Нагальна, нагла злободенню данина 
завжди одним кiнцем метафори стояти 
в болотi клопотання плотi - мiлина 
в фарватерi метафоричного фрегата.

Буденна твань цiни насущного шматка,
як щупальця дошкульних примх твоїх порвати
орлиним зрушенням натхненного кидка
в захмарну круговерть височини метафор.

У стовпиську роздутих черев гострота 
наївних лiктiв - знаю, знаю, дозолила! - 
самому вже несила: завжди ж лиш моя 
на збитих лiктях кров - самому вже несила.

Куди ж з пронизливою гостротою слiв 
менi у надувному, гумовому свiтi 
навиворiт затабуйованих облич, 
у свiтi мильних бульбашок куди ж подiтись?

Щонайдрiбнiшою пiщинкою "чому?"
в лавинi наростаючого вiдгомiнням "годi!"
крамоли недоречну множити луну
у передвладдi кулуарних коридорiв:

куди як смiшно - нехтувати монолiт
всевладного олiмпу летом павутинки...
Вам смiшно?! - Смiйтесь! - Та на кутнi цей ваш  смiх! -
Смiх боком вам в зневазi сина й внука вийде!..