Там, де сонце, заплутане в вiльхи,
Вiддавало останнє тепло,
Нарiкання вiтрiв запiзнiлих
Нагадали про все, що було.
Про розсипаний в травах пожовклих
Зорепад вересневих пiсень,
Що дiвочий в них радостi оклик
Передзвоном будив сонний день.
Як волосся твоє вигравало
У багаттях вечiрнiх заграв -
У кохання ярiннi палало
I в обiймiв шалених вогнях.
Як у повiнь п'янких поцiлункiв
З головою кидалися ми
I не чули, в далеких вiдлуннях
Як гуркочуть погрози зими.
Iз криницi завзятої юнi
Ми кохання без мiри пили -
I за те, мабуть, осенi струни
Обiрвались так боляче вмить.
З того часу - утрати й утрати:
Сторiнки палахких споминань
Так щемливо i гiрко гортати
В нуртi сповiдей, втеч i вигнань.
З того часу - з обiймiв в обiйми,
З того часу - вiд губ i до губ
Я шукав твоїх слiв вiдгомiння,
Та навiки їх, мабуть, забув.
Там, де сонце, заплутане в вiльхи,
Вiддавало останнє тепло,
Нарiкання вiтрiв запiзнiлих
Нагадали про все, що було.