Пасиченко Лиса : другие произведения.

Богиня смертi

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    У кримiнальному свiтi магiчних свiтiв вже двадцять рокiв ходить легенда. У неї немає нi особистостi, нi iменi. Нiхто не знає, звiдки вона родом чи хто народив цього монстра. Хто б не перейшов їй дорогу, будь то сенатор чи сам король, скiльки б сил у них не було, вони не виживали, якщо вона цього не хотiла. Безiменна завжди творила, що вздумається, нiхто не може її зупинити. Вона - саме проявлення жорстокостi i смертi. Немає того, хто потрапив до неї в руки i зберiг здоровий глузд. Настiльки божевiльних i неконтрольованих, як ця вiдьма, потрiбно ще пошукати. Але навiть у такої як вона є слабкостi. I що, якщо хтось захоче очистити вiд неї свiт, використавши їх?
    Вiн готовий на все, навiть використовувати проти неї м'яснi щити з тих, на чию сторону вона стала, аби тiльки її вбити. Її теплi почуття її же й погублять.
    "Що? Ти вздумав тягатися зi мною? Вигiдно розставив свої фiгури, показав свою силу i владу, i вже думаєш, що перемiг?"
    "У тебе не буде шансiв для маневру. Особливо якщо ти будеш нести додатковий груз на своїх плечах. Ти можеш мати силу, але ти не зможеш використати її, варто твоєму пiдопiчному потрапити пiд удар. Ти програєш, Богиня Смертi."
    "Ти дiйсно думаєш, що я не зможу їх кинути? Це смiшно."
    "Ну так спробуй. Твоїх сил вистачить, щоб вирiшити все силою. Але ти сентиментальна i не хочеш втягувати цивiльних. Цього вже достатньо, щоб зрозумiти, що Безiменна - лише образ, створений тобою для бiльшої свободи дiй."
    "Навiть якщо так. Непiдкорна. Князь. Вони менi нiхто. Ти дiйсно впевнений, що я захочу попрощатися з життям заради них?"
    "Я i не казав про них. Я кажу про ту, кого ти цiнуєш понад усе. I варто лише загнати дiвчинку в пастку, i ти здашся без бою. Шах i мат. Ти програєш ще до початку гри, Богиня Смертi."
    "Невже? Гра тiльки починається. I ти явно не зрозумiв, що зi мною краще не жартувати."
    Книга - предистория другой, фактически начало многосюжетного романа "Черная роза", который я буду писать после окончания этой части. Этот роман - вступление, он для знакомства с персонажами/шахматными фигурами и причинами дальнейших событий. Основное действенное лицо в этой части - Богиня Смерти, которая в игре выступает игроком одной стороны. Роман "Чужая" является рассказом об епизоде детства Безимянной, где ее звали Люсия Тенебрис, после чего у нее окончательно поехала крыша. То есть, та книга - предистория этого персонажа, прочтение которого почти не влияет на сюжет последующих книг. Написание романа продолжаеться. Периодически появляються новые главы. Кто заинтересовался - приятного чтения.
    С сайта неизвестным образом слетело с 39 по 51 главы. Это около 150 тисяч символов. Они у меня не сохранились. Прийдеться походу переписывать все сначала. Когда я уже не помню, о чем писала, так как это было очень давно... даже не знаю, что делать. Поэтому выкладки не будет еще долго.
   * * *
  - Ти вже вибрала iм'я? - чоловiк пройшов через погано освiтлену кiмнату до вагiтної жiнки i обережно присiв поряд.
  - Так.
  Її голос був серйозним i холодним, не мав нi краплi тепла.
  - Ти знаєш, чого хоче твоя мати?
  - Знаю.
  - I ти послухаєш її?
  - Нi.
  - Це може погано закiнчитись.
  - Знаю. Але я не назву свою дитину в її честь. Вона цього недостойна.
  - Вона так не думає.
  - Знаю.
  - Якщо ти її ослухаєшся, вона може створити тобi проблеми, а зараз не найкращий час.
  - Знаю.
  - Iнколи краще просто скоритись.
  - Я знаю, - знову повторила жiнка.
  - Але пiдкоритися їй не збираєшся.
  - Нi. Я вже вибрала iм'я.
  - Зрозумiй, якщо на тебе нападуть, захиститися буде непросто. Ти можеш втратити нашу дитину.
  - Знаю.
  - Зав'язуй з цим, це починає набридати.
  - Знаю.
  Вiн схрестив руки на грудях, скiльки ще вона буде повторювати це слово? Невже немає iнших вiдповiдей?
  - Я знаю, що це небезпечно. I розумiю, що на певнi поступки пiти доведеться, - жiнка пiдняла свої чорнi очi i нарештi подивилася на нього.
  - I якi ж це?
  - Я трохи змiню iм'я, яке задумала, так, щоб бiльш-менш влаштувало всiх. Я назву її Анабель.
  
  <01>
  Тяжко бути сенатором, завелика конкуренцiя. А iнколи, щоб її позбутися, потрiбно переступати через моральнi принципи. Свiтовi закони не змiнити, або вбий, або будь вбитим. Але тут iнакше. Вiн знав, як знищити суперника й iншими способами, це не так вже i складно. Але особисто для нього - неможливо, йому потрiбна допомога. Все ж таки грошi можуть вирiшити все, а ще вiн знав, до кого краще звернутися.
  Вiн зайшов в портал, створений в дверях пiдвалу одної не надто приємної на вигляд будiвлi i вийшов в брудному коридорi, який вiв до бару. Тут стояв просто жахливий сморiд випивки i кровi, мiсце так собi. Але саме тут i ошивається елiта беззаконникiв, тут приймаються замовлення на вбивства, крадiжки, та хоч на бунт проти влади якогось астралу, головорiзи, заплати - i вони зроблять, що завгодно. Але вiн прийшов не для того, щоб сидiти там i шукати собi тимчасового робочого, йому там свiтитися не можна.
  Чоловiк накинув на себе каптур i увiйшов всередину.
  Простора кiмната, немало столикiв, барна стiйка, звичайний бар. Ну, звичайно, вiд деяких типiв тут мурашки по шкiрi, бачиш їх - i розумiєш, що пора втiкати. Але прийшов вiн не до них. I вiн вже побачив, кого шукав.
  Сенатор пiдiйшов до дальнього столику i сiв поряд iз чоловiком, який, дивлячись на нього з-пiд лоба, чистив револьвер.
  - Телоре, - кивнув вiн.
  - Здраствуй, Алане. Давно не бачились.
  - Давно, - пiдтвердив Алан i обережно поклав зброю на стiл, будучи готовим взяти його в руки в будь-яку хвилину. - Ти як, офiцiйно, чи...?
  - Неофiцiйно, та кому ти потрiбен?
  - Багато кому. Так чому ти хотiв зустрiтися? - найомник зрозумiв, що сенатор прийшов не по його душу i навiть трохи розслабився. Та i Телор - не той сенатор, якого краще вiдправляти на такi завдання, вiн вже не настiльки молодий, а ще вiн завжди бiльше годився для полiтичних iнтриг, анiж для воєнних дiй, робота ловця - не для нього. Це вже точно, Алан знав його майже все своє життя.
  - Робота є.
  - Робота? Ти вже давно не заглядував щодо цього. Пити будеш? - найомник кивнув у сторону бара, i їм майже миттєво принесли добре пiдсмажений стейк разом з пляшкою дорогого вiскi. А вiн тут явно не маленька шишка, i що ж таке створило для нього такi привiлегiї? Серед десяткiв головорiзiв офiцiант миттєво виконав саме його замовлення.
  - Буду, - сенатор не став вiдмовлятися, взяв склянки i налив обоїм. Хоча пити багато не став, скорiше просто дивився, як його спiврозмовник залпом випив налите i почав закусувати непоганим на вигляд м'ясом.
  - Що це за робота? Зараз я вiльний, зроблю, що скажеш. Але давай вiдразу з'ясуємо: що менi з цього буде?
  - Ця робота не для тебе. Ти - птаха не тої висоти польоту, тут потрiбен хтось i сильнiший, i вiдомiший.
  - Як Без...?
  Договорити вiн не встиг, почувся скрип стiльцiв i група мiцних чоловiкiв, але явно тих, хто тут вперше, явно молодняк, наблизилася до барної стiйки, придивляючись до якоїсь на перший погляд пiдвипившої жiнки, яка поки що не звертала на них уваги. Що ж, розмову доведеться перервати, краще простежити, щоб їм не перепало вiд майбутнього конфлiкту.
  Один iз чоловiкiв, явно найсмiливiший потягнувся до лiвої руки жiнки, щоб зняти з неї рукавицю.
  Телор схвильовано привстав, закрита лiва кисть може багато що означати.
  Раптом незнайомка схопила того, хто до неї наблизився, за руку, i так не дозволивши себе торкнутися, рiзко її вивернула. Почувся гучний хрускiт зламаної кiстки, вiд несподiванки цей кремезний чоловiк вiдскочив i зцiпив зуби вiд болю.
  Що це щойно було, як могла ця не надто висока баба, яка до того ж ще випила, покалiчити такого типа однiєю своєю рукою, причому сидячи до нього спиною i так i не обернувшись? Безсмертна? Це пояснило б її фiзичну силу. Та нi, скорiше просто вiдьма, але на найомницю не тягне, такi баби зазвичай бiгають по барах напiвголими i пристають до чоловiкiв, а не ламають їм кiнцiвки. Тодi напiвкровна? Може бути, пiсля появи в їх рядах Непiдкорної вони надто вiдбились вiд i осмiлюються показатися навiть серед бiлого дня у громадських мiсцях астралiв. Тому прикрита лiва рука виглядає пiдозрiло, особливо якщо врахувати те, що зняти рукавицю вона не дала. I ця рукавиця тiльки одна, iнша рука вiдкрита, i нею жiнка якраз годувала якусь хижу пташку, скорiше за все, фамiльяра, неначе щойно зовсiм нiчого особливого не сталося, цiлком буденна ситуацiя.
  Заворушка бiля барної стiйки явно привернула увагу iнших не надто приємних вiдвiдувачiв, тепер цiєю жiнкою зацiкавилася вже не одна мiсцева банда. Мiцнi чоловiки повставали зi своїх мiсць, готуючи щити, Телор i сам був готовий приєднатися до них, але Алан чомусь не зрушив з мiсця i взагалi чисто iгнорував всю ситуацiю, яка склалася, i незворушно доїдав свою вечерю, а без природника вiн приближуватися до мiсця майбутньої бiйки не стане, занадто небезпечно.
  Гм, здається, ця баба явно влипла. Вона п'яна, це i так зрозумiло, бiля неї напiвпорожня пляшка, а сама вона начисто не звертає увагу на половину бару, яка вже бачить, що отримає чималу суму, якщо продасть її владi будь-якого астралу як напiвкровну, чому нi, сума повинна бути кругленька. Та хто вона така?
  - Сучка, - заричав постраждалий найомник, до нього майже вiдразу пiдiйшов вiдьмак-огневик з його банди i, вправивши кiстку, залiкував перелом.
  Багато присутнiх вже почали готувати прокляття рiзних типiв, бармен насторожився, якщо почнеться бiй, його заклад постраждає.
  - Вона напiвкровна! - оголосив главар банди, який перший це помiтив, потираючи вже здорову руку i почавши готувати прокляття.
  - Даремно це вони, - хмикнув Алан, Телор знову запитально глянув на нього, опустившись на стiлець. Якщо це дiйсно напiвкровна, то їм не те, що слово не скажуть проти використання проклять, так ще й допоможуть.
  - Не вбивати її! - оголосив присутнiй нищий демон, ховаючи зброю. - Нам бiльше заплатять, якщо ми приведемо її живою. Та i що з неї вiзьмеш, вона ж навiть на ногах не втримається.
  Сенатор поглянув в її сторону, гм, вони явно її недооцiнюють. Так, вона не твереза, але випила явно не настiльки багато, щоб не триматися на ногах. Ну, це якщо вона не перший раз перехиляє келих, але все ж таки що буде через якусь половину бутилки?
  Один etrange швидко створив паралiтик i, бажаючи отримати славу того, хто спiймав напiвкровну, максимально швидко метнув його їй у спину.
  Що? Вiн не потрапив? Серйозно? Як можна було не попасти з такої то вiдстанi i в майже нерухому цiль? Ну, не зовсiм нерухому, жiнка трохи вiдхилила корпус в останнiй момент i куля пролетiла пiд її рукою. При цьому у неї не спрацював жодний захисний артефакт, навiть не з'явився iнтуiтивний щит, вона не могла не вiдчути, що у неї щось летить, але у неї не було жодної реакцiї на те, що вiдбувається. Тiльки трошки пересiла в сторону, так i не вставши зi стiльця.
  - Що за чорт? - прошепотiв нападник, роздивляючись її. Хто вона така, доволi мила, на найомницю не схожа, на звинувачення в напiвровностi не реагує, що доволi нетипово, а досвiдчений вбивця не змiг попасти в неї елементарним прокляттям, хоча... Скорiше за все, це вiн криворукий, а не вона ухилилася, не бачити приближення кулi i так вдало вiдсунутися в сторону просто нереально.
  - Тримайте її!
  Ще кiлька воїнiв швидким кроком наблизились до неї, збираючись схопити за руки, але раптом жiнка встала, чим змусила їх зупинитися. Ну як сказати встала, зiскочила з високого стiльця на ноги, не втримала рiвновагу, оскiльки взуття було на каблуках, i щоб встояти, схопилася за стiйку. Та нi, їхнi пiдозри щодо того, що вона зiбралася нападати явно безпiдстанi, вона навiть стояти нормально майже не може. Хоча для магiї це не проблема. Якщо така у неї є.
  - Налий, - холодним голосом буркнула жiнка, штовхаючи хазяїну бара чарку.
  Вiн мовчки витяг пляшку вiскi i виконав її наказ. Значить, вона тут не вперше, її знають. Але сюди хто-небудь точно не пройде, заклад елiтний, а ще варто тут не вгодити чимось комусь сильнiшому, то краще вiдразу готувати мiсце на кладовищi, живим не вийдеш, а про вбивства на територiї нiхто нiчого не скаже, це не заборонено, хоча штраф за наявнiсть на пiдлозi кровi, частин тiла, або ж самого трупа сплатити доведеться, але кого це i коли зупиняло? В будь-якому випадку слабаки сюди не суються, а якщо i приходять, то не самi, з мiцним дахом.
  Особисто для сенатора все ставало ще цiкавiше, нехай зараз вони ослаблять суперницю, а вiн потiм забере їх здобич собi, пощастило ж йому, для справи не доведеться використовувати грошi зi своєї кишенi, отримає винагороду i тодi його статки не постраждають. Гм, Алан думає точно так же?
  Жiнка пiдняла меч, який був спертий на стiлець i показово поклала його на стiл, потiм взяла чарку в руку i нарештi обернулася до нападаючих.
  Неприємно блiда, хоч негарною назвати її язик не повертався, не надто довге русе волосся, чiтко вираженi вiд природи очi, косметикою вона точно не користувалася, блiдо-рожевi, погано визначенi губи, очевидно, вона надто часто зцiплює зуби i закусує нижню губу, а ще її вираз обличчя був дуже суворим i хмурим, а погляд надто вже тверезим, неначе i не пила. А ще очi... Холоднi, безжалiснi. I чорнi.
  Таки це вiдьма. I хоч такий колiр очей для темних не така вже й рiдкiсть, але все ж таки це доволi моторошно i часто сильно впадає в очi. Одним словом неприємно.
  Вона нi на кого чiтко не дивилася. Неначе нiхто з суперникiв її не хвилював.
  - Пора закiнчувати, - буркнув якийсь природник i вийшов наперед, готуючи пустити корiння антимагiчної зв'язуючої рослини в найближчий, причому єдиний в цьому залi, крихiтний вазончик з рослинкою, хоча на його думку, це навiть не рослина, а просто непотрiбний бур'ян, якому навiть догляд не потрiбний.
  Жiнка сфокусувала свiй погляд на ньому i похитала головою, ось тiльки чоловiка це не зупинило, вiн пiдходив до неї все ближче. Що ж, вона його попередила. Холодно зиркнувши на нападаючого, а погляд був хоч i байдужим, але вiн не скасовував поняття про ауру небезпеки, якою вiд неї не просто несло чи вiяло, а реально фонило, жiнка пiдняла вгору руку i показала крихiтний вогник на вказiвному пальцi. Огневичка? Це може створити певнi проблеми, вiд її магiї багато хто може постраждати. Але чи справдi вона настiльки сильна? Не варто її недооцiнювати, що зараз i роблять майже всi присутнi в барi, Телор, на вiдмiну вiд всiх них, розумiв, що та, яка змогла своєю жiночою ручкою зламати кiстку далеко не субтильному вiдьмаку без використання магiї, далеко не слабачка, навiть якщо її магiчна сила дорiвнює нулю. Тяжко сказати, все ж таки бiльше слабенького вогника на пальцi вона досi не показала. А фiзична сила - не показник, без магiї проти такої орави їй не впоратись. Що вона буде робити? Сенатора вона сильно зацiкавила, пiсля закiнчення цiєї ситуацiї потрiбно буде розпитати Алана про неї, певно, вiн таки щось знає, це б пояснило, чому вiн не втручається. Знає, що їм не перемогти анi цю так звану напiвкровну, анi всi мiсцевi банди, якi хочуть отримати за неї грошi? Можливо, в будь-якому випадку, якщо почнеться бiйня, то хотiлося б вийти звiдси живим, а краще взагалi не постраждати i зробити так, щоб його тут не запам'ятали, все ж таки свiтитися вiн не хотiв з самого початку. Тобто влiзати в бiйку i показувати свою силу i рiвень - не найкраща iдея. Зараз йому потрiбно лише вiдсидiтись в сторонi, а потiм, коли все закiнчиться, тихо вiдхопити собi шматок i швидко злиняти. Ну, якщо вийде, не вiд всього можна втекти.
  Природник виставив елементарнi щити проти вогню i продовжив повiльно наближатися до неї. Дурак. Сам винен.
  Нiхто не встиг зрозумiти, що вона задумала, жiнка перехилила чарку, пiднесла палець з вогником до рота i дихнула в найближчого до неї найомника.
  Хто казав, що його щити проти магiчного вогню спрацюють проти такого полум'я? Вiн явно прорахувався, вони не додумалися навiть глянути на тип вогника, який вона прикликала, що це не просто ефект сiрника, а вище заклятття мiнiмальної площi, такими не користуються, оскiльки їх сила просто нiкчемна, а потрапити ним у цiль просто неможливо, але всi забувають, що навiть таким можна вбити, навiть це можна перетворити в смертельну зброю. I що будь-яке полум'я може розгорiтися.
  Вогонь начисто змiв всi захиснi закляття природника, ну звичайно, саме на це воно i було орiєнтоване в першу чергу.
  Божевiльний блиск в її очах. Безжалiснiсть i задоволенiсть. Це її справжнiй характер?
  Найомник спалахнув i згорiв, наче папiр, корчачись вiд болю.
  Жiнка твердим кроком вiдiйшла вiд барної стiйки, сiла на колiно перед обгорiлим трупом, вихопила з-за поясу звичайний штик-нiж i пронизала його в областi серця. Навiщо? Вiн же вже мертвий.
  Всi, хто це бачив, миттєво вiдступили на кiлька крокiв.
  - Безiменна! - навколо почувся попереджуючий шепiт, натовп бажаючих її спiймати помiтно порiдiв, а потiм взагалi розiйшовся, участь одного з них нiкому повторити не хотiлося.
  Жiнка встала i повернулася до барної стiйки, киваючи, щоб їй налили ще.
  - Еее..., - хазяїн вказав їй на труп, все ж таки за вбивство на територiї виплачується штраф, а ще потрiбно самостiйно позбуватися трупiв, але одного погляду огневички вистачило, щоб вiн замовкнув i тихо викликав робочого для виносу тiла.
  Вiдьма випила ще стакан, хоча цього разу їй налили щось iнше, i повернулася до залу, знiмаючи рукавицю.
  - Ви помилилися, хлопчики, - насмiшливо хмикнула вона їм, показуючи повнiстю чисте зап'ястя. Жодних печатей чи знакiв не було. Той природник марно помер, вони помилилися. Але вiн сам винний, пiшов проти неї.
  Телор ледве не схопив Алана за шиворiт.
  - Ти знав? - насупився вiн.
  - Знав, - вишкiрився вiн. - Мала перiодично тут грається.
  - Грається? То вбивство для неї - гра?
  - Її бiльше приваблюють катування, - задумався чоловiк. - Але повiр, насправдi вона доволi гуманна, з її то вмiннями вона могла дiстати меч i кiлькома ударами вирiзати всiх присутнiх, але сьогоднi показово вбила лише одного, щоб iншi не полiзли. А ще їм пощастило, що сьогоднi вона пила, окрiм кiлька стопок вiскi зi мною, а потiм ще одну для поширення вогню, тiльки безалкогольне вино. Хоча судячи з моїх спостережень, її стан анiтрохи не впливає на боєздатнiсть. I прикинь, молодняк щоразу нацiлюється на неї, як на напiвкровну, а вона цього i добивається, щоб можна було щоразу законно буянити, - хихикнув вiн.
  - Скажи, вона правда Безiменна? Та сама невловима i непереможна Безiменна?
  - Правда. Чи ти думаєш, я сидiв би тут, спираючись на власну магiю? Спiвпраця з нею може бути корисною, у малої, звичайно, трохи не всi дома, але якщо придивитися, не така вона вже й погана.
  - Сказав найомник, - фиркнув Телор, стрiляючи в неї очима. - I часто вона тут сидить? - будь-яка iнформацiя про Безiменну коштує чималi грошi, хоча б тому, що дiє вона завжди чисто i живих пiсля себе не залишає. Сьогоднi їм дiйсно пощастило, виявилося, що не завжди вона пускає всiх на трупи.
  - Чи часто? Складно сказати. Взагалi то саме тут вона просиджує штани перед виконанням замовлень, бармен танцює пiд її дудку, i, думаю, ти бачив, вона робить, що хоче, влаштовує бiйню, не прибираючи за собою i не виплачуючи штрафи. Всi надто бояться перейти їй дорогу. I правда, цього краще не робити, - знову всмiхнувся Алан. - Вони ось не знали, хто вона, i полiзли. I чим все скiнчилося?
  - Ти називаєш її малою. Чому?
  - Я знав її, коли вона була ще пiдлiтком, тобто, ще до того, як вона утвердилася як Безiменна.
  - I якою ж вона була до того?
  - Тяжко сказати, ми бачились лише раз, але менi цiлком цього вистачило. Але якщо порiвнювати її тодi i тепер, то як на мене, сильно вона не змiнилася, як грала брудно, так i грає, така ж жорстока егоїстка.
  - Зрозумiло, - гм, iнформацiя так собi, нiчого нового, i так зрозумiло, що такiй, як вона, доступний вхiд повсюди, нiчого дивного, що вона буває в цьому барi, а те, що вона завжди була жорстокою... Про це i так вже склали легенди. Невловима вiдьма. Ще нiхто, хто вступав з нею в бiй, не виживав. Всi помирали ще до того, як встигали потрапити в цiль. Її не брали нi мечi, нi кинжали, зброя, закляття, все пролiтало мимо неї. Чудова реакцiя, швидкiсть, вмiння вислизати з будь-якої пастки без поранень, iнтуiцiя i величезна сила, настiльки небезпечної особистостi для свiту ще не було. Навiть Непiдкорна, хоч i стоїть з нею в одному ряду, їй не рiвня, вмiння огневички вести бої без магiї i перемагати вражають. Її непередбачуванiсть, володiння рiзними видами бою i їх поєднання, а також гнучкiсть i її холодний розрахунок творять дива. Але було ще дещо. Вона завжди була одна. Нi з ким не працювала i нiкому не довiряла. Не пiдпускала до себе нi союзникiв, нi ворогiв, а заслужити її довiру просто неможливо. Але, здається, Алану вона довiряє. У неї є слабке мiсце. Один не надто сильний etrange.
  - Алан, ти ж добре її знаєш?
  - Не сказати. Вона доволi замкнута особистiсть.
  - Я до чого веду, може, ти знаєш щось про неї, ну там iм'я, або ж її сiм'я, якщо така є. Чому її прозвали Безiменною?
  - У неї немає iм'я. Вона нiкому його не каже. Невiдома вбивця. Коли їй задають це запитання, вона завжди мовчить.
  - Ясно. Але ж ти знаєш, хто вона?
  - Навiть я не знаю. Колись вона пожалiла мене, не вбила, я був їй повинен i за це вона попросила просунути її в найомники, допомогти з клiєнтурою, хоча хто б то не був, вiн радий мати з нею справи, тож моя допомога не знадобилася.
  - Тобто, її iм'я ти не знаєш?
  - Чому це, знаю, - безтурботно заперечив вiн, наливаючи собi ще вiскi. А вiн таки достатньо випив, у сенатора вийшло розв'язати йому язик. Зараз викладе все, що йому буде потрiбно. Все ж таки за iнформацiю про наявнiсть сiм'ї вiн може отримати не малу суму. А ще можна спробувати домовитися про роботу з Безiменною, замовлення до найомницi її рiвня коштують баснословнi суми, якраз повинно вистачити.
  - А сiм'ю? Вона доросла жiнка, у неї ж повинен бути чоловiк, дiти.
  - Нiколи нiкого поряд iз нею не бачив. В близьких стосунках. А щодо дiтей... Поняття не маю. Був час, вона зникала на кiлька мiсяцiв, але я не думаю, що за цей час вона могла б народити. Та i чесно кажучи, я знаю її вже близько двадцяти рокiв i я жодного разу не бачив її з дiтьми, а її серце настiльки черстве... Та нi, матiр'ю їй не бути. Вона не вмiє любити. Тому i живе одна.
  - Ти знаєш, де вона живе?
  - Поняття не маю. Знаєш, частiше вона проводить ночi в барах чи якихось притонах, хоча ще частiше на завданнях, мабуть, вдома її нiхто не чекає. Менi її навiть шкода. Хоча у неї i є фамiльяр, у неї все не настiльки похмуро.
  - Гарпiя?
  - Так. Дуже сильний фамiльяр, якраз для своєї хазяйки. Але навiть вiн надто часто її покидає. Частiше мала працює зовсiм одна.
  - Зрозумiло. Ти не знаєш, вона напiвкровна?
  - Нi, звичайно, про що ти? Вона ж показала зап'ястя, печатi там немає i нiколи не було, а iлюзiями вона не користується. З чого ти взяв, через рукавицю?
  - Та нi, просто подумалося, її ж бачили кiлька разiв з ними, була б причина, чому вона їм допомагає.
  - Причина? Та тут i думати не потрiбно, грошi, їх у напiвкровних достатньо, чого вартий тiльки сам Князь Темряви. Для них заплатити їй - не проблема, а їй байдуже, на кого працювати, аби тiльки вигода їй особисто була.
  - Заради грошей? Можливо. Хоч i ризиковано. Спiвпраця з напiвкровними, вона тiльки погiршує своє становище у суспiльствi, нещодавно її цiна перевищила сотню мiльйонiв, а мрiя всiх ловцiв - спiймвти саме її.
  - Повiр, вона чудово це знає, хоча це не означає, що її це непокоїть. Їй байдуже на це, да i справдi, немає такої iстоти, яка могла б її спiймати чи навiть поранити.
  - Думаєш, навiть iнсолiт не зможе?
  - Нi. Вiн помре ранiше, нiж встигне почати тягнути її магiю.
  - Ти її переоцiнюєш. Вона, звичайно, сильна, але нiхто не здатний завадити iнсолiту обiрвати нить життя.
  - Вона може. Її швидкiсть перевищує їхню, ти думаєш, вона їх нi разу не вбивала? Розкрий очi, вона вбивця, яку розшукують в усiх астралах без виняткiв, вона встигла насолити всiм.
  - Серйозно? - перевищити швидкiсть iнсолiтiв? Та це ж неможливо, вiн просто заливає. Хоча як майстерно вона вбила того природника, її дiї дiйсно були блискавичнi. Але навiть цього не вистачить, щоб спинити iнсолiта.
  - Серйозно, - кивнув Алан i знову перехилив кухоль. Гм, вiн знову випив, тепер варто повернутися до її iменi, ще трохи i вiн його викладе.
  - Ти не сказав, так як її звати?
  - Чому ти так цiкавишся? Це ж нiчого тобi не дасть, я не знаю родового iм'я, прiзвище вона не казала нi разу.
  - Менi просто цiкаво, Безiменна - вiдома особистiсть, менi здається, нiчого дивного, що я запитую.
  - Я нiчого не скажу, я не повинен нiкому нiчого говорити, вона мене вб'є, - почав вiднiкуватися найомник.
  - О Всевишнiй, нiби вона дiзнається, - зсакразмив сенатор. Йому потрiбно його переконати. - Вона може дiзнатися про це, тiльки якщо ти їй скажеш. Прикинь, як вона може пронюхати, що ти щось менi про неї скажеш, ти вже сказав багато що, а вона досi не вiдреагувала. Вона ж не чує, просто не може чути з iншої сторони залу.
  - Ти правий, але навiщо тобi її iм'я?
  - Вона вiдома особистiсть, я вже давно цiкавлюся нею. Скажи менi, прошу, а за це я тобi буду повинен, - довелося перейти до бiльш вагомих слiв, все ж таки вiн реально її боїться, що вона з ним робила, що вiн саме про це мовчить? Катувала? I так вiдомо, що вона садистка, але щоб знущатися над своїми? Але вона вiдьма, у такої в головi може бути все, що завгодно.
  - Ти будеш менi повинен? - гм, Телор нiколи не кидає слiв на вiтер, наскiльки ж йому потрiбно отримати цю iнформацiю? А ще вiн повнiстю правий, мала зараз не твереза, сидить далеко i спиною, чути їх просто не може.
  - Буду, - зiтхнув сенатор.
  Чи варто так ризикувати? З однiєї сторони мати в боргу такого, як його друг, навiть бiльше, нiж корисно, якщо його раптом спiймає влада etrange, це стане йому бiлетом на волю. А з iншої сторони такий бiлет йому не знадобиться, якщо Безiменна приб'є його ранiше. З нею краще не жартувати.
  Але Телор знову ж таки правий, вона не дiзнається, якщо про це не згадувати. А якщо сенатор скористається цiєю iнформацiєю, щоб вичислити її справжню особистiсть i спiймати, то вiн вже буде нi до чого. Ще йому навiть вигiдно, якщо Безiменну вб'ють, так, у нього не стане даху, але водночас зменшиться його головна небезпека - смерть вiд її руки. Вiн вже давно почав помiчати, що жiнка подумовує, як його позбутися. Дивно, що вiн досi живий, з її то методами!
  - Тодi добре, - прошепотiв вiн. - У неї дивне iм'я, як на вiдьму. Її звати Л...
  Чоловiк смикнувся, в сантиметрi вiд його обличчя пролетiв кинжал i увiйшов по рукоять в стiну, чоловiк шоковано потер щоку, на якiй утворився невеличкий порiз вiд леза.
  Хто це метнув? Телор нервово пiдiрвався, вiдповiдь не змусила чекати.
  Безiменна зiскочила зi свого стiльця i повернулася до них, простягнула руку i кинжал-артефакт повернувся в її долоню, вона не дивлячись активувала повну його невидимiсть i сховала в теж невидимi пiхви.
  Метнула, не дивлячись на цiль? Хотiла вбити Алана? Як вона взагалi дiзналася про їхню розмову? Але схвилювало тут зовсiм не це, клинок пролетiв через всю залу, хтось запросто мiг постраждати, а їй байдуже, аби тiльки зберегти свою таємницю. I ще вона дуже вчасно зреагувала. Зупинила найомника. Але знову ж таки, чого вона хотiла досягти, налякати його, чи вбити? Тодi можна буде з'ясувати її точнiсть при метаннi. А то якщо пришугати... Це було надто ризиковано.
  У неї страшний погляд. Вона цiлеспрямовано рушила до них, з кожним кроком збiльшуючи їх вiдчуття безвиходу i страху смертi.
  Алан зрозумiв, що натворив. Видав величезну кiлькiсть iнформацiї про неї потенцiальному ворогу, майже сказав йому її iм'я. Такого вона не прощає, вiдразу сприймає, як зраду. I вона точно не промазала, цiллю була саме стiна, а не його голова. Вона нiколи не маже. Завжди попадає в цiль. Висновок один, вона хоче, щоб вiн знав, що це вона його вбила. Але є одне але. Вiн не хоче помирати.
  Чоловiк вихопив з кишенi револьвер, прицiлився i кiлька разiв вистрiлив в неї, але вона вiд свого курсу не вiдхилилася, не роблячи нiяких суттєвих рухiв, жiнка увернулася вiд швидкiсних куль i смертельного прокляття, що послiдувало за ними, наблизилася до чоловiкiв, i одним пинком з розвороту повалила їх на пiдлогу, вибивши кiлька зубiв. Звичайно, основний удар прийшовся по Алану, найомник сплюнув кров i спробував пiдвестися, але огневичка ще одним пинком знову змусила його повалитися на землю, максимально швидко схилилася над ним, схопила його за плащ, припiдняла i знову приклала об кам'яну пiдлогу, а потiм ще раз взяла за одяг i притиснула його до стiни, наступивши однiєю ногою Телору на горло, той досi не очухався вiд першого удару.
  Жiнка звiльнила одну свою руку i дiстала штик-нiж, не той артефакт, який вона використала для метання, а той кривавий клинок, яким кiлька хвилин тому вона проткнула серце природника. Не звертаючи увагу на своє положення, що зараз вона без використання магiї тримає двух чоловiкiв, огневичка уважно роздивлялася свiй кинжал i зовсiм не звертала на спроби Телора вивiльнитися з-пiд її ноги i нарештi встати, а тим паче на те, що, отримавши струс мозку i пiсля цього ще кiлька ударiв, найомник пручатися вже просто не мiг. А жiнка, про щось роздумуючи, мовчки крутила лезо в руцi, нi на кого з них не дивлячись i не намагаючись вбити. Може, з нею вийде якось домовитись? Раз вона досi роздумує, у них точно є шанс вижити.
  Гм, її егоїзм вiдомий багатьом, надавити на неї? Показати свою кориснiсть особисто для неї, щоб вона його вiдпустила? Про свого давнього друга вiн вже i не думав, аби тiльки самому врятуватись. А той i так уже покiйник, для Безiменної вiд нього жодної користi, ще й язик надто довгий.
  - Безiменна, так? - обережно почав вiн, вже не намагаючись скинути її ногу зi своєї шиї, та вона ж просто якась нерушима машина, а її фiзичнi можливостi явно перевищують усi можливi норми, навiть норми безсмертних. Тепер вiн зрозумiв, про що казав Алан. Та, яка змогла увернутися вiд швидкiсних куль i, не прикладаючи жодних зусиль, спочатку набити морди, а потiм утримувати двох дорослих чоловiкiв, - не людина, вона якийсь монстр, сама смерть з плотi i кровi. Гм, з плотi i кровi? Але чи бачив хтось колись її кров? В документацiї не було жодного випадку, де її хтось змiг поранити, чи можливо це взагалi?
  Потрiбно термiново шукати її слабкi мiсця, мати таку, як вона у ворогах надто ризиковано.
  Вiдьма перестала крутити кинжал i поглянула на нього, трохи вiдсунувши ногу вiд його обличчя.
  - Телор Рiстен? - хмикнула вона. - Серйозно?
  Так вона його знає? Це через те, що вiн сенатор, чи є ще якась причина? В будь-якому випадку це змушує хвилюватись.
  - Доброго вечора, ми якраз про Вас розмовляли.
  - Я знаю, - насупила брови вона i ще сильнiше вдавила його в пiдлогу.
  - Я дуже хотiв би познайомитися ближче з такою вiдомою особистiстю, як Ви, я якраз розпитував Алана, як можна з Вами домовитись.
  Огневичку перекосило. Вона перевернула кинжал, збираючись метнути його в нього.
  - Добре, добре, я просто хотiв дiзнатися побiльше про ту, що прославилася у всiх головних астралах, - значить, брехню вона не любить. Зараз краще казати правду.
  Жiнка дiйсно зупинилася. Пора почати мирнi переговори, жити таки хочеться.
  - Знаєш, я би дуже хотiв домовитися про спiвпрацю, зустрiтися на дозвiллi, поговорити. А Ви тут раптом самi пiдiйшли, це така честь.
  Брехливий пiдкаблучник. Її аж нудити почало. Але якщо така спiвпраця для неї вигiдна...
  - Що ти можеш менi запропонувати?
  А з нею зв'язуватися реально страшно. Як добре, що вона досi вагається. Їй подобається пiдлабузництво?
  - За роботу я виплачу будь-яку суму грошей.
  - Три ляма? Серйозно? А то менше я не беру.
  Скiльки? Три? А не забагато їй буде?
  - Ну, суму можна зменшити iнформацiєю, або ж цiнними для мене артефактами, - жiнка знову почала крутити кинжал. А вона далеко не дура. Це шантаж чистої води, вона знає, що у нього немає вибору, вiдмова зараз рiвна смертi, а тому i виставила нереальну для простого смертного суму. Але вiн не простий смертний, хоча якщо подумати, навiть для нього такi грошi - доволi проблематично.
  - Я згоден.
  Вона всмiхнулася. Ну, як сказати, всмiхнулася, скорiше задоволено вишкiрилася, прибрала ногу i сховала кинжал, чоловiк повернувся на живiт i вiдкашлявся. А з нею краще не жартувати.
  Точно краще не жартувати. Вiдьма ще раз приклала Алана об пiдлогу, сiла на нього зверху i почала безжалiсно бити його кулаком в обличчя. Навколо почала розлiтатися кров, а обличчя найомника все бiльше походило на кроваве мiсиво.
  Коли Безiменна знову встала на ноги, її руки i обличчя були повнiстю забрисканi кров'ю. Жiнка з божевiльним поглядом глянула на нього. Сенатор тихенько вiдповз у куток залу i сховав голову в плечi. Скiльки же в нiй жорстокостi, побити свого союзника майже до смертi всього лиш за кiлька слiв. Пiсля такого його труп навiть рiдна мати не впiзнає, коли огневичка вiд них вiдiйде, її справу точно продовжать тi банди, якi залишилися в барi, бажаючи довести свою вiдданiсть i заслужити її увагу, вони їх доб'ють. Їм точно кiнець, в першу чергу спливаючого кров'ю найомнику, сам вiн, може, ще встигне втекти.
  - Чекаю тебе пiслязавтра. Тут. О восьмiй вечора. I не подумай запiзнитися, у тебе достатньо пальцiв для того, щоб зробити з них нагадування про пунктуальнiсть. Чи ти хочеш провести зi мною трохи бiльше часу? Я буду дуже рада попити з тобою чаю в теплiй затишнiй кiмнатцi i познайомити тебе з моїм арсеналом.
  Погроза? Що ж, тепер вiн вже розумiв, що ця жiнка нiколи не кине слiв на вiтер, драпати вiд неї потрiбно. Але тепер не вийде. Всi знають, що Безiменнiй нiчого не варто знайти собi наступну жертву. I тiкати вiд неї немає сенсу.
  - Нi, дякую, зайду в iнший раз, - ще сильнiше вжався вiн в стiну. Немає дурних, в катувальнi вiн з нею не пiде. А що, i так зрозумiло, що тепла i затишна кiмнатка з її арсеналом - то, скорiше за все, палаючий пiдвал з крiслом для приковування жертви, про арсенал i роздумувати не потрiбно, хiба ранiше вона не висилала в сенати подаруночки у видi органiв своїх жертв?
  - Як хочеш.
  Слава Всевишньому, вона не стала наполягати. Потрапити туди не хотiлося б.
  Вона йде! Йде з бару! I вiн досi живий. У нього вийшло! Вийшло вiд неї врятуватися!
  Раптом вiдьма зупинилася i обернулася до бармена. О нi, це що, ще не все?
  - Якщо цей, - жiнка кивнула на Алана, - оклемається, вiдразу скажеш менi, неслухняних дiток потрiбно виховувати, - страшно i водночас задоволено вишкiрилася вона i вийшла з бару, гучно грюкнувши дверима.
  Так ось вона яка, жива смерть магiчних народiв. Та, що погубить будь-кого, хто стане на її шляху. Але не його. Не Телора. Вiн вже розумiв, що зробить все можливе, щоб потопити її ранiше.
  
  <02>
  Люсi прийшла до тями не вiдразу, продовжувати спати не давав набридливий звук будильника. Як же хочеться спати, не дивно, прилягти лише на кiлька годин i прокинутися живою просто нереально. Вона вже запланувала собi роботу на свiтанку, але в її голову настирно билася думка, що можна ще пiвгодинки поспати. Так, ще кiлька хвилин, тiльки б цю мелодiю вимкнути...
  Багато роздумiв не знадобилося, артефакт полетiв у протилежну стiну. Але не тут то було! Мало того, що звук не припинився, так лiтаючий предмет, виявилося, був захищений вiд фiзичної шкоди, спрацювало закляття, i будильник полетiв назад в неї. Ну що, доведеться пiдiрвати. Нi, ну вiн знущається. Стоїть у дверях з такою посмiшкою i дивиться, як вона б'ється з будильником!
  Захищено i вiд цього. Клас!
  Люсi вихопила кинжал-артефакт i метнула його в цiль, артефакт нестихiйникiв розлетiвся на кiлька частин i нарештi перестав видавати мелодiю.
  - Ну ти i козел! Знаєш же, що у мене голова вiд нього репається, спати хочу, так ти ще й знущаєшся!
  - Гм, цей кинжал я не врахував, - Макс сiв поряд iз нею на лiжко, наплювавши на свiй брудний одяг, i простягнув жiнцi чашку кави. - Випий i прокидайся, якщо ти хочеш стащити все, що запланувала, тобi вже пора збиратися.
  - Знаю, - буркнула вона i надпила з чашки. - Коли ти повернувся?
  - Щойно.
  - Щойно? Чим займався?
  - Переводив дiтей в головний штаб. Стало занадто небезпечно переховувати їх в густонаселених астралах, Еман i Меган з Сильвiєю бiльше не могли гарантувати їх безпеку, тому Ангелiна вирiшила ризикнути. Її можна зрозумiти, вона теж мати.
  - Дура, - видихнула огневичка. - Варто тiльки подумати, скiлькох вбили би в дорозi за умови нападу, а ще тепер стане зрозумiло, що цi дiти напiвкровнi, в сенатах сидять не такi вже й придурки, щоб не зрозумiти про їх зв'язок з нами, а за умови нападу на штаб врятувати їх не вийде, їхнє життя обiрветься, щойно проб'ють нашу оборону, i крiпоснi стiни падуть.
  - Вона знає про це, але саме зараз там безпечнiше, нiж серед звичайних представникiв магiчних народiв, - чоловiк задумався i додав: - На дiтей астралу etrange напали ще до нашого приходу. Багато хто постраждав. Ми не встигли. Мало хто i так вижив, а якщо б вони залишилися, то загинули б усi.
  Вiдьма тiльки фиркнула, все ж таки це було занадто ризиковано. I ще їй нiчого не сказали, не попередили, вона ж запросто могла своєю присутнiстю гарантувати безпеку хоча б однiй групi дiтей, тим же etrange. Вона їй не довiряє? Хоча байдуже. Якщо це так, то Непiдкорна цiлком i повнiстю права.
  - Сьогоднi ввечерi о шостiй загальнi збори, будуть обговорювати їх безпеку. Ти прийдеш?
  - Не цiкаво, - фиркнула жiнка i вiдставила порожню чашку на невеличкий столик бiля лiжка, на який був спертий меч.
  - Ангелiна... гм... просила, щоб ти прийшла. Причому особисто.
  - Максе, не тримай мене за дуру, Непiдкорна не вмiє просити. Гм. Особисто пiдходила i наказала передати?
  - Сказала, що дуже хотiла б тебе бачити.
  - Серйозно?
  - Так ти прийдеш? Чи менi передати, що ти вiдмовилася?
  - Нi, нiчого не кажи, я ще подумаю. Буде вiльний час - прийду.
  - Лу, вiльного часу в тебе точно бiльше за iнших.
  - Менi байдуже, - огневичка нарештi встала з лiжка, взулася в свої робочi вже потертi шкiрянi чоботи на високiй пiдошвi, пiдiйшла до столу в кутку, заправила в штани лляну сорочку, яку витягнула на нiч, зняла зi спинки стiльця плащ, накинула його на плечi, а пiсля всього цього нарештi витягнула кинжал зi стiни i сховала його в пiхви, якi закрiпила на бедрi.
  Чоловiк теж пiдвiвся, склав руки на грудях i сперся об стiну.
  - Знову граєш беземоцiйну дрянь? Добре, як хочеш. Кого вчора вбила? - насупив брови вiн. - Вся ванна в кровi. Хоча б її помила, якщо зброю лiньки почистити.
  - Вчора я хотiла спати, - невдоволено буркнула вона, витягнула з комоду свiй штик-нiж i, таки взявши в руки ганчiрку, протерла його.
  - Так хто на цей раз?
  - Один придурок побачив рукавицю, - жiнка помахала йому лiвою рукою, - i майже всi присутнi наїхали на мене, що менi було робити?
  Погляд чоловiка опустився i зупинився на його власному зап'ястi з клеймом закляття, смертельної клятви, найсильнiшої з усiх можливих, яка проявляється як руна на лiвiй руцi. Наявнiсть такої пов'язує напiвкровних вже кiлька рокiв, особливо тих, хто на фронтi вже не перший рiк i вiдомi в багатьох астралах. Шкода, що тепер ворог використовує це, щоб вичислити їх серед натовпу, але тепер також неможливо випитати якусь iнформацiю через катування, тож їх i мучити не будуть, немає сенсу, смерть буде швидкою, i нiхто зайвий нiчого не дiзнається, таким чином штаб в безпецi. А щодо мiтки на зап'ястi... Вiд цiєї клятви, як не крути, все рiвно бiльше користi, нiж шкоди, руну на руцi можна запросто приховати, одягнути верхнiй одяг з довгими рукавами, перемотати зап'ястя пов'язкою, вдаючи, що там порiз, або ж просто одягнути рукавицi. Але все рiвно частiше за все напiвкровнi користувалися iлюзiєю, вона не тiльки приховувала мiтку, а ще й змiнює зовнiшнiсть, плакати розшуку нiхто не вiдмiняв. Але свою печать вiн нiколи не приховував, по-перше, його майже не розшукують, знають, що вiн невловимий, а по-друге, вiн не надто полюбляв одягати личину чужої людини i грати роль. Люсi теж цього не любила, нi, як донька Анни Дерк вона завжди приховувала свiй справжнiй вигляд пiд iлюзiєю, а так, поза сенатом, завжди намагалася бути самою собою. I ще, може, вона i особлива навiть серед напiвкровних, але жiнка завжди носила рукавицю, закривала зап'ястя в знак того, що вона одна з них, хоча це i створювало часто цiлу гору проблем. Але це все рiвно була не єдина причина.
  - Ти їх всiх...? - чоловiк пiдняв очi i уважно на неї подивився. Вона могла їх повбивати. Запросто.
  - Та нi, лише одного. А може i двох, - задумалася вона. - До речi, не повiриш, кого я бачила в барi.
  - I кого ж?
  - Ось так вiдразу я i сказала, - вишкiрилася вона.
  - Викладуй, - фиркнув чоловiк, не зводячи з неї очей. Як на цей раз вона вляпалась?
  - Добре. Вчора туди приперся Телор Рiстен.
  - Рiстен? Сенатор вiд etrange? Що вiн там забув?
  - Виявилося, вiн знайомий з Аланом.
  - З Аланом?
  - Ну, той etrange-природник, я тобi про нього розповiдала. Який знайомив мене з клiєнтами. Алан, його донька була пiд прокляттям демона. Згадуй давай.
  - А, той придурок з довгим язиком?
  - Це ти вiрно пiдмiтив, язик у нього дiйсно довгий. Вчора цей придурок напився i почав трiпатися про мене направо i налiво, а Телор розвiсив вуха i був тiльки радий.
  - I це ти їх прихлопнула?
  - Та нi, iншого природника з якоїсь там банди. Байдуже, вiн сам винен, я тiльки захищалася.
  - Тодi хто другий?
  - Ем... Ще я набила морду Алану, тож вiн вже труп. Мабуть, - хихикнула вона.
  - Я мовчу.
  - Так, краще мовчи.
  - То це його кров в ваннiй?
  - Ну, кровi було багато, трошки забруднилася, - поклiпала очима жiнка.
  - Не смiшно. Що ж Телором? Вбивство сенатора так просто тобi з рук не зiйде.
  - Та не вбила я його. Так, врiзала по мордi, щоб не сував нiс не в свої справи.
  - Навiть коментувати не буду. Ти дура? Краще було б вбити, якщо вже до цього дiйшло. Вiн не дурний, якщо вiн дiзнався про тебе щось зайве... Хочеш повтору давньої iсторiї з Терноном? Рiстен далеко не дурний, в сенатi простаки надовго не залишаються.
  - Нiчого вiн не дiзнався, я все передбачила. I я справдi збиралася його вбити. Але ця криса почала трендiти про роботу, а робота вiд сенатора повинна бути цiкавою, як думаєш?
  - I це все? Серйозно?
  - Так, серйозно. Я використаю його, вiн ще може знадобитися.
  - Як знаєш. Але ти граєш ризиковано.
  - Не ризикованiше, нiж завжди. I щодо ванни... Ти тут водник, тобi це зробити набагато легше.
  - Проїхали, сперечатися з тобою немає сил, - чоловiк зняв свiй плащ, перевдягнувся в чисту домашню сорочку. - Я краще посплю, нiч була тяжка.
  - А, точно, не бачив Гарсiю?
  - Вона спала в кiмнатi Анабель.
  - Ясно, коли вони прокинуться, скажи їй, що вона вiдповiдає за її безпеку.
  - Знову йдеш на цiлий день?
  - А що?
  - Ти зовсiм не бачишся з нашою донькою. Неначе для тебе її немає.
  Люсi промовчала i вiдвернулася, взяла в руки меч, витягнула i сховала його назад в пiхви.
  - Ти не права. Анабель хоче тебе бачити, а ти постiйно кудись зникаєш.
  - Я працюю заради неї, - невдоволено буркнула вона.
  - Ти сидиш в барах у свiй вiльний час, про це знає кожен. Тобi так складно посидiти зi своєю дитиною?
  - Максе, їй вже шiстнадцять рокiв, вона достатньо доросла, щоб жити без мене.
  - Вона сумує за тобою.
  - Не сумує. Їй нiчого сумувати за такою, як я. I давай закриємо тему, я вже повинна йти.
  - Люсi, досить тiкати, ми все рiвно про це поговоримо.
  - Тут нiчого говорити. Я не хочу знову через це сваритися. I зрозумiй нарештi, я сама знаю, як буде краще для неї.
  - Що ти про неї знаєш, щоб так просто судити?
  - Я знаю достатньо, щоб зробити певнi висновки. Якщо вона не може себе захистити, я зроблю все сама.
  - Ти занадто боїшся за її життя.
  - Так. Тому краще б ми взагалi не бачились, як ти не розумiєш! Бель не потрiбна така мати, як я! Одне моє iснування вже небезпечне для неї.
  Макс глибоко вдихнув i видихнув. Її не переконаєш.
  - Помiть, ти сама винна, що вона фактично беззахисна. Це ти не довiряєш їй зброю.
  - Такiй, як вона, i кухонний нiж дати небезпечно, ще пораниться.
  - Я краще промовчу, - похитав головою чоловiк. - Але в будь-якому випадку добре подумай. Вона вже не маленька. I я вважаю, що тобi як мiнiмум пора встановити з нею контакт i почати їй довiряти.
  Вона настiльки сильно боїться втратити свою доньку, що фактично, нiхто не знає, що у неї є дитина. Жiнка приховала її вiд очей багатьох, тим самим зробивши немалу помилку. Особисто вiн зробив все можливе, щоб Анабель Тенебрiс не була слабачкою, але вiн не боєць, його сила не в умiннi нанесення ударiв, що так важливо для огневикiв, вiн звик ухилятися, його рiвень i рiвень Безiменної - як небо i земля, а Люсi вперто повторювала, що поки її донька слабка i її нiхто не бачив, то вона в безпецi. I поки що переконати її не виходило.
  - Правильно, - невже вона погодилася? - Краще помовч, - i ось так завжди. Знову незворушно залишилася при своїй думцi. Залишається тiльки сподiватися, що у неї з'явилися якiсь сумнiви. - Я пiшла, - продовжила жiнка, - меч залишаю тобi, я подумала, сьогоднi вiн буде тiльки заважати.
  - В який астрал ти йдеш?
  - Астрал безсмертних.
  - Який саме? Лу, немає сенсу щось красти з пiдконтрольного нам астралу, по-перше, Дар'ян по головi тебе за це не погладить, а по-друге, легше сказати йому, i вiн принесе все необхiдне легально.
  - Я знаю про це, але сьогоднi робота в янгольському астралi, в демонському є лише одне замовлення, вбити Непiдкорну i її сiм'ю. Шкода, вибору зовсiм немає, - зiтхнула жiнка. Iнсолiт тiльки закотив очi, було зрозумiло, що якби вони не були їхнiми важливими союзниками, то вона без зайвих слiв взялася б за цю роботу. - А якби було, то думаю, ти розумiєш, що я не боюся реакцiї Князя, вiн не настiльки вже й всесильний.
  - Так янгольський?
  Слабкий розбитий астрал з мiнiмальною кiлькiстю боєздатних воїнiв? Хоча їхнi старi воєннi артефакти можуть знадобитися для астралу з їх головним штабом.
  - Так.
  - Тодi добре, роби, що хочеш. Але май на увазi, безсмертних вбивати складнiше, нiж звичайних людей. Не лiзь до них побитися, це погана iдея, краще вiдразу вбивай.
  - Я краще знаю. I це не складнiше, нiд вбивати богiв, - фиркнула вона, витягнула кинжал i провела по лезу пальцем. - I кому, як не тобi, розумiти, що я завжди знаю, що роблю. Вони для мене - не проблема. А ще варто врахувати те, що вони досi не очухалися пiсля нападiв Непiдкорної.
  - Ну дивись. I обiцяй, що повернешся.
  - Та повернуся я. Мене не вб'ють. Навiть безсмертнi.
  - Я хвилююсь за тебе, ти надто часто себе переоцiнюєш, - чоловiк приблизився до неї i мiцно обiйняв, не бажаючи вiдпускати.
  - Не варто, - жiнка знову сховала кинжал у пiхви i вийшла з кiмнати. Вiдьма пiшла в сторону виходу, але раптом зупинилася i завернула.
  В кiмнатi Бель завжди було доволi темно, Люсi максимально пiдiйшла до дверей i заглянула в щiлину.
  Дiвчина глибоко дихала увi снi, спокiйно i розмiрено. Її не мучили кошмари, вона не знала, як це, бачити мертвi очi своїх жертв. Ще маленька невинна дiвчинка. Нехай такою i залишається, нiчого їх ставати такою, як вона. Внучка Аркла Тенебрiс не повинна померти, як собака, вона i не дозволить, жiнка зробить все, що буде потрiбно, i буде захищати її до своєї останньої хвилини. I зробить все можливе, щоб її життя нiколи не було в небезпецi.
  Огневичка сперлася на дверний косяк, по її щоцi скотилася одна єдина сльоза. Як же вона на нього схожа... Аркл. Живе нагадування про нього. Дивитися на неї боляче. Ще бiльше, нiж на своє вiдображення.
  Чорнi пасма волосся були розкиданi по подушцi, блiда шкiра i миловидне обличчя. Вiд Макса вона взяла не так багато, як вiд неї, тiльки очi та iнсолiтську магiю, але вiн став чудовим батьком. На вiдмiну вiд неї. Вона ж така ж непутьова, як i Анна, теж фактично покинула свою дитину. Ось тiльки вона зробила це заради неї, а не задля своєї шкури.
  Жiнка заплющила очi, помотала головою, викидуючи зайвi думки, i блимнула. Так, зараз вона найомниця, холоднокровна i жорстока Безiменна, яка не вiдчуває жодних емоцiй. I вона дiйсно їх не вiдчуває. Якби це було не так, у неї було б надто тяжко на серцi. А так... Так нiби нiчого з нею не сталося, все що було, що є, все проходить мимо неї. У неї своє життя, свої правила, своя реальнiсть, де їй нiчого втрачати, де у неї поряд нiкого немає. I навряд чи щось змiниться. Якщо справа доходить до бiйки, то вона завжди буде одна. Ну, в будь-якому разi вона точно змiн не планувала. Бо саме в цьому i є її слабкiсть, їй байдуже на життя незнайомих їй людей, але якщо хтось з її близьких в момент небезпеки опиниться поряд iз нею... Мислити так же холодно, тверезо, беземоцiйно вже не вийде, їй потрiбно буде серйозно взяти себе в руки, а ще у випадку сильної небезпеки для цiєї людини вона навiть може попрощатися з життям. Їй надто небезпечно працювати з кимось. Вона обiцяла. Обiцяла жити. I обiцяла, що її нiхто не вб'є.
  
  
   * * *
  Анабель розплющила очi i сiла на лiжку, вiдчуваючи легкий смуток i бiль. Мама знову дивилася, як вона спить. Кожного ранку вона прокидалася, бажаючи вiдчути цей приємний та м'який погляд. Якщо вони випадково зустрiчалися вдома, а це ставалося не так часто, Безiменна поверталася пiзно вночi i знову йшла рано вранцi, то погляд вiдьми був холодним, злим i часто байдужим. Нiби вони вороги, або ж зовсiм не знайомi. I це було дуже боляче. Знати, що вона може дивитися на неї iнакше.
  Вона не розумiла, в чому вона винна, чому її мати так до неї ставиться, чому її iгнорує. Скiльки рокiв вони жили в одному домi, не розмовляючи? Бель навiть цього згадати не могла, так було майже завжди. В її пам'ятi бiльше не було тих рокiв, коли жiнка вiд неї не вiдходила, вона була зовсiм маленькою, зараз залишилися тiльки фотографiї. На них вона була в домашньому одязi, а скiльки дiвчина пам'ятала, Люсi завжди носила грубий плащ до колiна, чорний одяг i одну рукавицю на лiву руку. Про зброю можна i не казати, часто невидимий кинжал у пiхвах став її вiзитною карткою ще до цього, її пояс, на якому вiн закрiплений, видний навiть на фотографiях.
  Коли ж жiнка змiнилася, коли вона покинула її вперше? Батько їй цього не сказав, але i так зрозумiло, що вона завжди кудись ходила вечорами. Але, здається, на цiлий день вона вперше пiшла ще до того, як їй виповнився рiк.
  Гм, скiльки ж ночей вона ще зовсiм маленькою дитиною пролежала без сну, чекаючи свою маму? I скiльки ж раз її мама не приходила? Люсi нiколи її не шкодувала. Чому? Невже вона дiйсно її ненавидить? Але її погляд говорить iнакше. Так в чому причина?
  Немає сенсу з'ясовувати. Запитувати у неї - як бити горохом об стiну, так нiчого добитися не вийде. А у батька вона це не запитувала. Не запитувала, чому її мати ставиться до неї настiльки холодно. Може, варто таки запитати?
  Гм, скiльки ж годин вона проплакала у нього на плечах? Скiльки разiв вiн притискав її до себе, гладив по головi i повторював, що мама її любить? Вiн завжди був поряд. На вiдмiну вiд неї. Але донька не ненавидiла її за це. Люсi вважає, що так потрiбно? Нехай, хоча це не означає, що дiвчина не буде злитися. Думає, що вона слабка i недостойна? Можливо. Але вона зможе довести, довести, що вона не слабачка, що вона сильна. Може, тодi її мати буде ставитися до неї прихильнiше?
  Дiвчина встала з лiжка i зiбрала волосся у вузол. Батько вже повернувся додому, потрiбно готувати снiданок.
  Анабель перевдяглася i направилася в сторону кухнi, їй завжди дуже подобалося готувати, вона вже не перший рiк вiдповiдала за наявнiсть їжi в домi. Вона i закупалася, i днями займала пост на кухнi, її мати нiчого варити чи смажити навiть не намагалася, вдома нiколи не їла i завжди поверталася ситою. У Бель часто з'являлося вiдчуття, що вона просто боїться отруїтися, жiнка просто iгнорувала всi залишенi нею снiданки, пакети з перекусами, вечерi не хотiла навiть спробувати. Це знову ж таки було неприємно i образливо.
  Так, що приготувати сьогоднi? Яєшня, грiнки? Гм, сьогоднi дiвчина не планувала нiчого особливого, не хотiла втрачати час, вона вже мала свої особистi плани, тому лише кинула на сковорiдку кiлька ковбасок, яєць, добре пiдсмажила i залишила холонути на тарiлцi, а поки зварила чашку мiцної кави i, майже нiчого не з'ївши, взявши з собою тiльки невеличкий шматок вчорашньої випiчки i чашку, вийшла з будинку i спустилася вниз до крижаної гiрської рiчки.
  Холодно. Дiвчина тiльки сильнiше закуталася в тоненьку кофтинку i всiлася на камiнь, попередньо нагрiвши його полум'ям, хоча все рiвно багато часу вона там не провела, тiльки дожувала снiданок i повернулася. Чашку за собою вона не помила, залишила на столi, а сама обережно пройшла до пiдвалу.
  Величезнi сейфи зi зброєю, батько дав їй вiд одного ключi, добре, що мати досi нiчого не дiзналася. Анабель вибрала дещо звiдти, намагалася опанувати зброю, якою володiла Люсi, ну, хоча б тiєю, якою жiнка постiйно користується, а це, в цiлому, клинки.
  Шкода, що Макс заборонив їй брати в руки меч, навiть ключ вiд саме тiєї шафи не дав, сказав лише те, що в цьому вiн не найкращий вчитель, i це було зрозумiло, вiн, як iнсолiт, дуже гостро вiдчував бiль суперника. Йому це не по душi, тому вiн рiдко користується холодною зброєю. Хоча дечому вiн таки її навчив. Захисту, iнсолiтському цiлительству. Виведення зi строю супротивника прийомами ближнього бою без нанесення занадто болючих ран, ще вiн змушував її увертатися вiд майже безпечних енергокуль, хоча у неї це не надто гарно виходило, навiть з використанням магiї. Вона розумiла, що дiйсно невмiла i слабка, але що вона може зробити? Тiльки тренуватися.
  У неї є шанс стати воїном, як її мати. Дiйсно є. Їй з якоїсь сторони пощастило, кров iнсолiта проявилася в нiй в недостатнiй мiрi, чи просто вибiрково, це не суттєво, просто чужий бiль вона майже не вiдчуває. Нi, iншi можливостi батька дiвчина таки успадкувала, хоча її iнсолiтський резерв був доволi малим, на багато її не вистачало.
  Анабель вийшла на заднiй двiр будинку i почала вiдпрацьовувати певнi технiки з використанням двох кинжалiв, дiвчина тренувалася на вогнянiй постатi, яку створювала, хоча це було не найкращою iдеєю, вiд вогню клинки плавилися i те, що вона змогла зробити з них артефакти проти вогню, якi можна використовувати для таких ситуацiй, явно не допомагало, чи то вогонь був надто сильним або ж незвичайним, чи то просто артефакти нiкчемними вийшли, але довше кiлькох пронизуючих ударiв жодний кинжал у неї не витримував. Але ж необов'язково протикати постать, можна ж тренувати i рiжучi удари, якими її мати завжди ослаблювала ворога i ставила перед собою на колiна.
  Кожного разу вона твердо замахувалася i з усiєю сили швидко розганяла полум'я руками, мiцно стискаючи рукоятки. Рiшучостi їй було не займати. Хоча навичок i досвiду не вистачало. Але колись вона б дуже хотiла показати Люсi, на що вона здатна, спробувати зiйтися з нею в тренувальному бою i перемогти. Але вона не розумiла, наскiльки небезпечне це бажання. I чим такi бої можуть скiнчитися.
  
  <03>
  Макс прокинувся ще до десятої i зрозумiв, що Люсi досi немає. Або вона знайшла собi якусь нову iграшку, або завдання затягнулося. Але байдуже, хоча серцем вiн був не спокiйний, чоловiк розумiв, що з нею не могло нiчого статися.
  Iнсолiт вiдразу пiшов у сторону кухнi, не перевдягаючись в робочий одяг i не взявши навiть ритуального кинжалу, навiщо вiн йому, тим паче вдома, якщо цей клинок в бою не використаєш, тiльки для певних кривавих обрядiв. Мовчки поїв залишений йому снiданок, помив посуд i направився на заднiй двiр. Вiн знав, чим його донька займається там щоранку, намагався сприяти цьому, хоча сам особисто особливо сильним у використаннi будь-якої зброї вiн не був i надавав перевагу боям голими руками.
  - Гарсiя, - вiн вiдразу помiтив пташку, яка сидiла на краєчку даху i дивилася на тренування Анабель Тенебрiс. Може, вiн i не має з нею зв'язку i не розумiє її, але передати їй щось вiд хазяйки може запросто. - Люсi сказала, що ти за неї вiдповiдаєш, - тихо повiдомив чоловiк.
  Гарпiя лише скрикнула i вiдвернулася. Нiби вона сама не знає, що якщо Безiменна пiшла сама, то її робота i так очевидна. До того ж астрал янголiв птиця сама недолюблювала, краще вiдсидiтися вдома.
  Макс стежив за рухами доньки. Вона дуже схожа на Люсi, хоча б у нанесенi ударiв противнику. Хоча багато що робить неправильно. У них рiзна швидкiсть i реакцiя, рiзний рiвень навичок i досвiд, а ще характер i мотивацiя. З цiєї сторони її мати зовсiм вiдрiзняється вiд неї. Безiменна беземоцiйна холоднокровна вбивча машина, яка не має нi краплi совiстi чи спiвчуття, вона не боїться смертi, своєї чи чужої - не важливо, їй скажуть когось вбити - вона виконає, у неї немає тормозiв, якщо вона влiзе в якусь боротьбу чи бiйку, то давить на так звану педаль газу до вiдмови i неможливостi зупинитися, вбиває доти, поки не з'явиться той, хто зможе її зупинити, чи привести до тями, а оскiльки перше неможливе, а лiзти до неї надто небезпечно, краще зачекати, поки вона сама не заспокоїться. Її нiколи не цiкавила думка про неї iнших, все, що вона хотiла i виконувала - продовжувала виживати в будь-якiй ситуацiї, а ще зберiгала смертельну образу на весь свiт, ставила iнших перед собою на колiна i ламала їх, не завжди фiзично, вона хотiла, щоб iншi вiдчували все те, що колись вiдчула вона. Але нiколи не показувала справжнiх емоцiй. Нiкому. Окрiм нього.
  Чи влаштовувало Макса таке життя, в якому його кохана жiнка витворяє повнiстю аморальнi речi, творить казна-що i не звертає уваги на їхню доньку? Тяжко сказати. Не йому її судити, точно не йому, вiн сам теж немало людей повбивав. А ще вiн розумiв її. Знав її. Лише вiн бачив її справжню. Нi, насправдi вона дiйсно була холоднокровною вбивцею, яка не знає пощади, але це не означає, що вона не вмiє любити чи мати до когось теплi почуття. Але якщо таке траплялося, то вона всiма силами намагалася їх захистити, вбивала не заради забави чи через поганий настрiй або ж завдання, а лише з бажанням захистити найдорожче. I вона занадто часто перебiльшувала з необхiдними дiями, завжди панiкує i, не подумавши, в намаганнi закрити iнших лiзе на рожон. Хоча в складаннi стратегiї з нею може порiвнятися тiльки Ангелiна з Князем, жiнка вмiє тверезо мислити, якщо на даний момент небезпеки для її близьких немає, хоча є одне але, в своїх планах вона завжди дiє одна i назначає собi найважчу i найнебезпечнiшу роботу, а це не завжди правильно. А ще вона не звикла працювати в командi, що в бою починає реально дратувати. Саме тому вона i дiє окремо вiд напiвкровних, вони всi, звичайно, майже рiвноправнi, але вони все рiвно мають ту, хто явно вище їх i по силi, i по стратегiчному мишленню. I в даному випадку це саме Ангелiна, всi погодилися з її командуванням, але не вона. Їй командувати собою огневичка не дасть, вона не слабша за неї, ну, не настiльки, але вирiшити, кому дiстанеться цей статус, боєм хоч i було непоганою iдеєю, чому б не розмазати по стiнцi найсильнiшу безсмертну обох свiтiв, але у випадку її виграшу влада янголки перейде до неї, а її це не цiкавить. Хай розпоряджається всiм сама, краще так, тiльки б до неї не лiзла i її кiмнати там не чiпала. Але для Ангелiни всi - її марiонетки, ще одна егоїстична дурепа. Точно така ж як i вона.
  Макс теж пiдкорявся штабу напiвкровних, ну, не настiльки вже й пiдкорявся, точно на колiнах нi перед ким не повзав. Але чоловiк вважав себе їх частиною i дiяв у загальних iнтересах, не суперечив проти дiйсно корисних речей, хоча б тому, що якщо вiн разом з Люсi не зможе захистити в потрiбний момент Бель, про що навiть думати страшно, то вони можуть розраховувати на допомогу, навiть вне залежностi вiд того, з ким зi штабу Люсi Тенебрiс встигла поцапатись. А вибiсити вона встигла багатьох, i справа навiть не в тому, що вона офiцiйно не належить до їх колективу, не в тому, що жiнка дiє окремо вiд них i постiйно знаходить собi проблем, ну, мабуть, хоча б Непiдкорну частiше за все гнiвить той факт, що вона перiодично заявляється в штаб без попередження, пробиваючи їх захист проти неї, все ж таки вона не одна з них i повноцiнного доступу мати не може, але справа тут не зовсiм в цьому, просто вона приходить до них завжди п'яною, влаштовує по дорозi до свого пiдвалу дебошi, з кимось з варти, навiть якщо це її друг, б'ється, а ще при цьому вона обов'язково тягне за собою труп, або ще живе тiло ворога i потiм чудово проводить з ним час в кiмнатах, перетворених на катувальнi. Але найгiрше, мабуть, тут те, що у їх фортецi, де вони зараз осiли, живуть не тiльки кiлька воїнiв, а i дiти, якi бачать тiла її наступних жертв, а потiм знаходять їх, порубанi на крихiтнi шматочки трупи, серед їжi собак. А ще вiдра кровi, яку виливають за фортечнi стiни. Її там бояться. Її повсюди бояться. Вона - кара магiчних астралiв, де б вона не з'являлася, повсюди проливається кров.
  Анабель хотiла бути схожою на свою матiр. Просто дiвчина не знала ступiнь її вини перед всiм свiтом. Не знала, що вона творить, вважала її за солдатку, за справедливого воїна, донька нiколи не бачила її на роботi, не знала, де вона працює. Не бачила Безiменну в дiї, не бачила, як вона вбиває. Та i сама вiдьма вела себе доволi сковано при нiй, а оскiльки про наявнiсть у Люсi сiм'ї майже нiкому не вiдомо, то на них ще нi разу не нападали, Бель в бою ще нi разу не була, мати чудово її захищала i без виснажливих битв. Донька не знала, чому Безiменну вважають страшною, розумiла, що вона воєнна, вiрогiдно, жiнка вбиває людей, але що поганого в тому, що вона захищає напiвкровних?
  Люсi попiклувалася, щоб iнформацiя про неї не доходила до вух Анабель. До дiвчини взагалi майже нiчого не доходило. Бiльшiсть свого вiльного час Бель доводилося проводити на максимально захищенiй територiї в горах бiля їх будинку, виходити за межi заборонялося, за умови наявностi Гарсiї, яка, як i жiнка, з нею не розмовляла, тiльки майже цiлодобово дивилася великими бурштиновими очима, юна огневичка могла блимнути звiдти в магазин у людському астралi, а також у неї були координати якихось гiр в астралi etrange, де вона зустрiчалася з бабусею. Анна була з нею завжди такою доброю, привiтною, в дитинствi пригощала її солодощами, але мiж нею i її матiр'ю, яка тодi ще супроводжувала її туди, була нерушима стiна. Дiвчину цiкавило, чому вони не ладять, але обоє мовчали i скрипiли зубами. Хоча до бiйки в її присутностi нiколи не доходило, обидвi цiльки мило посмiхалися i плювалися отрутою. Хоча... Бель вже було байдуже, вона майже не бачилася з Люсi, тобто якщо порiвнювати, то дiвчина надала б перевагу Аннi, яка була доброю i завжди була готова з нею поговорити. Але Макс був проти таких близьких стосункiв. А ще... Колись давно Безiменна сказала їй кiлька слiв щодо Анни. "Тобi вiд неї добра не буде. Хочеш жити - тримайся вiд неї подалi." I, звичайно, це вплинуло на десятирiчну дитину, але вона не сприйняла цi слова серйозно i продовжувала спiлкуватися з Анною, хоча б на зло матерi. Але Люсi було байдуже на це. Вона вже її попередила. Вляпається - розгрiбатиме сама.
  А Бель просто не бачила у своїй бабусi реальної загрози, що поганого може зробити etrange, навiть якщо враховувати її силу, на те вона i свiтла, щоб бути настiльки милою i святою. Ну, щодо цього вона вже точно загнула, з її нiкчемним досвiдом дiвчина зовсiм не розумiла, що темний - не значить лихий, але їй цього i не показали, вона знала, що Люсi - темний маг, а ще вона не свята, юна огневичка нiколи не задумувалась, що не всi вiдьмаки проводять своє самотнє, уособлене життя в боях i приносять за собою смерть. Аналогiчно i зi свiтлими. Дочка Безiменної не зустрiчалася у своєму життi зi зрадами, нiкому було її зраджувати, тим паче цього не могли зробити etrange. Вона не знала, що вони далеко не святi, не знала, що пiд лагiдними масками скриваються простi фанатики, якi бажають зробити хоча б свiй свiт кращим, знищуючи всi проблеми ще до їх виникнення. Всiх, хто може бути небезпечним. Навiть ще зовсiм малих i невинних дiтей. I що найобразливiше, що iншi магiчнi свiти, навiть вiдьмацький, з яким у них не найкращi стосунки, їх повнiстю пiдтримують у питаннi напiвкровних, всi вони готовi об'єднатися, аби тiльки знищити загрозу нападу нечистокровних. Але хто сказав, що такий напад буде? Кому потрiбна ця влада над астралами, ось там розпоряджатися, сидiти в кабiнетах, проводити наради, це ж так нудно! Нi, може, Люсi дечого i не розумiла, хто знає, може хтось iз їхнiх, хоча б та ж сама Ангелiна, реально хоче влади над свiтом, але навiщо вбивати їх? Навiщо? Через те, що вони iншi? Що у них можуть бути кiлька резервiв? Чи що поєднання сил кiлькох магiчних народiв може мати доволi цiкавий i дуже корисний ефект? З якою метою їх хочуть винищити? Через те, що колись якийсь там напiвкровний спробував пiдмяти пiд себе кiлька астралiв? Та це ж було кiлька столiть тому, чи не варто про це забути? Всi вони вже втомилися воювати. Не всi напiвкровнi народилися воїнами, але нiхто з них помирати не хотiв би. Заради цього можна навiть взяти до рук зброю.
  Що поганого в банальному бажаннi жити? Хоч хтось може сказати? I чим це особисто вони завинили, що свiтова спiльнота веде на них полювання i кожного разу збiльшує цiну за їхнi голови? Чим? В чому вони виннi?!
  Недоречне запитання. Особливо щодо Безiменної. Так, її пробачити не можна. Але щодо невинних дiтей? Чому у них забирають право на життя? Саме з цим завжди i боролася Люсi Тенебрiс. Хоча б тому, що, якби не Аркл, вона могла бути серед таких дiтей. Хоча б тому, що зараз серед них знаходиться i її донька. Причому сама того не знаючи. Нiчого не знаючи.
  Макс зiтхнув. Якщо добре подумати, то йому байдуже, чим там його Люсi займається, тiльки була б жива i здорова. А якщо врахувати той факт, що з нею навiть Непiдкорнiй довелося б не солодко, то через якiсь дрiбницi варто не хвилюватися. Що може загрожувати тiй, яка за кiлька рокiв змогла кинути свiти до своїх нiг? Все правильно, пряма влада їй зовсiм не потрiбна. Але хто сказав, що не можна тихо керувати тими, кому влада належить офiцiйно? Вона змогла стати кукловодом. Змогла обплести своїх марiонеток нитками пiд назвою "страх" i в потрiбний момент тiльки смикати їх у правильну сторону, хоча це i не єдиний спосiб керування, який вона використовувала, набагато легше задiяти у грi своїх вiрних псiв, i вони принесуть їй все на тарiлочцi. Хоча для такого результату жiнка багато чим пожертвувала. I в першу чергу своєю людянiстю.
  Чоловiк вiдiйшов вiд стiни будинку, на яку до цього спирався. Який сенс обдумувати те, що вже сталося, так, з такого можна винести якiсь уроки, але що можна зрозумiти в саме цiй ситуацiї? Чи щось змiнити? Нiчого. Жiнка не вiдступиться. Не в її правилах. Та i надто пiзно пробувати щось скасувати чи вiдвернути. Нехай буде, що буде, так вже сталося, колись вiн її полюбив, i нехай вона i здається холодною i беземоцiйною, але його почуття до неї не згасли. Та i доньку свою вiн любив. Сильно любив. Їх дитина, цiлком здорова, хоч i слабенька дiвчинка була найкращим подарунком, який Люсi зробила для нього. Але якщо вона не хоче бачити свою доньку на своєму мiсцi i тому вiдмовляється з нею спiлкуватися, йому залишається тiльки продовжувати пробувати їх зблизити, намагатися пiдтримувати безпеку Бель, захищати її i вчити захищатись її саму. Вiн просто розумiв, що рано чи пiзно прийде час, коли Анабель Тенебрiс доведеться вивести у реальний свiт, а з її рiвнем освiдомленостi i самозахисту довго вона там не протягне. I вiн намагався це виправити.
  - Батьку, - донька перестала наносити удари кинжалами i повернулася до нього.
  - Доброго ранку, - кивнув вiн. - Може, присядемо?
  - Ну давай, - дiвчина зiтхнула, увiткнула кинжали в землю, розвiяла вогняну тiнь, пройшла до Макса i сiла на порозi. Чоловiк i сам всiвся бiля неї.
  - Ну як? Поговорили? - тихо i похмуро поцiкавилася огневичка.
  - Поговорили.
  - I як?
  - Як завжди. Ти же знаєш, вона занадто сильно за тебе боїться.
  - Тобто проти?
  - Бель, послухай, вона не буде тебе вчити, твоя мама рiдко вiдступається вiд своїх рiшень. Вона не хоче для тебе життя в боях, зрозумiй це нарештi.
  - А мою думку вона врахувати не хоче?
  - Я б теж не хотiв би, щоб ти брала в цьому участь.
  - А я хочу! Я не можу бiльше залишатися в сторонi!
  - Заспокойся, я все розумiю. Ти як i вона не любиш сидiти на одному мiсцi. Але подумай, наскiльки це небезпечно.
  - Мамi можна, тодi чому менi нi?
  - Ти не готова.
  - Я готова! Я вже багато чому навчилася! Ти ж сам багато чому мене навчив!
  - Я навчив? - засмiявся батько. - Чому я мiг тебе навчити, якщо мiй власний рiвень бойових навичок тiльки трохи перевищує середнiй?
  - Що? - серйозно? Вона про це i не знала. Для неї вiн здавався таким сильним... - А у мами?
  - Не знаю. Вiн вже давно перейшов далеко за вищий.
  Що? Нi, вона знала, що Безiменна не слабка, але настiльки сильною вона не здавалася... Хоча... Що вона, власне, про неї знає? Майже нiчого. Знала це прiзвисько, як її iм'я, а справжнє чула тiльки кiлька разiв вiд Анни. Люсi. Свiтла. Воно їй явно не пiдiйшло.
  - Зрозумiло, - похилила голову дiвчина. Так, без допомоги їй до неї як до неба рачки. Але вона не вiдступить. - Батьку, а чому ваш рiвень настiльки рiзний? - раптом їй стало це цiкаво.
  - Чому? Все просто. Я iнсолiт, менi як мiнiмум неприємно знаходитися поряд iз тими, хто помирає в муках на полi бою. Але не варто мене недооцiнювати. Я можу вбити i безболiсно, - чоловiк насупився i похилив голову.
  - Вбити? Але навiщо? Невже не достатньо просто перемогти? - ця невиннiсть в очах...
  - Я ж кажу, що ти не готова. I щодо твоєї матерi я вже зробив все, що тiльки мiг. Вона не хоче тебе вплутувати в її боротьбу. I краще послухай мене, тобi це не потрiбно.
  - Я i сама можу вирiшити.
  - Ти не вiдступишся, так?
  - Не вiдступлюсь.
  - Анабель, знай, що я пiдтримаю тебе у будь-якому випадку, але не нароби дурниць. Нi я, нi мама, ми не хочемо тебе втратити.
  - А, може, ви менi просто банально не довiряєте?
  Макс не знав, що їй на це вiдповiсти. Бель дiйсно дуже схожа на Люсi. На малу Люсi. Не теперiшню. Зараз це зовсiм iнша людина.
  Чоловiк похилив голову.
  - Ще раз послухай мене, Анабель. Добре послухай. Якщо ти ступиш на дорогу, якою пiшли ми, то назад повернути вже не вийде. I ця дорога рано чи пiзно приведе до смертi. Ти же знаєш, що у магiчних свiтах напiвкровних не люблять? I не просто не люблять, а слiпо вбивають. Ти хочеш бiгати все своє життя?
  Дiвчина мовчала.
  - Ти в безпецi, поки про тебе не знають. Пам'ятай це, - iнсолiт зiтхнув. - Зрозумiй, я вже давно готовий дати тобi в руки клинок, будь-яку зброю, яку ти попросиш, але я знаю, що ти не готова. Не готова вступити в бiй за своє життя.
  - Я готова!
  - Ще рано.
  - Чому рано? Я вже давно не маленька! Бабуся розповiдала, що мама взяла участь у вiйнi в чотирнадцять!
  - Але тодi у неї не було вибору, а ще вона вже тодi була непоганим, хоч i недосвiдченим бiйцем. У тебе iнша ситуацiя. Ти можеш вирiшити сама. I не лiзь на рожон, а то потiм ще наплачешся.
  Бель похилила голову. Вона розумiла страх своїх батькiв, але i тихо сидiти замкнутою вдома не могла i не вмiла. Скiльки можна, її серце вiдчайдушно жаждало якихось пригод.
  - Може, ти ще раз з нею поговориш?
  - Це марно, вона не хоче тобою ризикувати.
  - Думає, що, навчившись чомусь, я вiдразу кинуся в бiй?
  - Можливо. Iнколи менi тяжко зрозумiти хiд її думок.
  - Але я не буду нiчого робити, поки вона менi не дозволить. Я просто хочу вмiти себе захистити.
  - Захистити?
  Захист. Дивна рiч, збереження власного життя. Начебто i себе рятуєш, ось тiльки через це страждають iншi. А Бель цього поки що не розумiє. Вона не готова вбити. Не розумiє, що боротьба рiвносильна смертi.
  - Лише захистити!
  - Гм, - Макс похитав головою. Вона така вперта i амбiцiозна. Чи варто йому їй допомагати? I до чого така допомога потiм приведе? - Ти так хочеш боротись. Чому? Через свою матiр?
  - Я не хотiла б прожити своє життя, нiчого не змiнивши на краще i нiкого не врятувавши. А я можу це зробити.
  - Ти так думаєш?
  - Думаю.
  - Як знаєш. Я зараз повернусь.
  Макс досi вагався. Вiн не був впевнений, що чинить правильно. З однiєї сторони Люсi повнiстю права, обмежуючи їхню доньку, але з iншої це повне право дiвчини приймати власнi рiшення i мати своє життя, пробувати чогось досягти, i заважати i перечити їй не зовсiм правильно. Особливо якщо врахувати, що сама Безiменна уособлює незалежнiсть, волелюбнiсть i беззаконня. Сама вона робить, що хоче, а їй цього не дозволяє. Хоча заборонити йому їй допомагати в досягненнi мети жiнка не може. Та i не проти вона. Тiльки боїться наслiдкiв. I все ж таки, чоловiк вирiшив, що варто дати їй шанс проявити себе. Не зараз, але колись це може допомогти їй вижити.
  Вiн таки винiс тренувальнi мечi. Легенькi, дерев'янi, вони були вже дуже старi, ранiше, ще до того як Люсi стала твердо лiзти вгору як Безiменна, i якийсь час покращувала свої навички не в жорстоких боях, а сидячи вдома, вони часто тренувалися на них разом. Це тривало трохи менше року, але якщо вiн правильно пам'ятав, тодi їй вже було нiчому вчитися, вiдьма лише доводила свiй рiвень володiння зброєю до iдеалу. I вже тодi вiн явно вiд неї вiдставав, не дивно, його сили дають йому явну перевагу у вбивствi, але точно не в дружньому бою. Так, до її зустрiчi з Арклом вiн запросто мiг перемогти ще зовсiм зелену дiвчинку, але не через пiвроку, не пiсля отримання нею бойового досвiду i знань, якими її забезпечив Аркл. Вiн був чудовим батьком, собi такого вiн тодi мiг би тiльки бажати.
  Тодi вiн сам багато чого навчився. Зброя - його слабка сторона, але все рiвно дещо вiн робити вмiє. I вiн завжди хотiв бути таким же як i Аркл для своєї дитини. Вiн мав приклад справжнього батька, який любить свою доньку.
  - Бери, - чоловiк кинув їй палицю, дiвчина спiймала i обдивилася її. - У нас пiвгодини, я втомлений, хочу ще трохи поспати до обiду, а потiм у мене є завдання. А поки що захищайся. Без магiї.
  Вiн напав. Анабель було тяжко вiдбивати його швидкi удари, вона постiйно задкувала, а нападати у вiдповiдь взагалi не знаходилося часу. Врештi решт вона зечепилася об корiнь дерева, спотикнулася i впала, а Макс просто вибив гiпотетичну зброю у неї з рук i наставив на неї кiнчик свого меча.
  - Непогано, - кивнув вiн. - Вставай, - наказав iнсолiт, кинувши їй зброю. - I захищайся.
  Вiн продовжував її бити. Легенько торкався її палицею, щоб йому самому не було боляче, а також успiшно ухилявся вiд її невмiлого махання мечем, коли вiн трохи зменшував свiй темп i давав їй можливiсть на нього напасти.
  Початковий рiвень. Вона ще зовсiм зелена. Так, у неї є певний талант, але щоб його розвити потрiбнi мiсяцi, нi, роки тренувань. А ще вона дiє занадто просто i примiтивно, хоча це можна списати на те, що придумати щось складнiше в такiй ситуацiї майже неможливо.
  Колись вона стане чудовим бiйцем. Може, не зараз, колись потiм, але стане. I її схожiсть на Люсi вражає. Справжня донька своєї матерi. Але чи зможе ця дiвчина досягти того, чого досягла Безiменна? I чи витримає вона всi випробування, якi випадуть на її долю?
  
  <04>
  Люсi сидiла на даху iмперської фортецi. Гм, насправдi її завдання було зовсiм не в тому, щоб проникнути в головну янгольську скарбницю, хоча це особисто у неї в приорiтетi, але на даний момент не так вже й легко досягти своїх цiлей. Хоча сума, яку їй за це виплатять дуже i ще раз дуже солiдна, чому б не спробувати? I тут доволi цiкаво, багато охорони, сильних безсмертних, iдеальний момент, щоб знайти собi нову iграшку з максимальною регенерацiєю. Вона вже уявляла, як буде знову i знову вирiзати йому серце...
  Або ж варто зачекати i знайти собi цiкавiшу жертву, а не якогось там заурядного вищого янгола.
  Щось вона передумала сьогоднi когось забирати. Чому? Не пiдходящий настрiй? Чи просто буде надто нудно?
  Скорiше за все таки настрiй. У неї на думцi досi крутилися слова Макса. Вiн хоче, щоб вона нарештi перестала боятися говорити зi своєю донькою, оскiльки небезпечно для дiвчини мати будь-якi зв'язки з Безiменною, якщо хтось здогадається, що дитина - її слабке мiсце.... А вiн хоче, щоб вона не боялася, що не зможе її захистити, i щоб нарештi ввела її в свою гру. Але це дiйсно небезпечно. Чи варто так ризикувати?
  Жiнка похитала головою. Нi. Це надто ризиковано. Ще рано, перед тим, як вивести Анабель у свiт, потрiбно як мiнiмум зробити з неї бiйця, а вона б не хотiла робити свою доньку вбивцею, сприяючи її навчанню магiї. Навiть якщо це може бути корисно. Але якщо почати просто говорити з нею... Ризик тiльки в тому, що оскiльки Безiменна привертає дуже багато уваги, її перемiщення дуже легко вiдстежити, якщо вона перестане їсти в тавернах i барах, чи просто проводити там час, як ранiше, то виникне запитання, чим вона займається i на кого витрачає свiй час. В такому випадку цей хтось буде ниточкою до її особистостi, а цього не можна допустити. Як не крути, а про проведення часу вдома доведеться забути, як мiнiмум про регулярне. Але щодо кiлькох годин пiсля обiду вдома... Можна спробувати, хоча це i ризиковано. Але тепер Алан мертвий, а вiн знав її найкраще, мав її особисту iнформацiю i вiдносний робочий графiк, наприклад знав про днi, коли вона зникає по своїм справам кiлька разiв на тиждень, а в тодi вона надто зайнята, щоб вiдволiкатися. Але чи не вилiзе це їй потiм боком? Вона надто любить Бель, щоб її втратити. Чи варто? Вона була згодна, Макс повнiстю правий, її доньцi варто придiляти бiльше часу, а в даному випадку хоча б якийсь.
  Що ж, про це ще потрiбно буде подумати. У неї буде час пiсля обiду, якщо не з'явиться жодних планiв... Можна буде провести цей час вдома. Подивитися, чим займається її дитина у вiльний час. Якщо вона правильно зрозумiла, Макс дозволив їй брати до рук зброю. А то клинки з її колекцiй вже надто часто стали зникати. Нехай, поки що зробить вигляд, що нiчого не знає. Потiм можна буде подивитися, чому Бель змогла навчитися, а пiсля цього приймати рiшення щодо її майбутнього.
  Люсi пiдвелася. Пора зайнятися справою.
  Яка її цiль? Вбити кiлькох безсмертних, привернути увагу i виманити когось цiкавiшого? Аж нудно. Але вона взялася за це завдання тiльки через те, що вона сама може вибрати напрямок її дiй, саме тому вона i вибрала головну iмперську скарбницю, чесно кажучи, туди вона може зайти, як до себе додому, але сьогоднi їй потрiбно саме привернення уваги, а не тiльки подивитися i винести звiдти певнi скарби. Нi, там немає грошей, та її вони i не цiкавлять. Там може бути дещо iнше. I воно може дуже пригодитися, нi, не їй, бiльше штабу напiвкровних, а вона вже своє отримала.
  Жiнка пiдiйшла до краю нерiвного даху i глянула донизу. Все ж таки вона огневичка i не сильна в розвiдцi i пiдслуховуваннi, хоча її особистi якостi i вмiння цiлком можуть це компенсувати, чого вартий тiльки її блискучий слух, психологiя, розрахунок, аналiз ситуацiї i можливiсть бачити те, чого не помiчають iншi. Незважаючи на зовсiм непiдходящий для всього цього дар, вона змогла добитися майже повної непомiтностi. Нi, не на завданнях, тобто в звичайному життi, вона була примiтною, навiть дуже примiтною особистiстю, але в даному випадку її непомiтностi сприяв лише розрахунок. Вона стоїть на даху. На слизькiй, круто нахиленiй черепицi. На яку навiть безсмертний приземлитися навряд чи зможе з польоту, а що щодо якоїсь там вiдьми? Та i блимнути туди неможливо, варто туди тiльки стати - нога поїде i привiт земля. Але саме її це не стосується. Вона i не на такi дахи карабкалась.
  Її не помiчають тому, що там немає охорони, а варта знизу не стане дивитися вгору, знаючи, що вилiзти туди може тiльки справжнiй самогубця. До того ж вони зовсiм не вiдчули прорив у їх антипортальному захистi, ще для зменшення ризику прориву через дах, можна ж запросто виламати його частину i приземлитися вже на горище, встановленi десятки захисних артефактiв i оборонних заклять, туди не потрапити нiкому, але Безiменна i є той нiхто, який може туди пройти. Було б тих заклять хоч сотнi - для неї вони зовсiм нiчого не означають. На неї вони не дiють. Всi тимчасово i зовсiм непомiтно нейтралiзованi в радiусi метра. Точнiше кажучи, їх дiя просто приглушена. I якщо нiхто не стане перевiряти їх цiлiснiсть, її не помiтять.
  Але навiть це не останнiй її козир. Гарсiя. Її фамiльяр по своїй природi має схильнiсть до повiтряної магiї, якщо встановити з нею дуже сильний зв'язок, що вiдбулося вже дуже давно, то вона може в будь-яку хвилину пiдключитися i до її вмiнь. I може, вона не може прямо використовувати її силу, але посилити свою природню i так повищену чутливiсть до того, що вiдбувається навколо, що i дозволяє їй краще помiчати небезпеку i не прикладати жодних зусиль, щоб визначити її траекторiю i ухилитися. Вона вiдразу вичислить, хто змiг її помiтити i намагається збити, тому навiть якщо її вичислять, це не велика проблема.
  Так, хто тут у нас? У внутрiшньому дворi четверо вищих янголiв. Пф, примiтивно. Захищають вхiд до коридору, який веде до головного сховища. Стоять, позiхають, втомлено п'ють каву. Не дивно, вони стоять тут всю нiч. Втомилися, мабуть. Але скоро вiдпочинуть. На тому свiтi.
  Жiнка на енергетичному рiвнi перевiрила наявнiсть безсмертних всерединi будiвлi. По одному на коридор, але там, де вона збирається пройти охорона на кожному поворотi, а їх чимало, а по коридорам ходять близько двадцяти вищих янголiв у бойовiй формi. Бiльше семи знаходяться близько кiмнатки бiля скарбницi, де знаходилось зосередження захисних артефактiв, така собi кiмнатка активацiї захисту всiєї територiї. Потрапивши туди неможливо, не перебивши всю охорону, але якщо таки пройти в кiмнату керування, це можливiсть отримати владу над всiєю будiвлею i не тiльки без проблем пройти у сховище, а ще й, активувавши певнi захиснi артефакти, вбити всiх янголiв в радiусi за межами окремих кiмнат будiвлi. Здавалося б iдеально. Але якщо добре подумати i прикинути, то ця кiмнатка захищена краще, нiж сама скарбниця, бiля якої стоїть лише п'ятеро. Якби її метою була б сама крадiжка, то вона б направилась саме туди. Але її цiль привернути увагу, тож краще дiяти нелогiчно, брудно, непрофесiйно, одним словом стандартно для звичайного воїна, який не володiє аналiзом i стратегiчним мишленням.
  Пора злiзати. А то сонце сходить, а вона так нiчого i не зробила. Але все ж таки так i було заплановано. Денна змiна вийде зранку на пост i побачить цiлу гору трупiв своїх товаришiв. Жiнка аж засмiялася. Яке ж задоволення можна буде побачити, дивлячись на жах, який вiддзеркалиться на їх обличчях...
  Люсi продовжила посмiхатися, але вступати в бiй не спiшила. Варто дещо пам'ятати. Вони безсмертнi. Звичайна зброя на них не дiє, а постiйно користуватися своїм кинжалом їй би не хотiлося. Минули роки, багато рокiв, а в ньому досi залишилася магiя. Магiя Аркла. I їй би дуже не хотiлося тринькати тi кiлька iскорок на настiльки нiкчемну справу. Так, його можливостi доволi високi, але який сенс користуватися саме ним, якщо вона може вбити безсмертних i пiдручною зброєю? Їй то вони нi по чому, але дiйсно, якщо вона знайде серед охорони достойного суперника, можна буде дiстати улюблену i найцiннiшу зброю, а простi, хоч i вищi янголи такого просто недостойнi.
  Жiнка знову всiлася на даху i розстебнула кiлька гудзикiв своєї шинелi з трикутним вирiзом. Ну, шинелю цей плащ можна i не називати, хоча б тому, що ззаду у нього комiр плавно переходив у зараз вiдкинутий назад каптур, а нижня частина мала розрiзи збоку, а не ззаду, була з легкого матерiалу i вiн сильно розвiвався на вiтру. Тобто фактично це звичайний плащ з елементами шинелi. Але не суть.
  Огневичка заглянула за пiдкладку, витягнула i розклала перед собою кiлька клинкiв, потiм полазила в нагруднiй кишенi i витягнула невеличку бляшанку з якоюсь рiдиною. Так, вона може вбити їх i без отруєних клинкiв, але тодi виникне запитання, як так, це ж неможливо.
  - Пiдiйде, - хихикнула вона i, змочивши нею пальцi, провела по кожному лезу, кожному штик-ножу iз всiх наявних. Чи безпечно це, торкатися отрути голими руками?
  Їй не страшнi отрути. До будь-якої в неї iмунiтет. Колись вона випила достатньо унiверсального антидоту, щоб створити для себе повну несприйнятливiсть. Також вона часто випробовує рiзну трутизну на собi, щоб зрозумiти, чи може вона послабити безсмертного, тому бiльшiсть на неї вже не дiє. Що можна сказати щодо саме цiєї, якої вона торкнулася? Смертельна для смертного, дiє майже моментально. Небезпечний будь-який контакт. Ну все, вони трупи.
  Вiдьма пiдвелася, сховала чотири ножi в свої чоботи, ще два взяла до рук, i пiдiйшла до кiнця даху. Думала вона не довго. Жiнка тiльки мiцнiше перехопила кинжали, повернулася спиною до внутрiшнього двору i ступила назад, в той час же полетiвши донизу.
  Вона приземлилася прямо на голови янголiв, огневичка все правильно розрахувала, двоє охоронцiв повалилися на землю зi зламаними шиями, хоча для них це не бiльше, нiж звичайна втрата свiдомостi. Але вона не втрачала часу, миттєво присiла i увiгнала наготовленi наперед ножi їм в серце.
  Все, вони бiльше не жильцi. Тепер наступнi.
  Двоє янголiв, до яких вона ще не дiбралася, рiзко крутнулися, перевели зброю в бойовий стан i приготувалися до бою, роздивляючись її i оцiнюючи. Пф, якась низькоросла баба, яка вдало впала на голови безсмертним i навiть змогла проткнути їх серця, а тепер взагалi сидить з повнiстю вiдсутнiм виглядом на них i фактично не звертає на них уваги. Сучка! Спробувала зарiзати двох iхнiх. А ще дура. Безсмертних не вбити простим ударом в серце.
  Який страшний у неї погляд. Вона нарештi пiдняла голову. I облизнулася. Зараз прольється кров...
  Хто вона? Судячи з деяких рис обличчя, то вiдьма. Але по аурi нiчого не зрозумiло, а магiю вона досi не використовувала. Але надто сильною на перший погляд не здається. Але тiльки на перший. Полум'я сили в очах i повнiстю божевiльний несвiдомий погляд. Про такi данi вже давно склали легенди. Невже Безiменна? Якщо це так, то чому вони досi живi? Вона ж запросто могла б вбити їх ще до того, як вони встигли активувати зброю. Чому вона просто сидить i дивиться на них? Чи це не та вiдьма?
  Вона всмiхається? О Всевишнiй, вiд неї фонить аурою небезпеки такого рiвня...
  Охоронцi нервово перехопили мечi i пiдготувалися до бою. Вони розумiли, що якщо це та, про кого вони подумали, то їм не вижити. Ця вiдьма знесе будь-кого, хто стане у неї на дорозi. Один з них, той, хто стояв ближче до дверей, дiстав артефакт зв'язку, вiн повинен попередити про напад, можливо, їм навiть вiдправлять пiдмогу i у них з'явиться шанс.
  - Повiльно.
  Що? Як вона так швидко опинилася перед ним? Його дихання збилося. В своїх руках вона тримала вирiзане серце його друга.
  Вона нанесла йому свiй удар. Вiн навiть нiчого зрозумiти не встиг, нi як вона замахнулася, нi момент, коли вона пробила йому серце.
  Вiн вже зрозумiв, що це кiнець. Вiдчув, як отрута з клинка розповсюджується по його тiлу. При такому отруєннi серце йому не вiдновити. Жити йому залишилося вiд сили кiлька хвилин.
  Так ось вона яка, Безiменна. Її швидкiсть, сила i холоднокровнiсть. У нього дiйсно було б нi шансу в бою один на один. Вiн навiть не зрозумiв, коли вона вбила його товариша i як пронизала його. Вiн не змiг навiть передбачити її стрiмкi рухи. Так ось вона яка, одна з найкращих вбивць у свiтi. Здається байдужою i навiть вiдстороненою, але в нiй горить сильне бажання кровi i величезна самовпевненiсть. Вона знає, що робить. I просто знущається зi своїх жертв.
  Свiдомiсть янгола повiльно упливала, останнє, що вiн побачив, це як Безiменна задоволено поглянула на нього, вишкiрилася, її вуста самi розплилися в неприємну i божевiльну посмiшку. Як його вбивця стояла над ним i просто смiялася.
  Люсi ще раз з-пiд лоба оглянула своїх жертв, задоволено хмикнула i повиймала кинжали з трупiв. Може, ще знадобляться.
  Жiнка поправила на собi плащ, вiн сидiв трохи неохайно, i наблизилася до дверей, якi повинна була захищати охорона. Якi ж вони слабаки. I це то вищi янголи? Але тепер то зрозумiло, чому вони вважають Непiдкорну непереможною. Їм до неї як до неба рачки. Та хоч може дати їй вiдпiр, а вона, до речi, фiзично слабка i зовсiм нiкчемна в фiзичному бою. I яким же той останнiй янгол був дурачком, аж смiшно, вiн думав, що хтось прийде йому допомагати пiсля того, як дiзнається, що вона Безiменна, тодi б вони просто забарикадувалися в кiмнатi управлiння i навiть би не подумали вступити би з нею в бiй. А їй потрiбна увага. I побiльше вбивств. Щоб пiсля цього про її прихiд ще довго пам'ятали.
  Вiдьма не стала довго думати, одним сильним ударом ноги вона винесла броньованi дверi i наготувала кинжал. Ну привiт, слабаки. Рахуйте свої останнi секунди.
  Люсi знову всмiхнулася i впевнено пiшла вперед. Охоронцi пробували нападати, але для неї їхнi удари були надто повiльними, їй навiть не довелося суттєво рухатись, щоб ухилатися вiд їх махання магiчними мечами.
  Так, скiльки їх вже вона поклала? Десяток? Пiвтори? Тяжко сказати. Але з кожним наступним її ударом її руки все бiльше вкривалися кров'ю.
  Точно слабаки. Не здатнi її утримати бiльше кiлькох секунд. Гарматне м'ясо. Бруд пiд її ногами.
  Жiнка вiдносно швидко просувалася по коридорам, не остерiгаючись нi нападiв з тилу, нi оборонних заклять. Хоча з деякими i довелося повозитися кiлька секунд, у них була дуже цiкава структура, i їй чомуся захотiлося не ламати їх, а обережно розплутати i запам'ятати будову. Їх можна запросто буде потiм використати для оборону астралу напiвкровних.
  Ось вона, кiмната управлiння. А вони дiйсно забарикадувалися там. Якi закляття... Ну, їх там близько десяти, мабуть, вони вже викликають собi пiдмогу. Але їм не пощастило. Смерть наздогонить їх ранiше.
  Жiнка приблизилася до максимально захищених дверей i засмiялася. Зачиненi на ключ. I повнiстю захищенi вiд будь-якої магiї. Аж образливо. Невже вони не знають, що Безiменна хоч i проклятiйниця, але для того, щоб позбутися небажаних для неї заклять, використовує бiльше нейтралiзаторство, або ж фiзичнi данi, щоб уникнути вiд них, i в основному нападає без магiї? Хоча i може зробити свiй останнiй удар магiчним, її прокляття ще не змiг зняти нiхто. А ще... жодного щита проти фiзичного контакту з дверима. Придурки.
  Жiнка знову хихикнула, витягнула кинжал з серця вмираючого янгола, якого вона притискала до стiни, вiдкинула тiло, переступила через труп його товариша i направилася до дверей. Вони такi тупi... Думали, що звичайнi дверi для неї - перешкода?
  Люсi пожала плечима i рiзким пинком вибила дверi. Самi виннi. Хоча вона пройшла б в будь-якому випадку.
  Вони злякано позадкували i втислися в стiни. Дев'ятеро. Лише. Але вони можуть кинути їй виклик. Боягузи. Злякалися якоїсь баби.
  Жiнка повiльно увiйшла в невеличку кiмнатку. Тут було тiснувато, забагато народу, а з її приходом так взагалi навiть аура почала душити, її харизма i впливовiсть давили надто сильно, навiть для янголiв.
  Вона ж не безсмертна. Чому тодi при її виглядi вони машинально схиляють голови? Через те, що вона сильна особистiсть? Але вона належить до iншої раси, на них це впливати не повинно. Тодi чому? Чи справа тiльки в природньому страху i певнiй повазi до неї? Нi, точно нi. I навiть не в кровi демона, яка тече в її жилах. Тiльки в силi. Але сила безсмертного i звичайної вiдьми - не рiвня, навiть зi всiма своїми козирями i секретами вона не може бути настiльки сильною, щоб давити на них.
  Але, схоже, її зовсiм не цiкавило те, звiдки у неї сила, рiвна можливостям Непiдкорної. Огневичка брезгливо їх оглянула, скривилася i тихо i холодно, аж мороз по шкiрi, сказала:
  - На колiна.
  Ось воно, те вiдчуття, коли пiдчиняєшся сильнiшому. Вiчне прокляття безсмертних. Безвiдмовно плазувати перед всiма, хто має в собi хоч на краплю, але бiльше магiї, а кожна вiдмова супроводжується натиском на ауру i внутрiшнiм болем, що врештi-решт при надто сильному опорi чи натиску може закiнчитися фатально. Але все правильно, за майже вiчне життя потрiбно платити. Хоча тут є ще дещо. Тодi сильнiший отримує все.
  Сила Безiменної може зрiвнятися з мiццю Непiдкорної. Це вiдразу ставало зрозумiло, що вiдьму не можна називати просто сильною. Вона може впливати навiть на янголiв. Така як вона. Смертна. До неї такого ще не було.
  Першими ноги пiдкосилися у молодняка, поступово на колiна падали i старшi i досвiдченiшi безсмертнi, а Люсi мовчки стояла i упивалася своєю владою. Але пора закiнчувати. Марiонетки перед нею на колiнах починають набридати.
  Так, що, один з них не впав? Досi тримається, впершись на стiл? Яка велика сила волi. Досi не здався.
  Вiдьма пiдiйшла ближче i порiвнялася з ним. Якийсь хлопчак. Зовсiм молодий i зелений. Але сильний i впертий. А їй це дуже подобається.
  Вiн пiдняв на неї очi i подивився з-пiд лоба. Жiнка ще раз уважно його оглянула. А вiн нiчого так собi. Може, взяти собi, як iграшку? З таким хлопчаком можна непогано провести час. Його незламнiсть духу... Цiкаво буде подивитися, як швидко вона згасне.
  Зламати, знищити, i плювати на всi її плани. Хоча... якi у неї були плани? Все рiвно вона хотiла випити пiсля завдання в барi. А так... Чудовий екземпляр. Гм, з нього ж можна викачати немало кровi... Але багато користi з неї не буде. Вiн не настiльки сильний, щоб велика її кiлькiсть змогла миттєво когось пiдкорити i збiльшити його силу, якщо навiть так, то навряд чи його дiя затягнеться. Але як тимчасовий пiдсилювач, каталiзатор... Чому нi?
  Вiдьма ще раз оглянула його i вишкiрилася. Хлопцю не бiльше двадцяти п'яти на вигляд, але вiн безсмертний, сказати точнiше не можна, але його емоцiйний стан реально як у пiдлiтка.
  Люсi не стала довго думати, задоволено вишкiрилася, уявляючи, як буде вимiрювати його на мiцнiсть i перевiряти швидкiсть його зцiлення. У неї в очах вже спалахнув божевiльний i безпощадний вогонь. Жiнка сильно врiзала йому по нозi, зачепила її i змусили повалитися на спину.
  Це страх в його очах? Вiн боїться смертi? Який з нього воїн в такому випадку? Хлопчак точно ще зовсiм зелений.
  - Ой, не бiйся, я тебе не вб'ю, - м'яким i навiть трохи лагiдним голосом заспокоїла вона його i присiла поряд. Але рiзко в нiй щось перемiнилося. Вiдьма схопила його за ворiт шинелi, схилилася i прошепотiла: - Поки що не вб'ю. Але до цього ми ще проведемо багато вечорiв разом у мене за чашками гарячої кави, - в її голосi бiльше не було нi краплi на нiжнiсть чи хоча б певну прихильнiсть.
  Що вона задумала? Вечори у неї? Невже хоче забрати його в свої катувальнi? Нi, тiльки не це. Це набагато гiрше смертi. Не зрозумiло, що вона робить з тими, кого забирає, але нiхто ще не повертався, якщо вона цього не захотiла. Деякi втiкали звiдти, хоча i без величезного шматка аури i пам'ятi. I з нiчого не розумiючими очима вони говорили щось про рiки кровi i диявола в образi жiнки. Вона добре впливала на їх психiку. А пiсля того вони просто божеволiли i вiд них бiльше не можна було нiчого добитися. I що саме вона з ними робила - не зрозумiло. Тому краще смерть, анiж така участь.
  Люсi задоволено поглянула на жах в очах янгола i пiдвелася. Iншi присутнi досi сидiли схилившись перед нею i тяжко дихали.
  Вона вирiзала всiх, наносячи точнi удари ножем i перерiзаючи шиї рiжучим клинком. Вiдьма хмикнула, вони навiть не спробували з нею боротися, жiнка увiткнула останнiй кинжал в серце вже мертвого безсмертного i повернулася до того хлопця. Вiн досi сидiв на колiнах i плакав, дивлячись, як конають його товаришi. I вiн чудово розумiв, яке пекло чекає його попереду. З останнiх сил янгол пiдвiвся i активував свою зброю. Лук зi стрiлами. Таку воно мало форму.
  Хлопець взяв одну стрiлу в руку. Невже збирається вiдбиватися? Зовсiм дурний?
  Янгол ще раз оглянув тiла своїх товаришiв, ненависно поглянув на неї, перехопив стрiлу i вдарив себе в серце. Ось як? Вирiшив, що краще померти? Нехай, його бажання цiлком зрозумiле. Та i не настiльки вже й цiнний цей екземпляр, вона не стала йому заважати. Бажання самогубцi померти вона цiнувала.
  Але образливо. Її киданули. Вона тут пропонує зробити з нього свою пiддослiдну свинку, а вiн, так сказати, втiк. Нечесно.
  Люсi пожала плечима, зiбрала всю зброю, яку принесла з собою, i тiльки тепер направилася до скарбницi, дверi якої проходила, коли йшла до кiмнати управлiння. Так, нарештi вона побачить, що такого можна там знайти i взагалi що там є, i як це можна використати. I якщо вона не помиляється, там повинна знаходитися кров вищих янголiв, що саме по собi недешево цiниться, а якщо знайти серед пляшок кров сестрички Непiдкорної, або ж її самої, хоча це навряд, Ангелiна офiцiйно нiколи не жила в цьому астралi, то скiльки ж всього можна буде зробити... Як мiнiмум подразнити її i забезпечити привiд її гнiву, хоча для вiдьми щоб розлютити її особливих причин не потрiбно. Ну не могли вони просто мирно ужитися вдвох. Занадто рiзнi i водночас схожi. А ще надто сильнi. А коли двi сильнi жiнки зустрiчаються...
  Все вiрно, шафа з кров'ю. А ще цiла купа захисних артефактiв рiзних магiчних народiв, але серед них вона не знайшла нiчого нового для себе. Такi не знадобляться, байдуже, що зробленi майстерно. Але тут є i дещо цiкаве. Та це не просто артефакт, це цiла система заклять, схована у величенькому рубiнi. Непогано. Можна взяти i розiбрати їх, подивитися, як так вони переплели багато проклять, що вони одне одному не заважають i можуть дiяти на повну. Так, вона його вiзьме. Та i ефект у нього цiкавий. Ефект масового знищення магiв, причому миттєве, i причому магiв не слабких. Задушення на основi телекiнезу. I ще площу його дiї можна визначати максимально чiтко, аж до кожного сантиметра з урахуванням нерiвностi простору i вертикальних площин. А скiльки тут доповнень! Багато з них орiєнтованi на те, щоб не випустити жертву з поля дiї, ну там бар'єр для перешкодження виходу, стiна вогню, створення антимагiчної зони, зв'язування i сковування рухiв, неможливiсть активування магiчної зброї, а ще йде розрахунок на те, що в радiус можуть потрапити i безсмертнi, на яких магiчне удушення подiє не вiдразу, також через це створенний додатковий захист для джерела, самого артефакта на випадок, якщо не подiють закляття проти опору. Але вiн їй сподобався не тiльки через масову дiю чи неможливiсть жертви пручатися, а ще через його вибiрковiсть дiї. Якщо вступити в контакт з цим артефактом, надати йому частину своєї енергiї, хоч найменшу, то будь ти хоч в радiусi, хоч поза ним, але його сила просто не подiє. Хоча цi крупицi енергiї доведеться вiддавати кожний раз перед його використанням, стiйкiсть перед ним лише одноразова, оскiльки енергiя, яку вiддають, використовується для пiдсилення дiї артефакту на цiлi, передаючи натиск на хазяїнiв ворогам.
  Скiльки ж магiчних народiв було задiяно для створення такого? Як мiнiмум три, точно безсмертнi, або etrange, або вiдьмаки, хтось iз них, а ще iнсолiти. Точно, вони. Але це ще точно не край, для можливостi задачi настiльки точного мiсцеположення могли знадобитися ельфiйськi вмiння, значить, вже десь чотири магiчних народи, а вона оглянула його тiльки поверхово!
  Все, потрiбно брати. А захищений вiн непогано, вони точно дуже цiнують цю штуку. Хто її розробив? Дуже жорстока зброя. Невже Непiдкорна постаралась? Та нi, точно нi, вона не настiльки опирається на такi артефакти, хоча б тому, що i сама є зброєю масового винищення, їй такi пастки нi до чого, точно так же вона i сама може придушити всiх, i оком не моргнувши, i вiд неї теж втекти не вийде. Тому...
  Та нi, не вона. Тодi хто, у її сестрички мозок менше курячого, не варiант, гм, може, Непiдкорна знає? Запитати? Хоча навiщо псувати собi настрiй через таке дурне запитання? I так зрозумiло, що цей артефакт був створений ще за правлiння в цьому астралi Евангелiї Регнард, а це значить, що вiн зроблений нею на замовлення. Ну точно нею. Ця пiдла стерва i не на таке була здатна, вона випила багато її кровi i сил, вiдправляючи своїх собачок до неї з пропозицiєю роботи з нею, i максимально обмежуючи доступ до янгольського астралу, намагаючись таким чином захиститися вiд Непiдкорної i Князя. Ну i дура, сама їх спочатку вбити намагалася, навiть їй це замовлення намагалася всучити, причому окремо i за непогану суму грошей. Як добре, що вона здохла, неприємна була особистiсть. Хоч i багата. Все намагалася змусити вiдьму стати її ручним песиком i виконувати всi її прихотi. Ось тiльки в неї так i нiчого не вийшло, користi в такiй роботi Люсi не бачила жодної, а слухатися самовпевнену бабу з гонором, яка вважає себе королевою свiту, - такого вона б не витримала. Тому i послала її куди подалi ще на їхнiй першiй зустрiчi. I хоча Евангу тодi це не зупинило, але бiльше їй на очi ця дура не попадалася. Одного удару їй вистачило. Шкода, що четвертованi трупи в мiшках, якi вона їй люб'язно вiдсилала, були недостатньо переконливими, щоб янголка зрозумiла, що Безiменна не хоче з нею працювати. Надто паршива була особистiсть, хитра, пiдла, ще й ляльководом була, з такими краще взагалi не зв'язуватися, вона точно вичислила б наявнiсть у неї сiм'ї i змогла б нею вертiти на всi сторони. Та нi, як добре, що Непiдкорна позбулася її, хоча якщо цього не зробила б Ангелiна, то Люсi точно б грохнула її, а потiм приперлася б до Князя, вимагаючи оплати своїх дiй. Так можна було б вбити двох зайцiв одночасно. Але добре, що ця стерва перебiгла дорогу Непiдкорнiй, не довелося напружуватись, все ж таки Евангелiя була дуже сильною.
  Огневичка сплюнула, знайшла кого згадати. Противна баба. Жiнка пiдiйшла i, навiть не напружившись, щоб зiрвати комплексний захист, нi, ну наче зiрвала обгортку з подаруночка на День народження, забрала з нiшi рубiн i сховала собi в кишеню. А ось кров взяла вибiрково, лише кiлька ампул, вибрала тiльки тi, в яких вiдчула величезну силу, а їншi просто розбила. Артефакти знищила сильним вибухом, нехай нiкому не дiстануться, їй то вони не потрiбнi, та i тащити за собою стiльки ящикiв... Легше їй самiй наробити аналогiчних. Та i штаб їхнiй цiлком вже ними забезпечений, Князь добре постарався.
  Люсi не стала довго чекати, швидко покинула будiвлю i пiдпалила вхiднi дверi зачаклованим вогнем. Не згасне, поки сильний маг не зможе його потушити, а це буде доволi непросто, вона сильно його заплутала, а ще жiнка була впевнена, що сестричка Непiдкорної не буде рада, що палац, який вона ледве-ледве змогла взяти пiд свiй контроль, згорить через якусь там недороблену вiдьму. Iдеальна провокацiя. Залишилося сподiватися, що Альона достатньо розгнiвається, а далi все буде як по маслу.
  Вiдьма не стала чекати викликаної пiдмоги i блимнула. Вона i так достатньо наслiдила, щоб вони зрозумiли, хто там був, а якщо вони зустрiнуться, їй доведеться їх повбивати, ну не може сама Безiменна злякатися i втекти вiд якихось там воєнних. Тому навiщо зайвий раз напрягатися, i без її присутностi все зрозумiло.
  Жiнка звiльнилася трохи пiзнiше, нiж планувала, але додому так i не пiшла. Огневичка не хотiла нiкого бачити i решту дня просидiла в барi зi своєю пляшкою. Що ж, день з самого початку був не дуже, i навряд чи щось вже сьогоднi змiниться. Але якщо... Звичайно, можна ще буде спробувати розважитись, до того ж Макс, здається, казав щось про безпеку дiтей... Але навiщо їй це? Яке їй дiло до всього цього, возитися з сопляками - робота Меган i Сильвiї, не її, навiщо так морочитись? Та нi, сидiти в барi веселiше. Да i не в тому вона настрої, щоб сваритися з Непiдкорною. Нехай робить, що хоче.
  Але все ж таки, що, якщо її прихiд i слова зможуть щось змiнити?
  
  <05>
  Ангелiна сидiла в нарадчiй кiмнатi i накидувала на шматочку паперу, якi запитання потрiбно буде обговорити. Князь Темряви тихо увiйшов, пройшов до неї за спину i легенько i заспокiйливо поклав руки їй на вiдкритi плечi.
  - Ти готова? - Дар'ян був доволi стриманим i серйозним, але дивився на дружину з такою нiжнiстю...
  Лiна тiльки зiтхнула i потерла переносицю.
  - Багато справ, голова болить. Стоп, де Анетт? Ти що, залишив її одну?
  - Вона спить, - демон похилив голову i вийняв з її волосся шпильку, короткi чорнi локони розсипалися у неї на плечах.
  - Ти нормальний? - обернулася вона. - А якщо прокинеться?
  - Та все буде добре. До того ж я попросив приглядiти за нею Лiю на час зборiв.
  - Сестру Меган? Тодi добре.
  - Ти втомилася, - вiн почав масувати їй плечi, а янголка вiдкинулася на спинку стiльця i закинула голову назад, щоб його бачити.
  - Так. Занадто багато справ. Особливо щодо дiтей, я не встигаю ставити печатi, поки що проклеймила всiх, старше семи, але їх надто багато.
  - Тобi допомогти?
  - Та нi, не потрiбно. На тобi i так цiлий астрал, ще й ми...
  - Але сiм'я важливiша, - вiн поцiлував її у висок, пiдсунув ближче один стiлець i сiв поряд. - Хочеш, я буду брати Анетт з собою на роботу? Хоч поспиш нормально, вiдпочинеш.
  - А хто буде її годувати? I тобi що, робити нiчого, ти будеш цiлий день сидiти з дитиною? Та i це надто небезпечно, нi.
  Дар'ян похилив голову i взяв її за руку. Нi так нi, щодо небезпеки вiн був цiлком з нею солiдарний, вона права, а наражати на небезпеку свою доньку демон не збирався.
  - Про що думаєш? - врештi решт поцiкавився вiн.
  - Нас надто мало.
  - Знаю.
  - Навiть якщо враховувати Лiю i ту валькiрiю, Аглая, здається, яка з'являється тут раз в пiвроку i то, якщо їй щось потрiбно, то нас лише дванадцятеро, i то не всi боєздатнi.
  - Та нi, ти применшуєш. У нас є ще кiлька союзникiв в астралах, якi вступляться за нас у разi небезпеки.
  - Але вони не надто сильнi i впливовi, їх можна не рахувати.
  - Ще я можу задiяти моїх для боротьби. Якщо що, то у мене вистачить сил, щоб їх всiх пiдкорити.
  - Надто небезпечно. Якщо хтось iз них зможе пересилити твiй наказ...
  - Ще є Безiменна.
  Ангелiна фиркнула.
  - Ти її навiть не порахувала. Нас тринадцятеро. I може стати бiльше, серед молодого поколiння повинен бути хтось бiльш-менш здiбний.
  - Це правильно, їх можна буде чомусь навчити i ввести в гру. А щодо Безiменної... Ти же знаєш, як я до неї ставлюсь. Вона сама по собi небезпечна, а ще на нiй немає печатi. Вона не одна з нас. I я не можу змиритися з тим, що ми з такою як вона так просто спiвпрацюємо.
  - Лiно, я думаю, ти як нiхто знаєш, що Безiменна нас не здасть. Це не в її iнтересах, до того ж, може, вона i здається божевiльною i корисливою, але помiть, скiльки разiв вона приходила i нас виручала. Так, не безкоштовно, але все ж таки. До того ж її донька... Безiменна не стане нас пiдставляти. Я думаю, вона готова вiддати своє життя за кожного в цьому астралi, а те, що вона не давала клятву, то нiчого страшного, це не так вже й необхiдно.
  - Навiть я себе заклеймила про всяк випадок, - вона потерла печать у себе на зап'ястi, - а їй байдуже i на нашi мiри безпеки, i на нас взагалi, на нашi побутовi проблеми. А як вона вбиває всiх, хто криво на неї подивився, як вона бере полонених i знущається над ними? Їхнi крики будять дiтей, - похитала головою жiнка, обхопивши себе руками. Все ж таки Безiменна дуже неприємна i повнiстю неконтрольована особистiсть, не хотiла б вона стикнутися з нею в бою насмерть. До того ж, хто знає, що така як вона може зробити, якщо її потривожить дитина, якщо вiрити всьому, що про неї кажуть, то Ангелiнi ставало страшно за свою доньку. Ця Тенебрiс не зупиниться нi перед чим.
  Але Люсi корисна. Корисна не просто тим, що вона неперевершена в бою, не тим, що сильна, а саме тим, що вона реально готує їх до нападу, кожного разу вона приносить з собою якусь необхiдну в бою рiч, запезпечує їх зброєю, а ще знає кожний наступний крок зi сторони астралу etrange, вiдьомського, янгольського, iнсолiтського, всiх, а ще вона може розколоти будь-кого, якщо потрiбна iнформацiя вiд жертви. Що не кажи, але вона дiйсно багато чого для них робить, можливо, її методи i спосiб життя багатьох не влаштовують, але якщо подумати, то це серйозно нiкому з них не шкодить. Її так тяжко зрозумiти... Навiть їй, яку Доля теж добре потрiпала. Але Непiдкорна змирилася з усiм i продовжила жити далi. А Тенебрiс залишилася мертвою i прогнила зсередини. Тiєї маленької здiбної дiвчинки, яка увiйшла в штаб напiвкровних вперше, бiльше не було. Про Люсi Тенебрiс в нiй вже бiльше нiчого не нагадувало, окрiм манери ведення бою i, бувало, сумного вiдображення в очах. А так Безiменна насмiхалася над всiми, творила, що вздумається, i не згадувала минуле, хоч i нiчого не забула. Вона дуже сильна духом i надто хитра. Це вiдразу помiтно. I Ангелiна розумiла, що в цьому вона нiколи не зможе зрiвнятися з нею.
  - Вона прийшла? - жiнка нервово заламувала руки, все ж таки їхнi зустрiчi нiколи добром не закiнчуються. Огневичка надто любить з нею поскандалити, та i вона сама не знехтує моментом, щоб їй про щось дорiкнути чи якось принизити. Янголка не могла просто прийняти, що така аморальна особистiсть, як Безiменна, допомагає їм i взагалi з ними на однiй сторонi.
  - Безiменна? - Дар'ян всмiхнувся куточками рота i похитав головою. - Нi, ще не з'являлася. Та я i не думаю, що вона прийде, вона не стане виконувати твоє прохання.
  - Хто знає, - жiнка повернулася до своїх пеперiв. - В будь-якому випадку її допомога зайвою точно не буде. Не хотiла я її кликати...
  - Вже шоста. Пора починати.
  - Знаю. Поклич всiх, я ще трохи зберуся з думками.
  Демон встав, поставив свiй стiлець на мiсце i вийшов, а вже через кiлька хвилин кiмнату почали заходити напiвкровнi i займати свої мiсця.
  Так, нiчого не змiнилося. Бiльшiсть з них видимо навiть не подорослiшали, все ж таки шестеро з них мають кров безсмертних, або ельфiв. Але також було нове обличчя, демон-iнсолiт, Крейг, хлопець, пов'язаний чимось з Безiменною. Офiцiйно в їхнi збори вiн увiйшов лише кiлька рокiв тому, хоча i ранiше за неї, але цей безсмертний показував непоганi результати в ближньому бою, i взагалi, вiн вищий демон, дуже корисно мати такого в своїх рядах. Та i загально хлопець непоганий, незрозумiло тiльки, як вiн зв'язався з такою, як Люсi Тенебрiс, але це таке.
  Макс зайшов у кiмнату останнiм, вiн взагалi виглядав втомленим, хоч i задоволеним. З колишнього офiцерського складу напiвкровних подорослiшав тiльки вiн i його, так сказати, дружина. Так, пройшло немало часу, дiти теж вже повиростали, i скоро потрiбно буде передавати управлiння наступному поколiнню. Хоча самим теж пожити хотiлося б. Поки є можливiсть.
  Аманзi пройшов через усю залу i всiвся десь посерединi довгого столу поряд iз порожнiм стiльцем. Що сказати, вiн прикликав увагу не скiльки своїм легким запiзненням, а тим, що вiн приближений Безiменної, це i так змушує дивитися на нього. Хоча те, що вони дуже близькi, нiколи не було секретом, їм просто було дивно, як вiн її терпить, її вибрики нервували всiх. Хоча їх теж можна було назвати бiльше, нiж просто її знайомими, якщо справа доходила до спiльної роботи, то вона ставала цiлком нормальною, тобто вiдповiдальною, хоча пiсля цього, або ж у моменти без необхiдностi її втручання, жiнка все рiвно творила, що хотiла. Але якщо чесно, то всi вони цiлком i повнiстю приймали її як частину своєї групи. Просто вона живе i бореться окремо вiд них i своїми методами. Їм це на користь, чому нi?
  Поки всi закiнчували свої справи i розмови, Ангелiна продовжувала щось записувати i вивчати, легкий шум i тихi розмови трохи заважали їй, тому вона вiдiрвалася, i проводивши поглядом свого чоловiка, коли вiн повернувся до кiмнати i сiв на стiлець бiля неї, взялася за стiл i обережно встала.
  В той же момент останнi розмови перервалися, ось що значить, справжня влада. Останнi безсмертнi сховали свої крила, сидячи поряд за столом вони будуть заважати, хоча Власа це не стосувалося, вiн свої просто згорнув, тим самим максимально зменшивши об'єм, все ж таки бути нижчим демоном без можливостi розсiювання крил не надто зручно.
  Коли всi повсiдалися, Непiдкорна пiдняла очi i обдивилася присутнiх. Їх лише десятеро. I ще два стiльця вiльнi. Ну звичайно, Аглаї навiть новину про зiбрання не вiдiслали, це точно, валькiрiя зараз зайнята тiльки безпекою своєї неповнолiтньої сестри, та i в їх штаб вона потрапила тiльки тому, що переховувалася в янгольському астралi i стикнулася з Сильвiєю, а так повноцiнною частиною їх групи її вважати не можна. Та i сам факт, що вона валькiрiя, все пояснював, взагалi то вони зовсiм дикi i не перетинаються з жодними iншими представниками магiчних народiв, фактично нiколи, тому, схоже, вона зi своєю сестрою - єдинi напiвкровнi з їхньою кров'ю, хоча це i здавалося неможливим. Вона не звикла працювати в парах з представниками iнших народiв, та i не надто вже вона вiдома, щоб за нею полювали так, як за ними, тому вона i не показується, їй проблеми не потрiбнi. А ще, здається, є чутки, що валькiрiї пiдвласнi тiльки богам. Це безглуздо, Непiдкорна розумiла, що богiв не iснує. Але в будь-якому випадку Аглая далеко не найкращий союзник.
  А ось Безiменної досi немає. Хоча це нiкого не схвилювало, вона рiдко бере участь в таких нарадах. Жiнка вважає це нудним. Ну звичайно, їй ближче проведення часу в бою або ж в знущаннi над своїми рабами. Але Ангелiна дуже хотiла б, щоб сьогоднi вона прийшла. Якщо вже на те пiшло, то можна спробувати з нею домовитись, або ж хоча б попросити допомоги. За грошi чи якусь користь для себе Безiменна виконає будь-яке прохання. Це вiдомо всiм. Але контракт з нею не означає, що вона не може вбити замовника в процесi виконання, саме тому до неї звертаються тiльки найсильнiшi, i то не надто часто, в крайньому випадку, а ще постiйно намагаються встановити з нею зв'язок. I, якщо чесно, то офiцiйно це нi в кого не вийшло.
  Ангелiна подивилася на Макса, вiн помiтив цей погляд i теж пiдняв голову, задумливо пронзивши її очима.
  Запитальний i трохи роздратований погляд. Їй цiкаво, чи буде на зборах Люсi? I що їй вiдповiсти? Вiдьма сказала, що подумає. Це вже майже згода, вона не вiдмовилася. Але i не прийшла. I просила нiчого не говорити.
  - Вона сказала, що подумає, - оголосив вiн i похилив голову. Все правильно, вона завжди приходить, коли сама хоче. I накази бути в якийсь певний час для неї нiчого не означають. Безiменна може прийти пiд кiнець, немає сенсу її чекати. Анiнайменшого.
  Непiдкорна кивнула йому i сама сiла, все ж таки надто довго стояти їй не на краще, хоча опорно-рухова функцiя органiзму вже давно повнiстю вiдновилася, але через фiзичнi навантаження на неї досi накатувала сильна слабкiсть, особливо пiсля нещодавнього поранення. Ну так, прогулялася до сестрички, називається. Навiть не поговорили.
  Не час про це думати, Альона, звичайно, може бути небезпечною для них, але вона - тiльки її проблема. Потiм розбереться.
  - Почнемо, - оголосила молода жiнка, гордо i самовпевнено пiднявши голову. Ну звичайно, Княгиня Темряви. Непiдкорна. Королева свiту.
  - У нас є декiлька термiнових запитань, якi варто обговорити, думаю, вам всiм повiдомили причину екстренного зiбрання. Але перед початком, у когось є якiсь запитання, чи термiнова iнформацiя, яка не стосується сьогоднiшньої справи, але має певний ступiнь важливостi?
  - У мене є, - Сильвiя пiдвелася, сперлася на стiл i чiтко подивилася на Непiдкорну. Так, сила Ангелiни пiдсвiдомо змушувала її схиляти голову, але не запитати вона не могла. - Я не розумiю, чому для евакуацiї дiтей не була задiяна Безiменна, - а вона настроєна серйозно. Схоже, янголку щось зачепило, зазвичай вона не втручається в важливi розмови i не надто виступає. Що їй не сподобалось? Вона подумала, що це принизило огневичку? Навряд чи вона стала би так виступати через таку дрiбницю, так, вони з Люсi Тенебрiс старi знайомi, i до того ж Сильвiя знала її нормальною, вони набагато ближчi, нiж з Ангелiною, але навiть водниця була останнiм часом проти дiй тiєї вiдьми. Все ж таки Безiменна живе не надто правильно, i конфлiкти з нею - не рiдкiсть.
  - Чому вона не була задiяна? - Княгиня залишилася незворушною. - Евакуацiя була поспiшним рiшенням i нас не було часу чекати її приходу i просити приєднатися, а тим паче виплачувати їй за це грошi. Вона ж не працює безкоштовно. Навiть для нас.
  - Це зрозумiло. Але я знаю, ви чули, дiти з астралу etrange сильно постраждали, Макс i Еман не змогли нiчого зробити, довелося втiкати! А з її участю такого б не сталося! Моя мама б не загинула!
  - По-перше, дiти постраждали ще до їхньої появи, а твоя мати сама винна, що не вижила, думати потрiбно було, проти кого йти. Та i слабаки нам не портiбнi, - суворо i холодно виправила Непiдкорна, - а по друге, це не надто гарна iдея. Чому я її не викликала i вирiшила не чекати? Хочеш знати?
  - Так! Нам довелося робити все самим, а ти навiть не допомагала! Ми з братом однi забирали дiтей з янгольського астралу, хоча вiн в першу чергу твiй, а не наш!
  А Сильвiя розкричалася. Рiдко вона так спалахує, зазвичай вона тихiша води i урiвноважена. Але що саме їй не сподобалося тепер зрозумiло. Загинула її мати. До того ж вона сама частково etrange, i коли постраждав її народ... Гм, а ельфiйка, яка завжди захищає дiтей, поки що мовчить. Щось задумала, чи чогось чекає?
  - Сильвiя, не варто, - в даний момент янголка з Крiсом помiнялися мiсцями, це ж вiн завжди лiз на рожон. Сьогоднi вiн був похмурим, засмученим, ну так, в його сiм'ї горе. Але навiть в звичайний день проти Непiдкорної вiн би не пiшов. А вона вирiшила виступити. Взяла приклад з Безiменної. Для тiєї зовсiм немає обмежень. Тут би навiть Меган говорила б обережнiше.
  - Я не хочу сваритися, - похилила голову жiнка, - але менi хотiлось би почути вiдповiдь. Чому вона померла? Чому вони постраждали? Якби тiльки Люсi приєдналася до нас, вони б впоралися в рази швидше i з'явилися б вчасно, або ж до того нападу. Чому?
  - Ну вибач, втрутитися в дiї янгольського астралу я не могла, одна моя там поява нiчим добрим для нас не закiнчиться, а до iнших астралiв я не маю жодного вiдношення, а ще я була б обузою, оскiльки фiзично пiдтримати загiн не можу, тому щодо цього я твої претензiї не розумiю. А щодо Безiменної... Ти же знаєш, яка вона. Її знають всi i нею лякають неслухняних дiтей. Її бояться. Дiти бояться її до смертi. Думаєш, легко було б переводити наляканих дiтей? А ще через неї групу можна було б вистежити. В будь-якому випадку вiд її втручання все могло б бути ще гiрше!
  - Це так. Дiйсно, вона, може, трохи страшна, але яка рiзниця? Вона б нiколи їм не нашкодила. Нiколи.
  - Переляканi дiти нам не потрiбнi! Я все сказала!
  - Ангелiна, - водниця зцiпила зуби, вона дiйсно не планувала сваритися, але якщо через позицiю Княгинi щодо Безiменної страждають iншi, тим паче дiти... - Може, досить? Вже пора нарештi визнати, що без неї нам не вижити! Нiкому з нас! Заради всiх можна i потерпiти!
  - Нi. Я нiколи не прийму її i не буду довiряти! Вона найжорстокiша i найсильнiша вбивця в свiтi, я не погоджуся, щоб вона творила все, що тiльки захоче!
  - Через твою гординю все може закiнчитися нашою смертю. I не тiльки нашою, - спокiйний i вiдсторонений голос Меган пробирав до кiсток. Поки справа не доходила до невинних дiтей, вона теж зазвичай була тихою, але сьогоднi вони обидвi виступити проти неї. Не дивно. Саме цi жiнки i вiдповiдають за безпеку наступного поколiння, а коли вони не змогли впоратися зi своїми обов'язками... - Досить принижувати Безiменну, я краще знаю, що у неї на душi. I ми не маємо право втручатися в її життя. Я вже спробувала колись. I чим це закiнчилося?
  - I чим же? - Ангелiна не знала, хто така Безiменна i що вона пережила. Вона надавала перевагу аналiзу реальної ситуацiї, i в цiй її дiйсностi Люсi Тенебрiс небезпечна. Та i який сенс дивитися в минуле, якщо перед нами майбутнє?
  - Вона стала такою, якою є зараз! - знову рявкнула Сильвiя, не ставши розписувати те саме минуле.
  - Повторюю, я не можу погодитися з її способами досягнення мети, цiна надто висока! I я не хотiла б залучати дiтовбивцю до евакуацiї таких же невинних дiтей, як i тi! Вона... Навiть не знаю, як її назвати! Самовпевнена егоїстична дрянь без краплi здорового глузду!
  Дверi злетiли з петель i в кiмнату повiльно увiйшла Безiменна.
  - Таки з'явилася! - нда, Сильвiя сильно спровокувала Ангелiну, що та привселюдно висказала все, що думає. Не дивно, якась там нечистокровна безсмертна, яка навiть магiчну зброю створити не змогла, посмiла виступити проти її рiшення, пiдвищити на неї голос i нав'язувати свою особисту думку. I тепер вона явно сказала зайве. Хоча реакцiя вiдьми поки що була незрозумiлою. - Дура, якого чорта ти знову вибила дверi? - янголка розiйшлася.
  - Стули пельку, самозакохана стерва, у якої мiзки меншi курячих, - хмикнула огневичка i пройшла ще ближче. О так, вiдповiдати на претензiї вона вмiла. Та i чудово це практикувала.
  Непiдкорна на кiлька секунд аж скам'янiла. Так, зараз вiдьма зовсiм не виглядає агресивною, але щоб слова Ангелiни зовсiм її не зачепили - такого бути не може! Та i вiдповiла вона якось недружелюбно...
  Вiдьма пройшла через майже всю залу i зупинилася бiля кiнця столу, протилежного вiд янголки.
  - Да як ти смiєш!
  - Я смiю. Ти перша почала озвучувати свою думку про мене, - аж дивно, вона не злиться. Нi полум'я на пальцях, навiть кинжал не дiстала. I ненавистi в очах не видно, тiльки напускна байдужiсть. Макс заспокоївся i вiдкинувся назад на спинку стiльця, видно, сьогоднi Безiменна в гарному настрої i не збирається пустити всiх присутнiх на м'ясо.
  - Так що ви тут обговорювали? Яка я егоїстка i дрянь? - пiдняла брови вiдьма. - Схоже, я марно сюди приперлася, якщо це не збори, а якась ругань, - протягнула вона.
  - Зачекай, - Сильвiя знову пiдiрвалася зi стiльця, якщо Безiменна зараз пiде...
  - Але якщо я вже прийшла...
  Жiнка дiстала кинжал iз пiхов. На її обличчi з'явилася така хитра i, гм, лякаюча посмiшка, вона точно щось задумала.
  Секунда - i вона зникла з поля зору. Куди? Ангелiна навiть не вiдразу зрозумiла, що вiдбулося. З усiх сторiн бризкала кров. Огневичка зникала i з'являлася, чiткими i зовсiм невловимими рухами перерiзаючи присутнiм горло, або ж наносячи iншi, хоч i небезпечнi тiльки для смертного, удари, причому кiльком за раз. Деякi безсмертнi, ну там Марат, Еман, слабенько пробували пручатися, Влас навiть пiдiрвався i спробував передбачити її рухи, але навiть не помiтив, як отримав небезпечний рiжучий удар приблизно в областi серця. Ну, не йому з нею тягатися, грубою силою тут нiчого не вдiєш.
  Так, хто залишився? Макс продовжував спокiйно сидiти, склавши руки на грудях i закотивши очi. Ну, як завжди, знайшла собi нових жертв. Хоча вiн i стежив, щоб вона нiкого тут не добила, але втручатися не збирався. Самi її спровокували, хай тепер розгрiбають. Але вiн мiг запросто стверджувати, що вона спланувала цей напад ще до того, як прийшла сюди.
  На Сильвiю вона нападати не спробувала, i навряд чи це завдяки антифiзичному щиту, який вона виставила собi i брату. А ось Крiс впав зi зламаною шиєю, а Безiменна тiльки облизнулася i направилася до Крейга. Хлопець отримав сильний удар ногою по щелепi, що ж, струс мозку точно можна гарантувати.
  А ось Меган вона чiпати не стала, та вже готова була оборонятися, хоча у ельфiйки все рiвно нiчого б не вийшло, хоча б тому, що вона не володiє прийомами ближнього бою, а її магiя, мало того, що в бою вона не приносить жодної користi, так ще й на вiдьму поганенько якось дiє, тому який сенс атакувати iнсолiтку, якщо рудоволоса не зможе вiдбитися?
  Люсi зупинилася за спиною у Макса i приставила до його горла нiж. Чому не порiзала? Хоча б тому що вiн не безсмертний, а простий iнсолiтський цiлитель.
  Жiнка схилилася над ним.
  - Ось як? Ти за мене навiть не вступився? - прищурила очi вона.
  - А навiщо? Повбивати їх ти можеш i без мене, а який сенс менi влiзати в жiночi сварки? Хочеш погризтися - мене не втягуй, наживати собi ворогiв серед присутнiх я не стану, а якщо все дiйде до цього, то я буду зберiгати статус кво, - пожав плечами чоловiк i закрив очi.
  Вiн як завжди. Макс нiколи не ввязується в такi конфлiкти, i взагалi їх повнiстю iгнорує, i хоча наговорювати на неї не дає, але i проти озвученої правди протестувати теж не буде. А оскiльки все, що прозвучало - майже чиста правда, то який сенс йому за неї заступатися? О так, за цi роки всi її витiвки просто перестали якось на нього дiяти, вiн вже звик бачити її перед собою такою, яка вона є. Хоча вiн i знав, що Люсi може бути iншою.
  Безiменна забрала нiж вiд його горла. Ну, по-перше, якби вiн тiльки захотiв, то змiг би i ухилитися, i навiть вiд неї втекти. А по-друге, його позицiя щодо її сварок з Непiдкорною повнiстю зрозумiла, а зараз вiн взагалi дiє в iнтересах їхньої доньки.
  Але їй його пiдтримка i не потрiбна. Жiнка покрутила низькосортний кинжальчик, який використовувала, i викинула через плече, так, вона нiколи б не стала нападати на союзникiв з дiйсно небезпечною для них зброєю. Але Непiдкорна - iнший випадок. Проти неї можна i нормальну зброю використати, та не помре вона вiд простого удару її кинжалом, не така вже янголка i слабачка, а резерв i магiя у неї достатньо сильна, щоб компенсувати її фiзичну небоєздатнiсть.
  Вiдьма пiдiйшла до столу i стала поряд iз iнсолiтом. Здається, без поранень з тих, кого вона хотiла б поранити, залишилися тiльки Князь i Непiдкорна? Гм. Князь тримає її за руку, намагаючись стримати вiд гнiву? Точно, вона ж не любить кров. Не любить, коли страждають близькi їй люди. Дуже цiкаво. Цiкаво, що буде, якщо постраждає її чоловiк?
  - Князь, - хитро звернулася вона до нього. - Знаєш, я тут нещодавно одну штучку знайшла... Але в бою я її використати не можу. I я тут подумала, станеш моєю пiддослiдною свинкою? - хихикнула вона. Їй вистачило менше секунди, щоб витягнути револьвер i вистрелити йому в голову.
  Пуля не долетiла до цiлi, вiн похмуро спiймав швидкiсну кулю рукою, i вона просто розплавилася в його руках.
  - Непогано, - знову хихикнула вона. - Але ти дещо пропустив.
  Дар'ян здригнувся вiд болi, його серце пронизав зачаклований клинок, а на губах виступила кров. Вiн не встиг зупинити його, вона сказала про нього надто пiзно, до цього вiн навiть не помiтив таку собi небезпеку у неї в руках. Ну звичайно, це не магiчна зброя, а артефакт небаченого рiвня, його не знайти, якщо не шукати, i навiть так його вичислять не всi, а пiдвоху у цьому вистрiлi вiн явно не очiкував. Та i не збирався вiн якось вiд неї сильно захищатися, вiн дивився, як учасники зборiв постраждали, але при цьому тяжких i невилiковних ран вона не нанесла, тому вiн i не думав, що саме на нього вона нападе серйозно.
  Демон похитав головою, щось вiн розслабився. Князь мiцнiше схопився за поручень стiльця, iншою рукою рiзко висмикнув кинжал, тодi сильно бризгнула кров i повнiстю заляпала стiл перед ним, i вiдкинув його в сторону Безiменної, та без проблем його спiймала.
  - Дякую, - кивнула вона i сховала його в пiхви. - Князь. У тебе непогана реакцiя, але я очiкувала бiльшого. Невже не чув, що револьвер - не моя зброя, я спецiалiзуюся на клинках? Не чекав пiдвоха? Гм, якщо i твоя дружина така ж дурна слабачка, то я не розумiю, в яку прiрву котиться свiт.
  - А ти дiйсно непогано зiграла свою роль. Я навiть не встиг зрозумiти, що ти щось метнула. Жодним помiтним рухом ти цього не видала, - голос Дар'яна був не надто сильним, але вона його почула, Князь тримався за рану i поступово зцiлювався. Все вiрно, найсильнiшого вищого демона так просто не вбити, i вона була впевнена, якщо б вiн бачив у нiй ворога i був готовим вiдбиватися, то так легко його перемогти точно не вийшло б. Вiн прославився як чудовий майстер ближнього бою, а ще як практикант небезпечних i заборонених заклять. Але Князем таки став, не зважаючи на незаконнiсть його постiйних експериментiв i дослiджень. Достатньо сильної конкуренцiї не було, та i на його сторонi була Непiдкорна... - Ти ж не метала кинжал вручну, так? - продовжив вiн. - Скористалася магiєю, схованою в ньому? Активувала її тiльки за допомогою погляду? Похвально.
  - Що ж, дякую. Але на наступний раз будь готовий, що я тебе вб'ю, а то штрикати таких, як ви, якi навiть брикатись нормально не можуть, зовсiм не весело, - всмiхнулася жiнка. Все ж таки у неї гарна посмiшка. Але фальшива. В нiй вiдчувається тiльки бiль i загроза. Вона не приносить щастя.
  - Ти!
  Ангелiна стояла, загрозливо спершись об стiл. Навколо неї прямо в повiтрi витала магiя, а сама Непiдкорна не бачила нiчого вiд лютi.
  Серйозно? Так сильно розiзлитися? Хоча тут нiчого дивного, Безiменна щойно спочатку стрiляла, а потiм взагалi проткнула її чоловiка, назвала її слабачкою, а перед цим ще нанесла певнi поранення їхнiм союзникам, деяких взагалi майже вирубила, влаштувавши струс мозку, одним словом, вона ж над ними просто смiється! I так, це не перший раз, коли вона пробує всiх їх вбити. Хоча зазвичай вона не заходила так далеко, могла повалити на пiдлогу i приставити нiж до горла, вдарити, покалiчити, показуючи свою силу, але щоб вести себе настiльки жорстоко, не коментувавши свої дiї в процесi i не роблячи пiдказки... Це через її слова? Що вона почула її думку про неї? Лiна була невпевнена, але їй би в будь-якому випадку не хотiлося, щоб через неї страждали iншi, бiльше не хотiлося. I вона її зупинить.
  Непiдкорна вiдiрвала одну долоню вiд столу i стиснула її в кулак, активуючи закляття. Безiменнiй пора померти. Янголка надто довго мирилася з iснуванням такої, як вона. Може, Княгинi Темряви i байдуже, що вiдбувається з чужими для неї людьми, але калiчити своїх близьких, друзiв i союзникiв вона не дасть. Досить тих знущань, якi вони вже винесли, тих насмiшок i витиранням об них ноги. Нехай нарештi ця егоїстична сучка здохне, поплатиться за всi свої грiхи життям. Як же довго вона терпiла всi її вибрики... I скiльки ж часу Непiдкорна чекала цього моменту...
  Ангелiна була готова присягнути, що звiльнить вiд неї свiт. Хто, як не вона, якщо над нею нi Смерть, нi Доля, нi навiть боги не властнi? Тiльки вона зможе це зробити. Її рука не смикнеться в останнiй момент. Якщо заради їхнього спокою цю божевiльну дрянь доведеться вбити, то вона готова. Безiменнiй не мiсце на цiй землi. Саме її народження - величезна помилка. Помилка, яку вже дуже давно потрiбно було виправити.
  
  <06>
  Непiдкорна ненависно подивилася на неї i тiльки мiцнiше затягнула аркан навколо її шиї. Такий сильний натиск на сонну артерiю i нестача кисню... Її ноги ось-ось пiдкосяться, вона втратить свiдомiсть, а потiм взагалi здохне. Нарештi. Нарештi ця вiдьма не буде їм заважати чи принижувати.
  Вона завжди так вбивала. Завдяки своєму янгольському телекiнезу, а також через схильнiсть до заклять повiтряникiв, їй завжди дуже легко давалися удушення. На вiдстанi стиснути горло i не давати навiть вдихнути. Також використати щось знерухомлююче, щоб жертва менше брикалася i не напала з останнiх сил.
  Макс теж пiдняв очi i, хитро посмiхаючись, роздивився ситуацiю, яка склалася. Ну i дура. Невже вона дiйсно думає, що Безiменну можна перемогти таким простим i нiкчемним трюком?
  Що? Вона навiть не зреагувала? Не схопилася за горло, не спробувала дезактивувати її закляття? Невже не подiяло? Да такого просто не може бути, Лiна максимально сильно стиснула кулак. Закляття такої сили їй точно не перебороти.
  Що? Вона смiється?
  Все правильно, Люсi голосно засмiялася. I смiялася довго, змусивши всiх присутнiх звернути на себе увагу, вiдволiкшись вiд залiковування ран i приведення в порядок Крiса i Крейга, а також Власа, рана якого була не стiльки серйозна, скiльки його регенерацiя повiльна. Нижчий демон, що з нього вiзьмеш. Так, його фiзична сила, витривалiсть i бойовi вмiння дiйсно вражають, але його зцiлення займає бiльше часу, нiж у iнших, якщо порiвняти рiвень його сил з iншими, то це цiлком нормально.
  Ангелiна не розумiла, що вiдбувається i почала прощупувати своє закляття, все ж правильно, тодi що вiдбувається? Чому огневичка на нього не реагує, воно точно дiєве!
  Вiдьма плескала в долонi, нагло, самовпевнено дивлячись i насмiхаючись над нею.
  - Що ти зробила? - Ангелiна нiчого не зрозумiла. Яку технiку вона використала, янголка не вiдчула жодної спроби скористатися магiєю, як же вона себе захистила?
  - От скажи, ти серйозно думала, що мене можна вбити ось цим? - жiнка подивилася на свою долоню, в якiй було її закляття, скручене в клубок. - Щось ви мене зовсiм не радуєте. Найсильнiша пара свiту не може себе захистити, а напiвкровнi, за смерть яких виплачують просто баснословнi суми, падають вiд найменшого удару, не взмозi ухилитися. Ви щось розпустилися. Аж соромно, i це за вас дають бiльше десяти лямiв за персону? Не смiшiть.
  Ангелiна спробувала швирнути її об стiну i розмазати, але Безiменна виставила руку вперед, i закляття застигло в кiлькох сантиметрах вiд неї, вiдьма взяла його i приєднала до удушення, яке було направлене проти неї ранiше.
  Яку технiку вона використала? Стримання? Та нi, надто тяжке закляття, та i наскiльки Княгиня знала, смертнi ним не користуються. Невже вона iнсолiтка? Забрала у неї її магiю? Та нi, це неможливо, тут справа зовсiм у iншому. Iнсолiтам таке не пiд силу. Вони манiпулюють чужою енергiєю, а не закляттями, так, iнколи з'являються тi приближенi, якi здатнi забрати i перенаправити вже готове закляття на суперника, але вони мають владу тiльки над енергiєю, яка в них закладена i нiчого бiльшого, вони присвоюють її собi в процесi бою, а потiм використовують, як свою, а тут ця огневичка зупинила їх голими руками i утримує їх, при цьому Непiдкорна досi могла їх контролювати i навiть їх пiдсилювала, а ще Безiменна не забирала собi енергiю, не змiнювала їх i взагалi нiчого з того, що роблять iнсолiти.
  Вона точно людина, якщо робить те, на що навiть безсмертнi не здатнi? Невже це правда? Невже вона - сама смерть i кара всiх iснуючих свiтiв за їхнi грiхи? I чи iснує той, хто здатний вбити такого монстра?
  Якби тiльки вона нападала... Ангелiна не знала, що їй робити. Наступнi дiї вiдьми передбачити не можна, буде чи вона взагалi нападати? А то що можна зробити в такому ось односторонньому бою, якщо цю дрянь все рiвно вдарити не виходить? Може, хоч пiд час нападу вона вiдкриється?
  Та нi, не вiдкриється i не нападе. Жiнка навiть не здвинулася з мiсця, тiльки продовжила вивчати закляття у неї в руках.
  - Я явно вас переоцiнювала. Але ти! - вiдьма подивилася чiтко на Непiдкорну. - Ти дiйсно сильна. Непогана задумка, непогана система заклять. I я думаю, на них би, - вона обвела присутнiх поглядом, - подiяло. Але не на мене.
  Вона її похвалила? Серйозно?
  - Гм, i куди менi його дiти? - жiнка покрутила в руках закляття, якi використовувала проти неї Непiдкорна. Якщо вона нападе з ними на напiвкровних, то вони точно загнуться, чому нi, нехай сама янголка спробує те, чим годує iнших.
  Люсi повернулася до них всiх спиною i направила закляття в сторону Ангелiни через плече. А воно дiйсно класне. Ним не потрiбно потрапити в суперника, щоб воно подiяло, фактично це вплив зовнi на фiзичнi процеси. Просто потрiбно знати про наявнiсть цiлi i задушити її. Блискуче використання телекiнезу. Немає слiв.
  Ангелiна схопилася за горло, за нього її взяла невидима рука. Така холодна i наче мертва. Неприємне вiдчуття. Ось таке воно, її закляття, у неї почало темнiти в очах i з'явився блювотний рефлекс.
  Нi, Безiменнiй вона не програє! Лiна створила аналогiчне закляття i спричинила конфлiкт сил. Таким чином вони стикнуться, i дiя буде направлена одне проти одного, а не на неї.
  Все правильно, її вiдпустило. Iнше закляття, яке полетiло в неї вiдразу пiсля першого, вдарилося об її iнтуiтивний захист i розбилося.
  Ну все. Її ж закляття закiнчилися, а свiй резерв для боїв Безiменна використовує дуже рiдко, тепер якщо доведеться захищатися, то тiльки вiд чисто фiзичного нападу.
  Непiдкорна розслабилася i сiла назад на стiлець. Нi, вона не втомилася, просто краще припинити бiй i прийняти поразку, поки не стало гiрше. В мiсцi з обмеженою площею i купою непричетного народу користуватися закляттями масового винищення, якi даються їй в рази легше, - не надто гарна iдея.
  - Ей, ти куди? - огневичка скривилася. - Ти що, здаєшся? - одягнула жалiсливу гримаску вона, хоча в голосi була тiльки явна насмiшка.
  - Я не хочу з тобою битися. Не час i не мiсце.
  - Ей, я ж ще навiть не закiнчила!
  - А у тебе є щось ще? - Ангелiна знову напряглась i встала. Все правильно, вiд цiєї вiдьми можна очiкувати все, що завгодно, може, вона таки дiстане свiй меч iз пiхов i нападе на неї, фактично беззахисну в ближньому бою. Яку ж гру вона затiяла? Обидва закляття, якi вона напрямляла проти неї, жiнка вже використала, тодi який же у неї козир?
  - Звичайно, є, - засмiялася Безiменна. - I як ти взагалi стала стратегом? - вона на неї наїзджає? - Як можна бути стратегом, не враховуючи енергозатратнiсть своїх дiй i дiй суперника? Тiльки якщо ти найсильнiша i непереможна безсмертна. Колись це може стати причиною смертi, причому не тiльки твоєї.
  До чого вона веде? I до чого тут якась там енергозатратнiсть?
  Вiдьма мiцно стиснула кулак. Вона все правильно розрахувала. Непiдкорна навiть не звернула увагу на те, що рiвень її спроби удушення був в рази нижчий, нiж той, який застосувала вона сама. Аж смiшно. I як можна таке не помiтити?
  Ангелiну знову пiдкосило, цього разу натиск був в рази сильнiший.
  - Потрiбно стежити, скiльки енергiї залишилося у ворога. А то одного разу ти отримаєш смертельний удар в спину.
  Вона стиснула її горло ще сильнiше, у янголки почало темнiти в очах. Чорт, вона ж так її вб'є!
  Ангелiна знову спробувала викрутитись завдяки конфлiкту сил, але не вийшло. Її ж магiєю, тiєю повiтряною хвилею, яка повинна була замурувати Безiменну в стiнi, вiдьма вдарила нею об стiну, у Княгинi аж виступила кров на потилицi, все ж таки удар був не слабким.
  А окови телекiнезу так i не спали. Лiна знову спробувала їх зняти, i знову їй завадили. Зачаклований кинжал увiйшов в стiну на вiдстанi мiлiметру вiд її голови, Непiдкорна злякано на нього подивилася i обм'якла. Свiдомiсть покидала її. I огневичка не дає їй нiчого зробити.
  Ангелiна з останнiх сил повернула голову i подивилася на свого чоловiка, який тепер лежав майже непритомний пiд ногами вiдьми i безпомiчно дивився на неї. Безiменна сильно йому врiзала, без жодних проблем i зайвих рухiв ухилившись вiд всiх його атак з магiчною зброєю. I це вiн, найкращий воїн демонського астралу. Хоча вiн сам винний, настiльки сильно хотiв захистити свою дружину, поранивши її суперницю або хоча б вiдвернувши її увагу на себе, що зовсiм не подумав про власну безпеку i що Безiменна зможе не просто дати вiдсiч, а навiть тимчасово його вирубити. Але все правильно, з цiєю вiдьмою не можна сходитися в бою на емоцiях, та i атакувати її в лоб немає сенсу, для достойного бою з нею повинна бути ясна голова i чiткий розрахунок наступних дiй та їхнiх наслiдкiв.
  От чорт, вона ж зараз її вб'є! А вiн досi не може нiчого зробити, прибитий до полу кiлькома клинками i з одним в серцi. А вона стоїть поряд i точно не дозволить йому скористатися магiєю для звiльнення, не те що поворухнутись i вийняти їх своїми силами.
  Пора визнати, в таких то умовах вони з нею не рiвня, як не крути. I якщо це дiйсно кiнець, то вони хоча б загинуть достойно, вiд рук тiєї, яку бояться у всiх iснуючих свiтах. Хоча тi ж самi свiти заспокоєно зiтхнуть i пiсля їхньої смертi.
  Люсi задоволено дивилася на свою роботу. Це було майже блискуче, скористатися їхнiми почуттями одне до одного i змусити вступити з нею в нерiвний бiй. Це було так нерозсудливо, килатися на неї в їх то положеннi. Вони на полi бою, який вибрала вона. На такому у неї в руках явно кращi карти.
  - Люсi! - Макс нарештi встав зi стiльця, приблизився до неї i поклав руку на плече, обертаючи жiнку до себе. - Зав'язуй! - закотив очi вiн i склав руки на грудях.
  - З чим?
  - Якщо ти продовжиш, то вона може загинути. Це ж магiчна петля. Чи ти цього добиваєшся?
  - Ну ти й падло, ти менi всi веселощi псуєш, - буркнула вона i вiдпустила Непiдкорну. Так вона його послухала? А у нього бiльше влади над нею, нiж здається. - Та навiть якщо i добиваюся, то що ти менi зробиш?
  - Нiчого, роби як знаєш. Просто вони цiннi союзники, i якщо ти їх таки вб'єш, то ми втратимо дуже цiнних бiйцiв.
  - Щось поганенько вони проявляють свою цiннiсть, - фиркнула жiнка, дiстала з пiхов кинжал i провела по лезу пальцем. - Ну ось, тепер точно когось прибити хочеться. А вiд мене сьогоднi потенцiальна жертва на той свiт втекла, уявляєш? Тепер аж руки чешутся, - вiдьма сховала кинжал i потерла долонi.
  - Ну досить, всi i так вже зрозумiли, що ти сьогоднi не дружелюбно настроєна...
  - Звичайно, недружелюбно! Я тут прихожу раз за мiсяць, а вони, бач, зовсiм розслабились, - i вона не сказала жодного слова про наїзди в її адресу, якi тут прозвучали? - Давненько вже я тут порядок не наводила, - жiнка оглянула всiх присутнiх, поки що з постраждалих на ноги не пiднялася тiльки Ангелiна, Дар'ян якраз приводив її до тями. Може, дiйсно не варто було так сильно її душити? Хоча якщо подумати, коли ще їй випаде шанс познущатися i принизити Непiдкорну? Саме це вона i любила найбiльше, ставити на мiсце тих, хто вважає слабших брудом пiд своїми ногами. А вiдьма чiтко розумiла, що янголка сильнiша за неї, хоч i не набагато, було б тiльки бiльше знань, вмiнь i досвiду, то Лiна навiть могла б дати вiдсiч, а не клiпати очима, коли її або її сiм'ю намагаються вбити. Але зараз безсмертна надто зелена, що про неї не казали б.
  - Ще наведеш. Але згадай, тебе запросили на мирнi збори, а не на якийсь там балаган. I тим паче не на бiйню.
  - Еее... Здається, я щось пропустила. Але якщо я правильно все зрозумiла, то коли я сюди прийшла тут вже був балаган, а менi якраз захотiлося покращити обстановку.
  - Покращила? - знову закотив очi iнсолiт.
  - Нууу..., - Безiменна оглянулася навколо. - Та начебто стало трохи краще. Без кровi зовсiм невесело, - жiнка крутнулася на пiдборах, пiдiйшла до столу, вiдсунула стiлець поряд з тим мiсцем, де сидiв її чоловiк, зняла свiй меч зi спини, щоб не заважав, i нарештi всiлася, схрестивши руки на грудях i поклавши ноги на стiл. Нiчого не змiнюється. Та ж сама наглiсть, безцеремоннiсть i явна насмiшка. А ще сьогоднi вона знову зiграла поїхавшу дурочку i посмiялася над ними. Вона завжди так робила. I рiдко показувала себе з серйозної своєї сторони. Може, це тому, що серед присутнiх нiхто їй не рiвня?
  - Нда, запущений випадок, - зiтхнув чоловiк i сiв поряд iз нею. - Вибачай, але кров таки доведеться стерти.
  - Добре, - жiнка моментально створила всезнищуюче вогняне закляття, але вiн люто на неї подивився, огневичка зiтхнула i таки розсiяла його. Її кровi тут немає, тому спалювати все необов'язково.
  Водник використав магiю etrange i звiльнив кiмнату вiд кривавих слiдiв.
  - Ну ось, а такий же тут був приємний запах, - почала нити Безiменна.
  - Вiн тут подобається тiльки тобi.
  Ангелiна вже стояла на ногах i люто на неї дивилася. Як же ця вiдьма її дратувала... Знущається над всiма ними тiльки через те, що може перемогти в бою не просто кожного з присутнiх, а ще й всiх їх заразом.
  - Ну чого стали i вуха розвiсили? - протягнула огневичка. - Може, таки почнемо, навiщо марно витрачати час?
  Марно витрачати час? Серйозно? Це її напад зайняв хвилин двадцять!
  Але Лiна таки промовчала, пройшла до столу i сiла на своє мiсце. За нею повсiдалися i iншi, а її чоловiк покрутив в руках кинжали, якими його поранили, фиркнув i роздробив їх на крихiтнi шматочки. Примiтивна залiщяка з нiкудишнього сплаву. Аж образливо.
  Люсi виставила руку i в неї повернувся її найцiннiший кинжал, який вона тодi запустила в стiну бiля Непiдкорної, потiм швидко сховала його i закинула руки за голову, прикривши очi i розслабившись.
  - Так на чому ви тодi зупинилися? Здається, на тому, яка я дрянь. Припустимо, але це можна обговорити в iнший раз. Що з дiтьми? - Безiменна посерйознiшала i показна насмiшка зникла. Тепер її погляд був рiзким, цiлеспрямованим, нi краплi божевiлля, ось вона, справжня хазяйка цього астралу, хазяйка Долi кожного з присутнiх. - Сильвiя? - огневичка звернулася до янголки, схоже, вона стривожена щодо них найбiльше.
  - В цiлому, дiти добралися сюди без проблем. Але хтось з астралу etrange рознюхав про наш сиротинець, про те, що ми збираємося їх переводити, тому буквально за якiсь пiвгодини до прибуття наших туди заявився цiлий загiн ловцiв, звичайно ж дiти, навiть старшi, на яких все тримається, не могли нiчого зробити, вони то i нiж в руках не тримали. Мама спробувала їх захистити i...
  - Спiвчуваю, - холодно кивнула вона i продовжила: - В якому вони станi?
  - Половина загинула, - Еман роздратовано пiдняв на неї очi, у нього на шиї досi красувався шрам вiд її порiзу, досi не зiйшов. Хоча саме його вона i пошкодувала, вiн то не безсмертний, ще загнеться. Та рана була неглибока.
  - А iнша половина?
  - Багато проклятих. Деякi через проживання в так собi умовах хворi пневмонiєю. Бiльшiсть помре в найближчi кiлька днiв.
  - Ну i добре. Менше груза на шиї, - Безiменна вiдкинула голову назад. I куди зникла її серйознiсть? Зараз тiльки байдужiсть i... задоволенiсть?
  - Та як ти можеш так казати? Ти ж теж мати! - Ангелiна пiдiрвалася на ноги.
  - Заткнись. Це не мої дiти. Хай вмирають, менi то що?
  Наскiльки ж вона егоїстична? Навiть маленьких дiтей не шкодує. Все правильно, вона б не стала їх рятувати. Вбила б, щоб не мучились. Таке вже було. I не раз. Саме тому неправильно, щоб така як вона брала участь в цих зборах. Та i не для цього вона її покликала.
  Тепер також пiдiрвалася i Сильвiя. Було таке вiдчуття, що вони її зараз повбивають.
  - Та як ти можеш так казати?! I навiщо я тебе захищала?!
  - Я тебе про це не просила. I тим паче завадити тому, щоб у цiй кiмнатi прозвучала правда. Я нiчого не маю проти цього, - похмуро потупила погляд жiнка, але вiдразу гордо вскинула голову, тим самим принижуючи iнших присутнiх. Не бачить нiчого поганого в своїх вчинках, продовжує гордо тримати голову? Вона таки справжня дрянь.
  - Сучка, - прошипiла Лiна i ступила крок в її сторону, але раптом зi свого мiсця пiдiрвався Князь, перехопив її i обмежив її рухи, обiйнявши її ззаду.
  - Дар'ян, що це означає? - янголка звичайно ж спробувала вирватись, але нiчого не вийшло. Тендiтна, худенька i фiзично слабка майже дiвчинка i мiцний хлопець, хоча насправдi демон майже вдвiчi старший за неї.
  А ось Сильвiю було нiкому зупинити. Жiнка з розкiшним русим волоссям витягла з пiхов на поясi невеличкий нiж, проявила крила i, перелетiвши стiл, кинулася на Безiменну, яка навiть в її сторону не дивилася.
  Макс фиркнув. Старий фокус. Аж неприємно, вони за стiльки рокiв вже повиннi були зрозумiти, що Люсi, в цiлому, б'ється i пересувається, спираючись на слух, а не на зiр. I тому занадто часто сидить спиною до суперника, не дивиться на нього, чи взагалi закриває очi. Напад на неї ззаду чи збоку не дає жодної переваги.
  Вiдьма вiдкрила очi в останнiй момент, коли Сильвiя вже була впевнена, що пришиє її. Огневичка одним рiзким рухом вибила кинжал з її руки i мiцною хваткою схопила водницю за горло, встала сама, пiдняла її вище i прибила до столу. Слабачка.
  Меган подивилася на них i вiдвела очi. Вона недолюблювала насилля. А ще корила себе за те, що така правильна дiвчинка тодi зламалася. Якби тiльки вона вiдмовилася лiкувати Анну Дерк в той день. Нiчого б з цього не сталося. Але нi. Вона їй не вiдмовила. А Люсi не сприйняла її слова серйозно. Але навiть якщо б i сприйняла... Ланцюжок подiй вже було не вiдвернути.
  Ельфiйка розумiла цю вiдьму краще, нiж iншi, але водночас Безiменна залишалася поза її розумiнням i була надто далекою. Скiльки разiа рудоволоса залазила до неї в голову? Вiдносно багато, в рази частiше, нiж до iнших напiвкровних. I що ж там було? Докази, що вона просто приклеїла собi роль злодiйки? О нi, не приклеїла. Глибоко в душi вона завжди була такою. I ось коли її серце розбилося, тi залишки доброти вже було не повернути. Просто вiдкрилася правда. Вона точно така ж, яким був i її батько. Аркл Тенебрiс був жорстоким вiдьмаком, дуже жорстоким. Але також вiн любив свою сiм'ю бiльше за життя. Багато рокiв тому вiн теж погубив немало народу, але дещо його зупинило. Любов. I хоч той роман був не надто довгим i закiнчився тiльки ненавистю, але плiд цього кохання стримував його наступнi роки. Заради своєї дитини вiн тодi пiшов на все.
  А ось на його доньку не вплинуло нi велике кохання, причому цей роман затягнувся далеко не на один рiк, нi дитина. Нiчого не змiнилося. М'якшою вона не стала, на людях так точно. Але Меган також чiтко знала, як боляче Люсi Тенебрiс дивитися на Анабель. I її не можна винити за те, що безпеки дiвчини вона вирiшила досягти своїми способами. Але тепер вона ходить по лезу ножа. I, можливо, колись це призведе до її смертi. Але якщо у iнсолiтки будуть сили, то вона усвiдомлювала, що якщо щось трапиться, ельфiйка знову i знову буде її рятувати. Фактично, це ж через неї тодi зламалося її життя. Це вона посприяла тому, що Люсi виступила проти самої Долi. I ця Доля сама потiм наказала вiдьму. Але обiйшла стороною її. А вона причетна до цього не менше.
  Але не тiльки Доля вирiшує майбутнє людини. Її рiшення теж важливi. I якщо рiшення огневички були такими, то нiхто не зможе нiчого змiнити. Так, дiї Люсi не можна пробачити, але i судити її нiхто не має права. Нехай її суддею стане Всевишнiй, а якщо i вiн не має над нею влади... В будь-якому випадку нiхто не залишиться безнаказаним. А ще, можливо, вона вже понесла кару за свої майбутнi грiхи бiльше двадцяти рокiв тому. Бо тодi ще та мала дiвчинка такого ще не заслужила.
  Безiменна мiцно вдавила водницю в стiл, янголцi стало тяжко дихати i смикатись вона швидко перестала. Тодi вiдьма вiдразу спочатку послабила хватку, а потiм взагалi її вiдпустила, вiдiйшла вiд столу i пiдняла з пiдлоги ножик, з яким Сильвiя на неї напала.
  - Аж образливо. З такою то зброєю напала, - огневичка покрутила його в руках, провела пальцем по тупому лезу, вимiряла вагу на власнi вiдчуття, взяла кинжал за два кiнцi i легко його зламала.
  - Вiн надто легкий, та i цей сплав надто крихкий. Таким сильно не помахаєш. Якщо хочеш вбити, сходи в кузню i попроси викувати мiцнiший, - жiнка повернулася до свого мiсця i сiла назад на стiлець. - А ще... Атака у тебе нiкудишня.
  Сильвiя люто на неї подивилася, встала зi столу i, потираючи горло, теж повернулася назад.
  - Гм, на чому я там зупинилася? - потерла переносицю вiдьма. - А, точно, так чому я сюди приперлася? Я не розумiю, навiiщо мене покликали? Менi тут робити нiчого.
  - Зачекай, - Ангелiна не була рада, що їй доведеться її зупинити, але таки довелося. - Тобi ж краще бути присутньою.
  - I чому ж це?
  - Деякi моменти обговорень торкнуться i тебе.
  - А ви недостатньо мене обговорили?
  - Люсi, - Макс знову втрутився, - це вже починає набридати. Закiнчуй, обговорення дiйсно важливе, якщо тобi хочеться з кимось посваритися, то сходи до Анни.
  - Та нi, тут веселiше, - скривилася жiнка.
  - Тодi заткнись.
  Секунда, i повз його лiве вухо пролетiв кинжал, вiн вчасно вiдхилився, клинок пролетiв повз Князя, демон також увернувся, i клинок увiйшов в стiну.
  А у iнсолiта реакцiя навiть бiльше, нiж просто чудова. Це через те, що вони живуть разом i вона часто так робить? Хоча Аманзi вiдомий саме тим, що може передбачити i увернутися вiд будь-якого удару. Хоча з такої ось мiнiмальної вiдстанi, мiж ними ж максимум кiлька метрiв, навряд чи тут бiльше двох, це просто неможливо. Скорiше просто Безiменна i не збиралася його вбивати, можливо, так вона показує свої справжнi почуття. Вона дорожить життями своїх близьких, Меган не раз це повторювала. Але чи дiйсно це так? Наприклад, з деякими з присутнiх вона знайома бiльше двадцяти рокiв, але знову i знову нападає на них без жодних сумнiвiв. Коли Ангелiна побачила її вперше, то їй захотiлося сховатися за спину свого чоловiка i не висовуватися. Вони стикнулися в коридорi, який вiв до пiдвальних кiмнат, вся в кровi, вона витерла брудну руку об свiй одяг, хоча це нiчого їй не дало, i простягнула їй руку для потиску, не називаючи iм'я. Саме тому вона i Безiменна. Тому що її iм'я майже нiхто не знає.
  Непiдкорна тодi пересилила себе i торкнулася її правої руки, лiва ж завжди була в рукавицi. Але пiд нею вона нiчого приховує. Так, здається, що там щось цiкаве, але її рука чиста. Але навiщо їй ця безглузда рукавичка? Саме цим же вона каже всiм, подивiться на мене, я напiвкровна, я дала рунну клятву на кровi. Що це їй дає? Вона вiдчуває себе ближчою до них? Показує свiту, що вони заодно? Нi, тут якась iнша причина. Але її загадки майже неможливо розгадати. За кiлька рокiв вiдьма нi разу не показала своїх справжнiх мотивiв. Але огневичка чiтко дала зрозумiти, наскiльки егоїстична i жорстока, вона це робить не заради них, всi вони - неважливi фiгури в її грi. Її пiшаки, марiонетки, якi заради свого порятунку послiдують її наказам. I цi накази можуть цiлком закiнчитися їхнiми смертями.
  Люсi пiдняла руку, її кинжал повернувся до неї, вона не стала його ховати i покрутила в руцi.
  - Сядь, - повисив голос на неї Макс, жiнка скривилася, але таки повернула кинжал у пiхви i незадоволено всiлася назад на стiлець. - Здається, ми тут зiбралися не для сварок i претензiй, - голос iнсолiта був холодним i рiзким, а його мертвi очi лякали. З вiдносно байдужим i трохи ображеним виглядом сидiла тiльки Безiменна, але вона завжди так, та i вiн їй фактично чоловiк, їй то нiчого боятися. А ще приходила думка, що вони iдеальна, хоч i дивна пара. Вiн стриманий i байдужий до всього, що вiдбувається навколо, якщо тiльки це потiм не вплине негативно на нього самого, незвичайний глядач, який знає, що робить i готовий боротися за їхнi життя, а особливо за життя своєї сiм'ї. А ще вiн контролює саму Безiменну. Навряд чи на це здатний ще хтось, окрiм нього. А вона... Жiнка здається божевiльною i бездумною дурою, яка не має нi краплi совiстi, жалю чи спiвчуття, яка переступить через кого чи що завгодно заради якихось там своїх цiлей, але якщо придивитися, то вона не настiльки вже й проста. Вона набагато розумнiша, нiж хоче здатися. I закрадаються пiдозри, що все її життя - одна велика гра. Що вона не та, ким є насправдi.
  Але це тiльки припущення. Не можна так прямо свiдчити щось про Безiменну, з такими психопатками, як ця, неможливо щось передбачити наперед. Вона дiйсно небезпечна. I поки Ангелiна не знайшла спосiб, як можна її вбити без зайвих смертей, з її присутнiстю в їхнiх життях доведеться змиритися.
  Макс став перед столом, сперся на нього руками i уважно їх всiх оглянув. Схоже, далi битися вони не збираються, всi розумiють, що їм не перемогти, а Люсi теоретично бiльше не повинна нiкого провокувати, хоча незрозумiло, на скiльки хвилин чи навiть секунд вона заткнулася. Її ж хлiбом не годуй, дай тiльки когось позлити. Але це навiть весело. До певного часу.
  - Прошу всiх зайняти свої мiсця. Я пропоную продовжити нашi збори i хоч на кiлька хвилин забути про суперечки i конфлiкти. Влаштували балаган. Нiчого, що зараз повиннi обговорюватися долi бiльше двох сотень дiтей?
  Цей його погляд... Та i не тiльки. Все в ньому, i iнтонацiя голосу, i вираз обличчя, всiм своїм виглядом вiн показує безглуздiсть їх дiй i направляє їх думки в правильну сторону. Вiн i зi своєю жiнкою так робить? Так нею керує? Можливо. Але дивно, що вона йому пiдкоряється. Чому саме пiдкоряється, а не слухає i дослухається? Тому що в кожному словi цього чоловiка немає жодного натяку на прохання, тут звучить тiльки наказ. Це створює сумнiв, а чи дiйсно Безiменна настiльки неконтрольована, якщо її здатний зупинити фактично простий смертний, в ньому ж гемає нiчого особливого. I як це вплине на них, на їхнiй штаб, хто зможе використати це в своїх цiлях? Тяжко сказати. Але якщо це дiйсно правда i така iстота iснує, то вона стане тим, хто зможе її погубити. Погубити ту, якiй навiть Непiдкорна не в силах нанести жодного удару.
  
  <07>
  Княгиня Темряви звiльнилася вiд рук свого чоловiка i знову повернулася за стiл. Дiйсно, їй потрiбно заспокоїтись, а то так дiла не буде.
  - Все правильно, досить сваритися. У нас ще немало справ, а ще бiльше потрiбно обговорити.
  Всi, хто зараз стояв, повсiдалися. Ангелiна обвела поглядом всiх присутнiх i перейшла до справи.
  - Думаю, всiм i так зрозумiло, що зараз в цiй фортецi перебувають близько двох сотень дiтей, i через це у нас виникли запитання, якi потрiбно термiново вирiшити.
  Макс люто подивився на Люсi, яка невдоволено вiдкрила рота i зiбралася втрутитись, жiнка скривилася i так нiчого i не сказала. Все ж таки Ангелiна правильно вчинила, що наказала перевести напiвкровних дiтей сюди, а вислуховувати думку вiдьми, яка вважає прибуття сюди абсолютно всiх непрпвильним рiшенням, на данний момент буде зайвим, всi тiльки-но заспокоїлися.
  Лiна вдала, нiби нiчого не помiтила i продовжила.
  - I так. По-перше, у нас з'явилася величезна проблема з харчуванням. Так, тут є колодязь, та i водникiв у штабi достатньо, тому води вистачить на всiх, але кухонне обладнання у нас так собi, сама кiмнатка маленька, а бiльш-менш готувати вмiють тiльки сестри Рел i ще трохи Сильвiя. Також потрiбно врахувати, що одна справа годувати десятьох, а зовсiм iнша двi сотнi. Вони можуть не впоратися з цим, це надто важко, хоч i не неможливо, якщо пiдключити старших дiтей, то все може i вийти. Але головна проблема не в цьому, а в самих продуктах харчування, без сировини нiчого не вийде, а дiстати її, та ще й в такiй то кiлькостi... Навiть якщо вийде знайти поставщикiв, то скористатися їхнiми послугами бiльше одного разу не вийде, в наступний нас там чекатиме цiлий загiн ловцiв, а то i декiлька. Шукати щоразу нового не вийде, а я ще й не згадала про те, що перенесення настiльки величезних партiй товару за раз неможливе, а ще в ньому можуть бути маячки чи ще якась гидота. I також все це ще не означає, що таким чином нас не спробують отруїти чи пiдсунути неякiсний товар.
  - От я не розумiю, якого чорта тобi було потрiбно переводити сюди всiх дiтей, якщо ми не були готовi їх тут прийняти? Ти дура? - Безiменна пiдiрвалася зi стiльця i на цей раз iнсолiт її не зупинив. Вiн бачив, що їхнi справи поганi, а те, що вiн не здатний нiчого з цим зробити, тiльки заводило його в кут. Але вiдвернути ще одну сварку вiн таки спробував:
  - Люсi, ну не треба!
  - Макс, сам заткнись! Ти же знаєш, що я права, не заважай! Ти сама у всьому винна, Непiдкорна, ти завжди вважаєш, що все буде так, як ти задумала! Але не в цей раз. Ти щоразу повторюєш, що я спочатку роблю, а потiм думаю. На себе подивись, хiба ти не така? Думала, що дiти - iграшки, якi не спричинять жодних проблем? Але нi. I у твоїх бездумних дiй, помiть, наслiдки набагато бiльшi, нiж у моїх.
  - Так ти це признаєш? - янголка залишилася незворушною. - Ти признаєш, що ти не байдужа до Долi цих дiтей?
  - Я нiчого з цього не сказала. Просто, схоже, я єдина з присутнiх, хто зможе вирiшити цю проблему, - вiдьма знову всiлася на стiлець, дiстала кинжал i покрутила його в руцi.
  - Нi, - Ангелiна поблiднiшала i злякано вчепилася в край столу. - Не смiй!
  Всi присутнi пiдняли голови, нiхто не розумiв, що саме стривожило Непiдкорну.
  - Лiно, що таке? - Дар'яна схвилював її стан, що саме її налякало? Хитра i пiдла ухмилка Безiменної, чи є щось ще? Та нi, просто зараз у вiдьми вираз обличчя, неначе вона задумала щось погане. Невже дiйсно задумала? Що саме? Гм, пiсля слiв про вирiшення проблеми жiнка дiстала кинжал, що свiдчить про радикальнiсть її дiй. Вона збирається когось вбити? Чи не цих же дiтей, якi лежать в основi їх неприємностей?
  - В чому справа, Непiдкорна? Ти маєш щось проти?
  - Люсi, - iнсолiт невдоволено на неї глянув. Ось тому то її i не кличуть на збори. Її постiйно потрiбно стримувати.
  - Макс, не заважай. Так як ти вчиниш, Непiдкорна?
  - Ти не посмiєш, - Княгиня встала, вийшла з-за столу, дiстала красиву шпильку з волосся i активувала магiчну зброю. Коса. I хоч вона їй зовсiм не пiдходить, але її магiчна зброя цiлком увiйшла в образ темного янгола. Її ж прозвали янголом смертi. Але мати зброю - не означає вмiти нею користуватися.
  Вiдьма тiльки хмикнула. У ближньому бою Ангелiна i атакувати її не зможе, не те що зачепити.
  - Я смiю, - Люсi дивилася на неї з-пiд лоба i хитро всмiхаючись, аналiзувала її дiї, вивчала безсмертну.
  - Ти їх не вб'єш. Я їх захищу.
  - А зможеш?
  - Зможу.
  - Заради цього пiдеш проти армiї ловцiв? Чи проти армiї невинних рабiв, яких я змушу це зробити?
  - Армiї?
  - Так, армiї. I що ж ти вирiшила?
  - Якщо буде потрiбно, я пiду проти всього свiту, але не дам їм померти.
  - Ти вважаєш, що це правильно? Не хочеш бути винною в їх смертях?
  - Я вiдповiдальна за них, за невинних, якi не здатнi себе захистити. Я переводила їх сюди, щоб вони залишилися живi, а не для того, щоб всi вони загинули.
  - Навiть так? Тодi заспокойся. Моє рiшення не торкнеться їх життiв.
  - Що?
  - Твоє бажання їх захистити похвально, але йти проти армiї ловцiв як мiнiмум безглуздо. Ти навiть проти одного iнсолiта вистояти не зможеш, не те що проти загону.
  Ангелiна нiчого не розумiла. Так це була перевiрка? Безiменна показала свою зовсiм iншу сторону. Так вона дiйсно хоче їм з цим допомогти i нападати не збирається, невже вона говорила зовсiм не про свiй напад? Вона i не сподiвалася на це. Може, вона не настiльки вже й божевiльна i погана.
  - Так ти нам допоможеш? - перепитала безсмертна.
  - Не зазнавайся, це не заради них чи когось ще. Але знай, якщо когось iз них легше буде вбити, анiж врятувати, вони загинуть вiд мого меча.
  Як швидко вона повернула її з небес на землю. Непiдкорна розмрiялася. Не варто забувати, хто перед нею.
  - Я тобi не дозволю, - Лiна дезактивувала зброю i повернула шпильку назад у волосся.
  - Думаєш, ти зможеш мене зупинити?
  - Я постараюсь.
  Меган посмiхнулася. Ангелiна залишається такою ж самовпевненою, та i Люсi зовсiм не змiнюється. Провокує супротивника, щоб вивчити його, а вже потiм нанести удар. Хоча щодо удару, так це зовсiм iнший випадок. Зараз цiль Безiменної не вбивство, а допомога в усвiдомленнi помилок.
  - Молодець, - вiдьма сховала нiж. - I ще. Коли ти створюєш астрал, потрiбно задумуватись не тiльки про вiйськову сторону i оборону мiсцевостi.
  - Ти про що?
  - Знаючи, як складно нелегально дiставати продукти, нерозумно було створювати свiт з неродючою землею i лiсом, де навiть дикi грушi не ростуть.
  Вона натякає, що будь тут кращий клiмат, а то тут надто холодно i вогко, i пiдходяща земля, то можна було б вирощувати їжу самим? Можливо вона i права, але навряд чи хтось iз присутнiх займеться домогосподарством. Але якщо подумати, то це було б непогане рiшення їх проблеми. Гм, дикi грушi? Серйозно? Примiтивно, якщо врахувати, що багато кого ними не нагодуєш. Але сама iдея про пiдручнi матерiали блискуча.
  - Ей, не тормози i продовжуй. А то менi стає нудно.
  - Так ти справдi зможеш дiстати нам їжу?
  - Спробую.
  - I коли ти зможеш це зробити? Запасiв, якi у нас тут є вистачить тiльки на найменших дiтей, i то лише на сьогоднi.
  - Завтра в обiд я тебе знайду.
  - Добре. Якщо нiкому нiчого додати чи щось заперечити, то я перейду далi.
  Звичайно ж, нiхто не проти. Якщо Безiменна сказала, що допоможе, то їхнє втручання не потрiбне, зрозумiло, що краще за неї не впорається нiхто. Тут навiть сказати нiчого, коли говорять фактично двi володарки свiту, то простi смертнi повиннi мовчати. Немає сенсу втручатися, а якщо перебивати, то можна запросто потрапити в їхнiй чорний список за грубiянство, i якщо з Непiдкорною все же може обiйтися, то стичка з Люсi Тенебрiс може закiнчитися смертю.
  - Я продовжу, - кивнула Ангелiна пiсля кiлькох секунд мовчання. - Друга проблема. Як i каже Безiменна, ми не були готовими прихистити тут дiтей, тим паче таку кiлькiсть. Про їхню гiгiєну справа навiть не йде, зрозумiло, що двох ванних кiмнат i трьох туалетiв не вистачає. Але з цим не можна нiчого зробити, хiба що видiлити кiмнату чи двi пiд загальнi душовi i туалет. Це як варiант, артефакти у нас є. Проблема тут не в цьому. У нас немає предметiв биту, та i в колишнiх мiсцях проживання з цим була проблема, тому... Сьогоднi я обiйшла всi заселенi кiмнати i обдивилася, що у них є на руках. Вони майже нiчого не брали, тiльки найдорожче, пам'ять про батькiв, старшi несли молодших, у кожнiй групi точно є немовля чи дитина до року, яка не здатна ходити, тож навiть вони не взяли багато, максимум кiлька ковдр. До речi, наймолодшими дiтьми зараз опiкається Лiя з кiлькома вiдiбраними найстаршими з прибулих, тож з ними начебто все бiльш-менш нормально, хоча тут теж є проблеми. Вони почали хворiти, начебто не надто сильно, але потрiбнi якiсь лiки або донор для iнсолiтського цiлительства. Але я знову вiдiйшла вiд теми. Я до чого веду, кiлька десяткiв ковдр - все що у нас є. А вони необхiднi для життя в пiдвальних кiмнатах, там дуже холодно, а теплого одягу у них немає. Тi, в чиїх жилах немає кровi безсмертних можуть загинути через це. Також щодо спальних мiсць. У нас зовсiм немає меблiв, ми навiть матраси дiстати не можемо, не те, що лiжка. Та навiть якщо це стане можливо, то кiмнат не вистачить, тi три видiленi вже i так набитi битком. А як щодо зберiгання продуктiв? Наших складiв не вистачить.
  Вона веде до того, що доведеться подiлитися територiєю? Люсi хмикнула. Поганий хiд. Не їй таке казати.
  - Непiдкорна, знаєш, чи не ти з Князем пiдiм'яли пiд себе п'ять кiмнат з найкращими меблями? - влiз в розмову Влас. - Я вже не кажу про вашу власну ванну i туалет. I ти пропонуєш дiлитися мiсцем нам, у кожного з яких лише одна крихiтна кiмнатка? - о так, вiн не задоволений. А цей демон не стане мовчати.
  - Я не кажу про вас, зовсiм нi, ще я готова поступитися двома кiмнатами, але варто взяти до уваги, що у Безiменної у владi цiлi три пiдвали, а їхня загальна площа бiльша за всi мої п'ять.
  Он як. Перевела стрiлки? Це теж не варто було робити.
  - Так ти хочеш, щоб я теж поступилася житловою площею? - жiнка схрестила руки на грудях i вiдкинулася на спинку стiльця.
  - Так. Я вважаю, що це не чесно, ти зайняла багато мiсця, хоча ти тут навiть не живеш. Буде справедливо, якщо ти теж подiлишся.
  - Я подумаю, - кивнула жiнка. - Все ж таки катувальнi в цiй фортецi менi теж потрiбнi, i я не хотiла б їх втрачати, - так у неї це не єдинi примiщення, видiленi пiд це? Є ще десь?
  - От поясни, нам то катувальнi навiщо? Вони потрiбнi тiльки тобi, тiльки ти використовуєш тортури, щоб випитувати iнформацiю, а у нас для цього є Меган, яка робить це безболiсно.
  - Меган не здатна розв'язати язик всiм на вiдмiну вiд моїх методiв. I до того ж де тодi я буду зберiгати своїх рабiв?
  - Вона права, - сама ельфiйка пiдвелася i уважно поглянула на янголку. - Хоч мене i не варто недооцiнювати, але я далеко не всемогутня. Я не кажу, що такi методи правильнi, зовсiм нi, я проти катувань, але такi кiмнати можуть i користь принести.
  А вона реалiстка. I Безiменнiй це на користь. Що ж їх пов'язує? Тiльки минуле, чи щось ще? I чи варто її про це запитати? А то менталiстка пiдтримує її занадто часто. I проти Меган вступати в суперечку - дохлий номер, на кожний твiй аргумент, навiть невиказаний, вона вiдповiсть дойстойно, навiть бiльше, при розмовi з нею не можна гарантувати, що власнi роздуми i висновки не навiянi нею. I якщо чесно, то Лiна дуже сумнiвалася, що iснує той, на кого її закляття не подiють. Але якщо Меган так каже...
  - Нехай, але до житлової площi ми ще повернемось. Спальнi мiсця. Було б непогано дiстати десь лiжка i ковдри.
  - Десь дiстати? - огневичка примружила очi. - А не простiше тобi їх створити? Чи не ти ж у нас тут всемогутня?
  - Люсi, - Крiс всмiхнувся, - щоб ти розумiла, то мого резерву i на одне лiжко не вистачить.
  - Я зможу зробити пiвтора десятка, але пiсля цього я пролежу тиждень, поки не вiдновиться резерв. Тому немає жодного сенсу їх створювати, це буде надто довго. Безiменна, ти цього не знала?
  Невже дiйсно не знала? Вона ж вбиває безсмертних пачками, як можна не знати, що створення речей дуже й дуже енергозатратне? Хоча якщо подумати, то це битова магiя, i в бою вона майже не використовується, звiдки вона може знати? Вона ж навiть з напiвкровними, якi можуть трохи цим займатися, не живе.
  - Не знала, - пожала плечима вона i зарилася рукою у волосся. - А що?
  - Нiчого. Може, ти i з цим допоможеш? - Ангелiна похилила голову i склала руки в замок. Князь теж запитально на неї подивився, Сильвiя мовчки просила її про це, iншi ж просто чекали її вiдповiдi, навiть Макс. I тiльки Меган вже здогадалася, що скаже Люсi, для цього ельфiйка знала її достатньо добре. I може, вiдьма намагається здаватися байдужою i егоїстичною, але вона то знала її вiдношення до дiтей i що огневичка нiколи не покине їх напризволяще.
  - О так, я можу це зробити. I зроблю. Все ж таки у мене лiчильник тiльки капає.
  Рудоволоса нахилилася i прошепотiла щось на вухо Еману, i вiн хихикнув. А що, це смiшно. Шкода тiльки, що до Непiдкорної так повiльно доходить.
  - I що це означає?
  - Ну ти точно дура, - протягнула жiнка. - Чи не тобi не знати, що безкоштовно я не працюю.
  - Що?
  - За мої послуги тобi доведеться залiзти глибоко в кишеню. Я же сказала, що допомагаю не заради тебе чи дiтей.
  - Так справа в грошах? Так як це виходить, я куплю життя цих дiтей у тебе?
  - Все правильно. Без цього вони рано чи пiзно здохнуть, а тебе замучають руки совiстi. Саме тому ти менi i заплатиш. Або це зробить твiй чоловiк, здається, це вiн вiдповiдає за фiнансування.
  - Скiльки ти хочеш?
  - Суму скажу пiсля закiнчення роботи. А то я прикинула, вся ця морока, доставка, зачищення свiдкiв... А ще моя репутацiя, а то я подумала, найкращий спосiб дiстати все необхiдне - не купити все через свої канали, без попереднього замовлення це займе надто багато часу, легше просто грабанути склади в якомусь, може навiть неманiчному астралi. Але тодi, звичайно, по душу порушника припреться загальний магiчний патруль, а напрягатися з ними я не дуже то хочу, як i лiзти в справи немагiчного астралу, тому чи пiду я туди - питання досi вiдкрите. А також у такому випадку точно спливе, що саме я робила, вичислять, що я кручусь для вас, почнуться зайвi чутки i наїзди, - вона це серйозно? Наїзди? Та нiхто про неї навiть пошепки не заїкнеться, все це притягнуте за вуха. - Одним словом, це буде моральна шкода, яка i пiде в основу суми.
  - Ясно, - все ж таки зараз сперечатися з нею не варто, вони зараз не в тому положеннi, щоб ставити їй умови.
  - Контракт пiдпишемо пiзнiше, я занесу його тобi, коли закiнчу з роботою i зможу чiтко назвати суму.
  - Добре. Як хочеш, - зараз не можна з нею сваритися, якщо її розгнiвити, то навряд чи можна буде продовжувати просити її про послуги. Хоча щодо виконання роботи в немагiчному астралi... Це потрiбно буде з нею серйозно обговорити.
  - У тебе є щось ще, Непiдкорна, чи я можу йти?
  - Так є, зачекай. Я подумала щодо укрiплення стiн i захисних магiчних бар'єрiв, це не завадить. Також я б хотiла збiльшити радiус закляття проти блимання i перенести межу за мiст.
  - Ти нiби готуєшся до нападу, - похитав головою Еман. - Може, щось трапилося? Якщо що, то я можу встановити кiлька небезпечних порталiв - пасток на територiї, все як завжди.
  - Нi. Я просто хвилююся про безпеку фортецi.
  - О Всевишнiй, ще одна параноїчка на нашу голову, - закотив очi Влас.
  - Що ти зараз ляпнув, тупий недоумок? - Ангелiна знову вскочила на ноги. Щоб ще й якись нижчий демон вiдкривав на неї рота? У неї i так вже нерви розшатанi, а вiн ще смiє щось про неї казати?
  - Лiно, тихше, тихше, та заспокойся ти, - Дар'ян перехопив дружину за руку i змусив її всiстися. - Що це з тобою, вгамуйся!
  - Я спокiйна, - видихнула янголка i подивилася на нижчого демона. - Параноїчка, значить? Що такого в тому, що я хочу всiх захистити?
  - Я теж не бачу сенсу в пiдвищеннi рiвня безпеки, хоча я i не маю нiчого проти, щоб щити проти мене були перенаправленнi i нарештi нормально функцiонували. Менi то байдуже, то ти там, Непiдкорна, проти мене виставляєш, а магiя то йде з твого резерву, хоч не хоч, а про це варто задуматись, - Безiменна знову влiзла в суперечку, ну звичайно, куди ж без неї!
  - Захист вiд тебе я не знiму.
  - Дурiсть. Менi нiчого не коштує щоразу його зривати. А щодо того, що ти параноїчка... Власе, це ти загнув, це скорiше проста обережнiсть, я б теж перестрахувалася, якби менi це все не було до лампочки.
  - Сказала iнша параноїчка, - фиркнув демон i провiв кiгтем по поверхнi столу, залишаючи подряпину.
  - Хто б казав, тупоголовий кретин.
  Ангелiна подивилася на них. Так вони не ладять? Сваряться? А неначе говорять про погоду, з неприємними ухмилками прямо принижують одне одного.
  - Ой, я вже почав забувати, що у тебе це сiмейне, так? Чи це заразне, i вона, - чоловiк вказав на Непiдкорну, - вiд тебе набралася?
  - Дивися, а то i з тобою подiлюсь, - хихикнула вона, жiнка вiдчувала себе достатньо природньо, наскiльки ж часто вони проводять такi ось словеснi дуелi?
  - Та нi, дякую, але я не надто бажаю приєднуватися до твоєї сiмейки. Я не настiльки дурний, на вiдмiну вiд тебе, Аманзi.
  - Сказав той, хто тридцять рокiв одну бабу забути не може, - пiдняв брови iнсолiт.
  То це сiмейний конфлiкт? Щось ранiше Княгиня не помiчала цих неприємних стосункiв, демон навпаки пiдтримував iдеї Безiменної, i вони вiдносно ладили, наскiльки це взагалi можливо. Невже мiж ними чорна кiшка пробiгла? Аж не вiриться.
  - Почув вiд чоловiка скаженої баби, яка не видiляється особливими манерами.
  Влас зцiпив зуби i вийняв з плеча кинжал, який метнула огневичка. У неї все сходиться саме до цього, коли хоче заткнути - вiдразу б'є.
  - Ось тiльки про манери не потрiбно.
  - Ну звичайно, вiд своїх високородних батькiв ти успадкувала тiльки ненормальнiсть. I куди ж це дивиться Анна Дерк?
  - Не смiй обговорювати мою сiм'ю, - Люсi розiзлилася. Вiн знову увiмкнув стару касету, знає, що потрiбно, щоб вивести її з себе. Але на неї це не настiльки сильно дiє.
  Ангелiна насупилася. Як же вiдьма скривилася, коли вiн заговорив про її... матiр, мабуть. Анна Дерк, вiдома etrange, дуже сильна магiчка, невже Безiменна - її донька? Аж не вiриться, вона чула, що ця огневичка дуже вiдома i вишукана особистiсть, хоча i зi своїми причудами, як взагалi можливо, що її донька з бару не вилазить i вбиває всiх пiдряд? Цiкаво. Дуже цiкаво. Чи можна цi данi перетворити на зброю?
  - Власе, досить, - вгамував його Макс. - Не перетворюй збори на балаган i бiйню ще раз.
  - Ну, цим займається як раз вона, - демон вказав на Безiменну.
  - Перестаньте, - Меган пiдвелася зi стiльця. - Ви сваритесь, а наша розмова серйозна. Навiщо? Люсi, тобi нудно i байдуже на все? Ти можеш продовжувати грати цю роль, але заради цих дiтей можеш не лiзти? Розмова серйозна, а тобi лиш би посваритися i побитися. Далi. Ангелiна. Я не розумiю, чому ти так злишся? Тому що ти не можеш наказувати Безiменнiй? Так вона фактично не одна з нас, ми не маємо право використовувати її вмiння i силу. А якщо вона перевiряє нас на мiцнiсть, то це цiлком звична процедура, злитися нiчого.
  - Ну не тебе ж ледве не прирiзали i задушили, - звинувачувальний погляд в сторону ельфiйки. Нiби вона винна, що Люсi на неї не нападає, оскiльки рудоволоса небоєздатна. А також iнсолiтка знає, що проти неї вона беззахисна, в бою вона надто покладається за свої вмiння, особливо на вiдстеження думок, але простiй смертнiй не дано почути навiть вiдголосок роздумiв такої як Безiменна.
  - I останнє. Власе. Якраз тобi краще буде замовкнути, ти ж теж влiзаєш в сварку заради сварки? Так, через це. Тобi набридло сидiти в чотирьох стiнах? Так ти сам винен, навiщо було вбивати того вiдьмака? Вiн же був високого чину.
  - Вiн вбив мого батька.
  - Твоєму батьку i так недовго залишалося, так? То який сенс в помстi?
  - Не тобi таке казати. Ти, батьки якої за десятки рокiв навiть палець об палець не вдарили, щоб нам допомогти.
  - Власе, перестань. Вона в цьому не винна, це тiльки їх вибiр, - похитав головою Еман. - I все правильно, ти сам винний, сам натравив на себе вiдьомський астрал.
  - Хвилиночку, - Безiменна пiдняла руку i знову привернула до себе увагу. - За певну плату я можу це виправити.
  - Серйозно? - фиркнула Ангелiна. - Знову грошi? Але то таке, як можна виправити неприязнь i бажання помсти всього астралу?
  - Це мiй астрал. Князь же у демонському це виправити змiг.
  - Мiй чоловiк - правитель, а ти просто самовпевнена дура, яка навiть iменi не має, не те що якоїсь влади.
  - А до чого тут iм'я? Кому колись це може допомогти? Навiщо воно мертвим? А щодо влади... Не варто мене недооцiнювати.
  - Мертвим? - що вона несе? Вважає себе мертвою? З її формулювання все виходить саме так.
  - Я все рiвно колись загину, Непiдкорна, - як же невимушено вона про це говорить. I звiдки вона це взяла? Такi як вона так просто не подихають. Хоча б поки не покається за грiхи. - А пiсля моєї смертi у мене буде iнше iм'я.
  Вона таки божевiльна. Як у неї виходить, навiщо iм'я, якщо їй все рiвно колись доведеться помирати? I що за дурня про нове iм'я пiсля смертi? Маразм якийсь.
  - Люсi, - Меган вивела вiдьму з задумливого стану. - Зайдеш до мене пiсля зборiв, добре?
  - Що тобi потрiбно вiд мене?
  - Поговорити. Так ти зайдеш?
  - Добре.
  - Може, зустрiнетесь у моєму кабiнетi? - тихо запропонувала Непiдкорна. - Я б теж хотiла дещо обговорити з тобою, Безiменна.
  Психiчно хвора так психiчно хвора, вибирати не доводиться, а ще янголка розумiла, що з певними завданнями краще вiдьми нiхто не впорається. I якщо все пiде, як було заплановано, то, можливо, допомога Безiменної їм бiльше не знадобиться.
  - Менi байдуже, - протягнула Люсi. - Я не проти, все рiвно хотiла переговорити з тобою i Князем, Макс, думаю, ти теж зайвим не будеш, тобi повинно бути цiкаво.
  - Цiкаво? Добре, я прийду.
  - Еман, ти теж зайди.
  - Я теж? Добре.
  - Стоп, який сенс щось приховувати вiд решти i розмовляти наодинцi? А не можна було так вiдразу зробити, зiбрати зiркову частину штабу i не морочити нам голови?
  - Власе, ти, звичайно, теж можеш зайти, але менi здавалося, ти в артефакторицi не надто зацiкавлений, як i всi, кого я не назвала, - огневичка потиснула плечами i вiдвернулася.
  - Ти принесла якийсь артефакт? - Еман пiдняв на неї очi.
  - Принесла, - огневичка кивнула, рука механiчно нащупала камiнь в кишенi. - Але я вирiшила поки що приховати iнформацiю про те, що саме я стащила. Якщо Непiдкорна не дурна, то вона його знищить, а якщо таки дура i вирiшить ризикнути... Байдуже, але факт iснування цiєї штуки я б приховала, хоча, думаю, наша Княгиня вам потiм все розповiсть.
  - Ти принесла щось небезпечне? - Лiна стривожилась. Якщо вже Безiменна каже, що цей артефакт краще знищити...
  - Небезпечне? Не менi вирiшувати, - задумливо похитала головою жiнка. - Я просто кажу, що хочу показати товар, який можна у мене купити за кругленьку суму.
  - Знову грошi? - скривилася Ангелiна.
  Еман тихо засмiявся.
  - Ти не показуєш його, бо хочеш, щоб саме Непiдкорна його в тебе купила?
  - Можливо. Просто чим менше людей знає про таку рiч, тим краще. Я продаю свої речi далеко не всiм, а зайвi покупцi менi не потрiбнi. Приєднатися до нас може хто завгодно, особисто я не проти, але попереджаю, це буде марна трата часу для тих, хто нiчого не тямить в магiчних предметах. Скажу одне. При штурмуваннi фортецi виграє той, у кого воно буде в руках.
  - Настiльки цiнний артефакт? - Дар'ян схрестив пальцi i пронизав її поглядом з-пiд лоба.
  - Надто цiнний. Такого я ще не бачила. Ну, радiус дiї я б збiльшила, але рано це обговорювати.
  - Тодi давай через пiвгодини пiсля зборiв у мене, я ще повинна погодувати Анетт.
  - Добре. У мене теж є певнi справи.
  - Люсi, давай поговоримо до зустрiчi. Навiщо витрачати час?
  - Меган, я б хотiла прибрати свої кiмнати. Давай пiсля.
  - Добре, - якщо Безiменна сказала, що у неї є плани, то просити її нi про що не можна. Вона не погодиться.
  - Так що, збори можна вважати закiнченими? - Ангелiна обдивилася присутнiх, але зупинилася на Люсi. - Менi бiльше нiчого сказати. Якщо Безiменна береться за цю справу i допоможе нам, то проблем i тем для обговорень бiльше я не бачу.
  - Я б хотiла дещо сказати, - зi свого стiльця пiдвелася Сильвiя. - Нiхто про це не подумав, але варто згадати, що дiти сидять у пiдвалi, нiкуди не виходячи, як полоненi. Я боюсь, що це негативно вплине на їхню психiку.
  - Гм. Можливо, - задумалась безсмертна. - Але що ми можемо зробити? Випускати їх гуляти надто небезпечно.
  - Я пропоную видiлити якусь частину фортецi пiд зелену зону, наприклад внутрiшнiй двiр.
  - Я подумаю над цим i скажу рiшення на наступних зборах.
  - А коли вони будуть? - пiдняв голову Крiс. - Я буду органiзовувати похорон, мене не буде кiлька днiв.
  - Ще не знаю. Я вiдправлю вiсника.
  - Добре.
  - Тодi я оголошую збори закiнченими. Через пiвгодини прошу прийти всiх названих Безiменною в мiй кабiнет.
  Ангелiна встала i направилася до виходу, ранiше за неї вискочила тiльки огневичка з мечем у руках.
  Князь нарештi розслабився, роздивляючись Макса. Той теж нiкуди не збирався i лiниво дивився на нього у вiдповiдь.
  Їхнi жiнки сьогоднi ледве не повбивали одне одного, та i сам демон постраждав. Вони вже думали, як їх розборонити. Безiменна небезпечна для всiх присутнiх, хоча iнсолiт твердо їх завiрював, що вiдьма зла нiкому з них не бажає. Але надто тяжко сказати, про що вона думає тодi насправдi.
  Гм, що ж за артефакт вона принесла? Якщо вiн небезпечний, то яка гарантiя, що жiнка не випробує його на них?
  Дар'ян покинув кiмнату з тяжкими думками. Вiн може бути в гарних вiдносинах з водником, але змусити його контролювати i стримувати його дружину не здатний. А ще в Безiменнiй є щось дивне. Так, вона жорстока, так, вона постiйно вбиває, але кожне її рiшення про допомогу наштовхувало його на незвичайнi думки. На вiдмiну вiд Непiдкорної вiн чiтко усвiдомлював, що все не так просто i в цiй вiдьмi залишилася якась доброта. Але можливо, вона настiльки прогнила, що бiльше не розрiзняє свої справжнi емоцiї i тi, якi вона показує iншим. Вiн слухав Меган, Власа, Сильвiю, всi вони згадували їхнi першi зустрiчi, коли вона була iншою, святою. Колись вiн змiг врятувати вiд змiн Ангелiну, яку заповнило бажання помсти. I ще вiн знав, що колись знайдеться той, хто зможе очистити i таку, як Безiменна. Але чи дiйсно це так? Стiльки рокiв минуло. Вона вже зайшла настiльки далеко, що нi доля, нi сам Всевишнiй її не зупинить. Тодi хто? Найбiльший вплив на неї має її сiм'я. Залишається тiльки надiя, що якщо, хоча вiрогiднiсть цього мiзерна, жiнка вийде з-пiд контролю чи зрадить їх, її зможе зупинити тiльки її донька. Ось тiльки в силах тiєї дiвчинки вiн сумнiвався. Дитина, яка може зрiвнятися з нею по силi, не була нi жорстокою, нi досвiдченою. А ще вiн боявся, що вона не зможе вбивати через свою совiсть, у неї, на вiдмiну вiд її матерi, дах ще не поїхав. I ще демон не був впевнений, що дiвчинка розумiє, якщо в момент, коли Безiменна вийде з-пiд контролю, спинити її буде неможливо, то їй доведеться вбити свою матiр. I йому б не хотiлося думати, що буде, якщо її рука здригнеться в останнiй момент.
  
  <08>
  Люсi увiйшла до себе в кiмнату, не надто велику i непривiтну. Залiзне лiжко, старий матрас, покривало, з меблiв один єдиний стiлець i хиткий стiл. Та i бiльше їй не потрiбно було, Макс нiколи не залишався тут на нiч, тут був сильний запах кровi, також за стiною камери для полонених i катувальнi, з конаючими рабами поряд йому буде як мiнiмум неприємно, а вона сама надавала перевагу спати не тут, якщо i залишалася, то знущаючись над якоюсь своєю жертвою, все рiвно спала вона завжди погано i її мучали кошмари. Краще вже спробувати заснути на м'якому лiжку i поряд з чоловiком, з ним i спокiйнiше, i в разi чого вiн зможе її заспокоїти.
  Вiдьма увiйшла в боковi дверi кiмнати, пройшла повз тимчасово порожнi катувальнi, це, мабуть, один з найбiльших пiдвалiв, i увiйшла в свою кладову, одночасно перевiряючи захист. Жiнка поклала свiй меч на стiл, дiстала кинжал, взяла iз захаращеного столу тряпку i протерла клинок. Зброя, подарована їй Арклом, не може бути брудною, все зi свого арсеналу вона може замiнити, окрiм нього.
  Сховавши лезо назад у пiхви огневичка тяжко зiтхнула i сiла на стiлець бiля столу. Цi збори дались їй не так легко, як здавалося. Вона може бути непереможною в бою, але це не означає, що її не можна поранити морально. Проте вона змогла дiзнатися багато чого нового. I з'ясувати, що їхнiй офiцерський склад у набагато гiршому станi, нiж здається.
  Вони розкиданi, занадто рiзнi. У кожного своя думка i свої погляди на речi. I мало хто з них зможе пiти на компромiси, особливо Непiдкорна, янголка дратує своєю впертiстю i небажанням визнання своїх помилок. Як можна їх об'єднати? Направити їхнi думки в спiльне русло? Змусити їх зблизитись при вирiшеннi проблеми її iснування? Тобто, настроїти всiх проти себе i таким чином добитися свого? Можна й так, чому нi? Вона звикла грати роль божевiльної злодiйки, це не так складно. Але навiть якщо вийде згуртувати всiх напiвкровних, якi були на зборах, навiть якщо вони стануть сильною командою, то в бою один на один проти сильного ворога вони не вистоять. I це їхня найбiльша проблема. Проблема, про яку вони не знають.
  Так дивно. Деякi з них взяли зброю до рук ще до її народження, а рiвень навичок до того вiдрiзняється... Вони вважають її непереможною, тiнню, яку навiть поранити неможливо, але хто вона така насправдi?
  О так, вона набагато сильнiша за них. Але жiнка розумiла те, чого не розумiють вони. Бажаного досягають не завдяки таланту, для перемоги потрiбна уява i величезнi зусилля, довга i наполеглива праця. А вони вивчили основи, досягли своїх вершин i перемогли немало сильних супротивникiв, але тепер вони просто зазналися, перестали шукати шляхи самовдосконалення i намагатися стати сильнiшими. Всi вони надто розслабилися, ще кiлька рокiв тому вони були здатнi хоча б якось передбачувати її удари в останнiй момент, а тепер що? Безсмертнi слабаки, яких може вбити якась там смертна вiдьма. I не має жодного сенсу казати, що вона не така, як усi. До їхнiх провалiв це вiдношення немає. I якщо їм зараз не пояснити, що вони програють не тому, що це вона якась там особлива, а лише через те, що вони себе переоцiнюють, їм краще бiльше тренуватися, працювати над собою i не сидiти на мiсцi. Так, наприклад, у Власа немає вибору, вiн виходити з територiї не може, але чому б йому не потренувати якiсь новi прийоми, спробувати нову тактику ведення бою, а не завжди притримуватися старої? Може, їй варто частiше вказувати, що всi вони - лише пилюка у неї пiд ногами? Може, тодi до них дiйде, що колись вони стикнуться в бою з суперником, якого не зможуть перемогти своїми стандартними вмiннями, якщо вони не навчаться бути креативними, то їх вб'ють ранiше, нiж здається на перший погляд.
  Багато справ? Їм нiколи чомусь вчитися? Однi завдання i битова рутина? Це лише вiдмовки. Вони вважають себе непереможними, i якщо подумати, то вона сама в цьому винна. Напiвкровнi занадто покладаються на неї i на її вмiння. Може, досить їх пiдтримувати, нехай нарештi всi вони, а не тiльки деякi, зрозумiють, що без неї вони нi на що не здатнi? I чи є ще якийсь спосiб мотивувати їх ставати сильнiшими? Вiдьма не розумiла, чому вони не усвiдомлюють, що колись їхньої сили буде недостатньо для перемоги. I що поразка означає їхню смерть.
  Вони недооцiнюють силу магiчних астралiв. А не варто. Щось назрiває, свiти об'єднуються з цiллю їх знищення. Непiдкорна повнiстю права, пора укрiплювати стiни. Так, вони дуже впевненi, що їхнiй астрал не знайдуть. Дурнi. Якщо хоч один iз них потрапить у полон, на нього вiдразу поставлять маячок, i це як мiнiмум. Якщо в руки ворога потрапить їхня свiжа кров, то сильний маг зможе знайти їхнiй астрал, а якщо пiсля цього трохи вiдпочине, то навiть блимнути туди, пробивши всi щити, хоча саме це зможуть зробити одиницi. Але якщо хтось один прорве оборону, то вiн зможе вiдкрити портал iншим, тодi астрали органiзують маштабний штурм їхньої бази, i Безiменна не була впевнена, що в такому випадку вони зможуть довго протриматися. Легше просто покинути фортецю, але якщо вихiд iз астралу перекриють... Всi, хто будуть на крiпосних стiнах, загинуть, потiм дiйде черга i до внутрiшньої оборони. Чистокровнi не пошкодують навiть дiтей.
  Люсi здригнулася вiд таких думок. Ну нi, так, з одної сторони це не її дiти i її мало хвилюють життя соплякiв, якi нiчого не вартi, але з iншої... Це ж дiти... Бель запросто могла б опинитися серед них, та i зараз може. I до того ж бiльшiсть навiть кухонний нiж у руках не тримали, не те що меч чи якусь реальну зброю. Так, деякi з них пролили кров у спробах захиститися, але це не означає, що вони не мають право на життя. I хто, як не вона, може не дати їм так просто загинути?
  Її тривожив той факт, що вона не може просто залишитися в сторонi. Це ж так несправедливо! А ще вона ж сама була такою ж дитиною, як би давно це не було, але проти правди не пiдеш.
  В будь-якому разi вирiшувати тiльки їй. Над нею нiхто не має влади, а змусити її щось зробити неможливо. Якщо вже на те пiшло, то що ж їй вибрати? Знову втрутитися в чужi життя?
  Пф, вiд цього вмiння жодної користi. Вiдьми ж якби можуть бачити долi, видатна сила, подарована їм богинею цього явища, схожа на силу нестихiйникiв... Дзузьки! Нiчого подiбного. Наскiльки ж це вмiння обмежене... От якщо подумати, у кожної iстоти в свiтi своя доля, яку можуть змiнити тiльки боги. Але те що роблять вiдьмаки просто примiтивно. Що вони можуть сказати, що вона може сказати? Приблизна дата смертi? Можливiсть небезпеки? Але нiчого точного. Це ж тiльки здається, що доля змiнюється i через це все настiльки туманно, насправдi ж змiнюється тiльки майбутнє, яке залежить вiд наших рiшень. Все правильно, ось якщо подумати, що ж таке доля? Це подiї в життi, якi вiд нас не залежать. I достеменно все знає тiльки одна єдина богиня. Богиня долi. Ну i сучкою вона ж була. Як же було приємно дивитися, як вона мучалась, шкода тiльки, що її довелося вбити самостiйно, а не задоволено споглядати її передсмертнi муки, а то ще здохне завчасно i переродиться, а ця дрянь другого життя не достойна. Паршива була вiдьма, гралася з чужими життями i насмiхалася над ними. I як вона взагалi стала богинею? Хiба що через лiжко, не дурно, звабити верховного бога. Але цей Всевишнiй, якого прославляють у всiх астралах, Безiменну теж не надто вразив. Розумово обмежене похотливе iнсолiтське падло, яке в результатi нiчого не змогло їй зробити. Перемагав всiх своїх недоброзичливцiв, якi теж хотiли стати богами, тим, що може вбити фактично поглядом? Ось тiльки з нею таке не проходить, нитки життя ще нащупати потрiбно, а це як мiнiмум кiлька секунд, за якi навiть вбити можна. Слабак вiн. Такий собi бог всього живого. Їх надто iдеалiзують. Звичайний iнсолiт з безсмертною душею, який вбивав час разом зi своєю коханкою i зовсiм не думав про те, що на те вони i боги, щоб змiнювати цей свiт. Хоча та низькосортна богиня робила це регулярно. Ну так, знаходила собi iграшки i змiнювала їхню долю, обставини життя, а потiм дивилася, як вони мучаться i бажають померти. Ось тiльки коли вона таким займалася, то не врахувала, що цим самим та вiдьма створить того, хто зможе зламати нав'язану нею роль i вбити її з одного удару. Не варто було втручатися в її життя, а тепер нiхто не може це зробити. Нi бог, нi сам диявол. Вирiшувати тiльки їй.
  I все ж таки, що їй робити? Не можна сказати точно, що буде правильнiшим, мабуть таки рятувати всiх невинних. Але що тодi вийде, вона то може все змiнити на свiй розсуд, це не проблема, яка рiзниця, кiлькома смертями бiльше, кiлькома менше, їй дозволено все, все рiвно її душа не потрапить на той свiт, або змiнить свою оболонку, або ж загине, зникне, припиниться своє iснування назавжди. А якщо i її дiям були б якiсь обмеження, то хто зможе зупинити її i змусити слiдувати якимсь там правилам? Судити її нiхто не має права. Її єдина суддя - власна совiсть, яка вже давно не має право голосу.
  Але це не змiнює проблеми. Вона то може все змiнити, але як можна дiзнатися, чи не обернеться це для неї боком, або ж для цих же дiтей, яких вона намагається захистити? Це ж все рiвно, що дiяти вслiпу! Вона не може нiчого побачити своїм вiдьомським передбаченням, вiд нього дiйсно жодної користi. Iнколи вона шкодувала, що не бачить картину повнiстю, дiйсно, варто задуматись, як же можна змiнювати свiт i його закони, якщо наслiдки своїх дiй не знаєш?
  Чим закiнчиться її допомога? Одна справа, якщо якiсь там нiкому не потрiбнi дiти, бiльшiсть з яких живi тiльки тому, що вона вчасно втрутилася в їхнi долi, тихо здохнуть, а зовсiм iнша справа, якщо постраждає вона сама. Їй не можна помирати. Не зараз. Не заради iнших. Тому вона не була певна, що не помиляється у своєму виборi, ставлячи їхнi життя у приорiтет. У неї ж теж є дитина. Дитина, яка зi слiв Макса кожного вечора i до ночi чекає її приходу. I що буде з нею, якщо одного разу мама не зможе бiльше нiколи до неї повернутися? Ще одне розбите серце? Їй би дуже не хотiся, щоб таке сталося. Вона не хотiла б, щоб її дитина хоч частково, але повторила її долю.
  Нi, вона не стане їм допомагати цiною свого життя. Не буде ризикувати. Не вiдмовиться вiд дороги, якою зараз iде. Вона продовжить свiй шлях. Продовжить дiяти на свiй розсуд, вбивати i чинити у свiтi хаос. Вона досi так i не помстилася... Не зруйнувала всi магiчнi свiти. Не тому, що їй це не пiд силу, якраз навпаки.
  Що буде, коли вона змусить втiкати їх жителiв? Вони знайдуть собi iншу домiвку, астралiв взагалi дуже багато, i тодi продовжать щасливо жити? Ну нi, так просто вони не вiдвертяться. Вони всi будуть страждати. Страждати i повiльно помирати в страхi перед нею.
  Самi свiти не виннi в подiях, якi в них вiдбуваються. Виннi лише його жителi. Не астрали прогнили, а вони. I вона колись це виправить. Звiльнить цей свiт вiд магiв, якi його очорнюють i знищують.
  Але знову ж таки, що буде далi? I взагалi, якщо задуматись, то що щодо дiтей, в магiчних астралах достатньо невинних новонароджених. Що буде з ними? Вони ж теж загинуть разом зi своїми батьками. Чи буде це правильно, вирiзати проблему пiд корiнь? А ще... Навiть деякi дорослi нiчого поганого їй не зробили. Її помста не повинна торкнутися їх. А знаходити винних по одному i вбивати... Нi, це неможливо. Сотню мiлiонiв магiв, якi знаходяться порознь, i за десяток рокiв не перебити. А вбивати всiх без розбору... Нi, так не можна. А то ще совiсть прокинеться i давити почне... Краще просто перетворювати життя ворогiв на пекло. Продовжувати жити i тримати свiти в страхi, чинити суд над усiма, хто спробує її зупинити. I тут вже не питання в тому, що правильно, а що нi. Її не цiкавлять свiтовi стандарти моральних норм.
  Її ненависть не можна якось зупинити. Як же їй остогидли цi свiти... Як же їй остогидли всi цi люди з кров'ю на руках... I хоча вона зовсiм не краща за них... Хтось повинен їх всiх судити. I вона має на це повне право. Але у всiх її справах лише одна розв'язка. Її постiйна супутниця - лише смерть.
  Люсi тяжко зiтхнула. Правди i минулого все рiвно не змiнити, так навiщо тодi про це задумуватись? Потрiбно жити заради майбутнього. Вона повинна жити. Але були i тi, життя яких вона без зайвих роздумiв промiняє на свою смерть.
  Якщо щось станеться, то вона доставить Анабель у цей штаб. I тодi то додаткове укрiплення стiн не завадить.
  Безiменна потерла переносицю, встала зi стiльця, вiдкрила шафу над столом i обережно поскладала туди склянi пробiрки з темною рiдиною. Кров безсмертних. Неймовiрно сильна i корисна рiч. Унiверсальний антидот i каталiзатор, зловживання яким може запросто привести до смертi.
  Вiдьма мала цiлу колекцiю кровi вищих. Хоч їй вона i була нi до чого, але якщо доведеться, то цей її склад врятує не мало життiв.
  Огневичка закрила шафу i посилила захист на неї. Хай тiльки спробує хтось торкнутися настiльки цiнних матерiалiв, до самої смертi буде корчитись у муках, це вона могла гарантувати.
  Люсi пройшла в куток кiмнатки, вiдкрила величезну скриню i дiстала верхню коробку. Вона вже давно думала це зробити, про всяк випадок не завадить, при обстрiлi i бомбардуваннi - це iдеальний варiант оборони, хоч i енергозатратний i потребує багато часу для встановлення. Але якщо перевести його на артефактний рiвень...
  Безiменна дiстала кiлька крихiтних металевих кульок з iншої скриньки, стиснула їх в кулацi, вкладуючи в них закляття, i поклала в коробку з аналогiчними такими ж артефактами.
  Форма кулi чи злитка метала для створення магiчних предметiв використовується рiдко, хоча б тому, що такi речi привертають увагу бiльше, нiж якiсь коштовностi, їх не можна якось прикрiпити до себе, вони запросто можуть загубитися, а ще з такого матерiалу набагато тяжче зробити артефакт, нiж з дорогоцiнного каменю.
  Але вiдьму це мало хвилювало. Вона закрила скринi, i взявши з собою тiльки цю коробку, вийшла зi своїх кiмнат. Жiнка пройшла через коридори i через башту вийшла на крiпоснi стiни.
  Пiд час зборiв крiпоснi стiни завжди пустують. А якщо буде напад, то хто повiдомить по нього завчасно?
  Ех, а вони про це i не думають. Хоча б Лiю поставили, замiсть того, щоб вiддавати їй дiтей. Хоча... Як можна доручити варту нiмiй ельфiйцi? Якщо щось станеться i вона прибiжить до них, то її не факт, що хтось взагалi зрозумiє. Мову жестiв знає тiльки Меган, її сестра все ж таки, також Еман, як фактично чоловiк старшої, хоча весiльних обрядiв вони не проводили. А Люсi думала, що iнсолiтка марно викаблучується, що не хоче створювати сiм'ю. Etrange через це останнiм часом ще бiльше напивається. Та i продовження роду ельфiйка не хоче, чим засмучує Емануеля. I як вони досi не розбiглися, стiльки рокiв терплять одне одного... Хоча якщо вдуматись... Це єдине, в чому їхнi погляди розходяться, а так вiдносини у них доволi нiжнi. А ще вони дуже гарна пара.
  Безiменна обдивилася стiни навколо, зараз на вартi тiльки Крiс. Прекрасно, як чудово все складується. Хоча... Вiн не повинен побачити коробку. З ним можна поговорити i пiсля того, що вона запланувала.
  Жiнка накинула на себе каптур i сховалася за кренеляжем, почекавши, поки янгол пройде мимо. Як вiн взагалi вартує, як можна було їх не помiтити? Нi, ну чорний плащ на темному каменi допомагає ховатися, але точно не робить невидимим, як вiн взагалi мiг пройти мимо?
  Вона ж сказала, що вони розпустилися. Чоловiк на посту, а уважностi нуль.
  Люсi видихнула, закрила очi i зв'язалася з Гарсiєю. О так, вона чудово знала, що на неї можна покластися i що вона реально придивиться за її донькою i майбутньою хазяйкою. I що поки дiвчина з нею, їй нiчого не повинно загрожувати.
  Стоп, чим це там Анабель займається? Серйозно? Макс дав їй в руки дерев'яний меч? Ну добре, в цьому ж немає нiчого такого. Звичайна iграшка, якою не можна поранитись.
  - Гарсiя. До мене. Можеш покинути Бель, це ненадовго.
  Безiменна обiрвала зв'язок, пiдiйшла до краю стiни i зiскочила вниз.
  О так, це вiдчуття вiльного падiння. Височеннi крiпоснi стiни i рiв навколо них дозволяють повнiстю насолодитися ним. Шкода, що вона не безсмертна i не повiтряниця. Справжнiй полiт їй не доступний, тiльки тимчасове утримання себе над землею.
  Жiнка зробила кувирок в повiтрi i приземлилася на спину величезної двометрової пташки, яка з'явилася прямо пiд нею.
  - Полетiли, - вiдьма сiла на неї зверху i погладила по головi, гарпiя повернула до неї голову, скрикнула i рiзко почала набирати висоту.
  - Ось тепер достатньо i лети повiльнiше.
  Птиця зупинилася над проваллям бiля крiпосної стiни, Безiменна вiдкрила коробку i дiстала одну кульку.
  - Ближче.
  Огневичка вставила її в трiщину мiж кам'яними блоками.
  - Далi. П'ять метрiв вперед.
  Аркл майже нiколи не використовував Гарсiю, як засiб пересування, завжди блимав, або ж використовував коней. Їх i свого Вiрного вiн любив набагато бiльше, нiж фамiльяра. Був прив'язаний до нього. А ось Люсi навпаки боялася коней. Ну не те що боялася, але їздити верхи на них не надто любила, а ще це повiльно i невигiдно. Краще вже лiтати, польоти їй завжди бiльше подобались. Саме тому всi конi андалузької породи з конюшень вона i наказала розпродати, а особистий кiнь її батька був старим i не прожив довго пiсля його смертi. Але у сiдло цих парнокопитних вона бiльше нiколи не сяде. Пiсля смертi батька вони тiльки розривають їй серце. Його образ дуже пов'язаний з ними. Гарсiя теж спочатку робила їй боляче своєю присутнiстю. Але вона її вiдданий друг. Вона теж подарунок Аркла. Як i її кинжал.
  Вiдьма закрiпила артефакти на стiнах i скерувала гарпiю доверху, викинувши порожню коробку. Нiхто не повинен дiзнатися, що вона укрiплювала стiни. I не дiзнаються. Все з'ясується тiльки коли вона їх активує. До того її закляття залишиться всiма непомiченим. Хоча якщо чесно... Воно не надто сильне i не зможе довго стримувати ворога, виграє лише кiлька годин. Але цього буде достатньо. Чому її робота настiльки проста? Зроби вона б щось складнiше, їх би легко вичислили i знайшли. А їй це не потрiбно. Хай краще так.
  Огневичка з фамiльяром злетiли над стiнами, i птиця приземлилася на центральну башту.
  - Дякую, - кивнула Безiменна, зiсковзуючи з її спини. - Повертайся. I стеж, щоби Бель нiде не поранилася. А то навiть з тебе шкуру спущу, не сумнiвайся.
  Гарсiя фиркнула i злетiла, а потiм взагалi зникла.
  - Люсi? - Крiс приземлився бiля неї. - Це ти?
  - Я, а що? Тiльки помiтив?
  - Що ти робиш на стiнах? I де ти була, що прилетiла на фамiльярi?
  - Я обдивлялася мiсцевiсть. А ти маєш щось проти?
  - Та нi, - янгол зняв руку з рукоятi меча i вiдвiв погляд.
  - Тобi краще бути уважнiшим. Я розумiю, що вистежування - не твоє, але ти мiг би помiтити мене ранiше. Так i ворога можеш пропустити.
  - Я нiкого не пропущу.
  - Надто самовпевнено, але добре.
  - Люсi, а чому ти досi не на своїх додаткових зборах? Пiвгодини вже давно минуло.
  - Ти думаєш, мене це хвилює? - хмикнула вона i вiдвернулась, заклавши руки за голову. - Почекають. I знаєш... я думаю, тобi теж краще прийти.
  - Ти так думаєш? Але мене ти на загальних зборах не запрошувала.
  - Тодi запрошую зараз. Я знаю, що ти теж дещо тямиш в артефакторицi. Тобi це пiде на користь, особливо як вiдповiдальному за атаку. А тодi я не могла цього зробити. Тодi б не покликаними залишилися тiльки троє. Це б викликало певнi запитання i, можливо, про мої мотиви здогадалися б, а твоя присутнiсть серед незапрошених трохи заплутає їх, як так, артефактор i на нього не звернули уваги. Те ж саме i з Маратом. Якби я не приєднала в цю групу тебе, то вiн би був єдиним незапрошеним, який на цьому розумiється, пiдозрiло, як думаєш?
  - Так, ти як завжди все передбачила. Ведеш якусь свою гру? I чому саме Влас, Марат i моя сестра?
  - I у мене є свої причини не допускати їх до нашої розмови.
  - Ти не довiряєш їм?
  - Можливо. Нi. Не зовсiм. Я б сказала, що нiкому не вiрю i не повинна, але твоя сестра тут нi до чого. Просто вона виступає проти жорстокостi, ще рота зайвий раз вiдкриє. Навiщо менi це? А Влас якби в цьому всьому не тямить, вiн мою знахiдку оцiнити не зможе.
  - А Марат? Що з ним не так?
  - Нi, все добре. З ним все впорядку, просто я захотiла в цей раз поговорити без нього. Нiчого страшного, але це моє рiшення, - її голос став грубiшим. Вона не хоче поки що розкривати йому свої мотиви. А запитувати у неї самогубство, вiн не гастiльки дурний.
  - Добре, - кивнув янгол. - Я приєднаюся. Але, може, ми вже пiдемо? I так запiзнюємось.
  - Крiсе, я завжди прихожу вчасно, - скривилася жiнка. - Але пiшли.
  Безiменна вскочила в люк донизу, i огневик поспiшив за нею. Велика честь, що вона прийшла i запросила його особисто. Але у неї ж є якийсь незрозумiлий мотив. Це лякає.
  Їй якось не вгодив Марат. Що цей демон натворив, що викликав її гнiв чи якусь пiдозру? Вiн начебто останнiм часом нiчого такого не робив, навiть до новоприбулих дiвчат не цiплявся. Аж дивно, але воно на краще.
  А, чорт його знає, що у Безiменної в головi твориться. Вона ж таки параноїчка, була нею, тому пiдозрювати всiх якраз в її дусi. Немає сенсу зациклюватися на цьому, користi вiд цього жодної.
  Вони спустилися в пiдвали через продуктовий склад, Люсi якраз обдивилася нiкчемнi запаси, i пройшли далi по коридору до кiмнат Непiдкорної.
  Безiменна зупинилася бiля зачинених дверей i почесала голову, трохи подумала i вiдчинила їх з ноги.
  - Вибачайте за запiзнення, - задоволено вишкiрилася вона i увiйшла всередину.
  
  <09>
  Ангелiна скривилася i закусила губу. Ця вiдьма знову вибила дверi, причому не якi небудь, а дверi в її кабiнет. А що найбiльш неприємно, так це те, що нiчого не можна зробити, якщо янголка зараз обуриться, то мирно домовитися з Безiменною не вийде, бiльше того, вiдьма може вiдмовитись вiд роботи, за яку вже сказала, що вiзьметься.
  Дар'ян поклав руку дружинi на плече, даруючи свою пiдтримку i розумiння. Так, з божевiльними вбивцями переговори вести нелегко, терпiння їй не завадить.
  Люсi по-хазяйськи увiйшла в кiмнату i сiла на стiлець перед робочим столом, поклавши на нього ноги. Це що, її улюблена позицiя при сидiннi, задирати ноги i класти їх спiвбесiднику перед обличчям? Чи вона таким чином просто знову намагається вивести її з рiвноваги?
  Ого, за нею прийшов Крiс. Сам, чи це вона його за собою привела? Та нi, таки привела, вiн теж вчора втратив матiр, янгол не став би спецiально приходити на збори, на якi його не запрошували, огневик краще б побув десь один або з сестрою. Безсмертний подивився на Безiменну, зiтхнув i, магiчно полагодивши дверi, став бiля стiни. Решта присутнiх теж була поряд, в основному, вони повсiдалися в кутках, хоча деякi стояли, наприклад Князь, який залишався за спиною Ангелiни, чи Еман, який нетерпляче чекав, що вона їм покаже. Макс теж стояв, хоча доволi непомiтно i якось збоку, вiн теж був зацiкавленим, що ж такого принесла їм Люсi, що влаштувала окремi збори? Меган теж прийшла, хоча i сховалася в найтемнiшому кутку i не показувалась. Все правильно, вона навiть нормальною магiєю не володiє, не те що артефакторикою такого рiвня, нiчого їй лiзти в такi справи. Чесно кажучи, краще вона б, як i Сильвiя, не була тут присутня, але добре. Все рiвно пiсля цього з нею доведеться поговорити, ельфiйка не вiдстане.
  - Почнемо, - кивнула огневичка i спустила ноги на пiдлогу. - Я знайшла ось це, - жiнка дiстала з кишенi рубiн i кинула на стiл. Ангелiна пiдiбрала його i покрутила в руках. Ну звичайно, їй, щоб зрозумiти силу артефакта, помацати його ще треба, нда, сил у неї немало, а досвiду i вiдпрацьованих навичок нуль. I як вона взагалi перемогла Евангелiю? Та була не настiльки вже й слабачкою.
  - Що за чорт? - прошепотiла янголка.
  - Саме так, - задоволено забрала у неї камiнь Люсi. Iншi точно бачили, що це таке, навколо така напруга, а Макс навiть вiдiрвався вiд стiни, щоб оглянути артефакт ближче. Тiльки Меган не розумiла, що вiдбувається, вона тут явно не в своїй тарiлцi. - То як? - припiдняла брови вiдьма. - Думаю, всi запрошенi розумiють, що це. Може, хтось хоче його у мене купити? А то бажаючi знайдуться завжди.
  - Не потрiбно нас шантажувати, ти сама знаєш мою вiдповiдь, - тяжко видихнула Ангелiна. - Вiн не може потрапити в руки ворогiв, тодi нам всiм кiнець.
  - I скiльки ж ти готова менi за нього заплатити, Непiдкорна?
  - Безiменна. Навiщо тобi грошi?
  - Князь? З чого це раптом таке запитання?
  - Ну, знаєш, бiльшiсть наших запасiв i необхiдних речей з'являються завдяки моїй кишенi, а оскiльки ти постiйно тягнеш з мене грошi, то хотiлось би знати, на що вони пiшли.
  - А з чого ти взяв, що я їх витрачала? Дуже вони менi потрiбнi, - фиркнула жiнка.
  Дар'ян не вiдразу її зрозумiв. То вона збирає на щось кошти? Можливо, але якщо вдуматися, у неї на руках повиннi бути цiлi мiльярди, i хоча грошi у магiчних свiтах майже нiчого не означають, все рiвно це дуже багато. Бiльше того, якщо вона їх нiкуди не витрачала, то теоретично їх же потрiбно десь зберiгати. А це навряд. Вiн то бачив її халупу в людському свiтi. Аж дивно, з її то багатствами i настiльки просто жити. Але висновок один, у неї на руках немає жодних коштiв, вона нiколи нiде не платить за послуги, а якщо i платить, то дуже рiдко. Вона їх не зберiгає на чорний день, це точно, та i наскiльки вiн знав, Люсi Тенебрiс нiколи не була фiнансово обмеженою. Та i сама вона сказала, що їх грошi не потрiбнi. Яка ж вона дивна, демон нiяк не мiг її збагнути.
  - Тодi чому ти намагаєшся використати все можливе, щоб ми кожного разу вiдкривали гаманець? Знущаєшся?
  - Як знати, - задумалась вiдьма. - Може, менi просто цiкаво, наскiльки глибокi твої кишенi? Чи на що ти готовий заради своєї дитини?
  Дар'ян нахмурився. Ну так, вона тiльки i робить, що ставить їх у незручне становище i використовує це для якихось своїх цiлей. Її не зрозумiти. Навколо неї крутиться стiльки загадок i таємниць... I вiн знав, що знайшовши вiд них ключi, ти знайдеш тiльки свою смерть. Вiн не боявся її. Але розумiв, що провокувати її не варто. Вона пiдла особистiсть, їй нiчого не буде коштувати взяти його сiм'ю в свої заручники i його шантажувати. А якщо Ангелiна, чи не дай Всевишнiй, його донька буде в небезпецi, то активно дiяти вiн не зможе. Вiн, Князь Темряви, при таких умовах повнiстю безпомiчний. Вiн може перемагати сотнi, нi, тисячi демонiв, але не свої емоцiї. Вiн розумiв, що не зможе тверезо мислити i дiяти. I Безiменна чудово знала цю його слабкiсть. I якщо вже на те пiшло, то не тiльки цю. Але якби вона їх не використовувала, то, можливо, в бою вони могли б порiвнятися. Та i в магiї теж. Можливо. Але її перевага, гнучкiсть i вмiння ухилятися, може стати фатальною проблемою для нього. I демон визнавав, що той, хто навчив її цьому, точно не був простим смертним, скорiше самим дияволом. Не володiти вiтром, як напрямком в магiї, не бути нестихiйницею, але завчасно знати i ухилятися чи правильно приймати всi удари суперника. Якби вiн не знав, що вона отримала кров i частину сили одного вищого демона, що дуже сприяє її фiзичнiй силi i кращому сприйняттю оточення в бою, то мiг би твердо стверджувати, що це нереально. А так...
  Але чи змогла б вона перемогти його без цього? Її реальнi вмiння i до цього були вищi всяких похвал, додаткову силу вона отримала вже пiсля того, як утвердилася як Безiменна, тому вiн був впевнений, що вона могла б запросто поранити його в бою i без фiзичної сили, спираючись тiльки на швидкiсть. Але при цьому тяжко ствержувати, що вона зможе блокувати всi удари i не постраждати самою. Хiба що вона не дозволить йому наносити удари, не даватиме можливостi.
  Вона нiколи не грає чесно, навiть якщо вона буде дiяти без жодного пiдвоху, то вiн чув про її невiдому силу, пiсля бою з нею не проходило i кiлька годин, як жертва помирала, навiть якщо рани були дрiб'язковi, навiть якщо це був безсмертний. Звучить не просто дивно, а навiть страшно. Хоча це просто ще однi чутки про так звану "живу смерть". I, чесно кажучи, вiн не надто в них i вiрив. Це не могла бути отрута, в тiлах її слiдiв не було, а магiя, вiд якої маги просто падають замертво? Ну це хiба що iнсолiтська, але це iнший випадок. На момент смертi жертви не мали з нею контакту, а це доволi важливо для магiї приближених, а ще їхня магiя не дiє вiдстрочено, результат був би миттєвим. Так що вiн схилявся до думки, що у народi набрехали. Але обережнiсть зайвою не буде. Особливо з тiєю, у якої незрозумiло що твориться в головi.
  - Так про що це я? - вiдьма надумано задумалась. - Так скiльки ви готовi менi за нього заплатити?
  - Лу, не потрiбно, - Макс пройшов ближче до столу i сам взяв артефакт потримати. - Небезпечна рiч, - задумався вiн. - Її краще знищити. Забудь про грошi. Це не те, на чому можна заробити. Краще пiди i обчисти якогось сенатора, - повернувся до неї чоловiк.
  Як спокiйно вiн до цього вiдноситься... Ангелiну це нервувало. Вона творить казна-що, а iнсолiту на це все байдуже. Ще й радить їй тягнути грошi з когось iншого, неначе тут немає нiчого такого, цiлком буденна справа. Виникав висновок, що божевiльна тут не тiльки Безiменна, її чоловiк недалеко вiд неї пiшов. Хоча... Напевно, тут справа трохи в iншому. Макс Аманзi. Вiн же Макс Деакатар. Непiдкорна гарно вивчила його досьє. Невловимий крадiй i вбивця, майстер залягання на дно, здатний проникнути куди завгодно, навiть в найзахищенiшi об'єкти. I що найцiкавiше, то Безiменну можна характеризувати точно так же, але в її особисту справу потрiбно ще додати, що вона садистка i жорстока рабовласниця, хоча останнє i не пiдтверджено. Немає слiв, вони чудова пара, а знаючи репутацiю водника, можна легко зрозумiти, що вiн не вважає вбивство чи грабiж за злочин, як i його дружина. Тому в його словах i особистiй думцi немає нiчого дивного. А ще... Єдине, в чому вiдьма i etrange не схожi... Чоловiк часто буває дещо гуманним. А Люсi мало хвилює, хто через неї помре, вона лише добивається свого будь-якою цiною. Янголка це вже давно зрозумiла. Але якi її головнi цiлi? Вiд цього можуть залежати немало речей.
  - Це нудно, - похитала головою огневичка.
  Так, стоп, а чим тодi веселiше знущатися над нею?
  - Чим? - всмiхнулася Меган. Ось так завжди вона. Вiдповiдає на запитання, якi ти навiть не озвучував. Iнколи це дратує. - Вони її бояться i мовчать, а ти все намагаєшся брикатись. Так? - ельфiйка подивилася на огневичку. Вона ж не може сказати це точно, щоб дiзнатися щось, потрiбно спиратися тiльки на власнi висновки i знання з психологiї.
  - Можливо, - кивнула головою Безiменна, хоча причина була дещо iнша. Але рiзниця невелика, та i не час акцентувати на це увагу. Якщо iнсолiтцi подобається вгадувати її мотиви, то нехай, вiдьмi це не заважає.
  - Ну так що? - примружив очi водник. - Що ти збираєшся робити?
  Люсi задумалася. Так просто вiддати цей артефакт вона не могла, вiн надто цiнний. Вирiшувати їй. Але їй було цiкаве не її роздуми. Як вчинила б Ангелiна?
  - Непiдкорна, - жiнка подивилася на неї з-пiд лоба i склала руки на грудях. - А як вчинила б ти?
  Серйозно? Вона її запитує? I коли ж це її почала цiкавити її думка, та не тiльки її, а взагалi когось iншого?
  - Еее...
  А дiйсно, як вчинила б вона? Знищила, чи залишила б собi? Колись вона б скористалася ним заради власної вигоди, але зараз... Це тяжке рiшення. Якщо використовувати його необдумано, то це може скiнчитися їхньою смертю, або ще гiрше, смертю дiтей, якi зараз знаходяться в цiй фортецi. Але чи не вона вважала, що, щоб добитися свого, завжди потрiбно йти на жертви? Так, таке дiйсно було. Заради помсти вона була готова на все. Але зараз... зараз вона вже навряд чи зможе так ризикувати. Але знищувати таку цiнну рiч... Нi, вона може врятувати їхнi життя, хоча точно так же її необачне використання може скiнчитися їхньою смертю.
  - Еее... я навiть не знаю... Тут потрiбно подумати. I взагалi, чому ти запитала саме мене?
  - А це тебе здивувало? - пiдняла брови вiдьма. - Що такого в тому, я поцiкавилася думкою командира штабу напiвкровних?
  - Точно так же ти могла запитати i когось iншого, тут немало достойних цього. Чому я?
  - Менi так захотiлося, це все, що ти повинна знати. А ще, знаєш, звiдки я взяла цей артефакт? Я стащила його зi скарбницi Альони Iсаар, твоєї любої сестрички, здається. I я так прикинула, ти маєш право ним розпоряджатися. А ще, це ж розробка Евангелiї Регнард? Блискуча робота, тобi, Непiдкорна, дуже пощастило, що її не випробовували на тобi. Але майно переможеного дiстається переможцю, тому теоретично цей артефакт повинен був дiстатися тобi.
  Вона що, признає її право на власнiсть?
  - Ти що, вважаєш, що вiн мiй?
  - Думай, як хочеш, менi така штука нi до чого.
  - Хвилинку. А що ти робила в моєму астралi?
  - А це вже не твого розуму дiло, тому притримай язик i краще вiдповiдай на моє запитання. Так що ти збираєшся з ним робити?
  - Я... я притримаю його у себе i подумаю. Збережу до екстрених ситуацiй.
  - Розумне рiшення, признаю. Але збережу його я, - Безiменна з таким суворим виразом обличчя на неї подивилася, а сперечатися з огневичкою марна справа, та i це не найкращий варiант в данiй ситуацiї.
  I що це означає? Це виглядає якось так: "я знаю, що ця штука повинна була дiстатися тобi, але менi байдуже i тобi я її не вiддам". Ну звичайно, логiка просто неповторна. Хоча... Ще години не пройшло з того моменту, коли вiдьма могла запросто її вбити, вона її перемогла, тому всi речi янголки повиннi перейти огневичцi.
  - Люсi, - Макс похитав головою.
  - Вiддай, - жiнка спокiйно i впевнено простягнула йому долоню, чоловiк трохи повагався, але все ж таки передав їй камiнь. - Я не кажу, що присвоюю його, - пiдняла голову вона. - Але краще, якщо вiн побуде серед моїх зберiгань i особистих речей, - ну так, її чужа думка нiколи особливо не цiкавила.
  - Чому ти запитала мою думку, якщо ти не збираєшся вiддавати його менi? - Ангелiна дiйсно її не розумiла.
  - Ну, я думала продати його тобi, але, схоже, купiвля скасовується, якщо що, всi претензiї Максу. Але це не означає, що менi не цiкаво стежити за ходом твоїх думок.
  - Цiкаво?
  - Так, менi цiкаво. I ще. Вiдразу домовимось. Я буду вибирати того, кому в екстренних випадках довiрю артефакт, сама. I взагалi, тiльки я буду вирiшувати, чи варто взагалi ним користуватися. Навряд чи десь, окрiм янгольського астралу, хтось знає про iснування такої зброї, я вже не кажу про те, що вона потрапила нам в руки. I дiзнаються про це, думаю, не миттєво, особливо якщо Альона Iсаар хоч трохи нас пiдтримує.
  - Я б не стала на це сподiватися, - заперечила Лiна i похилила голову. Ну так, з сестрою вони не ладять.
  - I тому, - продовжила Безiменна, - я цiлком погоджуюся з пропозицiєю Непiдкорної, щоб його приховати. Ба бiльше, я вважаю, що нам краще все засекретити, щоб iнформацiя не вийшла за межi цього кабiнету. Тих, хто з головного офiцерського штабу i не присутнiй тут, я проiнформую особисто, але прошу не обговорювати з ними цю тему.
  Вона просить? Скорiше не залишає їм iншого вибору. I так зрозумiло, кожен, хто її ослухається, впаде вiд її меча. Гм, а його зараз при нiй немає. Але це ще нiчого не означає, кажуть, з кинжалами її технiка ще видатнiша, нiж з довгим клинком. I правда це, чи нi, перевiряти на собi не хотiлося б.
  - Думаю, мою позицiю вiдносно всiх нагальних справ ми з'ясували, про наявнiсть у нас артефакту я попередила, i пам'ятайте, що вiн в будь-яку хвилину може перейти вам в руки. А тепер, я думаю, всi можуть бути вiльнi, звiльнiть кабiнет. Меган, що ти вiд мене хотiла?
  Звiльнити кiмнату? А вона не знахабнiла? Це взагалi то її кабiнет, i на цiй територiї наказує тiльки вона! Вона, Непiдкорна!
  - Ангелiна, заспокойся, - Князь взяв дружину за руку i повiв в сторону дверей, а то вона вже реально закипiла. Янголка, яка не звикла подавляти свої емоцiї, не могла терпiти поведiнку вiдьми, всi перевiрки на витримку i знущання огневички тiльки злили її ще бiльше. - Тобi варто бути стриманiшою i йти на компромiси, iнакше нiколи нi з ким домовитися у тебе не вийде, - прошепотiв вiн їй у коридорi i звернув увагу, що Аманзi був єдиним, хто з тих, кому сказали вийти, досi не покинув кiмнату, навiть бiльше, вiн повернувся на мiсце бiля стiни, де стояв до свого втручання в розмову. Його що, слова Безiменної не стосуються?
  Меган запитально подивилася на чоловiка, iнсолiт зробив вигляд, нiби все так i повинно бути. Так, для нього точно в їхнiй розмовi не прозвучить нiчого нового, але здається, ельфiйка хотiла обговорити дещо наодинцi.
  Люсi кивнула etrange головою в сторону дверей, водник уважно провiв по ним очима i таки вийшов, мiцно зачинивши за собою дверi, тим самим активуючи закляття проти пiдслуховування, у кабiнета Непiдкорної непоганий захист, i закриваючи доступ Дар'яну до корисної для нього iнформацiї.
  - Я не думаю, що вони надовго, - звернувся Макс до Князя i його дружини, решта присутнiх вже покинули коридор. - Але я не бачу сенсу тут залишатись. Давайте пройдемо до нарадчої кiмнати.
  - Нi, - Ангелiна похитала головою. - Менi теж потрiбно з нею поговорити, я зачекаю тут.
  - Тодi я теж залишаюсь, я не дозволю вам бути вдвох наодинцi.
  - Князь, що страшного в тому, що вони поговорять тет-а-тет? - iнсолiт сперся на дверi i вимiряв його поглядом. - Ти боїшся, що Люсi щось зробить твоїй дружинi?
  - Так. Я вважаю небезпечним залишатися в однiй кiмнатi з тiєю, яка намагалася тебе вбити. Тому я не вiдпущу її одну.
  - Ти надто боїшся за свою жiнку.
  - Так. Тому що ти свою нiяк приборкати не можеш.
  - А навiщо менi це робити? I можеш не хвилюватися, вона нiколи не стане так просто вбивати Непiдкорну. Тому заспокойся i ходiмо. Нiчого не станеться.
  - Нi.
  - Так ти хочеш показати, що ти менi не довiряєш? Добре, але задумайся, без взаємодовiри нiхто за тобою не пiде.
  Вiн манiпулює його дiями? А вони з вiдьмою коштують одне одного. Однi й тi ж самi методи i стиль життя. Аж бiсить. Але недовiру проявляти не можна, тому Дар'ян мiцно стис руку Лiни, трохи ще потримав, але потiм таки вiдпустив i послiдумав за iнсолiтом. Etrange пропустив його у залу першим, i вони повсiдалися на свої мiсця.
  - Знаєш, не можна допускати, щоб почуття затуманювали здоровий глузд, - пронизав вiн очима демона. - I ще тобi не варто так сильно намагатися захистити свою дружину. Деякi свої проблеми вона повинна вирiшити сама, а не чекати, поки ти за неї заступишся. Iнакше колись це вилiзе їй боком.
  - Не тобi мене вчити, - буркнув Дар'ян. - Ти не набагато мене старший.
  - Так. Але ти ведеш себе, як дитина, у якої забирають iграшку.
  - Лiна не iграшка!
  - Ти не хочеш, щоб так вважали? Але ж згадай, що спочатку вона була лише пiшаком у твоїй грi. Чи не думаєш ти, що такi висновки iнших небезпiдставнi, тобi не варто так гнiватись.
  - Заткнись. Своїй бабi вказуй, не менi!
  - Гм, а Люсi була права. Одна згадка про Непiдкорну - i ти нiчого не вартий. Це доволi сумно.
  - Не недооцiнюй мене!
  - Я i не намагаюсь. Ти багато на що здатний, це i вона визнала, а Люсi завжди тверезо оцiнює ситуацiю.
  - О так, оцiнює. Користується всiма нами, веде якусь свою гру.
  - Не без цього. Але вам варто триматися з нею разом. Вам же краще.
  - Ми самi вирiшимо.
  - Як хочеш. А знаєш, що я ще помiтив. Своїй дружинi ти говорив так же, як i я, а коли вказали на твої недолiки, то ти розiзлився. Боїшся визнати, що з її появою ти став слабшим? Можливо. Але я не думаю, що ти ослаб. Зазвичай ми стаємо тiльки сильнiшими тодi, коли нам є що захищати.
  - Але ти Безiменну не надто захищаєш. Я не розумiю, чому ти зовсiм не хвилюєшся, що з нею в будь-яку хвилину щось станеться?
  - Я просто їй довiряю. Вона сказала, що її нiхто не вб'є.
  - Занадто гучнi слова як для смертної.
  - Можливо. Але вона не проста смертна.
  - Це так. А ще повнiстю божевiльна. Вона хоч думає, перед тим, як щось робити?
  - Думає. Може, не видно, але думає. Сам сказав, вона ж веде якусь свою гру, - всмiхнувся вiн.
  - Чому ти так впевнений, що вона не стане нiкого з нас вбивати? Я чудово знаю, що чужi життя для неї нiчого не означають.
  - Не означають. Але життя її близьких належать їй. Вона не вважає їх чужими.
  Вiн серйозно? Каже, що вона до них небайдужа. Можливо, але на його мiсцi демон не був би так впевненим.
  - Ти дiйсно так думаєш?
  - Я не думаю, я знаю. Я знаю її набагато краще, нiж здається.
  - Тобто, вона залишає нас в спокої не через те, що ти її зупиняєш, а тому що вона сама не збирається нас добивати?
  - Саме так. Але також я думаю, що ти розумiєш, що якщо вона дiйсно захоче вбити когось з вас, то я не зможу її зупинити. А вона без сумнiвiв зробить це, якщо її зрадять. Такого вона не прощає.
  - Її вже зраджували, так? Тому вона така холодна, коли приходить до тями? А то коли вона грає придуману собi роль повної дури, то дуже тяжко зрозумiти її справжнi мотиви.
  - Ти правий, її зраджували, i не раз. Над її боротьбою смiялися, а її саму принижували i знущалися над нею. А вона могла тiльки стиснути зуби i боротися. Немає нiчого дивного в її поглядах на життя, хоча iнколи навiть я їх не роздiляю. Але я все рiвно буду завжди її любити. Що б не сталося, я буду з нею i буду пiдтримувати її до кiнця.
  - Ти дiйсно її любиш.
  - Як i ти любиш Непiдкорну. Ти теж готовий заради неї на все. У нас набагато бiльше спiльного, нiж ти думаєш, Князь. Але якщо ти не навчишся контролювати свiй страх, то ти нiкого не зможеш захистити. Май це на увазi, - iнсолiт встав зi стiльця i направився на вихiд. - Пiду, прогуляюсь. Якщо Люсi запитає, то я зайду до Оскара, вона знає.
  Макс вийшов iз зали. Дар'ян i не думав, що насправдi вiн i Безiменна набагато кращi, нiж здаються на перший погляд. Ця розмова змусила його задуматись. Хто такий Оскар? Раб? Вiрогiдно. Але вони ж нiчого про них не знають, особливо про жiнку. Так, у неї є певнi садистськi нахилення, її роль дурочки, але якщо подумати, то вона нiколи нiчого глобально поганого їм не робила, завжди в будь-якiй ситуацiї воєнного типу приймала їхню сторону. Чоловiк точно так же. Так, вiн робить вигляд, що йому на все байдуже, але насправдi вiн доволi м'яка i далекоглядна людина. Вiн вiдкритий, i зовсiм не здається, що вiн задумав щось недобре. А ще дуже спокiйний. Чи не це допомагає йому терпiти його жiнку? Особисто демону ось такi манiячки i дiтовбивцi не надто подобались, хоча i вiн, i його дружина були далеко не святi. Ангелiна довгий час йшла по дорозi помсти i через неї загинуло немало безсмертних, а що вiн? Йому взагалi було завжди байдуже на iнших. Вiн днями сидiв у лабораторiї, його навiть прозвали божевiльним вченим. Але це дiйсно була правда. Бiльшу половину свого життя вiн витратив для розробки способiв вбивства. Чим вiн кращий вiд тiєї ж Безiменної, бiля якої постiйно сипляться трупи? Його закляттями вбивали, вiн теж постiйно вбивав, причому поки демон не зустрiв Лiну, чоловiк робив це тiльки заради себе, а не для захисту близьких. Вiн нiкого не любив, та i його не любили. З Люсi Тенебрiс було так же? Якщо так, то вiн розумiв її бiль. Розумiв, чому вона ненавидить весь свiт. А вона його дiйсно ненавидить. Навiть бiльше. Вона ненавидить все, навiть своє власне життя.
  
  <10>
  Люсi прослiдкувала, щоб усi покинули кабiнет Ангелiни, перевiрила мiцнiсть захисту проти прослушки i непомiтно напряглась, коли Меган вiдiрвалася вiд стiни i приблизилась до неї.
  - Ти не змiнюєшся. Тобi не здається, що тобi варто бути м'якшою i дiяти iнакше?
  - Нi. Якщо ти про це хотiла поговорити, то я пiшла, - жiнка рванула в сторону дверей.
  - Зачекай, - ельфiйка прослiдкувала, щоб вона повернулася i сiла назад на стiлець перед нею. - Я ще тiльки почала.
  - Переходь вiдразу до справи.
  - Добре. Дай менi своєї кровi.
  Безiменна поморщилась.
  - Тобi не достатньо тих порцiй, якi ти вже в мене брала?
  - А якщо раптом щось змiниться? Ти ж знаєш, наскiльки ти цiнний екземпляр для дослiджень. Я повинна за цим слiдкувати. I знаєш, якби Князь тiльки знав, що вiн упускає...
  - Заткнись. Кровi ти не отримаєш, ти мене вже дiстала. I не смiй комусь про це говорити. А щодо того, що ти там намагаєшся з'ясувати... Маячня це все, зав'язуй. Моя кров вiд цього не змiнилася.
  - Та я мовчу, не бiйся, нiхто не дiзнається. Хоча я не розумiю, чому ти це приховуєш. I до того ж твоя кров i без того неповторна. Все ж таки це твої клiтини мутували, коли в органiзм потрапило ДНК демона. Але чому так сталося...
  - У нас був контракт по повинностi, вiн був моїм боржником, всi це знають. I немає нiчого дивного в цьому, вiд передозування кров'ю безсмертного вiдразу попадаєш до нього в рабство, паралельно отримуючи частину його фiзичної сили, а те, що такi два зв'язки протилежного напрямку викличуть протидiю... Все це навiть Князь знає. А щодо того iншого... Яка менi вигода з того, що я комусь про це розповiм? Тiльки туз в рукавi покажу, навiщо менi це?
  - Ну так. Туз в рукавi. Так кровi ти менi не даш, вiрно?
  - Нi. Менi твiй iнтерес нi до чого.
  - Добре. Тодi хоч рукавицю знiми.
  - А тобi не набридло на це пялитись? Що в цьому такого?
  - Ну, знаєш, такого нiде, крiм тебе, не побачиш. I до того ж ти єдина, проти кого моя магiя не може зовсiм нiчого вдiяти.
  - Ну то й що? - закотила очi вiдьма. - Схоже, тобi просто подобається давити менi на нерви. I хто це тут з нас садистка?
  - Ну Люсi!
  - Добре, тiльки залиш мене в спокої!
  Огневичка таки стягнула рукавицю i трохи пiдвернула довгий рукав, щоб показати чисту руку без жодної руни. Здавалось би, нiчого особливого, все як i у всiх, але Меган тiльки всмiхнулася i, схопивши її за зап'ястя, змусила її приблизитись, щоб краще все роздивитися. Рудоволоса на секунду прикрила повiки i напружилась, але вчасно розплющила очi, щоб побачити, що на якiсь секунди на шкiрi руки з'явилася нiби чорна стрiчка, обв'язана навколо зап'ястя з переходом на тильну сторону долонi.
  - Надивилася? - Безiменна вирвала з її рук свою, одягнула рукавичку, опустила рукав i встала.
  - Так.
  - Тодi я пiшла.
  - Зачекай.
  - Ще не все?
  - Ти надто просто погодилася допомогти з дiтьми. Щось ти була занадто щедра. Зазвичай ти перед цим би добряче помучила Непiдкорну i всiх присутнiх.
  - Ти права. Але ти i так знаєш вiдповiдь.
  - Твоє вiдношення до дiтей? Ну, знаєш, дванадцять рокiв пройшло, може, у тебе там щось змiнилося.
  - Якщо i змiнилося, то точно не це. Але погодилася я не тiльки через свої почуття. Непiдкорна ще щось у мене попросить щодо дiтей, вiрно?
  - Ти права.
  - Так ось я не проти це використувати, можна буде добряче над нею познущатися.
  - I навiщо тобi цей шантаж? Ти досi не дiзналася про те, що намагалася сьогоднi про неї з'ясувати?
  - Може i дiзналася. А може i нi. Хто його знає? Але в будь-якому випадку стежити за її смиканнями весело. Та i дослiджувати її характер далеко не нудно.
  - Так тобi весело? Як знаєш. Скажи, ти ж погодилася на забезпечення також через те, що на твоїх складах все є? Труднощi з цим ти явно приплела сама.
  - Ти сама все чудово знаєш. До речi, а як Непiдкорна ставиться до рабства?
  - До рабства?
  - Так. Хоча запитувати це у тебе... Який сенс, якщо ти цього не з'ясовувала? Та i без цього все зрозумiло. Ангелiна Селiс доволi самозакохана i має зависоку самооцiнку, але її благороднiсть i взагалi добре серце перекривають цi недолiки. Якщо подумати, то вона вважає рабiв за люд нищого сорту, речi, нi, вважала б, якщо мала їх. Їй то раби не потрiбнi, всi пiдкоряються їй через право сильнiшого. Але зараз... Зараз, вiрогiдно, янголка думає, що бути рабовласницею як мiнiмум низько, що це неправильно, тут свою справу зiграли її моральнi принципи.
  - Твої висновки як завжди збiгаються з дiйснiстю. Це цiлком в стилi Ангелiни.
  - Тодi буде дуже цiкаво спостерiгати за її реакцiєю.
  - Знову будеш її провокувати? Я тебе не розумiю. Навiщо взагалi ти одягаєш свою злу маску? Чи не менi б знати, наскiльки у тебе добре серце.
  - Моє серце давно поховане в однiй безiменнiй могилi. I не потрiбно говорити про те, про що не знаєш достеменно. Не потрiбно думати, що я настiльки вже й добра.
  - Я i не кажу, що ти свята. Я чудово знаю, що ти вбила далеко не одну невинну дитину. Що ти сама вирiшувала, жити їм, чи помирати. Що вони ще могли вижити. I цього я тобi не пробачу.
  - А ти хочеш виступити проти мене?
  - Нi, не хочу. Я не пiду проти тiєї, проти якої безсила. До речi, цього разу моя ментальна атака повинна була знищити твою особистiсть i повнiстю пiдкорити тебе менi. I знову жодного результату.
  - Все правильно. Нiхто не зможе мене зупинити. I ти не зможеш. Навiть якщо спробуєш. Тодi ти все рiвно закiнчиш, як i тi твої дорогоцiннi дiти.
  - Одягаючи маску, ти лякаєш i вiдштовхуєш оточуючих. Але я то знаю, що ти врятувала набагато бiльше життiв, нiж забрала. Але не менi тебе судити. Може, я i не згодна з тобою, але проти тебе не пiду. Все ж таки я не самогубця.
  - Правильне рiшення.
  - Але дещо я тобi скажу. Не наживай собi ворогiв, особливо таких, як Непiдкорна. В якийсь момент вона може стати твоїм противником, а в бою з нею навiть ти можеш постраждати.
  - Думаєш? Але не хвилюйся, я не стану оголошувати їй вiйну. Навпаки, вона менi подобається. Сильна, хоробра, готова пiти на все задля захисту невинних. I її руки в кровi.
  - Невже ти хочеш...?
  - Ще не знаю. Це мiсце досi вiльне.
  - А як же Анабель? Вона пiдiйшла б для цього краще. У неї вроджена здiбнiсть до магiї, якщо її потренувати... I вона твоя дитина, генетика, як не як.
  - Нi. Я так вирiшила, це не обговорюється.
  - Не хочеш, щоб вона марала руки? Ти дуже її бережеш. З тебе таки вийшла непогана мати, яка всiма силами намагається захистити свою дитину.
  - Я не хочу це обговорювати. Якщо це все, то йди лiсом, полем, гаєм, тiльки б очi мої тебе не бачили, як залiзеш в душу, так на стiни дертись хочеться. Вiд твого хобi мене щоразу нудить.
  - Ну знаєш. Не так то просто до тебе добратися.
  - Це теж правильно.
  - Добре, я пiду, - Меган направилася на вихiд. - Тiльки це. Будь з нею м'якiше. Вона ж ще зовсiм дiвчинка, не ламай її.
  - Це тiльки менi вирiшувати, - хитро закотила очi Безiменна, склала руки на грудях i поклала ноги на стiл. Що ж, Княгиня хотiла поговорити? Це повинно бути цiкаво. - I ще, - окликнула вона її, - придивись до Марата. Щось вiн мене хвилює.
  Ельфiйка зупинилася на секунду, обдумала її слова i вийшла в коридор, а там вiдразу зiштовхнулася з Ангелiною.
  - Ти можеш заходити. Вона чекає, - чого це вона так на неї вилупилася?
  Лiна обережно її розглядала. Жодних слiдiв побоїв, то вiдьма вмiє розмовляти i без бiйок i знущань? Бiльше того, вони точно не билися. Розмова не була надто довгою, зайняла лише кiлька хвилин. За такий час у випадку поранення Меган фiзично не змогла б повнiстю залiкувати рани. А якщо вона просто ухилялася? Так, все правильно. Меган менталiстка, саме так вона i дiє, вона лише не дозволяє супернику до себе приблизитись, знаючи всi його рухи наперед. Але чи подiє це проти Безiменної? Проти божевiльної, яка явно дiє чисто iнстиктивно? Навряд. Еман нестихiйник, а огневичка змогла без жодних затруднень його поранити. Бiльше того, якби Меган ухилялася, то вона як мiнiмум була б захекана чи не настiльки охайно причесана. Тому щодо бiйки точно нi.
  I що це все означає? Якщо врахувати попередню поведiнку вiдьми, то вона повинна була напасти, чи хоча б спровокувати це. Так, з рудоволосою тяжко сваритися, тим паче змусити її атакувати, але навряд чи справа в цьому. Тодi чому Безiменна не напала? Тут кiлька варiантiв. Або жiнка вважає її щось на тип своїм другом, що дуже навряд, i тому не атакувала першою, або ж вона її просто боїться. Боїться ментальних атак? Нi, не факт. Вiрогiднiше, ельфiйка просто має на неї якийсь ричаг натиску. Має щось таке, що дозволяє їй манiпулювати цiєю вiдьмою. Зброю проти неї. I якщо так, то їй вона теж потрiбна. Вона повинна дiзнатися, як можна нею керувати. Що саме використовує iнсолiтка.
  Меган уважно оглянула Непiдкорну. А вона дiйсно не дура. Такi висновки зробить не кожен. Точно може виступити проти Люсi Тенебрiс. А вiдьма... Вона хоче мати Ангелiну серед своїх вiрних пiшакiв. Навiть бiльше, серед вищих шахових фiгур. Але все ж таки... Хто кого? Хто кого зможе зламати перший? Але водночас ельфiйка розумiла, що такого не станеться. Якщо Княгиня буде сильною, то вона стане її вiрним союзником. Якщо нi, Безiменна перетворить її на просте гарматне м'ясо. Але не стане її ламати до кiнця. Їй потрiбно не це. Але... що там хоче знати Непiдкорна? Як керувати Люсi?
  Меган зупинилася у янголки за спиною i запитала:
  - А ти колись пробувала залазити в душу богинi смертi? Якщо ти зможеш це зробити i зрозумiти її, то ти не тiльки втратиш небезпечного ворога, а й знайдеш могутнього союзника. Подумай над цим.
  I пiшла далi. Вона сказала все, що хотiла.
  Ангелiна завмерла на мiсцi. Що це щойно було? Порада? Вiдповiдь на її думки? Вона якраз хотiла знати, як ельфiйка впливає на Безiменну. "Залiзти в душу богу смертi"? Це що, якийсь крилатий вислiв? Не схоже. Янголка нiколи таке не чула. Невже Меган тодi говорила серйозно? Це якась загадка? Чи це було в прямому значеннi? Залiзти в душу Безiменнiй? Так? Тодi чому вона назвала її богинею смертi?
  Боги. Хто вони взагалi такi? Що це означає? Боги. Такої раси не iснує, про це знає кожен, але якщо говорити про них... Скiльки iснує iсторiй про Всевишнього i Долю, якi керують свiтом? Вiрогiдно, це вони. Але при чому тут Безiменна? Вона теж?
  Та нi, це якась маячня. У цьому свiтi лиш два бога. Та i ця вiдьма точно не вища iстота. Така як вона цього недостойна. Але все ж таки... Що означали тi слова ельфiйки?
  - Чого стала на порозi, заходь, - невдоволено гаркнула Люсi на янголку, та викинула зайвi думки з голови i пройшла в кабiнет. - Так про що ти так хотiла зi мною поговорити?
  Ангелiна обережно сiла на стiлець перед нею i спробувала зiбратися з духом. Вона вже i забула, що таке просити. Непiдкорна звикла наказувати, але тут так не можна. Доведеться таки схилити голову, iнакше нiчого не вийде. Але навiть так... Чому це раптом Безiменна повинна погодитись? Як можна на неї вплинути? Залiзти в душу? Спробувати чимось її зачепити? Але як манiпулювати дiями такого монстра? Вона ж нiчого не вiдчуває, навряд чи вийде задiти її за живе. Та i чим? Навiть якби це було можливо, то для такого потрiбно добре знати цiль, а це зовсiм iнший випадок.
  - Чому мовчиш? - Люсi якось чи то байдуже, чи то засмучено, чи то взагалi скептично на неї глянула, хто знає, що в головi у цiєї вiдьми, i сперлася лiктем на стiл, пiдперши голову. Вона зараз така розслаблена. Якщо вибирати момент для вбивства, то Княгиня напала б не задумуючись.
  - Да так, задумалась.
  - Задумалась? Не можеш пересилити свою гординю? - протягнула огневичка i вiдвела погляд, схоже, знайшла щось цiкавiше для розглядання серед книг її шафи.
  От здавалось настроєна вона дружелюбно, а всiм свохм виглядом тiльки i робить, що принижує супротивника.
  - Безiменна, нi, Люсi Дерк. Я прошу тебе допомогти нам.
  Чого вона так морщиться? Не хоче допомагати? Чи справа не в цьому? Це ж мабуть перший раз, коли Лiна назвала її на iм'я. Їй не сподобалась ця фамiльярнiсть?
  - Щось не так? - все ж таки запитала янголка.
  - Просто Безiменна. Без iменi.
  То справа таки в цьому? Вона надає перевагу прiзвиську?
  - Можна поцiкавитись, чому? - залiзти в душу? Чому б не спробувати? Меган дурного не порадить.
  - Так що ти там хотiла?
  Вона не стала вiдповiдати? Невже ельфiйка була права?
  - Так чому ж?
  - Чи можна поцiкавитись? Не можна. I взагалi, чому це ти зараз така ввiчлива? Зазвичай дозвiл тобi не потрiбний.
  Ангелiна замовкла. I що тут можна вiдповiсти?
  - Ну, Меган, удружила. Коза. Що вона тобi вже нарозповiдала?
  - Еее... Та нiчого такого.
  - Точно? - невже перевiряє? Знає, яку маячню ляпнула iнсолiтка?
  - Точно.
  - Ну добре, проїхали. Але чому ти до мене по iменi звернулася?
  - Еее...
  - Та мовчи вже, твоє екання починає дратувати. I якщо вже так хочеш знати... Я ненавиджу це iм'я, воно навiть не моє.
  - Не твоє? Але ж ти донька Анни Дерк, i прiзвище вiдповiдно її. Чи я саме з першим iм'ям щось наплутала?
  - Нi, все правильно. З якоїсь сторони мене дiйсно так називають, знають пiд цим iм'ям, але що з того? Якщо вже звертатися до мене, то знай, що мiй справжнiй рiд - Тенебрiс, не Дерк. Хоча i так зрозумiло, що ти не могла це пронюхати.
  - Люсi Тенебрiс?
  - Саме так. I якщо вже збираєшся фамiльярствувати, то просто Люсi, Непiдкорна.
  - А я Лiна.
  - Для мене Непiдкорна.
  Тут Ангелiна промовчала, але потiм стала зi стiльця i дiстала якiсь документи зi своєї шафи.
  - Що шукаєш? - огневичку зовсiм не схвилювала така неввiчливiсть i вiдхiд вiд основної теми розмови. Вона не надто вже й спiшила, та i що такого в тому, що дiвчинка наведе про неї справки?
  - Я згадала одне iм'я, Аркл Тенебрiс. Загинув десь двадцять з чимось рокiв тому на якiйсь там вiйнi, але чула, вiн був дуже сильним, фактично непереможним огневиком. Хто вiн для тебе?
  - Вiн був моїм батьком, - який холодний у неї голос. I похмурий. Зараз вона така серйозна... Вiд її гри в дурочку i слiду не залишилось. Так ось що означає, залiзти до неї в душу? Ось така вона справжня? Сувора i з болем в очах?
  - Батьком? Гм, - янголка перелистала в папцi кiлька сторiнок, - у нього начебто не було дiтей.
  - А ти думаєш, що я залишаю щось пiсля себе? Я не настiльки дурна, - жiнка зупинилася очима на папцi в руках Непiдкорної, папери миттєво спалахнули i опали попелом у руках Ангелiни.
  - Еее..., - коментувати знищення її власних записiв вiдьмою вона не захотiла. - А чому ти не зайняла його мiсце? I взагалi, що з ним сталося?
  - Досить про мене, на сьогоднi ти вже почула достатньо. Може, колись тобi розповiм. Ти, здається, хотiла моєї допомоги? Я вислухаю тебе.
  - Люсi. Справа тут така... Я б дуже хотiла бачити тебе серед нас. Ти ж теж напiвкровна i все таке, до того ж дуже сильна... Що?
  Безiменна смiялася. Голосно смiялася їй в обличчя.
  - Серйозно? Ти хотiла цього?
  - А що тут смiшного?
  - Iнколи ти здаєшся менi такою дурою, Непiдкорна.
  - Що?
  - От скажи менi, Непiдкорна, я мало вам допомагаю?
  - Еее...
  - Як по моєму, цiлком достатньо. Так, не безкоштовно, але допомагаю. Що саме тебе не влаштовує? Не хочеш платити? Фiнанси не дозволяють?
  - Справа не в грошах, а у вiдношеннi. I я знаю, що це не подобається не тiльки менi. Ти вважаєш нас за бруд пiд своїми ногами.
  - А це не так?
  - Не недооцiнюй нас!
  - I не думаю. Тобi пора дещо зрозумiти, Непiдкорна. В моєму розумiннi є лише два типи людей: мої пiшаки i мої вороги. I якщо б ви стосувалися другого варiанту, то вже давно були б не жильцi. Зрозумiй нарештi, Непiдкорна, що менi приорiтетнiше мати тебе в союзниках. I хоч будь ми ворогами, вiйна з тобою була б цiкавою, але для мене ти цiнний ресурс i я не хотiла б його втрачати.
  - Для тебе ми просто речi? Ресурси?
  Вона злиться? Не дивного, хоча Люсi нiчого такого i не сказала.
  - Вважай, як хочеш. Але ти можеш стати не просто марiонеткою.
  - Що це все означає?
  - Колись дiзнаєшся. А поки запам'ятай, я не бажаю зла жодному з ваших. Але до вас нiколи не приєднаюсь.
  - Чому? Вважаєш нас недостойними?
  - Ну, знаєш, не зовсiм. Просто вигоди менi з цього не буде, а обов'язки з'являться. I виходить якось так: змусити щось робити ви мене не зможете, а розраховувати будете, це не найкращий варiант. Я вiльна i не стану нiкому пiдкорятися. Я прихожу i йду, коли сама цього хочу, а вам потрiбно хоч щось вмiти робити, не розраховуючи на мене. У нас свої дороги i свої принципи. Також через мої особистi переконання i стиль життя у тебе виникнуть проблеми. Незадоволенi моїм приєднанням до вас теж точно знайдуться. Ще я втрачу кiлька iнформацiйних шляхiв, якщо офiцiйно буду вам допомагати. Тому це невигiдно для обох сторiн.
  Вона так просто виклала всi свої аргументи? Без сумнiвiв, вона вмiє переконувати.
  - Зрозумiло. У мене ще є запитання. Ти сказала, що не бажаєш нам зла, хоча регулярно наносиш нам певнi небезпечнi поранення.
  - Нiби вам з цього щось буде. Це ж повнiстю безпечно, поки я дiйсно не захочу вас повбивати, а так ви хоча б вiдiрветесь вiд стiльцiв i якийсь досвiд отримаєте. А то, як на мене, ви розлiнились.
  - Так справа в цьому? Ти перевiряєш нашi здiбностi?
  - Як же до тебе довго доходить...
  А вона не така вже й погана. З кожною наступною секундою розмови з нею Ангелiна все бiльше переконувалась, що не настiльки вже вона i божевiльна. Хоча хто знає, може, це ще одна маска. Але зараз страшною вона не виглядає. Так, є певна аура небезпеки, загрозливiсть i холоднiсть, грубiсть, але навiть вони якiсь пом'якшенi, чи що. Може, правильно кажуть, немає злих людей, є тiльки люди нещасливi. I виходить, вона страшна тiльки для ворогiв. Нда, не хотiла б Непiдкорна бути серед них.
  - Ще якiсь запитання до мене є?
  - Так. Своїми нападами ти намагаєшся нас чомусь навчити, вiрно? Тодi чому ти не влаштовуєш уроки вiдкрито?
  - А хтось iз вас хоче цих урокiв? Та i вибачай, але я якби дiю вне залежностi вiд вас i ваших особистих думок. Та i опускатися до такого... Сюсюкатися з вами... Це точно нашкодить моїй репутацiї Безiменної. Я i так останнiм часом надто добра.
  Добра? Це з якої сторони подивитися.
  - Нашкодить репутацiї? Куди там, вона в тебе i так гiрше нiкуди.
  - Ну знаєш, погана репутацiя - це коли ти живеш не так, як хочуть iншi. А якраз цi iншi i хвилюють мене в останню чергу. Якщо задуматись, то найбiльша в'язниця, в якiй живуть люди, - боязнь, що про них подумають iншi. А я вже казала, що я вiльна. Навiть вiд цього.
  Непiдкорна мовчала, вона не знала, що на це краще вiдповiсти, значить, доведеться звернути в iншу сторону.
  - Люсi, я розумiю, чому ти не можеш приєднатися до нас, але я б дуже хотiла, щоб ти дещо зробила.
  - I що це?
  - Я вже давно думаю, як вирiшити цю проблему, нас дуже мало. Ти майстер будь-якого бою, вмiєш все, i я б дуже хотiла, щоб ти пiдготувала до бою наступне поколiння.
  - Наступне поколiння? Смiєшся? Та нiколи! Я нiколи не стану цим займатися!
  - I чому ж? Що тут такого?
  - Знаєш, перед тим, як щось у мене просити, потрiбно задуматись, чи не пошкодуєш потiм. Повiр, буде набагато краще, якщо цим займеться Князь.
  - I чому ти так вважаєш?
  - Ну... Тут багато причин. I я точно обламаюсь тобi все пояснювати, - з дурненькою ухмилкою Безiменна почесала потилицю.
  - Аргументуй.
  - Нiчого менi наказувати, на мене твоя аура не дiє, - наче так i треба вiдшила її огневичка. - I ти знаєш, навчись просити, вiд твоїх невмiлих спроб нудить.
  Знову? Вона знову повернула собi свою роль дурочки, хоч i частково. Добре, що в цей раз хоч не жорстокої, вбити не намагається.
  - Поясни свою вiдмову.
  - Серйозно? До тебе не дiйшло, що до мене потрiбно звертатися ввiчливо? Але ну його, намагатися тебе чомусь навчити - все рiвно що протикати безсмертного звичайним ножиком. Результату нуль. Чому я проти? По-перше, я нiчого нiкому тут не повинна. По-друге, я не настiльки люблю ось таких ось нiкчемних соплякiв, щоб настiльки розщедритися. По-третє, тепер вже не настiльки в кайф безпричинно тягнути з тебе грошi, бо ти не дура i вже зрозумiла, що це проста перевiрка. По-четверте, моїй участi будуть радi однозначно не всi, я ж тут якби непопулярна.
  - Сама винна.
  - Нiби мене це хвилює. По-п'яте, особливої любовi чи довiри у малолiток я не викликаю, а без цього я не бачу сенсу навiть починати. По-шосте, я приблизно уявляю, скiльки свого часу доведеться в них вбухати, i менi стає якось навiть недобре вiд думки про марно втрачений вiльний час. По-сьоме, а як же моя особиста робота, як я буду собi новий матерiал для свого хоббi знаходити? По-восьме, прикладувати до них силу менi не дадуть, тому навiть познущатися над ними не вийде. А тепер поясни, де в цьому всьому вигода для мене?
  Ну нiчого собi у неї списочок. Хоча якщо подумати, всi причини явно притягнутi за вуха i не настiльки вже й серйознi. Просто вона цього не хоче, це i так зрозумiло. Бiсить таке її ставлення.
  - Нууу...
  - Але мою згоду можна купити, - вона рiзко перемiнилася, опустила пiдборiддя i стала дивитися з-пiд лоба. Аж страшно, це виглядає так, нiби вона щось задумала, причому недобре.
  - Скiльки? Скiльки ти хочеш?
  - А скiльки всього дiтей?
  - Двiстi три. А що?
  - Я знаю, що ти можеш менi запропонувати. За це ти менi їх подаруєш. Ти вiддаш менi цих двiстi трьох рабiв.
  
  <11>
  - Що? Рабiв?! Ти нормальна?! Вони не речi, це просто дiти! I вони вiльнi, а я не маю право продавати їх тобi, як скот, за те, що не є необхiдним!
  - А я що казала? Спочатку думати потрiбно, а потiм вже напрягатися i просити. Але подумай, це навiть тобi вигiдно, - Люсi закинула руки за голову.
  - I чим же?
  - Ну... ти не в курсах, але у мене кiлька тисяч рабiв, тому я знаю, про що кажу. Всi отримали певну освiту i навички у зв'язку з особистими розумовими i фiзичними можливостями, всi з тих пiр, як я їх пiдiбрала, жили спокiйно i безбiдно, нiхто не пошкодував, що вони потрапили в мої руки, ти це знаєш, Крейг i слова не сказав проти мене, йому печать не заважає жити на свiй розсуд. Тому: Ти просиш мене їх вчити, а до цього також забезпечувати всiм необхiдним. Якщо вони стануть моїми рабами, нi про що просити мене не доведеться, сама все зроблю, я люблю здорових, сильних, розумних i досвiдчених рабiв, тобто нашi iнтереси збiгаються. Також я їх всiх звiдси забираю, у тебе менше проблем i неприємностей, а ще вони будуть жити в нормальних умовах i матимуть змогу вiльно пересуватися, серед моїх старших є цiлителi, тому їхнє лiкування гарантоване. Одна вигода. I платити за доставку ресурсiв для їхнього утримання теж не доведеться.
  - Ти хоч знаєш, що вони не речi, а продавати вiльний люд без їхньої згоди не правильно?
  - Нi, не знаю. Кажеш, це неправильно? А коли це цiкавило таких, як ми? Нi ти, нi я, ми не надто слiдуємо законам моралi, тому не тобi про таке казати. Та i до того ж вони не вiльнi. Вони завжди були рабами. Вони раби життєвих обставин i тих, вiд кого залежать. Домашнi собачки, якi здохнуть, якщо їх викинути на вулицю. Тому я не проти їх пiдiбрати. Так що? Ти вiддаш їх менi?
  - Нi. Я не дозволю тобi ставити на них рабську печать. Це навiть бiльше, нiж аморально.
  - Рабська печать дає гарантiю вiрностi, а я просто ненавиджу зрадникiв i брехунiв.
  - Для такого iснують клятви на кровi.
  - Якi дiти не в силах закрiпити до кiнця. Ти подумай. Позбудешся вiд такого тягару на шиї. Точно не хочеш?
  - Нi. Я не маю право їх продавати. I не буду. Тим паче такiй, як ти.
  - Ой прям таки. I чим я знову тобi не вгодила?
  - Я тiльки-но почала думати, що ти нормальна. А ти просто грала роль добрячки, щоб задобрити мене i купити живе м'ясо за просту обiцянку, яку не факт, що виконаєш!
  - Все правильно. Не потрiбно думати, що я така вже й добра. Я нiчого не роблю просто так. Знаєш, а Меган так хотiла показати мене з iншої сторони, навчити тлумачити мої рiшення iнакше. Думаєш, я не знаю, що вона сказала тобi залiзти менi в душу? Це було так передбачувано. Але менi не потрiбно, щоб ти мене боготворила, це не цiкаво, та i я не свята. Тобi пора зрозумiти, Непiдкорна, що люди не змiнюються. Вони просто тимчасово грають якусь роль для своїх iнтересiв. Тому нiчого пiсля однiєї єдиної розмови вiдразу змiнювати про когось свою думку. А якщо б я брехала, нав'язалася в твої подруги i крутила б тобою налiво i направо? З твоєю наївнiстю це робити - раз плюнути. Аж дивно, ти начебто непоганий стратег, умiєш помiчати навiть дрiбницi, Князь непогано тебе навчав, але ти так просто ведешся на обман людини з чесними очима. Я думала, Евангелiя Регнард i Альона Iсаар навчили тебе сумнiватися в кожному словi iншого, але, схоже, я помилилася. Але байдуже. Якщо захочеш, ти зможеш ще багато чого досягнути. Я не буду змушувати погодитись на мою пропозицiю, це твiй вибiр, не стану вiдмовлятися вiд доставки харчiв та необхiдного побуту за певну плату, навiть бiльше, будь я на твоєму мiсцi, я б теж не погодилась. Не стала б вiддавати своїх пiдопiчних аморальнiй дрянi, дiї якої не можна передбачити. Тому, можливо, я навiть допоможу тобi. Ти подобаєшся менi, Непiдкорна, дуже подобаєшся. Якщо постараєшся, то можеш дуже менi знадобитися. Тiльки не зазнавайся, ти просто ще одна недосвiдчена всесильна дурепа, яку нiхто ще не поставив на мiсце. Не намагайся залiзти менi в душу чи зрозумiти, якщо я цього не захочу, в тебе нiчого не вийде.
  - А щойно ти цього хотiла? Ти вiдкрилася, раптом стала такою чесною, сама справедливiсть. I я дуже сумнiваюся, що це була просто гра. Навiщо ти мене випробовуєш?
  - Я вже сказала, ти менi подобаєшся. Менi цiкаво спостерiгати за твоїми дiями. Ти мiй песик, з яким так весело гратися.
  - Ось тiльки з шавкою мене ще не порiвнювали.
  - Звикай, ця роль тобi iдеально пiдходить. I будь гарною дiвчинкою, не суй свого довгого носика в мої справи, а iнакше його доведеться обрубити. А якщо будеш слухняною, то я навiть твоє прохання частково виконаю. Можливо, я гляну на цих малолiток, пошукаю здiбних, з якими проблем не буде. Може, чомусь навiть навчу їх, там побачимо, не факт, що знайду для цього час. Не хотiлося б замiсть вiдпочинку витрачати його на смiття.
  Що могла сказати Ангелiна? Нiчого. Вона нiчого не може протипоставити Безiменнiй. Тупий кут. Вiдьма все продумала. Iнформацiя, яку вона надає, дозована, з нею шантажувати її не вийде, а її наглiсть i самовпевненiсть просто вiдбирають у янголки мову. Як би вона не намагалася вiдповiсти, але проти провокацiй вдiяти дiвчина не може нiчого. Але якщо послiдувати поради Меган i зрозумiти огневичку... Що це дасть? Дозволить з нею подружитись? Але як можна навiть говорити нормально з тим, хто вважає тебе за помиї? Хоча... Вона ж Непiдкорна. Вона теж так часто вела себе аналогiчно... Командувала iншими, манiпулювала, змушувала вiддавати свої життя заради її безглуздих цiлей. Тому якщо подумати, то Люсi Тенебрiс змагається з нею у використаннi її ж зброї i методiв. I Ангелiна розумiла, що програла їй ще до початку. Але це ще не значить, що вона здалась.
  - Ну, думаю, цю мою позицiю ми з'ясували, тепер перейдемо до того, що хотiла обговорити я. Ти збираєшся повищити рiвень безпеки?
  - Так. А до чого тут це?
  - Подивимось. Якщо ти здохнеш, то всi раби будуть моїми, а я зацiкавлена в їхнiй безпецi, - жiнка дiстала з кишенi якийсь папiрець i розклала його на столi. Карта? Чорт, на нiй же записанi всi захиснi закляття i їхнi мiсцеположення! - Я тут перевiрила дещо... Менi цiкаво, що ти зможеш додати. Що саме. Конфлiкт сил ще нiхто не скасовував, - вiдьма схрестила руки.
  - Я думала щодо цього. Думаю, ти помiтила, що у всiх входах - виходах, на кожнiй крiпоснiй стiнi свої однотипнi закляття, якi теоретично заважати одне одному не повиннi. Я думала пiдсилити їх, розширити радiус дiї...
  - Це будуть марно витраченi сили. Все правильно, ти використала однотипнi закляття. Але подумай, кожному народу легко буде впоратися з якимось з даних видiв, вони розподiляться i у них виникне перевага. Не можна використовувати одну й ту ж саму магiю.
  - Я знаю. Але як можна це виправити?
  - Ну... я тут накидала..., - вiдьма провела рукою по певним частинам карти. - Ось дивись, якщо атака буде проведена через головний вхiд, то очевидно в нiй будуть задiянi iнсолiти, щоб перебити нашу магiю, i сильнi воїни, тобто безсмертнi, у крайньому випадку звичайнi маги. Тому при оборонi в авангард я би кинула Власа, якраз проти iнсолiтiв, i ще когось не надто сильного в магiї, але досвiдченого в ближньому бою.
  - Ти пропонуєш компенсувати цi недолiки, виставивши там живий захист замiсть заклять?
  - Це найкращий варiант.
  - Але якщо вони не впораються? Однi проти натовпу? Це ж самогубство!
  - Ну знаєш, кому як. Їхня смерть врятує їнших, завжди потрiбно чимось жертвувати. До того ж також можна поставити на надбрамну башту Меган, буде їм i лучниця, i цiлителька.
  - Вона не стане нiкого вбивати, надто правильна.
  - Ще й як стане. Не варто когось iз них недооцiнювати.
  - Я i не намагаюся, просто я не думаю, що такi плани - гарна iдея. Позбуватися недолiкiв магiї гарматним м'ясом? Легше знайти спосiб урiзноманiтнити закляття.
  - Як хочеш. Я просто хотiла допомогти, раз ти тут стратег. Але ти знову ж таки намагаєшся робити тiльки правильнi вчинки. Але що тобi з цього буде? Совiсть не буде мучити? Тому? Нiби вона в тебе є. Ранiше якось не проявлялась.
  - Я б не хотiла, щоб хтось iз наших загинув.
  - Загинув? Я б теж цього не хотiла. Але знаєш... Смерть така вiдносна. I колись вона настигне своїх жертв. Вiд неї не втекти.
  Люсi похилила голову i задумалась. Так, дiйсно, не втекти. Колись i вона загине.
  - Менi подобається, що ти враховуєш iнтереси iнших. Що ж, - вiдьма забрала свою карту зi стратегiєю, Непiдкорнiй вона не потрiбна, - дiй, як знаєш, я заважати не буду. Шукай свiй спосiб укрiплення, думаю, у тебе це вийде. Але не варто забувати, що закляття зламати легше, нiж людей. Добре подумай над цим. Наступне, - як швидко вона змiнює тему. - Чи не бажаєш отримати якусь iнформацiю?
  Ну так, звичайно. Безiменна знає все. У неї повсюди вуха. I саме у неї можна легко дiстати будь-якi достовiрнi данi, вона їхнiй iдеальний шпигун, якого нiхто не обiграє. А її цiкавлять лише грошi.
  - А в тебе є щось корисне менi?
  - Ну знаєш, на днях я буду знати всю мiжнародну полiтику астралiв, яка може торкнутися вас. Можу подiлитися.
  - То ще нiчого не вiдомо? Пропонуєш ще до того, як щось дiзналася?
  - Краще заткнись. Це ти сидиш тут, як кiт у мiшку, а я все знаю. Але спочатку краще послухати всi доповiднi, а ще я, може, скоро притащу сюди нового корисного гостя. Ось тодi i послухаємо, що вiн розповiсть.
  - Знаєш, а чому саме сюди? Тягай своїх рабiв до себе додому, нiчого залишати трупи нам. I перестань нарештi катувати їх вночi, ти мою доньку будиш!
  - Ой прям таки. Наказуй комусь iншому. Так ти береш iнфу?
  - Нi.
  - А жаль. Ти подумай, не пошкодуєш.
  - Ти думаєш, я повна дура? Втретє я на таке не куплюсь. Знову принесеш пустишку.
  - Образливо, знаєш. Але схоже, ти дiйсно не настiльки наївна. Думала, тебе можна буде ще кiлька разiв кинути, але це прогрес.
  - Сама говориш, що нiкому не можна довiряти.
  - Так ти мене слухаєш?
  А що тут дивного? Так, у вiдьми свої мухи в головi, але iнколи i вона може ляпнути щось корисне i повчальне, а щоб з'ясувати, що у цiєї в головi, слухати про хiд її думок просто необхiдно.
  - Уяви собi, - зсарказмила янголка. Як же вона бiсить...
  - Уявляю. Але в цей раз я серйозно. Може, ти дiзнаєшся про все i без моєї допомоги, але знаєш, iз перших вуст якось надiйнiше.
  - Я тобi не вiрю. Розводь когось iншого.
  - Як хочеш. Тодi я пiшла. Сподiваюся ненадовго, скоро побачимось, - вiдьма пожала плечима, пiдвелася i покинула кабiнет.
  О Всевишнiй, нарештi вона пiшла звiдси! Жодних наскокiв, грубостей, жодних перевiрок! I тим паче дурних порад. Нiби вона сама не знає, як буде краще. Але перiодично вислухати її думку не так погано. Коли вона серйозна i не намагається спровокувати.
  Виставити на стiнах живi щити? Якщо подумати, то вона мислить прямо як рабовласниця i вбивця, для якої чужi життя не мають суттєвого значення. Але Непiдкорна могла б погодитися з таким ось планом тiльки в одному випадку. Якщо у них не буде iншого вибору i знову ж таки це врятує всiх iнших. Але все рiвно неправильно використовувати їх для власного порятунку, пiдло жертвувати ними, якщо виставити когось на ближнiй бiй на мосту, пiсля цього нiхто не повернеться. Це не спосiб оборони. Це лише спроба ненадовго затримати ворога. Але таке зайвим не буде. Можливо, все ж таки варто продумати такий план? Якщо їх знайдуть.
  Їх знайдуть? Це навряд. Неможливо. Вона все продумала, нiхто не потрапить сюди без її вiдома, цей астрал шукають вже давно, але досi не було жодного проколу. Але все рiвно все це поки що, якщо такого не було, це ще не означає, що не буде.
  Можливо, варто було дослухати Безiменну i почути всi найкращi позицiї i плани оборони, iдеї у неї дiйсно непоганi. Хоча i жорстокi для багатьох. Так i не скажеш, що у реальних боях вона скорiше переб'є всiх сама, нiж дозволить взяти до рук зброю їм. Але реальних боїв з її участю Ангелiна ще не бачила. Хоча чудово знала, що на всiх завданнях, на яких вона з'являлася, вiдьма постiйно нарiкала на рiвень їхнiх навичок i гримала, щоб не плутались пiд ногами, а закiнчувалося все тим, що вона покидала групу i виконувала все самостiйно, повертаючись з блискучим результатом. Саме тому з нею так неприємно спiвпрацювати, вона не вмiє працювати в командi i дiє на свiй розсуд. Але її допомога все рiвно не настiльки необхiдна, щоб щоразу це терпiти.
  Люсi вийшла з кiмнати i тяжко видихнула, спершись на стiну. А все не так погано. Але Меган точно коза. Да хто її просив комусь щось про неї розповiдати?!
  Гарно це, чи погано, що Непiдкорна тепер буде дивитися на її вчинки з рiзних сторiн? Як сказати. Їй же набагато краще грати роль злодiйки, та i вона вже якось звиклася. А що, так не потрiбно пояснювати чи виправдовуватися, чому i навiщо вона забирає чужi життя, чому вона обожнює знущатися над iншими i тим паче це позбавить її зайвих запитань щодо її планiв. А дiйсно, якi плани можуть бути у божевiльної? До такої навiть не полiзуть. До того ж вона й не казала, що повнiстю нормальна. А думки iнших її зовсiм не цiкавили. Їй би жити своїм життям i щоб нiхто не заважав. Хоча нi, нiзащо. Тодi було б надто нудно, як так, без непередбачуваностей. Але для неї i так багато що не є загадкою. Вiд неї тяжко щось приховати.
  Вiдьма хмикнула i направилася до нарадчої кiмнати. Ангелiна розумна, вона точно їй знадобиться. I до неї вже почало доходити, що Безiменна цiлком i повнiстю їх пiдтримує зовсiм не завдяки грошам чи особистої вигоди. Що у неї є якийсь iнший мотив, i не факт, що вiн якось пов'язаний з необхiднiстю захисту для її дитини. Слова Макса буде достатньо, щоб дiвчинку ретельно охороняли, тут справа в iншому. Колись до янголки дiйде, що саме намагається зберегти огневичка, за що готова ризикувати i в кiнцi кiнцiв в чому слабкiсть непереможної вiдьми. Але зараз Княгинi варто думати не про це. Її навички зi сторони магiї на високому рiвнi, але ближнiй бiй... Не дивно, що можна зробити у атласнiй сукнi з довгим подолом? Але зброя у неї сильна. Бойова коса - грiзна зброя. Але тут просто потрiбно знати, як вiд неї ухилятися. А якщо врахувати, наскiльки незграбно нею махає Непiдкорна... I з цим потрiбно щось зробити. Може, перемогти її в ближньому бою з одного удару? Але як довести до такого? Як без причини визвати її на дуель?
  Ну i чорт з ним, поки що у неї є список справ, якi краще вирiшити в найближчий час. А бiльшiсть з них взагалi завтра. Нда, її чекають тяжкi днi. Гм, цiкаво, Макс вже промив голову Дар'яну? Якщо так, у неї буде менше роботи. Всiх напiвкровних потрiбно готувати до вiйни. Так, їх не знайдуть i все таке, але її вiдчуття ще нiколи не пiдводили. Затишшя перед бурею. Зараз саме такий перiод. I це лякає. Ще й астрали гуртуються проти них. Невже у них дiйсно є якийсь план? Але нiчого страшного, як тiльки магiчнi свiти об'єднаються, i почнуться обговорення, вона вже з'ясує все, що необхiдно. Та i знайти невiдомий астрал без прив'язок дуже тяжко, нi, неможливо. Ба бiльше, Ангелiна ще й майстерно його приховала. Без криси це неможливо. Але якраз ця криса i може бути серед них... Тiльки б це не було правдою.
  Люсi тяжко видихнула i твердо увiйшла в залу. Князь задумливо i трохи роздратовано сидiв за столом, схоже, Макс спрацював блискуче. Ну, меншого вона i не очiкувала. Але його вже тут немає. Пiшов кудись? Мабуть, до Оскара, вiддати розпорядження.
  Жiнка пройшла через кiмнату i зупинилася бiля протилежних дверей.
  - Так як, Князь? - запитала вона. - Ти зрозумiв, в чому твоя помилка?
  - Я слабкий, коли намагаюся когось захистити. Ти ж його менi пiдiслала?
  - Можливо. I як ти будеш з цим боротись? - вiдьма досi залишилася стояти спиною, що ж Дар'ян вiдповiсть їй?
  - Нiчого не змiниться. Я не можу не захищати свою сiм'ю. Якщо доведеться, я вiддам за них життя.
  - Дурак, - кинула вона i повернулася. - Навiщо жертвувати своїм життям? Якщо у них доля померти, то так ти лише вiдтягнеш незворотнє.
  - Ти не знаєш, як це, бути готовим знову i знову рятувати кохану. Ти нiкого не любиш. Я не заздрю Максу. I як вiн з тобою уживається?
  - Помиляєшся, я знаю, як це. Але на вiдмiну вiд тебе я керую вiдчуттям страху i намагаюся мислити рацiонально, а ти марно пiдставляєшся пiд удари. Хоча ти i так це знаєш.
  Жiнка повернулася i направилась далi до виходу.
  - Макс просив передати, що вiн у Оскара, здається, - згадав чоловiк.
  - Я знаю, - кивнула вiдьма i через кiлька хвилин покинула фортецю. Вже пiзнувато, але справи потрiбно закiнчити.
  Люсi блимнула. Коли вона останнiй раз там була? Три днi тому? Варто паралельно перевiрити порядок, може, за цей час щось сталося, це ж дiти, все ж таки. Але краще не зараз. Вже пiзнувато, старшi вкладають малолiтнiх спати, нiчого їй заходити до них в такий час. А старших шiстнадцяти лише близько сотнi, їм i так приходиться близько п'ятнадцяти дiтей на персону. Краще їм не заважати, викликати тiльки Оскара, та i це, вiрогiдно, вже зробив Макс.
  Безiменна з'явилася у себе в кабiнетi, тiльки вона могла безпроблемно приходити в цей астрал у будь-який час без обмежень з територiєю, де можливе вiльне блимання. Але все рiвно її чоловiк, навiть не зважаючи на те, що йому довелося пройти близько кiлометру до вхiдних ворiт i стiльки ж по самiй територiї, обiгнав її i тепер сидiв на її робочому мiсцi i навпроти нього стояв безсмертний.
  - ...потрiбно закупити предмети побуту, завтра зi складiв я заберу близько двохсот наборiв, а точнiше спальнi лiжка, столи, якась мала частина орiєнтована для немовлят, близько двадцяти комплектiв. Також пiвсотнi пелюшок, вони точно зайвими не будуть. Простирадла, ковдри, подушки, рушники теж потрiбно буде докупити.
  - Склади повнi, вистачить на всiх, ще й якась частка залишиться.
  - Чудово. Щодо одягу...
  - Ну, залишився на складах поношений, з якого дiти повиростали.
  - А новий?
  - Старшi купляють собi самi, тому нових повноцiнних комплектiв великого розмiру немає, а малих не так багато, нещодавно були новi прибуття, я перевiрив, залишилося всього декiлька.
  - Докупи все необхiдне. Рахунок залишиш на столi, я дiстану грошi i оплачу, - Люсi вийшла з тiнi, пройшла до свого робочого мiсця, яке миттєво звiльнив Макс i тепер стояв, поклавши одну долоню на спинку стiльця. Жiнка сiла i просверлила янгола поглядом.
  - Хазяйка, - молодий чоловiк опустився перед нею на одне колiно i схилив голову.
  - Встань, достатньо. Сподiваюся, ти виконаєш все у найближчi днi, через мiсяць я знову прогуляюся, нова партiя ще не скоро, але пiдготуватися краще завчасно. Та i додатковi комплекти нiколи не будуть зайвими, завжди повинен бути нормальний запас.
  Оскар пiдвiвся, але голову так i не пiдняв. Вiн дуже розумний, слухняний i цiнний слуга. Їй пощастило знайти собi такого помiчника.
  - Хазяйко, - обережно звернувся вiн. - Можна дещо запитати?
  - Чому нi? Запитуй.
  - Навiщо Вам потрiбно стiльки комплектiв зi складу? Кiлькiсть велика, ще й так термiново.
  - Напiвкровнi дiти пiд опiкою Непiдкорної тепер зiбранi в одну групу в душних вологих пiдвалах i антисанiтарiї. Я захотiла допомогти, якщо з нею щось станеться, я все рiвно заберу всiх сюди.
  - Дiти? Їх перевели у головний воєнний штаб?
  - Так. Все, досить запитань. Та i тебе це не стосується. У тебе своя робота.
  - Я все виконаю, - вiддано кивнув вiн.
  - Оскаре, - Макс задумливо подивився в протилежну стiну. - Заборони всiм неповнолiтнiм покидати територiю без персонального дозволу i охорони. Навiть у окремi, видiленi для цього години.
  - В густонаселених астралах щось вiдбувається? - янгол перевiв погляд вiд чоловiка до своєї господарки.
  - Поки що нi, - нахмурилася Люсi. - Але особисто менi якось неспокiйно, в найближчi днi я буду дуже зайнята, не хотiлося б, щоб за моєї вiдсутностi щось сталося. Якщо когось з моїх заманять у пастку, я не зможу вчасно кинутись на виручку. А цього варто чекати, не потрiбно забувати, що серед них є i напiвкровнi. Тому краще обмеж їм доступ до iнших астралiв.
  - Як скажете.
  - I я розумiю, що це клопiтка робота, але про всяк випадок пiдготуй окремий корпус для тих, кого зараз опiкує Непiдкорна. Якщо на них нападуть, а я цього i боюсь, то будь готовий їх прийняти. Але не спiши, це може взагалi не знадобитися. Можеш використати нежить, я дозволяю.
  - Я зрозумiв. Ще якiсь розпорядження будуть?
  - Так. Як швидко ти зможеш зiбрати загальнi збори?
  - Збори? Ваш загiн зараз без роботи i стежить за дiтьми, тому хоч завтра.
  - Ти не зрозумiв. Я мала на увазi всiх, розвiдку, прикриття, не тiльки їх.
  - Повнiстю всiх?! - нечасто вона такi заходи влаштовує. З чого це раптом? А не легше просто викликати кожного i переговорити, так же буде i швидше, i та iнформацiя, яка буде обговорюватися, не буде забивати голову непричетним.
  - Так через скiльки ти зможеш всiх попередити?
  - Ну, потрiбний мiнiмум тиждень.
  - Тиждень?
  - Не менше.
  - Пiдiйде. Тодi давай наступної п'ятницi опiвднi в залi для великих зiбрань. Тут всiм буде тiснувато, - дiйсно, ця кiмнатка невелика, бiльше двадцяти душ не помiстяться. - I ще. Зроби так, щоб завтра у мене був повний комплект даних про сенатора пiвденно-захiдних земель etrange Телора Рiстена. Можеш приймати будь-якi рiшення, якi будеш вважати правильними, якщо знадобиться, задiй когось з розвiдки, здається, Марел зараз вiльна.
  - Я зрозумiв. Дозволите йти, чи вам потрiбно щось ще?
  - Нi, ти можеш йти. Завтра вдень я заберу все вище згадане, пiдготуй i запакуй його.
  - Добре, - Оскар знову вклонився i покинув кiмнату. Вiдразу пiсля цього Люсi дiстала рубiн з кишенi i сховала його в стiл. Не варто всiм показувати, що вiн у неї.
  Макс поклав жiнцi руки на плечi, як тiльки слуга вийшов.
  - Ну що? Поговорила з Ангелiною?
  - Вона така правильна i вперта... Це трохи дратує, але її намагання бути благородною забавнi. Як i моменти, коли вона злиться. Непiдкорна надто емоцiйна, але тепер вона буде намагатися шукати логiку в моїх дiях. Цiкаво, знайде, чи так i не додумається.
  - З чого це вона? До цього вона просто ненавидiла тебе i психувала. Нетипово якось.
  - Та, Меган порадила їй зрозумiти мене i подружитися. Нiби її хтось просив.
  - Ну, їй не потрiбний дозвiл, якщо вона вважає щось правильним.
  - Та хай робить, що хоче, вона поки що менi не заважає. Це менi навiть на руку. Але давай не будемо, вже пiзно, а я дуже хочу спати, - вiдьма навiть позiхнула. Не дивно, встати на свiтанку i протриматися до вечера з кiлькома бiйками. Не солодко їй.
  - Добре, - чоловiк нахилився i обережно поцiлував її у висок. - Повертаємось додому?
  - Там Бель.
  - То й що?
  - I вона ще не спить. Я краще переночую тут.
  - Боїшся?
  - Нi. Просто не хочу.
  - Перестань i пiшли, - чоловiк обiйшов стiлець, пiдхопив жiнку на руки i понiс її до дверей.
  - Ану вiдпусти мене! Негайно! - слабенько почала противитись вона.
  - Це не обговорюється. Сьогоднi ти нормально поспиш i на нормальному лiжку, а ще Анабель нарештi побачить, що її мати вмiє приходити не тiльки на свiтанку.
  - Я її налякаю! Вона ж зараз тренується з мечем, який ти їй дав. Хоча я i не розумiю, навiщо.
  - Знаєш, зайвим не буде. Тобi потрiбно перестати втiкати вiд неї, - iнсолiт тiльки мiцнiше притиснув її до себе i блимнув, як тiльки зайшов у доступну зону. Вiн зробить все, щоб зруйнувати стiну мiж матiр'ю i дитиною. I зробить все можливе, щоб Люсi бiльше не боялася до когось надто сильно прив'язуватись.
  
  <12>
  Анабель навiть не помiтила, що Гарсiя зникала годину тому на кiлька хвилин, дiвчина знову i знову вiдпрацьовувала випад з мечем, стiйку, а також рiзнi блоки, акцентуючи увагу саме на них. Якщо її батько знову влаштує для неї тренування, то вона повинна буде вчасно реагувати на його дiї i встигати захищатись. Вона б дуже хотiла стати мечницею, вона зробить все можливе, щоб досягнути своїх цiлей, навiть якщо доведеться працювати над собою цiлодобово. Вона стане такою ж, як i її матiр. I їй нiщо не завадить.
  Макс з'явився перед вхiдними дверима i поставив Люсi на ноги. Жiнка на кiлька секунд прикрила очi, приставила палець до губ i обiйшла дiм.
  Все правильно, дiвчина тренується з мечем. Як незграбно... Стiльки зайвих рухiв...
  Вiдьма ще раз поглянула на її безглуздi спроби i почала повiльно задкувати, але вiдразу зiштовхнулася з Максом.
  - Не втечеш, - похитав головою вiн. - Пiшли.
  Чоловiк пiдштовхув її до виходу з-за рогу будинку. Анабель здригнулася i рiзко обернулася до них, вона не могла не помiтити якийсь шум.
  Чорт, її мати не повинна знати про те, що батько дозволив їй тренуватися на дерев'яних мечах... Бель сховала зброю за спину, а через секунду її обхопило магiчне полум'я i палиця розсипалася попелом.
  Макс розсмiявся. Його донька скорчила таку невинну гримаску... Люсi теж так робить, коли її застають за роботою чи пiдслуховуванням. Забавно. Вiн був правий, цi двi дiйсно дуже схожi.
  Безiменна залишилася незворушною, а потiм вирвалась з його рук i направилася в дiм, так нiчого i не сказавши. Iнсолiт тiльки пожав плечима i пiшов за нею, але потiм обернувся.
  - Якщо хочеш щось приховати, то нелогiчно використовувати для цього магiю, вона лише привертає увагу. I сподiваюся, у нас є щось на вечерю?
  - Є. Насипати? Рагу будеш?
  - Буду.
  - А мамi?
  - Не потрiбно, вона не стане їсти.
  - Добре, - дiвчина похилила голову. Запитувала вона з такою надiєю, але результат залишився той же. Дещо мабуть нiколи не змiниться.
  Донька зiтхнула i пiшла в сторону кухнi. Дивно, що Безiменна прийшла додому так рано. Зазвичай батько забирав її пiзно вночi, а не ввечерi. Хоча хто його знає, що у неї на думцi. Може, захотiла виспатись вдома, чому нi?
  Люсi зайшла в трохи похмуру спальню нейтрально-темних кольорiв i лягла на лiжко, навiть не знявши взуття. Чоловiк увiйшов слiдом за нею i сiв поряд iз нею.
  - Ти знову втiкаєш. Але який в цьому сенс? Вважаєш, що якщо втратиш i її, то буде легше, якщо не буде болючих спогадiв? А ти не думала, що можеш пошкодувати про те, що тобi навiть згадати буде нiчого?
  - Ти правий, майже нiчого. Вона так виросла за цi роки... Вже не та маленька дiвчинка, яка завжди тулилась до мене i копiювала всi мої рухи, - жiнка всмiхнулася.
  - То, може, таки варто щось змiнити?
  - Знаєш, давай не зараз.
  - I знову ти втiкаєш.
  - Максе, зараз не час цим займатися. Роботи надто багато.
  - Як хочеш. Але знай, щоб ти не вибрала, я тебе пiдтримаю. Але водночас i про iнтереси Бель забувати не стану.
  - А як по-моєму, то лiзти в бiй не в її iнтересах. Вона ще нiчого не знає i не розумiє, якi вони, цi магiчнi свiти. Для неї це просто казка про невiдоме за порогом свого дому. А чому i вiд чого я її намагаюсь захистити, вона про це зовсiм не задумується. Вона ще не готова прийняти факт про жорстокiсть життя i тим паче повiсити на свої плечi тягар вбивства. А без нього на полi бою мечнику робити нiчого. Та навiть цiлителi вбивають пiд час самооборони, а вона до такого не готова.
  - Знаєш, а вона думає iнакше. Але ти повнiстю права, я згоден, що рано їй ще виходити у великий свiт. Але пiдготувати її до цього не завадить.
  - Можливо i так. Тодi тренуй її, якщо хочеш. Я заважати не буду.
  - Люсi, ти ж розумiєш, що я не зможу дати їй ту освiту, яку зможеш дати їй ти. Вона майже не володiє емпатiєю, тому страждання ворога їй боротися не завадять, а це означає, що навичок, якими я володiю для ведення ближнього бою без використання зброї, їй буде не достатньо.
  - Я не збираюся вчити її з нуля. Iнша справа, якщо вона знатиме якiсь основи. I цю освiту їй можеш дати i ти.
  - Я це зроблю. Я не хочу, щоб моя донька була безпомiчною.
  - Я б теж цього не хотiла. А зараз я хочу спати, - вiдьма сiла, зняла взуття, скинула плащ i пiрнула пiд ковдру.
  - В душ не пiдеш?
  - Нi, дуже втомилася. Завтра схожу, - вiдмахнулася огневичка.
  - Добре, - Макс нахилився, зарився носом у її волосся, поцiлував жiнку у лоб i бережно накрив ще однiєю ковдрою. - Спи, - прошепотiв вiн i вийшов. Краще буде, якщо вона нарештi гарно вiдпочине. I для цього, якщо буде потрiбно, вiн буде навiть цiлодобово оберiгати її сон.
  Люсi доволi швидко заснула, а вранцi прокинулась вже пiсля восьмої i широко позiхнула. Так, де Макс? Його одягу немає, кудись пiшов?
  Вiдьма пiдiйшла до шафи, взяла чисту сорочку i рушник i сонно вийшла з кiмнати. Такий смачний запах з кухнi...
  Жiнка зупинила себе i не стала туди йти, замiсть цього вiдразу направилась у ванну кiмнату i прийняла холодний душ. Нарештi повнiстю прокинувшись, пiсля цього вона таки зайшла на кухню i сiла за стiл, спостерiгаючи, як Анабель смажить м'ясо. Аркл завжди готував його точно так же, вона до сих пiр пам'ятала його рухи. А вони схожi... Але їй надто боляче згадувати свого батька.
  Безiменна нiколи не пробувала проготовлену нею їжу не через те, що хотiла її вiд себе вiдштовхнути чи не довiряла власнiй доньцi, а тим паче не через те, що таким чином можна запiдозрити, що вiдьма живе не одна, у неї хтось є. Все це маленькi квiточки, якщо i з'явиться хтось настiльки розумний, щоб це зрозумiти, то вона прибере його ще до того, як вiн встигне про це комусь розповiсти, тут боятися майже нiчого. Тут причина була в зовсiм iншому.
  Аркл часто самостiйно готував рiзнi страви i годував її, куховарство вiдьмак полюбляв з дитинства. Спробувати їжу, зроблену його внучкою, яка в її очах надто його нагадує, означало переступити певну лiнiю, яку вона намалювала, розрушити стiну, яку було так тяжко будувати. Це означало не просто зблизитись з Бель, таким чином вона повернеться в минуле, i все повториться. Так завжди. Спочатку впускаєш когось в своє серце, прив'язуєшся, а потiм втрачаєш. I одна справа, якщо це вона опиниться в теперiшнiй версiї на мiсцi батька, а iнша, якщо це мiсце займе її донька. Вона цього не допустить. Хоча б спробує.
  Але що означає ця стiна? Що буде, якщо переступити лiнiю? Нiчого ж не станеться. Просто потiм їй буде ще бiльш боляче, нiж могло б бути. Тому якщо подумати, немає жодної суттєвої причини, чому вона не повинна цього робити. Жiнка просто боїться цього, боїться вiдчуття дежавю. I часто не так просто переступити через себе.
  - Твiй батько давно пiшов? - тихо i холодно запитала огневичка.
  Анабель впустила лопатку, якою перевертала м'ясо, i рiзко обернулась. Вона що, не помiтила, як вона увiйшла? Нда, а якщо б Люсi була ворогом i хотiла б її вбити? Справжнiй воїн повинен бачити кожну дрiбницю, кожний рух, який вiдбувається навколо неї.
  Дiвчина пiдняла iнструмент i вимила його, а потiм продовжила свою роботу, щоб не пiдгорiло.
  - Вiн рано поснiдав i кудись побiг.
  - Аж побiг? Серйозно? - хмикнула мати i лягла на стiл. - Ну тодi вiн, мабуть, робить всю роботу за мене. Можна ще трохи поспати.
  - А яку роботу? Мамо, у тебе якесь завдання? Ти когось розшукуєш? I хто це? Якийсь вбивця?
  Ну звiсно, юна огневичка все думає, що Люсi проста воєнна, яка трудиться заради напiвкровних, бачить у нiй святу. I в її розумiннi, навiть якщо вона i знає, що жiнка найомниця, то точно вважає, що в її роботi вiдьма ловить злочинцiв i бере участь в рiзних боях, захищаючи слабких. Як примiтивно. Коли це Безiменна слабких захищала? Якщо вона їх не вбивала, то на чернь навiть не дивилася, якщо тiльки вона не мала до них жодного вiдношення.
  - Ця робота пов'язана з битовими проблемами, не варто думати, що я займаюся тiльки воєнною справою. Це все, що тобi потрiбно знати, - нахмурилася мати, а потiм взагалi встала i пiшла вдягатися. Спати щось перехотiлося. Через цю невиннiсть Бель i те, що вона бачить в нiй добру i справедливу людину, жiнцi було не по собi. Краще на роботi вiдсидiтись.
  Люсi одягла шинель i взуття, зiбрала волосся у хвiст, не знала тiльки, чи варто йти в астрал напiвкровних, щоб забрати меч, який там забула, або краще взяти саблю, якою вона користувалася для вбивства в рази частiше. Так, коли Аркл навчав її, вiн акцентував увагу саме на її володiннi мечем, але пройшов час, i жiнка зрозумiла, що їй зручнiше рубити ворога саме саблею. Але iнколи вона продовжувала носити меч замiсть неї, це було не настiльки суттєво, особливої прив'язаностi до своєї зброї у неї не було. Був вибiр - вона вибирала, якщо було не принципово i вона брала зброю тiльки для виду, то їй легше було знайти меч. А оскiльки частiше за все вступати в бої вона не збиралася, тому магiчнi астрали звикли бачити її з мечем i кинжалом, а не з iншими видами зброї, мало хто насправдi знав про її любов до саблi i саме рiжучої зброї, яка iдеально пiдходила для її стилю ведення бою. Все ж таки меч в основному використовується для колючих ударiв, а вона часто дiє розмажисто.
  В кiнцi кiнцiв вiдьма взяла тiльки кинжал i блимнула. Чорт з ним, потiм колись повернеться. Але ось додому все рiвно довелось повертатись, вона забула рукавичку, яку знiмала, коли приймала душ. В цiлому, цей предмет гардеробу не настiльки важливий тодi, коли вона не планує вступати в бiй, але до вечера може знадобитися, у неї буде зустрiч з Телором, а якщо доведеться знову йому врiзати чи взагалi вбити? Їй би не хотiлося свiтити такими знаками. А якщо хтось зацiкавиться, що це у неї таке? Це називається, що угробити її неспокiйну душу у них вийде з першого разу, варто лише зрозумiти її слабкiсть. Хоча, тут ще потрiбно постаратися, для кого хочеш вона точно не ризикне, а вбити її навiть так буде непросто. Нiколи не варто недооцiнювати її сили.
  Жiнка з'явилася у себе в кабiнетi, їй вже було якось звично блимати саме сюди. Але звiсно, тут нiкого не було, вiрогiдно, Макс i Оскар з ще кимось готують вантаж для перенесення в астрал напiвкровних на складi. Але нiчого, у неї i без цього робота є.
  Що? Її вiрний раб досi не залишив у неї на столi iнформацiю про Рiстена? Щось вiн запiзнюється, але не страшно, час ще є. Поки можна перечитати деякi документи. Якщо вона полiзе в бiйку з Князем Темряви, що саме по собi доволi цiкаво, чи буде продовжувати грати останню сволоту i провокувати його дружину, то запам'ятати якiсь данi з життя не завадить. Ось наприклад, Непiдкорна. Ангелiна Селiс, до весiлля Ангелiна Iсаар. Ще в дитинствi втратила свої крила i це пiдiрвало її силу, не бачачи в маленькiй сиротцi жодної користi, Евангелiя Регнард, вбивця її матерi i нова iмператриця астралу, викинула її геть на вулицi немагiчного свiту, а коли через багато рокiв побачила в нiй небезпеку, то спробувала вбити. Але все це було планом Дар'яна Селiс, вiн планував знищити свого ворога руками молодої недосвiдченої дiвчинки, але допустився помилки i закохався у неї в процесi. Забавна iсторiя кохання цiєї парочки. I може знадобитися, особливо це дратує Князя. Але вiн вже готовий до такого, бо таку провокацiю вчора використав Макс, для нього вже не секрет, що їм про все вiдомо. А ось на Ангелiну це може вплинути. Хоча навiщо це робити? Вона вже дiзналася про неї все, що хотiла. Янголка легко спалахує, особливо якщо тиснути на її гордiсть. А тепер вона ще й знає, що це лише перевiрка i пробувати її вбити навряд чи буде, i таким чином всi її провокацiї стають марними. Буде зовсiм невесело, якщо її не будуть бачити в ролi цiлi. Але нехай, випробувати цю парочку можна й iнакше. Як щодо пробного дружнього бою? Це з якоїсь сторони зовсiм нудно, але нехай, можна спробувати, коли буде зовсiм нiчого робити.
  Так, папери, якi вона вiдкрила, стосуються зброї цих двох безсмертних. Незважаючи на те, що Непiдкорна не вмiє нею добре користуватися, але її коса дуже сильна, i якщо Князь не буде її жалiти на тренуваннях, з неї може вийти щось путнє, але цього точно не буде, Дар'ян по вiдношенню до своєї коханої надто м'якотiлий. I що можна сказати про нього самого? Його сила, його досвiд неповторнi, але слабких мiсць у нього не бути не може. I вони є. В бою вiн використовує спис, що саме про собi непогано, та i воїн вiн блискучий, його технiка може поставити на колiна багатьох загартованих в тяжких боях солдатiв, але для неї це лише гра, в якiй вона - переможець. Вiн надто довго сидiв у своїх лабораторiях. Так, вiн придумав i створив формули для багатьох неслабких заклять, ходили слухи, що вiн навiть вiдкрив способи використовувати стародавнi прийоми i прикликати смертельно небезпечну i пiдступну темряву, тiнь, собi в услужiння, що саме по собi похвально, але все це або не годиться для ближнього бою, або потребує занадто багато сил i часу. А ще вона знала, чому вiн затримався у дев'ятнадцятилiтньому вiцi назавжди. Яке прокляття на нього наклав один нестихiйник, i що буде, якщо вiн поновить час, який вiдмiрений його тiлу. Саме в цьому i є їхнє безсмертя. Вони вибирають вiк i живуть в ньому, скiльки вважають за потрiбним, рани, навiть смертельнi, для їхньої раси не проблема, поки причин для їхньої смертi не з'явиться двi, тому вбити їх настiльки складно, а коли вони самi хочуть померти, то їм варто лише вiдновити свої природнi життєвi процеси i дожити до природньої смертi, прожити решту свого життя. А цей чоловiк не може цього зробити, для нього це рiвноцiнно самогубству. Це було дуже жорстоко, так його проклясти, йому пощастило, що вiн вчасно це помiтив, але якщо задуматись, то вiн цього заслужив.
  Але цю другу його слабкiсть в бою задiяти не вийде, але якщо подумати, не так вже й погано битися з кимось, не знущаючись з нього, так, для неї це нудно, але Князь - цiкава i сильна особистiсть, чому б не спробувати добитися чесного бою?
  Але все рiвно зараз не час для цього. Можна буде їх реально потренувати, особливо Непiдкорну, але поки що її голова зовсiм iншим забита. Анабель, Телор, дiти, раби, незавершенi завдання, останнiм часом їй доводиться працювати понаднормово.
  Так, краще все ж таки перевiрити, чим займається її чоловiк. Безiменна сховала всi папери в стiл i вийшла з кабiнету. Можна було б вiдразу блимнути вниз, але їй захотiлося пройтись.
  В її кiмнату звичайнi раби зайти не могли, а ще кабiнету був захищений вiд зовнiшнього шуму, тому коли Люсi вийшла звiдти, то в її голову врiзалися сотнi голосiв. Паршиво, якщо згадати, наскiльки вiн рiзкий.
  Тут було б тяжко орiєнтуватися, якщо б вона не знала в цьому мiсцi кожний мiлiметр. Кожний коридор, кожну кiмнату, все це було побудоване не без її магiї.
  Повсюди чувся дитячий смiх. Здається, вони дiйсно щасливi. Тут немає жорстокостi, немає смертi, немає вiйни, для них це був порятунок. Так дивно, вона завжди тiкала вiд утопiї, намагалася залишати свiй розум ясним до кiнця, але в кiнцi кiнцiв створила щасливий i безбiдний свiт. Просто жiнка не змогла кинути їх всiх напризволяще. Це надто жорстоко. Але вона змогла тут їх всiх зiбрати, подарувала їм спокiйне i безтурботне життя, i заради їх порятунку, можливо, вона зможе ризикнути так же, як i для своєї дитини. Так, всi вони - лише її раби, марiонетки хазяйки i пiшаки, але їй би не хотiлося, щоб її зусилля пiшли на смарку. Але навiщо вона це зробила? Навiщо вирiшила всiх врятувати? Тяжко сказати. Їй не подобається рабство? Це вже точно нi, її таке повнiстю влаштовує. Набрала рабiв, щоб виростити з них армiю бiйцiв? Можливо. Чи просто побачила в них, добряче потрiпаних Долею нiкому не потрiбних слабакiв, себе? Може бути. Але яка її справжня цiль?
  Але цiєї цiлi нiколи не було. В чому особливiсть Безiменної? Воне не думає, а вiдразу робить. Так i тут, вона зробила те, що вважає за потрiбним на даний момент, але її рука не дрогне, якщо вона вирiшить, що краще всiм їм не жити. Це жорстоко. Але поки що її повнiстю влаштовує нинiшня ситуацiя.
  Вона має змогу майже жодня бачити свiт, який так хотiла колись створити, який хотiв бачити Аркл для своєї єдиної дитини. Свiт, де раса i магiчнi сили не мають жодного значення, де всiм байдуже, напiвкровний ти, чи нi. Жiнка навчила цьому своїх рабiв, не дивно, бо серед її слуг є i звичайнi маги. I все це доводить, що магiчнi народи можуть запросто жити разом i в мирi, а не сидiти кожний у своєму жалюгiдному астралi i точити зуб одне на одного. Але що вона зможе зробити? Змiнити всю систему неможливо, легше просто все знищити, зрiзати пiд корiнь. Але це неправильно, надто багато невинних загине. Так, вона обожнювала смерть i бiйню, але кожний невинний має право на життя, i вiдьма не стала б вiдбирати його у тих, хто поки що нiчого їй не зробив.
  Вiдьма тяжко зiтхнула i звернула у перший же боковий коридор, по центральному якраз бiгла групка десятилiтнiх з приблизно п'ятсотої партiї, не хотiлося б прирвати їхнi iгри своєю присутнiстю.
  Жiнка пройшла далi безлюдними коридорами, це були кiмнати членiв її особистого загону, розвiдки, прикриття, всiх дорослих рабiв з бойовим досвiдом, тому зазвичай в цьому проходi було безлюдно. Але не в цей раз. Щось їй не пощастило.
  Так, це, здається, iз останньої партiї? Рюмсає? Паршиво. I що ж у неї сталося?
  Люсi вийшла з-за повороту i дала зрозумiти про свою присутнiсть.
  - Хазяйка, - дiвчинка сповзла з пiдвiконня i робко вклонилася.
  - Достатньо, - вiдьма зупинила її i змусила пiдняти очi. - Чого це ти нюнi розпустила? Хтось образив, чи що? Ти ж Софi, так? Номер тисяча шiстсот п'ятдесят другий?
  - Так.
  - Я чекаю. Що у тебе такого сталося?
  - Нi-нi, нiчого, не варто хвилюватися, хазяйко. У мене все добре, мене нiхто не ображав.
  - Коли все добре, то явно сльози по куткам не ллють. Розказуй.
  - Я просто сестру згадала. Вона була такою маленькою i беззахисною, i взагалi слабенькою, вона померла за кiлька днiв до того, як ви мене купили. Я ненавиджу смерть. Чому саме моя сестра? За що їй це?
  - Який сенс ненавидiти смерть? Вона то тут до чого? У цьому свiтi всi вижити просто не можуть. Це незламнi свiтовi закони, закони життя, немає жодної причини виступати проти них. Твоя сестра просто була слабка i дозволила їм собою керувати. Якби боролась, можливо, вижила б.
  Це було надто жорстоко? Так, але вона сказала дiвчинцi в обличчя тiльки правду.
  Ну ось, тепер ще бiльше плаче. I як її заспокоїти? Може, не варто було таке їй говорити? Але що тут такого? Iнколи краще не мовчати. Нехай знає. Знає, що її сестра померла через те, що не боролася.
  Але все рiвно шкода малу. Жiнка приблизилася до неї i спробувала обiйняти, але дiвчинка її вiдштовхнула.
  - Як ви можете таке казати? У вас що, зовсiм немає серця?
  - Може i немає. Але це ти дурна, що згадуєш минуле i пiддаєшся емоцiям.
  - Та що ви знаєте про це? Ви сильна, ви просто не розумiєте, як бути безпомiчною. Нiчого не знаєте!
  - Не знаю? О нi, я знаю, як втрачати дорогих менi людей, чудово знаю, - вiдьма обхопила її руками i притиснула до себе. Софi зараз не завадить просте тепло. - I може, ти права, i у мене дiйсно немає серця. Але задумайся, що твоя сестра хотiла б, щоб ти жила, а не вбивалася за нею.
  Дiвчинка пiдняла на неї очi. Жiнка пальцем витерла велику сльозу з її щоки i пiдбадьорливо всмiхнулася.
  - Нiчого за нею плакати, краще живи далi i забудь. I якщо дiйсно трапиться щось серйозне, вiдразу кажи. Але щоб я бiльше не бачила, що ти плачеш, ясно?
  - Ясно.
  Вiдьма вiдпустила її i пiшла далi по коридору. Така знайома ситуацiя, та тут кожний другий втратив найдорожче. Але єдине, що їй не сподобалось, то це чому нiхто з вiдповiдальних за психологiчний стан, нiхто з вчителiв чи дорослих не взяв її пiд свою опiку. Чому вона повинна цим займатися, заспокоювати одну рабиню, коли у неї сотнi iнших? Потрiбно запитати про неї у Оскара. Разом з вiдсутнiстю доповiдi про Телора у неї на столi.
  Безiменна спустилася по крутим сходам донизу, авторизувала свiй пропуск через направлення магiчної енергiї i пройшла в пiдвальнi склади. I вона дiйсно не помилилася. Тi, кого вона шукала, тут.
  
  <13>
  Люсi йшла помiж забитих шаф i рiзних речей, деякi з них були розташованi трохи хаотично i безсистемно, не було якихось вiддiлiв чи чiткої розтановки, але це не означає, що тут було брудно i неохайно, якраз навпаки. О так, Оскар чистоту любить.
  Жiнка зайшла за поворот i вийшла на бiльш-менш вiльну площатку, де вiдразу стикнулася з Максом, який робив якiсь нотатки в записничку, i янголом, який пакував комплекти бiлизни в коробки.
  - Це сто тридцять восьмий, - чоловiк кивнув iнсолiту, закрив i вiдсунув в сторону заповнений ящик.
  - Бачу, ви непогано вже попрацювали.
  - Хазяйка, - раб швидко обернувся i низько вклонився їй.
  - Продовжуй.
  - Ви рано прийшли, хазяйка, я думав, ви будете пiзнiше.
  - Так вже вийшло. Оскаре.
  - Що? Ви чогось бажаєте?
  - Коли завершиш роботу, i я закiнчу з доставкою, чекатиму тебе у себе в кабiнетi. Це обов'язково i не обговорюється, дещо потрiбно обговорити.
  - Я зрозумiв, буду, - янгол знову легенько вклонився i закинув телекiнезом в коробку ще кiлька простирадл, запакованих в тоненькi пакети.
  - Що ви вже зробили? Макс?
  - Ми пiдготували партiю лiжок для переносу, взяли маленькi подушки, вони займають менше мiсця, i склали їх в тi контейнери, в кожному близько двадцяти. З постiллю вже закiнчуємо, ще пiвгодини i все.
  - А що з одягом?
  - Ну, тут поки що є затримка.
  - Я вiдправив Елiс за замовленою вночi партiєю, але вона досi не повернулася, - похитав головою янгол.
  - Добре, це може почекати. А харчi?
  - Вчора я наказав зiбрати сухпайки, оскiльки готувати в тих умовах нiхто не буде, вони вже готовi i стоять партiями на продуктовому складi. А решта продуктiв у сирому виглядi я вже перекинув Сильвiї, - водник все передбачив.
  - Чудово. Я знала, що на вас двох можна покластися. Допомога потрiбна?
  - Нi, хазяйка, я i сам впораюсь.
  - Як хочеш. Я чекаю.
  Вони дiйсно закiнчили швидко, навiть не за пiвгодини, а за чверть.
  - Люсi, - Макс пiдiйшов до неї i сiв поряд на коробку. - Можна починати.
  - Вже? Добре.
  - I? Знову зробиш розлом?
  - А що? Я майже впевнена, що Непiдкорна вiдновила всi закляття проти мене. Я не буду чекати, коли мене пропустять. Я пiду на площатку на даху, зможеш вiдкрити туди довготривалий портал i поступово перекидувати туди речi?
  - Зможу.
  - Я чекаю. I це. Пiдтримуй його, скiльки зможеш, а потiм я думаю, пiсля закiнчення роботи тобi було б краще зайнятися, чим вважаєш за потрiбним. Може, Бель потренуєш.
  - То ти не проти цього? Навiть хочеш.
  - Ну, колись же потрiбно починати щось робити.
  - А ти чим займешся?
  - Спочатку буду качати права к Непiдкорної, а потiм у мене зустрiч з Телором Рiстеном. Тiльки це, не приходь, вiн не останнiй дурак, i йому точно вiдомо, що Люсi Дерк мала з тобою зв'язки. Варто бути обережнiшими.
  - Добре. Але я сподiваюся, що ти повернешся вчасно, май на увазi, якщо ти не прийдеш до пiвночi, я пiду тебе шукати i притащу назад.
  - Та добре, - фиркнула вона.
  Жiнка дiйсно пiднялася на дах. Настiльки великий i довготривалий розлом доволi енергозатратний, до того ж при контактi з деякими закляттями Ангелiни можуть виникнути проблеми, особливо якщо їх не помiтити вчасно i не нейтралiзувати. Останнiм часом дiвчина залишала своє улюблене удушення, вплив гравiтацiї, повiтрянi стрiли, просила Сильвiю встановлювати водяний бар'єр, наказувала Марату робити пастки з рослин, але якщо подумати, то по-перше, бiльшiсть з цих заклять не смертельне, орiєнтованi саме на затримання, а по-друге, для Безiменної це просто дитячi забавки.
  Люсi повними грудами вдихнула морозне повiтря i мiцнiше закуталася в шинель. Ну все, пора починати. Не хотiлося б, щоб тi малявки загнулися до її приходу.
  Вiдьма вiдкрила портал у свої кiмнати, їй набагато легше просто блимати, але при цьому неможливо взяти з собою таку кiлькiсть вантажу, i вийшла вiдразу бiля виходу, миттєво нейтралiзуючи всi закляття проти неї. Вона же сказала, що янголка все вiдновила. I чого це вона її так не любить?
  Жiнцi прийшлось походити по порожнiм зранку коридорах, щоб знайти Меган, але все рiвно нiчого не вийшло. Вона вже зрозумiла, що ельфiйка в дитячих пiдвалах, чорт, вона ж їй потрiбна саме для того, щоб туди не заходити. Але доведеться, ментально попросити її вийти все рiвно не вийде.
  Жiнка увiйшла в похмуру вологу залу з лише кiлькома артефактами для утримання вогню, все ж таки цi посудини небезпечнi, дiти сидiли бiля стiн в не найкращому станi i з голодними очима, в центрi зiбралися тiльки пораненi i лежачi хворi, бiля них i крутилася рудоволоса.
  Чорт, як вони на неї дивляться... Добре, що хоч молодшi не знають, хто вона, i поки що спостерiгають за нею зацiкавлено.
  Безiменна пiдняла голову, швидко i владно перетнула кiмнату i зупинилася перед Меган.
  - А, Люсi, тобi щось потрiбно? - ельфiйка сильнiше закутала в ковдру хлопчика, бiля якого сидiла, i встала на ноги.
  - Так, - невдоволено пiдтвердила вона. Їй було некомфортно серед переляканого натовпу. Ще й кинжал у неї за поясом явно не додавав їй дружелюбностi.
  Але якщо подумати, то в чому проблема? Нi в чому. Яка їй справа до того, як до неї ставляться цi сопляки i що вони вiдчувають? Вона просто захотiла допомогти i паралельно заробити грошей, її це повинно хвилювати в останню чергу. Але все ж таки варто признати, що доволi неприємно, коли тебе бояться не тодi, коли потрiбно. Але чорт з ними.
  - Меган, - огневичка кивнула рудоволосiй в напрямку дверей.
  - Добре, - ельфiйка покинула свої справи, i вони вийшли.
  - Так що тобi потрiбно?
  Безiменна ляснула пальцями i поряд iз нею виник портал, хоча нi, не виник, скорiше за все вона просто перенесла його мiсцеположення.
  - А, то ти вже зiбрала все необхiдне? Чудово. Але в такому випадку, що ти хочеш вiд мене? Хоча зачекай. Дай вгадаю: ти не хочеш контактувати з дiтьми, яких, можливо, доведеться вбити, тому ти вирiшила звалити це на мене, так?
  - Ти i сама знаєш.
  - I що саме я повинна зробити?
  - Ти виведеш їх всiх звiдси, все iнше я зроблю сама.
  - Нi, я приєднаюся, - до них пiдiйшла Непiдкорна, яка явно шукала Люсi пiсля знешкодження своїх заклять.
  - А тебе нiхто не запитував, - презирливо фиркнула вiдьма i закотила очi.
  - А я хочу бути присутньою.
  - А мене твої бажання не хвилюють, - повiдомила вона i повернулася до iнсолiтки. Ангелiнi нiчого було їй вiдповiсти. - Меган, я пропоную тимчасово перевести їх в нарадчу кiмнату, вона достатньо велика, щоб там помiстилася якась сотня, особливо якщо набити їх битком. А решту... ну, не знаю, може, до мене, катувальнi великi.
  - Це погана iдея, у тебе в кiмнатах все пропахло кров'ю, - похитала головою ельфiйка.
  - Ну...
  - Можна вивести всiх у внутрiшнiй двiр, - втрутилася Непiдкорна. - Вiн достатньо великий, вони точно помiстяться, до того ж у них буде можливiсть подихати свiжим повiтрям.
  А голова у неї варить.
  - Як хочете, - пожала плечима вiдьма. - Але в такому випадку потрiбно пiдняти кiлькох наших на стiни, якщо що, це завадить.
  - З присутнiх i незайнятих зараз є лише Влас, Крiс на спостерiгальнiй баштi на вартi, в цiлому, як зазвичай, Марат пiшов кудись ще зранку, а решта допомагають з дiтьми, це доволi складно, - задумалася ельфiйка.
  - Я можу попросити Дар'яна, - ну i набридлива ця янголка. I чого вона влiзає?
  - Ти дура? - особисто Безiменну вона вже дiстала. А ще не пройшло i п'яти хвилин з тих пiр, як вона пiдiйшла. Ну що, велике дякую Меган, тепер, наскiльки зрозумiла огневичка, ця настирна буде спостерiнати за нею постiйно. - Ти, звичайно, можеш зривати свого чоловiка з роботи, я тобi не заважаю, але подумай, що вiн там реально цiлодобово працює. Подумай, як вiн розривається на два фронти. I я думаю, Власа буде достатньо.
  - Добре.
  - I скажи, що там з Маратом?
  - Та наче все нормально, я нiчого не помiтила.
  - Зовсiм нiчого? А куди вiн побiг?
  - Ви взагалi про що? Причому тут Марат? - Ангелiна нiчого не розумiла.
  Люсi вихопила кинжал, рiзко вдавила її в стiну i приставила клинок до горла.
  - Ти можеш помовчати? Меган?
  - В ньому не було нiчого особливого чи дивного. Тiльки схоже, вiн знайшов собi нову пасiю i побiг до неї, а так нiчого, - ельфiйка продовжила, наче нiчого не сталося.
  - Нова пасiя? Добре, я почула все, що хотiла.
  - Ей, вiдпусти мене!
  - Здається, я сказала тобi заткнутись, - жiнка вiдпустила Непiдкорну i сховала кинжал. - Не лiзь не в свої справи. I я, мабуть, сама розбужу Власа, якраз хотiла з ним поговорити, не тягнiть, сподiваюся, через пiвгодини всi примiщення будуть звiльненими, - жiнка стиснула долоню в кулак i цим рухом сховала вiдкритий поряд портал, якщо тримати його поряд i рухатися з ним, то в нього може випадково зайти хтось зайвий.
  - Будуть, - кивнула iнсолiтка i повернулася в пiдвал. Люсi теж крутнулася на пiдборах i швидко покинула коридор, тому Лiна, яка не знала, за ким пiти, трохи подумала, i послiдувала за ельфiйкою. Вона i так вже розiзлила Безiменну, краще дати їй охолонути.
  Вiдьма пiднялася на верхнi поверхи, оглянулася, знайшла дверi в кiмнату демона i пинком вiдкрила дверi.
  - Ти дура?! Ти чого до мене вламуєшся, навiжена?!
  Схоже, перед її приходом Влас дiйсно спав. Зараз вiн лежав на своїй розкладушцi у вiльних штанях i люто на неї дивився.
  - Вставай давай, поговорити потрiбно.
  А їй схоже, взагалi байдуже i на його зовнiшнiй вигляд, i на претензiї в свою сторону.
  Молодий чоловiк скривився, позiхнув, але таки вилiз з лiжка, взувся, взяв i одягнув малувату на нього майку зi стiльця, явно не може нiяк дiстати нову пiсля того, як ця сiла пiсля прання, все ж таки одяг-артефакт за дорозi не валяється, а самостiйно вiн створити його не може, хоча якщо подумати, то йому взагалi на це байдуже, немає ж нiчого складного, щоб попросити подiлитися з ним Марата чи Крiса, можливо, розмiр не той, демон i вищий, i крупнiший, але можна попросити Сильвiю це виправити, шити вона вмiє, все виправить. Та i можна пропросити когось спочатку купити пiдходящий звичайний, а потiм накласти спецiальнi закляття, якi роблять його орiєнтованим на раси, якi використовують фiзичнi перетворення, тобто той, який пристосовується до змiн тiла, i не рветься при проявленi крил, кiгтiв, тощо, i дозволяє легко одягати його навiть при їх постiйної наявностi, наче їх немає. Нда, з однiєї сторони, можливiсть вiльно лiтати, спираючись лише на власну фiзичну силу, а з iншої - вiчна проблема.
  Влас знову позiхнув, пiдiйшов до столику i випив решту вiскi з пляшки, потiм пiдняв з пiдлоги плащ i закинув його на одне плече. Все як завжди. Не встигає прокинутись, як вже випиває, а в кiмнатi у нього справжнiй смiтник. Що сказати, любов зла. Стiльки ж рокiв минуло... Правду кажуть, безсмертнi не забувають.
  - Пiшли, - буркнув вiн, виштовхав її i закрив за ними дверi. - Ну i чого ти увiрвалася, Тенебрiс? Не впевнений, що це дiйсно важливо, але вибору менi явно не дали.
  - Ти правильно зрозумiв. Зараз ти доодягаєшся, приведеш себе в порядок i пiднiмешся на стiни, звiдки будеш стежити за всiм, що вiдбувається навколо. I якщо повз тебе пробiжить якась криса, i ти її не помiтиш, не чекай легкої смертi.
  - Ти менi погрожуєш? Ти? Менi? Люсi Тенебрiс, а ти не знахабнiла?
  - Нiскiльки. Просто попереджую. Хоча навiщо тебе вбивати, особливо якщо врахувати, що ти вже рокiв так п'ятдесят сохнеш по однiй бабi. Життя у тебе - не казка, тому навiщо тебе мучити? Сам колись загнешся.
  - Заткнись. I навiщо менi пiднiматися на стiни?
  - Я принесу лiжка для малолiток, розтавлю, їх потрiбно буде вивести у внутрiшнiй двiр. Далi пояснювати потрiбно?
  - Нi. Але чому я?
  - Марата немає, Еман з дiтьми, ти же знаєш, що вiн любить малечу. Крiс на баштi, але його не вистачить. Дар'ян на роботi. Повiр, менi самiй не в кайф просити тебе, але тут залишаєшся тiльки ти. Чи ти хочеш разов зi мною тягати меблi?
  - Та пiшла ти. Краще сам постою, - чоловiк одягнув плащ, який до цього звисав з плеча. - Сподiваюся, це все? I скiльки ти збираєшся возитися, менi доведеться довго чекати?
  - Ну, це як пiде. Якщо в процесi я приб'ю Непiдкорну, то можливо.
  Демон засмiявся.
  - А ти зовсiм не змiнюєшся, Тенебрiс. Але жарти в тебе надто однотипнi. Вб'ю, вб'ю, вб'ю... Схоже, тодi тобi перебили не тiльки здоровий глузд, а i почуття гумору.
  - Чия б корова мичала. Завались.
  - Ей, спокiйно. Знаєш, не будь такою серйозною, а то нiколи не знаєш, чи ти жартуєш, чи дiйсно збираєшся когось вбити.
  - Я то серйозна?
  - Занадто. Передай Максу, щоб тебе розважив. Чи ти зазвичай така злюка, тому що вiн свiй подружнiй обов'язок не виконує?
  - Не лiзь в наше життя. Я ж не запитую, коли ти останнiй раз з кимось спав. Хоча навiщо, i так зрозумiло, що у минулому життi, - вдало викрутилася з ситуацiї, але чоловiк все рiвно помiтив, що вона трохи смутилася. Типова баба. Не звикла прилюдно обговорювати своє особисте життя. Але i так було зрозумiло, що з її чоловiком у неї все добре. Голубки голубками, завжди разом виконують якiсь завдання, дослухаються одне до одного. I це ж треба, начебто перше кохання, а досi iнсолiт її не розлюбив. Але не йому про таке казати.
  - Все, давай закриємо тему, - Влас не хотiв переходити до обговорень його статусу, тому в даному випадку краще заткнутися. - Я якраз хотiв запитати, з чого це ти вчора проводила вибiрковi збори? I чому без мене?
  - Та ти ж повний нуль в артефакторицi, навiщо? Я просто знайшла один артефакт масового знищення i показала його тим, кому вважала за потрiбне.
  - Ти знову щось задумала?
  - Та нi, просто менi так захотiлося.
  - Параноя? Тенебрiс, я можу ручитися за кожного з тих, кого ти не покликала, вони нiколи нас не зрадять.
  - Ти так думаєш? А я б не була такою впевненою, - похитала головою жiнка.
  - Тобi лiкуватися треба, а не зрадника розшукувати. I взагалi, ти як, глюки не мучають?
  - Дякую за хвилювання, але нi. I я серйозно. Знаєш, довiряй, але перевiряй. Зайвим не буде.
  - Як знаєш. Але не смiй звинувачувати когось без доказiв.
  - Якщо я буду шукати докази, то ми здохнемо ранiше, нiж очiкуємо. Не вказуй менi, що робити.
  Жiнку перервав слабенький гул дитячих голосiв з внутрiшнього двору.
  - Схоже, менi пора. I тобi, до речi, теж.
  Безiменна крутнулася на пiдборах i направилася до спуску в пiдвали. От i чудово, пошвидше б все зробити i переговорити з Оскаром щодо звiту про Телора. А то цей сенатор її трохи нервує. Вiн не останнiй дурень.
  Жiнка не стала довго думати i вирiшила почати з тiєї кiмнати, де була Меган. Вона, начебто, найбiльша.
  Вiдьма зайшла всередину i вiдразу повернула активнiсть порталу.
  - Що ти робиш з порталом? Як ти його настiльки безпроблемно прибираєш i знову створюєш? Це ж надто енергозатратно.
  Нi, ну вона ж казала, що тепер Непiдкорна вiд неї не вiдчепиться. Не хотiлося б розкривати таємницi своїх заклять, але янголка надто вперта.
  - Ну ти i настирна, - зiтхнула Безiменна. - Хто взагалi сказав тобi, що я його закриваю?
  - А що тодi ти робиш? Це точно не перенесення його мiсцерозташування.
  - I ти вважаєш себе гарною магiчкою? Та ти ж навiть елементарнi дiї з'ясувати не можеш. Я думала, хоч з другого разу зрозумiєш.
  - З другого разу? - що за дурня, вона ж нiколи не бачила схожi закляття.
  Люсi фиркнула i розширила прохiд мiж астралами, а потiм заглянула в нього i задоволено пiдмiтила, що її чоловiк виконав вже немалу частину роботи. Пощастило їй з Максом. Тiльки вiн завжди її пiдтримував i нiколи не кидав.
  - Ей, що це значить?
  Непiдкорна таки дура. Такi ж манiпуляцiї огневичка робила вчора, коли душила янголку її ж закляттям.
  Безiменна проiгнорувала Ангелiну i зайнялася своєю справою. Перше, що лежало найближче до порталу, був величезний килим. Гм, а вона про це не подумала. Не подумала, що непогано б застелити кам'яну пiдлогу. Макс подумав навiть про це.
  Але тут брудно. Надто брудно.
  Гм, ковдри вони позалишали тут. Хоча якi це ковдри? Скорiше тряпки.
  Жiнка змахнула рукою, i всi речi на пiдлозi охопило полум'я. Вони будуть зайвi. Те старе дрантя нiкому не потрiбне.
  Потiм довелося дiставати артефакт водникiв, щоб бiльш менш вiдмити пiдвал, хоча набагато легше було б покликати якогось водника. Але чорт з ними, i сама впорається.
  Люсi очистила кiмнату вiд якоїсь частини бруду i сховала артефакт. Хоча якби Оскар побачив таке прибирання... Це навiть миттям пiдлоги назвати не можна. Але янгол же не бачить. Бурчати не буде.
  Вiдьма пiдхопила килим з тiєї сторони порталу телекiнезом i перенесла його сюди, вiдiйшла до дверей i, знову скориставшись магiєю, розтелила його, здивована його величезними розмiрами. Хоча в цьому немає нiчого дивного, у неї на складах i не таке знайти можна.
  Далi були завчасно заготовленi лiжка. В першу чергу вона поставила їх бiля стiн, потiм перейшла до створення рядiв через середину кiмнати, але доволi велику площатку всерединi таки залишила. Там через деякий час з'явилися довжелезнi столи i багато лавочок, також було кiлька м'яких стiльцiв, тощо.
  - Ти ж сильна вiдьма, так? - обережно запитала Непiдкорна, спостерiгаючи за її роботою. - Ти так легко користуєшся телекiнезом... Хоча в цьому видi магiї сильнi тiльки безсмертнi.
  - Не зазнавайся, звичайнi маги - не якiсь простаки, не варто їх недооцiнювати. I тим паче не прирiвнюй до них мене.
  - Так ти сильна?
  - Ти i сама знаєш вiдповiдь.
  - Так, якщо ти дiйсно донька Аркла Тенебрiс i Анни Дерк, найсильнiших огневикiв двох астралiв. Але нiхто нiколи не бачив, як ти користуєшся сильними закляттями в бою, а часто i магiєю взагалi, тому i запитую.
  - Непiдкорна, вбити можна i найпростiшими закляттями, то який сенс менi напрягатись? Замочити всiх з одного удару зовсiм невесело.
  - А тобi обов'язково, щоб було саме весело?
  - Можна й так сказати, - байдуже пожала плечима вона, пiдвiшуючи пiд стелею магiчний свiтильник з янгольською магiєю. Оскар залишив їй декiлька. - Так, загалом вийшло сто п'ятдесят вiсiм спальних мiсць, але їсти їм доведеться у декiлька заходiв, якщо робити це за столом. Скiльки ще є кiмнат?
  - Двi, але вони меншi. В однiй двадцять три груднички, їх досi не перенесли, з ними Еман, а друга була готова для дiтей-etrange, але бiльшiсть не дiйшла, якраз там будуть останнi двадцять двi особи.
  - Двадцять двi?
  - Так, але i кiмната там невелика.
  - Добре, пiшли.
  Жiнка знову сховала портал у долоню i зайшла у сусiднi до цих дверi.
  Дiйсно, ця кiмнатка i правда невелика, особливо якщо порiвнювати з попередньою, де помiстилося стiльки народу. I звичайно, з нею було мороки ще менше, роботи в рази менше, виникла проблема тiльки з розташуванням столiв, але загалом з цими двома пiдвалами вона впоралася менше нiж за годину.
  - Чудово, - видихнула Безiменна, спираючись на стiну. А вона непогано так енергiї витратила. Це не смертельно, але без половини резерву як мiнiмум варто бути обережною. Ще хоча б пiвдня в першу чергу, а то проти сильного противника в дальньому бою буде непросто, проти тiєї ж Непiдкорної, особливо якщо використовувати проти неї закляття масового знищення, вiд направленого в одну точку удару ухилитися простiше простiшого, а так...
  - Знаєш, Непiдкорна, я тут подумала... А скiльки прибуло малолiток вiком шiстнадцять i бiльше?
  - Небагато. Таких було з десяток серед etrange, там їх було найбiльше, але з них вижило тiльки двоє, а загалом їх лише сiмнадцять. Я ще не знаю, на що вони здатнi, але я б хотiла пошвидше ввести їх у штаб. А що, ти згодна їх потренувати? - здається, вона казала, що, можливо, гляне на них. Невже їм пощастило?
  - З чого це ти взяла?
  Ну як завжди. Ангелiна знову розмрiялася.
  - Я просто хочу, щоб тут жили найстаршi дiти. Якщо їх настiльки мало i бiльшiсть реально малолiтки, то тих, хто постарше, краще зiбрати в одну купу. Але давай це ти i Меган зробите без мене, п'ятнадцять i бiльше рокiв, ясно? А потiм я, можливо, їх потреную, як ти i хочеш.
  Вона знає, на що можна надавити. Непiдкорнiй нiчого не варто цим зайнятися, але слухатись її без вигоди для себе янголка не стане.
  - А я поки що прогуляюсь, - пожала плечима жiнка i пiшла далi по коридору. Їй потрiбно трохи вiдпочити перед третьою кiмнатою, не хотiлося б йти на зустрiч з Телором з меншою половиною резерва, хто знає, що вiн мiг задумати? - I це, коли влаштуєте всiх малолiток, перенесiть кудись грудничкiв, тодi я все влаштую ще й там.
  - Зачекай. Звiдки ти це все дiстала? Куди веде твiй портал?
  - Не твоя справа.
  Ангелiна дивилася, як Безiменна дiйшла до кiнця коридору i пiднялася вгору по сходах. Її допомога незамiнна. Вона сказала, що впорається, i блискуче все виконала. Не варто забувати, що пiсля цього вiдьма ще принесе їм рахунок для оплати, але Лiна розумiла, що без неї нiчого б з цього не було. Неприємно визнавати, але огневичка зробила те, на що не була спроможна вона. Люсi Тенебрiс не просто створила бiльш-менш пiдходящi умови для життя за свою плату, вона зробила навiть бiльше. На кожному лiжку залишилося два комплекти одягу, пакет зi смачною i свiжою їжею, м'якенькi ковдри, подушки i навiть встановленi артефакти огневикiв для пiдiгрiву. Можна сказати, що вона просто виконувала завдання, але i так зрозумiло, що вона бережно ставиться до малечi. Можливо, всi цi розмови, що вона жорстока дiтовбивця, - лише дурнi чутки, ну не може така людина настiльки пiклуватися про тих, кого збирається вбити. Але це ж Безiменна. Шкода, але не можна вiдразу сказати, що у неї на думцi.
  
  <14>
  Люсi пiднялася вгору на башту i глянула вниз у внутрiшнiй двiр. Дiти. Болюча тема. Можливо, всiм їм краще було б i не народжуватись.
  Так, скiльки у неї енергiї? Бiльше половини? Непогано, якщо врахувати, скiльки разiв на сьогоднi вона вже скористалася телекiнезом, i як довго вона утримувала i досi утримує портал вiдкритим.
  - Про що думаєш? - Влас теж був тут i пiдiйшов до неї зi спини. Але це нiчого, вона з самого початку знала, що вiн тут, чоловiк надто шумно рухається.
  - Я вiдчуваю, що до деяких внизу пiдiйшла смерть.
  - Вони помирають? I ти можеш виражатися простiше?
  - Так, вони помирають, називай, як хочеш.
  - Але втручатися i виправити це ти не хочеш?
  - Навiть не знаю. Навiщо? Колись вони все рiвно помруть.
  - Ти дивна, Тенебрiс. Робиш вигляд, що тобi байдуже, а насправдi розумiєш, що не зможеш їй так просто покинути. Надто совiслива. Хоча ворогiв це не стосується.
  - Можливо i так.
  - Ти вилiкуєш їх?
  - Власе, я ж не цiлителька. Я вбивця. Менi набагато легше забрати життя, анiж його врятувати.
  - Та тебе совiсть замучить. Я розумiю кинути смертника, але того, у кого є шанс вижити, ти точно врятуєш.
  - Я ще не знаю.
  Безiменна зiтхнула i продовжила спостерiгати, як Непiдкорна разом з Меган i Сильвiєю дiлять малих на двi вiковi групи, як Ангелiна повела вниз старших, а ельфiйка взяла на руки дворiчну дiвчинку, яка впала i тепер плакала.
  Нда, насправдi дуже тяжко за всiма ними простежити. Надто тяжко. Може, прислати їм когось зi своїх? Та нi, про що це вона? Її хтось про це просив? Нi. Та i у її рабiв, власне, роботи вистачає. Зайнятi всi. Це, мабуть, єдине, чим вони можуть бути незадоволенi у неї в рабствi. Всi цивiльнi до початку якоїсь своєї особистої роботи пiсля навчання повиннi няньчитися з дiтьми. Звичайно, тут можна i вiдмовитись, але це буде не дуже чесно по вiдношенню до iнших. I так рук не вистачає, так, дiти, якi володiють магiєю, дорослiшають набагато швидше, та i живуть маги довше, майже не хворiють в нормальних умовах проживання, тому з ними не настiльки вже i багато мороки, але за тими, кому менше десяти, краще приглядувати. А тут їх цiла купа... I здоров'я у деяких не найкраще.
  Але все ж таки, чому це повинно її хвилювати? Якщо вона не помиляється, i астрали дiйсно скоро займуться напiвкровними, то всi вони загинуть, точно загинуть, якщо тiльки вона не втрутиться. А вона втрутиться. Ось тiльки жiнка поклялася захищати лише кiлькох напiвкровних, тiльки тих, з ким була знайома на той момент. Iншi ж її не хвилюють. Нi дiти, не Непiдкорна, нi Князь. Хоча щодо останнiх можна i подумати, якщо з ними, а точнiше з їхньою силою i тiлами, щось станеться, це буде величезна втрата, марнотратство, не можна пускати такi здiбностi на вiтер. А якщо вони реально ще знадобляться? Особливо Непiдкорна.
  В будь-якому випадку поки що це її не стосується. Краще подивитися, як з цiєї ситуацiї буде викручуватися Ангелiна, коли про все дiзнається. Може, їй про це натякнути, раз купити iнформацiю янголка не схотiла? Якраз є чудовий шанс, вона знову її чекає.
  Безiменна ще трохи почекала на стiнах, а коли внутрiшнiй двiр опустiв, i пройшло достатньо часу для того, щоб кiмнату малолiток до року звiльнили, вiдьма спустилася вниз.
  Все правильно, вона права. Непiдкорна чекала її бiля входу.
  - Ти мене дратуєш, - фиркнула вона i пройшла всередину.
  Янголка зайшла за нею i прикрила дверi, уважно спостерiгаючи, як бiля жiнки знову виник портал, але в цей раз зумисно повiльнiше.
  - Зрозумiла? - повернулася до неї Безiменна.
  - Еее...
  Люсi знову повторила свою дiю, але в цей раз перенесла його в руку в згорнутому виглядi.
  - Так ясно?
  - Ти не закриваєш його, а зменшуєш?
  - Майже. Поясню мовою немагiчного астралу. Знаєш про таку штуку, як Iнтернет?
  - Звичайно, а хто ж не знає?
  - Багато хто. Так ось, коли заходиш в гугл, знаходиш, що потрiбно, а потiм тобi потрiбно знайти щось ще, не закриваючи попередню сторiнку, ти цей листок згортаєш. Тут такий же принцип. Портал то числиться серед моєї енергiї i попередньо заготовлених заклять, але його не видно. Вiн нiби на тiй же картi пам'ятi.
  - Карта пам'ятi? Гугл?
  - Ти хоч зрозумiла?
  - Зрозумiла. Суть я зрозумiла, мене бiльше цiкаво, як саме ти так його згортаєш.
  - Дура, - буркнула огневичка i вiдвернулася.
  А що, вона дiйсно дура. Вона їй фактично на пальцях пояснила, Непiдкорна майже все своє життя провела у людському астралi, лексика точно зрозумiла, i вона ж сказала, що портал числиться серед заготовлених заклять, вона просто повернула готове закляття у свiй резерв. I що тут не зрозумiло?
  - А може це ти просто пояснювати не вмiєш?
  - Я не вмiю пояснювати? Навпаки, це ти не вмiєш слухати. Я сказала всi ключовi слова, а ти не змогла зробити висновки.
  - Так це не пояснення, а загадка!
  - Називай, як хочеш.
  Люсi хмикнула i почала свою роботу. Яка ж вона недосвiдчена. Вона з тих, хто не скасовує свої закляття, а позбувається їх шляхом використання на iншiй цiлi. Типiчна помилка сильних. Енергiю завжди потрiбно економити, тому вона нiколи не розкидувалася закляттями просто так. Не те, що у неї самої резерв надто маленький, якраз навпаки, навряд чи навiть у Непiдкорної вiн набагато бiльший, але в реальному бою важлива не сила, а вмiння її використовувати i розподiляти енергiю. Ангелiна завжди пре напролом, вона не задумується про економiю, тому вона i не вчилася повертати вже створенi закляття назад в резерв у виглядi енергiї, вiрогiдно, янголка не вважає це необхiдним. Вона не вмiє повертати створенi закляття у форму заготовки, i без сумнiвiв, Лiна стане в рази сильнiшою, якщо понизить свою самооцiнку. А для цього потрiбно постiйно її критикувати i виставляти дурою, а для цього багато розуму не потрiбно, навiть бiльше, на це аж руки чешуться, тiльки б янголку принизити.
  За роздумами вiдьма сама не зрозумiла, як закiнчила. Здається, все. М'яка, тепла пiдлога, багато ковдр i подушок, iграшки, дитяче харчування. I нiчого зайвого.
  Люсi зарилася рукою у волосся, вона iнодi так робила, коли думала, чи просто грала дурочку.
  - Знаєш, Непiдкорна, давай так. Коли у тебе пройде хоча б частково твiй приступ тупостi, то зайдеш в мої кiмнати. Можливо, поговоримо.
  I вона вийшла. Необов'язково обговорювати щось саме зараз, а вона ще й до зустрiчi з Телором повинна пiдготуватися.
  Безiменна блимнула у свiй кабiнет у власному астралi вiдразу пiсля того, як залишила в своїх кiмнатах записку для Непiдкорної i пiдiбрала свiй меч, зайвим не буде, але Оскара довелося трохи почекати, навiть якщо вiн вiдразу знає, що жiнка з'явилася, то йому ще потрiбно завершити свої справи i, якщо вона того бажає, прийти до неї.
  - Хазяйка, - янгол зайшов i низько вклонився.
  - Встань, достатньо.
  - Чого бажаєте?
  - Менi цiкаво, чому як мiнiмум двох звiтiв зараз немає на моєму столi.
  - Звiтiв?
  - Не прикидуйся. Як проходить пiдготовка до загальних зборiв?
  - Нормально. Про наступну п'ятницю всi будуть попередженi ще до середи, це не проблема. Для цього я скористався послугами Марел, Етара i Меланiї, все буде добре.
  - Етара i Меланiї? Нi, я розумiю, Марел нiчого робити, але вони...? А що, в їх астралах, вiдьомському i etrange, зовсiм нiчого робити? Та i з яких пiр Етар не в минулому?
  - Не в тому справа, просто вони заходили сьогоднi вночi, я попросив.
  - Ну добре, все рiвно в цих астралах важливiшi тi, хто працює пiд прикриттям. Але чому Тамерлана з загоном зовсiм не задiяв? Не хотiв, щоб вони свiтилися з ними поряд?
  - Не хотiв.
  - Ну i добре. Але ти це, передай йому, щоб не розслаблявся.
  - З ним розслабишся. Вiн вмiє тримати всiх в руках.
  - Знаю. Тепер щодо другого звiту.
  - Про Телора Рiстена?
  - Так. Чого посмiхаєшся? Ну що? Що це означає?
  - Про нього не турбуйтеся, нiчого з ним не трапиться.
  - Ти когось вiдправив стежити за ним?
  - Нi, я думав щодо цього, але потiм це виявилося зайвим.
  - Ну кажи вже. Чи не хочеш?
  - Не хвилюйтеся, все буде добре. Просто потiм буде цiкаво спостерiгати вашу на це реакцiю.
  - Так, значить? Ну добре, чорт з ним, як хочеш. Я вже, здається, здогадуюсь, що сталося.
  - Здогадуєтесь?
  - Я не повна дура.
  - Вибачте.
  - Нiчого, можеш йти.
  Оскар вклонився i вийшов. Все правильно, Безiменну не варто недооцiнювати, вона в рази розумнiша, нiж хоче здатися iншим. Але щоб так швидко здогадатися...
  Решту вiльного часу Люсi просидiла у себе в кабiнетi, перiодично спостерiгаючи за тренуванням своєї доньки очима Гарсiї. Вона робить стiльки зайвих рухiв, це так дратує... Але все не так погано, якщо дiвчина бiльш-менш встигає передбачати удари Макса. Рокiв в чотирнадцять жiнка теж йому програла. До того, як її почав навчати батько.
  Трохи пiзнiше, близько шостої години Люсi перестала спостерiгати за нею i задумалась про Князя. Вiн багато працює, по ньому видно, а по словам Лотара надто багато. Цей її раб приглядував за роботою Князя вже бiльше десяти рокiв. Чистокровний, не дурний, кароокий брюнет - розповсюджена демонська зовнiшнiсть, вiн iдеально пiдiйшов на цю роль, займати високу посаду i передавати всю iнформацiю про полiтику звiдти. I вiн навiть пробився в радники до Дар'яна, хоча якраз Князю вони i не потрiбнi, це лише формальнiсть, а всi рiшення вiн приймає сам. Але все рiвно знати, чим займається цей демон, корисно, а то хто його знає, що там взбреде в його генiальну голову.
  Те ж саме про Непiдкорну. За нею постiйно стежить Крейг, хоча те, що вона знає, що цей напiвкровний - її раб, трози вiдштовхує її вiд нього. Вона розумiє, що розраховувати на її песика не варто, хоча якраз вiн бере участь у всiх її зборах i завданнях, на вiдмiну вiд Макса Аманзi, який безпричиннi заходи iгнорує, чи вiд неї самої, якiй нудно бути на других ролях i сидiти в кутку, поки вони несуть якусь маячню, ну не може вона не влiзти.
  Так, в скiльки там вона говорила прийти Телору? Восьма, дев'ята? Вона вже i не пам'ятала. Чи просто робила вигляд.
  Жiнка прийшла в бар за кiлька хвилин на восьму, навiть якщо рано, то це ж бар, тут можна випити чи знайти собi якусь сильну iграшку. Вона вже i забула, здається, Амалiя просила її дiстати десь трупи сильних магiв для створення нежитi. Ну, некромантка, вона i є некромантка. Вiдьмi це не так вже й складно зробити, а iнсолiтка потiм все рiвно повертає їх їй у виглядi її марiонеток для охорони астралу, тому це навiть вигiдно. Та i чим би дитя не тiшилося...
  Таки рано. Рiстена досi немає.
  Безiменна сiла за стiйку i прикликала до себе бармена.
  - Чогось бажаєте?
  - Ну, налий, пом'янути Алана треба. Вiн загнувся, я права?
  - Загинув майже вiдразу пiсля того, як Ви пiшли, - похилив голову лiтнiй чоловiк, наливаючи їй вiскi.
  - Ну i добре.
  Все правильно, менше проблем. I тепер можна вiльно пересуватися, вiн за нею не приглядує.
  Жiнка надпила зi склянки i сiла в-пiв повороту, щоб бачити вхiднi дверi, хоча їй це мало що дасть. Але це не так страшно, цей бар не надто шумний i багатолюдний, коливання повiтря i тепла, аури, шум вiд пересування, все це вона могла запросто розрiзнити.
  Рiстен повинен скоро прийти, а Оскар розпалив у нiй цiкавiсть щодо цiєї зустрiчi. Але чому вона на неї погодилася? Таке лстиве падло краще угробити зразу. Вiд нього можуть бути проблеми. Хоча якщо вона права, Оскар чи кого вiн там вiдправив, цього не допустять. А вона пограється. А потiм познущається над ним, грохне i вiддасть на дослiди. Маг вiн не слабкий, пригодиться. Хоча боєць нiякий. Тiльки i вмiє, що трiпати язиком. Вона знала його завдяки перiодичним вiдвiдуванням засiдань сенату etrange, дуже хитрий тип, який любить своє високе положення в суспiльствi. I вiн такий пiдлий, аж страшно стає. Про народ вiн думає мало, а тримається на посадi тiльки тому, що знищує навiть найменшу конкуренцiю. Вiрогiдно, вiн заради свого життя i її прибити хоче. Але хай тiльки спробує. Вона буде переслiдувати його вiчно. Так просто її не вбити.
  О, здається вiн прийшов.
  Люсi аж перекривило вiд смiху. Так, це виглядало доволi дивно, як вона зiгнулася майже вдвiчi та iстерично хихикала. Вона була права. Тiльки це не просто весело. Давно вона так не смiялася.
  - Налий, - прохрипiла вона бармену, давлячись вiд смiху, i чоловiк миттєво виконав її наказ.
  Жiнка надпила зi склянки i сплюнула на пiдлогу.
  - Придурок, води налий.
  Рiстен зупинився на порозi i скептично на неї подивився. Ну, здається, вона вже заспокоюється i поки що тихо-мирно п'є прозору рiдину, але цей її смiх тiльки ще раз доводить те, що вона психопатка.
  Чоловiк кивнув Глену, демону i елiтному найомнику, якого вiн знайшов для свого захисту, i той зайшов у бар за ним, i вони пiдiйшли до Безiменної. А безсмертний її зовсiм не боїться, навiть посмiхається їй у вiдповiдь. Схоже, правду про нього казали, що вiн може позмагатися з нею.
  - Хазяйка, - Глен приблизився до неї i вклонився. Мечник, напiвкровний вiдьмак-демон, хоча про його вiдьмацьке корiння знає не так багато народу, в першу чергу щоб до нього ловцi на нечистокровних не лiзли, огневик, було так передбачувано побачити його поряд з Телором. Вiн якраз постiйно на паралельнiй роботi, i, чесно кажучи, користi вiд нього бiльше, нiж вiд їнших членiв загону Тамерлана, вiн не просто чудовий воїн, з яким вона працювала особисто i який виконує всю довiрену їм роботу, бере активну участь у боях, вiн також працює самостiйно, i через нього проходить певна кiлькiсть iнформацiї з пiдпiлля, яка до Безiменної може i не дiйти. Саме тому вона i дозволила йому цим займатися, йому потрiбнi грошi, а їй це дуже зручно, а ще виконання його обов'язкiв залишається чесним i вiдповiдальним.
  Яке розгублене лице у Телора... Ну що, не очiкував, що наймеш у охоронцi її раба?
  - Глен, що це означає? - сенатор насупився i стиснув кулаки. Це зрада? Чи вона спецiально пiдiслала його йому, все влаштувала, щоб вiн найняв саме її шавку?
  - Що це означає? - Безiменна нарештi повнiстю заспокоїлася i зiскочила зi стiльця. - Це означає, що перед тим, як обирати собi охоронця, потрiбно знати, хто його справжнiй хазяїн. Але в даному випадку тобi просто не пощастило, вiн потрапив тобi на очi не за моєю вказiвкою. Глен, скiльки вiн тобi обiцяв за супроводження?
  - Ображаєте, хазяйко, я беру грошi вперед.
  - Ну так скiльки?
  - Пiвмiлiона. А що?
  - Непогано. Схоже, твоя кишеня глибша, нiж я думала, Телор Рiстен, якщо ти так розщедрився на просту охорону вiд мене, - Люсi пiдiйшла до нього ближче, схопила його за горло i повалила на пiдлогу, потiм вирiвнялася i наступила йому на шию ногою. Напiвкровний демон залишився стояти в сторонi, проти хазяйки вiн i слова не скаже, навiть якщо йому заплатити грошi за те, що вiн її зупинить, i так, плату за це вiн вiзьме, навiть якщо нiчого не зробить, особливою чеснiстю щодо такого демон не вiдрiзнявся, i вiн взагалi дуже цiнував грошi, i якщо перепало, то ними не розкидувався.
  - Ну що Ви, - сенатор перейшов до задобрення i пiдлабузництва. Це дуже її дратує, але в нього можна i повчитися. Хоча навряд чи у неї вийде так заливати, та i на його лестощi вона не клюне. Неприємний тип. - Я не збирався вiд Вас захищатися, розумiєте, просто зараз вибори в сенат, i я остерiгаюся конкуренцiї. Я не збирався на Вас нападати i нiчого такого не планував, як я мiг?
  Люсi мовчала. Тут нiчого сказати. Одне слово провокувати тих, хто кидається на неї, i вiдповiдати на їхнi претензiї, а зовсiм iнше слухати такого, як Телор. Так вiдразу i не придумаєш, що вiдповiсти.
  - Може, Ви мене вiдпустите, а то...
  Жiнка зняла з нього ногу, немає сенсу його утримувати, тим паче придавлювати до пiдлоги. Так, їй захотiлося його добряче стукнути, але витрачати сили на такi помиї... Хоча вбити його хочеться саме через це. I якщо подумати, то через нього загинуло немало народу. Але її це поки не торкнулося, її рабiв вiн не зачепив, а грошей у нього явно немало, тому їй якось байдуже, що цей сенатор натворив.
  Вiдьма кивнула бармену i той миттєво перенiс її склянку i пляшку на вiльний столик у кутку, звiдки видна вся зала. Але в ньому її приваблювало бiльше те, що вiн стоїть поодаль вiд iнших, менше вiрогiднiсть, що їх почують. Але це так, обережнiсть, хоча насправдi це справжня безглуздiсть, про таке думати. Шпигувати на Безiменною рiвносильно самогубству, вже траплялися випадки, коли вона запускала в когось iз сусiдiв свої кинжали тiльки через те, що їй здалося, її розмову пiдслуховують, або ж просто жiнцi не сподобалося, як на неї подивилися. Все ж таки вона буває надто обережна, це варто визнати. I до того ж їй тричi байдуже на чужi життя, до яких вона не має анiнайменшого вiдношення, її навiть совiсть мучити не буде, якщо вона раптом вiзьме в руки свою саблю чи меч, все залежить вiд того, що опиниться вiд неї пiд рукою, i перерубить всiх присутнiх. Те, що не стосується її чи її сiм'ї, рабiв, її не хвилює. Пiдозрiлi типи здохнуть - у неї менше проблем.
  Жiнка всiлася на стiлець i звично закинула ноги на стiл, причому спиною до стiни, в цiлому, напад на неї навiть так не принесе результату, але не хотiлося б знову когось в цьому барi грохнути, останнiм часом у неї не надто бойовий настрiй. Занадто багато проблем. I основна з них та, що Непiдкорнiй потрiбно вправити мозок. Зараз потрiбно думати над цим, а не звертати увагу на нiкчемнi смикання якогось смiття зi спробою її вбивства.
  - Чого стали, сiдайте, - наказала вона чоловiкам. А то Телор щось явно тупить.
  Глен зачекав, поки сяде etrange i вмостився поряд iз нею, хоч i водночас трохи вiдсторонь. Але навiть йому було цiкаво, що задумала його хазяйка i яка цiль цiєї зустрiчi.
  - Телор Рiстен. Ти обмовився про роботу. Хочеш вбити конкурентiв? А чи не пiдло?
  Прекрасно. Схоже, грошi дiйсно приваблюють її бiльше, нiж вбивства. Ще й про його замовлення мова зайшла... А вона свою справу точно виконає блискуче, репутацiя їй байдужа.
  - Я не збирався їх вбивати, - невинно поклiпав очима вiн. Ну, все ясно. От падло. - Я просто не хочу, щоб одного представника з мого району допустили до виборiв.
  Пiдстава? Вона так i знала. Нiчого iншого i очiкувати не доводилось.
  - I що, багатий у тебе суперник? - протягнула вона. - Хоча навiщо запитувати, явно грошей у нього менше, нiж у тебе. Молодий, мабуть. Такий собi чесний представник вiд народу. Я права?
  - Звiдки Ви знаєте? Шукали iнформацiю?
  - Неввiчливо вiдповiдати запитанням на запитання! - Безiменна вихопила нiж, один удар - i вiд руки сенатора вiдлетiв палець. - Я вже, здається, говорила, що у тебе достатньо пальцiв для виховання. Тiльки шкода, що ти не безсмертний, i їх не повернути. Iнакше спроб було б бiльше.
  - Хазяйко, може, ми перейдемо в iнше мiсце? Ми привертаємо увагу.
  - Не потрiбно, Глен. Зараз менi потрiбний не якийсь там бруд у катувальнi, як вiн, а нормальнi трупи. То навiщо? Я на роботi, причому офiцiйно, так чому менi б не помучити цю сволоту?
  Жiнка сховала кинжал у пiхви. Etrange корчився вiд болi на пiдлозi, з мiсця, де був палець, текла кров.
  - За що? - прохрипiв вiн. - За що мене то, я ж твiй замовник!
  - А у мене повинна бути причина, щоб прикiнчити таке падло, як ти? - Люсi пнула його ногою, а потiм хихикнула. На ще незап'ятнаних руку пiднiмає. Ти бач! А не прокатить, вона, звичайно, нiкчема, але до рiвня, щоб вбивати тих, хто їй поки що нiчого не зробив, не опустилася. Цей кандидат її не чiпає, а значить у неї немає жодних причин витрачати на це час.
  Так, стоп! Тут все не так просто. Що буде, якщо вона вб'є Телора? Сповокує астрал etrange? Не найкраща iдея, якщо нанести їм такий удар, то її переслiдування посиляться. В нинiшнiй ситуацiї якось невчасно залягати на дно, в цiлому, напади - не так страшно, але якщо шпигуни астралу займуться нею i дiзнаються зайве... Один її промах - i постраждають сотнi.
  А якщо таки допомогти йому i вiдпустити? Що, якщо так? Вибори проводяться лише в двох випадках, або в цьому, де поступили скарги на його роботу, або коли сенатор бiльше не здатний виконувати свої обов'язки i не залишив достойного спадкоємця. Якщо Телор виживе, вiн все рiвно виграє, просто позбудеться конкуренцiї i все. Допомогти йому i заслужити його прихильнiсть, а потiм ним керувати? Так собi iдейка, в сенатi etrange вже є її рабиня, Галiя, то навiщо їй ще одна шавка, до того ж яка вкусить, якщо на секунду вiд неї вiдведеш погляд? Вiн забагато знає, так просто його залишити в спокої не можна. Потрiбно якось його прибрати.
  А що буде, якщо допомогти це зробити тому його конкуренту? Якщо вона правильно розумiє, то цей недоумок, який пiшов проти нього без шансу на чесну перемогу, вiдмовиться вiд спiвпрацi з нею, надто правильний. Але якщо допомогти йому таємно, то вiн зможе обiграти Телора i набрати бiльше голосiв. Повалити Рiстена з його трону руками цього чудака, а потiм по-тихому прикiнчити? Непогано. Чудовий план. I не буде сильних проблем з etrange, вбивство екс-сенатора - не образа народу, на це не будуть звертати багато уваги, а у неї не буде проблем. Так, прекрасна iдея. Але нiчого не вийде. Шкода.
  Телор Рiстен не з тих, хто впаде i не буде пiднiматися пiсля одного маленького провалу. Вiн занадто любить свiй статус, щоб так просто з ним попрощатися. I вiн продовжить лiзти до влади. Вiрогiдно, вiдразу пiсля провалу чоловiк отримає якiсь грошi за iнформацiю про Безiменну чи за щось ще. I це ще пiвбiди! Йому нiчого не коштує перебратися в iнший район i пiдкупити тамтешнiх etrange, щоб вони скинули їхнього сенатора, а потiм вiн спокiйно займе його мiсце. Це нiчого не дасть, i все почнеться спочатку. З однiєї сторони, їй то що, вона тут нi до чого, а з iншої...
  Галiя. Симпатична чистокровна etrange-водниця, густе каштанове волосся i незвичнi бiрюзовi очi. Її рабиня i сенатор etrange. Довелося чимало роботи зробити, щоб просунути її на цю посаду. I їй би не хотiлося, щоб вона постраждала чи втратила таке цiнне джерело iнформацiї. Це не так страшно, але в такому випалку Люсi Дерк доведеться розвiдувати все особисто, що доволi часозатратно i неприємно.
  Якщо Телор буде шукати собi нове мiсце, то який шанс того, що вибере не її? Миленька i не надто небезпечна на вигляд дiвчинка, зовсiм маленька, як для сенату, але пройти, оминувши вiкове обмеження, у неї вийшло, пiдробка документiв багато часу не зайняла. Якщо Телор спробує її вигнати, то Галiя надто м'яка, щоб ув'язатися в бiйку чи викликати чоловiка на дуель, навiть на ту, де могла б i виграти. А хазяйка допомогти їй не зможе, про їхнiй зв'язок знати не повиннi. Сенаторка надто м'яка, щоб займатися брудною роботою, хоча водночас вона вiддана рабиня. Тому тяжко сказати, на що вона здатна насправдi.
  I що ж це виходить? Чорт, яке б рiшення вона не прийняла, в будь-якому варiантi виходить так собi. Але який же тодi вибрати? Сенатор про неї майже нiчого не знає, тому якщо вiн почне трiпатися, це буде не так страшно, хоч i неприємно, що всi дiзнаються про те, що Глен - її раб. Але тодi Галiї їхнi розборки не торкнуться, що вже непогано, а Телора можна буде прибити i пiзнiше, причому тихо i чужими руками, i зробити це можна, як тiльки вiн стане дiйсно небезпечним.
  Вiдвести вiд себе пiдозру i лише потiм вбити, використавши iнший почерк? О так, це буде найкращий вихiд. Здається, вона вирiшила.
  
  <15>
  I Телор, i Глен, обидва помiтили її заминку. Про що вона задумалася?
  - А справдi, чого це я? - жiнка почала косити пiд дурочку. - Вбити свого замовника? Так я ж не отримаю нi копiйки, - почесала макiтру вона. - Ти це, вибачай, просто ти мене дратуєш, - вишкiрилася Безiменна. - Ну що, продовжимо?
  Як нi в чому не бувало! Неначе це не вона щойно вiдрубила йому палець! Неначе зовсiм нiчого не сталося!
  Демон кинув йому хустинку, кров капає на пiдлогу, потiм доведеться прибирати. Сенатор замотав руку i блiдий повернувся на свiй стiлець.
  - Так кого ти хочеш, щоб я пiдставила, i як саме? - перейшла до справи вона.
  - Марк Сейрон, - зовсiм тихо сказав Телор.
  - Хто? Не мимри, кажи чiтко, iнакше зроблю ще одне нагадування.
  - Марк Сейрон. Двадцять сiм рокiв. Закiнчив немагiчну академiю на факультетi мiжнародних вiдносин, а тепер лiзе в нашу полiтику. I у нього є шанси. Я хочу, щоб всi дiзналися, що вiн планує прибрати конкуренцiю за допомогою найомникiв i про його зв'язки з найвiдомiшими i найнебезпечнiшими кiллерами в свiтi, з такими як Ви, Безiменна. I я хочу, щоб ви його спочатку пiдставили, а потiм взагалi вбили.
  - А чи не забагато ти хочеш? - жiнка закинула ногу на ногу. Їй би не хотiлося цим займатись, тим паче заради грошей такої сволоти.
  - Але ж Ви можете це зробити.
  - Можу, - нахмурилася Безiменна. А потiм хихикнула i сплюнула на пiдлогу. - Але гонорар доведеться пiдвищити. Таку роботу я за спасибi робити не буду, - якщо вже й доведеться цим зайнятись, то хоч бабла нормально зрубить. - Десять мiлiонiв.
  - Скiльки?!
  - Десять. У тебе проблеми зi слухом? А йому, - вiдьма кивнула на Глена, - доплатиш до п'яти мiлiонiв. А якщо ти знову не почув, то наступними будуть не пальцi, а вуха. До речi, а ти знав, що якщо їй правильно готувати, то виходить доволi смачно? - нахилилася до нього вона.
  Сенатор голосно проковтнув комок у горлi. Вона що, ще й канiбалiзмом займається?
  - Нi, я все почув.
  I де ж йому дiстати такi грошi? Та це ж майже неможливо! Хiба що зчинити грабiж у немагiчному астралi. П'ятнадцять мiлiонiв. Це ж треба. А вона таки розкатала губу. I не заперечиш же такiй, як вона. Жуть.
  - Чудово. Твiй слух перевiряти не доведеться. Iнакше у мене виникло б вiдчуття, що продешевила. I тобi довелося б заплатити ще бiльше за те, що я терплю тебе.
  О Всевишнiй! Так це вона його терпить? Серйозно? А не навпаки? Валила б i залишила його в спокої. Нi, сама лiзе i грошi тягне.
  - Чого мовчиш? Говори щось, план, чи що ти там хочеш, а то у мене виникло вiдчуття, що я розмовляю сама з собою. Цього хоч нiхто не бачив? А то ще ненормальною вважати почнуть, скажуть, що зi стiнами розмовляю...
  От чорт, а тепер вона змахує ще й на останню дурочку, а не тiльки на психопатку. Хто буде вважати, що вона розмовляє зi стiнами тiльки через те, що спiврозмовники їй не вiдповiдають? До того ж вона i без цього завжди вважалась божевiльною, нiчого нового. Точно жуть.
  I така то дура може бути стратегом? Ходили слухи, що саме вона складала всi плани боїв напiвкровних до Непiдкорної. Тодi цi нечистокровнi жодного разу не програвали. Але чи була це вона? Та вона ж навiжена, безмозгла ненормальна! I розумом вiд неї зовсiм не вiє. Типiчна дурочка-садистка, яка вважає себе непереможною королевою свiту. Так, її силу не можна не визнати, але всi ми колись загинемо. I колись перед нею з'явиться суперник, для перемоги над яким її сили буде недостатньо.
  Але при всьому цьому не варто її недооцiнювати. Можливо, це лише така тактика проти нього, тому вона i косить пiд дурочку, в нiй щось є. Не сказати, що видно стратегiчне мишлення, але вiдразу зрозумiло, що вона про щось задумується, роздумовує. I в цiй пiдступнiй головi можуть з'являтися дуже цiкавi думки. Знати б тiльки якi, i наскiльни вона небезпечна. Але краще її не злити.
  - Ну, я не знаю. Якщо в артефактi природникiв чи повiтряникiв буде запис вашої зустрiчi, то його повиннi засадити чи хоча б допитати. Але репутацiя точно буде зiпсована.
  - Запис повинен бути без звуку, i це не повинна бути фотографiя у виглядi iлюзiї, її легко пiдробити, артефакт природникiв, це не обговорюється, - жiнка зарилася рукою у волосся.
  А вона посерйознiшала.
  - Але чи можна зробити такий запис? Це ж не картинка, по ньому можна зрозумiти i вiдстежити елементарнi дiї у недоступному мiсцi, але щоб їх записати, а потiм вiдновити... Це ж фактично iлюзiя, сила повiтряникiв, кому, як не менi це знати.
  - Ти тупий? Будь-який природник при наявностi такого артефакту зможе у себе в головi вiдтворити картину того, що вiдбувалося, але земля не чує звукiв, це привiлегiя вiтру, а менi потрiбно саме це. Я зможу знаходитися з ним поряд, але не розмовляти про контракт, вiн буде проти.
  А, здається, вона в цьому дiйсно дещо тямить. Невже колись служила в розвiдцi? Чи просто особистий досвiд?
  - I для цього годиться будь-який артефакт подiбного типу?
  - Так, будь-який. I я можу його принести i встановити сама, але за це доведеться доплатити. За витрати.
  - Нi, я сам його дiстану, - точно ще один лям за це запросить.
  - Як хочеш. Продовжимо. Де i коли ти хочеш, щоб я це зробила? Коли оплатиш? Грошi завжди вперед.
  - Грошi? Ну, дiстану повну суму десь за тиждень, але зробити все краше ранiше, вибори через п'ятнадцять днiв.
  - Так ще два тижнi? Багатенько. Можна розслабитись.
  - Еее, я же сказав, що все потрiбно зробити швидко.
  - Притащиш бабло - тодi поговоримо. А не притащиш - роботи не буде. Але провести час разом обiцяю.
  От навiть цiкаво, чому ж його зовсiм не радує така чудова перспектива? Краще вже самому здохнути, нiж вiд її руки. Хоча б безболiсно i без катувань. I вiн реально здохне, якщо тихо не знайде її слабке мiсце i не вдарить у вiдповiдь. Хоча з цим виникали запитання. Якi можуть бути слабини у тої, яка рiвна по силi демону, може ухилитися вiд швидкiсних куль при стрiльбi з невеликої дистанцiї, i до того ж зовсiм безжалiсна? Навряд чи вийде щось знайти. Але якщо пронюхати, хто вона насправдi, її рiд чи, можливо, статус у вiдьомському суспiльствi, то так можна натравити на неї магiчнi астрали, i їй стане не до нього. Але поки що вiн знає тiльки першу букву її iменi i приблизний вiк, їй десь до сорока, а з цього нiчого конкретного не вiзьмеш. Якщо вийде ще щось дiзнатися... Але зараз вiн ще надто далекий вiд цього. У нього проти неї нi шансу.
  - Я принесу, - похилив голову etrange. - Обов'язково принесу. Через три днi зранку.
  - Через три днi? Це понедiлок. Ну... Подивимось, я щось планувала? - ну, справдi, якщо задуматись, то не дуже. Думала заскочити в сенат etrange до Галiї, але це саме через Телора, звiт вона i без цього сама отримає в п'ятницю. Ще можна вже пiсля того нарештi поговорити з Непiдкорною, просто тодi вiдьма вже точно буде знати що до чого. Можна спровокувати Князя, побитися з ним, а може, i з його дружиною, чи з обоїми вiдразу. Чи допомогти Оскару? Вона дала йому нелегке завдання з пiдготовкою додаткового житлового корпусу для новоприбулих, а нежить слухає його не настiльки добре, щоб активно використовувати її, як фiзичну силу. Та i дратують цi трупаки, такi дохлi, добре, що хоч дiти вже позвикали i їх не бояться. А так побачити їх бiля лiжка посеред ночi - просто жуть, саме тому їм i заборонено просто так заходити на обжилу територiю. Нехай топчуться перед захисними стiнами.
  Ну, чим ще можна зайнятись? Люсi дуже хотiла поспостерiгати за тим, як Макс тренує Бель, можливо, щось порадити. Або навiть провести з донькою кiлька вiльних годин, її чоловiк хотiв, щоб вона нарештi перестала боятися з кимось зблизитись. Але з iншої сторони, вона надто вже остерiгалася це робити. Мабуть, краще зайнятись роботою, яку їй дав Рiстен. Але при цьому не варто забувати про iншу. З янголами вона ще не закiнчила. Просто там повинен ще пройти певний час до її наступного нападу.
  I що залишилось? Точно, їй потрiбнi трупи сильних бiйцiв для Амалiї Левар. Можливо, її некромантка i не прийде на загальнi збори, на вiдмiну вiд iнших її присутнiсть не обов'язкова, i це не так важливо, але за пiддослiдний матерiал вона буде вдячна. А перед цим майбутню дохлятину можна буде помучити, так сказати, зняти стрес, а то останнiм часом у неї надто багато справ i планiв. I для цього можна взяти якесь замовлення на вбивства i взяти собi iграшок там.
  Одним словом, заплановано у неї немало, хоча нiщо з цього не є обов'язковим чи термiновим. А тобто вона просто шукає привiд, щоб не приходити. Вона ще пам'ятала оту свою давню необережнiсть з Терноном i чим те все могло закiнчитися, якщо цей сенатор не дурнiший за того, то її необережнi дiї можуть створити загрозу з його сторони. Так, тодi була зовсiм iнша ситуацiя, але її самовпевненiсть i дурiсть зiграли свою небезпечну роль. Краще, щоб таке не повторилося, в цей раз полетить не тiльки її голова.
  - Ну... Якщо прикинути, то я нiчим таким не зайнята... Можна i зустрiтись.
  - I тодi Ви виконаєте завдання в той же день?
  - Я подумаю. Але не хвилюйся, грошi я вiдпрацюю. Рано чи пiзно.
  Це що, натяк, що вона може нiчого не зробити? Та хай вже катиться, куди хоче, тiльки б його не турбувала. Нi, лiзе. Нiби йому потрiбний їхнiй договiр, вiн запросто може знайти когось iншого i витратити на це в рази менше грошей.
  - Здається, ми домовились. Ну, тодi я пiшла. Чао, - жiнка встала i пiдiйшла до барної стiйки. Один помах руки i їй миттєво щось налили. Вiдьма пiдняла склянку i випила все до дна одним ковтком, а потiм розбила її об пiдлогу, переступила через уламки скла i вийшла з бару.
  Телор подивився на Глена. I вона то його хазяйка? Жуть. Та з нею в одному астралi спати страшно, не те що бути чимось пов'язаними. Непощастило хлопцю.
  Але жалiсть до цього раба нiчого не змiнює, вiн ворог i зрадник, криса. Але... Може, вийде чоловiка про його власницю розпитати.
  - Вибачаюсь, що так вийшло, але проти хазяйки я нiчого не можу вдiяти, - зiтхнув напiвкровний демон. - Хочу, щоб Ви знали, ця зустрiч не була запланована, а Ви самi виннi в тому, що при замовленнi не вказали, вiд кого поступає небезпека, в такому разi я б, можливо, не взявся. Але свої грошi я вiдпрацюю, захищу вiд будь-якої iншої небезпеки. Ви тiльки це, про мої чотири з половиною мiльйони не забудьте.
  Схоже, вiн помилився. Цей гад - не нещасний раб, який просто виконує накази. Кажуть, що раби i власники однаковi. Виявилося, це правда. Чоловiк здається невинним, але вiн такий же пiдлий i корисливий, як i вона. Навiть розмовляють схоже. До того ж i йому доведеться платити, причому нi за що. А демон тiльки радий. Придурок. I чому вiн тодi вибрав саме його? Сподобався здiбний малий? Такий чесний, невинний. Наглядний приклад того, що не варто оцiнювати всiх тiльки першим поглядом. Хто знає, скiльки ще сторiн може бути у нього. Наприклад, сенатор i до цього розумiв, що грошi для такого як вiн значать багато, але i не пiдозрював, що Глен займеться вимаганням легких коштiв. Справжнiй удар в спину.
  - Я пам'ятаю, - буркнув чоловiк у вiдповiдь. - Ти дуже схожий на свою хазяйку.
  - Не надто. Нашi можливостi, як небо i земля. Я лише раб.
  - А я маю на увазi характери. Два чоботи - пара.
  - I знову Ви помиляєтеся. У нас рiзнi погляди на життя i рiзнi цiлi, - похитав головою демон i пiдвiвся. - Якщо я Вам не потрiбний, то я пiду.
  - Йди. Я ще тут трохи посижу.
  Глен вийшов через кiлька хвилин за своєю хазяйкою. Ну нарештi, Телор зiтхнув з полегшенням. У нього є час без її криси, потрiбно термiново почати шукати iнформацiю, її слабкi мiсця, в її особовiй справi повинно щось бути. Але спочатку йому необхiдний цiлитель.
  Телор Рiстен думав не довго i блимнув у воєнний госпiталь. Вiн знову вийшов пiсля зустрiчi з нею живим, хоч i не зовсiм цiлим. Але це нiчого. Перемоги часто починаються з поразок.
  
  
   * * *
  Цiєї ночi Люсi теж повернулася спати додому, Макс вже сидiв на лiжку i читав книгу.
  - Ну що? Все закiнчила? - поцiкавився вiн.
  - Так. Втомилася дуже. Резерв напiвпорожнiй.
  - Допомогти вiдновити? Пiшли, я легко знайду пiдходящого донора, пiдiйде по обоїм параметрам, - чоловiк привстав i подивився на неї. А жiнка блiднувата. Нi, енергiї у неї достатньо, навiть багато, але проблема в тому, що останнiм часом вона надто мало спить i багато працює, а досi не злягла вiд цього тiльки тому, що у неї зазвичай повний резерв, це її сильно пiдтримує.
  - Нi-нi, не потрiбно донора. Не хочу вбивати когось через необхiднiсть вiдновити сили, - Люсi зняла плащ, взуття, розклала на столi клинки i кiлька артефактiв, якi про всяк випадок носила з собою, i направилася в душ. Рiзний захист вiд холодної зброї на тип кольчуги вiдьма не носила. Вона їй просто банально заважала, бувала тяжкою i сковувала рухи. Краще вже без неї, до того ж її плащ - вже непоганий артефакт, так, вiд фiзичних ударiв вiн не захистить, але хоча б не порветься, i взагалi, його неможливо знищити. Вiчний одяг. А удари... По-перше, у неї сильно завищений больовий порiг, тому вона все рiвно майже нiчого не вiдчує, а по-друге, нехай спочатку спробують її дiстати з її то рефлексами. Вона увернеться, навiть якщо на неї нападуть пiд час сну чи максимально тихо зi спини. У неї чудовий слух. Вона чує все. Навiть найменший рух чи найтихiший шепiт. I їй не потрiбний зiр, щоб знати, що вiдбувається.
  Вiдьма швидко повернулася з душа i пiдмiтила, що втомлена Бель вже заснула. Мабуть, Макс її непогано помучав. Потiм можна буде рознюхати все, що вона пропустила, у Гарсiї, гарпiя вiддано не покидала свiй пост бiля її доньки, так було в рази спокiйнiше, фамiльяри не можуть зрадити.
  Жiнка не стала довго затримуватись i вiдразу заснула. Але крiзь сон вона встигла помiтити, як iнсолiт скасував всi будильники, захотiв, щоб вона поспала. Ну i добре. Огневичка не стала вставати, щоб їх вiдновити, вона дуже цiнувала турботу Макса, якщо вiн вважає, що так буде краще, то нехай. Вона все рiвно зовсiм нiчого на завтра не планувала. Тiльки до Оскара зранку зайти треба...
  Коли Люсi вранцi прокинулася, Макса поряд не було. Вже кудись побiг? А котра взагалi година?
  Чорт. Вона проспала бiльше тринадцяти годин. Нiчого собi. Все ж таки не варто було повнiстю вимикати будильник.
  Вже одинадцята. Жiнка швидко одягнулася, накинула плащ, почепила кинжал на пояс i фактично вилетiла у коридор, де ледве не збила Бель.
  - От чорт, - це ж треба, вискочила, не подумавши, що вона там. Навiть не прислухалась. Що це означає? Вона не вiдчуває в цьому мiсцi небезпеки? Чи загрози в особi її доньки? Це погано. Варто бути уважнiшою.
  - Мамо? - дiвчина досi ошарашено дивилася на неї, неохайну i розпатлану. Ну i чорт з цим всим, якщо вже показалася дiвчинi на очi, то хоч спитає, хоча навряд чи Анабель знає багато.
  - Бель, - жiнка пройшлася по нiй поглядом. - Твiй батько не залишав менi жодних повiдомлень? Куди вiн пiшов?
  - Нi, я нiчого не знаю.
  Як завжди, вiд неї жодної користi.
  - Гарсiя! - птаха миттєво перелетiла на руку Безiменної. - Що вiн сказав? Вирiшив допомогти напiвкровним з малечею? Нiби у нас роботи мало. Так хоче паралельно спостерiгати за Непiдкорною i Князем? А Крейг тодi на що? Хоча зрозумiло, що за емоцiйним станом янголки водник простежить краще. Є ще дещо? Тодi нехай, якщо повернеться, то вiн знає, де я.
  Жiнка скинула гарпiю з руки, вийшла за порiг будинку i вiдразу блимнула, повнiстю проiгнорувавши свою доньку. Але тут нiчого нового.
  Макс вирiшив простежити за Маратом. Цей демон її схвилював на зборах. Останнiм часом вiн надто тихий, хоча перевiрка Меган нiчого не дала, з ним варто бути обережнiшими. Здається, у нього нова баба? Якщо буде час, можна буде про неї щось розвiдати. Огневичка ще нiчого про неї не знає, а вона вже їй не подобається.
  А її чоловiк знає, що потрiбно робити. Знає, про що вона думає i який її крок буде наступним. Куди вона без нього... Вiн стiльки роботи робить за неї... Якби не вiн, то вона б уже давно загнулася. Але в цей раз вона розумiла, що вiн нiчого не знайде.
  Люсi направилася, куди планувала, Оскар прийшов до неї майже миттєво, вiрогiдно, чекав її приходу.
  - Хазяйка.
  Чоловiк опустився перед нею на колiно. Вiн завжди надто ввiчливий, достатньо простого кивку голови, так прийнято, хоча таке вiдношення вiд своїх рабiв вона i не любила. Але зовсiм iнша справа, коли перед тобою схиляються вороги. Їх можна змусити навiть землю вилизувати, i це буде реально смiшно.
  - Встань, досить кланятись. Сподiваюсь, я не вiдiрвала тебе вiд чогось термiнового? - жiнка знала, що за поясом у нього якiсь папери, вiрогiдно з розрахунками.
  - Нi, що Ви.
  - Тодi добре. Я чекаю повного фiнансового звiту, не бачу сенсу обговорювати це на загальних зборах. До речi, що там з пiдготовкою? Вже всiх повiдомили?
  - Майже. Все проходить без проблем, не виходить тiльки добратися до Галiї, вона зовсiм не виходить з будiвлi сенату.
  - Галiя? Я їй повiдомлю, нi, зайду i особисто заберу в той день. Нiкого до неї не вiдправляй, etrange, звичайно, її нi в чому не пiдозрюють, але все ж таки краще, щоб про нашi вiдносини з нею вони продовжували не знати.
  - Як скажете.
  - Так що там по фiнансам? Якi витрати?
  - Хазяйка, тут така справа...
  - Та кажи вже, що там у тебе, нiчого мене боятись не подумавши, навiщо менi твоя смерть.
  - Та я не боюсь, - заперечив янгол. - Просто, розумiєте, я Вас не звинувачую, нiчого такого, але, хазяйко, за Вашим бажанням з наших складiв було забрано дуже багато комплектiв виживання, та i кiлькiсть харчових продуктiв урiзалась. Ви наказали все докупити, я, звичайно ж, почав з їжi, але думаю, Ви розумiєте, наскiльки тяжко прогодувати всiх, навiть за умови допомоги нежитi на кухнi, хоча запах вiд них не надто приємний, вони в цьому незамiннi. Щодо фiнансiв, я з допомогою Селiни i Марел все необхiдне вже купив.
  Так, дiвчата молодцi. Марел, її шпигунка в демонському астралi, вища демониця, i Селiна, напiвкровна ельфiйка з демонською кров'ю, входить в її особистий загiн. Обидвi нiчого не роблять, їм нудно, завдань немає, а чистокровнiй навiть звабити нiкого, всi шпигуни вiчно зайнятi, а члени загону... Тамерлан якийсь вiдморожений, Елеазар все за Кармелiтою бiгає, i що вiн знайшов в цiй iнсолiтцi, не найкрасивiша, волосся такого дивного попiльного вiдтiнку, очi не просто сiрi, а якiсь вицвiвшi, малоросла i худюща, ще й вiдмовлює йому постiйно. Придурок. Може, це через те, що заборонений плiд солодкий? Хто знає, але навряд чи це справжня любов. I хто тодi залишився? Ернест? Так цей напiвкровний янгол з кров'ю вiдьмакiв взагалi бабами не цiкавиться, все свiй ланцюг перебирає. Якщо заявитися до нього, то вiн взагалi проiгнорує, якщо не звяже i не вiдправить до Оскара чи Тамерлана. Одним словом, дуже добре, що цим двом, а особливо першiй, знайшлося, чим зайнятись. Краще, хай працюють, так навiть спокiйнiше. А то в їхнi голови iнколи приходять такi дурнi думки, що краще б вони не думали.
  - От i чудово. Є якiсь проблеми?
  - Так, це добряче пiдiрвало нашу казну. В результатi предмети побуту купляти фактично немає на що, а запас реально нiкчемний.
  А це погано. Дуже погано. Але, в принципi, вона ж натирила у Телора десять лямiв, якi вiддадуть їй через три днi, то це не надто велика проблема. Та i Непiдкорна їй повинна...
  - I що, багато грошей потрiбно? - поцiкавилася вона, тiєї суми повинно вистачити.
  - Багато. Якщо купляти все якiсне i нарештi роздати грошi на мiсяць, а також оплатити витрати загону, на них вже висить величенький борг, то заплатити потрiбно тридцять мiлiонiв.
  - Тридцять?
  - Так. Ну, можливо трохи менше, але лише на кiлька сотень тисяч.
  Чорт, це втричi бiльше, нiж вона буде мати в найближчий час. Так, Оскар любить завищувати суми для оплати, вiн завжди кладе якусь частку собi в кишеню, маючи таку собi власну додаткову казну, з якої часто платить, якщо основна повнiстю порожня, але ця завищенiсть максимум на кiлька мiльйонiв. I що з цим робити? Ще раз грабанути Рiстена? Не варiант, вона вже i без збiльшення суми фактично обiбрала його до нитки. А за завдання вбивства Альони Iсаар плату вона отримає вже пiсля виконання, а це буде ще не скоро. Невже доведеться реально шукати роботу i братися за мiлкi замовлення, тiльки щоб трохи пiдзаробити?
  Чорт, це неприємно. Але, схоже, зробити це таки доведеться.
  - Добре, я зрозумiла i розберусь. Ти можеш йти, я почула все, що хотiла знати.
  - Хазяйка, - янгол вклонився i швидко вийшов. Якщо вона сказала, що вирiшить це запитання, значить, все буде добре.
  Сказати то вона сказала. Ось тiльки насправдi щось не дуже видно, що вона реально хоче щось робити. Вiд неї прям так i вiє ентузiазмом... Але хоч не хоч, а їй все рiвно доведеться це виконати.
  Решту дня Безiменна тихо просидiла у себе в кабiнетi, нiкуди не виходячи i нiкого не вiдволiкаючи вiд їхнiх справ. Такий собi спосiб вiдокремитися вiд свiту. Все рiвно вона повинна була багато що обдумати. I чесно кажучи, вона вже довго настiльки добре не вiдпочивала.
  
  <16>
  Цiєї ночi Люсi знову ночувала вдома, причому спала, неначе вбита, i не скажеш, що перед цим вона проспала фактично цiлий день. Ось тiльки в цей раз Макс розбудив її з самого ранку i спробував пiдняти.
  - А? Що таке? - жiнка протерла очi.
  - Пiшли. Робота чекає, нам працювати потрiбно.
  - Ти про що?
  - Я знаю, що у Оскара серйознi проблеми з фiнансами. Пiшли, я вже пiдшукав для нас кiлька непоганих замовлень.
  - Замовлень? Ну так йди, а я ще трохи посплю, - жiнка позiхнула i лягла назад.
  - Тобi нiхто вчора по головi не дав? Вiн взагалi-то твiй раб, i грошi йому потрiбнi для потреб таких же твоїх рабiв як i вiн.
  - Я знаю. Але вiдвали i дай поспати.
  - Люсi, не дури. Я i без твоїх свiдчень чудово знаю, що спати ти точно не хочеш. Вставай.
  - I якi замовлення ти пропонуєш виконати? - поцiкавилася жiнка, не розплющуючи очей. Ну точно доведеться бiгати за якимись мiлкими шавками.
  - Ну, оскiльки серед замовлень на крадiжки i проникнення я не знайшов зовсiм нiчого, вартого уваги, то довелося взяти вбивства кiлькох злочинцiв, хоч i не надто вiдомих, подумав, що не пристало Безiменнiй виловлювати рiзнi помиї, тому краще, щоб на це не звернули багато уваги.
  - От навiть ти кажеш, що це погано вплине на мою репутацiю, то навiщо менi цим займатися?
  - Ну знаєш, а менi тодi навiщо? I якщо вже до цього дiшло, то запропоную iнакше. Чи не хочеш ти розважитись в астралi iнсолiтiв? Нежитi там, звичайно, купа сама собою, але по-моєму, живi набагато цiкавiшi мертвих, та i платять на них бiльше.
  - Ти взяв вбивства iнсолiтiв? I багато?
  - Трьох. Також ще двох янголiв i одного вiдьмака. Всi вони приблизно середнього рiвня сили, тiльки один з янголiв вищий, а так слабаки слабаками.
  - Сподiваюся, що той розшукуваний вищий янгол не Ернест, i тим паче не Рассел?
  - Точно не Ернест, а щодо того рижого не знаю. Дiзнаємося на мiсцi, збирайся.
  От чорт, тепер вiн не вiдчепиться. А вона так не хотiла цим займатися... Хоча за трупи Амалiя буде вдячна.
  - Та пiшов ти. I сам впораєшся.
  I наскiльки ж вона не хоче розбиратися з цими помиями? Або просто лiнується? Але вiн то знав, в чому справжня причина. Вона не просто не любить розшукувати жертву, їй не подобається, що вбивати їх доведеться по одному. Якщо вбивати, то масово, вiн чудово знав, якби її покинув здоровий глузд, то вона перебила б магiчнi народи один за iншим. А спочатку довго розшукувати когось, часто входячи в контакт до його друзiв чи родичiв, що вона терпiти не могла, а потiм вбити когось за секунду - нi, це надто нудно. I зовсiм iнша справа, якщо на тебе кидається цiлий натовп. Там слiд бути уважнiшою. Але в таких випадках вона боялася не смертi, iншого. Вона завжди боялася втратити себе, ту частину себе, яка досi роздумовує рацiонально. Ту частину, для якої ще має цiннiсть невинне людське життя. Вона прийшла у цей свiт, щоб приносити смерть. I якщо вона захоче знищити цей свiт, нiщо i нiхто її не зупинить.
  Чоловiк сплюнув. Нiби це йому потрiбно, щоб вона знайшла собi роботу.
  Макс взяв її за ногу i виволiк у коридор.
  - Ей, що ти робиш?
  - Бель! - батько покликав доньку.
  - Що? - дiвчина вийшла з кухнi i завмерла, дивлячись, як її мати обурено лежить на пiдлозi.
  - Вчора ввечерi ти знайшла оту велику гусiнь, i вона досi в тебе, я правий?
  - Ну так.
  То її донька що, рiзну гидоту колекцiонує? Жах.
  - Принеси.
  - Що?!
  Люсi почала викручуватись i намагатися звiльнити ногу, але чоловiк мiцно її тримав. Анабель швидко повернулася i простягнула йому бляшанку. Яка слухняна дiвчинка.
  - Батьку, а навiщо тобi гусiнь?
  Таки запитала.
  - Розумiєш, твою маму розшевелити потрiбно.
  Макс дiстав гусiнь i помотиляв нею перед носом у жiнки. Фу, яка гидота. Вона нiколи не любила мати справу з комахами.
  Люсi зреагувала миттєво. Один рiзкий поворот - i вона вже сидить на ньому зверху. Але чоловiка це не зупинило, iнсолiт продовжив мотиляти навiть не гусiнню, а якимось червяком, а потiм взагалi кинув його в неї.
  - Фу, - слизень згорiв, щойно потрапив на неї, вiдьма скривилася i змахнула з себе попiл. - Ну ти знущаєшся, - потягнула огневичка. - Спочатку виволiк, тепер ще й на мене рiзну гидоту кидаєш. Да збираюсь я, - фиркнула вона i нарештi злiзла з нього, вiдправившись назад в кiмнату.
  Макс хмикнув i не став вставати з пiдлоги. Все ж таки вона не слабо його приклала.
  Анабель трохи нерозумiюче стояла i дивилася в одну точку. Вона що, в ступорi? От чорт, довели дитину.
  Дiвчина повiльно розвернулася i пiшла в свої кiмнати. I що це щойно було? Та справа навiть не в тому, що вiн її дразнив, її вразила поведiнка матерi. Як вона за одну секунду перетворилася з сонної i небоєздатної слабачки на ту, яка за секунду зробила її батька i почала скидувати з себе всю пилюку. I до речi, а слизня таки шкода. Юна огневичка знайшла його вчора пiзно ввечерi пiсля тренування, подумала трохи потримати в себе на ролi iграшки, а потiм вiдпустити. Але не вийшло.
  Як же просто Безiменна вiдмахнулася вiд його останкiв... Невже i з людьми все точно так же?
  Люсi не надто спiшила у своїх зборах, чим не слабо встигла дiстати Макса, але поки що вiн тихо це терпiв.
  Ну нарештi вона вдягнулася. Що?! Ще потрiбно вибрати зброю?
  - Ну все, бери кинжал, метальний кинжал, лук зi стрiлами, револьвер, якщо у тебе є патрони, i пiшли.
  Вбивати їх буде набагато зручнiше на вiдстанi, це вiн вже давно продумав.
  Люсi пiдiйшла до нього i влiпила пiдзатильник.
  - Ей, за що?!
  - Да ти просто знущаєшся! Я не всесильна, будь-яка стрiлецька зброя в моїх руках - просто дерев'яшки. Кому, як не тобi про це знати.
  - Ой, вибач, не подумав. Просто я ще пам'ятаю тi днi, коли ми разом стрiляли в цiль на заходi сонця, - замрiявся вiн.
  - I коли це було? Рокiв так п'ятнадцять чи навiть двадцять тому? Ти же знаєш мої слабкостi! Не мiг би ти їх хоч колись враховувати?
  - Я ж уже вибачився! I до того ж, думаєш, я не знаю, що ти можеш використати Гарсiю, щоб побачити цiль? Бiльше того, ти навiть так чудово стрiляєш i метаєш кинжали, я не настiльки тупий i я бачив, як ти розправляєшся зi своїми ворогами, як ти виграла у Князя. Тобi не потрiбно бачити, щоб потрапити навiть в мiлку монету чи вбити. I я це чудово розумiю.
  - Нi, ти тупий. Револьвер, лук, арбалет, гвинтiвка. Все це не моє. Я профi ближнього бою, а вбивства на вiдстанi не додають жодної насолоди. Виходить якось так: ну здохла якась там комашка i все. А де кров, страх i крики вiдчаю, прохання помилування? А якщо вже розмова дiйшла до мого фамiльяра, то Гарсiя повинна сидiти вдома i стежити на Бель, тому я її i не можу взяти.
  - Ти невиправна. Нi, якщо ти хочеш, можеш i в ближньому бою їх вбивати, але май на увазi, що наближатися до iнсолiтiв небезпечно, набагато легше вбивати їх так.
  - Та вбивай їх як хочеш, я тобi що, заважаю? А я поки що посплю, - жiнка повернулася в лiжко.
  От чорт. Вона знову за своє.
  - Ану пiшли! - чоловiк схопив її за комiр, взяв пояс з метальними кинжалами i витягнув її з дому, а потiм взагалi затягнув в астрал iнсолiтiв. Жуть. З самого ранку над нею знущаються. Що за день?
  Безiменна сплюнула i пiдвелася. Все ж таки валятися в пустинних нейтральних землях цього свiту не надто приємно. I хто знає, що в головi у цiєї нежитi, вона ж не думає про сили супротивникiв, а просто тупо нападають. I на даний момент, без використання особистої магiї, саме вона їх приближення може вчасно i не помiтити, у деяких з них немає аури i внутрiшнього вогню, що вона часто використовує для орiєнтацiї в просторi у випадку неофiцiйних вiзитiв, тут можна опиратися тiльки на слух. А вiд такого нападу навiть боги не застрахованi. I їй би дуже не хотiлося настiльки тупо здохнути. З якоїсь сторони не так страшно, але за двадцять три роки, поки вона повернеться, може статися що завгодно, зараз не найкращий час вмирати.
  - I куди нам?
  - Захiднi землi. Мiсто пiд покровительством барона Верає.
  - Верає? Це взагалi що за тип? Барон, кажеш?
  - Не включай дуру, ти же знаєш все про керування землями в цьому астралi.
  - Та знаю я, що кожне мiсто має свого хазяїна. До речi, хотiла запитати, Амалiя же в академiї бiля центрального мiста на тип столицi, я права?
  - При чому тут це?
  - Вiд неї, виходить, може бути бiльше користi, нiж вiд Яiра, який облаштувався на пiвднi?
  - Так вона же нiчого не робить.
  - Ну, це вже зовсiм iнша проблема. I якщо подумати, то вона i не повинна нiчого робити. Вона i так багато робить.
  - Я думаю, її варто вводити в гру, вона тобi дуже повинна, нехай допомагає.
  - Нi. Вона єдина наша некромантка, на це нiхто iнший не пiдписується.
  - I правильно роблять, вона чокнута на всю голову.
  - Ну не кажи. Мати справу з трупами - брудна робота, але ця її сила набагато кориснiша за ту, яка береться з живої енергiї. Зомбаки в бою ефективнiшi за зцiлення i вирощування рослинок з насiння.
  - Ти як завжди думаєш в цьому руслi. Але тут як вже знаєш, в потрiбний момент трупи не вилiкують.
  - Теж правильно. Пiшли.
  Жiнка одягнула пояс з кинжалами, застегнула шинель, щоб не було видно зброю i взяла його за руку.
  - Веди, - мiцно зжала вона його долоню. Їй би не хотiлося загубитися в пустелi. До того ж тримаючи його за руку вона завжди вiдчувала себе впевненiше.
  Вони пройшли близько кiлометра. Саме така вiстань безпечної зони навколо мiста. Пiсок замiнив родючий ґрунт, почали з'являтися засiянi поля.
  - Зачекай мене, у мене вже ноги болять, - почала скиглити Люсi, постiйно спотикаючись. Вона ж не бачить, що у неї пiд ногами.
  - А нiчого було одягати взуття на шпильках. Ти же знала, що довелеться пройти по грунтовцi.
  - Ну у мене там зброя!
  - Так одягла б звичайнi чоботи!
  - Але ж у мене ничка в каблуках!
  - Знущаєшся? Навiщо тобi тi шпильки i кусачки? Нiби замок не можна зламати магiєю. Та якщо навiть так, то сьогоднi тобi вони навiщо?
  - А якщо нас спiймають? Про всяк випадок не завадять.
  - Яка ти передбачлива..., - чоловiк зупинився i пiдхопив її на руки. - Але кому ми потрiбнi? Мене вже навiть не шукають, а тебе бояться. Тому через таку твою обережнiсть мене нудить, - зiтхнув вiн i обережно понiс її далi.
  - Ну знаєш!
  - Будеш кричати менi на вухо - пiдеш сама. Навiть руку не дам.
  - Пiшов ти!
  Макс зiтхнув i продовжив йти далi.
  В мiсто вони увiйшли не вiдразу, їх зупинили на головних воротах. Ну, мiсто велике, так просто не пропускають. Потрiбно платити та бажано мати якесь удостовiрення особистостi, тодi вхiд буде дешевшим, оскiльки варта переконається, що ти не маньяк чи серiйний вбивця.
  Чоловiк ледве втримав жiнку, щоб вона всiх тут не перерiзала. Їй перекрили дорогу. Їй! Але Макс вчасно вгамував її i навiть заплатив подвiйний тариф за нерозголошення iменi i свого прибуття, а потiм ще заплатив за офiцiйний дозвiл ходити по дахам i використовувати будь-якi опорнi пункти iнсолiтiв. Всi свої грошi на це витратив, тепер вони без обiду. Нi, можна було, звичайно, сказати, що прийшла Безiменна, але панiка i розголошення того, що вона займається брудною роботою, їм зовсiм не потрiбнi. Саме тому Люсi i не любила неофiцiйнi завдання. Своїм статусом в таких умовах не скористаєшся.
  - I кого ми шукаємо? - закрутила вона пасмо волосся на палець, продовжуючи йти за ним вже на своїх двох по головнiй вулицi, яка виводила прямо на центральну площе перед воротами помiстя барона.
  - Та, тут один рецидивiст ошивається. Я тобi його покажу, пiшли.
  Iнсолiт затащив її у найближчу таверну i скористався сходами, щоб пiднятися на горище, а потiм вилiзти на дах. Можна було i взлетiти туди, це не така вже й проблема, але вони надто привертають увагу, все ж таки навiть якщо магiчнi резерви прихованi, то фiзично Безiменна здорова, як кiнь i силищ у неї нiчого так собi, як для смертної жiнки, а ще все ж таки вони тут як би чужаки. Не хотiлося б ще бiльше висовуватись, а то ще цiль упустять.
  - Вiн що, серед натовпу? Так? Тодi знай, я все рiвно не попаду в нього, тому можна я спущусь i вiдправлю всiх їх на той свiт?
  Манiячка.
  - Заткнись i пiшли. Його там немає.
  - I далеко топати?
  - Не скигли.
  Вони блукали по дахах ще близько пiвгодини, аж поки чоловiк не завiв її у бiдний район. Вона вiдразу зрозумiла, куди вони прийшли, сморiд тут був жахливий, а ще вона не настiльки вже й безпомiчна без її власної магiї, щоб за допомогою телекiнезу не общупати будiвлi з пошарпаним дахом. Але все рiвно до того незручно пересуватися на мiсцевостi, яку не знаєш, особливо по дахам будiвель. Вона вiдчуває внутрiшнiй вогонь людей i їхнi аури рiзного типу, що дозволяє їй вiльно орiєнтуватися у натовпi чи пiд час бою. Але в повiтрi це їй зовсiм нiчого не дасть, тут немає живих iстот. Iнколи вона думала, що їй не пощастило з якоїсь сторони бути огневичкою. Атака то блискуча, захист непоганий, але яка користь вiд такої сили, якщо ти навiть ґрунт пiд ногами нормально вiдчути не можеш? З орiєнтацiєю у неї все погано, а користуватися кожний раз очима гарпiї... Не можна настiльки залежати вiд фамiльяра, вона вже не перший рiк обходиться без допомоги пташки, хоч i не без магiї. Завдяки чудовiй пам'ятi i залишкам зору, якщо бачення плям можна так назвати, вона може вiльно пересуватися в знайомих мiсцях, вмiння бачити аури, якi є у всiх живих iстот, дозволяє їй бачити рухи i розпiзнавати всiх, кого зустрiчає, а блискучий слух дає можливiсть знати про окремi подiї на вiдносно великi дистанцiї, вона може аналiзувати звуковi коливання, що теж немало їй допомагає. Кров демона, яка є в нiй, значно посилила її навичку передбачення, так зване "шосте почуття", якщо подумати, то i можливiсть розрiзняти звуки теж завдяки цьому. Але те, що вона має неймовiрно сильний зв'язок з оточуючим, завдяки чому вона i може настiльки вiльно пересуватися, - не завдяки кровi безсмертного. Земля, на яку вона ступила - її, вона знає про все, що на нiй вiдбувається, а також про все, що в радiусi десяти метрiв вiд того мiсця, де вона стояла, якщо, звичайно, вона не захоче цю територiю розширити. Мабуть, це найкориснiша навичка в такiй ситуацiї. Але використовувати її постiйно не можна, тодi її справжня аура неначе прокидається. I вона б не хотiла, щоб всi знали, хто вона така, тому вона використовувала настiльки корисну магiю не так часто, особливо на людях при неофiцiйних вiзитах. Але варто було їй тiльки розслабитись, i у неї не було жодних проблем з пересуванням. Але розкривати козирi не можна. Нехай краще буде тяжко, анiж неспокiйно. А захистити себе вона може i опираючись тiльки на iншi свої вмiння. Якщо подумати, то всi її навички створенi саме для цього. А ще для вбивства.
  Нда, їй довелося непогано потратитись на вiльне пересування, а Макс нести її по слизькому i кривому даху вiдмовився. Йому б не хотiлося впасти разом з нею, нiчого їй не буде, якщо пройдеться.
  - I де вiн? - лiниво запитала вона.
  Чоловiк обережно взяв її за потилицю i опустив її голову вниз.
  - Будiвля напроти, другий поверх, вiкно.
  - А, точно, там хтось є. I хто це? Я ж не бачу.
  - В ближнiй бiй з ним краще не лiзти. Нi, вiн не настiльки сильний, але володiє прийомами ближнього бою, але варто пам'ямати, що вiн iнсолiт.
  - Ти казав, що вiн рецидивiст. Як вiн вбиває?
  - Наскiльки я знаю, то вiн так званий король вибухiвки. Варто до нього приблизитись - i вiн все пiдриває, а силу i здоров'я ворога, якi вiн забирає, щоразу рятують його життя, вiн дуже сильний цiлитель.
  - Ну ясно. Я пiшла.
  Жiнка хмикнула, дiстала з кишенi пов'язку, зав'язала очi i зiскочила вниз. Краще скорiше це все закiнчити, мучитись до вечера вона не хотiла. А окрiм цього типа ще пiвдесятка таких же позбутися треба i принести їхнi трупи на пiдтвердження, а то не заплатять.
  Люсi зачепилася рукою за дах сусiднього будинку, один удар ноги - i уламки скла розлетiлися по всiх кiмнатi, а рецидивiст пiдскочив i засунув руку в кишеню.
  - Щось ти мене дратуєш. А ми ще навiть не познайомились, - вiдьма заскочила у вiкно.
  - Дура, - Макс заскочив за нею. А то хто знає, що в головi у цього iнсолiта?
  Чому вона досi його не вбила? Вiн же може прикiнчити її в будь-яку секунду!
  Стоп, так це, з його грудей вже торчить клинок. Швидко.
  - Здається, ти казала, що у тебе проблеми з метанням?
  - Ну казала.
  - I як це розумiти? Да ти з зав'язаними очима точно в цiль попадаєш! Якого чорта?
  - Ну не злись. Вiн був небезпечний, я його прибрала. I це, даремно ти приперся, зараз буде великий бум.
  - Що?
  - Бум.
  Кiмнату рознесло в щепки, вибуховою хвилею їх викинуло на вулицю, а падати з кiлькох метрiв вниз було не надто приємно, до того ж вiн ледве встиг закрити собою огневичку вiд уламкiв. Але тепер йому немало прилетiло. Добре, що хоч Люсi майже зовсiм не вiдчуває болi, навiть якщо пронизати її кинжалом i не виймаючи прокручувати лезо. Вiн додаткової болi не вiдчув.
  - Ти знущаєшся, - похитав головою вiн, вийнявши кiлька уламкiв у себе зi спини i залiковуючи рани, а потiм обережно пiдвiвся, розкидуючи уламки цегли, i простягнув їй руку, допомагаючи пiдвестись.
  - Нi, що ти.
  - Ти же знала, що вiн активував вибухiвку.
  - I що?
  - Менi ж боляче! Не можна було б хоча б попередити не за якусь секунду, я вже не кажу, щоб виставити щити?
  - Нi, не можна. I прям таки, вiд такого вибуху ти не здохнеш, тому заткнись.
  - Да чорт з цим, але ти хоч розумiєш, що за розiрваний труп нам не заплатять? Ти ж могла його витягнути до вибуху!
  - Стану я таким займатися. До того ж вибухiвка була в його кишенi, а я не хочу постраждати.
  - Тi, хто не хочуть постраждати, не чекають цього навiть не намагаючись втекти.
  - А який сенс втiкати? Нiби це менi щось зробить.
  - У тебе подряпина на щоцi.
  - Що?
  Чоловiк провiв рукою їй по обличчю, паралельно вiдсунувши пов'язку, якою вона закрила очi, на лоб, i її порiз уламком скла зник. З її больовим порогом вона таких поранень не вiдчуває.
  - Вже нiчого. Наступного вбиваю я. Я всю життєву енергiю з запасу витратив.
  - Та на здоров'я, я що, заважаю?
  - Ти теж йдеш зi мною.
  - Ну навiщо? Пожалiй мене. Ти ж i сам можеш це зробити, я тiльки заважаю.
  - Пiшли, - чоловiк схопив її за рукав плаща i потягнув за собою. Нда, вбивати на звичайнi замовлення вона не вмiє, зазвичай Безiменнiй вiрять на слово, що робота виконана, тому що вона iнколи спалює жертв, тим самим вона допомагає сфальсифiкувати смерть, знищивши ауру трупу. Вона не звикла церемонитися зi смертниками, часто її способи вбивства були надто жорстокими, пiсля чого нещасливця було не впiзнати.
  Але вiн хотiв провести час з нею. Щоб вони хоча б день побули в статусi пари, яка завжди разом, а не у вiдношеннi, де кожний займається своєю роботою поодинцi.
  Вiн завжди нейтрально ставився до всiх її дiй, а часто навiть допомагав, але також не хотiв, щоб вона при цьому втратила себе. Можливо, для них буде краще частiше бачитись. Але вiн в будь-якому випадку буде її любити.
  Макс потягнув її далi. Будь, що буде. Так, їм потрiбнi грошi, але насправдi головне не це. З якоїсь сторони немає нiчого важливiшого за життя. Хоч i не у всiх, але воно буває тiльки одне. Те життя, яке вони можуть так легко втратити.
  
  <17>
  Люсi вже другу годину лежала на столi в барi в кровi, перiодично випиваючи прямо з пляшки. Червонi краплi стiкали з її саблi, яка лежала поряд, як вдало жiнка вибрала саме її, а не меч! Бармен тихо забився в куток, не бажаючи роздiлити долю з iншими вiдвiдувачами.
  Щоб ще хтось колись так над нею познущався. Нарештi Макс залишив її в спокої, вiн тягав її по астралам цiлий день, а тепер пiшов за нагородою. Але всi навколо були такi шумнi, ще й бiйку мiж собою затiяли... Довелося заткнути їх навiчно. Її взагалi мало хвилювало, як вона це зробила, вiдьма то вже була п'яна. А пiсля цього вона продовжила напиватись, плануючи не зупинятися до ранку. Але, схоже, повернувся той, хто її вгамує.
  - I навiщо ти приперся? - розтягуючи слова запитала вона. Макс не те що недобре, скорiше скептично i з певними звинуваченнями подивився на неї i склав руки на грудях.
  - Це ти навiщо всiх повбивала?
  - Вони менi набридли. I заважали.
  - Ну добре, чорт з ними, цим виродкам туди i дорога. А бухати навiщо?
  - Ти сам мене сьогоднi водив по всiм астралам, я лише знiмаю стрес.
  - Стрес?
  - А ти думаєш менi легко приховувати ауру бога, яка зазвичай у Безiменної, для цього не використовувати деякi свої вмiння, i так просто ходити за тобою наослiп? Я кiлька разiв за сьогоднi падала, а ти продовжував мене за собою тягати!
  - Ну вибачай, але що, так погано було працювати вдвох?
  - Я не люблю парних завдань, ти це знаєш.
  А дiйсно. Вона боїться, що її союзника поранять. Вiн про це не подумав. I правда, сьогоднi всю найнебезпечнiшу роботу вона виконала сама. Неприємно. Йому потрiбно бути уважнiшим до її iнтересiв. Хоча нервова взбучка їй точно не завадить.
  - I через це ти зараз п'єш?
  - Нi, з чого ти взяв? Просто думаю, що моє життя - повна фiгня.
  - Фiгня? З чого це?
  - Знаєш, якщо подумати, то в своєму нiкчемному життi я так нiчого i не добилася. Не зробила нiчого корисного.
  - Ну не кажи. Ти багато що робиш для багатьох людей
  - Роблю, i що з того? Я не можу зробити їх щасливими. Змогла лише подарувати золоту клiтку. Я так хотiла дати їм спокiйне i безтурботне життя... Де магiчнi астрали не хочуть знищити їх тiльки через те, що вони є. Навiщо менi моя сила, якщо я не здатна це змiнити? Навiщо? Виходить, що я нiчого так i не зробила. Цi руки не принесли в цей свiт нiчого хорошого. Вони сiють лише бiль i смерть.
  Чоловiк пiдiйшов до неї i обiйняв, тим самим забруднивши свiй одяг кров'ю. Iнколи корисно вислуховувати її пiсля того, як вона випила. Лише тодi вона говорить те, що дiйсно думає.
  Вона б хотiла зробити щось для цього свiту? Шкодує, що вмiє тiльки вбивати?
  - Ти приносиш з собою не тiльки смерть, - прошепотiв вiн їй на вухо. - Я би нiколи не покохав звичайну машину для вбивства. Не недооцiнюй себе. Можливо, колись ти ще змiниш наш несправедливий свiт. I знаєш... Тiльки ти вибираєш, ким ти хочеш бути. А також що ти хочеш забрати.
  Iнсолiт вiдпустив її, пiдняв з пiдлоги стiлець i, поставивши його, сiв поряд iз нею.
  Вона вибирає? О так, тiльки вона. Але все рiвно це нiчого не змiнює. Її повнiстю влаштовував такий її спосiб життя. Вiльний вiд усiх правил i совiстi. Кому яка рiзниця, вiд яких помиїв вона позбулася сьогоднi? Вона не знала цiнностi життя. Особливо чужого для неї. Її зовсiм не цiкавило те, хто через неї помре, аби тiльки не її союзники. Нехай хоч всi магiчнi народи загинуть - вiдьма i бровою не поведе. I вб'є кожного, хто опиниться на її шляху.
  Її дратує зовсiм не те, що вона не може нiчого змiнити. Навпаки, ця жiнка на багато що здатна. Iнколи вона думала, що було б краще, якби магiчних астралiв з їхнiми жителями взагалi не iснувало. Не було б жодних проблем. I якщо подумати, то вона може запросто це влаштувати. Але вона ж не шукає легких шляхiв. Не те, що вона вважає знищення цих астралiв надто вже неправильним, просто там можуть жити тi, хто нiчого поганого їй не зробив, навiть.у деяких з них повинен бути шанс. Їй би не хотiлося забирати у них життя, не зважаючи на те, що насправдi вона обожнювала те вiдчуття, коли чуже серце зупиняється у неї пiд руками. Та i по статусу їй це цiлком пiдходить... Але якщо знищувати свiти, то це, вiрогiдно, буде завдяки одному великому буму, а тодi цього вiдчуття у неї не з'явиться, а ще це надто енергозатратно, i взагалi, їй лiньки настiльки сильно напрягатись.
  Але який тодi iнший, гуманнiший вихiд, щоб всiх врятувати? Виступити проти натовпу? Який дурень це зробить? Нi, таких можна знайти. Вона це зробила. Але все рiвно це нiчого не дало, тiльки зайвих проблем створило. Тому не дивно, що вона напивається i все трендить про свою нiкчемнiсть.
  Макс забрав у неї пляшку i налив собi теж. Якщо спиватися, то разом. А то спокiйно дивитися на її страждання вiн не мiг.
  Вони мовчки просидiли поряд ще якийсь час, хоча пiсля третьої пляшки вiн вже мало що пам'ятав. Не зрозумiв навiть, нi коли вони почали цiлуватися, нi коли цей поцiлунок перейшов в дещо бiльше...
  Прокинувся чоловiк вже вранцi, причому вдома на своєму лiжку. Люсi лежала зовсiм поряд, навiть на ньому, поклавши голову йому на оголенi груди. Вона ще спала. Така маленька i мила... Мишка. Мишка в однiй сорочцi.
  Стоп. Вони переспали? Все таки випити разом була не така вже й блискуча iдея. Вона буде злитися. Вони точно не оберiгалися. А це завжди ризик.
  Макс тихо зiтхнув i погладив її по головi. Ну i чорт з цим. Вони вже давненько не проводили ночi разом, вона не хотiла, часто була втомлена i зайнята. I хоч вiн мало що пам'ятав, але ця нiч дуже цiнна для нього. Все, як вiн хотiв. Вони провели час разом.
  Зараз жiнка така гарна... Красуня. Його красуня з руками по лiкоть в кровi. Як вiн розумiв, в душ вона вчора не ходила. I кров не змивала.
  Вiн обережно вилiз з-пiд неї i накрив кохану покривалом. Iнсолiт не знав, чи прокинулася вона вiд цього, але вiдьма трохи покрутилася i знову завмерла. А Макс пiшов в душ поки рано i Анабель не встала. Ще потрiбно перевiрити, що вони з Люсi вчора ще встигли натворити. А то тут можна очiкувати все що завгодно.
  Але спочатку потрiбно приготувати їй снiданок. Жiнцi буде приємно.
  Чоловiк вiдразу пiсля холодного душу тихо направився на кухню i приготував її улюблену каву, а потiм одягнувся i зганяв у немагiчний астрал за випiчкою. Сьогоднi її можна трохи побалувати, ну, такий у нього був настрiй.
  Макс залишив все на пiдносi бiля лiжка i направився в бар. Потрiбно все термiново розвiдати. Ось тiльки голова болить... Наслiдки дають про себе знати.
  Чоловiк трохи подумав i задiяв iнсолiтську магiю. Тепер точно можна кудись iти.
  В барi було пусто, можна було б сказати, що тут нiчого дивного, оскiльки зараз ранок, але просто трупи то зникли, а кров на пiдлозi зплишилася.
  Так, де хазяїн бару? Слабак. Так боїться смертi, що нi слова не скаже проти Безiменної. Видасть їй будь-яку почуту iнформацiю, а також приховає всi її таємницi. Хоча в цiлому, то вiн майже нiчого не знає, йому головне не розбовтувати про iснування чоловiка в її життi, з чим вiн чудово справляється.
  Але якось не гарно вийшло. Пiсля такої рiзнi i чуток, що тут ошивається Безiменна, вiдвiдувачi сюди бiльше не прийдуть. Тобто, тепер вiн безробiтний, а їм краще пiдшукати iнший бар, а то вiд цього не буде жодної користi.
  I чого вона не вбила цього чоловiка? Через те, що вiн її слухався? Але зараз вiн точно буде незадоволений, для них це може бути небезпечно.
  Макс зайшов у комiрку за барною стiйкою i кухнею, бармен неспокiйно спав там на матрасi. Так, його треба прибрати.
  Iнсолiт думав не довго i обiрвав його життя. Тепер точно проблем немає.
  Хоча стоп. А трупи де? Це потрiбно було запитати, може, не вiн їх забрав, а Люсi щось iз ними зробила? Якщо вони наслiдили... Через це можуть виникнути проблеми. Можливо, це буде не зараз, але колись це вилiзе.
  Потiм потрiбно буде цим зайнятися. А поки вiн повернувся додому. Можливо, сьогоднi ще будуть якiсь справи, але поки що хотiлося б вiдпочити i розслабитись.
  Коли вiн повернувся, жiнка вже прокинулася i теж сходила в душ. Снiдати з брудними руками не надто гарна iдея.
  - Ти як? - запитав вiн, коли вона пила каву.
  - Як? Башка болить, зараз здохну.
  - Зараз, - чоловiк сiв бiля неї i провiв їй по головi. Мабуть, проти похмiлля iнсолiтська магiя найдiєвiша. Вона може вiдновити всi життєвi процеси в органiзмi, все якраз на такий випадок.
  - Дякую. Чорт, зовсiм нiчого не пам'ятаю.
  - Не пам'ятаєш? - з якоїсь сторони це не так вже й погано. А iнакше по головi йому за вiдсутнiсть мозку настучить. Придумав теж, випити разом з нею.
  - Не пам'ятаю, чому я повинна повторювати двiчi? Ти знаєш, що було?
  - Еее... Ну, ти випивала в барi, потiм ти там всiх повбивала.
  - Це я ще пам'ятаю. I пiсля цього ти мене забрав?
  - Ну так.
  - I роздягнув? - пiдняла брову вона, надкусуючи булочку.
  - Так.
  - Давай чесно. Ми переспали? Я не повна дура, Макс, вiд мене не приховаєш.
  - Пiду прогуляюсь.
  - Стояти. Я не злюсь, - а по нiй не скажеш, - все ж таки обоє виннi, - що, вона реально це признає? - Просто уточнюю. I, схоже, вiдповiдь ствердна. Ну добре, я планувала сьогоднi в астрал iнсолiтiв, мабуть, пiду, - жiнка встала з лiжка, на якому сидiла, але похитнулася i впала назад.
  - Ти впорядку? - чоловiк сiв бiля неї.
  - Так, просто голова крутиться. Сьогоднi недiля?
  - Та начебто.
  Люсi знову спробувала встати i знову похитнулася i ледве не впала при спробi .
  - Зачекай, ти нiкуди не пiдеш. Ляж, - Макс придавив її до лiжка. - Тобi потрiбно вiдпочити.
  - Менi потрiбно до Амалiї, - заперечила вона, але пручалася надто слабо.
  - А я сказав нi. Ти половину ночi бухала, а перед тим два днi працювала понаднормово. Не вистачало тiльки того, щоб ти захворiла. Тому сьогоднi ти лежиш i спиш.
  - Я сплю?
  - Так. Iнакше вирублю.
  - Ой як страшно, - фиркнула жiнка i залiзла пiд ковдру. Їй дiйсно не хотiлося хворiти, зараз не час.
  - Спи, - чоловiк поцiлував її у висок, пригладив волосся i прикрив вiкно шторами, щоб їй не свiтило, а потiм взяв порожнiй пiднос i вийшов з кiмнати, щiльно причинивши дверi. Далi вiн трохи подумав i запечатав всю кiмнату магiєю. Якщо вона вздумає кудись пiти, то вiн точно дiзнається першим.
  - Батьку? Доброго ранку!
  З Анабель вiн стикнувся на кухнi, вона якраз снiдала.
  - Доброго. А що плануєш сьогоднi робити ти?
  Вiн щойно запитував про плани у її мами? А то запитання доволi дивно побудоване.
  - Ну, менi потрiбно в немагiчний астрал за продуктами. Можна?
  - Так, iди, тiльки з Гарсiєю.
  - У мене грошi скiнчилися.
  - Тримай, - чоловiк телепортував кiлька крупних купюр на стiл з сумки Люсi. Образитися вона не повинна..
  - Дякую.
  - А пiсля закупки що?
  - Буду тренуватися. Сьогоднi хочу спробувати деякi рукопашнi технiки, допоможеш?
  - Ну добре. А звiдки ти про них дiзналася?
  - Я книгу купила. Звичайно, погано без вчителя, дещо я не розумiю, але ж ти менi все покажеш?
  - Покажу, що знаю.
  - Дякую, - всмiхнулася дiвчина. - Хотiла запитати, а мама вдома? - обережно поцiкавилася вона.
  - Так, сьогоднi вона погано себе почуває.
  - Зрозумiло. Тодi, мабуть, це була не найкраща iдея, просити тебе про допомогу. Тобi краще провести час з нею.
  - Нi-нi, вона все рiвно, думаю, проспить першу половину дня, а то i до вечора. Знаєш, я мабуть i за покупками з тобою схожу, нiчого тобi тягати важкi пакети.
  - Ну, це свого роду тренування.
  - Дiвчата не повиннi битися. А чоловiки повиннi їх захищати.
  - Гм. Але ж мама вступає в бої. Чи не означає це, що ти не можеш її захистити?
  - Можливо. Так, я не можу її захистити, особливо вiд себе самої, - iнсолiт похилив голову. - Покличеш пiсля снiданку, пiду перевдягнусь в бiльш пiдходящий для немагiчного астралу одяг, - все правильно, в довгому плащi вiн буде виглядати дивно серед простих людей.
  Бель їсти не спiшила. Її батько вважає, що жiнки не повиннi воювати, хоча її матiр зупинити не в силах, так? Чи означає це, що вiн проти того, що вона вивчає деякi прийоми, часто смертельнi? А то простi iнколи бувають недiєвi, особливо проти безсмертних.
  Та нi, чого це вiн повинен бути проти? Чоловiк навiть пiдтримує її. А ще... Все, що вона вивчає, неохiдне їй для самозахисту i щоб мама її признала, зрозумiла, що вона вже не маленька. Навiщо їй смертельнi прийоми? Вона не знала. Про всяк випадок. Якщо вона стане воєнною, як її мати, то це їй знадобиться, з їх допомогою вона зможе легко вирубати безсмертних противникiв.
  Дiвчина нiколи не думала про бої в напрямку смертi. Вона була надто недосвiдчена i мала, щоб зрозумiти, що мистецтво бою напряму пов'язане з навичками вбивства. Дурна вона. Надто м'яка. З таким миролюбним i правильним характером їй нiколи не стати сильним воїном. Вона може вмiти захищатись, хоча тут варто опустити те, що навiть це тiсно пов'язане з насиллям, пiд час найпростiшої самооборони ворог може померти через необачнiсть чи зайвi рухи, але випускати її на поле бою без розумiння того, що справжня перемога настає не тодi, коли ти зламав ворога, а коли його вбив, - прямий квиток у могилу. Якщо вона не готова вбити, щоб врятуватись... Не зменшуючи кiлькiсть ворогiв пiд час захисту, тримати мiцну оборону хоч i можливо, але питання тiльки в тому, наскiльки її вистачить. Навряд чи надовго. А потiм обезсилення i смерть. I вiд захисних навичок жодної користi. Саме тому у Безiменної було правило вбивати сильних суперникiв до того, як вони нападуть, вона не любила чесного бою. Напевне, ця її риса дiсталася їй завдяки кровi etrange. Вони дiють схоже. Ось тiльки їхня обережнiсть в рази вища, нiж її. Або ж так здається.
  Etrange знищують навiть найменший паросток проблеми. Саме вони першi почали знищувати напiвкровних. Вони вважають, що тi, хто володiють кiлькома видами магiї, надто небезпечнi через свою силу. Ось тiльки нiхто нiколи не враховував те, що не всiм напiвкровним потрiбна влада, що деякi погодилися б жити в халупi в лiсi, тiльки б їх не чiпали.
  Погано, що iншi астрали роздiлили думку etrange, хоч i не всi. Безiменна знала, що до цього схильнi всi магiчнi iстоти, окрiм валькiрiй. Валькiрiї служать богам i тiльки богам, їх не хвилює те, що вiдбувається за межами їх астралу. Хоча напiвкровних все рiвно недолюблюють, але то таке.
  Суть це не змiнює. Якщо у магiчних астралiв вийде об'єднатися в союз... Це буде надто сильний противник. Противник, з яким вона може не впоратися. Вона сильна, поки нiкого не захищає. А цього разу у неї за спиною бiльше тисячi тих, за кого вона готова виступити проти всього свiту. I одна справа, якщо з цього натовпу заради перемоги доведеться кiлькома пожертвувати, а зовсiм iнша, якщо переб'ють всiх.
  Пожертвувати кiлькома? Проблема в тому, що серед них можуть бути її чоловiк i донька. А цього вона не витримає. Для неї краще залишатися одною, битися одною i тiльки за себе. Якщо вона офiцiйно виступить проти такого союза... Якщо астрали почнуть проти неї вiйну...
  Добре, що цей союз не проти неї. Магiчнi свiти i не пiдозрюють, що Безiменна - нечистокровна вiдьма, тому через це проблем бути не повинно. Так навiть краще, вiд неї вони тимчасово вiдвернуться, а тодi вона зможе легко смикати за ниточки з тiнi. Як i завжди. Це найбезпечнiший вид бою. I в такому вона завжди переможе.
  Але навiщо їй взагалi виступати проти всiх магiчних свiтiв? Навiщо їй когось захищати? Вона богиня, її не стосуються свiтовi вiйни. Вона лише ходить по астралам i приносить смерть. Чому це вона повинна ставати на сторону напiвкровних? Через те, що вона одна з них? Чи через обiцянку, яку дала колись сама собi? Обiцянку, що не дасть їм так просто померти?
  Нi, їй просто подобається воювати. Вiйна. Вона точно так же як i хвороби, кожного разу збирає свiй страшний урожай. Урожай смертей. А це справжнiй бенкет для неї. Якщо стикнути в боротьбi всi iснуючi астрали... Це, мабуть, найкращий спосiб їхнього знищення. Вони самi загонять себе у могилу. I буде навалом трупiв...
  А щодо виступу проти натовпу... Вона зробила це, коли стала богом, оскiльки тiльки вони здатнi йти не тiльки проти всього свiту, а i проти долi. Та i хаос вiд її дiй їй тiльки на руку. Це тiльки пiдштовхує свiти до вiйни.
  Навiщо їй ця вiйна, якщо при цьому може постраждати вона i близькi їй люди? Якщо задуматись, то вона була не зовсiм в кайфi вiд того, що конфлiкт можна роздути тiльки завдяки напiвкровним, яких вона обiцяла захищати, але тодi, виходить, схрестяться мечi мiж двома сторонами: демонами, якi пiдтримають Князя, або хоча б їх бiльшiсть, i валькiрiями, яких вона може змусити вступити в бiй, а проти них i кучки напiвкровних виступлять всi iншi, ще мiнiмум чотири астрали, а то i всi п'ять. Здавалося б у союза буде вдвiчi бiльше сил, але на їхньому мiсцi Безiменна б не святкувала перемогу. Якщо небезпека торкнеться її чи її доньки, вона точно вступить в бiй за сторону, яка їй ближча, не зважаючи на те, що астрали її батькiв будуть на iншiй сторонi. А всi знають, Безiменна - це та, яка здатна сама перевернути хiд битви.
  Але до вiйни ще далеко, її взагалi може не бути. Астрали можуть просто зiбрати спiльний загiн ловцiв i вiдправити по їхнi душi. Але це буде зовсiм не весело, хоч i безпечно. Але тодi зникне прекрасний шанс звести астрали у вiйнi, що саме по собi паршиво. Але краще вже, щоб було спокiйнiше. Все ж таки життя Бель для неї дорожче.
  Так, якби у неї не було б дитини, то астралам була б гарантована не тiльки вiйна, а кiнець свiту. Люсi Тенебрiс змела б усе, що стане у неї на дорозi i розiбрала б усе по камiнчикам. Але зараз вона не стане такого робити спецiально. Хоча б тому, що для вiдьми завжди найважливiша тiльки їхня сiм'я.
  
  <18>
  Макс виявився майже повнiстю правим. Поки вiн ходив зi своєю донькою в немагiчний астрал, єдиний, де Люсi дозволяла їй перiодично з'являтися, а потiм показував дiвчинi кiлька нових небезпечних прийомiв, то Безiменна не висовувалася з дому, хоча в кiмнатi довго не просидiла i спустилася в пiдвал, де надовго засiла з сортуванням, чисткою, пiдрахунками своєї зброї, робота то марудна, але, схоже, сидiти i перебирати гострi залiзячки їй подобається. А приводити їх у дiю тим паче. А ще вона перiодично дивилася на тренування Бель очима гарпiї, вiн це помiтив, хоча якщо її про це запитати, то вона точно все заперечить. А щодо Анабель... Вiн не хотiв цього визнавати, але в зовнiшньому свiтi вона не виживе. I її слабенькi тренування нiчого їй не дадуть.
  Одними словом, день прийшов зовсiм нудно, нiчого не вiдбувалося. Ось таке воно, спокiйне i розмiрене мирне життя. Для Люсi це було нестерпно.
  Тому наступного дня вона пiдскочила з лiжка дуже рано. Потрiбно зустрiтися з Телором, але ще зайти до Амалiї. Але це можна вiдкласти i на вечiр, а поки повiдомити Глена, щоб вони прийшли в той бар, де вона буянила, до десятої. Там зараз точно нiкого, по-перше, зараз ранок, а по-друге, тiльки самогубцi ходять туди, де напивається Безiменна. А то хто знає, чи є вона там зараз.
  Жiнка вiдправила записку напiвкровному демону, ще дуже рано, вiн може бути тiльки у лiжка своєї хворої сестри. А ще про всяк випадок вiдьма все ж таки надiслала вказiвки Оскару, щоб якщо Глен не там, то янгол все йому передасть.
  Через те, що вчора вона чистила зброю, сьогоднi огневичка мусила перерити весь арсенал у пошуцi звичайної саблi зi зручною рукояттю, вона спецiально попросила Тамерлана зробити її на замовлення для себе, командир загону непогано розумiється в ковальськiй справi, а їй це тiльки на руку. Чому саблю, а не меч? Вона вважала, меч набагато благороднiший саблi, вiн бiльше пiдходить для захисту, а рiжуча зброя - для жорстокого вбивства, а оскiльки останнє вона практикує частiше, то ця якiсна зброя повинна iдеально їй пiдходити. I ще, на щастя, метальний кинжал жiнка знайшла в рази швидше. I прибирай же пiсля цього!
  Люсi прийшла в бар трохи пiзнiше того часу, на який викликала Телора, але не набагато, звилин так на двадцять. I, звичайно, Глен вже його давно привiв. Вона знала, що на нього можна покластися.
  - Де бабки? - вiдьма пройшла до столу, за яким сидiв etrange, примостилася на стiлець поряд i закинула ногу на ногу. А що, вiд цiєї зустрiчi приємного мало, краще вiдразу переходити до справи i все закiнчити. А то в цьому типi є щось таке, що змушує її насторожитись. Або це просто параноя. Так, краще б це була просто параноя. Але пiсля виконання умов їхнього контракту вони розпрощаються, i вона сподiвається, назавжди. Але чи варто приглядувати за ним? Так, це не завадить. Можна буде попросити Галiю, вони все рiвно там разом працюють.
  - Я все принiс, - тихо i нахмурено сказав сенатор i передав їй величенький пакет, набитих крупними купюрами грошей немагiчного астралу. О, це просто чудово, схоже, вiн знає, що вона приймає їх саме в такому виглядi. Хоча це, мабуть, уже всiм вiдомо... Але не суть. Це добре хоча б тому, що не доведеться думати, де розмiняти грошi, щоб потiм покласти їх на свiй рахунок в свiтi звичайних людей, або вiддати їх на потреби Оскару, який знову ж таки спустить їх точно в тому ж астралi. Це дуже зручно.
  До речi, а скiльки у неї є на особистому рахунку? Позавчора з Максом вони заробили не бiльше одного ляма, який чоловiк вiдразу передав янголу, але коштiв зараз катастрофiчно не вистачає. Чи варто використати свої статки для перекриття наслiдкiв своєї ж прихотi? Мабуть, так. Скiльки точно там на рахунку вона то не знає, але якщо одним словом, то багато, а якщо двома, то дуже багато. Ну i чорт з ним, на ще один день з виконанням примiтивних завдань з мiнiмальною оплатою жiнка бiльше нiколи не погодиться, тому краще просто вiддати рабу свою банкiвську картку i не паритись. Хiба що тiльки про те, що Оскар може всi її кошти спустити. Але поки що йому вистачить i десяти лямiв. А потiм, якщо не знайдеться додаткове джерело фiнансiв, то можна буде подумати i про це.
  - Сподiваюся, тут вся сума? - звисока глянула вона на повiтряника.
  - Вся, хазяйко. Я перевiрив, - замiсть нього вiдповiв демон i легенько склонився перед нею, тим самим виказуючи їй повагу. А вiн непогано вмостився в кутку. Якби це була не вона, то вiдразу б його не помiтила. Але якраз ця вiдьма знає все. I чує в такiй тихiй кiмнатi навiть найтихiше дихання.
  - Прекрасно. Артефакт де? На що менi компромат записувати?
  - Ось, - сенатор простягнув їй шпильку з гранованим дорогоцiнним каменем на кiнцi. Непогана основа. Прикольна штука. Таку можна запросто, якщо постаратися, вставити в стiну чи приколоти до занавiсок. А вiн дiйсно хоче, щоб вона все виконала iдеально. Ну, навiть сказати нiчого.
  - I коли менi це зробити? В який день?
  - А можна сьогоднi?
  - Сьогоднi? Ти взагалi придурок, менi що, так просто i без пiдготовки, попередньої розвiдки, припертись в незнайомий дiм астралу etrange i сказати "здоров", отримавши необхiдний результат? Або ти явно тупий, або просто не розумiєш, як все це робиться.
  - Вибачте. Не подумав. А завтра вийде?
  - Завтра? Вiвторок, значить? Ну, можна й завтра.
  Схоже, зустрiч з Амалiєю знову доведеться вiдкласти.
  - Чудово. Так ми домовились? Я можу йти?
  - Iди, якщо так хочеш. Рiстен, тобi це, коли запис передати? А пацана коли грохнути? I чи потрiбне пiдтвердження виконаної роботи?
  - Нi-нi, що Ви, нiчого не потрiбно. Запис, якщо можна, я б хотiв отримати вже завтра. А смерть краще влаштувати вже пiсля виборiв, через три тижнi. Хоча... За зустрiч з Безiменною його i так стратять, тому, думаю, необхiдностi в цьому немає.
  - Не тримай мене за дуру, я чудово про це знаю. Запитую про всяк випадок, якщо щось пiде не так i його випустять.
  - Не випустять. Я доведу справу до смертної кари.
  - Удачi.
  Нда, пiдлий i аморальний тип. Не краще її. Тiльки на вiдмiну вiд неї вiн боягуз i готовий поступитися своєю гордiстю заради досягнення мети, готовий плазувати перед iншими. Вона нiколи не вважала таких людей за особистостей, той, хто готовий настiльки низько впасти заради своїх цiлей, не бiльше, нiж бруд пiд її ногами.
  - Якщо ти так хочеш отримати компромат завтра, то давай об одинадцятiй вечора.
  - А це не пiзно?
  - Ти чимось не задоволений? - одного її погляду вистачило, щоб вiн прикусив язик.
  - Нi-нi, в одинадцять так в одинадцять. Без питань, - пiдняв руки вiн.
  - Чудово. Чао, - жiнка встала, розвернулася i направилась на вихiд.
  - Глен, - обернулася до демона вона. - Ти, звичайно, попiклуєшся про нашого любого клiєнта до виконання умов нашого контракту, а потiм займешся своїми прямими обов'язками. I я, сподiваюся, вiн вже виплатив тобi зазначений гонорар.
  - Звiсно, виплатив, можна було б i не запитувати.
  - Це так. Тодi до завтра.
  - Бувайте, хазяйко.
  Люсi покинула бар. Там зараз неприємно знаходитись, надто тихо, та i всерединi доволi брудно. Хоча це навiть приємно. Стiльки кровi...
  Але у неї є робота. Так, Амалiя зачекає, але тепер замiсть цього вона повинна пiдготувати план на завтра. Ну, хоча б через який вхiд i як вона увiйде i що взагалi буде робити. Так, потрiбно дiстати необхiдну iнформацiю.
  Жiнка блимнула до себе в кабiнет, вiдразу поклала сумку з грiшми на стiл, зняла всю зброю з поясу i розвалилася на стiльцi. Залишилося тiльки почекати Оскара. Вона iнколи приходить без причини, але щоденний звiт зайвим для неї не буде, тому янгол заходить щоразу, як тiльки вона з'являється.
  - Хазяйко, - раб зайшов пiсля стуку i опустився на одне колiно. А вiн швидко прибiг. Схоже, був десь зовсiм поряд.
  - Що я пропустила?
  - Нiчого, сьогоднi запланований галасливий вечiр, на останнi грошi я закупив солодощi i фрукти, нехай повеселяться, музика, танцi i все таке, молодь таке любить.
  - Добре, - байдуже пожала плечима вона. Оскар i Елiс просто обожнюють придумувати всiлякi свята. Єдине, що її в цьому цiкавило, то це те, коли цi двоє нарештi офiцiйно станоть парочкою, янгол i ельфiйка стiльки часу разом проводять, що давно пора їх звести. Але поки що не час їх дразнити. А ще краще, щоб вони самi в усьому розiбралися. Вона не була впевнена, що за втручання в особисте життя їй подякують. - Вiзьми зi столу сумку, там десять мiльйонiв. Якщо цього мало i термiново знадобиться ще, звертайся прямо до мене.
  - Я зрозумiв, - вiн виконав її наказ. - Ви хотiли щось ще?
  - Так. Як проходить пiдготовка до зборiв?
  - Все добре, знають про дату вже майже всi.
  - Чудово. Розшукай i поклич до мене Етара.
  - Того блондинистого? Демон-etrange?
  - А що, є iнший?
  - Так, серед малишнi. Вибачте, дурне запитання.
  - Нiчого, це я повинна була уточнити. Так, того самого Етара. Вiн вже знає про збори?
  - Так, йому передали.
  - Клич термiново. Менi потрiбнi розвiд-данi по астралу etrange.
  - Я зрозумiв, зараз виконаю.
  Безсмертний вийшов i бiльше не повертався. А ось її шпигун прибiг до неї вже через годину, оперативнiсть вражає.
  - Безiменна, - Етар з повагою схилив голову, хоча бiльше кивка справа не зайшла. На те вiн i демон.
  - Проходь, сiдай, - жiнка вказала йому на стiлець на iншiй сторонi столу.
  Напiвкровний демон-etrange, як розвiдчик серед etrange вiн працює вже цiлих шiсть рокiв, хоча через кров безсмертного виглядає дуже молодо. Здiбний малий, хоча жарту з його кров'ю демона вона зовсiм не розумiла. Де проявилася ця кров? Як вже сказав Оскар, блондинистий, причому волосся у нього не попiльно бiле, сiре i не яскраве, як у деяких представникiв темної магiї, що зустрiчається дуже рiдко, набагато частiше трапляється серед янголiв. Його колiр саме золотистий, що типово для etrange, здавалося б, нiчого дивного. Молочний колiр шкiри i блакитнi очi. А де ознаки демона? Все вiд свiтлих. Нi, крила у нього є, вона не сумнiвалася, але вiн в рази бiльше змахує на янгола, нiж на темного мага. А ще вiн нестихiйник. I у нього явно манiя пошвидше опинитися десь в часах середньовiччя, вiн як дуже сильний маг мiг проходити в такi старi часовi петлi, для нього це не проблема. Помiшаний на iсторiї немагiчного астралу тип. I це все, що вона знала про нього. Але її це все не хвилює, поки вiн нормально чи хоча б терпимо виконує свою роботу. Але вiн її робить, причому дуже непогано. Але через те, що вiн постiйно в минулому i загублений у часi, результати його працi можна дiзнатися часто з запiзненнями, та i сам вiн не надто пунктуальний. Цiкаво, як так вiн настiльки швидко до неї прибiг? Невже його не довелося розшукувати чи чекати, оскiльки вiн був у теперiшньому часi та ще й на робочому мiсцi?
  Чоловiк пройшов до неї i сiв.
  - Ти щось хотiла?
  - Так. Ти, мабуть, i сам знаєш, що.
  - Так, я бачив.
  Сила нестихiйникiв водночас вражає i розчаровує. Вони можуть знати, бачити, проживати все що завгодно, що вже колись вiдбулося, хоча i без можливостi втрутитися чи щось змiнити. Також побачити майбутнє, своє чи якоїсь людини, але ця навичка розповсюджується тiльки на подiї, якi залежать тiльки вiд цiєї особи, хоча навiть так непогано. Саме тому з ними доволi незручно битися, якщо зосередяться, все знають наперед, але це знову ж таки якщо це все запланувати, але якщо дiяти спонтанно... Але вони не будуть знати про майбутнiй напад, якщо не знатимуть, хто це буде, не зосередяться на конкретному вороговi. А якщо зважати тiльки на себе, то вони можуть побачити, що їх вирублять чи вб'ють, коли i де це буде, але слабкий нестихiйник нiколи навiть не дiзнається, що станеться, а сильний не зрозумiє, хто. А ось шанс ухилитися з'являється. А це теж непогано. Хоча це вмiння можна так просто замiнити гарним слухом, вiдчуванням тепла на вiдстанi, а також природним передбаченням, потрiбно тiльки вiдчувати ауру небезпеки перед ударом, а якщо ти ще й певними навичками захисту чи ухилення володiєш, то тiло спрацює саме, проблем бути не повинно.
  А ще нестихiйники можуть зупиняти, пришвидчувати чи сповiльнювати час навколо себе. Теж корисно. Можна сповiльнити ворога, чи пришвидчити союзника, та запросто. Але навiть такi цiннi вмiння можуть запросто не приносити жодної користi, особливо якщо така сила потрапить в руки невмiлої i дурної особи, чи особистостi зi сповiльненою реакцiєю. Все ж таки умiння стежити за ходом бою i редагувати його на свiй розсуд тут незамiнне, потрiбно приймати швидкi рiшення. Саме тому нестихiйники рiдко коли стоять в авангардi, їх частiше залишають у пiдтримцi. Так часто вiдбувається. В реальному бою огневики та iнколи повiтряники, яким ближче розвiдка, в авангардi, водники та деякi огневики для захисту i цiлительства, природники стримують ворога i не пiдпускають його до попереднiх, а нестихiйники стоять десь поряд i допомагають тим, кому потрiбно в даний момент.
  Але саме Етар нiколи не вмiв працювати в командi. Самотнiй i нiким не зрозумiлий. Та навiть Безiменна не розумiла повнiстю, що у нього в головi. Добре одне, аналiзуючi рiзнi бої минулого, якi вiн переглядав, вiн може складати непогану стратегiю, точнiше складав би, якщо йому не було б лiньки. Вона намагалася його мотивувати, навiть спробувала пристоїти його в заступники Тамерлана, командира бойового загону, в їхнiй командi немає нестихiйникiв, хлопець їм би дуже знадобився. А нi, вiн не хотiв брати участь в небезпечних боях i лiзти на рожон. Пофiгiст, вiн i є пофiгiст. Йому взагалi байдуже на все, що вiдбувається навколо нього. I єдине, що жiнка дiйсно в його логiцi не розумiла, то це те, чому вiн вважає, що роль шпигуна безпечнiша, якщо тим самим можна нажити собi чимало ворогiв, вляпатися, а за такий рiд дiяльностi взагалi-то страчують. Але це його справа. Вiн захотiв - вона пристроїла. Без проблем. Пiдслуховувати i знаходити iнформацiю вмiє - прекрасно. А не хоче приєднуватися до бойового загону, то це не страшно, поки що вона i сама чудово справляється зi стратегiчними маневрами, допомога не потрiбна, та i Тамерлан не ликом шитий, але якщо що, то запитати пораду - не грiх. А якщо подумати, то знає вiн немало, залишається тiльки змусити його думати. Але це не так легко, як здається. Цiль його нiкчемного життя в тому, щоб воно залишалося таким же нiкчемним i зовсiм не корисним. Вiн живе минулим. Причому не тiльки чужим, а i своїм. У нього немає цiлей. Колись вiн вже втратив все. I йому б не хотiлося знову щось здобути, щоб потiм загубити. Вона його розумiла, тому i не втручалася. Але зараз настав час виконувати свої обов'язки. Вона може i сама впоратися, але жiнка не любила неочiкуваних ситуацiй, тому краще так. Навiть пофiгiст, вiд якого не помiтно жодної користi, може знадобитися. А вiн майже завжди знає, що вiд нього очiкують. I робить все необхiдне завчасно. Хоча додати вiдповiдальностi йому не завадить. А також серйозностi i ввiчливостi. Хоча те, що вiн до неї на ти i по-прiзвиську її зовсiм не ображало. Та i байдуже їй було...
  Етар зiстав з надгрудної кишенi кiлька папiрцiв i кинув їй на стiл.
  - Карти, - буркнув вiн.
  Люсi швидко їх продивилася.
  - Дай вгадаю, ти прогулявся в час, коли це помiстя будувалося?
  - Так. Всi таємнi проходи я намалював. Це все? Я можу йти? - чоловiк встав i без вiдповiдi пiшов на вихiд.
  - Так, дякую.
  - Безiменна. Я ще хочу запитати, - etrange обернувся.
  - Про що? Ну запитуй.
  - Ти збираєшся вбити того пацана?
  - Марка Сейрона? Так, хоч i не вiдразу. Менi його замовили.
  - А не жорстоко? Ти не змiнюєшся.
  - А що?
  - Нiчого. Просто навiть якось шкода його стало. Покопався в його минулому, не скажу, що аж сльози потекли, але точно стало не по собi.
  - I що там?
  - Та яка рiзниця? Я знаю, що ти вб'єш його в будь-якому випадку.
  - Так. Але послухати, що ти знаєш, не вiдмовлюся, - потрiбно знати, на що здатний той хлопець.
  - Як хочеш, - безсмертний повернувся на стiлець i закинув ногу на ногу. - Марк Сейрон. Двадцять шiсть рокiв. Народився рабом.
  - Рабом? Серйозно? I пiднявся так високо? Нда, а вiн точно не ликом шитий. Хто був його хазяїном?
  - Не знаю. Але вiн жорстоко їх бив i знущався. Коли хлопцю було сiм, у нього вмерла мати через сильнi навантаження. А батько через це збожеволiв. Вiн зiбрав бунт проти рабства, i вiд нього просто позбулися. А вiн, десятирiчний, залишився зовсiм один поряд iз жорстоким хазяїном.
  - Тьфу ти. А я думала, що реально якась трагедiя. А ситуацiя прям по стандарту дешевого роману. Давай далi.
  - Вiн не став ображатися i проклинати весь свiт, вирiшив боротися за своє життя i майбутнє.
  - На вiдмiну вiд тебе. Це так, коментарiй, - вона вже розумiла, чим його вразила ця iсторiя.
  - Чия б корова мичала, а чия б мовчала. Тому краще заткнись i досить перебивати. Ти, взагалi-то, теж своїх цiлей не добилася. Як колись сказала, що розбереш свiти по камiнчикам, так i продовжуєш м'ятися i гратися з ними.
  Чорт, у неї зараз такий вираз обличчя, що хочеться сховатися. Ну все, краще її бiльше не злити.
  - Так ось, вiн знайшов пiдтримку, одного старого сенатора, який викупив його з рабства. Потiм влаштувався на роботу i вiдпрацював всi грошi. А цей його дружок помiтив, що у пацана дар, вiн сильний природник, тому i допомiг поступити в академiю. Вiн то довчився до кiнця, але сенатора прибили через конкуренцiю, вiн довго не прожив, та йому i так вже час був помирати, а спадок перейшов Сейрону. А пiсля цього хлопчик вирiс i вирiшив взяти пiд свiй контроль якусь територiю, щоб не допустити можливостi жорстокостi в напрямок рабiв. Єдиний вихiд - сенаторство, оскiльки лордом, не будучи за походженням аристократом, не стати. Вiн дуже хоча жити i буде пiдiйматися до кiнця, скiльки б не падав.
  - Я же сказала, що це iсторiя дешевого роману. Типiчний герой, який не хоче здаватися, сильний, умiлий, має свою цiль у життi. Та i подумаєш, рано втратив батькiв. З ким не буває. В магiчних свiтах жителi дохнуть, як мухи. Кажеш, вiн сильний природник? Це може стати проблемою.
  - Не стане. Артефактор з нього нiякий. Хоча землю пiд ногами вiдчуває прекрасно, вiн сильний у зв'язку з природою. Але вчився на воєнному факультетi, сильним тiльки туди i дорога. Спецiалiзується на розвiдцi.
  - Ну ясно. Типа воєнний, тiльки в ближньому бою не надто сильний, так? - це цiлком логiчно, якщо вiн з розвiдки. - А я думала, що вiн хоч чимось може бути корисним.
  - Я же сказав, що його iсторiя тебе не вразить. I що ти все рiвно його вб'єш.
  - Так. Я отримала за скалiчення його життя десять мiльйонiв, як думаєш, цього мало, щоб я ще й вишукувала в цiй справi особисту вигоду?
  - Це тобi вирiшувати. Ну, я пiшов.
  Etrange вийшов з кабiнету, а через пiвгодини взагалi покинув астрал.
  Вiн все правильно сказав, тiльки їй вирiшувати. I бiльше нiкому.
  Але як краще вчинити? Рятувати цього пацана вона не повинна, користi з цього їй майже не буде, а Телор точно за це не подякує. А якщо не пощастить, то взагалi спробує її спiймати чи хоча б викрити. Звичайно, вiн нiчого серйозного про неї не знає, але колись сенатор Тернон зрозумiв, хто вона, лише пiсля одного бою. Якщо Рiстен настiльки ж небезпечний...
  Та дурницi це все. Вона просто надто обережна. В той час у Ллойда iнформацiї про неї було в рази бiльше. Хвилюватися нiчого. Вiн не здогадається, якщо не давати йому такої можливостi.
  Так, потрiбно збиратися. Сенатору вона сказала, що зробить все завтра. Що не може дiяти так швидко. Що ж, вона збрехала. За якiсь кiлька годин вона отримала всю неохiдну їй iнформацiю, залишилося тiльки придумати, як можна все провернути, аби досягти запланованої цiлi. А саме iдеальної пiдстави. А потiм задоволено дивитися, як цього наївного дурачка уведуть. Етар сказав, у нього стiльки цiлей i мрiй. Ну, не всi мрiї збуваються. Ось вона, наприклад, не хотiла страждати. Не хотiла так жити. Але, чорт, довелося. I йому доведеться померти.
  Люсi блимнула додому i перевдяглася. Нi, плащ вона нiколи не змiнювала, все ж таки це подарунок, а ось волосся, яке зазвичай в несерйозних сутичках було розпущене i закривало їй обзор, чи так просто здавалось суперникам, в цей раз вона зiбрала у неохайний пучок, не пiдiбравши кiлька пасем. Щодо зовнiшнього вигляду вона нiколи особливо не хвилювалася, оскiльки доволi часто ховала обличчя пiд каптуром, її бiльше знали по її аурi, нiж через фотороботи, в будь-якому випадку її обличчя надто часто було закритим. Особливо очi. Зазвичай для серйозного бою жiнка зав'язувала на головi чорну пов'язку, яка їх закривала. Їй так було в рази зручнiше i не доводилося постiйно тримати очi закритими, що у момент небезпеки доволi складно чисто завдяки рефлексам тiла.
  А ще вона одягла улюблену чорну блузку на ґудзиках, оскiльки її вiдтiнок був трохи свiтлiшим за колiр шинелi, то така гармонiйнiсть їй подобалася. Та i темнi джинси вона одягла бiльш пiдходящi для бою. Водночас i бiльш розтянутi, вiльнi, i захист на них непоганий. Нi, не вiд заклять чи зброї. Це здається дивним, але з її то насиченим життям вона нiразу так i не скористалася захистом плаща. Все ж таки гарний воїн - не той, хто здатний перемагати сильних ворогiв, а той, хто робить це без шкоди для себе. Хто виходить сухим iз води. Хто може захиститися вiд будь-якого удару. Але яке тодi закляття на її змiнному одязi? Звичайно ж мiцнiсть i мiнiмальний захист вiд бруду. Найкориснiшi закляття, це вже точно. Вiд них толку в рази бiльше. Прати менше потiм потрiбно. А то якщо врахувати те, що кров тяжко вiдiпрати, то самий раз.
  I звичайно ж, її улюблене взуття. Не те, що вона любила каблуки, а ось чоботи - дуже. Але навiщо їй пiдбори, якщо вона їх не настiльки обожнює? Тiльки через заначку? Через те, що удар з таким взяттям буде ще бiльш неприємним вороговi? Може й так. Але, мабуть, все ж таки головна причина в її зростi. А то якось так виходило, що Непiдкорна вища її на голову, хоча майже вдвiчi молодша. Ну не виросла вона, як була маленькою, так i залишилася. Хоча це точно не було її вадою. Скорiше подарунком. Та i Непiдкорна вважається вiдносно високого зросту, тому не настiльки вже вона i низька. Але доволi образливо, коли без можливостi побачити її обличчя, її сприймають за малолiтню.
  Ну все, вона зiбралася, а карту продивилася i бiльш-менш запам'ятала. Зi зброї вона взяла тiльки невеликi клинки i метальнi кинжали, вiд меча чи саблi довелось вiдмовитись. Вона йде в примiщення, а в таких умовах довге лезо явно не пiдiйде, а якщо враховувати її дике i доволi рухливе ведення бою, вiльне i швидке пересування, розмажистi, хоча водночас i точнi рухи, то довгий клинок буде тiльки заважати, а ще вона ж не збиралася влаштовувати безпощадну рiзню! А короткi можуть i не знадобитися, якщо буде необхiдно, то вона запросто вб'є i голими руками.
  Все, пора. Так, з якоїсь сторони пацана шкода, але десять мiльйонiв потрiбно вiдпрацьовувати. А їй то точно вистачить холодностi i каменю замiсть серця, щоб його вбити.
  
  <19>
  Люсi з'явилася поза територiєю помiстя i поки що не стала заходити. Зараз їй потрiбно не просто пройти, а оминути всю охорону, нiби пройшла з їхнього дозволу, без бою, а пiсля цього ще й артефакт встановити. Але чи помiтить Сейрон цю шпильку? Залишається сподiватися, що нi. Вона не розумiла як так, бути сильним магом i зовсiм нiчого не розумiти в артефакторицi. Для неї, обдарованої вiдьми, це було дикiстю. Як вони можуть чогось не бачити чи нiчого не розумiти в настiльки елементарних речах?
  Жiнка зав'язала очi i поширила вiдчутну територiю навколо себе. Її територiю. А то в цьому домi вона ще нi разу не була.
  Що? I це охорона? Або цей хлопець ненормальний, або смiливець, яких ще пошукати треба. Вiн видвинув свою кандидатуру на сенаторство, якого чорта у нього один єдиний охоронець, який дрихне в кiмнатцi бiля головного входу?
  Ну, йому ж гiрше, а їй тiльки краще. Люсi пожала плечима, скинула пов'язку, накинула каптур, розсiяла захисний бар'єр перед собою i ступила на територiю. Таке легке завдання. Навiть ховатися не потрiбно. Та i нiч вона любила.
  В будинок жiнка зайшла через заднiй вхiд, оскiльки хазяїн зараз працює в кабiнетi, то можна все пiдготувати у вiтальнi, потрiбно встановити артефакт, щоб чоловiк не пiдняв тривогу, а потiм мирно поговорити. Все рiвно вiн буде виходити через прийомну, йому нiчого користуватися таємним ходом, щоб покинути робочу кiмнату.
  О, здається, її вже помiтили. Гм, в артефакторицi вiн, може, i не шарить, а ось в манiпуляцiях з аурою, схоже, навпаки. Непогано. Хоча якщо задуматись, то саме її унiкальна аура дуже помiтна, навiть не перевiряючи її наявнiсть, така точно приверне немало уваги. Тому тут нiчого дивного.
  Так, шпильку у куточок картини вона прикрiпила, а вiн, схоже, вже виходить.
  Безiменна трохи подумала i всiлася в крiсло. Марк обережно вийшов iз сусiдньої кiмнати, почавши формувати паралiтичне закляття, i наблизився до неї зi стiни.
  - Ти хто?
  Чорт, як же вона не любила такi запитання. Чому? Тому що на таке їй не було що вiдповiсти. Iнколи тяжко жити, не маючи iменi. Але вона вже звиклася з цим. З тим, що помре, нiким не знаною.
  - Я? - Люсi обернулася до нього.
  - Так, ти. Хто ти i що тут робиш?
  - Да так, в гостi зайшла. А ти такий недружелюбний, я прийшла з миром, а ти навiть чудового вина, що у тебе в коморi, менi не налив.
  - Ти не вiдповiла. Як тебе звати?
  - Я не знаю, - хитро вишкiрилася вона, насмiхаючись над ним.
  Так хто вона? Вiн нiколи її ранiше не бачив. Та i виглядає вона незвично. За зовнiшнiстю точно вiдьма, русе волосся, чорнi, якiсь незвичнi, майже нерухомi очi, загальна блiдiсть, але в нiй є щось особливе, якась витонченiсть. Невже аристократка? Та нi, маючи високий статус i вести себе так нагло... Це нi в якi ворота не лiзе. Вона не назвала свого iменi, що вважається дуже неввiчливим, причому зрозумiло, що щодо iменi вона точно збрехала. Але чому? Що їй заважає його назвати?
  Незвична вiдьма, яка не каже свого iменi. Невже це...?
  - Безiменна.
  А вiн поблiднiв. Швидко дiйшло, що тут сказати. Деякi довго не розумiють причини, чому вона мовчить, а це дратує. Що ж, коли настане час його вбивати, то цей etrange загине безболiсно. Хоча... Це якщо це буде вона, а не астрал etrange. Не їй вирiшувати. Жiнка може вбити його зараз, тiльки якщо вiн раптом утне якусь дурницю. Але, схоже, цей чоловiк не настiльки дурний.
  - Що Ви тут забули? Ви прийшли за мною?
  О, вiн на "Ви" перейшов. Видно, поважає її, або ж просто боїться, без рiзницi, так багато хто робить у спробi її задобрити. Тiльки справжнi смiливцi визнають, що поваги вона не варта. Але їй точно подобається цей малий. Не кричить, не панiкує, дивиться тiльки вперед. Невже розумiє, що якщо вiн буде мовчати i стояти спокiйно, то довше проживе?
  - Та навiть якщо так... Помреш ти в будь-якому випадку. Всi ми колись помремо. Навiть я колись помру, - магiчнi народи якраз думають, пошвидше б вона здохла.
  - Що з Рустемом? - тихо поцiкавився майбутнiй сенатор.
  - Твоєю шавкою? Вiн спить, я його не чiпала.
  Чоловiк видихнув. Ну хоч його слуга виживе, вже непогано. Але поки що рано здаватися. Не факт, що Безiменна прийшла за ним. У неї немає жодного мотиву його вбивати. Хоча... Якщо його їй замовили... Але у кого є достатньо влади, щоб попросити зробити це її, не кого-небудь, а саму "кару свiтiв"?
  - Що зi мною буде?
  - А що б ти хотiв?
  - Нiби у мене є вибiр, хмикнув вiн. - Вже все вирiшили за мене. Дозвольте тiльки запитати, хто замовник, скiльки Вам за мене дали i за що. Ви тому прийшли, я правий?
  А вiн не дурень, i, чорт, цей чоловiк їй все бiльше подобається. Може, реально дати йому шанс вижити?
  - Для тебе це так важливо? Ти хочеш помсти? Я можу виконати твоє прохання, якщо заплатиш.
  - Ви такi ж черствi i жадiбнi до грошей, як я i уявляв.
  - Не суди людей по обкладинцi, - байдуже пожала плечима вона. - Так ти хочеш помсти? - перепитала вона. Вбити Телора їй поки що не вигiдно, все ж таки вiдомий сенатор, але якщо їй це замовлять... Проблем з астралом etrange не виникне, якщо повiдомити, що їй за це заплатили, а ще тодi хлопця вбивати не доведеться, оскiльки через смерть Рiстена Галiї нiчого не загрожуватиме, це падло автоматично покине полiтичну гонку.
  - Помсти? Нi, не хочу. Навiть якщо я заплачу за чиєсь вбивство, забувши, що це неправильно, то що менi з цього буде? Я пiдозрюю, що Ви вб'єте мене в будь-якому випадку, а я не вiрю, що вiд помсти менi стане легше.
  - Серйозно? Навiть злим духом мене дiстати за це не захочеш?
  Який же вiн правильний...
  - Не захочу. Не вiзьму грiх на душу.
  - Ти думаєш, що вiд помсти не стає легше? Гм. А ти доволi цiкава людина. Кажеш, що не бажаєш вiдплати? Але твої очi говорять менi зовсiм iнше. Ти не хочеш смертi. А мене ненавидиш, оскiльки думаєш, що я заберу у тебе твоє дорогоцiнне життя. Але не турбуйся, це зроблять iншi люди, не я. I знаєш, якби замiсть мене прийшов би хтось iнший, ти би не став думати i вбив би його, тiльки б вижити.
  - Не вбив би.
  - Не бреши менi. Я чудово знаю, як це, я теж колись з усiх сил чiплялася за життя. Саме тому ти зараз злишся. Розумiєш, що нiчого не можеш зробити. Ледве стримуєш свiй гнiв, проте твердо намагаєшся утримати себе в руках. Чому ти звернувся до мене на "Ви", коли зрозумiв, хто я? Менi дуже цiкава думка цiкавої людини. Ти не поважаєш мене, не боїшся, тодi чому?
  - Ви правi, я зневажаю Вас, Ваш спосiб життя, i взагалi як людину. Але дещо я дуже цiную. Не кожний може добитися таких висот в бою, яких добилися Ви. Я дiйсно Вас ненавиджу i не хочу мати з Вами нiчого спiльного, але я визнаю ту, яку не можуть спiймати i перемогти маги всiх астралiв ось уже два десятилiття.
  - Ну, тип поваги, я зрозумiла. I правилом питання за питання я теж вiдповiм на твоє, за тебе менi заплатив сенатор Телор Рiстен цiлих десять мiльйонiв, а якщо вже настiльки хочеш жити, то можеш викупити у мене своє життя, перевершивши кошти, якi внiс вiн, - що ж, шанс вона йому дала.
  - Телор Рiстен? Та що я йому зробив? Невже все для того, щоб поновитися на посадi? Вiн же сам винний, що не робив за останнi кiлька рокiв нiчого корисного для простих людей, чому вiн не розумiє, що це не найкраща посада для того, хто зовсiм не пiклується про людей?
  - Ти ще малий i дурний, рано тобi в полiтику, якщо не знаєш, на що люди готовi заради влади.
  - Скорiше, вже пiзно. У мене немає такої суми, вiдкупитися не зможу. У мене є якiсь шанси вижити?
  - Шанси? Я б сказала, нiяких, але замiсть цього тiльки запитаю. Я знаю, що ти був в дитинствi рабом. Так ось, що б ти вирiшив: загинути, чи повернутися в рабство?
  - Мабуть, рабство. Смерть - кiнець всьому, а так хоч буде якийсь шанс вижити.
  Наскiльки ж вiн хоче жити? I що такого вiн знайшов у життi, щоб за нього боротися? Вона, наприклад, досi жива тiльки тому, що вона має кого захищати.
  - Ну, в цiлому, таку вiдповiдь я i очiкувала почути. Але твiй шанс вижити як був нульовим, так i залишився.
  - Навiть втекти не вийде?
  - Можеш спробувати. Але без моєї допомоги довго ти не протягнеш.
  - Хто мене вб'є замiсть Вас? Якi люди?
  - Якi? Досi не зрозумiв? Це зроблять твої ж товаришi.
  - Але чому?
  Йому точно рано в полiтику. Вiн то не дурний, але стiлькох речей ще не розумiє. Будучи рабом, вiн не знав як це, шукати i пробивати собi шлях до влади. I досi не зрозумiв людської пiдлостi. I що таким чесним i справедливим як вiн у цьому свiтi не вижити.
  - Побачиш. Тому вiтаю тебе з тим, що ти скоро помреш, i пропоную випити. Ти же наллєш? - вона придумала йому iдеальний подарунок - надiю. Так, надiя завжди вмирає останньою. Нехай ще трохи побореться. Але цей її подаруночок - неначе якась дрiбничка, куплена на блошиному ринку. Нiхто не гарантує її якiсть. Тому немає жодної причини потiм на неї ображатися, коли вiн здохне не в силах щось змiнити.
  Чоловiк покiрно вийшов на кiлька хвилин i повернувся з пляшкою i двома келихами.
  Так цiкаво, що ж зараз буде. Здається, вона вже здогадалася. Тому i запропонувала випити. Вiн точно використав шанс, який вона йому дала. Навiть не знаючи, що цей подарунок в будь-яку хвилину може розсiятися, як туман.
  Вiн налив їй, налив собi. Жiнка обережно взяла келих i пiднесла до губ, уважно спостерiгаючи за чоловiком, який сiв навпроти i досi не торкнувся вина. Нда, наскiльки ж вiн простий i хоче жити... Вона б так не змогла... Ну, зараз не змогла б. А колись вона б запросто перерiзала б всiх, небезпечних для неї, тiльки щоб вижити. Але зараз в цьому немає сенсу. Навiть в тому, щоб здохнути. Все рiвно через якийсь час вона повернеться. Так тiльки багато рокiв часу втратить. А за цi роки багато що може трапитись...
  Гм, здавалося б, звичайне вино. Нiчого дивного. Нi смаку специфiчного, нi запаху, навiть колiр чудовий, видно, дуже якiсне червоне вино. Ось тiльки таке вона вже проходила.
  Метанол. Вiн дiйсно думає, що її вб'є такий спирт? Нi, без сумнiвiв, якщо цю рiдину вип'є вiн, то йому не жити, але невже вiн настiльки наївний, що подумав її отруїти? Хоча вона сама фактично запропонувала йому це зробити. Але це точно погана iдея. З її то iмунiтетом... Та навiть без нього, вона що, не знайде етиловий спирт чи кров безсмертного, як протиотруту? Ха, вiн мабуть думає, що навiть якщо вона виживе, то таким чином втратить зiр, непогана iдея, якщо її рiзко ослiпити, то вона ще довго буде безпомiчною. Але це не той випадок. Не можна забрати те, чого вже немає. Колись Анна дуже люб'язно познайомила її з цiєю речовиною, i якби тiльки не знання хiмiї i бiологiї Меган, то вона могла б померти, якщо б та їй не повiдомила, що у неї тяжке отруєння. Iнколи жiнка дивувалася, скiльки всього знає ця ельфiйка, хоча для, мабуть, єдиної в свiтi менталiстки такого рiвня отримати доступ до будь-якої iнформацiї не так вже й складно, тим паче залiзти в голову до ослабленої Люсi, тодi вона ще могла це робити, i дiзнатися, чим i хто її траванув, а потiм дати їй трохи слабенької демонської кровi з запасiв вiдьми, дозволити поспати. Нi, до смертi все рiвно не дiйшло б, тут etrange прорахувалася, кров демона, яку Безiменна завжди носила з собою, спрацювала чiтко, тому навiть найсильнiша отрута в свiтi не подiяла б в повному маштабi, все ж таки кров безсмертного - унiверсальний антидот, але все рiвно неприємно. А ще доволi небезпечно. Це зараз на неї не дiє жодна отрута завдяки давнiй iсторiї з Ферає-старшим, який заборгував їй життя, а потiм заради її порятунку влив їй в горлянку кiлька лiтрiв своєї кровi. Йому було вже байдуже на те, що вийде вiд повинностей з обох сторiн, все це було доволi ризиковано, все ж таки це унiкальна речовина з величезною кiлькiстю властивостей. А що, вiн вже i так помирав. Вирiшив, хай хоч вона врятується, його сина Крейга виручить, попiклується про нього. Що ж, тут вiн не прорахувався, хлопець он як вимахав, хай в ролi раба, але тепер непогано їй допомагає. Але якщо пiсля смертi її душа хоч на секунду прибуде в свiт мертвих перед тим, як пiти по правильному курсу, а вона дуже сумнiвалася, що таке може статися, то в тому свiтi Ферає жiнка точно придушить. А то як би раб, контракт з яким - не наслiдок накладення печатi, а встановлений через надмiрне вживання кровi безсмерного, здихає разом з хазяїном. Так що шанси у неї були п'ятдесят на п'ятдесят. Хоча зовсiм без кровi чи з малою її кiлькiстю довго вона б не протягнула, а ще результат вийшов навiть не цiкавим, а просто чудовим для неї, тому йому можна навiть подякувати. А то завжди мати собi частинку вiд вищого демона - це нiколи не буде зайвим у непередбачуваних ситуацiях. Особливо тих, якi стосуються Анни. З нею варто бути дуже обережною. А то тодi вона далеко не вперше i не востаннє намагалася її пришити, просто позбутися божевiльної напiвкровної, яка є жахливою плямою на її репутацiї навiть не враховуючи те, що про це нiхто не знає, всi думають, що вона чистокровна. Але нi, Люсi дуже живуча, а ще поклялася, що нiхто не зможе її вбити. Кажуть, що рiзна сволота завжди живе довго. Навiть якщо постiйно намагатися, все рiвно нiчого б не вийшло. А про неї свою матiр жiнка могла сказати тiльки одне: її вiдьма бiльше нiколи до себе не пiдпустить i їй не повiрить.
  Люсi уважно спостерiгала за дiями Марка, причому доволi самовпевнено i скептично, бесiд бiльше не вела i просто чекала. Вона просидить якомога довше, та i такий варiант вигiдний обоїм. Макр же в свою чергу дивився на неї. Вiн знав, що метанол нiколи не дiє швидко. Якщо у людини є хоч мiнiмальний iмунiтет, то, може, в не найкращому станi, але ця особа протягне максимум кiлька днiв. Якщо задуматись, то вона якимось чином повинна його пiдставити, можливо, вона вже пiдкинула йому щось заборонене, але якщо вона повинна зiбрати на нього компромат, то її погане самопочуття, а потiм, якщо вона прийме протиотруту, втрата зору навряд чи дозволять їй передати замовнику зiбрану iнформацiю. Так, навряд чи йому б стали щось пiдкидувати, Телор Рiстен швидше б опирався на реальнi факти проти нього, нiж придумував би баєчку, можна дуже легко довести, що речi пiдкинутi.
  Вiн все продумав. I якщо йому пощастить, то вiн не просто виживе, а стане героєм, який змiг вбити Безiменну. Можливо, в бою вона непереможна, але вiн зрозумiв, що вона полюбляє випивку. I це вiн то наївний? А вона сама, та, яка навiть без перевiрки п'є алкоголь, принесений ворогом? Вiн хвилювався лише за одне, що вона вип'є дуже мало i отрута не подiє, або подiє надто слабко. Але схоже, на даний момент це не проблема.
  Оскiльки вiн принiс якби дороге "вино" i явно недешевi келихи, то Люсi притримувалася елементарних правил етикету i не видудлила все вiдразу прямо з бутилки, як робила щоразу, коли була не в дусi. Але це не означало, що вона пила повiльно, жiнка хоч маленькими ковтками, але дуже швидко осушила склянку, наказавши налити ще.
  Просто iдеально. Вона п'є i п'є, а йому потрiбно тiльки пiдливати їй те, що принесе їй смерть. Вiн нiколи не думав, що колись настiльки пiдло спробує когось вбити. Нiколи не думав, що отрута на кухнi, залишена йому вiд хазяїна, колись знадобиться, хоча якраз той думав зовсiм iнакше. Але зараз у чоловiка немає вибору. Вiн повинен це зробити.
  Жiнка хмикнула i сказала налити ще. Вино не було надто мiцним, до того ж в барi вона сидiла регулярно, тому у неї розвинулася непогана стiйкiсть до впливу алкоголю. А отрута - то не страшно. Потрiбно тiльки почекати кiлька годин до початку перших симптомiв i подивитися на його реакцiю.
  Гм, як же потягнути час?
  Жiнка випила ще, i тут її погляд зупинився на його келиховi. Те, що вiн не п'є, цiлком зрозумiло. Але через це до нього можна пристати. А ще зробити вигляд, що вона потихеньку напивається, так, це метанол, а не вино, але це не означає, що випивши його, не виникне оп'янiння, це якраз один iз симптомiв отруєння.
  - Ей, а ти чого не п'єш? - про ввiчливiсть можна забути.
  - П'ю, - здригнувся вiн i взяв до рук келих. Чорт, вона вже стiльки випила, а досi проявляє iнтерес. I що тепер? Вiн би не хотiв втрачати зiр, та i протиотруту ще знайти потрiбно. Як же це провернути, щоб вона подумала, що вiн п'є? Iнакше у неї точно виникнуть пiдозри. Пролити? Не варiант. Можливо, зараз Безiменна не виглядає надто розумною, але недооцiнювати її не варто. Не кожен зможе виступити проти всього свiту i протриматися в живих так довго. Вона точно тiльки хоче здаватися дурою. Ось тiльки що вона задумала? Ясно як сонце, що вона хоче, щоб вiн це випив, тому навiть якщо пролити рiдину, то келих доведеться наповнити знову. Невже вона знає, що у винi сильноконцентрована отрута? Але якщо знає, то навiщо так активно пити, вирiшивши перевiрити це тiльки зараз? В чому секрет? Де у неї логiка?
  Такi роздуми зараз не вирiшать проблеми. Як можна змусити її не наполягати на тому, щоб вiн до неї приєднався?
  - Знаєте, Безiменна, я це, зiбрався в полiтику, тому думаю, що не маю права приймати алкоголь, якось так. Тому вибачте, я пити не буду, насолоджуйтесь без мене, - чоловiк поставив келих назад на стiл.
  - Неввiчливо якось, не вважаєш? Iншi сенатори цiлком спокiйно бухають по вечорам, не думай, що в тому стерв'ятнику є праведнi. Тому давай, пий. Iнакше я дiйсно подумаю, що зараз ти пробуєш мене отруїти.
  Який страшний у неї погляд... З-пiд лоба, холодний i насмiшливий. Злий. Вона точно знає, що п'є. Чорт, як же викрутитися?!
  - Нi, що Ви, я i не думав про таке, - кисло похитав головою вiн, взяв склянку i намочив губи, при цьому не проковтнувши нi краплi смертельної рiдини.
  А вiн не дурний. Але такий фокус на неї не дiє.
  - Та ти ж зовсiм нiчого не випив! - пiдло i знову ж таки насмiшливо поглянула на нього вона i зробила ображений вигляд. Можливо, видатною акторкою вона i не була, але вести словеснi дуелi, слащавi бесiди, пiд час яких тебе запросто можуть убити, а також дратувати i провокувати своєю поведiнкою людей вона вмiла. Та i роль зарозумiлої, самовпевненої i неймовiрно наглої злодiйки була їй по душi.
  Що йому тепер робити? Вiдмовитися не виходить, обманути теж. А iнших варiантiв в данiй ситуацiї вiн не бачив.
  Марк здався. Вiн вiдставив келих, та i не ковтнувши. Який сенс водити її за нос? Вона сидить у нього вже дуже довго, близько години, постiйно випиває, мовчить, iнколи посмiюється з нього. Зовсiм скоро їй стане погано, перед очима все почне розпливатися, сильно постраждає сiткiвка ока.
  - Значить, пити ти таки не будеш? - уточнила жiнка, зарившись рукою у волосся. - Ну нiчого, менi тодi бiльше буде, - весело хмикнула вона, схопила пляшку i налила собi ще.
  Чоловiк розгублено на неї дивився. Тепер вiн зрозумiв ще одну причину, чому нiхто не може її перемогти. Тому що неможливо з'ясувати, про що вона думає, що у неї в головi? Це якийсь кошмар. В її дiях, прямо як у божевiльних, немає навiть натяку на елементарну логiку! Схоже, правду кажуть, що у неї вже давно криша поїхала. Здається, вона огневичка, а з тими, хто керує настiльки небезпечною стихiєю, таке трапляється доволi часто, особливо з сильними. Тому etrange зазвичай i позбуваються вiд них ще в їхньому ранньому вiцi, таким чином потiм з цим немає жодних проблем. Але Безiменна - не etrange, а вiдьма, а темнi ставляться до такого бiльш спокiйно. Тому нiчого дивного, що у цих iдiотiв виросла ось така ось баба на бiду всiх магiчних астралiв.
  Люсi нагло просидiла в крiслi ще кiлька годин, закручуючи на палець пасмо волосся, але випивати таки перестала, залишивши трохи трутизни на днi бутилки.
  Чому вона сидить, дивиться на нього i нiкуди не йде? Якщо вона знає про метанол замiсть вина, то чому досi не прийняла протиотруту заради власного порятунку? I взагалi, де першi симптоми отруєння? Де її погане самопочуття, слiпота i головокружiння? Як сидiла незворушно навпроти нього, так i сидить. Таке враження, що її навiть сам Всевишнiй зараз з цього мiсця не пiднiме. Чоловiк нахмурився. Пошвидше б отрута подiяла, пошвидше б ця вiдьма пiшла геть з його дому i щоб бiльше не поверталася.
  Раптом Безiменна засмiялася. Причому бiльше не стримувалась. Смiшки з її сторони були i ранiше, але щоб настiльки вiдкрито виражати свої почуття? Що це раптом на неї найшло?
  Марк Сейрон нахмурився ще бiльше i вчепився руками в бильця крiсла, да так, що аж проступили жили. О Всевишнiй, коли вже це все закiнчиться? Коли вже ця божевiльна вiдкине коньки?
  
  <20>
  Люсi просто не могла перестати смiятися. У чоловiка зараз був такий вираз обличчя... Одним словом, розгублений.
  Коли вона нарештi заспокоїлася, майбутнiй сенатор дивився на неї, як на дуру. Що ж, їй вже просто набридло тут сидiти. Артефакт вже точно зафiксував необхiднi картини, якщо чесно, то вже дуже давно, просто їй надто захотiлося довести цього молодого чоловiка до вiдчаю. Ну, хобi у неї таке. Знущатися над людьми. Хоча цього типа вона начебто збиралася пожалiти i пом'якшити його страждання. Але ж вiн сам вирiшив її отруїти. В цiлому, вiдьма не образилася, їй було зовсiм на це байдуже, але тепер вiдплата за вчинок цiлком справедлива. Нехай подивиться, що у нього нiчого не вийшло.
  Ну все, тепер можна розставити всi крапки над "i" i пошвидше звiдси звалювати. А то спати хочеться, жуть, а якщо не спати, то хоча б випити щось мiцнiше.
  - Метиловий спирт, вiрно? - поцiкавилася у нього жiнка. Марк навiть не поблiднiв, а посiрiв. О так, тепер вiн впевнився, що його розкрили. I що тепер? Вона його вб'є? - Так, в даному випадку це iдеальна отрута. Але змусити мене повiрити, що це звичайна випивка, ти не змiг. А тобто, мiй екзамен на умiння вбивства ти провалив.
  - Що? Екзамен?
  - Ну знаєш, водити за нiс ти не вмiєш. Надто чесний. Нi, я бачила, що заради себе ти готовий брехати, але так ти навiть маленьку наївну дiвчинку не змiг би обманути, не те що мене.
  - Ви знали, що це не вино, i все рiвно пили?
  - Я вже говорила, не дорiс ти ще до полiтики. Але помiть, ти сам сказав, найкращi воїни магiчних астралiв не можуть вбити мене вже двадцять рокiв, але тодi з чого ти взяв, що це зможеш зробити ти? Хоча задумка дiйсно була непогана, якби ти був моїм близьким знайомим, то якраз рокiв двадцять тому у тебе були б шанси. Але не зараз. Але навiть тодi з такою отрутою шанс моєї смертi був би не надто високим, тобi б знадобилося щось дуже швидкодiюче. А зараз що б ти менi не дав, мiй шлунок перетравить все, тому якщо ти хочеш випробувати на менi щось ще, то ласкаво прошу. А якщо нi, то я пiшла.
  А точно, вона ж може без наслiдкiв навiть бензин пити, не те що якусь нiкчемну отруту. Гм, але якi межi цiєї її стiйкостi? Вона нiколи не перевiряла, не було нагоди. А може, тепер, коли вона вже вiшатись готова вiд нудьги, а точнiше буде готова, коли розгребе завал незроблених справ i планiв, коли нарештi всi її хвилювання осядуть, то тодi можна буде на якийсь час стати пiддослiдною свинкою Меган i Князя. Так, Дар'ян вже давно вiдiйшов вiд справ i отрути в своє задоволення бiльше не варить, але взяти у нього кiлька пробiрок Меган зможе, а вона вже не перший рiк трохи помiшана на особливостях її органiзму, на те вона i лiкарка, щоб таке вивчати. Але цiлителька з неї нiкчемна. Тiльки i вмiє, що вивертати мозок, знущатися з неї i бачити в нiй дуже цiнний для дослiджень генетичний матерiал. Здавалося б, лiкувати повинна, свята, майже нiколи нiкого не вбиває, а в реальностi нiчим не краща Князя. I якраз з неї вийшов би iдеальний шпигун. Вона знає все. Але з iншої сторони, може не зрозумiти, де обман, оскiльки навiть у думках можна збрехати.
  Марк ще трохи вагався, але все ж таки запитав:
  - Чому на Вас не подiє жодна отрута?
  - Ти що, дiйсно нiчого про мене не знаєш?
  - Я знаю небагато. Але це можливо, якщо Ви напiвкровна, i в Ваших жилах тече кров безсмертного.
  - Безсмертного? Ну, тут ти правий. Але напiвкровною мене не вважають. Якщо до твоєї смертi в тебе буде час, можеш заглянути в мою особисту справу. Там ти знайдеш вiдповiдь на це запитання.
  Вона завжди вказувала, де можна знайти про неї якусь iнформацiю чи щось iнше, що вони хотiли знати. Особливо смертникам. Це вже якось увiйшло в звичку... За своє життя вона виховала, чи просто приклала руку до цього, тут вже з якої сторони подивитися, дуже багато дiтей, жiнка навчала їх жити i виживати. I одне з того, що вона завжди казала, це те, що нiчого не з'являється просто так. Завжди потрiбно все добиватися самому, або ж потiм платити плату, якщо щось дiсталося надто легко. Якщо її учням було щось потрiбно, вона могла пiдказати, i то не завжди, як це знайти чи як краще вчинити, але нi в якому разi не допомагала. Не можна щоразу виражати їм свою пiдтримку, iнакше вони потiм i кроку без неї не ступлять. А варто пам'ятати, що вона не вiчна. В якийсь день вона не повернеться.
  I знову вiдьма включила режим вчительки i порадницi. Напевне це через те, що вона випила. Хоча це не страшно. Навiть якщо вiн залiзе в архiви всiх астралiв i переверне всi свiти в пошуцi iнформацiї, то не знайде нiчого зайвого, навiть менше, нiж очiкує. Її ж нiхто не знає. А такi вказiвки на загальну iнформацiю про неї зовсiм нiчого не дадуть. Тому в даному випадку можна говорити все, що завгодно.
  Люсi пiдiйшла до стiни i провела по картинi, в яку вставила шпильку, рукою, тим самим вийнявши її i скасувавши її дiю.
  - Гарний пейзаж, - пiдмiтила вона.
  - Ви щойно вийняли i припинили дiю якогось артефакту, я ж не помилився, так? В цьому i заключалася Ваша робота? Ви записали на артефакт нашу зустрiч, тепер передасте її Телору, а вiн пiдкине в сенат?
  - Нарештi дiйшло. А по-твоєму, навiщо я тут сидiла? Якби все було так просто, то ти б сам не зрозумiв би, як вiдправився б в тюрягу чи на той свiт. Але нi, менi прийшлось з тобою трендiти. Тому чао, шкода тебе, але ти сам винний, що пiшов у курник, не очiкуючи, що там тебе заклюють i скинуть з жердини. Прощавай.
  Безiменна сховала шпильку у нагрудну кишеню i покинула будинок. Все, роботу вона виконала. Тепер можна запросто вiдiспатися, а потiм до Амалiї. Нарештi вона до неї дiйде.
  Люсi повернулася додому, ще трохи погримiла посудом на кухнi, вилакала пiв-пляшки дорогого вiскi, яка зберiгалася на особливий випадок, i тiльки потiм впала на лiжко i вирубилася. Макс, який вже давно лежав, хоча нiяк не мiг заснути, хвилювався за неї, мiцно обiйняв жiнку i пiдсунув ближче до себе. I як зазвичай, вранцi вiн встав ранiше, нiж вона, а огневичка провалялася аж до одинадцятої. Так, провалялася, а потiм пiдскочила, як ошпарена, i побiгла по своїм справам. Вiн навiть знав, по яким. Хоча приєднуватися вiн не хотiв. Амалiя - не з тих, з ким у нього гарнi вiдносини. Хоча Люсi завжди придiляла багато уваги освiтi цiєї iнсолiтки, вiн розумiв, чому, але, по-перше, все ж таки ця дiвчина некромантка, а по-друге, надто груба. У неї немає жодної поваги до померлих, не сказати, що у його дружини вона є, але вiн хоча б нi разу не бачив, що вiдьма пинає ногами труп, який не хоче прокидатися за її наказом. А вiн не раз бачив, як божеволiє Амалiя. Яблучко вiд яблунi не далеко падає. Тiльки ця знущається над мертвими, а Безiменна надає перевагу живим. А ще Амалiя не боєць, а з цiєї сторони нормальна баба. Але точно не з iнших. Зазвичай жiнки верещать i бiжать вiд трупiв, а у неї дохлятина подає чай. I здавалося б, яка рiзниця мiж нею i Люсi? Обидвi жорстокi i грубi садистки, так чому у нього рiзне вiдношення? Тут все просто. У нього самого руки по лiкоть в кровi, та i вбивство надто великим злочином вiн не вважає, але його мати перед смертю просила поважати мертвих, тому погодитися з тим, що некромантка всiх пiдряд трупiв перетворює в своїх марiонеток, то з його точки зору це не дуже правильно.
  Вiн би нiколи не став пiднiмати мертвих з могил. Нiколи. Астрал iнсолiтiв не зовсiм звичайний на вiдмiну вiд iнших. Його не просто населяють маги, це свiт з дуже незвичайною енергетикою, який населяють не тiльки звичайнi живi магiчнi iстоти, а ще й мертвi, причому зазвичай не надто дружелюбнi. Там часто з'являються неупокоєнi, торрени, а iнсолiти, якi в цьому розбираються, незамiннi в їх стриманнi. Але некроманти роблять все навпаки. Вони не упокоюють душi, а навпаки змушують їх повертатися. А ще вони розкопують могили i працюють з дохлятиною, тут тiльки подумати, яка дiвчина це вибере? А ось Амалiя вибрала. Здається, вона - єдина дiвчина, яка закiнчила цей факультет в їхнiй академiї. Дуже вперта i вона реально спецiалiст. Але на вiдмiну вiд Безiменної вона нiколи не грає роль для своїх цiлей. Вона чесна сама з собою, завжди показує свої справжнi почуття. I ненавидить втручатися в свiтовi конфлiкти. Якби не те, що Люсi її виростила, то нiякої пiдтримки з її сторони i не було б. Вона якраз з тих, хто не протягне руку допомоги, якщо побачить того, кому це потрiбно.
  А такi йому не подобалися. Егоїстки. I хоча Люсi можна назвати точно такою ж, але вiн чудово знав, що це не так. А ось Амалiї така характеристика iдеально пiдходить. Та i без цього у нього було достатньо причин, щоб не лiзти до неї. Згадати б тiльки її нестриманiсть. Варто тiльки слово сказати проти неї, i вона стовiдсотково настучить вчительською указкою по головi. I як так вийшло, що її взяли на роль декана факультету i лектора?
  А, байдуже. Йому то яка справа, Анабель цiлителька, та i в жодну академiю нiколи не пiде, тим паче туди. Такi слабачки, як вона, там не протянуть i кiлькох хвилин.
  Вiн тренував її вже кiлька мiсяцiв, а в останнi днi все бiльш серйознiше i прискiпливiше, та i дiвчина дуже на цьому наполягала, але чого його донька добилася? Якщо чесно, то мало що змiнилося. Вона бездарна, якщо справа торкається виживання i боїв. I вiн навiть знав, чому. Навiть якщо у неї i є певний талант, який передався у спадок, то все рiвно його потрiбно розвивати. Так, можна намагатися чомусь навчитися, тощо, але без мотивацiї бажаного результату не буде. Бель хоче стати воїном, як її мати? Але по-справжньому сильними ми стаємо тiльки тодi, коли когось захищаємо. Та i з поняттям дiвчини про бої стає зрозумiло, що серйозно взяти в руки клинок i вбити когось в потрiбний момент вона не зможе. Щоб вона змiнилася, її доведеться зламати. Точно так же, як це було i з Люсi. А вiн би цього не хотiв. Краще було б, якщо б його донька не намагалася навчитися боротися заради себе, i взагалi, вiдклала б зброю. Вбивство - не її. Але переконувати вiн її не буде, вона, чорт, вперта, як баран, чоловiк тiльки зачекає, коли вона сама вiдмовиться вiд задуманого.
  Хоча, можливо, вона так i не досягнула видатних результатiв не через свої особистi якостi. Може, це просто вiн поганий вчитель? Але вiн, як i його дружина, не рiдко роздавав поради молодшому поколiнню, ранiше проблем з цим не виникало. Але якщо справа в цьому, то Бель краще змiнити вчителя. Все ж таки у Люсi i погляди на життя iншi, та i її навички в рази вище його. Та i пiдхiд до навчання у них рiзний.
  Макс помiтив, що дверi в пiдвал вiдчиненi i спустився вниз. Його донька переглядала зброю на столi i в сейфi, перiодично беручи в руки те, що її зацiкавило.
  - Доброго ранку, - привiталася вона. - Батьку, ти ж не проти, що я тут пориюся?
  - Я нi, а ось щодо твоєї матерi не знаю. Кiлька днiв тому вона якраз тут, здається, прибирала.
  - Я помiтила. Тепер в цiй шафi є новi види зброї, а не тiльки короткi клинки.
  - Серйозно? - чоловiк пiдiйшов ближче. Ну так, тепер чого тут тiльки немає. I це прибирання? Краще б воно все залишалося так же розкладеним, сортифiкованим, а тепер з таким хаотичним розташуванням знайти щось просто неможливо.
  - Тримай, - батько дав їй i iншi ключi, а то ранiше, щоб не допускати її до мечiв рiзних видiв, вiн дав їй лише один, але тепер це повнiстю загубило сенс. I навiщо було таке робити?
  - Та поки що не потрiбно, - похитала головою дiвчина. - Тут все i так є, - вона вказала на єдиний вiдкритий сейф i залiзла всередину. Здається, знову щось знайшла.
  - Ланцюг? - Анабель дiстала його i поклала на стiл. - Це для зв'язування, чи що?
  - Нi, це теж вид зброї. Таким ось ланцюгом можна дуже сильно когось поранити, навiть якщо не знати, як користуватися. Через те, що тяжко передбачити його рухи, ним мало хто користується, - але Макс навiть такого знав. Здається, магiчна зброя Ернеста, янгола-вiдьмака з особистого загону Безiменної, приймає саме таку форму. Страшна штука з великим рiзноманiттям використання. Але цей повiтряник нiколи не боявся когось випадково поранити. Зброя цiлком вiдповiдає його характеру.
  - Ясно, - Бель кивнула i витягнула з шафи кiлька справжнiх, хоч i укорочених мечiв, а також кiлька сабель. Але по їхньому вигляду вiдразу ставало зрозумiло, що для бою вони не годяться. Надто старi, та i мiцнiсть у них погана. Але це помiтив вiн, а огневичка тiльки уважно їх оглянула. Вiдразу видно, що вона в цьому зовсiм нiчого не тямить.
  Раптом її погляд зачепився за ще щось у шафi.
  - Батьку, а мама вмiє стрiляти?
  Бель простягнула руку i витягнула зовсiм невеликий старий лук зi стрiлами. Його явно вже дуже давно не дiставали, хоча вигляд у нього доволi пошарпаний, тятива вiдносно розтягнута, можливо, колись ним активно користувалися. Але зараз вiн був зовсiм запущеним, якби тут водилися мишi, то вiд цього шнурка вже нiчого б не залишилося.
  - Вмiє. А що?
  - Просто дивно. Я нiколи не бачила її з луком чи з арбалетом, подумала, що не може.
  - Нi, все вона може. Люсi добре стрiляє, а особливо чудово метає кинжали. Але ти права, твоя мати вже давно не використовує стрiлецьку зброю.
  - Але чому? Я маю на увазi, це ж безпечнiше, нiж битися в ближньому бою.
  - Вона каже, що це не її. А чому ти цiкавишся?
  - Просто хотiла знати. Знаєш, я тут подумала... Я придiляю всю свою увагу навичкам ближнього бою, але що щодо дальнього? Я нiчого не кажу про магiю, а ось щодо стрiльби...
  - Ти хочеш навчитися стрiляти?
  - Так.
  - Навiть не знаю, що сказати. Яку зброю ти хочеш? - хай краще сама вирiшує.
  - Лук, звичайно! - дiвчина покрутила зброю в руках, посмикуючи тятиву.
  - Нiчого не вийде, вибери щось iнше. I чому саме лук? Я думаю, тобi бiльше пiдiйде вогнепальна зброя. У куль в рази бiльше можливостей, нiж у стрiл. Вони швидшi, дистанцiя польоту бiльша, точнiшi, та i шкоди вiд них може бути бiльше, особливо якщо враховувати рикошет.
  - Я знаю переваги, але ж в магiчних астралах вони малоефективнi. Якими б швидкими вони не були, повiтряники все рiвно помiтять їх i iнтуїтивно здують, як i стрiли, просто часу зреагувати буде трохи менше. Але якщо без глушилки, то вогнепальнi вистрiли надто гучнi, а маштаб поранення зовсiм неважливий, якщо поряд є цiлитель. А ось стрiлу з рани ще витягнути потрiбно.
  - Звiдки ти це знаєш? Я тобi цього не розповiдав.
  - Я довго думала над цим. Просто у мами дуже мало вогнепальної зброї, а у бабусi її взагалi немає. Тодi я задумалася, чому так...
  - Тобто, ти сама про це здогадалася?
  - Так, - похилила голову вона.
  А у неї є голова на плечах. Умiє робити правильнi висновки. Але це нiчого не змiнює. Хоча, можливо, спробувати варто, до стрiльби у неї може бути бiльший талант, нiж до ближнього бою.
  - Молодець, - чоловiк всмiхнувся їй. - Так ти хочеш вивчати стрiлецьку зброю?
  - Так.
  - Тодi тобi краще спробувати арбалет.
  - Нi, я хочу саме лук! I все у мене вийде, я не вiдмовлюсь!
  - Ти вперта, - похитав головою вiн. - Така ж, як i твоя матiр. Але, Бель, лук не для тебе. Ти хоч уявляєш, скiльки сили потрiбно, щоб просто натягнути тятиву? Я вже не кажу про сам вистрiл.
  - Я впораюсь.
  - Не переоцiнюй себе. Я знаю, про що кажу, - скептично продовжив сперечатися вiн.
  Який цiлеспрямований у неї погляд... Вiд такого навiть недобре стає. I як тепер можна їй вiдмовити, чи переконати, що не варто навiть намагатися, витрачати на це час?
  - Ну добре, пробуй, якщо так хочеш, - здався вiн. Чоловiк i ранiше не мiг вiдмовити Люсi, коли вона наполягала, що вже тут казати про Анабель.
  - Ти допоможеш менi? - з надiєю й iскорками в очах запитала вона.
  - Куди я дiнусь? - зiтхнув вiн.
  - Тодi пiшли надвiр? - дiвчина пiдхопила все необхiдне i побiгла нагору.
  - Так, стоп! - Макс рiзко її зупинив. - Спускайся.
  - Чому? - не розумiючи запитала огневичка, але зi сходiв зiйшла. - Що сталося?
  - Дай лук, - буркнув вiн, рiзко вiдiбрав його i покрутив його в руках, вiдтягнув тятиву, вiдпустив i оглянув його ще раз. - Для тебе вiн не пiдiйде. Надто пошарпаний i маленький, краще взяти iнший.
  Бель промовчала, все ж таки її батько краще на цьому розумiється. Вона уважно спостерiгала, як iнсолiт по черзi вiдкриває шафи i ящики, вишукуючи щось бiльш пiдходяще. Вiн завжди думає i пiклується про неї, в рази бiльше, нiж це робить мама. Якщо чесно, то жiнка взагалi нiчого не робить.
  - Знайшов.
  Чоловiк дiстав з шафи звичайний традицiйний лук величезних розмiрiв i набiр довгих стрiл.
  - Пiшли, - Макс вивiв її на двiр, пiдшукав пiдходящу суху колоду в ролi цiлi, поставив вертикально i повернувся до доньки. - Будемо тут, вiтру сьогоднi майже немає. Дивись, - батько поставив лук на землю, витягнув одну стрiлу з сагайдака. - Я спробував знайти небойовi стрiли, але виявилося, нiчого iграшкового чи тренувального у Люсi немає. Зверни увагу на накiнечники саме цих. Вони гранованi i бронебiйнi. Пробивають кольчугу. На магiчних вiйнах такий тип захисту нерiдко можна побачити, саме тому вони найбiльш ефективнi.
  - Найбiльш ефективнi? Дивно. Я нiколи не бачила маму в кольчузi чи з якимось захисним одягом. А вона ж постiйно бере участь в боях.
  - Не звертай увагу, просто вона безстрашна. А ще вважає, що захисний одяг мало допомагає, але важкий, а ще коли на тобi постiйно є захист, починаєш втрачати пильнiсть. Та i не потрiбна їй нiяка кольчуга...
  - Ясно..., - кивнула Бель, хоча насправдi так i не зрозумiла, як можна настiльки пiдставлятись i ходити без елементарної екiпiровки.
  - Так ти будеш пробувати стрiляти, чи як? - Макс пiдняв i простягнув їй лук.
  - Так, буду.
  Що ж, впевненостi їй не займати.
  Дiвчина покрутила в руках стрiлу i спробувала вставити її в лук.
  - А ти не покажеш, як це робиться?
  - Ну, я не якийсь там генiальний стрiлок. Це бiльше по частинi ельфiв. Щодо володiння луком в мене є тiльки загальнi знання. I тобi краще самiй спробувати.
  - Добре. Стрiляти туди? - Анабель вказала на колоду.
  - Так.
  Огневичка вiдiйшла вiд неї подалi.
  - Ей, стоп. Далеко не вiдходь, iнакше нiчого не вийде.
  Дiвчина зiтхнула, але не вiдступила. Ну i вперта...
  Бель вставила стрiлу i слабенько натягнула тятиву, але далi вона її слабенькiй руцi не пiддавалась, тому вона вистрiлила. Ну так, фiзично ця юна вiдьма не надто сильна, в цьому напрямку вона навiть не задумувалась щодо тренувань.
  Ну вiн же казав. Стрiла i половину шляху не пролетiла, та i в сторону сильно здала.
  А дiвчина засмутилася.
  - Не кисни. Давай пiднiмай i пробуй ще, тiльки тятиву сильнiше натягуй. Тiльки це, без магiї. А то такi фальшивi навички нiкому не потрiбнi, а в реальному бою вiд цього тiльки шкода, а користi нуль.
  - Добре.
  Бель пiдiбоала стрiлу i невпевнено вистрiлила ще раз. О, в цей раз вже сильнiше. Але...
  - Ти хоч взагалi цiлишся? - скептично протягнув вiн. А то це не просто мимо, а навiть не в ту сторону.
  - Нуу, я...
  Ясно, вона не цiлиться.
  Ще одна спроба. Що ж, вже краще, хоча знову майже на метр правiше цiлi i надто слабо, навiть якщо б стрiла летiла в правильну сторону, то вона максимум прилетiла б в самий низ дерев'яшки.
  - Вже краще, але цiлься точнiше та i натягуй сильнiше.
  - У мене не виходить.
  - Старайся. Для нормальною стрiльби з лука у тебе повиннi бути сильнi руки, саме тому я i пропонував арбалет, де це необов'язково.
  - А я хочу освоїти саме лук!
  В цей раз дiвчина зробила в рази сильнiший вистрiл, нiж попереднi, видно, розiзлилася через те, що в неї не вiрять. Люсi теж через таке злиться. Але всiх Тенебрiс це непогано мотивує. Хоча вiн би не сказав таке про Аркла. Той був надто спокiйним i врiвноваженим, навiть у гнiвi, та i Люсi розповiдала, що вiн в дитинствi не надто любив зброю, хоч i був обдарованим, тому навряд чи це його б мотивувало. Але такий спосiб спрацьовує з його внучкою.
  - Як хочеш, я що, проти? Просто для цього тобi доведеться дуже постаратися.
  - Я знаю.
  - Тримай, - чоловiк простягнув їй весь сагайдак зi стрiлами, щоб вона не ходила по одну й ту ж саму щоразу. Вона кивнула i повiсила його собi на плече, але вiн виявився доволi важким, тому дiвчина вiдразу зняла його i поклала на землю, щоб не заважав.
  А вона старається. Вистрiли стали сильнiшими. Але точнiсть як i була нiкудишньою, так i залишилася. Макс ще трохи поспостерiгав за цим, продовживши хмуритись. Нда. Невже Люсi в дитинствi, ще до того як вони зустрiлися, в той час вона вже здавалася доволi тренованою, була такою ж бездарнiстю? Гм. Стрiли щоразу летять правiше. Але це не може бути вiтер. Так ось в чому справа!
  - Бель, зачекай, - чоловiк зупинив її. - Переверни лук горизонтально.
  - Що?
  - Можливо, так вистрiли стануть точнiшими.
  - Добре.
  I справдi, стало краще. Що ще можна у неї виправити? Що ще вона робить не так?
  - Бель, - батько пiдiйшов до неї зi спини i поклав руки їй на плечi, трохи схилившись. - Зрозумiй, що зараз ти практикуєш при умовах майже повної вiдсутностi вiтру, оскiльки ми в горах, але завжди варто брати до уваги дуже рiзнi фактори, щоб стрiляти точнiше. Але справа тут не в вiтрi, не в опорi повiтря, хоча якщо задуматись, то воно теж цього стосується, а в гравiтацiї. Стрiла летить по iнерцiї i поступово знижується, тобто чим далi вона летить, тим нижче мiсце, куди вона потрапить.
  - Потрiбно цiлитися трохи вище?
  - Так. I ще. Натягуєш тятиву - затримай дихання i тодi цiлься. Видихнеш, коли вiдпустиш. Давай.
  - Я зрозумiла.
  Чоловiк вiдiйшов на кiлька крокiв.
  - Стань мiцнiше, опирайся на землю пiд ногами, - iнсолiт знову приблизився до доньки, взяв її за руки i допомiг виставити лук.
  - А ось тепер давай, - Макс вiдпустив її. Дiвчина трохи примружила очi. У неї вийде. Вона нарештi потрапить в цю колоду.
  - О, що я бачу! Так ви почали стрiльбою займатися?
  З несподiванки Бель рiзко обернулася на звук голоса, але не втримала тятиву, яку до цього допомiг натягнути чоловiк. Стрiла миттєво вилетiла в сторону жiнки.
  Люсi без жодних зусиль перехопила снаряд, який летiв у неї. I яка ж у неї швидкiсть, раз вона може її зупинити у себе перед носом? Але тепер зрозумiло, чому Безiменнiй не потрiбна кольчуга. В неї ще потрапити потрiбно.
  - Айайай, - скептично i насмiшливо протягнула вона, спершись на стiну будинку й оглядаючи стрiлу. - Я для вас що, мiшень, що ви по менi стрiляєте? - чорт, у неї зараз такий загрозливий вираз обличчя, що хочеться втiкати. У неї дуже сильна аура небезпеки. - Негарно якось, не думаєте? - пiдняла очi вона. Почувся трiск, стрiла в її руцi розлетiлася на крихiтнi уламки навiть без магiї.
  Анабель зацiпенiло дивилася на свою матiр. Чорт, що зараз буде? Хоч i випадково, але вона ж вистрiлила в неї, бiльше того, вона вистрiлила в живу iстоту! Так, небезпеки не було, але ж це можна сприйняти за спробу вбивства? Вiд таких думок у дiвчини навiть почали тремтiти ноги.
  Зупинити i розтрощити стрiлу однiєю рукою? Наскiльки ж вона сильна? I як взагалi можна досягнути подiбного рiвня? Вiдразу зрозумiло, чому поряд iз нею навiть досвiдчений воїн вiдчуває себе повним дурнем. Зрозумiло, чому нiхто не хоче опинитися з нею на рiзних сторонах на полi бою.
  
  <21>
  Люсi блимнула прямо в центр астралу, перед ворота академiї. З'являтися в таких вiдкритих мiсцях нiхто не забороняв, все ж таки це астрал iнсолiтiв, а переходи поза межами їх можливостей, тому щодо цього жодних правил у них немає. Але падли, вони як i всi iншi маги зробили в будiвлях i на територiях при них, а iнколи в цiлих мiстах антипереносну зону, точнiше попросили це зробити, а це саме по собi дуже дратує. Якщо вона буде вламуватись, обiйшовши дiю закляття, що для неї взагалi не проблема, то вiдразу стане зрозумiло, що вона iз кримiнального свiту, бо нормальнi маги таке не витворяють, а як тiльки її пов'яжуть з кримiналом, то спливе той факт, що вона Безiменна, а за таке Амалiя їй точно надає по головi, або скине в яму з трупами. А, є ще один варiант. Усипить, потiм укладе в гроб i закопає по-тихому.
  Та нi, вона все рiвно так далеко не зайде. Але це не привiд її дратувати. Саме тому сьогоднi жiнка вирiшила прийти порядно i через головний вхiд.
  Як же це тяжко, жити чесно. Тепер її чекає цiла купа головної болi. А то проходимцiв в елiтну академiю не пропускають, тим паче вiдьом, тим паче вiдьом зi зброєю i без документiв. А звiдки у Безiменної можуть бути документи? Нi, у неї є ксива на iм'я Люсi Дерк, завдяки якiй вона може вiльно пересуватися i творити, що завгодно, в межах астралу etrange, але чим вона тут допоможе? Можливо, бiльш дiєвими були б документи iз прiзвищем Тенебрiс, одне це родове iм'я навiвало страх на жителiв багатьох астралiв, але ж вона давненько замела слiди. Варто їй тiльки було передати право на сенаторство i свої землi Нейту, i вiдьма знищила всi згадки про неї разом з сусiдньою документацiєю, на щастя, iнформацiї про неї майже нiде не було, її батько знав, що зробити, щоб зайвi факти чи чутки не розходилися. З зачисткою свiдкiв тодi теж не виникло жодних проблем, i як результат, на сьогоднiшнiй день про iснування доньки вiдомого генерала Аркла Тенебрiс нiхто не знає. Документи, якi пiдтвердять її особистiсть при необхiдностi i допоможуть зайняти мiсце батька, є тiльки у неї, а решта паперiв була розвiяна багато рокiв тому попелом. Але повертатися на законних пiдставах у вiдьомський астрал вона не планувала. Не зважаючи на те, що вона теж вiдьма, Безiменну там не люблять, та i не хочуть мати з нею нiяких справ, вона i їм насолила, а виступити проти всiх iнших астралiв задля її захисту як спiввiтчизницi - чисте самогубство. Якщо з'явитися в ролi жiнки роду Тенебрiс, то все обернеться показовим боєм для пiдтвердження її статусу i кровного родства з ними, все ж таки всi її предки були неймовiрними воїнами, здатними на неможливе. А далi будь-який результат буде не на її користь. Програє - її не визнають. Виграє - її силу помiтять, злякаються її, зацiкавляться, а потiм хтось зрозумiє, хто вона насправдi. А якщо показати середнiй результат, звести все до нiчиєї, то це, мабуть, найкращий варiант. На деякий час все буде добре i проблем не буде, але доньцi Аркла Тенебрiс точно багато хто захоче кинути виклик, з якоїсь сторони цiкаво щоденно проводити показовi дуелi, але вона не витримає, якщо доведеться програти комусь, хто насправдi слабший за неї тiльки заради того, щоб пiдтримувати iсторiю. Це вже справа принципу, а ще через поразку в вiдьмацькому астралi можуть i вбити, одними словом, виникне купа проблем. Також варто додати, що її нiколи особливо не пиваблювала роль полiтичного дiяча, їй же бiльше подобається смикати за ниточками в тiнi, тому їй набагато легше скинути всю подiбну роботу на iнших, а самiй перiодично забiгати за новинами i вiдвiдувати тiльки тi засiдання сенатiв, якi сама вважає за потрiбним. Її так все влаштовує.
  Але на даний момент це нiчого не вирiшує, i навiть якщо у неї були б документи належностi до роду Тенебрiс, то все рiвно це ще не факт, що її б пропустили. I тепер їй доведеться схиляти голову перед iншими. Влас би точно смiявся, якщо б дiзнався про це. Йому тiльки випити i посмiятися. Хоча демона теж можна зрозумiти.
  Безiменна зiтхнула i пiдiйшла до пропускового пункту. Там сидiв витягнутий в струночку рудоволосий хлопець, гм, i чим же вiн так провинився, що його сюди посадили на велику перерву? Явно, адепт. I, схоже, їй щастить, вiн, звертаючи увагу на значок, з факультета некромантiї.
  - Привiт, - жiнка нахилилася i обперлася лiктем на пiдвiконня, даючи краще себе роздивитися. - Я до Амалiї Левар. Пропустиш? - буркнула вона.
  Нда. Так вийшло, що в цiй академiї шарахаються не вiд Безiменної, а вiд деканши некромантiв. Вiдьма ж незрозумiло де, та i нааiщо їй академiя, а iнсолiтка ось, пiд боком. Чорт, що вона їм робила, особливо своїм студентам, що хлопець позеленiв i почав заїкатися?
  - А-Амалiя Ле-Левар? Я... Я... Вона...
  - Не мямли, говори чiтко. Документiв у мене немає, тому пропустити ти мене не можеш, так?
  - Т-так.
  - Для цього потрiбна порука Амалiї, тому викликай свого декана.
  - Я... Я... Я не можу. Д-декан Левар з-зараз на кладовищi при академiї, в-вона забороняє турбувати її п-пiд час роботи.
  - А я кажу, викликай.
  - В-вибачте, - схилив голову вiн.
  яну все, Люсi це дiстало. А до такого стану її краще не доводити.
  Жiнка просунула руку через вiдкрите вiконце до хлопця, схопила його за сорочку i приклала об стiну. Так, не з усiєї сили, але цього вистачило, щоб хлопець вирубився, а по його щоцi скотилося кiлька крапель кровi.
  - Сама вибачай, - фиркнула вона i зайшла в будку. Вирубити вона його то вирубила, але це нiчого не змiнило. Увiйти легально i без зайвого крику, неприємностей вона все рiвно не може. Добре, що у кожного мешканця цiєї академiї є розпiзнавальний браслет, який дозволяє вiльно входити на територiю, а ще прекрасно, що через такi вчительськi можна передавати повiдомлення.
  Вiдьма знайшла у будиночку такий браслет i вiдправила вiсточку Амалiї, щоб та її забрала. Так буде найшвидше. А хлопець сам винний, що не хотiв її пропускати.
  Некроманта прийшла швидко, причому разом з двума трупами, якi самi волочилися слiдом за нею, i причому з лютим виразом обличчя. Вона знала, що Люсi напала на адепта, а iнакше їй би нiчого не надiслали.
  - Люсi, я не збираюся тебе душити, - iнсолiтка увiйшла в будиночок, залишивши своїх зомбакiв зовнi, щоб не воняли, хоча вони б тут все рiвно не помiстилися, жiнки i без цього стояли впритул. - Я просто запитаю, якого чорта?
  - Що якого чорта? - скептично пiдняла брови огневичка.
  - Якого чорта ти вирубаєш моїх учнiв, якого чорта ти, як нi в чому не бувало, приходиш до мене посеред бiлого дня пiсля того, як приперлася до мене п'яна вночi з купою шматкiв вiд трупiв прямо на територiю академiї?
  - А що, таке було?
  А точно, було. Кiлька днiв тому вона напилася i нiчого досi не пам'ятає. Тобто, вона тодi ще й у Амалiї чудила? Нда, ту її нiч спокiйною не назвеш. I коли вона встигла?
  - Не роби з себе дуру, - фиркнула некромантка. - Ану швидко вилiкувала його, менi проблеми не потрiбнi! - вона вказала на хлопця, який лежав на столi.
  - Та чорт з ним, у нього лише розбита голова!
  - Лiкуй, - надавила iнсолiтка.
  Безiменна послухалася її. Все ж таки вона вiдчувала себе винною перед Амалiєю. I до речi, зцiлення у неї кращим не стало. Може, таки варто попрактикувати? Може, пригодиться?
  - Пiшли, - буркнула жiнка, i вони покинули будку, поки адепт не прийшов до тями.
  Деканша використала свiй пропуск, щоб вiдьма увiйшла на територiю, i повела її в сторону кладовища, де вона практикувала до цього. Сонце змусило її волосся блистiти, всi пасма, окрiм тих кiлькох, якi вона викрасила в яскраво-яервоний колiр.
  Iнсолiтка завжди одягалася пiдходяще на роль некромантки. У її магiчного народу немає якихось критерiїв чи правил щодо одягу, або ж спiльних смакiв, тому кожен носить те, що хоче сам. Хоча учнiв це не стосується, шкiльна форма - то шкiльна форма. А ось їхня вчителька не вилазила з чорного кольору.
  Люсi нiколи не звертала на таке уваги. Для неї одяг - лише тряпки, з усього її майна цього виду у неї було лише кiлька реально дорогих для неї речей. Одяг її батька, а також той, що був подарований ним, а ще пов'язка на очi i рукавиця, їх їй турботливо дав Макс пiсля кiлькох важливих подiй у її життi. Але, незважаючи на це, жiнка чисто iнтуїтивно завжди вибирала носити щось темне, а чому так не розумiв нiхто. Чи тому у неї траур вже рокiв двадцять тримається, чи їй по статусу потрiбно. Все ж таки вона вiдьма, темна, а в її душi точно так же немає навiть найменшого натяку на свiтло. Але огневичцi так було i зручно, i темнi кольори приваблювали її з дитинства, тому вона про це не задумувалась.
  Жiнки дiйшли до пустинного кладовища, Амалiя пройшлася вперед i всiлася на один хоч i старий, але мiцний i товстий пам'ятник.
  - Ну так що? Ти вже давно посеред бiлого дня нормально не заходила, що на цей раз? Потрiбнi трупи? На цих, - вона вказала на свою варту, - i не дивись, вони спецiально вишколенi, ти знаєш. А щоб створити нових для тебе, у мене немає матерiалу.
  - Ти не змiнюєшся. Така ж прямолiнiйна. Кажеш, матерiалу немає? А куди ти тодi дiла тi трупи, якi я принесла тобi кiлька днiв тому? Коли, як ти сказала, я "приперлася до тебе п'яна посеред ночi".
  - Ну, по-перше, то були не трупи, а їхнi шматки, а по-друге, ти думаєш, я буду розшукувати для кожного трупа його шматки, збирати їх, а потiм зашивати? Чи не велика морока, якщо врахувати той факт, що бабки я за таку роботу не отримаю? Так пахати за просте "спасибi"? Нi, дякую.
  - А навiщо їх якiсно збирати? Так не вийде?
  - Нi, так теж можна. Але кiнцiвки вiд рiзних трупiв взаємодiяти не зможуть, максимум почнуть хаотично крутитися в рiзнi сторони. Менi здавалося, ти про це знаєш. Хоча з твоєю то пам'яттю...
  - А що з нею не так?
  - Все не так. Ти не можеш запам'ятати елементарних речей. Забуваєш ранiше, нiж тобi встигають договорити.
  - Все я пам'ятаю, - фиркнула Безiменна. - Але давай повернемося до трупiв.
  - Як хочеш.
  - Порубленi не пiдходять?
  - Ага. Хочеш собi нових слуг, дiстань новий матерiал, в цей раз цiлий.
  - Добре, - рука жiнки потягнулася до меча i вона явно зiбралася блимати.
  - Стояти! - рявкнула Амалiя. Люсi повiльно до неї обернулася.
  - Що?
  - Залиш свiй меч у спокої i тримай, - iнсолiтка зiскочила з пам'ятника, пiдняла i простягнула їй лопату.
  - Це ще що? Хочеш, щоб я їх нею вбила? Без проблем. Ось тiльки не обiцяю, що їхнi голови не будуть схожими на млинець чи кроваве мiсиво, - жiнка похмуро склала руки на грудях, хоча голос не мав нiчого спiльного з виразом обличчя. Насмiшливий i безтурботний.
  - Стоп. Чому ти постiйно зводиш все до вбивства? Навiщо? Я просто пропоную тобi найпростiший варiант. Допоможеш менi копати.
  Копати? Прекрасний жарт. Нi, Люсi розумiла з самого початку, що некромантка вiд неї хоче, але їх в рази легше реально когось прибити, анiж кiлька годин стояти рачки.
  - Нi, нiзащо. Хто тут хазяїн, а хто раб? Чому це я повинна копати? - чесно кажучи, вся ця суперечка з Амалiєю реально була тiльки заради суперечки. Ранiше вони, бувало, разом знаходили свiжi трупи, але тепер Безiменна вирiшила повикаблучуватись. Ну не хотiла вона нiчого робити.
  - А хто тобi марiонеток робить, забула?
  - Ну знаєш, статусу це не змiнює, - дурна суперечка поступово почала переходити в сварку. Потрiбно швидко з цим закiнчувати. А то iнсолiтка вже придумує тисячi способiв, як її пришити. - Ну добре, все, забули. Давай, - Люсi взяла у неї лопату. - Де?
  - Тут, - iнсолiтка вказала на безiменну могилу, i вiдьма прийнялася за роботу. Все правильно, за все завжди потрiбно платити.
  - Амалiя, знаєш, а я ж не заради марiонеток прийшла, - кинула їй жiнка, швидко i невтомно копаючи яму.
  - А чого тодi?
  - Так ти останнi новини не чула?
  - Якi новини?
  - Зрозумiло, - зiтхнула жiнка. Все правильно, до iнсолiтки новини нiколи не доходять, та i чути вона нiчого не бажає. - Амалiя, я вирiшила зiбрати загальнi збори. Провести їх з усiма, хто погодився менi служити, кого я використовую в своїх воєнних i полiтичних цiлях, - її голос став серйозним i стурбованим, вiдьма перестала копати.
  - Серйозно? Таких заходiв вже кiлька рокiв не було. Що такого з тобою сталося?
  - У мене погане, нi, просто жахливе передчуття. Я думаю, скоро у мене з'явиться крупна проблема у виглядi союзу кiлькох астралiв.
  - Союзу кiлькох астралiв?! Ти з дуба рухнула? Таке взагалi можливо?
  - Ось якраз це я i хочу з'ясувати. З однiєї сторони, це цiлком можливо, а з iншої, вони настiльки рiзнi i зiпсованi, що це дiйсно здається неможливим. Навiть якщо вони спробують об'єднатися, то в процесi всi кiлька разiв пересваряться i нiчого в них не вийде. А ось який iз цих двух варiантiв буде, я не знаю.
  - А вiд мене ти що хочеш?
  - Якомога бiльше марiонеток, але було б краще, якби ти теж прийшла на збори.
  - Я?
  - Погодся, там буде багато важливої i цiкавої iнформацiї i для тебе.
  - Буде. Але я вiдмовлюсь. Я не маю нiчого спiльного з твоїми вiдданими псами, тому i сидiти в одному ряду з ними не хочу.
  - Знаєш, у тебе зависока самооцiнка, - задумалася Люсi i продовжила працювати лопатою. Все так, як вона i очiкувала. Амалiя не прийде.
  - Чия б корова мичала, - фиркнула некромантка, але вiдьма не стала продовжувати обмiн люб'язностями i пiсля цього мовчки виконувала свою роботу, поки iнсолiтка байдикувала. Але нiчого тут не поробиш. Вона б не хотiла серйозно сваритися з цiєю жiнкою, якщо врахувати користь вiд неї, то вона для огневички просто незамiнна. Можливо, зi сторони оборони вона нiколи її не перевершить, Амалiя при командуваннi армiєю трупiв дiє надто iмпульсивно, прямолiнiйно i спонтанно, це хоча б тому, що марiонеток не шкода, тому в реальному бою командування такiй як вона довiряти не можна. Але нечисть чудово виконує домашню роботу, особливо якщо при життi цi трупи були кухарями, завдяки некромантцi у Безiменної не болить через це голова. А ось у Непiдкорної ще й як болить. Так, через Крейга Оскар передав у її штаб певну кiлькiсть продуктiв, хоч i зовсiм невелику, але ж приготувати їх, до того ж вiдразу стiльки, щоб вистачило на всiх, просто нiкому. Саме тому Люсi настiльки цiнить цю свою рабиню i часто їй благоволить.
  За кiлька годин Безiменна розкопала всього лиш три могили, рила вона не надто швидко i постiйно знаходилася десь далеко в своїх думках. Їй було що обдумувати. Але її постiйно дратувало пiдганяння зi сторони її ж рабинi, що явно повернуло її настрiй не в найкращу сторону. Але нiчого. У неї ще сьогоднi буле зустрiч з Телором, щоб зiгнати злiсть. Вона просто ненавидiла, коли хтось нею командував. На щастя, до такого мало хто змiг додуматися. Але це не про цю iнсолiтку. Вона завжди була трохи дивною. Та i саме їй все прощалося. Оскiльки всi її розпорядження - тiльки пустi слова. Як тiльки вiдьма перестане бачити в її наказах вигоду для себе, то i не подумає щось робити. А ця робота, яку вона виконує зараз, - її плата за те, що вона змушує Амалiю завжди їй допомагати, а цього бути не повинно. До тих, хто пiсля певного вiку захотiли покинути її чи якось вiдокремитись, не захотiли їй служити, приймати участь в боях, вибрали свiй шлях у життi, вона лiзти за такого роду допомогою вона не має право, а ця iнсолiтка - одна з них. У всiх її рабiв був вибiр. Деякi досi залишилися поряд iз нею, наприклад, всi її розвiдчики i члени її загону. Хоча не всi з них посвятили своє життя служiнню їй, у багатьох є якiсь особистi цiлi, яких можна легше досягнути, знаходячись поряд iз нею, наприклад, Глен паралельно заробляє грошi на лiкування своєї сестри, але в цiлому, цiль у них одна. Вони просто роздiляють хiд її думок.
  Всi її раби виросли в однакових умовах, серед них не було нiякої дискримiнацiї через змiшану кров чи приналежнiсть до того чи iншого магiчного народу. Чудовий приклад того, що навiть свiтлi i темнi iстоти здатнi цiлком природньо жити разом, що магiя не має жодного впливу на життя людей, нi, не так, магiя не спонукає до протистояння, хоча певнi риси характеру дiйсно притаманнi певним групам осiб. Тобто, всi магiчнi вiйни вiдбуваються лише через дурiсть i бажання наживи у влади астралiв, а не через вид магiї. Те ж саме з напiвкровними. Жителi астралiв бояться тих, хто володiє вiдразу кiлькома магiями, оскiльки це дає тим певну перевагу. Тому нiчого дивного, що всiх їх вважають за загрозу i вбивають за це, нiби це якийсь злочин. Для магiчних астралiв це вже просто банально увiйшло в звичку, вони не вважають це чимось неправильним.
  А тепер тiльки потрiбно уявити, що будуть вiдчувати тi, хто всю свою юнiсть провiв з представниками iншої раси чи взагалi тими ж напiвкровними? Звичайно, вони вважають це неправильним! Оскiльки дружнiй чи навiть любовний зв'язок мiж рабами Безiменної рiзних рас - не рiдкiсть, то це торкається навiть чистокровних, небагато хто з них може миритися з тим, що такi ж як вони нi за що просто-напросто дохнуть, варто їм тiльки показати носа. I хоч бiльшiсть з її рабiв ще зовсiм малi, невмiлi в бою, чи взагалi надають перевагу тому, щоб вiдсидiтися у кутку, але все рiвно знайшлися тi, хто її пiдтримав. Тi, хто погодився виступити проти вмього свiту заради справедливостi, навiть розумiючи, що це самогубство. Але часто трапляється, що навiть серед тих, кого вона використовує, є тi, кому майже байдуже на її боротьбу, такi, як Етар. Вiн вже втратив все, що тiльки мiг у своєму життi, вiн бiльше не бореться, просто банально здався, оскiльки вважає, що така маленька групка магiв, як вони, не здатна змiнити свiт. Якщо у нього з'явиться цiль, така як захистити когось дорогого для нього, то вiн буде боротися в повну силу, а не просто робити те, що скажуть, для того, щоб його товаришi на вiдмiну вiд нього спромоглися зберегти хоч щось цiнне, наскiльки це взагалi можливо. Якщо це станеться, то вiн стане незамiнним союзником. Але ж вiн, чорт, в депресiї! I з неї його не витягнеш! Вiн нiчого не хоче робити, тiльки сидить i продивлюється подiї минулого. Це дратує, при його то можливостях...
  Але окрiм нього є ще декiлька десяткiв магiв, якi здатнi боротися. Люсi дуже всiх їх цiнувала. Вони не побоялися пiти за нею. Решта же просто пiшли в немагiчний астрал, де можуть спокiйно жити, не втручаючись у вiйни. Хоча навiть так вони все рiвно залишилися рабами Безiменної, варто їй тiльки наказати, i вони слiпо побiжать прямо на ворога. Але вона цього не зробить. Вона б не хотiла, щоб її змушували брати до рук зброю i вбивати, можна сказати, вона була розумiючою i достатньо м'якою хазяйкою, на такий вчинок вона б не пiшла. Кому, як не їй, якiй колись не дали право вибору, пам'ятати, як це? Тому жiнка нiкого, окрiм її Амалiї, нi до чого не змушувала. Але все ж таки певну вину щодо цього вiдьма вiдчувала, тому завжди дозволяла їй в рази бiльше, нiж iншим.
  - Це все? - втомлено запитала вона, магiєю витягуючи гроб на поверхню.
  - Так, - iнсолiтка пiдiйшла до нього, одного пинка вистачило, щоб злетiла кришка.
  Нда, цiлим цей труп вiдьма не назвала б. Шкiра на деяких дiлянках вже згнила, та i запашок був не дуже. Цей мертвий чоловiк помер не вiд старостi, його жорстоко вбили кiлькома ударами клинка в серце, коли вiн ще був молодим, хоча краще вiн вiд цього виглядати не став. Добре, що ця могила свiжа, його поховали не так давно.
  - Фу, - фиркнула Люсi i вiдiйшла на кiлька крокiв. А ось некромантка навiть не затиснула носа, на її обличчi не здригнувся жодний мускул.
  - Ну все, далi вже сама, - Безiменна побачила, в її випадку вiдчула, як її рабиня схилилася над трупом, i швидко звалила. А то якщо iнсолiтцi щось не пiдiйде, огневичцi доведеться копати знову. А ще для неї це далеко не найприємнiше явище, як трупи пiднiмаються з могил. Якщо врахувати, скiлькох вона вбила... Якщо раптом всi її жертви стануть неупокоєними, то їй доведеться кiлька днiв провести на полi бою. Та i сам запах смертi, який вiдчуває тiльки вона, надто сильний. Люсi не надто любила мiсця захоронення людей, оскiльки варто їй розширити її територiю на мертве тiло чи доторкнутися до нього, i вона автоматично буде знати причину i особливостi його смертi, а така зайва iнформацiя їй нi до чого. Це взагалi дуже паршиво. Знати все про кожного померлого.
  Безiменна непомiтно вискочила за територiю академiї i блимнула додому. Ну все, можна вiдпочити. А то ще тiльки обiд, а вона вже побачила кiлька iсторiй смертi, жiнка може глушити цю свою можливiсть, але десь на задньому планi iнформацiя все рiвно пройде через неї. В цiлому, цi iсторiї були надто нудними, тому вона задумалась зовсiм не про них.
  Амалiя не прийде на збори. Вiдьма знала, що так буде. Iнсолiтка любить, щоб їй все приносили на тарiлочцi, до того ж тема зборiв цiкавить її доволi вiддалено, не настiльки, щоб спецiально йти i напряму дiзнаватися. Але iнтерес, який у неї проявився, бiльший, нiж очiкувала огневичка, тому i так непогано.
  Заглиблена в свої думки Люсi з'явилася не прям на порозi будинку, їй довелося трохи пройтися. Жiнка збиралася зайти з заднього входу, як раптом помiтила на вiдкритiй дiлянцi Макса i Бель, яка тримала в руках лук i кiлька раз за той час, поки мати дивилася, нiкудишньо випустила декiлька бойових стрiл. Може, їй показати носа? Вона i не думала, що її донька захоче навчитися стрiляти. А настрiй у неї якраз такий, що хочеться когось подратувати. А Макс сам сказав, що вони з дiвчиною повиннi бiльше спiлкуватися, тому потiм хай не бурчить.
  Жiнка тихо пiдiйшла до них зi спини i протягнула:
  - О, що я бачу! Так ви почали займатися стрiльбою?
  Анабель здригнулася, рiзко обернулася, але не втримала тятиву i стрiла полетiла прямо в Люсi. Так повiльно... Вiдьма просто не могла її не спiймати.
  - Айайай, - похитала головою вона i сперлася об стiну, дивно посмiхаючись. А ось Бель виглядає винною i якоюсь наляканою. Але жiнку це не зупинило. - Я для вас що, мiшень, що ви по менi стрiляєте? Негарно якось, не думаєте? - хмикнула вона i покрутила спiйману стрiлу в руцi. Дiйсно бойова. Бронебiйна. З її збережень. Максу потрiбно надавати по шиї, вона не дозволяла йому їх брати. Хоча насправдi їй вони теж не потрiбнi, тому немає нiчого поганого в тому, що вiн дав їй Бель, щоб тренувалася. А вiдьма навчити її не зможе. Аж образливо. А все через що? Через Анну! Через неї вона вже стiльки рокiв майже нiчого не бачить, тiльки якiсь неяснi силуети i то при денному свiтлi! I хоча в звичайному життi це їй зовсiм не заважає, вона i без цього знає все, що вiдбувається навколо неї на всi триста шiстдесят градусiв i при бажаннi площею кiлькох кiлометрiв, але стрiляти бiльше не може. Не бачить кольорiв, красивих пейзажiв. Все вiдносно схематично i поверхово. У неї серйознi проблеми з переглядом записiв i читанням книг, це не неможливо, але потребує занадто багато уваги i зусиль. Проте вона чудово орiєнтується в темрявi, i варто пам'ятати, що втрачаючи щось одне, ми отримуємо iнше. У неї неймовiрний слух i iнтуiцiя. Навiть якщо забути про магiю, якщо її сила богинi раптом зникне, то зi спини напасти на неї нi у кого не вийде. Вона чує все. А з Анною колись вона ще поквитається.
  Варто було їй тiльки згадати про свою матiр, i її кулаки мiцно стиснулись. Стрiла, яку вона тримала, розлетiлася на шматочки, а Бель вжала голову в плечi ще сильнiше. Схоже, вiдьма її злякала. Не розрахувала сили. Але нiчого. Дiвчина правильно її боїться.
  
  <22>
  Макс помiтив стан Анабель i вирiшив втрутитися. Жiнка як завжди, нiчого не змiнюється. Звикла всiх лякати.
  - Люсi, ти вже повернулася. I так, ми почали вчитися стрiляти.
  - Тодi я як би цiль? - хмикнула вона.
  Макс не знав, що їй вiдповiсти, тому вона продовжила:
  - В цiлому, менi все рiвно нiчим зайнятися. Стрiляйте.
  - Знаєш, Лу, це не найкраща iдея.
  - Чому? - включила режим дурочки вона.
  - Ми тiльки вчимося. Ще рано стрiляти по живiй мiшенi, - закотив очi чоловiк. Бель вiдчувала себе трохи зайвою в їхнiй розмовi i намагалася стати непомiтною. I все ж таки, про що це вона говорить? Хоче, щоб вона продовжила стрiляти вже по нiй?
  - Ну, я думаю, вона вже почала, тому нiчого страшного.
  - Люсi, - чоловiк понизив голос, похитав головою, приблизився до неї i мiцно стиснув її зап'ястя. - Ти нормальна? Та вона же в зайця не готова вистрiлити, не те що в людину, а це була лише випадковiсть. Та i стрiляти вона не вмiє. Навiщо ти її лякаєш? Зайнятися нiчим? Якщо ти хочеш покорчити дуру чи з когось познущатися, знайди для цього когось iншого, - вiн говорив достатньо тихо, щоб їхня донька нiчого не чула, на вiдмiну вiд Люсi, яка навiть не додумалася понизити голос:
  - Ну що ти, я не знущаюся. Я просто не розумiю, навiщо вчитися стрiляти, якщо не можеш вистрiлити в людину? - вiдьма на секунду задумувалась, Аркл вчив її саме так. - Нехай тренується, я що, заважаю? - вона всiлася на колоду, в яку Бель стрiляла до цього. - Давай, - кивнула жiнка. - Чи ти просто слабачка, яка так нiчого i не навчилася? - На що ця дiвчина здатна? Чи зможе вистрiлити? Всю цю провокацiю Безiменна задумала саме заради цього. Тодi вона змогла вистрiлити в свого батька, в той час вiн ще був для неї фактично чужим, вона не боялася. Але чи можна сказати те ж саме про її доньку?
  Вiд слiв матерi у дiвчини стиснулися кулаки. Вона що, думає, що вона нi на що не здатна слабачка? Її захлеснув сильний гнiв, а на очi навернулися сльози. Так, якщо їх порiвняти, то вона дiйсно слабка. Але ж вона тренується. А тепер жiнка хоче, щоб вона показала, чого навчилася, на нiй. Але вистрiлити в неї... Якщо вона цього не зробить, то пiдтвердить свiй статус нiкчеми, але це ж її мати, як можна спецiально направляти зброю в її сторону? Це неправильно... А ще страшно. А якщо щось пiде не так i вона її поранить? I хоч донька не сумнiвалася у навичках Люсi, яка щойно спiймала її стрiлу, але завжди щось може пiти не так. Мабуть, все ж таки їй доведеться проявити слабкiсть. Вона, мабуть, нiколи не зможе спецiально нашкодити близьким людям. Але це ж проста перевiрка...
  Макс дивився, як змiнюється лице його доньки, i тiльки сильнiше насупився. Люсi перегнула палку. А Бель краще заспокоїтись. Чоловiк наблизився до дiвчини i зашепотiв їй на вухо:
  - Не бiйся i не сумнiвайся. Нiчого не станеться. Все буде добре, вона спiймає. А якщо не хочеш - не змушуй себе. Це лише її проста провокацiя, вона часто так робить. Ти не повинна цього робити.
  Вiн теж вважає її слабачкою? Ну нi, вона повинна змусити їх змiнити свою думку!
  - Я спробую, - похмуро i невпевнено вiдповiла вона.
  Батько не став їй заважати i вiдступив на кiлька крокiв. Безiменна повернула голову, продовжуючи сидiти на колодi, i припiдняла брову. Чим все це закiнчиться? Шкода тiльки, що вона не може побачити вираз обличчя її доньки, як би не старалася. Вона ж навiть її лице побачити не може! Для неї все навколо в неймовiрно густому туманi, а жiнка не здатна розглядiти нiчого навiть з того, що у неї перед носом. Але iнколи те, що вона бачить неяснi силуети, тiльки заважає, особливо в бою. Саме тому вона i взяла за звичку зав'язувати очi перед серйозними боями. Так легше. Нiщо не вiдволiкає.
  Але сказати, що вiдчуває її донька, вона могла. Безiменна знала, що її дитина невпевнена у собi i трохи насуплена, хоча побачити, як це виглядає, не могла. Така ось iронiя. Насмiшка долi. Ще один наслiдок того, що вона колись не змогла її вчасно обiграти. Але тепер такого бiльше не повториться. Вони вже помiнялися ролями.
  Здається, дiвчина вирiшила стрiляти. Але вирiшити i вистрiлити - зовсiм рiзнi речi. Що ж, тепер можна додавити.
  Люсi зняла з себе плащ i вiдкинула його подалi.
  - Стрiляй, - хмикнула вона. - Ось сюди, - жiнка повернулася до неї, перестав сидiти боком, i показала їй мiсце, за яким билося серце.
  Анабель пiдняла лук i вставила стрiлу. Її руки тремтiли, мати не змогла цього не помiтити. Але дiвчина намагалася тримати себе в руках, глибоко вдихнула i з усiєї сили натягнула тятиву, навряд чи набагато слабше, нiж коли їй допомiг з цим Макс. Вона не хоче провалитися. Це вiдчуття настiльки її мотивує... Можливо, воно навiть дiєвiше, нiж злiсть. Але який буде результат? Без сумнiвiв, сила вистрiлу буде не настiльки слабкою, як була до цього, але потрiбно ще хоча б приблизно потрапити в вiдьму!
  Бель зацiпенiло стояла i не рухалася, вiд зовсiм нерухомої статуї її вiдрiзняли лише тремтячi руки.
  Раптом дiвчина опустила i випустила з рук зброю. Вона не зможе. Не зможе вистрiлити в свою матiр.
  Вона програла! Програла своїм почуттям! Люсi повнiстю права, її донька дiйсно нi на що не здатна слабачка.
  По щоцi Анабель скотилася сльоза, юна огневичка рiзко розвернулася i швидким кроком пiшла геть, а потiм взагалi перейшла на бiг. Дiвчина кинулася в дiм, в свою кiмнату, повнiстю обезсилено, i морально, i фiзично, впала на лiжко i нарештi дала волю почуттям, якi нещадно розривали її зсередини.
  Макс дивився вслiл своїй дитинi, похитав головою, зiтхнув i невдоволено повернувся до Люсi, яка спокiйно продовжувала сидiти на пеньку.
  - Так i знала, що не зможе, - фиркнула вона, встала i пiдняла лакований i якiсний лук з землi.
  - Навiщо було так робити? - буркнув вiн. - Вона тепер плаче. Ти її принизила. Але згадай, ти була краща в її то вiцi?
  - Ну не зуди. I в її вiцi мене вже знали як Безiменну. А до цього я повнiстю спокiйно могла напасти чи вистрiлити в Аркла.
  - Тобi не варто вас порiвнювати. Ви надто рiзнi.
  - Ти ж перший почав, - хмикнула жiнка. - I до того ж, а я до чого веду? Я не бачу сенсу брати їй в руки зброю, якщо вона бездарна в навчаннi нею користуватися.
  - Так вона ж тiльки почала. Не можна очiкувати вiд неї надто багато.
  - Якщо довiритись моїй iнтуiцiї, то часу з нею возитися немає. I щастя, якщо те, що я вже встигла собi понапридумувати, виявиться простим банальним кошмаром.
  - Тут не можу не погодитись. Але якраз твоя iнтуiцiя помиляється дуже рiдко.
  Це дiйсно було так. Майже всi висновки Люсi виявлялися правдою. Здавалося б, вона - богиня Смертi, а не Долi, у неї немає доступу до такого роду знань, але передбачувати подiї їй це не заважало. Вмiння думати i розраховувати тут вистачає.
  - Я знаю, - зiтхнула вона. - Тому i боюсь. Якщо я кинуся вас захищати...
  - Ти обiцяла вижити будь-яким шляхом.
  - Ну ось, ти мене спiймав. Але все рiвно прийде такий момент, коли я не зможу сплатити за це цiну, - жiнка кисло посмiхнулася.
  - Тодi тобi потрiбно якнайшвидше вибирати свого "янгола смертi". Тобi потрiбен той, хто буде тебе захищати, хто замiнить тебе.
  - Я знаю. Але я не дозволю Бель займатися брудною роботою, прибирати за собою. Я нiколи не зроблю її правою рукою богинi смертi.
  - Не хочеш її втягувати?
  - Та справа навiть не в цьому i не в тому, що в цiй роботi доведеться постiйно наражатися на небезпеку чи вбивати. Слабка вона. I смертна. А мiй приємник повинен бути сильним.
  - Непiдкорна? Думаєш, Ангелiна буде здатна зайнятися твоєю роботою замiсть тебе, якщо ти раптом помреш?
  - Ти сам знаєш вiдповiдь. Вона безсмертна. I дуже сильна. I роки нiчого з нею не зроблять. Навiть якщо мене раптом вб'ють i я зможу переродитися, то вона нi краплi не змiниться за всi роки, поки мене не буде. Це дуже вигiдно. Але характер у неї так собi. Надто норовлива. Її потрiбно буде довго виховувати, та i її ближнiй бiй в порядок привести, а то в ньому вона така ж бездарна, як i Бель. Вона не iдеальна. Тому я не хочу її вибирати.
  - Ти все ганяєшся за iдеальнiстю? Так ти собi нiкого не вибереш.
  - Але ж у мене є ти. I якраз ти будеш в рази кращий будь-кого з тих, кого я виберу.
  - Але я не пiдхожу на цю роль. Я в будь-яку хвилину можу померти. Тобi потрiбен саме безсмертний.
  - Так. Але я вагаюся. Може, варто вибрати когось iз загону? Тамерлана? Глен не погодиться, у нього сестра. Тодi Ернеста, чи, може, Селiну? Чи зупинитися на Оскарi? Так, вiн чудовий слуга, але все ж таки вiн спецiалiзується на дипломатiї, знову не пiдходить.
  - Нi. Нiхто з них не перевершить Непiдкорну. Всi вони в сотнi разiв сильнiшi її в ближньому бою, але магiя... Я думаю так. Якщо ти дiйсно вважаєш, що Ангелiна пiдiйде на таку важливу роль, а я вважаю, що пiдiйде, на її руках не набагато менше кровi, нiж у тебе, то буде краще, якщо ти спробуєш налагодити з нею свої вiдносини, а потiм поступово заключити контракт. Це краще, нiж взагалi не спробувати.
  - Ну все, досить обговорювати такi серйознi теми. Тiльки я маю право це вирiшувати, але, щоб тобi було спокiйно, я можу гарантувати, що не стану залучати нашу доньку. Я нiколи не буду робити її, гм, шакалом при тигрi, - жiнка була трохи задуманою, але її голос звучав рiзко i невдоволено, неначе їй не сподобалося, що чоловiк залiз в її справи. Але їй i правда це не сподобалося. Можливо, йому не варто було роздавати їй поради, вiдьма такого не любить. Хоча вiн повнiстю правий. Зараз вона приховує свiй статус бога, але якщо справа дiйде до вiйни, то вiрний союзник, iншими словами спадкоємець, їй не завадить.
  - Вибач, менi не варто було лiзти в такi справи.
  - Це ти вибач. Я погано зреагувала, але ти не чужий i маєш право говорити свою думку про такi речi. Тому забули, - похитала головою вона. - У нас є що випити? - вiдьма перемiнила тему розмови i, пiднявши з землi i сагайдак, вставила в нього лук i передала чоловiку.
  - Ти залишила ще половину пляшки зi вчорашнього дня. Сходи, допий, раз так хочеш.
  - Стоп, ти навiть не будеш мене зупиняти? Не станеш намагатися вiдвчити вiд випивки?
  - А який сенс? Для тебе все як горохом об стiнку.
  - Теж правильно. Тодi, може, вип'єш зi мною?
  Макс задумався i похитав головою, згадавши, що було, коли вони разом пили востаннє.
  - Нi, я краще вiдмовлюсь. А тобi раджу не напиватись i почати будувати нормальнi вiдносини з Ангелiною.
  Люсi тим часом вже сходила на кухню i тепер повiльно вiдпивала прямо з пляшки.
  - Можливо, ти правий. Де вона?
  - А як ти думаєш?
  - З самого ранку психує у створеному нею астралi?
  - Ти i сама все чудово знаєш.
  - Я подумала, мабуть таки схожу. Ти будеш вдома?
  - Так, схожу, заспокою Бель.
  - Удачi, - байдуже хмикнула вона. - Тiльки це, можеш вiд неї не вiдходити? В останнi днi за нею цiлодобово стежила Гарсiя, але якщо Непiдкорна реально психує, то вона може менi знадобитися. Я вiзьму її з собою.
  Люсi залпом випила залишки вiскi, викинула пляшку через плечi i направилася до себе в кiмнату. Нда, може не варто було її до Княгинi вiдправляти? А то мало того, що вона сама по собi доволi агресивна, так тепер на неї ще й алкоголь давить.
  Чоловiк зiтхнув направив уламки скла вiд розбитої бутилки в корзину для смiття, а вiдразу пiсля цього задумався, i все ж таки направився в кiмнату Бель. Як тiльки Безiменна заговорила, що вiзьме свого фамiльяра з собою, то птаха про це дiзналася, наказ хазяйки стежити за Анабель миттєво розсiявся, дiвчина залишилася одна, тому що гарпiя послiдувала за хазяйкою i, вiрогiдно, вже вмостилася у неї на плечi. Улюблене мiсце.
  Зупинившись перед дверима кiмнати доньки, iнсолiт ще трохи почекав, навiть не намагаючись увiйти. Все ж таки Люсi направилася в їхню кiмнату, вiрогiдно, за зброєю, йому раптом стало цiкаво, що вона вiзьме.
  Через кiлька хвилин Безiменна вийшла з фамiльяром на плечi i мовчки направилася на вихiд. В її руцi вона несла саблю. Серйозно? Її вона використовує пiд час жорстокої бiйнi, чому в цей раз взяла цю зброю? Таке вiдчуття, що вона йде не на розмову, а на вiйну з Непiдкорною. Тiльки б це бiдою не скiнчилося... А то не так просто сказати, про що думає ця пiдвипивша вiдьма, тримаючи зброю в руках. Про що думає - не зрозумiло, але при цьому виглядає, як божевiльна, яка готова перебити всiх присутнiх. Хоча в цiлому, так i є. Частiше за все.
  Макс зiтхнув i постукав у дверi кiмнати Бель. Його в останню чергу цiкавило те, чим вся ця iсторiя з Непiдкорною закiнчиться. Тут тiльки два варiанта. Або вiдьма її вб'є, або зробить своєю слугою.
  Безiменна з'явилася в астралi напiвкровних, зламавши кiлька захисних заклять, i пiшла шукати Непiдкорну, оскiльки у межах фортецi її не було, жiнка перевiрила всю територiю за допомогою встановлення власностi. А значить, вона або поза стiнами, або над ними. Люсi знала, що робила, коли брала з собою Гарсiю. Знала, що доведеться лiтати.
  Огневичка пiднялася на крiпосну стiну, в процесi вiдшивши Меган, яка знову до неї причепилася, i привiтавшись з Крiсом i Крейгом, якi стояли на посту в надбрамнiй баштi, причому без Власа, який повинен стояти разом з ними. Демон знову напився. Вийшовши на вiльну зону, жiнка кивнула Гарсiї, птаха злетiла, кiлька разiв махнула крилами, збiльшившись до розмiрiв дорослого жеребця, i приземлилася перед нею, зблиснувши розумними очима.
  Люсi вилiзла на неї. Для таких поїздок вiдьма не використовувала сiдло, їй не потрiбно було керувати фамiльяром, тому такий транспорт був дуже зручним.
  - Знайди Непiдкорну. Давай до неї, - все, що потрiбно, - лише скерувати.
  Гарсiя схилила голову, розправила величезнi крила i рiзко злетiла. Безiменнiй навiть довелося схопити її за пiр'я, що тiй явно не дуже сподобалось, аби не впасти. Але коли вони пiднялися вище хмар, птаха повiльно вирiвняла полiт i Люсi сiла рiвно, схрестивши ноги, не хвилюючись про те, що може впасти. I навiщо Непiдкорнiй було так високо пiднiматися? Тут i дихається важче, i прохолоднiше. Можливо, для неї це не так страшно, але все рiвно неприємно.
  Через деякий час жiнка побачила в далинi силует Ангелiни. Гм, може пiдкрастися до неї ззаду i рубанути саблею? Наприклад, вiдрубати крила? Хоча нi, це погана iдея. Янголку шкода стає. Здається, вони у неї i так не повнiстю здоровi, а ще крила безсмертних регенерують в рази повiльнiше, нiж їхнi тiла. Ще почне падати i розiб'ється.
  Ну, тодi можна штурханути її магiєю, нападу зараз вона не очiкує, буде їй урок.
  Але варто було Люсi пiдлетiти до неї ще трохи ближче, i всi її думки про неочiкуваний напад розвiялися.
  У повiтрi звучала прекрасна мелодiя скрипки, Ангелiна сумно водила смичком по струнам, триаючись в повiтрi завдяки розкiшним чорним крилам. Тут, на висотi, був достатньо сильний вiтер, i тi пасма її волосся, якi не входили в пучок, красиво розвивалися, точно так же, як i подол довжелезної сукнi, який прикривав її босi ноги. I так, Непiдкорна нiколи не ходила взутою, а довгi юбки чи такi ж самi приталенi простi, але водночас розкiшнi сукнi - лише простий показ статусу серед безсмертних. Просто, колись було правило, що чим довше вбрання дiвчини, тим вона сильнiша i її рiд багатший. Зараз нiхто не звертає на таке увагу, а жiнки частiше одягають штани, це має якесь значення хiба що на званих вечорах серед найсильнiших аристокрацьких родин. Але Евангелiя цiнувала звичаї, а такий одяг, довший, нiж у тiєї стерви, був способом її позлити, та i зробити так, щоб у демонському астралi нiхто i слова не смiв сказати проти дiвчини, як дружини нового Князя. А потiм вона звикла так одягатися, та i статус Княгинi зобов'язував. Вона вже звикла всiм своїм видом показувати, що вона сильнiша i краща за iнших. Вона дiйсно була такою. Могла поставити на колiна кого завгодно. Але не її. Не цю вiдьму.
  Безiменна рукою наказала фамiльяру зупинитися, не пiдлiтаючи надто близько, i тихо слухала. Сама вона знала лише одне мистецтво, мистецтво вбивства, а на музицi чи живописi не розумiлася зовсiм, але бували такi мелодiї, якi могли її зачепити. Тому жiнка i не стала заважати Лiнi i переривати її.
  Мелодiя близилась до закiнчення i поступово затихла.
  - Так ти вмiєш грати на скрипцi. Я про це не знала, - Безiменна видала себе i змусила Гарсiю пiдлетiли трохи ближче до янголки.
  - Це ти? - Ангелiна здригнулася i опустила скрипку.
  - Так. А що в цьому такого?
  - Чому ти прийшла? Чого хочеш? Моєї смертi? - на диво спокiйний погляд дiвчини зупинився на саблi. Хоча в її очах i була певна невдоволенiсть i роздратування.
  - Здалася ти менi, - фиркнула вiдьма. - А ти дуже гарно граєш, - змiнила тему вона.
  - Менi здалося, що ти не хочеш мене бачити i приходити не збираєшся. Але ти знову прийшла. Навiщо? - щось її голос надто спокiйний. Зазвичай Непiдкорна при її виглядi виказує набагато бiльше неприязнi.
  - Подивитися. Можеш продовжувати грати, я заважати не буду.
  - I на що ти хотiла подивитися?
  Люсi вiдповiла не вiдразу.
  - Чим ти займаєшся, поки твої пiдопiчнi дохнуть.
  Вона попала точно в яблучко, щоб пiдпсувати Непiдкорнiй настрiй. Дiвчина похмуро похилила голову.
  - Я нiчого не можу зробити. Сил Меган i Лiї недостатньо. Крейг теж мало розумiє в цiлительствi. Та i донорiв немає. Iнсолiти тут безсилi. А я... Я нiчого не можу зробити. Я можу воскрешати померлих, але тiльки знову ж таки за рахунок iнших. Якщо заради порятунку когось якийсь його близький вмирає... Тодi в цьому немає сенсу, - здавалося, що Ангелiна ось-ось заплаче. - Люсi.
  - Що?
  - Ти ж сильна вiдьма, огневичка. Допоможи менi, у тебе ж є дар цiлительства! Вони не заслуговують смертi.
  - Непiдкорна, у тебе проблеми з пам'яттю? Менi байдуже на них, хай дохнуть. I чому це я повинна тобi задаром допомагати? Ти ж менi ще за минулi послуги грошей не заплатила.
  - Скiльки я тобi повинна?
  - Тридцять мiльйонiв.
  - Тридцять? Та все це майно стiльки не коштує!
  Звiсно не коштує. Але ж вона зiбралася чужими грошима перекрити всi борги, якi Оскар вписав у необхiдну йому суму.
  - А як же доставка i встановлення? Непiдкорна, все рiвно це грошi з казни демонського астралу, у Князя золотi гори, вiд такого не обiднiєте.
  - Та це ж просто грабiж! - обурилася янголка.
  - Заплатиш. Якщо будеш гарно себе поводити, то, можливо, я тобi пiдсоблю.
  - Як?! Ти їх вилiкуєш?! Зможеш?! Їх багато, у бiльшостi пневмонiя, також є поранення i прокляття, а пригасила їх дiю, але деякi зняти не змогла. А Дар'ян досi на роботi. За цей час близько двох десяткiв загинуло, а Меган змогла витягнути з того свiту лише кiлькох.
  - Та знаю я, скiльки вже загинуло, внизу гуляє запах смертi. Але я не казала, що збираюся їх врятувати. I чому ти вважаєш, що якщо я сильна, то вмiю зцiлювати?
  Непiдкорна завмерла. Чому вона про це не подумала? Вона нiколи не бачила, як Безiменна когось лiкує. Нiколи. Та i складних заклять у її виконаннi теж не було... Чи здатна вона взагалi їх використовувати? Та i все рiвно жiнка не збирається їй допомагати...
  Ангелiна похилила голову, по її щоцi скотилася сльоза. Все безрезультатно. Вона не знає, що їй робити. Хто може їм допомогти? Невже вона просто буде дивитися, як вони помирають? Невже вона буде продовжувати стояти, коли смерть обiйме i її доньку?
  Княгиня набрала повнi груди повiтря i взяла себе в руки. Не можна показувати свою слабкiсть.
  Люсi помiтила, що у янголки неспокiйно на серцi. Її щось тривожить, не тiльки дiти. Вона надто спокiйна, що вiдрiзняється вiд звичайної повелiнки Ангелiни Селiс. Навiть не злиться на неї. Так же зовсiм не цiкаво.
  - Люсi, - через якийсь час мовчання Лiна знову повернулася до неї. - Ти сильна вiдьма. Ти вже казала, що не користуєшся сильними закляттями, бо вбити можна i простими. Але я бачу, що правда трохи iнша. Ти майже зовсiм не користуєшся магiєю. Чому? - якщо допомоги з її сторони не буде, то хоча б можна спробувати видавити з неї якусь iнформацiю. Жiнка якраз пiшла на контакт.
  - Не думала, що ти про це запитаєш, - хмикнула огневичка. - Ти права, навiть простими закляттями я користуюся не так часто. Тобi цiкаво чому? Я народилася в магiчному свiтi, але зовсiм скоро мiй батько зробив так, щоб Анна Дерк пiдкинула мене у немагiчний астрал, таким чином захистивши мене i вiд впливу моєї любої матусi, i вiд небезпеки, що хтось дiзнається, що я не etrange. Частину свого життя, а точнiше дитинство, я, як i ти, провела серед звичайних людей. Але мiж нашими iсторiями є рiзниця. Ти знала про магiчний свiт, а я нi. Я виросла зовсiм без магiї, Анна запечатала її. Я не звикла нею користуватися. Я вважаю її ненадiйною зброєю. В якийсь момент вона може пiдвести. А клинок нiколи не пiдводить. I я не думаю, що нам варто у всьому покладатися на магiю.
  - Ось як.
  - Так. Але чому ти раптом звернула на це увагу?
  - Твiй фамiльяр. Я чула, що вiн майже постiйно охороняє твою доньку, але ти спецiально зараз використала його, щоб пiднятися сюди. Як по-моєму, легше було б злетiти своїми силами за допомогою левiтацiї чи ще чогось.
  - А ти уважна. Але я огневичка, менi не настiльки легко пiднятися в повiтря. Я б нiколи не витратила таку кiлькiсть енергiї, якщо є iнший спосiб.
  - Ти дивна.
  - Називай це, як хочеш.
  - А ти не боїшся, що за час вiдсутностi твого фамiльяра з твоєю донькою щось станеться?
  - Та нi.
  - А я думаю, ти хвилюєшся. Iнакше чому ти приставила до неї цiлодобового охоронця.
  Люсi погладила Гарсiю по клюву.
  - Я залишила Бель з Максом. Вiн зможе її захистити, - пояснила вiдьма.
  - Ти сильно її оберiгаєш..., - вона i не думала, що Безiменна здатна на подiбне.
  - Навiть у мене є тi, кого я захищаю.
  - Своїх рабiв ти теж захищаєш?
  - Вони лише марiонетки. Якщо з ними щось станеться, я зможу їх замiнити. Але я не дозволяла їм помирати.
  Нда, Безiменна дiйсно дивна. В її розумiннi, то не страшно, якщо її шавки загинуть, але робити це вона їм не дозволяє. Це схоже на напускну байдужiсть разом з небажанням їхньої смертi.
  - А чому ти стала рабовласницею? Це неправильно.
  - Не тобi про таке казати. В астралi безсмертних слабкий не може ослухатися сильного, а оскiльки ти на вершинi, то тобi пiдкоряються жителi двох свiтiв. Тобi не потрiбна рабська печать, щоб їх контролювати. Але по сутi, вони тi ж самi раби.
  Ангелiна похилила голову. Чорт, наскiльки ж вiдьма права.
  - Але ж тобi теж не потрiбна печать, щоб їх контролювати. Я дiзнавалася у Дар'яна про богiв. Вони найсильнiшi воїни свiту. А значить, можуть пiдкорити будь-кого. Ти не безсмертна, але навiть я не можу не визнавати твою силу. Навiть менi некомфортно, коли ти говориш.
  - А, це все через аури. Чим вона сильнiша, тим бiльший натиск буде на оточуючих, - пояснила Люсi. А Княгиня дiє оперативно. Вже i до свого чоловiка з запитаннями про неї полiзла. - Але мене цiкавить повний контроль, а не просто виконання наказiв. Колись ти не зможеш передбачити все, не вiддаш якийсь наказ, а твої вороги використають це i вдарять в спину. А рабська печать такого не дозволяє. Мої марiонетки не можуть рухатися без моєї згоди. I тим паче напасти на хазяїна. Речi не повиннi створювати незручностi. Саме тому я вибираю печать.
  - Але це жорстоко. Хоча кому я це говорю..., - роздратовано буркнула вона собi пiд нiс.
  - А вiд кого я це чую? - парирувала вiдьма. - Тому заткнись. А ще краще зiграй ще.
  Ангелiна послухалася i знову пiдняла скрипку, розпочавши сумну, тривожну мелодiю. Не потрiбно було розумiтися на музицi, щоб зрозумiти, що янголка неуважна i розсiяна. З нею точно щось не так.
  - Так, стоп! Непiдкорна, викладуй. Ти менi весь настрiй зiпсувала. Мало того, що змусила згадувати минуле, так ще й з запитаннями полiзла. Але чорт з ним, що за кисла мiна? Тебе навiть вбивати буде нудно.
  - Що менi викладувати? - втомлено поцiкавилася дiвчина.
  - Давай швидко, що з тобою? Ти так паришся через тих дiтей? Чи через щось ще?
  Лiна промовчала, але потiм запитала:
  - Зi мною щось не так?
  - Все не так! За сьогоднi ти нi разу на мене не розiзлилася, не пiдвищила голос, не спробувала вбити. А взагалi-то, у тебе реально зараз є вiрогiднiсть це зробити! Як можна упустити такий шанс? Я зараз верхи, розгулятися не зможу.
  - А який сенс менi на тебе злитися? Поки ти нiкого не вбиваєш, я можу тебе терпiти. Щодо рабства я свою думку висказала, хоча це все рiвно нiчого не змiнить. Ти менi не пiдкоряєшся, а значить, наказувати тобi, пiдвищуючи голос, теж немає сенсу. А останнє... Думаєш, я не знаю, що ти береш в руки саблю, коли збираєшся вбивати? Крейг багато що розповiв менi про твої звички. Тому зараз я не хочу нариватися на конфлiкт з тобою. Я не стану стрибати на твiй клинок. Хоча вбити себе тобi не дозволю, - її голос знову повернув собi нотки надмiнностi i гордостi, якi достатньо часто щезали посеред їхньої розмови.
  - Чорт, а я думала, накинешся. Все ж таки у тебе є перевага мiсцевостi. Я вступаю в бої зазвичай тiльки на землi, а не високо в небi. В даному випадку, на спинi Гарсiї, менi буде дуже незручно вести ближнiй бiй.
  - Але ти можеш метати кинжали.
  - Нiби проти тебе вони допоможуть. Та i не брала я їх... Я тут це, приперлася до тебе майже неозброєною.
  - Я не хочу нападати, частково тому що ти з фамiльяром, - пояснила дiвчина.
  - Причому тут це?
  - У тебе, я чула, сильний фамiльяр. Тобто, i у тебе є свої козирi.
  - Гарсiя? Ну, тут ти права. Хоча використовувати її для бою я не збиралася.
  - Це вона?
  - Так. Ти що, дура? Як це можна не зрозумiти?
  У Непiдкорної виникло повнiстю протилежне запитання. А як це можна зрозумiти? Як можна зрозумiти стать пташки? Але запитала вона iнше.
  - Ти не хочеш вводити її в бiй, тому що вона може постраждати, вiрно? Бо те, що звичайна магiя стихiй чи магiя безсмертних на неї не дiють, не врятує її вiд фiзичний травм i падiнь? - Лiна скептично на неї глянула. Хоча Безiменна її дратувала, але з якоїсь сторони вона подобалась їй все бiльше. Можливо, це сталося через те, що вiдьма перестала постiйно прилюдно її принижувати, по-хамськи себе вести, постiйно вибивати дверi, просто не було нагоди, а тепер навiть не вважала її за пусте мiсце i терпляче вiдповiдала на майже всi її, навiть доволi бездумнi, запитання. Хоча дурою продовжувала називати. Цiкаво, вона так нахабно веде себе тiльки з нею, чи нi?
  - Свого фамiльяра я образити не дам, - суворо похитала головою Люсi. - Але я не боюся, що її поранять. Вона здатна сама себе захистити. Просто не люблю в бою розраховувати на iнших. Ненадiйно. Хоча це iнший випадок.
  - Це фамiльяр зi сторони сiм'ї твого батька? Сiм'я Дерк доволi вiдома навiть в iнших астралах, але цей рiд прославився не так давно, а значить, магiчних тварин давнiх часiв вони мати не можуть.
  - Правильний висновок, - вiдьма вiдвела погляд.
  - Пiсля смертi Аркла Тенебрiс ти отримала її у спадок?
  - Нi. Вiн вiддав менi її ще за життя, - Люсi зцiпила зуби. Янголка змушувала її згадувати те, що вона дуже хотiла забути.
  - За життя? - Ангелiна задумалась. - Аркл Тенебрiс був тим, кого боялися у декiлькох свiтах, оскiльки в своїй помстi вiн мiг зайти дуже далеко. Але я дiзналася, що, не зважаючи на вiдомiсть, останнi роки свого життя вiн жив доволi обособлено, не тримаючи в домi нiкого, окрiм мiнiмальної кiлькостi прислуги. А ти пам'ятаєш його? Який вiн був?
  Кулаки Безiменної небезпечно стиснулися, хоча до саблi на поясi вона не торкнулася. Запитуючи про її батька, Непiдкорна навiть не уявляла, наскiльки глибока рана, на яку вона висипає соль.
  
  <23>
  Люсi намагалася придушити своє роздратування i ураган емоцiй. У Непiдкорної надто довгий нiс, в пошуках слабких мiсць жiнки вона надто часто стала сувати його не в свої справи.
  Ангелiна помiтила, що Безiменна пiсля її слiв напряглася, що її зацiкавило, але не розумiла, що якщо щось подiбне у неї запитав би хтось iнший, жiнка терпiти не стала б, а за поганi спогади, якi її змусили згадати, могла б i вбити.
  Вiдьма непомiтно зробила вдих-видих, у неї перед очима стояв його усмiхнений образ, який стрiмко покидають останнi крупицi життя.
  - Вiн..., - вiдьма бiльш-менш взяла себе в руки. - Вiн дуже мене любив.
  - Любив? - Лiна приблизилася до неї. - А що ще?
  Ну все, у неї вийшло змусити Безiменну покинути всi свої залишки здорового глузду i зумисної дружелюбностi. Чому до цього вона себе стримувала? Їй потрiбнi гарнi вiдносини з нею, тому вона i тримала себе в руках. Але Непiдкорна зачепила надто небезпечну тему розмови...
  - А яке тобi взагалi дiло до моєї сiм'ї? - її голос миттєво став надмiнним i холодним, в ньому приховувалася ледве стримувана лють. Схожий стан у неї був, коли на зборах Влас згадав про її матiр, хоча тодi все було не настiльки серйозно.. Ангелiна пiдсвiдомо збiльшила мiж ними вiдстань, їй раптом захотiлося сховатись.
  - Я щось не те сказала? - її голос тремтiв. Сильного страху у неї не було, але вмирати не хотiлося. I без сумнiвiв, Безiменнiй не знадобиться надто багато сил, щоб її вбити. - Вибач. Давай тодi поговоримо про це iншим разом?
  Янголка вирiшила ще раз уважно оглянути вираз обличчя вiдьми, може, вона вже заспокоїлася?
  Стоп, куди вона зникла?! На спинi фамiльяра її бiльше немає, але i магiєю вона не користувалася? Огневичка що, стрибнула вниз?
  Дiвчина напружила зiр i подивилася вниз, але хмари закрили весь обзор. Все, що вона спромоглася вiдчути - слабкий вiдбиток магiї левiтацiї, що, очевидно, сповiльнила її падiння, трохи його скорегувала. Але гарпiя не почала спускатися вниз, навпаки кудись полетiла i зникла серед хмар.
  Це що, переносна магiя?
  Ангелiна навiть не встигла зреагувати, як у неї за спиною, буквально в кiлькох сантиметрах вiд неї вiдкрився темний портал, через який просунулися швидкi i жосткi руки.
  Люсi навiть не задумувалась. Однiєю рукою вона мiцно схопила Непiдкорну за її крило, не даваючи їй можливостi обернутися i контратакувати, оскiльки це причиняло янголцi неймовiрний бiль, другою ж жiнка обхопила її за шию, частково висунувшись з портала.
  - Другого разу не буде, - холодно проговорила вона. В її голосi звучала явна погроза.
  Лiна вже нiчого не чула i не вiдчувала. У неї перед очима все поплило. У неї i так досi були сильнi проблеми зi спиною i крилами, iнколи їй було так боляче, що вона не могла не те що лiтати, а й просто ходити, а тепер, коли Безiменна своєю немалою силою схопила її за крило, дiвчина обм'якла в її руках. Скрипка i смичок, якi вона тримала до цього в руках, випали i полетiли вниз.
  Вiдьма рiзко протащила її через перехiд до себе, грубо кинула її на землю, вкриту сосновими голками, сiла зверху, однiєю ногою прибивши обидва крила до землi, не даваючи жодного шансу поворухнутися. Вона ще не розумiла, навiщо обiйшлася з нею так грубо, але Княгиня сама винна, що зiпсувала їй настрiй. Люсi аж нiяк не звикла не реагувати на тих, хто її дратує. Якщо їхня вина була не настiльки сильною, або персона надто важливою, зазвичай все закiнчувалося пiсля пари серйозних пинкiв, але сьогоднi жiнка вже була пiдвипившою i навiть злою, що не додало їй люб'язностi. Непiдкорнiй ще повезло. В поганих випадках її жертви взагалi помирали без суда.
  Ангелiна ще якийсь час лежала без свiдомостi, але поступово прийшла до тями. Вона лежала на боку, майже не в змозi поворухнутися. Її волосся вiд удару розтрiпалося, пучок розвалився, а по щоцi вже стекла цiвочка кровi вiд розбитої голови, хоча рана затягнулася на перших же секундах пiсля її отримання.
  - Вiдпусти! - дiвчина злякано спробувала скинути з себе вiдьму. Вона вже зрозумiла, що сталося, та на неї нi з того, нi з сього напала! Але скiльки у слабкої фiзично Непiдкорної сил, щоб їй протистояти?
  Звичайно ж, вирватися у янголки не вийшло. Бiльше того, жiнка i так надто мiцно її тримала, а тепер ще й однiєю рукою притиснула її голову до брудної землi, щоб не пручалася.
  Ну все, Ангелiнi ще набридло. Непiдкорна боковим зором подивилася на неї, в її очi, її вигляд мало чим показував наявнiсть здорового глузду. Ну нi! Дiвчина не дасть себе вбити.
  У янголки миттєво спрацювала пiдсвiдомiсть. Сильнiша хвиля телекiнезу повинна була вiдкинути Безiменну, але замiсть цього опинилася у вiльнiй руцi вiдьми. Знову той же самий набридливий трюк! Потрiбно термiново застосувати якесь iнше закляття. Можливо, хоч воно спрацює.
  Чорт, чому їй так боляче? Те, що жiнка надто мiцно стискає її крила, не дає їй думати. Що можна застосувати проти огневички, щоб це змогло змусити її її вiдпустити? Наслати смертельне прокляття? Але що пiдiйде для такого випадку? Янголку стiльки раз атакували, але це, мабуть, вперше, коли вона не знає, що робити. Якщо вона спробує її вбити, то немає жодних гарантiй, що це подiє на Люсi, а вiддача може бути надто сильною. Лiна ще не забула свою минулу спробу.
  - Чого ти хочеш? - похмуро запитала вона. - Навiщо ти мене схопила?
  - Ти не оцiнила мою пропозицiю поговорити? - тихо запитала Безiменна. В її голосi ясно переплелася насмiшка i повне божевiлля. Що спровокувало такий її стан? Те, що розмова зайшла про її батька?
  - Поговорити? - ну, тут Ангелiна змовчати не могла. - Ти накинулася на мене i зараз сидиш на менi! По-твоєму, це пропозицiя розмови?!
  - Ей, а ти чого це злишся? - вiдьма схилилася над нею, дiвчина навiть почула вiд неї слабкий запах дорогого алкоголю. - Вважаєш, що Княгинi не повиннi служити для iнших подушками? Не повиннi лежати в ногах у iнших?
  Люсi надмiнно хихикнула.
  - Але ти тiльки згадай, - так же тихо продовжила вона, але її голос став в рази серйознiшим, - хто ти насправдi. Ти нiхто. Ти вибралась з самих низiв, тiльки тому що тебе пiдiбрав Князь, вважаючи тебе корисною для себе. В якiй би канавi ти валялася, якби не було його? Ти би просто здохла ще до того, як встигнула б розкрити свого рота. А тепер ти дозволяєш собi винюхувати, що на душi у мене? Хто тобi дозволив це робити? Ти, малолiтня дура, яка в своєму короткому життi сама нiчого не досягла, як ти можеш вважати себе кращою за iнших тiльки через силу, яку отримала при народженнi? Вважаєш, що всi через неї повиннi тобi пiдкорятися i тебе боготворити? Та якби твоя мати не була тiєю, ким була, то ти нiколи б не змогла пiднятися так високо! Якби не твоя магiя, ти була б нiкому не потрiбна! Та ти i так нiкому не потрiбна! Всi зважають тiльки на твою силу!
  - А ти сама?! Наскiльки великою ти сама себе вважаєш?
  Непiдкорна ще раз використала хвилю телекiнезу, причому в цей раз набагато сильнiшу, одночасно вириваючись, намагаючись змусити Люсi забрати ногу з її крил i нарештi звiльнитись. Бо це єдине, що її утримує. Згорнути їх i розвiяти, поки їх утримують, янголка не може, а будь-який зайвий рух причиняє бiль.
  Здається, вона придумала, як звiльнитися. Дiвчина направила пальцi вiльної руки в бiк, змiнивши напрямок дiї гравiтацiї в певному невеликому радiусi. Вiд цього вони обидвi прокотилися по землi трохи вбiк, врештi-решт, вiдьма вiдпустила її i, пролетiвши ще кiлька метрiв, з недоброю ухмилкою зупинилася, спираючись на одне колiно. Змiна напрямку гравiтацiї миттєво розсiялася, такi простенькi дiї не зможуть їй завадити. Хоча перехопити i це закляття жiнка не могла, все ж таки воно було направлене не на неї, а на певну площу земної поверхнi.
  Ангелiна отямилася пiсля падiння на кiлька секунд пiзнiше, нiж Безiменна, у неї в головi все перемiшалося, i вона ще кiлька секунд не могла зрозумiти, де знаходиться, але як тiльки вона почула звук клинка, який дiстають iз пiхов, дiвчина пiдскочила на ноги, прикликала в руки шпильку, яка випала з її волосся, коли її придавила до землi огневичка, i активувала магiчну зброю. Крила вона так i не сховала, не зважаючи на те, що їх пошкодження просто так не заживають, поранити їх дуже складно, тим паче порiзати, в них зберiгається величезна сила. До того ж пера iз янгольських крил не гiрше стрiл, ними можна пробити, що завгодно, точно так же, як i кiгтями у демонiв. У кожної раси свої вади i можливостi.
  Звичайна зброя не здатна пробити щит iз крила безсмертного. Саме тому Ангелiна досi їх не сховала. Навiть якщо вони у неї доволi проблемнi, пошкодженi i зазвичай приносять хазяйцi сильний бiль, то це не означає, що вона не може їх використовувати для самооборони.
  Дiвчина стала в бойову стiйку i мiцнiше перехопила косу. Все, що вона стигла помiтити, перед тим, як вiдчути холодний метал у себе на шиї, - зблиск леза через промiнь сонця, який проник мiж дерев. Лiна не вiдразу вiдчула, як у неї по ключицi потекло щось тепле, а одне iз крил пронизав гострий бiль вiд неглибокого порiза, прямо як колись. Але поворухнутися вона не могла, iнакше ця божевiльна миттєво перерiже їй горло своєю саблею.
  Стоп, чого вона боїться? Це звичайна сабля, отрути на нiй немає, смертельної i швидкодiючої точно, iнакше дiвчина це вже вiдчула б, вiдразу, як тiльки вiдьма її порiзала. А що жiнка може зробити їй звичайною залiзячкою? Це не магiчна зброя. А вона вищий янгол. Ще й найсильнiший. Чого їй боятися? Навiть якщо їй такою зброєю вiдрубити голову, то вона все рiвно виживе, якщо в найближчi днi їй її на мiсце повернути.
  Ангелiна миттєво розслабилась. Безiменнiй нiчого їй протипоставити. Так дивно. Вона погрожує їй зброєю, яка не може її вбити, невже Люсi не розумiє, наскiльки це смiшно? У неї вже навiть порiз на крилi загоївся, хоча ранка на шиї досi не може затягнутися, оскiльки вiдьма клинок не забирає. Ну i дура.
  - Ти не вiдповiла, - хмикнула Непiдкорна. - Наскiльки великою ти сама себе вважаєш? Думаєш, зможеш мене вбити?
  - А ти сумнiваєшся? - нахилила голову трохи в бiк жiнка. Аж страшно стає, таке вiдчуття, що вона хоч i дивиться в її сторону, але водночас мимо неї. Ще й голос лякаючий. Був би. Якби Лiна не знала, що вiдьма не може її вбити. Вiд магiї у неї всi щити давно готовi. А що їй можна зробити на фiзичному рiвнi?
  Що це з нею? Щось не так. Навколо настiльки смертоносна аура... Пробирає до кiсток. Це її жага кровi? Це бажання настiльки сильне, що здається, її можна навiть вхопити.
  - Люсi.
  Ангелiна рiзко перевела погляд в сторону, вiд чого сабля ще сильнiше впилася їй в горло.
  - Макс Аманзi? - янголка не очiкувала, що вiн з'явиться. Навiщо вiн прийшов?
  - Люсi, перестань, - чоловiк похитав головою. - Якщо ти зараз продовжиш, то вона загине.
  - Чого прийшов? - Безiменна повернулася до нього, майже спиною до Непiдкорної, яка недовiрливими очима на них дивилася. Серйозно? Вiдьма що, її зовсiм нi в що не ставить? Вона що, тепер пусте мiсце? - I чому це ти мене зупиняєш? Чи не ти казав, що у випадок конфлiкту втручатися не будеш?
  - Гарсiя повернулася надто швидко. Я вирiшив перевiрити i не помилився. Ти чого це мечем розмахалася? Менi здавалося, ти поговорити пiшла, а не вбивати її.
  - Знущаєшся, так? - фиркнула жiнка. - Навiщо ти прийшов? Хоча яка рiзниця? Ти вже i так запiзнився.
  - Ангелiна, що у вас тут сталося?
  - Нiчого. Я не знаю. Вона раптом накинулася на мене. Я же просто запитала про Аркла Тенебрiс.
  Люсi мiцно стиснула рукоять саблi. Процес пiшов, навiть сама Непiдкорна довго не протягне. Немає сенсу ще раз на неї нападати. Але як же хочеться дати їй по мордi...
  Вiдьма сховала зброю у пiхви i стиснула кулак для удару, але раптом Макс перехопив її i заключив в обiйми.
  - Спокiйно, - тихо наказав вiн їй. - Заспокойся. Ангелiна, - тепер чоловiк звернувся до янголки, - я вважаю недоречним твої запитання про членiв сiм'ї моєї дружини, тому на майбутнє, якщо, звичайно, хочеш жити, вгамуй свiй iнтерес. Сподiваюся, надалi такого не повториться.
  Так все через це? Жiнка через це так розiзлилася?
  - Вибачте, можливо, я проявила зайву зацiкавленiсть. Але за таке не нападають, тим паче не вбивають. Ну, хоча б нормальнi люди.
  - Останнiй твiй коментарiй теж був зайвий, - насупив брови вiн.
  Люсi вирвалася з його обiймiв.
  - А ти казав, що будеш свiй статус кво зберiгати. Невже передумав?
  - Нi. Я просто стежу за тим, щоб ти не зробила те, про що потiм пошкодуєш.
  - Думаєш, пошкодую?
  - Знаю. Забери.
  Жiнка ще деякий час невдоволено на нього дивилася, але потiм кивнула. Можливо, добре, що вiн її зупинив. Нiчого наживати собi ворогiв. Так, дiвчина зробила їй дуже боляче, але вона потерпить. Хоча слово часто ранить сильнiше зброї.
  Люсi пiдiйшла до досi настороженої янголки i простягнула до неї руку, але та швидко вiд неї вiдсахнулася, виставивши перед собою свою косу.
  - Що ти робиш?
  - Руку дай, дура, чи ти так хочеш здохнути?
  Ангелiна ще трохи вагалася, але побачивши спокiйний погляд чоловiка, здалась. Але про яку смерть щойно сказала Безiменна? Що вб'є її, якщо слухатись не буде, чи Лiна не знає щось ще?
  Аж легше стало, коли вiдьма її торкнулася. Янголка перестала вiдчувати жагу вбивства, яка витала прямо в повiтрi.
  - Тепер задоволений? - хмикнула Люсi.
  - Цiлком. На, випий, - чоловiк простягнув їй флягу з якоюсь рiдиною, i вона, навiть не поглянувши, що там, випила.
  - Фу, гидота. Що це?
  - Заспокiйливе на травах. Спецiально щойно сходив i купив.
  - Придурок. Я ж вже набралася сьогоднi, все рiвно не подiє. Краще б принiс ще одну бутилку.
  - Це подiє. Можливо.
  - Сам не знаєш, а менi пiдсовуєш, - фиркнула жiнка i сплюнула.
  - Подивимось, - похитав головою вiн. - А тепер ти вибачаєшся перед Ангелiною за спробу вбивства, i ми йдемо додому. Анабель закрилася в кiмнатi i не хоче нiкого впускати, причому через тебе.
  - Що ти сказав? Це я повинна вибачатися? Вона сама мене спровокувала!
  - Я все розумiю i вже не намагаюся привити тобi нормальнi манери, але зараз не час сваритися, ти сама про це знаєш. I це не ввiчливо. Вона вибачилася. Твоя черга.
  Ангелiна трохи безглуздо на них дивилася. Макс дуже хоче розладити конфлiкт мiж ними, але при цьому це гнiвить його дружину, Непiдкорна взагалi сумнiвалася, що це добром скiнчиться, а якщо враховувати агресивнiсть Безiменної, зараз її краще не чiпати. Але зараз небезпеки не було, тому дiвчина навiть магiчну зброю сховала i знову зав'язала волосся в пучок.
  - Вибачення не потрiбнi, - оголосила Лiна, щоб уникнути нового конфлiкту, хоча на неї явно не звернули уваги. Але їй не вистачало ще тiльки, щоб вiдьма знову на неї накинулася. А ще потрiбно буде пронюхати, що не так з Арклом Тенебрiс. Якщо б огневичка горювала про його смерть, то реакцiя була б iнакша, вiрогiдно, не настiльки озлобленою, спокiйнiшою. На її мiсцi дiвчина б грубо заткнула її, але точно не стала би вбивати. Це можна списати на те, що у жiнки клепок в головi не вистачає, але здається, тут все не так просто. Тут є щось ще. I хоча вiдьма чудово вмiє замiтати за собою слiди, вона спробує дiзнатися про те, що мiж ними колись сталося. I це вже не просто банальна спроба знайти її слабке мiсце. Вона унiкальна. Але що зробило її такою? Через що їй довелося пройти, що у неї настiльки загрубiло серце? Хоч Ангелiна i досi її недолюблювала, але якщо уважнiше подивитися на жiнку, то її стає навiть шкода. Просто так люди здоровий глузд не втрачають. I тим паче не починають вбивати всiх пiдряд за криве слово.
  Макс взяв вiдьму за плечi i легенько труханув.
  - Люсi, вона не знала. Не злись. Це останнiй раз. До того ж ти сама сказала їй своє родове iм'я. Не дивно, що вона зацiкавилася.
  - Чудово. Повiсив всiх собак на мене. Клас! Але чорт з ним, тут ти правий, - врештi-решт признала вона. - Мабуть, не потрiбно було накидуватись на неї. Вона ж просто дура.
  - Ну, вже краще.
  - Чудово, тодi вiдвали. Краще додому йди, а я залишаюсь. Тобi, здається, потрiбно утирати сльози Бель? Так чого стоїш?
  - Взагалi-то, це ти її образила.
  - А розгрiбати знову тобi. Нiчого нового, не помiтив?
  - Дуже смiшно. Я то пiду, але ти чого залишаєшся? Чи не думаєш ти її по-тихому добити? - чоловiк кивнув головою в сторону янголки. Лiна знову вiдчула себе зайвою. Та плювати, що її iгнорують. Так навiть краще. Вмирати їй не хотiлося. Хоча їй дуже не сподобалось, що Безiменна збирається тут залишитися. Що це вона удумала?
  - А тобi яка рiзниця?
  - Навiть не знаю. Може, я просто не хочу конфлiктувати з Князем, тим паче з демонським астралом, а поки ти її не прибила, то її чоловiк - наш потенцiальний союзник.
  - Та не парся. Може, iнколи менi i хочеться звернути їй шию, чи вирiзати серце, чертвертувати, ну, це я ще не вирiшила, але в даний момент ти сам сказав, що я теж повинна вибачитись, i тому я якраз збираюся цим зайнятись.
  - Вибачитись? - тихо перепитала Непiдкорна. Так, вона б хотiла продовжувати залишатися порожнiм мiсцем, нехай би далi так же невимушено при нiй розмовляли, кепкували одне над одним, будили в Безiменнiй здоровий глузд, одним словом проводили сiмейну розмову, не звертаючи увагу на iнших присутнiх, але сказане жiнкою настiльки вразило Лiну, що дiвчинi навiть здалося, що їй почулося. Вiдьма хоче вибачитися за цю спробу вбивства? Серйозно? Вона ж щойно обурювалася щодо цього, можливо, навiть спецiально для неї натякнула про те, що збирається колись її вбити, i тут рiзко передумала i вирiшила прислухатись до слiв свого чоловiка. Що вона задумала? Вiд неї вiє насмiшкою, а це нiколи добром не закiнчується.
  - Непiдкорна якраз просила мене оглянути малолiток пiд її опiкою, - огневичка продовжила, знову проiгнорувавши Ангелiну, але водночас давши вiдповiдь на її запитання. Вiдразу зрозумiло, що таким чином жiнка розмовляє з нею i водночас показує, що дiвчина не варта навiть її уваги.
  Макс хмикнув i легенько посмiхнувся.
  - Ну, з тобою все ясно. Набридло кричати, що тобi байдуже?
  На що натякає Аманзi? Що Люсi не байдуже на цих дiтей, i тому вона хоче допомогти? Та нi, хто в це повiрить? Щоб Безiменнiй i було когось шкода, окрiм її близьких, щоб її хвилював стан незнайомих їй дiтей? Швидше за все жiнка просто шукає собi когось, на кому можна зiгнати злiсть, а помираючi дiти - iдеальний варiант. Брикатися сильно не будуть, а потiм можна сказати, що їх вже врятувати було неможливо, нiби вона лише звiльнила їх вiд мук. Непогана iдея, якраз в її стилi, але янголка на те й Непiдкорна, щоб такого не допустити. Як же так дати їй зрозумiти, що вона все рiвно не допустить її до них?
  - Причому тут це? - вiдвернулася вiдьма.
  - Ну добре, якщо признаватися не хочеш, змушувати не буду, ти ж знаєш. Але май на увазi, ти заборгувала вибачення не тiльки Ангелiнi, а й власнiй доньцi.
  - Краще заткнись i розберися з цим сам. Ну я пiшла, - жiнка направилася в сторону фортецi, а iнсолiт на це тiльки похитав головою.
  Ангелiна ще кiлька секунд обдумувала сказане Максом, а потiм швидким кроком послiдувала за Безiменною, дiвчина точно не дозволить їй нiкого вбити. Але раптом Лiна помiтила, що чоловiк надто пристально на неї дивиться i обернулася.
  - Що?
  - Нiчого. Просто я бачу, ти боїшся, що вона їх заради свого задоволення повбиває. Але не варто. Вона любить дiтей i, якщо захоче, вилiкує стiлькох, скiлькох зможе.
  - Щось її любов не дуже помiтна. Вона ображає навiть свою доньку.
  - Життя зробило її грубою, але точно не безсердечною, хоча б не до всiх. Я запевняю тебе, Ангелiна, Люсi не стане вбивати тих дiтей, у кого є шанс вижити. Особливо якщо її не провокувати, - чоловiк приблизився до Непiдкорної на кiлька крокiв. При кожнiй згадцi про його дружину в його очах читалася теплота, але голос був суворим i холодним.
  - На що ти постiйно намагаєшся натякнути менi, Макс Аманзi? На те ж саме, що i Меган? Безiменна краща, нiж хоче здаватися? Так я i не кажу, що це не так, але зрозумiйте, що я все рiвно її не прийму. Я не стану брататися з тiєю, для якої моральнi цiнностi нiчого не означають!
  - Хто б казав, - фиркнув iнсолiт. - А тепер послухай сюди, - його голос став ще рiзкiшим. Макс пiдiйшов до Лiни впритул i навис над нею. При цьому вiн майже порiвнявся з нею зростом, все ж таки дiвчина була доволi високою. - Менi взагалi байдуже на вашi вiдносини, це стосується тiльки вас двох, мене цiкавить це в останню чергу. Я сказав це, щоб ти навiть не думала її атакувати. А зараз я просто тебе попереджую, погрожувати не збираюся. В цей раз я змiг зупинити Люсi, але це останнiй раз, коли я це роблю. I якщо ти ще раз хоча б словом нагадаєш їй про Аркла Тенебрiс, то навiть не думай, що помреш легкою смертю. I ти уж повiр, нiхто, нi твiй любий Князь, анi цiлi магiчнi народи, їй не завадить.
  Чоловiк розвернувся i пiшов геть, а потiм взагалi блимнув. Ангелiна ще кiлька хвилин простояла, не в силах зрушитися з мiсця. Вона нiколи ще не бачила, як iнсолiт комусь погрожує у спробi уберегти вiд чогось його дружину, вiн навпаки завжди налагоджував вiдносини, а не наривався на конфлiкт. I з Арклом Тенебрiс теж точно не все так просто, якщо вже не тiльки Люсi, а i Макс зреагував настiльки серйозно. Але нiчого. Вона ще дiзнається, що колись у них сталося. Точно дiзнається.
  
  <24>
  Непiдкорна припiдняла довгий подол сукнi i кинулася вслiд за Безiменною. Що б Макс не казав, а жiнка може бути небезпечною. I так зрозумiло, що вiдьма грається в якусь гру заради своїх iнтересiв, але не можна їй довiряти, не знаючи її справжнiх намiрiв. У божевiльних доволi нестандартний хiд думок, тому Ангелiна аж нiяк не могла передбачити її наступнi дiї. Якщо подумати, то це саме те, чому янголка її так остерiгається i не хоче мати з нею близьких стосункiв, а то хто знає, як повернеться фортуна, одного дня вони будуть друзями, а iншого Люсi вставить їй нiж в спину, це все рiвно що грати з вогнем. Та i методи Безiменної Лiну не влаштовували. Надто безсердечнi. Хоча хто знає? Можливо, вони в рази дiєвiшi за тi, якi використовує Княгиня. А то грошима вiрнiсть не купиш. I всiх своєю силою не пiдкориш. Так, правильно. Один iз найкращих видiв зброї є саме страх.
  Дiвчина наздогнала огневичку бiля входу в фортецю, i та вiдразу холодно пронизала її очима. Але потiм вiдвернулася i так же повiльно пiшла далi. Навколо неї в повiтрi витала неприємна аура, але Непiдкорна все рiвно послiдувала за нею. Головне зараз, щоб жiнка нiчого зайвого не натворила.
  Вони вiдразу спустилися у пiдвал, вiдьма мовчала, а Лiна i не планувала починати розмову. А то хто знає, якi слова можуть змусити її злетiти з катушок.
  Безiменна з ноги вiдкрила дверi пiдвальної кiмнати, де була бiльшiсть дiтей, зайшла i оглянулася навколо, всi присутнi, що були в свiдомостi, злякано обернулися в її сторону. Сильвiя i Крiс продовжували спокiйно сидiти на створених ними же стiльцях бiля стiни, а вона думала, що тут буде Меган. Значить, її тут немає. Так навiть краще, для рудоволосої вона дуже цiнний екземпляр, оскiльки Люсi перша, чиї думки вона не може прочитати, тому ельфiйка постiйно намагається проявити своє вмiння сувати носа в чужi справи, а iнколи їй навiть хочеться провести якiсь дослiдження, все ж таки вона знає основи медицини. Через таку пiдвищену увагу з її сторони вiдьма навпаки намагалася її уникати, хоча з iнсолiткою це буває доволi складно. I чому вона настiльки говiрлива саме з нею? При iнших вона частiше мовчить, i лише iнколи висловлює свою думку. Хоча це i так зрозумiло. Поряд iз iншими вона одночасно i стежить за розмовою, i вiдстежує їхнi думки, тому Меган доволi складно без необхiдностi втручатися в їхнi бесiди. Але з нею все iнакше. Але це дуже дратує. Як добре, що зараз тут її немає.
  Але де вона? Не хотiлося б зайвий раз з нею перетнутися. Гм, потрiбно подумати. Якщо Крiс тут, то на стiнах, вiрогiдно, Крейг, Влас, або Марат, можливо, Еман, але нестихiйник швидше за все сидить в iншiй кiмнатi, наприклад, бiля немовлят, вiн завжди добре справлявся з малечею. А вiдьмак-огневик частiше вiдсипається пiсля випивки, нiж стоїть на вартi, останнiми роками вiн взагалi п'є не просихаючи, хоча жiнка теж недалеко вiд нього пiшла. I вона йому, i вiн їй, вже кiлька разiв складали компанiю в цьому, а ще всi знали, що Влас, який нiколи не вiдмовиться вирвати комусь серце, буває, допомагає їй вирiзати внутрiшнi органи нещасливцям з катувалень, хоч i дуже рiдко. Все ж таки Безiменна вiдома тим, що на тiлах своїх жертв залишає проникаюче поранення в областi серця, вона вибрала такий почерк, тому що навiть безсмертний не зможе вижити пiсля такого, якщо клинок буде отруєним, а вiдьмi не потрiбнi зайвi запитання, чому її жертви вмирають вiд найменшого порiзу. А у Власа недостатньо магiї, щоб вбивати нею, зi зброєю вiн теж не дуже дружить, магiчної у нього немає, а звичайна в його руках постiйно ламається, але його демонськi сталевi кiгтi не гiрше якихось там мечiв, йому навiть легше вбивати голими руками. Отже, у своїй жорстокостi вони дуже схожi, i Влас єдиний, хто погодиться її в цьому пiдтримати, а Макс в цьому допомогти не може, iнсолiтам краще триматися вiд таких справ подалi, вiн хоч i ставиться до такого нейтрально, але зрозумiло, що вiд безцiльних знущань вiн не в зайватi. Але при наявностi спiльних справ насправдi жiнка i демон були не надто близькими. Все ж таки у обох характер - не подарунок, а своїми перепалками вони вже давно всiх дiстали. Вони швидше перегризуться, нiж зможуть спокiйно одне з одним працювати.
  Отже, на стiнах можуть бути лише Крейг, або Марат. Але чи дiйсно природник повернувся вiд своєї нової пасiї? Люсi вже давно помiтила, що з ним не все як завжди, зазвичай вiн цiкавиться дiвчиною не бiльше кiлькох днiв, а цi його стосунки вже затягнулися. Саме тому вона i попросила Меган непомiтно залiзти демону в голову i все з'ясувати, хоча ельфiйка так нiчого i не дiзналася. Але можна сказати точно, що якщо Марат дiйсно повернувся, то iнсолiтка крутиться десь там близько, вона довiряє iнтуiцiї вiдьми, чиє шосте почуття нiколи не пiдводить. А якщо нi, то вона поряд iз коханим. Хоча останнiм часом вони все частiше сваряться. Вона i Еман дуже гарна пара, але нестихiйнику варто проявити бiльше терпiння. Не можна змушувати жiнку переводити їхнi багаторiчнi стосунки в щось серйознiше, на тип утворення сiм'ї з народженням дiтей. Але це їхня справа, якось неправильно втручатися в їхнi вiдносини. Вони самi розберуться. А зараз для огневички головне уникати кiмнату з Еманом i крiпосних стiн, i з Меган вони точно випадково не стикнуться.
  Безiменна переводила погляд з одного струрбонаного обличчя на iнше. Схоже, тут вже майже всi знають, хто вона, а значить, їхнiй страх зробить все за неї.
  - Всi вистроїлися вздовж лiжок, - суворо оголосила вона. Непiдкорна, яка увiйшла слiдом за нею, невдоволено подивилася на жiнку, але нiчого не сказала. Як можна наказати всiм встати, якщо бiльшiсть без свiдомостi чи спить?
  Однi переглядування, вiдьму мало хто послухав, тiльки найстаршi виконали її наказ, i то не всi. Але насправдi Люсi i не очiкувала, що її послухають, все ж таки вони не її раби. Вона сказала це, тiльки щоб побачити, яка кiлькiсть досi може триматися на ногах.
  - Люсi, що ти тут робиш? Навiщо ти прийшла? - до них пiдiйшла Сильвiя. Що ж, напiвкровна янголка, схоже, досi на неї дується, минулого разу огневичка надто рiзко висказала свою думку, тому вони розiйшлися на не надто приємнiй нотi. А ще Безiменна кiлька разiв повторила, що дiтей пiд її опiкою легше вбити, нiж про них пiклуватися, що сильно настроїло безсмертну проти неї. Ще одна дура, яка шукає в цьому свiтi справедливiсть i бореться за неї. А ще намагається використовувати для цього iнших, Люсi включно, очiкує, що всi роздiлять її думку i будуть допомогати тiльки через те, що це правильно.
  - Навiщо я прийшла? - хмикнула вiдьма їй у вiдповiдь. - А ти що, можеш заборонити менi ходити туди, куди я сама хочу?
  Звичайно ж, Сильвiя i не очiкувала, що огневичка вiдразу накинеться у неї у вiдповiдь, тому вiдразу притихла. До того ж поряд похмуро i насторожено стояла Непiдкорна, але якщо вже навiть Ангелiна мовчить, то що може зробити вона? Водниця же в боях навiть близько з ними поряд не стоїть.
  Люсi ще раз оглянулася навколо, в цей раз вже не просто заради кращого сприйняття iнформацiї, це одна з причин, чому своєю поведiнкою вона не схожа на слiпу, повертаючись в якусь сторону, вона акцентує увагу саме на iнформацiї з тiєї сторони, тим самим фiльтруючи данi, якi вона отримує, а ще у неї ж є шанс побачити якiсь неяснi тiнi тими залишками зору, якi у неї залишилися, але все ж таки основна причина такої її поведiнки заключається в тому, що нiхто не повинен знати про її слабкiсть. Жiнка нiкому не дозволить себе жалiти. Але цього разу вона оглянулася, а потiм повернулася в одну iз сторiн, тому що саме звiдти вона найчiткiше почула так званий запах смертi, а не тому що не знала, хто там лежить. В тому кутку точно поклали хворих. I їм залишилося недовго.
  Безiменна пiдiйшла ближче, вiд цього деякi сопляки здригнулися i напряглися, все ж таки, щоб вiльно пересуватися, вона використовувала силу бога, позначаючи вiдчутну територiю навколо себе, але тепер на цiй територiї її аура надто натискає на навколишнiх, так, що надто слабкi особи можуть i не витримати. А ще вони просто її бояться. Але вбивати вона їх цього разу не збиралася. Якщо Княгиня так хоче, щоб вони мучились в передсмертнiй агонiї, то нехай. Але не врятувати тих, кого ще може, жiнка не могла. З якоїсь сторони їй байдуже, що з ними станеться, але якщо вона цього не зробить, то наскiльки ж це буде марнотратно, розкидуватися потенцiальними союзниками? Хоча поки що вони нi на що не здатнi, i їй просто стало їх шкода. Про них навiть нiкому нормально попiклуватися, тiльки через те, що серед цiєї групи напiвкровних немає нормального цiлителя, у Власа магiї недостатньо, Крiс майже нiчого в цьому не розумiє, вiн боєць, не лiкар, а iнсолiти... Їм потрiбнi донори енергiї, яких нiзвiдки взяти. Пф. Та це ж просто вiдмовка! Навiть Меган може сходити в будь-який астрал, артефактом переносу користуватися вона вмiє, пришити кiлькох сильних, тренованих магiв, ось i енергiя буде! Та тут навiть вбивати когось не обов'язково, можна сходити в будь-який астрал i набрати енергiї там, хоча на це буде потрiбно бiльше часу. Хоча вона могла посперечатися, що Крейг вже спробував це провернути. Але його iнсолiтської сили як кiт наплакав, кого вiн зможе вилiкувати, якщо навiть болi iнших не вiдчуває? Хоча йому це на руку.
  Люсi кiлька разiв акцентувала увагу на кiлькох хворих, поки не зупинилася на одному проклятому. Його вже не врятувати. Смерть стоїть прямо у нього за спиною. I такий безнадiйний вiн не один. Але у iнших все не так погано, а ще у деяких просто звичайна простуда! Чому не можна було пiдлатати хоча б їх?
  - I чим це Меган займається? - пробурчала собi пiд нiс вiдьма. - Як приставати до мене, так вона вiльна, а як зайнятися дiйсно необхiдним, то її немає.
  Безiменна похитала головою. Її цiлительськi навички не надто високi. Їй доведеться просити про допомогу. Причому когось дуже сильного.
  Непiдкорна запитально на неї подивилася. Що ж, щодо Меган вона була з нею згодна, ельфiйка б могла краще старатися, але у неї теж є робота. Вона з ранку до вечора або з дiтьми, або з сестрою на кухнi, а то Лiя там зашивається. Але що буде жiнка робити тепер?
  Вiдьма розвернулася i пiшла геть. Вона знову її iгнорує?
  - Ей, ти куди?
  - Чекай тут, - о, нарештi на янголку звернули увагу. - Я скоро повернусь.
  Люсi знала, хто їй потрiбен. Взагалi-то, жiнка старалася офiцiйно не задiювати своїх рабiв для роботи будь-якого виду, якщо з нею щось станеться, то їм же буде на краще, якщо їх нiколи не бачили поряд iз нею, але цього разу... Цього разу вона надто сильно хотiла врятувати тих, кого може. Так, в цiлому, цiнностi в них для неї як такової немає, та i не стане вона всiма силами боротися за їх виживання, але кожне життя по-своєму цiнне. Якби Аркл її тодi не врятував, вона могла б не вижити. А їм хто допоможе? Хто, окрiм неї? У кожного повинен бути шанс.
  Безiменна блимнула в свiй кабiнет знову ж таки свого власного астралу i вiдразу вiсником викликала Тамерлана. Хоча все рiвно Оскар прибiг ранiше.
  - Хазяйка, - низько вклонився вiн.
  - Що таке? Щось сталося?
  - Нi. Я прийшов сказати, що грошей, якi Ви дiстали, поки що вистачає.
  - А. Про таке можна i не повiдомляти, я знаю, що завдяки тобi проблем не виникне. I ще, я сьогоднi ще додавлю на Непiдкорну, i Князь перечислить на рахунок кругленьку суму.
  - Ви знову вишантажували у неї кошти?
  - Так. Вона мене щойно так вибiсила, що думала, приб'ю її, - задумалася вiдьма. - Тамерлан скоро буде? - змiнила тему вона. - Не хочу дивитися, де вiн, все ж таки навколо дiти, - i справдi, використання сили бога в цьому руслi в такому мiсцi в першу чергу нерозумне, зайвi смертi їй нi до чого. Не для того вона своїх рабiв рятувала.
  - Вiн скоро буде, я чув, там у нього якась проблема, вiн якраз з нею розбирається.
  - Проблема? Яка?
  - Не знаю. Мене справи загону не стосуються, - байдуже вiдповiв вiн. - Хазяйко, Вам щось треба, чи я можу йти? У мене справ багато.
  - Нi, йди.
  Янгол знову вклонився i вийшов. I навiщо йому було приходити?
  А ось Тамерлана довелося чекати ще довго. Щось вiн не сильно спiшить.
  Минуло ще приблизно чверть години, коли в кабiнет зайшов високий демон з волоссям кольору вороного крила i незвичними янтарними очима.
  - Хазяйка, - схилив голову вiн. - Викликали?
  - Так, викликала. Ти чого так довго?
  - Я...
  - Що там у тебе в загонi сталося?
  - Нiчого, - похитав головою вiн.
  - Викладуй.
  - Я же сказав, нiчого вартого вашої уваги.
  Вiн точно когось покриває. Що вони вже натворили?
  - Ну добре, - який сенс наполягати, якщо рано чи пiзно все вспливе. А якщо це щось дiйсно серйозне, то демон стовiдсотково би їй розповiв. Немає сенсу хвилюватися. - Тамерлан, менi термiново потрiбна Кармелiта.
  - Кармелiта? Вам потрiбна цiлителька? Навiщо?
  - Напiвкровнi пiд опiкою Непiдкорної хворiють. Потрiбний лiкар.
  - Я зрозумiв, але вона поки що трохи зайнята... Вона не зможе.
  Люсi зiтхнула.
  - I чим же вона зайнята? Зачекай, її випадково нiхто не поранив? - жiнка суворо пiдвелася на ноги.
  - Нi, з нею все добре.
  - Тодi пiшли. Подивимося, чим це таким вона займається, - ця мовчанка їй вже набридла. Чого це вiн так сильно намагається щось приховати? Тому що це пов'язане з Кармелiтою? Невже i вiн туди ж? Та нi, Тамерлан не з тих, хто так просто закохується, тим паче в таку тихоню, як вона. Як же довго тодi їй довелося його просити, щоб вiн її прикрив? I що такого там сталося?
  Демон похилив голову, сказати щось проти вiн не мiг, а потiм покiрно пiшов за нею.
  - Може, ти все таки хочеш щось менi розповiсти? - обернулася жiнка.
  Тамерлан кивнув.
  - Сьогоднi Кармелiта пiшла прогулятися в свiй астрал, а повернулася з маленькою дiвчинкою-жебрачкою, серйозно хворою. Пожалiла. Тепер хоче її вилiкувати, хоча б спробувати, а потiм знайти їй житло.
  - Так, хто вiдпустив її одну гуляти по ворожому астралу? Тамерлан, ти нормальний? У неї ж немає навикiв бою.
  - Я думав, за нею пiде Елеазар, тому не сильно хвилювався. Я i не знав, що про це вона повiдомила тiльки мене.
  - О так, мабуть, вiн сильно її дiстав, якщо вона захотiла побути одна. А вiд мене чого це приховуєте?
  Тамерлан ще сильнiше схилив голову.
  - Та дiвчинка надто хвора. I...
  Зрозумiло. Iнсолiтка розумiє, що вона бореться за її життя, поки знає, що у тiєї жебрачки є шанс. А варто Люсi тiльки на неї глянути, то вiдразу стане зрозумiло, якщо та повинна померти. Та i приводити когось незнайомого в цей астрал...
  - Ясно, - буркнула вiдьма. - Чому вона не розумiє, що не можна врятувати всiх? Деяких краще просто вiдпустити. Про заборону навiть згадувати не хочу.
  Безiменна з ноги вiдкрила дверi в кiмнатку цiлительки, молода i доволi худа ще зовсiм дiвчинка з дуже свiтлою шкiрою i ясно-сiрими, майже бiлими, мертвими очима, а також дуже примiтним волоссям попiльного кольору рiзко пiдiрвалася на ноги зi стiльця перед своїм лiжком, зупинивши передачу сил у спробi стабiлiзувати дiвчинку рокiв восьми, яка явно билася в агонiї, i закрила її собою.
  - Ти так хочеш її врятувати? - огневичка пройшла всередину. - Хто вона тобi?
  Iнсолiтка вiдповiла несмiливо i дуже тихо, майже шепотом:
  - Нiхто... Я побачила її сьогоднi вперше...
  - Доброта доводить людей до могили, не знаєш? - вiдьма похмуро на неї подивилася. Цiлителька привела в цей свiт чужака. Навiть думати не потрiбно, щоб догадатися, чому це заборонено. А якщо астрали знають про те, що Кармелiта - її рабиня, i таким чином пiдiслали свою шпигунку, скориставшись почуттями дiвчини? Хоча це не цей випадок.
  Iнсолiтка опустила очi i нiчого їй не вiдповiла, а Люсi пiдiйшла до лiжка i уважнiше оглянула малу жебрачку.
  Ну нi, вона не шпигунка. Надто хвора i побита. Навiть заключення богинi смертi не потрiбно, щоб дiзнатися, що вона i двох годин не протягне. У неї не тiльки переохолодження, зневоднення, голодування органiзму, так її ще й явно хтось добряче вiдпинав. Зламано кiлька ребер, пошкодженi внутрiшнi органи i, вiрогiдно, внутрiшня кровотеча. Сильнi проблеми зi шлунком i печiнкою. I це тiльки на перший погляд!
  Є такi хвороби, якi навiть магiєю не вилiкуєш. Необоротнi. Так, iнсолiти можуть пiдтримати стабiльний стан, пришвидшити регенерацiю, вiдновити сили. Огневики можуть вилiкувати рани, пошкодження, будь-якi хвороби, викликанi цим, окрiм психiчних розладiв, звiсно, але вплинути на природнi змiни органiзму вони теж не можуть. Але в цьому випадку, навiть якщо вона i Кармелiта обидвi прикладуть зусилля до її виздоровлення, вона все рiвно помре, тiльки промучиться кiлька днiв, може, тижнiв. Що вони можуть? Залiкувати рани, виправити обезводнення, тощо, але вплив зношення внутрiшнiх органiв надовго зупинити неможливо. Бiльше того, вже котрий раз за день вiдьма побачила, як смерть притаїлася за спиною i вже цiлує у висок.
  Безiменна закрила очi i ще трохи так постояла. Iнсолiтка здригнулася, вона вже зрозумiла, що зараз буде. На очi дiвчини навернулися сльози, ноги пiдкосилися, але Тамерлан встиг вчасно її пiдхопити i мiцно притиснув до себе, гладячи по головi. Вона була настiльки маленькою, що ледве дiставала чоловiку до грудей. Йому постiйно хотiлося сховати її чи закрити собою. Щоб тiльки вона не страждала.
  Люсi швидко пробiглася по них очима, набрала безпристрасного виразу обличчя i зняла рукавичку з лiвої руки. На її шкiрi миттево з'явилася чорна смужка, яка обплела руку. Її знак бога. Який проявляється щоразу, як вона використовує цю свою силу. Силу, заради якої вiдьма колись ризикувала життям. Хоча чи був це ризик? Так, боги слабкими не бувають, але для неї це була лише гра вiд нудьги. Хто б знав, що приз буде настiльки для неї корисним?
  Жiнка пiднесла лiву руку до дiвчинки на лiжку i провесла нею їй по щоцi.
  - Спи спокiйно, - прошепотiла вона їх на вухо. А пiсля цього, буквально через кiлька секунд, тiло нещасливицi обм'якло, переставши перiодично здригатись. А ще через секунду пiсля пасу рукою вiдьми зайнялося яскравим полум'ям i щезло, вiд неї навiть попелу не залишилося.
  Кармелiта заплакала тiльки сильнiше, уткнувшись носом у шинель демона, який досi обережно її пiдтримував. Ось чому дiвчина не хотiла, щоб хазяйка завчасно дiзналася про це. Тому Безiменну i називають дiтовбивцею. Тому що колись вона привселюдно задушила кiлькох сильно поранених пiд час битви дiтей. I вiдьму не зупинити. Якщо потрiбно вбити, то навряд чи її рука здригнеться, хто б то не був. Чи все ж таки дрогне в останнiй момент, якщо це буде її сiм'я? А то рабiв вона теж не шкодує. Кармелiта цього не знала, але Тамерлан чудово пам'ятав, що тодi сталося.
  Її звали Ерiка. Вона не хотiла воювати. Хотiла жити спокiйним, безтурботним життям. Завжди залишатися пiд опiкою хазяйки. Аж поки не закохалася. Вiн був ловцем, який працював таємно, намагався вишукати вiдьму i її пiдданих. А коли вiн якось пронюхав, хто ця дiвчинка, яка вже кiлька разiв запрошувала його на каву в немагiчний астрал, якось пов'язана з Безiменною, то вскружити їй голову не стало для нього проблемою. Вiн почав тягнути з неї iнформацiю. В цiлому, знала вона небагато, але в той час про Люсi ще не було нiяких даних, тому корисним було все. А потiм... Ерiка дiзналася, хто вiн. Але це її не зупинило. Заради нього вона була готова закрити на це очi. Але щойно вона усвiдомила, що допомагала вороговi вже деякий час, що фактично зрадила хазяйку, то вiдьма миттєво дiзналася про це через рабську печать, яка не дає жодного шансу свiдомо зрадити власницю, Люсi знала про всi думки щодо цього завчасно, а сама печать могла автоматично за таке вбити. Врештi-решт Безiменна прийшла до них по душу чоловiка, але рабиня закрила його собою. Тамерлан тодi пiшов за нею, тодi загiн ще тiльки формувався, а вiн часто слiдував за хазяйкою, спостерiгаючи її стиль ведення бою, тому вiн так гарно запам'ятав той випадок. Як же та дiвчина благала не вбивати її коханого... А вiн лише її використовував. Любовi з його сторони не було зовсiм. А Люсi лише байдуже на них подивилася i вбила обоїх. А коли демон запитав, навiщо було вбивати i її, то вiдьма холодно вiдповiла щось на тип "яка рiзниця, все рiвно користi вiд неї для мене не було". А потiм вiн знайшов її в кабiнетi жiнки, коли та похмуро стискала стрiчку для волосся Ерiки. Можливо, жiнцi було її шкода. Але незворушностi вiдьми пiд час вбивства її близьких можна позаздрити. Хто б то не був, нi один мускул не пошевелиться. Особливо якщо ця людина справдi чимось для неї цiнна. Вiн би так не змiг.
  Кармелiта бiльш-менш отямилася вiд сльоз хвилин через п'ять, i нiхто не помiтив, як вона смутилася. Цi кiлька хвилин її мiцно притискав до себе чоловiк, дiвчина миттєво взяла себе в руки i вiдсторонилася.
  - Заспокоїлася? - Безiменна незворушно сидiла на стiльцi, поставивши поряд саблю i вже одягнувши рукавицю назад. Iнсолiтка повернулася до неї з дивною палiтрою емоцiй, чи то зi злiстю, чи то з досадою, сказати було тяжко. Хоча Люсi знала, що на виконання нею її завдання це не вплине.
  Кармелiта на її запитання промовчала, лише схилила голову. Вона взагалi була не багатослiвною. Вона навiть трохи цим нагадувала їй Меган на початку їх з ельфiйкою знайомства. Та тодi теж мовчала. Хоча мiж ними є суттєва рiзниця. Напiвкровна хоч i намагається врятувати багатьох, але не буде робити неможливого, вона iнколи навiть прораховує, ким можна пожертвувати, не можна рятувати одного, якщо це нашкодить сотнi, за десятки рокiв вона нарештi це зрозумiла. Жiнка впевнена у собi, оскiльки знає все про всiх навколо, а не вбиває вона, тому що не хоче, а не тому, що боїться. Другий випадок якраз стосується її рабинi. Вона просто не створена для боїв. Не вмiє нi брехати, нi вбивати. Але боротися разом з ними захотiла. Нехай лише в ролi цiлительки, але боротися. I вона врятувала вже багатьох. Ось тiльки не знає, коли потрiбно зупинитися. Не буде здаватися, навiть якщо її зусилля марнi. Так, це цiнується, Люсi сама вижила тiльки тому, що не здавалася. Але не таким чином. Вона не дозволить їй шкодити собi заради порятунку iнших. Вiддати своє життя заради них... Зараз таке не цiнується. В кiнцi тебе навiть не згадають.
  - Якщо заспокоїлася, - продовжила вiдьма, - то пiшли. У тебе є шанс врятувати десяток другий безглуздих життiв.
  
  <25>
  Пiсля її слiв Кармелiта пiдняла на неї свої запляканi очi.
  - Десяток-другий? - тихенько перепитала iнсолiтка.
  - Так, збирайся, - Безiменна кинула оком на її бiлу блузку в кровi. - У тебе п'ять хвилин, щоб перевдягнутися, - жiнка пiдiбрала саблю i вийшла з кiмнати, Тамерлан вiдразу вiдправився слiдом, закривши за собою дверi.
  - Хазяйка, можна, я пiду з вами? - похмуро запитав вiн.
  - Тобi-то це навiщо?
  - Вона в шоцi, я хвилююся за неї. Буде краще, якщо я буду поряд i пiдтримаю її.
  - Навiщо? Ти там точно будеш зайвим. Там же Непiдкорна. Ти не дурний, не так тяжко здогадатися її реакцiю.
  - Я знаю. Але я все рiвно прошу дозволу.
  - Як хочеш. Тiльки скажи, це все через Кармелiту?
  - Так. Я вiдповiдаю за кожного, хто належить до мого загону. Якщо я вдень її не догледiв, то хоч зараз в разi чого захищу.
  Врештi-решт, вона так i не зрозумiла, любить вiн її, чи нi. Але захистити намагається. А, чорт з ними. Якщо вiдьма буде розбиратися у вiдносинах кожної парочки, то так точно збожеволiє.
  - Сумнiваєшся в моїй боєздатностi? - огневичцi трохи не сподобалася його остання фраза. - Думаєш, що якщо Непiдкорна вздумає напасти, то вона буде в небезпецi? Не хвилюйся, якщо хтось i може завалити цю бабу, то це або я, або будь-який бiльш-менш сильний iнсолiт. Кармелiта з нею точно впорається. До того ж сама Непiдкорна не настiльки непереможна. Буквально пiвгодини тому вона ледве ласти не склеїла, - фиркнула Люсi.
  - Ви вступили з нею в бiй?
  - Скорiше, це мене довели до бажання розправи, але далi все не дiйшло. Я її трохи пришугнула, тому навряд чи вона буде напряму на тебе наїжджати. Тому, звiсно, ти можеш приєднатися, якщо хочеш. Тiльки не забувай, хто ти. Ти чистокровний демон, до того ж тобою не керує Князь. А ще ти мiй раб. Тебе можуть вважати небезпечним. I розгрiбати будеш сам. Хоча... Думаю, якраз з тобою проблем не буде.
  - Не буде, - нахмурив брови чоловiк, але рiшення свого змiнити i не подумав.
  Через кiлька хвилин з-за дверей показалася молода дiвчина в блузцi молочного-кремового кольору, яка не сильно впадає у вiчi, i довгiй бiлоснiжнiй вiльнiй юбцi. Її свiтлий одяг завжди просто iдеально пiдходив до її незвичного волосся попiльного кольору i дуже свiтлих, мертвих очей. Вони досi були трохи почервонiлi вiд сльоз, але її вигляд Люсi схвалила, одяг чистий, охайний, цього достатньо, а то цiлої картини вона все рiвно побачити не зможе.
  - Пiшли, - перед тим як розветнутись, жiнка кивнула Тамерлану, який вiдразу взяв Кармелiту за плечi i обережно повiв за нею. Iнсолiтка завжди тяжко переживає факт, що не змогла когось врятувати.
  - Хазяйка, - тихо окликнула вiдьму дiвчина. Безiменна не звернула на це увагу i продовжила йти далi по коридору, напрявляючись в сторону виходу. А що, вона ж її чує, з якоїсь сторони навiть бачить. Навiщо повертатися? - А кого ми йдемо рятувати? - слабким рухом Кармелiта прибрала з плеч руки демона i навiть пiшла сама. Якщо з'являється шанс когось пiдлатати, вона приповзе до нього, навiть будучи при смертi.
  Люсi вже пояснювала ситуацiю Тамерлану. Чорт. Тепер доведеться повторитися.
  - Будемо виручати напiвкровних дiтей, яких зараз захищає Непiдкорна. Але попереджую вiдразу, навiть не намагайся стрибнути вище голови i врятувати всiх. Там i дивитися не потрiбно, щоб зрозумiти, що серед хворих виживе лише кiлька. Нi, ти, звичайно, можеш витратити на них весь запас енергiї, але вiд цього результат не змiниться, тому кажу тобi вiдразу: якщо я сказала нi, то це нi, ясно?
  - Ясно, - схилила голову дiвчина, хоча ця вказiвка їй зовсiм не сподобалася.
  - Чудово, - вони якраз вийшли за межi безпечної територiї, на них вiдразу звернули увагу кiлька безсвiдомих трупiв бiля центрального входу, але вони - лише частина обстановки, на них нiхто i не подумав звернути ввагу.
  Безiменна нарештi повернулася до них.
  - Тримайтеся ближче до мене, особливо ти, Кармелiта. Уявiть, що ми йдемо прямо в дiм ворога. Я не кажу, що вони - нашi вороги, - швидко виправилася жiнка. - Але приготуйтеся, що вам там будуть не радi.
  Жiнка зняла свою саблю з поясу i блимнула в астрал напiвкровних, прихопивши цих двох з собою, все ж таки вони не знали, куди потрiбно, та i доступу в них не було. Але варто було їм з'явитися на широкому мостi в кiлькох десятках метрiв перед надбрамною вежею, Непiдкорна за цi кiлька днiв все ж таки збiльшила радiус антителепортацiйної зони, так у них миттєво полетiло близько трьох десяткiв коротких зачаклованих клинкiв i спрацювало кiлька проклять.
  Як же це бiсить... Непiдкорна всiм своїм виглядом намагається показати жiнцi, що їй тут не радi, але поки що все безрезультатно. Спочатку такi нападки були перевiркою її можливостей, потiм спробою вбивства, а то вiд Безiменної однi проблеми, а тепер у Ангелiни виставляти такi пастки вже просто увiйшло в звичку, користi вiд них не було, а як нагадування вiдьмi, що вона тут зайва, пiдiйде. Люсi вже навiть не звертала уваги на те, що з неї намагаються зробити решето, як на неї, кинжали летiли настiльки повiльно, що аж нудно ставало, вiд такого можна запросто ухилитися, не отримавши i порiзу.
  Але зараз їй довелося звернути на це увагу, оскiльки бiля неї стояли Кармелiта i Тамерлан, i якщо демон без жодних складностей зможе вийти сухим iз води, то щодо iнсолiтки жiнка сильно сумнiвалася. Врештi-решт, Безiменна, не дiстаючи саблю з пiхов, зняла її з поясу i лiниво вiдбила всi клинки, добре, що вони летiли тiльки з однiєї сторони, надто примiтивно для огневички, але при цьому ще швидше жiнка вивела з ладу закляття. Вона не просто так ще пiд час блимання взяла зброю до рук. Не знаючи, що її очiкує на цей раз, для захисту iнсолiтки краще було бути готовою.
  Вiдбивши напад, Люсi повернула саблю на пояс i повернулася до них. Тамерлан дивився суворо i явно збирався прикривати собою дiвчину, яка вiд такого навiть трохи злякалася. Вiдьма, звичайно, сказала, що їм тут ралi не будуть, але щоб настiльки...
  - Пiшли, - буркнула жiнка i увiйшла в фортецю через центральнi ворота. Оскiльки вiрогiднiсть нападу була хоч i не нульова, але мiзерна, все ж таки про їх мiсцеположення нiхто не знає, то закривати входи в фортецю чи виставляти постiйний мiцний захист не було потреби, i будь-хто запросто мiг туди увiйти. Але про всяк випадок на крiпосних стiнах завжди стояло кiлька людей, а при режимi небезпеки всi захиснi закляття миттєво активiзовувалися, виходи блокувалися, а ще, навiть в мирний час вартовi автоматично чiтко знали, хто проходить через ворота. I тут навiть вiдвод очей не спрацює.
  Вiдвод - базове закляття, ним володiють кiлька магiчних народiв, але використовується воно не надто широко. В першу чергу тому, що це вмiння переплiтається з iлюзiями, а в цьому сильнi тiльки повiтряники. Володарям iнших стихiй воно дається не надто легко. Хоча оскiльки сама його суть полягає в тому, щоб злитися з навколишнiм середовищем, стати невидимим, то природники теж непогано з ним справляються, навiть водники можуть так замаскуватися, особливо якщо поряд є вода. Тобто, у кожної стихiї свої способи досягнення невидимостi. Нестихiйники можуть щось на тип спроектувати мiсце, де вони стоять, взявши за основу той час, коли їх там ще не було, таким чином створивши обманку, ця їхня можливiсть чимось дужа схожа на iлюзiї. Але в будь-якому випадку найгiрше здатнi переховуватись саме огневики. Як вони можуть злитися з навколишнiм середовищем? Хiба що тiльки навколо пожежi вогонь не стане привертати до себе увагу. Хоча жiнцi таке вмiння нi до чого, ще чого, магiю для такого використовувати, вона i так сховатися може. До того ж слiд вiд магiї навiть дуже видний, можна, звичайно, скористатися глушилкою, але задiяний артефакт теж буде доволi вiдчутним. Через те Безiменна рiдко ховалася, якщо входила в чийсь дiм, то зазвичай хоч i робила це хоч i тихо, але вiдкрито.
  Люсi перетнула внутрiшнiй двiр фортецi, точно знаючи, що її раби слiдують ща нею i нiкуди не зникнуть, жiнка увiйшла всередину, трохи притримавши важкi залiзнi дверi, швидко пройшлася по коридорам i спустилася на пiдвальний поверх. Тут їй трохи довелося почекати, поки Тамерлан з дiвчиною спустяться, а потiм вiдьма вже не оберталася до самої найбiльшої кiмнати, облаштованої пiд проживання молодшого поколiння.
  Непiдкорна чекала її у дверей. Лiна неприємно сковзнула очима по її свитi, Безiменна взагалi нормальна? Привести в їхнiй дiм чистокровних?
  - Що це означає? - нахмурилася Ангелiна. - Хто вони i як ти посмiла їх сюди привести?
  О, а янголка знову розхрабрилася. Все не боїться передчасно здохнути? Швидко вона вiдiйшла.
  Звичайно ж, Княгиня дуже на неї розiзлилася. Вiдьма творила, що хотiла, а вона не могла її зупинити.
  Люсi неторопливо пiдняла на неї очi i спокiйно сказала:
  - А ти? Як ти смiєш вiдкривати на мене рота? - в її голосi читалася явна насмiшка. - Ти - нiхто. I я дуже сумнiваюся, що в бою з ними ти зможеш вижити, - хмикнула вона, кивнула Кармелiтi i пройшла далi.
  Ангелiна залишилася непорушно стояти. Що це щойно було? Нi, подiбної вiдповiдi дiвчина очiкувала, але що було далi? Як проста iнсолiтка i якийсь там демон, хоч i не слабкий, можуть її перемогти? Але хоч у статусi цих двох Лiна не сумнiвалася. Янголка вже зрозумiла, що Безiменна притащила сюди її рабiв. Але сказати щось ще вона не посмiла. Жiнка явно не в найкращому настрої. Так, Непiдкорна пiддалася емоцiям i висказала своє незадоволення, але вчасно стримала себе, аби тiльки не продовжувати сваритися з Люсi. Хто знає, як далеко вiдьма зайде цього разу. Все ж таки хоч Ангелiна i була доволi нестриманою, а ще надто самозакоханою, безстрашною, з сильно завищеною самооцiнкою, але певне вiдчуття самозбереження у неї було, тому сильно дратувати огневичку вдруге вона не стала. До того ж намiри Безiменної щодо молодшого поколiння, можливо, не такi вже й поганi, хоч i варто залишатися насторожi, але через неприязнь вiдмовлятися вiд допомоги? А якщо пощастить, може,... Та нi, розраховувати на неї не варто. А ще сьогоднi вона явно вiдшукала її слабке мiсце. У неї явно щось не склалося з Арклом Тенебрiс, Лiна вже кiлька разiв помiчала її дивну реакцiю на згадку про нього. I нiколи не пiзно про все рознюхати. Дiставати необхiдну iнформацiю дiвчина вмiла.
  Трохи постоявши i обдумавши свої наступнi дiї, Непiдкорна все ж таки вирiшила впевнитись, що поки її немає поряд, Люсi не стане нiкого вбивати, тому вона увiйшла в пiдвальну залу слiдом за нею, все ж таки з дорослих там зараз зовсiм нiкого немає, Сильвiя була трохи розбита ворожiстю Безiменної i не хотiла злити її ще бiльше, а Крiс пiшов перевiрити варту на крiпосних стiнах. А то там з надiйних може бути тiльки Крейг, але хлопець ще молодий, вiн хоч i майстерно володiє рукопашним боєм, вiдразу помiтний вплив його хазяйки, не можна його недооцiнювати, але не потрiбно забувати, що у старшого поколiння в рази бiльше досвiду, що грає немаленьку роль. Тобто, цi двоє вчасно втекли, залишивши янголку спiлкуватися з огневичкою, знаючи, що вона терпiти її не може. Це точно була погана iдея. Як тiльки Безiменна вiдкривала рота, у неї виникало бажання якимось чином її вбити. I це бажання точно було взаємне. Хоча вони i могли говорити цiлком нормально.
  Але, схоже, цього разу Люсi не планувала утнути щось в її стилi. Жiнка цiлком спокiйно прогулювалась мiж лiжок, роздивляючись дiтей, якi ховали голови в плечi вiд однiєї її присутностi. Свiтловолоса рабиня покiрно слiдувала за нею. Гм, дiвчинка виглядає не надто сильною. Вигляд у неї якийсь невеселий, але по її умiннi триматися можна було точно сказати, що вона - боязлива тихоня, яка боїться навiть своєї тiнi. Такий висновок можна зробити помiтивши, як незручно їх знаходитися в натовпi, коли на неї всi дивляться, що не дивно, зовнiшнiсть у неї далеко не заурядна. Як i Непiдкорна, рабиня одягала довгу вiльну спiдницю, але в їхнiх образах не було нiчого спiльного. Розкiшна бальна сукня глибокого синього кольору i примiтивнi закритi блузка i спiдниця максимально свiтлих вiдтiнкiв, що дуже гармонiйно виглядало, зважаючи на попiльно-бiле волосся цiлительки i її свiтлi очi. Одна з них просто кричала про свою владу, iнша ж поводилася так, як i повинна вести себе слуга. Що ж, Ангелiнi такi навiть подобались. Тi, якi знають, де їх мiсце. Але саме ця дiвчина - рабиня Безiменної. I вiдразу помiтно, що вiдьма - її покровителька, iнсолiтка постiйно намагається сховатися за нею, сховатися в тiнi iнших. Але що б вона змогла без своєї хазяйки? Непiдкорна розумiла, що вiд людей такого типу часто можна очiкувати що завгодно, все ж таки в тихому омутi чорти водяться i все таке, перша думка часто буває оманливою, але на даний момент ця дiвчинка виглядала як безхребетна слабачка. Але ще не зрозумiло, на що iнсолiтка буде здатна на полi бою, тому ображати її не варто, тим паче вступати в конфлiкт з тiєю, хто її захищає i явно цiнує. Але можна спробувати з нею пооворити.
  А ось iз другим рабом, якого привела вiдьма, Ангелiна з першої секунди зрозумiла, що не поладить. Зараз дорослий чоловiк, явно на десяток рокiв старший за неї, незворушно стояв зовсiм близько до Лiни, вiн не став слiдувати за хазяйкою i зупинився бiля дверей. I хоч зараз вiн був вiдстороненим i байдужим, причому настiльки, що на янголку навiть уваги не звернув, демон здавався спокiйною i розсудливою людиною, який нiколи не дiє спонтанно, але в ньому вiдчувалася дуже сильна воля i незламнiсть. Скiльки б Непiдкорна не намагалася, його пiдкорити їй не вдасться, точно так же, як i його власницю. I не тiльки їй, нiкому. Цей раб буде робити все так, як сам вважає за потрiбне, тiльки тi речi, в правильностi яких вiн переконаний. Але чому тодi вiн служить такiй, як Безiменна? Як же так вийшло? По ньому видно, що вiн хоч i трохи вiдлюдкуватий, але точно не жорстокий i не злий, тому їхнi з нею погляди просто не можуть спiвпадати. Тодi чим вiдьма змогла заслужити прихильнiсть людини такого типу? Чи це не так? Не можна заперечувати того, що є шанс, що демон виконує її накази тiльки тому, що його дiї повнiстю контролюються рабською печаттю. Але Ангелiна вiдчувала, що все ж таки тут має мiсце перший варiант.
  Непiдкорна пiдiйшла до нього ближче, хоча чоловiк знову не звернув на неї уваги.
  - Тобi подобається їй служити? - дiвчина намагалася не виказати певної неприязнi, але вона все рiвно просочилася в її умiннi триматися i голосi. Як же вона не любила тих, кому не здатна накинути аркан на шию... Наскiльки ж вона любить все контролювати? I чим тодi вона краща Евангелiї, яка з усiх сил намагалася утримувати владу в своїх руках?
  Демон повiльно i задумливо повернувся до неї, але не сказав нi слова. I як це розумiти? Вiн її iгнорує?
  - Подобається, так? Чому? Що вона для цього зробила? - Ангелiна вирiшила не вiдмовлятися вiд спроби щось дiзнатися.
  Тамерлан ще трохи помовчав, дивлячись за дiями Люсi, яка поки що бездумно ходила проходами мiж лiжок, таким чином скануючи у ту чи iншу особу на наявнiсть енергiї смертi. Його хвилювала Кармелiта, яка пiд тяжкими поглядами боялася пiдняти голову, хоча i поривалася допомогти всiм, кого бачила. Але ж вiдьма ще до початку звелiла лiкувати тiльки тих, кого вона скаже. А вона поки що мовчить.
  Княгиня випробовуюче дивилася на демона. Чому вiн мовчить?
  - Хазяйка, - раптом окликнув вiн Безiменну. У нього був дуже сильний, глибокий i приємний голос впевненої в собi людини. Жiнка майже вiдразу обернулася i скептично на нього глянула.
  - Що?
  - Непiдкорна хоче з Вами поговорити, - чоловiк заклав руки за спину, непомiтно крутячи на своєму пальцi перстень. Ангелiна вiдразу витрiщилася на нього. Що це, чорт, означає? Навiщо вiн покликав її?
  - Непiдкорна? - Люсi наблизилась до них. - I що ти хотiла?
  - Я... я i не збиралася з тобою говорити. Я говорила з ним! А вiн мене iгнорував!
  - Не пристало Княгинi Темряви спiлкуватися з рабами, - Тамерлан залишався незворушним i дивився прямо перед собою, але вiдьма чудово його знала i розумiла його мотиви.
  Безiменна пiдiйшла до них ще трохи, але тут рiзко крутнулася на пiдборах у блискавичнiй спробi нанести удар ногою з розвороту. Але демон передбачив її дiї i вiдскочив ще швидше, а Лiна, яку теж могло зачепити, з несподiванки виставила антифiзичний щит, який змiг зупинити ногу.
  - Хазяйка, - чоловiк з повагою схилив голову. Люсi часто пиналася, якщо їй щось не подобалося, але все ж таки, наскiльки б її технiка не була б блискучою i блискавичною, далеко не найкращий варiант бити його, який знає її як облупнену, з розвороту, такi удари потребують трохи бiльше часу i можна навiть вчасно зреагувати, особливо якщо жiнка робить це впiвсили.
  - Тамерлан, я же сказала тобi розгрiбати це самому! - вiдьма повiльно опустила ногу. - Навiщо вв'язуєш мене? Чи менi, по-твоєму, настiльки нiчим зайнятися?
  А вiн непогано придумав. Спираючись на свiй статус раба, вiн спочатку iгнорував Ангелiну, а потiм взагалi пiдкликав Люсi i таким чином звалив все на неї.
  Демон мовчав. Вiн добився того, чого хотiв. Показав янголцi, що не збирається з нею розмовляти.
  Безiменна перевела погляд на дiвчину. Та стояла трохи вражена чи то "теплотою" їх вiдносин, виявилося, огневичка навiть на своїх рабiв нападає, чи тим, наскiльки вiн її, Княгиню, нi в що не ставить. Його пояснення звучало ввiчливо, але тримається вiн зневажливо. Прямо як його хазяйка.
  - У твоїх рабiв несносний характер, - буркнула дiвчина у вiдповiдь на її погляд.
  Вiдьма навiть злитися не стала. Лiна повнiстю права. У неї кожний другий зi своїми мухами в головi. Iнодi з ними здурiти можна. А скоро ще їхнi загальнi збори... Всi вони зберуться в однiй кiмнатi.
  - Ти сама до нього пiдiйшла, - буркнула жiнка їй в вiдповiдь. - А ти, - повернулася вона до чоловiка. - або вирiшуй всi свої проблеми сам, або вали звiдси. Кармелiта, пiшли, - Люсi розвернулася i повернулася до свого попереднього заняття. Але демон з мiсця не здвинувся. Чому це вiн повинен так просто кинути iнсолiтку фактично одну?
  - Тобто, розмовляти зi мною ти не збираєшся? - Ангелiна знову повернулася до нього вже через кiлька хвилин.
  - Ви все правильно зрозумiли, - кивнув Тамерлан, не дивлячись в її сторону.
  - От я не розумiю, як ти можеш їй служити? - дiвчина проiгнорувала це i все рiвно направила розмову в цiкаве їй русло. Все ж таки вiн щойно їй вiдповiв, а це вже прогрес. - Що ти в нiй такого знайшов? Вона ж навiть тебе спробувала вдарити. Тодi чому вона? Ти ж демон, чистокровний демон. Тодi чому ти служиш їй замiсть того, щоб повернутися в рiдний астрал пiд командування мого чоловiка?
  Нарештi вiн пронизав її своїми янтарними очима. Саме таких наскокiв чоловiк не хотiв почути. А Непiдкорна надто балакуча.
  - Моє мiсце не там, - обережно проговорив вiн, зцiпивши зуби, крутнувся, припiднявши поли плаща, i пiшов геть. Вiн не хотiв надто грубо розмовляти з Ангелiною. Може, та на нього наїхала, але вiн надто сильно поважав Князя, щоб не вступати з ним у конфлiкт. Так, його хазяйцi дозволено все, але вiн, вiн всього лиш раб. I якщо Люсi i Дар'ян об'єднаються у воєнний союз, його поведiнка не повинна негативно на це вплинути. Бо якщо подумати, то воєннi сили зi сторони Безiменної очолює саме вiн. I йому не варто вести себе необдумано.
  Лiна дивилася йому вслiд. Вiн так просто пiшов? Нi, вiдьма сказала йому провалювати, але щоб пiти не попрощавшись з нею? Наскiльки ж вiн велика персона, що не падає ниц перед огневичкою? Хоча в цiй ролi уявити його майже неможливо. Такi як вiн не валяються у iнших пiд ногами. Вони навпаки змушують iнших ставати перед собою на колiна.
  Його мiсце бiля Безiменної? Це вiн мав на увазi? Можливо, так i є. Цiкаво, а чи всi її раби настiльки їй вiрнi? Чи можливо порушити всю систему зсередини? Бо якщо нi, то зламати жiнку майже неможливо.
  Погляд Непiдкорної повернувся до Люсi. Янголка глибоко зiтхнула i пiшла в її сторону. Нiчого просто спостерiгати за всiм зi сторони. А то якщо пощастить, то таким чином можна навiть чомусь навчитися.
  
  <26>
  Ангелiна доволi близько пiдiйшла до Люсi i стала по лiву сторону вiд неї, оскiльки праву вже займала iнсолiтка, яка при її пiдходi ще нижче опустила голову i почала теребити довгий, широкий рукав своєї блузки. Дiвчина спробувала простежити за поглядом Безiменної, але вiдьма просто безпричинно спостерiгала за дiтьми, перiодично переводячи погляд. Що вона робить? Проводить якийсь медогляд? Непiдкорна ще нi разу не бачила такого дивного обстеження. Зазвичай для цього потрiбно торкнутися, лише дуже сильнi цiлителi-iнсолiти, ким вiдьма точно не була, здатнi проаналiзувати фiзичний i магiчний стан на вiдстанi, хоч i не дуже великiй. Ось її рабиня це точно може. Але чому тодi на них дивиться вона? Це через те, що вона - богиня смертi? Смертi? Чому саме так? Так її Меган назвала. Гм, кожний бог володiє своєю унiкальною силою, або ж вдосконаленою навичкою, це дiвчина вже з'ясувала, хоча заради таких матерiалiв iз архiву їй довелося немало заплатити. Але тодi що це виходить, яка навичка у огневички? Можливо, таким чином жiнка вiдчуває смерть? Чи навпаки, її так назвали тому, що вона її прискорює? Прискорює гибель людей? I тодi, коли вона приставила їй саблю до горла, вiдьма провернула цей трюк? Чорт, не можна було її недооцiнювати.
  Люсi вже зрозумiла, про що думає янголка, оскiльки пальцi тiєї трохи тремтiли i все хотiли стиснутися в кулаки. Наскiльки ж вона права... Але поки що не варто, щоб Ангелiна сильно заглиблювалася в цю тему. А то дiвчина любить себе накручувати. Ще панiкувати почне...
  Безiменна сплюнула. Чого вона взагалi пялиться на Непiдкорну? Потрiбно зайнятися справами. А то вирiшила розщедритися i так нiчого i не зробила.
  - Кармелiта, - буркнула вона. - Тримай, - жiнка вiдкрила крихiтний портал, просунула туди руку, щось нащупала i витягнула скриньку з пробiрками, в яких була темна рiдина, схожа на кров. Iнсолiтка вiдразу прийняла ящик i дирка в просторi закрилася.
  - Це що, кров? - Ангелiну цей факт сильно схвилював.
  - Знайомся, кров безсмертних, з якими я колись пречудово провела час. Всi вже давно покiйники, так що про них можеш не запитувати, нiчого цiкавого. Кiлькох iз них ти навiть бачила. Такi невихованi були, просто жах, а ти як думаєш?
  Люсi наполовину божевiльно, i ще на стiльки ж весело хихикнула. Лiна не стала їй вiдповiдати.
  - А ти колись використовувала власну кров в ролi лiкiв для iнших? - раптом поцiкавилася вiдьма. - Знаєш про її цiлительськi властивостi?
  - Знаю, але не використовувала. Я надто сильна. Однiєї краплi для них вистачить, щоб заключити контракт, надто ризиковано. Я не стану ламати нiкому життя.
  - Ти зависокої про себе думки, - хмикнула Безiменна. Секунда - i вона глибоко царапнула шию дiвчини, провела по ранi пальцем, а потiм злизала кров. Нiчого собi у неї кiгтi! А щойно здавалося, що вони обрубленi пiд корiнь! Чи це вплив кровi демона, якої вона колись наковталась? Так вона не тiльки регенерувати вмiє?!
  Непiдкорна рiзко вiдсахнулася, прикриваючи рану, яка вже майже затягнулася, рукою, що ж це жiнка робить?! Це небезпечно! Дурiсть так просто брати її кров i сунути собi в рот!
  Що? Нiчого не сталося? Її кров зовсiм на неї не подiяла?
  - А дiйсно, непогано, - кивнула вiдьма ошарашенiй дiвчинi. - Цього могло б вистачити, щоб уламати слабуватого мага. А я... Вибачай, але я не заключаю такi контракти, - хмикнула огневичка i вiдвернулася. А кров янголки - дiйсно справжня перлина. Може, схопити її вночi i викачати кiлька лiтрiв?
  Ех, не варiант. Навiщо брати у неї кров, яка може вилiкувати тiльки її одну? Для себе? Але навiщо, якщо її не ранили вже багато рокiв, а рани чудово затягуються i самi? Та i болi вона майже не вiдчуває, тому лiкування їй потрiбно лише для профiлактики, а ще щоб негативних наслiдкiв потiм не було, та i чекати виздоровлення не доведеться. А то протикнуть її ножичком, а потiм, якщо вона раптом про це забуде, наслiдки на обличчя, i пневматорекс, i слабкiсть, ще й знудити може, навiщо їй таке щастя? Молодiсть у неї була бурхлива, тому зараз вона б надала перевагу тому, щоб обiйтися без зайвих проблем, тим паче зараз.
  Жiнка викинула з голови думки про властивостi кровi i повернулася до iнсолiтки.
  - Дивись уважно. З того ряду вiзьми всiх, окрiм чотирьох останнiх, - вiдьма розвернулася. - Там тих трьох вилiкуєш. А того, що за ними не чiпай. Вiн з прокляттям, я сама розберусь, - вiдьма знову перевела погляд в iншу сторону. - А з тих лiжок вiзьмеш першого, двох пропустиш, а потiм ще шiстьох долiкуєш.
  - А..., - тихенько перебила її дiвчина.
  - Що? - Люсi нависла над нею, вiд чого Кармелiта ще сильнiше схилила голову.
  - Тi шестеро... I ще один у кутку... Що з ними? - голос рабинi тремтiв. Вона вже здогадувалася, якою буде вiдповiдь.
  - Їх не лiкуй. Все рiвно здохнуть. А того дальнього я ще гляну. А там подивимось.
  - Здохнуть? - Ангелiна мiцно стиснула кулаки. - Як ти можеш вирiшувати, кого лiкувати! У кожного повинен бути шанс!
  - Кармелiта, ти йди, я приєднаюся пiзнiше, - Безiменна холодно пронизала янголку очима, пройшла до стiни, взяла стiлець, на якому сидiла Сильвiя, всiлася i закинула ногу на ногу. Княгиня стала поряд iз нею, навiть бiльше, нависла над нею, i люто на неї подивилася. Як так можна? Чому вона вiдмовляється навiть пробувати їх врятувати?
  - Чому? Чим вони тобi не вгодили? Тим, що їхнiй стан трохи гiрший? Що їх витягнути буде складнiше?
  - Непiдкорна, Непiдкорна, - похитала головою Люсi. - Ти ще зовсiм мала i не розумiєш багатьох речей.
  - I чого це я не розумiю?
  - Всi ми колись помремо. А якщо так, то навiщо зупиняти тих, хто зiбрався на той свiт? Який сенс продовжувати життя тих, хто вiдкине копита в найближчi кiлька днiв?
  - Якщо слiдувати такiй логiцi, то виходить, що i в життi немає нiякого сенсу. По-твоєму, навiщо жити, якщо все рiвно рано чи пiзно помремо?
  - Саме так.
  - Тодi поясни, навiщо було тобi приймати настiльки нетипове для тебе рiшення безкорисно їм допомогти? А потiм кинути кiлькох iз них, навiть не спробувавши допомогти? Де тут логiка? Навiщо було взагалi тодi лiзти i давати надiю?!
  Люсi склала руки на грудях.
  - Нiчого ти, Непiдкорна, не розумiєш. У свiтi є тi, кого варто рятувати, але також є тi, кого не варто.
  - I ти вважаєш, що кiлька з них цього не достойнi?
  - Нi. Це була вiдповiдь на запитання, чому я вирiшила допомогти. Я вирiшила, що вони iз першої групи. Але навiть серед тих, кого варто рятувати, є тi, кого врятувати неможливо.
  - Не можна нiчого гарантувати, навiть не спробувавши! Потрiбно боротись!
  - Навiщо? Який сенс пробувати витягнути тих, хто помирає вiд простого запалення легень? Не здохнуть в цей раз, здохнуть в наступний! Ти нiчого не здатна змiнити! Ти не всемогутня! Якщо вони хочуть вмерти, чому ти їх не вiдпускаєш?
  - Та як ти не розумiєш, що нiхто не хоче помирати? Навiть самогубцi, хоч часто i безсвiдомо, але з усiх сил до кiнця тримаються за життя!
  - Помиляєшся. Про справжньому хоче жити тiльки той, хто готовий зробити це будь-якою цiною.
  - А ти? Ти хочеш жити? - можливо, Непiдкорна не могла з нею погодитись, але формулювання її схвилювало. На що готова Безiменна, щоб вижити? I чи зможе вона пожертвувати найдорожчим?
  Люсi задумалась i поки що мовчала. А дiйсно. Вона про це вже давно не думала.
  - Гм. Я навiть не знаю, похитала головою вiдьма. - Я не думала, що ти про це запитаєш. Але якби таке запитання прозвучало двадцять, може п'ятнадцять рокiв тому, то я без сумнiвiв вiдповiла б, що так.
  - А зараз дещо змiнилося? Твоїй доньцi близько п'ятнадцяти, якщо я не помиляюся. Це ж через неї?
  Непiдкорна не повна дура. Вона вже не перший раз робить настiльки влучнi висновки. Але через її недосвiдченiсть i жахливi провали в елементарних основах магiї, заклять, ведення бою, то все рiвно виникає запитання, як вона змогла обiграти Евангелiю. Та баба була не з тих, кого можна недооцiнювати.
  - Не тiльки, - пiсля якогось часу мовчання вiдповiла Люсi. - Я вже сьогоднi казала це тобi. Навiть у мене є тi, кого я захищаю. Хоча ризикувати буду не для кожного. Скажу так: вмирати менi не хочеться, але смертi я не боюсь i за життя не тримаюся. Якщо в небезпеку потрапить той, кого варто рятувати, довго думати не стану.
  - А кого, ти вважаєш, варто рятувати?
  - Тут не так просто вiдповiсти. Можна врятувати одного, але через це постраждає сотня. Тому я вважаю, що цього одного краще кинути. Також немає сенсу рятувати того, хто сам стрибає в могилу, чи того, кого не можна врятувати.
  - Ось як, - нахмурилася Ангелiна. - Тодi дай вiдповiдь на ще одне запитання. Як ти думаєш, чи варто рятувати мою доньку?
  Останнi слова Непiдкорної були тихi i наче несмiливi. З її донькою щось сталося? Це тому вона була така сумна? Нi, не була. Вона досi пригнiчена i розбита.
  Анетт. Маленька двохрiчна дiвчинка, донька сильнiших безсмертних свiту. Лiна не любила показувати свою дитину Безiменнiй. Намагалася таким чином її захистити, зберегти. Але не вiд всього можна сховатися. До того ж вiдьма - не найгiрша загроза. Вона б нiколи не стала чiпати цю дiвчинку. Не тому, що нариватися на конфлiкт з Князем i його дружиною - самогубство. Просто ця мала за своє коротке життя ще нi разу не бачила мирного неба над головою. I ця напiвкровна ще не заслужила смертi. Рано їй помирати.
  - А що з нею? - поцiкавилася жiнка.
  - Я не знаю! Поняття не маю! Їй просто стало погано кiлька днiв, у неї жар, а її стан тiльки погiршується! - янголку почало трохи трусити, а на її очi навернутися сльози. Видно, вона надто довго тримала цей бiль у собi. - Люсi, я прошу тебе. Ти теж мати. Зрозумiй мене. Я зроблю для тебе все, що ти тiльки захочеш, i я впевнена, Дар'ян теж зробить, тiльки вилiкуй її!
  - Овва! Ти навчилася просити. Це прогрес! - насмiшливо витрiщила очi Безiменна. Все ж таки Непiдкорна вмiє ввiчливо себе поводити.
  - Я прошу тебе про допомогу, я тобi смiшно?! - спалахнула дiвчина. А вона не змiнюється. Така ж нестримана. Але це молодiсть. Колись пройде. З часом Люсi теж стала бiльш розсудливою i перестала тягнути в катувальнi всiх пiдряд. Хоча вiд таких iграшок до кiнця не вiдмовилася.
  - Та заспокойся. Гляну я на твою малу, гляну. I ще. Нiколи не давай обiцянки на тип "зроблю все, що хочеш". Потiм вилiзе боком.
  - Це заради Анетт. Я не пошкодую.
  - Добре. Тодi до завтра переведи на мiй рахунок тридцять лямiв. I з тебе буде достатньо, - хмикнула Безiменна i пiшла в сторону дiтей, з яких повинна зняти прокляття.
  Кармелiта впевнено справлялася зi своєю роботою, на неї завжди можна покластися, а вiдьма сiла на лiжко, на якому безсвiдомо лежала дiвчинка рокiв так дванадцяти, i взяла її за руку.
  Клятвенний знак на зап'ястi. Прихоть Непiдкорної. Зробити всiм клеймо, яке хоч i не дозволить видасти зайву iнформацiю вороговi, але вiдразу покаже, що ти напiвкровний. Було доволi тяжко обiйти i обробити тут всiх. Тут варто визнати, Ангелiна не сидить на мiсцi. Хоча якщо подумати, то це не тiльки заради загальної безпеки, просто це ще одний спосiб янголки, щоб тримати все пiд контролем. Гм, якби Люсi могла давати реальнi клятви, щось незворотньо пообiцяти, у неї теж мiг би бути такий знак. Але вона нiкому не дозволить хоч якось обмежити її в її дiях. Та i не зможуть вони. Хоча б тому, що вона - єдина хазяйка свого життя. Нiхто не зможе приймати рiшення за неї.
  Вiдьма задоволено хмикнула i залiзла в магiчний фон постраждалої. I це прокляття, яке не змогла зняти Непiдкорна? Серйозно? Нi, можна погодитись, що воно не настiльки просте, заплутане i орiєнтоване саме на те, що його доволi тяжко позбутися. Але щоб воно зупинило навiть Ангелiну?
  Жiнка не стала виривати прокляття, щоб випадково не нашкодити аурi, з цим жартувати не можна, довелося розплутувати клубок вручну, заодно забере собi в резерв це закляття. Але огневичцi швидко це набридло, i вона розсiяла його, перенаправивши вектори, а потiм проробила схожi манiпуляцiї з iншими дiтьми. Навiщо їй цi прокляття в запасi? Вона може зробити кращi. А Непiдкорна тiльки й могла, що стояти, витрiщивши очi.
  - Ти так легко знiмаєш прокляття..., - вражено сказала дiвчина, коли Люсi повернулася до неї. - I ти ж навiть не нейтралiзатор...
  - Непiдкорна, нiколи не можна вивчати лише якусь одну частину магiї. Тим паче, якщо я проклятiйниця, то обов'язково повинна вмiти розсiювати закляття. Та i це не так складно.
  - Не складно?
  - Не складно. У тебе нiчого не вийшло тiльки тому, що ти намагалася його зняти, причому зняти стандартними способами. А потрiбно було просто розсiяти.
  - Тобто залiзти в структуру закляття i перенаправити вектори? Але це ж небезпечно! Так можна запросто помилитися i навпаки посилити вплив закляття.
  - Тут ти права. Недотепам як ти краще в таке не лiзти. Веди, подивлюся, що з твоєю малою.
  - Так, пiшли, - янголка блискавично вискочила у коридор i радiсно майже побiгла в сторону своїх кiмнат. Вiдьма поспiшила за нею.
  - Ось скажи, ти же з самого початку могла їх вилiкувати, так? - весело поцiкавилася у неї Лiна. Можливо, день почався не надто добре, але їй, схоже, дiйсно щастить.
  - Не плутай нейтралiзаторство з цiлительством, - буркнула Безiменна i похитала головою. Вона така щаслива... Аж руки чешуться зiпсувати їй настрiй. Але чорт з цим. Потiм колись помучає її. Це ж тiльки сьогоднi жiнка вирiшила їй благоволити. Нехай порадується, поки може.
  - Ти сама щойно сказала, що вивчала рiзнi напрямки магiї. Нiзащо не повiрю, що ти не вивчала цiлительство.
  - Навiть якщо вивчала, то у мене було не так багато шансiв використати цi знання. Розумiєш, мало хто може мене поранити, - хмикнула вiдьма i першою увiйшла в кiмнату, куди її привела Непiдкорна.
  Звичайна дитяча кiмната в синiх тонах. Ну так, це ж улюблений колiр Ангелiни. У кутку невеличке лiжечко, на якому пiд теплою ковдрою неспокiйно спить маленька дитина з об'ємними чорними м'якими крилами за спиною. I звичайно з поряд iз лiжком на стiльцi сидiла рудоволоса дiвчина, дуже схожа на Меган, але явно молодша, навiть погляд бiльш невинний i дитячий. А ще вона якась затуркана, несмiлива. Ця юна ельфiйка не набагато старша матерi Анетт, за проханням якої вона приглядувала за цiєю крихiткою, але дiвчина вже стiльки пережила.
  - Лiя, ти можеш iти, - Лiна вазала їй на дверi, напiвкровна iнсолiтка кивнула i вийшла. Минуло стiльки рокiв, а вона так i не заговорила. Якщо задуматись, то через її нiмоту її часто вважають за пусте мiсце. На вiдмiну вiд сестри вона не настiльки обдарована, та i постояти за себе не може. Нi фiзично, нi словесно. До того ж ця ельфiйка якраз з тих, кого будь-хто здатний пiдкорити, вона нiколи не стане приймати власне рiшення, надасть перевагу слiдуванню за iншими. I Непiдкорна це помiтила. Для янголки було не так складно змусити її їй допомагати, бiльше того, Ангелiна все частiше забуває, що Лiя - не її прислуга. I це доволi несправедливо. Але ж iнсолiтка все рiвно нiкому не поскаржиться, навiть бiльше, не розкаже про таке ставлення до неї, вона вважає це нормою. А якщо навiть вона вважає сама себе прислугою i не бажає, щоб в нiй побачили особистiсть, то i Люсi втручатися в це не буде. Вона не стане по добротi душевнiй розбирати чужi проблеми. А чому раптом така привiлегiя Непiдкорнiй? Просто Княгиня вмiє приносити не тiльки проблеми, а й користь. Надто марнотратно розкидатися такими особистостями. До того ж якщо у її малої щось серйозне, i жiнка зможе її вилiкувати, i Ангелiна, i Князь будуть до смертi їй повиннi. Це на словах вона сказала, що їй потрiбнi тiльки грошi, якi янголка i без цього повинна їй заплатити, а насправдi це лише ще один спосiб бiльш-менш контролювати дiвчину. Хоча вск рiвно багато їй вiд неї не потрiбно. Поки що не потрiбно.
  Безiменна хмикнула i сiла на лiжко бiля дiвчинки. Гм, тiнi смертi за нею немає. Вiдьма простягула руку до Анетт, щоб продовжити обстеження, але раптом зупинилася на пiв дорозi.
  - Можна? - повернулася вона до Непiдкорної.
  - Так, звичайно.
  Люсi кивнула i поклала руку на лоб дитини.
  Стоп, що це було? Вона спитала дозволу, щоб її торкнутися? З яких це пiр їй потрiбне схвалення її дiй?
  - Чого пялишся? - буркнула жiнка. - Я б не хотiла б, щоб моєї дитину торкалися без мого дозволу, - пояснила вона свою поведiнку i зосередилася на обстеженнi.
  Ангелiна уважно стежила за виразом обличчя вiдьми. Що це означає? Ну чому вона настiльки, гм, не беземоцiйна, скорiше фальшива? Рiдко у неї можна побачити її щирi почуття. А особливо тепер. Ну i? Наскiльки все погано?
  Безiменна повiльно пiдвелася i крутнулася на каблуках в сторону янголки.
  - Що? - схвильовано запитала та.
  - Можеш не хвилюватися. Твоя донька не помре. Жар спаде через кiлька днiв сам по собi. Але краще побудь з нею поряд до цього моменту.
  - Що? - не можна було навiть зрозумiти палiтру емоцiй на Лiниному обличчi, чи то невiра, чи то радiсть.
  Люсi трохи розчаровано позитала головою i вийшла з кiмнати. А вона то думала, що тут щось серйозне. Ну, безсмертну дитину повалити з нiг може лише прокляття, оскiльки будь-яка отрута чи поранення проти них безсилi. I в цiлому, зняти будь-яке закляття для неї не велика проблема. Але тут все виявилося набагато простiше.
  Дiвчина не стала зупиняти вiдьму, кинулася до доньки, обережно взяла її на руки i поклала собi на колiна, заключивши в мiцнi обiйми. Щоб тiльки це виявилося правдою...
  Останнiм часом Ангелiна придiляла все менше уваги своїх дитинi, скинула на так звану няньку. Їй ьуло не до цього. Пiдопiчнi, Безiменна постiйно буянила i придумала якусь нову гру, роботи було багато, до того ж не так давно її поранили. Сходила до сестрички, називається. А потiм ще й це додалося. Млявiсть Анетт, потiм невеличка температура, здавалося б, звичайна простуда, але тiльки не у магiчної дитини. Навiть смертнi маги в дитинствi хворiють надзвичайно рiдко, тодi що вже казати про її доньку? Але в таких спартанських умовах все можливо, тому спочатку Лiна цьому факту уваги майже не придiляла, сама вона мала не дуже мiцне здоров'я, та i дитинство провела у немагiчному астралi, тому не знала точно, наскiльки часто хворiють повнiстю здоровi безсмертнi дiти. Все, що зробила, - наказала Лiї її оглянути i вилiкувати, навiть Дар'яну вирiшила не говорити. Вiн i так зашивається, вдома не з'являється зовсiм, весь час на роботi, так тодi ще й про їхню доньку хвилюватися буде. Ось так i мовчала, поки дiвчинцi гiрше не стало. Добре, що Безiменна погодилася допомогти. I що нiчого серйозного. Навiть чоловiка, який вже кiлька днiв не ночує вдома, турбувати не доведеться. Але все ж таки... Вона так i не дiзналася, що такого сталося з Анетт, i чи може це повторитися.
  Дiвчина пiдiрвалася, покликала i передала свою доньку Лiї, швидко вискочила у коридор, щоб наздогнати Люсi. Але вiдьми вже нiде не було. Хоча з астралу жiнка не блимала. А значить, її ще модна пошукати.
  Непiдкорна походила по коридорам, навiть постояла бiля дверей в кiмнати Безiменної, входити не наважилася, але так її i не знайшла. Все ж таки огневичка майже не використовує магiю, за якою її можна легко вичислити. Чи все ж таки використовує?
  Портальна магiя малого маштабу в межах її астралу? Чого це вона раптом? Але тепер янголка зрозумiла, де вiдьма, i, вийшовши у внутрiшнiй двiр, злетiла на крутий i слизький дах фортецi.
  Люсi невимушено стояла на слизькiй черепицi, дiвчина нiколи не розумiла, як вона так вiльно пересувається на каблуках, ходить по похилим поверностям, навiть не тримаючи рiвновагу, а ще точно так же чудово може битися на шпильках. Нiхто не розумiв. Але жодного секрету тут не було. Лише бажання бути вищою i стара звичка з юностi. Колись же вона з каблукiв не вилазила, та i пересувалася в них чудово, потрiбно побитися - теж не проблема. Це взуття стало неначе продовженням її ноги, було настiльки зручним, що вона його зовсiм не вiдчувала. А ще в ньому завжди є ничка на крайнiй випадок.
  - Тримай, - раптом жiнка щось кинула Непiдкорнiй, Лiна миттєво це спiймала. Та це ж її скрипка зi смичком!
  - Я же впустила її, коли ти...
  - Я пiдiбрала, - вiдьма повернулася до неї, поправила свiй плащ i сiла на дах. - Нiчого речами розкидатися.
  - Дякую.
  - Нема за що. Я знала, що ти скоро мене наздогониш. Ти ж хотiла мене про щось запитати, - ухмильнулась огневичка, трохи опустивши пiдборiддя i дивлячись з-пiд лоба. I останнi її слова були тверженням, а не запитанням.
  - Так, хотiла, - янголка не звернула увагу на вираз обличчя Люсi. Все ж таки всi слова Безiменної, окрiм тих кiлькох моментiв, коли вона лютувала чи була серйозна, завжди в тiй чи iншiй мiрi звучать насмiшливо. Вона часто говорить з насмiшкою, вiд якої хочеться сховатися. - Ти так i не сказала, що з моєю донькою.
  - У неї стався конфлiкт сил, таке буває у таких, як вона, - лiниво протягнула вiдьма, спершись лiктем об колiно i пiдперши пiдборiддя.
  - Конфлiкт сил? Що це? I "у таких як вона", це у яких?
  - Таке трапляється, коли в одному тiлi зiштовхується однотипна магiя з рiзною енергетикою. Свiтлу i темну енергiю не бажано змiшувати, тому зазвичай у напiвкровних є два резерви, два енергоблоки з магiєю, що, в цiлому, i робить їх небезпечними для магiчних свiтiв. Рiдко коли хтось наважується їх змiшувати, як це зробила Меган, але в її випадку конфлiкта сил статися не могло. Якщо у магiї рiзнi напрямки, наприклад, одна - магiя безсмертних, iнша - звичайних магiв, то вони будуть, так сказати, випасатися на рiзних полях, i проблем не буде. Але твоя донька iнша. А коли ця невеличка грань мiж магiями, яку так тяжко пiдтримувати дитинi, розмилася...
  - I через це їй стало погано?
  - Так. Це дуже сильно вдарило по енергетичним каналам.
  - А чому ця грань розмивається? Чому двi магiї нi з того, нi з сього зiштовхнулися? I взагалi, звiдки ти все це знаєш?
  - Твоя донька ще мала. Зазвичай, якщо вiдбувається конфлiкт, то в набагато старшому вiцi, тому можна сказати, що твоїй Анетт трохи не пощастило, вона вiдчула це на своїй шкурi не просто надто рано, а ще й у рiзкiшiй формi, оскiльки це може повалити на колiна навiть дорослого, тодi що вже казати про якусь малявку? Грань мiж магiями розмивається, коли їхнiй власник бiльше не може утримувати їх порознь. А контроль над магiєю слабне...
  - ...коли у хазяїна стрес?
  - Саме так. Ти сама все чудово розумiєш.
  - Але що могло її налякати? Вона же ще дитина, а останнiм часом прямої загрози їй не було.
  - Постав себе на її мiсце. Батько вже кiлька днiв не приходить, матерi теж не видно, до того ж твоя мала просто не могла не помiтити, що твiй вiзит до сестрички добром не закiнчився i тебе непогано пришибли. Знаєш, то було реально самогубство, йти вiдразу проти двох досвiдчених у ближньому бою бiйцiв, коли ти сама здатна лише на дальнiй.
  - А ти про це звiдки дiзналася? Що я була одна проти двох?
  - Еее, - схоже, її пiдловили, - у мене повсюди є вуха, я все знаю, - швидко i неконкретизовано вiдповiла вона i повернулася до попередньої теми: - Так ось тебе поранили, а твоя донька це вiдчула i почала хвилюватися. Потiм не втримала контроль i злягла.
  - Так вона хвилювалася за мене?
  - Саме так. I їй трошки не пощастило.
  - Ти не вiдповiла менi. Звiдки ти все це знаєш? Лiю навчала Меган особисто, але вона нiчого про це не знала. Тодi звiдки знаєш ти, якщо ти навiть не цiлитель?
  - О так, я не цiлитель. Але я носитель протилежної кровi.
  - У тебе теж таке було?
  Люсi вiдвела погляд.
  - Було, - веселi нотки в її голосi щезли.
  - I як довго це у тебе продовжувалося? Через скiльки тобi полегшало?
  - Немає рiзницi, через скiльки я знову взяла себе в руки. Моя магiя etrange слабка, тому конфлiктом це назвати не можна було. Вiдьомська магiя передавила весь доступ до свiтлої магiї, а я навiть не вiдчула цього. У мене не було температури, просто було недобре, - голос жiнкки трохи тремтiв, хоча вона i намагалася це приховати.
  - А коли... Коли у тебе стався конфлiкт сил? - Ангелiна не знала, навiщо знову почала випитувати iнформацiю, лiзти їй в душу, але їй справдi було цiкаво, яка новина чи подiя змогла вивести з ладу Безiменну.
  - Обидва рази сталися пiсля вбивства, - вiдьма вiдповiла не вiдразу, а пiсля короткої заминки. I її голос знову тремтiв. Але вона швидко взяла себе в руки. - Непiдкорна, я знаю, що сказав тобi Макс, коли ти тодi затрималася, - нарештi вона повернула собi свою грубу манеру розмовляти. - Вiн сказав тобi не запитувати про Аркла Тенебрiс. А я скажу тобi iнакше. Не змушуй мене згадувати минуле, особливо давнє. Це не потрiбно не тобi, не менi. А якщо тобi так сильно не терпиться знайти вiдповiдь на свої запитання, то запитай когось iншого, не мене. Меган знає, що сталося. Вiд початку i до кiнця.
  - Ти настiльки не хочеш щось згадувати?
  - Не хочу. Не дивлячись на те, що без минулого не було б теперiшнього, минуле так i залишається минулим. Його не змiнити, а значить, i пам'ятати його сенсу немає.
  Ангелiна дивилася на жiнку з дивним осадком почуттiв. Що ж такого страшного з нею сталося? Можливо, їй нiколи не доведеться про це дiзнатися. А то лiзти до неї iз запитаннями пiсоя цього якось навiть низько. Низько сипати сiль на рану, коли тебе попросили бiльше такого не робити.
  Люсi зiтхнула i знову повернула погляд в її сторону.
  - Зiграй для мене, - тихо сказала вона, вказавши рукою на iнструмент в руках дiвчини.
  - Що?
  - Зiграй.
  Сонце вже приближалося до заходу, коли повiтря пронизала сумна мелодiя скрипки. Мелодiя, яка змусила серце завмерти i знову i знову повертатися у минуле, вiд якого так довго ховалася вiдьма. Але немає такого, вiд чого можна сховатися навiчно.
  
  <27>
  Макс повернувся додому з неспокiйним серцем, Люсi знову зiрвалася. Ця Непiдкорна... У неї надто довгий нiс. I якщо янголка продовжить лiзти не в свої справи, Безiменна його вiдiрве. А може, не тiльки носа, а й голову.
  Залишається сподiватися, що в миленькiй голiвцi Ангелiни не так мало мiзкiв, як говорить його дружина. А то наступного разу чоловiк дiйсно втручатися бiльше не буде, оскiльки вiн вже попередив дiвчину про наслiдки її необережностi.
  Але зараз iнсолiта бiльше хвилювала Анабель, анiж якась там янголка. Вона досi не вийшла зi своєї кiмнати, не варто було вiдьмi настiльки на неї давити.
  - Бель, - Макс обережно постукав у дверi. - Впусти мене.
  Мовчання. Його знову iгнорують. Ну так, на вiдмiну вiд Люсi його донька не настiльки слухняна. Безiменна вже звикла, що вiн зупиняє її, коли вона заходить надто далеко. Хоча чоловiк для неї швидше голос розуму, анiж порадник. А то у неї вже давно з головою не все впорядку. А ось iз дiвчиною все iнакше. Вона ще мала, емоцiйна, приймає все дуже близько до серця.
  - Бель, якщо ти продовжиш менi не вiдповiдати, то я вiзьму приклад з твоєї матерi i виб'ю дверi. Тому краще впусти.
  Минуло ще десь близько пiвхвилини, чоловiк вже був готовий справдi вiдкрити дверi силою, але тут дверна ручка поворухнулася, i заплакана донька впустила його всередину.
  Макс вiдразу пройшов вглиб кiмнати, переставив стiлець i сiв навпроти лiжка.
  - Сiдай, - кивнув вiн юнiй огневичцi.
  Анабель не стала противитися i сiла.
  - Я нiчого так i не змогла... Не змогла..., - прошепотiла вона, по її щокам знову покатилися сльози.
  - Тебе це так засмучує?
  - Засмучує.
  - Не потрiбно так хвилюватися. Я б теж не змiг в неї вистрiлити.
  - Не змiг? - Бель пiдняла на нього очi.
  - Не змiг би. Щодо неї не знаю, але я точно нi.
  - Вона б змогла в мене вистрiлити?
  - Думаю так. Але не думай щодо цього. Це всього лиш перевiрка на психологiчну пiдготовку, яку ти провалила.
  - Перевiрка?
  - Вона зробила це не просто так. Iнколи ти опиняєшся з близькими тобi людьми на рiзних сторонах на полi бою. I тодi ти повинна чiтко усвiдомлювати, що це ворог i бути здатною вбити.
  - Але ж це неправильно! Родичi не повиннi ворогувати!
  - Знаєш, iнодi так трапляється, що родичi гiрше ворогiв. Ти тiльки згадай вiдносини твоєї матерi i бабусi.
  - Вони просто посварилися i все. Це ж зовсiм не означає, що вони на рiзних сторонах.
  - Ти помиляєшся. Нiколи не роби висновки, не бачачи повної картини.
  - Так, може, покажеш менi цю повну картину?
  - Нi. Я не стану псувати твої вiдносини з бабусею.
  - Чому вiдразу з бабусею? Ти вважаєш її в чомусь винною?
  - Захочеш - запитаєш у неї.
  - Обов'язково запитаю. Але знаєш... Я б нiколи не вбила б дорогих менi людей чи тих, хто ставився до мене добре. Нiколи.
  - Ну, значить, тодi тобi не можна виходити на поле бою. Тому що iнколи доводиться жертвувати кимось, щоб врятувати iнших. А жертвування подiбне до вбивства.
  - Тодi я не буду нiким жертвувати. Я врятую всiх.
  Батько привстав i вiдвiсив дiвчинi легенький пiдзатильник.
  - Не кажи того, чого не розумiєш. Неможливо врятувати всiх, це даннiсть, яку просто потрiбно прийняти. Це нiкому не змiнити.
  - А якщо я зможу? - Бель примружила очi i випробовуюче на нього подивилася.
  Як же вона зараз схожа на матiр... Та теж постiйно переоцiнює свої сили. Намагається перевершити саму себе заради своїх цiлей.
  - Можеш спробувати, - Макс не став її вiдмовляти, вибрав iншу тактику. - Але навiть якщо у тебе вийде робити це на початку, то все рiвно прийде момент, коли доведеться чимось пожертвувати. I тут лише два варiанти. Або ти жертвуєш заради iнших собою, своїм життям, ти загинеш i не зможеш бiльше нiкого врятувати. Та i тi, кого ти вже врятуєш на той момент навряд чи довго без тебе протягнуть. В результатi ти не врятуєш нiкого.
  Дiвчина завмерла i поблiднiла. Вона б не хотiла заради цього помирати. Не хотiла б такого фiналу.
  - А який iнший варiант? - тихо запитала вона.
  - Iнший? Ти вибираєш, кого варто рятувати, а кого не варто, таким чином ти залишаєшся в живих i захищаєш тих, кого ти вже врятувала. Не знаю як тобi, але у мене в приорiтетi перший варiант.
  - Але як так...? Як можна вибирати, кого потрiбно рятувати, а кого нi? Кожний має право вижити, як можна взагалi зрозумiти, кому давати шанс, а кому нi?
  Макс задумався.
  - Не знаю. Твоя мама на таке каже, що не варто рятувати одного, якщо через це загине сотня.
  - Мама?
  Донька замовчала i повернулася в сторону стiни.
  - Батьку, ось чому мама така бездушна? Кожного разу як я стараюся щось зробити, вона насмiхається надi мною. Вiд цього я вiдчуваю себе нiкчемою.
  - Ти не нiкчема. Просто у твоєї матерi такий характер. Вона вiрить, що для досягнення мети потрiбна мотивацiя. А такi її коментарiї - спосiб це зробити.
  - Але менi вони не допомогли. Я лише на якусь секунду вiдчула бажання довести, що я можу, але потiм... Як взагалi можна стрiляти по дорогiй тобi людинi?
  - Можна.
  - А я не змогла. Та i стрiльба - явно не моє. Як i бойовi мистецтва. Скiльки б я не тренувалася, все рiвно нiчого не виходить. У мене зовсiм немає до цього таланту.
  - А ти думала, у мене чи у твоєї матерi вiдразу все виходило? Я з самого дитинства навчався елементарнiй самооборонi, а твоя мати фактично з п'яти рокiв вiдвiдувати заняття по вiльному i рукопашному бою, фехтуванню, стрiльбi. Її прийомна мати готувала її до повернення в магiчний астрал, а маючи чудове пiдгрунтя, їй залишилося лише вдосконалити i розширити обсяг своїх навичок. Тому не вiрь у казки, коли розповiдають, що вона була настiльки сильною з самого початку. Все це лише результат її тренувань, а не те, що ти називаєш талантом. Навiть талант можна розвити. Чи ти думала, що зможеш пiсля лише кiлькох мiсяцiв тренувань без попередньої пiдготовки вже зможеш чогось досягти? Ти i так непогано себе показуєш, але не варто намагатися перевершити себе.
  - Думаєш, менi варто продовжити?
  - Як хочеш. Твоя мати це не схвалює. Я теж. Але забороняти чи заважати не буду.
  - Ясно.
  - Якщо ти справдi хочеш навчитися стрiляти, то тобi краще звернутися з цим до ельфiв. У них природний дар до цього, на вiдмiну вiд мене.
  - Ельфiв? Батьку, може, в тебе є друзi-ельфи? Ти ж допоможеш менi знайти гарного вчителя?
  - Вчителя? - iнсолiт задумався. - Ну, я можу попросити одного напiвкровного ельфа. Еман досвiдчений в бою напiвкровний, але ближньому бою вiн точно тебе не навчить, тiльки дальньому.
  - Якщо я хоча б в дальньому зможу чогось добитися, вiд мене вже буде користь! Ти попросиш його? Будь ласка!
  - Попрошу. Але матерi про це ти не скажеш. I здаватися на пiв дорозi бiльше не будеш.
  - Я не здамся! Я зможу стати сильнiшою!
  - Я маю на увазi, що коли тобi скажуть вистрiлити в живу людину, то ти вистрiлиш, - зцiпив зуби чоловiк i покинув кiмнату Бель. Вiн не змiг їй вiдмовити. Але також батьку не хотiлося б, щоб у наслiдку Анабель розчарувалася в собi. А то немає сенсу в навичках, якщо ти не можеш їх примiнити на практицi.
  Його донька не розумiє, навiщо їй ставати сильнiшою. Навiщо їй те, щоб мати її признала. Нiчого не розумiє про вiйну в магiчних астралах. Мiжсвiтових вiйнах. Дiвчина не розумiє того страху, який їх переслiдує, не бачила картину, яку називають рiками кровi. Мала вона ще. Їй вже давно потрiбно було подорослiшати. Але завдяки Люсi життя поки що не кидало її в окрiп, ще не зрозумiло, як вона поведе себе в такiй ситуацiї. Стане сильною чи впаде? З однiєї сторони всi Тенебрiс дуже впертi i здаватися не в їх характерi, але з iншої єдина думка, яка виникає про розмовi з Бель, - "яка мила i наiвна дурочка". Зi сторони вiн би нiколи не подумав, що дiвчина хоч на щось здатна. Досi думає, що свiт буде з нею справедливим, якщо вона буде справедливою до нього. Це ж все рiвно, що сподiватися, що тебе не буде їсти лев, якщо ти не хочеш з'їсти його. Точно дурочка. Хоча її неготовнiсть вистрiлити можна зрозумiти. Найгiрша боротьба вiдбувається саме зi своїми почуттями. Гiршого ворога не знайти.
  Але якщо вже так хоче вчитися, впевнена, що зможе, то вiн їй посприяє. Навряд чи Еман погодиться її тренувати, у нього самого є чим зайнятися, але якщо все ж таки погодиться... У чоловiка завжди були з ним дуже гарнi вiдносини, без сумнiву, один короткий iнструктаж вiн точно зможе провести.
  Макс пiшов в спальню i лiг на широке лiжко. Немає сенсу зараз направлятися в астрал напiвкровних. Зараз там Люсi, а вiн не хотiв би, щоб вона знала, що вiн комусь видав iнформацiю про мiсцезнаходження її будинку. Але не краще, нiж якщо привести Анабель туди, оскiльки на добрi погляди донька Безiменної може навiть не очiкувати. А це нiкому не потрiбно, та i вiдьма вiдразу дiзнається. Саме тому iнсолiт вирiшив сходити до ельфа завтра, чи коли випаде зручний момент.
  Поступово думки чоловiка знову повернулися до його дружини. Жiнка так сильно захотiла допомогти тим дiтям, що навiть добровольно, зi своєї iнiцiативи визвалася розiбратися з цим. Скiльки б вона не говорила, що вона лише бездушний бог смертi, що нiчого не може змiнити, Люсi все рiвно пробує. А якби вона була б бездушною, чужi долi її б не цiкавили. Та i те, що вiдьма нiчого не може змiнити, - теж неправда. На свiтi немає нiчого неможливого. На неможливе лише потрiбно бiльше часу i вiра, що все вдастся. Чого у неї немає.
  Макс знав, що цього вечора Безiменна йде на останню зустрiч з Телором Рiстеном, їй варто бути обережнiшою. Потрiбно сподiватися, що жодних ускладнень не виникне, а його жiнцi нiчого не буде загрожувати. Але постiйно в безпецi вона бути не зможе. Ще прийде час, коли їй доведеться поставити на кiн своє життя.
  
  
   * * *
  Люсi блимнула в той же самий бар, не стала змiнювати мiсце зустрiчi. Потiм знайде собi iнше мiсце для гулянок.
  Сенатор нервово сидiв за тим же столом, схрестивши пальцi. О, так вiн повернув собi той палець, який вона вiдчикрижила? А непоганий цiлитель, навiть слiдiв не залишилося.
  Глен знову його супроводжував i кивнув їй, як тiльки жiнка прийшла, а потiм пiдвiвся i покинув бар. Все правильно, вона же сказала почекати закiнчення роботи, а потiм повертатися до своїх прямих обов'язкiв. В цiлому, не дивно, що демон не побачив сенсу чекати до кiнця їхньої розмови.
  - Твоє, - вiдьма кинула на стiл шпильку.
  - Вiн вже втiк. Ти розказала йому все, - обурився чоловiк, але артефакт пiдiбрав.
  - А тобi щось не подобається? Щодо цього вказiвок не було, а свою роботу я виконала. Та i навряд чи ця його втеча щось змiнить. У вашому астралi, якщо я не помиляюсь, найбiльше ловцiв. I тим паче багато тих, кому нiчим зайнятися. А то скiльки б ви не старалися, але всi ви настiльки нiкчемнi, що нiкого з напiвкровних не можете спiймати.
  - Вибачте, але якби Ви не надавали б їм свою пiдтримку, у нас би вде давно все вийшло, - її слова його явно задiли, але його голос залишався ввiчливим i доволi тихим. Боягуз. Хоча зараз правду сказати таки осмiлився.
  Гм, ловцi астралу etrange - їхня гордiсть. Оскiльки самi вони дуже бояться всiх, хто здатний створити їм проблеми, а це будь-який надто сильний маг, то вбивають їх ще ранiше, нiж тi встигають з'явитися на дорозi. Зазвичай таким усуненням займаються саме вони. Ловець - найпоширенiша професiя etrange. Фактично це бойовий маг з навичками вбивства, одним словом, воїн. В мирний час вони мирно живуть серед натовпу, iнколи виконуючи завдання. У воєнний саме з них створюється армiя. Якщо задуматись, то в їх астралi, якщо прибрати ловцiв, з армiєю бiда, оскiльки катастрофiчно не вистачає сильних бiйцiв. Все настiльки погано, що до воєнних дiй залучають навiть дiтей без бойового досвiду тiльки тому, що вони входять в якийсь шанований рiд, причому права на вiдмову у них немає. Так i дохне молодше поколiння, Люсi вiдчула все це на своїй шкурi. Але ловцi завжди рятують ситуацiю. Якщо подумати, то в спокiйнi часи вони просто пiдтримують порядок, але все рiвно при цьому залишаються воєнними, мають всi свої вiйськовi звання i можуть користуватися положенням. Тобто, ловцi - воєннi в мирний час. I їх нiколи не можна недооцiнювати. Але останнiм часом їх у будь-якiй роботi чекає невдача. I не так тяжко здогадатися, завдяки кому.
  - Ну, за цю пiдтримку менi платять, причому втричi бiльше, нiж ти, - трохи подумавши, вiдповiла жiнка.
  - Втричi бiльше?!
  Тридцять мiльйонiв? Та вiн майже розорився, щоб дiстати десяток, а Непiдкорна так просто вивалює їй настiльки великi суми?
  Але тепер хоч зрозумiло, чому вона так вiддано на них працює. Вiн би теж без сумнiвiв приєднався до них за такий гонорар.
  - Так, втричi бiльше, - пiдтвердила вiдьма. - Тому можете навiть не розраховувати за мого життя приблизитися до них. А то випадково вб'ю, - хихикнула вона i крутнулася на каблуках. - Але тепер у них хоча б є кого ловити, - хмикнула Безiменна. - Хлопець не дурний, за ним доведеться побiгати.
  - За умовами договору вiн повинен померти. Ти порушила домовленiсть.
  - А я нiчого не обiцяла, щоб тримати це твоє слово. Але знаєш, якщо вiн буде надто смикатись, то я його вб'ю. Будь-кого, хто стане менi на дорозi, - жiнка небезпечно примружила очi, але потiм вiдразу розслабилася i пiшла геть. Ну, якщо що, то Телора вона попередила. Навряд чи вiн посмiє якось гавкнути в її сторону в сенатi. Заради такого цей тип не стане ризикувати життям.
  Люсi дуже швидко повернулася додому, але всi домашнi вже спали, i вiдьма не стала їх будити. Наступнi кiлька днiв пройшли доволi мирно, їх огневичка провела спочатку вдома, а потiм забрала з астралу напiвкровних Кармелiту, яка явно перевиконала обсяг своєї роботи, а ще трохи пiзнiше знайшла собi новий бар для гулянок i трохи пришугала бармена. Одним словом, пройшло кiлька мирних i спокiйних днiв. Бель її уникала, Макс лаявся, бо жiнка i не думала просити у доньки вибачення, а потiм вiдьмi його нарiкання так набридло, що цiлий четвер не вилазила з бару i крупно випила. Але її чоловiк скористався цим для доньки i нарештi попросив Емана з нею позайматися. Останнiми днями дiвчина цiлодобово стрiляла, але результат поки що не сильно змiнився, стрiли все так же не долiтали, хоча самi вистрiли стали явно влучнiшими.
  Звичайно ж, йому ельф не вiдмовив. Чи то йому було цiкаво, яка сама по собi донька Безiменної, яку фактично нiхто не бачив, чи то погодився через їхнi гарнi вiдносини... Був тiльки один мiнус у всьому цьому, Емануель цiлодобово приглядує, годує немовлят, тобто тепер iнсолiту довелося його пiдмiнити. Але нiчого, заради Анабель вiн може запросто потерпiти.
  Дiвчина з самого ранку з нетерпiнням чекала уроку. Вона не так часто зустрiчається з людьми, якi не є її кровними родичами, у неї немає друзiв чи просто знайомих. Але їй i так було непогано. Хоча тепер вона навiть хвилювалася.
  Бель нетерпляче зав'язала волосся в пучок i вийшла з луком на заднiй двiр. Її батько пiшов не так давно, але її вчитель скоро повинен прибути.
  Нарештi спалахнув промiнь сонячного свiтла, в якому з'явився дуже красивий молодий чоловiк, тяжко було вгадати його вiк, вiрогiдно через ельфiйську кров, за спиною якого висiв лук i сагайдак зi стрiлами. Довге волосся свiтло-золотистого, але не надто яскравого вiдтiнку, бiлi, нi, свiтло сiрi очi. Стрункий, високий, все придавало його образу якоїсь казковостi.
  Коли вони зустрiлися поглядом, дiвчинi здалося, що земля щезає з-пiд її нiг, а її серце забилося так сильно, що здавалося, вискочить iз грудей. Вона ще нiколи не бачила настiльки прекрасних людей.
  - Анабель Тенебрiс? - ельф привiтно, але водночас суворо i пристально її оглянув, а потiм легенько кивнув.
  - А, так, - Бель вiдреагувала трохи повiльно, продовжуючи таращитися на нього не менш пристально, нiж вiн на неї. - З-здраствуйте, - трохи невпевнено i розсiяно пробурмотiла вона i, слiдуючи етикету магiчних свiтiв, схилила голову у вiдповiдь.
  Нарештi закiнчивши розглядувати доньку Безiменної, яка, до речi, якщо зважати на зовнiшнiсть, доволi схожа на свою матiр, хоча колiр очей i волосся рiзняться, Еман зробив висновок, що ця дитина характером явно не в Люсi Тенебрiс пiшла. Ця якась ляклива, чи що.
  Чоловiк оглянувся навколо. Так тут живе Безiменна? Що ж, хатка непогана. I не подумаєш ось так, що тут живе вiдьма. Але її донька теж на вiдьму мало змахує. Хоча в нiй вiдчувається сильна саме вiдьомська магiя.
  Ельф пiдiйшов до дiвчини трохи ближче, вiд чого вона трохи здригнулася, думала вiдскочити, але вчасно себе зупинила, а потiм вiдвеоа погляд i смутилася. Але напiвкровний не звернув на це анiнайменшої уваги.
  - Ну що? Ти хочеш навчитися стрiляти? Ну давай.
  Вiд звуку його заворожуючого голосу Бель знову на кiлька секунд завмерла, але швидко взяла себе в руки.
  - Так, - кивнула вона, - i не дивлячись на нього, вийняла стрiлу, вставила її в лук i з усiєї сили вистрiлила. Її руки трохи тремтiли, тому шансу потрапити прямо в цiль у неї точно не було. Юна огневичка похилила голову, а вона так хотiла гарно себе проявити.
  - Ти чогось боїшся? - Еман помiтив легке тремтiння її рук.
  - Т-та нi, - нервово похитала головою вона i вiдвела погляд.
  - Тодi заспокойся, - чоловiк ще сильнiше приблизився до неї, витягнув з її сагайдаку ще одну стрiлу, взяв її за руки, ними же вставив стрiлу i допомiг їй вистрiлити. Анабель здалося, що вiд його доторку її серце почало падати вниз.
  Урок не був довгим, i ельф дуже швидко попрощався i пiшов, але дiвчина ще довго бездумно стояла на задньому дворi, а у неї перед очима продовжувало виднiтися його серйозне обличчя. Що це з нею? Такого ранiше не траплялося. Таке дивне вiдчуття... Неначе все свiтло її життя знаходиться саме у ньому. Їй потрiбно розiбратися в собi. Чи може бути таке, що вона закохалася у нього з першого погляду?
  Коли Макс повернувся додому, його донька була задумлива i розсiяна. Вiн так i не зрозумiв, що такого сталося, i запитав у неї, але Бель вiдповiла, що все добре, i запитала, чи прийде Емануель ще. Їй сподобався урок? Якщо так, то вiн попросить свого друга прийти ще раз. Але зараз краще, щоб Люсi про це не знала, тому iнсолiт зачистив магiчний фон прибудинкової територiї. Нiчого його дружинi промивати йому мiзки через те, що вiн пустив на її територiю сторонню людину. Хоча чоловiк пiдозрював, що Безiменна дiзналася про появу ельфа, як тiльки той з'явився бiля її дому. Вона завжди знає все, що вiдбувається на її територiї.
  
  <28>
  - Батьку, ти про щось непокоїшся?
  - Та нi, з чого ти це взяв? - Телор Рiстен перевiв погляд на порожнi листи паперу на столi.
  - Кому як не тобi знати, що менi брехати немає сенсу. Що у тебе сталося?
  - Розумiєш, синку, нещодавно я перейшов дорогу Безiменнiй.
  - Безiменнiй? - очi молодого чоловiка, майже парубка, небезпечно зблиснули.
  - Так, тiльки нiкому про це не кажи, не вздумай зiпсувати менi репутацiю. I здається, я чув, що ти постiйно цiкавишся нею, вiдколи повернувся.
  - Цiкавлюся, - кивнув вiн у вiдповiдь. - Ну i яка вона?
  - Божевiльна i неконтрольована, неймовiрно жорстока баба, при менi вбила свого ж союзника. Погрожує з широкою посмiшкою на вустах, вона змусила мене заплатити їй тридцять мiлiонiв фактично нi за що!
  - Тобто, їй потрiбнi грошi, i вона спiймала тебе на крючок заради них? - хмикнув син i закинув ногу на ногу. Вiн вiдразу здогадався, як саме його батько вляпався. - Цiкаво. А як вона виглядає?
  - Виглядає? Гм. Як типова вiдьма, тiльки волосся надто свiтлого i видного вiдтiнку. Вона ще доволi молода, їй лише трохи за тридцять.
  - Сильна?
  - Дуже. Ухиляється вiд швидкiсних куль i однiєю лiвою ламає руки дорослим чоловiкам. Але все ж таки. Чому це ти так нею зацiкавився? I взагалi, ти останнiм часом ведеш себе доволi дивно.
  - Дивно? Чому ти так думаєш? - жодного натяку на тривогу.
  - А чому я не повинен так думати? Ти повернувся додому пiсля довготривалої подорожi, але замiсть вiдпочинку вiдразу направився розгулювати по сенату
  - I що тут поганого? Не хвилюйся, я не збираюся скидувати тебе з посади. Навiщо гнатися за зайцем, якщо можна спiймати оленя? - хитро посмiхнувся чоловiк. - До того ж я просто знайомлюся з майбутнiми колегами. Повiр, вмирати я тебе не пiдганяю, але дуже сподiваюся, що твої статки i статус передадуться саме менi.
  - Тобi, значить? Я думав, тебе не цiкавить полiтика.
  - Вважай, що погано мене знаєш. Але повернемося до Безiменної. Що ти ще про неї можеш сказати?
  - Менi здається, що у неї повсюди її раби. Я хотiв найняти охорону, а в результатi наткнувся на одного з них. Ще вона говорила, що Непiдкорна платить їй втричi бiльше, нiж я. Нiчого собi, як думаєш?
  - А вона непогано заробляє. Що ще?
  - Вона зависокої про себе думки. Вважає, що за її життя у астралу etrange немає i шансу, щоб приблизитись до напiвкровних. Вона так i сказала.
  - Ось як? Буде їх захищати?
  - Та за такi грошi навiть я б пiшов на таке, - похитав головою Телор i потер переносицю.
  - Якщо ти пiдеш на це, то це не означає, що пiдуть iншi, - зневажливо хмикнув на це його спадкоємець. - I що ти збираєшся робити з цим? Вона запросто може в будь-який день прийти за тобою.
  - Я спробую потопити її ранiше. Я вже був в архiвах, намагаюся зрозумiти її iм'я i рiд. Але поки що безрезультатно.
  - Ось як?
  - Так. Я чув, що ти постiйно повсюди про неї розпитуєш. Може, ти про неї щось знаєш?
  - Нi, я нiчого не знаю, - похитав головою чоловiк, а потiм, не попрощавшись, покинув кабiнет сенатора. Але варто було йому вийти за дверi, як вiн засмiявся. - Ну що, Безiменна. Тобi варто дiяти чистiше. А то якщо не будеш обережнiшою, твоє життя обiрветься не тiльки трагiчно, а й швидко. А шкода. Я так хотiв пограти з тобою хоч трохи довше.
  
  
   * * *
  Вночi з четверга на п'ятницю Безiменна додому не повернулася, прийшла пiдвипивша ближче до ранку i завалилася спати. Макс нiчого їй не сказав, якщо вона дура, то це не лiкується. Їй завтра проводити важливi збори, на якi збредуться купа психiв, вставати рано доведеться, а вона гуляла вночi, ще й явно немало випила. Хоча, може, так навiть краще, а то йти на такi заходи тверезою - здурiти можна. Сам iнсолiт i не подумав би приєднатися до неї. Все рiвно потiм Люсi все йому сама розповiсть.
  Вiн пiшов геть з дому з самого ранку. Нiчого не вiдбувається так просто. Зараз чоловiк повинен Еману за послугу. А Непiдкорна якраз дiстала iнфомацiю про малу напiвкровну дiвчинку з iнсолiтського астралу, яку вже переслiдують. Хоч не хоч, але цього разу йому доведеться до них приєднатися. Хоча янголка i не осмiлюється напряму йому наказувати, але вiд використання його навичок не вiдмовилася нi разу. I коли ельф йому майже безкорисно допомiг, вiдмовити у допомозi вiн бiльше не може. Та i не хоче. Йому нiчого не варто влiзти в бiй з ловцями i когось врятувати. На вiдмiну вiд своєї дружини вiн не знає i не може знати, кого варто рятувати, а кого нi.
  А Безiменна тим часом мирно дрихла, аж поки раптом, вже пiсля дев'ятої пiдскочила i почала збиратися. Збори то опiвднi, але їй ще Галiю забрати потрiбно! I чорт, так голова болить, неначе хтось вперiщив їй по нiй кувалдою. Їй пора зав'язувати з випивкою. Причому давно. Але хто її зупинить, як не вона сама? А Люсi завжди може знайти причину, аби тiльки напитися. Навiть Макс вже здався в iдеї її щоразу в цьому контролювати. Її здоров'я - тiльки її справа. Але демонiчна кров i звичайний iмунiтет магiв до рiзних хвороб роблять свою справу, проблем з печiнкою у жiнки в результатi бути не повинно.
  Вiдьма одягнулася в звичний одяг i перед тим як почати шукати артефакт iлюзiй, все ж таки офiцiйно донька Анни Дерк виглядає iнакше, сходила на кухню за знеболюючим, з iнсолiтською магiєю не порiвняти, але хоч так. Але варто їй було вийти з кiмнати, як вона помахала перед обличчям рукою у спробi прибрати неприємний запах горiлого. Так, що тут вже сталося? Дивлячись на слiди, що залишилися, Бель спалила сковорiдку. Що це з нею? А, чорт з цим, не до неї зараз.
  Люсi випила склянку води i побiгла збиратися далi. Взагалi-то в сенат зi зброєю не пускають, за виключенням сенаторiв чи їх охорони, але їй все дозволено. Навiть саблю з собою можна взяти. I метальнi кинжали. Iнколи її привiлегiї стають у пригодi. Нiхто не посмiє сказати проти неї i слова. Вона ж герой астралу. Але якби тiльки можна було б, вона б не тiльки цей титул, вона навiть своє життя промiняла б на те, щоб того, через що вона, слабенька etrange, злетiла вище небес, не сталося.
  Безiменна сунула в кишеню печать довiреностi, завдяки якiй вона може увiйти куди-завгодно i отримати все, що захоче, в цьому астралi. Не факт, що це знадобиться, її i без неї всi чудово знають, в першу чергу завдяки прекраснiй репутацiї її любої матусi. Тобто її i без довiреностi пропустять в сенат, сумнiватися, хто вона, не будуть, на iлюзiї вона трохи молодша копiя Анни Дерк. Але про всяк випадок, якщо раптом їй захочеться увiйти кудись, куди навiть близьких родичiв сенаторiв не пускають, печать їй потрiбна, нiколи не знаєш, коли доведеться показати свiй прихований статус. Бо всi особистостi, якi колись брали участь в proelium, суворо засекреченi, i лише кiлька людей знають, як Люсi Дерк заслужила таку честь i унiверсальний пропуск. Але за якi заслуги дають таку нагороду - це i так зрозумiло, тому про наявнiсть печатi просять не розповсюджуватися.
  Жiнка нарештi вiдшукала необхiдний артефакт i накинула на себе iлюзiю, а потiм причепила саблю, яка миттєво увiйшла в образ etrange у виглядi дуже дорогої зброї, з коштовним камiнням на рукоятi. Зазвичай марнотратство на такi речi вона недолюблювала i любила зброю не за її зовнiшнiй вигляд, а за зручнiсть i можливостi, але зазвичай etrange, та й маги iнших рас також полюбляють розкiш, а огневичку навiть статус зобов'язував мати при собi недешевi цяцьки. Хоча в даному випадку тут бiльше би пiдiйшов меч, а не сабля, але краще мати з собою зброю, до якої навiть рука лежить, не кожний день йдеш у вороже лiгво.
  Вiдьма не могла блимнути до будiвлi сенату, оскiльки свiтлих сил їй на це не вистачало, їй знову довелося використовувати артефакт переносу. За нею в якийсь момент, помiтивши, як ретельно готується хазяйка, спробувала ув'язатися Гарсiя, але нiчого не вийшло, жiнка зупинила її i дала прямий наказ охороняти її доньку. Колись один сенатор розкрив її через наявнiсть фамiльяра, навiть невидимого. Бiльше такого не повинно повторитися.
  Люсi з'явилася в найближчiй точцi для переносiв, але ту, яка влаштована спецiально для сенаторiв, прямо в будiвлi, використовувати не стала. Для астралу etrange вона - майже iдеальна донька вищої огневички Анни Дерк, яка нiзащо не стане вибивати дверi чи тримати iнших за смiття, як вона робить в образi Безiменної. Їй доводиться приорiтетно грати гарну дiвчинку i нiкого не вбивати, ладити з усiма пiдряд. Одним словом, лицемiрити. Особлива риса цiєї магiчної раси. З однiєї сторони в полiтицi всi грають необхiднi ролi для своїх iнтересiв, але якщо порiвняти їх з вiдьмаками, то другi в рази прямолiнiйнiшi. Хоча одночасно темнi зазвичай мають немало секретiв, не менше, нiж свiтлi. Але etrange здаються бiльш дружелюбними i вiдкритими, рiдко виказують справжнi емоцiї. А для вiдьми, якою була жiнка, це було дуже непросто. Грати роль злодiйки вона полюбляла, але надто сильнi почуття приховати глибоко всерединi не могла. Вона злилася, вона страждала, вона скиглила. Нiколи не можна постiйно тримати все в собi.
  Огневичка пройшла через площу перед тим, як увiйти всередину. Це було гарною iдеєю, вона зiбралася з думками, а також сховала останнi залишки слiдiв вiд аури навколо себе. А то самий магiчний фон у неї цiлодобово прихований, але незвичайну ауру бога, в багатьох випадку розширену, оскiльки саме завдяки цьому жiнка вiдчуває, що вiдбувається навколо, деякi маги, якi в цьому гарно розбираються, помiтити можуть. Зовсiм не використовуючи свої справжнi можливостi i навички, вiдьма знижує шанси на те, що хтось здогадається, що у неї є щось спiльне з Безiменною.
  Так дивно. Вона остерiгається не того, що хтось дiзнається, хто вона насправдi, а що хтось зможе якось пов'язати мiж собою двi її пiдставнi особистостi. У неї все стiльки рокiв немає справжнього "я"... Навряд чи знайдеться людина, яка зможе назвати її по справжньому iменi, якщо вона сама його йому не скаже. Але для пiдтримання такого статусу вона пiде на все.
  Ось тiльки тепер у цьому натовпi перед будiвлею сенату жiнка втратила будь-яку можливiсть чiтко знати, що вiдбувається навколо, вона може орiєнтуватися тiльки на слух. Хоча якщо згадати, то вона до отримання сили богинi майже сiм рокiв жила так, слiпою. Вiдьма навчилася виживати без зору. I цi свої навички вона нiколи не втратить i не забуде. Життя не раз кидало їх в окрiп, але вона вже давно зрозумiла, що будь-яке її вмiння може знадобитися, тому не варто забувати про те, чого вона вже навчилася. I ось тепер, вiльно пройшовшись по площi, проблем не виникло, оскiльки таку шановану людину, як вона, видно вiдразу, їй навiть звiльняють дорогу, Безiменна увiйшла в сенат etrange. Але тут її вiдразу зупинив молодий маг з охорони.
  - Вибачте, Вашi документи?
  Нi, ну вона як вiдчувала, що можуть бути проблеми. Її рука миттєво потягнулася за печаттю довiреностi.
  - Ренат, - один з охоронцiв, а всi вони були постарше нього, раптом втрутився i вiдкликав його. - Вибачайте за зупинку, - вклонився вiн жiнцi. - Вiн перший раз на посту. Ви можете пройти.
  - Дякую, - Люсi передумала дiставати унiверсальний пропуск, взяла себе в руки i мило всмiхнулася. Її аж нудити почало вiд такої своєї поведiнки, але ж тут нiчого не зробиш.
  - Чому її пропустили? - вiдьма почула, як новий охоронець почав цiкавитися цим. Все ж таки слух у неї навiть бiльше нiж просто чудовий. Часто втрачаючи щось одне, ми знаходимо щось iнше.
  - Це Люсi Дерк. Донька самої Анни Дерк.
  - Анни Дерк?! Тiєї самої Анни Дерк?!
  - Та не кричи ти так. Так, вона її донька i перiодично приходить сюди.
  - Тобто, у неї є дозвiл?
  - Вважай, що є. Але в будь-якому випадку зупиняти її - чисте самогубство. Анна Дерк, звичайно, вiдома своїми заслугами пiд час вiйн, але варто пам'ятати, що вона дуже сильна огневичка. Нариватися з нею на конфлiкт, не пускаючи її вiрогiдну спадкоємицю...
  Спадкоємицю? Вони серйозно? Та вона i на комiрку пiд сходами її дому розраховувати не може. I так, Анна досi популярна з цiєї сторони. Її досi бояться i бурхливо обговорюють чутки про неї. Але дорогу сiм'ї Дерк не перейдуть. Тiльки такi ще малi дурники, якi не знають її в обличчя, здатнi на таке. Але добре, що того Рената вiд неї забрали. Їй раптом захотiлося його прибити. А то вона i так трохи вiдстає вiд свого графiку, а вiн її затримав. Здавалося б, кiлька секунд, але б за цей час вона б встигла розiбратися зi всiєю охороною на входi. Але тут нiчого не вдiєш. Вона в цей момент грає роль добрячки, робити щось необдумано не можна, до того ж це не вперше, коли новенькi її затримують, таке трапляється не часто, але кiлька разiв точно було. Шкода тiльки, що вона не може глянути на цього Рената, на що вiн здатний. Ауру вона бачить, резерв теж, вiн неслабкий водник, але її цiкавить не сила, а живучiсть. А то хто знає, можливо цього вечора вiн i без її втручання випадково загине, зайшовши за рiг будинку. А в такому випадку нi користi, нi шкоди вiд нього не буде. Але силою бога смертi все рiвно користуватися не можна, тому немає сенсу навiть думати, чи вiдiграє цей хлопець якусь роль в її iграх.
  А, байдуже. Зараз їй першочергово потрiбно до Галiї i швидко. Свiтитися в цьому астралi зайвий раз їй би не хотiлося. I тим паче зустрiчатися тут iз зайвими людьми.
  Люсi викинула цi думки з голови i якомога швидше пiшла по коридору, перiодично торкаючись стiн i пропускаючи сенаторiв та їх помiчникiв. Тут всi вважають себе якимись особливими i непереможними, а нариватися з ними на конфлiкт не входить в її плани.
  Жiнка пройшла ще кiлька коридорiв перед тим, як знайшла кабiнет її рабинi, нащупала дверну клямку i без стуку зайшла всередину. Гм, мабуть, краще було таки постукати. А вона так не хотiла зустрiчатися з непотрiбними людьми. Але хто знав, що тут буде Телор? Що вiн тут забув? Хоча це не так погано. За цим типом потрiбно стежити, вiн може бути небезпечним, до того ж зустрiч з ним - не найгiрший варiант.
  - Люсi Дерк? Ти, звичайно, вибачай, але, схоже, ти помилилася кабiнетом. Кабiнет твоєї матерi далi по коридору. Але в будь-якому випадку заходити до сенаторiв без стуку неввiчливо.
  Так ось вiн який? Хоча що можна було очiкувати? Кожний сенатор завеликої думки про себе.
  - Я вибачаюся, що не постукала, - вiдьма з повагою схилила голову, як же її знудило в цей момент, - але я прийшла до подруги, а не до своєї матерi.
  - Вибачення прийнятi.
  Пф, вiн навiть не вибачився за грубiсть. Рука Люсi сама собою торкнулася рукоятi саблi, хоча зараз нiкого вбивати вона i не збиралася. Холодний метал трохи заспокоював.
  Їй здалося, чи Телор трохи поблiднiв? Стверджувати напевне без використання сил богинi не можна, але їй здалося, що вiн насторожився i стиснув кулаки. Неправильно вiдчути емоцiйний стан спiвбесiдника вона не могла.
  - Гарна сабля. Видно, дорога, - кивнув вiн.
  - Так.
  Так ось воно що! Сабля, напевне, асоцiюється у нього з Безiменною, тому йому стало не по собi. Вiн згадав про неї. Ось i чудово, що вiн її боїться. Нехай мучається нiчними жахами до кiнця життя, аж до того моменту, поки вона не прийде за ним.
  - Ну, я пiду. Галiє, я чекаю на Вашу вiдповiдь.
  Сенатор ще трохи про щось подумав, а потiм ввiчливо схилив голову i вийшов.
  - Що вiн хотiв? - Люсi зцiпила зуби, швидким кроком перетнула кiмнату i сiла на стiлець, на якому до цього сидiв Телор, закинувши ногу на ногу.
  Галiя, зовсiм молоденька чистокровна водниця, яка вмiє добиватися, чого їй потрiбно, вiд людей, трохи нервово поправила своє каштанове волосся, трохи темнiше, нiж у Люсi, встала i схилила перед нею голову, але вiдьма вiдразу жестом сказала їй сiдати.
  - Вiн хоче, щоб я проголосувала за його законопроект про пiдвищення податкiв. I запрошував мене на вечерю, - через кiлька секунд тихо додала вона.
  - Вiн тебе? - жiнка аж присвиснула. - Серйозно?
  Хоча тут немає нiчого дивного. Насправдi Галiя дуже мила i добра дiвчинка, яка вмiє подобатися людям. Вона просто iдеально пiдiйшла для роботи в сенатi etrange. Її чуйнiсть i вмiння ставити себе на чуже мiсце допомагає їй робити те, чого вiд неї очiкують iншi, i хоча наявнiсть власної думки вона часто не афiшує, здається слабкою i безхребетною особою, яка не може постояти за себе, але ця дiвчинка дуже спостережлива i далеко не дурна. Дурнi у Безiменної просто не виживають. А ще Галiя пречудово вмiє брехати i водити за нiс кого завгодно. Iнколи пiд час навчання цiєї etrange навiть її хазяйка не могла зрозумiти, коли та говорить правду, а коли нi. Але зi сторони фiзичної сили водниця майже нi на що не здатна, i таланту до цього у неї немає. Тобто, воїн iз неї слабуватий, хоча маг навiть дуже непоганий. Але основ рукопашного бою явно їй не вистачить, щоб перемагати у дуелях з серйозними противниками. А якщо її раптом захочуть вбити, навряд чи її навичок буде достатньо, щоб вiдвернути бiду, а якщо вирiшать знищити морально, то вона явно не з тих, хто пiде на все заради перемоги. Саме тому Люсi не стала ризикувати, вiдсунувши Телора вiд влади, i тим самим вiрогiдно зчепивши його за владу з молодою сенаторкою. А то Галiї є що приховувати. Навiть якщо вiн не дiзнається, що дiвчина - її шпигунка, то з'ясувати про пiдробку документiв, з якими вона подавала свою кандидатуру на сенаторство, у нього вийде.
  До сенату допускаються особи старшi двадцяти п'яти рокiв, але хоча водниця працює тут вже майже п'ять рокiв, їй лише двадцять шiсть. Тобто, щоб просунути її кандидатуру, Безiменна зробила все можливе i неможливе, аби її рабиня виглядала старше свого вiку, потiм у документах вказала, що вона їй вже виповнилося двадцять п'ять, хоча насправдi дiвчинi i двадцяти двох не було, а пiсля цього залишалося лише вбити всiх нащадкiв колишнього сенатора i ось, все готово. Жодних проблем, i їй не доводиться щоразу бачитися з Анною, щоб дiзнатися будь-яку важливу новину. Але хоч те, що документи липовi, зрозумiти складно, але проаналiзувати ауру i з'ясувати приблизний вiк можна, хто знає, чи додумається хтось до цього. А отже, ворогiв Галiї краще не наживати.
  Сенаторка не роздiлила хихикання своєї хазяйки i вiдповiдати їй не стала. Що такого в тому, що до неї залицяються чоловiки, якi майже вдвiчi старшi за неї? Вона гарна дiвчина, тут нiчого незвичного немає. За нею вся чоловiча половина сенату слинку розпускає, а через її показну наївнiсть багато хто вважає, що вона легкодоступна. Тiльки тi, хто пробували до неї залицятися, знають, наскiльки вона серйозна i що до неї дуже складно пiдiбратися. Водниця нiколи не буде змiшувати особисте i роботу.
  - I що ти йому вiдповiла? - нарештi заспокоїлася вiдьма. Нда, а Телору явно не щастить. Куди не пiде, так повсюди натикається або на неї, або на її рабiв.
  - Я не захотiла нариватися на конфлiкт, сказала, що подумаю, але вечеряти з ним я не хочу. Вiн старий для мене, а ще надто самовпевнений. Не знаю, чи ти чула, що через халатнiсть при виконаннi своїх прямих обов'язкiв його вiдсторонили i влаштували вибори нового сенатора. I байдуже, що у нього великi шанси перемогти, вiн ще не встиг поновитися на посадi, а вже хвiст розпустив! Ще й таке паршиве нововведення пропонує...
  - Вiн виграє цi вибори. У нього немає достатньо сильних конкурентiв. Марк Сейрон не без моєї допомоги пролетiв.
  - Я знаю. Сьогоднi цей гад з самого ранку зiбрав екстренне засiдання, де показав запис зустрiчi з ним Безiменної. Але, хазяйко, навiщо Ви йому допомогли? Вiн цього не вартий. А Марк був непоганим хлопцем.
  - Вiн тобi подобався?
  Лице Галiї зовсiм не змiнилося, жодних емоцiй, але схоже, дiйсно подобався.
  - Я розвела Телора на немалi грошi, якi дуже менi були зараз потрiбнi. Нiчого особистого. До того ж Сейрона я не вбила, а лише пiдставила, - продовжила Люсi, склавши руки на грудях.
  - Все рiвно було б краще прибрати Рiстена, а не його. Вiд нього було б менше проблем.
  - Ось тiльки не потрiбно вказувати менi, що потрiбно, а що не потрiбно робити. Я краще знаю, - фиркнула Безiменна.
  - Добре.
  - Чудово. А ще ти погодишся повечеряти з ним i зблизишся.
  Як її перекривило...
  - Це обов'язково?
  - Так.
  - Добре.
  - Тiльки давай так, подивись менi в очi своїми чесними очима i скажи, що ти справдi все зробиш.
  - Звичайно, зроблю.
  I чого це вона їй не вiрить?
  - Менi не подобається Телор Рiстен. Я не змушую тебе з ним зустрiчатися чи спати, я розумiю, що ти не така, як Марел, просто простеж, щоб з його сторони у мене не було проблем.
  - Я простежу. I якщо що - вiдразу повiдомлю. Хазяйко, а навiщо Ви прийшли? Я ж повинна вiдiслати звiт аж через два днi. Але вiн вже готовий, якщо Ви за ним, то ось, - дiвчина порилася в шухлядi i дiстала невеличку тоненьку папку. Навряд чи там знаходиться бiльше кiлькох листiв, але в цiлому, багато тут i не напишеш. Зазвичай таким чином її раби повiдомляють, що вiдбувається в сенатах чи на важливих полiтичних об'єктах, можливо, хтось планує влаштувати облави на Безiменну чи напiвкровних, показався пiдозрiлим. I чесно кажучи, ця проста система повнiстю себе виправдовує. Є лише одна проблема: зберiгання i передача необхiдних паперiв. Але при певнiй обережностi i це не проблема.
  - Звiт в письмовiй формi менi зараз не потрiбний. Краще збирайся. У наших не вийшло тебе повiдомити, але сьогоднi буквально через пiвгодини будуть загальнi збори.
  - Загальнi збори?!
  - Так. Тихiше.
  - Вибачте, просто з чого це їх проводити? Їх вже кiлька рокiв не було.
  - Це моє рiшення, i я прошу не ставити його пiд сумнiв. В цей раз я хочу, щоб всi ми сiли i рощiбралися в загальнiй полiтичнiй ситуацiї в магiчних свiтах. I в залежностi вiд результату я, вiрогiдно, дам вам якiсь вказiвки.
  - Добре. Але це, сьогоднi о третiй ще одне засiдання сенату, досi йде ругань по старiй темi. Я сподiваюся, збори не затягнуться, я б не хотiла запiзнитися i щось пропустити.
  - Нiби це так важливо. Все рiвно твiй голос нiчого не змiнить.
  Галiя надулася i закотила очi.
  - Ну все, не ображайся. Бери свiй звiт i пiшли. У мене погане передчуття, пора валити.
  - Слухаюся, - дiвчина пiдхопила звiт, зняла з вiшака свiй розкiшний плащ etrange, вдягнула його i взяла ключ вiд кабiнету зi столу. Хоча на дверях i була своя магiчна пропускна система, але iнколи антимагiчний захист i звичайний замок бувають набагато дiєвiшими.
  - Давай швидше, - вiдьма зачекала, поки її рабиня вийде за нею i зачинить дверi, а потiм дала їй руку, щоб та швидко її вивела. Гм, здається, нiяких маячкiв на них немає, тодi можна блимати з найближчого переносного пункту, використавши силу водницi. Але варто їм було звернути в потрiбну сторону, як Люсi рiзко зупинилася i поблiднiла. Не дивно, що у неї було погане передчуття. Цю ауру вона точно з жодною не переплутає.
  - Якi люди до нас завiтали! - холодно посмiхаючись, Анна Дерк вийшла їй назустрiч.
  
  <29>
  Люсi мовчала. Їй не хотiлося з нею розмовляти. Навпаки, вона сильнiше стиснула руку Галiї, яка її тримала, аби тiльки випадково не вбити Анну.
  Вiдьма набрала в груди побiльше повiтря, спробувала розслабитись, перевела погляд, який до цього був напрямлений в нiкуди, на свою матiр i пiдняла пiдборiддя. Вибору немає. Все рiвно сенаторка перегородила їм дорогу. Проiгнорувати її не вийде.
  Гм, минуло стiльки рокiв, а etrange не змiнюється. Хоча майже двадцять рокiв вплинули на неї, але по нiй так вiдразу i не скажеш, що минуло вже стiльки часу. Так же шикарно, доглянуто виглядає, молодо, як для своїх рокiв, але сильнi маги самi по собi живуть довше, тому i старiють повiльнiше, насправдi тут нiчого дивного. Але все ж таки видно, що мати вже не така молода, як колись, хоча те ж саме щодо характеру сказати не можна. Все так же намагається їй заважати у всьому, всюди влiзти, взяти її пiд контроль, а ще все так же її ненавидить i мрiє позбутися. Все правильно говорять, вiд любовi до ненавистi лише один маленький крок. Але Люсi сумнiвалася, що Анна Дерк взагалi хоч колись її любила. Ця etrange - егоїстка, вона думає тiльки про себе i свою кар'єру, i вона нi перед чим не зупиниться, аби тiльки позбутися вiд неї, плями на її репутацiї. Напiвкровної серiйної вбивцi, вичислення якої може в будь-який момент зламати їй її прекрасне багате життя. Жiнка вб'є будь-кого, хто стане на її дорозi до влади. Будь-кого, хто не захоче їй пiдчинятися. Навiть якщо це буде її рiдна донька. Ось тiльки тут є проблема. Безiменну не так то просто вбити. I її донька постiйно насторожi.
  - Чого тобi? - через деякий час спокiйно, хоч i холодно, вiдповiла Люсi, вiдпустивши руку своєї рабинi i поклавши її на рукоять невидимого кинджала, прикрiпленого до її бедра.
  - Звали звiдси, нiкчемна псина, - кинула вона Галiї. Вiдьма проковтнула образу своєї пiдопiчної i кивнула їй, щоб вона пiшла далi i зачекала її бiля портального мiсця.
  Як тiльки водниця послухалася i зайшла за ще один поворот у коридорi, Анна приблизилася до своєї доньки впритул i нависла над нею, фактично притиснувши її до стiни.
  - Ти що тут забула? - приглушеним голосом запитала etrange, остерiгаючись того, що їх хтось почує. Коридор безлюдний, якщо використовувати магiю повiтряникiв, пiдслухування - не проблема.
  - Дай подумати... Гм, точно не до тебе. Тому вiдвали, а? - вiдьма спробувала вiдiйти вiд сенаторки, але та її знову не пустила, схопивши за зап'ястя.
  - А тепер послухай сюди. Поки що я терплю тебе, але...
  - Але що? Що ти зможеш менi зробити? Ти ж навiть вбити мене не здатна!
  Донька вирвала своє зап'ястя у Анни, боляче заламавши їй руку. Тепер можна сказати, що вони помiнялися ролями.
  - Не будь такою самовпевненою, - сенаторка теж вирвала свою руку, тепер вони були нарiвних. - Ти зв'язалася з Телором Рiстеном. I прийняла його замовлення, - продовжила вона. - Скiльки разiв я тобi казала не лiзти в мiй сенат?
  Люсi хихикнула.
  - Твiй сенат? З яких пiр вiн твiй? Навiть канцлер не має повної влади над цими стiнами. А ти тим паче. Да i хто ти така, щоб наїжджати на мене на нейтральних територiях? Думаєш, маєш право менi наказувати?
  - Маю. Я твоя мати.
  - Про родинний зв'язок згадала? Як так? Зазвичай ти про нього не згадуєш, коли хочеш мене позбутися. Але знаєш..., - вiдьма схилилася ближче до Анни. - У мене немає матерi.
  Безiменна опустила пiдборiддя i небезпечно припiдняла кутики губ. Що ж, продовжувати розмову вона не хотiла. Пора звалювати звiдси. Вся ця ситуацiя тiльки й робить, що псує настрiй.
  - А раз ти менi нiхто, - продовжила вона, - то краще не заважай. Твоє втручання все рiвно нiчого не змiнить, це я тобi гарантую. Будь добра, звали з моєї дороги. А знаєш... Зроби ще дещо особливе, - вiдьма приблизилася до неї впритул. - Пошвидше здохни.
  Люсi вiдштовхнула Анну, яку вже фактично перекосило вiд гнiву, i не оглядуюючись, пiшла далi, не зупиняючись аж до мiсця, де стояла Галiя.
  - Вибач, - буркнула вона їй. - Наступного разу якщо вона буде тебе ображати чи тобою помикати, не мовчи. Я дозволяю тобi дiяти з нею на свiй розсуд.
  - Але ж...
  - Вона менi не мати, - люто пронизала її очима вiдьма, знаючи, що рабиня хоче сказати. - Пiшли, - жiнка дала їй руку, водниця вiдразу повела її в сторону портального мiсця, а потiм блимнула в точку перед воротами територiй Безiменної.
  Як тiльки вони покинули астрал etrange, Люсi нарештi скинула iллюзiю i розпустила ауру, яка миттєво розрослася на величезну територiю. Водниця вiд цього аж напряглася, а її ноги навiть трохи затремтiли. Але вона швидко взяла себе в руки, взяла папку зi звiтом у другу руку i дiстала з-за поясу масивний брелок. I вiдьма розумiла, до чого вона готується. По-перше, Галiя завжди, ще з самого дитинства боялася нечистi Амалiї, а некромантка часто її нею лякала. А якраз трупiв за межами територiї, де вони зараз стояли, доволi багато. А по-друге, всi її колеги самi по собi небезпечнi. Щоб нiхто раптом не розпустив рук, потрiбно бути готовою до самооборони. А цей простий, хоч тяжкий i масивний брелок дiвчина часто використовувала для цього. Якщо вона погано володiє клинками, то чому б їй не використовувати таку зброю, щоб викликати у противника больовий шок i втекти? Сама iдея, в цiлому, непогана. Але не факт, що це подiє проти сильних в рукопашному бою противникiв, а ще у деяких людей, як i у її хазяйки, завищений больовий порiг, тому болi вiд удару вони можуть не вiдчути, а тим паче його не вiдчує нечисть. А тобто, такий вид зброї не завжди буває ефективним. Але якщо etrange подобається, нехай, огневичка заважати їй не стане.
  Безiменна хмикнула на дiї своєї рабинi i зайшла на свою територiю. Та поспiшила за нею. Там їх нiхто не зустрiчав. В цiлому, нiчого дивного, дванадцята вже була, а Оскар теж повинен брати участь у зборах, тобто, вiн уже там. Ну що, тодi їм теж не варто затримуватись.
  Люсi пройшла спочатку у центральну будiвлю, де був її кабiнет, а потiм зайшла в кiмнату бiля нього.
  - Привiт всiм, хто в здоровому глуздi! - спробувала посмiхнутися жiнка. Не хотiлося б передати свiй зiпсований настрiй i їм. Їй зараз потрiбно, щоб вони не мовчали, або хоча б вiдповiдали на заданi запитання.
  - А якщо тут не всi нормальнi? - лiниво протягнув Елеазар, пiдперши пiдборiддя i дивоячись в сторону Кармелiти, яка сидiла, опустивши очi.
  От завжди вiн зi своїми фразочками! Хоча сказати те, що вiн неправий, не можна було. Якщо подумати, то тут дiйсно не всi психiчно здоровi, а Люсi на цьому наголосила. Але яке значення має те, у кого якi таракани в головi? Вiдьма сама не зовсiм нормальна, тому така компанiя її мало хвилювала. Хоча iнколи навiть їй було доволi дивно i незручно. А цей чоловiк, Елеазар, вiн входить в її особистий загiн, сам по собi цей etrange-вiдьмак доволi оптимiстичний i має активну натуру, а ще за словом в кишеню не лiзе. Але якщо торкнутися теми роботи i виконання обов'язкiв, то цього повiтряника можна назвати несерйозним. Хоча його володiння саблею майже блискуче, тому його мiсце серед пiдопiчних Тамерлана цiлком заслужене.
  А сам командир загону сидiв за столом, схрестивши руки, i похмуро оглядав присутнiх. Взагалi-то, посеред кiмнати стояв довжелезний стiл, але за ним сидiли одиницi, оскiльки бiльшiсть надала перевагу неформальнiй обстановцi i, взявши стiльцi, розсiлася хто куди. Але якщо подумати, то все рiвно за столом всi б не помiстилися, тому всiм було на це байдуже. Але Галiя, яка зайшла слiдом за Безiменною, вибрала стiл, як i Оскар, i Тамерлан, Елiс, Кармелiта, Тревiс, Аурелiя, окрiм останньої всiх їх можна назвати найбiльш серйозними. Хоча насправдi серйозних тут багато, в цiлому, вони розсiлися ближче до стiн, тут лише одиницi мають особливостi, не пов'язанi з умiнням брехати i приховувати свої справжнi почуття. Тобто, бiльшiсть з них аферисти i чудовi актори, якi грають роль, написану їхньою хазяйкою. А отже, їхню справжню особистiсть i характер тяжко визначити.
  Але тим не менше, специфiчних особистостей тут достатньо. Але Люсi достатньо добре знала кожного з них, щоб розумiти, що можна вiд них очiкувати, i як вiд них захиститися.
  - А я не бачу сенсу вiтатися з тими, хто мене не слухає, - через якийсь час вiдповiла Елеазару Безiменна. - А ти заткнись, тебе я не запитувала, - вiдрубала вона.
  - Та все, все, що, пожартувати не можна? - пiдняв руки вiн.
  - Тобi нiхто не казав, що твоє почуття гумору якесь недорозвинуте? - продовжила перепалку вiдьма. Особливої причини в цьому не було, їй просто захотiлося поскандалити.
  - Взагалi-то, не казали, - фиркнув повiтряник, склавши руки на грудях.
  - Ну все, достатньо. У нас серйозна зустрiч, - жiнка пройшла ближче до столу, хоча сiдати i не збиралася. Тамерлан i Оскар швидко встали i вклонилися, дехто повторив їхнi дiї, ще деякi просто кивнули, але були i тi, хто її просто проiгнорував.
  - Хазяйко! - раптом до неї в обiйми кинулася молода дiвчина, володарка темно-каштанового волосся з кiнчиками солом'яного кольору, а також холодних темних очей глибокого синього вiдтiнку.
  Люсi нахмурилась, знаючи, що прямо зараз Меланiя обшарює її кишенi. Це трохи дратує. Ця вiдьма - професiйна карманниця i злодiйка, не минуло ще i дня, щоб вона щось да не вкрала. Напевне за сьогоднi вона вже непомiтно обчистила половину присутнiх, а тепер нацiлилася на неї. Одним словом, вона одна з нестандартних особистостей, якi тут зараз присутнi, i яких доводиться терпiти. I скiльки б Лана не говорила про свою клептоманiю, Люсi то знала, що та дiє цiлком свiдомо. Але тим не менше, можливостi цiєї дiвчини бувають дуже корисними, оскiльки вона може не тiльки обшарювати кишенi, а ще й обходити захист будь-якого рiвня i проникати в будь-який дiм, дiстати будь-якi документи, що робить її цiнною шпигункою у вiдьомському астралi. Тому огневичка часто закривала очi на дiї цiєї своєї рабинi i навiть кiлька разiв дала себе обчистити. Але не цього разу.
  Безiменна стукнула повiтряницю по рукам, коли вiдчула долоню у себе в кишенi, перехопила її зап'ястя i вiдсторонила її вiд себе.
  - Сiдай, Меланiя. Зараз не час.
  Дiвчина не стала противитись. Не вийшло i чорт з ним. Ще не було нi разу, коли їй вдавалося непомiтно щось вкрасти у своєї хазяйки.
  - Народ, - Люсi спробувала привернути до себе увагу, в цiлому, це подiяло, бiльше половини голiв повернулися до неї. - Давайте так. Я знаю, вам цiкаво, чому це я раптом наказала зiбратися тут сьогоднi. Чесно кажучи, серйозного пiдгрунтя для цього немає. Я хочу почути звiти цього мiсяця сьогоднi вiд вас особисто i прошу тiльки вiдповiдати на мої запитання. Тобто, основна цiль цього нашого зiбрання - встановлення загальної полiтичної ситуацiї в магiчних астралах. Запитання є?
  - Тобто, ми зiбралися тут фактично без причини? - лiниво i саркастично протягнув Рассел. Рудоволосий янгол-вiдьмак, який не любить робити зайвих рухiв i явно обурений тим, що його змусили сюди прийти. Гм, вiн надто наглий. А ще, в цiлому, як i вона, чоловiк розмовляє доволi насмiшливо.
  - А яка рiзниця? - у Люсi кутики губ пiднялися вгору. - Чи ти вважаєш, що мого слова недостатньо? - жiнка небезпечно опустила пiдборiддя i дивилася на нього з-пiд лоба.
  Далi огневик висловлюватися побоявся i надав перевагу вiдмовчатися.
  - Ну раз так, - Безiменна натомiсть мовчати не збиралася, - то починай. Що вiдбувається в янгольському астралi?
  Той, хто володiє iнформацiєю, той володiє свiтом. Саме тому Люсi з року в рiк розшукувала i навчала здiбних до бою i шпигунства осiб. I в результатi тепер у неї було майже завжди по двi свої людини в кожному астралi. Одного з них жiнка просовувала поближче до влади, iнший проводив час серед простого люду, переходячи з мiсця на мiсце, слухав чутки, аналiзував становище i особистi думки про владу простолюдинiв, що давало змогу приготуватися, якщо раптом нижчi верстви населення розпочнуть переворот i скинуть володаря астралу. I якраз Рассел вiдносився до другої категорiї.
  - Та нiчого не вiдбувається, - фиркнув вiн. - Все спокiйно.
  - Точно?
  - Точно. Є незадоволенi тим, що до влади якимось чином прийшла Альона Iсаар, яка хоч i не слабка, але ще зовсiм зелена i на iмператрицю не тягне. Не знаю, як там зверху, але в селах i бiдних кварталах їй не рiдко перемивають кiсточки. Все ж таки сестра Непiдкорної, яка разом з Князем принесла їм стiльки шкоди. Але все це тiльки слова. Скажу так, вiйна закiнчилася не так давно, вони ще не встигли оговтатися, щоб почати намагатися скинути дiвчинку з престолу, яка, до речi, править доволi непогано, тому слабкi янголи її пiтримують, i почати дiлити владу мiж аристократiєю.
  Колись Евангелiя заснувала iмперiю, а хто вiдмовиться взяти всю владу в свої руки? Точно не Альона, яка завжди прагнула обiйти свою сестру. I янголка дуже вчасно опинилася на мiсцi, щоб швидко зайняти мiсце, що звiльнилося.
  - Тобто, навiть повстання немає?
  - Та нi. Поки що все всiх влаштовує. Та i воєнна мiць астралу сильно занепала пiсля набiгiв Непiдкорної. Немало сильних янголiв полягло, до того ж бiдним i слабким прийдеться не солодко, якщо знову розпочнуться воєннi дiї.
  Що ж, Безiменна прийшла майже до тiєї ж думки, але не варто недооцiнювати аристократiю, все може статися. Хоча Люсi була майже впевнена, що Альона Iсаар загине ранiше, нiж втратить свiй статус. На неї якийсь невiдомий замовник вже давно пропонує кругленьку суму. Та i не тiльки на неї. Пiд удар потрапили i Князь, i Непiдкорна. I вiдьма не могла не погодитись хоча б на одне таке замовлення. Все ж таки Альона їм не друг, навiть можна сказати, ворог. Хоча Люсi так до кiнця i не зрозумiла, кому саме настiльки вигiдно її прибрати. Навiть Непiдкорна не стала би вбивати свою сестру. А з тими двома все i без цього зрозумiло, всi, хто пiдтримують напiвкровних, - не жильцi. Але це не про сестру Ангелiни. Чи можливо таке, що хтось боїться, що вона пiдтримає сестру? Цей варiант, певно, найбiльш вiрогiдний, хоча у них i поганi стосунки. Але якщо це правда, то це влаштувало управлiння якогось астралу. Гм, iнколи навiть Безiменна безпомiчна, якщо справа стосується такого розслiдування. Хоча це не настiльки важливо. Головне те, що за це вбивство їй заплатять п'ятдесят мiльйонiв.
  - Ясно, - кивнула вiдьма Расселу i повернулася тепер до всiх. Краще все ж таки знати, хто настiльки смiтить грошима. - Народ, може хтось чув, який астрал замовив вбивство Альони Iсаар? Не iгноруйте мене, подумайте!
  Мовчання. Ну, може i iгнорують, а може, не знають.
  - Хазяйко, коли Ви збираєтесь вбити Альону? - раптом запитав Тревiс. - I якi будуть вказiвки пiсля цього?
  Тревiс був напiвкровним янголом-etrange, якого жiнка ще з раннього вiку направила в армiю астралу безсмертних i зробила все можливе, щоб вiн пiдiбрався поближче спочатку до Евангелiї Регнард, а потiм до молодшої Iсаар. На щастя, цей природник не тiльки розумний, але й дуже хитрий, i хоч спочатку особливої довiри вiн не викликає, але стрiмко пробиратися вгору по кар'єрних сходинках у нього вийшло. За трохи менше десяти рокiв вiн вже дослужився до звання генерала всiєї армiї, в цiлому, таке стрiмке просування не викликає подиву серед магiчних народiв, якщо ця особа дiйсно сильна, але конкурентiв при цього йому довелося прибрати не мало. Але хитростi i пiдлостi у нього вистачає, та i особливих мук совiстi у нього через це не виникло. Жодних проблем.
  Але все ж таки варто повернутися до цiлком розумного запитання чоловiка. Коли вона планує вбити Альону? I чи зробить це взагалi? З однiєї сторони їй за це заплатять, i вона точно її прибере. Питання в тому, як саме, вб'є, чи допоможе втекти?
  - Спочатку дай вiдповiдь, як там моя провокацiя? Сильно злилася, що я її обчистила?
  - Є таке.
  - Злякалася?
  - Нi. Вона не з лякливих.
  - Тобто, наступного разу вона буде мене фактично зустрiчати? Ось i чудово!
  - Так. Але менi тодi що робити? Стати на її сторону i програти? Чи видасти себе?
  - Як хочеш. Я у будь-якому випадку її заберу.
  Гм, варто задуматись. Чи вигiдно їй, щоб влада янгольського астралу змiнилася? Цей свiт у занепадi, вiйна погано вiдобразилася на ньому, до якої б сторони вiн не приєднався у випадку свiтової вiйни, сильної рiзницi не буде. Хоча все ж таки краще, що вони стали на їхню сторону. Тобто, їй вигiдно, щоб владу до рук пiсля смертi Альони пiдiбрав Тревiс. Але чи погодиться аристократiя з таким вибором вступити в цю вiйну? Її раб хоч i має високий статус, все ж таки вiн приближений iмператрицi, але напiвкровний тримається уособлено, оскiльки не вважає iнших за бiльше нiж просто його марiонетки, тобто реальної пiдтримки серед впливових осiб у нього немає. На вiдмiну вiд сестри Непiдкорної. Але з нею можуть бути проблеми. Не зрозумiло, як вона вчинить. I на що пiде заради сестри. Але в дечому Люсi була впевнена. Найкращий варiант - це коли в цьому астралi все залишиться, як було, без жодних нових союзiв чи вiйн. Тодi проблем не буде. До того ж той, хто хоче смертi Iсаар, той хоче смертi напiвкровних. Тодi чому трохи не зiпсувати б йому плани?
  Отже, Безiменнiй не настiльки вже й вигiдна ця смерть.
  - Тревiсе, давай так. Я ще не знаю, коли заберу Альону Iсаар, тому будь готовий. Видавати себе не потрiбно, не зiпсуй з нею вiдносини. Спробуй взяти все в свої руки без розголошення того факту, що iмператриця зникла. Це найвигiднiший для нас зараз варiант. Я знаю, що тобi це пiд силу. Але я ще не знаю, що буду робити з цiєю дiвкою. Можливо трохи потримаю у себе, сфальсифiкую її смерть для замовника, а потiм вже подумаю, що буду з нею робити. Скажи ось що, до якої сторони вона схиляється, Непiдкорна, чи магiчнi астрали?
  - Вона смертельно заздрить своїй сестрi. Я вже розповiдав у звiтi, зовсiм нещодавно вони побилися фактично насмерть, Непiдкорна звинувачує її у зрадi, ненавидить її, а Альона каже, що невинна... Хазяйко, Ви ж i самi чудово знаєте їхню iсторiю i взаємовiдносини.
  - Знаю. Але може, за цей час щось змiнилося. Може, Непiдкорна їй пробачила, у цьому ж проблема, так?
  - У цьому.
  - Як думаєш, а якщо їх помирити, то янгольський астрал приєднається до вiйни на нашiй сторонi?
  - Нi. Точно нi. Щодо Альони, то можливо, але залишки армiї надто виснаженi, сильних воїнiв там одиницi, нiхто на таке не пiде.
  - Добре. Тобто, це мiнус один астрал.
  Так, навiть якщо янголи пiдтримають iншу сторону конфлiкту, то в ролi пiдтримки вони направлять не бiльше кiлькох загонiв, тобто не бiльше сотнi янголiв, що зовсiм не проблема. Хоч i не надто добре. Але варто враховувати боязнь об'єднаних сил астралiв, їм в рази вигiднiше хоча б на словах до них приєднатися.
  - Так, давайте далi. Лотар, як там Князь? Я чула, вiн цiлодобово працює?
  Що ж, цей демон доволi чесний, та i iнформацiю витягувати у нього не доведеться.
  - Не надто добре. Вiн дiйсно днює i ночує в кабiнетi. Зовсiм не спить. I думаю, причина Вам зрозумiла.
  - О так, зрозумiла.
  Звiсно, тут все просто. Занадто багато незадоволених його приходом до влади. Хоча демонський астрал сильно збагатився через розорення iнших безсмертних, а Дар'ян вiдiграв у всьому цьому немалу роль, але все ж таки не такого Князя вони бажали. У попереднього володаря було троє дiтей, двоє шлюбних, один нi, який так до останнього i залишався непризнаним. I якщо згадати, то до певного моменту середнiй син зовсiм не хотiв отримати це мiсце, багато хто навiть схилявся до думки, що наступницею стане його старша сестра, або ж у крайньому випадку молодший брат. Так було, поки в його життi не з'явилася Непiдкорна. Насправдi вiн вже давно спланував свiй прихiд до влади, а Ангелiна була лише його iнструментом проти Еванги, яка недолюблювала дивака, який не виходить зi своїх кiмнат i не виконує свої прямi обов'язки спадкоємця. Янголка надто мало про нього знала i поняття не мала, як на нього надавити. Але як вона не намагалася щось розвiдати, але слабке мiсце цього самовпевненого егоїста, який продумує все наперед, у неї знайти не вийшло. Не дивно, що вона не зрадiла, коли старий Князь раптом загинув на її територiї, причому його вбили на анонiмне замовлення, янголка то точно була нi до чого, але пригноблений в останнi роки демонський народ вiд такого почав лютувати i пiднiматися з колiн. Все, як запланував Дар'ян Селiс. Його сестра зникла, а молодшого брата вiн особисто вбив на дуелi по нерозголошенiй причинi. I все. Дорога вiльна. В тому бою вiн зарекомендував себе як неймовiрно сильний демон, i магiчний народ був готовий послiдувати за ним. Хоча були i незадоволенi тим, що вiн тихоня, хоч вiн i прийшов до влади таким жорстоким способом, мало хто вiрив, що вiн здатний повалити Евангелiю Регнард. I тут вiн привiв Непiдкорну у якостi своєї дружини. Це не слабо похитнуло його владу, оскiльки любовний зв'язок мiж представниками рiзних магiчних рас заборонений, до того ж ця янголка - їхнiй ворог. В той день багато-хто викликав Князя на дуель, щоб скинути його, але вiн проявив небачену жорстокiсть, вбиваючи кожного, хто посмiв сказати хоч слово проти його дружини. Але тим не менше, пройшло не так мало часу, i вiн виступив проти янгольського астралу, чого так сильно бажала армiя. А потiм сталося взагалi неочiкуване, пiд час цiєї вiйни у Дар'яна з'явилася перша спадкоємиця, напiвкровна дiвчинка! Тодi ще нiхто не посмiв виступити проти нього, але було досить багато бажаючих вбити малу Анетт i очистити ганьбу всього астралу. Але Князь показав свою позицiю i позатикав всiм роти. Йти проти нього - самогубство. Хоча те, що вiн багатьох налаштував проти себе, не змiнилося. А зараз, коли вiн фактично оголосив, що пiдтримує напiвкровних, йому доводиться робити все можливе i неможливе, щоб утриматися на тронi, тримати всiх вищих демонiв на короткому ланцюгу. Але так вiн точно довго не протягне. Вiн може бути хоч тричi безсмертним, але при такiй кiлькостi роботи за повної вiдсутностi вiдпочинку...
  - Марел, а у тебе що? - Люсi повернулася до вищої демоницi фактично тiльки в коротеньких шортиках i топi з дуже глибоким декольте, яка зовсiм її не слухала i намагалася вилiзти на колiна до завжди холодного, навiть по вiдношенню до неймовiрно красивих жiнок, чоловiка, трохи дивного янгола-вiдьмака, Ернеста, який входив у загiн Тамерлана.
  - А? - дiвчина пiдняла голову, але її мало цiкавило, що її там запитували, вона шукала собi нову жертву.
  Марел була тiєю, що переспала мiнiмум раз з майже усiма чоловiками в найближчому радiусi, зваблювала всiх пiдряд i був час, коли вона липла навiть до Макса, ха, тодi Люсi була дуже радою, що її чоловiк не зрадив її i проiгнорував демоницю. Але на цьому ця баришня не зупинилася, i тепер у неї на примiтцi незворушнi Тамерлан i Ернест. Вона готова розтавити ноги перед будь-яким бiльш-менш привабливим чоловiком, тобто, фактично, вона жiнка легкої поведiнки зi стажем, яка має дуже багато любовних зв'язкiв, особливо в демонському астралi. Здатна затягнути в постiль будь-кого, вона часто стає у пригодi, коли потрiбно дiстати якiсь документи, чи пiдслухати щось. Через свiй безтурботний вигляд її нiколи не вважають небезпечною. До того ж вона справжня красуня. Настiльки гарних людей ще потрiбно пошукати. I справа не тiльки в дуже привабливому тiлi, вузькiй талiї i грудях четвертого розмiру, багато-хто заглядується на її лице з правильними рисами обличчя, смуглу шкiру, довге густе каштанове волосся, i величезнi карi очi з довгими вiями, трохи припухлi яскравi губи. Але не зважаючи на лялькову зовнiшнiсть, недооцiнювати її i її бойовi навички не варто. Марел бездоганно володiє мечем урумi, гнучким мечем, який майже завжди обвитий навколо її бедер, а у руках професiонала вiн стає не просто смертельно небезпечним. Настiльки вбивчу зброю ще потрiбно пошукати, але оволодiти нею дуже складно, навiть навички Безiменної тут були недосконалi, хоча жiнка i володiла всiма можливими видами зброї, якою краще, якою гiрше, але це не так важливо.
  - Марел, що у тебе нового? - терпляче перепитала Люсi i зiтхнула.
  - Ааа...
  Демониця повiльно спокусливо пiдвелася, провiвши руками по бедрах, тим самим привертаючи до себе увагу, i незворушно направилася шукати собi нову жертву.
  
  <30>
  - Марел, взагалi-то, я тебе запитала вже двiчi, - пiдняла брови Безiменна, коли дiвчина всiлася на колiна Елеазару, який був зовсiм не проти цього, i сунула собi в рот карамельку. Тепер на неї дивилися майже всi, хтось байдуже, хтось заздрiсно по вiдношенню до etrange-вiдьмака, а ще дехто просто зацiкавлено.
  - Я знаю, - облизнула губи вона.
  - Не змушуй мене повторити ще раз, - Люсi небезпечно глянула її з-пiд лоба i демониця зрозумiла, що продовжувати не варто.
  - Та добре, зараз, - фиркнула вона i тiльки зручнiше вмостилася на колiнах повiтряника. - У мене все по-старому. Знаєте, я тут нещодавно зустрiла кiлька молоденьких офiцерiв, такi красунчики, прям тащусь...!
  - Еее... Взагалi-то я не про тебе, а про демонський астрал запитала, дура.
  - Ааа... Да там повна фiгня твориться.
  - Скажи менi ось що, ти в армiї демонського астралу була?
  - Ну так я i кажу, один iз офiцерiв, вiн такий високий i, схоже, сильний, ви просто не уявляєте, вiн мене ще з порогу затягнув у лiжко i...
  - Заткнись, дура. Подробицi твого особистого життя нi мене, нi iнших присутнiх не цiкавлять.
  - Ну не кажiть! - втрутилася Тамiлла, ельфiйка, яка працює покоївкою в королiвськiй сiм'ї свого астралу. Гм, якщо чесно, то вона шукає собi багатого i сильного нареченого, i навiть сподiвається одружити на собi спадкоємця престолу, хоча поки що безрезультатно. I якщо з'являється на горизонтi хтось перспективний, не зацiкавитись вона не могла. - Так що там далi?
  - Дури ви, - з кутка фиркнула зеленоока темна шатенка з ельфiйськими вухами i демонiчними крилами, причому теж писана красуня, хоча Марел вона явно уступає. - Вони ж просто звичайнi офiцери. Що в них взагалi можна знайти? Такi бачать в вас тiльки шлюх i все! Iнша справа, коли в тебе закохається якийсь лорд..., - дiвчина мрiйливо накрутила пасмо волосся собi на палець.
  - Це ти дура, Селiна, - огризнулася чистокровна ельфiйка, - За щастя боротись потрiбно, а не сидiти i чекати, поки твiй принц тебе знайде.
  - I за яке це таке щастя? Тих бабiїв? Пф, - фиркнула шатенка блондинцi. I так, Селiна входить в загон Тамерлана, i взагалi, вона завжди мала зависоку думку про себе. А точнiше вона вважає себе писаною красунею, достойною хiба що особи королiвської кровi, а всi iншi чоловiки нi на що не годяться. Ця перебiрлива стерва в життi б не клюнула на якихось там офiцерiв, все чекає свого щастя, це, чесно кажучи, єдине, що їх вiдрiзняє вiд тiєї ж Тамiлли. Та звикла боротися за своє життя i нiколи б не вiдпустила ситуацiю.
  Безiменна стиснула кулаки i просверлила поглядом Тамерлана i Оскара, щоб тi заткнули цих трьох. Вона тут серйознi розмови намагається вести, а вони там якихось нових коханцiв обговорюють! До того ж запитали Марел, а вона мовчить i витає у хмарах.
  Її помiчник помiтив це i пiдняв руку, привертаючи до себе увагу. Все ж таки Люсi краще не злити.
  - Дiвчата, давайте, ви обговорите це iншим разом...
  - Заткнись, тебе ми не запитували! - в унiсон рявкнули янголу двi ельфiйки i рiзко вiдскочили. В сантиметрi вiд них пролетiли метальнi кинжали.
  - Тодi, може, послухаєте мене? - вишкiрилася Люсi.
  - Ем... Слабувато якось кинули, хазяйко, - пiдмiтила Тамiлла, простеживши за кинжалами, якi увiйшли в стiну, як у масло.
  - Ага. Мене таким не зачепити, - пiдняла пiдборiддя лучниця загону Тамерлана.
  - Тодi наступного разу я кину з усiєї сили.
  - Не варто, - скривилася ельфiйка, яка займається шпигунством. Якими б сильними i тренованими вони б не були, але проти Безiменної в повну силу вони довго не протримаються.
  - Так то. Я запитувала Марел, а не вас, i я вимагаю вiд вас серйозностi. А ти, перестань розповсюджуватись про своє особисте життя. Займися звiтом, мене цiкавить тiльки проблеми Князя.
  - Ну, Князь наче нiчого, але вiн якийсь хворобливий...
  - Ближче до полiтики. Що там вiдбувається?
  - Поняття не маю, - байдуже хмикнула вона.
  Навiть Аурелiя повернулася в її сторону. Все ж таки не дати чiтку вiдповiдь хазяйцi...
  Лотар вагався. Може, варто втрутитись? Хоча... Та нi, нехай жiнки самi розбираються. Вiн вже сказав все, що вiн нього вимагали.
  - А ти iз чесних, так? - презирливо хмикнула Селiна. Вона так i не вгамувалася. - Фасадом вдалася, але мозку не вистачає? Ну так, деяким просто не дано розумiтися на полiтицi. Ти же просто шлюха! Та твого розуму тiльки на це i вистачає! Ах так, це ж у тебе сiмейне...
  - Ти, - погляд Марел сильно потемнiв, а її очi загорiлися червоним, що є типово для демонiв. У дiвчини не залишилося жодного натяку на несерйознiсть чи розкутiсть, демониця повiльно пiдвелася з колiн Елеазара. Вона потягнулася до свого зап'ястя, зняла тоненьку чорну, вiдносно прозору рукавичку i кинула пiд ноги напiвкровнiй ельфiйцi з загону. Те, що вона часто вступає у несерйознi любовнi зв'язки, ще не означає, що вона шлюха. I її мати не була шлюхою, хоч i була наложницею, i її доньку так же ростили, все ж таки рабiв зазвичай не запитують, ким вони хочуть бути, Безiменна - виняток. А ось так зневажаючи i принижуючи демоницю, ельфiйка принижує i її матiр. I все через якусь там вимушену роботу. Її матiр! Яка зробила для неї все! I таке повз вуха вона не пропустить.
  - Мене ображай скiльки хочеш, але згадувати мою матiр не смiй, - холодно пронизала її очима дiвчина. - I якщо вже розмова зайшла про розумовi здiбностi, то поясни, чим ти краща за мене? Да ти ж така сама рабиня, як i я!
  - Ось i подивимося, яку з нас можна справедливо назвати нiкчемною, - напiвкровна нахилилася i пiдняла рукавичку. Спочатку вона зовсiм не очiкувала, що Марел так просто кине їй виклик, але так навiть краще. Це шанс показати, хто чого вартий. Що якась шлюха їй не рiвня. I що вона достойно займає мiсце в загонi Тамерлана. Ця баба її вже давно бiсила. Чому вона привертає до себе бiльше уваги, нiж ельфiйка? Тiльки тому, що трошки красивiша? Чи тому що доступна всiм i кожному?
  - Умови? - демониця i не думала вiдступати. Селiна сильно її зачепила.
  - Бiй без правил. Допускається використання будь-якої зброї чи магiї на вибiр.
  Брови Марел трохи смикнулися. Ельфiйка хоч розумiє, що, дозволяючи їй використовувати гнучкий меч, вона дає їй значну перевагу?
  - Сама захотiла, - чистокровна зняла з поясу зброю.
  Ось тiльки раптом втрутилась Безiменна.
  - Дiвчата, не повiрите, менi безмежно цiкаво знати, чим все це закiнчиться, - жiнка стояла, склавши руки на грудях i спершись спиною на стiну, але раптом вона опустила руки i подивилася на них таким поглядом, що навiть у них смикнулося волосся на потилицi, - але не могли б ви вирiшувати власнi проблеми за межами цiєї кiмнати i не пiд час загального зiбрання? - тон Люсi не терпiв заперечень. Їй не вистачало ще тiльки, щоб цi двi розвернулися i пiшли битися на заднiй двiр. А то мало того, що їх не буде, так вони ще й всю їхню чоловiчу половину з собою заберуть. Але все рiвно цiкаво, хто переможе. Селiна явно себе переоцiнює. Марел не з тих, кого так легко зламати чи перемогти. Або ж змусити вiдступити. Вона дуже вперта. I так просто псувати з нею вiдносини - не найкраща iдея.
  - Але..., - демониця здаватися не збиралася i досi мiцно стискала меч. Їй хотiлося звернути шию ельфiйцi зараз, а не через годину.
  - Мовчати! - хазяйка грiзно перервала її ще до того, як дiвчина встигла щось сказати. - Жодних але. Сядь, - Безiменна взяла вiльний стiлець i поставила перед його собою. Марел не стала пручатися перед Люсi, обмотала зброю навколо поясу i доволi стримано примостилася на його краєчку. Вiдьма знала, наскiльки демониця зараз нестабiльна, як її трясе вiд гнiву. Хоча, схоже, нiхто бiльше цього не помiтив. Все ж таки дiвчина чудово стримує свої справжнi емоцiї. Але i її хазяйка сприймає все трохи iнакше.
  - Заспокойся, - зiтхнула огневичка, - i перестань валяти дурня. Iнакше я нашпигую тебе кинжалами так, що ще тиждень в люди показатися не зможеш, це я тобi гарантую. Тепер ближче до справ. Ти зустрiчалася з тими офiцерами. Знаєш, що вони думають про Князя?
  Марел пiдняла очi на хазяйку i мiцно стиснула кулаки. Але потiм, через кiлька секунд мовчання, таки вiдповiла:
  - Весь астрал боїться Князя. Його часто обговорюють i осуджують. Особливо в армiї. Жодний демон з тих, з ким я зустрiчалася, не хоче пiдтримувати напiвкровних. Це i так передбачувано, - холодно проговорила вона.
  - А повстати не збираються?
  - Не знаю, можливо. Так, їм в рази легше його позбутися i далi жити спокiйно. Але вiн сильний демон. Страх iнколи творить дива. Але водночас саме страх iнколи здатний змусити iнших пiти проти тебе.
  - Тобто, нам потрiбно, щоб його боялися настiльки, щоб i не подумали пiти проти його слова?
  - Так. Але як це можна зробити? Я взагалi не думаю, що це можливо.
  - Отож-бо, як? Як? - задумалась Безiменна. Гм, та тут не просто подумати потрiбно. А якщо i думати, то не про це, а про те, чи корисний для неї Князь взагалi при таких то картах? З однiєї сторони вiн її спонсує, а точнiше його дружина, але насправдi у неї достатньо грошей, щоб жити на широку ногу i утримувати настiльки величезну кiлькiсть рабiв ще протягом кiлькох столiть, а то i довше. Аркл Тенебрiс далеко не маленький спадок їй залишив. Хоча насправдi з усiх цих рахункiв була знята вiдносно невелика сума лише з кiлькох, Люсi просто не захотiла витрачати цi грошi на вiтер, якщо вона запросто може прогодувати себе i свою сiм'ю сама. Тобто, з фiнансової точки зору Князь їй хоч i корисний, але сильної потреби в ньому немає. А ось зi сторони воєнної сили...
  - Я подумаю, що тут можна зробити, - прикусила губу Безiменна. Краще зачекати до кiнця зборiв i подивитися на повну ситуацiю. Тодi вже можна говорити, що буде краще, кинути його, щоб сам зi своїми проблемами розбирався, а якщо у нього нiчого не вийде, то можливо навiть доведеться прибрати його i замiнити Лотаром. Або ж допомогти йому утримати його хитку владу. Зараз не час загадувати наперед. - Сиди, - наказала вона Марел. - Щоб я i звуку вiд тебе не чула до кiнця зборiв, - попередила жiнка i перестала нависати над нею. Навпаки, зосередилася на своїх вiдчуттях i знайшла серед присутнiх Ферає-молодшого.
  - Не будемо злiзати з теми. Крейг, як там Непiдкорна?
  - Начебто нормально. Ось тiльки майже не показується, у вилазцi участi не взяла, сидить з дитиною.
  - Так, значить. Добре. Вона випадково нiчого нового не планує?
  - Навряд. Зараз їй не до цього.
  - Зрозумiло. Оскар, вона хоч грошi на мiй рахунок перевела?
  - Так. Ще вчора.
  - А вона швидко. Менi подобається, коли Непiдкорна не пробує розбести мене на бабки i платить чесно. Там тридцять лямiв?
  - Рiвно.
  - Чудово. Ну хоч одна гарна новина. Що ж, давайте далi. Хто хоче продовжити? Галiя? Нейт? Вибирайте.
  - Давайте я почну, - дiвчина пiдвелася зi свого стiльця з записами у руцi. Вона часто записувала iнформацiю, щоб все систематизувати. Iнколи це добре, але iнколи нi. Люсi нiчого не казала про такий її спосiб, але десь глибоко всерединi вона це не схвалювала. Мало що може статися. Якщо хтось зайвий побачить цi її записи... В будь-якому випадку проблем вiд цього точно буде не мало.
  - В моєму сенатi постiйно обговорюється одна тема - напiвкровнi. На даний момент було вирiшено пiдготувати п'ять загонiв по десять чоловiк для полювання. I ще. Знову пiдняли плату за смерть Безiменної. Можливо, це через Марка Сейрона. За ним вже вiдправили немалий загiн, але вiн поки що ховається. Це все.
  - Та невже? А я знаю iнше.
  - Хазяйко, ви про союз астралiв? - поцiкавився Нейт.
  - А про що ще?
  - Добре, - Галiя вирiшила продовжити. - Я не думаю, що таке об'єднання станеться. Etrange, та i не тiльки вони, тримаються за давнi конфлiкти свiтiв, тому все це лише обговорення i слова. Не факт, що вони зможуть працювати одне з одним в групах. До того ж якщо звести в один загiн представникiв рiзних рас, то не гарантовано, що мiж ними не почнуться стосунки, i в такому випадку з'являться новi напiвкровнi, а їх батьки зможуть запросто перебiгти на нашу сторону. Хоч вiрогiднiсть цього i невелика, це все рiвно ризик. А Ви, думаю, розумiєте, що etrange на таке не пiдуть.
  - Галiя, потрiбно думати маштабнiше. Навiщо намiшувати загони? Якщо хтось, кому всi сторони довiряють, буде смикати за їхнi ниточки в тiнi, то працювати разом не доведеться. I знайомити їх одне з одним тим паче.
  - Але хто зможе так майстерно всiма керувати?
  Вiдповiдь на це запитання чекала не тiльки Галiя. Люсi помiтила, як сильно напружився Тамерлан, як нахмурився Оскар i ще немало її рабiв. Всi знали, що на цьому мiсцi може опинитися Анна Дерк. Але сказати це вголос так i не наважились.
  - Гм, давайте не будемо загадувати наперед, - похитала головою Безiменна. - Це просто гiпотетичне рiшення проблеми i все. Ми ще навiть не знаємо, чи буде об'єднання. Етар, що в тебе?
  - Нiчого. Позицiї сенату мiцнi, серйознi перемiни влади точно не будуть. Канцлер... Ну, вiдомо, що його термiн правлiння скоро скiнчиться, можу сказати точно, що вдруге в це крiсло вiн не сяде, вiн вже не молодий. А так все спокiйно.
  - Добре. Нейт? - жiнка повернулася до похмурого вiдьмака у кутку.
  Нейт. Не сказати, що вiн чимось видiляється. Природник, вiдьмак з зелено-карими очима i темним волоссям, а рiвень його сил лиш трошки вищий середнього. Вiн чудово стрiляє з револьверiв i завжди носить два таких з собою, але, мабуть, це єдине, що дiйсно блискуче у нього виходить. Будучи замкнутою людиною, вiн не приваблює до себе людей, навпаки, змушує iнших себе сторонитися, тому робота в розвiдцi не надто йому пiдходить. Але нiхто нiколи не знає, що насправдi твориться у нього в головi, це вiн, вiрогiдно, взяв вiд Люсi. I так, виникає запитання, як же так вийшло, що настiльки нелюдиму людину вийшло просунути на пост сенатора. Нейт був одним iз перших її рабiв, i вiн навiть на кiлька рокiв старший її саму, тому пройшло не так вже й багато часу, як Безiменна використала свою владу i привiлегiї, отриманi у спадок, i назначила тимчасового сенатора, аж поки їй двадцять п'ять не виповниться. Ось тiльки ще через кiлька рокiв жiнка знайшла в архiвах всi згадки про доньку Аркла Тенебрiс i зачистила все, спаливши цiлi архiви i прибравши всiх людей, якi хоч колись її бачили поряд iз батьком. Тобто, вона фактично знищила всi згадки про рiд Тенебрiс, а її раб став не просто представником, а дiйсним сенатором. Виконував вiн свою роботу блискуче, не тiльки Люсi була задоволена, жителi територiї зовсiм не помiтили наслiдкiв змiни їх представника. Вiд цього жити їм гiрше не стало. Тому жодних скарг не було, i природник вже багато рокiв тихо i мирно виконує свої обов'язки, а тобто канцелярську роботу, i не повiдомляє бiльше iнформацiї, нiж та, яка звучала на засiданнях сенату. Але це мiсце вiн займає не через шпигунство, тому це не настiльки важливо. Для темних справ в цьому астралi є Меланiя, вона забереться, куди завгодно, i дiстане, що завгодно.
  Чоловiк пiдняв очi i поглянув на Безiменну, а потiм заговорив глибоким задумливим голосом.
  - Вiдьомський астрал не проти союзу проти напiвкровних. Нещодавно Влас Дареф вчинив необдумано i фактично кинув їм виклик. Якщо ранiше вони зберiгали вiдносну пасивнiсть, то тепер мовчати не стануть. Їм теж не подобається перспектива працювати зi свiтлими, але якщо офiцiйно поступить така пропозицiя, вони не вiдмовляться. I з цим не вийде нiчого зробити. Чесно кажучи, той напiвкровний демон серйозно погiршив ситуацiю, в цiлому.
  - Ось як? - скривилася Люсi. - Що ж, придурок. I чого йому наодинцi зi своїм бухлом не сидiлося? - зiтхнула жiнка. - Але чорт з цим. Навiть якби не вiн, то вiдьомський астрал не пiшов би проти союзу i рано чи пiзно приєднався б до нього.
  Так. Кого далi запитати? У Меланiї завдань останнiм часом завдань не було, до того ж вiдьма i без неї чудово знала, що твориться у рiдному їй астралi. Гм, тодi можна продовжувати запитувати про iншi астрали.
  - Яїр. Що там у тебе? Що чутно?
  Iнсолiтський астрал завжди подiлявся на територiї, у кожної з яких свiй правитель, i якщо так подумати, то саме за дiями цього астралу встежити найтяжче. Кожний барон благоволить якомусь iншому астралу, хоча Люсi ще нi разу не чула, щоб хтось iз них пiдтримував напiвкровних. Тобто, якщо почнеться серйозна облава на них, iнсолiти виступоять точно не на їхнiй сторонi, це i так зрозумiло. Зараз потрiбно лише зрозумiти, в якiй кiлькостi. Чорт, зараз присутнiсть Амалiї не завадило б. Iнсолiтська академiя - єдине мiсце, де проходять всi барони i, як наслiдок, де можна визначити приорiтети того чи iншого правителя. Але потрапити туди завдяки владi i грошам на короткий перiод часу фактично неможливо, тобто щоб мати там iнформацiйну точку, потрiбно працювати там, а отже, i мати необхiдну квалiфiкацiю. А це надто складно для виконання, а некромантка не настiльки вже їм у цьому допомагає. Тому Люсi допомогла влаштуватися Яїру, iнсолiту-вiдьмаку, на мiсце особистого помiчника одного барона, який, наскiльки Безiменнiй було вiдомо, вже доволi довго вiв торгiвлю з вiдьмаками. Цьому її рабу майже iдеально пiдiйшла ця роль. Цей блондин, якому трохи за тридцять, - той, хто чудово вмiє приховувати свої емоцiї, якi виходять на поверхню тiльки тодi, коли його руки торкаються клавiш роялi. Цей чоловiк терплячий, замкнутий, але не так, як Нейт. Яiр просто надає перевагу тому, щоб у бiльшостi випадках тактично промовчати i пiти з байдужим виглядом, вiн не вiдштовхує вiд себе людей, навпаки, багато хто приходить до нього поплакатись, знаючи, що вiн нiчого нiкому не розкаже.
  - На останньому зiбраннi баронiв думки роздiлилися. Деякi хочуть залишитися всторонi, але бiльшiсть, як Ви знаєте, пiдтримують астрал etrange, i вiрогiдно, вони послiдують за ними, як тiльки їх покличуть, а я не сумнiваюся, гм, що вони приєднаються до союзу.
  - Ось як? А як там твiй хазяїн?
  - Вiн не знає, чи будуть воювати вiдьмаки, чесно кажучи, вiн би хотiв зберегти статус кво, але якщо iнсолiти з його територiї спасують перед напiвкровними, це фактично буде позор. Особисто я схиляюся до думки, що вiн приєднається до сил вiдьомського астралу, як тiльки почнуться першi заворушки.
  - Ясно. I це паршиво. Аурелiя?
  Ця напiвкровна янголка-iнсолiтка з довгим золотистим волоссям i в пишнiй бiлiй сукнi з чорним мереживом середньовiчного зразка, мабуть, найбiльш неординарна з усiх присутнiх. Зi сторони вона здавалася тихою i спокiйною, але так сказати, в тихому омутi чорти водяться.
  Пройшло близького пiвхвилини, а дiвчина так нiчого i не сказала, тiльки повернула голову, дивлячись по праве плече вiд себе, хоча вiдьма стояла зовсiм у iншiй сторонi.
  - Аурелiя, вiдповiдай. Що у тебе нового? Я просила тебе прибрати смiття, ти впоралась?
  - Але хазяйко, Елiзабет щойно все Вам розказала! - здивовано повернулася до неї Аурелiя.
  - Я чекаю вiдповiдь вiд тебе, а не вiд твоєї примарної сестрички.
  - Але чому? Вона ж часто розповiдає про нас двох, - дурнувато поклiпала вона очима. - Ми же сестри, все одне про одного знаємо!
  - Я не сумнiваюся. Але зараз я хочу почути вiдповiдь вiд тебе.
  - Ось бачиш, Елiзабет, вона проти. А я казала! - напiвкровна безсмертна знову повернулася до пустоти через праве плече, помахуючи бiлим вiєром, з яким вона ходила завжди i часто використовувала як зброю.
  I так, у цiєї баришнi шизофренiя. Скiльки часу Люсi мучилася з нею, аж поки не зрозумiла, що це марно i не вiдiслала її в iнсолiтський астрал куди подалi. Глюки i уявний свiт, створений її власною фантазiєю, це, можна сказати, її вiзитна картка. Навiть вiдьма дiє бiльш свiдомо, нiж вона. У янголки це вже давно, хоча її можна легко зрозумiти. Не кожний зможе пережити все те, що пережила ця дiвчина. Її попереднiй хазяїн був жорстоким, навiть бiльше, нiж Безiменна. На вiдмiну вiд останньої, йому було байдуже, кого катувати. I коли до нього на стiл потрапили двi дiвчинки, вiн не зупинився. Гвалтував їх, рiзав, вбивав, все рiвно вони безсмертнi, якщо не переборщити, то все рiвно регенерують. I ось молодша з них не витримала. Елiзабет вчинила самогубство на очах сестри. А у тiєї i до цього вже починалися проблеми з психiкою, а пiсля цього у неї взагалi розвилася тривала шизофренiя. Дiвчина не хотiла вiрити, що її сестра загинула, що її бiльше немає поряд iз нею, i тому вона створила для себе iнший, свiй власний уявний свiт, де Безiменна витягнула не тiльки її, а i Елiзабет. Вона досi у це вiрить. Розмовляє з нею. Багато хто думає, що вона щоразу розмовляє з її духом, який не баче жодна магiчна раса, окрiм iнсолiтiв, але i тi все заперечили. Бiля неї немає тiнi померлих. Тому не можна сказати, що вона знаходиться в здоровому глуздi.
  Але тим не менше, Аурелiя сама по собi не проявляла надто сильної агресивностi i була доволi смирною, тому позбутися вiд такої проблемної Люсi хотiла тiльки тому, що ту iнколи просто неможливо витерпiти. З нею i сам починаєш божеволiти. Хоча янголка була доволi цiнним екземпляром в бою. Майже як i Люсi, вона не вiдчувала болi вiд поранень, єдина рiзниця мiж ними полягала в тому, що Безiменна виробила таку несприйнятливiсть до болi не на каторзi, а в сотнях жорстоких боїв. Тобто, на полi бою цих двох рани не зупинять. Якщо хтось зможе змусити Аурелiю вступити в бiй, спровокує її, то вона вб'є всiх, хто кинеться на неї, сил у неї точно вистачить. Зi своїм бойовим вiєром ця напiвкровна дуже сильна, її пафосний вигляд недооцiнювати не можна.
  - Аурелiя, так що? Ти вбила тих двох iнсолiтiв, на яких я тобi вказала.
  - Так, хазяйко. Одного увi снi викинула з вiкна, забезпечивши летальний наслiдок. А iншого, як i порадила Елiзабет, я отруїла.
  - Добре. Молодець.
  - Елiзабет, ти чула? Ми молодцi, нас похвалили!
  Чорт, здурiти можна. При таких її розмовах з пустим мiсцем навiть Люсi ставало не по собi, тому вiдьма швидко перейшла на наступний астрал.
  - Тамiлла. Нещодавно ти так люб'язно вiдкрила рота. А тепер, будь добра, розкажи менi все, що чула.
  - Добре, - ельфiйка кивнула i задумалася. - Мiй астрал не хоче нi у що вмiшуватися. Вони зроблять все, щоб уникнути вiйни, а якщо не вийде, то приєднаються до перспективнiшої сторони.
  - Ясно. Це вибiр короля? А що думає спадкоємець?
  - Ну, знаєте, вiн не думає про полiтику. Йому ближчi полювання, стрiльба. Скидувати батька з трону вiн не планує.
  - Добре. Делат. Ти що думаєш?
  Ельф з довгим русим волоссям i в окулярах, жiнка не розумiла, навiщо вони йому, його зiр бездоганний, мрiйливо дивився в сторону Селiни i невдоволено повернувся до неї, почувши своє iм'я. Взагалi-то, цi збори мало хто слухав серйозно, бiльшiсть просто банально пропускали величезнi частини iнформацiї повз вуха.
  - Та все по-старому. Все всiх влаштовує, тихо, спокiйно. Тiльки чув, що королiвська сiм'я таємно розiслала по астралам кiлька своїх шпигунiв для з'ясування iнформацiї...
  - Тамiлла, це так?
  - Не знаю. Я нiчого такого не чула.
  - Якщо це правда, то це не дуже добре. Гм. Малiя, а ти що скажеш?
  Малiя була єдиним її iнформатором зi свiту, де обжилися валькiрiї. Вони, слуги богiв, можуть запросто стати її союзниками. Якщо тiльки не з'явиться iнший бог, який все зiпсує. Але це лише "якщо". I навiть якщо так, її рабиня попередить її, i жiнка вб'є його ранiше. Так, вона нiкому не дасть собi заважати. До того ж цiй чистокровнiй валькiрiї Люсi довiряла. Нехай вона замкнута i холодна, не переносить навiть найменшого фiзичного контакту, не слухає її i не стежить за зборами, лише тихенько сидить на пiдлозi у кутку i водить олiвцем по паперу, але вiдьма знала, що саме ця дiвчина точно нiколи її не зрадить.
  - Нiчого. Нам байдуже на вашi вiйни, - не вiдриваючись вiд малювання кинула їй Малiя i трохи вiдсторонилася вiд паперу, оцiнюючи роботу.
  - Нiчого дивного не було? Новi боги не з'являлися?
  - Та нi, - пожала плечима дiвчина i знову схилилася над листом.
  Що ж, це все. Так, iнформацiї не мало, але в такому стиснутому виглядi її сприйняти набагато легше, нiж читати довжелезнi звiти про подiї кожного їхнього дня, враховуючи особливостi кожного з них. Тут можна тiльки уявити, що це за кошмар. Наприклад, зi звiтiв про походеньки Марел можна вже давно було написати цiлий любовний роман, а Аурелiя взагалi пропускає цiлi слова, речення i частини тексту, думаючи, що їх замiсть неї пише її сестра, а в тих шматках тексту, якi писала вона, дiвчина постiйно торочить про свою Елiзабет, якої немає! А якщо згадати те, що у Безiменної серйознi проблеми iз зором, i розiбрати щось вона може тiльки за допомогою сили бога пiд час сильної концентрацiї, то перелистування звiтiв - справжнє самогубство. Але зараз це вже не так важливо. Хоча б тому, що вона зiбрала тут всiх не для звiтування, а щоб вислухати їх i роздати подальшi iнструкцiї.
  Так, їй потрiбно серйозно обдумати всю отриману iнформацiю.
  - Що ж, я всiх вас вислухала. Тепер менi потрiбно подумати. Я скоро повернуся. Я забороняю кому-небудь iз присутнiх в цiй кiмнати вступати в конфлiкти чи нариватися на бiйку за моєї вiдсутностi. Також не можна виходити за межi цiєї кiмнати без крайньої необхiдностi, - Люсi подивилася на самовпевнену Селiну, яка досi стискала рукавичку Марел i була повнiстю настроєна на бiй. - Дуель проведемо пiзнiше, я особисто хочу на це подивитися, тому дуже прошу не вирiшувати це до кiнця зiбрання, - Безiменна обвела поглядом всiх присутнiх, рiзко крутнулася, змусивши краї шинелi трохи розпахнутися, i доволi швидко покинула цю кiмнату.
  
  <31>
  Люсi фактично увiрвалася в свiй кабiнет, скинула шинель, викинувши її на пiдлогу, зняла пояс зi зброєю i вiдправила його вслiд за нею. Жiнка почала знiмати з себе зброю, якою була навiшана, залишила тiльки невидимий кинжал на шнурку i саблю, яку вона виклала на стiл, а потiм вiдьма вилiзла i розляглася на своєму робочому мiсцi, скинувши важливi папери. Їй термiново потрiбно подумати i проаналiзувати отриману iнформацiю.
  Що вона має? Десятки рокiв астрали самостiйно боролися з напiвкровними, i тут астрал etrange рiзко задумав створення союзу з iншими свiтами проти них. I кому ж це прийшла така неочiкувана думка? Вони гризлися мiж собою сотнi рокiв, а тепер що, об'єднаються для знищення спiльного ворога? З чого це раптом? Якби їй це сказали кiлька рокiв тому, вона б не повiрила. Астрали об'єднуються з iншими тiльки у серйозних вiйнах, i переступити через це, щоб позбутися невеличкої купки напiвкровних...
  Нi, це нелогiчно. Не було ще такого, щоб свiтлi об'єднувалися з темними. Невже напiвкровнi настiльки їм набридли? Та нi, набридли їм якраз не вони, а Безiменна, тому в цьому випадку союз в першу чергу напав би на неї, а не на них. Але вийшло навпаки. I так, в тому, що наступною пiсля них стане вона, вiдьма навiть не сумнiвалася. А ще у тому, що рано чи пiзно такий союз буде. Як тiльки астрал etrange зважиться вiдiслати офiцiйну пропозицiю, то до них миттєво приєднаються вiдьмаки i iнсолiти, а трохи пiзнiше, можливо, ельфи. А це вже чотири астрали. Але що з iншими? Князь нiколи не виступить на їхнiй сторонi, вiн надто любить свою дружину, з Альоною теж не все так просто, а валькiрiї точно не стануть влiзати в цi безглуздi вiйни, дарма що першокласнi воїни. Тобто, якщо влада цих астралiв не змiниться, вони запросто можуть виступити проти...
  Точно! Як вона ранiше цього не зрозумiла? Цi замовлення... Сiм'я Селiс i сiм'я Iсаар. Їхнi наступники можуть бути бiльш услужливi, i вони точно не стануть виступати проти союзу. А отже, цi три, чи навiть чотири, якщо враховувати Анетт, смертi дуже вигiднi його засновнику, астралу etrange, який так сильно мрiє позбутися напiвкровних.
  Але з чого це саме у цього астралу раптом виникло таке бажання? Тут щось не те. Якщо вони придумали генiальний план дiй, то чому Галiя про це не знає? Але це не все. Її рабиня хоч i має високий статус, але все рiвно у когось на тип Анни Дерк достатньо влади, аби приховати, хто проявив iнiциативу i запропонував це, до того ж далеко не кожний до такого додумається. Хоча це точно не Анна. Вона, звичайно, iнтриганка, i дуже сильна, але в її випадку мати б теж спочатку розiбралася б з нею. А ще якби це була ця огневичка, то астрал вже давно нi в чому б не сумнiвався i надiслав би пропозицiю. Але вони мнуться i неначе чогось чекають. А терпiння - це не про Анну Дерк.
  I тому напрошується висновок. Iнiцiатор - не астрал etrange. За ними хтось стоїть. Ляльковод, який дiє в тiнi i змушує людей йому пiдкорятися, а вони слiдують його наказам навiть не усвiдомлюючи цього. Вiн чудово манiпулює людьми, i, очевидно, для нього вони лише частина його плану. Його цiль - прибрати напiвкровних, а отже, або у них з ними особистi рахунки, або вiн не просто пов'язаний з астралом etrange, вiн сам etrange i має спiльну з ними точку зору щодо них, вважає їх небезпечними для себе. Але це неймовiрно розумна i багата особистiсть. Так вдало проштовхнути свою iдею в управлiння одного астралу, заплатити величезнi грошi, щоб знешкодити противникiв i при всьому цьому ще й залишитись непомiченим! Якби Люсi не помiчала незвичностi настiльки добре, не була б такою пiдозрiливою, вона б i не зрозумiла, що за цим хтось стоїть. Але хто? Бог? Тяжко сказати. Вiн точно не з тих, хто стане приходити в астрал валькiрiй i так легко заявляти про себе. Той, хто настiльки чiтко все продумав, так просто не проколиться. Але стоп. Знову щось не те. Її запрошення де? Всi знають, Безiменна працює за грошi, а ще вона дуже небезпечна. Тодi чому вiн не хоче переманити її на свою сторону? Що йому заважає? Та i для неї це було б вигiдно, вся iнформацiя доходила б до неї з перших вуст. Але нi. Її не покликали. А значить, її допомоги в його планi немає, те, що вона прийняла замовлення Iсаар не рахується, на її мiсцi мiг би бути хто завгодно. Але чому так? Вiн знає щось про неї? Навряд. Але напевне, здогадався, що вона з самого початку буде не на його сторонi, i справа тут не в грошах. Так, її поведiнка дiйсно нелогiчна, якщо враховувати, що жiнка робить це тiльки через грошi. Але це ж нiчого не означає! Чи вiн поставив ставки на те, що вона до них прив'язана? Да там же вiрогiднiсть мiзерна! Хоча нi, навiть бiльша, нiж здається їй. Гм, а вiн дiйсно дуже розумний. Бо не покликавши її, її противник поставив все на те, що вiдьма виступить на сторонi напiвкровних. Але чого вiн цим спробував досягнути? Якщо поставити себе на його мiсце, то вiн вiрить у те, що вона за них може вiддати життя, як би дивно це не звучало. А значить...
  Його цiль не напiвкровнi, а вона! Зрозумiвши це, Люсi рiзко сiла i втупилася у протилежну стiну. Яка вiрогiднiсть того, що вiн знає, що вона бог? Чим бiльше вiдьма про це думає, тим бiльшими стають вiдсотки. Якщо це дiйсно пастка для неї, то це, мабуть, найкращий спосiб її позбутися.
  Iснує лише кiлька способiв знищити бога. Самi по собi вони вiчнi, навiть маючи смертне тiло, вони пiсля смертi переродяться, i в своєму новому життi, коли пройде рiвно стiльки часу, скiльки їм знадобилося для отримання цiєї сили, всi їхнi спогади з минулого життя, сила повертаються, i все починається спочатку. Тому вбивство бога нiчого не вирiшує. Але якщо вiн помре вiд руки iншого бога, переродитися бiльше не зможе. Але є ще один спосiб. Схоже, її противник розумiє, що в чесному бою йому не перемогти, або вiн простий смертний i її вбивство вiд його руки нiчого не дасть, жiнка тодi все рiвно повернеться, тiльки тепер з бажанням помсти. I зважаючи на це, вiн вирiшив спровокувати другий варiант.
  Боги можуть вмiшуватися в хiд iсторiї, вони не пiдкоряються жодним законам чи правилам, Доля над ними не власна. Вони можуть змiнити Долi iнших, а не тiльки свою, навiть врятувати їм життя, але це вважається неправильним. Боги не повиннi думати про простих смертних, i у них в приорiтетi зважати тiльки на свої бажання. I якщо вже вирiшили втрутитися, то їм варто стежити за тим, щоб не померти заради iнших. Бо в такому випадку душа загине разом з тiлом i бiльше не повернеться. I Безiменна - не виняток.
  I що ж це виходить? Вiн впевнений, що вона вiддана напiвкровним, а не просто на них працює, i вважає, що вона заради них помре? Пф, да тут вiн точно прорахувався. Вона дуже добре подумає перед тим, як зважитися на подiбне. До того ж головне запитання в тому, як їй взагалi навiть за таких умов зможуть нанести смертельний удар? Навiть на полi бою серед натовпу поранити її неможливо. Вiн надто самовпевнений. Вiдьма пiдставиться пiд нiж тiльки в одному випадку: якщо вiн буде нацiлений на Анабель, i жiнка не зможе вiдвернути удар.
  Хоча їй самовпевненою бути теж не варто. Вона не знає всi аспекти його плану, а отже, обережнiсть повинна бути насамперед. Хоча, в цiлому, його цiль вона зрозумiла, але ось наскiльки маштабними будуть його дiї, на що вiн пiде заради перемоги, з'ясувати вона не могла. У жiнки зв'язанi руки, поки вона не знає, хто вiн такий. Нi вбити його, нi зрозумiти, як краще йому протидiяти, вiдьма не могла, вона ж навiть характер його не знає! Хоча стоп. Дещо вже сказати можна. По розумовим здiбностям вiн явно перепльовує не тiльки її, а i Князя, нi, ще кiлька рокiв тому вони могли бути рiвними, але не зараз. На сьогоднiшнiй день Дар'ян сильно здав i вже не настiльки холоднокровний, бездушний. А її противник заради перемоги може пiти на все. Якщо вiн дiйсно бог чи хоча б знайомий з богами, то точно не слабак. Тобто, вiн сильний, гм, можливо, etrange, генiй, який, спираючись лише на обмежену iнформацiю, здатний робити цiлком правильнi висновки i будувати на них свiй план. Вiн вже точно все спланував до самого кiнця, а тепер сидить i дивиться на виставу з глядацького залу. Гм, якщо вiн з'ясував кiлька фактiв про неї, спираючись лише на її поведiнку, то її противник точно непоганий психолог, тобто, обманути його не вийде.
  Чорт, що їй тепер робити? Кинути всiх напiвкровних i вижити самiй? Але чи зможе вона залишитися в сторонi? Зможе. Безiменна не настiльки дурна, щоб кидатися пiд сокиру ката, який вже точить для неї своє лезо, тим паче вона не стане пiдставляти пiд удар своїх рабiв. Нехай Непiдкорна i Князь викручуються без неї. А якщо буде потрiбна допомога, то вона завжди може протягнути їм свою руку з тiнi.
  Так, їй потрiбно пiдготуватися до цiєї вiйни. Хоча офiцiйно втручатися вона не планує, але це не означає, що якась кiлькiсть її рабiв, що загiн Тамерлана не вiдправиться на виручку янголцi, не приєднається до її основних збройних сил. А отже, потрiбно поповнити комплекти боєприпасiв, покращити стан зброї, посилити магiчний захист. Дiйсно здатних вийти на жорстоке поле бою i вижити небагато, всi вони сьогоднi зiбралися в сусiднiй кiмнатi. Але тим не менше, один її раб вартий сотнi воїнiв, її сторону в цiй вiйнi теж недооцiнювати не можна. Але не варто забувати i про силу ворогiв. Цього ляльковода потрiбно знайти i прибрати якомога швидше.
  Знайти? Прибрати? Да це ж все рiвно, що шукати голку серед купи соломи! Будь-якi пошуки будуть марнi. З її сторони точно. Але... Є й iншi варiанти. Якщо вiн etrange...
  Люсi сiла i зiскочила зi столу. Як би там не було, але вона знайде спосiб зруйнувати його плани. На рожон без вагомої причини жiнка тепер не полiзе. Пора забути про свої прив'язаностi i мислити рацiонально. Її цiль - щоб вижили лише конкретнi люди. Все рiвно врятувати всiх не вийде. Тому якщо їй доведеться пожертвувати кiлькома пiшаками, довго сумнiватися вiдьма не стане. Вона не настiльки добра, щоб пiдставлятися самiй заради iнших.
  Лице жiнки перекосила зла ухмилка.
  - Хочеш вiйни? Моєї смертi? Що ж, подивимося, хто кого, - хмикнула вона i вдягнула шинель назад.
  Безiменна нiколи не була проти цiєї вiйни. Смертi, якi вона принесе, стануть для вiдьми подарунком. Сама вона не провокувала цi подiї, оскiльки це означає певну небезпеку для Бель, але якщо її почав хтось iнший... Скоро вже можна буде збирати перший урожай. У цiй вiйнi багато хто загине. Пол'ються рiки кровi, омиється нею земля. Свiти перетворяться на одне величезне пекло, а вона буде сидiти на горi трупiв i дивитися, як магiчнi народи вбивають одне одного. Головне зараз щоб її нiхто не скинув з цього кривавого трону. Але вона i не думає програвати.
  Люсi взяла саблю i причепила її до пояса, потiм трохи поправила волосся, яке розтрiпалося, але це було марно, тому жiнка подумала i переплела свою коротеньку косу ще раз. Арсенал зброї, який вона з себе познiмала, вiдьма так i залишила на пiдлозi, Оскар потiм сам прибере i залишить у їх збройних сейфах. Всi цi клинки зараз для неї точно будуть зайвими, стiльки зброї вона притягнула з собою тiльки тому, що заглядувала в астрал etrange, а там їй завжди ставало трохи не по собi.
  Безiменна зiбралася з духом, ще трохи покрутила в руцi коротенький кинжальчик i, прибравши зловiщий вираз обличчя, надавши йому бiльше серйозностi, повернулася до зали, де проводяться їхнi зiбрання.
  - Хазяйко, ну що? - багато хто звернув на неї увагу, очевидно, що її вже тут зачекалися, хоча висновки свої вона робила лише за трохи бiльше нiж пiвгодини. Наприклад, у Марел i Селiни вже словникового запасу не вистачало, щоб висказати, як вони одна одну терпiти не можуть, а Галiя за цей час вiд нудьги настрочила тексту на кiлька листкiв паперу, напевне, аналiзувала данi зiбрання. Але вiдьма знала, що водниця помилилася у своїх розрахунках.
  - Я прошу всiм вiдкласти всi свої справи i послухати мене. Подальшi розпорядження дуже важливi, а я не хочу повторювати двiчi, - Люсi обвела присутнiх очима. Чи готовi вони до такого? Навряд. Але вибору немає.
  Ех, вона попросила переключити на неї всю iхню увагу, але серйозно до цього поставилися тiльки одиницi. Хоча яка рiзниця? Хоч краєм вуха, але почують її всi. Безiменна набрала в груди повiтря, закусила губу i нарештi продовжила.
  - З цього дня я оголошую воєнний стан.
  У Галiї дзвiнко випала з руки ручка, тi, хто слухав хазяйку, завмерли, а тi, якi до цього її iгнорували, повернули в її сторону голови, аби впевнитись, що їм це не почулося.
  - Воєнний стан? - Оскар вiдiйшов вiд шоку першим i вирiшив перепитати.
  - Так, воєнний стан. Вам не почулося.
  - Еее... Ми йдемо на когось вiйною? - нахмурив брови Тамерлан.
  - На нас iдуть вiйною, - хмуро поправила його Безiменна.
  - I хто це такий наважився? Звiдки Ви це взяли? - Рассел розумiв, що ситуацiя дiйсно серйозна, таке оголошення Люсi нiколи просто так, заради жарту, не зробила б, але все рiвно запитав у своїй нахабнiй манерi.
  - Нiчого не запитуйте. Скажу одне: союз астралiв точно буде, навряд чи ви зможете це вiдвернути. Вони вже точать сокири для мене i напiвкровних. Тому бiльше жодної самодiяльностi. Всi повиннi бути в повнiй бойовiй готовностi. Слiдуйте iнструкцiї, ви все знаєте, а якщо не знаєте, запитайте одне в одного. Якщо хтось захоче пiти, я не ображуся, тiльки вчасно залишiть заяву на моєму робочому столi, - похмуро хмикнула жiнка i продовжила розлавати iнструкцiї. - Аурелiя чи Яiр, виберiть, хто з вас двох донесе цю iнформацiю до Амалiї Левар. А тепер майже всi вiльнi, гм, дайте подумати, залишається Оскар, Тамерлан, Етар, Галiя, Крейг, Тревiс, Лотар, Малiя. Зайдете до мене по одному в кабiнет. Галiя i Етар, Тамерлан i Оскар, ви вчотирьох можете прийти парами. Першу чекаю Малiю. I ще, бiй без мене не починати, - кинула вона Марел i Селiнi i покинула кiмнату. Ось тiльки дiвчата бiльше i не думали про виклик i тихо сидiли з опущеними головами. Нi, десь в душi вони все ще мрiяли перерiзати одна однiй горло, але новина настiльки їх вразила, що вони ще якийсь час просидiли непорушно. Та i не тiльки вони. Пiсля того, як хазяйка покинула кiмнату, не поворухнувся бiльше нiхто.
  Що ж, з якоїсь сторони їх можна зрозумiти. Всяке траплялося, разом з Безiменною вони побували у сотнях чи навiть тисячах боїв, воювали з нею, виконували завдання, але до цього нiколи, нiколи ще Люсi не оголошувала серед них воєнний стан i повну бойову готовнiсть.
  Врештi-решт зi свого мiсця мовчки пiдвелася Малiя i направилася до кабiнету хазяйки. Її ж викликали першою.
  Пiсля неї бiльше нiхто тривалий час не вставав, Оскар сидiв, втупившись у стiну, а кулаки Тамерлана небезпечно стискалися. Та i не тiльки вони, кожний з них думав, чи варто залишатися бiля Безiменної.
  Саме поняття "воєнний стан" для них означало певну iнструкцiю, яку хазяйка ввела багато рокiв тому, i яка значить, що скоро вони ув'яжуться в серйозну i, можливо, тривалу вiйну, з якої не кожний зможе повернутися. Погоджуючись працювати на Люсi, кожний з них обговорював з нею цей пункт на договорi. Просто на паперах нiхто не розписував саме значення воєнного стану. Але на словах про нього знав кожний. По-перше, з початком вiйни хазяйка бiльше не гарантує нiкому з них безпеку чи те, що вони не загинуть, вiдтодi вони стануть лише фiгурами на шаховiй дошцi, якими Безiменна зможе пожертвувати. По-друге, за такої вказiвки нiхто не має право ослухатися Люсi i рятувати свою шкуру, взамiн вiдьма зробить все можливе для того, щоб вони вижили. Третє. Вони повиннi бути вдвiчi обережними i обiрвати будь-якi сумнiвнi зв'язки, якщо вони не стосуються завдання, тим паче не приводити незнайомцiв у штаб, ким би вони не були, не пiддаватися емоцiям. Четверте. Вони обривають всi прилюднi зв'язки з Безiменною i не видають себе, якщо вони раптом стикнуться. П'яте. Вони рятують всiх цивiльних, рабiв, якi на даний момент живуть пiд опiкою хазяйки. Кожний її раб, який працює на неї, повинен в найближчий час дiстати певну суму грошей, яку покладуть у казну. А далi Оскар розподiлить малолiтнiх дiтей по рiзним свiтам, чистокровнi з кругленькою сумою на рахунку i житловою площею потраплять в їхнi астрали, старшi попiклуються про молодших, а решта... Напiвкровних сховати не так легко, тому з ними хтось повинен провести бесiду, якщо хтось iз них захоче, може приєднатися до основних збройних сил. Якщо нi, то повнолiтнi отримають величезнi грошi i заберуть з собою певну кiлькiсть дiтей у немагiчний астрал. Кожний раб отримає власний рахунок з певною сумою грошей для подальшого безбiдного проживання. Таким чином астрал, який створила Безiменна, бiльше не буде притулком для її рабiв, вiн перетвориться на воєнну базу, а непричетнi зможуть втекти i жити своїм життям. Але є ще четверте. Якщо хтось iз рабiв, якi сидять на контрактi з вiйськовими обов'язками, не хочуть брати участь у воєнних дiях, то вони можуть звернутися до хазяйки з проханням перевести їх у цивiльний розряд. Саме про цю заяву i казала Люсi. А ще сказала, що не образиться. Чи означає це, що вона не стане їх за таку собi втечу, або навiть гiрше, зраду, вбивати? Кому б як не їм знати, наскiльки божевiльною стає Безiменна, коли злиться. Але Тамерлан схилявся до думки, що утримувати їх не будуть. Хазяйка завжди поважала їхнi рiшення. Але тодi, вiрогiдно, їм краще пiти цiлим колективом. Навряд чи серед присутнiх знайдуться самогубцi. Але що це означає? Що вони залишать Люсi одну пiсля всього того, що вона для них зробила? Що вони просто так вiдмовляться вiд мрiї жити без зважання на расу i без переслiдувань таких любовних парочок i їхнiх дiтей? Що змиряться з несправедливiстю, з якою боролися стiльки рокiв? Що заберуть надiю мирно жити у наступних поколiнь?
  Так не можна. Справа не тiльки в тому, що вони зрадять хазяйку, якiй багато чим завдячують. Просто хтось повинен пожертвувати життям заради майбутнього. Але чи викупиться це? Непiдкорна права, коли каже, що їх надто мало. Шанс, що вони виживуть i переможуть просто мiзерний, якщо, звичайно, не враховувати той варiант, де хазяйка винищить цiлi магiчнi народи. А вона цього не зробить, як би жiнка це не приховувала, але у неї є серце. Але якщо на них нападуть, Люсi запросто переб'є їх всiх, не пошкодує навiть собаки. Але жiнка не всесильна, якщо з нею щось станеться... Тобто, якщо вони виступлять проти магiчних народiв, вiрогiдно, це нiчого не дасть. Вони загинуть нi за що. Але що, якщо їхнi старання все ж таки окупляться? Якщо все вийде? Та нi, ризик надто великий.
  Раптом зi свого мiсця пiдвелася Кармелiта.
  - I про що ви всi зараз думаєте? - тихо запитала вона, опустивши очi. - Хочете втекти?
  - I що ти зiбралася робити, малолiтко? Промови виголошувати? Краще заткнись! - рявкнув Рассел. - Нам валити потрiбно!
  - Але..., - Лiта спробувала щось сказати, але кивки i схвальнi вигуки бiльшостi з присутнiх зробили свою справу i її тихий голос просто напросто загубився в натовпi.
  - Кармелiта, мовчи, ти нiчого не розумiєш! - Тамiлла пiдiрвалася зi свого стiльця i нависла над iнсолiткою. - Якщо ти так хочеш попрощатися зi своїм життям, то давай, хто тобi заважає?! Це тобi нiчого втрачати! Да що ти взагалi знаєш про життя, про його цiну? Тебе ж завжди захищають iншi!
  - Так, життя цiнне, але чому ви думаєте тiльки про себе? - голос Кармелiти зламався, здавалося, що вона зараз заплаче. Але нiчого бiльше сказати вона не могла. Все це тому, що ельфiйка дiйсно знає краще за неї, як це, боротися за своє життя. До того, як Безiменна викупила лучницю, та була гладiатором у пiдпiльних боях на смерть. З самого дитинства її привчити, або вбий, або будь вбитим. I вона переступить через все, аби тiльки вижити.
  - А що тут поганого? - фиркнула Селiна.
  - Твоєї думки не запитувати, - втрутилася Марел. Вона не могла дозволити висказуватися цiй стервi.
  - А я думаю, варто залишитися, - задумався Крейг. - Хазяйка стiльки всього для нас зробила...
  - Заткнись, пацан, - знову рявкнув Рассел. - Тобi Безiменна, як матiр рiдна, з тобою все зрозумiло! Якщо так хочеш здохнути, залишайся!
  - А я думаю, хоча б якийсь час нам не варто йти, - висказався Оскар. - Ви знаєте, що я залишуся в будь-якому випадку, але подумайте про цивiльних. Ми повиннi хоча б евакувати їх, а потiм вже рятуватися самим. А то ким ми будемо, якщо кинемо не тiльки хазяйку, а i їх?
  - Кинемо, не кинемо, яка рiзниця? Тут запитання в iншому, хто збирається стояти до кiнця, -насупив брови Нейт. Вiн завжди розсудливо дивився на такi ситуацiї i у висказуваннях потрапляв прямо в цiль.
  - А я думаю, що Лiта права, - хмикнув Елеазар. Не дивно, вiн вже довго намагається їй сподобатись.
  Тамерлан тiльки похитав на це головою i, приобiйнявши iнсолiтку за плечi, протягнув їй хустинку, щоб вона витерла сльози. Йому навiть висказуватися не потрiбно. I так зрозумiло, вiн залишиться бiля хазяйки. До того ж одиницi, такi як Ернест, загадковий i холоднокровний янгол-вiдьмак з загону, який тихо спостерiгав за всiм цим зi сторони, вже давно помiтили, як саме демон дивиться на Кармелiту. I це не просто пiклування старшого брата чи начальника. I так зрозумiло, що якщо залишиться вона, то чоловiк довго думати не буде.
  Але, тим не менше, вiн теж вирiшив висказатись.
  - Я залишаюся. Якщо ми не виступимо проти несправедливостi, то хто? I як тодi будуть жити нашi дiти?
  - Якщо ми зараз виступимо на сторонi Безiменної, то до народження наших дiтей точно не доживемо, - фиркнула Селiна i вiдвернулася.
  - Це теж правильно, - кивнув Рассел. - Думаю, тут кожному потрiбно добре про це подумати, - хмикнув янгол. Вiн би погодився з Селiною, але командир загону теж правий. Хтось повинен принести себе в жертву заради майбутнього.
  На деякий час всi заткнулися i почали ще раз обдумувати свою позицiю щодо цього, аж поки до них не повернулася Малiя.
  - Ви так кричали, навiть в її кабiнетi чутно було. Просила передати, що у вас тиждень на роздуми, - буркнула валькiрiя i розвернулася на вихiд.
  - А ти? - Оскар не мiг передбачити її дiї, оскiльки дiвчина трималася уособлено, тому вирiшив запитати. - Що збираєшся робити ти?
  - Я не збираюся покидати свою богиню, - зневажливо оглянула вона їх i пiшла геть. Збори офiцiйно закiнченi, i вони могли б запросто розiйтися по домам. Але зараз їхнi думки були зайнятi iншим.
  Що їм робити? Ризикнути? Правильно кажуть, що потрiбно цiнувати ризик, а не перемогу, бо ризикнути чи нi - залежить вiд вас, а перемога - вiд багатьох обставин, якi просто неможливо передбачити. Але в данному випадку надто великка цiна стоїть на кону. I кожному з них краще тричi подумати перед тим, як прийняти рiшення залишитися поряд з Безiменною.
  
  <32>
  Люсi покинула зiбрання i вiдразу направилася до кабiнету чекати на Малiю. Хоча якщо чесно, то їй i без валькiрiї є про що подумати. Але то пiзнiше, стратегiю краще обговорювати разом з Тамерланом.
  Дiвчина прийшла до неї буквально через кiлька хвилин, швидше, нiж очiкувала вiдьма. Але за цей час все рiвно кiлька iдей у неї з'явилося.
  - Проходь, - кивнула вона рабинi i вказала їй сiдати. Не сказати, що Малiї було приємно переступати через купи зброї на пiдлозi, але чорт з ним. Жiнцi було просто лiньки прибирати за собою, особливо якщо є той, хто зробить це за неї.
  - I про що Ви хотiли поговорити, хазяйко? Ви же знаєте, що я залишуся з Вами в будь-якому випадку.
  - Знаю. Тому i прошу тебе про це. Вiдтепер ти будеш максимально пильно стежити за тим, коли на горизонтi раптом з'явиться якийсь бог. Дуже пильно. I якщо таке трапиться... Вiдразу повiдом про це менi. I нi за що не кажи нiкому, що у тебе вже є хазяйка. Пiдкорись i послiдуй за ним. Спробуй пролiзти до нього якомога ближче, хоч я i не думаю, що це можливо.
  - Чому? Я зможу. Проблем з моєї сторони не буде.
  - Це я знаю. Якщо буде потрiбно, то ти забудеш про всi свої симпатiї-антипатiї. Але справа не в тобi, а в характерi цього бога, який може з'явитися. Вiн дивиться на всiх звисока i буде бачити в вас лише марiонетки.
  - Це мало вiдрiзняється вiд Вас, хазяйко.
  - Можливо. Але я сподiваюся, що ти нiде не проколишся. Тому вiдправляйся в свiй астрал i вiд сьогоднi бiльше не виходь зi мною на зв'язок. Єдине виключення - екстримальна ситуацiя, ти це i так знаєш. Ти знаєш, що потрiбно робити. В цей раз наш ворог дуже серйозний, - додала Люсi, слухаючи голоси за стiною. - Можливо, скоро на дошцi залишаться лише королi. Але ти знаєш, що я не люблю втрачати свої фiгури. Передай їм, що у них є тиждень для прийняття правильного рiшення, - Безiменна кинула ще один сумний погляд в сторону стiни, сумiжної з залою, де було зiбрання, i дала зрозумiти валькiрiї, що їхня розмова закiнчена.
  Хто прийде до неї наступним? Як вона i очiкувала, це був Крейг. Йому теж не знадобилося багато часу, щоб вибрати. Гм, цей хлопець дiйсно багато чим їй повинен.
  Пiсля зустрiчi з Ферає-старшим, можна сказати, її життя знову змiнилося. Тодi минуло не так багато часу з того моменту, як Анна її отруїла. Тобто, вiдьма в той час була фактично безпомiчним котиком перед ворогом, вона була зовсiм не пристосована до такого життя, до життя слiпця. Але дiвчина все рiвно не хотiла здаватися i знову, знову виходила на завдання. Тодi Макс не змiг приховати, що одного демона переслiдують через те, що вiн захищає свого малого напiвкровного сина. I Безiменна вийшла на арену.
  Спочатку вона не зрозумiла, що вiдбувається. Крики болю, ляскiт зброї. Ще кiлька секунд вона простояла посеред битви перед тим як зрозумiла ситуацiю.
  Один демон перед маленьким будиночком розкидав десятки, захищаючи вхiд. Це вiн, той, хто їй потрiбен. А проти нього... Це не просто десятки звичайних демонiв-ловцiв. У них є командир. Плечем до плеча з ними б'ється молодший син Князя, Кер, у бажаннi довести, що вiн гiдний свого батька.
  Чорт, Ферає поступово здає позицiї. Чим же йому допомогти?
  Люсi витягнула саблю з пiхов i накинулася на першого ж демона, розрубивши його фактично наполовину. Її лезо було отруєне, тому пiдвестися теоретично вiн не повинен. Але тепер бiльшiсть противникiв явно дивилися саме на неї, не дивно, бо фактично нiзвiдки з'явилася якась там нiкчемна вiдьма з закритим обличчям i напала на них.
  Так, хтось явно кинувся її атакувати, судячи з перемiщення джерел тепла i коливання повiтря. Але для неї це не проблема.
  Дiвчина виставила перед собою саблю i заблокувала удар, але її зброя раптом трiснула i вiд натиску зламалася, а Люсi навiть довелося ухилятися. Хто це був? Хто на неї напав? Син Князя? Це може ьути небезпечно, якщо вона без зброї.
  Безiменна вичислила мiсцезнаходження iншого демона i кинулася в його сторону, але випадково перечепилася i розпласталася на землi. Чорт, хто же знав, що там буде горбок?! Ти паче вона, яка дiє майже наослiп.
  Вiдьма швидко пiдвелася i вперто напала на демона перед нею. Поки той очiкував її удару спереду, дiвчина швидко обiйшла його ззаду i незворушно зламала шию. Для безсмертного це нiчого, через кiлька хвилин вiн отямиться, але взамiн Люсi отримала собi його меч. Його зброя не була магiчною, оскiльки її противник не був надто сильним, а отже, вона легко може нею скористуватися, до того ж цей клинок, здається, теж отруєний.
  - Ззаду! - Ферає вже зрозумiв, що вона на його сторонi i попередив її про небезпеку. Але вона знала про напад одного вищого демона, але не сина Князя, на цей раз Кер вiдступив, вирiшивши, що йому не варто витрачати час на слабачку, яка падає на лише трохи горбатому мiсцi. А шкода. Якщо її настiльки недооцiнюють, їй стає дуже образливо.
  Вiдьма вiдбила напад. Чорт, це так незручно, битися наослiп. Головна проблема для неї не в тому, що вона не знає, в яку сторону бити. Просто вона нiяк не може зрозумiти, на якiй вiдстанi вiд неї знаходиться ворог, а отже, i наскiльки ефективним буде її випад.
  - Ти, бери свого сина i втiкай. Я розберусь, - кинула вона своєму союзнику i нарештi змогла пронизати мечем нападаючого.
  - Ти то розберешся? - зневажливо хмикнув демон, продовжуючи вiдбиватися вiдразу проти кiлькох противникiв.
  - Розберусь, - зцiпила зуби Люсi i вскинула вгору руку. Разом з нею навколо них пiднялася стiна полум'я, залишаючи на безсмертних жахливi опiки, тiльки вiдьма i один демон залишилися нетронутi.
  Що ж, варто признати користь вiд цiєї огневички. В бою вона не дуже, але як маг доволi сильна. Хоча очевидно, що магiчної енергiї у неї небагато, i це закляття було створене фактично з останнiх сил, але поки що вiн не розумiв, на що вона витратила таку кiлькiсть магiї з резерву. Але його здивувало ще дещо. Краєм ока Алек Ферає помiтив, наскiльки майстерно була зламана шия тому демону. Хто вона така?
  Поки тi демони, якi повиннi були їх атакувати, валялися на землi, палаючи заживо, Безiменна теж ступила в полум'я i пройшла до чоловiка.
  - Збирайся i ходiмо.
  - Ти хто така?
  - Це тебе не стосується. Забирай сина i пiшли. Зважай, вибору у тебе немає. Якщо я припиню дiю закляття, вони накинуться на тебе i навряд чи ти протримаєшся довго.
  - Я не заперечую це. Але пiду я за тобою, а що далi? Яка вiрогiднiсть того, що це не пастка? Де гарантiя?
  - Гарантiї я не роздаю, - фиркнула Люсi. - Так що, ти йдеш, чи хочеш померти? Якщо друге, то я можу зробити це безболiсно.
  - Та пiшла ти. Думаєш, я не знаю, що тебе пiдiслав Князь? У нього нiколи не було совiстi, як i гордостi. Евангелiя наказала - вiн побiг виконувати. Тьху, - сплюнув демон.
  - Ну, Еванга вмiє переконувати. Але ти подумай. Пiдеш зi мною - проживеш трохи довше.
  Вона права, але чоловiк досi сумнiвався. Вона надто пiдозрiла i дiє дуже нелогiчно.
  Раптом Люсi почула якийсь звук. Що це? Свист? Щось летить у неї? Нi, не в неї. В нього. Рiзкий звук. I швидкий. Чорт!
  Дiвчина кинулася на демона i закрила його собою. В ту ж секунду її протаранили вiдразу кiлька отруєних стрiл, перетворивши її на решето, ще з десяток таких же вдало пролетiли мимо. В ту ж секунду стiна вогню, яка вивела противникiв з ладу, розсiялася, i вони почали приходити до тями.
  Алек досi не мiг повiрити в те, що сталося. Ця нахабна вiдьма без анiнайменших роздумiв кинулася, щоб закрити його вiд граду стрiл, незважаючи на те, що вона смертна i вiд такого стовiдсотково зараз загине! Вона врятувала його! Да хто ж вона така? Самогубця? Яка лякаюча у неї зараз ухмилка...
  Чоловiк обережно пiдхопив її на руки i поклав на землю.
  - Чорт, навiщо ти це зробила?! Ти дура, чи що?
  - Можливо, i дура, - тихо i хрипло хмикнула вона. З її обличчя сповзла чорна тканина, i вiн побачив очi слiпця. Так ось чому вона спотикалася i невпевнено трималася на полi бою, ось куди вона витрачала магiю, вона користувалася нею для орiєнтацiї в просторi! Але очевидно, що слiпою вона була не завжди, а до цього ця майже дiвчинка стовiдсотково була неперевершеним воїном. Але що змусило її щойно пожертвувати життям заради фактично незнайомої їй людини?
  - Навiщо ти це зробила?!
  - А навiщо менi жити? Ти ж бачив, що користi вiд мене зараз небагато. В моєму життi не залишилося нiчого хорошого. Тому якщо я помру не для себе, а заради когось iншого, як це зробив мiй батько, це буде для мене подарунком, - яка у неї моторошна посмiшка. Тьфу ти. Точно самогубця. I здалася вона на його голову...
  Демон простежив за тим, звiдки пролетiли стрiли i кинув в ту сторону кiлька проклять. I що тепер? Дати цiй баришнi померти? Та нi, нiзащо. Вона йому щойно життя врятувала. Але ж вона сама шукає смертi... Вiн розумiв, як ця вiдьма себе почуває. Вона молода, вiрогiдно, сирота, пiдтримки у неї немає, нещодавно ослiпла, загубивши шанс на кар'єру воїна. В цьому життi вона навряд чи чогось зможе досягнути. Так, все ж таки краще дати їй померти.
  Демон випрямився i пiдвiвся на ноги з колiн. Ну i дура. Пожертвувала життям заради нього. А вiн того не вартий.
  Алек Ферає направився у хиткий будиночок, щоб забрати свого маленького сина. Потрiбно швидко валити звiдси, а то iншi демони вже майже оклемалися пiсля маштабної атаки вiдьми.
  Рiзкий бiль з областi серця. Спочатку вiн не зрозумiв, що сталося. Лише через кiлька секунд вiн зрозумiв, що меч сина Князя пронизав його наскрiзь.
  Так цей шмаркач що, лише вдавав, що досi без свiдомостi, i чекав, поки вiн повернеться спиною? Що ж, вiн його недооцiнив.
  Кер витягнув клинок з тiла зрадника i струсив з нього краплi кровi.
  - Досить валятися. Пiдiймайтеся. Завдання закiнчено, - хлопець самовпевнено розплився в посмiшцi, очевидно, цi двоє не очiкували нападу лучницiв. Вiн пiдiйшов до нерухомої вiдьми i пнув її, повертаючи до себе обличчям. Люсi, яка, на диво, досi залишалася в свiдомостi, вiдразу зрозумiла, хто перед нею. Тепер, через багато рокiв вона розумiла, що цей демон значно уступав по силi Дар'яну. Але в той момент, пробита отруєною стрiлою i орiєнтуючись фактично тiльки на слух i дотик, було нерозумно продовжувати вести бiй. До того ж вона дiйсно хотiла смертi i вже зiбралася зустрiти її з розпростертими обiймами.
  - Ти ще хто така? Вiдповiдай!
  Раптом вiдьма ще сильнiше поблiднiшала i почала задихатися. Вона що, помирає? Тобто, вони що, нiчого вiд неї не дiзнаються?
  Син Князя схилився, щоб перевiрити її стан, але тут раптом дiвчина вiдновила нормальне дихання i захихикала. Так вона придурювалася? Сучка. Кер ще раз боляче пнув її. А вона живуча. З кiлькома дирками в животi досi може смiятися. Але тепер зрозумiло, що вона просто божевiльна огневичка. Вiн чув, що у представникiв цiєї стихiї часто їде дах, тому не так дивно, що вона приперлася в чужий астрал i стала допомагати порушнику закону.
  Ще трохи подумавши, хлопець забрав вiд неї свою ногу, розвернувся i пiшов геть. Нi вона, нi цей демон - бiльше не жильцi. Вiн знав, що маленький напiвкровний хлопчик зачинений в домi, який захищав Алек Ферає, але дiтовбивством займатися вiн не збирався. Хоч цей малий i частково безсмертний, але це тiльки частково, тобто, без їжi вiн протягне довше, нiж звичайна людина, але все ж таки не довго. А ще насправдi безсмертнi дiти не такi вже й безсмертнi. Без батька цей малий здохне в найближчi кiлька тижнiв, його навiть добивати не потрiбно. Якби тiльки тодi Кер знав, наскiльки помилився у цьому своєму рiшеннi...
  Трохи згодом загони демонiв, якi були зiбранi для цього завдання, розiйшлися, якщо командир сказав, що завдання скiнчено, то це так i є, їхнi вороги загнуться максимум через кiлька хвилин i за результат можна не хвилюватися. Нiхто вже не бачив, як Алек Ферає з останнiх сил пiдняв голову i пiдповз до вiдьми. Хтось повинен спасти його сина. Демон розумiв, що сам вiн вже не жилець, Кер нанiс удар магiчною зброєю прямо в серце, пiсля такого навiть безсмертнi не виживають. Але шанс врятувати цю ненормальну у нього є, до того ж i так помiтно, наскiльки вона живуча.
  Чоловiк торкнувся пальцями своєї рани, вони миттєво окрасилися кровавим, i пiднiс їх до рота вiдьми. Та вiдвернулася, не бажаючи приймати свiй квиток у життя. Зрозумiвши, що сама вона ковтати не буде, демон випустив клики i прокусив собi руку, а потiм припiдняв її голову, щоб влити кров туди.
  - Пий, - доволi слабо рявкнув вiн. - Чому ж ти так хочеш на той свiт? - похитав головою Алек.
  - Мене там вже зачекалися, - закашлялася вона, намагаючись не ковтати рiдину.
  - Невже тут, серед живих, тебе нiхто не тримає?
  Люсi промовчала. Так, Макс пiдтримує її. Але зараз її життя схоже на безпробудне пекло. Вона бiльше так не може. Ось тiльки iнсолiт вперто вiдмовляється її вiдпускати.
  - Дура ти. Пий. Для тебе ще не все скiнчено, - чоловiк зжиманням кулака посилив кровотечу з рани, а iншою рукою висмикнув з неї стрiли. Дiвчина скрикнула вiд болi, але з неї кров не бризнула, навпаки, її рани почали затягуватися. Кров дiє так, як i потрiбно.
  - Пообiцяй менi дещо. Сам я помираю, але прошу, якщо виживеш, забери мого сина. Заради цього, виживи, - свiдомiсть демона поступово помутилася, i вiн втратив свiдомiсть. А Люсi... Люсi закрила очi вiдразу пiсля нього, не витерпiвши болi i слабкостi вiд сильної втрати кровi. Але не зважаючи на це, її серце билося рiвно i чiтко, а на щоках поступово проступав рум'янець.
  В той день вона ще доволi довго не приходила до тями, i її дiйсно записали, як мертву, нiхто навiть не став з'ясовувати, хто вона, все ж таки за вбивство представницi iншої раси, хоч i божевiльної, по головi їх точно не погладять. Якщо коротко, то все зам'яли i на цьому все закiнчилося. Нiхто тодi ще й не пiдозрював, наскiльки вiд цього виграла Безiменна.
  Коли дiвчина вiдкрила очi, вона вже зрозумiла, що щось змiнилося. Перед очима у неї не просто темрява! Так, густа пелена i не думала зникати, але раптом вiдьма зрозумiла, що може розрiзнити свiтло-тiнь. I хоч реального результату це не дало, зiр не повернувся, але таке сумнiвне покращення вже було подарунком!
  Люсi пам'ятала, що Алек вливав їй у рот свою кров, причому у величезнiй кiлькостi. Як вiн? Якщо враховувати рану, яку йому нанесли магiчною зброєю, вiн...
  Огневичка сiла i почала ощупувати землю навколо себе. Де ж вiн? Магiчно тепла вона не вiдчуває, що цiлком логiчно, якщо демон вже мертвий. Але вона повинна це перевiрити.
  Нарештi вiдьма знайшла його руку, а потiм нащупала шию. Так, пульсу немає, а ще вiн холодний. Труп. I що тепер робити?
  Дiвчина почула шум, який йшов зi сторони хиткого будиночку. Там же повинен бути його син, так? Вiрогiдно, хлопчик сидить, притулившись до стiни, i плаче. Iнсолiт не мiг не вiдчути, що його батько загинув. Так, ось вiн хлюпнув носом.
  Стоп, як вона може це чути? Хоча у неї i до того був дуже чуткий слух, але почути це на вiдстанi... Ще i з зором покращення вiдбулося... I на дотик все вiдчувається чiткiше...
  Це через демонську кров? Вiдьма i ранiше користувалася нею, але ще нiколи не залiковувала настiльки серйознi рани i тим паче не приймала її в таких кiлькостях, їй вистачило здорового глузду, щоб цього не робити.
  Що ж, схоже, Ферає-старший не тiльки врятував її нiкчемне життя, а й зробив їй подарунок. З якоїсь сторони шкода. Вона хотiла померти. Але їй знову не дали цього зробити. Чому хтось постiйно намагається її зупинити?
  Але чорт з цим, не загинула зараз, помре в iнший день, в її життi причин для цього достатньо, багато хто хоче її смертi. Що там хотiв вiд неї Алек? Щоб вона взяла пiд опiку його сина? Ха, вона ж якраз збиралася це зробити! I як вигiдно для неї склалося, на одного пiдопiчного менше на шиї.
  Дiвчина пройшла у хатинку i опустилася на колiна перед хлопчиком.
  - Привiт, як тебе звати? - вона була вся в кровi, її одяг був рваний, це могло б запросто вiдштовхнути вiн неї дитину. Але вiн її не злякався.
  - Крейг, - тихо вiдповiв вiн.
  - Добре, Крейг. Твiй тато сказав, щоб ти йшов зi мною, добре? Ходiмо, я вiдведу тебе туди, де тобi бiльше не потрiбно буде втiкати. Давай руку.
  Люсi простягнула йому брудну окривавлену долоню, хоча вона поняття не мала, наскiльки лякаюче зараз виглядає. Ось тiльки хлопчик розумiв, що кривди йому вiд неї не буде. Трохи подумавши, вiн все ж таки дав їй свою руку, вирiшивши довiритися цiй незнайомцi.
  I тепер цей "хлопчик" сидiв перед нею i похмуро на неї дивився.
  - Що? - жiнка запитально подивилася на його прискiпливий погляд, навiть не звернувши уваги на те, що вдарившися у спогади, вона мовчала напротязi доволi тривалого часу.
  - Люсi, що ти вiд мене хочеш? - Крейг був одним з небагатьох, хто не тiльки називав Безiменну на iм'я, а й смiв спокiйно їй тикати. Хоча тут мало чого дивного, вона йому, можна сказати, майже старша сестра. Та i його статус, як раба, не набагато нижчий, нiж у Оскара чи Тамерлана.
  - Хотiла краще розпитати, що планує Непiдкорна. Я вже чула, що їй не до цього. Але що планувалося до цього?
  - Що саме тебе цiкавить?
  - Провокацiї.
  I так, дiї Ангелiни можна називати тiльки провокацiєю. Люсi дiяла схоже, але iнакше. Якщо вiдьма тим самим випробовувала ворога на мiцнiсть, то янголка лише показувала своє "я" i всiм поголовно кидала виклик. Вона нiби казала "ну спробуй, напади на мене, раз такий смiливий". Ця дiвчина горда i самовпевнена, тому така полiтика для неї цiлком властива i очiкувана з її сторони. Але зараз, коли астрал etrange потрiбно тiльки трохи пiдштовхнути, це точно буде зайвим. Зараз краще не висовуватись.
  - Провокацiї? Дивне запитання. Думаю, ти знаєш, що нестачею уяви Ангелiна не страждає.
  О так. Це теж про неї. Вона не тiльки нiколи не впустить шанс похизуватися, так ще й знає, як це краще зробити. Але в данний момент такi її дiї зовсiм не входили i тим паче не сприяли стратегiї Безiменної. Їй зараз потрiбно вiдстрочити вiйну, а не навпаки, приближувати її.
  - I що? Коли вона планує це провернути?
  - Ну, думаю, коли її донька виздоровiє, не ранiше, а потiм при першiй же нагодi...
  - Я зрозумiла.
  Що ж, схоже, доведеться її зупинити. Питання як не виникало, щоб Непiдкорнiй раптом не стало нудно, потрiбно змусити її переключити увагу на неї. А це зробити не так вже й тяжко. Люсi могла ствердувати зi стовiдсотковою вiрогiднiстю, що Ангелiна вже всi бiблiотеки i архiви перерила у пошуцi закляття, яке щоразу використовує на нiй Безiменна. Лiна вперта i не буде здаватися, особливо тепер, коли постiйно сидить поряд iз донькою i їй фактично нiчим зайняти руки. А ще вiдьма цим "згортанням заклять" її просто дiстала. Але напiвкровна знала, як це використати. Вона цiкава для янголки, дуже цiкава, та не впустить шансу дiзнатися про неї бiльше. Огневичка вже ляпнула, що коли та зрозумiє принцип того закляття, то вони поговорять, причому поговорять, вiрогiдно, без бiйок. Про що - це вже не так важливо. Нецiкавих тем для обговорення у Безiменної не буває.
  - Крейг, ти можеш йти. Поклич Тревiса, хай вiн буде наступним. А пiсля нього Лотар.
  - Добре, але, Люсi, що ти задумала?
  - Нiчого такого. Просто напевне, я буду приходити до Непiдкорної тепер частiше. А ще знаєш... Зроби так, щоб нi в кого, не тiльки у Непiдкорної, не виникло зайвих думок, щоб вони i не думали провокувати магiчнi астрали.
  - Я зрозумiв, - Крейг кивнув i вийшов. Що ж, вiн розумний малий, хвилюватися щодо цього тепер не варто, вiн впорається.
  Безiменна зiтхнула i пiдперла голову рукою. Вiйна, значить?
  
  <33>
  До кабiнету Люсi зайшов Тревiс i розмiстився перед нею. Що ж, їй є що йому сказати.
  - Хазяйко.
  - У мене для тебе завдання...
  Так, стоп, чого вона хоче? Щоб вiн зараз же вбив Альону Iсаар i зайняв її мiсце? Iдея то непогана, але не коли перед тобою Тревiс. Вiн надто хитрий i пiдлий, вона йому не довiряла. Нi, янгол вiрно їй служить, просто вiдьма не знає, що вiд нього очiкувати. А це неприємно. Не можна давати йому таке завдання, оскiльки нiколи не знаєш, коли вiн принесе заяву на звiльнення. А враховуючи його характер, то взагалi не принесе, просто розвернеться i пiде, а в гiршому випадку самостiйно займе трон янгольського астралу, i якщо зрозумiє, що на сторонi Безiменної їм не виграти, взагалi може приєднатися до союзу. Нi, жодної iнформацiї про хазяйку вiн не розповiсть, але це все рiвно зiграє проти неї.
  I що тепер? Як краще вчинити? Чи, може, все ж таки дозволити йому перебiгти на iншу сторону? Буде ще одне джерело iнформацiї. Хоча нi, краще не ризикувати. Якщо Тревiс пiде проти неї, то знову ж таки вона про це дiзнається останньою, готова не буде, та i не факт, що присутнiсть її знайомого в ворожому лiгвi при такому розкладi зiграє їй на руку. Та i з цим, напевне, Галiя i сама зможе впоратися. Гм. Тодi як краще вчинити? Її противник хоче смертi Альони Iсаар, тодi, може, зробити йому сюрприз? Але яка вiд цього користь? Вiрогiднiсть того, що Тревiс пiде проти неї, така ж висока, як i того, що це зробить Альона. Але було б непогано, якщо янголи б опинилися на тiй сторонi i, коли на них будуть розраховувати, вдарили в спину. Виходить, залишиться сестра Непiдкорної на тронi чи нi - рiзницi жодної, результат такий же. Тодi нехай залишається. Якби їй потрiбно було б, щоб янголи виступили за напiвкровних, то вона ризикнула б i вибрала Тревiса. Можливо. Якби на його мiсцi був би Оскар чи Тамерлан, вона б так не сумнiвалася. Але її зараз це не цiкавить. Сила не в тому, щоб переманити на свою сторону побiльше астралiв, це не дасть результату. Тут потрiбно дiяти iнакше. Якщо ви однi проти багатьох сильних противникiв, то немає сенсу з ними боротися. Тут навпаки, потрiбно зробити так, щоб вони боролися одне проти одного i забули про них. Зараз її цiль - посiяти смуту в астралi. I перша цiль - посварити майбутнiй союз з янгольським астралом, що загалом не так складно. Багато хто буде не довiряти Альонi, хоча б тому, що напiвкровних представляє її рiдна сестра. А Люсi залишається тiльки трохи пiдлити масла в вогонь i готово! Нi янголи, нi тi iнсолiти, якi їй пiдтримують, не стануть сувати в це свого носа. I є ще дещо. Саме на iнсолiтiв жiнцi зараз краще звернути пiдвищену увагу.
  Тревiс помiтив заминку Безiменної i ухмильнувся. Схоже, вже здогадався, про що вона думає.
  - Хочу, щоб ти знав, - вiдьма рiзко змiнила напрямок розмови, - вбивство Альони Iсаар скасовується. Я ще заберу її на якийсь час, тодi ти приглянеш за троном. Але не бiльше.
  - Ви боїтеся того, що я Вас кину?
  - Невже неправильно боюсь?
  - Нi, чому? Правильно. Я залишаюся з Вами тiльки допоки це вигiдно менi.
  - Залишайся. Але якщо будеш втiкати, то будь добрий, попередь завчасно.
  Янгол промовчав. Ну звiсно, плював вiн на всi цi попередження.
  - Далi. Щодо завдання. Нiчого не роби. Якщо Альона цього не хоче, то зроби так, щоб твiй астрал не вступав у вiйну на нашiй сторонi.
  - Зберегти статус кво?
  - Нi, ти не зрозумiв. Пiдходить будь-який варiант, де вони не за нас.
  - Але нам то яка з цього вигода?
  - Вигода? Ну...
  А дiйсно. Янголи ж не такi вже й покiрнi марiонетки, вони радiсно побiжать за союзом i навряд чи погодяться його зрадити. Але щось Люсi пiдказувало, що їй це не нашкодить.
  - Скажу так, моя iнтуiцiя рiдко помиляється, тому не сперечайся i роби так, як я кажу. А якщо не хочеш, то ось папiр, ось ручка, - жiнка кинила йому листок i поклала перед ним олiвець, нiчого iншого в шухлядi столу вона не знайшла.
  Тревiс до них навiть не торкнувся.
  - Ну добре, - кивнув вiн. - Хочете пустити все на самотiк? Як буде, так буде? Що ж, заважати не буду. Але ж Ви знаєте, що я не збираюся через Вашу безпомилкову iнтуiцiю розпрощатися зi своїм життям, - чоловiк рiзкувато встав зi стiльця i вийшов. Люсi все така ж непередбачувана, але залишатися поряд iз нею стає все небезпечнiше. Можливо, йому доведеться покинути її ранiше, нiж вiн планував.
  А ось Лотар був iншим. Будучи чесним, вiн би нiколи не став брехати чи навiть бiльше, дiяти у неї за спиною. Йому вона довiряла. Ось тiльки позбуватися Князя причин у неї немає.
  - Сiдай, - кивнула вона демону, коли той зайшов. - Ти ж залишаєшся зi мною, я права?
  - Так. Я буду стояти до кiнця.
  - Добре. Навiть чудово. Тодi ось що я хотiла сказати: через тиждень я загляну в гостi до Князя, - вiдьма понизила голос. - Твоє головне завдання в тому, щоб я зробила це, зайвий раз не проливаючи кров.
  - Я зрозумiв. Але, хазяйко, Ви йдете туди через воєнний стан? Хочете перевiрити, чи буде вiн вам союзником? Але навiщо, i так зрозумiло, що буде!
  - Нi, я зайду до нього не через це.
  - Тодi через...?
  - I не щоб допомогти йому з його проблемами. Я всього лиш хочу побачити, на що вiн здатний.
  - Тiльки це?
  Гм, а вiн не дурний, правильно пiдозрює. Але посвятити його в свої подальшi дiї жiнка поки що не планувала.
  - Тiльки це, - пiдтвердила вона. - Ти можеш iти. Виклич двох з астралу etrange.
  - Добре, - кивнув Лотар i вийшов. I це через це вона його викликала? Серйозно? А не можна було сказати при всiх? Чи вона не хотiла, щоб хтось iз них дiзнався про її плани? Хотiла приховати вiд них цей вiзит? З чого це?
  Але нiчого. Через тиждень вiн i дiзнається, що саме його хазяйка задумала.
  Наступними, як вiдьма i наказала, зайшли Етар i Галiя. А ось тепер жарти закiнчились, це вже серйозно.
  - Давайте, сiдайте, i прошу вислухати мене дуже уважно. Але перед цим... Я сподiваюся, що iнформацiя, яку ви тут почуєте, не вийде за межi цього кабiнету. I ще. Галiя, ти залишаєшся?
  - Так.
  - Добре.
  - А мене чого не запитуєш? - вигнув брову нестихiйник.
  - А навiщо? Тобi то яка рiзниця, де протирати штани?
  - Що ж, не можу не погодитись. Навiть сказати нiчого.
  - Так i не кажи. А тепер давайте серйознiше, - жiнка максимально схилилася в їхню сторону. - В астралi etrange з'явився ляльковод.
  - Ляльковод? - перепитала Галiя.
  - Так, не перебивайте. Так ось, це вiн смикає за ниточки i має намiр органiзувати союз. Але ж нам це не потрiбно. I якщо вiдвернути його створення не вийде... Коротше, я хочу, щоб ви його знайшли. Прибрати не прошу, сама розберусь, а ось дiзнатися, хто вiн...
  - Нi, ну це ми зрозумiли, але, Безiменна, кого нам шукати? Якогось там невiдомого ляльковода? Хоча б напрямок, де шукати, вказала! Та i не факт, що вiн взагалi є. З чого ти це взагалi взяла?
  - Було звiдки. I перестань тупити. Де вiн може смикати за ниточки? Тiльки в сенатi. Або вiн сам там, або там його марiонетка. Її i прошу знайти. Того, хто пiдбурює заключення мiжнародних домовленостей.
  - Але звiдки ти знаєш, що це etrange?
  - Не знаю. Може, iнтуiцiя? - хмикнула вiдьма. - Не потрiбно менi нiчого казати, я чудово знаю, що такий ляльковод, якого нiхто не помiчає, - голка серед сiна, але ви знайдете менi його. I це наказ.
  - Але...
  - Жодних але. Етар, замовкни. Ти то чому розхвилювався. Ти же все рiвно на лавцi запасних, так? Вся робота у Галiї, а тобi я про це розповiла, щоб ти не валяв дурня i пiдстрахував її, якщо потрiбно буде.
  - Ясно, - назмурив брови демон. - Якщо це все, то я пiшов. Не бачу сенсу тут залишатися, - невдоволено глянув вiн на неї, пiдвiвся, розвернувся i пiшов геть, не запитавши навiть дозволу. Схоже, вiн не сприйняв її слова серйозно. Що ж, його можна зрозумiти, але вiдьма не жартувала. Ситуацiя дiйсно серйозна.
  - Хазяйко, Ви через цього ляльковода i ввели воєнний стан?
  - Так, ти розумна дiвчинка.
  - Все настiльки серйозно?
  - Так. Моя тобi пiдказка: шукай того, хто копає пiд мене. Це тiльки здається, що вiн мiтить в напiвкровних. Його справжня цiль - я.
  - Ви?
  - Я, я. Все. Бiжи. Збори i так затягнулися, тебе можуть почати шукати.
  - Звичайно, - сенаторка вклонилася їй i вийшла. Ну хоч вона була бiльш-менш серйозною.
  I хто залишився? Оскар i Тамерлан. Зараз доведеться подумати.
  Але разом вони не прийшли, i, якщо вона не помилилася, то Тамерлан залишився, щоб утерти сльози Лiтi, хоча так навiть краще. Не надто велика рiзниця, разом з ними говорити, чи нi.
  - Хазяйко, - Оскар низько їй вклонився i стояв, поки вона не вказала йому сiсти. Вiн надто видiляє їхнiй статус хазяйки-раба, це навiть трохи дратує.
  - Ну що? Що там з казною?
  - Як для звичайного дню вона наповнена, але ж Ви щойно ввели воєнний стан.
  - Так. Скiльки тобi знадобиться грошей, щоб забезпечити кожного цивiльного раба?
  - Ви i самi знаєте, що дуже багато. Навiть якщо кожному дати не по ляму, а по половинцi, то це все рiвно близько восьмиста мiлiонiв. А у нас стiльки нiколи не було.
  - Добре, - Люсi прикусила губу i залiзла в одну з шухляд столу. Можна було запросто побачити, що вона битком набита банкiвськими картками. - Можеш зняти необхiдну суму з цього банкiвського рахунку, - жiнка без вагань простягнула йому одну з них.
  I так, всi цi рахунки перейшли їй у спадок вiд батька. Яка точна сума у неї є вона не рахувала, але на кожному було не менше мiлiарду зелених, тому вона вирiшила, що однiєї картки повинно вистачити. А ще раптом їй згадалося, як вона приймала свiй спадок i знайшла таку кiлькiсть карток у нього в кабiнетi. Це було щось iз чимось. I хоч використовувати цi кошти вона не любила, але в цей раз випадок особливий.
  - Так, хазяйко, я все виконаю, - ну, на нього дiйсно можна повнiстю розраховувати, янгол ще нi разу її не пiдвiв.
  - Виконуй. Скiльки часу тобi на це потрiбно?
  - Гм. Думаю, не менше мiсяця.
  - Мiсяця? - так довго? Та за цей час що завгодно статися може. Нi, сюди, вона впевнена, союз тодi ще не добереться, але об'єднання вже повинно буде статися. Жартувати з тим etrange не можна, вона досi не знає його плану, що у нього на думцi. Тому краще поспiшити. - Давай через два тижнi. Не бiльше. I це навiть не обговорюється, - суворо сказала вона, стиснувши кулаки. - Ти вiльний. Поклич Тамерлана.
  - Але, хазяйко! Що вiдбувається?
  - Це вiйна, Оскаре. I ми повиннi бути до неї готовi.
  - Це неможливо зробити за такий короткий термiн. Дайте хоча б три тижнi! - нахмурив брови чоловiк.
  - Нi. Зроби так, щоб неможливе стало можливим. А якщо ти чогось не можеш, то ти же знаєш, я тебе не тримаю, - це вже вдруге за сьогоднi вона натякає комусь на звiльнення.
  Оскар аж побiлiв. Що ж, це було жорстоко для нього. Вiн, який дуже цiнить роботу бiля неї, тримається за неї i нiколи б не кинув, щойно отримав дуже сильний удар. Хазяйка фактично сказала йому, що якщо вiн не може впоратися з таким завданням, то для неї користi вiд нього немає. А це удар нижче пояса. Можливо, не варто було казати йому це так грубо, але це повинно його мотивувати. Тепер вiн зробить все можливе, щоб закiнчити це вчасно.
  Янгол рiзко розвернувся i вийшов з її кабiнету, навiть не вклонившись наостанок. Гм, схоже, вiн сильно образився. Але Люсi це зовсiм не хвилювало. Вона вже звикла добиватися своїх цiлей будь-якою цiною.
  I ось наступний. Тамерлан зi своїм спокiйним i врiвноваженим поглядом, з цими янтарними очима, беземоцiйно пройшов через кiмнату, зробивши вигляд, що не побачив злiсть Оскара, i сiв перед нею.
  - Хазяйко, я вже роздав вказiвки про покращення озброєння i збiльшення запасiв стрiл i вибухiвки. Ернест погодився i зараз якраз над цим працює. Чи Ви викликали мене не через це?
  - Не тiльки, - а вiн молодець, швидко пристосовується до ситуацiї. - Ти ж залишаєшся до кiнця, я правильно зрозумiла? I що ти можеш сказати про iнших?
  - Я, мабуть, залишаюся. Але щодо iнших сказати тяжко.
  - Тут згодна. Тревiс вагається. А iншi, що були до тебе, начебто нiкуди не збираються. Ти хнаєш кожного з них. Можеш сказати, хто точно пiде? На кого не варто розраховувати?
  - Ви i самi знаєте. Тамiлла. Вона буде виживати будь-якою цiною. Ще, можливо, Селiна. Рассел теж надто сильно вагається. Ця трiйка... Але це лише тi, хто висказався. Не зрозумiло, що на думцi у iнших.
  - Зрозумiло. Що ж, це не так погано.
  - Не так погано?
  - Я вже думала, що через десять хвилин на моєму столi вже будуть всi заяви.
  - Хазяйко, бiльшiсть з нас надто сильно Вам повинна. Ми Вас не кинемо.
  - Не кинете, значить. Тодi скажу тобi так. Я бiльше не можу гарантувати вам всiм абсолютну безпеку, а якщо я скажу загинути, ви пiдете на це. Але якщо хтось iз них загине без мого вiдома, знай, що запитаю я з тебе.
  Так їй не все рiвно на них? Так, жiнка часто буває холодною i жорстокою з ними, але iнколи в її наказах з'являються її справжнi почуття. Вона не хоче жертвувати нi одним iз них. Хоча вiн знав, що буде.
  - Зрозумiло, - демон кивнув їй i опустив очi. Несподiвано вiн спiймав себе на думцi, що серед цих пожертвуваних навряд чи опиниться Кармелiта. Вiд цього йому навiть стало якось легше.
  - Ще вiзьми до уваги, якщо хтось iз цивiльних захоче залишитися, ти повинен зробити так, щоб у них з'явився шанс протриматися кiлька хвилин. А тепер перейдемо до наших справ.
  - Справ?
  - Так, справ, i роботи у на не мало. Дивись тiльки, що виходить. Попереджую, ця iнформацiя не повинна вийти за межi цього кабiнету. У нас сильний противник. I це не астрал etrange, а ляльковод в тiнi серед них. Це вiн дав iдею союзу i успiшно намагається її просунути. Цiлить вiн не тiльки в напiвкровних, а й у мене, - вiдьма стиснула кулаки. - Я розповiла це тiльки Етару i Галiї, щоб вони його шукали. Якщо у них вийде, проблем стане менше. Але ми все рiвно повиннi придумати, як позбутися цього чортового союзу. Вiн нам як кiстка посеред горла. Якщо цей etrange знайде напiвкровних, чи навiть гiрше, нас, то вижити у всiх шансiв буде небагато. Навiть я не всесильна. Ти же знаєш.
  - Знаю. Що ми повиннi зробити?
  - Обiграти магiчнi астрали в шахи, - хмикнула жiнка i дiстала шахову дошку, поставила кiлька фiгур, не всi, тiльки тi, якi позначають магiчнi астрали, їх i ще кiлькох окремих осiб. - Пропозицiї є?
  - Ну, якщо ми не можемо перемогти їх своїми силами, то потрiбно, щоб хтось зробив це за нас.
  - I оскiльки союзникiв серед здатних це зробити у нас не буде, значить потрiбно натравити на них одне одного, - продовжила його думку вiдьма, вказуючи на кiлька бiлих фiгур, включно з королем. - Твої пропозицiї, як це зробити.
  - Ну, вони i так будуть не довiряти одне одному. Можливо навiть, самi пересваряться.
  - Я б на це не розраховувала. Ми повиннi пiдготуватися до найгiршого варiанту.
  - Добре. Хазяйко, а Ви не думали, що можна зiбрати всiх союзникiв i вийти на битву? Так у нас точно є шанси перемогти.
  - Ну-ну. I як ти це уявляєш? Один наш на тисячу їхнiх? З такою ж вiрогiднiстю всi нашi поляжуть. Надто ризиковано.
  - Тодi що, вiйна на виснаження? Ви це пропонуєте?
  - У нас немає вибору.
  Так ось чому вона сказала, що вiйна буде тривалою. Вiйна на виснаження. Ця воєнна стратегiя, можливо, допоможе їм виграти без великих втрат, оскiльки вона створена, щоб перемагати ворогiв, чия чисельнiсть бiльша, i сама її суть в тому, щоб атакувати ворога, коли той до цього не готовий, в тому, щоб зламати бойовий дух ворогiв, при цьому не шкодуючи нi матерiалiв, нi людей. I якщо на те пiшло, то зазвичай все вирiшується тим, у якої сторони бiльше ресурсiв, якими можна пожертвувати. Ось тiльки в данному випадку у них немає достатньо воїнiв i скiльки б iнших ресурсiв вони б не мали, але жертвувати союзниками їм не можна. Тобто, у них не надто вигiдна позицiя. Але на данний момент це дiйсно єдина стратегiя, яку можна використати. Хоча знову ж таки, перемоги вона не гарантує. Але в її рамки цiлком входять конфлiкти ворогiв, за яких можна схрестити чужi мечi, а потiм добити їхнi останки. Але чи вийде?
  Чорт, тут навiть не стоїть запитання, чи вийде їх добити. Проблема в тому, щоб змусити їх пересваритися. Як? Що можна придумати?
  - Хазяйко, може, пiдставити якийсь астрал? Скористатися недовiрою одне до одного. Ось дивiться, Ви ж вiдьма, це всiм вiдомо. А якщо etrange раптом дiзнаються, що у вiдьмакiв з Вами контракт? - чоловiк вказав на бiлу туру на дошцi. - Ви нещодавно використали це, щоб позбутися Марка Сейрона.
  - Iдея непогана, але навряд чи вийде. Це ми знаємо, що наш ляльковод цiлиться в нас, але ж iншi думають, що в напiвкровних. А вiдьомський астрал не стане об'єднуватися з ними, ти же знаєш, у них надто серйозний конфлiкт з Власом, та i мене вони не люблять.
  - Але чому б не спробувати? Це одна з основних сил в цiй вiйнi, якщо вийде їх прибрати...
  - Навряд чи вийде посварити їх з iншими астралами таким способом. Нiхто не повiрить, що цiлий астрал повiвся на примарну пропозицiю Безiменної. Але я так прикинула, цього вистачить на громадянську вiйну. Якщо посiяти смуту в сенатi i серед лордiв, то вони просто будуть гризтися мiж собою i їм буде не до нас. Гм. Я думаю, це зробити вийде, та i чому нi? А коли вони перегризуться, то можна потiм буде їх добити.
  - Чи, навпаки, захопити владу в свої руки.
  - Та нi, такий варiант я не розглядаю. Нейт, звичайно, не ликом шитий, але сил йому на це не вистачить.
  - А я не про Нейта, а про Вас.
  - Про мене?
  - Допоки Ви не пiшли зi свого астралу, Ваша влада була майже безмежна. Прiзвища Вашого батька...
  - Досить, - поспiшно рявкнула жiнка. Вона вже зрозумiла, що вiн має на увазi, варто тiльки оголосити її справжнє прiзвище, i цього буде достатньо, щоб поставити цей астрал, а то й не тiльки цей, на колiна. - Я не збираюся повертатись, - похитала головою вона.
  - Ну добре, - пiдняв руки демон. Зараз з Люсi краще не сперечатися.
  - Але цей варiант ми спробуємо, хоч i не зараз. Зараз рано це робити?
  - I чому?
  - Астрал etrange, - вiдьма вказала на свiтлу королеву, - повинен розраховувати на їх допомогу. Їх повиннi ввести в їхню гру, а пiсля цього почнуться конфлiкти i... - жiнка взяла чорну королеву, фактично себе на цiй дошцi, i скинула туру. - Ось так.
  - Але при цьому у них ще залишиться доволi багато союзникiв, - похитав головою Тамерлан. - Вибування лише одного астралу мало що змiнить.
  - Так я i не збираюся битися з рештою, коли вони будуть разом. Я хочу розбити їх ще ранiше. А якщо не вийде швидко, то я просто буду позбуватися вiд них по одному. Кого ще можна прибрати?
  - Може, iнсолiтiв? Вони дiйсно означають для Вас певну небезпеку. Ви сильна вiдьма, можуть виникнути з ними проблеми.
  - Пересварити баронiв? Але це неможливо, оскiльки в нинiшнiй ситуацiї вони не стануть оголошувати одне одному вiйну, швидше за все просто розбiжуться в союзники до рiзних астралiв i все. Не варiант.
  - Навiщо сварити мiж собою? Вони ж небезпечнi не тiльки для нас. Можливо, можна влаштувати щось таке, щоб їх почали остерiгатися.
  - Теж не варiант. Etrange не зупиняться, вони пiдуть на все, аби тiльки нас позбутися, i точно не вiдмовляться вiд настiльки вигiдного i потенцiйно небезпечного для нас союзника. До того ж Непiдкорну i Князя завалити зможуть тiльки вони. Нiчого не вийде.
  - А якщо змусити їх послiдувати за нами? - сказав через якийсь час чоловiк i переставив фiгуру цього астралу, офiцера, на їхню сторону. - У нас тодi буде величезна перевага.
  - Так, буде. Але, - Люсi повернула фiгуру на попереднє мiсце, - у них немає жодної причини слiдувати за нами.
  - А торгiвля енергiєю? У нас повно сильних магiв.
  - Стiльки ж, як у iнших магiчних астралiв. У нас не вийде переманити їх на свою сторону. Банально нiчого їм запропонувати з того, чого немає у iнших свiтах. Ми не потрiбнi їм, якщо вони послiдують за нами, то отримають тiльки проблеми i пiдставляться пiд небезпеку.
  - Тодi я не знаю. I може, Ви нарештi щось запропонуєте?
  - Надавити можна на ельфiйський астрал. Вiд iнших наших ворогiв вiн вiдрiзняється тим, що там влада зосереджена в одних руках, i якщо цi руки взяти пiд свiй контроль...
  - Хочете залякати їхнього короля? А не ризиковано? Охорона там точно не слабка, до того ж всi вони там сильнi менталiсти.
  - Кому б, як не тобi, знати, що їхня менталiстика на мене не дiє.
  - Але це все рiвно ризиковано.
  - То й що? Я розберусь.
  - Нi, краще не треба. До того ж лучники - не така вже й велика сила.
  - Помиляєшся. Те, що здається неважливим, потiм вилiзе нам боком. I зiграє немалу роль. До того ж я не збираюся переманювати їх на свою сторону, тiльки використати в ролi крис.
  - Але ж можна провернути це i з iншими астралами, навiщо лiзти саме в цей?
  - Сам сказав внести свою пропозицiю, а тепер вiдмовляєш. Але проїхали, - хазяйка фиркнула i переставила ще одного офiцера на їхню сторону.
  - Еее..., - Тамерлан навiть не знав, що можна додати, якщо Люсi щось прийшло в голову, то вiдмовити її неможливо, до того ж щойно вона фактично наказала йому заткнутися чи змiнити тему. - Ну добре. А з янгольським астралом що? Чому Ви його на дошку не поставили? Є шанс, що вiн виступить на нашiй сторонi. Потрiбно думати не тiльки про ворогiв, а й про союзникiв, особливо пiд час вiйни на виснаження.
  - Знаю. Але цей астрал буде на статусi кво, я так вирiшила, це не обговорюється. Валькiрiй використовувати не будемо, це в данному випадку нелогiчно, а демонiв я в порядок приведу, допомога не потрiбна. Це все?
  - Що? Тобто як не будемо? На демонiв не можна розраховувати, за нас тiльки Князь! I чому нелогiчно використати валькiрiй, вони першокласнi воїни, дуже слухнянi, iдеальне для нас гарматне м'ясо!
  - Це нелогiчно, бо наш противник може бути богом! - рявкнула жiнка. - I якщо ми зараз помилимось..., - вiдьма змахнула рукою i скинула всi чорнi фiгури з дошки. - Я не стану показувати всi свої козирi наперед. I виграю будь-якою цiною, навiть якщо доведеться жертвувати вами всiма. Мене нiхто не зупинить, - жiнка встала, взяла саблю i покинула кабiнет.
  Так, вона не зупиниться. I цьому богу не програє. Ким би вiн не був.
  
  <34>
  Закiнчивши розмову, Люсi вiдправилася на арену за житловi будiвлi. Жiнка розумiла, що зараз трохи не до цього, але все рiвно їй потрiбно провести магiчну дуель мiж її рабами, дiвчатами чекають.
  Вони силiли на рiзних трибунах i невдоволено дивилися одна на одну. Ууу, як зирять. Неначе хочуть одна одну повбивати. А їй це не потрiбно. А ще в їхнiх поглядах є ще дещо. Впевненiсть в перемозi. I Безiменна просто не могла пропустити цей бiй. Якщо такi собi двi норовливi дiвчини, причому доволi сильнi, стають на рiзнi сторони, добром це не скiнчиться.
  Можливо, Селiна сильно помилилася, коли почала ображати Марел. Вiдьма особисто вчила чистокровну демоницю рукопашному бою i сама запропонувала їй почати опанування меча урумi, який iдеально пiдходив пiд її вимоги, не зважаючи на те, що зробити це дуже тяжко. Навiть Люсi володiла ним не так добре, як їй хотiлося, i нiколи в реальному бою його не використовувала. А ось ця дiвчинка це зробити змогла i досягла навiть бiльшого, нiж очiкувалося. Вона може вiдразу використовувати кiлька таких клинкiв, що взагалi здається неможливим. Але без сумнiвiв, Марел дуже небезпечна. I якщо таку особу не контролювати, це погано скiнчиться для їх всiх.
  Але водночас i її суперниця не так проста. Як демониця вона не надто сильна, але це не означає, що потрiбно забувати, що вона безсмертна. Та i те, що дiвчина - ельфiйка, дає їй певнi переваги, а точнiше здатнiсть до менталiстики i неймовiрний зiр, її стрiли завжди потрапляють точно в цiль. Тобто, в дальньому бою у напiвкровної в рази бiльше шансiв. Але i в ближньому недооцiнювати її не варто, не треба забувати, що рукопашному бою Безiменна навчає всiх, хоча якраз iз Селiною вона була не з самого початку, через те, що вона в загонi, нею займався особисто Тамерлан. Тобто, сказати, у кого бiльше шансiв, нелегко. Щодо магiї, то без сумнiвiв, чистокровна в рази сильнiша, але ельфiйка має певну перевагу, оскiльки вона менталiстка. Гм, ця сутичка дiйсно повинна бути дуже цiкавою.
  Поки вiдьма стояла задуманою на мiсцi, до неї обережно пiдiйшов Делат i став поряд, поправляючи окуляри. Таке вiдчуття, що вiн за ними ховається.
  - Чому прийшов?
  - Багато кому цiкаво, чим кiнчиться ця дуель, але робота не чекає, самi знаєте. А я вирiшив таки прийти глянути. Менi немає куди спiшити.
  - Серйозно? А може, тобi просто подобається Селiна?
  - Нi, звiдки Ви взяли? Мене, взагалi-то, хлопцi попросили подивитися за боєм.
  - А щойно сказав, що сам вирiшив. Ну, все з тобою зрозумiло.
  Безiменна направилася до Марел i сiла поряд. Їй раптом захотiлося поговорити з кожною з них. Стало цiкаво, якої вони думки одна про одну перед боєм. Краєм ока Люсi помiтила, що напiвкровна захотiла пiдiйти до них, тому швидко махнула, щоб ельфiйка залишалася там. З нею вона теж поговорить.
  - Ну що, як настрiй?
  - Чому запитуєте, хазяйко?
  - Цiкаво. Ну так що, готова до бою?
  - Готова, - демониця нахмурено стиснула кулаки.
  - Чому ти її на бiй викликала? Невже її слова настiльки тебе зачепили?
  - Я нiкому не дозволю погано вiдзиватися про мою маму. Вона нiколи не була шлюхою. Я знаю, що я веду себе надто розкуто, але що тут такого? I яка їй то справа до цього? Ця дрянь ще посмiла не тiльки про мої розумовi здiбностi, а й мою маму, яка тут взагалi нi до чого, згадати!
  - I не боїшся? Ти могла б запросто набити їй морду, байдуже як, прилюдно чи в темному провулку. Ти могла б її вбити, чи хоча б провчити, нанесши їй смертельну рану, добити її я б тобi не дала. Але нi. Ти викликала її на дуель, на дуель, де вона ставить умови, - правила дiйсно встановлює той, кому кинули виклик.
  - Я не боюсь.
  - Не боїшся? Ти так впевнена, що виграєш? А якщо все ж таки програєш? Тодi тобi фактично доведеться признати, що ти нiчого не варта.
  - Я не програю. Селiна помилилася, встановивши бiй без правил, не обмеживши мене. Їй варто було вибрати тiльки дальнiй бiй без магiї.
  - Може i так. То ти вважаєш, що сильнiша за неї?
  - Так, вважаю. Вона зависокої про себе думки, i це не дозволяє їй розкритися повнiстю. Коли вона востаннє тренувалася?
  - А ти коли?
  - Кожний день.
  - Зрозумiло. Гм, а ти задумувалася, чому вона вибрала саме бiй без правил? Чому саме таке формулювання?
  - Впевнена, що переможе i так. Це навiть дурню буде зрозумiло. Вона надто самовпевнена.
  - А ти не задумалася, що у неї є привiд, щоб так вважати?
  - Навряд. Це просто самовпевненiсть. Її фiзичних даних i загальних навичок не вистачить, щоб мене дiстати, це факт.
  - Можливо. Але знаєш, що? Ти теж самовпевнена. I колись це може привести до твого провалу.
  Марел наполовину скептично, i ще наполовину похмуро пронизала її очима. Люсi розумiла, чому так, чому демониця точно знає, що виграє, але нiколи не варто недооцiнювати суперникiв.
  - Ну що ж, готуйся, а я пiду перекинуся кiлькома словами з Селiною, - хмикнула Безiменна i перейшла на iншi трибуни.
  - Хазяйко, - надмiнно вишкiрилася напiвкровна. Неприємна i дуже пiдла особистiсть. З такими краще не ворогувати.
  - Ну що? Вже впевнена у перемозi?
  - Впевнена, - кивнула ельфiйка. - А Ви в менi сумнiваєтесь?
  - Якраз у тобi нi, можеш не хвилюватися. Просто вашi рiвнi бойових навичок неслабо так вiдрiзняються. I як же ти хочеш дiстати її, якщо здiбна тiльки у стрiльбi та основах рукопашного бою, коли у Марел наготовi будуть її мечi?
  - Навiщо Ви запитуєте мене, хазяйко? Хочете, щоб я сказала те, про що Ви самi чудово знаєте? - фиркнула напiвкровна, поправила волосся i невдоволено подивилася в сторону житлових будiвель, звiдки приближалися Ернест i Елеазар. Цим двом з загону явно нiчим зайнятися, що не дивно, оскiльки їхнiй командир вийшов вiд Безiменної якийсь стурбований i вiдразу побiг по якихось своїх справах, не звернувши увагу на їхнi запитання. Тому цiлком логiчно, що Елеазар вирiшив пiдтримати Марел. Вiн якийсь придурок, добивається Кармелiту, але водночас при всiх зажимається з демоницею. Невже не розумiє, що вона буде до останнього чекати того єдиного, хто буде носити на руках тiльки її одну, що цiлком в її характерi? Цiлителька вибере того, хто завжди зможе пiдставити їй своє плече, на кого можна розраховувати i хто завжди її захистить. А Елеазар пiд таку характеристику явно не тягне. Не пропускає нi одної юбки, не кращий за Марел, якщо не гiрший. У нього навiть, можна сказати, є щось спiльне з Маратом. Може, познайомити їх, чи що? А щодо Ернеста... Цей янгол настiльки неординарний, що тут не тiльки дiї не передбачиш, Люсi навiть не могла сказати, що вiн тут забув, оскiльки жiнки того, схоже на те, зовсiм не цiкавили. I тяжко вiриться, що це etrange-вiдьмак його сюди затащив за собою, цього типа дуже тяжко на щось пiдговорити. Але чорт з ним. Ну що? Здається, бiй можна нарештi починати. Вже навiть глядачi з'явилися.
  Безiменна пiдвелася, повiсила саблю, яку ранiше тримала в руцi, на пояс i зiскочила з трибун прямо на арену, пролетiвши вниз близько трьох метрiв i приземлившись на ноги. Далi вона пiдкликала до себе дiвчат, i вони, розправивши крила, злетiли вниз до неї.
  - Ну що, починаємо? Чи спершу розiгрiєтесь? Так сказати, розправите кiстки? - хмикнула Люсi.
  - Обiйдусь, - Марел якраз розминала зап'ястя i шию, а у неї бойовий настрiй.
  - Менi це не потрiбно, - фиркнула Селiна, тримаючи в руках лук i перевiряючи натяг тятиви. Як завжди, дуже самовпевнена.
  - Ну як хочете, - пожала плечами вiдьма. - Тодi встановимо правила.
  - Правила? Але ж я встановлювала бiй без жодних правил! - обурилася напiвкровна. Ну, в цьому випадку її можна зрозумiти. Але Люсi нiколи з ними церемонитись.
  - Можете скiльки хочете встановлювати свої обмеження, порушувати їх, але мої рiшення не обговорюються. Я тут Бог. I я тут суддя. А якщо щось не подобається, на дуель потрiбно було з самого початку викликати мене.
  Щось сьогоднi вона стала надто часто погрожувати. Такi ходи Безiменна все ж таки частiше використовувала на ворогах, але водночас це чудовий спосiб когось заткнути.
  Мовчать. Все так, як i їй потрiбно.
  - Продовжимо. Я не буду обмежувати вашi можливостi, все ж таки це бiй без правил. Але ви не маєте права наносити одна однiй удари, якi приведуть до смертi чи виведуть зi строю на тривалий час. Тобто, смертельна магiя заборонена, якщо суперниця не здатна їй протидiяти, кажу це тобi, Марел, оскiльки твої можливостi бiльшi. Забороняються закляття, якi приведуть до масових руйнацiй, пам'ятайте, що поряд дiти, якi не здатнi себе захистити, - жiнка вказала на сходи на трибуни, за якими ховалося кiлька пiдлiткiв i зацiкавлено дивилася, що вiдбувається. - Марел, оскiльки у тебе магiчна зброя, то смертельних ударiв ти не наносиш. Селiнi з цього приводу казати нiчого. Перемагає той, хто вирубить чи виведе з ладу противника. Або ж нанесе удар, смертельний для смертного мага. Вам все зрозумiло?
  - Все.
  - Все.
  - Я виставлю бар'єр, щоб трибуни не задiло, буду дивитися звiдти. Якщо я помiчу, що хтось iз вас надумав порушити мої правила, то я особисто вiдправлю обоїх до Кармелiти.
  Вiдколотить так, що цiлительство знадобиться? Ха, але ж якщо вона порушать цi правила, то для однiєї з них буде вже пiзно щось робити! Так нелогiчно... Схоже, Безiменна здає, ранiше до її наказiв було не придратися. Хоча якщо задуматись, то у вiдьми трохи не всi вдома, тому чекати вiд неї розумного ходу думок...
  Ось тiльки Люсi це зовсiм не хвилювало. Хоча б тому, що вона вже знала, що до такого не дiйде.
  - Ну давайте там, як завжди, по всiм правилам етикету, - жiнка розвернулася i вилiзла назад на трибуни, розсiвшись на широкiй лавi i закинувши руки за голову. Одного погляду в їхню сторону вистачило, щоб забезпечити цивiльним безпеку вiд їхнiх дiй. Ось тiльки також огневичка дуже сильно сумнiвалася, що бiй взагалi буде. Бо якщо задуматись, то дiвчатам потрiбно просто вирубити одна одну, що можливе завдяки нанесенню рани, смертельної для людини. Тобто, це не дуель, де вони повиннi показати свої бойовi навички. Вони повиннi проявити лише умiння вбивства.
  Тим часом Селiна i Марел стали i витрiщилися одна на одну. Як люто вони зирять. Якби хтось точно так же глянув на Люсi, їй би навiть стало якось стрьомно. Цих двох потрiбно навчити манерам, чи що? Сказується недостаток виховання.
  Чистокровна демониця перша простягнула руку для потиску, напiвкровна вiдповiла, Безiменнiй навiть здалося, що ельфiйка вже зараз спробувала зламати суперницi пальцi. Але байдуже, кiлька зламаних кiсток зцiляться у цих двох за секунду, до того ж не такi вже й вони слабкi, щоб так просто одна одну поранити.
  - Я заставлю тебе повзати передi мною на колiнах, дрянь, - прошипiла мечниця, так i не вiдпустивши руку.
  - Ти мене? Краще дивись, щоб самою у мене в ногах не опинитися, - хмикнула Селiна. - Або навiть нижче. Тобi мiсце якраз пiд землею, - ельфiйка небезпечно зблиснула своїми темно-зеленими очима i вирвала свою руку, криво посмiхаючись. Ну все, тепер у демоницi i шансу перемогти її немає!
  - Ого, якi види! - Елеазар всiвся бiля хазяйки i витрiщився на вiдверто одягнених дiвчат, якi розходилися на рiзнi кiнцi арени, дiстаючи i готуючи до бою зброю. Їм залишилося тiльки дочекатися сигналу суддi про початок.
  - Поменше на них витрiщайся, якщо хочеш зробити Кармелiту своєю, - закотила очi Люсi. А то на iнсолiтку, якщо вона правильно зрозумiла, вже черга утворюється.
  - Та я прийшов тiльки тому, що бiй хотiв подивитися!
  Ну так, так вона йому i повiрила. Хоча тут дiйсно є на що подивитися, взяти до уваги тiльки те, з якою майстернiстю щойно Марел зробила кiлька тренувальних випадiв мечем.
  - А вона, схоже, дуже сильна, - здивовано витрiщився на це etrange-вiдьмак.
  - А ти що очiкував? Вона вмiє не тiльки красиво бедрами крутити.
  - Ставлю ставку на неї. Десять тисяч баксiв. Приймете?
  - Не будь таким впевненим в її перемозi. Марел дiйсно сильна i без сумнiвiв залишить багатьох далеко за собою. Але, не дивлячись на це, в цей раз вона програє.
  - Програє?
  - Тiльки дивись. Починайте, - кивнула вона дiвчатам.
  Селiна i не подумала зiйти зi свого мiсця, все ж таки вона спецiалiзується на дальньому бої i зменшувати дистанцiю їй нi до чого. В цiй ситуацiї дивно повела себе якраз чистокровна демониця. Їй би швидко зменшити дистанцiю, перевести все у ближнiй бiй, але вона теж не зрушилась з мiсця. Було видно, що вона явно панiкує, нервово оглядується по сторонам i неначе не бачить нi арени, нi трибун перед собою. Що це з нею? Елеазар дивився i нiяк не мiг зрозумiти. А ельфiйка тим часом хитро вишкiрилася i спокiйно й задоволено вистрiлила їй в серце. Стрiла наскрiзь пробила груди безпомiчної Марел, яка миттєво скривилася вiд болю.
  - Ну все, достатньо, - помахала рукою Люсi. Селiна пробила їй серце. За правилами, якi ввела жiнка, ельфiйка перемогла, оскiльки така рана смертельна для звичайного мага.
  - Вона... Вона же внушила щось Марел, я вгадав? - Елеазар нахмурився i потер виски. - Але коли? З такої-то вiдстанi це неможливо, як у неї вийшло це провернути? До того ж основна сила ельфiв в їхнiх словах, а вона нiчого не казала.
  - Ось тут ти помиляєшся, - похитала головою вiдьма. - Перед боєм, коли вони потиснули одна однiй руки, вони обмiнялися люб'язностями. Саме тодi i було готове пiдгрунтя для цього трюку. Не варто було недооцiнювати Селiну. Вона не просто так знаходиться в загонi Тамерлана. I ти повинен був вже не раз бачити її навички.
  - Нiчого я не бачив. Її неможливо змусити працювати. А навiть якщо Тамерлан її вмовить, то вона зробить лише кiлька вистрiлiв, хоч i дуже точних, розвернеться i злиняє. Але їй можна пробачити, все ж таки баба красива.
  - Ось як? Зрозумiло.
  - Пiдгрунтя, кажете, - раптом напiвкровний дещо зрозумiв. - Гм. Я не чув, про що вони говорили i який трюк вона провернула, але я думаю, це трохи не чесно. Вона почала дiяти ще до початку бою. Чи можна це вважати перемогою?
  - Так, можна. Вбивця не стане чекати вашої готовностi, щоб вбити.
  Ельфiйка зняла зi своєї суперницi ефект того, що вона їй внушила, i до Марел почали поступово повертатися її справжнi вiдчуття, а не та навiяна картинка, де вона знаходиться пiд землею, дiвчина почала розумiти, що все ще знаходиться на полi бою, потiм - що з її грудей досi стирчить стрiла, яка не дає ранi затягнутись.
  - Ти! - взревiла вона, висмикнувши деревяшку з гострим наконечником з дiлянки в областi серця. - Так не чесно! Боїшся вийти зi мною лицем до лиця, так скористалася своїми ельфiйськими штучками, щоб мене дiстати? Ти порушила правила дуелi, почала вивертати менi мозок ще до початку!
  - А у тебе є мозок? - надмiнно засмiялася Селiна. Вона перемогла її! Тепер вже байдуже, як скавчить побита нею собака.
  - Хазяйко, вона порушила правила! - обурилася чистокровна демониця, повертаючись до трибун.
  - Правила? - нахмурила брови Люсi. Як же їй пояснити, що такий пiдступний хiд в їхнiй грi цiлком допустимий? Але говорити нiчого не довелося, замiсть неї раптом активiзувався Делат, поправивши окуляри. Не дивно, вiн вже давно нероздiлено закоханий в ельфiйку, чоловiк не мiг промовчати, коли її суперниця почала качати права i в чомусь її звинувачувати.
  - Наскiльки я знаю, то по типу бою це був так званий бiй без жодних правил, при якому запросто допускається варiант, де учасник веде себе пiдло i ударяє в спину, використовує вiдволiкаючi чи провокуючi фактори, щоб вивести з ладу противника, користується будь-якими навiть найбруднiшими методами. I легенька плутанина в свiдомостi щодо геолокацiї, як я розумiю, цiлком входить у цi рамки, тому формально Селiна нiчого не порушила i виграла цiлком чесно.
  - Дякую, Делате, - кивнула Безiменна, спостерiгаючи за виразом обличчя Марел, який ставав все гiрше i гiрше. Розумiючи, що її загнали в кут, демониця психанула, повернулася i пiшла геть з поля, вона нiзащо не признає, що слабша цiєї напiвкровної тiльки тому, що та обманом змогла серйозно її поранити.
  Люсi подивилася їй вслiд i пiдмiтила, наскiльки вона злиться. В цiлому, зрозумiти її можна, але водночас у неї з'явилася думка, що не в її iнтересах, якщо її раби будуть воювати мiж собою. I тим паче цiлком передбачувано, що Марел злиться i на неї, оскiльки суддя бою неначе проiгнорувала пiдлiсть однiєї учасницi i дозволила їй виграти. Неначе хазяйка вiдвернулася вiд неї. Але нi. Це був просто урок для неї. Але схоже, як слiд вона його не засвоїла.
  Вiдьма трохи подумала, пiдвелася i пiшла за дiвчиною. Їм краще поговорити, щоб надалi не було проблем. Все ж таки у них на носi серйозна вiйна, i якщо мiж ними не буде єдностi...
  Безiменна не стала бiгти за своєю рабинею, а тому наздогнала її тiльки тодi, коли та вже розбито сидiла на лiжку в своїй кiмнатi i витирала одиноку сльозу. Дверi були зачиненi, але жiнка не з тих, хто турбується про подiбне, а тому Люсi просто банально вибила дверi. Дiвчина нiчого їй не сказала, нiчого було говорити, будучи емоцiйно розбитою, перечити хазяйцi сил у неї не залишилося.
  Огневичка пройшла в кiмнату i зайняла стiлець навпроти неї, спершись лiктем на невеликий столик. Вона поняття не мала, що їй казати. Може, все ж таки йти за нею було зайвим?
  - Навiщо Ви це зробили? Це було не чесно. Вона порушила самi принципи чесної дуелi.
  - Ти сама винна. Зустрiвшись лицем до лиця з ворогом, подiбним до Селiни, можна i не очiкувати чесного бою. Ти сама була надто самовпевнена. А ще наївна. Я вже колись казала тобi, що рiзниця в силi нiколи не показує переможця. Якщо дiяти хитро i не обертатися на моральнiсть вчинкiв, то можна зробити неможливе, - задумалася вiдьма.
  - Ви про вiйну зараз кажете? Яку сьогоднi оголосили? Хочете перемогти, хоча розумiєте, що нам не виграти?
  - Оу. Прям таки НАМ не виграти? А звiдки ти взагалi взяла, що я шукаю перемоги для НАС?
  - Ви як завжди. Готовi пожертвувати чим чи навiть ким завгодно заради перемоги? Прийшли сюди, щоб перевiрити, чи зможете надалi використовувати i мене?
  - Що ж, нiчого не поробиш, ти мене розкусила. Але не тiльки через це. Ось скажи, ти програла. I?
  - Що i?
  - Тепер ти здалася?
  - Нi, нiзащо.
  - Чому? Ти програла, але досi не признаєш себе гiршою за Селiну. Таким же був договiр? Це тому, що ти вважаєш, що вона виграла не чесно?
  - Так, це тому, що я так вважаю.
  - Гм, тодi скажи менi ось що, якби це була не дуель мiж моїми рабами пiд моїм наглядом, а справжнiй бiй насмерть, тодi ти би вважала дiї Селiни... ну... не чесними, скорiше... допустимими? - жiнцi знадобився час, щоб пiдiбрати пiдходяще слово.
  - Нi. Це неправильно.
  - I сама ти в такому випадку не стала б користуватися такими ж методами?
  - Не стала б. До чого тут це?
  - Селiна права, ти дура, - закотила очi вiдьма. Як же демониця зараз схожа на Непiдкорну... Говорять i вiдповiдають точно так же. У них дуже схожi характери, такi ж самовпевненi на вигляд, але такi ж ранимi всерединi, вони нiколи не признають, що програли, навiть якщо все дiйде до абсурду. Так, у них є певнi рiзницi в поведiнцi, наприклад, янголка в рази серйознiша, але ця суперечка була настiльки схожа на розмови з Ангелiною, що Люсi почало мучити сильне вiдчуття дежавю.
  - В цей раз ти поставила на кон всього лиш свою гордiсть, але тодi ти можеш втратити життя, - продовжила Безiменна. - Нiколи не чекай чесних боїв, а то будеш постiйно програвати. Подумай над цим. Ти розумна дiвчинка i повинна була зрозумiти, наскiльки менi не вигiдно зараз з тобою прощатись, - кинула наостанок хазяйка i покинула її кiмнату. Вона вже знала, Марел її не пiдведе. Тiльки б не загинула... Бо якщо подумати, єдина її слабкiсть в тому, що вона вважає, що якщо вона буде чесною з iншими, вони будуть вiдповiдати тим самим, але вона помиляється. Не варто думати, що лев не захоче з'їсти ягня тiльки тому, що те не хоче їсти його.
  Але Безiменна нiколи не була нещасним ягнятком. Точно так же вона не звикла програвати. I якщо вже хтось кинув їй виклик, бiльше вона не зупиниться, не стане терпiти, сподiваючись, що все минеться. Вона буде використовувати все, що є, пiде на будь-якi жертви заради перемоги. Пiде, але не зараз. Якщо вiн вивчає її, то бiльше не можна дiяти необдумано, зараз краще затаїтися i чекати пiдходящого моменту, щоб напасти.
  Гм. Але якщо вона так зробить, то вiн може зрозумiти: вона здогадалася про його iснування. Хоча... Хоча це вже не має нiякого значення, оскiльки її наступнi дiї видадуть її з головою. Або нi? Та нi, не видадуть, що такого в тому, що вона заявиться в демонський астрал? Особливо, якщо зробить це пiсля початку формування союзу, це лише буде свiдчити про те, що вона зрозумiла справжню цiль цiєї вiйни, кого вiн хоче прибрати з арени. Тодi також можна буде ввести його в оману щодо часу, який потрiбно їй, щоб з'ясувати, що вiдбувається, дiзнатися якiсь факти i зробити висновки. Але для пiдтримання необхiдного результату їй не можна зникати з публiки, iнакше вiн зрозумiє, що вона дiзналася про його плани ранiше, нiж вiн привiв їх у дiю. А значить, затаїтися не вийде. Але тодi що? Знайти роботу, щоб висунути носа, неначе нiчого не сталося? Так, можливо, це найкращий варiант, а то їй ще не час вступати в контакт з Альоною Iсаар, щоб закiнчити iншу. Але вiдтепер їй потрiбно дiяти обережнiше, хоча б тому, що це в рази ризикованiше. Так, жiнка покажеться, але водночас тепер їй знадобиться немало часу для посилення оборони її територiй, тому занадто часто вилазити зi своєї мушлi не вийде. Але вона вiдчувала, що з таким то суперником зайве це не буде, потрiбно термiново посилити захист i пiдготуватися до нападу. I залишається сподiватися, що таким чином у неї вийде обманути ворога, iнакше її суперник стане обачнiшим i знайти його буде ще тяжче. Але водночас щось їй пiдказувало, що його не так просто обвести навколо пальця.
  
  <35>
  Пiсля зборiв i дуелi дiвчат Безiменна вела себе дивно, за тиждень лише один раз з'явилася в барi i виконала якесь там невеличке замовлення, а потiм знову зникла. Хоча нi, дивною її поведiнку не назвеш, оскiльки для Люсi звична справа ось так зникати, перериваючи майже закономiрний перелiк смертей вiд її руки, тут насторожувало дещо iнше. Нi Тамерлан, нi Оскар, навiть вони її не бачили, вона немовби сховалася, затаїлася, неначе змiя, яка готова вкусити в будь-який момент. Вона задумала щось? Можливо. Окрiм неї самої, це мiг знати тiльки Макс.
  За цей час Люсi максимально посилила захист дому, де живе її донька, наробила рiзностороннього захисту, причому далеко не завжди магiчного, жiнка умудрилася наставити звичайних залiзних капканiв i прикопати в лiсi кiлька трупiв Амалiї, щоб в разi небезпеки тi вилiзли i напали зi спини. Потiм таємно сходила з Гарсiєю в астрал Непiдкорної i натикала артефактiв по периметру ще й там. Ще вiдьма подумала i перенесла туди артефакт, який вона забрала з янгольського астралу, якщо на них нападуть, то ця штучка зiграє немалу роль.
  Її чоловiк дивився на це зi сторони i тяжко зiтхав. Жiнка обережна, навiть дуже, але вона надто сильно панiкує. Хоча вiн розумiв, що вiдьма права. Астрал etrange часу не втрачає, та i її ляльковод теж, пропозицiя союзу вже розiслана по всiх астралах без виключень, навiть демонському, який точно виступить на iншiй сторонi. Це гарний хiд. Такий собi спосiб їх залякати.
  Макс розумiв, чого саме огневичка чекала цiлий тиждень. Саме цього, цiєї звiстки. Паралельно укрiплюючи територiю, чекала знаку i розробляла план, щоб провернути якийсь свiй трюк. Iнсолiт знав, куди зiбралася жiнка. Вiн так i не зрозумiв, що саме вона задумала, але вiрив в неї. А у нього зараз своя робота. Йому потрiбно термiново хоч якось покращити навички Бель, у якої прогрес настiльки повiльний, що хочеться битися головою об стiну. Але навiть її мати цього його попросила, якщо це так можна назвати. I якщо буде вiйна, йому б i самому пiдготуватися. А то втрачати когось вiн не любив, не хотiв i не збирався. Але чи вистачить йому сил, щоб захистити дорогих йому людей?
  
  
   * * *
  Вiн сидiв у кабiнетi батька, поки того на робочому мiсцi не було, i задоволено посмiхався. Що ж, Безiменна виявилася набагато розумнiшою, нiж здається. Проаналiзувавши її дiї, вiн зрозумiв, що вона здогадалася про його iснування. З однiєї сторони це погано, оскiльки вiн планував до кiнця залишатися в тiнi, але з iншої точки зору, вiн отримав шанс позмагатися з неймовiрним суперником, який явно перевершив його очiкування. Що сказати, цю богиню вiн явно недооцiнив. Варто йому було тiльки пальцем поворухнути для її вбивства, так вона вiдразу про все дiзналася. Але наступнi її дiї його навiть трохи розчарували. Вона явно його злякалася, стала бiльш скутою в своїх дiях i неначе затаїлася, вiрогiдно, пiдсилює обороноспроможнiсть, а ще явно чогось чекає. Щось задумала? Навряд чи шукає союзникiв. Вiрогiднiше, вона якраз шукає його, питання тiльки в тому, коли знайде, оскiльки у неї повсюди раби, недооцiнювати цей фактор не варто. Тому можливо, вже краще перестати притримуватися настiльки обережної стратегiї i пришвидчити подiї, щоб не дати їй часу нанести її наступний удар, ось тiльки йому зараз краще розумiти, що вона задумала, з хiдом її думок у нього неочiкувано виникли проблеми. Оскiльки ця вiйна явно не в її iнтересах, то чому б їй не спробувати її вiдвернути? Ось тiльки таких спроб вiн не побачив. Яка цiкава особистiсть. Дiє вона не стандартно для тiєї, хто настiльки явно намагається захистити напiвкровних. Вони явно для неї далеко не пусте мiсце, тому просто банально змиритися з їхнiми смертями вона не могла. Але якраз вiн не мiг повiрити, що ця ненормальна баба дiйсно зiбралася з ним воювати. Йому точно варто переглянути свої наступнi плани. Божевiльна вона, чи нi - неважливо, проблема в тому, що вона далеко не дура. Або ж поряд iз нею є той, хто змiг зробити подiбний висновок, але в цьому чоловiк дуже сумнiвався. Ця жiнка явно домiнуючого типу i нiзащо не дала б комусь контролювати її дiї. А значить, провокацiї проти неї майже не принесуть користi. Розумна богиня, яку дуже тяжко зрозумiти i контролювати. Схоже, ця його вiйна буде набагато серйознiша, нiж вiн очiкував з самого початку.
  
  
   * * *
  Дар'ян сидiв за столом i вже другу годину як намагався зiбратися з думками. Вiн вже отримав пропозицiю типу "приєднуйся чи здохни". I хоч пiддаватися їм вiн не збирався, але як викарабкатися, якщо вибрати другий варiант, вiн поки що не знав. Пiдтримати статус кво вiн не може, демон нiзащо не покине Ангелiну, що, чесно кажучи, заважає йому встановити повну владу в цьому астралi. У нього зв'язанi руки, коли стiльки сильних демонiв йому не пiдкоряються. I як їх розв'язати? Влаштувати рiзню? Але це пiдiрве силу астралу. Знову не варiант.
  В дверi постукали i до нього в кабiнет увiйшов Лотар. Йому вiн довiряв, хоча i чув, що вiн має зв'язки з Безiменною. Це вiдносно чесний демон, а ще не пiдлий, нi, скорiше просто не намагається скарабкатись повище. Iнакше вже давно б скинув його з трону.
  - Князь, до Вас гостя. Пропустити? Вона чекає за дверима.
  - Гостя? Хто впустив її?
  - Ееем... Я, - його пiдлеглий, нi, раб Безiменної, не став брехати i вiдмовчуватися.
  - Що ж, пропускай, гостю, - хмикнув вiн. Лотар навiть не заперечує свiй статус, навпаки пiдкреслює, хто його справжня хазяйка. Нiби каже, що йому не варто на нього розраховувати, як тiльки поступить наказ, вiн його покине. Але Дар'ян все рiвно довiряв цьому демону. Та i у Люсi Тенебрiс немає таких собi причин, щоб розривати з ним зв'язки. Чи вже з'явилися? Якраз такого варiанту виключати вiн не мiг.
  Безiменна увiйшла в його кабiнет на диво спокiйно, пiдiйшла i розвалилася на протилежному для нього стiльцi. Лотар не став чекати, мiцно закрив дверi i активував артефакт на них, щоб зайвi особи не пронюхали про предмет їх розмови.
  - I що ти збираєшся робити? - вiдразу поцiкавилася вона.
  - Ось так вiдразу? Навiть не вiтаєшся?
  - Здраствуй, Князь. Так краще? - зсарказмила жiнка.
  - Краще.
  - I?
  - Можна запитати, що ти маєш на увазi? - намагаючись зрозумiти, що у неї на думцi, у демона не було вибору, окрiм почати її провокувати. А ось розiзлити його, як вона обожнює робити з його дружиною, у неї не вийде. Вiн не з тих, кого так легко збити звичайними словами, на провокацiї чоловiк не пiддасться. Тiльки одна тема здатна вразити його в саме серце.
  - Ти знаєш, - посмiхнулася Безiменна, нi, швидше вишкiрилася. Вона нiколи не вмiла по-справжньому радiсно посмiхатися. - Я про той чудовий конвертик, який лежить у тебе перед носом.
  - I що це, по-твоєму, за конверт? - а до неї дiйсно дуже швидко надходить iнформацiя. Навiть Ангелiна ще не знає про подаруночок, який пiдготував астрал etrange.
  - Конверт з дуже цiкавою пропозицiєю. I як тобi вона? Як на мене, то вiдпадна!
  Що вона задумала? Гм, варте уваги також те, що вона знає про вмiст листа. Як? Вiн цього не розголошував. Була вже в iншому свiтi? Чи просто має прекрасних шпигунiв? Або ж отримала таку ж пропозицiю?
  Нi, всi цi варiанти неправильнi. Отримати таке послання для неї неможливо взагалi, хоча б тому, що у неї навiть почти немає. А ще Люсi Тенебрiс вже давно натякала на небезпеку через створення союзу астралiв, хоча i робила це доволi пасивно. I їй не потрiбний лист, щоб знати про його змiст. Їй достатньо було лише дочекатися моменту, поки їй повiдомлять, що вiн отримав конверт. А далi вона заявилася до нього. Причина? Перевiряє, чи залишається вiн союзником напiвкровних? Нi, вона i так знає вiдповiдь. Та i не стала б вона до нього приходити i так ризикувати через них. Так, певний рiвень прив'язаностi до них у неї є, але на надто серйозну жертву ця вiдьма заради них не пiде. I так, для вiдьми її життя цiнностi не має, тому загинути заради них в її характерi. Але точно не так пiдставлятися. А значить, вона це робить не для них, заради себе. Їй що, на хвiст наступили? Їй здається, що вона входить в список цiлей? Можливо, хоч це i здається абсурдним, хоча б тому, що про її напiвкровнiсть не знають, це може бути звичайна її параноя. Але нi, цього разу вона може виявитися права. Особливо якщо її розглядають як кримiнального авторитета, яка вже всiм набридла. А отже, напад на напiвкровних - лише спосiб її виманити. Розумно. Хто ж придумав такий план? У Безiменної явно з'явився далеко не слабкий ворог.
  Тепер ситуацiя бiльш-менш зрозумiла. Ха, прочитати цю бабу настiльки легко... Загадкова, але доволi передбачувана. Вiн майже щоразу мiг дiзнатися наперед про її дiї, особливо якщо в них був якийсь сенс, а не її безглузде бажання й iнтуiцiя, яким вона доволi часто пiдкоряється. Вiн не мiг заперечити, що у неї не всi дома, все ж таки вона завжди полюбляла ризик. Навiть сьогоднi вiн майже не очiкував її приходу, думав, що, щоб поговорити, вона прийде не сюди. Але вiн розумiв ще дещо. Якщо вiдьма захоче, щоб про якiсь її плани нiхто не здогадався, навiть йому довелося б прикласти далеко не мало зусиль i часу, щоб зрозумiти хоч щось. Це тiльки поки вона приносить йому на тарiлочцi свої наступнi дiї. Хоча дечого вiн так i не зрозумiв. Навiщо вона приперлася саме сюди, до нього в астрал, знаючи, що про це далеко не один вищий демон дiзнається, все ж таки дiї Князя, тим паче його зустрiчi, не так легко приховати. Значить, без сумнiвiв, вона хоче втрутитися у внутрiшнi справи його астралу. Хоче допомогти, щоб не втрачати цiнного союзника? Але що вона може зробити? Хоча з iншої сторони вiн навiть не сумнiвався, що ця безсердечна баба багато на що здатна. Здається, Макс все повторює, що вона добра? Дурак. Закоханий дурак. Хоча якраз Дар'яну i не варто так говорити, вiн явно в такiй же ситуацiї, але якщо згадати, то Аманзi напряму йому це сказав. Але це не змiнює факту того, що демон побачив в Безiменнiй таку ж особистiсть, яким був i вiн. Вона без сумнiву може наказати комусь з її близького оточення, з її рабiв чи напiвкровних, загинути заради неї. I шкодувати не буде. Хоча... В будь-якому випадку, якщо i буде, то не довго. Це дуже жорстока жiнка, хоча вона i мала певнi слабкостi, до того ж не одну. Вiн не виключав її прив'язанiсть до напiвкровних, навiть думав, що заради них вона може багато що зробити, але це нiчого не змiнює. Вона вiдкладує жертву ними, лише поки це можливо. А Князь без сумнiву був таким же. Але добрим вiн себе не вважав. Аманзi хоче бачити в нiй не безсердечного монстра, яким вона є, а ту маленьку невинну дiвчинку, в яку закохався. Так наївно. Але вiн його розумiв. Розумiв краще, нiж здавалося. Вiн сам бачив, як змiнилася його дружина, ступивши на дорогу помсти. I був щасливий, що змiг її зупинити. А ось iнсолiт не змiг. З якоїсь сторони його шкода. Вiн бачив, що навiть перед ним Люсi грає свою роль. Нi, скорiше, це не роль, просто перед ним до неї iнколи повертається особистiсть тiєї дiвчинки, яка ще не ступила на дорогу смертi. У Безiменної багато створених нею ж особистостей, такий висновок можна зробити, просто спостерiгаючи за її дiями. Але насправдi вона нi про кого не думає, нi про кого не пiклується. Все її життя - для неї лиш банальна гра. Можливо, жiнка досi не зрозумiла цього, але глибоко в серцi вона егоїстка, яких ще потрiбно пошукати. I її нiхто не цiкавить, можливо, навiть її донька не так для неї важлива, як здається, вона живе минулим, не може забути те, що втратила. Їй нiхто не потрiбний. Вона нiкого не любить. Не можна перебити стiльки народу i мати гаряче серце. Так вiн думав, будучи впевненим, що не помилився. Але Дар'яна цiлком влаштовував такий союзник. Вона потрiбна їм, потрiбна йому. Особливо пiсля того, коли Меган пiдтвердила факт того, що вона бог Смертi. Вiдьму можна буде запросто потiм використати, якщо щось пiде не по плану. Але є єдине але. Люсi Тенебрiс не з тих, кого легко взяти пiд контроль. А значить, йому потрiбна про неї iнформацiя, i бажано, якомога бiльше. А ще йому потрiбно, щоб iз нею поладила його дружина. Хоча останнє якраз не проблема. Безiменна i без нього благоволить напiвкровним, якщо постiйно вказувати Лiнi на це, що вiн постiйно робив, то вона розтає. Але водночас розслаблятися в присутностi вiдьми не варто. Все добре, поки жiнка виглядає добрячкою, яка пiклується про них i дiє згiдно з певними своїми принципами, поки їй є кого захищати, поки її донька, її найслабше мiсце, жива. А якщо з цiєю дiвчинкою раптом щось станеться, для богинi Смертi це стовiдсотково послужить спусковим крючком. Вона зiрветься, якщо порветься ниточка, яка її стримує. Так вiн думав. Егоїстка до мозку кiсток, єдина слабкiсть якої - прив'язанiсть до минулого i тих, хто їй про нього нагадує. А нi. Є ще дещо. Iнколи їй властива жiноча сентиментальнiсть, через яку вона колекцiонує рабiв, особливо дiтей, готова лiкувати нiкчемних малолiток. Вважає, що якщо її колись врятували, то й iншi дiти мають право на життя. Хоча навряд чи це її почуття настiльки сильнi, щоб вона не могла пожертвувати ними в ролi пiшакiв. Але це лише двi її слабкостi. Малувато. Щоб манiпулювати нею, йому потрiбно щось бiльше. Набагато бiльше. Але до цього вiн змiг з'ясувати тiльки це, чесно кажучи, бiльшiсть висновкiв, якi вiн зробив на сьогоднiшнiй день, були виявленi пiсля тiєю розмовою з iнсолiтом, коли той спробував вказати на його слабкостi. Не варто було тодi йому вiдкривати своє серце. Сам того не розумiючи, напiвкровний ослабив i себе i свою жiнку. Але не достатньо. У нього є ще один варiант, де контролювати її у нього просто не вийде. Хоча це теж непогано. Без несподiванок з її сторони буде зовсiм нудно. Але було б добре, якщо такi несподiванки були б тiльки вiд неї, i астрал etrange участi в цьому не брав.
  - Ей, ти що, iгноруєш мене? - протягнула вiдьма, спершись лiктем на його робочий стiл. Гм, схоже, вiн задумався i мовчав надто довго. Що вона там запитувала? Про конверт?
  - Як менi пропозицiя? Чесно, не вразила.
  - I? Як я розумiю, ти залишаєшся вiрним своїм iдеалам. Як ти там казав, готовий за сiм'ю життя вiддати?
  - А ти, значить, своїм? - вiн мiг поставити велику ставку на те, що вона в цiй вiйнi буде пасти заднiх. Хоча нi, якщо вона прив'язана до напiвкровних... Тут все неоднозначно, краще не стверджувати наперед.
  - Що ти маєш на увазi? - Люсi пiдняла брову i запитально на нього глянула. Яким ще iдеалам? Вона лише вибрала найрацiональнiший варiант, де їй не доведеться жертвувати своїми марiонетками. Не для цього вона вбухала в їхнiй розвиток стiльки часу i зусиль, щоб вони так нiкчемно здохли.
  - Що ти збираєшся з цим робити? Мою позицiю ти знаєш. Що щодо тебе? Я можу на тебе розраховувати?
  - Розраховувати? Пф, не смiши, - розсмiялася жiнка. - Я схожа на ту, на яку можна розраховувати?
  - Не схожа, - кивнув Дар'ян. - Але можеш сказати точнiше про свiй статус?
  - Князь, ти i без цього знаєш про мою позицiю. Я не настiльки часто вбиваю когось без причини. Але якщо хтось посмiє менi завадити..., - суворо похитала головою вiдьма, небезпечно ухмиляючись.
  Що ж, вiн виявився правий. Хтось дiйсно наступив їй на хвiст. Якби це стосувалося тiльки напiвкровних, настiльки сильно вона б не парилась. I з таким формулюванням це б не сказала.
  - То ти надаш пiдтримку? - але тут вiн, схоже, помилився. Йому реально здавалося, що Люсi спасує.
  - Я не проти, щоб, гм, демонський астрал разом з напiвкровними замочив астрал etrange без мого втручання. Але розумiю, що в тебе, Князь, силушки на це не вистачить. Але приєднуватися не збираюся. Самi розгрiбайте. Нападають на вас, а не на мене, нi до чого менi завчасно показувати iкла.
  Так значить? Таки спасує? Що ж, значить, вiн не помилився. Але тодi знову ж таки виникає запитання, навiщо вона приперлася. Для неї немає сенсу приходити сюди, щоб казати про свiй статус кво. Якби вона сказала б, що пiдтримає їх, тодi було б зрозумiло, але так...
  Точно! Вiн зрозумiв. Вона заявилася в його астрал не просто так, тим самим вона полiзла у внутрiшнi конфлiкти його раси. Також вона фактично сказала, що хоче, щоб вiн з Ангелiною разом знайшли спосiб позбутися загрози зi сторони etrange, про втручання його дружини вона попiклувалася, коли вилiкувала тих шмаркачiв i заспокоїла їх щодо стану Анетт, тепер вони їй фактично повиннi i вiдмовити їй буде дуже важко. I ще вона каже, що без її пiдтримки у них нiчого не вийде. Тобто, вона збирається якимось чином навести порядок в його астралi, щоб його руками позбутися свого ворога? Розумно, йому було нiчого на це сказати. Єдине, що його цiкавило, це те, що саме вона збирається робити. У Безiменної завжди дивнi iдеї, цiкаво, що вона утне цього разу.
  - I чому ти прийшла? - Князь зацiкавлено пронизв його очима.
  - Да так. Гуляю. I ось подумала... Може, ти зiграєш зi мною в шахи?
  - Шахи? - вона прийшла, щоб погратися? Що ж, це в її стилi. Гм, шахи, значить. Дуже корисна гра. З її допомогою, аналiзуючи, можна непогано визначити характер противника. Вона цього добивається? Теж вивчає його?
  - Так, шахи. Одна партiя, багато не прошу.
  Що ж, вiн нiколи не проти зiграти.
  - Як хочеш. Ставки?
  - Без ставок. Хоча зачекай... Давай так, якщо я виграю, то ти виконаєш одне моє бажання.
  - Бажання? А якщо виграю я? - хмикнув демон, розтавляючи фiгури на дошку. У нього в столi завжди було все необхiдне для цiєї гри.
  - Невже тобi недостатньо того, що ти вже вiд цього отримаєш?
  Iнформацiї? Ну, в цiлому, достатньо. Але вiн звик брати з ситуацiї все можливе.
  - Не ражду бажати бiльшого, - похитала головою жiнка, хитро посмiхаючись. - Кому б, як не тобi, знати, що я рiдко виконую обiцянки?
  Ну, так, можливо, краще i не пробувати.
  - Добре, - кивнув Дар'ян. - Якими граєш?
  - Без рiзницi.
  Князь повернув дошку, щоб вiдьмi дiсталися бiлi, надаючи їй право першого ходу. Люсi навiть не сумнiвалася i не стала думати довго. Все правильно, жiнка звикла спочатку робити, а потiм вже думати. Поступово вони вистроїли свої лiнiї оборони, ось тепер можна починати повномаштабну гру. Поки вони рухали насамперед пiшакiв, органiзовуючи захист, Князь вже кiлька раз пропонував їй самiй зайти у його пастку, але вона не зважала на провокацiї i творила, що хотiла. Все правильно, її дуже важко пiдкорити собi i до чогось примусити. Але також це вказує на те, що вона досвiдчений гравець. Новичок не помiтив би наслiдки ходiв, якi вiн пропонував їй зробити, тiльки користь для себе, не подивившись зворотню сторону карти. Що ж, це дуже цiкаво. Але вiн не хотiв i не збирався програвати.
  Гм, на даний момент є приблизно шiсть ходiв, як Безiменна може продовжити гру, а потiм йде розгалуження згiдно з кожним вибраним варiантом, там її вiрогiдних ходiв стає в рази бiльше, але демон приблизно уявляв подальший розвиток i результат гри пiсля кожного з них. Iншi ж варiанти, окрiм тих шести, вiн вiдсiяв, оскiльки для неї вони нелогiчнi i приведуть до втрат, а вiдьма i в життi не любить втрачати свої фiгури.
  Чорт, що вона робить? Це ж один iз найгiрших для неї варiантiв, оскiльки так вона втратить не тiльки кiлька пiшакiв, ходiв через чотири вiн виграє у неї її королеву. Так, це поки що непомiтно i здається абсурдом, але зробивши такий хiд, вона сильно помилилася.
  I чого це вона так на нього дивиться? Неначе запитує, що вiн буде робити. Так це перевiрка? Чи вiдьма просто чекає, поки вiн зробить свiй хiд? Що ж, поблажок вiн їй точно не дасть. До того ж, якщо Люсi не дура, то у неї ще є шанс викрутитися з цiєї ситуацiї, вчасно задiявши коня.
  Але тим не менше, що б вiн не робив, але до цiєї фiгури вона не торкнулася, навiть бiльше, жiнка тiльки укрiпила його перевагу у грi. Вона що, збирається програти? Чи це якийсь її пiдступний хiд?
  Чорт, через те, що такого варiанту вiн не очiкував, то на надто багато ходiв наперед прорахувати Дар'ян не може, йому потрiбний для цього час, а вiдьма тiльки збиває його з дороги. Пiд її мовчаливим натиском погано думається.
  Ну добре, вiн б'є королеву. I навiщо вона так пiдставилася? Хоча в таких iграх не рiдкiсть, коли гравець жертвує фiгурою, щоб поставити мат, в цiлому, Безiменна в життi так i дiє. Але тут щось не те. На даному етапi вне залежностi вiд задiяної фiгури вона не може поставити мат. Для цього потрiбна маштабна пiдготовка i їй не варто було втрачати найсильнiшу фiгуру. Тодi в чому сенс цього рiшення?
  Чорт, тепер вiн зрозумiв. Люсi Тенебрiс не завжди намагається нанести один, але точний удар. Якщо вважає, що суперник їй не рiвня, то жiнка буде повiльно ламати його, наносячи серйознi, але не смертельнi удари. А зараз вона збирається провести повномаштабну атаку, в процесi якої вiн втрачає три фiгури i отримує мат. Хитро i пiдло. Але вiн це передбачив. I на жаль для неї, їй доведеться для своєї перемоги зробити ще сiм ходiв, в той час як вiн знає, як вiн може поставити їй мат всього лиш за п'ять ходiв, особливо якщо не звертати увагу на її провокацiю.
  Ха, вона навiть не звертає уваги на його дiї, просто знищує його оборону. Можна сказати, жертва королеви нарештi окупилася. Але цього недостатньо для його поразки.
  - Шах i мат, - насмiшливо оголосив вiн. - Що ж, ти достойний суперник, менi тут сказати нiчого. Але ти хоч стежила за моїми дiями?
  - Стежила, - Люсi теж всмiхнулася. - Але якби це був реальний бiй, то ти б програв.
  - Так, програв би. Гра в шахи - не реальний бiй, тут можна запросто пожертвувати фiгурою заради перемоги. Але в справжнiй битвi все iнакше.
  - А ти змiнився, Князь. Дуже змiнився. Ранiше ти не роздiляв шахи i життя. Казав, що мiж ними немає рiзницi. Знайшов, кого втрачати, i це зв'язало тобi руки? Навiть у власному астралi тепер повстання придушити не можеш.
  - А ти, як бачу, не змiнюєшся. Все так же рвешся напролом. Але ж у тебе також є тi, кого ти будеш захищати будь-якою цiною.
  - Будь-якою цiною? Ну тут ти загнув. Так, я багато кого захищаю. Але якщо буде потрiбно, то я пожертвую ними заради перемоги.
  Все так, як вiн i очiкував. Егоїстка, яка заради своєї цiлi готова пiти по трупах. Але яка її цiль? I який спосiб її досягнення вона вибрала цього разу?
  - Це вже не має значення. Я виграв.
  О так, вiн виграв. Люсi майже з самого початку очiкувала, що програє. Князь не той, з ким вона може змагатися в стратегiї чи пiдлостi, в цьому Дар'ян випереджає її на роки. Якщо Безiменна майже завжди прораховує свої дiї на три-чотири кроки вперед, то вiн продумовує на десять, змагатися з ним таким чином немає сенсу. Але в битвi вiн не буде надто сильним союзником, демон сильно ослаб пiсля свого одруження. Якщо чесно, то вiдьмi бiльш подобався вiн колишнiй. З тим Князем Темряви у них би сходилися думки з багатьох питань, зрозумiти його наступнi дiї було б в рази легше. А тепер ось довелося влаштувати партiю з шахiв. Але жiнка змогла дещо зрозумiти. Насправдi Дар'ян таки буде для неї корисним. Вiн не надто змiнився, просто роздiлив гру i життя. Так, тут вiн трохи помилився, але водночас не можна заперечувати наявнiсть фiгур, якими не можна пожертвувати, все рiвно залишається король, якого потрiбно захищати. А стратегiя цього чоловiка ефективна лише тодi, коли вiн не буде зважати на втрати. Тобто, найкращий вихiд - дати йому розпоряджатися фiгурами, якими можна жертвувати. Яких не шкода. В яких немає цiнностi. Вона виявилася права, демони для такого пiдiйдуть. Дар'ян зможе холоднокровно ними манiпулювати, залишається тiльки, щоб вони послiдували за ним.
  - Що ж, так, ти виграв, - кивнула вiдьма, спокiйно пiдперши пiдборiддя. Все рiвно вона попiклувалася про те, щоб в результатi вiн нiчого з цього не отримав, окрiм певного аналiзу. Таким чином у демона точно не буде над нею жодної влади, окови розрубленi, так вона ще й пiдтвердила свою здогадку. Ну все, їй пора зробити її справжнiй хiд.
  Люсi повiльно пiдвелася, хитро ухмиляючись, i, знявши рукавичку з лiвої руки, кинула її Князю. Вона кинула йому виклик. Кинула виклик, знаючи, що сьогоднi вiн їй не вiдмовить. I жiнка навiть не сумнiвалася, що все буде саме так, як задумала вона.
  
  <36>
  Князь подивився спочатку на чорну рукавичку, а потiм з-пiд лоба глянув на вiдьму, яка надмiнно посмiхалася. Серйозно? Виклик? У неї що, не всi дома? А так, точно, вона ж божевiльна.
  Але тепер бiльш-менш зрозумiло, чому вона приперлася. Хоче схрестити з ним зброю. Але мотиву вiн досi не бачив. Княгинею вона не стане, оскiльки є вiдьмою, не демониця, правда тiльки, жiнка може отримати над ним певну владу пiсля перемоги. Але вона так впевнена, що виграє... Навiть не зважаючи на те, що грати буде на його умовах.
  Чи варто йому прийняти виклик? В реальностi вiн розумiв, що в чесному бою йому її не перемогти. Чоловiк може покласти на лопатки багатьох, але богiв не можна недооцiнювати. Хоча... це тiльки в чесному бою. А чесно грати вiн не звик.
  Чого вона хоче цим досягти? Хоче перемогти його? Побачити, на що вiн здатний не тiльки як стратег, а як воїн? Можливо, це досi її перевiрка. Але також вiн може перевiрити її. Нiхто, навiть Князь нiколи не бачив, щоб Безiменна билася в повну силу. Ну як нiхто. Якщо такi були, то вони всi вже давно на тому свiтi насолоджуються життям пiсля смертi.
  Але чи буде вона битися з ним в повну силу? Навряд. А тобто, в цьому немає сенсу. I що? Чи варто йому робити такий ризикований крок, не знаючи, на що погоджується? Саме сьогоднi один iз тих випадкiв, коли вiн не може зрозумiти Люсi Тенебрiс. Але i вiдмовити їй не може. Чи просто не хоче. Мало кому вдається достойно схрестити з нею мечi. Але все ж таки, насамперед для нього краще зрозумiти, чого вона добивається.
  - I що це все означає? - чоловiк насупив брови, так i не наважившись торкнутися рукавички. Його погляд випадково натрапив на зап'ястя жiнки, яке вона завжди приховувала. Так, печатi вiд клятви вiрностi немає, не дивно, не пристало богу комусь щось обiцяти, а по руцi розповзлася зовсiм iнша мiтка. Дар'ян був достатньо освiдомлений про богiв, щоб розумiти, що вона означає. А ще щоб зрозумiти те, що Безiменна прямо зараз використовує якусь силу бога. Яку? Це дуже цiкаво. На це варто звернути посилену увагу.
  - Це нiчого не означає, - вiдьма нахилила голову вбiк i хмикнула. - Я просто хочу, щоб ти боровся проти мене, щоб ти спробував мене вбити. Коли я нападаю на тебе в присутностi Непiдкорної, ти не йдеш менi на зустрiч. А значить, пiдеш сьогоднi, - вишкiрилася вiдьма, схрестивши руки.
  Вона таки просто хоче побачити, чого вiн насправдi вартий? Та нi, надто примiтивно для неї.
  - I все? - про всяк випадок перепитав вiн.
  - Нi, не все, - ну добре, що хоч чесно сказала. - Якщо ти програєш,... Ти знаєш вiдповiдь.
  Все ж таки хоче його контролювати. Так передбачувано... Вiн з самого початку очiкував щось таке вiд неї.
  - А що отримаю я? Ти думаєш, я вийду на ринг тiльки завдяки твоїй пропозицiї?
  - Нi, не думаю. Але впевнена, ти не хочеш, щоб Непiдкорна випадково постраждала. Пам'ятаєш той артефакт, який я показувала вам?
  - Той самий? Неповторний артефакт? Ти забрала його собi. До чого тут вiн?
  - Ще не зрозумiв? Розумiєш, я залишила його в астралi твоєї любої дружини, i якщо я його зараз активую..., - Люсi задоволено вишкiрилася, дивлячись, як демон поблiднiв. - А знаєш... Ще я впевнена, що тобi буде ще бiльш боляче, якщо в радiус дiї також потрапить твоя донька.
  Шантаж, значить? Це теж повнiстю в її стилi. Але тут є "але". Для Безiменної немає нiякої вигоди в тому, щоб вбивати його сiм'ю i настроювати його проти неї. Вона знає, що трапиться, коли йому бiльше не буде кого втрачати.
  Князь голосно засмiявся.
  - Ти дiйсно думала, що на мене це подiє?
  - Гм, по твоєму виразу обличчя i не скажеш, що тобi байдуже.
  - А як ти знаєш про мiй вираз обличчя, якщо навiть на мене не дивишся?
  Чорт, вiн помiтив. З Дар'яном такi трюки не проходять. Вона може дивитися в його сторону, але при цьому чоловiк не буде вiдчувати її погляд. Демон доволi чутливий до таких речей, вiн провiв десятки рокiв життя, маючи статус аристократа, спочатку як сина Князя, а потiм вже як хазяїна цього свiту, коли за кожним твоїм кроком стежать. I прикованi погляди вiн не помiтити не мiг. Так само, як вiн не мiг не помiтити їх вiдсутнiсть. Такi його можливостi навiть трохи дратують.
  - Ну добре, проїхали, - схоже, так надавити на нього не вийде. Її iдейка провалилася. Жiнка рада не була, але тут немає зовсiм нiчого неочiкуваного. Тодi їй бiльше немає сенсу тут залишатися. Будучи явно не в гуморi, жiнка рiзко крутнулася на каблуках i направилася на вихiд.
  - Безiменна, - раптом окликнув її Князь, нахмуривши брови. - Я ще нiчого не сказав, - чоловiк простягнув руку i пiдiбрав рукавицю. - Я приймаю твiй виклик.
  - Приймаєш? - Люсi так же рiзко повернулася до нього.
  - Приймаю. Але перед цим хочу дещо уточнити.
  - Ну, уточнюй, - вона задоволено всмiхнулася. Вiн таки погодився! Клас! Це саме те, чого вона так хотiла!
  - Це бiй насмерть?
  - Нi, звичайно. Ну, знаєш, занадто затратно вбивати таких, як ти. До того ж у мене немає зброї того рiвня, яка може реально нашкодити безсмертним.
  - Буду вважати це за комплiмент. Але я чудово знаю, що тобi не потрiбна особлива зброя, щоб вбити безсмертного. Богиня Смертi.
  - Оу, про що це ти? - прикинулася дурочкою вiдьма. Але Дар'ян на це нiчого їй не вiдповiв, тому довелося припинити. - Та не парся. Обiцяю, що пiд час бою цю силу бога я використовувати не буду. Менi ж зовсiм не потрiбно, щоб ти загнувся, - хмикнула жiнка, сiдаючи на мiсце, де сидiла ранiше, i закинувши ногу на ногу.
  - Але ж твоя обiцянка нiчого не означає, - в свою чергу пiдмiтив вiн.
  - Так, не означає. Але щоб вбити тебе, менi доведеться тебе поранити. Невже ти настiльки слабкий, що дозволиш менi це зробити?
  Що ж, на це демону вiдповiсти було нiчого. Але у нього з'явилося ще одне запитання.
  - Як я розумiю, бiй буде одностороннiм, так? Знаєш, не варто мене недооцiнювати. Дозволяючи менi нападати на себе в повну силу, ти ставиш мене в неприємне положення. Ти жiнка. Хiба це чесно?
  Люсi подивилася на нього круглими очима i ледве не задихнулася вiд смiху.
  - Ти серйозно? - прохрипiла вона.
  - Цiлком.
  - Таке вiдчуття, що ти забув, хто я. Я сильнiша за тебе.
  - Подивимось. - незворушно поправив її вiн.
  - Оу. Так, це ми ще подивимось. Але мене цiкавить iнше. З яких це пiр ти, Князь, став вiдноситися до жiнок на полi бою iнакше? Менi здавалося, що тобi по барабану, хто перед тобою.
  - Гм. А ти права. Дiйсно, рiзницi ж немає.
  - Отож-бо. Тому цю тему закриваємо. Ти можеш спробувати мене вбити, а я обiцяю бути делiкатною.
  - I не боїшся, що я випадково тебе вб'ю? Менi ж це дуже вигiдно. З твоєї сторони якийсь час бiльше не буде проблем, а я отримаю статус бога. Тебе це не хвилює?
  - Та нi. Це ти щось надто розмрiявся. Помирати вiд твоєї руки я не збираюся, - раптом Люсi дивно всмiхнулася. - Я сама виберу того, хто вб'є мене, - ухмилка поступово сповзла з її обличчя.
  - Добре. Я був трохи здивований такою пропозицiєю бою, але вiдмовлятися не збирався, - чоловiк стиснув її рукавичку в руцi. - Сподiваюся, це всi умови з твоєї сторони?
  - Не всi. Я викликала тебе, тому правила бою вибираєш ти. Але певнi органiзацiйнi моменти, я хочу, щоб це було по-моєму.
  - Гм. Я не проти. Чого ти ще хочеш?
  - Бiй буде не сьогоднi, а через три днi. Це перше. По-друге, вiн буде на великiй аренi, де кожний зможе подивитися на нього.
  Вона що, хоче, щоб всi знали про її перемогу? Бачили, як вона поставить його на колiна i зробить своєю слугою? Що ж, вона доволi показушна, та i пiдгрунтя для цього є, тому тут начебто нiчого дивного.
  - Добре, я не заперечую, - рiзницi коли чи де для нього немає, але бiй з Безiменною йому краще не приховувати. Аристократiя i так не надто йому довiряє.
  - Свої правила можеш встановити пiзнiше, признаю, тут потрiбно подумати.
  - Добре. Тодi в пiвдень через три днi, - насуплено хмикнув вiн i кинув жiнцi її рукавичку. - Забери, менi нiчого її зберiгати.
  Люсi легким рухом спiймала елемент її одягу i натягнула його назад на руку. Потiм дуже пристально подивилася на Князя, розвернулася i пiшла геть. Прекрасно. Її iдея втiлилася у життя навiть легше, нiж здавалося. Вiн погодився, навiть довго вмовляти не довелось! О так, Дар'ян не втратив би таку можливiсть, шанс вступити з нею в фактично одностороннiй бiй. Навiть бiльше. Демон погодився б, навiть якби це був справжнiй бiй насмерть. Вiдьма непогано його вивчила. I вiн чудово знає, що вона i не думає його позбуватися.
  Люсi, як i планувала, просидiла вдома три днi, давши магiчним астралам отямитися вiд новини. Безiменна викликала на бiй Дар'яна Селiс! О, багато хто прийде, щоб подивитися на цю дуель. Прекрасно. Вона зможе вбити одним вистрiлом вiдразу двох, а то й трьох зайцiв. Шкода тiльки, що в цьому бою їй доведеться вести себе стримано i нiкого не вбивати. Через це точно постраждає її репутацiя. Чого тiльки не зробиш заради перемоги. В данний момент їй краще програти бiй, щоб виграти вiйну. Завжди потрiбно чимось жертвувати. Будь то фiгура чи гордiсть. Зазвичай жiнка би вiдмовилася вiд такого плану, оскiльки не любить втрачати нi те, нi iнше, але ворог зобов'язує використати тяжку артилерiю i пiдвищити їхнi шанси на перемогу. Зараз не час думати про якусь там гордiсть. Та i так ось просто програвати вiдьма не стане. Та нiзащо! Нi, нi, i ще раз нi! Програти якому демону, не богу? Та хай хоч Князь Темряви, до такого вона не опуститься. Жiнка не програє в бою, який сама спровокувала. Якби викликали її, то все було б по iншому, огневичка навiть не подумала б просто так прийняти виклик, якби користi для неї в цьому не було, а навiть якщо б вона i погодилася, то розгромила б ворога секунд за п'ять i пiшла б геть. Але тут же так не можна. Їй дiйсно доведеться тримати себе в руках.
  В четвер, коли була назначена дуель, Безiменнiй було непросто пiдвестися з лiжка. Її нудило, тому жiнка навiть снiдати не подумала. Стряпню доньки в рот вона не вiзьме, та i саму Бель вона уникала, а шукати їжу... їй навiть не хотiлося думати про цей варiант. Але їй потрiбно бути сильною, їй не настiьки погано, щоб вiдмовлятися вiд своїх планiв, тому на дивнi погляди Макса, який помiтив, що щось Люсi надто довго не встає з лiжка, не схоже на неї, вiдьма пiдвелася i незворушно почала збиратися. Хоча багато пiдготовки тут не потрiбно, сабля, метальнi кинжали, їй навiть не доведеться вимазувати їх в отрутi, вона ж не збирається його випадково пришити. А то її реакцiя на напади часто неконтрольована, все може дуже легко вийти з-пiд її контроля.
  Гм, може пiдготувати ще одну саблю? Князя не можна недооцiнювати. Так, якщо знадобиться, жiнка може використовувати два клинки одночасно, але в битвi не проти богiв цю свою навичку вона зазвичай не використовувала. Але Дар'ян - iнша справа. I що, якщо одна її сабля зламається? Вiдьма дуже сумнiвалася, що їй дадуть нову, тому вона трохи порилася в арсеналi, дiстала запасну i поклала її на стiл, знявши з неї антимагiчну печать. Можливо, її ще доведеться прикликати. Що ж, там вона подивиться по ситуацiї. Все ж таки парнi клинки призначенi бiльше для бою з багатьма суперниками, або ж якщо противник має при собi кiлька одиниць зброї. Але хто знає, що може статися? Вона йде далеко не на прогулянку.
  Так, тепер потрiбно подумати, що одягнути. Гм, однозначно чорний плащ з каптуром, Макс вже пiдготував його, як зручно, вiн навiть його почистив! Хоча це була марна робота, сьогоднi вiн стане ще бруднiшим, а то i рваним.
  Погляд Люсi знайшов у шафi доволi старий i знавший бої плащ, але завдяки дбайливому догляду вiн виглядiв доволi непогано. Рука жiнки потягнулася до нього, але вона рiзко осмикнула її i поспiшно зачинила шафу. Iнсолiт, який спостерiгав за нею, трохи нахмурився через її реакцiю, але тривогу щодо нестабiльностi стану огневички не виказав. Сьогоднi його думка вiдьму не зупинить. Та вiн i не пробував це зробити. На даний момент Макса бiльше хвилювала Бель з її трохи розсiяним станом. А Люсi обiцяла. Обiцяла, що просто так, без рiзкої на те причини, її нiхто не вб'є.
  Безiменна викинула зайвi думки з голови i зосередилася на тому, яке взуття надягти. Просто виходило якось так, оскiльки жiнка вiдчувала себе так, нiби всю нiч до цього бухала, то ставати на каблуки i йти на серйозний бiй не просто нерозумно, а ще й невигiдно. Але якщо глянути з iншої сторони, коли це її зупиняло? Вiдьма спокiйно трималася на каблуках навiть у найбiльш жорстоких битвах, з чого це їй раптом прощатися зi своєю заначкою i одягати звичайнi чоботи?
  Та нi, краще йти без заначки. Все ж таки вона пiшла проти Князя, а з доволi хитким взуттям, коли можна легко пiдвернути ногу, проти сильного противника не дуже то й поскачеш. Їй в рази вигiднiше взяти взуття для боїв, а не для гулянки.
  Ну все, з одягом вона вирiшила, напялила також пiд низ штани i тоненьку i доволi вiдкриту маєчку на бретельках. Все рiвно ще є верхнiй одяг, а так вона вiдчуває себе доволi зручно.
  Ну що, вона готова? Та начебто так. Люсi ще разок глянула на свого чоловiка i блимнула. Йому не слiд через неї настiльки хвилюватися.
  Безiменна чудово знала, де знаходиться головна арена для дуелi в демонському астралi, рiзне бувало, але ранiше жiнка часто спостерiгала за Князем з цих трибун. Вона сидiла тут, коли той бився з Кером Селiс, коли майже всi вищi демони виступили проти його влади. Виникає запитання, якщо вона знає, на що вiн здатний, то навiщо було викликати його на дуель? Вiдповiдь доволi проста, краще один раз вiдчути, нiж сотню раз почути, але в дiйсностi вона неповна. Хоча це вже немає нiякого значення.
  В цей раз жiнка також зайшла зi сторони глядачiв, тут вона ще нiколи не билася, точнiше сказати, не брала участь в дуелях, тому де вхiд на ринг не знала. Але це не так страшно. Он, Князь вже її чекає на полi бою. Не дивно, вiдьма, як i завжди, запiзнилася.
  Ого, вiн що, навiть додаткову зброю не брав? Тiльки магiчну? Ну вiн дає. Хоча... У Дар'яна, окрiм ближнього бою, є ще одна сильна сторона, дальнiй магiчний бiй, як i Непiдкорна. Ось тiльки, на вiдмiну вiд своєї дружини, демон не б'є безрозсудно, не сподiвається на силу, вiн полюбляє легкi i пiдлi бої. Що ж, в цьому чоловiк мало чим вiд неї вiдрiзняється.
  Люсi повiльно спускалася вниз в сторону арени, паралельно аналiзуючи прибувших. Тут що, всi астрали зiбралися? Так, точно всi. Причому не тiльки посли, ще й правителi, важливi громадськi дiячi зiбралися. Гм. Альони Iсаар не видно. Шкода. Було б круто, якби Князь розповiв Ангелiнi про цю дуель, та прийшла б його пiдтримати i наткнулася тут на свою любу сестричку. Було б на що подивитися. Але Дар'ян дружинi нiчого не сказав, а молоденька iмператриця чи то передбачила вiрогiднiсть такої ситуацiї, чи то просто не захотiла дивитися чоловiку сестри в очi, якщо коротше, то янголка просто спасувала. Та i явно заборонила iншим янголам приходити, вважаючи це за западню, все ж таки вони з Дар'яном вороги, можна очiкувати всього. Тому очевидно, янголiв тут майже найменше, будучи другими з кiнця по кiлькостi присутнiх, вони тиснуться до стiн, не приближуючись до демонiв-аристократiв, якими всi трибуни кишать, неначе наляканi. Хоча це можна списати також на те, що неприємну для них енергетику цього астралу нiхто не скасовував.
  Гм, ще є вiдьомський астрал, iнсолiтський, кiлька валькiрiй, якраз їх тут дiйсно менше всього, не дивно, зазвичай їм глибоко байдуже на iншi свiти. Так, ельфiйський астрал на чолi з принцем, ого, особа королiвської кровi удостоїла їх своєю присутнiстю. Невже цей бiй вважають настiльки важливим? Можливо. Але їй це тiльки на руку.
  Ну i вишенька на тортi. Астрал etrange, ну як же без них? Гм, а ось вони ведуть себе iнакше, нiж iншi свiти. Тi тримаються купи, а вони сидять доволi розкидано. Але це передбачувано. У них немає єдностi, надто багато їхнiх ведуть iгри одне проти одного. Саме тому надто великими групами вони не збираються. I чесно кажучи, це доволi дивно, як etrange можуть сходитися в думках щодо багатьох питань, як вони досi не розкололи свiй астрал? Вiдьма схилялася до думки, що їх об'єднує одна натура, а ще вони об'єднуються, бажаючи знищити спiльного ворога, а мiж собою владу можна i потiм буде подiлити, якось так.
  Пф, Анна на її бiй не явилася. Не дивно, її мати не хоче мати з Безiменною щось спiльне, але Люсi це тiльки на руку. Вiдьма навiть бачити її не хоче, це їй неначе подарунок якийсь.
  Але etrange вона зацiкавилася не через це. Жiнка дуже уважно дивилася i запам'ятовувала всiх присутнiх, хто пов'язаний з їхнiм астралом. Пам'ять у неї чудова, потiм вийде зменшити коло пiдозрюваних. Її противник, вiрогiдно, збирається вступати з нею в бiй, а значить, вiн не впустить шансу дiзнатися її манеру ведення бою. Але водночас це не означає, що вiн прибув особисто, нi, так пiдставлятися вiн не став. А ось пiдiслати свою ляльку мiг. Запросто. Тому списувати з рахунку присутнiх не можна.
  Опа, якi люди! Телор Рiстен? Серйозно? Що вiн тут забув, навiщо приперся? Йому що, мало вiд неї дiсталося? Може, повторити? Ууу, падло, точно пiд неї копає. Гад. Побачив у нiй загрозу i тепер спробує її знищити. Гм, це не така велика проблема, але якщо не прибрати його зараз, пiсля початку вiйни вiд нього можуть початися неприємностi. Тодi що, вбити його, сказавши, що сплутала його з мiшенню? Та нi, погана iдея. До того ж доволi забавно дивитися за його потугами щось про неї з'ясувати. Хай ще трохи поживе, помучиться у страсi, а потiм жiнка особисто вiдправить його на той свiт.
  Ну все, все, що хотiла, вона побачила. Тепер пора iншою цiлью зайнятися.
  - Князь! - Люсi накинула каптур, щоб її обличчя залишалося в тiнi, i пiдняла руку, щоб її побачили. Навiщо?
  Ого, як швидко звiльнилися мiсця навколо неї! Клас! I це так її бояться? Нi, зрозумiло, що показавши себе, жiнка також розширила ауру, що для них не дуже приємно, але так шарахатись?
  Безiменна голосно розсмiялася, розiгналася i зiстрибнула на величезну арену, пролетiвши метрiв так п'ять вниз i приземлившись на ноги майже без використання магiї. Демон серйозно подивився на неї, вiн такий похмурий, неначе це його зараз будуть вбивати. Люсi на це тiльки хмикнула i пiдiйшла до нього ближче, а зупинилася тодi, як залишилася з ним на вiдстанi кiлькох метрiв.
  - Ну i? Оголошуй правила, - жiнка стиснула пiхви з саблею, якi тримала у руцi. I що вiн придумав, щоб стримати її?
  - Правила? Ти не використовуєш сили бога.
  - А?
  Вона так скривилася... Що це з нею? Це цiлком обосноване правило.
  - Гм, давай я не буду використовувати сили бога Смертi i все? - вiдьма спробувала обмежити це правило.
  - Якщо цi прийоми не смертельнi, то можеш, - сказав вiн пiсля певної затримки.
  - Чудово. У тебе щось ще?
  - Так. Це бiй не насмерть. Можна сказати, тренувальний.
  Що?! Тренувальний? Фi, тепер буде аж надто нудно. Вiн не стане використовувати смертельнi закляття проти неї, а вона i без того казала, що не збирається його вбивати. Але зараз вже нiчого не попишеш. Вона i так фактично скасувала одне правило. Тому обговорювати ще й це вона просто не має права.
  - Це все? - врештi-решт буркнула жiнка.
  - Ще дещо. Якщо програєш, то як у всiх дуелях, ти будеш слухати мене. Тепер все.
  Пф, а вона то думала, вiн придумає щось генiальнiше, щоб не дати їй виграти. Але в цiлому, вiн ввiв правильнi обмеження. Якщо перевести цю дуель в битву на витривалiсть, то Безiменна може програти. Вона сильна i швидка, але залишається жiнкою. Потрiбно розумiти прiрву мiж чоловiчою i жiночою силами i можливостями, краплi демонiчної кровi в цьому їй не допоможуть. А щодо шефства над нею... Це неприємно. Але вiдьма була готова до такого повороту подiй.
  Весь цей час натовп уважно спостерiгав за їхнiми дiями, а персонал встановлював захиснi для них бар'єри. Пф, вони думають, цього вистачить? Коли на аренi змагаються фактично два найсильнiших мага, то не буде нiчого дивного в тому, що вони не тiльки це мiсце, а i все мiсто розберуть по камiнчикам. Гм, це було б небажано. Доведеться втрутитись.
  Люсi почала поступово вливати i свою силу в цей бар'єр. Дар'ян помiтив це i трохи здивовано на неї подивився. Але їй то що? Чесно кажучи, якщо вийде, вона б хотiла добряче тут повеселитися перед тим, як вступати в бiй з ним. I пiдсилення антимагiчного бар'єру своєю енергiєю - лише спосiб досягнення цiлi.
  Розпорядники вилупились на ненормальну бабу, яка викидає сили перед боєм з самим Князем. Та i не тiльки вони. Але для розiгрiву їй саме це i потрiбно.
  - Ну що? Хто хоче зi мною побитися? - хмикнула вона, iгноруючи свого основного противника. Але якраз вiн проти не був, йому вигiдно глянути перед дуеллю на її спосiб ведення бою. - Нiхто? Такi слабаки, що боїтеся напасти на ослаблену вiдьму, у якої немає зброї, щоб вас вбити? - розсмiялася вона. I дiйсно, з десяток демонiв миттєво пiдiрвалися, розправили крила i спустилися вниз до неї, готуючи зброю. Як легко їй спровокувати. Саме їх, iншi астрали дiяти не спiшили. Але добровольцiв можна легко зрозумiти. Їм небажано, що Князь програв, навiть якщо враховувати те, що вони мрiють його скинути з трону. Оскiльки Дар'ян цiлком обосновано вважається сильнiшим воїном свого астралу, то його поразка буде означати, що демони - не рiвня якiйсь там смертнiй. А це вони терпiти не будуть, нiзащо, їм ще диктатури Еванги вистачило. А тут ще й вiдьма намалювалась, до того ж приперлась вона явно з намiрами взяти владу над ним в свої руки. I щоб цього не сталося, вони вже були готовi забути про свої антипатiї i допомогти Дар'яну. Якщо, як огневичка того й хоче, вони накинуться на неї цiлою сворою, є великий шанс, що вона втомиться i ще до початку дуелi з їхнiм Князем, якщо не загнеться, все ж таки їх не можна недооцiнювати, то просто не зможе взяти участь i автоматично програє по своїй же дуростi. Так вони думають. Що ж, їй це тiльки на руку.
  Жiнка уважно обвела поглядом своїх суперникiв, зупинилася на Князi, який залишився стояти осторонь, а потiм продовжила вивчати суперникiв. Ну все, це їй набридло. Проти таких-то слабакiв довго думати їй не потрiбно.
  - I чого ж ви стоїте, ви, нiкчемнi боягузи?! Нападайте! - крикнула вона i дiстала саблю з пiхов. Можна було б i без неї, тобто обiйтися виключно кинжалами. Ех, тепер буде не так весело, але ж глядачi повиннi думати, що для неї це було не так-то просто, потрiбно показати їм, що вона не всесильна. Але цих дурнiв можна прибити. Ууу, як їй вiд цього вiдразу полегшало. Неначе i не нудило зранку. Не дивно. Кiлька вищих демонiв на розiгрiв, що може бути краще?
  
  <37>
  Незважаючи на пiдбурювання Безiменної, нападати демони не спiшили. Ця баба прославилася як найжорстокiша вбивця астралiв, здатна дiстати свою жертву навiть з-пiд землi, а її бойовим навичкам немає рiвних. I ось тепер, коли вона вже так впевнена у перемозi, вони почали сумнiватися, чи варто було кидати їй виклик. Може, вiдступити? Але тодi вони зарекомендують себе, як боягузiв.
  Гордiсть. Їхня гордiсть - її головна зброя проти безсмертних. Багато хто з них думає, що якщо вони не можуть вмерти звичайною смертю i швидко регенерують, то звичайних магiв можуть не боятися. I як же вона обожнювала ламати тих, хто до цього вважали себе королями.
  Зробивши невеличкий крок вперед, Люсi змусила їх пiдсвiдомо дiяти. Проявивши магiчну зброю, на жiнку кинулися вiдразу два противники, але вона тiльки посмiялася. Вони такi повiльнi, а їхнi дiї настiльки легко прочитати...
  Нападаючи вiдразу з кiлькох сторiн, вони сподiвалися, що ця баба хоч трохи запанiкує i вiдкриється для удару, ось тiльки коли вiдстань мiж ними зменшилась до метра, вiдьма раптом щезла з поля їх зору. Куди вона зникла? Невже...?
  - Трейн! Ззаду! - єдина демониця, яка в це втрутилася, закрила рота рукою. Вона намагалася попередити його, але було пiзно. Легкий рух руки, зблиск меча, Безiменна без найменших сумнiвiв знесла його голову разом з частиною тулуба, косо змахнувши саблею. Пф, i це все? Вiн навiть не вiдчув її приближення. Але хiба не очевидно, что якщо вона злиняла вiд нападачих, то може запросто атакувати iншу сторону?
  Пiсля удару вiдьму всю заляпало кров'ю. Не те, що це щось новеньке, так завжди, просто краплi потрапили їй на обличчя, навiть не зважаючи на каптур. Вiдчуваючи, як вони стiкають вниз, жiнка завмерла на якусь секунду, а потiм витерла їх рукою. Вiдволiкає.
  Цей червоний колiр на її зброї... Найбажанiше для неї видовище. Кров. Пролилася кров. I прол'ється ще. Це ще тiльки початок.
  Дар'ян простежив за її неймовiрно швидкими рухами i доволi необережним ударом. Сабля розрубила тiло i кiстки, неначе масло. Очевидно, зброя якiсна. I знаходиться в дуже умiлих руках. Гм, Безiменна явно достатньо сильна в воєннiй розвiдцi, такий рiвень швидкостi i непомiтностi... Але у неї насамперед це не навички збирання iнформацiї, а вбивства. Вбивства, при якому жертва навiть не помiчає нанесеного зi спини удару. I це тiльки здалося, що вона просто як попало змахнула зброєю. Нi, цей рух був повнiстю контрольованим. Просто Люсi не цiлилася в якусь конкретну частину тiла. Вона, як м'ясник, нанесла рiжучий удар неймовiрної сили, розрiзавши жертву надвоє.
  Не пройшло i кiлька секунд пiсля цього пiдступного удару, як демон на iм'я Трейн повалився на землю, для нього така рана серйозна, але при допомозi постороннiх не смертельна, все ж таки безсмертний. Але не здох вiн з одного удару тiльки тому, що Люсi не стала користуватися силою бога Смертi, це була умова Дар'яна, а зброю отрутою вона не мазала. Тобто, у цього дурня є шанс. Хоча нi, немає. Поки його союзники так витрiщаються на неї, вона ще тричi встигне його добити.
  Вiдьма хмикнула i задумалася, як же його добити. Тим часом та демониця на емоцiях кинулася до них, стискаючи в руках короткi клинки. Чорт, це сильно дратує.
  Перевернувши одним умiлим рухом саблю у руцi лезом вниз, жiнка увiткнула зброю в чоловiка, неначе в свою пiдставку для ножей, а потiм подивилася на свою руку, зовсiм не звертаючи увагу на те, що на неї нападають. Але варто було безсмертнiй до неї приблизитись, як вона щезла з поля зору. Нi, не щезла. Князь чiтко побачив, що вiдбулося. Безiменна ухмильнулася i зробила кiлька розмажистих, але обережних крокiв, обiйшовши демоницю зi спини. Красива технiка, це не можна було не признати.
  Ось тiльки те, що вiдбувалося далi, не мало вже такої грацiї i обережностi, хоча те, що вiдбулося, теж можна по-своєму назвати красивим. Рiзким рухом Люсi притягнула противницю до себе, огневичка схилилася до її вуха i прошепотiла:
  - Ти вибрала собi не ту противницю, - хмикнула вона. Її рука безжалiсно проткнула її зi спини i вирвала серце, а коли демониця безпомiчно повалилася на землю, Люсi ще якийсь час стояла, насолоджуючись вiдчуттям, як серце скорочується у неї в руках.
  А ось цього Князь точно не очiкував. Це не вiдьомська сила. Це взагалi не магiя. Це цiлком реальний фiзичний прийом, оснований на фiзiологiї безсмертних, нi, на виключно демонськiй. Ось тiльки смертному таке зробити не пiд силу. Не можна банально пробити рукою серце, або ж пробити броню. Це неможливо. Чим же тодi вiдрiзняються демони? Все просто. Просто у безсмертних є частини тiла, якi не тiльки мiцнiшi зброї i якими можна захиститися. Їх також можна використати, як зброю. Це насамперед їхнi крила. Пiр'я янголiв буває гострiше стрiл. Але у демонiв є ще дещо. Їхнi кiгтi. Ними можна зробити, що завгодно, розрiжуть шкiру, неначе клинок. Бiльше того, якщо правильно взаємодiяти з ними, то така мiцнiсть може поширитись i на долоню, i на зап'ястя, а то i далi.
  До цього Дар'ян не знав, що у Безiменної є такий козир для ближнього бою. Це звучить неймовiрно, але, схоже, вона успадкувала вiд Алека Ферає не тiльки сприйняття свiту як у безсмертних, а ще й певну фiзiологiчну особливiсть. Невже вона може, як i вищi демони, проявляти кiгтi для вбивства? Це дуже, дуже цiкава новина. Скiльки ж у неї секретiв? Але показувати таке натовпу, а тим паче йому перед їхнiм боєм, можливо, було помилкою. Тепер вiн приблизно знає, що варто чекати пiдвоху в рукопашному бою. Надто сильної переваги у нього немає. Чоловiк мiг зробити ставку на те, що у Люсi ця навичка демона нерозвинена i не надто сильна, але це нiчого не змiнює. Можливо, краще використовувати ближнiй бiй зi зброєю, як спосiб перемогти, а можливо, ще краще просто перевести все на дальнiй. Але знову ж таки це ризиковано. В її особистiй справi не вказаний нi об'єм резерву, нi рiвень майстерностi в закляттях, оскiльки Безiменна намагається максимально не використовувати магiю i досi вiдбивалася лише елементарними закляттями, в бiльшостi випадкiв доступними навiть дiтям. Єдине, що було про неї вiдомо, це те, що вона явно проклятiйниця. Це не так тяжко зрозумiти, спираючись на її манеру ведення бою.
  Вона богиня. Не можна недооцiнювати її магiчний рiвень. Боги не настiльки простi. Чого вартий тiльки той її трюк з перехопленням проклять, направлених на неї. Вiн так до кiнця i не зрозумiв процес цього перехоплення, нi, сенс вiн розумiв, просто сама проблема в тому, щоб утримувати в руках чуже закляття. В такому випадку запросто може збрикнути i власна магiя, вiдразу з'явиться явний конфлiкт сил, навiть не звертаючи увагу на тип магiї, все це надто ризиковано. Тобто, чоловiк досi не зрозумiв, як вона вирiшила цю проблему контролю. Гм, очевидно, що це закляття придумала не вона. Не те, що їй розуму для цього не вистачило б, нiчого такого, просто вiн знав, що це родовий трюк сiм'ї Тенебрiс, схему якого розробляв Аркл особисто. А з ним було краще не воювати. А ще Дар'ян дуже сумнiвався, що донька дурнiша за свого генiального батька. Нi, очевидно, що жiнка допрацювала це закляття. Вiдьмак розробляв його доволi довго, але наскiльки Князь знав, так i не знайшов спосiб залишити спiйману магiю у себе в резервi, єдиний виняток - якщо ця магiя однотипна з твоєю. На вiдмiну вiд Люсi, яка змогла це провернути. I демон був впевнений, що у Безiменної ще є багато сюрпризiв, тому знову ж таки краще не лiзти поперед батька в пекло i не пробувати перевести все у виключно магiчну дуель. Величезна вiрогiднiсть того, що всi його атаки будуть безуспiшними, в кiнцi вiн просто видохнеться, i йому доведеться вивiсити бiлий прапор. А вiн не думав програвати.
  Гм, а вона ж уже двох вищих демонiв угробила. Ну, при правильному лiкуваннi вони, теоретично, повиннi вижити, але... Рани чоловiка надто серйознi, а серце жiнки вона вирвала демонiчними кiгтями, якi можна прирiвняти до магiчної зброї. Тому не дивно, якщо їхнi випадки виявляться летальними. Так вона всiх на цьому полi угробити може. Що сказати, йому не вигiдно втрачати пiшакiв. Мабуть, краще втрутитись i це припинити. Вiн вже побачив, на що вона здатна.
  Чорт, поки вiн про це думав, вона витягнула зi своєї живої пiдставки саблю i встигла порубити на шматки ще двох. Гм, а вона не думала змiнити професiю? Враховуючи її необережнi розмажистi рухи i жорстокiсть, їй би iдеально пiдiйшла роль м'ясника. Можливо, вiдьмi варто зайнятися ще й цим на пiв ставки?
  А точно, вiн забув. У Люсi ж майже щомiсяця з'являється iграшка, яку вона повiльно убиває. Тодi така робота для неї стає нецiкавою. Вiн не мiг не погодитись, що жива жертва в рази цiкавiша, нiж мертва, особливо якщо пускати її на м'ясо.
  Як необережно вона вправляється з мечем... З однiєї сторони рухи дуже вiдточенi, а з iншої при ударах вона погано розраховує вiдстань i б'є глибше, нiж потрiбно, а ще намагається вiльною рукою торкнутися суперника. Доволi дивний стиль бою. Надто приближається до суперника. Чому? Невже вона...? Князь похитав головою i ухмильнувся. Та нi, навряд чи таке можливо.
  Байдуже. Це не завадить їй порубити решту противникiв, якi кинули їй виклик. Гм, схоже, вона, як i вiн, спецiалiзується на боях проти сильнiшого i чисельнiшого суперника. Загалом доволi цiкаво, хоча саме це Дар'ян запримiтив вже давно. А ще це означає, що у демонiв, якi її атакують, немає шансiв.
  - Достатньо, - чоловiк пiдняв руку, закликаючи їх зупинитися. Переможця i так видно ще до початку. Якщо вiн би змiг з ними легко впоратись, то що ж тодi казати про вiдьму?
  Гм, Люсi навiть не оглянулася пiсоя його слiв. Це трохи образливо.
  - Лотаре, зупини її, - похитав головою Князь. Раб Безiменної задумався, чи варто, але минуло лише кiлька секунд, вiн змахнув рукою, i мiж його хазяйкою i гарматним м'ясом з'явилася невидима стiна.
  - Серйозно? - жiнка трохи невдоволено повернулася до демона, який в ролi розпорядника i суддi знаходився на полi.
  Лотар трохи схилив голову, але ненадовго.
  - Я думаю, що Вам краще дивитися туди, - вiн вказав їй у сторону її справжнього противника. Безiменна ще трохи холодно на нього подивилася, але все ж таки обернулася назад.
  Князь повiльно йшов в її напрямку, легенько стискаючи в руцi шест iз загостреними краями. Гм, його магiчна зброя? Вiдьма звернула на це увагу. Все ж таки вiн рiдко активує його для битви. Хоча якщо подумати, то це тiльки через те, що чоловiк дiстає його тiльки тодi, коли збирається вбивати. А на данний момент демонiв вiн залякав так, що йому нiхто не осмiлюється кидати виклик. Одним словом, це через те, що Дар'ян рiдко бере участь у боях, особливо останнiм часом. Але все рiвно через це його не можна недооцiнювати.
  Люсi ухмильнулась, змахнула саблею, скинувши кров з клинка на землю, i сховала її в пiхви, якi магiєю повернула собi в руку. До цього вiдьма не задумуючись викинула їх. Але ховати зброю то навiщо? Пiсля формальної частини вони розпочнуть свiй бiй, i очевидно, що меч може дуже їй знадобитися.
  Вони стали одне проти одного, i до них спокiйно пiдiйшов Лотар.
  - Ви можете потиснути руки, - кивнув вiн їм.
  Люсi хмикнула, але руку потиснула, перекинувши саблю в праву долоню. Просто Дар'ян теж тримає зброю правою, а для потиску простягнув вiльну руку. Хоча яке має значення те, якою рукою вони потискали руки? Будь-хто сказав би, що має значення тiльки сам бiй i його закiнчення, а нiяк вже не привiтання мiж бiйцями i тим паче не збереження правил етикету. Нiхто i не подумав, що це була перевiрка, яку влаштував Князь. Кожний аристократ знає, що прийнято потискати правi руки, але Безiменна, будучи аристократкою, не має про це анiнайменшого поняття. Так здалося чоловiку. I навiщо йому це? Чесно кажучи, особливох причини у нього не було, просто раптом стало цiкаво. А ще щодо нехтування вiдьмою етикету... Тут є й iнший варiант. Їй просто байдуже. Люсi Тенебрiс не з тих, хто цiнує хорошi манери i правила. I це трохи дратує. Особливо її любов до вiдкривання дверей з ноги.
  - Можете розiйтися на кiлька крокiв. На рахунок три можете починати, - продовжив Лотар, швидко вiдходячи в безпечну зону i виставляючи перед собою рiзноманiтнi щити. - Один! Два! Три!
  Безiменна i не поворухнулася. Князь теж залишився стояти на мiсцi. Вiн перехопив шест i став у бiльш зiбрану стiйку, але нападати не спiшив. Скорiше, чекав, що буде робити вiдьма, якiй явно було нудно.
  - Чому стоїш? Дiставай меч i нападай, - уважно оцiнив вiн її.
  Люсi теж скептично його оглянула i продовжила стояти. Чого вона чекає? Поки вiн її атакує? Що ж, можна спробувати.
  Чоловiк рiзко крутнувся i нанiс їй удар з розвороту. Гм, як вiн i думав, вона його зупинила саблею, досi не виймаючи її з пiхов. Пф, це вже можна рахувати за неповагу.
  - Дiставай меч, - знову повторив вiн, опускаючи зброю.
  - Обiйдусь, - хмикнула вона.
  - Як хочеш.
  Демон загрозливо ухмильнувся, а в наступну секунду серйозно її атакував. Стрiмко i безжалiсно вiн атакував знову i знову, швидко крутячи в руках шест. Ця його технiка бою... Його удари настiльки стрiмкi, що бiльшiсть досвiдчених воїнiв попросту не здатнi не просто їх вiдбити, а i просто побачити. Ось тiльки Безiменна без жодних зусиль парирувала, хоч i не контратакувала. Але Князь розумiв, що вона здатна на бiльше.
  Чорт, вона знову зникла з поля його зору, увернувшись на цей раз вiд пронизаючого удару гострим накiнечником. Але вiн знав, де вона. Жiнка повторила той трюк, який спрацював ще з демоницею, i опинилася у нього за спиною. Секунда - i вона оголила зброю, наносячи йому швидкий удар. Але невдалий. Дар'ян спокiйно i незворушно парирував, навiть не повернувшись до неї обличчям.
  - Хочеш, щоб я почала атакувати серйозно? - хмикнула вона, опустивши саблю i небезпечно приблизившись до нього впритул. - Тодi бий так, наче вбити мене хочеш. Що за дитячий садок? - з божевiльною посмiшкою прошепотiла вона i вiдiйшла на кiлька крокiв.
  Так ось, чого вона хоче. Щоб вiн нарештi перестав стримуватися, використовуючи виключно бойовi мистецтва. Але тут справа не тiльки в магiї, якою вiн користуватися не став.
  Вищi демони здатнi маскуватися пiд людей, так сказати, розсiювати свої крила i кiгтi, розблячи їх не тiльки невидимими для iнших, а також i забираючи їх матерiальнiсть, неначе їх i не iснувало. Точно так же i з родовими знаками. Тiла безсмертних частково вкритi рунами, зазвичай вони на спинi, на руках, тощо. Вважається, що в цих письменах написана їхня доля. Дивна думка. Доля може змiнюватися, а руни однi на все життя. Особисто Люсi це не так сильно цiкавило, для неї це був просто найпростiший спосiб дiзнатися рiд, оскiльки у родичiв вони схожi. Точно так же як i через родовий перстень, але такий є тiльки у глави сiм'ї, або ж його дружини. Вiн часто грає роль обручки.
  Але для безсмертних показувати руни вважається неправильним, до того ж не завжди приємно, коли про твою особистiсть знають наперед, також по ним можна також дiзнатися справжнiй рiвень сили. Тому зазвичай вони їх ховають точно так же, як i крила, це вiдносно легко i доступно навiть для нижчих демонiв. Хоча все рiвно доволi енергозатратно i вимагає певної консентрацiї на цьому. Для Дар'яна, звiсно, це не проблема, але варто використати серйозну магiю, або проявити крила, i навiть вiн не зможе продовжувати їх приховувати. Якщо вiн нарештi перестане це робити, то це зможе значно його пiдсилити, але вiн що, вважає, що це не чесно по вiдношенню до вiдьми, у якої такої сили попросту немає? Та нi, це ж Князь, вiн точно так не думає. Скорiше, з його сторони це ще одна перевiрка, таким чином вiн поступово її вивчає. Але йому краще перестати вiдлинювати i почати битися в повну силу. Iнакше шансу на перемогу у нього попросту не залишиться.
  Дар'ян хмикнув, у нього за спиною з'явилися крила, а очi загорiлися червоним. Ну, вже краще. Тепер можна реально змахнутися з ним, дiзнатися, чого вiн насправдi вартий.
  Секунда - i демон атакував. У спробi парирувати Люсi проїхала кiлька метрiв ногами по землi i ледве не впала. Чорт, а вiн сильний. Вiдбиватися не вийде. Доведеться спиратися не на силу, а на швидкiсть.
  Безiменна вiдскочила вiд нього на кiлька крокiв. Але це не надто сильно допомогло. Князь атакував знову. Це вже навiть починає дратувати. Фiзичної сили у нього в рази бiльше, нiж вона очiкувала. А ще вiн не пре напролом i дiє дуже обережно. Дуже точно. З ним варто бути обережнiшою. Вона не безсмертна. Одна помилка може коштувати життя. Але вiдьма не планувала помирати. I її не так то легко вбити.
  - Вже бiжиш? - хмикнув вiн, здiйснюючи черговий напад. - Щоб Безiменна i не перла напролом? Щось новеньке.
  Вiн що, хоче на неї ментально надавити? Не вийде. Та i вiдповiдати вона не збирається...
  - Мовчиш? Ну мовчи. Пропоную змiнити тему. У тебе ж є донька, так?
  - До чого тут це? - жiнка нахмурила брови, невдало ухиляючись вiд випаду, вона вже почала падати на землю, але при цьому незворушно занесла меч для атаки, тут же крутнулася на руцi i з розвороту пнула Дар'яна ногою в колiно, чоловiк теж повалився вниз. Якщо у противника є зброя, це ще не означає, що вiн буде атакувати нею.
  Люсi не стала чекати, коли Князь знову активiзується, набрала жменю пiску i кинула в нього. Ооо, якi крики з трибун. Їм не сподобався її трюк? Їхнi проблеми.
  Люсi пiдiрвалася на ноги, хоча так i не нащупала саблю в пiску. Дар'ян ще не пiдвiвся, вона встигне атакувати, хоча б без довгого клинка..
  Чоловiк передбачив її проникаючий удар коротким кинжалом i заблокував атаку рукою, розумiючи, що в невигiдному положеннi, вiн вiдшовхнув її, а потiм швидко перекотився трохи в сторону i в свою чергу теж нанiс удар збоку ногою, змусивши її вiдскочити вiд нього, використавши виграний час, щоб злетiти над землею, трохи протерти очi i перевiрити ногу, яку вона пнула. Це було боляче. Як для жiнки вона дуже сильна.
  - Куди зiбрався?
  Безiменна не могла злетiти, але це не завадило тому, що в нього полетiли з десяток кинжалiв. Демон миттєво зреагував i прикликав в руки магiчну зброю, яку випустив з рук на землю, i вiдбив цю атаку.
  - Так що ти там згадував про мою доньку? Краще про мене не забувай, - Люсi раптом опинилася у нього за спиною, левiтуючи ща допомогою магiї, i рублячим ударом невидимого клинка пiдрiзала йому крило. Чорт. Як же вiн мiг таке пропустити? Вiдволiкся, протираючи очi, називається.
  Демон повалився на землю, не в змозi бiльше залишатися у повiтрi, але приземлився на ноги i подивився вгору на жiнку. Вона теж приземлилася поряд, зализуючи рану на руцi. Вдаряючи його, вона була необачна, i чоловiк змiг успiшно контратакувати. Але все рiвно у вiдьми вийшло звести шкоду вiд поранення до мiнiмуму, iнакше шест мiг запросто пробити їй життєво необхiднi органи, а так її фактично тiльки легенько зачепило, нiчого серйозного. Та i з крилом його теж все добре, хоча на лiкування доведеться витратити певний час.
  Дар'ян ухмильнувся. Вона дiйсно дуже сильна. I це все ще бiй без прямого використання магiї!
  На цей раз першою атакувала вона. Так, тепер ще й акробатика. Її удари ногами неперевершенi. Точнiсть, сила, координацiя. Та i знає вона, куди бити потрiбно. Вiдразу видно, що їй не потрiбна зброя чи магiя, щоб когось вбити. Та i удари кулаками у неї далеко не слабкi, вiн вже кiлька разiв ставив проти них блок i мiг зi впевненiстю сказати, що навiть без використання демонського прийому ця баба може роздробити комусь череп. Чорт, ця вiдьма неначе якась зброя. Машина для вбивства. Її безпощаднi випади, вона нi краплi не вагається, як вона вибила у нього з рук магiчну зброю i поцарапала його в областi живота, на щастя, лише поцарапала, чоловiк встиг бiльш-менш увернутися. Як вона обiйшла його ззаду i спробувала зламати шию. Якби вона могла зрiвнятися з ним у фiзичнiй силi, вiн би програв ще до початку. Але навiть у безсердечних i жорстоких машин для вбивства є слабкостi. А у Безiменної слабке мiсце не одне.
  О, тепер ще й магiю додала. Варто було йому зробити захват i швирнути її об землю, так жiнка в польотi умудрилася вдарити його ногою в обличчя i кинути якесь прокляття, вiн не встиг розiбратися яке, оскiльки воно вiдразу розбилося об його щити, хоча сил у ньому було не просто немало.
  Вiдьма не стала довго сидiти i пiдiрвалась на ноги. Дар'ян теж не чекав i атакував магiєю, щоб пробити її захист, це змусить її на якийсь час перейти в оборону, у неї немає можливостi увернутися.
  Пф, вона просто спiймала його прокляття. Про цей її трюк не варто забувати.
  Жiнка ухмильнулася на цю його спробу i повернула йому його закляття, одночасно стиснувши кулак, неначе в ньому невидимий кинжал. Але вiн помiтив це. Тобто, вона сподiвається, що вiн розсiє свою ж магiю, а сама скористається цим i нападе, повернувши собi перевагу у виглядi ближнього бою. Тобто, розсiювання йому невигiдно, краще ухилитися i контратакувати, щоб не дати їй приблизитись. Але якщо вiн знову запустить своє закляття, то це нi до чого не приведе, вона просто перехопить його i все рiвно атакує. А тобто, нападати чи захищатися - для нього немає вибору. Тому найкращий варiант - збiльшити вiдстань.
  - Купився? - хихикнула Безiменна, кинувши прокляття в ту сторону, куди вiн ринувся ухилятись.
  А вона, скорiше за все, i не думала повертатися до ближнього бою, вона побачила, що вiн цього очiкує, i явно передбачила кiлька варiантiв розвитку подiй, щоб заманити його у пастку. I її iнтуiцiя не пiдвела. Демон не встиг ухилитися, кидок був iдеально прорахований.
  Пожертвувати перевагою, щоб його вбити? Показала йому намiр приблизитись, зробила вигляд, що у руцi клинок, а потiм, коли вiн менше за все очiкував атаку саме магiєю, напала. Те ж саме було б i в випадках, коли вiн вчинив би iнакше. Вона дiйсно генiальна вбивця. Хоча для його смертi цього недостатньо. Йому не так складно миттєво нейтралiзувати вогняне прокляття, яке повинно розплавити його зсередини.
  Гм, але тепер, коли вiн нарештi подивився на неї зi сторони,.виглядає вона доволi пом'ято. Не сказати, що вiн краще, демон навiть трохи гiрше, але Князя дивувало те, як Люсi досi тримається на ногах. Вiн вже кiлька разiв приклав її головою об землю, у неї повинен бути як мiнiмум струс мозку, а вона неначе не вiдчуває. Безiменна - дiйсно машина для вбивства. Досi вона не виконала жодного прийома, який призначений для нокаутування суперника, всi її напади були смертельно небезпечнi. Навiть простий удар по обличчю мiг вбити, якби на його мiсцi був хтось iнший.
  Ого. У неї закiнчилися метальнi кинжали, але тепер навколо розцвiли вогнянi квiтки. У неї дуже красива магiя. Проста, але водночас смертельно небезпечна. Але вiн знає, як її зупинити.
  Князь поцарапав сам себе i активував свiй договiр. Дуже стара магiя, їй багато тисячолiть i з роками вона була забута. Але демон знайшов спосiб її прикликати.
  Тiнi з'явилися наче нiзвiдки i свiтло вiд вогню загасилося. В таких умовах магiя не ефективна, стародавня магiя подавила її дiю. Нi, на богiв вона не подiє, Дар'ян знав це. Але i використав вiн її тiльки для того, щоб встановити обмеження для чужої магiї. Але, схоже, не вдалося. З новим ударом вiдьми полум'я розгорiлося знову. Вона була, неначе палаючий смолоскип, спалювала все, до чого торкалася. У нього не було вибору, окрiм виставити щити i вдарити, виграти собi трохи часу, щоб повернути в руки магiчну зброю, яку вона знову i знову вибивала у нього з рук. Чому вона звела їхнiй бiй до рукопашного? Що ж, це їй вигiдно. В будь-яку секунду в її руцi може з'явитися невидимий кинжал, щоб його добити, а якщо битися звичайною, хоч i якiсною саблею проти магiчної зброї, то вона може зламатися. Парирувати з її допомогою буде тяжко, доведеться ухилятися, а в такому разi може бути корисною тiльки довжина клинка. Але Дар'ян може захиститися проти її ударiв, тому це явно не на її користь, все рiвно двi зброї зустрiнуться. Тому Люсi бiльше не стала повертати свою саблю в руки. В рукопашному бою їй теж немає рiвних, їй потрiбно тiльки вибити дух з якогось там Князя, а потiм добити.
  Бiй тривав уже доволi довго, чоловiк все краще розумiв, що навiть зараз Безiменна б'ється не в повну силу. Якби вона дiйсно проявила всi свої навички, то вiн був впевнений, у нього не вийшло б не тiльки вiдбити бiльшiсть її атак, а ще й поранити її. Бiльше того, вiн би був вже мертвий, вона порiзала його кiлька разiв, якби жiнка розпустила б свою отруту бога Смертi, вiн би загинув ще в першi хвилини бою.
  Гм, його не цiкавило, що вiдьма стримує себе i не увертається вiд не надто шкiдливих атак, у нього в приорiтетi лише перемога, байдуже, якими методами. Так, вiн вже трохи ослаблений, Безiменна трохи пiдрiзала йому крило, що доволi неприємно, але слабкостi на те й iснують, щоб їх використовувати.
  Знову нападаючи з шестом, Князь продовжив ментальний натиск, який починав ще на початку бою. Тодi через кульмiнацiю йому довелося вiдступити, Люсi надто часто нападала, але тепер, коли бiй перейшов у частково магiчний i частково рукопашний, а вiн трохи звик до неймовiрної швидкостi жiнки, можна продовжити провокацiю. Нехай вона безсердечна королева на полi бою, нехай їй байдуже на всiх навколо неї, але очевидно, що життя своєї доньки вона цiнує. Не факт, що вiдьма її любить, але загинути їй явно не дасть. I смерть цiєї дiвчинки може послужити для неї спусковим крючком. Кожне його слово про її доньку явно її ранить. Ця тема для неї лише трохи менш болюча, нiж згадка про Аркла Тенебрiс. I заради перемоги вiн використає навiть це.
  - Тобi нiхто не казав, що ти страшна в гнiвi? Але я не розумiю, чому це ти зараз розiзлилася. Це через те, що я згадав, що у тебе є донька? Як її там звати? Бель?
  Ого, а вона явно злиться. Сила удару збiльшилася, хоч i не набагато.
  - Ти боїшся за свою доньку? Але ж ти її не любиш. Тодi чому? Знаєш, рiзнi чутки серед наших ходять. Це тому, що вона схожа на Аркла Тенебрiс?
  - Заткнись, - проричала вона, завела руку назад, прикликаючи в руку саблю, i вже в наступну секунду напала знову, вже не думаючи про те, що її зброя може зламатися. Схоже, вiн потрапив в саме яблучко.
  - У тебе поганi манери, - похитав головою вiн, вiдбиваючи удар. - Хоча це ти i так знаєш. Цiкаво тiльки, в кого це ти така. Твої батьки - аристократи. Чи Анна Дерк настiльки погано виховує дiтей?
  - Ой, здається, ти хочеш зачепити мене словами, - Люсi, ухиляючись, прикрила рот вiльною рукою, а потiм розсмiялася. - Знаєш, тут справа не тiльки в тому, що Анна не вмiє давати собi раду з дiтьми. Просто статус аристократа ще не означає наявнiсть манер. Гм, ти коли-небудь зустрiчався з Арклом? Думаю, зустрiчався i бачив, що високе походження ще нiчого не означає, - достойно вiдповiла йому вона i взяла себе в руки.
  - Що ж, ти не помилилася. Я зустрiчався з Арклом близько тридцяти чи сорока рокiв тому. I не скажу, що вiн погано знав етикет. Хоча його стиль ведення бою схожий на те, як м'ясник рубає свої жертви. Такий же, як i твiй.
  Жiнка похитнулася. На якусь секунду їй стало недобре, в тому числi через коливання землi, яке використовував проти неї Князь. Не дивно. Знову удар в яблучко. I так, удари Безiменної тяжко передбачити не тiльки через швидкiсть її рухiв. Коли вона стримує емоцiї, то регулярно змiнює стилi бою i не зупиняється на якомусь одному. А до свого повертається, тiльки коли злиться.
  - Схоже, вiн i справдi був для тебе не аби ким, раз говориш про нього з такою любов'ю. Аж розчулитись захотiлося, - посмiявся вiн з неї, продовживши давити на її i так нестабiльну психiку.
  - А як ти говориш про Ангелiну? - хмикнула вона у вiдповiдь, ударивши надто сильно, так, що сабля в її руках зламалася. - Чорт, - вiдьма за секунду вiдкрила невеликий портал невiдомого пункту призначення, засунула в нього руку i витягнула ще одну одиницю зброї, в процесi атакувавши Князя магiєю. А вона явно вже втомилася. Її перiодично небезпечно хитає зi сторони в сторону, неначе вона зараз повалиться на землю. Але це її не зупиняє. I вона постiйно наносить йому тяжкi рани, i вiн не в силах це вiдвернути. Єдине, що радує, тi психологiчнi рани, якi зараз наносить вiн, набагато страшнiшi. Повиннi бути. В звичайних умовах вона не терпить нагадувань про її батькiв. Але зараз, на полi бою, це давить на неї, змушує згадувати минуле, яке вона хоче забути, а вбити за таке вiдьма в таких умовах не може. Їй доводиться все терпiти. Терпiти те, як вiн повiльно залазить їй в душу i розриває з середини, як вiн вiдкриває для себе її таємницi. Жiнка навiть достойно вiдповiсти йому не зможе. Цiкаво, як же довго вона зможе так протягнути? I як довго зможе розiгрувати цю драму? Наскiльки мiцна її маска?
  - Я, про Ангелiну? Що ж, я люблю її, але не так слiпо, як думають iншi. I у мене немає твоєї помiшаностi на своїх почуттях. Чи ти думала, що я не помiчу, наскiльки сильно ти його любила? Думаєш, я не знаю твої секрети?
  - I про якi секрети мова?
  - А про такi. Ти бездумно обожнюєш свого батька, Аркла Тенебрiс, i при цьому смертельно ненавидиш матiр, Анну Дерк. Не так складно зрозумiти, що мiж вами трьома сталося i як загинув всесвiтньо вiдомий вiдьмак. Ви щось не подiлили з Анною, через що вона пiшла проти вас i, напевне, вбила твого батька, через що ти її так ненавидиш. Я ж прав? Прав. Також можу твердо сказати, що це через неї твої очi не бачать. Ти за весь наш бiй так i не подивилася на мене, що зазвичай доволi важливо. I погляд не перемiщувала, дивилася тiльки прямо перед собою, i зiницi нi разу не закрилися перед ударом. На це нiхто б не звернув увагу. Але вiд мене немає сенсу ховати очевидне.
  Зiницi Люсi звузилися, а її рука тiльки сильнiше стиснулася на рукоятцi саблi. Да вiн знущається. Пронюхав про її слiпоту? Що ж, iншого вiд Князя вона i не очiкувала, але все рiвно доволi тривожно. Вiн помiчає бiльше, нiж iншi, а його чудова логiка i вмiння оцiнити ситуацiю вражають. Як же точно вiн назвав причину смертi Аркла Тенебрiс, навiть незважаючи на те, що в дечому вiн помилився. Але все рiвно їй було дуже боляче це згадувати. Настiльки, що захотiлося вбити його до того, як вiн встигне ще раз вiдкрити рот. Це не так складно. Але ж їй не можна його вбивати. Тому краще пошвидше з ним закiнчити. Iнакше в наступну секунду вона вже забуде про це "не можна". Негарно якось вийде. Не вистачає їй тiльки ще й перед Ангелiною виправдовуватись. А то як можна виправдатися перед iншими, якщо вона не може зробити це навiть перед самою собою?
  
  <38>
  Люсi трохи збавила свiй темп перед Дар'яном, нехай думає, що вона втомлюється, а ще що його психологiчнi атаки подiяли. Нi, їй було боляче, але цей бiль по вiдношенню з тим всiм, що вона вже пережила - лише нiкчемна крупиця в морi. Немає сенсу боятися краплi. Ще кiлька тижнiв тому вона б пiддалася емоцiям i прибила б його на мiсцi, але зараз доводиться дiяти логiчнiше. Їй не можна втрачати цiнну шахову фiгуру, зараз не час. I якщо цiна її цiлi така, то вона її сплатить. А цiль у неї не одна. Iнколи приємно вбивати вiдразу кiлькох зайцiв.
  Так, чудово, вiн вважає, що його розповiдь подiяла, тепер можна ще трохи збавити швидкiсть. Гм, а Князь знає бiльше, нiж хотiлось би. I якщо б вiн змiг розказати їй повноцiнну i достовiрну правду, то настiльки спокiйною i врiвноваженою вона б не залишилася. Можна сказати, йому дуже пощастило.
  - Мовчиш? - який же вiн неугомонний. - Нiчого сказати? Ти чудово приховуєш свою слiпоту, але цього не достатньо, щоб мене обманути. Коли ти дивишся, то в твоїх очах немає жодних емоцiй, а ще частiше ти дивишся повз спiврозмовника. Можеш навiть не заперечувати, не допоможе. I як же Анна це зробила? Гм, твої очi цiлi, тому, вiрогiдно, це була отрута. Метанол. Цiкаво, дуже цiкаво. Як де так сталося, що якась etrange змогла отруїти саму Безiменну? Це тому, що та їй колись довiряла?
  Так, зараз їй краще помовчати. Вона поняття не мала, як їй йому пiдiграти. Хоча б тому, що вiн знову помилився. Вона нiколи нiкому повнiстю не довiряла. Просто не очiкувала, що Анна спробує вбити її настiльки просто i прямолiнiйно. Недооцiнила. Що ж, це було для неї гарним уроком.
  Питання ось у чому: пiсля його слiв як їй краще вiдреагувати, кинутись, чи сповiльнитись? Якби її настiльки хвилювала б кожна згадка про її сiм'ю, то Ангелiна, Меган i Влас, не тiльки Дар'ян, були б уже на тому свiтi. Так, зазвичай вона сильно злиться, коли звучить iм'я Аркла, але що вона може змiнити? Помститися? Але кому? Собi? Чи Аннi? Нi, не до цього їй зараз. Та i Анна... Вона ж все таки її мати... Це якось неправильно. Можливо, вони вороги, але вбивати рiдну матiр... Це вже занадто. Вiдьма вирiшила загасити свої почуття. Нiкому бiльше їх не показувати. Через маску може пробитися лише одна емоцiя. Злiсть на саму себе.
  Одним словом, їй байдуже, коли вiн намагається допекти їй, згадуючи Анну. В напрямок цiєї сучки вона вiдчуває лише холодну, розмiрену i жахливо спокiйну люту ненависть, пошвидше б вона здохла. Але це без неї. Без проблем i наслiдкiв все рiвно вбити її не вийде.
  Але ненависть - не завжди злiсть. Так, темнi маги у своїх магiї спираються саме на цю емоцiю, але злостi їй i без цього вистачає. До того ж не завжди необхiдно використовувати емоцiї для бою. Вони затуманюють. Краще взагалi нiчого не вiдчувати.
  Саме тому Князь i намагається її спровокувати. Хоче, щоб вона втратила контроль. Ось тiльки все вiдбувається чiтко по її плану.
  Гм, зi стратегiчної точки зору, їй не потрiбно прискорюватися, лише сповiльнюватися. Особливої причини прикладувати бiльше сил у неї немає, до трибун їхня мила бесiда не доноситься, Лотар про це подбав, тобто, про провокацiю знає тiльки Князь. А їй же не потрiбно ламати комедiю перед Дар'яном, вся ця вистава спецiально для глядачiв. Вiн все рiвно про все здогадається, так чи iнакше. Ну, може, не здогадається, а просто запiдозрить. Вiн вже кидався на неї на емоцiях, коли Люсi погрожувала Ангелiнi. Тодi вiн не змiг її зачепити. Так, одна обставина змiнилася, зараз вiн спокiйний i врiвноважений, але це не настiльки багато чого змiнило. Хоча... Вiн став в рази сильнiшим. I сили б виросли ще, якби це був бiй насмерть. Демон мiг би на рiвних битися з богами. Але не з нею.
  Вiдьма поступово сповiльнювалась. Нехай думає, що її пiдводить витривалiсть. Нi, пiдводить, але малувало якось часу минуло, щоб це стало настiльки помiтно. Як чудово вийшло, її якраз так нудить, аж вирвати хочеться, ще й голова крутиться. Iдеальнi умови для того, щоб все виглядало цiлком природньо. Навiть для Князя. Не може бути, щоб вiн не помiтив, як вона кiлька разiв похитнулася.
  Але все рiвно, що це з нею? Так, момент, в цiлому, пiдходящий, але їй не дуже сподобалося, що вона умудрилася траванутись. I коли вона встигла? Нi, тут немає нiчого дивного, вдома вона принципово не їсть i перебивається дешевими обiдами в барi, але їй не сподобалося iнше. Проблема тут не в їжi. Хтось мiг пiдсипати i пiдсипав їй справжню отруту. Це не смертельно, лише викликає легке запоморочення, але вона з-пiд землi дiстане того гада, що посмiв це зробити, i буде довго-довго його вбивати. Але це потiм. Зараз потрiбно швидше з Дар'яном закiнчити.
  Так, можна зробити вигляд, що спiткнулася, поки вона вiдновлює рiвновагу, вiн точно нападе. Гм, дирки в животi буде достатньо, щоб перемогу зарахували за ним. Дирка, дирка... як же так природньо пiдставитися пiд його удар...
  Вона вiдпустила саблю, щоб здалося, нiби чоловiк вибив її у неї iз рук. А вiн, схоже, здивувався. Напевне, очiкував, що у неї хватка буде сильнiшою. Так, тепер черга її удару з повiтря. Приземлення, жiнка трохи похиталася, неначе втратила рiвновагу. Що ж, вона була повнiстю права, Князь i не думав її шкодувати. Вiн не мiг не використати такий шанс. Секунда - i вiн нанесе проникаючий удар шестом. Вона не встигне захиститися чи ухилитись. Нанесена рана буде небезпечною для здоров'я, хоч i не смертельною. Потрiбно тiльки якомога краще розiграти цю комедiю. А з iграми у неї нiколи не було проблем.
  Чудово, все iде по плану. Вiн ударить в спину i, судячи з сили удару, проштикне її наскрiзь. А з такою диркою вже не повоюєш. Ну давай, протикай! Люсi знала, що залишилося менше секунди до удару. Доведеться потерпiти.
  Що? Що це за вiдчуття? Неначе смерть схилилася над нею... Нi, не над нею. Удар Дар'яна не буде смертельним, у неї вийде це провернути. Жодної небезпеки для неї не буде. Але тодi чому? Чому у неї вiдчуття, що хтось загине, якщо вона зараз не ухилиться вiд цього удару?
  Та нi, це абсурд, хто може загинути? Бути такого не може. Їй здається. Енергетика смертi настiльки слабка... Навiть у риб вона сильнiша. У неї щось з головою. Невже параноя? Вона вiдчувала i бачила стiльки смертей, що радар збився? Можливо. Але цього разу iгнорувати свої вiдчуття вона не стане. Iнтуiцiя її ще нiколи не пiдводила.
  Дар'ян вдарив її, навiть не задумуючись, що вона смертна. Вiд такого не здохне.
  Що? Вона ухилилася? В останнi мiлiсекунди? Розвити таку швидкiсть... Навiть вiн вiдразу не зрозумiв, що сталося. Це не йде в порiвняння з її попереднiми параметрами. Що ж, вiн був повнiстю правий, вона стримує себе. Але чого вона цим добивається? Чого хоче? Яка її цiль? Йому здалося, чи вона щойно хотiла пiдставитися пiд його удар?
  Чорт. Через своє погане передчуття вона впустила такий шанс! Це дратує. Але зараз це дивне вiдчуття зникло. Але дещо залишилось. Напевне, не варто давати Дар'яну бити себе в живiт. Краще перестрахуватися. Нехай краще проткне плече. Вона не безсмертна, наносити їй рани в серце надто небезпечно. Її не цiкавить настiльки тупий спосiб загнутися.
  Князь трохи здивовано подивився на неї, коли вiдьма вiдкрилася знову, але довго вагатися не став. Раз вона так хоче... До того ж вiн, начебто, вже почав розумiти, яка божевiльна iдея прийшла їй на думку. Чоловiк холодно пронизав їй плече i повалив Люсi на землю. Вона навiть не пручалася. Тепер все зрозумiло. Залишилося тiльки закiнчити з цiєю дуеллю.
  - Вбий її! Давай!
  З трибун лунали пiдбадьорливi крики, всi чекали, що вiн її доб'є, було i так зрозумiло, хто перемiг. Але як йому тепер вчинити? Зробити вигляд, що нанiс смертельний удар, iнсценувати смерть вiдьми? Не варiант. На трибунах не дилетанти зiбрались, до того ж навряд чи вона хоче саме цього. А значить, Безiменну доведеться цiлком обгрунтовано вiдпустити, не вбивати же її. Це не в його iнтересах.
  Вiн вiдiйшов вiд неї i оголосив:
  - Згiдно з правилами дуелi, це не бiй насмерть, а лише за контроль, тому правила повиннi бути дотриманi. Якщо хтось зараз хоче, вiн може кинути Безiменнiй виклик на бiй насмерть, щоб її добити, я дозволяю. Але я не маю права цього робити. Суддя пiдтвердить, - Князь нахмурився i пiшов геть з арени. Його настрiй опускався все нижче i нижче. Так просто стати iнструментом в руках Безiменної для виконання її планiв... I майже нiчого з цього не отримати.
  Пф, а вона дiйсно божевiльна. Хто взагалi може вирiшити зробити настiльки безрозсудний хiд? Заявитися в його астрал i почати змагатися з ним за мiсце Князя, а потiм спецiально програти, автоматично потрапляючи до нього в залежнiсть? Хоча те, що вона програла спецiально, зрозумiв тiльки вiн, а значить, насправдi керувати нею у нього не вийде. Але Дар'ян чудово розумiв, навiщо вiдьма це зробила. Правильно кажуть, що божевiлля часто перегукується з генiальнiстю. З кожним разом вiн все яснiше помiчав, що всi її навiть найбiльш необгрунтованi дiї в кiнцi приносять бажаний для неї результат. Можливо, до повного контролю своїх марiонеток їй ще далеко, але вже зараз вiн помiтив, що у неї є певний талант до закулiсних iгор i манiпуляцiї людьми. Вона погрожує, мiняє свої особистостi, як рукавички, насмiхається над усiма пiдряд, але при цьому завжди досягає потрiбного результату. Навiть зараз, хоча це i виглядало з її сторони дурiстю, якщо не помiтити прихований пiдтекст таких її дiй, то можна подумати, що у Безiменної в кiнець поїхав дах, але Князь зрозумiв, що таким чином вона спромоглася пiдстрелити вiдразу кiлькох зайцiв, шкода тiльки, що не вбити. Але як би то не було, стратегiя, яку вона вибрала, без сумнiвiв краща багатьох iнших.
  Жiнка повiльно пiднялася i, прикриваючи плече, пiшла за Князем. Вона програла, а значить повинна виконувати його накази. Ну, потрiбно ж хоча б зробити вигляд.
  Чорт, це дратує. Та нi, не те, що довелося програти, це було заплановано з самого початку, не те, що вона начебто повинна слiдувати вказiвкам Дар'яна, з цим взагалi проблем не буде, знаючи правду, наказувати вiн їй не посмiє. Дратує iнше. З її плеча продовжують текти рiки кровi, будь то звичайна рана, то завдяки вiдносної схильностi до регенерацiї, це ще один подарунок Ферає, кровотеча б уже давно припинилася, i рана почала б затягуватись. Але ж поранення було нанесене магiчною зброєю, що миттєво перебило цю її слабеньку можливiсть регенерувати. А найгiрше в тому, що вона огневичка, яка майже не шарить у цiлительськiй магiї, тому на загоєння рани доведеться витратити час, а на аренi доводиться терпiти цю дирку, нiхто не повинен знати про цю її невеличку слабкiсть. I є ще дещо. Їй термiново потрiбно дещо перевiрити. У неї неспокiйно на серцi. А точнiше, пiд ним.
  - Заходь, - Князь зупинився i пропустив її першою у будiвлю бiля самої арени. Вiрогiдно, через це примiщення зазвичай проходять нормальнi дуелянти. Вiн хоче поговорити з нею сам на сам? Очiкувано.
  Дар'ян, шкутильгаючи, провiв її у кiмнату i вказав на крiсло, а сам пiдiйшов до чайного сервiзу на столi. Вiн що, чай робити збирається? Серйозно? Люсi нiяк не могла зрозумiти, що у нього на думцi i поки що вирiшила оглянути свою рану. Гм, потрiбно зашивати.
  - У тебе є голка з ниткою? - поморщилася вона.
  Демон проiгнорував її, продовжуючи виконувати якiсь манiпуляцiї, а потiм повернувся до неї i простягнув чашку з рiдиною темного кольору, iншою рукою прикриваючи глибоку подряпину на зап'ястi.
  - Ого, яка щедрiсть, - присвиснула жiнка i перехилила чашу. Це ж треба. Необхiднiсть в обробцi рани вiдпала. - Ну, раз сьогоднi ти такий щедрий, може наллєш..? А, ти ж не п'єш, з цим потрiбно до Власа, - хмикнула вона. Гм, останнiм часом вона надто часто випиває. Зараз алкоголь потрiбний їй у ролi болезнижуючого, але, можливо, вiд цього краще утриматись. Пiсля випивки їй тiльки сильнiше хочеться убивати.
  Князь простежив, щоб його ранка затягнулася, i сiв навпроти неї.
  - I навiщо тобi це? Не хвилюйся, нас не пiдслуховують.
  - Про що ти?
  - Навiщо програла?
  - Як це навiщо? Ти виграв, що тут такого? Бiй затягнувся, а з витривалiстю у мене, як знаєш, не дуже.
  - Не хочеш казати? Тодi скажу я. Кiлька днiв тому ти говорила, що хочеш, щоб я позбувся астралу etrange, але як ти пiдмiтила, у мене не вистачить для цього ресурсiв. Також ти казала, що не збираєшся втручатися. Але це тiльки офiцiйно. За кулiсами ти зiбралася провести свої манiпуляцiї. Чому астрал etrange? Не тому, що це свiт Анни Дерк, яку i який ти так ненавидиш, нi. Просто в цьому астралi з'явився хтось, хто тобi не по зубах, хтось, хто теж смикає за ниточки з тiнi i перейшов тобi дорогу. Але вбити ти його не можеш, просто не знаєш, хто це. Ти б вирiзала весь сенат, якби знала, що вiн точно там. Але ти вирiшила не дiяти необдумано. Вiн захотiв пограти у вiйнушку з тобою, щоб виманити, - ти погодилася. Але не в твоїх iнтересах це показувати. Поки що ти захотiла подивитися, як вiн буде дiяти проти напiвкровних, можливо, навiть пожертвувати ними. Розумний хiд. Але це не означає, що ти не почала готуватися до повномаштабної вiйни. Але тобi потрiбнi пiшаки, якими можна пожертвувати. I ти вибрала демонський астрал. Ми з тобою начебто союзники, єдина проблема в тому, що менi пiдкоряються далеко не всi демони. Тодi тобi i прийшла думка, як це вирiшити. Змусити їх мене ще бiльше поважати i боятись. Скористатися своєю вiдомiстю, побитися зi мною, програти i знищити свою репутацiю непереможної. Так ти зможеш ослабити пильнiсть ворога. А менi дiстануться необхiднi почестi. Все було сплановано. Те, що ти попросила вiдстрочити дуель. Те, що ти так чудово грала на публiку. Без жодних проблем чи сумнiвiв вбила кiлька вищих демонiв, тим самим пiднiмаючи мої навички в їх очах. Розумно, не можу не погодитись. Навiть я мiг би повiрити у твої баєчки. Трохи пiдло, але ти майже змогла обвести всiх навколо пальця. Але на вiдмiну вiд iнших, я помiтив кiлька неточностей.
  - I де я прокололася? - Люсi пiдперла голову i сперлася лiктем на бильце крiсла. Цiкаво, чи скаже вiн те, що вона приблизно уявляє.
  - Нiхто не знає про твою слiпоту. Тому не розумiють, що ти знаєш, якщо суперник нападає на тебе зi спини. Ти знаєш про все, що вiдбувається навколо тебе, частково за допомогою сил богiв. I тебе не можна атакувати так, щоб ти не змогла ухилитися. Пiд час бою, коли ти вiдкрилася вперше, тебе щось налякало, i ти рефлекторно увернулася вiд мого удару, розвинувши швидкiсть, яку до цього приховувала. I останнє. Нiзащо не повiрю, що мене не може вбити богиня Смертi, яка вiд нудьги перерiзала всiх iнших богiв i їх слуг ще десять рокiв тому.
  - Ого, якi новини до тебе доходять. Сам Князь чув про мої подвиги? I багато хто знає про мене?
  - Знаєш, у деяких моїх, гм, старих знайомих були зв'язки з богами, ти же знаєш, що слугами вони вибирають найчастiше безсмертних, i було дуже незвично, коли всi вони раптово кудись зникли. А якщо враховувати, що ти стала богинею, Ангелiна чула про це вiд тiєї менталiстки, враховувати рiвень твоїх навичок, не так то складно зрозумiти, хто побачив в них небезпеку для себе i хто вирiшив їх позбутися.
  - Нда, здається, я казала Меган поменше вiдкривати рота. Але знаєш... Всi цi твої слова - не аргумент. Довести, що я богиня, чи що програла навмисно, ти не можеш, та i впевнена, не хочеш. Погодся, це вигiдно нам обом. Вибачай, контролювати мене в тебе не вийде, на союзництво у вiйнi можеш не розраховувати. Вважай, що я не приходила i нiчого не казала, будь гарним слухняним хлопчиком, добре? Тодi i проблем вiд мене у тебе не буде. А якщо вiтер в твою сторону подує, то я, можливо, його трохи переб'ю. Але це якщо пощастить. Мене цiкавить одне. Ти знаєш, чого я хочу, Князь. Тому принеси це менi, - з легкою небезпечнiшою посмiшкою тихо сказала вона i пiдвелася.
  Так дивно... Вiн десятками рокiв манiпулював людьми, а тепер ним вертить у своїх цiлях якась вiдьма. Сказали б ранiше, що так буде, - не повiрив би. Ось тiльки зараз це єдиний спосiб врятувати Ангелiну i його доньку. Без астралу etrange паде вся система. Йому ж лише потрiбно розбити ворога, який значно перевищує їх у чисельностi? Тут немає нiчого неможливого. До того ж це i в його iнтересах. I немає нiчого такого в тому, що Безiменна доб'ється своєї цiлi його руками. Жiнка лише зробила спробу домовитися з ним. Вiн нанесе удар саме астралу etrange, а вона йому допоможе це зробити. Всi залишаться задоволенi. Це фактично саме те, чого вiн хотiв. Хоч i не стабiльне, але союзництво. Можна хоча б бiльш-менш не боятися, що вона приєднається до союзу астралiв. Вiд неї можна чекати навiть таке.
  Люсi направилася на вихiд. Рана вже затягнулася, демонська кров творить дива, а свої справи в цьому астралi вона закiнчила. I у неї з'явилися плани на вечiр.
  Чесно кажучи, навiть вiдьму вразило, наскiльки точнi висновки умудрився зробити Князь з цiєї ситуацiї. Вiн небезпечний. Дуже небезпечний. Побачити те, що iншi не бачать. Можливо, правильно кажуть, що вiн генiй. Не хотiлося б їй колись стати його ворогом. Але зараз все добре. Поки вiн дозволяє їй себе використовувати, проблем не буде. Але варто їм опинитися на рiзних сторонах на вiйнi - неможливо сказати, хто переможе. Тому на данний момент краще з ним не конфлiктувати. А якщо вони обоє виживуть пiсля цiєї вiйни, в чому Люсi дуже сумнiвалася, то тодi вона з ним ще пограється. I вб'є його своїми власними руками.
  - Знаєш, Князь, ти вибрав правильну стратегiю для бою. Робив правильнi удари. Казав правильнi слова.
  - Але цього було недостатньо.
  - Так, цього було недостатньо. Якби ми билися насмерть, провокацiя подiяла би, ти б мене розiзлив. Але я нiколи не стану реагувати на таке, якщо такого собi потенцiального самогубцю вбивати менi не вигiдно, - хмикнула вона i пiшла геть. Нехай це буде така собi порада Князю. Можливо, пригодиться, якщо колись вони бiльше не будуть на однiй сторонi.
  Пiсля бою вiдьма планувала повернутися додому i вiдiспатися, вiдновивши резерв, але плани змiнилися. Вона блимнула в астрал напiвкровних. Але цього разу тiльки для себе, не для того, щоб когось прошантажувати чи познущатися. Та i давненько в неї вже полонених не було. Потрiбно буде когось вбити. Може, настрiй пiднiметься?
  Що це з нею? Чому у неї тремтять руки? Їй страшно? Можливо. Але чого вона боїться? Правди? Чи того, що всi її плани попросту розваляться?
  Жiнка увiйшла в свої катувальнi i лягла на кушетку бiля рiзних лез i обладнання. Їй протрiбно дещо перевiрити. Гм, можливо, випускати силу бога тут не варто, все ж таки в фортецi дiти, але це єдине мiсце, де вона зможе це зробити тихо. Про це нiхто не повинен дiзнатися.
  Якщо задуматись, то сила богiв, яка визначає територiю, також дуже корисна для рiзного роду дослiджень i обстежень. Наприклад, якщо тебе непомiтно порiзали, то ти миттєво про це дiзнаєшся, що доволi важливо, якщо на клинку була отрута. I нi, за рани вона бiльше не хвилювалася. Дар'ян дуже сильний демон, i його кров подiяла, як i треба. Стовiдсотково, всi внутрiшнi i зовнiшнi поранення вже зажили. Але її перевiрка не стосується цього.
  Те, що вона вiдчула пiд час бою з Князем... Чиюсь смерть, яка стрiмко приближалася i яка так i не вiдбулась. Смерть чогось такого крихiтного i непомiтного, але її це схвилювало. Ранiше жiнка нiколи не вiдчувала нiчого подiбного. Можливо, це сталося тому, що вона стала богом вже пiсля народження Анабель.
  Безiменна обережно себе просканувала. Це вiдчуття... Вiдьма перевiрила це двiчi. Помилки бути не може. В нiй зародилося нове життя. На якусь секунду Люсi хотiла обережно торкнутися живота, але раптом вiдсмикнула руку.
  Чорт! Ця дитина тiльки все псує! Жiнка нервово сiла. I взагалi, чому це сталося саме зараз? Макс... якби тiльки вони тодi необережно не переспали... Цього б всього не було! Не було б проблеми! Не довелося б робити аборт! Добре, що хоч вчасно про це дiзналася. Наслiдкiв буде менше.
  Вона нiколи не хотiла дiтей. Як i Меган, вважала, що цей свiт надто жорстокий для них. Чому тодi народжувала Бель? Її просив про це Аркл. Вiн хотiв внукiв. Хотiв, щоб його донька створила сiм'ю. Якби не ця невеличка обставина... У неї не було б доньки. Вона зробила б все, щоб цього уникнути. Прив'язуватися до когось... Це величезна помилка. Не сказати, що вона цим нiколи не грiшила, але вiдьма чудово пам'ятала, чим це обернулося для її батька. Вiн пожертвував своїм життям, аби тiльки вона жила. Нерозумно вчинив. Яка вiд неї користь? Iншим вiд неї тiльки бiди. Вона навiть свої обiцянки виконати не може.
  Вiдтодi Люсi завжди сприймала сiм'ю, як тягар. I материнство для неї рiвним рахунком нiчого не означало. Передсмертне прохання Аркла виконала - i на тому все. Рiд продовжила. А далi вона вже дiяла в своїх iнтересах. Зробила так, щоб не пожертвувати потiм всiм i всiма заради однiєї єдиної дiвчинки.
  I що тепер? Тепер якась там вагiтнiсть заважає виконанню її планiв. Коли щось таке її зупиняло? Найкращий варiант - якнайшвидше позбутися цiєї дитини, неначе її i не було. I нiхто про це не дiзнається. У неї не з'явиться ще один тягар. Не доведеться ще одне життя рятувати.
  Всi її плани ризикованi. В них можна очiкувати все, що завгодно, її можуть навiть поранити чи нанести смертельну рану, це тiльки питання часу, коли трапиться викидень. Тому краще вбити дитину зараз, щоб потiм не було проблем на полi бою. Що тут такого, вона просто трошки пришвидчить процес.
  Люсi торкнулася живота, направляючи туди енергiю смертi. Їй навiть лiкар не потрiбний, щоб її позбутися. Зручно бути богом Смертi. А дитина не буде страждати, так як страждала вона. Бiльше того, в умовах вiйни жiнка цю дитину навiть виносити не зможе. Вбивши її зараз, вона зможе по-справжньому її вберегти.
  Чому вона зупинилася? Що сталося? Що змусило її це зробити?
  Ця дитина... Так вона її подумки назвала. Але вона не "ця". Це внук або внучка Аркла. Нi, справа навiть не в цьому. Це її дитина. Її кров. Як вона може її вбити? Чим ненароджений малюк вiдрiзняється вiд Бель? Тим, що не повинен був з'явитися? Що вiн невчасний? Чому вiдьма передчасно вирiшила, що її дитина не має права народитися? Що вона буде зайвою? Що огневичка не зможе її виносити, не те, що виростити? Але ж, коли вона носила пiд серцем Бель, тодi все теж було не настiльки мирно. Так, зараз ситуацiя погiршилася, але чому вона вiдразу вiдмовилася спробувати? Якщо бути достатньо обережною, а ще трохи пiдправити свої плани, щоб вийти сухою з води, а не так, як вона задумала, то це стає цiлком можливим, вiрогiднiсть хоч i невисока, але є. Чи вона боїться? Боїться саме того, що в результатi не зможе її зберегти? Та i не тiльки її, через це може також загинути Бель. Так, вона спробувала не прив'язатися надто сильно до своєї доньки, що дає їй певну свободу дiй, але це не означає, що дiвчинка для неї нiчого не значить. Жiнка готова вiддати за неї своє нiкчемне життя.
  Але тут iнше запитання. Анабель i та дитина, яка ще не народилася... Вони обоє - її дiти. Як можна вважати старшу важливiшою тiльки тому, що вона вже народилася i прожила якийсь час? А якщо вони рiвнi, то що тодi виходить? Якщо вона дасть молодшiй дитинi шанс народитися, то це може коштувати старшiй життя. А якщо зараз позбудеться молодшої, гарантовано врятує старшу. I надiйнiший другий варiант. Ось тiльки вона вже переконалася, що не зможе цього зробити. Вона ж просто тряпка. Пф, кажуть, що вона може вбити когось завгодно. А ось тепер, в такiй ситуацiї, коли доводиться вибирати, вона тiльки й може, що розпустити нюнi. Неймовiрно жорстока i безсердечна Безiменна якийсь там ембрiончик знищити не може! Смiх да i тiльки. Але не може вона мiж ними вибрати, i все. Ось вам i богиня Смертi.
  Люсi бережно погладила живiт, перевiряючи, чи не встигла енергiя нашкодити малюку. Схоже, з ним все добре. I якщо вже до цього дiйшло... Вона спробує врятувати обоїх своїх дiтей. Але це якщо вийде. Жiнка спробує провернути свiй план ще й за цiєї умови. Так, ризиковано, але iншого варiанту вона не бачила. Все ж таки в той день може виявитись, що удача на її сторонi.
  Вiдьма розстебнула гудзики на шинелi, припiдняла маєчку i торкнулася живота, цього разу вже не через одяг. Гм, а у Долi бувають непоганi жарти. Люсi ще не знала, чим все це закiнчиться, але поки що вона спробує зберегти цю її дитину. Звичайно, в приорiтетi у неї Бель, але повинна ж бути якась користь вiд того, що жiнка так довго її сторонилася. Емоцiї iнколи дуже сильно заважають. Вона б дуже хотiла їх викинути. Любов, ненависть, страждання. Все. Але це неможливо. Не можна зовсiм нiчого не вiдчувати.
  Безiменна пiдвелася з кушетки i ухмильнулась. Яка ж вона слабачка... Її всi надто переоцiнюють. Це трохи неприємно. Але водночас це дозволяє приймати їй такi рiшення, якi вiд неї не очiкують. Ось, наприклад, це. Нiхто б в здоровому глуздi не залишив би в живих ненародженого малюка, знаючи, що доведеться воювати, а особливо це стосується саме її образу. Ось тiльки здоровий глузд - не про неї. Їй властивi настiльки нелогiчнi рiшення.
  Але логiка теж повинна мати мiсце. Про свою вагiтнiсть вона нiкому не скаже. Зможе виносити - чудово, не зможе - цей тягар понесе тiльки вона. Макс надто багато для неї зробив, щоб змушувати його страждати. А ще... Можливо, вона просто по-справжньому його любила.
  Та i не тiльки його. У неї часто проявлялося бажання захистити своїх рабiв, захистити напiвкровних. Але зараз це вже не має значення. З'явився новий фактор. I скорiше за все, тепер через це ними їй доведеться пожертвувати.
  
  <39>
  Пiсля "невдалої" дуелi з Князем Безiменна знову затаїлася. Нiчого їй зараз висовуватись. Особливо тепер. Жiнка намагалася переважно сидiти вдома, почувала вона себе добре, хоч термiн дуже i дуже маленький, але вiд цього й небезпечний. Гм, добре, що нiхто нiчого не помiтить, поки її не обстежать iнсолiтською магiєю. А привода для цього Максу вона не дасть.
  Але те, що вона переважно залишалася вдома, не означає, що вiдьма перестала вести свої справи. Так, Оскар хоч i зi скрипом, але справлявся з заданим завданням, але Люсi хвилювало трохи iнше. Вона чiтко дала зрозумiти боєздатним рабам, що чекає вiдповiдi, чи залишаться вони з нею. Що заяви можна залишити на столi. Ось тiльки жiнка ще жодну не знайшла. Але i вiрити, що всi залишаться працювати на неї, не збиралася. Особливо це стосувалося Тамiлли. Ельфiйка точно повинна пiти. Для тiєї, хто заради виживання пожертвує всiм, вона i так вже надто довго вагається. Щодо iнших... Тамерлан попереджав про Рассела i Селiну. Гм, Рассел може. Вiн - особа типу страуса, який ховає голову в пiсок i втiкає швидше за iнших. А Селiна не пiде. Поки що її все влаштовує. Чесно кажучи, всi вони залишаються, сподiваючись на перемогу. Знають, що хазяйка здатна їх до неї привести. Не без втрат, але все ж таки. А ще вони бояться. Бояться її реакцiї на те, що вони її кинуть. Цiлком вiрогiдно, даремно вони бояться, але все ж таки. Це не дає їм звалити. А ще вони роблять це для них самих. Виросши в свiтi, де раса не має значення, вони розумiють правду. Напiвкровних не можна знищувати тiльки через те, що вони небезпечнi. Чистокровнi теж не ликом шитi. А ще її раби знають, що всi баєчки про вiчну непримиримiсть i ворожнечу свiтлих-темних - повна фiгня, вигадана магiчними астралами як аргумент для початку вiйни, в якiй навiть немає сенсу. А оскiльки тi, хто це розумiють, небезпечнi самi по собi, бо своїми думками i дiями здатнi перевернути хiд думок простого люду, який так довго вибудовували влади астралiв, то раби Безiменної самi довго не проживуть. Не так то складно дiзнатися про наявнiсть рабської печатi, якщо, щоб злитися з натовпом, вони трохи послаблять захист на аурi. Просто якщо це не зробити, вони будуть привертати увагу. Коротше, у будь-якому випадку це виллється у небезпечну ситуацiю. Чи не краще дiяти вiдкрито? Хазяйка - людина надiйна, краще триматися бiля неї, так буде реальний шанс вижити, хоч i не для всiх. Але якщо вона скаже комусь загинути ради iнших... Вибору у нього не буде. Тому рiшення краще приймати швидко.
  Приблизно через два тижнi пiсля дуелi з Князем, або ж через три пiсля зборiв, якi вона проводила, жiнка, зайшовши до себе в кабiнет, стикнулася з Тамiллою. Гм, все саме так, як вона i очiкувала.
  - Хазяйко, - дiвчина норовливо кивнула.
  - Чого тобi? - вiдьма пройшла в кабiнет i зайняла мiсце за столом, вiдразу знайшовши аркушi, який ельфiйка залишила. Ось тiльки читати це... Для неї подiбна процедура надто складна, та i навiть без цього читає вона погано. - Краще сiдай i давай усно, - Безiменна кинула папiрцi на iншу половину столу. - Звiльняєшся?
  - Нi, не звiльняюсь.
  - Нi? А це тодi що? - жiнка вказала в сторону листочкiв.
  - А це не звiльнення. Це заява про змiну умов контракту, мого i Рассела, - рабиня сiла напроти неї.
  - Змiну умов? Викладуй.
  - Змiна одна. Нi я, нi вiн, ми не станемо жертвувати життям заради iнших. Щойно запахне смаженим, я звiльнюсь. Поки залишаюся.
  А. Вони вирiшили скасувати це, щоб вона не мала права ними пожертвувати. Розумно. Залишається сподiватися, що про це додумалися тiльки вони. Їй потрiбне саме гарматне м'ясо, а не солдати, якi можуть заради себе ослухатися наказу.
  - Зрозумiло, - кивнула Люсi i уважно подивилася на неї. - А коли запахне смаженим, це коли?
  - Коли моє життя буде пiд загрозою. Я буду брати участь в боях, поки перемога гарантована. Щойно ситуацiя не в нашу користь - я покину поле бою.
  - Добре. Але у тебе буде iнша робота, - пiдморгнула їй жiнка. - Я ще загляну до тебе пiсля початку вiйни. Ти же зможеш влаштувати менi аудiєнцiю у короля?
  - Що Ви задумали?
  - Да так, привiтатися хочу.
  - А якщо серйозно?
  - Це тебе не стосується. Краще знайди нарештi шлях до серця свого принца. Роби з ним, що хочеш, але зроби так, щоб вiн прислухався до кожного свого слова.
  - Ви хочете вбити короля i посадити його на трон? Не думаю, що це гарна iдея. На вiдмiну вiд свого батька вiн не безхребетний, просто його мало цiкавить полiтика. Але з ним можуть бути проблеми, якщо вiн вiзьметься за справи серйозно.
  - Тодi зроби так, щоб проблем не було. Зроби його своїм. А ще... Якi у нього вiдносини з сестрою?
  - Звичайнi. Я б навiть сказала, надто офiцiйнi. Вiн ставиться холодно до всiх.
  - А до своєї матерi?
  - Його матiр давно померла, нинiшня королева i матiр його сестри, Версавiя, вона стала другою королевою. I з пасинком у неї доволi холоднi вiдносини.
  - Тодi замiни йому сестру. Змусь його себе полюбити. Це може значно полегшити нашу задачу. Iнакше... Iнакше пiсля смертi батька i вiн довго не проживе. Такий шанс скарабкатися вгору втратиш... Тому краще постарайся, - Люсi ухмильнулася i вказала ельфiйцi на вихiд. Та мовчки кивнула i пiшла геть. Вiдьма вмiє мотивувати. Ця робота дiйсно в її iнтересах.
  Безiменна потягнулася i позiхнула. Так, це запитання вона вирiшила. А тепер те, через що вона прийшла. Жiнка трохи задумалася над ситуацiєю, яка складується, а потiм викликала Тамерлана.
  - Хазяйко, - демон зайшов в її кабiнет, схиливши голову, i вiдразу поклав невеличку папку на стiл. Знову доведеться читати... Краще вже усно.
  - Ти виконав те, що я нещодавно просила?
  - Так. Тримайте, - чоловiк вiдкрив портал i простягнув жiнцi новеньку саблю в пiхвах, яку дiстав з нього. Вiн чудовий коваль, особливо якщо робить щось на її замовлення.
  Вiдьма вийшла з-за столу, прийняла його роботу i оголила лезо. Демон вiдразу вiдскочив на кiлька крокiв назад. А вiн дiйсно гарно її знає. Їй би не хотiлося псувати стiни. Але це було надто пiзно.
  З грудей Тамерлана бризнула кров. Вона таки його дiстала. Раб трохи поморщився, дивлячись на рану, яка швидко затягувалась i була не настiльки вже й глибокою.
  - Молодець, - похвалила вiдьма чоловiка, проводячи пальцями по лезу, тим самим стираючи краплi кровi. Люсi ухмильнулася, в звичайнiй ситуацiї вона б її злизала, але не цього разу. Їй раптом здалося, що її вирве вiд вигляду кровi, тому вона поспiшно прикликала на пальцi вогник, який злизав її, неначе нiчого не було. - Чудова робота, - ще раз оглянула вона роботу, ощупуючи рукоятку. Також вiдьма легенько провела по лезу пальцем i на ньому залишився вiдносно глибокий порiз. А вiн гарно заточив клинок. У демона до цього дiйсно неабиякий талант.
  - Я радий, що Вам сподобалось, - гм, схоже, вiн розсердився через те, що його поранили, або ж через порвану сорочку. Ну а на кому їй було новеньку зброю перевiряти?
  - Та не дуйся, тобi не личить, - показала язик Безiменна, сховавши зброю назад у пiхви, поклала її на стiл i, запросивши Тамерлана сiсти, повернулася за стiл сама.
  - Сiдай швидше. I давай, що там у тебе. Щоб я це не читала, - вказала вона на папку.
  - Добре. Оскар евакуює дiтей. Уже на фiнальнiй стадiї. Звiсно, жодна нормальна дитина не погодилася б приєднатися до небезпечної авантюри тiльки заради справедливостi. Ви же знаєте, яка вiчна проблема зi здiбними кадрами. Я i не думав, що хтось iз неповнолiтнiх захоче залишитися. Але знайшлося тут двоє ненормальних. Хочуть приєднатися до загону. В папцi їхнi особистi справи.
  - Менi здалося, я вже давала тобi розпорядження на такий випадок, - нахилила голову вбiк жiнка, спершись лiктем об стiл. - Я говорила, щоб ти зробив так, щоб вони вижили.
  - Так, я пам'ятаю. Просто думав, Ви захочете знати про них особисто.
  - Особисто? Ну, валяй. Я ж уже сказала тобi, щоб все викладував в уснiй формi.
  Демон вiдкрив папку i розклав перед нею двi особистi справи.
  - Хлопець на iм'я Мет, шiстнадцять рокiв. Демон-etrange, огневик. Завжди хотiв стати мечником. Хлопець вiн недалекий, як кажуть, сила є, розуму не потрiбно. Гм, вiн менi знаєте кого нагадав? У пацана є щось спiльне з Крiстофером Келаром. Той теж необдумано кидається в бiй.
  - Тобто вiн так i не оцiнив ризик в повнiй мiрi. Ще не думав про те, чи зможе себе захистити. Дурак.
  - Так, але вправити йому мiзки не вийшло. Вiн вперто хоче пограти в героя.
  - Ти хоч перевiряв, на що вiн здатний. Раз вiн хотiв бути мечником, то. напевне, тренувався, створив собi магiчну зброю? Чи нi?
  - Нуу...
  - Зрозумiло. Хто другий?
  - Це вона. Дiвчинка. Розалiя. Роза. П'ятнадцять рокiв. Янголка-ельфiйка. Вони з Метом - друзi дитинства. Наскiльки я зрозумiв, то вона значно розумнiша за нього. Ось тiльки закоханiсть навiть зi здорової людини придурка зробить. I вона поставила собi цiль, щоб шлюби представникiв рiзних рас допускалися.
  - А в кого це вона так?
  - В Мета, в кого ж ще? - закотив очi командир загону i продовжив: - Вона веде в основному дальнiй бiй. Стрiлок, може прикривати такого придурка, як Мет, з них може вийти непогана команда.
  - Що у неї за зброя? Вогнепальна?
  - Нi, арбалет.
  - Краще б була вогнепальна. У нас вже є для стрiльби на ближнi вiдстанi Селiна, нам не вистачає тiльки снайпера. Ти не давав їй пробувати стрельнути з гвинтiвки?
  - Нi. У неї магiчна зброя в формi арбалету, iнша їй нi до чого.
  - А, ясно. Це трохи змiнює справу. I як тобi вона? Бачив, що вона вмiє?
  - Ну, стрiляє вона влучно.
  - Яка рiзниця, влучно чи нi, тут запитання в тому, чи зможе вона примiнити свої навички на практицi.
  Чоловiк опустив голову. Ну звiсно, вiн їм практику влаштовувати не буде, помирати не вiдправить, до того ж роботи зараз немає, хiба що тiльки доставка продуктiв в астрал Непiдкорної, але це не має жодного вiдношення до боїв. Демон так i не з'ясував, на що вони здатнi. Його можна зрозумiти, сам вiн займався ковкою зброї для хазяйки, оскiльки одна її сабля зламалася пiд час бою з Князем. Клинок, вже був старий, його давно потрiбно було замiнити, тому вiдьма не надто сильно засмутилася.
  Раптом Люсi захихикала. Тамерлан запитально глянув на неї.
  - Схоже, я таки зможу перевiрити свою нову зброю на практицi, - вишкiрилася жiнка, небезпечно дивлячись на нього з-пiд лоба.
  Гм, може, не варто було розповiдати їй про них? Тепер ця малолiтня парочка цiлою не вибереться. Хазяйка захотiла самостiйно перевiрити, на що вони здатнi.
  - Поклич їх на арену, нехай прийдуть туди через годину.
  - Через годину? Так пiзно?
  - Чому вiдразу пiзно? Просто у мене є ще невеличка справа, яку я збираюся встигнути зробити за цей час. Нiчого важливого, думаю, звiльнюся навiть ранiше.
  - Зрозумiв, я все пiдготую, - кивнув чоловiк, схилив голову i пiшов виконувати розпорядження. Залишається тiльки сподiватись, що у хазяйки вистачить мiзкiв, щоб випадково цю парочку не пришити. Але навiть якщо це станеться, демон не образиться, на його голову буде тiльки менше мороки.
  Пiсля того, як Тамерлан покинув кабiнет, Безiменна уважно переглянула особовi справи тих двох дiтей. Резерв, особливо у дiвчини, доволi високий, але також вказано, що Роза дуже сором'язлива i не пiднiмає очi на незнайомцiв. Це може стати проблемою. А Мет надто голосний. Здавалося б, душа компанiї, але це теж не надто добре.
  Трохи подумавши над цим, Люсi вiдклала листки i блимнула в немагiчний астрал. Лимони можна знайти i в холодильнику вдома, Бель про таке зазвичай турбується, але якщо жiнка вiзьме один, непомiченим це не залишиться. Але в приорiтетi, звiсно, щоб про це не дiзнався Макс.
  Пiсля того, як вiдьма знайшла i зiрвала один свiженький, вона повернулася до себе в кабiнет, розчистила мiсце на столi, дiстала кинжал i мiлко порiзала його. Їй раптом дуже захотiлося чогось кислого. Заради цього варто було в iнший свiт блимати.
  Доївши i прибравши зi столу всi слiди, особливо вологу вiд соку i шкурки вiд самого лимону, Люсi ще трохи посидiла за столом, а потiм таки спустилася на арену. Години ще не минуло, але, схоже, всi в зборi.
  Хлопець стояв з гордо пiднятою головою, стискаючи в руцi блискучий меч. Не дивно, йому повiдомили, що його навички перевiрить особисто хазяйка, а її раби знають її як добру, багату, хоч i сувору жiнку, якiй краще не нав'язуватись i яка купила їх i врятувала їм життя. Деякi чули, що вона i є Безiменна, але яке це має значення?
  А ось Роза не була настiльки радiсною. Дiвчина стояла з опущеною головою i заламувала руки. Схоже, хвилюється. Але проблема тут в iншому. Що це на нiй за рожевий кошмар? Нi, сукня начебто не така вже й погана, все, що повинно бути закритим, залишається таким, але все рiвно приходити в такому на тренування... Бiльше того, якщо ця баришня любить яскраво одягатися, то їх краще якнайшвидше забути про цю звичку. Її буде видно за кiлометр, iдеальна мiшень для одного точного вистрiлу.
  - Хазяйко, - коли ця парочка її помiтила, вони, приблизно розумiючи, що вiд них очiкують, схилили перед нею голови. Тамерлан залишився стояти трохи осторонь, вiн не хотiв втручатися без необхiдностi.
  - Що це? - Безiменна вiдразу наїхала на дiвчину. - Для тренування такий одяг не годиться. Сходи, перевдягнися, - слова вiдьми були холодними, але не терпiли вiдмови. Розалiя ще нижче опустила голову i побiгла в сторону житлових будiвель. А Люсi перевела погляд на Мета.
  Гм, кольчуга? Ну, заклята кольчуга досi використовується в боях, тому дивуватися цьому не варто. Захист доволi якiсний, але роблений явно ним самим, закляття на нiй трохи невмiлi. Але, скорiше за все, якщо вiн виживе пiд час вiйни, з нього вийде непоганий артефактор. Але з iншої сторони така кольчуга не пригодиться проти надто сильних заклять, а ще в нiй йому протипоказана розвiдницька дiяльнiсть. Помiтять за кiлометр. А так...
  - Дай меч, - наказала вона йому, вихопивши зброю з рук ще до того, як вiн погодився. - Магiчна зброя? - проаналiзувала його вона. - Якiсть доволi звичайна, нiчого особливого, - хмикнула вона i передала його назад господару. - Але його може вистачити, щоб пробити середньостатистичну магiчну кольчугу. Тут уже на удачу. Але гарне чи погане озброєння ще нiчого не означає, - самовпевнено всмiхнулася вона. А що, вона ще з часiв Аркла захист не носила. Це iнколи заважає. Гм, тепер, можливо, варто почати. Особливо на серйознi вилазки. Краще не ризикувати.
  Розалiя повернулася швидше, нiж Люсi того очiкувала. Що ж, спритно, схоже, дiвчина доволi пунктуальна. Але колiр одягу не змiнився... Нi, штани вона натягнула. Але чому такого ж рожевого вiдтiнку? Чи це у неї залежнiсть якась, чи що? Їй тiльки ще однiєї божевiльної не вистачало.
  Тамерлан нарештi пiдiйшов ближче i став мiж ними.
  - Так, думаю, представляти нiкого нiкому не потрiбно, - почав вiн. - Також всi все знають, ви двоє, виконуйте всi накази хазяйки. А Вас, хазяйко, хочу попросити про одну послугу, - чоловiк вiдвiв її трохи далi вiд дiтей.
  - I чого ти хочеш?
  - Можете вiддати менi всю свою зброю, яка є при Вас зараз?
  - А ти губу не розкатав?
  - Розумiєте, якщо Ви зараз їх вб'єте, то за нестатком робочої сили, оскiльки Оскар i Елiс зайнятi, прибирати смiття доведеться менi, - спокiйно пояснив вiн.
  - Знайди собi бабу, щоб робила це за тебе, - хмикнула вiдьма. - I взагалi, я задумала це саме для того, щоб випробувати зброю, яку зробив менi ти. Без цього все втрачає свiй сенс. А ще ти же знаєш, що я можу вбити їх голими руками, - криво всмiхнулася Безiменна. Роза злякано на неї подивилася. Цiкаво, про що вони думають. Можливо, про те, що хазяйка схожа на серiйного манiяка?
  Тамерлан промовчав i продовжив очiкувально на неї дивитися.
  - Чого ти добиваєшся? - зiтхнула вона.
  - У них немає необхiдного досвiду, щоб битися з бiйцем Вашого рiвня. До того ж вони будуть вiдчувати себе впевненiше, якщо будуть атакувати неозброєну.
  - Яка тобi користь? Тобi ж краще, якщо я їх зараз вб'ю.
  Демон знову мовчить. Але причину вона i так розумiла. З вiкна житлового комплексу за ними спостерiгає Кармелiта. Невже чоловiк дiйсно по нiй сохне? Аж за iнших жiнок в колективi образливо стає.
  - Ну добре, добре. Ось тiльки май на увазi, займатися ними все рiвно будеш ти. Я тут так, показати їм їхнє мiсце i все, - хмикнула вона i показово засунула саблю в портал. Зараз при нiй лише кiлька кинжалiв, але якщо чесно, то i вони не знадобляться. Дратує iнше. Цей хлопець... Вiн явно скептично ставиться до ситуацiї. Не вiрить, що їхня хазяйка настiльки сильна. Ну, його можна зрозумiти, мало хто бачив Безiменну в дiї i залишився живим.
  Тамерлан ще раз уважно подивився на неї, а потiм вже вiдiйшов вiд них i встав в сторонi. А жiнка в свою чергу повернулася до цiєї парочки.
  - Хазяйко, Ви хочете провести з нами бiй? - поцiкавився Мет, оцiнюючи, на що вона здатна.
  - Так, ти правильно зрозумiв, - глянула вона на нього з-пiд лоба, а потiм перевела погляд на дiвчину, яка була розгубленою i нервово дивилася на неї, смикаючи за рукав кофтини.
  - Тодi ми можемо починати? Роза, краще вiдiйди, щоб тебе не зачепило, - посмiхнувся вiн подрузi. - Дiставайте зброю, я не б'ю беззбройних.
  - Це погано, - схилила голову набiк жiнка. - Як я розумiю, лежачих ти теж не б'єш. Як наївно. Ти явно здохнеш ранiше своєї подружки, - протягнула вона.
  - Ви..., - хлопець навiть не знав, що їй сказати.
  - Ну-ну, не потрiбно злитися. Просто розумiєш, герої нiколи не живуть довго. Насправдi виживають тiльки тi, хто зарiже сплячого i вдарить лежачого, якось так. До того ж якщо особа беззбройна, то це ще не значить, що безпечна, особливо це стосується сильних магiв. Але не хвилюйся, магiєю користуватися я не стану, надто нудно буде. I краще нападайте вiдразу вдвох, щоб швидше було. Не хочу надто сильно затримуватись.
  - Двоє безсмертних проти однiєї смертної без зброї? Чи не занадто? Чи не переоцiнюєте Ви себе? Думаєте, що ми нi на що не здатнi? Щоб перемогти рукопашним боєм мечника, потрiбно бути як мiнiмум вдвiчi сильнiшим за нього, а за участi стрiлка для прикриття другого...
  - Гм, а менi здається, що це ти мене недооцiнюєш. Чи не зробив ти поспiшнi висновки, особливо якщо враховувати той факт, що ти про мене майже нiчого не знаєш? - Люсi взяла його за пiдборiддя, змусивши зустрiтися з нею очима.
  - Нiхто не кидає Вам виклик ч
 Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"