Пасиченко Лиса : другие произведения.

Чужа

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
Оценка: 7.00*3  Ваша оценка:
  • Аннотация:
      Навiть найнезвичнiшi життя часто бувають розмiреними i закономiрними. Але завжди приходить момент, коли все починає йти наперекосяк.
      У неї теж прийшов такий момент. Причому ранiше, нiж вона думала. Чому саме вона? Чому у неї проявилася ця сила? I чи добре це для неї? Тяжко сказати. Вона б краще провела спокiйне i тихе життя. але так не вийде. Навколо неї з самого початку хтось сплiв величезний клубок таємниць. Але чи варто його розплутувати? Кожен її крок тiльки приближує її до смертi. До цього з самого початку її постiйно рятували, вiд прокляття матерi, вiд необiзнаностi, вiд всього, навiть вiд правди. Чи зможуть повторити це тодi ще раз?
      Не в її правилах просто тихо сидiти в сторонi. Вона повинна у всьому розiбратися.
      Нитка клубка завела в iнший свiт? Нi, вона не зупиниться, продовжить, послiдує за нею. До того ж, це її свiт. Свiт, де вона могла вирости. Свiт, де вона народилася. Свiт її рiдної матерi.
      Серйозно? I як таке могло вийти? Що їй тепер робити? Що робити, якщо навiть у цьому свiтi вона виявилася чужою?
       Книга окончена, я еще буду ее редактировать, введу исправлений в многие епизоды, возможно даже перепишу их, но они не сильно повлияют на сюжет. Надеюсь, что ее читатели заинтересуются и второй частью. Весь этот роман - всего лиш предистория. Она для тех, кто заинтересован в том, кем была Люсi Тенебрiс, во второй части Безiменна, в детстве и что с ней когда-то произошло.
  <01>
  Так вiдразу i не скажеш, що гiрше: просто i незрозумiло вiд чого вмерти в лiкарнi у вiцi тринадцяти, ну майже чотирнадцяти рокiв, чи прожити все життя так, як жила вона. Нi, її життя не було таке вже жахливе, нi, просто у неї багато чого не було. Її мати дуже її любить, але їй не вистачає свободи, дiвчина завжди вiдчувала себе зачиненою вiдповiдальнiстю i правилами в моральнiй клiтцi. А ще вона була надто самотня. Її мама була її єдиним другом, з iншими людьми дiвчина спiльну мову якось не знаходила, чомусь для неї хiд їхнiх думок був надто простим i недалекоглядним. Але її це мало хвилювало, вона була спортсменкою, її хвилював лише результат. Чому була? Чудовiй фехтувальницi, переможицi вiльного бою заборонили фiзичнi навантаження. Вона слабшала вже не перший мiсяць i намагалася триматися, поки прямо на тренуваннi не знепритомнiла. Її температура, завжди завищена на кiлька градусiв, хоча пiд час повищеної емоцiйностi дiвчини вона могла стрибнути до 40 градусiв по цельсiю, i при цьому фехтувальщиця погано себе нiколи не почувала, цього разу стрибнула до 45 градусiв. Нiхто не розумiв, чому вона досi жива, чесно кажучи, вона i сама не розумiла природу цього явища, хоча до рiзних незвичностей давно звикла, з нею пiд час сильних проявiв емоцiй, особливо злостi, постiйно вiдбувалися нещрозумiлi речi.
  Та i Марина була доволi дивною, але донька вже звикла. От пояснiть, навiщо називати дитину одним iм'ям, а в документах вказувати зовсiм iнше? Ще з дитинства мати стала називати її Люсi, але чому тодi для решти свiту дiвчина була Танею? Тiльки тому, що воно бiльш типове для мiсця їх проживання? Вивiдати її мотиви було неможливо, жiнка нi разу i слова про це не сказала. Але було ще дещо. Iм'я Люсi було для неї рiдне, i вiдкликалася вона тiльки на нього, як би не старалася вiдповiдати i на "Таня". Та i їй якось вже було байдуже. Все рiвно вона помирає.
  За вiкном не погодилось. Люсi сидiла на пiдвiконнi, її персональна медсестра нарештi вийшла. Дiвчина ненавидiла, коли хтось на неї дивиться, їй здавалося, що вони протирають в нiй дирку. А але ж "за її станом потрiбно стежити, фiксувати втрату свiдомостi, вчасно вколювати жарознижуючi". Аж бiсить.
  Погода все погiршувалась, починалася гроза. Її палата була на третьому поверсi, вiкно виходило у внутрiшнiй двiр, було видно всiх лiкарiв i пацiєнтiв, якi поспiшно заходили в корпус. Пiшов дощ, грiм засторожуюче гримiв уже давно. Раз за разом спалахували блискавки, вони були занадто яскравi на фонi темного неба i заслiплювали очi.
  Вже за хвилину лив добрячий ливень, але навiть через цю водну стiну хтось видiлявся свiтлим п'ятном. Люсi навiть привстала. Хто може бродити по вулицi в дощ без парасольки, а тим паче просто стояти на мiсцi i дивитися вгору? Це була жiнка, але її було погано видно. Мокра, як хлющ, вона повiльно роздивлялась вiкна. На лiкаря вона була не схожа, одяг був не типовим, то був саме плащ, а не халат. Волосся мокре, але якщо добре придивитися, то можна було зрозумiти, що воно каштанове. Ще вона постiйно тривожно оглядувалась, так, неначе за нею стежуть. Раптом погляд жiнки зупинився на нiй, Люсi аж вiдсахнулась. Але потiм зрозумiла, що при такiй погодi, через вiкно на третьому поверсi просто неможливо щось побачити, i спокiйно сiла назад, загорнувши ноги в покривало. Але та все рiвно не вiдводила погляд вiд її вiкна. Чорт, що вона там побачила?
  - Люсi!
  Вона почула її. Такий холодний i владний голос. Незнайомка явно щось задумала. Але як можна було щось почути через шум дощу, вiкно i з такої вiдстанi? I це ще при тому, що жiнка не кричала. До того ж, про це iм'я фактично не знав нiхто. Що ж, дах їде повiльно, але цiлеспрямовано.
  Блискавка спалахнула так близько, дiвчина аж замружилась. Нi, ну вона точно повинна була вдарити десь поряд! Люсi знову глянула на жiнку. Тепер перед нею стояв чоловiк. I звiдки вiн взявся? До цього на вулицi нiкого не було. Але навiть якщо хтось i був, як вiн опинився там так швидко?
  Капюшон у нього був накинутий. Чорний плащ зовсiм не давав його роздивитися. Здається жiнка була йому не рада, але чомусь дала йому свою руку. Ще один спалах блискавки, i там вже нiкого не стояло. Дiвчина протерла очi. Знову крутилася голова. Їй здалося, що вона знає тих внизу. Це була чисто iнтуiцiя, таке з нею було часто. Це було схоже на спогад, який намагається втекти.
  Перед очима в неї з'явилися чорнi кола, Люсi встигла зрозумiти, що знову втрачає свiдомiсть. Вона похитнулась, i невтримавшись за пiдвiконня, впала на пiдлогу.
  
  
   * * *
  Нiка почула звук падiння. Вона якраз поверталася назад. Молода жiнка працювала в клiнiцi доглядальницею. Робота була доволi тривожна, її дуже тривожило самопочуття цiєї дiвчинки, а її медичної освiти явно не вистачало, щоб зрозумiти, що з нею вiдбувається.
  Жiнка швидко перенесла її на лiжко i помiряла температуру спецiальним термометром. 43.5. Знову пiднялася. Медсестра зiтхнула i поспiшила в прийомне вiддiлення, де сидiв черговий лiкар.
  - Нiко, що сталося?
  - У Марiєнко знову зависока температура, вона втратила свiдомiсть, вже вдруге. До речi, прийшли аналiзи на бiлки, все в нормi. Як таке може бути? Вони ж звертаються при 42 градусах, а у неї бiльше!
  - Я не знаю. Вколи жаропонижаюче.
  - Може не варто? Їх не можна використовувати довго, у дiвчинки виникнуть проблеми з печiнкою.
  - А що тодi ти пропонуєш? Я розумiю, що у неї незвичайний органiзм, таких я ще не бачив, але вона нестабiльна.
  - Так ми можемо перестати її лiкувати! Вона впорається!
  - А що як це закiнчиться її смертю? Нам за неї вiдповiдати, завеликий ризик.
  - Добре, я все зроблю.
  - Приведи її до тями i зателефонуй її матерi. Марина нещодавно поїхала додому, там щось трапилося.
  - Я зрозумiла.
  - Йди, у мене пацiєнти, черга. Веронiка вийла в коридор i вирiшила вiдразу пiти в палату. Ця кiмната була останньою в коридорi i Люсi була там одна. Це не була вiп-палата, просто так вийшло. Медсестра чудово знала, що повернути дiвчинi свiдомiсть не вийде. Коли вона була немпритомна, Люсi, здавалося, лежить в якомусь трансi, з якого просто неможливо вивести.
  Але Нiка i не намагалася це зробити. Жiнка дiстала з шухляди, яка зачинялася на ключ, наповнений шпритц, вiн завжди там лежав про всяк випадок, i повiльно ввела рiдину прямо в вену дiвчини, обеззаразивши шкiру перед тим. Що ж. Веронiка поклала все на мiсце i сiла на стiлець бiля дверей, одночасно викинувши все смiттяб i задумалась про щось своє. Пройшло декiлька хвилин, перед тим, як вона згадала, що потрiбно ще поздвонити її матерi.
  Медсестра зiтхнула i, дiставши телефон, набрала номер. Пiшли гудки, Марина доволi довго не брала слухавку. Нiка вже втратила надiю дозвонитись, як жiнка взяла слухавку:
  - Слухаю. Що з моєю донькою? - при цьому жiнка уважно подивилася на дiвчину, яка сидiла навпротив неї. Ясно карi очi, в яких читалась вiдчуженiсть i нахабна самовпевненiсть, рваний, невмiло заштопаний брудний одяг, на головi - неохайне каре, проте волосся було вимитим, здавалося нiчого незвичайного. Проте, як тiльки вона прийшла, то вiдразу простягла руку для потиску i вела себе доволi розкуто, сидiла з легкою усмiшкою з-пiд лоба, але була доволi серйозною по вiдношенню свого приходу.
  - Доброго дня. З нею все гаразд, але знову Таня втратила свiдомiсть i у неї пiдскочила температура.
  - Я зрозумiла. Вибачте, менi трохи незручно говорити, я зайнята, трохи пiзнiше заїду поговорити з лiкарем. Дякую, що зателефонували. До побачення!
  - До побачення! - сказала Веронiка i подумала, що Марина щось занадто швидко кинула слухавку, зазвичай вона любила поговорити.
  Сама ж жiнка i справдi була зайнята. I їй явно не подобалась її спiврозмовниця.
  - I що ж все таки привело тебе до мене? Ти etrange, так?
  
  <02>
  - Так, - дiвчина погодилась. - Швидко здогадалися. Що мене видало?
  - Поведiнка. Впiзнаю їхнi повадки. Люблять приходити без попередження, довго тягнути, - це змусило дiвчину задуматись. - Як тебе звати?
  - Рея.
  - Так що тобi вiд мене потрiбно, Рея?
  - Чесно я не думала, що Ви пiдете на контакт, але, як бачу, Ви достатньо освiдомленi про магiчнi народи.
  - Навiщо ти прийшла?
  Рея неспокiйно зiтхнула:
  - Я маю зв'язок iз часом, i менi дуже не сподобалось побачене.
  - Ти ж нестихiйниця, якщо контролюєш час. Але ця сила доволi розповсюджена i нейтральна. I що буде в моєму майбутньому? - поцiкавилася Марина.
  - Вас я не бачила. Але бачила дiвчину, ну трохи старша за мене. I вона помирає. А це не добре. В нiй захована якась незрозумiла, зв'язана сила. I менi не вдається бачити її минуле, воно скрите пiд закляттям. Занадто багато, як для звичайної магiчної дитини. I офiцiйно це - ваша донька. От тiльки мiж вами кровного зв'язку - нуль. До того ж у матерi-людини не може народитися настiльки сильна донька, навiть якщо сила вiд батька.
  - Так, Люсi не моя донька.
  - А чия?
  - Однiєї etrange.
  - Якої?
  - Я не маю права сказати.
  - А якщо я скажу, що ми з нею родички? Двоюрiднi сестри? Я не впевнена, менi потрiбно знати, хто її матiр-огневичка. У Люсi ж через це надвисока температура? I я не розумiю, як можна було не знайти якусь проїзну etrange?
  - Ти чудово знаєш, що у нас в мiстi їх максимум десяток! I їх неможливо виявити!
  - А знайти вiдьму слабо? З їхнiми мухами в головi у вас тут їх навалом.
  - Яка вiдьма буде допомагати навiть малiй etrange, поясни?
  - Логiчно, мирний договiр не передбачає допомогу. Так Ви скажете менi iм'я?
  - Як думаєш, не просто ж так у мене вона опинилася. Її матiр сховала її у мене вiд вiдьмака, перед тим провiвши якийсь ритуал на кровi, щоб її не змогли знайти. Рiзниця мiж etrange i вiдьмами майже непомiтна людям, я тебе не знаю i не можу довiряти.
  - Я можу їй допомогти, зняти прокляття.
  Марина зiтхнула. Iнформацiя за життя дорогої людини гарний вибiр.
  - Знання iменi її матерi щось змiнить?
  - Багато що. Яке було її iм'я? - Рея дивилася з такою надiєю.
  - Анна. Її звали Анна Дерк.
  Рея вiдвела погляд i трохи подумавши сказала:
  - Я не можу їй допомогти.
  - Що? Ти ж сказала, що зробиш це!
  - А ще я сказала, що знання iменi багато що може змiнити. Вона моя кузина, вона не повинна нi про що дiзнатися ранiше, нiж вона зустрiнеться з Мей!
  - Хто така Мей?
  - Теж двоюрiдна сестра. У Анни були сестри, ми троє - їхнi дiти, нас ще з дитинства розкидало. Але щось насувається, я щоночi бачу, що скоро вiд сiм'ї Дерк нiчого не залишиться, i я не можу дозволити нi однiй iз них померти. Їдьте звiдси. Подалi вiд мiста, поближче до природи.
  - Куди?
  - Дiстаньте карту. Швидше.
  Марина дiстала географiчний атлас доньки з полицi i розгорнула на картi країни. Рея низько схилилася i поводила пальцем, зупинившись сантиметр вiд кордону держави.
  - Тут. Село Полуднiвка, забуте богом мiсце. Саме там вони зустрiнуться. Там є школа, де можна влаштуватися на роботу. Те мiсце вважають проклятим, пристойний будинок можна купити за копiйки. Я маю йти, дiвчина повернулася i вже збиралася зникати.
  - Зачекай, що менi робити, як можна допомогти Люсi?
  Рея обернулася назад:
  - Ви не можете їй допомогти. Не пробуйте понизити температуру, це негативно на неї впливає, вогонь в нiй їй не нашкодить. Максимум може покраситися прядка волосся, якщо пройде занадто багато часу, але це рiдкiсть одна на мiльйон, хоча, як тiльки знiмуть прокляття i вона використає всю зайву енергiю, все пройде. Можна тримати її поближче до вогню, це можливо допоможе. Запалiть декiлька свiчок.
  - Добре, я зрозумiла.
  - Ми з Вами ще, думаю, побачимось, хоча можливо я зайду до Люсi, блимну в кiмнату. Не говорiть їй нiчого про мене, вона не повинна взагалi нiчого знати. I хай тримається, я не бачу тiльки її майбутнього. Але вона незвичайна, не знаю тiльки наскiльки. Тiльки бережiть її, прошу!
  Марину ослiпило легеньке сонячне сяйво, вона замружилась, а коли розплющила очi, дiвчини уже нiде не було.
  
  <03>
  Нiка, задумавшись,сидiла на том же стiльцi, коли дiвчина тихо застогнала i, вiдкривши очi, рiзко сiла.
  - Знову? - невдоволено пробурчала вона.
  - Ага, - медсестра встала i пiйшла до неї. - Як себе почуваєш?
  - Фактично, як побита дохла собака.
  - А нормально сказати не можна?
  - Як повнiстю здорова, яка втратила свiдомiсть i грохнулась на пiдлогу, вдарившись головою об батарею.
  - Болить?
  - Нiчого страшного, максимум буде шишка. Тiльки руку тягне, знову вкололи?
  - Це установка лiкаря, не моя, - пожала плечами Нiка, Люсi ж лише зло на неї глянула. Їй вiд цього ставало лише гiрше.
  
  
   * * *
  Марина приїхала через годину, вона розшукала iнформацiю про те селище. Воно i справдi було небагатолюдним, але щось в цiй Реї жiнцi не сподобалось. Не те, що вона була якась погана, але... А ще вона за 12 рокiв дуже прив'язалася до дiвчинки. Переїзд означав утрату, вона не хотiла цього.
  Коли жiнка зайшла до палати, Люсi знову сидiла на пiдвiконнi, щодня все бiльше сказувався зв'язок з природою. Хоча, на щастя Марини дiвчина виявилася вогневичкою, а не etrange природи чи повiтря, iнакше у неї була б необхiднiсть часто перебувати надворi, на травi, але вогонь теж не жарти, з ним теж потрiбно бути обережним.
  Люсi повiльно обернулася:
  - Мамо? Навiщо ти приїхала?
  - Менi звонили, що ти знову знепритомнiла.
  - I що?
  - Нiчого.
  - Сподiваюся, ти прийшла менi сказати, що мене виписують подихати додому? - дiвчина встала i пiдiйшла ближче.
  - Я вас залишу, - почуявши майбутню сварку, вони траплялися часто, у цiєї etrange був, на диво, просто несносний характер, що дуже незвично для цього народу, Нiка встала i вийшла з палати. Навiть вогневики, хоч i дуже запальнi, але вони життєрадiснi, вона ж бувала трохи жорсткою i взагалi доволi песимiстичною.
  - Нi, не сьогоднi. Як себе почуваєш?
  - Втомлена. Що сьогоднi? - Люсi сперлася на стiну.
  - Сьогоднi ти будеш вечеряти картоплею, битками, - мати дiстала три судки i бутилку, поклала на невеличкий столик. - А пiсля цього поговоримо.
  - Про що? - дiвчина сiла на лiжко.
  - Ну, є про що.
  - Прошу, можеш не ламати комедiю, я цього не люблю. Давай вiдразу, я пiзнiше поїм.
  - Ну, добре. Ти ж не хочеш тут бути.
  - Не хочу. Але це нiчого не мiняє.
  - Мiняє, Лу. Через декiлька днiв, може тиждень, ти повернешся додому. Поки побудеш тут. Менi треба дещо обдумати.
  - Прекрасно.
  - В кульку, - жiнка дала його доньцi, - свiчка i сiрники. Запалюй її по вечорам чи вночi, просто, щоб горiла, тiльки обережно i щоб нiхто не бачив.
  - Навiщо?
  - Прошу, не питай, так треба.
  Дiвчина трохи насмiшливо на неї подивилася.
  - Ну добре, - пожала вона плечами.
  - Домовились.
  - Це все?
   - Поки все. Давай, вiдкривай i їж. I щоб випила одну бутилку, не менше, ти замало п'єш.
  - Ясно.
  - Менi треба бiгти, я не надовго, але завтра ще зайду, - жiнка пiдiйшла i обiйняла її.
  А от Люсi вирвалася.
  - Може зведемо доторки до мiнiмуму?
  - Ти не мiняєшся. Я розумiю, що ти злишся, але закiнчуй показувати невдоволення, це бiсить.
  - Я знаю, - дiвчина посмiхнулася, а Марина по-дружньому її штовхнула.
  - Все, я пiшла, - Марина поспiшно вийшла.
  
  
   * * *
  Пiсля того як мати пiшла, дiвчина залишилася одна. Вона так i не зрозумiла причому тут свiчка. Це було нелогiчно, Марина завжди сторонилась вогню, розповiдала, що в дитинствi бiля неї загорiвся телевiзор, пожежу потушили, а страх залишився. I вона б не стала давати їй настiльки небезпечну рiч. Люсi ж навпаки бувало бiгала за гаражi i палила рiзне ганчiр'я, папiр, їй просто це подобалось, стежити за полум'ям, яке спалює, знищує все.
  Надворi темнiло, i, хоч ночi ставали коротшi, в дев'ять вже свiтили лiхтарi. Нiка пiшла сьогоднi ранiше, за нею прийшов хлопець. Дiвчина виглянула в коридор, пацiєнти розходились, все ж таки дитяче вiддiлення. Зачинивши дверi i, вимкнувши свiтло, вона сiла на лiжко i дiстала з комода пакет, вийняла свiчку, сiрник i, поставивши на тарiлочку, обережно запалила. В темрявi це було трохи незручно, але дiвчина непогано ходила i навiть робила деякi справи з закритими очима. По кiмнатi розлилося тьмяне свiтло, неначе з далекого дитинства. Вiд полум'я йшла тепла хвиля, ставало спокiйно, пiшла тривога, а з її вiдходом прийшов сон. Люсi прилягла головою на подушку i, продовжуючи дивитися на крихiтний вогник, непомiтно заснула.
  
  <04>
  Марина вiдчувала себе заплутаною. Вона знала, що треба зробити, але жiнка не хотiла цього. Масла в вогонь пiдливала та ж сама свiчка, тепер вона горiла щодня цiлодобово, i давала деяке вiдчуття обманки, поки поряд був вогонь, дiвчинi ставало легше.
  Пройшло два тижнi з того приходу etrange, а Марина так нiчого i не зробила. Але всьому свiй час. Люсi повернулася додому, була доволi весела поряд iз вогнем. Але щодня слабшала, i нiхто не мiг допомогти. I Маринi вже нiчого не залишалося, як шукати невеличкий будиночок, виставлений на продаж, в тiй мiсцевостi. Грошей у неї було достатньо, хоча деякi свої збереження вона витратила на лiкування. Орендувати дiм їй не хотiлося, невiдомо коли все це скiнчится, до того ж донька колись говорила, що хоче жити в селi. Так у чому проблема? Можна вiдразу купити будинок, до того ж там вони коштують копiйки. Купiвля зайняла ще два тижнi, за цей час Люсi ослабла, поблiднiла, навiть не вставала з лiжка. Волосся не змiнилося, але Марина бувало помiчала, що очi доньки на якусь мить, буває ставали замiсть зелених чорними. З чого це раптом? Але жiнка думала, що їй здалося, у свiтлих магiчних iстот майже не бувають темнi очi, це ознака темних. Люсi ж зовсiм не розумiла бажання матерi виїхати з мiста, та ще й до того в таку глуш, хоча по-сутi була не проти.
  Марина зiбрала всi речi крiм зимнiх, сказала, що якщо буде холодно, i взагалi на зиму, вони повернуться. З бiлетами на автобус була проблема, транспорт туди не ходив. Можна було тiльки приїхати в селище за декiлька кiлометрiв вiд нього, а потiм просити пiдвезти когось iз мiсцевих, кому по дорозi. Речей вийшло небагато, на третiй тиждень вони вже їхали у крихiтному автобусi, де крiм них були ще двi жiнки i чоловiк.
  Люсi вибрала мiсце бiля вiкна, i, притулившись до холодної поверхнi, тихенько намагалася спати. Маринi було холодно, дiвчина вiддала їй свою куртку.
  За вiкном змiнювався краєвид, поля змiнювалися на лiси, лiси на гори, багатолюднi мiстечка на охайнi села. Перiодично вони зупинялися на заправках. Одна жiнка i чоловiк вийшли ще на пiвдороги, iнша разом з ними на кiнцевiй. Поїздка зайняла цiлий день, був вечiр коли вони прибули. Сонце ще не зайшло, вони ще могли доїхати до пiзньої ночi. Забравши рюкзаки, жiнка сказала доньцi почекати на зупинцi, але та не послухала, i пiшла до сидячих бабусь бiля магазину.
  - Доброго дня! - привiталася вона.
  - Доброго! Приїзжа? Ми тут всiх знаємо, село невелике.
  - Так, ми з донькою купили хату в Полуднiвцi, ось не знаємо як добратись.
  - Не треба було вам там дiм брати, яка там не була б родюча земля, прокляте мiсце, постiйно чортiвня всяка твориться, менi ще мати казала, що це вiдьмина земля i до сих пiр там вони живуть.
  - Вiдьми кажете? - Марина посмiхнулася, вiдьму i etrange легко сплутати.
  - Даремно ти смiєшся, згадати тiльки скiльки людей звiдти не повернулося!
  - I що, часто не повертаються?
  - Буває. Останнiми роками нечистi начебто заспокоїлись, але люди туди ходити досi бояться.
  - Ви знаєте когось, хто може нас пiдкинути?
  - Завтра рано вранцi, о сьомiй, звiдси туди поїде машина, буде везти продукти. Попросите, дiд Микола вас пiдвезе.
  - Ясно, а сьогоднi нiяк?
  - Так пiзно ж, вже восьма.
  Молода жiнка зiтхнула.
  - Шкода. Не знаєте, де ми можемо переночувати?
  - Бабка Хроська на Загорянськiй здає кiмнату. Думаю, вам пiдiйде.
  - А де можна її знайти?
  - Вона через десять хвилин закриє магазин, почекайте трохи.
  - Добре, - жiнка трохи вiд них вiдiйшла, i Люсi вiдразу сунулася за нею. Нiч бiля вогнища допомогла i тепер дiвчина вiдчувала себе трохи краще, шкода тiльки, що не виглядала.
  - Думаєш, правду кажуть про тих вiдьом? - поцiкавилася вона.
  - Та нi, не думаю. Мало якi ще плiтки про те мiсце ходять.
  - А якщо все ж таки правда?
  - Навряд. Ну як ти?
  - Поки нормально. Свiже повiтря, екологiя вища, менi тут навiть спокiйнiше.
  - Добре.
  Ще кiлька хвилин вони просидiли мовчки, аж поки старенька бабця не вийшла з магазину i не зачинила дверi.
  - Хрось, до тебе жильцi на одну нiч!
  - А? Жильцi?
  - Так, доброго дня! - Марина пiдiйшла ближче.
  - П'ятсот - одна нiч.
  - Ми проїздом, завтра вирушаємо далi.
  - Домовились. Ходiмо.
  Вони пiшли вниз по вулицi, Люсi ще подумала, добре, що не вгору.
  Вони йшли хвилин п'ять, не бiльше, поки не дiйшли до величезного двору з охайним будинком. Хрося провела їх через собаку i запросила зайти, вiдразу знiмаючи взуття. В хатi була тiльки доволi молода, але не дуже гарна жiнка, вона вiдразу запитала:
  - Жильцi? - i коли бабця кивнула, то звернулася уже до них: - Вечеряти будете?
  Марина глянула на доньку, та вже майже падала.
  - Будемо, якщо можна.
  - Це входить в оплату.
  - Чудово.
  - Менi не добре, я не буду. Де можна прилягти?
  - Ходiмо постелю, - жiнка встала i повела у велику кiмнату, вiдразу виймаючи з шухляди постiль. Бабуся вiдразу сiла на її мiсце.
  Кiмната була проста, велике лiжко, стiл, стiльцi. На один iз них вiдразу сперлась Люсi. Господиня ж швидко застеляла постiль.
  - Може все ж таки поїш, виглядаєш не дуже.
  - Нi, я хочу спати, - вiдрiзала дiвчина, знiмаючи куртку.
  - Ну добре, - i вона вийшла, вимкнувши свiтло i зачинивши дверi.
  Марина ще довго не з'являлася, але було чутно жваву розмову. Вона зайшла тiльки раз, щоб поставити речi. Люсi притворилася сплячою, але їй не хотiлося. Навiщо їхати аж за Карпати, в якесь вiдьомське захолустя, куди неможливо доїхати? Можна ж переїхати ближче, навiщо їхати через всю країну?
  З цими думками вона непомiтно заснула i навiть не почула крiзь сон, як її мати лягла спати.
  
  <05>
  Люсi прокинулася невдало, у неї бiля вуха грав будильник, та ще й в таку рань. Мороз пробирав наскрiзь, але холодно їй не було. Добре, що через кiлька днiв обiцяють сильне потеплiння, хочеться вже зiгрiтися, одягнути щось полегше.
  Перша думка дiвчини була, де я. Потiм, коли вона згадала подiї минулого дня, дiвчина подумала, навiщо в таку рань. Шоста тридцять ранку. Оглянувшись, вона зрозумiла, що бiля неї сидить вже одягнена Марина поряд iз тарiлкою млинцiв.
  - Прокидайся, соня.
  - Навiщо так рано?
  - Я поговорила з дiдом Миколою, вiн виїзджає через годину. Можеш ще трохи полежати, якщо хочеш, - пiсля цих слiв дiвчина вiдразу вiдкинулася назад на подушку. - Але недовго, тобi треба ще поїсти.
  Люсi застогнала i знову привстала. Трохи так посидiвши, вона встала i вiдразу одягла свою брудно-зелену куртку.
  - З чим млинцi? - поцiкавилася вона, сiдаючи поряд.
  - З сиром. Не треба було вiдмовлятися вчора вiд вечерi, хазяйка смачно готує. Їж, - жiнка пiдставила їй пiд нос свою тарiлку з половиною порцiї. - Я бiльше не буду.
  Люсi наколола один виделкою i вiдправила до рота. Справдi доволi смачно. Вже через п'ять хвилин тарiлка була пуста i мати понесла її на кухню. Дiвчина ж пiдперла руками голову i прикрила очi. Це допомагало не спати i бiльш-менш привести себе до тями. Вона так i просидiла ще десять хвилин, до поки Марина не взяла речi i покликала її. Дорогу до зупинки жiнка на вiдмiну вiд Люсi пам'ятала добре, i, за декiлька хвилин до семи були бiля магазину.
  Там, сивий дiд вже носив ящики заморожених продуктiв i складував їх у багажне вiддiлення грузової машини.
  - Доброго ранку! - привiтався вiн. - Ви якраз вчасно, багаж залиште, в кузовi не вистачить для нього мiсця, покладу до продуктiв.
  - Дякую, що погдилися вiдвезти.
  - Ну, то ж така справа, тим паче я саме туди i їду. Сiдайте в кузов, я зараз.
  Коли всi посiдали, вони поїхали. Дорога була грунтова, дощ розмив грунт, болото. Водiй мовчав i намагався об'їзджати ями. Дорога зайняла пiв години, i ось вони вже стояли на головнiй вулицi з рюкзаками.
  Люсi вже встигла трохи оглянутись. Молодша, середня школи, пошта, маленький магазин, сiльрада, дитячого садка не було, величезний колгосп на високих пагорбах, невеличке гiрське озеро. Нiчого особливого, село, як село.
  Мати повела її на сусiдню вулицю, дiйшла до кiнця i, звiрившись з ржавою табличкою, зайшла в останнiй трохи неохайний двiр. Хатка була побiлена, але, як пiдмiтила дiвчина, вiкна були бруднi. Туалет i душ були в домi, але топилося дровами. Був проведений газ, була електрика, але минулий хазяїн казав, що його занадто часто вимикають. Донька обдивилася подвiр'я, вибрала собi маленьку кiмнатку в домi, де вiкно сильно покрилося плющем. Там стояло запилене лiжко, було видно, на ньому давно нiхто не спав. Ще стояв стiл i поличка для книг. На нiй стояло декiлька, на зовсiм не зрозумiлiй мовi. Провiвши по них рукою, дiвчина пiшла глянути, як влаштувалася її ммати.
  Марина ж вибрала сусiдню кiмнату i вже почала прибирати її вiд павутини i пилюки.
  - Давай вiдразу все приберемо, потiм ляжемо i гарненько виспимось. Я вже оглянула двiр, кухню, там роботи - непочатий край, - сказала вона.
  Донька ж навпаки застогнала. Що може бути гiрше цiлого дня прибирання пiсля раннього пiдйому i тряски в машинi по бездорожжю?
  - Пiду прибирати у себе.
  - Тiльки, будь-ласка, прибирати - це прибирати, а не лежати на лiжку. Зв'язку тут немає, про iнтернет навiть не кажу, - нагадала жiнка.
  - Я знаю.
  Люсi полюбляла читати рiдкi книги з iнтернету, але нiколи не сидiла в соцiальних групах i взагалi була вiдiрваною вiд решти свiту, тож це було не великою утратою. Але все рiвно якось незвично.
  Дiвчина рiшуче видихнула i, щойно зайшовши в кiмнату, вiдразу стягнула запилене покривало з лiжка i вiдтягнула скручений килим в сторону. Однiй було трохи незручно i не ефективно, але через декiлька хвилин зусиль вона витряхнула з нього бiльшiсть пилюки i тепер усе було на пiдлозi. Тепер потрiбна була тряпка.
  - Мамо! А де можна взяти тряпку? - Люсi повернулася в кiмнату матерi. Їй вiдразу здалося, що вона якась розгублена чи навiть винна, наприклад вона виглядiла так, коли в школi її визвали, а вона без домашнього завдання i тепер намагається викрутитись.
  - Що? - Марина не почула, про що вона питала.
  - Є якась тряпка?
  - А, ось, тримай, - жiнка дала їй свою i вiдразу пояснила: - Я маю ще одну. Намочиш на вулицi водою з криницi, просто включиш насос i вона полл'ється.
  - Я зрозумiла. Пiду, - дiвчина повернулася i вийшла, прикривши за собою дверi.
  
  <06>
  Марина вiдправила дiвчину прибирати кiмнату i опустилася на стiлець. Можливо було неправильно бути такою категоричною, але навiть не озброєним оком було видно, що мiсцева енергетика позитивно дiє на неї i вона вже не така блiда i втомлена.
  - Ви все ж таки приїхали. Довго ви, - жiнка пiдскочила з несподiванки.
  - Рея? - потiм притулила палець до губ i показала на дверi.
  - А-а, - зрозумiла etrange i вiдразу понизила голос. - Ясно. Думали чи варто менi довiряти?
  - Були такi думки. Але Люсi тут добре.
  - Це не надовго. Якщо я правильно бачу, Ви вiдведете її до мiсцевої школи. Це правильно, вам туди. Мей - донька великої шишки у нас, з народження в астралi, але вирiшила вчитися тут. В академiю не поступала, вважає, що ще рано.
  З сусiдньої кiмнати почувся голос, який наближався, жiнка вiдразу сказала Реї ховатися:
  - Мамо! А де можна взяти тряпку? - Люсi зайшла в кiмнату.
  - Що? - Марина розгубилася.
  - Є якась тряпка?
  - А, ось, тримай, - аби вона скорiше пiшла, Марина дала їй свою i спровадила на вулицю.
  - Фуг, - зiтхнула жiнка. - Пронесло.
  - Ага, - etrange вийшла з-за штори якась задумлива. - Дивна вона якась. I добре, що не помiтила, мiй вiдвод очей знову не спрацював, складне закляття.
  - Тренуйся. Чому дивна? I я не думаю, що тобi слiд тут залишатись.
  - Згодна, - спалах яскравого сяйва i дiвчини тут уже не було.
  
  
   * * *
  Цiлий день Люсi прибирала, тут було незвичайно брудно. Хоча зрозумiло, тут давно нiхто не жив. Вдень Марина їй повiдомила, що вона буде ходити в мiсцеву школу i пiшла писати заяву. Iдея була зрозумiла, але дiвчинi не хотiлося, як ранiше, сидiти пiв дня в чотирьох стiнах. Тому вечером вона сказала, що пiде знайомитися з аборигенами i втекла гуляти.
  Бабусi iз сусiднього села видно наплели зайве, хоч селище було дуже малолюдним, але вона не помiтила в жилих дворах нiяких засушених трав, мертвих тварин, тощо. Звичайно крихiтнi вiнички рослин висiли, але це нiчого не значить. На їхнiй вулицi виявились ще два подвiр'я з господарями, але Люсi туди не заходила.
  Врештi-решт, ближче до вечера, вона повернулася назад.
  - На твоєму мiсцi я б лягла ранiше, завтра ти йдеш на уроки, - пiдмiтила Марина.
  - Я знаю.
  - Завтра в тебе буде складний день, Лу, ти багато пропустила.
  - Мамо, я думаю, що тут легша програма, я впораюсь, не хвилюйся.
  - Знаєш, твоє навчання в школi не головне, так що не турбуйся через оцiнки.
  - Я i не хвилююсь. Але ти права, краще менi пiти спати.
  - йди.
  Люсi зайшла в свою кiмнату. Її мати вже розiбрала рюкзак i поскладала речi в шафу. Дiвчина знайшла свою пiжаму - довгу футболку на лiжку i, переодягнувшись, взяла з полички якусь дивну книгу. Знаки були доволi знайомi, неясно звiдки, але варто було лише спробувати придивитися до них, все розпливалося.
  Напис на обкладинцi на секунду став їй зрозумiлий. Iсторiя.... Це все, що було зрозумiло.
  Дiвчина марно просидiла над нею ще декiлька хвилин, а потiм поклала на столик i лягла спати.
  
  <07>
  Наступний день почався не дуже добре. Прокинулась Люсi вiд шуму дощу, добре, що Марина взяла парасольку i дощовик. Добре, що тут не було шкiльної форми. Потiм їм ще декiлька годин морочили голову у директора на спiвбесiдi Марини, хоча вона, вчителька зi стажем, цiнна для такої школи. Потiм дiвчина заблукала у пошуку кабiнету своєї класної керiвнички, куди її вiдправили, щоб вона записала розклад. Була перерва, i хоч в школi було не так багато людей, у вузькому коридорi утворився натовп. Вона пробиралася через нього, Люсi вже зрозумiла, куди їй iти.
  Раптом на неї налетiла якась дiвчина, добре, що реакцiя в неї пречудова, i вона встигла трохи вiдскочити, але школярка, яка була її ровесницею, все рiвно задiла її плече. Тепер ще й воно болiтиме. Люсi обернулася, продовжуючи йти, та дiвчина навпаки стояла на мiсцi i здивовано дивилася на неї. Цiкаво, чого б це вона? Чи тут прийнято пялитись на всiх новеньких?
  Люсi пришвидшила крок i незабаром вже сидiла за партою в порожньому класi. Вчителька виявилася непогана, доволi молода, у них повинна вести хiмiю.
  Пiдручники були не складнi, сьогоднi у них залишалася тiльки бiологiя i фiзкультура. Що ж, фiзкультура це добре, Люсi подобалися деякi види спорту. Вона завжди з радiстю займалася фехтуванням та вiльною боротьбою, а ще була далеко не слабенькою дiвчинкою, тож саме з цим предметом проблем у неї не було. Чого було варте тiльки одне її метання в цiль! У неї були унiкальнi бойовi здiбностi, але вона їх надто сильно не розвивала.
  Раптом у клас зайшла дiвчина - та сама, з якою декiлька хвилин назад вони зiштовхнулися. Люсi тепер краще її роздивилася. Пронизливi зеленi очi, каштанове волосся, доволi доброзичливi риси обличчя, одягнута в потертi джинси i брудно-зелену футболку.
  - Олеся? Ти вчасно. Це нова учениця в нашому класi, Таня. Таня, це Олеся, староста класу. Вона проводить тебе до кабiнетiв, покаже школу. Сподiваюся, ви знайдете спiльну мову.
  - Дуже приємно, - голос у неї був м'який i вселяв деяку впевненiсть. Дiвчина простягнула їй руку. Люсi трохи завагалась, але все ж потиснула. Доволi незвичний жест. I щось пiдозрiле читалося в її очах.
  - Менi теж, - вiдповiла вона. - Ми з тобою зiштовхнулись в коридорi.
  - А, так, вибач. Я поспiшала.
  - Нiчого.
  - Тодi пiшли, скоро кiнець перерви, бiологiчка не любить запiзнень, а менi тебе ще з нашим звiринцем знайомити.
  - Ну ходiмо, - погодилась Люсi, хоча iнтуiцiя прямо горлала валити звiдси. Щось iз нею було не те.
  Вони пiшли в кабiнет бiологiї. Клас був крихiтний, там було лише з десяток чоловiк. Переважали хлопцi, але були i дiвчата.
  - Знайомтесь, це Таня, новенька.
  - Приїзджа? Ну i як тобi в нашому кодлi? - поцiкавився хлопець за останньою партою.
  - Нормально, - Люсi вiдповiла трохи грубувато, але їй не сподобався його тон.
  - А ти смiлива. Проте я б був би сумирнiшим, ти ще не знаєш, куди потрапила.
  - А ну вiдвали вiд неї! - за неї вступилася Олеся. - Вона не твоя персональна цяцька, з якою можна гратися.
  - У нашої недотроги прокинулися кiгтики?
  Люсi здалося, чи примiщення дiйсно легенько трусануло? Хоча в горах i бувають землетруси, з чого це раптом? Розгнiвана дiвчина часто дихала, намагалася заспокоїтись. До неї пiдiйшла дiвчина з каре i щось сердито шепнула на вухо.
  - Що це було? - одна дiвчина трималася за стiну.
  - Мабуть, знову землетрусик.
  - Прикольно!
  Олеся продовжувала стояти непорушно, коли враження вiд землетрусу пройшли, вона пiдiйшла до хлопця в притул.
  - Ти щось казав?
  - Так, казав, щоб ти заткнулася.
  - Знаєш, слiди за язиком, а то хтось тобi його пiдчистить.
  - Налякала.
  - Все, закрили тему. Мегера йде!
  Всi рiзко повсiдалися на свої мiсця, тiльки Люсi залишилася бiля дошки, оскiльки не знала своє мiсце. В клас зайшла грiзна, огрядна, вже не молода жiнка i вiдразу гаркнула на неї:
  - Чого стала? Дзвiнок уже був!
  - Вона новенька, - Олеся знову за неї вступилася.
  - Ясно. Сiдай за першу парту, там все рiвно нiхто не сидить, - вона показала на мiсце поряд iз дiвчиною з каре i трохи жовтуватими очима. Та не звернула на неї жодної уваги.
  Урок виявився не дуже, вчителька постiйно кричала. Олеся виявилася зубрилкою i єдина знала вiдповiдi на будь-яке запитання. Люсi ледве дочекалася перерви i поспiшила переодягатися на фiзкультуру. Нарештi вони вийшли на свiже повiтря пiсля тiєї задухи. Спортзалу в селi не було, але брудне футбольне поле повнiстю пiдходило для будь-якого роду тренувань.
  Вчитель виявився непоганим, вiн вiдразу помiтив її чудову фiзичну пiдготовку.
  В кiнцi уроку вiн пiдкликав її до себе, запитав, чи не хоче вона взяти участь у змаганнях. Дiвчина сказала, що подумає i пiшла до роздягальнi забрати речi. Повертатись вона вирiшила через стадiон, так вона зрiже шмат дороги, нiж коли йти через центральний хiд.
  Дiти вже розiйшлися, хто куди, поле було пустинним. Люсi пройшла трохи далi, там починався лiс, хотiла глянути на мiсцевiсть. Пройшовши першi дерева, вона зрозумiла, що її мiцно тримають паростки рослин, схожого на плющ. Дiвчина спробувала звiльнитися, рослини тiльки затягнулися сильнiше.
  - Що за...? - лоза цiлеспрямовано приближалася до горла, вже обплiвши їй руки i ноги.
  - На твоєму мiсцi я б не рухалась i не кричала, звiсно, якщо не хочеш, щоб вiн тебе задушив.
  
  <08>
  Люсi впiзнала цей голос. Вiн захищав її вiд того хлопця з класу. Олеся. I взагалi, що це таке?
  - Вибачай за цi заходи, - вона махнула рукою на лози i одночасно сперлася на кору дерева.
  - Це ж ти робиш? - поцiкавилася зв'язана дiвчина. - Навiщо?
  - I що, що я? Скажи дякую, що це роблю я, а не та нестихiйниця, Рея, з якою ти сидиш. Вона з її методами вiдразу шандарахнула б тебе енергокулею i бувай здорова. А мiж тим, я тобi допомагаю.
  - Клас! - зсарказмила вона. - Як? Зв'язуючи рослинами i розповiдаючи про методи якоїсь Реї?
  - Не смiшно, - вона склала руки на грудях. - Може хоча б познайомимось? А то якось недобре.
  - Я вже казала iм'я, якщо забула.
  - А справжнє? Не те, яке в документах.
  - Люсi.
  - Люсi. Гм.
  - Що тобi вiд мене треба?
  - Нiчого. Просто цiкаво.
  - Вiдпусти мене! Негайно!
  - Може поговоримо? Я б не тримала, але ти пiдеш. А у мене купа часу, менi цiкаво, чому огневичка, до того ж проклята, з зачиненою аурою, заїхала в нашу глуш. Я слухаю.
  - Чому ти називаєш мене огневичкою?
  - Тому що ти огневичка. I не дивись на мене, як баран на новi ворота, бiсить.
  - Добре, до речi, ти так i не назвала себе.
  - Мей Дерк. Homo etrange, стихiйниця, земля.
  - Хто такi homo etrange?
  Мей голосно видихнула:
  - Знущаєшся? Все, ти менi набридла.
  Дiвчина повернулася до неї спиною i до неї стало злiтатися сухе гiлляччя i складуватись навколо лiхтарного стовпа. Потiм вона пiдiйшла i, ставши за її спиною, знову скористалася магiєю, бо рослина миттю закрила їй рота, а потiм взагалi скинула на землю i потягнула до стовпа, миттю прив'я завши до нього, але нарештi звiльнивши рота.
  - Що ти витворяєш, вiдпусти мене!
  Але Мей мовчала i мовчки робила свою справу. Вона почала ритися в карманах, дiстала коробку сiрникiв i пiдпалила один.
  - Що я тобi зробила, навiщо ти це робиш? - закричала Люсi, але рослини тiльки мiцнiше її стиснули.
  - От зараз i подивимося, яка ти огневичка.
  Вона точно божевiльна. Сухi гiлки спалахнули навiть швидше, нiж Люсi очiкувала. Полум'я все приближалося, а дiвчина, яка вiдiйшла подалi, як не чула її крики i впевнено посмiхалася.
  - Удачi, homo etrange, - тiльки й сказала вона.
  Мей точно вирiшила її вбити. Ця божевiльна вiдьма вбила собi в голову, що вона огневичка i вирiшила спалити заживо? Чи просто налякати? Невiрний спосiб, дiвчина нiколи в життi не боялася вогню. Звичайно, вона нiколи не торкалася полум'я, але...
  Вогонь пiдiйшов до неї впритул, вже горiли рослини, димiв одяг. Але боляче не було. Вона вже вiдчула, що в нiй щось сидить. Тепле, навiть гаряче вiдчуття i яскраве полум'я. Не завжди дружелюбне, але i не завжди небезпечне. З її рук наче впали окови, в нiй щось зламалося, дiвчина повнiстю взяла полум'я пiд контроль. Кожну iскорку, кожен язичок, все. Її живi окови упали до її нiг, щоб їй було спокiйнiше, вона вiдсунула вогонь вiд себе. У нiй наростав гнiв, хотiлося, щоб Мей вiдчула той страх, який вiдчувала вона. Секунда, i полум'я кинулося до природної etrange. Та виставила доволi сильний магiчний щит, але цей вогонь був не магiчного походження. Вона скрикнула вiд болi. Їй обпалило руку. Вирiшивши, що досить, Люсi вiдступила. Пас рукою i полум'я згасло.
  - Говорив менi батько:"Не зв'язуйся з огневичками", - простогнала вона. - От тепер знову зiлля варити, а у мене iнгредiєнти скiнчились, - вона показала опiки на руках. - Тепер сама розбирайся, що було колись, твоє прокляття зламано.
  - Зачекай! - крикнула огневичка, але та щезла в променi свiтла, залишивши її одну.
  Що з нею сталося? Яке прокляття? Значить, в цьому свiтi не все так просто. Що ж, певний вогонь всерединi у неї є, це точно була якась магiя, нiколи ще вона не бачила, що хтось може контролювати настiльки норовливу i небезпечну стихiю. Може комусь розповiсти? Не варто, засмiють. I головне, що було такого з нею в дитинствi? Скiльки себе пам'ятала, вона жила з матiр'ю, майже нi з ким не спiлкувалася, сторонилася людей. А тут таке....
  Нiхто не повинен знати, навiть мама. Вона чекає, треба повертатися додому.
  Її одяг був в неналежному станi, брудний, трохи обсмалений. Спробувавши стряхнути з кофти грязюку, вона зрозумiла, що це марна справа i, взявши рюкзак, який випав з рук ще спочатку, побрела додому. Вона вперто вирiшила зробити вигляд, нiби нiчого не сталося i спокiйно жити далi. Хоча цiкавiсть вимагала дiзнатися бiльше, дiвчина розумiла, що краще розпитати у Мей чи тiєї Реї. Мабуть краще в Реї, природна etrange хоч i не хотiла нiчого поганого, але Люсi серйозно її обпекла, навряд чи вона пiсля цього схоче щось розповiсти. Про iншу вiдгуки були не дуже вдалi, це теж не варiант. Ну i що? Єдиним показником були тi два слова, homo etrange.
  Дiвчина погано пам'ятала, як дiйшла додому, що їй сказала Марина щодо вигляду. Бiльш-менш прийшла в себе вона в своїй кiмнатi. Тихе шелестiння листя за вiкном заспокоювало, захотiлося виспатись, але мати покликала обiдати. Суп був доволi смачний, але їла вона з неохотою, Марина вирiшила помiряти температуру, але всi показники були в межах норми. Вона зрозумiла, що хтось зняв прокляття. Тепер дiвчина в безпецi, але повертатися пiзно.
  Сьогоднi жiнка спробувала провести з нею побiльше часу, хоча Люсi полюбляла проводити час наодинцi з собою. Врештi-решт, дiвчина втекла до себе, i спробувала вiдкрити електронний словник. Нiчого не вийшло, тож вона взяла зi столу ту незрозумiлу книгу. Пiсля зняття прокляття зрозумiлiше їй не стало. Вона трохи примружила очi. У неї перед очима почали проявлятися розпливчатi букви. Iсторiя personnes etranges.
  Значить, це їх книга. I вона її бiльш-менш розумiє. На наступних сторiнках нiчого важливого не було, а очi вже добряче болiли.
  Люсi все ж покинула цю невдячну справу i, залiзши пiд теплу ковдру, задумалась. А що як....?
  - Мамо, я лягаю спати! - крикнула вона i переодягнулася в сорочку.
  - Добре, спокiйної ночi.
  - Тобi теж.
  Але лягати дiвчина не збиралася. Порившись в рюкзаку, вона дiстала сiрники i кинжал. Зброю вона вiдразу поклала пiд подушку, згадавши вмiння etrange, вона була впевнена, що з'явитися бiля неї серед ночi для неї буде легко, а якщо вони на неї нападуть, тiльки цього не вистачало. Що, якщо доведеться захищатись, зайвим точно не буде. Коробку вона поклала в кишеню. Глянувши через щiлинку, що Марина працює, дiвчина зачинила дверi на ключ i вилiзла через вiкно.
  
  <09>
  Брудна земля була доволi холодна, ступати босими ногами було неприємно. Люсi вiдразу направилася до лiсу, у темрявi там нiхто не ходив. Пройшовши ще трохи, вона зручно сiла на землю i зосередилась. Вона робила це скорiше iнтуiтивно, не задумуючись. Дiвчина трохи пiдняла руку i захотiла побачити вогник. Її долоню трохи обпекло, вона миттєво вiдкрила очi. В руцi горiла цiла вогняна куля, з несподiванки, Люсi рiзко скинула її з руки. Потрапивши в мокру гiлку, добре що в мокру, куля згасла, залишивши чорний слiд. Дивно, в минулий раз вогонь її не обпiк. Може це через те, що вiн штучно створений?
  Вона спробувала ще раз. Нiчого не змiнилося, куля безвiдмовно з'явилася на долонi. Дiвчина дивилася, як вона створюється. Нiзвiдки виникав крихiтний вогник, збiльшувався, поки не зайняв всю долоню. Одночасно з неї витягувалась енергiя, небагато, але вона зрозумiла, що з цим жартувати не можна. Вона ще не знає, що буде, коли вона скiнчиться.
  Люсi пiднялася i пiднесла палаючу руку до дерева, там де вона провела залишився обпалений слiд. Швидко намалювавши коло, вона трохи вiдiйшла i кинула її в цiль, перенаправивши в неї невелику кiлькiсть енергiї. Просто було цiкаво, що буде. Дерево впало i загорiлося. Був такий трiск i удар, мабуть його чуло все селище. Дiвчина навiть злякалася, а якби вона використала це проти живої iстоти?
  Люсi опанувала себе i, швидко потушивши полум'я, побiгла додому. На її щастя, було достатньо пiзно, щоб нiхто не йшов дивитися, що сталося. Про це, може, нiхто не дiзнається. Шкода тiльки, що це вiдчув дехто iнший.
  
  
   * * *
  В кабiнет зайшов доповiдач по справах з темними.
  - Чому так пiзно?
  - Вибачте, але в сусiдньому, людському астралi використана доволi незвичайна вища бойова магiя. Тому, можливо, там була стичка з темними, але розряд був тiльки один, смертельний.
  - I чий це був заряд? - Руслан встав. - I де це?
  - Якесь задрипане село, здається там недалеко вчиться Ваша донька. Заряд був etrange, тож нашi не постраждали. Мабуть хтось вбив вiдьму, а це не добре.
  - Подумай, це просто її тренування на мiшенi. Ви знаєте, вона буває так робить.
  - Яка у неї стихiя?
  - Природа, вiд матерi передалося. I що?
  - Кулю кинула огневичка. Незареєстрована.
  - Огневичка? Закрий цю тему, я перевiрю особисто.
  - Я зрозумiв.
  
  
   * * *
  - Анно, видно ти все ж встигла з нею побачитись, вона використовує магiю. Нелогiчно було знiмати твоє закляття, тепер я її чiтко вiдчуваю. Як вiдчувають й iншi etrange. I, по-моєму, час воз'єднати сiм'ю, - чоловiк говорив задумливо, не дивлячись на спiврозмовницю.
  - Я цього не робила. Але якщо це i сталося, ти не тронеш мою доньку!
  Вiн не звернув на це уваги i продовжив:
  - В принципi давно пора, вона виросла i вже не дитина. До того ж це закляття не можна накладати надовго. А вона менi потрiбна жива. Тобi не варто було її ховати, я все рiвно дiзнався б, де вона, - чоловiк повернувся до неї, вiд чого поли довжелезного плаща, який скривав його одяг, трохи пiднялися, i заглянув в її зеленi очi своїми чорними, як нiч очима.
  - Але якщо ти все ж не встигла, тодi вона звiльнилася сама. I вiрогiдно, хтось їй допомiг. Ти добре наклала захист на ауру, але її сприйняли за etrange, - сказав чоловiк i вiдразу пояснив: - Жодна вiдьма не стала б їй допомагати. Але i вона не тiльки твоя донька.
  Анна трималася гордо, не опускала голови. Її ледь помiтнi на фонi її схожого на чоловiчий чорного плаща пути проявилися сильнiше. Було явно, що вимушений одяг їй не подобається, та i, якщо чесно, цей колiр їй не личив.
  - Ти можеш злитися скiльки хочеш, твоїй сестрi це не допоможе, i правду ти не змiниш.
  - Я вже говорила, вiдпусти її, Аркле, - Анна все рiвно залишалася спокiйною i якоюсь байдужою.
  - Можеш не грати, це єдине, чому ти щоразу повертаєшся.
  - Ти розумiєш, що це через тебе Рея i Мей не бачать матерiв?
  - Края вижила, але це саме вона не приходить, я не втручаюся.
  - Ти не перед чим не зупинишся заради влади надi мною!
  - Ти частично права. Я готовий на все заради Люсi. Ти не повiриш, як я хочу завжди бачити її поряд. Але i вона повинна зробити вибiр.
  - I як ти збираєшся примусити її жити з тобою? Вона нi за що не погодиться.
  - Подивимося. Я нiколи не бачив ауру дiвчинки, але ти думаю знаєш, хто вона насправдi i як саме поступить, - вiн трохи помовчав, а потiм додав, змiнивши тему: - Будь готова i сховай свою ауру. Ми блимнемо хвилин через п'ять.
  - Я зрозумiла, - зiтхнула вона.
  - Молоцець.
  Аркл рiзко повернувся i стрiмко вийшов iз кiмнати.
  
  <10>
  Ранок у Люсi почався невдало, вночi їй не спалося. Прокинулася вона запiзно, її розбудила Марина. Збиратися прийшлося швидко, вже через пiвгодини вони були в школi. Марина отримала роботу вчительки, платили не багато, але достатньо, щоб жити.
  Коли дiвчина зайшла до кабiнету, виявилося, що Мей немає в школi. Чудово. Тепер треба йти до цiєї Реї. Хоч вона була.
  Люсi сiла на своє мiсце бiля неї i вiдразу згадала як iз нею здоровалася iнша etrange, була здогадка, що так можна зчитати iнформацiю, тож невпевнено простягнула руку.
  - Привiт.
  - Ну здраствуй, - вона глянула на неї, але руку не дала, тому Люсi забрала свою. - Що треба?
  - Сьогоднi немає Мей, а менi потрiбна консультацiя.
  - У неї? Тої, яка сама не може гарно тримати себе в руках? Дивний вибiр.
  - Ну, як я зрозумiла, вiд тебе допомоги не дочекаєшся.
  - Правильно зрозумiла, - вона залишалася такою вiдчуженою i спокiйною, що Люсi їй аж позаздрила.
  - Ну добре, - зiтхнула вона.
  Пролунав дзвоник, почався урок фiзики. Дiвчина, як i її сусiдка, зовсiм не слухала, проте добре обдумала ситуацiю i тихо запитала у Реї.
  - А яка магiя у тебе? - огневичка вже думала, що вона не вiдповiсть, але дiвчина простягнула їй руку пiд столом.
  Люсi невпевнено простягнула їй свою. Вона i ранiше за допомогою поглядiв могла визначити деякi речi про людину, iнколи навiть те, коли вона помре. Вона правда не знала, чи збувалося це. От i тепер дiвчина свiдомiстю зазирнула в її душу. Вона сильна духом, самоучка, матiр майже не бачить, доволi самовпевнена etrange, незалежна, вiдсторонена, володiє нейтральною, але свiтлою силою - часом. З такою краще не зв'язуватися, вона знає бiльше, нiж iншi, їм цього не дано. Але водночас це обуза, вони не можуть сказати про побачене стихiйникам. Щодо її долi, то помре вона нескоро, але її чекають утрати.
  Рея забрала свою долоню. Вона зрозумiла, що нiчого не дiзнається. Її цiкавило тiльки це, а такий захист, як у неї не змiг би прорвати навiть дорослий. Хтось колись дуже сильно постарався. I це точно була Анна.
  Вона не хотiла, щоб про її доньку знали все. I хтось дуже сильно не хотiв, щоб змогли вичислити родовi зв'язки. Хоча це спосiб її сховати. Тiльки неясно, чому так сильно.
  Люсi бiльше нiчого не питала, здавалося, її сусiдка була невдоволена. I навiть бiльше, огневичка вела себе тише води, нижче трави i намагалася не видiлятися, як цей, так i наступний день, хоча кожну вiльну хвилину намагалася щось попрактикувати. Так дивно, варто було їй розгнiватися, вогонь, який проявлявся був якби рiднiшим i не обпiкав. Що ж сказати, з її талантом всiх сторонитися i нiкому не довiряти, це було не важко. Та i Рея явно це помiчала, їй було незвично бачити таку огневичку, яка не любить компанiй.
  На третiй день з'явилася якась рiзновиднiсть, в клас повернулася Мей, сказала всiм, що хворiла. Хоча в принципi може бути, огневичка добре її обпалила, але опiки у неї зникли. Люсi намагалася з нею поговорити, але вона її уникала. В принципi ну i байдуже.
  Дiвчина щодня поверталася додому без матерi, робочий день Марини був довшим. Огневичка поспiшно їла, не любила витрачати на це час, i йшла робити цi проклятi домашнi завдання. Звичайно тут вони були легшi, нiж у мiстi, але кiлькiсть не змiнювалася. Добре, що Люсi виявила, що її можливостi виходять доволi далеко за межi вогняної стихiї. Їй також бiльш-менш пiдкорний телекiнез, перенесення рiзних речей в певне мiсце, зчитування Долi людини, але цього вона намагалася не робити, i взагалi iнформацiї, а ще, хоча це бiльше пов'язано зi стихiєю, вона змогла вилiкувати собi невеличкий, проте болючий порiз, а це все вже абищо! Переноситися в неї не виходило, вона зовсiм не розумiла принципа.
  Шкода, що вона не володiла iлюзiєю, тiльки прямо впливала на речi. Книжку вона нормально читати так i не могла, але трохи змогла дiзнатися, що iллюзiї - додаткове вмiння повiтряних, як у неї здатнiсть залiчувати рани.
  Якби вона володiла iллюзiєю, вона б не робила жодне домашнє завдання, а так довелося лягати на лiжко i за допомогою телекiнезу контролювати ручку, яка писала те, що вона диктувала, в зошитi. Заняття було доволi марудне, але принцип цього закляття був у тому, щоб уявити все до наймiлкiших деталей, що забирало багато сил, i взагалi голова пiсля цього взривалася. Проте це було чудовою вправою i гарно розвивало уяву.
  Сьогоднi Марина нагадала їй, щоб до вечора її не чекала, тож дiвчина не знала чим зайнятись. В кiнцi кiнцiв вона вляглася спати, в сон хилило ще з обiду, це був оптимальний варiант. Пiд ковдрою було так добре, дiвчина дуже шидко i мiцно заснула.
  
  <11>
  Руслан все ж вирiшив перевiрити iнформацiю. Незереєстрована огневичка - це вже погано, одна така може зi злостi мiсто зруйнувати, оскiльки пов'язанi вони з блискавками, грозою, але справа не в цьому. Його попередили про можливу вiйну з вiдьмаками. Десь пiвстолiття тому був заключений мирний договiр, який забороняв напад в чужому астралi, а також безпричинний у людському, нейтральному. Але його вже давно не притримувалися, змахуючи на дитячу необережнiсть. Взагалi спочатку вони воювали постiйно, хоча б як добро i зло, але їх вiдрiзняло лише ставлення до чужого життя i принципи. Кажуть, темний - не значить лихий. Але серед вiдьмакiв були такi, здатнi, навiть не дрогнувши, вбити сютню невинних.
  Огневикiв можна перечислити на пальцях, занадто небезпечно жити поряд з такими. Вiн сам знавав одну огневичку, сестру його дружини, до неї навiть пiдiйти боялися, коли її мати померла через якiсь артефакти. Проте вогнянi незамiннi у вiйнi, на фронт їх пускають ще дiтьми. Нiхто iз них не знав навiщо вони воюють, просто намагалися слiпо винищити одне одного.
  Потрiбно було поглянути на цю малу, вона може бути корисна. Вiн з'явився якраз в домi, на кухнi i вiдразу пiшов до кiмнати дiвчини, виставивши вiдвод очей. Мей говорила, що торкатися до неї марна справа, а провести скан можна з декiлькох метрiв.
  В цей час Аркл сидiв бiля сплячої дiвчини i мовчки дивився. Мала була схожа на матiр, таке ж волосся, риси обличчя доволi схожiну там форма обличчя i очей, але ось нiс i губи були прямо як у його матерi, хоча це не сильно i кидалося в очi. Але все це перекреслює слабка блiдiсть. Але найбiльше його цiкавив колiр її очей. Так можна було сказати бiльше. В кiмнатi i без нього використовувалась енергiя темних, а це вже дещо.
  Раптом вiн вiдчув, як в домi з'явився etrange. Це означало, що пора тiкати, Люсi можуть в чомусь запiдозрити. Спалахнула блискавка i вiн зник, але i Руслан зафiксував спалах темної енергiї. Вiн увiрвався в кiмнату. Дитина спала, та i сила була чоловiча. Але тут була i жiноча вiдьмацька сила, бiльш давня. Схоже огневичка зацiкавила i iншу сторону. Вiн поспiшно пiднiс до неї артефакт, але i вiн не спрацював. Сильний захист. Залишився ще один варiант. Вiн спробував пролiзти в ауру. Там такий туман... Вiн ледве продивився, що вона слабенька etrange. Можна бути спокiйним, багато руїн пiсля неї не буде. Вiн ще раз придивився до неї. Кого вона йому вiддалено нагадує? У нього чудова пам'ять на обличчя, вiн вже її десь бачив. Або не її. Анну, вона не з'являлась вже дванадцять рокiв, казали, що бачили її в їнших вимiрах, в сенатi дiє через Ельдара. Можливо чи, що це та сама мала Люсi, її зникла донька? Навряд чи, та etrange повинна була вiддати дiвчину її батьку, їй, у минулому головокомандуючiй вiддiлу оборони i реєстрування огневикiв, загрожувала небезпека з iншої сторони, якийсь вiдьмак спробував винищити цiлий рiд, його дружину так i не знайшли. До того ж як у наймогутнiшої огневички могла народитися настiльки слабка дитина, що не зможе переноситися, навiть якщо батько у неї людина? Треба перевiрити її на родовий зв'язок з Мей, вони ж все таки, якщо це правда, кузини. Чоловiк пiдiйшов до гребiнця i зняв звiдти волосся, якщо вiзьме рiч, вона помiтить, а так...
  Чоловiк повернувся i блимнув.
  
  
   * * *
  Люсi прокинулася через те, що прийшла Марина i вiдразу зафiксувала, що тут хтось був. Спробувавши навести лад на головi, дiвчина чiтко помiтила, що на гребiнцi немає волосся, а Марина не встигла б цього зробити. Також був переставлений стiлець, i хтось переглядував її особистi речi, в тому числi холодну зброю.
  Вечорiло, була вже сьома. Дiвчина запитала Марину, чи не рилася вона в її речах, але мати все заперечувала. Значить це або Мей, або Рея, або ще хтось. I взагалi, кому це раптом стали цiкавi її iнтереси?
  Назбиралося занадто багато питань без вiдповiдей. I вона була готова ще раз когось пiдсмалити, аби тiльки зрозумiти, що вiдбувається.
  
  
   * * *
  - Де ти був? - Анна зустрiла його не задоволено, видно вже зрозумiла, куди вiн ходив.
  - Ну, ти знала, що Люсi цiкавиться зброєю?
  - Ти бачився з нею?! Що ти їй сказав?!
  - Заспокойся, вона спала, - Аркл самовпевнено посмiхнувся. Така його поведiнка серйозно виводила жiнку з себе. - Я просто проявив iнiциативу, поцiкавився. До речi, вона, як огневичка звiсно, зацiкавила вашу владу. Там її сканували, але нiчого не знайшли. I цей Руслан її впiзнав. Скоро її заберуть, як родичку. I подивимось, що буде далi, - вiн стрiмко вийшов, залишивши Анну одну в тривожному станi.
  
  
   * * *
  Руслан з'явився прямо в домi доньки, та вирiшила жити одна, вiн лише видiляв їй деякi грошовi засоби. Взагалi то було заборонено переноситись по астралу в невiдведених мiсцях, але вiн зняв обмежувальне закляття з її дому, про всяк випадок.
  Мей була не рада, вона працювала в саду, у неї скiнчалися запаси трав.
  - Чого тобi? Я зайнята? - вона схоже була рiшуче настроєна вiдправити його кудись подалi.
  - Дай менi свою волосину. Швидко.
  Аби тiльки вiн вiдчепився, Мей вирвала одну з потилицi i поспiшно простягнула. Чоловiк дiстав з кишенi цiлу жменю волосся такого ж кольору i магiчно звiрив їх ДНК.
  - А ось тепер послухай мене дуже уважно. Завтра ти йдеш до школи, навчаєш огневичку основам, потiм ведеш її до мене. В тебе тиждень.
  - З чого це раптом?
  - Приведеш в мiй кабiнет, з вами обома буде серйозна розмова.
  Задуманий Руслан пiшов, Мей залишилася одна, строючи догадки.
  
  <12>
  Люсi була шокована. Серед ночi, як вона i думала, бiля неї з'явилася Мей. Дiвчина не спала, з несподiванки, вона зреагувала миттєво. Кинжал з пiд подушки полетiв у дiвчину, та не встигла увернутись, з допомогою телекiнезу лезо пронизало їй руку i гучно впало на пiдлогу.
  - А, це ти!
  Мей торкнулася пальцями плеча, добре, що кидок був зовмiм слабеньким, але все рiвно кров почала капати на пiдлогу.
  - Ти так усiх зустрiчаєш? - простогнала вона.
  - Тiльки тих, хто заявляється без дозволу. Сiдай, - вона встала i вказала на стiлець, одночасно дiстаючи аптечку. - Я промию, потiм спробую вилiкувати, - дiвчина без попередження притулила чисту промочену перекисем водню хустинку. Etrange голосно скрикнула.
  - Тихiше, а то приб'ю. Ти менi маму розбудиш.
  - Менi боляче!
  - Хочеш занести якусь болячку?
  - Нi, - скривилася природничка.
  - Тодi заткнися.
  Зцiлити вийшло лише з третього разу, магiя нiяк не хотiла пiдкорятися. Все ж це не так легко, як здається на перший погляд. Рана повiльно зникла, на згадку залишився лише тупий бiль.
  - На майбутнє, не лiзь до мене серед ночi. Що ти хочеш?
  - Хотiла поговорити.
  - Добре, пiшли, - дiвчина навiть не взувалася, просто вилiзла у вiкно. Мей також була боса i теж у пiжамi.
  Вони вiдiйшли достатньо, щоб їх не почули.
  - Про що? - поцiкавилася Люсi.
  - Як багато ти знаєш?
  - Не дуже. Знайшла книгу, iсторiю etrange, там менi тяжко читати.
  - Чому це? Я легко читаю книги, якi пiд спецiальним закляттям, яке дозволяє читати їх тiльки etrange. Цiкаво.
  - Може поясниш цей термiн?
  - Ну давай. З нашою iсторiєю там чорт ногу зломить, але знай, що ми завжди були i є представники свiтлих магiчних народiв, не позитивних, а саме свiтлих, не плутай. Так ось, є два свiтлих народи, ми i янголи...
  - Янголи? - перепитала Люсi.
  - Так янголи, не перебивай. Колись ми з ними розiйшлися в поглядах, вони i демони отримали своє безсмертя, ми i вiдьмаки - владу на якоюсь стихiєю. I тепер досi з ними не спiлкуємось. У середньовiччi нас плутали з вiдьмами, тодi бiльшiсть iз нас ще жила тут, у цьому вимiрi, i звичайнi люди полюбляли палити на вогнищах чи топити. Хоча, якщо добре подумати, серйозну шкоду заподiювали лише вiдьмаки.
  - Клас, - зсарказмила дiвчина.
  - Згодна.
  - А яка рiзниця мiж нами i вiдьмами? Крiм того, що вони злi?
  - Нiколи не цiкавилася, i взагалi їх не бачила. Знаю тiльки, що у їхньої магiї негативний заряд, це чiтко видно на аурi, до речi, з тобою намучилися, у тебе вона щiльно закрита. А злими їх не вважають, бiльшiсть в їхньому кодлi живе бiльш-менш спокiйно.
  - Вони тобi не подобаються.
  - Мене навчили їм не довiряти. Пiдозрiлi. I взагалi, заборонено активно спiлкуватися рiзним магiчним iстотам, це може привести до спiльних дiтей, а це карається смертю, там була якась страшна iсторiя.
  - Ясно. А чому ми називаємося personnes etrange?
  - Взагалi то колись ми жили тут цiлими селами i не виходили на зв'язок з iншими, звичайнi люди прозвали нас дивними, дивним народом, на латинi personnes etrange, а потiм якось причепилось до язика i все.
  - Зрозумiло. Значить ви живете в астралi.
  - Так, там у нас цiле мiсто i декiлька вiддалених сел. Все як у людей, але немає машин, електрики, все замiняють можливостi i спецiальнi артефакти. Чистiше. Є спецiальна академiя, де можна краще вивчити рiзнi аспекти магiї. Я туди, правда, не поступала.
  - Чому, це ж так цiкаво.
  - Так вийшло, я донька верховного головокомандуючого, з матiр'ю щось трапилося... Я боюся, що мене не приймуть. Скажуть, велике цабе...
  - Розумiю. Я ненавиджу працювати в колективi.
  - Дивно, ми, представники свiтлої сторони зазвичай любимо компанiї.
  - Я не така.
  - Знаєш, коли ми тодi зiштовхнулись i я зрозумiла, хто ти, я навiть злякалася.
  - I чого?
  - Колись випадково побачила божевiльну огневичку, колотить до сих пiр. Але ти здається нормальна. Коли не кидаєш ножi i не намагаєшся спалити.
  - Ну вибач.
  - Вибачення прийнятi, - Мей простягнула руку в честь перемир'я, огневичка легенько її потиснула.
  - А як так вийшло, що я єдина etrange в сiм'ї?
  - Видно не єдина. Може це твiй батько, сила передається з ДНК. Стихiя частiше вiд матерi. Марина Петрiвна - людина, можливо у тебе батько огневик, чи вона не твоя матiр.
  - Що?!
  - Заспокойся, це тiльки припущення, - заспокоїла вона її.
  Але це змусило її серйозно задуматись. Треба було переварити всю iнформацiю, але спочатку виспались.
  - Котра година? - поцiкавилася Люсi.
  - Свiтає, близько четвертої.
  - Пора розходитися, я спати хочу.
  - Давай договоримо завтра, я маякну.
  - Окей, побачиш, я прилiзу на чотирьох.
  - Не прилiзеш, тримай, - природна etrange простягнула їй крихiтну пляшечку.
  - I що це?
  - Це зiлля допоможе швидко виспатись. Тут стандартна порцiя, вип'єш все.
  - Добре, дякую, - зiтхнула огневичка i, попрощавшись, пiшла додому.
  Мей зникла у спалаху свiтла.
  
  <13>
  Зiлля подiяло, ще о сьомiй Люсi прокинулась вiдпочившою, хоча пiсля розмови вона ще довго не могла заснути. Марина прокидалася ранiше i вже приготувала снiданок. Вареники з м'ясом були смачнi, але у юної etrange було вiдчуття, нiби вона жує резину. Хотiлося зустрiтися з Мей скорiше, було очевидно, що та щось задумала. Дiвчина просто вибiгла iз дому ранiше звичайного, але Марина приблизно уявляла в чому справа i намагалася не заважати.
  Люсi забiгла у двiр школи. Вже було 7.45, але природничка зовсiм не говорила, коли буде. Собака з сусiднього двора пiдняла галас, тож дiвчина поспiшила на заднiй двiр. Там була вiдкрита площатка, футбольне поле, це дозволяло обдивитися все.
  Увагу Люсi забрала постать лежачої дiвчини на деревi, Мей зливалася з корою i схоже використовувала магiю, огневичка знайшла її тiльки через iмпульси сили.
  Раптом природничка рiзко повернулася i почала падати вниз з доволi високої вiд землi гiлки. Люсi розумiла, що etrange не впаде, але вiд таких її трюкiв ставало лячно.
  Мей таки впала на м'яку траву, i дiвчина побiгла до неї.
  - Ти в порядку? - запитала вона.
  - Так, - вiдповiла природничка i встала на ноги.
  - Що це було за закляття?
  - Природне. Реакцiя рослин на падiння, щоб я не гепнулася. Я встановила зв'язок, так мене можна сприйняти за мавку i тому природа мене врятувала. Все просто.
  - Прикольно, - Люсi поставила свiй рюкзак на землю пiд дерево.
  - Я думала, ти прийдеш ранiше.
  - Куди ранiше? Ще навiть восьми немає.
  - Ну добре. Але ти могла перенестись, було б швидше.
  - У мене не виходить, я не знаю, як це робиться.
  - Це ж елементарно, хоча i енергозатратно. Що з тобою не так? Може це через те, що ти слабка? Я чула, батько ледве роздивився, йому так здалося. Це мабуть через те, що Марина не etrange.
  - Ясно, - Люсi не видала, що трохи засмутилася. Те, що вона слабенька не дозволить їй дiзнатися бiльше про магiчнi напрямки, вплине на її розвиток, вона не зможе спробувати все.
  - Не кисни, це навiть добре. Небезпечним не мiсце в нашому свiтi, могутнi огневики можуть неосознано винищити цiле селище, спалити все, перетворити в попiл. Вони всi божевiльнi, тобi дуже пощастило.
  - Весело, - хмикнула дiвчина i з надiєю запитала: - Ти зможеш мене навчити?
  - Так, але з умовами. Ти не нападаєш на мене без попередження, ти стараєшся бути завжди спокiйною, як вода.
  - Добре.
  - Розгромити селище ти не зможеш, тож я спокiйна.
  - Може почнемо? Я вже навчилася робити вогне i енергокулi, розпалювати i тушити вогонь, телекiнез, телепортацiя предметiв, здається все.
  - Це багато, i у тебе все виходило?
  - Не без труднощiв, але все це.
  - Ти змогла телепортувати речi? - задумливо перепитала вона.
  - Так, а що?
  - Ти не можеш переноситися, але ти спокiйно телепортуєш. Одне без iншого не може бути. Можливо, ти зможеш з часом i переноситися, - зробила припущення Мей.
  - Будь-ласка, навчи менi цьому!
  - Не спiши, зiлля, яке я тобi дала переробило частину твоєї магiчної енергiї в фiзичну. Тобi варто почекати, я ж сказала, це надто енергозатратно. А в теорiї просто треба чiтко уявити мiсце i, як ти там виникаєш. Але цим ти займешся мiнiмум завтра, сьогоднi я думала показати тобi дещо iнше.
  - Що?
  - Ти ще напевно не думала над таким використанням сили, але подумай, що буде, якщо в тебе кинуть, наприклад енергокулею? Що ти будеш робити?
  - Спробую ухилитися чи збити її своєю.
  - Непогано. А якщо не буде часу створювати сферу чи ухилятися?
  - Що ти пропонуєш?
  - У тренованих чи просто сильних протимагiчний щит на автоматi в екстренiй ситуацiї. Проти фiзичних ран захисту немає, проти стрiл, кинжалiв, тощо може допомогти телекiнез, а проти прямих ударiв...
  - Ти пропонуєш навчитися захищатися. Навiщо? Хто може проти мене пiти?
  - Знаєш, на мою маму i її родичiв напав вiдьмак, їй було лише двадцять один рiк, батько досi не сказав, що з нею сталося, але я пiсля того нi разу її не бачила. Я її вже не пам'ятаю, у мене залишилася тiльки одна єдина фотографiя! А все через те, що вона довiрилася своїй старшiй сестрi, дуже сильнiй огневичцi, яка, коли померла бабуся, зруйнувала пiв астралу. Вона залишила мене через те, що не вмiла захищатися, - голос Мей був доволi рiзким, але вiн дрожав, здавалося, вона зараз розплачеться.
  - Вибач, я не знала.
  - Нiчого страшного, - заспокоїлась природничка i вiдразу запропонувала: - Давай так, ми зайдемо трохи далi в лiс, щоб нас не було видно. Я буду кидати енергокулi слабкої потужностi, серйозно вони не нашкодять, а ти будеш магiчно захищатися.
  - Добре, - Люсi погодилась i перша пiшла в гущавину.
  Звичайно Мей трохи загнула. Вона в серйоз вирiшила перевiрити, з якого ця огневичка тiста i кидати вона зiбралася далеко не простенькi прокляття.
  Вони вийшли на бiльш-менш вiльне вiд дерев мiсце, природничка вiдразу створила кулю i кинула її в дiвчину.
  Люсi зупинилася i почала повертатися. Вона вчасно помiтила, як смарагдлова сфера летить прямо в неї. Дiвчина зреагувала миттєво, вiдскочила в сторону в останнiй момент.
  - Ти нормальна? Нападати зi спини в першу чергу пiдло!
  - Тi, хто захочуть тебе вбити не будуть церемонитись про честь! Захищайся!
  Мей явно переборщила. Те, що вона використала, було вищою бойовою магiєю. Вивчила вона це закляття так, для загального розвитку. Його небезпечнiсть була в тому, що з однiєї створеної над головою кулi вилiтали сфери i намагалися самостiйно вбити суперника. Природничка не дуже постаралася, їй не потрiбна була її смерть.
  Але в Люсi вже полетiло з десяток зелененьких куль завбiльшки з тенiснi м'ячi. Легко сказати захищайся!
  
  <14>
  Дiвчина впевнено ухилялася вiд сфер, але вже задихалася.
  - Менi здається, чи я сказала тобi захищатися, а не бiгати?
  - Мей, припини, я вже не можу!
  - З чого це раптом? Ти тренована, енергiї в тебе достатньо, а я що? Давай, Лу, працюй!
  - Ти знущаєшся? - запитала надтрiснутим голосом огневичка, ухилившись ще вiд одної атаки.
  - Уяви собi! З чого це ти не використовуєш магiю? Чи я не ясно виразилася?
  - Ти розумiєш, що я боюся тобi нашкодити?
  - Як нашкодиш, так i вилiкуєш, - напади не припинялися, дiвчина розумiла, що, втiкаючи, довго не протримається, на вiдмiну вiд її суперницi.
  Люсi невдало ступила i впала, ногу пронизав гострий бiль, схоже пiдвернула.
  - Вставай, чого нюнi розпустила!
  Але кiлькасекундної передишки явно не вистачало, щоб привести себе в порядок i пiднятися.
  - Не думала, що ти маленька дiвчинка, яка навiть не може постояти за себе!
  - Не смiй...!
  В огневичку полетiла ще одна куля, цього разу з руки. Вiд сфери вiяло енергiєю, ця, на вiдмiну вiд iнших, тренувальних, могла нанести серйозну шкоду. Вiдстань стрiмко скорочувалася, як вона могла поставити її пiд такий ризик! Як вона могла....!
  Люсi рiзко вскинула голову догори, якщо вдивитися, можна було чiтко побачити, що вони стiмко потемнiли, проте Мей цiкавило, як вона вiдiб'ється, вона не звернула на це потрiбної уваги, просто не помiтила.
  Смертельна куля зупинилася в декiлькох десятках сантиметрiв вiд неї, точнiше не змогла пройти темно-червону плiвку перед дiвчиною. В очах у неї горiв темний вогонь, полум'я навколо повiльно спалювало молоденьку траву. Що вона робить, яке це закляття? Щит вiдразу знищує кулю, це не вiн. Може щось в планi затримки? Нi, це спецiалiзацiя часовикiв, не вогняних. Чи може все ж таки щит, тiльки особливий, але як вона змогла його створити, якщо магiї у неї, як кiт наплакав, а звичайний вона навiть нiколи не пробувала робити? I вона не робила жодних пасiв руками, магiя без рухiв - вищий пiлотаж. Це ж вища захисна магiя, точно.
  Вiд огневички йшла така лють, така неприємна доволi незвична темрява, тепер Мей дiйсно злякалася, але не придала уваги темним хвилям, якi випромiнювала ця дуже серйозна магiя. Емоцiї можуть бути дуже небезпечнi, особливо коли в руках схована велика сила. Але зараз дiвчина створила щит повнiстю осознано, вона i не уявляла, що це повинно бути складно.
  Природничцi здалося, чи справдi гримнуло i був спалах блискавки? Люсi точно розгнiвана, її сила пов'язана з грозою. Але чому вона впливає на погоду, тiльки на емоцiї сильних вiдбувається така реакцiя. Значить Руслан щось наплутав. Iнакше цього просто не може бути.
  Огневичка пiднялася i пiдiйшла, навiть не кульгаючи, трохи ближче. Складний щит пересунувся за нею. За секунду Мей стала така маленька, нiби хотiла сховатися i почала вiдходити.
  - Значить я маленька дiвчинка, так? На себе подивись! Ти не настiльки старша за мене, щоб знущатися! Проте чи не хочеш ти скуштувати те, що пропонуєш iншим? Ось тепер захищайся! - бути настiльки спокiйною, незворушною i холодною зовнi, але водночас злющою в серединi - це був її талант, але така злоба була зовсiм не властива etrange. Дiвчина трохи вiдiйшла, Мей зрозумiла, що зараз прийдеться вiдбиваться, але була трохи здивована, що в неї полетiла її ж сфера. Нападати на неї значить марно, вона використає це проти неї. Природничка провела перед собою рукою, бiльш салатова, нiж прозора стiна прикрила її, сильно здригнулася, коли потрапив снаряд.
  - Все, заспокойся. I затуши полум'я, iнакше почнеться пожежа. Здаюсь, - Мей невпевнено опустила руки. - Ти можеш чаклувати очима? Зможеш пiдпалити свiчку?
  - Що? - Люсi трохи шокувало те, що природничка рiзко змiнила тему бiйки на мирну.
  - Вибач, я просто перевiрила твої магiчнi властивостi, я думаю, ти не настiльки слабка, яка здаєшся на перший погляд, - несмiливо вiдповiла Мей.
  - Знаєш, що!
  - Що?
  - Ще одна така перевiрка, i ти труп. Я вже справдi думала тебе прибити! - пхикнула вона i нервово посмiхнулася.
  - А що я? Я ж обережно!
  - Треба було таки прибити.
  Огневичка пiднесла руку до землi, полум'я моментально згасло, а пiсля цього сiла прямо на землю i прощупала ногу.
  - А ти серйозно?
  - Цiлком. Чого ти так дивишся, зi мною так жартувати не можна.
  - Нiчого, просто звикла, що всi свiтлi вiдноснi пацифiсти.
  - Що, правда? А я люблю побитися.
  - Знаєш, дивна ти. Нiколи таких не бачила. Може це через те, що ти огневичка, яка виросла серед людей.
  - Може бути. А тобi що до цього?
  - Просто цiкаво, - пiсля цiєї бiйки її iнтуiцiя пiдказувала їй триматися вiд Люсi подалi, але вона не зреагувала на це, все ж, якщо людина трохи агресивна, то це ще нiчого не значить. У спокiйнiших обстановках вона ж спокiйна, як вода, ну i що, що кидає ножi у людей i доволi жорстоко вiдповiдає на небезпечнi для неї дiї. Це ще не значить, що вона погана, в її ясно зелених очах занадто багато м'якостi. - Болить? - кивнула вона на ногу.
  - Трохи, зараз залiкую, повинно пройти.
  - Добре. Ти не вiдповiла, зможеш очима щось пiдпалити?
  - Звичайно зможу, - Люсi пiднялася, вона все же трохи злилася, але, в цiлому, заспокоїлась. Навiть грозовi хмари розiйшлися.
  - Круто. У мене взагалi нiчого так не виходить. Покажеш?
  - Так, - дiвчина досi була трохи загублена.
  - Свiчки немає, зможеш суху гiлочку?
  - В чому питання, давай.
  Мей прикликала невеличку гiлочку i показала, але торкнутися не дала.
  - Очима.
  - Добре.
  Огневичка сконцетрувалася на кiнчику, палиця спалахнула, як папiр, природничка скрикнула i кинула її на землю.
  - Вибачай, я перестаралася.
  - Нiчого, - стряхнула рукою вона i поглянула на годинник, який чомусь лежав у неї в кишенi, а не був одягнутий на руцi. - I нам треба поспiшити, ми можемо спiзнитися, п'ять хвилин до уроку.
  - Вже?
  - Я ж казала, що треба приходити ранiше, було б бiльше часу. А у мене уроки не зробленi, i що тепер пропонуєш робити?
  - Не парся, я дам тобi списати.
  - От i прекрасно, пiшли, перший - фiзика, а тебе ще потрiбно познайомити з вчителькою. Вона молоденька, працювати багато не дає, головне не шумiти.
  - Ясно, буду знати. Пiшли, - Мей, з думкою, що треба бiгти, прикликала свiй ранець, Люсi, яка досi намагалася звести магiю до мiнiмуму, просто пiдняла свiй з землi i, стряхнувши одяг вiд бруду i пилюки, добре, що хоч одягнута темно, нiчого не видно, пiшла за природничкою далi в школу.
  
  <15>
  - Руслане!
  - Раiл, що таке? - вiд такого рiзкого увiрвання в його кабiнет вiн аж злякався i встав.
  - Артефакт, що на Лемкiвщинi, вiн знову зафiксував вiдьму, огневичку. Вона використовувала бойову магiю проти нашої, природної, яка теж нападала.
  - Знову вiдьма? Вони щось зачастили. Мала Люсi їх чомусь зацiкавила. Аж надто, - подумав вiн i запитав: - З Мей усе добре?
  - Здається так, але нападала вища вiдьма. Такий рiвень бойової магiї... Вона пройшла декiлька курсiв воєнного напрямку в академiї, цей щит-плiвка iз змiною напрямку використаної проти хазяїна магiї, причому коли йому вигiдно, у нас вiн вивчається на курсi четвертому, не ранiше. Або ж є ще один варiант. Вiдьма робила це на сильних емоцiях, неосознано. Хоча таку магiю вслiпу...
  - Не знаю, що там було, але перевiрити мiсце треба. Знаєш, коли там був я, я зафiксував двох темних, чоловiка i жiнку, рiвень сили приблизно однаковий, але жiнка самоучка, постiйно використовує битовi закляття, наче там живе.
  - А пам'ятаєте, там же живе одна молоденька etrange, ота, слабка огневичка, у якої так добре сховали ауру, може ви щось наплутали? Може це вона та вiдьма? А що, може бути.
  - Нi, не може. Ця дитина - донька Анни Дерк.
  - Зниклої вогняної etrange, сестри вашої мертвої дружини?
  - Якщо Вiолу не знайшли, це не значить, що вона мертва. I це справдi її мала, я перевiряв двiчi. Погодься, Анна вмiє ховати дорогих їй людей.
  - Ну, так. Але як у наймогутнiшої etrange народилася слабенька дiвчинка? I вiд кого вона?
  - Ось це не знаю. Про вагiтнiсть знали всi, Вiола казала менi, що у неї якийсь роман, хоча тодi я цим не цiкався, було некоректно дiзнаватися, хто батько. Але це не так важливо. У будь-якому випадку дiвчина повнiстю безпечна, вбивати її не доведеться, тож все добре. Мене бiльше цiкавить, чому вона її кинула. Невже не могла її захистити? Слабо вiриться.
  - Менi здається, це трохи не наша справа. Та i взагалi, у цих огневикiв не всi дома, з їхньою манiєю могутностi, куди ж нам, простим смертним до них... Але, кажуть, Анна була зовсiм не така.
  - Згоден, вона якраз i не була такою. Трохи жорстокою i наглою, це так, але, щоб кинути свою дитину..? Що ж такого сталося тодi, дванадцять рокiв тому, що її досi нiхто не бачив?
  - Вона могла померти в тiй битвi.
  - Могла. Але ж вона передає сповiщення Ельдару. Навряд чи це гра когось iншого, його не так легко обманути. Магiчний слiд точно її. Давай закриємо тему. Вiдправ свою людину, щоб вiн перевiрив магiчне поле того мiсця. З Мей я поговорю сам.
  - Добре, - Раiл повернувся i пiшов виконувати прямий наказ.
  
  
   * * *
  - Наша маленька дiвчинка - могутня вiдьма, - Аркл, сидячи в м'якому крiслi, дивився на Анну, яка зробила кам'яний вираз обличчя. Вiн продовжив: - Вiдчуваєш?
  - Ну i що? - запитала вона. - Я це i так знаю, - вона повернула до нього лице. Її очi одним поглядом могли прожигати наскрiзь будь-кого, але не його.
  - I ти сподiваєшся зробити з неї благородну etrange.
  - А що?
  - Не думаю, що в тебе вийде.
  - Вона моя донька! I вона не тiльки вiдьма! Перестань думати тiльки про себе! Краще буде, якщо вона так i не дiзнається, хто її справжнiй батько.
  - Що ж, я тебе не дооцiнив. А, по-моєму, вирiшувати тiльки їй. Хоча ти все рiвно зробиш по-своєму.
  - Ти правильно зрозумiв.
  - Можу тiльки побажати удачi. В тебе ж все рiвно не вийде. Це все закiнчиться смертю одного з нас. I, в принципi, я не хочу, щоб це була ти.
  Вiн замовчав i ще довго дивився на жiнку. Вона серйозно задумалася над його словами, в кiнцi-кiнцiв, вiн був повнiстю правий, хтось iз них помре, це йому вiдомо краще, нiж їй, вiн знає їхнi долi. Якщо, правда, вiн просто не лякає.
  
  
   * * *
  Люсi вже третю годину сидiла з Реєю за партою, а її цiлком iгнорували. Клас. Ну нарештi пролунав дзвiнок на перерву, дiвчина вiдразу пiднялася i сiла бiля Мей. В коридорах зашумiли голоси, клас швидко опустiв.
  - Що таке? - поцiкавилась природничка.
  - Бiсить.
  - Хто, Рея? Не парся i дай зошит з мови, я вже говорила, що вона божевiльна i розмовляє тiльки тодi, коли вважає за потрiбне.
  - Значить їй облом привiтатися? - дiвчина повернулася з зошитом.
  - I що? Це її справа.
  - Взагалi то, це елементарна ввiчливiсть. I ранiше вона хоч трохи вiдповiдала.
  - А ще розказувала, яка я неконтрольована? - не почувши вiдповiдi, так i не вiдриваючись вiд зошита, Мей продовжила: - Що ж, точно трендiла зайве. Падлюка. Хай на себе подивиться, вона нiчим не краща.
  - А чого ви, як та кiшка з собакою? Ображаєте одна одну, причому не в обличчя, за спиною.
  - В перший день вона мене послала, а я вiдповiла взаємнiстю, - поморщилась природничка.
  - Вам обоїм iнтелiгентнiсть не завадить, це точно.
  - Ой, хоч ти мовчи.
  - Як знаєш. Може погуляємо пiсля школи?
  - Не можу, батько прислав повiдомлення, викликає на коврик до себе. Але вечером, коли буде пiзнувато спробуй перенестись на невеличку вiдстань, наприклад в iнший кiнець кiмнати.
  - Думаєш пора?
  - Краще пробуй, що Руслан мене визвав, не до добра. Не повинна казати, але вiн хоче з тобою зустрiтися. На його територiї. Нам скоро прийдеться блимати в астрал, а це надто небезпечно без попереднiх спроб.
  - Я тебе зрозумiла.
  Шкiльний день скiнчився швидко, Люсi попрощалася з Мей, до Реї сенсу пiдходити вона не бачила, та i говорити з нею не хотiлося, тож огнeвичка поспiшно пiшла додому одна.
  
  <16>
  Люсi, прийшовши додому, вiдразу завалилася спати. Дiвчина була така втомлена, що про якiсь там перенесення i не думала. З чого це вона щодня спить, неначе на неї насилають соннi чари. Вона розпитала про це у Мей, саме по собi закляття не складне, але потрiбний фiзичний контакт, а до неї нiхто, крiм природнички i мами не торкався, тож не варiант. Здалеку проклясти може тiльки родич, а оскiльки родичiв у неї немає, тож цього теж не може бути. Закiнчивши роздумувати на цю тему, вона провалилася в неспокiйний сон.
  Аркл з'явився через декiлька хвилин пiсля того, як подiяло. Вiн вiдразу сiв до неї на лiжко i почав перебирати каштанове волосся, точно таке ж, як i у Анни. Яка вона гарна, хоч i далеко не копiя своєї матерi, сплутати їх можна тiльки хiба що здалеку. Така маленька невинна дiвчинка. Може все ж Анна права, можливо буде краще, якщо вона про нього не дiзнається. Не варто їй занапастити свою душу, вiн свою не зберiг, спробує захистити душу донечки, єдиної i такої дорогої. Вiн би зробив все заради неї, але тiльки через свiй труп Анна дозволить їм бачитися вiдкрито. Але дiвчинка сильна вiдьма, їй буде легше з ним, нiж у свiтi etrange, хоча б спочатку. Звичайно, це лише вiдмовки, причини бачити її щодня. Але вiн знав, що все буде iнакше, Люсi вiрогiдно вирощували в добрi i вiдповiдальностi, вона не залишиться з ним. Але якщо змусити, надавити, тодi точно пiде. Це будуть його найкращi тижнi життя. А iнколи так хочеться, аби вони не скiнчались.
  Знання долi така ж неточна магiя, як i знання майбутнього, нашi вчинки чи вчинки iнших впливають на хiд iсторiї, тож все ще може змiнитися. Залишалося тiльки сподiватися.
  Чоловiк просидiв бiля неї бiльше, нiж годину, потiм зняв закляття i пiшов, знаючи Анну, надовго залишати її не можна. До того ж потрiбно було б поприбирати за дiвчиною, занадто вiдьомської енергiї вона використала в одному мiсцi, свiтлi не iдiоти, можуть щось запiдозрити. Також цiкаво, а який характер у Люсi, на кого вона бiльше схожа? Мабуть все ж на нього, сила серйоно впливає на характер людини.
  
  
   * * *
  Руслан вiд Мей так нiчого i не добився, вона була впевнена, що з вiдьмою не стикалася, що нiкого пiдозрiлого не бачила. Але вiдразу пiсля цього йому доповiли, що те мiсце хтось пiдчистив. Той iнший вiдьмак, однозначно. Але чесно, iнколи так хочеться поскручувати всiм їм шиї.
  - Провидицю до мене! - наказав вiн.
  Похмура жiнка середнiх лiт в офiцiйному одязi увiйшла в кабiнет хвилин через п'ять.
  - Нарештi. Ти щось нове бачила?
  - Я Вам не довiдник, щоб розповiдати i докладувати будь-якi змiни у майбутньому. Вiйна почнеться через пiвроку, Аркл Тенебрiс, вирiшальний голос сенату, нарештi згодиться на воєннi дiї. Або ж помре iнший сенатор, а його приємник проголосує за. Два варiанта.
  - Тенебрiс? Могутнiй огневик, бойовий маг, його участi i командування буде достатньо, щоб знищити цiлу армiю, якою буде керувати etrange iншої стихiї. Це серйозно. В битвi проти нього зникла моя дружина, а також Анна Дерк. Можна щось змiнити?
  - Не бачу, не вiд нас залежить.
  - Добре, якщо дiзнаєшся якiсь обставини згоди - скажеш.
  - Ясно. Прислати в письмовому виглядi, чи сказати особисто? Я майже не бачу вiдьмакiв! Я не можу сказати те, про що не знаю!
  - Керi, будь-ласка, постарайся!
  - Я спробую, але нiчого не вийде.
  - Дякую.
  Часова etrange повернулася i вийшла геть.
  
  
   * * *
  Люсi прокинулася трохи рiзкувато, спати не хотiлося, а розум був ясний, неначе дiвчина i не спала. Це точно соннi чари, хто ж мiг їх наслати?
  Вечорiло, Марина вже повинна була повернутися, тож дiвчина встала i вийшла до неї. Матiр вона знайшла на кухнi, там вона готувала вечерю.
  - Привiт, - звернулася до неї дiвчина.
  - Ти спала, я не хотiла тебе будити.
  - А варто було, менi д/з робити треба.
  - Ще встигнеш. А поки допоможи приготувати м'ясо, розпали поки духовку, я зараз повернусь. I подивись за картоплею, добре?
  - Ти куди?
  - В магазин. Скоро повернуся.
  - Ясно.
  Жiнка схопила великий кульок i побiгла в напрямку центральної вулицi. Люсi ж, зiтхнувши, сiла на стiлець. Вона ненавидiла куховарити не по власному бажанню.
  Духовка їй не подобалась, занадто стара. Дiвчина вiдчинила її i заглянула в середину. Все зрозумiло, ось отвiр для запалення. Газ вмикається тут, дiвчина обережно повернула ручку i пошукала сiрники. Хоча навiщо? Запаливши крихiтний вогник на кiнчику пальця, вона обережно пiднесла його до отвору i вкинула в середину. Духовка запалилася, повiяло слабеньким теплом. Минуло вже декiлька хвилин, а температура так i не пiднялася вище ста градусiв. Люсi це вже почало набридати, дiвчина знову її вiдчинила її i почала нагрiвати повiтря. Нарештi стрiлка здвинулася.
  Коли Марина повернулася, м'ясо вже було готове i донька робила уроки. I це при тому, що пiч не працювала!
  Значить прийшов час, її потрiбно буде вiдпустити.
  
  <17>
  Пройшло вже декiлька днiв, довжелезних i страшенно марудних. Дiвчина ще того вечора отримала записку вiд Мей, що заради її безпеки, звiсно до вияснення обставин, їй заборонено приходити в школу чи з'являтися поблизу селища, її батьку не сподобався магiчний фон одного мiсця. I нi слова коли повернеться. Люсi знову i знову намагалася переноситись. Вона вiдчувала себе бездарою, а просто стояти вона не могла. Природничка казала, що треба заспокоїтись, але тодi її сила i мiць наче угасали. Набагато краще в неї все виходило, коли емоцiї зашкалювали, вона зрозумiла, що можна в будь-яких момент використати свiй гнiв. Чого-чого, а злостi на свiт в неї було предостатньо. Занадто злопам'ятною i навiть буйною вона була. Велику цiну потрiбно платити за те, щоб бути своєю у чужому свiтi. I одна з них самотнiсть.
  Щодня Люсi тренувалась за домом в зарослях, пробувала в кiмнатi. Аркл приглядував за нею так, здалеку. Не сказати, що в неї виходило добре, але краще б не вийшло зовсiм. Саме цього вiн i боявся. З однiєї сторони дуже добре, що її малолiтня сестра не здатна вiдрiзнити темну енергiю вiд свiтлої, але шкода, що, побачивши, як вона блимає, природничка вiдразу зрозумiла б, що вона вiдьма. Перенестись на декiлька метрiв вперед у огневички вийшло тiльки десь через тиждень, але її серйозно видавала холодна блискавка, яка спалахувала пiд час цього. Не можна допустити, щоб вона робила це вiдкрито, iнакше її чекає смерть. Вона радувалася, як дитина. Iнколи вiн навiть шкодував, що дiвчинка народилася. Нi, вiн дуже хотiв цю дитину, але дiвчинка-гiбрид... Вiн знав, що так буде, тут все було ясно. Але те, що її мати проявила свою iнiциативу, вирiшила пограти в благородну матiр, це було вiдразу пiсля того, як її сестри на нього напали... i вона вирiшила сховати його доньку.
  Це було марно, вiн в будь-яку хвилину мiг навести справки, як людина вiн мав достатньо впливу на звичайних людей для цього. Але вiдьмак вперто вирiшив поки що не ламати тодi ще дитинi психiку.
  Але i зараз вiн не хотiв так просто вiдкрити всi карти. Але робити щось треба було. З кишенi темно-сiрого плаща вiн витягнув олiвчик i невеличкий трохи пом'ятий шмат пергаменту i написав дiвчинi, яка вже повернулася до себе в кiмнату, записку. Крихiтний вогник злизав папiр з його долонi, i вже через секунду цiлий, проте не сильно обпалений листочок вже з'явився на столi в кiмнатi огневички i яскравим свiтлом прикликав увагу дiвчини, яка задоволено лежала на лiжку, до себе.
  Люсi пiдвелася i пiдiйшла ближче. Записку вiдправив огневик, цiкаво хто.
   "Не блимай, iнакше помреш."
  Дiвчинi це не сподобалося. Бiльше того, за нею хтось стежить. На тому ж листку вона запитала:
   "Це погроза?"
  Дiвчина не здивувалася, що хтось миттєво забрав листочок, як тiльки вона закiнчила.
  Аркл посмiхнувся. Вона дуже походить на Анну. Хоча... Вiн би запитав про це так само. Вiдьмак написав вiдповiдь i впуст ив в листок магiю, щоб показати їй, як вона блимає.
  Нове повiдомлення з'явилося у неї перед носом. Вiн був жахливо попалений, Люсi ледве розiбрала те одне слово.
   "Попередження."
  Її трусонуло, як вiд удару током. Як наяву вона побачила себе зi сторони. Ось вона пробує перенестись, у неї виходить i ... В блискавцi? Але Мей зникає в сонячному свiтлi, що з нею не так? Ще одне питання без вiдповiдi. I взагалi, хто це їй пише?
  Дiвчина вистрибнула у вiкно, саме вистрибнула, причому горизонтально. Зробивши швидкий кувирок, Люсi вирiвнялась, трохи стряхнула одяг i розпущене волосся i глянула в сторону, де стояв той чоловiк. Вона вiдчула, що це точно не жiнка, хоча почерк був доволi охайним. Енергетика йшла iнша. Хоч i в магiї жодної рiзницi в них немає, при достатньому досвiдi можна зрозумiти стать людини.
  Звичайно, Аркл зник ще до того, як дiвчина пiдняла голову, вона так нiкого i не побачила. Але тепер вiн хоч був впевнений, що Люсi тричi подумає перед тим як бiгти показувати всiм її можливостi. Але знаючи себе i її матiр, вона зробить все, аби тiльки докопатися до iстини. Тiльки б не дiзналася все ранiше, нiж потрiбно йому. Вiн вирiшив, вона буде знати. Але не зараз, їй варто побачити обидва свiти. Аркл був впевнений, дiвчинi бiльше сподобалося б у матерi, але надовго їй туди не можна. Вiн не мiг допустити, щоб їй хтось нашкодив. Але шкода, що саме його життя обiцяє бути коротким.
  
  <18>
  Люсi збентежив сам той факт, що вона вiдрiзняється вiд звичайної etrange. Мей згадувала, що небагато iстот вмiють переноситися, але хоч принцип один i той же, рiзниця зi сторони iснує. Чому її сприйняли за свою, вона ж зовсiм на них не схожа, те, що вона iнакша все пояснює. Але хто вона тодi, чому через це її можуть вбити? Це потрiбно було дiзнатися. Дiзнатися, хто її батько, пояснити її контроль над стихiєю, якщо вiн не був etrange. Мей вiдразу сказала, що вона свiтла, вiдьмаком вiн бути не мiг. Або це могла бути вона, хоча Люсi намагалася не допускати близько думку про те, що вона Маринi не рiдна.
  Люсi повернулася до кiмнати, там вона вирiшила вiдправити послання Мей, запитати, коли вона буде. От тiльки куди? Де вона зараз? Можна телепортуртувати записку просто до неї, але ризиковано, вона може потрапити в чужi руки. I що, якщо її перенесення предметiв теж трохи iнакше, нiж у неї? Тож залишається тiльки чекати.
  Добре, що хоч чекати довелося не довго. Природничка повернулася вже наступного дня, Люсi зустрiла її в школi, i похмуро повiдомила, що батько їй вже всi нерви витрiпав своїм хвилюванням i тiльки через те, що причину негативного магiчного фону так i не знайшли.
  - Помiть, це краще, нiж взагалi без нiкого, вiн любить тебе, - сказала на це огневичка.
  - Так, але менi не потрiбна нянька. I де вiн був, коли мама зникла? Я росла майже без нього, з доглядальницею-вихователькою. Фiлою. А тут такi батькiвськi почуття...
  - Подумай, може вiдбувається щось небезпечне для тебе i вiн намагається тебе захистити?
  - Лу, менi не потрiбний захист, - дiвчина самовпевнено сiла на стiлець i поклала ногу на ногу. - I давай не про мене, в тебе вийшло перенесення? Мене не було бiльше тижня.
  Огневичка знала, що таке запитання буде. Люсi так не любила признавати поразки, але тут справа була в iншому. Поки Мей не можна нiчого розповiдати, той, хто вiдправив записку писав це не просто так. Вона вже вирiшила не втручатися в долю, просто пливти за течiєю. Вона зiтхнула i, напустивши похмурий i засмучений вигляд, подивилася etrange прямо в очi.
  - Нi, не вийшло, - збрехала вона, навiть не дрогнувши, аж надто спокiйно. - I телепортування предметiв теж, - додала вона, замiвши слiди, обрубивши кiнцi.
  В планi обману совiстi в неї нiколи не було, але брехала вона тiльки за крайньої потреби.
  - Але ж тодi в тебе вийшло!
  - Один єдиний раз, але я не впевнена, що i вiн був.
  - Ясно. Шкода, я вже думала, що ти сильнiша, нiж здаєшся. Ти як та дiвчина-загадка. I не тiльки по аурi. Нiяк не можу зрозумiти, про що ти думаєш.
  - Не люблю, коли хтось заглядає в мою душу.
  - Що ж ти така некомпанiйська?
  - Може про мене теж не будемо?
  - А про що тодi?
  - Зараз буде урок, але може розкажеш про iнших магiчних iстот, про etrange, менi цiкаво. I, здається, твiй батько хотiв зi мною поговорити.
  - Менi здалося, чи ти хочеш прогуляти школу?
  - Просто пропоную. День хоч i не важкий, але незроблене домашнє завдання дуже його ускладнює.
  - А ти то чого не зробила?
  - Я тренувалась.
  - Менi теж треба. Добре, - схоже природничка погодилась. - Йди в кiнець коридору, я зараз, замету слiди.
  - Що ти зiбралася робити? Зачекай мене! - дiвчина негайно поспiшила за нею.
  - Я все сказала, - обернулася вона. - Навiть прогулювати треба розумно, я в медпункт, грати хвору, потiм в астрал за артефактом iлюзiй, щоб вiдмазати тебе.
  - Це довго.
  - Нас вже бачили в школi, тут без варiантiв.
  - Давай просто пiдемо, зекономимо час, - вже був дзвоник, коридори пустiли, потрiбно було повертатися в клас.
  - А потiм писати поянювальну директору? В тебе мама тут працює, це погано вплине на її роботу.
  - Своє алiбi беру на себе, можу теж прикинутися хворою.
  - А я тобi кажу, не спiши!
  - Чого ви тут розкричалися, як тi баби базарнi? - до них пiдiйшла Рея i скептично подивилася.
  - Вона шукає легкi шляхи, а я пропоную перевiрений, але довгий метод, - пояснила природничка.
  - Мей, я не шукаю легких шляхiв, але суть прогула в отриманнi додаткового часу, а ти збираєшся витратити його на алiбi! - Люсi просто не могла не втрутитись.
  - Все з вами ясно, йдiть, я прикрию.
  - Правда?
  Невже нестихiйниця правда вирiшила допомогти?
  - Припустимо. Йдiть швидше, тiльки щоб вас нiхто не бачив.
  - Дякую.
  - Мантульте звiдси, давайте, я все сказала.
  Люсi i Мей вистрибнули через вiкно з другого поверху, але телекiнез допомiг обережно приземлитися. Дiвчата тихенько перебiгли безлюдне спортивне поле i зайшли в саму гущавину. Їх чекала серйозна розмова, огневичка не любила чекати бажаєме. А вона ще й хотiла потренувати магiчно-фiзичний бiй. Часу було мало, одне таке тренування займало декiлька годин, але спочатку теорiя. Нудна теорiя.
  
  <19>
  Мей поспiшно передвинула суху товсту зламану гiлляку ближче до себе i, перевiривши мiцнiсть, сiла. Своїй подрузi вона навiть це не запропонувала, але та схоже сiдати взагалi не збиралася.
  - Що хочеш знати? - запитала природничка.
  - Якi є свiтлi магiчнi iстоти крiм нас i янголiв?
  - Як я знаю, то нiяких.
  - Тобто як?
  - Ось так. З чого це ти цим цiкавишся?
  - Хочу знати, - вiдмахнулася огневичка. - Але ти казала, що є ще декiлька видiв позитивних магiчних створiнь.
  - Позитивних, а не свiтлих. Наприклад мавки, берегинi лiсу. Хоча вони бiльше нейтральнi. Точно, iнсолiти.
  - Хто?
  - Iнсолiти. Так званi емпати зi здатнiстю бачити духiв. Але у них є i цiлителi, i некроманти. Тобто, з однiєї сторони свiтлi, а з iншої темнi.
  - Незвично.
  - Так. Що ще хочеш знати?
  - Як передається сила, стихiя.
  - По ДНК, звiсно.
  - Це ти вже казала. А точнiше?
  - Стихiя зазвичай вiд матерi, дуже рiдко вiд батька. Але при народженнi з особливою позицiєю зiрок можна отримати зовсiм iнакшу, нiж у батькiв, силу.
  - А якщо мати - людина?
  - Все вiд батька. Але така магiчна iстота буде слабка. Як ти.
  - Я зрозумiла. А багато в свiтi огневичок, якщо вони такi небезпечнi?
  - Не дуже. Хоча вiдьмаки вiдносяться до цього спокiйнiше, нiж ми, вони не позбуваються неконтрольованих, але їхнi вiйни за владу, через них мало огневикiв виживають. Але їх сенат, там третина - огневики, вони правлять, але до них краще не лiзти. Ось i тепер батько обмовився, що готується вiйна з ними, вiн вже наказав готувати малих огневикiв. Тебе мабуть теж будуть, звiсно якщо погодишся.
  - Чому дiти приймають участь у вiйнi?
  - Не пам'ятаю чи казала, але вони дуже цiннi в нападах, просто незамiннi. I цiлительство, i небезпека в однiй особi. В чотирнадцять рокiв вони починають повноправно воювати, до вiсiмнадцяти отримуючи високi воєннi посади, титули полковникiв, генералiв.
  - А менi через пiвроку буде чотирнадцять. Менi вже туди, виходить, пора.
  - Не спiши, така залученiсть огневикiв сприяє їх винищенню. До того ж для цього вони проходять кiлька курсiв в академiї.
  - Хто придумав такий спосiб?
  - Знайомий мого батька запропонував, вiн погодився, це оптимальний варiант.
  - Це не дуже чесно.
  - Згодна.
  Вони трохи помовчали, Люсi хотiла трохи обдумати сказане.
  Огневичка зрозумiла, що розгадка далеко, треба ще до неї дiйти.
  - Твiй батько хоче поговорити. Знаєш, про що? - поцiкавилася вона.
  - Вiн не казав, просто просив навчити тебе основам.
  - А як ти думаєш?
  - Можливо, я не впевнена, про твою сiм'ю. Або про твою участь у вiйнi.
  - Знаєш, а менi потрiбно дещо в нього запитати. Бажано якнайшвидше.
  - Занадто небезпечно. Блимання з тобою в астрал... Ризиковано, нi. Ти не готова.
  - Чому ти так впевнена? Я зможу, я знаю, це не важко.
  - Звiдки? В тебе ж так i не вийшло!
  - Давай спробуємо парою, просто, не в астрал.
  - Я не ризикну так! Нiзащо!
  - А можеш привести Руслана до мене?
  - Нi, з астралу вiн не пiде. У нього роботи багато i без цього.
  - Мей, я дуже тебе прошу, погодся!
  - Не проси.
  - Ну, Мей! - знала вона, як вмовляти людей.
  - Добре! - природничка ричала вiд безвиходу. - Але спочатку я запитаю дозволу. I пробувати будемо не сьогоднi.
  - А коли?
  - Завтра. Але схожу зараз, ти ж не вiдчепишся.
  - Ти правильно зрозумiла. Ти йди, а я поки що розiгрiюся, ти, сподiваюся, нормально морди б'єш?
  - Удар в мене не сильний, я ж дiвчина i не воєнна, якщо ти про це.
  - Кажеш так, нiби в мене сильнiший!
  - Сильнiший. Я не люблю боротися чесно, тим паче вирiшувати проблеми кулаками. А ходила я на тренування тiльки через одну фразу:"Що буде, коли енергiя посеред бою раптом скiнчится?". Я вже говорила, з мене батько намагався виростити воїна. Видно, не вийшло.
  - Ти невиправна. Але ж ти зi мною потренуєшся?
  - Ну, добре поб'ємося, тiльки давай так, зi зброєю, руками нецiкаво, та i перевага тодi у тебе буде.
  - Згода. Я швидко додому по зброю, а ти йдеш до свого батька i дiстаєш дозвiл на моє перенесення.
  - Я пам'ятаю.
  - Чудово.
  Мей таки виклянчила у батька бажане, але все було навiть простiше, вiн без проблем сказав, що це буде непогано. Звичайно природничка прикрасила iсторiю i явно пiдвищила в його очах показанi огневичкою її можливостi, але Люсi було все рiвно. Свiй склад зброї вона прикликала вiдразу пiсля уходу подруги в астрал. Її цiль була трохи iнша, цього часу вистачало, щоб переговорити з Реєю.
  Огневичка тихенько оглянулася i перенеслася в шкiльний туалет. Туди дiти майже не ходили, занадто рiдко його мили. Тихенько вiдчинивши дверi, дiвчина пробiглася коридором, намагаючись не стукати каблуками чоботiв. Ех, вiдвод очей би зробити. Природничка думала сьогоднi цьому її навчити, але, видно, доведеться самiй. Саме закляття дуже корисне, якщо з таким сховатися, тебе можуть не побачити. По старим схемам Люсi уявила свою прозорiсть. На шкiрi з'явився ледь помiтний червоний вiдтiнок, здається вийшло, але як воно повинно виглядати дiвчина не знала.
  А, в принципi, i так пiдiйде. Вона ж не на кримiнал зiбралася. Люсi повiльно зайшла за поворот, але трохи висунулася, щоб було видно дверi класу. Огневичка телекiнезом надавила на ручку, залишаючи чiткий магiчний слiд. Вчителька зачинила дверi, але, як вона i задумала, це привернуло увагу Реї, i вже через хвилину вона вийшла з класу.
  Люсi зняла те незрозумiле закляття i, трохи вийшовши, щоб вона її помiтила, поманила пальцем.
  Нестихiйниця теж зайшла за поворот i прошепотiла:
  - Що треба? Ваше алiбi це те, що вам стало погано i ви розiйшлися додому.
  - Дякую, що прикрила, але я прийшла не за цим.
  - Тодi в чому справа?
  - Ти знаєш вiдповiдь.
  - Не знаю. Я тебе майже не бачу, ти схожа на пляму, яка не дає оглянути картину повнiстю, - пояснила вона.
  - Що це значить?
  - Не знаю.
  - Не бреши менi.
  - Я не брешу тобi, - їхнi очi зустрiлися, - i правди я не знаю. Нiхто не знає все повнiстю! В цьому i проблема!
  - А що вiдомо тобi?
  - Це не мої таємницi, я не маю права їх розкривати. Майбутнє каже, скоро ти це дiзнаєшся. Дуже скоро.
  - Я знаю. Але дай менi хоч одну ниточку! Я же все рiвно докопаюся до правди, навiть якщо буде потрiбно сплатити величезну цiну.
  - Стiльки темряви в душi я не бачила ще у нi одної etrange, - задумалася нестихiiйниця. - Ти надто швидко погоджуєшся на певнi кроки, це може коштувати тобi життя. Але якщо ти так хочеш... В тебе мати була найсильнiшою i в той час контрольованою etrange-огневичкою. Все, що можу сказати. Подумай над цим, але не роби поспiшних висновкiв. Правда вже за поворотом.
  Рея пiшла залишивши її в легкому шоцi. Значить, це правда, Марина не її матiр. Її вдочерили, причому дуже давно. Хто найсильнiша огневичка? Може в неї вийде дiзнатися iм'я, чи хоча б прiзвище через природничку? I чому Рея думає, що в нiй є темрява, вона трохи жорстока, але не зла. Може, вона просто помиляється, хоча це могло б пояснити її неординарне блимання.
  Нi, темною вона бути не може, дiвчина чiтко дала зрозумiти, що її справжня, бiологiчна матiр була etrange. Чому вона її кинула, як вона опинилася у Марини, ким був її батько? З кожним кроком з'являється все бiльше питань. I вже не можна просто сидiти в сторонi.
  
  <20>
  Люсi встигла повернутися вчасно, Мей була настiльки невдоволена швидким дозволом батька, що просто не звернула увагу на такi двiбницi, як подавленiсть огневички, чи її повищене бажання побитися.
  - Мей, котра година? - зiтхнула дiвчина, не даваючи їй навiть закiнчити думку.
  - Мене не було довгенько, вже одинадцята.
  - Тодi давай починати.
  Природничка сидiла на все тiй же гiлцi i трохи не очiкувала, що Люсi мовчки прокрутить гостре лезо в руцi, пiдкине, впiймає i простягне його їй. Вона вiдносно вмiла поводитися зi зброєю, але майстром вона явно не була.
  - Ну, давай, - дiвчина прийняла зброю i роздивилася її. - Це що, шпага?
  - А що? - Люсi трохи вiдiйшла i, трохи пiдкинувши лезо, схопила його правою рукою, другу завела за спину. Шпага не була її улюбленою зброєю, вона взагалi полюбляла стрiльбу з арбалету, вона навiть мала один, метання кинжалiв, могла попасти в рухому цiль клинком, природа, на щастя, зором її не обдiлила. Мечi дiвчина любила бiльше, таких у її арсеналi було декiлька. В цей раз зброю вона вибрала майже наослiп, iз пiдходящого для цього випадку у неї майже нiчого не було.
  - Ти вже билася шпагами? Хто торкнеться першим гострим кiнцем - перемiг.
  - Знаєш, мене пробували навчити, я брала ось це до рук, але особливих успiхiв не добилася.
  - Так i не парся, з нею можна, як з мечем, тримала колись меч?
  - Доводилось.
  - Так ось, зазвичай зброєю протикають наскрiзь, тут такий же принцип.
  - Лу, давай щось попростiше. Те, що ми обидвi знаємо. А то нечесно. Що в тебе є ще? - Мей обережно перевернула клинок i Люсi взяла його вiльною рукою.
  - А ти любиш шукати легкi дороги, - помiтила огневичка. - Як по-моєму, то для боїв пiдходить будь-яка зброя. Але в мене є ще мечi, але сюди я їх не брала.
  - Я їх перенесу. Де вони?
  - В кутку моєї кiмнати, за столом, в футлярi.
  - Зараз, - природничка замружилась, видно уявляла ту картину.
  Спалахнув промiнь свiтла, i у неї в руках з'явився довгий футляр.
  - Цей?
  - Давай сюди, - дiвчина забрала у неї мечi, поклала на землю, вiдкрила замок i витягла два. Там був ще третiй, запасний, але цей хай краще полежить, вiн була просто тренувальний.
  Люсi простягнула один природничцi, та вже трохи потягнулася i розiм'яла руки.
  - Ну, давай. Площатка невелика, але цього достатньо.
  - Тодi тримайся! - Мей кинулась на неї i зробила перший випад. Вона спочатку не розумiла, чому огневичка майже не нападає, у тiєї в прiорiтетi був тiльки захист, i, чесно кажучи, виконувала вона його майстерно, у дiвчини було нi шанса її дiстати.
  Люсi ж повiльно вiдступала в сторону футбольного поля, Мей наступала, i вона признавала, що природничка - достойний противник. От тiльки її власна стратегiя виходила за рамки простого бою. Навiщо витрачати сили одночасно з суперником, якщо можна спочатку поберегти сили, а потiм його розбити?
  Видно, вона мислить правильно, удари Мей стали повiльнiшi, вона втомилася. Тепер вже Люсi почала активно нападати, лiсок скiнчився, посвiтлiло, але почало свiтити очi. Природничка гiдно тримала оборону, але вже не здавалася такою незламною.
  - Це все, що ти можеш? - подразнила вона її.
  - Да iди ти! - дiвчина зробила хибний випад i ледве не програла. Огневичка ж навпаки веселилася.
  - Куди? - поцiкавилася вона.
  - Куди хочеш. Може досить?
  - Ти так легко здаєшся, - Люсi рiзко подалася вперед, але Мей зробила колесо назад i приготувалася до нової атаки. Але коли вона пiдiйшла ближче, огневичка трохи опустила шпагу вниз, це давало можливiсть її перемогти. Як вона i думала, природничка напала i вiдкрилася для неї. Дiвчина миттєво вiдскочила в сторону i, схопивши меч суперницi, приставила свiй до її живота.
  - Ти труп, - буденно повiдомила вона.
  - Марiєнко, Фiлатова. Менi сказали, що ви хворi, але, як бачу, обидвi в чудовiй фiзичнiй формi, - вчитель, який сидiв на лавцi лiниво їм аплодував.
  Чорт, вони забули про фiзрука, який проводив уроки на полi, i вийшли прям на видну зону. Це й ще урок їх класу. Добре, що хоч силою вони активно не користувалися.
  Обидвi просто мовчали, не знали, що сказати.
  - Прогулюєте? - насмiшливо запитав вчитель.
  - Ага, - Мей сказала дуже несмiливо, але вiдповiсти ж треба було.
  - От i правильно, навiщо вам ця школа? - почав кепкувати вiн.
  Люсi зустрiлася поглядом з Реєю, вона докiрливо похитала головою. Вони явно спалилися.
  - Ви нас вiдпустите? - нахабно поцiкавилася огневичка.
  - Давайте так, ви б'єтеся ще раз, ми подивимось, а потiм йдiть гуляйте.
  - Правда? I не видасте?
  - Ви двоє йдете на районне змагання вiд школи, у вас чудова фiзична пiдготовка для цього, i вчителям я не скажу.
  - Змагання? Добре, - схоже Люсi взяла домовленiсть в свої руки, - якщо у нас все вийде по часу, то ми пiдемо на тi змагання.
  - Домовилися, - дiвчина пiдiйшла до вчителя, i вони пожали руки. А щодо змагань... Вона нiкуди йти не збиралася. Але все рiвно цей вчитель їй подобався. В першу чергу через те, що не зневажав їх, не казав, що вони лише малi дiти, якi не повиннi прогулювати. Чоловiк не став на них кричати, навпаки, використав ситуацiю i вибив з неї максимальну користь для себе, а це дiйсно варте поваги.
  - Що ж, покажiть, що ви вмiєте, - вчитель знову сiв на залiзну лавку i приготувався дивитися шоу. - Не кожен день можна побачити показовий бiй, напевне у всьому нашому районi немає жодної школи бойових мистецтв, тому ви вже постарайтеся.
  Люсi закотила очi i запитала Мей:
  - Може все ж на шпагах? Чи взагалi краще рукопашку? А то менi набридло.
  - Дiвчата, перед тим, як покажете, розкажiть хоч правила бою. I давайте для стимулу, хто з вас виграє, може на мої уроки не приходити i мати в семестрi найвищий бал.
  - Це iнша справа, - схоже Люсi ситуацiя тiльки забавляла, на вiдмiну вiд Мей, яка стояла знервована i з похиленою головою, i вiд Реї, яка поглядом скептика наблюдала все зi сторони. - Хочете теорiю? Точних правил немає. Хто перший постраждає - програв. А за такий виграш можна i на мечах. Мей... Тобто Олеся, - швидко виправилась огневичка, - ти готова?
  - Я ж все рiвно програю, Лу. Я пас, - природничка хитро посмiхалася i поглядала на Рею, яка вела себе доволi пiдозрiло.
  - Фiлатова, ти таке шоу зiпсувала.
  - Нi, я просто поступилася мiсцем, - дiвчина обережно перевернула зброю i рукiвкою вперед кинула його нестихiйницi. Та сальтом перестрибнула через залiзну трубу i вчасно пiдхопила шпагу.
  - Це можна розцiнити як виклик? - Люсi зробила крок назустрiч.
  - Розумiй, як хочеш, але менi цiкаво поборотися з тобою.
  - Так, Таня, бачу в тебе нова суперниця.
  - Не люблю довгих початкiв. Почнемо.
  В цей раз дiвчина розумiла, що її стратегiя не спрацює, Рея може знати її наступнi ходи. Тож в такому випадку найрозумнiше просто не давати їй часу на це. Огневичка нападала чiтко, але водночас i стримано. I з цiєю etrange було складнiше, нiж з Мей. Ненабагато, але складнiше. I правда, часовичка чiтко знала її наступнi кроки. Люсi розбiглася i опинилася прямо за спиною у суперницi. Вона вже пiднесла меч до її спини, але i Рея виявилася не така проста. Її зброю вона тримала вниз вiстрям i вже направила на її живiт. Оплески були негучнi, але почулися схвальнi вигуки. Нiчия так нiчия. Вони опустили зброю i дiвчина передала шпагу власницi, до цього часу Мей вже перенесла на поле всю зброю i порожнi футляри, огневичка обережно все поскладала.
  Нестихiйниця прошепотiла:
  - Ти вже скористалася пiдказкою? Видно, нi, iнакше тебе б тут уже не було. I вам дуже пощастило з фiзруком, вiн явно роздивився в тобi талант. За це вiн i не таке може пробачити, не тiльки прогул, - посмiхнулася вона i пiшла в сторону класу.
  Люсi ж направилася до вчителя, у неї вийшло швидко нагадати про домовленiсть мовчання i, забравши Мей, пiти геть.
  Але як тiльки вони опинилися наодинцi, дiвчина нервово поклала футляр на землю.
  - А менi здавалося, тобi подобається випендрюватися перед усiма. Хотiла показати свою крутiсть? Ти тiльки привернула увагу. I щось надто швидко ми пiшли. З чого це?
  - Хто найсильнiша etrange-огневичка?! Ти знаєш?
  В її очах стояла така схвильованiсть i надiя... Вона просто не могла не вхопитися за цю ниточку.
  
  <21>
  - Чому ти мовчиш? Скажи менi, прошу!
  - А навiщо тобi?
  - Не запитуй, для мене це дуже важливо!
  - Лу, я точно не знаю, зараз не так багато жiнок-огневичок.
  - А припустимо тринадцять рокiв тому? Була така, тiльки контрольована?
  - Була, - природничка потупила погляд.
  - Iм'я знаєш?
  - Знаю.
  - Так чому мовчиш?
  - Я нiколи її не бачила, вона була дуже важливою шишкою у вiйнах, була великим полководцем, генералом, вiдповiдала за безпечнiсть огневикiв. Народилася в астралi i виявилася єдиною огневичкою в сiм'ї, мати у неї була нестихiйницею, як i одна сестра, а батько природником. А ще одна дiвчина з цiєї сiм'ї - природничка, моя мама.
  - Так ви родичi?
  - Це була моя тьотя, вона зникла ще дванадцять рокiв тому. Як i моя мама.
  - Спiвчуваю. А як її звали?
  - Анна. Анна Дерк.
  Значить вони ще i родичi. Кузини, двоюрiднi сестри. Колись вона запитувала Марину, чому у них немає родичiв. Виявляється у неї є.
  - А ти не знаєш, у неї були дiти? - вона вирiшила пересвiдчитись.
  - Не знаю. Здається у неї була дiвчинка, але зникла вона разом з нею, вважається, що вона мертва, ще не зустрiчалася така огневичка, щоб могла бути рiвною їй по силi, а отже i її донька.
  - А ти знаєш де вони зникли?
  - Цього менi батько так i не розказав. Але тодi час був вiдносно невоєнний, тож я не знаю. А чому це ти так цiкавишся?
  - Просто, не зважай.
  - Загадкова ти якась сьогоднi.
  - Я нормальна. Може спробуємо перенестись?
  - Знову ти за своє! Що на тебе найшло!
  - Менi дуже потрiбно в астрал, розумiєш? Чи просто поговорити з твоїм батьком.
  - Що сталося? Це пов'язано з твоєю зацiкавленiстю?
  - Рея дала менi деяку iнформацiю i менi потрiбна людина, яка знає, що сталося.
  - Ти можеш говорити зрозумiло?
  - Нi, - ляпнула вона i взяла природничку за руку. - Перенеси мене, прошу! Нiчого не станеться, я знаю.
  - Лу, та що з тобою?!
  - Мей, будь-ласка, це дуже важливо!
  - Настiльки, щоб безрозсудно блимати?
  - Так.
  Мей не могла вiдмовити.
  - Готуйся, - тихо сказала вона. - Зброю брати не можна, в мирнi часи це заборонено. Хоча Анна носила, - пiдмигнула природничка i вiдвернулася.
  Люсi вiдчинила сумку. Що може їй знадобитися там? Її все ще непокоїла її вiдмiннiсть вiд звичайної etrange. А якщо доведеться захищатися? Обов'язково треба взяти щось маленьке, i, бажано, не одне.
  Маленький, тоненький, але дуже мiцний кинжал впав їй в око, вiн пiдiйде. Дiвчина ще раз порадувалася, що вдягла чоботи, в них не тiльки зручно битися, а ще й можна щось сховати! Що ще можна пронести? Огневичка схопила бинт i обмотала трохи вище кистi кожну руку, тодi засунула ще по ножику. Рукава просторої блузки довелося розпустити, тепер вона вiльно звисали вздовж. В школу вона заправила темно сiру сорочку, як з минулого столiття, трохи схожу на чоловiчу, в чорнi джинси, але тепер Люсi її вийняла i трохи розгладила. I хоч верхнiй одяг висiв мiшком, їй це навiть пасувало. Тепер за прикритим блузою поясом дiвчина сховала ще один клинок.
  - Ти все? - поцiкавилася Мей i обернулася.
  - Ну як?
  - Трохи по бунтарському, але якщо врахувати, що ти огневичка, пiдiйде. Давай руку.
  - Я готова, - кивнула Люсi i заплющила очi. Вона знала, що може знудити, тож так буде краще. Але все рiвно було неприємно, що її щось смикнуло в сторону.
  Шелест листя рiзко зник, але почулися голоси, на секунду огневичцi здалося, що вона повернулася до столицi i розплющила очi. Вони стояли в темному, але доволi просторному закутку вулицi, поряд з'явилося ще декiлька etrange в бiлих плащах з вишитими рукавами i швидко вийшло. Мей потягнула її вперед i їм очi заслiпило сонцем. Дiвчата вийшли на простору яскраву площу, тут був величезний фонтан, кафе, декiлька магазинiв. Але не було жодного автомобiля, в кутках не валялося смiття, мiж брукiвкою не росли бур'яни. Тут всi вiдкрито користувалися магiєю, нiхто не зважав, що у натовпi можуть бути звичайнi люди.
  Значить це такий астрал? А вiн мало чим вiдрiзняється вiд людських мiст.
  - Ти впорядку?
  - Так.
  - Тодi не стiй, як вкопана. Ходiмо, - Мей потягнула її в сторону найближчої вулицi з шикарними будiвлями, охайними дворами.
  - Ми куди?
  - Спочатку до мене додому, менi треба переодягнутися, потiм зайдемо до батька.
  - А не можна було вiдразу блимати до тебе?
  - Нi. Перенесення дозволене тiльки в спецiально видiлених закутках.
  - I до себе на хазу не можна?
  - Якщо зняти закляття проти телепортацiї.
  - Гаразд, давай не втрачати часу. А навiщо тобi переодягатися? - Люсi послiдувала за природничкою.
  - В такому одязi ми привертаємо увагу перехожих, мене тут кожна собака знає, а я не люблю видiлятися.
  - Ти пропонуєш одягти цi балахони? Нiзащо!
  - Це просто плащi поверх одягу, заспокойся. Розумiєш, вони допомагають розпiзнавати стихiю по вишитому подолi чи рукавам. Звичайно, це одежа для офiцiозу, навiть не всi дорослi їх носять, але ми йдемо в центр, а ти одягнена, як воєнна вiдьма-огневичка в себе вдома, дивись, а то ще сплутають, - засмiялась вона. - I, думаєш, я не бачила, скiльки ти сховала в собi зброї? В цьому планi ти трохи схожа на параноїчку. Глюки не мучають? - продовжувала смiятись природничка.
  - Та плювати на одяг! Я хожу так, як менi зручно!
  - Це я вже зрозумiла, - дiвчина зупинилася бiля розкiшного паркану, дерев'яного, трохи обпаленого. Цiкаво, яка огневичка тут живе? Мей повернулася до неї i, кивнувши на будинок, додала: - Ми прийшли.
  Значить жила.
  - Ти тут живеш? - поцiкавилася вона.
  - Так, це будинок сiм'ї Дерк.
  Люсi пiдiйшла до ворiт i провела рукою. Схоже на територiї стояв захист декiлькох стихiй, недурно. Огневичка штовхнула хвiртку i ступила на територiю. Мей закричала, щоб вона цього не робила, але було вже пiзно. Точно, на чужих вiдразу спрацьовує захисне поле, як вона про це не подумала. Дiвчина зiщулилась i приготувалася до удару.
  
  <22>
  I нiчого! Зовсiм нiчого не сталося! Навiть енергiя не поворухнулася!
  Мей в подивi стояла i не рухалась.
  - Ти була тут ранiше? - з серйозним обличчям поцiкавилася вона.
  - Нi. Якщо i була - не пам'ятаю.
  - Ти колись жила з etrange?
  - Може бути. Саме через це я i хочу зустрiтися з Русланом!
  - Дивно, батько казав, що в цей дiм мало хто мiг зайти, - природничка зайшла на територiю i направилась прямо до дому. Люсi послiдувала за нею, але їй на очi натрапили ще однi обгорiлi слiди, цього разу на деревi.
  - Ти йдеш? - обернулась Мей.
  Огневичка незворушно стояла в притул до дерева i її рука лежала на чорному слiдi вiд вогнекулi.
  - Що таке? Цей слiд тут був завжди, не зважай, - пояснила вона. - Якщо хочеш, можеш залишатися тут, я зараз все винесу, - повiдомила вона i зайшла в дiм.
  Але дiвчину хвилювало трохи iнше. У неї перед очима швидко проносились картинки. Вона знала, чо при бажаннi можна вiдтворити забутi спогади, але ранiше це їй було непотрiбно. Це все видно було майже як наяву.
  Вона гуляє тут, зовсiм маленька, трохи розмита в спогадах жiнка з насиченим каштановим волоссям i зброєю за поясом загортає її в пухнасте покривало, яке пiдпалилося вiд дотику дiвчинки. Мати трохи насварилася на неї, але щось сталося, i вона, взявши її на руки, обернулася.
  Бiля ворiт стояв блiдий чоловiк в чорному плащi, по вишивцi схоже огневик. Чорне, трохи довгувате волосся доповнювали темнi, як вуголь, очi, вiн не виглядав настiльки страшно, i взагалi, його обличчя було доволi нечiтким, вiн здавався спокiйним, але мала Люсi все рiвно заплакала. Чому? Ще й руки до нього простягла, неначе хоче до нього. Та нi, це абсурд, зараз вона б до нього i на мiлiметр не приблизилася. Шкода, що обличчя надто розмитi, нiкого не можна розглядiти точно. Анна спробувала її заспокоїти, чоловiк теж хотiв пiдiйти ближче, але жiнка трохи вiдiйшла i кинула в нього бойову сферу, але вiн ухилився i вже не здавався таким розслабленим.
  - Чого прийшов? - запитала вона. - Я тебе не чекала.
  - Знаєш, ти не чекаєш мене вже пiвроку, все бiгаєш i ховаєшся. Але згадай, що менi потрiбна Люсi, а їй матiр.
  - Не читай менi мораль, вона моя донька i тобi я її не вiддам!
  - Не вiддаш? Iнколи я забуваю, яка ти можеш бути вперта. А ти розумiєш, що з нею в тебе виникнуть неприємностi?
  - Могутнiй вiдьмак взяв на виховання малу etrange? Думаю не тiльки у мене. Забирайся.
  - Без дiвчинки я нiкуди не пiду! Я думаю, тобi легше її вiддати, чим постiйно захищати вiд всiх. Щодо її аури... гарна робота.
  - Йди в пекло!
  - Повiр людинi, який там був, там все доволi дружелюбно обстоїть. Тiльки свiтлi там не виживуть, темна енергетика занадто сильна.
  - Да плювати! Йди i не з'являйся тут, це в першу чергу заборонено!
  - Я маю право тут бути, - його погляд затримався на дитинi, - а дiвчинку я заберу будь-якою цiною.
  Вiн повернувся спиною i вже збирався зникати, Анна цим скористалася i кинула в нього вогнекулю. Вiн вчасно повернувся i спiймав ту кулю. Видно йому пекло, чоловiк швидко кинув її в найближче дерево.
  - Iнколи я тебе не розумiю, навiщо кидати, якщо знаєш, що вона не нашкодить менi?
  Вiн посмiхнувся i похитав головою.
  - Вибачай, але у мене тут справи, я вже пiду, - вiн безпечно вийшов з двору.
  - Тiльки спробуй когось убити, - прошипiла Анна у вiдповiдь.
  Чоловiк не зреагував, вiн тiнню перейшов квартал i швидко сховався в найближчому перевулку.
  Люсi не так часто могло щось справдi вразити, це був саме такий випадок. Анна так сильно за неї боролася, чому ж тодi кинула? Чи вона просто намагалася таким чином її сховати? Тодi це багато що пояснює, її прокляття в тому числi.
  А що то був за чоловiк? Вiн навiщось хотiв її забрати. З чого це? I видно, сильний вогневик. А може цей вiдьмак хотiв виростити її як свою рабиню? Цiкаво, як у них тут з рабством?
  Навiть коли Мей повернулася, дiвчина так i не вiдвела очей вiд слiдiв.
  - Та що з тобою таке! - обурилась вона.
  - А? - Люсi нарештi вiдвела погляд i повернулася до неї.
  - Все з тобою ясно, - зiтхнула природничка i кинула їй в руки бiлий, вишитий червоними язичками полум'я плащ. Огневичка звичайно зловила.
  - I що це? - поцiкавилася вона.
  - Офiцiйний одяг. Надягай швидше, - сама дiвчина була в чисто-бiлому балахонi, волосся вона заплела в колоски, її нарештi можна було сприйняти за порядну дитину благородної кровi.
  - Я нi за що не одягну цей кошмар! - вигукнула Люсi i спробувала їй вiддати.
  - А ти поглянь на себе зi сторони! Доволi темний одяг, одягнеш темнi лiнзи - викапана вiдьма. А з твоїм характером i пiдходити до тебе небезпечно. Будь-яка пiдозра достатня для того, щоб викликати тебе на дуель, так що одягай. Чи я марно шукала плащ Анни, щоб твоя стихiя i вишивка сходилися?
  - Це її плащ? - дiвчинi здалося, що серце зараз вискочить iз грудей, вона хоч i розумiла, що в цьому домi можливо є речi її матерi, але Мей дала їй її одяг.
  - Так. Запах її духiв, причому дуже дорогих зберiгся досi.
  Люсi легенько понюхала комiр, вiн пропахся рiзким квiтковим запахом. Невже цю рiч колись тримали руки її справжньої матерi?
  - Добре, я вiзьму його з собою. Але розгулювати так я не збираюся!
  - Яка ж ти вперта! Добре, скажи котра година i давай видвигатися, не будемо втрачати час. Батько нас вже чекає, я його попередила.
  Люсi дiстала свiй телефон i увiмкнула. Дивно, вона зникла, а Марина її навiть не шукала. Вже була перша година, час бiг не зупиняючись.
  Дiвчата вийшли з територiї колись могутньої сiм'ї Дерк. Природничка вiдразу смикнула дiвчину в ту частину вулицi, де вони ще не були i прискорила крок. Вони зайшли в парк, звернули декiлька разiв, огневичка все намагалася запам'ятати шлях. Двоюрiднi сестри вже пiдходили до виходу, як раптом їй облило льодяною водою. Люсi миттево схопила судорога, але дiвчина прогнала пiд шкiрою тепло i трохи вiдiйшла. У природнички справи були ще гiршi, спочатку здавалося, що вона тремтить вiд холоду, але варто огневичцi було глянути куди дивилася Мей, то дiвчина зрозумiла, що вiд злостi.
  
  <23>
  На товстiй вiтцi дерева сидiв усмiхнений брюнет рокiв 15-16, не менше, його блакитнi очi аж сяяли, трохи неохайний, без взуття. Водяний оцiнював її поглядом, i огневичцi це явно не сподобалось.
  - Макс, ну ти i козел! - розлючено проричала Мей, земля пiд нею аж тряслася. - Ми в центр йдемо, а ти нам холодний душ влаштовуєш!
  Хлопець зiстрибнув з дерева i вдало приземлився на землю.
  - Ну вибачай, я взагалi цiлився не в тебе, - лiниво промовив вiн, не зводячи очей з Люсi.
  - Тодi в кого, в неї? - кивнула вона на повнiстю спокiйну огневичку.
  - Взагалi то я тут по своїй роботi, потрiбно дещо з'ясувати у однiєї особи, яка буде тут проходити, - хлопець задумався. - Може познайомиш мене зi своєю мовчазною спутницею в чорному? Незвичний одяг, - пiдозрiло глянув на неї вiн.
  От тiльки дiвчинi його увага не сподобалась, Люсi змовчати не змогла.
  - А в мене запитати не можна? - закотила очi вона i поглянула йому в обличчя.
  - Ясненько, юна ледi, вас чiпати не варто. Може хоч стихiю скажеш, буду знати, проти кого йду, - а посмiшка майже не сходила з його обличчя, схоже це разом з глузуванням його вiзитiвка, пiдмiтила вона i гордо пiдняла голову.
  - Ну, припустимо вогонь, що далi? - дiвчина випустила теплий пар i бiльш-менш висушила одяг i собi, i Мей, яка мовчки за ними спостерiгала.
  - Вогонь? Що, правда? А звуть тебе як? - Люсi не вiдповiла. - Добре, давай культурно. Макс, - вiн простягнув руку i огневичка потиснула її тiльки тому, що знала, що майже нiчого в нього не вийде. При цьому вона максимально нагрiла свою, i коли вiн торкнувся її долонi, то рiзко вiдсмикнув.
  - Люсi, - пiдло всмiхнулася вона. На секунду її очi потемнiли, схоже хлопець це помiтив i його посмiшка змiнилася серйознiстю. Вiн зменшив мiж ними вiдстань i вдивився в радужку. Здається такi ж зеленi, як i були. Вiн вiдчув попереджуючий кинжал бiля його боку i трохи вiдступив. Вона ще й зi зброєю.
  Макс здогадався, хто вона. I казати це нiкому не збирався. Не через те, що дiвчина йому сподобалась, а вона й справдi була доволi гарною, просто вiн знав, що це таке, як не належати до жодного свiту, сам декiлька рокiв тому настраждався. А ще при доньцi Руслана Маллет йому краще продовжувати грати безтурботного дурачка. Йому б не хотiлося, що ловець дiзнався щось зайве про його плани через дiвчину.
  - Сховай зброю, ще побачать, - тихо сказав вiн, оглядуючись, i останнє взагалi прошепотiв їй на вухо, щоб Мей не почула: - I краще не використовуй магiю на зло чи пiдлiсть, це тебе видає.
  Стоп, що вiн знає? Те, що вона iнша? Можливо. Але, видно, зла хлопець їй не бажає. I хто вiн такий?
  - Йдiть, - продовжив вiн i вiдiйшов вiд них.
  - Про що ви там шепчетесь? - поцiкавилася Мей.
  - Так, нi про що, ходiмо, i так стiльки часу витратили.
  - I будь обережна, дiвчинко у чорному. Ти вибрала невдалий образ, як для цього свiту, - вiн знову вилiз на дерево. Схоже, його плани змiнюються, той придурок почекає.
  Огневичка хотiла огризнутися, але природничка вже потягнула її за руку, тож Люсi так i не вiдповiла. Але цей хлопець її схвилював, вiн вiв себе доволi незвично, нагло, i, схоже, дещо знав, потрiбно буде обов'язково з ним поговорити. Але не зараз, поки що її чекала їнша серйозна розмова.
  - Хто це був? - поцiкавилася вона.
  - Макс, водник. Вiн рано втратив матiр i вiн тепер всiх сторониться. Я б з ним не зв'язувалася, вiн далеко не дурень, хоча деякi лiзуть. Як по-моєму, занадто пiдозрiлий тип. Лазить оце по астралу, смiється зi всiх. А взагалi то вiн просто постiйно шукає собi пригод на одне мiсце, ну як зараз, а так... начебто нормальний.
  - Ясно. Звiдки його знаєш?
  - Стикнулися у мого батька, Руслан чомусь попросив з ним зблизитись.
  Вони пiдiйшли до розкiшної брукованої вулицi з величезним фонтаном в центрi, i Мей вказала на незвичайну бiлу будiвлю. Чекати їм не потрiбно було, дiвчата пiшли далi, але природничка повернула в щiль мiж спорудами.
  - Ми зайдемо через додатковий вхiд, i накинь плащ, заради Бога!
  Люсi нехотя накинула його на плечi, вони вийшли до дверей службового входу i Мей постукала.
  Дверi вiдчинилися вiдразу i самостiйно, схоже їх справдi чекали. Прородничка перша ступила в темряву i створила яскраву салатову сферу, використавши її як свiтильник. Доволi цiкаве пристосування. Огневичка пiшла за нею i скоро вони вийшли з бокової дверi на червону килимову дорiжку. Дiвчина оглянулася, вона помiтила пiд самою стелею орнаменти знакiв кожної стихiї, така вишукана робота коштує явно не одну десятку тисяч у валютi. -
  - Марнотратство, - тихо хмикнула вона i поспiшила далi.
  I як Мей тут орiєнтується? Це ж якийсь лабiринт!
  Вони зайшли в доволi скромну, в порiвняннi з iншими, звiсно, кiмнатку i природничка вiдразу розкинулася на просторному диванi. Люсi сiла на край крiсла, вiдразу скинувши плащ, її увагу привертала незвичайної форми кришталево-прозора куля, яка лежала на столi. Де ж це вона вже її бачила? Чи при яких обставинах?
  Дверi вiдчинилися i в кiмнату увiйшов чоловiк в плащi, повiтряний.
  - Мей, що такого термiнового сталося? - видно про причину зустрiчi Мей вирiшила не повiдомляти.
  - Люсi, - окликнула вона її.
  Огневичка повiльно встала i пiдiйшла ближче. Руслану ще раз впала в око схожiсть дiвчини з Анною.
  - Здраствуй, - привiтав вiн її. Вона лише кивнула.
  - Ви хотiли зустрiтися? Я прийшла, - Люсi почала трохи рiзкувато. - Але i у мене є деякi запитання, i я хочу, щоб на них хтось вiдповiв.
  - Я розумiю твiй iнтерес, але може спочатку я? А то я хочу дещо розповiсти, i може бути, ця iсторiя виявиться вiдповiддю на все.
  - Я вся перетворилася на увагу, - всiлася вона i поклала ногу на ногу.
  - Дуже прошу мене не перебивати, - вiн теж сiв, але не поряд iз ними, а навпроти. - Цi подiї вiдбувалися бiльше десяти рокiв тому, ще до вашого, дiвчата, народження. Вiдома нестихiйниця, Вiта Дерк загинула вiд енергокулi разом iз чоловiком, є iнформацiя, що це сталося пiд час крадiжки артефактiв, жiнка закiнчила факультет артефакторики, а це пiд силу небагатьом, бо, як вiдомо, найменша помилка в цьому напрямку магiї може скiнчитися плачевно. А все це було через три дуже незвичайнi коштовностi, якi вона зробила для своїх дiтей, щоб вони завжди були в безпецi. Коли Вiта померла, вони звiсно перейшли далi. Знаєте, чому гора Алтеа розкололася? Одна з трьох сестер була огневичкою, та вершина була мiсцем, де вона про це дiзналася. Я часто згадую ту малу безтурботну дiвчину Анну, на плечi якої впала опiка про ще неповнолiтню Краю i трохи старшу Вiолу, Вiолетту. Але коли я одружився з Вiолою i вона завагiтнiла тобою, Мей, невдовзi виявилося, що найстарша Анна теж вагiтна, та ще й неясно вiд кого. I у неї народилася дуже незвичайна дiвчинка, особисто я бачив малу лише декiлька разiв. Края теж вже ходила вагiтна, схоже сестри вирiшили народити всi в один рiк. Але не пройшло i пiвроку пiсля народження малої огневички, як на цiлу сiм'ю почав нападати сильний вiдьмак i сестрам довелося втiкати. I все було в добре, якби їм не набридло втiкати, i Анна б не визвала його на дуель, на яку пiшли всi троє, але пiсля якої вижила тiльки одна, наймолодша, нестихiйниця. Але щось у неї сталося з головою, Края скинула свою доньку на батька, який був людиною, а сама зникла. Може так на неї вплинула теоретична смерть сестер, особисто я схиляюся до думки, що Анна досi жива, її бачили декiлька рокiв тому в людському вимiрi, до того ж вона вiдправляє регулярнi вiстки своєму представнику в сенатi, на вiдмiну вiд Вiоли, вiд неї, я жодного повiдомлення так i не отримав, - його погляд заблукав десь у вiкнi. - Але пройшло дванадцять рокiв пiсля того, а малу дiвчинку на iм'я Люсi Дерк так нiхто i не бачив, - огневичка опустила очi. - Вона безслiдно зникла, нiхто вже не думав, що вона об'явиться, як один артефакт показав магiчний слiд одної незареєстрованої огневички, тебе, - Руслан пильно на неї подивився.
  - Де може бути моя матiр? - поцiкавилася вона. - В мене є до неї розмова.
  - Я не знаю, але її шукати марно, особливо якщо вона не хоче, щоб її знайшли.
  - Ясно. А як звали того вiдьмака, який на них напав?
  - А навiщо тобi?
  - Ну треба ж з чогось почати!
  - Ти що, дiйсно зiбралася їх шукати? - Мей вскочила з дивану.
  - А що, ти свою знайти не хочеш, чи маєш щось проти?
  - Нi, просто я не готова зриватися на пошуки мами, яку нiколи не бачила.
  - Думаєш, не варто?
  - Може, давай не зараз?
  - Мей, послухай мене дуже уважно. I твоя, i моя мама були готовi вмерти заради нас, якщо вони не повернулися, то це не просто так! А що, як вони в бiдi? Подумай, хiба ти не хочеш її побачити? Я стiльки рокiв думала, що моя справжня мама - Марина, зараз я просто хочу знайти Анну. Я не кажу, що просто подарую їй те, що вона залишилася жива i так нi разу не з'явилася в моєму життi, але в мене ще залишилося декiлька запитань, на якi може вiдповiсти тiльки вона. А я нiколи не здаюсь i завжди iду до самого кiнця!
  - Я зрозумiла i допоможу тобi. Але що ти хочеш запитати?
  - В першу чергу, хто мiй батько, а потiм подивимось. Так хто на них напав дванадцять рокiв тому? - Люсi знову повернулася до Руслана.
  - Я не пам'ятаю, але на днях я обов'язково зайду в архiви i дiстану iнформацiю.
  - А сьогоднi не можна?
  - Нi, я зайнятий.
  - То може ми сходимо i самi все вияснимо?
  - Заборонений доступ до документiв всiм, окрiм сенаторам i довiреним.
  - Батьку, а, може, ти напишеш нам пропуск.
  - Нi. Вам доведеться зачекати.
  - Ось це без мене. Ну добре, я повинна вже йти. Можна останнє запитання?
  - Давай, питай.
  - Що за артефакт лежить на столi?
  - Це скан примiщення, в першу чергу на наявнiсть людей. Але може показати периметр просканованої будiвлi. А чому запитуєш?
  - Просто цiкаво. Ну, я вже пiду. Мей, ти зi мною?
  - Так.
  - Тодi ходiмо.
  Руслан подивився, як Люсi потягнула сестру за дверi, цiкаво, що вона задумала. Чи не артефакт викрасти збирається? I як саме?
  Чоловiк залишився в кiмнатi, все ж йому аж кортiло дiзнатися, як буде дiяти донька Анни Дерк. Але вона дiйсно нагадує по поведiнцi свою матiр, та вчинила б аналогiчно, єдина рiзниця в тому, що жiнка б затаїлася i по чiтко продуманому плану добилася б свого. Але Люсi чекати не любила.
  Огневичка завела Мей за перший ж поворот.
  - Яка довжина цього коридору? - дiвчина прижала природничку до стiни.
  - Не знаю, вiн дуже довгий, а скiнчується сходами в пiдвал.
  - Прекрасно. Зараз влаштуємо їм веселий день, - Люсi полiзла шукати щось в штанах i дiстала якусь незрозумiлу паперову трубочку з темною твердою субстанцiєю всерединi.
  - Що це, що ти робиш?
  - Я роблю все, щоб вся охорона була зайнята потушенням пожежi, якої просто не буде. Знайомся, це кольорова селiтрова димова шашка. Дим буде дуже густий, знайдуть її не вiдразу.
  - Навiщо це тобi?
  - Зараз дiзнаєшся.
  Огневичка вискочила з-за рогу i, пiдпаливши трубку, кинула її по коридору з усiєї сили i пiдштовхнула її телекiнезом. Шашка вже почала димiти i шум, який вона створила, падаючи по сходам, Люсi прикрiпила до неї якийсь метал, вiдразу привернув до себе увагу. Повалив дуже густий, чорний дим, схоже спрацювало щось, на варiант сигналiзацiї, все складувалося, як потрiбно. Дiвчина почекала декiлька хвилин i телекiнезом перенесла до себе артефакт, шкода, що при Мей не можна телепортувати.
  - Це все заради артефакту? - витрiщила очi природничка.
  - Потiм поясню, побiгли.
  Вони швидко вибiгли з будiвлi i кинулися бiгти по вулицi i так до самого парку. Мей зупинилася бiля дерева, щоб вiддихатись.
  - Ну i навiщо було це робити? Ми докотилися до злочину, вкрали! Ми могли просто позичити.
  - Тодi б виникло запитання навiщо, а так ми тут нi до чого.
  - А правда, навiщо?
  - Я не збираюся чекати, щоб дiзнатися те, що нам потрiбно. Я сама проберуся в архiв. I, Макс, можеш не ховатися, я знаю, що ти пiдслуховуєш. Я не просто так тут зупинилася.
  Хлопець зiстрибнув з сусiднього дерева i запитав:
  - Я правильно зрозумiв, чи вас на кримiнал потягнуло?
  - А я правильно зрозумiла, що ти не проти взяти в цьому участь?
  - Припустимо, я не проти. Що вам потрiбно в архiвi?
  - Дещо про сiм'ю Дерк, хочу дiзнатися, який вiдьмак напав на мою матiр.
  - Значить, ви сестри? - це погано, в першу чергу для огневички.
  - Так. А чому ти так швидко погодився? Я думала, тебе доведеться довго просити.
  - Менi цiкаво, що з цього вийде. До того ж я вже давно нiкуди не влiзав.
  Насправдi хлопця цiкавила її безпека. Не кожний день зустрiчаєш когось зi схожою проблемкою, а якщо це ще й безрозсудна дiвчина...
  
  <24>
  Мей завела всю трiйку до себе додому, точнiше в дiм сiм'ї Дерк. Люсi зацiкавлено оглядалася, будинок був величезний, явно на десяток людей. Тут було трохи брудно, мабуть нелегко прибирати в настiльки великих мiсцях. Але, не дивлячись на це, всi рослини були доглянутi, видно, що тут живе природничка. Макс, схоже, тут уже був, цiкаво, при яких обставинах. Хлопець вiдразу всiвся на крiсло у просторнiй вiтальнi i взяв з полицi книгу. Схоже, сестра огневички теж не спiшила з розмовою, вона дала їй гарно роздивитися примiщення i навiть пiдказала, що кiмната Анни на другому поверсi, але Люсi не захотiла заходити.
  Поступово темнiло, вони сидiли, нiчого не роблячи, вже декiлька годин, дiвчинi це вже встигло чесно дiстати. I головне, що вони навiть не розмовляли. Врештi-решт, Люсi просто знайшла мiшень i кидала в неї кинжал, той, яким вона вже думала прирiзати водника, i вона все частiше помiчала, що вiн дивиться, але вирiшила не звертати увагу на його погляди.
  Годинник на стiнi (тут є ще й годинник!) пробив п'яту годину, i нарештi вiн i природничка зарухалися. Дiвчина витягнула кинжал з уже порубцьованої дерев'яшки i всiлася на столi.
  - Ну то що? - запитала вона.
  - Може увiмкнеш свiтло, огневичка? - посмiхнувся хлопець, йому була цiкава її реакцiя на таке прiзвисько. - А то в темрявi я нiчого показувати не буду.
  Вiн чiтко вiдчув її невдоволенiсть, схоже, кличка їй не сподобалася.
  - Пропонуєш менi щось пiдпалити?
  Природничка дала їй в руки металеву пiдставку.
  - Артефакт, - пояснила вона.
  Люсi здогадалася, що треба робити i засунула невеличкий вогник у заглибину. Пiдтримувати його було непотрiбно, на те ж це i артефакт, вiн вилучав настiльки яскраве сяйво, що свiтло розповзлося по всiй кiмнатi i кидало моторошнi тiнi на стiни.
  - Злiзь, - буркнув Макс i телепортував на стiл схему будiвель того кварталу, на неї була нанесена навiть вентиляцiя i водосточнi труби.
  - Де ти це взяв? - здивувалася Люсi, для такої справи це був справжнiй скарб.
  - А ти думаєш я завжди жив легально? - ухмильнувся вiн. - Вiтаю, ти правильно визначила до кого правильнiше звернутися, я знаю багато способiв, як пройти i залишитися непомiченим.
  - А чому ти жив поза законом?
  Огневичка пiдмiтила, що Мей теж цiкавить це питання, схоже вона не знала.
  - Є декiлька причин, можливо колись пронюхаєте. Можеш запитати у Руслана, може, i розкаже вам, - знову хитро всмiхнувся вiн i повернувся до карти обличчям. - Дивiться, тут все просто. Вiдомо, що архiв бiля головнокомандучого, значить будiвлi може з'єднувати каналiзацiя, - вiн показав рукою на тоненький перехiд.
  - Фу, - Мей скривилася, але, побачивши невдоволене обличчя хлопця, швидко з надiєю запитала:
  - А, може, зайдемо через нормальний вхiд?
  - Природничко, ти що, помiдорiв об'їлася? - подивився вiн на неї з-пiд лоба. - Ми йдемо в найсекретнiший архiв, де навiть генералам нiчого не видають, а не в бiблiотеку!
  - Ясно, - зiтхнула вона i схилилася над картою.
  - Добре, що Люсi викрала цей артефакт, так ми будемо точно знати про мiсцезнаходження охорони. Скажу так, ранiше на пост виставляли десятку, по троє природникiв, повiтряних, водникiв i одного огневика. Вони стояли по периметру, ходили мiж полицями. Нiчого такого. Але всi папери зачаклованi проти виносу, спрацює сигналiзацiя - ми трупи. Читати доведеться на мiсцi. Через входи не увiйти, там чотири охоронця i захисне поле, каналiзацiя - єдиний вихiд. Ще один варiант - дах, але залiзти туди без магiї i не зiштовхнутись iз захисним полем нереально. А хто подумає про стару добру каналiзацiю?
  - Зрозумiло, - Люсi була настроєна рiшуче. Вона справдi хотiла дiзнатися, який гад напав тодi на її сiм'ю в полюваннi за нею, маленькою, беззахисною дiвчинкою. - Що ти пропонуєш?
  - Ми спустимося вниз, я знаю пiдходящий люк, доберемося без магiї, якщо нас вiдчують, доведеться втiкати не тiльки з мiсця, а ще й з астралу, з людського теж, там датчики повсюду. Я зараз збiгаю на чорний ринок, у мене там зв'язки, дiстану нам щось для маскування магiчного сигналу, це повинно вирiшити проблему. I так, я свiтлий, - вiн подивився на Мей, яка пiдозрiло на нього дивилася.
  - Звiдки ти знаєш, про що я думаю? - пiдняла брови природничка.
  - Здогадався, - вiдмахнувся вiн i продовжив: - Але потрiбно буде взяти декiлька простеньких артефактiв про всяк випадок, чує моє серце, з вами двома прийдеться швидко втiкати.
  - Думаєш? - огневичка скептично подивилася.
  - Знаю. Тому i люблю працювати один. Давайте далi. Я вас туди проведу, але пролiзти через водосточну трубу вгору втрьох не вийде, комусь iз вас, дiвчата, доведеться залишити i бути напоготовi, щоб прикривати втечу. Самi вирiшуйте, хто, ще одна причина така, що хтось повинен використати силу артефакту з силою i пiдкинути мене догори, детальнiше поясню на мiсцi.
  - Я залишуся, - Мей все ще не дуже хотiла, щоб її спiймали на проникненнi i тому вирiшила не лiзти в саме пекло.
  - Як хочеш, - насправдi хлопець дуже хотiв, щоб з ним пiшла огневичка, з нею не тiльки зручнiше, а й можна приглядувати. - Коли ми з Люсi проберемося всередину, я приверну увагу охорони, а у тебе з'явиться час, щоб пошукати те, що тобi потрiбно. Або ж зробимо все по-тихому i обережно перериємо документи, архiв великий, там площа бiльша, нiж у трьох ось таких кiмнат, - Макс обвiв пальцем вiтальню, - разом, нас з якоюсь вiдводною штукою можуть i не побачити взагалi. Так навiть краще. I нiхто не дiзнається про наш вiзит.
  - Я теж погоджуюся з другим варiантом, - Люсi встала зi стiльця, на якому сидiла.
  - От i добре. Тiльки за артефакти платите ви, - хитро посмiхнувся вiн.
  - Ти знаєш, скiльки вони коштують? - обурилася природничка.
  - Знаю, але ж це потрiбно вам!
  - Все з тобою ясно, - кивнула огневичка i запитала Мей: - Може тут завалялося щось пiдходяще? Чи грошi, чи те, що можна продати, обмiняти?
  - В кiмнатi Анни є багато всякого магiчного барахла, можна взяти.
  - Може не варто? Це ж все ж таки речi моєї матерi.
  - Продавати не будемо, вiзьмемо покористуватися. I причому на законних основах.
  - Тодi добре. Але давайте без мене, я хочу ще порозглядати карту.
  Природничка пожала плечами i побiгла нагору по непомiтних дерев'яних сходах нагору. Через декiлька хвилин вона повернулася з величезним мiшком.
  - Я в цьому не розбираюся, Макс, глянь, що може знадобитися.
  Хлопець знайшов майже все, все, окрiм артефакту з силою водника. В принципi, вiн мiг легко зробити його сам, але, на його думку, занадто легко можна дiзнатися, хто зробив артефакт, особливо якщо займатися цим професiонально. Доведеться таки йти у пiдворотнi.
  Мей швидко вiдмовила в допомозi, сказавши, що приготує вечерю, дiвчата зранку нiчого не їли. А ось Люсi було цiкаво, як i де можна роздобути незаконну зброю, до того ж про такi мiсця потрiбно знати все. Дiвчина погодилася сходити з ним i вже через пiвгодини вiн вiв її через темнi провулки, а потiм вони взагалi спустилися пiд землю. Це мiсце походило на якусь копанку, величезну пещеру пiд будiвлями, вона навiть здивувалася, зазвичай вiд таких пiдземних мiсць по стiнах будiвель зверху повиннi пройти трiщини через нерiвнiсть фундаменту. Але нiчого такого огневичка не помiтила, її увагу бiльше привертали бруднi неохайнi намети, якi рядами стояли в тьмяному свiтлi факелiв на стiнах. Макс упевнено йшов далi i тягнув її за руку, цей притон вбивць аж кишiв бездомними, зрештою тут було теплiше, нiж на вулицях. I нiхто тут не носив цi дурнi плащi, їй вже починала подобатись ворожiсть цього мiсця. Деякi iз присутнiх випивали, деякi просто перемовлялися, були такi, що домовлялися про вартiсть покупки.
  Нарештi хлопець зупинився i пiдiйшов до старого чоловiка, обличчя якого було сховане пiд каптуром накидки.
  - Максимка? Що, вирiшив зайти? - голос у нього був такий вкрадчивий, пiдозрiлий, дiвчинi вiн вiдразу не сподобався, дивний тип. - А, з тобою дiвчина? I як звати це чудо природи? - так же елейно поцiкавився вiн i простягнув руку для потиску.
  - Люсi, - похмуро буркнула вона i з цiкавостi потиснула його руку. Схоже аура майстерно закрита не тiльки у неї, а ось як вiн почав тягнути її фiзичну силу вiдчула вiдразу на собi i рiзко вирвала долоню, а чоловiк, як нi в чому не бувало провiв по тоненькому порiзi на руцi i затягнувся.
  - Що це було? - нервово смикала вона за кiнчик локона волосся.
  - Знайомся, це мiй добрий знайомий Леронт, вiн iнсолiт-цiлитель. Перепродає нашi артефакти у своїх i у нас на чорному ринку. Нам потрiбний артефакт iз силою водника, - звернувся хлопець вже до нього i з проханням на нього подивився.
  - А я вже думав, що ти справдi зайшов мене провiдати. В аренду, чи назавжди? I, любий хлопчику, ти ж i сам можеш такий зробити.
  - Я знаю. I пропоную обмiняти на точно такий же, але зроблений не мною.
  - Малий, так ти знову у справi? Вiтаю. Але я ще не забув, як чудово ти вмiєш задурювати людям голови.
  - Чого ти хочеш?
  - Як мiнiмум два. Отримаєш, коли принесеш обидва, цей, - вiн показав медальйон на ланцюжку, - зможеш залишити собi.
  - По рукам. Тiльки дай якусь основу для другого, у мене тiльки для одного.
  - Тримай, тобi повезло, що у мене є пустi.
  Макс прийняв жiночий браслет i вже через декiлька секунд вiддав його назад, але тепер вiн мав ледь помiтний вiдтiнок темно-синього, i у нього з'явився вiдбиток аури. Також вiн простягнув величезний перстень i простягнув руку за медальйоном. Чоловiк вiддав, але пiдмiтив:
  - Щось сьогоднi ти занадто щедрий.
  - Є таке, - погодився вiн i потягнув Люсi за руку до виходу.
  Коли вони вже вiдiйшли на декiлька кварталiв огневичка поцiкавилася:
  - Якi у тебе справи з iнсолiтами? Я чула, що це майже протизаконно.
  - Якщо хочеш знати, то особисто у мене з ними є багато справ, i не всi вони кримiнальнi. Може колись дiзнаєшся, - вони звернули на охайнiшу вулицю.
  - Зачекай, менi здається, чи ми йдемо в центр, а не додому?
  - Нi, тобi не здалося. Артефакт досi у тебе?
  - Я його не виймала.
  - От i чудово, проскануємо будiвлю, спiймаємо сигнали вартових, з каналiзацiї це робити буде тяжче.
  Вони повертали ще двiчi, доки не дiйшли до величезної будiвлi поряд iз будинком Руслана. Хлопець був прав, там стояло десять охоронцiв, ще було три точно таких же артефакти, як i у них, голограма, яка вискочила над каменем показувала навiть це. Сховавши детальну карту, вони швидко повернулися до будинку Мей, в наступний раз кристал активували вже на просторiй кухнi, коли хлопець i огневичка по обидвi щоки уплiтали трохи пересолену яєшню, а природничка тихо розглядала карту.
  - Дивiться, все, як я казав, - Макс говорив трохи невнятно, але доволi зрозумiло, - їх десятеро, але шестеро дрихнуть на постi, - вiн показав на лежачi фiгурки в окремiй кiмнатi, - чотирьох легше обманути, нiж десяток. Але двоє iз них стоять бiля артефактiв. Питання: як можна непомiтно знешкодити кристали? - вiн нарештi вiдклав вилку i подивився на дiвчат. Люсi в цьому взагалi мало що тямила, Мей теж не знала, що вiдповiсти.
  - Може вирубимо охорону людськими методами? - це було єдине припущення огневички.
  - Забагато шуму, - вiдповiла за хлопця природничка.
  - Так. Тому можна влаштувати нещасний випадок, при якому всi три артефакти пошкодяться. Наприклад, один впаде на пiдлогу, на iнший впаде книга, а в третьому раптово скiнчицься енергiя. Що думаєте?
  - Що нас помiтять ще до того, як ми це влаштуємо, - пхикнула дiвчина. - А так непогано, - Люсi нiчого не залишалося, як погодитися з таким планом. Але навiщо цi всi плани, якщо завжди все iде не так?
  
  <24>
  Каблуки Люсi гучно стукали по кам'яних плитах пiдземелля, запах тут був не дуже, бiгали щури, природничка гидливо обходила вонючi калюжi.
  - Лу, ну не можна було одягнути менш стукаюче взуття, тебе чутно за пiвкiлометра, - хлопець скептично на неї дивився.
  - Я не буду розгулювати у кросiвках Мей, якi на пiвтора розмiра бiльшi. Ти знаєш, як я у них би бiгала? Я нi.
  - Ти це кажеш через те, щоб не позбутися всiєї тiєї зброї, яку ти там сховала, - зрозумiв Макс. - Але з каблуками потрiбно щось робити.
  - Боса я не пiду!
  - Ти хочеш, щоб нас почули?
  - Давай не будемо, я буду ходити тихо.
  - Ти несешся i грюкаєш, як слон!
  - Ну знаєш! Я не люблю ховатися!
  - Зрозумiй, дурепа, ти не всемогутня i не безсмертна, тебе просто вб'ють, з твоїм крихiтним досвiдом проти групи досвiдчених бойовикiв, якi пройши мiнiмум три курси в академiї, ти не вистостоїш проти них i десяти секунд!
  - А ти вистоїш? - огризнулася дiвчина, i в її долоню почала стiкатися темна енергетика.
  - Народ, заспокоїлися! - втрутилась в сварку Мей.
  - Помовч! - рявкнули обоє.
  Природничка трохи неочiкувала такого повороту, коли вона зiбралась з думками цi двоє вже майже билися.
  - Та що ти можеш? - Люсi вже була готова увiгнати в нього кинжал з рукава, її зупиняло тiльки те, що без нього нiчого не вийде. - Тiльки влiзати в халепи i вилазити з них, рятуючись втечею? В тебе не вистачає гордостi навiть зустрiтися з ворогом тет-а-тет!
  - А ти згадай, що сталося з твоєю матiр'ю, коли вона вийшла на чесний бiй!
  - Не приплутуй сюди її!
  - Я сказала заткнiться обоє! - Мей побачила шматок родючої землi пiд ногами i з неї потягнулася лоза i закрила хлопцю i дiвчинi роти. Огневичка миттєво зiрвала бiдну обпалену рослинку з обличчя i повернулася до кузини.
  - Ти що витворяєш?
  - Ну нарештi на мене звернули увагу! - дiвчина звiльнила хлопця i продовжила: - Народ, якщо ви зараз не припините i почнете битися, то нашi сигнали спiймають, а нам же це не потрiбно?
  Люсi зiтхнула i заспокоїлася. З невеличкого мiшечка за поясом вона витягла маскувальнi артефакти i передала хлопцю. Той мовчки натягнув старий перстень, Мей дiстався браслет, огневичцi медальйон. Це теоретично повинно приховати їхнє мiсцезнаходження по енергетицi, але шкода, що це не могло вирiшити проблему бiоенергетики, яку кристали в будiвлi ловили в першу чергу.
  Трiйця якомога тихiше пiшла далi, раптом Макс зупинився i рiзко подивився вгору.
  - Це тут, - прошепотiв вiн i, скориставшись артефактом, зiрвав решiтку з водосточної труби, з якої перiодично стiкали слабкi потоки. - Мей, ти залишаєшся тут. Зараз ти ось цею штукою, - вiн показав природничцi обмiняний медальйон, - пiдкинеш нас з Лу вгору.
  - Як? Це артефакт водникiв, до того ж ви туди просто не пролiзете.
  - Бери вище, все вийде. Це я продумав. А тобi доведеться взяти мене за руку, - хловець простягнув долоню огневичцi, вона трохи вагаючись мiцно його схопила. В її поглядi була така недовiра... В принципi для неї це нормально.
  Макс зосередився. Ранiше вiн робив це часто, але за декiлька рокiв навiть дуже кориснi навики забуваються. Було доволi ризиковано робити це на огневичцi, все ж вона протилежна йому, але цiль завжди оправдує дiї.
  - Зараз швидко пiдкинеш нас вгору артефактом, не дай нам розтектися, - вiн пiдстрибнув i зачепився за трубу. - На рахунок три. Один. Два. Три.
  - Удачi, - прошепотiла природничка.
  З хлопця i дiвчини потекла вода. Вони неначе розтаяли в нiй. Добре, що Мей вчасно зреагувала, в такому станi Макс аж нiяк не мiг пiднiматися вгору. Їх занесло в трубу i вже через декiлька секунд виплюнуло через решiтку на пiдлозi вбиральнi. Що ж, непоганий початок. Вони прийняли нормальний вигляд, водник був повнiстю впорядку, а от дiвчина важко дихала, сидячи при цьому на пiдлозi. Вона вже хотiла щось сказати, але хлопець притулив палець до гув i показав на дверi. Точно, шумiти зараз не можна. Вона, спираючись на стiнку, обережно встала, каблуки цокнули об плитку, от чорт! Водник зло на неї подивився, було доволi темно, але вона розгледiла, як вiн скривився i показав, щоб вона їх зняла.
  - Ти нормальний? Це ж мармур, я не збираюся проморозити ноги! - прошепотiла вона.
  - Хочеш, щоб нас почули? - гаркнув вiн i через щiлинку в дверях почав розглядати ситуацiю в архiвi. Однi полицi, жодної живої душi. Ех, було б все так спокiйно, як здається.
  Люсi нехотя все ж зняла взуття i поклала свої улюбленi чоботи бiля стiни. Що ж, краще холодна пiдлога, нiж не встигнути щось дiзнатися. Вона дiстала артефакт i, зважаючи на скан, вони знаходились на першому поверсi, а їм потрiбно на другий, судячи з тематичностi документiв. I що вiн задумав? Мабуть зручнiше все ж таки пiднятися по сходам, але якраз Макс прикидував, чи пролiзуть вони у вентиляцiйну трубу. В каналiзацiї вже були, тiльки там їх ще не вистачало.
  Слава богу, вiн похитав головою, вона вже i так викачалася в багнюцi, доведеться ще раз вимити голову i випрати одяг. Її воротило вже вiд самої думки, скiльки там павутини.
  Водник глянув на карту. Там майже нiчого не змiнилося, на першому поверсi двоє охороняють вхiд, на другому i третьому по одному охоронцю. Але також зовсiм поряд є шестеро сплячих бойовикiв. Треба вести себе ще тихiше.
  Дiвчина сховала артефакт за пояс, i вони мовчки вислизнули в темний коридор. Нi, ну це точно якийсь лабiринт. Пройшло вже бiльше хвилини перед тим, як вони вийшли до величезних сходiв, у огневички склалося вiдчуття, що вони в якомусь старовинному безлюдному замку. Хлопець попросив карту i кристал перейшов до нього в руки. Вiн показав на двi червонi точки i повiв її до першої. Дiвчина вже хотiла обуритися, як так, вони знайшли сходи i повертаються. Як добре, що камiнь на цьому поверсi розташований в серединi зали, там, здається, нiкого нема. Вони швидко, але дуже обережно пройшли туди, Макс рiзко перевернув стiл, був такий грюкiт. Артефакт розбиввся на сотнi мiлких частинок, розсипався на пiсок. Ти ба, яке воно крихке! А вона i не думала, зi сторони здається мiцним. Мабуть це була погана iдея, двоє несплячих охоронцiв кинулися сюди, вони ж не виставили звуковий бар'єр! А їм потрiбно вивести з ладу ще двi такi штуки. Так, крадiї з них нiякi.
  Хлопець виругався одними губами i поспiшно потягнув її за стелаж, їх швидко окружила темно-синя плiвка, яка з'явилася з його персня, аби тiльки їх не побачили!
  Двоє в бiлоснiжних плащах, видно природник i повiтряник обдивилися мiсце.
  - Чужої магiї не чутно, - вони говорили вiдносно тихо, але достатньо розбiрливо.
  - Може само упало?
  - Можливо. Тут гуляє такий вiтер, причому через тебе. До того ж цей столик давно пора замiнити було.
  - Ну знаєш! А я б все ж перевiрив, я думаю, тут хтось є.
  - I хто, по-твоєму? Та кому всi цi звiти потрiбнi? Цим писулькам все бiльше десяти рокiв! I це притому, що сюди неможна вломитися! Не смiши.
  - Ну добре, добре. Але давай розбудемо про всяк випадок Агнес.
  - Може спочатку сходити за запасним артефактом? Як думаєш?
  - Ти забув, що вiн не працює, розряжений. А замiну привезуть зранку.
  - Точно. Ну добре, я пiду будити нашу iскорку, от вона точно не зрадiє.
  - Iди, а я прогуляюся на другий поверх, перевiрю справи у Мета, заодно гляну на карту, менi все ж здається, що тут хтось є, - повiтряник оглядувався, але їх покищо не знайшли, а це уже добре. Макс тихенько повiв її в сторону сходiв, лише перед останньою полицею знову звернув у темряву. Люсi прислухалася. В їхню сторону уже йшов той чоловiк, не можна допустити, щоб вiн туди пiднявся. Її рука вже потягнулася до поясу, одного удару рукояттю буде достатньо для втрати свiдомостi, проте вiн зависокий для неї, у неї не вийде впоратися з ним без магiї i хитрощiв. Огневичка вийняла тяжкий клинок i взяла за доволi гостре лезо. Якщо мiцно його стиснути, буде порiз, потрiбно бути обережнiшою. Повiтряник пройшов мимо них, дiвчина вже хотiла напасти, але хлопець її зупинив. Вiн обережно взяв клинок. Невже вiн дозволить йому пiти, це ж може скiнчитися повним провалом! Що вiн робить, це єдиний вихiд зробити все непомiтно! Її рука вже вдруге потягнулася за зброєю, але сильнi руки хлопця зупинили її ще раз.
  
  <25>
  Вони продовжували просто стояти, дiвчина його не розумiла, вiн же просто заглядав у щiлинку i дивився, як охоронник вiддаляється. Вiн же просто пiде, не можна цього допустити! Але Макс i не збирався. Вiн витягнув якусь штуковину i мiцно стис у долонi. Люсi потягнуло такою дружелюбною силою, схожу вона не вiдчувала у жодної etrange. Вiдкрився темно-сiрий портал, вi видiляв доволi небагато свiтла i був досить непомiтним у темрявi. Хлопець пiдмигнув їй i увiйшов у чорну диру. Вихiд не мiг вийти за межi архiву, огневичка вiдчувала блокуюче закляття. Яка все ж вона помiтна, та магiя, яку накладали вiдкрито. Хоча, в принципi, бiльш дiєва.
  Вони вискочили на другому поверсi, i водник вiдразу показав на артефакт, бiля якого спав доволi молодий чоловiк. Дрихне на посту, як миленький. Ну нiчого, тим краще для них. Хлопець показав їй, щоб залишалася в тiнi, все ж його закляття вiдведення дiяло пречудово. Макс тихенько пiдiйшов до чоловiка, рука якого була аж надто близько до нерiвного каменю. Iдеальний злочин, все подумають на цього Мета. Прекрасно.
  Водник дiстав артефакт з силою повiтряних i обережно скинув кристал зi столу, вiн теж розбився, але звуку не було. Хлопець скрився у тiнi i закiнчив дiю артефакту. Прозвучав звук розбитої тарiлки, той повiтряник вже бiг сюди, а Мет рiзко прокинувся i пiдскочив. Схоже вiн таки подумав, що скинув вiн, картинка склалася.
  - Що тут сталося? Та що ж цими артефактами проклятими, це вже другий розбився!
  - Вибач, це я скинув.
  - Це i так ясно, магiя тут майже не використовувалась. I що будемо робити? Запасний кристал не працює, ми залишилися без датчикiв!
  - Значить доведеться будити всiх, ми i так вже в нашу змiну накосячили.
  - Добре, давай ти пiдеш до Рена в нове вiддiлення, а я сюди пришлю Дена i ще когось.
  - Я згоден, так навiть краще. Але я ще прочешу периметр, щось менi тут не подобається, з чого це артефакти розбилися саме в одну нiч?
  - Може просто спiвпало, i таке буває.
  - Я пiду.
  - Чеши, тiльки дивись, не розбий щось ще!
  Мет невдоволено фиркнув i небезпечно пройшов у метрi вiд лазунчикiв. Але схоже таки пронесло, їх не помiтили. Повiтряний спустився на перший поверх, але небезпека не пройшла i потрiбно ще знайти потрiбний стелаж. Хлопець i дiвчина бiгали вiд полицi до полицi, поки водник не прикликав босу огневичку до себе i не дав їй в руки величезну папку. Що вiн знайшов, в темрявi ж зовсiм нiчого не видно! Добре, що сiрники завжди з нею! Люсi оглянулася, все ж таки той охоронець досi десь тут ходить, i обережно запалила. Якiсь букви на бiлiй вставцi просто розпливалися перед її очима, чому вiн вибрав саме цю папку, може просто потрiбно щось вiдчути? Але нi, вiн впевнено показував на заголовок. Сiрник довелося затушити, їй здалося, що за нею хтось дивиться крiм Макса, а таке вона вiдчувала. Ще їй хотiлося запитати про той портал, їй було дуже важливо знати, якою силою був створений цей магiчний предмет.
  Дiвчина тихенько виглянула з-за повороту, це було необдумано, але якщо їх уже помiтили... Вiдвод все ще дiяв, але вона чудово знала про тяжке закляття, яке дозволяє бачити навiть через нього. До того ж це не надто сильна її сторона, ховаюче закляття блискуче виходить саме у повiтряникiв. З однiєї сторони, здається нiкого. Хлопець спробував її вiдтащити, але вона його зупинила. Вона вже знала, що їх викрили.
  - Папку беремо з собою, - прошепотiла вона i, показавши, що за поворотом хтось є, повнiстю вийшла в поле видимостi i зняла закляття вiдводу.
  Несподiванiсть була її козирем, старий медальйон i закрита аура майстерно маскували її сигнал, цей Мет до останнього не дiзнається її стихiю.
  - Може покажешся, я ж вийшла, - пiдмiтила вона i повернулася лицем до охоронця.
  Вiн же боягузом не був i вiдразу вiдкрився.
  - Як ти сюди потрапила, дiвчинко? I що ти тут робиш?
  Доволi передбачувано.
  Люсi трохи поморщилася через "дiвчинку". Давно її так не називали.
  - Не твоя справа, - огризнулася дiвчина i витягнула кинжал. Раз магiєю не можна, значить думати треба об'єктивнiше. - А взагалi то гуляю, а що? Не подобається?
  - Уяви собi, малолiтка. I забери свiй гонор i вiддай ножик, за таку вилазку тебе вбити мало! I куди твої батьки дивляться?
  - Самiй цiкаво. I що ж ти зробиш, великий, страшний охоронцю? - вона поглянула невинними очима i почала пiдкидати клинок i незворушно ловити його за рукояття. I схоже чоловiка це теж бiсило.
  - Таку баришню не кожен день застанеш в нашiй дирi, до того ж вночi, до того ж неофiцiйно. Що ти тут забула? I напарника свого не ховай, я знаю, що вiн там.
  Макс невдоволено теж вилiз з-за повороту.
  - Ну, здраствуйте, - зневажливо кивнув хлопець, - до речi, ми уже знайомi, рiк тому, винищення напiвкровних в мiстi, ви за мною довгенько бiгали.
  - От чорт, напiвкровний iнсолiт, - тихо вилаявся вiн i став у бойову позицiю.
  - Ну все, Лу, з нас на сьогоднi досить, - Макс виставив руку вперед i потягнув за нитки, виднi тiльки йому. Мет вiдчув, як сили його покидають, вiн похитнувся i, знепритомнiвши, безвольно впав. Причому доволi гучно.
  - Йому нiхто не говорив, що на нас краще не нападати? - засмiявся вiн.
  - Значить, ти ще й iнсолiт, напiвкровний? - вона сховала кинжал назад у рукав.
  - Я той, хто я є, я не хочу зараз про це говорити, пора зникати.
  Люсi ще трохи на нього подивилася, значить вiн напiвкровний. I ясно, чому вiн поза законом, забороненi союзи рiзних магiчних iстот, а тим паче дiти вiд таких союзiв. Було вже дивно, що його досi не вбити, облави на iнакших частенько проводяться тут, в астралi.
  Хлопець терпеливо її чекав, але вiн знав, що треба бiгти. I вiн не дав дiвчинi побiгти в сторону сходiв вниз, у нього вже складався безпечний план вiдходу.
  - Пам'ятай, там восьмеро бойовикiв, там не пройти, - прошепотiв вiн i повiв огневичку в iншу сторону, а пiзнiше i на третiй поверх. Водник активував артефакт з картою, один охоронець зовсiм поряд, потрiбно бути обережнiшими. Хлопець сховав їх пiд закляттям i завiв за поворот, цього було достатньо, щоб вартовий просто пройшов мимо них.
  Чи все ж помiтив, чому ж тодi вiн повернувся?
  Чорт, чорт, чорт! Чому вiн повернувся?
  Вiдповiдь на запитання вона зрозумiла миттєво. Значить, усi охоронцi вже знають, що тут хтось є, вони вiдстежують робочi артефакти, а вони використовують один постiйно, а щойно активували карту! I цей, здається Рен, чiтко розумiє, де вони, а всi iншi охоронцi вже бiжать сюди. Може, цього теж вирубити? Люсi з надiєю подивилася на хлопця, вiн похитав головою. Значить не варто, залишився тiльки один варiант, вони побiгли в iншу сторону, повезло, що це не кут, коридор мiж полицями продовжувався. Водник рiзко смикнув її за наступний поворот, їхнi кроки вiдлунювало, але на поверх вже забiгло декiлька бойовикiв, вже було нiколи ховатися. Макс проглянув карту, все ж у них вийде втекти, аби тiльки їх б не спiймали ранiше.
  - Дивися, - вiн провiв пальцем мiж голограмними стелажами аж до мармурових колон i вказав на драбину бiля стiни, яка вела на горище. Горище - це було м'яко сказано, це просто була порожня, але таки добре захищена кiмнатка пiд самим дахом, але вона була єдина, де крихiтне вiконце можна було розбити.
  Люсi кивнула, зрозумiвши хiд його думок. Але охоронцi стiмко наближалися до них, вона прошепотiла:
  - Якщо когось iз нас спiймають, втiкаємо по одному.
  Обуритися дiвчина йому не дала, з такою швидкiстю, як вона побiгла...
  - Лу, стiй!
  Огневичка просто налетiла на широкоплечого чоловiка, який вибiг iз-за повороту, бойовик вiдреагував миттєво i схопив її за зап'ястя. От правильно говорять, поспiшиш, людей насмiшиш. I чому вона не перевiрила мiсцезнаходження всiх їх? Сама сказала, що кожен сам за себе, а тепер розгрiбати.
  
  <26>
  Руки вже сильно болiли, навiщо вiн їх так стискає, її сили малої дiвчинки не вистачить навiть, щоб покласти його на пiдлогу. Ах, так, вони ж впевненi, що вона iнсолiтка, але, видно, не знають, що через дотики приближенi до смертi теж можуть викачувати енергiю.
  - Одна є! - крикнув чоловiк, вона впiзнала в ньому того доволi пiдозрiливого повiтряника.
  - Впевнений? - хитро посмiхнулася вона. Ну хоч не марно вивчала паркур, ну прямо знала, що колись, да знадобиться. А каблуки би тут знадобилися, не просто так кажуть, що це жiноча зброя.
  Дiвчина рiзко сперлася ногою об його стегно i, вдаривши iншою ногою у живiт, зробила небезпечне сальто. У неї вийшло вирватися, чоловiк похитнувся назад. Огневичка незворушно потерла зап'ястя, схоже там залишаться синяки.
  Як його позбутися? Може показати шоу з кинжалом? Якщо врахувати кiлькiсть його друзяк - iдея не найкраща. Залишається один вихiд.
  I вона побiгла. Люсi приблизно пам'ятала, куди їй треба, але не до кiнця збагнула задумку хлопця. Вiн що, хоче стрибнути з даху трьохповерхової будiвлi?
  А повiтряник рванув за нею, до нього приєдналося ще троє, i одна з них дуже молода жiнка, явно огневичка. Навiщо вона одягла каблуки, вона ж в них бiгати не могла! Начебто вже не дитина, а така дурепа. Цiкаво, а всi огневички ходять на високих пiдборах, чи це одиничнi випадки? Вона слабо пам'ятала, що Анна теж одягала чоботи, правда, каблук був маленький, ну так, щоб було зручно.
  Як добре, що вона вiдстала, хто знає, що у неї там є в арсеналi.
  Люсi пiдбiгла до залiзної драбини i вилiзла нагору. Їй здалося, чи там, знизу, був спалах рiдної сили? Нi, таки там хтось з'явився. Видно, сильний маг, так делiкатно пройти через захисне поле зможе не кожен.
  Аркл знав, що донька знову вляпалася. Було не розумно привертати увагу до своєї скромної персони, мабуть краще було б вiдправити Анну, але тодi б вона вiдразу кинулась до неї. А якщо його впiзнають, як сенатора... Його думка вже давно рятує їх вiд вiйни, нападати вони не осмiляться. А от Люсi загрожувала справжня небезпека, вiн не мiг не втрутитися. Його задумка вдалася, вiн з'явився прямо перед носами тих etrange i насварився пальцем. Було доволi забавно дивитися за реакцiєю четвiрки. Вiн ще трохи постояв, подивився вгору, здається, вона знає, що робить.
  - Не чiпайте її! - тихого, але грiзного голосу завжди йому було достатньо, аби манiпулювати людьми. Сталь у голосi дуже впливала на них, звичайно, це не схиляння голови перед сильнiшим, як у янголiв, але доволi дiєво.
  Раптом спрацювала антивиносна сигналiзацiя.
  Юна огневичка, як тiльки забралася нагору, побачила Макса, вiн уже стояв на нерiвному даху i простягав їй руку. Дiвчина стрiмко вилiзла, не потрiбно було слiв, щоб зрозумiти, вона йому вiдносно довiряла. Стали вони впритул, їй навiть стало трохи некомфортно, вiн дуже обережно, як фарфорову ляльку, тримав її за плечi.
  - Не рухайся, - прошепотiв вiн i вони розпалися на воду. Хлопець знав, що захисне поле не розповсюджується на погоднi явища, але такий варiант може допомогти тiльки втекти. От кориснi все ж цi водосточнi труби, вiн плавно скерував їх в одну таку i зi страшенним гуркотом спустилися вниз i хлюпнулись на брукiвку. Макс зупинив закляття i вони сидiли прямо на дорозi. Дiвчина тяжко дихала, дуже неприємно рухатись таким чином.
  Невже у них вийшло? Вони пробралися туди, добули iнформацiю i вийшли живими. Пробралися в архiв!
  Люсi хотiла попросити ще раз глянути на папери, може вона щось наплутала i там усе зрозумiло? Але хлопець уже стояв i простягнув їй руку, вони ж перед самою будiвлею, їх можуть побачити. Дiвчина пiдвелася i через носки вiдчула холоднi каменi пiд ногами. Її взуття залишилося всерединi, у вбиральнi! Огневичка тихенько виругалася, їй що, тепер без чоботiв ходити? Водник засмiявся, зрозумiвши в чому справа, на що вона люб'язно йому нагадала, що це вiн винний у тому, що вона боса.
  Хлопець знову засмiявся i, зiтхнувши i пiдiйшовши трохи ближче, пiдхопив її пiд колiна. У нього дуже сильнi руки, вiн навiть не приклав видимих зусиль, щоб її пiдняти. А її вже давно не носив нiхто на руках, тим паче хлопцi. Вiн що, таким чином просить вибачення? Тодi йому доведеться пiвдня вiрно її носити, це була її найзручнiша пара взуття!
  - Ми зараз куди? - нахально дивлячись, поцiкавилася вона.
  - Додому.
  - А мої чоботи не забув?
  - Облиш їх, у нас не вийде забрати.
  - Ти нормальний? Я i так не в захватi вiд того, що мене повиннi носити, а тут ще й те, що менi їх не повернуть!
  Макс опустив її на землю.
  - Я заважати не буду, можеш йти i пiдставити голову пiд нiж, - незворушно сказав хлопець.
  I все ж вiн правий, не можна так ризикувати.
  Дiвчина гучно видихнула i блимнула. Це було необдумано, але водник все рiвно дещо знає, i вона теж має на нього компромат.
  Прямо перед носом у Макса вдарила блискавка, вiн остаточно впевнився, що перед ним стояла вiдьма. Вiдьма зi свiтлою матiр'ю, але така невинна, вiн просто не мiг її не захистити.
  
  <27>
  Люсi з'явилася в домi Марини, в людському астралi, тут теж була нiч i теж було вiдносно холодно. А ще кажуть, що у iнший вимiр переноситися тяжко i небезпечно, вона, наприклад, взагалi не вiдчула рiзницi зi звичайним блиманням. I так, треба знайти новiшi чоботи, у неї було взагалi тiльки двi пари на каблуках, її прийомна мати погано розумiла, навiщо їй таке взуття. Ну де ж вони?
  Огневичка скинула кросiвки з полицi, вони їй дуже не подобалися, i залiзла в шафу. Ось Марининi туфлi, її босонiжки. А теплiше взуття є?
  - Щось шукаєш? - сонна жiнка стояла в дверях у нiчному халатi, схоже вона i не лягала.
  Чорт, i як вона могла не подумати, що в домi спить Марина, а тим паче, що вона хвилюється за неї?
  Дiвчина потупила погляд i подумала над вiдповiддю. Що можна їй сказати, як пояснити, куди вона зникла зранку зi школи. Але Рея сказала, що розiбралася з цим. Значить пiсля школи, яка рiзниця.
  Прийомна мати вже здогадалася, що їй потрiбно, зазвичай огневичка зовсiм не знiмала взуття, нiчого не мiняється. Вона пiдiйшла до лiжка i вийняла з-пiд неї коробку.
  - Тримай, - простягнула її жiнка i сiла на стiлець.
  - Дякую.
  Марина завжди така турботлива, але могла залiзти в душу. Iнколи корисно мати такого знайомого, але коли така людина лiзе до тебе...
  Люсi вже зрозумiла, що вона знає, але що? Видно, що вона не боїться за неї, але деякi хвилювання є.
  - Ти збиралася менi сказати?
  - Я хотiла, щоб до всього ти дiйшла сама. Ти далеко не дурна, твоя справжня матiр теж. Як там Анна? - поцiкавилася жiнка.
  - Я не знаю, нiхто не знає. Але я знайду її.
  - Шукай. Але прошу, повертайся. Хоч iнодi.
  - Ти виростила мене, як свою, я не можу тебе так просто забути. Але таємницi минулого... я повинна знайти вiдповiдi.
  - Я розумiю. Але, може, поясниш, що у тебе сталося з взуттям?
  - Можна сказати, що загубила, - вона знову потупила погляд.
  Нi, ну це вже реально смiшно! Як можна пояснити, що пiд час кримiналу довелося залишити взуття там.
  Дiвчина швидко огягла взуття i засунула туди кинжали з рукавiв.
  - Вибач, - в останнє обернулась вона i вилiзла у вiкно. Можна було запитати щось у Марини, але оскiльки вона нiчого про її справжню матiр не знає...
  Макс вже чекав її надворi, все ж безпечнiше їй користуватися чужими силами для переносу.
  - Дякую, що прийшов. Вибач, що накричала через дрiбницю, не варто було.
  - Ти теж вибач щодо взуття, тут я не продумав.
  - Треба було втiкати, було не до цього. Пiшли до Мей, - вона дала йому руку.
  - Було надто небезпечно так пересуватися посеред вулицi, - вiн сказав приглушено, так, щоб почула тiльки вона. Дiвчина зрозумiла натяк i кивнула. Так, небезпечно, але це ж вiн її розiзлив!
  Вони зникли у променi свiтла, коли їх викинуло у брудному саду природнички, у Люсi навiть не темнiло в очах, з Мей було набагато складнiше. Вона вже повернулася назад i чекала на них.
  - Ну нарештi, так я не зрозумiла, у вас вийшло? I чому ви не вийшли через низ?
  - Вийшло, я знайшов папку. Але потрiбно було втiкати.
  - Ясно. Пiшли в дiм i дiставай документи.
  Вони зайшли у вiтальню, хлопець кинув масивну чорну шкiряну папку на стiл i сiв у крiсло.
  - Дивiться, це все, що було, але пакет документiв не повний, хтось забрав додатки, я перевiрив.
  - Що за додатки? - Люсi витягла звiдти файли i поглянула на нього.
  - Вся додаткова iнформацiя по якiйсь, можливо кримiнальнiй справi, ну ти зрозумiла.
  - Ага, - огневичка замовкла, їй до рук потрапила особова справа в червонiй обкладинцi з невеликим написом "Анна Дерк". Дуже дивно, там, в архiвi вона зовсiм не могла це прочитати, зараз же букви теж були розмитi, але не настiльки.
  - А там я нiчого не бачила, - прошепотiла вона воднику на вухо.
  - Тодi ти дуже хвилювалася, як цiльки емоцiї вляглися, ти змогла бачити через закляття.
  - Значить менi залишається тiльки завжди бути спокiйною?
  - Чому ви постiйно шепчетеся? - схоже, Мей була незадоволена своєю непосвяченiстю у їхнi справи.
  Макс мовчки кивнув i, повернувшись до природнички, вiдмазав їх: - Вона знову нагадала, що я купляю їй нове взуття.
  - А що у тебе зi старим? - дiвчина глянула на її чоботи. - Це новi? Каблук був трохи тонший. А де тi?
  - Вiн змусив мене залишити їх там.
  - Весело, - хмикнула вона i, простягнувши руку, взяла iншу особову справу, вже "Вiола Дерк". А огневичка несмiливо розгорнула документи на її матiр. Зверху у лiвому кутку була маленька фотографiя, але доволi гарна. Люсi вiдразу помiтила, що доволi на неї схожа. Трохи правiше було досьє, ну так, основна iнформацiя:
   Анна Дерк
   12.09.1980
   Мiсце народження: астрал
   etrange
   Рiвень сили: вищий
   огневичка
   Мiсце проживання: астрал, вул. Садова 22.
   Освiта: в 1994 р. - закiнчила середню воєнну школу, в тому ж роцi поступила в магiчну академiю на бойовий факультет, кiнцевi екзамени здала на вiдмiнно
   в 1998 р. - втратила матiр i батька, спричинила розкол гори Алтеа, прийняла опiку над неповнолiтнiми сестрами
   в 1999 р. - грудень - вiдправлена на фронт зi званням молодшого летенанта
   2000 р. - березень - звання старшого летенанта, листопад - пiдвищення до звання капiтана через особливi заслуги перед головною пiвнiчною воєнною базою, грудень - звання майора за вичислення групи зрадникiв
   2001 р. - лютий - звання полковника за успiшну рятувальну мiсiю групи 34, яка потрапила у западню при битвi пiд горами Делер, вересень - звання генерала- майора за перемогу у битвi за долину Вiєр
   2002 р. - покинула воєнну посаду у зв'язку з вагiтнiстю
   2002 р. - затримана воєнною групою за нелегальне зберiгання при собi холодної зброї у пiслявоєнний час, була звiльнена пiд заставу чоловiком сестри, головнокомандуючим Русланом Маллет
   2003 р. - народження доньки-огневички Люсi Дерк, батько невiдомий
   2004 р. - поразка в дуелi за власним бажанням з вiдьмаком
   Нинiшнє мiсцерозташування: зникла безвiсти
  В цiлому, нiчого нового. Люсi переглянула i iншi папери, були копiї протоколiв по справах з її участю. Але жодного детального опису. Додатки, i правда, вилучили. Або там їх i не було, вона запросто могли бути i в iншому мiсцi. Але чому в iншому, якщо майже вся документацiя тут? Кому могли знадобитися данi з дуже старих документiв, хiба що Руслану, але батько природнички не збирався брати їх до кiнця тижня, нелогiчно. Але було вже доволi пiзно, хотiлося спати. Вони розляглися прям у вiтальнi, тiльки Мей пiшла нагору спати, сказала, що любить велике лiжко, а тут мало мiсця. А огневичцi було вже все рiвно, занадто насиченим виявився день.
  От iнколи хочется пригод, але коли щось трапиться, єдине бажання, щоб усе швидше закiнчилося. Але що, якщо все тiльки починається?
  
  <28>
  Дiвчина прокинулася доволi рiзко, здається, хтось добряче стукнув кулаком об стiл. Макс пiдскочив разом з нею, виявляється, вони спали зовсiм поряд! В iншому випадку огневичка би зашарiлася, але, побачивши розгнiване лице Руслана, який їх розбудив...
  - Нас чекає дуже серйозна розмова. Кличте Мей.
  Але вона вже спускалась по сходах, видно ранiше вiдчула присутнiсть батька. Природничка зайшла в кiмнату i сiла на стiлець. На головi у неї було таке гнiздо, що Люсi не розумiла, як таке можна розчесати. Але поки що було не до цього.
  - Що ви троє собi дозволяєте? I не дивiться на мене, як барани на новi ворота, я чудово знаю, що там були ви.
  - Доведiть, - Люсi навiть не заперечувала, вирiшила iти тiльки вперед.
  Чоловiк кинув їй якийсь пакет. Дiвчина заглянула, там були її чоботи. От чорт, все ж таки знайшли.
  - I що? Такi самi можуть бути не тiльки у мене, це не доказ.
  - На вас досi маскувальнi артефакти, а ще ви дещо не сховали, - вiн кинув погляд на стiл, де лежала вся iнформацiя, яку вони знайшли.
  - Батьку, я ..., - Мей не знала, як виправдатися i все стягувала браслет.
  - Досить. Проникнення в секретний архiв, напад на двох охоронцiв, використання заборонених вiдьомських артефактiв, винесення документiв, проведення в архiв напiвкровного, хлопець, не роби вигляд, що це про когось iншого, використання сил iнсолiтiв проти наших, зв'язок з вiдьмаками, можливо договiр з ними, i я ще тiльки почав! Ви хоч розумiєте, що це, якщо не страта, то сидiти вам до смертi!
  - Ойойой! - передразнила огневичка. - Да що ми зробили, вбили когось? Та начебто нi. Тодi що, пограли на ваших самооцiнках, показали всiм, що ви не можете впоратися з дiтлахами? Кримiнал, блiн.
  - Лу, твоєї думки взагалi не питали, - чоловiк ледве стримувався, в кiмнатi гуляв крижаний вiтер.
  - А навiщо було забирати документи з архiву i казати нам, що зробите це лише в кiнцi тижня? Чи ви теж вiдьмакiв покриваєте? Своїх же ворогiв? А особисто я сама по собi, я не буду робити те, що менi скажете Ви чи хтось iнший, тим паче вiдьмак. Я не знаю, що ви вбили собi в голову, менi байдуже, але я в будь-якому випадку дiзнаюся, хто напав на мою сiм'ю бiльше дванадцяти рокiв тому, навiть якщо доведеться пiти по трупах. Тому вибирайте, або ви зараз кажете менi iм'я i прiзвище, або за наслiдки я не вiдповiдаю.
  Буває, кажуть, не зустрiчайся очима з огневичкою, проклятим будеш. Чоловiк i дiвчина вже декiлька секунд люто дивилися одне одному у вiчi, вiд неї йшла дуже спокiйна енергетика, неначе вони сидять на терасi i п'ють чай. Руслан не витримав її погляду i першим опустив голову.
  - Його звали Аркл Тенебрiс, - здався вiн. - Огневик, сенатор, дуже сильний бойовий маг, по спецiальностi проклятiйник, але пройшов декiлька курсiв артефакторики. Це все, що я можу сказати.
  - Дякую, - Люсi пiдiйшла до столу i вiддала вкраденi документи. - Сподiваюся, претензiй бiльше немає.
  - Дуже прошу не лiзти на рожон, я не завжди зможу вас покривати. Це був перший i останнiй раз.
  Руслан зник, огневичка впала в крiсло i посмiхнулася:
  - А з нього вибити потрiбну iнформацiю легше, нiж я думала. Я думала, що вiн витримає, таким поглядом я на вчителiв буває дивлюся, не повiрите, але всi думають, що я збираюся їх повбивати, - хитро посмiхнулася вона i задумалася. - Аркл Тенебрiс. Прiзвище перекладається як темний, але це не точно. Дуже цiкаво. Я б сказала навiть дуже дуже цiкаво. Народ, є якийсь спосiб пiдтвердити мiсцерозташування кровного родича?
  
  
   * * *
  Руслан з'явився прям у себе в кабiнетi, там його вже чекав його помiчник.
  - Ну що там? - Раiл встав зi стiльця.
  - Яблучко вiд яблунi недалеко падає. Точно така ж скажена. Довелося сказати, тепер аби тiльки вона до нього не полiзла, а то будуть у нас проблеми.
  - Ви їй сказали? Та вiн же її вб'є, вiн ненавидить свiтлих, а вона - донька його ворога!
  - Тодi чому вiн став пiдставлятися в архiвi, навiщо її захистив? Тут щось нечисто, але що у цього темного в головi? Щойно ця малолiтня Дерк заявила, що заради правди пiде по трупам. I судячи з її характеру, ця може. За нею треба придивитися, я не дозволю їй вплутувати в бруднi справи мою доньку!
  - Влаштувати стеження?
  - Нi, у неї щось iз нервовою системою, занадто пiдозрiлива, не варiант. Але я спробую встановити у Мей жучок, хоча б будемо знати їхнi плани.
  - Я пiдготую артефакт.
  - Дякую, але давай закриємо тему. Багато роботи, будь-ласка, принеси менi договори з купiвлi-продажу землi, хочу перечитати.
  - Добре, - Раiл незворушно вийшов з кабiнету, ця мала родичка Руслана, скiльки ж вiд неї головної болi, справжня донька своєї матерi.
  
  
   * * *
  - Лу, ти про що? - Мей не зрозумiла запитання.
  - Я запитую, чи можна якось пiдтвердити мiсцерозташування моєї матерi?
  - Можна, - хлопець пiднявся на ноги. - Закляття на кровi, дуже сильне. Але, як мiнiмум, потрiбно дiстати карту того мiсця.
  - Карту?
  - Це не проблема, - Мей вже зрозумiла, про що вони. - У Анни в кiмнатi стоять карти багатьох мiсцевостей. Я зараз принесу. Вони великi, Люсi, може сходиш зi мною? - не дочекавшись згоди, природничка потягнула її нагору. Дiвчина ледве не впала, вона взагалi не хотiла туди заходити. Або просто боялася правди.
  Кiмната зустрiла їх купою набитих коробок бiля стiни, запиленими полицями i розкиданим одягом. Акуратисткою вона не була, але в розташуваннi речей була деяка логiка, важливе вона тримала на видному мiсцi, iнше було складене в глубинах шафи. Був у неї закритий ящик зi зброєю, а бiля вiкна стояло маленьке дитяче лiжечко. Дитячих речей теж було вдосталь, це була якась кiмната минулого.
  Люсi взяла до рук крихiтний комбiнiзончик, невже вони була така маленька? Потiм рушила до шафи, з якої виглядував край бiлого плаща, який вчора дала їй Мей, а назад не повiсила. Дiвчину вже не цiкавили якiсь там карти, але природничка просила допомоги... Дiвчата ледве витягнули i спустили звiдти карти, i от навiщо Анна знечаровувала предмети?
  Не сказати, що Макс був радий такiй кiлькостi карт, а тим паче тому, що його змусили читати замiтки, що це за мiсцевiсть. Огневичка попросила його знайти вiдьомський астрал, от тiльки навiщо? Водник звичайно все зробив, але кого вона збирається шукати в будинках ворогiв?
  - Ви казали про закляття на кровi. Який принцип його дiї? - дiвчина була доволi зосереджена.
  - Капаєш своєю кров'ю на папiр, i крапельки рухаються до всiх кровних родичiв, не залишаючи при цьому слiдiв.
  - До всiх, де би вони не були?
  - В межах карти.
  - Ясно.
  Огневичка витягнула кинжал i провела лезом по долонi. Трохи переборщила, виступило набагато бiльше краплi. Хлопець обережно розклав схематичну карту i притримав кути, але мапа все рiвно згорталася.
  Кров потекла по пальцях, Мей знудило, вона вiдвернулася. Огневичка дивилася незворушно, вона нiколи не боялася нi кровi, нi болi i завжди йшла тiльки вперед.
  Темнi краплi потеки по папiру, значить родичi у неї в тому астралi точно є, i всi три краплi зарухалися до далекого вiд iнших маєтку, крихiтним шрифтом було навiть пiдписано, чий це дiм. I знову Аркл Тенебрiс, усе зiйшлось. I три краплi - три сестри Дерк, ось воно. Тепер залишилося тiльки туди проникнути i забрати їх. Залишилося лише запитання як, i що там їх чекає.
  
  <29>
  В першу чергу потрiбно було побiльше дiзнатися про цього Аркла, не можна йти туди наобум. I хоча в Люсi i була iдея просто пiти громити будинок, цей варiант вiдразу вiдхилив Макс, сказавши, що проти досвiдченого огневика краще йти з козирем i тихо, а ще їм зовсiм не потрiбно, щоб про цей конфлiкт дiзналися в сенатах. Довелося погодитися i вислухати його план:
  - Ми переодягнемо Люсi в злющу й неприємну, але слабеньку вiдьму, i вона пройде туди в образi нової служанки. Далi ти там роздивишся обстановку, як це все влаштувати, я дiзнаюся на чорному ринку, там є вiдьмаки. Дiяти будемо по ситуацiї, це залежить вiд даних, якi ми отримаємо.
  - У вiдьму? - перепитала Мей. - А нiчого, що закритої аури тут не вистачить? Її вiдразу викриють!
  - Я подумаю, що можна зробити, - кивнув хлопець. - Так, котра година?
  - Пiв на другу, - природничка поглянула на годинник.
  - I це ми стiльки дрихли? - Люсi i не думала, що зможе стiльки проспати.
  - А що ти хочеш? - дiвчина схилила голову на бiк.
  - Нiчого, - вiдмахнулася огневичка, замотуючи порiз на долонi бинтиком, можна спробувати зцiлити, але це не зараз, разом з кров'ю її тiло покинула частина енергiї. - Макс, ти коли йдеш на ринок?
  - Ну, навiть не знаю, точно ввечерi. Зараз там майже нiкого не буде.
  - Можна менi з тобою?
  - Так, все рiвно хотiв поговорити з тобою тет-а-тет.
  - Навiщо? - Мей так i не зрозумiла, що їх може пов'язувати. А те, що хлопець - напiвкровний iнсолiт... До того вона була впевнена, що вiн etrange, тепер зовсiм не розумiла свого батька: напiвкровний ходить у всiх на очах, а вiн i вухом не веде, аби його спiймати.
  - Хочу розказати їй детальнiше про вiдьом, знадобиться. А за тобою зайду сам, - звернувся вiн до огневички.
  - А при менi, значить, не можна?
  - Не ти ж iдеш туди, - водник посмiхнувся i трохи рiзкувато блимнув. Видно, вiдверта розмова не склалася. Цiкаво, а куди вiн пiшов? Люсi думала, що вiн залишиться з ними. Але так теж непогано, вона, нiчого не сказавши, рiзко розвернулася i пiшла на другий поверх, в кiмнату матерi. Такий знайомий дiм, вона тут точно вже була, ба бiльше, народилася. Огневичка порилася у комодi i знайшла декiлька старих знiмкiв. Гарнi фотографiї, чому вони лежать на днi, а не стоять в рамцi? На першiй були молода жiнка i двi дiвчинки, одна вже стояла, iнша була на руках у матерi. Фото було чорно-бiле, але сама постановка, ця атмосфера щастя впадала в око. На оборотi був надпис: 1986 рiк. Мама, Вiола i я. Це писала її мати? Дуже гарнi, охайнi лiтери, в цьому планi писала Люсi, як курка лапою. На цiй фотографiї її бабуся, а Аннi лише два роки.
  На наступнiй фотографiї вже було троє сестричок, Аннi тут було приблизно рокiв чотирнадцять, трошки старша за Люсi зараз, але вони, i правда, були буже схожi. Двi сестри були одягненi в плащi, хоча вишивка була тiльки у Анни, видно, це пов'язано з вiком. Лише Края була якась вiдсторонена, сидiла подалi вiд камери, в звичайному одязi i дивилася у вiкно. Нестихiйниця нестихiйницею.
  Ще одна фотографiя була вже бiльш нова, на нiй сидiла огневичка i тримала малу дитину на руках. А ось i вона. Така смiшна!
  Але на цьому сiм'я закiнчилася. Далi йшли фото зовсiм iншого направлення, тут знiмав уже не професiйний фотограф. Але вийшло доволi гарно. Хлопець тримає дiвчину на руках на фонi повного мiсяця. Анну впiзнати можна вiдразу, а от хлопець стоїть спиною. Нiчого не видно, у очi впадає тiльки задовге волосся темного вiдтiнку. Когось вiн їй нагадує. У когось був схожий образю ось тiльки в кого?
  Щось на тип такого було ще декiлька фотографiй, але на жоднiй не було видно обличчя. А може таке бути, що це її батько? Можливо. Дiвчину дуже цiкавило це запитання.
  - Лу, ти тут як, що робиш? - в кiмнату прослизнула Мей.
  - Да так, нiчого.
  - А ну покажи! - дiвчина побачила у неї фотографiї.
  Огневичка мовчки їй їх передала.
  - Круто, - схоже, знiмки сподобались не тiльки їй. - А це хто? - природничка ткнула пальцем на того ж загадкового хлопця.
  - Поняття не маю, можливо мiй батько.
  - Твiй батько?
  - Так, а що? Чому тодi вона б тримала цi фото поряд iз iншими, де знята сiм'я Дерк?
  - Маєш рацiю. Я чому тебе шукала. Ти гарно готуєш?
  - Ну, так собi. Трохи вмiю.
  - Я їсти хочу, а...
  - Про твої заслуги в кулiнарiї я вже знаю. I як ти жила цей час без нормального кухаря?
  Природничка промовчала, видно, не знала навiть, що сказати.
  - I не проси, "у мартена" на кухнi стояти я не збираюся.
  - Лу, ну будь-ласка.
  - Я сказала нi! Але нагодувати можу. У Марини на кухнi повний холодильник жратви, щось да знайдемо, - зiтхнула дiвчина i простягнула кузинi руку. - Перенось, я теж вiд снiданка не вiдмовлюсь. Або обiда.
  Природничка посмiхнулася. Поїсти нахаляву - видно день непогано починається, не дивлячись на розборки з її батьком. Мей зосередилася i вони блимнули прямо в дiм до Марини, вона якраз повинна бути в школi.
  Люсi не помилилася, їжi було на цiлий тиждень, але було якось соромно об'їдати прийомну матiр. Але, якщо подумати, цi ж самi продукти вона б їла, якби не пiшла вчора, тож...
  Огневичка дiстала хлiб i шмат запеченого м'яса, секунда - i воно вже було тепленьке. Тупеньким кухонним ножиком вона порубала все на середнi по товщинi шматки i, наливши воду в чашки i додавши заварки, засунула туди пальцi i скип'ятила воду. Наступнi пiвгодинки вони похмуро жували, Мей хотiла щось iще, але Люсi дiйсно вирiшила багато не брати. В астрал повернулися вони лише через кiлька годин, дiвчини просто вирiшили потренуватися на задньому дворi, а оскiльки в астралi зброя заборонена... У будь-якому випадку там було навiть зручнiше, i рослини природнички не постраждають.
  Огневичка декiлька разiв перемогла Мей, але водночас ледве не програла. Думками вона була надто далеко, а запитання без вiдповiдi змушували її йти на все бiльше необдуманi вчинки.
  Дiвчата злиняли через прихiд Марини, але посуду помити так i не додумалися, жiнка вiдразу зрозумiла, що з продуктами у них худо.
  Решту часу до появи Макса баришнi провели поодинцi, Люсi рилася в речах матерi, а Мей поралася у саду. Огневичка бiльше не знайшла нiчого такого, за що можна зачепитися оком. Тобто нiчого такого, що може бути корисним. Дiвчина перерила коробку з артефактами, але через брак досвiду i знань не помiтила нiчого незвичайного. Врештi-решт її погляд знову повернувся до неординарних фотографiй. А довгеньке, як для хлопця, волосся дуже йому личило i чудово вписувалося у спiльну картину. Але досi вона не бачила жодного etrange зi схожою зачiскою, у них це було явно не в модi.
  В кiмнату зайшов Макс, i дiвчина аж пiдскочила з несподiванки.
  - Чого лякаєшся то? - засмiявся вiн. - Це я.
  - Не люблю, коли заходять з-за спини без мого вiдома, не очiкувала, - буркнула вона. - Де був?
  - Гуляв, по необхiдностi замiв слiди. Нiчого такого.
  - Ясно. Ми вже йдемо? Ще тiльки п'ята.
  - Ще нi, - хлопець взяв її за забинтовану руку. Вона болiла i дуже заважала тренуватися, тримати тяжкi предмети. Зцiлити у дiвчини не вийшло, навiть зцiлювальна енергiя не пiшла, а вивiльнити емоцiї при Мей було не найкращою iдеєю.
  - Вiдпусти, - Люсi спробувала висмикнути долоню, але водник тримав занадто мiцно.
  - Зачекай, - посерйознiв вiн i розв'язав пов'язку.
  - Що ти робиш?! - обурилася вона, не так легко зав'язати мiцний вузлик однiєю рукою i без магiї.
  Вiн не вiдповiв, просто провiв по глубокiй ранi своєю рукою, порiз повiльно затягнувся, не зник, як коли зцiлювала вона, саме затягнувся.
  - Дякую.
  - Нема за що, в мене була зайва енергiя, треба було використати. До того ж, якщо йти на ринок, там ти вiдразу занесеш якусь iнфекцiю, тут i до нестихiйницi не ходи.
  - Все рiвно, дякую, порiз болiв, але я могла i сама.
  - Впевнена? Так чому ти не зробила це ранiше?
  - Я не могла використовувати при Мей свою злiсть.
  - А так, значить, не можеш?
  - Нi. Що це означає?
  - Багато що. Ходiмо, - Макс простягнув їй руку i вони блимнули кудись подалi, де їх не зможуть пiдслухати.
  Хлопець перенiс їх у одинокий сквер не зрозумiло тiльки де, в якому астралi, не в людському точно. Дiвчина оглянулася, за низькою огорожею розтелився недружелюбний степ, артефакти на тинi захищали це мiсце, а також помiстя, до якого тягнулася тропинка звiдти.
  - Де ми?
  - Це астрал iнсолiтiв, недружелюбнi мiсця, а це будинок одного некроманта, але у нього донька, думаю, буде цiлительницею. Зараз вони у вiд'їздi, а мiстечко пiдходить для серйозних розмов.
  - Так, ти ж хотiв поговорити тет-а-тет. Про що? I ти скажеш, що означає те, що без негативних емоцiй я не можу робити багато речей?
  - Що ти знаєш про свого батька?
  - Нiчого. Але я обов'язково дiзнаюся. А чому ти запитав? Ти щось знаєш? Як його звати?
  - Я не можу сказати iм'я, хто саме це був, я теж не знаю. Але я можу сказати причину твоєї вiдмiнностi вiд iнших etrange.
  - I? Яка причина?
  - Твiй батько був вiдьмаком.
  
  <30>
  - Що? - дiвчина не могла повiрити. - Тобто, як вiдьмаком? Звiдки ти це взяв?
  - На вiдмiну вiд Мей я легко можу вiдрiзнити магiї etrange i вiдьми, а ти використовуєш обидвi.
  - Ти говорив менi, що злiсть мене видає. Як? Я маю на увазi не тiльки негативну енергетику.
  - Твої очi, - натякнув вiн.
  - Вони зелено-сiрi. А що?
  - Думаю, ти вже знаєш, що у будь-якого виду темних очi темного кольору.
  - У мене нi. Це ще один доказ, що я не можу бути вiдьмою.
  - Ти частково etrange, цього достатньо.
  Дiвчина сiла на лавочку.
  - Так що у мене з очима?
  - Як тiльки користуєшся магiєю вiдьом, вони темнiють аж до чорного. Завжди.
  - Чим вiдьми вiдрiзняються вiд etrange?
  - Майже нiчим. Ти ж знаєш, хто коли помре? Вони завжди таке знають. Це їх особливiсть - бачити долi. А ще вони бiльш жорстокi i не зважають на життя iнших. Чим сильнiшi вони, тим бiльше вiрогiднiсть, що вони вбивцi.
  - Але я не вбивця i не збираюся нею ставати!
  - Це вже твiй вибiр. А у тебе дуже сильна вiдьомська сторона, ти etrange рiвно от настiльки, - вiн показав на пальцях крихiтну частинку.
  - Але чому це не помiтили?
  - У тебе гарно закрита аура, Анна знала, вiд кого народила.
  - Саме через це я i опинилася у людей?
  - Можливо, - хлопець сiв поряд iз нею i поклав руку їй на плече.
  - Так що це означає? Моя мати завагiтнiла вiд вiдьмака, їй через це загрожувала смерть, i вона сховала мене i зникла сама?
  - Я вже сказав, я не знаю. Але ти точно вiдьма, на це вказує навiть кiлькiсть зброї i стиль одягу.
  - Моя мати теж носила зброю, - пiдмiтила вона.
  - Анна була трохи параноїчкою, про це знають всi.
  Люсi задумалася. Якщо хтось дiзнається, що вона ще й вiдьма, її просто вб'ють. А вона хотiла ще хоч трохи пожити, хоча б у ролi мирної etrange. Про її батька майже нiхто не знає, просто головне не користуватися магiєю темних i все. А точнiше не показувати жодних негативних емоцiй. Але ця ж магiя допоможе їй спокiйно проникнути в дiм цього Аркла, а це поки що головне.
  - Давай так. Обiцяй, що нiкому не скажеш.
  - Якщо ти не розкажеш мої таємницi, - перебив вiн її.
  - Домовились. Але ми не скажемо навiть Мей, правда не повинна спливти!
  - Боїшся?
  - Нi.
  - Ти сприйняла це навiть краще, нiж я думав.
  - Я не збираюся панiкувати, якщо ти про це.
  - Тодi що будеш робити?
  - Поки що нiчого. Звiльню Анну, запитаю у неї про це.
  - А якщо спiймають до цього?
  - Не спiймають. У будь-якому випадку я ще хочу запитати про це у Реї.
  - Нестихiйницi? Думаєш, вона знає про тебе?
  - Нi. Але вона менi сказала, що стiльки темряви ще не бачила нi у одної etrange.
  - Якщо дiзнається - навiть тодi не здасть. Хiба що за грошi.
  - Да кому я потрiбна?
  - Ось це правильно. Але тобою сильно не цiкавляться тiльки до того, як тебе випадково не викриють, попалять контору. I бiгти тодi тобi далеко i довго, по своєму досвiду кажу.
  - Сподiваюся, до цього не дiйде.
  - Я теж. Не хотiв би, щоб з тобою щось сталося.
  - Це не ми вирiшуємо, - зiтхнула дiвчина i встала. - Але i ховатися не вихiд. Нас вже довго немає, ще шукати почнуть.
  - Вже можна йти на ринок, - кивнув вiн i дав руку. Пiдеш, як вiдьма, так?
  - Мабуть. Якщо це вже сплило на поверхню... Так буде легше вибити потрiбну iнформацiю, я маю на увазi своя у своїх.
  - Тодi переносиш ти.
  Огневичка блимнула, вони з'явилися прямо бiля входу в пiдвал. Але це було тяжко, дуже тяжко.
  - Як для першого разу - просто блискуче, - похвалив її хлопець.
  - Я б так не сказала, - застогнала вона. - У мене схоже стався витiк енергiї.
  - Голова не болить?
  - Трошки.
  - Може це i на краще. Менша вiрогiднiсть, що ти скористаєшся темною магiєю. Але я можу тебе пiдлатати.
  - Пiшли, - зiтхнула вона i запитала: - Пiдлатаєш за рахунок iнших?
  - Ну i що? Я ж не винний, що не можу робити це, як ти, не взявши нiчого взамiн.
  - Ну..., - протягнула дiвчина i перша спустилася вниз. Тут нiчого не змiнилося, те ж саме бруднюще наметове мiстечко, тi ж самi п'янчуги бiля стiн.
  - I де тут вiдьмаки, - поцiкавилася Люсi.
  - Найближчi - то он та п'яна групка в кутку, але нам потрiбний хтось бiльш-менш тверезий, так, щоб не заснув на пiв дорозi.
  - Де ще ти бачиш їх?
  - Жiнка прямо для тебе не пила, така нiчого не скаже. А ось той чоловiк, точно кримiнальник, може i ляпнути, пiшли. I що вiн тут робить, хiба що скупляється.
  Макс потягнув її вперед, огневичцi ця iдея вiдразу не сподобалася. Хоча Люсi i промовчала, але хто запитує щось у такого пiдозрiлого типа, як цей? Тiльки самогубцi.
  Дiвчина висмикнула з-за пояса кинжал, їй здавалося, що це все явно добре не закiнчиться.
  - Правильно мислиш, - кивнув Макс. - У таких типiв потрiбно запитувати щось iз явною перевагою.
  Вони пiдiйшли до русого, недружелюбного чоловiка, водник вiдразу простягнув йому руку.
  Огневичка думала, що кримiнальник не вiдповiсть тим самим, але через декiлька секунд вiн трохи рiзкувато простягнув руку, але вiдразу также рiзко вiдсмикнув.
  - Iнсолiт! - прогарчав вiн, витираючи руку об бруднi штани. - Що треба? - його погляд зупинився на кинжалi дiвчини.
  Макс схопив його за енергетичнi нитки, кримiнальник застогнав.
  - Не парся, ми просто запитати, - вiдповiв хлопець. - Що ти знаєш про, ну як там його...?
  - Аркла Тенебрiс, - пiдказала Люсi. - Але окрiм загальної iнформацiї.
  - Тенебрiс? Нiчого не знаю.
  - Тобi допомогти згадати? - хлопець ще бiльше натягнув нитки.
  - Нi, не треба, - прохрипiв вiн. - Я все скажу. Вiдпусти, придурок, чи ти хочеш, щоб я загнувся?
  Макс послабив пути.
  - Ну? - Люсi була аж здивована, як легко вони випросили iнформацiю.
  - Вiн вiдзачився на семилiтнiй вiйнi, керував крихiтним загоном, але рiдко коли програвав.
  - А ще щось знаєш? Як вiн живе зараз?
  - Чи наскiльки охороняється його дiм, прислуга, - пiдказав Макс.
  - Вiн таке не любить, в його домi лише двi служанки i дворецький, проте його вiн називає просто заступником, працюють кожен день вже бiльше десяти рокiв, займаються тiльки прибиранням, а персональний слуга - органiзацiйними моментами. А охороною вiн займається сам.
  - Що ще, вiдповiдай!
  - Я не знаю, я там нi разу не був!
  Iнсолiт трохи подумав i вiдпустив його. Потiв взяв Люсi за руку i вони швидко вийшли з пiдземелля i хлопець блимнув до Мей, вони повернулися в кiмнату Анни, де i зустрiлися.
  - Звiдки ти знав, що вiн скаже?
  - Помiтила шрам у нього на шиї?
  - Нi.
  - Вiн рiвний i тоненький, iншими словами хiрургiчний. Колись вiн потрапив пiд нiж якогось iнсолiта, якому знадобилася кров вiдьмака, або якийсь орган, та справа навiть не в цьому. Їх вiн боїться, як вогню.
  - Ясно.
  - Ви вже тут? - у кiмнату увiйшла Мей. - Я вас шукала. Щось дiзналися?
  - Нiчого втiшного, - похитала головою огневичка. - Вiн огорожений вiд iншого свiту, я навiть не знаю, як туди пройти.
  - I що будемо робити? Ти впевнена, що тобi туди настiльки потрiбно? - природничка вже зовсiм зневiрилася в цiй iдеї.
  Ще годину тому Люсi може б i змирилася, але тепер, коли вiд правди може залежати її життя... Вона вирiшила. У неї просто немає вибору.
  - Для мене це важливо. Я щось придумаю. Котра година?
  - Пiв сьомого, - Максу було цiкаво, що вона вирiшить.
  - Я повертаюся у людський астрал.
  
  <31>
  - Що? Ти точно в порядку, ти ж не думаєш втекти i все це забути? - Мей невпевнено на неї глянула.
  - Не парьтеся, я просто хочу побути одна, - посмiхнулася дiвчина.
  - Тебе закинути? - хлопець простягнув їй руку.
  - Так, будь-ласка. Бувай, Мей, я ще не знаю, коли повернуся, але в школi мене не буде, прошу мене не турбувати. Я сама зв'яжуся з тобою.
  - Добре, бувай.
  Люсi взяла водника за руку, вiн перенiс її прямо в кiмнату в домi Марини.
  - А тепер розповiдай, - почав вiн давити на неї, - що ти задумала?
  - Просто пожити спокiйно, а що?
  - Лу, ну не дивись на мене як iдiотка. Ти не дура, далеко не дура.
  - Я знаю. Але я кажу правду, я просто хочу побути одна.
  - Я то знаю, що ти брешеш. Не захотiла впутувати всю нашу кримiнальну шайку? Доволi благородно. Але нерозумно. Ти можеш серйозно вляпатися, ти намагаєшся проковтнути завеликий шматок.
  - Це моє життя, i тiльки я ним розпоряджаюсь! Чого ти взагалi втручаєшся?!
  - Бо менi не все одно, що з тобою буде!
  Огневичка не знала, що вiдповiсти, ранiше хлопцi їй такого не казали.
  - Що тут вiдбувається? - у кiмнату зайшла Марина, як вчасно!
  - Нiчого, Макс уже йде, - Люсi вперто на нього глянула, хлопець кивнув на прощання i, дивлячись з-пiд лоба щез.
  Марина здригнулася вiд яскравого свiтла, Люсi ж залишилася незворушною.
  - Ти як? - прийомна мати поклала руку їй на плече.
  - Нормально, - видихнула вона i, скинувши руку, вляглася на лiжко, скинувши брудне взуття. - Всi дiстали, - буденно повiдомила вона i накрилася покривалом з головою. - Я ж зрозумiло пояснила, хочу побути одна, без них, неважливо з якою метою!
  - Вiн дуже хвилюється за тебе. Гарний хлопець. Звiдки його знаєш?
  - Причепився, стикнулися на вулицi, декiлька раз врятував мою шкуру. Але вляпатися допомiг по самi помiдори!
  - А ти йому подобаєшся, - пiдмiтила жiнка.
  - Навряд. Вiн просто розкусив мене, вирiшив допомогти, у нього схожа проблемка, а тепер у мене працює кур'єром.
  - Лу, я не буду запитувати, що ти задумала, але вiн правильно хвилюється.
  - Ну не починай, все буде гаразд!
  - Сподiваюся, - зiтхнула Марина. - Ти голодна, так? Щось хочеш? Я тобi зараз супу насиплю, - жiнка встала i пiшла на кухню. - Тiльки будь добра, знiми всю зброю, яка схована у тебе в одязi, небезпечних предметiв, якими ти можеш поранитися, я в домi не потерплю.
  - Я зрозумiла.
  Люсi нагодували, вона нарештi сходила в душ, лягла в тепле, м'яке лiжко... Не життя, а рай. Спати їй зовсiм не хотiлося, просидiла вона ще довго, огневичка вже знала, що їй потрiбно зробити. I навiть як це провернути.
  Ризик - частина успiху. Але потрiбно знати, коли краще ризикнути, а коли вiдсидiтися в темному кутку.
  
  
   * * *
  А заснути у дiвчини так i не вийшло. Вона з'явилася в астралi темних i нарештi вiдчула, що вдома. Лiзти в дiм Тенебрiс вона поки що, по правдi, не збиралася, але деяку лiтературу потрiбно взяти. Направитися в академiю темних була майже блискуча iдея, бiблiотеки при навчальних закладах просто величезнi. А тепер, коли вона стояла пiд сильним дощем перед воротами...
  Виявилося, академiя - величезна фортеця, огневичка чомусь уявляла її трошки схожою на Хогворс, насправдi - нiчого подiбного. Але енергетика тут була особлива.
  Дiвчина поспiшила увiйти у внутрiшнiй двiр, вона навiть не помiтила, що пройшла скан. Знайти головний вхiд у навчальний корпус було просто, тут i карти не потрiбно. Якi недружелюбнi тут студенти, вона тiльки увiйшла, а на неї вже витрiщаються. Ну не винна вона в тому, що приперлася мокра, хто знав, що у вiдьомському астралi йде такий ливень.
  Добре, що залишилася ще одна, тiльки червона сорочка i пара джинс чорного кольору пiсля того, як Марина попрала речi, якi були на нiй. А то тi жахливi яскравi тряпки, якi просто обожнювала купляти Марина зовсiм нi на що не годилися. Але зважаючи на чорну форму адептiв, вона все рiвно видiлялася. Дуже видiлялася.
  Чесно кажучи, привертати зайву увагу вона взагалi не думала. А вважала, що зможе пройти по-тихому, видно, не вийшло. Значить потрiбно пройти, як ледi, а не мишеня, якщо опустити голову, до неї точно полiзуть.
  Люсi гордо вскинула голову, хай бачуть, що прийшла якась велика шишка. Так незвично, тут мало хто, навiть дiвчата великими групами не стоять, такi ж одиночкi, як i вона. Дiвчина використала емоцiї для висушення одягу, здається, це таки була темна магiя, але все рiвно привернула ще бiльше уваги. Навiщо вона це зробила, тепер ще i зрозумiло, що прийла огневичка.
  Дiвчина пiшла по коридору, але не знала, де бiблiотека. У кого можна запитати, вони усi такi недружелюбнi...
  В кiнцi коридору розтупилося пара людей, доволi старий чоловiк iшов в її напрявку, невже по її душу? Нi, звичайно могло виникнути запитання, хто вона, але як так швидко про неї дiзналися? Цiкависть потихеньку зникала, студенти поверталися до розмов мiж собою, читання книжок на пiдвiконнях, але деякi досi провожали її поглядом i шепотiли щось на вухо друзям. Що ж, ефектно з'явитися був її коньок.
  - Ти Люсi? - буркнув пiдiйшовший до неї чоловiк, зморшки вже покрили його немолоде лице, виднiлося декiлька страшних шрамiв. Скiльки ж рокiв боїв вiн пережив? - Я магiстр Тейлор, мене попросили тебе провести, куди треба, - вiн говорив зневажливо, але дивився зовсiм без емоцiй.
  Її тут знають? Як? I чому, звiдки така турбота про дiвчинку без роду, звичайну приблуду?
  - А хто попросив? - поцiкавилася вона i вскинула голову, о нi, у неї ж зеленi очi, огневичка швидко прикрила вiки.
  - Сенатор, - крякнув вiн. - Але детальнiша iнформацiя конфiденцiйна. - Тобi куди? - буркнув вiн i, обернувшись, пiшов по коридору далi, дiвчина зрозумiла, що з ним краще не сперечатися.
  - В бiблiотеку, - вона швидко дала вiдповiдь i поспiшила за ним.
  Який сенатор раптом вирiшив би зайнятися якоюсь незрозумiлою баришнею, щоправда обдарованою, але це не має вiдношення до справи. Намаханi цi темнi, її батько дванадцять рокiв її не шукав, а зараз пiклуються у цьому свiтi про неї, можна сказати, по-королiвськи. Може це якось пов'язано, а то з чого це? Навiщо було вiдправляти їй провiдника, до того ж такого? Хоча, не їй вирiшувати.
  А якщо її викрили, просто розкрили i все, а тепер ведуть у пастку? Нi, її не могли розкрити, у неї глушилка на шиї, а аура завуалена будь-будь! Нi, не може бути. Але якщо все ж таки пастка? Дiвчина нащупала пiд рукавом зброю, з'явилося хибне вiдчуття безпеки, огневичка мовчки пройшла ще декiлька темних коридорiв, коли ж вони закiнчаться? Її завели у майже порожню аудиторiю, вона ж просила бiблiотеку! I хтось ховався в тiнi, вона це вiдчула. А їй вiдразу не сподобався цей тип, дiвчина витягнула кинжал i, ставши в бойову позицiю, очiкувала вже не несподiваного удару.
  
  
   * * *
  Коли Аркл блимнув в академiю по справах, вiн i не думав, що Люсi зважиться туди прийти. Тим паче, коли його повiдомили, що жiнка з кров'ю Тенебрiс пройшла через головнi ворота... Виникло запитання, невже iз роду є ще хтось, крiм нього самого, довелося пiдтвердити здогадку ректора i сказати про таку собi "дитину на сторонi" вiд служанки, з якою у нього давнiй роман. А дiвчинка дуже хоробра, вся в матiр. А ще доволi наївна i самоапевнена, прийти сюди просто, без охорони. Вiн хотiв її побачити, дуже, але вiдкрито не можна було. I вiн вiдправив того ненормального магiстра, щоб вiн провiв її до нього. А цей придурок ще ляпнув, що йому наказав сенатор. Добре, що хоч не сказав який, а то тодi б вiн його закопав.
  А вона дуже гарна коли злиться. А її очi, вони чорнi! Чоловiк неторопливо накинув каптур i вийшов з густої тiнi.
  
  <32>
  Удару не послiдувало. Той чоловiк, який був тут, в ньому було щось знайоме. Але небезпеку вона вiдчувала все острiше.
  - Вiльямнс, вийди i не смiй пiдслуховувати, - холодний властний голос пронизав повiтря, як кришталь.
  Магiстр поспiшив до дверi i мiцно її зачинив. Тепер вона один на один проти цього каптурника. Хто ховається пiд капюшоном? Той сенатор, який направив того за нею.
  - Сховай кинжал, у цiх стiнах тобi нiхто не причинить шкоди, - стальний голос в рази пом'якшав, вiн говорив майже лагiдно.
  Але Люсi не поворухнулася, в цiлому, не дивно.
  - Як хочеш, - зiтхнув чоловiк. - Ти хотiла в бiблiотеку, чому?
  - А навiщо ходять по бiблiотекам? - огризнулася вона. - За книгою.
  - Якою?
  - Ще не знаю. По артефакторицi.
  - Цiкавишся цим напрямком магiї?
  - Майже нi. Так, для загального розвитку.
  Аркл помiтив, що її очi посвiтлiли i стали зеленими. Значить так. Ну добре.
  - Ясно.
  - Як визначили, що я прийшла?
  - Коли хтось проходить бар'єр навколо школи, це знають. Ти дуже сильна вiдьма, раз змогла пройти купол, не помiтивши його. Сховай зброю, не прийнято знаходитися у вихованому суспiльствi з вiдкритим лезом. А якби тебе зустрiв би не тiльки я, то ще й пов'язали.
  Люсi нехотя застромила клинок за пояс.
  - Хто ти? - запитала вона.
  - Ти сама повинна зрозумiти.
  - Ти мiй батько?
  Швидко здогадалася.
  - Так.
  - Ти скажеш менi твоє iм'я?
  - Нi. Ми ще зустрiнемося, я просто хотiв тебе побачити. Ти очевидно хочеш зробити артефакт переносу. Йди сюди, - вiн прикликав її до парти.
  - Ти вiдправляв менi тi записки?
  - Я. Не запитуй нiчого, а то я пiду.
  - Добре.
  - Дивися. В створеннi будь-якого артефакту знання не важливi. Якщо правильно розташувати потрiбну енергiю в предметi, все вийде, - Аркл дiстав золоту цепочку, вона окрасилася червоним i повернула справжнiй вигляд. - Тримай. Тiльки будь обережна, прошу, - вiн одяггув їй на шию артефакт, провiв по щоцi.
  Вони стояли так близько, Люсi спробувала заглянути пiд каптур. Чоловiк миттєво розвернувся i вийшов з аудиторiї, залишивши її одну.
  Хто її батько насправдi, владний сенатор, який шукає способи, як її позбутися? Нi, вона вiдчувала, що вiн не такий, можливо трохи жорстокий, але не злий.
  Що їй тепер робити, дiяти по плану, витягувати матiр? Чи може пiти за батьком, спробувати звiльнити її законно? Нi. Нiкому в цьому свiтi не можна довiряти, навiть якщо вiн сказав, що твiй батько.
  Люсi тихенько покинула академiю. Вiн прав, було необдумано лiзти на рожон, iти сюди, але вона не пошкодувала.
  Що вона має? Її батько огневик, причому доволi сильний. Боїться за неї, видно любить, пiклується, сiм'я у нього в приорiтетi. Але про своє iм'я твердо мовчить. З чого це? Навiщо це скривати?
  Ще вiн ясно ставить рiзницю мiж ним i нижчими станами, це було видно по наказу тому магiстру, який її привiв. А ще вiн намагається здаватися гiршим, нiж є насправдi.
  Незвичайна особистiсть. I вона обов'язково дiзнаться, хто вiн, але це вже не сьогоднi.
  Огневичка використала артефакт, аби повернутися в людський астрал. Вiн працював бездоганно, його робили дуже обережно. Ще один факт, що її люблять, не хочуть просто позбутися, несправний такий - i вона загубилася би в просторi, просто застряла би в переходi.
  Люсi вляглася спати i швидко i мiцно задрихла, вона прожила ще один нелегкий день. I навiть змогла залишитися не тiльки живою, а ще i повнiстю здоровою.
  
  
   * * *
  Огневичку розбудила Марина пiв на восьму, вона ж забула сказати їй, що в школу не пiде. Хоча це на краще, їй снився кошмар. Вона задихалася, стоячи в круговоротi лиць. Але жiнка i не думала, що Люсi кудись збирається.
  - Лу, прокинься! - прийомна мати тикала в неї рукояттям шпаги, з чого це раптом?
  Дiвчина пiдскочила, простинь пiд нею горiла, добре, що хоч одяг на нiй залишився нетронутим. Вона хлопнула долонею по лiжку i полум'я миттєво згасло.
  - Вибач.
  Марина поставила зброю в куток.
  - Що сталося? - запитала вона.
  - Кошмар.
  - Ясно. У тебе з рук пiшли iскри.
  - Цього не повториться, - кивнула дiвчина.
  Огневичка пiднялася i пiшла в душ. Пiсля того, як вона помила голову стало набагато легше, сон майже забувся, а голову зайняли зовсiм iншi думки. Люсi потрiбно було сьогоднi забiгти в астрал etrange, в будинок сiм'ї Дерк. Вчора в бiблiотецi вона думала ще розглянути карти вiдьмського вимiру, але як сказати сенатору, що вона планує напад на його спiвробiтника? Доведеться користуватися картами Анни, вона бачила, як у неї все там детально позначено.
  Цiкаво, а Мей зараз в школi, було б непогано. Як добре, що тут працює мобiльний телефон. Дiвчина попросила прийомну матiр перевiрити щодо її кузини.
   Люсi бiльше не могла називати Марину мамою, вона вважала, що це неправильно, називала її по iменi. Жiнка теж вважала це правильним, вона ж врала материнство у Анни, настав час його повернути.
  А природнички в школi не виявилося. Марина вiдправила їй повiдомлення, як тiльки прийшла на роботу. Огневичка, в цiлому, розумiла, наскiльки мала вiрогiднiсть того, що Мей там з'явиться, але якщо раптом, було б непогано.
  Але планiв це не помiняло, дiвчина лише визвала Макса i поцiкавилася, де зараз Мей.
  - А навiщо тобi? - хлопець лiг на її лiжко i закинув руки за голову. - Хочеш зустрiтися?
  - Нi, взяти деякi речi.
  - Якi це?
  - Я ж казала, що продумую план проникнення.
  - Для кого, тiльки для себе?
  - Для всiх, - вiдмахнулася вона.
  - Можеш не брехати, - вiн повернув голову до неї. - Ти втекла, щоб зробити все сама.
  - Я вже казала, що це не твоя справа? - огризнулася вона.
  - Да казала, - буркнув вiн.
  - От i мовчи, - кивнула вона. - Так ти скажеш, де вона?
  - Вона в саду, в землi копається. Причому кожен день.
  - Чудненько, можеш iти.
  - Ти кликала мене заради цього?
  - Так. I послуги переносу менi бiльше не потрiбнi.
  - З чого це?
  - Я дiстала артефакт переносу.
  - Як i коли ти встигла?
  - Вночi, - Люсi опустила голову. - Я не можу сказати бiльше.
  - Де ти бродила вночi?
  - У вiдьомському астралi.
  - Знову вляпалася? - вiн встав i повисив голос. - Як ти могла пiти туди без мене?!
  - Не кричи на мене, ти тут взагалi постороннiй! - крикнула вона у вiдповiдь.
  Водник не знав, що вiдповiсти. В принципi, Люсi права, вiн тут зайвий. Але як можна просто вiдпустити її, неконтрольовану i необачну, щоб вона потрапила ще в якусь халепу? Вiн не мiг так поступити. Але якщо вона не хоче його допомоги... Йому байдуже, не хоче - i добре, її думка його не цiкавила. Хлопець зник, сподiваючись повернутися.
  Огневичка вже пошкодувала, що зi злостi ляпнула не те. Але вибачиться вона потiм, не хотiла Люсi зараз його розшукувати, та i не до цього якось було.
  Дiвчина блимнула за допомогою артефакту прямо в дiм, вона сподiвалася, що Мей зараз не розглядає такi собi нитки магiї, якi вилучають артефакти, їх же тяжче побачити, вони мають зовсiм iншу частоту.
  Огневичка вирiшила забрати все, що тiльки можна, що може знадобитися. В тiй областi, куди вона зiбралася, було тiльки два невеличкi селища, мiста сiльського типу. А помiстя Тенебрiс - взагалi, можна сказати, на краю свiту. Доволi далеко, кiлометрiв десять вiд ближчого мiстечка.
  Все барахло виявилося тяжким, Люсi ледве втягнула це все в портал, а її ще чекав розбiр всього цього! Натомилася вона жахливо, але до вечора вже повернула велику карту i двi коробки, залишила лише детальну карту селища i дорогу до маєтку. Вже скоро, зовсiм скоро вона нарештi докопається до правди, помститься тим, хто винний у її необiзнаностi.
  
  <33>
  Люсi довго шукала пiдходящий одяг для цiєї роботи. У неї було все новеньке i чисте, жодної перелицьованої рваної тряпки. Але вийшло найти дещо бiльш-менш пiдходяще, а забруднити - дiло просте. Проте вiд улюблених чоботiв вiдмовитися не змогла.
  Шкода, що з Реєю зустрiтися не вийшло, вона зникла кудись на декiлька днiв, а часу вже не було, вона вже не могла чекати.
  Вже було за одинадцяту, вона ще не знала, хто вiдкриє їй дверi, але сподiвалася, що це буде не хазяїн.
  Дощ в астралi лив досi, мокрi тряпки цiлком вписувалися в її образ.
  Огневичка обережно постукала у дверi чорного входу, не вiдкриваючи їх, грубий чоловiчий голос запитав її:
  - Чого треба? Провалювай, приблуда!
  - Вибачте, чи не могли б Ви мене впустити? Я сирота, шукаю заробiтку, хочу потрапити в академiю. Я направлялась в мiсто, але заблукала, потрапила пiд дощ, - Люсi показово закашлялась, а взагалi, все вийшло доволi правдоподiбно.
  Заскрипiли замки, рипнули мiцнi дверi, дiвчина прослизнула всередину i натикнулася на здоровенного лба, видно це i є той служка.
  - Роботу, значить, шукаєш? - гримнув вiн. - От i чудово, служанкою пiдеш сюди, роботи багато, але, якщо будеш виконувати денну норму - хазяїн грошей не пошкодує. Як вдало ти з'явилася, Реза як раз звiльнилася, вийшла на пенсiю, Анабель злягла., - ось це пощастило! - Скiльки тобi, мала?
  - Тринадцять, - дiвчина покiрно опустила голову, їй було необхiдно вжитися в образ лякливої дiвчинки.
  - Мало, але пiдiйдеш. А звати тебе як? Стихiя?
  - Звати Лю... Люся, - прибрехала вона. Одна буква, а рiзниця доволi вiдчутна. - У мене стихiя - вогонь, але я самоучка, виросла в монастирi, хочу отримати освiту.
  - Огневичка Люся? - перепитав вiн. - Добре. Спати будеш на кухнi, завтра отримаєш список своїх обов'язкiв, не будеш виконувати, чи поступить скарга вiд хазяїна - i тебе звiльнено.
  - Я зрозумiла.
  Служка завiв її в тепле приiщення з плитою i замороженою кiмнатою, через декiлька хвилин вiн принiс ще й твердий матрас, покривало.
  - Сьогоднi поспиш тут, пiзнiше це вирiшить хазяїн.
  - Дякую, - вона сказала це таким щасливим голосом, не доведеться ж нiби ночувати надворi, хоча, насправдi, перспектива спати на пiдлозi її не радувала.
  Але довелося лягти.
  Наступного дня Люсi прокинулась, як та побита собака, точнiше її зi словами "Чого розляглася, мала, пiдйом!" розбудив служка i почав розповiдати розпорядок дня. Виявилося, що на кухнi готують хазяїн або хазяйка, (так Аркл одружений?) треба спiшити, щоб не попастися на очi нi їй, нi йому. А прибирати потрiбно у нього в кабiнетi, двух кiмнатах, робити не тiльки сухе, а й вологе, мити пiдлогу, протирати полицi. Добре, що хоч це через день. А стряхнути пилюку - це легко.
  Огневичку навiть не здивувала специфiчна умова працi - не розповiдати нiкому те, що вона побачить в домi, навiть якщо це кримiнал, iнакше - готуй собi гроб. I це не вона так виразилася.
  Цiкаво, а кримiнал - це перебування трьох etrange в домi, причому незаконно, причому полонених? Скоро вона тут усе пронюхає.
  Їй видали форму чорного кольору, яку довелося ушити, i вже хвилин через сорок вона була повнiстю готова до роботи.
  Виявилося, що хазяїн вже пiднявся i її вiдправили в першу чергу прибирати саме його кiмнату. Там не було нiчого особливого, звичайно крiм того, що було дуже похмуро, як на огневика. Не стояло жодної фотографiї, однi книги, книги, книги. З деяких виглядували, правда, якiсь листки, навiть їй здалося, що це фотопапiр. Але оскiльки їй пiд страхом смертi строго-настрого заборонили ритися в речах, вона вирiшила нiчого не чiпати.
  Впоралася вона швидко, аби вона нiчого не пiдпалила, служка видав їй спецiальнi артефакти для телекiнезу, з силами води i повiтря. А ще купу ганчiр'я i спецiальних вiничкiв.
  Коли вона покiнчила з трьома величезними кiмнатами, дiвчина не жива, не мертва напрявлялася ло кухнi, а дверi зачинили у неї перед носом. З коридору на другому поверсi фонило силою etrange, невже там її мама? Огневичка гучно пронеслася по коридору i направилася в сторону вiтальнi, Люсi дивилася на це через щiлину. А вона повинна йти туди прибирати хвилин через п'ять!
  Почулася ругань, певно Аркл теж знаходився там. Точнiше кричала жiнка, чоловiк голосу не пiдняв нi разу, вiдповiдав спокiйно. Ну у нього i витримка! I невже це таки була Анна, вона що, вiльно розгулює по дому? Але суть крикiв дiвчина не розумiла, схоже для цього було накладене якесь закляття.
  Коли Люсi зайшла у залу, там уже нiкого не було, дiвчина хотiла кинутися на пошук матерi, але її знову завалили подвiйним обсягом роботи. А нiчого, що вона дитина? Але кiмнату їй видiлили непогану, як для служанки, звiсно. Її туди розмiстив служка, сказавши, що це була кiмнатка Терези, хазяїн був занадто зайнятий, як для цiєї дрiб'язкової справи, здається, чоловiк також обмовився, що сенатор когось розшукує. Цiкаво кого.
  На наступний день, добре, що огневичка попередила Марину про її вiдсутнiсть, в першу чергу її вiдправили мити ванну i вибивати коврик в коридорi. Який це коврик, та це ж чорний коврище, на якому видно будь-якi залишки землi. Єдине, що радувало - служка, вiн попросив називати його Ласом, погодився їй допомогти з нежiночою роботою. Але пiдлогу довелося мити без нього, вiн лише носив вiдро з водою за нею. Вже через годину у неї не розгибалася спина, а нiгтi на руках болiли так, що Люсi вже думала, що бiльше нiколи в життi не вiзьметься за прибирання.
  Їй дали три години вiдпочинку, а потiм направили у вiтальню на вологе прибирання. Там, як i вчора нiкого не виявилося, проте на крiслi валявся яскраве покривалко червоного кольору. Тут є щось яскраве? Прогрес. Дiвчина протерла камiнну полицю, там лежав лише один фотоальбом, i хоча це було заборонено, цiкависть таки пересилила, огневичка тривожно оглянулася i вiдкрила книжечку зi шкiряною обкладинкою.
  Такi гарнi фотографiї, схожий типаж був у непрофесiйних фотографiй з еiмнати Анни. Цiкаво, а це вона фоткала? Можливо, але деякi були доволi старi, ну як фотографiї предкiв. Але чверть напiв заповненого альбому заповнювали фотографiї крихiтної дiвчинки. Така миленька, ну просто вона зi знiмку в будинку Дерк, так, це точно вона. На бiльшостi фото вона була сама, але на деяких поряд знаходився похмурий блiдий чоловiк з довгуватим волоссям. Якщо це альбом Анни, то це її батько. Люсi вiдкрила знiмок, де його видно найкраще i почала роздивлятися. А по зовнiшностi вона вiд нього майже нiчого не взяла. Схожий нiс i блiдий колiр губ, загальна блiдiсть шкiри, а так - майже нiчого.
  - Не думав, що ти прийдеш сюди так швидко, Люсi, ти навiть розумнiша, нiж я думав.
  Той самий голос, який говорив з нею в академiї, те саме лице, що i на фотографiї, та сама вiдьомська магiя, якою фонить тут майже повсюду.
  Маленька книжечка випала у неї iз рук i гучно стукнулася об кам'яну пiдлогу. Нi, тiльки не це.
  
  <34>
  Чотирнадцять рокiв тому...
  Вiйна. Як це страшно... Але вiн повинен був брати участь, керувати тим крихiтним загоном. Гм. Повинен? О нi, його нiхто не змушував цього робити, вiн сам хотiв i продовжував цю вiйну, в його серцi ще не загоїлися жахливi рани пiсля загибелi його родини. Але як йому продовжувати виконувати свою роботу в таких умовах? От додумалися, йому, генералу-огневику, майбутньому сенатору дати команду iз чотирьох мужикiв, двоє iз яких явнi недоучки. Хоча... Може це i на краще, його хоч вони не осуджують, вiн завжди уникав саме цього, занадто неприємно було слухати, що вiн не правий i варто бути м'якшим. Вiн уже був. Все дитинство був. I чим усе закiнчилося?
  До нього в цей захоплений будинок, де вiн розташувався, забiг Карен.
  - Генерале Тенебрiс! Ворожий загiн наступає, їх вдвiчi бiльше, але etrange там вiдносно слабенькi.
  - Кар, скiльки можна вас вчити, якщо командир толковий - це вже загроза, вбити такого означає покласти на лопатки всiх. Де вони, хто веде?
  - Десь на милю пiвнiчнiше вiд нас, пiдiрвали мiст до селища через рiку. Керуючого визначити не вийшло, але вiрогiдно, це молоденька огневичка. Вона не дуже показується, але особисто я схиляюся думки, що вона не одна, як можна лiкувати i нападати на нас п'ять годин без вiдпочинку?
  - П'ять годин? А це серйозно. Контрольована i сильна etrange-огневичка - рiдке явище, якщо врахувати, як вони трясуться через нестриманих. Передай Армену, щоб дiстав менi мої записи щодо досвiдчених командирiв.
  - Є.
  Iнший хлопець прийшов до нього з товстим блокнотом.
  - Вони наступають, - повiдомив вiн.
  - Знаю, - зiтхнув вiн. - Збери всiх наших в одному мiсцi, в цiй сутичцi я теж вiзьму участь. Давай, - вiн простягнув руку за книжечкою i миттєво її отримав.
  - Я повiдомлю iнших.
  - Шуруй, готуйтеся, але не заважайте, спробую зрозумiти, хто в головних сидить там.
  Аркл довгенько розглядав карту, свої записи. Цiкава тактика ведення бою. Щоб виманити його групку з мiстечка, навколо якого глибокий рiв, вона зважилася пiдiрвати єдиний мiст туди, цим перерiзаючи поставку продуктiв тим кiльком мiсцевим, якi вижили i залишилися тут. Вiдчайдушно, але жорстоко. З такими вiн ще не стикався. Доведеться познайомитися. Вiн вiдкрив сторiнки огневикiв i вiдразу наткнувся на крихiтну примiтку, що означала, що ця баришня вiдома, але з нею вiн на вiдкритi бої не виходив. Анна Дерк. Дуже цiкаво, ця огневичка не слабка, i у неї звання генерала. Воює 2 роки, малувато, як для її звання, але видно, дуже талановита. Скiльки їй, 21 чи 22 роки? Зовсiм мала. Вiн не мiг сказати, що вiн набагато старший, але все ж таки... А iнформацiї про неї дуже мало, немає нi тактики бою, нi рис характеру, щоб спробувати зрозумiти, що вона задумала. Навiщо вона зруйнувала мiст, якщо тепер направилася сюди? Невже вона сподiвається...? Нi, це занадто нерозумно, а у нього склалася про неї непогана думка. Дiвчина спробує їх обезсилити i вбити, оскiльки без магiї тепер не вибратися? Чому вона так впевнена у власнiй перемозi?
  Чоловiк вийшов з будинку i пiшов перевiряти бойову готовнiсть. Iз кам'яних брил Сурен i Рамон швидко викладували барикади, Армен сидiв на даху напiв-зруйнованого дому i виглядав ворога, а от Карен вiдпочивав, вiн встиг розтавити захиснi артефакти ранiше.
  - Ну що тут? - поцiкавився вiн.
  Остання брила з гуркотом впала на землю i хлопцi повернулися до нього.
  - Ми все.
  Чоловiк, який розташувався на даху, теж зiскочив униз.
  - Не видно, гарно ховаються, але по звуку вже недалеко. I їх повiтряник виставив беззвучку, їх не пiдслухати, - повiдомив вiн.
  - Ти теж вистави.
  - Ображаєте, генерале.
  - Молодець, - кивнув вiн. - Я вже знаю, хто веде групу, але з цiєю Дерк я ще не зустрiчався. Дiяти доведеться ситуативно, подивимося, на що вони здатнi.
  Чекати довго, правда, не довелося, у захисне поле артефакту влетiла дуже сильна вогнекуля i вибухнула, загiн ледве встиг сховатися за барикади.
  Здається, у неї манiя все пiдривати. А їхнiй захист таки не витримав, не дивно, вiн вже давно хотiв замiнити цi артефакти на новiшi, але руки нiяк не доходили.
  Показалася група iз семи осiб на горизонтi, огневикiв там точно не було, вiн ясно це вiдчував. Чому вона ховається, це доволi нетипово для огневички. Боїться постраждати, любить латати всiх i нападати заднiм фронтом? Вiн так не думав. Де ж вона ховається? А у неї гарна глушилка, але саме по нiй i можна знайти огневичку.
  Почались першi сутички, але Аркл свiдомо не лiз на рожон, слабенько захищав товаришiв, а точнiше пiдручних. Обидвi сторони втомилися, темним вдалося навiть вбити двох свiтлих i середньо поранити ще трьох. У них обливався кров'ю тiльки Армен, полiз, куди не варто було, вiдразу все з ним ясно, повiтряник. Руан спробував вистроїти живий захист з лози, але ще одна вогнекуля, яка взялася не зрозумiло звiдки розбила її за кiлька секунд. Нi, у неї точно манiя все пiдривати, але це було вже просто жорстоко, хлопець стiльки сил вбухав в ось цю загорожу, що навiть шкода, а тепер вiн ще й з обезсиленням.
  Молодий чоловiк марно намагався знайти Дерк, ну де ж вона? Чи... Вона не бачить достойного противника, як вiн не здогадався. Вiн же не виходить в часностi через це.
  Аркл виставив собi захист i вийшов на вiдкриту площатку. Бiй миттєво припинився, а вiн в пiдтвердження пiдняв праву руку, показуючи, що хоче змiнити вид битви.
  На вулицю показалася Анна, вона зiскочила десь згори. Заплутане каштанове волосся розвiвалося за спиною, коли вона пiдiйшла, вiн задивився на її глибоко зеленi, як листя очi, її такi яскравi червонi, трохи пухлi губи. Така гарна дiвчина - а генерал. Аж шкода її, вiн майже перехотiв викликати її на дуель. В нiй було щось таке незвичайне, погляд сильної, зухвалої i неподавленої особистостi. Не те, що у iнших. Але в саме її очi хотiлося заглядати щодня.
  Чоловiк похитав головою i спробував позбутися вiд неординарних думок. Вiн взагалi має зараз про iнше думати.
  Дiвчина теж розглядала його з неприхованою цiкавiстю, смiливо дивилася прямо в обличчя. А йому говорили стригти волосся, вiн же ще з дитинства ходив з незмiнною довжиною до плеча. Хоча мати за життя йому постiйно казала, що саме так йому пасує набагато бiльше. Але його чорна макiтра завжди видiлялася в натовпi, вiн вже звик i не хотiв нiчого змiнювати.
  - Ну i? - скептично протягнула вона.
  - Анна, так? - запитав вiн. Так, схоже вгадав.
  - Припустимо, - погодилася вона. - А ти представитися не хочеш?
  - Аркл Тенебрiс, - назвався вiн. Дiвчина залишилася незворушною, але було видно, що вона намагається згадати, хто вiн. Вона що, не знала проти кого йде? Таки не знала.
  - I що ти хочеш? - переговори вона вела дуже спокiйно, без зайвого шуму.
  - Ще п'ять хвилинок тому я думав визвати тебе на бiй, щоб не втрачати людей, звiсно. Але тепер, коли на горизонт вийшла така ледi.., - пiдморгнув вiн.
  Анна уставилася на нього. Вiн що, флiртує? А щодо того, що вона, як вiн виразився "ледi", так не на ту напав! Молода жiнка зняла з пояса звичний арсенал зброї огневикiв i дiстала блискучий клинок.
  - Таки бiй? А не боїшся? - вiн заглянув в її яснi очi i не наткнувся на холодну стiну, тiльки на показну ворожiсть. Згадалася фраза:
  "Словами можно обмануть,
  Глазами ж это невозможно.
  Во взгляде можно утонуть,
  Если смотреть неосторожно."
  Саме в такi вiдкритi невиннi очi i хочеться дивитися постiйно, настiльки сильних духом, щоб вони кинули йому виклик, йому!, вiн ще не зустрiчав.
  Але билася вона серйозно. Нi, вiн звичайно її перемiг, вибив лезо у неї iз рук, її команду миттєво вирiзали, так, це було дуже пiдло, але хто сказав, що вiн гратиме чесно? Вона на його територiї. Жiнка запросто могла скористатися магiєю, в таких випадках дуель i це передбачала. Але з такою люттю, з якою поглянула на нього вона... Це було навiть гiрше, нiж якщо вона спробувала його вбити. А у нього навiть рука не поверталася її зачепити чи серйозно нашкодити.
  Вiн ще не знав, що буде робити, не хотiв з нею боротися. Вiн зазвичай зневажав жiнок, вважав, що вони просто верескливi слабкi боягузки. Окрiм, звiсно, його сестри, якраз Северина такою не була. I зараз йому ще нi одна etrange не подобалася так, як вона.
  - Залиште нас! - наказав вiн рештi загону, вже через декiлька секунд нiкого поряд не було, навiть здогадалися вiдтащити Армена.
  - Чому ти просто стоїш? Вбивай, раз я програла.
  - Навiщо менi це? А ти достойна противниця, просто в тебе досвiд ще надто малий, - вiн пiдiйшов до неї впритул.
  - Так мене взято в полон? - хмикнула вона.
  - Ще не знаю, - посмiхнувся вiн. - Але закопувати в землю такий талант дуже марнотратно, - пiдмiтив вiн. - I чому ти не втiкаєш? - таємниче прошепотiв вiн.
  - А у мене, значить, є шанси тебе позбутися? - Анна вiдповiла так само.
  - Навiть не знаю, - Арклу подобалася ця ситуацiя.
  - I що ж ти зробиш, щоб мене зупинити? - огневичка всiлася на барикаду i поклала ногу на ногу.
  - Скажу так, ще думаю.
  - Невже спробуєш вбити? Не раджу, - це що, була погроза?
  - I не думай. Якби я цього хотiв, ти б була вже мертва!
  - Впевнений? - в її голосi чiтко звучав виклик. - Так чого ти хочеш насправдi?
  - Яке мiсце ти любиш? Це ж ти розколола гору Алтеа? Не найкраще мiсце для прогулянок, але завтра, на свiтанку, я чекаю тебе на вершинi. I прошу прийти.
  Анна промовчала, вона взагалi не розумiла, чому вiн поставився до неї iнакше, чому не вбили лише її одну. За її смерть його можуть винагородити так, що жити багато йому аж до кiнця життя.
  - А тепер бiжи, - прошепотiв вiн. - Але я сподiваюся, що у тебе вистачить розуму придумати для керiвництва правдоподiвну басню.
  - Я не повна дура, - закотила очi вона. Їй висточило декiлька хвилин, щоб повнiстю сховатися в темрявi будинкiв, трохи пiзнiше вiдчувся ривок сили, це вона перескочила через прiрву i зникла в найближчому лiсi.
  Чому вiн її вiдпустив? Вона його не розумiла i навiть трохи побоювалася. Але i не прийти завтра до нього вона не змогла.
  
  <35>
  Люсi мовчала. Що все це означає? Неправда, що Анна викликала Аркла на бiй, це ж був лише спосiб втекти з ним? Чому вони її кинули, чому вiддали Маринi на цiлi дванадцять з половиною рокiв? Щоб сховати її, щоб нiхто не дiзнався про її батька? Чому Анна прибiгала в лiкарню, вона розумiла, треба було знiмати прокляття. Але чому чоловiк не дав їй це зробити? Як так вийшло, що її матiр почала зустрiчатися з темним? Однi запитання. Хотiлося би почути вiдповiдi. Але дiвчина не могла вимовити нi слова.
  - Вже здогадалася? Так, я бачу, що здогадалася, - продовжив вiн. - Мовчиш? Розумiю, - вiн пiдiйшов ближче i поклав руку на їй плече. - Сядь, - кивнув вiн на крiсло. Альбом, який впав, пiднявся до його рук лише вiд одного погляду, вiн кинув його назад на камiнну полицю, взяв з крiсла покривало, загорнув дочку i посадив її на софу. - Ти вибач мене, я не хотiв говорити тобi все вiдразу, добре, що ти дiйшла до всього цього сама. Нiколи не можна торопити подiї, Лу.
  - Ти мене кинув! Ти i Анна! Ви позбулися вiд мене, як вiд непотрiбного кошеня! - закричала огневичка. Рюмсати вона не любила, вважала, що це спосiб показати свою слабкiсть, але зараз, в такий момент, дiвчина просто розплакалась!
  - Я би нiколи тебе не кинув, - зiтхнув Аркл i, сiвши на бильце крiсла, пригорнув її до себе.
  - Тодi як я опинилася одна? Чому ти мене не шукав?
  - Завжди пам'ятай, що ти не одна, є тi, хто тебе люблять i завжди захистять, - вiн трохи помовчав i продовжив: - Це було не моє рiшення, Анни. Вона завжди вирiшує все сама, я цього не хотiв. А вона не хотiла, щоб ти виросла вiдьмою. I втекла. Я майже знайшов тебе, - повiв вiн далi. - Твоя мати дуже гарно тебе сховала, але я знаю, що в дечому вона права.
  - В чому? - здається, вiн не такий поганий, яким хоче бути.
  - Ти повинна вирiшити сама, без нас, ми не маємо право втручатися.
  - Який вибiр?
  - Вибiр, ким ти хочеш бути, де ти справдi хочеш жити.
  - Що? - Люсi пiдiрвалася. - Навiщо менi це? Я взагалi не збиралася жити в астралах, вони нагадують менi утопiю! Я просто хочу спокiйно жити, самою, без нiкого, тим паче без тих, хто мене кинув.
  - Менi астрал etrange теж нагадує утопiю, - безпристрасно погодився вiн, але в його голосi звучало легке розчарування. - Але у нас усе iнакше, реальний свiт, реальне життя, реальна смерть.
  - Ти ще забув згадати, що у вас слабших просто вбивають.
  - Якраз тобi це i не загрожує. Мого прiзвища тобi було б повнiстю достатньо, навiть якби ти нiчого не могла.
  - Ти хочеш не втручатися в мiй вибiр? От i не втручайся. Але нiчого не змiниться, я не буду добровольно жити там, де не хочу.
  - Я не маю права тобi заборонити. Ти росла без мене, без Анни, можна взагалi вважати, що ми чужi. Але я так не думаю. Ти доволi схожа на неї.., - Аркл ще раз заглянув їй в очi. Вони постiйно змiнювалися, варто було їй розгнiватися, будь-якi негативнi емоцiї i... Але схожiсть дiвчини з матiр'ю реально проглядувалася в її поглядi, в формi обличчя, але двi бездоннi чорнi криницi псували всю картину. Чи може це на краще? - Не тiльки зовнiшнiстю. Вона така ж невгамовна i справжня бунтарка, - чоловiк посмiхнувся i, пiднявшись, рушив до загратованого вiкна. Хоча вiн теж тихим i непримiтним зовсiм не був. Вiн не любив бути в клiтцi, насправдi тi грати, то була лише високоякiсна iлюзiя. Вiн дiстав артефакт i, розвiявши грати, вiдчинив вiкно. Холодний вiтер увiрвався всередину, Люсi ще мiцнiше закуталася в тепленьке покривальце.
  - Де вона?
  - Десь на другому поверсi. Вона зараз явиться, навiть кликати не доведеться. Просто скористайся магiєю i все.
  - Добре, - але вона боялася цiєї зустрiчi, тому так нiчого i не зробила. Але вона вже прийняла рiшення, вiдчувала себе Фемiдою, богинею правосуддя. Їй потрiбно буде рано чи пiзно вислухати обидвi сторони. А поки що дiвчина спробує дiзнатися все хоча б у батька.
  - Ти обiцяєш, що не будеш бiльше нiчого вiд мене приховувати, скажеш все, як є? - завела вона розмову в правильне русло.
  - В чому справа?
  - Обiцяєш? - нахмурила брови вона.
  - Що ти хочеш знати?
  - Перед тим, як сюди iти я провела скан територiї астралу на кровi.
  - I що?
  - Було тiльки три крапельки на домi. Спочатку мене це особливо не цiкавило, три сестри Дерк, що тут такого. Але зараз...
  - Ясно. Вiдповiдаю. Родичiв у мене немає, третє пятно - твоя тьотя. Вiола.
  - Що вона тут робить?
  - Ти мене зараз осудиш, я знаю, але я ж не говорив, що добрий. Єдиний спосiб вгамувати Анну i щоб вона не влаштувала менi забагато проблем, у мене не було вибору.
  - Що ти з нею зробив?!
  - Нiчого страшного. Вона скована спецiальною антимагiчною плiвкою, яка просто викачує її сили. На Анну вона поганенько дiє, а от на природничку.., - хитро посмiхнувся вiн.
  - Да як ти смiєш! - з руки дiвчини автоматично зiрвалася вогнекуля, Аркл вчасно обернувся i схопив ту рукою. Вона зробила смертельну сферу. Невже справдi хотiла його вбити? Чи сама не зрозумiла, що зробила? Чоловiк стиснув кулак, куля згасла, але атмосфера залишилася. Але на його обличчi не ворухнувся жодний мускул. Вiн взагалi хоч щось вiдчуває?
  - Вибач, само вирвалося, - так, вона просто не розумiє, що робить. Але Люсi досi злилася, що вона ще може натворити. - Навiщо ти це зробив? Це незаконно!
  - Це не тобi судити. Вiола менi нiхто. А я її не вбив, взяв, як полонену, вона - моя гарантiя спокою, так я точно знаю, що Анна не пiде з повинною до влади etrange i не розкаже про тебе!
  - Ти вважаєш, що вона на таке здатна?
  - Не менi вирiшувати. Сама побачиш. Я заважати вам не буду, якщо ти менi знадобишся, зв'яжуся сам. Поки що вiдпускаю всiх. Iди звiльняй. Але будь обережна, - чоловiк обiйняв її на прощання i, повернувшись спиною, щез.
  Вiн серйозно? З чого це така щедрiсть?
  Люсi не була готова до важливих зустрiчей, дiвчина просто втекла, використала артефакт i перенеслася на землю. Анна не встигла її побачити, огневичка увiйшла в портал на декiлька секунд ранiше. Матерi не вiрилося, невже щойно її донька стояла тут, зовсiм поруч. Але пiти за нею просто не змогла, жiнка просто вiдчувала себе винною за все.
  
  <36>
  Люсi вирiшила пожити без нiкого, у Марини. Огневичка не показувалася вже декiлька днiв, сидiла тихше води, нижче трави. Їй прийшла старим методом записка вiд батька з проханням зустрiтися, на яку вона не вiдповiла. Нiкого не хотiлося бачити, у кожному вона бачила зрадника i чужого. Чому все це вiдбувається з нею, чому вона? Ще й Макса образила, єдиного, з ким можна нейтрально поговорити.
  Чому не можна сховатися i втекти? А тому що вона не боягузка, вона вирiшила боротися. Але зiбраний рюкзак на лiжку свiдчив зовсiм про iнше.
  Нi, вона не втече, це неправильно. Вона пiде до кiнця.
  
  
   * * *
  Рея з'явилася у астралi, їй було потрiбно негайно переговорити з Мей. Вона досi не могла сказати точно, знають чи вони, що вона донька Краї, але її дуже хвилювала Люсi, яку вона просто не бачила! Нi, бували деякi обривки, але це як екран старого телевiзора.
  Природничка в їх домi, вона це знала точно. А нi, щойно пiшла до батька. Але добре, вона ще хотiла пошукати один цiкавий артефакт з колекцiї Анни.
  Їй здалося, чи пiдвiска у неї на шиї сильно нагрiлася? Небезпека? Яка ще небезпека? Нiнiнiнiнi! Все розпливається! Вiдьмаки? Навiщо вона їм?
  Нi, все ще гiрше! Тут ще приплутанi гарпiї, улюбленi вiрнi iграшки магiчних народiв, особливо темних! Фамiльяр. Це не просто гарпiя, це фамiльяр. А це вже дiйсно проблема.
  Рея кинулася вперед i мiцно зачинила дверi, кинула закляття-блок. Що ж робити, це антимагiчнi птахи, а тут ще гарпiя- фамiльяр. Що вона ще про них може сказати? Дуже чутливi до магiї, але на них дiє тiльки одна, магiя хазяїна, якому вони будуть служити до смертi, на це вони i. Єдина властивiсть - здатнiсть переноситися в той астрал, де знаходиться хазяїн, або людина з каплею його кровi, не обов'язково родич. Ще своїми крилами вони можуть здiйняти вiтер не гiрше нiж повiтряники.
  Iнформацiї достатньо, але ж нiчого не можна вдiяти!
  Хтось з'явився у неї за спиною, точно темний. Дiвчина рiзко обернулася, чорне, як нiч волосся, такого ж кольору очi, вона вже його бачила, це огневик, сенатор Тенебрiс. Що вiн хоче?
  - Нестихiйниця? - поцiкавився вiн. - А ти слабенька, батько - звичайна людина, вiрно? Знаєш, що зараз буде?
  - Навiщо я тобi?
  - Менi ти не потрiбна. А от твоя сестра... Будеш приманкою, - вiн кинувся за нею, зараз схопить за руку!
  Рея вертикально змахнула рукою, звуки рiзко обiрвало, час зупинився. Дуже корисне вмiння, коли потрiбно втiкати.
  Вона зняла блок з дверей i, вiдкривши їх, вибiгла на вулицю. Крижаний вiтер збив її з нiг i кинув об стiну. В очах у etrange потемнiло, вона не була готова до цього. Свiдомiсть стрiмко її покинула, час знову пiшов вперед. Аркл швидко зрозумiв, що зробила дiвчина, вiн вдячно кивнув гарпiї i обережно пiдняв непритомну Рею на руки. А вiн думав зробити все делiкатно. Ну, не вийшло. Чоловiк кивнув птицi, щоб слiдувала за ним, i блимнув до себе додому, раз Люсi не хоче приходити до нього добровольно, доведеться її змусити, навiть не дуже чесними i справедливими методами.
  
  
   * * *
  Макса справдi хвилювало те, що нестихiйницю так легко забрав вiдьмак, вiн не знав, як краще поступити. Водник ясно розумiв, що Рея Дерк - родичка Люсi, огневичка може стати наступною. До Мей можна було i не йти, вона все намагалася задобрити її розгнiваного батька.
  Вiн таки пiде до дiвчини, вони разом спробують зрозумiти, якому темному потрiбна була Рея. I байдуже, що вона не хоче його бачити. Огневичка вдома, вiн добре це знав, але пора виводити її звiдти, у астралi таке вiдбувається, а вона сидить з головою у мiшку i нi про що не знає!
  
  
   * * *
  Люсi бiльше так не могла. Дiвчина склала всi свої артефакти в наповнений рюкзак. Куди ж їй направитися? Так хочеться втекти на край свiту... Не назавжди, хоча б на декiлька днiв. Огневичка одягла практичний одяг i ще раз оглянула кiмнату. Може взяти ще й зброю? Тодi куди вона її покладе? Нi, того, що вже є при нiй цiлком достатньо. Марина в школi, прощатися не доведеться.
  - Втiкаєш?
  Макс сидiв на пiдвiконнi.
  - Це не твоя справа, - огризнулася вона i, схопивши рюкзак, пiшла на вихiд. Але хлопець вчасно перегородив їй дорогу.
  - Не чула останнi новини?
  Дiвчина вже зрозумiла, що нiчого в неї не вийде, i сiла на лiжко.
  - Ну i? - все ж їй було цiкаво.
  - Вчора серед бiлого дня зникла Рея. З дому Дерк в астралi.
  - Що вона там робила? I як пройшла всередину?
  - Вона була там на законних правах, Рея Дерк там народилася.
  - Вона донька Краї?
  - Ти не знала?
  - Нi. Ти кажеш, що вона зникла. Як?
  - Пiшли подивимося.
  - Я можу вiдмовитися?
  - Так. Але тодi ти сказеш менi, де ти була тиждень тому i що дiзналася.
  - Я не хочу про це говорити, я пiду, але давай закриємо тему.
  - Все з тобою ясно. Ти зi мною чи своїм ходом?
  - Давай з тобою, так зручнiше, - кивнула вона i простягнула руку. Хлопець миттєво пiдхопив її долоню, у неї надто груба шкiра, вся в мозолях. Вони блимнули, Люсi вже i думати забула про втечу. I щось їй пiдказувало, що все це зробив один темний.
  Хлопець i дiвчина з'явилися не в домi, як вона очiкувала, а в перевулку.
  - Чому ми тут? - поцiкавилася вона.
  - Поки що нiхто не знає про її зникнення, але це поки. Дiзнаються - буде розслiдування. Мене вiдразу вистежать, а менi таке щастя зовсiм не потрiбне. А так ми тут зовсiм нi до чого.
  - Я зрозумiла, - кивнула вона. - Добре, що глушилка на менi.
  - От i чудово, - Макс потягнув її в сторону жилих багатих кварталiв, схоже дiвчина починає навiть трохи запам'ятовувати дорогу.
  Вони швидко дiйшли до подвiр'я, де так часто копалася Мей. Люсi нервово подивилася за огорожу, не вистачало їм тiльки потрапити на очi природничцi!
  - Да заспокойся, її тут взагалi немає, - засмiявся вiн i пiдморгнув. - Дiвчинка вирiшила остаточно задобрити батька. Вона така пiдкаблучниця, нiчого особистого, Лу.
  З цим довелося погодитися, якою б її родичка не здавалася їй спочатку, ця якiсть все частiше виривалася назовнi. А ще вона була страшенною боягузкою.
  Люсi не перевiряла магiчний фон мiсцевостi автоматично, як робили це iншi. Хлопець i дiвчина увiйшли на територiю, а огневичка вiдразу вiдчула магiчний слiд вiдьмака. Вчорашнiй. Такий, ну начебто i не крижаний, навпаки, палає вогнем, але вiд такого по спинi йшов холодок. Вiн нагадував змiю, яка може блискавично вкусити, навiть не задумавшись. Але вiдчувалося, що це слiд самотньої, розумної людини, яка дiє помiрковано, але заради рiдних готовий наплювати на свої ж принципи.
  Вона вже вiдчувала його ранiше, але там, в домi все зливалося, а тут можна було дiзнатися все дуже чiтко.
  Скiльки ж всього можна сказати про людину за допомогою простого вiдчуття фону, по її магiї...
  Чому вiн не використав глушилку, хотiв, щоб вони зустрiлися? Так навiщо викрадати нестихiйницю? Огневичка зовсiм його не розумiла. Хоча... Iнакше вона б вже втекла. Вiн вирiшив їй завадити?
  Люсi важко дихала вiд злостi. Як вiн мiг вплутати в цю iсторiю Рею, вона що, казала йому щось на тему "Давай познайомимося зi всiєю сiм'єю, викравши їх"? Чи у нього дiйсно поїхав дах?
  Нi, вона це все просто так не залишить. Вдарила блискавка, дiвчина просто зникла перед носом у хлопця. Куди це вона? У вiдьмський астрал? Нелегко буде там її вистежити, але як вiн мiг знову вiдпустити її одну?
  
  <37>
  Люсi гримнула дверима у вiтальню, вона була готова брати свого батька за горло.
  - Що ти зробив?!
  - Прийшла? Чудово. Я хотiв поговорити.
  - I для цього обов'язково потрiбно викрадати моїх родичiв?
  - Ти хотiла безслiдно зникнути, я не мiг цього допустити. Не те, що я цього дуже хочу, але ти так i не зустрiлася з Анною.
  - А ти мене запитав? Може я цього не хочу?
  - Я розумiю, - чоловiк вiдклав бумаги, над якими сидiв, i встав. - Але ти повинна. Вона твоя мати, вона чекає на тебе.
  - Чому усi розпоряджаються моїм життям, як хочуть? Я можу, в кiнцi кiнцiв, вирiшувати сама?
  - Не хотiв цього казати, але ти неповнолiтня, Лу. I ти не втечеш безслiдно.
  - Бачу, ти знайшов, на що треба давити. А де ти був, де ви обоє були весь цей час?
  Аркл повернувся до вiкна.
  - Ти i ранiше справлялася без нас. Справишся i тепер. Що ж, заважати не буду. Анна в саду, Рея i Вiола в пiдвалi, захочеш - звiльниш їх.
  Огневик безслiдно зник, а дiвчина так i залишилася стояти посеред кiмнати. Тiльки через декiлька хвилин вона похитала головою, наче намагалася позбутися вiд негарних думок. Потрiбно йти, байдуже, що не готова. Не можна бiльше вiдкладувати це.
  Що вона скаже Вiолi, як пояснить їх звiльнення? Правду розкривати не можна.
  Руку нестерпно запекло вiд яскравого полум'я etrange, але на обличчi Люсi не поворухнувся жодний мускул, вона вмiла терпiти бiль.
  Який сирий цей пiдвал... Як вiн мiг дванадцять рокiв тут її тримати? Невже вiд такого наказу у нього навiть не дрогнуло серце? Чи у нього вогняна пустота всерединi?
  А ось тут вже краще. Тепла, затишна кiмната, лiжко пiд брудно-зеленим балдахiном. Рея вже опритомнiла, але досi безсило лежала поряд iз тiткою. Природничка така блiда... Гiрше нiж труп. Над ними обома вилися темнi пути, якi iнколи поблискували вогнем. Навiщо вiн це зробив, чого вiн хоче насправдi.
  Не подобалася їй його двуликiсть. В одну хвилину Аркл - дбайливий батько, який дiйсно любить свою дитину, пiклується про неї, боїться її втратити. А в iншу вiн вже жорстокий тиран i безжальний вбивця. Так який вiн же насправдi?
  - Ти впорядку? - огневичка повiльно пiдiйшла до Реї i поглянула на її окови ближче. Таке складне i жорстоке прокляття... Дiвчина доторкнулася до них рукою, вона спали самi по собi. - Можеш встати? - дiвчина впевнено простягнула їй руку.
  - Можу.
  А їй стало помiтно легше пiсля зняття тої гидоти. Тепер вже їй доведеться бути обережнiшою, до нестихiйницi повертаються сили i здатнiсть розпiзнавати види магiї. Вона i так знає забагато. Ще й пiдозрює її... В твоєму серцi забагато темряви... Здається так вона говорила. Не вистачало ще, щоб вона пронюхала зайве.
  Рея обережно встала i оглянулася.
  - Де ми? - обережно поцiкавилася вона.
  - В астралi темних. I нам треба вибиратися. Я так i не навчилася переноситися, - деяких байок доведеться триматися. - Ти можеш, чи менi вiдкрити портал?
  - Вiдкривай, - погодилася вона. - Чому ти прийшла менi на виручку? Щоб вiддати борг?
  - Я прийшла не тiльки через тебе. Треба витягувати Вiолу, Анна теж десь тут.
  Ех, треба було спочатку знiмати прокляття з природнички, тепер як це зробити? Ну, це, в принципi, може й почекати.
  Дiвчина дiстала артефакт, бiля стiни утворилася вогняна димка.
  - Можеш забрати Вiолу сама, без мене. Я маю ще справи.
  - Добре, але ти куди?
  - Вибирайтеся. Я знаю, що роблю.
  Люсi блискавкою вискочила за дверi, пробiгла через вiтальню, забiгла на кухню i вискочила надвiр через службовий вхiд. Дiвчина не давала собi часу передумати, якби вона задумалася б хоч на хвилину, так вже давно би увiйшла в портал.
  А парк тут був величезний, дiвчинi вiн трохи нагадав Марiїнський, де вони iнколи гуляли з Мариною, тiльки ще розкiшнiший, чистiший, безлюднiший. Повсюду трава ще тiльки починала пробиватися, а тут вже розпустилися зовсiм не веснянi квiти i було незвично бачити листя на деревах, у людському астралi до цього ще далеко, там тiльки розпускаються бруньки. Вiн точно користується силою природникiв для його пiдтримання. Гарно, але марнотратно.
  Огневичка не знала, куди їй треба, просто зайшла в глубину. Як тут тихо, неначе все вимерло! Їй не було страшно, але в голову стукала думка, що це все просто пастка. Все може бути, пильнiсть нiколи не можна втрачати.
  Садовi дерева закiнчилися, за ними простягався недружелюбний пустир. Виднiлася доволi неприємна водойма, за нею по всьому периметру захищав територiю величезний паркан, хоча паркан - це ще м'яко сказано! Точнiше тiльки Велика китайська стiна!
  - Недружелюбненько, - похитала головою дiвчина i пiшла далi. Нарештi вона чiтко вiдчула слiд магiї etrange, вiдступати вже не можна. Люсi вийшла на повнiстю вiдкриту мiсцевiсть, тут не сховаєшся. Анна десь тут, вона її вiдчуває. Огневичка не знала, як змусити її з'явитися. Суха трава швидко спалахнула, полум'я почало пожирати все на полi.
  Але пожежа була недовгою, весь вогонь покiрно згас в першi хвилини горiння. Жiнка завжди дбала про природу, вона б не дала їй, своїй доньцi, знищити стiльки рослин. Анна сидiла на колiнах спиною до дiвчини. Люсi трохи несмiливо пiшла до неї i сiла поряд.
  - Ось ми i зустрiлися, - понурила голову вона, невже таки правда вважає себе винною?
  Напiвкровна огневичка вiдповiла далеко не вiдразу.
  - Чому ти мене кинула? - надтрiснутим голосом запитала вона. - Невже зовсiм не було вибору?
  - Чому ти так думаєш? Вибiр є завжди.
  У неї дуже гарний голос, вiн затягував.
  - Тодi чому ти так вчинила? Вирiшила позбутися?
  - Не смiй так навiть думати, Лу. Я не хотiла з тобою розлучатися. Але... Ти ж розмовляла з батьком. Знаєш, скiлькох вiн вбив? Запитувала? Я не хочу для тебе такої ж долi.
  - I все заради цього? Ти пiшла з мого життя, забрала батька через те, що вiн вiдьмак? Тодi навiщо тодi почала з ним зустрiчатися, навiщо мене народила? Я ж тiльки додаю проблеми!
  - Не кажи так. Ти виросла, нiхто бiльше не зможе змусити зробити тебе вибiр. Я люблю тебе, я зроблю все заради твоєї ж безпеки.
  - Кинувши мене? Я тут помiтила, у моєму короткому життi мене занадто часто кидали. Я зроблю все, щоб це не повторилося, Анна, - коли донька назвала її по iменi, це було як кинжал в спину. - У мене вже є сiм'я. Це Марина. I я не хочу вас обоїх навiть бачити. Я ще повернуся, це долею написано. Але ти вiрно пiдмiтила, ви не змусите мене зробити вибiр.
  - Люсi, стiй! Ти не розумiєш, чим скiнчиться такий твiй вибiр!
  - Так, це мiй вибiр. I тому прошу його поважати.
  Вдарила блискавка, вiд огневички не залишилося i слiду. Анна також покинула територiю, але повернулася додому в сльозах. Її донька нiколи її не пробачить! Що значить воля, коли вона її ненавидить? Якби тiльки вона повернулася... Пошвидше би...
  
  <38>
  Що що, а ось Люсi i не думала повертатися назад. Вона трохи пошкодувала, що образила матiр. Це було жорстоко, надто жорстоко. Але дiвчина не втрималася i висказала свою думку. I називати мамою вона її не змогла.
  У Марини довелося затриматися не надовго, їй було байдуже, що робити, аби тiльки її не шукали. Але обiцянку про зв'язок прийомна мати з неї таки витягла. За два днi, поки вона думала, куди пiти, до неї прийшло бiльше двох десяткiв записок, якi вона навiть не розкривала. Ще i жiнка радила їй таки помиритися з матiр'ю. Зiбраний рюкзак дуже знадобився, дiвчина хоч i не знала, куди пiти, вирушила в дорогу по астралу, доступний, куди справдi не було не було нiяких протипоказань був лише один. Люсi з'явилася в астралi iнсолiтiв, хотiлося заглянути в бiблiотеку. Їй щастило, грошi в iнших вимiрах мало що значуть, а ось за нелегкий артефакт, огневичка торгувала артефактами переносу, можна було отримати i дах над головою, i смачну їжу. Але у свiтi iнсолiтiв потрапити в архiви не вийшло, хто впустить туди вiдьму, та i не сподобалось їй тут. На пустирищах, якi займали бiльшу частину площi астралу, розгулювала нечисть, вона дуже злякалася, коли вперше побачила того ж слабенького зомбi, а хто не злякається, якщо на тебе нападе труп? Там було так пустинно, цей свiт явно не створений для екскурсiй. Похмурi мiстечка, недоглянутi поля, а на територiю академiї їй зайти не дозволили. Шкода. Люсi проходила там цiлий тиждень, намагалася не думати про минуле. Але вона скучила за Мариною i, врештi-решт, вирiшила повернутися. Хто знав, що там її чекає вiдкритий лист вiд Анни? Якщо Аркл перевiряв її присутнiсть, перед тим, як щось писати, то Анна строчила записки, незважаючи на це. Але за тиждень прийшло тiльки двi, а це доволi мало. Що такого сталося?
  Варто було їй зайти на кухню, як прийомна мати простягнула їй обидва. Читати їх зовсiм не було бажання, дiвчина спочатку вiдмилася вiд бруду, вiдпочила, перевдяглася, вкрилася покривалом, а лише потiм взялася за них.
  Не варто було вiдкладувати, новини виявилися не надто втiшними.
  Лу, - писала Анна. - Вiолi погано, повертайся. Я зробила все, що змогла, зняла те прокляття, але боюсь, що пiзно. Вона так i не опритомнiла, їй все гiрше! Повертайся, може ти зможеш їй допомогти? Прошу, я боюсь, що станеться непоправне...
  26.04
  PS:Края повернулася.
  
  Вона померла, а ти так i не прийшла. Завтра похорон. Ховатимуть на центральному кладовищi. Сподiваюся, у тебе вистачить совiстi пiдтримати Мей, вона померла у неї на руках. Чекаю.
  29.04
  PS:Я нi на що не нарiкаю, але ти дiйсно могла i прийти. Занадто тяжко вмирала. Я так i не знайшла вiдьму, щоб полегшити витiк магiї i фiзичних сил. Не вини себе, ти б не змогла нiчого зробити. Це все рiвно вища магiя, а ти не цiлитель.
  Друга записка була холоднiшою, схоже Анна таки явно злилася. Так вона ще i похорони пропустила, вони були вчора!
  А якщо вона дiйсно могла врятувати Вiолу? Це все її егоїзм! Якби вона не пiшла...
  Люсi вiдкинула тепле покривало i перевдягла штани на джинси. Чистi чоботи довелося таки пошукати, знайшовши, вона засунула туди кинжал. Дiвчина просто не могла iнакше. Потрiбно йти. Але i про небезпеку забувати не можна. Огневичка скористалася артефактом перенесення i з'явилася на кладовищi. Де її поховали? Кiлометри могил... Це страшно.
  Макс помiтив її вiдразу, скiльки можна випадково зустрiчатися?
  - Лу! - покликав вiн її.
  З несподiванки дiвчина вихопила зброю, нiчого не змiнюється.
  - Заспокойся, це я.
  - Що ти тут робиш, стежиш за мною?
  - У мене тут мама похована, - похилив голову вiн i показав на червонi троянди в руках. - I я не стежив, - тут довелося збрехати, але якби вiн не приглядував за нею в астралi iнсолiтiв, вiд нечистi їй би проходу не було.
  - Ну гаразд.
  - Ти шукаєш могилу Вiоли? Провести?
  - Було б добре, - кивнула вона i мовчки пiшла за ним.
  Хлопець впевнено повiв її по зарослiй стежцi в глубину кладовища. Огневичка пошукала поглядом церкву, але не знайшла нiяких будiвель i потiм згадала, що у них немає вiри. Звичайно, церкви тут немає.
  - Анна винить себе в її смертi, - повiдомив вiн.
  - Нi, це я винна. Якби закляття зняла я, цього б не сталося.
  - От скажи, чому ви звинувачуєте себе у всiх бiдах? Ну померла вона, i що? Всi рано чи пiзно помруть.
  - А ти поясни, як можна бути таким жорстоким? Жива людина, все ж таки.
  - Вибач. Але на смерть тобi треба реагувати спокiйнiше. Йди далi, могилу знайдеш у наступному ряду.
  Люсi зрозумiла, що вiн далi не пiде, достатньо було лише погляду на пам'ятник жiнки.
  Дiвчина мовчки рушила далi, вiнки видали зовсiм свiжу могилу, покриту зеленню. Фотографiя була така гарна, на нiй ще зовсiм юна дiвчина iскрилася життям. Як рiзко воно може обiрватися...
  Шкода, потрiбно було взяти квiти. Але вже пiзно. Але огневичка прикликала до себе пiдсвiчник i навiть трохи прикопала його. Люсi не знала, як окрасити полум'я зеленим, може за допомогою якогось зiлля? Можна запитати у хлопця, вона встала i пiшла назад.
  Макс повiльно розкладав троянди по могилi, квiти вiн увiв у такий собi стан анабiозу, тепер вони точно не зав'януть.
  - Ну здраствуй, мамо, - вiн пiднявся з колiн i похитав головою. - Шкода, що я не можу тебе повернути. Хоча б га хвилину. Але це ж ти захотiла, щоб я був цiлителем, - зiтхнув вiн. - Але яка вiд мене користь, якщо про те, що я можу нiхто не знає, а використовувати їх доводиться тiльки в бою?
  Водник замовк, до нього пiдiйшла Люсi.
  - Знаєш, як пофарбувати полум'я? - тихо запитала вона.
  - Це надто складно, у тебе не вийде. А зiлля доведеться годувати довго.
  - Шкода, - вона стала поряд iз ним.
  Вони мовчали, обоє просто не знали, що сказати.
  Дiвчина таки поклала жменю вогню у пiдсвiчник, вже темнiло, вiд нього розлилися по землi загадковi вогники, але знаходитися тут зовсiм не хотiлося. Хлопець залишився чистити могилу, огневичка ж поспiшно покинула кладовище. Не хотiлося нiкого бачити, але Люсi вiдкрила портал i перенеслася до будинку Дерк. Мей в саду, Анна у себе, поряд iз нею якась незнайома нестихiйниця, видно Края, Реї тут взагалi немає. Ну що, iти? Так, iти. Вона повiльно зайшла на територiю. А у Аркла земля побiльше буде. Раза в три. А живе вiн там один.
  Коли дiвчина зайшла в дiм, огневичка вже збiгла з другого поверху i чекала її у вiтальнi.
  - Ти повернулася!
  - Повернулася, - пiдтвердила вона i зручно всiлася в крiсло. А що приховувати, вона дiйсно у себе вдома.
  
  <39>
  - Нарештi, - кивнула огневичка i напружено сiла поряд iз донькою.
  - Я прийшла тiльки через смерть Вiоли.
  - Байдуже. Тебе в цьому домi завжди чекають.
  - Це я знаю, - кивнула вона. - А ще чомусь все рiвно я не дуже радо сюди прихожу.
  Тут Анна не знала, що сказати. Свою прямолiнiйнiсть вона намагалася викорiнити все своє життя, хоча, в принципi, все рiвно нiчого не вийшло. А у Люсi ця риса проявлялася все частiше. I як при цьому вона бреше? Об'єднанi прямолiнiйнiсть i брехня. Ось саме це у неї вiд батька.
  - А ти надовго до мене? - нiчого кращого жiнка не придумала, та i треба було запитати.
  - Ось це, як карта ляже. Але навряд чи бiльше мiсяця просижу. Менi тут нудно. Мирненько так.
  - Добре.
  По сходах спустилася Края, видно вона вирiшила, що їх розмова скiнчена. Всi три сестри Дерк були схожими однi на одних, деякi вiдмiнностi все ж були, не без цього, але ясно-зеленi очi, каштанове волосся i пухлi червонi губи були присутнi у всiх. Але саме в цiй було дещо явно насторожуєче. Якщо в Аннi небезпеку можна розгледiти, то за мирною маскою нестихiйницi... Що у неї в головi?
  - Племiнниця Люсi. Я пам'ятаю тебе ще зовсiм малою, - цi очi пронизували її наскрiзь.
  - Дуже приємно, - трохи схилила голову огневичка, не можна вiдразу починати з поганого.
  - Лу, ну я пiду, постелю тобi у гостьовiй кiмнатi, а ви поки що тут познайомтеся ближче.
  - Ага, - Люсi кивнула, але її очi усiм поглядом кричали "не залишай мене з нею наодинцi". Може вона боїться, що нестихiйниця її розкриє? Та нi, жiнка знала, у її сестри потенцiал не той, та i хто зможе зламати її ж закляття? Хай тiльки спробують!
  Края сiла поряд iз дiвчиною.
  - Чого напряглася, та не збираюся я тебе вбивати!
  - Не люблю рiзкi, несподiванi знайомства, - набрала неприступного вигляду вона i спробувала посмiхнутися. Вийшло не дуже.
  - Розумiю тебе. Тобi дуже складно?
  - Нормально.
  - Якщо що - звертайся. Пропоную завтра сходити разом, ну ти, я, дiвчата, кудись, наприклад в парк, чи на пляж, а чому б нi? Анна ж буде в сенатi, вона, дурепа, пiшла поновитися в посадах i нарештi, як старша донька, посiла законне мiсце в сенатi, забрала поедставництво у Ельдара. На її мiсцi я б ще мiнiмум мiсяць вiдпочивала.
  Виявляється, Анна теж сенатор. Клас, а не сiмейка. Без коментарiїв.
  - Еее... Ну, в цiлому, я не проти.
  - Пречудово. Пiду розкажу Реї, їй давно потрiбно кудись вибратися.
  Нестихiйниця зникла, а Люсi з полегшенням видихнула. Здавалося, вiд Краї нiчого небезпечного можна i не чекати, але, як кажуть, в тихому омутi чорти водяться. Якраз вiд такої людини i можна очiкувати все, що завгодно, знала по своєму дослiду. Якщо вона щось пронюхає, втiкати доведеться швидко. Дуже швидко.
  Дiвчина ще трохи постояла i пiшла за Анною. Та чiтко користувалася телекiнезом, ну звичайно, вона ж то не буде бруднити руки. Жiнка постелила у сусiднiй вiд неї кiмнатi. В принципi, байдуже.
  Люсi сiла зовсiм поряд iз нею. Досить ховатися i втiкати, да скiльки ж можна? У огневички були свої причини залишити її Маринi, вона ж попiклувалася, щоб її донька росла безтурботно!
  - Вибач, що наговорила тодi тобi. Не варто було.
  - Нiчого, - мати не дивилася їй в очi. - Та i я була не такою чудовою матiр'ю.
  - Точнiше взагалi не була, - кивнула напiвкровна.
  - Але ще планую стати, - вона поклала руку їй на плече. - Не вiдвертайся вiд своєї сiм'ї, прошу!
  - Я буду завжди пам'ятати, хто я, - пообiцяла дiвчина. - Але жити буду там, де менi подобається. А зараз... Чи не могла б ти пiти? Я хочу побути одна.
  - Добре, - огневичка встала i направилася до виходу. - Ти тiльки це, намагайся не використовувати магiю темних. Особливо тут.
  - Я знаю, - Люсi навiть не обернулася. Вона вже вiдчувала, як буде тяжко... Вона ж потрапила у мiсця з застарiлим вiдношенням до деяких речей! Тут досi панують етикет i дурнi звичаї, слабшi пiдкоряються сильнiшим... Як тут можна вижити? Коли кожний, хто дивиться тобi в обличчя за твоєю спиною, як той павук, слащавими розмовами плете для тебе павутину! I жодної ясної голови!
  Хто вона тут, позор всiєї сiм'ї? Слабка огневичка з сильною матiр'ю? Де гарантiя, що її просто не спробують потопити? А як тодi їй вiдповiсти? Без магiї темних вона - нiхто.
  Дiвчина нiколи не могла стримати емоцiї. Надягти маску - так, але загасити злiсть всерединi не виходило нiколи. Але ж магiї байдуже, яка вона, внутрiшня чи повнiстю вiдкрита!
  Але треба термiново знайти вихiд. Але що можна зробити в таких випадках? Не користуватися магiєю, тодi енергiя рано чи пiзно вирветься з-пiд контролю. Як краще поступити?
  Ну, про це можна подумати i завтра. Сьогоднi вона ще думала зайти до Мей, Анна права, її потрiбно пiдтримати.
  Природничка досi копалася у саду, Люсi зiскочила з пiдвiконня другого поверху.
  Так шкода, що вони не вмiють толком лiтати. У янголiв, наприклад, ще з дитинства проявляються крила, це ж так круто знаходитися без нiкого у чистому небi... А їм що залишилося? Слабенька легiтацiя?
  Огневичка проконтролювала, щоб це була сила etrange, i сповiльнила падiння, пiд кiнець навiть трохи пролетiла над землею. Ех, тяжко. Звичайно, повiтряникам це дається легко, але що робити їй, огневичцi, яка, в цiлому, нiчого не вмiє?
  Дiвчина обережно, ну як сказати, приземлилася, причому вiдразу спотикнулася i ледве не впала. Ще не вистачало заорати носом!
  Вона виругалася i кивнула навiть не здивованiй Мей.
  - Не топчи менi тут хрестоцвiт, - мрачненько попередила вона.
  Люсi завмерла на мiсцi.
  - Привiт, - кивнула вона.
  - Здрасвуй, сестричко. Ти не була на похоронах.
  - Я тiльки годину тому прочитала записку, мене не було вдома.
  - Ясно.
  - Мей, я не хотiла, щоб вона померла, я i так зробила все, що змогла.
  - Я не виню тебе, - вона встала. - Але на похорон ти дiйсно могла i прийти.
  - Вибач, не вийшло, - кивнула вона. - Ти як?
  - Нормально. Врештi-решт, я її майже не знала.
  - Шкода людину. Якби вiн не зiпсував її життя, вона могла би ще прожити довго.
  - Вiн - це Аркл Тенебрiс? - уточнила дiвчина.
  I навiщо вона це сказала? Але вже сказане не вирубиш сокирою, потрiбно вiдповiдати за свої слова.
  - Так.
  - Чудово. А тепер розповiдай, як їх врятувала, Анна звичайно говорила, але мене цiкавлять бiльш правдоподiбнi iсторiї, а не та маячня.
  - Еее... А що Анна вже говорила?
  - Це неважливо. Давай викладуй. Ти з ним билася, з тим вiдьмаком?
  Як можна викладувати, якщо не знаєш показання огневички? А не могла вона спочатку узгодити данi з нею, перед тим, як розказувати баснi? Але ж викрутитися доведеться.
  - Еее... Трохи вiдволiкла його увагу на себе i все. Мей, я не хочу про це згадувати, давай забудемо.
  - Як хочеш. Надумаєшся - розкажеш, не однiй менi цiкаво.
  - Реї теж?
  - Ага. А також те, чому тебе вона не бачить у видiннях, як слiпе пятно.
  Огневичка всмiхнулася i пожала плечами.
  - Края тобi вже пропонувала завтра на пляж? - вона поспiшно змiнила тему.
  - На пляжi ще холодно, не скупаєшся, це тобi здається, що жарко, ти огневичка. Та i народу там... Я запропонувала озеро. Там як раз стiльки диких качок розвелося, а вони всi їдять з руки!
  - Круто. Я теж йду.
  - Вiдпочинок зi всiєю сiм'єю - класна iдея, я погодилася вiдразу.
  - Анни тiльки не буде, Края сказала, у неї справи в сенатi.
  - Ось це шкода. Ну, добре, Лу, дякую, що прийшла. В мене ще є робота, я зайнята.
  - Допомогти?
  - Нi, цi рослини не люблять чужi руки.
  - Тодi гаразд, я пiду. До завтра.
  - Бувай.
  Люсi знервована повернулася до себе в кiмнату, цього разу нормальним шляхом. А вона майже проговорилася, наступного разу слiд бути обережнiшою.
  Вiд Мей виходили енергетичнi потоки з артефакта повiтряникiв. Що це значить, якi у них є артефакти? Минулої зустрiчi цих коливань не було. Це також потрiбно перевiрити i обов'язково стежити за своїми словами. Ех, нелегке її чекає життя.
  
  <40>
  Люсi прокинулася вже пiсля восьмої, ввечерi довго не могла заснути. Дiвчина спробувала пальцями розчесати волосся, гребiнця тут взагалi вона не знайшла. Дiвчина переодяглася i виглянула у вiкно, її вiдразу привабив звук скрещення шабель.
  Анна, схоже, зачаклувала один з клинкiв i тепер вiд нього бiгала. Дурне тренування, вона ж знає кожний рух зброї!
  Огневичка, як i вчора, вистрибнула у вiкно i пiдiйшла ближче.
  - Тренуєшся?
  - Ага. Добре, що прийшла, менi термiново потрiбна компанiя.
  - А iнший нiхто не може, я тiльки встала.
  - Ну ти й соня! Скiльки можна спати?
  - От дякую, якби ти так, як я спала, i голова у тебе болiла б точно так же, то ти б помiняла свою думку.
  - Можливо. Знеболююче дати?
  - Навiщо? Нiби воно змiнить безвиходнiсть ситуацiї, в якiй я опинилася.
  - Ясно, - жiнка похилила голову.
  - Та нiчого. А потренуватися я не проти. Тiльки не довго.
  - Прекрасно, - огневичка пiдхопила шаблю, яка була в повiтрi i простягнула доньцi.
  - Дякую, - кивнула та i зайняла оборонну позицiю.
  - Подивимось, що ти можеш.
  Жiнка зробила рiзкий випад вперед, а у Люсi виявилася непогана реакцiя, дiвчина миттєво виконала захист, шаблi схрестилися.
  - I я не попередила, магiєю користуватися можна, - огневичка провела вiльною рукою, з повiтря зiткався цiлком реальний яскравий вогняний щит, це було щось на тип нестiйкої магiчної зброї, не справжньої, звiсно, але для того, щоб її утримати потрiбно немало сил, а у реальної такої зброї, зробленої з магiчно створеного металу, вона пов'язана з хазяїном, їй зовсiм не потрiбнi сили, тiльки ясна свiдомiсть господаря. Це був просто переносний магiчний щит проти фiзичного нападу i все.
  - Нечесно, - пiдмiтила Люсi, вона ж не може користуватися магiєю задля боротьби чи шкоди. Але вона все рiвно пiшла в атаку, дiвчина проте прекрасно розумiла, вдарить по вогняному захисту - поплавить свiй клинок.
  I була права, через кiлька хвилин, коли вона доторкнулася ним до вогню, лезо дiйсно розкалилося i пом'якшало.
  Огневичка виругалася i вiдкинула зброю. Можна користуватися магiєю? Чудово.
  - Дальнiй бiй, - кивнула вона i трохи вiдiйшла. Анна ухмильнулася. Як її донька збирається перемогти її без магiї? Жiнка пам'ятала її любов до зброї, саме тому i вирiшила глянути на її рiвень. В цiлому, билася вона непогано, для недосвiдченої - взагалi прекрасно. Але магiї їй дiйсно не вистачає. I що вона збирається робити на дальньому фронтi? Закидає вогнекулями?
  Огневичка теж кинула свiй клинок, розвiяла щит. А Люсi що, хоче тепер вже вiдбиватися? Ну добре. Логiчно, якщо подумати про емоцiї.
  Жiнка не знала, що в неї кинути, ну, таке, щоб i захистилася, i не постраждала, i вiдьомську силу щоб не використала. Гаразд, буде їй вогнекуля.
  Мати не збиралася бити в повну силу, так, середнячок. Але спосiб захисту дуже не сподобався їй. У Аркла цей трюк поцупила, як вiн її ним дiстав. Ти б'єш, а мало того, що жертвi все рiвно, так вона ще i енергiю, яка вкладена в закляття, собi забирає. Але якщо Арклу енергiя свiтлих може тiльки нашкодити, то тепер дiвчина використає її собi на користь.
  Та i щоб спiймати кулю, огневичка зовсiм трошки використала темну енергiю. Анна очистила фон мiсця, здається, нiхто цього не помiтив. Люсi вiдповiла вогнекулею посильнiше, але, видно, стримує себе добре, жодного натяку на вiдьомську магiю. Може i уживеться вона у свiтi etrange.
  Вона легко виставила щит достатньої потужностi, i закляття, вдарившись об нього просто розвалилося. А от дiвчина важко дихала. Що це з нею?
   - Вибач, - прошепотiла вона i, не оглянувшись, кинулася на вулицю. Як тiльки огневичка вибiгла за територiю i зайшла за поворот, вона блимнула. I навiть не подумала, що її могли помiтити. Та i хто мiг? Але зараз не до цього. Де Макс? Їй термiново потрiбна послуга iнсолiта, темна енергiя так хотiла вирватися назовнi...
  Починаючи зi вчорашнього дня, Люсi максимально заглушила магiю темних, аби тiльки та не проявлялася, але норовливiй вогнянiй стихiї це виявилося не по душi, вона активно проявилася, як тiльки дiвчина вiдкрила тимчасовий доступ до вiдьомського резерву. Чорт забери, де ж цей Макс? Кладовище, парк, астрал iнсолiтiв, чорний ринок, його там не було. Очевидно, хлопець в себе вдома. От тiльки де вiн живе?
  Вiд блимання дiвчина втратила деяку кiлькiсть енергiї, цього було достатньо, аби взяти свою силу пiд контроль. Це вже погано, вiд легкого почуття азарту i несправедливостi Люсi вже втратила спокiй i рiвновагу.
  Цього не можна бiльше допустити.
  Треба знайти Мей, може вона знає, де вiн живе. От тiльки коли вона втiкала, вдома природнички не було.
  Огневичка знову з'явилася на кладовищi, цього разу за допомогою артефакту, дiвчина сидiла прямо на землi i нi, не плакала, просто спостерiгала за рухом рослин, користуючись природною магiєю. Так гарно, це ж вона тi квiти вирощує.
  - Красиво, - кивнула вона.
  - Дякую, - дiвчина пiдвелася i повернулася до неї обличчям. - Ти щось хотiла?
  - Так... Ми ж сьогоднi йдемо на прогулянку, так? - може вийде злиняти, тодi ж не буде жодних проблем!
  - Так, iдемо, i не думай вiдмовитись!
  - Я просто уточнила. Але хотiла не це. Знаєш, де живе Макс?
  - Макс? А навiщо тобi? Тiльки не кажи, що запала! Невже справдi запала?
  Нда, вона знайшла кого дiставати. I як можна було подумати, що вiн їй подобається? Логiка природнички зашкалювала. Нi, хлопець дiйсно непоганий, от тiльки їй зараз не до цього.
  - Знущаєшся? - доведеться звести все на нi. - Менi потрiбна його консультацiя з деякого питання i все, але нiяк не виходить його знайти.
  - З цього питання ви постiйно шушукались?
  - З iншого. Але вiн дуже менi допомiг у пошуках матерi. Будь-ласка, Мей, менi термiново потрiбна адреса.
  - Не розумiю, з чого це раптом ви заспiвали одну й ту же пiсеньку?
  - Яку саме?
  - Щось на тип "Я нiчого не скажу, але, будь добра, дiстань те, що менi треба". Признайся, ти просто на нього запала.
  - Помиляєшся. Так ти скажеш?
  - Да не знаю я його адресу, нiколи у нього не була!
  - Тодi чому ти голову менi морочила?!
  - Якщо це тебе заспокоїть, то я знаю, де вiн зараз. Не вдома, нi. В академiї. Вiн вчиться на факультетi водникiв. Сьогоднi йдуть важливi лекцiї, скоро сесiя.
  - Що вiн робить на факультетi, ось що не зрозумiло.
  - Як що? Вiн, звичайно, iдiот, якому мало гострих вражень, але вчитися ж теж колись потрiбно. Вiн довго не мiг поступити на артефакторику, у нього так i не вийшло, у нього були б шанси на бойовому, не захотiв, до манiпуляцiй у нього немає хисту, а до захисту вiн ставиться нейтрально, без особливого захвату. Ну i тепер байдикує на побутово-цивiльному напрямку магiї. Зараз на другому курсi.
  - Все з ним ясно. Дякую, що сказала, я побiжу.
  - Бiжи. З тебе доповiдь!
  Вона що, схожа на закохану дурепу? Видно, таки схожа. Ну i нехай, потiм буде викручуватися.
  У Люсi нiяк не вийшло вийти з порталу на територiї академiї, довелося заходити самостiйно. Добре, що дiвчина знала, де взяти бiлий плащ, вона прикликала його iз шафи Анни. Скiльки ж у нiй зайвої енергiї, досi її ще багато. Ну звiсно, сама стримувалася, сама i розгрiбає.
  Огневичку пропустили тiльки через прiзвище Дерк. Все ж таки донька дуже сильної сенаторши, хоч i слабенька. А їй уже починав подобатись цей статус. Пропустили навiть без охорони, точнiше стеження.
  Але як тодi його знайти? Де аудиторiї i де сидить вiн? Яка користь вiд того, що вона знає, що вiн десь тут?
  Якби у неї був артефакт пошуку, чи можна було б скористатися магiєю, хоча навiть для цього необхiдний якийсь його предмет. У кого можна запитати?
  - Вибачте, - огневичка пiдiйшла до такого собi охоронця в коридорi. Навiщо вiн тут, стежити за дисциплiною?
  - Чого тобi? - буркнув вiн.
  Нда, неприємний тип.
  - Я шукаю свого друга, вiн вчиться на факультетi водникiв, побутово-цивiльному.
  - Хлопця свого, значить, розшукуєш? Прiзвище.
  - Еее... Не знаю. Але звати Максом. Брюнет з блакитними очима.
  - Знаєш, скiльки тут таких, як вiн? Я нiчим не зможу допомогти.
  - Ну, будь-ласка! Де аудиторiї водникiв, скажiть хоча б це!
  - По коридору прямо, двiчi вправо, один раз влiво, там їх три. Яка потрiбна, шукай сама.
  - Дякую.
  Люсi побiгла згiдно з вказiвками, але коли зайшла в той коридор, довелося зупинитись. Три дверi. Три аудиторiї. У якiй сидить вiн?
  Гаразд. Нiчого страшного ж, якщо вона зайде на хвилинку? Ну от, зачинено. Мiнус однi дверi.
  Правi чи лiвi? Спочатку правi.
  Огневичка обережно постукала i увiйшла. Ну, його тут точно немає. Бойовики, вона однi мають конкретну форму, iншi ходять в чому хочуть. Їхня форма на перший погляд не має нiчого особливого, але рубашка i штани не рвуться, не забруднюються, не можуть бути пошкодженими закляттям, навiть вогонь її не бере.
  Погляд дiвчини зустрiвся з викладачем. Магiстр був далеко не молодий, але в ньому вiдчувалася тверда рука, але добре серце. Чому така людина стала военним? Iнколи її дивував їх вибiр.
  - Ну нарештi, - професор пiдвiвся i вийшов з-за столу. - Ми вже зачекалися, огневичку викликали ще пiвгодини тому. Якась ти мала, але це нiчого. Завдання не складне.
  Що? Клас, її ще й зi студенткою спутали!
  - Еее...
  - Так, вiд тебе необхiдне лише закляття "Смертельний вогонь", пiдпалиш деякi папери, адепти будуть гасити. По одному. Хто перший, є добровольцi?
  Одна доволi висока дiвчина вийшла з-за парти i направилася до вчительського столу. Її теж пiдкликали ближче.
  Викладач дiстав металевий пiднос, поклав на нього скомкану газету i трохи вiдiйшов, давши їй мiсце.
  - Магiстр. Сталася помилка, я не адептка академiї. Я огневичка, але тут не тому, я просто декого тут шукаю, помилилася аудиторiєю.
  Чоловiк задумався.
  - Ясно. Але прошу, пiдпали, i так пiвлекцiї коту пiд хвiст. Тобi ж не складно?
  Ееее... Якби це було так легко. Смертельний вогонь? Штучно створений, пiсля такого нiхто i нiщо, навiть негорюче, не виживе, нiчого живого не залишиться, i пiдвладний вiн тiльки огневикам, iншi стихiйники не зможуть його загасити. Для цього потрiбне спецiальне закляття, видно, саме воно i практикується.
  Що ж, з однiєї сторони, а чому б нi? Складно, але енергiї etrange повинно цiлком вистачити. Про iншу сторону краще не думати.
  Огневичка пiднесла долоню до пiдносу, папiр загорiвся, а дiвчина придала вогню стiйкостi, щоб не згас завчасно.
  На це пiшли усi свiтлi сили, тепер уже не вийде грати гарну etrange. Треба термiново якось злиняти.
  - Вибачте, але я спiшу.
  Вона не дала нiкому щось сказати, просто вискочила за дверi i зiштовхнулася з хлопцем.
  - Що ти тут робиш? - а Макс, здається, не в настрої.
  Вiн згрiб її в охапку i блимнув в незнайоме їй мiсце.
  - Чому ти прийшла, це ж небезпечно, на територiї академiї у вiдьмакiв утворюється витiк, так i до смертi недалеко, в тебе вже чверть резерву коту пiд хвiст! Як ти могла зважитися на таке! Тебе могли i викрити! Чим ти думала?!
  - Не кричи на мене! У мене i так вибiр небагатий! I менi потрiбна твоя допомога! Це термiново, я не могла зволiкати!
  - Сядь, - хлопець посадив її на м'яке лiжко у простiй темнуватiй кiмнатцi. Люсi нарештi оглянулася. Звичайне лiжко, стiл, два стiльця, двi непримiтнi дверi, голi стiни, крихiтна шафа, меблiв майже не було. Невже це його дiм? Дiвчина б сказала келiя.
  Макс поставив перед нею стiлець i теж сiв.
  - Ти тут живеш?
  - Еее... Так. Це небагатий район, в основному тут комуналки. Але у мене свiй будиночок. Хоч i крихiтний. Але зараз не про це. Титсказала, тобi потрiбна допомога. Що сталося?
  - Макс, я нiколи не зможу жити у свiтi etrange.
  - I звiдки ти це взяла? Ти накручуєш.
  - В тому i справа, що нi. Зазвичай я примiшую до магiї etrange вiдьомську, вона пiдсилена, а резервуари вiдносно пустi. Вчора я заблокувала темний арсенал, але сьогоднi була змушена знову змiшати магiї. I темний резервуар лопнув. Вiдьомська магiя почала вириватися, щоб вийти назовнi. Ти навiть не уявляєш, як я злякалася!
  - Це вже серйозно. Але чим я можу допомогти?
  - Макс, я хочу, щоб ти забрав у мене всю магiчну енергiю.
  - Що?! Лу, це ж просто самогубство! Якщо згадати той факт, що ти будеш ходити з фiзичним обезсиленням теж, як результат, то у випадку нападу ти просто не виживеш! Я не буду так ризикувати!
  - Ти просто не розумiєш, якщо не забереш, я не зможу її стримувати, рано чи пiзно вона вирветься, i тодi менi все рiвно буде кришка, як напiвкровнiй!
  Хлопець похилив голову. А вона права. Вiн знав, що напiвкровних по всьому свiту чимало, якщо викриють одного, двух, то вiдразу почнуться облави. Йому то байдуже, вiн умiє вийти сухим iз води, да i не такий великий злочин одружитися з iнсолiтом, їх не вiдрiзнити вiд звичайних людей, все може бути по помилцi, до того ж не всi iнсолiти знають, хто вони. Вiн то викрутиться, а от Люсi чекає прилюдна страта. Суд навiть розглядати її справу не буде. Його папери уважно роздивиться, а на неї i не гляне!
  - Добре, я заберу енергiю. Але з умовами.
  - Чого ти хочеш?
  - Я зараз же залiкую твiй витiк, енергiю заберу ввечерi, як повнiстю повернеш сили.
  - Це все?
  - Нi. Ти нiкуди не будеш ходити без мене, тобто я буду з тобою поряд. Як пiдстраховка.
  - Ти тiльки подивися, як губу розкатав!
  - I це ще не все. Я ставлю на твою ауру маячок.
  - Що?! Ти ж дуба рухнув?!
  - Знаю, знаю, це може пiдiрвати її захищенiсть, але подумай! Я буду знати, якщо ти вляпаєшся в халепу! I зможу вчасно захистити!
  - А ще ти будеш копатися в моїх здiбностях i контролювати кожний мiй крок. Це занадто. Я нiкого нiколи особливо не слухала, з чого ти взяв, що послухаю тебе? Я нiкому не дам ставити на себе маяк!
  - Я знаю, яка ти вперта, але наполягаю. Можу поступитися. Давай тодi не маячок, а сигналку. Я дiстану тобi спецiальний артефакт, i у разi небезпеки ти будеш його активувати i вiн спрацює, як i маячок.
  - Ну, сигналка краще. Мабуть, я згодна на все, - вибору немає, дуже потрiбна його допомога, - але чому ти так хочеш, щоб я вiдновилася? I, як я зрозумiла, менi доведеться просидiти пiвдня тут?
  - Я тебе нiкуди одну не вiдпущу. А коли я закiнчу витягувати енергiю, навряд чи ти зможеш навiть встати. Але пiсля разом пiдемо за сигналкою.
  - На чорний ринок?
  - Ну вибачай, там для мене персональнi знижки, вийде купити майже нахаляву.
  - Все з тобою ясно. Ну гаразд. Але це, якщо буде сигналка, навiщо тобi повсюди ходити за мною?
  - А артефакт на випадок, якщо ти втечеш. I давай закриємо тему, домовились, все. Зараз тебе пiдлатати треба.
  Макс встав i пересiв до неї на лiжко. Вiн, наче невзначай, обережно провiв по її волоссю, але вчасно отямився i проник через захист в магiчний фон. А вiн у неї був доволi пошарпаний. Iнсолiт використав для зцiлення лише свою енергiю, трiщину вдалося легко вилiкувати, все ж таки вона зовсiм свiжа. Люсi стало легше, дiвчина непомiтно для себе розслабилася i вляглася на лiжко з ногами. Вiн вiдпустив її, огневичцi все рiвно необхiдний вiдпочинок, хай лежить. Волосся у неї так красиво розсипалося по подушцi, але хлопець стримав себе, не провiвши рукою по щоцi, не торкнувшись свiтло-каштанових локонiв.
  Як вiн злякався за неї, коли вона у сусiдньому класi використала бойове закляття, водник думав, що серце зупиниться. Вiн нiколи не допустить, щоб ця дiвчина була в небезпецi беззахисною. I завжди буде її захищати, навiть вiд самої себе.
  
  <41>
  Максу i так було нелегко забрати у дiвчини всю енергiю, так вiн потiм ще й пошкодував. Вона поблiднiла, пiд очима з'явилися темнi кола, наче вона не спала декiлька днiв, а її смертельна слабкiсть його просто добила. А що вiдчувала вона? Наче на нiй знову прокляття, у неї нi магiї, нi сил, нi зброї. Огневичка ж з дому прихопила лише один кинжал, вiд якого користi, як вiд козла молока. Цю проблемку потрiбно буде вирiшити.
  Хлопець, схоже, вважає себе винним за її стан, це дiвчина помiтила. Макс навiть залишив її у себе вдома одну, аби тiльки вона зайвий раз не вставала, але через деякий час повернувся з артефактом i мiцно закрiпив у неї на зап'ястi металевий браслет.
  Можна було би ще залишитися, але огневичка пiшла ще зранку, а вже було за сьому вечора. Дiвчина, спираючись об стiлець, обережно пiдвелася i знову похитнулася, Макс таки вчасно її спiймав.
  - Не спiши, - кивнув вiн i посадив Люсi назад на лiжко.
  - Менi додому треба, я там цей, день з сiм'єю пропустила... В принципi, i слава Богу, але якось негарно. Зараз розгрiбати доведеться.
  - Смiєшся? Ти ледве на ногах стоїш, а хочеш до родичiв повертатися? Як ти це все поясниш?
  - Ще не знаю. Але ти прав, - Люсi вiдкинулася назад, на його лiжко. - Да i не хочу я туди...
  - Ось це правильно. А тобi непогано б ще вiдлежатися.
  - Ну скiльки можна, а? - Люсi знову спробувала встати i впала назад. - Цiлий день тут провалялася i знову? Чого зразу лежати?
  - Не сперечайся i лягай. Поспиш тут, вранцi я перенесу тебе, куди захочеш.
  - А ти де спати будеш? I уявляєш, якi слухи можуть пiти, якщо хтось дiзнається, що я ночувала у тебе?
  - Ну i що? Тобi блимати небезпечно, а через все мiсто я тебе не понесу. А поспати... у сусiднiй кiмнатi є лежанка, не парся.
  Хлопець вийшов за дверi i люб'язно їх причинив. Але вiн про дещо забув.
  У дiвчини залишився один цiкавий артефакт, артефакт переносу. I як би їй не хотiлося повертатися в дiм Дерк, але це все ж таки краще, нiж у майже незнайомого хлопця. Люсi вивалилася з порталу дуже вдало, прямо на своє лiжко. Було б добре, якщо її не турбували б до ранку, але, видно, не склалося. Дверi в кiмнату вiдчинилися, i всередину вбiгла стурбована i трохи розпатлана Анна, але в шикарнiй сукнi смарагдлового кольору, яка iдеально пiдходила пiд її колiр очей.
  - Де ти була, я так хвилювалася! - мати вiдразу почала з наїздiв. Люсi лише тихенько застогнала i повернулася обличчям до стiни, а їй так хотiлося просто полежати у тишi, могла б стояти, вилiзла б на якусь безлюдну вершину.
  - Що з тобою?!
  Нi, ну навiщо кричати?
  - Да все впорядку, - дiвчина знову повернулася i обережно сiла, вставати не наважилася.
  Як добре, що в цiй темрявi не видно її обличчя, судячи зi слiв Макса, видок у неї не дуже. Дай Бог, до ранку все пройде, аби тiльки сила не повернулася!
  - Де ти була, чому втекла?
  - Довго розповiдати. З'явилася термiнова справа, я не могла iнакше, але один друг допомiг усе вирiшити.
  - Цей друг - Макс? Мей менi сказала, що ти його шукала. А потiм кудись дiлася.
  - Ти знаєш Макса?
  - Подивилася особову справу, i, чесно сказати, репутацiя у нього далеко не блискуча. Руслан говорив, що вiн наполовину iнсолiт, але його мати була гарною людиною, а ще вiн надто гарно i швидко бiгає, саме тому хлопець досi не на стратi. I навiщо тобi була допомога iнсолiта, до того ж, хто знає, що у нього в головi? Чим ти думала?!
  - Ну знаєш, вiн захищав мене частiше, нiж ти! I я довiряю йому! Вiн то якраз мене i не кидав!
  Це подiяло, як червона тряпка перед биком, Анна скривилася i розлючено вийшла з кiмнати. Що ж, Люсi знала, як на неї можна надавити. Це було болюче мiсце матерi.
  Дiвчина з полегшенням зiтхнула i знову лягла. Про все важливе вона подумає завтра, сьогоднi тiльки вiдпочинок.
  Ще зранку огневичку розбудив галас у вiтальнi, чулися якiсь голоси, дiвчина не звертала на них уваги, аж поки їй не здалося, що звiдти доноситься голос Макса. Цього було цiлком достатньо, аби Люсi обережно пiдскочила, пiсля повноцiнного сну вона хоч змогла стояти, але з магiчною енергiєю досi була тиша в ефiрi.
  Шкода, що поряд немає дзеркала, да i в душ сходити не завадить, вчора вже просто не вистачило сил. Про що вона думає? Там внизу крики, а вона думає про ванну. А от дзеркальце не завадить, все ж таки потрiбно глянути, чи зникла блiдiсть. Це взагалi вiзитiвка вiдьом, нiчого поганого в цьому немає, але виглядати, в цiлому, як живий труп, не хотiлося.
  Виявилося, що до них в дiм рано вранцi приперся Макс, оскiльки помiтив пропажу Люсi i почав хвилюватися. Його не дуже люб'язно зустрiла Анна зi словами "Не лiзь до моєї доньки, їй не потрiбнi напiвкровнi, та ще й iнсолiти в друзях!". Вiн обурився, вони ледве не побилися, добре, що дiвчина вчасно вбiгла в кiмнату i їх розняла. Хлопця цiкавило лише її самопочуття, а також вiддав пачку вiдьомських артефактiв, якi зробив за допомогою її магiї, пiсля цього вiн пiшов додому, а вiд Анни дiвчинi довелося втекти, у матерi з'явилося декiлька запитань, наприклад "Що такого вже сталося, що вiн запитую про твоє самопочуття?". Через тi зайвi запитання вона добре розсварилася з Анною. За цiлий день до вечера у Люсi вже голова болiла вiд родичiв, якi запитують, що сталося, i намагаються витягнути її з дому.
  Огневичка i не думала, що їй буде настiльки тяжко без магiї, виявилося, що вона вже добряче звикла до всього цього. Але тепер ж потрiбно якось пояснити свою обезсиленiсть, всi її можливостi доступнi завдяки артефактам, але цього мало. Вона ж нiколи не зможе завжди тягати за собою цiлий пакет рiзних браслетiв i медальйонiв. Завдяки рiшенню однiєї проблеми виникли ще декiлька нових неприємностей. От чому у неї не виходить жити спокiйно?
  Люсi розумiла, що вже пiзно, але все рiвно вiдкрила портал i швидко вскочила в нього. Може хоч там вийде заспокоїтись?
  Марина вже спала, ну звичайно, але огневичцi так потрiбно було з кимось поговорити... А все ж таки, може не варто її будити?
  Дiвчина пiшла на вихiд з кiмнати прийомної матерi, посидить поки що у себе, заодно зброю до купи збере. Вона вислизнула за дверi, начебто не розбудила. Люсi пiшла далi в темрявi, шкода, що не виходить запалити навiть крихiтний вогник.
  Це що, вiдро? Люсi перечепилася i звичайно ж заорала носом. А це було доволi боляче, вона налетiла на стiльцi i вдарилась головою об кут стола. Нi, була б магiя, огневичка б взагалi не впала б, вiдро не грюкнуло б, а дiвчина не розбила б собi голову. Кров повiльно стiкала по щоцi, Люсi обережно встала, блiн, вона ще й Марину розбудила.
  - Люсi? Що тут вiдбувається? - прийомна мати увiрвалася у вiтальню i ввiмкнула свiтло. - Боже, це що, кров? - вона пiдбiгла до неї i оглянула рану. - Що сталося?
  - Йшла собi, перечепилася, вдарилась об стiл.
  - Як так вийшло, ти ж могла злевiтувати! I що ти тут робиш, ти ж пiшла!
  - Не могла, - заперечила вона. - Я хотiла поговорити.
  - Стiй, ти сильно розквасила голову, - жiнка сходила до себе в кiмнату i повернулася з аптечкою. Через чверть години дiвчина вже сидiла з перемотаною головою i злиплим вiд кровi волоссям.
  - Може голову помиєш? - запитала прийомна мати.
  - Не зараз.
  - Ти хотiла про щось поговорити? - вона сiла на стiлець поряд.
  - Так. А замiсть цього розбудила тебе i розбила голову.
  - Точно в очах не темнiє?
  - Я вже сказала, нi! Все в порядку.
  - Ти не вiдповiла, з чого це ти раптом не змогла використати магiю.
  - Я попросила одного знайомого обезсилити мене на якийсь час, - понурила голову вона. - Я в тупiку, Марино, я не знаю, що робити.
  - Щось сталося? Ти ж нiчого не розповiдаєш!
  - Сталося, i вже давно. Народилася я. Без мене усiм би було легше.
  - Не кажи так. I чому це ти вбила собi в голову, що лише ускладнюєш iншим життя?
  - Вiола померла через мене, Анна дванадцять рокiв просидiла у особняку батька, вiн, про нього я взагалi майже нiчого не знаю, Мей, вона росла без матерi, а тобi довелося виховувати мене з кошмарним характером, аибач за це. Цього мало?
  - Знаєш, бiльшiсть аргументiв дiйсно притягнутi за вуха. Хто тобi сказав, що у всьому потрiбно звинувачувати себе? Ти нi в чому не винна, я впевнена, ти любиш накручувати. У кожного з твоєї сiм'ї був вибiр, вони його зробили.
  - Я не накручую. Напiвкровним не мiсце в цьому свiтi, я не повинна жити.
  - Ти що це таке кажеш, Лу?! Невже ти передумала боротись за свободу, за своє життя?
  - Я не передумала, просто втомилася боятись. Чому нi etrange, нi вiдьми не можуть знати, що думають iншi, це ж би все упростило! Я б точно знала, хто може бути для мене небезпечним, хоча б з родичiв.
  - Не обов'язково знати думки людини, щоб знати, чи варто її остерiгатися, - пiдмигнула Марина. - Ти ж хотiла моєї поради, вiрно? Так ось. Iз твоєї сiм'ї я знайома лише з Анною i Реєю. В цiлому, твоя бiологiчна матiр тебе любить i боїться втратити, але їй не подобається те, що ти вiдьма. А ще твоя нахабнiсть, завуалена прямолiнiйнiсть, сарказм, видно, це в тебе не вiд неї. Її бiсить, що ти не тiльки на неї схожа, твоя самостiйнiсть i повна незалежнiсть, що вона не може тебе контролювати. Ти ще цього не помiтила, але вона командирша i манiпуляторша. А твоя непокора їй не вигiдна. Є невелика вiрогiднiсть, що вона тебе здасть, але це буде лише при умовi, що їй вiд цього буде бiльше вигоди, нiж шкоди. Хоча... може, я i помиляюсь, так, краще не бери це до уваги. Тобi, думаю, варто остерiгатися Реї, якщо вона здогадається - це не скiнчиться нiчим хорошим.
  - Але вона вже щось пiдозрює!
  - Тодi будь обережнiшою з нею. Пам'ятай, що їй не вигiдно ставити пiд удар свою тiтку, вона самотня дiвчинка, яка хоче мати повноцiнну сiм'ю. Це ж вона допомогла зiбрати всiх вас докупи, вона i до мене навiдувалася, словом, багато чого зробила. Але у боротьбi за правду i справедливiсть навiть вона може тебе пiдставити, все ж таки будь обережнiшою з нею. Нестихiйниця, все ж таки. Вона схожа на матiр?
  - Нi краплi. Зовсiм нi. Але вони доволi близькi. I боюсь, що якщо Края i буде мене покривати, то тiльки заради Анни.
  - А Мей?
  - Спочатку менi здавалося, що вона дiйсно крута, виявилося же, що вона жахлива пiдлабузниця i боягузка. I ще вона шпiонить для батька, а вiн головнокомандуючий i здасть всiх з потрохами, це точно. А ще я майже впевнена, що Мей носить на собi жучок.
  - Серйозно. Але зiзнайся, iнколи перемивання кiсток може бути корисним, тодi можна швидко пiдвести пiдсумки про всiх їй. Є ще одна фiгура. Ти так i сказала нiчого про свого батька. Хто вiн?
  - Сильний вiдьмак, огневик, сенатор темних. Любить мене дуже, але менi не подобається його схильнiсть до вбивства.
  - Тобi вiн подобається бiльше, нiж Анна, так?
  - Йому все рiвно на мою силу, Аркл готовий прийняти мене такою, яка я є.
  - Тодi чому ти досi не з ним?
  - Вiд нього тягне загрозою, таке не можна не брати до уваги.
  - Ти боїшся, що вiн тебе вб'є?
  - Нi. Тиж знаєш моє спокiйне ввдношення до вбивства. Але я не хочу стати вбивчою машиною. Тiльки за крайньої необхiдностi, якої поки що немає.
  - Вся справа у цьому? Вiн же любить тебе, Лу, ти сама сказала! I все буде впорядку, йди до нього, ти же мучишся у свiтi etrange, я бачу, ти там чужа!
  - Марино, у свiтi вiдьмакiв я теж чужа, - Люсi обережно встала зi стiльця i, прихрамуючи, напрявилася в досi вiльну кiмнату з її речами. Прийомна мати пiшла за нею.
  - Це не значить, що треба втiкати, - пiдмiтила жiнка.
  - Але я не сказала, що я втiкаю.
  - Тодi як поясниш минулий тиждень? Гуляла? Ти втекла. Куди подiлася та Люсi, яку я знаю?
  - Вона теж має право боятися, - дiвчина неторопливо збирала свою зброю.
  - Лу, пообiцяй менi, що не здашся.
  - Якщо так тобi буде спокiйнiше, то знай, я не збираюся здаватись i пiду до кiнця.
  - Впiзнаю тебе колишню. Ну нарештi не кисла мiна!
  - Не смiшно, - фиркнула огневичка i похитала головою. - Знаєш, а я таки вирiшила повернутися в школу, злиняю вiд назойливих родичiв. Пiдготуєш моє повернення?
  - Бачу, до батька ти таки не особо рвешся. Гаразд, завтра тебе вже чекатимуть.
  - Дякую тобi. За все. Як я можу вiддячити?
  - Просто будь щасливою, - Марина поглянула на неї з великою надiєю. - I нiколи не здавайся.
  Люсi мiцно обiйняла жiнку i вiдкрила портал. Колiно досi болiло пiсля падiння, але це не завадило їй взяти свою колекцiю клинкiв i зручнi тряпки на змiну вже брудним, зубну щiтку, iншi засоби гiгiєни i перенести це все в її кiмнату в астралi. Всiх цих речей їй тут реально не вистачало, нарештi вона поєднала приємне з корисним. Хоча її падiння примним уж точно не назвеш...
  Тепер вона ще й побита собака з раною на головi. А вилiкувати себе не вийде! Однi неприємностi валяться на неї, ну скiльки можна? Коли там вже свiтле майбутнє, альо? Чи його не буде?
  
  <42>
  Коли Анна рано вранцi зайшла до неї в кiмнату, Люсi вже прийняла душ, помила голову, але рана на головi все рiвно була помiтною, тому дiвчина змiнила блузку на кофту з капюшоном, яка була досить зручна, щоб сховати там декiлька артефактiв i достатньо зброї, щоб вiдчувати себе бiльш менш захищено. Енергiя вже почала потроху повертатися, огневичка хоча б почала її вiдчувати, або те, що залишилося пiсля неї. Вона збиралася в школу, а матiр бачити не хотiла взагалi.
  - Що треба? - дiвчина пiдняла очi.
  - Я не можу зайти без причини до доньки?
  - Ну, я ж тебе не запрошувала. Чи я не пам'ятаю?
  - Лу, припини грубiянити! - докiрливо попросила жiнка.
  - Проїхали, - кивнула донька. - Так що ти хотiла?
  - Насправдi це Края пропонує нарештi вибратися всiм разом, у мене теж вiдносно вiльний вечiр, - пiдморгнула вона. Помиритися хоче? Погана спроба.
  - Не варiант, - нагло посмiхнулася дiвчина. - Я повертаюся в людську школу.
  - Що? Навiщо це тобi?
  - Просто так. Якщо порiвняти це зi спiлкуванням з вами всiма, то там виходить просто рай.
  - А чим тебе не влаштовує спiлкування зi мною, з тiткою, сестрами?
  - Еее... Скажу так, я не люблю трястися зi страху за своє життя i шукати шкiдливий вихiд. Але якщо вже так вийшло... Ще у мене немає особливого бажання спiлкуватися з тими, хто А: звинувачує мене в тому, що я не зняла прокляття Вiоли заради своєї безпеки, що не прийшла на похорон; Б: недолюблює мене через вiдьомську магiю i навiть не допомагає вирiшувати пов'язанi з нею проблеми; В: пiдозрює, що я вiдьма, несе щось про темряву в менi i разом зi своєю мамою готовi в будь-який момент мене здати, якщо щось дiйде до їхнiх вух. А Мей так взагалi вже встигла всiм наговорити, що я зустрiчаюся з Максом, який просто рятує нашi шкури по спiльних бiдах. I нiхто не запитує мене: Лу, що тобi так болить? Чого ти так боїшся?! Я прошу багато? Що ви за сiм'я, якщо думаєте тiльки про себе?! Хiба я не твоя донька, що навiть ти не довiряєш менi i боїшся, як вiдьму? Що тут такого, я не розумiю! Так, ти хвилюєшся за мене, але в той час молишся, аби тiльки я не накоїла чогось зайвого. Ви сiм'я, але не моя. Я ж завжди буду у вас чужою! - Люсi плакала, нарештi вона сказала все, що накипiло. Але дiвчина дiйсно була тут зайвою. I хто, хто, а якраз її сiм'я i не стане за неї горою, навпаки пiдставить її пiд удар. Анна сiла на стiлець. У неї теж були мокрi очi.
  - Так чого ти боїшся, смертi? - тихо запитала вона.
  - Найстрашнiше, це не коли в тебе кидає каменi цiлий натовп людей. Найстрашнiше, це коли в цьому натовпi є знайомi обличчя, - огневичка встала i витерла сльози. - Вибач, я запiзнююся в школу, - їй було необхiдно вийти ранiше, у неї не було нормального годинника, а телефон потрiбно було десь заряджати. До того ж її портфель у школу несла Марина, потрiбно ще забiгти до неї в кабiнет. Огневичка зiбрала думки докупи ї вiдкрила портал.
  I все ж таки... Не варто було їй вiдкривати душу. Тепер доведеться розплачуватися. Вона може запросто використати все сказане проти неї.
  Стоп, про що вона взагалi думає, це ж її мати, вона не може її зрадити? Чи таки може? Їй слiд бути обережнiшою. До того ж, їхню сварку могли запросто почути! Чим вона думала, на Мей же жучок! А якщо його чутливiсть дозволила йому все це записати? Нi, потрiбно сподiватися на краще. Все ж таки кiмната Мей на iншому кiнцi коридора, а можливостi того артефакта достатньо низькi, щоб його не вичислили зарано за допомогою всплеска непрямої енергiї. Так, спокiйно. Голову вище, чорт, так тiльки капюшон спадає. Тодi не вище. Просто поважний вигляд, i в школу. Чомусь зараз ця вчорашня iдея вже не здавалася настiльки блискучою. Все таки вона, як не як, новенька, а новеньких тут не дуже люблять. Нiчого страшного, вона покаже їм ще, хто з них на конi!
  Люсi обережно, щоб її не помiтили, вийшла з лiска, де нещодавно її, можна сказати, лякала Мей, щоб дiвчина позбулася власного прокляття.
  Як добре, на полiгонi нiкого немає. Огневичка швидко пробiгла шкiльний стадiон i, зайшовши в переповнену школу, а уроки вже майже почалися, вiдразу забiгла в кабiнет Марини. Жiнка була на своєму робочому мiсцi.
  - Привiт, - вона вiдiрвала погляд вiд паперiв. - Рюкзак на стiльцi. Як голова?
  - Нормально. Дякую. А що ти сказала, що я хворiла?
  - Так, - кивнула вона. - А чому Анна тебе не вилiкувала, вона ж може.
  Люсi потупила погляд.
  - Да ми знову посварилися.
  - I миритися не збираєтесь?
  - Ну я так точно, - дiвчина взяла портфель i пiшла на вихiд, але Марина її зупинила.
  - Зачекай, - жiнка встала i пiдiйшла ближче.
  - Коментувати не збираюся, - попередила огневичка.
  - I не треба, я не через це. Я що тобi казала, зброю в одязi вдома не потерплю. Тим паче в школi. Давай, - вона простягнула руку.
  - Артефакти також? - схоже, i дiвчина вiдступати не збиралася.
  - Так. Жодних небезпечних штук.
  - А як я по твоєму буду захищатися?
  - Ти сильна вiдьма, скористашся власною енергiєю.
  - Так її немає!
  - Придумаєш, значить, щось! Не вистачало тiльки, щоб ти ще вiдкрито зi шпагою ходила!
  - Марино, я всього лиш пiклуюсь про свою безпеку i все!
  Люсi розлючено вийшла i грюкнула дверима. Їй ще умови ставлять! Вона як хоче, так i ходить, все!
  Вона забiгла в клас. Якi ж все ж таки вони тут маленькi! Ну хоч тут спокiйно!
  Однокласникiв тут ще не було, тож дiвчина сiла за парту перед вчителем i ще раз перевiрила розклад. Так, вона нiчого не наплутала, урок лiтератури дiйсно тут.
  Клас прийшов за хвилину до дзвiнка, всього їх було п'ятеро, просто чудово, що нi Мей, нi Рея не з'явилися. Її нiхто не тривожив зайвими запитаннями, але на уроцi вчителька запитала з неї по повнiй, точнiше провела усне опитування. Як добре, що твори цих авторiв дiвчина вже читала, вона ледве викрутилася. Було сказано, що це необхiдно, оскiльки вона пропустила контрольну. А пiсля цього виявилося, що сьогоднi день самоврядування i єдина, крiм неї, дiвчина в класi вийшла до дошки, щоб провести урок. Що сказати, вела цiкаво, видно, готувалася. Але добре, що не наважилася запитувати Люсi, якiй i до неї добре потрiпали нерви. I що за день такий?
  На два уроки з шести до них приходили старшокласники, їй так витрiпали нерви, що на фiзру огневичка ледве дiйшла. Ех, не варто було їй сюди приходити, сидiла б десь спокiйно, i голова б не болiла! I треба було ж їй йти саме сьогоднi! А не могла завтра?
  Та ще й так дивно, з чого це фiзру нiхто не хоче вести? Однокласники намагалися триматись вiд неї осторонь, її погляд, вираз обличчя, клинок, який проглядувався в її чоботi - вона спецiально зробила такий образ. Але це не заважало їй почути, що вчитель вiдхилив усi кандидатури. А тут її ще до фiзрука перед уроком викликали. Вона знала, що пропустила змагання, тому зайшла в крихiтний кабiнет з опущеною головою.
  - Хворiла, значить, Марiєнко? Ну да, видок у тебе не найкращий. Може i повiрю.
  Вiн що, знущається?
  - Я справдi хворiла, - хитро посмiхнувшись, пiдтвердила вона.
  - Ти обiцяла пiти на змагання, якщо я не розкажу про твiй прогул.
  - Я винна, що не змогла?
  - Якщо хворiла - нi. Якщо. Але тепер ти зробиш менi послугу. I проведеш сьогоднi урок.
  - Тобто? Чому я? Бажаючих, по-моєму, достатньо.
  - Розумiєш, непогано було б зробити урок самооборони, а саме у тебе вийде просто чудово.
  - Самооборони? - хмикнула вона.
  - Ти займалася вiльною боротьбою, вiрно?
  - Припустимо.
  - Ти можеш себе захистити. I зможеш навчити цього iнших.
  - Чому саме самооборони? Да i з мене такий вчитель, як...
  - Не вiдмовляйся, нiчого не вийде. Самооборона в проклятому селищi? Чому нi?
  - Але я не хочу вести урок, тим паче показувати способи самооборони! Менi плювати, якщо Ви комусь розкажете про мої грiшки, на здоров'я, я не буду проводити цей урок!
  - Не хочеш? От що тобi заважає зробити щось корисне? Дiтям цi знання не завадять, повiр. Будь ласка, проведи цей урок, я прошу тебе як вчитель, який хвилюється за своїх учнiв. Ти ж знаєш, серед нас тут є манiяк, який не одноразово викрадав людей, в часностi i дiтей теж!
  - Я не проти зробити гарну справу, - врештi-решт зiтхнула вона. Вона розумiла, що це уж точно не допоможе проти зникнень немагiчного люду, але якщо фiзруку буде спокiйнiше... - Я згодна.
  - Чудово. Скiльки там хвилин ще до уроку?
  - П'ятнадцять.
  - Добре. Тодi сходиш за Фiлатовою чи Авдiєвською, як хочеш, до них додому, приведеш, разом проведете.
  Еее... Це Мей i Рея? Ну за що? Чому вони?
  - А чому ти так дивишся?
  - Можна без них?
  - Тобi потрiбна пара. Хтось обiзнаний у цiй справi.
  - I не обов'язково вони?
  - Як хочеш. Просто я знаю, що вони теж цим займаються.
  - У мене є кандидатура. Нiчого, що це хлопець?
  - Нiчого.
  - Тодi, якщо вийде його вмовити, я згодна.
  - Чудово. I щоб через максимум двадцять хвилин була на полi.
  - Добре, - похмуро буркнула Люсi i вийшла з кабiнету. А що, борги потрiбно вiддавати!
  Переодягатися дiвчинi не потрiбно було, вона вiдразу рушила у зарослi, де з'явилася вранцi i активувала сигналку. Вона знала, що Макс обов'язково прийде.
  Його скромна персона спала на думку сама собою. Кузин бачити зовсiм не хотiлося, а перешкод, щоб викликати хлопця на допомогу, не було.
  Не пройшло ще й пiв хвилини, як вiн з'явився. Невже i справдi подумав, що на неї напали?
  - Що сталося? - ну, голос був встривожений.
  - Менi термiново потрiбна твоя допомога.
  - В чому?
  - Еее... В проведеннi урока самооборони в школi, - дiвчина дурнувато похлопала вiями i вiдвела погляд. Чисто для комiчностi ситуацiї.
  Хлопець ненадовго замовчав, видно, обмiрковував ситуацiю.
  - Ти нормальна? - врештi-решт накинувся вiн на неї.
  - Цiлком. Знаєш, там менi пара потрiбна...
  - Лу, ти розумiєш, що я втiк з важливої лекцiї?
  - Еее... А ти їх слухаєш? - вона щось була не впевнена.
  - Нi. Але за прогул менi влетить. Я для чого тобi сигналку робив, щоб ти викликала мене через дурницi?
  - Чого зразу дурницi? Нормальна причина.
  - Як для дiвчини, - хмикнув вiн.
  - Заткнися. Не просто так визвала, варiантiв не було, - дiвчина стала серйознiшою.
  - Зовсiм? - зiтхнув вiн.
  - Або ти, або Мей чи Рея. Вибiр невеликий.
  - Згоден, не густо. Добре, все рiвно вiшатись хотiлося вiд тiєї лекцiї. Що потрiбно тобi вiд мене? - схоже, вiн зрозумiв її мотивацiю.
  - Нiчого особливого. Показати на менi декiлька прийомiв. I все.
  - Що у тебе з головою? Щось точно не так, - Макс простягнув руку i скинув капюшон. Хлопець незадоволено зiтхнув. А вона нiчого собi вдарилася.
  Дiвчина вiдчула рiзкий головний бiль i зойкнула.
  - Ти що це робиш?!
  - Розбираюся, де i коли ти не вписалась в поворот. Або в який стiл.
  - Не смiй залазити менi в голову!
  - Лiкувати теж не потрiбно?
  Люсi зiтхнула. Вiн таки справжнiй гад, ще й знущається!
  - Давай, - вiн провiв рукою по волоссю до мiсця удару. Огневичка трохи вiдчувала i знала достатньо про магiю iнсолiтiв. Дiвчина думала, що для лiкування вiн вiзьме її фiзичну енергiю, але помилилася. Усе необхiдне вiн дiстав зi своїх життєвих потокiв.
  I з чого це таке пiклування? Через те, що вона слабка?
  Рана швидко затягнулася i вже не болiла, не залишилося жодних слiдiв!
  - Дякую, але не варто було.
  - Дiвчина нiколи не повинна ходити з розквашеною головою, - твердо сказав вiн.
  - Навiть якщо у неї з нею не все впорядку? - поцiкавилася вона. А що, її дiйсно вважають дивною!
  - Навiть тодi, - кивнув вiн i повiв її в напрямку поля. I як вiн вгадав? Також по дорозi хлопець вивiв кроваву пляму з кофти, мабуть забруднила, коли одягалася, i дiстав прямо з повiтря резинку для волосся, щоб воно їй не заважало.
  Люсi зупинилася, щоб зiбрати хвiст, хлопець теж вирiшив її почекати.
  - Ти досi не пояснила, що вiд мене потрiбно. I якi прийоми?
  - Нiчого складного, я ж сказала. Провести зi мною урок i трошки побитися. Розбиратися будемо на мiсцi.
  - Ясно, - водник пожав плечами, i вони вийшли на мiсце проведення уроку.
  Клас потихеньку сходився туди, а вчитель, який до цього сидiв на лавцi i заповнював журнал, пальцями пiдкликав їх до себе.
  Дiвчина все ж таки пiдiйшла, може, у нього виникли запитання щодо хлопця... Вiн же всiвся на колоду на iншому кiнцi поля, видно, знайомитися не хотiв. Цiкаво, а це через те, що вiн iнсолiт? Що взагалi вона про нього знає? Як про iнсолiта? Ну, майже нiчого. Те, що вiн взаємодiє з життєвими потоками, може залiзти в голову iншим, ще може використовувати отриману вiд iнших енергiю. Звичайнi вмiння iнсолiтiв. I все ж таки вони такi незвичайнi... Їхня магiя дiйсно особлива, вони хоч i поступаються можливостями всiм iншим магiчним народам, але навiть янголи не можуть лазити в головi, тiльки корегувати пам'ять. I нiхто крiм них не може користуватися чужою силою.
  Вiн може неосознано забирати енергiю у iнших. Це лякало, але дiвчина ставилася до всього цього нейтрально. Все ж таки це у неї з рук виривається вогонь!
  Все, всi думки про нього в сторону, зараз не час. Хай сидить до початку там, цiкаво, а скiльки зброї у нього в плащi, все ж таки вiн доволi просторний. Стоп! Плащ? Бiлий плащ etrange? Чорт, вона ж навiть не подумала, що його одяг може здатися звичайним людям доволi дивним! Хоча... А що тут такого, вони бачать його вперше i востаннє.
  Люсi пiдiйшла до вчителя i сiла поряд.
  - Хлопця, значить, свого привела.
  - Що?! Вiн менi не хлопець, i взагалi, ми знайомi вiд сили пiв мiсяця!
  - Але ти все рiвно привела його, а не подруг.
  - З ними у мене погiршилися вiдносини, це особисте, а Макс, вiн часто стає в пригодi. Буває, дуже вигiдно мати такого друга, - посмiхнулася вона.
  - Якого? - запитав вчитель. Чорт, навiщо вона це ляпнула? Тепер доведеться викручуватись.
  - Еее... Корисного. Вiн має зв'язки в не надто приємних мiсцях завдяки своїм батькам, вiн незаконнонароджений, i займається... нiчого такого, налагоджує контакти з iноземцями, - частково правда, гарну брехню у неї б все рiвно не вийшло б вигадати, да i брехати, що вiн янгол з крильцями не хотiлося. Така його бiографiя чiтко пояснює його бойовi вмiння.
  Да i недобрi зв'язки - не такий великий грiх.
  Але фiзрук все рiвно нервово розправив плечi.
  - Нда, друзi твої вражають. Зв'язки в неприємних мiсцях. Можна запитати, вбивць там, у цих мiсцях, немає?
  I хто її за язик тодi тягнув?
  - Вбивць? - цiкаво, а просто найомники рахуються? Або воєннi? - Нi, не чула. Але в мене батько воєнний, генерал. Тому i друзi незвичайнi. А Макс - друг сiм'ї.
  - Дивно це якось. Але це також дещо пояснює. Саме тому ти так гарно володiєш зброєю? Батько захотiв?
  - Нi, це мiй особистий iнтерес. А, чесно кажучи, це все просто таємна доставка речей, якi не можна купити у нас.
  - От, цiкава ти дiвчина, Таня. Справжня загадка. Ти сказала правду, я таке вiдчуваю, хоча i приховала ти не мало. Але я б на твоєму мiсцi все рiвно таким типам не довiряла, - видно, таки Макс йому не сподобався.
  - Вiн вже декiлька разiв врятував менi життя. I я у нього в боргу. Вiн гарна людина, i вiн не винний, що народився у незвичайнiй сiм'ї. Я знаю, про що кажу.
  - Ти настiльки йому довiряєш? - недовiрливо глянув на неї вчитель.
  - Як собi. А ще вiн знає, що ми з ним в однiй лодцi, саме тому i захищає. Ей, Макс, шуруй сюди! - пiдкликала вона його. На фiзрука вiн повинен справити гарне враження, дiвчина i так ляпнула трохи зайве. Може не варто було?
  - Добрий день, - похмуро кивнув хлопець i сiв бiля Люсi.
  - Макс, так? - запитав вчитель i почав вiдкрито його розглядати. Чесно кажучи, небезпека в ньому взагалi не вiдчувалася. Тiльки мила доброзичливiсть i таємнича загадковiсть. А огневичка виявилася права, коли вiн на людях, усмiшка - його вiзитiвка. От i чудово, фiзрук, схоже, заспокоївся. Зрозумiв, що вона привела явно не насильника з пiдворотнiв, а звичайного хлопця з незвичайним одягом i дивним пiдробiтком.
  Пролунав дзвiнок i клас поступово вишикувався в шеренгу. Люсi не стала туди ставати, да i що за шеренга з чотирьох людей? Але згодом пiдгребла ще паралель, ряд поповнився ще шiстьма дiтьми.
  - Клас, рiвняйсь! Струнко! - вчитель встав зi свого мiсця i пiдвiв їх до класiв. - Назвiться i проводьте урок, - сказав вiн i повернувся на насиджене мiсце.
  Макс незадоволено хмикнув i став до класiв обличчям.
  - Так, народ, я розумiю, що фiзкультура на останньому уроцi нiкому не потрiбна, але я прошу тишi. Сьогоднi урок проводимо ми, я, Макс, i ваша однокласниця. Ваш вчитель попросив нас влаштувати урок самооборони. Лу, продовжи ти, - кивнув вiн їй.
  - Iтак, самооборона завжди повинна бути в межах норми, головне не переборщити. Для захисту не обов'язково мати зброю чи якiсь предмети. Достатньо всього лиш гарної реакцiї i розумiння ситуацiї. Наприклад, зараз ми з Максом покажемо деякi блоки ударiв i види нападу, так? - дiвчина повернулась до хлопця i той згоджено кивнув, але водночас вiдкликав її вiд гурту. - Ви тут поки що вирiшуйте, хто з ким буде в парi, - дала вказiвку вона i пiдiйшла до хлопця. - В чому справа?
  - Лу, я вiрю, що ти не будеш мене вбивати, але я не збираюся боротися проти озброєної вiдьми. Так що або ти вiддаєш усе менi, або далi без мене.
  - Да i я проти озброєного iнсолiта безоружна не пiду. Тому або ми обоє витягуємо все своє з кишень, або це все буде нечесно, несправедливо... Ну ти зрозумiв. Ти ж не боягуз, - натякнула вона.
  - Гаразд, роздягайся, - погодився вiн.
  - Що?! - нi, ну вiн точно умом тронувся.
  - Я знаю, що пiд рубахою у тебе цiла колекцiя, - натякнув вiн, знiмаючи власний плащ i залишаючись лише в зручних кедах, джинсах i чисто-синiй мiшкуватiй футболцi. Вiн навiть взявся вiдстьогувати вiд шкiряного поясу мiшок артефактiв.
  Люсi розлючено зiтхнула, але заспокоювало те, що наказ роздягатися був не в прямому сенсi. Тiльки заради зняття поясу. Огневичка трохи вiдiйшла i полiзла руками пiд сорочку. Шкiряний ремiнь розстебнувся легко i вона поклала його поряд з речами хлопця.
  - Сумка з артефактами, кинжали в рукавах, у взуттi теж, - нахабно посмiхнувся вiн.
  Дiвчина аж заричала зi злостi. I все ж таки вийняла все сховане.
  Їхня перепалка таки прикликала увагу однокласникiв i паралель, i тепер усi зацiкавлено розглядали зi своїх мiсць всю їхню зброю, яку вони скинули на траву.
  - Все, шоу скiнчено, незадоволено буркнула вона.
  Макс задоволено посмiхався, розлючена огневичка чомусь нагадала йому дитину, якiй не дали її цяцьку. Аарсенал у неї непоганий, якщо доведеться вiдбиватися, вона може вижити. Начисченi до блиску клинки ясно нагадували йому її батька, воєнного Аркла Тенебрiс. Але саме в цiй юнiй вiдьмi було щось особливе, i хлопець просто не мiг дивитися на те, як у спробi заспокоїтися її грубуватi ручки намагаються нащупати гострий кинжал.
  
  <43>
  Макс насторожено дивився прямо в очi дiвчини. Хто знав, що вона вибере роль нападаючого? Нi, тут не було нiчого поганого, просто йому було неспокiйно. Да i класти її на лопатки йому не дуже хотiлося.
  Починалося все з найпростiших ударiв i блокiв, але згодом це все переросло в справжню бiйку. Без жодної зброї було трохи незручно, але у кожного була своя перевага, у нього - сила, бiльший досвiд i магiя, у неї лише гнучкiсть. I, звiсно ж, вiн доволi грубо кинув її на землю i легенько наступив на живiт.
  - Програла, - пiдмiтив вiн. Але тут огневичка пiднесла до його ноги крихiтне, але гостре лезо. - Вiдьма! - скривився вiн, але ногу таки забрав. Хто знав, що вона вийняла не все! Наступного разу вiн таки залiзе їй в голову.
  - Один-один, - дiвчина врiвняла рахунок i прийняла його простягнуту руку, щоб пiдвестися.
  А вони щось захопилися, це ж все ж таки урок. Але Люсi врiвняла ситуацiю.
  - Як ми щойно показали, навiть тi, у кого нуль шансiв, можуть перемогти завдяки хитростi i обману. Ставайте просторнiше в пари, зараз ми обiйдемо кожного i покажемо деякi рухи.
  Ну що сказати, в цiлому, урок вийшов непоганий. Але пiсля цього всього вона все ж таки зрозумiла, що тут їй не мiсце. В нiй завжди будуть грати бажання боротьби i перемоги будь-якими методами, необережнiсть i необдуманiсть, а ще кипiти величезна сила вiдьми.
  Вiдразу пiсля уроку Люсi Дерк безслiдно зникла. Вона прийняла рiшення. Єдине вiрне.
  Макс знав, куди вона пiшла, але не зупинив. Так буде краще. I хлопець вирiшив поки що не втручатися. Це її життя, але вiн буде все рiвно його рятувати. Скiльки ж всього їй ще доветься пережити?
  Може не варто було їй зi всiма сваритися? Анна, Марина, вони ж нiчого такого не зробили. Але тепер, на порозi маєтку Тенебрiс, вона вiдчула себе вдома i зрозумiла, що їй слiд було вiдразу сюди прийти.
  На жаль, Аркла вдома не виявилося, тож, повнiстю iгноруючи прислугу, вона пройшла в вiтальню i взяла книгу з його полицi. Що у нього є цiкавого? Бойовi закляття? Можна й почитати.
  Темнiло, наближався вечiр. Люсi ледве видавила з себе вогник, щоб пiдпалити артефакт. Але Аркл досi не з'явився. I де його носить?
  На столику бiля дiвчини з'явилася записка. Хм, схоже, Анна вже почала хвилюватися.
  Лу, це термiново. Треба поговорити. Приходь на гору Алтеа. Я чекаю.
  А нiчого, що вона не вкурсi, де це? Да i про що з нею говорити, їй здалося, що вiдносини вони вияснили ще вранцi. Але вiдьма все рiвно вiдкрила портал.
  Анна куталася в бiлий плащ i взагалi була офiцiйно одягнута. Ну i холодно тут! А ще звiдси дуже гарний краєвид на мiсто i лiс.
  - Чому сюди? - похмуро поцiкавилась дiвчина.
  - Щоб не пiдслухали. Це конфiденцiйна iнформацiя з сенату.
  - Що сталося? - i чому вона не взяла з собою покривальце з крiсла?
  - В засiданнi взяла участь сильна нестихiйниця. Вона сказала, що можливо саме твiй батько розв'яже вiйну. Зупини його!
  - З чого менi це робити?
  - Заради мене i нашої сiм'ї! Заради миру!
  - Про сiм'ю згадала? Так у мене немає тут сiм'ї! I не бiйся, Аркл нiколи на це не пiде. Вiн знає, чим все скiнчиться, моєю повiсткою. I не ризикне моєю безпекою. Нiколи. На вiдмiну вiд тебе. I нам нема про що говорити! - Люсi навiть не дала матерi слово вимовити, просто щезла в досi вiдкритому порталi. Розмрiялася! Як небезпека для неї, вiйна - дочко, рятуй, а як для дiвчини - сама викручуйся, я пас.
  I ще, треба буде у Макса попросити встановити власний жучок в сенатi, хоча стоп, вiн згадував вже, що там йде прослушка, оскiльки через кiмнату засiдань проходять рiшення про знищення напiвкровних. Доволi корисно, якщо врахувати, що можна знати наперед, кому i коли втiкати. Може попросити його просто передати частоту жучка, щоб пiдключитися i слухати самiй? Знаючи полiтичнi новини, можна, як мiнiмум, бути готовою до рiзних незвичайних ситуацiй i знати, коли робити ноги.
  Але поки що не до цього, да i iнсолiта вона побачить, на її думку, нескоро.
  Скрипнули дверi, втомлений батько дiвчини зайшов у вiтальню i впав у крiсло.
  - Що у тебе з магiєю? - неспокiйно поцiкавився вiн.
  - Так треба було.
  - Ти багато чим жертвуєш, намагаючись знайти своє мiсце. I ти сама заковуєш руки в кайдани. Викинь їх, живи так, як хочеш. I, до речi... Що ти сказала Аннi? Вона вже психує.
  Люсi хмикнула.
  - А що?
  - Щойно викликала i влаштувала сцену. Щось на тип "Не смiй натравлювати мою доньку проти мене! Тобi що, смертi Вiоли не достатньо?". Повiшала на мене всiх собак. Так що ви там не подiлили?
  - Я не в захватi вiд нової сiмейки i сказала все, що думаю, а потiм, пiсля цього, вона ще стала просити взяти тебе пiд контроль, давити.
  - Низько, - всмiхнувся вiн. - Але повнiстю в її стилi. Але давай не будемо про погане. Що привело тебе сюди? Потрiбна допомога?
  - Так. Я вирiшила пожити поки що тут.
  - Тобi нiкуди йти. Iнакше ти б до мене не звернулася.
  - I це теж вiрно, - кивнула дiвчина. Не iнсолiт, а нiби в голову дивиться!
  - Я скажу пiдготувати кiмнату, - чоловiк пiдвiвся i вийшов з кiмнати, залишивши її одну.
  Але повернувся вiн доволi швидко i принiс тарiлку з фруктами.
  - Бери, - вiн поклав її на комод, а сам сiв бiля неї. - Ти засмучена через сварку з Анною?
  - Нi, я ще нагримала на Марину. Причому через дрiбницю.
  - Прийомну матiр?
  - Так. Але вже пiзно, - огневичка замовка, але трохи пiзнiше запитала: - Що сталося з твоїми батьками, ти говорив, що у тебе немає родичiв.
  - Немає, всi померли на початку вiйни. Наш маєток був важливою точкою, по нiй вдарили майже вiдразу. Etrange вбили всiх, бабусю, батька, сестру. Точнiше вони самi полiзли на рожон, не захотiли здаватися. Вижив тiльки я, оскiльки мене вiдправили за пiдмогою. А повернувся я занадто пiзно.
  - Шкода. Спiвчуваю.
  Аркл зiтхнув i мiцно, по-батькiвськи, притулив її до себе i обiйняв.
  - Я так довго хотiв тебе побачити, брати участь в твоєму життi.., - тихо сказав вiн.
  Люсi обережно вiдсторонилася.
  - Особисто я вважала, що моє неспокiйне, але марудне життя не вийде за межi рутини, але раптом усе так закрутилося... А я ж цього не хотiла, мене нiхто не запитав. Як би я хотiла повернутися назад у минуле, де менi нiчого не загрожує, де я спокiйно i безтурботно живу...
  - Нiчого не змiнити, Лу. У кожного життя унiкальне, а доля може так рiзко повернути не в ту сторону, що хочеться заснути i бiльше нiколи не прокинутися. Але ти сильна, ти впораєшся, я знаю, - батько пiдбадьорливо взяв її за руку i, змусивши пiднятися, повiв за дверi i по коридору. Вiн зупинився майже вкiнцi i завiв дiвчину в свiтлу, проте похмуру кiмнатку, в якiй панували чорний i червоний кольори. Лiжко пiд балдахiном, вiкна без гратiв, навiть великий вазон з рослиною. З апартаментiв вело кудись ще двi дверi з темного дерева окрiм вхiдної, вiрогiдно ванна, туалет, душ. Нiчого незвичайного, його стиль.
  - Розташовуйся, вона твоя, - чоловiк кивнув на диван, але поки що огневичка просто оглядала. - Захочеш - змiниш кольори.
  - Нi, i так добре. Дякую.
  - Нема за що. Це твiй дiм. У ваннiй кiмнатi є все, що тобi потрiбно. Свiй арсенал можеш додати в цей, - батько пiдiйшов до маштабної тумбочки i вiдкрив середнiй ящик. Ну нiчого собi! Це ж цiлий клад! Але на цьому Аркл не закiнчив i таки вiдчинив здоровенну шафу, в яку помiстився зброєвий сейф. То що, колекцiя клинкiв це тiльки квiточки?- Ключ ось, - вiн показав на ключик на крючку поруч.
  - Навiщо стiльки?
  - Але ж тобi подобається?
  - Звичайно подобається! Це справжнiй скарб. Але навiщо?
  - Це навiть не чверть того, що залишилося пiсля вiйни. Користуйся. Якщо хочеш, то можемо через кiлька днiв, коли ти приведеш свою магiю в порядок, вийти на заднiй двiр, я хочу тебе дечому навчити. Або завтра виберемо щось iз цього i сходимо на прогулянку за межi помiстя.
  - Я подумаю, - дiвчина не дуже любила, коли хтось нав'язується, але його пропозицiя була доволi цiкавою.
  - Подумай. Я вiдвезу тебе у вiдьмацьке мiстечко, тобi, думаю, буде цiкаво.
  - Я вже сказала, що подумаю.
  - Вибач, я так давно хотiв провести хоч один день з тобою.
  - Хочеш мою думку? Я хочу бiльше про тебе дiзнатися, саме тому я тут. Про Анну я вже знаю все, що хотiла, а про тебе менi майже нiчого не вiдомо.
  - Зрозумiв. Вже пiзно, Лу, я пiду. Краще лягай спати, а не зброю перебирай, завтра в тебе буде нелегкий день, я знаю, про що кажу, - пiдмигнув вiн.
  Дiвчина теж всмiхнулася i випровадила батька з кiмнати. А вiн, виявляється, непогано її знає. А ще занадто хоче їй сподобатись. Поганий хiд, дуже поганий. Хоча вiн правий, те, що вiн запропонував дуже її зацiкавило. Може вiн не хотiв нав'язуватися, просто провести з нею час? От завтра i побачимо!
  
  <44>
  Люсi, якби її о сьомiй не розбудила б покоївка Суза, проспала б ще дуже довго. Вчора вона таки не втрималася i заглянула пiсля гарячої ванної в сейф. А Аркл її попередив, що не варто, дiвчина ще кiлька годин не могла вiдiрватися вiд колекцiї. А лягла спати вже пiсля пiвночi.
  Ех, тяжко тепер вставати. Але це її проблеми. Покоївка за нiч випрала її одяг, висушила, випрасовувала. А ще їй пiдiбрали розкiшний, вугiльно-чорний плащ. Ось це якраз було зайве, i без нього було добре.
  Суза вийшла, щоб їй не заважати, перед цим повторивши, що хазяїн чекає її надворi. Огневичка невзначай кивнула i пiшла переодягатися з легенької хлопкової пiжами у її власний одяг. А в домi Дерк їй нiчого не дали, їй довелося самiй розшукувати нiчну сорочку в непотрiбних речах з коробки. Що ж, пiклування вона вже оцiнила.
  Так, що можна взяти на випадок небезпеки? Димову шашку? Їх в арсеналi було достатньо, причому справжнiх, а не саморобних. Нi, навiщо? Вона ж буде з Арклом, сенатором-огневиком. Недоброзичливцi можуть бути, але щоб на них напали... Нi, нiхто не посмiє на таке, це ж може скiнчитися стратою. На це зважаться лише професiональнi вбивцi. Хоча хто його знає?
  Про всяк випадок дiвчина таки засунула один єдиний клинок в чобiт, артефакти брати не можна, вони лише привернуть до неї увагу, i пiдiйшла до вiкна. Сонце вже давно з'явилося з-за горизонту, проте вона не побачила знизу нiчого, окрiм зеленi парку, видно, її вiкно виходить в iншу сторону, вчора вона не дивилася, оскiльки було вже темно.
  Люсi взяла плащ, який їй дали, але одягати його не збиралася i понесла в руках. Її батько сидiв в теплому одязi на мармурових сходах маєтку i, зовсiм не спiшивши, пив каву i їв гарячу булочку з пiдноса поряд.
  - Сiдай, - кивнув вiн їй.
  Дiвчина поїжилася вiд холоду i все ж таки накинула плащ на плечi, а потiм взагалi просунула руки в рукава. Плащ був достатньо довгим, щом сiсти їй на подол, огневичка примостилася поряд iз Арклом i тiльки мiцнiше закуталась в тканину.
  Люсi взяла запечений хлiб з сусiдньої тарiлочки. Доволi смачно. Їли вони недовго, а кава непогано допомогла остаточно вiдкрити очi.
  - Не виспалася? - чоловiк таки помiтив її позiхання.
  - Є трохи, - кивнула вона i пiдвелася. Прийшла Суза i забрала пiднос, вiдразу пiсля цього батько пiднявся теж i пiшов в сторону якогось сараю.
  - Чого стоїш, ходiмо, - покликав вiн її за собою i дiвчина мовчки послiдувала за ним.
  Непримiтнi боковi дверi вiн вiдчинив самостiйно, в звукоiзоляцiї з'явилася прогалина i огневичка чiтко почула кiнське iржання. Це що, конюшнi? О нi!
  Люсi ще нiколи не сидiла в сiдлi, якi конюшнi! Нi, вона чудово знала, що в астралах не виробляється електроенергiя, навiть не використовуються кориснi копалини, зовсiм. Тiльки чиста магiчна енергiя, да i бiльшого для цих свiтiв, якi застрягли в середньовiчних звичаях, не потрiбно було. Всi сучаснi умови життя, що правда, перенеслися i сюди, нормальнi ванни, побут, але все це працювало за допомогою артефактiв. I, звiсно, вона забула, що єдиний спосiб, який вважається тут доступним для поїздок у iнших свiтах - верхи.
  Аркл зрозумiв причину заминки i впевнено зятягнув її всередину. В нiс рiзко вдарив запах навозу i соломи, а також проса i вареної моркви, буряка. Оскiльки споруда була невеличка, тут помiстилося лише з десяток стiйл, не бiльше. Конюх, старий чолов'яга, якраз лагiдно розчiсував розкiшну гриву молодому чисто-бiлому конику, одночасно годуючи його з руки тiєю ж вареною морквою. Тепер ясно, звiдки запах. Скiльки ж вiн рокiв уже тут служить? Це ж треба так любити свою роботу!
  Батько дiвчини пiдiйшов до працiвника i запитав:
  - Як Вiрний? Нагодований?
  Вiрний - його кiнь?
  - Нi ще, хазяїне, я не встиг.
  - Не страшно, - Аркл похлопав його по плечу. - Я сам.
  - Донька твоя, Аркле? - конюх заговорив бiльш по-батькiвськи i трохи тихiше.
  - Так, - всмiхнувся вiн i, взявши з пакету чоловiка трохи буряку, чистою рукою повiв дiвчину трохи далi, аж в кiнець просторого коридору.
  Люсi помiтила, що майже всi коники були чисто-бiлi. А їй здалося, що Арклу не подобається цей колiр. Да i вiн йому не личив. Зовсiм. Але, признати чесно, рухалися цi тварини дуже грацiозно i впевнено. Такi, вiрогiдно, не скинуть. Але навiщо, все ж таки, йому такi конi? Через вишуканiсть?
  - Андалузька порода, - повiдомив вiн їй, побачивши iнтерес. - Мама їх просто обожнювала.
  - Твоя мама?
  - Саме для неї мiй батько i зробив цю конюшню. Вона проводила тут майже весь свiй вiльний час. Поки не померла вiд онкологiї. Єдиної хвороби, яку не можна вилiкувати цiлительською силою на пiзнiх стадiях, - Аркл залишився незворушним, хоча Люсi зрозумiла, що вiн зовсiм не хоче про це говорити.
  Вони пiдiйшли до останнього стiйла i огневичка напружено завмерла. Просто величезний вороний красень з розумними карими очима насторожено дивився на неї, а потiм вiдвернувся i фиркнув. Навiть лячно стало. I дiвчина вiдразу зрозумiла, чий вiн. Чоловiк всмiхнувся i, вiдкривши хвiрточку, зайшов до свого коня, вiдразу простягнувши буряк. Вiн трохи погладив його, а Люсi дiйсно почала думати, як звiдси втекти. Якось недобре тварина на неї дивиться.
  Нда, дожилася. Боїться поглядiв якогось коника! Нi, струсити не можна.
  Аркл пiдкликав її до себе, i дiвчина обережно пiдiйшла. Вiрний залишився спокiйним, видно таки не варто його боятися. Їй батько дав буряк i, притримуючи її руку, допомiг коневi взяти шматочок з руки доньки.
  - От бачиш, нiчого страшного! - пiдбадьорив вiн її i дав ще невеличкий пучок трави, який огневичка вже спокiйнiше вiддала вороному.
  Коли вiн доїв i напився води, Аркл зняв зi стiни сiдло i доволi швидко запряг його. Кiнь стояв спокiйно, не брикався, але був явно незадоволеним.
  - Нiколи не їздила верхи? - це прозвучало бiльше як утвердження, нiж запитання.
  - Так.
  - Поїдеш зi мною, - вирiшив вiн i вивiв Вiрного за вуздечку з конюшнi.
  Цiкаво, чому саме це iм'я? Через те, що вiн не признає нiкого, окрiм хазяїна? Чи просто надiйний?
  Чоловiк вивiв свого коня на брукiвку i покликав її до себе.
  - Що? На ньому? Нiнiнiнi, нi за що!
  - Боїшся?
  Що робити, пiдтвердити?
  - Нi, - невпевнено похитала головою дiвчина i пiдiйшла ближче.
  - Таки боїшся, - кивнув вiн. - Не варто, Вiрний нiколи не образить. Вiн всiх спочатку недолюблює, точнiше вiдлякує, але потiм... Повiр, вiн витягував мене з таких передряг, я йому довiряю.
  Люсi пiдiйшла до вороного впритул i обережно погладила гриву. Який же вiн все ж таки великий. Якщо з такого падати, то можна запросто i шию скрутити.
  - А якщо я з нього впаду? В мене ще немає достатньо магiї для левiтацiї.
  - Не впадеш, - Аркл без попередження схопив її за талiю i, не зважаючи на протест, закинув у сiдло, а потiм залiз сам i взяв через неї вуздечку.
  - I що тут страшного?
  - Нiколи так бiльше не роби!
  - Чого ти так боїшся, я тримаю тебе, - вiн трохи поворухнув вуздечку i Вiрний повiльно зарухався вперед.
  Першi хвилин п'ять їй було дiйсно страшно, особливо коли батько змусив коня скакати галопом. Але, в кiнцi кiнцiв, дiвчина таки зрозумiла, що це лиш незручно, а головне - мiцно триматися.
  Їхали вони не менше двадцяти хвилин, а то i бiльше. Пильна, грунтова, сiльська дорога змiнилася на брукiвку, вiд цього пiдкови гучно зацокали об каменi, з'явилися першi невисокi непримiтнi будиночки. Максимум двухповерховi, вищих точно не було. I хоч усi вони були не яскравi, бiльше сiрих вiдтiнкiв, а кольоровi квiти на пiдвiконнях зовсiм не кидалися в очi, був помiтним тiльки зелений колiр плюща, який нав'язливо обплiтав фасади будiвель, у всьому цьому була своя справжня краса. Заплутаний лабiринт вулиць тiльки додавав загадковостi.
  Мiсцевi уважно її розглядали, їй аж стало незручно, видно, вони знали, що це сенатор цього мiстечка i окружних також. Цiкаво, вiн часто тут буває?
  Аркл, як тiльки на центральнiй дорозi стало бiльш людно, зiскочив зi спини Вiрного i допомiг злiзти їй.
  - Далi пiдемо пiшком, за поворотом базар, а в натовпi їхати - не найкраща iдея, - пояснив вiн i, обнявши доньку за плечi i прив'язавши коня до кiльця на стiнi, iмовiрно вiн завжди його тут залишає, повiв дiвчину в центр.
  Ех, якби Люсi тут народилася б, нiколи б звiдси не поїхала. Така тут дружня атмосфера, байдуже, що похмуро, а їй ще казали, що вiдьми доволi скритнi i не балакучi! Дурницi це все, вони, як i etrange, люди, як люди. Так, рiзнi смаки, так, вони блiднiшi, як справжнi сiверяни, свiтлi бiльше схожi на южан, але ж це не означає, що треба розповiдати про них, як про дивакiв, що не знають цiну життя iнших. Виявилося, що це такi ж звичайнi жителi крихiтного мiстечка, як i в людських мiстах, тiльки з магiєю, нiчого незвичайного. Такi ж сiм'ї, таке ж господарство, така ж праця. А ще така ж утопiя, от тiльки тут краще, суворiше.
  Огневичка раптом захотiла мати бiльше очей, вона просто не встигала обертатися. Ось чоловiк допомагає жiнцi нести торбинку з овочами, ось лiтня жiнка торгує величезними зеленими яблуками, а ось ще зовсiм маленька дiвчинка магiчно пiднiмає з вiдра воду i змушує її приймати форму тваринок. Невже i у неї могло би бути таке життя? Навiщо Анна все зламала? Навiщо?
  Люсi змусила себе миттєво позбутися цих думок, краще насолодитися сьогоднiшнiм днем.
  Вона доволi швидко злилася з натовпом, Аркл постiйно втрачав її з виду. Але звiсно, на неї звертали увагу. Не мiсцева, з частковою зовнiшнiстю южанки, красива, ще й донька сенатора. На таку тяжко не звернути увагу.
  Батько до останнього боявся, що очi Люсi будуть назавжди зеленими. Так дивно, вони досi змiнюються вiд насиченого зеленого до загрозливого чорного. Може, це є нормально для напiвкровних з батьками вiд рiзних сторiн?
  Дiвчина отримала змогу мирно пройтися по магазинчиках i свого не упустила. Не те, що вона просто обожнювала шопiнг, насправдi люто ненавидiла, але ноги занесли її в деякi доволi недешевi крамнички, i вiд деяких речей вона просто не змогла вiдiрвати погляд. Зброя-артефакт. Одвiчна проблемка артефактiв в тому, що їх магiя поступово вивiтрюється, i лише деякi спроможнi зробити їх бiльш довговiчними, розтягнути дiю на декiлька рокiв, максимум десяток. А тут таке продається... Люсi не дивилася на цiни, її набагато бiльше хвилювали властивостi. У сейфi Аркла, який вона роздивилася, була магiчна зброя, наприклад, яка змушує говорити правду або ранить фiзично, але на магiчному рiвнi. Але таких кинжалiв-неведимок там не було. Простiшi були, але це не те. Яка користь з невидимостi, якщо магiю артефакта все одно вiдчутно? Але тут настiльки заплутаний фон, нiхто не знайде.
  - Я беру, - весело повiдомила вона неприємного продавця i подивилася на Аркла, який зайшов у магазин за нею. У неї аж загорiлися очi, вiн не змiг їй вiдмовити. До того ж для нього це взагалi не грошi.
  Чоловiк розплатився, а донька засунула за пояс нову iграшку i активувала невидимiсть, тепер бачить його тiльки вона.
  - Клас! - як мало потрiбно для її посмiшки.
  Вони прогуляли мiстечком ще декiлька годин, при цьому майже не розмовляючи. Нi, батько постiйно розповiдав їй iсторiю селища, пов'язанi з мiсцями, де вони були, подiї, але на розмову це схоже зовсiм не було.
  Пообiдали вони в невеличкому брудному барi, якби огневичка не була би в гiрших умовах i не знала б, що чоловiк знає, що тут їх не отрують, в життi сюди навiть не зайшла б. А так можна. До того ж їжу тут подали майже королiвську, як для цього закладу, а ще Арклу було необхiдно зустрiтися тут зi своїм юристом. Ось тiльки навiщо в цьому жорстокому свiтi йому адвокат?
  Юристом виявився ще молодий чоловiк, повiтряник, огневик, здається, назвав його Арменом.
  - Це мiй воєнний друг, пiдлеглий, - пояснив вiн їй. - Сiдай, - кивнув вiн йому, а доньцi пiдсунув пiд нiс смажену картоплю з грибами i булочку з корицею. А що, виглядає дуже навiть смачно. Але зараз не до цього.
  - Аркле, - обережно звернулася вона до нього, - звiдки така термiновiсть зустрiчi, щось сталося?
  А повiтряник, схоже, здивувався такому звертанню. Їй що, батьком його називати, якщо враховувати, що в її життi його ранiше не було? Нiзащо!
  - Так, сталося, - а чоловiк зовсiм не звернув на це уваги, чи просто не подав виду, неважливо. - На доволi сильного сенатора, мого старого, - вiн повагався, - друга, напав професiйний кiллер, я повинен термiново оголосити тебе своєю спадкоємицею на пiдставi того, що ти вже офiцiйно моя донька, - вiн вказав на папку паперiв.
  - Що?! Що ти зробив?! - дiвчина нервово вискочила з-за столу.
  Аркл вiдкрив папери i витягнув звiдти особову справу з її непоганою фотографiєю. Люсi Тенебрiс. Це було як вирок.
  
  <45>
  Дiвчина гучно видихнула. Так, треба заспокоїтись.
  - Що ти зробив? - запитала вона вже спокiйнiше.
  - Я дав тобi право вижити тут i, зробивши документи, дав право на свiтле майбутнє. Ти маєш повне право на це, ти моя донька. I про це дiзнаються всi.
  - Треба поговорити, - її погляд не вiщував нiчого гарного. - Тет-а-тет, - зиркнула вона на Армена.
  Аркл не мiг не погодитись i ясно розумiв причину її злостi. Але це був єдиний вiрний вихiд.
  Чоловiк кивнув i вони вийшли на заднiй двiр бару. Люсi повернулася до нього обличчям i повнiстю зiрвалася, добре, що там стояв артефакт повiтряникiв, такий крик було б чутно на iншому кiнцi вулицi.
  - Ти хоч розумiєш, що накоїв? Менi i так забагато того, що я офiцiйно донька Анни Дерк, навiщо менi так зване "друге громадянство", щоб веселiше було? А нiчого, що я не можу розiрватися? Ти зробив це тiльки для себе, а не заради мене.
  - Послухай мене, Лу, я знаю чому ти не задоволена, ти боїшся, що тебе викриють.
  - Так, я боюся! Боюся, що доведеться заради свого життя пiти по трупам. Ти хоч розумiєш, що означає та особова справа в архiвi? Повiстка на вiйну, як мiнiмум, ще хто знає, може, хтось порiвняє двi мої справи!
  - На вiйну ти не пiдеш, я не дозволю своїй доньцi ризикувати життям. I до того ж, чому це раптом хтось буде копатися вiдразу в двух архiвах?
  - Не знаю! Але моя скромна персона i так привертає до себе забагато уваги!
  - Нi в кого немає доступу до вiдразу двух документацiй.
  - Як у тебе все просто! Це менi говориш ти, хто приходить i виходить у головний архiв etrange, як до себе додому?
  Ось це змусило чоловiка задуматись.
  - Не хвилюйся про це, в архiвах цих документiв не буде, я все влаштую, якщо тобi так спокiйнiше. Якщо бiльше суттєвих аргументiв немає, я скажу все, що думаю про все це.
  - I?
  Їй теж було цiкаво.
  - Разом з признанням мого батькiвства я роблю тебе своєю спадкоємицею, єдиною спадкомицею, пiсля моєї смертi, коли тобi виповниться двадцять п'ять, саме ти отримаєш заслужене мiсце в сенатi, ти отримаєш той шанс прийти до влади, який Анна нiколи тобi не довiрить. До моєї смертi ти вважаєшся моєю донькою i недоторканна на наших землях. Ти отримала можливiсть вивчитися в академiї i не бути повинною за це брати участь у вiйнi. I я вважаю, що цього всього цiлком достатньо для згоди.
  - Ти ж мене навiть не запитав.
  - Так, iнакше би ти не погодилася. Але менi подобається твоя обережнiсть, думаєш в правильному напрямку. Краще перестрахуватися. Але пам'ятай, що я нiкому не дам тебе образити. Я люблю тебе бiльше власного життя.
  - Що ж, ранiше цього було якось не помiтно, - пожала плечами вона i повернулася за столик. Не могла втриматися, щоб не докорити в кiнцi.
  Але все ж таки вiн правий. Якщо вона буде жити як вiдьма, якщо вирiшить вивчитись на бойовика, документи i статус доньки сенатора їй необхiдний. Її не цiкавила влада, якою намагався Аркл привабити її до себе, але деякi привiлегiї, пов'язанi з цим, її зацiкавили. А ще вiн правий. Анна нiколи не зможе довiрити їй всю свою владу, власнiсть, усе передасть сестрi, не їй. I саме батько, а не вона, ризикне всiм, аби тiльки вона була щаслива i спокiйна. Хоча, чесно кажучи, до спокою їй ще далеко. Їй вже почало здаватися, що вона стає параноїчкою, як i її мати. Повсюду бачиться небезпека.
  Так, спокiйно. Вона ще жива? Жива. На неї хтось нападає, вистежує? Нi. Значить все добре.
  - Аркле, я сподiваюся, що ти виконаєш свою обiцянку, - мило нагадала вона про слово забрати особову справу з архiву etrange i, наколовши на виделку все ще теплу картоплю, прийнялася їсти.
  - Я пам'ятаю, - похмуро кивнув вiн i почав мовчки проглядувати документи, якi залишив повiтряник, що вже втiк по справах. Навiть цiкаво, що вiн подумав про їх з Арклом теплi вiдносини? Ну як сказати теплi, в будь-якому випадку, вони хоча б не б'ються.
  А терпiнню батька можна було б i позаздрити, на нього кричить якась дiвчинка, а вiн лише хмуриться i намагається її переконати. Але при всьому цьому все рiвно проскакує думка дати їй по обличчю. Їй варто бути стриманiшою. Але її незламний дух i холодний розрахунок творять дива, саме це i може врятувати їй життя.
  Вiдразу пiсля обiду Люсi висловила бажання повернутися назад, в маєток, але у Аркла тут ще були справи, вiн не мiг все кинути. Тож йому нiчого не залишилося, як повiдомити огневичцi, що їй доведеться скакати самiй на Вiрному, але її i це не зупинило. Що вона задумала?
  Чоловiк закинув її в сiдло i, поки кiнь допивав воду з вiдра, коротко ввiв її в управлiння, пояснив елементарнi речi.
  - Здається, зрозумiла.
  - Пiшов, - батько скерував його i подивився вслiд. А вона непогано тримається. Тiльки б по дорозi з нею нiчого не сталося. Вона вмiє знаходити собi пригоди.
  Дiвчина термiново хотiла все обдумати, ситуацiя з документами її напрягала. Ось чому вона i ризикнула, щоб побути однiєю. Мiцно тримаючись за вуздечку дiвчина намагалася не рухатися, Вiрний i без її втручання чiтко скакав додому. Добре, що гарно трималася, коли кiнь рiзко зупинився в полi вона не вилетiла.
  - Ей, що з тобою?
  Вiн рiзко розвернувся i рванув назад в сторону мiстечка, але було вже з деякої сторони пiзно. Що в цьому мiсцi з магiчним фоном, це якийсь кошмар! Вiрний не зупинявся, але у неї вiдкрилася утечка магiї, а саме вiдьомської, тi крупицi, якi вона встигла назбирати з декiлька днiв. Швидше, конику, давай швидше, судячи по всьому цьому, хтось спецiально намудрив з цим мiсцем, усе це не спроста.
  Як добре, що вони не встигли далеко вiд'їхати, дiвчина змогла бiльш-менш заспокоїтися, тiльки коли побачила першi будинки мiстечка.
  Вiрний не збавив шагу, продовжував скакати галопом по брукiвцi i лякати натовп. Вiн цiлеспрямовано рвався до свого хазяїна i, врештi-решт, влетiв у багатий двiр в центрi величезної площi.
  Аркл стривожено вибiг до них i, побачивши блiду доньку, зняв її з вороного коня.
  - Що сталося?! - запитав вiн i, помiтивши її витiк, обережно залiкував.
  - Там щось не те з магiчним фоном. Це вiн повернув назад.
  - I добре зробив, ти б до маєтку просто не доїхала б. Твої порожнi резерви добром не скiнчаться.
  - Це моя справа! - огризнулася вона.
  - Так, почекай мене кiлька хвилин, поїдемо разом, - батько наказав слузi цього двора дати тваринi попити i приглянути за Люсi, а сам скрився хвилин на десять за дверима. Коли вiн повернувся, дiвчина вже повнiстю отямилася i була готова їхати. Вiн знову посадив її в сiдло i залiз сам.
  - Зараз подивимося, що там.
  - Може не варто, це точно пастка.
  - Я знаю, - пiдморгнув вiн i показав пояс зi зброєю пiд плащем. А туди вiн їхав, як цивiльний. Видно, у нього там є непоганий спонсор.
  А їй, значить, зброя не потрiбна? Ну добре, обiйдеться.
  Чесно кажучи, вона не зовсiм його розумiла. Знаючи про iмовiрнiсть пастки, вони їдуть прямо туди. Хоча той магiчний фон не настiльки i сильний, щоб серйозно нашкодити Арклу.
  Спочатку, коли вони в'їхали в ту аномалiю, нiчого не вiдбувалося, так, утворився новий витiк, але пiсля зони, яка додатково мала властивiсть туману, огневик моментально його залiкував.
  Нi, ну вона прям вiдчувала, що це пастка. Мiнiмум два десятка вiдьмакiв, це навiть бiльше, нiж декiлька загонiв на вiйнi, оточили їх. Але батько залишився спокiйним, просто зняв дiвчину з коня, i пришпорив його, щоб бiг далi.
  Ну хоч тварину випустили, це вже добре. I взагалi, що їм вiд них треба? Коштовностi, якiсь артефакти? Дiвчина нервово помацала кинжал за поясом i подякувала за його невидимiсть. Такий ножик може знадобитися.
  Аркл смикнув рукою i вона опинилася у нього за спиною. Об нього вдарилося декiлька заклять, серед них в основному були блоки на перенос. Огневичка подивилася на його магiчний фон i резервуари i зрозумiла, що справи у них не дуже. Це вона майже не вiдчула витiк, утворений штучно зробленим аномальним мiсцем. А у нього там була Марiанська впадина. Це ж просто катастрофа! Вiн вiддав останнi сили, тiльки щоб захистити її, а його магiї вистачить максимум на одне закляття!
  Цi вiдьмаки з не дуже дружелюбними обличчями почали загрозливо витягувати зброю, невже зараз їх просто вб'ють?
  Чоловiк зляканим не був, просто серйозним i задумливим. Про що вiн зараз думає, в такий то момент? Коли через його блок втекти у них явно не вийде? I чому вона не взяла артефакти? Стояти, у неї є один. Браслет, який вона забула зняти! Сигналка. Може покликати Макса на допомогу?
  Тiльки у дiвчини почала формуватися стратегiя, як Аркл махнув рукою i заштовхнув її у портал, на який i вiддав останнi сили. Так ось значить як? Цiною свого життя врятував її? Похвально, але вона не любила мати борги.
  
  <46>
  Люсi вийшла з одностороннього порталу, який захлопнувся вiдразу пiсля цього, у затишну вiтальню маєтку. Арклу потрiбно термiново якось допомогти. Дiвчина нервово активувала сигналку, в цей раз хлопець з'явився пiзнiше, вона встигла зганяти по свої артефакти i якраз повернулася. Цiлительський був у зв'язцi, вiн може знадобитися.
  - Ти хоч розумiєш, що покликала мене у вiдьомський астрал? - чесно кажучи, їй взагалi було байдуже, де вони.
  - Не до цього, - огневичка була явно на нервах i зберiгала серйозний вигляд. - Максе, допоможи менi! - в її голосi звучала така зневiра...
  - Що сталося, Лу? - вiн взяв її за плечi, так хотiлося її захистити...
  - На нас напали... Вiн заштовхнув мене в портал, а сам залишився один, без магiї! Я повинна його врятувати!
  - Аркл Тенебрiс? Де це було?
  - В декiлькох кiлометрах звiдси. I їх багато. Дуже.
  - Залишайся тут!
  - Нi, я йду з тобою!
  - Ти ледве на ногах стоїш, куди тобi?
  - Вiн врятував мене, на менi борг!
  Хлопець зрозумiв, що з нею марно сваритися i простягнув руку. Дiвчина вхопилася за нього, як за останню надiю, i вони перенеслися на мiсце. Нi, не в гущу битви, як очiкувала Люсi, в декiлькох метрах.
  Що ж, ситуацiя тут була м'яко кажучи, не дуже, але краще, нiж очiкувала огневичка. Ха, да йому ж i магiя не потрiбна, щоб завалити чверть професiоналiв! Аркл впевнено розмахував якоюсь гострою штукою, яка мала в собi якусь магiю, але зовнiшню зовсiм не сприймала. Невже це..? Вона ж читала про таке, знайшла цiкаву книгу у Анни, хоча так i не дочитала, це сто вiдсоткiв демонська магiчна зброя, зброя вищих. Хоча i не стiльки вона демонська, як безсмертних, все рiвно, як же вiн її знайшов? Дивлячись на темний вiдбиток, можна було зрозумiти, що це просто трофей, але справжнiй хазяїн цiєї штуки живий, оскiльки вона досi працює. Вiн що, грабанув вищого демона? Ну нiчого собi! I це ж треба, пiдчинив зброю собi, на це зазвичай потрiбнi роки. Якi у нього ще є сюрпризи?
  Люсi нерухомо простояла ще декiлька секунд, переварювала побачене. Хлопець поряд iз нею теж не дуже спiшив на допомогу, його, звичайно, хвилювала в першу чергу безпека дiвчини. Але i не робити нiчого Макс не мiг, iнсолiт обережно викачував магiю з противникiв, усi були вiдьмаками, причому не слабкими.
  Водник дiйсно злякався, коли огневичка кинулася в бiй, побачивши, що батько явно втомився i не впорається сам. Вiн не очiкував, що вона просто вихопить довжелезний кинжал i наскочить на найближчого найманця, а потiм навiть невмiло зажене клинок йому в спину. Нi, вона не вбила просто серйозно поранила. Добре, що її не намагаються вбити, це полегшує ситуацiю, але взамiн насiдають на Аркла, їх цiль саме вiн, не напiвкровнi. I нiхто з них не очiкував, що мала дiвчинка без магiї заради такого чоловiка пiде в бiй. Може вона i не розумiла, що робить, але на той момент у неї в головi були тiльки такi думки: врятувати i помститися.
  А вiн був правий, Люсi дiйсно вiдьма, тiльки вони так р'яно захищають сiм'ю. Буває навiть неосознано. Макс таки вв'язався в бiй, попередньо виставивши всеможливий захист для дiвчини, огневичцi не вистачало досвiду, щоб iти проти деяких, хоч i ослаблених ним, противникiв.
  Огневичка прийшла до тями не вiдразу, вона стояла поряд iз батьком в калюжi кровi. I тiльки зараз вона зрозумiла, що накоїла. Своїми руками вона взяла кинжал i без жалю почала просто вбивати ворогiв. У неї почалася iстерика, невже чверть цих найомникiв загнала в могилу вона, не подумавши про їхнi можливi сiм'ї, дiтей? Вона ж завжди була проти жорстокостi, любила погратися з небезпечними iграшками, але не бiльше! А тепер просто загнала на той свiт бiльше п'ятьох вiдьмакiв!
  - Нi, нi, я не могла, нi!
  Дiвчина плакала, Аркл мовчки прижав її до себе. Вiн майже забув, що це мала дитина, яка можливо ще нiколи не бачила смертей, не причинила серйозної шкоди ще нiкому! Вона нiколи ще не була настiльки жорстокою, щоб проткнути когось ножиком наскрiзь.
  Огневик скористався артефактом доньки, щоб перенести їх i цього хлопця до своєї територiї. Чоловiк був трохи поранений в плече, також у аурi було декiлька нелегких проклять, тож доцiльнiше було б просто перенестись у вiтальню, але крапаюча кров найомникiв з плащiв i руки по локтi в кровi переконували цього не робити.
  Макс до них не пiдходив, вони з'явилися у чистенького озера на задньому дворi, i чоловiк намагався заспокоїти дочку, але поки що виходило погано. Самого хлопця таке завдання мало хвилювало, iнколи заради власної безпеки можна i вбити, хоч вiн i намагався звести це до мiнiмуму, як iнсолiт, хлопець вiдчував емоцiї i бiль своїх жертв. Але те, як дiвчина вiдреагувала на те, що сталося, для нього було неочiкувано. Хоча, в принципi, що можна очiкувати вiд дiвчини? Але його просто вразило, що вона шкодує, що поступила так, кричить, що вбивство - грiх, нiкого не хоче слухати.
  Аркл попросив його пiти, i iнсолiт зник вiдмиватися вiд чужої кровi, а ще позбуватися новеньких проклять.
  Сам чоловiк тiльки добряче труснув огневичку за плечi i її погляд бiльш-менш сфокусувався. До того у неї в очах була просто каша.
  - Послухай мене, Лу, ти нiчого такого не зробила. Вони би вбили тебе, не задумуючись! В магiчних свiтах дiє правило: або тебе, або ти. Це ж правило на вiйнi. Не шкодуй про здiяне, нiчого не виправиш. Iнакше застрянеш думками у минулому, не зможеш жити далi.
  - Я їх вбила. Вони були людьми, байдуже, що корисливими егоїстами i взагалi вбивцями. Навiщо я це зробила? Навiщо?! Я могла вчинити iнакше!
  - Нi, не могла. У мене в долi була написана сильна небезпека, ти це вiдчула i кинулася захищати. Для вiдьмакiв це нормально. Але, якщо чесно, я б кинувся тебе рятувати, навiть вмерши ранiше, нiж було би потрiбно, змiнивши долю.
  Люсi пiдняла свої заплаканi очi. В чомусь вiн правий, вона просто хотiла його захистити. Але дiвчина ж могла кинути їх всiх покалiченими, а не пересвiдчуватись, що вони вже мертвi. Але нi, цього вона не зробила.
  Її батько був у небезпецi, i огневичка кинулася на допомогу. Нарештi вона зрозумiла, що цим вчинком врятувала життя не тiльки йому, а й собi. Особиста справа з архiву etrange досi там, а з'явлення спадкоємицi з нетиповою зовнiшнiстю може дiйсно викликати запитання. Нi, це в її очах не применшувало її вини. Все правильно, Люсi виховала добросовiсна Марина, її навчила прийомна мати нiколи не робити шкоду iншим, м'якостi i совiстливостi, намагалася викорiнити, приховати її злiсть i жорстокiсть. Тепер, коли таке сталося, Арклу було мало пояснити жорстокi закони цього свiту, щоб переконати дiвчину.
  Нiхто не винний, що тут усi досi боряться за життя. Велика сила породжає жагу до влади, а без влади ти - нiхто. Огневичку зовсiм не цiкавив якийсь там сенат чи володiння землею, її бiльше хвилювала власна совiсть. I, можливо, Аркл правий. Не можна прожити життя без грiха. Шкода, що її власний з'явився так рано. Але це не кiнець свiту. В магiчних свiтах було вiдверто прийнято вбивство суперника, за це нiколи нiхто не наказував. В особливо величезних розмiрах, при тому, що це босняк - може бути, але точно не якогось керуючого чи рiдню багатих.
  Аркл таки правий, це ж просто самооборона в магiчному свiтi, без летальних наслiдкiв тут таке не проходить. А за вбивство через крайню необхiднiсть сильно не карають навiть у людському свiтi. Все, можна заспокоїтися, це б все рiвно колись би сталося, проклята вiдьмська натура! Вона б пiшла на вiйну, тодi б це сталося там. Про це ясно свiдчила доля, у неї руки будуть у бруднiй кровi безчесних.
  Але чи можна обманути власну совiсть? Виявилося, можна. Частково, але можна.
  - Я бiльше нiколи не хочу вбивати, - прошепотiла вона.
  Ех, Люсi тяжко пережила це, в цiлому, вона ж зовсiм не винна, що спрацював iнстинкт збереження сiм'ї, навiть якщо такої не було. Арклу невольно згадався його перший труп, вiн тодi був не набагато старший за свою доньку, однокурсник визвав на дуель i програв. А огневику ще декiлька ночей снилися передсмертнi муки хлопця.
  Чоловiк похитав головою, щоб викинути це iз голови. Вiн вiдвiв доньку до самої її кiмнати, потiм вiдлучився, щоб перев'язати ранку i помитися, переодягтися, а коли повернувся, дiвчина, яка вже бiльш-менш отямилася, сидiла чиста на лiжку i думала, дивлячись у протилежну стiну. Нда, їй зараз психолог не завадить.
  Ну що вона могла вирiшити? Люсi просто змирилася. Сталося - ну i добре, вона нарештi таки зрозумiла, що опинилася далеко не в раю. Тут на кожному кроцi небезпека. А ще вона знала, що зробить все, аби на її нащадкiв не впало клеймо вбивць, її дiти не стануть такими, як вона. А ще, що їй ранiше дiйсно не вистачало батька. Шкода, що вона ранiше цього не розумiла. У неї було бажання втекти, але за якусь добу огневичка змiнила свою думку про холодного вбивцю Тенебрiс, розгледiвши в ньому люб'ячого батька.
  Свiт вiдьмакiв, так свiт вiдьмакiв. Вона поки що вибрала. Не кiнцево, але вибрала. Жорстокий, пiдлий, але справедливий. Досить розпускати нюнi. Вчинила погано, могла вчинити краще, але це б все рiвно сталося. До того ж, це вже не змiнити. Залишається забути i жити далi.
  Кожен зробив свiй висновок, Аркл зрозумiв своє: у неї надто добре серце, є совiсть, ось тiльки це не допоможе їй вижити. А вiн же не завжди буде поряд.
  
  <47>
  Люсi ясно дала йому зрозумiти, що хоче побути одна, до того ж у Аркла ще були справи. До ночi вiн ще встиг попередити iнших сенаторiв, з якими вiн у гарних вiдносинах, а потiм ще забрав особову справу доньки iз архiву, вiдшукав Макса. Iнсолiт був у головному i єдиному штабi напiвкровних в їх крихiтному, штучно створеному астралi, але огневик чудово знав про нього, туди хоч i стiкалося багато iнформацiї, захищеною вона не була не настiльки, щоб вiн не змiг його пробити. Все ж таки про кiлькiсть напiвкровних фактично не знають, але їх мало, на щастя, вони не мають серйозних причин ховатися, поки про них не знають.
  Хлопець сидiв у кутку величезної, але безлюдної зали i працював над новеньким артефактом. Чоловiк сiв поряд iз ним i зняв каптур.
  - А, це Ви.
  - Я.
  - Як Люсi?
  - Впорядку.
  - Добре. Що Вам вiд мене треба?
  - Це ж ти був тодi з нею в архiвi, вiрно? Я впiзнав тебе. Чому ти прийшов по її проханню рятувати мене? Я ж тобi не подобаюсь. Явно не заради мене. Задля неї? Чому ти її рятуєш? Вiд неї однi проблеми, - вiдьмак всмiхався, оскiльки знав вiдповiдь, але хотiв почути її.
  - Бо вона менi подобається. Бо вона напiвкровна, яка постiйно втрапляє в халепи. Все просто.
  - Можеш пообiцяти менi дещо? Не для себе прошу, для неї.
  - Для неї можу. Тiльки якщо це не нашкодить менi, - додав вiн.
  - Не нашкодить. Пообiцяй менi, що пiсля моєї смертi ти попiклуєшся про неї, захистиш її.
  - А Ви готуєтеся помирати?
  - Пообiцяй.
  - Обiцяю, - Макс чiтко вiдчув, що чоловiк зв'язав їхнi аури магiчною клятвою. Запевнює себе, що це точно? Що ж, ця своєрiдна помiтка була зайва. Вiн би i так її захистив.
  Аркл знову накинув каптур i пiдвiвшись, щез. Вiн отримав необхiднi йому гарантiї на те, що дiвчина виживе.
  
  
   * * *
  Наступного дня Люсi прокинулася рано, вчора ж вляглася ранiше. Огневичка перевдяглася в зручний одяг i трохи завеликi кеди i вийшла на пробiжку в сад. Ще до хвороби вiд прокляття вона займалася спортом щодня, пiзнiше просто не складувалося. Пора повертатися в форму.
  Пiд час розминки до неї приєднався Аркл, нi вiн, нi вона не згадували вчорашнє, дiвчина тiки поцiкавилася, звiдки у нього демонська зброя, її ж майже неможливо знайти, тим паче пiдкорити.
  - Давня iсторiя, - вiдповiв вiн. - Мене вiдправили з дипломатичною мiсiєю в їх астрал, а там зчепився з малолiтнiм вищим, вирубив його i отримав трофей. Класна штука.
  - Згодна. Класна.
  - От тiльки не моя. Досi зброя бунтує, не хоче пiдкорятися. Забагато з нею мороки.
  - Але ж вона корисна!
  - Є таке, - потiм вiн замовк, не любив багато розповiдати про своє минуле.
  Пiсля зарядки чоловiк уважно обстежив доньку на магiчному рiвнi. Все ж таки вчора хлопець передав їй частину магiчної енергiї, яку назбирав на полi бою. Та нi, все добре, резерви досi напiвпорожнi, але вже набагато краще.
  Серйозну зброю вони в той день в руки так i не взяли, у дiвчини зовсiм не було бажання, вона ходила трохи задумлива i не була балакучою. Але
  Батько видiлив їй цiлий ранок свого часу, але i на нього ще чекала робота.
  - Лу, менi вже час iти.
  - Добре, - дiвчина сiла на траву i пiдпалила на пальцi крихiтний вогник, вона вже смiливо користувалася елементарною магiєю, просто, чисто для забави.
  Раптом вона рiзкувато його загасила i повернулася вслiд батьку.
  - Аркле, - зупинила його вона.
  - Що? - вiн теж обернувся.
  - Тих найомникiв... Їх вже знайшли, поховали?
  - Знайшли, - пiдтвердив чоловiк. - Лу, безродних кримiнальникiв, якi загинули, як собаки, не ховають. У них немає сiмей, вони нiкому не потрiбнi. Чому запитуєш? - огневик пiдiйшов ближче.
  - Невже вони досi там i лежать, як те м'ясо?
  - Нi. Два з них збiднiлi аристократи, одного вже поховали, iншого будуть через годину. Всiх iнших закопали братською могилою в лiсi.
  - Ти дiзнавався?
  - Стало цiкаво, хто на нас напав, перевiряв деякi факти.
  - Ясно. Чому на нас напали? Це ж самогубство.
  - Вони не очiкували, що я буду готовим до цього. На сенаторiв нападають. Хто знає, що буде завтра?
  - Так чому на них нападають?
  - Ти не зрозумiєш, Лу. Це для тебе вiйна - розруха i смерть, для iнших - вигода.
  - Яка вигода з вiйни? Чому etrange i вiдьмаки постiйно боряться мiж собою?
  - Є багато причин. Рiзнi погляди на життя, протилежна магiя, взаємна ненависть.
  - I цього по-вашому достатньо для вбивства цивiльних?
  - Нi. Переможена сторона втрачає всi торгiвельнi шляхи, а також свободу. Якийсь свiт стане рабом iншого.
  - Це жорстоко.
  - А свiт наш не такий?
  Дiвчина не вiдповiла.
  - Аркле, я хочу сходити на їхнi могили. Хоча б аристократiв.
  - Навiщо? Я тебе погано розумiю, - їй здалося, чи вiн нахмурився.
  - Хочу i все, - вона не хотiла говорити.
  Просити вибачення за смерть у тих, хто спробував тебе вбити? Вiн би так не вчинив. Iм'я обов'язково дiзнався би, але на могили б не пiшов. Але якщо вона хоче... Гаразд.
  - Добре. Пiдеш таємно. Одяг тобi принесуть. Я спробую звiльнитися ранiше, для того щоб провести тебе. Щоб через годину була в вiтальнi, не запiзнись.
  - Ти сказав "провести". Ти ж не пiдеш зi мною?
  - Нi. Мене цiкавлять iншi могили.
  Аркл рiзко повернувся i пiшов кудись по справах. З однiєї сторони вiн її розумiв, вiн сам ранiше часто ходив на кладовище, але з iншої сторони це ж зовсiм чужi люди i вбивцi. Що ж, у доньки занадто добре серце.
  Люсi ще трохи подихала свiжим повiтрям i пiшла до себе в кiмнату. Цiкаво, де Макс, вiн все ще не з'являвся. Вона почала непокоїтись.
  На лiжку її чекав конплект шкiряних штанiв i сорочки з льону, доволi грубої, чорного кольору, чоловiк вгадує її смак щодо одягу. I звiсно ж ще був шкiряний плащ з каптуром, який кидає сильну тiнь на обличчя. Впiзнати її потiм не повиннi.
  Огневичка перевдяглася i вiдправилася у вiтальню, час ще був, тому дiвчина вiдкрила декiлька книг про бойовi закляття, може, знадобиться. Суза принесла їй обiд: величезний шмат м'яса, здається, курятина, чорний хлiб, а ще якогось наваристого супу. Непогано наївшись, вона зручно всiлася в крiсло, але повернувся батько i не дав їй вiдпочити. Вiн взяв її за руку, i вони перенеслися пiд тяжкi кованi ворота.
  - Кладовище? - сумно запитала вона.
  - Так. Для аристократiв. Всiх саме тут ховають, лише кiлькох у їхнiх володiннях.
  - Ясно, - дiвчина послiдувала за ним i по прикладу накинула на голову каптур.
  Скiльки ж тут похованих! Всюди лежали надмогильнi каменi, зустрiчалися мавзолеї.
  - Йди прямо, потiм звернеш налiво i побачиш похорони. Я тебе знайду, - чоловiк рiзко звернув в сторону, Люсi хотiла пiти за ним, але вирiшила, що пiзнiше.
  Ховали того вiдьмака дуже скромно, майже нiхто туди не прийшов. Так, чоловiк з п'ять, не бiльше. Огневичка не стала виходити на видне мiсце, сiм'я якраз прощалася з померлим воостаннє. Вона просто спостерiгала за всим цим здалеку, з-за високої ялини.
  Цiкаво, якою вiн був людиною? Чому погодився на таку роботу? Багато йому заплатили?
  Дiвчина рiзкувато крутанулася на каблуках i, дiйшовши до мiсця, де вони розiйшлися з Арклом, пiшла за ним, звернувши лiворуч. Вона знайшла його далеко вiд головної стежки, ця тропинка не була протоптана.
  Чоловiк сидiв на землi бiля трьох каменiв. Люсi тихенько пiдiйшла ближче i прочитала розкiшнi надписи.
  Аврелiя Тенебрiс 1955р.-1995р., Северина Тенебрiс 1975р.-1998р., Данiєль Тенебрiс 1952р.-1998р.. Невже тут вся його сiм'я? Так, вiн казав, що їх вбили на початку вiйни. Огневик показав їй сiдати поряд i дiвчина примостилася бiля каменю Северини. А вона ж лише трохи старша за Аркла, на декiлька рокiв.
  - Сестра? - запитала вона.
  - Так. Я мiг її врятувати, коли повернувся вона ще була жива. Але потрiбно було захищатися, я не встиг.
  - Не вини себе, - донька пiдбадьорливо притулилася до нього, i вiн її обiйняв. Вони просидiли там ще довго, не розмовляючи i не рухаючись. Потрiбно ж зовсiм небагато, щоб стати ближчими.
  
  <48>
  Поверталися вони теж в тишi, слова були не потрiбнi.
  Люсi вирiшила до вечора нiкуди не ходити, але набрала достатньо книг, щоб з користю провести час. Поки що дiвчина вивчала основи магiї, хоча для дiвчини все це було настiльки елементарно, що вона просто пропускала бiльшiсть iнформацiї повз вуха. А ось можливостi огневикiв i iнших стихiйникiв її зацiкавили. Цiлительство в рамках фiзичних хвороб, за винятком невилiковних, будь-який фокус, пов'язаний з вогнем, телекiнез, слабенька левiтацiя, телепорт, i при всьому цьому вони не можуть створити матерiальний предмет. Аж образливо.
  Вона також почитала про можливостi iнших магiчних народiв, вмiння деяких її дiйсно вразили, iншi навiть не привернули уваги. Що, що, а вмiння воскрешати за рахунок життя iншого дiйсно привертає увагу (особливiсть янголiв). А як iнсолiти пiднiмають мертвих з могил, чи їх битви з нечистю, в їх астралi їх повно.
  Що ж, iнформацiї було цiлком достатньо, щоб задуматись надовго.
  Наступнi декiлька днiв зовсiм нiчого не вiдбувалося, так, Аркл почав вчити її незвичайним закляттям, тренувати у володiннi зброєю, як для вiдьми боролася вона слабенько. Але у батька вийшло непогано її пiдтягнути, через два тижнi вона стала гiдним суперником, якщо буде ще якийсь бiй за життя, вона буде вигравати за допомогою своєї майстерностi, а не за допомогою чужого захисту чи неочiкуваностi нападу. Минулого разу дiвчина не постраждала завдяки Максу.
  А їй у батька сподобалося. Вона звiсно не признавала слуг, але здружилася з Сузою, ходила часто до конюха, але дворецький їй не подобався.
  Iнсолiта вона дiйсно чекала, але вiн не з'являвся. Чому? Аркл вiдповiв на її запитання тiльки, що вiн в астралi iнсолiтiв, там проблеми з нечистю. Бiльше дiвчина не запитувала.
  Да i не до цього було. Огневик чiтко дав зрозумiти, що, як офiцiйна спадкоємиця, Люсi повинна супроводжувати його на деяких прийомах, i це бажано виконувати. Нi, батько її не змушував, просто оголосив про прийом у сенатора сусiднiх земель у суботу. А дiвчина погодилася.
  I пошкодувала. I чому у цьому свiтi настiльки велику роль грає етикет? Гостям заборонено приносити зброю, будь-який небезпечний магiчний предмет, а це ж тiльки квiточки! Загальноприйнятi правила! Нi, вона не казала, що це дурницi, але незахищенiсть її непокоїла. Хто знає, що може трапитися там?
  Iнша справа правила поведiнки. Жiнки не мають право втручатися в розмову чоловiкiв без дозволу, одягненi - виключно в якусь сукню, бажано пристойну i закриту, максимум в юбку з нарядною бузкою (От якраз це вже тiльки через її холодний труп!). Волосся повнiстю зiбране, ну, тут можна i погодитися, i хоч бiльшiсть часу вона ходила не заплiтаючись, а коси в неї були не такi вже й довгi, але гарно приплести косу вона могла.
  Аркл довго пояснював дiвчинi елементарнi привiтання i прощання. Який кошмар! Виявилося, що у кожного астрала свої причуди. Але суть одна. Вищi по рангу з нижчими не вiтаються, з рiвними теж, вони не б'ють одне одному чолом, не кланяються i не схиляють голови. Суза пояснила Люсi, що жiнки обов'язково повиннi зробити реверанс, чоловiки кивають.
  Дурнуватi правила. Чому завжди жiнки нижчi за чоловiкiв? Вони що, гiршi? Нi. Просто коли складали етикет, нiхто їх дуику не враховував. Ну нiчого. Вона ж все рiвно зробить по-своєму, так?
  Батько зi своєї подачi купив їй наряд, простеньку блузу i надто коротку юбку, а ще маленьку сумочку. В суботу, на її щастя, лило, як з вiдра, нiхто не подумав перевiрити нi її одяг, нi зачiску, нi речi з собою. А варто було.
  Батько i донька з'явилися за воротами величезної територiї, але їх доволi швидко провели в величезне помiстя. Виявилося, Аркл ще доволi бiдно живе!
  I це прийом? Скорiше звана вечеря. Але розкiшно.
  Їх провели до величезної їдальнi i слуга допомiг при входi скинути верхiй одяг. Що можна сказати, юна дiвчина в штанях зi спецiальною короткою юбкою на них i блузцi з короткими рукавами, iз зiбраної зачiски якої неслухняно звисали кудрi, в сумочцi якої, як мiнiмум, артефакт переносу, захисту, а ще i димова шашка, дiйсно привернула увагу. Батько схвально кивнув головою. I було ж за що! Не пронесла нiчого небезпечного, ну, одяглася трохи не так, але ж умови виконала, волосся вiдносно зiбрала. А для неї це досягнення, зазвичай же їй нiхто не указ, ходить, як хоче.
  Згадавши правила, дiвчина з повагою схилила голову, в штанах робити реверанси - це занадто.
  Аркл вiдсунув стiлець i посадив її за стiл, дiвчина обережно повiсила сумочку на стiлець i нарештi вирiшила роздивитися присутнiх, яких, до речi, було дiйсно мало.
  Лорд захiдних земель, його сенатор з дорослим сином рокiв сiмнадцяти, не менше, лорд пiвнiчних земель з жiнкою, Аркловi землi. Ну i компанiя зiбралася!
  Люсi, звичайно, була попереджена про тих, хто там буде. Спецiально розпитала. Скiльки можна її розглядати?
  Огневичка тихо i незадоволено хмикнула i повернула голову в сторону батька. Той незворушно сидiв i очевидно тримав щось в карманi плаща. Що у нього там? Невже не тiльки вона готувалася.
  - Норовлива в тебе спадкоємиця, Аркле, - немолодий чоловiк лiворуч вiд нього, точно лорд, дивився на неї з-пiд лоба.
  - Взагалi то вихованi люди не говорять про iнших в їх присутностi, - Люсi не залишилася в боргу.
  - Це ти про себе? - насмiшливо поцiкавився вiн. - Культурнi ледi на прийомах мовчать.
  - Так я i не казала, що я культурна. А ось Вам не завадило б повчитися гарним манерам, лорд.
  Принесли вечерю, дiвчина обережно наклала собi плову i шмат вишуканого м'яса i почала неторопливо їсти. А тут веселiше, нiж вона думала. А терпiти нахабнiсть в свою адресу вона не збиралася, навiть вiд старшого, навiть вiд лорда.
  Чому вiн смiється?
  - Що? - обурливо запитала вона.
  - На коханку твою схожа, - кивнув вiн її батьку. - Вiд неї?
  - Так, - огневик обмежився одним словом.
  - Адонiраме, заспокойся. Ми зiбралися взагалi не для того, щоб згадувати старi образи. Є iнша розмова, - вгамував його iнший лорд. Адонiрам лише похмуро подивився i замовк. Да i Люсi було цiкаво. Але Аркл подав голос першим:
  - Звiтувати нам не треба. Напади на мирних сенаторiв i лордiв. Цiль: початок вiйни за допомогою замiни сенаторiв. Гм, вони дiйсно думають, що наступнi лорди змiнять колег.
  - Не знаю, я б змiнив, - втрутився син сенатора.
  - Тебе, хлопче, я не запитував, - нахмурився огневик, схоже, перебивати себе вiн дозволяє тiльки їй. - Так ось. Кому може бути вигiдним початок вiйни? Явно не etrange, у них своїх проблем в урядi вистачає. Це нашi, - пiдвiв вiн пiдсумки. - Ось тiльки хто?
  - Аркле, ти як маленький. Це може бути хто завгодно! - вишкiрився невгамовний лорд.
  - Нi, не хто завгодно, - похитав головою вiн. - На мене вже нападали, на вiдмiну вiд вас.
  - I що? Щось особливе? - сенатор захiдних земель пiдняв голову i сверлив його поглядом. Аркл по-господарськи поклав лiктi на стiл i зарився пальцями в задовге волосся.
  - Як думаєте, хто може найняти два десятки професiоналiв, якi знали, проти кого йдуть i що йдуть на iмовiрну смерть? Це ж скiльки потрiбно грошей, аби тiльки заплатити стiльким найомникам? А додаткова плата за ризик? Усi там були доволi небагатi, заради сiмей чи достатку зважилися на таке. Оплата була ймовiрно попередня, iнакше нiхто б не пiшов на це без гарантiй. Отже, все зрозумiло. Це або сильний вiдьмак, або багатий. А цi два компоненти майже завжди ходять плiч-о-плiч. Замовника варто шукати в найближчих кругах.
  - I довго ти про це думав? - Люсi вже подумовувала вчепитися лорду в горло.
  - Нi. Як думаєш, скiльки часу пiшло б на це у тебе? - а голос у нього рiзкуватий. Ех, не варто йому нариватися. Рука огневика знову нащупала щось в кишенi. Що вiн там принiс? Воно що, рухається?!
  - Заспокоїлися, - гаркнув старий лорд захiдних земель. - I як ви один з одним уживаєтеся в управлiннi землями? Це вже нi в якi ворота не лiзе!
  - Ну.., - дiвчинi раптом захотiлося зсарказмити. Да i, чесно кажучи, було дiйсно смiшно, як два дорослих чоловiка гризуться, ну наче пiдлiтки. - Ворота ж рiзнi бувають. В якiсь да влiзе, - нахабно посмiхнулася вона i продовжила жувати. А що, смачний хлiб.
  Всi за столом пирснули зi смiху, тiльки Люсi зберегла незворушний вираз обличчя, iнколи в неї це виходило.
  - Дотепно, - пiдмiтив Адонiрам i, схоже, заспокоївся, оскiльки Аркл вирiшив продовжити розмiрковування, але бiльше через погляд iншого лорда.
  - Я склав список, кому вигiдна вiйна, в першу чергу з лордiв, їх дiтей, i навiть сенаторiв з їхнiми сiм'ями, - вiн швидко змiг вгамувати протест, показавши, що пiд пiдозрою всi.
  Так, огневичцi подивитися нiхто не дав, як вона не намагалася пiдглянути.
  - Тебе тут немає, Аркле. Але ти теж пiд пiдозрою.
  - Хто б казав, - буркнув вiн. - Але саме менi i не потрiбна ця вiйна. На минулiй в мене загинула сiм'я. В мене немає мотиву.
  - Аркле, - серйознiший лорд хитро посмiхнувся. - У тебе є мотив. Помста.
  - Можливо. Але при такому розкладi моїй доньцi пришлють повiстку. Про себе мовчу. Але Люсi не готова боротися. А я проти її участi, - вiн розкрив всi карти.
  - Малувато аргументiв, але припустимо.
  - Амалiя, зроби копiю списка, - лорд пiвнiчних земель ще раз переглянув список i передав дружинi. Нафарбована брюнетка пiднесла якийсь артефакт i зберегла iнформацiю. - Перевiриш усiх, мотиви, зникнення крупних сум грошей, всi фактори. Завтра до вечера принесеш доповiдь. Ясно?
  - Так, - кивнула вона i вiрогiдно почала оцiнювати маштаб роботи.
  - Ну гаразд, давайте закiнчимо i просто поговоримо. Якi плiтки гуляють в народi?
  - Да всi про мене, - всмiхнувся батько дiвчини. - Офiцiйно привiв якусь незрозумiлу дiвку з нетиповою зовнiшнiстю, назвав своєю донькою. Все кажуть, що шахрайка, - пожав плечами вiн.
  Взори знову повернулися до Люсi.
  - Але ж я то знаю, що нi, - хитро додав огневик.
  Що з ним вiдбувається, вiн почав якусь свою гру? Дiвчина його не розумiла. Веде себе в їх компанiї спокiйно i навiть розкуто, занадто говiрливий, ляпає не те, що треба, вiдкриває зайвi карти, спричиняє недовiру до неї. Зазвичай в планi таємниць вiн термiнатор, не захоче - не скаже. Що у нього на умi?
  Решту вечора нiчого не змiнювалося, говорилося про старi воєннi справи, згадувалися перемоги.
  Коли прийшов час йти, Аркл почав тягнути час, дiвчина чудово помiтила, як вiн прикликав назад до себе крихiтний пернатий комочок i спромiгся непомiтно для iнших засунути його в кишеню. Пiсля того як вони вийшли за порiг помiстя, огневик рiзко посерйознiв i простягнув їй руку.
  - Що це було, - запитала дiвчина, як тiльки вони з'явилися у вiтальнi.
  - Ти про що? - незворушно поцiкавився вiн.
  - Ти злив їм стiльки iнформацiї, це ж може нам нашкодити! I хто у тебе в кишенi?
  - Тихiше, хай думають, що я їм цiлковито довiряю.
  - А ти не вiриш?
  - Я нiкому не вiрю, Лу. А цю трiйцю можна використовувати.
  - I як?
  - Зiштовхуючи їх один з одним, тим самим вiдвернути вiд себе увагу, робити свої справи їх руками. Дивися, - вiн засунув руку в кишеню i вийняв якусь крихiтну хижу пташку. Вона змахнула крилами, утворився вiтерець, почала рiзко рости.
  - Що це? - обережно запитала огневичка, дивлячись за довгими кiгтями птахи.
  - Гарпiя, - Аркл змахнув рукою, хижак рiзко сховав кiгтики i сiв йому на руку. - Збiльшується до величезних розмiрiв i зменшується до мiкроскопiчних. Їхнє пiр'я - як стрiли, а пазурi - як сталь. Магiчнi можуть також здiймати сильнi вiтри, це птахи вiтру i грози. Антимагiчнi, неспиятливi до чужої магiї, постiйно з хазяїном. Вони iнодi служать вiдьмакам, etrange, старим сiм'ям, це шпiон, захисник i вiрний друг. Ось ця - верховна. У зграї їх бiльше десяти, але саме ця особлива, вона єдина з них - фамiльяр. Вона фамiльяр сiм'ї Тенебрiс. Менi її подарував батько на повнолiття. А ще я хочу, щоб пiсля моєї смертi вона стала твоя.
  - Ти збираєшся помирати? - Люсi це стривожило.
  - Нi, звичайно. Але хто знає, що може трапитися.
  Чоловiк простягнув дiвчинi птаху, i та трохи опасливо взяла її собi. Навiть у настiльки милому виглядi в гарпiї огневичка вiдчувала небезпеку, хоча б тому, що вона не вiдчувала її магiчний фон, але пташка лише витрiщилася на неї своїми жовтими очима i видала гучний пронизливий крик. Люсi аж зiщулилася, а якщо вона зараз на неї нападе, але хижак тiльки зручнiше всiлася у неї на руцi, яка, до речi, вже почала болiти, а також притулилася до її плеча. Ей, це точно хижа птиця? Така ручна...
  - Збережеш її, добре?
  - Звичайно, - погодилася донька i обережно погладила нову "домашню тваринку". Та трохи рiзкувато вивернулася i злетiла на шафу, випустивши кiгтi.
  - Вона не любить ласку, а щоб її пiдкорити собi, покажи свою силу роду Тенебрiс.
  - Нi нi, вона твоя.
  - А буде твоя. На днях вона менi ще знадобиться, а потiм залишу її тобi.
  - А у неї є iм'я?
  - Так. Гарсiя.
  - Гарне. А можна запитати: чому ти брав її з собою в те помiстя?
  - Як шпигуна i охоронця. Не тiльки ти перестрахувалася.
  - Щось дiзнався?
  - Нi. Нiчого, за що можна зачепитися.
  - Шкода. Але що ти шукав?
  - Не знаю. Але там сильний захист для документацiї. Вона не прорвалася. Але робочий стiл роздивилася. Але там нiчого.
  - Жаль, - пожала вона плечами. - Ну добре, пiду переодягнуся.
  - Так, iди, - Аркл всiвся в крiсло i, пiдкликавши гарпiю ближче, обережно дав їй шматочок м'яса з кишенi. Вiн ще довго роздумував над останнiми подiями, вiн навiть приблизно знав, що робити. Шкода, що вiн тодi перебив усiх найомникiв.
  
  <49>
  Анна сидiла на диванi в кабiнетi Руслана. Насправдi її мало зараз цiкавила полiтика цього напрямку, всi її думки були про Люсi, але її зять сказав, що це важливо. Згадував, що його власна провидиця, Керi, побачила те, що справдi варте уваги.
  Лiтня жiнка спокiйно зайшла в кiмнату i сiла на стiлець перед робочим столом.
  - Керi, не тягни. Що?
  - Багато новин, - повiдомила вона. - I так. Дещо змiнилося. Тенебрiс нiколи не проголосує за воєнну операцiю, у нього з'явилася спадкоємиця, яку, у разi вiйни, призвуть на фронт.
  - Що? - Анна рiзко пiдiрвалася. Невже вiн таки це зробив? Вiн офiцiйно назвав її донькою? - Спадкоємиця? - перепитала вона.
  - Так. Лице дiвчинки я не бачу, але вона пiдлiток з чужою кров'ю на руках. Небезпечна вiдьма, дуже. Але iм'я у неї незвичайне для вiдьми, Люсi, все ж таки означає "свiтло". А ще у неї зовнiшнiсть южанки, видно, мати була людиною. Про це вже всi знають, вона з'явилася мiсяць тому.
  - Що?!
  Яка чужа кров на її руках, невже вона вбила? Що взагалi вiдбувається, чому всi знають цю новину, а вона нi?
  - Так, - пiдтвердила нестихiйниця i продовжила: - Але сказати я хотiла не це. Так ось про що я. Анна, думаю, ти вже знаєш, що сенаторiв темних намагаються вбити, нападали вже на чотирьох. Я була права, воєннi дiї почнуться в найближчi мiсяцi через замiну сенаторiв. I ось: здається, я знаю, хто буде наступною жертвою. I це станеться в найближчi днi.
  - Ти знаєш?! - Руслан пiдвiвся, йому теж було цiкаво. - Як ти дiзналася, хто це?
  - Найомники є i серед etrange. А якраз їх я бачу набагато чiткiше, - пояснила жiнка.
  - Гаразд. Так хто це?
  - Сенатор Ленд. Iз захiдних земель. I вiн не врятується. Замовник - його син.
  - I скiльки йому, сiмнадцять? Навiщо, його ж не допустять в сенат. До того ж йти проти власного батька?
  - На засiданнях буде представник, який пiд його контролем. Усе продумано, нiчого не змiнити.
  - Шкода, - Анна похилила голову i задумалася. Що ж, вiйна - це погано, але ж вони вчасно попередженi про майбутнiй конфлiкт. - Сенат вже знає?
  - Ще нi. Я ж не просто так тебе покликав. Знав, що ти зацiкавлена в iнформацiї про твого ворога Тенебрiс, а ще я хочу, щоб саме ти передала цю вiстку в сенат. Ти чудовий генерал, полководець, до того ж саме на тобi завжди трималася частина ариiї огневикiв. На твої слова реакцiя буде бiльша, нiж якщо виступлю я чи Керi.
  - Добре, я повiдомлю. I дякую, що покликав. Iнформацiя дiйсно важлива.
  Анна пiднялася з дивану i пiшла на вихiд потрiбно було термiново зустрiтися з Люсi, але що робити, якщо на записки вона не вiдповiдає?
  
  
   * * *
  Звичайно, Арклу було не до зустрiчей з Анною, яка за цi кiлька днiв довела Люсi своїми листами до сказу, у нього була iнша робота. Вже кiлька тижнiв вiн шукав якогось нестихiйника, щоб прорахувати наступний напад. Але достатньо сильного не виявилося. Зараз вже шукати було пiзно, замовник свого добився, чоловiк з Люсi вже стояли пiд час церемонiї похорон бiля труни. Але смерть цього сенатора була не найгiршою новиною. Огневик зробив висновок, що його спадкоємець може бути вороже налаштований проти etrange, хто знає, чим усе це скiнчиться?
  Ввечерi на збори сенату вiдьмак йшов з тяжким серцем i, схоже, його донька це помiтила. Вiн мiг гордитися нею, Люсi вже багато чого досягла. Вона жила у нього вже бiльше мiсяця, i вiн був впевнений, що дiвчину все влаштовує.
  Огневичка вiдразу почула щось неладне i спецiально зустрiла його ввечерi, щоб розпитати.
  Але батько з'явився набагато пiзнiше, нiж зазвичай i втомлено впав у крiсло.
  - Аркле, щось сталося?
  - А, це ти, - повернув голову вiн. - Так, сталося. Ухвалено рiшення про початок пiдготовки до воєнних дiй.
  - Вiйна? - Люсi не могла повiрити. Як так, щойно все бiльш-менш налагодилося, вона прожила чудовий мiсяць, а тут таке. Чому саме зараз, чому? Вона ж зовсiм нещодавно дiзналася про iншi свiти, минуло лише кiлька мiсяцiв!
  - Так. Скоро таке почнеться...
  - Менi пришлють повiстку?
  - Нi, - Аркл заспокiйливо похитала головою. - Я вже повiдомив, що сiм'я Тенебрiс активної участi не братиме. Але величенький загiн з наших територiй я з лордом зiбрати повинен.
  - Це ж скiльки простого люду помре.., - огневичка похитала головою.
  - Нашi вiйни мало розповсюджуються на цивiльних. На територiю всiм плювати, цiкавлять зазвичай лише военнi штаби, фортецi, а також мiста, де можна взяти заложникiв, як приманку для крупнiшої риби.
  - Ти мало розповiдав про магiчнi вiйни. Як це?
  - Страшно. Одна людина здатна знищити мiсто, на кожному кроцi небезпека, з будь-якої сторони може прилетiти смертельне прокляття. Всi воєннi потiм стають параноїками, я тобi кажу. I це ж стiльки потрiбно ненавистi, щоб воювати один з одним. I за що, за владу? Я вважаю, є речi i дорожчi. Вiйна - боротьба нi за що. Це можливiсть багато чому навчитися, але в процесi можна втратити людянiсть i спiвчуття. Воно того не варте. I це дуже тяжко, бачити, як помирають твої близькi. I я хочу, щоб таке нiколи тебе не спiткало. Пiсля початку воєнних дiй це мiсце стане зборищем вiйськ пiвнiчних територiй, землю вкриють барикади, в будь-яку хвилину може статися напад. I я буду брати участь у захистi. Я повинен створити багато захисних артефактiв, допомогти вiдкрити величезний довготривалий портал в астрал свiтлих. Зрозумiй, я не в силах це зупинити. I я хочу, щоб ти пiшла, щоб ти була в безпецi. Повернися в немагiчний астрал, я прошу тебе, вже через тиждень сюди почнуть збирати воєннi ресурси.
  Що? Вiн просить її тiкати, кинути його i втекти, як останню боягузку?
  - Прошу, - повторив вiн.
  Дiвчина розумiла, що для нього означає її безпека. I не проти була пiти. За деякий час вона встигла прив'язатися до батька, але дiвчина не горiла бажанням пiдставлятися пiд прокляття. Що сказати, їй хотiлося ще пожити. Ось тiльки де? Марина так i не поїхала з того вiдьмацького селища "Полуднiвка", продовжувала працювати там вчителем, але огневичка не хотiла повертатися до прийомної матерi, та не розумiє її, її бажання себе захистити, до того ж баришня, яка живе в селi, але не ходить в мiсцеву школу приверне до себе увагу. А ще це означало заборону користуватися магiєю, як мiнiмум магiєю вiдьми. Такий варiант її не влаштовував, жити без пригод, загадок вона не могла.
  - I де менi там жити? На що?
  - Лу, все вже давно продумано. В мене є дiм там, в горах, там багато зеленi, рiчка, а саме мiсце безлюдне, будинок забезпечений всiма видами захисних заклять, побутовими артефактами i порталами для отримання їжi. На картцi на твоє iм'я в банку Лондона є декiлька мiлiонiв, цього тобi вистачить, щоб жити без проблем.
  - Ти дiйсно все продумав.
  - Я не хочу, щоб ти брала участь у безглуздих битвах магiчних свiтiв, Лу. Погоджуйся.
  - Я подумаю.
  - Подумай. У тебе тиждень. I ще. Твоя мати хотiла б з тобою поговорити. Може зустрiнетесь? Вона каже, це важливо.
  - Я не хочу, - зiтхнула дiвчина i нахмурилася. - Але якщо важливо... Мабуть пiду. Завтра.
  - Добре, я їй повiдомлю. Ось тiльки боюсь, що ця зустрiч нiчим гарним не закiнчиться, - похитав головою чоловiк i пiшов спати. Був дiйсно тяжкий день, а зустрiч Люсi з Анною, майюутня вiйна, знову боротьба за життя i розлука з донькою його непокоїли i лякали. Що сказати, засипав вiн з недобрими думками.
  
  <50>
  Так що там Люсi казала, що вже завтра зустрiнеться з матiр'ю? Хаха, у неї виходило викручуватися ще три днi, поки Анна сама не заявилася в астралi темних.
  Аркл попереджував її, що жiнку вже можна порiвняти тiльки з фурiєю, шкода, що не послухала. Мати увiрвалася в кiмнату до дiвчини рано вранцi, коли вона тiльки прокидалася i не дуже хотiла вставати.
  - Що сталося? - тихо пробурмотiла вона i неохоче вiдiрвала голову вiд подушки. А їй так хотiлося виспатись.
  - Сталося! - Анна була дiйсно люта. - Вставай! - рявкнула вона i вiдкинула покривало.
  - Невже кiнець свiту? - зсарказмила вона, але все ж таки пiдвелася на ноги.
  Огневичка не вiдреагувала i, взявши доньку за пiдборiддя, заглянула в її вугiльно чорнi очi. Так це правда? Вона дiйсно вбила? Вiн таки зробив iз неї справжню вiдьму.
  - Так, значить, - кивнула вона.
  - Що сталося?
  - Твої очi. Ось, подивись у дзеркальце, - мати дiстала свою косметичку i простягнула їй косметичний набiр. Але дiвчина навiть не взяла.
  - Чорнi? I що?
  Люсi вже давно помiтила, що вони бiльше не змiнюються, змирилася з втратою своєї райдужки кольору зеленi. Вона змiнилася, стала рiзкiшою, впевненiшою, холоднiшою, на обличчi проявилася все помiтнiша блiдiсть, губи втратили свiй ненав'язливий блiдо-червоний колiр вiд матерi, а страшнi бездоннi чорнi колодцi виражали лише непокору i владнiсть. Куди зникла та маленька боязлива дiвчинка з немагiчного астралу?
  - Ти змiнилася, - кивнула Анна.
  - Трохи. Так про що ти хотiла поговорити?
  - Вiйна.
  Що ж, все ясно. Її на фронт? За свiтлих? Ееее... Гм, у неї все в порядку з головою?
  - Я не буду пiдставляти свою голову пiд нiж. Да i проти своїх не пiду.
  - З якого дива вiдьмаки раптом стали твоїми?
  - А з якого дива я, вiдьма, повинна йти за свiтлих?
  - Я вже зiбрала свiй загiн, його затвердили, - жiнка показала їй список.
  - А моя згода не враховується? - молодша огневичка вирвала листок i пiдiйшла до вiкна, щоб прочитати. Гм, звичайний пожований листок з якимись пятнами, це точно документ? Що?!
  Анна Дерк - вогонь
  Мей Дерк - земля
  Края Дерк - нестихiйниця
  Рея Дерк(?) - нестихiйниця
  Люсi Дерк - вогонь
  Руслан Маллет - повiтря
  Ельдар Аалто - вода
  Нi, ну ось це вже занадто. Це не документ. Це клятва на кровi. Анна все вирiшила за неї.
  - Як ти могла? - прошепотiла дiвчина i сiла на лiжко. Як вона могла?
  У Люсi наростала злiсть. Вона повiльно пiдвелася, в її руцi вже сформувалося закляття, мати не встигла виставити щит. Аркл навчив доньку, як неприємно закидувати в iнший астрал без можливостi повернутися. Огневичка не хотiла навiть її бачити. Вона зiжмакала клятву i кинулася на перший поверх до батька.
  - Поговорили? - хмикнув вiн.
  - Це ти її впустив?!
  - Я. Вона має на це повне право, - посмiхнувся вiн.
  Нi, ну це вже пiдстава.
  Дiвчина скривилася i кинула в нього список.
  - Як це зняти?
  Чоловiк не зовсiм розумiв, що це, до нього дiйшло не вiдразу. Листок запалав у нього в руцi, але папiр залишився незмiнним.
  - Я її приб'ю, - схоже, вже не тiльки вона нiчого не бачить вiд лютi.
  - Так як це зняти? Я не клялася, але тут просто моє iм'я, - вона спробувала його вiдволiкти.
  - Плювати, тут твоя кров. I це неможливо зняти. Клятви на кровi вiчнi, - листок продовжував горiти.
  - На що орiєнтована клятва? - огневичка дiйсно в цьому мало тямила.
  - Ти береш участь у цiй вiйнi, зробиш усе, що вона скаже, пiдеш проти вiдьмакiв i не зрадиш etrange. Звiдки у неї твоя кров?
  - Не знаю. Мабуть залишився одяг зi слiдами, мiсяць назад я вдарилася i розбила голову.
  - Ясно.
  Люсi трохи помовчала i запитала:
  - Що буде, якщо я не стримаю слово?
  Аркл тяжко подивився їй у вiчi.
  - Смерть, - слова було достатньо, щоб у неї пiдкосилися ноги, i дiвчина опустилася на колiна.
  Чому? Чому її повсюду переслiдує смерть? Чому вона так вчинила, донька вважала це за зраду. Чому вона вплутала її в цю вiйну? Ну гаразд, Мей їй необхiдна, як природничка, да i в загонi батько дiвчини, так що проїхали. Рея взагалi не повинна бути присутньою, коли є її матiр, її можна не рахувати. Але навiщо загону друга огневичка, до того ж вiдьма?
  Все її життя - боротьба. Але вона втомилася боротись. Все частiше вона думала, що було б краще, якби б вона не народилася.
  Аркл залишив доньку в трохи подавленому станi, йому хотiлося просто взяти i звернути Аннi її нiжну шийку.
  Як вона посмiла ризикувати життям їхньої доньки, своєї єдиної дитини? Що змусило її йти на таке?
  Вiдьмак заявився прямо в дiм Дерк, йому було плювати, що десь тут бродить Края. Вiн схопив жiнку i перенiс на гору Алтеа.
  - Як ти могла?
  Вона вiдвела погляд i пирхнула.
  - Анно, ти що робиш, це вже не жарти! Вона не хоче йти проти своїх.
  - А я, значить, не своя? Проти etrange можна йти?
  - Вона не хотiла вибирати, я розумiю твоє бажання контролю над нею, але не забувай, що вона не твоя iграшка, вона вiльна. А твоє манiакальне бажання контролю може її вбити.
  - В порiвняннi з тим, що твориш ти, я взагалi мовчу. Ти офiцiйно об'явив її своєю донькою, а якщо хтось впiзнає її пiд iншим прiзвищем? Чим ти думав?
  - На вiдмiну вiд тебе я хоча б попiклувався про її безпеку. Нiхто її не впiзнає, а якщо i впiзнає, то не зможе довести. I я дав їй набагато бiльше, нiж ти.
  - I що? Змусив вбити?
  - Нi. Я дав їй шанс вижити. А вбивати я її не просив, - додав вiн, - це її рiшення. На вiйнi вона може померти. Було пiдло так її пiдставляти.
  - Краще померти в бою, нiж через страту. Яку ти тiльки приближуєш.
  - Як знаєш. Але ти неправа, - чоловiк вже зiбрався блимати, але жiнка взяла його за руку.
  - Аркле, ти знаєш її краще, нiж я. Я не знаю, як iз нею говорити, допоможи менi, може порадиш щось, яка вона? Крiм того, що я i так знаю.
  - Їй нiчого вiд нас не потрiбно, вона шукає тiльки свободи i батькiвського тепла i захисту, причому одночасно. Пам'ятай, що вона вiльна, i ще нiколи їй не бреши, - вiн ще трохи подумав i сказав: - Спробуй її зрозумiти. Це досi та ж сама маленька невпевнена дiвчинка. У неї дуже добре серце, але чорна душа. Бережи її, - попросив наостанок вiн i щез у яскравiй блискавцi. Вiн просто не мiг не сказати цього всього Аннi, вона заслуговувала бути дiвчинi матiр'ю, шкода, що та її не приймає. Було б добре, якби все налагодилося, не було б вiйни, все було б добре. Але не буде.
  Анна ще трохи постояла i обдумала слова вiдьмака. Так, вона знала, що у Люсi темна душа. Ось тiльки добре серце ще не помiчала. Вона ж зовсiм її не знає. Може вiн правий, не варто вирiшувати її долю за неї? Нi, її треба тримати пiд жорстким контролем. Вона може її любити, але не можна заперечити, що небезпечне варто тримати пiд наглядом. Вона не зупиниться. Вона доб'ється її покори будь-якою цiною. Не залишить їй вибору. Або покора, або смерть.
  Жiнка вмiла чудово манiпулювати людьми, вона боялася тiльки одного: ця вiдьма їй не по зубам.
  
  <51>
  Люсi бездумно проходила по маєтку батька ще два днi, поки той не нагадав їй про клятву. Дiвчина не мала нiчого проти участi в вiйнi, але не зараз i, звичайно, не за etrange. Але збиратися треба було. Але що можна взяти, куди iти? До того ж Анну бачити зовсiм не хотiлося.
  На третiй день чекати вже просто не можна було, прокляття починало давити, але вона все ще не знала, що робити.
  З роздумiв її вивела Суза, молода дiвчина зайшла до неї в кiмнату зi снiданком.
  - Дякую, - кивнула огневичка i знову втупилася в стелю.
  - Люсi, Вас кличе хазяїн у себе в кабiнетi.
  - Я просила на ти, - пiдмiтила Люсi i перепитала: - В кабiнетi?
  - Третя кiмната в лiвому крилi на першому поверсi.
  - А, добре.
  Ранiше вiн нiколи не розмовляв з нею в кабiнетi, завжди у вiтальнi, а тут викликав. Ну добре, треба йти.
  Дiвчина взяла з пiдносу чашку кави i спустилася вниз, але в кiмнату увiйшла зi стуком, видно, у батька серйозна розмова.
  Аркл сидiв у крiслi спиною до неї, але кабiнет був доволi свiтлим i огневичка побачила, що вiн тримає щось в руках.
  - Ти вже тут? Сiдай, - кивнув вiн на стiлець поряд, вона обережно пiдiйшла i всiлася на самий краєчок, поставивши чашку на стiл. - Тримай, - батько простягнув їй тяжкий шкiряний мiшок, дуже твердий, але трохи потертий.
  - Що це? - Люсi зняла застiжку i заглянула всередину. Елементарна зброя, артефакти захисного напрямку, якийсь одяг, теж шкiряний, а також чорний плащ вiдьми.
  - Це все тобi знадобиться.
  Це все для неї? Воно все коштує ж цiле помiстя! I що це означає? Вiн сприяє її поверненню в астрал etrange для участi в вiйнi?
  - Якщо ти залишишся - помреш, а так з моєю допомогою в тебе буде шанс, - пояснив вiн i вiдвiв погляд.
  - Ти пiдеш на вiйну зi мною?
  Невже?
  - Нi. Я не вiзьму участь. На моїх руках i так забагато кровi.
  - Тодi що ти задумав? I як я можу туди пiти, для мене ж це чисте самогубство!
  - Я знаю.
  - Чому Анна так вчинила?
  - Все просто. У неї манiя всiх контролювати, а її параноя все тiльки загострює.
  - Контролювати?
  - Так. Вона звикла жити в свiтi марiонеток, а сама стала власницею. Але вона досi не зрозумiла, що далеко не всiх можна пiдкорити, а навiть пiдкоренi вiдчувають її нитки.
  - Вона тебе вже пiдкоряла?
  - Нi. Мене не так легко лишити волi. А от вона менi корилася. Саме тому я i знаю її краще за iнших.
  - Чому для неї так обов'язково мене контролювати?
  - Ти не тiльки напiвкровна i небезпечна вiдьма. Ти її донька.
  - Я б хотiла мати iншу матiр, - зiтхнула дiвчина i вiдвернулася.
  - Батькiв не вибирають.
  - Але i дiти не повиннi страждати через помилки батькiв.
  - Помилка? - хмикнув вiн. - Це не помилка, це зрада. Вона не мала право примушувати тебе, тим паче ризикувати твоїм життям.
  - А ти... Ти ж так i не вiдповiв, чому мене не шукав i не давав це робити Аннi. Я ж тодi теж могла вмерти.
  - Я приблизно знав, де ти, Лу. Цiкавився. Але не втручався. Можливо, ти вважаєш все це неправильним, але про тебе не повиннi були дiзнатися, коли ти була ще зовсiм малою, вона зробила все правильно. I ховала тебе навiть бiльше вiд iнших, нiж вiд мене.
  - Я її не розумiю. Вона то намагається вбити, то захищає.
  - Ну... Вона то теж тебе не розумiє. I спробує до тебе пiдiбратися. Роби, як знаєш, але я б не пiдпускав її занадто близько в душу.
  - Я i не збиралася. Ти сказав, що вона ховала мене не вiд тебе. Вiд etrange?
  - Чому вiдразу не вiд мене? Вiд мене теж, вона просто розумiла, що тебе можна ростити тiльки в двух астралах: немагiчному i вiдьомському. А якщо ти росла б бiля мене, тодi незрозумiло якою ти б виросла, у будь-якому випадку ти б їй не корилася. А вдалi вiд мене був шанс, що ти будеш покiрною. Потiм, можливо, у неї i була думка, що було б краще тримати тебе якийсь час поряд зi мною, але тобi не варто про це задумуватись. Це не дуже приємна тема.
  - Добре. Але чому саме в цих астралах? Чому не в etrange?
  - Дiти не вмiють самостiйно стримувати будь-яку магiю. Особливо обдарованi з народження, такi, як ти. Я маю достатньо влади, щоб приховувати використання магiї etrange в домi, але Анна так i не розповiла родичам свiй секрет, приховати це все у неї не вийшло б. I вона не бачила iншого виходу.
  - Вихiд є завжди. А вона печеться тiльки про свою шкуру.
  - Помиляєшся. Вона думає тiльки про etrange, а ти для них небезпечна.
  - Але не думає про мене. Чужi люди для неї на першому мiсцi. Чому не можна про мене просто забути, я не буду їх всiх турбувати, аби тiльки залишили мене в спокої.
  - Не розумiєш? Ти чудова зброя, несподiванка для вiдьмакiв. У них справи йдуть не так добре, як у нас, менше зброї, огневикiв, проте бiльше захисних артефактiв. Але i з ними їм буде тяжче виграти цю вiйну. Я був у знайомого нестихiйника нещодавно. Да i в твоїй долi все доволi похмуро. Будь обережна, прошу. Вона хоче використати тебе для перемоги. Знати б тiльки як...
  - Все добре, я впораюсь.
  - Авжеж впораєшся. Ти багато чого досягла. Я горжуся тобою, донько. Але пообiцяй, що повернешся живою.
  - Я не можу обiцяти. Я спробую.
  - Бережи себе.
  Люсi зрозумiла, що пора вже йти, i мiцнiше перехопила мiшок. Огневичка пiдвелася i мiцно обняла Аркла. Вiн таки змiг стати їй батьком.
  Спалахнула блискавка, i вона щезла. Наче i не з'являлася тут Люсi Тенебрiс, наче не було у нього спадкоємицi.
  
  
   * * *
  Дiвчина не хотiла йти в астрал etrange, було б непогано зайти до Марини, але та навряд чи її хоче бачити. Може зустрiтися з Максом, вона так давно його не бачила...
  Нi, огневичка пiшла зовсiм не туди. Здається, Аркл казав їй про будинок в горах? Вона його роздивилася, там було дуже гарно. Така благодать... Треба було ранiше сюди втiкати. Хоча Анна i тут би її знайшла. Якби не глушилки Аркла. I не закляття проти блимання для etrange. Так навiть спокiйнiше.
  Люсi знайшла розкiшну похмуру спальню в домi i поклала свiй мiшок там. Дiвчина так i не попила кави, тому сходила на кухню i зробила собi з допомогою артефакту водникiв ще, а також знайшла у замороженiй зсередини шафi трохи масла, сир, на полицi - бiльш-менш свiжий хлiб. Пiсля снiданку вона вляглася на величезне лiжко, але згадала, що хотiла перевдягнутися, до Аркла вона йшла в домашньому одязi, а її цiкавить те, що зможе захистити, батько вклав їй наповненi захисною магiєю тряпки i мiцнi чоботи на високiй пiдошвi, а не на шпильках, в яких зазвичай ходила огневичка. Хоча це навiть краще, менше шуму i помпезностi. На каблуках дiвчина ходила доволi часто, можливо через те, що була невисока, але бiльше, бо їй було зручно. Кажуть, що це шкiдливо для дитячих нiг, але вона завжди обирала ортопедичнi, щоб не натирали. Да i взагалi, тому, хто володiє левiтацiєю, навiть пiдсвiдомою, набагато легше.
  А сорочка i джинси мають бути бути дуже зручними, i плювати, що темно-сiрi, їй вже було байдуже, що збирається до etrange. I це ж скiльки сил вiн вклав, аби тiльки зробити їх настiльки мiцними i непробиваємими, вони достатньо теплi, легкi, не горять, не мокнуть. Що ж, велике йому спасибi.
  Так, що тут ще є? Вiдьомський жiночий плащ? Прекрасно. Люсi накинула його собi на плечi i засунула руки у просто величезнi кишенi. Записка? Дiвчина дiстала i розгорнула її.
  "Лу, я знаю, що тобi тяжко, але не вiдмовляйся вiд чужої допомоги. Я розумiв, що якби я робив це все особисто, ти б вiдмовилася. В гiрському будинку достатньо м'яса, щоб таємно годувати Гарсiю, вона у окремiй скриньцi в мiшку, звiльни її. Я знаю, що вона тебе признала i стане надiйним другом. Бережи себе.
  Аркл.
  Гарсiя, верховна гарпiя, фамiльяр сiм'ї, його особиста шпигунка? На що ще вiн може пiти заради неї? Хоча вiн i так збирався її їй залишити...
  Огневичка залiзла рукою в сумку i натрапила на дерев'яний прямокутник, навiть не дiставши, вiдчинила його.
  Гарсiя вилетiла з мiшка i докiрливо, з поглядом "Чому так довго?", клюнула її руку.
  - Ай, - скрикнула Люсi i вiдсмикнула руку. Ну, це все ж таки хижа птиця, але клюватися - занадто. Дiвчина запалила вогник на пальцi i пригрозила їй, та миттєво мило на неї глянула, сховала кiгтi, трохи виросла i всiлася їй на плече.
  Решту мiшку дiвчина перебрала з цiкавiстю, але не придiлила цьому багато часу. Просто вона досi погано розбиралася в цiй галузi магiї, розумiла тiльки основи.
  Але пiсля того, як огневичка виспалася пiсля обiду, погуляла по територiї, сходила до гiрської рiчки з крижаною водою, треба було йти до матерi, розбиратися в ситуацiї, що склалася. Тому вона повернулася в спальню, закинула сумку на плече. Їй так хотiлося блимнути самостiйно, але все, не можна. Яка iронiя, вона знову потрапила на цей же крючок, у цю ж клiтку. На цей раз вже недобровiльно, але... Тепер вона вже не буде пiдлаштовуватися пiд iнших i власноруч укрiпляти свої грати. Вона буде боротися. Клятва паде пiсля вiйни. I пiсля того вже нiхто не посмiє нею манiпулювати.
  
  <52>
  Люсi вийшла з порталу у вiтальнi будинку Дерк i сховала Гарсiю в кишеню. Так що, тут нiкого немає? А нi, Анна йде до неї з другого поверху.
  Огневичка спускалася по сходах вниз i зупинилася, так i не зiйшовши з них. Вони обидвi намагалися триматися на вiдстанi.
  - Повернулася? Ну нарештi. З твоїми темпами i до смертi недалеко.
  Це вона що, жартувати надумала? Занадто радiсний у неї вираз обличчя. Що ж, з почуттям гумору у неї повний провал.
  - Мiж iншим, це ти прив'язала мене до цiєї чортової клятви! Вона нелегальна!
  - Ти не залишила менi вибору. У etrange тяжкi часи, народжуванiсть сильних i середнiх огневикiв стрiмко спадає до нуля, а вiдьмаки захотiли ще забрати нашi торгiвельнi шляхи. Ти потрiбна менi набагато бiльше нiж йому!
  - Я не хочу брати участь у ваших вiйнах. Зараз я твоя рабиня, але прийде час, i ти про це пошкодуєш, - в чорних очах на секунду спалахнула iскра.
  - Це погроза?
  - Факт.
  Анна вирiшила не сваритися через це.
  - Гаразд, проїхали, - жiнка пiдiйшла ближче до доньки. - Фi, -фиркнула вона. - Вiд тебе аж фонить вiдьомською магiєю.
  - А вiд тебе магiєю etrange, - дiвчина не залишилася в боргу. - А що, не пiдхожу? - як кажуть, наглiсть - друге щастя. Але вiдьма запитувала бiльше з надiєю.
  - Та нi, просто чистити твiй магiчний фон прийдеться. А ще цi твої тряпки щоб я не бачила, жодного натяку на те, що ти вiдьма, починаючи з одягу, закiнчуючи використанням магiї, а ще очима. Одягнеш лiнзи, - вона всунула їй в руки коробку.
  Ееее... А нiчого, що це не тряпки, а рiдкiснi артефакти, а? А те, що вона не хоче мучитися з лiнзами?
  Дiвчина поставила коробочку на стiл.
  - Нi. Я не стану тiкати вiд своєї природи i буду ходити так, як менi зручно.
  - Страти захотiла? Нi, ну я намагаюся змiшати її з натовпом, а вона ще смiє перечити!
  - Я нiколи не буду такою, як ти. Але питання з маскарадом я вирiшу.
  - Подивимося, - Анна нахмурилася i сперлася об стiл.
  - Так ось, я прийшла, i мене цiкавлять обов'язки, якi менi ти приписала. Що я повинна робити, коли, де?
  - Портал до нас вiдьмаки вiдкрили на далекому Заходi, наш загiн вiдправляють туди, на дальнi кордони, в саму гущу боїв. Цiль - захистити найближчi стратегiчно важливi мiстечка. Але вони вже наступають, захоплено два селища, взято заложникiв. Ми - одна з найсильнiших груп, нам туди. Пiдмога прибуде тiльки завтра. Треба поспiшити. I як ти збираєшся вирiшити твою проблему iз зовнiшнiм виглядом? А то це - жах.
  Люсi фиркнула i залiзла в свiй мiшок. Вона бачила там неймовiрно сильний артефакт повiтряникiв, налаштований на стiйку якiсну iлюзiю. Чому б нi?
  - Накладеш iлюзiю? Непоганий хiд, але ризиковано. Повiтряники зрозумiють, що щось не те. Гаразд. Давай менi, зроблю постiйний образ.
  Мати витягнула крихiтний медальйон у неї з руки i примружила очi. Потiм вiддала його i дiвчина його одягнула.
  Огневичка пiдiйшла до дзеркала i заглянула в нього.
  Насичено зеленi очi, як у Анни, у неї були ранiше схожi, губи почервонiли, волосся стало бiльш пишне i набрало каштанового вiдтiнку, за останнiй час воно у вiдьми втратило настiльки яскравий колiр i стало надто пряме, зовсiм не вилося. А куди подiвалася її блiдiсть? У неї тепер була шкiра нiжного шоколадного вiдтiнку, неначе пiсля засмаги влiтку. Одяг неначе розтворився, тепер на нiй був плащ etrange-огневички, а також яскраво-зелена, пiд колiр очей футболка i блакитнi джинси, на жiнцi були точно такi ж.
  - Який кошмар, - константувала Люсi i оглянула себе без дзеркала. Вона особисто бачила свiй власний одяг без яких-небудь змiн, але ж Анна не бачить! Так, etrange створила їй образ, але тепер ним розпоряджалася вона. До того ж Гарсiї незручно сидiти в кишенi, а її прикрити - нiчого складного.
  Дiвчина збiльшила силу iлюзiї i посадила гарпiю на плече. А кльовий артефакт, треба буде частiше користуватися. Робиш, що хочеш, а нiхто не бачить.
  - Що це ти руками махаєш? - але дещо iлюзiя все ж таки прикрити не може.
  - А так, нiчого. Я готова, - Люсi мiцно схопила свiй мiшок.
  Огневичка доволi пiдозрiло на неї глянула i простягнула руку. Жiнка, перед тим як блимнути, поклала iншу руку їй на голову i проникла в магiчний фон. Було доволi неприємно, але вона витримала i навiть дозволила почистити його, забрати всi залишки темної магiї.
  Мати i донька з'явилися у зовсiм крихiтному воєнному таборi, схоже, такi бувають тiльки на магiчних вiйнах, оскiльки нiколи не можна збирати занадто велику ударну силу в одному мiсцi.
  - Анно, ти повернулася! - Края вибiгла з величезного намету i полiзла обнiматися.
  - Перестань.
  - О, Люсi, ти теж прийшла! Нам дуже потрiбна твоя допомога. Ти стала такою гарною. Де ж це ти пропадала?
  - Ем... У немагiчному астралi. Вiдпочивала.
  - Пiду дiвчат покличу.
  Наступної хвилини їй на шию повiсилася Мей i вона обмiнялася рукостисканнями з Реєю, яка єдина була вiдносно стримана. Що сказати, зустрiли її дружелюбно. Але все рiвно треба бути пильною. I те, що Руслан теж показав носа, а на його доньцi досi прослушка, тiльки змушували її бiльше нервувати.
  Люсi провела непоганi кiлька годин, її нагодували, а м'ясо з тарiлки сподобалося гарпiї, яка постiйно топталася у неї на плечi i норовила випустити кiгтi.
  Дiвчина побачила їхнього водника, явно немолодого чоловiка, вже пiсля вечерi, коли той принiс їм карти територiй. Треба було спланувати штурм, по його словам вони зараз на рiвнинi за два кiлометри вiд мiста, яке захопили, i планують застати вiдьмакiв в несподiваний момент, вночi.
  От дурнi! Хто-хто, а вiдьмаки не настiльки дурнi, щоб спати по ночам. Водник сказав, що їх десь пiвтора десятка, треть iз них до ранку точно буде на ногах.
  Як же їй не хотiлося втручатися, в принципi, як i взагалi брати в цьому участь. Але доведеться. Дiвчина запропонувала роздiлитися i вирубити по-тихому всiх чергових. Вирубити? Iншi вiдразу сказали, що треба вбивати, а у огневички якраз не було жодного бажання це робити. В кiнцi кiнцiв її iдею таки схвалили, але виставили домовленiсть бити одночасно i одним закляттям. Енергокулею смертельного рiвня.
  Мало хто помiтив, що Анна вiдлучалася, але потiм вона повернулася з дуже цiнною iнформацiєю. I вiдьма виявилася права, три вихода з селища, по два вiдьмака на кожному, а на найнеприступнiшому - один. Ще дев'ять вiдьмакiв сплять в центральному примiщеннi мiстечка.
  Треба було роздiлитися, сили нерiвномiрнi. Анна дуже сильна, водник i Руслан досвiдченi, Мей не любить бiйки без її значної переваги, а Рея надто слабенька, бо її батько був людиною без магiї. Да i з Люсi нiчого не ясно, вона то слабенька, то всесильна. Але ж її мати ручається, що та взагалi може йти одна i без проблем виконає завдання. Ну гаразд, огневичку вiдправили на неприступнi ворота, вiдьмак, який їх охороняє, - точно природник, до того ж не такий вже й сильний. Вона впорається, Анна дала гарантiю.
  Далi на iншi входи вони роз'єдналися по двух групах, в однiй Руслан, Анна i недосвiдчена Мей, в iншiй Края, Рея i Ельдар. I саме тодi стало видно нерiвнiсть, як мала дiвчинка зможе перемогти вiдьмака?
  Але Анна настояла на цьому. Чому? Розумiла тiльки Люсi. Дiвчина не може використовувати магiю привселюдно, у неї виходить каша з двух магiй. А залишившись одна, вона стане вiльно робити все, що тiльки вмiє.
  В решту цього примiтивного плану огневичка не вникала, куняла собi в сторонi. Вона запам'ятала тiльки те, що всi дiти залишаються на виходах з мiста i чекають або повернення старших, або хоч якийсь знак.
  Пiсля цих доволi довгих обговорень etrange розбрелися, хто куди, Люсi залишилася вартувати i нарештi змогла випустити Гарсiю в полiт, та вже засидiлася. Трохи згодом Анна принесла їй брудно-зелений балахон, якраз пiд колiр трави, у них зовсiм не було в запасi артефактiв повiтряникiв для непомiтностi, вони занадто дорогi. А так дешево, хоча не надiйно. Але це було не все. Мати звернулася до неї.
  - Я сподiваюся, ти не пiдведеш. Навiть якщо так, кров Мей i Реї, якi ще зовсiм зеленi, буде на твоїх руках. I знiми своє прокляття проти переносу в вiдьомський астрал, воно менi заважає.
  - Нi, я не хочу бачити тебе в своєму домi.
  - Тобто в домi Аркла.
  - А я що сказала? - огневичка пiдвелася з сухої землi i вiдiйшла вiд табору, вона не просто так вiдправила гарпiю полiтати. Птаха вже повернулася i лiтала над нею.
  - Ну що? - Люсi пiдкликала її i простягнула руку, щоб та на неї всiлася.
  Гарсiя почала транслювати їй спогади, ще одна їх особливiсть - зв'язок зi свiдомiстю хазяїна, той може отримати так звану вiдеодоповiдь.
  Пф, Анна все наплутала. Чи це караул змiнився? Бiля її ворот сильний повiтряник, для Анни i її групи неслабкий водник i середнiй огневик, а у Краї слабенький нестихiйник i сильна природничка. I тiльки двi жiнки, всi iншi - здоровi чоловiки. I аж образливо, etrange запросто штовхають на вiрну смерть дiтей, вiдьмаки ж своїх бережуть, вони можуть вiдмовитися вiд участi, до того ж дiтям вiдправляють повiстки лише у тому випадку, коли вони дiйсно дуже сильнi.
  Це ж буде її перший бiй. I в першому ж доведеться вбити. А вона так хотiла цього уникнути... Але треба йти далi. Пошвидше закiнчилася б ця вiйна, пошвидше б Анна втратила б над нею владу. Головне не здаватися. Вона впорається, все буде добре. А щодо влади... Влада завжди вiдносна. I це ж Анна дала їй iдею.
  
  <53>
  Йти в напрямку мiстечка вони почали вже пiсля першої ночi, так незвично, не вiдчувати нiкого поряд завдяки глушилкам. Аж страшно. За пiвтора кiлометра група одночасно активувала артефакти нестихiйникiв, щось на тип таймера, i вони розiйшлися, щоб зайти з рiзних сторiн.
  I ось тодi Люсi побiгла. Її нiхто не бачить, можна робити все, що захоче. Аби тiльки встигнути.
  Огневичка випустила гарпiю в повiтря i та стрiмко полетiла вперед, хто знає, що там попереду?
  Отже, коли вона прибула до свого входу, залишалося ще цiла чверть години до органiзованого нападу i прорвання оборони. Що їй робити, попередити вiдьмакiв? Нi, тодi помре вже вона через прокляття.
  Навколо мiстечка був товстий крiпосний мур, Люсi обережно пiдiйшла до нього i дiстала зi свого мiшка мотузку. Так, його вона вирiшила завжди носити з собою, декiлька кiлограмiв - нiчого, по зрiвнянню з користю всiх речей. Хоча нi, без Гарсiї в ньому, порожнiх футлярiв, холодну зброю дiвчина застромила в спецiальний пояс, а одяг на нiй, вага бiльше зосереджена якраз в сумцi, а не у її вмiстi, да i там тепер не бiльше кiлограма. Але вона дуже мiцна.
  Дiвчина не скористалася нi силою etrange, нi вiдьми, власними силами пiдкинула вiрьовку i, зачепивши її за камiнь зверху, почала по нiй взбиратися. Ризиковано, але якщо що, при нiй є магiя.
  Ех, тяжко. Зелений балахон вона скинула вiдразу, в ньому вона б взагалi не залiзла, надто тяжкий, плащ вiдьми залишила, вiн тепленький, але тепер вiн дiйсно заважав. Але нiчого, вiдьма таки спромоглася видряпатися вгору по стiнi недалеко вiд її ворiт. Вона вляглася вже наверху i трохи вiддихалася.
  Так, що далi?
  Люсi витягнула нагору мотузку, до якої вона прив'язала ще знизу свiй мiшок, все ж таки незручно одночасно тримати рюкзачок в руках i лiзти по канату.
  Скрутивши все у вузол, дiвчина пiдвелася на ноги. Така гарна зоряна нiч. Неначе i немає тут вiйни. Але все ж таки помiтнi слiди вiд енергокуль на стiнах невеличких будиночкiв, жителi вiдважно захищалися. Не пощастило їм жити тут, i чим же це захолустя таке важливе? Хiба що тут живе якась важлива шишка.
  Огневичка зiтхнула i пiшла по кам'янiй стiнi до своїх ворiт. Вона розумiла, що її помiтять, але було якось байдуже. Вiдьма знала, що може зробити, нiкого не вбивши. Не хотiлося марати руки.
  Але жити все рiвно хотiлося. Дiвчина дiйшла до ворiт i залiзла в сторожову башту над входом. Вiдьмак-повiтряник, який там був, пiдхопився i наготував смертельну кулю, з цiллю її вбити.
  - Ейейей! Стоп, я своя! - дiвчина вiдсахнулася i замахала руками.
  - Ти etrange, не бреши, я не iдiот.
  - Дурень ти, на менi iлюзiя, - скидати її, по правдi, вона не збиралася, не вистачало тiльки, щоб її впiзнали, як доньку Аркла.
  - Все, бачу, - кивнув вiн. - Але ти ще зовсiм дитина. Що ти тут робиш?
  У дiвчини здавило все всерединi, прокляття попереджало її, що ще одне хибне слово i вона помре.
  - Ем... I ти так просто менi повiрив, не знаючи, що саме приховано за iлюзiєю? I знаєш... Тобi тут не мiсце, - Люсi вистачило секунди, щоб сформувати закляття i закинути повiтряника подалi в його астрал, тим же закляттям, що i Анну, тiльки з трохи iншими властивостями. Мiнус один. I все ж таки це краще, нiж вбивати, цей вiдьмак вибув не тiльки iз гри, а й iз цiєї вiйни, яка вiд нього користь, якщо вiн не зможе пройти на територiю ворога?
  Шкода, що далеко не всi використовують настiльки гуманнi методи. У всiх iнших на думцi лише вбивство. I навiть якщо дати приклад iншим, як варто поступити, все рiвно будуть тi, хто проти звичайного заслання. I, все ж таки, який жорстокий цей свiт! Але вона все рiвно поступить, як знає. Ще б тiльки прокляття не заважало...
  Так, що далi? Кого ще можна заслати? Чим бiльше воєнних будуть пасти заднiх, бiльша вiрогiднiсть швидкого закiнчення вiйни.
  Дев'ятку сонних вiдьмакiв? Ризиковано. Можна сказати, надто ризиковано. Проти одного, двох - це ще ладно, але проти дев'ятьох?
  Але куди, як не в центр? На iншi ворота йти не можна, там будуть etrange.
  - Гарсiя! - Люсi пiдкликала птаху до себе i посадила на плече. - Менi потрiбна найкоротша дорога в центр, i, можливо, твоя допомога.
  Гарпiя миттєво перетранслювала їй дорогу згори.
  - Тримайся поряд, - кивнула дiвчина i вилiзла з башти на стiну, а потiм взагалi обережно сповзла на землю. Вiдьма також одягла сумку за плече i перевiрила таймер.
  До офiцiйного нападу п'ять хвилин. Мало. Потрiбно поспiшити.
  Огневичка побiгла вперед по грунтовiй дорозi, птиця летiла слiдом за нею.
  Стоп! Вiдьма зупинилася i птаха теж сiла їй на плече. Тут є etrange, зовсiм поряд! Ще живi. Так, в планi згадувалися заложники, їх повинен витягувати Ельдар, але вона майже все пропустила повз вуха. Було зрозумiло, що про те, що мiсцевi вiд всiх атак постраждають, нiхто не думав. Нi, вiдьмаки почекають, цивiльнi важливiшi, а там ще й є дiти. Можна сподiватися, у воєнних вистачило клепок зняти закляття проти переносу, хоча б тимчасово? Нi? Iдiоти. У них, звичайно, є шанс втекти, але без розiрвання хоча б частини цього закляття їм буде невесело. Але ладно, її допомога їм може коштувати їй життя, мiсцевi важливiшi.
  - Гарсiя, мiняємо план. Де цивiльнi?
  Знову картинка. Це що, iсторичний музей?
  - Вони там?
  Вiдповiдь була ствердна i Люсi кинулася далi. У неї лише три хвилини!
  Ось ця будiвля. Вона тихо оглядала її з-за рогу. Що з нею? Закляття-блок проти виходу, переносу, зв'язку, проникаючої магiї, а зняти це все можна лише бувши зовнi? Гарна клiтка.
  У неї все вийде, вона знiмить закляття i звiльнить простий люд! Так? От тiльки Аркл вчив її на проклятiйника, а нiяк не на нейтралiзатора!
  Що робити, а якщо не вийде? Нi, у неї просто не може не вийти, треба швидко, лишилося тiльки двi хвилини! Швидше!
  Чорт, чорт, чорт! Вiд цього всього тiльки утворився вузол! Вона знову залiзла у невивчений напрям магiї.
  За яку нитку закляття потрiбно смикнути, який вектор перенаправити, щоб це закляття розпалося? Одна хвилина.
  А може так? Блiн, знову нiчого не виходить!
  Пролунали першi вибухи, etrange вибили ворота, почулися першi сутички. Ну давай же!
  А якщо смикнути тут?
  Є! У неї вийшло!
  Блок просто розвалився i дiвчина вбiгла всередину.
  Троє дiтей, п'ятеро жiнок, один зовсiм старий дiд i ще двоє здорових, але жахливо побитих чоловiкiв.
  - Так, пiдйом! - гаркнула дiвчина. - Вас рятувати прийшли, а ви роти пороззявляли. Тих, хто не ходить, - виносити телекiнезом. Тут є заднiй вхiд? - гарпiя показала вiдьмi дорогу i та вiдчинила дверi на заднiй двiр.
  - Швидше!
  Звуки боротьби все наближалися i цивiльнi поспiшили за огневичкою до пiвнiчних ворiт, якi вона захопила i якраз повинна атакувати зараз.
  Нi, звичайно, вони могли залишитися в примiщеннi, укрiпити його закляттями, але дiвчина в першу чергу подумала про наслiдки боїв, якi проходять зараз надворi, а що, якщо обвалиться дах? Як тодi витягнути поранених i вижити самим.
  Люсi вiдвела всiх до пiвнiчної башти i ще десь пiвгодини сидiла без дiла. А що, вона зробила навiть бiльше, нiж повинна була, з бiльш-менш чистою совiстю можна i побайдикувати. I як би їй не хотiлося вилiкувати поранених - так все рiвно ж не можна, магiю вiдьми помiтять вiдразу.
  Огневичка, по правдi, довго не висидiла, зiрвалася, прикликала Гарсiю на плече i побiгла назад, в центр.
  Щоправда, туди вона так i не дiйшла, розлюченна Анна притисла її до стiни
  - Ти що це таке витворяєш? Я тобi що казала? Залишатися у ворiт. Мало того, що ти прийшла витягувати заложникiв, що не входить в твої обов'язки, так iще й насмiтила своєю магiєю!
  А, вона про тi закляття, якi використовувала вiдьма? Взагалi-то, вона i сподiвалася, що мати пiдчистить за нею магiчний фон мiсця. Треба буде навчитися робити цi манiпуляцiї.
  - Ну, тобi ж їх було не сильно шкода. А я їх витягла!
  - Ну прям героїня дня! - зсарказмила жiнка. - Але добре, пiшли. Пошукаємо iнших.
  Вони увiйшли в центральну будiвлю. Рiки кровi. Люсi ледве не знудило. Без неї вони перерiзали глотки всiм, не пошкодували навiть жiнок!
  Чому вона вирiшила спасати цивiльних, ось кого дiйсно треба було рятувати: вiдьмакiв. А тепер вони мертвi.
  Один, два, три...сiм, вiсiм, девять. Дев'ять трупiв. Нiхто не вижив. I це вони їх вбили. Пiдло, увi снi.
  Не завжди за свiтлом стоять чеснi i вiдважнi воїни. А у деяких iз них немає не тiльки доброти, а навiть i простого спiвчуття.
  
  <54>
  Пф, знайшли, що святкувати! Взяття мiста, перемогу? А яким чином вони отримали цю перемогу? Перерiзали сплячих вiдьмакiв? Це було нечесно. До того ж кожен може вбити ворога, а ось пощадити - нi.
  До ранку вже всi, окрiм Люсi i Анни спали, тiльки Руслан кудись зник.
  Мати пiдiйшла до неї пiсля того, як залiкувала останнi порiзи на мiсцевих, тi нарештi повернулися до своїх будинкiв i навiть запропонували їм нiчлiг.
  - Ти ж не вбила його, так? - тихо запитала вона.
  - Не вбила, - вiдьма повернулася до неї обличчям.
  - Вiдiслала, як мене тодi?
  - Тiльки не кажи, що потрiбно було вбити. Так, вiдiслала.
  - Вважаєш їх за своїх?
  - Як сказати. Я чужа i там, i тут. Але бiльше тут. Тобi їх що, не було шкода?
  - Як сказати. Це ж вони почали. Вони на наших землях, вони вбивають etrange. Так, не шкода.
  - Це не вони почали. Вони марiонетки, роблять, що скажуть. I ти сама це знаєш.
  - Ти так говориш, нiби у них немає вибору.
  - Ну, у мене ж немає, - дiвчина пiдвелася на ноги i вiдiйшла, далi говорити не хотiлося.
  Наступного ранку Анна повiдомила, що Руслан викликав її в головний штаб, що в так званiй столицi астралу. Цiкава у них система, вiн головнокомандуючий, вiддає накази огневичцi з чином генерала, а сам слухає її на його ж завданнях.
  Мати дала чiтко зрозумiти, що хоче, аби вона пiшла з нею. Хоче тримати її на оцi? Гаразд.
  Гарсiї у мiстi etrange не сподобалося, вона все норовила злетiти з її плеча. Варто погодитися, плече - краще кишенi, але все рiвно птицi не мiсце в таких мiсцях.
  Штабом те мiсце, де вони пройшли, назвати було дуже тяжко, скорiше це був величезний табiр. Сотнi etrange, деякi з резерву, деякi просто сильно пораненi чи проклятi, повсюди велася пiдготовка, в котлах варилася якась їжа, скорiше за все - рибний суп, стояла консервацiя, пляшки з водою, пахло сiном i травою для коней, їх зазвичай же використовували для немагiчного перемiщення, особливо вони потрiбнi в аномальних зонах, палали вогнища, зi спецiальних возiв розбирався зачаклований одяг, вiвся обмiн корисними речами, а у кутках стояли цiлi скринi з артефактами, бережно складеними i класифiкованими, а також магiчне зiлля.
  Далi жiнка i дiвчина звернули з зали у вузький коридор i через нього пройшли у крихiтну кiмнатку-кабiнет. За столом вже сидiв повiтряник i чекав їх.
  - Ну нарештi.
  - Ледве пройшли, - кивнула мати.
  - Сiдайте, - вiн вказав їм на стiльцi i дiвчина вибрала собi дальнiй, який ближче до дверей, так сказати, зайняла бiльш стратегiчно вигiдну позицiю. Да i приближуватися до Руслана не хотiлося, вiн може задати небезпечнi для неї запитання, наприклад, що скриває її iлюзiя, чи навiть вiдчути гарпiю, все ж таки у них є схожi вмiння i сили. - Люсi.
  Ну як знала, i чому вiн вирiшив причепитися до неї?
  - Що?
  - За самодiяльнiсть тебе треба вiдшльопати, i навiщо ти полiзла витягувати тих цивiльних? Це могло коштувати тобi життя.
  - А моя бездiяльнiсть могла коштувати життя їм. Щось ще?
  - Так. Ти молодець. Ти самостiйно впоралася з тим повiтряником, у нього рiвень сили був повище мого.
  - Вiн просто мене недооцiнив, - буркнула вона.
  - Байдуже. Ти проявила величезну смiливiсть, коли вийшла боротися з ним. Без твого успiху операцiя могла провалитися. За кiлька днiв буде нагорождення, молодший лейтенанте Дерк, Ви повиннi там бути.
  Пф, i здались їй цi нагороди! Уж її там точно не буде.
  - Добре, - кивнула вона. - Я можу йти? - огневичка дуже хотiла втекти хоча б на пiвгодинки до батька.
  - Нi, краще зачекай i послухай. Тобi ця iнформацiя зможе знадобитися.
  Гм, що за iнформацiя? Люсi зручнiше всiлася на стiлець i приготувалася слухати.
  - Анно, вони прорвали нашу оборону на кiлька десяткiв кiлометрiв пiвнiчнiше вас, продвинулись на п'ять кiлометрiв, вбили майже всiх наших.
  Жiнка нервово поворухнулася на стiльцi.
  - Значить ми йдемо туди.
  - Їх багато. Дуже багато. Iнший головнокомандуючий вiдправив туди вже п'ять загонiв на розвiдку, нi один навiть частково не повернувся. Ти занадто самовпевнена. Я не хочу ризикувати життям своєї доньки.
  - Пропонуєш дати їм виграти цю вiйну? Мей менi потрiбна! Або ж iнша природничка i повiтряник.
  - Так, значить? Нових членiв загону не так вже i легко знайти. Я залишаюся, ти знаєш, що це мiй єдиний шанс взяти участь, а не просидiти, розробляючи стратегiю i вiддаючи нiкому не потрiбнi накази.
  - А Мей? - огневичка грiзно на нього подивилася, з нею краще було не сперечатися. Нi, ну вона знову смикає за ниточки! Аркл прав, вона ще той манiпулятор.
  - Вона теж, - зiтхнув вiн. - Але. Але. Вона не буде брати участь у ближнiх боях i основному захистi. Свою доньку пiдставляєш пiд удар - моєю ризикувати не дам. Вона - єдине, що залишилося пiсля Вiоли. Ти розумiєш?
  - А ще вона єдина вiльна дiєздатна природничка! I чого буде вартий наш захист без неї?
  - Анно, чому ти бачиш всiх, як потенцiальну зброю?
  - Люсi, вийди! - гаркнула огневичка, розмова зайшла в недобре русло.
  Дiвчина i так вже почула все необхiдне, а б'ються нехай без неї. Да хай хоч повбивають одне одного, їй то що? Вiдьма посмiхнулася i вийшла геть з кабiнету.
  А вiн так р'яно захищає свою доньку... Не те, що Анна. I головне: всi бачать, що матерi на неї байдуже, але не знайшлося нi одного etrange, щоб її захистив. Всi вважають, що це нормально.
  Цiкаво, це тiльки Аннi настiльки байдуже на свою сiм'ю, чи навпаки, це Руслан просто занадто прив'язаний до Мей, як для etrange?
  Люсi блимнула, як тiльки опинилася на достатнiй вiдстанi вiд табору. Потрiбно ж було хоч перiодично користуватися енергiєю вiдьми.
  В маєтку Тенебрiс було не тихiше, нiж у тому таборi, у ранiше охайному саду тепер сидiли по наметах вiдьмаки. Огневичка, побачивши це все, швиденько втекла з видних мiсць до порожньої вiтальнi. Гарсiя миттєво злетiла у неї з плеча i тепер кружила пiд самою стелею.
  Аркл прийшов не вiдразу, з'явився хвилин за десять.
  - Лу, що таке? Ти цiла?
  - Так, так, не хвилюйся. Все добре.
  - Ти таки скористалася iлюзiєю.
  - Анна пропонувала iнший одяг i лiнзи, було б не зручно.
  - Можна? - чоловiк простягнув руку до її медальйону.
  - Не варто, - дiвчина швидко прикрила його рукою. Вона боялася, якщо знiмить личину - згадає, хто вона.
  - Iлюзiю робила Анна? Так, вона. За зразок взяла себе в дитинствi, - вiн зiтхнув. - Небезпечно було сюди приходити. Я ж говорив тобi, що це центр зосередження вiйськ пiвнiчних земель.
  - Так, я знаю. Вчора була на завданнi. Я не змогла вбити, Аркле. Не змогла.
  - Але ж ви все рiвно виграли.
  - Я його вiдiслала. Але Аннi це не сподобалося.
  - Ти не хочеш, щоб вона знала, ...
  - ... що я використовую, якi закляття. Навчи мене пiдчистчати магiчний фон.
  - Це не так легко, Лу. I наслiдки можуть бути летальнi. В кращому випадку.
  - А в гiршому?
  - Залишишся безвольною лялькою. Втратиш здоровий глузд.
  - Якi райдужнi перспективи, - хмикнула дiвчина i сiла в крiсло. - Скiльки цьому треба вчитися?
  - Манiпулюванню над аурами? Роками.
  - А скоротити не можна?
  - Можна. Подивимося, чи є в тебе до цього талант, - батько сiв на сусiднє крiсло i заглянув їй в очi. Точнiше в очi Анни. - Ти вiдчуваєш свою ауру?
  - Бувало. Коли вiдбувалися якiсь змiни, зазвичай нi. Це добре, чи погано?
  - Не безнадiйно. Спробуй її вiдчути.
  - Зараз?
  - Так. Але не торкайся її. Закляття-блок Анни може впасти, а якщо новенький накладу я, це помiтять.
  - Я спробую.
  Огневичка спромоглася таки достатньо заглянути в себе. Вся її аура палала вбивчим вiдьомським вогнем, лише одна крихiтна iскорка свiдчила про корнi etrange.
  - Зупинися, Лу, достатньо.
  Їй здалося, чи у так званiй оболонцi навколо її фону щось зламалося..?
  Дiвчина наче винирнула з крижаної води, прокинулася пiсля неприємного сну, вiдчувалася лише якась така втомленiсть, хотiлося пити.
  Вона витягнула зi свого мiшка пляшку з водою i надпила.
  - Ти переборщила.
  Люсi аж подавилася. Що? Її захист спав?
  - Спокiйно, все впорядку, ти не зняла, просто послабила блок.
  Фуг, ну навiщо так лякати.
  - I якi наслiдки?
  - Тепер достатньо сильнi манiпулятори зможуть щось запiдозрити.
  - Що робити?
  - Новий захист. Ти не зможеш вiчно триматися за блок матерi, ти тодi будеш повнiстю залежати вiд неї. Тобi варто сподiватися тiльки на себе.
  - Ти ж спецiально це влаштував?
  - Ти права. Гарний стимул нiколи не завадить.
  - Але як це зробити?
  - Лу, ти навiть не уявляєш, наскiльки талановита. Те, чого звичайнi вiдьмаки добиваються мiсяцями, а то i роками, ти схоплюєш за якiсь хвилини чи години. У тебе дар проклятiйника, ти непогана в артефакторицi, звичайнiй магiї, з захистом у тебе все добре, навiть у манiпуляцiях у тебе не все так погано. Ти впораєшся в будь-якому разi. Якщо ти вiдчуваєш магiчнв аури людей, або їх вiдблиски, коли торкаєшся... Ти ж вiдчуваєш?
  - Вiдчуваю. Я гарно бачу долi, завдяки звичайному потиску можу визначити знайомi прокляття, дiзнатися про рiд, сiм'ю.
  - Це багато. Тiльки через потиск?
  - Не перевiряла.
  - Ну i байдуже. Це зовсiм не до теми. Ауру мiсць вiдчуваєш? Якi прокляття там насилалися?
  - Тiльки прокляття. I бiльше нiчого.
  - Побутову магiю?
  - Провал. Так як робити захист на ауру?
  - Запам'ятай одне: нiколи не можна однаковим чином чистити рiзнi аури. Нiколи. Аурi мiсця байдуже, єдиний наслiдок - утворення аномальної вiд магiї зони, а ось людська...
  - Так як пiдтирається аура мiсця?
  - Пам'ятаєш те закляття, присвоювання чужих заклять?
  - Пам'ятаю, - Люсi всмiхнулася. А Анна так не може, це її бiсить.
  - Забирання з цього закляття енергiю собi?
  - Пам'ятаю.
  - Точно такий же принцип. Проникаєш у фон, залишки енергiї присвоюєш, забираєш собi.
  - I все? Звучить не так складно.
  - Не вся енергiя дружелюбна. А залишкiв деяких проклять краще взагалi не торкатися.
  - А що з людською?
  - Аурою? Не можна проникати туди без згоди хазяїна, прокляття звiдти варто не забирати, а саме нейтралiзовувати.
  - Про наслiдки я знаю. Її захист?
  - Захист легше всього робити власнику. Ти бачиш свою оболонку навколо аури? Зазвичай все виглядає саме так. Але властивостi рiзнi. Деякi блоки зосередженi на проникнення, отримання iнформацiї, як у тебе, ще однi захищають вiд проклять саме на ауру, властивостей багато, вибирай сама.
  - Чому це не можеш зробити ти? В будь-якому випадку буде фонити вiдьомською магiєю.
  - Нi, в манiпуляторствi над своєю аурою якраз це i вiдчутно не буде, тiльки над чужою.
  - Добре. Я спробую.
  Дiвчина правильно зробила, що лягла. Їй потрiбно буде витратити багато енергiї.
  Огневичка знову полiзла до аури. Вiн каже, що вона талановита. Як сказати. Так, народилася обдарованою, їй легко дається будь-яка магiя, але чи робить її це щасливою? Нi. I не зробить. Краще цiєї магiї у неї б взагалi не було.
  Вiдьма викинула бар'єр Анни, вiн був зайвим. Її власний утворився далеко не з першого разу, мiнiмум з п'ятого, скiльки ж сил їй довелося в нього вбухати, аби тiльки вiн був бiльш-менш стiйким i не розпався вiдразу, про його властивостi навiть не йшло.
  Аркл обережно пiдклав подушку пiд її голову, її чекають важкi години. Так, вiн знав, що настiльки складне манiпуляторство вiднiме у неї купу сил i часу, але ж свобода важливiша. Те, що вiн зробив, його дiї реально зменшуть вiрогiднiсть небезпеки вiд Анни, вона не зможе довести її напiвкровнiсть, знявши її захист. Але тепер було б непогано прикрити дiвчину перед начальством Анни. Але навiщо? Хай матiр сама розбирається. Вiн то тут до чого.
  Батько обережно провiв їй по волоссю, все рiвно зараз вона нiчого не вiдчуває.
  Як же вона пiд iлюзiєю нагадує йому Анну Дерк. Вiн полюбив тодi зовсiм iншу жiнку, не таку, як зараз, не пiдлу змiю, яка робить вигляд, що їй байдуже на свою сiм'ю, яку цiкавлять тiльки чужi люди i власна вигода. Йому все частiше здавалося, що благополуччя etrange дiйсно в цiлому важливiше для неї, нiж благополуччя Люсi. I коли вона стала такою? Чи, може, такою була?
  Нi, не була. Коли вони познайомилися, коли вона носила пiд серцем доньку, вона хоч i ставила iнтереси iнших перед своїми, йому це навiть подобалося, але нiколи не плювала на iнтереси власної сiм'ї. Так, манiпулювати всiма любила, але не настiльки, це не стосувалося рiдних, тiльки корисних знайомих.
  Коли вона почала змiнюватися? Пiсля пологiв. Саме тодi вона i пiшла, забрала вiд нього Люсi. Стала жорсткiшою, стала боятися, що дiвчинка стане схожою на нього, такою ж егоїсткою i проклятiйницею, одним словом незаконослухняною вбивцею. А нещодавно, коли зрозумiла, що така вiрогiднiсть велика - у неї взагалi прослизнула думка донести про напiвкровну доньку. Вiн пробував її контролювати, але це виявилося нелегко. Дуже.
  Добре, що у неї вистачило розуму не розповiдати про Люсi, ранiше вона все ж таки її любила. Хоча чому ранiше? Може i зараз любить. Але поставила iнтереси iнших etrange перед iнтересами рiдної доньки.
  Шкода. Якраз вона могла стати чудовою матiр'ю. Але не стала.
  Да i Люсi - не її матiр.
  Чоловiк провiв рукою по шиї дiвчини i зiрвав з неї медальйон.
  Змiни були суттєвi, перед ним тепер лежала вiдьма. Блiда, з темними кругами пiд очима, в захищеному одязi i з шкiряним поясом з елементарною зброєю, який в образ мирної etrange, який створила Анна, точно не входить.
  Аркл поклав неактивний артефакт на стiл, вкрив доньку покривалом i пiшов до себе в кабiнет. Якщо вiн правильно все розрахував, то скоро Анна буде люта, буде на що подивитися. Вiн давно хотiв, щоб Люсi позбулася вiд цього закляття матерi. Тепер огневичка не зможе доказати, що дiвчина напiвкровна. Нiхто не зможе. Через ауру, звiсно. А ще це мiнус залежнiсть. Поскорiше б вона це побачила. Анна скоро з'явиться, вiн знав.
  Так, до цього треба зробити ще дещо.
  Чоловiк звернув з пiвдороги i направився на горище. Вiн бачив в мiшку доньки деякi необхiднi їй речi, якi вiн не клав... У нього ж є навiть кращi.
  Огневик шукав речi ще кiлька годин, пiсля вiн вiдчув, що Люсi вже закiнчує закляття, почав спускатися вниз. Дивно, чому це etrange досi немає, у неї дитина на пiвдня зникла, а вона i не чухається.
  Вiдьма прийшла до тями далеко не вiдразу, вона ще кiлька хвилин пролежала без сил розплющити очi.
  Першим, кого вона побачила, був її батько, вiн вiдразу протягнув їй склянку з водою. Дiвчина випила її тiльки трохи привставши, на iнше її не вистачило.
  - Полежи, зараз все пройде.
  - Я зробила це, Аркле, - задоволено видихнула вона у вiдповiдь i провалилася в неспокiйний сон.
  Вiдьмак бiльше намагався вiд неї не вiдходити, тiльки перебрав її мiшок, замiнив мотузку, карабiн, артефакт телекiнезу, левiтацiї, йому не подобалася потужнiсть, попереднiх.
  Минуло ще двi години до того, як Люсi прокинулася i змогла пiдвестися. А Анна досi не прийшла.
  Аркл спустився вниз, щоб зробити доньцi чаю, коли почув першi крики. Нi, ну вона точно зглузду з'їхала!
  - Що ти тут робиш?! Я вiдпускала тебе до нього?! Нi! То що ти тут забула?!
  - Гм. Здається, ти просто сказала менi вийти з кабiнету. Уточнень не було! - дiвчинi було важко говорити на пiдвищених тонах.
  Чоловiк махнув рукою на чай i повернувся у вiтальню. Йому хотiлося побачити все шоу, а також подобалося знущатися над etrange. Да i Люсi треба захистити вiд неї. А то все це може ж дiйти i бо бiйки! А огневичка досi фактично безсила...
  - Так я сказала вийти з кабiнету, а не кудись iти! I як ти посмiла зняти артефакт iлюзiй?
  - До речi, ти вже вирiшила всi свої справи? Схоже, таки вирiшила. Але я дечого не розумiю, я повинна була, як собачка, бiгати за тобою цiлий день? Нiчого, що у мене теж є свої iнтереси? - а вона гарно тримається.
  - Куди дiлася моя печать з твоєї аури?! Що ти вже зробила?!
  - Те, що вважала за потрiбне! - вiдрiзала вiдьма i в пошуках пiдтримки зустрiлася поглядом з Арклом, який стояв в дверях.
  - Ти! - Анна теж повернулася до її батька. - Що ти вже зробив?!
  - Я? - вiд чоловiка вiяло спокоєм i насмiшкою.
  - Так, ти!
  - Я взагалi нiчого.
  - Ти чого либишся, це ж ти її надоумив?! Як тепер пiсля цього вона буде виконувати завдання, якщо навiть стояти не може?!
  - Зможу! - дiвчина обережно вiдкинула покривало i пiдвелася на ноги. - Я вирiшу це запитання!
  - Ти вирiшиш? Тобi всього лиш тринадцять, як вирiшиш? Тобi ж нiчого не можна довiрити, все зробиш по-своєму. Ти егоїстка, ти така ж, як i вiн!
  Ось тут уже не змовчав Аркл.
  - Вона моя донька. Це нормально. А ще вона доросла не по рокам i сама здатна приймати серйознi рiшення. Не знаєш - мовчи.
  - Нi, я не буду мовчати! Ти робиш з неї казна-що! Лiпиш себе! Але вона теж i моя донька!
  - Про материнство згадала? От тiльки щось воно у тебе не проявляється. Ти сама, своїми руками намагаєшся її вбити! Ти вiдбираєш у неї не тiльки життя, а i волю!
  - Волю? Вона не має на неї права!
  - Не маю? Не маю?! Вияснимо раз i назавжди. Я не твоя рабиня! I нiколи нею не буду. Я Люсi Тенебрiс, вiльна вiдьма i проклятiйниця. I ще дещо. Так, ти використала артефакт, щоб оминути моє прокляття, але це не змiнює того, що тобi тут не радi!
  Аркл зреагував миттєво. Його прокляття було ще i з властивiстю, схожу Люсi використала проти того вiдьмака. На Аннi донька тодi використала просто неможливiсть блимнути в цей астрал, на повiтрянику трошки iнше, у нього навiть портали туди не подiють. Тепер etrange не могла знаходитися в цьому домi взагалi.
  - З тебе досить, - похмуро сказав вiн. - Зазвичай просто смiшно спостерiгати за її iстерикою, але сьогоднi вона таки загнула. Краще сядь.
  Вiдьма мовчки опустилася назад на диванчик.
  - Я не маю право на волю? Що я їй зробила?
  - Ти невинна. Забудь. Будь сильною. Вiйна не буде довгою.
  - Чому ти так думаєш?
  - Я знаю, - чоловiк трохи помовчав i сказав: - Макс, той iнсолiт, вже повернувся з астралу iнсолiтiв. Звернися до нього, вiн допоможе знову наповнити резерви.
  - Де вiн?
  - У себе вдома. Пошукаєш.
  - Добре.
  Вiдьмак пiдiйшов ближче до неї i повiсив їй на шию медальйон. Iлюзiя миттєво сховала її справжню, тепер на нього дивилася зеленоока южанка. Також вiн простягнув їй її мiшок.
  Люсi так якось на нього глянула...
  - Чому ти вивчив мене на проклятiйницю? Це ж зовсiм не жiноча справа. Хотiв, щоб я була схожа на тебе?
  - Навiть не знаю. Можливо. А ще я просто хотiв, щоб ти завжди могла захистити себе.
  - Тодi чому не на захисницю?
  - Не знаю. У тебе був хист саме до проклять... Да i це теж своєрiдний захист. Знаючи суть проклять можна легко їх нейтралiзовувати. Ти хочеш змiнити спецiалiзацiю?
  - Нi. Просто хотiла знати.
  - Добре. Тобi вже пора. Тримай, - батько допомiг одягнути на плечi сумку. Дiвчина мiцно його обiйняла.
  - Дякую, - тихенько прошепотiла вона, посадила гарпiю до себе на плече, активувала артефакт переносу i зникла в порталi.
  
  <55>
  Люсi не знайшла Макса у нього вдома, скорiше за все вiн туди ще взагалi не заходив.
  Але огневичка швидко збагнула, де вiн, звичайно ж на кладовищi, його там не було вже он скiльки!
  Похмуре мiсце. Яскравiше, нiж у вiдьмакiв, але неприємне. Дiвчина знайшла хлопця бiля могили його матерi.
  - А, Люсi, - iнсолiт миттєво обернувся до неї. - Вибач, мене не було вдома, Аркл попереджав, що ти зайдеш.
  - Вiн з тобою контактує?
  - Буває, - вiн повiв її назад, до виходу з кладовища. - Ти змiнилася. I загорiла. Де ж це було таке сонце? Я запам'ятав тебе iнакшою, - хлопець пожав плечами.
  - А, нi, нi, це iлюзiя, - вiдьма всмiхнулася i зняла артефакт. Що їй вже втрачати?
  - А, так тобi бiльше личить, - водник кивнув головою, його погляд зупинився на гарпiї, i пiшов далi.
  - Дякую, - огневичка зашарiлася i поспiшно запитала: - Так ти менi допоможеш?
  - Так. Тiльки знайду тобi гарного донора з вiдьомською магiєю. Ходiмо, - Макс простягнув їй руку.
  - Куди? На ринок?
  - Нi, у вiдьомський астрал.
  - З чого це раптом? А не простiше..?
  - Нi, не простiше. В астралi военний стан, нi один вiдьмак не наважиться сюди прийти, вiдразу пов'яжуть за шпигунство.
  - Ясно. Ну давай.
  Хлопець обережно перенiс їх у її астрал, варто було все ж таки скористатися артефактом, але вже байдуже.
  Крихiтне мiстечко, чоловiкiв майже немає. Усi пiшли на фронт.
  Iнсолiт поволок її в найближчий закуток, дiвчина тiльки зараз помiтила його срiблясту накидку.
  - Одяг iнсолiтiв? - поцiкавилася вона.
  - Так, - Макс при нiй же швидко її скинув, не варто таким свiтити. - Взагалi то, з одягом майже нiхто особливо не заморочується, але щоб було зрозумiлiше, у цiлителiв срiблястi накидки, ну там верхнiй одяг, у некромантiв засвичай чорнi, тут все елементарно.
  - От я не розумiю, чому у магiчних астралах всi мають якийсь дресс-код?
  - У кожного народу свої смаки, занадто часто вони спiвпадають. Одяг допомагає не плутати магiю, вид, сторону, особливостi. Да i все це завели ще кiлька столiть тому, не хочуть змiнювати.
  - Яка дурня, - Люсi поглянула на його одяг, який був пiд плащиком. Синi джинси i сiра сорочка з короткими рукавами. Огневичка вiдразу помiтила його мускули на руках. Не дивно, що вiн може довго її на руках носити. Скiльки ж вiн тренувався для цього?
  Вiдьма швидко викинула з голови зайвi думки, до того ж вони стоять так близько...
  Дiвчина виглянула за поворот на пустинну вулицю.
  - Може пошукаємо чоловiка? Жiнок шкода, - попросила вона, готуючись блимати.
  - Зачекай. Ходiмо, - водник ще разок перевiрив свою глушилку, начебто все нормально, i вийшов з тiнi. Макс смiливо перебiг вулицю, огневичка ледве за ним встигала, i спустився в непримiтний пiдвал.
  Невже ще один чорний ринок? Да нi. Це якесь сховище, склад.
  - Швидше, - iнсолiт смикнув її за руку i заштовхнув у зовсiм непомiтний... портал? Але ж його тут не було! Чи вона не вiдчула...
  Де вони? Не дуже людна, там було лише кiлька душ, величезна зала, тут, здавалося, є все, i тiнь, i свiтло, i всi умови для проживання, i продукти, якась апаратура, i навiть зброя. А ще купа порталiв. I всi присутнi з закритими аурами. Аж холодок по шкiрi, якi типи тут є. У них крила?! От чорт, це ж демони! Страшнуватi. А вона думала, що у них не тiльки крила, а i роги там, наприклад. Нi, проте все лице i шкiра вкрита якимось символами. Да i погляди такi колючi... Аж сховатись хочеться. Да i цей червоний колiр очей у деяких... Але були i iншi кольори, так теж у них буває?
  Куди вiн її привiв?!
  Да нi, у демонiв немає в бойовому виглядi очей кольору зеленi!
  Це не демони. Це напiвкровнi.
  - Максе, ееее...
  - Зачекай. Тобi пощастило, майже всi в зборi, нас зовсiм небагато, нещодавно була новенька облава, майже нiхто не вижив, - похмуро пояснив хлопець, вийшов в центр i зробив заяву: - Так, народ, я, звичайно, розумiю, що всiм на нас байдуже, але будьте добрi, подiлiться енергiєю вiдьми i etrange, дiвчинi потрiбна допомога.
  Подiяло. На словi "дiвчина" бiльшiсть чоловiкiв вскинули голову, а iнсолiт непомiтно їй пiдморгнув.
  Один, два, три, чотири, п'ять, шiсть... Це що, все?
  - Я думала, вас набагато бiльше!
  - Було, - кивнув вiн. Що ти хочеш, два роки тому знайшли нас попереднiй штаб, вбили бiльше двох сотень наших, знову довелося починати все з нуля, а у нас тiльки те i виходить, що намагатися вижити, пiвроку тому знову були облави, десятеро з команди полягло, на минулому тижнi стратили мого друга, теж etrange-iнсолiт. Напiвкровнi - рiдкiсть, а коли нас ще i вбивають...
  - I скiльки ж нас зараз?
  - Дорослих не бiльше двух десяткiв, а то i менше, є декiлька дiтей у пiдпiллi. Я ж говорив: майже нiхто не вижив.
  Люсi чесно була в шоцi. Вона дiйсно не думала, що їх залишилося настiльки мало. Навiщо їх вбивають, вони ж не збираються захоплювати владу! З такого стану її вивела гарпiя, яка злетiла з її плеча, видно, вирiшила оглянути територiю.
  До них в центр пiдiйшли всi присутнi, тiльки двое дiвчат залишилося трошки далi. Що вони мають? Два напiвдемона, це, скорiше за все, брат i сестра - янголи, i ще двое напiвкровних з кров'ю ельфiв. Ну чудово.
  - Макс, - зеленоокий демон обмiнявся з ним потиском, приблизився також i на перший погляд звичайний смертний, але в ньому вбачалося дещо ельфiйське, починаючи вiд лука за спиною, кiнчаючи особливими сiрими очима.
  - Нова напiвкровна? - демон з червоними очима i темним волоссям уважно її обдивився.
  - Так, - дiвчина ще раз пробiглася по них очима. - Люсi, огневичка, вiдьма-etrange.
  - Прекрасно, - злiший демон змягчив погляд, його очi стали карими, але погляд залишився обережним. - Влас. Наполовину демон, наполовину вiдьмак. Теж огневик.
  - Власе, та не будь ти таким обережним, вона своя! - iнший демон вiдразу обiйняв її за плечi, вiдьма миттєво скинула його руку. - Марат, - назвався вiн. - Демон з кров'ю etrange. Природник, - всмiхнувся хлопець. - А це Емануель, еtrange з кров'ю ельфiв, - вiн кивнув на юнака з незвичними очима. - I Крiс. Вони з сестрою, ей, Сильвiя, йди сюди! вони янголи, але мати в них еtrange, - дiвчина пiдiйшла до них, притягнувши за собою рудоволосу ельфiйку, i кивнула. - I Меган, має кров iнсолiтiв, - закiнчив вiн вказуючи на красуню з пишним вогняним волоссям.
  Люсi, чесно кажучи, всiх не запам'ятала. Да i не була готова до таких зустрiчей.
  Що вона має? Їх лише восьмеро, готових боротися, може є ще хтось, є надiя - дiти. Скiльки ж напiвкровних було вбито, що їх залишилося лише декiлька? Як вони досi не здалися?
  - А скiльки напiвкровних уже було вбито? - обережно запитала вона.
  - Ем.., - вiдповiсти вирiшив напiвдемон з магiєю etrange. - Нiхто не рахував. Але не суть. Нiхто все рiвно не доживає до старостi.
  - Скiльки? - настояла на приблизнiй цифрi вона.
  Вiдповiв їй Влас:
  - Останнi роки облави саме на нас влаштовуються раз в пiвроку, а взагалi на напiвкровних, тобто серйознi - раз в рiк. 5 рокiв тому у нашому штатi було трохи менше п'яти сот напiвкровних. Ми все, що залишилося. Але нам i так непогано. Мiй батько веде прослушку вiдьомського сенату, я дiзнаюся все про демонський свiт, мати Крiса i Сильвiї намагається щось пронюхати в астралi etrange, Макс дiстає iнформацiю вiд iнсолiтiв i свiту беззаконня, Емануель теж має друзiв у etrange, Меган знається з ельфами i оберiгає малих напiвкровних дiтей, її спецiальнiсть - дипломатiя. У всiх нас достатньо друзiв i родичiв, аби дiзнаватися про все вчасно.
  - I хто твiй батько, хто їх мати?
  - Вiн - найомник, мати Крiса - огневичка. А що?
  - У мене батьки повище чином. Я теж можу приносити iнформацiю.
  - Ти? Вирости спочатку, бiльшiсть наших вдвоє старшi за тебе.
  - А хто у тебе батьки? - Крiс думав об'єктивнiше.
  - Сенатори. I генерали-огневики. Тенебрiс i Дерк, говорить про щось?
  Марат аж присвиснув.
  - А нам щастить. Ти нам ще пригодишся. Коли трошки ще пiдростеш. А яка у тебе спецiальнiсть?
  - Проклятiйниця.
  - Дiвчино, якi в тебе ще сюрпризи? - вражено похитав головою вiн.
  - Ти дуже сильна вiдьма, я бачу, - до неї звернулася ельфiйка, вона вийшла наперед. Її голос вiдлунював якоюсь луною, хотiлося, щоб вiн не замовкав. - I ти нам дуже ще пригодишся. Але ж про тебе ще не знають, живи спокiйно на свободi, на свiжому повiтрi. Не заковуй собi руки в кайдани ранiше назначеного однiєю долею часом, - рудоволоса лагiдно на неї подивилася.
  А вона дiйсно права. Їй не варто так рано ризикувати головою.
  - Гаразд. Але деяку iнформацiю я зможу пронюхувати.
  - Нам багато не треба. Просто повiдом, як буде десь якась новенька облава, - Емануель повернувся до великих крiсел, потягнувши за собою Меган. Вони що, пара? Схоже на те.
  - А тобi ж потрiбна енергiя, так? - Крiс пiдiйшов ближче до Макса. - Я буду донором. Власе, не будь жлобом, подiлися.
  Народ розiйшовся, кожен, крiм них чотирьох, повернувся до своїх справ.
  - Ей, тiльки не все, - попередив демон-вiдьмак i дав руку воднику. Макс швидко перекачав половину його енергiї, вiн постiйно морщився, а дiвчина навпаки вiдчула прилив сил.
  Енергiї etrange хлопець для неї взяв зовсiм трошки, та багато їй i не потрiбно.
  - Дякую, - кивнула вона донорам.
  - Нема за що, - Крiс теж кивнув i, разом з демоном, вiдiйшов.
  - Ну як тобi компанiя? - поцiкавився у неї Макс.
  - Їх так мало... Чому ви досi не здалися?
  - Останньою вмирає тiльки надiя. Кожен iз нас хоче вижити, кожен хоче бачити свiтле майбутнє для iнших напiвкровних. Здатися можна завжди, а ось встати на ноги i добитися справедливостi - нi.
  - Вони чудовi товаришi, це вiдразу видно. А ще у вас незламний дух i вiра.
  - Ось тiльки це нам i не допомагає. Ходiмо назад, в астрал etrange.
  - А чому ми сюди йшли через вiдьомський?
  - Заплутали трошки слiди про всяк випадок.
  - Зачекай хвильку.
  Огневичка зупинилася i прикликала до себе Гарсiю, яка вже встигла вмоститися у кутку, посадила її на плече, а також суттєво посилила захист кiмнати. Потрiбно ж було зробити хоч щось...
  - Ходiмо, - кивнула дiвчина i хлопець увiв її в портал.
  Вони вийшли в ще якомусь пiдвалi. А нi, гiрше, каналiзацiя. Макс, на щастя, не збирався тут затримуватися, хлопець довiв її до люка i навiть пiдсадив, допомiгши вилiзти, щоб не використовувати зайвий раз магiю.
  - Дякую, - буркнула вона, з настроєм тепер у неї було не дуже.
  Був уже пiзнiй вечiр, вулицi були безлюднi. А повiтря свiже-свiже, не те, що в немагiчному астралi.
  Вiйна зовсiм не вiдчувалася, лише мирне небо над головою. I не скажеш, що десь там, кiлометри звiдси, ведуться штурми i бої, скоюються вбивства.
  - Може прогуляємось? - iнсолiт потягнув її в сторону парку.
  - Ну давай, - вiдьма спочатку сказала, а потiм подумала. Прогулянка з хлопцем майже вночi?
  Дiвчина мiцнiше перехопила свiй мiшок, а також вiдпустила гарпiю, пташцi ж не зручно постiйно сидiти у неї на плечi.
  Раптом Люсi дещо згадала i надягла на шию артефакт повiтряникiв, активував iлюзiю.
  - Забери, - процидiв хлопець. - Ти така, яка є, не ховай своє лице за рисами своєї матерi.
  - А якщо мене розсекретять?
  - Я не сказав його не носити, просто не одягай зараз, я хочу бачити тебе.
  Вiдьма таки зняла з себе артефакт i поклала в кишеню плаща, i все ж таки так краще, так вона дiйсно почувається сама собою.
  Вiн зупинився бiля яскравого лiхтаря i повернувся до неї обличчям.
  - Що? - дiвчина подивилася йому в очi.
  - Чому ти пiшла на вiйну з вiдьмаками? Навiщо ти взагалi в це вв'язалася? - це питання сильно його мучило.
  - Аркл не говорив?
  - Нi.
  - У мене немає вибору. Клятва на кровi.
  - Так навiщо ти погоджувалась на неї?
  Люсi засмiялася.
  - Ти серйозно? Думаєш, я би погодилася йти на вiрну смерть?
  - Клятва давалася без твоєї згоди?! Анна? Як вона могла?
  - Змогла, - у голосi огневички з'явилася сталь, вона вiдвернула голову. - Якою була твоя матiр?
  - Доброю. I захисницею слабших. Я погано її пам'ятаю. А ще вона вiрила, що є життя пiсля смертi, саме тому i просила не ставати некромантом i не тривожити мертвих. Це було її иайже передсмертне прохання. Досi пам'ятаю її голос...
  Дiвчина поклала руку йому на плече.
  - Вибач, що запитала.
  - Нiчого. Ще вона була така ж вiдчайдушна i ще не зламана духом, як ти, - хлопець обережно взяв її за пiдборiддя, змусивши подивитися йому в очi.
  - Звiдки ти знаєш, що я не зламалася? - вiдьма перейшла на шепiт.
  - Знаю.
  Вiн її поцiлував. Обережно i ненав'язливо. Вона вiдповiла, але швидко отямилася i вiдсторонилась.
  - Нi, не можна. Не час, - почала бурмотiти дiвчина, сильно смутившись.
  - Ти дуже менi подобаєшся, Лу. I я не хочу, щоб ти постраждала. Як би я хотiв тебе захистити...
  Огневичка повiльно показала йому зап'ястя. Сигналка.
  - Вона завжди зi мною, якщо що, ти дiзнаєшся першим, - вона спробувала його заспокоїти.
  - Тебе не вб'ють на цiй вiйнi, я обiцяю.
  - Проте можуть вбити на iншiй, - похмуро додала вона.
  - Не вб'ють. Я постараюся.
  - Менi у табiр повертатись треба, - зашвидко сказала вона i вбiгла в портал.
  З однiєї сторони Макс дуже їй подобався, вiн теж напiвкровний i нiколи її не здасть.
  З другої сторони їй подобалося те, що вона йому подобається, але зараз не мiсце i не час. Йде вiйна, якщо їхнi вiдчуття одне до одного поглибляться, це може погано скiнчитися для обох.
  Не можна допускати таких моментiв, i вiн це чудово розумiє. Але чому тодi поцiлував?
  I хоч дiвчина хотiла повтору, але що тодi?
  Анна точно буде проти її дружби з напiвкровними, якщо дiзнається - зробить все, щоб тiльки її зупинити i навiть бiльше.
  Але що таке для неї слово Анни? Пусте мiсце з цiлою купою наслiдкiв.
  Ось закiнчиться вiйна, наступить вiдносний мир не тiльки для etrange i вiдьом, а i для напiвкровних, от тiльки тодi, через декiлька рокiв, можна буде втекти кудись з ним.
  Але якщо такого миру нiколи не буде?
  Все, не можна гадати на майбутнє. Як буде, так буде, поки що головне - вижити. А любов... Вона як приходить, так i уходить. Не варто про це зараз думати. Тим паче картина, яку дiвчина побачила, вийшовши з порталу, її одночасно вразила i налякала...
  
  <56>
  Люсi стояла на полi бою...
  - Вгору, - огневичка вiдреагувала миттєво, вiдправивши Гарсiю подивитися на все згори, а сама сховалася за кам'яною брилою. Тепер можна було оглянутися.
  Цiлий загiн вiдьмакiв! I де це артефактний захист etrange? Зломлений? Скiльки вже ведуться бої? Очевидно, довго. Де еtrange, в цiй курявi їх зовсiм не видно. Тiльки валяться трупи.
  Клятва вимагала вiд неї кинутися в бiй, але здоровий глузд правильно заперечував. Поки що рано.
  До неї повернулася гарпiя.
  - Де Анна? - це питання хвилювало її найбiльше.
  Птиця подивилася в сторону згустку енергiї etrange. I як вона ранiше не додумалася?
  - А iншi?
  У неї перед очима пронеслися картинки... Руслан без свiдомостi, з ним Мей, їх водника, що очевидно був у парi з Анною, взагалi вбили, Рея пiд смертельним закляттям без шансiв на виживання, саме його може зняти тiльки вiдьмак, а Края ледве тримається.
  Нi, вiдсидiтися в схованцi не можна...
  - Прикривай, - шепнула вона гарпiї i та знову злетiла.
  Так, хто буде перший?
  Люсi повiльно вийшла з-за брили. Як позбутися Краї? Вона тут - як кiстка в горлi.
  А, ну i чорт з нею. Не час бути занадто совiсливою.
  Що з такого використати? Вогне, енергокулi, рiзний небезпечний стандарт - нi, точно нi.
  Тут потрiбне якесь прокляття... Прокляття сну! Точно! Яке нiхто, крiм неї, не зможе зняти! То просте закляття сну, яке на неї колись накладав Аркл, тiльки бiльш потужне. Змiнюючи властивостi на сон до зняття, поширюється радiус, перенапрямлюються вектора, це вже аналогiчне, але зовсiм iнше закляття.
  Але ж це закляття широкого радiусу... Як ним попасти саме в Краю? Тут же потрiбно дiяти впритул...
  - Гарсiя, до мене! Як пiдiбратися до Краї? Її щити?
  Так, щити є. I не слабенькi. А якщо...
  Дiвчина свиснула вiдьмаку за найближчим деревом. Той швидко перебiг до неї.
  - Що?
  - Бачиш ту etrange, нестихiйницю? Давай ти нападеш на неї, а я її вирублю. I вб'ю.
  Ауч, а клятва наче сказилася. Невже дiйсно думає, що вона говорить серйозно?
  - У неї занадто сильнi щити для мене, - прошепотiв вiн.
  - Просто вiдволiчи на себе її увагу!
  - Я не пiду на смерть!
  Люсi дiстала з поясу кинжал, навряд чи вiн їй зараз допоможе, особливо якщо нiчого з цього не вийде, але все може бути.
  Ех, наскiльки корисною ж буває артефакторика...
  Чим же його таким заклясти? Зробити антимагiчним? Це складно, до того ж вiн просто пройде через захист, i користi жодної не буде.
  Що може дiйсно роз'їсти щит? Антизакляття? Бойове? Нi, тодi може постраждати Края.
  Чорт, чорт, чорт, чорт! Що Аркл казав їй про такi випадки? То було якесь неймовiрно складне закляття-вiрус, але у неї воно вийшло. Але як його створити, ну, так, щоб власну магiю не роз'їло? Так ще й щоб це був саме артефакт, плювати, що одноразовий.
  Часу немає, щоб згадувати, як правильно. Буде, що буде, якщо що, то у неї для подальшої боротьби є ще i артефакти.
  Так, це закляття напрямленої дiї, значить вектори лежать вiдносно один одного пiд рiзкими кутами. Також воно має розширену дiю, одна сторона трохи ширша. Тепер надаємо роз'їдаючi властивостi для захисної магiї, i, ледве не забула, радiус закляття 2 квадратних метра. Ну, будь, що буде.
  - Що ти робиш? - вiдьмак не вiдразу зрозумiв її задумку.
  - Я знищую захист, ти нападаєш. От чорт! - в декiлькох сантиметрах вiд неї пролетiла енергокуля, дiвчина встигла сховатися за кам'яну брилу.
  Аби тiльки попасти, аби тiльки попасти! Люсi дiяла миттєво, у неї нiколи не було проблем з метання в цiль. Так, дiвчина не так часто цим користувалася, все ж таки небезпечне вмiння, але завжди потрапляла, куди хотiла, навiть у темних мiсцях. Але тут можна сподiватися лише на удачу: занадто багато заклять пролiтає мимо.
  Кинжал без проблем пролетiв завдяки телекiнезу бiльше 15 метрiв i зупинився в повiтрi, потрапивши в невидиму магiчну стiну. Края оглянулася за декiлька секунд до цього, щось її дар передбачення повiльно дiє, щит доволi швидко роз'їдало, вiн пропадав частинами, а енергiя, з якої вiн був зроблений, просто зникала без можливостi повернутися.
  Так, її тiтка моментально виставила новенький захист, але по зрiвнянню з попереднiм - це дитячi забавки. А укрiпити його у нестихiйницi не вийшло, вiдьмак, якого залучила огневичка, пiшов в атаку.
  Дiвчина обережно пiдкралася до неї зi спини. На якi ще схеми їй доведеться пiти, аби тiльки зберегти свою напiвкровнiсть в таємницi. Як же вона втомилася...
  Є, закляття спрацювало! Тепер Мей...
  - Ей, ти чого її не вбила? - залучений пiдозрiло на неї подивився.
  Ем... Що йому вiдповiсти?
  Да ну його! Люсi вiдреагувала миттєво, через пару секунд вiн уже був у своєму астралi. Вiдьма вирiшила: на цiй вiйнi у хiд вона пустить лише це прокляття.
  Дiвчина дiстала артефакт повiтряникiв i накинула iлюзiю. Далi пiдiбратися до кузини i обережно, а головне - непомiтно проклясти її теж не було складно.
  Тiльки тепер можна було робити все, що хочеться. Нiхто їй не завадить. У неї вистачить сил.
  Огневичка вiдразу почала пробивати дорогу до Анни, це ж остання i найбiльша точка смертностi вiдьмакiв. Вони зникали вiд руки дiвчини однi за одними, так, не можна врятувати всiх, але можна хоча б спробувати!
  Залишилося троє, тiльки би хватило сил, енергiя майже скiнчилася...
  Залишилося двоє. Один...
  Нi! У Люсi пiдкосилися ноги, вона потратила весь свiй i так неповний резерв, її щока зустрiлася з землею. А головне: останнiй вiдьмак, природник, з яким до останнього боролася її мати, мертвий впав бiля неї, зовсiм поряд. Вона не встигла, нi!
  Анна кинулася до неї, перевернула обличчям догори, поклала голову собi на колiна, вiдьма ще встигла це роздивитися перед тим, як свiдомiсть остаточно її покинула.
  Мати дiйсно злякалася. А що, якщо б її донька постраждала? Вона могла впоратися i без чужої допомоги, дiвчинi не варто було вв'язуватися в битву. На щастя, з нею все гаразд, звiсно, резерви не вiдновляться швидко, але у Люсi був чудовий захист, i особисний, i артефакторний, жодне прокляття, яке в неї потрапило, не подiяло, їй було потрiбно лише добре виспатись.
  Жiнка залишила її одну, пiдклавши їй пiд голову її ж мiшок. Трохи твердий, але якщо зняти плащ, їй буде холодно.
  Так, що тут з iншими?
  Вона усипила Мей i Краю, вони впорядку, тiльки обезсиленi, сон навпаки пiде їм на користь. Що з Реєю? Вона помирає? Нi! Її зцiлення не подiє! Таке неможливо зцiлити унiверсально, це не рана, це надзвичайно сильне прокляття, яке дуже тяжко i без особливостей нейтралiзувати. А i з такою гидкою властивiстю...
  I чому Люсi витратила всю енергiю, коли так необхiдна? Чому?! Що тепер робити, нестихiйниця ж зараз помре!
  Добре, що хоч з Русланом все гаразд, його сильний струс мозку можна вилiкувати набагато легше i швидше.
  Зараз взагалi не до нього. Шкода, що Ельдар загинув, тепер ще й нового водника шукати. Але як врятувати Рею, Края бездiлля їй не пробачить...
  Тiльки не це! Але якщо дiйсно немає вибору...
  - Аркле, - несмiливо покликала вона. - Я знаю, ти завжди мене чуєш.
  - Чую.
  Вiн прийшов. Холодний i незворушний. Не дивно, вiн же вiдьмак. М'яким i турботливим чоловiк ставав лише в присутностi доньки. Тiльки тодi в його поглядi з'являлися емоцiї, якийсь такий бiль i глибокий сум... а ще вiдчувалися тепло i доброта.
  - Допоможи менi!
  - Щось з Люсi? - вона чiтко побачила, в його очах яскраво спалахнула тривога.
  - Нi, з нею все добре, просто витратила забагато енергiї. Рея пiд закляттям. Я не можу його зняти!
  - А яка менi справа до чужої дитини? - егоїст в ньому миттєво повернувся.
  - Прошу. Допомогти можеш тiльки ти! - вони досi стояли на вiдстанi, наче вели небезпечнi переговори через прiрву.
  - От менi цiкаво, - огневик так якось на неї подивився.., - ось заради нашої доньки ти б так бiгала? - далi вiн не дав їй вiдповiсти: - Навряд, - з ненавистю обрубав вiдьмак. - Ти б не так сильно боролася.
  - З чого ти взяв?
  - Коли люблять, не вбивають своїх же дiтей, не змушують брати участь у магiчних вiйнах, не ризикують їх здоров'ям. На кого ти перетворилася? Ти недостойна бути матiр'ю!
  - Ах, недостойна! А ти? А ти хто? В тебе совiсть є? Мала дiвчинка помирає, а ти тiльки те i робиш, що читаєш менi мораль!
  - Ти сама винна, ти дозволила їй приймати участь в цiй вiйнi! Я не буду допомагати etrange. Ти не пошкодувала Люсi, коли накладувала клятву, я не пошкодую твою родичку. Жити їй, чи нi - вирiшу не я, - Аркл холодно пройшовся по бiднiй Реї очима, в них було щось на тип спiвчуття, i направився до своєї доньки. Вiн помстився Аннi. Вона дiйсно завинила. I поплатилася вже вдруге. Скiльки грiхiв, стiльки i повинностей. Нехай постраждає.
  - Лу, - тихенько прошепотiв вiн i провiв по щоцi, забравши з очей локони волосся. Вона знову з iлюзiєю. Як його це бiсить... Чоловiк зiрвав медальйон i кивнув гарпiї, яка тепер стала видимою i лiтала над ним. Так краще.
  Дiвчина не розплющила очi. Так, занадто багато енергiї використала, як для себе, ослабленої. Але немає нiчого поправимого.
  Батько обережно взяв її на руки i, забравши вiд кровi i трупiв, поклав на кам'яну плиту, перед цим розтеливши пiд нею свiй плащ, щоб було м'якiше.
  Все вiрно, у неї на руцi досi є сигналка. Вiдьмак трохи подумав i активував її. А дiє непогано, iнсолiт з'явився майже вiдразу.
  - Що сталося? - йому не сподобалося те, що його викликав Аркл, до того ж хлопець був якийсь задумливий.
  - Да Люсi як завжди перестаралася. Я буду донором, не потрiбно нiкого шукати, тим паче кликати Власа. I не дивись такими очима, я маю досьє на кожного з вашої шайки i знаю, з ким спiлкується моя донька.
  Макс промовчав i приступив до своєї роботи. Йому досi не дуже подобався цей вiдьмак. Занадто жорстокий.
  Цiкаво, що вiн ще знає?
  Люсi опритомнiла через кiлька хвилин, звичайно ж, батько передав їй майже всю свою енергiю, спецiально наказав iнсолiту не економити, а потiм хлопець перенiс його додому.
  Анна не стала чекати, поки думки доньки проясняться, вiдразу пiшли накази:
  - Чого розляглася, як принцеса, Рея помирає, вставай i вилiкуй її!
  Огневичка застогнала i повiльно сiла. Вона була вдячна тому, хто її пiдлатав, але це не звiльнило її вiд мутної пелени перед очима пiсля повернення свiдомостi.
  Перша спроба нормально встати не увiнчалася успiхом, вiдьма як встала, так i звалилася. Але нiчого. Байдуже, що нiхто не кинувся їй допомагати, сама впорається. Добре, що у Анни вистачило розуму хоча б нерухоме тiло Реї ближче перенести, далеко вона б не зайшла.
  Так, що це на нiй, зараз огневичка повiльно вникала в деякi речi.
  А, викачування фiзичний сил, щось на тип штучно створеного витiка, направленого саме на фiзичну енергiю? Неприємна штука.
  Люсi прийнялась за роботу. Спочатку було тяжко, в'язь накладеного на нестихiйницю закляття була серйозна, схожiй її вчив Аркл, але потiм дiвчина психанула через неможливiсть це все обережно розплутати i порвала закляття. Ризиковано, але дiєво. А головне - швидко. Їй же не потрiбна магiя, яка вивiльниться пiсля зняття, хай уходить в землю.
  - Долiковуй сама, - видихнула вона матерi i поклала голову на холодний камiнь. На брилi лежав плащ Аркла. Так це вiн, значить, був донором. Да i вона була впевнена, Макса теж викликали, вiдчувалася присутнiсть iнсолiта. Так дивно, вона все рiзкiше вiдчуває чужi види магiї...
  - А ти поки що розбуди Краю i Мей. Сама закляла - тепер розгрiбай.
  Ось така вдячнiсть за допомогу. Вiдьма чесно сподiвалася, що Аркл над нею познущався, тодi ясно, чому вона не в дусi...
  Люсi таки остаточно пiдвелася, i Гарсiя миттєво вмостилася на її плечi. А вона не легенька, навiть зменшена! Да i до Мей потрiбно було йти...
  Єдине, що радує в цiй ситуацiї: свої закляття знiмати набагато легше, нiж чужi.
  Огневичка зрозумiла, що вона знову без iлюзiї i, знайшовши у своїй кишенi артефакт, швиденько його одягла. До того ж майже непомiтнi погляди Анни на Гарсiю їй не подобалися, це ще один факт, що дiвчина належить роду Тенебрiс.
  Щоб пробудити кузину i тiтку вiдьма не затратила багато енергiї, тi вiдразу пiдскочили, як вiд кошмару, Края нервово оглядувалася.
  - Все добре, вас просто вирубили, - заспокоїла її Лу i трошки вiдiйшла. Трохи далi лежав її мiшок, вона його пiдiбрала i вклала в нього плащ батька, його було просто необхiдно сховати.
  - Рея! - нестихiйниця таки пiдiрвалася з мiсця i вiдразу кинулася до доньки.
  - В порядку, - Анна пiдвелася, закiнчивши процедури над нею. - Скоро опритомнiє.
  Края, навiть не роздумуючи, кинулася до неї, заспокоїло її тiльки розмiрене дихання дiвчини. Люсi їй навiть позаздрила, їй би таку матiр...
  Її ж власна тiльки обережно на неї глянула, а потiм вилiкувала Руслана. Вiн теж доволi швидко опритомнiв, нда, рани тут лiкуються швидко. Ось тiльки якби тiльки не всi вони були смертельнi...
  - Як Мей? - поцiкавився вiн.
  - Цiла, - природничка пiдбiгла до нього i навiть допомогла встати.
  - А Ельдар мертвий? Не встигли?
  - Нi, - Анна сухо схилила голову i почала чистити магiчний фон мiсця. Нi, в цiй кашi неможливо нiчого зрозумiти чи когось вичислити, просто пiзнiше на цьому мiсцi буде давити погана енергетика, а це не дуже приємно.
  - Ясно. Тодi в нас дуже багато роботи. Анно, ми йдемо в штаб. I вiзьми з собою Люсi, їй корисно бути в курсi справ.
  Огневичка кивнула, а Люсi закинула свою сумку на плече i пiдiйшла до них ближче. Посеред ночi в штаб? Класна iдея, навiть коментувати якось не хочеться. Хотiлося тiльки спати, будь-де, да хоч на землi, тiльки аби вирубитися.
  - Пiшли, - etrange взяла її за руку, i вони перенеслися прямо в кабiнет Руслана, той вiдразу сiв за стiл.
  - Сiдайте. У нас всiх був тяжкий вечiр, ми втомилися, понесли втрати, але деяких речей це не змiнює. По-перше, Анна, завтра до пiвдня чекаю нiкому не потрiбний звiт, ти все знаєш, - жiнка тихенько застогнала. - По-друге, потрiбно вияснити, чому нам пiдсунули недiючi артефакти, взяти новi. I по-третє, потрiбно пiдiбрати кандидатури на нашого нового водника i завтра вирiшити. Коли чим будемо займатися?
  - Ем, - дiвчину стривожив одний факт, - артефакти були бракованi?
  - Так. А що?
  - В мене пропозицiя, я займуся цим. Дiстану нам достойний захист. Iз своїх джерел. Надiйних, - вiдьма дуже хитро блиснула очима.
  - Ну добре, припустимо, тримай список. Анна, на тобi в будь-якому випадку звiт. Вирiшуй, коли будеш писати, я працюватиму зараз, зроблю заяву, на днях якраз з'явиться водник.
  - Ну, я тодi теж зараз. Потiм висплюсь.
  - Чому на нас напали, вирiшили розбити табiр?
  - А хто його знає? - Анна масажирувала собi потилицю. - Але щось менi пiдказує, вони знали, що ми будемо беззахиснi. Є ще робота. Десь серед наших є найомник, який пiдкладує замiсть нормальних артефактiв пустишки. Хто буде його вичисляти? Тiльки не я. Руслане?
  - А можу я? - Люсi цiкавили контакти з найомниками, це може знадобитися.
  - Ти? - мати скептично пiдняла брови.
  - Так, я, - дiвчина дивилася холодно i гордо.
  - Да що ти вмiєш? Ти недостатньо компетентна, навiть щоб перебирати артефакти, не те що вести переговори.
  - Кому, як не тобi судити про мою компетентнiсть? Ти ж нiчого про мене не знаєш!
  - Перестаньте. Лу, роби, як знаєш. Анно. Ти її недооцiнюєш. Вона багато на що здатна.
  - Якраз це я i знаю!
  - Тодi гордися нею!
  Вiдьма вже вийшла з кабiнету. Вiрогiдно, зараз вони знову посваряться. Головне, що без неї.
  Так, потрiбно повернути плащ Арклу. Може, вiн дасть їй необхiднi артефакти?
  Дiвчина з'явилася у вiтальнi Тенебрiс, вона вгадала, батько був тут, але не думала, що Макс досi буде тут.
  - I знову привiт. Ти як? - хлопець пiдiрвався з дивану.
  - В порядку. Що ти тут робиш? - вона опустила очi.
  - Це я попросив його залишитися. Була розмова, - вiдьмак теж пiдвiвся, чорт, у нього ж магiя зовсiм на нулi! На що ж вiн здатний заради неї ще, окрiм смертi?
  - Дякую, але не варто було настiльки, - прошепотiла вона.
  - Варто, - похитав головою вiн, переводячи погляд на хлопця i оцiнюючи ситуацiю. Огневик вже зрозумiв, що його донька пристроєна надовго i зовсiм непогано, всi Тенебрiс - однолюби, нiхто ще не закохувався двiчi. А вiн її дiйсно любить, Аркл не просто так з ним говорив. Якщо ще й вона в нього закохається... Тепер i помирати не страшно... Але i пожити теж хочеться...
  - Ну добре, я пiду, - iнсолiт розiрвав мовчанку i зник в сонячному променi.
  - На ньому клятвенна печать. Твоя.
  - Давно помiтила?
  - Вiдколи полазила в його аурi.
  Чоловiк хмикнув.
  - Я принесла твiй плащ, - донька дiстала складений жужмом одяг i простягнула йому.
  - Ти швидко, - кивнув вiн. - Краще собi б залишила, в тих умовах, в яких тебе змушує жити Анна, вiн мiг би знадобитися.
  - Нi, не варто.
  - Тобi щось потрiбно?
  - Нi... тобто так. Я шукаю артефакти. У мене є список.
  - Давай, - дiвчина миттєво простягнула йому папiрець. - Так, що тут у нас, проти енергокуль є, проти холодної зброї знайду, проти заклять кожної стихiї, проти проникаючих внутрiшнiх ударiв, пастки... Зачекай хвильку...
  Батько сходив на горище i повернувся з величеньким мiшечком.
  - Ось, тут все є. Тiльки я не можу їх посилити, попросиш матiр, або зробиш сама.
  - Дякую. Щось ще?
  - У мене таке завдання... Вичислити зрадника. Потрiбно зв'язатися з найомниками, там розпитати... Чого ти смiєшся?
  - Лу, у свiтi беззаконня нiщо не робиться просто так. Ти не настiльки впливова, для iнформацiї з тебе тiльки здеруть грошi.
  - Тодi що менi робити?
  - Зрадник, кажеш?
  - Анна думає, теж найомник. I вiн пiдмiняє артефакти.
  - А iншого нiкого вона не могла вiдправити?
  - Нi. Руслан шукає нового водника, а вона пише звiт. Да i я сама напросилася...
  - Водника? - Аркл про себе помiтив галочку.
  - Ага. Так що менi робити?
  - Спiймати на гарячому. Зроби так, щоб завезли нову коробку артефактiв. А вiн клюне.
  - I що тодi?
  - По протоколу його потрiбно вбити. Але вирiшувати тiльки тобi. Я спати, - батько уважно на неї подивився i залишив одну. Ось i будуть у неї зв'язки з iншим менш приємним свiтом. Ще знадобиться...
  - Дякую, - ще раз подякувала вона i пiшла. Її ще чекає органiзацiя... Да i отриманi артефакти треба занести...
  
  <57>
  Ха, вони так i не побилися! Живi i майже здоровi.
  Люсi швиденько позбулася зайвого грузу, все ж таки артефакти нiколи не легенькi, i вiдправилася в дiм Дерк. Потрiбно ловити зрадника, огневичка навiть вже придумала, де взяти потрiбнi артефакти i скриню, у Анни їх он скiльки!
  В будинку вже були її кузини i Края, але у дiвчини вийшло їх оминути.
  Думаємо далi. Як зазвичай приносять артефакти? Да не варто заморочуватись, коробку можна i пiдкинути.
  Десь тут, у неї в мiшку була одна книга, брала про всяк випадок... I таки знадобилася ж!
  Пастки, пастки, пастки...
  Гм, закляття ж залежить вiд його стихiї...
  Хто вiн, як це влаштувати?
  А якщо робити капкан без стихiйної магiї? Тодi в нього немає шансiв. Але пастка через телекiнез - слабина etrange. У них не настiльки розвинений цей напрям магiї, як у янголiв, вони саме стихiйники, у безсмертних же все навпаки, але їх приорiтет - тiльки слабеньке володiння всiми стихiями, в бiльшостi вони спираються саме на телекiнез i на вiльну нейтральну енергiю.
  Її магiї може не вистачити до завершення закляття, тiльки потратиться, це не її компетентнiсть. Може покликати Макса, вiн допоможе. Нi, не варто, сама впорається.
  Ось тiльки знову марно втрачати енергiю не хотiлося. Що ж це у неї за карма, вiчно ходити безсилою?
  Де у Анни порожнi предмети для артефактiв? Хоча навiщо, у неї в мiшку все є.
  - Гарсiє, лети, простеж, щоб мене не знайшли пiд час використання вiдьомської магiї. Заблокуй вхiд сюди.
  В дiм вона проникла немагiчно, але спустити з другого поверху через вiкно цiлу скриню власноручно з мiшком за плечем - за межами її можливостей. Портал, так портал.
  Ось тiльки куди? До Аркла? Вона щойно звiдти, да i не хотiлося б його будити...
  Може ще разочок навiдатися до напiвкровних, вони точно не будуть проти. Потрiбно налагодити з ними стосунки, все ж таки товаришi по нещастю. Так, це iдея.
  Люсi зiтхнула вiд втомленостi i вiдкрила портал в каналiзацiю. Чи, може, було б краще через вiдьомський астрал? Де є ще входи?
  А коробка тяжка. Занадто. Може хтось iз янголiв допоможе їй з пасткою? Демонiв просити вона точно не ризикне. Особливо того Власа, наполовину вiдьмака i нижчого демона, неприємний тип.
  Фу, який сморiд. Таки довелося використати телекiнез, щоб швидше пройти. Гарсiя ледве встигла влетiти в портал перед тим, як вiн закрився i тепер знову всiлася у неї на плечi.
  А каналiзацiя в центрi чистiша, нiж тут. I де той чортовий портал? Таки краще було заходити через вiдьомський.
  Огневичка знову не помiтила, як пройшла в схованку напiвкровних, але до цього ще доволi довго пробродила пiд землею.
  А що, нiкого, крiм ельфiйки, немає? Де всi?
  - Ем... привiт, - дiвчина несмiливо пiдiйшла до неї. - Меган? - перепитала вiдьма iм'я. - А де всi?
  Рудоволоса повернулася до неї, до цього вона сидiла спиною. Виявилося, на колiнах у неї трьохлiтня дитина, теж руденька, бiльш схожа на людину, але в цiй дiвчиньцi теж проглядалося щось ельфiйське. Сестри? Точно сестри.
  - Пiшли рятувати одного ще маленького напiвкровного хлопчика, напiвiнсолiта, його завтра повиннi стратити.
  - Твоя? - поцiкавилася огневичка.
  - Так. Лiя.
  - Лiя. Гарне iм'я, - дiвчина пiдiйшла ближче i сiла поряд. - Можна? - їй раптом захотiлося потримати її на руках. Вона змусила гарпiю злетiли з плеча, щоб не лякати дитину. Птиця вiдлетiла вiд них, сiвши на речi хазяйки, вона засунула голову пiд крило i, здається, заснула.
  - Тримай. Ти їй сподобалася. А ще тобi потрiбна допомога з пасткою на твою скриню.
  Вона ж iнсолiтка! Так дивно, коли до неї в голову пролазив Макс їй було неприємно i навiть боляче, а тепер вона взагалi нiчого не вiдчуває.
  - Це через те, що я запевнила тебе, що це не боляче.
  - Перестань лазити у мене в головi!
  - Гаразд, - Меган дуже не сподобався злий i холодний погляд огневички, не любила вона пiдлих гадюк. Ельфiйка забрала у вiдьми сестру.
  - Вибач, я не в гуморi. Не люблю, коли так роблять.
  - Я помiтила, - але якщо вибачається, не така вже й погана. В якусь секунду рудоволоса побачила в нiй не вже майже дорослу, в першу чергу морально, дiвчину, а емоцiйну дитину, яка вже просто не має сил вирiшувати все самостiйно, тримати себе пiд контролем. В її очах читався якийсь бiль, вiдбиток зради i втомленостi.
  - Тебе зрадив хтось близький. Хто? Не бiйся, я не в тебе в головi, у тебе в очах все написано, - швиденько додала вона.
  - Мама. Я не хочу про це говорити.
  - Добре, - зiтхнула Меган i по-доброму на неї глянула.
  - А ти? Чому ти живеш серед таких вбивць, як ми, як майже всi iз сильною магiєю? Тобi зовсiм не пасує така компанiя. Що ти взагалi тут робиш?
  Ельфiйка кивнула на сестру.
  - Я в першу чергу дипломат i не дозволю помирати невинним дiтям. I щодо нашої компанiї... я краще тебе знаю iсторiю кожного з менi знайомих напiвкровного. Всi починали як i ти. Спочатку вбивство через захист, потiм заради вигоди. Всi були колись невинними, але навiть на моїх руках є кров, як би я цього не хотiла. Але у нас немає вибору. Або кровава боротьба, або смерть. I май на увазi: далеко не всi вибирають перше. Тричi подумай перед тим, як iти боротися, бувають випадки, коли краще померти зразу. I головне: живи, Люсi Тенебрiс, поки можеш. Не лiзь на рожон, поки на волi, у клiтцi пташка не заспiває.
  Рудоволоса замовкла, вона i так забагато сказала. Меган була вражена безрозсуднiстю дiвчини, також їй подобалися дорослi думки i недитячi спостереження огневички, скiльки ж їй уже довелося пережити?
  Люсi тихенько переварювала почуте. Так незвично, тема була серйозна, а iнсолiтка все рiвно говорила надто м'яко i з дивною вiдчуженiстю в поглядi. Зiставивши факти, у вiдьми вже склався образ її спiвбесiдницi. Вона розумна, стримана, вiдносно мовчазна. Самовiддана, дiвчина ненавидiла цю якiсть у матерi, але Меган це навпаки личило. Спокiйна дуже, Люсi так би не змогла. Розсудлива i покiрна. Якраз покори їй i не вистачає, може ельфiйка з нею подiлиться? Огневичка всмiхнулася своїм думкам i кивнула.
  А що, кориснi поради, може, пригодяться.
  - Як думаєш, скоро вашi повернуться?
  - Не терпиться виконати завдання?
  - Не люблю вiдкладувати все на завтра.
  - На сьогоднi, якщо точнiше, пiвнiч вже давно була. Краще поспи, вони повернуться тiльки зранку.
  - Еее... А чому тодi твоя сестра не спить? I не розмовляє?
  - Лiї приснився кошмар. I вона мовчить вже кiлька мiсяцiв, її ледве не вбили, шок досi не пройшов, - старша сестра зручнiше посадила дiвчинку з розумними очима i зiтхнула. - З цим я i намагаюся боротися. Жорстокiсть магiчних свiтiв не повинна торкатися дiтей, - Меган вклала дитину спати на диван, де вони сидiли, i вкрила її пухнастим покривалом. - Лягай спати, до свiтанку ти нiкого не побачиш.
  - Добре. Ще можна запитання: а яка в тебе спецiалiзацiя?
  - Я дипломат. Я вже казала, - ельфiйка погасила артефакт бiля дiвчинки i вляглася на широкому лiжку зовсiм поряд, всерединi кiмнати. I хто його сюди поставив? - Душ - дверi справа вiд тебе. I не вздумай взяти моє полотенце, воно зовсiм нове, - всмiхнулася iнсолiтка i, остаточно погасивши свiтло, вкрилась з головою ковдрою.
  Вiдьма не стала їй заважати. Душ... Клас, вона востаннє милася пiсля манiпуляцiй з аурою у батька, пiсля якось не було часу.
  Через пiвгодини дiвчина вийшла пiсля ванної з мокрою головою i розклала собi стареньке крiсло в кутку, перед цим перетащивши туди скриню Анни i свiй мiшок. Вона невибаглива, до того ж цей свiтанок буде десь через годину або менше... I який сенс такого сну?
  Та нi, сенс є. Як тiльки її голова торкнулася подушки, огневичка просто вирубилася. Нi, да ну їх всiх, i хай тiльки хтось спробує її розбудити!
  Таки розбудили. Гади. Пiдняв її Влас, йому не сподобалося, що вона тут заночувала. Вiд несподiванки огневичка пiдскочила, кинжал з її поясу царапнув його руку.
  Демон тiльки мовчки подивився, як миттєво затягнувся порiз, на пiдлогу впала тiльки одна крапля, в яку чоловiк миттєво кинув вогнекулю, дiвчина знала наслiдок своєї кровi на речах, саме через таку помилку на нiй i клятва, i вкрадчивим голосом запитав:
  - Ти здурiла?
  - Ти мене налякав!
  - Параноїчка! - рявкнув вiн. - Вставай! Вляглася на моєму крiслi, ще й накинулася!
  - Тобi все рiвно нiчого не буде, порiз вже затягнувся.
  - В чужому дому не нападають, тебе що, мати цьому не навчила?! Вiд Дерк у тебе тiльки розшатана психiка, де твої манери?!
  Все, кров у Люсi в жилах закипiла.
  - Не кричи на неї, - зовсiм спокiйна i безстрашна до неї наблизилася Меган: - Пам'ятай, що це налякана дитина.
  Влас психанув i пiшов до Марата.
  - Заспокойся! - iнсолiтка пiдiйшла до неї ще ближче. Вiдьмi так хотiлося вдарити наглого демона енергокулею зi спини... А ще краще якимось прокляттям. Йому то навряд чи щось буде, максимум втратить енергiю, а для неї це буде приємно. Налякав, гад. Останнiй раз її так розбудила Мей, чому всi пiдкрадаються до неї, коли вона спить?
  Дiвчина голосно видихнула i повернулася до рудоволосої.
  - Де Сильвiя?
  - Замiтає слiди разом з Еманом.
  Що ж, не все так погано. Iнший янгол є, попросить у нього.
  Вiдьма встала з лiжка i, кивнувши ельфiйцi, пiшла в середину кiмнати.
  - Крiсе, - несмiливо наблизилася вона. - Можна тебе на хвилинку?
  - Так, звичайно.
  Молодий чоловiк пiдвiвся з дивану, i як йому крила не заважають лежати? Да нi, вони ж такi м'якенькi... пухнастi...
  Вiн помiтив її погляди на його особливiсть, крила швиденько склав, i вони просто розвiялися, бiлi, ледь помiтнi символи на обличчi теж щезли, тепер вiн повнiстю виглядав як etrange.
  Шкода, що сховав. Дiвчина хотiла торкнутися їх. Але, мабуть, не час, щоб дослiджувати i тим паче мацати представникiв iнших магiчних народiв.
  - Що тобi на цей раз треба?
  Як же так його вмовити... Мабуть, вiн проти вiйни etrange-вiдьмакiв.
  - Думаю, ти знаєш про вiйну в свiтi etrange, i я повинна брати в нiй участь. I я повинна обережно спiймати зрадника-артефактора в своїх рядах, єдиний вихiд, оскiльки я нiчого про нього не знаю, - пастка через телекiнез.
  - А ти не можеш її зробити. Я зрозумiв. Вибач, але зараз я занадто втомлений, не зможу. Але обiцяю: поверну резерв - зроблю те, що ти просиш. А поки що йди i виспись, Влас до тебе не пiдiйде, я проконтролюю. I не бiйся його, вiн сам тебе боїться, ти сильна вiдьма i головне: жiнка. Не знаю, чула чи ти, але його зрадила дiвчина i вiн тепер злий на всю протилежну стать.
  - Я не знала, - пiдтвердила вона i помiтила галочку. Його, виявляється, теж зраджували. Але їй би не хотiлося бути такою ж злою, як вiн. Хоча на те Влас i демон, щоб бути злюкою. Хоча її думка про них з самого початку виявилася помилковою, їм немає нiякої справи до людей, єдине, що вони роблять - вирiшують неприємностi, пов'язанi з магiєю у немагiчному свiтi, причому не завжди дипломатично. Iншi раси вони просто не чiпають, не завжди демони - вбивцi.
  Да i вiдьмаки теж... а на її руках вже є кров...
  Люсi трохи поникла i знову вляглася спати. А що, їй все рiвно довго чекати, резерв у Крiса зовсiм на нулi, спецiально перевiрила. Дiвчина перевернулася на другий бiк, лицем до стiнки i знову провалилася в сон. Да i снилося їй щось таке нiжне... Нагадувало батька. Як же їй хотiлося пiд час таких снiв просто не прокидатись, не повертатися в свiт кровi, болi i зради... Але доводилося.
  
  <58>
  Огневичка проспала аж до вечора, їй нiхто не заважав. Навiть Гарсiя продовжувала мовчки сидiти в крихiтнiй формi бiля її речей, як i сидiла до цього. Ну i добре. Вона не проти. Але все ж таки щастя довгим не буває, потрiбно повертатися.
  Люсi пiднялася з лiжка, вiдразу вiджалася вiд пiдлоги тридцятку, давно не робила, i пiшла до Крiса. Той задоволено сидiв на диванi i перемовлявся з Маратом. На низькому столику перед ними лежали карти, багато карт багатьох астралiв. Стратегiї, плани будiвель, окремо лежали креслення коридорiв магiчних в'язниць, щiльно вкритими рiзного роду помiтками, вказано було навiть способи вiдступу. Дiвчина аж присвиснула.
  - А, Лу, ти вже прокинулася. Макс заходив, поки ти спала, сказав, його тут не буде кiлька тижнiв.
  - Чому це?
  - Знову зайнявся чимось на тип шпигунства. Бiльше не пояснив.
  - Добре, - кивнула вона. Яке шпигунство? Дивно. Вiн її не попереджував. Хоча... вона ж для нього нiхто, вiн i не повинен був звiтувати. - Можна ближче глянути? - вiдьма наблизилася до карт, а зеленоокий демон потягнув її на себе i посадив мiж ним i Крiсом на диван, причому майже собi на колiна. Люсi миттєво вiдiдвинулася, вона вже зрозумiла, що Марату подобається гратися з дiвчатами.
  Вау, цi карти навiть кращi тих, що у її батькiв. Огневичка вiдразу оглянула в'язницю etrange, мало що може трапитися.
  Стiльки захисних заклять... Сфотографувати б... Але вона вже так сильно вiдвикла вiд iнтернету i смартфонiв, що навiть не носила з собою мобiльний телефон, залишила у Марини, його все рiвно не було де заряджати. Але магiчним свiтам i не потрiбна технiка.
  - А можна я скопiюю?
  - Звичайно, можна було i не питати, - Крiс дiстав також iншi схеми i пiдсунув iншi плани будiвель, в тому числi i iншi в'язницi. - На, пригодиться, - пiдморгнув вiн.
  - Так як там у тебе з резервом? - поцiкавилася дiвчина. - Зробиш те, що я просила?
  - Зроблю. Ось тiльки на що накладати?
  - А, зачекай, я зараз покажу. Тiльки скопiюю, - вiдьма збiгала до мiсця, де спала, добре, що зараз немає нi Власа, нi Емануеля, проте Сильвiя теж ще не повернулася. Для перенесення коробки Анни знову знадобився телекiнез, проте Люсi вчасно згадала, що в сумцi є потрiбний артефакт вiд батька.
  А вiн гарно оновив їй кiлька речей. Мотузка, карабiн. Запасний одяг, теплiший. Новенькi артефакти. Просто прекрасно.
  Дiвчина зберегла копiю карт в пам'ятi крихiтної капсулки, це нагадувало їй флешку, i нарештi повернулася до янгола.
  - На ось цю скриню з артефактами, - показала вона.
  - Якого ефекту ти хочеш?
  - Менi потрiбно спiймати того, хто до неї фiзично доторкнеться.
  - Навiть так? Ну, я спробую. Мiцнi пути робити?
  - Щоб тримали.
  - Да нi, ти не зрозумiла. Його задушити, чи зв'язати?
  - Давай без вбивств.
  - Все ясно. Залиште мене, я попрацюю. Готово буде хвилин так через 10, не менше.
  - Дякую тобi. Поки що немає за що.
  Вiдьма i демон послухали Крiса, дiвчина взяла в руки свiй мiшок, на плече до неї сiла Гарпiя, яку потрiбно було б покормити, оскiльки вполювати нiкого тут птаха не могла, i вони вiдiйшли на iнший диванчик до Меган. Поряд iз нею Лiї вже не було. Бiдна дитина.
  - Народ, а чому немає так довго iнших? З ними все впорядку? - тихенько поцiкавилася огневичка, дiстаючи сире м'ясо. В животi у неї неприємно заурчало, хотiлося їсти. Її рука також зарилася глибше в мiшок i витягнула консерву, паштет. Ну хоч щось. - Будете? - запропонувала вона.
  - Нi, - демон вiдмовився вiдразу. А, так, вони ж майже не їдять. - Декiлька годин тому до них вiдправився Влас, виберуться, скоро повиннi бути, - молодий чоловiк глянув особисто на Меган, яка явно нервувала. - Та не бiйся ти за нього, нiчого з твоїм дорогоцiнним не станеться.
  - Я цього не знаю, - з докором глянула на нього ельфiйка i намотала локон волосся на палець. Рудоволоса постiйно поглядувала на один i той же портал. Звiдти вони повиннi вийти?
  Якщо туди вiдправився демон, значить не все так добре. Що вже сталося? Чи не чекати їм нападу?
  - Точно все впорядку? - перепитала огневичка.
  А, так, впорядку. З дальнього порталу вивалилася зникла трiйця, перехiд мигнув i зник пiсля пасу Сильвiї.
  Це кошмар, вони всi в пилюцi, демон без свiдомостi, з його спини, здається, торчить дрвжелезна стрiла, чорне страшне, наче драконяче, крило порване, у ельфа на щоцi порiз, i всi заляпанi кров'ю. Еман кинув на пiдлогу окровавлений меч Власа на пiдлогу, вiн тут зараз не потрiбний, i потащив його на диван.
  - Допригався, - буркнув вiн своїй дiвчинi.
  Меган пiдбiгла до них i почала оглядати рани.
  - Смертельнi для людей, - повiдомила вона. - Стрiла пройшла за декiлька мiлiметрiв вiд серця. Отруєна. В загонi ловцiв був ельф?
  - Був, - янголка впала на сусiднє крiсло. Точно, вона ж не лiкує! Меган може як iнсолiтка, Сильвiя нi. Крiс, огневичка була майже впевнена в цьому, зцiлити не зможе, сил не вистачить. Вiн щойно наклав для неї зовсiм не просту пастку.
  - Як вiн? - Марат з надiєю запитав про свого друга.
  Ельфiйка похилила голову.
  - Майже труп.
  - Тодi чому ти нiчого не робиш?! - Люсi не витримала. Так, демон їй не подобався, але просто дати йому померти?
  - Я не можу! Не встигну зiбрати необхiдну кiлькiсть енергiї, щоб затягнути рани так швидко! Я погано лiкую!
  - Пропустiть.
  Вiдьма не витримала. У неї все вийде, вона впорається.
  Влас хоч i гад, але вiн дав їй свою енергiю. Борги потрiбно вiддавати.
  Зцiлити у дiвчини вийшло не з першого разу, все ж таки вона була проклятiйницею, а не цiлителькою. Але наявнiсть резерву значно їй допомогло. Огневичка залiкувала небезпечнi, але не смертельнi поранення, в тому числi i крило, тепер настала черга найсерйознiшого.
  - Народ, хтось повинен витягнути стрiлу. Рiзко. Меган, я не впораюся так швидко без його стабiльного стану. Притримай його.
  - Я не некромантка!
  - Iнакше вiн помре! - Люсi i так була вся заляпана кров'ю, але тiльки тепер нерви почали здавати.
  До друга наблизився Марат, демон взявся за тоненьку, але мiцну паличку з залiзним отруєним вiстрям.
  - На рахунок три, - дiвчина кивнула iнсолiтцi. Аби тiльки та змогла хоч трошки протримати його, щоб не помер завчасно. - Раз. Два. Три!
  Марат рiзко смикнув стрiлу i витягнув її з тiла напiвкровного вiдьмака. Бризнула кров, заляпавши йому сорочку.
  Вiдьма миттєво пiднесла руки над раною i почала розсiювати на неї своє закляття. Аби тiльки вийшло!
  Все правильно, вона не помилилася. Так, потужнiсть зцiлювання була зовсiм невелика, але кровотеча припинилася, рана стала в рази меншою, а через кiлька спроб зникла зовсiм.
  Люсi втомилася. Така робота дуже виснажує, оскiльки це не її спецiальнiсть i нiколи не буде. Але вмiння дуже корисне, могти потрiбно все.
  Огневичка опустилася на пiдлогу. Нi, не вiд обезсилення, магiї в нiй достатньо, її резерви майже повнi, нiчого дивного, вона весь день вiдпочивала. Але морально вже була на нулi. Занадто тяжко, в першу чергу емоцiйно, вiдьма наче знову опинилася на полi бою плiч-о-плiч з Арклом. Не хотiлося їй це згадувати.
  - Меган, можеш долiкувати? - тихенько попросила вона.
  - Немає потреби. Вiн скоро i сам прийде до тями, - до неї приблизився Крiс i допомiг пересiсти на крiсло. Руки дiвчини досi були всi в кровi, i Сильвiя простягнула їй серветку. А сенс? Тут мити потрiбно. Добре, що одяг, який дав їй батько не брудниться, хоч вiн чистий.
  Огневичка обережно пiшла до ванни i вiдразу заглянула в дзеркало. Ну-ну. Одяг не змiнився, а нещодавно помите волосся "пофарбоване". Голову знову доведеться мити...
  Люсi попередила, що вона в душi, але вiдмилася в раковинi. Швидко позмивавши слiди, вiдьма вийшла, був вечiр, потрiбно було повертатися в астрал etrange. А, може, ну його? I так добре. Вона ж якби виконує воєнне завдання, нiчого такого, а для неї - курорт.
  Гм, а шампуня пiсля неї майже не залишилося. Цiкаво, чий вiн був?
  Влас досi лежав непритомний. Так, краще залишитися, поки вiн не розплющить очi, що, якщо демону стане гiрше, вiн не зможе перебороти отруту, вивести яку вона не в силах? Безсмертним не потрiбний антидот, але в такому станi впоратися з фiзичними пораненнями вони не в силах. Тому демона нiхто не тривожив, його тiльки зручнiше поклали.
  Дiвчина ще трохи посидiла поряд iз пораненим, виявилося, що ельфа i янголку заманили в пастку, а вiн, прорвавши її, пiдставив себе пiд удар, вчинив як справжнiй вiдьмак, який захищає свою родину. Може, цi кiлька напiвкровних i є його сiм'я? Та нi, здається, у нього є батько-вiдьмак. Або у них поганi вiдносини, або просто не достатньо близькi. Хто його знає?
  Огневичка заснула пiсля всiх, до цього якось не виходило. Вона все думала, думала, думала...
  Цiкаво, що зараз вiдбувається в астралi etrange? Вiдьма зникла майже на добу, чи шукає її Анна?
  Що там з новим водником, є кандидатура? Чим займається Аркл, де Макс? Вона правильно чула, чи її батько звернувся в сенатi проти вiйни.
  Дивнi у них порядки, в цих астралах. Наскiльки вона знала, сенаторство зазвичай не передається зi спадком, це ж повинен бути представник народу, а не аристократiї. Але нi, у вiдьмакiв будь-яка влада спадкова. Але Аркл достойний цiєї посади, Люсi помiтила, як йому приносять списки прохань i проблем, це не його компетенцiя, але чоловiк все рiвно видiляє грошi. I хоч зовнi йому на всiх все рiвно, але вiн не жадiбний i вiддає все непотрiбне тим, хто цього дiйсно потребує, пiклується про простолюдинiв i справедливо вiдстоює їхнi права у вищому свiтi, дає певну свободу. I одночасно пiдкоряє їх.
  Все, якi у неї плани на завтра? Дiвчина глянула на Гарпiю, та, майже задоволена i нагодована знову спала.
  Так, їй потрiбно розвiдати ситуацiю в астралi, потiм пiймає найомника, вiдьма перевiрила, Крiс блискуче наклав на скриню Анни закляття, повинно спрацювати. А ще добре, що вона стала бiльш-менш помiчати навiть сховану магiю, якщо магiчну дiю виконав напiвкровний. Цiкаво, з чого раптом таке вмiння?
  Все, можна спати.
  Люсi прокинулася раненько, але була бадьорою i вiдразу вмилася i почистила зуби. Майже всi спали, тiльки Меган i Емануель кудись зникли, але не важливо. На даний момент дiвчину бiльше цiкавило самопочуття пораненого вчора демона, все ж таки це вона його врятувала, а той нарештi спав здоровим сном. Тихенько, щоб нiкого не розбудити огневичка його оглянула. Магiя бiльш-менш в порядку, точнiше сказати не можна, цiлительство i дiагностика - спецiальнiсть iнсолiтiв. Фiзично вилiкується сам, уже майже вилiкувався, не дивно, з його то регенерацiєю.
  Все, можна йти звiдси. Який там портал веде до etrange? А, ось цей, так, вона непогано його запам'ятала. Цiкаво, а що за iншими телепортами? Їй дiйсно хотiлося побачити й iншi астрали, а не тiльки доволi убогий свiт iнсолiтiв.
  Вiдьма скористалася телекiнезом, щоб винести закляту коробку, свiй рюкзак одягнула на плече, на два не вийшло, оскiльки там ще зрання вмостилася гарпiя.
  Їй знову довелося одягнути артефакт з iлюзiєю, який вона зняла, коли зiбралася до напiвкровних. Його довелося пошукати, Люсi вже аж злякалася, що загубила медальйон. Але нi, знайшла таки в кишенi.
  Ну, все, була не була.
  Огневичка скочила в портал. А це точно той, вона не помилилася? Це зовсiм iнше мiсце. Але, судячи з магiї навколо - астрал etrange. Де вона вже опинилася?
  Мабуть, виходи з порталiв перемiщуються. Ну-ну. Так в який пiдвал її на цей раз занесло? Невеликий, точно не каналiзацiя.
  А, плювати. Вiдьма наплювала на правила обережностi i вiдкрила власний перехiд прямо звiдти. А що, їй шукати вихiд? Нi, дякую. Портал все рiвно потiм перемiститься.
  Дiвчина дiяла доволi нахабно, заявившись в кабiнет Руслана. У нього сидiла на той момент Мей, батько про щось її розпитував, але з її приходом вони замовкли. Гм, у них, схоже, покращилися вiдносини, природничка явно охоче з ним розмовляла, вони стали ближчi.
  - Люсi? Тебе довго не було. Ти виконала завдання?
  - Майже, - огневичка показала закляту коробку. - Я вже влаштувала пастку, скоро спiймаю.
  - Ти дiєш повiльно, - докорив їй чоловiк.
  - Проте якiсно, - вона заперечила. - Про термiн розмова не йшла. А у мене були вихiднi.
  - Яку пастку ти зробила?
  - Її робила не я. I ви її не вiдчуєте, вона з магiєю телекiнезу.
  - Телекiнезу? Скiльки ж ти за неї заплатила?
  - Бiльше нiж ви думаєте, - не стала уточнювати вона. Звiсно, немає нiчого важливiшого за життя.
  - Добре. Мей, тобi краще пiти, скоро прийде Анна, у нас трьох з Лу буде розмова.
  Природничка кивнула i блимнула, мабуть, в дiм Дерк. Або в новий табiр, якщо вiн вже є, минулий же розбили минулої ночi.
  Гм, а до неї, скорiше за все, якесь особливе ставлення, вона приймала участь у всiх офiцiйних розмовах дорослих, про якi знала.
  Повiтряник i вiдьма просидiли самi недовго, невдовзi в кiмнату ввалилася огневичка.
  - О, я якраз тебе шукала, - жiнка вiдразу звернула увагу на доньку. - Тебе не було двi ночi, я хвилювалася.
  - Пф, - хмикнула вона i вiдвернулася.
  - Ти виконала завдання?
  - Я не лiтаю, - буркнула дiвчина.
  - Анно, зрадник майже на крючку, у тебе дуже розумна донька.
  - Гаразд, до цього ще повернемося. Руслане, що з новим водником?
  - Було декiлька кандидатур. Двоє - вiдьомськi шпигуни, ще одного вже пiдiбрав iнший загiн.
  - Так ти досi не нiкого знайшов?
  - Чому не знайшов? Знайшов. В iншiй ситуацiї я би його не взяв. Репутацiя в нього жахлива, вчиться пiд чужим прiзвищем, вiн мастер втечi i кримiналу. Але загалом хлопець вiн непоганий, а у мене наказ за ним стежити, навiть не спiймати, це неможливо, поки вiн сам цього не захоче. Вiн напiвкровний, наполовину iнсолiт.
  Анна скривилася, Люсi тiльки пiдняла голову. Невже..?
  - Люсi, ти знаєш його. Макс Деакатар. Але у нас бiльш вiдомий пiд прiзвищем Аманзi.
  От чорт!
  
  <59>
  Нi, Люсi не знала його прiзвища. Макс. Це ж повинен бути вiн, все зiйшлось. Але що вiн тут забув? Якого чорта вiн ув'язався в цю вiйну?
  Єдине, що її порадувало - незадоволена гримаса матерi. Аннi тепер буде не до неї, жiнка зосередиться на кримiнальнику. Хлопця шкода.
  - Вiн прийде на останню бесiду через десять хвилин, його кандидатуру вже утвердили, з документацiєю проблем немає.
  - Руслане, чому саме його, нахального напiвкровного байстрюка? Невже дiйсно не було нiкого достойнiшого?
  А вiдьма права, йому буде не солодко в цьому гадюшнику. Дiвчина не змогла не втрутитись:
  - Вiн чудовий спецiалiст, шпигун i друг, чесний i вiрний. I вiн достойний. Напiвкровний? Анно, як не тобi знати, що дiти не повиннi розплачуватися за помилки батькiв. А щодо наглостi... Ввiчливiсть - не головне в життi. А коли на тебе наїзджають, на етикет i поведiнку стає реально байдуже. До того ж на цiй вiйнi вмiння iнсолiта - безцiннi.
  Мати вже була на взводi. Мала вiдьма поставила її на мiсце, її, в декiлька разiв її старшу! Etrange вже зрозумiла, що покорити її буде тяжко, але не неможливо. Жiнка не збиралася здаватись.
  - Я не до тебе зверталася, - буркнула вона.
  - Твоя донька права, Анно. Перестань.
  О, тепер i цей перебiжник пляше пiд дудку молоденької огневички. А etrange знову одна...
  - А ти подумав, що в загонi три майже дiвчинки, хто знає, що в головi у цього Макса? Я про них непокоюсь!
  - Ось тiльки насилькика з мене робити не треба, - неприємно i холодно зайшов в кабiнет хлопець. - На вiдмiну вiд вас я не кидав напризволяще дiтей, не намагався вбити їх, а за свою доньку можете не хвилюватися, вона в надiйних руках. Якщо взагалi хвилюєтесь, - невдоволено додав водник i сiв у крiсло бiля Анни. Стало якось навiть тiснувато.
  - Що ти собi дозволяєш, байстрюк!
  - Пiдбирайте слова, Анно Дерк, ми говоримо офiцiйно, - нда, ще один непохитний, хоча очi у нього палають праведним гнiвом. Тепер проблеми матерi подвоїлися. I це вона ще не знає, що для Люсi вiн бiльше, нiж друг.
  - Перестаньте сваритися, вам ще разом працювати, - теж доволi холодно зупинив їх Руслан i перейшов до справ: - Края де? Вона теж повинна брати участь.
  - Вже тут, - нестихiйниця увiрвалася в кабiнет i грюкнула дверима. - Консультувала Рею щодо захисту табору, поки мене не буде. О. Якi люди! - жiнка теж звернула увагу на Макса. - Аманзi, що ти тут забув? - вигнула брови вона.
  - Теж саме, що i ви.
  - Вiн наш новий водник, - фиркнула її сестра, взявши зi столу якiсь документи.
  - Тодi удачi, - Края звернула увагу на тон огневички. - Не боїшся, що спiймають?
  - Це не так легко зробити, - пожав плечами вiн.
  Повiтряник почекав, поки вони не заткнуться, i продовжив:
  - Так ось. Ми всi знаємо, що у нас один iз найсильнiших загонiв. Двi сильнi огневички, стiльки ж нестихiйниць, а також обдарованi кожної стихiї.
  - А можна без цього, це все i так ясно, - нда, Анна дуже люта.
  - Можна. У зв'язку з цим нас вiдправляють на ще один штурм справжньої фортецi. Її захопили три днi тому, - Руслан дiстав якийсь рулон паперу i розклав карту на столi.
  - Що за фортеця? - поцiкавилася Анна. Вона захищала далеко не одну крiпосну стiну.
   - Карес, - огневичка аж нахмурилася. Гм. - Для тих, хто не знає: два входа, навколо глибокий i широкий рiв, без повiтряника там робити нiчого. Мости магiчного укрiплення, артефактнi, їх можна елементарно зруйнувати. Бiйницi над воротами, магiчний захист, мiцнота стiн - все просто найвищої якостi. Висновок лише один: вона неприступна.
  - Новини так собi, - Края почесала макiтру. - А гарнi новини є?
  - Так, - чоловiк кивнув i пронизав поглядом напiвкровну вiдьму. - Я перевiрив артефакти, якi принесла Люсi, навiть дав своєму другу-майстеру, щоб впевнитися остаточно. Вони iдеальнi, працюють, наче годинник. А також там є захиснi одиницi для кожного члену загону, слабенькi, правда, але дякую тобi, Лу, в списках цього не було. Єдине, ще не сподобалося артефактору, вони вiдьомськi.
  - Так, я просто подумала, що нехай вiдьмаки заплутаються i приймуть нас за своїх через артефакти, - мило всмiхнулася дiвчина i стикнулася поглядом з хлопцем. Той теж посмiхався.
  - Непогана iдея, але навряд чи спрацює. Далi. Ця новина так собi, кому як, хто буде радий, хто нi. По моєму проханню для ефективного виконання цiєї мiсiї тимчасово об'єднують два загони. Наш i сенатора Ллойда Тернон.
  Мати-огневичка застогнала.
  - Так, Анно, я знаю, що у вас не лади, але це необхiдний захiд.
  Щось їй сьогоднi не щастить. Аж шкода її.
  - Вiн кретин i пiдлий гад.
  - Це всi знають. Вiн готовий жертвувати людьми заради влади, - сестра etrange i сама задумалася над ситуацiєю. - Але у нього сильна команда i два повiтряника. А вiн сам чудовий природник, Мей з ним i поряд не стоїть. Нам без них не обiйтись.
  - Гаразд, - рикнула жiнка. Вона може бути хоч тричi генералом, але тут вибирати не їй. - Щось ще?
  - Здається, все.
  - Де i коли зустрiчаємося з загоном Тернона?
  - Через чотири днi.
  - Дивно. Довгенько якось. З чого це?
  - Все вiрно, я таки дещо забув. Не повiриш, вiн теж був далеко не в захватi, що йому доведеться працювати з тобою, i, пiдключивши зв'язки, почав вимагати перевiрку профпридатностi нашого загону. Завтра о дванадцятiй кожного запитають теорiю ведення боїв, звичайних i магiчних, да i не тiльки теорiю, просканують ауру, перевiрять на контроль магiї, особливо тебе, Анно, оскiльки ти набагато сильнiша Люсi... Не бачу сенсу все це говорити, ти i сама знаєш.
  - Це я не профпридатна? Ну, кретин! - люто видихнула вона. - Перевiрка тут, у штабi?
  - Так.
  - Завтра буду, - буркнула жiнка i зникла. Все правильно, з неї досить на сьогоднi. На огневичку неначе прокляття наклали.
  - Я теж пiду, - її донька теж пiдскочила зi стiльчика бiля самої стiни i швиденько вскочила в портал.
  - I я, - хлопець також кивнув i ще встигнув заскочити в перехiд дiвчини, який закривався.
  А ось приземлився iнсолiт невдало, вилетiв горизонтально i, збивши на землю дiвчину, впав сам.
  - Макс? - вiдьма скинула з себе його руку i рiзко пiдскочила на ноги.
  - Що?
  - Навiщо ти пiшов за мною?
  Хлопець теж пiдвiвся i глянув на неї. Його рука потягнулася до її шиї i зiрвала артефакт.
  - Я думав, тобi захочеться поговорити.
  - Хотiлося, - кивнула вона. - Ось тiльки зараз мене бiльше хвилює завтрашнiй тест.
  - А, ти про це думаєш? Да ти не хвилюйся, все буде добре.
  - Я думала йти до Аркла, запитати, але, може, ти розкажеш менi? Що це взагалi таке, в чому його суть?
  - Це просто перевiрка твоєї боєздатностi i все, в командi просто забагато дилетантiв. В документах вказано, що твiй рiвень сили слабкий, складнi i середнi закляття вiд тебе чекати не будуть. А твiй батько навчив тебе багато чому, для тебе теорiя не створить проблем.
  - Але як щодо того, що ми напiвкровнi? Це не спливе?
  - Нi, не хвилюйся, твiй захист аури пробити не зможе нiхто. Свiй я вже закрiпив перед приходом сюди, тож це вже теж не проблема.
  - Добре, - кивнула вона. - Макс, чому ти прийшов? Навiщо? Навiщо ти вв'язався в цю вiйну, вона не твоя.
  - I не твоя теж. Я просто не хочу, щоб з тобою щось сталося, я зможу тебе захистити.
  - Я не безпомiчна, щоб мене захищати.
  - Лу, я просто хочу бути поряд.
  - Ти не думав, може, не варто?
  - З чого це?
  - Один з нас буде в небезпецi - загинемо обоє.
  - I все це лише через це?
  - Тобi не достатньо цiєї причини?
  - Нi, не достатньо, - твердо пiдтвердив вiн. - Ти не просто менi подобаєшся, я люблю тебе, Лу. I я завжди буду поряд, навiть якщо ти цього не хочеш.
  Дiвчина закам'янiла. Вiн любить її? Ранiше їх нiхто не казав таких слiв. Але це все ускладнює. Нi, тiльки цього ще не вистачало!
  Чесно кажучи, хлопець сказав це не зрозумiвши, що, власне, ляпнув. Це була правда, але вiн i не думав це казати.
  - Максе, я дiйсно думаю, що нам краще не бачитись, - в її голосi з'явилася сталь, а в очах зiбралася темрява. Люсi востаннє заглянула йому в очi, вирвала з руки свiй артефакт i блимнула, їй хотiлося все обдумати. Що вона має? Купу проблем, до якої додався ще й iнсолiт? Нi, тут не можна втекти, треба щось вирiшити.
  Чи дiйсно вiн любить її? Можливо. Заради чужої людини нiхто не пiде на такi жертви. Але чи любить його вона? Так, вiн їй дуже подобається, але про любов говорити ще надто рано. Зараз не до цього, все. У неї завтра тест, потрiбно викинути Макса геть з голови, а то i з серця. Але чому ж не виходить?
  
  <60>
  Чорт, ну навiщо вона йому це сказала? Якийсь замкнутий круг, так хочеться, щоб вiн її обiйняв, притулитися до нього. А його тепер немає поряд...
  У Люсi нiяк не виходило викинути Макса з голови, що б вона не робила. Врештi-решт огневичка психанула i перенеслася до Анни, знайти своїх родичiв для неї було не складно.
  Знову гора Алтеа, холодний вiтер в лице i свiтла постать.
  Мати стояла над прiрвою, яку колись зробила. Якби дiвчина не знала її, то подумала б, що жiнка вирiшила скоїти самогубство. Але нi, вона завжди так стояла.
  В цей раз вiдьма вперше з'явилася на однiй з нею сторонi провалля. Ранiше вони завжди говорили на вiдстанi. Etrange вiдчула її прихiд, але не обернулася, продовжила стояти. Люсi пiдiйшла до неї ближче i теж, як i вона, подивилася в даль.
  - Не знаю, чи казав вiн тобi, але саме тут ми найчастiше зустрiчалися, хоча Аркл був справжнiм романтиком i завжди намагався вiднести мене на край свiту.
  - Ти любила його?
  - Звичайно любила.
  - Тодi що сталося, чому ти його ненавидиш?
  - Через нього вмерла Вiола, вiн утримував мене бiля себе дванадцять рокiв i найголовнiше: намагався забрати тебе, - нарештi мати повернулася до неї i навiть не вiдвернулася, зустрiвшись з чорними очима.
  - Аркл нiчого не робить без причини, - пiдмiтила дiвчина. - Навiщо я тобi, для тебе я - непотрiбна напiвкровна обуза, а ще, вiрогiдно, засiб для досягнення мети - перемоги над вiдьмаками, над Арклом. Вiдпусти мене.
  - Нi.
  - Якщо любиш, вiдпусти. Ти лише ламаєш менi життя.
  - Лу. Я буваю неправа, але i вiдпустити тебе не можу. Я знаю, що ти вже вбила, ти занадто небезпечна. Вiн змусив тебе, так?
  - Нi. Я сама пiшла на це i вже поплатилася. Це був лише мiй вибiр.
  - Знаєш, я не уявляю свого життя без тебе, але все частiше думаю, що, можливо, краще менi було тебе не народжувати. Я не хотiла для тебе такої долi. Долi безчесного вбивцi, як i у твого батька.
  - Ти теж не свята, - на перший вигляд байдуже пожала плечами дiвчина.
  - Я все роблю заради загального блага. Вiн же тiльки для себе.
  - Не тiльки, - заперечила дiвчина i через якийсь час запитала: - Анно, ти любиш мене?
  - Що за дурницi, звичайно люблю!
  - Я готова стати перед тобою на колiна, тiльки звiльни мене вiд клятви. Тiльки ти можеш її зняти.
  - Не можу. Вона не знiмається, це до закiнчення вiйни, - в голосi був якийсь такий сум, жаль.
  Дiвчина похилила голову. Їй не вiрилося, що жiнка її любить. Iнакше вона б знайшла вихiд.
  Через кiлька хвилин мовчанки Анна сказала те, що давно потрiбно було сказати. Настав час користуватися порадами Аркла.
  - Вибач мене, Лу. Я знаю, я не найкраща матiр, я не вмiю дiлитися, не хочу, щоб ти була схожою на батька. Але я би все вiддала, тiльки би ти була бiльш-менш щасливою, щоб я щодня могла бачити твою усмiшку, адресовану менi. Я не бажаю тобi зла. З самого твого народження я намагалася дбати про тебе, ти просто навiть не уявляєш, як менi тебе не вистачає.
  Невже дiйсно любить? Як довго дiвчина чекала цих слiв... Вона їй потрiбна...
  Люсi не витримала i мiцно-мiцно її обняла. Дiйсно, може, це правда? Але чому тодi в її голосi вiдчувається якась така ледве помiтна фальш?
  - Ти теж мене вибач, Анно, я буваю нестерпна. Але тут вже яка є... Я ненавиджу бути пiд контролем. Не забирай мою свободу.
  - Добре, моя люба, моя маленька, - огневичка гладила доньку по волоссю. У неї вийшло, вона змогла знайти з вiдьмою спiльну мову. Це було правильне рiшення, попросити вибачення i вiдкрити карти, хоча б частину. Бiльшiсть зi сказаного правда, дiвчина тому нiчого не помiтила.
  Гм, виявилося, не така вона вже i непокорна. Просто треба знати, за якi шнурочки смикати. Тепер є навiть результат: її донька швидко їй повiрила.
  Так, etrange в нiй повiрила i навiть прийняла таку недосконалу матiр. Але не вiдьма. Вiдьми занадто недовiрливi, вони часто не вiрять навiть самим собi.
  Через якусь хвилину Люсi трошки вiдсунулась.
  - Давай забудемо минуле.
  - Все буде добре.
  - Завтра перевiрка...
  - Так. Тебе не вичислять, у тебе гарний захист. Але...
  - Що?
  - Тебе попросять зняти iллюзiю.
  - Я про це не думала. Кольоровi лiнзи ще в тебе?
  Мати швидко витягнула з кишенi i простягнула їй коробочку.
  - Я сподiвалася, що не доведеться це робити.
  - Одягати їх?
  - Нi, ставати Люсi Дерк.
  Що там Аркл казав? Вона вiльна?
  - Вирiшувати тiльки тобi.
  - Гм. З яких пiр ти даєш менi право вибору?
  Ось такого запитання etrange не очiкувала. Анна промовчала, не знала, що вiдповiсти.
  Проте у дiвчини подвоїлися сумнiви. Щось тут нечисто. Це точно її мати?
  Та нi, точно вона. Але чому жiнка йде на поступки, це не в її характерi...
  А, потiм розбереться.
  - Давай допоможу, до них ще треба звикнути.
  Жiнка одягнула дiвчинi лiнзи i та вiдразу вiдчула дискомфорт. Очi хотiли виштовхати iнше тiло, але все рiвно доведеться терпiти.
  - Так набагато краще. Гм. Ходiмо зi мною. Давай руку.
  - Куди? - огневичка вагалася, але таки торкнулася долонi матерi.
  Вони блимнули в будинок Дерк, точнiше в майже порожню, необжиту кiмнату, колись Вiолину. Там нiкого не було: очевидно, всi вже в їхньому новому таборi.
  - Сiдай, - мати кивнула їй на стiлець перед дзеркалом.
  - Що ти задумала?
  - Будемо приводити тебе в порядок, - жiнка витягнула з шухляди запорошену косметику.
  - Ееее. Знаєш, порядок - рiч вiдносна.
  - Змiнити колiр очей не достатньо. Твоєї бiльш-менш пiвденної зовнiшньостi з перемiшкою з блiдiстю, а ще деякими рисами вiд батька явно не вистачає, як на etrange.
  - Пропонуєш стати розмальованою лялькою?
  - Вибирай, що гiрше, - Анна тiльки байдуже пожала плечами. Iнколи її хотiлося просто задушити.
  - Добре, - рикнула дiвчина i всiлася на стiлець.
  - Спочатку волосся. Макiяж зробимо завтра, iнакше за стiльки часу все розмажеться.
  - Що саме у мене не так з волоссям?
  - Ти в курсi, що на них кров? До речi, чия вона?
  Думає скористатися для ще якогось кровного закляття? А не вийде!
  - Вибач, але це тебе не стосується. Без коментарiїв.
  - Гаразд. Йди в душ, полотенце там є, i вимийся нарештi. А то вигляд у тебе не найкращий.
  Люсi повернулася в кiмнату через хвилин так п'ятнадцять, вже висушуючи собi волосся магiєю etrange. Як добре, що її тiло взагалi несприятливе до свого вогню, а сильне видiлення тепла дуже допомагає у повсякденних речах.
  - Не досушуй, накрутимо, а то у тебе локони просто обвисають.
  Використає для цього якийсь артефакт? Пф, нi, звичайнi бiгудi.
  - У мене воно все рiвно дуже швидко вирiвняється.
  - Ми збережемо ефект надовго, - жiнка потрусила якимсь ланцюжком з магiєю водникiв. Що ж, вона вже все продумала.
  - Окей.
  А огневичка була умiлим майстром в цьому планi, впоралася жiнка дуже швидко.
  - Менi цiкаво, чи не зарано ми це зробили?
  - Завтра буде нiколи, пропоную виспатися i вiдпочити.
  - Невже немає жодних завдань загону?
  - Окрiм озвучених тобi - нi.
  - От чорт!
  - Що?
  - Пастка! Я забула її в кабiнетi Руслана.
  - Да не бiйся, з нею нiчого не трапиться. Лу, можна до тебе приєднатися? У спiйманнi того гада?
  - Ееее. Я не знаю. Менi б не завадила допомога при її встановленнi, але впiймати рибку я хотiла би сама, - попередила вона Анну.
  Жiнка тiльки всмiхнулася, натякнула про артефакт iллюзiї i простягнула їй руку.
  Мати i дiвчина вдало перенесли скриню з закляттям до вiддiлу артефактiв. Тепер залишалося тiльки чекати.
  Чому Люсi вирiшила зробити все сама? Etrange цього не розумiла. Навiщо їй пiдставлятися i йти проти досвiдченого найомника i артефактора? Куди привели її її ж думки?
  Вiдьма вiльна, про це жiнцi постiйно торочив Аркл. Значить, потрiбно дати їй цю волю. Але чи не забагато їй буде? Нi, вiд цього лише притупиться її обережнiсть, воно того варте.
  Нехай впорається сама. Це не завадить. Досвiду хоч набереться. А про всяк випадок за нею можна приглядувати, вiрно? Якщо щось станеться, огневичка вiдчує це, кровний зв'язок дуже важко розiрвати, все буде добре.
  Отож, Анна задумливо повернулася в порожнiй дiм Дерк i потiм ще доволi довго тiшила себе думкою, що зовсiм скоро довiра, душа i серце дiвчини будуть її.
  
  <61>
  Щось не торопиться цей зрадник. Люсi ще раз поглянула на власний артефакт нестихiйникiв, досконалий годинник з магiчною основою. Чорт, вже пiв на першу ночi. Дiвчина позiхнула, зняла лiнзи, поклала їх у коробочку, вляглася у кутку на пiдлогу на свiй же плащ i ним же вкрилася.
  Нi, ну закон пiдлостi. Щойно прикрила очi, як почулися тихенькi кроки.
  I так, виявилося, це etrange-природник. Вже дорослий, йому явно за двадцять п'ять. Не надто сильний, середнiй по силi, вона б сказала, але дуже натренований. Ха, вiн йде прямо в її пастку.
  Чоловiк оглянувся i, приблизившись до заклятої скринi, вiдкрив її. Його рухи миттєво сковало невидимими залiзними ланцюгами, вiн пошатнувся i впав на колiна зi зв'язаними руками.
  Люсi пiдвелася i трошки вiдтряхнулася. Будемо знайомитися.
  - От сучка, - прошепотiв вiн.
  - А тобi не соромно так пiдставляти своїх?
  - Менi сiм'ю годувати треба! Не до якоїсь там совiстi.
  - А не можна годувати чесно?
  - У etrange i чесно? Не смiши. Досить розмов, впiймала - вбивай.
  - Навiщо менi тебе вбивати? - фиркнула вона. Чоловiк витрiщився на неї. Вона не схожа на etrange. Вони прозорi, як вода, остерiгаються всього небезпечного, вважають найкращим рiшенням проблеми - знищення її ще до появи, навiть якщо доведеться переступити через моральнi принципи. Вони би не дали йому жити, вiн - загроза.
  - Ой, да не дивись ти так на мене. Не etrange я, - пiдтвердила дiвчина i зняла iлюзiю.
  - Чого ти хочеш, вiдьмо? Чому ти тут? Шпигуєш?
  - Це не твоя справа, - огневичка задумалась. - Що у тебе з сiм'єю?
  - На мою доньку напав демон. По необережностi вона випадково прикликала його. Вiн наклав прокляття. Щоб зняти, я пiшов на таку роботу.
  - Невже на звичайнiй не можна було це зробити?
  - Ти ж вiдьма, знаєш, що тут малий вибiр. Я сильний тiльки в боях i трохи в артефактах, я не проторчу все життя военним, який слiпо слiдує наказам.
  Дiвчина кивнула. Вона теж би цього не хотiла. Це не робота, а рабство.
  - Так чого ти хочеш, вiдьмо?
  Огневичка впевнено приблизилася до нього.
  - Що я хочу? Поки що нiчого. Май на увазi, менi нiчого не коштує забрати твоє життя.
  - Ти менi погрожуєш? Ти, у якої ще молоко на губах не обсохло?
  - Припустимо. Ти старший, сильнiший, досвiдченiший. Але ти навiть не уявляєш, хто я i на що здатна. Я ще мала, менi тiльки нещодавно стукнуло чотирнадцять, але ти навiть не уявляєш, через що менi доводеться iти. I так, я тобi погрожую.
  Чоловiк схилив голову. А вона не безхребетна слабачка. По нiй видно, така не прогнеться нi перед ким. I через кiлька рокiв з неї виросте дуже сильний супротивник, вона вже зараз не дурна, малолiтня - так, але у неї є умiння аналiзувати ситуацiю, рiшучiсть самостiйно приймати важливi рiшення. Такi як вона самостiйно розпоряджаються своєю долею. I з ними краще не ворогувати.
  - Гаразд. Як звати тебе?
  - Люсi... А тебе?
  - Алан. Який у тебе рiд?
  - Це не важливо.
  - Запитую ще раз: чого ти хочеш? I звiльни мене, я не втечу.
  Дiвчина трохи вагалася, але таки його вiдпустила. Вiн пiдвiвся i неприємно її оглянув.
  - Огневичка, - зрозумiв природник.
  - Так. I ти менi допоможеш.
  - Я не стану ризикувати заради тебе життям.
  - Я i не прошу. Попереджую: зрадиш - помреш. Я тебе з того свiту дiстану.
  А вона не жартує. Серйозна мала.
  - Так ти скажеш, чого хочеш?
  - Через кiлька рокiв я знайду тебе. I ми поговоримо. Поки що рано.
  - Знайдеш? Це навряд.
  - За все треба платити. Через твої артефакти я могла постраждати. Тому щоб я тебе бiльше на цiй вiйнi не бачила, ясно?
  Пф, ну у неї i гонору. Зависока самооцiнка у дiвчини. Потрiбно знизити.
  Чоловiк напав. Миттєво i необдумано.
  У неї немає iнтуїтивного щита. Його енергокуля проломила б його вiдразу. Сфера тiльки наближалася, чому вона не вiдбивається? Вона не слабачка, здатна на це.
  Люсi без проблем спiймала закляття i вiдразу кинула його в пiдлогу. Гад, нiчого сказати.
  Алан стояв шокований. Що вона щойно зробила? Пiдкорила його ж закляття? Такого не вчать у жоднiй академiї. Вона навчалася самостiйно. Але через вiдсутнiсть щитiв це i так зрозумiло. Вона не така, як iншi. Сильна дiвчинка з величезним потенцiалом. I її навiть зараз не можна недооцiнювати.
  Ось якраз пiдлостi огневичка i не любила. Її закляття було в рази сильнiше i смертоноснiше. Дiвчина кинула дуже складне прокляття. Це як бомба заповiльненої дiї, яку вiдьма може пiдiрвати в будь-яку хвилину, як тiльки та потрапить у цiль. Вiд нього не залишиться i мокрого мiсця! Вона що, божевiльна, таке використовувати?
  Але це ще було не все. Наступне закляття було набагато простiше, але вiд цього не менш небезпечне. Проте, чесно кажучи, для неї воно вважалося майже вищим пiлотажом. Все ж таки вона без трьох хвилин манiпулятор, з аурами в неї досi не все так гладко.
  Перше ж закляття без особливих зусиль звело на нi весь iнтуїтивний захист Алана, вiн не встиг увернутись, i воно потрапило точно в область печiнки. Нда, його справи поганi.
  Друге її закляття вiн помiтив далеко не вiдразу, воно миттєво протаранило слабенький захист на ауру i вже проїдало в нiй дири. Ну все, прощавай життя. I навiщо вiн погодився на це завдання?
  Насправдi ж, нi перше, нi друге до певного моменту смертельними не були. Ну i що, що вона встановила магiчну бомбу? Вiн знав, проти кого пiшов, вибухи - якраз спецiальнiсть огневикiв. Роз'їло йому половину аури, пiдiрвало весь резерв, всю магiю. То й що? Їй так потрiбно.
  Маячок вставити виявилося легко, оскiльки те, що залишилося вiд аури, не противилося втручанню, не марно вона цiкавилася цiєю темою. Тепер точно не втече. Дiвчина могла, звичайно, вичислити його i без цього, але тодi б на це пiшло кiлька днiв, а не секунда.
  А, може, не треба було так сильно? Вiн хоч живий?
  Люсi пiдiйшла до лежачого чоловiка i пощупала пульс. Да є, вiн живучий. Може його пiдлiкувати? Коли вона нападала, то не думала, що захист аури буде настiльки слабким.
  Огневичка трошки залiкувала найглибшi трiщини, щоб вiн прийшов до тями.
  Алан обережно сiв i з повагою на неї поглянув.
  - Ну ти i даєш, мала. Такi закляття... Але поясни, навiщо бити з усiєї сили?
  - Не з усiєї. Я не знала, що у тебе настiльки погано з захистом.
  - У мене з ним все впорядку. Було. Ти точно жива? Вперше зустрiчаю дитину з настiльки сильною магiєю.
  - У мене батьки - сильнi огневики, це спадкове.
  - Ясно.
  Чоловiк застогнав. Все ж таки вона сильно його прокляла...
  - Ти поставила маячок?
  - Я вже казала, що знайду тебе, де б ти не був. Навiщо ти на мене напав? Вирiшив перевiрити? Переконався, що я не блефую?
  - Не блефуєш. Але як вiдьма ти повинна вже давно була мене вбити. Чому досi возишся, звiдки стiльки терпiння?
  - Ти менi можеш дуже знадобитися, - дiвчина торкнулася його руки i, остаточно пiдлiкувавши ауру, зняла пiдриваюче прокляття. Природник вже зрозумiв, хто з них зараз на конi, бiльше нападати на неї без переваги не буде. - Йди геть. I ще хоч раз побачу, як пiдсовуєш замiсть артефактiв пустишки - потiм лiкувати не буду. I вибухiвку не скасую.
  Люсi зiбрала свою торбу з речами, мiцнiше загорнулася плащ i вбiгла в портал. Нехай подумає, вiн уже на її гачцi. Вона повинна була вбити його. Але змилувалась, залишила в живих. Тепер вiн проклятий нiмим прокляттям, не буде йому спокою, поки не вiдплатить. У цьому свiтi за все треба платити.
  Огневичка не повернулася в дiм Анни, пiшла в будиночок в горах, що подарував їй Аркл. Тут таке свiже повiтря... Все здається таким безхмарним...
  Вiдьма лягала спати зi спокiйним серцем: якщо що, то у неї є i план вiдходу через свiт беззаконня, i ниточка, по якiй можна йти, щоб туди потрапити. А що, потрiбно ж було перестрахуватися. Це вже точно не зайве. Занадто бурхливе у неї життя. Але ж так хочеться i спокою...
  
  <62>
  День з самого початку починався не дуже. Люсi проспала. Дiвчина прокинулася вже пiсля дев'ятої i, глянувши час, блимнула до Анни. Та вже декiлька годин її шукала.
  - Вибач, я проспала, - донька влетiла в кiмнату.
  - Ти де була, у нас залишилося кiлька годин!
  - Еее.., - вiдьма не хотiла, щоб матiр знала про той будиночок. - Я спiймала зрадника.
  - Сподiваюся, вбила? Чи, як i завжди, дала слабину? - ех, нiчого не змiнюється.
  - Я звела з ним рахунки, - розпливчато пiдтвердила вона i сiла на крiсло перед дзеркалом.
  Жiнка миттєво вивалила всю косметику на стiл, а потiм ще пiвгодини над нею щось витворяла. Нi, а стрiлки то малювати навiщо? Не можна простiше?
  - Все, тепер волосся.
  На локони у них пiшло набагато бiльше часу, але все рiвно у них вийшло далеко не так пишно i гарно, як у матерi.
  - Все, переодягайся.
  - В що?
  - Одяг на лiжку. I одягни лiнзи.
  Сукня? Вона знущається. Огневичка оглянула свою матiр, та теж нарядилась, неначе на бал, а не на екзамен. Теж сукня в обтяжку, яскраво червона, а ще дуже коротка. Пф. Кошмар. Їй же дiстався ще бiльший жах. Зелений, до пiдлоги, причому не простий i елегантний, а ще й iз кружевом. Нi, якщо i одягати сукню, то точно не довгу, найкраще буде до колiна, а ще без всiєї цiєї милоти. А буфи на плечах тут навiщо? Яка гидота.
  - Можна перекроїти?
  - Та вже часу немає. Одягай швидше.
  Нi, так справа не пiде.
  - Ти йди, а я переодягнуся i прийду.
  Що вона задумала?
  Анна вийшла i вiдразу вiдчула, що вiдьма блимнула. Куди?
  Насправдi ж, Люсi не знала, куди їй краще пiти. Аркл - не найращий варiант, але немає часу роздумувати, вiн хоча б в битовiй магiї трохи розумiється. А якщо що, то i Суза їм з цим допоможе... Ось тiльки де вона?
  Огневичка без комплексiв влетiла в кабiнет батька.
  - Аркле, не повiриш, але менi доведеться одягнути цей кошмар, якщо ми нiчого не зробимо, - дiвчина помотиляла модною шмоткою. От чорт, у нього лорд пiвнiчних земель. Схоже, вона невчасно... - А. Вибачайте.
  - Нiчого, Лу, проходь. Трошки почекай, ми вже закiнчуємо.
  - Тенебрiс, ти з дуба рухнув? Давати якiйсь малолiтцi, наряженiй etrange, слухати неофiцiйнi розмови?
  - Я не просто малолiтка, я його донька, а ви на нашiй територiї, так що нiчого вiдкривати рота!
  Нi, ну її знову назвали малою! В принципi, все правильно, але нiчого, що на психологiчному рiвнi всi магiчки розвиваються набагато швидше, нiж звичайнi люди? А вона таки розiйшлася... Сильно розiйшлася. Вона розкрила рота на найнеприємнiшого лорда! Нагрубiянила!
  - Лу, перестань, - Аркл оглянув її, вiн вже зрозумiв, що дiвчина на нервах, але це не змiнило його злостi. - Давай далi.
  - Так я про що, твiй пункт збору i та допомога i пiдтримка, якою ти нас забезпечуєш, - це, звичайно, чудово, але ти збираєшся щось робити в сенатi? Ми втрачаємо людей, а ти тiльки те i робиш, що сидиш в цьому кабiнетi!
  - Я вже пояснив ситуацiю. Ми напали, etrange достойно вiдповiли. Йдуть переговори, покищо нiчого не зробиш, треба зачекати!
  - Да який з тебе генерал зi стажем, якщо ти вiдсижуєшся на мiсцi?
  Огневик пiдiрвався зi стiльця i вiдразу сiв. Треба бути спокiйнiшим.
  - У мене є свої причини, щоб не втручатися. Закрили тему.
  В голосi чоловiка була така сталь, хотiлося зiщулитись i не висовуватися.
  - Звiт по бойовiй готовностi моєї половини я перешлю тобi у найближчi днi, - продовжив вiн. - I ще. Я спробую продвинути справу з мирним договором.
  - Працюй, Тенебрiс.
  Лорд стрiмко вилетiв, грюкнувши дверима, а Люсi нарештi змогла видихнути, хоча б поки не зустрiлася поглядом з вiдьмаком. Да нi, i хоч на початку їх знайомства дiвчинi вiн здавався угрюмим i страшним, насправдi вiн виявився доволi доброю людиною, як на вiдьмака. Жорстокою - так, але точно не злою. Тепер огневичка не боялася його поглядiв.
  - I що це таке було? Тебе не вчили елементарної гостинностi? - суворо поцiкавився вiн.
  - Менi вiн не подобається. До того ж я не така вже й маленька.
  - Так що це в тебе за кошмар в руках? Анни? Її стиль. Так що вже сталося?
  - Да цей тест на профпридатнiсть... Вона сказала менi це одягнути.
  - Нда. Що ти хочеш?
  - Змiнити фасон.
  - Ясно, але це не до мене. Звернися до Сузи, а?
  - А де вона?
  - Поняття не маю. Але ти можеш взяти якусь вже готову сукню з гардеробу Анни, що залишилася.
  Люсi кивнула i пiшла до гостьової кiмнати, не туди, де спала вона. I, звичайно ж, вiдразу вiдкрила гардероб.
  Нi, фасони тут нормальнi, є з чого вибрати. А ось колiр... Лише чорний i червоний? Шкода. До того ж на око всi без винятку великi. Але нiчого, Аркл i зменшить розмiр, i перекрасить їх в зелений. Мабуть. Це, в кiнцi кiнцiв, не його спецiальнiсть. До того ж все ж таки Анна вибрала для неї саме цей колiр через очi...
  О, ось ця їй подобається. Доволi елегантна сукня, з вiдкритими плечами i застiбкою на шиї, не сковує рухи, але такий фасон їй подобався також через свою комплекцiю, дiвчина була надто широкоплеча, а у ньому це не кинеться в очi. Довжина майже до колiна, i кiнчається, як джинсова юбка. Самий раз. Якби не було так потрiбно, то сукню вона в життi б не одягнула. А для справи можна. Треба ж розiграти слухняну etrange, а така не прийде в спецiальнiй юбцi на штани i зi зброєю, яку, звичайно ж, всю доведеться зняти.
  - Аркле! - вiдьма кинула ту тряпку, що дала їй Анна, на пiдлогу i понесла нормальну сукню до батька.
  - Що?
  - Можеш перефарбувати в зелений i трошки розмiр зменшити, а?
  - Це не найкраща iдея. Я не розбираюся в вашому одязi i поняття не маю, чого ти хочеш. I у мене немає магiчної фарби. Знайди Сузу, - повторив пораду вiн i капiтулювався. Ну що, чоловiк - вiн i є чоловiк. В питаннi моди вiд нього поради i допомоги не дочекаєшся.
  Довелося спуститися на кухню. Там їй сказали, що Суза прибирає у її улюбленiй вiтальнi i огневичка направилася туди.
  - Привiт, - вона зайшла в кiмнату i по-господарськи сiла перед камiном.
  - Люсi, - дiвчина схилила голову в легенькому реверансi, а огневичка скривилася.
  - Знову? Що я тобi казала про рiвноправ'я.
  - Лу, так прийнято.
  - Сузо, закрили тему. Що у тебе з фарбуванням речей?
  - Як i у всiх. Ти ж знаєш, це доволi проблематично для нас.
  - Але ж можеш?
  - Можу.
  - Тодi змiниш колiр? - вiдьма показала їй сукню. Все вiрно, потрiбно було вiдразу йти до неї, у водникiв це входить в можливостi, а для iнших стихiй потрiбна фарба потрiбного кольору, вона не взяла це до уваги належним чином. Тiльки Аркла потурбувала. Дiвчина просто звикла: якщо що - вiдразу до нього. Не задумуючись.
  - На який? Така гарна, - мрiйливо зiтхнула вона.
  - Гидота. Не настiльки, як перший варiант... Ненавиджу сукнi. Як i юбки. В них нiчого не можна робити.
  - А ти що хотiла, вони для краси. Чому у тебе зеленi очi?
  - Лiнзи. Так треба. I одяг теж повинен бути зеленим.
  - Добре, - покоївка взяла його, поклала на крiсло i почала водити руками. Гм. I де потрiбний колiр?
  - Довго ще? - запитала огневичка хвилин через п'ять.
  - Це не робиться швидко. Чекай.
  Минуло ще п'ять хвилин i Суза вiддала сукню. Насичений зелений, навiть бiльше смарагдловий колiр, який не сильно кидається в око. Те, що треба.
  - Зачекай, зможеш пiдiгнати розмiр?
  - Пiд тебе? Секунду.
  Водниця глянула спочатку на Люсi, а потiм на сукню i знову провела руками.
  - Мiряй.
  - Дякую, що б я без тебе робила? - вiдьма мiцно обiйняла подругу i побiгла нагору. Минуло хвилин п'ятнадцять, перед тим, як вона спустилася. Чоботи з каблуком чудово вписалися разом з жакетом такого ж чорного кольору i довгими рукавицями до лiктя, пiд якими вона сховала артефакти, а сама сукня сiла просто пречудово, тепер залишалося лише сподiватися, що вона все зробила правильно i по аурi речi нiхто не помiтить вiдьомську магiю. Але зброя... майже всю довелося зняти i сховати. До того ж було тепер так дивно не вiдчувати вагу мiшка за плечима... А артефакти... Їх всiх же теж не вийде взяти, в крайньому випадку лише деякi.
  Нiчого, елементарний мiнiмум в чоботях вона сховала, артефакт переносу в руках, здається, нiчого не забула. До тесту залишилося пiвгодини, вона так i не встигла пiдготуватися. Але вже нiколи. Все.
  О, Суза якраз закiнчила прибирання. Дiвчина пiдiйшла до неї i покрутилася.
  - Ну як?
  - Ти так схожа на etrange... Ти ж туди йдеш?
  - Так. Нормально, зброї не видно?
  - Цiлком. Тобi дуже пасує.
  - Це жах, - фиркнула натомiсть вiдьма i вiдкрила портал до штабу.
  Але вийшла з нього дуже невдало i опинилася лицем до лиця з Максом, спiткнулася i впала на нього, добре, що хоч спiймав. Але вже через секунду обережно поставив на ноги i пiшов далi навiть не вiтаючись. Пф. Ну i не треба.
  Чому вона ледве не впала? На каблуках вже кiлька мiсяцiв з переривами бiгає - i нiчого, а побачила його - i гепнулася. Абсурд.
  Не варто було так холодно йому тодi вiдповiдати. Тепер вiн її iгнорує. Зараз, коли їй просто необхiдна його пiдтримка!
  Але нiчого, впорається.
  Дiвчина влетiла в кабiнет Руслана, де її чекала Анна.
  - Ти одягнула iншу сукню.
  - Менi ця бiльше сподобалася, - пожала вона плечами i сiла поряд. - Нiчого не змiнилося?
  - Нi, ще двадцять хвилин. Хвилюєшся?
  - Трохи.
  За п'ять хвилин дванадцята вони вийшли з кiмнатки i прийшли в тренувальну залу. Навiщо вони поодягали саме сукнi? Нi її кузини, нi Края до такого не додумались, всi в зручних штанах. Де логiка Анни?
  Дiвчина не могла нiчого робити в такому одязi i стала бiля стiни. На вiдмiну вiд матерi, яка смiливо пiшла до блоку холодної зброї i вiдразу взяла два мечi i принесла один їй.
  - Бери.
  - От поясни менi, навiщо було менi одягатися, як на бал? Тепер я нiчого не можу робити! Ти уявляєш, як це виглядає?
  - Цiлком. Але я ще з академiї ходжу на практичнi екзамени, як в сенат, все рiвно ми нiчого здавати не будемо.
  - З чого це?
  - Я сенатор. А ти моя донька. I огневичка. До нас особливе ставлення.
  - Ну добре.
  А що, нiчого ж поганого. А вона думала, фiзичний iспит доведеться здавати. Але нi. Проте ще є магiчний... Але, в принципi, можна розслабитись.
  - Тодi навiщо менi меч?
  - А ти не хочеш зi мною потренуватись?
  - Ну вже точно в iншому одязi i не тут. Але я не проти, давай. Тiльки не зараз.
  - Як хочеш, - жiнка вiдклала зброю i, ставши поряд, почала дивитися i аналiзувати тренування iнших.
  Макс проти Руслана, яких висот вiн вже досяг, якщо перемагає дорослого i досвiдченого чоловiка? Не дивлячись на його неповнолiтнiсть виникає запитання: скiльки ж в нього рокiв бойового досвiду за спиною?
  Мей i Рея вдвох одночасно билися проти Краї. I програвали. Пф, невже ще кiлька мiсяцiв тому вона була на одному рiвнi з молодшою нестихiйницею? Вони ж дiють до того примiтивно... Їхнi рухи i випади такi простi. Жодної пiдлянки.
  Так, Люсi багато чого досягла за час, проведений з Арклом. Вiн зумiв дати їй майже повну магiчну освiту, допомiг стати незалежною i опанувати всi свої можливостi. Тiльки завдяки йому вiдьма все ще продовжувала боротися, не здалася i навiть мала якiсь цiлi. Анна б так не змогла. I її вибачень та добової опiки не достатньо, щоб стати матiр'ю.
  Дерев'янi, але з магiчним вiдбитком дверi скрипнули i до них зайшло декiлька, точнiше троє, офiцiйно одягнутих чоловiкiв i вони почали сверлити присутнiх очима. Це хто, комiсiя?
  
  <63>
  - Хто це? - тихенько шепнула вона на вухо матерi.
  - Начальство. Два архiмага, вищий - то Аластор, вiн навчав мене ближньому бою, i, чорт, цей гад Тернон теж тут. Прийшов посмiятися. Завжди заздрив, що менi все сходить з рук, ще з народження у мене був особливий статус, а вiн всього добився сам.
  - Значить, його статус сенатора передався не спадково?
  - Нi.
  - Як це вiдбувається, я не розумiю.
  - Це складна система. Сенатор повинен проживати на територiї, яку представляє, мати достатньо грошей i мiнiмум середнiй рiвень сили. Ним можна стати по рекомендацiї, цим i пояснюється спадковiсть, враховується задоволенiсть владою мiсцевих, також важливi моральнi якостi, а ще..., - Анна запнулася.
  - Що?
  - Робота. Освiта. Не можна бути одночасно i сенатором, i активною вiйськовою. Так ось чого вiн хоче! Змiстити мене!
  - Зачекай. Це його теж стосується! Вiн теж розривається на два фронти!
  - Але при цьому вiн не має сiм'ї i чiтко виконує свою роботу. Вiн в сенаторствi особисто близько п'ятнадцяти рокiв, а я з'явилася кiлька мiсяцiв тому, а до цього лише iнодi передавала вiсточки через представника.
  - А хто був твоїм представником?
  - Ельдар. Вiн був також моїм наставником. Шкода його, - жiнка схилила голову, але вiдразу випрямилась, до них пiдiйшли etrange в плащах i цей воєнний.
  - Анно, - привiталися вони. - Ми радi тебе бачити, - вищий, старший, кремезнiший чоловiк в лiтах говорив вiд iменi всiх.
  - Дякую, Аласторе, - мило посмiхнулася вона i потиснула руку йому, а також другому члену комiсiї.
  - Дiвчинко моя, ти ж зiбрала весь загiн? - м'яко запитав вiн. А вони її, схоже, добре знають.
  - Так. Знайомтеся, це моя донька, Люсi, - огневичка свиснула, пiдкликавши iнших.
  - Дуже приємно, - Люсi було дуже неспокiйно потискати руки вищим по силi etrange, але як добре, що вони нiчого не помiтили в її аурi, а якщо i помiтили, то виду не подали. Але вiд них потрiбно триматися подалi, вiдьма вiдiйшла i сперлася об стiну. Її очi зустрiлися з неприємним поглядом Макса, вiн вiдразу рiзко розвернувся. Ну i не треба. Що там робить Анна?
  - Аласторе, моя донька... Я прошу за неї, вона i так гарно володiє зброєю, я гарантую, не потрiбно її перевiряти. Всi члени загону пiдтвердять її володiння звичайним мечем, а також умiння поводитися з iншими видами холодної зброї, кинжали, клинки, вона умiє битися навiть на катанах.
  - Чому ти просиш? Я знаю, що ти не любиш серйозно битися проти своїх, але при чому тут твоя донька?
  - Вона слабка в магiї, в бою з магiчними елементами вона не вистоїть. Дозволь їй здати тiльки теорiю i плетiння заклять.
  - Моя люба дiвчинко, ти же знаєш, я не можу тобi вiдмовити.
  - Знаю.
  - Проказниця. Будь по-твоєму, - кивнув вiн. - Люсi Дерк вiдсторонена вiд здачi ближнього боя через недостаток магiчних сил, - оголосив архiмаг.
  - Що? - Ллойд схопив старшу огневичку за руку i висмикнув з розмови i взагалi з гурту.
  - Ти нечесно граєш.
  - А ти?
  - Звiдки такi поблажки для твоєї малої? Користуєшся сiмейною дружбою з керiвництвом? Недобре якось виходить.
  - А як добре? Позбуватися конкуренцiї твоїми методами?
  - Дерк, не всiм все дiстається по блату, ми, простий люд, повиннi вигризати все самi.
  Анна промовчала, їй нiчого було додати. Вона лише фиркнула i повернулася в групу. Там вже оголошували порядок здачi. По магiчному плетiнню вона друга пiсля Люсi. У неї ж просто плетiння, без використання в бою, її пропустили вперед.
  У малої вiдьми всерединi все скрутило в тугий вузол. Вона не продумала, як не використовувати резерв вiдьми. Їй видали список, сказали готуватися. Але ж бiльшiсть цих заклять як etrange вона навiть не пробувала робити. Тiльки б все пройшло добре. Думки стрибали, дiвчина нiяк не могла зосередитись, вона не вiдразу зрозумiла, що головний архiмаг її кличе до себе. Iнший при цьому стояв трохи осторонь. Очевидно, йому вона здаватиме теорiю.
  Огневичка пiшла до них в загубленому станi. У неї пiдгиналися ноги. Як желейки. Люсi зiбралася. Вона не повинна нервувати.
  Це неправда, що для вiдьомської магiї використовуються тiльки негативнi емоцiї. Так, її вважають негативною, злою, але не магiя уособлює людину. Жорстокi методи, егоїзм, наглiсть - всi цi недобрi якостi були властивi бiльшостi вiдьмакiв. Але вони не сидiли в штабах i не продумували, як стандартнi злочинцi, як перевернути свiт. Нi, їх цiкавила внутрiшня полiтика i їх особисте життя набагато бiльше, нiж що твориться за межами їх астралу. За винятком надто важливих речей, якi можуть вплинути i на них. А щодо негативностi їх магiї... Яка дiсталася, не вони вибирали. Але у них багато сил i напрямкiв для розвитку. В нiй навiть бiльше плюсiв.
  Дуже тяжко зрозумiти, яку магiю призиваєш з двоїх iдентичних по вмiнням, єдина рiзниця - аура. Чи достатньо досвiдчена дiвчина, щоб зрозумiти, де яка сила, i заховати темну частину подалi? Нi, майже всi її закляття до цього були вiдьомськими. Але вона впорається, повинна впоратись. Як же Гарсiї не вистачає, ранiше огневичка нiкуди без неї не ходила, оскiльки дiйсно до неї прив'язалася.
  Почала зi звичайної енергокулi. Ранiше дiвчина завжди вбухувала купу енергiї в них, завжди з ними не жартувала i кидала лише смертельнi. Вiд їх попадання тi мiсця взривалися, але на що здатна її сфера etrange? Наскiльки велика рiзниця?
  Багато енергiї вкласти не вийшло, але вiдьма знайшла вихiд. При направленi векторiв в одну сторону закляття загально потрапить в необхiдну зону i розподiлиться по нiй, забезпечивши цим точне попадання. Але що буде, якщо звести всi вектори в одну точку? Сила заряда точно збiльшиться, але зменшиться вiрогiднiсть попадання, а також... стабiльнiсть закляття. Воно може розвалитися на пiвдорозi. А в гiршому випадку взагалi вибухнути.
  Да нi, не треба накручувати, нiчого не буде, вона все зробить правильно. А стабiльностi можна i додати.
  Люсi ще раз оглянула закляття i повiльно почала змiнювати напрямленiсть векторiв закляття.
  - Дурепа, що ти робиш, швидко перестань!
  А вона їх злякала. Це дiйсно ризиковано. Да нiчого не станеться!
  Огневичка не дала себе зупинити i кинула енергокулю в цiль. Пф, з вiдьомською кульою звичайної будови ефект був в рази бiльший. Так, цiль трiснула, що звiдчить про силу енергокулi, але це елементарне закляття використовується на живих об'єктах, не на заклятому деревi.
  Їй здалося, чи всi видихнули?
  - В чому справа? Енергокуля була цiлком стабiльна.
  - Ти хоч розумiєш, тут всi могли постраждати! - її трясла з плечi Анна.
  - Але ж не постраждали. Нiчого б не сталося, дивися, - дiвчина створила аналогiчну сферу. Деякi вектори заднього фону перевернутi! Закляття урiвноважене.
  Мати продивилася його i показала комiсiї. Аластор схвально кивнув i усмiхнувся їй. Вiн зрозумiв, що вона далеко не дура. Ризикує, але знає, що робить. Вона зробила з простої енергокулi закляття. Результат удару: руйнування магiчного захисного плетiння i цiлi на 30%.
  Слабенько. У неї колись вийшло стерти дерево з вищим рiвнем захисту в порошок.
  Але потрiбно було показати i iншi вмiння.
  Вогнекуля вдалася, дерев'яна цiль спалахнула, неначе її облили бензином.
  Що там наступне в списку?
  Стандарт для etrange. Легкий телекiнез для кидання гранати, трохи левiтацiї, з цим теж проблем не було. Маяк. Нi, не маячок на ауру. Освiтлення окремої дiлянки. На це пiшли майже всi залишки енергiї. Нi, резерв був повний, дiвчина легко могла все це виконати, не витративши i чвертi сил. Але не etrange, а вiдьомських. Тiльки б зараз нiчого не наплутати.
  А ось цiлительство вона завалила. Не вилiкувала. Що б вона не робила, порiз не зник. Ну i байдуже.
  У огневички далi бiльше нiчого не вийшло зробити, окрiм вибуху i створення простенького артефакту. Це було останнє, що їй зарахували. Хоча, в принципi, вона знала, що так буде, прекрасно знала. Люсi понуро вiдiйшла в сторону i сiла на непримiтну лавку.
  Iншi члени загону впоралися з завданням без особливих зусиль. Навiть Мей проявила себе краще за неї. Рея ж не змогла виконати дещо iз списку, але не настiльки багато, як пропустила вiдьма.
  Хоча стоп, чому вона засмучується? Якщо вона все завалить, її викинуть з загону, вона не зможе знаходитись на полi битв i не буде бiльше брати участь в цiй вiйнi. Вона пiде! Пiде геть з цього астралу i забуде все, як страшний сон! I вона знала, що хлопець ув'яжеться за нею...
  Думки дiвчини прямо липнули до Макса. Про що вона б не думала, все рiвно все повертається до нього. I вона постiйно ловила себе на тому, що спостерiгає за ним.
  Не можна думати про нього, що вона робить? Куди дiвся її здоровий глузд? Чи у нього канiкули? Схоже на те.
  Огневичку покликали у крихiтну кiмнатку з трьома стiльцями i робочим столом останньою, усi, крiм Анни i сенатора Тернона, вже розiйшлися. А водник навiть не глянув на неї на прощання!
  Люсi похлопала себе по щоках i обережно зайшла. Її посадили на стiлець. I вона була права, другий архiмаг, Крейг, приймав теорiю. Так дивно, її не запитали нiчого щодо векторiв, проклять, зняття заклять чи їх структуру. Лише рiзниця магiї вiдьмакiв i etrange, просили проаналiзувати подану ситуацiю i продумати найкращу стратегiю. Тут довелося подумати.
  Вiдьма вiдповiдала чесно, не занижувала собi бали. Вона розмрiялася. Покинути астрал? А її матiр допустить таке? Нi. Буде потрiбно - вона за вухи її витягне, покращить результати i змусить продовжити битися. Немає сенсу вдавати дурочку.
  Дiвчина закiнчила i вже збиралася на вихiд, але Аластор її зупинив i попросив про розмову. Що вiн хоче, невже щось запiдозрив?
  Вони разом вийшли з кiмнат для тесту, при цьому огневичка побачила схвильований погляд матерi, i зупинилися в похмурому коридорi. Старий чоловiк уважно її роздивився i почав тихенько говорити:
  - Люсi Дерк. Єдина донька i претендентка на роль спадкоємицi вiдомої Анни Дерк. Я думав, ти дещо старша.
  - Про що Ви хотiли поговорити?
  - Ти набагато розумнiша за свою матiр. Нi, вона не дурна, але нiколи не зважує свої дiї в достатнiй мiрi. Вона вмiє продумати дiї суперника, скласти потрiбну стратегiю, але не так, як ти. Ти свiдомо оцiнюєш ситуацiю i лише пiсля зважування всiх плюсiв-мiнусiв починаєш щось робити, хоча якщо це не стосується ситуацiй, де треба вирiшити швидко, а вона забагато на себе бере. Не дивно, ще не бувало настiльки сильної etrange зi стихiєю вогню, - вiн на якусь мить задумався. - Ти зовсiм не схожа на свою матiр.
  - Я знаю. А можна без всього цього?
  - Без чого?
  - Без зайвих порiвнювань. Що далi? Ми вже вияснили, що я iнша. Що ще?
  - А ще занадто нагла. Мати не навчила тебе ввiчливостi.
  - Не навчила. Їй якось було не до цього.
  - Ти злишся на неї.
  - Так, я злюсь. Вона ж мене кинула.
  - Тому про тебе нiхто не чув дванадцять рокiв?
  Люсi промовчала. Не варто їй було це казати. Вона думала, жiнка вже згодувала йому якусь iсторiю.
  - Твоя мати все зробила правильно, маючи конфлiкт з вiдьмаками потрiбно бiгти що є сили.
  Все ж таки щось знає. Значить, нiчого страшного.
  - Але ми зайшли не туди. Хоча i вияснили, що вона тебе не вчила.
  - При чому тут це?
  - Я i так знав, що тобi дав освiту хтось iнший. Я бачу в тобi величезний потенцiал. Те, чого не бачить Анна. Ти розумiєшся на аурах. Це цiнний дар. I дуже рiдкiсний.
  - Ну i що? I не мрiйте, я не стану нi для кого iграшкою для випробувань.
  - Ти нiкому не довiряєш. В твоїх очах усi - зрадники.
  - Чого ви вiд мене хочете?! - у дiвчини вже почали здавати нерви. Архiмаг читав її, як вiдкриту книгу, а що, як вiн здогадався про її напiвкровнiсть?
  - Заспокойся, я не хочу тобi зла. Мене цiкавить лише одне: хто навчив тебе манiпулювати векторами заклять? Тiльки не бреши менi.
  - Всього, що я вмiю, я навчилася у своєї сiм'ї.
  - Я же сказав не брехати. Нiхто з сiм'ї Дерк не вмiє редагувати закляття i надавати їм iншi властивостi. Єдина, хто була на це здатна, - Вiола, але вона вже кiлька мiсяцiв мертва. I померла вона ще до твого повернення.
  - Я самоучка, цього достатньо? Я завжди це вмiла.
  - Ось так просто? - чоловiк ще кiлька секунд на неї дивився. - Ну що, гаразд. Ти надто недовiрлива, Люсi Дерк, але, вiрогiдно, це через те, що ти жила у людей. Я хотiв запропонувати тобi стати твоїм вчителем, але розумiю, що ти вiдмовишся. Тобi не потрiбна слава i могутнiсть. Але у тебе, дiвчинко, велике майбутнє. Сила зараз - не головне, з тiєї крихти, що є в тобi, ти твориш великi речi, створюєш новi закляття, прийоми, дослiджуєш магiю. I навiть менi є чого в тебе повчитися. Йди своєю дорогою, я не буду втручатися в твої справи. Але якщо що, то я з радiстю вiзьму тебе в ученицi, - чоловiк всмiхнувся їй i, повернувшись, пiшов назад до кiмнат, видiлених для здачi.
  Невже її пронесло? Все впорядку! Архiмаг просто хоче її навчати, зблизитись! I вiн все списав на проживання з людьми!
  Люсi повiльно сповзла по холоднiй стiнi i всiлася на кам'яну пiдлогу. А їй варто бути обережнiшою. Вона привертає до себе зайву увагу, видiляється додатковими знаннями, досвiдом, всiм тим, чим подiлився з нею батько.
  Потрiбно зiбратися. Зараз оголосять результати, вона повинна бути там. Вiд них багато що може залежати.
  
  <64>
  Пiдвестися дiвчина змогла лише хвилин за десять, вона, все ще тримаючись за стiну, зайшла до спортивної зали. Там нiкого не було, на лавцi сидiв лише Ллойд, але якраз з ним говорити i не хотiлося.
  Минуло ще п'ять хвилин, i з окремої кiмнатки, де вона здавала теорiю, вийшли Анна i архiмаги. I не сказати, що її матiр була в доброму гуморi.
  - Це всi, хто хоче щось почути? - хмикнув маг-теоретик i пiшов геть. Схоже, що буде далi його не цiкавило.
  - Ну що? - Люсi взяла себе в руки i пiдiйшла до архiмага.
  - Ти хочеш почути особисто свої результати, чи загальнi?
  - Загальнi.
  - Загiн непогано пiдготовлений до воєнних дiй, але в ньому забагато недороскiв.
  - I що? Ви ж використовуєте у вiйнах дiтей.
  - У них недостатньо досвiду i знань, але це прийде з часом. Хоча тебе i цього Аманзi це не стосується. Всi дорослi мають освiту вищого класу i вiдточенi бойовi вмiння, придратися немає до чого. I заключення: Загiн номер тридцять чотири допущений до участi в воєнних дiях, АЛЕ: Дорослi несуть вiдповiдальнiсть за життя i вiдносну безпеку недосвiдчених, а точнiше Реї i Мей Дерк. Анну Дерк вiдсторонено вiд активної участi в цiй вiйнi. Вона повинна звiльнити посаду командира загону через три днi. Також вона має право вибрати нового керiвника, якщо цю кандидатуру утвердять. Анно, ти чула мою пораду. Вирiшуй.
  Все ж таки Тернон добився свого. Її матiр вiдсторонили. Що тепер? Про що натякав архiмаг? Хто тепер буде нею командувати? Края? Руслан?
  Вiдьма рiзко крутнулася на каблуках i вилетiла спочатку iз залу, а потiм взагалi блимнула в маєток батька i впала на лiжко в своїй кiмнатi. Перенервувала. Гарсiя вiдразу пiдлетiла до неї i сiла поряд на комод.
  - Уявляєш, Анну вiдсторонили вiд керiвництва, думаю, через сенаторство, - Люсi сiла i пiдставила руку, щоб гарпiя перелетiла туди. - Ось ти мене розумiєш. Вони воюють за владу, а вигрiбати повинна я. Як думаєш, кого призначать за головного? Я думаю, Краю, - дiвчина погладила птаху по головi i згодувала сирий шмат м'яса. Фi, так неприємно його в руках тримати.
  Через пiвгодини огневичка остаточно привела себе в порядок, переодяглася в бiльш унiверсальний одяг, нарештi позмивала всю косметику, розтрiпала волосся i накинула довжелезний плащ. Хтось скаже, пафос, чим довгий плащ кращий за сукню з довгим подолом? Але в сукнi заплутаєшся в будь-якому випадку, вона зовсiм не грiє, а плащ i тепленький, i як пiдстилка, i як ковдра, i нiчого вiн не плутається, тiльки волочиться ззаду, якщо надто довгий.
  Як приємно знову вiдчувати всi артефакти, всю зброю i Гарсiю пiд рукою. Аж спокiйно. А то невидимим кинжалом-артефактом i ще кiлькома запасними у взуттi часто не обiйдешся.
  До батька вiдьма не спускалася, да i їй потрiбно було поговорити з матiр'ю. Дiвчина активувала iлюзiю i вскочила в портал на гору Алтеа. Якраз i плащик знадобився. Нi, Анну чекати довго не доведеться, та i сама не проти поговорити, а ось на скiльки ця розмова затягнеться...
  Дiвчина виявилася права, жiнка з'явилася в рекорднi сроки.
  - Лу, чому тут?
  - Не хочу, щоб пiдслухали. Можеш нормально пояснити, що вiдбувається? Що сказала комiсiя? Чому їх було лише двоє?
  - Чому тебе це дивує? Воєнний час, вiльного народу мало.
  - Проїхали. Так що вони сказали? Аластор нiчого про мене не здогадався? Вiн такий пiдозрiлий.
  - У мене зустрiчне запитання. Що вiн вiд тебе хотiв?
  - Взяти в ученицi. Я вiдмовилася. Але вiн надто розумний, це мене лякає.
  - Ти дуже йому сподобалася. В робочому сенсi, звiсно. А про твої манери я вже вислухала.
  - Вiн тягнув. А я цього не люблю. I причому тут це все?
  - При тому. Вiн роздав менi поради щодо передачi керiвництва. I в бiльшостi вiн правий. До речi, ти помiтила незвичайнiсть питань на теорiї?
  - Так, не було нiчого про створення заклять. Лише стратегiя.
  - Все вiрно. Аластор знав, що я виберу сенаторство i придивлювався до можливих кандидатур на мiй пост воєнного. Цитую: "Края надто вiтряна, я б не став її вибирати. Руслан не може, вiн тут неофiцiйно, головнокомандуючий теж не покине свiй основний пост. До того ж у цих обоїх дiти, за якими треба дивитися. Аманзi довiряти не можна, Мей, Рея надто малi." А про тебе сказав: "Вона ще неповнолiтня, але вже думає i вирiшує, як доросла. З нею щось трапилося, вона чогось дуже сильно боїться. Але це не заважає їй тверезо мислити i свiдомо дiяти". Коротше, вiн хоче, щоб командування взяла ти.
  - Я?! А вiн в курсi, що менi чотирнадцять, я нiчого не тямлю у вiйнах i те, що я нiколи не працюю в командi?
  - Доведеться. Iншого виходу немає. Не бiйся, я буду казати тобi, що робити. Я була не набагато старша тебе, коли мене вiдправили воювати.
  - Тобi було дев'ятнадцять. Я гарно знаю твою бiографiю.
  - За офiцiйними даними - так. Але ти знала, що в кiнцевi екзамени воєнної школи входить практика на воєнних територiях? Я i тодi була командиром групи. Це у мене якась карма, завжди всiм розпоряджатися. I менi було стiльки ж, скiльки i тобi зараз.
  - Я помiтила щодо карми. Але я не прийму керiвництво. Я з самого початку не хотiла вв'язуватись в цю вiйну. I не збираюся привертати до себе ще бiльше уваги.
  - Нi, Лу, ти очолиш загiн, хочеться це тобi, чи нi. Я так хочу. Спробуй. Твiй майбутнiй статус командира не завадить.
  - Я не хочу займатися заповненням паперiв у вiльний час.
  - Доведеться. Аластор ясно дав зрозумiти, що на цьому мiсцi хоче бачити саме тебе. Спочатку я i не думала запропонувати тебе, але це єдиний вiрний вихiд.
  - Навiщо тобi це?
  - Не знаю як тебе, але мене цiкавить твоя кар'єра. У тебе є необхiднi данi, щоб стати вiйськовою, чому нi?
  - Досi не розумiєш? Так, я люблю побитися, позмагатися, можу серйозно нашкодити. Але не переношу смерть.
  - Що таке життя? Це лише час, уготований нам самою Долею. А смерть - його кiнець. Якщо хтось повинен померти, вiн помре, ти не зможеш нiчого змiнити. Змирись! Люсi Дерк, я наказую тобi прийняти командування!
  - Ось, значить, як? Наказуєш? - Люсi чiтко вiдчула печать клятви. Вона знову взяла її пiд контроль. Знову лишила вибору.
  Щось спалахнуло в її очах, Анна вiдчула це навiть через iлюзiю. Не забирай у неї волю. Так казав Аркл. А вона знову це зробила. Потрiбно було по-iншому, але вже пiзно.
  - Вибач, Лу. Але ж так буде краще.
  - Краще для кого?
  - Для всiх.
  - Краще буде лише для тебе. Це не моя вiйна, Анно, не тут я повинна бути.
  - А де? Сидiти у свого батька? За кiлька мiсяцiв ти набралася у нього всього поганого, чого тiльки можна!
  - Чого зразу поганого? Вiн жорстока, але добра i справедлива людина, i я горжуся, що я його донька, навiть не зважаючи на те, що у нього на руках море кровi. Проте я знаю, що та кров не невинна.
  Etrange крутнулася на каблуках. Це було ударом в спину. Про неї вона такого нiколи не говорила. Гордиться... Так, вона нiкудишня матiр, але як би жiнка хотiла бути для своєї доньки авторитетом, яким для неї є Аркл...
  Але цього не буде.
  - Лу, вибирай сама. Iнакше тобi доведеться пiдкорятися Тернону. Вiн об'єднає загони, - мати знала iншi способи надавити на неї. Потрiбно показати їй вигоду цього рiшення.
  - Анно, зрозумiй, я не готова до такого! Я не готова повести за собою цiлий загiн, в якому половина etrange старша мене майже вдвiчi, а то i втричi!
  - Боїшся не впоратись?
  - Я не працюю в командi. Я не знаю, як це. Я не хочу брати на себе вiдповiдальнiсть за їхнi життя.
  - З тобою хотiв поговорити Аластор щодо цього, - повiдомила etrange i самовпевнено всмiхнулася.
  Судячи зi всього цього, вибору у вiдьми зовсiм немає.
  Люсi вiдкрила портал i вийшла в залi, де вони здавали практику. Архiмаг вже чекав її там.
  - Люсi Дерк. Анна таки передала тобi моє прохання.
  - Прохання? Мене нiхто нi про що не просив.
  - Як? Вона не казала, що я хочу, щоб загiн номер тридцять чотири очолила саме ти?
  - А це було прохання? То був саме наказ. I я не хочу цього.
  - Чому?
  - Я не готова повести за собою еtrange, це завелика для мене вiдповiдальнiсть.
  - Так. А ще велика честь. Звання командира в твоєму вiцi - рiдке явище. Ти можеш гордитися своїми досягненнями. Коли я дiзнався про мiзерний рiвень твоєї сили, я не повiрив. Ти маєш усi якостi командира.
  - Менi чотирнадцять рокiв, яке командування? Я малолiтня дитина!
  - О нi, ти не дитина. По людським мiркам може бути. Але ти etrange, i, судячи з твого емоцiйного стану i враховуючи занадто швижке дорослiшання магiчних народiв, тобi на людську мiрку приблизно 16-17, не менше.
  - Магiчнi народи емоцiйно розвиваються в рази швидше, це вiдомо всiм. Але чому це тодi не зачепило Мей, Рею, я не розумiю.
  - Зачепило. Але мiж вами велика рiзниця. Рея молодша, вона нестихiйниця, тому i така розсiяна, але помiть: вона, буває, говорить дуже серйозно. Але їй ще хочеться побути дитиною, не варто їй заважати.
  - А Мей?
  - Мей? Природничка, донька Руслана. Така безхарактерна дiвчинка... Вона хоче здаватися кращою за iнших, не намагаючись нiчого добитись. Але перед старшими i могутнiшими прогинається. Єдиний, кому вона може нагрубiянити, так це її батько, але лише у випадку величезної сварки, тiльки в цьому випадку. До того ж безхарактернiсть часто спiввiдноситься з дурiстю, дурiсть з неосвiдченiстю, а неосвiдченiсть з дитинством. Вона просто не достатньо розумна. I ще. В твоєму життi вiдбулося щось таке, чого не було у них. Якась чи то була психологiчна травма, чи то у тебе тягар на серцi. Не хочеш розповiсти?
  - Не хочу. I це брехня, менi менше шiстнадцяти. Хто сказав, що я не думаю, як дитина?
  - Приорiтетнiсть участi у деяких справах дiтей полягає саме в їхнiх нестандартних думках. Ти значно себе недооцiнюєш. А я скажу так: тобi це по плечу, тому взяла себе в руки, i щоб завтра ти вже була готова прийняти у матерi комантування. У вас штурм фортецi "Карес" на носi.
  - Через три дня, - перебила дiвчина.
  - Кiнцеву стратегiю розробляти будете пiслязавтра. Анну я проiнтруктував, вона пояснить тобi все.
  - Як я розумiю, вибору у мене немає.
  - Саме так. Йди, готуйся.
  Вiдьма зiтхнула i вiдкрила новий портал. Куди? До Анни? Нi, пiсля того, як вона знову почала наказувати, бачити її зовсiм не хотiлося. До батька? А що, якщо вiн працює? Та нi, декiлька хвилин видiлить точно.
  Дiвчина вийшла з порталу в його кабiнетi, але вiн був порожнiм. Вона пройшлася по маєтку, але його нiде не було. Тому довелося задiяти родовий зв'язок. Вiн надворi. Чому?
  Аркл стояв, спершись на дерево i про щось думав. Огневичка приблизилась до нього.
  - Лу? - повернувся вiн. - Ти повернулася?
  - Так, - донька пройшла мимо нього i сiла на траву.
  - I що це була за гарячка зранку? Нiколи не бачив, щоб ти ну прям настiльки цiкавилася власним виглядом, - чоловiк приєднався до неї.
  - Це через той тест на профпридатнiсть. Краще б я не приходила.
  - Чому? Завалила?
  - Краще б завалила. Але там завалиш...
  - В чому справа?
  - Анну вiдсторонили вiд керiвництва. I хочуть, щоб командиром тепер стала я. Розглядiли в менi пiдходящi якостi. I мою думку забули врахувати.
  - Ти цього не хочеш?
  - Нi. Аркле, що менi робити?
  - Запитуєш поради? Знаєш, а я вже навiть скучив за нашими розмовами. Куди ти зникала?
  - Була робота.
  - Чому ти проти командування?
  - Це не моя вiйна.
  Батько кивнув. Логiчна вiдповiдь.
  - Ти ж розумiєш, що я не можу нiчого зробити?
  - Так. Але поряд з тобою менi спокiйнiше.
  Вiдьмак всмiхнувся. Так. Вони ж стiльки часу провели разом...
  - Вибору у тебе немає. Тому завжди будь готова поставити iнших на мiсце. Якраз це у тебе добре виходить.
  - Сенатора Тернона?
  - О, Анна його на дух не переносить, - вiн задумався.
  - Я помiтила.
  - Моя порада - дiяти по ситуацiї. Якщо потрiбна буде допомога, звертайся вiдразу. Якщо, звичайно, прохання буде нормальним, а не фарбувати якiсь там сукнi. I, Лу, будь обережнiшою, прошу.
  - Я обережна. Ти ж знаєш, яку кiлькiсть зброї я ношу з собою.
  - Тобi не потрiбна кiлькiсть. Немає сенсу в кiлькостi, якщо не вмiєш використовувати. Дай менi, будь-ласка свого кинжала- невидимку.
  - Навiщо?
  - Дай.
  Дiвчина, вагаючись, простягла батьку на даний момент неактивний артефакт. Чоловiк дiстав щось з кишенi i, не забираючи зброю з долонi огневички i не торкаючись сам, пiднiс цей залiзний предмет i зробив якiсь незрозумiлi манiпуляцiї.
  - Що це?
  - Я збiльшив силу артефакту i додав новi властивостi.
  - Якi?
  - Тобi бiльше не потрiбний мiшок зброї. Цей клинок не погнеться, не зламається, його не знайдуть, а ти зможеш навiть в аномальних зонах прикликати його до себе, вiн завжди буде повертатися до хазяйки.
  Люсi здивовано на нього поглянула.
  - Дякую. Ти ж навiть не уявляєш, наскiльки це цiнний подарунок!
  - Я знаю. Але ти у мене одна. I я не хочу тебе втратити. А тепер вибач, менi потрiбно в сенат.
  - Бувай.
  Ще якiсь секунди вiдьма стояла i дивилася йому вслiд. А по ньому i не скажеш, що ще мiсяцi так два тому вiн дичився i не вмiв розмовляти без загадки. Зараз не скажеш, що вiн когось убив. Але по нiй теж не скажеш.
  Що б вона без нього робила? Дiвчина навiть уявити не могла, що вони могли не зустрiтися. Занадто вже прив'язалася. А це не завжди буває добре. Особливо пiд час вiйни. Особливо на полi бою.
  
  <65>
  Люсi потрiбно було обдумати всю ситуацiю, залишки дня вона провела маєтку батька, але заблокувала дверi власної кiмнати, щоб нiхто не зайшов. А Суза хотiла. Але не зараз.
  Що вона має? Мати просить у неї пробачення i дає спочатку право вибору. Звучить, як казка. Щоб Анна i давала право вибору? Нi. Але це сталося. Але зараз вона знову наказала. Активувала прокляття i вибачилась. Дивно це все. Чого вона добивається? Хоче завоювати довiру?
  А що, як дiйсно etrange просто хоче стати ближчою до неї без всякого злого умислу? Їй так хотiлося в це вiрити. Чому нi?
  Дiвчина була голодна, м'ясо Гарсiї теж скiнчилося, тому все ж таки їй довелося спуститись на кухню. Де її таки знайшла Суза.
  - Люсi, що це означає? Чому Ви мене не впускаєте?
  - По-перше, я просила на ти. А по-друге, я повинна була подумати. Сама.
  - Добре. Слухай, тут доволi часто буває один хлопець, високий брюнет, etrange. Хто вiн i що тут робить? Симпатичний.
  - Макс. Вiн мiй знайомий, - огневичка незадоволено на неї подивилася.
  - Можна i вiдразу було сказати, що це твiй хлопець, - скисла покоївка.
  - Вiн не мiй хлопець!
  - Але ти його ревнуєш!
  - Нiчого я не ревную. Все, закрили тему.
  - Ти ж до нього вранцi йшла, вiрно?
  - Не зовсiм. Я сказала все! Хоча зачекай, чому ти так спокiйно вiдносишся до дружби з iншими народами?
  - Я не бачу в цьому нiчого поганого. I це не моя справа, - пожала плечами Суза i протерла стiл, за яким їла Люсi.
  - Ясно.
  Що ж, легше повiрити в її безкориснiсть, а нiж Анни. Але їй так хочеться вiрити матерi...
  - Вибач, я пiду до себе, спати хочеться.
  - Четверта вечора, ти про що? Яке спати?
  Хазяйка промовчала i пiшла нагору. Їй ще дуже хотiлося випробувати кинжал. А то зброя дiйсно доволi важка, якщо цей артефакт працює, їй не потрiбнi будуть запаснi клинки, в потрiбну хвилину вiн завжди буде поряд iз нею.
  Дiвчина кинула лезо в найближчу стiну. Зачаклований клинок увiйшов в камiнь по рукоять, а вона думала, просто вiдiб'ється!
  Аркл розумiв, що подарував. Їй дiйсно буде достаньо одного ножика, вiн не загубиться, не зламається, саме по цiм причинам вона завжди носила як мiнiмум таких три.
  Ранiше огневичка мало задумувалася про вагу свого пояса, одягу. Але про всяк випадок носила з собою бiльшiсть арсеналу. Тепер їй буде значно легше ходити без кiлькох прихованих кiлограмiв. Хоча тепер вiдьмi здалося доцiльним брати з собою не тiльки клинки. Так, вони кориснi, але що можна ним зробити в битвi на тих же мечах? До цього моменту тащити з собою ще й таку зброю було за межами її можливостей. Але зараз змiнити арсенал здавалося непоганою iдеєю.
  Дiвчина лягла спати не вiдразу, спочатку зняла свiй пояс, вийняла з нього всi п'ять кинжалiв, ще два з чобiт, бiльше вона з собою не носила, окрiм того артефакту, який нiкому не видимий висiв на мотузку на шиї.
  Тепер пояс їй не потрiбний.
  I коли вона стала параноїчкою? Повсюди бачить небезпеку. Хоча ця небезпека дiйсно є. До того ж пiсля тiєї пастки, в яку вона з батьком потрапила в аномальнiй зонi, Люсi просто боялася бути беззахисною.
  Вiдьма залiзла в батькiвський сейф зi зброєю. Непоганий вибiр.
  О, а з цим мечем вона тренувалась з Арклом! Такий зручний, i легкий, i маленький, i мiцний. Огневичка вийняла його iз пiхов, вiн гарно лiг в її долоню. Чому нi?
  Дiвчина одягла футляр на спину поверх плаща i незвичним рухом засунула туди зброю.
  Анна нiколи не носила з собою мечi. Завжди використовувала твердий вогонь, щоб створити щось для бою. А їй не завадить. На такi важкi закляття йде забагато енергiї, а вона економить, мало що може статися.
  Ну все. Люсi ще декiлька разiв виймала меч, звикала, а потiм роздяглася i таки лягла спати. Чи то нерви так аукнулись, чи пустий резерв etrange, але її вiдразу пiдкосило i вона вирубилась. А завтра буде новий день, ще не факт, що свiтлий i легкий, але обставина, що її досi нiхто не зумiв вбити, завжди тiльки покращувала настрiй. Але будь, що буде.
  Прокинулася дiвчина рано вранцi, але сонце вже встало, i було навiть доволi тепло. Огневичка вилiзла з-пiд ковдри i побiгла в душ. Настрiй був непоганий, вiдьма чiтко знала, що ще потрiбно зробити. А ще вона була трохи розгублена, оскiльки їй сказали прийти на зустрiч з Терноном, а куди i коли розповiсти забули. Але нiчого, у Анни запитає, коли повернеться.
  А коли повернеться? Змiнилися ж локацiї порталiв до напiвкровних. I де їх шукати?
  Де Макс? Його нiде немає. Ну i не треба, сама впорається. В свiй перший вiзит вона накладувала додатковi захиснi закляття на портали, особливо на вiдьомський. Треба шукати свою магiю.
  Вiдьма витягла з кабiнету Аркла карти i розстелила на пiдлозi. Що вона має?
  Шукати рiдну магiю? Десь вона про таке читала.
  Але стоп, це не допоможе. Дiвчина укрiплювала його зсередини, а не зовнi. Магiя залишилася там. Нiчого не вийде. Люсi все згорнула i вiднесла назад. Що тепер робити? Ниточка обiрвалася. А їй потрiбнi саме карти напiвкровних, чiткi i розписанi, а не загальнi, як у її батькiв.
  Але це не єдиний вихiд. Дехто залишився їй повинен. Минулого разу вона витягла Власа з того свiту. Якщо все зробити правильно, зв'язок повинностi активується, i вiн з'явиться.
  Їй дуже потрiбно туди.
  Огневичка блимнула за межi маєтку, не варто прикликати демона на свої територiї.
  Так, артефакт для вогню при нiй. Вiдьма поставила його на траву i розпалила полум'я.
  - Життя подароване, смерть забрана, а плата невиплачена, - зашепотiла вона, формуючи разовий портал. - Власе! - її голос громом рознiсся по зеленому полю. I тепер цiна за недобровiльний перенос. Невеличкий порiз, i з рани на долонi на артефакт закапала кров. Цiна майже для кожного iнсолiтського ритуалу, так, вiн був саме iнсолiтський. Використати його дiвчина змогла лише тому, що вiн не потребував жодної енергiї, якої у неї немає, тим паче використання магiї приближених.
  Вогонь пiднявся вище, в спаласi з'явився демон, причому далеко не в найкращому настрої. Ууу, який страшний! Вiн брудно виругався i оглянувся.
  - А, це ти, - вже спокiйнiше буркнув вiн. - Юна Люсi Тенебрiс. I що це, до бiсу, означає?
  - Я не знаю, де портал, проведи мене.
  - Чому я?
  - У нас зв'язок, я врятувала тебе! А ти хоч би подякував!
  - Дякую. Я, звичайно, вдячний тобi, але я щойно вiдпочивав, точнiше спав. А ти мене смикнула.
  - Я не думала, що демони сплять.
  - Бiльшiсть не спить. Так що тобi треба?
  - Я не можу потрапити до вас без знання про перемiщення телепортiв. Поясниш, як це дiє?
  - З чого це менi тобi довiряти?
  - Я врятувала твою шкуру!
  - А я перед тим поповнив твiй пустий резерв, не настiльки вже я тобi повинен.
  Дiвчина зiтхнула.
  - Поясни, нащо менi вас здавати? Мене ж теж уб'ють.
  - За тебе хоча б родичi заступляться. А ми всi однi! Мою мати вбили, коли одна така ж дурепа, як i ти, мене здала!
  - Але я не вона! Можеш психувати, кричати, але ти все рiвно мене проведеш! А якщо нi, то я весь астрал перерию, але знайду цей чортовий портал!
  На якусь секунду молодий чоловiк схилився пiд її напором. Вона дуже сильна духом. Вiн нарештi зрозумiв, що Макс в нiй знайшов.
  - Портал перемiщується по колу навколо вiдьмацької академiї проти часової стрiлки. Радiус близько 75 миль. За тиждень робить коло. I зараз вiн десь у Марелiтi, це мiстечко на пiвденних землях.
  - Дякую, - огневичка зiбралася блимати, навiть вклала в свiй мiшок використаний артефакт для безпечного вогню, але все ж обернулася. - Зачекай, а ти не йдеш?
  - Нi, я ще зайду до батька, раз опинився тут.
  - Добре.
  Вiдьма закинула свою сумку на друге плече, не на те, зi сторони якого тепер стирчав меч.
  - Ти змiнила зброю? - поцiкавився демон.
  - Трохи.
  - Ясненько.
  - Ти про щось хочеш запитати?
  - Знаєш, зазвичай мене мало цiкавлять особистi життя iнших, але Макса я знаю кiлька рокiв, нiколи ще я не бачив його таким.
  - Яким?
  - Скаженим.
  - Тобто?
  - Вiн вже другу нiч психує у нас в штабi, злющий... Ось це сидять з Еманом, до себе нiкого не пiдпускає, а ельфiйський баран ще й бухає. Весела компанiя, знаєш? Що ти з ним зробила? Ви ж, наче, зустрiчалися.
  Огневичка тяжко зiтхнула i сiла на траву.
  - Можна сказати, вiн в схожiй ситуацiї, в якiй колись був ти. Я нiбито його зрадила.
  - Тобто?
  - Тебе ж здала дiвчина.
  - Я не хочу це згадувати, - чорт, ну як можна говорити доволi м'яко, а це вже дивно, вiн же її на дух не переносить, i водночас настiльки холодно дивитись? Одним словом, демон. Демон, ображений на весь свiт.
  - Добре.
  - I все ж таки, що сталося? Зрозумiй, з якоїсь сторони я плював на вас з високої дзвiнницi, але наша невеличка групка замiнила менi сiм'ю, i менi не дуже хочеться, щоб мої... гм... товаришi вели себе прямо як справжнi дурачки, тим паче через якусь там дiвчину. Я не люблю сварки, в яких не беру участь.
  Що ж, звичайний, але доволi благородний злодiй. А ще справжнiй придурок. Це, мабуть, найбiльш паршивий вид напiвкровних: дитина демона i вiдьмака.
  - Багато що сталося. I ти помилився, ми нiколи не зустрiчалися як хлопець i дiвчина. Тiльки як друзi. А позавчора вiн сказав, що любить мене. А я вважаю це трохи несвоєчасним... Я вiдшила його. Грубо вiдшила. Просто розвернулася i пiшла, - Люсi ледве не розплакалась. Як же вона зараз шкодувала, що тодi просто зникла.
  - Лу, я точно тобi не порадник в любовних запитаннях, але скажи, ти його любиш?
  - В тому то й справа, що люблю! Я не знаю, як так вийшло! Ранiше менi подобалися хлопцi, але не так, як вiн!
  - Тодi я тебе зовсiм не розумiю. Йди i скажи йому це! Ти розбиваєш йому серце!
  - Як сказати? I що? Власе, менi лише чотирнадцять, яка велика i свiтла любов? А не рано? Да i не до цього зараз.
  - Все, ти вбила всi мої розумiння про логiку. Кажу як той, хто не вiрить в якусь там любов, : тут справа не в якихось там почуттях, якщо Доля хоче, щоб так сталося, так i буде! I це, я пiшов. Розбирайтеся самi.
  I вiн злиняв. Цей гад просто злиняв. Затронув болючу для неї тему i злиняв! Ну, на те вiн i гад. Але чоловiк дiло говорить: мовчати не вихiд.
  Але не зараз. Вiн дав їй приблизну локацiю порталу, знайде.
  Марелiт. Зовсiм крихiтне мiстечко за кiлька миль вiд столицi. Декiлька сiльських хат, пiдвалiв не так багато.
  Доволi зручно вiдчувати магiю напiвкровних. Огневичка з'явилася посеред головної площi з фонтаном, на нiй майже нiкого не було, всi спали, пройшла кiлька кварталiв i вiдразу вiдчула портал пiд ногами. Точно, це повинен бути погреб цього двору.
  Дiвчина вiдправила гарпiю на розвiдку, якось неввiчливо просто ввалюватись в чужий дiм. Птаха повернулася через кiлька хвилин, виявилося, що тут всi ще сплять i чекати немає сенсу.
  Вiдьма зруйнувала весь захист двору i увiйшла. Пiдземелля було вiдразу бiля входу, зламати замок не важко, i напiвкровна, спустившись, швидко вскочила в портал.
  Нарештi! Вона повернулася.
  В кiмнатi спали майже всi, лише ельф i Макс сидiли в кутку, тихо перемовлялись i, скорiше за все, навiть випивали.
  Люсi оглянулася навколо. Дивно, Меган немає.
  Але всi iншi мiцно сплять. I так, прийшов час серйозно поговорити.
  - А, це ти, - Емануель пiдвiвся, його трошки шатало. Клас, i скiльки ж вони обоє випили?
  - Бухаєте?
  - А що, не можна? - розмову пiдтримував нестихiйник, водник поки що мовчав. Але погляд у нього був чiткий i осмислений, судячи по всьому, iнсолiт щойно приєднався, або взагалi не пив.
  - Да на здоров'я. Тiльки це, менi теж налийте.
  Вiдьма пiдiйшла до них i теж всiлася бiля стiни. Ельф дiстав третю рюмку з кишенi i налив якусь бурду з пляшки.
  - А тобi не рано? - таки поцiкавився емпат.
  - Якраз. Для хоробростi не завадить, - огневичка випила розчин залпом. Схоже, це звичайне вино з коньяком. Ну i гидота. - З якого випадку п'єте? Хоча тебе можна i не запитувати, - дiвчина глянула на Макса i похмуро опустила очi.
  - Любов.
  Ясно, у ельфа явно з Меган щось не склалося.
  - Ясно. Налий менi ще.
  - Тобi досить.
  - Налий.
  - Нi.
  - Добре, обiйдусь. Максе, нам треба поговорити.
  - Про що?
  - Я це, пiду вмиюся, - нестихiйник пiшов до ванної кiмнати, тримаючись за стiну i залишивши їх одних.
  - Так бiльше продовжуватись не може. Ти, звичайно, можеш злитися, але не розмовляти зi мною - це не вихiд.
  - Що ти пропонуєш? Я не хочу говорити.
  - Менi байдуже. Розтавимо всi крапки над "i". Я теж тебе люблю, але я не збираюся з тобою зустрiчатись як мiнiмум до кiнця вiйни. Менi дуже потрiбна твоя допомога i пiдтримка, не кидай мене, менi так тебе не вистачає...!
  Хлопець уважно на неї подивився. Вiдьма не бреше, десь дуже глибоко в серцi у неї є любов.
  - Я i так вже говорив, що нiколи тебе не кину.
  Люсi посмiхнулася. В його голос повернулися теплi нотки. Iнсолiт повiльно наблизився до неї, але дiвчина вiдсторонилася i не дала себе поцiлувати.
  - Що сталося у нього з Меган? - дiвчина кивнула на дверi ванної.
  - Вона не хоче дiтей. Їм обоїм вже бiльше двадцяти п'яти, а вона все проти. Вважає, що цей свiт надто жорстокий для них.
  - Ясно. I обов'язково напиватись?
  - Я щойно забрав його з пiдпiльного бару. Вiн там сидiв усю нiч. I тепер продовжує випивати. Вона серйозно його вiдшила. А я просто склав компанiю.
  Огневичка опустила голову. Вона ж теж образила Макса.
  - Ти прийшла сюди, щоб поговорити зi мною?
  - Не зовсiм. Менi потрiбна допомога. Ти чув останнi новини?
  - Тебе назначили командиром.
  - Так. I тепер я повинна придумати план нападу i захоплення однiєї фортецi...
  - Карес. Про це я теж знаю. Ходiмо.
  Водник пiдвiв її до розкладеної на столi карти. I поряд лежав чiткий план фортецi. В двух екземплярах. Якi майже непомiтно вiдрiзнялися.
  - Я вже все тут роздивився. Майже. Зачекай трохи, - хлопець вiдiйшов на якусь хвилину, а повернувся вже разом з бiльш-менш тверезим Емануелем.
  - Еее...
  - Вiн ельф. Повищена регенерацiя, знаєш? - вiдразу пояснив iнсолiт.
  - Ааа...
  - Давайте вiдразу до справи, - похмурий нестихiйник пiдтягнув до столу стiльцi, i щоб чути одне одного, а говорили вони доволi тихо, щоб не розбудити iнших, трiйка напiвкровних повсiдалася. - Як я зрозумiв, Лу, тобi потрiбно захопити цю твердиню. Дуже проблемна фортеця. Захист не пробити, i не пробуйте, а мости зникнуть, як тiльки ви на них ступите.
  - Значить, головнi входи вiдпадають. А якi є ще варiанти?
  - Подумай сама, - ухмилився ельф i пiдсунув їй пiд нiс загальну карту.
  - Три башти, входи в двух iз них, дуже товстi стiни, бiйницi, захист блискучий, збройний склад, продуктовий, конюшнi разом з двума примiщеннями пiд житло бiля третьої башти, на територiї ще є колодязь... А навколо ще й широченний рiв. Гм. Дiйсно гарна твердиня. Але це не надовго. Я правильно розумiю, що до внутрiшнього двору фортецi веде хiд з виходом в колодцi? - судячи з кивку iнсолiта, так. - Чому б не скористатися ним?
  - Не варiант. Ти не знаєш, але вiдьмаки саме завдяки ньому i захопили її. Цей вхiд буде дуже активно охоронятися.
  - Тодi чому б не використати повiтряникiв, тi зможуть заскочити на стiни, там захист розсiяний, закляття можна обманути, а потiм проникнути в третю башту i вимкнути всi артефакти. I жодних проблем!
  - Тернон запропонує цей варiант, - пiдмiтив Макс. - Але в ньому купа мiнусiв. Якраз захист не проблема, але перелiтати рiв доведеться пiд обстрiлом. Там же бiйницi, а вiдьмаки невеликими групами, але стоять на стiнах. Повiтряники не впораються.
  - Ну тодi вони можуть просто привернути увагу, а iнша групка атакує з пiдземного ходу.
  - Непогано, - пiдмiтив Емануель. - Але в мене є ще кращий варiант. Про вказаний тут, на цiй картi, пiдземний вхiд, звичайно, майже нiхто не знає, а просвiтленi з цими знаннями вважають себе великими знатоками фортецi "Карес". Але нiхто з них якось не вкурсi, що у неї якраз два пiдземних ходи.
  - Ну так, ми ж зробили його, коли тебе звiдти витягували, - згадав iнсолiт. - Ти пропонуєш розсекретити наш особистий вхiд?
  - Та навiть якщо про нього хтось зайвий дiзнається, там я залишив невеличкий подаруночок. Якщо туди спробує ступити не напiвкровний, його закине в не надто приємну часову петлю, пам'ятаєш, я ж туди тодi цiлий загiн etrange, який мене в той раз спiймав, вiдправив.
  - Та пам'ятаю я.
  - Ви вдвох зможете пройти. А як ви вiдговорите нiкого бiльше туди не йти - то вже не моя справа, - ельф пiдвiвся. - Якщо що, то я в барi, - повiдомив вiн наостанок i вскочив в портал до астралу etrange. Нда, Меган сильно з ним посварилася.
  - Так що будемо робити? - хлопцю було цiкаве її рiшення.
  - А ти що пропонуєш?
  - Я? Гм, навiть не знаю. Якщо ми не знайдемо iнший спосiб, то я б використав цей варiант.
  Люсi задумливо кивнула йому i пiдодвинула до себе ту карту фортецi, де був домальований ще один хiд. Причому далеко не найзручнiший. Вхiд за плитою в третiй баштi, а ось вихiд... Вихiд на днi провалля. А потiм це називається "вибирайтея, як хочете". I жодна портальна магiя в тих мiсцях не працює. Невже доведеться спускатися вручну? Там же, судячи з позначок, там стометровка вниз. Ех, поганенько. Але це єдиний вихiд, щоб нiхто не помер марно.
  - Добре. Ми спробуємо просунути цей варiант. Кращого нема. Тiльки так ми зможемо врятувати повiтряникiв вiд смертi. Я вирiшила. Залишається тiльки отримати згоду Тернона.
  - Ти впораєшся, - всмiхнувся їй Макс i пiдвiвся. - Ти обов'язково впораєшся. Я знаю.
  Його впевненiсть подарувала її серцю тепло. Вiн вiрить в неї. Це головне.
  
  <66>
  Дiвчина доволi швидко спакувала потрiбну карту, а хлопець навiть погодився сходити з нею на нараду, звiсно, якщо його туди пустять.
  Портал до etrange викинув їх прямо в стiчну трубу, ну просто клас! Їм то з магiєю з якоїсь сторони то i нiчого, але спочатку падати кiлька метрiв, а потiм ще й скупатись в бруднiй i крижанiй водi не надто приємно.
  Тож вилiзли вони не надто веселi. А гарпiя взагалi не хотiла бiльше сiдати на свою хазяйку, її ледве вийшло вмовити.
  - Ненавиджу такi виходи, - невдоволено буркнула дiвчина, висушуючи собi одяг. - Ходiмо звiдси.
  Огневичка дала йому руку, i вiн перенiс її в портальну точку бiля вулицi перед домом Дерк.
  - Ти ж Анну шукаєш, вiрно? Вона там.
  - Звiдки знаєш?
  - Дiзнавався.
  Сонце вже було доволi височенько, коли вiдьма зайшла в кiмнату Анни, залишивши iнсолiта у вiтальнi.
  - Люсi, чому ти не на нарадi? - схвильовано запитала матiр.
  - Тобто?
  - Ти не знаєш? Вона ж почалася п'ять хвилин тому!
  - Де?
  - У штабi. Переговорна кiмната.
  - Я пiшла, - огневичка швидко спустилася до вiтальнi. - Вiдведи до переговорної кiмнати, - кивнула вона воднику.
  Вiн швидко схопив її за руку, блимнув, потiм вони ще кiлька хвилин бiгали по коридорам, а пiсля Люсi, швидко накинувши артефакт з iлюзiєю i вiдправивши Гарсiю кудись полiтати, не дуже культурно ввалилася в кiмнату.
  - Вибачте. Трохи заблукала, - дiвчина набрала серйозного вигляду, незворушно пройшла до порожнього третього стiльця за столом i обережно всiлася. Макс, на жаль, за нею не зайшов.
  - Вибачення прийнятi, - буркнув Тернон i розгорнув карту фортецi. - Аласторе, а чому це я повинен працювати з цею невiдповiдальною малолiтньою пустишкою, як з рiвноправною?
  - Ллойд, їй дано чин капiтана i статус командира. I вона набагато розумнiша, нiж ти думаєш.
  Клас! Розмовляють мiж собою, наче вона - порожнє мiсце.
  - Всi кiсточки менi перемили? - не витримала вона. - Два дорослих чоловiка, а ведете себе як баби.
  Ех, недобре вони дивляться. Хоча її зовнiшньому спокою можна навiть позаздрити.
  - Ну, це, давайте починати, - все ж таки їх краще не злити.
  Тернон провiв пальцем по всiм можливим входам до фортецi, якi були там помiченi.
  - Поки що у мене лише три можливi варiанти. Ми можемо спробувати взяти її звичайним штурмом...
  - Щити не пробити, - перебила огневичка. - Цей варiант вiдпадає вiдразу. Тому треба шукати способи вимкнути всi обороннi артефакти.
  - Не перебивай, - гаркнув чоловiк.
  - Ллойде, вона права.
  - Так ось, - продовжив сенатор, - щоб це зробити ми пройдемо через таємний лаз невеликою групою, а iнша якраз вiдверне увагу, атакуючи ворота.
  - I Ви називаєте себе генералом? Ви вiдведете своїх же людей в пастку! Про цей хiд вiдьмакам вiдомо, i вас там будуть чекати!
  - Вони не можуть про нього знати.
  - Можуть. Саме завдяки ньому вони i взяли цю фортецю!
  Обидва командира повернулися до архiмага.
  - Все вiрно, Люсi, ти гарно пiдготувалася, - схвально кивнув їй старий etrange. Це, можна вважати вища похвала.
  Гм, iвсе ж цiкаво, яке у нього воєнне звання, якщо вiн так просто розпоряджається Терноном i її матiр'ю? Така влада може бути тiльки у генерала всiєї армiї, навряд чи є ще якесь звання, при якому Анна б схилила голову.
  - Ну тодi давайте слухати малявку Дерк, - пiдiрвався Тернон. - Вона заведе нас всiх в могилу!
  - Ллойде, в тебе ще є варiанти?
  - Ще один. Аврора i Денiз, мої повiтряники, перелетять через рiв i зможуть знищити артефакти.
  - Це ризиковано, - знову втрутилася дiвчина. - Вивести своїх пiд прямий обстрiл? На них нападуть, а це ж вiдкрита зона!
  - Ти знову права, Люсi Дерк, але щойно ти сама сказала, вiдьмаки чекатимуть нас бiля пiдземного ходу, а не такої наглостi, як карабкання на стiни.
  - Яка iмовiрнiсть, що їх не помiтять? Мiзерна! Їх просто вб'ють, а ми залишимося без представникiв однiєї стихiї!
  - А в тебе є iншi варiанти, скажи, якщо така розумна!
  - Є, - видихнула вiдьма i дiстала зi своєї сумки карту для напiвкровних.
  - Що це?
  - Реальна карта фортецi. I туди є ще один вхiд.
  - Де? - трiйця сильно схилилася над картою, Аластор не вiрячи водив пальцем.
  - Ось тут, - Люсi чiтко вказала на початок ходу в проваллi i вихiд в третiй баштi до збройних складiв.
  - Це неможливо. Вiн не був передбачений при побудовi!
  - Не був. Але вiн там є.
  - Немає, - знову заперечив архiмаг. - Я вiрю тiльки в те, до чого є докази. Ти можеш довести, що там є тунель?
  - Нi.
  - А можеш провести нас туди?
  - Нi.
  - Ось. Не можеш. Я не знаю, де ти взяла цю карту, але в нiй помилка. При створеннi такого лазу крiпосна стiна розрушилася б. Його там просто не може бути. Тому я схвалюю стратегiю Ллойда, ту, що з повiтряниками. Вибачте, але я повинен бiгти. Люсi, ти повинна пiдготувати свiй загiн згiдно з нашим планом, уведи їх в суть.
  Архiмаг покинув їх, а дiвчина продовжувала неприємно дивитися на сенатора. А вiн гарно переносить її погляд. На нього таке не дiє. I просунути свою стратегiю не вийде. Але вихiд є завжди.
  - Чекаю тебе зi своїми пiсля завтра на три милi пiвденнiше фортецi о четвертiй вечора, - буркнув Тернон i покинув штаб.
  Огневичка пiдвелася i теж вийшла з кiмнати.
  - Нiчого не вийшло, - кивнула вона Максу i взяла гарпiю на руки. - Що тепер?
  - Можна погодитися i промовчати.
  - I дивитися, як їх переб'ють? Нi, я так не можу. Але тодi нам доведеться ризикнути.
  - Що ти пропонуєш?
  - Ми самостiйно проберемося туди i вирубимо захист, зашлемо всiх вiдьмакiв в їх астрал.
  - Нi. Ми загинемо. За останнiми даними їх там близько сотнi.
  - Я не пропоную викликати їх на бiй. Тихо, пiдло, по одному. Все!
  - От скажи, чому тобi не йметься?
  - Не знаю. Просто не хочу, щоб повiтряники стали жертвами чужої дуростi i недовiри.
  - Ти вирiшила по-совiстi, але все це надто небезпечно. Давай попросимо когось iз наших пiти з нами.
  - Наших, тобто напiвкровних? I хто погодиться ризикувати зайвий раз тiльки через мене?
  - Влас тобi повинен. Крiс, думаю, погодиться, якщо гарно попросити. Емануель мiг би, але ти ж його бачила. Його кликати не варто...
  - Влас не стане так ризикувати. Але в мене є один пунктик, що може допомогти його вмовити. Але тодi Крiс може не погодитись, демон-вiдьмак i янгол-etrange явно не найкраща команда.
  - Твоя правда.
  - Пропоную зустрiтися завтра в астралi напiвкровних, дай подумати, о дванадцятiй.
  - Там нiкого не буде. Завтра i взагалi на цьому тижнi буде час збору iнформацiї, всi пiдуть по астралам.
  - Я це ще вирiшу. Вибач, у мене ще є робота.
  - Зачекай, ти куди?
  - До матерi.
  - А, ясно. А коли закiнчиш, можемо прогулятись?
  - Де?
  - Астрал янголiв.
  - Що? Як ми туди потрапимо?
  - Я проведу. Там зараз далеко не найкращi часи, але я знаю кiлька непоганих мiсць. Так ти згодна?
  - Жартуєш? Звичайно! - дiвчина стрибнула йому на шию, обняла, але вiдразу смутилася i, вiдкривши портал, перенеслася до будинку Дерк. Там її зустрiла незадоволена Анна.
  - Ви закiнчили?
  - Так.
  - I коли штурм?
  - Нiчого не змiнилося, через день, пiслязавтра. Здається, зустрiч о четвертiй.
  - Лу, ти ведеш себе просто безвiдповiдально! Не знаєш про зустрiчi, бродиш незрозумiло де, запiзнюєшся!
  - Якщо б ви всi мали до мене хоч крихту поваги i хоча б сказали, коли менi прийти, я б не запiзнилася!
  - При чому тут повага?
  - При тому! Моє слово взагалi нiчого не значить, навiщо тодi менi туди взагалi ходити? Все вирiшили б i без мене, я тiльки витратила час!
  - Ти отримала величезну честь стати одним iз найбiльш юних командирiв, чого ти носом крутиш?
  - Менi не потрiбна ця честь.
  Люсi не витримала i покинула будинок. Їй ще потрiбно в астрал напiвкровних.
  Цього разу вже всi сплячi прокинулися i явно готувалися до якогось нападу. Проте тут досi не було Меган i ще не повернувся Емануель.
  - Привiт, - вiдьма приблизилась до янголiв, брата i сестри, якi схилилися над картами разом з Маратом. Таке дивне поєднання - демонськi i янгольськi крила просто змiшалися.
  - Привiт, Люсi, - мило всмiхнулася Сильвiя, чоловiки лише кивнули. Водниця вiдiйшла вiд них, сховала свої крила i посадила огневичку на диван.
  - Що привело тебе сюди?
  - Менi потрiбна допомога.
  - Що сталося?
  - Думаю, ти знаєш: iде вiйна. Etrange будуть штурмувати фортецю "Карес" пiслязавтра, якщо я не втручатимусь, повiтряники помруть. Але всерединi забагато вiдьмакiв, ми з Максом не зможемо вимкнути захист, кiнець ходу зовсiм близько вiд житлових кiмнат.
  - Ти хочеш взяти ще когось?
  - Так. Є хтось вiльний?
  - Емануель точно нi. Брат з Маратом йдуть по астралам на розвiдку. Я не бойовий маг, не проклятiйниця, щоб бути корисною в таких випадках.
  - А Влас?
  - Теоретично вiн повинен забрати пакет з iнформацiєю з вiдьомського астралу. Але, в принципi, за нього може i Марат збiгати. Якщо у тебе вийде його вмовити, то i карти в руки.
  - Вiн точно буде вiльний?
  - Я це влаштую.
  - Дякую тобi! Ти менi дуже допоможеш!
  - Дякувати будеш, якщо все вийде. А поки що нема за що. А вiн нехай провiтриться. Думаю, ти розумiєш, що я з ним не сильно знахожу спiльну мову, але погодся: вiн чудовий боєць i друг, а ще незамiнний в бою.
  - Саме тому я i думаю, як його переконати.
  - Думай, - янголка пiдвелася, знову проявила крила, видно, їй так зручнiше, i влiзла в розмову її брата i демона.
  А Люсi, задоволена результатом, залишилася сидiти i чекати Власа. Нi, можна було i прикликати, але навiщо ще бiльше його злити? До того ж це вiднiмить якусь крихту її енергiї, а буває, навiть крихта може знадобитися.
  Демон з'явився десь пiд вечiр, що огневичку точно не радувало. Ну звiсно, прочекати пiвдня!
  - Ти чого тут? - невдоволено поцiкавився вiн. - Досi не вирiшила свої проблеми?
  - Старi вирiшила, знайшла новi.
  - Як у тебе все складно. Ти ж мене чекала? Чого знову хочеш?
  - Менi потрiбна твоя допомога.
  - Ми квити, менi байдуже, що там у тебе.
  - Невже не хочеш зайвий раз з кимось побитися?
  Влас промовчав. Люсi знала на що треба давити.
  - Менi потрiбний захист, а ти полюбляєш конфлiкти. Чому нi?
  - Взагалi то я зайнятий. У мене днi шпигунства.
  - Я вже про все домовилася. I ти менi допоможеш.
  - Я бiльше нiчого тобi не повинен. Тим паче допомагати.
  - Але не цього разу. Ти допоможеш менi, i повiр, у тебе немає вибору. Iнакше напiвкровнi будуть тобi це пригадувати ще довго.
  - Вiдьма! - зло рикнув вiн.
  - Демон! - вiдповiла тим же дiвчина i залишилася задоволена.
  - I що ти зiбралася робити?
  - Ем... Вирубити захист фортецi Карес, яка зараз повна вiдьмакiв.
  - Ти нормальна? Я не буду цього робити!
  - Ну, будь ласка! Це дуже важливо для мене!
  - Нi.
  - Добре! Обiйдемося i без тебе! Але знай, якщо нас вб'ють, то в цьому винний будеш ти!
  Чорт, а вона права. Якщо щось станеться, вiн потiм собi не пробачить. Бiльше того, втративши їх, непiвкровнi втратять всi накладенi ними захиснi закляття, зменшиться кiлькiсть боєздатних магiв, тощо, це не вигiдно!
  - Добре, я допоможу. Але на багато не розраховуй! I май на увазi: ви вдвох будете у мене в боргу!
  - Ну... добре, як хочеш. Але давай так. Ти ж не можеш зцiлювати? Ти майже повноцiнний демон, хоча i нижчий?
  - А тобi то що? Менi зцiлення не потрiбно, у мене швидка регенерацiя.
  - Але при умовi нападу на напiвкровних це враховується. Пропоную так: я зроблю разовий артефакт, наповню цiлительською магiєю. Дуже важкий артефакт. З прив'язкою. З автоматизмом. Який при умовi небезпеки для твого життя повнiстю i самостiйно тебе вилiкує. I на цьому ми розрахуємся. Що скажеш?
  - Якi ще властивостi артефакту?
  - Скористатися ним зможеш тiльки ти, але тут винятки. Ти можеш використати його силу по своєму бажанню на iншiй особi, але цей артефакт буде працювати на тобi без нiякого контролю. Вiн завжди буде з тобою. Зняти його без твоєї згоди буде неможливо. У тебе є якiсь побажання по формi? Медальйон, перстень?
  - Перстень. Але особливий. Ось цей, - Влас поклав на стiл незвичайне колечко зi свого пальця. I в ньому вже був певний заряд.
  - Це те, про що я думаю?
  - Так. Родовий перстень. Помiстиш закляття туди. Тiльки це, голими руками не торкайся. Вiн може сприйняти тебе, як мою дiвчину. В кращому випадку. В гiршому помреш.
  - Добре, я все зроблю.
  Родовi перснi безсмертних. Велика загадка i велика сила. Це унiверсальнi артефакти, серцевина всього роду. Отримати доступ до такого може далеко не кожен. Це дуже стара магiя. Вони оберiгають хазяїнiв, хоча це також залежить вiд могутностi сiм'ї, звiсно, його одягають на палець своїй нареченiй чоловiки роду. Але саме такi перснi несуть при цьому велику небезпеку для iнших магiчних народiв. Вони запросто можуть вбити. А особливо ця небезпека стосується янголiв.
  Янголи i демони. Два протилежнi магiчнi народи, двi рiзнi раси. Важко сказати, хто кращий. Демони злющi, темна сторона, зло, але чим кращi янголи? Така ж сама безцеремонна боротьба за владу, закази на вбивство вiд них так i сипляться. Та i прогнози на їх майбутнє вiд вiдьмакiв-нестихiйникiв далеко не найкращi. Янголи оголосять вiйну. Мирнi iстоти вiйну? Бiльшiсть дiйсно думає, що це абсурд i такого не буде. Але хто знає, що буде далi. Надвигаються темнi часи. Не просто так найсильнiших вищих янголiв, вбивають, не просто так.
  Родовi артефакти не допоможуть у вiйнi. Але завжди допомагають вижити. Це частини душ кожного безсмертного сiм'ї. I вони багато що для них означають.
  Люсi обережно взяла перстень з якоюсь руною рукавом свого плащика i обережно поклала в коробочку зi своєї сумки.
  - Я завтра поверну, - заспокоїла дiвчина демона. - Обiцяю.
  - Якщо з ним щось трапиться, ти труп. Принесеш - поговоримо про роботу.
  Влас розвернувся i вiдiйшов вiд неї. Що ж, це не найгiрший варiант розгортання подiй. I вона чудово знала, що чоловiку подобаються такi штуки. Зайвий варiант виживання, чому нi?
  Вiдьма майже задоволено поклала в мiшок коробочку, одягла на плече меч, який знiмала для зручностi, вийшла зi штабу напiвкровних кудись в астрал etrange, в цей раз це було тепле пiдземелля, а не мокра i брудна каналiзацiя, проте вийти звiдти було проблемнiше i, щоб вибратись, дiвчина навiть вiдкрила власний портал, а кiнцевою точкою назначила вулицю, на якiй був двiр Дерк. Вийшовши в мiсцi для телепортiв, закляття проти переносу на вулицях ще нiхто не вiдмiняв, огневичка обережно оглянулася. Нiкого. Ну так, у мiстi воєнний стан i дiє комендантський час. Чудово.
  Люсi активувала сигналку, вона чекала цього пiвдня. Макс обiцяв їй прогулянку в астрал янголiв. Нехай виконує.
  - Я вже думав, ти не покличеш. Пiзно, все ж таки. I ти не боїшся зi мною вночi кудись iти?
  - А я повинна?
  - Не знаю. Хто знає, може, я манiяк?
  - Ой, як страшно. Пiсля Власа ти не такий вже i небезпечний. До речi, я його вмовила.
  - Вiтаю. Ти таки знайшла з ним спiльну мову.
  - Можливо. Так ти перенесеш мене в астрал янголiв?
  - Не терпиться його побачити?
  - Можна й так сказати, - посмiхнулася дiвчина i простягнула хлопцю руку. Але вiн її не взяв. Макс обережно приобiйняв її за талiю, вiд чого вiдьма аж здригнулася, i лише пiсля цього блимнув. Щось вiн руки розпускає. Якось навiть негарно. Але заради шанса потрапити в чужий астрал, а ще прогулятися з ним - воно того варте.
  
  <67>
  Не марно вiн взяв її за талiю. В цей раз перенос був не надто приємний, її дуже трусануло, дiвчина ледве не впала, але хлопець змiг її утримати. Останнiй раз це було, коли її переносила Мей, що з ним таке?
  - Що сталося?
  - Астрал янголiв, - Макс поблiднiв i важко дихав. - Посиленi заходи безпеки, ледве прорвалися.
  - Ти знав, що так буде?
  - Нi, не знав. Здогадувався.
  - Ти впорядку?
  - Так, все добре, - заспокоїв вiн її. Люсi швиденько просканувала його магiчний фон. Витокiв магiї немає. Все добре.
  Огневичка оглянулася. Квiткова алея, так гарно. Бiла брукiвка, повсюди росте бузок... I шум води... Видно, рядом водойма. Так тихо... Нi душi. А де всi янголи?
  - А де мiсцевi? Янголи ж майже не сплять.
  - Що ти про них знаєш?
  - Ем... Майже нiчого.
  - Ти не знаєш, чим вони займаються?
  - Чим? Хiба вони не живуть, як ми?
  - Нi. За безсмертя потрiбно платити. Скiльки тисяч осiб з магiєю живуть в людському вимiрi? Багато. Нiхто не знає точно. Але раз за разом ми проколюємося. У безсмертних незвичайний дар. Вiн схожий на iнсолiтський, ось тiльки ми влiзаємо в голови, можемо бачити думки, спогади, але не втручаємося в них. Для нас уже важко пiдправити пам'ять. Це можливо, але дуже складно. А у янголiв все iнакше. Вони зачисчають мiсця використання магiї, видаляючи пам'ять всiм присутнiм, навiть не маючи з ними жодного контакту. I при цьому вони не бачать жодних думок чи емоцiй.
  - А демони? Що роблять вони? Невже заважають їм це робити? Вони ж вороги.
  - Нi, вони ж теж безсмертнi. З дуже схожою силою.
  - Тодi в чому рiзниця? Вони теж стирають спогади?
  - Можуть. Але дивись, у чому загвоздка: пам'ять може повернутися. Запросто. Коли цей янгол, або демон помре. Не факт, але може. Це надто ненадiйно. Хоч i гуманно.
  - Так що вони роблять?
  - Вбивають свiдкiв. Їм не шкода людей, їм не шкода смертних. Всi вони, обидва магiчних народи, - королi свiту. Єдинi вiчнi iстоти.
  - А як же ельфи? Що вони? Вони смертнi?
  - Так. Не обманюйся. Жити кiлька столiть не означає вiчно.
  Вiдьма задумалася. Он значить як. Цiкава схема. Але вiдповiдь на запитання вона так i не почула.
  - Так чому тут нiкого? Я так i не зрозумiла.
  - Ти чула теперiшню полiтичну ситуацiю в цьому астралi?
  - Так. Вищi янголи зникають.
  - Тут iде майже громадянська вiйна. Державний переворот. Хто буде керувати астралом без Всевишнiх? Я тобi кажу, все це погано закiнчиться. Але, в принципi, особисто мене це мало хвилює. Хоча i шкода. Гарний астрал, - зiтхнув хлопець, пройшовся до моста через рiку i всiвся на перила. - тут нiкого немає, бо, як i у астралi etrange, тут теж комендантський час. По цьому вимiру задля безпеки заборонено ходити пiсля десятої.
  - Так, значить. А ти не боїшся, що нападуть? - дiвчина сiла бiля нього.
  - Нi. З таким же ризиком я гуляю повсюди. Мене у кожному астралi знають. Як напiвкровного.
  - Ти завжди так ризикуєш. I як тебе досi не спiймали?
  - Сам дивуюсь. Але я просто вмiю тiкати. I тiкав я дуже довго. Аж поки всiм не набридло за мною ганятися.
  - Ти стiльки всього знаєш про магiчнi свiти. Хто тебе вчив виживати?
  - Нiхто. Моя мама померла, коли я ще був малий, батьку я не потрiбен. Але вона була водницею-захисницею. А ще не любила бойовикiв. Саме тому я i не пiшов на ту спецiальнiсть. Проклятiйники. Я не осуджую вас, не осуджую тебе. Я нейтрально ставлюся до вбивства. Але не терплю вбивство беззахисних. Менi було близько десяти, коли моя магiя iнсолiта проявилася. Мама сховала мене, але та кiлькiсть магiчної енергiї, яку вона тодi витратила, коштувала їй життя. Вона вибрала смерть, подарувавши життя менi. I я вижив. I вирiс. I в останнi роки багато чому навчився. Менi зараз майже сiмнадцять, буде через кiлька мiсяцiв. Минуло багато рокiв, я змiнився. Але проклятiйники нiколи не змiняться.
  - Тодi тобi немає потреби розмовляти зi мною. Я тебе не змушую, - фиркнула Люсi i вiдвернулася. Це було образливо. Дуже образливо. Як можна судити їх, глянувши лише на деяких etrange?
  - Вибач, це, мабуть, неприємно тобi чути. Але вона померла через них.
  - Неприємно? Це пряма образа! Я нiколи не була святою! Чого тiльки у мене не було у життi. Я вв'язувалася у будь-яку бiйку, билася зi всiма пiдряд, навiть крала необхiднi речi, i таке бувало, вбила кiлькох нападаючих на мене, але чи було таке, щоб я якось образила невинного i беззахисного? Нiколи. Не смiй судити проклятiйникiв по кiлькох etrange!
  - Вибач. Мабуть, я таки не прав.
  Вони замовкли. Дiвчинi не хотiлося говорити. А вiн не мав права так казати.
  - У тебе ж спецiальнiсть захисника, так? - врештi-решт запитала вона.
  - Не зовсiм. Я не вчився на когось конкретно. Я знаю багато проклять, але не хочу бути вбивчою машиною. А захист для мене надто нудний. Я взагалi не люблю вибирати. Мабуть, тому i тiкаю все життя. Трусливо тiкаю. Це все, що я вмiю. Пiджимати хвiст i прослизати, куди менi потрiбно.
  - Ясно. У кожного свої принципи, давай закриємо тему. Але не смiй говорити про проклятiйникiв в цiлому, спираючись на приклад etrange. Я ж теж можу сказати все, що думаю про iнсолiтiв, - неприємно натякнула дiвчина i злiзла з перил.
  - Добре, закрили тему. I я не кажу, що ви поганi, просто деякi вашi принципи менi не по душi.
  - Але ти теж вбиваєш, щоб вижити.
  - I таке буває. Але я нiколи не роблю це тiльки через страх перед невiдомим.
  Вiн правий, це якраз коньок etrange.
  - Ну добре, проїхали, - зробила натяк на усмiшку вона. - Давай пройдемося, а то прийшли в чужий астрал, а я так нiчого i не побачу. Тут повсюди так мило?
  - Янголи взагалi створiння миру. Люблять все таке миленьке, хоча насправдi їхнi думки не такi вже й безкориснi. Це крихiтне вiддалене мiстечко в цьому астралi, так зване захолустя.
  Хлопець теж встав i повiв її на iнший берег рiки, ненав'язливо взявши за руку. Може, вiн боїться її налякати? Занадто бережно до неї вiдноситься.
  Пара вийшла на величезну центральну площу, фонтан, клумби, бузок... Iнсолiт посадив її на лавочку пiд величезним кущем, йому навпаки здавалося, що просто посидiти в такому мiсцi буде краще.
  Так тихо... Тiльки листя шелестить вiд вiтру. Холодно, напевно. З її стихiєю вона цього майже не вiдчуває. Дiвчина зустрiлася поглядом з водником. У темрявi його було поганенько видно.
  - Як думаєш, любов вiчна? - її вже давно цiкавило це запитання.
  - Не знаю. Думаю, як коли. Це вже як Доля розпорядиться.
  - Я не розумiю, чому тобi сподобалась саме я? Не хто-небудь, а саме я? Донька вiдьмака, проклятiйниця? До того ж я не надто гарна, щоб полюбити за красу.
  - Ти помиляєшся. Ти дуже красива. А ще особлива. Таких, як ти, я ранiше не зустрiчав. У тебе є внутрiшнiй стержень i велика сила волi. А я не люблю слабких i безпомiчних.
  - Усi колись бувають безпомiчними.
  - Але навiть тодi ти будеш боротися.
  - Буду. Що менi залишається?
  Вiн знову її поцiлував. Ну скiльки можна? Все лiзе i лiзе! А вона знову здалась. I одумалася не вiдразу, тiльки коли хлопець взяв її за потилицю i поглибив поцiлунок.
  - Досить, - рiзкувато вислизнула вона у нього з рук.
  - Вибач. Не стримався.
  - Нiчого. Я це, прогуляюсь тут сама, добре?
  Не почувши вiдповiдi, вiдьма встала i пiшла на iншу сторону площi. Так похмуро, немає жодного лiхтаря. Економлять? Їй довелося запалити в руцi крихiтний вогник.
  Широченнi вулицi, розкiшнi будiвлi, але житловi будиночки такi, наче в них нiхто не живе. Ще й гарпiя дичиться. Поганенько щось вона виглядає. Бентежно навiть якось.
  Заходити в якийсь двiр дiвчина не наважилася, навпаки, дiвчина повернулася до хлопця i мiцно його обняла.
  - Менi тут не подобається. Тут неспокiйно. Да i Гарсiї недобре.
  - Хочеш додому?
  - Хочу. Зачекай. Додому? Куди?
  - А яке мiсце ти вважаєш своїм домом? Менi здавалося, то будинок в горах.
  - Ти знаш про нього?
  - I маю туди допуск.
  Хлопець блимнув. В людському астралi вони з'явилися без сюрпризiв, i правда, закляття проти входу постороннiх його не стосується. Цiкавий вибiр у Аркла. I як це вiн вирiшував, кого до неї пускати?
  - У мене два дома. I один бiля Аркла.
  - Ти хочеш до нього?
  - Нi, не хочу. Я краще ляжу спати. Добре?
  - Тодi я, мабуть, пiду.
  - Так, краще йти.
  Хлопець востаннє на неї подивився i блимнув.
  Гарсiя злетiла з плеча дiвчини i сiла на край столу.
  - Що з тобою, ти злякалася? Тобi не подобаються янголи?
  Птаха гучно скрикнула, i дiвчина розцiнила це як ствердну вiдповiдь.
  Ясно. В їх астрал Гарсiю не брати.
  Дiвчина погодувала її свiжим м'ясом з морозильної камери i пiшла в душ.
  Наступного ранку прокинулася вона пiзнувато, проте добре виспалася. Що її чекає сьогоднi? Пограти в командира, створити дуже складний артефакт i обсудити штурм з Власом. I, здавалось би, нiчого, але нiчого з цього особливо приємним для неї не було. Хоча нi. На зустрiчах повинен буде бути присутнiм Макс, а це вже непогано. I коли вона встигла настiльки на ньому помiшатися?
  На скiльки назначити зустрiч? Правда зв'язку з загоном у неї досi немає. Тiльки з Максом та матiр'ю. Яка вже в загiн не входить.
  Довелося заявитися прямо в штаб. I повiтряника не було в кабiнетi! Просто клас! Далi дiвчина блимнула в дiм Дерк, там зустрiла заспану Рею.
  - А, це ти? - протерла очi нестихiйниця.
  - А де всi?
  - В таборi.
  - А де табiр?
  - На сiмнадцять миль пiвнiчнiше столицi. Здається.
  - Добре, дякую.
  - Зачекай. Лу, я вiтаю тебе з назначенням. I я йду з тобою, зачекаєш, а? Я недовго.
  - Давай швидше, - кивнула огневичка.
  Ну, звичайно, "недовго". Майже годину це недовго?
  - Ну нарештi, - фиркнула вiдьма, коли її кузина спустилася.
  Переносила їх Рея, i не сказати, що це було надто приємно. Все, ще одного такого дилiтантського блимання вона не витримає.
  Але тут були всi, навiть її матiр. Окрiм Макса, хлопця тут не було. Ну i не треба, вiн i так все знає.
  Дiвчина, вiдпустивши Гарсiю полiтати, звернула на себе увагу всього загону.
  - Доброго ранку. Думаю, всi тут вже знають, що мене назначили командиром, як би я цього не хотiла, i тепер я повинна виконувати певнi обов'язки, якi виконувала Анна, - жiнка привiтливо їй кивнула, але донька проiгнорувала. Ще ж тiльки вчора вони знову поцапалися! Ну прямо як кiшка з собакою! Чому вони не можуть ужитися разом?
  - Так ось, також, я впевнена, ви знаєте, що наш загiн тимчасово об'єднаний з загоном сенатора Ллойда Тернона, нам доручили важливе завдання взяти пiд свiй контроль фортецю "Карес". Менi вiдомий вже утверджений план атаки. Повiтряники перелiтають через рiв, оминають всi закляття, пробираються всередину твердинi i ламають захисну систему. А ми в цей час атакуємо головнi входи. Я вважаю, що це доволi примiтивно i небезпечно, але моє слово нiчого не вирiшує. Тому доведеться слiдувати цьому плану.
  - Я правильно розумiю, я теж полiзу на стiну? - поцiкавився Руслан.
  - Еее... Це буде вирiшуватися завтра на об'єднаному зiбраннi, але скорiше за все.
  Так дивно, вона, мала дiвчинка проводить зiбрання i розпоряджається старшими! Це все просто смiшно! I на їхньому мiсцi було б краще не давати їй руль.
  - Отже, зустрiч завтра, гм, десь на три кiлометра пiвденнiше фортецi. О четвертiй, - дiвчина перевiрила час. Майже дванадцята. - А тепер вибачте, я маю бiгти.
  Все вiрно, опiвднi вона домовлялася зустрiтися з Максом. Але зробити цiлительський артефакт з родового персня огневичка не встигла. А його треба повернути.
  Люсi перенеслася в штаб напiвкровних, там сидiли тiльки Влас i Макс, причому обоє били байдики.
  - Привiт, - iнсолiт був у доброму гуморi.
  - Привiт. Всi на розвiдцi? - поцiкавилася вона.
  - Так, - в цей раз вiдповiв вже демон. - Ти зробила артефакт?
  - Ще нi, вибач, Власе. Зачекай трохи.
  - Ти хоч не загубила мiй перстень?
  - Нi, нi, вiн тут, - хустинкою дiвчина дiстала родовий артефакт з коробочки i обережно поклала його на стiл. - Я зараз все зроблю.
  Їй досi не так легко давалися артефакти. Легенькi у неї виходили за кiлька секунд, а ось такi, як цей, потребували багато часу i зусиль. А ще енергiї. Так дивно, Аркл не хотiв, щоб вона вивчала цiлительство. Основам немагiчної медицини навчив, ну там правильно перев'язувати рани, дезiнфiкацiї, але не цього.
  Магiчне плетiння далося нелегко. Помiстити це закляття всередину захищеного предмета, не торкаючись його, - ще сладнiше. Додатковi властивостi вiдiбрали також немалу частину енергiї.
  Але ж вийшло! На цю роботу всього вона витратила трохи бiльше чвертi свого майже повного резерву. У неї вже все не так, як було спочатку. Чим частiше користуєшся певними закляттями, тим легше, а ще поступово зменшується кiлькiсть необхiдної енергiї. Вже набагато менша вiрогiднiсть "надiрватися", тобто витоки магiї будуть утворюватися тiльки через прокляття, а не через обезсилення.
  - Я закiнчила, - кивнула вона напiвкровному демону, той обережно взяв перстень зi столу i одягнув на палець.
  - Добре. Ти можеш гарантувати, що спрацює в разi небезпеки?
  - Да спрацює, не парся. Я впевнена, я не помилилася.
  - Добре. Тодi можемо перейти до справи. Що ти хочеш вiд мене?
  
  <68>
  - Менi i Максу потрiбен захист i супроводжуючий. Ти колись був у фортецi "Карес"?
  - Був, витягував Емануеля. Ми з Крiсом прорили той додатковий тунель.
  - Чудово. Нам потрiбно просто вимкнути всi обороннi закляття.
  - Щоб туди пробралися etrange i повбивали вiдьмакiв? Так не пiде.
  - I не буде. Вмiєш блокувати переходи в якiсь астрали, ставити блок на ауру? Ти взагалi по спецiальностi хто?
  - Як хто, проклятiйник. Не всiм же пiджимати хвости i ховатися за своїм захистом.
  - Так ти знаєш це прокляття?
  - Я майже не блимаю, ти про що? Я не розбираюся в такого роду магiї!
  - Тобто майже не блимаєш?
  - Я не витримую мiжастральних переносiв! Магiї мого батька на це не вистачає. Не всiм бути обдарованими!
  Тепер вона його ще й розiзлила, нагадала, що вiн всього лиш нижчий демон, який програє їй в рiвнi магiї. Але не в фiзичному бою. Саме це завжди було його перевагою. Його тяжко якось поранити звичайною, неотруєною зброєю, а фiзично вiн сильнiший людей та iнших магiчних iстот. Не набагато, але сильнiший.
  - Заспокойся. Я все зроблю сама. Да i захист в першу чергу потрiбен Максу.
  - Тобто? З чого це? - втрутився хлопець.
  - Ти iнсолiт. I ти їх всiх вирубиш.
  - Це ризиковано, я можу тодi не зупинитися!
  - Зупинишся. Просто вируби їх i все, а я їх вiдправлю кудись подалi.
  - А я тодi навiщо? Невже самi захиститись не можете?
  - Ем... В тому i справа, що одночасно з нашими дiями etrange будуть штурмувати фортецю, а їхнi повiтряники пробиратися туди. I нам треба буде роздiлитися на кiлька фронтiв. Я здихаюся караульних, а ви вирубите решту.
  - Хочеш посприяти двом сторонам одночасно? - фиркнув Влас. - Благородно. Але ризиковано. Кажуть, погонишся за двома зайцями - нi одного не спiймаєш. Але я люблю ризик. Коли ти збираєшся проникнути туди?
  - Ем... Ще не знаю. Завтра о четвертiй вечора etrange збираються на обговорення деяких уточнень плану, я повинна там бути. I, очевидно, вони атакувати будуть вночi. Я все дiзнаюся i скажу коли. Добре?
  - Згоден.
  - А ти можеш поки що все пiдготувати? Не знаєш, що може нам знадобитися?
  - Я думаю, ти вже готова. До речi, гарно, що ти тепер мечниця, вiд тебе хоч якийсь толк буде, на одних кинжалах далеко не виїдиш.
  - Кинжали можна застосовувати в багатьох цiлях!
  - Але коли їх у тебе багато, це заважає.
  - Нiчого подiбного! Так ти завжди знаєш, що у тебе про всяк випадок є запасний!
  - Як знаєш. Але це - дурiсть параноїчки, яка не розумiє, що суть - не бути завжди озброєною, ножики в бою мало що дадуть, тут важлива тiльки фiзична i магiчна пiдготовка!
  - Я знаю. Але зрозумiй, у лучникiв не одна стрiла! Вони роблять багато вистрiлiв! I цi клинки - мої стрiли! Що буде, якщо пiд час обстрiлу вони скiнчаться? Кинжали кориснiшi, нiж ти думаєш!
  - Перестаньте, - гаркнув Макс.
  - Все нормально, - що ж, Люсi все рiвно залишилася при своїй думцi. Її важко переконати. - Так навiщо менi так сильно потрiбен буде меч? I що менi ще краще взяти?
  - Майже всi захисники фортецi - мечники. I десь такий же процент лучникiв. Це i тугодуму ясно! Що взяти? Поменше артефактiв.
  - З чого це я повинна залишитись без захисту?
  - Лу, пам'ятаєш, як ми пролазили в архiв? Нас вичислили саме завдяки артефактам. Тут такий же принцип. Тодi нiхто не очiкував проникнення, тому нас не шукали, тут нас будуть чекати, - на прикладi пояснив Макс.
  - А. Добре. Власе, так ти пiдготуєш все, поки я вивiдаю iнформацiю?
  - Добре.
  - Чудово. Тодi я побiжу, у мене ще є одна справа...
  Демон не вiдповiв, просто повернувся i увiйшов в один з порталiв.
  Так вiн не блимає. Йому не пощастило, шкода його. Вона, як etrange, теж пересувалася порталами, але варто було їй не мати достатньо енергiї на перенос, так вiдчуття незахищеностi її просто вбивало. Їй було дуже знайоме вiдчуття, що якщо з артефактом щось станеться, то вона опиниться в справжнiй пастцi, її в такому випадку просто вб'ють. Хоча артефакт не завжди може допомогти, особливо в мiсцях з блоком на блимання, але варто тiльки вийти з такої зони, i з'явиться можливiсть втекти. А у нього шанс на виживання в таких ситуацiях стрiмко падає...
  Все, не час про це думати. Не зараз. Люсi теж пiдiйшла до порталу до вiдьмакiв. Може, їй навiдатись до батька? Штаб був пересунутий, в останнiй раз територiя маєтку була порожня, жодного воєнного. Тепер туди йти цiлком безпечно.
  - Лу, зачекай, що у тебе за справа? Йдеш до батька?
  - Чесно, важливої справи немає, просто хочу його побачити. I не ходи за мною.
  - Добре, як хочеш. Тодi завтра о четвертiй, добре?
  - Так.
  Огневичка увiйшла в портал.
  Гм, вона зрозумiла, чому так прив'язалася до Макса. Тут справа не просто в закоханостi, на даний момент це нiчого не значить. Просто вiн в чомусь схожий на Аркла. А в певнi моменти навiть дуже. Обидва екстримали, не святi, вони для неї - приклад в бою, вчителi, до обоїх вона прив'язалася. Але була в них невеличка рiзниця. Макс завжди дiяв по ситуацiї, частiше його дiї спонтаннi i не мають за собою нiякого плану. Її батько ж знає все наперед. Кожний можливий поворот дiй, не було ще такого, до чого вiн не був готовий через несподiванку. У нього все розплановано на далекi мiсяцi. Але тiльки планами вiн нi з ким не дiлився, навiть з нею. Хоча в принципi, потрiбну їй iнформацiю вiн завжди надавав без проблем, тому ця прогалина мiж ними майже не вiдчувалася. Вона знала, що вiн не дозволить їй постраждати.
  З цим його розрахунком, бувало, було вiдчуття, що вiн нестихiйник. Але нi. У нього просто є друг, навiть, можна сказати, слуга, який бачить i переказує йому певнi подiї, а сам вiн просто занадто розумний. Аж страшно мати з ним якiсь справи. Що ж, краще з ним, анiж проти нього, це вона могла сказати точно. Вiн позбувається ворогiв швидко, причому дiє зовсiм не гуманно. Але її це нiколи не хвилювало. Єдиний спосiб змусити когось замовкнути i не втручатися в певнi подiї - похоронити його. Тодi вiрогiднiсть непотрiбних подiй рiзко падає, не до нуля, але це достатньо ефективний спосiб. Можливо, морально неправильний, але кого це хвилює? Ну точно не її до певного моменту, поки пiд небезпеку не потраплять невиннi. Хоча... Покажiть в магiчному свiтi дорослого невинного. Їх одиницi, якщо в їх астралi їх iм'я чисте, то в людському їх запросто можуть розшукувати за махiнацiї, крадiжки i навiть за вбивство. Або ж через неконрольованiсть магiї були спричиненi природнi лиха, варiацiя тут велика, суть одна - святих немає. Так що все це доволi вiдносно.
  Вiдьма з'явилася у Аркла в кабiнетi, вiн якраз заповнював якiсь папери.
  - Привiт, - дiвчина сiла на стiлець перед ним.
  - Привiт. Щось сталося?
  - Чому якщо я прийшла, то вiдразу щось сталося? Я просто сумую за тобою.
  Батько всмiхнувся.
  - Ну добре, я якраз майже закiнчив, - чоловiк склав всi свої папери в стопку i поклав у шухляду.
  - Завтра у тебе штурм "Карес"?
  - Так. Звiдки ти знаєш?
  - Лу, я майже завжди все знаю. Кому ще, якому загону могли довiрити таку справу, сама подумай. Але завтра, це завтра. Пропоную сьогоднi розслабитись.
  - Як?
  - Ходiмо, - Аркл стягнув свiй дорогущий плащ з вiшака i накинув собi на плечi. - Всi свої речi, окрiм, звiсно, зброї, залишай тут.
  - Ми надвiр?
  - Так.
  - А далi?
  - Зараз дiзнаєшся.
  Вони вийшли з маєтку, i вiн повiв її до конюшень.
  - Я розумiю, що остання кiнна прогулянка за межами маєтку закiнчилася не дуже добре, але є одне мiсце, яке я хочу тобi показати, тут зовсiм недалеко, то ще мої землi, просто недоглянутi.
  - Ну добре.
  Люсi вже майже не боялася Вiрного, хоч i ставилася обережно, їй було спокiйнiше з бiлоснiжними скакунами. А вороний кiнь був грiзний, неспокiйний, хоч i дiйсно вiрний хазяїну. Та i не слухався вiн її...
  Батько допомiг їй залiзти в сiдло, нема чого магiєю зайвий раз розкидатися, вiн помiтив, що резерв у дiвчини не повний, а на завтра їй пригодиться.
  - Зачекай трошки.
  - Навiщо?
  - Я зараз повернуся.
  - Зачекай, вiн же мене скине! - наче почувши її слова, кiнь загрозливо стрепенувся, огневичцi нiчого не залишилося, як мiцнiше вчепитися у вуздечку.
  - Не скине, - весело кинув батько через плече i вийшов з конюшень.
  Добре, що з'явився Домiнiк, старий конюх, i допомiг їй втриматися в сiдлi.
  Аркл i правда повернувся швидко, але принiс величенький пакет-мiшок.
  - I що це? - скептично глянула на нього дiвчина, поки вiн прив'язував сумку до сiдла.
  Аркл не вiдповiв, тiльки всiвся позаду неї i змусив Вiрного побiгти риссю.
  Не сказати, що вони доїхали швидко, до того ж було доволi жарко, все ж таки лiто, але те, що вона побачила на мiсцi дало їй зрозумiти: воно того варте.
  Таке красиве озеро, поряд зелений лiс, який так i не зачепила засуха, а на полянi перед самою водою рiс бузок.
  - Вау, - прошепотiла вона, злiзши з коня, поки вiдьмак не дiстав речi з пакету, не постелив на траву покривало i пiдвiв скот до води напитися.
  - Гарне мiсце, - тихо сказав вiн, коли чоловiк i дiвчина нарештi сiли на ковдру.
  - Так.
  Вони ще якийсь час мовчали, можливо, Аркл хотiв ще щось сказати, але потiм огневичка наважилася запитати те, що не запитувала вже кiлька мiсяцiв. Вже не хочеться чекати пiдходящого моменту, потрiбно розтавити деякi крапки над "i".
  - Аркле, - тихенько почала вона, - ти завжди говорив, що мiг мене знайти в будь-який момент. Я розумiю, чому ти не навiдувався до мене, поки я була мала, тодi був би ризик передчасного розкриття правди, могла вспливти моя напiвкровнiсть i все таке, але що заважало тобi взяти мене до себе? Ростити разом з Анною? Так, ризик би був, але все ж таки, ти це зробив через особистi причини, чи було щось ще?
  - Ти дiйсно хочеш це знати?
  - Так.
  - У мене дiйсно були свої причини. Твоя мати може i любила тебе, але не так, як свою сестру. Вiола Дерк, Анна була з нею навiть ближча, нiж зi мною. Коли ти тiльки народилася, навiть ранiше, коли прийшов час пологiв, вона просто втекла. Я сам винний, вона побачила вбивство мною невинного, який прознав про те, що вона etrange, яка чекає дитину вiд вiдьмака. Розiзлилася i втекла. Не захотiла мене бачити, то був якийсь її друг. Народила тебе, навiть дала тобi iм'я без моєї участi, ховалася майже рiк. Може, в дитинствi ти була бiльше схожа на неї, але занадто багато в тобi нагадувало їй мене. I якщо вибирати мiж тобою i своєю обожнюваною сестрою, вона б не задумуючись вибрала б її. До того ж я робив все, навiть псував їй життя, аби тiльки бачитись з тобою бiльше кiлькох секунд на вiдстанi. I коли мiй нестихiйник сказав про вiрогiднiсть, що вона тебе позбудеться, признається, що порушила закони, я не стерпiв. Вiолу довелося викрасти, тодi я зробив все, аби тiльки про тебе вона не сказала нiкому нiчого зайвого. Так, вона тебе позбулася, тим самим захистивши тебе. I це зiграло менi тiльки на руку, ти залишилася жива.
  - Припустимо, - вже сказане не сильно радувало Люсi, але вiдповiдь вона ще не почула. - Але при чому тут це?
  - Уяви, що можна зробити, щоб звiльнити Вiолу?
  - Що?
  - Не розумiєш? Добре. Я не хотiв говорити тобi про це, але подумай, що буде зi мною, якщо дiзнаються про твою напiвкровнiсть. Нi, до страти не дiйде, але неприємностi менi забезпеченi. I мої проблеми - гарантiя волi Вiоли, менi доведеться її вiдпустити. Але для звинувачень потрiбнi докази, якби ти жила поряд зi мною, вона б цим скористалася i пiдставила мене, навiть пожертвувавши тобою. А так у мене не було доньки, а отже, не було пiдстав для звинувачення.
  - Як вона могла? Я ж її донька!
  - А ще вiдьма.
  - Вона ж зустрiчалася з тобою, тодi її це не хвилювало.
  - Не хвилювало, любов змушує робити необдуманi вчинки.
  - А мене її любов не стосується?
  - Лу, ну це ж Анна, чого ти вiд неї хочеш, - закотив очi чоловiк. - Вона занадто боїтся знову бути покинутою i не нiким не розпоряджатися, знову стати дiвчинкою, яка тiльки те i робить, що намагається щось довести. I як би вона тебе не любила, хоча б я б не назвав це любов'ю, твоє iснування ламає її репутацiю, яка i так далеко не бездоганна.
  - I це причина, щоб мене позбутися?
  - Гм, для Анни цiлком достатня. Хоча якраз їй я б материнство не довiрив. Але можеш не хвилюватися, зараз не в її iнтересах тебе здавати. Знаєш, що вона менi сказала? Краще, щоб ти померла в бою, анiж через страту. Пф, як по-моєму, жодної рiзницi. I взагалi доволi дивно чути таке з її уст, якщо врахувати той момент, що вона була готова пiдставити твою голову пiд топор, - ухмильнувся вiн, дивлячись кудись в сторону. - Але зараз все простiше. Їй таки захотiлося пограти в прилежну матiр, яка контролює свою дитину. А ще у неї просто залiзна логiка, в якiй твої iнтереси нiколи не враховувались. Ти лише iнструмент. Iнструмент, яким вона володiє i ще хоче контролювати.
  - I у неї нiчого не вийшло. I не вийде.
  - Але ж вона не винна, що ти така неприступна попалася, - засмiявся Аркл, але в якусь мить його очi знову погруснiли.
  - Яка є, - пожала плечами дiвчина. - Аркле, ти сказав, що не бачив мене першi кiлька мiсяцiв, а iм'я дала менi Анна. А якщо б ти приймав у цьому участь, як би ти мене назвав?
  - Лу, iм'я не можна змiнити, одне на все життя.
  - Але ж я жила 12 рокiв пiд iншим! До того ж, причому тут це?
  - Ритуальне i єдине справжнє iм'я дається при народженнi. I в принципi, запитання це не стосується. I ти права. Якби я брав у цьому участь, тебе назвали б по iншому.
  - Як?
  - Белла. Красуня. Ти така гарна дiвчина, тобi б личило це iм'я.
  - Ти можеш мене так звати, ти ж хотiв.
  - Нi, Лу. Iм'я не можна змiнювати, це своєрiдна частина аури. I якщо Анна вибрала таке iм'я, це її право. I, знаєш, у тебе гарне iм'я. Єдине, що менi тодi не сподобалося, - значення. Свiтла. По-моєму, воно не дуже сходиться з твоїми даними i характером.
  - Це вiрно. Але менi воно подобається. I менi взагалi плювати на переклади.
  Аркл знову посмiхнувся i вiдвернувся.
  - Таке гарне мiсце. Просто iдеальне для поховання.
  - Ти про що? - ця фраза не сподобалась дiвчинi. З чого це вiн раптом заговорив про похорон?
  - Менi не подобається на загальному кладовищi. Пiсля своєї смертi я б хотiв спочивати у вiддаленому i спокiйному мiсцi, такому, як це.
  - Чому ти раптом заговорив про це?
  Вiдьмак не вiдповiв, просто пожав плечами. Ой, не до добра це, не до добра.
  - Добре. А чому ти не хочеш бути похованим поряд iз матiр'ю, сестрою?
  - Не хочу. Хочу подалi вiд всiх.
  - Ясно, - розмова ще бiльше зiпсувала їй настрiй, решту вечора вона просто спала на свiжому повiтрi, поки батько дописував якiсь папери.
  - Що там в сенатi, - не стерпiла i поцiкавилася вона.
  - Ну, все по-старому. Про перемир'я i не думають. Але я збираюся пiдкинути їм такий варiант.
  - Ясненько. Знаєш, я не думаю, що тебе послухають.
  - Не послухають. Але повiр, не всi настiльки задоволенi цiєю вiйною. А ми ще подивимось, що буле далi. I, знаєш, завжди є варiант, який влаштує всiх.
  - I який же?
  Але батько лише загадково пожав плечами i знову уставився в свої папери. А Люсi знову вiдкинулася на пiдстилку.
  Не хоче казати - як хоче. Але сьогоднiшнi розмови їй не сподобались. Вiн приховує щось занадто важливе. Хоча... вiн завжди щось приховує.
  От чорт, завтра же штурм "Карес". Тяжко сказати, що з цього вийде, але все рiвно якось неспокiйно.
  З Арклом вона розбереться потiм. До речi, таке враження, що вiн збирається помирати. Про свiй похорон заговорив... З чого це раптом?
  Але зараз не до цього. Її чекає важкий день. Якщо подумати, у неї всi днi з якимсь привiтом. Як не одне, то iнше. Якийсь кошмар. Але дiвчина вже звикла.
  Цю нiч вiдьма провела в маєтку батька, їй вже давно не було так спокiйно. Тiльки тут вона вiдчуває себе в безпецi. Пройшло чимало часу, багато що змiнилося, i тепер вже їй все важче уявити своє життя без нього.
  Прив'язанiсть? Чому нi? Тiльки б це не зiграло свою, явно не дуже добру роль.
  
  <69>
  Того ранку Люсi прокинулась пiзнувато, але, в принципi, їй же на четверту, час ще є. На першу половину дня дiвчина дiйсно не планувала, тому, виспавшись до десятої, почала готуватися до штурму. Наскiльки вона знала, Макса при штурмi напiвкровних не було, тому з воєнної сторони, всi необхiднi переходи знає тiльки Влас. А вона збирається дiяти без нього...
  Карта напiвкровних, яка досi була у неї, дуже знадобилася. Це ж їй лазити по крiпосним стiнам, а демон i iнсолiт проберуться i вимкнуть всi захиснi артефакти.
  Ходити по крiпосним стiнам... Ризиковано, вона досi не знає, скiльки там в караулi. Да i йти зовсiм без захисту... Не подобається їй ця умова Власа, це прямий крок в могилу. Проте у неї є ще один козир, якого немає нi у хлопця, нi у демона. Схожiсть на вiдьму. Її легко можуть прийняти за свою. Ось тiльки це i мiнус. Так, вiдьмаки використовують дiтей пiд час воєнних дiй, але вони роблять це лише добровiльно i вибiрково, зовсiм не так, як etrange, тим взагалi плювати на здоров'я i життя неповнолiтнiх. Якщо вклинюватись в їх систему, виникнуть запитання.
  Досконало вивчивши карту i прикинувши, де їй потрiбно буде пройти, дiвчина просто чистила зброю i нарештi вичистила свiй мiшок вiд непотрiбного хламу. А потiм знову лягла спати. Зайвим не буде, все ж таки штурм буде вночi. Розбудив її будильник, Люсi вiдразу встала i вiдкрила портал на мiсце зустрiчi.
  Всi вже були на мiсцi, сiм'я Дерк, Руслан i Макс, тобто весь її загiн тримався в сторонi. Анни не було. Це просто чудово, якраз її бачити зовсiм не хотiлося. Але тут був дехто гiрший. Ллойд Тернон. Самовпевнений козел, який її нi у що не ставить. I так, вона повнiстю погоджувалася з її матiр'ю, що вiн козел.
  Так, хто є в його загонi? Два повiтряники, два природника, включаючи їх командира, один слабенький огневик i доволi сильний водник, середнiй по силi нестихiйник. А їх бiльше. Але не набагато. Проте, якщо брати до уваги те, що вона вважається слабенькою etrange, то його команда ще й сильнiша. Як же хочеться розбити таке його бачення... Аж руки чешуться.
  - Ну нарештi, наша мала принцеса Дерк вирiшила явитися перед нами, простими смертними, - нахабно i з презирством протягнув природник.
  Ууу, як же їй хотiлося йому врiзати... Вiн зависокої про себе думки, аж бiсить. Вона вилучила настiльки сильнi емоцiї, що її дуже сильна iлюзiя пiшла ряб'ю. I добре, що не спала, просто на якусь секунду її образ помутився.
  - Так, вирiшила. А що, тебе, Тернон, щось не влаштовує? - дiвчина достойно вийшла з ситуацiї, вiдповiвши тiєю ж самою монетою. Як же їй було тяжко сказати це, тим паче спокiйно...
  Ооо, як вiн злиться! Огневичка звернулася до нього на ти i по прiзвищу, це була явна неповага як до старшого i вищого по чину.
  - Все, - обрубала вона, нехай трохи заспокоїться, - перейдемо до справи. Може, нарештi посвятиш мене i мiй загiн у свiй генiальний план, а то iнакше тобi, бiдненькому, доведеться все робити без нас, - що сказати, її дiйсно понесло, якщо ця вiдьма почала ставити на мiсце, то тодi вже вона попре будь-кого, навiть Тернона.
  Ууу, яка реакцiя... У нього аж земля пiд ногами потрiскалась! А як на неї дивляться "родичi"! Нестихiйницi явно натякають, що не варто, Мей явно не хоче втручатися, тим паче їй допомогти, Руслан звинувачує i докоряє. I лише Макс просто либиться i дивиться шоу, наче виставу цирку. Що ж, продовжимо.
  - Фi, ну у тебе i самоконтроль! - скривилася далi огневичка. - Хоча у Мей не краще... Але вона..., а ти..., - вона подивилася на свою кузину, потiм на дорослого чоловiка i зробила таке задумливе лице...
  Сильний ляпас змусив її похитнутися. А це боляче. I такого вона явно не очiкувала. I як це вона пропустила удар? Зазвичай дiвчина перехватувала руку. Вiдповiдь одна: була занадто зайнята виразом обличчя. Ех, iлюзiя не показала слiд вiд удару. Так i проколотися можна. А на реальному обличчi, напевне, фiнгал добрий. Ще й присмак кровi в ротi...
  - Оу. Так ми ще i б'ємося? Негарно навiть якось, бити маленьку, беззахисну дiвчинку, - скорчила нову, жалiсливу гримаску, дивлячись, як Руслан тримає злого Макса. Нiчого дивного, її ж вдарили.
  - Ну ти й сучка, - прошипiв Тернон. Ну прямо як кицька. I де його манери?
  - А ти тiльки дiзнався? Нi, я знала, що у тебе мозок менше курячого, але щоб так довго робити висновки...
  Цей удар вона вже не пропустила, реакцiя була миттєвою, Люсi схопила його руку i рiзко вивернула.
  Цей прийом самозахисту був якраз орiєнтований на в рази сильнiшого супротивника, один його зайвий рух, i перелом забезпечений. I це виглядiло дiйсно жалюгiдно. Молода дiвчина тримає заведену за спину руку чоловiка, який стоїть зiгнутий вдвоє i схиляє голову.
  - Ти зi мною явно помилився, переплутав з грушею для биття. Хоча... Так, може, я i груша, але на вiдмiну вiд неї я можу дати здачу.
  Вiдьма вiдпустила його. Зламати руку сенатору не входило в її плани.
  Ллойд випрямився i потер руку. Так, це боляче, але око за око, вiрно? Ляпас дорослого чоловiка - так собi задоволення.
  - Ти, дiвчинко, так дещо i не зрозумiла. Хочеш потягатися зi мною? Зi мною?! Ти нi на що не гiдна, ти пустишка з гонором, яку в дитинствi не навчили проявляти повагу!
  Ось такого вона вже терпiти не збиралася. Вiн просто самовпевнений придурок з гонором, який вважає себе королем свiту. Вона пустишка? Та у неї рiвень вiдьомської сили вище, нiж у нього! Нi на що не гiдна? Вона? А вiн кращий? Що вiн зробив такого видатного? Вона хоча б розбирається у векторах заклять, вiн i цього не може. Ну i що, що у нього досвiд? Так, вiн пройшов уже одну вiйну, а вона не знає, як це. Але i у неї є козир. Вона донька свого батька, жила i вчилася у нього бiльше мiсяця i, будучи здiбною дiвчинкою, розiбралася в старих закляттях своєї сiм'ї. Аркл довго морочився з нею над поглинанням енергiї заклять, розпадом плетiння, так вийшло, Тенебрiс нiколи не дiяли просто так. У їхнiх заклять була якась загадка. Вони рiдко кидали звичайнi енерго- чи вогнекулi, бiльше полюбляли щось рiдкiсне, а ще яке не знiмається. Наприклад, батько їй розповiдав, як пiд час вiйни ставив просто жахливу смертельну пастку, дуже складне закляття. Вiн покрив поле енергетичною сiткою, при наступаннi на неї з землi виривалися язики полум'я, i людина згорала заживо. Використав принцип мiни, але при цьому постраждає тiльки людина, а навколишнє середовище жалишиться нетронутим. Чи як вiн сковав на стiльки рокiв Вiолу, що за нею не потрiбен був догляд. Або закляття внутрiшнього вогню, при якому людина починає, сама того не помiчаючи, згорати зсередини, i при тому зовнi зберiгати здоровий вигляд. Iдеальна помста, iдеальне вбивство. Саме цим i славилася ця сiм'я, окрiм, звiсно, безпощадностi i жорстокостi.
  Люсi замахнулася, але Тернон перехопив слабенький удар, тодi вона рiзко крутнулася i заїхала чоловiку пiдошвою взуття по рилу. Такого вiд неї вiн не очiкував.
  - Ти так нiчого i не зрозумiв, Тернон. Менi все рiвно, будуть у тебе всi зуби, чи нi, просто не хочу слухати нотацiї Анни щодо поведiнки. Але я не дозволю себе ображати. Хочеш перевiрити на що я здатна? Викличи на дуель, поб'ємося офiцiйно. Але руки розпускати я тобi не дам.
  Ллойд пiдвiвся, потираючи щелепу. Вiн дивився на нею з такою ненавистю, чи не думає вiн викрасти її вночi i прикопати десь у лiсi?
  - А знаєш, я тут подумала, я тут зайва, робiть i вирiшуйте все без мене. Менi байдуже. Тому гарних вам всiм переговорiв!
  Огневичка вiдiйшла вiд тимчасового табору, спiймавши незадоволенi чи шокованi погляди etrange загону Тернона, i, розклавши плащ батька на травi, iлюзiя показувала iншим простий плащ etrange, дiвчина вляглася на траву. Може, вона i достатньо сьогоднi вiдпочила, але пiсля напруженої розмови i того, що їй дали по лицю, значно погiршило настрiй. А те, що пiд час удару могла постраждати ще й Гарсiя...
  - Лу, - хлопець присiв бiля неї. - Ти перегнула палку. Нi, я нiчого такого не кажу, деякi моменти менi навiть сподобались, але навiщо настiльки сильно його злити? У тебе будуть неприємностi.
  - Я знаю. Але, думаю, ти розумiєш, що збирати рiзнi пригоди на м'яке мiсце - моє хоббi, - огневичка всмiхнулася i пiдвелася на лiктi.
  - Це i так ясно. Але, чесно, ти ведеш себе як дитина. Ех, давай хоч бiль приберу. I не заперечуй, я все вiдчуваю.
  - Зачекай, вони ж зрозумiють, що ти iнсолiт! I, так, це дiйсно було по-дитячому. Просто не стрималася, щоб не поставити його на мiсце. А то вiн зависокої про себе думки. А ти не ризикуй, якщо тебе викриють, погано буде всiм.
  - Та нiчого вони не зрозумiють. Я зроблю все делiкатно. I в них не розвинена чутливiсть до магiї iнших народiв, вони її майже не помiчають.
  - Тодi добре.
  Макс обережно провiв її по щоцi.
  - У тебе губа розбита.
  - Тодi лiкуй.
  Хлопець ще трохи повозився, бiль швидко пройшов, i дiвчина знову поклала голову на траву.
  - Дякую.
  - Нема за що.
  - Є. Ти послухаєш ту всю маячню Тернона за мене?
  - Звичайно. Заради тебе - все, - пiдморгнув iнсолiт i повернувся в групу. I все таки вона заплямила репутацiю цього сенатора. Пф, йому немає чим похвалитися, йому врiзала якась дiвчинка без бойового досвiду.
  А все ж таки вона непогано провела цю годину. Їй вже було просто байдуже, що на зборах там повирiшують, її все одно на штурмi не буде, хоча ця iнформацiя i впливає на їхнiй план. Тому коли до неї пiдiйшов Макс i допомiг пiдвестися, огневичка навiть майже нiчого не запитала, тiльки про Руслана. I так, вiн буде карабкатись на стiни разом з iншими повiтряниками. I не сказати, що вона була цьому сильно рада. Тепер їй трьох рятувати. Не весело.
  Тихо втекти вийшло далеко не вiдразу, Люсi отримала повищену увагу завдяки тому, що вона дала вiдпор дорослому чоловiку i сенатору, сам вiн постiйно стрiляв в неї вбивчими поглядами. Але хвилинок так через п'ятнадцять дiвчина обережно наблизилася до лiсу i нирнула в зеленi зарослi. А за хлопцем стежили менше, вiн без проблем змiг пiти i сховатися за нею.
  - Переносимося?
  Вiн тiльки кивнув, iнсолiт, в цiлому, не був проти того, що вiдьма зараз у руля.
  Поблукавши ще порталами, знайти такий в штаб напiвкровних було непросто, вони нарештi прийшли до Власа, демон їх вже зачекався.
  - Де вас носило?
  - Це все вона, - буркнув хлопець, всiдаючись в крiсло. - Привернула до себе увагу, ледве злиняли звiдти.
  - Тааак... I в що ти знову вляпалася? - як же демона бiсила її необережнiсть...
  - Вiн сам нарвався, - дiвчина теж сiла в крiсло навпроти демона.
  - Хто?
  - Вона врiзала великiй шишцi, ну, пiсля того, як вiн її вдарив за грубiянство.
  - Ей! Вiн перший почав! Я захищалася!
  - Що ж, клепок у тебе явно не вистачає. I хто це був?
  - Генерал, сенатор.
  Влас аж присвиснув.
  - Вiтаю, ти вляпалась по самi помiдори!
  - Знаю, - похмуро пiдтвердила вона. Дiвчина дiйсно забула про обережнiсть, їй так хотiлося довести, що вона багато чого варта.
  - Чим ти думала, дура?! - рикнув вiн на неї. - Тепер всiм нам буде погано! А що, як вiн захоче помсти i влаштує за тобою стеження?! Ти не просто нажила собi сильного ворога, ти пiдставила пiд удар всiх нас!
  - Ну, знаєш! А ти спробуй, коли до тебе вiдносяться, як до людини нижчого сорту, залишитися спокiйним! Давай, коли тобi вказують, що ти нижчий демон i магiї в тебе, як кiт наплакав, ти терпиш?! Ось i я не терплю. Тому нема чого на мене кидатися. А Тернона можна запросто прибрати, у нього багато ворогiв.
  - Гм. Не думав, що почую це вiд тебе. Наче i така свята, врятувати всiх намагаєшся, iнших же, навпаки, - вбити, - демон знову її не розумiв. Де у неї логiка? Начебто i не дурна, в певнi моменти навiть розумна. Але дiє безрозсудно. Спочатку робить, що взбреде в голову, а потiм думає, чи варто було.
  Цi слова змусили дiвчину задуматись. А правда, чи правильно вона збирається вчинити? Навряд. Так, вона багато на що готова заради iнших, але є ще дещо. Люсi не тiльки готова жертвувати собою, також варто пам'ятати, що вона егоїстка. Ця вiдьма готова на багато що заради навiть чужих людей, але нiколи не поставить на карту своє життя, а тим паче життя дорогих їй людей. Нiколи не пожертвує батьком, Максом, навiть життя Анни подумала б, чи вiддавати. Якщо її рiдним буде щось загрожувати, вона запросто все кине i побiжить рятувати їх, навiть якщо це коштуватиме життя багатьом.
  Дiйсно, чи варто вбивати Тернона? Тяжко сказати. Вiн, звичайно, хам i гад, а ще просто жорстока людина, але, навiть не дивлячись на це, вiн не вартий того, щоб вона через нього знову заплямила руки. I здався вiн їй? Пiде проти неї - вона викличе його на дуель, в перемозi вона не сумнiвалася.
  - Я не свята, - врештi решт заперечила вона. - Треба обговорити план, - змiнила тему дiвчина. - Максе, у тебе вже є досконалий план з урахуванням плану etrange?
  - Дещо є.
  - Тодi викладуй, ти чого чекаєш?
  - Я лише сподiваюся, що ви не закотите знову сварку, чи навiть бiльше - не поб'єтесь. Уж повiрте, клепок не вистачає вам обоїм.
  - Тобi давно в пельку давали?! - рикнув Влас, при тому Люсi була повнiстю з ним солiдарна. Хлопцю треба заткнутися, це краще, нiж нариватися на гнiв буйної вiдьми i придурка-демона.
  - Добре, погризлися - тепер треба заспокоїтись. Я розсудив так: з основної iдеї немає сенсу нiчого змiнювати, але певнi пункти внести необхiдно. Ми досi точно не знаємо, скiльки вiдьмакiв буде на стiнах, тому потрiбно завчасно вiдправити Гарсiю на розвiдку. Далi, згiдно з результатами роздiлимося. Захист перерубимо в останню чергу, спочатку ми безпечно проходимо всередину, потiм дiлимося. Я i Влас вирубаємо вiдьмакiв i вiдправляємо їх в їхнiй астрал, а ще стежимо, щоб не оголосили про наближення штурму, Люсi, ти розбираєшся з вартовими на стiнах i допомагаєш etrange безпечно скарабкатись нагору. I лише пiсля твого, Лу, сигналу ми знищимо захист.
  - Не знищимо, - раптом втрутився демон.
  - Чому? Що ти маєш на увазi?
  - Ми беремо їх з собою. Точнiше, я беру. Я ж розвiдував обстановку. Тi артефакти зовсiм новi, вони можуть пригодитися i тут, нiчого пускати їх на вiтер, - не марно Влас дiставав iнформацiю, тепер вони можуть знайти користь не тiльки для etrange, а й для себе.
  - Добре, їх можна взяти. Звалимо на вiдьмакiв, нiби вони втекли не з пустими руками, - огневичцi сподобався такий варiант, в мiру нахально, та i користь є!
  - Добре, - без нiякого iнтузiазму погодився Макс. Не порядок. Хто серед них офiцiйно утiкач i крадiй?
  - Ти проти? - про всяк випадок поцiкавилася вона у хлопця.
  - Нi, берiть. Просто боюсь, щоб потiм нас за ними не вистежили. А якщо там маячок, якого я не побачу?
  - Так, вони новi, але це не достатня причина, аби їх настiльки берегти, заспокойся, - весело штурханула його плечем дiвчина.
  - Лу, ти впевнена, що хочеш, щоб я використав свою силу iнсолiта в цьому руслi?
  - Впевнена. Та заспокойся, невинних ти не вб'єш, Влас прослiдкує.
  - Справа не в невинних, вiдьмакам до них, як до неба рачки. Якщо я почну, то можу не зупинитись, захочу ще бiльше енергiї i пiсля їх переключусь на вас! Або з самого початку не зможу вiдрiзнити вас вiд нападаючих!
  - Так, це не найпродуманiший варiант, але вiн найкращий. Не бiйся використати свою силу, зверни увагу на мою, на магiю Власа. Ми огневики, одна маленька помилка в закляттi, щось пiде не так i прокляття потрапить не туди - i буде величезний неконтрольований вибух. Не тiльки ти небезпечний.
  - Я не боюсь використати свою силу, я не хочу використовувати її одночасно на всiх!
  - Не використовуй. Але якщо вашi щити проб'ють, поки ти будеш возитися, вас просто приб'ють, i навiть нiчого не запитають.
  - Я, звичайно, зроблю все, що вiд мене залежить, але краще бути прижатим в кут, анiж втратити контроль i нашкодити тобi, або ж Власу. I ще. Нам треба повернутися до etrange, за нас вже точно хватилися. Заодно i Гарсiю на розвiдку вiдправиш.
  - Я знаю, але повертатися в цей гадушник не хочеться, - скривилася вiдьма.
  - Треба, а то нас будуть шукати i пiдуть по слiду, який обривається в астралi вiдьмакiв, - всмiхнувся хлопець. Не тiльки його можна змусити i непогано мотивувати зробити щось небажане, вiн теж так умiє. - Власе, коли ти пропонуєш зустрiтися i де? Etrange виступають о другiй, що думаєш?
  - Позбутися всiх вiдьмакiв - не швидко, припустимо це займе близько години. Вам буде доволi тяжко скарабкатись по ходу, там рiзкий пiдйом, тому пропоную зустрiтися о половинi першого бiля входу в прохiд.
  - Вхiд же в проваллi пiд третьою баштою? - перепитала Люсi.
  - Так. Я все органiзую, не хвилюйся.
  - Стоп, - хлопець явно щось згадав. - Власе, ти то туди без проблем спустишся, у тебе крила, а ми? Там антителепорцiйна зона, так просто туди не потрапити. I також потрiбно врахувати те, що etrange стежуть за цiєю територiєю, це потрiбно буде робити без магiї. Не все так просто.
  - Займемся альпiнiзмом? - хихикнула дiвчина. От завжди все не слава богу!
  - Не смiшно, - осудливо глянув на неї Макс.
  - Я знаю, вибач. Просто таке вiдчуття, що сама Доля над нами смiється. Ми стараємося щось змiнити на краще, а над нами просто знущаються. Хоча є за що, ми всi тут далеко не святi.
  Iнсолiт дивився на демона. В чому справа?
  - Ей, i не думай! Я вас не понесу, i не проси! Навiть за доплату! Самi викручуйтесь! - Влас пiдiрвався з дивану i, взявши деякi речi, влетiв у якийсь портал.
  - Шкода, мула з нього зробити не вийшло, - всмiхнувся хлопець i повернувся до огневички. - У тебе є якiсь iдеї?
  - Я все сказала, єдина пропозицiя - десь взяти альпiнiстське обладнання, ну хоча б вiрьовку, спецiальний пояс, карабiн, i спуститися самим.
  - Ти колись вже карабкалась на стiни?
  - Як сказати... На стiни, звичайно, так, як я, по-твоєму, буває, перелiзаю через мур. А ось на справжнi скелi не залазила нiколи, не їздила на канiкули в гори, а зараз, ну ти знаєш, все нiколи. А у тебе з цим що?
  - Якщо подумати, то я, поки був в бiгах, i не а таких мiсцях лазив, а зверни увагу на те, що це стометрове провалля, ти ж, сподiваюся, висоти не боїшся?
  - Та нi, здається. Але стометровка вниз - серйозно. Завжди можна в крайньому випадку злевiтувати, але тодi нас викриють.
  - Давай так, зараз ходiмо, ми повертаємося, а я в якiсь вiльнi хвилини зганяю за обладнанням.
  - Везе повiтряникам, їм це не потрiбно.
  - Не потрiбно, але при цьому є величезний ризик, ну там втратити контроль, або ж якщо їх пiдрiжуть, потраплять якимсь прокляттям, то вони точно впадуть в провалля, i не факт, що зможуть злевiтувати i не розбитися.
  - Ну так, надiйнiше спускатися з карабiном. А де ти найдеш настiльни мiцну i довгу мотузку, або краще трос?
  - Пошукаю, може, стащу його у якогось альпiнiстського агенства, не хвилюйся, я з цим розберусь.
  - Добре, тiльки це, дiзнайся, як його одягати, добре? - всмiхнулася дiвчина, i вони увiйшли в портал до etrange.
  Чого тiльки не зробиш заради iнших. Люсi перiодично думала, що, може, їм не варто так ризикувати заради чужих людей, але потiм розумiла, що якщо вона вже пускає на вiтер час, коли вона виконує накази Анни i приймає участь у боях, то вона хоч допоможе врятувати кiлька зайвих життiв, а якщо не вона, то хто?
  Їй пощастило з Максом. Такого друга дуже тяжко знайти, який заради її примхи буде ризикувати собою. Можна сказати, навiть дуже пощастило. Ось тiльки навiть такi друзi не завжди можуть допомогти, завжди були, є i будуть ситуацiї, якi однiєю дружбою не виправити, як би не хотiлося. I в них можна тiльки триматися i йти далi. I не здаватися.
  
  <70>
  Це було нелегко, знову бачити Тернона i не намагатися його провокувати. Коли вiн указує їй сидiти в загальнiй масi пiд час штурму i не висовуватись. Коли вже повернеться Гарсiя?
  Але її все не було. Ну вона точно знущається, дiвчинi навiть довелося її кликати. Але iнформацiя була корисна. У стiнах фортецi проходить гулянка, половина воєнних трохи пiдвипили, не всi, але можна подякувати i на тому. Все рiвно роботи трохи менше. I було ще дещо. Гарпiя могла приймати будь-якi розмiри, тож якщо вона була б без Макса, то птаха запросто б могла її спустити в провалля, офiцiйно хлопець для сiм'ї Тенебрiс нiхто, вона не може признати його, але дала своїй хазяйцi зрозумiти, що в незвичайних ситуацiях завжди спiймає обоїх. А дiвчина i не роздивлялася варiант, де можна осiдлати Гарсiю, не думала, що норовлива птиця їй таке дозволить, але не тiльки вона прив'язалась до неї, а i фамiльяр виявився дуже вiдданим. Аркл знав, що робить, коли вiддавав її їй.
  Ллойд похмуро спостерiгав за нею. Гарпiю при цьому покривала iлюзiя, було дивно бачити, як Люсi тримає руку в повiтрi, наче там хтось сидить. I природник вже зрозумiв, що у неї є фамiльяр, вiрогiдно, пташка.
  Звiдки вiн взявся? У сiм'ї Дерк нiколи не було i не могло їх бути, цi etrange нiколи не покладалися на допомогу тварин, це було точно. До того ж зараз фамiльярiв взагалi в свiтi дуже, просто неймовiрно мало, їх зберегли тiльки дуже старi i родовитi землi, а Тернон прекрасно знав, що розквiт цiй родинi принесла Вiта Дерк, мати Анни, i це було не настiльки давно, ну вже рокiв тридцять, як їх ввели в сенат.
  Гм, ким був її батько? Може, фамiльяр дiстався вiд нього? Але є велика вiрогiднiсть, що вiн був простим смертним, iнакше чому вона така слабка? Щось iз нею нечисто, мало хто звертає увагу на такi незвичностi, але вiн бачить бiльше, нiж iншi. Люсi нiколи не називає Анну мамою, хоча це i можна пояснити тим, що дiвчина провела все своє дитинство без неї. Також є деякi особливостi в характерi молодшої Дерк. Зовнi вона i її матiр схожi, як двi краплi води, але вiн помiтив суттєвi вiдмiнностi в характерi. Анна така собi командирша, справжня etrange, самовiддана, хитра i вперта. I вона зациклюється на своїй метi, прораховує свої подальшi кроки. А ось її донька... Люсi не має навiть крихти терпiння, вiдразу спалахує i не думає про наслiдки. Такий собi вогник, який у будь-яку хвилину може розростися i спалити усе живе. Спочатку робить, а потiм думає. Але i вона не настiльки проста. Дiвчина часто робить добре не обдуманi вчинки, вирiшує швидко i по ситуацiї, але вона чiтко знає, чого хоче, рiзнi свої проблеми вирiшує радикально, навiть йому врiзала, аби тiльки заткнувся. Але при цьому вона вирiшує тiльки свої проблеми, або ж тих, з ким у неї якийсь зв'язок. Наприклад, з тим же Максом. Вiн помiтив їхнi погляди одне на одного, як вони зникли разом на якийсь час, чоловiк чiтко мiг сказати, що вони ближчi, нiж здається на перший погляд. З усiх її, навiть непомiтних дiй, небагатої мiмiки i манери розмови сенатор вже зрозумiв, що ця мала - егоїстка, хоча яка iнколи робить щось i для чужих.
  Всi цi її особливостi зовсiм не в'язалися з образом etrange, навiть якщо вона, як двi краплi води схожа на свою. Нетерплячiсть, егоїзм по вiдношенню до багатьох, окрiм близьких, грубувата манера розмови i така собi невидима темна аура навколо неї. Єдине, що пов'язувало її з etrange, - бажання врятувати кiлька чужих життiв, але для неї родичi в рази важливiшi. I це знову свiдчить проти неї.
  Поступово формувався висновок: ця дiвчина успадкувала характер батька, вiдьомський характер. Саме такi i є вiдьмаки, в мiру егоїстичнi, в мiру самовпевненi i любителi спонтанних вчинкiв. Чи могло бути таке, що батько дiвчини не простий смертний i не etrange? Навряд. Анна дуже поважає закони, вона би нiколи не наважилася б на таке. Але якщо вiн не помиляється? Що, якщо ця дiвчина - дiйсно напiвкровна вiдьма? Це цiлком можливо. Але у нього немає доказiв, як це можна пiдтвердити?
  За своїми здогадками i роздумами чоловiк не вiдразу помiтив, що через кiлька годин, вже пiзно вечором, до штурму кiлька годин, ця парочка, напiвкровний iнсолiт, сенатор чудово знав про невловимого Аманзi, не розумiв тiльки, навiщо вiн так ризикує, i малолiтня загадка Дерк, знову кудись вiдлучились. Куди це вони?
  Ллойд кивнув Денiзу, що вiн за головного, i повiльно рушив за ними. Є лише один спосiб дiзнатися правду.
  Вони iдуть через поле, он вже на тiй сторонi, входять в лiсовi хащi. Але вiн їх гарно чує, що сказати, природник. Вiдчуває вiбрацiю землi у них пiд ногами, але, на жаль, лiс хоч i чує, але не розумiє i не може передати людськi голоси i розмови. Але явно, дiвчина втомилася i вiдстає вiд хлопця, хода якого доволi важка, вiн несе рюкзак.
  Все, вони достатньо вiдiйшли вiд узлiсся. Вiн обережно блимнув, мiг запросто пришвидчити крок, рухаючи землю пiд ногами, але це занадто шумно.
  Гм, вони йдуть прямо до фортецi. Що вони задумали?
  Далi Тернон вже йшов пiшки. Йому пощастило, ця двiйня - не повiтряники i не природники, щоб навколишнє середовище допомогло їм зрозумiти, що за ними стежать, води поблизу немає. Але триматися довелося подалi, iнсолiт може вiдразу вiдстежити його життєвi течiї i, якщо захоче, обiрвати їх. А помирати вiн не збирався. Якщо те, що вона вiдьма, пiдтвердиться, i вiн спiймає їх на гарячому, вiн зможе мiнiмум пiднятися на декiлька воєнних звань вище, стати героєм астралу i позбутися головної конкурентки - Анни Дерк. Як вигiдно все склалося, йому явно щастить. Цю нахабу стратять, а її матерi виголосять виговор, вiдсторонять вiд сенаторства i лишать усiх привiлеїв.
  Вони дiйшли до обрива. Що далi? Злетiти не можуть, земля не спустить, да i так їх можуть легко спiймати вiдьмаки.
  Тернон теж вийшов на узлiсся i сховався в кущах. Його завжди хвалили за розвiдку, вiн мiг легко, навiть у свiтлому одязi, тим паче зараз, в зеленiй воєннiй формi, заховатися, нiхто не мiг його знайти.
  Що це вони роблять? В рюкзаку хлопця були мотузки i залiзяки? Пф, невже думають спуститися таким чином?
  Природник розгрiб листя i нарештi подивився на них.
  Макс i вiдьма. Люсi Дерк там бiльше не було.
  Чоловiк не вiдразу зрозумiв, що це вона. Певно, використовує iлюзiю. I вона зовсiм не схожа на матiр, блiда, рiдке волосся, у Анни дуже густi локони, iнша форма губ, сiверянський нiс, лише форма очей i пiдборiддя южанське. Сумнiвiв немає, ця мала - вiдьма. Але якщо вiн все ж помиляється? Та нi, i характер, i обличчя, i манера розмови. Але вiдьомську магiю вiн все ще не побачив, не має права свiдчити.
  Люсi обережно наблизилася до найближчого дерева i затягнула мотузку на кiлька вузлiв, iншим кiнцем вже займався хлопець, i через чверть години, одягнувши спецiальнi пояси, парочка стала обережно спускатися.
  Тернон теж не став чекати, вiдiйшов певну вiдстань вiд того мiсця i виростив мiцний плющ. Змусивши рослину обплести себе, чоловiк став максимально швидко спускатися. Залищалося до низу ще метрiв тридцять, вiн вислизнув з живої мотузки, кiлька секунд в повiтрi - i вiн вдало приземлився на ноги, земля завдяки магiї була м'яка, як подушка.
  Чоловiк не став довго думати, дiйшов до мiсця, де повiльно злазили напiвкровнi.
  Гм, чому вiн не обрiзав мотузку, поки був ще зверху, тодi б вони могли запросто розбитися, якщо б не встигли злевiтувати, такi викиди магiї пiд час повищеної нервозностi дуже легко вiдстежити, якби вони вижили, їх би могли добити вiдьмаки. Чому вiн тодi про це не подумав? Але тодi вже не докажеш, що то були Аманзi i Дерк, вiд них залишиться лише мокре мiсце, а значить, могилу для Анни викопати не вийде, тож вiн все правильно зробив, тут потрiбнi докази. I ще для цього варто враховувати фамiльяра, якщо вiн крилатий, то зробить все, щоб їх врятувати. I якщо чесно, чоловiк зовсiм не розумiв, чому вони спускаються вручну. Може, просто занадто примiтний фамiльяр, тому не ризикнули показуватись. I де це вiн, його зовсiм не видно.
  Щоб його не помiтили, чоловiку довелося притулитися до гострого каменю скелi i прикрити себе землею i дрiбним камiнням, роблячи так званий земляний мiшок з повiтрям, а це так собi задоволення.
  Спускалися вони дуже довго, як же йому остогидло так стояти. Але така цiль варта цих жертв.
  Ну нарештi, скiльки можна!
  - Фуг, я думала, не витримаю, руки болять, кошмар, - видихнула Люсi, обережно пiдпалюючи мотузку з надiєю, що дерево не загориться. Ось тодi вона i не подумала, але то був найнадiйнiший варiант. Прив'язала б до каменю - запросто їхня вага змусила б його поїхати i впасти за ними в провалля. А чим бiльше емоцiй вкладено в магiю, тим бiльше нею фонить, їм це зовсiм не треба.
  - I де Влас? Котра година?
  - Ще пiвгодини, час є.
  Що?! Йому ще так стояти пiвгодини?! Коли дiвчина пiдпалювала мотузок, вона скористалася магiєю etrange, чи мiг вiн помилитися?
  Хто такий Влас? Знайоме iм'я. Точно. Це ще один напiвкровний, сумiш демона з вiдьмаком. Йому, схоже, щастить втричi. За цього типа плата навiть вища, нiж за Аманзi, спецiалiзується на ближньому бою, i головний козир - вмiння тiкати з будь-якої клiтки. Його не реально втримати точно так, як i впiймати його дружка.
  Яка компанiя! Все, треба змiнювати цiль. Плювати на доповiдь, якщо вiн спiймає, окрiм неї, ще двох напiвкровних, то i отримає втричi бiльше! Але як їх можна спiймати, одному йти проти трьох бiльш-менш досвiдчених бiйцiв - реально самогубство. Особливо проти iнсолiтської i демонської магiї, не встигнеш зрозумiти - як вже будеш трупом, там взагалi не знаєш, що очiкувати.
  Збiгати за допомогою. Але чи варто? В такому випадку слава дiстанеться не тiльки йому. Зробити пастку? Спiймати двох, а потiм заманити третього. Але є велике але. Пiд час тесту на профпридатнiсть вiн всiми силами вивчав форму бою Аманзi, розумiв, що при його впiйманнi може знадобитися. Макс нiколи не шукає бою, втручається в сутичку без зайвого ентузiазму, вся його стратегiя - обережно i безпечно тiкати, роблячи по дорозi всякi неприємностi, зазвичай так роблять повiтряники. Але якщо справи дiйсно кепськi, цей хлопець запросто кинеться рятувати iнших, нападаючи i навiть вбиваючи ворогiв. А ще вiн не проклятiйник. Але i не захисник, щось середнє. Аманзi нiколи не вибирав якусь одну спецiальнiсть, вивчав кожну, до якої мав хоч маленький хист, i з часом це дало свiй результат.
  Ха, колись, коли хлопець тiльки з'явився в академiї etrange i поступив на перший курс зовсiм непотрiбного нiкому факультету, нiхто так i не зрозумiв навiщо йому так пiдставлятись, для його ув'язнення i страти прямо на лекцiю вiдправили тридцять сильних i досвiдчених бiйцiв. Вони увiрвалися i закидали аудиторiю енергокулями, так, щоб цивiльнi розбiглися в сторону, а хлопець залишився сидiти за своїм столом i посмiхатися. До речi, вiн теж там був, вiн досi пам'ятав, як той смiявся їм в обличчя, i, тiльки коли на нього напали вдруге, таки пiдвiвся i, максимально мало рухаючись, поклав на лопатки всiх їхнiми же закляттями, вiд деяких просто ухилився, да так, що вони потрапили в iншого воєнного, iншi просто вiдбив щитом, а тих, якi залишилися, нестихiйникiв, в них дуже важко потрапити звичайним закляттям, у них вiн обережно, по одному, викачав пiд нуль всю енергiю.
  I всю цю нiкчемну битву вiн посмiхався! А потiм, познiмавши з проклятих їхнi закляття, запропонував повторити, але на свiжому повiтрi i без свiдкiв. I бiльше на нього не нападали, зрозумiли, що це все марно. Самовпевнений i хитрий пацан. Але нiчого, вiн зiтре їх всiх в порошок.
  Ех, повiтря вже не вистачає, потрiбно термiново щось робити.
  Тим часом цi двоє продовжували розмовляти:
  - Ти що взяла? - Максу було важливо, щоб вiд дiвчини не фонило артефактами i її було неможливо вичислити в пасивному станi.
  - Багато що потрiбно буде залишити тут.
  - Показуй, - кивнув вiн i вони сiли на камiнь.
  - Глушилку беру з собою. Артефакт переносу, артефакт iлюзiй, - другий Люсi зняла з шиї i поклала в майже порожню сумку, там майже нiчого не було, лише її особиста мотузка та револьвер.
  - Зачекай, а револьвер тобi навiщо? Ще вистрiлить...
  - Про всяк випадок. У Аркла там цiла колекцiя, але використовувати її в боях не вигiдно, тому i валяється без дiла, а я вирiшила взяти, зайвим не буде.
  - А ти стрiляти з нього вмiєш?
  - Трохи. Колись з Арклом веселилися, стрiляли i одночасно кидали вогнекулi, ну там, що з них швидше.
  - Ясно. Дай менi його.
  - Що?
  - Дай.
  Дiвчина обережно простягнула йому зброю.
  - Навiщо?
  Iнсолiт роздивився револьвер, вiдкрив доступ до магазину i висипав з нього собi на руку всi патрони.
  - Ей!
  Хлопець вiддав їй зброю, а кулi засунув в кишенi своєї зеленої воєнної накидки. Люсi таку не носила, вона не любила ховатися зайвий раз, до того ж в чорному теж не настiльки видно.
  - Вiддай!
  - Нi. Я все сказав.
  Щось було в його поглядi, чи то страх, чи то злiсть, вiдьма не наважилася йому перечити. Що з ним таке?
  - Чому ти забрав патрони?
  Хлопець промовчав, вiн дiстав артефакт огневикiв, вогнетривку чашу, кинув туди олов'янi кулi i у неї на очах пiдпалив. Патрони швидко розплавились вiд магiчного вогню.
  - Навiщо ти так? Та вмiю я стрiляти!
  - Ще цього тiльки не вистачало, - буркнув вiн.
  - Нiчого не сталося б, якщо що, то я можу запросто себе зцiлити, це не стрiла, куля вiдразу проходить наскрiзь, ну, майже завжди.
  - Зцiлити? Менi здалося, чи магiєю etrange в тебе нiчого не виходить? - хитро всмiхнувся хлопець.
  - Але ж є ще магiя вiдьми.
  - Яку не можна використовувати при etrange. Лу, це заради твоєї безпеки.
  Вона тiльки фиркнула. Йому явно не йметься, пф, це заради її безпеки. Яка тут безпека? Їй загрожує страта через викриття, а поранення через недбале користування револьвером - реально дрiбницi.
  - Що в тебе ще є? - повернувся до попередньої розмови хлопець.
  - Твоя сигналка, - закотивши очi, буркнула вона.
  - Так. А це вже погано. Її доведеться зняти. Але як тодi я тебе знайду у разi небезпеки?
  - Нiяк. Я сама викручусь, мiй резерв майже повний, стандарт для звичайної воєнної.
  - Точно? Переконувати ти явно не вмiєш.
  - Точно. Я залишу його в тунелi разом з iншими речами.
  - Це все? Ти бiльше нiчого не брала?
  - Та нi, - дiвчина впевнено дивилася в його очi.
  Макс недбало окинув її поглядом.
  - Це не все, - заперечив вiн.
  - Це все, - настояла на своєму вiдьма.
  - Кинжал-невидимка у тебе на шнурку. На шиї.
  - Це просто кинжал.
  - Нi, не просто. Це теж артефакт.
  Дiвчина мовчала.
  - Та ще й який артефакт! Вiд нього фонить на три верстви, якщо добре дивитися.
  - Я вiдмовилася вiд багатьох речей, але не вiд нього.
  - Не хочеш покидати? Я бачу, що вiн особливий. Частково це робота твого батька.
  - Його подарунок.
  - Байдуже.
  - Я активую невидимiсть. Вiн унiверсальний. Його нiхто не зможе знайти.
  - Добре, - врештi-решт погодився вiн.
  Люсi прикликала Гарсiю до себе, щоб дати останнi розпорядження, Тернон затаїв подих. Гарпiя. Ось так. У кого, у якої сiм'ї фамiльяр - гарпiя? Може, вони повiтряники? Це птахи вiтру i грози, було б логiчно. Але вiн знає не так багато тих вiдьмакiв. Вiн нiколи не думав, що таке може знадобитися.
  Огневичка передала їй свiй скарб. Ну не могла вона вiдмовитися вiд такої цiнної зброї.
  - Де Влас? Скiльки можна його чекати? - дiвчина пiдкинула фамiльяра вгору i гарпiя знову кудись полетiла.
  - Глянь угору.
  З дна провалля фортецю майже не було видно, але Люсi чiтко побачила крилату тiнь на виступi .
  - Чому вiн там стоїть, чого чекає?
  - Не знаю. Ей, Власе, спускайся!
  Але демон залишився стояти. Наче щось задумав. Якусь мить - i вiн рiзко стрибнув в провалля, почав стрiмко падати вниз. Якого чорта?
  Вiн розправив крила в останнiй момент, залишившись в кiлькох метрах над землею.
  - Власе! Чому так довго? - Люсi наблизилася до нього, на його фонi вона здавалася крихiтною тендiтною фiгуркою. Вона занадто часто не брала до уваги, який же вiн великий i високий.
  Вiн не звернув уваги, дивився в нiкуди i нi на що не реагував.
  Ллойд зовсiм нiчого не розумiв, йому не було видно, що там вiдбувається, а третього напiвкровного вiн взагалi не вiдчував.
  Демон спустився ще трохи нижче.
  - Ви привели хвiст, - рикнув вiн, тяжко ступивши на землю бiля величезної купи каменiв i рiдкої тут землi.
  Виставивши над нею руку, вiн максимально пiдняв температуру каменю, добре, що у огневички взуття було готове до такої ситуацiї, Максу довелося спецiально охолоджувати пiдошву, щоб вона не поплавилася.
  Навiщо вiн це зробив, вiдьма зовсiм нiчого не розумiла. Про який хвiст вiн казав? Вона стежила за перепадами магiї, особливо рiзких змiн поблизу не було, теоретично тут нiкого не може i не могло бути.
  Сильним ударом ноги демон розбив купу камiння, рiзкий ривок - i молодий чоловiк витащив звiдти сенатора Ллойда Тернона i кинув собi пiд ноги.
  - Це що таке? За вами стежать, а ви i вухом не ведете?
  - Ти?!
  Люсi не вiрила. Її так просто обвели навколо пальця i вистежили.
  Вона не перевiрила, якi закляття тут насилалися ранiше. Лише тi, якi впливають на магiчний фон зараз. Як вона могла так прорахуватися?
  Дiвчина швидко прийшла до тями i кинула в Тернона вибуховим прокляттям повiльної дiї. Той ще був трохи вялим, все ж таки Влас перед цим добре його пiджарив.
  - Я чекаю пояснень.
  - Я не думала, що хтось може сюди так просто спуститися.
  - Це сильний природник, нiчого дивного. Якого чорта ти не перевiрила магiчний фон?
  - Я перевiряла, вiн тут збоїть.
  - Може бути, захисна система Карес дуже сильна. Але зрозумiй нарештi, через твою необережнiсть ми знову могли вляпатись! А ти куди дивився?! Та чорт з нею, за нею ще нiколи не бiгали, але ти?!
  - Куди я дивився? За нею, щоб вона не пронесла в Карес нiчого небезпечного для неї i не вляпалась!
  - А у неї своєї голови немає?
  - Ей!
  - Все. Досить. Не час сваритися. Власе, ти знаєш, що Люсi завжди шукає собi проблеми, або частiше вони самi знаходять її, вона любить ризикнути. А ще у неї просто мало досвiду. Люсi, Влас просто злиться, не звертай уваги. Давайте без образ. Нам треба вирiшити, що робити з ним, - у хлопця вийшло вирiшити конфлiкт, тепер треба розiбратися з Терноном.
  Влас не став церемонитися, вiдтягнув природника, поки той вiддихувався пiсля нехватки повiтря, до стiни провалля i з усiєї дурi вдарив головою об камiнь.
  - Хоч заважати не буде, - безсоромно пожав плечами вiн.
  - Що робити будемо? - вiдьму це реально цiкавило, в такiй ситуацiї вона ще не була.
  Мовчанка. Всi i так це знали. Його треба вбити. Вiн забагато знає.
  Але вiн велика шишка, його стануть шукати. Скинути на вiдьмакiв? Це лише ще глибше розв'яже вiйну, вiдьма чудово знає, як тяжко останнiм часом працює її батько, щоб урегулювати конфлiкт. До того ж вона не хотiла знову пролити кров.
  Макс теж роздумував, чи варто, тут бiльше варiантiв. Його можна продати в рабство i накласти якесь дiєве прокляття, щоб мовчав, але жодне прокляття не вiчне, природник може знайти, як вiд нього позбутися. Вбити? Тут теж є варiанти. Вiн може забрати всю його енергiю, хоч користь якась буде, пiдчистити чоловiка пiд нуль, вiд такого вiн точно помре, або... або пустити його на органи, завдяки яким можна провести кiлька особливо цiнних ритуалiв, за допомогою тiла магiчної iстоти iнсолiт може не тiльки скористатися його енергiєю, а маючи його плоть i кров, користувати нею доволi довго, мiнiмум пiвроку. Дуже корисний ритуал, але такi жертвоприношення вiн не дуже полюбляв.
  Поки цi двоє думали, Влас навпаки церемонитись не став. Демон рiзко вивернув голову своєї жертви, почувся хрускiт, i чоловiк впав на землю зi зламаною шиєю.
  Люсi закрила очi. Неприємна картина.
  - Що, вiн занадто багато знав!
  - Треба кудись дiти його труп, - швидко отямилася огневичка.
  - Я його не понесу, - вишкiрився демон.
  - Ще й як понесеш, ти сам насмiтив - сам i прибирай.
  - Чому вiдразу я?
  - Тому що Тернон вже насмiтив магiєю, нас запросто можуть вичислити завдяки йому. Це треба робити тiльки вручну.
  - Та ну вас, - Влас закинув труп на плече, вiднiс до купи землi, звiдки його тодi виняв, поклав i присипав зверху.
  Нда, ось так i закiнчив доволi вiдомий сенатор... А ще Люсi знала, що Аркл не похлопає її по плечу за таке вбивство. I справа не в наступних проблемах, просто все це занадто просто. Де в цьому вбивствi була iзюминка? Але чорт з ним, позбулися свiдка - вже непогано.
  - Народ, ми вiдстаємо вiд графiка, - привернув до себе увагу Макс.
  - Добре, ходiмо.
  Влас повiв їх по дну провалля, на щастя, блукали там вони не довго, демон швидко знайшов потрiбне їм мiсце i вставив артефакт природникiв у необхiдне мiсце.
  - Привiт вiд Марата, - хмикнув вiн, стежачи, як вiдкривається прохiд.
  - Давайте швидше, у нас ще купа роботи, - буркнув вiн i увiйшов останнiм.
  А дiйсно, роботи не мало. Люсi грiла серце тiльки надiя, що нових неприємностей не буде, i все пройде як по маслу. Але ж все рiвно все завжди йде не так, як треба. Але хоча б у цей рвз їм може пощастити? Досить з них неприємностей.
  Як же їй хотiлося втекти... Кiлька мiсяцiв тому, коли почула про участь у вiйнi вiд Мей, дiвчина навiть трохи зрадiла, тодi це був шанс випробувати себе. Тепер її єдине бажання - вижити.
  Навiщо їй така доля, краще було б їй нiколи не зустрiчатися з Мей, аби тiльки та не налякала її, щоб зламати закляття Анни, тодi б було все по-iншому, нiчого б з цього не сталося, вона б залишилася тiєю невинною дiвчинкою з паршивим характером. Але вже пiзно. Нiчого не змiнити.
  А може, не так погано, що все так склалося. Iнакше вона нiколи не зустрiла б свого батька, не познайомилася б з Максом, не стала частиною групи напiвкровних, не знайшла б союзникiв i друзiв. Так, так теж непогано. Натомiсть вона отримала справжню сiм'ю. Свого батька. А ще не померла.
  Та i втiкати їй нiкуди. I сенсу теж нема. Ну спробувала вона втекти в астрал iнсолiтiв, допомогло? Анiтрохи. Пiзно втiкати, занадто пiзно. Доведеться випробувати всi повороти долi, навiть якщо вони занадто рiзкi i небезпечнi. Це все було б легше, якби вона знала, що їй нiчого втрачати. Але це не так. Їй є чого боятися, є ким дорожити i є кого втрачати. Але це краще, нiж жити i не мати нiкого поряд, хто пiдтримає, допоможе, захистить. I зараз головне, тiльки би їх не втратити... Таке нiкому, навiть ворогу не побажаєш. Дуже тяжко втрачати рiдних тобi людей.
  
  <71>
  В тунелi було темно, Люсi стояла i нiчого не бачила.
  - Тьфу ти, паршиво, - фиркнув демон i пiдпалив на долонi крихiтний вогник. Шкода, у замкнутому примiщенi не можна пiдпалити факели на стiнах, тодi пiде дим, i можна буде по запаху визначити вхiд, їм це точно не потрiбно. Але крихiтний вогник для свiтла не завадить, Люсi приєдналася до Власа i створила ще один вогник.
  - Нам вгору? - якось не радiсно запитала вона.
  - Так.
  Пiднiмалися вони довго, другого такого разу вона б не витримала, аж поки демон не вдарився головою об стелю.
  - Всi пам'ятають план? - перепитав вiн.
  - Там нiчого пам'ятати, - пожала плечами дiвчина i кивнула.
  Хлопцi стали пiд кам'яною плитою, ледве пiдняли i вiдсунули кудись вбiк, наскiльки ж вона важка, якщо її не можуть пiдняти доволi сильний смертний хлопець i майже повноцiнний демон?
  Першим з тунелю висунувся Влас, вiн був найвищий i займав найбiльше мiсця. Цi його крила вже навiть бiсили, вони величезнi, а сховати їх вiн не може.
  - Нiкого, - шепнув вiн i вилiз звiдти. Пiдвал на головним штабом, укриття у разi небезпеки. Не дивно, що на даний момент тут нiкого немає, у вiдьмакiв гулянка у жилих кiмнатах.
  Ага, не так i легко їм звiдти вилiзти, не настiльки вони високi. Хто ж це робив, хто робив цей вихiд, що вона ледве дiстає пiдлоги укриття. Максу було простiше, вiн хоч би вищий за неї десь сантиметрiв на два десятка.
  Ну, природник - Марат, мабуть це вiн копав, цей теж демон, причому лоб добрий. I третiй, Крiс, вiн же теж доволi високий, прохiд вiрогiдно був орiєнтований на їх трьох, Емануель не рахується, вiн тодi тiльки спускався.
  Гм, а чи брала участь тодi Меган? Аж цiкаво, вона ж наче лучниця i любить Емана, навряд чи вона вiдмовилася б. Якраз її бойовi навики i цiкавили Люсi мабуть найбiльше, наче слабенька тендiтна дiвчинка, що вона може, ну там окрiм дипломатiї. Але зараз трохи не до цього.
  Макс обережно взяв її за бедра i пiдсадив вгору, дiвчина змогла повиснути на лiктях, вже закинула ногу, щоб легше було пiдтягнутися, меч за її спиною був реально тяжким.
  - Тьфу ти, - її пiдхопив Влас i поставив на ноги. А потiм навiть простягнув руку Максу. З чого це вiн раптом став таким добрим?
  Огневичка нарештi змогла роздивитися кiмнатку. Гм, це, мабуть, найсильнiший захист, який вона бачила в своєму життi, не рахуючи тi захиснi артефакти, що були на будинку Аркла, i той, який носила її мати, яка в кожному кутку бачила небезпеку. Дiйсно вражає. Але його ставив далеко не один сильний маг, а для своєї захищеностi Аркл i Анна дуже довго зберiгали зайву енергiю. Але саме це i слабка сторона захисту фортецi. Далеко не будь-яка магiя може ужитися поряд, закляття протилежних стихiй доволi часто ослаблюють одне одного. Тому, якщо залiзти в вектора i трохи їй там покопатися, його можна запросто зламати i розбити.
  Але якраз це їм i не потрiбно.
  - Ви ж тут залишаєтесь? - перепитала дiвчина.
  - Так. Поки що. У нас своя робота, ти же знаєш. Тiльки, прошу, будь обережна.
  - Знаю, - кивнула вона, залишила тут свiй мiшок i вийшла з пiдвалу, почала пiднiматися по гвинтових сходах. Як тiльки вона зникла за поворотом, Макс пiдiйшов ближче до Власа.
  - Ну що?
  - Що?
  - Робити що будемо? Просто увiрвемося в п'яну банду i розгромимо їх?
  - Е нi, пропоную ловити на живця.
  - Тобто?
  - Пiшли.
  Вони теж пiднялися по кам'яних сходах, за найближчими дверима чувся галас, веселий смiх i запах спиртного. Влас не став церемонитись.
  - Вибачай.
  Вiн схопив хлопця за шкiрку i, вiдчинивши важкi дверi, вкинув його туди, швидко перекривши єдиний вихiд.
  - Ну ти й козел, - крикнув через дверi йому Макс, до нього миттєво повернулось кiлька десяткiв вiдьмакiв.
  - Я знаю, - хихикнув Влас i тiльки мiцнiше навалився на дверi. Хто сказав, що вiн буде ризикувати? Хай iнсолiт сам вiддувається. Сил i досвiду у нього достатньо.
  Макс насторожено повернувся до ворогiв. Бiйка так бiйка. Гаразд.
  - Etrange, - повiдомив найближчий, але бiльшiсть присутнiх вже це зрозумiли i наготували енергокулi.
  - Ейейей, ви чого? - Макс пiдняв руки i пройшов в центр зали. Це завжди було частиною його стратегiї, його повиннi були загнати в кут.
  Дiйти до центру йому таки не дали, кiлька енергокуль зiрвалося з рук вiдьмакiв, легкий i меткий хлопець миттєво вiдскочив сторону i опустився на одне колiно. Використовувати силу iнсолiта? Що ж, чому нi?
  Кiлька наступних проклять полетiли в нього вiдразу пiсля цього, хлопець поки просто втiкав i позбувався слабких суперникiв, прицiнювався до сильнiших. Час забути про те, що вiн etrange. Час йому нарештi прийняти цей виклик.
  Увертаючись вiд проклять, добре, що коли все пливе в очах в цiль кулi не покидаєш, хлопець повiльно, по одному тягнув енергiю у вiдьмакiв. Пора пустити в хiд їх же енергiю i вмiння.
  Iнсолiт кинув перше прокляття в обезсиленого вiдьмака, той навiть увернутися не мiг. Як багато тут енергiї, просто рай до приближеного. Але бiльшiсть все рiвно доведеться витратити.
  Найближчу трiйку завалив фiзично, ще в одного кинув доволi тяжкий пiдсвiчник, нда, з нетверезими битися не так весело, далi полетiв посуд, хлопець приземлився ногами на стiл i почав розкидуватись прокляттями.
  Ця бiйка зайняла немало часу i забрала немало сил. Це було в рази простiше, нiж зазвичай, але вiд того не менш небезпечно. Сплюнувши, хлопець зiскочив вiд столу, залишками вкраденої енергiї вiн таки вибив дверi, якi забарикадував демон.
  - Власе, якого чорта?! - на перший погляд спокiйно поцiкавився вiн у чоловiка, який стояв в калюжi кровi двох вiдьмакiв. Пф, вiн їх випотрошив, вирвав своїми когтями, якi спецiально проявив, серце i випотрошив! А тепер з незворушним обличчям витирав руки з кiгтями об їх одяг.
  - Що? Вони напали!
  - Якого чорта ти мене так пiдставив?
  - А, ти про це. Ну я ж сказав, що будемо ловити їх на живця.
  - I цей живець я. Клас. Нема слiв.
  - Ти там закiнчив?
  - Нi, ще десяток треба проклясти.
  - Пiшли, - демон з задоволеним виглядом зайшов у залу i почав стягувати тiла, якi тут залишилися. Його погляд раптом зупинився на єдинiй цiлiй пляшцi з темно коричневою бурдою в кутку.
  Миттю кинувши тягати тiла, вiн сходив за бутилкою i поставив на стiл.
  - Ну що, сьогоднi п'ємо!
  - Нi, я пас, - невдоволено буркнув Макс, вiдправляючи решту вiдьмакiв у їх астрал.
  - Добре. Тодi п'ю, - пожав плачами вiн, вiдкоркував пляшку i за кiлька секунд видудлив все залпом. Iнсолiт лише похитав головою i закiнчив роботу.
  - А непоганий вiскi! - хмикнув безсмертний i розбив пусту бутилку об стiл.
  - Повертаємося.
  Що ж, роботу вони повнiстю виконали, залишилося тiльки посидiти в штабi i почекати Люсi. I простежити, щоб незачинений хiд не знайшли раптовi гостi, хлопець трохи насмiтив магiєю etrange. Хоча якраз це i хвилювало Макса менше всього. У нього серце було не на мiсцi, невже щось сталося з Люсi?
  
  
   * * *
  У неї все було не простiше, нiж у Макса. Вiдьма вийшла зi штабу на крiпоснi стiни, зупинилася в тiнi, щоб роздивитися ситуацiю. В декiлькох метрiв стояв вiдьмак-вартовий, перша жертва.
  В чому мiнус таємностi дiй? В тому, що все зробити треба непомiтно. Нi, у хлопцiв це, звичайно, не вийде, а ось дiвчина могла запросто вплестися в ряди вiдьмакiв i накладати на них прокляття зсередини.
  Кого їй вдати на цей раз? Таку собi п'яну огневичку? Чи самогубцю? Воєнну не вийде, не та форма, а ще вiдьмаки молоддю майже не ризикують i всiх дiтей загону знають в обличчя.
  А, чорт з ним. Який сенс в тому, щоб думати, як до нього пiдiбратися? Краще йти напролом.
  Люсi якомога тихiше пiдiйшла ближче до спини дорослого чоловiка. З розбiгу вона виконала блискучий захват, ривок - i вони повалилися на пiдлогу. Дiвчина швидко пiдскочила i, витягнувши меч iз пiшов вiдьмака, фактично забравши його зброю, пiднесла лезо до його горла, вiн же досi лежав на животi.
  - Вiдьма! - здивовано прошепотiв вiн.
  Вона не стала вiдповiдати, тiльки створила закляття i прокляла його.
  В чому плюс такого використання магiї? Нiхто не звертає на неї увагу, допоки закляття не смертельне. А справжню його силу можна почути лише з близьких вiдстаней, саме тому розгардiяш у залi, де орудуував Макс, нiхто не змiг вчасно помiтити, окрiм найближчих. Енергокулi рiзної сили бувають.
  Що ж, з одним все. Хто наступний?
  А, цей лучник. Аж цiкаво, стрiляє вiн як?
  Люсi знайшла очима гарпiю в небi i кивнула їй. Птаха покiрно спiкувала на вiдьмака, поривом вiтру чоловiка повалило на землю, а закляття проти переносу в астрал зiрвалося з рук дiвчини.
  Хто далi, скiльки їх тут взагалi?
  Далi йшли одна жiнка, теж лучниця, i два чоловiки-мечники, один з них не набагато старший Макса. У дiвчини завдяки Гарсiї вийшло непомiтно до них пiдходити, в деяких, щоправда, вона кидала прокляття здалеку, пiдходити не хотiлося.
  На цiй сторонi залишився лише один. Ну з ним то вона точно впорається.
  Раптом гарпiя рiзко знизилась, наче її щось налякало, Люсi обернулася до неї, ранiше такого нiколи не було.
  Вона не встигла зреагувати. Вiдволiклася на гарпiю, повернулася спиною. В неї вдарило паралiзуюче прокляття, її обмотали тисячi ниток, дiвчина впала на камiнь.
  Гарсiя голосно скрикнула i полетiла геть. Тiльки б не привела сюди Аркла, вiн тут нi до чого.
  Через кiлька хвилин її схопили чиїсь сильнi руки i потягнули за ногу по землi, але вiдьма не бачила, хто це був.
  Що їй робити? Це замкнутий кут. Нi, звiльнитися вона може легко, а ось не привернути увагу таким всплеском магiї набагато складнiше.
  Її потягнули вниз по сходам. Кожна сходинка вiдзивалася гострим болем.
  В кiнцi спуску їй сильно дали по головi i вирубили. Ось тепер вона точно в пастцi.
  
  
   * * *
  Початок штурму через пiвгодини, в об'єднаному загонi немає анi генерала Ллойда Тернона, анi командира Люсi Дерк, також зник один з водникiв загону, наполовину iнсолiт Макс Аманзi.
  Руслан стояв бiля провалля разом з iншими повiтряниками. Все було готово, але коли нарештi в загiн повернуться командири, невже з ними щось сталося?
  Доволi хитра i вперта Люсi Дерк i Макс Аманзi, цi пропадають десь разом доволi часто, але так невiдповiдально ставитися до своєї роботи? Хоча може бути. Якраз Люсi i цей напiвкровний можуть запросто з'явитися в будь-який момент, але Тернон... Вiн дуже i ще раз дуже вiдповiдальна людина, цей нiколи б не покинув загiн перед важливим штурмом, якщо це принесе йому повну перемогу. Нiколи. Щось тут не так.
  - Головнокомандуючий Малет!
  - Що? - до нього пiдiйшов заступник Ллойда. Денiз. Сильний, але ще доволi молодий повiтряник, йому вiн анiскiльки не уступав по силi, але до командира вiн ще по званню не дослужив, це його перша вiйна.
  - Їх досi немає. Що робитимемо?
  - Все по плану.
  - Без них?
  - Вони не настiльки важливi в даному планi. Розподiли загiн на двi групи, чере пiвгодини нехай починають.
  - Слухаю.
  Денiз рiзко крутнувся i направився до гурту.
  Нi, тут щось точно не так. Щодо Люсi Руслан був впевнений: та запросто могла їх кинути i пiти по своїх справах, але Тернон нiзащо. Що, якщо його вiдсутнiсть якось пов'язана з дiвчиною i цим напiвкровним? На цих двох байдуже, але зникнення сенатора - ось це дiйсно серйозно. Але через цю ситуацiю нiчого не змiнюється, немає сенсу скасовувати штурм через те, що дорослий чоловiк кудись пiшов i досi не повернувся.
  Руслан теж крутнувся i повернувся до загону. Схоже, що в бiй їх всiх таки поведе вiн.
  
  
   * * *
  Отямитися Люсi змогла не вiдразу, голова жахливо болiла, у неї ледве виходило бiльш-менш вслухатися в голоси поряд.
  - Вона нападала на наших, що стоять на стiнах, а потiм кудись їх вiдсилала.
  - I що тепер з нею робити?
  Два дебелих чоловiка повернулися до неї.
  Дiвчина висiла, пiдвiшена на заклятих залiзних ланцюгах, її руки i ноги закували в металевi браслети, гм, такий метал не розплавиш, нiчого не вийде. Меча за спиною в неї вже не було
  Один з них пiдiйшов ближче.
  - Хто ти i що тут робиш? - холодно запитав вiн.
  Люсi тiльки закотила очi. I вiдразу отримала кулаком по обличчю. Добре, що встигла увернутись, удар прийшовся по щоцi, а не по носi, також пощастило, що бив чоловiк з урахуванням того, що вона дитина. Але ж це все рiвно боляче!
  - Вiдповiдай! - гаркнув вiн.
  Але вiдьма продовжила мовчати. А що їй казати? Вона вiдьма, яка звiльняє фортецю вiд вiдьмакiв?
  Чоловiк вдарив її ще раз, тепер вже в живiт, вона спецiально закусила губу, аби тiльки не застогнати.
  Все, треба вибиратися.
  Немає часу розбиратися у векторах закляття в браслетах, не до цього якось, коли тебе б'ють.
  Гм, вони не дозволяють використовувати руки i ноги для магiї, акцентованiсть саме на вогонь.
  Ну звiсно! Вони ж не знають її справжнiй рiвень сили, для них вона звичайна огневичка, не слабка, але i не надто сильна! I її окови розрахованi саме на середнєстатичну огневичку. Але не на неї.
  Дiвчина перевела вбивчий погляд на чоловiка. Вогники в її очах вiн помiтив не вiдразу.
  У неї вийшло пiдпалити його одяг. Поки вiн вiдволiкся, вiдьма ще встигла очима створити вогнекулю i штовхнути в його дружка.
  Поки тi трохи оговталися, дiвчина зламала закляття на ланцюзi i вiльно стала на ноги. А вони так i не знайшли подарунок її батька, невидиме лезо досi висiло у неї на шиї.
  Дiвчина витягнула кинжал. У цю камеру вбiгло ще кiлька вiдьмакiв, але це нiчого.
  - Тепер граємо по моїм правилам? - всмiхнулася вона.
  Тi, якi були в кiмнатi з початку, кинулись на неї. Вiдьма повернулася до них спиною i побiгла в стiну. Вiдштовхнувшись вiд неї ногами, дiвчина повалила тих двох, одночасно вiдправивши їх в їхнiй астрал, кинжал вона поки що тримала в себе в зубах. Але дiвчина зупинятися не збиралася, взявши лезо в руку, Люсi з розгону проїхалася пiд ногами у вiдьмакiв, деяким вийшло серйозно пошкодити ноги, тепер i вони вийшли з цiєї гри. Залишився лише один, тих трьох теж вийшло швидко вiдправити.
  Вiдьма роздивилася його. Нестихiйник. Блондин, пострижений пiд макiтру. Нда, з ним простi фокуси, як з тими, не пройдуть.
  Дiвчина вiдiйшла вiд нього трохи далi, треба зачекати його кроку.
  Вiн кинув у неї енергокулю обережно, наче пробував її на мiцнiсть, але огневичка саме цього i чекала. Подвiйний залп. Перше закляття збило сферу, iнше потрапило прямо в нестихiйника, той явно такої пiдстави не очiкував, да i дiяла Люсi доволi спонтанно, це не було її планом, щоб це побачив вiдьмак.
  Фуг, пронесло. Вона думала, проти цього не спрацює.
  Обережно подивившись пiд сорочку, синяк там був добрий, дiвчина потерла болюче мiсце i, повернувши собi свiй меч, вiн стояв у стiни, дiвчина знову сховала кинжал i тихенько вискочила за дверi.
  Нiкого. Її тримали в пiдвалi. Ось тiльки де? В якiй iз башт? Точно не в третiй, звiдти вони увiйшли, там сидять хлопцi. А на двi iншi скоро нападуть etrange. Котра година? В будь-якому випадку їй треба поспiшити.
  Часу вже майже немає, до штурму хвилин десять, але у неї досi паморочиться в головi i темнiє в очах. Пiд час бою це проявлялося менше, тодi огневичка зiбрала всю свою волю в кулак i мовчки терпiла бiль. Але тепер...
  Люсi сповзла по стiнi. Вона ледве не втратила свiдомiсть. Але їй треба йти далi.
  Вiдьма ледве-ледве долiзла вгору по сходах, у неї було вiдчуття, що вона йде в туманi.
  Нарештi свiже повiтря, тут їй стало трохи легше.
  - Гарсiя!
  Гарпiя повернулася. Ну хоч вона цiла i здорова.
  - Я впорядку, заспокойся, шепнула вона i обережно погладила їй чуб. Птаха скрикнула i злетiла.
  Птиця принесла їй добру новину. Огневичка вже вислала звiдси майже всiх, лишилася лише одна жiнка, але вона стоїть в iншiй баштi, тобто дiвчинi до неї треба пройти третину фортецi. А вона не зможе. Але треба.
  А, плювати на конспiрацiю. Їй боляче i погано, жахливо трiщить в головi i нудить. Повний комплект.
  Люсi витратила багато енергiї, аби вилiкувати всi свої поранення. Просто величезний синяк пiд ребрами, фiнгал пiд оком, рану на потилицi, їй же тодi сильно дали якимсь тупим предметом. За всi порiзи i мiлкi ранки, синяки вона навiть не бралася. Що ж, хоч бiль зник, але темнiти в очах i нудити не перестало. Схоже, у неї таки струс мозку. Не пощастило, у неї вже немає достатньо сил, щоб вистачило i на це, хто знає, якi сюрпризи очiкують її бiля тiєї воєнної-жiнки? Що вона вмiє, на що здатна? Йти до неї з меншою половиною її резерва зовсiм не хотiлося. Але цього буде достатньо для середнєстатичного сильного противника, ще й енергiя залишиться.
  А, вона лучниця. Огневичка повiльно пiдходила ближче. I як на неї напасти? Зi спини? Занадто просто, хто знає що у неї сховано в кишенi, потрiбно дiяти складнiше. А якщо?
  Люсi дала сигнал небезпеки, що їй потрiбна допомога, i вляглася на холодний камiнь. Що ж, вона виглядає достатньо побитою для цього.
  Як передбачено, жiнка миттєво кинулась до неї.
  - Що сталося? - схилилася вона над нею.
  - Нiчого.
  Закляття було спущене. Невже вона так легко з нею впоралась, навiть не вiриться. Ось що значить обман, вiн значно спрощує дорогу до цiлi. I йти в iншу башту не довелося...
  Фуг, це все. Можна повертатися до хлопцiв, нехай вимикають захист фортецi.
  Вiдьма повернулася до третьої башти, у неї мало часу, потрiбно вчасно спуститися до Макса з Власом, iнакше etrange почнуть штурм.
  I як тiльки вона зайшла туди в неї полетiла вiдьомська вогнекуля! Клас! Це ще що, невже Гарсiя прорахувалася? Чи просто хлопцi вичистили не всiх?
  
  
   * * *
  Що сталося, захист фортецi вимкнений, мости туди активованi, а їх, повiтряникiв, не обстрiлюють прокляттями зверху. Фортеця неначе опустiла. Щось там сталося. Невже вiдьмаки просто готують їм пастку? Але тодi як вони пронюхали про їх штурм?
  Руслан вирiшив продовжити карабкатись угору, немає сенсу вiдступати. Але тепер для взяття штабу до них приєдналися також огневик, водник i природник з загону Тернона. А ще Края, всi iншi залишилися стояти бiля входiв. А Люсi Дерк так i не з'явилася. Тернон теж. I його це вже не на жарт хвилювало. За них обох йому можуть запросто вiдкрутити голову, тут або наштрикнутися на меч Анни, або вiдповiдати перед сенатом. I ще не зрозумiло, що з цього гiрше. Скорiше б цi двоє повернулися...
  
  
   * * *
  Люсi не виставляла щит, просто пригнулася. Якого чорта?! Дiвчина наготувала прокляття висилки i вискочила з-за повороту.
  Тьфу ти!
  - Якого чорта, Власе?!
  Вiн хихикнув.
  - Ти друга, хто менi це каже, - пояснив вiн i пiшов вниз.
  Що вiн робить? Пф, вiд нього несе кров'ю i алкоголем. Якби вона знала, що демон не може напитися, то подумала б, що вiн дiйсно п'яний. I, схоже, вiн вбив кiлькох вiдьмакiв. А вона так просила цього не робити...
  Макс сидiв бiля входу в хiд напiвкровних, доволi пошарпаний i злий.
  - Люсi! Слава Всевишньому, з тобою нiчого не трапилося! - хлопець мiцно її обiйняв. Вона лише застогнала, їй було дiйсно боляче. - Що з тобою?
  - Дрiбницi.
  - Не дрiбницi. Я взагалi не розумiю, як ти ще стоїш, у тебе струс мозку. Власе!
  - Що ще?
  - Сюди йди, козел! - рявкнув iнсолiт i викачав у нього частину енергiї.
  - Що мiж вами сталося?
  - Вiн пiдставив мене, вкинув одного в залу до вiдьмакiв i не зайшов слiдом.
  - А в мене кинув вогнекулю.
  - Що?
  - Нiчого. Коли вiн встиг заправитись?
  - Коли випив? Вiн знайшов цiлу пляшку у вiдьмакiв.
  - Чому алкоголь на нього подiяв?
  - Не подiяв. Спочатку. Допоки вiн не знайшов ще двi бутилки, а протрезвiти вiн якось не хоче.
  - З чого це?
  - Йому нудно. Битися вже нi з ким, а кiно, як я вiдстрiлююсь за обох, вiн вже дивився.
  - Просто нудно?
  - Та вiн свою любов все забути не може. Вона його здала, але вiн продовжує її любити... Любов зла, - Макс долiкував її поранення, вони встали з брили.
  - Власе. Тобi час iти, etrange вже на пiдходi.
  Чоловiк посерйознiв, погляд став бiльш осмислений, вiн мовчки кивнув i застрибнув у диру в пiдлозi. А головне те, що незважаючи на нетверезiсть, захиснi артефакти фортецi вiн не забув, все забрав з собою. Заради них варто було сюди йти.
  Люсi телекiнезом поставила брилу на мiсце, попередньо крикнувши демону:
  - Ти там це, позбудься вiд трупа Тернона, його не повиннi знайти.
  Дiвчина забрала свої речi i разом з хлопцем вийшла з пiдвалу, вони пiднялися в залу, де сидiли вiдьмаки, там були стiльцi.
  - Чому вiн її досi пам'ятає, скiльки рокiв минуло?
  - Пройшло вже бiльше п'ятнадцяти рокiв, не думай, що це довго, для демонiв це просто якась мить. Я вже казав тобi, любов зла. Якщо демон в когось закохається, то це, якщо не на все життя, то дуже надовго.
  - А менi вiн сказав, що не вiрить у любов.
  - Бреше.
  - Але все рiвно шкода його.
  - Весь час, скiльки я його знаю, вiн намагається її забути. Але все не виходить. Вiн тепер не довiряє жiнкам, боїться їх, - похмуро продовжив iнсолiт. - Його дiйсно шкода, - зiтхнув вiн. - Лу, тобi краще одягнути iлюзiю, скоро тут будуть etrange.
  - Так, я знаю.
  Люсi одягнула артефакт i пiдчистила свiй загальний магiчний фон, аби тiльки вiдьомською магiєю не фонило. - Ти позбувся трупiв, якi покинув Влас?
  - Так, я скинув їх у прiрву.
  - Добре. Etrange не варто знати, що тут орудував демон.
  - Почулися кроки якоїсь групки людей, дверi рiзко вiдчинилися, кiлька енергокуль пролетiло в протилежну стiну.
  А ось i гостi! Тепер вже сумно точно не буде.
  
  <72>
  Люсi i на мiлiметр не здвинулася з мiсця.
  Ще кiлька проклять пролетiло повз неї, Максу навiть довелося пригнутись, в нього ледве не попали.
  - Зупинити обстрiл! - пролунав твердий командирський голос Руслана. Вiн перший зайшов в кiмнату i наблизився до неї.
  - Люсi Дерк. Може, ти поясниш, що тут вiдбувається?
  - Фортеця наша. Ви трохи запiзнилися, вiдьмаки втекли трохи ранiше, i це, вони вкрали всю систему захисту, - вiдмазала вона демона, ось це вiн гарно придумав використати його у власних цiлях.
  - Що це за самодiяльнiсть? Ти хоч розумiєш, що якщо б з тобою щось сталося, Анна б мене задушила!
  - Це не самодiяльнiсть, це чiтко спланована операцiя, завдяки якiй, по-перше, фортеця наша, а по-друге, вас не обстрiлювали.
  - Ладно. Як ви сюди пролiзли?
  - Через пiдземний хiд.
  Який - їм знати не обов'язково.
  - Добре. Тернон з вами?
  - Сенатор Тернон? Нi, з чого ви взяли? - треба сподiватися, що Влас переховав тiло.
  - Його нiде немає. Я думав, вiн з вами.
  - Нi, ми його не бачили.
  Макс поки що мовчав. Нехай вона вiдбрiхується, у неї гарно виходить, до того ж їй довiряють бiльше, нiж йому, напiвкровному.
  - Точно?
  - Точно. А що?
  - Ви побилися зранку.
  - I що?
  От чого вiн так прикопався? Вона вже ж сказала, що не бачила!
  - Нiчого, - нарештi вiдчепився.
  - От i добре. Ми це, пiдемо, - Люсi вже думала тихенько кудись втекти.
  - Чекаю тебе завтра в кабiнетi, Люсi Дерк, - холодно кинув вiн їй у спину.
  - Коли?
  Дiвчина обернулася.
  - Зранку, максимум до обiда.
  - Буду.
  Вiдьма покинула фортецю. Дiйсно, вже глибока нiч, треба йти звiдси. Не надто приємнi стiни. I те, що Руслан викликав її до себе зранку, не покращило дiвчинi настрiй.
  Макс майже вiдразу послiдував за нею, затримався зовсiм трохи, слiдом вийшов за браму. Блимати вiдразу не хотiлося, краще пройтись i зробити це самостiйно, без допомоги артефакту, байдуже, що через це в її резервi залишуться лише якiсь iскорки, поспить i все вiдновиться, вона ж не випустошила його пiд корiнь, не використовувала фiзичну енергiю, перетворюючи в магiчну, вiдновлення пройде в рази швидше.
  - Лу, зачекай мене, - хлопець схопив її за руку i обернув до себе. Добре, що дiвчина вже зняла iлюзiю. - Що сталося, в чому справа?
  - Максе, вiн щось пiдозрює!
  - Хто?
  - Руслан! I вони всi!
  - Да заспокойся, все в порядку!
  - Не факт, ти бачив, як пiдозрiло вiн на мене дивився?!
  - Та бачив. I вже лазив у нього в головi.
  - Що? Вiн тобi дозволив?
  - Нууу... Менi не потрiбний для цього дозвiл.
  - I що? Що вiн щодо цього думає?
  - Вiн дiйсно розумiє, що тут щось нечисто. Трохи ранiше думав, що ти i вiн десь ходите разом, або ж ще раз побилися, але зараз... вiн вже зняв з тебе всi пiдозри, ми взяли штурмом "Карес", а це далеко не п'ять хвилин. Але не все так просто. Йому дуже не вигiдно, що сенатор щез у нього з-пiд носу. Його будуть шукати. I нам дуже пощастило, що його вбив Влас. Ти знаєш, як доволi часто перевiряють свiдчення в таких випадках?
  - Здогадуюсь. Iнсолiтський ментальний артефакт.
  - Так. Якщо запитають - вiдбрехатися не вийде. А так ми не знаємо, де вiн, ми майже не причетнi до його смертi. Але все це не до добра, ось i першi дзвiночки проблем.
  - I що робити?
  - Що робити? Я б по тихому втiк i все.
  - У тебе все зводиться до одного. А менi що робити?
  - На даний момент просто не панiкуй, веди себе спокiйно, як зазвичай.
  - Як зазвичай? - хмикнула вона.
  - Нда, як зазвичай краще не треба, спробуй нiкуди не влiзати.
  - Легко сказати.
  - Не викликай пiдозр, не бери гарпiю на руки, це занадто помiтно, не здивуюсь, якщо Тернон пiшов за нами через те, що запiдозрив наявнiсть в тебе фамiльяра. Краще взагалi не використовуй її, не спiлкуйся з нею на людях, це погана iдея. Без пiдозр тобi, можливо, повiрять на слово, просто запитають без ментального артефакту. Май на увазi, шукати його почнуть не вiдразу, ще є час, нам обом краще затаїтися. Можна спробувати офiцiйно кудись зникнути, як варiант.
  - Ти збираєшся втiкати?
  - Якщо ти залишишся - звичайно, нi! Я нiколи тебе не кину.
  - Точно?
  - Точно, - вiн пригорнув її до себе i зарився обличчям в її волосся, вдихаючи аромат шампуня, змiшаного з запахом кровi i пiдземного бруду. А вона дiйсно злякалась. Його маленька дiвчинка. Йому так хотiлося її вiд цього всього захистити... Вiйна все рiвно рано чи пiзно скiнчиться, ось тодi вони запросто зможуть хоч на кiлька днiв, але блимнути до моря, провести разом час, побути вiльними. А ще йому просто хотiлося, щоб вона нарештi вiдпочила, зняла тяжкi воєннi речi, одягла купальник i позбулася тiєї блiдностi трупа i кругiв пiд очима, вiн хвилювався за неї, дiвчина реально зараз виглядає, як живий труп. А ще йому набридло, що дiвчина при ньому закутується в плащ, носить вiльний закритий одяг, нiчого вiдкритого. Хоча полюбив вiн її далеко не за красу, на перший погляд в нiй не було нiчого особливого. За її смiливiсть, за її безрозсуднiсть, за впертiсть i таку чеснiсть в очах. За її намагання завжди поступати правильно, незважаючи на те, що деякi її вчинки не мають нiякого вiдношення до морально вiрних. За те, що їй не потрiбно нiчого, щоб вона комусь допомогла, за її наївнiсть, хоча ця якiсть у неї стає все менше помiтна. Їй личила навiть жорстокiсть, в гнiвi у неї немов загоралися очi, було видно, що вони дiйсно живi. Коли в них був сум i бiль вони були здавалися холодними i мертвими. А цього болю у неї було предостатньо.
  Люсi вiдсторонилася вiд хлопця, вони стояли пригорнувшись трохи бiльше хвилини.
  - Досить. Вже пiзно, я повинна йти.
  - Йди, - Кивнув вiн i випустив її руку зi своєї.
  - Пiду.
  Дiвчина заховала руку в кишеню плаща, їй тепер стало так холодно...
  Невидима сила тримала її на цьому повiтряному мосту, не давала пiти. Вiдьма пiдiйшла ближче до Макса, пiдняла голову i заглянула йому в очi. Вiн обережно провiв рукою їй по щоцi, вона обняла його за плечi i таки поцiлувала, але тодi мвйже вiдразу розiрвала поцiлунок.
  - До зустрiчi, - прошепотiла вона i швидко пiшла геть вiд фортецi i, вийшовши з антителепортцiйної зони, кудись блимнула, забравши з собою фамiльяра, яка до цього лiтала у них над головами.
  Макс стояв на мосту ще кiлька хвилин, свiже повiтря непогано приводило до тями. Вона поцiлувала його на прощання. I ще це її "до зустрiчi". Вiн дiйсно буде чекати. Чекати закiнчення вiйни, чекати спокою, щоб напiвкровнi могли мирно жити з iншими народами. I вiрити в краще життя.
  
  
   * * *
  Чесно кажучи, спочатку Люсi зовсiм не зрозумiла, куди потрапила. Планувала блимнути додому, але на емоцiях, схоже, щось наплутала. З'явилася у темному, пустинному коридорi, ледве не спiткнулася об килим, добре, що хоч не заорала носом. Лише через кiлька хвилин до неї дiйшло завдяки магiчному фону, що це маєток Аркла, туди у неї був безпроблемний допуск, антителепортцiйне закляття на неї, як на хазяйку не дiяло. Що ж, вона хотiла додому? Трохи не в той дiм, але все ж вiрно!
  Ну i добре, яка рiзниця, де спати? До того ж на друге блимання у неї енергiї б не вистачило, а ще їй хотiлося знову провести якийсь час з батьком, байдуже, що вони бачились буквально вчора, гм, уже, виходить, позавчора. I як по маслу вона опинилася пiд дверима його спальнi.
  Гарсiя не стала залишатися з нею i вилетiла у вiкно, проломивши всi захиснi закляття, все ж таки вона повинна хоч iнколи вiльно лiтати, а не виконувати її завдання.
  Пф, Аркл знову поставив закляття-блок на дверi. Але ж для неї це не проблема. Нiчого, вiн поставить новий.
  Вiдьма залiзла у структуру закляття, воно було не таке складне, навiть, як на Аркла, але все рiвно сильне. Дiвчина не стала розбиратися i обережно знiмати, вiдразу зiрвала його. А що, вiн же сам її навчив залiзати у вектори!
  Люсi не стала тихо заходити, вiдкрила дверi, як зазвичай.
  От чорт!
  Вiдразу довелося нагнутися. Паралiзуюче прокляття пролетiло у неї над головою i вдарилося у стiну в коридорi.
  - Доброї ночi! - дiвчина зайшла до нього в кiмнату.
  - Люсi?
  Аркл стояв з вогнекулею в руцi бiля лiжка, одягнений по пояс в легкi довгi штани i трохи розгублено дивився на неї.
  Дiвчина незворушно пройшла через кiмнату, скинула чоботи, поставила в кутку меч, добре, що весь її одяг - артефакт, вiн не брудниться, залiзла до нього на лiжко i вкрилася покривалом.
  Аркл просто похитав головою, загасив вогнекулю i лiг поряд iз нею спати. Так вона ще й бiльшу частину лiжка заграбастала!
  Ранок виявився добрим, дiвчина прокинулася в лiжку свого батька, той був повнiстю одягнений i вже принiс їй снiданок i переглядав якiсь папери.
  - Давай, прокидайся, соня, вже десята! - чоловiк встав з крiсла i сiв до неї на лiжко.
  - Доброго ранку, - буркнула вона i почесала голову.
  - Що у тебе з волоссям?
  - Та... мене вчора прокатали по кам'янiй пiдлозi в пiдвал. А потiм я поранила кiлькох вiдьмакiв, мабуть бризнула кров, - огневичка взяла один локон i спробувала щось побачити. - Сьогоднi помию голову.
  - Ти хоч впорядку?
  - Так. Ти кудись зараз iдеш?
  - В сенат. Але перед цим ми домовимось. Давай ти не будеш ламати мої закляття. Я не хочу тебе поранити, вночi ти мене дуже налякала. Добре, що я кинув просто паралiтик, а якщо це було смертельне прокляття i ти б не змогла вiд нього увернутись? Прошу, не вдирайся до мене так серед ночi, хто знає, що менi може взбрести в голову? - вiдьмак мiцно притулив її до себе, дiвчина не стала противитись.
  - Добре. Аркле, вчора нас вистежив i викрив Тернон, - донька подумала, що вiн повинен знати. - Влас позбувся вiд нього, але тепер, думаю, ти розумiєш, що зниклого сенатора будуть шукати.
  - Це погано, - задумався чоловiк. - Радує тiльки те, що в свiтi стало на одного придурка менше. Анна буде рада. Сподiваюся, Влас сховав труп?
  - Не знаю. Мабуть. Але в будь-якому випадку знайдуть його ще не скоро.
  - Лу, ти ж розумiєш, що втрутитись в цю справу я в разi чого не зможу?
  - Розумiю. Я не прошу допомоги, просто хочу, щоб ти знав. Про всяк випадок.
  - Ясно. Менi потрiбно бiгти, щоб я знав: якi у тебе плани?
  - Спочатку "на коврик" до керiвництва, потiм, мабуть, десь вiдпочину.
  - З Максом? - прищурився вiн.
  - Без нього. Ще, може, збiгаю до Власа, запитаю, чи сховав вiн труп i яка вiрогiднiсть, що його знайдуть. Ще подумаю.
  - Подумай. Я пiшов. I це, яєшню щоб з'їла повнiстю, ти недоїдаєш.
  - А коли менi їсти? Мене ж постiйно смикають кудись.
  - Передай вiд мене Максу, що я сказав тебе годувати.
  - Ей! З чого це ти рiзко почав нас зводити?
  - Ну вiн же тобi подобається, - пожав плечами Аркл i скрився за дверима.
  Дiвчина вилiзла з лiжка, сiла в крiсло i взяла пiднос з тарiлками собi на колiна.
  Все вiрно, останнiм часом вона постiйно пропускає обiди i вечерi, а ще мало спить вночi, у неї порушується режим. Ось вчора, наприклад, вона була без вечерi, зранку виспалась аж до самого обiду, а лягла в половину третього ночi.
  Аркл так смачно готує, вона вже почала забувати його страви. Бувало, вiн навiть балував її випiчкою, розповiдав, що його мама дуже любила готувати, вiн її дуже любив, в дитинствi ходив хвостиком, весь час допомагав їй, вона його i навчила всьому. А ось Северина була iншою. Аркл був в рази м'якший, а його сестра була справжньою вбивчою машиною, помiшаною на тренуваннях, їх батько жартував, що доля наплутала їх характери. Холоднокровна i войовнича донька i спокiйний i врiвноважений син, хоча вiд сестри Аркл нiколи в бою не вiдставав. Йому все давалося легко, а якщо було тяжко, то вiн не психував, а розбирався в новому закляттi ще раз, а потiм пробував знову i знову. I так у всьому.
  Люсi швидко доїла снiданок, заглотнула за раз, випила какао, i її руки нарештi дiйшли до годинника.
  Половина одинадцятої. Руслан, здається, говорив їй зайти до нього до пiвдня. Треба збиратись. До того ж гарпiя повернулась...
  Дiвчина не стала сильно бiгти, спочатку пiшла в душ, причому в кiмнатi свого батька, йти через все помiстя в свою кiмнату ще зранку не хотiлося, а її резерв i так досi був не повний, вiдновилася лише бiльша половина, тож блимати зараз - не надто блискуча iдея.
  Так гарно з вимитою головою... Дiвчину вiдразу почало клонити в сон. Але не можна, керiвництво чекає.
  Збиралася вона довго, сходила спочатку до себе, познаходила всi артефакти, потiм вiднесла тарiлки на кухню, їй пощастило, там нiкого в цей час не було. Одягла на спину меч, кинжал пiд сорочкою на нiч вона не знiмала, лише в самому кiнцi активувала артефакт iлюзiй. Все, тепер можна.
  Огневичка вiдкрила портал у кабiнет Руслана, вона не стала церемонитись, з'являтись бiля дверей, стукати.
  Що ж, варто було постукати, а ще краще взагалi не заходити.
  В кабiнетi була Анна, сидiла в кутку на стiльцi i, начебто, когось чекала? Чи не її, випадково? Не дивно, минулого разу дiвчина її проiгнорувала, мати знову пробує налагодити вiдносини. А потiм знову їх ламає.
  - Руслане. Чому ти хотiв, щоб я прийшла?
  - А, Люсi. Сiдай, я якраз розповiдав твоїй матерi про Тернона, вiн так i не з'явився.
  Ясна справа, що не з'явився, вiн вже пiвдоби лежить в якiсь канавi, присипаний смiттям. Навряд чи Влас став настiльки церемонитись, щоб культурно зробити могилу i закопати його в лiсi.
  - Досi? - але легенду непричетностi пiдтримувати треба.
  - Досi, - пiдтвердила Анна. - Але вечером зiбрання сенату, подивимось, їх вiн нiколи не пропускає, - Etrange оцiнююче на неї дивилася. Думає, чи могла вона його прибити? Запросто могла, чому нi?
  - Подивимось кивнула вона.
  - Люсi, скажи чесно, ти бачила його пiсля того, як вiн покинув територiю табору?
  - Нi.
  Вiдьма дивилася йому в очi, серцебиття було повнiстю рiвним, навiть дихання не збилося. Брехати вона вмiла добре, особливо якщо знала, про що її запитають i що їй потрiбно вiдповiсти.
  - Добре. Але кликав я тебе не через це. Ти ж стала командиром. Ось тепер i повинна писати доповiдi. А ще пояснювальну, як чому i навiщо ти i Аманзi покинули загiн i захопили фортецю самостiйно.
  - О нi. А можна без цього?
  - Нi. Зразки я тобi дам. Але можеш сильно все не розписувати, через твою неповнолiтнiсть тобi дали поблажку, решту доповiдаю я.
  Руслан простягнув їй декiлька великих шматкiв паперу, ручку, i два зразки. Ну в доповiдi там все ясно, там двi сторiнки писати без розписування подiй, на щастя, їй це не потрiбно.
  Декiлька сторiнок тексту далися їй швидко, вона вiдразу їх вiддала, але що писати в пояснювальнiй? В принципi, її сильно перечитувати не будуть, але в архiв листок точно пiде. А реально, що? Ну, написати щось на тип: "Я, неповнолiтня дурепа зi своїми принципами i бажаннями, взяла напiвкровних демона i iнсолiта, привела в фортецю "Карес", прибивши по дорозi Тернона, допомогла всiм вiдьмакам втекти з твердинi до штурму i посприяла тому, що напiвкровнi стащили захиснi артефакти фортецi." вона не могла. I що тепер? Що ж такого придумати?
  "Мене, Люсi Дерк, не влаштував план генерала Ллойда Тернона, а мене слухати вiн не хотiв i не збирався, оскiльки думав..." Нi, краще "думає", це ж вона знає, що вiн мертвий, а не вони. Дiйсно, так краще. "...думає, що я недостойна цього звання i взагалi ще мала i не достатньо освiдчена для цього. Я розумiла, що через його план можуть померти кiлька etrange, в тому числi i з мого загону. Тому я стала дiяти на свiй розсуд i, взявши з собою лише водника мого загону Макса Аманзi, покинула табiр. Ми вирiшили самостiйно захопити фортецю i мiсiя увiнчалася успiхом." Якось так. Чорт з ним, пiдiйде, ну, щось же вона написала?
  - Я все, - буркнула огневичка i здала вже другий листок. Гм, а Анна, поки вона сидiла, вже пiшла, не дуже вона то їй i потрiбна.
  - Добре, прочитаю потiм. А ось тепер чисто для мене поясни, яким чином двое etrange, причому далеко не всесильних, причому пiдлiтки, змогли без допомоги дорослих захопити цiлу неприступну фортецю.
  - Хитрiстю, Руслане, тiльки хитрiстю. Менi в руки потрапила iнформацiя, що у вiдьмакiв якесь свято i вони п'ють ще звечера. Чудова нагода, щоб напасти, як думаєш? Ось ми й залiзли до них, я позбулася вартових, Макс п'яних. Все. Щось ще?
  - Так. Через який пiдземний хiд ви пройшли?
  - Ну, там же є...
  - Не через той, що в колодцi, вiн запечатаний.
  Люсi промовчала. Якщо вона скаже про хiд напiвкровних Руслану, повiтряник побiжить його обстежувати, а на нього вiдразу зреагує портал, а їй не треба його позбутися, кудись заславши.
  - Не хочеш казати.?
  - Не хочу, - кивнула вона.
  - Добре, проїхали. Думаю, ти можеш бути вiльна.
  Вiдьма пiшла на вихiд, але зупинилася на пiвдорозi.
  - Руслане, - обернулась вона.
  - Що?
  - Я втомилася, Руслане. Якщо є така можливiсть... Чи могла б я... якщо можна... я б хотiла вiдпочити. Хоча б мiсяць. Краще два. Прошу, вiдпусти мене.
  - Нi, - його погляд був твердий i нерушимий, переконати його не вийде. - Ти потрiбна тут. Нашi шпигуни розвiдали мiсцерозположення нового табору вiдьмакiв. Планується напад на них. Але... Але ти можеш вiдпочити. Тиждень. Не бiльше. У мене немає цiлi тебе заганяти. Давай так. Я вiдпускаю тебе, але щоб рiвно через тиждень ти стояла тут, у мене в кабiнетi.
  - Добре, дякую, - посмiхнулася вона, у неї вийшло випросити невеличку вiдпустку. Макс сказав їй давати дьору? Ну, не надовго, але вийшло. А вiдпочити їй i так реально хотiлося, зайвим не буде. Ось так, просто вiд всiх пiти, нiкому нiчого не сказавши i не повiдомивши, зникнути для всього свiту хоч на кiлька днiв. I навiть для свого батька.
  Люсi вийшла з кабiнету i вже вiдкрила портал, але не тут то було. Вона зiштовхнулася зi своєю матiр'ю, та схопила її за руку i блимнула на Алтеа.
  - Скажи менi чесно, це ти зробила?
  - Я? Ти про що?
  - Не роби вигляд, що не розумiєш, це ти позбулася Тернона?
  - Позбулася? Я? Ти з глузду з'їхала?
  - Ти?
  - Нi, не я.
  - Але ж ти знаєш, що сталося?
  - Навiть якщо i знаю, то що?
  - Вiн мертвий?
  - Так.
  - Признайся, ти його прибрала?
  - Нi, не я, я же сказала!
  - Тодi хто?
  - Якщо я назву iм'я, то це навряд чи тобi щось скаже.
  - Де труп?
  - Поняття не маю. I чого ти до мене причепилася, це що, допит?
  - Я просто стежу за тим, в якi проблеми ти знову вляпалась.
  - Я тут нi до чого, i досить намагатися мене контролювати, це вже реально бiсить.
  Дiвчина повернулася до матерi спиною i зайшла в новий портал. Причепилася... Стежить за її проблемами... Це не проблеми, це дрiбничка, справжня проблема - це вона зi своєю чортовою клятвою. А ще її напiвкровнiсть.
  Вiдьма з'явилася в своєму домi в горах i вiдразу впала на лiжко. Нарештi вона вiдпочине...
  
  
   * * *
  Нiч. Холодний непримiтний кабiнет у будiвлi сенату. Цього разу Аркл не хотiв повертатися додому, туди, звичайно, могла ще раз прийти Люсi, але дивитися їй в очi зараз не хотiлося.
  - Це що, до чорта, було?! - в кiмнату увiрвався лорд пiвнiчних земель.
  - Ти про що?
  - Що ти твориш?! Навiщо ти просиш сенаторiв пiдтримати на голосуваннi питання про саме такий мир?
  - Ти сам хотiв, щоб я внiс питання про мир. А ти хочеш, щоб нашi i далi гинули?
  - Ти знаєш, що нi, це невигiдно, але, по-твоєму, краще марно втовкмачувати iншим думку, що нам варто жити мирно i вiдмовитися вiд цiєї вiйни? Хоча б згадай: для них це лише жертвування пiшаками, нами!, заради перемоги. Їм байдуже на те, що нашi марно вмирають, їм не потрiбний такий мир, де ми просто здаємось i вiдступаємо!
  - Чому нi? Далеко не всiм по душi така вiйна.
  - Не всiм. Цивiльнi, звичайно ж, проти неї. Але чому ти, саме ти, це робиш, заради чого, чи кого?
  - У мене достатньо причин, аби добиватися дипломатичних переговорiв. Все можна вирiшити без масових смертей.
  - Так просто миру не буде. Ти розмрiявся.
  - Можливо. Не вийде так, тодi у мене є ще один варiант перемир'я, з бiльшою вiрогiднiстю пiдтримки. Але поки подивимось, що з цього вийде.
  - Ти i сам чудово знаєш, що у тебе нiчого не вийде, - кинув лорд через плече i грюкнув дверима.
  - Знаю, - зiтхнув Аркл i вiдкрив папку з документами, яка лежала поряд.
  
  <73>
  Тиждень пройшов швидко, навiть непомiтно. За цей час Люсi чимось особливим не займалася, тiльки двiчi гуляла з Максом по вiдьомському астралу. Але до батька не заходила, все рiвно вiн останнiй час надто зайнятий.
  Як же не хотiлося їй повертатися до etrange... Знову обережнiсть, знову ця iлюзiя, знову вiйна. Але Руслан чекає.
  Цього разу прийшла вона до нього пiсля обiду, але довелося почекати, його в кабiнетi не було. Вiн повернувся хвилин через п'ятнадцять.
  - О, Люсi. Ти зара була настiльки схожа на Анну... Сiдай ближче.
  Дiвчина пересiла на iнший стiлець, а чоловiк всiвся за стiл i вiдкрив папери.
  - I так. Напад планується завтра, але у нас досi немає жодної iнформацiї нi про захист їх табору, нi про тих, хто там є.
  - Що, зовсiм нiчого не готово?
  - Нi, у нас тiльки координати. I вiдправляють групу розвiдникiв. Йдеш ти.
  - Я? Я ж огневичка, я там зайва. Мої здiбностi там точно будуть нi до чого.
  - Чому це? Ти тямиш у векторах, роздивишся їх захист.
  - Добре, але для дального огляду потрiбен повiтряник.
  - Все вiрно. З тобою iду я.
  - Ти?
  - Я, а що, ти проти?
  - Нi, нi, мене все влаштовує, - ну, звичайно, "влаштовує", для неї це дiйсно проблема. Тiльки його там не вистачало. - А хто ще?
  - Тiльки ми, дали чiткий наказ, що пiде тiльки двоє.
  Ну, все не так погано.
  - I коли розвiдка?
  - Сьогоднi вночi.
  I знову нiчна робота...
  - О скiлькох?
  - Третя ранку, координати я дам. I це, не приходь на каблуках, там йти кiлометра три.
  - Я це чудово розумiю, - кивнула вона. - Якiсь ще вказiвки будуть?
  - Жодного артефакту, окрiм глушилки, тiльки щоб це, не якась дешева цяцька, а якiсна глушилка, вiд якої не фонить артефакторною магiєю.
  - У мене саме така.
  - Чудово. I ось це "без артефактiв" iлюзiй також стосується, тобi доведеться показати те, що ти так ховаєш, - всмiхнувся вiн i зiбрав папери, залишивши лише одну карту. - Ти готуйся, глянь, ось тут зараз табiр, ми зустрiчаємось тут, це три кiлометра i ще 100 метрiв на пiвнiчному сходi.
  - Я зрозумiла, буду.
  Дiвчина вiдкрила портал i перенеслась у вiдьомський астрал. Їй дiйсно хотiлося зустрiтися з батьком, може, зараз не найкращий час, але за тиждень вона встигла за ним добряче скучити.
  - О, Люсi, - Аркл сидiв у себе в кабiнетi, вiдьма вiдразу пройшла до нього i всiлася по iншу сторону стола. - Якби я не знав, де ти була, я б запитав, де ти провела цiлий тиждень, а так немає сенсу, - продовжив огневик, ховаючи всi папери зi столу. - Ну як ти?
  - Бiльш-менш. Непогано. Трохи вiдпочила.
  - Я бачу.
  - Але сьогоднi знову нiчна робота. Але плювати, що вночi, проблема в тому, що на цю розвiдку мене вiдправили з Русланом Малет.
  - Доведеться познiмати артефакти?
  - Так.
  - Не хочеш фарбуватись?
  - Не хочу.
  - Добре, i не треба. Все рiвно буде темно, просто одягни каптур.
  - Але одяг змiнювати доведеться!
  - Не треба. По-перше, плащ усе закриває, i обличчя, i одяг. По-друге, ви йдете вночi, а ти, думаю, розумiєш, що в так ти будеш повнiстю зливатися в темрявi, це буде виглядати цiлком природньо. А що це за розвiдка?
  - Та, etrange знайшли один ваш табiр, завтра нападуть, а мене ось вiдправили розiбратися в захисних закляттях. Паршиво.
  - Ясно.
  - Паршиво якраз те, що доведеться iти без Гарсiї. Її пiдтримка не завадила б.
  - Її можна випустити там, на мiсцi, а iнформацiю отримати потiм.
  - Все це занадто ризиковано. I лiнзи все рiвно одягати доведеться.
  - Лу, забудь про конспiрацiю, вона все рiвно майже не допомагає. Помiть, Тернон викрив вас незважаючи на твою iлюзiю i захист на ауру. У цього Руслана є якiсь пiдозри?
  - Може бути.
  - Скажи менi, i я вб'ю його, це не проблема.
  - Не треба. Згадай, що Вiола померла через твоє закляття. Я не хочу лишити Мей ще й батька.
  - Ця Мей... Труслива татова донечка. Тут я згоден, її дiйсно шкода. Нiкому вона не потрiбна. Края надто вiтряна, до себе не вiзьме, вона i за своєю донькою не надто стежить, а твоя мати... Ось вона i може взяти її пiд опiку, вона любила Вiолу, до того ж ця Мей буде для неї iдеальною донькою. Довiрлива, наївна, легко пiддається манiпуляцiям, боязлива... Менi такi не подобаються.
  - Менi теж. Але надто жорстоко так з нею вчинити. Нам же вона нiчого не зробила.
  - Вiрно, не зробила. Саме тому i стримуюсь. Цей Руслан дiйсно може бути для тебе небезпечним.
  - Але ти прав, досить ховатися. Каптур повнiстю ховає верхню половину обличчя, думаю, нiчого не трапиться, якщо один раз я не стану одягати лiнзи.
  - Але про всяк випадок їх вiзьми. Сходи до Анни.
  - Нi, я не хочу. I не треба, в мене в шухлядi лежить одна пара про всяк випадок.
  - Знову не хочеш з нею бачитись?
  - Не хочу. I не збираюся зайвий раз ходити до неї.
  - Добре, як хочеш.
  - Як думаєш, яку зброю варто взяти?
  - Меч обов'язково. I той кинжал-артефакт.
  - А окрiм цього?
  - Ви ж не будете нападати?
  - Нi, це тiльки розвiдка.
  - Тодi бiльше нiчого не треба, а то потiм йти тобi буде реально тяжко.
  - Ясно.
  - О котрiй ви йдете?
  - Третя ночi.
  - Краще пiди зараз i виспись.
  - Пiду. Якщо що, я у себе.
  - А я знову в сенат.
  - I як там все обстоїть?
  - Не дуже. Мирних переговорiв, думаю, точно не буде.
  - Шкода. Як думаєш, довго це все ще триватиме?
  - Точно не знаю. Я думаю, кiлька мiсяцiв. Можливо менше.
  - Скорiше б.
  - Так, було б непогано, - його погляд помутнiв, вiн про щось задумався. Знову цей погляд? В чому справа?
  Люсi не була впевнена, що варто, але все ж таки заглянула в його долю. Не любила вона це робити, неприємно знати, коли у твоїх рiдних обiрветься життя. Але нi, у нього все гаразд. Попереду у нього ще не видно нi небезпеки, нi смертi. То чого вiн тодi хмуриться?
  - Про що ти думаєш? - запитала вона.
  - Так, нi про що.
  - Нi про що?
  - Про роботу, не зважай.
  - Добре. Я пiду, посплю.
  - Добре, йди, - коли Люсi вже встала i пiшла на вихiд, Аркл пiдвiвся i наздогнав її. I мiцно обiйняв. - I прошу, будь обережна. Обiцяй, що з тобою нiчого не трапиться.
  - Що зi мною може трапитись?
  - Ще не знаю. Обiцяй. Ти же знаєш, що втрутитись я не зможу.
  - Обiцяю. Так тобi краще?
  - Краще, - чоловiк вiдпустив її, i дiвчина пiшла в сторону своїх кiмнат.
  Спала вона погано, засинати зовсiм не хотiлося, тож будильник о другiй ночi був неначе рятiвним дзвiнком.
  Ну, кiлька годин поспала - все вже не так погано.
  Так, треба збиратися. Люсi пiдняла також i Гарсiю, птаха спала на спинцi лiжка.
  - Прокидайся, у нас робота.
  Птиця тiльки фиркнула i повернулася до неї спиною.
  - Ей, вставай, нам потрiбно йти!
  Гарпiя хоч i нехотя, але таки пересiла їй на плече.
  - Тобi доведеться полiтати, артефактiв я не беру.
  Нда, фамiльяр явно вдоволеною не була. Розбудили, пiдняли, ще й лiтати змушують.
  З собою дiвчина, окрiм того, що сказав батько, взяла тiльки артефакт переносу, це ж єдиний варiант перенесення при etrange, до того ж його запросто можна залишити на мiсцi зустрiчi, не шкода.
  Вона прийшла туди ранiше, нiж домовлялися, i вiдразу вiдпустила гарпiю. Так, каптур насунутий на очi, одяг пiд плащем не видно, лiнзи в кишенi, мiшок не брала. Здається, готова.
  Руслана довго чекати не довелось, вiн теж прийшов ранiше.
  - Люсi? Це ти?
  - Я.
  - Ти навiщо капюшон накинула? Та i плащ якийсь дивний...
  - Це артефакт. Але не хвилюйся, йго неможливо вiдчути, в нього є властивостi глушилки.
  - Ясно. А каптур навiщо?
  - Ну, знаєш, у мене на головi куряче гнiздо...
  - Ладно, все з тобою ясно. Дiвчина дiвчиною, не нафарбувалась - на вулицю не вийду, так?
  - Щось на тип того.
  - А ти чого так рано? I меч навiщо?
  - Вирiшила прийти завчасно. Зброя про всяк випадок. А ти?
  - Думав роздивитися, оглянути ще раз територiю.
  - Ясно. Коли вiдправляємось?
  - Давай зараз, не будемо чекати.
  Першi два з половиною кiлометри вони йшли нормально, пiшки, але потiм... Потiм довелося повзти на колiнах, а це не дуже зручно в гiрськiй мiсцевостi, повсюду валялося гостре камiння. Лише в самому кiнцi вони ступили на рiвну поверхню, спустилися в долину.
  Вони пiдiбралися до табору вже зовсiм близько, було видно свiтло вiд вогнища.
  Якось неспокiйно їй... наче зараз щось станеться... Таке вiдчуття, що на неї хтось дивиться зi спини. Та нi, там нiкого немає. Невже їй здається? Що взагалi тут вiдбувається? Це ж повинна бути просто розвiдка!
  - Тут щось не так, - прошепотiв Руслан. - Я їх не бачу i не вiдчуваю. Вони наче знають про нас i ховаються. Але як вони дiзналися? Ти точно залишила всi артефакти?
  - Та наче всi, - задумалась дiвчина. Але тут її поразила здогадка... Сигналка. Її вона не зняла.
  
  
   * * *
  Арклу цiєї ночi теж не спалося. У нього серце було не на мiсцi, здавалося, що з Люсi щось трапиться. Врештi-решт вiн таки встав з лiжка i, одягнувши вiльний халат, направився у свiй кабiнет.
  Так який табiр вони там знайшли?
  Вiн завжди мiг вiдстежити будь-яку iнформацiю, вся справа в тому, що саме вiн i постачав зброєю i артефактами чверть їхнiх вiйськ. Будь-яка розмова завдяки артефактам, мiсця передачi iнформацiї, використання в бою - вiдстежити такi речi для нього проблемою не було.
  Де Люсi? Огневик церемонитись не став, вiдразу дiстав клинок i порiзав долоню.
  Ось вона. Єдина крапелька зупинилася над вже захопленою територiєю i рухалась в сторону їхнього табору.
  О, а їх можна прослухати, артефакти у них вiд нього.
  Аркл пiдiйшов до дальнього столику i активував один з артефактiв зв'язку, якщо вiн не помилився, то вся iнформацiя в ньому саме з того табору.
  Так, тут є якась розмова. Повiдомлення чоловiчим голосом.
  "Ми органiзували витiк iнформацiї, etrange вже знають про мiсцерозположення вашого табору. Повиннi напасти. Чекайте гостей, спробуйте влаштувати пастку. Нiхто з них не повинен повернутися живим."
  Дата вiдправлення - тиждень тому.
  Вона йде прямо в пастку... Їх там чекають. Нi, тiльки не це. Ось чому йому так неспокiйно...
  Вiдьмак знав, що робити. Якщо вiн не може там з'явитися, потрiбно знайти того, хто може.
  Церемонитись вiн не став, вiдразу блимнув в дiм Дерк, плювати, що там Края i двi малi etrange. Люсi в рази важливiша.
  Чоловiк схопив Анну, за плечi, рiзко пiдняв i блимнув на Алтеа. Все ж таки її родичам не варто його бачити.
  - Аркл? - протерла очi вона. - Чорт забирай, це що, кров? - жiнка дивилася на його порiзанi руки, якими вiн тримав її за плечi, як тiльки вiн її вiдпустив, вона вiдразу почала шукати якусь хустинку, щоб стерти слiди.
  - Плювати. Анно, витягуй її звiдти!
  - Що?
  - Витягни її, це пастка!
  - Кого?
  - Люсi зараз йде в пастку! Я не жартую, думаю, ти знаєш, вона зараз на завданнi. Забери її!
  - З чого ти взяв? Це звичайна розвiдка, жодної небезпеки там немає!
  - Ми втрачаємо час. У мене достатньо фактiв, щоб свiдчити про небезпеку для неї.
  - Тодi мене навiщо будити? Сходи сам!
  - Там же це Руслан, я не можу! Ну що тобi коштує перевiрити їх?
  - Та схожу я, схожу! Одягнуся i схожу!
  - Прошу, сходи, - нда, просити вiн не вмiє, все рiвно звучить як наказ. - Передай їй, що я чекаю в себе в кабiнетi.
  - Та передам.
  Позiхаючи, Анна блимнула назад до себе, потрiбно змити кров i одягнути щось зручнiше нiчної сорочки, взяти зброю, а що, якщо Аркл не помилився?
  
  
   * * *
  - Руслане, зникаємо звiдси. Вони знають, де ми, на менi артефакт.
  - Занадто пiзно. Ми в антителепортцiйнiй зонi. Зараз вiйна, майже весь астрал в цих блоках. Нам не втекти!
  Що це, спалах енергiї etrange? Як це, який самогубця мiг прийти в чисте поле з купою вiдьмакiв ось так, вiдкрито? I це при тому, що блимнути звiдти неможливо!
  Люсi оглянулася. До них пiдбiгла напiвзiгнута Анна, обвiшана зброєю.
  - Анна? Чому ти тут? - Руслан дiйсно не розумiв, навiщо вона прийшла. Люсi, чесно кажучи, теж не розумiла, але ж вона якби її iгнорує.
  - Люсi, у мене iнформацiя, що тут небезпечно, вам треба йти звiдси. Це пастка.
  - З якого джерела iнформацiя? - повiтряник розумiв, що це правда, йому було цiкаво, хто додумався повiдомити про це сенаторку, вiдсторонену вiд воєнних дiй.
  - З надiйного, - огневичка кивнула доньцi, вона вже зрозумiла, що iнформацiю надав саме її батько. Також мати встигла оцiнити прикид доньки, вона ж виперлась без лiнз, без макiяжа i без iлюзiї прямо до etrange, який не перший рiк вистежує напiвкровних.
  - Добре. Як ми звiдси вибиремось? - Руслан ще раз оглянув каменi, нiкого не видно. - Ми не знаємо, де вони, чи скiльки їх. Але якщо це пастка, нам вже вiдрiзали дорогу, якою ми сюди прийшли.
  - Та й iншi теж, - похмуро буркнула Люсi, з її мiзерною силою etrange, не враховуючи вiдьомську, при такому нападi шанс вижити у неї майже нульовий.
  - Нам нiчого робити, просто чекати, - пожала плечами Анна.
  - Просто чекати, поки нас повбивають? - хмикнув Руслан, давно вже вiн не потрапляв в такi ситуацiї. Вiн не звик просто чекати своєї смертi, у нього теж шансiв небагато, зброї вiн з собою не взяв, вiн мечник, з прийомами ближнього бою у нього в рази гiрше.
  Люсi знову i знову оглядувала схили. Вона вiдчувала: зараз повинно щось трапитись.
  Дiвчина зреагувала швидко, навiть надто швидко. В спину Руслана з-за доволi великої кам'яної брили полетiла дуже сильна енергокуля, вiдьма вiдразу кинулася до нього i встигла спiймати сферу. Не треба було цього робити, через бажання врятувати дiвчина зовсiм забула про конспiрацiю.
  Чоловiк здивовано витрiщився на неї. Так, для цього трюку вона точно використала вiдьомську магiю. Невже?
  Але поки що Люсi про це не думала, не час. Хто це кинув? Де був той вiдьмак? Судячи з траекторiї польоту, прилетiла вона з-за тих каменiв. Тьфу ти, цей каптур жахливо заважає. Та й вона вже спалилася, не змогла залишитись в сторонi. Немає сенсу бiльше приховувати.
  Дiвчина скинула його. Її чорнi очi блиснули у свiтлi мiсяця, огневичка з рiшучiстю в очах стояла зi спiйманою енергокулею природника в руцi i чекала.
  Ось там хтось поворухнувся. Вiдьма кинула спочатку ту сферу, яка прилетiла десь звiдти, а потiм звичайний паралiтик. Та нi, здається, не влучила.
  В цей раз куль полетiло декiлька, причому всi в неї. Схоже, їм вона не сподобалась. Вiдьма, яка ходить i захищає etrange. Вона собi теж тепер не подобалась.
  Вiд першої огневичка вiдскочила, iншi розбилися об простенький, швидко створений щит.
  Почувся звук падiння. Дiвчина спочатку не стала на це вiдволiкатись, вiдразу створила один iз найсильнiших вiдьомських щитiв-вiддзеркальникiв, обернулася лише потiм. Виявилося, це впав Руслан. Енергокуля пробила його плече, не вбила, в цiлому, смертельною вона не була, але дiрку в магiчному фонi зробила добру. Ну звiсно, вiн задумався.
  Ну давай же, самий раз його добити! Люсi вже наготувала вогнекулю, самий простий i безболiсний спосiб смертi. Але не змогла... Перед очима стояв заплаканий образ Мей. Нi, його вона вбити не зможе, дiвчина загасила сферу. Але вiн забагато знає. I погляд у нього недобрий. Iнколи не потрiбно бути iнсолiтом, щоб зрозумiти, що ця людина добра тобi точно не бажає. I йому плювати, що вона врятувала йому життя, вiн бачить певну вигоду, якщо її здасть, її батько був правий, сказавши, що вiн небезпечний. Нiчого, все ж таки доведеться Арклу його вбити. Що ж, вона цього не хотiла. Але доведеться. В будь-якому випадку його лiнiї долi сьогоднi обриваються. Вiн точно помре. Але зараз пiзно його добивати, Анна вже його пiдлатала, чоловiк боєздатний, залишилось сподiватися, що ненадовго.
  Її щит тримався, пробити його так i не змогли. Єдиний його мiнус в тому, що проти фiзичного нападу вiн безсилий, за умови ближнього бою виставляти його немає сенсу. I вiдьмаки це знали. I повиходили зi своїх схованок, дiстаючи мечi з пiхов. Їм сказали вбити. Не виходить зробити це безпечно, здалеку, доведеться в ближньому бою.
  Ну все, тепер її проблеми тiльки починаються. Вона ж нiяких захисних артефактiв не брала, кожне прокляття, яке в неї потрапить, може стати смертельним.
  Дiвчина свиснула Гарсiї, вже немає сенсу i її ховати. Цю проблему вона вирiшить потiм, зараз увагу треба зосередити на вiдьмаках.
  - Скiльки їх? - гарпiя сiла їй на руку i показала картинку. Що ж, близько двох десяткiв. Багато.
  Вiдьма пiдкинула птаху в повiтря, не хотiла вона цього робити...
  Люсi таки активувала сигналку. Вона не пошкодувала, що забула її зняти. Макс з'явився не вiдразу, минуло секунд тридцять, дiвчина вже витягнула меч i приготувалася до бою. Хлопець вiдразу зрозумiв ситуацiю, але на вiдмiну вiд неї зброєю iнсолiт не користувався, лише своєю хитрiстю i спритнiстю, вiн поки що просто розглядав суперникiв. Без нього вони не впораються, вона це знала.
  Вони не спiшили нападати, їх компанiя збiльшилася на одну сильну etrange-огневичку i ще незрозумiдого водника, виявилося, що та мала etrange - та сама вiдьма-зрадниця, яка проклинає вiдьмакiв на антиперенос, причому не слабка. Але все рiвно в них явна перевага, вони можуть запросто нападати.
  Люсi чекала. Вона не хотiла наносити удар першою. Нда, багато хто помре, в такiй ситуацiї вона точно не зможе врятувати всiх, просто заславши, є двi перемiннi - Руслан i Анна, вони, на вiдмiну вiд неї, точно не будуть шкодувати вiдьмакiв, вб'ють всiх, хто потрапить пiд руку. Але на те вони i перемiннi, їм з Максом буде складно виграти самим в битвi з ними, всi вiдьмаки були дуже сильнi, напад був орiєнтований на велику групу сильних etrange, вони не розраховували, що в сiтки попадуться лише чоловiк i якась дiвчинка.
  Ну все, кремезний вiдьмак зрушив з мiсця. Вiдьма зняла захист. Вона бiльше не збиралася захищати всю їхню четвiрку, хто помре, той помре, бiльше це її не стосується. Тепер кожний сам за себе. I вона теж. Вона не може вбити Руслана. Рука не пiднiмається. Але якщо вiн постраждає в бою - це її вже не стосується. Вона спецiально подивилася саме на його долю, їй вже байдуже, хто це зробить, вiдьмак в бою, чи її батько, який позбувається свiдкiв. Але все рiвно його шкода. Навiть бiльше не його, а Мей. Але вже нiчого не змiнити. В живих вiн би не залишився надовго, повiтряник не став би приховувати її напiвкровнiсть, дiвчина ще раз переконалася в цьому, Макс дивився на чоловiка вовком. Ловець напiвкровних нiколи не переступить через свої принципи тiльки через те, що напiвкровною виявилась кузина його доньки, нi, заради своєї доньки мiг би, до того ж вони в гарних вiдносинах з її матiр'ю, але є ще дещо. Руслан не дурний i вже здогадався, що той, хто вбив його дружину i той, в кого колись закохалася Анна - один i той самий вiдьмак. Аркл Тенебрiс. А з ним у нього свої рахунки. Огневик забрав у нього найдорожче, його любов, його життя. Тепер прийшов час забрати це у нього. I вiн точно пiде до кiнця.
  Огневичка скинула плащ, щоб не заважав. Життя чи смерть, перемога чи полон? Їй байдуже, яка сторона виграє. Воювати вона може за кого-небудь, та навiть це не завжди вiд неї залежить. Але битися буде тiльки за себе.
  Дiвчина пiдняла меч i нанесла перший удар.
  
  <74>
  Бiй почався. Анна теж приєдналася до неї, Макс i Руслан поки що стояли в сторонi, у повiтряника не було зброї, а iнсолiт поки що непомiтно тягнув з вiдьмакiв енергiю. Або намагався.
  Люсi змогла перемогти того вiдьмака. Вiн може бути хоч тричi сильним, але саме в цьому i є його слабкiсть. Йому складнiше робити рiзкi рухи, дiвчина не стала чекати i, витягнувши кинжал батька, вдарила його в спину.
  Макс обережно пiдiйшов до неї, став спиною до спини, вiн вирiшив теж вступити в бiй.
  - Що робимо? Вбиваємо всiх?
  - По ситуацiї. Їх занадто багато, у будь-якому випадку хтось помре. Якщо можна, просто вирубай їх, - дiвчина тяжко вiдбивалася вiд вiдразу двух суперникiв.
  - Занадто велика мiшанина, я не можу використати вмiння iнсолiта. Все доведеться робити вручну.
  - Роби, як знаєш, - видихнула вона i нанесла вирiшальний удар вiльною рукою в сонячне сплетiння одному з вiдьмакiв.
  Вона багато за що була вдячна Арклу. Огневичка ще з дитинства була в рази сильнiша своїх ровесникiв, у неї була дуже тяжка рука i нескiнченний колодязь сили. Але саме її батько навчив її битися, битися не тiльки з однолiтками, не тiльки показово, вiн завжди бився з нею в повну силу, вчив боротися i перемагати вiдразу багатьох суперникiв, стояти до кiнця. Декiлька разiв вiн навiть приводив до неї сильних представникiв iнших стихiй в ролi вчителiв, iнодi кiлькох, хоча рiднiй стихiї вчив лише сам. Навiть дав їй перерву в тренуваннях, коли вона змогла перемогти одночасно кiлькох досвiдчених воїнiв. Але, незважаючи на це, все рiвно залишався той, кого вона перемогти так i не змогла. Аркл Тенебрiс був занадто сильним.
  Але зараз їй реально простiше. У свого батька вона перемагала десятьох. Але тодi вона була з артефактами, з достатньою кiлькiстю зброї i наперед створеним захистом. До того ж тодi вона готувалася, вiдьма сама захотiла, щоб батько навчив її, вона хотiла бути сильнiшою за iнших, а у неї дiйсно є потенцiал блискучого воїна, дiвчина не помилилась i правильно розтавила прiорiтети. Краще тяжко тренуватися i знати свої можливостi, нiж перевищувати їх i вiрити у свою всемогутнiсть, на своєму першому тренуваннi з батьком вiн поклав її на лопатки менше, нiж за хвилину, ось тодi вона i зрозумiла, що фактично, вона зовсiм нiчого не може i у реальному бою просто загине.
  Дiвчина також позбулася ще двох супротивникiв, тимчасово вона опинилася без нападаючих i змогла оглянутись. Кiлькiсть вiдьмакiв серйозно зменшилася, найбiльше трупiв було навколо Анни, а вона ж намагалася просто ранити противникiв. Руслан вiдбивався тяжко, в такому бою без зброї краще стояти в сторонi. Макс намагався триматися ближче до неї, але їх знову i знову змушували розбiгатися в рiзнi сторони.
  Та поки, начебто, все нормально. А нi, не дуже. На скелях лучники. Все ж таки вони добре пiдготувалися. Занадто добре.
  - Руслан! - Люсi пересилила себе i, набравши незворушного вигляду, нiби нiчого не сталося, крикнула йому: - На скелях!
  Нарештi для повiтряника знайшлася серйозна робота.
  Люсi виставила над головою щит проти проклять, але ж проти фiзичного нападу вiн не допомагає!
  В них посипався град стрiл i кiлька проклять, на щастя, Руслан вчасно втрутився i здув всi можливi, в яких не було магiї, iншi потрапили в цiль. Майже. Дiвчина увернулася, Анна прикликала твердий вогонь, Макс прикликав i заморозив воду над собою, але стiна була повнiстю розбита, хлопцю теж довелося ухилятися. Стрiли антимагiчнi, тримаємий магiєю лiд для них не проблема.
  Руслан пiднявся в повiтря, тепер лучники на ньому. Його ж зараз можуть вбити. Цiкаво коли. Але не час про це думати.
  Дiвчина теж створила твердий вогонь, дуже складне i енергозатратне закляття, але це єдине, окрiм телекiнезу, що допомагає проти фiзичних нападiв. Щит їй не завадить.
  Вони не встигли перебити всiх вiдьмакiв, як прийшла нова хвиля. Вона вже реально видихлась, куди ще? Це нечесно, їх i так було немало, так ще стiльки ж приперлось!
  I їх з Максом знову роз'єднали...
  Руслан впав в кiлькох метрах вiд неї з пробитою шиєю, ще живий. Нi, вона не стане його лiкувати, вона, можна сказати, зайнята, Аннi теж не до цього.
  Вона була права. Вiн постраждав через свою задумливiсть i неуважнiсть, чоловiк дiйсно помирає. I нi вона, нi iнсолiт допомагати йому не збираються. Хай, вiн би мiг запросто її вбити, помститися Арклу, менше свiдкiв її напiвкровностi, повiтряник би все одно помер.
  Люсi повернулася до нього спиною i продовжила бiй.
  Як їх багато... Бiльше десяти. А поряд нiкого немає...
  Анна добила останнього вiдьмака бiля неї i нарештi оглянулася. Руслан вже мертвий, не дивно, хоча його Аркл i так би прибрав. Цей напiвкровний зовсiм поряд, вiдбивається в кiлькох метрах. А Люсi... До неї всi липнуть, як мухи. Так, звiдси точно треба уматувати. Ще одна хвиля - i вони всi поляжуть. Сили явно нерiвнi.
  Макс вiдчував бiль Люсi, але поки що допомогти не мiг. Її вже поранили в ногу, порiз був глибоким, вона ледве стояла, не те, що бiгти чи рухатись. I резерв у неї був вже напiвпорожнiм, дiвчина навiть зняла антифiзичний щит, вiн забагато в неї тягнув i просто спалювала стрiли, якi в неї летiли. Причому спалювати довелося смертельним вогнем, iнакше вони взагалi не горiли. На щастя, в неї майже не стрiляли, проте вона була повнiстю оточена нападниками i вже ледве рухалась.
  Ну нарештi, хлопець позбувся останнього свого противника. Його першою думкою i бажанням було вiдразу кинутись до Люсi, вона дуже сильна, але сама точно не впорається. Але тут його за руку схопила Анна, розвернула до себе, розбила прокляття, яке в нього летiло, i вiдразу добила того лежачого вiдьмака, який напав.
  - Цей бруд добивати треба. Пiшли, - жiнка розвернулася i почала пiднiматися вгору по схилу.
  - Що?! А як же Люсi? - що вона робить?
  Погляд огневички сковзнув по своїй доньцi. Вона вiдбивалась вже фактично на колiнах, її також серйозно поранили в праву руку, тож її меч тепер був у лiвiй, а вiдьмаки все продовжували на неї насiдати. Всi на неї. Зрадниця. Найбiльш бажана цiль.
  - Її вже не врятувати, - без всяких емоцiй сказала вона i пiшла далi.
  - Ось так ти любиш свою доньку? - хлопцю не вiрилось, як може рiдна мати так кинути свою дитину. У нього до неї не залишилося анiнайменшої поваги, вiн то думав, що вона видатна etrange, гордiсть всього магiчного народу, а вона виявилась егоїстичною стервою, для якої не має жодного значення життя рiдної дитини.
  Але час спливав, iнсолiт бiльше не мiг тягнути i кинувся до дiвчини.
  Як жалюгiдно вона виглядає, така маленька на фонi здорових бiйцiв. I вся в кровi. Але досi не здається, живих вiдьмакiв залишилося лише семеро, це не так багато.
  Вона випустила одного з виду, покищо закидувала прокляттями чотирьох, iншi два позбувалися заклять, або ж залiковували рани, у огневички вже не було сил тримати важкий меч, вона перейшла на кинжал i перiодично кидала його в нападникiв. I все ж таки це дуже сильна штука. I корисна.
  Непомiчений сьомий вiдьмак непомiтно пiдкрався до пораненої дiвчини з ножем i приставив його їй до горла.
  - Зброю на землю! Ти хто така?
  Стандартне запитання. Хто вона, звiдки. Як так вийшло, що вона володiє рiзними формами бою, як вона настiльки добре знає рiдкiснi прокляття i тактики, володiє рiзною зброєю на свiй вiк.
  Дiвчина не стала викидувати кинжал, вона активувала невидимiсть i поклала його на землю. Як тiльки вiдьмак перестане настiльки притискати нiж до її горла, у неї вже i звiдти потекла цiвочка кровi, вона вiдразу прикличе його i нападе.
  Макса захлиснула злiсть. Люсi притискають нiж до горла, а Анна нiчого не робить, вже навiть її гарпiя вирiшила втрутитись i зайшла в пiке, приближаючись до них. Їх же залишилося всього семеро, байдуже, що ще десяток на пiдходi, вони встигнуть втекти.
  Хлопцю вже стало просто байдуже на все, дiвчина може в будь-яку хвилину померти. Iнсолiт не став довго думати. Вiн мовчки i холоднокровно обiрвав лiнiї життя всiх чистокровних вiдьмакiв.
  Люсi впала разом з трупами. У неї зовсiм не залишилося сил. Нi фiзичних, нi магiчних. Енергiя просто текла крiзь пальцi, рани кровоточили i болiли, особливо розбита губа, її вдарили лiктем, насправдi це вийшло навiть випадково, вона сама пiдставилась пiд удар, коли нападала з тилу. Встати вона вже не могла, повiки були дуже тяжкими, намагаючись вiдбиватись, дiвчина витратила всю свою магiчну енергiю пiд корiнь, а фiзично вона була настiльки побита i порiзана, що тягнути енергiю звiдти було самогубством.
  Макс пiдбiг до них i вiдкинув труп, який на неї впав.
  Шкода, що вiн так рано обiрвав їх життя. У нього теж не залишилося достатньої кiлькостi енергiї для зцiлення, без донора вiн вилiкувати її не зможе. Хлопець з люттю подивився на постать Анни, вона запросто могла б її вилiкувати, енергiї для цього в неї достатньо, i взяв дiвчину на руки, попередньо забравши собi її меч i кинжал. Потiм поверне.
  Etrange-огневичка стояла майже на вершинi скель навколо долини. Невже вiн настiльки її любить? Кинувся рятувати, ризикнув заради неї, ось так обривати життя занадто небезпечно, можуть залишитися неупокоєнi. Як вiн взагалi змiг її полюбити? Ось таку егоїстичну, вперту дрянь, помiшану на власнiй безпецi i вбивствах? Вона намагалася її зрозумiти, знайти ключ до її серця, але як можна, якщо вона в кожнiй її дiї бачить Аркла? Така ж сама, як i вiн, самовпевнена i неконтрольована. Колись чоловiк вчинив з нею надто жорстоко. Хоча вона сама i винна... Забула, що вiн достатньо розумний i далекоглядний, завжди знає все наперед. I як тiльки вiн дiзнався, що вона думала йти i покаятись в порушеннi законiв? Вона ж тодi просто злякалася. Ще в дитинствi маленька дiвчинка постiйно використовувала вiдьомську магiю, на вiдмiну вiд Аркла, у неї не було достатньо влади, аби це приховувати i постiйно чистити магiчний фон. Якби про це дiзнався хтось iнший i здав її, то вона б реально пошкодувала, що народилася, а так, якби вона сама про все розказала, то покарання було б в рази менше. Але вона все рiвно не змогла б. Як можна вбити свою доньку? Тодi вона це не розумiла. Просто не знала, що з неї виросте. Вбивча бездушна неконтрольована машина, така не має право на життя. Все, над чим не можна встановити контроль, - небезпечне. В тому числi i ця напiвкровна.
  Краще їй було померти. Було б менше проблем. На перший погляд до дiвчини у матерi бiльше не залишилося жодних почуттiв, або ж вона їх не показувала, як i до її батька. Вiдьма вибрала не її. Вона її зрадила, її нема за що любити. Як це так, донька не слухає рiдну матiр? Її варто боятися, така дитина може принести величезнi небезпеки.
  I все ж таки вона її любила. Вона не хотiла цього признавати, але жiнка завжди любила цю дiвчинку. Якоюсь своєю любов'ю, але любила. Проте чим бiльше донька дорослiшала, тим бiльше ставав i страх матерi, збiльшувалась i злiсть, вона ж зовсiм неконтрольована!
  I все ж таки шкода, що вiн її врятував. Краще, щоб вона померла в бою, анiж через страту, попередньо промучавшись кiлька мiсяцiв пiд замком. А, судячи з її життя i вчинкiв, воно у неї буде недовгим.
  Хоча саме Аркл так i не думає... Пф, каже, що хтось iз них помре. Ну вона то вже точно помирати не збиралася, а вiн... А його спробуй вбити, ось це навряд! Таке падло завжди живе довго.
  Та нi, то вiн просто її лякав. Вони не помруть, а ось дiвчина з дня на день впаде в якусь в яму, скрутить шию, напореться на чийсь меч, або прокляття...
  Вона бiльше не хотiла її рятувати. Немає сенсу, вона все рiвно уб'ється рано чи пiзно. А краще рано i десь тихо, не вистачало тiльки, щоб перед цим її викрили. Хай краще так помирає, i чому цей противний iнсолiт постiйно лiзе i ламає її плани? Без неї буде краще. Жiнка перестала боятися її втратити. Вона зрозумiла, що втратила її вже давно, як тiльки вiдьма, розумiючи, що робить, переступила порiг батькового дому.
  Огневичка знову повернулася i почала взбиратися вгору. Самi виберуться. А якщо нi, то вона одним вистрiлом вб'є обидвi проблеми.
  Анна нарештi вилiзла на рiвну поверхню, але тут довелось зупинитися. Пiдкрiплення прибуло, вона в пастцi, не треба було стояти i зиркати на цього iнсолiта. Тепер так просто пiти не вийде, доведеться продовжити бiй, цього разу вже серйозний. Внизу жiнка не користувалася своїми бойовими вмiннями, обiйшлася тiльки складними закляттями, на вiдмiну вiд її доньки, на неї не нападали всi вiдразу, по двоє, по троє, не бiльше. А ось тепер їх десяток. Але нiчого, не на ту нарвалися.
  Огневичка витягнула меч iз пiхов, до цього вона використовувала створену зброю з твердого вогню, але зараз варто зекономити.
  Один за одним вiдьмаки падали на землю. Ось хто справжня вбивча машина. Анна не задумується над тим, кого вбиває, у неї своє бачення ситуацiї. I воно не завжди всiх влаштовує. Але її це не цiкавить. Вона найсильнiша etrange-огневичка. Нитки її марiонеток простягаються сотнi, чи навiть тисячi кiлометрiв, ведуть в iншi астрали, i нi одна не має право втекти чи перестати їй пiдкорятись. Ось це абсолютна влада. Якби ще тiльки її нитки торкалися i її доньки...
  Жiнка добила решту пiдкрiплення. Все, треба зникати, на ще один такий бiй енергiї у неї не вистачить. Коли ж скiнчиться ця аномальна зона?
  Щось не так. Вона зупинилася. Щось тут точно не так, це ще не все. Тут є ще якийсь вiдьмак.
  Пф, це що, проста енергокуля? Так примiтивно... Але кинуто було майстерно. I ось тепер зрозумiй, звiдки це прилетiло.
  Ще кiлька енергокуль? Ну цей вiдьмак точно знущається, проти неї i енергокулi? Її найскладнiшi прокляття не беруть, а тут такi дитячi забавки. Вiн що, зовсiм ще зелений?
  Бiль пронзив її раптово, їй в спину потрапила стрiла-артефакт з глушилкою. Стрiла з прокляттям. Вона пройшла майже наскрiзь, застряла, ледь показавши вiстря. Жiнка рухнула на землю.
  Що це за прокляття, як вона могла пропустити артефакт, плювати, що на ньому глушилка.
  Працював професiонал, вiн зiграв на її недооцiнюваннi загрози, на її настороженостi щодо проклять, вона зовсiм не очiкувала, що прилетить артефакт. Та ще й з такою гидотою всерединi.
  Схоже прокляття було кiлька тижнiв тому на Реї. Але це гiрше. З iншими властивостями.
  Воно переробляло фiзичну енергiю в магiчну i вже утворило витiк другої, тобто огневичка втрачає сили в нiкуди. Стрiла також поранила кiлька життєво-важливих органiв, це теж погiршує ситуацiю.
  Добре, що його можна зняти. Але витiк це не зупинить, жодна etrange-огневичка, окрiм неї, не здатна на лiкування настiльки серйозної дирки в магiчному фонi. А серйозна вона через те, що пiдкрiплена прокляттям на невилiковнiсть. Вона буде втрачати магiю, поки не помре.
  Ось тiльки помирати вона не збиралася.
  Жiнка зiбрала останнi крихти магiї в кулак i випустила свiтлову кулю середньої якостi, такими кулями давали сигнали про небезпеку, як же вона не любила ними користуватися...
  Макс побачив свiтло. Вiн нiс непритомну вiдьму на руках тiєю ж дорогою, якою йшла Анна, але до etrange не поспiшив.
  Хлопець перехопив дiвчину зручнiше, йти на гору з нею було реально тяжко, i нарештi вийшов з долини.
  Матiр дiвчини лежала в кровi i важко дихала. Iнсолiт пiдiйшов ближче i став бiля її нiг.
  - Допоможи, - прошепотiла вона.
  - А ти допомогла Люсi? - прищурився вiн. - У мене немає енергiї, - хлопець повернувся спиною i пiшов геть.
  - Аманзi, прошу!
  Вiн зупинився лише на секунду, посадив Люсi на землю, порився в кишенях i кинув жiнцi невеличкий медальйон.
  - Потiм повернеш, - хлопець пiдiбрав свою ношу i пiшов далi, жiнка встигла помiтити, що фамiльяр летить за ним. А вiн просто не мiг залишити огневичку помирати, хто знає, як на це вiдреагує вiдьма?
  Що вiн їй кинув? Артефакт перенесення? Вже непогано.
  Огневичка вiдкрила портал пiд собою i випала вже в головном штабi посерединi кiмнати. На неї вiдразу звернули увагу, вона видiлялася в натовпi свiтлою плямою.
  Її вiдразу впiзнали. А хто не знає настiльки видатну огневичку?
  Анну вiдразу перенесли в центральний госпiталь. Там їй допоможуть. Повиннi будуть. Iнакше вона помре.
  
  
   * * *
  Макс чекати не став, Люсi потрiбна термiнова допомога. I хоч у неї немає нiчого смертельного, але вона надiрвалася, використала занадто багато енергiї. Як тiльки хлопець вийшов з аномальної зони, вiн блимнув в помiстя Тенебрiс. Ось тiльки Аркла у вiтальнi не було.
  Iнсолiт поклав дiвчину на диван, плювати, що вона брудна i у власнiй кровi, вiн чудово знав, що серед його прислуги є водниця, вона виведе плями.
  Вiдьмак з'явився майже вiдразу, видно, не спав. Невже знав, що з його донькою щось трапилось? А навiть допомогти не мiг, нiхто не повинен знати, що донька Аркла Тенебрiс допомагає etrange, тим паче, чому вона це робить.
  - Що з нею? - чоловiк закатав рукава домашнього халату i пiдiйшов ближче.
  - Дiрка в магiчному фонi, але не надто велика, кiлька поранень мечем, порiз на шиї, три несерйознi прокляття, одне на ауру, роз'їдаюче захист. Ще зовсiм пустий магiчний резерв i фiзичне обезсилення.
  - Ясно, - огневик обережно взяв дiвчину за здорову руку, її добре потрiпали. Вiн почав з найскладнiшого, зняв прокляття. Фi, на ауру було зовсiм слабеньке, решта - вiдбитки вже знятих, або тих, якi частково пробили щити, одне роз'їдало магiчний фон, це найкращий спосiб зняти захист, iнше просто викликало дуже сильний бiль, викручувало кiстки, тiло, його наслав дуже сильний водник, настiльки сильне управлiння чужою кров'ю... Але навiть воно дiйшло до неї в набагато меншому розмiрi. Якщо таке в повному розмiрi не зняти, смертний помре в муках буквально за кiлька хвилин. Особисто вiн насилати таке не вмiв i не хотiв, емпатiв воротить вiд передсмертних мук, вiн якщо вбивав, то швидко i бажано, безболiсно.
  Наступним Аркл залiкував її витiк, на це вiн вбухав немало енергiї, його донька використала занадто багато енергiї. Як же вiн не хотiв, щоб це настiльки часто повторювалось, коли вiн бачив її поранення, його серце пропускало удар.
  З її ран досi текла кров. Сильно все ж таки її посiкли. I хоч чоловiк i вилiкував її поранення, цього явно не достатньо, щоб забути про це, як мiнiмум йому.
  Нiколи. Вiн бiльше нiколи, поки вiн живий, не дозволить нiкому її поранити. Нiкому. Ось тiльки що, якщо йому вiдмiрено зовсiм мало?
  Не час про це думати. Поряд iнсолiт. Йому не потрiбно, щоб вiн знав зайве. Але зараз i його допомога потрiбна.
  Вiдьмак витер руки вiд кровi об плащ доньки, вiн все одно не брудниться, i простягнув iнсолiту. Вiн знає, що потрiбно робити.
  Але Макс його руку не взяв.
  - У Вас резерви не повнi, - похитав головою вiн. - Там тiльки три чвертi, це занадто небезпечно.
  - Я знаю, скiльки в мене в резервi. I цього буде достатньо, - Аркл на якiсь секунди задумався i продовжив: - Ти хоч розумiєш, як їй буде без енергiї, пам'ятаєш, що було, коли ти спустив її резерви? Може, все ж таки краще хоч трохи передати їй магiї, хоча б, гм, половину? Що тобi заважає, ти ж зробиш гiрше тiльки менi.
  Макс скептично пiдняв брови. Вiн змушує його допомогти його доньцi, мотивуючи його тим, що вiн нашкодить йому?
  - Навiщо менi робити Вам гiрше?
  - Не придурюйся, Деакатар, я знаю, що я тобi не подобаюсь, i навiть розумiю чому.
  - I чому це?
  - По-перше, я проклятiйник.
  - Ваша донька теж, то й що?
  - А по-друге, тебе не влаштовують мої методи, хоча ти i признаєш їх ефективними.
  - Все вiрно. Я не погоджуюся з тим, що Ви берете полонених.
  - Єдине, чого я не розумiю, це те, чому ти менi викаеш.
  - Тобто?
  - Звiдки у тебе раптом такi манери? Я чудово знаю, що у своєму життi так ти ставишся лише до одиниць. Це просто через те, що я батько Люсi?
  - Нi. Я просто Вас поважаю. Може, в деяких випадках Ви менi i не подобаєтесь, але Ви найсильнiший вiдьмак-огневик, i порядностi у Вас бiльше, в рази бiльше, нiж у Анни Дерк.
  - А де вона? Що вона вже натворила? - зiтхнув вiн.
  - Кинула Люсi i втекла.
  - Передбачувано, - похитав головою вiн. - I з такою-то матiр'ю хоча б трохи наповненi резерви вже не завадять.
  - Знаю.
  - Тодi нiчого стояти.
  - Добре, я зроблю це. Але за наслiдки не вiдповiдаю, це тiльки Ваше життя. Занадто небезпечно часто спускати резерви, вiн може зменшитись.
  - Менi байдуже. Заради своєї доньки я пiду i не на таке, - його погляд трохи помутнiв, але чоловiк хитнув головою i знову простягнув iнсолiту руку.
  Цього разу Макс наважився. I вiн дiйсно поважав цього вiдьмака. Так, за деякi його дiї огневика можна i стратити, але також варто згадати, скiльки всього вiн робить для iнших. Хоча б для цивiльних. Чоловiк завжди поважав їх i їх iнтереси. Хоч i нiколи це особливо не показував. А ось Анна... Вона нiколи нiчого не робить для району, який представляє. Навiть палець об палець не вдарила, її не звiльнили з цiєї посади тiльки через те, що на неї нiхто не скаржився, все ж таки занадто престижно мати за сенатора мiсцевостi найсильнiшу огневичку, та i страшнувато якось...
  Вiддавання егергiї пройшло непогано, iнсолiт залишив Арклу лише чверть, а у Люсi трохи порожевiли щоки i зникла настiльки сильна блiдiсть. Але дiвчина досi так i лежала, так i не опритомнiла.
  - Все, нехай поспить, - батько бережно вкрив її покривалком. - Значить, Анна втекла? - повернувся вiн до старої теми.
  - Так. Хоч i не далеко.
  - Її вбили?
  - Поранили. Причому дуже серйозно. Допомогти може або сильна огневичка, або iнсолiт, точно не я, я цим займатися не буду. Я не знаю, де вона, але шанс вижити я їй дав.
  - Добре. А цей Руслан, що з ним?
  - Загинув в бою.
  - Чудово, вiн менi заважав. Тепер проблем хоча б вiн не створить.
  - А мiг. Вiн дiзнався про напiвкровнiсть Люсi. Хотiв їїї вбити, щоб Вам помститися за Вiолу Дерк.
  - Як вiн пронюхав?
  - Та... Вона використала при ньому вiдьомську магiю.
  - Це було ризиковано. Його ж могли i не вбити... А тi вiдьмаки, якi на вас напали... Хтось з них в живих залишився?
  - Навряд.
  - Добре, так навiть краще.
  Хлопець вiдвернувся. Саме це йому в Арклi i не подобалось найбiльше, те, як вiн холоднокровно зачищає свiдкiв. Але це необхiдно, куди без цього? Тут або ти вб'єш їх, або вони вб'ють тебе. А в трупи вiн точно не збирався, якось пожити хотiлося...
  - Як думаєте, коли Люсi прокинеться?
  - Ще не скоро. Їй треба бiльше вiдпочивати, я не стану її будити.
  - Добре, тодi я пiду, менi ще треба знайти водника-etrange. Передайте Люсi, що я її чекаю в будь-який час, її зброя у мене.
  - Може, тут залишиш?
  - Нi, я не збираюся їх їй вiддавати, поки вона не стане на ноги.
  - Розумно. Йди, я передам.
  Хлопець блимнув в астрал etrange, йому теж не завадило б наповнити резерви.
  Аркл залишився сидiти бiля доньки. Вона знову вляпалась. I знову вiн не мiг допомогти. Але бiльше цього не повториться. Вiн доб'ється цього перемир'я, чим би йому це не коштувало.
  
  <75>
  Пробудження далося Люсi погано, їй все здавалося, що на неї нападають. Вона розплющила очi в другiй половинi дня, Аркл досi сидiв бiля неї i обережно тримав за руку. Дiвчина пiдскочила i рiзко сiла, у неї вiдразу помутнiло в очах.
  - Що сталося?
  - Макс вiднiс тебе до мене. Заспокойся, вже все добре.
  - Не все. Аркле, щось не так, - вiдьма залишалася спокiйною i задумливою, але дещо її тривожило.
  - Все нормально.
  - Де моя зброя?
  - У Макса, Гарсiя тут, спокiйнiше, ти в безпецi.
  - Я знаю, де я. Що сталося? Анна де, з нею щось не так, - може, у нею з матiр'ю зараз нелади, але якщо вiдьму поранили, etrange теоретично сидiла б бiля неї, дiвчина була впевнена, Аркл би її пропустив у дiм.
  - Да заспокойся, її поранили, вона у воєнному госпiталi.
  - Поранили? Вона хоч впорядку?
  Аркл поморщився. Нда, Люсi нiколи не кине рiдних в бiдi, до того ж вона не знає, як матiр з нею вчинила. Доведеться сказати, що з нею, все ж таки це мати, ось тiльки чи варто казати їй про зраду? Мабуть нi. Не треба.
  - На нiй серйозне прокляття, яке надзвичайно тяжко зняти. I повнiстю пустi резерви.
  Люсi обережно подивилася на нього з-пiд лоба. Серйозно? Анну реально поранили? Щось новеньке. Як це так, вона дуже цiнить своє життя, використовує для захисту найенергозатратнiшi закляття, а обманути її нереально. Майже.
  - I що далi? Договорюй.
  - Помирає. У свiтi etrange немає настiльки сильного огневика, щоб це зняти.
  - Помирає?
  Що, дiйсно? Гм, вона нiколи не думала., що буде, якщо Анна помре. Вигiдно чи це їй? Мати пiдкрiплювала клятву на кровi, з її смертю вона стане вiльною. Але також зникне i один її дах, а це вже гiрше. Але аби це виправити, можна сфальсифiкувати i власну смерть, а потiм жити життям вiдьми i доньки сенатора Тенебрiс. Це навiть бiльше, нiж вигiдно. Але чи хоче вона смертi матерi?
  Нi, нiхто не заслужує такої дурної смертi, так просто напоротися на прокляття i померти. Вона не хоче, щоб її родичi просто помирали, Анна прийшла туди через неї, з якоїсь сторони дiвчина сама винна, що потрапила в пастку i фактично змусила матiр вступити в бiй.
  Нi, вона не зможе пiти проти власної совiстi. Не зможе жити з таким тягарем. Вона ж може її врятувати. Чи не може? Її резерв заповнений лише наполовину, для такого їй не вистачить енергiї. Але взамiн вона може попросити Макса.
  Байдуже, що робити, вона не хоче вiдчувати себе винною в смертi матерi. Вона i так вже немало кровi пролила. А ще що б вона не зробила, все рiвно вона її мати, а вiдьмаки нiколи не кидають своїх, незважаючи нi на що. Може, це i дурiсть, але у дiвчини не поверталися руки, щоб її кинути.
  - I що ти вирiшила? - Арклу було цiкаво, чи правильно вiн прорахував її дiї.
  - Мабуть, пiду рятувати. Хоч не хоч, а вона моя мама, i опинилася вона там через мене.
  - Нi, не через тебе. Я змусив її туди йти, вона не хотiла.
  - Байдуже, все це було заради мене. В цей раз я не можу залишитися в сторонi. Я повинна їй. Якби вона не прийшла, ми з Максом не вiдбилися б.
  - Совiсть.
  - Що?
  - Совiсть завжди знущається не над тими, з кого повинна знущатися, а над тими, у кого вона є.
  - Совiсть тут нi до чого. Мене мотивує борг. I все. Я люблю розплачуватися швидко.
  - Я знаю. Лу, роби, як знаєш, я заважати не буду, це лише твоє життя. Але ти менi дещо пообiцяєш.
  - Що?
  - Що б не сталося, ти будеш повiдомляти мене про всi свої завдання i цiлi, будь-що, що може нести навiть найменшу вiрогiднiсть небезпеки.
  - Ти боїшся, що в якийсь день я не впораюсь?
  - Я настiльки тебе люблю, що не переживу твоєї смертi. Обiцяй.
  - Я обiцяю.
  Дивне прохання. Занадто дивне. Це що, потрiбно розповiдати йому про кожний свiй крок? Чого вiн так боїться? Лише тiльки її смертi? Чи чогось ще?
  Вiн не змусив давати її клятву, як зробила її матiр, вона має повну можливiсть збрехати.
  Так, Аркл - не її мати. Вiн нiколи не вчинить так, щоб це було хоч якось небезпечним для неї, звiсно, це окрiм випадкiв, де вiн повнiстю конролює ситуацiю. А Анна вiдразу спирається на накладену нею клятву, її не мучають муки совiстi, коли жiнка давить на неї, аби тiльки щось дiзнатися. Але навiть прокляття можна обманути. Вона повинна робити все можливе заради etrange, але про те, що при цьому повиннi страждати вiдьмаки, нiчого не сказано. Так вона не може вступати з ними в договiр, батька це не стосується, на листi, з якоїсь сторони, була його кров, але якщо вона буде дiяти не тiльки на користь etrange, а з якоїсь сторони i на вiдьмакiв, не спiлкуючись з темними, клятва не врахує це i майже про себе не нагадає. Йшов час, Люсi навчилася її обходити. Все, окрiм прямих наказiв.
  I все ж таки Арклу було б краще її проклясти. Чи вiн настiльки їй вiрить? Не варто. Вона вмiє брехати. Але чи вигiдно це їй? З якоїсь сторони вона буде повнiстю незалежною, а її батько не буде хвилюватися за неї, менше знаєш - краще спиш. Але i тут є iнша сторона монети. У разi небезпеки вона не зможе сподiватися на його допомогу, такий пункт швидко виключає вигiднiсть брехнi. Та i чесно кажучи, обманути Аркла майже неможливо, його шпигунськi сiтки простягаються навiть далi, нiж живуть шпигуни Анни. Припустимо, вона стримає своє слово.
  - Думаєш, чи варто виконувати обiцянку? - вiд нього нiчого не приховати. - Можеш не тримати слово, просто пам'ятай, що я знаю все. I не бреши менi.
  - Не сказати i збрехати - зовсiм рiзнi речi.
  - Можливо, - Аркл зiтхнув, встав зi стiльця i направився на вихiд з кiмнати.
  - Зараз я спробую витягнути Анну.
  Чоловiк зупинився.
  - Роби, як знаєш, я вже все сказав.
  - Не те, що я її дуже люблю, але я не хочу вiдчувати себе винною в її смертi, - продовжила вона.
  - Твоє добре серце колись тебе погубить, - похмуро кинув через плече вiн i покинув кiмнату.
  Люсi промовчала. Вiн правий. Але зараз iнакше вчинити вона не може. I не буде.
  Дiвчина знайшла очима крихiтне дзеркальце. Так, вигляд у неї не дуже. Волосся i шия знову в кровi. А не можна якось заклясти i його, аби тiльки не бруднилося?
  Гм, що важливiше, вимити голову, чи спочатку спробувати зняти з матерi прокляття?
  Мабуть матiр. Чи волосся? З однiєї сторони iлюзiя все приховає, але все рiвно їй буде неприємно ходити в кровi.
  Таки матiр. Вона не повинна страждати через те, що дiвчина до неї погано вiдноситься. Жiнка наробила багато неприємностей для неї, але ж все таки вона її мати, вона її народила. Може, i не варто було, але народила. Вона - її сiм'я. Вiдьма, звичайно, егоїстка, але не настiльки, сiм'я у неї приорiтетнiша.
  Огневичка все рiвно збиралася довго, а вийшла взагалi пiзно ввечерi, тодi ж вона зняла усi артефакти, тепер їх потрiбно було ще й знайти, а її гарпiя ще повинна була повернутися з полювання, її теж довелося чекати. Тепер треба зайти до Макса, у нього кинжал батька i її меч. Та i вiн може допомогти, у її матерi пустий резерв, чому нi?
  Дiвчина блимнула до iнсолiта, але вдома його не було, дiвчина направилася в штаб напiвкровних.
  Там теж його не було, в залi сидiла тiльки Меган з сестрою, iншi знову пiшли на якесь завдання, але ельфiйка завiрила, що водника з ними не було.
  Кладовище? Тут його теж немає. Тодi де?
  Дiвчина далеко не вiдразу здогадалася пiти на мiсце, де вони стикнулися з вiдьмаками. Чому нi? Можливо, потрiбно зачистити якiсь слiди.
  Вiн дiйсно був там. Ось тiльки що робив? Проводив якийсь ритуал?
  Хлопець сидiв на в'язцi символiв, намальованих на землi якимось порошком, а точнiше на однiй половинi певного малюнка, перед ним впоперек була проведена лiнiя, яка показувала певну ледь помiтну завiсу, за якою виднiлися якiсь тiнi. Iнсолiт шепотiв щось собi пiд нiс i не звертав на неї анiнайменшої уваги. Навколо нього дув просто жахливий вiтер, такий холодний i безжалiсний, вiн пробирав наскрiзь. Аж страшно. Серйозна магiя.
  Що вiн робить? Вiн не некромант, щоб прикликувати мертвих, тобто це не прикликання, щоб це зрозумiти її знань про свiт iнсолiтiв їй вистачило. Що може робити цiлитель, що пов'язане з мертвими? Ось це вона зрозумiти не могла.
  Дiвчина пiдiйшла ближче до символiв, зупинилася на межi.
  Макс її не помiчав, хлопець дiстав ритуальний кинжал, закатав рукав плаща до лiктя i полоснув руку.
  О Всевишнiй, скiльки ж там таких порiзiв? Всi руки в рубцях i полосах, вона ранiше якось цього не помiчала. Невже ховав це пiд iлюзiєю? I не тiльки це. Його погляд був зовсiм iнакший. Рiзкий, цiлеспрямований i зовсiм невеселий. Мертвий. Зазвичай вiн таким зовсiм не був. Хоча нi, був. На полi бою.
  З нової рани бризнула кров. Хлопець пролив її на лiнiю, яка дiлила малюнок навпiл. Полоса спалахнула яскравим бiлим свiтлом, а кров з неї зникла.
  Iнсолiт продовжував лити власну кров. Пожертва? Забагато. Вiн що, хоче померти вiд втрати кровi?
  Дiвчина пiдiйшла ще ближче, вже стояла зовсiм на межi. Нi, це треба зупиняти.
  Вiдьма спробувала переступити лiнiю, за якою бурлила магiя. Хлопця треба термiново витягувати.
  Її вiдкинуло назад на кiлька метрiв, все тiло болiло i рука, якою вона торкнулася завiси була в опiках, все ж таки iнсолiтська магiя - не жарти. Вона, звичайно, може бути огневичкою, якiй нiколи не нашкодить полум'я, але є величезна рiзниця мiж вогнем i чистою енергiєю. Вона не завжди дружелюбна, занадто часто залишає жахливi рани.
  Макс оглянувся. Дiвчина ж спробувала пройти через його бар'єр. Навiщо вона це зробила?
  Але вiдволiкатися зараз не можна, вiн повинен закiнчити.
  Ще кiлька крапель кровi впало на землю, здається, цього вистачить.
  - Мертвим не мiсце в цьому свiтi, - зашепотiв вiн глухим голосом. - Життя було обiрване, але тепер плата сплачена, вiдпускаю цi душi, нехай свiт мертвих прийме їх i вони знайдуть там спокiй! - хлопець знову взяв кинжал до рук i увiгнав його по рукоять в центр накресленого ним символа.
  Невидима стiна мiж ним i тiнями зникла, духи кинулись до нього, але наблизившись до кинжалу просто розтанули в повiтрi, створюючи легкий туман. Вiтер, який до цього гуляв навколо нього, проник всередину в'язки символiв, швидко роздув бiлий порошок, вiрогiдно, пiсок, в результатi чого не залишилося жодних слiдiв ритуалу, окрiм вставленого в землю клинка.
  Хлопець витягнув кинжал i засунув собi за пояс. Гм, а ранiше вiн не носив з собою зброю, тiльки артефакти. Нi, щось у своєму плащi вiн i мiг би мати, але ранiше дiвчина нi разу не бачила при ньому холодну зброю, не дивно, коли ти протикаєш когось нею, це явно дуже боляче, кожний раз, вбиваючи, вiдчувати такий бiль вiн не зможе. Але цей кинжал реально був, його, мабуть, теж прикривала iлюзiя.
  Макс майже вiдразу кинувся до неї, вiдьма досi лежала на холоднiй землi, дiвчина змогла легко залiкувати свою руку, ось воно як, обпектися. Це в рази болючiше, нiж вона думала. Але лежала вона не через це. Її сильно футбольнуло, зараз вона вiдчувала себе млинцем, або ж лимоном, з якого витиснули всi соки.
  Чому магiя на неї так зреагувала, не пустила? В їх магiї ж немає жодних захисних заклять, тодi в чому справа?
  - Ти як? - хлопець не став її пiднiмати, сiв поряд на колiна i припiдняв їй голову.
  - Нормально, - дiвчина обережно привстала на лiктi, пiсля такого було паршиво.
  Що ж, реальний вiн трохи iнший. Нi, вiн не був схожим на неї, не дивився з-пiд лоба, його очi залишилися такого ж кольору, але стали наче неживими. I лише десь в глубинi, коли вiн дивився на неї, у нього з'являлися якiсь iскорки.
  Люсi згадалися iнсолiти, з якими вона зустрiчалася i навiть знайомилась. У них теж були мертвi очi. Вона чула, що це плата за їхню силу, такий неживий погляд, не можна живим бачити мертвих, це не природньо, так не повинно бути. Всi iнсолiти з якоїсь сторони мертвi, саме тому у них такий погляд. Приближенi до смертi. Так їх часто називають.
  - Точно нормально? - в очах хлопця були iскорки тривоги, не такi вже й вони неживi.
  - Точно.
  - Навiщо ти до мене полiзла, це ж повне самогубство! Тебе не вчили не влазити в чужу, незнайому тобi магiю?
  - Не вчили. Що це взагалi було? Ти ж цiлитель, якого чорта?
  - Що ти знаєш про iнсолiтiв?
  - Ну так, трохи бiльше, нiж знає решта. Загальнi вiдомостi.
  - Ти знаєш, яка рiзниця мiж цiлителями i некромантами?
  - Свiтлi - темнi. Однi працюють з живими, iншi з мертвими.
  - Невiрно. Приближенi до смертi. Всi iнсолiти працюють i з мертвими, i з живими. Всi бачать духiв, вне залежностi вiд вибору. Всi можуть забирати чи вiддавати чужу енергiю, але це при умовi, що вона чиста i не сформована, тобто енергiю з закляття тягнути може далеко не кожен, хоча такi i є. Всi можуть бачити життєвi лiнiї i їх обривати. Всi з них емпати i вiдчувають почуття iнших людей. Всi вмiють проводити певнi ритуали. Рiзниця тiльки в тому, що некроманти користуються мертвою енергетикою, вона повсюди, на кладовищах, полях бою, повсюди, де була смерть, з її допомогою вони вiдкривають переходи в свiт мертвих, можуть створити зомбi, переговорити з покiйниками. Але, чесно кажучи, все це не для слабакiв, небагато людей здатнi ходити вночi на кладовища i розкопувати могили. Цiлительство - вихiд для них. На вiдмiну вiд неприємної енергiї смертi, життєва енергiя в рази м'якша. I цiлительство - тiльки одна сторона монети. За допомогою такої енергiї можна не тiльки вилiкувати, а i щось створити. Потрiбну енергiю мають не тiльки люди, а й рослини, завдяки їй можна навiть виростити дерево, якщо в землi є насiння. Тому цiлителей також iнколи називають травниками. Але це не значить, що вони не мають нiякого зв'язку з мертвими.
  - Зрозумiло. Тобто, у всiх iнсолiтiв є i свiтла, i темна енергiя...
  - Так. Питання тiльки в тому, хто яку вирiшив i навчився використовувати.
  - Ясно. А що ти щойно робив?
  - Ти знаєш, що вiдбувається, якщо iнсолiт всупереч Долi обриває лiнiю життя?
  - Нi, не знаю.
  - Душi не встигають усвiдомити, що вони мертвi, через це вони не можуть вiдiйти, залишаються духами в нашому свiтi. Неупокоєнi. Тi, кого щось у цьому свiтi тримає, це ще одна причина їх утворення. Це може бути помста, або ж незакiнчена справа.
  - Ти упокоював мертвих?
  - Так. Я обiрвав кiлька життiв, знаєш, духи не завжди дружелюбнi, особливо до своїх вбивць. Я обмiняв свою кров на їх спокiй, залишилося тiльки їх поховати i все.
  - У тебе такi порiзанi руки... Ти часто використовуєш свою кров?
  - Частiше, нiж менi б хотiлося. Я залишаю занадто багато неупокоєних, а вiд них потрiбно позбуватися. Знаєш, майже для всiх ритуалiв потрiбна кров, навiть для прикликання духiв. Особливо багато для тимчасового захисту вiд них, особливо буйнi кидаються на всiх без винятку.
  А вона i не думала, що у iнсолiтiв настiльки складне життя. Наприклад, для її магiї їй майже зовсiм нiчого не потрiбно, окрiм повного резерву i здоров'я, а їм... А ще вони дуже страждають... Емпатiя - не дар, скорiше прокляття. Так, це допуск до вiдчуттiв, до думок, але яка цiна всього цього? Вiдчувати весь бiль, всi почуття людей поряд? Надто жорстоко, ось тiльки немає способу вiд цього вiдмовитись, але є шанс заглушити. Навiть кiлька шансiв. Або нiколи не бувати там, де люди вiдчувають бiль, або навчитися блокувати всi больовi iмпульси, всi чужi вiдчуття, але для цього потрiбнi десятки рокiв, це майже нереально.
  Макс теж терпiв бiль своїх жертв. Iнсолiти - далеко не iдеальнi машини для вбивств, точнiше для жорстоких розправ вони зовсiм не пiдходять. Але хлопець навчився iгнорувати чужi емоцiї, видiляти тiльки свої. Але як дiзнатися, де цi свої емоцiї, як зрозумiти, що вони не чужi?
  Їх всiх дiйсно шкода, особливо дiтей. Водник змiг пiдкорити емпатiю собi, але виходить це далеко не у всiх.
  - I що ти тепер будеш робити? - дiвчина встала на ноги, iнсолiт пiднявся за нею.
  - Поховаю мертвих, якщо цього не зробити вчасно, доведеться згадати, що це воєннi, бойовi маги.
  - Чому це?
  - Як багато ти знаєш про вищу нежить?
  - Майже нiчого.
  - Торрени. Неупокоєнi сильнi маги, одним словом буйнi зомбi, якi володiють тiєю ж магiєю, що i за життя, мають iдентичнi вмiння. Вища нежить, якщо тiло не поховати, неспокiйний дух може спробувати повернутися i оволодiти ним. Але мертве тiло - то мертве тiло, воно просто стане лялькою духа, марiонеткою, майже нiщо не може оживити труп.
  - Тiльки янголи, - кивнула Люсi.
  - Але i їх цiна за це надто велика, - похитав головою хлопець i почав зносити трупи на одну купу. Серед них дiвчина побачила й Руслана, що, нiхто досi не знає про його смерть?
  Бiдна Мей, втратила своїх батькiв одного за iншим.
  - Максе, зачекай. Ти i Руслана тут поховаєш?
  - Вiн може бути неупокоєним. Згадай, вiн не встиг помститися твоєму батьку за смерть Вiоли.
  - Не треба. Давай вiднесемо тiло до etrange, нехай його поховають з почестями.
  - Якщо вiн дiйсно неспокiйний, це може обернутися погано, i пiд першi дзвiночки цих проблем потраплю я. Ви всi їх не бачите, тому вони не можуть у безтiлеснiй формi принести вам жодної шкоди, але подумай про iнсолiтiв! Та не стiльки про iнсолiтiв, як про себе, за життя вiн хотiв помститися Арклу, вбивши тебе, навряд чи пiсля смертi щось змiнилося. Це небезпечно для тебе, Лу, я не можу вiдпустити його на той свiт, оскiльки я - не причина його тут затримання, його потрiбно термiново поховати, тiльки тодi вiн стане майже повнiстю безпечним.
  - Максе, прошу, не треба. Я сама органiзую максимально швидкий похорон, не треба. Згадай про Мей, вона ж навiть не зможе з ним попрощатися!
  - Давиш на мене, розумiєш, що тобi я не зможу вiдмовити?
  - Розумiю.
  - Добре, ти можеш його забрати, але ти знаєш, що буде, якщо його не поховати вчасно, я тобi пояснив, - хлопець витягнув з зiбраної ним купи тiло повiтряника i пiдтягнув до неї. А потiм вiдразу продовжив складувати тiла в ряд.
  - Максе, тут така справа, я прийшла сюди не зовсiм через Руслана...
  - Я знаю. Твiй меч лежить бiля того каменю, кинжал там же, поряд.
  Дiвчина швидко збiгала за зброєю i вiдразу повернулася.
  - I не зовсiм через це, - обережно продовжила Люсi.
  - Це я теж знаю. Моя вiдповiдь - нi.
  - Що?
  - Я не стану лiкувати Анну Дерк, навiть не проси.
  - Тобто ти знаєш, що з нею сталося?
  - Знаю. Але допомагати не буду.
  В його голосi звучала сталь, останнiй раз вона таке вiдчувала, коли вони посварилися.
  - Максе, в чому справа? Я зробила щось не так, це через тiло Руслана?
  - Нi, - так же холодно буркнув вiн, не повертаючись до неї обличчям, не хоче дивитися в очi?
  Макс розумiв, що Аркл не розповiв їй. Дурний, не хоче портити вiдносини мiж ними. Пiзно, вони i так все гiрше нiкуди, мати i донька постiйно сваряться, мало не б'ються, аби вiдстояти свою думку. У них вже вiдносини не те що друзiв, ворогiв, про материнство там i не йдеться. А вiн все хоче, щоб у Люсi була матiр. Краще нiяка, нiж така, як Анна.
  - Забирай тiло i йди, - iнсолiт поклав останнiй труп i дiстав щось з кишенi плаща. Якийсь артефакт? Хлопець рiзко вдарив їм об землю, ландшафт змiнився. Грунт тепер став зибучими пiсками, Макс вiдiйшов трохи далi вiд них, а коли перед ним на землi не залишилося лежати жодного тiла, вiн знову вдарив артефактом об землю i повернув навколишньому середовищу попереднiй вигляд.
  - Максе! - дiвчина знову його окликнула, i знову вiн навiть не повернувся. Хлопець дiстав клинок i знову полоснув руку, кров знову потекла на землю, iнсолiт торкнувся долонею землi i щось прошепотiв, пiсля цього червонi слiди зникли. Вiн запечатав безiменну могилу, тепер духам туди не потрапити.
  - Я все сказав, - зло кинув вiн i вже збирався блимати.
  - Максе, прошу, допоможи! - вiдьма вже була готова стати на колiна, вiн чи не єдиний, кого вона знає, i хто може допомогти, а вiн вiдвертається вiд неї. Невже все це через його конфлiкт з Анною?
  Навряд, тут приплутано щось ще, тiльки через це вiн не став би їй вiдмовляти. Звiсно, Анна Дерк не подарунок, але ранiше вiн нiколи не iгнорував її прохання. Що ж такого мiж ними сталося?
  - Ви з Анною посварилися?
  - Нi, - хлопець i не думав, що йому буде настiльки тяжко їй вiдмовити. - Краще йди.
  - Нi, я не пiду, допоки ти менi не вiдповiси.
  - Тодi пiду я.
  Хлопець блимнув геть, навiть не попрощався. Якого чорта з ним твориться? Так, вони конфлiктували, але ж це ще нiчого не означає!
  Все, їй потрiбно йти. Що спочатку? До матерi, чи до Мей? Якщо вона пiде до кузини, це буде означати, що вона принесе погану вiстку сиротi пiзно ввечерi. А якщо пiде до Анни, то їй доведеться покинути труп Руслана, а Макс попереджав, що чоловiка потрiбно поховати найближчим часом.
  Та плювати на цих неупокоєних, її матiр трохи важливiша. Якщо на неї нападе торрен, вона ще якось вiдiб'ється, а якщо її мати помре, її вже не повернути. А їй потрiбна матiр, хай непутьова, але потрiбна. Ну, не всiм пощастило з батьками... У неї ось, тiльки батько нормальним виявився. А якщо матерi не буде, то з ким, в кiнцi кiнцiв, їй сваритися i доводити з батьком до сказу? Тодi її життя буде взагалi нудним, так хоч Анна перiодично приносить їй сюрпризи. Чи, може, краще все ж таки мати спокiйне i нудне життя? Можливо, але вона була впевнена, що довго так не протягне, максимум кiлька рокiв.
  Нi, Анну потрiбно термiново витягувати, може, великої любовi матерi i доньки мiж ними i немає, але незважаючи на всi помилки etrange, Люсi встигла до неї прив'язатися i звикнути, не марно iснують цiлi легенди про зв'язок батькiв i дiтей, в кiнцi кiнцiв, любов перемагає все. Але що, якщо вони в рази ближчi до ненавистi?
  Плювати. Вона її мати. Вона така, яка є, iншої не дано. I вона буде боротися за її життя, сидiти, склавши руки, дiвчина не зможе. Варто лише згадати, скiльки разiв вона помилялася i оступалася, не набагато менше, нiж її матiр. Кожний має право на помилки, кожний має право їх виправити. Анна ж може ще й виправитись, жiнка ж уже намагалася, казала їй, що любить, дала п'ятихвилинну волю, подарувала тепло матерi, якого їй вже давненько не вистачало...
  Все, не час про це думати, тим паче загадувати на майбутнє. Вона вирiшила. Все. I точно не в свою користь.
  Дiвчина вiдкрила портал до госпiталю, їй потрiбно дiяти. Немає сенсу роздумувати i чекати, що хтось зробить це за неї. Хоча б тому, що нiхто не зробить.
  
  <76>
  Люсi вийшла з порталу в мiсцi для блимань у госпiталi, де лежала її матiр, як же її воротило вiд цих коридорiв, тодi, ще до зняття прокляття звичайнi смертнi лiкарi її вже налiкували достатньо, тепер вона в життi сюди добровiльно лiкуватись не сунеться. Краще хай батько чи Макс її пiдлатають, з ними заснув - а прокинувся вже майже здоровий, а так, йти до чужих людей, серед яких далеко не один etrange розумiється на аурах, нi, це точно погана iдея.
  Так, палат багато, тiльки де тут її мати?
  Дiвчина прислухалась до своїх вiдчуттiв, де ж вона? Вiдьма, перевiривши стiйкiсть iлюзiї, пiшла далi по коридору i вiдчинила дверi найдальшої вiд всiх непримiтної палати.
  Їх було декiлька, лiкарiв в бiлих плащах з емблемами цiлителiв i нейтралiзаторiв. Над лiжком нерухомо стояло схилившись двоє, нестихiйники щось робили над тiлом її матерi, вони хоч живi, а то стоять над нею реально як замороженi.. Огневичка зайшла всередину i вiдразу пiдскочила на мiсцi.
  - О Всевишнiй, навiщо ж так лякати? - дiвчина нервово видихнула i подивилася на Аластора вже спокiйними очима. Що тут забув архiмаг?
  - Прийшла до матерi? - тихо поцiкавився вiн.
  - А що?
  - Нiчого. Може, хоч ти розповiси менi, що сталося? Як вона так постраждала, i чому досi нiде немає даних про розвiдку, на яку було вiдправлено тебе?
  - А чому це я повинна щось комусь розповiдати, тим паче Вам? - дiвчина скрестила руки i гордо пiдняла голову. - Моя мати прийде до тями i все розкаже.
  - Пф, - фиркнув вiн. - Знаєш, якби нестихiйники не утримували б її у стабiльному станi, твоя мати померла б через кiлька хвилин, не встигнувши нiчого сказати.
  - В стабiльному станi?
  - Її помiстили в часовий конон, навколо неї час стоїть на мiсцi, - пояснив чоловiк. - I май на увазi, не так просто довго її так утримувати. Але справа навiть не в цьому. Ти не просто повинна розповiдати менi все, що стосується воєнних дiй, у тебе немає вибору. Ти знаєш, хто я?
  - Архiмаг, а отже, велика шишка. Ви вчили мою матiр, тепер нею командуєте. Для мене цього достатньо.
  - Значить, таки не знаєш. Це моя вiйна, вiйна народу, яким я керую. Я верховний канцлер астралу etrange, ти живеш тут зовсiм нещодавно, тому не знаєш, я вiдповiдаю за будь-яку подiю, яка вiдбувається через цей мiжнародний конфлiкт, я повинен знати все. I зi мною краще не жартувати. З кожною секундою, що ти тут стоїш, у мене закладається все бiльше пiдозр, що це ти винна у смертельному станi своєї матерi!
  Вона помилилася, вiн не генерал усiєї армiї. Канцлер. Що сказати, i те, i те - не найкращi варiанти, але тепер зрозумiло, чому її мати схиляє перед ним голову. Проте, може, вiн i канцлер, але точно не їй. Чоловiк може розпоряджатися мiльйонами людей, але тiльки не нею.
  - Це погроза? - припiдняла брови вона i знову вскинула голову.
  - Натяк. Ти сама робиш собi гiрше своєю ж мовчанкою.
  - Менi плювати, що Ви про мене думаєте. Ви можете бути та хоч Всевишнiм для багатьох, але для мене Ви нiхто. I погрожувати менi не треба, - дiвчина повернулася до нього спиною i пройшла до лiжка матерi, яка лежала в майже повнiстю прозорому енергетичному коконi, вiн бiльше нагадував зовсiм невiдчутну на дотик жовтувату плiвку. Вiдьма могла б сказати, що це крихiтна часова петля, але петля - iнший вимiр, а це лише мiсце в цьому вимiрi, на яке наклали прокляття.
  Так, що тут у неї? Проникаюче поранення, очевидно, в неї потрапила стрiла. Рана явно була продезiнфекцiвована, про що свiдчить багато спирту i бинтiв. Але вона досi не залiкована. Невже немає жодної огневички, здатної на зцiлення? Чи проблема в чомусь ще?
  Дiвчина заглянула в її магiчний фон. А, ось в чому справа. По-перше, рана невилiковна, на нiй сильне прокляття, жоднi закляття на неї не подiють, тiльки звичайне, немагiчне лiкування. Але з цим ще пiвбiди, як тiльки зняти з неї закляття нестихiйникiв, рана буде загоюватись, ну, перед цим там треба накласти елементарнi шви, максимально повищити регенерацiю, але i з цим є проблема, рана занадто важка, можуть виникнути проблеми, найкраще всього, мабуть, в цiй ситуацiї зламати прокляття в цiй ранi i загоїти нормальним шляхом. Але ж тут є ще й проблема номер два. Знову ж таки невилiковний витiк енергiї в нiкуди. I це вже гiрше. Якщо зняти закляття нестихiйникiв, енергiя буде продовжувати зникати, вже i так у неї майже не залишилося фiзичних сил, якщо це зробити, вона дiйсно помре.
  - Нда, добре її потрiпали, - зiтхнула дiвчина.
  - Саме тому я i запитую, що сталося, - похмурий архiмаг пiдiйшов до неї i став за спиною огневички. Ну, звичайно, вiн похмурий, йому щойно заткнула рота якась дiвчинка, не якомусь там пройдисвiту, а йому, канцлеру сенату, якому вона повинна служити. А дiвчина не промах. До нього ще нiхто нiколи не проявляв таку неповагу.
  - На мене i Руслана Малет напали, вона кинулася на допомогу. Цього достатньо?
  - Цiлком. Значить, коли ви були на розвiдцi, вас викрили?
  - Нi. Вони знали, що ми прийдемо, це була пастка.
  - I при нападi постраждала твоя мати? Ти хоч уявляєш, наскiльки пiдозрiло це звучить? Ще нiколи в неї не потрапляло прокляття, тим паче ворожi стрiли. I де тодi головнокомандуючий Малет, вiн же так i не з'явився.
  - Руслана вбили. А Анна постраждала вже пiсля бою, в кущах був лучник.
  - А де ти була цiлий день, чому прийшла до матерi тiльки зараз, пiд вечiр, i як же так вийшло, що майже всемогутню Анну Дерк поранили, а на тобi, у якої резерв бiльше нiж в десять разiв менший, немає i порiзу?
  - Чому мене не було? Знаєте, менi теж було що залiковувати.
  - I хто ж був твоїм цiлителем?
  - Я попросила Макса Аманзi.
  - А вилiкувати твою матiр вiн не мiг? Чи у тебе просто не вистачило клепок, щоб його попросити? Якщо вже i крутиш з цим напiвкровним шашнi, то роби це з користю. Ти хоч розумiєш, що буде, якщо Анна Дерк помре? Ми позбудемося нашої основної сили, шансу виграти цю вiйну!
  - А навiщо нам її вигравати? Невже не можна вирiшити все мирно?
  - Вони першi почали, ми повиннi захистити наш астрал, нашi домiвки, нашу гордiсть i честь!
  - Вони почали? Все це почалося через одного самовпевненого дурня, малолiтнього вiдьмака, який через вбивства добився влади! Не всi вiдьмаки хотiли цю вiйну, занадто багато з них взагалi не здатнi воювати! Навiщо вам всiм боротися, що ви всi хочете довести?!
  Дiвчина вже просто не могла мовчати, не могла стояти мiж двух сторiн. Як так можна, з однiєї сторони її матiр, з iншої батько. I така безглузда вiйна...
  Аластор дивився на неї глибоко задумавшись. Як так, звiдки вона все знає? Вiд матерi? Можливо. Але зачепило його далеко не це. Її формування речень. З цього зрозумiло, що вона далеко не патрiотка etrange, вона нiби дивиться на все, що вiдбувається, збоку i робить свої висновки. I занадто багато знає про вiдьмакiв. Або ж думає, що знає, допуску до астралу темних немає у жодної etrange, тим паче у тої, що навiть блимати не може.
  - Як ти можеш судити i свiдчити щось про вiдьмакiв, якщо ти навiть нiколи в їх астралi не була?
  Ось це запитання i поставило її в куток.
  - Не була, - обережно пiдтвердила вона. - Але ж навiть у нас живуть цивiльнi i дiти. I у них теж.
  Архiмаг зiтхнув.
  - Люсi Дерк, - похитав головою вiн. - Ти така ж, як i твоя матiр, вона теж до останнього не вiрила, що всi вiдьмаки небезпечнi i злi. I що тепер? Вiола мертва, сама Анна була в їх полонi, тепер ось ще й Руслан загинув. Шкода його, вiн був чудовою людиною. А ще бiльше його доньку. А тобi слiд перестати всiх їх боготворити, тебе вже можна запiдозрити у зрадi. Вони вбивцi!
  - А ми нi? - припiдняла брови дiвчина, але чоловiку було нiчого їй вiдповiсти. - Можете не хвилюватись, я вiрна etrange, - заперечила вона факт про зраду, пiдiйшла ближче до матерi i взяла її за тверду крижану руку.
  - Тодi чому ти не попросила Аманзi вилiкувати рiдну матiр?
  - Я просила. Але вiн не мiй раб, я не можу змусити його робити те, чого вiн сам не хоче.
  - Так вiн вiдмовився?
  - А що Ви очiкували вiд напiвкровного? Вiн не раб i не слуга сенату, робить, що хоче. Захотiв - допомiг, не захотiв - кинув помирати, - пожала плечима вона, пробуючи зiгрiти материнську долоню.
  - Так, значить. Думаю, ти розумiєш, що врятувати її буде дуже й дуже складно? Але у нас немає iншого вибору. Якщо станеться певний ланцюг дiй, про який менi розповiли, то Анна буде дуже потрiбна на фронтi.
  - Що за подiї?
  - Тобi це знати необов'язково.
  - Не зрозумiла. Тобто я розповiдаю потрiбну Вам iнформацiю, а менi щось там знати необов'язково?
  - Добре, заспокойся. Вiдьмаки можуть перенести їх портал ближче до нас i вiдразу напасти на столицю.
  Що, серйозно? Та нi, Аркл такого точно не дозволить, можна бути спокiйною.
  - Ясно, - холодно i незворушно сказала вона. - I якщо моя мати Вам настiльки потрiбна, то як же Ви збираєтесь її лiкувати?
  - Не знаю. Ти ж погано знаєш складнi прокляття, рiвень не той, вiрно?
  - Припустимо.
  - Так ось, це прокляття повнiстю забрало її сили, i фiзичнi, i магiчнi, - от чорт, тепер все це їй потрiбно вислуховувати. - Виходить, що в першу чергу її потрiбно вилiкувати фiзично, думаємо, хто може це зробити. Або достатньо сильний огневик, або ж iнсолiт, ну, приближенi можуть надати їй достатню кiлькiсть енергiї обох видiв, щоб Анна могла самостiйно зiрвати всi свої прокляття, а тодi вони б долiкували, але тут є проблема, iнсолiтам байдуже на нашу вiйну, їм нашi iнтереси нi до чого, а ще вони можуть попросити занадто велику плату за свої послуги, особливо якщо ми запросимо того, хто не тiльки передасть необхiдну енергiю, а ще й позбудеться всiх проклять без втручань etrange, - ну точно, це ж вмiння найсильнiших iнсолiтiв. Єдине, чого вона не розумiла, так це те, чому не можна зробити все зi звичайним, слабеньким iнсолiтом, який погодиться за срiбну монету. Але це так, як варiант.
  - А що там з нашими огневиками? Вони можуть це зняти?
  - Нi, - похитав головою канцлер i зарився рукою в рiдкi пасма волосся. - Вони всi занадто слабкi, достатнiй для такого рiвень магiї є лише у Анни. Чому ти так на мене дивишся?
  - Я думаю, чому Ви вирiшили обговорити способи лiкування моєї матерi саме зi мною. Для цього є купа цiлителiв, чому я?
  - Тому що ти її донька, i якщо ти її дiйсно любиш, то зробиш все, аби тiльки вона жила.
  - Можливо. Але ось хто сказав, що я її люблю? - хитро посмiхнулася вона.
  - Анна - твоя матiр, як на мене цього цiлком достатньо, щоб спробувати її врятувати. До того ж вона постраждала, рятуючи тебе, - нагадав вiн.
  - Достатньо, - пiдтвердила дiвчина i розвернулася до виходу з палати.
  - Ти куди?
  - Як куди? Шукати iнсолiта, Ви ж нiчого не робите, доведеться самiй.
  - Де ти їх знайдеш, не смiши. Тiльки якщо пiдеш знову просити Аманзi, i то його знайти - вже цiла проблема, - засмiявся вiн з її наївностi, проте Люсi залишилася повнiстю серйозною. - Що, дiйсно пiдеш його шукати?
  - Можливо, - лаконiчно вiдповiла вона i увiйшла у вiдкритий портал.
  А що їй ще робити, кинути матiр вона не могла, хоча б через почуття боргу. I якщо вона не може використати для зцiлення свою магiю, вiдьомську магiю i в людному мiсцi з купою etrange, це ж просто самогубство.
  Залишається лише один вихiд: їй потрiбно буде знайти того, хто зможе допомогти її матерi позбутися всiх проклять i вилiкувати її. I цього разу просити вона зiбралася далеко не Макса Аманзi. Не хоче - не треба. Вона знайде iнший вихiд.
  Кого з iнсолiтiв вона знає? Нiкого, тiльки напiвкровних. Та навiть серед них їх лише двоє. Лише Макс i... i Меган. Але чи доречно просити ельфiйку ув'язатися в чужу вiйну, що вона взагалi знає про ельфiв, окрiм того, що живуть вони кiлька столiть? Нiчого.
  Та нi, краще таки її попросити. Краще один раз безрезультатно спробувати, нiж потiм шкодувати про це решту життя. Да i кого ще можна, ця iнсолiтка - фактично її остання надiя витягнути матiр з того свiту. А ще вона чiтко знає, де вона.
  Молода жiнка сидiла зi вже сплячою сестрою у штабi напiвкровних, нiчого не змiнилося, тiльки тепер ще й поряд з ними спав i Еман. Люсi тихенько пройшла до них i сiла на крiсло навпроти ельфiйки.
  - Тобi потрiбна моя допомога? - це бiльше прозвучало як ствердження, анiж запитання.
  - Так.
  - Гм, - задумалась вона. - Твоє серце ще не загоїлось пiсля її зради, а ти вже хочеш її врятувати? Навiщо тобi це? - Меган знову говорила доволi вiдстороненим голосом, неначе взагалi не з нею спiлкується. - Врятувала тебе? Тебе врятувала не вона, а Аманзi, йому завдячуй, саме вiн витягнув тебе звiдти.
  - Перестань лазити в мене в головi! Анна - моя матiр, цього вже достатньо, аби спробувати її рятувати.
  - Вiдома сталева логiка вiдьмакiв. За сiм'ю вiддаєте все. Але чи варто? Може, Макс знав, що робив, коли вiдмовив тобi? Тричi подумай про це перед тим, як будеш мене просити.
  - Я вже все вирiшила, її треба врятувати. I я прошу тебе, Меган, допоможи менi.
  - Я допоможу. Але ти дивись, може, ще пошкодуєш.
  - Навряд.
  - Подивимось, жiнка пiдклала сестрi подушку пiд голову i обережно пiдвелася.
  - Де вона? У госпiталi etrange? - сама запитала, сама i вiдповiла, просто клас! - Що ж, менi там радi точно не будуть.
  - Чому ти погодилася, тобi ж не вигiдно туди йти, чи не так? Тебе можуть спiймати, - задумалась дiвчина, спостегiгаючи, як ельфiйка зашнуровує шкiряну жилетку, розправляє блузку, розпускає волосся, закриваючи видовженi вуха, взувається у сучаснi ботинки на шнурках, i лише в самому кiнцi жiнка дiстала з шухляди шафи лук i стрiли. Дипломатка зi зброєю? Це якось навiть неправильно.
  - Та нi, не вiзьму, - вирiшила вона i склала все назад. - Я чудово знаю, що зi мною може бути, Люсi Тенебрiс, чудово знаю. Просто ти навiть не уявляєш, як менi остогидли цi смертi... Настiльки безглуздi i марнi. У скiлькох палатах воєнного госпiталю ти побувала? В лише однiй? Ти хоч знаєш, скiльки таких дiвчаток, як ти, там лежать? Скiльки юних огневичок вже постраждало? Менi байдуже, що я не маю нiякого зв'язку з etrange, але якщо я можу допомогти, дай лише повiд, i я прийду навiть до вiдьмакiв. Я нiколи не втрачу шанс вилiкувати кiлькох дiтей.
  - Цей свiт занадто жорстокий для дiтей, краще вже їм зовсiм не народжуватись.
  - Так, - кивнула ельфiйка, знаходячи поглядом свою молодшу сестру.
  Ну хоч у чомусь вони зiйшлись у поглядах, такi рiзнi, воєнна i дипломатка, непередбачувана зiрвиголова й урiвноважена так звана добра душа. Все вiрно, дiтям не мiсце в цьому свiтi. В цьому Люсi переконалася вже давно.
  - Веди мене, - звелiла Меган, пробиваючи її очима. - Тобi цiкаво, чому я не взяла зброю, знаючи, що я в них у чорному списку? Я скажу. По-перше, йду я з мирною мiсiєю, якщо я буду представляти хоч якусь небезпеку, на мене нападуть, а так хай бачать, що я зовсiм беззахисна. А по-друге... я зовсiм далека у справах вiйни, я не володiю жодною холодною зброєю, нi кинжалами, нi клинками, нi навiть звичайним мечем. Думаю, ти вже зрозумiла, що єдине, що я вмiю - то стрiляти, i то це тiльки завдяки ельфiйському зоровi. А як я розумiю, йдемо ми в примiщення, до того ж з великою кiлькiстю людей, занадто небезпечно стрiляти при таких умовах. I ще є по-третє: менi не потрiбна буде зброя, аби в разi чого звiдти втекти.
  - Тобто?
  - Я ельфiйка, причому не настiльки слабка, як прийнято вважати. Зачекай трохи, - жiнка зi своїм вiчно вiдстороненим виразом обличчя взяла папiрець зi столу, олiвчиком написала записку мiцно сплячому Еману i зайшла в портал до астралу etrange. Люсi ще трохи постояла, обдумала її слова i вирушила за нею.
  Цього разу портал вивiв їх не в якусь там каналiзацiю, а у величезний, доволi чистий i теплий пiдвал.
  - Пiшли, - огневичка вiдкрила портал до лiкарнi, ельфiйка ще раз поправила рудi коси i увiйшла вiдразу за нею.
  Вони обережно вийшли з порталу в лiкарнi, що сказати, в похмурому коридорi Меган дуже видiлялася своїм одягом i зовнiшнiстю.
  - За мною, - вiдьма провела її до палати матерi, по дорозi жiнка роздивлялася поранених, якi знаходилися в коридорi.
  Люсi увiйшла в кiмнату першою, рудоволоса увiйшла майже вiдразу за нею.
  - Ти так швидко повернулася, - Аластор пiдвiвся зi стiльця, але тут його погляд зiштовхнувся з аналiзуючим i задумливим виглядом ельфiйки. На вiдмiну вiд багатьох напiвкровних, вiд неї зовсiм не вiяло загрозою, лише сильним болем i замкнутiстю. - Меган Рел, - прошепотiв вiн, вже готуючи сильний паралiтик. Добре, що хоч нестихiйники сильно зайнятi своїм закляттям i не чують, не знають, що вiдбувається.
  Вiдьма теж зреагувала миттєво i виставила слабенькi щити магiєю etrange, може, не захистять, але хоч затримають. Але жiнка не стала ховатися. Вона пiдбадьорливо поклала руку їй на плече, подивилася поглядом матерi, яка захищає свою дитину, i вийшла вперед, закривши її своєю спиною.
  - Ось це точно зайве, - жiнка вказала йому на прокляття. Та що з нею таке, її можуть спiймати i вбити, а вона продовжує говорити тим же самим до жаху спокiйним загробним голосом! Але архiмаг закляття сховав. Як так вийшло, з чого це вiн не просто не кинув у них створене прокляття, а ще й його позбувся?
  Загадка крилася в очах жiнки, вони вже вилучали незвичайний срiблястий блиск, байдуже, що зазвичай вони темно-карi.
  - Зараз тобi не я потрiбна, - тим часом продовжувала вона. - Що тобi потрiбно?
  - Вилiкувати Анну Дерк, - чоловiк заговорив з не притаманним йому вiдтiнком вiдчуженостi в голосi.
  - Я можу допомогти, - ельфiйка ще раз блиснула очима i вiдвела погляд. Так ось як працює переконання. Ти стаєш в її руках безвольною лялькою.
  - Чого ти хочеш? - очi архiмага прояснилися, тепер вiн говорив вiд себе.
  - Нiчого. Я тут просто займаюся благодiйнiстю. Дайте менi вилiкувати хворих дiтей i я пiдлатаю Анну Дерк.
  Навiщо їй лiкувати чужих дiтей, якi виростуть i стануть її ворогами?
  - Добре, - але вибору у нього нема, чому б не дати їй їх вилiкувати, бiльше бiйцiв їм би не завадило. Але... - Я згоден при умовi, що ти не будеш тягнути з них їх магiю, навiть зi здорових, окрiм тої, що потрiбна для Анни, i ще нi на кому з них використаєш ельфiйську магiю, не смiй вкладувати їм у голови думки, що ви всi, напiвкровнi, цiлком безпечнi i можете запросто жити з ними в мирi, не смiй, я чудово знаю, чим ти промишляєш!
  Що, вона дiйсно це робить? Розумно. Пiдростаюче поколiння хоч i примушено, але стане на їхню сторону.
  - Якщо я дiйсно це зроблю, ви ж навiть не дiзнаєтесь, - байдуже пожала плечими вона.
  - Тодi подумай про них: як тiльки вони виявлять непокору до влади через справу напiвкровних, їх буде страчено як зрадникiв.
  Жiнка прикрила очi. Нi, вона не буде винною у смертi всiх цих дiтей.
  - Я згодна. Я не користуюся тим видом магiї - ви гарантуєте менi безпечне перебування в цiй стiнах i даєте менi мирно пiти.
  - Добре, - щось занадто легко вiн погодився, пiдозрiло навiть якось. Але Люсi встигла помiтити, що жiнка знову скористалася переконанням, певно, залiзла йому в голову, можна бути спокiйною, мабуть, нiчого небезпечного.
  - Я поки роздивлюсь тiло, - обережно кивнула вона i пiдiйшла до лiжка. А у нестихiйникiв гарна вишколенiсть, до них пiдходить жахливо дорогий товар, а вони лише мовчки стоять i стрiляють в неї тiльки очима.
  Аластор не став довго чекати, вiн грубо схопив огневичку за руку i виволiк за дверi.
  - У мене немає слiв, - по ньому було складно зрозумiти, чи його очi блищать вiд гнiву, чи вiд здивування.
  - Тобто?
  - Як ти взагалi її знайшла i привела сюди? Це в тисячi разiв краще, нiж якщо ти б привела того Аманзi чи простого iнсолiта! Ми вб'ємо одним вистрiлом двох зайцiв, вона їх вилiкує, а ми нарештi її спiймаємо!
  - Що?! - вiн збирається порушити домовленiсть? Як же пiдло...
  - В чому справа?
  - Да так, нi в чому, - заспокоїла його вона i то тiльки через те, що, по-перше, якщо вона заперечить, то у канцлера складеться в головi, що вона пiдтримує напiвкровних, їй це зовсiм не потрiбно. А по-друге, Меган вже знає, що вiн за людина, i яка небезпека їй загрожує.
  - Так як ти її знайшла?
  - Все просто. Я не можу знайти iнсолiта, тому що я жодного не знаю, окрiм Аманзi, тому я знову звернулась до нього i запитала, хто може допомогти, а вже вiн допомiг менi вийти на неї, сказав, що вона точно допоможе. А я готова пiти на все, аби тiльки врятувати свою матiр. Навiть на допомогу вiд напiвкровних.
  - Ти дуже вiддана своїй родинi, - помiтив вiн. - Але на що ти ще готова заради них? - його очi небезпечно блиснули.
  - Заради деяких з них я готова вiддати своє життя.
  - Це добре. Але перед тим, як жертвувати заради них собою, подумай, що ти живеш заради чогось бiльшого, а не щоб нiкчемно померти у боротьбi за життя членiв твоєї сiм'ї.
  - Це менi вирiшувати, не Вам, - вiдрубала вона.
  - Дiйсно, вирiшувати це тобi. А ще тобi варто пам'ятати, що тобi на все закривають очi тiльки тому, що ти донька Анни, i я в тому числi. Я знаю її майже з самого народження, я замiнив їй батька, i я не дозволю заплямити тобi її честь.
  - А менi це навiщо? Навiщо менi псувати життя власнiй матерi?
  - Майже всi знають, що у вас не лади, якщо що - я тебе попередив. I будь добра, навчися ввiчливостi, про твою матiр i так вже розповзлися чутки, що вона не здатна нормально виховати власну доньку.
  - Чутки мене не хвилюють, - фиркнула дiвчина. Розмрiявся. Вiн хоче, щоб вона була iдеальною дитиною iдеальної матерi? Цьому точно не буде, вона буде робити, що хоче, говорити, як хоче, нiхто її не зупинить. Вона нiкому не дасть так просто нею манiпулювати.
  - Вони хвилюють мене. Не позор свою сiм'ю.
  - А яка Вам справа до моєї сiм'ї?
  - Менi не байдуже, що буде з Анною. Вона не повинна втратити мiсце в сенатi.
  - Хвилюєтесь через це? Не варто, а не стану лiзти у вашу брудну полiтику, це без мене, - їй вистачає полiтики батька, Аркл хоче, щоб вона отримала у спадок його мiсце, вже навiть став пояснювати їй основнi принципи, як би вона цього не хотiла. - До того ж, - додала вона, - в заповiтi матерi вказана не я.
  - Не ти, - погодився вiн.
  - Отож-бо, тодi навiщо менi туди лiзти?
  - Донька, яку обдiлила мати у спадку, може захотiти помститися i вiдiбрати своє по праву.
  - Що ж, якраз це не про мене. Мене цiкавлять багато речей, але точно не бруднi iнтриги i влада.
  - Добре, сподiваюся на це, - обережно погодився вiн i взявся за дверну клямку палати Анни.
  - Зачекайте, - Люсi притримала рукою дверi i знову їх зачинила.
  - В чому справа?
  - Чому Ви вирiшили взяти в полон Меган, вона ж готова безкоштовно нам допомогти. Якось не чесно виходить.
  - Скiльки ти її знаєш? П'ять хвилин? А ми ганяємося за нею вже бiльше десяти рокiв. Ти не знаєш, на що вона здатна. Можливо як iнсолiтка вона не така вже й сильна, але своїм бiсовим переконанням вона окрутила голову вже далеко не першому еtrange. А ще... Ти хоч знаєш, скiльки коштує її впiймання?
  - Грошi мене не цiкавлять.
  - А повиннi. Ти ж у людей жила, наших грошей не знаєш, так?
  - А навiщо вони менi? - якщо вона хоч слово скаже - батько їй все дiстане.
  - Так ось, я так думаю, що у людських грошах ти розбираєшся краще, якщо правильно перевести, то її смерть коштує 25 лямiв у американськiй валютi.
  - Двадцять п'ять мiльйонiв доларiв? За неї? - нiчого собi вони багатi, такi грошi виплачувати... Цiкаво, а скiльки дають за Макса?
  - Так. Подумай, це не маленькi грошi.
  - Я подумала. Коли ми нападемо на неї?
  - Коли буде йти звiдси. Я вже вiдправив повiдомлення, з хвилини на хвилину сюди прибуде загiн ловцiв. А ти поки розглянь її уважнiше, на нiй немає жодних артефактiв, окрiм її одягу, тим паче артефакту на перенос. Тобто пiти для неї буде реальною проблемою.
  - Можливо. I що?
  - Їй доведеться тiкати без телепорцiйної магiї.
  - Вона ж може використати нашу енергiю для цього.
  - Це я вже передбачив. Знаєш слабке мiсце iнсолiтiв?
  - Не можуть використовувати вже сформовану магiю.
  - Нi, не те. Ти навряд знаєш, але їм дуже тяжко об'єднати енергiї рiзних людей в одне закляття, а Меган Рел цього так i не навчилася. Ми можемо взяти багато наших, сильних у фiзичному бою, але слабких по силi, це ще одне її слабке мiсце, вона не володiє анi зброєю, анi прийомами ближнього бою. I в результатi, якщо вона не знайде etrange, здатного блимнути, у доступного їй радiуса, а вiн не такий великий, метрiв десять-п'ятнадцять, тобто якщо я буду стояти на iншому кiнцi коридору, вона мене не дiстане, вона опиниться в пастцi i не зможе занадто довго опиратись.
  - Розумно, - погодилась Люсi. - I що, я теж зможу взяти участь?
  - Зможеш. При тобi є якась зброя?
  - Нi. Але битися я вмiю добре, - запевнила вона.
  - Ти хоч розумiєш, що менi зробить Анна, якщо ти постраждаєш через мене?
  - Вiдповiдальнiсть беру на себе. Та i зi мною нiчого не станеться, вона емпатка i не стане нiкого ранити.
  - Але обiрвати життєвi потоки може запросто.
  - Знаєте, заради таких грошей можна i ризикнути.
  - Можна, погодився вiн i знову взявся за клямку дверей. - А поки краще про це не думай, згадай, вона гуляє по чужих головах як по своїй, зараз головне її не злякати.
  - Я знаю, - кивнула вiдьма i перша увiйшла в палату.
  
  <77>
  Як тiльки архiмаг з дiвчиною обоє зайшли всередину, Меган вiдразу пiдiйшла до них.
  - Ну що? - поцiкавилася Люсi.
  - Все не так погано. Її резерв потрiбно заповнити, судячи з проклять, що на нiй, десь на три чвертi, але, думаю, ви це i самi знаєте. Я зроблю це, але залiковувати фiзичнi рани пiсля того, як вона прийде до тями i знiмить усi закляття, я не буду, краще це зробить хтось iнший, або ж вона сама.
  - Що тобi потрiбно?
  - Донор звичайної енергiї. Життєвої. Причому бажано, здоровий, як бик. А ще краще кiлька.
  - Добре, але пам'ятай, магiчну енергiю ти можеш взяти тiльки на Анну, - нагадав архiмаг i активував якийсь артефакт i в кiмнату ледве зайшов здоровенний амбал метри два зросту, Люсi аж поїжилася. - З моєї охорони, - пояснив Аластор i кивнув, щоб той пiдiйшов ближче до Меган.
  Так у нього є ще й охорона? Нiчого собi. Але цей амбал хоч i сильний, але в магiї вiн явно не непереможний, занадто багато з нього не вiзьмеш, хоч вiн i вмiє блимати.
  Рудоволоса холодно оглянула того чоловiка i обережно, але дуже мiцно схопила його за руку. Вiн не пручався. Лише незадоволено на неї дивився, як на бруд. А вона, мiж тим всим, якщо i бруд, то дуже дорогий, так що нiчого так її розглядувати. Це точно зайве.
  - Його енергiї не вистачить, - повiдомила iнсолiтка i поспiшно забрала свою руку, витираючи долоню об штани.
  - Вiзьми ще енергiю Люсi, - наказав вiн.
  - Що? Чому я? - їй же потрiбна ж буде якась енергiя для нападу!
  - Тому що решта донорiв ще не прийшла.
  - Добре, - обережно погодилася дiвчина i пiдiйшла до неї.
  - Цього, думаю, вистачить, - пiдтвердила жiнка i вчепилася тепер у вiдразу двi руки.
  Люсi вiдчувала, як сили її покидають. Хоча про що це вона? Сили? То не сили, то якась крихточка непотрiбної магiєї, якою вона майже не користується.
  Меган забрала їх енергiю майже повнiстю, у неї так точно всю магiю etrange. На щастя, їй байдуже на це, у неї частично заповнений вiдьомський резерв, а ось etrange з охорони сильно поблiднiв i, як тiльни ельфiйка його вiдпустила, вiн сперся об стiну, намагаючись перевести подих. Ну звiсно, у нього зникла не тiльки магiчна енергiя, а й фiзична.
  Аластор похмуро наглядав за ними. Вiн ганявся за напiвкровними не один рiк, навiть спiймав i вбив кiлькох, а тут раптом до них приходить одна з найбiльш бажаних цiлей, безоружна i без свого вiрного песика, який вiчно її витягує. А приводить її деяка донька його ученицi, яка крутить якiсь шашнi з одним напiвкровним. Пiдозрiло, тут нiчого сказати. Але є одне але. Люсi Дерк жодного разу не допомагала напiвкровним, не захищала їх до сьогоднiшнього дня, але тут її можна зрозумiти, спочатку Меган Рел повинна вилiкувати її матiр. До того ж для досягнення певної мети нiхто не забороняв крутити хвостом перед напiвкровним, особливо якщо потiм це допоможе спiймати його на гачок. Але все рiвно за Люсi Дерк варто буде детальнiше стежити, ця мала може бути дуже небезпечною. Занадто легко зраджує. I протиречить собi самiй. То її грошi не цiкавлять, а щойно дiзналася суму - вже готова здати тимчасового союзника без жодних мук совiстi. Хоча поки що ця її риса йому на руку, дiвчинка розумiє, з ким їй бути вигiднiше, така точно не зрадить свого хазяїна. А ще ця її раптова любов до грошей. Вiн її розумiв, Анна живе не надто заможньо, можна зрозумiти бажання доньки отримати грошi, вона запросто може купити собi iнший дiм i жити окремо вiд матерi, а вона цього хоче, якщо врахувати те, що вони не ладять.
  Тим часом ельфiйка щось робила над тiлом огневички, брала її то за плече, то за руку, клала долоню на серце i знову щось шепотiла.
  - Звiльнiть її, - раптом наказала вона нестихiйникам. Тi рiзко поглянули на архiмага.
  - Ти впевнена, що тодi вона не помре, що ти зробила все?
  - Впевнена. Їй навiть боляче не буде, це я влаштую.
  - Ну дивись, Рел, якщо з нею щось станеться, я тебе з-пiд землi дiстану.
  - А спробуйте, - хитро сказала вона, вiдьма навiть помiтила, що у неї смикнулись куточки губ.
  Вона всмiхнулася? Реально? Це щось новеньке, Меган майже нiколи не смiється. Впевнена в своїй перемозi i могутностi? Так, вона завжди все знає, але ж бувають випадки, якi не передбачити завдяки чужим думкам.
  Все, не час про це думати.
  - Знiмайте, - кивнув нестихiйникам Аластор i максимально приблизився до лiкарняного лiжка.
  Рудоволоса теж стояла поряд i з обережнiстю у поглядi дивилася за всим, що вiдбувається.
  Один з нестихiйникiв повiльно провiв над тiлом огневички рукою, створений їм i його напарником античасовий кокон розвiявся, пiсля чого обоє нейтралiзаторiв пiшли звiдти геть, а жiнка натомiсть зробила шумний вдох i спробувала пiдiрватися з лiжка.
  - Лежи, - зовсiм не наказним тоном звелiла їй ельфiйка. - твiй резерв зменшується, швидше лiкуй себе, - знову срiблястий блиск її очей, Анна опустила очi до низу, роздивилася рану, а вiдразу пiсля того вiдкинулась на подушку i заплющила очi.
  Люсi уважно стежила за тим, що вiдбувається. Гм, Анна не стала розпутувати клубок її прокляття, просто вирвала його з магiчного фону i вивiльнила енергiю.
  Ну, можна й так, хоча вiдьма зробила б по iншому i розвела вектори. Ефект той же, але так безпечнiше, разом з прокляттям можна вирвати щось бiльше, частину себе, а так воно просто зникне.
  Жiнка зiрвала останню властивiсть з аури, залишився лише дуже сильний вiдбиток невилiковностi на ранi, що сказати, вилiкувати її буде складно, тепер Анна провела руками над своєю раною.
  - Розмотайте, - звелiла вона.
  Нестихiйники швидко виконали її наказ. Жiнка провела руками над раною ще раз, вона спалахнула невеличким вогником i вигорiла, не повнiстю, рана досi була глибока, але вже не настiльки смертельна.
  Etrange знову вiдкинулась на подушки i нарештi видихнула.
  - Я вже думала, що не виживу, - зiтхнула вона. Огневичка знову розплющила очi i озирнулася. Її погляд зупинився на Люсi, яка тихо стояла бiля стiни.
  Раптом Меган змiнилася в обличчi, наче скам'янiла з маскою невiри. Але це тривало не бiльше кiлькох секунд, рудоволоса повернула свiй байдужий вигляд, її очi погасли i повернули карий колiр. Ельфiйка рiзко крутнулася на п'ятках i пiшла в сторону дверей. Гм, вона ж завжди ходиила грацiозно i плавно.
  - Ти куди? - обернувся до неї Аластор.
  Меган так же рiзко зупинилася i повернулась.
  - Як я бачу, цiлителька у вас є, а менi немає сенсу качати свої права, аби вилiкувати з десяток дiтей i не отримати навiть слова вдячностi, - спокiйно, але з отрутою в голосi промовила вона. Її погляд зупинився на лежачiй etrange, ельфiйка продовжила говорити: - Я щиро сподiваюся, що Анна Дерк збагне цiннiсть життя своєї дитини, лiкуючи чужих, а ти, - повернулася вона до Люсi, - зробила величезну помилку i ще не раз пошкодуєш про те, що попросила мене про допомогу.
  Аластор вже зрозумiв, що їх розкрили. I вона навiть це не приховує, вона погрожує Люсi Дерк. А та стоїть, як вкопана, перед нею i не каже анi слова. Куди подiлася її нахабнiсть?
  Меган не стала довго чекати, просто вилетiла, гучно грюкнувши дверима.
  - Пора, - кивнув Аластор, вони вийшли в коридор, архiмаг пiшов у протилежну вiд виходу сторону, а ось Люсi залишилася стояти на мiсцi.
  Ельфiйка швидко йшла до виходу, з кожним стрiмким кроком вона наближалася до важких дерев зi старого дуба. Але раптом вона зупинилася i обернулася, вiдiйшла трохи назад, роздивлюючись чомусь порожнiй коридор без жодних поворотiв.
  Дверi розчинилися. Їх було декiлька, десь чотири-п'ять etrange. Увiшанi усiєю можливою зброєю. I зовсiм слабкi по силi.
  Меган позадкувала назад. Але наштовхнулася на того амбала, у якого забрала енергiю. Але цього разу i вiн був не один, а зi своїм дружком.
  - Краще здавайся, Меган Рел, тобi не вибратись звiдси.
  Та й вона сама це розумiла. Аластор звiльним коридор вiд усiх поранених i вiдвiдувачiв, їй нiзвiдки взяти енергiю для формування телепорту. Але i здаватися не збиралась. Вона може вбити всiх тут присутнiх. Запросто. Створити кiлькох неупокоєних, щоб жити було веселiше, чому нi? Ось тiльки тут була i зворотня сторона монети. Якщо вона насмiтить, прибрати за собою вже не зможе, ритуал упокоєння потрiбно проводити на мiсцi смертi, а сюди вона вже повернутися не зможе. Навiщо їй кiлька розгнiваних духiв за спиною? Тiльки цього їй i не вистачало.
  Так, що вона може зробити? Варiанти якiсь є? Вона може пробувати вiд них вiдбиватися, але надовго їх не вистачить. А допомогти їй нiкому, навiть якщо Еман прокинеться, вона залишила записку, що все добре i вона скоро повернеться, вiн шукати її не буде.
  Може, їй спробувати налякати їх? Та нi, це погана iдея, вона впiзнала ловцiв, до них в загiн вступають лише самогубцi.
  I переконати їх не нападати не вийде, на них захистнi артефакти проти ельфiйської магiї. Але ж самого початку вона розраховувала саме на це, жiнка чудово розумiла, що etrange не стримає своє слово, аби її спiймати, хоча тодi це її не зупинило. А ось тепер збираються зупинити її. Не вийде. Може, вона i пацифiстка, але хто сказав, що вона не буде боротися за своє життя?
  - Як я розумiю, домовитися не вийде, - обережно сказала вона кидаючи сферу з енергiї природника, який занадто близько до неї пiдiбрався, в нього самого. Той увернувся, а решта прикликали щити, зменшивши кiлькiсть своєї енергiї бiльше нiж вдвоє.
  Та нi, їх вона не переможе, їй потрiбно термiново тiкати, всi її супротивники вже подiставали зброю, а якщо навiть вона i зможе дiстати якусь зброю, то їй все рiвно не виграти, який сенс, якщо вона навiть елементарних прийомiв самооборони не знає?
  Люсi чудово бачила, що їй тяжко, як вона притискається спиною до стiни, аби не отримати пiдступний удар. Але нi, їй нападати ще рано.
  Все, Меган бiльше не могла ухилятись. Так, це вона вмiє, це реально легко, якщо знаєш, про що думає твiй противник. Але вiчно перебiгати з мiсця на мiсце, присiдати, увертаючись вiд ударiв меча, вона не зможе, навiть незважаючи на те, що таким чином у неї вийшло позбутися вже трьох, вона використала стратегiю Макса i не помилилася. В результатi одного вона пiдставила пiд стрiлу, iншi двоє мечникiв серйозно помилилися нападаючи одночасно, напали на неї, постраждали самi. Це було дуже неприємно i боляче. Як для неї це не найкраща стратегiя, вона не настiльки холоднокровна, як Аманзi. Але їй таки доведеться прийняти цей виклик. Вже прийняла. Вона цього не хотiла.
  Жiнка оглянула суперникiв ще раз. У неї вийшло вiдбiгти трохи вiд них, ховатися - це те, що у неї дiйсно виходить.
  Оп, знову стрiла. Один з ловцiв був арбалетчиком, якби тiльки ельфiйка могла б до нього пiдiбратися... Але нi, це не в її силах.
  От чорт, задумалась. Ельфiйка проґавила ще одну стрiлу, вона потрапила їй в лiве плече, не в серце тiльки тому, що рудоволоса смикнулась в останнiй момент.
  Вiдбиватися ставало все складнiше, тепер ще потрiбно було терпiти i бiль, рану не загоїш, поки не витягнеш стрiлу. Проте, навiть не зважаючи на поранення, все йшло за планом. Ловцiв залишилося четверо, один з умiннями дальнього бою, iншi три - ближнього. А ще трохи далi по коридору бiля архiмага стояла Люсi i незворушно дивилася.
  Ну все, може бойовими прийомами вона i не володiє, але давати чоловiкам по обличчю вмiє, вони самi виннi, що загнали її в кут.
  Ельфи завжди вмiли левiтувати, це нiколи не враховується при нападi, а вмiння часто встає в пригодi. Не тiльки ж для медитацiї його використовувати!
  Жiнка максимально з урахуванням стелi пiдскочила вгору, якраз вчасно, її щойно ледве не проткнули мечем, а тепер вона явно була вище них. Рудоволоса не стала довго думати, у неї, звичайно, немає одвiчної жiночої зброї, каблуки вона терпiти не могла, а ось тяжку свинцеву пiдошву ельфiйка мала. Вона сама не розумiла, чому їй подобаються саме це тяжке шкiряне взуття зi свинцевими набiйками, навряд чи через те, що воно прослужить їй далеко не один рiк.
  Цей її удар був єдиним, що вона вмiла. Еман настояв на випадок, якщо його дiвчину заженуть у кут.
  Меган не думала довго, так, це буде неприємно, так, це буде боляче, але вона хоч вiдiб'ється.
  Ельфiйка притрималася рукою об стiну i з усiєї сили дала крайньому etrange ногою у висок, вона вiдразу вiдчула, що життя його покинула, сто вiдсоткове попадання. Вже мертвий чоловiк вiд її удару вiдлетiв чисто по закону збереження iмпульсу на свого напарника злiва, поки той ухилявся вiд падаючого тiла, рудоволоса продовжила, ще один удар, цього разу в нiс, третiй etrange впав непритомний на пiдлогу. Опа, знову стрiла! Тому нападаючому, який ухилився вiд трупа, жiнка, можна сказати, стрибнула на голову, вiн теж впав без свiдомостi.
  Так, залишився один.
  От чорт, у неї вже вся рука в кровi, так можна i вiд нестачi померти. I все крапає на пiдлогу, залишиться купа зразкiв, тiльки цього їй не вистачало.
  Ухиляючись вiд стрiл, вона дiйшла до etrange з володiнням дальнього бою. Жiнка з усiєї сили налетiла на нього i, користуючись його розгубленiстю, вирвала арбалет з його рук. Магiї у нього майже не було, її б не вистачило зараз навiть на найпростiше закляття, а на ближньому бої вiн, судячи з всього цього, не розумiвся зовсiм, ось це рiвний їй противник, вона теж майже зовсiм нiчого з цього не розумiє, а вчитися не хоче.
  Але вбивати арбалетчика вона не стала, та i вiн, втративши свою єдину зброю, дуже швидко втiк.
  Ну все, пора втiкати. Чи знову не все так просто?
  Аластор похмуро дивився на все це. Меган Рел не володiє i нiколи не володiла жодними бойовими прийомами, фiзично була вiдносно слабкою, але щойно з'являлася навiть найменша небезпека її життю, жiнка неначе отримувала iншу душу. Вiдчай може спонукнути до багатьох речей, навiть до насилля.
  Ще до її появи серед напiвкровних ельфiйка була чудовою танцоркою, i, буває, досi цим користується. Гибкiсть, зворотливiсть, гнучкiсть, розтяжка, все це допомагає їй увертатись, а якщо вона вступає в боротьбу, то завжди використовує саме ноги, доволi часто вдаряє об висок, вбиваючи суперника. Проте якщо звести її у двобої з дуже сильним i тренованим суперником, який знає про цей її трюк i може це зупинити або ухилитись, вона не вистоїть.
  Архiмаг бiльше не мiг просто дивитися, як вона йде звiдси. Її потрiбно спiймати будь-якою цiною.
  - Люсi. Твiй вихiд.
  Дiвчина кивнула i не дуже швидко пiшла до жiнки по коридору. Свою гарпiю дiвчина вже вiдпустила, а мiшок покинула на пiдлозi, зараз вони будуть зайвi.
  Меган обернулася. Вона не хотiла битися з Люсi, не через те, що при таких умовах вона програє, просто iлюзiя, яка була на нiй, робила з неї милу дитину, i продумувати, як її можна позбутися, вона не могла. Але зараз це необхiдно.
  Огневичка не дiставала нi меч, нi кинжал, вона ж сказала Аластору, що не має при собi зброї. Дiвчина прискорила крок, а потiм взагалi побiгла. Залишалося кiлька метрiв, вiдьма пiдстрибнула, збираючись виконати ногами захват. Але не вийшло, Меган знала, що вона так вчинить. Люсi повалилася на пiдлогу, пiсля цього пiднятися було тяжко, вона боляче впала. Але вона просто повинна її перемогти.
  Думаємо загально. Чим вона бере? Тим, що знає наступний крок суперника. Прямо як нестихiйниця. З нею потрiбно точно так же, як i з ними, нi про що не задумуватись i нiчого не планувати.
  Випад, удар, а вона знову увернулася. Та нi, їй просто пощастило.
  Дiвчина рiзко присiла i виконала пiднiжку, ельфiйка пошаткулася, а коли огневичка її ще й штовхнула, то впала, а Люсi ще й навалилася на неї зверху. Все, у неї вийшло, причому дуже швидко. Вона повернула голову до архiмага i радiсно кивнула, той теж був задоволений, малявка Дерк спiймала її, зробила всю роботу, причому таку, яку не змогли зробити професiонали. А вона здiбна. I може ще дуже йому знадобитися.
  Вiдьма повернулася до Меган, рудоволосiй було не зручно її тримати, навiть боляче, вона досi не змогла вийняти стрiлу. Але ту дiвчина їй пiдморгнула i знову вiдвернулася. Все, пора звiдси ушиватись.
  Ельфiйка блимнула, пiдпаливши магiчним вогнем пiдлогу там, де була її кров. Блимнула i позбулася неприємностей завдяки вiдьомськiй магiї. Аластор завмер. Вона просто зникла? Нi, ну це просто смiшно! Вона була у нього в руках! Але бiльше всього цiкавить саме не це, а той факт, що блимнула вона через вiдьомську магiю, звiдки в їх астралi у захищеному мiсцi з'явився вiдьмак? Чи навiть вiдьма, та енергiя скорiше за все була жiночою.
  Та нi, їх тут бути не може. Всьому цьому є повнiстю логiчне пояснення, зараз набагато сумнiше в цiй ситуацiї те, що напiвкровна втекла.
  - Що це було? - Люсi шокованими очима глянула на нього. Та нi, вона знає, що це було, але вона ж грає невинну овечку. I просто загасити своє ж полум'я вона не може, дiвчина скинула свiй явно безсмертний плащ, iлюзiя показувала одяг рядового воєнного, i почала бити тканиною по пiдлозi, проте це було марно, аж поки з пiдлоги не зникли повнiстю всi слiди кровi Меган, видно, це було закляття, а не просто вогонь. Розумно.
  - Вона втекла, - зi злiстю в голосi константував Аластор.
  - Як так? Поряд же зовсiм не було джерел магiї, тим паче вiдьомської! - робимо вигляд, що вона майже нiчого не знає про способи iнсолiтiв отримати енергiю.
  - А це не обов'язково. Якщо перед цим вона вбила якусь вiдьму, то вона могла запросто приватизувати її енергiю.
  - Але чому тодi вона настiльки довго з цим тягнула?
  - Не знаю.
  Люсi не стрималася i голосно позiхнула.
  - Йди, ти втомилася, тобi треба виспатись.
  - Нi, я залишуся бiля матерi.
  - Нi, йди. Тобi ще допомагати органiзовувати похорон Руслана Малет.
  - Так.
  - Йди, виспись, тобi не завадить. У тебе була нелегка нiч.
  - Добре, - дiвчина знову взяла фамiльяра на плече, вiдкрила портал i зникла. Але йти спати поки що не збиралася.
  Люсi з самого початку, як тiльки дiзналася про те, що архiмаг не стримає своє слово, чiтко продумала, як ельфiйка зможе пiти. Вона вже казала, що її не цiкавлять грошi, що може змiнити озвучення суми, хоч i великої?
  Вiдьма знала, що Аластор пiде на все, аби тiльки її впiймати, за якусь чверть години вiн добився того, що etrange повнiстю звiльнили головний коридор i прилеглi до нього кiмнати, а також встиг викликати цiлий загiн ловцiв. Ось тiльки i ельфiйка була не настiльки проста, тому Люсi з самого початку передбачила, що Меган позбудеться всiх нападаючих, i тодi у канцлера не залишиться вибору i вiн спустить її з ланцюга. А далi все як по маслу, вона перемагає напiвкровну, головне, щоб це не виглядiло награним, а рудоволоса зникає за допомогою магiї з її вiдьомського резерву. А також краще, щоб Аластор повiрив їй, що її зацiкавили грошi. I вiн, здається, повiрив, ось тiльки вiдьми нiколи не зраджують своїх. Вона просто його обманула. Краще здаватися корисливою дрянью, анiж нею бути. Дiвчина б нiколи не зрадила б свого союзника.
  Вона з'явилася в штабi напiвкровних, Гарсiя вiдразу злетiла i всiлася на бильце одного з крiсел, а ось ельфiйка вже сидiла у ваннiй кiмнатi i намагалася витягнути стрiлу.
  - Меган, - тихенько, щоб не розбудити Емана, постукала Люсi в дверi.
  - Заходь, - почувся звук замка, i здорова, проте окровавлена рука жiнки привiдчинила їй дверi.
  - Ти як? - огневичка зайшла до неї i зачинилася на замок.
  Меган сидiла на краєчку ванни i намагалася змити кров з рани, не гiгiєнiчно, але витягнути дерев'яшку з тiла вона поки що не могла, та i знати сорочку теж, її рiзати доведеться.
  - Сама бачиш.
  - Вибач, я не повинна була тебе в це втягувати.
  - Ти нi в чому не винна, я сама на це погодилась.
  - Зараз ми тебе швидко пiдлатаємо, нiхто i не дiзнається, - вiдьма наблизилася до неї i роздивилася рану. Нда, кровi буде дуже багато. - Зараз буде боляче, - дiвчина надавила на стрiлу телекiнезом, вона вилетiла з рани i тимчасово застигла у повiтрi. Так, вона була права, фонтан кровi бриснув на всi сторони. Але лiкувати ще рано. Не можна лiкувати те, про що не знаєш.
  Огневичка роздивилася стрiлу. Гм, Меган дуже i ще раз дуже пощастило. Звичайна, нiяк не проклята, не отруєна. Все нормально.
  - Все добре, - заспокоїла дiвчина жiнку, зiбрала якомога бiльше енергiї i пiдлiкувала її рану.
  Їй досi тяжко дається зцiлення. Долiкувати до кiнця не вийшло, залишилася глибока рана, але вона вже не кровоточила i плече не було пробите наскрiзь.
  - Долiкуй сама, я вже не можу.
  Ельфiйка використала її енергiю i остаточно загоїла рану.
  Люсi видихнула i сiла на краєчок ванни бiля неї.
  - Вибач, що вплутала, - ще раз повторила огневичка.
  - Люсi, ти нi в чому не винна. Це не вiд тебе залежало. До того ж без тебе я б не врятувалася.
  Вони замовкли. Казати було нiчого.
  Але тут вiдьма дещо згадала.
  - Меган.
  - Що?
  - Те, що ти менi сказала... Ти говорила серйозно? Чи це була просто гра перед etrange?
  - Нi, я казала навiть дуже серйозно.
  - I що ти мала на увазi? Чому я пошкодую? Що ти знаєш?
  - Думки деяких людей трохи, гм, неприємнi, - обережно вiдповiла ельфiйка.
  - I чиї то були думки? Анни? I про що вона подумала?
  - Тобi краще про це не знати.
  - Розкрила одну карту, тепер показуй всi.
  - Зрозумiй, я не маю право розголошувати чужi думки i цим самим змiнювати саму Долю.
  - Але чому ти думаєш, що я пошкодую про свiй вибiр? Ти ж не знаєш, що буде далi.
  - Повiр тiй, хто вдвiчi старша тебе, повiр моєму життєвому досвiду, твоя мати принесе тобi тiльки бiди.
  - Але вона моя мати. Тут нiчого не зробити. До того ж... Я її донька. Вона не зможе менi нашкодити.
  - Як знаєш, я тебе попередила. Тобi час, я хотiла б вiдмитися.
  - Я зрозумiла, бувай, - Люсi вийшла з ванної кiмнати, забрала свою птицю i поспiшно покинула штаб. Їй дiйсно вже час. Труп Руслана досi лежить у тiй неблагополучнiй долинi. Але що їй робити далi? Так, його треба термiново поховати, але як так, серед ночi розбудити Мей i розповiсти про смерть батька? Ще ж i пiвроку не пройшло зi смертi її матерi.
  Нi, так не можна, це не правильно. Розбудити серед ночi сироту з поганими вiстями? Нi.
  Є кращий вихiд.
  Вiдьма блимнула, аби забрати тiло Руслана, добре, що в горах дуже холодно, та i день був не жарким, тiло ще не почало гнити i розкладатися, а птахiв на таких висотах не побачиш. Огневичка забрала звiдти його тiло, перенесла в дiм Дерк, у розкiшний маєток Малет в центрi Люсi пiти не наважилася, по-перше, вiн зараз безлюдний, по-друге, вона була там лише одного разу i бiльше не поверталася, а по-третє, у величезному домi, про який вона майже нiчого не знає, немає сенсу залишати труп, його там навiть не знайдуть.
  Дiвчина ледве вiдволокла тiло у вiтальню, все ж таки вiн дуже тяжкий, а вона надто втомлена, i вклала його на диван. Так, робимо похмурий i сльозливий вигляд i згадуємо, де кiмната Краї. Це найкращий варiант.
  Люсi тихенько пiднялася на другий поверх, пройшла майже в кiнець коридору i так же тихо зайшла у дверi кiснати її тiтки.
  Який тут безлад... Прямо як у неї, коли їй лiньки прибирати кiлька днiв.
  Вiдьма пiдiйшла до лiжка i перевела подих. Все, не можна вiдступати, вона повинна це зробити.
  
  <78>
  Люсi обережно пiдвела руку до плеча Краї. Вона досi вагалася. Але все правильно, вiдступати не можна. Дiвчина цiлеспрямовано торкнулася плеча тiтки, а коли та не прокинулася, взагалi стягнула з неї покривало. Жiнка миттєво прокинулася i сiла.
  - Анна? Що ти робиш? Тьфу ти, Люсi, ви дуже схожi. Що сталося, чому ти тут?
  - Края, - напiвкровна почала важко, видихнула i сiла поряд iз нестихiйницею на лiжко. Байдуже, що руки у неї в кровi, про це вона поки що не думала.
  - Що сталося? - ще раз запитала вона.
  - Минулої ночi мене i Руслана вiдправили на важливу розвiдку. Але на нас напали.
  - Так, говори, що було далi.
  - Анна дiзналася про це першою, прийшла до нас, ми вiдбивались.
  - I? З нею щось сталося? Я що, повинна це з тебе клiщами витягувати?
  - Вона зараз в госпiталi, але все добре, ризику для життя немає.
  - То чому ти така хмура? Все ж обiйшлося!
  - Не все, - рiзко обiрвала її вiдьма. - Руслан загинув.
  - Що?!
  - Його шию пробила стрiла, його труп зараз лежить у вiтальнi. Ти не знаєш, так?
  - Я майже не бачу вiдьмакiв чи будь-що, що з ними пов'язано.
  Точно, Края же вважається майже позором її матерi. Вiта Дерк була просто дивовижною, жiнка-артефакторка, яка єдина здатна чiтко бачити iншi магiчнi народи, бiльше цим даром не володiв нiхто, навiть її донька. Хоча Края була далеко не слабкою, це вмiння не успадкувала, тож точних передбачень щодо вiдьмакiв, причому без так званих слiпих плям i мутних образiв, etrange отримати точно не могли. В кiнцi кiнцiв сила нестихiйницi заключається саме в тому, щоб бачити те, що ще не сталося, видiляти з загальної картини найбiльш необхiдну iнформацiю, а ще розрiзняти не тiльки знайомих, а i зовсiм чужi, незнайомi обличчя. А ось це найбiльш тяжко. Саме тому Люсi i була спокiйна щодо нестихiйникiв, вiд них загроза викриття мiнiмальна. Побачити її вони не в силах, причому нi вiдьмаки, нi etrange, оскiльки вона напiвкровна i не вiдноситься до жодного з них. Дiвчина ще мала, у астралах з'явилася не так давно, на прийоми ходила i взагалi з кимось знайомилася тiльки разом з батьком, а ось Анна в гостi задля власних цiлей не ходила, хоча її i чекали точно у будь-якому домi, але знайомств у свiтi etrange навiть незважаючи на все це у її доньки було явно немало, особливо пов'язаних з воєнними дiями. Але всi вони, тобто тi, хто залишився в живих, бачили лише маску, не її обличчя, її запросто можуть i не впiзнати. Зараз єдина небезпека з цього боку - Края, вона i жива, i бачила її без iлюзiї, хоча всьго кiлька днiв i це було кiлька мiсяцiв тому. Треба сподiватися, що вона вже призабула її справжнiй вигляд, а якщо нi, то все рiвно за цi кiлька мiсяцiв огневичка сильно змiнилася, причому вiдбулися не тiльки певнi змiни в характерi, змiнилися деякi риси обличчя, проте все ж таки щодо цього хвилюватися варто.
  А ще їй потрiбно притримуватися певного спектаклю.
  - Рея каже, що мене не бачить. Чому, я ж теж etrange.
  - Не знаю, я теж не бачу. Може, це Анна, коли ти була ще зовсiм мала, так прокляла тебе, аби заховати? Хоча до зняття її прокляття i ще трохи пiсля цього вона тебе ще хоч якось бачила, прокляттям таке не поясниш, хiба що хтось наклав нове, - задумалася вона, але вiдразу i кинула цю справу: - Я не знаю. Руслан у вiтальнi? - перепитала вона.
  - Так, я поклала його на диванi, не схотiла залишати на пiдлозi.
  - Правильно зробила, з мертвими так не можна, вони тепло i турботу люблять, - Края пiдiрвалася з лiжка i рванула спочатку в коридор, а потiм вниз по сходах в однiй тоненькiй нiчнiй сорочцi. Люсi теж встала i побiгла за нею, але не так швидко, їй хотiлося спати. Як же їй добре було, поки вона була у короткочаснiй вiдпустцi. Вже так не буде, знову бої, знову безсоннi ночi, знову боротьба.
  Коли огневичка остаточно спустилася вниз, її тiтка вже щось робила над тiлом повiтряника. Часовий кокон? Щоб зберегти тiло? Вона таке влашувати не додумалась. Розумно, тiло надовго збережеться.
  - Запали свiтильники, - скерувала її Края. Це зрозумiло, не дуже зручно робити щось у темрявi, навiть якщо через вiкна доходить свiтло мiсяця.
  - Ееее..., - стоп, навiщо говорити нестихiйницi, що їй опорожнили резерв, якщо можна запалити їх iншим шляхом? - Секундочку. - дiвчина залiзла в свiй мiшок, тепер вона з ним не розлучалася, як, в принципi, i з Гарсiєю, хоча пiд час бою їх обоїх доводилося залишати в сторонi, а їй це не дуже подобалося, хоча його видно не було, все ж таки неспокiйно за свої речi, а битися з важкою сумкою за плечима - не найкращий варiант, їй вистачало i меча, якого минулого разу використовувати не довелося. Проте є i добра сторона, нiхто не бачить нi Гарсiї, нi мiшка, птаха запросто приносила їй покинутi десь речi, хоча пiд час навiть найлегшої боротьби трималася зовсiм поряд, що, якщо щось пiде не так? Все правильно, так i повинно бути. Макс теж носить артефакти, хоча у нього там немає зброї i бiльшої половини, яку носить вона, тому i мiшечок зовсiм невеликий, по-перше, у них рiзнi можливостi, у разi закiнчення резерву iнсолiт використає супротивника, а ось їй доведеться виїзджати на них, а по-друге, офiцiйно рiвень її сил просто мiзерний, i при etrange вона просто не може користуватися всiми своїми вмiннями i навичками, приходиться користуватися якби чужою магiєю. Їй дуже щастило в тому, що жодний уряд не зможе заборонити артефакти навiть вiд ворожого народу. Тому те, що вона знову скористалася вiдьомським артефактом для освiтлення кiмнати i розпалювання камiну. Була доволi холодна нiч.
  - Потрiбно сказати Мей, - вiдьма сiла у крiсло в темному кутку.
  - Так, треба. Я навiть не знаю, як це зробити, - клас, вона теж не знає! - Але точно не зараз, хай поспить. Зараз потрiбно розiслати повiдомлення про це i влаштувати похорон на пiслязавтра.
  - На пiслязавтра?
  - А навiщо чекати? Зараз воєнний час, неспокiйно, якраз.
  - А ти встигнеш все пiдготувати?
  - Що тут готувати, його мiсце на кладовищi вже готове поряд з Вiолою.
  - А поминки? Вiн був багатим, можна це дозволити.
  - Люсi, я повторюю, зараз воєнний час, не до цього.
  - Це я розумiю. Просто... А не можна влаштувати похорон на завтрашнiй вечiр, чи араще в обiд?
  - Хочеш якнайскорiше його поховати? Чому?
  - Ну, знаєш, душа неприкаяна ходить...
  - Душа? Не смiши, - що ж, тiтка ставиться до цього байдуже.
  - Так можна?
  - Тобi це реально настiльки потрiбно?
  - Так.
  - Добре, можна i на завтра. Спочатку я теж так подумала, це навiть краще, хто знає, що буде через день, але потiм згадала про Мей... Як їй буде, життєрадiсно прокинутися зранку, але раптом дiзнатися про смерть батька i вже одягатися на похорон? Якось недобре виходить.
  - Нiчого страшного, це вiйна, ми не в змозi врятувати тих, хто повинен був померти.
  - Ти хоч i права, але жорстока. А як би було тобi, якби ти втратила Анну?
  - Тодi б я зiбралася, вибила разом зi всiма спогадами останню дурь з голови i просто б жила далi.
  - Ти так думаєш? Що ж, ти просто ще нiколи не втрачала близької тобi людини.
  А дiйсно, не втрачала. Вбивала - так, але не дуже розумiла, як це, когось втратити. Що ж буде, якщо Анна пiде з життя? Вiдчує чи вона хоч би щось, хоча б iскорку болю втрати? Ось цього вона сказати не могла. А Аркл? Що ж буде, якщо загине вiн, до того ж доволi часто його фрази змушують її про це задуматись. Боляче точно буде, це стане для неї абияким ударом. I взагалi, краще про це не думати.
  - Не втрачала, - тихо i задумливо сказала вона, дивлячись, як грайливо рухаються язички полум'я в камiнi. Як же хочеться спати...
  Люсi не помiтиля, як заснула, а Края не стала її будити. Дiвчинка втомилася, хай перепочине. Тому цю нiч, тобто її рештки, вiдьма проспала скрюченою на крихiтному крiслi у фактично ненависному їй будинку. Хоча б тому, що тут жили не надто приємнi їй родичi. А ще можна сказати, що виспалася вона явно не ахтi, коли вона встала, то в неї ледве розiгнулася спина, а шия болiла так, що огневичка майже не могла нею рухати. Ось що значить: заснула сидячи на незручному крiслi.
  Краї досi сидiла поряд i копалася в артефактi зв'язку.
  - Доброго ранку, - недбало кинула вона.
  - Не дуже вiн то добрий, - огневичка пiдiйшла ближче. - Що робиш?
  - Органiзовую похорон, вiн буде зовсiм малолюдним, бiльшiсть його друзiв з тих, що я згадала, зараз дуже зайнятi, майже нiхто не зможе. Окрiм нас прийде ще чоловiк так десять.
  - Шкода. Проте це на краще. Мей ще не покидалася? Скоро дев'ята.
  - Нi, ось-ось прокинеться.
  - I як ти скажеш їй про це?
  - Не знаю. В минулий раз Мей сама бачила, як померла Вiола, говорити не довелося, а зараз...
  - Ходiмо, - Люсi пiшла нагору. Та скiльки можна спати, не вона ж лягла о другiй ночi з серйозно неповним резервом.
  - Зачекай, а що, як вона спить?
  Вiдьма зайшла у кiмнату повiльно, о, а її сестричка вже не спить. Розчiсується на лiжку.
  - Люсi? - не повiрила вона. Ну, так, огневичка бачиться з нею частiше на полi бою, анiж у них вдома. Так, з якоїсь сторони це i її дiм, хоча саме тут дiвчина б жила в останню чергу.
  - Так, вибач, що вриваюся, - Люсi трохи вiдiйшла вiд дверей i схрестила руки, а вiдразу за нею вбiгла Края.
  - А, ти вже встала?
  - Так. Збиралася спускатися.
  - Зачекай, - нестихiйниця сiла бiля неї.
  - Що сталося? - схвильовано запитала дiвчина. Нiчого дивного, родички ведуть себе дуже пiдозрiло.
  - Мей, розумiєш, - почала Края, - Доля не завжди буває справедливою, а ми не можемо її змiнити.
  - Або ж просто не хочемо, - подумала Люсi, якби вона захотiла його врятувати, то все могло б скластися по iншому. Проте в голос не сказала нiчого.
  - До чого ти ведеш? - природничка нiчого не розумiла, - При чому тут Доля?
  - Люсi i твiй батько вчора були на розвiдцi, але на них напали. Твiй батько загинув.
  - Що?!
  Дiвчина пiдiрвалася з лiжка, гребiнець випав у неї з долонi.
  - Це життя, - огневичка пiдiйшла ближче. - I зараз iде вiйна. Нiхто не знав, що так буде, - хоча нi, вона якраз знала.
  Мей люто на неї подивилася. Вона так спокiйно про це говорить. Нi, її батько не мiг померти. Це неможливо.
  - Ви жартуєте? - схоже, вона не хоче вiрити. - Це зовсiм не смiшно.
  - А я i не смiюсь. Труп лежить у вiтальнi, - Люсi продовжила бути урiвноваженою i холодною.
  Мей поблiднiла i вибiгла з кiмнати, а Края притисла вiдьму до стiни.
  - Да як ти можеш, в тебе серце є, дiвчинка залишилася сиротою!
  - Немає, - вiдьма подивилася на неї доволi скептично i з-пiд лоба. Нi, з якоїсь сторони їй було шкода свою кузину, але її жахливо бiсило те, що вона з самого дитинства жила у магiчному свiтi, не мала жодних проблем, а коли вони зустрiлися, то природничка була такою крутою, корчила з себе незрозумiло що, але огневичка їй дiйсно заздрила. Вона народилася нормальною, її чекає щасливе життя, а що чекає її? Смерть? I яка, хоробра в бою, чи жалюгiдна на стратi? Але заздрила їй дiвчина по-чорному, так i хотiлося хоч трохи пiдпсувати їй життя. В принципi, як i Реї. Проте без серйозної шкоди, все ж таки родички. Тому Люсi б не стала вбивати Руслана, а ось познущатися над його донькою через це - чому нi?
  Заздрiсть - велика сила, а часто ще й з дуже жахливими наслiдками.
  Та скiльки можна її притискати?
  Вiдьма з усiєї сили, проте без магiї, штовхнула свою тiтку, вона пошатнулася, вiдступила на кiлька крокiв i люто подивилася на неї.
  - Вибачай, менi було боляче, - без розкаяння в голосi буркнула вона i вийшла з кiмнати.
  Нестихiйниця пiшла за нею.
  Звiдки у малої така сила? Начебто штовхала без магiї, а в звичайному немагiчному бою вона одного рiвня з Реєю, донька їй про це казала, а вона не настiльки вже й сильна. Як так, може, це вона слабка, або ж сонна? Та нi, в бою наче нормально. Чи, може, це вона просто стала сильнiша? Та нi, вона зовсiм не здається сильною чи навiть мiцною, бiльше схожа на невинну квiточку, прямо як Анна. Ось тiльки характер зовсiм не сходиться iз зовнiшнiстю. Холодна, самовпевнена, жорстока... або ж просто не в настрої. Або чомусь недолюблює Мей. З чого це? Потрiбно буде сказати Аннi, природничцi зараз не до суперечок, хай втихомирить свою дитину.
  Коли Люсi зайшла у вiтальню, її кузина вже лила сльози над тiлом.
  - Та досить плакати, - фиркнула вона. - Краще одягайся на похорон.
  - Та що ти робиш?! - гримнула на неї Края, пiдiйшла до Мей i мiцно її обняла. - Не плач, - прошепотiла вона.
  - Сьогоднi похорон?
  - Так. Я вже все влаштувала.
  - А де Анна, чому не тут?
  - Вона в госпiталi її поранено, - Люсi знову заговорила рiзким голосом. Навiщо не знала, але продовжувала гримати на кузину.
  - Заткнися! - прикрикнула на неї нестихiйниця i пiдтвердила її слова: - Все вiрно, Анна поранена, вона теж була тодi там. А ти, - тiтка знову повернулася до Люсi, - йди геть, поки не пiзно, похорон о другiй на кладовищi, не смiй запiзнитися. I знайди собi бiльш пiдходящий одяг.
  Дiвчина тiльки всмiхнулася i увiйшла в портал. Вона вмiє доводити до сказу.
  Огневичка не задумувалась, куди вiдкривала портал, тому опинилася у себе вдома, у будинку в горах. Похорон о другiй? У неї ще є час на незакiнченi вчора справи. I це не повiдомити Аннi про поховання, вона ще надто слабка, рана загоїться ще не скоро, вставати їй ще не можна, а резерв вiдновиться тiльки через кiлька тижнiв у кращому випадку. I поки що Люсi не могла сказати добре це, чи погано.
  Їй потрiбно домовитись про дещо з Максом. Може, вiн її i образив, але якщо добре подумати, Меган теж почала плескати отрутою, коли залiзла в голову до її матерi. Це не спроста, а його можна зрозумiти. Вона ж так i не дiзналася, про що вони знають. Хоча поговорити їм треба зовсiм не про це.
  Вiдьма блимнула i пройшла до штабу напiвкровних. А його тут немає. Їх якось небагато, немає, Сильвiї, Власа i Меган, решта сидить i щось чекає.
  - А, Люсi, - зацiкавленим голосом звернувся до неї Марат. Вiн що, зiбрався до неї клеїтись? На неповнолiтнiх потягнуло? Ось тiльки на неї це не дiє.
  - I тобi здоров, - дiвчина пройшла до них i теж всiлася. - Що вiдбувається, де решта наших?
  - Пiшли на розвiдку по астралам, - Крiс повернувся до неї.
  - А Макс?
  - Пiшов з Меган, я не можу, це повинен бути iнсолiт, - пояснив Емануель, встав i почав нервово ходити з кутка в куток. - Їх всiх вже дуже давно немає.
  - Може, щось сталося? Може, краще вiдправити пiдмогу?
  - Рано, у нас умова про пiдкрiплення пiсля трьох годин, ще є час, - ельф продовжував ходити по штабу. Настiльки хвилюється за свою дiвчину?
  - Люсi, у тебе щось сталося? - Крiс думав рацiональнiше. - Ми можемо чимось допомогти?
  - Нi, менi термiново потрiбен Макс, є важлива розмова.
  - Будеш чекати тут?
  - А де ще?
  - Ну так, згоден.
  Занадто довго чекати не довелося, хвилин через п'ятнадцять повернувся похмурий Влас i кинув два пакети на стiл, а ще через пiвгодини з'явилася Меган. Проте без Макса. I вона теж поклала конверти. Ось так все вiдбувається? Вони спочатку приносять конверти, а потiм вiдкривають i аналiзують iнформацiю?
  Гм, це ж так ненадiйно, передавати завдяки паперам. А якщо того напiвкровного спiймають, тодi ж погане буде не тiльки йому, вони спiймають i iнформатора. Але це ще не все, пiсля цього можна одним махом вбити кiлькох напiвкровних, iдеальна пастка, особливо вiд ельфiв. Вони запросто можуть пiдмiнити конверти, поставити на свою жертву маячок i змусити повiрити, що нiчого не змiнилося i розвiдка пройшла без проблем. Тодi вiн повернеться в штаб, який тепер можна буде запросто вичислити, а коли напiвкровнi вiдкриють конверт, вiн просто банально вибухне, забравши життя кiлькох смертних. I як магiчнi народи ранiше до цього не додумались?
  Гм, але що з цим можна змiнити? Якi є варiанти? Iнформатори будуть вiдправляти вiдразу в штаб? Не варiант, занадто небезпечно давати доступ тим, кого можуть так легко вичислити i спiймати, особливо якщо за ними ведеться стеження. Нi, не всi iнформатори знаходяться пiд ризиком викриття, але доволi пiдозрiло, якщо хтось щотижня в певний час щось вiдсилає у невiдомому напрямку, а якщо добре перевiрити, то у незрозумiлий, штучно створений i чудово захищений астрал. Їх вiдразу вичислять.
  Так, ще можна спробувати, щоб всi iнформатори залишали пакети в якомусь певному мiсцi астрала, але це ж теж входить в термiн дивної поведiнки, теж варiант не найкращий.
  Все, iдеї у неї скiнчились. I як не крути, а все рiвно щось виходить не так. Поки що вона не знає, як можна убезпечитись вiд всього цього. Чи... Секундочку...
  - Народ! - дiвчина окликнула всiх присутнiх у штабi. - А вам не здається, що i так занадто ризиковано приносити сюди конверти, а тим паче їх тут вiдкривати?
  - Люсi Тенебрiс, - скептично пiдняв брови Влас. - А ти не помилилася з тими, кого вирiшила вчити?
  - Не помилилася, - огризнулася вона. - Я серйозно. А якщо це буде небезпечно? Що, якщо такий конверт принесе їхня нова криса з попередньо промитими мiзками?
  - Ми знаємо про таку можливiсть, Люсi, але тут нiчого не зробиш, - розумiючи подивилася на неї Меган.
  - Дещо можна. Чи можна якось визначити, виявити втручання за допомогою ельфiйської магiї чи магiї безсмертних?
  - Не можна, - обрубала ельфiйка. - Якщо не робити з жертви повну ляльку, а втрутитися лише в певнi моменти, то зробити це майже неможливо.
  - Але ж це майже! Яка буде рiзниця?
  - При ставленнi запитань на тему того, про що тебе змусили забути, твої очi стануть склянi, неначе пiд час гiпнозу.
  - Так я не розумiю, чому ви не запитуєте про це кожного, хто приносить якiсь папери? Чому не перевiряєте, що вiн принiс, до їх вiдкриття?
  - Ми перевiряємо всi конверти! - рявкнув Влас.
  - Твоє слово нiчого не значить, демоне, це ж ти їх принiс!
  - А що значить твоє, малявко i параноїчко?
  - Фу, як грубо, - фиркнула дiвчина i пiдiйшла до нього впритул. - Тобi скажи менi, Власе, чи нападали на тебе сьогоднi?
  - Нi.
  Чистий i суворий погляд, рiзка вiдповiдь. В його спогади точно не втручалися i в голову йому точно нiчого не вкладували.
  - А ти, Меган? Не вiдбулося чи з тобою чогось незвичного?
  - Нi. Все добре.
  I вона теж чиста. З ними все впорядку.
  - Переконалася? - гаркнув розлючений Влас.
  - Цiлком, - Люсi вiдреагувала спокiйно. Тепер вона хоч знає, що цi двоє повнiстю безпечнi.
  - Власе, сядь, ти же знаєш, що вона цiлком i повнiстю права, наша система м'яко кажучи не досконала.
  - Всi це знають, але чому вона лiзе?
  - А нiчого, що я теж тут стою? - нагадала про себе вiдьма.
  - Досить, - янгол стукнув кулаком об край столу, їй здалося, чи шматок дерева реально вiдвалився? - Тьфу ти, давно казав, що нам потрiбен мiцнiший стiл.
  Все ж таки зламав. Сильний вiн, дерево було мiцним.
  - Не потрiбно сваритися, - продовжив Крiс. - Люсi, це, звичайно, розумне рiшення запитувати про таке, але якщо б на них реально б напали в дорозi, то було б вже пiзно щось запитувати, папери вже тут, а якщо на них був би маячок, то нас би вже знайшли i напевне вбили, тому навiть тут немає сенсу щось перевiряти.
  - Шансiв немає, - зiтхнула дiвчина.
  - Є. Що вони вiдiб'ються. Саме тому з Меган ходив Макс, саме на такий випадок.
  - Ясно, а де вiн?
  - Хто?
  - Макс.
  - Вiн довiв мене до порталу, я увiйшла, а вiн кудись блимнув, - розповiла Меган.
  - I ти не знаєш куди? Ось тiльки не треба це говорити, ти завжди все знаєш.
  - Та знаю я. Вiн знову поперся на те кладовище, ми тут усi вже дивуємося, як etrange досi не влаштували там на нього засiдку, - задумливо повiдомила вона.
  - Ясно.
  Так, значить.
  - Тодi я, мабуть, пiду.
  - Йди, - послав її Влас i вiдiйшов до свого особистого крiсла. Ця мала забагато на себе бере, плювати, що обдарована. Донька великих батькiв. Пф, одним прiзвищем повагу не заслужиш. Проте її дiї змушували його думати, що вона варта хоч маленької, але поваги. Вiн завжди поважав непокору i незламнiсть. Його Карiн була саме такою. I дуже шкода, що вона так з ним вчинила.
  - Пiду, - фиркнула мала Тенебрiс i увiйшла в портал. Як же вiн її вже дiстав своєю самовпевненiстю i нахабством, причому по вiдношенню саме до неї, до iнших напiвкровних вiн не чiпляється. Чому вона, тому що вона, фактично, тiльки у них з'явилася? Якщо вiн недолюблює протилежну стать, то це ж ще не причина, аби знущатися над нею. До того ж хто сказав, що вона дасть себе так просто образити? Нiколи!
  Але цього разу Люсi таки пiшла. Їй потрiбно переговорити з Максом, а зробити це бажано сам на сам, до похорону Руслана. З Власом посваритися можна i наступного разу, вiн до цього охочий. Хоча якщо подумати, то особистiсть з нього якраз нормальна, в усякому випадку краща, нiж з її матерi.
  Напiвкровний iнсолiт дiйсно був на кладовищi, прибирав бур'ян з могили. Вiн настiльки любив свою матiр, що ходить сюди тричi на тиждень? Наскiльки ж вони були близькi? Мабуть, дуже, а то батька ж у нього не було, за його життя нiхто так i не дiзнався, що у нього є незаконно народжений син, тiльки пiсля смертi.
  Вiдьма пiдiйшла до хлопця i сiла на лавку поряд, Макс пробiгся по нiй очима.
  - Привiт. Ти впорядку? - вiн досi вiдчував себе винним, що вiдмовив їй. Результату жодного, Анна вижила, а Люсi просто довелося побiгати, а ще пiдставити пiд ризик ельфiйку. Негарно вийшло.
  - Так.
  - Лу, ти вибач, що я вiдмовив тобi в допомозi, менi не варто було.
  - Та нiчого, я впевнена, у тебе було достатньо вагомих причин.
  I все рiвно з її голосу вiяло холодком.
  Хлопець похилив голову, вона таки не пробачила.
  - Вибач, - повторив вiн.
  - Нiчого, все, забули. Зараз не до цього, нам потрiбно серйозно поговорити. Котра година?
  - Близько пiвдня, а що?
  - Нiчого, просто скоро тут буде похорон Руслана.
  - Ти швидко впоралася, але все одно ризикуєш.
  - Я не про це хочу поговорити, - перебила вона його.
  - А про що тодi?
  - Максе, я думаю, що, починаючи з сьогоднiшнього дня, нам краще не бачитись, а тобi взагалi пiти з загону i бiльше не втручатися у цю вiйну. Вибачай, але це необхiдне рiшення, - обрубала дiвчина. I їй було далеко не так просто це йому сказати.
  Ми часто так боїмося ранити серце наших близьких, а це все рiвно стається, ми можемо навiть не помiтити, як це станеться. А деякi рани не загоюються. Дуже часто наш бiль залишається з нами назавжди.
  
  <79>
  - Що? - з чого це вона раптом, у хлопця ледве не вiдвисла щелепа. Вона сьогоднi що, не з тiєї ноги встала? - Лу, я ж уже вибачився!
  - Та заспокойся, справа зовсiм не в тобi. I нам краще знайти iнше мiсце для розмов.
  - Ходiмо.
  Макс перенiс її до неї додому, тут їх точно нiхто не стане шукати, а пiдслухати в цих стiнах точно неможливо, та i нiкому.
  - Так що сталося?
  - Дивись, яка ситуацiя. Я майже впевнена, що ти вже знаєш, мою матiр вилiкувала Меган, - вiдьма сiла на стiлець i почала масувати виски. - Але, звичайно, виникло запитання, звiдки ми знайомi, довелося сказати, що ти порадив менi попросити її. А потiм я її зрадила i напала, хоча в кiнцi вона все рiвно втекла.
  - Тобто зрадила?
  - Розiграла зраду через грошi, аби пiдiбратися до неї ближче, щоб вона скористалася для втечi моїм вiдьомським резервом, - пояснила вона. - I ось тепер виникає запитання: як так, я зрадила твою подругу i союзницю, а тобi байдуже? I це ще не все. Про нашi вiдносини знає вже кожна собака, нам варто бути обережнiшими i все розiрвати, Аластор вже будує плани, щоб через мене давити на тебе, а я не дам зробити з тебе марiонетку, а тим паче з себе.
  - Так ось в чому справа, а я подумав, що ти злишся на мене i не хочеш бачити.
  - Серйозно? Чесно, ти правий, я досi розлючена, але я не бачу сенсу з тобою сваритися. А щоб не хотiти бачитись? Нi, менi це не вигiдно, - повiдомила йому вона. - А ти наказав сам себе. Нам потрiбно вирiшити, як дати всiм зрозумiти, що ми посварилися.
  - Просто бiльше нiколи не спiлкуватися на людях.
  - Нi з того, нi з сього?
  - Так, хто розумний - зрозумiє.
  - Думаєш, так можна?
  - Впевнений. Ти сьогоднi йдеш на похорон вся в печалi, а коли у тебе наступного разу запитають про мене, ти просто розiграєш розбите серце i скажеш, що я не захотiв бачитися. Точно подiє.
  - А не занадто просто? Може таки розiграти сцену?
  - Яку сцену?
  - Нашу з тобою сварку. Щоб всiм бажаючим було що обговорити.
  - Ах, Люсi, Люсi. Ти ще зовсiм нiчого в цьому не розумiєш. Мало просто вмiти брехати, ще треба пам'ятати, що гра є i залишається грою, i далеко не всi etrange настiльки слiпi, щоб її не помiчати.
  - Такi, як Аластор.
  - Так. Я особисто знайомий з канцлером, ще до цiєї посади вiн був ловцем i доставив менi немало хлопотiв. Вiн дiйсно небезпечний, особливо якщо врахувати те, що розуму i безсовiстностi йому не займати. I тобi краще не вступати з ним у конфлiкт.
  - Я вже кiлька разiв йому нагрубiянила, - винно повiдомила дiвчина.
  - Це погано, тобi краще до нього пiдлизатися.
  - Ти так думаєш? Ненавиджу це робити, плазувати пiд кимось, - вiдьму аж пересмикнуло.
  - Я не просто думаю, я знаю. I менi так здається, що зовсiм скоро тобi буде вигiдно з ним зблизитись, це i спосiб дiзнаватися про важливi речi ще до головнокомандуючих, i тихо i зовсiм непомiтно шпигувати за сенатом i астралом etrange без небезпеки для життя.
  - З цим я з тобою згодна, але чому ти так думаєш?
  - Сама подумай, твiй загiн довго не протягне. Без мене, без Руслана... Нам буде не так просто знайти замiну.
  - Прийму на замiтку, але я думаю, що нам поки що ще рано загадувати на майбутнє.
  - Можливо, - покiрно схилив голову вiн i про щось задумався.
  - Але дечого не змiнити, нас бiльше не повиннi бачити разом.
  - Не повиннi. Ось тiльки ж ти завжди знаєш, що тiльки поклич - i я прийду до тебе так швидко, як тiльки зможу.
  - Знаю.
  - Меган зробила погане пророцтво, - раптово змiнив тему хлопець.
  - I що? Вона не вiдьма, не нестихiйниця, пророцтва - точно не галузь магiї, якою володiє i на якiй розумiється.
  - Але i нехтувати її словами не варто, вона хоч i далека вiд всього цього, але рiдко помиляється у своїх висновках i в тому, що передбачає.
  - Не знаю, я подумаю.
  - Подумай. I будь обережна зi своєю матiр'ю, вона небезпечна людина.
  - Це i так вiдомо.
  - Небезпечна саме для тебе. Ти не знаєш її наступний крок.
  - А ти знаєш?
  - I я не знаю, просто попереджую. Аби тiльки бiди не трапилося.
  - Яка бiда, поки що все добре, вiйна вiйною, що може статися, окрiм того, що на мене раптово нападуть i вб'ють десь по-тихому i не залишаючи слiдiв, - засмiялася огневичка.
  - Нiколи так не жартуй, - посуворiв вiн i пiдвiвся. А стiльцi тут дуже зручнi, Аркл для своєї дитини дуже постарався. - Лу, я краще пiду. Сьогоднi в штабi будуть зачитувати тижневi звiти, хотiлося б щось почути.
  - Я знаю, добре, йди.
  - Якщо що, то я прийду до тебе в будь-який час, задля тебе буду працювати двадцять чотири години сiм днiв на тиждень, ти же знаєш.
  - Знаю, зав'язуй з цим. Але, сподiваюся, ми домовилися, вдаємо ображену одне на одного парочку.
  - Так, я зрозумiв. Я пiду, - Макс не запитав дозволу, вiн просто обережно поцiлував її на прощання i блимнув. Поки що цього йому було цiлком достатньо, хоча все це тiльки поки. Вiн був упевнений, ця дiвчина засiла в його серце дуже i дуже надовго.
  I їй теж було про що подумати? Чи хотiла вона його вiдпускати? Не дуже. За кiлька мiсяцiв вона прив'язалася до нього не набагато менше, нiж до свого батька. Але може бути небезпечно, навiть дуже. Хто знає, що у нього на думцi? Вiддавати йому серце небезпечно тiльки тому, що занадто тяжко сказати про його наступнi дiї, навiть враховуючи, що i Люсi не настiльки проста. Так, вона з якоїсь сторони доволi вiдкрита, має довгуватий язик, проте знає, коли потрiбно мовчати, а коли краще брехати. Вона умiє знаходити вихiд з будь-якої ситуацiї, залишатися незалежною не вiд кого, навiть коли схиляє перед iншим голову i виконує його накази. Вона Люсi Тенебрiс, вiдьма i донька свого батька. В мiру егоїстична, в мiру жорстока, проте безмiрно нахабна i вперта. А ще вона чудово розумiла, що наступнi повороти долi залежать далеко не вiд неї. Ми можемо спробувати втрутитися i перебудувати стiни цього коридору, створити новi вiкна, дверi, проте звiдки ми знаємо, може, ми створили просто швидший шлях до кiнця, до своєї смертi? До того ж ми можемо створювати певнi подiї, мати над ними контроль, але це ж залежить тiльки вiд нас, а те, чого ми добивамося, вiд багатьох людей i обставин, нам непiдвласних. Проте чому б не спробувати змiнити щось на краще? Знати б тiльки що саме.
  Макс правий. Їй таки потрiбно якось пiдлизатися до влади etrange, а особливо до канцлера, це навiть дуже нiж корисно. Але щойно вона згадувала наскiльки не дурний i навiть хитрий Аластор... Що, як вiн здогадається про її напiвкровнiсть точно так же, як це зробив i Тернон? Хоча... Архiмаг може бути i всесильним, i хоч тричi розумним, проте якщо поставити його в ряд з її батьком - тут навiть про конкуренцiю не йшло, якщо дiї etrange ще можна якось передбачити, якщо спробувати, то думки Аркла Тенебрiс були не доступнi нiкому, навiть їй. Нi, вiн немало чим з нею дiлився, роздумував при нiй, пояснював, вчив, але водночас вiв якусь свою гру, їй не зрозумiлу. I вона могла точно i з усiєю впевненiстю сказати, що її батько навiть бiльше нiж небезпечна людина. Проте не для неї. Для неї вiн зробить усе, не причинить їй шкоди, навiть якщо вона його зрадить, в цьому Люсi не сумнiвалася. Хоча це було так дивно, особливо зi сторони, як так, що настiльки егоїстичний, корисливий i жорстокий чоловiк, про його справедливiсть нiколи не згадували, здатен любити не на жарт i виявляти таку нiжнiсть в сторону своєї дитини?
  Але тут теж не було нiчого дивного.
  Аркл Тенебрiс, єдиний син загиблого Данiеля Тенебрiс i його рано померлої дружини, не був жорстоким i корисливим егоїстом. Так, вiн завжди ставив свої iнтереси перед чужими, так, вiн кроваво позбувався ворогiв, умiв знаходити вигоду для себе навiть у найгiршiй ситуацiї. У нього була дуже тверда рука, переступити через нього не вдавалося ще нiкому, а його авторитет впливав на деякi рiшення далеко не в одному астралi. Проте мало хто знав його вiдбувається за товстими стiнами муру, вибудованого навколо його володiнь.
  З самого дитинства Аркл був настiльки м'який i спокiйний, що його батько хвилювався, що з його сина не виросте нiчого путнє: вiн полюбляв тихо дивитися за життям сiльської чернi, не цурався брудної роботи, як так, вiн же син вiдомого аристократа, спадкоємець всього роду! Проте хлопець рiс, i хоч його приязнь до селян i взагалi цивiльних нiкуди не зникла, вiн поступово таки взяв до руки меч, лише тодi стало зрозумiло, що вiн стане прекрасним воїном. Суворий, справедливий, скритний, холоднокровний, терплячий, здатний навiть не дрогнувши дивитися на вбивства, катування, проте знавший цiннiсть пiдтримки i любовi, любивший свою сiм'ю настiльки, що якщо поставити його вибирати мiж свiтом i сiм'єю, вiн вибрав би сiм'ю, хлопець успадкував вiд батькiв усi найкращi i найнеобхiднiшi для виживання в їхньому жорстокому свiтi риси характерiв. А його вiдома всiм небачена жорстокiсть прийшла до нього вiдразу пiсля смертi останнiх живих членiв його сiм'ї. Тодi вiн бiльше не став стримуватися. Його вчили тримати його силу i емоцiї у собi, проте на семилiтнiй вiйнi вiн вiдiрвався на повну. Першi кiлька рокiв вiн вбивав etrange навiть не задумуючись, трощив все, що мiг дiстати, витягував iнформацiю з тих, хто просто не мiг нiчого розповiсти. Вiн навiть не хотiвши цього став найбiльшим козирем свого народу i найбiльшим страхом всiх ворожих.
  Чоловiк дуже швидко став генералом, його навiть думали поставити генералом усiєї армiї, розумiли, що тодi перемога буде точно їхня. Проте йшли днi - i в ньому знову щось змiнилося. Вiн продовжував вiдмiнно служити, вбивати, катувати, але перестав ненавидiти весь свiт за те, що вiн залишився один. Багато хто думав, що у нього з'явилася жiнка. Проте поряд з ним нiкого нiколи не було.
  Нi, жiнка була, з жорстокого сну його змогла вивести Анна Дерк, її очi, її мила наївнiсть i цiкавi думки. Трощити все перехотiлося, вiн нiби ожив, йому знову захотiлося жити, хотiлося миру i благополуччя зi своєю коханою. А те, що вона etrange - не бiда, йому нiчого не коштує приховати жiнку вiд чужих очей.
  Ось тiльки його щастя було не довгим. Вiн вiдразу зрозумiв, що це прибуло його покарання за всi грiхи i несправедливiсть. Через його вчинки тепер буде страждати його донечка. I виправити вiн вже нiчого не зможе. Зараз його щастя в його дитинi. А Люсi все ближче до своєї смертi. Але вiн чудово знав, як це зупинити.
  Все, вiдьма вирiшила. Вона почекає ще кiлька днiв, якщо станеться те, що передбачив Макс, дiвчина зробить все можливе, аби зблизитися з Аластором. Небезпечно? Так. Але тепер вона не збирається грубiянити, давати здачу за образи, одним словом огневичка буде тихою вiвцею, хоча б поки. Їй занадто вигiдно працювати на канцлера. По-перше, звичайно, через iнформацiю. По-друге, через її бездiяльнiсть на неї не буде дiяти клятва, хоча i повинна, але архiмаг пов'язаний з воєнними дiями, така служба буде вважатися за воєнне завдання. А по-третє i головне: їй не доведеться бути в центрi боїв. Вона може i полюбляти ризик, але ж жити теж хочеться!
  Люсi повернулася на кладовище, церемонiя вже почалася. Гм, а вона ще ж не була на похоронах у магiчному свiтi, спостерiгала вже кiнець i то здалеку.
  Поряд iз труною плакала Мей, її незворушно тримали нестихiйницi.
  От чорт, вона ж так i не змiнила одяг на iлюзiї. Дiвчина дiстала артефакт. Доведеться зменшити потужнiсть.
  Вiдьма вiдпустила Гарсiю, яка може проявитися, птаха трохи полiтала у неї над головою i всiлася на товсту гiлку найближчого до них дерева.
  Огневичка вiдкрила свiй справжнiй одяг. Вона, залишаючись з лицем Анни Дерк, тепер виглядала реально дивно, темний колiр їй не дуже пасував. А ось плащ вiдьми вона скинула. Не варто свiтити таким фасоном. Плащик закiнчувався трохи вище колiн, це типово для темних, але його можна було i повнiстю закрити, так вiн нагадував звичайне пальто на теплу погоду. А ось її батько завжди ходив у темному i непримiтному плащi, який не закривався, вона точно не знала, чи так ходять усi, чи тiльки вiн.
  А ось etrange полюбляли зовсiм iнше. Дорогущий, з вишивкою, з довжелезними рукавами, що просто неможливо битися, зроблений з найкращої тканини. I у них це була бiльше звичайна накидка, нiж зручний i практичний одяг. Саме через простоту верхнiй одяг їй довелося зняти, звiдки вона знає, хто що подумає про неї. Його вона заховала в свiй напiвпорожнiй мiшок, який вiдразу повiсила на плече, вдалося також зробити, щоб меч за спиною i її речi видно не було. А щодо темно-сiрого одягу... У схожому прикидi її вже бачили кiлька мiсяцiв тому, коли вона ще не знала про те, що вiдьма, i ходила так, як їй було зручно.
  Що ж, у неї все рiвно був найбiльш одноманiтний одяг. Ну i чорт з ними, невже ще вона винна, що вони поодягали просто темнi кольори, кожен, хто прийшов намагався виглядати якомога розкiшнiше, понавiшував на себе артефакти...
  Добре, що хоч людей було не багато, менше кiлькох десяткiв. А ще не було Анни. Не дивно, теоретично вилiкуватися за такий короткий час вона не могла i не зможе, пройде ще кiлька тижнiв перед тим, як вона стане на ноги.
  А ось природничка була досi розбита i просто плакала над тiлом. Так, їй зараз дкже складно.
  Дiвчина стала останньою в чергу, щоб попрощатися з Русланом. Гм, а вони ж вiрять у Всевишнього, у них немає молитв, i вони не вiдспiвують загиблих.
  Чесно кажучи, байдуже, у що вони вiрять. Мертвi нiколи не скажуть, правi вони чи нi, та i їй було не настiльки важливо про це знати. Особисто вона вiрила тiльки в Долю. Доля Руслана була померти, i вона не стала заважати. Не хотiла нiчого змiнювати. Їй це було тiльки на руку.
  Люсi опинилася перед труною. Що йому сказати? Всi замовкли, огневичка таки привернула увагу. I так було дуже тихо, а тепер ще й останнi спiвчуття, висловленi Мей, i слова, сказанi на прощання тiлу повiтряника, скiнчилися.
  - Менi шкода, що ти помер, Руслане Малет, - обережно i достатньо голосно почала вона, Аластор, який теж був тут присутнiй, прислухався. - Ти був чудовим батьком для своєї дочки, чудовим командиром для мене. Проте помилився, - рiзко закiнчила вона i пiдiйшла до своєї кузини. Нi, жалiти її вона не збиралася, тим паче казати фальшивi слова спiвчуття, просто стала поряд i легенько стиснула її плече. - Тримайся, - вiдьма таки пересилила себе, але вiдразу розвернулася до всiх спиною i пiшла в сторону виходу iз земель мертвих, одночасно посилюючи на собi iлюзiю i повертаючи попереднiй вигляд. Їх не хотiлося бачити, як його засиплять землею. Та i Гарсiя не стала чекати i покiрно полетiла за нею.
  - Люсi Дерк, - канцлер наздогнав її, але тепер тяжко дихав, сказувався поважний вiк.
  - Що сталося? - обернулася вона. Стоп, вона ж повинна хвилюватися про свою матiр. - Щось з Анною? - швидко запитала вона.
  - Нi-нi, я не через це, з нею все добре, - архiмаг зробив кивок головою, чоловiк, який його супроводжував, залишив їх говорити сам на сам.
  - Люсi, смерть Руслана - велике горе, я дуже спiдчуваю вашiй сiм'ї. Але вiйна не чекає, нам потрiбно обговорити деякi змiни щодо твого загону.
  - Що саме? Це термiново?
  - Я ще не вирiшив, який головнокомандуючий вiзьме тебе пiд свiй контроль, ранiше це робив Малет... А ще потрiбно знайти тобi повiтряника...
  - Це термiново? - повторила вона.
  - Не дуже. До завтра почекає.
  - Де i в скiльки?
  - Опiвднi... дай подумати, мiй кабiнет в будiвлi сенату пiдiйде?
  - Я не знаю навiть, де це.
  - Величезна будiвля в центрi.
  Клас, так точно направив! А нiчого, що там всi будiвлi далеко не маленькi? Нiчого, вона знає, у кого можна запитати.
  - Де кабiнет, запитаєш, тобi покажуть.
  - Добре, я знайду, - обережно погодилася вона. - Вибачте, я пiду, дуже втомилася, - мило всмiхнулася вона, почекала, поки Гарсiя сяде їй на плече i максимально швидко вскочила в портал.
  Поговорити вiн хоче... У себе. Нiчого, вона вже знає, що робити.
  Дiвчина забiгла на кiлька хвилин до напiвкровних i скопiювала карту будiвлi сенату, а потiм повернулася до себе додому. А вона реально величезна, тут i заблукати можна.
  Огневичка ще кiлька годин намагалася вивчити усi коридори i таємнi переходи, аж поки не зрозумiла, що це майже неможливо. Проте тепер вона знала, де це, а на мiсцi можна i з картою походити.
  Вiд цiєї справи її вiдволiкли далеко не лiнощi чи втома. Їй прийшло повiдомлення через артефакт, вiд Мей, а природничка ранiше нiколи не пробувала зв'язатися з нею таким чином.
  "Люсi, потрiбно поговорити."
  Так просто. Всього три слова. Але огневичка не стала чекати.
  Кузина знаходилася у вiтальнi в домi Дерк, вiдьма теж заявилася туди.
  - Ти хотiла зустрiтися? - вiдразу перейшла до справи вона. - Що такого сталося?
  - Я звiльняюся. Йду з загону. Ось заява, - дiвчина простягнула їй складений вдвоє листок.
  Отакої! Цього вона не очiкувала. Як добре все складається...
  - Чому? - потрiбно вияснити, що у тої на думцi.
  - Я вирiшила поступати у воєнну академiю.
  Так, а ось це не входило в її плани.
  - Навiщо? Ти i так достатньо добре розумiєшся на боях.
  - Не достатньо, - в очах природнички палав праведний гнiв. - Я помщуся кожному вiдьмаку, кожному, хто забрав у мене моїх батькiв. Помщуся всiм, будь то сенатор, чи простий рядовий солдат. Але поки я не можу, ще не готова.
  Стоп, стоп, стоп. Це натяк, що вона збирається пробувати вбити Аркла Тенебрiс? Вона смiється, чи знущається?
  - Вже майже нiкому мститися, всi, хто винен у смертi твого батька, вже мертвi.
  - Але не матерi.
  А вона рiшуча. Ей, куди дiлася її дитяча наївнiсть, вона так не планувала! Не планувала, що її люба сестричка вирiшить мститися Арклу замiсть Руслана. Так, до цього ще далеко, але вже стає неспокiйно. У звичайному бою дiвчинi не перемогти, але чи розумiє вона це? А якщо розумiє, то що придумає заради його смертi?
  - Мей, це небезпечно, Всевишнiй сам їх покарає. Тобi це не потрiбно.
  - Потрiбно. Я не зможу жити, поки всi вони не будуть лежати в могилах. Вони i їхнi дiти.
  Ну все, це вже дiагноз. Вона помiшалася на помстi. I при чому тут дiти? Хоче винищити цiлi роди?
  Добре, що вона так i не дiзналася про її кровний зв'язок з Арклом. Iнакше вона могла б запросто вбити її прямо зараз. Ну, вбити не змогла б, сил не вистачило, але проблем би спричинила достатньо. Але ця дiвчина ще може стати серйозним ворогом. Її варто сторонитися, вона була впевненою, природничка ще стане небезпечною. Або навпаки зблизитись, щоб знати про її подальшi дiї.
  - Добре, а може, не варто так жорстоко? Можна ж просто залишити дiтей без їх батькiв, навiщо вбивати i їх?
  - Ти нiколи мене не зрозумiєш, ти ще нiколи нiкого не втрачала!
  - Не втрачала, - тихо пiдтвердила вона.
  - Так i не знущайся з мене! Чому ти постiйно всюди лiзеш, грубiяниш, показуєш, яка ти крута?! Да ти просто вискочка, яка не маючи в собi нiчого особливого, змогла використати вплив матерi i з рядової солдатки виїхати в командири!
  Як же Люсi хотiла огризнутися у вiдповiдь... Вона не просто хотiла, її аж перекривило вiд неможливостi вiдповiсти. Вона не повинна псувати з кузиною вiдносини, це ж потiм вилiзе боком.
  - Ти права, - спокiйно почала вона. - Я, незважаючи на поганi манери i грубiянство, завдяки своїй матерi змогла отримати звання командира, хоча я не скажу, що цього хотiла, - обережно додала вона. - Так, я часто лiзу не в свої справи, просто я не ти, я не стану сидiти з мiшком на головi, не знаючи, що вiдбувається. Але поясни менi, коли я говорила, що я краща за iнших?
  - А хiба нi? Це видно у всьому, у твоїх вчинках, вiчно смiєшся над всiми, неначе всi ми твої слуги, марiонетки, ще у твоєму надмiнному, зневажливому поглядi, чорт, та навiть у зовнiшньому виглядi!
  - А що з ним не так?
  - Вiчно шикарна, красива, очi пiдфарбованi, не дивно, що Аманзi на тебе запав! А менi що залишається? Задвiрки?
  Яка iронiя. Заздрити одна однiй...
  - Не вважай, що я така щаслива. Все своє дитинство я самотньо провела у темних закутках квартири, без магiї i можливостi на краще життя. Ти вiдкрила для мене мiй справжнiй свiт, за це я тобi вдячна. Але пам'ятай, що твоє дитинство було в рази щасливiше за моє. У тебе був батько, а це дорогого коштує. А що сталося зi мною потiм? Спочатку я просто намагалася знайти собi мiсце у цьому свiтi, а потiм мене прикликали на цю дурну вiйну. Я хотiла цього? Нi, але мене не запитали. Мати зробила все, аби тiльки я стала командиром, але я цього не хочу! Йди, забирай моє мiсце, менi воно не потрiбне!
  Мей ще якийсь час мовчки дивилася на неї. А огневичка не настiльки щаслива. Вона неначе у золотiй клiтцi, наче все i добре, але вона скована правилами, за якими жити не звикла. Дурна. Але її можна зрозумiти. Тому то i свариться зi всiма, що хоче на волю. Але на думку природнички, набагато краще жити в золотiй клiтцi, всiми розпоряджатися i дивитися, як перед тобою схиляють голови, анiж сидiти в якихось закутках i не знати влади. Це краще, нiж бути, як вона, нiким не помiченою i нiкому не потрiбною.
  - Тобi такий шанс випав, стати вiдомою з твоїми то вмiннями, а ти його просто викидуєш.
  - Менi цей шанс не потрiбен, - зiтхнула огневичка i сiла на крiсло.
  - Ти хочеш мати батька?
  - Все дитинство хотiла.
  - Ну ось, тепер у обоїх їх немає.
  - Мей, пробач менi за мою грубiсть, я не повинна була i рiзко повiдомляти тобi про смерть Руслана, i взагалi не повинна була грубити.
  - Нiчого, ти теж вибач, що накричала, - здається, у них вийде залишитися друзями пiсля такої вiдвертої розмови.
  - Ти реально думаєш, що я виглядаю вульгарно? - може, варто змiнити вигляд на iлюзiї?
  - Нi-нi, тобi личить, навiть дуже. Як би я хотiла бути такою ж гарною...
  Ха, а це ж зовсiм не її обличчя, Анни.
  - А я думаю, що ти i так гарна i ще знайдеш собi хлопця, навiть краще Макса.
  - Так?
  - Так. Ми з ним розiйшлися, - пора починати про це говорити.
  - Що? Чому?
  - Посварилися, не зiйшлись характерами. Вiн теж покинув загiн.
  - Покинув?
  - Так. Може, хоч ти не будеш йти вiд мене? - сумно посмiхнулася вона. Краще хай залишається, анiж будує свої мстивi плани. - Навiщо тобi ця помста, ну їх всiх, цих вiдьмакiв, краще взагалi жити в мирi.
  - В мирi з цими вбивцями? Не смiй їх захищати, ти їх не знаєш, а тим паче вiдмовляти мене, я все рiвно рано чи пiзно помщуся, я все вирiшила.
  - Як хочеш, - знову зiтхнула вiдьма i пiдвелася. - Вибач, але я пiду, у мене через цю чортову посаду ще купа роботи. Добре, що ми поговорили, бувай, - кивнула вона їй i зникла в порталi ще до того, як кузина встигнула щось вiдповiсти.
  Добре, що поговорили, навiть дуже добре. Тепер вона хоч чiтко знає, що у тiєї в головi.
  А природничка хоче влади. Влади i помсти. Небезпечне з'єднання. I зупинити її не вдасться. У неї надто великий тягар на серцi через смерть батькiв. Як їй можна завадити? Покищо вона безпечна, але оскiльки вона вiдмовилася вiд участi у воєнних дiях, сподiватися на її загибель не доводиться. Та i не хочеться думати про це, Мей дiйсно шкода, хоча б як сироту.
  Нi, вбивати її нiхто не буде, хай живе, але Аркла попередити варто буде, тiльки б не забути. Хай про всяк випадок буде з нею обережнiшим.
  Так дивно, її кузина їй заздрить. I навiщо їй влада, жила б спокiйно далi, нi, тепер вирiшила зробити з себе воїна, i до влади ближче стане, i отримає певний досвiд для подальших вбивств. Як кiстка посеред горла. Тiльки б про її напiвкровнiсть не пронюхала...
  Та нi, у неї мозок не той. Вона може собi тихо мрiяти про помсту, але розуму позбутися всiх причетних вiдьмакiв, не загинувши самiй, у неї точно не вистачить. Так наївно, думати, що з її рiвнем сили i вмiннями вона може когось перемогти без допомоги iнших. Ну так, може, тiльки хiба що в дальньому бою i зовсiм слабкого.
  Ось так виходить, дiвчинка образилася на свiт i вирiшила зайнятися правосуддям. Нехай займається, попереджений вже значить озброєний. Добре, що почала у неї розпитувати. Як виявилося, сiренькiй мишцi не подобається сидiти в сторонi. Можна подумати, як це використати. А ще непогано, що вона теж пiшла з загону. Тепер хто у ньому залишився? Вона i Края? Рея не рахується, до неї особливе ставлення через малолiтнiсть.
  А з Мей потрiбно буде здружитися, хоча б спробувати. Можна просунути її по кар'єрних сходинках, чи просто пiдтримати. Дурити цю дурочку вийде легко. Не вилiзло б тiльки це потiм боком... Хто знає, може, дiвчина з часом порозумнiшає. Порозумнiшати то може, але вмiнь стратега не додасться.
  Люсi впала на лiжко в спальнi свого дому. Їй потрiбно ще раз все обдумати. Не варто загадувати щось наперед, може, природничка ще передумає. Хоча нi, навряд, говорить, що вже все вирiшила.
  I нехай, ще рано думати про неї як про загрозу. Вiдьма не така як etrange, вона не знищує проблеми до їх виникнення, а дивиться їм в обличчя. Дiвчина почекає, може, все ще обiйдеться. А якщо i не обiйдеться, то наслiдки випливуть ще не скоро, зараз є нагальнiшi проблеми. Їй завтра йти до Аластора, прямо у вороже лiгво, де немає нiкого, хто у разi небезпеки може її виручити, навiть Аркл рятувати її звiдти не пiде, занадто небезпечно.
  Вiдьма тривожно позiхнула, ще було дуже рано лягати у лiжко, але Люсi заснула. Всi проблеми вона вирiшить потiм, коли вони з'являться, а до цього може пройти не один рiк, а зараз, на даний момент їй потрiбно вiдпочити. I у неї вийшло, їй зовсiм нiчого не снилося, жодних страхiтливих кошмарiв, а особливо про тих, кого вона вбила кiлька днiв тому. Як же приємно знову забути про всi неприємностi i втекти у свiт снiв, коли ти знаєш, що все, що там вiдбувається, - не наяву. Ось тiльки рано чи пiзно завжди доводиться прокидатись.
  
  <80>
  Люсi не планувала вставати з лiжка рано, але сказалося те, що вона лягла завчасно, тому дiвчина розплющила очi о шостiй ранку, спати бiльше не хотiлося.
  Вiдьма солодко позiхнула i протерла очi, потiм одяглася, повiсила на шию кинжал i вийшла з будинку.
  Бррр, а тут прохолодно, навiть якщо врахувати те, що вона не мерзне. Може, краще повернутися за плащем?
  Дiвчина таки повернулася, але не для цього. Нi, плащ на плечi накинула, але пiшла вона на кухню i зварила собi кави. Так спокiйно i добре, сидiти на ґанку, снiдати на свiжому повiтрi.
  Тиша. I немає жодних турбот.
  Люсi сидiла б там ще довго, якби не потрiбно було йти у сенат. Нi, це не сенат, це вороже лiгво. А у неї зовсiм немає вибору.
  Вiдьма вирiшила сьогоднi бути пунктуальною, вийшла завчасно, уважно роздивляючись карту, дiйшла до кабiнету i зачекала рiвно дванадцятої, щоб тихенько постукати i увiйти.
  - Люсi? - пiдвiв голову вiн. - Проходь, сiдай, ти якраз вчасно.
  Дiвчина пройшла ближче немов на голках, повiльно i постiйно оглядаючись, їй було тут неспокiйно.
  - Да що з тобою?
  - Що?
  - Я тебе не впiзнаю, ти неначе злякана мишка. Де твоє нахабство?
  - А менi обов'язково завжди показувати кiгтики?
  - Нi. Але тебе неначе загнали в кут. Ти чогось боїшся?
  - Нi, просто така велика незнайома будiвля. Я ненавиджу незнайомi мiсця, в яких я погано орiєнтуюся, - задумливо сказала вона.
  - З чого це? - канцлер посмiхався. - Остерiгаєшся пастки?
  На якусь секунду Люсi скам'янiла, але швидко оговталась i повернула незворушний вигляд. Тiльки б вiн нiчого про неї не здогадався...
  - Нi, з чого б це? - пiдняла брови вiдьма.
  - Анна боялася. Вона зайшла в цей кабiнет ще зовсiм малою, пам'ятаю, як зараз, тодi я ще був простим сенатором, i менi не була байдужа ця дитина, вона вже тодi була особливою. Вона тодi ховалася за спину матерi i запитувала, чи не вискочить хтось iз темних куткiв цих коридорiв i вб'є її. Таки не вбили. Не пошкодував ще нiхто.
  Не пошкодували? Дивно, вiд її матерi однi проблеми.
  - Таке враження, що тебе є за що вбивати, ти так боїшся.
  - I за що ж? Я не зробила нiчого такого, ну, поводила себе недостойно своєї матерi, але за це вбивати? I я не боюсь, - як швидко вона змiнила страх на спокiйнiсть i незворушнiсть, хоча в очах ясно горiли i боязнь, i виклик, як би вона не хотiла цього сховати. Нi, вона не боялася цього мiсця. Нападу - так, чекала, але точно не боялася. Просто вiдчувала себе загнаною в пастку i не знала, як з неї вибратись. Дiвчина боялася зовсiм iншого. Неволi. I не хотiла думати, що буде, якщо Аластор про все здогадався.
  - Не боїшся? Добре.
  - Менi потрiбно про дещо повiдомити. Я не вважаю за потрiбне шукати для загону повiтряника, тим паче головнокомандуючого.
  - Що?
  - Мей Дерк i Макс Аманзi звiльнилися. Мей вирiшила поступати на навчання, на неї дуже вплинула смерть батька.
  - А напiвкровний?
  - Сказав, що я його зрадила, що не хоче мене навiть бачити i пiшов. Нiчого не говорив про це, але i так зрозумiло, що вiн не повернеться. Прийшов вiн тодi в загiн через мене, немає причини, щоб вiн залишився.
  - Про зраду вiн заговорив через Меган Рел?
  - Так.
  - Шкода, що вiн пiшов. Я так сподiвався, що вийде його спiймати, або ж його просто вб'ють.
  Люсi так хотiлося ляпнути щось на тип "сподiвайтеся далi", але таки промовчала. Краще не нариватися на гнiв цього etrange. Нагрубiянити вона завжди встигне, а розгрiбати потiм неприємностi буде ще довго. Їй потрiбно не це. Зовсiм не це.
  - Так що ти хотiла сказати через цi звiльнення, що потрiбно шукати ще й водника з природником? Чому ти говориш, що не потрiбно доручати тебе головнокомандуючому?
  Вiн так i не зрозумiв. Ну добре.
  - Розумiєте, як виходить, в загонi включно зi мною нас було шестеро, один загинув, двоє звiльнилися, залишилася тiльки я i двi нестихiйницi, одна з них на особливих умовах через малолiтнiсть. Що ж виходить, потрiбно збирати загiн майже з нуля? А не легше його просто розпустити?
  - Розпустити? Я про це не подумав. Гм, нестихiйники є не в кожному загонi, для Краї i її доньки можна буде легко знайти мiсце. Та i огневикiв не вистачає. Це було б розумно. Ти права, це краще, нiж починати все з нуля. Я до завтра знайду вам трьом мiсця, завтра зайдеш до мене, все скажу.
  - Зачекайте, - дiвчина ще свого не добилася.
  - Що?
  - Не потрiбно вiдправляти мене в якийсь iнший загiн, прошу.
  - Тодi чого ти хочеш?
  Люсi для правильностi задумалася. Але вона ще спочатку знала вiдповiдь.
  - Дозвольте менi на час вiйни увiйти у Вашу охорону?
  - Ти цього хочеш? Йти i служити менi?
  - Я знаю, що не настiльки сильна i корисна...
  - Не потрiбно навiть починати. Ти змогла впоратися з Меган Рел, хоча до тебе цього не змогли зробити з десяток досвiдчених бiйцiв. Я буду дуже радий бачити тебе поряд. Ти зможеш багато чого навчитися.
  - Не сумнiваюся.
  - I коли ти готова почати?
  - Коли скажете.
  - Навiть якщо зараз? - всмiхнувся вiн.
  - Зараз? Ееее... Добре.
  - Не хвилюйся, прямо зараз не потрiбно. Завтра. О шостiй ранку бiля мого дому. На порозi.
  - О шостiй ранку? - нiчого собi рано.
  - Так. Тео все тобi пояснить.
  Його охоронець взявся нiби нiзвiдки, це був той самий огневик, енергiю якого передали її матерi. Насправдi той вийшов з темної нiшi в кабiнетi, яку вона просто не помiтила. Точно, це ж прихований хiд, вiн був позначений на картi!
  - Ходiмо, - буркнув чоловiк i вивiв її за дверi.
  - Ти, значить, Тео? - це було першим, про що вона запитала.
  - А ти Люсi Дерк? - запитанням на запитання, що ж, напевне вони таки поладять.
  - Вiрно.
  - Будемо знайомi, я начальник охорони нашого канцлера Тео Вернанд. Ти хоч розумiєш, що робота дуже не проста i серйозна?
  - Розумiю.
  - Добре, давай десь сядемо, - вiн вiдвiв її до найближчого розкiшного дивану в коридорi, i вони повсiдалися.
  - А безпечно залишати ось так Аластора самого в кабiнетi?
  - Я не єдиний охоронець. Ще є Данiель, нас зараз тiльки двоє, через вiйну зменшили кiлькiсть охорони, але ще є нiчна змiна, тому графiк бiльш-менш нормальний.
  Ще є Данiель? Данiель, гм, так звали її дiда, дiвчина аж всмiхнулася сама до себе.
  - Я сказав щось смiшне? - його голос посуровiв.
  - Нi-нi, продовжуй, вибачай, думки скачуть.
  - Якби моя воля, я б вiдправив тебе у нiчну змiну. Канцлер встає рано, лягає дуже пiзно, часи роботи мiнiмальнi, хоч це i вночi. Але тут багато плюсiв, для цього не потрiбна магiя, тiльки вмiння не спати на посту. Але вiн вирiшив iнакше. Денна змiна. З шести ранку i допоки вiн не вирiшить лягти. Без перерв, навiть на їжу, вихiдний - раз на тиждень. Але годують добре, але перед тим, як їсти, охоронцi куштують їжу господаря, аби зменшити ризик отруєння. Хоча... це не про тебе, до тебе у нього особливе вiдношення, ти, випадково, не його учениця?
  - Нi, ще нi, але Аластор мене запрошував.
  - Погоджуйся, i навчитися чогось зможеш, i послаблення режиму будуть.
  - Я подумаю, - слухаючи робочий графiк Люсi навiть перехотiлося йти на таку роботу. Да тут же жодної свободи!
  - Подумай. Так, що ще? Ну, постiйне використання магiї. Супроводження повсюди, в будь-який астрал, аж поки вiн сам не висловить бажання, що вiн хоче побути один, або ж поговорити з кимось сам на сам.
  - Це i так зрозумiло. Ось тiльки в мене не тiєї сили магiя, щоб блимати.
  - Думаю, вiн враховував це, коли вирiшив взяти тебе. Вiд тебе будуть однi проблеми, - зiтхнув охоронець.
  - Не буде, я вмiю про себе подбати.
  - У тебе ж ще молоко на губах не обсохло, не смiши, - засмiявся чоловiк, що ж, їй не хотiлося перечити ось такому амбалу.
  - Не тобi вирiшувати, обсохло воно, чи нi, чи ти хочеш перевiрити, на що я здатна? - а що, йому грубiянити можна.
  Тео тiльки фиркнув, роздивився її ще раз i знову фиркнув. Так, грiзною вона точно не виглядає, але ж це зовсiм нiчого не значить!
  - Грубiстю ти нiчого не доб'єшся. Зовсiм нiчого. Непокорних i вискочок не люблять, - знову самовпевнено всмiхнувся вiн.
  Ну i нахал. I чому її всi стали називати вискочкою? Ну, якщо гарно подумати, то все зрозумiло, тут зовсiм нiчого дивного, малолiтня дiвчинка з мiзерним рiвнем сили, яка вирвалася в командири, вважає себе королевою, а дорослi все терплять i їй тiльки потакають.
  - Менi байдуже, мене не цiкавить кар'єра, - нахмурилася вона.
  - Тодi навiщо тобi така робота? Будеш мучитися заради грошей? Так, платять тут навiть бiльше, нiж ми заслуговуємо, але навiщо тобi вбивати задля цього здоров'я?
  - I не через це. Як часто канцлер покидає будiвлю сенату?
  - Не дуже, останнiм часом набагато частiше, то на похорони своїх друзiв, то до Анни Дерк заходить, навiдується до iнших сенаторiв, а ще керує пошуками Ллойда Тернона.
  - Тернона? Його так i не знайшли?
  - Нi.
  А Влас спрацював чисто, потрiбно буде потiм колись йому подякувати.- А чому ти запитала про це? - повернувся до запитання вiдьми etrange-огневик.
  - Про що? Про Тернона?
  - Та нi, про те, як часто потрiбно виходити з цiєї будiвлi.
  - Знаєш, можна запросто, поки вiн працює з якимись паперами, вiдпочивати, спати по черзi, тощо, я б сказала графiк роботи бiльш менш нормальний.
  - Так навiщо тобi така робота?
  - Хочу навчитися чогось корисного.
  - I все?
  - Звичайно, нi! Подумай, де безпечнiше, тут, у захищенiй кiмнатi, на яку немає сенсу нападати, чи в перших рядах на фронтi?
  - Так ось в чому справа! Саме тому ти i запитала про виходи звiдси! Ти просто боягуска i тiкаєш вiд поля бою!
  - Я не боягузка, - з отрутою кинула вона йому, - але жити хочу явно бiльше за iнших.
  - Як на мене, то тебе не можна назначати в охоронцi. Ти не вiддана справi, над якою працюєш, якщо тобi буде загрожувати небезпека, ти просто пiдеш, не подумавши, що всi iншi загинуть! Да ти просто егоїстка!
  - Я не тiкаю з поля бою, - очi вiдьми горiли праведним гнiвом, ставало дiйсно страшно вiд такого погляду. - Нiколи, - рявкнула дiвчина. - Але без причини i в бої не ввязуюсь!
  - Не ввязуєшся? Проте нариваєшся на них.
  Ну, так, але спричинити бiйку i приєднатися до неї - зовсiм рiзнi речi.
  Проте вголос дiвчина сказала iнакше.
  - Давай не будемо розбирати особливостi одне одного. Я запевняю, що я буду служити на совiсть, тiльки не потрiбно розбирати мою характеристику.
  - На совiсть? - перепитав etrange, але зустрiвшись з нею поглядом, просто кивнув.
  - Розберемося далi. Аластор сказав менi прийти завтра о шостiй до нього додому. Де вiн живе?
  - Будiвля поряд. Злiва. З садом i внутрiшнiм двором.
  - Ясно.
  - Ти приходь на вказаний час, я вийду i проведу тебе. Ти маєш, де жити, чи менi наказати приготувати тобi кiмнату в робочому крилi?
  - Нi-нi, маю. А що, охоронцi можуть жити в його домi?
  - А ти хочеш?
  - Нi, мене це не цiкавить, - ще тiльки цiєї проблеми їй не вистачало!
  - Як хочеш. Але це зручно, особливо для тих, кому немає куди йти.
  - Менi є куди, - заперечила вона.
  - Добре. Тодi чекаю завтра зранку. Тiльки не запiзнюйся. I можеш приходити голодною, снiдати будемо за столом з канцлером, я вже казав.
  - Я все зрозумiла, завтра буду.
  Люсi встала i пiшла не попрощавшись. На вечiр у неї вже були плани, та i було про що подумати.
  Чи варто було погоджуватися на таку роботу? Не пошкодує чи вона? У неї ж зовсiм не буде вiльного часу, вона не зможе зустрiтися навiть з Арклом. Хоча... зараз вони все рiвно майже не бачаться, вiн днями i ночами сидить на роботi, а у вiдьомський сенат дiвчина i не подумає йти, їй вистачає одного. А з ким ще їй зустрiчатися? З Максом? Нi, з ним не можна, їх не повиннi бачити разом. А до Анни доведеться йти по роботi.
  Та нi, вона все вiрно вчинила. Це служба etrange, безпечнiша, нiж участь у воєнних дiях, можливiсть бути центрi подiй i мати доступ до корисної iнформацiї. Так, вигоди багато. Але для цього потрiбно вставати рано, весь день бути дiвчинкою "куди пошлють", а потiм лягати пiзно вночi, майже пiд ранок, а наступного дня знову рано вставати. Вона б не сказала, що це зручно, але за все потрiбно платити. Будь, що буде, якщо буде зовсiм загинатись, то можна попросити про звiльнення. Але поки вона буде працювати, скiльки зможе. Тiльки потрiбно сказати про це Арклу. Вiдьма дiйсно сподiвалася, що вiн буде вдома.
  Огневичка кулею вилетiла з будiвлi сенату, вбiгла в найближчу нiшу для блимань i, стягнувши з себе артефакт iлюзiй, вскочила в портал в дiм батька.
  Проте вдома його не було.
  У вiтальнi її зустрiла Суза, вона якраз мила там пiдлогу.
  - Люсi, - дiвчина встала на ноги i ввiчливо кивнула.
  - Привiт, Аркла немає? - про всяк випадок перепитала вона.
  - Нi, вiн пiшов ще зранку, сказав, що повернеться завтра ввечерi, просив передати тобi, якщо зайдеш, що вiн дуже зайнятий, ти не вчасно.
  - Ясно. Чесно кажучи, я теж зайнята, - задумливо сказала вона. I що тепер? Нi, вона повинна повiдомити йому про свої останнi новини, але точно не через Сузу, не настiльки вони i здружилися, щоб огневичка їй настiльки довiряла.
  - Принеси папiр i чим писати, - рiзко звелiла дiвчина, покоївка пiдiйшла до шухляд, трохи в них порилася i дiстала для неї все, що вона просила. - А тепер йди, доприбираєш потiм, - вказала Люсi i, взявши все собi, сiла на диван з ногами, навiть не знявши взуття. Служанка покiрно вийшла, залишила її одну.
  - Добре, - всмiхнулася вiдьма, перекинула ногу на ногу i взяла до рук олiвець.
  "Аркле, у мене з'явилася нова, але безпечнiша робота в сенатi etrange, але вона потребує багато часу. Тепер я буду постiйно занята, приходити рiдко, тому не хвилюйся за мене, зi мною все добре."
  Цього вистачить? Та достатньо.
  "Сподiваюся, у тебе все добре."
  Дiвчина додала тiльки це речення, згорнула листок у кiлька разiв i залишила на столику.
  Нi, не можна так залишати, знаючи про iнтерес Сузи...
  Люсi знову взяла записку до рук, наклала кiльаа заклять i поклала назад. Тепер папiрця нiхто, окрiм Аркла, не торкнеться, а використати на ньому магiю взагалi не вийде, а знищити тим паче, а коли огневик прочитає, сам кине його у вогонь, чоловiк нiколи не залишає такi речi.
  Все можна йти вiдпочивати.
  Наступного дня Люсi i лягла рано, i виспалася добре. Йти на перший робочий день було тяжко, особливо знаючи, що це буде дуже не легко. Проте все виявилося набагато краще, нiж їй понарозказував Тео. Нi, вiн не брехав, для них все було саме так, але для неї були складенi всi умови. Аластор особисто стежив за її самопочуттям, давав їй вiдпочити, годував, пiклувався в рази бiльше, нiж Анна. До матерi дiвчини вони заходили доволi часто, рани жiнки не зажили i через мiсяць, хоча був i прогрес, поступово почав вiдновлюватися її резерв. А так, в основному, канцлер сидiв у своєму кабiнетi, пересувався в межах будiвлi, а на нього нiхто не нападав i не мiг, жоден вiдьмак не може увiйти в сенат etrange, але дiвчина вже знала, як обходити i такi закляття, до того ж вона має в собi кров etrange, для неї це не проблема.
  Цiлий мiсяць нiчого не вiдбувалося. На роботу дiвчина приходила не на шосту, а на восьму, архiмаг наказав мiнiмiзувати її робочий графiк, сам у вiльний час розповiдав їй щось корисне з роботи, або про якесь цiкаве закляття. Фактично, вона цiлими днями байдикувала на робочому мiсцi, а на вихiдних шукала зустрiчi з Арклом, але вiдьмак вовнiстю пiшов з головою в роботу.
  Але того дня щось змiнилося. I справа була далеко не в паршивiй погодi, все ж таки осiнь, дощi. Архiмаг не кликав її ближче до себе на обiднiй перервi, був розсiяним i надто серйозним.
  - Аласторе, щось сталося? - ввечерi дiвчина сiла поряд на стiлець, вона не хотiла бути котом у мiшку. А якщо скаже? Чому б не запитати?
  - Вiдьмаки.
  - Що таке? Прорвали якусь лiнiю оборони? Готують напад на столицю? - гм, Аркл не казав їй про жоднi змiни.
  - Нi, все якраз навпаки. Вони прислали нам договiр про перемир'я, щоб не проливати кров, хоча якраз це їм i не вигiдно, їх вiйсько в рази сильнiше нашого, якщо вони почнуть штурм тiєї ж столицi, ми не вистоїмо. Я думаю, що це якась пiдстава, для нас це набагато вигiднiше, нiж для них, це спосiб вiдбитися без рiк кровi.
  - Пiдстава? А можна менi проглянути листок?
  - Навiщо тобi?
  - Подивитися. Менi цiкаво.
  - Ну добре. Але ти навряд чи щось там зрозумiєш, - чоловiк таки дав їх папку.
  Канцлера здивувало це прохання. Реально, навiщо їй це? Так, вiн показував їй певнi документи, пояснював, як потрiбно їх заповнювати, ось тiльки ранiше дiвчинi було це зовсiм не цiкаво, та i не слухала вона його, бiльшiсть iнформацiї пропускала повз вуха.
  А вiдьма вже пролистувала папери. Де ж вони? Ось, пiдписи згоди сенаторiв! "Аркл Тенебрiс", почерк точно його, печать навпроти теж.
  - Нi, це точно не пiдстава, - тихо сказала вона. Її батько не пiдписав би документ, якщо б це призвело до погiршення вiдносин. Нiколи. Може, це вiн так добивається заключення миру?
  - Не пiдстава? З чого ти взяла?
  Так, що йому збрехати? Чи сказати часткову правду? Тiльки б повiрив.
  - Ну, я знаю, що в них деякi сенатори просто зацикленi на мирi. А тепер дивiться на список тих, хто це пiдписав, - дiвчина вiддала йому документи.
  - Можливо, ти i права, - задумався вiн, - але спосiб установлення миру вибрали дуже жорстокий.
  - Тобто?
  Чорт, читати було потрiбно, вона ж тiльки пробiглася очима по тексту.
  - Ти колись чула про proelium?
  - Проелiум? Щойно бачила ще слово. Що воно означає?
  - Це назва дуелi для вирiшення ось таких мiжнародних конфлiктiв. Особливо для протилежних народiв.
  - Що за дуель?
  - З кожної стихiї по людинi. Бажано, найсильнiших. I вони б'ються насмерть. Ну, не зовсiм б'ються, дуелянтiв вiдсилають у який непотрiбний вимiр, у кожної пари свiй, з якого неможливо вийти, допоки один з них не загине, у них є три днi, щоб убити суперника, не маючи жодного зв'язку з зовнiшнiм свiтом. Та i в цьому немає потреби, все це настiльки засекречено, що пiсля битви навiть тiла загиблих не шукають, тiльки перевiряють, чи немає там живих. А якщо знайдуть загиблих, то потiм їх все рiвно не похоронять, у родичiв виникнуть запитання, де вiн загинув, хоча плата за таку перемогу бiльше, нiж просто велика.
  - I що в цьому поганого?
  - Та начебто i нiчого. Для нас це шанс, щоб вони вiдступили, для них - щоб ми здалися без бою. Просто вони ж нiколи не ставили настiльки важливi речi на плечi п'ятьох їхнiх, навiть найсильнiших, завеликий ризик, їм це невигiдно.
  - Може, вони просто хочуть миру?
  - Можливо. Але ж вони самi почали цю вiйну.
  Вiн правий, вiдьмаки самi у цьому виннi. Проте зараз вона щодо цього промовчала i швидко перевела розмову в потрiбне русло:
  - Ви вже погодилися на це?
  - Нi, ще нi. Завтра вiдправимо ствердну вiдповiдь.
  - Тодi в чому проблема?
  - Пiдбираю кандидатури. Знаєш, не так легко вирiшити, ким можна пожертвувати.
  - Не хочете залишитися без стержня, якщо програємо?
  - Не хочу, - пiдтвердив вiн. - Але тут справа не в цьому. У мене вже є по кiлька кандидатур з кожної стихiї, окрiм вогню. I думаю, ти вже зрозумiла, що вiд цiєї стихiї з наших може йти тiльки Анна Дерк. Задля миру ми повиннi будемо пожертвувати твоєю матiр'ю, Люсi.
  
  <81>
  Аластор очiкував багато чого, що дiвчина кинеться на нього, заплаче, попросить не вiдправляти туди її маму, але натомiсть Люсi тiльки кивнула. А що тут казати, вiн повнiстю правий.
  - Iнших кандидатур немає? - все ж таки запитала вона. Їй не хотiлося смертi Анни, навiщо тодi вона її рятувала?
  - Нi. Всi не достатньо сильнi. Ми не знаємо, хто з їхнiх вийде на ринг замiсть Аркла Тенебрiс. Хоч i у нього слава найсильнiшого огневика, нiхто знає, хто у них ще є в резервi на такий випадок.
  - Який такий випадок? - дiвчина не зрозумiла, про що вiн.
  - Вiн не тiльки мирний сенатор, а ще й має звання генерала. Генерал Тенебрiс вбив багатьох наших на попереднiй вiйнi, нам дуже пощастило, що цього разу вiн вiдсижується в сторонi. I вiн не вiзьме участь в дуелi, минули роки, i вiн став мирною вiвцею.
  Мирною вiвцею? Серйозно? Ей, а вiн хоч колись бачив, як Аркл управляється зi зброєю? I хто сказав, що вiн став тихим i пухнастим?
  Все, не варто чiплятися за слова.
  - Так, нам дуже пощастило. Але тепер ми не знаємо, хто опиниться на полi бою. Хто другий по силi в їх астралi?
  А що, їй реально було цiкаво, проти кого доведеться йти її матерi. Хоча... I тут є величенька проблема. Анна досi хвора. I ще потрiбно дiзнатися, як скоро вiдбудеться ця так звана рiшаюча бiйка.
  - Хто другий? Чому цiкавишся?
  - А хiба це не спосiб дiзнатися, хто там буде?
  - Хто другий. Гм. Навiть не знаю. Але не солодко в будь-якому випадку.
  - Не знаєте?
  - Лише здогадуюсь.
  - I хто це? Ну не тягнiть, я ж це ненавиджу!
  - Кiлька мiсяцiв тому пройшли чутки, що у нього з'явилася дитина. Дiвчинка.
  Чорт, i тут вже про неї знають. Ось тiльки Люсi Дерк знати цього не повинна. Гм, як вiн сказав? З'явилася дитина? Це можна використати.
  - То й що? Як немовля може вплинути на хiд вiйни?
  - В тому то й справа, що це далеко не немовля. Вона вже майже доросла, десь одного вiку з тобою. Але чутки про її жорстокiсть розповзлися вже далеко не по одному астралу, кажуть, що вона точно така ж, яким був Аркл на тiй вiйнi до того, як змiнився. I ще нiхто не знає, наскiльки вона сильна, проте я майже впевнений, що сила у неї не менша батькiвської. I дуже вiрогiдно, що це вона опиниться на тiй сторонi поля бою.
  Люсi аж закашлялась. А її запитати не забули? I до того ж хто сказав, що вона така собi сильна i жорстока вiдьма?
  - I висока ця вiрогiднiсть? - огневичка повернула собi незворушний вигляд, а то канцлер зовсiм не зрозумiв таку її реакцiю. Вона могла злякатися, посмiятися над своєю ровесницею, не повiрити в таку її силу, варiантiв багато.
  - Не дуже. Сiмейка Тенебрiс, те, що вiд них залишилося, вони зовсiм не взяли участь, я не впевнений, але вона теж не стане так ризикувати. Чесно кажучи, тут немає сенсу гадати, хто буде на тiй сторонi, якщо Аркл Тенебрiс вiдмовиться, а вiн вiдмовився, вже вiдмовився, про це сказали вiдразу кiлька нестихiйникiв. Нам краще вирiшувати свої проблеми, ми все рiвно так i не дiзнаємося, хто там буде вiд них, занадто великий вибiр, не те, що у нас. Завтра потрiбно буде провiдати Анну, подивимось, у якому вона станi, потiм будемо вирiшувати.
  - Ясно. А скiльки в нас часу до всього цього? Скiльки часу на пiдготовку?
  - Бiй нестихiйникiв через три днi. До огневикiв ще тиждень.
  - Скiльки?!
  У них серйознi проблеми. Дуже серйознi. Що можна зробити за такий час?
  - Лише три днi до початку. Але на полi бою зараз повна тиша, нiхто нi на кого не нападає, ми можемо вiдпочити вiд битв i знайти достойного цiєї, гм, честi.
  - Достойного смертi, - глухо виправила вона i пiшла звiдти, знову не попрощавшись. Їй було про що подумати.
  Вона вже давно не заходила до матерi, просто Аластор не заходив, але дiвчина i без того знала, що у неї досi проблеми зi здоров'ям i резервом, її не допустять. Ну i добре, її смертi дiвчинi не хотiлося.
  Наступного дня на так звану роботу вона прийшла понура i стривожена, у неї було погане передчуття. Щось має статися сьогоднi, тiльки що?
  I вiдразу довелося йти з архiмагом до метерi. Нi, це не так погано, але дiвчина надавала перевагу рiдким i коротким вiзитам, а в головi у неї ще стояло попередження Меган Рел. Вона ще пошкодує? Вона знала, що ельфiйка нiчого не тямить у передбаченнях, що це просто певнi висновки напiвкровної i нiчого бiльше, але що, якщо вона не помилилася, i вiдьма дiйсно пошкодує про своє рiшення? Та нi, бути цього не може. Чому це вона повинна буде шкодувати, що врятувала свою матiр вiд смертi?
  Анна дивилася на неї доволi тепло i дружелюбно. Нi, точно нi. Шкодувати вона не буде.
  - Привiт, Анно, - канцлер привiтався з нею першим, Люсi тiльки похмуро кивнула.
  - Вiтаю вас, - жiнка обережно встала з лiжка i, притримуючись за стiну, пересiла на стiлець. Таки ще не вилiкувалась. Що ж, це на краще. - Ну що, розповiдайте, що вiдбувається, а то менi тут надто нудно лежати.
  - Скоро тебе виписують? - Аластор залишився серйозним, все ж таки вони прийшли по роботi, а не просто провiдати.
  - Через тиждень. Але активно рухатись заборонено, навiть ходити небажано. Проклятi вiдьмаки, я ще покажу, хто така Анна Дерк, - навiть повiтря вiд її злостi електризувалося. Ось тiльки нi на дiвчину, нi на архiмага це не справило жодного враження. Ну злиться сильна etrange-огневичка, проявилася магiя, що тут такого? У разi впливу на погоднi умови чи вибуху великої кiлькостi енергiї канцлер точно зможе себе захистити, хоча таке витримають далеко не всi, а Люсi було чесно байдуже на такi прояви магiї, її бiльше хвилювали емоцiї жiнки щодо вiдьмакiв. Але її думки збив Аластор. Чоловiк стукнув кулаком об стiну.
  - Може, i не доведеться, - зцiпив зуби вiн. - Я дiзнався все, що хотiв, Люсi, ми повертаємося.
  - Так, стоп, - Анна теж грюкнула кулаком, тiльки об комод. Грiзною вона не здавалася, але аура навколо неї не подобалася нiкому з присутнiх. - Ви залишаєтесь i розповiдаєте, що вiдбувається. Чому менi не судилося перебити ще кiлькох десяткiв вiдьмакiв? Невже ви пiдписали мирний договiр? Серйозно? I чому це ви заходите до мене лише задля одного єдиного запитання?
  - Proelium, - Аластор не став тягнути, дав швидку вiдповiдь.
  - Як я розумiю, це вiдповiдь на вiдразу всi мої запитання. Ти ж хотiв вiдправити мене?
  - Так.
  - Як швидко?
  - Занадто. Ти не встигнеш стати на ноги.
  - Шкода. Зачекай. Тобi потрiбний огневик, у якого є шанс перемогти?
  - Так. Але сили нерiвнi.
  - Знаю, - Анна задумалась. Тодi у неї в головi крутилося чимало думок. Хто, чи варто, навiщо, занадто багато запитань. Але i рiшення приймати потрiбно.
  - Аласторе, Люсi має шанс перемогти у такому бою.
  - Що?! Я?!
  Вона зглузду з'їхала? Так легковажно її пiдставляти, рекомендувати її на поле бою. А їй точно пробили печiнку, а не голову? Останнi клепки втратила. Вона що, не розумiє, що якщо її донька не впорається - помре? Чи, навпаки, розумiє? Невже?
  Що вона задумала? Чи не про це попереджувала Меган? Та нi, нi ельфiйка, нi Анна не могли знати, що так буде, proelium досить несподiваний варiант розвитку подiй, справа не в цьому. Але Люсi цiкавив мотив жiнки. В чому справа? "Краще, щоб вона померла в бою, анiж через страту." Так казала Анна? Невже сподiвається, що вона помре на дуелi? Розмрiялася. Ну нi, по-перше, помирати вона точно не збирається, а по-друге, хто сказав, що вона взагалi вiзьме в цьому участь? Та нiколи! Навiть знаючи, що на iншiй сторонi поля буде зовсiм чужа людина, вiдьма б на таке не пiшла, i навiть не через те, що доведеться вбити, набагато бiльше їй просто не хотiлося жертвувати собою, навiщо їй це, якщо можна тихо i спокiйно вiдсидiтися в сторонi? I до того ж яка вигода з цiєї перемоги?
  - Так, ти, - мати залишилася цiлком спокiйною. Вона все вирiшила. - Ти розбираєшся у векторах, можеш пiдсилювати свої закляття, а у ближньому фiзичному бою ти далеко не слабка.
  - I що? Я не хочу брати в цьому участь, я не хочу вiддавати життя!
  - Аласторе, повiр, Люсi - iдеальний варiант, ти сам бачив, як вона поклала на лопатки саму Меган Рел, вона хоче жити, а заради виживання зробиш усе що завгодно.
  - Не можна примушувати воїна до proelium, це заборонено. До того ж у Люсi ще цiле життя попереду, а шанс того, що вона виживе - мiнiмальний. I iнсолiтка Меган Рел i якийсь там вiдьмак - не рiвня. Напiвкровна, може, i сильна, хоча б як ельфiйка, але її сила не в тому, а у фiзичному бою вона безсила, а вiдьмак буде повнiстю готовий до будь-якого бою.
  - Вона впорається, я знаю, - Анна залишалася неприступною, невже вона настiльки її ненавидить, що так хоче її смертi? За що? - I шанси у неї бiльшi, нiж у багатьох, я знаю, про що кажу, до того ж я за кiлька днiв зможу її ще чогось навчити, - i чому вона може її навчити? Як правильно пiдфарбовувати очi, чи макiяжу, який злякає суперника? Що далi, то цiкавiше. - А Люсi згодна, ми зараз тiльки поговоримо, можеш почекати за дверима? - тобто згодна? Мало того, що її кандидатуру запропонували без її згоди, так ще й погодилися за неї.
  - Так.
  Ну звичайно, їм це навiть бiльше, нiж вигiдно. Аластору не доведеться вибирати, кого вбити, i так зрозумiло, що etrange, хто б не опинився на тому мiсцi, загине, може, юна огневичка i вважається доволi талановитою, але її мiзерна магiчна сила не дасть їй досягнути бiльшого, тим паче настiльки слабких не шкода, навiть байдуже на те, що норовливий характер дiвчини йому подобався, i вiн навiть неофiцiйно її вчив.
  Архiмаг мiцно зачинив за собою дверi, а Люсi ще й запечатала кiмнату артефактом повiтряникiв, їй зайвi вуха точно не потрiбнi.
  - I що це за пiдстава? - вiдразу рявкнула вiдьма. Хто б що не казав, а вона має достатньо пiдстав для того, щоб злитися i лютувати. Дiвчина вже ледве стримувала вiдьомську силу в собi, зараз її можна було б порiвняти лише хiба що з бомбою повiльної направленої дiї.
  - Заспокойся, все для тебе.
  Люсi аж знудило вiд материнського невинного голосу. Навiть цiкаво послухати, що вона вiдповiсть заради свого виправдання.
  - О, так, ти ж усе все продумала! Ось тiльки мене запитати забула, - якщо б отруту, якою вона розкидувалося, можна було б збирати, то баки були б уже повнi.
  - Все заради тебе, - повторила жiнка. - По-перше, думаю, ти вже знаєш, що двох учасникiв однiєї стихiї вiдправляють в один покинутий астрал, вони проводять там три днi без жодного зв'язку i можливостi виходу, при цьому нiхто не знає, що там вiдбувається, перевiряють, коли спливе третя доба. Подумай, що це означає. Це повинна бути перемога будь-якою цiною, навiть причину смертi не визначають, аби не дiзнатися, що вiдбувалося, повноцiнна анонiмнiсть. I це все тобi на руку, ти запросто можеш користувати будь-якою магiєю, будь-яким прокляттям, що навчив тебе Аркл, навiть забороненим, будь-яким бойовим прийомом. Чим хочеш. А потiм чистиш магiчний фон, i нiхто, окрiм довiрених, не буде знати, хто там був, а ще зовсiм нiхто не дiзнається, що трапилося в тому астралi. Ти запросто можеш перемогти завдяки магiї, тут все просто i логiчно. По-друге, ти знаєш мою думку про смерть в бою.
  - Тут менi краще промовчати, - зцiпила зуби дiвчина.
  - А по-третє, ти хоч знаєш про нагороду за таку перемогу?
  - Нагороду? За це дається нагорода? - ось це вже бiльш цiкавiше.
  - Так. I дуже не маленька. У випадку твоєї перемоги тобi дасться звання героя астралу, а отже i велику владу, повагу, фiнанси, посипляться грошi, якi ти захочеш, хоч нашi, хоч з немагiчного астралу, все рiвно найчастiше всi користуються другими, - То їй потрiбнi легкi грошi, якi будуть їй виплачувати? Все настiльки просто? А не можна, щоб вона сходила i взяла їх у Аркла? У нього їх кури не клюють. - Але i це ще не все, - є щось ще? Непогано. Може, Аннi не потрiбнi грошi, як можна бути настiльки корисливою заради якихось там мiсячних виплат? - Тобi дадуть один документ, з тiєї митi тобi будуть вiдкритi будь-якi дверi, хоч головного архiву, хоч сенату, хоч в'язницi, твоє слово буде спроможне здвинути гори, ти зможеш пiдм'яти пiд себе астрал.
  - Нiколи б не дала комусь таку владу, - фиркнула вiдьма. Дiйсно, це ж так небезпечно, цiна перемоги завелика, заради цього потрiбно вiддати цiлий вимiр у руки тих, хто здатний перевернути свiт i без жодної влади. Ну i дурнi. Якби її б цiкавила така влада, вона б побiгла вже її здобувати. Але їй потрiбно занадто добре все обдумати.
  - Ти не вони, ти не зрозумiєш, але погодся, саме тобi це навiть бiльше, нiж вигiдно. Ти зможеш завжди допомагати своїм улюбленим напiвкровним i навiть допомагати їх визволяти.
  Анна права, це бiльше, нiж вигiдно. Така влада їй тiльки допоможе, якби їй принесли б її на тарiлочцi, вiдьма прийняла б її, навiть не задумавшись про наслiдки i можливi проблеми. У всього є цiна. Хоча в цей раз вона iнакша, плата вперед.
  Задля цього їй потрiбно буде вбити сильного смертного, та ще й вiдьмака, байдуже, що це точно буде не її батько, все рiвно доведеться вбити людину, до того ж не якогось хробака, а воїна, ризикувати життям задля влади вона не готова, не була, i навряд чи буде. Так, плата велика, але навiть з допомогою вiдьомської магiї не факт, що вона виживе, в першу чергу через те, що дiвчина нiколи не зустрiчалася, в першу чергу в бою, з найсильнiшими огневиками астралу темних, вчителiв цiєї стихiї Аркл не запрошував, тому дiвчина точно не могла сказати, що її чекатиме у випадку згоди, свого батька вона так i не перемогла, а звiдки вона знає, наскiльки слабший її противник, чи є у неї якiсь шанси? Та нi, вiддавати життя вона не збиралася, до того ж заради чого це все? Яка то їй справа до конфлiктiв магiчних народiв, аби тiльки її i напiвкровних би не чiпали.
  - Так, щодо вигоди я згодна, - обережно погодилася донька, - але яке ти мала право вирiшувати щось за мене?
  - Я твоя мати. I я знаю, як для тебе буде краще.
  - А мене запитати забула. Так ось, я тебе вiтаю, я чхати хотiла на всю вигоду, яку менi принесе ця битва, я цього не хочу, ти погано мене слухала, це не моя вiйна. I я не збираюся брати участь в жодних боях, тим паче в proelium, - вигода може бути i безмежною, але сплатити за неї цiну дiвчина не готова.
  - Це ти погано мене слухала, - Анна заглянула їй в очi, в них не було злостi, тiльки холод i самовпевнений блиск. - Це я хочу, щоб ти взяла в цьому участь. I ти приєднаєшся до proelium, хочеш ти цього, чи нi.
  Прокляття, вона знову активувала прокляття! I зрозумiти це не так складно, таке вiдчуття, що її органи вийняли, пережували i поклали назад. Паршиво. Дiвчина ж тiльки-тiльки змогла бiльш менш взяти його в свої руки, так нi, знову. I, схоже, її залишили без вибору.
  Etrange-огневичка була права, коли сказала Аластору, що Люсi впорається, оскiльки хоче жити. Все вiрно, заради життя i волi вона зробить i не таке. Тепер їй все рiвно доведеться це зробити, прямий наказ обiйти їй не пiд силу. Або участь iз ризиком смертi, або ж смерть. Тут i думати не потрiбно. Вбити ще когось не так i складно, вона впорається, а ще є i приз за врятування своєї шкури. I воно того коштує. Хоча краще було вiдсидiтися в сторонi. А то якось неспокiйно їй, знову те ж саме погане вiдчуття.
  Залишилося одне запитання: навiщо це Аннi? Зараз вiдьму хвилювало це найбiльше. Щоб позбутися її? А то зараз все спрямовано саме на це. А ще кiлька мiсяцiв тому вона соловейком розливалася, розповiдала, як її любить, обiцяла не пiдкоряти. Набрехала добре. Але Люсi зовсiм не хотiлося вiрити, що її ж мати хоче її вбити, та нi, це абсурд. Жiнка щойно розписала їй усi переваги вiдьми i можливостi, дала надiю виграти, логiка зникає.
  Зараз немає сенсу про це думати, нi до чого вона все рiвно не прийде, все так заплутано, та i шукати логiку в дiях Анни буде тiльки хiба що божевiльна, може, колись вона ще її зрозумiє. I ще є нагальнiшi справи, наприклад, такi як поскандалити з матiр'ю через активiзацiю прокляття, покачати права, а ще подумати, що з цим усiм їй робити.
  Як там Анна сказала? Що дiвчина вiзьме участь у дуелi? Ясно, тодi її справи зовсiм кепськi. А якщо її кандидатуру не утвердять, то виконати наказ юна огневичка точно не зможе, а отже, пiдпаде пiд прокляття i в кiнцi помре. Не найрайдужнiша перспектива. I це термiново потрiбно вирiшити, термiново погодитися взяти участь у вбивчому змаганнi, як добре, що Аластору вигiдно позбутися настiльки непотрiбної дiвчинки, як вона, анiж ризикнути i втратити важливого i потрiбного їм воїна. Краще хай буде так.
  - Ти знову порушила обiцянку, - люто прошипiла вона. Як же дiвчинi хотiлося трiснути її якимось довготривалим прокляттям... - Але зараз не час. I не мiсце. Про це потiм поговоримо, якщо взагалi я захочу з тобою розмовляти. Ти залишила мене без вибору, тому саме ти i повинна зробити все, щоб Аластор вiдправив туди мене.
  - Це я зроблю, з цим точно проблем не буде.
  - Сподiваюся, - Люсi сiла на зараз вiльне лiжко матерi i тяжко видихнула. Навiщо жiнка це зробила? I ще кажуть, що це вона жорстока. На "святу" etrange хай спочатку подивляться.
  Вiдьма зняла дiю артефакта проти пiдслуховувань, архiмаг пiдiйшов до них майже вiдразу, як тiльки вiдчув, що закляття зникло, а отже, вони договорили.
  - I що ви вирiшили? - поцiкавився вiн. Хто перемiг у цiй суперечцi? Вперта i властна Анна, чи її нахабна i волелюбна донька? Хто з них сильнiший духом i залишився стояти на своєму?
  - Я вiзьму участь в proelium, - Люсi холодно пронизала матiр поглядом i повернулася до нього.
  Таки матiр. Добре. I хоч ця дiвчинка просто не може перемогти, якщо це трапиться завдяки якомусь чуду, то коли вона таки отримає цю нагороду, вiн вже знає, як її стримати. У цiєї ще малої огневички поганi вiдносини зi своєю матiр'ю, але її слова вона слухає i навiть до них дослухається. Хоча... Навiщо про це думати, їй не перемогти. I якщо Анна дала згоду на такий ризик, вiн просто повинен цим скористатись.
  Так дивно, мати пiдштовхнула в руки смертi власну дитину. Хоча це може врятувати багато життiв, смерть однiєї фiгури, яка нiчого не значить, нiчого змiнити не зможе. Але чи це не надто жорстоко, у неї ж ще все життя попереду... Шкода її. Але нiчого. Анна завжди знає, що робить, i не йому її судити. За її грiхи її ще покарає Всевишнiй.
  - Добре. А ти впевнена, що ти цього хочеш? Це дуже небезпечно.
  - Впевнена.
  В її голосi не було навiть iскри сумнiву. Що ж, Анна вмiє переконувати.
  - Тодi йди, готуйся. Але запам'ятай ще дещо. Якщо не хочеш ризикувати життям своєї сiм'ї, не кажи нiкому, що на ринг вийдеш ти, навiть пiд катуваннями, навiть тим же родичам. Хоча... Зачекай трохи.
  - Аласторе, не потрiбно жодних проклять на мовчання, - Анна продовжувала стрiляти в них очима, прораховувала кожну наступну їх дiю. - Люсi i так нiкому про це не розповiсть, так, Люсi? Не розповiси, про це нiхто не дiзнається. Немає потреби ганьбити рiд Дерк хоча б тим, що ти нiкчемно програєш у цьому бою.
  Мало того, що принизила її при Аласторi, так ще й знову активiзувала прокляття. У вiдьми навiть закипiла кров. Через неї вона ж тепер навiть Арклу сказати нiчого не зможе, не те, що Максу, в такiй ситуацiї взагалi не до нього.
  - Ти так впевнена, що я програю? - схрестила руки на грудях дiвчина.
  - Так. Нi, у тебе є шанс, але повiр, настiльки сильний вiдьмак тобi явно не пiд силу.
  - Ще подивимось, хто кого, - буркнула Люсi i пiшла в сторону дверей.
  - I ще, чекаю тебе завтра на полiгонi о першiй дня, - хитро всмiхнулася мати. - I не смiй запiзнитися чи проiгнорувати мене, - оптимiстично кинула вслiд вона.
  - А чи не надто жорстоко ти з нею? - обережно поцiкавився архiмаг. - Я маю на увазi, вона ж ще дитина.
  - Саме тому я i сказала їй правду. Навiть менi було б складно там перемогти, не те що їй. I помiть, вона сама захотiла цього бою. А ще тобi потрiбно згадати, що я казала про свою сiм'ю.
  - Я пам'ятаю.
  - Добре. Продовжуй пам'ятати. Це тiльки моя сiм'я, нiхто не має право в неї влiзати чи в щось втручатися без моєї згоди.
  - Заспокойся, я не втручаюся. Просто боюсь, що ти пошкодуєш.
  - Не пошкодую, - знову ця холодна, врiвноважена впевненiсть i впертiсть. Що ж, як хоче, все рiвно ноша буде на нiй, а на таке йому байдуже, який сенс в психiчному i емоцiйному здоров'ї людини, якщо вона може перебити половину ворожого вiйська i повнiстю пiдкоряється тобi? Жодного. Хай буде хоч тричi божевiльною, тiльки б залишилася жива, корисна i контрольована, вона йому ще буде дуже потрiбна. Але зараз йому потрiбно знайти достойних представникiв iнших стихiй, тiльки б вони перекрили вже явний провал огневикiв.
  Люсi дуже тяжко дихала, притулившись до стiни у власному будинку.
  I її знову зрадили, знову вдарили в спину. I хто? Її матiр. Перед тим, як вдруге заходити в холодну воду, згадай, що змусило тебе вийти звiдти в перший раз. Ранiше вона не вважала цей вираз доречним. I наступила на тi ж самi граблi.
  Що ж, їй залишився тиждень, за цей час потрiбно ще багато чого зробити.
  Тяжко якраз не помирати, а чекати цього. I знати, як тяжко буде твоїм рiдним.
  Але нiчого. Нiхто ж не казав, що вона здалась.
  
  <82>
  Наступного ранку Люсi рано не вставала, виспалась до восьмої, а потiм таки пiднялась, легко поснiдала, а через кiлька годин взяла в руки меч. Дiвчина машинально вiдпрацьовувала удари, на бiльше у неї просто не вистачало сил. Та i сенсу зачакловувати зброю вона не бачила, навiщо це робити, якщо вона все рiвно знатиме всi удари наперед, до того ж до proelium залишився тиждень, а туди їй потрiбно потрапити з повним резервом.
  Дiвчина таки вирiшила сходити до матерi. Вона слабо розумiла, яке може бути тренування з хворою Анною, причому на полiгонi академiї etrange, де в минулий раз у неї утворився витiк. А який ще є полiгон в межах мiста? Тiльки цей, туди навiть воєннi для тренувань ходять, вiн просто величезний, мiсця вистачить усiм.
  Люсi вiдкрила портал прямо на територiю, добре, що цього разу вона змогла впоратись iз захисним закляттям проти вiдьмакiв, а то вона б дiйсно втратила свiй повний резерв, але користуватися магiєю проти неї зараз не рекомендується, її щити i так тримтять пiд натиском захисту територiї, а тут ще й додаткове навантаження. Та нi, у Анни досi проблеми, жiнка не стане витрачатися на магiю, вiд якої дiвчина не зможе ухилитися.
  - Люсi, йди сюди, - мати сидiла на лавi в безпечнiй зонi. Так дивно, на полi вони однi, а вiдьма сподiвалася побачити когось ще.
  - Я прийшла, - лiд в серцi дiвчини таяти не хотiв.
  - Добре. Як я розумiю, ти зiбралася йти до перемоги, хоча я особисто вважаю, що навiть з усiма твоїми козирами тобi не перемогти, ти не рiвня тому, хто опиниться на тiй сторонi. Навiть якщо у мене не було б жодних проблем i пiшла тодi я, то навiть я не впевнена, що впораюся, тодi що казати про тебе? Немає ще й пiвроку, як ти почала користуватися магiєю, що тут казати?
  - А може, у мене вийде?
  - Навряд, - обрувала мати. - Але ще один козир я тобi дам. Ти розумiєшся на аурах, причому в рази краще, нiж я. Ти можеш запросто згноїти їх, порвати магiчний фон, але ти думала, що буде, якщо не просто поранити, а розiрвати її на крихiтнi шматочки?
  - Людина помре в найближчi кiлька хвилин, якщо не миттєво, це залежить вiд фiзичного стану людини, без можливостi користування магiєю, а отже i вилiкувати себе не зможе. Я знаю про нього.
  - Це добре. Так ось. Якщо ти зможеш спочатку прорвати захист аури ворога, а вiдразу пiсля того, поки вiн не створив новий, кинути в нього таким закляттям i потрапити в цiль, то перемога буде твоя.
  - Я не стану цим користуватися. Без залишкiв магiї в тiлi його навiть не знайдуть.
  - А того нещасного навiть не будуть шукати! Навiть якщо це будеш ти! - рявкнула жiнка.
  Ну так, цi тiла нiкому не потрiбнi, навiщо ж їх шукати. Родичам не вiддати, у них виникне iнтерес, як вони померли, а зайвi дослiдження i проблеми їм нi до чого.
  Як же Аркл вiдреагує на її смерть? Чи буде вiн шукати тiло, похоронить чи її? З кожною хвилиною спiлкування з матiр'ю дiвчина все бiльше втрачала вiру в себе. Невже цi дуелi настiльки серйознi?
  Люсi мовчала. А дiйсно, може, все ж таки не потрiбно було б її рятувати? На proelim вiдправили б не її, а це означає, що вона не померла б, жила б собi спокiйно далi, i нiхто її нi до чого не примушував би.
  - Вибач, - Анна не планувала сваритися, зараз їй це нi до чого.
  Нда, вибачилась то вибачилась, але вини в голосi не чутно зовсiм.
  - Я не хочу використовувати це закляття, це жорстоко.
  - Так же жорстоко, як спалити когось живцем чи зарiзати i скинути у канаву.
  Жiнка права. В цьому закляттi немає нiчого такого, щоб ним не користуватися. Це просто спосiб вбивства, все! Але щось їй було неспокiйно ним користуватися. Чи то їй щось не сподобалось, чи що?
  - Я подумаю, використати його, чи нi.
  - Подумай.
  - Сподiваюся, це все, що ти хотiла менi сказати, - вiдьма почала дiставати артефакт, щоб вiдкрити портал.
  - Зачекай, - Анна спробувала встати i впала назад на стiлець.
  - Що ще? - дiвчина обернулася.
  - Нiчого, - etrange сильно стиснула кулак, пiдвiска боляче впилася в її долоню. - Йди. В день дуелi рано зранку зайдеш до Аластора, вiн дасть останнi iнструкцiї. Початок опiвднi.
  Мати вiдвела погляд, не хотiлося дивитися вiдьмi в очi.
  Чому вона не вiддала їй той артефакт? Переконала себе, що вiн їй нашкодить через властивiсть проти вiдьмакiв, чи просто не захотiла цього? Таки не захотiла.
  Вiта Дерк була видатним артефактором, вона зробила все, аби її доньки завжди були в безпецi, навiть пiсля її смертi. Така iронiя, її вбили саме через це бажання, через створенi нею захиснi артефакти.
  Три артефакти сiм'ї Дерк. Вiчнi, але з обмеженою кiлькiстю використання. Можуть врятувати навiть вiд смертельного прокляття на полi бою, Анну Дерк такий вже не перший раз виручав, хоча ще кiлька разiв - i це буде просто побрякушка. I Вiола, i Края вже передали їх у спадок, пiдвiски чекають свого часу. Але свою Анна вiддавати не захотiла.
  Чи хоче вона смертi доньки? Вона ще не вирiшила. Їй це з якоїсь сторони i вигiдно, а з iншої... вона ж її донька, якою б вона не була, як так можна? Але з самого початку її цiллю i не було привести її до смертi, мотив жiнки був набагато глибший. А так... Помре i все, всi колись помруть, а якщо врятується... Вiйна буде закiнчена, тодi доведеться шукати iнший спосiб, щоб її контролювати. Хоча вона вже знає один. Посюсюкатись з нею, i вiдьма впаде перед нею на колiна. Слабачка. Заради якихось кiлькох хвилин сiмейного щастя дiвчина може пообiцяти що завгодно.
  Але цей бiй вона повинна виграти. Ще не зрозумiло, що це змiнить, але Анна розумiла, що її донька обов'язково виграє. Дiвчина амбiцiозна, якщо все буде так, як думає еtrange, то це єдиний можливий варiант. Та i так тому вiдьмаку, хто б то не був, не пощастило з суперником. Анна бачила, як легко вона може впоратися з цiлим натовпом без жодних помилок, один за одним позбуваючись суперникiв. Ще у неї є фамiльяр, якщо вiн її не покине, то може захистити вiд смертельного прокляття. А ще жiнка не могла сказати точно, наскiльки великий у неї вiдьомський резерв. Навряд чи менший батькового. Але нiчого. Все буде добре, як мiнiмум для неї, а якщо все пройде просто блискуче, то це буде вигiдно не тiльки їй, а i цiлому астралу etrange. Вона все правильно вчинила, сумнiвiв бути не може.
  Поки Анна роздумувала, Люсi уже пiшла. Сьогоднi вона так i не зважилася на важливий для неї крок. Але час iшов, залишилося чотири, три, два днi. А всього, що вона хотiла, дiвчина так i не зробила. Але часу чекати бiльше немає. Потрiбно розтавити всi крапки над "i".
  Марина досi жила в тому селищi, нiкуди не поїхала, причину огневичка не розумiла, але з прийомною матiр'ю дiвчина хотiла попрощатися в рази бiльше, нiж з рiдною. Але минулої зустрiчi їх розмова закiнчилася сваркою, а пiсля того вони не бачились. Чи правильно їй знову втручатися в її життя? Вiдьма i так вiдiбрала у неї цiлi дванадцять рокiв. Але тепер їй жити залишилося всього нiчого, навiть за умови виграшу, що буде, якщо у неї не залишиться енергiї почистити магiчний фон i при перевiрцi зрозумiють, що там була напiвкровна? Це так, крихiтна вiрогiднiсть, але вона близька до смертi так, як не була нiколи.
  Нi, таки варто до неї навiдатись, поговорити, так сказати, попрощатись.
  Люсi вибрала пiзнiй час, вона хотiла бути впевненою, що жiнка буде вдома i що їм нiхто не завадить, це точно буде зайве.
  Вiдьма блимнула у спальню прийомної матерi, дiвчина нервово стискала рукав плаща, шукала впевненостi i якоїсь опори. На зустрiч вона майже нiчого не взяла, мiнiмум зброї, кiлька артефактiв, все, свою сумку залишила вдома, а Гарсiю вiдпустила полiтати, зараз вона зайва.
  Ось тiльки Марини в кiмнатi не було, жiнка заснула з книгою на колiнах в старому крiслi, бiля неї горiла лампа, а спала вона дуже тривожно.
  Ну давай, Лу, йди звiдси, ти ж не хотiла її турбувати! Ось, з нею все добре, вона спить, чого ще чекати?
  Нi, з нею не все добре. Синяки пiд очима, втома, прийомна мати постарiла на роки. З чого це раптом?
  Стара дошка пiд ногами у вiдьми скрипнула, прийомна мати вiдразу вскочила на ноги, а книга впала на пiдлогу.
  - Люсi?
  Жiнка фурiєю кинулась до неї, секунда, але дiвчина встигла увернутися вiд ляпаса, реакцiя у неї була просто чудова, в iншiй ситуацiї дiвчина б її перехопила, але зупиняти матiр i використовувати проти неї фiзичну силу не хотiлося б.
  У очах у Марини бринiли сльози. Весь цей час вона її чекала, боялася за неї, ночами не спала, а вона навiть записки не залишила, що з нею все добре. Егоїстична дурепа. Ця жiнка її виростила, виховала, а чим вона їй вiдплатила?
  - Вибач, - схилила голову Люсi, її дiйсно було соромно. Вона i не думала, що Марина настiльки її любить.
  Жiнка тiльки мiцно її обiйняла i не вiдпускала ще довго, а потiм витерла сльози i всмiхнулася.
  - Ти змiнилася. Сильно.
  - Ти про колiр очей?
  - Нi, хоча i про них теж. Ти подорослiшала, посерйознiшала, а ще я бачу, що у тебе не все так добре, як здається.
  Люсi кивнула. Так, зовнi все набагато краще, нiж у неї на серцi. Наскiльки їй боляче, словами не передати.
  - Тобi зробити кави?
  - Нi, я нiчого не хочу.
  - Ясно. Сiдай, - вони сiли на одну канапу, обiйнявшись, для цього Люсi, правда, зняла меч з плеча i поставила бiля стiни. Невже це остання їх зустрiч? Якщо противник буде рiвним по силi її батьку, вона буде неспроможна нiчого зробити. - Розповiдай, як ти? Я так за тебе хвилювалася.
  - Багато що змiнилося.
  - Але i ти стала сильнiшою.
  - Але що менi це дає?
  Марина щодо цього промовчала, це не її справа.
  - Ти помирилася з Анною? - жiнка спробувала направити розмову в трохи iнше русло.
  - Посварилася, - зiтхнула дiвчина.
  - Знову? - схоже, з матiр'ю у неї не ладиться.
  - Чесно сказати, в цiлому, ми i не мирилися. Лише один раз спокiйно i вiдверто поговорили.
  - Чому? Вона так i не прийняла тебе?
  - Не прийняла. Зараз навiть найбруднiшими способами намагається мене контролювати.
  - Найбруднiшими?
  - Шантаж, - пояснила огневичка.
  - А батько?
  - Аркл? Аркл нi до чого не примушує, сприяє тому, щоб я жила вiльно, щоб була здорова, в безпецi. Любить мене.
  - Ти теж його любиш.
  - Люблю, - зiтхнула дiвчина. - Вiн так багато для мене зробив... I ти теж. Мамо.
  - Я не твоя мама.
  - Мама нiколи не кидає свою дитину, а це не про Анну, - Люсi тiльки мiцнiше притулилася до жiнки, як же вона скучила за нею. Але прощатися все рiвно доведеться. Їм занадто небезпечно навiть бачитись, якщо хтось дiзнається про їх зв'язок, це означатиме небезпеку для обох, через Марину можна запросто давити на неї, а цього допустити не можна. Та i якщо на її прийомну матiр нападуть, їй доведеться ризикувати життям, рятуючи її, це їй точно нi до чого.
  - Ти посумнiшала. Про що думаєш?
  Огневичка не знала, як їй почати. Це надто тяжко. Але навiть якщо забути про небезпеку такого спiлкування, то у неї ж шанс вижити проти такого вiдьмака по силi, як Аркл, мiнiмальний, i тут не врятує жодний фамiльяр i жодний великий вiдьомський резерв.
  - Ясно, - кивнула жiнка. - Люсi, ти, звичайно, можеш мовчати, але не роби з мене дуру. Просто так ти б не прийшла, у тебе щось сталося.
  - Так, сталося. Я прийшла попрощатись, пiслязавра..., - дiвчина тяжко закашлялась, прокляття здавило їй всi органи, не давало навiть вдихнути трохи повiтря, - ... пiслязавтра... я повинна... померти, - видихнула дiвчина i нарештi вдихнула повними грудами, вiдпустило, вона нiчого такого не сказала.
  - Померти? Чого це раптом?
  - Не питай, але це Анна винна. Я не знаю, чи виживу, тому i прийшла. Хотiла тебе побачити востаннє.
  - Чому востаннє? Ти Люсi, ти ж не могла так просто здатися.
  - Я не здалась, але за умов, якi склалися, вижити менi буде нелегко, а ще... Краще нам бiльше не зустрiчатись, мамо, так буде краще для нас обох, - швидко випалила вона. Дiвчина повинна була це сказати.
  Жiнка зiтхнула. Вона все розумiла, i що на плечах огневички тяжка ноша, i що вона повнiстю права, так буде краще, їй пора жити далi i перестати про неї згадувати. Але чому їй так тяжко її вiдпустити?
  Марина мiцно схопила її за рукав плаща i притиснула до себе.
  - Мамо, якщо ти мене не вiдпустиш, то я зроблю так, щоб тобi стерли всi спогади про мене, у мене достатньо друзiв з цим умiнням.
  - Не кидай мене, я не уявляю своє життя без тебе. Та i навiщо менi таке життя, як у мене зараз, я одна, нiкому не потрiбна...
  - Ти менi потрiбна. I менi буде легше, якщо ти вiдпустиш мене i пообiцяєш жити далi, наче нiчого не сталося. Марино, я все рiвно загину через кiлька днiв, а ти будеш жити далi. Немає нiчого дорожчого за життя, не потрiбно ним розкидуватись.
  Жiнка тiльки кивнула, а потiм мiцно-мiцно її обняла i поцiлувала.
  - Моя донечка, моя, - тихо прошепотiла вона i заплакала, вiдьма приєдналася до неї.
  - Вибач, я повинна йти, - дiвчина пiдскочила, витерла рукавом сльози, схопила меч i, востаннє глянувши на свою прийомну матiр, блимнула. Другого такого прощання вона не перенесе. А якби вона залишилась ще хоч на кiлька хвилин, Марина б змусила її пообiцяти, що повернеться, а цього пообiцяти вона не могла.
  Люсi проплакала всю нiч. Вона не хоче помирати, нi, навiщо Анна так вчинила?! Вона хоче жити, вирости, ще багато чого навчитися, створити сiм'ю, хоч i без дiтей. Вона не хотiла, щоб її дiти страждали, а у свiтi, де живе вона, це неможливо, вiн не розрахований на спокiйне i безтурботне життя, на яке вона i не сподiвалася.
  Заснути у неї вийшло аж на свiтанку, а прокинулася дiвчина майже опiвднi, протерла мокрi очi i пiшла приводити себе до порядку. Сьогоднi вона збиралася навiдатися до Аркла, ось тiльки з ним все складнiше. Йому не можна говорити правду, доведеться збрехати. Якщо вiн дiзнається, то вона була впевнена, влади i сили у нього вистачить, щоб все скасувати, i вiн порве будь-кого, хто спробує йому суперечити. А якщо таке станеться, то вона не вiзьме участь в proelium, а це рiвносильно смертi через прокляття. Хоча... На дуелi вона теж навряд чи зможе вижити, тому рiзниця невелика.
  Все це i так зрозумiло, її бентежило iнше. Збрехати Арклу? А це взагалi можливо? А то це область фантастики, вiн завжди знає все про неї навiть краще, нiж вона сама. Але про її участь вiн знати не може, все настiльки засекречено, що пронюхати щось зайве та ще й вiдьмаку просто нереально. Нi, це неможливо.
  Вiдправилася дiвчина до нього пiсля обiду, вiн якраз спокiйно пив каву у себе в кабiнетi i лiниво листав якiсь папери.
  - Люсi, - чоловiк миттєво вiдклав всi справи, поставив чашку на стiл i обернувся до неї.
  - Аркле, - вiдьма всмiхнулася. Так тяжко вдавати безтурботнiсть...
  - Ти вже давно не заходила, було багато роботи?
  - Та нi, частiше просто тебе не було вдома.
  - Ну вибачай, я ледве добився хоч такого миру. Proelium таки далеко не найгiрший варiант, добре вже те, що помре не настiльки багато народу.
  Ну так. Включно з нею.
  - До речi, ти вже чула, etrange програли бiй нестихiйникiв.
  - Програли?
  - Так. Як думаєш, чим все це скiнчиться? Хто виграє?
  - Навiть не знаю. Це ж тiльки один бiй, попереду ще один, а зараз ведуться ще три. Подивимось.
  Чоловiк лише кивнув i вiдпив кави.
  - Мене особисто цiкавить бiй огневикiв, - обережно перевела розмову в корисне русло дiвчина. - Ти знаєш, хто буде там за нас?
  - Знаю. Лафер Деон. Жорстокий тип. Не пощастило тому, хто буде там за etrange, - Люсi аж перекривило. Якщо вже Аркл так каже... - Менi пропонували виступити, але я вiдмовився. Якщо там буде Анна, я б не хотiв зустрiтися з нею на полi бою.
  Ну хоч один тягар з плечей, там точно буде не її батько, а якийсь Лафер.
  - А цей Деон сильний? - поцiкавилася вона.
  - Не слабкий. Занадто спирається на фiзичну силу, хоча резерв має великий. I вiн простий як вода.
  - Вiн сильнiший за тебе?
  - Нi, звичайно, менi вiн не рiвня, хоча в боях у нього досвiду вдвiчi бiльше, - ну, вже краще, хоча б слабший Аркла. - Люсi, а ти знаєш, хто буде за etrange, може, чула?
  Вiдьма нервово проковтнула клубок у горлi i обережно сказала:
  - Нi, там усе засекречено. Але навряд чи там Анна, вона досi ще погано себе почуває пiсля того поранення.
  - Зрозумiло. Йди до мене, я скучив, - Аркл наблизився до неї i обiйняв.
  - Ну, все, досить, - вивернулася огневичка, зараз вона була надто напружена для простих обiймiв. Вона щойно набрехала батьку. I у неї вийшло! Здається. Ну, вiн хоча б досi робить вигляд, нiби нiчого не пiдозрює, а це вже непогано.
  - Та добре, все, просто через цю роботу ми вже так давно не проводили час разом.
  Аркл чудово зрозумiв, що вона збрехала. Iнтонацiя, мiмiка, вона вагалася, сказати правду, чи щось приховати. Ось тiльки про що вона не сказала, вiн i не здогадувався. Гм, перелякалася вона, коли вiн запитав про огневика зi сторони etrange. Значить, вона знає, хто буде на тому мiсцi. Потрiбно це з'ясувати, щось тут не так. Але не зараз.
  - Так, не проводили.
  - Поїдемо кудись сьогоднi?
  - Нi, я нiкуди не хочу, давай краще побудемо тут.
  - Ти не в настрої. Що сталося?
  - З Анною скандалила. Коментувати не збираюся.
  - Зрозумiло, - а її брехня може бути з цим пов'язана.
  - Тодi що будемо робити? Менi скасовувати всi свої плани, чи ти вже щось спланувала для себе?
  - Нi, нiчого не скасовуй, я хотiла просто сьогоднi посидiти бiля тебе.
  - Посидiти, - фиркнув вiн. - I в сенат за мною пiдеш?
  - Уж нi, це тiльки через мiй труп.
  - Не хвилюйся, це я не планував. Сiдай, менi трохи закiнчити лишилося, а потiм повечеряємо i подивимось на захiд сонця, має бути дуже красиво сьогоднi.
  - Добре, - безтурботно всмiхнулася дiвчина i примостилася поряд, бiля столу.
  Аркл закiнчив за пiвгодини, щось писав, вiдправляв, а дещо просто проглядував. Огневичку мало це цiкавило, їй вистачало головної болi вiд того, що змушував запам'ятовувати її Аластор, розбиратися ще й у цьому точно буде зайвим. Вона просто дивилася на Аркла, щоб пам'ятати його обличчя в останню свою хвилину. Що йому залишиться пiсля неї? Однi болючi спогади? Вона ж єдина його дитина...
  - Я все, - чоловiк пiдвiвся, сховав всi документи у шухляду, i вони перейшли у вiтальню.
  - Аркле, - Люсi задумливо накручувала на палець пасмо волосся. - Ми ж не фотографувалися разом нi разу, у нас немає жодної спiльної фотографiї, навiть магiчно записаного зображення нас вдвох. Я не маю на увазi той час, коли я була ще зовсiм маленькою, того я не пам'ятаю. Я тут подумала, моде, все ж краще записати все. А то хто знає, що буде завтра?
  - Хто знає. Хочеш зробити кiлька фото?
  - I поповнити ряд тих фотографiй, що схованi мiж сторiнками твоїх книг.
  - Лазила в моїх речах? - жартiвливо насупився вiн.
  - Зовсiм трохи, - невинно поклiпала очима дiвчина.
  - Добре, зачекай, я зараз повернусь.
  Чоловiк кудись блимнув, з усмiшкою на обличчi.
   Вiдьма сiла на диван, його не було вже хвилин п'ять. А ще через стiльки ж часу вiн повернувся з записуючим артефактом i самою простою цифровою камерою.
  - Сiдай, - вiдьмак всмiхнувся їй, показав на крiсло, поклав все принесене на камiнну полицю i вмостився поряд.
  - А хто нас?...
  - Я все влаштую.
  Люсi просто притулилася до нього.
  А вiн перевдягнувся, змiнив домашнiй одяг на бiльш вихiдний. Хоча на її думку, рiзницi жодної, вiн тiльки накинув плащ, а брюки i сорочка залишилися тi ж самi. А ось дiвчина нiчого мiняти в своєму виглядi не хотiла, вона така, яка є, нехай на знiмку вона буде справжньою, а не просто лялькою.
  Аркл не став нiкого кликати, для активування камери i виставлення мiсця зйомки використав магiю. Вони зробили не так багато знiмкiв, майже всi однаковi, на всiх вони сидiли разом, тiльки гарпiя постiйно перелiтала з мiсця на мiсце, їй хотiлося полiтати на волi. Це вийшли простi примiтивнi фотографiї без жодної постановки картин, просто вони разом у себе вдома перед камiном, iнодi бiля вiкна. Дiвчина навiть не посмiхалася, навiщо грати роль?
  А артефакт зняв всю кiмнату включно з ними, все можна буде побачити при активацiї. Як вони тут сидiли. Колись. I бiльше навряд чи будуть сидiти. Хай буде пам'ятка Арклу, вона дуже б хотiла, щоб вiн про неї не забував.
  Люсi востаннє мiцно-мiцно обiйняла батька, одними губами прошепотiла, що любить його i, зовсiм нiчого бiльше не сказавши, мовчки розвернулася i пiшла ще до того, як почало заходити сонце. I вiн не став її зупиняти, на зiрки подивляться iншого разу. Або ж не подивляться. Зараз у нього ще залишилися справи. Потрiбно дiзнатися, що вона йому не сказала. А ще знайти причину змiни її Долi. Що такого сталося, чому вона могла померти? Вiн виведе її на чисту воду будь-якою цiною. Нiхто не має право йому брехати. А якщо вже Люсi зважилася на таке, завчасно розумiючи, що така справа провальна, то ситуацiя серйозна. Ось тiльки наскiльки?
  А вiдьма повернулася додому i лягла спати на кiлька годин ранiше, нiж зазвичай. Дуже тяжко сприйняти, що вони бiльше не побачаться, Аркл, сам того не розумiючи, остаточно пiдiрвав її надiю на перемогу. Завтра вона зустрiнеться з якимось жорстоким вiдьмаком, не зможе вiдбитись i помре. Як все оптимiстично...
  Чого це вона розкисла? Вона має шанс перемогти, у неї є Гарсiя, а суперник слабший Аркла, аби тiльки знати, наскiльки, може, вони з ним рiвнi, але i тут є але. Є величезна рiзниця в досвiдi i фiзичнiй силi, а кожен раз використовувати магiю, щоб пiдсилювати свої удари вона не зможе.
  Вона ще довгенько роздумувала на тему бою, намагалася продумати стратегiю, але в голову нiчого не йшло.
  I чому вона пiшла вiд батька так рано, вона ж могла ще запросто посидiти поряд, вiн пропонував залiзти на дах i подивитися захiд сонця. Але нi, дiвчина передумала. Їй стало занадто сумно поряд iз ним, може, вона ще пошкодує, що провела з ним в останню зустрiч так мало часу, але дивитися на нього, йому в очi i продовжувати мовчати - це було вище її можливостей. А ще вiн запросто мiг щось запiдозрити. Проте вiн все рiвно нiчого не пронюхає, це надто складно навiть для нього. Вiн же не проломиться спочатку в астрал etrange, потiм в їх сенат, а потiм у кабiнет їх канцлера? Це, звичайно, непогана iдея, але йти на таке заради якогось там списка - то лише безглузде самогубство, Аркл не всесильний, вiн не бог, у нього лише одне життя. I вона б не хотiла, щоб вiн змарнував би його завдяки такiй дрiбницi, як з'ясування правди.
  I все ж таки Люсi заснула. Хоч у снах вона знаходить спокiй, добре, що цiєї ночi їй не приснився жодний кошмар. Але все колись кiнчається, кiнчилась i нiч, але свiтанок не завжди символiзує надiю. Кажуть, надiя гибне останньою, ще не все втрачено. Але кому вiд цих слiв ставало легше?
  
  <83>
  - Що?! - ця новина змусила Аркла проявити емоцiї. - Цi данi точнi? - чому вона нiчого йому не сказала? Не хотiла його засмучувати? Чи це її мати постаралась? Точно мати, iнакше вона б сказала. Чи все ж таки нi?
  - Абсолютно. На всiх посвячених наклали печать, окрiм канцлера, Анни Дерк i її доньки, але ж я знаю, як її обiйти, - пф, набиває собi цiну. Але не суть.
  - Ясно. Йди.
  Огневик, пiсля того, як його шпигун покинув дiм ще довго думав. Вiн здогадувався, що цим все скiнчиться, ще з того моменту, як йому довелося запропонувати цей варiант перемир'я, але надiя дiйсно помирає останньою.
  I навiщо тiльки Анна в це втрутилася? Цього можна було уникнути. Але зараз не час жити у свiтi "а може бути...".
  Все, це єдине вiрне рiшення.
  Лорд пiвнiчних земель з'явився не вiдразу, все ж таки була глибока нiч.
  - Тенебрiс? Що такого сталося?
  - Я згоден.
  - Що? - вiн не вiдразу зрозумiв, що саме огневик має на увазi.
  - Я згоден, - твердо повторив вiдьмак.
  - Ось так би зразу, а то довго ж тебе вмовляти довелося. I ось так погодитись, менше, нiж за дванадцять годин до початку. Ну ти тодi готуйся, я повiдомлю головi сенату.
  На це Аркл лише тяжко зiтхнув. Але нiчого. Вiн все вирiшив. I так точно буде краще.
  
  
   * * *
  Люсi ще зранку почала збирати собi сумку. Їй в горло не лiз навiть шматок, але вона змусила себе поїсти, ще й з собою поклала, а то ж вона не знає, коли її вб'ють, в перший день, чи в останнiй, а якщо помирати, то хоч ситою i боєздатною. I щодо боєздатностi... Яку зброю їй взяти? Кинжал i меч? Чи цiлий арсенал? В її мiшок може багато чого вмiститися.
  Гм, цiкаво, а яка мiсцевiсть їм попадеться для бою? Може, гори? Тодi варто взяти якусь мотузку, карабiн, хоч якесь альпiнiстське обладнання. Чи пустеля? Тодi потрiбно бiльше води, а не тi двi пляшки, якi вона вже поклала. Точно, вона ж може запитати у Аластора, коли прийде до нього за останнiми вказiвками, а пiсля цього повернутися сюди i вкласти необхiдне.
  I все ж яку зброю їй взяти, окрiм тiєї, яка постiйно з нею? Може, арбалет? Непогано, якщо подумати, затаїтися десь у кущах i в пiдходящу мить пiдстрелити суперника, а якщо вийде попасти в серце, то взагалi вбити.
  Та нi, досвiдченого воїна стрiла не зупинить, а стрiляє вона не настiльки добре. Так, вона вчилася стрiльбi, але не магiчнiй i не у Аркла, вiн акцентував увагу на ближньому бою.
  Гм, проста дерев'яшка точно не зупинить, а ось проклята? Чому б не спробувати? А якщо таки потрапить? У неї явно збiльшаться шанси.
  Все, щодо цього вона вирiшила, дiвчина сховала складений арбалет i одну стрiлу зi смертельним прокляттям в сумку, мiшок ставав все тяжчим.
  До канцлера Люсi вiдправилася пiсля десятої, нервово увiйшла до нього в кабiнет i стала бiля стiни.
  - Анна сказала, я повинна зайти, - зiтхнула вона.
  - Так, сiдай.
  - Я постою.
  - Хвилюєшся?
  - Трохи.
  - Добре. Тримай, - чоловiк кинув їй металевий браслет.
  - Що це? I навiщо менi ця штуковина?
  - Це артефакт, який приховує особистiсть власника, змiнює все, слiд вiд магiї, голос, ховає ауру, а обличчя i тiло являють собою неясний силует. Тебе нiхто не впiзнає.
  - I я повинна його одягти?
  - Так. Тебе нiхто не повинен впiзнати, особливо тодi, коли ти будеш входити у створений портал, а потiм виходити з нього, але це якщо вийдеш.
  - Вийду.
  - Менi подобається твоя впертiсть. Що ж, удачi тобi.
  - I це все?
  - Так, о дванадцятiй на полiгонi вiдкриють портал, не смiй запiзнитися, а тепер iди.
  - Стоп.
  - Що таке?
  - Я хотiла б дещо запитати, можна?
  - Що саме?
  - Куди я потраплю, в яку мiсцевiсть? Лiс, гори, я повинна бути готова.
  - Поняття не маю, вибiр астралу проведення - не моя робота, до того ж учаснику не можна знати нiчого про це наперед, оскiльки враховується те, що противники можуть використовувати навколишнє середовище як зброю.
  - Ясно, але дякую i на тому. Прощайте, - кинула через плече огневичка i скрившить за найближчим поворотом щезла в порталi у невiдомому напрямку.
  Що сказати, добратися до штабу напiвкровних в цей раз було проблемно, довелося чекати, поки портал не пересунеться в мiсце, де є пiдземелля, але нiчого, завдяки цьому вона сходила за рештою речей, покинула її власний артефакт iлюзiй на столi i, таки дочекавшись, увiйшла в штаб. I якщо чесно, вона повинна була прийти туди якраз зараз, половина дванадцятої, зроби вона це ранiше, i виникли б проблеми.
  Вiн тут! Макс тут! Вона не помилилася. I це останнє, що вона хотiла б зробити в цьому життi.
  Дiвчина пiдбiгла до нього зi спини, а коли вiн повернувся, поцiлувала. Вона намагалася запам'ятати цей поцiлунок, хотiла, щоб його дихання до її останнього подиху вiдчувалося у неї на губах.
  Гм, здається, це перший раз вона його поцiлувала, ранiше iнiциативу проявляв вiн. Але вона не шкодувала. Дiвчина полюбила його, незвичайного, загадкового хлопця зi своїми проблемами i болем. Ось тiльки ця любов заважає обоїм, вiн точно не буде радий тому, що вона загине. Нехай i не знає. Та навiть якщо б вона сказала, то що вiн мiг би зробити? Якщо через пiвгодини вона не увiйде в портал, то помре. А так... Хай не мучиться, для нього це залишиться простою втечею маленької егоїстичної дiвчинки, хоча... Iнколи сказати правду краще, анiж промовчати. А то та людина буде пiдозрювати щось, шукати, а це набагато гiрше, нiж знати все, оскiльки у дiйсностi є межi, а в свiтi думок - нi. Але вона б дуже не хотiла причинити йому бiль, а то у нього зникне надiя, що вона повернеться, а так...
  Чого це вона про це думає? Вже пiзно про щось шкодувати, чи роздумувати про те, що буде, хоча б тому, що для неї все може скiнчитися сьогоднi.
  Люсi одягла той браслет, що дали їй для дуелi, незворушно вийшла зi свого порталу на полiгон i, покинувши там свiй артефакт переносу, увiйшла в iнший перехiд, зовсiм чужий. I вiн захлопнувся у неї за спиною.
  Як же страшно... I як же не хочеться помирати...
  Грунт пiд ногами був в'язким i мокрим, а навколо був дуже сильний туман, а ще у повiтрi витав неприємний запах затхлої води. Болото!
  Люсi швидко пересунулася в iнше мiсце, в трясину її вже затягнуло по колiна, але загрузла тiльки глибше. Що їй робити? Такого повороту вона не очiкувала, вона думала, що її буде вбивати якийсь там вiдьмак, а вже точно не навколишнє середовище! Гарсiя злетiла, як їй добре, їй не потрiбна тверда земля пiд ногами. I куди це вона? Вона кинула її?
  Це що, вогонь? Це ж зовсiм близько, що там горить, що там взагалi може горiти?
  Вона побачила його. Так, це вiн скористався магiєю, навколо нього палало полум'я, а цей чоловiк нарештi став ногами на тверду землю.
  Точно! Висушити грунт! I як вона ранiше про це не подумала?
  О нi, вiн iде до неї. I ось так вона помре? По пояс в багнюцi, як собака, а не як воїн? Ну нi!
  Чорт, якщо зараз вона висушить все навколо себе, то опиниться фактично заритою наполовину в землю, а так боротися буде складнiше, оскiльки її приорiтет саме швидкiсть, хитрiсть i пiдступнiсть. Нi, якщо скористатися левiтацiєю через вiдьомську магiю, вона то вилетить звiдти, але це її козир, чи варто зараз розкривати перед противником свiй секрет?
  Вiн зупинився прямо перед нею, якби вона хотiла б, то запросто торкнулася б його нiг. Де його зброя, вiн не витягнув меч iз пiхов? Чим вiн збирається її вбивати? Аркл сказав, що це дуже жорстокий i пiдлий тип, такий запросто вб'є беззахисту дiвчинку, яка не може навiть захистити себе.
  Дiвчина витягнула кинжал i вже збиралася метнути, вона потрапить у цiль, вона знала, навiть якщо б вiн стояв далi, то вiн все рiвно не знав би про наявнiсть у неї в руках клинка, та i захиститися не встиг би. Але дещо її зупинило.
  Вiн простягув їй руку.
  У неї чомусь аж виникло вiдчуття дежавю, нiби з нею таке вже було, що хтось так же дав їй руку. Але хто?
  Набридливе вiдчуття. Нi, такого не було, ще нiхто iз її ворогiв чи союзникiв на полi бою не допомагав їй пiдвестись, навiть близькi, Люсi всмiхнулася про себе, Аркл нiколи не протягував їй руку пiсля тренувань, тiльки залишався всторонi i чекав, поки вона пiдведеться сама, а пiсля цього йшов геть. Не його жест. Хоч це добре. Але з ким вона ще мала справу, хто може бути настiльки благородним, що не шукає легкої перемоги i не буде вбивати фактично беззахисну?
  Такого ще не було. Що з цим вiдьмаком, нiхто з них так би не вчинив!
  Аркл явно помилився, навпроти неї не жорстокий i аморальний вбивця, точно нi, це хтось чесний i справедливий. Повинен бути. Можливо.
  А якщо це пастка? Вiн наблизився до неї, зараз грає в добряка, а щойно вона розслабиться, то нападе? Потрiбно бути насторожi, добре, що хоч гарпiя досi лiтає недалеко, якщо їй буде загрожувати смерть, то вона повинна буде її захистити.
  Який мотив цього вiдьмака? I чи варто приймати його допомогу? Перед нею зараз вибiр, вiдкрити карти, чи ризикнути? Що їй вибрати?
  Не можна чекати, краще подивитися, що вийде з такої її довiрливостi.
  Вона очiкувала, що вiн вiдштовхне її вiд берега, потопить, пришибне прокляттям через фiзичний контакт, спробує обпекти вiдьомським полум'ям, яке неприємне для etrange, але нiчого з цього вiн не зробив. Рука в захиснiй рукавицi рiзко висмикнула її з трясини, нiчого особливого, але вiдразу пiсля цього з усiєї сили швирнула її об землю, неначе якесь кошеня.
  А це боляче. Ну все, витягнув її з болота, тепер вбивати почне. Але нi, вiн розвернувся i пiшов. Що за пiдстава, це точно її суперник? Чи це якийсь тип - суддя, який стежить, щоб учасники не здохли ранiше, нiж використають магiю? Хоча нi, окрiм двох суперникiв, бути тут нiхто не повинен, та i не може. Портали в цей астрал одноразовi, в них може увiйти лише одна особа, i то лише раз.
  Що задумав цей кретин, який так її кинув? Вiн що, не збирається з нею битися? I навiщо врятував її вiд дурної смертi у водах болота?
  Ау, куди подiлася логiка? Взяла вiдпустку?
  Дiвчина не стала чекати, подивилася на спину вiдьмака, який йшов вiд неї i дiстала арбалет. Нерозумно було повертатися до неї спиною.
  Люсi не стала довго думати, вiдразу вистрiлила.
  Чоловiк смикнувся трохи в сторону i проклята стрiла пролетiла повз нього.
  - Пiдло, стрiляти в спину, - артефакт приховав його голос, навiть коли вiн заговорив, вiдьма так i не змогла зрозумiти, хто вiн. Надiйна цяцька. Але навiщо їй знати, хто схований пiд маскою? Це її ворог. I вона буде намагатися його вбити.
  - Чому ти менi допомiг? Тобi ж гiрше.
  - Я не стану боротися проти безпомiчного.
  - А хто сказав, що я безпомiчна?
  - Я.
  Яка самовпевненiсть. Аж бiсить. Але вона ще покаже йому, хто тут сильнiший. Вона просто не може йому програти.
  Та нi, якраз може. Ухилитися вiд стрiли з глушилкою, стоячи спиною i не будучи повiтряником чи хоча б водником, щоб попередньо знати про неї. Такого вона ще не бачила. Навiть Анна не змогла б ухилитися вiд такого артефакту.
  - Гарсiя. Вбий.
  Час наступати, хоч вiн i досi стоїть до неї спиною. Але страху не виказує. Похвально. Подивимось, що зможе зробити проти нього її фамiльяр i як вiн буде захищатися.
  Але гарпiя продовжила беззвучно лiтати у них над головами. Вона не послухала її наказу? Такого ще не було. Чому вона не напала, чи вважає противника надто сильним для того, щоб так ризикувати? Чи з нею щось не так?
  - Нехай краще твiй фамiльяр поспить, вiн тут зайвий.
  Про що вiн каже, вiн хоче прибрати гарпiю? I як вiн це зробить, на неї ж не подiє жодне чуже прокляття.
  Що за чорт? Вiн пiдкинув якусь сферу вгору, вона ж зовсiм звичайна, це лише вогнекуля. Фамiльяра цим навiть не пораниш, до того ж Гарсiя зараз занадто далеко вiд цього закляття, щоб її навiть зачепило.
  - I вибух, - в його голосi була лише серйознiсть i сум, хоча у неї навпаки складувалось враження, що вiн над нею смiється. Ну точно кретин, так знущатися над тваринами.
  Куля вибухнула. У клубок вогню вiн помiстив вибухаюче прокляття.
  Гарпiю швирнуло вибуховою хвилею, птаха впала з великою висоти, втративши контроль над польотом. Дiвчина пiдбiгла до неї.
  - Гарсiя, ти як?!
  - Тобi не варто так пiдставляти свого фамiльяра, це твоя битва, не його.
  - Ти поплатишся за те, що посмiв її поранити!
  Все правильно, хвиля, створена вибухом, може нашкодити навiть такiй гарпiї, вiн повнiстю матерiальний i цiлком природнiй, не магiчний, вiд такого птиця захиститися не може.
  I вона розiзлилася. Сильно розiзлилася. Вона поклала голову метрової по величинi гарпiї на землю, через великий розмiр, який фамiльяр вибрала для бою, зараз без магiї Люсi не зможе нi зсунути її, нi кудись перенести.
  Дiвчина висмикнула меч. Пора почати бiй.
  - Заспокойся, твiй фамiльяр повнiстю виздоровiє в найближчi кiлька днiв, не варто хвилюватися.
  I знову спокiй в голосi, знову вiдчуття, що над нею насмiхаються. Несерйознiсть, розкутiсть, намагання вивести її з себе. Що ж, поки що у нього виходить.
  - Досить. Повернися i прийми виклик! - вiдьма скинула плащ i звiльнила руки. Будь що буде, але просто дивитися i слухати насмiшки вона не буде. Нехай покаже, що вмiє.
  - Ти так хочеш битися?
  - Визначай вид бою.
  - Ну, давай ближнiй. Подивимося, що ти можеш.
  Вiн досi стояв спиною. Не дивився на неї, крутив щось в своїх руках. А потiм замахнувся i кинув цю рiч у смертельнi води.
  - Нехай вона нiкому не дiстанеться, - пояснив вiн i витягнув меч iз пiхов.
  Вiн викинув магiчну зброю. Викинув свiй козир, унiверсальний магiчний предмет, з таким вона б його не перемогла. Але навiщо так робити? Чи вiн вважає, що вона його зараз вб'є, його арсенал забере собi разом з цiєю штукою? Та здалась вона їх, її ж майже неможливо пiдкорити, вона слухає тiльки хазяїна-безсмертного. I буде вона чортихатися кiлька рокiв заради цього. Краще вже мати при собi звичайнi артефакти для бою, вони хоч служити вiрно будуть, а не зрадять в секунду зустрiчi з демонами.
  Але навiщо вiн потопив таку зброю у водах, якщо вже отримав влалу над нею, сподiвається, що там її не знайдуть? Примiтивно, хоча це єдиний вихiд, такий предмет тяжко сховати вiд чужих очей, а коштує вiн просто баснословну суму.
  Чому вiн так хоче, щоб вона її не отримала? Чи просто не хоче, щоб цей бiй перейшов в боротьбу за сильнiшу зброю? Збираться боротися з нею на рiвних? Тяжко навiть сказати, що з цього вийде.
  Вiдьма зiбрала всю свою лють в кулак i настрибнула на нього ззаду. I вiн знову ухилився, рiзко крутнувся, одним ударом вибив з її рук зброю, повалив її на землю i направив на неї вiстря.
  - Цьому тебе навчили? Використовувати емоцiї в бою один на один?
  - Нi. Емоцiї не створенi для двобою, вони допомагають виживати в складних ситуацiях, особливо в бою з багатьма суперниками, але в бою один на один вони тiльки заважають, роблять бiльш розкутим i вiдкритим для удару.
  - Отож-бо. Ну хоч щось ти слухала.
  Вона процитувала слова Аркла, вiн так їй сказав, коли вона для сили ударiв використовувала злiсть.
  - Але i далеко ховати їх не потрiбно, оскiльки вони завжди можуть знадобитися, щоб встати, - дiвчина вдарила ногою об його зброю, змогла вiдхилити її в сторону, швидко перекотилася назад i пiдвелася на ноги.
  - Це правильно. Що ж, думаю, на сьогоднi досить, - вiн сховав меч у пiхви.
  - Що?!
  Вiн зупинив бiй, навiть не спробував її вбити, тiльки захистив себе i змусив її згадати лекцiю про емоцiї.
  Цей чоловiк такий холодний i беземоцiйний. Не видає те, що думає, хоча вона ясно вiдчувала, що вiн з нею грається для якихось своїх цiлей. Вiн чудово користується тим правилом про приховання справжнiх почуттiв, так i не скажеш, що вiн вiдчуває. Йому смiшно? Чи страшно? Чи вiн машина без нiяких емоцiй?
  Нi, вiн все вiдчуває. I сум, i рiшучiсть, i навiть задоволенiсть. Зараз дiвчина - достойний для нього суперник, ну, буде, якщо зробить вигляд холодної i егоїстичної стерви. I хоча таку маску вона не одягне, але в бою їй краще таки зберiгати незворушнiсть, або ж спробувати вивести його. А це зробити не вийде, вiн сам кого хочеш до сказу доведе.
  - Що чула, - буркнув вiн, зняв верхнiй одяг, прикликав полум'я, ще трохи пiдсушив грунт пiд ногами, пiдстелив собi плащ i, поклавши поряд iз собою меч, лiг i прикрив очi. Що ж, спiлкуватися з дiвчиною виявилося тяжче, нiж вiн думав.
  Еее... А тепер вона взагалi нiчого не зрозумiла. Що вiн витворяє? Лiг спати на полi бою? Якого чорта? Чи це якийсь хитромудрий план? Ну звичайно, вiн зменшує її пильнiсть, вона лягає спати, i вiн нападає на неї серед ночi. Уж нi, вона не збирається спати бiля ворога, навiть виставивши всi щити на максимум, на вiдмiну вiд нього, який навiть меч поклав у незручному для нього положеннi. Не буде спати. Гм. А що, якщо саме на це вiн i розраховує, вiн виснажить її, а потiм вб'є.
  А ця гра на виживання в рази веселiша, нiж вона думала, їй випав цiкавий ворог. Хоча, вiрогiдно, непереможний, раз зовсiм її не боїться i до цього вiн повнiстю виправдовує такий опис, вiн навiть вухом не повiв на її спроби його прибити. Вiн точно слабший Аркла? У неї проти нього хоч є якийсь шанс?
  Люсi забрала свiй меч, який вiн вiдкинув подалi, чоловiк заважати не став, просто провiв її поглядом.
  - Я знаю, про що ти думаєш, - зiтхнув вiн.
  - Що?
  Менталiст? А значить, напiвкровний. Невже свiй? Стоп, цi слова ще не означають те, що вiн iнсолiт, проникнень в її голову не було.
  - Не настiльки складно здогадатися.
  Та вiн простий вiдьмак, напiвкровного не допустили б до такого. А щодо неї, то було бажання Анни, тож її участь не рахується. Та i про неї нiхто не знає.
  - I про що же я думаю? - пiдняла брови дiвчина.
  - Ти боїшся розслабитись, думаєш, що я вб'ю тебе увi снi, коли ти заснеш чи то вiд втоми, чи просто вночi. Але не бiйся, я надаю перевагу чесному бою.
  - Особисто я чула, що саме ти чесно грати не будеш.
  - Саме я? То ти знаєш, хто я?
  Насмiшка. Явна. Вiн так впевнений, що вона не знає?
  Гм, а чи знає вона насправдi? Це точно не той вiдьмак, про якого говорив Аркл, але її батько не всесильний i запросто мiг помилитися. Тодi хто перед нею? Тяжко сказати, вона не знає характер жодного вiдьмака-огневика, окрiм Аркла, щоб стверджувати про те, що вона знає, хто вiн, це точно, вiн правий.
  - Чому ти не намагаєшся мене вбити? Яка тобi з цього користь?
  - Я не хочу вбивати маленьку, зовсiм зелену в боях дiвчинку. Я не бачу в тобi достойного суперника.
  - Це я зелена в боях?
  Ну, так, у неї мало досвiду, але назвати себе зовсiм зеленою просто не повертався язик. I як вiн зрозумiв, що вона фактично ще дитина? Ну, хоча вона теж зрозумiла, що вiн дорослий чоловiк, це не так складно зрозумiти i по манерi бою, i по силуету, i по iнтонацiї голосу. Але нiчого конкретнiшого сказати не можна було, артефакт для proelium цього дозволити не мiг.
  - Якщо не зможеш взяти свої емоцiї, а в першу чергу злiсть пiд контроль, тобi мене нiколи не перемогти.
  - А iнакше у мене з'явиться шанс?
  - Та ти все рiвно програєш, просто тодi ти протягнеш вдвiчi довше.
  Серйозно? Мотиватор з нього нiякий.
  - I який сенс менi боротися за кiлька зайвих хвилин життя?
  - Зайвих?! - вiн аж пiдiрвався. Все настiльки запущено, вона дiйсно прийшла сюди помирати?
  - Ти сам сказав, що я все рiвно програю, то сенс менi боротися?
  - Чого тебе вчили, дура?! - зiрвався вiн. Вона таки вивела його з себе, хто знав, що вона не буде боротися. - Так просто вiддаєш своє життя, - видихнув вiдьмак. Все ж таки вона дура. Або просто зневiрена. Так вiдразу i не скажеш, що гiрше. - Якщо на тебе нападуть сотнi воїнiв i ти розумiтимеш, що якщо ти не впораєшся, то вони вб'ють всiх твоїх, ти покинеш поле бою? Чи пiдставишся пiд перший удар, щоб померти героїчно i безболiсно? Чи якщо ти потрапиш у пастку i житимеш на каторзi, ти розповiси всю потрiбну ворогу iнформацiю заради того, щоб тебе бiльше не мучили, пiдставляючи цим знову ж своїх?
  - Все залежить вiд того, хто саме цi "свої", i чи допоможе їм моя смерть. А то труп вже нiкого не зможе врятувати. Але якщо цi свої дiйсно менi будуть дорогими, я не просто вступлюсь в бiй, я порублю стiлькох, скiлькох зможу, я витримаю будь-який бiль, але не скажу нi слова. Але при чому тут це?
  - Вся справа у ставках. Невже твоє життя не стоїть поряд з життям твоїх друзiв? Вiд тебе залежить твоє життя, це теж саме, але зараз ти здаєшся. Чому? Подивись на мене, згадай, що у кожного є свої слабкостi, якi можна використовувати, i перестань розпускати нюнi. Прийдеш до тями - я витягну свiй меч, i ми зiйдемося в бою. А поки згадай все, чого тебе навчили, всi свої уроки, згадай цiну власного життя i навiть не думай опустити руки. Нехай ти менi не рiвня, але i я не непереможний. Запам'ятай це. Всi ми смертнi i колись помремо. I лише ми самi вирiшуємо, коли це станеться.
  Люсi злякалася його, вона не бачила i не могла бачити його обличчя, але люттю вiд нього несло на багато кiлометрiв. Їй навiть стало страшно, здавалося, зараз вiн змете всiх зi своєї дороги. Але нi, вiн заспокоївся i знову лiг спати. I дiвчина теж розтелила ковдру, яку завбачливо взяла з собою, i лягла, вкрившись плащем. Спати не хотiлося нi їй, нi йому, але кожному було про що подумати.
  Схоже, цей вiдьмак чекав достойнiшого суперника, вiн намагається змусити її боротися за своє життя. Але вона вже побачила рiвень його сил, проти такого навiть в кабiнi броньованого танка не сховатися, а нападати на нього теж марно. Хоча вiн справедливий. Хоч це добре.
  Її переслiдувало почуття дежавю. Постiйно. З кожною хвилиною, яку вона проводила з цим вiдьмаком. Вiн не був нi на кого з її знайомих особливо схожим, говорив грубо, але зовсiм не так, як це робив Аркл, саме з нею вiн був вiдносно м'яким навiть у серйозних ситуацiях, iншi ж говорили частiше не з нею, але знайомого жаргону вона так i не згадала. З нею так точно нiхто не говорив.
  Ну так, з артефактами, що на них, немає сенсу навiть думати про особистiсть того, кого вiн приховує, вона вже переконалася, що це марно. Це неможливо зрозумiти нi через всiм доступнi частини аури, якi тепер були повнiстю прихованi, нi через доторки, як звичайна перевiрка, а ще дiвчина чисто з цiкавостi спробувала залiзти в його долю, по-перше, це iдеальний спосiб пронюхати, хто перед нею, щоб заспокоїтись, а по-друге, можна буде сказати, хто з них залишиться живим, тобто зрозумiти, чи варто їй за щось боротися, чи є хоч найменший шанс, якщо вона збереться i дiйсно перестане розпускати нюнi.
  Але i таким способом не вийшло нiчого дiзнатися, її свiдомiсть викинуло якщо не миттєво, то хоча б до того, як вона встигла хоч щось зрозумiти, а артефакт на зап'ястi чоловiка спалахнув блiдо-блакитним кольором, навiть бiльше сiрим, кольором вiтру, а отже i iлюзiй.
  А ось вiн жодним способом не намагався щось про неї дiзнатися, її артефакт не засвiдчував жодних спроб прорвати його оборону. Жодного разу за цi двi доби, якi вони майже мовчки просидiли в кiлькох мертрах в цьому астралi. Вiн не пробував її вбити, та i вона теж не надто спiшила щось робити. Провiанту у неї було цiлком достатньо, так ще й вiдьмак перiодично щось їй давав з того, що вiн готував при нiй i навiть дозволяв на ньому перевiряти, чи не отруєне те його приготоване на вогнищi м'ясо, а то такий спосiб вбивства цiлком враховується в proelium, не просто так вони повиннi просидiти тут цiлих три днi. А ще вiн дуже часто дивився на неї, особливо вночi, просто сидiв зовсiм поряд i дивився. Спочатку її це немало бiсило, але зрештою, вiн же все рiвно нiчого не може побачити, чого боятися, головне, що не нападає i нiяк не намагається зламати її захист. Хай дивиться, раз йому хочеться.
  Але сказати, що у них встановилися хоча б непоганi вiдносини, не можна було, вiн постiйно на неї гаркав, чiплявся до її слiв, змушував їсти, але бiльше з неї не смiявся. Мотивував її, робив все можливе, щоб вона його ненавидiла i вважала за ворога, хоча в цьому потреби не було, до ненавистi, звичайно, було далеко, але вона розумiла, що зараз вiн її суперник, якого потрiбно вбити, i їх ще чекає смертельний бiй, вона вiдчувала лише необхiднiсть його смертi, лише холодний розрахунок. Зараз її мало хвилювало те, що якщо вона якимось дивом зможе покласти його на лопатки, то доведеться вбити, все ж таки це буде вже далеко не вперше, вiн достатньо дав їй зрозумiти, що вiн хоче змагатися за життя з гiдним суперником в повну силу, а не з дiвчинкою, яка здалася ще до початку серйозної боротьби, що в його сумнiвному пiклуваннi немає нiчого особистого, вiн робить з неї ту, хто протримається в бою проти нього довше кiлькох секунд. Але вiн не займався її освiтою, просто стежив за її харчуванням i емоцiйним станом, нiчого дивного, вона б на його мiсцi теж не стала б себе вчити чомусь новенькому, та i якщо врахувати, скiльки всього вона знає i ще вивчила, то знайти таке новеньке буде складно.
  Свiй меч iз пiхов вiн дiстав ще вдосвiта, вночi третього дня, але Люсi була готова. Вона спробує позмагатися за своє життя, нехай здається, що такого суперника їй навiть не порiзати, але вона донька Аркла Тенебрiс, вона не здасться. Хоча б знатиме, що програла, оскiльки недосвiдчена, а не тому що безхребетна слабачка.
  Дiвчина склала всi свої речi в мiшок, прикрила слабеньким захистом etrange все ще не лiтаючу гарпiю i, звiльнивши руки вiд зайвих речей, прийняла бойову позицiю. Вона готова поборотися за своє життя. I спробує перемогти будь-якою цiною. Цей вiдьмак правий. Цiна життя занадто висока, щоб його вiддавати. I якщо вже про це пiшло... Аркл нiзащо їй не пробачить, якщо зараз вона опустить руки. А їй би дуже не хотiлося його розчаровувати.
  
  <84>
  Дiвчина кинулась атакувати, нанесла кiлька слабеньких випробовуючих ударiв i вiдразу вiдскочила. Все вiрно, для нього такi кiлька рухiв - нiщо, щоб ухилитися вiн навiть не пiдняв меча.
  Що ж, так просто їй не перемогти, вона повинна користуватися магiєю, а не тiльки фiзичною силою. Його щити повиннi впасти перед нею.
  Закляття сну, паралiтик i енергокуля смертельного рiвня, Люсi особливо не задумалась, що кинула, а вiдразу пiсля заклять знову атакувала з мечем, цього разу вона нанесла сильнiшi удари.
  Але йому все рiвно нiчого з цього не нашкодило, нi магiя, нi лезо його не торкнулися. Дiвчина розраховувала, використавши вiдьомську магiю, що вiн хоча б здивується i таким чином вiдкриється для удару, але його незворушнiсть вражала її все бiльше. Вiн неначе знав, що так буде.
  Огневичка перестала розкидуватися енергiю, створюючи непотрiбнi прокляття на тип обезсилення чи смертi рiзних видiв, зараз вона атакує в лоб, але саме це завжди було її помилкою. Проти сильнiшого ворога битися можна лише хитрiстю, це єдиний спосiб його дiстати.
  Дiвчина перенаправила вектори одного смертельного прокляття i швирнула його, як вона i думала, чоловiк легко ухилився, тепер вона напала i... Куля завернула i тепер, коли вiн вiдволiкся на неї, повинна вдарити йому в спину.
  Куди щезло її прокляття? Серйозно? Вiн вiдбив усi її атаки з мечем i ще якось змусив зникнути прокляття спиною, а в щити воно не потрапило, Люсi намагалася таким чином прощупати їх, але нiчого не вийшло.
  - Що ж, - чоловiк встромив меч i землю, скинув свiй верхнiй одяг i вiдкинув подалi, - ти нарештi почала думати, а не просто витрачати енергiю. З цього моменту бiльше я стримуватись не буду.
  I вiн напав. Серйозно напав. I вона зрозумiла, що до цього вiн тiльки вiдбивався i зовсiм не наносив удари мечем у вiдповiдь. Тi лiнивi випади i це навiть поряд не стоять.
  Секунда - i вiн вже за її спиною, наскiльки ж вiн тихий i швидкий? Вона ледве встигла поставити блок, обернулася i знову довелося ухилятися. Скiльки ударiв вiн може нанести за хвилину, цей вiдьмак точно не слабший Аркла. У неї бiльше не вистачало часу для того, щоб випустити енергокулю, а вiн бив з неймовiрною силою, вiдьма ледве втримувала в руках меч, i при цьому вiн постiйно пiдкидував їй якiсь прокляття, часто смертельнi, все, що вона могла, то це ловити їх i присвоювати собi, або виставляти щити-зеркала, щоб вони самi змiнювали траекторiю.
  Навiть присвоюючи магiю, дiвчина так i не змогла зрозумiти, хто вiн. Неначе таку магiю вона нiколи не вiдчувала. Або ж дiйсно вона не знає цього вiдьмака, або ж артефакт працює надто добре. Потрiбно було поцiкавитись, на що вiн здатний i наскiльки сильний. Наприклад, якби вона так напала на Анну чи вони з Арклом за допомогою магiї вибiсили б її, чи змогла б вона вiдчути кровний зв'язок? Можна буде випробувати. Якщо виживе. Так, вона виживе. Дiвчина бiльше не хотiла i не збиралася помирати.
  Люсi атакувала згори, пiдлетiла зверху i спробувала вдарити, але чоловiк поставив мечем блок, а пiсля цього взагалi вiдштовхнув її, дiвчина втратила контроль над левiтацiєю i впала на землю.
  Боляче. Але пiднятися вона встигає.
  Наступний блок вона поставила, стоячи на колiнах. Мечi схрестилися, але сили нерiвнi. Нiчого. Дiвчина пiдсилила натиск телекiнезом, вiдьмак зробив те ж саме. Але йому вона не програє!
  Вiдьма вдарила його своєю ногою в колiно, вiн пошатнувся i вiдступив, а вона звелася на ноги i, трохи вiддихавшись, першою нанесла новий удар.
  Чоловiк спiймав лезо її меча рукою в рукавицi, тканина легко порвалася i по його руцi потекла кров, все ж таки у неї далеко не слабкi напади. Але вiн теж не став чекати i напав, вiдьма нервово смикнулась в сторону, вiн вiдпустив її меч, рiзко сiв вниз i спробував змусити її впасти, пiдчепивши ногу, але дiвчина вчасно злетiла. Але вiн нiчого iншого вiд неї i не очiкував. Огневик схопив її за ногу i явно хотiв швирнути на землю, але i вона не настiльки проста. Iншою ногою вона вдарила його в обличчя, вiдьмак її не випустив, вiн не настiльки слабкий, щоб здатися вiд одного удару, але судячи з її сили, отримав вiн непогано.
  Але її таки кинули на землю. Люсi полетiла кiлька метрiв i впала в воду, але вчасно отямилася, пiдвелася i вилетiла з болота. Ну все, вiн її розiзлив, та коли вже цей чортiв син видохнеться i впаде, скiльки ж у нього сил?
  Чоловiк знову i знову наносив удари, кiлька з них вона таки пропустила, з порiзаним бедром стало тяжче швидко рухатись i захищатись, вiн може в будь-яку хвилину її дiстати.
  Дiвчина забула про совiсть, та хай цей вiдьмак вже згорить вiд її вогню, дiстав, таке вiдчуття, що вiн дiйсно непереможний. Хтось взагалi здатний нанести йому смертельний удар? Хтось, ну хоч у дружньому бою, перемагав його? Якщо нi, то вона стане першою.
  Вона пiдпалила його, ну хоч спробувала. Вiн огневик, вогонь вiдьми йому майже не нашкодить, тiльки пекти трохи буде. Але це хоч трохи вiдверне його увагу вiд неї.
  А нi, не вiдверне, до її полум'я вiн додав ще й своє i тепер став бiльше схожим на сiрник. I якщо вона буде пробувати вдарити його, то такий вогонь легко розплавить лезо її зовсiм звичайного меча, i вона залишиться майже без зброї. Але його меч теж особливо не видiляється антивогняним закляттям, тiльки повищеною мiцнiстю, а тому...
  Люсi змусила себе теж спалахнути. Свої слабкостi завжди потрiбно перетворювати в переваги, або ж хоча б зрiвняти рахунок.
  Що? Вiн вiдкинув свiй меч? Неочiкувано. Але тепер вони дiйсно не потрiбнi, зброя зiпсується ще до того, як дiйде до своєї цiлi.
  Тепер що, бiй на прокляттях? Чи рукопашка? В будь-якому випадку у неї ще є кинжал, який не боїться нi вогню, нi перешкод, настав час його використати. Добре, що вiн є у неї i вiн майже вiчний, магiчної енергiї у неї вже не так багато, бiльшiсть пiшла саме на пiдсилення її ударiв пiд час бою, але саме це лезо її нiколи не покине, тiльки на нього вона завжди може розраховувати, а не на свiй вже майже вичерпаний резерв.
  Дiвчина знову кинулася на свого суперника, вiн поки що просто стояв i акцентував увагу на її незвично стиснутий кулак, наче вона там щось тримає. Невидимий клинок, це i так зрозумiло, але вiн, звичайно, може стояти перед нею повнiстю беззбройний, але тим, чого вiн не бачить, його не зупинити.
  Вiдьма метнула в нього кинжал разом з кiлькома цiкавими прокляттями з вiдстанi кiлькох метрiв, але вiн наче знав, що окрiм рiзної всячини, що порозбивалася об його щити, в нього летить ще дещо i йому краще ухилитися. Клинок пролетiв повз нього, вiн навiть проводив його поглядом, наче бачив те, що пролетiло повз його лiве вухо, але лезо змiнило траекторiю польоту i повернулося в руки її хазяйки, яка знову ж таки довго не думала i знову спробувала нанести чоловiку удар. Майже вийшло, вона змогла його порiзати, в останню секунду змiнивши свої рухи, i вдарила не в живiт, а схитрила i, перевернувши лезо в руцi, випрямила руку i смикнула її в сторону, а чоловiк не встиг вiдскочити вiд неї на достатню вiдстань. Порiз був зовсiм не глибоким, бiльше порвалася сорочка i верхнiй одяг, але мiнiмальна кiлькiсть кровi таки виступила, все ж таки вiн не настiльки невразливий.
  Ще один напад, ще трохи i вона виграє!
  О нi, вона помилилася...
  Чоловiк смикнувся в сторону, перехопив її руку з кинжалом, перевернув рукоять i змусив її її ж рукою вдарити себе клинком.
  Як боляче... Лезо увiйшло в живiт по рукоять, так ось воно як, коли тебе наскрiзь пробивають ножем. Неприємно. Дуже неприємно. Але так просто її не зламати.
  Вiн вiдштовхнув її на землю собi пiд ноги, показує, хто з них сильнiший i що її мiсце у його нiг? Ну нi, такого приниження терпiти вона не буде. У неї є енергiя на зцiлення. На один раз. А потiм все. Розраховувати можна буде тiльки на кинжал i фiзичну силу. Пiсля цього якщо вона продовжить користуватися магiєю, то впаде перед ним надто рано, доведеться економити. Їй би тiльки вилiкуватись з першого разу... У неї ж досi з цим проблеми, її не вчили цiлительству, нi Аркл, нi Анна не звертали увагу на такий провал. Матерi було байдуже, а батько завжди показував їй, що на зцiленнi далеко не виїдеш i потрiбно завжди вмiти обiйтися без нього. Сам вiн лiкувати вмiв, але на такий собi провал у освiтi доньки вперто не помiчав i робив з неї проклятiйницю. I ось тепер це вилазить їй боком. Як вiн там казав? Гарний воїн - не той, хто в битвi завжди може залiкувати свої рани i знову встати на ноги, гарний воїн - це той, хто в бою може не отримати жодної рани i вийти сухим з води. Що ж, в його розумiннi воїном їй не бути. Але вилiкуватись вона ще може. Їй би тiльки трохи часу на це...
  Пинок у i так пробитий живiт, вiдьмак став безпощадним. Але вона не збирається помирати чи якось показувати свою слабкiсть. Дiвчина поповзла вiд нього, лiкувати себе пiд час його ударiв вона не зможе.
  Ще один пинок у бiк, удар в спину, i вiн притиснув її ногою до землi, змусивши кинжал, який вона досi не вийняла зi свого тiла, увiйти ще глибше. Невже їй дiйсно його не перемогти?
  Нi, вона продовжить. Зараз, тiльки бiль хай хоч трохи утихне.
  Вiдьма легенько вдарила кулаком об землю, їй потрiбно виграти час. Цiй магiчнiй технiцi її навчив Аркл, у неї виходило поганенько, i на це потрiбно не мало енергiї, але поки що вистачає. Крилатий вогонь.
  Дiвчина пiдняла по всiх площi, де вони билися, метрову стiну вогню, язички полум'я почали вiдриватися вiд загального вогнища i нападати на вiдьмака, вони тепер нагадувати зграю розгнiваних пташок, якi захищають своє гнiздо.
  Поки огневик руками розбирав клубочки полум'я, Люсi змогла вилiзли з-пiд його ноги i вiдповзти в сторону, хоч i не далеко. Вона втрачала все бiльше кровi, а кинжал досi був в тiлi.
  Дiвчина висмикнула його i почала зцiлювати. I звичайно ж, перша спроба виявилася безрезультатною. У неї i у спокiйнiй обстановцi не дуже виходить, а у стресовiй ситуацiї з диркою в животi, при тому, що вiд болi вона майже кричить i з неї текуть рiки кровi, так вона ще й закляття проти вiдьмака пiдтримує, що тут взагалi може вийти? А енергiя тече крiзь пальцi. Потрiбно постаратися.
  Дiвчина до кровi закусила губу i спробувала ще раз. Ну, хоч трохи, все рiвно на бiльше енергiї вже не вистачить.
  Її закляття крилатого вогню розпалося, все ж таки воно надто енергозатратне. Це точно сам диявол, а не вiдьмак, пiсля такого на ньому немає жодного опiку! Так, воно явно було не досконалим, але не настiльки, щоб не принести жодної шкоди!
  Ну нi, шкода є, але огневичка очiкувала явно фiзичну, а не матерiальну. Пф, у нього рукава плаща пiдгорiли. I все. I як же їй його вбити з положення лежачи i мiнiмальною кiлькiсть енергiї?
  О нi, нi, нi, i ще раз нi! Чому на думку приходить саме план Анни?
  От чорт, це ще що? Вони падають?
  Земля у них пiд ногами провалилася, i вони впали в яму. Не дивно, своїм вогнем дiвчина затронула не тiльки поверхню землi, крилатий вогонь побешкетував навiть пiд землею, в результатi чого пiдземнi води висохли, а через сухiсть грунт просiв.
  I знову бiль через падiння, вже вкотре за сьогоднi вона впала? Її суперник легко звiвся на ноги, вiн вдало згрупувався i не постраждав, а ось вона гепнулась на гострi каменi. Ну не щастить, так не щастить.
  Вiдьма обережно сiла, спершись на стiну. Ну хоч атакувати зможе, вже непогано, є за що триматися.
  Гм, що у нього iз захистом на ауру? Що сказати, через артефакт не зрозумiло, хто його ставив, але це був явно непоганий менталiст, поскаржитися навiть немає на що. Але все ж таки, який щит легше пробити? Той, який прийняв усi її напади i прокляття i не дав слабину, чи повнiстю цiлий, але рiвня не набагато вищого за середнiй, хоча i вона в прокляттях на аури явно слабша. Таки на аури. Заради виживання, заради свого життя, заради нового полiлунка з Максом, заради того, щоб ще раз чимось позлити Анну i заради того, щоб рано вранцi знову пити каву поряд iз батьком, вона продовжить боротися навiть через нестерпний бiль i обезсилення. Це її останнiй шанс виграти. А її надiя досi жива.
  Що ж, немає часу придумувати якесь хитре прокляття, щоб його дiстати, вiн ось-ось нападе на неї. Доведеться просто давити на захист, якщо пощастить, то у неї вийде його розбити.
  Проте є ще одне але. Вiдьмак продовжить напади i не буде чекати, поки вона зламає його щити, а отже потрiбно ще чимось його вiдволiкти. Ще якесь цiкаве закляття на тип крилатого вогню.
  О нi, вiн кинув у неї прокляття.
  Чорт, її захиснi артефакти не витримують, а щоб пiдтримувати занадто стiйкий власний захист, енергiї може i не вистачити. Чи вистачить? Все залежить вiд того, наскiльки сильними будуть удари її супротивника.
  Дiвчина таки активувала свiй найкращий захист, також виставила з десяток щитiв i оборонних заклять, провела стiну вогню, аби тiльки не пiдпустити до себе вiдьмака, а то вiн точно буде смертельно небезпечним навiть за умови слiпоти, глухоти i паралiчу кiнцiвок.
  Ну, поки що її стiна тримається. Тепер можна спробувати змести його захист, якщо вийде. А ще сподiватися, що у неї залишиться трохи енергiї на одне єдине прокляття, яке його вб'є, повинно вбити, якщо потрапить у свою цiль.
  Так, все правильно, розподiлити енергiю по всiй площi щита i тиснути на нього. Ну давай, пробивайся!
  А вiн настирний, наносить удар за ударом. Але її захист не настiльки легко зламати, будь вiн стандартний, чи на ауру. Але на її щастя, її магiчний фон мало його цiкавив, а то ментальний щит пробити в рази легше звичайного. Але якщо вiн не розумiється в аурах, то такий спосiб її перемоги, бити по слабкому, не надто чесний, але вона нiколи не говорила, що заради цього стане ще бiльше ризикувати своїм життям. I не буде.
  Ну ось, ще трохи!
  Всi її щити розпалися, вiн нанiс занадто сильний удар.
  Є... Його захист теж впав перед нею. Але це знову ж таки нiчого їй не дало. Якби у неї залишилося хоч трохи сил на один єдиний удар... але це кiнець, вона i не думала, що всi тi захиснi закляття, якi вона наклала, просто розпадуться, сподiвалася, що поверне собi хоч частину тiєї енергiї, яку витратила на це, самостiйно знявши їх. Але нi. Тепер вона лежить на землi, поранена i зовсiм без магiчних сил, а вiн задоволено на неї дивиться. Час визнати, вона йому програла. Програла i як маг, i як воїн. Але це ще не кiнець.
  Люсi створила прокляття в руцi. Небезпечне, неприємне прокляття на енергетичному рiвнi. Вона не хоче так рано помирати! У неї попереду ще цiле життя!
  Нi, її рука перестала слухатись i почала обезсилено падати вниз, вiки стали надто тяжкими, а в очах потемнiло. Так, прокляття спущене, але в цiль нiзащо не потрапить. Її рука смикнулась так невчасно, мало того, що воно летить в цiль на пiвметра правiше, а скорегувати напрямок їй вже не пiд силу, енергiя тепер взагалi в мiнусi, так якщо ще й подумати, як їй могло прийти в голову, що така як вона зможе вдарити прокляттям такого вiдьмака, як вiн? До цього вiн ухилявся вiд усiх її заклять i навiть майже всiх випадiв з мечем, хто сказав, що вiн не зможе увернутися i вiд цього? Це неможливо, вона остаточно програла. Залишається тiльки чекати своєї смертi, хоча яка взагалi рiзниця, її свiдомiсть все рiвно її покидала. Вона помре непритомною, хоча б не буде бачити лице її ворога, хоча це i цiкаво. Маски повиннi спасти, якщо результат боя буде вiдомим, все правильно, потрiбно знати, хто кому програв.
  Що це, вибух магiчного фону? Вона попала? Попала?! Але ж це нереально, як таке може бути?
  Дiвчина боляче прикусила губу, пiдняла голову i сфокусувала зiр.
  Вiдьмак стояв там, куди летiла куля, це, звичайно, з областi фантастики, але вiн що, пiдставився пiд її удар? Причому смертельний удар. Вiд його аури фактично не залишилося i дрiбних уламкiв.
  Навiщо вiн це зробив, яка його цiль? Влаштував нiчию мiж ними, вони помруть обоє, а отже перемога свiтiв може нiкому не дiстатися? Чи є ще якась причина, щоб у останню хвилину пiдставитися пiд удар, коли його перемога i так визначена, коли його суперниця помирає? Навiщо вiн вирiшив пiти з життя? Самогубця? Та нi, що за нiсенiтницi, не може людина, яка так вiдчайдушно намагалася вбити свого суперника i перемогти, зчинити самогубство, не в цьому причина. Але тодi в чому?
  Їй було тяжко розпiзнавати якiсь звуки, але дiвчина почула, що вiн впав, хоча ще не помер, iнакше перед нею вiдкрився б портал назад. Який же вiн все ж таки живучий, навiть без аури досi тримається.
  Що це з нею? Її рани заживають? Самi? Нi, не самi, їх забирає полум'я, таке знайоме i навiть... рiдне? Що?
  Люсi обережно звелася на ноги i обдивилася себе. Фiзично повнiстю здорова, хоча обезсилення нiкуди не дiлося, але навiть її витiк зник.
  Накинутий на неї морок спав, щойно вона змогла пiдвестись, значить i з її ворога теж. Битва закiнчена? Але чому вона досi жива? Чи вона вже мертва i зараз у якомусь там станi духа, чи що там вiдбувається з душею пiсля смертi?
  Та нi, це якась нiсенiтниця. Вона жива i майже здорова. А ось її суперник...
  Вiн дихав, вона це вiдчувала. Живуче падло, без аури, а досi в свiдомостi. Потрiбно хоч глянути, хто це був, розбиратися, що сталося з нею i як так вийшло, що її прокляття потрапило в цiль, буде потiм.
  Люсi пiдiйшла ближче до того вiдьмака i заглянула йому в обличчя.
  Довгувате чорне волосся, чорнi очi, густi брови i блiдi губи, а ще фiнгал пiд оком, все ж таки сильно тодi вона йому врiзала...
  Дiвчина впала на колiна, ноги бiльше її не тримали.
  - Батьку?!
  Як так? Це дiйсно вiн, чи їй здається?
  - Батьку! Не помирай, чуєш, я зараз...
  А що вона зараз? Що тут можна зробити? Та навiть якщо б це закляття мало можливiсть звороту, у неї все рiвно немає сил, щоб зцiлювати, а так у нього немає нi шансу.
  - Батьку! Навiщо ти це зробив, це я мала померти, я!, на менi все повинно було скiнчитися! Навiщо ти це зробив?!
  У вiдьмака смикнулися куточки губ.
  - Ти всмiхаєшся? В такiй то ситуацiї.
  Аркл задоволено вiдвiв погляд.
  - Ти щойно вперше назвала мене батьком.
  - Що?
  Ну так, вона i не помiтила... Дивно, ранiше вона завжди звала його на iм'я, вне залежностi вiд ситуацiї.
  - Батьку..., - Люсi заплакала, вона i не думала, що їй буде так боляче розумiти, що вона його втрачає, не маючи можливостi врятувати чи якось продовжити йому життя. Хоча... вона може його врятувати. Родича можна воскресити за допомогою янгольської магiї цiною власного життя. Так, все правильно, у нього ще є шанс. Вона не дозволить йому так просто загинути, а ще вона розумiла, що не зможе жити, знаючи, що вбила рiдного батька, який стiльки для неї зробив.
  - Лу, гарно послухай, що я тобi скажу, - голос Аркла слабшав, життя покидало його тiло. - Пообiцяй менi дещо.
  Передсмертне бажання? Серйозно?
  - Кажи, я все виконаю.
  - Обiцяєш, що б я не попрошу?
  - Обiцяю.
  - Лу, вне залежностi вiд життєвих обставин i того, через що тобi ще доведеться пройти, живи i забудь про мене. Мiй час скiнчився, просто вiдпусти мене
  - Але, батьку!
  - Ти пообiцяла. Не вини себе в моїй смертi, ти тут нi до чого. Я сам все вирiшив, поважай моє рiшення. Живи. Чуєш? Живи! I... продовжи рiд Тенебрiс, прошу тебе, бо знаю твоє вiдношення до дiтей. Наш рiд не повинен обiрватися на тобi.
  Люсi плакала. Вiн не хоче, щоб його рятували, скорiше розумiє, що це неможливо.
  - Батьку, не кидай мене, чуєш?!
  - Люсi, я все сказав. Так повинно було статися.
  Аркл тяжко зiтхнув.
  - Така гарна нiч, але вже зовсiм скоро свiтанок. Завжди пам'ятай, що навiть пiсля найтемнiшої ночi вранцi сходить сонце, - вiдьмак продовжував всмiхатися, дивлячись то на небо, то на неї. - Досить, не плач. Ти ж сильна дiвчинка, значить, витримаєш все, - огневичка кивнула, витираючи сльози. Заради нього вона буде навiть бiльше, нiж сильною. - Я горжуся, що ти моя донька, - вiн знову заглянув у її прекраснi мокрi очi, - це був прекрасний бiй, ти змогла так багато чого досягти...
  - Але я все рiвно програла.
  - До перемоги залишалося зовсiм трохи. Ти набагато сильнiша за мене, Лу, просто ти ще надто недосвiдчена i робиш забагато непотрiбних дiй, тiльки втрачаєш енергiю. Але ти ще потренуєшся, зiйшлися би ми в бою через кiлька рокiв, ти легко повалила б мене собi пiд ноги, ти здатна на бiльше, нiж це.
  - Але ми бiльше не зiйдемось, - у неї з очей знову полилися сльози, капаючи на задоволене лице вiдьмака.
  - Забудь мене. Я помираю. I я радий, що це сталося через твоє прокляття, нiкому iншому я б не дозволив себе вбити, тiльки тобi. Я дуже радий, що помер вiд твоєї руки, я радий, що ми таки зiйшлися в бою один на один, байдуже, що я хотiв це вiдвернути. Ти так виросла, доню...
  - А ти хоч подумав, як менi буде, знати, що це я винна в твоїй смертi?! Що я винна в смертi свого батька?!
  - Я вже сказав, що це не твоя провина.
  - Навiщо ти пiдставився пiд удар, менi i так недовго жити залишається, не ясно, коли мене викриють, як напiвкровну, а ти мiг би ще пiвжиття прожити!
  - Замовкни i живи. I це наказ, - Аркл продовжував холодно на неї дивитися, шкода, що вiн не може нiчого зробити, щоб вона себе не картала. Але вiн змiг. Змiг її врятувати. Вiн втратив багатьох, спочатку матiр, потiм батька i сестру, але своїй єдинiй дочцi вiн померти не дасть нiзащо. Навiть цiною власного життя.
  Добре, що вiн вчасно про все дiзнався i змiг вiдвернути її смерть, цей астрал мав стати її гробницею. Але Люсi Тенебрiс повинна жити.
  - Батьку, чому ти вирiшив все за мене? Може, я хочу померти?!
  - Замовкни, - холодно повторив вiн. - I зроби так, щоб цi очi, бiльше нiколи не плакали, - з останнiх сил Аркл пiдняв руку i провiв їй по щоцi. - Пам'ятай, що я любив тебе бiльше за життя.
  Рука безвольно впала на землю, i вiн востаннє вiдвiв погляд i заплющив очi.
  Люсi не зрозумiла, в який саме момент його серце перестало битися, але вона просто закричала. Залишки її енергiї вирвались з пiд контролю, здавалося, що сам простiр ось-ось розрушиться пiд тиском її сили. I це болото, цей астрал нiколи не забудуть крики доньки, яка втратила свого батька.
  
Я смотрю в твои глаза...
По щеке скатилась слеза...
Оставайся со мной навсегда.
Не бросай меня никогда.
  
Ты всегда хотел меня защитить...
Как без тебя я могла бы жить?
Моя жизнь была б одинока й пуста...
Я угасла бы, как звезда...
  
Я хотела тебя защитить...
Твоя дочь не хотела жить...
Я больше не хотела жить без тебя...
Когда же я полюбила тебя?
  
  Написала пару строк, описывающих книгу и весьма печальную концовку. Из-за спойлеров в роле предисловья романа они не подходят, поэтому решила добавить перед епилогом.
  
  <85>
  Вiн шукав її вже чотири днi. До цього ще була причина, чому вона не з'являлася, але тепер... Пiшов другий тиждень з їх останньої зустрiчi, Макс вже був готовий перерити всi астрали, розiбрати їх на каменi, зробити все, що буде необхiдно, i хоча справа тут зовсiм не в цьому, але якби Аркл дiзнався б, що вiн навiть знайти його доньку не здатний, вiн таку безпомiчнiсть нiколи б йому не пробачив.
  - Максе, заспокойся, - Емануель поклав руку йому на плече.
  - Як я можу заспокоїтись? Вона досi не з'являлась на жоднiй iз карт, - iнсолiт вказав на стiл, захаращений паперами, заляпаними кров'ю. Але жодна крапля досi не рухалася.
  Добре, що Аркл залишив йому своєї кровi, знав, що Люсi доведеться шукати. Вiн все передбачив. Навiть це. Але також варто пам'ятати, що якщо якийсь Тенебрiс не хоче, щоб його знайшли, то шанси це зробити рiвнi нулю. Дiвчини не було в жодному з магiчних свiтiв, до яких вона мала доступ, а у своєму будинку в людському астралi огневичка теж не з'являлася.
  - Придивись краще. Вiдьомський астрал, ти просто не помiчаєш.
  - Цього ранiше не було. До того ж що вона робить серед якогось поля?
  - Та з нею все добре, знайшлася твоя дорогоцiнна, а то в бою зараз вiд тебе жодної користi, - фиркнув Влас i продовшив наносити удари Крiсу, все ж таки корисно мати таку грушу, як вiн, янгол швидко залiковує рани.
  - Я пiду, - iнсолiт пiдвiвся i вскочив у портал.
  - А прибирати хто буде? - пiдняла брови Сильвiя i знову вiдкинулась назад. - I чого так панiкувати?- задумалась вона.
  Хлопець вийшов з порталу i блимнув в те мiсце, де зупинилася крапля на картi.
  Так, вона тут. Що вона творить?
  Вiдьма знову приставила ритуальний кинжал до руки, на цей раз у неї просто повинно вийти.
  - Дура, - Макс кинувся до неї i вибив лезо з її рук.
  - Навiщо ти це зробив, я повинна закiнчити!
  - Закiнчити що? - його погляд впав на тiло пiд дiєю артефакта нестихiйникiв у неї пiд ногами, потiм пiднявся до кривавої сорочки, хоча пiд нею ран вже не було, i закiнчив повнiстю божевiльними i нiчого не розумiючими очима. - Ти що задумала, хочеш загинути вiд кровополиття? Скiльки ти вже кровi пролила?
  - Достатньо. На цей раз я зможу його воскресити. Нiхто менi не завадить, ясно? Нi ти, нi хтось iнший...
  - Нi обiцянка, яку ти дала батьковi?
  Дiвчина на секунду скам'янiла.
  - Звiдки ти знаєш?
  - Я знаю, що сталося, а ще знаю Аркла i його способи чогось добитися. Твiй батько бiльше всього на цьому свiтi хотiв, щоб ти жила. Причому жила своїм життям i забула про нього. Так? Цього вiн тебе просив, вiрно? I що ти тепер робиш? Порушуєш те, заради чого вiн помер, ризикуєш життям у спробi створити його безвольну тiнь, при цьому лiзучи у чужий город? Вiн хотiв цього, вiдповiдай! - хлопець грубо схопив її за одяг i кiлька разiв сильно її труснув.
  - Вiдпусти, вiдпусти, вiдпусти! - дiвчина почала кричати i колотити його, чим бачила.
  Схоже, на неї його слова зовсiм не подiяли, зараз вона просто слiдує своїм бажанням, нi про що не задумуючись, навiть про власне життя. Але вiн не вiдпустить її. Не дасть так безглуздо померти.
  Люсi вирвалася, схопила нiж i знову порiзала руку, крапаючи на його труп i тихо промовляючи якiсь слова.
  - Дура ти, його не повернути! Вiн мертвий, загинув заради тебе!
  - Так ти все знав?! Знав, i нiчого менi не сказав?!
  - Я дiзнався про все в останнiй момент, вiн прийшов вiдразу пiсля тебе. Вiн просив мене тебе захищати, я теж йому багато що пообiцяв! I порушувати це, на вiдмiну вiд тебе, не збираюсь!
  Макс магiєю вiдкинув подалi вiд неї усю її рiжучу зброю, не змiг вичислити лише магiчний кинжал, який дав їй батько. Хлопець максимально приблизився до неї i, поки вона не встигла щось зробити, мiцно обхопив її руками, одночасно лiкуючи її свiжий глибокий порiз, з якого рiками текла кров.
  - Вiдпусти мене, придурок! - дiвчина пручалась, як могла, навiть нанесла кiлька ударiв головою з надiєю, що вiн зменшить натиск, але помилилася. Вiн продовжував так же мiцно її тримати.
  - Нi, - його голос був холодним i нерушимим, вiн не дасть їй далi творити її безрозсуддя. - Вiн мертвий, змирись!
  - Нiзащо! Мiй батько живий, я знайду ритуал, який його поверне!
  - Вперта дура!
  - Такий же придурок! Вiдпусти мене нарештi, я повинна закiнчити!
  - Тебе не вчили не лiзти в чужу магiю? Мало того, що iнсолiтська магiя, яку ти намагаєшся використовувати, тут безсильна, так ще й i власну кров марно проливаєш! Твiй батько цього хотiв?!
  - Це не твоя справа, тiльки моя. Я воскрешу його, я повинна.
  - I чого це? Тому що це ти його вбила? Тому що вiн загинув заради тебе? Тiльки через те, що вирiшальне закляття було твоїм?
  - Заткнись, - цього разу її голос ослабшав i дiвчина повисла в його руках. Вона бiльше не могла пручатися, кожним своїм словом хлопець забивав в її серце гвiздки.
  - Боїшся признати це? I тому хочеш вiд цього втекти жалюгiдними мрiями про його воскресiння? Забудь, немає такого способу, щоб ви обоє вижили, зрозумiй це нарештi! Так повинно було статися, вiн не просто так пiдставився пiд удар!
  Так, це вона його вбила. I за це вона нiколи себе не пробачить. Але змиритися? Змиритися з тим, що вона бiльше нiколи його не побачить?
  Люсi розплакалась, Макс зрозумiв, що бiльше вона пручатися не буде, i трохи ослабив хватку, тепер просто заспокiйливо притискаючи її до себе. Наскiльки ж сильно вона його любила?
  - Макс, я така дура, - дiвчина продовжила лити сльози.
  - Це ми вже вияснили. Хто стане пробувати займатися чужою магiєю, не маючи з цим магiчним народом нiчого спiльного?
  - Заткнись, я не про це. Я могла його впiзнати, запросто. На полi бою вiн не грав жодну роль, вiв себе, як завжди, а я була слiпа! Я не побачила цього! Коли вiн простягнув менi руку, щоб витягнути з болота, я знала, що жест знайомий. Так, батько так простягнув менi руку лише один раз, коли я тричi пiдряд не змогла пiдвестись самостiйно пiсля наших з ним тренувань, але як я могла забути? Чи його манера розмови? Я знову ж таки не згадала, хто говорив настiльки холодно, рiзко i по-командирськи. Так, зi мною вiн завжди розмовляв лагiдно, але з iншими... Я повинна була врахувати це! А його поради на полi бою, те, що вiн дивиться на мене вночi... Я все думала, чому вiн менi допомагає, вiн мотивував мене, щоб я його вбила, я не помилилася, вiн дiйсно хотiв зробити тодi з мене достойного собi суперника. А я його розчарувала... Але вiн все рiвно пiдставився пiд мiй останнiй удар перед власною смертю вiд кровотечi, скiльки ж всього вiн для мене зробив? Навiть тодi, коли це чортове прокляття знищило його ауру, заради мене вiн не здався i вилiкував мене, вiддавши на це останнi сили, якби не це його останнє закляття, вiн прожив би довше, протримався б до... до...
  - До чого? Лу, не знаєш - не лiзь. При знищеннi аури вiд тiєї людини навiть духа не залишиться, навiть якби ти могла б створити торрена, а твої спроби прикликати для цього дух були просто нiкчемнi, що можна зробити, якщо ти їх навiть побачити не можеш, то вiн би все рiвно не з'явився б, якщо це те закляття, про яке я думаю, у нього не було нi шанса. Вiн мертвий. Його душа мертва. А при такiй умовi навiть життя неможливо обмiняти.
  Люсi вяло вирвалась з його рук, впала на тiло батька, своїми сльозами змиваючи її ж кров з його обличчя.
  - Батьку, - тихо прошепотiла вона, вдаривши кулаком об землю.
  - Змирись i живи далi. Ти ж це йому пообiцяла, так? Тодi чому не виконуєш?
  - Я не зможу жити, знаючи, що я у всьому винна.
  - I в чому ти винна? В тому, що так склалися обставини, i тебе змусили вийти на поле бою? Що твiй батько вчасно про це дiзнався i твердо вирiшив не дати тобi померти? В тому, що вiн пiдставився пiд твоє закляття, а не створив власне?
  - Нi, я винна в тому, що я не зрозумiла, хто пiд маскою, тодi нам би не довелося боротися один про одного, тодi обоє б вижили!
  - Але це не так. Ти же знаєш правила proelium. Вас тримали б там допоки один з вас не загине. I Аркл Тенебрiс розумiв це, саме тому вiн i пожертвував собою, так i не сказавши, хто вiн, твiй батько змусив тебе ненавидiти його i боротись за життя до кiнця.
  - Я програла, але вiн сказав, що я була достойною суперницею, - сумно всмiхнулася вона. - Я не змогла його перемогти, i вiн вирiшив сам пiдставитись пiд удар, який навiть потрапити в нього не мiг. Вiн дiйсно так хотiв, що я жила...
  - Лу, повторяю ще раз, його ти не повернеш. Його нiхто не зможе повернути. I жертвувати своїм життям заради того, що нiколи не станеться, ти не повинна.
  - Я знаю. Але...
  - Зав'язуй з цим, Лу, це починає набридати. Жодних але, вiн точно змусив тебе пообiцяти, що ти про нього забудеш.
  - Вiн просив поважати його вибiр.
  - А ти що робиш?
  - Я не хочу бути вбивцею власного батька.
  - Ти вже нею стала, досить тiкати вiд самої себе. I ми вже вияснили, що твої рiшення тут нi до чого, щоб ти не зробила, вiн би все рiвно помер. I вiн знав про це.
  Люсi розбито поглянула на нього, просидiла кiлька хвилин, стрiляючи в нього очима, але все ж таки глибоко зiтхнула i нарештi заспокоїлась. Все ж таки вона точно дура. Так легко вiдступилася через його слова. Але це на краще, це означає, що вона усвiдомлює, її дiї безрозсуднi i нi до чого в кiнцi не приведуть. Але її впертiсть явно пiдрiзали, ранiше б вона не здалась. Невже увiмкнула мiзки, що сказати, смерть Аркла її змiнила. Вiн змiг помiтити це за кiлька хвилин, її розгубленiсть, намагання не усвiдомлювати смерть батька, вiдчуття вини. Вона знову зламалася, хоча цього разу по-iншому. В її душi тепер утворилася величезна прогалина. I навряд чи хтось зможе її заповнити. Скоро почнуться змiни. Але в яку сторону? Байдуже, вiн все рiвно залишиться з нею до кiнця.
  - Вiн, бувало, заговорював про свою смерть, - похилила голову вона. - Знаєш, що це за поле? - дiвчина оглянулася навколо.
  Все таки заспокоїлась. Взяла себе в руки. У нього таки вийшло бiльш-менш привести її до ладу.
  - I? - чому вона заявилась з трупом саме сюди, це цiкаво, хоч мiсце i гарне, але явних причин не видно.
  - Вiн сказав, що хотiв би бути тут похованим. Я не знаю, чому для ритуалiв прийшла саме сюди, але це повинно щось значити.
  - Нарештi ти взялася за розум. Його тiло потрiбно поховати.
  - Не вiдпущу, - вiдьма тiльки сильнiше закрила вiд нього труп.
  - Люсi, та досить вже. Ти повинна навчитися вiдпускати.
  - Я знаю.
  - Тодi..., - хлопець дiстав артефакт природникiв, збираючись змусити землю забрати тiло в свої обiйми.
  - Нi, не смiй! Я... я сама все зроблю.
  Дiвчина блимнула кудись на кiлька секунд i повернулася з лопатою.
  - Хочеш вирити яму вручну?
  - Так.
  - Тобi допомогти?
  - Не потрiбно. Сама впораюсь.
  - Як знаєш.
  Копати довелося довго, але Люсi знову i знову вривалася лопатою в землю.
  Макс сидiв поряд. Це було дуже непросто, приборкати її, в гнiвi її майже неможливо зупинити.
  Вона вважає себе винною в тому, що сталося, хоча вона просто не знала. I тепер не хоче жити з тягарем на серцi. Але змусити її жити доведеться, вся справа в мотивацiї, зараз вона повинна мати цiль.
  Люсi копала кiлька годин, пiт лився з неї рiкою, але вона не зупинялась. Вона повинна закiнчити.
  Яма вийшла глибокою з неї довелося вилiтати. Тiло батька вона поклала на сиру землю, робити гроб чи просто якийсь ящик вона не вважала за потрiбне. А замовляти нiчого не можна, для всiх Аркл Тенебрiс похований у водах того болота, нехай так i буде.
  Люсi останнiй раз поглянула в його обличчя, забрала артефакт i телекiнезом зрушила гору землi i засипала яму, а потiм з решток землi зробила на тому мiсцi обережний горбик.
  - Все, - прошепотiла вона i знову розплакалась.
  Макс пiдiйшов до неї i знову обняв, тепер дiвчина плакала, уткнувшись в нього носом.
  - Ти повинна жити далi, Лу.
  - Без нього буде тяжко.
  - А нiхто i не казав, що буде легко. Ти повинна знайти свої цiлi в життi i слiдувати ним. Виконуй те, що пообiцяла, вiн би хотiв бачити тебе щасливою.
  - У мене є цiлi. I хоч я i не забуду його, як вiн мене просив, я все виконаю. Я буду жити, а якщо буде потрiбно, то виживати, i мене нiхто не зупинить i не вб'є. Не зможуть. Я покажу всiм, що я достойна донька свого батька. А ще я бiльше нiкому не дам так просто померти, жодна близька менi людина бiльше не загине. Жодний напiвкровний з тих, кого я знаю.
  - Лу, це не в твоїй владi.
  - Я зможу. Я не пробачу себе, якщо не зможу захистити i їх.
  - Лу, ти не винна у всьому, що вiдбулося, зрозумiй це нарештi.
  - Я нiчого не змогла зробити, щоб це вiдвернути, все це через те, що я слабка i бездарна. Я навiть не змогла захистити найдорожчу для себе людину.
  - Ти не могла нiчого вiдвернути, нiхто не мiг.
  - Дехто мiг, - розбитiсть дiвчини миттю змiнилась праведним гнiвом. - Мiг. Якби не вона, мене б там взагалi не було, мене б не було навiть на тiй вiйнi! - заричала вона i вислизнула з його обiймiв. Гу знову почалося, дiвчина знову розiзлилася. - Сучка. Я її вб'ю, - Люсi пiдхопила свiй меч, який хлопець забрав тодi у неї, вiдьма вже фактично горiла вiд лютi i слiпо шукала артефакт переносу.
  Макс вчасно встиг вирвати з її рук меч i швирнути подалi.
  - Ну помстишся ти їй, i що? Легше тобi вiд цього стане? Не пошкодуєш, що вбила Анну? I ти думаєш, що Аркл хотiв би, щоб ти i її вбила? Це навряд, не для того вiн загинув. I до того ж вона ж могла i не знати, що на тiй сторонi буде саме вiн.
  - Вона знала, я впевнена.
  - А не краще спочатку просто запитати?
  - Що тут запитувати, все ж i так зрозумiло!
  - В тобi говорить злiсть.
  - Це не злiсть, це чiтке усвiдомлення ситуацiї.
  - Тодi краще усвiдом, що з пустим резервом i просто махаючи мечем, таку як Анна тобi не вбити. Та i навiщо? Згадай, що це твоя мати, ще i тижня не пройшло зi смертi батька, так ти i її вже вбити хочеш? Вiн би цього не хотiв.
  - Я знаю. Але що я повинна зробити? Я повинна проковтнути те, що вона спочатку мене прокляла, а потiм взагалi вiдправила в смертельний бiй, в якому я вбила батька?
  - Проковтнеш, подумай, вона ж могла i не знати.
  - Знала, - цього разу дiвчина вже не була настiльки впевненою. - Знаєш, Макс, все це сталося саме через мою дурiсть. Ще тодi, мiсяць тому Меган сказала менi, що я пошкодую про те, що врятувала Анну. А я не сприйняла її слова серйозно. А тепер дiйсно шкодую. Якщо б померла вона, то я не була б змушена брати участь в proelium, Аркл би не загинув, на нiй би закiнчилися всi смертi!
  - Ти так впевнена? Лу, вiн з самого початку знав, що загине, ще за багато мiсяцiв до цього, навiть ще до вiйни. Вiн був радий тодi, що ти вчинила по совiстi i врятувала її, хоч i нiяк цього не показав. Знаєш, я не вважаю його надто розумним, все ж таки вiн часто робив незрозумiлi менi речi, але все це було заради тебе.
  - I якi це речi?
  - Вiн хотiв, щоб ти мала звичайну сiм'ю, хотiв, щоб у тебе була мати, якою б вона не була. Особисто я думаю, що йому вiд Анни дiставалися тiльки проблеми, йому в рази легше було б вбити її, анiж терпiти все це. Але вiн так не вчинив. I ти не повинна. Якщо ти дiйсно його донька.
  - Тобi варто не забувати, що мiй батько праведним зовсiм не був i, не дрогнувши, мiг погубити будь-кого, хто стоїть у нього на шляху.
  - На мене натякаєш?
  - Не на тебе, - похитала вона головою. Ще чого, думає, що вона стане його вбивати? Того, хто пiклувався про неї, захищав її, допомагав? Того, кого вона встигла полюбити?
  - Тодi на кого?
  - На Анну, звичайно! Вона - єдина перешкода до моєї повноцiнної волi, нiхто, окрiм неї, не зможе мене нi до чого примусити, - якi божевiльнi вогники сколихнулися у неї в очах. Аж цiкаво, як вона вчинить. Ось тiльки вбити її вiн їй не дасть, Макс чудово розумiв, що якщо вона зробить це не подумавши, то потiм ще не раз буде шкодувати. Не змiг захистити її вiд однiєї болi - збереже вiд iншої. Що б такого йому ляпнути, щоб переконати її бути розсудливою?
  - Люсi, дiя клятви скiнчилася, тепер ти не повинна пiдкорятися їй, без твоєї кровi вона нiчого не зможе зробити! Немає сенсу її позбуватися.
  - Причина не в тому, щоб позбутися її, просто я хочу, щоб вона в повнiй мiрi вiдчула весь мiй бiль, я хочу, щоб їй було так же погано, як i менi.
  - I тому ти хочеш її вбити? Хочеш помсти? Добре, давай забудемо про те, що твiй батько цього не хотiв би. Добре, як хочеш. Ти можеш пiти i вбити її, все ж таки вона причинила тобi бiль. Ну, могла б причинити, повторюю спецiально для тебе, вона могла не знати, що твоїм суперником буде Аркл, про це нiхто не знав i навiть не здогадувався. Але якщо вона дiйсно винна, чи не здається тобi, що звичайна смерть - занадто нiкчемна кара за такий вчинок?
  Люсi скам'янiла. Вiн повнiстю правий, занадто безглуздо просто забрати у неї життя?
  - I що ти пропонуєш? - ось, нарештi його слова її зацiкавили, нарештi його вислухають.
  - Ти знаєш ступiнь її вини? Не знаєш. Тобi краще пересвiдчитись, що вона дiйсно перед тобою завинила, а вже потiм щось вирiшувати.
  - Ну зроблю я це, i що далi?
  - Далi добре обдумай те, чого ти хочеш, зрозумiй, що помстою батька тобi не повернути, а вбивство матерi погано вплине на твою репутацiю серед etrange, ти ж ще не усвiдомила, яка влада тобi дiстанеться. Подумай, це можна непогано використати, якщо ти офiцiйно приймеш нагороду за proelium, ти зможеш багато чого добитися i багато кого захистити, в першу чергу напiвкровних.
  - Ти правий, - а вона, схоже, про це задумалась.
  - Тобi не вигiдно її вбивати, влада, яку ти отримаєш, i те, що ти її донька, зроблять тебе вагомою фiгурою в свiтi etrange, але для цього тобi краще навпаки налагодити вiдносини з Анною, тодi вона тiльки допоможе тобi залiзти ще глибше в сенат.
  - Налагодити вiдносини? З нею? А як же помста?
  - Та здалась тобi ця помста, добра вона нiкому з нас точно не принесе.
  - Але вона ж...
  - Не спiйманий - не ворюга, - Макс вже зрозумiв, як її можна переконувати. Для неї мають значення слова про вигоду, а розбити її стiйкiсть i нерушимiсть можна, згадавши будь-що про Аркла. - Лу, вбивство - не єдиний спосiб помсти. I якщо вона дiйсно винна в тому, що сталося, повторюю, якщо!, то повiр, є багато варiантiв перетворення життя на пекло i без смертей. I один з них ти активно проти неї практикувала, ви з Арклом кожний раз давали зрозумiти, якi ви незламнi, i що ви їй не по плечу, що така, як вона, не зможе змусити тебе схилити перед нею голову. Ти можеш просто продовжити дiяти їй на нерви, а для неї це точно гiрше смертi.
  - Серйозно?
  - А ти не знала?
  - Я не думала, що це настiльки її зачiпає.
  - Ще й як зачiпає. Але робити це постiйно не вигiдно, тодi про вигiднi вiдносини доведеться забути.
  - Це я розумiю. Гм. А ти все продумав. Непогана iдея, зараз потрiбно залягти на дно, щоб потiм змiєю пiдлiзти до її серця i боляче вжалити. Так, все правильно, i вигода, i вiдплата.
  Ну нарештi вона стала думати, а не, забувши останнi мiзки на полицi, кинулася в бiй.
  - Я мабуть схожу до неї, поговоримо, я виясню, що до чого.
  - Так в рази краще. Але давай так, якщо твоя мати все ж таки виявиться винною, - а вiн у цьому навiть не сумнiвався, - ти i слова їй не скажеш, не спробуєш вбити чи якось поранити, зрозумiй, що так буде тiльки гiрше.
  - Я знаю це.
  - I чудово. I ще. Давай я залишу у себе твiй меч, а ти забереш його вiдразу пiсля вашої розмови.
  - Перестраховуєшся? I чого це ти так рiзко почав хвилюватися за життя Анни, ти ж її терпiти не можеш?
  - Так, я не надто її поважаю i як твою матiр, i як воїна, але зараз я просто стежу за тим, щоб ти не наробила нiяких дурниць. Одне необережне закляття чи рух - i etrange зрозумiють, що ти напiвкровна, а нам це нi до чого.
  - Я знаю це.
  - А тому не потрiбно втрачати голову i бiгти прямо в лапи ворога.
  Люсi тяжко видихнула.
  - Макс, ти стiльки для мене робиш, - дiвчина не хотiла дивитися йому в очi. - А вiд мене однi проблеми. Знаєш, тобi краще таки перестати намагатися мене захищати, до добра тебе це не доведе.
  - Я не просто так дав слово твоєму батьковi оберiгати тебе вiд усiх можливих небезпек, я з самого початку розумiв, що через твою емоцiйнiсть i безрозсудливiсть це буде непросто, але я знав, на що пiдписувався. Я захотiв завжди тебе захищати i для цього я виконаю все необхiдне, чого б воно не коштувало. Скiльки б ти не помилялась, я завжди прикрию тебе вiд наслiдкiв i допоможу впоратись з будь-якою проблемою.
  - Ти дiйсно готовий заради мене на все? - вiдьма таки подивилася йому в очi.
  - Готовий.
  I вiн не брехав. У словах хлопця не було навiть тiнi брехнi, iнсолiт дiйсно був готовий захищати її до останньої своєї хвилини.
  - Тодi не смiй помирати, Макс Аманзi, тобi смертi я не пробачу.
  - Але всi ми колись загинемо, - яка вона вперта. Невже дiйсно вiрить, що зможе врятувати всiх?
  - Не смiй прощатися з життям ранiше за мене, чуєш? Я не дозволю повторити тобi долю мого батька.
  - Якщо буде потрiбно, то повторю.
  - Дурак, - кинула йому дiвчина, дiстала з особистих речей запасний артефакт переносу i зайшла в портал.
  Макс допомiг їй примиритися з тим, що вiдбувається, допомiг не нарубити дров. Вiн знав, як її зупинити, за це вона була йому навiть трохи вдячна. Вiн допомiг їй поглянути на ситуацiю пiд iншим кутом, а це багато що може змiнити. Але не зараз. Зараз вона хотiла б задати одне єдине запитання, на яке хотiлося б почути правдиву вiдповiдь. I хоч це нiчого не змiнить, Люсi вирiшила, що хоче знати. Будь, що буде, вона вже взяла себе в руки i була впевнена, що може зберегти самоконтроль.
  Вiдьма не стала з'являтися бiля Анни, перенеслася вiдразу на гору Алтеа, а метерi тiльки вiдправила вiстник. Нехай доведеться почекати, але їй не доведеться одягнути личину матерi i зустрiчатися з iншими etrange, тим паче просити про розмову Анну при них. Їй взагалi не хотiлося нiкого бiльше бачити, нi з ким зустрiчатися, їй хотiлося забути про весь цей чортовий свiт etrange i про Анну, вiд якої стiльки проблем, залишивши в пам'ятi лише кiлька теплих спогадiв. Але заради однiєї єдиної вiдповiдi себе можна i пересилити. Вона повинна це почути.
  Анна Дерк з'явилася далеко не вiдразу, не особливо то мати i спiшила побачити вижившу доньку.
  - Так ти змогла перемогти? - холодно почала вона. I як їй тепер на мiсцi Мей? Аж цiкаво, що така як вона вiдчуває. Як же ричить цей загнаний звiр? I що вона збирається робити тепер?
  - Не хвалитися тебе покликала. Скажи менi чесно, ти знала?
  - Про що?
  Така задоволенiсть в її очах. Так, вона все знала. I зараз знову робить вигляд невинної вiвцi.
  Так, Лу, спокiйно, вбивати її не вигiдно, треба тримати себе в руках.
  - Нiчого. Передай, куди треба, ось цей артефакт, - дiвчина вiддала їй той браслет, який отримала для proelium. - I скажи Аластору, що я вiдправилася на вiдпочинок, знаєш, втомилася вбивати рiдного батька, - не утрималася вона, фиркнула i незворушно повернулася до матерi спиною. Нехай бачить, що її це зовсiм не хвилює.
  - I коли ти повернешся? - припiдняла брову Анна.
  - Подивимось, - похмуро кинула вiдьма i зайшла в портал.
  Люсi повернулася у свiй дiм в горах, зараз йти в маєток Тенебрiс дiвчина б не змогла, в цьому будинку Аркл при нiй нi разу не був, а там її чекають масса болючих спогадiв.
  Що їй робити тепер? Вона вже знала, чого хоче.
  Макс з'явився прямо бiля неї i простягнув їй меч.
  - Ти правильно вчинила, промовчавши, повiр.
  - Знаю.
  Що з нею? Знову в нiй щось змiнилося. Вона змiнилася. Цього разу це вiдчувалося все яснiше. Ранiше вона була простою впертою вiдьмою, яка не хоче помирати, пiсля смертi Аркла вона була повнiстю розбита, плакала, намагалася виправити скоєне, хоч i розумiла, що це неможливо. А тепер вона його повнiстю вiдпустила. Вiдпустила минуле. Вона вже бiльше не та побита Долею мала дiвчинка, яка не знає, як їй жити. Здається, вона прийшла в норму, якщо це так можна назвати. Вона втратила величезну частину себе, чи зможе вона її повернути? Чи таки наповнить її чимось iншим?
  Зараз її голос був холодним i рiшучим, з якоїсь сторони вiн навiть змушував його остерiгатися її. Що вона задумала, невже повертається до плану помсти? Нi, справа тут не в цьому.
  - Що ти збираєшся робити? - потрiбно вияснити, що у неї в головi, тiльки б вона дурниць не наробила.
  - Я буду жити. Жити так, як вважаю за потрiбним, i мене нiхто не зупинить.
  - Ти так думаєш?
  - Я знаю це. Я знаю, що все це сталося через мою слабкiсть i дурiсть. I я бiльше нiколи не допущу того, щоб ще хтось помер заради мене.
  - I на що ти пiдеш заради цього?
  - На все.
  - Навiть якщо доведеться вбити сотнi невинних людей?
  - Невинних людей не iснує. I, так. Я зроблю все, що буду вважати за потрiбним. Я бiльше не буду безпомiчною. Нiколи. I кожен, хто перейде менi дорогу чи просто стане посеред неї, попрощається з життям.
  Вiн обережно заглянув в її очi. I у них горiв божевiльний безпощадний вогонь. Її не зупинити. Нiхто не зупинить. Нiколи.
  - Я бiльше не буду слабкою. Я зможу поставити кожний магiчний свiт перед собою на колiна. I я перетворю їх життя на пекло. Так же, як i вони перетворили моє.
  Вона дiйсно вибрала свою дорогу. Може, зовсiм не ту, яку хотiлось би, але вибрала. Тяжко сказати, чим закiнчиться таке її бажання помсти. Але i заважати вiн їй не стане, пiсля всього, що з нею сталося, вона має на це право. I нехай вона не завжди права, вiн розумiв, що завжди її пiдтримає.
  Вона дiйсно змiнилася. Зникла та мала дiвчинка, яка хоче завжди поступати правильно. До чого це її приведе? Вiрогiднiше за все, до смертi. Вона так впевнена, що її нiхто не вб'є. Що ж, нехай чинить, як знає.
  Хлопець наблизився до неї i мiцно її обiйняв. Вона не поворухнулася i навiть не спробувала вислизнути. Тiльки продовжила дивитися прямо перед собою. Вони зламали її. Зробили з неї ляльку, яка бажає тiльки помсти. I якщо вже до такого дiйшло, то вона обов'язково всiм їм вiдплатить, кожному, хто причинив їй хоч краплю болю. Але не зараз, ще прийде час. У неї його достатньо. I вона знає, що робить. Знає, кого потрiбно захищати. Знає, що саме повинна зробити. I вона впорається. Вона нiкому бiльше не програє. Бiльше не здасться. Нехай це буде нелегко, але вона впорається. Вона не належить жодному з iснуючих свiтiв, другої такої, як вона, немає. Але всi цi свiти ще дiзнаються про її силу. Дiзнаються, хто вона. I навiть якщо їй Долею приписано померти, вона все рiвно буде йти далi. Вона вже почала ламати власну долю. I буде ламати її кожний раз, коли повинна буде померти. I вона пiде до кiнця. Зараз нiхто не зможе змусити її дати слабину. Їй нiчого втрачати. Хоча колись навiть це може змiнитися...
  
  Кiнець
Оценка: 7.00*3  Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"