Чи бувають випадковi зустрiчi? Не знаю. Але бувають такi зустрiчi, якi ти нiколи не забудеш...
Капає лiтнiй дощ нам на обличчя i нi один з нас навiть не уявляє, що трапиться увечерi...
Розповiдi про Петербург, мистецтво, музику, фотографiю, живопис - ми розчиняємось у цьому...
Минає декiлька днiв i я вже не можу жити без нього...
Знову капає дощ по даху, звучить музика природи, мiсяць свiтить у вiкно, а я не можу спати, не можу пропустити, загубити хоча б хвилинку проведену з ним...
I так проходили безсоннi ночi i так розлуки розривали моє серце.
Притуляюсь до його теплого тiла i не знаю, вiн є чи його немає?
Краплина, нi це сльозинка мого смутку, моєї скорботи, моєї печалi i мого безмежного щастя... я кохаю i боюсь, страшенно боюсь, що нашi почуття обiрвуться, розiб"ються на тисячi, мiльйони кришталевих краплинок...
Пророчi слова...
Та все ж - це була чудова iсторiя i я вдячна за неї...
***
Ранок, новий ранок мого життя. Їду на своєму авто, слухаю музику, вiдчуваю швидкiсть i розумiю, що хочу бути жiнкою, коханою жiнкою.
Життя... чого ти варте? Знову питаю себе i не знаю вiдповiдi.
Любовi, щиростi, милосердя i спiвчуття варте життя... i хочеться плакати, бо вiдкривається серце цiлому свiту. I знову, як в перший раз, нiби ти забув про головне, нiби вийшов iз темряви...Господи, любов варте життя...
2007 р.