Аннотация: Ця история, точнише епизод, стався зи мною взимку.
ХТО?
Ця ЁсторЁя, точнЁше епЁзод, стався зЁ мною взимку. Я Џхав в трамваЏ. МенЁ залишалось ще десь сЁм зупинок. ЗвЁсно, цифра невелика, але якщо ви хоч раз Џздили третЁм маршрутом, то уявляЊте, скЁльки я мав “вЁльного” часу. Зазвичай, спостерЁгання зовнЁшнього мЁста забирала його бЁльшЁсть. Та, як було зазначено, це вЁдбувалось взимку, Ё мороз затягнув вЁкно щЁльними вЁзерунками. Отож Њдиною розвагою було спостерЁгання пасажирЁв, але, вочевидь, вони займалися тим самим. Ѓ наш вагон уявляв собою такий-собЁ склеп, у якому, через економЁю, було напхано десь з шЁстдесят мумЁй, якЁ лише ЁнодЁ ворушили очима, та купували квЁтки на мЁсце у цьому поза життЊвому помешканнЁ Не було, навЁть, контролерЁв, цих ревЁзорЁв заячих душ, що своЏми лайками та прискЁпливЁстю, зазвичай обурюють декЁлькох пасажирЁв, та веселять увесь вагон. Трамвай дуже розкачувало, але ЁнодЁ хотЁлось вийти Ё впевнитись, що ми не стоЏмо на мЁсцЁ. Час тягнувся дуже повЁльно...
Аж раптом мЁй погляд зупинився на двох хлопчиках, що сидЁли майже передЁ мною. Одному було десь рокЁв десять, а другому, судячи по однаковим капелюхам та шарфам - його брату - дванадцять. Привернули мою увагу саме дЁЏ старшого. ВЁн Џхав з на диво задоволеним, як на людину в транспортЁ, лицем. Ѓ от дЁстав з боковоЏ кишенЁ цукерку “бЁлочка”, Ё з виразом повного щастя почав ЏЏ розгортати. Я вЁдвернув очЁ, бо дивитись на таку смакоту: в смачному шоколадЁ було те, що залишаЊться пЁсля лЁсних горЁшкЁв по проходженнЁ контролю за якЁстю, ока лЁсника, перевозом..., щось за формою схоже на товчене скло, я, людина доволЁ витримана як до цукерок, зараз не змЁг би. Нутром, вЁдчуваючи, що можу зЁйти слиною, я почав роздивлятися обличчя жЁнки, що стояла поряд. Та на ЏЏ лицЁ була намальована та сама цукерка - вона пильно спостерЁгала за хлопцем. ВсЁ ЁншЁ лиця також уставились на нього. З вЁдчуттям, що тортури неминучЁ, Ё треба лише дЁждатися Џх кЁнця, я знов подивився на цукерку. О! Я вже роздумував, як повернусь додому Ё з’Џм десять таких. Хай потЁм стане погано... НЁ! До дому ще довго. Прямо тут на зупинцЁ я придбаю хоч трохи. В органЁзмЁ гостро вЁдчувалась нестача чогось солодкого та смачного. ЦЁ думки пролЁтали крЁзь голову як вЁтер. Не встиг ще хлопець ЏЏ до розгорнути, як почувся жалЁбний голос брата.
- Дай трЁшечки...
- Ти вже зЁв свою, - морально-повчальним тоном вЁдповЁв хлопець.
- Ну я ще хочу... Я мамЁ скажу, - цей останнЁй довЁд змусив поворухнутись мЁцну стЁну, за якою була цукерка.
- Та-а-а... - протягнув малий, як говорять на базарЁ, коли чують зовсЁм невигЁдну цЁну.
- Ѓнакше не дам.
- Гаразд. У що?
- У вгадайку... - що таке вгадайка я не знав, але будь-який прояв життя у цьому вагонЁ вже наповнював радЁстю серце. Я приготувався слухати.
- А яку? - малий, здавалось доволЁ серйозно надумав виграти свою половину.
- ЗвЁрЁв. Три спроби... - хитрий вираз з’явився на лицЁ старшого брата.
- ТЁльки тих, що я знаю.
- Звичайно, присягаюсь.... якщо ти його не знаЊш, я вЁддам всю цукерку... - тепер цей хитрий вираз з’явився у малого, - Ну перше питання....
- Це хижак? - я зрозумЁв, що то за гра: одна людина повинна загадати звЁря, а Ёнша задаЊ питання, на якЁ отримуЊ вЁдповЁдЁ тЁльки “так” або ”нЁ”, коли ви впевненЁ, то називаЊте звЁря, але маЊте лише три спроби. ЦЁкава гра, якщо немаЊ чого робити. Ну от зараз якраз Ё був такий випадок. Я ще пильнЁше почав слухати, надЁючись, просто для себе, першим вгадати тварину.
- Так, - лице хлопця було мов з гранЁту. Це дуже важливо в цЁй грЁ, де найменше вагання слугуЊ пЁдказкою.
- Небезпечний для людини? - гарне питання, вЁдразу багато тварин вЁдпадуть...
- Так.
- Живе там де холодно?
- Так, - ну малий, молодець! Вже майже вгадав. Ще декЁлька вЁрних питань Ё все.
- МаЊ хутро?
- ...Так, - лице скривилось, та й вЁдповЁв не вЁдразу, отже хутро - це спЁрне питання... Схоже на ведмедя... Я подався ще вперед, щоб не пропустити жодноЏ дрЁбницЁ.
- Роги? - я здивувався, нащо те питання, воно ж недоречне. ЗвЁсно нема. Зараз би щось про вигляд... ПотрЁбно було посунутись, щоб пропустити розмальовану дЁвчину до виходу, де Џй подали руку, а довгий хлопець подарував квЁти. ДверЁ зачинились, Ё я знов занурився у гру.
- Так... деякЁ. - НЁ, це не професЁонал. Ну хто ж буде ще хоч слово говорити. Ох, програЊ вЁн цукерку... Про що ж було питання? ... Роги!... Тю-ю-ю! - трохи не вирвалося в мене. Що ж то за тварина?..
- Людина приручила? - Треба запам’ятати це питання. Гарне...
- ... М-м-м... Деяких - але хлопець спохватився, - так.
- Корова? - згоден! Як же я ранЁше не здогадався. “бЁлий ведмЁдь. БЁлий ведмЁдь” в думках передражнював себе. Я вже почав чекати сцени роздЁлення цукерки...
- НЁ, - знов те “Тю!”, що його ледь стримаЊш. Ну що ж таке? Ну пЁдходить же... ДикЁ корови... Бики на коридЁ... - Ну швидше. Ще небагато... - пЁдганяв тим часом старший брат.
А малий був мЁцний... ВЁдразу новЁ запитання.
- Живе там, де жарко?
- Так.
- В зоопарку бачили?
- Так. - я вже здався Ё тЁльки слухав. Було боляче змиритися з тим, що я, який вигравав у дорослих, коли менЁ було десять, з яким не грали на ставки в цю гру.. я розЁвчився.
- НосорЁг. - сказано це було дуже впевнено. Малий вже потягнувся до кишенЁ, де зараз чекала на свою долю цукерка, але хлопець вЁдвЁв його руку.
- НЁ. В тебе остання спроба.
- На селЁ бачили? - вагоном пройшов шум. Десь в протилежному кЁнцЁ хтось посварився, люди там охали та пЁдтримували найбЁльш вдалЁ вираз, що ними обмЁнювалися сперечальники. ХлопцЁ теж повернули голови назад, але гра займала значно бЁльше Ё через хвилину вони повернулися до неЏ.
- Так.
- ГавкаЊ?
- .... Дея-а-акЁ-Ё-Ё - протягнув хлопець. Ну точно програв.
- Може бути рЁзного кольору? - досЁ пониклий голос знов звучав з трЁумфом.
- Так.
- Собака!!!
- НЁ!! НЁ! Я загадав людину, - малий замовк, скориставшись цЁЊю миттю, хлопець витягнув цукерку Ё кинув у рот. Судячи по його обличчю, вЁд досяг нЁрвани. А смачно жуючи, торкнувся астрального тЁла. Вагоном пройшов крик.
- Е-е-е!!! Ти жухав!!! То - не тварина!!! - малий трохи не ревЁв.
- Так. ВЁрно. - вмЁшалась стара бабуся, що сидЁла навпроти, - ти ж не тварина. Ти програв.
- НЁ, жЁнко! - весело перебив ЏЏ дядько зЁ старчачими вусами, - чоловЁк - це тварина. Вони нашЁ пращури...
Але бабуся не дала договорити, - Яка я тобЁ жЁнка?
- Погана, - все ще смЁючись вЁдповЁв стирчковус, - погана, бо лиха.
- Козел...
Я не додивився кЁнця цЁЊЏ ЁдилЁчноЏ картини, бо трамвай доЏхав до моЊЏ зупинки, Ё я зЁстрибнув зЁ сходинок. Я не придбав цукерок, бо пропав апетит. Та й вони бЁльше не здавались такими привабливими. БЁльше займали думки. Корова, собака, носорЁг.... Дивною а що до мавп, або розумних дельфЁнЁв? Далеко ж ми вЁдЁйшли.... А може й вЁдстали?
По дорозЁ на мене залаяла бродяча собака, я трохи не дЁстав його ногою. Заскигливши, вЁн вЁдскочив Ё продовжував лаяти на вЁдстанЁ. Скоро Џх повиннЁ почати вЁдловлювати. СкорЁше б...