Аннотация: Над обрием весеннього голосиевського парку з’явився незугарний чоловик.
- М-да... - сказав чоловик...
Годинники вашо мр
Над обрм весннього голосвського парку з'явився незугарний чоловк. Нчого надзвичайного у ньому не було, ось тльки з'явився вн тут у таку пору, коли лише закохан та п'яниц прикрашають собою мсця громадського культ-вдпочинку, а супутниц, хай, навть, у вигляд пляшки, у нього не було. Одягнутий вн був у старенький, але досить акуратний плащ, на голов ж у нього красувався досить стандартний вирб текстильно промисловост, з тих, що продаються у магазинах пд назвою шляпи.
--
М-да... - сказав чоловк.
--
М-да... - сказав вн ще раз направився вглиб парку. Пройшовши сходинки, вн знайшов лавку, з яко вдкривалась бльш-менш гарна панорама, усвся на нй почав задумливо дивитись на велику калюжу, що до сих пр, за звичкою, називали озером.
Сонце вже описало всй денний маршрут спокйно сидла десь там, за обрм, освтлюючи собою бурхливе життя мст, бездумне пихтння фабрик заводв. Десь там шмигали потяги та метушилися люди, а в цей час у голосвському парку спокйно сидла маленька людина з гордим м'ям нокентй трохи менш гордим прзвищем Курочкн. Людина була глибоко нещасна. Н, в нього не помер нхто з близьких, вн не залишився на вулиц без копйки за душею, просто нокентй вважав себе невдахою. Невдахою в усьому. Вн ненавидв свою роботу, за яку платили так мало, що вся платня вмщалась в одну-дв купюри. Вн не кохав сво дружини знав те ще на веслл, не любив свою дитину - слиняве, сопливе дитинча, що няк не хотло називати його татом. Лише нод, помилково, дитина могла назвати нокентя мамою, але з цим статусом вн в корен був незгоден. Курочкн в усьому вдчував презирство до себе. Частково так воно й було.
Життя - непримна штука, вона невдячна - ми приносимо й у данину самих себе, витрачамо грош й час на лкарв, не дозволямо соб зайвого, а вона все-одно залишаться короткою та швидкоплинною. За кожну секунду насолоди ми сплачумо днем страждань та чекання, а це - неймоврно багато, проте ще грше, коли людина - невдаха, тод вона не може скористатися, навть, цю секундою, всю вона вдводить на жалкування про те, як багато вона страждала довго чекала.
Саме цим займався нокентй Курочкн, як раптом його, моврно глибок, роздуми перервав чоловк. Вн був не те, щоб п'яний, але вельми вддалений вд тверезого стану.
--
Приятелю, в мене для тебе дещо , - пдйшовши, сказав чоловк дружньо хлопнув нокентя по плечу. Чи то дружн почуття були у ньому настльки сильними, але довелось ухватитись за лавку, щоб з пагорбу не скотитись прямцем у пейзаж рясно прикрашений кропивою.
--
Спасиб, та мен нчого не потрбно, - холодно вдповв Курочкн. Вн сам не пив не любив людей напдпитку
--
Не ображай, придбай, - чоловк дстав з кишен якусь рч сунув йому в руку, - всього лише 15 гривень. Хба багато?
Те було сказано таким тоном, що Курочкн, незважаючи на те, що сам працював лише денним сторожем, визнав цю суму дйсно незначною.
--
Та н, ось, будь ласка, - розлучення з грошима пройшло не так болсно, але непримний осад лишився.
--
О, друг, спасиб! - моврно, вд щастя, людина втратила рвновагу скотилась з пагорбу. Курочкн схопився, щоб подивитися вниз, хоча незнайомець йому не сподобався, нчого поганого вн йому не бажав. Тим часом чоловк внизу пдввся, вилаявся на природу та владу пшов до виходу. Курочкн зтхнув знов вмостився на лавочку. Тльки вже свши, вн згадав про рч у руц. Нею виявився годинник, точнше, щось схоже. З пластиковим ланцюжком, вочевидь, щоби носити, стрлки рухались у протилежних напрямках вказували не на цифри, бо х не було, натомсть - яксь роглфи. Сунувши рч у кишеню, Курочкн продовжив милуватися панорамою.
Додому вн потрапив рано. Трамвай, що для нього дуже дивно, не зламався, нокентя не оштрафували за безблетний прозд, , навть, не зупинили, щоб переврити документи. Курочкн прийшов додому настльки рано, що встиг подивитися бажаний фльм.
Наступний день почався незвичайно - вн не проспав, встиг умитися, поголитися, зробив зарядку. З острахом, пдйшовши до холодильника, виявив, що той працю. Благополучно посндавши, Курочкн пшов на роботу ... де його успшно звльнили.
* * *
Пзн лто - прекрасна пора. Природа у самому розквт та скоро почне плодоносити. В цей час люди, усвдомлюючи, що часу залишилось обмаль, намагаються використати його, щоби якомога продуктивнше вдпочити - ходять у парки , вдвдують близьких, особливо часто роблять це псля обду, вважаючи, що сит господар - добр господар.
Наступив якраз такий час. ось серед багатьох вдвдувачв голосвського парку з'явився чоловк, цлком звичайний, ось тльки, вн посмхався. Вн був сам все-одно посмхався. Це був вже знайомий Курочкн. Лише одягнений по симпатичнше. Адже тепер вн мг соб таке дозволити. Псля того, як пшов з см', грошей на себе вистачало з лишком. Розлучення мало вдбутися за мсяць, те було гарно. Тепер-то вн зможе пожити трохи для себе. Звсно, порвати так з старим життям було нелегко, але в цьому йому допомагав його талсман - рч схожа на годинник, що зараз лежав у внутршнй кишен, близько до серця. Якщо б не вн... Без нього Курочкн би нзащо не змг би змнитися. 15 гривень занадто маленька цна за те, щоб знайти самого себе. Тепер вн мг би вддати в сто разв бльше. Можливо цей талсман був диним, що Курочкн по-справжньому любив та плекав. Адже лише знайшовши його, вн знайшов себе. На новй робот його вважали егостом непримним типом, проте Курочкн не засмучувався; вн навчився просто радти життю, просто жити, зараз вн просто йшов просто посмхався. Прямуючи вглиб парку нокентй порвнявся з торговим лотком. Таких багато, вони сповнюють собою мсто, як тльки теплша. Люди навчились х не помчати, проходити повз, не звертаючи уваги. Курочкн не був виключенням, проте перед цим вн зупинився.
--
Що це? - спитав вн, вказуючи на прилавок, де лежали реч, схож на годинники.
--
Купи, синку, - з мольбою сказала продавщиця - жнка похилих лт, закутана у брудно-червону хустинку, - годинники це. З Тайван надслали, щоб м грець. Син лише одну штуку продав... давно вже.... ще весною... А жити нема на що.... купи, га....
--
Так... так... - задумливо сказав Курочкн, - Беру вс...
В ногах вдчулася слабксть. Як це? Невже все, що допомогло йому знайти себе виявилось лише нсентним годинником?
* * *
Курочкн йшов вулицею з вдстовбурченими кишенями, з яких погрожували випасти деклька дивних годинникв, з великим букетом червоних троянд. На його обличч бльше не грала посмшка. Вн йшов повернутися в см'ю бажав, щоб все знов стало по-старому...