Аннотация: вот, решилась отправить... впервые... буду признательна за советы и/или любую критику. не судите строго один из моих любимых рассказов, но верно!
Льды преодолели мёрзлой Антарктиды,
Путь прокладывают под горой,
Но не довелось земному индивиду
Сил своих померит
в поединке с властною жарой.
Око чародейки Ближнего Востока...
Управлять природой ей дано,
Сном пьяня туманным из краёв далёких,
Воздух наполняет
озером - блаженное панно...
Ищет в каждом уголке своих угодий
Воду и зелёные ростки,
Чтобы высушить их зноем на все годы,
И кружатся в танце
с ветром заунывные пески.
Дочь огня... она суровая царица,
Вечная хозяйка пустоты,
Низходя от солнца огненною птицей,
Землю накрывает
жгучим краем пепельной фаты.
Вот она на троне важно восседает,
Пламенного купола родня,
Плащ её - мираж, в нём льётся, как живая:
Речкой извиваясь,
влага в сердце раскалённом дня."
Арад Илана Мойсеевна.
в холодну зимню пору серед холодного й темного лiсу стояла дiвчина з довгими вогняно-русими кудрями. її самотня постать так вирiзнялася помiж бiло-сiрого пейзажу, але уявити його без неї здавалося неможливим. її тiло нiби не вiдчувало морозу, що так люто закував невеличке озеро. пiд товстим шаром льоду, що лежав на поверхнi, був прикутий її батько. i як би дочка не намагалася вдивитися в глибину цiєї в'язницi, обличчя його було приховано вiд неї. "потерпiть, батьку мiй. настане час i я звiльню вас. клянуся свою честю та iменем родини нашої. як спадкоємиця ваша, клянусь!" тихо промовляла вона кожного разу в простiр над замороженим озером та поверталася до алтаря.
***
я завжди прогулювалася пiсля зустрiчi з батьком. не було ще жодної воскресної нидiлi, що змусила б мене порушити обiцянку. з п'яти рокiв я не бачила його обличчя, не вiдчувала його теплих обiймiв, не могла поплакатися на його величних грудях. вiн позбавив мене цього щастя. i тiльки завдяки ненавистi я досi тримаю себе в руках.
проходячи по зеленим садам, чистим алеям та вiчноквiтучим лугам, поволi мiй смуток стихає. але бiльш за все грiє надiя, що менi вдасться звiльнити свого батька та поквитатися iз його катом! його звати Сканд iз Блакитного клану, старший син нового поколiння. великий Посейдон, бог i покровитель їхнього дому, нагородив його даром контролювати Лiд небесний та Лiд земний. ще змалку його знали як холоднокровний, або непроламний Сканд, що дуже йому пiдходило в якостi наступного спадкоємця Посейдону. дванадцять рокiв тому його родина та його чари запечатали мого батька, Вогняного Атланта, у тому озерi пiд вiчним льдом. нехай це було рiшення тодiшнього хранителя райського саду, я не пробачу їм, не забуду нашим сусiдам цiєї зради... i стану наступним повелителем небесного трону.
- Агнi, Агнi! - цей дратiвливий дитячий голос належить Лiру, молодшому сину Блакитного клану.
на час пiдготовки до фестивалiв його вже вкотре залишають пiд мою опiку. я старша i досi неповнолiтня, звiльнена вiд багатьох обов'язкiв, маю доглядати за цим хлоп'ям, що причепився мов п'явка до моєї персони. зiзнаюсь, це часом дуже дратує.
- освiтлений та рiвних вам стежин, Лiре. чим можу завдячити раптовий вiзит? - моя матiр завжди вчила бути люб'язною, навiть з найпотаємнiшим та найзлючiшим ворогом. хоча Лiра таким я не вважала, поки що...
хлопчина мав м'який характер - повна протилежнiсть свою старшому братовi, часом люб'язний, iнколи вередливий та надокучливий, але в основному хороший. таку дитину просто неможливо не приголубити. i скажiть, як менi було, коли маленькi блакитнi оченята дивилися на мене й заблищали не вiд радостi. наступної миттi на нас почав лити дрiбний дощик. ще жодна сльоза не впала з його щоки, як одежа вже промокла вiд води... обожнюю дразнити цього малого! варто менi чим-небудь засмутити його або просто вiдгородити вiд себе, як на райський сад спускався проливний дощ (в цьому його дар вiд Посейдона - повелитель водної стихiї). матiр частенько сварить мене за це, але ж вона сама казала, що через мiй перемiнливий характер квiти в її особистому саду пересихають. так хоч поливати не доведеться. та годi, бо ще перестараюся й справжня гроза прийде.
- то що ти хотiв вiд мене, Лiр? - спитала м'яко, мов до рiдного брата.
бiловолосий хлопчина вiдволiкся й дощ припинився. вiн взяв мене за руку й промовив:
- ходiмо гратися. - i це було не запитання.
- спершу я маю вiдвiдати панi Елону.
- твоя мати дозволила нам пiти до ведмежої бухти, - от матiнко, теж не встояла перед його шармом.
- Лiре, ти справдi хочеш туди йти зi мною? невже нема нiкого iншого на прикладi? - це була моя остання спроба.
- нi, нi, нi! тiльки ти! - ох, iстерить. менi не вiдкрутитися. - ну прошу, я прошу.
в кiнцi кiнцiв ми гралися до пiзньої ночi. а сьогоднi ж вихiдний! Лiр нi на мить мене не вiдпускав. ми ховалися, наздоганяли один одного, малювали на пiску, розвели багаття, прогулювалися по пляжу, укладали спати котенят й вiдганяли вiд них настирних Хатi та Скола. Лiр не давав менi й хвилини перепочити, разом iз малими бешкетниками. як би темно не було, вони продовжували веселитися. боже всемогутнiй, коли ж закiнчиться ця нiч.
- як я стомилася, - моєму терпiнню настав кiнець. - якщо впаду тут, пам'ятайте якою я була.
й вляглася на причалi без сил. моє тiло нило вiд самої думки, що сьогоднi довелося пройти. незважаючи на прохолодний подих Борея, що намiтився до морських просторiв, я не вiдчувала холоду. i не вiдчую, поки мiй дух здоровий. м'який шорох розбудив мене. Хатi облизував руку й просився погладити його. його гарненька сiра мордочка стояла в мене перед очима.
- святi небеса, Хатi! де ти вимазався? - вiн був весь брудний та чорний, хоча його свiтла вовча шорстка мала б свiтитися вiд лiхтарiв. i рука моя теж була в мулi. як менi не прикро йти звiдси, але треба знайти малого. не варто залишати його одного.
- добре, веди мене.
Лiр знайшовся в хлiвi для худоби, куди ми ранiше занесли котенят. тут було достатньо тепло, але хлоп'я все ж скрутилося калачиком. я сiла поряд нього якомога тихiше, щоб не розбудити. все ж вiн теж стомився за цiлий день. знаком попросила двох вовчат сильно не шумiти. тим часом Лiр прилiг до мене на колiна.
- тобi не холодно, Агнi? - спитав вiн трептячим голосом.
- нi, - й поставила йому на плече руку, тремтiння згодом припинилося.
- а чому?
- в менi живе вогонь.
- справдi, а що це за вогонь? - а я думала, що це його насторожить.
- це дух-хранитель, дарований нам самим богом сонця. де б я не була, що б не сталося, я не замерзну з вогнем в моєму серцi.
- подiбно, як нашi кровнi зв'язки дають нам силу. - зiзналося хлоп'я. кровнi зв'язки? так їх сила в цьому?
Лiр торкнувся шкiри моєї руки, потiм близько серця, немов хотiв дотягнутися до сонця. це мене й вiдволiкло.
- обережно, бо можеш обпектися, - попередила його.
хлопчик вiдсмикнув руку, але не вiдсторонився.
- я пожартувала, - засмiялася чистим смiхом i обiйняла його. - в менi живе лише дух, iстинним володарем вогню являється мiй батько. а я тiльки його дочка.
- це не правда, - закричав Лiр. - ти моє сонце. для мене ти... для мене... ти... тепло в тобi зiгрiває.
- тихо-тихо, хлопче. звiсно грiє, куди ж я дiнуся.
- я люблю тебе, Агнiя. люблю.
ох, цi дитячi зiзнання. пора його вiднести назад.
- сiдай на Скола. вiн вiднесе тебе додому. i не заперечуй, час повертатися. Сколе, прошу.
сiре вовченя нехотя встало й виросло до розмiрiв вороного коня. я поклала Лiра тому на спину, хлопчина окутався в шерстi вовка. й провела їх поглядом до самого схилу.
- а ти чому не пiшов з ними, Хатi? - той лише заскулiв. от не дадуть менi сьогоднi побути наодинцi.
я взяла його до рук, й пiшла по стежинi до мiста, а там недалеко й палац матерi виднiтиметься.
***
в кiмнатi горiло слабке полум'я камiну, навколо все освiтлювали свiчки. пiдлога, стеля та стiни увiшанi бавовняними килимами в теплих багряних, червоних та золотистих тонах. з лiжка матiнки звисали шовковi нiжнорожевi тканини, вони подобалися менi бiльше за все. одна сторона з мого боку пiвобертом закрiплена до колони. на м'яких перинах розляглася красуня Гiра. вона гепард i вiрно служить своїй королевi, як мiж тим всi котячi в райському саду та на землi. ще один її вiрний помiчник тигр десь прогулювався в парку. серед рiзних дрiбних прикрас, кольорових самоцвiтiв та перед широким дзеркалом матiр розчiсувала моє волосся. вона тримала пучок неслухняних пасмiв i проводила по ним гребiнцем, прикрашеним рубiнами. тi пiд невидимою силою випрямлялися та рiвним шаром спадали на спину. так вона робила кожен день, раз за разом поєднуючи свiтськi бесiди та лекцiї з нравоповедiнки. теплий материнський вечiр та червона дорiжка водночас.
- чим ти займалася сьогоднi, моя люба кровинка? - нiжно спитала королева.
кровинка, кровинка? це менi нагадало випадкову фразу Лiра про їхнi правила наслiдування... може спрацювати! треба сходити до Iгнiла.
- Агнiя? коли ти припинеш використовувати малюка у своїх цiлях?
- коли таке було? - здивовано перепитую. я взагалi нiчого не випитую у малого. я що шпигунка? хоча, може один раз... чи два... чи три... все ж я маю дiзнатися, як звiльнити батька, чи як!
- сьогоднi, наприклад.
я гнiвно подивилася на двох волохатих братiв, що грiлися у багаття. вiд рiзкого сплеску емоцiй яскравi язики вихором пiднялися до стелi, а їх iскри розлетiлися по кiмнатi. Хатi й Скола насторожено вскочили з килимка й поховалися пiд розкiшним лiжком. боїтеся? ось i правильно. нема чого доносити про все моїй матiнцi. довiряй тепер їм.
- не варто так гнiватися, Агнiя, дочка Атланта, спадкоємиця Аполлона, та моя люба племiнниця. - офiцiйно звернувся з порогу Фенрiр, брат матерi моєї, покровитель чотирилапих та вчасностi батько тих двох нечем. - вони виконували тiльки мої поради. бiльшого не очiкуй вiд них.
полум'я повернулося до норми. це правда, все ж вовки не здатнi на блюзнiрство. в них вiдчуваєш тiльки вiрнiсть та чисту дружбу. менi стало нiяково й соромно:
- Хатi, Скола! вибачте менi мою грубiсть. я була не права. дасте дурному дiвчиську ще один шанс?
- Агнi, як ти висловлюєшся? - похмурнiла мати. Гiра незадоволено прошипiла.
- ха-ха-ха, ти неймовiрна! - засмiявся дядько Фенрiр. його суровий зовнiшнiй вигляд старого вояки абсолютно вiдрiзнявся вiд його добродушного характеру та злагодженого внутрiшнього свiту. i ця посмiшка дуже красила його.
матiр, навпаки, стала здивовано дивитися на нас обох. тим часом вовченята, вiдчувши полiпшення настрою, повисовували свої мордочки й пiдбiгли до моїх нiг. я ще з секунду вагалася, чи можу їх погладити. все-таки першою почала, i вони мають повне право покусати мене. натомiсть i Хатi, i Скола тiльки облизали мої руки. я задоволено взяла їх обох на колiна. мир повернувся до цiєї кiмнати, тiльки зi сторони матерi вiдчувалося занепокоєння, яке вiдчували всi.
- i довго ти збираєшся ходити до нього? - раптом змiнила тон на неформальний.
- я й не думала покидати, матiнко, - тiльки й могла вiдповiсти.
- от батькова дочка. i чому ти не пiшла по моїм стопам, - я лише знизила плечима. - що ж, не в моїх силах зупинити тебе, але прошу - будь обережна!
- матiнко, щось трапилося? чому ваш голос настiльки стривожений?
мадам Елона кинула погляд до свого брата в пошуках пiдтримки, але й пан Фенрiр опустив очi. це менi не подобається. однозначно не подобається.
- через рiк виповниться твоє вiсiмнадцятирiччя, прийшов час тобi дiзнатися долю, яку зiткали тобi богинi долi. пiсля того, як ти залишиш цей дiм...
- про що ви говорите, матiнко? я не покину вас, а продовжу справу батька. я не збираюся вiдмовлятися вiд духовного спадку та права наслiдування. - твердо стала на свому.
- схаменися та послухай мене! - перекричала мати. - ми з твоїм батьком вирiшили це вже давно. лишень вагалися iз вибором кандидата. i одинадцять рокiв тому офiцiйно надiйшла пропозицiя вiд старшого сина Блакитного клану. в день, коли прийде твоє повнолiття, ви одружитеся. це остаточне рiшення.
вийти за Сканда?! за того, хто закував мого батька? жити з ним пiд одним дахом?! та нi за що в цьому та потойбiчному свiтi! вони всi що сказилися. яке замiжжя? якi заручини? я не розумiю, про що ти говориш, матiнко. я не чую твоїх пояснень. та й вони не потрiбнi менi. це неможливо! чому саме вiн? чому зараз? нехай б це був хтось iнший, та тiльки не мiй ненависний ворог.
- ... за родину не переймайся, твiй молодший двоюрiдний братик Огма вiзьме на себе всю вiдповiдальнiсть, як виросте. а тобi б час подумати про власне життя. ти чуєш мене? Агнiя, ти заручена за Сканда перед законом та правителем райського саду. - я не вiрила жодному її слову.
- Огма ще маленький. вiн не зможе виконувати обов'язки голови родини, поки не пiдросте? - мiй голос був спокiйний, вiдчужений, але в серединi вирували тисячi вулканiв.
- не вигадуй, ти чудово знаєш, що це лише вiдмовка. змирися вже зi своєю долею. договiр пiдписаний свiтлом i тiнню на круглому столi. - твердо вiдрiзала мати. - я розумiю, як тобi зараз зле, донечка моя. але на то були причини. прийми все таким, як воно є.
здавалося, час зупинився, свiт перевернувся, небеса впали, а я невзмозi вимовити й слова, тiльки й хотiла спалити все до тла. Скола заскулiв, його молодший братик Хатi почав облизувати руку, якою я нещодавно їх погладжувала. я знала, що матiнка та дядько Фанрiр чекали на мою реакцiю i боялися, щоб не трапилося катастрофи пiд назвою розлючена я. я справдi була дуже зла, не здивуюся, що в якiйсь пустелi вмить висохнуть рiчки, а на окремий островах почнуться виверження вулканiв, але все нiчого не робила. одруження на повнолiття... з ним... тепер розумiю, чому матiнко так довго тягла iз новиною. звiсно я була б проти й зробила все, аби уникнути цього. та лишився тiльки рiк, час прогавлено й конем не наздоженеш, та ще й турнiр за мiсце на небесному тронi теж скоро проводитимуть. триденний турнiр воїнiв всього райського саду. змагання за право поселитися в небесному палацi на пiвстолiття. я мала намiр отримати цей титул, щоб згодом знайти спосiб звiльнити батька. чи навiть змусити Блакитний клан розвiяти чари. такої думки була не одна я. змагання закiнчаться за п'ять днiв до мого народження. я встигну за цей час задумане. не здамся до самого кiнця!
- зачекай, Агнi! куди ти зiбралася пiзньої ночi? - вигукнула матiр, коли я стояла у порога.
стiльки очей були направленi в мою сторону. навiть кiлька маленький, до цього мною непомiчених (так це тi котенята, яких ми з Лiром вкладали на ведмежiй бухтi, все розповiли. ну звiсно, як було вiдразу не здогадатися. нераптово ж вони опинилися в безлюдному мiсцi. матiнковi слуги).
- прогулятися. я не збираюся вiдмовлятися вiд своїх мрiй та надiй. я здiйсню давно задумане, й нiхто менi не завадить. - а про себе вирiшую, що звiльню батька, як це й надумала ранiше!
- батькiв нрав, - почула я вже з коридору.
- так, це його вогонь.
***
тут дуже важко йти. варто було б взяти з собою факела, але це приверне зайву увагу. i мiсяця, як не щастить, не було на небi. доводиться пролазити по крутим схилам та кам'яним виступам помацки. руками вже вкотре наштовхуюся на липкий слиз. нiчого, за пару поворотiв буде пiдземне озеро, там їх i помию. а в нефритовiй печерi вiзьму кам'яний лiхтарик, щоб освiтити собi дорогу... ось скеля покрита мохом! добрий знак, десь близько вже вода.
обережно та тихо ступаю крок за кроком. повторюю кожен вигин стiни проходу, щоб не заблукати у повнiй темрявi. в нiздрi вбивається сильний запах сиростi. ауч! клятий камiнь. нащо стояти пiд самими ногами? ось вже бачу слабкий промiнь свiтла, вiн покаже менi дорогу до його покоїв. Iгнiл напевне вже чекає на мене.
озеро свiтилося яскравим зеленим сяйвом - чергова причуда природи. рiзнi вiдтiнки вигравали пiд водою смугами, що променями пронизували його. i це диво створили тiльки зелений мох, свiтло магми та заломлення рiдини. дурники, якi не знають секрету цiєї печери, подумали б про свiтловi каменi, що розкиданi в рiзних мiсцях. насправдi фосфор просто набирався свiтла за день i додавав до пейзажу казкової краси. якщо повернути трохи праворуч, недоходячи до цiєї печери, пройти по довгому штучному коридору до iншого джерела, можна знайти святилище iз вирiзьбленими стiнами. там, iз маленької трiщинки здiймається вулканiчний золотистий пил. пил - це iскорки вiд розпеченої лави. його ми часто використовуємо для обрядiв та медитацiї. воно сховане за товстою стiною, яку в змозi вiдкрити тiльки члени моєї родини. але я пропустила це мiсце, щоб сховатися там, де б мене не здогадалися шукати.
взявши в руку невеличкий наповнений сонячним свiтлом лiхтарик, сховала його за пазухою й пiрнула. тепла вода омила шкiру та все тiло. вiдкрила очi й поплила до джерела. на iншiй сторонi знаходиться колодязь, який схований в тiнi променiв. необiзнана та чужа людина задихнулася б до того моменту, поки б знайшла його чи просто доплила б. але я була б не я, якби не почала тренуватися. все-рiвно на змаганнi згодиться. одним рухом дiстала лiхтарика та знайшла прохiд на поверхню. лава рiкою протiкала на самому днi ущелени, поодинокi iскорки пiднiмалися гарячими потоками. саме цю магму можна побачити iз кiмнати святилища. я спустилася по стiнi пiд маленьким водоспадом. потiм йдуть сходи, ще один коридор, ще поворот i, нарештi, величезна печера, де вiдпочиває мiй давнiй та хороший друг Iгнiл.
- вiтаю, донечко моя, в моїх просторах, - високий басовий голос прозвучав iз вуст змiєголового.
- скiльки я просила не говорити так, Iгнiл. я не дочка тобi.
- ти помиляєшся, - кутики лускатої пащi пiднялися. - ти, як i Атлант, i Огма, i предки твої, мої улюбленi дiти. не позбавляй мене радостi називати вас так. i хоч раз назви мене "папа".
- вчителю, - обурилася на нього. - в мене є батько!
печера затряслася мов вiд землетрусу в унiсон його смiху. очi дракона блищали вiд радостi, хоча в них була прихована тисячолiтня мудрiсть. Iгнiл - дракон, як i його родичi, вважається уособленням вогню, вогняним хранителем та майстром цiєї стихiї. летучi змiї, що видихали вогонь iз свого горла, є найпершими його нащадками. за ними породилися фенiкси, iз сонячної енергiї, та iншi вогнянi iстоти. звiсно дракони бувають i iнших стихiй, але Iгнiл наглядач нашої родини. вiн вчив та вчить усi поколiння Червоного клану мудростi вогню вже довгi роки. зараз моя черга пiзнати що собою представляє родинна цiннiсть, дарована Аполлоном, i навчитися з розумом використовувати цi знання. так, певною мiрою, говорить Iгнiл, терплячи з дитинства всi мої виходки.
- як твої успiхи в зимньому лiсi? - поцiкавився дракон.
з ним менi не потрiбно було поводитися як ледi iз знатного роду, не доводилося приховувати щось. в мене взагалi нема вiд нього жодних секретiв(як часто вiн виводив мене на чисту воду), але знаю: Iгнiл на моїй сторонi.
- крапля за краплею i я досягну своєї цiлi.
- гадаю, це потрiбно трактувати, як позитивний результат. - я кивнула. - радий це чути, учениця моя. але як довго ти збираєшся ховатися вiд свої матерi?
- я не ховаюся, Iгнiл. просто не хочу чути черговi аргументи вiд матiнки щодо "змирися зi своєю долею" чи "цього ти не вiдвернеш".
- ну, звiсно. iншого й бути не може. - це мене пiдбадьорило. - я розумiю твої почуття, Агнi. як будь-якого нащадка вогню, я вiдчуває твоє сум'яття своїм палаючим серцем пiд твердою лускатною шкiрою. - вiн зробив паузу. - твоя мати хоче для тебе тiльки добра, i повiр: в неї не було iншого вибору.
- Iгнi, Iгнi, Iгнi, - передражнила я його. - не тягни. що тобi вiдомо, чого не знаю досi я?
- ох, дiвчинко моя, щоб передати всi свої знання, в нас вiчностi не вистачить. - дракон зовсiм не образився. сподiваюся, вiн колись перестане вбачати в менi дитину, менi через рiк буде вiсiмнадцять... всього рiк... та щоб його, нащо було згадувати це?
- не злися, дитя, й не вигадуй зайвого. твоє "якби" нiчим не зарадить!
- та я знаю, але "чому" не розумiю. - сльози наверталися вiд однiєї лише думки. менi недобре, перед очима пливе...
- присядь, Агнiя. - наказав дракон, змiнивши тон на серйозний. - вгамуй свiй нрав, iнакше я нiчого тобi не скажу.
ох, цi сльози. i чого так засмучуватися? цими дурнуватими запитаннями я нiчого не досягну, якщо не буде вiдповiдей на них. стiльки питань. не розумiю, просто не розумiю! треба витерти сльози. я, навiть, за батьком так не плакала, коли вiн зник, а нiхто не мiг пояснити, де вiн.
- навiть, коли дiзналася про озеро...
- ти вирiшила звiльнити його...
- всi цi десять рокiв я жила з надiєю.
- i що тепер? здашся, полишеш, вiдмовишся?
- нi, нi за що! нехай моя печаль розлетиться ненавистю. я тiльки направлю його на свого ворога.
- а чи не змiнилася твоя мiшень?
- буду рада спалити його до тла.
вогонь танцював, i його подих проходив крiзь мене. я дозволяла йому наповнювати мене, заповнювати кожен мiлiметр легенiв, стрiмко розганяти кров, торкатися кожної клiтини мого тiла.
- не дозволяй йому зайти надто далеко.
я перестала вiдчувати свої руки, ноги. тепло оповило мене, оп'янило голову. так i хочеться лишитися тут назавжди.
- управляй емоцiями, скеруй у потрiбний для тебе напрямок.
лишитися? що за дурниця. менi ще стiльки потрiбно зробити. лишатися на мiсцi - безглуздя. життя - це рух, а рух - то вогонь, який зараз в менi.
- нарештi, Ангi. скiльки я тобi казав: не пускай його в голову. твiй розум має бути чистим, як вода, i холодним, як лiд, лише серце можеш вiдкрити.
- Iгнiл?! ой, щось я захопилася. - витираю щоки рукою. - ти висушив їх? дякую.
вiн похитав головою, але я не надала цьому значення. щоб створити такi сильнi потоки енергiї, й тим бiльш управляти ними - на таке я не здатна. скоро почнуться змагання, на яких я вже не прийматиму участi. моя головна цiль майже досягнута. лiд вже почав таяти. аби ставати володарем небесного трону, не бачу жодної потреби.
- ти легко здаєшься, Агнi, - мене аж перекосило вiд такої заяви. - перш нiж приймати рiшення, спершу вислухай мене. дванадцять рокiв тому, твоя мати попросила всiх нас мовчати про справжню причину зникнення Атланта, боячись того, що ти стрiмголов кинешся його рятувати. - це правда, в шiсть рокiв я вже намагалася його витягти. тiльки лiд не танув, а я поверталася додому в сльозах та пригнiчена. - через рiк тебе почали знаходити бiля його усипальнi. одного разу старший син Блакитного клану особисто принiс тебе до матерi й попросив аудiєнцiї. як менi стало вiдомо, вiн попередив, що змушений сповiстити володаря небесного краю про iнцидент. а це б вилилося в трагiчнi подiї. тебе могли б звинувати у зрадi, як i твого батька. - вухам своїм не вiрю!
- в якiй це зрадi?!
- у намаганнi заволодiти небесним троном. - Iгнiл зробив паузу. а я тим часом намагаюся усвiдомити все почуте.
- i хто ж подав правителю таку хибну iнформацiю? - запитала, жодним чином не йнявши вiри у сказане ранiше.
- Блакитний клан. - все по троху ставало на свої мiсця. - через запальний нрав Антанта його й пiдловили, потiм згадали минулi грiшки й вкiнцi кiнцiв це стало вирiшальним. Сканд, щоб врятувати тебе вiд такої участi, запропонував заручини. твоя мати погодилася, аби врятувати свою єдину дочку.
- а не можна було здогадатися, що все лише пiдстава? вiддати єдину вогняну спадкоємицю до протилежного клану, а голову ув'язнити - нашi давнi сусiди намагаються створити монополiю?
- реальних доказiв в нас не було. - Iгнiл посмiхнувся, радий моїй кмiтливостi. я ж просто не довiряла їм з самого початку. - а основну протиударну силу ми втратили дванадцять рокiв тому.
- отже, коли я звiльню батька, ми зможемо вiдстояти свою свободу. тепер розумiю. зi звiльненням Вогняного Атланта рiвновага в райському саду вiдновиться, все стане на свої мiсця. ось чому правитель закрив очi на мою участь в змаганнях. хоча менi досi нема вiсiмнадцяти.
- не зовсiм, вiн сподiвається, що дочка вогню зможе виправити його минулi помилки. хоча мушу зiзнатися, iдея щодо весiлля вельми вдала. це було б останньою крапкою в iсторiї вогню. - я похмурнiла. - що збираєшся робити, Агнi? пiсля того, як дiзналася всю правду, я ще з хвилину подумала й випалила:
- нарештi в мене є реальна причина ненавидiти цього льодяника, - засмiялася я, тепер менi здається все таким простим. - я прийму участь у змаганнях, як представник нашого роду, й зiзву наших друзiв. коли настане момент, батько замiнить мене. нехай наша мета змiнилася, але цiль бiльше не втече.
- все до останнього слова. - вогняне обличчя засяяло вiд радостi.
- то що скажеш. вдасться провернути нашу аферу?
- з нетерпiнням чекаю нагоди надерти цим холоднокровним вискочкам зад.
- Прометей! - грiзно пролунав голос дракона.
- прошу вибачення, майстре. i Агнi, не сумнiвайся, - я знову повернулася до нього. - ми надто довго чекали на такий шанс. ти не одна у цьому дiлi!
***
з кожною хвилиною моя впевненiсть танула, як снiг пiд весняним сонцем. не знаю, що слугує цьому причиною, адже я роками готувалася до турнiру й вже довела верховному правителю свої намiри, та сама думка битися iз дорослими богатирями... брррр, киш вiд мене, гусяча натура! але батько допоможе нам. тiльки потрiбно швидше звiльнити його. з цiєю метою я поспiшаю до зимнього лiсу.
якщо вiрити сказанням iз тiєї книги, яку я знайшла в бiблiотецi, сьогоднi день перед першим молодим мiсяцем в другiй декадi. i саме цього дня iдеальнi умови, щоб розломити лiд. лише одна краплина кровi стоїть мiж мною та батьком. минулого разу Лiр ненавмисне пробовтався, що їх магiя передається кровними зв'язками. а це означає, що заклинання теж базуються на нiй (це найвищий та найпотужнiший елемент ритуалу, такий могутнiй i такий уразливий). Сканд своєю кров'ю закував мого батька, а моя - звiльнить його. протягом останнiх трьох тижнiв я кожного дня ходила до озера, аби вiддати свою краплину. спершу розставший лiд знову ставав твердим, але саму кровинку мороз не мiг охолодити. через тиждень червона пляма, як кислота, прорiзувала глибу й розтеклася тонкою плiвкою по всiй поверхнi озера. наступнi два тижнi дали свої результати: лiд помiтно потоншав, став бiльш прозорим i на поверхнi накопичувалася вода. ще зовсiм трохи.
- Агнi, Агнi. зажди! - я зупинилася. цього менi ще не вистачало. як завжди Лiр з'являється невчасно.
- в чому проблема любий Лiре? святi небеса, я поспiшаю.
- твоя мати шукає тебе. - його очi не брехали, але я добре знала: її шпигуни можуть хоч з-пiд землi мене дiстати.
- не переймайся, юначе, - заспокоїла. - панi Елона проiнформована про кожен мiй крок.
- брат намагається дiзнатися про тебе, - що задумав цей iнтриган? - твоя мати каже, що ти втекла з дому.
- це правда. - говорю йому спокiйним тоном. - певний час я буду поза межами столицi.
- так ти їдеш? а коли повернешся?
- Лiре, вгамуйтеся. цього я не можу сказати.
- зрозумiло, - хлопчина похмурнiшав. i, о диво! небо, навiть, не захмарилося. а юнак росте. - отже, ти приїхала на свято?
- можна й так сказати. - збрехала. i менi потрiбно якомога швидше дiстатися до алтаря, поки нiхто не може прослiдкувати за мною.
- всi дорослi в нашому домi готуються до параду. i твої теж?
- не знаю. але вочевидь, метушаться мов бджоли у вулику. не хочу там бути.
- такi смiливi слова, юначе, - засмiялася я. - але якби ти був справжнiм чоловiком, то зрозумiв би мене й вiдпустив.
Лiр схилив голову, нiби йому було соромно. а потiм вiдпустив мою руку, яку весь час стискав.
- добре, - його слова так мене здивували. я вже готувалася до його вибрикiв i думала як м'яко втекти. - я впораюся, я потерплю. ми ж все рiвно лишимося друзями? коли ти станеш дружиною брата, то будеш мою сестрою. - його тон говорив сам за себе.
я вiдчула його сум'яття. Лiр не хотiв цього замiжжя, майже як я, але по iншим причинам. думаю, вiн хотiв би бути на мiсцi брата, але розумiє, що йому не вдасться навiть наздогнати славнозвiсного Сканда. лише думка, що ми станемо однiєю родиною грiла та пiдтримувала його. здається, Лiр практично здався. залишився тiльки вiдблиск вiдчаю та нудьги. вибач, молодий спадкоємиць ворожого клану. якби ти знав, що зроблю з вашою родиною, менi б довелося тебе вбити. i я не збираюся приєднуватися до вас, навiть коли доведеться заплатити своїм життям.
- прощавай, мiй милий Лiре. та цьому не судиться здiйснитися. - можливо ми в останнє спiлкуємося, як сусiди та друзi.
нехай мiй вчинок негiдний справжньої ледi, залишатися з малим не було часу. перед очима тiльки колони та арка на п'єдисталi. це ворота до iншого вимiру, де нiколи не було лiта, де вiчна зима закувала голий лiс, де по-малу тає льодяне озеро. крок... i невидима плiвка заблищала, коли я пройшла крiзь арку. пiд тапцями заскреготiв снiг. холодних подих вдарив у моє обличчя. першi секунди пройшли, й вiн вiдступив. мороз, що намагався пробратися до самих кiсток, не змiг пройти й половини шляху, як гаряча кров прилила до шкiри. я знаю, що в цi кiлька хвилин в мене розовiють щоки, червонiє шия, руки й ноги, вiдкритi дiлянки тiла. з рота помiтно видихається пар - зайва витрата тепла. щоб зменшити її, я пiдносю пальцi до обличчя, прогрiваючи мерзлi кiнцiвки. нiгтi почали розовiти - хороший знак. отже в моєму тiлi повертається рiвновага, й скоро я не помiчатиму морозу. вiдчуваю, як покриваюся невидимим полотном. воно не пропускає холод, тому знову стаю такою ж, якою була в лiтню пору. пар припинився, колiр повернувся, i я бiльше не вiдчувала поколювань у грудях. немов снiг навколо - це мiраж, зроблений iз вати. шкiра стала моїм щитом перед цим зимовим лiсом.
залишивши позаду алтарь, я пiшла в глибину дерев. мерзлi стовбури бiльше не хвилювали мене, як колись. моє дихання спокiйне. проходячи по пухкiй землi, помiтила, що товщина снiгу помiтно зменшилася. не було таких височенних гiр, через якi доводилося пролазити. та й небо розвиднiлося. сонячнi променi, що зрiдка освiтлювали лiс, боляче ослiплювали очi. гарно, i добре, що в мене вони звикли до такого. нарештi, я побачила озеро. його береги не покривав снiг, лише де-iнде примерзла волога земля. все озеро майже розтануло, тiльки пластинка iз кiлькома скалками товщиною в великий палець плавала на поверхнi. ставши якомога ближче до води та змiстивши свою вагу на гiлку ниви (верби), я взяла уламок льоду, що досi лишався мiцним, мов скло, й сильно стисла у руцi. гострi кутики порiзали шкiру, розiрвали захисний шар. гаряча кров нехотя потекла крiзь пальцi, краплина за краплиною розчиняючись у водi. тим часом гусяча шкiра пробiглася вiд руки до спини. мороз хвилями накривав мене.
- Ангi, що ти робиш?
от негiдник. все-таки пiшов за мною. Лiр прослiдкував й насмiлився ступити на цю морозну землю. не без труднощiв я направила свiй погляд на нього. хлопчина тремтiв, зуб на зуб не попадав, а продовжував стояти передi мною.
- пiдiйди сюди, Лiре. - бiля мене трохи теплiше, а злитися немає сенсу: сил не вистачає. - як ти можеш спостерiгати, я намагаюся звiльнити свого батька.
- але це Вiчний Лiд мого старшого брата? - не повiрив хлопчина. - як таке можливо?
- сам можеш впевнитися, - мене не образили його слова, тому що я змогла!
кiлька хвилин ми стояли мовчки. з кожною краплиною мене клонило в сон, але я повинна була завершити ритуал. щоб вiдновити сили, знадобиться надто багато часу, та й можливостi пройти сюди бiльше не випаде. це вирiшальний момент!
я забула про Лiра, що тягся до мене, як до вогню, нiчого не вiдчувала, крiм ознобу та струйок лави на руках, i вдивлялася до озера. краплини кровi почали вимальовувати вiзерунки iз завитками, подiбно до виноградних вусикiв. було враження, немов спостерiгаєш за битвою. кожна краплина додавала сил "червоному винограду". я почала втрачати свiдомiсть. сили покидали мене. менi доводилося боротися iз лютим морозом та втомлюванiстю. в голову лiзли поганi думки. в цей момент я абсолютно була не готова до несподiванок. а вони не обiйшли мене. дурний хлопчина вирiшив по-своєму допомогти менi. але з чого вiн взяв, що це полiпшить ситуацiю?!
- Лiре, зупинися, - не витримала й крикнула я.
все втрачено. його кров члена Блакитного клану нiяк не допоможе менi. i вiзерунок на тонкiй поверхнi озера почав змiнюватися. холоднi блакитнi кольори почали переважати над теплими червоними. магiя моєї кровi не подолає такого сильного супротивника. моя мрiя, моя надiю - все розвалилося, мов паперовий будиночок. я впала на колiна, вiдчула, як Лiр кинувся пiдтримувати мене. але все зруйновано. це кiнець!
вiд чорної дiри мене врятувало диво. а саме дивна поведiнка Лiрової магiї. я й не сподiвалася, що вiн встане на мiй бiк. на поверхнi озера Червонi та Блакитнi смуги в унiсон та гармонiйно танцювали серед шматочкiв льоду та снiгу. блискавично з надзвичайно стрiмкою швидкiстю цi двi сили заповнювали полотно поки все озеро не було пiд їхньою владою. потiм плавно Лiрова кров почала тоненькими лiнiями формувати ключ, старовинний та тоненький ключик. пiд його силою лiд набував форму замка. картина дуже нагадувала пейзажi, якi мороз часто вимальовує на вiкнах. один рух, i в'язниця вiдкрита. Вiчний Лiд був зломлений та розтоплений.
з трiском, мабуть, iз самого дну озера енергiя пiднялася на поверхню. це батькова сила виривалася й бурлила, мов розпечена лава. я знала це, тому що його сила накрила мене та захистила вiд холоду. щоб швидше вiдiгнати вiд себе вiдчуття зябкостi в тiлi, я скористалася порадою батька. моя шкiра двiчi перегорнулася, немов кiсточки домiно. все тiло на мить мало лускату поверхню. потiм вона сховалася, а я вiдчула полегшення. мої сили вiдновилися. вогняний стовп здiймався iз землi до неба. в ньому я вбачала батькiв характер. як це прийнято у нашiй родинi, я привiталася:
- батьку мiй, я стримала своє слово. звiльнила тебе, - промовила йому, стоячи на одному колiнi, а руку простягнувши до серця. - тепер прошу допомоги твоєї, аби захистити честь нашої родини.
самого батька я не бачила, адже опустила голову. але вiдчувало його тепло, нiби не було цих дванадцять рокiв розлуки. правду кажучи, я очiкувала побачити постать Вогняного Атланта, щоб вiн особисто встав на захист Червоного клану. але його вогонь запевнив мене у протилежному. а саме, що це маю зробити я, що в моїх силах захистити родину. в цей момент батько передав менi найстаровиннiший артефакт, сiмейну релiквiю - вогняний посох. i наповнив його своєю силою. цим вiн доводив, що завжди буде зi мною, i я можу розраховувати на його пiдтримку.
башня розвiялася, озеро заспокоїлося, все почало набувати звичних рис. зима поверталася до цього мiсця, а в моїх руках залишилася дерев'яна луската палиця. потiм я забрала здивованого та засмученого Лiра, поки хлопчина не змерз, i назавжди залишила зимовий лiс. вiн плакав за втратою, а я радiла отриманому.
***
до змагань за титул наступного повелителя небесного трону залишилося шiсть тижнiв. як швидко летить час! вже зараз учасники активно тренуються та збирають своїх однодумцiв, щоб об'єднатися у команди. я теж не гаяла час дарма. останнi кiлька мiсяцiв провела поза мiстом у диких мiсцинах, щоб пiдготувати тiло та душу до майбутнiх випробувань. i за товаришiв теж не забула. Прометей першим зголосився бути на моїй сторонi. дядько Фенрiр взяв на виховання Хатi та Скола, щоб тi розкрили свої прихованi здiбностi. Iгнiл на вiдстанi контролював мої тренування, не даючи змоги вiдлинювати вiд роботи. ще один хороший друг Фiн розробляв стратегiю для всiєї команди.
сьогоднi я повернулася, щоб проголосити про себе всiм учасникам, а головне - моєму особистому ворогу. так би мовити, ввiчливо по-богатирському привiтатися. Прометей настояв на зустрiчi, взявши з собою кiлькох друзiв. i як я здивувалася, скiльки людей прийшло мене пiдтримати. на алеї перед кузнею стояла група мешканцiв райського саду. там був Фiн, наш славнозвiсний стратег та мудрець, Таранiс-громовержець, його сила та розмiри викликали повагу, Персей, вправний фехтувальник, Борис, копитоногий фавн, а ще Кор, маг-перевертень. крiм них, я помiтила багато малознайомих менi облич, але всi вони з надiєю дивилися на мене. нехай ми ще не друзi, але нас поєднала спiльна бiда. як говорить, ворог мого ворога - мiй друг. здалеку привiтавшись, пiдiйшла до них:
- як пройшли твої тренування, Агнi? - поцiкавився Фiн.
- пречудово, - так, вони були адськими. i кожен з них про це знав. - а що у вас коїться? ще не розгромили ворога за час моєї вiдсутностi?
- про що ти, Iскорка? - так часто жартував надi мною Персей. - як нам розпалити багаття без запальнички?
- так, але спершу я пiдпалю твого чубчика, красеню, i зроблю абсолютно лисим, - на мої слова друзi здiйнялися смiхом, уявивши улюбленця жiночої уваги з такою зачiскою.
Персей пiдняв уявного мечi й захистився:
- твiй язик загострiв, дiвчинка моя. але чи настiльки вiн гострий, як i лезо мого меча?
- моя зброя - вогонь, i саме ним я зiгрiю тебе в разi нагоди. - Персей кивнув, зрозумiвши мiй натяк. - але щоб розпалити його менi потрiбен "хворост".
звiсно, це лише алегорiя. дар Аполлона не потребував будь-яких допомiжних засобiв, але пiд "хворостом" я мала на увазi їхню пiдтримку. й отримала її! тепла посмiшка найближчих друзiв та погляди поваги зi сторони соратникiв. на цiй нотi саме час представитися.
- отже, де вiн, Фiне?
- у головному залi золотої кузнi. - повiдомив спокiйно та серйозним тоном стратег. - тренується разом зi своїми наближеними воїнами. Бальдр, наполовину велетень, славетний своєю неземною силою. говорять, вiн здатний битися одночасно iз десятьма бiйцями. Одiн, його перший радник та мечник. вiн удостоєний честi носити алмазного ордена, був найкращим у своїй категорiї. i Фрей, пiдозрюю, надiлений здатнiстю передбачати майбутнє. на жаль, багато дiзнатися про нього менi не вдалося. можливо теж навчений мистецтву бою. вони росли разом зi Скандом з дитинства, тому цього не виключаю.
- дякую, Фiне. як завжди, твої пiзнання перевершили мої сподiвання, - з вдячнiстю поклонилася перед ним. - отже, менi час.
- я пiду з тобою, - сказав Борис.
- i я, - зголосилися ще кiлька моїх друзiв та соратникiв.
- нi, - твердо заперечила. - не варто показувати, скiльки нас i нашу силу. зi мною пiдуть Таранiс та Персей, але не втручатимуться у поєдинок, - тi стримано кивнули. - а ви, Фiне, Прометею повернiться до табору й готуйтеся до змагань. з цього моменту нашу контратаку варто вважати розпочатою. - схоже, друзi не були задоволенi моїм планом, але пiдтримали його. - йдiть до всевидячого ока, друзi мої. я даю слово, як нащадок Червоного клану, що вiдстою нашу честь.
- ми й не сумнiваємося в тобi, спадкоємиця Вогняного Атланта та Великого Аполлона.
- будь собою, дочка вогню. сила в тобi вирує, скоро ти сама помiтиш свою могутнiсть.
- твоєму багаттю ще дано розпалитися.
я залишила друзiв позаду, прямуючи до золотої кузнi. їхнi слова нагадували повчання Iгнiла. сила в менi, моя могутнiсть?! тепер я розумiю, що вони всi мають на увазi. цей вогонь у моєму серцi здатен розтопити Вiчний Лiд. iз стiйкою рiшучiстю можна розколоти гори. але моє вiдрiзняється вiд їхнiх уявлень. це не моя сила, це сама я. i я збираюся дати Сканду повчальний урок. не варто гратися з вогнем, адже спалити можу.
як i очiкувалося, старший син Блакитного клану тренувався зi своїми товаришами в головнiй залi. мiсця тут вдосталь: як для роботи з металом, так i для боїв. серед горiлого залiза, добре провiтрюваних печей, дзвiнкого звуку боротьби я вiдчувала себе нiяково. все ж тренувалася в iнших мiсцях, але нiщо не завадить моєму виклику. я зайшла до зали збоку вiд розпечених мечей та вже готової зброї. здивованi кузнецi на мить зупиняли свою роботу, запримiтивши мене. спаринги мiж воїнами припинялися, коли я проходила повз них. за мить зала стихла i вся увага оточуючих була зосереджена на менi. але я не вiдчувала нiкого та нiчого. а може це кузня спустошилася, бо в нiй було так мало людей? на даний момент для мене це не мало значення. Сканд бився один проти двох, i щойно їхнi мечi спинилися, я почала говорити:
- вiтаю, Сканде, спадкоємиць Блакитного клану. сподiваюся я не заважаю вашим тренуванням?
звiсно заважаю, адже я для цього й прийшла. ох, а скiльки емоцiй я розгледiла у його друзiв: вiд здивування до презирства. а сам Сканд просто випромiнював ненависть. я тебе розлютила, мiй лютий вороже?! тодi зачекай, що я зроблю далi.
- дiвчиськам тут не мiсце. - сердито вiдмовив Бальдр. а Фiн був правий, вiн справдi кремезний.
Сканд злобно подивився на нього, нiби той образив його честь. велетень здався... як кумедно, ти справдi вважаєш, що я вийду за тебе. готова вiддати голову на вiдсiч, що ти вже вирiшив залишок мого життя протримати мене у чотирьох стiнах. iншого вiд тебе й не очiкую, клятий зраднику. навiть не сподiвайся приборкати мене.
- мiй друг мав на увазi, що молодiй ледi не мiсце знаходитися у такому брудному мiсцi, - як належить висородному Сканду, його манери вражають. але треба попрацювати над почуттями. ай-ай-ай, все видно, як на долонi.
- я прийшла сюди тренуватися, мiй дорогий сусiде. чи не складе менi хтось, присутнiй у цiй залi, компанiю за для спарингу? - я огледiлася, всi мовчали. правильно, а тепер потрiбно пiдлити масла до вогню. - нiхто. що ж це коїться?! невже злякалися одного дiвчиська? - навмисне поводжуся так брутально. - тодi може ви, Сканде, погодитеся потренуватися зi мною.
це було, мов ляпас знятою рукавицею. тут вже було не до смiху. вiдмовитися для воїна - ганьба його честi. а я прямим текстом викликала його на бiй. тепер залишилося тiльки чекати на їхню реакцiю. як я i думала, вона була передбачуваною. а саме: Сканд, як майбутнiй мiй чоловiк, не мiг дозволити пасти менi у бруд перед iншими воїнами, це ранило б його самолюбство; його друзi, знаючи цю обставину, не насмiлювалися вiдповiсти на образу, хоча руки чухалися, а зуби скреготiли (бачила... смiливо було з мого боку розлютити їх. а ще - це дурний вчинок); з iншого боку вiн також не мiг стерпiти такого нахабства. як результат, єдиним, хто буде битися зi мною, виявиться Сканд, а виглядатиме це, як повчальний урок. тут вже все залежатиме вiд мене: хто кого повчатиме!
- тiльки не пошкодуй потiм, що загралася з дорослими чоловiками. - це образа?
- не гоже благороднiй ледi вiдмовлятися вiд власних слiв.
- правила простi: жодної магiї, зброя за бажанням. бiй вважається завершеним, коли супротивник опиниться на землi. - повiдомив Фрей, третiй друг Сканда. о, так вiн все-таки вiдiрвався вiд своїх манускриптiв.
я кивнула, стоячи спокiйно та вичiкуючи. у поєдинку програє той, хто першим робить хiд - так мене вчив Iгнiл. його коронна фраза: "в серцi вогонь, а голова холодна, мов лiд" - закарбувалася в пам'ятi краще за будь-яку молитву. Сканд для спарингу обрав меч, з яким бився до цього. пiдозрюю, вiн не встиг й подумати про умови бою, настiльки був заслiплений емоцiями. це вбачалося в його рухах: енергiйнi, зайвi, красномовнi. то ж я стояла. Сканд тим часом не змусив мене довго чекати. вiн нападав. було б непогано захиститися вiд нього щитом, але у моєму випадку це лише завадить. його важкiсть зменшить мою швидкiсть, а гнучкiсть поки що єдине, що я можу протиставити. один, другий, третiй удар. я бачу їх, але не можу блокувати (надто велика сила), вивертаюся, дозволяючи пройти лезу бiля мене та не торкнувшись його. i чекаю, коли мiй опонент вiдкриється. нога, рука, шия - слiдкую за всiма його рухами. є! вiдкрився! правий хук, лiвий розворот. стрибок назад. навiть не похитнувся! мiцно стоїть на ногах. а хто казав, що буде легко?! зосередься, не давай йому дiстати себе. один вдалий удар i це кiнець.
тримаюся на безпечнiй вiдстанi. не десятки чи сотнi метрiв, щоб їхнi очi мене не бачили, а на три кроки вiд нього. пiдiйду ближче - розрубає на двi половинки, почну вiдходити - дам час та простiр для замаху. поки що вдається ухилятися, гнучко вивертаюся, та iнколи зупиняти удар ще при зародженнi, раптово кидаюся вперед. мої маневри дають результати: швидкiсть супротивника знизилася, але збiльшилася їх сила. схоже Сканд лютував, що не може дiстати мене. мiй план спрацює. так я зможу виснажити його, заплутати й змушу зробити помилку.
мiй шанс настав. опонент помилково вважаючи, що я вмiю вправно ухилятися вiд прямого удару вниз тiльки невеликим ухилом в сторону, а прорiз по горизонталi - вiдскоком назад. коли Сканд повторив серiю нацiлених ударiв, а потiм послiдував прямий кидок, я навмисне вiдiйшла в сторону й назад. то ж, щоб зробити наступний маневр i не вбити мене, вiн наблизився, поставивши ноги ширше, нiж потрiбно, а лезо перевернув тупою частиною. меч мiг попасти менi в областi плече й чого недоброго вивихнути його. натомiсть лише промайнув у повiтрi. миттєво наблизившись до Сканда впритул, я лiктем позаду зiгнула його руку - ефект як вiд удару струмом. меч втратив свою траєкторiя й полетiв до землi. тим часом, не даючи йому зiбратися, я схопила його шию обома руками, перемiстила вагу тiла на праву ногу, i лiвою поставила йому пiднiжку. Сканд не втримав рiвновагу, впав на спину, а мiй кулак завис прямiсiнько перед його носом.
в такому положенi пробули ми певний час, поки хтось не здогадався об'явити закiнчення поєдинку. я була безмежно рада тому, що мiй супротивник не встиг опам'ятатися. його контрнапад без зброї менi не вдалося б стримати. Одiн першим пiдбiг до друга, щоб допомогти встати, але той вiдмахнувся, самотужки вскочив на ноги. а я тим часом гордо та задоволено полишала стiни тренувальної зали золотої кузнi:
- вдячна за дружнiй спаринг. до зустрiчi на змаганнях. - а мої друзi радiсно супроводжували мене.
22:31 21.09.2013