Обкладинка була спочатку, а за нею - слово
(вiдверто кажучи, обкладинка була яскрава).
Вiн милуватися був ладен знову й знову,
так, як голодний їсть очима вишуканi страви.
I раз за разом, навiть дихати забувши,
не мiг приборкати свiй погляд впертий.
Бiля вогню немов метелика вiн душу
водив по колу мiж життям та смертю.
Але для всього є свiй час, нарештi тихо,
постiйно озираючись, як гiсть в чужому мiстi,
таки наважився вiн цю вiдкрити книгу,
щоб ознайомитись хоч трохи з її змiстом.
Старанно став читати все, що є у книзi,
дiйти швиденько намагаючись до сутi...
Вiд здивування очi аж до лоба лiзли - 
немає змiсту в книзi, взагалi вiдсутнiй!
Теплiв в душi старий та добрий принцип,
що кожна книга має власний всесвiт,
i знову кам'янiв на черговiй сторiнцi - 
є купа рiзних слiв, але немає сенсу.
   
Це ж скiльки часу згаяв, шлях їй трафить,
у намаганнях вiднайти хоч крихту змiсту!
Захлопнув книгу та поклав до шафи,
її сприймаючи вже як образу особисту.
Для порожнечi кращий стан - суцiльна тиша
без зайвих сподiвань, надiй та строку.....
i тiльки корiнець на виднотi залишив,
ну, може хоч гостям яким впаде до ока.