Мучник Анатолий Моисеевич : другие произведения.

Мазепа i євреї

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Коли стався найбiльший приплив євреїв до козацької старшини? - За часiв гетьмана Iвана Мазепи - наприкiнцi ХVII - на початку?XVIII столiття. Антисемiтизм не був йому властивий. Активно спiвпрацював iз єврейськими багатiями. Тi позичали грошi Мазепi, а вiн залучав до служби їхнiх дiтей i онукiв. Так євреї потрапляли до козацького реєстру, доходили до високих посад.
  
  
  I. С. МАЗЕПА i ЄВРЕЇ ( Iз книги Савелия Дудакова "Пётр Шафиров и другие. 2011. - 432с. Иерусалим - Москва ) переклад Анатолiя Мучника
  
  "...Шафiров(Барон Петро Павлович Шафiров (1669 - 1 березня 1739, Санкт-Петербург) - другий за рангом пiсля Гаврила Головкiна дипломат петровського часу, вiце-канцлер,iз єврейської родини. Прим. перекл.) брав участь (разом з Г.I. Головкiним) в розслiдуваннi ще одної найважливiшої справи про зраду - доносу I.I. iскри i В.Л. Кочубея на малоросiйського гетьмана I.I. Мазепу. Тут Шафiров виявився не на висотi i не зумiв розiбратися в iстинному стану справ. Але разом з тим, звинувачення в несумлiнному вiдношенiдо з'ясування обставин, висунутi згодом проти обох вельмож, представляються необгрунтованими. Дiйсно, обидва вони отримували ряснi пiдношення вiд гетьмана, але не меншi, якщо не бiльшi - будемо називати речi своїми iменами - хабарi вручалися i "Полудержавному володаревi" Мєншикову. Такi були звичаї великоруських сановникiв ще з часiв царя Олексiя Михайловича: московськi д'яки сидiли на утриманнi малоросiйських старшин.
  Вирiшальним у "справi Мазепи" стало благоволiння до престарiлого гетьмана (якому в ту пору було близько сiмдесяти рокiв) царя Петра. Iван Степанович Мазепа МАЗЕПА iмпонував государю своєю високою особистою культурою (гетьман був неабияким поетом), свiтськiстю i захiдним лоском. Мазепа був улюбленою мiшенню доносiв (за двадцять рокiв на нього надiйшло двадцять доносiв, рiвно по доносу в рiк, що вельми властиво росiйськiй практицi), але всi вони не пiдтверджувалися.
   Заслуги Мазепи перед Петром, вiдомi ще з часiв першого Азовського походу, не залишилися втуне: гетьман одним з перших був проведений в кавалери вищого росiйського ордена - Андрiя Первозванного. З iншого боку, Мазепа збезчестив Кочубея, що в очах Головкiна i Шафiрова було цiлком достатньою пiдставою для доносу на кривдника, а тому i цар, i його наближення, розглядали донос як акт особистої помсти. Зрозумiло, мається на увазi роман престарiлого гетьмана з дочкою Кочубея, що нам знайомо зi шкiльної лави з поеми Пушкiна.
  Як вiдомо, для передачi доносу Кочубей вдався до допомоги козака-вихреста Петра Яковлєва (по-українськи - Яценко), який, прибувши в Москву, зустрiвся з царевичем Олексiєм i духiвником царя Тимофiєм Благовiщенським. Ймовiрно, вiн був прийнятий i самим Петром. Але до цього часу Мазепа вже дiзнався про донос i 24 лютого 1708р. написав царю листа, в якому говорилося наступне:"Сим временем получил з Полтавы... подлинную ведомость, что житель тамошний полтавский, человек худородный, з жида перехрист, прозываемый Петр Яценко, имеючий там, в Полтаве, дом свой, жену и дети, а в Ахтырском полку промыслами, по обыкновению жидовскому, арендовыми упражняючийся... подал за рукой своею, все лжи превосходящую сказку, будто я Вашему царскому величеству неверен".
  Тут доречно ще раз зупинитися на проблемi iсторизму в творчостi А.С. Пушкiна, який декларується всiма дослiдниками. Як щойно викладена нами ситуацiя вiдображена в поемi "Полтава"?
  "...Удар обдуман. С Кочубеем
  Бесстрашный Искра заодно.
  И оба мыслят: "Одолеем;
  Врага паденье решено.
  Но кто ж, усердьем пламенея,
  Ревнуя к общему добру,
  Донос на мощного злодея
  Предубежденному Петру
  К ногам положит, не робея?..."
  I, як ми пам'ятаємо, далi на сцену виступає молодий козак, безнадiiйно закоханий в героїню, але вiдчуває мiж ними соцiальну прiрву, а тому й не претендує на предмет свого обожнювання, але готовий заради нього на все i трагiчно переживає безчестя свого кумира. Отже, у Пушкiна мотив особистої помсти сластолюбному гетьману виходить на перший план - i навряд чи це варто вважати дивним, оскiльки поет оперував сукупнiстю материалiв, доступних в його час.
   Тим не менш, iсторична точнiсть в поемi до кiнця не дотримана: походження цього молодого козака не вказано. Уникають цього i сучаснi iсторики. Але якщо Пушкiн, можливо, iгнорував родовiд Петра Яценка, вважаючи його фактором другорядним (згадаймо його ж стало класичним:
  Не то беда, что ты поляк:
  Костюшко лях, Мицкевич лях!
  Пожалуй, будь себе татарин, -
  И тут не вижу я стыда;
  Будь жид - и это не беда;
  Беда, что ты Видок Фиглярин...
  (Вiдок - загальне iм'я полiцейського сищика в 1820-1830-х рр. в Росiї, на прiзвище префекта паризької полiцiї).
   Для радянської iсторичної науки причина такого умовчання однозначна. Ну справдi, даруйте, чи можливо, щоб у святої справi порятунку Батькiвщини найактивнiшу роль грав вихрест ?!
  Мазепа в своєму листi до Петра зробив особливий акцент на єврействi Яценко, але тут вiн прорахувався. Ми вже згадували, що для Петра була характерна вражаюча на тi часи вiротерпимiсть. Ще в бутнiсть по молодостi в Амстердамi бiльш за все, мабуть, його вразило миролюбство, "с которым жили в одном месте люди стольмногих разных исповеданий", i тодiшньою мрiєю юного царя було впровадження аналогiчного порядку в Росiї.
   В цьому сенсi надзвичайно цiкава доля Петра Яценка. Вiн настiльки сподобався Петру, що цар не видав його, на вiдмiну вiд Кочубея та Iскри, Мазепi, а запропонував оселитися з родиною в Москвi - захiд дуже далекоглядний, якщо врахувати, що чекало б його в разi видачi на Україну. Його перспективи однозначно вираженi в написi на надгробному каменi, що височiє над могилою Кочубея та Iскри в Києво-Печерськiй лаврi: "... Року 1708, мiсяця липня 15 дня, посiченi средь Обозу Вiйськового, за Бiлою Церквою на Борщагiвцi i Кошовому, благородний Василь Кочубей, судия генеральний; Iоанн Iскра, полковник полтавський ... ".
   Цар писав Г.I. Головкiну: "А Петра Яковлева вины кажется мало: толко, что он послан был к духовнику - письмами их; того для отпустить его жить в Москве или инуды куды в великороссийские города, а не в малороссийские".
   Цiкавий i допит козака Яценко (Яковлева), прибулого з доносом Кочубея на зраду Мазепи. На питання государя, хто вiн, Яценко з гордiстю вiдповiдає, що вiн козак "душою" з Диканьки, а по "Батьку" вважають його євреєм. Його батько "манесенькiм хлопчиком був, коли в нашу православну вiру окстился". Петро, щоб заспокоїти гiнця, пiдбадьорює його вказiвкою на свого вельможу, батьки якого були євреї, а тепер вiн "наш, русский...".
   Але найцiкавiше полягає в тому, що i захищаясь вiд обвинувачень за допомогою антисемiтських випадiв, гетьман теж був достатньо вiротерпимим, i в його оточеннi, навiть серед найближчих сподвижникiв, можна виявити безлiч хрещених євреїв.
  Так, в доносi Кочубея на Пилипа Орлика так говориться про походження тестя Орлика Павла Герцика: "Герцик, жид з Умани, зашол в час блиской войны до Полтавы... и застало его там дело войны Хмельницкой, где, яко всюду, жидов бито, так ему тае же смерть мела быти, но он, еще никому досады не учинивши, зложился крещением... и назван в святом крещении Семеном".
  Слiд додати, що в 1703 роцi в селi Жукiвцi Чернiгiвського полку стався єврейський погром, "жидотрепание", з причини звинувачення євреїв в ритуальному вбивствi. Гетьман хотiв особисто допитати обвинувачених, але не тут-то було: збуджений натовп їх розтерзав. Гетьман в своєму колi виголосив "iсторичну фразу": "Темна вода во облацех! Темное дело было, темным и останется эта христианская кровь у жидов! А мне сдается, чуть ли не правое было первое показание жида, что они убили студента за то, что ругал их жидовскую веру и, может быть, еще и грозил. А потом как в Чернигове на суде его (еврея) приперли, домогаясь, чтобы сознавался, что ради доставления христианской крови совершил убийство, он и стал им говорить, что тем угодно было. Если бы жиды были живы, я бы, может, вывел дело на чистую воду, а теперь - кто их разберет!".
  Легко зрозумiти, що європейськи освiчений Iван Степанович Мазепа не вiрив в ритуал, а вважав справу просто кримiнальним злочином.
   Зауважимо для початку, що Кочубей, як видно, не гидував доносом як засобом полiтичної боротьби, а тому ставлення до його доносу на Мазепу як до виключно особистої помсти, нехай i справедливої, справляє враження надмiрної прямодушностi.
  Що ж стосується Семена Герцика, то, за iншими вiдомостями, вiн хрестився в 1650 роцi, а його син Павло Семенович в 1675/1695 роках був вже полковником малоросiйського козачого полтавського полку (необхiдно враховувати, що на тi часи посада полковника ставилася до розряду вищих). Син же Павла Семеновича Герцика Григорiй Павлович став одним з найвiдданiших прихильникiв Мазепи й Орлика, який був чоловiком його сестри.
   Близько року Григорiй Герцик провчився в Києвi "науцi латинської". Ймовiрно, вiн здобув медичну освiту, яка спiвслужили йому потiм хорошу службу. У 1705 роцi вiн став полтавським наказним полковником, а пiсля Полтавської битви разом з братами Iваном i Опанасом втiк до Туреччини. Григорiй Герцик був присутнiй при кончинi гетьмана Мазепи в турецькiй фортецi Бендери 28 серпня 1709 i перевiз тiло покiйного для поховання в Галац. Пiсля виборiв його шурина Пилипа Орлика гетьманом Григорiй Герцик став генеральним осавулом, тобто другою людиною в першому українському емiгрантському урядi.
  Активна боротьба Герцика за програну справу приводила його то в Запорiжжя, де вiн намагався пiдняти повстання запорiзьких козакiв, то в Константинополь, де метою його зусиль було досягнення визнання Оттоманською iмперiєю незалежностi України.
  Тут-то i схрестилися шляхи Герцика i Шафiрова, який, як вiдомо, в цей час перебував у становищi "повноважного заручника" в Туреччинi. У серпнi 1712 Шафиров повiдомляв росiйському уряду, що українськi емiгранти збуджують турецький двiр проти Росiї i саме їх дiї - основна перепона на шляху до встановленню росiйсько-турецького миру. Для усунення цiєї перешкоди хитромудрий син свого столiття радив вдатися до тиску, принудив знаходящихся в царських руках родичiв керiвникiв української емiграцiї написати їм листи з тим, щоб пiд страхом страти близьких змусити втiкачiв або повернутися на батькiвщину, або вiдселитися подалi вiд росiйських кордонiв. Його рада був прийнята до уваги: збереглися два листи, якi були надiсланi дружинами братiв Герцикiв своїм чоловiкам.
   Не менш примiтна i подальша доля Григорiя Герцика. З 1715 року вiн разом з братами жив в Стокгольмi, звiдки (все ще залишаючись генеральним осавулом) був посланий гетьманом Орликом в Рiч Посполиту. У 1719 року Григорiй Герцик був викрадений у Польщi росiйськими агентами (чи не правда: сучасно?) i доставлений в Петербург, де його очiкував каземат Петропавлiвської фортецi. У 1721 роцi вiн дав докладнi свiдчення про життя української емiграцiї в Бендерах i Стокгольмi. Нещадний Петро все ж зберiг Григорiю Герциковi життя. Чому? Про це ми можемо лише гадати ... Деякий час його тримали пiд вартою в Адмiралтействi, а в 1727 роцi за його ж власним проханням перевели до Москви. У "першопрестольнiй" Герцик вкрай бiдував, хоча i займався лiкарською практикою: достатньо сказати, що, коли в 1732 роцi вiн овдовiв, у нього не було грошей поховати дружину. Лише в 1735 роцi його звiльнили з-пiд арешту iз забороною повертатися на батькiвщину. Дата смертi Григорiя Герцика залишилася невiдомою. Його численне потомство внесло зримий вклад в iсторiю росiйської культури.
  Чому Герцика викрали росiйськi агенти в Польщi? Справа в тому, що Петро нiколи не прощав зради сподвижникам Мазепи i запорiзьким козакам. Навiть в пунктах Ништадського миру, мiж iншим, про обмiн полоненими i взаємному амнiстуваннi дезертирiв, мався пункт, що виключає амнiстiю українських i запорiзьких козакiв. У Петра Великого була своя правда i своя гуманнiсть ...
  Взагалi єврейське походження - не рiдкiсть серед малоросiйського дворянства. Тодiшнiй генерал-губернатор Малоросiї видатний воєначальник П.А. Румянцев-Задунайський в листi iмператрицi Катеринi II нарiкав в 1766 роцi, що при виборах малоросiйських депутатiв у скликану Катериною в рамках своєї полiтики "освiченого абсолютизму" "Комiсiю" з вироблення нового "Уложення" (зводу законiв), жодне зiбрання не обходиться без взаємних докорiв в "худородствi", причому кожне звинувачення тут же пiдкрiплюється вже готовою генеалогiєю "самознатнейшiх вельмож з мiщан i жидiв ".
  До речi, iмператриця й сама це чудово знала: внуком хрещеного єврея Новицького був, не бiльше i не менше, прославлений канцлер Катерини II, ясновельможний князь i граф Священної Римської iмперiї Олександр Андрiйович Безбородько!
   З iнших малоросiйських родiв єврейського походження укажем Бороховичив, Модзалевських (породнившихся з Новицькими), Нахiмовскiх (ранiше називалися Нахiменко або Нахiмовичи), серед яких багато хто пiшов разом з гетьманом Мазепою в Туреччину; з цього роду - герой Синопського розгрому турецького флоту i керiвник оборони Севастополя в Кримськiй вiйнi адмiрал П.С. Нахiмов"...
  (Доп. перекл.)На сайтi http://gazeta.ua/articles/history-journal/_kozackoyi-starshini-yevrejskogo-pohodzhennya-najbilshe-zyavilosya-za-getmana-mazepi/574802#comments прочитав таку iнформацiю:"...А ще ж були козаки-австрiйцi, кримськi татари, литовцi, ґбiлоруси, угорцi, чехи, шотландцi з походження. От про старшин-росiян немає iнформацiї. Зате нерiдкiсним явищем була козацька старшина з єврейським корiнням. ґПримiром, уже в Реєстрi Вiйська Запорозького 1649 року часто трапляються прiзвища, що походять вiд єврейських iмен. Лейбенки - вiд Лейба, Ґолдовськi - вiд жiночого Ґолда. Про єврейське походження свiдчать i прiзвища з основою Перехрiст, Перекрест. Бо перехрестами називали колишнiх юдеїв, що вихрестилися. Це ж стосується i прiзвищ iз коренем Криж - "хрест" польською. Чимало таких євреїв iз походження пiднялися до рiвня козацької старшини: Марковичi, Крижановськi, Герцики, Бороховичi, Магеровськi-Перехрiсти, Перекрестови-Осипови та iншi. Павло Герцик був полтавським полковником, а Михайло Борохович - Гадяцьким. Представники династiї Перекрестових-Осипових очолювали полки на Слобожанщинi.
  Коли стався найбiльший приплив євреїв до козацької старшини?
  - За часiв гетьмана Iвана Мазепи - наприкiнцi ХVII - на початку?XVIII столiття. Антисемiтизм не був йому властивий. Активно спiвпрацював iз єврейськими багатiями. Тi позичали грошi Мазепi, а вiн залучав до служби їхнiх дiтей i онукiв. Так євреї потрапляли до козацького реєстру, доходили до високих посад. Проте iснувала обов'язкова умова - вихреститися у православ'я. Iнодi в цьому брав участь сам гетьман. У доносi генерального писаря Василя Кочубея, якого писав Петровi I на Iвана Мазепу, читаємо: "У четвер, 29 травня, наказав його милiсть, аби дочка моя, дiвиця посватана i звiнчана, прибула до нього на Гончарiвку (замiська резиденцiя гетьмана пiд Батурином. - "Країна") у кумiвство для хрещення дiвчини-жидiвки". Такi iменитi козаки-вихрести нерiдко ставали ктиторами (патронами. - "Країна") церков. Тi ж Герцики та Бороховичi давали значнi кошти на храми, зокрема на Києво-Печерську лавру. З одного боку, намагалися довести свою вiдданiсть православ'ю, а з другого - посилити свiй соцiальний статус.
  Брати Герцики - Григорiй, Iван та Опанас - залишилися вiрними гетьмановi Мазепi пiсля поразки в Полтавськiй битвi й супроводжували його аж до смертi у Бендерах. Права рука Мазепи i його наступник на гетьманування Пилип Орлик - чех за походженням - одружився з Ганною, донькою полтавського полковника Григорiя Герцика".
  
  
  
  
  
  
 Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"