Аннотация: Страшненька казочка, суцiльний чорний гумор. Дiтям читати заборонено! (укр. мовою)
Про Бiлоснiжку i сiмох голодних гномiв.
Страшна казка.
А з сiмома гномами така iсторiя сталася. Зiбралася одного разу Бiлоснiжка провiдати свою найкращу подругу Червону Капелюшку. От i каже своїм коханим бороданям-гномам, що змушена буде їх залишити на якийсь час самих.
- Добре, - кажуть їй гноми. - А чи надовго ти, наша мила Бiлоснiжечко, в гостi зiбралася?
- Та днiв так на сiм - вiсiм, - вiдказує та. - Якраз, щоб нагостюватися добренько, по вас, малесеньких, заскучати, та й повернутися назад.
- О, вiсiм днiв - це срок чималий, - поважно похитав бородою найстарший у гуртi Горiшок. - Ми теж по тобi сумуватимемо i скучатимемо весь цей час.
- А я скучатиму за тобою найбiльше, - пропищав Розмаринчик, найменший з-помiж гномiв.
- А я ще буду тужити за смачнесенькими оладками й картопляниками, якi ти смажила нам що середи i що суботи, - пробурмотiв Товстунчик, i аж облизнув бороду, пригадавши смак страв, що так гарно готувала Бiлоснiжка.
- Ой, так це ж нам нiкому буде готувати, - спохопився Горiшок. - Нiкому буде нас годувати, маленьких!
- Так-так, - захвилювалася решта гномiв. - Ми ж без тебе, Бiлоснiжечко наша кохана, з голоду повимираємо, як печернi троллi, поки ти до нас повернешся!
- I я теж вмру... - пропищав Розмаринчик i пустив солону слiзку на руку Бiлоснiжки.
- Ох, лишенько! Я й справдi про це забулася! - в Бiлоснiжки було добре серце, i вона нiкому не хотiла завдавати прикрощiв, а особливо - своєму улюбленцю Розмаринчику. Але ж не вiдмовлятися через це вiд вiзиту до Червоної Капелюшки?
- Ви ж мої малесенькi, ви ж мої рiднесенькi, - заговорила вона ласкаво до сiмох гномiв. - Я ж вас всiх люблю, кохаю, ночей не досипаю, поки всiм спинку не почухаю та казочку не розповiм на сон грядущий...
- А я - самий рiднесенький! - пропищав Розмаринчик i мерщiй видерся на колiна до Бiлоснiжки, щоб послухати, як б`ється її велике добре серце.
- Але ж i Червона Капелюшка менi - як рiдна, - провадила далi Бiлоснiжка. - Вона давно хотiла мене побачити, а оце ще й занедужала була, тож менi конче треба до неї поїхати. Але ж я повернуся! А щоб вам було що їсти цей час, то я щось придумаю...
- Ой, придумай, Бiлоснiженько наша люба! - запросилися гномики. - Бо iнакше в нас животики поболять з голоду!
- Що ж його робити? - Бiлоснiжка не любила сушити собi голову рiзними проблемами, i для цього вона використовувала голову опецькуватого Грибочка. Повiсить, бувало, над грубкою, а в грубцi вогонь розпалить, i так гарно сушить! Аж борода в того трiщить! От, коли в Грибочка вже й вуса зайнялися було, надумала Бiлоснiжка, як їй з цiєї скрути вийти.
- Я вам, - каже, - чарiвного супу зварю, на вiсiм днiв. Будете їсти - не поїсте! I всi ситi будете.
- I я теж буду ситенький! - пропищав Розмаринчик.
- А я, може, й не наїмся, - засумнiвався Товстунчик. - Бо звик не однiєю стравою вечеряти чи обiдати, а сiмома!
- Нiчого, потерпиш трiшки! - заспокоїла його Бiлоснiжка. - Коли я повернуся, то наготую всякої всячини, справжнiй бенкет влаштую! А поки що суп я зварю в найбiльшiй кострюлi, отож, на всiх вас вистачить. Тiльки одна умова - їжте, скiльки хочете, та щоб жодного разу не вiдсипали за один присiст стiльки, що коструля дно своє покаже, бо тодi суп скiнчиться. А так, пiсля снiданку пройде час до обiду - i вона знов буде повна, вiд обiду до вечерi - знов наповниться, i вiд вечерi до снiданку...
- Знов буде повна! - радiсно запищав Розмаринчик, i на радощах чмокнув Бiлоснiжку в бiлу щiчку. - От як же ти все гарно придумала, Бiлоснiжечко! Тепер ми зможемо спокiйно чекати на тебе та їсти тричi на день твiй чудовий чарiвний суп!
Сказано - зроблено. Зварила Бiлоснiжка цiлу кострулю супу та й пiшла до Червоної Капелюшки.
Всi семеро гномiв проводжали її до ворiт, витираючи бородами заплаканi очi, бо ще не пiшла Бiлоснiжка з дому, як вони вже заскучали за нею. А Розмаринчик, вiдомо ж, найбiльше.
От настав вечiр, i сiли всi семеро до столу. Черговим був Полуниця. Вiн поставив на стiл кострулю з чарiвним супом i понасипав всiм по полумиску, а Товстунчику - три.
- Ой, чи не зашкрябала ото ложка по дну? - переживав усе Горiшок. - Ти ж стеж, Полунице, щоб не оголити дно кострулi!
- Стеж!!! - хором приказували гноми. Та вони ледве спромоглися вмолотити половину тiєї коструляки, як вже й понаїдалися. Тiльки Товстунчик попросив собi добавки.
- I менi одну ложечку! - пропищав Розмаринчик. - З`їм за мою кохану Бiлоснiжечку!
Товстунчику насипали ще три полумиски, а потiм ще три i ще три, а Розмаринчик сьорбнув свою ложечку i пiшов спати. А Товстунчику бiльше супу не сипали, хоч у кострулi ще було багато, бо Горiшок боявся. аби вона не показала своє дно. Отож, довелося Товстунчику лягати спати натщесерце.
- Ох, якби менi ще хоч полумисок того чудового супу спопасти! - стогнав вiн подумки, перевертаючись з боку на бiк у своєму м`якому лiжечку. - Як на зло: такий смачнющий суп зварила Бiлоснiжка, якого я ще за все своє життя жодного разу не їв, а наїстися досхочу не можу! Хiба ж Бiлоснiжечка дозволила б статися такому нечуванному неподобству? Нi, звичайно! Вона б нагодувала мене, як слiд! А в кострулi ще повно супу... Пiду, сьорбну ще ложечку, Бiлоснiжка б менi дозволила!
Вирiшивши так, Товстунчик тихенько прокрався на кухню, взяв найбiльшу ложку та й добрався до кострулi з чарiвним супом. Сьорбнув раз, сьорбнув удруге... Дивиться в середину - наче ще є. Ну, вiн ще трошки, а потiм ще трiшечки, а на останок ще ледь-ледь... Щоб його нiхто не помiтив, гномик змушений був мумрити суп у повнiй темрявi, i не бачив, скiльки вiн з`їв, а тому й не мiг зупинитися. Зрештою, Товстунчик так налушпанився Бiлоснiжчиного супу, що не змiг вже й вiдiйти вiд кострулi, щоб повернутися назад у своє тепленьке лiжечко. Вiн вмостився долi, обнiйнявши обiруч кострулю з чарiвним супом, та так i заснув.
На ранок Горiшок першим увiйшов на кухню i побачив Товстунчика.
- Ой, лишенько! - скрикнув гном. - Пропав наш суп i ми пропали!
- Що, що таке? - заметушилися спросоння гноми. - Що сталося, Горiшку? Чом ти кричиш так страшно?
А маленький Розмаринчик першим примчав подивитися, що так схвилювало старого гнома.
- Ой-йой! - заверещав вiн, зазирнувши в кострулю. - Та Товстунчик, падло, весь супчик з`їв! Дивiться, в кострулi й крапельки не залишилося!
- Яка скотина! - обурилися решта гномiв. - Тепер ми будемо голоднi!
- Я нi в чому не винний! - зарепетував наполоханий Товстунчик, розбуджений голосами своїх братiв. - Суп того, сам пропав!
- Ось я тобi покажу - пропав! - кинувся до нього Розмаринчик i вчепився Товстунчику в бороду. - Їсти нiчого не залишилося, а я не хочу вмирати з голоду через твою зажерливiсть!
Його маленькi кулачки забарабанили по товстому череву Товстунчика, i звiдти почулося якесь булькання.
- О! - зрадiв Розмаринчик. - Та в цьому барилi ще повно супу! Ану, якщо вилити його назад у кострулю, чи не вiдновляться бува Бiлоснiжчинi чари?
- Це ти добре придумав! - сказав Горiшок, i за його знаком шестеро гномiв налетiли на Товстунчика, повалили його i враз розпороли його черево великим ножем. Полуниця пiдставив пiд рану кострулю, але суп туди полився разом з кров`ю та кишками i, як скоро пересвiдчилися гноми, його зовсiм не можна було їсти, бо Товстунчик перед смертю не встиг нi сходити до вбиральнi, нi напудити в штани, i все попало в кострулю.
- Нiчого, може, чари спрацюють в обiд, - припустив Розмаринчик. Але в обiд суп смердiв ще гiрше, нiж вранцi. Бiльше його теж не стало.
- Що ж нам робити? - розгублено розводили руками гономи. Грибочок, згадавши звичку Бiлоснiжки розв`язувати найскладнiшi проблеми, видерся на грубу, в якiй Розмаричик тут же розпалив вогонь. Грибок так ретельно сушив голову, що скоро зовсiм загорiвся. Вiн сплигнув з грубки, коли вже весь був охоплений полум`ям.
- Придумав! - кричав вiн, бiгаючи по кухнi i намагаючись розповiсти комусь з родичiв про те, до чого вiд допетрав. Але тi тiкали чимдуж вiд нього геть, щоб самим не погорiти. - Треба зготувати суп з Товстунчика!
Тут Грибочок спiткнувся i шкереберть полетiв прямо в отвiр груби. I згорiв.
- Який жаль! - пустив сльозу жалiсливий Розмаринчик. - Нас вже не семеро, i не шестеро - а тiльки п`ятеро. А якщо ми не будемо iсти, то вiд нас зовсiм нiчого не залишиться, i Бiлоснiжка буде дуже засмучена, коли повернеться i побачить лише нашi висохлi трупики!
- Нiчого, ми скористаємося порадою Грибочка, i зваримо суп з Товстунчика, - сказав на те Горiшок. - От тiльки добряче вимиємо це гiвно... Сподiваюсь, що Товстунчика нам надовго вистачить. Не пропадати ж, i справдi, такiй купi м`яса?
Гноми заходилися патрати Товстунчика, а Розмаринчик раптом задумався: а що вони будуть їсти потiм, коли i Товстунчика не стане?
- Всi четверо - Горiшок, Полуниця. Рибець i Повiтрюха - великi сильнi гноми, - мiркував вiн, здираючи шкiру зi спини Товстунчика. - Вони легко зможуть мене подужати i вiдiбрати мiй шмат м`яса. А коли воно скiнчиться, то можуть i мене самого з`їсти, бо я ж не матиму сили проти них боронитися... I хто тодi зустрiне Бiлоснiжечку, хто поцiлує її щiчки, хто полоскоче своєю борiдкою її нiжки? Нiхто, бо мене, її коханого Розмаринчика, вже не буде серед живих... Нi, Бiлоснiжка це не схвалила б!
Розмаринчик тихенько прокрався до сараю, де на найвищiй полицi була захована отрута проти тарганiв, видряпався по драбинi на ту полицю i скоро повернувся з бляшаною банкою в руках. Вловивши слушну хвилину, вiн пiдсипав отрути у воду, яку Полуниця поставив для чаю. А коли всi гноми, закiнчивши свiжувати Товстунчика, посiдал пити чай, Розмаринчик лишень пригубив зi своєї чашки. Решта ж вихилили чай до дна. Потiм заходилися ладнати суп з руки Товстунчика. Коли все було готово, i з кострулi смачно запахло, чотири отруєнi гноми раптом вiдчули, що їм погано. Як по командi, вони повискакували надвiр i кинулись до туалету. Але оскiльки дверi вбиральня мала однi, вони лиш тупцяли в проходi, не даючи один одному пройти, щоб виблювати. Звичайно, можно було блювонути де завгодно, але тодi б чистюля Бiлоснiжка взнала б про це свинство вiд Розмаринчика, i гномам би було неперелевки. Отож, вони всi четверо так i подохли пiд туалетом, що значно полегшило роботу Розмаринчиковi. Вiн повикидав мертвих братiв у вбиральню, а пiсля пiшов їсти суп iз Товстунчика.
Тушу найогряднiшого з сiмох гномiв Розмаринчик порiзав на шматки i вiднiс на льодовик, щоб м"ясо не зiпсувалося. Його було так багато, що Розмаринчик цiлими днями їв то суп, то рагу, то смаженину, i зовсiм не потерпав вiд голоду. Аж коли на восьмий день повернулася Бiлоснiжка.
- Ой, Розмаринчику! - скрикнула вона, коли побачила, що в будинку крiм її улюбленця нiкого немає. - А чому ти один-однесенький зустрiчаєш мене? Де решта? Що сталося?
- О, нiчого страшного! - повагом вiдповiв Розмаринчик, який таки добряче поправився на Товстунчикових потрохах. - Як ти поїхала до Червоної Капелюшки, мимо нас проходила Дюймовочка. Така собi цяця в мiнi-спiдничцi. Всi шестеро братiв, крiм мене, моя кохана, як побачили її, так наче з глузду з`їхали! Кинулися слiдки за нею, а вона злякалася та тiкати. Заскочила у вбиральню, думала там зачинитися, та не встигла. Всi шестеро братiв, крiм мене, моє серденько, увiрвалися до вбиральнi i провалилися в очко разом з Дюймовочкою. I потонули. А я залишився чекати на тебе...
- Що ж, так їм i треба! - пирхнула Бiлоснiжка, вражена зрадливим вчинком шiстьох гномiв. - Туди їм i дорога! А ми з тобою, мiй любий Розмаринчику, заживем тепер у двох, душа в душу, парним шлюбом. А то всi сусiди на мене пальцями тикають: збоченка, нiмфоманка... Нехай i в мене все буде, як у людей!
Незабаром в Бiлоснiжки з Розмаринчиком народився синок. Коли йому виповнився рiк, вiн ненароком проковтнув свого любого татусика. А у два роки випадково з`їв i любу мамусю. Потiм вiн став вiдомий пiд iм`ям Людожер, якому вкоротив вiку племiнник Дюймовочки Хлопчик-з-Мiзинчик, який думав, що таким чином помстився нащадку пiдлих убивць милої тiтоньки. Вiн не знав, що в її смертi винен не Розмаринчик i його брати, бо Дюймовочку насправдi проковтнула хижа пташка колiбрi.