Аннотация: Куди тiльки не заносить нас вiтряна юнiсть? У якi тiльки нетрi не заводить нас чорний гумор долi-лиходiйки?
Куди тiльки не заносить нас вiтряна юнiсть? У якi тiльки нетрi не заводить нас чорний гумор долi-лиходiйки?
У мене, зокрема, до 22 рокiв був повний набiр життєвого екстрiму. Отут тобi й сторож-прибиральник у цирку, i санiтар у психушцi, i наглядач у в'язницi, i керiвник дитячого театру (це, як на мене, крутiше в'язницi буде), i... Один мiй приятель пропонував надрукувати мою трудову книжку як авантюрний роман. Жартував, напевно.
Втiм, роман, мабуть, був би товстiше "Братiв Карамазових", але набагато веселiше. Однак, найцiкавiше, як завжди, розташовується мiж рядкiв, тобто, не входить у скупi записи трудових книжок. Моє життя - не є виключенням.
Довелось менi в минулому столiттi, пiд час перебування студентом театрального iнституту, доторкнутися до свiту оперного мистецтва. Зрозумiла справа, сам я не спiвав, тому що в той час наївно думав, що ноти "до", "ре", "мi" й таке iнше, вiдрiзняються тiльки назвами, але нiяк не розходженням у звучаннi (не дивно, що мене гнали iз всiх хорiв, починаючи з дитсадка).
А от на дiяльнiсть статиста моє покалiчене ведмедем вухо абсолютно не вплинуло - разом з десятком добровольцiв, яких привабили три радянських рублi за вихiд, я був ангажований якимось театром опери й балету, що гастролював в Ярославлi.
I от трапилося чудо! Я - в оперi! У службового входу нас зустрiв погойдуючись в сивушному туманi помiчник режисера й передав у руки гримерам i костюмерам. Причому нiхто з нас навiть не пiдозрював, що ж за опера конкретно буде сьогоднi. У вiдповiдь на нашi питання помреж загадково посмiхнувся й проворкотiв: "Яка вам рiзниця. Ваш вихiд у фiналi".
Костюмери й гример вдягли нас у чорнi трико пiд горло й почали мазати нашi фiзiї якоюсь ваксоподiбною гидотою. За кiлька хвилин iз дзеркал на нас дивилася зграя кровожерливих папуасiв у середньовiчнiй збруї. Найбiльш обiзнанi зi знову спечених негроїдiв прийшли до висновку, що сьогоднi дають "Аїду" Вердi, i вони мали рацiю.
Помреж, паскудно посмiхаючись у кутi, раптово повiдомив нас що гидота, якою нас намазали, називається "морилкою", i що вона змивається скипидаром тiльки через тридцять днiв, i це дуже зручно - можна грати "Аїду" цiлий мiсяць в одному гримi. Але є одна проблема: завтра будуть давати "Царську наречену", а опричники, яких нам доведеться грати, звiсна рiч, неграми не були.
Зi словами "Це був жарт" помреж роздав нам страхiтливi списи й потягнув нас у театральнi надра. Зi сцени лунав спiв i уперемiж зi схлипами оркестру - "Аїда" була в розпалi, i до нашого виходу у фiналi залишалося хвилин сорок. Помреж указав на ажурне спорудження в схiдному стилi в глибинi сцени: "На затемненнi пiднiмiться по драбинках i станьте по всiх кутах даху альтанки". На додачу до списiв вiн всучив кожному по мерехтливому свiтильнику й випарувався.
Час тягся як жуйка "Бубль-Гум". Я ледве було не заснув, але ось мою увагу привернув якийсь шум: за альтанкою неголений чоловiчина у бруднiй спецiвцi почав щось вбивати у пiдлогу. Я був здивований: не дивлячись на грюкiт молотка колоратурне сопрано на авансценi нiжно виводило рулади. Оркестр гримнув "форте", але я виразно почув, як мужик у спецiвцi влiпив молотком у палець i вивергнув дивовижну лайку.
Це потiм я довiдався, що звукова хвиля оркестру вiдсiкає зайвi звуки iз глибини сцени, але в ту мить я дуже засумнiвався в тiм, що опера є високим мистецтвом.
За цими думками я ледве не пропустив свiй вихiд. Зi списом в однiй руцi й з бляклим свiтильником в iншiй, я в кромiшнiх сутiнках на дотик ногами видерся на вiльний кут даху й завмер у почеснiй вартi. Згодом, трохи освоївшись, я помiтив, що внизу в схрещених променях спiвають двi величезнi, майже квадратнi, фiгури. Лише тембр голосiв злегка вiдрiзняли в них чоловiка й жiнку.
I раптом ця солодка парочка на мить жваво злилася в театральному поцiлунку й вiдразу ж дружно спрямувала убiк нашої альтанки, здiймаючи хмаровиння рiзнобарвного пилу. Менi стало зле: неозброєним поглядом було видно, що альтанка була, м'яко кажучи, малувата для любовних iгрищ динозаврiв.
Але парочка посопiла, покректала, але протиснулася-таки усередину й злилася у вокальному екстазi.
Я вiдчув, як тендiтна будова приходить у резонанс iз голосовими вiбрацiями, i стурбовано глянув на сусiдiв по даху. Маврiв злегка похитувало, списи й свiтильники в їхнiх руках тремтiли. Я згадав абзац iз пiдручника фiзики про взвод солдатiв, що може резонансом крокiв зруйнувати мiст, i вiдразу вiдчув, як по-зрадницькому затрiпотали мої колiна.
Парочка внизу, нарештi, вирiшила видати свої верхнi "ля": мезозаври вдихнули повними грудьми, на пiв шага вiдсунулися одне вiд одного, i ....
...Протягом декiлькох наступного рокiв менi в страшних снах приходили спогади тiєї митi: стiни субтильної конструкцiї iз сухим хрускотом надломлюються, i дах з маврами падає на голови закоханих бронтозаврiв. Лежачи на китоподiбнiй Аїдi (а це, як виявилося, була вона), я в похмурому приголомшеннi мiркував про вiроломнiсть долi, й не мiг зрозумiти, чому зал тоне в овацiях i лементах "браво!". Аїда ж прийшла до тями, незворушно стряхнула мене з величезних своїх грудей, витягла з-пiд купи копiй i маврiв свого ошелешеного партнера й героїчно потягла його на поклiн.
...У мене дотепер зберiгається кореспонденцiя мiсцевої газети з пiдкресленою фразою: "...Фiнал "Аїди" просто приголомшив глядачiв. Сила всепоглинаючої любовi пiд грiм оплескiв зруйнувала всi перешкоди - у прямому й у переносному значеннi!"
P.S. Через тиждень я дивився цю ж "Аїду" як глядач у залi. Разюче, але я одержав велике задоволення, у тому числi й естетичне. Також я дiйшов висновку, що справжнє оперне мистецтво дiйсно iснує, всупереч таємному життю поза сценiчних казусiв.
.............
Шановнi друзi, менi так не хочеться вiрити, що ви перестанете ходити в оперу через те, що автора цих рядкiв на зорi життя дiдько штовхнув не в тi дверi. Хоча, чому не в тi? Сьогоднi я просто обожнюю оперу, i навiть навчився розрiзняти всi п'ять нот.