Аннотация: Яким буде свiт пiсля пандемiї коронавiрусу? Чи змiниться наше життя чи все повернеться до того, яке було? Чи торкнеться пандемiя технологiї та прогрес? Спершу оповiдання було написане росiйською, це переклад.
Павло й досi вагався.
- Ти все-таки хочеш звернутися саме до цiєї агенцiї? - спитав вiн.
- Так, звичайно, Альошка сказав вона найкраща в Одесi. - вiдповiла Полiна не вiдриваючись вiд каталогу.
Павло скривився, наче надкусив лимон. Альошка йому рiшуче не подобався. Колишнiй однокласник Полiни, вiн намагався залицятися до неї у старших класах, а потiм, отримавши вiдмову, хоч i не пробував повторний захiд, але, певне, зберiг якiсь почуття i, начебто, просто товаришував з нею. Павло дав собi слово, що змусить Полiну перестати з ним спiлкуватися, але зараз, вiдразу пiсля весiлля, коли вони планують весiльну подорож, сваритися з цього приводу зовсiм не хотiлося.
- До того ж - у них є саме той тур, що я хочу. Париж кiнця XIX столiття, Монмартр, iмпресiонiсти. Пашуля, ти ж знаєш - це моя мрiя! Адже я захистила дисертацiю з творчостi Моне.
Моне чи Мане - Паша не особливо в цьому розбирався, але шлюб - це вмiння пiти на зустрiч бажанням та iнтересам своєї пари, розраховуючи на взаємнi поступки, тому Паша вирiшив погодитися з нареченою, точнiше вже дружиною.
- Ну, добре, кошеня, значить завтра йдемо в цю агенцiю. - Павло подивився на обкладинку каталогу: "Туристична агенцiя "Мiхельсон i син", Одеса, Мала Арнаутська, 29".
Весiльна подорож у наш час - зовсiм не те, що було ранiше. Не потрiбно збирати валiзи, поспiшати до аеропорту, штовхатися у черзi до музею чи намагатися сфоткатися на тлi Пiзанської вежi, так щоб iншi численнi туристи не потрапили до кадру.
Все змiнила пандемiя коронавiрусу, що вирувала довгi 5 рокiв з 2020-го по 2025-й рiк. Подорожi свiтом на цi роки зупинилися, внаслiдок постiйних карантинiв та локдаунiв. Туристичнiй галузi довелося або померти або змiнитись. I вона змiнилася. Спочатку з'явилися онлайн-тури, де гiди ходили з вебкамерою порожнiми вулицями Парижа, Венецiї або Нью-Йорка i проводили екскурсiї для туристiв, що сидять перед монiторами своїх комп'ютерiв. Потiм пiдтягнулися технологiї вiртуальної та доповненої реальностi та цi тури стали все бiльш iнтерактивними та схожими на справжнi.
Через деякий час виробники вiртуальних турiв замислилися. А чому обмежуватися лише реальними локацiями та пам'ятками, якщо вiртуальна реальнiсть дозволяє вiдтворити все, що завгодно? Хочеш до Єгипту часiв Клеопатри? Без проблем! А може, ти любитель Лавкрафта? Тiльки не розбудiть Ктулху! Або вас цiкавить сiмейний тур до Нарнiї? У 21-му столiттi можливо все.
Нарештi вже зовсiм недавно з'явилися рольовi тури з iгровою механiкою. Тепер ти не просто подорожуєш до Парижа, часiв Людовiка XIV, як глядач, але й можеш побути в шкурi Д'Артаньяна i виконати квест з пiдвiскою.
Чи повернулися звичайнi подорожi, коли коронавiрус нарештi перестав мучити людство? Так, але дозволити собi тепер можуть тiльки дуже багатi люди. Жителi Венецiї, Праги та iнших популярних туристичних напрямкiв, спробувавши життя без натовпiв туристiв вже не хотiли повернутися до того, що було. I уряди бiльшостi країн вирiшили встановити непiднiмний для звичайних людей туристичний збiр. Таким чином, вони перевели реальний туризм у те, що може собi дозволити лише елiта. Один дуже багатий турист може принести стiльки ж грошей, скiльки до цього тисячi економлячих на всьому бекпекерiв, а навантаження на iнфраструктуру, шкоду навколишньому середовищу та визначних пам'яток, занепокоєння мiсцевим жителям, нарештi, - у тисячi разiв менше. Та й свою копiєчку з вiртуальних турiв вони теж отримують у виглядi плати за лiцензiю - хочеш зробити вiртуальний тур кварталом Червоних Лiхтарiв, плати свiй вiдсоток мерiї Амстердама, хочеш зробити вiртуальний тур якимось мiсцем з лiтературного твору - "копiєчка" йде власнику авторських прав. Загалом, вiртуальнi тури стали туристичним продуктом мас, а реальнi - для нечисленних представникiв елiти.
Ось за таким вiртуальним туром i прийшли сьогоднi вранцi молодята Павло та Полiна до туристичного агентства "Мiхельсон i син".
- Отже, ви таки обрали тур "Весняний Париж: iмпресiя почуттiв"? - глянув поверх очок на вiдвiдувачiв Мiхельсон.
- Так-так, i хотiла б, щоб Пашенька був Полем Гогеном. - уточнила Полiна.
- Я думав, ти хотiла Моне чи Мане. Про кого ти там дисертацiю захистила? - розгублено спитав Паша.
- Нi-нi. Гоген теж прекрасний, а дивись який збiг iмен: Поль i Полiна, а ще Паша французькою - це теж Поль!
- Чудовий, чудовий вибiр. Ваша дружина, Павло, має смак, я вам скажу, - схвалив вибiр Полiни Мiхельсон.
- Так, а нам треба якось готуватись? Вчити роль? Я про Гогена нiчого не знаю. - нахмурившись, спитав Паша. Щоправда, про Мане чи Моне вiн теж нiчого не знав.
- Ой-вей, та Боже борони. Усе вже пiдготували до вас. Ви тiльки платите краплину грошей та отримуєте море задоволення. Ось пiдпишiть тут. - простягнув договiр Мiхельсон.
Був чудовий весняний вечiр. Здалеку долинала мелодiя старої-доброї "Charmante Catherine". Це лiтнiй шарманщик Жан крутить ручку на розi вулиць Норвiн та де Соль. Теплий вiтер розносив мотив мiж будинками та людьми, iнодi мелодiю чути краще, iнодi вона затихає.
Паша, хоча нi, - вже Поль, йшов у напрямку до площi Тертр, де щодня збиралися художники i юрмилися аматори мистецтва. Сьогоднi погода сприяла i тим, i iншим, тому народу було особливо багато.
Полiну вiн побачив здалеку. Вона стояла боком до нього, демонструючи точений профiль свого милого личка. За теперiшньою паризькою модою вона була одягнена в червону сукню з крепдешину з бiлими мереживними вставками, груди були затягнутi в жорсткий корсет, особливо пiдкреслюючи осину талiю, поверх корсета був одягнений малиновий корсаж зi складним вiзерунком. На головi капелюх з широкими полями та пухнастим бiлим пiр'ям. Полiна розглядала натюрморт Франсуа Батiста, який розхвалював його, сподiваючись продати подорожче моднiй дамi з небiдних верств столицi. Поль знав Франсуа - той ще нездара, все на що його вистачає - це жалюгiдне наслiдування Моне та Сезану. Поль пiдiйшов до Полiни та тихо, щоб не почув Батiста, прошепотiв їй на вухо:
- Мадемуазель, ця ляпанина не варта того часу, який ви на неї витрачаєте.
Полiна зацiкавлено зиркнула на нього з-пiд поли капелюха.
- Ежен Анрi Поль Гоген. - вже голосно представився Поль i чемно пiдняв свiй цилiндр. Батиста злобно зиркнув на Поля i звернув увагу на iнших любителiв мистецтва - можливо, з ними йому пощастить бiльше.
- Полiна Левуазьє. - кивнула у вiдповiдь Полiна.
- Мадемуазель Левуазьє, ви, мабуть, новачок на Монмартрi. Я ж провiв тут вже багато рокiв i знаю тут усiх та усе. Дозвольте менi сьогоднi бути вашим гiдом.
- Кличте мене просто Полiна. - усмiхнулася у вiдповiдь Полiна.
- А мене - Поль. - вiн галантно взяв її пiд руку.
Вони неспiшно пiшли вздовж художникiв, якi виставили свої роботи й Поль зi знанням справи розповiдав про кожного, вiтаючись з тими, з ким давно дружив i перекидаючись iз ними парою фраз.
Нарештi вони вийшли з площi та невеликою вуличкою вийшли до величезних риштуваньа на самiй вершинi пагорба, де кипiла робота.
- Це найвища точка Монмартру. Тут буде базилiка Святого Серця - роботи йдуть уже понад десять рокiв, але їх довелося призупинити, аби змiцнити ґрунт. Тут унизу старовиннi каменоломнi та вони можуть не витримати такої потужної споруди. - як справжнiй гiд подiлився iнформацiєю Поль.
- Її робитимуть iз бiлого каменю? - зацiкавлено запитала Полiна.
- Насправдi, вапняк, який використовують для будiвництва сiро-жовтого кольору, але при дотику до води вiн покривається бiлим нальотом. Це буде грандiозна споруда, якщо її добудують. Є, знаєте, багато супротивникiв. Багато хто незадоволений мiсцем - адже тут починалися сумнi подiї Паризької комуни та зведення тут церкви вважають насмiшкою над французьким народом. Iншим не подобається сам проєкт - вiн досить незвичайний: поєднання рiзних стилiв i часом недоречна помпезнiсть. Зараз взагалi йде багато будiвництв у Парижi та на Монмартрi, зокрема. Там трохи далi на вулицi червоних лiхтарiв, поруч iз площею Пiгаль будують кабаре "Червоний Млин", але головна нова споруда, звичайно, помiтна мало не з будь-якого мiсця в Парижi. - Поль узяв Полiну за плечi й повернув обличчям у бiк протилежного будiвництва базилiки.
У Полiни перехопило дух. Вигляд на Париж був просто приголомшливим. Дахи будинкiв створювали складний лабiринт, мiж ними стирчали вежi численних храмiв, де-не-де димiли труби фабрик i заводiв. Але головне, головне - величезна металева свiчка височiла по самому центру.
- Прошу любити та шанувати - трьохсотметрова арка при входi на Всесвiтню виставку, яка пройде на Марсовому полi через два роки. Наразi вона ще не добудована, але вже викликає цiлу гаму почуттiв у парижан та гостей столицi.
- Дивовижна споруда! - захоплено сказала Полiна.
- Не всi знаходять цей проєкт добрим. Французька iнтелiгенцiя взагалi обурюється та бомбардує мунiципалiтет листами з вимогою зупинити будiвництво. Нещодавно понад триста письменникiв i художникiв пiдписалися пiд останньою вимогою. Вони називають конструкцiю марною i жахливою, смiховинною вежею, що домiнує над Парижем, як гiгантська фабрична димова труба.
- А ви, Поль, що ви думаєте про цю вежу? Пiдписали листа? - лукаво посмiхнулася Полiна.
- Я? А я знаходжу її цiкавою. Така собi мереживна готика iз залiза. Мистецтво має провокувати й у цьому сенсi ця вежа - справжнє мистецтво. Втiм, я взагалi не знаходжу проблеми iз нею. Адже це тимчасова споруда - її демонтують пiсля Всесвiтньої Виставки.
- Ну, не вiдразу, якийсь час вона простоїть, але потiм, звичайно, демонтують.
Вони замовкли й вже в тишi милувалися краєвидом Парижа. Поль нiжно обiйняв Полiну. Вона повернула до нього голову i їхнi губи зустрiлися, спочатку нiяково та обережно, а потiм зiмкнулися у пристрасному поцiлунку.
Променi сонця пограли з локонами Полiни, а потiм взялися за вiї, вона заплющила очi та розплющила очi. Поль жив у невеликiй квартирцi на мансардному поверсi в будинку на вулицi Оршам, зовсiм поряд iз площею Тертр.
Гоген уже встав i попивав склянку вина, визираючи у вiкно. Вiн був голий до пояса, його бiла атласна сорочка лежала на лiжку поряд з Полiною. Вона взяла її та притиснула до обличчя, вдихаючи запах коханої людини.
- Ой, у тебе ґудзик майже вiдiрвався. - сказала Полiна.
- А, не бiда. Потiм попрошу мадам Куго пришити.
Мадам Куго приходила щочетверга i прибиралася в холостяцькому барлозi Поля. Взагалi, Поль був одружений i мав п'ятеро дiтей. Сiм'я жила у Копенгагенi. Гоген, власне, втiк вiд них спочатку в Бретань, а потiм i в Париж, ведучи практично холостяцький спосiб життя.
- Нi-нi, я сама пришию - Полiна знайшла голку з ниткою i, як була оголена, сiла назад на лiжко.
Поль дивився як вона пришиває ґудзик i раптово зрозумiв, що це має бути зафiксовано на полотнi.
- Замри!
Полiна завмерла. Поль ще раз уважно подивився, потiм трохи пройшовся по кiмнатi й змiнив кут зору. Фон позаду жiнки, що шиє, був занадто порожнiм. Поль схопив мандолiну, що лежала на столi, i повiсив на стiну поруч iз Полiною. Ось! Так iдеально.
Поль малював картину тиждень. Щоранку до обiду Полiна позувала з його сорочкою. Потiм вони йшли в кафе їсти, а далi гуляти Парижем до темряви. А вночi, нiч була повнiстю вiддана Купiдону.
Нарештi Гоген завершив свiй шедевр. Разом iз ним закiнчилася i весiльна подорож Пашi та Полiни.
- Отже, мої любi, що скажете? - хитро посмiхнувся Мiхельсон.
- Це просто неймовiрний захват! У мене немає слiв. - засяяла Полiна.
- Ну, бачите, Соломон Абрамович вам обiцяв, Соломон Абрамович дотримав слова. Ось на цiй флешцi фотографiї та вiдео. Як було обумовлено - вiд першої особи та з трьох рiзних точок. А ось маленький подарунок вiд компанiї. Ах так, чому подарунок? У вашому випадку, le petit cadeau. - Мiхельсон простяг Полiнi картину.
Це була репродукцiя знаменитої картини "Жiнка, що шиє" Поля Гогена. Та не просто репродукцiя! Хтось, ймовiрно, за допомогою якоїсь програми, зумiв дуже акуратно, гармонiйно, практично невловимо, але змiнити риси жiнки на картинi, так що вона явно нагадувала Полiну.
- Боже, яка краса! - Полiна була на сьомому небi вiд щастя.
Паша зовсiм не подiляв її захоплення, але розсудливо зберiгав усмiшку на обличчi. Картина Гогена помiтно вiдрiзнялася вiд iдеалiзованих зображень жiнок часу iмпресiонiстiв. Художник чомусь зiпсував прекрасну наготу натурницi на картинi досить великим животом, дуже реалiстично зобразивши складки на ньому. П'ята точка теж неприємно дивувала зайвою громiздкiстю, та й сама поза швачки не вiдрiзнялася витонченiстю. "Ну хоч не Рубенс" - подумав Паша, згадавши пишнотiлих красунь, яких вони проходили на курсi образотворчого мистецтва в школi.
Коли за вiдвiдувачами зачинилися дверi, Мiхельсон поспiшив до операторської.
- Яша, порадуй старого, скажи, що все вийшло.
Мiхельсон-молодший вiдсунув пакет чипсiв, витер руку на свiй живiт i простягнув Соломоновi Абрамовичу флешку.
- Тату, ви мене ображаєте. Звичайно, все вийшло як слiд. Ось повна вiртуальна цифрова копiя цiєї панi. Ваш клiєнт буде задоволений, як слон.
- Це добре. Я пообiцяв цьому Альошi, а якщо Соломон Абрамович пообiцяв, то Соломон Абрамович дотримується слова, ви вже повiрте.
- Тату, а скажiть - для чого всi цi складностi? Взяв би вiртуальну модель будь-якої мамзелi з iнтернету - їх там навалом, приробив би до неї обличчя цiєї панi та було б йому щастя. Deep fake - таке ще рокiв десять тому робили на ура.
- Яша-Яша, малий ти ще, нiчого не розумiєш у цьому життi. Це ж кохання. Людина хоче точну копiю своєї коханої жiнки, а не якоїсь там мамзелi. А кохання - воне дорого обходиться. Великих грошей, а не цей дешевий deep fake.