Мохорт Генрих Генрихович : другие произведения.

СуперКоротка Історія України

(для людей, що не мають часу читати - "Ми читали за вас").

Спочатку було слово (Інформація!).

Потім бог створив світ.

Потім бог створив Адама.

Потім Бог створив Єву.

Потім Адам і Єва повелись не так, як цього хотів творець, і він їх покарав!

Вони мусили важко працювати, а Єва - в муках народжувати дітей.

Їх дiти виявились не досить дружніми. Каін вбив старшого брата Авеля. І пішло-поїхало!

Але життя тривало, нащадки Адама і Єви швидко плодились, розмножались,

заселяли Землю, заселили і ту її частину, що ми її зараз називаємо Україною!

Багато людей, які розмовляли різними мовами і називали себе по різному,

жили на цих землях з незапам'ятних часів. Нарешті люди почали записувати

події, які видавались їм самими визначними. інші люди, так звані ІСТОРИКИ,

трактували ці події, як їм заманеться. Одні і тіж факти вони подавали так, щоб догодити

людям, що знаходились при владі. Щоб згладити або підсилити факти, вони

застосовували різні слова. Але правда має здатність пробиватись через ліс слів на світло

і з часом стає для всіх очевидною. Коли на землях України з`явився новий стан - козацтво,

що хотіло мати статки і свободи, бути вищим, ніж прості селяни або міщани, не сплачувати

податків, отримувати платню від короля та послуги від людей менш амбітних. Крім цього, частенько вони повставали, вибирали отамана, якого хотіли, кого хотіли - убивали, грабували, катували і закiнчували своє життя на шибениці, на колі або помирали іншою, як правило, насильницькою смертю. Козацька ера тривала довго. Народу подобались хвацькі люди, яких називали козаками. Ніколи не бракувало бажаючих стати козаками. А серед козаків було дуже багато бажаючих стати гетьманами. Вони скеровували зусилля своїх козаків для здобуття "військової здобичі", яку треба було відібрати в людей багатих. Багаті люди жили як в Укра§ні, так і в Криму, в Польщі, в Росії і інших місцях. Вбивства, грабунки, катування не могли залишитися непоміченими і безкарними, тому на їх козацькі наскоки відповідали військовими походами ті скривджені люди і їх держави, які мали на це сили і бажання. Тому життя на Україні завжди було веселе. Часто доводилось людям ховатися і втікати, бо як упіймають турки чи татари, то старих, малих і немiчних вб'ють, а здорових і гарних продадуть в неволю. Польські, росiйські та інші війська також мстили жорстоко і криваво. Отак і жили на протязі століть. Декому вдавалося вижити. Але часто людей на Україні залишалося обмаль. Хто не втік, той загинув. Коли людей ставало мало, ті, що залишалися, отримували на якийсь час короткий спокій. Потім, по мірі розквіту цього краю, все повторювалось знов. Чим більше козаки хотіли для себе свободи і привілеїв, ти більше лилося крові, переважно - невинної. За часiв Богдана Хмельницького бажання свободи охопило переважну більшість народу Укра§ни. Повстання 1648 року зачепило величезні території і "мобілізувало" дуже багато людей. Багато з них чомусь повірили, що Богдан створить таку собі незалежну козацьку республіку і всім буде добре! Богдан добре знав поляків, бо у них навчався і служив, добре знав турків, бо з ними колись воював, був в їхньому полоні тривалий час - два роки. Щоб відомстити полякам за завданi йому кривди, він, крім козаків, запросив на допомогу турків. Зібравши величезну армію, він завдав декілька важких поразок польським військам. Але, чого йому не вдалося зробити, це виправдати сподівання більшості своїх повстанців на краще життя. І ще була одна прикрість, його союзники - татари - поводились на Україні, як завжди - як завойовники: вбивали, крали, брали в полон (з дозволу Богдана!). Цього, звичайно, не могли Богдану пробачити прості люди. Його популярність в народі стала занепадати. Розчаровані ним люди вже не так віддано служили, а дехто почав відходити від нього, втікати з війська. Особливо після страшної поразки під Берестечком. Там зійшлися дві величезні армії. Богдан кинувся повертати до бою татар, які раптом втекли з полю бою, але сам був ними захоплений. І без нього козаки вперто і довго чинили опір війську короля Яна Казимира, але знову зрада - козацька старшина, полковники, непомітно втекли, а коли це було помічено, військо стало деморалізованим, почалася справжня різанина. Хоча поляки перемогли, втрати в бою були величезні з обох бокiв. Цитата з виступу Ліни Костенко, вона говорить про свій віршований твір "Берестечко": "'Берестечко' - для мене дуже дорога річ. Вона писалася дуже довго, дописувалася. 'Берестечко' - не про поразку, а про перемогу над поразкою. Хотіла писати про постаті, але, коли береш постаті, треба взяти якийсь екстремальний момент. Для Богдана Хмельницького це було Берестечко, бо для нього це була страшна поразка - після таких спиваються, вішаються. Він же залишився абсолютно самотній, нікому не потрібний, його вже в Чигирин не пускали. В нього вже не було війська. Цікаво, як можна було стати на ноги після цього... Знаєте, що зробив Хмельницький після страшно§ поразки і зради своєї дружини? Він женився. Мене це так вразило... Крила особистого щастя його зігріли. Костомаров писав: невідомо, що там зіграло вирішальну роль у поразці під Берестечком. Можливо, і його особиста трагедія. Велику душу, знаєте, теж стрясає дріж. Так от я про 'Берестечко'.. Я мусила описати всі стани. Кажуть, Богдан Хмельницький після тієї поразки пив три дні й три ночі в урочищі Гончарів. Ну пив, і що. Адже коли падаі сильний мужчина, гуркоту більше, ніж, коли комарик падає. І переживань більше й емоцій. Але для мене було головне написати про перемогу над поразкою." Мені важко зрозуміти, про яку перемогу тут йдеться. Адже, як часом буває в історії, за одним жахом настає ще більший жах. Так трапилось і з Україною. В кінці вересня 1651 року сторони підписали Білоцерківський мир. Шляхта почала повертатися на Україну. Почалась втеча народу через Дніпро, на лівобережжя. Але Богдан і козацька старшина не хотіли виконувати принизливу для них мирну угоду і вони, зібравши нове військо, знову напали на поляків під Батогом 1 травня і розгромили їх. Усіх полонених поляків було вбито. В полум'ї війни вже дуже багато згоріло людей, міст і сіл. Зів'яло і завзяття з обох боків. Не маючи віри в свої сили, Богдан шукав силу, яка б йому допомогла перемогти в цьому протистоянні. Оттоманська Порта формально погодилась узяти Богдана під своє крило, але ця сила була досить далеко від основних подій. Як потопаючий хапається за соломинку, Богдан вхопився за ідею стати під захист Росії. В Переяславі була підписана відповідна угода.

Здоров'я Богдана занепадало. Чисельні проблеми не знаходили свого вирiшення. Можливо,

він сам і його товариші не думали, що ця угода з Росією виявиться для Укра§ни такою тривалою.

Адже їм багато разів доводилося підписувати різні угоди і забувати про них, ледве встигало висохти на них чорнило. Татари, яких зрадив Богдан, стали на бік Польщі і стали спустошувати Україну. Безлюдними стали землі, які ще недавно цвіли і розвивались. Шведи, Росія, підбурювані Богданом, напали на Польщу. Нещастя і розруха охопили великi території. Поляки назвали цей період потопом. Раптом шведи почали воювати з Росією. Як кажуть, все змішалось... Росія, щоб не воювати одночасно на два фронти, уклала Вільнюську мирну угоду з поляками (1656р). Похід козаків проти Польщі закінчився катастрофічною поразкою. Вражений цією звісткою, Богдан 27 липня 1657 року помирає. Але перед смертю він своїй вітчизні підклав ще одну, як кажуть, свиню: козаки, щоб догодити помираючому Богдану, обрали гетьманом його 16-річного сина Юрія. Далі історія котилася землею України, руйнуючи руками її гетьманів і їх поплічників, сусідів - ворогів все, що там ще залишалося. Інколи, щоб краще зрозуміти суть подій, краще піднятися над ними, тоді неважливі деталі не відволікають увагу спостерігача. Кругом був обман - i в головах людей, які, беручи до рук зброю, дурили себе марними надіями, що пролита ними кров їм допоможе, і в паперах домовленостей, які не збирались виконувати, і в присягах на вірність, які були облудними. Що характерно для цих часів - страшна жорстокість людей, які звикли вбивати, які вже нікого не жаліли - ні своїх, ні чужих. Простих убивств їм вже було мало. Людей і їх дітей спалювали і закатовували по всякому. Йшла війна на повне винищення. Цьому сприяло

те, що гетьманська булава діставалась не кращим людям, а самим хитрим і підлим.

Спочатку Юрій віддав булаву Виговському, вмовлений на цей крок полковниками Богдана. З цим не погодився Пушкар, полтавський полковник, який сам мріяв стати гетьманом. Виговський під Полтавою переміг Пушкаря, який загинув у битві. Польща готувалась до унії з Росією, в такий спосіб надіючись припинити війну. Укра§нські гетьмани після Богдана, як і він сам, не вірили в можливість самостійної України. їх боротьба стосувалась таких питань: хто буде гетьманом України; під ким з трьох сильних сусідів буде Україна - під Польщею, під Росією чи під Туреччиною. Останнє залежало від того, хто більше свободи гетьману пообіцяє. Але сусіди навіть на обіцянки не були дуже щедрі. Тому до стабільного миру було ще дуже далеко. Виговський схилявся до Польщі і виторгував у неї непогані умови для себе і козацької старшини в Гадяцькому договорі. При цьому він намагався дурити Москву. Москва вислала з військом Ромодановського, який призначив гетьманом України Безпалого. Виговський запросив кримського хана на допомогу і розбив військо росіян 28 червня. Полонений татарами воєвода Пожарський образив хана і був убитий за його наказом. Гадяцькому договору українці не йняли віри, хоч він був формально "ратифікований" на сеймі у Варшаві. Знову повстали в Ніжині, Переяславі, Чернігові, Чигирині. Виговський ледве втік, а булаву на вимогу козаків переслав Юрію Хмельницькому, якого знову проголосив гетьманом отаман Сірко на Січі. Трубецькой затвердив Юрія гетьманом, але його права вже були не ті, про які домовлявся його батько Богдан. Польща за цей час трохи підсилилась і пішла на Москву відбирати в неї Україну. Московські війська побили в Литві, потім під Чудновом. Юрій був з козаками і так налякався, що взяв обітницю стати ченцем. Дорошенко був послом від козаків до поляків, вони підписали мир. Оточені війська Шереметьєва здались. Коли вони склали зброю, полонених росіян поляки віддали татарам. Правобережжя знову повернулось до поляків. Лівобережжя підкорили собі проросійські полковники - Сомко і Золотаренко. Сомко став наказним гетьманом і не пускав на лівий берег Юрія Хмельницького. Останній на Корсунській раді поклав булаву і 6 січня 1663 року постригся в монахи. Гетьманом лівобережжя став Павло Тетеря. Золотаренко також хотів стати гетьманом, але тут з'явився третій претендент - Брюховецький, який встиг стати кошовим отаманом Січі. На чорній раді не без бійки гетьманом обрали Брюховецького, який за допомогою запорожців організував підтримку черні. Сомко втік. За наклепом Брюховецького відрубали голови Сомку, Золотаренку і ще кільком впливовим людям, решту противників нового гетьмана відправили до Сибіру. Поляки після своїх перемог над

Росією перейшли Дніпро в січні 1664 року і почали завойовувати лівобережжя. З ними були

козаки Тетері і союзні татари. За підозрою у зраді був розстріляний козацький полковник

Іван Богун, хоробрий товариш Богдана Хмельницького. Тим часом на правобережжі Сірко і Сулема з запорожцями відбирали назад козацькі міста. Польський король вимушений був повернутись на правий берег Дніпра. Чарнецький розбив військо Сулеми, а полковник Маховський схопив бувшого гетьмана Виговського, який став київським воєводою, і розстріляв його. Цього добився гетьман Тетеря, що стверджував, ніби Виговський - агент Москви.

За обвинуваченнями Тетері навіть митрополита Тукальського і монаха Юрія Хмельницького протримали в польській тюрмі два роки. Коли король повернувся в Польщу, Брюховецький перейшов Дніпро, взяв Киів і Черкаси, але потім відступив назад. А Чернецький знову повернув

Польщі ці міста, побував у Суботові і викинув з могили кості Богдана Хмельницького. Невдовзі

Чернецький був поранений у бою і зійшов з політично§ арени. Тетеря тим часом украв казну і втік до Польщі. По дорозі гроші у нього відбив Сірко. Після Тетері гетьманами були Опара - недовго, і Петро Дорошенко (з 1665 р). 12 років правив Дорошенко! Брюховецький, відчуваючи непевність свого стану, схилявся до зради Росії. Він домовлявся з Дорошенком, щоб позбавитися від влади

Москви і піти під владу хана. Він підтримав Разіна, народ почав винищувати росіян на

Україні. Його зрада виявилась несподіванкою для Москви. Москва почала збирати війська.

До Брюховецького йшли сили Дорошенка і татар. Біля Опочні до Брюховецького прийшли 10 сотників з вимогою віддати булаву, прапор і гармати. Він велів їх побити і закованими відправив до Гадяча. Тут проти нього збунтувались козаки, увірвались до його шатра, схопили і поволокли до Дорошенка. При їх зустрічі Дорошенко дав знак козакам і вони забили Брюховецького до смерті, а від збурених цим вчинком козаків відкупився кількома діжками горілки. На народній раді народ проголосував за союз з турками. Дорошенко рушив проти військ Ромодановського, котрий перед ним відступив. Вся Україна була в руках Дорошенка. Тут він отримав звістку з Чигирина про зраду своєї жінки. Дорошенко доручив лівобережжя своєму генеральному єсаулу Многогрiшному, а сам перейшов на правий берег. З собою він забрав полонених російських начальників і єпископа Мефодія. За ним рушив Ромодановский і зайняв Ніжин. Многогрішний не чинив йому спротив, а навпаки, став домовлятися про свій перехiд на бік царя за умови, що його зроблять гетьманом. Доки йшли ці переговори, Москва тиснула на Дорошенка, щоб відговорити його від союзу з татарами і схилити до покірності Польщі. З цього нічого не вийшло, тому в Глухові гетьманом лівобережжя став Многогрішний. Тоді ж, мабуть вперше, на раду було винесене питання про шкідливість народних бунтів. Щоб їм запобігти, був створений так званий полк компанійців з 1000 осiб. Дорошенко писав універсали, переконував земляків припинити чвари і об'єднатися задля врятування батьківщини. Він також багато робив для покращення відносин з Москвою. Але обставини робили його ворогом і Польщі, і Москви. Крім цього, приходилось боротися зі своїми: Запоріжжя не корилося ні йому, ні Многогрішному, там вибрали отаманом Суховієнка, який з татарами ввійшов в володіння Дорошенка. Дорошенко відправив в Турцію своїх послів з проханням прийняти Укра§ну під своє підданство. Це відтермінувало на певний час його падіння. Суховієнка відізвали турки, він відмовився від гетьманства, бо цілком залежав від них. Але тут оголосив себе гетьманом полковник Ханенко з Умані. Дорошенко хотів цей спір за булаву вирішити демократично: кого вибере рада в Чигирині, той і буде гетьманом. Але Ханенко замість цього запросив кримську орду і пішов на Дорошенка війною. Дорошенко

опирався на іншу орду, білгородську - силістринського паші. До Ханенка приєднався Юрій Хмельницький, котрому надоїло бути монахом. Дорошенко переміг Ханенка і той втік на Запоріжжя. Юрія Хмельницького зловили і відправили в Турцію. Ханенко не заспоко§вся і

добився від польського короля грамоти на гетьманство на умовах Гадяцької угоди. За допомогою Яна Собеського Ханенко закріпився в Ладижині. Поляки зайняли багато міст і віддали їх під управління Ханенка. Отже на Україні одночасно керували три гетьмани: два на правобережжі і один на лівому березі Дніпра. Люди знову козакували, а компанійці їх карали і всіляко принижували. Тривала переписка церковних ієрархів з Москвою. Постійно йшли викривальні листи тихо ворогуючих між собою. Наслідком були арешти, допити, тортури, суди, заслання до Сибіру і т.п. Це, крім інших, стосується Многогрішного з усіма родичами, друзями і Сірка. Останнього потім визнали невинним і відпустили. А гетьманом став Самойлович. Він, втершись в довір'я до Многогрішного, погубив його, щоб зайняти його місце. Тим часом Дорошенко покликав турок: трьохсоттисячне їх військо прийшло йому на допомогу на чолі з самим Магометом. Вони розбили військо Ханенка і Лужицького і оточили Кам'янець, в якому була невелика польська залога. Поляки місто здали, виторгувавши собі пристойнi умови капітуляції. Найкращих дівчат турки забрали до гарему Магомета. Мир з поляками коштував останнім

Поділля і України. Тут Дорошенко зрозумів свою помилку: турки і не збирались здійснювати його плани об'єднання України. Правобережжя пустіло, люди втікали на схід. Дорошенко просив

Москву про єдину і вільну Україну, але Самойлович боявся втратити булаву і шкодив Дорошенку, чим міг. Ханенко на раді в Переяславі віддав булаву правобережжя і полковники обрали гетьманом Самойловича. Дорошенко ще раз просив в серпні турецько-татарської допомоги, яка в черговий раз пройшлася Україною, залишаючи після себе пустку. Кров текла ріками. Самойлович з царськими військами також спустошували Україну, спалили Черкаси і повернулись за Дніпро.

Турки повернулись додому. Дорошенко остаточно втрачав підтримку народу. Він також мав останню надію на Москву, але обійти Самойловича йому було важко. Навіть коли він передав в Москву свої турецькі прапори і бунчук - символи належності до Турції - і готовий був присягнути

царю, йому поставили ще одну, принизливу умову - спочатку присягнути на вірність Самойловичу! Через рік по смерті царя Олексія Самойловича з Ромодановським послали проти Дорошенка. Після невеликої сутички під Чигирином Дорошенко при народі і при попах склав булаву, прапор і бунчук, а також склав присягу московському царю Федору. Дорошенка прийняли в Москвi милостиво, всі страшні байки Самойловича про нього виявились неправдою. Дорошенка призначили воєводою, дали йому 1000 дворів в селі біля Волоколамська. Ця зрада була дуже неприімна для Туреччини, яка вважала Дорошенка своїм. З досади султан велів звільнити Юрія Хмельницького з тюрми і оголосив його гетьманом і князем України. З чужим військом Юрій вкотре вже рушив на батьківщину. В серпні 1677 року це військо оточило Чигирин, але російські війська відігнали турків. Через рік турки появилися в липні там же з Юрієм і самим візирем.

Вони вперто хотіли здобути Чигирин, що в решті решт їм вдалося зробити. Після того, як військо

Ромодановського пішло на лівобережжя, Юрій захопив декілька малолюдних міст поблизу

Дніпра і осів в Немирові як князь сарматський і гетьман запорожський. Його спроби завоювати для туркiв щось на лівобережжі були невдалими. Росія продовжила на 13 років мирний договір з Польщею і вела з нею переговори про спільні дії проти турок. Переговори Росії з турками були для України невдалими, за укладеною угодою місцевість між Бугом і Дніпром мала залишатися безлюдною. Доля Юрія була трагiчна. За рiшенням турецько паші в Кам'янці за злочин, пов'язаний з катуванням єврейської жінки, він був задушений. Його пам'ять проклинали в Україні. Втративши в цей період дуже багато, майже все, Україна назвала цей кривавий період руїною. Але і в майбутньому все повторювалось - нездатність українських гетьманів домовлятися

між собою, нехтування ними інтересів і вимог народу, постійні зради і перебігання від одного союзника до іншого, неповага до людського життя, нездатність гетьманів мислити стратегічно. Козацтво з перервами панувало на правобережжі при Хмельницьких приблизно з 1647 до 1681 року - приблизно 34 роки кривавого насилля. Гетьмана Самойловича пізніше заслали з сином Яковом до Сибіру, його сина Григорія стратили. Гетьман Мазепа довго і вірно служив Росії, але

під старість таки зрадив її, запросивши на Украіну шведів з Карлом ХІІ. Ця зрада також мала важкі наслідки для Укра§ни і її козаків. Всі події, що відбувалися тоді в Укра§ні і світі, були бурхливі та криваві. Можливою їх причиною було те, що народ, який жив в стані постійного страху і гноблення, дуже легко зривався до бунту, коли знаходились люди, які хотіли "отаманити".

"Краще швидка і люта смерть, як таке життя." А ті сили, якi керували народом, не схильні були з ним рахуватися, тому все знову і знову повторювалось. І не тільки в козацькі часи, а і значно пізніше. Востаннє - в період громадянсько§ війни 1918 -1920 років. Згадайте Батька Махна та інших повстанців. Партизанський рух в часи війни також забрав багато життів українців.

Панове українці!

Давайте жити своїм розумом!

Давайте поважати Людей взагалі і кожну людину зокрема!

Давайте домовлятися, враховуючи інтереси кожної людини!

Будемо поступливими та ввічливими!

І хай допоможе нам Бог!