Мяхар Ольга Леонидовна : другие произведения.

Пророцтво для ангела

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Анотацiя: Ви коли-небудь втрачали пам"ять? Так? А пiсля цього вам не доводилося опритомнiти в лiсi, що кишить упирями, щуродлаками i iншою нечистю, виявити, що ви вмiєте чаклувати i пiдробляти вiдьмою в селах i селищах?! А тут ще кiт розмовляючий причепився, ельфiйка зi сну посилає термiново рятувати Свiт i нежданно-негаданно з"являється похмурий захисник з шокуючими звiстками про ваше смутне минуле. Загалом, не скучиш, це вже точно. I пустотлива вiдьмочка Ллiн зовсiм не проти прийняти участь у всьому цьому бедламi! А тому, тримайся, нечисть, недовго тобi залишилось, вб"є - i не помiтить! А кiт, велетень i похмурий охоронець обов"язково §й в цьому допоможуть! этот текст для вас перевела Лесюня:)
  Анотацiя:
  Ви коли-небудь втрачали пам"ять? Так? А пiсля цього вам не доводилося опритомнiти в лiсi, що кишить упирями, щуродлаками i iншою нечистю, виявити, що ви вмiєте чаклувати i пiдробляти вiдьмою в селах i селищах?! А тут ще кiт розмовляючий причепився, ельфiйка зi сну посилає термiново рятувати Свiт i нежданно-негаданно з"являється похмурий захисник з шокуючими звiстками про ваше смутне минуле. Загалом, не скучиш, це вже точно. I пустотлива вiдьмочка Ллiн зовсiм не проти прийняти участь у всьому цьому бедламi! А тому, тримайся, нечисть, недовго тобi залишилось, вб"є - i не помiтить! А кiт, велетень i похмурий охоронець обов"язково §й в цьому допоможуть!
  
  Частина 1
  Я стояла посеред кладовища i понуро озиралася по сторонам. Дув пронизливий вiтер, скрипiли давно занепавшi хрести на непоказних горбочках могилок, а нiчному похмурому небi не було видно нi блiдого мiсяця, нi колючих далеких зiрок. На додаток до всього пiшов дощ, i старий плащ, не витримавши випробування, зараз же промок i став досить неприємно липнути до тiла, ляскаючи на вiтрi брудними, пошарпаними часом i життям краями. Я чхнула i, плюнувши на всi умовностi, просто плюхнулася на найбiльш симпатичний горбок, втомлено витягнувши гудущi ноги.
  А упир все не з"являвся.
  Я задумливо оглядiлася по сторонам i несподiвано помiтила, що на найближчiй могилцi сто§ть тарiлочка з двома бутербродами i стаканом досить каламутно§ рiдини, ймовiрно, самогону. Шлунок жалiбно забурчав, i бутерброди досить швидко перекочували в мiй шлунок. Я запила старий хлiб з ковбасою гарячим напоєм i з вiдразою зрозумiла, що це не горiлка, а звичайна колодязна вода, залишена жалiсливими родичами видно, дуже голодуючому при життi покiйному.
  Стало мокро, незатишно, але вже ситно. Я сперлася спиною на схилившийся хрест i замислено завертiла головою по сторонам, дожовуючи другий бутерброд. Навряд чи упир зволить вилiзти з-пiд землi в таку погоду, особисто я би точно не полiзла. В таку хмарнiсть нi один пристойний селянин не пiде шукати неприємностi на свою...гм, так що нечисть в будь-якому випадку залишиться без обiду. Якщо, звичайно, не брати до уваги одну не зовсiм нормальну вiдьму, яка ледве не з чистого альтру§зму все-таки припреться до заповiтно§ могилки з голоднiм зi вчорашнього вечора шлунком i в украй поганому настро§. Але §сти дану вiдьму я упирю б зовсiм не рекомендувала, одним нетравленням не вiдбудеться.
  Чергова капля гепнулась за комiр, прокотилась по спинi i затишно влаштувалася на попереку. Я чхнула i розсудливо вирiшила, що пора рушати назад в селище, щоб провести хоча б залишок ночi в бiльш затишнiй обстановцi, а сюди ще раз навiдатися завтра пiд вечiр.
  Але тут позаду мене раптом щось голосно хруснуло. Я завмерла в напiвзiгнутому станi i дуже повiльно почала повертатися, стискаючи в руцi забутий стакан, i побачила здивовано роздивляючогося переламаний посерединi дерев"яний хрест напiврозклавшийся вiд часу труп. Мабуть, невдало зачепив, коли пiдкрадався. Я теж глянула на зламану пристойно§ товщини свiжу хрестовину i тихо зковтнула. Ловити нечисть i негайно §§ упокоювати якось рiзко розхотiлось.
  Але тут зомбi вiдволiкся, пiдняв на мене два палаючих зеленим тьмяним свiтлом очi, демонструючи аж цiлих три гнилих зуба, i голосно страхiтливо зашипiв, чи то лякаючи, чи то намагаючись щось сказати. Я дiвчина контактна, але розмовляти з трупом чомусь не захотiла i тут же засвiтила в нього яскравою блакитною блискавкою, звернутою в компактне кiльце. Пiсля чого, не дожидаючись поки вiн вiдплюється залишками зубiв, жваво пiдскочила i рвонула як можна далi, петляючи помiж могил i стараючись не спiткнутися об виступаючi iз землi уламки згнивших хрестiв i рiдкi колючi огорожi. Позаду пролунало хрипке обурене виття i тяжке тупання слiдом. Я наддала, на ходу бурмочучи заклинання негайного утихомирення i жалiючи, що воно таке довге. Зомбi не вiдставав, бажаючи хоча б повечеряти, а слова, злiтаючi з заплiтаючогося вiд страху язика все не закiнчувались.
  Я бiгла, кричала заклинання, стрибала через перешкоди, розбризкуючи у всi сторони грудки грязi i пiднiмаючи фонтани води iз трапляючихся по дорозi калюж. Але, коли попереду вже показалась невисока огорожа, вiдмежовуючи кладовище вiд лiсу, я вимовила-таки останнi слова заклинання, i, рiзко розвернувшись, кинула рваний жмут туману в свого переслiдувача. Той спробував вiдхилитися, рiзко затормошивши кiгтистими ногами, але не встиг, пiдсковзнувся i впав в рiдке багно, забризкавши i без того брудну мене нею до колiн. Зомбi закричав, коли його обхопив за руку сiрий туман голодного чаклунства, i спробував його струсити.
  Даремно.
  Туман, як пролите молоко, почав повiльно розтiкатись по всьому його тiлу, досить швидко перетворюючи гнилу смердячу плоть в сiрий попiл, частина якого тут же пiдхоплювалася i розносилася навколо уперто дмучим вiтром, а частина просто вбиралася вологою холодною гряззю землi. Досить швидко все було закiнчено, i я знову стояла серед похмурого кладовища в гордiй самотi. Трохи почекавши, i вiдчуваючи, як вiтер знову лiзе менi за пазуху, щедро кидаючи на замерзлу шкiру останнi краплi дощу, я крутнула плечима, розвернулась i вiдправилася в сторону селища.
  В чоботях голосно чавкало, в кишенi бринькали два останнiх мiдяка, зате замовлення все-таки було виконане, так що я чесно вiдробила обiцянi менi старостою десять золотих. Доречно зауважити, на мiй значний гонорар скидалося все селище, з причини того, що мiй покiйничок встиг до моє§ настiльки вдало§ появи зжерти трохи не пiв селища, нахабно iгноруючи коли, дрини i вiдро свято§ води, урочисто вилите на нього мiсцевим вiдважним священиком. Вiдро йому не сподобалося, а ось м"ясо пастиря зомбiк знайшов доволi нiжним i потiм цiлих два днi його перетравлював.
  Я прикинула, майбутнього гонорару мiсяцiв на два найсуворiшо§ економi§ менi повинно вистачити. Гм...Тiльки ось не буду я економити, обов"язково на що-небудь вiдразу все витрачу, он хоча б на доброго коня, а то коли я в останнiй раз сiдала на чалого, то все боялась, що вiн iздохне, як тiльки ви§демо за ворота. Тiльки ось добрий кiнь зараз коштує недешево, тут десяти золотих може бути мало.
  Так, за роздумами, я дiйшла до обгородженого високою дерев"яною стiною селища. Попереду показались масивнi ворота, перегороджуючi шлях. Пiдiйшовши, я тричi врiзала по ним ногою, очiкуючи мусячого за ними знаходитись стражника. Почекала небагато, але нiхто на стук так i не вийшов, мабуть, не особливо i очiкуючи трiумфального повернення приблудно§ вiдьми. Чергова крапля попала менi за комiр, i я вiд душi вилаялась, а потiм просто засвiтила в небо пристойний блакитний пульсар, який розiрвався там з трiском i грохотом, скромно сповiщаючи мiй прихiд. Сподiвання виправдалися, i вже через п"ять хвилин скуйовджений староста сам особисто вiдкривав менi ворота. Я вiдштовхнула його зi шляху i гордо пройшла мимо чотирьох переляканих стражникiв з арбалетами прямо в його дiм. Там я нарештi змогла скинути мокрий плащ i витягнути ноги у розтопленого жаркого камiну, поки жiнка старости бiгала по будинку i швидко збирала на стiл.
  З пiчки злiзла досить скуйовджена сонна дiвчинка i почала здивовано мене роздивлятися, правою рукою смикаючи рiзнокольорове одiяло, яке тут же незадоволено заворушилось. А незабаром з-пiд нього висунулась ще одна чубата голова, що належала вже хлопчику, вiн похмуро стукнув сестричку, але потiм побачив мене i вiдразу проснувся, термiново злiзаючи з пiчки. Правда, це неподобство помiтила мати i негайно вiдправила обох дiтей в сусiдню кiмнату спати, вони намагались чинити опiр, але сили бiли явно нерiвнi, так що, окинувши мене ще разок сумним поглядом, всю таку загадкову, сидячу коло камiна в драних шкарпетках i розiдранiй куртцi, дiти направились спати.
  А над мо§м вухом вже напружено пихтiв староста, встигший перевдягтися в сухе пiсля незаплановано§ вилазки посеред ночi на двiр. Я йому сильно позаздрила, а потiм встала i все так же мовчки вiдправилась до столу, по дорозi заклинанням висушуючи на собi одяг. Всi вiдразу ж закашлялись вiд пари, що пiднялась, але промовчали.
  Я гепнулась на масивну дубову лавку, поклавши лiктi на бiлоснiжну скатертину i, викликаючи стан, близький до панiки, на лицi хазяйки при виглядi з"явившихся на нiй сiрих плям, нацiлилась на найближчий шматок ковбаси, щедро надiляючи себе, кохану, i за§даючи це повною тарiлкою гарячо§ ситно§ кашi.
  Староста незадоволено за цiм поспостерiгав i все-таки почав дiлову розмову:
  - Ну так що, панi вiдьмо, кхм, кх, кх, як ваше? Там все...
  Я запила ковбасу смачним холодним морсом, котрий заради мене дiстали з пiдвалу, i пiд несхвальними поглядами хазя§в з"янула ще один шматок. Знаю я §х, як тiльки розповiм, що зробила свою роботу, так вiдразу все зi столу i заберуть. Нема чого, мовляв, годувати всiляких про§жджих чаклунiв, якщо самим §сти нема що.
  Староста знову попереджуюче закашлявся, а я з зiтханням оглянула стiл, але в рот вже нiчого не лiзло, i я з задоволенням констатувала, що нарештi сита.
  - Вбила я вашого монстра.
  Зi столу вiдразу почали активно прибирати.
  - Плати, як i домовлялись.
  - А як я дiзнаюсь, що не брешеш?
  Я встала, сходила до покинутого в сiнях мiшка i вiднесла його старостi. Той тут же сунув туди свiй нiс, покопався, а потiм с вереском жбурнув його в сторону.
  Правильно, голова зомбiка, котру пощадило заклинання, представляла собою досить неприємне видовище, пiсля якого староста, навiть не торгуючись, виплатив менi повнiстю весь гонорар все ще трясучимися руками i спробував виштовхати мене за дверi. Але тут я вперлась, чудово розумiючи, що зараз мене нiхто на постiй не вiзьме, а ночувати з кiньми на холоднiй стайнi менi дуже не хотiлось. Пiсля недовго§ боротьби i декiлькох погроз з моє§ сторони, менi все ж дозволили переночувати на тапчанi. Я не сперечалась, так як вимоталася так, що була згодна навiть на килимок коло дверей, на котрий мiй "гостинний" хазя§н постiйно поглядав пiд час розмови, але все ж запропонувати не наважився.
  Ранок зустрiв мене криком пiвня i бурчанням в уже пустому шлунку. Природно, поснiдати менi не запропонували, провiвши в дорогу прямо так. Я не заперечувала, досить непогано по§вши в сусiднiй хатинцi, де жила доволi привiтна самотня старенька. Вона навiть видiлила менi старенький мiшок i запас продуктiв на дорогу, пожалiвши сироту. Втiм, я би себе також пожалiла, якщо б зустрiла на шляху: немита, непричесана, в старих драних штанах i не менш старiй куртцi. Так, до речi, при перших же словах про мою конячку, староста вiдразу скорчив трагiчну фiзiономiю i оповiстив мене, що чалий цiєю нiччю здох. Я пiдозрiло покосилася на недалеку стайню, але вирiшила не нариватись, тим бiльше, що проводжати мене вийшло все селище, не так давно надiливше мене, на думку мiсцевих жителiв, занадто великим гонораром за настiльки "дрiб"язкову роботу". i по очам деяких селян, я вчасно зметикувала, що кiнь в життi явно не головне. Шкура - куди важливiше, а тому я ввiчливо зi всiма попрощалась i гордо пiшла через ворота, кваплячись сховатись в оточуючiй селище лiсовiй гущавинi.
  Куди йти я, якщо чесно, не представляла, як i не пам"ятала практично нiчого iз свого бурхливого минулого... Мда-а, а що робити, якщо я тiльки нещодавно опритомнiла в лiсi з вiдбитою пам"яттю i без §жi. Причому я точно пам"ятала, що являюсь непоганою чаклункою, але звiдки я i хто я, абсолютно не пригадувала. Навiть iменi не знала, як не напружувала пам"ять.
  До цього села я добиралась близько тижня, ведучи на поводi знайденого при пробудженнi рядом досить замореного виду коня, котрий не то що везти мене, сам-то йти був майже не в змозi, абияк дозволяючи менi здiйматися до нього на спину тiльки в виняткових випадках. При цьому шкапа так тяжко зiтхала, косячись благаючими очима в мiй бiк, що я вiдчувала себе витонченим садистом з багатою уявою. Так що я в основному йшла сама, пробираючись по буреломам i чагарникам i харчуючись по дорозi грибами та ягодами, знайденими на шляху. Отже, до того часу, як я вийшла до сiльських ворiт, охорона спочатку навiть не хотiла мене впускати, визнавши чи то ненормальною бездомницею, чи то новим видом нечистi, з чим i послала приблудну вiдьму куди подалi. Але я у вiдповiдь так блиснула зеленими очима, освiтивши половину стiни i формуючи в руках холодну блакитну кульку закляття, що всi заперечення несподiвано вiдпали самi собою. А мене термiново потягнули до сiльського старости, у якого якраз знайшлась робота для вiдьми в видi сильно розпустувавшогося кладовищенського упиря, виявившогося надалi все§дним зомбi. Я була не в тому станi, щоб вiдмовлятися вiд будь-яко§ роботи, i вiдразу ж зажадала таку суму, що староста серйозно задумався про особистий хрестовий похiд до нечистi з аналогiчною пропозицiєю по вiдношенню до мене, але потiм чомусь передумав (видно, сподiвався, що мене поховають неподалеку вiд свiжоупокоєно§ тварюки), i тепер я йшла далi по дорозi, дзвенячи в кишенi десятьма золотими монетами. Непоганий капiтал для початку.
  Лiс шарудiв сво§ми звуками, наповнюючи тишу щебетанням птахiв, кришталевою музикою струмка i чи§мось протяжним нявчанням. Я зупинилась i з подивом прислухалась. Нявчання пролунало знову звiдкись iз кущiв, я вирiшила сходити перевiрити. Розсунувши колючi гiлки, я, чортихаючись, виповзла на галявину. Куртка не винесла знущань i залишилась десь в кущах, зостався тiльки правий рукав, котрий я, помiркувавши, засунула в мiшок, залишившись в однiй сорочцi.
  На галявинi сидiв великий сiрий кiт i гугняво кричав на однiй нотi, видно вже i не сподiваючись на порятунок. Поруч сидiли два побитих життям вовка i з цiкавiстю його слухали. Права передня лапка кота мiцно застрягла в капканi i була досить жалюгiдним видовищем. Але тут я чхнула, i всi три пари очей втупилися в мене. Кiт завмер з вiдкритим ротом, так i не закiнчивши останнiй нявк, а вовки радiсно облизнулися. Я вiдчула себе вишуканим десертом, прибулим якраз вчасно.
  - Киш, пiшли геть, вовчари, а то як дам, - невпевнено ляпнула я.
  Правий вовк лiниво позiхнув, демонструючи вражаючий набiр бiлоснiжних iклiв, i спокiйно попрямував в мiй бiк, з цiкавiстю вивчаючи нову страву. Я обурилася вiд тако§ зневаги i у вiдповiдь жбурнула в нього не менш вражаючим пульсаром. Спалахнуло. Гуркнуло. Почулось виття, крик i швидкий тупiт вiддаляючихся нiг. Коли ми з котом нарештi прокахикались, а дим трохи розсiявся, то довкола вже не було нi одного вовка, якщо не рахувати того, що догорало в кущах. Я на всякий випадок ще раз озирнулась, i, пiднявшись з колiн, пiдiйшла до нещасного мурзика, який сидiв i дивився на мене великими шаленими очима.
  - Зараз, котику, дай-но лапку, я тебе звiдси витягну, - почала я щебетати, протягнувши до нього руки i намагаючись зметикувати, як же цей капкан вiдкривається. Але тут...
  - А-а-а-а, ти з розуму з"§хала, дурепа, боляче ж!
  Я стрiмголов вiдкотилася вiд верескливого кота, чкий чомусь не тiльки говорив, але i дуже сильно матюкався, обурено дивлячись в мiй бiк i притримуючи здоровою лапкою ту, що потрапила в пастку.
  - Ти розмовляєш?!
  - А ти глуха? Вiд такого болю i мертвий закричить, а я поки ще живий, - повiдомив кiт i голосно чхнув в мою сторону, виблискуючи зеленими очима.
  Але тут я знову згадала про свою вже досить обридлу втрату пам"ятi i свiдомо вирiшила, що, можливо, розмовляючи коти - це не така вже i рiдкiсть. Хоча, дивно тодi, що я так здивувалась.
  - Ти збираєшся мене витягувати, чи так i будеш сидiти поруч з помираючим звiрятком, поки воно б"ється в агонi§?
  - Ти не схожий на агонiзуючого, - посмiхнулась я.
  - А ти збираєшся дотерпiти до цього моменту?!
  Я знiяковiла пiд його звинувачуючим поглядом i знову поповзла до пастки, чомусь не подумавши пiднятись, правда, так падати було явно нижче, а, значить, i синцiв менше.
  Возилася з ним я хвилин п"ять, вислуховуючи постiйнi скарги i настанови в сторону своє§ роботи:
  - Не дави, я сказав, не дави. Ой, боляче, вбивця, убила! Перестань ляскати мене по щокам, не вiдволiкай, я непритомний. А-а-а!.. Не смикай, менi ж боляче, це моя лапа, вiдiрвеш - своєю подiлишся. Правiше, я сказав, правiше, а тепер - лiвiше i вище. Матiнка дорога, як багато кровi! Помираю-у-у!
  На цьому несамовитому крицi замок нарештi пiддався, i я витягнула-таки кота з пастки. Вiн тут же втратив свiдомiсть, але це навiть краще, бо я останнi п"ять хвилин просто мрiяла його придушити.
  Якимось чином пiднявшись на занiмiлi ноги, я пiдняла пушка i вiднесла його подалi вiд капкана, а потiм почала оглядати його лапку. Мда, видовище було досить сумним, але я i не таке бачила. Напевне. Менi так здається. Я зосередилась i опустила руки на рану, намагаючись допомогти. Декiлька хвилин нiчого не вiдбувалось, i менi вже здалося, що нiчого i не буде, так як я не дуже уявляла, що знову збираюсь робити, але потiм мо§ долонi м"яко засвiтились трохи зеленуватим свiтлом, i це свiтло почало повiльно перетiкати вiд мене до стiкаючого кров"ю розрiзу на лапцi, причому його кра§ зараз же почали зростатись, утворюючи прямо на мо§х очах рiвний тоненький шрам на рожевiй смужцi шкiри, правда, процес загоювання йшов досить повiльно, але добре, що хоча б так. Незабаром шрам зшив кра§ всiє§ рани, а потiм i сам почав повiльно зникати. Але тут у мене закрутилась голова, i я вирiшила припинити лiкування, забираючи руки.
  Магiя, слухаючись моє§ волi, миттю затихла, а свiтло на долонях згасло.
  - Ти навiщо мене мацаєш? - раптово поцiкавився кiт, все ще не розтуляючи очей.
  - Я не мацаю, - чомусь знiяковiла я, - Я тебе, мiж iншим, лiкую, - i втомлено притулилась спиною до найближчого валуна.
  - I як?
  - Перевiр сам.
  Кiт вiдкрив очi, скосив §х на свою лапку i обережно нею поворушив. На секунду його мордочка прийняла досить-таки зосереджений вираз, видно, пушань прислуховувався до себе, а, зрештою, i зовсiм спробував пiднятись. Зробив крок, другий, а потiм радiсно застрибав по галявинi, лиш трошки при цьому кульгаючи. Я полегшено усмiхнулась, а потiм встала, обтрусилася i знову повернулась до колючих кущiв, маючи намiр попасти назад на дорогу.
  - Гей, гей, ти куди? - захвилювався пушок i тут же побiг слiдом.
  - Назад на дорогу, - буркнула я, роздивляючись чагарники. Кущi виглядали досить агресивно, i десь там всерединi ще висiли залишки моє§ куртки.
  - А я?
  Я здивовано озирнулась i побачила, що цей нахаба сидить на землi i докiрливо на мене дивиться.
  - Що ти?
  - Ти збираєшся мене тут покинути? Бiдну побиту тварину, в лiсi, одного, з жахливими ранами i розхитаними нервами? Садист!
  Я вiд обурення не знайшла, що сказати. I кiт вiдразу ж це використав. Зi словами: "Так я i думав, ти не безнадiйна", - цей сiрий хам пiдскочив, вчепився в мою сорочку i забрався по нiй, як по драбинi, до мiшка, що висiв в мене за плечима, а потiм спокiйнiсiнько звалився всередину, змусивши мене похитнутися. А незабаром до мо§х вух звiдти долинуло задоволене чавкання.
  Я загарчала, i, ривком скинувши мiшок, спробувала його звiдти витрусити, зметикувавши, що по§даються саме мо§ запаси. Але кiт почав так волати, вчепившись в тканину всiма кiгтями i зубами, що до мене дiйшло: позбавитися вiд зухвалого нахлiбника я зможу тiльки разом з мiшком. Так що довелося його залишити, так як в мiшку окрiм §жi, з якою я вже у думках попрощалась, знаходилась ще й частина мого заробiтку, а коли я спробувала §§ забрати, засунувши в нього руку, то мене ще й добряче подряпали, видно, помстившись за нещодавнє трясiння. Я похмуро вивчила три яскраво-червонi подряпини, голосно вилаялася i швидко закинула мiшок назад за плече, мстиво вдаривши його як можна сильнiше об спину, але кiт навiть не пискнув. Тяжко зiтхнувши, я вирiшила просто залишити все як є i вiдправилась шукати обхiдний шлях на дорогу, обходячи пiдступнi хащi.
  Навколо так само щебетали пташки, дзвенiв срiблястий вiтерець, мабуть, була середина лiта. I, судячи по занедбаностi шляху, крокувати до першого населеного пункту менi треба було ще дуже довго i довго. Кiт затихнув на днi торбини, видно, боячись, що його знову почнуть виймати звiдти i чавкав вже набагато тихiше, викликаючи голоднi спазми i бурчання в моєму рiдному шлунку.
  Години через двi безперестанного крокування я побачила попереду кущики суницi. Вони розташувались неподалiк вiд дороги, утворюючи невеличку галявинку i заклично ваблячи розсипом червонiючих з-пiд листкiв маленьких ягiдок. Я не розмiрковуючи звернула i прийнялася азартно лазити по кущам, збираючи смачнi яскравi плоди i вiдправляючи §х до рота. Мiшок на спинi заворушився, а незабаром з нього висунулась сiра зацiкавлена мордочка кота.
  - Чому зупинились? - поцiкавився вiн, озираючись по сторонах.
  - Я хочу §сти.
  - Всi хочуть, - заявив кiт i зацiкавлено понюхав ягiдку, котру я йому протягнула. Ягода йому не сподобалась, вiн чхнув i зневажливо пхнув §§ лапкою в бiк. - Я не можу це §сти.
  - Не §ж, - погодилась я, злизуючи з долонь солодкий сiк.
  - Як це? - обурився волохатик i навiть вилiз iз торби. Вiн всiвся передi мною i скорчив докiрливу мордочку.
  - Я бiдна нещасна поранена iстота i, мiж iншим, твiй друг!..
  - Та ну?!
  - Не перебивай. Звичайно, я твiй друг, а про друзiв треба турбуватись, годувати §х, чухати за вушком, стелити м"яке лiжечко...
  Я здивовано спостерiгала за нахабнiючим буквально на очах котиком, який поважно проходжав по галявинi i перераховував мо§ обов"язки. Вiн замислено морщив кирпоносу сiру мордочку, ворушив волохатими вухами i качав лапкою по землi зелену гусеницю. Гусениця успiшно прикидалася неживою, а тому була вiдкинута до найближчого дерева, де негайно ожила i досить спритно вiдповзла за його корiння пiд нашими цiкавими поглядами.
  - Як тебе звати хоч? - поцiкавився котик, з зiтханням вiдволiкаючись вiд виду "вислизаючо§ здобичi".
  - Не знаю, - чесно вiдповiла я. - В мене тимчасова втрата пам"ятi, i я нiчого не пам"ятаю.
  Я вiдчула, що абсолютно на§лась, i блаженно витягнула гудучi ноги, пiдставляючи обличчя промiнцям пекучого сонця, яке на галявинi вже не так закривало тiнисте листя.
  Кiт спiвчутливо поплескав мене лапкою по руцi.
  - Нiчого, не переживай, хочеш, будеш Катариною - так звали одну мою знайому...ммм, подругу дитинства, скорочено - Кет.
  Я знизала плечима: менi, по сутi, було все одно.
  - А мене звати Бормоглот, але ти можеш називати мене Глотик, я не заперечую.
  - Кет так Кет, менi все одно, - я задумливо почухала нiс. - а тут всi коти такi балакучi, чи ти один такий унiкальний?
  Кiт гордо пiдвiвся на заднi лапи i зневажливо на мене поглянув. Я тiльки гмикнула.
  - Ти маєш рацiю, я абсолютно унiкальний, так що тобi дуже пощастило, що ти мене зустрiла.
  З цими словами вiн знову полiз до мене в мiшок, вiдразу ж починаючи зручно там влаштовуватися.
  - Унiкальний кiт, все життя про такого мрiяла, - незадоволено пробурмотiла я собi пiд нiс, прилаштовуючи сiпаючийся мiшок назад за спину, звiдки той звалився, коли Глот активно вилазив в пошуках §жi.
  - Гей, ти. До найближчого мiста ще далеко?
  Торбина затихла, а потiм неохоче вимовила:
  - Не дуже, два-три днi дороги i лiс закiнчиться, а там недалеко до Тважу, мiста, яке сто§ть на рiчцi, - торбина сумно заворушилася, - я звiдти втiк не так давно, хотiв знайти кращу долю, а то мiй колишнiй хазя§н мене бив i постiйно примушував розмовляти, садячи в клiтку перед публiкою на майданi. Адже ти не будеш так робити? - Вiн насторожено затихнув, очiкуючи вiдповiдi.
  - Не буду, - пiсля довго§ i мстиво§ паузи видала я, мiшок полегшено обвиснув, - а будеш гарною тваринкою, ще й наваляю цьому твоєму хазя§ну, якщо зустрiну.
  Мiшок радiсно застрибав у мене за спиною, запевняючи "свою нову хазяйку" (я здивовано спiткнулась) в вiчному коханнi i страшнiй майбутнiй слухняностi, чому я повiрила зразу i беззастережно. А про себе подумала, що, напевно, варто було мудро промовчати, а то кiт тепер зовсiм вiд рук вiдiб"ється. З iншого боку, вiн досить милий, хоч i досить тяжкий. У нього довга м"яка сiра шерсть i зеленi хитрющi очi, прямо як у...нi, не згадаю. Я засмучено труснула головою - проклята пам"ять. Ну i добре, якщо чаклунство в мене виходить i без не§, то, можливо, я поступово зметикую, як заповнити чорну дiрку в сво§й свiдомостi. Або хоча б згадаю власне iм"я...
  ***
  А лiс все не закiнчувався. Над моєю головою шелестiли величнi крони забутих дерев, в листi яких перекликались тонкими голосами невидимi птахи, декiлька разiв над моєю головою пролетiла зацiкавлена чимось ворона i знову сховалась в листi. Здивований заєць провiв §§ довгим поглядом, сидячи мало не коло само§ стежки, котру кiт гордо називав дорогою, змальовуючи менi подальший шлях по лiсу. Я так само зацiкавлено втупилась в вуханя, шкодуючи про те, що пiд рукою нема лука i хоча б однiє§ стрiли. Але тут косий, щось учувши, повернувся, зустрiвся з мо§ми голодними з ранку очима i бадьоро чкурнув в кущi, видно, вирiшивши не зв"язуватися. Я сумно провела його поглядом, але тут в торбинi прокинувся кiт, давно ум"явший всi запаси, що були в наявностi.
  - До речi, а що я буду §сти, я вже зголоднiв, - мiшок знову завозився за моєю спиною.
  Я закотила очi: ну хто б сумнiвався!
  - Не знаю, можливо, менi вдасться пiдстрiлити якого-небудь...зайця, - я почала озиратися в пошуках iншого, смутно здогадуючись, що вухатi по стежинi табунами не ходять.
  - Можливо? - в голосi кота накльовувалась панiка.
  - В мене втрата пам"ятi: я ще не знаю, що можу, а що - нi, - пояснила я i для спроби запустила пульсар в найближче дерево. Воно спалахнуло i з гуркотом звалилося прямо передi мною, палаючи обвугленою деревиною. Кiт висунув морду iз мiшка, оглянув картину i пiдiбрав вiдвислу щелепу.
  - Я мiг померти, - потрясiння явно було щирим.
  Я пирхнула i спробувала створити другий пульсар поменше. Кiт зразу зiстрибнув на землю, рвонув до кущiв i смiливо зача§вся.
  Геп. Бум!
  Друге дерево звалилось позаду мене. Кiт закашлявся, невмiло приховуючи смiх. Я похмуро подивилась на нього, примiрюючись третiм пульсаром i прикинувши, що жива мiшень сильно пришвидшить процес навчання.
  Але поки пушанчик смiявся бiля кущiв, прямо з-пiд корiння другого поваленого дерева вибiг напiвобгорiлий заєць i потужними стрибками рвонув куди подалi, у результатi, пульсар я кинула в нього. Поряд з утiкаючим косим вщент рознесло якийсь валун, що надало тваринi значного прискорення, i вiн таки сховався в кущах. Хвилину мовчання перервав знову кiт.
  - Так я що, знову голодуватиму? А-а-а!..
  - Почекай, я зараз що-небудь придумаю, - вiдмахнулася я, але iстерика тiльки набирала обертiв. Зметикувавши, що мисливець з мене нiякий, i годувати його найближчим часом не будуть, котик вив не перестаючи, сидячи на бруднiй землi i задерши голову до далекого неба. Вже через п"ять хвилин у мене заклало праве вухо, i я була майже готова його придушити, вже щиро спiвчуваючи його минулому хазя§новi. Подумаєш, клiтка, зате §§ хоча би можна засунути куди подалi i не чути цих крикiв!
  Нерви, нарештi, не витримали, i я кинула в кота останнiй пульсар, здiйнявши гарний стовпчик землi бiля його лап. Допомогло! Кiт вiдразу затих, видно, зрозумiв, що перегнув палицю, i здивовано втупився на невеличку вибо§ну, в якiй при бажаннi вiн мiг помiститись повнiстю. Я мотнула головою, в якiй все ще трохи дзвенiло, i вiдправилась в найближчi чагарники, мiркуючи про те, що якого-небудь зайця менi вбити сьогоднi все ж прийдеться. Кiт зараз же побiг слiдом, але мовчки, пихтiвши i намагаючись вiд мене не вiдставати, але спотикаючись i чiпляючись лапами за все корiння i гiлки, що траплялись на шляху. Через годину вiн просто впав i тужливо занявкав, сумно дивлячись менi услiд. Але я вирiшила не зупинятись i пройшла ще трохи, поки нявкання позаду не затихло. Зупинившись i прислухавшись, я почула все той же спiв пташок, i...все. Кiт мовчав. Важко зiтхнувши, я розвернулася i пiшла назад, погано розумiючи, що я роблю. Кiт радiсно нявкнув, побачивши моє похмуре обличчя, i незабаром вже знову зручно влаштувався в заплiчному мiшку.
  - Добре, Обормот, - зiтхнула я. - Все одно вже темнiє, пiдем, знайдемо галявину для нiчлiга, i я спробую що-небудь начаклувати нам на вечерю.
  Кiт щасливо зiтхнув i навiть трошки помурчав, видно, уявляючи собi шматки свiжо§ риби або м"яса.
  Хорошу невеличку галявинку ми знайшли досить швидко. Я вiдразу скинула там торбину i пiшла за дровами, наказавши коту залишатись на мiсцi i стерегти речi.
  Марно поблудивши по лiсу довкола галявини, я все ж незабаром повернулась з тушкою мертвого зайця, третього, побаченого мною за сьогоднi, i цей, на вiдмiну вiд iнших, чомусь сам до мене вийшов iз кущiв i здох бiля мо§х нiг. Я здивовано його обдивилась, пiдозрюючи, що вiн чимось хворiв, але тушка виглядала досить-таки нiчого, i я вирiшила, що у всьому винна моя магiя, котру я ось вже хвилин п"ять як намагалась використовувати, принаджуючи здобич, тiльки не знала як. Думка про те, що налякане спiвтовариство зайцiв видало ненормальнiй вiдьмi заздалегiдь вибрану жертву, аби та перестала полювати на них, скидаючи на голови вiковi дерева i пiдриваючи валуни, я вiдкинула як неправдоподiбну.
  На всяк випадок я все ж дала обнюхати здобич коту, i той знайшов §§ досить свiжою i придатною до негайного вживання, так що я розвела багаття, вимастила оброблену i випатрану тушку в глинi, знайденiй на березi найближчого струмка, i закопала §§ в землю пiд багаттям. Кiт при цьому посилено попадався пiд руку, активно заважаючи процесу i щедро роздаючи сво§ безцiннi поради, мабуть, вже забувши нещодавнiй випадок.
  Але, в кiнцi-кiнцiв, все було зроблено i я втомлено сiла коло вогнища, грiючи поблизу танцюючого полум"я замерзлi долонi. Сорочка погано захищала вiд вечiрньо§ прохолоди та ще була досить брудною i роздертою в багатьох мiсцях, але бiльше в мене нiчого не було, так що я тiльки ближче пiдсунулася до багаття, зiгрiваючи коло нього то один, то iнший бiк. Кiт, муркнувши щось про бажання усамiтнитись, сховався в кущах, а я пiдкинула ще гiлок до вогнища, чекаючи готовностi §жi.
  Несподiвано з лiсу почулось тужливе вовче виття, а ще через мить з кущiв вилетiв переляканий котяра, пронiсся повз мене i почав дуже активно залiзати на найближчу ялинку. Влаштувавшись на товстiй гiлляцi метрах в трьох вiд землi, вiн пильно озирнувся i помахав менi лапкою.
  - Що трапилось?
  - Вовки, - коротко вiдповiв вiн, мiцнiше засовуючи кiгтi в деревину. - Ти хiба не чуєш, як вони виють?
  Тут вовче виття пролунало особливо близько, i з кущiв на галявину повiльно вийшло бiля сорока досвiдчених вовкiв. Вони розташувались по краях галявини i завмерли, спокiйно дивлячись на мене. А я тужливо покосилась на таку близьку ялинку, добратися до яко§ тепер було неможливо.
  Що ж.
  Я повiльно, не роблячи рiзких рухiв, пiднялась i випрямилась, стискуючи в руцi обробний нiж i вирiшивши почекати подальшого розвитку подiй. I точно, незабаром вперед виступив вже знайомий менi вовк в пiдпаленiй сiрiй шкурi i тихо загрозливо заричав. Я iронiчно пiдвела лiву брову, роздивляючись знайомi прорiхи на сiрiй щiльнiй шкурi.
  - Що, голубчик, побiг за допомогою, мабуть, страшно на мене одному iти було, - вискалилася я в веселiй усмiшцi, притискаючись донизу i скрючуючи пальцi. В головi билась панiчна думка, що я сходжу з розуму, але я поки вiд не§ вiдмахнулась.
  - Вiддай кота - вiн наш, - голос з силою вибухнув у мене в головi, а шлунок так стиснувся, що я ледве не впала. Телепат. Блiн, вони тут що, всi розмовляючi? Зi знайомо§ ялини почулося тужливе скавчання, кiт явно не був впевнений в мо§й чесностi, тим бiльше, що пiд деревом вже зiбралось декiлька вовкiв i вони вельми недвозначно поглядали вгору, облизуючись i скиглячи вiд нетерплячки. Нерви Бормоглота не витримали, i вiн за§хав шишкою найближчому в око. Попав. Вовк завив i зажадав печiнку, за що отримав в друге око вiд пухнастого снайпера.
  - Кет, не вiддавай! Чого дивишся, морда блохаста, зараз i тобi в око дам. Я тобi тарiлки мити буду, дрова збирати, i готувати також вмiю, пiшла звiдси, псина смердюча. Кет, я тобi покажу, де мiй старий хазя§н скарб зарив, тридцять вiдсоткiв тво§, нi, сорок, сорок!..
  Тут один з вовкiв особливо високо пiдскочив, клацнувши зубами бiля самого сiрого хвоста.
  - Шiстдесят! - закричав кiт i врiзав йому по щелепi задньою лапою, той прикусив язик i заволав вiд болю, падаючи назад, але на його мiсце вiдразу ж встав наступний.
  - Тобi нiчого не треба робити, вiдьма, просто не втручайся, - пролунав в головi все той же голос, i я зустрiлась поглядом з сiрими очима вбивцi. Кiт жалiсливо нявкнув на сво§й гiлцi. Я замислено посмiхнулась i зробила крок вперед.
  - Мало я тодi тобi шкуру пiдпалила, видно, прийдеться додати, - прошипiла я i жбурнула в нього пульсар.
  Вовк завив i покотився по травi, намагаючись збити магiчне полум"я, а на мене негайно накинулася вся зграя.
  Пульсари заметушилися скаженими блискавками по галявинi, iскрячись блакитним кольором, вовки вили i каталися по яскраво-червонiй вiд кровi травi, але §х було багато, дуже багато. Пульсарiв ставало все менше, i вони вже не виблискували так яскраво i люто, як спочатку. Прийшлося вiдступати. I незабаром мене притиснули до якогось дерева. сила магi§ зникала, проливалася через пальцi, йдучи з мене. I я раптом чiтко i ясно усвiдомила, що помру тут i сьогоднi, як тiльки цi бiлi iкла доберуться до моє§ ши§. I єдине, про що я в той момент пошкодувала, так про те, що навiть не знаю, чи буде хто-небудь сумувати за мною.
  Пiт застилав очi, навалювалося магiчне виснаження, менi вже було все одно, аби все це скорiше закiнчилося. Я не пам"ятаю, в яку мить в мо§х руках блиснула сталь. Але раптово я зрозумiла, що вже не стою бiля дерева, кидаючи в озвiрiлу зграю блакитнi блискавицi, а сама кидаюсь по галявинi, i мою фiгуру захищає блискаючий в досвiдчених руках загартований метал. Два довгих тонких меча, незрозумiло звiдки з"явившихся в мо§х руках, з невловимою швидкiстю виблискували буквально повсюди, скошуючи вовкiв десятками. Вони врiзались в плоть, залишаючи пiсля себе страшнi рванi поранення. I вовки гинули, захлинаючись у власнiй кровi i виючи вiд болю i жаху...
  Раптово все закiнчилося. Тi, що залишились в живих, скиглячи i пiдвиваючи ховались в кущах, втiкаючи iз залитою кров'ю галявини.
  З ялини спускався ошаленiлий кiт.
  - Дякую, - заявив вiн, обережно пiдходячи ближче, - я i не знав, що ти мене настiльки любиш!
  Я хрипко розсмiялась, кинула на землю такi тяжкi мечi i з жахом подивилась на сво§ тремтячi руки.
  Хто ж я?
  Тiльки що зарiзала ледве не зграю здорових розумних тварин, i навiть не зрозумiла, як я це зробила.
  Хотiлося вити.
  - Не треба, - котик поклав мене свою м"яку лапку на ногу. Я, здригнувшись, поглянула на нього. - Це були сiрi перевертнi, вони харчуються чаклунськими тваринами i людьми, якщо вдається в чужому виглядi заманити §х у лiс. Взагалi то, мiй колишнiй хазя§н казав, що вони - нежить, а в цьому питаннi вiн як-нiяк розбирався, недаремно був придворним магом в юностi.
  М"яка, заспокоююча мова кота подiяла на мене доброчинно, я навiть несмiливо усмiхнулась. Виходить, я все таки не вбивця, а борець iз злом, ну, принаймнi, тимчасово ним є...
  Несподiвано я помiтила, що трупiв стало менше. На мо§х очах один з них затягнувся брижами i перетворився на тiнь, котра повiльно розчинилась в мiсячному свiтлi. Я сказала про це коту, але той тiльки вiдмахнувся лапкою, нюхаючи мо§ новi клинки, якi зненацька також стали прозорими i зникли. Ми з котом тупо за цим прослiдкували.
  - Так, значить, ти боєць з нечистю, - враз заявив Бормоглот i з цiкавiстю на мене витрiщився. Я розгублено мацала те мiсце, де лежали мечi.
  - Чому ти так вирiшив?
  - Так в тебе ж примарнi мечi, котрими можна битися тiльки з нежиттю. Вони з"являються по першому поклику тiльки своє§ хазяйки, - зважнiло сказав кiт, дуже задоволений своєю прозорливiстю. Але тут вiн глянув в бiк багаття i радiсно принюхався:
  - Мiй нiс каже, що все вже готове, - промовив вiн i побiг до дивом уцiлiлого вогню. - Ти йдеш, чи я сам повинен розкопувати розжаренi вуглини сво§ми нiжними лапками?
  Я посмiхнулась, оглянула цiлковито чисту галявину i пiшла до вогнища дiставати кролика. Бормоглот пiдстрибував поряд вiд нетерпiння i перший отримав самий кращий шматок, який i почав запихати за обидвi щоки. Я не вiдставала, поглинаючи §жу ледве не швидше за нього. Зненацька голова i все тiло наповнились рiжучим болем, i я скорчилася, насилу не потрапивши обличчям у вугiлля.
  - Ти чого? - злякано застрибав поряд Глотик.
  - Вiдкiт, - прохрипiла я i провалилась в забуття.
  Прокинулась я вiд того, що на мiй лоб впало щось мокре i холодне, а потiм плавно сповзло на нiс. Пiсля цього по моєму животу хтось завовтузився, потоптався трохи, i, влаштувавшись зручнiше, мирно замурчав. По тiлу зразу почала розливатися хвиля тепла. Я вiдкрила одне око, нiчого не побачила, i зiрвала з обличчя мокру ганчiрку. При пiднявши голову, я зустрiлась поглядом з зеленими котячими очима.
  - Ну, нарештi, - пирхнув кiт, приймаючись вилизувати собi лапки, - я боявся, що ти вже не прокинешся, два днi лежала непритомна. Кошмар, мо§ нерви не заслужили на таке випробування, - з цими словами вiн зiскочив з мого живота, вiд чого я охнула, i направився до все ще тлiючого вугiлля багаття. З гордим виглядом притяг до нього з невеличко§ купки гiлочок неподалiк одну, волочивши §§ в зубах i весь час об не§ спотикаючись, i жбурнув на вуглини. Гiлочка досить швидко спалахнула i згорiла, а я несподiвано зрозумiла, що вiн весь той час, поки я була непритомна, тягав цi гiллячки з лiсу, намагаючись хоч якось пiдтримувати для мене тепло вогнища. I вiдчула теплу хвилю вдячностi до сiрого пухнастика.
  - Дякую, - тихий шепiт зiрвався з губ, - я цього не забуду, - припiднявшись, моє постраждале тiльце навiть змогло так сяк сiсти, хоча голова все ще сильно крутилась.
  Кiт засоромився, щось пробурмотiв, а потiм довго рився в якiсь купi, пiсля чого менi в руки вклали залишки зайця. Глотик явно вiдiрвав §х вiд серця.
  Я посмiхнулась i з"§ла м"ясо, вiдчуваючи, що сили потрохи повертаються до мене. В кiнцi трапези я навiть спромоглася встати, i ми вирiшили, що час вiдправлятися в дорогу.
  Весь шлях котик розписував менi сво§ геро§чнi вчинки, пiд час чого я дiзналася, як вiн, ризикуючи життям, дiставав гiлки i вiтки з непрохiдно§ гущавини. Як цiлими днями, немов справжнiй лев, полював на гiгантських мишей i зiгрiвав мене сво§м теплом довгими темними ночами, поки в чорному лiсi гасали зловiснi тiнi i кричали по-совиному лихi примари. В кiнцi розповiдi я остаточно впевнилася, що мене разiв двадцять рятували з лап смертi, i довго вихваляла заслуги геро§чного кота. Пiсля чого вiн гордо задер носа i, вiдразу ж спiткнувшись об якийсь корiнець, полетiв в яр. Вибрався вiн звiдти весь в листочках i гiлочках, кульгаючи на праву лапку. Прийшлось далi героя нести на руках, звiдки вiн перебрався в мiшок, де i заснув, проспавши до вечора.
  З лiсу ми вийшли тiльки в кiнцi третього дня. Кiт вже не заперечував, що заблукав, i канючив в мене вибачення за те, що вмовив звернути не туди, у результатi чого ми вiдвiдали єдине на весь лiс болото. Мене майже заживо обгризли комарi, але, як не дивно, це насправдi виявився найкоротший шлях, по якому я вся змучена вийшла таки з лiсу, несучи на спинi радiсно волаючого, що все таки вiн мав рацiю, кота. Я вже не сперечалась, весь запас лайки закiнчився, коли я вибиралася з останньо§ драговини, причому кiт весь цей час сидiв на купинi i активно прохав мене не тонути, а то вiн один не вибереться. Я не потонула i навiть не чiпала цього кота, просто сил бiльше не було.
  Зате зараз передi мною i котом тягнулась широка рiвнина, по якiй трохи в сторонi вiд нас вився головний тракт, пробiгаючи повз хатинки з дiлянками городiв i впираючись у ворота мiста, що ховалось за високими кам"яними стiнами. Я розчулилася, на§вно вважаючи, що мо§ бiди закiнчилися. Кiт активно смикав за штанину, не даючи зосередитися на прекрасному.
  - Кет, я, звичайно, вибачаюсь, але ти впевнена, що в такому виглядi тебе куди-небудь приймуть? Як на мене, так ти зараз бiльше схожа на опудало, чим на викликаючу повагу вiдьму. З iншого боку, вiдьми також рiзнi бувають, але до такого стану, по-моєму, ще нi одна не докочувалась, так що ти перевершила всiх.
  Поки кiт молов язиком, я понуро роздивлялась те, в що перетворився мiй одяг. Сказати, що вiн перетворився на лахмiття - це все одно, що зробити йому гарний комплiмент. А якщо додати до цього ще й мiй загальний вигляд, коли навiть з волосся осипалось застигле багно i твань, то котик, безумовно, цiлком мав рацiю. В такому виглядi з лiсу менi краще було не виходити.
  Довелось сiсти на землю, зосередитися i спробувати начаклувати собi бiльш-менш пристойний морок.
  Через п"ять хвилин активного пихтiння я явила свiту себе. Кiт вiдбивався i волав, що зi мною вiн пiде, якщо його пристрелять iз жалю, але я його не слухала, а затиснула пiд пахвою i понесла. Морок, звичайно, був оригiнальним: я просто вирiшила доповнити картину пристойно§ вiдьми тим, що видала моя дiрява пам"ять. Так що я ступала в темному балахонi з великим конiчним капелюхом, маючи в ротi два iкла, що випинались назовнi: один угору, а другий вниз, i з двома рiзнокольоровими очима, що косили один на одного. Посмiшка, мабуть, вийшла запаморочлива, оскiльки кiт все нiяк не хотiв заспокоюватись. До речi, йому зовнiшнiсть я також змiнила, так що тепер вiн був чорним вороном, який волав матюки в мене пiд пахвою.
  - Обормот, ти §сти хочеш?
  - Хочу, - на секунду замовкнув мiй сiрий iстерик.
  - Тодi, будь ласкавий, помовчи, - прошипiла я через зуби, усмiхаючись про§зджавшому повз нас селянину на возi. Чоловiк, вражений мо§м оскалом, спробував батогом перевести свою стару шкапу в галоп, але та обурено вбрикнула заднiми ногами, попала по вiзку, той пiдскочив, i дядько полетiв в канаву, звiдки почулась художня лайка i покликання на чомусь мою голову всiх небесних покарань. Ми з котом i конякою схилилися над краєм канави i оглянули нещасного, лежачого в глибокiй калюжi i загрожуючого кулаком далекому небу. Я запропонувала допомогу, але мене дуже далеко послали, i я ображено пiшла, вислуховуючи глумливi зауваження кота про мою карколомну зовнiшнiсть.
  Невдовзi попереду з"явилась перша хатинка, i я вирiшила зупинитись в нiй, тому що все тiло болiло i чухалося, та й спати дуже хотiлося. На болотi виспатись було нереально: занадто мокро i холодно, правда, Обормот завжди грiв менi правий бiк, але один бiк - це ще не все, так що не застудилася я до цього часу тiльки за допомоги заклинань.
  Я постукала в дверi. Нам вiдкрила повна жiнка рокiв сорока, витираючи руки, забрудненi борошном i варенням, об бiлий фартух. Вiд не§ так i пахтiло теплом, затишком i смачними гарячими пирiжками. Ворон на плечi жалiбно нявкнув, а я, намагаючись не показувати iклiв, попросилась на нiчлiг.
  - Так проходьте, чого сто§те на порозi? Чому б i не поселити вас на сiннику, - привiтно кивнула вона.
  - Я заплачу.
  Жiночка вiдразу радiсно заусмiхалася, схопила мене за руку i втягнула всередину.
  Наступнi двi години я провела в раю.
  Менi налили повну коновку гарячо§ води, де я вiдмокала десь пiвгодини, радiсно булькаючи i вiдверто насолоджуючись. Морок я зняла, пiсля чого здобула повне признання хазяйки. Вона, охаючи i ахаючи, шкребла моє тiло i поливала вiдрами з чистою водою. Бруд досить довго лився на пiдлогу, але i вiн незабаром закiнчився. Пiсля цього я вимила своє коротке волосся, i, нарештi, вся чиста i рожева, вдягнута в стару сукню хазяйки (яка менi була дуже велика, зате чиста i вiюча квiтками), сiла за стiл, пiд яким вже окопався сiрий мокрий Обормот (я його потiм все таки всунула в цебро - вiн геро§чно вiдбивався, але я була невблаганна, так що вiн тепер також пахнув конвалiями), блаженствуючи над глечиком зi сметаною.
  - Ви далi в мiсто по§дете? - поцiкавилася хазяйка.
  - Так, тiльки вiдпочину днiв зо два у вас та найду пристойний одяг.
  Жiнка покивала i глянула у вiкно, мабуть, видивляючись повертаючогося чоловiка. На краєчку стола з"явилась сiра лапка, i, намацавши ковбасу, утягнула пiд стiл шматочок. Я прислухалася до задоволеного чавкання.
  - Не розкажете, що в свiтi вiдбувається, а до нас з-за лiсу новини досить рiдко доходять, ми майже нiчого не знаємо, - знову повернулася до мене жiнка.
  - Та я i сама не те щоб...Розумiєте, я не так давно опритомнiла в лiсi, не пам"ятаючи навiть свого iменi... - Далi я розповiла §й свою невелику iсторiю, опустивши тiльки те, що кiт розмовляючий, та й про вовкiв вирiшила не казати. Марта, так звали хазяйку, охала i ахала, пiдливаючи менi молока i е помiчаючи, як швидко порожнiє тарiлка з ковбасою. Коли пухнаста лапа в черговий раз нiчого на нiй не знайшла, то незадоволено забралася назад пiл стiл, а згодом з-пiд нього вилiз дуже товстий кiт, жалiсливо нявкнув i важко рухнув на бiк, сутужно дихаючи вiд сильного пере§дання.
  Поки Марта дивувалась зникненню ковбаси, прийшлось термiново тягнути злодюжку в кiмнату, надриваючись пiд вагою ненажери.
  - Як ти мiг? - патетично звернулася я до його совiстi, жбурнувши кота на лiжко. кiт голосно захропiв - вiн нарештi був щасливим. Я зiтхнула, залiзла поряд з ним пiд ковдру i утихомирено заснула, за звичкою прилаштовуючи кота пiд правим боком. Хропiння змiнилось мурчанням, i вже через сон я почула, як хазяйка вiтає чоловiка, що повернувся з мiста.
  Ранок видався ясним, i я вирiшила не затримуватися в цiй гостиннiй хатинi, а йти далi. На щастя, ще за одну монету Марта знайшла менi досить гарний гардероб, що залишився вiд §§ сина, котрий давно одружився i пiшов з дому. I я, врештi-решт, змогла розгледiти своє вiдображення в великому старому дзеркалi, яке знаходилось в мо§й кiмнатi.
  З нього на мене дивилась висока струнка дiвчина з довгими гарними нiжками в обтягуючих шкiряних брюках, якi були менi трохи малуватi, коричневiй куртцi, надягнутiй поверх бiло§ льняно§ сорочки, i високих, до колiна, добротних чоботях, в якi я запхнула штани. Моє обличчя менi подобалось: овальне, з високими витонченими скулами, котрi пiдкреслювались короткою стрижкою з розкiшного бiлоснiжного волосся, перебуваючого у вiчному безладi; воно притягувало випадковий погляд глибокими зеленими очима, примушуючи вiдзначати i невеличкий кирпатий носик, середньо§ величини губи, а також двi подряпини на правiй щоцi. В цiлому я була задоволена, але тут мене нахабно вiдсунули убiк i моє мiсце зайняв Обормот, що негайно почав вмиватись, захоплено поглядаючи на своє унiкальне вiддзеркалення.
  - Iди, iди, нема чого липнути до люстерка, тобi ще вмитися треба, i взагалi...Я набагато привабливiше, так що i милуватися цiкавiше а моє вiдображення.
  Я гмикнула, але сперечатись не стала, а просто пiшла збирати речi. Кота потiм довелося вiдтягати вiд дзеркала ледве не насильно, вiн навiть просив мене його придбати, але я не мала нiякого бажання тягти за собою таку бамбулу. А тому весь залишившийся до мiста шлях котик на мене активно ображався, вiд чого у нього був досить таки потiшний вигляд.
  Бiля полудня ми пiдiйшли до стiн мiста i котик на всяк випадок сховався в торбинi: боявся, що затопчуть в черзi. Мене оточили вози, конi, люди. всi сперечались, лаялись i нарiкали на повiльнiсть двох пузатих стражникiв i дуже спекотну погоду. Своє§ черги я чекала майже годину, а потiм один iз охоронцiв особисто продивився мiй мiшок, засунувши туди товсту руку. Кiт вiдповiв на таке хамство всiма двадцятьма кiгтями, так що менi довелося доплачувати ще й за нанесену шкоду, що нi в якому разi не пiдвищило мого настрою. А котик коли ми минули ворота, висунувся iз мiшка i показав §м язика, чим примусив обох закам"янiти. Його щастя, що я цього не бачила, а то придушила би на мiсцi, для профiлактики.
  Коли ми опинилася на вулицях мiста, кiт перебрався iз торби до мене на руки, вiдмовляючись йти по брукiвцi, заявивши, що на нього можуть наступити.
  - А куди ми йдемо?
  Я змахнула з лоба прилипле пасмо i з печаллю провела поглядом вiддаляючогося водоноса. На жаль, руки були зайнятi.
  - Нам потрiбно влаштуватися на за§жджому дворi, i, я тебе благаю, не розкривай там рота i не висовуйся.
  - Ну що ти, я буду нiмим як риба, якою ти мене нагодуєш, - запевнив мене цей пройдисвiт. - Тiльки давай пiдемо до трактиру "Три гоблiни", я там якось був з хазя§ном. Кухня цiлком пристойна, та й беруть не сильно дорого.
  Трактир, в який привiв мене мiй Обормот, був досить просторим. Над входом висiла вивiска, чомусь зображаюча трьох тарганiв, правда, кiт сказав, що гоблiнiв тут не люблять, а тому я вирiшила не чiплятися до дрiбниць.
  Всерединi виявилося доволi затишно. Чистi столики з дубовими лавками, на стелi свiтить двадцятьма запаленими свiчками залiзна кругла люстра, а за стiйкою сто§ть вусатий високий хазя§н, що на вигляд важить бiля трьох мене, i протирає ганчiркою стакан.
  Я озирнулася - народу було не дуже багато. Лише два кутових столика були зайнятими. За одним з них сидiв похмурий гном, докiнчуючий вже третiй глечик вина, а за другим рiзались в карти троє людей бандитсько§ зовнiшностi. Судячи по §х глузливим поглядам в сторону гнома i деяким фразам, гном також з ними нещодавно грав, i явно не дуже вдало.
  - Гей, хазя§н, менi потрiбна кiмната, не дуже дорога.
  - Два срiбники, - похмуро вiдповiли менi, не вiдволiкаючись вiд стакана, котрий вже майже блищав. Кiт злiз з мо§х рук на стiйку i зацiкавлено дивився на сiпаючийся кiнець ганчiрочки. Я поклала на стiл потрiбну суму.
  - Дара! - крикнув вiн, так само дивлячись на стакан.
  З кухнi прибiгла сiренька дiвчинка i питально вглядiлась в хазя§на.
  - Проведи §§ в тринадцяту кiмнату, - сказав той, сколупуючи якусь пилинку з дна стакана.
  - Але я не хочу... - почала було я, бажаючи заперечити супроти цього числа, яке менi не подобалось, як раптом кiт радiсно нявкнув i вчепився кiгтями в ганчiрку, що маячила перед його носом. Ганчiрочка зразу забарвилась кров"ю, тому що пiд нею знаходилась рука трактирника, стакан впав на пiдлогу i розбився на тисячу уламкiв, а по тавернi рознiсся голосний викрик. Я згребла кота на руки, вирвала з рук дiвчинки маленький ключик i рвонула нагору по хитким сходам, чуючи навздогiн крики навпiл з лайкою. Не пам"ятаю, як ми потрапили в кiмнату, але замкнула я §§ вiдразу. Складнiше було вiдчепити вiд куртки переляканого Обормота, в зубах котрого була та сама нещаслива дрантина.
  - К-кет, вiн пiшов?
  Очi, повнi каяття. Я повiльно вiддирала вiд своє§ куртки його кiгтики.
  - Тьху, гидота яка, Кет, пробач, але iнстинкт, вiн прокинувся i покликав.
  - Ага, - я вiдiрвала другу лапу, - зараз я також покличу, i ти опинишся за дверима, та вiдчепися ти, всю куртку менi подер!
  - Кет, не треба!
  - Треба.
  - Я бiльше не буду!
  - Будеш.
  - Я тобi чоботи буду вилизувати!
  Я здивовано на нього глянула, пiдозрюючи, що ми говоримо про рiзнi речi. На мене дивились самi чеснi i нещаснi очi в свiтi.
  - Ти про що? Я просто хочу тебе вiдчепити.
  - Уф, - кiт втiшно втягнув кiгтi i таки злiз з моє§ багатостраждально§ куртки, - а я вже боявся, що ти мене вiддаси цьому типу. До речi, лiжко моє, - i вiн вiльно розкинувся на ньому, мружачись вiд задоволення.
  - Ну i лежи тут, - саркастично посмiхнулась я. - а я пiду по§м, а заразом потiм прогуляюсь по мiсту.
  Кiт опинився бiля дверей ранiше за мене.
  - Тебе ж нiкуди не можна одну вiдпускати, ще вклепаєшся куди-небудь, а менi потiм шукай нового хазя§на, та й ще одне: ти зовсiм не знаєш мiста.
  З останнiм твердженням довелося згодитись, i ми вдвох вийшли з кiмнати. Трактирник зустрiв нас дуже похмурим поглядом i перев"язаною рукою, але по§сти все таки дав. У результатi, я замовила рибу, суп з рiзними овочами i м"ясом та декiлька салатiв. Кiт зараз же накинувсь на рибу, сидячи просто на столi. Коли я спробувала спихнути його на пiдлогу, вiн обурено показав лапкою на сплячого в кутку старезного худого пса, який, по-моєму, вже здох вiд ваги прожитих рокiв. Але для кота це не було аргументом, тому я залишила все як є.
  Пiсля того, як ми на§лись, я встала, взяла поважчавшого кота на руки i вийшла з таверни, думаючи вiдвiдати мiсцевий ринок. Кiт сказав, що подивитись там є на що, в кишенi брязкало золото, а настрiй був чудовим, так що я погодилась.
  Ринок був величезним i дуже менi сподобався. Вiн складався з чотирьох рядiв: §стiвний, речовий, золотий i магiчний, як пояснив менi кiт.
  - А що пропонують в магiчному ряду?
  - Не перебивай, - суворо покосився на мене сiрий Обормот, i в черговий раз спробував влаштуватись зручнiше у мене на руках. У наслiдку, я ледве не спiткнулась - все таки важив вiн досить багато, та i по§сти встиг, скотина.
  - Їстiвний ряд межує з портом, розташованим бiля входу до гаванi, принаймнi, вiн там починається, до речi, там продають непогану рибку, мр-няв, - кiт мрiйливо примружився, я зробила вигляд, що нiчого не помiтила. Та якщо вiн ще й рибкою поласує, я взагалi залишусь лежати на дошках пiрсу, розчавлена його вагою. Кiт поглянув на мене, зрозумiв, що йому нiчого не обломиться, i з жалем продовжив:
  - На речовому рядi продають все те, що можна одягнути на себе. Починаючи вiд звичайних чобiт i закiнчуючи дiамантовими коронами, нiбито в бою вiдiбраними у заморських султанiв вiдважними грабiжниками, ну, тобто моряками.
  - Що ж тодi продається в золотому рядi?
  - А, - махнув вiн лапкою, - все тi ж прикраси, тiльки з лiцензiєю на продаж. А ось магiчний ряд - це цiкавiше оздоб буде. Там кожна рiч пахне магiєю, там паляться пахощi i гадають гадалки, там шукають долю королi i селяни i багато чого ще... Гей, ти куди?! Ну, я так i знав, що потягнеш мене в дрантя, не хочу, не буду!!!
  Я його особливо не слухала. Не дивлячись на крики, злазити з рук цей бовдур явно не збирався, так що нiкуди не дiнеться, а щоб не волав, я придбала у пробiгаючо§ рознощицi карамельку на паличцi i навiть не глянувши засунула §§ в рот скандалiсту. Кiт здивовано замовк, витягнув з рота льодяник, прискiпливо обдивився, а потiм сунув назад, радiсно зацмокавши. Гм, не знала, що коти §дять цукерки. Втiм, вiн так апетитно §§ смоктав, що я i собi купила один, а потiм зненацька згадала заклинання схуднення, i життя знову стало легким i солодким.
  Намети приголомшували рiзноманiтнiстю товарiв, мабуть, море, в яке впадала рiчка, було неподалiк, i на це мiсто, яке стояло на нiй, припадала основна частина вантажу. Кiт потiм це пiдтвердив.
  Вдосталь накопавшись в рiзних ганчiрках i дрiбничках, я таки придбала собi двi легкi бiлi сорочки по фiгурi з шнуруванням на грудях, гарну, а, головне, теплу шкiряну куртку i новi шкiрянi штани в облiпку, що не затрудняли рухи. До них пiдiйшли м"якi червонi чобiтки на невеличкому пiдборi, колiр яких як раз спiвпадав з вишивкою на куртцi. Кожну рiч я перевiрила на мiцнiсть i зношуванiсть закляттям i залишилась задоволена, а продавець - високий рудий парубок з хитрою посмiшкою ще й скинув менi пiвцiни в обмiн на те, щоб я i iншi речi перевiрила. Я не вiдмовилась i навiть знайшла подекуди брак. Хазя§н недобре примружився, складаючи в окрему купку не пройшовшi перевiрки речi i дякуючи менi за допомогу. А менi що, шкода, чи що?
  Коли я закiнчила i повернулася до кота, сидячого на прилавку, з тимчасово знову придбаною вагою, то побачила, що вiн вже знаходиться бiля сусiднього намету. Обрмот радiсно притискував до грудей невеличкий браслет з пiдвiскою у виглядi срiбно§ мишки, на мордочцi яко§ блищали чорнi камiнчики очей. Продавець не забирав iграшку, видно, чекаючи на мене.
  Я пiдiйшла, глянула на кота i спитала цiну. Коли менi сказали, скiльки це коштує, я ледве не померла на мiсцi. Це були майже всi нашi заощадження.
  - Обормот, поклади, - прошипiла я, намагаючись забрати у нього браслет, але той вчепився мертвою хваткою i гугняво заволав.
  - Нi, ну що за бiда, всi вiдьми як вiдьми, в них i ворони, i мишi, i коти чорнi вченi, а менi дiсталась маленька дитина плюс глибокий его§ст!
  Кiт продовжував кричати, та так, що вже пiдтягувався народ, подивитись, кого i за що рiжуть. Я не здавалась.
  - Ти чого кота мучиш, бiсова руда, вiдпусти нещасного! - почулися першi викрики з натовпу.
  - Розвелося тут всяких, котам проходу не дають...
  - А ти йому по вуху заряди, вiн i вiдчепиться, - дав цiнну пораду другий.
  - А дiвка нiчого так, фiгуриста, якщо б не моя Марфа...
  - Вiдпусти кота, ненормальна!..
  - Люди, так це ж мiй кiт!
  На останню заяву ми з котом зреагували обидва. Озирнувшись, я побачила чоловiка середнього зросту, худорлявого, охайно вдягнутого, i з таким обличчям, що побачивши раз - забути було важко. Його фiзiономiю перетинали два шрами поперек лоба, праве око перев"язане чорною пов"язкою, а лiве чомусь червоне - чи то вiд злостi, чи то вiд народження. Кiт завив i полiз до мене у викот, активно намагаючись сховатися в мене за комiром.
  - Вiддай кота, дiвка, - рявкнув мужик, дiстаючи з чобота довгий пошарпаний батiг i загрожуюче крокуючи до мене, - вiн мiй, я йому ще покажу, як тiкати! Вiддай, кажу по-доброму, а то... - I вiн змахнув батогом.
  Я посмiхнулась, а потiм пiдняла руку i прошепотiла лише одне слово, але мужика вдарив скручений джгут повiтря, пiдкинув його угору, i, жбурнувши далеко назад, залишив лежати на найближчiй смiттєвiй купi.
  Обожнюю свою професiю.
  Я пiдiйшла поближче до риючогося в недо§дках колишнього хазя§на Обормота. Смiтник як раз знаходився бiля кордона ряду. Навколо зiбрався натовп, очiкуючи ефектного завершення, деякi навiть намагались не дихати.
  - Це мiй кiт, а якщо ще раз до нього пiдiйдеш, то урок можна i повторити, тiльки жорсткiше.
  - Так! - вигукнув кiт, висунувшись з-за пазухи, i радiсно оглядаючи околицю.
  Народ здивовано зашепотiв, а чоловiк все ж встав, злiсно подивився на мене i пiшов, загубившись в юрбi. Я також пiшла своєю дорогою.
  - Як ми його, нi, ну як? Буде знати, - збуджено волав кiт, скочуючись з мого плеча на руки. Я придивилась i побачила на ньому той самий браслет, мабуть, вкрав в катавасi§.
  - Обормот, ти навiщо вкрав?
  - Та досить тобi, в нього ще багато. I потiм - по тiй цiнi, що вiн нам запропонував, ясно ж, що це самий справжнiй шахрай.
  - Так, але...
  - Кет, якщо ти так хочеш, то можеш пiти i заплатити йому, я не заперечую, - i вiн з сарказмом на мене подивився.
  Я зупинилась, згадала, скiльки ця прикраса коштує, яке нудотне обличчя було у торговця, i коли менi ще можна буде гарно пiдробити, i...махнула на нього рукою. Кiт був задоволений, i тактовно мовчав.
  В золотому рядi я знайшла не тiльки прикраси, але i залiзо, тобто зброю, лати, щити i списи... Та й взагалi, чого там тiльки не було! Але до наметiв було не проштовхнутися, тому що бiля кожного накриття стояли чоловiки i обговорювали, зважували в долонi i примiряли до руки все це знаряддя. Покупки бiли рiдкими, але народу менше не ставало. I, поштовхавшись тут трохи, я придбала всього лиш один кинджал, досить простенький на вигляд, але в ньому вiдчувалась надiйнiсть, хоч я i не зрозумiла, чому. Хазя§н лавки, в якiй я його вiдкопала, був дуже здивований мо§м вибором.
  - Ви обрали гарний кинджал, дiвчино. На ньому немає знаку, вiдрiзняючого майстра, який викував його, але, повiрте моєму досвiду, вiн не пiдведе.
  Я подякувала йому, заплатила за покупку, повiсила своє нове надбання на пояс i витягнула з купи залiзяк за хвiст кота.
  -Що ж, залишився останнiй ряд - магiчний. Пiдемо. До речi, а ти то що там забув?
  - Нiчого.
  - А конкретнiше, а то передумаю йти, все одно скоро стемнiє, та й втомилася я.
  Кiт захвилювався i подивився менi в очi. Зрозумiв, що не шуткую, i з тяжким зiтханням зiзнався:
  - Там живе мiй друг, хотiв провiдати.
  Бiльше вiн нiчого не сказав, а я i не питала, заворожена виглядом магiчного ряду.
  По землi тут стелилась мряка, яка приглушувала кроки, по обом сторонам прямого проходу, нагадуючого вулицю, стояли невеликi будинки, мабуть, лавки мiсцевих чаклунiв. Чомусь було хмурно, хоча вечiр ще не почався, на вивiсках виблискували i переливалися туманнi надписи, постiйно змiнюючи колiр i форму.
  - Приворот всiх видiв, - прочитала я на однiй з них.
  - Iди далi, нема чого зупинятись по дрiбницям.
  Далi йшли надписи рiзноманiтних цiлителiв, типу: "Лiкую все, дорого", "Всi види протиотрут", "Зелена вiдьма вб"є вашу хворобу", "ЛIКУВАННЯ ПОПЕЛОМ, ТIЛЬКИ ТУТ"...
  Нарештi, кiт зупинив мене бiля чергового непоказного будиночка, на якому взагалi нiчого не було написано, а на питання чому вiн вiдповiв, що кому потрiбно - i так знайдуть. Потiм зiскочив з рук, вибiг на ґанок i зашкрiбся в дверi, я також постукала. За дверима незабаром почулись кроки, а потiм вони рiзко вiдкрились, i передi мною з"явився зелений зомбi з мерехтливими очима, радiсно вискалив шийся моєму коту. Я здригнулася i на одних рефлексах запустила в нього бойовим пульсаром. Зомбiка миттєво знесло до вiшалок, якi на нього ж i впали - почулось тужливе виття i запахло паленим.
  Кiт сидiв, схопившись за голову i обзивав мене нетямою, а я здивовано дивилась на вiшалки, якi все ще ворушились. Вiн же повинен був вiдразу згорiти, чи нi?
  - Фулюганка! - пролунало зi сходiв, i я побачила стареньку, що спускалась донизу i тримала в руках заряджений арбалет, направлений явно в мiй бiк.
  - Вбила, вбила Гошечку мого, вiдьма проклята, та я тобi за Гошу!!!..
  Але тут втрутився кiт.
  - Єлiсера! Це я, - вiн побiг всередину i кинувся на руки здивованiй старенькiй, а з-пiд вiшалок з кректанням вилiз таки нещодавнiй зомбiк i з посмiшкою витягнув оплавлений амулет розмiром з тарiлку з пiдкладки обвуглено§ куртки. А потiм вiн зняв маску, вiдчепив налiпки гнило§ плотi i опинився досить нешкiдливим дiдусем похилого вiку.
  - Гоша, ти живий? - з радiстю заволала бабця, притискуючи до себе кота. А я сповзла по косяку дверей i сiла на сходинки - ноги тримали погано.
  - Звичайно, живий, краса моя.
  - А якщо живий, готуйся, я тебе зараз буду вбивати! Я тобi скiльки разiв казала...
  Очi чарiвницi в рожевих бiгудях недобре засвiтились синiм. Кiт був акуратно поставлений на пiдлогу i вiдсунутий в бiк. Старенький зблiднув i озирнувся на мене. Я йому нiчим допомогти не могла, зате з насолодою б додала.
  - Пiду, чайник поставлю, - нарештi зрозумiв вiн i жваво побiг на кухню.
  - Куди? - обурено закричала вiдьма i побiгла услiд.
  З кухнi донiсся гуркiт i дзвiн розбиваючогося посуду, а також окремi крики. До мене пiдiйшов кiт.
  - Та ти заходь, вони скоро закiнчать, чого на порозi сидiти?
  Я зiтхнула i увiйшла, закривши за собою дверi.
  
 Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"