Полудень, спека, офiс, дуже шумнi кондицiонери вiд яких вiє не "живим" повiтрям.
Люди за комп"ютерами "добивають п"ятницю", хто вяло по телефону вкотре промовляє "Доброго дня, чи можу я поговорити з менеджером?", хто, спершись на лiкоть, лiниво набирає текст однiєю рукою, а хто, вiдкинувшись на спинку крiсла, гортає мишкою якiсь таблицi. I то, це ще "на публiку"... Бо в коридорi стоїть сам "гєндир", котрий, склавши руки на животi, балакає з хлопцем з "четвертого поверху" (там був вiддiл журналу, котрий був частиною великої компанiї, котра дуже багато чим займалась, такою кiлькiстю речей, що нiхто незнав точно, чим ж ця компанiя ще не займається).
- Ну що, ти таки вирiшив туди пертись? - без ентузiазму, але по дружньому, питає вiн Генадiя.
- Та... - якусь мить вiн задумався, - Так, їду, це вже остаточно. - Гєна при цьому подивився в очi начальнику, випрямився i трошки тупнув ногою, давши знати що його вже не вiдмовиш.
Начальник тiльки покивав головою, i потиснувши руку мовчки пiшов геть. Гєна ще стояв на мiсцi, гортаючи карту на якiй вiн i так вже на зубок вивчив маршрут мандрiвки. Люди в офiсi вже займались своїми справами, а конкретнiше - бавились в iгри i сидiли в асi чи соцiальних мережах...
Непобачивши зацiкавлених поглядiв вiн пiшов шукати розмову в свiй вiддiл.
Там до нього вiдразу пiдбiгла Вiра, вона вже давно сохла вiд Гєни, але вiн дiйсно цього не помiчав i вона була йому байдужа. Вона як завжди багато питала, пiдтакувала, але його бiльше хвилювало що скажуть iншi колеги, котрих вiн бiльше поважав.
Пан Андрiй - головний редактор, весь час бурчав що вiн дарма їде в те закинуте мiсце.
Людмила Зеновiївна - котра працювала в цьому журналi ще за радянських часiв - i весь час була на однiй i тiй самiй посадi простого редактора i вела колонку "Совєти i рєцепти". Ну i як всi i чекали вона почала давати поради, починаючи "вiзьми iз собою дозиметр, то не так i далеко вiд чорнобиля" закiнчуючи "бери три пари шкарпеток - це мiнiмум".
Захар - його друг i колега одночасно нiчого не казав - бо вiн збирався теж їхати, але трошки пiзнiше.
Ну коротше, Гєна чекав бiльшого, i вiн остаточно вирiшив що життя лайно, а вiн нiкому не потрiбен... тiльки поїздка "туди" могла його прославити... тiльки сенсацiя могла показати людям яка вiн насправдi цiкава людина...