Масляк Петро. Незакiнчений сценарiй

Недописаний сценарiй

фантастичний роман

автор Петро Масляк

З власного життєвого досвiду в мене склалося враження, що життя кожної людини проходить за якимось наперед заведеним розпорядком, таким собi сценарiєм, написаним якимись силами, якi керують i управляють цим свiтом. Цей сценарiй, розписаний до останньої лiтери вiд самого зачаття до передсмертного подиху i навiть пiсля закiнчення власного земного життя немало людей продовжують впливати своїми прижиттєвими iдеями, справами i звершеннями на долю все ще живих людей i всього суспiльства в цiлому. Напевно, що сказане вище стосується не лише людей, але i створених ними держав. Однак iнколи трапляються люди, сценарiй життя яких з невiдомих нам причин цими керуючими i управляючими силами залишається недописаним. I тодi людина вимушена або стати абсолютно незалежною вiд наперед розписаної "по нотах" долi i фатуму i сама творити своє життя, при цьому ламаючи наперед заведений порядок, вносячи дискомфорт в усталене, нехай навiть повнiстю маразматичне iснування iнших людей, або ж "зависнути" у якомусь iрреальному свiтi, якщо в неї вiдсутня воля до звершень. Бо ж бiльшiсть людей живе за iнерцiєю i вони не здатнi вистрибнути за межi "червоних прапорцiв", якими обiклала їх доля.

Але уявiть собi, що весь ваш звичний порядок життя порушився, так як ви перейшли в iнший вимiр, невiдомий вам свiт, прокинулися в iншому мiстi, iншiй країнi, серед невiдомих вам людей, але з життєвим досвiдом накопиченим у зовсiм вiдмiнному середовищi. Пам'ять про минуле життя в персоналiях i мiсцевостях втрачена, а життєвий досвiд, ментальнiсть з минулого залишилася. Скажiмо поїхали ви у вiдрядження до якогось мiста чи країни. Увечерi пiшли до бару, трохи випили, познайомилися з гарною жiнкою, а на виходi з цього "закладу харчування" опiвночi отримали по головi "важким тупим предметом". Оклигали на квартирi в цiєї жiночки з повною амнезiєю про себе i без документiв i грошей. Хтось там нагорi забув розписати ваше життя скажiмо з 21 вересня i далi, але при цьому забув написати i сценарiй вашої смертi. I стає людина нi живою нi мертвою i одночасно i живою i мертвою.

***

Богдан Дунай прокинувся вiд настирливого телефонного дзвiнка. Так, так вiд "старорежимного" дзвiнка, який замiняв у нього новiтнi дебiльнi рингтони з так званої "дорослої", тобто блатної музики. Телефон останньої моделi просто вибльовував з себе металiчний дзенькiт у наростаючому тонi. Трубка "Панасонiка" просто гiпнотизувала Богдана, але глибокий сон все ще не вiдпускав чоловiка зi своїх обiймiв. Нарештi Богдан трiпнув головою i рiшуче простягнув руку до апарата.

-- Слухаю, - майже сердито викрикнув вiн.

-- Ну не так агресивно, Богдане Ярославовичу, - вiдповiв йому веселий голос. - Вiтаю.

-- Доброго дня, пане декан, - вiдповiв Богдан. - Хоча було б краще сказати доброї ночi.

-- Не розбудив?

-- Нi. Щось трапилося?

-- Та нiчого страшного, друже. Просто вирiшив чомусь, сам не знаю чому, зателефонувати тобi. Навiть на годинник не подивився. Знаєш, буває так, коли сам не спиш iнодi здається, що i всi iншi не сплять. А повiдомлення могло зачекати. Нiчого екстраординарного чи термiнового в ньому немає. Вчора в ректоратi вирiшили послати тебе на стажування до Канади. Вiд нашого унiверситету туди їде група викладачiв i ти в її складi. На пiвроку. Минулого дня на нарадi в ректора мене попрохали термiново дати вiд нашого факультету кандидатуру. То я не узгодивши з тобою, ти був поза зоною досяжностi, вирiшив, так би мовити, проявити iнiцiативу. Сподiваюся ти не проти?

-- Звичайно, що нi. Але ж у мене англiйська дуже слабенька. Не маю практики у спiлкуваннi. А там же потрiбна навiть не розмовна, а володiння спецiальною термiнологiєю. У нас же є люди, якi володiють цiєю мовою бездоганно.

-- Так, англiйську вони дiйсно знають якнайкраще. Але чи володiє хтось у нас так би мовити предметом психологiї так як ти? Вибачай за комплiмент, але не думаю. Не турбуйся. Обiцяють перекладача. Ти ж сам казав, що твiй пiдручник у Канадi основний в унiверситетах деяких провiнцiй.

-- Та я не проти, але ж у мене через два мiсяцi закiнчується контракт з нашим унiверситетом. Для його продовження необхiдно оформити цiлу купу документiв. Сам знаєш нашу бюрократiю. I це у нас скрiзь. Минулим лiтом хотiв оформити карту санаторно-курортного вiдбору до нашого санаторiю, то менi сказали, що легше добути довiдку про смерть, нiж документ на вiдпочинок. Коли треба їхати до Канади?

-- За тиждень. Ми тобi всi документи оформимо як на поїздку до Канади, так i на продовження контракту. Сьогоднi ж дам розпорядження. Кинемо всi сили для вчасного надання всього пакету документiв на оформлення закордонного вiдрядження. А з продовженням твого контракту можна i зачекати. Ще два мiсяцi попереду. Але я буду тримати цю справу на контролi. Згода?

-- Згоден, але чому це раптом виникла моя кандидатура. Звiдки така незрозумiла термiновiсть? Група ж "канадцiв", настiльки менi вiдомо, була укомплектована вже майже пiвроку тому?

-- Ти не помилився, але iнфаркт у професора Мирончука. Позавчора довiдалися, що вiн не зможе їхати. Сподiваюся ти не забобонний?

-- Та нi.

-- Ну тодi зайди до мене завтра з дев'ятої години ранку. Необхiдно узгодити деякi деталi. Привiт дружинi. Вибачся вiд мене, мабуть i їй я не дав спати?

-- Її немає вдома. Раптом, нi з того нi з сього вирiшила поїхати на дачу. I ти теж переказуй привiт своїй половинцi. До зустрiчi.

-- Бувай.

Тридцятип'ятирiчний професор факультету психологiї Київського нацiонального унiверситету Богдан Дунай уже другий день перебував у якомусь незнаному до того вакуумi. Дружина поїхала на дачу, дiтей забрали її батьки до себе. В цьому нiби нiчого дивного не було. Їхнi близнюки навчалися в колегiумi, який знаходився по сусiдству з чотирикiмнатною квартирою батькiв дружини. Останнi перебували на пенсiї i як колишнi вчителi могли допомогти своїм онукам у навчаннi бiльше, нiж це могли зробити ми з дружиною. Та й нудьгували очевидно тесть з тещею на пенсiї. Пiсля божевiльної круговертi школи рiзкий перехiд до спокiйного життя. Дружина ж i ранiше їздила без мене на дачу. Вона була на своїй роботi менш зайнята нiж я, вiдомий у країнi i за її межами соцiальний психолог. Однак все ж щось було не так, i лише зараз я зрозумiв у чому рiч. Протягом уже другого дня мовчав телефон.

Але i це якось мене не турбувало. Просто посеред навчального року психологам видiлили нове примiщення. Та й сам факультет з такою назвою виник лише в минулому роцi. Тепер же, у зв'язку з переїздом, було оголошено про короткочаснi тижневi канiкули для студентiв. Вони брали участь у перевезеннi всього майна факультету. Я ж використав неочiкувану вiдпустку для написання чергового пiдручника i з ранку до ночi не вiдходив вiд ноутбука. Вранцi наступного дня зайшов до декана, вiддав йому потрiбнi документи, повернувся додому i засiв за пiдручник, попередньо набивши холодильник всiлякими наїдками i напоями на цiлий тиждень наперед. Декiлька разiв телефонував до дружини, але зв'язок в цiй частинi Київської областi був дуже нестiйкий i тому його вiдсутнiсть мене не дивувала. Пробував телефонувати до батькiв дружини, але там нiхто не вiдповiдав. Коли ж я "виходив" з написання пiдручника, телефонувати вже було пiзно.

Тиждень я провiв у якомусь дивному вакуумi. Складалося враження, що мене поволi огортає якийсь прозорий, невидимий, однак вiдчутний не стiльки тiлом, скiльки душею загадковий туман. Не виходив на вулицю, нашвидкуруч готував собi їсти з напiвфабрикатiв, качався у великiй кiмнатi власної квартири, використовуючи спортивний тренажер, а потiм йшов за стiл i вистукував на клавiатурi ноутбуку. Дуже поспiшав i час пролетiв майже непомiтно. До п'ятницi всi документи були готовi, а в суботу вранцi залишивши на столi записку дружинi я вiдбув до Канади. В Торонто нас зустрiчали представники рiзних унiверситетiв, якi мали розвезти нас у найвiддаленiшi куточки цiєї величезної країни. Всi мої колеги їхали по двоє i троє i лише мене одного забрала дуже симпатична, зовсiм юна жiночка з Ванкуверу. Увечерi ми сiли з нею до лiтака мiсцевої авiалiнiї i полетiли через всю Канаду на захiд. Лiтак прибув пiд ранок до цього мiста на захiдному узбережжi країни i мене влаштували до готелю на територiї кампусу мiсцевого унiверситету провiнцiї.

Перебуваючи в повiтрi на висотi десяти тисяч метрiв у салонi комфортабельного лiтака поряд зi своєю супроводжуючою, доктором психологiї Джейн Бартон я нiби впав у якесь зацiпенiння. Навколо лунали розмови, стюардеси розносили напої, хтось весело смiявся, а я нiби плив у якомусь невагомому туманi, що ватним коконом оповив мене i Джейн. Нашi руки i плечi нiби ненароком торкалися один одного i неначе блискавка розтинала туман. Мить, i гострi вiдчуття близькостi особи протилежної статi, яка нiби вже в тобi, а ти в нiй, зникали, розчинялися в просторi i часi. Щось невимовно чарiвне, притягальне, нездоланне саме для мене, було в цiй пропорцiйно складенiй молодiй жiнцi, яка зi мною зовсiм не кокетувала, а поводилася настiлки природно i коректно, якось так не по-радянському, точнiше навiть "нє па русскi", що викликала в менi цiлу бурю емоцiй. I все це на фонi дивного зацiпенiння, коли розум нiби спить, а нерви бринять неначе струни андалузької гiтари. Звиклий до радянського i пострадянського хамства, а також нерiдко вiдвертої прихильностi до своєї особи кращої половини людства я мабуть вперше волею долi декiлька годин невiдривно знаходився поряд людини жiночої статi з зовсiм iншим походженням, вихованням, життєвим досвiдом i менталiтетом.

Лiтак сiв, пасажири посунули до виходу, а я продовжував зацiпенiло сидiти у своєму крiслi бiля iлюмiнатора. Не ворушилася i Джейн. Iз доволi приємного еротичного зацiпенiння мене вивiв голос стюардеси, яка весело i навiть задерикувато, лукаво дивлячись на мене, скоромовкою щось сказала моїй сусiдцi. Я так нiчого i не второпав до кiнця. Схоже, що стюардеса мовила, що приємний полiт поряд з гарним чоловiком вже закiнчився i необхiдно з небес спускатися на землю, бо лiтак уже приземлився. Джейн дещо сердито трiпнула головою, нiби скидаючи з себе якусь ману i стрiмко пiдвелася. Поспiшно пiдхопився за нею зi свого мiсця i я.

Висунувши голову з люка надвiр я вловив доволi прохолодне i сире повiтря цього захiдно бережного мiста Канади, де менi випадало провести декiлька мiсяцiв стажування.

-- Iдiть поряд зi мною, не вiдстаючи, - звернулася до мене Джейн, коли ми потрапили до аеропорту. - В цьому натовпi не важко i загубитися. - Свої слова вона супроводжувала красномовним жестом.

-- Менi триматися за вашу спiдницю? - пожартував я англiйською, як менi здавалося дуже вдало, дотепно i весело. Джейн промовчала, вдаючи, що не зрозумiла мене. Я почувався ослом. Навiщо я прохопився з тiєю спiдницею? Ото ще менi гострослов. Мовчав би краще зi своєю англiйською. Знав же, що мiс Бартон крiм англiйської i української знала ще й французьку та нiмецькi мови. А українська мова це єдине, що дiсталося бiдолашнiй Джейн у спадок вiд її невдалого раннього шлюбу, як вона сказала, "з черговою хвилею української емiграцiї". З гумором у неї було все в порядку, що не скажеш про мене.

Ванкувер виглядав фантастично i нагадував великi американськi мiста з неодмiнними хмарочосами в центрi i величезним масивом iндивiдуальної забудови, яка як море розлилася всюдибiч, створюючи враження, що центр мiста є якимось скелястим таємничим островом в океанi. Кампус унiверситету знаходився в дуже мальовничiй мiсцевостi. Фактично всi корпуси утопали в зеленi дерев. Складалося враження, що це не то парк, не то лiс. Все було настiльки розумно влаштовано i милувало око, що для мене, вихiдця з iншого свiту здавалося чимось нереальним i навiть фантастичним. Однак я всiляко намагався приховати власне збентеження вiд Джейн i напустив на своє обличчя байдужий вираз, визираючи у вiкно таксi по дорозi до унiверситету.

Машина зупинилася перед старовинним будинком, який був чи то гуртожитком, чи то готелем для приїжджих, в тому числi iноземних стажерiв. Як менi вдалося зрозумiти з розповiдi Джейн їх було в цьому унiверситетi декiлька десяткiв майже з усього свiту. Мене поселили з якимось великим за комплекцiєю i зростом шведом на iм'я Бернт. Вiн виявився доволi жвавим чоловiком. Виглядав як типовий вiкiнг, але темперамент мав якогось сицiлiйця. Не було менi вiд нього спокою нi вдень, нi вночi. Мiг з'явитися о третiй годинi ночi, розбудити мене i почати розповiдати про свої любовнi походеньки десь у мiстi. Або запропонувати негайно їхати з ним вночi до одного "от такого суперового бару", де у дiвчат "ось такi сраки". Широка душа була в цього тридцятисемирiчного шведа, майже мого ровесника, який залишив на батькiвщинi дружину i трьох дiтей. Вiн скептично дивився на мене, який зубрив спецiальну термiнологiю англiйською мовою i вiдвiдував всi запланованi програмою перебування заходи, лекцiї i семiнари. Додому вiн не телефонував, пояснюючи менi, що перед вiд'їздом до Канади домовився з дружиною, що вони хоча б декiлька мiсяцiв вiдпочинуть один вiд одного.

-- I ти не телефонуй, - переконував вiн мене. - Ну їх цих баб до бiса. Якщо щось, не дай боже, звичайно, виникне термiнове, то нас неодмiнно знайдуть. А так коли все в порядку i турбувати нiкого не треба.

Я так не мiг i тому по-приїзду до Канади зателефонував дружинi. Щоправда не вiдразу. Нарештi нас зв'язали, але пiсля привiтання чи то було втрачено зв'язок, чи то дружина поклала трубку. Склалося навiть враження, що мiй голос якимось чином її злякав. Це враження пiдсилилося, коли я зателефонував вдруге. Дзвiнок до тещi викликав в тiєї справжню iстерику. Дiйсно, один бiс розбере цих жiнок. Повернуся додому i добряче їм всiм всиплю, щоб знали.

Закiнчувався останнiй мiсяць мого стажування i нарештi я розговорився англiйською. Ще в Українi знав безлiч англiйських слiв, перекладав українською цiлi роздiли книжок, але не мав практики спiлкування. I ось потрапивши в англомовне середовище мене "прорвало". Залишилося менше як два тижнi до кiнця стажування, як Бернт запросив мене вiдзначити свiй день народження до його улюбленого бару. Я згодився. Все в мене в той час виходило. В унiверситетi мене визнали кращим стажистом, я розробив вiдповiднi тести для перевiрки професiйної придатностi працiвникiв органiв державного управлiння, якi визнанi були кращими i їх прийняли для реалiзацiї. Практично був готовий звiт про закордонне вiдрядження. Крiм того, майже було завершено написання пiдручника до спецкурсу "Соцiальна психологiя". Вдалося зробити навiть бiльше, нiж я запланував собi ще в Києвi. Треба було трохи вiдпочити i розслабитися.

Спочатку Джейн мене всiляко опiкала. Але коли виявила, що справляюся без неї запропонувала, щоб я запрошував її лише тодi, коли в мене виникнуть дiйсно непереборнi труднощi. Однак таких не передбачалося i ми практично з нею в останнiй мiсяць мого стажування майже не спiлкувалися.

Улюблений бар Бернта знаходився в центрi мiста, але в якомусь за високими канадськими мiрками такому собi "бомжатнику". Не сподобався менi i контингент його вiдвiдувачiв. Щоправда повiї тут дiйсно були класнi, та й випивка була непоганою. Це нас цiлком влаштовувало. Ми добряче завантажилися з друзякою, як вiн казав "пiдняли вагу" i потiм почали переходити з одного бару до iншого. Скрiзь тут знали "здоровенного шведа". Я явно перебрав i з дурного розуму встряв у бiйку з якимись чорношкiрими хлопцями, що нахабно чiплялися до дiвчини, яка в темнотi бару нагадувала менi Джейн. Берндт по дорозi десь загубився. Виходячи з бару я отримав по макiтрi чимось важким i беркицнувся на землю, втративши свiдомiсть.

Оклигав я лежачи на широкому лiжку. Страшенно болiла голова. Пульсуючий бiль довбав десь у потилицю. Я потягнувся рукою до голови i намацав чималу гулю. Через рух бiль ще посилився. Намагаючись рiзко не рухатися я поволi повернувся, щоб роздивитися де знаходжуся. Поряд спала якась жiнка. Вона була повернута спиною до мене i тому я не бачив її обличчя.

-- Де я? - хриплим голосом запитав я, облизуючи шерхлi губи. - В ротi було повно якогось смердючого слизу. Натомiсть в головi не було нiчого. Якась абсолютна порожнина. Нiби через ту злощасну гулю з моєї макiтри вiтер висвистiв всю мою пам'ять.

Жiнка поруч зi мною заворушилася i повернулася до мене обличчям. Воно було свiже як весняний подих морського бризу. Молодиця весело i нiжно посмiхалася, пiдводячись на лiктi i наближаючи своє обличчя до мого. На своїй щоцi я вiдчув приємний пахучий вiддих.

-- Хто я? - вирвалося у мене. - Хто ти? - кволо продовжив я.

-- Роберт Бартон, - нiжно мовила молодиця. - А я твоя дружина Джейн Бартон, - продовжила вона. - Ти щось пам'ятаєш з минулого?

-- Нiчого.

-- Ну ось i добре, - вирвалося у жiнки. - Тобто не дуже добре, але все минеться i пам'ять неодмiнно повернеться. Вчора у барi ти захищав мене як чау-чау свого хазяїна, - посмiхнулася незнайома менi жiнка. - Ти справжнiй герой. Тi хулiгани отримали доброго прочухана. Але й тобi, милий, дiсталося. Не турбуйся, минуле з часом повернеться до тебе.

-- А як не повернеться? - захвилювався я. - Хiба так не буває?

-- Буває, але не часто. Будемо сподiватися на краще. Хоча у кожної людини в життi є епiзоди про якi краще не згадувати. А дехто взагалi дорого дав би за те, щоб забути все своє минуле життя i почати його з абсолютно чистого аркушу паперу.

-- Напевно ти права. А чим я займався до цього дня?

-- Ти працював психологом i був доволi успiшною людиною. Ми з тобою мали в Оттавi свiй великий будинок, але вирiшили розпочати нову справу у Ванкуверi, який дуже швидко розвивається. Продали все i переїхали на нове мiсце. Вчора пiд час бiйки ти послизнувся на вулицi ввечерi i впав. Вдарився головою i втратив свiдомiсть. Добре що я була поруч. Привезла тебе додому на таксi.

-- А дiти у нас є?

-- Поки що немає, але неодмiнно будуть. Ти дуже хочеш дiтей, однак ми зовсiм недавно одружилися. А тепер спокiйно полежи, тобi краще зараз не говорити i рухатися поменше.

-- Так, ти права. Голова просто розколюється. Все пливе перед очима.

Джейн пiднялася з лiжка зовсiм гола i я не зважаючи на мої нинiшнi обставини вiдмiтив про себе її чудовi жiночi форми. За мить вона повернулася вже одягнена, несучи склянку води i таблетку. Я проковтнув таблетку, запивши її декiлькома ковтками кiмнатної температури водою i вiдкинувся на зручному лiжку. Бiль в головi потроху зменшувався, але не вiдступив зовсiм.

-- А де живуть мої батьки? - знову почав я. - В Канадi чи в якiйсь iншiй країнi?

-- Ти родом з України, але вже громадянин Канади. Пiд час одруження взяв моє прiзвище. Батьки загинули в автомобiльнiй катастрофi. У тебе немає нi братiв нi сестер. Ну все, досить розмовляти. Лежи собi спокiйно, а я зараз приготую снiданок. Почнеш згадувати смак моїх страв. Я непогано готую i пiд вiдповiдний настрiй можу створювати справжнi кулiнарнi шедеври. Було б для кого, - якось невесело посмiхнулася моя дружина.

-- У нас напевно є якiсь фотографiї? Хотiлося б подивитися на якiсь обставини навколо нас. Можливо щось i згадаю.

Менi раптом здалося, що Джейн занервувала.

-- Все буде милий, але потiм. Зараз забудь про все i засни.

Менi дiйсно страшенно захотiлося спати i я поринув у важкий сон з якимись незрозумiлими i нiби нiчим не вмотивованими видiннями i дивними образами, якi вислизали з пам'ятi, коли я намагався їх якось спiймати, затримати i закрiпити. Я прокидався, Джейн давала менi поїсти i таблетку i я знову провалювався в сон, який ставав все приємнiшим. Головний бiль вiдступав i черговий раз добряче поївши я пiймав простягнуту менi руку з лiками i притягнув молоду жiнку до себе.

-- Ти ще дуже кволий, - з затуманеним поглядом намагалася вислизнути з моїх обiймiв Джейн. - Зачекай ще трошки.

Але далi чекати я вже не схотiв i Джейн в повнiй мiрi вiдчула мою чоловiчу силу. Я був ненаситний, знову i знову пiзнаючи свою втрачену в пам'ятi сутнiсть. А вона дiйсно була невгамовною. Знесилена Джейн просто зсунулася з лiжка через декiлька годин любощiв i майже порачкувала до ванни. Нарештi я вiдчув себе абсолютно здоровим.

-- Ми вже розпочали нову справу у Ванкуверi? - запитав я дружину, коли вона повернулася до кiмнати.

-- Я зараз шукаю офiс. Будемо працювати разом, здiйснювати прийом пацiєнтiв, допомагати людям позбутися їхнiх проблем. У нас все вийде, розробимо вiдповiднi методики. Я тобi допоможу вiдновити твою високу професiйну квалiфiкацiю i вiдповiдну їй репутацiю. А коли ти зробиш собi iм'я в Ванкуверi i я вже тобi не буду потрiбною, в професiйному сенсi, звичайно, я народжу тобi гарних i розумних дiтей i займуся їхнiм вихованням. А ти заробляй грошi i йди вперед i вгору. Я знаю з iсторичних прикладiв, що у старшого чоловiка з молодшою дружиною дiти зазвичай дуже талановитi, а то й генiальнi. I тут немає нiчого дивного. Життєвий досвiд закрiплюється на генетичному рiвнi.

-- А що там зараз вiдбувається на моїй батькiвщинi, тобто в Українi? - запитав я Джейн.

-- Взагалi то дивнi речi, скажу тобi як професiйний психолог. В мене складається враження, що сценарiй розвитку твоєї батькiвщини залишився там на горi недописаний Богом. З одного боку це погано, але з iншого - добре. З'явилася напевно вперше в iсторiї людства можливiсть людям самим вершити власну долю, не озираючись на наперед розписаний майже до дрiбниць план розвитку подiй.

-- Що ти маєш на увазi. Не забувай, що я нiчого не пам'ятаю з минулого.

-- Твоя колишня країна нiби зависла посерединi мiж Європою, Росiєю i iсламським свiтом.

-- Це добре чи погано?

-- А бог його знає. Я почала цiкавитися детально Україною лише в останнiй час. Це коли ми з тобою одружилися.

-- А де я до того часу жив? Коли переїхав до Канади?

-- Ти нiчого менi не розповiдав. Я зрозумiла, що такi мої розпитування для тебе неприємнi i припинила всякi спроби в цьому напрямку. Можливо тебе переслiдували на батькiвщинi, я не знаю. Ми просто з тобою жили, кохалися, - Джейн мрiйливо потягнулася. - Я допомагала тобi опановувати англiйську на професiйному рiвнi. Ти виявився дуже здiбним учнем i мав уже солiдну базу мабуть ще з України. Не виключено, що в Українi в тебе були проблеми з законом, бо ти наполiг на тому, щоб взяти собi моє прiзвище. Та й iм'я ти теж змiнив. Порвав зi своє Батькiвщиною повнiстю. Одним словом, тепер ти канадський громадян i мiй законний чоловiк. Є вiдповiднi документи.

-- Ну добре, закриємо цю тему, - сам обiрвав я розмову. - Сподiваюся, що пам'ять у мене вiдновиться, хоча може вона i така, що краще нам почати життя знову. З чистого аркушу, так би мовити. Iди до мене, голубонько, i може я навiю собi згадку про те, як палко ми кохалися в Оттавi.

I раптом в головi в мене з'явилася якась така собi дуже виразна думка. "А може не лише Україна, але i я, її син, завис десь в якомусь iрреальному просторi i ця жiнка поруч зi мною не що iнше як фантом, що iснує лише в моїй уявi". Тому я мiцнiше пригорнув до себе Джейн, вiдчуваючи чарiвний запах її волосся i нiжний солодкий смак губ. Все було реальним i справжнiм, навiть її млява податливiсть i втомлений дзюркотливий смiх. Однак все ж вiдчуття чогось несправжнього не покидало мене. "Десь я її вже бачив у своєму минулому життi, яке нiби знаменитими українськими Змiйовими валами було чiтко роздiлене на двi рiзнi частини, - думав я. - Стоп, звiдки я знаю про Змiйовi вали, може вже пам'ять починає повертатися? Напевно, так воно i має бути. Спочатку вирнуть iз свiдомостi якiсь окремi фрагменти, а потiм вони систематизуються в якусь загальну картину мого минулого життя. Хоча хiба ж пам'ятає пересiчна людина все те, що з нею вiдбулося протягом життя? Хiба багато чого не вивiтрюється з нашої пам'ятi назавжди? Тобто всi ми постiйно знаходимося в станi бiльшої або меншої амнезiї. Це є своєрiдною захисною реакцiєю органiзму на перенасичення iнформацiєю, а також визначається психологiчним бажанням забути ганебнi i нещаснi епiзоди власного життя". Складається враження, що якiсь сили перiодично чистять наш розум вiд смiття, знищуючи непотрiбнi нинi файли, якi тiльки захаращують людську пам'ять.

Якась пiдсвiдома тривога iнодi напливала на мене. Здавалося, що десь далеко хтось чекає на мене, хвилюється i переживає, де це я пропав. У вiснi менi приходили якiсь дiти, близнюки, хлопчик i дiвчинка. Вони простягали до мене руки i називали татом. На вулицi мене зустрiв якийсь чоловiк, привiтався зi мною, зупинив мене, але я сказав йому, що його не знаю i продовжив свiй шлях, залишивши того молодика у повнiй розгубленостi. Коли я розповiв про цей смiшний з моєї точки зору епiзод Джейн вона не на жарт розхвилювалася i раптом почала говорити про те, що в сусiднiх Сполучених Штатах люди живуть заможнiше, нiж у Канадi, частiше звертаються до психiатрiв i взагалi жити примiром у Калiфорнiї з точки зору погоди i клiмату це постiйно перебувати нiби в раю. Вона запропонувала продати всю нерухомiсть в Канадi i переїхати або до Калiфорнiї, або в Техас чи до Флориди. Менi теж не подобався клiмат Канади i я з розумiнням вiднiсся до iдеї Джейн. Врештi-решт, врахувавши всi за i проти зупинилися на Калiфорнiї.

Нiби випадково Джейн завела мене до банку, який знаходився в самому центрi Ванкуверу i вiдкрила менi власний банкiвський рахунок. На ньому лежало два з половиною мiльйонiв доларiв. Я був вражений.

-- У тебе мабуть батьки мультимiльйонери? - запитав я Джейн. Ти мене з ними познайомиш колись?

-- На жаль вони загинули в авiакатастрофi. Батько любив сам керувати власним лiтаком. Лiтак пропав з радарiв десь в районi Бермудського трикутника, коли батьки летiли вiдпочивати на Багами. Через це навiть могили їхньої немає.

-- Ти за ними дуже сумуєш?

-- Пiсля того як ми з тобою зустрiлися не часто. Ти став сенсом всього мого життя. Я доволi прагматична дiвчинка i нiколи не думала, що зможу так у когось закохатися i бути вiд цього щасливою. Я б пiшла на все, заради того, щоб утримати тебе, - раптом прохопилася Джейн i прикусила собi язика, побачивши мiй прискiпливий вивчаючий погляд.

Я пропонував Джейн зачекати з продажем дуже гарного її будинку, розмiщеному в чудовому кварталi Ванкувера, де жили багатiї. Але моя дружина чомусь дуже поспiшала i у термiновому продажу втратила немало грошей.

- У тебе загорiлася соломина в дупi? - запитав я її українською.

В останнiй час ми нею майже не користувалися, тренуючи i вiдточуючи мою англiйську. Я турбувався як американцi в Калiфорнiї будуть вiдноситися до мого акценту. Але Джейн заспокоїла мене, що в США у кожному штатi своя вимова i тому ми можемо сказати, що вона родом з Канади, а я скажiмо з Мену чи Пiвденної Каролiни i все буде добре.

- Джейн, люба, - звернувся я до дружини. - Чому в тебе немає подруг? За останнiй час у нашому домi не було жодного телефонного дзвiнка вiд хоча б одної твоєї знайомої. Не можна ж увесь свiй вiльний час проводити разом зi мною. Я розумiю, що ти турбуєшся за моє здоров'я, але я вже давно видужав i почуваюся чудово.

- Ти спостережливий, - якось стурбовано вiдгукнулася дружина. - Це дiйсно так. Одна з моїх подруг виїхала до Британiї, iнша одружилася i поїхала до чоловiка в Квебек. А нових заводити вже немає сенсу, ми ж будемо жити в США. Там i заведу собi нових подруг. До речi, де б ти хотiв жити в Штатах? Ще не передумав щодо економiчно найрозвинутiшого штату Америки?

- Нi. Вiддаю перевагу Калiфорнiї. Це дiйсно найрозвинутiший штат Америки з чудовим клiматом i найбiльшою кiлькiстю мiльярдерiв i мiльйонерiв, а також неймовiрним числом Голлiвудських кiнозiрок, яким потрiбнi психоаналiтики. Там маса "хворих на всю голову" людей, якi без психолога вже давно потрапили б до божевiльнi.

- А ось я б вiддала перевагу поселитися в якомусь невеликому мiстi на узбережжi Тихого океану, подалi вiд штовханини, скандалiв, злочинностi, педерастiв i педофiлiв. Мiй агент з нерухомостi пропонує нам порiвняно дешеве i комфортабельне житло в Малiбу Бiч, Вентурi або Саммерлендi. Менi особисто, суто за назвою, подобається останнє.

- Я про такi мiста нiколи й не чув. Знаю в Калiфорнiї Сан-Франциско, Лос-Анджелес, Сан-Дiєго. А ти пропонуєш для проживання якiсь "чорнi дiри", якi мабуть i на картi не позначенi. Як я можу добитися успiху серед провiнцiйних телепнiв i селюкiв, яким не потрiбнi психоаналiтики i якi сповiдуються мiсцевим попам.

- Ну як скажеш. В якому мiстi ти хотiв би жити?

- Звичайно, в Лос-Анджелесi.

- Добре. я не заперечую. - примирливо мовила Джейн. - Сьогоднi ж мiй агент з нерухомостi отримає вiдповiдне доручення. В нас достатньо грошей для купiвлi чудового будиночка в твоїй улюбленiй пiвденнiй Калiфорнiї.

- Не наших, а твоїх.

- Наших. Я вже оформила вiдкритий каунт на мiстера i мiсiс Бартон. У нас тепер спiльний рахунок i я не можу зняти грошi без твого дозволу, так як i ти не можеш їх використовувати без моєї згоди. Я навiки до тебе прикована, - заспiвала вона чудову українську пiсню. - Не чиїмись руками сильними, а твоїми очима синiми. Тобi нiколи не казали жiнки, що в твоїх очах криється якась незбагненна магiя? Така собi загадкова надприродна сила.

- Студентки iнколи казали, але я думав, що це вони для того, щоб скласти iспит чи отримати залiк. То я був колись викладачем унiверситету? Як дивно повертається до мене пам'ять.

- А менi лiкар казав, що якщо донинi вона до тебе не повернулася, то вже в повному обсязi не повернеться нiколи. Ти ж мене не покинеш тiльки тому, що в тебе деформована пам'ять, яка може присвоїти собi життя будь-якої людини про яку ти хоча б коли-небудь читав в тому чи iншому романi? Я витратила великi грошi на консультацiї в спецiалiстiв i менi сказали, що до тебе цiлком може повернутися пам'ять не про твоє минуле реальне життя, а саме про життя якогось героя майстерно написаного роману, який тебе колись чимось вразив. Якщо таке з тобою трапиться ти ж не кинеш мене? Хiба я тобi погана дружина?

- Зовсiм нi. Грiх скаржитися. Мене все влаштовує. Бiльш того, я тебе кохаю. Хiба таку як ти не можна покохати по справжньому i бути з цього щасливим?

- Ти менi цього нiколи не казав в останнiй час. Тiльки до твоєї травми, а пiсля неї нiколи.

- Мабуть нiчого дивного в тому немає. Я ж вимушений був пiзнавати тебе заново. А це, як я тепер розумiю, зовсiм нелегка справа. Перш за все з психологiчної точки зору.

- Розумiю. Тому i не намагаюся прискорити розвиток наших вiдносин. Чим би ти хотiв займатися в Калiфорнiї?

- Я хотiв би вiдкрити власний кабiнет психоаналiтика десь у центрi Лос-Анджелеса. Це, напевно, дуже дорого. Та й документи треба вiдповiднi. Я навiть не знаю, що тут у мене є. Я закiнчив якийсь унiверситет в Українi чи Канадi?

- Всi документи в тебе в повному порядку. За паспортами ми з тобою громадяни Канади, але цей факт нiяких перешкод для вiдповiдної дiяльностi в США не складає. Ти не лише маєш вiдповiдну освiту, але ще й наукову ступiнь. Ти навiть казав, що в тебе є пiдручники з психологiї, виданi в iнших країнах. Єдине, що може заважати, це те, як ти виглядаєш.

- Ну i як же я виглядаю? Нiби ж й не схожий на якогось дебiла чи дегенерата.

- Надто молодим i надто гарним. Чоловiки боятимуться вiдпускати до такого психоаналiтика власних дружин. Тому думаю, тобi варто змiнити свою зовнiшнiсть. Скажiмо вiдпустити вуса, бороду, нехай стане довшим волосся. Не завадять i великi окуляри в роговiй оправi.

- У мене чудовий, так би мовити орлиний зiр.

- Я знаю, але є окуляри зi скельцями, якi не збiльшують i служать лише задля солiдностi. Ось примiряй.

Джейн витягла з шухляди столу окуляри i передала їх менi. Я примiрив їх перед дзеркалом. Вигляд у мене дiйсно доволi сильно змiнився.

-- Ось бачиш, - зрадiла дружина, - як вони тобi пасують. Вигляд у тебе просто фантастично розумний. Самiй хочеться перед тобою цiлими годинами сповiдуватися i платити за це великi грошi. Якщо додати сюди акуратнi вусики i не таке коротке волосся весь Лос-Анджелес лежатиме бiля твоїх нiг. Думаю, що без бороди можна обiйтися. Тебе i так навiть рiдна мама не впiзнає.

Джейн раптом знiтилася i щоб якось приховати власне збентеження потяглася до окулярiв. Потiм вона начепила їх на свiй милий носик i скорчила менi веселу гримасу.

За мiсяць ми були вже за тисячi кiлометрiв вiд Ванкувера в iншiй країнi i у вiдмiнному вiд канадського клiматi. Сухi субтропiки майже на межi з тропiчним клiматичним поясом на березi найбiльшого у свiтi Тихого океану робили Лос-Анджелес дiйсно унiкальним мiстом свiту. Але всi кращi мiсця в ньому вже давно були окупованi тими, якi прийшли сюди ранiше. Пробитися новачкам було дуже важко. Тому я починав свою дiяльнiсть тут з психологiчної допомоги наркоманам i бездомним за мiсцевими i державними федеральними програмами. Голлiвудськi знаменитостi i багатiї обходили мiй офiс стороною. Але з часом ситуацiя почала поступово покращуватися. Джейн дiйсно вирiшила iнтенсивно вiдвiдувати в Лос-Анджелесi всiлякi збiговиська мiльйонерiв i завела там собi багато подруг. Саме вони i стали моїми першими багатими клiєнтками.

З часом про мене почала поширюватися слава, що я унiкальний психоаналiтик саме для починаючих, молодих, дiтей i взагалi всiх тих, якi вперше потрапляють до психiатра i не знають як себе там поводити. Мої пацiєнти казали, що мене нiби немає в кабiнетi. Я начебто взагалi не iсную. Це немов якась голограма, що знаходиться в примiщеннi, але яка нiчим не здатна заподiяти вам бодай найменшi психологiчнi незручностi i внести хоча б мiнiмальний дискомфорт. Моя присутнiсть-вiдсутнiсть при проведеннi сеансiв стала справжньою сенсацiєю Лос-Анджелеса. Утворилася велика черга бажаючих сповiдуватися саме менi i нiкому iншому. За те, щоб потрапити до мене без черги люди платили величезнi грошi. Я вiдкрив власний рахунок у банку, продовжуючи перераховувати грошi i на наш спiльний з Джейн каунт.

Дружина розповiдала менi, нiбито мiстом ходять чутки, що мої поради, якi я даю пiд час сеансiв з клiєнтами йдуть не вiд мене, а не бiльше i не менше як вiд самого Бога або вiд Диявола. Кому хто бiльше подобався. Тому моїми клiєнтами стали як голлiвудськi кiносценаристи i режисери, так i всiлякi мафiозi i взагалi вся верхiвка гангстерського свiту вже не лише мiста, але й усього штату. Я й сам дивувався, звiдки в мене з'являлися тi поради i рекомендацiї. Нiби в той час я був такою собi передавальною ланкою мiж своїми пацiєнтами i якимось вищим генератором iдей.

З кожним наступним днем моя слава зростала, як пiдходить тiсто на дрiжджах. Незбагненний нiким, в тому числi i мною, ефект моєї присутностi-вiдсутностi наростав. Вiдвiдувати мене навiть суто емоцiйно, не кажучи вже про ефективнiсть психологiчного розвантаження, було набагато вигiднiше, а головне душевно комфортнiше, нiж сповiдуватися священику у церквi через напiвпрозору штору. Мене нiщо не закривало вiд пацiєнта, я був поруч з ним, мене було видно повнiстю i за потреби мене можна було взяти за руку. Однак мене бачили лише очi пацiєнта, душа ж його сповiдувалася не менi, а чи то Боговi, чи Дияволу, чи то якiйсь ще не задекларованiй нiким верховнiй силi i не вiд мене, а вiд них отримувала поради i рекомендацiї, що необхiдно робити i вчиняти з метою вирiшення тiєї чи iншої життєвої проблеми. Нарештi в мiстi навiть стало просто модно розповiдати про вiзити до психоаналiтика Бартона.

Кохаючись з дружиною чи з iншою жiнкою, якi взяли мене у справжню облогу, я теж нiбито служив якоюсь передавальною ланкою мiж силами небесними i цими нещасними жiнками, якi i самi не пiдозрювали в який вир потрапили. Саме через це я був абсолютно невтомним i закiнчував лише тодi, коли жiнки починали благати: досить, я вже бiльше не можу.

В цей час я не був генератором iдей, як деякi генiальнi люди. Просто моїми вустами мовили, моїм тiлом дiяли якiсь невiдомi менi сили. Не знаю, можливо i всi iншi неординарнi, талановитi i генiальнi люди є такими лише тому, що є обраними i через це вони служать повноважними представниками сил, якi керують i управляють свiтом. Ця обранiсть полягає в тому, що вони виступають мозком, вустами, руками, навiть, прости господи, статевим членом якоїсь нiчим i нiким нездоланної сили. Напевно, правий був Наполеон, коли на похвалу власної генiальностi вiдповiдав, що вiн тут нi до чого i його веде вперед i примушує дiяти так чи iнакше якась незбагненна сила. Коли вiн виконає вiдведену йому роль, здiйснить мiсiю i стане цiй силi не потрiбним, вона знищить його як муху. З Наполеоном дiйсно так i сталося. Це просто iсторичний факт.

Боюся, що i зi мною ця ж сила так само обiйдеться. Хоча Джейн остерiгається не якихось мiстичних речей, а цiлком конкретних людей i органiзацiй. Вона вважає, що характер моєї роботи дозволяє менi акумулювати в собi надто багато iнформацiї, яка може бути використана правоохоронними органами штату для переслiдування всiляких злочинцiв. Для неї страшнi не стiльки члени органiзованих мафiозних угрупувань, скiльки нi з ким не пов'язанi збоченцi-одинаки, якi обрали мене для того, щоб скинути з себе певне некомфортне для них психологiчне напруження. В комп'ютерi в мене зберiгаються файли на кожного постiйного клiєнта. А це вже певна небезпека для злочинцiв i знахiдка для полiцiї i ФБР. Крiм того, данi про клiєнтiв продубльовано i в традицiйнiй картотецi, яка зберiгається в спецiальних шухлядах, що зачиняються на доволi примiтивний замок.

Одного дня до мене на сеанс прийшла якась незнайома менi жiнка. Вона записалася на прийом за мiсяць. Перед початком сеансу ця молодиця не вiдводила вiд мене очей. Це мене не здивувало. Успiшнi чоловiки завжди перетворювалися на кумирiв жiнок. Та ще й до того, як я став знаменитим, жiнки не обходили мене своєю увагою. Але на цей раз її концентрована увага до моєї персони мала iнший характер. По закiнченнi сеансу вона запитала мене.

-- А ви хiба не мiстер Дунай, стажист з України? Ми ж з вами зустрiчалися у Ванкуверi?

-- Ви помилилися, - щиро посмiхнувся я. - Я мiстер Бартон.

-- Вибачте, я мабуть дiйсно помилилася, - недовiрливо вiдповiла жiнка. - Але i акцент той же. Ще раз перепрошую.

Вдома я з гумором розповiв дружинi про цю подiю, списавши помилку пацiєнтки на мою постiйно зростаючу популярнiсть. Навiть вибудував цiлу теоретичну схему, передбачивши, що кiлькiсть таких випадкiв буде зростати пропорцiйно до росту моєї професiйної слави i авторитету. Однак Джейн цей випадок чомусь зовсiм не розвеселив. Вона задумалася i взагалi увесь вечiр була якоюсь неуважною i заклопотаною.

Пройшло декiлька днiв i до мого офiсу вночi хтось вдерся. Була винесена частина картотеки i вкрадено комп'ютер. Дружина була впевнена, що за мене взялася мафiя i тому нам треба термiново переїжджати до iншого мiста. За мною напевно вже слiдкують i наступний раз вiзьмуться вже не за папери, а безпосередньо за мене. В неї є гарна нерухомiсть у Австралiї. А Сiдней взагалi належить до найкомфортабельнiших для життя i працi мiст свiту. Крiм того, це не дiра якась, а мiсто з чотиримiльйонним населенням. Клiмат ще кращий, нiж у Лос-Анджелiсi. Одним словом, треба негайно кидати це злодiйське кубло i вiдбувати до Австралiї. Щось у словах Джейн було нещире, я ж все таки професiйний психолог, але я тодi на це не звернув належної уваги. Молодим гарним жiнкам, якщо навiть вони славнi, подобається бути хоча б позiрно поганими. Крiм того, намагання опiкати близьких їм чоловiкiв це прояв добре розвинутого материнського iнстинкту в чому я не бачив нiчого поганого. Бiльш того, Джейн вже два мiсяцi як була вагiтною i внутрiшня гормональна перебудова не могла не вiдбитися на її думках i вчинках. Тому я намагався бути розважливим, розумiючи, що дружина тепер вже вимушена турбуватися не лише про мене, але й про майбутню дитину.

Розумiючи цiлком природну стурбованiсть дружини i не бажаючи її хвилювати пiд час вагiтностi я дуже швидко залагодив усi формальностi i ми вiдлетiли до Сiднея. Черговий раз менi випадало рiзко змiнити власне життя. Але дружина не хотiла вiдпочивати i активно допомагала менi в пiдшуковуваннi офiсу в центрi мiста i облаштуваннi чудового буднику на самому березi Тихого океану. На цей раз ми опинилися з iншого боку цiєї найбiльшої на планетi водойми вже в Пiвденнiй, а не в Пiвнiчнiй пiвкулi. Виявилося, що нашими сусiдами є двi українсько-австралiйськi родини. Батьки їх виїхали з України пiсля Другої свiтової вiйни, були членами ОУН i воювали в УПА як проти нiмецьких нацистiв, так i проти росiйських комунiстiв.

В цiлому українська дiаспора в Австралiї доволi успiшна. Українцiв в цiй країнi не багато, але вони добре органiзованi. Їхнi батьки i дiди воювали плiч-о-плiч у другiй свiтовiй вiйнi i звикли пiдтримувати один одного. Майже всi вони мають вищу освiту i влаштувалися в життi в цiлому краще за англо-австралiйцiв. Джейн спочатку доволi насторожено зустрiла звiстку про те, що нашими сусiдами будуть австралiйськi українцi, але потiм, зрозумiвши, що вони вже давно втратили зв'язок з Україною, заспокоїлася.

З участю Джейн ми пiдшукали в центрi Сiднея гарний офiс i я знову зайнявся улюбленою справою. Як i в Штатах менi дуже швидко вдалося завоювати авторитет i навiть славу. До мене почали приїжджати люди з iнших мiст країни. З'явилося телебачення, але чомусь моє повiдомлення дружинi про те, що про мене хочуть зняти телерепортаж, а потiм може i фiльм не на жарт розхвилювало Джейн. Враховуючи пiзнiй термiн її вагiтностi i розумiючи, дружину необхiдно всiляко оберiгати вiд стресiв я урочисто пообiцяв їй, що нiякого телебачення не буде. Може вона боялася, що зростання моєї слави призведе до того, що мiй офiс почнуть штурмувати знавiснiлi жiнки, якi волатимуть: хочу дитину вiд фюрера, тобто психоаналiтика? А я врештi-решт не витримаю i пущуся берега? Кину її з дитиною i почну перебирати жiнок, переходячи на все молодшi їх категорiї, як роблять майже всi зiрки i взагалi надто успiшнi чоловiки. Якби там не було, але одне я знав абсолютно точно - дружину в її нинiшньому станi краще не турбувати i виконувати або хоча б обiцяти виконувати всi її забаганки, якими б чудернацькими вони не здавалися.

Дружину ввесь час турбувало, що її величезний живiт i взагалi загальна незграбнiсть i пересування перевальцем вiдверне мене вiд неї. Хоча обличчя в дружини не позбулося своєї свiжостi, мабуть буде хлопчик, але фiгура дiйсно втратила свою привабливiсть. Однак як психолог я намагався придiляти дружинi максимальну увагу i всiляко пiдкреслювати її нову для мене притягальну силу, в тому числi i в лiжку.

У нас народився чудовий хлопчик i Джейн одразу почала говорити про дiвчинку. Я був не проти, але як лiкар за освiтою вирiшив взяти тайм-аут з метою повного вiдновлення органiзму дружини вiд її першої вагiтностi i народження первiстка. Пройшов рiк, наш Богдан почав спинатися на ноги, їв уже все i ми на родиннiй радi вирiшили поїхати вiдпочивати до Iндiї, залишивши сина на утримання нянi. Саме в Iндiї, давнiй i загадковiй країнi вирiшили ми зачати нашу омрiяну Джейн донечку. Мар'яну черницю, як за Шевченком чомусь називав я свою ще навiть не зачату дитину. Про Україну я не забував, багато читав про неї, цiкавився її культурою. Це було менi лише на користь, так як розвивало мою особистiсть, що для успiшного професiйного психолога надзвичайно важливо.

Я розумiв, попри те, що Джейн нiколи нi на що менi не скаржилася, вона всi свої днi проводила з Богдасиком i напевно дуже знудилася за товариством великих мас людей. Одноманiтнiсть, якою б комфортною воно не була, завжди пригнiчує людину. Це я знав краще за iнших як професiйний психолог. Тому сам запропонував дружинi поїхати кудись подалi вiд звичної обстановки бажано в помiрно екзотичнi умови, але з прийнятним для цивiлiзованої i багатої людини рiвнем побутових зручностей.

Придбали квитки до Гоа, колишньої португальської колонiї в Iндiї i поцiлувавши Богдасика, який залишився пiд опiкою квалiфiкованої нянi, полетiли вiдпочивати в салонi першого класу. Вiдбули вранцi i через декiлька годин вже вiдчули на своїх обличчях освiжаючий бриз Аравiйського моря. Гоа нiби зiйшло зi сторiнок якоїсь схiдної казки. Португальський вплив тут був органiчно накладений на мiсцеву iндiйську специфiку i витворив справжнє диво. Джейн була приємно вражена. Ми поселилися до розкiшного бунгало на самому березi Iндiйського океану.

В Гоа було немало українських i росiйських туристiв. Саме Джейн звернула увагу на принциповi вiдмiни в побутовiй поведiнцi цих двох народiв. Українцi були спокiйними, розважливими, постiйно не сварилися i не волали на весь пляж. Серед них не зустрiчалися люди, яких було багато серед росiян, всi в наколках, з виколотими на тулубi церквами i iншими фiгурами, що притаманно азiйсько-тихоокеанським народам, але нiяк не європейцям. Крiм того, росiяни постiйно були на пiдпитку, поводили себе по хамському, кричали, розмахували руками, брутально лаялися матом. Серед них нерiдко спалахували сварки i навiть бiйки. Всi iншi туристи сахалися вiд росiян i вимагали вiд адмiнiстрацiї в нiякому разi не селити їх поряд з такими не прогнозованими i неспокiйними сусiдами. Потiм ми довiдалися, що в багатьох країнах навiть iснують офiцiйнi тури з назвою "Без росiян". Люди готовi платити додатковi грошi, аби навiть вимушено не зустрiчатися з представниками цiєї нацiї.

В останнiй час в мене чомусь прокинувся iнтерес до України i я нерiдко шастав по українських сайтах. На одному з них надибав картини i коментарi до них, як я зрозумiв вiдомого українського художника Пояркова, який розмiстив там дуже цiкаву i показову картину. На нiй поряд були зображенi два жуки, бiльший колорадський i менший сонечко. Одна половина колорадського жука була зафарбована в кольори росiйського прапора. Так само половина сонечка було зафарбована в кольори українського прапора. Надпис пояснював задум художника: ми такi схожi, але такi принципово рiзнi. Аж у Гоа я зрозумiв в чому полягає ця принципова вiдмiннiсть мiж двома сусiднiми народами i країнами.

Саме з росiянами була пов'язана моя подальша доля. На пляжi якийсь п'яний росiянин почав чiплятися до гарненької дружини українця з Києва. Мiж ними почалася бiйка. Хоч як не намагалася утримати мене Джейн я втрутився в перебiг подiй на боцi українцiв i отримав ззаду по головi удар пляшкою вiд когось з росiян. Втратив свiдомiсть i мене доправили до мiсцевого шпиталю. Прийшовши до тями я нарештi вiдновив у пам'ятi все. Хто я, звiдки, згадав свою українську дружину i близнюкiв дiтей, своє мiсце роботи в Українi, Київ i рiдний унiверситет iменi Тараса Шевченка. Але натомiсть я звичайно не забув i про своє нинiшнє життя, впiзнавав Джейн, як свою теперiшню дружину, знав про свого сина Богдана. Якесь дивне роздвоєння особи накотилося на мене. Нiби знаходжуся я в самiй точцi бiфуркацiї i з неї моє життя може пiти або одним, або iншим шляхом. Я немов сидiв на самiй вершинi гострого пiку з якого мiг спускатися донизу багатьма рiзними шляхами i через це потрапити внизу в абсолютно iншi свiти i ситуацiї.

Я розповiв Джейн, що зi мною трапилося, нiчого вiд неї не приховуючи. I тут же вона повiдомила менi, що швидше за все знову вагiтна. Джейн належала до тих жiнок, якi навiть всiляко запобiгаючись постiйно наражаються на можливiсть завагiтнiти. Пiймавши сперматозоїда її матка вже його не вiдпускала. Для Джейн були незрозумiлi обставини жiнок, якi без лiкарнi не могли виносити дiтей. Вагiтнiсть для моєї нинiшньої дружини була настiльки природним станом її органiзму, що вагiтна вона почувалася набагато краще, нiж не вагiтна.

Ми повернулися до Сiднея, де лiкарi пiдтвердили припущення Джейн. Вiдбувалася гормональна перебудова органiзму дружини i вона просто на очах почала розцвiтати. Я твердо вирiшив повернутися до Києва, але перечекати до народження другої дитини, щоб не тривожити дружину. Робив вигляд, що повернення моєї пам'ятi нiчого не змiнило в моєму життя i я природно не мрiю повернутися з райської Австралiї до кризової України з її пострадянським синдромом i критичною масою вiдморожених "совкiв" з їхнiми вулицями збоченця i сифiлiтика Лєнiна i пам'ятниками гiперсерiйному вбивцi Сталiну. "Та нехай собi як знають, божеволiють конають", випливли в мене з пам'ятi слова якогось поета. Це ж саме я сказав i Джейн i здається вона чи то повiрила, чи то зробила вигляд, що повiрила.

Ще до повернення в Австралiю з Iндiї, вийшовши зi шпиталю я почув серед туристiв українську мову i раптом чи то зрозумiв, чи мабуть все таки вiдчув, що це моя рiдна мова. Я навiть кинувся за молодими чоловiком i жiнкою i запитав їх звiдки вони i якою мовою розмовляють. Поряд опустивши голову стояла Джейн. Вдома вона мовчки подала менi паспорт, на якому був зображений найдавнiший державний герб свiту - Тризуб. Я дивився на нього i в серцi наростала гордiсть за свою нацiю i державу. Я дуже швидко згадував все, що знав ранiше до першої травми. Дивлячись на увiнчаний Тризубом паспорт, вимовляючи своє прiзвище i iм'я, я якiсь фрагменти з незрозумiлих менi причин вiдтворював дослiвно. Чомусь абсолютно задокументовано, до останньої лiтери вiдтворилася передмова, яку я написав до книги одного видатного iнженера, конструктора ракет, який вийшовши на пенсiю почав дослiджувати наш герб Тризуб.

"Чи є українськiй нацiї чим пишатися? Це цiкаве i зовсiм не риторичне запитання є надзвичайно актуальним саме в наш буремний вiк. Чому до нацiї, яка сама себе не знає, нiчого не вiдає про свою землю i сама себе не поважає, так наполегливо "набиваються" у кревнi родичi росiяни i поляки, нiмцi й шведи. Ба навiть дуже далекi вiд нас просторово iндiйцi? Чому, коли в 1985 роцi iндiйський космонавт потрапив на радянський космiчний корабель, iндiйський уряд наполiг, щоб це вiдбулося не деiнде, а над територiєю України? Чому тодi iндiйськi газети просто ридали вiд захвату, пишучи, що iндiйський космонавт опинився в Космосi над землею свої пращурiв. Чому найуспiшнiший американський президент Бiлл Клiнтон назвав українцiв найдавнiшою нацiєю свiту? Чому? Чому? Таких чому накопичилося дуже багато. I нарештi, чому ми про це не знаємо? Чому про це не трублять "нашi" засоби масової iнформацiї, чому про це не вчать українських дiтей у школi? Хiба не є цi неспростовнi факти могутнiм засобом нацiонально-патрiотичного виховання пiдростаючих поколiнь, про що дуже пiклується будь-яка країна свiту, за винятком України, звичайно?

Ну хай би нiчого свого у нас не було. Нi воїнiв великих, нi мудрецiв, вчених i письменникiв. Святославiв Завойовникiв, Володимирiв Великих, Ярославiв Мудрих, Данилiв Галицьких, Богданiв-Зiновiїв Хмельницьких, Степанiв Бандер та iнших, всiх i не перелiчиш. А то ж дали ми свiтовi Пiсню, Хлiб i Крила. Мiльйона чудових, найкращих, наймелодiйнiших пiсень не має жодна iнша нацiя свiту. Українськi народнi пiснi стали народними вiд Японiї до Росiї, вiд Польщi до Канади. Свої слова, але мелодiя українська народна. Ми дивимося американськi фiльми i навiть не пiдозрюємо, що впродовж їх звучать обробленi українськi нацiональнi мелодiї. Ми дали свiтовi Пiсню.

Ми подарували йому також i Хлiб. Нiхто у нас не згадує, що всi країни, якi експортують на свiтовий ринок найбiльше пшеницi, всi без винятку, створили свою хлiборобську славу руками українцiв, яких за державними програмами переселяли до Росiї, Казахстану, США, Канади, Бразилiї i Аргентини. I українцi везли туди свою пшеницю i засiвали нею поля. Нинi генетично українською пшеницею годується вся наша планета.

I нарештi, завдяки генiям-синам української нацiї Засядьку, Кибальчичу, Цiолковському-Наливайку, Кондратюку, Корольову, Глушку, Челомею, Яремовичу, Дутчаку, Гнатюку, Янгелю та iншим людство вийшло в Космос i досягло Мiсяця. Цим українська нацiя дала людству Крила. Тут немає нi загадки, нi таємницi. Так би мовити, голi факти. Загадка i таємниця лише в тому, чому ми про це нiчого не вiдаємо. Тому, напевно, i доручили писати цю передмову менi, - психологу.

Але в нашiй iсторiї, заглибленiй у пiтьму тисячолiть, дiйсно немало таємниць i загадок, якi ще чекають своїх дослiдникiв. Людей самовiдданих, чистих у своїх помислах i справах. Людей, якi знають, що їм нiчого розраховувати нi на пiдтримку влади, як в iнших державах, нi на комерцiйну вiддачу, нi хоча б навiть на похвалу. Саме до таких людей i належить автор цього дослiдження. Його книги, фiльми-лекцiї, комп'ютернi видання спрямованi на розкриття таємниць нашої землi. Хтось iз великих мислителiв абсолютно слушно стверджував: "Єдиний спосiб усунення дурних помислiв є розкриття таємницi". Саме цiй благороднiй справi i присвячена книга автора "Таємниця тризуба".

Чи можна уявити собi дослiдження скажiмо з назвою "Таємниця росiйського орла" або "Таємниця росiйського триколора"? Чи "Таємниця зiрки Давида"? Напевно, що нi. Яка тут таємниця? Все вiдомо i дуже просто. Державнi символи всiх "орлоносних" країн: вiд Албанiї до США i вiд Росiї до Нiмеччини жодної таємницi не приховують. Я вже не кажу про такi країни як Австралiя та деякi африканськi i латиноамериканськi країни з їхнiми кенгуру, папугами i носорогами. Скажiмо "богообранi" євреї, справдi давня нацiя, мають на прапорi своєї країни Iзраїлю два трикутники, якi перетинаються мiж собою. Навiть для школярiв молодших класiв розкриття цiєї "таємницi" не є проблемою. А ось що означає державний символ України тризуб однозначно не скаже вам нiхто. Це найдавнiший у свiтi державний символ найдавнiшої на нашiй планетi нацiї, тобто українцiв. I вже за часiв Київської Русi нiхто не знав, що вiн означає. Його значення загубилося у мороцi тисячолiть. Бо ж лише в українцiв людська iстота називається словом жiночого роду. В усiх iнших нацiй людиною є чоловiк. I лише в українцiв це жiнка. "Людина", тобто вона, а "ман", "мен". "гомо", "чєловєк", "чловек" i таке iнше в усiх iнших нацiй. I навiть мала людина у нас теж жiночого роду, тобто "дитина". У росiян це теж чоловiчий рiд, тобто "рєбьонок". У нiмцiв дитина взагалi середнього роду. А так як людство почало свiй розвиток з часiв матрiархату i лише через тисячолiття перейшло до патрiархату, то i наша нацiя, а також її державнi символи, йдуть саме звiдти. I саме тому ми нинi й маємо таємницю, яку намагаємося розкрити.

Спроба розгадати загадку, розкрити таємницю, зазирнути до незвiданого, дослiдити походження державного символу України авторовi безумовно вдалася. Охоплено величезний обсяг iнформацiї, зiбрано та систематизовано дуже цiкавi матерiали. Можна з чимось погоджуватися, а з чимось полемiзувати. Але головне не в тому. Ця книга будить уяву, примушує замислитися. Професор Гарвардського унiверситету Уїльям Джеймс, стверджував, що пересiчна людина розвиває лише близько десяти вiдсоткiв власних прихованих розумових здiбностей. Для мене як психолога очевидно, що людина, яка прочитає цю книгу, отримає можливiсть розвинути свої прихованi можливостi. Тому й рекомендую її читачевi".

Ця передмова так чiтко закарбувалася в моїй пам'ятi, що навiть заважала менi нормально iснувати. Чомусь дивним чином вона заслоняла iншi думки i навiть сприйняття дiйсностi. Це мене неабияк турбувало, але доволi швидко цi аркушi паперу почали нiби танути вдалинi i нарештi зникли з короткострокової пам'ятi сподiваюся назавжди. I моє минуле життя в Українi знову дуже чiтко ожило в менi, нiби й не було Канади й Австралiї, всього того, що трапилося зi мною в цих країнах. Схоже, що Джейн як квалiфiкований психолог з докторським ступенем доволi добре розумiла, що зi мною вiдбувається.

Богдан Дунай, повторював я своє iм'я i прiзвище i вони менi в такому поєднання все бiльше подобалися. Хотiлося сьогоднi ж сiсти до лiтака i полетiти до Києва, своєї першої родини, столицi, рiдного унiверситету. Там я був потрiбний набагато бiльше, нiж у Канадi чи Австралiї. В останнiх країнах я був необхiдний окремим людям, а в Українi всьому загалу, всiй своїй нацiї. Це зовсiм iнший масштаб, якого я б нiколи не досяг у цих багатих i одночасно таких чимось обдiлених країнах. Тепер я зрозумiв, чого менi постiйно не вистачало в моєму надзвичайно комфортному життi, особливо в Австралiї. Менi мало було служити окремим людям, щоденно допомагаючи їм вирiшувати власнi проблеми. Все моє єство бажало служити всьому народу, своєму народу, з яким я вiдчуваю генетичну спорiдненiсть.

Вiдчуваючи, як я страждаю Джейн, дуже близька менi за духом людина, одного вечора зважилася i все менi розповiла. Повiдала, що вона дуже винна передi мною i моєю першою родиною, так як з кохання до мене чомусь вирiшила за мене, що менi не варто повертатися до такої нещасної держави як Україна i що менi безумовно буде краще з нею в якiйсь багатiй i щасливiй країнi. Логiка в її дiях була, але вона не мала права вирiшувати мою долю за мене. Такого права не має нiхто. Хоча суто психологiчно я шукав i знаходив аргументи, якi виправдовували б Джейн. Та й її вагiтнiсть не давала менi можливостi рiзко i остаточно з нею порвати. Тому я доволi толерантно сприйняв її щирi признання. Тим бiльше, що Джейн наполягла, щоб я негайно повернувся до України до своєї першої родини. Якщо в мене там не складеться, невiдомо якi змiни вiдбулися на моїй батькiвщинi, вона радо мене знову прийме.

Тож через декiлька мiсяцiв пiсля народження нашої донечки, яку за моїм наполяганням було названо iм'ям матерi Джейн, тобто Евелiною, я купив квитки до Києва i попрощавшись зi своєю австралiйською родиною вiдбув на батькiвщину.

Уже в лiтаку мене охопило все зростаюче хвилювання. Менi навiть прийшлося прийняти двi таблетки заспокiйливого, так як я вже не мiг самостiйно впоратися зi своїми емоцiями. Тому як психолог переключив свою пам'ять на загальнофiлософськi проблеми, щоб вiдволiкти себе вiд власних конкретних проблем сьогодення. Хоча я попередньо зв'язався з Києвом i переговорив з дружиною, а потiм ще декiлька разiв розмовляв з нею i дiтьми, мене не полишали побоювання, що Богдана Дунаю в нашiй столицi вже добряче всi пiдзабули. Дiти однозначно вже сприймали мене як якусь абстракцiю, а в дружини цiлком мiг з'явитися iнший чоловiк. Вона жiнка молода, гарна, має добрий толерантний характер i бажаючих пов'язати з нею свою долю завжди буде багато. Я це абсолютно чiтко усвiдомлював. Тому в лiтаку, намагаючись вiдволiктися вiд можливих сюрпризiв у Києвi думав бiльше не про власну долю i долю своєї родини, а про долю України.

Схоже, що не лише моя доля не була дописана Верховним сценаристом, але й доля України теж. Тому ми-українцi й такi нещаснi. Ми зависли в якомусь iрреальному просторi i свiтi мiж Європою i Росiєю i страждаємо вiд такої невизначеностi. Росiя нам не лише чужа, але й ворожа, але 8 млн. росiян в Українi все ще є критичною масою, яка не дозволяє нам-європейцям рухатися єдино логiчним i природним для нас шляхом, тобто до об'єднаної Європи. Але багато росiян, якi не є за походженням європейцями, а класичними євразiйцями, не хочуть чи то не можуть бути в Європi. Разом з тим реально вони вже не є тими росiянами, якi живуть у Росiї. Їздячи до своїх родичiв у цiй країнi вони не розумiють мiсцевих росiян, бо вже "зараженi" українською ментальнiстю. Вони не можуть збагнути, як можна жити так, як живуть їх родичi, бути такими, якими є вони. За останнi 10 рокiв при iснуючiй в Росiї програмi повернення спiввiтчизникiв на iсторичну батькiвщину з країн СНД до Росiї повернулося лише 30-40 тис. осiб. З Прибалтики ж взагалi не повернувся нiхто! I це при тому, що цi три країни давно в ЄС i в ненависному для росiян НАТО.

Виходить, що щоб там росiяни дiаспори не говорили про любов до своєї iсторичної батькiвщини, насправдi в глибинах власної душi i на рiвнi пiдсвiдомостi вони її ненавидять, розумiють чи вiдчувають її ущербнiсть, не бачать за нею нiякої перспективи i власного майбутнього в нiй. I це не зважаючи на те, що заробiтна плата, пенсiї, стипендiї i таке iнше, та й сам рiвень життя в Росiї вищий, нiж в Українi. Крiм того, державна програма переселення спiввiтчизникiв до Росiї надає їм навiть безкоштовне житло. Не дивлячись на такi вигiднi умови, на вiдмiну, скажiмо вiд євреїв, росiяни не поспiшають переїздити з України до Росiї. Реально вони вже не є росiянами, а менталiтетно давно влилися до великої української нацiї. Їхня мука невизначеностi набагато гострiша за українську. Якщо ми вибираємо мiж логiчним i алогiчним, то вони вимушенi обирати мiж одним логiчним i декiлькома алогiчними шляхами. Якщо абсолютна бiльшiсть українцiв виступає за логiчний шлях руху, то бiльшiсть росiян України обрали той чи iнший алогiчний шлях свого подальшого iснування.

Взагалi, мiй життєвий досвiд професiйного психолога показав, що у росiян логiка розвитку нацiї i держави доволi глибинна, але це державна логiка, якiй абсолютно не цiкава доля не лише окремої людини, її родини, але й доля цiлих народiв. Все це використовується як паливо для роботи двигуна руху iмперiї вперед. У iсторикiв, соцiологiв, психологiв свiту, яких цiкавили не лише вузькопрофесiйнi iнтереси кожного дня, завжди викликало здивування невiдомий iсторiї людства рiвень, здавалося б абсолютно безпричинної жорстокостi, з якою Росiя вiками нищила Україну. I це при тому, що Росiя завжди паразитувала на Українi, висмоктувала з не всi соки i за логiкою речей мала б турбуватися, щоб органiзм, на якому вона паразитувала постiйно був бiльш-менш здоровим. Штучнi Голодомори, якi слiдували один за одним за правлiння росiйських комунiстiв в Українi абсолютно знекровлювали Україну. При цьому така полiтика тривала вiками: вiд Боголюбського, який знищив Київ ще до хана Батия, до Петра I, Катерини II, Муравйова i таке iнше. Вже в 1933 роцi в Українi у вимерлi цiлi адмiнiстративнi райони почали завозити сотнi тисяч, а потiм i мiльйони росiян. Такi звiрства сусiдiв проти українцiв не можна пояснити iнакше, як з психологiчної точки зору. Чомусь про це нiхто не говорить. Українцi i росiяни є саме психологiчно несумiсними нацiями, що при iснуваннi їх в однiй державi неминуче ставить перед двома народами чисто диявольську альтернативу - або вони нас, або ми їх. Лише при тiй чи iншiй мiрi дистанцiї у рiзних незалежних державах українцi i росiяни мають шанс на виживання.

В аеропорту мене зустрiчала дружина i мої любi близнята, якi дуже пiдросли i почували себе доволi знiяковiлими. Взагалi вся зустрiч була просякнути з обох бокiв якоюсь непевнiстю, вiдсутнiстю щиростi, психологiчним дискомфортом. Я якось вiддалився вiд своєї першої родини. Ворожостi не було, але й звичних у минулому щирих стосункiв теж. Ми цiлком природно стали в значнiй мiрi чужими i з цим треба було на певний час примиритися. Дружина i дiти вже знали про мою нову родину i про основнi обставини мого життя за кордоном. З цим якось треба було жити. Психолог нiби б мав знати, що з цим усiм робити, але я не знав. Не вiдав i все. Треба було заново починати життя в Українi вiд якого я вже вiдвик. Крiм того, моє мiсце в унiверситетi вже було зайнято i я не збирався судитися зi своєю альма-матер.

Схоже було, що в дружини хтось був, але вона перервала з ним стосунки пiсля мого повернення. Я все доволi детально їй повiдав, розповiв i про свою роботу i про свою другу роботу за кордоном. Ми з дружиною вирiшили поновити свої стосунки, а менi дати мiсяць вiдпочити i шукати собi роботу десь у якiйсь великiй зарубiжнiй фiрмi, точнiше у її фiлiї в Українi. Тому я розмiстив резюме в Iнтернетi i продовжив адаптацiю на батькiвщинi. Грошi в мене були i я мiг не кидатися на першу-лiпшу пропозицiю, якi почали надходити на мою електронну адресу. Заради розваги сходив на декiлька спiвбесiд, але спецiально запросив нереальнi суми зарплати, щоб менi вiдмовили. Врештi-решт заснував власну фiрму i почав прийом пацiєнтiв до чого звик у Канадi i Австралiї.

Робота психологом в Українi довела мене до повної мiзантропiї. До мене приходили такi типажi, що пiсля того доводилося довго вiдпльовуватися. Я дуже полюбив машини. I знаєте чому? Вони не мають вiри. Всiлякi механiзми сумлiнно виконують свою роботу, при цьому не мають душi i всiляких, нерiдко божевiльних прагнень i бажань. Син мрiє зарiзати матiр, але все ще не знає цього напевно i вагається, батько хоче зґвалтувати доньку, але його гризуть сумнiви, бiзнесмен хотiв би знищити партнера по бiзнесу, забрати собi його дружину, нерухомiсть i грошi, дружина мрiє про те, щоб отруїти свого чоловiка, але так, щоб про це нiхто не довiдався. При цьому всi цi люди ходять до церкви, але це їм не допомагає i вони через це йдуть до мене.

-- I ви вiрите в Бога? - питаю я їх так собi заради цiкавостi i "спортивного" iнтересу.

-- Звичайно, вiдповiдають вони. Я щиро вiрю в Бога.

I я згадую, як мафiозо в США перед тим i пiсля того, як знищити сотнi людей йшли до церкви i молилися богу, щоб вiн допомiг їм в успiшному здiйсненнi цих операцiй, Або як московськi попи освячували танки, артилерiйськi установки "Град", лiтаки i росiйських солдатiв, якi знищували до ноги мирнi села на Пiвнiчному Кавказi i роблять це й нинi. Терорист перед тим, як пiдiрвати себе i разом з собою знищити десятки мирних людей теж звертається до Бога, щоб отримати вiд нього благословення. I я починаю розумiти, що вiра це зло.

Людина влаштована так, що вона має неодмiнно в щось чи в когось вiрити. Це нiби якась її захисна оболонка. Разом з тим вiра є таким собi своєрiдним лохотроном суспiльства. Раз без неї не можна обiйтися, то лукавi люди мають її використати у власних iнтересах. Цi люди стоять над суспiльством, над натовпом, так як самi вони нi в що i нi в кого не вiрять. Простi ж люди вiрять то в Бога, то в Диявола, то в iнопланетян, то в доброго правителя, то в якусь маразматичну полiтичну партiю злодiїв, бандитiв i шахраїв, то в Любов i таке iнше. Врештi-решт все без винятку їх дурить i вони розчаровуються. Але знову собi шукають i знаходять якийсь новий об'єкт для вiри. Вони не здатнi осягнути своїм недостатнiм розумом, що всi цi персонажi придуманi саме для них лише з однiєю метою - утримувати їх у покорi i лупити з них грошi.

Попи, якi самi нi в що не вiрять, возять по країнi "святi мощi". Витрiщитися на цi кiстки, якi при дослiдженнi вчених взагалi виявляються навiть не людськими, приходять тисячi людей. Вони платять грошi, навiть не розумiючи, що це такий же лохотрон, як i реклама по телебаченню рiзноманiтних панацей вiд усiх хвороб. Заплати грошi i отримаєш чергове фуфло, про яке вже завтра всi забудуть, бо буде реклама чогось нового, iншого, але обов'язково ще бiльш чудодiйного. Врештi-решт найрозумнiшi з загалу приходять до мене сповiдуватися, що вони втратили будь-яку вiру i що вся вона повний маразм.

У мене на прийомi була рiдна сестра одного попа Московського патрiархату. Вона довела себе майже до самогубства, слухаючи як її брат з друзями московськими попами випиваючи горiлку насмiхається над наївними лохами. Цi "попiки" на спiр пiдсунули жителям району замiсть "святих" мощiв викопанi з нiмецького вiйськового цвинтаря бiля їхнього села, де пiд час вiйни йшли важкi бої, порудiлi у землi кiстки якогось бравого нiмецького солдата. Будучи людиною щиро вiруючою i не сприймаючи брехнi брата вона хотiла, але не могла сама себе вбити. Сповiдуватися "попiкам" ця молода жiнка теж не хотiла, бо її вiра в церкву сильно похитнулася. Взявши в брата грошi вона поїхала до мене, так як на той час я вже й в Українi завоював вiдповiдну репутацiю.

До мене приходили найрiзноманiтнiшi люди. Дехто приводив своїх близьких i рiдних. I тут я як психолог зробив для себе цiкаве вiдкриття. З кожним днем до мене приводили все бiльше наркоманiв. При цьому це були люди зi всiєї країни. I я дiйшов висновку про ранiше не вiдому менi користь української мови. За весь час своєї багатої практики в Українi менi не трапився жоден питомо україномовний наркоман. Ось так, шановнi. Самi робiть висновок iз сказаного. Якщо хочете, щоб ваша дитина не стала наркоманом, зробiть так, щоб її рiдною мовою з дитинства стала українська. Самi говорiть як хочете i можете, а свою дитину вчiть розмовляти i думати українською.

Слава моя як професiйного психолога в Українi виявилася iншого штибу i ґатунку, нiж у Канадi i Австралiйському Союзi. Звичайно, що i я постiйно змiнювався, набирався життєвого i професiйного досвiду, але лише повернувшись до України пiсля роботи за кордоном зрозумiв, настiльки ефективнiсть роботи психолога залежить вiд його пацiєнтiв. Вони можуть сприяти їй, або ж навпаки заважати психологу на належному рiвнi виконувати свої професiйнi обов'язки. В Канадi люди були добре адаптованi до належної спiвпрацi з психологом. В Австралiї дещо менше. В США психоаналiтики взагалi є невiд'ємним елементом життя країни. Вiдповiдної культури спiлкування з психоаналiтиками в Українi практично не було зовсiм. Наївнiсть, вiдсутнiсть критичного мислення, вiра в людину, яка завжди допоможе i завжди спрямована на те, щоб зробити добро своєму ближньому мабуть у кровi українцiв. Тому наш народ злим i лукавим людям дуже легко дурити.

Коли в людини життя йде за кимсь написаним сценарiєм, а так живе абсолютна бiльшiсть людей, чоловiк чи жiнка не здатнi осягнути сутнiсть життя i не замислюючись про його сенс живуть у зачарованому колi "день до вечора". Верховний сценарист таким чином дає людинi спасiння, так як вона не мислить про високi матерiї, а просто iснує, як iснує будь-яка бiологiчна iстота. Якщо ж сценарiй вашого iснування в цьому свiтi виявився недописаним Верховним ляльководом, ви вимушенi брати власне життя в свої руки, а для цього необхiдно постiйно мiркувати, пишучи власний iндивiдуальний сценарiй. За цих умов людина стає таким собi iндивiдуальним богом для себе. Разом з тим, вона неминуче втручається в попередньо написаний життєвий сценарiй iнших людей, особливо своїх близьких з якими вимушена спiлкуватися повсякденно. Тому таким людям як я, краще не мати широкого кола близьких людей, а обмежуватися спорадичним професiйним спiлкуванням, яке не триває довгий час. Це щоб кардинально не змiнити того, що передбачено їхньою долею. А мої двi родини воленс-ноленс вимушенi вiдчувати на собi мiй мабуть не дуже сприятливий для них вплив.

В мене складається таке враження, що я зовсiм покинутий опiки долi i можу творити все, що забажаю. Лише якiсь внутрiшнi самообмеження рухають моїми вчинками. Однак з часом їх стає все менше. Чомусь менi все сходить з рук. Щоб я не робив. Точнiше, щоб я не витворяв такого i сякого. Моя феноменальна пам'ять зберiгала небезпечну для багатьох людей i цiлих органiзацiй iнформацiю. Її я отримував вiд пацiєнтiв, використовуючи як вiдомi в психологiї прийоми, так i розробленi мною особисто. Постiйно експериментував з людською психiкою, використовував не лише вiдомi науцi, але й власнi методи гiпнотичного впливу Я мiг випитати в пацiєнтiв практично все, що вони знали про тi чи iншi подiї чи намiри, але не збиралися нiкого в них посвячувати. Пацiєнт зручно вмощувався на спецiальному лiжку i я починав розмову. При цьому я не мав будь-яких професiйних табу i мiг скористатися своїми гiпнотичними навичками i навiть природним даром моїх магнетичних очей, погляд яких нiби дозволяв читати якiсь потаємнi лiтери, написанi в душi кожної людини. Пацiєнт пiсля сеансу йшов додому навiть не пiдозрюючи про те, що вiн менi розбовкав пiд час сеансу. Напевно це i було єдиною причиною того, що я ще донинi живий i здоровий.

Джейн постiйно телефонувала менi, я ж зв'язувався з нею небагато рiдше. Одного дня, коли ми вже призвичаїлися до рiзницi в часi мiж Австралiєю i Україною Джейн сказала, що якщо колись я знову захочу рiзко помiняти своє життя вона радо прийме мене назад. Мене ж цiкавили в основному дiти, як вони ростуть, якi вони, чи згадують про свого "психiчного" батька-українця. Як живе Джейн, що вона думає, чи знайшла менi достойну замiну, мене майже не цiкавило. Я завжди в особистому спiлкуваннi був небагатослiвним i стриманим чоловiком. Натомiсть на роботi мiг говорити не змовкаючи годинами. Ось такий парадокс.

Київська дружина цiкавила мене значно бiльше. Ми з нею переживали такий собi Ренесанс у наших стосунках. Я не давав їй бiднiй спокою, ловлячи то на кухнi, то вриваючись до ванни, то раптом саджав у таксi i вiз з якоїсь вечiрки додому, щоб "отримати своє". Вона завжди була надто спокiйною стосовно сексу. I все це на фонi абсолютної розкiшностi її неповторного з оксамитовою шкiрою жiночого тiла. Я ж розшифровував слово "секс" як "соцiально-економiчну кризу соцiалiзму". На вiдмiну вiд вже тисячної "загальної кризи капiталiзму", яку передрiкали цi невдахи лжепророки "Карли Марли" i "Вовiк Лєнiн", криза соцiалiзму була лише одною, але абсолютно руйнуючою, капiтальною, i всезагальною. Я любив жартувати, що капiталiзм загнивається соцiально, а соцiалiзм - капiтально. Саме такий "капiтальний" секс менi i подобався. Що там вiдчувала пiд час нього i пiсля нього моя нещасна половинка мене не цiкавило. З якоюсь садистською "соцiалiстичною" посмiшкою я завважував страх в очах дружини перед сексом зi мною i її повну безвольнiсть i покору, що давало менi ще гострiшу насолоду.

Поступово я вiдпрацьовував всiлякi прийоми психологiчного впливу на жiнок з метою перетворення їх на сексуальних рабинь. Постiйно був зайнятий протягом всього дня. Вiльно володiючи англiйською мовою я вивчав лiтературу не лише з психологiї, але й з усiх iнших наук, якi могли розкрити менi сутнiсть людської особи i прийоми впливу на неї. Врештi-решт розробив власну системну методику, яка включала навiть вплив на людей запахiв. За великi грошi придбав в одного полтавського мага розроблений ним рецепт спецiальної ароматичної мазi. Перш нiж платити за нього я намастився цим мастилом i вийшов на вулицi Києва увечерi. Пройшовся туди-сюди i зауважив, що за мною "хвостиком" слiдують декiлька рiзного вiку жiнок. По мiрi наближення до мене їхня агресивнiсть зростала i я на власному прикладi пересвiдчився у дiєвостi цього зiлля. Навiть прийшлося термiново евакуювати свiй органiзм на таксi додому подалi вiд грiха. Треба було зменшити концентрацiю i не виходити туди, де було зосереджено багато жiнок. Мене могли просто затоптати. - А ще психолог називаєшся, - картав я себе, усвiдомивши вдома в яку халепу мiг потрапити.

В Києвi я зацiкавився багатьма ранiше не вiдомими менi мислителями сучасностi. В Українi про них мало хто знав. Я ж вiдкрив собi, що без вивчення їх праць я в психологiї людини нiколи не зможу дiстатися найвищих пiкiв майстерностi. А просто ковтав твори Сведенборга, Генона, Кастанеди, Юнга, Грофа, Тоффлера, Ясперса та iнших велетнiв сучасної думки. Всi цi люди, як i я очевидно були посвяченi i сценарiї їхнього життя не були дописанi долею. Їхнiй внутрiшнiй свiт, принципи їхнього мислення абсолютно розходилися з загальновизнаними. Для психолога, психоаналiтика, психiатра такi люди, їх нестандартнi думки i висновки були такими "що лiкар прописав".

Не пройшло й року з часу мого повернення до України, як переїхала до Києва з Сiднея Джейн. Забрала дiтей i поселилася в котеджному мiстечку пiд столицею. Всього за сiм кiлометрiв вiд мiської лiнiї. Мiсцевiсть дуже гарна, поряд озеро, лiс, за декiлька сотень метрiв траса на Київ. Я допомагав своїй другiй дружинi як мiг. Вона дивилася на мене закоханими i голодними очима, але я вже не мiг зупинитися, щоб на комусь не проводити своїх єзуїтських експериментiв. Тому одного вечора намастився своїм чар-зiллям i запросив її до шикарного ресторану. Дiтей залишили на опiку нянi. Ця поїздка закiнчилася скандалом. Не доїхавши до Києва Джейн схопила за кермо i спрямувала машину на узбiччя бiля лiсу. Ми кохалися просто на передньому сидiннi автомобiля, що спричинило першу аварiю на трасi. Мабуть нiчого подiбного проїжджаючi повз нас водiї ще не бачили. Рефлекторно вони починали гальмувати. Це й спричинило дорожньо-транспортнi пригоди. Тому ми перейшла на заднє сидiння, але зупинитися нiяк не могли. Якимось дивом нам вдалося достатися до ресторану. Ми замовили гарну вечерю, але поведiнка офiцiантки була явно неадекватною. Грала музика i хтось безперервно замовляв музикантам бiлий танець. Утворилася агресивна черга жiнок танцювати зi мною. На щастя для мене, це я розумiю як психолог, вони миттєво пересварилися мiж собою. Потiм почалася бiйка i саме в той час нам з Джейн вдалося непомiтно вислизнути на вулицю.

Джейн нiчого не пiдозрювала, думаючи, що це в Українi так себе жiнки зазвичай i поводять коли побачать гарного чоловiка. Хоча i вона поводила себе стосовно мене не зовсiм адекватно, напевно пояснюючи це нашою довгою розлукою i коханням до мене. Я був дуже задоволений, так як отримав до рук могутнiй засiб дiї на жiнок, який мiг використовувати в рiзних ситуацiях.

-- Любий, - тулилася до мене Джейн. - Все це так дивно. Якiсь чари i магiя, хоча я в це i не вiрю. Що в Канадi, що в Австралiї, що в Українi вiдчуття в мене однi й тi ж. Тебе нiби немає в той час коли ти є. Я не можу жити, коли тебе немає поруч. Коли тебе немає поруч ти є зi мною. Ти так болiсно є зi мною, коли тебе немає. Це не можна описати словами. Цього не можна винести пересiчнiй людинi. Тим бiльше люблячiй жiнцi. Можливо люблячiй надто егоїстично. Я скiльки могла опиралася тим почуттям, якi опанували мною повнiстю. Що менi накажеш роботи? Я повнiстю в твоїй владi. Поїхали назад до Австралiї. Там жiнки хоча б бiльш стриманi у своїх сексуальних устремлiннях. Я боюся за тебе.

Прийшлося менi розповiсти другiй дружинi про причини всiх цих останнiх моїх пригод з жiнками. Сподiвався, що Джейн розсердиться i повернеться назад до Австралiї. Але вона стала нестримно реготати i все тулилася до мене.

-- Негайно патентуй цей свiй винахiд, - почала переконувати мене Джейн. - На цьому можна заробити купу грошей.

-- Цього робити не можна. На мене подадуть до суду всi цi жiнки, якi цiлком правомiрно вважатимуть, що я шахрайськими методами намагався добитися їхньої прихильностi. Хiба не так? Крiм того, це не мiй винахiд. Нехай ще полежить в моїй шухлядi.

Джейн вимушена була погодитися i звернулася до мене з проханням пiдшукати для неї якийсь будинок у самому мiстi, так як через постiйнi затори їй важко вранцi добиратися до Києва. Я купив своїй першiй родинi велику квартиру у новому будинку на вулицi Козацькiй. Будинок мав всi необхiднi зручностi, включаючи пiдземний паркiнг. Але мене приваблювало не це, таких будинкiв нинi в столицi сотнi, а саме мiсце, де вiн знаходився. Далi по цiй вулицi починалася iндивiдуальна забудова, багатоповерхових будинкiв бiльше не було. Казковий рельєф, поруч Голосiївський лiс, метро, неподалiк унiверситет, майже центр i майже село. Вулиця Козацька за двi сотнi метрiв рiзко забирала вгору i на цьому невеликому вершинному плато на тихiй вулицi росли старi крислатi дерева i стояли кам'янi одноповерховi будинки початку ХХ столiття. Зусiбiч мiсцевiсть рiзко спадала в рiзнi боки, i з цього мiсця вiдкривався дуже гарний краєвид. Саме тут я i вирiшив поселити Джейн з дiтьми. Я повiз її до цього райського мiсця i отримавши згоду вiддав наказ брокеру пiдшукати вiдповiдну дiлянку для будiвництва.

Брокер запропонував на вибiр аж три дiлянки зi старими будинками, якi руйнувалися на очах i де доживали вiку старi люди. Їхнi дiти, чомусь всi алкоголiки i наркомани, як сказав брокер, були радi продати цю обтяжливу для них нерухомiсть i продовжувати своє безладне i позбавлене будь-якого сенсу життя вже з грошима, якi розтануть як минулорiчний снiг. Обравши найкращу з дiлянок я замовив у фiрмi спорудження будинку, за власним проектом. Цей будинок за моїм задумом повинен був виглядати як якийсь казковий замок на самiй горi. На боковiй вежi мав бути облаштований спецiальний вiдкритий оглядовий балкон, а також крита галерея, де в холодну пору року можна було комфортно оглядати мiсцевiсть за столом з наїдками або на диванi.

Я найняв людину, яка постiйно наглядала за будiвництвом i слiдкувала за виконанням всiх моїх вимог i технiчних характеристик. Вже через рiк будинок був повнiстю готовий i Джейн з дiтьми переселилися до нього. I знову турботи по переїзд i продаж попереднього будинку випали на мою долю. Постiйно виникали всiлякi проблеми i в моїй першiй родинi, якi теж приходилося вирiшувати менi. Життя на двi повноцiннi родини виявилося доволi обтяжливим для мене. Крiм того, я дуже напружено працював, продовжуючи завойовувати i змiцнювати репутацiю в Києвi i країнi в цiлому. До всього того ще й один з приватних телевiзiйних каналiв запропонував менi двiчi на мiсяць вести передачу про всiлякi психологiчнi дослiди. Журналiсти за своїм звичаєм охрестили мене доктором Пi.

Я вже не радий тому, як складається моє нинiшнє сiмейне життя. Коли я був молодший така ситуацiя мене забавляла, але з роками ставало дедалi важче. Дiти перетворювалися на все бiльш неконтрольованих. Мабуть цiлком iнтуїтивно вони вiдчували, що їхнiй батько сповнений внутрiшньої фальшi i живе подвiйним життям. А можливо так же iнтуїтивно вловлювали, хоча i не були здатнi зрозумiти того, що я є, але моєї долi, яка прописана Великим сценаристом немає. Тепер я розумiю, що людину в цьому свiтi в певних рамках утримують не вiра, не страх i навiть не закон, а наперед накреслений розпорядок її життя, який не дано зламати нiкому. Навiть найвизначнiшим в усьому людям. Просто їхня мiсiя, на вiдмiну вiд пересiчних людей, набагато вища, але вона так само наперед визначена, а тому i буденна. Вони нiколи не спроможнi зiйти з намiченої їм колiї життя. Вони як трамвай чи потяг їдуть тiльки по рейках. А рейки прокладенi для них кимось iншим.

В мене ж сценарiй мого життя з якихось незрозумiлих причин не був написаний i я мiг творити все, що завгодно. Просто це усвiдомлення приходило до мене доволi повiльно i поступово. Крiм того, я не зробив ще нiчого такого у своєму життi, щоб дало менi впевненiсть у власнiй здогадцi. Зробити, ризикнути i впевнитися, що менi за це нiчого нi вiд людей, нi вiд суспiльства, нi вiд Великого сценариста не буде. Фактично для себе, а через мене i для iнших, якi так чи iнакше зi мною стикаються сценаристом життя стаю я сам.

Що ж робити? Якось лячно утнути щось таке абсолютно дурне, вбити якусь пересiчну людину на вулицi i пересвiдчитися через наслiдки своїх дiй, що я такий чи не такий як усi iншi. Чи стрибнути з горища свого двадцятиповерхового будинку на асфальт вулицi. Чи напасти на когось з, прости господи, народних обранцiв бiля Верховної Зради. На очах усього цього "звiринця", тобто беркутiв, кобр, соколiв i таке iнше. I вони мене чи то не бачать, чи то повнiстю паралiзованi вiдсутнiстю сценарiю, що зi мною робити, який прописаний для всiх iнших людей. Не знають, як зi мною необхiдно поводитися i тому не роблять нiчого. А я прописую сценарiй подальших дiй не лише для себе, але в даному епiзодi i для них: цього чоловiка займати не можна, вiн може робити все що завгодно, що йому заманеться.

Але навiщо так грубо? Можна ж просто зайти до храму цiєї органiзацiї вiд Лукавого, тобто Української православної церкви Московського патрiархату з її агресивними i зомбованими попами i такими ж прихожанами, яким щоденно грубо нав'язується знаменитий руйнуючий душу "кацапський синдром" i вчинити там скандал? Почати проповiдувати в їхньому богопротивному храмi, що УПЦ Московського патрiархату керує група московських так званих "православних чекiстiв", для яких церква не вiд Бога, а вiд Диявола. Бога для них немає, а церква є пiдроздiлом ФСБ. Так само за часiв СРСР вона була пiдроздiлом КГБ i всi її iєрархи служили офiцерами цiєї сатанинської органiзацiї. Все менi нiколи i я постiйно вiдкладаю реальну перевiрку своєї "вiдпущеностi".

А Джейн все таки молодчина в мене. Одразу почала знайомитися з Києвом i особливо з Демiївкою, де ми жили. Пiшла i до храмiв рiзних конфесiй i одразу вiдчула агресивну негативну енергетику, яка йде вiд Московської церкви. Пiсля цього намагалася навiть не проходити бiля її храмiв, щоб не захворiти. Вона знайшла такий вихiд для себе. Але Джейн iноземка i тому одразу почала активiзувати роботу жiночого клубу, створеного на основi американської та канадської дiаспор у Києвi. Її оптимiзм i переконання, що у цьому свiтi в цiлому все робиться на краще, допомагав i менi. Вiдчай моєї душi недописанiстю сценарiю моєї долi i долi України поступово перетворювався на надiю, а надiя - на успiх i перемогу.

Я постiйно мiркую над цими проблемами. Можливо у моєму життi i немає фактiв, якi б входили в протирiччя з законами природи i суспiльства. Просто ми все ще цi закони до кiнця не розумiємо i навряд чи колись зможемо зрозумiти в повному обсязi. Я думаю, що моє життя вiдображає дiйснiсть, але на вiдмiну вiд iнших людей воно цю дiйснiсть не копiює. Це мабуть, на мою думку, найкраще пояснення всього того, що нинi вiдбувається зi мною i моїми близькими. Може все таки Джейн на тих своїх зустрiчах з американцями i канадiйцями знайде собi якогось джентльмена i дасть менi спокiй? Дала б уже менi нарештi спокiй. I так я "завис" мiж небом i землею i якось спонтанно, щоденно пишу сценарiй власного життя. Дiйсно, а якщо сiсти за стiл, ввiмкнути комп'ютер i надрукувати сценарiй власного життя на тиждень, мiсяць, рiк, на все життя. Чи буде вiн справджуватися? Якщо буде, то на скiльки вiдсоткiв?

Я так i зробив. Довго думав, яку б подiю вписати в своє життя крiм буденних справ кожної людини: прокинувся, пiшов до туалету i в душ, поголився, поснiдав, вдягнувся, поцiлував дружину i дiтей, вiдчинив дверi, спустився лiфтом до гаражу, виїхав на вулицю i попростував сотнi разiв вивiреним маршрутом на роботу, там привiтався з колегами i так далi. Ну хiба в пересiчної людини кожен день не розписаний саме таким чином? А давай я запишу до цього сценарiю якийсь простий, не жахливий, але такий випадок, який виходить за межi буденних щоденних операцiй, що їх здiйснює кожна людина. Ну, наприклад, щоб таке придумати? Нехай я знайду у маршрутному таксi, повертаючись з чергового фуршету пiсля захисту дисертацiї мобiльний телефон. I потiм не прописуючи ситуацiю до деталей дам їй розвиватися вже без попередньо прописаного мною сценарiю.

Я сiв за стiл, увiмкнув комп'ютера, зачекав поки вiн буде готовий до роботи i почав друкувати сценарiй як я 18 жовтня цього року чомусь опинюся не у своїй машинi, як завжди, а в таксi i там на задньому сидiннi знайду позолочений, з темним верхом елегантний "як рояль" мобiльний телефон. Все. А далi як буде. Надрукував i забув. За два мiсяцi наперед, нiчого дивного. I ось 18 жовтня спустився до пiдземного паркiнгу, звично вмостився на сидiннi свого ягуару, натиснув на кнопку стартера, але двигун не заводився. I так i сяк, а автомобiль мертвий. Час пiдпирає, треба негайно їхати, мене чекатимуть пацiєнти, а нiчого не виходить. Спочатку хотiв викликати таксi, але потiм згадав, що це треба чекати хвилин 20-30. Вибiг на вулицю вже з пiднятою рукою i фактично в ту ж мить бiля мене зупинилося таксi. Сiсти на переднi дверi заважала загорода бiля будинку, яка вiдокремлювала проїжджу частину вiд тротуару i тому менi прийшлося вiдчинити заднi дверцята новенького "Сенсу" i гепнутися на сидiння. Щось муляло менi в зад i я засунувши руку пiд дупу намацав мобiльний телефон. Спочатку хотiв вiддати його водiєвi, але звернувши увагу на вартiсть цього апарату вирiшив, що водiй його хазяїновi все одно не поверне. Через напружений день ця подiя вивiтрилися з пам'ятi i лише вдома я помiтив, що знайдений телефон тiєї ж фiрми, що i мiй i до нього пiдходить вiдповiдний зарядний пристрiй.

Знайдений телефон я поклав до шухляди свого письмового столу i забув про нього. Через деякий час, витягуючи свiй мобiльний з кишенi, я упустив його на асфальт i пiсля цього дзвiнок то лунав, то нi сiло нi впало раптом не подавав звукового сигналу. В майстернi його крутили i так i сяк, але нiяких недолiкiв не помiтили. Бiльш того, саме там вiн справно вiдгукувався на всi дзвiнки i видавав якусь абстрактну мелодiю постiйно пiдвищуючи тон. Я вирiшив, що телефон оговтався, але коли чекав чергового важливого дзвiнка вiн мене знову пiдвiв. Ось тут я i згадав про знайдений в таксi мобiльник.

Я знайшов його, вийняв зi свого мобiльного телефону sim-карту i вставив її до знайденого. Поставив його на зарядку i почав длубатися в його пам'ятi. Знайшов декiлька приколiв, якi "бовталися" там i вирiшив знiвечся прослухати їх. В першому з них пiд назвою "Братан", якийсь "вiдморожений кацап" абсолютно пропитим голосом "дiставав", схоже в Москвi, якогось кавказця. З контексту розмови було зрозумiло, що вiн телефонував цьому запальному кавказцю вже не один раз. "Братан, ти гдє? Запитав черговий раз "вiдморожений" кавказця. Той просто вибухнув. "В пi...є, на пятой полкє", - зарепетував доведений до бiлого пiвденець. Подальша розмова була настiльки класичною маячнею п'яного кацапа, звернутою до завжди тверезого мусульманина, якi нiколи не здатнi зрозумiти один одного, що у будь-якого українця починався бурхливий регiт. Нi за яких умов такi люди не могли мирно спiвiснувати в однiй державi пiд назвою Росiя. Тому я зробив з цього "приколу" серйозний i стратегiчний висновок. Потiм прослухав ще раз. Посмiявшись, я перейшов до другого приколу з назвою "Чайка".

В ньому дуже ввiчливий молодий чоловiк телефонував до своїх сусiдiв i представився сусiдом з такої то квартири з прiзвищем Чайка. Пiсля такого коректного вступу зовсiм несподiвано послiдували дикi матюки-московки i звинувачення, що сусiди приходять вночi пiд його дверi срати i що все це зафiксовано на камеру вiдеоспостереження. Бiдна жiнка, яка розмовляла з "Чайкою", замiсть того, щоб покласти трубку, зрозумiвши, що її розiгрують, зав'язла з ним у дикiй дискусiї. Iншi приколи були всi в цьому ж тонi, демонструючи повний дебiлiзм i деградацiю росiйського плебсу, якi роблять абсолютно утопiчними розмови керiвникiв цiєї штучної в усiх вiдношеннях держави про якусь мiфiчну модернiзацiю Росiї. З таким людським матерiалом можна лише постiйно прискорювати деградацiю, але нi в якому разi не йти вперед i вгору. Стратегiчна доля Росiї дуже чiтко проглядала в цих приколах. Було зрозумiло, що пiдбiр "приколiв" здiйснювався цiлком цiлеспрямовано. Хтось систематизував для себе весь маразм всiх цих московських "Чайок" i iнших птахiв такого ж низького польоту.

Багато несподiванок принесли медiа, зокрема кiнокамера. Жахливi сцени вбивств i вишуканих зґвалтувань були надзвичайно реалiстичними. Схоже було на те, що попереднiй володар телефону був режисером або кiноактором, який фiксував для себе рiзнi сцени на кiнознiмальному майданчику. Про те, що це не справжнi сцени насильства вказували рiзнi дублi одних i тих же сцен.

I тут менi зателефонували. Сам рингтон мого нового телефону виявився якимось до запаморочення дивним. Слiв не iснувало, але мелодика було настiльки збочена, така викривлено генiальна, що по спинi побiгли мурашки. Якийсь божевiльний композитор написав її, а якийсь генiальний аранжувальник довiв до абсолютної збоченої довершеностi. Слухати таку мелодiю без внутрiшнього пересмикування i стресу пересiчнiй людинi було не можна.

- "Хто ж був власником цього телефону? - мiркував я. - Нiхто не захоче отримувати такi постiйнi удари по нервовiй системi. Хiба що людина з повною атрофiєю емоцiйної сфери. Можливо саме таким людям i конче необхiдне подiбне нервове подразнення для того, щоб адекватно реагувати на виклики з боку суспiльства".

Потiм я перевiрив фотоапарат i там теж знайшов незвичнi речi. Якась постiйна група людей - молодих чоловiкiв i жiнок були знятi абсолютно голими в рiзних примiщеннях i на березi моря. На наступних знiмках ця з група виникла на дисплеї мобiльного телефону у смокiнгах поряд з дамами у вечiрнiх туалетах. Таке поєднання було дуже сексуальним.

Коли телефон заграв цю мелодiю знову, примушуючи мене зiщулитися я звернув увагу на те, що на екранi висвiтлилося гасло: Смерть ворогам України! Це мене заiнтригувало найбiльше. Я зустрiчав багатьох людей, в яких при активiзацiї мобiльного телефону на дисплеї виникало гасло: Слава Українi! Однак перше гасло, як на мене, було куди актуальнiшим саме в наш час.

Цiкаво, хто тi люди на знiмках? Навряд, щоб людина, яка використовує таке гасло у власному телефонi могла належати до тiєї компанiї "голих у смокiнгах". Значить вiн просто фотографував їх. Фотографував професiйно i вони позували йому. Професiйний фотограф? Напевно. А ось i збереженi в мобiльному деякi телефони. Всi до одного зашифрованi. Не думаю, що розшифрування їх для мене буде занадто важким завданням. А може зателефонувати хоча б по одному. Нi, поки що цього робити не слiд.

Цi люди на вiдео- i фотознiмках в мобiльному телефонi в дечому схожi зi мною. Вони десь є, десь живуть своїм життям, я їх навiть бачу зафiксованими в минулому часi в статицi чи динамiцi, але для мене вони нiби не iснують. Виникають вони в моїй пам'ятi чи уявi лише тодi, коли я про них думаю чи дивлюся їх зображення. А для них мене взагалi не iснує. Вони ж нiчого не вiдають про моє iснування, значить мене для бiльшостi людей нашої планети немає. Але ж рiзниця мiж нами в тому, що я сам визначаю власну долю, а в них вона вже до дрiбниць розписана до самої смертi i навiть пiсля неї.

Чому ж тодi я такий iнертний, раз не залежу у власному життi нi вiд кого? Чому живу як i всi iншi, так би мовити, пересiчнi люди, у ритмi день до вечора i кочуся як потяг по рейках, а не їду як позашляховик? Бо ж той чоловiк чи може й жiнка, попереднiй власник мобiльного телефону, не рiвня менi сам собi проголошував щоденно i декiлька разiв на день вмикаючи телефон: смерть ворогам України! I що вiн для реалiзацiї цього гасла мiг зробити? Практично нiчого або дуже мало. А ось я ж можу. Але що я можу i як? Якщо я навiть сам, визначаючи свiй життєвий шлях, нарештi зрозумiю, що i як треба робити, чи знайду я в собi волю до реалiзацiї задуманого? Навiщо менi дане вiдчуття того, що я можу творити будь-що i це будь-що завжди буде успiшним? Чому я весь час сумнiваюсь i шукаю пiдтвердження того, що вже пiдтверджене не раз? Я ж все таки науковець, а отже знаю, що гiпотезу дослiдника пiдтвердити чи спростувати може лише експеримент. Може дiйсно стрибнути з горища свого будинку на асфальт? Але що це дасть. Якщо я якимось дивом не розiб'юся, таких прикладiв немало, я знову буду сумнiватися i шукати новi пiдтвердження. Нi, треба вiдкинути всi сумнiви i не робити очевидних дурниць.

Так, я дiйсно науковець i тому намагаюся пояснити все те, що вiдбулося i вiдбувається зi мною з точки зору банального наукового аналiзу, синтезу, дедукцiї i iндукцiї. Ну наприклад, так. Будь-яка людина одночасно знаходиться в просторi i часi. Простiр - це географiя, а час - iсторiя. А видатний французький соцiолог i географ Елiзе Реклю, один iз засновникiв i iдеологiв анархiзму, писав, що iсторiя - це географiя в часi, а географiя - iсторiя в просторi. Ось на цьому генiальному у своїй простотi виразi вiн i розробив основнi засади цiлої полiтичної течiї, яка жива i донинi. Може i менi випала така ж мiсiя i я розроблю чи то розвину якусь полiтичну течiю в Українi i свiтi?

Менi в моєму нинiшньому невизначеному станi, i в цьому мабуть джерело всiх моїх проблем, мало знати минуле i нинiшнє, треба навчитися зазирати в майбутнє. Майбутнє не лише моє, але й моєї країни, моєї нацiї. Напевно, що i Олександр Македонський, i Наполеон, i Гiтлер мали недописанi Долею сценарiї власного життя i тому на певному його етапi могли творити все, що заманеться. Але всi вони виявилися не здатними передбачити той час, коли про них згадає Верховний сценарист i почне писати сценарiй подальшого їхнього життя вже геть по своєму. З цього часу їхнє життя i життя очолюваної ними країни стає повнiстю визначеним i вони втрачають здатнiсть творця власної долi i доль мiльйонiв людей. А це i стає кiнцем як їх, так i створених ними iмперiй.

Коли ж тодi знову Верховний сценарист почне писати сценарiй того життя? Напевно, тодi, коли я почну "свiтитися" на всiй нашiй планетi. Схоже, що на якiсь радикальнi дiї в межах країни Верховний сценарист не дуже звертає увагу i видiляє для цього значний промiжок невизначеностi. Напевно я iнстинктивно це вiдчуваю i тому намагаюся всiляко вiдтягти час, коли треба буде дiяти рiшуче i радикально. Я знаю, цьому безлiч прикладiв як у свiтовiй, так i в українськiй iсторiї, коли "невiдпущена" долею людина абсолютно випадково опиняється у вирi iсторичних подiй i своїми дiями чи бездiяльнiстю губить грандiозну справу. Помаранчева революцiя, яка якимось дивним i незбагненним чином винесла на саму гору дивне i потворне створiння природи, поставивши його на чолi себе, тому яскравий i недавнiй приклад. Я не хотiв би бути другою такою людиною, яку будуть проклинати i бажати зла їй i її нащадкам мiльйони людей.

А може все не так i Верховний сценарист "пiд настрiй" вирiшує пожартувати i перестає розписувати сценарiй когось такого, який не надiлений, так би мовити, iскрою божою. I спостерiгає, що з цього вийде i куди зайде. Куди може пiти "вiдпущена" людина, на що вона здатна взагалi, якщо в неї нiким i нiчим не регламентоване наперед життя. Ось так, шановнi.

Можливий i варiант, коли про мене сили, якi керують i управляють свiтом забули взагалi i вiдпустили мене назавжди. А якщо сценарiй моєї смертi не прописаний, то чи буду я жити вiчно? Про такi випадки менi не вiдомо. Хiба що вiдбуватиметься моя постiйна реiнкарнацiя? Або моя душа переселиться в тiло мого сина. Але якого сина? Їх у мене два. Чи зможу я, чи здатен взагалi розiбратися в цих проблемах. Чи може мiй талант, моя успiшнiсть просто визначається якимсь пограничним психiчним станом i я поволi божеволiю?

Прислухаюся до себе, роздивлюся довкола, спостерiгаю, аналiзую. I ось починаю вiдчувати, що зi мною коїться щось незвичне. Приходжу я "в гостi" до однiєї зi своїх дружин i в процесi кохання вона раптом починає нестримно кашляти аж до блювоти. Iду до iншої - теж саме. Задля чистоти експерименту беру собi повiю - i в неї тi ж проблеми. Що за чудасiя? Силу вiдчуваю в собi нестримну, ненаситну i нездоланну, яка постiйно в менi наростає.

Бiдолашна Джейн каже, що мабуть я користуюся якимось таким шампунем чи лосьйоном, який в неї викликає нестримну алергiчну реакцiю. Мiняю шампунь, але стає ще гiрше. Джейн одразу побiгла до лiкаря, почала длубатися в Iнтернетi, шукати причину. Лiкар їй i каже, що це вже другий такий випадок у його практицi. Нещодавно приходила iнша жiнка з такою ж проблемою. За всю його тридцятирiчну дiяльнiсть лiкаря таких випадкiв не було. Схоже, що ваш чоловiк застосовує якiсь алергеннi миючи засоби. Зараз продається багато всiлякого фальсифiкату i невiдомо, що тi виробники туди пхають. Звичайно, що всiляку отруйну гидоту. Нехай ваш чоловiк купить якусь сертифiковану продукцiю у фiрмовiй крамницi.

Пiшов я до фiрмової крамницi i купив там дуже дорогий французький шампунь i крем для голiння. Думаєте допомогло? Нiчого подiбного. Ставало дедалi гiрше. Я вже думав, це вiд мене просто йдуть якiсть такi агресивнi флюїди, що згубно дiють в першу чергу на жiнок, якi за власною сутнiстю схильнi до панiки i iстерiї. Крiм того, жiнки однозначно набагато "тонкошкiрiшi" за чоловiкiв у сенсi фiзичного i духовного сприйняття дiйсностi. I в перiод кохання з жiнкою моя внутрiшня агресивнiсть зростає безмiрно i в статевому актi я шукаю i знаходжу собi розрядку. I вже просто фiзично я не можу жити так, як жив до того. Щось незрозумiле зi мною коїться. Таке витворяю зi своїми жiнками, скiльки власної внутрiшньої енергiї вихлюпую на них, що бачу - вони мене вже починають боятися. Кохають, не можуть без мене жити i одночасно бояться мене. I чим далi, тим бiльше. Бачу цей жах в їхнiх очах коли приходжу до них "у гостi" i вночi i вдень. Страх, бiль, насолода, радiсть, все змiшалося в них у якийсь дивний коктейль абсолютно нових, до того не знаних переживань i вiдчуттiв.

Однак невдовзi менi стане не до жiнок. Моєю коханкою стане полiтика. I думаю дуже скоро кашляти аж блювоти буде i така жiнка як Україна. Поки не виблює з себе всi свої дурнi iлюзiї, всю свою блiду немiч. Недаремно ж недописаний сценарiй життя не лише в мене, але й у моєї країни. Поставлю всiх "раком", бо в будь-якому разi так жити далi не можна. Все вiдбувається у нас чiтко за нашим Пророком Тарасом Шевченком: кругом неправда i неволя, народ замучений мовчить. Може Тарас Григорович i є тим Верховним сценаристом, який пише сценарiй нашого життя. Обридла йому наша постiйна дурiсть i невмiння пiдтримувати своїх людей. Коли ж ми-українцi нарештi почнемо вiддавати перевагу своїм i своєму, а не обирати керувати собою i державою "iнородцiв", якi нас щиро ненавидять? Ну не можна ж собi уявити, щоб, скажiмо, в Росiї президентом був не етнiчний росiянин, а чеченець, а прем'єр-мiнiстром башкир, мiнiстром освiти якут, а мiнiстром оборони калмик. Всi вони живуть в Росiї, але росiяни за них на виборах нiколи не проголосують. Чому ж ми такi дурнi, що нашi провiдники не етнiчнi українцi. Тому ми так погано i живемо.

I став я думати до якої полiтичної сили прибитися, щоб спрямувати її в потрiбне Українi русло через власну "недописанiсть" долi. Якi полiтичнi сили були в Українi при владi з 1991 року i показали свою повну безпораднiсть в її ефективному i рацiональному управлiннi? Комунiсти були? Так. Були i є. Нинiшня правляча коалiцiя комунiстiв i олiгархiв-капiталiстiв довела державу до ручки. Показала свою повну нездатнiсть управляти країною. Що олiгархи, що їхнi молодшi партнери комунiстi здатнi лише розкрадати бюджет. "I бiльше, бачиться нiчого", за Шевченком. Лiберали Ющенка при владi були? Були. Теж показали повну власну неспроможнiсть. Соцiалiсти i соцiал-демократи (о) теж були, яких в народi дуже влучно називали "обрiзаними". Так розшифровували лiтеру "о" в дужках, яка офiцiйно означала "об'єднанi", а люди їх називали обрiзаними через неправдоподiбно велику питому вагу євреїв в керiвництвi цiєї партiї.

Всi цi партiї, якi поперемiнно змiнювали себе в керiвництвi Україною повнiстю себе дискредитували. Знову за них голосуватимуть хiба що повнi їжакуватi дебiли. Жодна з цих партiй не має власної iдеологiї i за 30 Iудиних срiбнякiв продасть рiдну маму. Всiх їх гамузом можна вiднести до категорiї класичних полiтичних повiй. Виходить, що єдина полiтична сила, яка нiколи в Українi не була при владi - це нацiоналiсти. В них єдиних є iдеологiя i вони щиро люблять Україну. Їх лише треба вiдповiдним чином органiзувати i фiнансувати. А коли вони будуть належним чином органiзованi то й великi грошi на їхнє функцiонування обов'язково знайдуться. Їх будуть давати всi не задля реалiзацiї української нацiональної iдеї, а хоча б з метою власного виживання. Та й навiть у принципi реалiзувати на практицi українську нацiональну iдею здатнi лише українськi нацiоналiсти. Це просто аксiома.

I раптом пiсля того, як мною оволодiло вiдповiдне розумiння мене наче струмом ударило. Нiби мене блискавка прошила. Але при цьому не знищила мене, а зарядила якоюсь могутньою нездоланою силою. Напевно, це була мить бiфуркацiї не лише для мене, але й для моєї держави i нацiї. Не лише я обраний, "вiдпущений" долею i можу робити все, що менi заманеться, але й Україна i українцi нинi такi ж. Однак коли до моєї нацiї може прийти розумiння цього? Через десятки рокiв, коли ця здатнiсть уже буде втрачена? I так уже в iсторiї мого народу подiбне траплялося неодноразово. Пройде час i Верховний сценарист знову згадає про українцiв i почне виписувати такий сценарiй для нас, що не дай боже. I все тому, що ми втратили черговий шанс стати великими i дiйсно незалежними вiд життєвих обставин. Мабуть моєю мiсiєю саме i є розкриття своїй богообранiй нацiї очей на тi можливостi, якi вона в своїй масi не здатна вiдкрити в собi. Для цього завжди потрiбна всього лише одна людина, але вона має опинитися в потрiбному мiсцi в потрiбний час. Для цього я i є вченим-психологом, практиком психоаналiтиком i психiатром, письменником, блогером, публiцистом i майбутнiм iдеологом полiтичної сили, яка нiколи ще не була при владi в Українi.

Необхiдно шукати якiсь аксiоми нинiшнього буття i вибудовувати на цьому грунтi власну струнку теорiю. Скажiмо в Канадi на мене справив враження афористичний вираз французького соцiолога i географа Елiзе Реклю. Я вже про нього згадував: iсторiя це географiя у часi, а географiя - iсторiя у просторi. Але коли це було? Сто рокiв тому. А нинi моє доповнення до цього виразу наступне: iсторiя це географiя в минулому часi, а географiя - iсторiя в нинiшньому i майбутньому часi.

Iсторiю легко фальсифiкувати i мiфологiзувати, а майбутнє надто важко передбачити, якщо спиратися на таке абсолютно пробрiхане минуле. Сучасне - мить. Фальсифiковане минуле знищує базу для наукового передбачення. Ось i нинiшня антинародна Верховна Рада прийняла закон, який дає можливiсть знищувати архiви, якщо вони владi не подобаються. Тобто в черговий раз буде спотворене минуле. Ми любимо минуле, так як його можна зобразити у вигiдному для нас свiтлi i боїмося майбутнього, так як нiчого з ним вдiяти не можемо. Тому iсторикiв багато, а футурологiв мало. Простiр значно детермiнованiший, тобто визначенiший за час. В очах людей, в їхнiх принципах. Людина намагається пiзнати закони буття, але пiзнавши розумiє, що вони її не влаштовують. Тому вона розробляє всiлякi принципи власного життя i функцiонування створеного нею суспiльства. Цi принципи завжди брехливi i аморальнi. Вони iснують лише для того, щоб дурити голову наївним "лохам" i приховувати головний принцип нашого часу - правий той, хто сильнiший. Все iнше солодка брехня для слабких, щоб вони вiрили в якусь мiфiчну справедливiсть для себе.

В ХХI ст. паралельно вiдбуваються нiби два взаємовиключнi процеси: простiр об'єднується, диверсифiкується, глобалiзується. Натомiсть територiя все бiльше розпадається, стає все дискретнiшою. Вона всихає нiби знаменита Шагренева шкiра. Цей процес буде проходити i надалi. Будь-яка мiждержавна iнтеграцiя в майбутньому буде об'єднуватися лише просторово, а територiально вона буде розпадатися. Гаслом ХХI ст. стає: управлятися локально - дiяти глобально. Це пов'язано з тим, що великими територiями в процесi їх неминучого ускладнення ставатиме все важче управляти ефективно. Простiр є категорiєю вiртуальною, а територiя - категорiєю реальною. З часом простiр все бiльше вiдривається вiд територiї. Глобалiзуючись вiн все вiдчутнiше стає самостiйним i самодостатнiм.

Час iмперiй пройшов. У ХХI ст. всi вони неминуче розпадуться i будуть замiненi на вiртуальнi просторовi, а не територiальнi iнтеграцiйнi об'єднання.

Чим почне займатися врештi-решт людина, доля якої виявилася не до кiнця прописаною i залишилася обiрваною можливо навiть на пiвсловi? Не думаю, що знайдеться багато людей у цiлому свiтi, готових дати вiдповiдь на це запитання. А ось я виявив, що в такого, прости господи, iндивiда є лише два шляхи, або так i залишитися в "пiдвiшеному" станi, або ж, що бiльш вiдповiдне моєму статусу, професiйному i iнтелектуальному рiвню, почати самому писати сценарiй власного життя. Але ж сценарiй, як це буває, скажiмо при знiманнi кiно- чи телевiзiйного фiльму може бути вдалим, високохудожнiм, професiйним i невдалим, нецiкавим i таким з якого важко зняти гарний фiльм "про життя". Тому я почав вiдточувати власну майстернiсть спочатку на публiцистичних статтях, а коли їх набралося декiлька сотень, почав писати оповiдання, повiстi i романи. Саме романи, на мою думку, як епiчнi твори з розлогим сюжетом, мали стати майбутнiм життям як моїм, так i моєї держави i нацiї.

Так я i почав дiяти у вiльний вiд роботи час, нерiдко забираючи у себе час вiдведений на сон i вiдпочинок. Виходило нiби непогано. Я вже мiг написати сценарiй подальшого iснування України i мене в нiй спочатку на 5, а потiм i на 10 рокiв. Нарештi я дописав роман до кiнця i розмiстив його в Iнтернетi в Українському центрi та на росiйському Самвидавi. Протягом декiлькох мiсяцiв його прочитали десятки тисяч людей. Це була найпередовiша, найдiєвiша, найпiдприємливiша, найосвiченiша частина суспiльства. Цi люди володiли хоча б найелементарнiшими комп'ютерними технологiями i тому значно менше пiддавалися зомбуючому впливу "ящика". Саме вони i почали реалiзувати в життя написаний мною сценарiй.

Я не даремно розмiстив свiй роман, в якому виписав подальшу долю України не лише для українцiв, але й для росiян українського походження, яких у Росiї десятки мiльйонiв. Доля України визначається не лише в нiй самiй, але й в українськiй дiаспорi. Прочитавши мiй роман люди отримували на пiдсвiдомому рiвнi закодованi сигнали до певних дiй, поведiнки i характеру мислення. Все це реально змiнювало не лише їхнє життя, але й життя в країнi i свiтi в цiлому. Свiт на наших очах все бiльше заглиблюється в системну кризу з якої вихiд лише через жахливi катаклiзми. Немає сумнiву i в тому, що цей катаклiзм вiдбудеться в найближчi 2-5 рокiв. Фактично нинiшня система свiтоустрою, побудована на брехнi, лукавствi, несправедливостi вже давно вичерпала ресурси свого розвитку i рухається, як лiтак з вимкненими через вiдсутнiсть палива двигунами, лише за iнерцiєю. Не треба бути "генiєм всiх часiв i народiв", щоб передбачити, що зовсiм скоро цей умовний лiтак впаде на землю i розiб'ється. Зрозумiло, що зруйнується не лише лiтак, але й загинуть пасажири i команда. Остання, представлена урядами рiзних країн вже втратила важелi управляння своїми народами i їхнi держави продовжуються рухатися вперед чисто за iнерцiєю.

Якi основнi причини нинiшньої кризи, яка цiлком за логiстичною кривою зараз має короткочасний перiод ремiсiї, щоб потiм стрiмко зруйнувати наскрiзь прогнилу систему до кiнця? По-перше, цей свiт побудований на вкрай несправедливих засадах - правий той, хто сильнiший. Через постiйну практичну реалiзацiю цього принципу в усiх сферах дiяльностi людства слабшi вiдповiдають на сваволю сильнiших терористичною вiйною, яка розгорається у свiтi як пожежа i куди ось-ось скотиться i Україна. Я вже опублiкував декiлька рокiв тому статтю з промовистою назвою "Сила слабких або Третя свiтова вiйна". Саме тероризм я i вважаю тiєю унiверсальною силою слабких, яку використовує iсторiя задля знищення агресорiв, паразитiв, невiгласiв i експлуататорiв. З часу опублiкування цiєї статтi викладенi в нiй принципи отримали безлiч фактологiчних пiдтверджень.

По-друге, нинiшня система органiзацiї людства вкрай неефективна в управлiннi саме через постiйне впровадження в життя так званого "принципу Пiтера". Канадський вчений Лоуренс Дж. Пiтер, з яким я познайомився в Ванкуверi, першим у свiтi помiтив, що пануюча система свiтоустрою в царинi економiки побудована на все зростаючiй некомпетентностi правлячої верхiвки. Пiтер писав: "Мене непокоять сумнiви. Не можу зрозумiти, хто править свiтом - люди некомпетентнi, але чеснi, чи розумнi хлопцi, якi роблять з нас дурнiв".

Лоуренс Пiтер, на основi узагальнень величезного фактичного матерiалу по всiх країнах нашої планети виводить "принцип Пiтера", який полягає в тому, що в сучасному свiтi в iєрархiчнiй системi управлiння полiтикою i економiкою кожна працююча людина має тенденцiю пiднiматися по щаблях свого кар'єрного зростання до рiвня власної некомпетентностi. Пояснюю зрозумiлiше. Скажiмо, є чудовий геолог, який у своїй роботi виявив максимум можливої компетенцiї i показав себе з найкращого боку. Його знання, вмiння i навички помiтили i стали просувати далi вгору. Врештi-решт вiн став абсолютно некомпетентним мiнiстром геологiї. Ось iнший приклад, молодий учитель зарекомендував себе надзвичайно талановитим педагогом. Дiти його люблять, батьки вiд нього в захватi, колеги заздрять. Його успiхи помiченi керiвництвом району i його висувають на посаду директора школи. При цьому виявляється, що наскiльки вiн був чудовим педагогом, настiльки вiн став поганим директором школи, так як потрапив на рiвень власної некомпетентностi. Третiй є незрiвнянним актором чи спiваком. Увесь свiт плескає в долонi i тому його призначають мiнiстром культури. Так як це рiвень його некомпетентностi, вiн цю справу з великим успiхом завалює i розвалює до кiнця.

Не буду наводити конкретнi приклади. Ви самi можете пiдтвердити з власного життєвого досвiду, що принцип Пiтера живе й перемагає. I не лише в нас. Так само скрiзь по всiй нинiшнiй свiтовiй органiзацiйнiй системi. Така системна органiзацiя не є оптимальною i тому має бути замiнена iншою. Але чи багато ми знаємо прикладiв, коли людина, яка потрапила на власний рiвень некомпетентностi добровiльно написала заяву i спустилася на рiвень власної компетентностi? Менi такi приклади не вiдомi. Так само й неефективна система сама не напише заяву на звiльнення. Її може зламати лише гостра системна криза, яка неодмiнно закiнчується якимсь руйнiвним катаклiзмом.

В мене складається таке враження, що останнiй за часом, здається чи то 17-й, чи то 25-й (!) уряд України сформований майже виключно на засадах принципу Пiтера. Тут i геолог прем'єр-мiнiстр, i всi iншi "хлопцi", якi кожен в своїй сферi в свiй час був на власному рiвнi компетентностi, через це їх помiтили i тому вони врештi-решт опинилися на iєрархiчнiй драбинi на рiвнi власної некомпетентностi. Сюди ще треба додати всiлякi там коалiцiйнi угоди, якi вносять в цю справу ще й свою лепту руйнуючої некомпетентностi, так як на високi посади потрапляють люди, якi взагалi i нi в чому i нiколи не мали власного рiвня компетентностi. Очевидно, що така система є деструктивною i тому закономiрно лише поглиблюватиме кризу, яка пiсля недовгого часу стабiлiзацiї закiнчиться катастрофою.

Класичним прикладом реалiзацiї на практицi принципу Пiтера став президент України Ющенко. Вiн був дуже компетентним керiвником Державного банку України, де виявив себе майже генiєм. Але ставши президентом країни вiд потрапив на власний рiвень некомпетентностi i повнiстю провалився.

Моя лiтературна дiяльнiсть дозволила менi перевiрити принцип Пiтера на прикладi цiлої нацiї. Надзвичайно цiкавою i показовою для мене виявилася реакцiя етнiчних росiян на те, що я розмiстив власний роман на їхньому сайтi. В своїх коментарях вони писали, що нiчого з написаного мною вони не здатнi второпати i взагалi менi варто писати росiйською. Але це були найкоректнiшi зауваження. Бiльшiсть же нецензурно лаючись "московками" писали, що нiяких українцiв немає, немає i української мови, що її придумали галичани i в Українi нiколи нiхто цiєю мовою не "балакав". Звичайно, росiяни могли не знати, що лiтературна українська мова утворилася на основi не галицького, а полтавсько-київського дiалекту, але вiдкидати очевидне можуть лише зовсiм дурнi люди. Це вже не принцип Пiтера, як я думав спочатку, а щось зовсiм iнше. Ненависть росiян до українцiв, української мови, України перевищувала всi гранично допустимi норми. Чим iнакше можна було пояснити таку їхню реакцiю.

Складалося враження, що керiвник парламентської партiї цiєї країни пан Чирiковський був правий, стверджуючи в одному зi своїх iнтерв'ю, що на Уралi живуть однi дебiли, так як через великi руднi тiла в його надрах там поширене сильне магнiтне поле. Саме воно i впливає негативно на iнтелектуальнi здiбностi жителiв цього регiону Росiї. Схоже, що i в iнших районах цiєї країни теж залягають поклади рiзних металiв. Просто вони все ще не вiдкритi...

Iсторичний процес розвитку цивiлiзацiї проходить циклiчно i його пороговi "спурти" вiдбуваються в переломнi перiоди на початку, всерединi i наприкiнцi столiть. Людський чинник в цьому об'єктивному процесi неминуче присутнiй. Саме тому iсторики говорять про революцiї знизу i революцiї згори. Першi з них вiдбуваються як народна стихiя. Яскравий тому приклад нинiшнi подiї в арабському i вже не лише в арабському свiтi. Значно рiдше в iсторiї трапляються революцiї згори, якi можна iншими словами назвати усвiдомленим демонтажем розумним, вольовим i дiєвим правителем, який знаходиться на найвищому рiвнi власної компетенцiї, повнiстю вiджилої i струхнявiлої системи державного управлiння з замiною її на нову, бiльш прогресивну.

Так революцiя 1905 року дала зрозумiти найосвiченiшим аналiтикам тодiшньої Росiйської iмперiї, що не лише державний механiзм, але й сама iмперська iдея вже вiджила своє i тому наступна революцiя неодмiнно її змете до основи. До влади було приведено людину, яка це розумiла. Ним став прем'єр-мiнiстр Столипiн. Його радикальнi реформи i були намаганням демонтажу неефективного iмперського механiзму державного управлiння на бiльш вiдповiдний сучасностi. Аграрна реформа, створення земств i таке iнше почали швидкий демонтаж росiйської общини, яка була очевидним гальмом подальшого суспiльного розвитку. На рiвнi ментальностi вона таким залишається в Росiї i донинi. Тому в Українi столипiнськi реформи пiшли з великим успiхом, а ось в Росiї вони викликали повне нерозумiння i спротив. В 1911 роцi в Києвi, який вiдiграв як у випадку зi Столипiним, так i у справi Распутiна, вирiшальну роль могильника iмперiї, його було вбито. Реформи звернули i вже через 6 рокiв спалахнула найкривавiша в iсторiї людства революцiя.

На вiдмiну вiд Столипiна президент Францiї де Голль свiй задум з демонтажу вiджилої системи здiйснив. Виникнення масових студентських заворушень, якi почали перекидатися на заводи i фабрики, вiн зустрiв моментальними реформами всiх сфер життя французького суспiльства. Революцiя згори де Голля виявилася настiльки успiшною, що її наслiдували i iншi європейськi держави. Натомiсть у нинiшньому Китаї, де комунiсти будують капiталiзм, стара система не була демонтована i тому революцiя в цiй країнi є лише питанням часу. В арабських країнах стара система, яка обрушилася на наших очах, була створена за часiв бiполярного свiту. Країни Пiвнiчної Африки вибудовували власну систему державного управлiння, взявши за взiрець Радянський Союз. Звичайно, з врахуванням мiсцевої специфiки. Iзраїль, Туреччина, тодiшнiй Iран потрапили у сферу iнтересiв США i намагалися "мавпувати" цю країну. Пiсля розпаду СРСР i всiєї соцiалiстичної системи європейським країнам, так званого соцiалiстичного табору, а також країнам Балтiї вдалося провести революцiю згори, демонтувавши вiджилу радянську систему. Скрiзь у цих країнах вiдбулася люстрацiя i носiї струхнявiлих iдей були вiдстороненi вiд влади.

Зовсiм iнакше розвивалася ситуацiя в пострадянських країнах i арабських та iнших сателiтах "страни дураков", тобто Радянської Росiї, яку чисто камуфляжно, лукаво звали Радянським Союзом i якою керували "люди з Уралу". Стара система продовжувала функцiонувати з кожним роком деградуючи все бiльше. Врештi-решт вона просто розвалилася на очах. Народ в арабських країнах вийшов на вулицi i змiстив носiїв вiджилих iдей i повнiстю здеградованої системи державного управлiння. Її вже не могли врятувати навiть нiякi ринковi реформи, якi зовсiм не вмонтовувалися в чужорiдний їм суспiльний органiзм. Одним з найяскравiших прикладiв такого розвитку ситуацiї стала Україна.

Дiйсно, система державного механiзму у нас залишилася повнiстю радянською. Носiї збанкрутiлих iдей донинi знаходяться при владi i з приходом до державного керма Партiї районiв у купi з "комунiстами" їх навiть стало набагато бiльше. Все в нас залишається радянським - дороги, назви вулиць, пам'ятники, комунiкацiї, освiта, охорона здоров'я тощо. Стихiйний рух з демонтажу пам'ятникiв всiляким комунiстичним i iмперським збоченцям, вампiрам, серiйним убивцям i гiперiдiотам абсолютно по-дебiльному не вiтається державою, а всiляко переслiдується. Повнiстю вiджилi маразматики позавчорашнього дня, "хворi на всю голову люди", перебуваючи в якомусь вiртуальному свiтi "на своїй хвилi" "взяли" собi в голову, що вони здатнi змiнити хiд iсторiї. Звiдси i ексцеси з пам'ятником мегасерiйному вбивцi, збоченцю i садисту Сталiну, намагання реанiмувати вже не труп, а кiстяк Росiйської iмперiї i таке iнше.

Для мене очевидно, що в кожної влади в принципi головним завданням державного будiвництва i ефективного функцiонування iнститутiв управляння є доволi проста процедура виведення держави як своєрiдного соцiального органiзму на рейки правди, справедливостi, формальної логiки i здорового глузду. Очевидним є i те, що найбагатшими i найщасливiшими державами в сучасному свiтi є тi, де цей принцип застосований i реалiзований у найбiльшiй мiрi. Зрозумiло, що i Україна зможе увiйти до досить вузького кола щасливих країн лише за умови усвiдомлення i реалiзацiї принципiв правди i справедливостi.

На яких принципах функцiонує нинiшнiй державний механiзм в Українi? Нi для кого не секрет, що в наш час вiн ґрунтується на засадах корупцiї. Фактично вирiшити будь-яку малу чи велику проблему в державi чи для окремої людини без корупцiйних схем неможливо. Корупцiя є основним принципом, своєрiдною змазкою всiх державних колiщат i без неї не працює жодна галузь господарства, практично не дiє жодна сфера функцiонування держави. Складається враження, що окремi сфери дiяльностi людини, якби в них не вливалися корупцiйнi грошi, просто б зупинилися.

Що таке лукавство, так би мовити в науковому сенсi цього слова? Це брехня. Хто такий Лукавий, так би мовити в релiгiйному сенсi цього слова. Це не просто Сатана, як антагонiст Бога, це брехун, обманщик. Натомiсть Бог це правда, справедливiсть, формальна логiка i здоровий глузд. З фiлософської точки зору взаємодiя мiж Богом i Сатаною, це вiчна боротьба добра зi злом, єднiсть i боротьба протилежностей. Основою лукавства сучасного державного механiзму України, яка руйнує його з середини є брехня. Саме корупцiя i є брехнею на державному рiвнi. Люди, цiлi органiзацiї є не тими за кого себе видають, сенсом їхнього життя i дiяльностi є брехня. У нас все ховається пiд корупцiйною машкарою. Народний депутат насправдi є бандитом з великої дороги, суддя хабарником, заступник мiнiстра злодiєм, митрополит педофiлом, пiп рекетиром i т.д. Всi вони брешуть, приховуючи свою справжню сутнiсть пiд певною офiцiйною личиною. Скрiзь панує лукавство i Лукавий.

Вибори Президента в Українi це унiкальна можливiсть показати людям хто iз претендентiв здатен зламати хребет корупцiї в країнi. Скиглення про те, що це навiть в принципi зробити неможливо лише вказує на повну державницьку неспроможнiсть тих чи iнших кандидатiв. Приклад в минулому найкорумпованiшої країни свiту Сiнгапура, яка була вичищена за рiк вiд корупцiї практично повнiстю знаменитим Лi Кван Ю, вказує на те, що цю проблему можна дуже швидко вирiшити, якщо претендент на найвищу посаду в країнi володiє вiдповiдною полiтичною волею. Практично люди голосували за Лi Кван Ю лише тому, що пообiцяв побороти корупцiю в країнi, яка через корупцiйнiсть всiх сфер її буття опинилася на межi загибелi. I свою обiцянку вiн дуже швидко виконав. В суспiльствi витворилася така антикорупцiйна свiдомiсть, що мiнiстр уряду, який вперше за двадцять рокiв був виявлений у хабарництвi на смiшну для нас суму просто пiшов додому i повiсився.

На пострадянському просторi досвiд Лi Кван Ю взяв за приклад президент Грузiї Саакашвiлi. Ще з часiв Радянського Союзу Грузiя була найкорумпованiшою республiкою. Коли перед Грузiєю постало питання виживання через окупацiю Росiєю майже третини територiї країни Саакашвiлi сповна використав досвiд Сiнгапура i iнших країн, де вдалося вирiшити цю проблему i дуже швидко подолав корупцiю, що дало потужний iмпульс розвитку економiки.

Через декiлька днiв стартує президентська кампанiя. З чого треба починати боротьбу з хабарництвом претендентам на найвищу посаду в нашiй країнi вже в її ходi? Так би мовити концептуально. Так як все в цьому свiтi вiдбувається в двох iпостасях, просторi i часi, то треба розпочинати боротьбу з корупцiєю з двох сфер дiяльностi суспiльства. На мою думку ними є система Мiнiстерства освiти i науки України i судова система. Перша з них, так як має справу з дiтьми i студентами, закладає основи корупцiйної свiдомостi на десятки рокiв наперед, тобто дiє в часi, пролонгуючи корупцiю на цiлi поколiння. Я не знаю для яких правоохоронних органiв секрет, що наприкiнцi вересня мiсяця в школах знаходиться лише близько 30% пiдручникiв для 9 класу за 11-рiчним термiном навчання. Елементарне запитання "на засипку": де грошi (сотнi мiльйонiв гривень) i де пiдручники? Чи правда те, про що говорять всi вчителi, що високопосадовцi Мiнiстерства освiти i науки беруть горезвiснi "вiдкати" вiд видавництв, де цi пiдручники друкуються? Чи правда, що результати конкурсу пiдручникiв в цьому роцi були вiдмiненi Мiнiстерством за класичною корупцiйною схемою, бо перемогли не тi пiдручники, якi були представленi видавництвами з якими вдалося домовитися про "вiдкати"? Що це важко перевiрити i врештi-решт навести хоча б елементарний порядок в цiй "духовнiй" сферi функцiонування суспiльства? Для цього потрiбнi елементарно простi дiї. Чи правда, що через це першi мiсця посiли пiдручники, якi калiчать розум i душу дiтей? Хто координатор в Мiнiстерствi всiєї цiєї дiяльностi? Всi ж документи є. Я не спецiалiст, але думаю, що будь-який претендент на президентство в Українi мiг би дуже добре "роздраконити" зi своєю командою цю галузь.

Якщо освiтня галузь поширює корупцiйну свiдомiсть на десятки рокiв наперед, то судова система поширює її в просторi, так як її послугами користуються всi без винятку галузi держави. Чи правда те, що кажуть люди про суди? Нiбито на деяких з них давно пора повiсити таблички з таксою, скiльки треба заплатити за те, щоб прийняли до розгляду позовну заяву, скiльки за те, щоб її розглянули, скiльки за те, щоб винесли потрiбне рiшення. По Києву ходять оповiдки мiж науковцями-юристами, що два найбiльших фахiвця, доктори юридичних наук, професори, побилися мiж собою об заклад, що в Київському окружному адмiнiстративному судi оформлену за всiма канонами позовну заяву в одного з них не приймуть. Перша спроба виявилася невдалою, молода суддя вiдповiла кращому спецiалiсту з позовних заяв в Українi, жодна з позовних заяв якого не була повернута навiть з Європейського суду в Гаазi, що вона складена неправильно. Добре повеселившись, два док тора наук виправили її за вимогами суддi i вiдправили знову. Вiдповiдь була та ж. Професори не полiнилися i вiдправили ще раз. Яка була третя вiдповiдь ви вже здогадалися. Таким чином експериментально викладачi довели корупцiйнiсть всiєї системи. Ось ще одна сфера для дiяльностi претендентiв на посаду Президента. Пошлiть аудит до будь-якого суду i ви там знайдете таке i накопаєте стiльки...

Лукавство просякає всi сфери життя України i не дає їй уже просто дихати. Але найстрашнiше, коли Лукавий панує в церквi, де мав би панувати Бог. Це взагалi наймерзеннiша рiч у свiтi, яку тiльки можна собi уявити. У нас Лукавий панує над душами людей, так як у країнi панує так звана Українська православна церква Московського патрiархату. Ви вже мабуть помiтили, що ця церква на жоднiй вивiсцi не написала про свiй патрiархат. Перевiрте спецiально, що я не брешу. Цiла церква бреше i лукавить, приховуючи свою сутнiсть. I не випадково. Московський патрiархат в Києвi, в Українi це повний маразм, лукавство i безглуздя. Я не знаю для кого невiдомо, що Москву заснували лише через 300 рокiв пiсля того як хрестили киян. А патрiарх є найстарiшим, найдавнiшим, першопрестольним за власним визначенням. Таким чином iснування Української православної церкви Московського патрiархату в Українi це чистої води лукавство, бажання обдурити "глупих хохлов", що прапраправнучка Москва старiша i давнiша, а тому i канонiчнiша, за прапрапрадiда Києва. I ми ходимо молитися Богу до церкви, де панує Лукавий? Що крiм хвороб, нещасть для себе, своїх дiтей i онукiв ми навiть у принципi можемо винести з церков Московського патрiархату? Нiколи ми не станемо нi багатою, нi щасливою країною, якщо не зрозумiємо, що УПЦ Московського патрiархату це типова корупцiйна схема Росiї i її п'ятої колони в Українi. Яке б нове лукавство вони не придумали.

З кожним днем до мене просяться на прийом все бiльше людей. Поглиблення соцiально-економiчної i духовної кризи в нашому суспiльствi викликає все бiльший психологiчний дискомфорт в українцiв i вiн проявляється в зростаючiй кiлькостi вiдповiдних пацiєнтiв. Якщо ранiше до мене приходили в основному знудженi домогосподарки, то зi зростанням моєї популярностi контингент поступово урiзноманiтнювався. В мене навiть виникла iдея викласти на паперi не стiльки записанi на плiвки сповiдi пацiєнтiв, скiльки мої роздуми, якi були ними викликанi. I ось тут вони викладенi. Це все не видуманi iсторiї в яких мiститься факти з життя конкретних людей i мої коментарi психоаналiтика i людини. яка дивиться на життя вже дещо ширше, так би мовити, з фiлософської точки зору.

День 1-й

I ось прийшов сьогоднi до мене чоловiк як чоловiк зi своїми земними проблемами. Але щось з ним не таке. Проблеми в нього в родинi. Але вiдчуваю, вiн не все менi розповiдає, щось приховує таке страшне i жахливе, яке вiн не може менi розповiсти будучи у звичайному для себе станi. Тому за власною методикою я занурюю цього дивака в гiпнотичний сон i починаю з ним працювати на рiвнi пiдсвiдомостi. I дiйсно виринають жахливi речi. Мiй пацiєнт - серiйний вбивця.

Не буду тут описувати тi жахiття, якi я почув у його сповiдi. Цей чоловiк серiйний вбивця вже двадцять рокiв. Я не думаю, що пересiчна людина здатна осягнути розумом, а не емоцiями все те, що вiн менi повiдав. Але я обiцяв свої загальнi коментарi до цього i iншого подiбних випадкiв. Виконую свою обiцянку.

Однiєю з гострих проблем України, яка донинi не отримала вiдповiдного наукового пояснення є наявнiсть у нас постiйної групи серiйних убивць за якими десятилiттями полює мiлiцiя i нiчого зробити не може. Чому немає серiйних убивць, наприклад, у Данiї?, - запитують у мене студенти. Добре живуть, скажете ви. Але ж їх не зафiксовано i в захiднiй частинi України. Чому так? Там живуть незрiвнянно гiрше, нiж, скажiмо, в Києвi. Але там не виявлено жодного серiйного душогуба. Лише "гастролери" зi Сходу.

Безпричинних явищ нi в природi, нi в суспiльствi немає i в принципi бути не може. Скрiзь i завжди iснують причинно-наслiдковi зв'язки. Раз щось вiдбулося чи трапилося в нього має бути причина. Але ж у США чи Нiмеччинi, Норвегiї чи Бельгiї теж перiодично з'являються дебiли, якi розстрiлюють цiлi шкiльнi класи або стрiляють по скупченнях людей. Так, це правда. Але мiж нашими серiйними вбивцями i їхнiми груповими вбивцями, як виявив я пiд час цього сеансу, iснує величезна концептуальна прiрва. Вона полягає в тому, що груповi вбивцi країн Заходу дiють абсолютно вiдкрито, усвiдомлюючи, що чинять зло. Вони пiсля скоєного або кiнчають життя самогубством, або ж вiдстрiлюються вiд полiцiї. Серiйнi вбивцi країн колишнього СРСР дiють абсолютно iнакше. Їхня принципова феноменальна вiдмiннiсть вiд усього iншого свiту полягає в тому, що "есесесерiвськi" серiйники дiють абсолютно приховано i впевненi, що здiйснюючи масовi вбивства роблять добру справу. При цьому вони обов'язково здiйснюють певнi магiчнi сатанинськi ритуали. Вбитi "серiйниками" люди нiби приносяться в жертву комунiзму. Вiдомий душогуб Онопрiєнко на картi України намалював червоним комунiстичну сатанинську пентаграму (червону зiрку) i по її променях їздив Україною i вбивав людей. Суд визнав його психiчно здоровим. Чи не так психiчно здоровi i всi iншi "нашi" нинiшнi "комуняки".

Ще однiєю феноменальною особливiстю серiйних убивць в країнах колишнього СРСР є їхня повна прихованiсть вiд суспiльства. Вони дiють роками i десятилiттями i виявляють їх переважно абсолютно випадково. Ось i передi мною лежить на кушетцi батько двох дiтей, одружений, хороший сiм'янин, який є чудовим спецiалiстом своєї справи на пiдприємствi, добрий сусiд. Абсолютно незрозумiлим чином вiн зрештою постає перед судом як людина, яка по-звiрячому замордувала у власному гаражi десятки пiдлiткiв. Або ж виявилося, що ця "людина" гвалтувала i вбивала жiнок, намалювавши на картi рiдного мiста серп i молот i вбиваючи сьогоднi жертв молотком, а завтра рiжучи їх примiтивним "серпом". Недаремно, вмираючи з голоду полтавськi селяни в 1933 роцi шепотiли: серп i молот - смерть i голод. Найбiльше серiйних вбивць в Росiї i в Українi. Росiя в цiй "справi" взагалi "впереди планеты всей". Тут уже виявили серiйних вбивць, якi замордували понад 100 осiб. Так в чому ж тут причина, спитаєте ви. Вченi донинi шукають пояснення. Я ж саме сьогоднi пiд час сенсу зрозумiв її.

Для мене тепер причина цього феноменального явища сучасностi абсолютно зрозумiла. Розгадка криється в тому, що серiйних вбивць не було за часiв повної iнформацiйної блокади в СРСР i в тому, що їх немає в Захiднiй Українi. Серiйнi вбивцi виникли в останнi роки iснування СРСР, коли гласнiсть дозволила публiкувати данi про злочини комунiстiв в СРСР. Давайте уявимо собi пiдсвiдомий психiчний стан людини, яка постiйно чула про те, що Лєнiн є злочинним сифiлiтиком, який особисто вiддавав накази про розстрiли заручникiв, в тому числi дiтей, в якого руки по лiкоть у кровi, який створив злочинну "страну-дураков", де було замучено "просто так" понад 100 млн. осiб. I ось ця людина живе на вулицi, яка носить iм'я цього вампiра або якогось такого ж iншого. Щодня проходить повз пам'ятник Лєнiну чи, скажiмо, Воровському, якого один мiй веселий друг називає не iнакше як Злодiйський. В багатьох людей, особливо з нестiйкою психiкою, рано чи пiзно через це вiдбувається дуже кардинальний i страшний внутрiшнiй злам. Якщо людям, якi замучили мiльйони, стоять пам'ятники, то чому я не можу замордувати хоча б декiлька десяткiв людей. Може й менi поставлять пам'ятник. або ж назвуть вулицю моїм iм'ям.

В Києвi я знаю докторiв наук, академiкiв, якi намагаються не проходити повз пам'ятники Лєнiну i iншим кремлiвським вампiрам. Вони кажуть, що енергетика цих мiсць дуже важка i небезпечна для людини. Особливо для маленьких дiтей. У свiй час я смiявся над цим. Але ось зустрiв доктора медичних наук, академiка, який цiлком аргументовано довiв менi, що так воно i є. Вiн провiв дослiдження рiвня захворюваностi в рiзних районах Києва i виявив, дивну рiч. Люди, якi живуть на вулицях, якi донинi носять iмена кремлiвських сатанiстiв хворiють набагато частiше. Та й структура їх захворювань iнакша. Психiчнi i нервовi розлади, гiпертонiя, самогубства тут iстотно частiшi, нiж на вулицях, якi носять iмена свiтлих особистостей, борцiв за свободу, композиторiв, художникiв тощо. I це незалежно вiд рiвня екологiчного забруднення чи шуму. Тому i я став наносити на карту Києва i України мiсця життя моїх пацiєнтiв з психiчними розладами i таким чином отримав ще одне пiдтвердження теорiї свого знайомого доктора медицини. Звертаюся до свого пацiєнта-манiяка, який знаходиться в гiпнотичному снi, на якiй вiн вулицi живе. I чую ще одне пiдтвердження власної генiальної психологiчної теорiї: на вулицi Ленiна в Жулянах.

I що менi робити з цiєю людиною? Як лiкар-психiатр я не повинен розголошувати нiкому данi про своїх пацiєнтiв. Це забороняє лiкарська етика. З iншого боку я нiколи не вибачу собi, якщо така людина залишиться на волi i вже через мою причетнiсть i далi гинутимуть люди. Зараз викликати мiлiцiю, це зробити так, щоб до мене перестали приходити злочиннi, але як правило грошовитi клiєнти. Тому я розпитую клiєнта, де вiн закопав свої жертви i вiдпускаю його з блаженним вiдчуттям повної безпеки. Я знайду канали сповiстити про його злочини мiлiцiю так, щоб нiхто нiколи не здогадався, що дана iнформацiя надiйшла вiд мене.

У нас в Українi все є в неймовiрному надлишку, але ми чомусь не можемо жити щасливо i багато. Україна володiє всiма вiдомими людству ресурсами для розвитку, але не може ними навiть скористатися. Ми скнiємо в бiдностi i нещастi. Причина цього явища у нас в головi i в душi. Це я кажу, Богдан Дунай, доктор психологiї. Нас мiцно тримають в "стране-дураков" всi цi вулицi Лєнiна i 40-рiччя жовтня, Воровського, Бiльшовицькi i Комунiстичнi. Нам як гирi до нiг прив'язанi всi цi сатанинськi iдоли, якi бовванiють на вулицях мiст Центральної i Схiдної України. Ось чому в Захiднiй Українi, де демонтували всi цi знаки сатанiзму i немає жодного серiйного вбивцi,

Допоки ми не органiзуємо Мiжнародний київський трибунал над комунiзмом, ми не зможемо рухатися далi. Прах мiльйонiв замучених наших предкiв стукатиме нам у серця не даючи нормально жити. Нам необхiдно на законодавчому рiвнi заборонити всi людиноненависницькi полiтичнi течiї i партiї, якi сповiдують комунiстичну, фашистську чи сiонiстську iдеологiї. Поки в нас можна буде вiдкрито проповiдувати зверхнiсть одного класу над iншим, однiєї людини над iншою чи однiєї нацiї над iншими зло буде панувати у свiтi. Ми маємо показати свiтовi приклад, iнакше так i залишимося хохлами, слов'янським смiттям, за висловом Карла Маркса, чи гоями (гiршими за тварин, за висловами сiонiстського Талмуду).

Українi i українцям необхiдно привселюдно провести обряд екзорцизму. Треба вигнати з наших душ i наших вулиць сатану у виглядi комунiзму, розiгнати злих духiв, якi оволодiли душами людей пiд час iснування освяченого сатанинською червоною зiркою Радянського Союзу.

У своєму минулорiчному зверненнi до українцiв, присвяченому рiчницi Голодомору-голокосту української нацiї, опублiкованому в Iнтернетi, я навiв свiдчення мого дядька командира Червоної армiї, який у 1933 роцi приїхав у вiдпустку з Далекого Сходу. Навколо його рiдного козацького села Устивиця Великобагачанського району Полтавської областi стояв "заградительный отряд". Люди вмирали тисячами. Люди їли людей! На запитання дядька, коли буде знята облога, вгодований i озброєний до зубiв командир вiдповiв: "Не раньше, как здохнет последний хохол" Нехай росiяни чи їхнi агенти в Українi прийдуть на телебачення i дивлячись людям в очi заперечать цей факт. Нехай вони скажуть, що все було саме навпаки i це озброєнi українцi оточили села в Костромськiй, Калузькiй i Рязанськiй областях i на запитання, коли буде знята облога вiдповiдали: не ранiше, нiж здохне останнiй кацап.

Спершу було слово i слово було Бог. Хтось врештi-решт має сказати правду i запропонувати вихiд iз ситуацiї, що склалася. Iнакше вихiд знайде сам плин iсторiї. А вiн завжди абсолютно безжальний. Якщо ми не знайдемо в собi сил розпочати рiшучу боротьбу зi злом його разом з носiями цього явища, тобто нами, знищить невблаганна Доля. Iсторiя вчить того хто хоче i здатен вчитися, що якщо не боротися з корупцiєю в країнi врештi-решт до влади приходить диктатор. А тодi на горiхи дiстанеться всiм. I ви всi дочекаєтеся вiд мене, вiдпущеного Долею, доведете менi остаточно, що є останнiм лайном, яке корисне лише як добриво для полiв. I тодi я пропишу в своєму романi такий сценарiй для України i українцiв, що нiкому мало не здаватиметься. Я сам стану диктатором в цiй країнi з необмеженими повноваженнями. I саме я зроблю з цiєї країни i цiєї нацiї таку цукерочку, що в усьому свiтi почнуть ридати вiд заздрощiв. А без цього не можна. Бо ми в противному разi i далi залишатимемося рабами.

Читаю газети, дивлюся в ящик, зазираю до Iнтернету. I знову в нас на Київщинi з'явилися серiйнi убивцi. То там, то тут якийсь манiяк тероризує цiлу округу, наводячи жах на людей. З чого б це? Новий дачний сезон розпочався i люди посунули до дач? Пiймали одного, потiм другого. Як науковець-психолог проводжу чергове вiдповiдне дослiдження, вивчаю матерiали слiдства. I ось що виявляється. Чи впливає на це наша страшна iсторiя i нинiшнє сьогодення, зокрема лукавство так званої Української православної церкви Московського патрiархату? Безперечно. Обидва манiяки виявилися вiрними цiєї сатанинської церкви. Обидва народилися i жили на вулицях Лєнiна. Ще раз отримав експериментальне пiдтвердження тому, що вулицi, названi iменами гiперсерiйних вбивць Лєнiна, Кiрова, Свердлова, Дзержинського, Менжинського i iнших кровососiв, пам'ятники їм, автобуси i тролейбуси з портретами найбiльшого злочинця i вампiра всiх часiв i народiв Сталiна, хвиля ненавистi i нетерпимостi, яка поширюється Українською православною церквою Московського патрiархату провокують людей з нестiйкою психологiєю на шлях серiйного i невмотивованого вбивства людей. Це хiба що останньому їжаку не зрозумiло.

Виходячи з того, раз Доля дала менi до рук можливiсть робити все, що я вважаю за потрiбне, почну очищати власну землю, мою Україну вiд всiлякої нечистi. Це необхiдно робити, на мою думку шляхом як створення Української соборної церкви, так i органiзацiї глобальної мережевої Української держави з власною мобiльною армiєю, складеної з не пов'язаних з мiж собою п'ятiрок. Саме ця армiя має знищувати скверну на українських теренах. Я ж складаю "розстрiльнi списки" i передаю їх через посередникiв до безпосереднiх виконавцiв. Кожен ворог України, української нацiї, української мови, де б вiн не знаходився, має бути знищений. Але спочатку таке очищення, без якого Україна нiколи не зможе розвиватися, необхiдно провести безпосередньо в Українi.

Українська соборна церква за моїм розумiнням має пiд одним керiвництвом об'єднати Українську православну церкву, Українську греко-католицьку церкву, Українську католицьку церкву i Українську протестантську церкву. Протягом року Соборну церкву очолює координатор, який перебуває на цiй посадi рiк. Потiм його змiнює представник iншого пiдроздiлу Соборної церкви i так далi.

Армiя очищення України вiд зла, я пропоную назвати армiєю архангела Михаїла, а її воїнiв месниками правди i справедливостi. Мiй фах, моя спецiалiзацiя психолога, моя абсолютна невразливiсть до зовнiшнiх чинникiв через незбагненну нiким "вiдсутнiсть" у цьому життi, навiть мої зовнiшнiсть i поведiнка мали сприяти успiховi започаткованої мною справи. Саме такi люди, якi мають зовнiшнiсть аристократа, м'якi манери, але разом з тим не мають нiяких iлюзiй стосовно людей i суспiльства, абсолютно цинiчнi i жорстокi мають шанс на успiх у створеннi релiгiйно-терористичних орденiв. Такi ордени виникали i в минулому, але жоден з них нiколи не був глобальним. Першими до такого додумалися євреї з їхнiм свiтовим урядом i класично терористичною армiєю Iзраїлю. Потiм їхнiй досвiд взяла на озброєння Аль-Каїда. Моя армiя мала вiдрiзнятися вiд своїх попередникiв тим, що її гаслом була боротьба не з чиїмись там особистими чи нацiональними ворогами, а зi злом i несправедливiстю як явищем. А українська нацiя - це нацiя, яка потерпiла вiд зла найбiльше у свiтi. Тому ми мали стати осередками, ядрами майбутньої армiї боротьбi зi злом i несправедливiстю в цiлому. Однак, для цього ми мали показати приклад, вiдпрацювати принципи такої боротьби спочатку на теренах України, а вже потiм перенести їх на всю планету.

Як психолог, я знаю, що моє життя має стати абсолютно закритим i для чужих, i для своїх. Все, що пов'язане з моїм iснуванням має стати великою таємницею. Разом з тим я повинен бути людиною легендарною. Про мене мають постiйно говорити, але нiчого про мене не знати. Як про знаменитого Карлоса Кастанеду про якого навiть пiсля його смертi нiчого не вiдомо крiм його магiчних творiв. Навiть його фотографiї не можуть вiдшукати. Вiн однозначно посвячений i пiшовши з життя, а може й нi, його могила виявилася пустою, прописав життя людського суспiльства як мiнiмум на десятилiття наперед. Саме в моєму нинiшньому станi абсолютної невизначеностi моєї подальшої долi, точнiше повної вiдсутностi такої долi напевно таке рiшення i є оптимальним. Потреба в такiй органiзацiї величезна, бо Україна є єдина держава у свiтi, де її внутрiшнi вороги, вороги української нацiї абсолютно безборонно i без всiлякої перестороги на очах у всiх дiють проти народу. В будь-якiй iншiй країнi вони вимушенi були б дiяти в пiдпiлля пiд постiйною загрозою викриття i неминучої смертi. Тому Україна в цьому сенсi є унiкальною державою свiту, а унiкальнiсть i служить гарною основою для появи чогось нового, нових iдей, нових людей, нових органiзацiй, нових дiй. У нас же поки що немає органiзацiї, яка б виявляла i знищувала ворогiв народу. Так званi правоохороннi органи нi Україну, нi українську нацiю не захищають, а живучи за грошi українцiв, боронять лише злочинну владу iнородцiв, таким чином самi перетворюючись на банду.

Для мене, як професiйного психолога було очевидно, що запланованi мною акцiї, якi мають з часом вилитися в мiсiю повиннi бути органiзованi як секта фанатикiв, таємних убивць-терористiв. У цiй сектi мала панувати надзвичайно жорстока внутрiшня iєрархiя i дисциплiна. З часом секта має перерости спочатку на релiгiйно-терористичний орден, а потiм i на мережеву, глобальну Українську державу, яка буде складатися з України i свiтової української дiаспори.

Органiзувавши секту я маю займатися пошуком i навчанням свого послiдовника, який замiнить мене пiсля смертi. Наша глобальна мережева держава має стати головною терористичною органiзацiєю ХХI ст. Нiхто у свiтi, якщо вiн є ворогом нашої нацiї i держави не повинен почуватися в безпецi - нi президент, нi прем'єр-мiнiстр, нi олiгарх. Рука вбивць має дiстати їх незалежно вiд того, хто вони є i скiльки людей їх охороняє. Для цього необхiдно мати не лише вишколених фанатикiв-убивць, але i групу абсолютно вiдданих українськiй нацiї iнтелектуалiв, якi б планували i розробляли вiдповiднi операцiї. Українцi належать до найкреативнiших нацiй свiту. Моїм завданням є пошук, вишкiл i розстановка вiдповiдних кадрiв. Треба взяти до уваги досвiд єврейської мафiї США, складеної з переселенцiв з колишнього СРСР. Вона перемогла всi iншi таємнi органiзацiї такого типу, включаючи знамениту сицилiйську мафiю, перш за все через те, що вперше включила до свого керiвництва унiверситетських професорiв. Ось тут i виявилося, що сила не в кулаках i автоматах, а в iнтелектi.

Моя молодiсть, схильнiсть до використання сучасних iнформацiйних технологiй, моя блискуча освiта мали розробити прихованi технологiї непрямого проповiдування моїх iдей. Вони мали бути такими, щоб спричиняти "ефект домiно". Мої iдеї повиннi отримувати вiдгук не в розумi i навiть не в серцi, а у пiдсвiдомостi моїх послiдовникiв. У цьому має полягати вiдмiна моїх проповiдей вiд проповiдей моїх попередникiв. Якщо не я, то хто тодi? Раз мене нiби немає на цьому свiтi, то хiба це не найкраща основа саме для таємничостi як мене, так i моєї органiзацiї? Треба бодай ще кiлькох iнтелектуалiв перевести в такий хоча б не реальний як у мене, але принаймнi б в уявний для них i всiх iнших стан.

На той час в Українi виникло вже немало орденiв рiзних напрямкiв. Мiй орден не був суто фiлософським, де люди обговорювали до хрипоти шляхи подальшого розвитку України, але так i не виробили жодного напрямку реалiзацiї на практицi хоча б одного з них. Я ж вважав, що жоден з цих напрямкiв, нехай навiть найкращий, нiколи не буде реалiзований у життя до тих пiр, поки українське геополiтичне поле, українська етнiчна територiя не будуть "зачищенi" вiд деструктивних елементiв, якi свiдомо блокують будь-якi зусилля в напрямку розквiту України. Їхнiм гаслом стало: чим гiрше - тим краще. Звiдси i розумiння мною крайньої важливостi саме санiтарних функцiй органiзацiї, створюваною мною.

Мiцно спаяна органiзацiя месникiв мала виконувати три функцiї: проповiдникiв з застосуванням найсучаснiших комп'ютерних технологiй, розвiдникiв, убивць-терористiв. В залежностi вiд потреб часу вони мали постiйно перетiкати з одного переважного стану до iншого. Кожен з членiв органiзацiї мiг виконувати всi три функцiї на належному рiвнi. По всьому свiту я створював ядра органiзацiї. Якщо в минулому всi загарбники намагалися захопити територiю, то я на територiї формував лише локальнi ядра, а захоплював простiр, перш за все вiртуальний простiр. Це не таке вже й важке завдання для професора-психолога, який досконало володiє англiйською мовою i сучасними комп'ютерними технологiями.

На руку моїй органiзацiї була i загальна ситуацiя у свiтi i в Українi. Планета все бiльше заглиблювалася в цивiлiзацiйну кризу. Тому на мої дiї до часу нiхто не звертав уваги, так як не до того було. Коли ж у нас олiгархи побачили реальну загрозу своїй злочиннiй владi було вже пiзно. Будь-якi дiї проти органiзацiї призводили до безжального винищення не лише безпосереднiх учасникiв акцiй проти нас, але i всього їхнього оточення.

Менi особисто нiхто нiчого закинути не мiг. Я вiв аскетичний образ життя, не був засвiчений у жодному корупцiйному скандалi. Моє життя складалося так, що жодна людина не могла правдиво стверджувати, що я в когось колись взяв хабара чи домагався якоїсь жiнки, таким чином я служив прикладом для наслiдування серед своїх послiдовникiв. Мої дiти були вихованi таким чином, що не давали нiкому нiяких приводiв для органiзацiї скандалiв, якi б так чи iнакше вiдбилися б на менi i на моїй органiзацiї.

Все населення України i українська дiаспора були обкладенi орденом податком, який складав в середньому 10 гривень на мiсяць з кожного дорослого працюючого чоловiка i жiнки. Дiаспора платила у доларах або iншiй вiльноконвертованiй валютi. Дуже швидко в руках ордену сконцентрувалися величезнi кошти, якi йшли на потреби розвою української нацiї як планетарного явища. Пiсля того, як були лiквiдованi люди, якi вирiшили вкрасти грошi iз фонду нацiї i було зачищене все їхнє довкiлля, яке знало про їхнi злочини, але не доповiли про них до вiдповiдних пунктiв iнформацiї, бажаючих розкрадати народнi кошти бiльше вже не було. Фактично я робив все те, що реалiзував у своїй країнi Лi Кван Ю. Рiзниця полягала лише в тому, що всi екзекуцiї i смертнi покарання в Сiнгапурi вiдбуваються на законному рiвнi, тобто вони затвердженi як закони парламентом. Ось i вся вiдмiна.

Мiй орден був надзвичайно ефективний в усiх вiдношеннях i перш за все в економiчному. Досвiд його розвитку вказував на те, що у ХХI ст. в умовах фiнансової кризи, яка є складовою загальної цивiлiзацiйної кризи, що постiйно поглиблюється, утримування великої регулярної армiї надзвичайно економiчно не вигiдне. Вбивцi-терористи обходяться набагато дешевше, а ефект вiд їхньої дiяльностi нерiдко перевищує ефект застосування сотень тисяч солдатiв. Банкрутство Радянського Союзу в Афганiстанi чи американцiв в Iраку визначалося не їхньою вiйськовою поразкою, а величезними непродуктивними затратами на утримання армiї. Той самий ефект мало i утримання на Пiвнiчному Кавказi 350 тисячної росiйської армiї. Це був майже легальний канал для розкрадання цiлої держави з її наступним неминучим крахом.

Мною був налагоджений справжнiй конвеєр убивць-терористiв для яких смерть нiчого не значила. Задля цього використовувалися всi вiдомi людству на цей час методи i способи - вiд бойового гопака до китайських i японських традицiй рукопашного бою. Так як ситуацiя з пригнiченням i визискуванням української нацiї на її ж землi постiйно загострювалася бажаючих стати на шлях месництва було бiльш нiж достатньо. Але я з двохсот мiцних чоловiкiв обирав не бiльше п'ятьох. Вони мали бути або сиротами або ж реально порвати всякий зв'язок зi своєю родиною. На моїх базах в рiзних потаємних куточках планети убивцi-терористи проводили увесь свiй час у фiзичних тренуваннях i iдеологiчних заняттях. При цьому iдеологiя, психологiчна обробка за моєю методикою завжди стояли на першому мiсцi. Це мали бути не просто iнтелектуально нерозвиненi люди з манiєю вбивства, а iдейнi бiйцi, переконанi в необхiдностi для нацiї всього того, що вiд них вимагалося.

Разом з тим їх вчили володiти всiма видами зброї - вiд найновiшої до найдавнiшої. Крiм того, вивчалися мови, звичаї, полiтична ситуацiя в рiзних країнах, де бiйцi невидимого фронту мали дiяти. Викладалася акторське мистецтво, вмiння користуватися гримом i впливати на iнших людей.

Кiлькiсть бажаючих стати на оборону української нацiї i її держави щодень ставало бiльше. Це визначалося тим, що проти українцiв в Українi здiйснювалася полiтика апартеїду, тобто нацiональна меншiсть визискувала, експлуатувала, пригноблювала нацiональну бiльшiсть, тобто українцiв. Всiляко принижувалася нацiональна гiднiсть українцiв, їх звичаї, мова тощо. Це треба було негайно припиняти. Несправедливiсть породжувала протест. Бажаючих набути вмiння стрiляти з лука i керувати надсучасним лiтаком, кидати ножi в цiль i користуватися найсучаснiшими засобами комунiкацiї, застосовувати отруту i стрибати з парашутом ставало серед молодих українцiв дедалi бiльше. При цьому основою iдеологiчної обробки месникiв був незаперечний факт того, що в Українi проти української нацiї здiйснюється полiтика апартеїду, яка засуджена свiтовим спiвтовариством як одна з форм геноциду.

Що таке полiтика апартеїду, так би мовити, в принципi? Це пригноблення iснуючою владою зайд, або використовуючи термiни царської Росiї i Радянського Союзу "iнородцiв" i "нацменiв", корiнного народу, який становить бiльшiсть i в цiй країнi переважає за чисельнiстю. При цьому зайди нав'язують корiнному населенню, яке складає бiльшiсть, свою культуру, мову, релiгiю тощо. Таку полiтику, в класичному її проявi, здiйснювала в Пiвденнiй Африцi проти аборигенного африканського населення бiла меншина, яка складалася з нащадкiв переселенцiв з Європи - голландцiв (бурiв) i британцiв. У чому полягала ця полiтика? Мiсцеве населення, яке складало бiльшiсть, як i українцi в Українi, було штучно вiдсторонене вiд влади. "Iнородцi", якi займали всi керiвнi посади в урядi, використовували мiсцевих аборигенiв як дешеву робочу силу. З цiєю метою вони не лише поставили свого президента, прем'єр-мiнiстра, але й мiнiстра освiти i керiвника полiцiєю країни.

Будь-хто, здатний до аналiзу, хоча б поверхово дослiдивши нинiшню ситуацiю в Українi зробить висновок, що точно так, як бiла меншина в Пiвденнiй Африцi захопила владу над африканською бiльшiстю, в Українi представники нацiональних меншин, переселенцi i нащадки переселенцiв з iнших країн (20% населення України) нинi захопили владу над українцями, корiнним населенням країни, яке складає абсолютну бiльшiсть. Бiльш того, за методологiєю ООН, країна, яка має понад 70% населення, яке живе на своїй етнiчнiй територiї є мононацiональною державою. Таким чином в однонацiональнiй Українi владу утримують не етнiчнi українцi. Нi для кого не секрет, що президент України не є етнiчним українцем. Не є етнiчними українцями, а отже нацiональними меншинами i прем'єр-мiнiстр, мiнiстр внутрiшнiх справ, оборони, мiнiстр освiти i науки. Можна не продовжувати, бо i так зрозумiло, що ситуацiя в нас склалася точно така, як i в Пiвденно Африканськiй Республiцi за часiв апартеїду. Один до одного. Як i там тодi, так i у нас нинi 80% корiнного населення вiдсторонена вiд керiвництва власною державою. Це просто факт, який нiхто не може заперечити. Заперечити його можна лише так: це вiдверта брехня цього так званого вченого-психолога i прем'єр-мiнiстр України пан Хазаров насправдi етнiчний українець, народився на Черкащинi чи Львiвщинi, а не, кажучи словами Лермонтова: "на ловлю счастья и чинов, заброшен к нам по волє рока. Смеясь, он дєрзко прєзiрал, землi чужой язик i нрави". Ну i Лермонтов, ну i молодець. От що значить генiй. Не старiють його безсмертнi слова.

Як людина, яка "нашкрябала" перший в Центральнiй, Схiднiй Європi i Євразiї пiдручник "Психологiя нацiї" стверджую, що у свiтi бiльше немає ще однiєї такої країни, крiм України, звичайно, де б прем'єр-мiнiстр не володiв державною мовою. Немає, не було i думаю вже нiколи не буде. На якому рiвнi державною мовою володiє "гарант" теж нi для кого не секрет. Книга рекордiв Гiннеса просто ридає вiд захвату. Унiкальне ж явище у свiтовiй iсторiї. Хiба не так? А ось i останнього з мiсцевих українських аборигенiв "потурили" з керiвництва Нацiональним банком i призначили людину "с какойто нерусской фамiлiєй" i таким же "фейсом". Хто там ще залишився з етнiчних українцiв серед керiвництва державою, так одразу вже i не згадаєш. Ось так, панове українцi! Це десь там у Канадi ви можете бути генерал-губернаторами (фактично президент держави), згадаємо Романа Гнатишина, чи прем'єр-мiстром Францiї (згадаємо П'єра Берегового), а в Українi зась. Стояти "раком" на полi чи будувати вiлли владним "iнородцям", або бути в них прислугою, ось те мiсце, яке прописано українцям в Українi полiтикою апартеїду.

Точно така ж полiтика апартеїду здiйснюється проти українцiв i в церковно-релiгiйнiй сферi. Українськi нацiональнi церкви i громади всiляко дискримiнуються i принижуються. Їхнi храми вiдбираються i передаються з благословення неукраїнської влади сатанинськiй УПЦ Московського патрiархату. Попи-рекетири з цiєї фiлiї росiйського ФСБ з "клiкухами поганими" обiклали податками ледь не всi ринки України. В Києвi на найдорожчому Володимирському ринку ними збудовано аж двi церкви, якi "доять" пiдприємцiв. Зараз вони намагаються взяти пiд свiй контроль всi цвинтарi України, щоб "стригти купони" уже i з мертвих українцiв. Цi грошi потiм вiдправляються до Москви. Iсус Христос виганяв торговцiв з храму, а нинi московськi попи, забувши божi заповiдi, самi лiзуть на торжища.

У США одними з перших зрозумiли, що нацiональне i расове визискування людей веде до великої бiди. Тому там дiє правило, якщо у країнi є 13 вiдсоткiв афро-американцiв, то такий же їх вiдсоток має бути представлений в усiх сферах життя. А де нашi 80% вiдсоткiв українцiв i 70 вiдсоткiв україномовних за переписом 2000 року? Де вони? Я у гаранта Конституцiї запитую. Це ж офiцiйнi данi. Де нашi 70-80% вiдсоткiв газет, журналiв, телепередач, кiнофiльмiв, книжок? Я у президента держави запитую. Вiн за щось вiдповiдає i щось гарантує корiннiй нацiї, чи лише "iнородцям" i "нацменам". А то реально так виходить, що "смiшний" податковий кодекс "злiпив" хтось невiдомий, пенсiйний вiк пiднiмає теж хтось такий-сякий, цiни на бензин i комунальнi послуги пiднiмають якiсь "марсiани", або у крайньому разi "невiстка" Тимошко. Чи є у нас український Президент? Запитання, на жаль, риторичне.

Моя покiйна мати Дунай Ганна Андрiївна, сержант Радянської Армiї, яка брала Берлiн, розповiдала менi, що у 1933 роцi її рiдне село Звенигородка Київської областi було винищене Голодомором озброєними до зубiв бандформуванням з Центральної Росiї, яким керував, за її словами "кат-кацап" Костуссьов. Цей звiрюга перекидав борщ, зварений з бур'яну, видирав у дiтей гарбузове насiння з їхнiх кулачкiв, щоб швидше помирали. I ось тепер українцi почули, що керiвник Одеси пан Костуссьовкiн заборонив вживати у своєму вiдомствi українську мову. Чи це не син або онук того "ката-кацапа"? Пане президент! Опублiкуйте нарештi списки всiх цих росiйський бандформувань. Дуже повчально було б вияснити, чи не є всi цi "костуссьовки-царьково-чечоткiни i прости господи, балдєєви прямими нащадками катiв, засланих сюди з Росiї морити голодом "проклятих хохлов"? Кажуть, що "народний депутат", пан Балдєєв запропонував пановi Путiну переселити Житомирську i Волинську область України на Далекий Схiд, так як росiяни, бачте, не хочуть повертатися з України до Росiї. Я їх, звичайно, розумiю. Умом Россию нє понять. Тому її найкраще любити здалеку, десь у Києвi, Одесi, Ялтi, Ризi чи Таллiнi. Саме через це i провалився проект Путiна про переселення росiян до Росiї з колишнiх республiк СРСР. Не хочуть вони туди їхати i всьо тут. Цiкаво, чим займалися батьки пана Табачмана, мiнiстра "української" освiти i науки в 1932-1933 роках, враховуючи його ставлення до українцiв, української iсторiї i мови. Може, як то кажуть, рильце в пуху?

Як спецiалiст з нацiональної психологiї рiзних країн цiлком авторитетно заявляю, що у свiтi нинi немає другої такої держави, де б при владi сконцентрувалася така неправдоподiбно велика критична маса рiзного роду збоченцiв, педофiлiв, педерастiв, хронiчних алкоголiкiв i наркоманiв, олiгофренiв, корупцiонерiв, злодiїв у законi, бандитiв, серiйних вбивць, україноненависникiв i просто психопатiв i соцiопатiв, як в Українi. Немає такої другої країни нiде! За всiма законами психологiчного країнознавства така ситуацiя складається в державi лише перед найжахливiшим катаклiзмом. Завжди це закiнчується повним "переформатуванням" суспiльства i його "перезавантаженням". Так звана "бидлоелiта" або знищується фiзично повнiстю, або частина з неї встигає втекти за кордон.

Я розумiю, що "хлопцi i дiвчата", вивезли за кордон свої мiльярди, знявши з кожного "глупого хохла" в середньому по 200 тисяч доларiв. Але ж ситуацiя, панове, зовсiм не та, яка була в 1917 роцi. Нинi не соцiально-економiчна, а циклiчна цивiлiзацiйна криза, шановнi. Скоро все розвалиться i награбоване пiде за вiтром. Коли в Українi неминуче прийде до влади "чистильник", сховатися в принципi не буде куди i де. Тiльки останнiй дурень в таких умовах може засвiтитися як ворог України, української нацiї i української мови. Якби у вас була хоча б крихта розуму, то ви б уже зараз були бiльшими нацiоналiстами i патрiотами за Бандеру i Донцова разом узятих. Але нiчого не вдiєш. В перiод подальшого неминучого поглиблення кризи дiє принцип: чим гiрше, тим краще. Тому коли Бог хоче покарати людину, вiн забирає в неї розум. Це я кажу як соцiальний психолог.

Будь-якiй країнi, як i будь-якiй людинi можна поставити дiагноз хвороби, стану, явища, процесу, що в нiй вiдбуваються. Людинi дiагноз ставить лiкар, країнi - геополiтик i геопсихолог. Стан країни визначається морально-психологiчними i менталiтетними прiоритетами переважаючої маси її населення. Вiдомий росiйський полiтик i iдеолог Владiмiр Лєнiн, який трансформував Росiйську iмперiю заради її порятунку в Радянський Союз заявляв, що в Росiї суспiльство подiляється на три категорiї - злочинцi, кориснi iдiоти i комунiсти. Самi зробiть висновок стосовно цiєї країни чи був вiн правий тодi (початок ХХ столiття) i чи є вiн правим щодо Росiї нинiшньої (початок ХХI столiття).

В нинiшнiй Європi, наприклад, понад два проценти населення є психiчно хворими. Хоча це i темнi, але в заможних, соцiально стабiльних країнах Заходу доволi спокiйнi сили. Приблизно 5 вiдсоткiв населення - психопати, а 10 вiдсоткiв соцiопати. Думаю, що з першими двома категорiями "трудящих" все зрозумiло. А ось хто такi соцiопати? Це люди, якi не стiльки живуть своїм власним життям, скiльки цiкавляться чужим: пiдглядають, пiдслуховують, докладають куди треба i не треба. Який вiдсоток таких людей у Росiї? Статистика про це мовчить. Але зважаючи на поведiнку Росiї на мiжнароднiй аренi їх явно набагато бiльше за захiднi 10 вiдсоткiв. Вiдомо, що зiбранi разом соцiопати впадають у агресивний стан. Сучасний культурний шар в Росiї дуже тонкий, тим бiльше що дворянство i офiцерство комунiстами було винищене фiзично. Пiд ним прихований величезний тисячолiтнiй шар угро-фiнських забобонiв минулого, якi в цих племен (Меря, Мещора, Москва, Весь, Мокша тощо) були надзвичайно розвиненi.

Головна менталiтетна вiдмiна мiж росiянами i українцями, яка так чи iнакше пронизує собою всi суспiльнi процеси, а отже вiдбивається на зовнiшнiй i внутрiшнiй полiтицi двох сусiднiх держав полягає в тому, що росiяни в своїй масi є колективiстами, а українцi iндивiдуалiстами. Все це зумовлене цiлком об'єктивними причинами i добре описане в лiтературi. Общинна колективiстська психологiя росiян пов'язана з тим, що прогодуватися i вижити у угро-фiнському (московському) середовищi лiсiв i болiт самому або родиною було неможливо. Тому i нинi нiхто не повинен "висуватися" в росiйському суспiльствi. Всi мають говорити однiєю мовою, сповiдувати одну релiгiю, вдягатися, думати однаково тощо. Хто випадає з цього ряду - дисидент.

В Українi тисячолiттям все було навпаки. "Моя хата з краю, я нiчого не знаю", ось кредо iндивiдуалiзму українцiв, якi споконвiку жили на "багатих хуторах", працювали з ранку до ночi i забезпечували себе їжею з надлишком. Не сьомгою з рiчки чи рябчиком з лiсу, а пшеницею i гречкою з поля чи вигодуваною свинею в шопi.

В останнi роки iснування Радянського Союзу двоє захiдних вчених видали книжку "Економiка катастроф". Вона отримала розголос на Заходi, але у нас мало хто про неї знає. В цьому дослiдженнi на величезному фактичному матерiалi показувалось, що економiчна система СРСР витворила просто неправдоподiбно велику кiлькiсть потенцiйно небезпечних об'єктiв, катастрофи на яких є справою лише часу. Всi вони здавалися пiд якiсть повнiстю маразматичнi комунiстичнi свята, iнодi не те що на мiсяцi, а навiть на роки ранiше за термiни, визначенi iснуючими технiчними нормативами. А так як абсолютна бiльшiсть цих новобудов була зведена саме в Росiйськiй Федерацiї не треба бути пророком, щоб спрогнозувати в подальшому в Росiї катастрофи, порiвняно з якими руйнування Саяно-Шушенської ГЕС i пожежа на нафтових родовищах Захiдного Сибiру видаватимуться незначними дрiбничками. Те що на Заходi пишуть про майбутнiй технiчний i технологiчний колапс Росiї аж нiяк не є маячнею божевiльних. Саме названi вище подiї i є початком цього явища.

На фонi всiх цих та iнших проблем, а також у зв'язку з новим етапом вiйни на Пiвнiчному Кавказi, яскравим прикладом соцiопатiї, "порогового" стану мiж психiчною нормальнiстю i ненормальнiстю є лист Президента Росiї пана Медвєдкiна до Президента України пана Ющука. Президент країни, яка на думку захiдних аналiтикiв має найбiльшу у свiтi кiлькiсть гострих проблем, якi не вирiшуються роками звертається з посланням не до свого народу, а до сусiдньої держави. Повний маразм.

Складається враження, що Росiю, як класичного соцiопата, зовсiм не цiкавить власне життя. Вона постiйно пiдглядає i пiдслуховує, що ж там вiдбувається в Українi, Грузiї, Естонiї, Молдовi, Азербайджанi, Казахстанi тощо. Тому замiсть того, щоб знову запустити БАМ, який зараз виглядає зi своїми зруйнованими станцiями просто сюрреалiстично, вона будує залiзницю в Абхазiї... Замiсть того, щоб послати попiв у власнi села, якi вже повнiстю спилися, посилає їх до України...

Держава схожа на людський органiзм: вона може захворiти, видужати, а може i померти. Та й хвороби в держави можуть бути найрiзноманiтнiшi. Однак, врештi-решт все залежить вiд людей. Як виходить з книги французького лiкаря Гюстава Ле Бона, мого колеги, "Психологiя мас", яка у свiй час отримала немалий розголос, соцiопатичнi країни не мають майбутнього.

Розпад "країни дурнiв", тобто Радянського Союзу витворив окремi уламки цього кривого дзеркала. Всi владнi дурнi, за винятком країн Балтiї, яким вдалося провести люстрацiю i вiдсторонити вiд влади "забамбулених комуняк", в усiх iнших пострадянських країнах залишилися на своїх мiсцях. Через це з великої "країни дурнiв" виникло декiлька "країн дурнiв" менших. Україна теж перетворилася на класичний своєрiдний "Корабель дурнiв", описаний в декiлькох художнiх творах ще в середньовiччя.

Наприкiнцi ХУ столiття нiмецький письменник Севастiан Брант написав i опублiкував книжку з промовистою назвою "Корабель дурнiв". Цей невеликий за обсягом поетичний твiр не втратив своєї актуальностi i понинi. Бiльш того, вiн нiби написаний про сучасну українську дiйснiсть. Складається таке враження, що Себастьян Брант писав свої поетичнi рядки саме на початку ХХI столiття. I не в Нiмеччинi, а в Українi. Розпочинає письменник так:

Весь свiт, повержений в пiтьму,

В юдолi скнiє, гине в горi,

А дурнiв - як пiску у морi.

Їм не ганьба - блазенськi шати.

Не смiй лиш дурнями їх звати

У наш час майже всi владнi дурнi i полiтичнi повiї в Українi консолiдувалися довкола реалiзацiї декiлькох проектiв росiйського iмперiалiзму, розроблених "аналiтиками" в Москвi. Таких розробок немало. Найважливiшими з них є: федералiзацiя України, друга державна чи офiцiйна росiйська мова, так звана Українська православна церква Московського патрiархату, подвiйне громадянство, українська газотранспортна система тощо. Хiба що для iнтелектуального хробака не зрозумiло, що тi люди, якi у нас просувають вищеназванi i iншi такого ж штибу проекти є платними агентами росiйського iмперiалiзму, його п'ятою колоною i зрадниками України. При цьому самi росiяни таких людей глибоко зневажають. I не дивно. Хто продає i зраджує своїх, той належить до наймерзеннiших людей у свiтi. Хто зрадив один раз, зрадить i вдруге, втретє i т.д. Хто зрадив Україну, зрадить i Росiю. Це хiба що їжаку не зрозумiло.

Ну хiба не про нинiшнi газовi "iнiцiативи" "української" влади з передачi Росiї української газотранспортної системи пише ще в середньовiччi Себастьян Брант. Владнi дурнi в Українi навiть "для дурних" термiн придумали "обмiн газовими активами". Виявляється це тепер так "науково" зветься здача українських нацiональних iнтересiв. Маразмо-дебiлiзм, та й годi. Ось як про це у Бранта.

О горе краєвi, в якому

Всю владу вiддано дурному!

Де ж дурнi звiдусюди гнанi,

Там мудрi голови в пошанi.

У славi й силi та держава,

Де правлять ясний ум i право.

А там, де бевзi коло берла,

Вважай, що доля краю вмерла

Росiйськi аналiтики пишуть, що нафтовi i газовi труби, це вже нинi для Росiї не наркоманськi голки, якi вона сама загнала собi у вени, а пiстолети бiля її скронi. Країна опинилася в повнiй залежностi вiд цiн на енергоносiї у свiтi. Цiни зростають, - настає кайф. Цiни падають i починається "ломка". Колись Росiя просто сконає вiд передозування або вiд нестачi енергетичного "наркотика". В цьому сенсi ситуацiя в Українi не лише кардинально iнша, нiж в Росiї. Вона реально протилежна. Звiдси i шаленi спроби мобiлiзацiї п'ятої колони в Українi, яка за задумом Кремля повинна виступати з абсолютно безглуздими iнiцiативами повнiстю у стилi знаменитого "Корабля дурнiв" Себастiана Бранта.. Цей "корабель" президент Росiї назвав по-своєму: "наши украинские друзья". I "друззя" стараються цiлком у стилi Себастiана Бранта..

Багато йолопiв на свiтi.

Здається їм, що й знаменитi,

I мудрi лиш вони однi,

Та знають всi: вони дурнi

Але назвати дурнем спробуй

Вельможно-владарну особу...

Їм у розумних би ходити,

Щоб краще в дурнi всiх пошити.

Не хвалиш дурня - i не треба:

Сам пiднесе себе до неба.

Та мудрий взнає дурня вмить:

Бахвальство дурневе смердить!

I самовпевнений тупак

Не приховає клепок брак!

Ну хiба не про нинiшню "українську" "елiту" сказано? Хiба це не про її "iнiцiативи" з видобутку Україною газу на пiвостровi Ямал i на шельфi Карського моря сказано? Для "особлiво непонятлiвих" повiдомляю, що Карське море навiть у науковi лiтературi називають "Крижаним мiшком". На пiвостровi Ямал снiг розтає у червнi, а випадає у вереснi. У таких екстремальних умовах собiвартiсть видобутку i облаштування свердловин досягає захмарних висот. Росiя мусить це робити, бо на пiвднi газу в неї вже майже немає. А навiщо це потрiбно Українi? Для хлопцiв-матросiв, боцманiв, старпомiв i капiтана "Корабля дурнiв" повiдомляю, що Україна на шельфi Чорного моря, який їй майже повнiстю належить, володiє нинi найбiльшими у свiтi запасами нафти i газу. Ну нехай хтось з цiєї корабельної команди офiцiйно це заперечить. Геологам вiдомо, що однаковi геологiчнi структури мають i однаковi за складом i обсягом запаси корисних копалин. Шельф Чорного моря, пояснюю популярно, має ту ж геологiчну будову, що i Перська затока та Каспiйське море. Бiльш того, газу у Чорному морi незрiвнянно бiльше. Це єдине море свiту, написане вiдоме кожному, хто вчився в школi не на однi двiйки, товща води якого вiд дна до глибини 150-200 метрiв заповнена сiрководнем. Це тому, що природний газ уже не вмiщається пiд дном i через розломи насичує воду.

Отже, вперед Україно, i з пiснею. А менi з цього корабля дуремарiв кричать: а у нас грошей немає на освоєння цих родовищ. А я їм у вiдповiдь: у вас не грошей не вистачає, а чогось iншого. Я вже навiть у газетах декiлька разiв опублiкував не одну статтю з промовистими назвами "Чи стане Україна другою Саудiвською Аравiєю". В них на рiвнi проекту запропоновано звернутися до Норвегiї i на правах концесiї розробляти разом з нею цi родовища. I не треба нiяких американцiв i росiян. Норвежцi нiчого у нас не заберуть. А ось iмперiалiстичнi держави - можуть. Ось тут вам обiцянi i невиконанi тисячi нових робочих мiсць для наших громадян, тут вам i обiцяна i невиконана енергетична незалежнiсть, тут вам пiдвищення життєвого рiвня i "покращення життя вже сьогоднi" i т.д. i т.п. Деякi наївнi люди з цими статтями бiгали до керманичiв "Корабля дурнiв". Але нiчого з цього не вийшло. Лоцман українського "Корабля дурнiв" знаходиться в Кремлi. У нас лише капiтан, старпом, боцман i матроси. Якщо почнеться масовий видобуток нафти i газу з українського шельфу Чорного моря, то кому тодi потрiбно буде не лише в Українi, а й у в усiй Європi "за сто вьорст щi лаптьом хлєбать", тобто за 6 тис км транспортувати газ iз Заполяр'я, коли у нас замiсть кислих щi, буде для себе i всiєї Європи чудовий смачний український борщ з пампушками i часником?

"Корабель дурнiв" продовжує своє плавання "зiгзугою" вiд одного рифу до iншого. В який порт вiд врештi-решт приб'ється, нiхто не знає, тим бiльше, що про це не вiдає i сама команда йолопiв на цьому диво-суднi. Звинувачувати один з найбiльших у свiтi танкер, який наскочив на камiння берегiв Аляски в тому, що вiн залив нафтою мало не все узбережжя справа "для дурних". Винен був нетверезий дурень капiтан i невмiло набрана команда дурисвiтiв.

Треба мiняти команду, поки не пiзно... Ось такi думки викликав у мене вiзит до мене серiйного вбивцi в цей день, який я в даних нотатках умовно назвав першим.

День 2-й

Моя слава психоаналiтика досягла в Українi захмарних висот i вихлюпнулася навiть на сторiнки газет i на дисплеї комп'ютерiв у багатьох європейських країнах. Почали до мене їздити на прийом не лише з сусiднiх країн, але i з доволi вiддалених. Цвенькаю я "по-аглицькому" цiлком пристойно. Методикою психоаналiзу володiю бездоганно. Та ще й власнi напрацьовки все iнтенсивнiше застосовую. В останнiй час звернув увагу, що у багатьох "їде дах" на проблемi встановлення в Європi системи протиракетної оборони, яку активно просувають у життя американцi. Вона має розмiститися на захiдних кордонах України. Скiльки фобiй на цiй основi виникло у нестiйких психологiчно людей в Українi i в Європi.

Сьогоднi на прийомi дружина одного високопоставленого дипломата, мати трьох маленьких дiтей. Її чоловiк вдома вiдверто розповiдає дружинi, якi реальнi загрози несе Українi i її громадянам вiдмова України за наполяганням Росiї вiд системи ПРО на нашiй територiї. Вона хвилюється за долю своєї родини, власних дiтей i тому у мене.

Жiнка розповiдає, що дана оборонна iнiцiатива перетворилася на один з головних нинiшнiх iндикаторiв i лакмусових папiрцiв найостаннiшого полiтичного i владного дурисвiтства в Українi. Проблема нашої участi чи неучастi у європейськiй програмi протиракетної оборони, або скорочено ПРО пiдiрвала i так хисткий психiчний стан iстеблiшменту. Жваве її обговорення в ЗМI, заяви полiтикiв, можновладцiв i полiтичних партiй нагадують дискусiю розумного i дебiла стосовно того яким краще бути: здоровим i багатим чи бiдним i хворим? У виступах "голубих" i "червоних" депутатiв i урядовцiв бринить "благородне" обурення дiями "помаранчевих" полiтикiв. Це ж треба, вигукує один "червоний" депутат, "помаранчевi" вже додумалися до того, що самi пропонують розмiстити протиракетнi установки американцiв уже не на захiдних кордонах України, а безпосередньо у нас в Українi, на її схiдних кордонах. Яка зрада наших нацiональних iнтересiв, яка ганьба i т.д. i т. п. i т.д. i т.п.

Iнодi складається таке враження, що деяким "коалiцiантам" взагалi краще нiчого не говорити i взагалi не розкривати рота. Бо вiдбувається точно за одним росiйським царем, який вимагав вiд своїх пiдлеглих постiйно доповiдати йому без папiрця, "дабы дурь каждого была видна". А тут цiєї "дурi" стiльки, що через борти диво-корабля дурнiв переливається. Хiба що останньому хробаку не зрозумiло, що Україна нiяк не може завадити розмiщенню американських систем протиракетної оборони в країнах ЄС i НАТО поблизу своїх захiдних кордонiв. Проти кого ж будуть спрямованi цi ракети? Проти балiстичних ракет з ядерними боєголовками, якi ймовiрно будуть запускатися на країни ЄС з Пiвнiчної Кореї i Iрану. А може й з Пакистану. Той хто вiдвiдував уроки географiї у середнiй загальноосвiтнiй школi i взагалi вчився у школi хоча б на слабеньку трiєчку знає, що названi країни знаходяться на схiд вiд України, а країни ЄС на захiд вiд неї.

Менi не вiдомо як вчилися деякi "коалiцiанти" i чи вчилися вони взагалi, але те, що вони не розумiють найелементарнiших речей, це просто, як то кажуть, голiсiнький факт. Українi просто iншого виходу немає, якщо нею не керують останнi дебiли, як увiйти до системи ПРО i розмiстити ракети на своїх схiдних кордонах. Для "особливо непонятливых", враховуючи, що вони й української мови не знають до пуття, пояснюю росiйською "ракеты с ядерными боеголовками, подлетающие к странам ЕС с восточной стороны, будут пролетать над территорией Украины и сбиваться над ее же территорией. При этом произойдет неумышленная атомная бомбардировка украинских городов Киева, Днепропетровска, Львова и др. Возможно даже Донецка...". Та не те що можливо, а в першу чергу Донецька, так як це мiсто в ряду названих знаходиться найдалi на схiд. А тепер для тих, якi спромоглися вивчити українську мову, а отже не зовсiм втраченi для суспiльства. Якщо ми розмiстимо ракетнi системи ПРО на своїх схiдних кордонах, то ракети вiд "осi зла" будуть збиватися i вибухати над Воронежем, Ставрополем, Волгоградом, Астраханню тощо. То який варiант для нас вигiднiший? Запитання для повних, круглих i остаточних дебiлiв i iмбецилiв в однiй особi сконцентрованих. То чиї ж тодi iнтереси, якої нацiї i держави обстоюють "голубi" i "червонi"?

Iнстинкт самозбереження, найсильнiший з усiх iнстинктiв в усiх бiологiчних iстот. В Африцi пiд час пожежi в саванi поряд тiкають вiд вогню, перестрибуючи один через одного антилопи i леви та леопарди. В таких умовах хижак нiколи не нападе на свою здобич. Просто не до того. Потрiбно рятувати власну шкiру. Лише останнi iдiоти будуть битися серед вогню, коли треба з нього вибиратися. Переможцiв же не буде. Це розумiють i антилопи гну, i леопарди, i страуси, i гiєни. До якого виду бiологiчних iстот належать деякi "нашi" полiтики, менi не вiдомо... Схоже, що пересiчна, так би мовити, антилопа гну i така ж середнього рiвня iнтелектуального розвитку гiєна набагато розумнiшi за "полiтикiв" з Партiї районiв i Комуняцької партiї України.

Прийшлося добре попрацювати з цiєю молодою жiнкою, щоб вона позбулася нав'язливої думки, що через божевiльних правителiв вона i її дiти в будь-який момент можуть загинути.

День 3-й

Не чекав сьогоднi нiчого цiкавого. Втомився вже, але треба було прийняти ще одного пацiєнта, останнього в цей день. Ним виявився чоловiк середнього вiку якого замучили шкiрянi хвороби. Лiкарi що з ним тiльки не робили. Нiчого не допомагало. Врештi-решт вирiшили, що це в нього нервове. На той час я вже розробив вiдповiдну i дуже дiєву методику допомоги таким хворим. Вона передбачала гiпнотичний вплив на пацiєнта. I ось в процесi розмови з ним я виявив, що передi мною людина, яка вже розробила схему того, щоб вiн робив, якби став президентом країни. I ось що вiн менi повiдав.

Маразм влади в Українi, про який уже повiдомлялося в цьому генiальному опусi i про який ще не згадувалося, постiйно поглиблювався. Це не могло тривати вiчно i врештi-решт призведе, як це завжди буває, до революцiї. I тут виявиться, що крiм мене зруйнованою країною керувати нiкому. Нiхто не хоче брати на себе вiдповiдальнiсть. Грошi i всi цiнностi вже давно розкраденi i вивезенi за кордон. А так як у нас звикли владу отримувати, боротися за неї не з метою розвитку держави i добра її народу, а лише задля отримання особистого збагачення, нiхто не згоджувався працювати по 24 години на добу i при цьому ще й нiчого з цього не мати. Коли в однiй українськiй школi примусили дiтей писати твiр на тему "Ким би ти хотiв бути пiсля закiнчення школи", одна дiвчинка написала, що хоче бути президентом України, щоб жити в палацi i мати дуже багато грошей. Ось таке розумiння навiть серед дiтей мiсiї i функцiї президента. Нiчого не робити i купатися в розкошах за рахунок свого народу. Але так як нинi перед суспiльством постала реальна альтернатива або загинути, або почати радикальнi змiни покликають мене. I я стану чимось на кшталт сiнгапурського Лi Кван Ю.

На час отримання мною влади Україна буде бiдною державою з розграбованою економiкою, якою управляли представники нацменiв (нацiональних меншин). Значна частина населення, як це буває в бiдних країнах, вiддавала перевагу комунiзму. Всiм заправляли буржуї, якi мали радянську освiту i в минулому були партiйними i комсомольськими працiвниками в колишньому "серисери", тобто Радянському Союзi (СРСР). Визначальний вплив на внутрiшню i зовнiшню полiтику мала Росiя. Корупцiя була звичайним явищем. Держава знаходилася на межi виживання i я отримаю карт-бланш на проведення будь-яких реформ. Для мене було очевидно, що без духовної модернiзацiї нiякi iншi заходи не можуть бути ефективними навiть у принципi.

Духовна модернiзацiя представляє примусову змiну культурних цiнностей, уподобань i орiєнтацiй населення країни на основi прийняття вкрай жорстких законiв i правил поведiнки, якi є одними для всiх. Паралельно мало вiдбуватися заохочення нацiї на отримання освiти i постiйної самоосвiти протягом всього життя. Без високого рiвня культури населення досягти загальної модернiзацiї країни неможливо. I це велике щастя України, що її бандити i злодiї довели "до ручки", iнакше б вона зi своїми величезними i найрiзноманiтнiшими ресурсами так би нiколи й не зважилася на радикальнi i кардинальнi змiни. Радикальнi перетворення будь-яка країна проводить лише пiд нездоланним тиском внутрiшнiх i зовнiшнiх обставин. Лише цей тиск у режимi альтернативи: або смерть, або активнi дiї зi змiни способу життя здатен змусити владу вдатися до радикальних дiй i реальних реформ. I лише за таких умов населення цiєї країни всiляко пiдтримуватиме владу, яка вдається до непопулярних, але таких потрiбних реформ.

Почну я свою дiяльнiсть з нещадної боротьби з корупцiєю, яка блокувала всi iншi радикальнi перетворення. Корупцiя була однiєю з найбiльших бiд українського життя i завезена на нашi терени рiзними азiйськими навалами, де завжди була способом самого iснування суспiльства i людини. Свiтовий досвiд однозначно вказував на те, що першим кроком має бути видалення будь-якої двозначностi в законах i введення абсолютно простих правил. Жодна людина, в тому числi я i члени моєї родини не повиннi слугувати винятком з обов'язкових для всiх правил життя i законiв iснування суспiльства. Будуть вiдмiненi всiлякi дозволи i лiцензiї в економiчнiй сферi. Мiлiцiя буде повнiстю замiнена, заробiтна плата їй i суддям пiднята. Крадiжка, наркотики, насильство, хабарi караються смертною карою через повiшення. За легшi правопорушення традицiйнi для українцiв покарання батогом. Всi цi закони поширюються i на iноземцiв та iноземних туристiв. Пiсля того, як я страчу свого друга мiнiстра, який взяв хабар у 10 тис доларiв за просування одного з росiйський бiзнесових проектiв в Українi всi чиновники зрозумiють, що з ними вже поготiв нiхто панькатися не збирається i бiльше таких випадкiв не буде. Пiсля викорiнення корупцiї я за прикладом Лi Кван Ю вiзьмуся за iншi важливi справи.

Будуть ухвалено закони, що в будь-якiй сферi людської дiяльностi в Українi всi нацiональностi мають бути представленi у вiдповiдностi до їхньої питомої ваги в суспiльствi. Жодна нацiя не може монопольно управляти державою. Було також прийнято вiчнi закони, якi нiхто нiколи не мiг скасувати. Навiть постановка цього питання в засобах масової комунiкацiї мала тягти за собою смертну кару. До таких вiчних законiв належав закон про заборону комунiстичної i фашистської iдеологiй. Всi вулицi, мiста, селища i села, названi iменами комунiстичних вампiрiв перейменовуються. Пам'ятники їм знищуються. Смертною карою переслiдуються всi лiдери антиукраїнських органiзацiй в Українi. В Києвi встановлюється величезний унiтаз, через який до мiської каналiзацiї змивається попiл вiд спалення тiл страчених серiйних вбивць, комунiстiв i фашистiв.

В мiстах буде встановлено швидкiсть 80 км за годину. Пiд днищем автомобiля вмонтовується спецiальний датчик, який дозволяє мiлiцiї вiдслiдковувати всi пересування водiя. Пiсля 18 години водiй не має права їздити один i повинен у великих мiстах обов'язково пiдвозити своїх колег додому або попутникiв. Якщо ви їдете один мусите сплатити штраф 500 доларiв.

Якщо ви плюнули на землю - штраф 500 доларiв. Кинули найменший папiрець чи якусь обгортку сума штрафу така ж. Штраф за курiння в громадському мiсцi - 500 доларiв. Якщо собака гавкає вночi йому обрiзують голосовi зв'язки.

I нарештi преса абсолютно пiдцензурна. Писати про секс i полiтику заборонено.

Щоб українцi ставали розумнiшими, i з огляду на те, що в ХХI ст. головним ресурсом розвитку держави i нацiї став iнтелект, прийнято закон за яким чоловiки, якi одружуються на жiнках з вищою освiтою отримують винагороду. Жiнки, якi заводять собi другу дитину не маючи вищої освiти, платять штраф. Малограмотнi стерилiзуються в обмiн на значну суму грошей.

Оптимальним вважається чотири i бiльше дитини в родинi. Тому вечорами мiлiцiя дзвонить у дверi молодих родин, якi мають лише по двi дитини i не володiють нiякими медичними чи iншими протипоказаннями щодо їх народження i нагадує про необхiднiсть виконувати свiй громадянський обов'язок.

З метою вирiшення екологiчних проблем, лiквiдацiї заторiв, звiльнення мiської площi для пiших прогулянок i заняття спортом число автомобiлiв штучно обмежується. Щоб завести автомобiль українцi спочатку мають купити на спецiальному аукцiонi дозвiл на автомобiль. Вiн видається на термiн до 10 рокiв. Вартiсть такого дозволу декiлька тисяч доларiв. Потiм можна купувати автомобiль, який обкладається великим митом. Дуже дорогою є постановка автомобiля на облiк. Таким чином навiть скромний автомобiль обiйдеться вам у 100 тис. доларiв. Кожен автомобiль обладнується вбудованою сиреною, яка глушить водiя, якщо вiн перевищує дозволену швидкiсть.

Виявляється є ще в нас люди, якi думають не лише про себе, але й про майбутнє своєї країни. Вони навiть готовi взяти на себе вiдповiдальнiсть за неї. Ось такi негаданi висновки я отримав лiкуючи шкiрянi хвороби.

День 4-й

День був би таким собi, в професiйному сенсi, звичайно, якби не вiзит одного професора унiверситету. У нього свої проблеми. Викладає вiн прикладну математику. Успiшний i знаний у свiтi. Знає не лише теорiю, але й працює за контрактом на одну вiдому захiдну комп'ютерну компанiю. Закохався у свою аспiрантку i не знає, що йому робити. З розмови з ним я зробив висновок, що його аспiрантка ще та штучка. Вiн готовий кинути родину, йому ще й сорока немає, i одружитися зi "штучкою", але його беруть сумнiви. Я йому допоможу, знаю як, але менi самому цiкаво, що думають про сучасне життя в Українi не такi гуманiтарiї як я, а математики. Розмова у нас вiдверта. Як професора з професором. Цей молодий доктор математики мене не розчаровує, так як мислить так як я i взагалi вся iнтелектуальна верхiвка нашої столицi. Ось що вiн розповiв.

В спадщину вiд "страни нєпуганих iдiотов", нова для мене дефiнiцiя, тобто Радянського Союзу, нашiй державi дiсталося безлiч дурниць i абсолютно вiджилих стереотипiв, з якими попередня правляча верхiвка суспiльства так мiцно зжилася, що вже i впритул їх не помiчала. Ну добре ми, якi нiби хоча б формально дистанцiонувалися вiд Радянського Союзу. А як ведеться росiянам, якi офiцiйно оголосили себе правонаступниками цiєї ж "країни залiзної логiки" (ще одна дефiнiцiя вiд прикладного математика). Що їм бiдним робити? Як вибиратися з цього, даруйте за каламбур, вибору.

Зустрiчаючись iз людьми стороннiми, якi приїхали до України "iз-за горба", постiйно чуєш вiд них здивованi вигуки i запитання на кшталт: а чому це у вас?... Дiйсно, а чому це ми так чудернацько живемо? Об'єктивно мали б бути найбагатшою i найщасливiшою країною у свiтi, а ось суб'єктивно... В якому кутi органiзму ми знаходимося, вiдомо кожному... Один нiмець з неймовiрним подивом запитував мене, чому це в Києвi у вас з водозливних люкiв дерева ростуть. Ну хiба можна пояснити нормальнiй людинi, яка приїхала з багатої i щасливої країни, що у нас люки просто крадуть i переплавляють, бо так дешевше, на металургiйних комбiнатах, якi належать олiгархам. А тi засiдають в парламентi i нiчого їм зробити не можна. А щоб нiяка машина чи людина хоча б серед бiлого дня не вшелепалася в цей люк i не скалiчилася чи загинула громадяни у нас i вставляють у люки рiзне гiлля, яке видно здалеку. - А чому їх не заарештують? - запитує мене нiмець. - У вас хiба немає полiцiї? Є не лише полiцiя, але й вiдповiдне мiнiстерство, комiтети Верховної Ради по боротьбi з якоюсь там органiзованою i неорганiзованою злочиннiстю i т.д. i т.п. А дерева як росли з каналiзацiйних люкiв, так i ростуть донинi. Амiнь! Хай живе країна тупих кутiв.

Вирвавшись iз цього середовища i потрапивши у свiт, який органiзований не за принципами, нав'язаними нам "старшим братом", ми озираємося на всi боки, мимоволi порiвнюємо себе з мiсцевими аборигенами, моментально розправляємо плечi i нарештi усвiдомлюємо, що ми-українцi, нi в чому реально не поступаємося нi нiмцям, нi американцям, нi японцям. Бiльш того, з подивом дехто починає розумiти, що ми i iнтелектуально часто-густо вiд природи бiльш розвинутi i навiть чисто зовнi привабливiшi.

Нещодавно назад до України, а вiдповiдно i до найпрестижнiшого унiверситету нашої держави, де я продовжую викладати, повернувся один дуже розумний i гарний студент з типовим українським прiзвищем Пилипчук. Так як менi все цiкаво, а вiн носiй новiтньої iнформацiї, я причепився до цього студента з рiзними запитаннями про його життя-буття в одному з найкращих унiверситетiв свiту в США. Вийшла в нас така вiдверта i цiлком довiрлива розмова. Я прямо запитав, чому це вiн не залишився в Америцi, про яку багато хто з нас мрiє. - У вас же такий реальний iнтелектуальний i фiзичний потенцiал, ви чотири мови знаєте, крiм української i росiйської, iнтелектуально тягнете як цiла команда експертiв, та й бог зовнiшнiми даними не образив. Вибачайте за вiдвертiсть, але жоден Голлiвудський актор з вами не зрiвняється. I зрiст десь бiля метра дев'яносто - Метр дев'яносто три, - посмiхнувся вiн. - Вiдверто кажучи, я був упевнений, що бiльше в нашому унiверситетi вас не побачу. Чому ж ви повернулися? Думав, що вас заберуть американськi дiвчата. Невже не було спроб? I раптом Назар прореагував, здавалося б абсолютно неадекватно:" та вони там такi страшнi, та вони там такi дурнi..."

Але хiба ми не дурнiшi? - усмiхнувшись, запитав я. - Бiднi, бо дурнi, дурнi, бо бiднi. I тут Пилипчук раптом "завiвся". Такого вiд нього я не чекав. "Ми бiднi лише тому, що не маємо високого рiвня патрiотизму i нацiональної свiдомостi, - заявив вiн. - Ми донинi живемо у викривленому багатосотрiчним росiйським пануванням ненормальному, божевiльному свiтi. Хiба це нормально, що я киянин, українець, все життя вiд народження був росiйськомовним. I лише у США, а не в Українi, не в Києвi я став україномовним. Ну скажiть менi, хiба це не очевидний маразм, коли мiй однокурсник Андрiй Титар, який був на рiчному стажуваннi в унiверситетi в Торонто (Канада), лише там став теж україномовним. Вiн там зрозумiв те, що виявляється, у нас зрозумiти не можна. Ось тому так i живемо. Я думаю, що навiть у нашому унiверситетi i взагалi в усiй iнтелектуальнiй сферi країни ви, якщо озирнетеся навколо себе, знайдете безлiч дурниць, якi дiсталися Українi в спадок не вiд СРСР, а реально вiд Росiї i яких нiхто не помiчає.

I я "озирнувся". I ось що побачив. З подання цього розумного i, дякуючи Америцi, тепер уже україномовного i патрiотичного студента.

Щорiчно в нашому унiверситетi проводиться конкурс на кращого викладача. На всiх факультетах, якi презентують майже всi напрямки науки i освiти, кожен рiк визначають найкращого професора. I кожен рiк це обов'язково iнша людина. За якийсь перiод кращими стають всi викладачi!? Чи може таке бути, наприклад, у тих же США? Аж нiяк! Чи може так бути хоча б у принципi? Очевидно, що нi. За логiкою речей на одному i тому ж факультетi лише один найкращий викладач i таким вiн може бути i 10, i 20, i навiть 30 рокiв. Якщо заглибитися в iсторiю цiєї чудернацької ситуацiї, то помiтимо, що вона дiсталася нам у спадок вiд все тiєї ж "страни cовєтов". Це звiдси "ростуть ноги" всiх цих комiсiй, якi, визначаючи переможцiв, дiють за типовим росiйським принципом "справедливостi", який урочисто заявляє:"не высовывайся" i "что это, вы всех умней? Так не бывает". Ще й як буває... Не комiсiї, не декан, ректор чи мiнiстерство мають визначати кращих викладачiв, а безпосереднi споживачi iнтелектуальної продукцiї цих викладачiв, тобто студенти i учнi. Їх анонiмне опитування абсолютно безпомилково визначить кращого викладача. Ось тодi i iншим, особливо молодим викладачам у школах i унiверситетах з'явиться реальний взiрець i дороговказ. Тодi i конкуренцiя мiж науковцями буде цiлком здоровою i нормальною. I справи у вищiй i середнiй освiтi постiйно йтимуть на краще.

Чи розумiють це в Мiнiстерствi освiти i науки? Дуже сумнiваюсь. Бо ж якраз на початку року був оприлюднений черговий наказ "Про затвердження Положення про всеукраїнський конкурс рукописiв пiдручникiв для навчальних закладiв системи загальної середньої освiти". I знову тут виринає знаменита ще вiд "страни совєтов" Конкурсна комiсiя. В пунктi 2.4.3 про неї сказано, що її склад затверджується Мiнiстерством. Що цi комiсiї витворяли минулий рiк, вiдомо авторам поданих на конкурс рукописiв пiдручникiв. Самi ж цi комiсiї констатували дешифрування прiзвищ конкурсантiв, члени комiсiй жалiлися, що їхнi конкурснi експертизи пiдмiнялися чиновниками, авторам нiчого не повiдомлялося про пiдсумки конкурсу, щоб вони не встигали вчасно подати апеляцiю тощо.

Причина ж цiєї очевидної вакханалiї порушень тiльки одна - корупцiя. I лише з приходом до влади освiченого, чесного i патрiотичного умовно кажучи "українського диктатора" все це буде в одну мить припинене. Переможцiв конкурсу пiдручникiв мають визначати лише тi люди, якi будуть за цими пiдручниками працювати, тобто учнi, вчителi i батьки учнiв, якi допомагаючи своїм дiтям, особливо у молодших класах. Всi вони дуже добре знають, якi пiдручники хорошi, а якi поганi, якi автори здатнi пiдготувати чудовi i кориснi пiдручники, а якi це не здатнi зробити навiть у принципi. Ну не дано... I що ти тут зробиш? Нiяка комiсiя тут не допоможе. Можна, звичайно, видати за державнi кошти абсолютно бездарнi пiдручники масовим тиражем i завезти їх до шкiл, але примусити вчитися за ними дiтей у наш час уже не вийде. Все таки це не Радянський Союз, де альтернативних пiдручникiв нiколи не було. Комерцiйнi видавництва, щоб одержати прибуток, зацiкавленi у виданнi конкурентноспроможної продукцiї. Якраз вони i дiють цiлком у дусi часу. Проводять опитування учнiв, вчителiв, батькiв i торговцiв на предмет конкурентноздатностi тiєї чи iншої навчальної лiтератури i за позитивного результату самi її видають.

Врештi-решт, чи здогадається хтось в Мiнiстерствi науки i освiти провести анонiмне опитування вчителiв, учнiв i їхнiх батькiв щодо кращих пiдручникiв i кращих авторiв? Чи буде проведено таке ж опитування вiдповiдних торговельних книжкових органiзацiй, фiрм i приватних пiдприємцiв на предмет реального рейтингу навчальної лiтератури i її авторiв по всiх шкiльних предметах? Абсолютно не впевнений. Величезнi суми державних коштiв "прокручуються" у видавничiй сферi. То хто ж їх вiддасть у руки тим, кому вони мають по праву належати. Це трапиться не ранiше, нiж буде наведено лад у всiй нашiй країнi. Що треба робити в країнi вiдомо, але нiхто цього робити не буде лише через одну причину - люди, якi приходять у нас до влади думають лише про себе. А мали б думати, як в iнших державах, про загальнонародне благо i iнтереси нацiї..

Це ж як повезло глядачам, що чемпiонат з футболу в Англiї вiдбувається за їхнiми правилами, а не за законами "страни совєтов". А так би i там кожен рiк був би новий чемпiон. Видали б наказ, призначили комiсiю... Вона б i визначала переможцiв. Раз у цьому роцi переможцем оголосили Челсi, то наступний рiк буде вже Арсенал, а потiм Чарльтон. I так до кiнця списку команд. I знову з початку. А то все Челсi та Челсi, чи Манчестер Юнайтед i Манчестер Юнайтед. Це ж несправедливо. Хiба iншим не хочеться? Ось така "справедливiсть" наших "iнтелектуальних" конкурсiв була i залишається донинi в нас.

Комiсiї потрiбнi в освiтi i науцi там, де готується "штучний" товар. Без них не обiйтися на олiмпiадах, конкурсах Малої Академiї Наук (МАН), захистi дисертацiй. Але навiщо потрiбен ВАК, якого нiде на Заходi немає, не може второпати нiхто. Це все той же спадок росiйсько-радянської ментальностi "страни глупих совєтов". Все це ми донинi не можемо скинути з себе як багатопудовий тягар, що заважає нам рухатися вперед. Сюди ж належать всi цi маразматичнi вулицi 40-ка i 50-ти рiччя Жовтня, пам'ятники радянським вампiрам, вбивцям i збоченцям, якими ряснiють нашi вулицi. Це постiйно нагадує нам, що ми все ще не є вiльними людьми, все ще знаходимося в полонi вiджилих норм i стереотипiв.

Гасло українцiв 20-х рокiв ХХ столiття "Геть вiд Москви" актуальне i донинi. Геть не в сенсi повного економiчного вiдмежування. Мається на увазi вiдмежування i дистанцiонування, перш за все, менталiтетне, свiтоглядне, структурно-органiзацiйне. Як показує життя в цьому сенсi чим далi ми вiдiйдемо вiд Росiї, тим для нас краще. Це добре розумiв етнiчний росiянин i генiальний лiкар Амосов. Вiн казав, що хоча я й росiянин, але знаю, що Українi краще триматися вiд Росiї подалi.

Пiшов вiд мене професор цiлком задоволений собою, скинувши на мене весь той негатив, який накопичився в ньому за останнi мiсяцi. Але головне, що буде неприємно вражена та його аспiрантка, яка вже "намилилися" в "професоршi". Те що вiн її вiдбриє я не сумнiвався. Однак все ж в черговий раз дав завдання своєму асистенту перевiрити стан справ. Ця перевiрка мала засвiдчити рiвень ефективностi моєї роботи.

День 5-й

А сьогоднi в моїй роботi є одразу двi родзинки. Але спочатку про першу. Вона вказує на те, який вплив на деяких людей може мати Iнтернет. Кожен день передi мною проходять всi цi психологiчнi i соцiальнi типи людей. Нiби з вiдповiдних пiдручникiв у власному дуалiзмi проносяться екстраверти з iнтровертами, рацiональнi i iррацiональнi, сенсорнi i iнтуїтивнi, логiчнi i етичнi типи. I в кожного свiй "бзик". Нiби й людина "просунута", нiби й освiчена, але вiрно пiдмiчено, що ви можете бути генiєм, але виглядати як останнiй iдiот, коли у вас нерви не в порядку. Ось передi мною лежить на кушетцi жiнка в якої меланхолiйний стан викликають всiлякi пророцтва Глоби. За цим професiйним астрологом нас загубить або страшний землетрус, або астероїд, або чергова фiнансова криза, а то й всесвiтнiй потоп.

Пояснюю їй чи то намагаюся пояснити, що надшвидкi темпи трансформацiї нинiшньої цивiлiзацiї донинi не знайшли в науцi вiдповiдного теоретичного пояснення. Науковцi вiдсторонилися вiд виконання власної мiсiї i тому пояснення нинiшньої ситуацiї у свiтi, сповненої нiбито незбагненних протирiч взяли на себе журналiсти, полiттехнологи i всiлякого роду вiщуни. Ледь не кожен мiсяць астролог Павло Глоба лякає нас всiлякими катаклiзмами i навiть кiнцем свiту. Хоча жоден з його прогнозiв нiколи не збувається вже на наступний день пiсля "святкування дня невиконаних обiцянок" Iнтернет знову захлинається черговими "пророцтвами". Все це нагадує щорiчнi "передбачення" вiд київських бабусь, якi з щасливим виразом на обличчi влiтку пророкують страшнi морози взимку, коли "все замерзне", а взимку говорять про те, що лiто буде таке, що все "згорить" i ми помремо з голоду. Пiсля чергового такого пророцтва в цьому роцi Україна зiбрала найвищий врожай за всю свою iсторiю (56 млн. тонн зернових). Такий врожай за часiв "розвинутого соцiалiзму" нiкому й не снився. Але не зважаючи на це "комуняки" продовжують балакати про те, як вони колись добре керували сiльським господарством за часiв Хрущова i Брежнєва. Та за нинiшнiй врожай товариш Брежнєв був би обвiшаний золотими зiрками як свиноматка молочними залозами.

Думаю, що вже мабуть всiм набридли недолугi балачки про якусь там фiнансову кризу. Я щось не чув, щоб хтось влаштовував автодафе грошам на площах найбiльших мiст свiту. Балачки про те, що долар падає теж у розумних людей викликають хiба що iронiчну посмiшку. Дай боже, щоб ми так стояли, як вiн падає. Звичайно, якщо в Грецiї вже вся нацiя не хоче працювати, а бути на утриманнi Нiмеччини i Францiї, якщо громадяни всiх країн, якi "намилилися" вступати до ЄС мрiють про таке життя "як у Нiмеччинi", але при цьому не бажають для цього хоча б пальцем поворухнути, криза настане обов'язково. Але це криза не фiнансова, а цивiлiзацiйна. Вона не в кишенях, а в головах людей. Нiколи ще не було такого напливу емiгрантiв до країн ЄС, як у нинiшньому роцi. Так їх ця "криза" притягує, що просто сил нiяких бiльше немає. У нас же духовна чи цивiлiзацiйна криза має найрiзноманiтнiшi прояви. Рiвень "лохiзацiї" суспiльства, яке пiд "пророцтва" професiйних вiщунiв одружується, засновує бiзнес, навiть закладає храми "канонiчної церкви" просто перевищив всiлякi допустимi норми.

Нинiшнiй свiт просто на наших очах переживає очевидне переформатування, яке тiльки-тiльки починається. Розвиток цивiлiзацiї вiдбувається через кризи i iнакше проходити просто не може. Так як все вiдбувається в двох вимiрах: просторi i часi, саме їхня трансформацiя викликає неминучi суспiльнi змiни. Чому так мало у свiтi футурологiв, якi вмiють передбачати майбутнє на науковому рiвнi? Iсторiя, я про це вже говорив, у нас повнiстю фальсифiкована i мiфологiзована. Що вже там говорити про те, що вiдбувалося 100-200 рокiв тому. У нас повнiстю викривлено те, що вiдбувалося мiсяць тому. Як же тодi можна передбачити майбутнє без знання i розумiння минулого. Нинiшнє - лише мить. Фальсифiковане минуле знищує базу для правдивого передбачення майбутнього i вiдкриває шлях всiляким шарлатанам.

Що ж буде вiдбуватися зi свiтом далi? Чому нинi так важко передбачити майбутнє? Чому ще за день нiхто не був здатен передбачити, скажiмо "арабську весну"? Чим зайнята цiла армiя всiляких професiйних аналiтикiв? Чому вони не можуть вiдпрацювати мiльярди доларiв, якi на них витрачають держави? Справа в тому, що донинi нiхто не звертає уваги на очевидний парадокс сучасного свiту. В ХХI ст. паралельно проходять два, здавалося б взаємовиключних процеси: простiр все бiльше об'єднується, диверсифiкується. глобалiзується. Натомiсть територiя все бiльше розпадається i дискретизується. Це вiдбуватиметься i надалi по наростаючiй.

Наприклад, для мене очевидно, що кризовi явища в ЄС виникли саме тодi, коли вирiшили iнтегрувати не простiр, як до того, а територiю, як нинi. I це стосується всiх без винятку iнтеграцiйних об'єднань. Поки iнтеграцiя вiдбувається на просторовому рiвнi все добре, коли намагаються об'єднати територiю, все починає розпадатися. Якщо лiдери ЄС це зрозумiють, даром вiддаю їм власну iдею, все буде добре. Якщо i далi будуть тиснути на територiальний чинник, тенденцiя об'єктивної дискретизацiї територiї неодмiнно зруйнує цю найуспiшнiшу iнтеграцiйну структуру.

Гаслом ХХI ст. стає: управлятися локально, дiяти глобально. Великi територiї внаслiдок їх постiйного ускладнення стають мало контрольованими. Через це простiр намагається глобалiзуватися у вiртуальний простiр, все бiльше вiдриваючись вiд конкретної територiї.

Час iмперiй пройшов. Ми будемо свiдками дуже швидкого розпаду їх територiй. В ХХI ст. їх замiнять все бiльш вiртуальнi просторовi, а не територiальнi iнтеграцiйнi об'єднання.

Це вже я говорив не одному пацiєнту. I взагалi я як i всi iншi люди не позбавлений певних штампiв у роботi. Повторююся нерiдко. I це правильно, так як при моєму робочому ритмi моя праця все бiльше перетворюється на якусь технологiчну лiнiю. Так i має бути. Але з однiєю умовою. Нею є iндивiдуальний i творчий пiдхiд.

Другою родзинкою за день був вiзит до мене етнiчної росiянки, яка на початку 90-х рокiв ХХ ст. разом з чоловiком-українцем переїхала з Росiї до України. Як i багато хто з росiян, якi нiколи в Українi не жили, вона вважала, що українцi i росiяни дуже близькi народи. Однак поживши двадцять рокiв в Українi вона пересвiдчилася в протилежному. Кожне лiто вона їздила в свою Костромську область до родичiв i не могла зрозумiти, як можна жити так, як живуть корiннi росiяни в Росiї. Їi просто виводили з себе постiйна колотнеча, масове пиятство i неробство, абсолютне запустiння на фонi нацiонального бахвальства не пiдкрiпленого нiчим конкретним. Ранiше, до того як вона пожила в Українi вона цього не помiчала, так як думала, що це притаманно i українцям. На її прикладi ще раз отримало пiдтвердження твердження, що все пiзнається в порiвняннi. I ось запив її єдиний улюблений син. В цьому вона винить росiйськi гени в ньому, а отже i себе саму. Врештi-решт ця бiдна жiнка довела себе майже до божевiлля i тому опинилася у мене. Прийшлося прочитати їй лекцiю i закрiпити в нiй декiлька напрямкiв мислення, якi мають уберегти її вiд руйнуючого душу провiнцiйного росiйського менталiтету.

Для росiян i Росiї притаманна одна менталiтетна особливiсть, яка безумовно ставить цю нацiю i країну в стратегiчно програшну ситуацiю. Щирi росiяни-мислителi, письменники i поети дуже добре це помiтили, вболiваючи за долю Росiї. Тому i з'явилися знаменитi твори "Горе от ума" i менш вiдомi вiршi, цитую по пом'ятi:" к глупым полный благодати, к умным безпощадно строг, бог всего, что есть некстати, вот он, вот он, русский бог." "Страну дураков" не могли створити нiмцi, французи чи американцi. Вона цiлком природно виникла на основi Росiї.

Якраз цей "русский бог" через все зросiйщене в Українi, через так звану Українську православну церкву Московського патрiархату, продовжує правити бал в Українi. Ось звiдки i стирчать вiслючi вуха рiзних безглуздих, алогiчних, маразматичних проявiв у тих сферах буття суспiльства, де їх навiть у принципi не повинно бути. Бо якщо Москва виникла лише через 300 рокiв пiсля того, як хрестили киян, то як в Києвi i Українi може iснувати Московський патрiархат? Хiба це не очевидний маразм i дебiлiзм, яких ми не помiчаємо? Хiба ми не продовжуємо молитися богу, який "всему некстати" i прихильний лише до кретинiв i дурнiв, але не терпить розумних людей? Ну, нарештi, комусь же треба сказати правду. Досить брехати! Лише назвавши зло злом, добро добром, дурницю дурницею ми зможемо нарештi скинути пута з нiг i полуду з очей, якi заважають нам рухатися вперед до щастя, успiху i процвiтання.

Увiмкнiть телевiзор. По багатьох каналах, якими володiють "iнородцi", постiйно "крутять" виступи "гумористiв" з Росiї, розбавленi де-не-де "нашою" Вєркою Сердючкою. Час вiд часу телевiзiйна камера дає крупним планом перекошенi нiби вiд смiху, а насправдi вiд внутрiшнього iдiотизму обличчя глядачiв i слухачiв у залi. Це реальне уособлення паразитичного дебiлiзму, який продовжує панувати в нашiй країнi. Це я стверджую як професiйний психолог. Подивiться на цi обличчя як у дзеркало i вжахнiться. Саме з цього i починається ваше iнтелектуальне одужання, iнтелектуальне i духовне визволення України.

В цей час, коли ми з вами сидимо бiля дисплеїв комп'ютерiв i длубаємося в Iнтернетi в "братнiй" Росiї тисячi людей з вищою освiтою i науковими ступенями, об'єднанi в iнститути, проблемнi лабораторiї i тимчасовi "творчi" колективи, взявши в долонi голови 24 години на добу думають, яку б це ще бiду, нещастя i взагалi будь-яку "каку" можна було б зробити для України i українцiв. Для цього з державного бюджету i всiляких фондiв видiляються мiльярди рублiв. I це не пустопорожня балаканина. Як професiйний психолог, який вмiє випитувати iнформацiю з рiзних людей, в тому числi й агентiв ФСБ i їхнiх родичiв я знаю про що пишу.

Я не вмiю вiдпочивати. Коли нiчого не роблю, життя нiби завмирає. Тому в цьому роцi на дачi я писав 51-й пiдручник з психологiї i психоаналiзу i постп'ятсотi статтi з геопсихологiчної орiєнтацiї рiзних нацiй. Вiдпочивав, переглядаючи старi номери журналу "Наука и жизнь". I ось за 1990 рiк, коли вже всi тi "кому треба" в Росiї зрозумiли, що Росiйськiй радянськiй iмперiї невдовзi настане повний "песець", такий бiлий i пухнастий, в цьому поважному часописi зявилася "наукова" стаття з назвою "Где живут русины". I навiть картосхему "для пущей важностi" "присобачили". I ось у цьому науковому часописi бiльш як 20 рокiв тому ми читаємо абсолютно вiдверту програмну статтю росiйського iмперiалiзму. Виявляється, що межа мiж нацiєю українцiв i нацiєю русинiв проходить по межах мiж Рiвненською i Житомирською, Тернопiльською i Хмельницькою i Чернiвецькою i Вiнницькою областями. Все що на захiд вiд цiєї межi це країна русинiв, а на схiд це Україна. В одному i тому ж селi, але по рiзних берегах Збруча виявляється живуть рiзнi народи. Повний маразм. Але не поспiшайте смiятися.

Радянський Союз невдовзi розсипався, не зважаючи на найбiльшу у свiтi армiю, найбiльший ядерний потенцiал, велетенський КДБ, внутрiшнi вiйська i мiлiцiю. Так само розсиплеться i новiтня Росiйська iмперiя. Неспростовний науковий факт. Пiсля розпаду СРСР ФСБ почала методично проводити i втiлювати в життя знамениту iмперську полiтику - роздiляй i владарюй. Купленi за грошi "галичани" почали писати статтi, що нiякi вони не українцi, а саме русини. В цих статтях до смiшного повторювалися тези програмної статтi в журналi "Наука и жизнь". Але нiчого з цього не вийшло. Немає в Галичинi переважаючої там так званої Української православної церкви Московського патрiархату, попи якої проповiдують з амвонiв, що нiяких українцiв i в природi немає, а є "русские", або хоча б, для початку, русини. Хiба що останньому їжаку не зрозумiло, агентами якої органiзацiї вони є. В будь-якiй iншiй державi, яка турбується про свою безпеку, в нас нiбито, кажуть, є навiть така державна структура як Служба безпеки України, таких "проповiдникiв" взяли б "за цуг ундер" i вiдправили до в'язницi. Але "наша" влада вiдпочиває...

Але люди з проблемних "лабалаторiй" не даремно живуть-хлiб жують. Вони порекомендували не розпорошувати сили, а сконцентрувати всi зусилля "на русинах" в однiй областi. Нею була обрана Закарпатська, яка в цьому сенсi найбiльше вiдповiдала вимогам, так як греко-католицька церква цiєї областi не була пiдпорядкована Львову. На вiйнi - як на вiйнi. Спочатку необхiдно захопити плацдарм, а потiм поступово розширювати його системно i систематично. На пiдкуп мiсцевих колаборацiонiстiв з Москви потекли мiльйони доларiв. Почалася пряма пiдготовка у спецiальних школах агiтаторiв, якi пiшли переконувати людей, що нiякi вони не українцi. З Закарпаття все це має перекинутися на всю Захiдну Україну.

В цей же час, зi створених осередкiв ФСБ у монастирях УПЦ Московського патрiархату ведеться пiдготовка агентiв, якi в церквах, тролейбусах, автобусах, трамваях, в мережi Iнтернету мають переконувати вже населення Схiдної України, що нiякi вони не українцi, а малороси. Отже в Захiднiй Українi, як проблемнiшiй територiї спочатку треба "зробити" русинiв, а у Схiднiй малоросiв. Це перший етап. Потiм переконати i тих i iнших, що русини, малороси i "русские" це одне i теж. I вперед хлопцi! Росiя в небезпецi, її треба захищати. I ось колишнi українцi, а нинi якiсь там руси, роси чи росiяни вже стрункими рядами чимчикують на проблемний багатотисячокiлометровий кордон Росiї з Китаєм i на вiйну на Пiвнiчному Кавказi. Понял, да? Ось про цей проект на одному з сеансiв i повiдав менi пiд впливом гiпнозу один агент ФСБ в якого "поїхав дах" на грунтi кохання до однiєю розкiшної української нацiоналiстки i активiстки, яку вiн мав переагiтувати "на русинку".

Ви думаєте навiщо в Одесi агенти росiйського iмперiалiзму спорудили пам'ятник царственiй повiї Катеринi II i ще десь там цього ж "хочуть"? Ану, поворушимо сiрою речовиною мозку! А це для того, щоб "хохли" не забували, що їхнi дiди, прадiди i пра-пра... мiльйонами гинули за Росiйську iмперiя (до речi дуже героїчно) - вiд Турецької до Кримської вiйни, вiд Першої свiтової до Другої. I на Даманському, i у Фiнляндiї, i в Афганiстанi, i в Єгиптi... Продовжувати? I всi цi героїчнi матроси Кiшки в Севастополi, i Берести в Берлiнi, i моя героїчна мати, царство їй небесне, в тому ж Берлiнi, i мiй тричi поранений батько, i безрукий дядько i безногий iнший. А мiй героїчний дiд, штабс-капiтан росiйської армiї Степан, Георгiївський кавалер, який загинув у 1915 роцi в Карпатах, цiлком ймовiрно, вбитий кулею такого ж українця, якого примусили воювати за вже iншу, Австро-Угорську iмперiю. А всi цi майори Вiхрi, воєначальники Тимошенки, Рибалки, Малиновськi, Черняховськi, а воїни УПА, якi тисячами стрiлялися i пiдривали себе гранатами, але не здавалися нi нiмецькому, нi росiйському ворогу. Такого героїзму не знала жодна iнша нацiя свiту! А чому ж ви нинi не хочете гинути за Росiю на Пiвнiчному Кавказi? "Ми iстєкаєм кров'ю, а ви нє хатiтє памочь", картав мене один росiянин на мiжнароднiй конференцiї. Ану, хохли, к ноге! А як не вистачає нинi росiйському вiйськово-промисловому комплексу українського технiчного генiю у виглядi iнтелекту чисельних Засядькiв, Кондратюкiв, Глушкiв, Корольових, Духових, Челомеїв, Люльок i т. iн.

Але щоб так не казали i писали, голови в iмперiї нiколи немає. Тiльки головка... Нiчого нового в "проблемних лабораторiях" придумати не можуть. Пiд час Першой свiтової вiйни, Росiя, захопивши Галичину вирiшила силомiць перетворити мiсцевих українцiв на русинiв. А потiм вже i росiян. Навiть перехiдну мову придумали, так зване "язичiє". Книжки на ньому друкували. Де вона тепер? Жива виявляється! За кордоном уже друкуються пiдручники з русинської мови, яка просто до смiшного нагадує славнозвiсне "язичiє". Ну що, у вас, хлопцi, голова зовсiм не працює, щоб придумати щось новеньке? Чи вже щось нове придумати i в принципi не можна? Невже всiлякi "iнородцi" i "нацмени", "тiпа" панiв Табачмана i Балдєєва вже повнiстю iдеологiчно "iссяклi"?

Iмперський маразм цiлком закономiрно "крєпчаєт". Взяти хоча б для прикладу призначення в Україну, "пiд вибори" нового посла пана Зурабадзе. Зважаючи на його прiзвище пан Зурабадзе є осетином, саме з того проблемного регiону Росiї, куди треба вiдправити, як гарматне м'ясо, українських хлопцiв. Ну не можна ж так прямолiнiйно, або як тепер кажуть тупо дiяти. Ну призначили б саамi, якута, комi, чукчу, тувинця чи хакаса i я ще б подумав, навiщо це зробленою. Але осетина... Ви мене "свиняйте". Це ж i хробаку зрозумiло, що його завданням є "мобiлiзувати" українцiв на вiйну на Пiвнiчному Кавказi.

Почитаєш у засобах масової iнформацiї Росiї про українцiв i смiх бере. Пiдручники з психологiї вiдпочивають. Вони, бачте, "и хитрые, и жадные, и скрытные", тобто зовсiм протилежнi "широкой русской душе". Не забудуть згадати, побутуючий в армiї колишнього СРСР, що "хохол без лички не хохол". I тут же, "як здрасьтє", пишуть, що українцi i росiяни - це один народ. Смiх, та й годi. Та ви на себе в дзеркало подивiться. Та типовий "русак" з Центральної Росiї (кирпатий и вилицюватий) вiд типового українця, скажiмо носатого полтавця рiзниться бiльше, нi француз вiд шведа. Українцi i росiяни зовсiм iншi народи. I менталiтетно, i генетично. Про це говорять хоча б надзвичайно поширений резус-конфлiкт у змiшаних українсько-росiйських родинах.

Нiмцi, самi родом з iмперiї (III Рейх), були майстрами всiляких науковоподiбних мiстифiкацiй. Але це для iнших. Для себе вони робили все ґрунтовно i з нiмецькою точнiстю i педантичнiстю. Захопивши пiд час Другої свiтової вiйни Україну i значну частину Росiї, вони вирiшили вияснити для себе, чи має байка про "спiльну колиску народiв-братiв", хоча б якесь наукове пiдґрунтя. З цiєю метою вони почали брати проби кровi в українських i росiйських селах, з метою порiвняльного генетичного аналiзу. Результати були вражаючими. Виявилося, що українцi i росiяни належать навiть до рiзних расових пiдтипiв. Пiсля вiйни цi данi потрапили до рук американцiв i були опублiкованi. Ось звiдси i "ростуть ноги" вiдомого радянського твердження, що генетика є буржуазною лженаукою, яка знаходиться на службi в американського iмперiалiзму. До речi, як i кiбернетика. I ще декiлька наук з ними вкупi, якi каменя на каменi не залишали вiд росiйських iмперських побрехеньок i iнсинуацiй.

Iмперiалiсти, якої б там не було iмперiї, мислять абсолютно однаково. У польськiй iмперiї нiяких українцiв не було, а були малополяки, в росiйськiй все "до навпаки", нiяких українцiв немає, а є малоросiяни. Чистої води геопсихологiя, якою я займаюся в останнiй час. Через це i вийшли на екрани України два маразматичнi iмперськi фiльми - польський "Вогнем i мечем" i росiйський "Тарас Бульба". В першому нацiонально-визвольна боротьба українцiв проти польського гнiту представлена як вiйна громадянська мiж двома гiлками польської нацiї, великополяками i малополяками. А хiба київськi поляни не є предками полякiв, запитує Ежи Гофман? Але всi рекорди iсторичного маразму долає росiйський фiльм "Тарас Бульба", як кажуть, фiнансований все тiєю ж "фiрмою" пiд назвою ФСБ. Виявляється українцi воюють проти полякiв за якусь мiфiчну "землю русскую". В той же час ми з опису французького iнженера Боплана, складеного ще у 1648 роцi, саме тодi, коли вiдбувалися подiї обох фiльмiв читаємо i бачимо на картосхемi, що "земля козакiв зветься Україною (Ukraina)", а пiвнiчнiше вiд неї бовванiє країна, яка називається Московiєю. У Боплана Україна це самоназва країни козакiв, а Московiя це самоназва нацiї московитiв. I нiякої тобi нi Русi, нi Росiї. Росiя виникла як цiлком штучна, придумана, сфальсифiкована i маразматична назва країни московитiв не ранiше як рокiв через 70-80 за часiв "полiттехнологiв" ще одного "русского" царя Петра I, на 90% генетичного нiмця. Потiм цю полiтику продовжила ще одна "русская" Катерина II, яка взагалi була стовiдсотковою нiмкенею.

Приписувати таку дурню Тарасовi Бульбi i iншим козакам-українцям, щоб вони волали "за землю русскую" можуть лише повнi маразматики. Хай би яким вогнем поляки не палили Тараса Бульбу вiн мiг кричати хiба що про землю українську. Бо "русской земли" тодi навiть i в проектi не було. Навiть об'ївшись блекоти i обпившись горiлкою Тарас Бульба б i тодi Росiї не згадав, бо про неї не те що в Українi, але i в тодiшнiй Росiї нiхто i слухом нiчого не чув.

Пам'ятаю, як на 9 Травня в останнi роки iснування "страни дураков" нас, студентiв Київського державного унiверситету iменi Тараса Шевченка доцент, який викладав iсторiю КПРС, повiз до Бреста. Ми сидiли за одним великим столом разом з росiянам i гомонiли мiж собою суржиком. Сусiдка-росiянка, звернулася до своїх: какие то нерусские, ничего не понимаю. Наш викладач-iсторик, мабуть неждано для самого себе прохопився: а вы ж то чьи будете? Мы нерусские, а вы русские. Каким русскам вы принадлежите. А й дiйсно. У свiтi бiльше немає народу, який би мав таку образливо-маразматичну назву: русские, тобто чиї. Раби, холопи, прислужники? Хто? А це саме i говорить про штучнiсть цiєї назви, так як жоден народ сам себе так не назве. Це я як психолог стверджую. Нiмцi, французи, поляки, українцi, шведи, португальцi хто i лише "русские" чиї.

Абсолютно маразматична, навiть суто психологiчно, i п'ята колона росiйського iмперiалiзму в Українi. Вона повнiстю позбавлена не лише формальної логiки, але й честi та совiстi. Наведу приклад. Один знайомий росiянин, активний борець за впровадження росiйської мови в Українi раз зустрiвши мене з єзуїтською посмiшкою сказав: а ти знаєш, що в Росiї i зарплата, i пенсiї, i стипендiї студентам набагато вищi, нiж в Українi? I живуть люди там набагато краще, нiж в Українi. I президент там нормальний. Не те, що в Українi. На це я йому вiдповiв: не бреши. Я так люблю Росiю, росiйську мову, росiйську культуру i за них борюся, одразу завiвся вiн. Заспокойся, вiдповiв я. Чому, якщо ти так любиш Росiю i там так добре, ти в нiй жити не хочеш? Чи може тебе хтось не пускає виїхати на iсторичну батькiвщину? Зовсiм нi. Якраз навпаки. Їдь собi i слухай чи триповерхову, чи п'ятиповерхову росiйську мову 24 години на добу. I пенсiю отримуй високу, а я тут в Українi вже буду i далi "страждати". Не має логiки в п'ятої колони росiйського iмперiалiзму в Українi. Те, за що вона тут бореться "навалом" в Росiї без будь-якої боротьби. Нiчим iншим, знову ж таки чисто психологiчно, небажання росiян переїжджати з України на iсторичну Батькiвщину, де "дим Отєчества нам сладок i прiятєн", як прихованою вiд самих себе глибинною ненавистю до Росiї, її незбувних маразмiв, якi на фонi України бачаться набагато виразнiше це явище пояснити не можна.

Але найкласичнiший маразм з маразмiв росiйського iмперiалiзму, класичнiше просто не буває, це так звана Українська православна церква Московського Патрiархату. Ця "божа органiзацiя", створена сатанинським ФСБ взагалi не має нiякої формальної логiки, а отже є саме маразмом у його самiй сутностi. Маразмом, так би мовити у чистому виглядi. Хiба що коняцi не зрозумiло, що Москва, як дєрєвня, виникла лише через 300 рокiв пiсля того. як хрестили киян. Таким чином Московський патрiархат в Києвi i в Українi в цiлому це маразматичне твердження про те, що праправнучка старiша, давнiша, першопрестольнiша, а тому i канонiчнiша за прапрадiда. Я вже про все це уже писав неодноразово як саме як психолог, але все одно вимушений до цiєї проблеми повертатися ще i ще раз пiсля чергових сеансiв з пацiєнтами в яких "поїхав дах" пiсля їх зомбування в цiй сатанинськiй людиноненависницькiй церквi. Все це маразм i брехня, а значить йде вiд Лукавого або вiд Сатани. Хоч лоба собi розбийте, але нiчого хорошого з цього не вийде. Нi для вас, шановнi панове росiйськi iмперiалiсти, нi для ваших агентiв в Українi.

Жартуни кажуть, що логiка буває трьох видiв: формальна, залiзна i жiноча. Росiйський iмперiалiзм у своїй дiяльностi не належить до жодної з них, а значить приречений на старечий маразм i загибель.

Iстинно зауважено: скажи менi хто твiй друг i я скажу хто ти. Тому розумнi люди i країни, якi управляються розумними керiвниками беруть собi за дороговказ життєвi приклади з успiшних i щасливих людей i держав i вiдкидають тих, якi не здатнi рацiонально органiзувати своє життя. Особливо важливе значення має досвiд i приклад старших для молодих людей i молодих країн. Успiшна Фiнляндiя обрала собi за приклад Нiмеччину, Болгарiя, Угорщина, Чехiя, Туреччина та деякi iншi країни теж навiть офiцiйно заявили, що вони рiвняються на цю ж країну. Успiшна Пiвденна Корея, Китай взяли собi за приклад не голодуючу комунiстичну Пiвнiчну Корею (КНДР), а Японiю. Процвiтаючий Сiнгапур впроваджував у себе досвiд Японiї, США i Гонконгу (Сянгану). Швидко прогресуючi Бразилiя, Чилi та Уругвай використовують досвiд США. Все це робиться з розумом, тобто, досвiд "країн-прикладiв" переноситься на мiсцевий грунт не механiчно, а з врахуванням мiсцевої нацiональної специфiки.

Понад двадцять рокiв так званих "реформ" в Українi однозначно вказують нам на те, що недолугi керiвники нашої держави взяли собi за приклад однозначно iсторично збанкрутiлий досвiд Росiї. Особливо яскраво це проявилося за проросiйської влади, яка взялася "мавпувати" вже до деталей найдрiбнiшi маразми державного управлiння країни, яка сама заявляє всьому свiтовi, що "умом Россию не понять". При цьому це говориться не жартома, а на повному "серйозi". А яким же органом, пардон, панове, вас треба розумiти? Я усвiдомлюю, що суто в царинi дефiнiцiй української i росiйської мов рiзниця у сферi управлiння разюче вiдмiнна i навiть просторово протилежна. В українцiв всiм керує голова, а в росiян прєдсєдатель. Якщо ми згадаємо, що слово "прєдсєдатєль" походить вiд слова "сєдалiще", то вираз "умом Россию нє понять", стане бiльш зрозумiлим.

Ну i який же приклад бере "наша" влада з Росiї? В якому станi знаходиться ця держава, яку за приклад не взяла нiяка iнша держава свiту, крiм України? Чому це про бажання вступити до ЄС i НАТО у свiтi заявили 82 (!) країни i немає жодної (!), може ви менi таку пiдкажете, яка хотiла б вступити до СНД i Ташкентського пакту. То хто ж тодi тут дурний? Запитання, як на мене риторичне.

Правдивої iнформацiї, а не недолугої пропаганди про стан справ в Росiї вiд її влади не дочекаєшся. Практично всi органи масової iнформацiї цiєї країни знаходяться пiд контролем Кремля i спiвають йому осанну. Але ж зараз уже не ХIХ i навiть не ХХ столiття. Iнтернет, iнформацiйнi вiйни, викиди секретних державних документiв у свiтову iнформацiйну мережу, Iсландiя, яка на законодавчому рiвнi прийняла рiшення, що нiяких секретiв в неї, навiть державних, немає. Остання країна тепер реєструє будь-якi засоби масової iнформацiї, якi так чи iнакше переслiдуються в iнших країнах. I на нас обрушився цiлий потiк iнформацiї, яка ранiше складала державнi таємницi. Та й "бацька" Лукашенко, посварившись з керiвниками Росiї взяв i опублiкував засекреченi данi про тотальну деградацiю росiйського суспiльства. Росiйський ФСБ лише був вимушений констатувати, що КДБ Бiлорусiї працює краще за нього.

То що ж ми довiдалися з матерiалiв iнформацiйної вiйни Бiлорусi з Росiєю? Виявляється, що станом на 2010 рiк росiйське суспiльство демонструє всьому свiтовi страшну картину повного занепаду i жахливої тотальної деградацiї. Ось лише деякi цифри. Ми довiдалися, що в Росiї 4 млн. тiльки зареєстрованих бомжiв, насправдi їх набагато бiльше. Понад три мiльйони жебракiв, якi просять на вулицях милостиню, 3 мiльйони проституток, 6 млн. лише зареєстрованих душевно хворих, 5 млн. тiльки офiцiйно зареєстрованих наркоманiв, насправдi їх незрiвнянно бiльше, понад 6 млн. хворих на СНIД. Населення Росiї щорiчно зменшується майже на мiльйон осiб. При цьому росiян стає на 2 млн. менше, а "iнородцiв", переважно мусульман, - на 1 млн. бiльше. Щодня робиться тiльки офiцiйно зареєстрованих 10 тис. абортiв, 7 млн. шлюбних пар взагалi не мають дiтей. Щорiчно в Росiї скоюється 80 тис. вбивств i 100 тис. людей гине вiд передозування наркотикiв, 30 тис знаходять свiй кiнець у ДТП.

Тотальна деградацiя суспiльного життя Росiйської Федерацiї стане ще яскравiшою, якщо ви довiдаєтеся, що у в'язницях цiєї країни сидить понад мiльйон чоловiк i що це бiльше, нiж в СРСР за часiв сталiнських репресiй. Росiяни випивають понад 18 лiтрiв умовного спирту на людину на рiк, що бiльш як удвiчi перевищує порiг фiзичної деградацiї нацiї. Дiтей сирiт у цiй країнi 750 тис., що бiльше, нiж пiсля закiнчення Другої свiтової вiйни (678 тис.). Понад 3,5 млн. дiтей є iнвалiдами, бiльш як 1 млн. наркоманами, 2 млн. неписьменнi, 5 млн. безпритульнi. Зате чиновникiв там аж втричi бiльше, нiж було за часiв СРСР (Брежнєвський застiй).

Росiя виробляє нинi стiльки тканин, скiльки царська Росiя виробляла в 1910 роцi. Такий же рiвень виробництва вагонiв. Випуск взуття взагалi опустився до рiвня 1900 року! Лише нафтогазовий сектор за десять "путiнських" рокiв зрiс у 5 разiв. Iнфраструктура Росiї руйнується на очах. Нещодавно все Пiдмосков'я зустрiчало Новий Рiк без свiтла. Аварiю не могли лiквiдувати бiльше тижня. Є реальна небезпека, що в морози без електрики опиниться i Москва. А це вже сама справжня катастрофа.

А яке вiдношення всi цi факти мають до України, запитає нетерплячий читач? Справа в тому, що наша державна структура нинi в усьому мавпується з Росiї, а отже однi i тi ж причини дають однi i тi ж наслiдки. Тим бiльше, що за нової влади вже вiдбулася репетицiя майбутнього Апокалiпсису. Цiєї зими в окремих районах Києвi вже двiчi вiдключали опалення чого тут не було з часiв нiмецької окупацiї. На свiт в цiлому i на Україну зокрема насувається циклiчна цивiлiзацiйна криза. Вона, як це завжди було, буде супроводжуватися i рiзними природними катаклiзмами. Уже зараз нашу планету переслiдують незвичнi потопи, посухи, екстремальнi пiдвищення температури, починає "дурiти" Гольфстрiм i Ель-Нiньо. Ми знаходимося напередоднi "переформатування" не лише суспiльства, але й природи. Все старе, пострадянське, вiджиле буде невблаганною знищене iсторiєю. Будуть знищенi i провiдники та реалiзатори збанкрутiлих iдей, традицiй, ментальностi тощо. Тим бiльше, що всi вони вже давно засвiтилися i самi склали на себе "розстрiльнi списки".

В умовах кризи великi мiста перетворяться на справжнi пастки для людей. якi в них живуть. Системи життєзабезпечення перестануть працювати, а транспортнi магiстралi будуть паралiзованi. Стiльниковий зв'язок буде заблокований. Автономнi системи водо- i теплопостачання у великих мiстах у виглядi печей i колодязiв вiдсутнi. "Омельченкiвськi" артезiанськi свердловини в столицi з приходом проросiйської влади вже фактично припинили своє iснування. Здичавiлi тварини, пацюки, iнфекцiйнi хвороби, повне знецiнення грошей. Мародери, вбивцi, ґвалтiвники, грабiжники вже нинi намагаються взяти владу до своїх рук. Через це найцiннiшою рiччю стане "пан Кольт". Вiддаленi вiд мiст райони сiльської мiсцевостi з автономними системами життєзабезпечення отримають безперечну перевагу. Найбiльше шансiв на виживання буде в сiльськогосподарських областях Захiдної України, де люди звикли допомагати один одному. Нацiоналiсти запропонують людям задля виживання строго i жорстко органiзовану замкнуту систему, яка буде прийнята всiма. Преференцiї отримають i добре органiзованi протестантськi громади, якi рушать з мiст у сiльську мiсцевiсть. Чим далi вiд магiстральних шляхiв, тим ситуацiя буде кращою. В Захiднiй i Центральнiй Українi буде сформована потужна армiя, яка зупинить навалу в Україну голодних мародерiв, вбивць i гвалтiвникiв з Росiї, якi у 1921-22 i у 1932-33 роках вже заполоняли нашу країну. Почнеться поступове, болiсне вiдродження на абсолютно нових принципах iснування суспiльства.

Спостерiгаю я за нашим суспiльством i бачу, що правий у своїй його нинiшнiй характеристицi. I не лише як соцiальний психолог, але й у першу чергу як геопсихолог. Дiйсно, в нинiшнiй Українi розiбратися з ситуацiєю, яка склалася не можна не лише без психоаналiтика, а в першу чергу без психiатра.

Ось так пройшов ще один день успiшного українського психоаналiтика, вiдпущеного долею на свободу.

День 6-й

Середа, середина тижня як правило доволi спокiйний в психологiчному i психiчному сенсi день. Це вам не "важкi" понедiлок i п'ятниця. Один робочий тиждень починає, iнша закiнчує. Iнколи не знаєш, який з цих днiв гiрший. В понедiлок до мене йдуть знудженi домогосподарки, якi провели вихiднi зi своїм чоловiком бiзнесменом, якого в iншi днi вони майже не бачать. Ну й отримали вiд нього стiльки всiлякого негативу, який вилився на них, що одразу побiгли до психiатра. Одна з таких дам в мене навiть на цiлий рiк наперед за великi грошi зафрахтувала у понедiлок на 9.00 ранку час прийому. Якщо її немає я маю право взяти на цей час когось iншого. Але якщо вона передумає i все таки з'явиться. Таке вже бувало, i тодi треба негайно спроваджувати клiєнта i займатися виключно нею.

Але сьогоднi незвична середа. В мене на прийомi чоловiк, сина якого своїми руками убив син одного депутата-комунiста. Убив i отримав у нашого суду, "самого гуманного у свiтi" умовний вирок. У батька їде дах вiд всiєї цiєї "соцiальної справедливостi". Йому не зрозумiло, чому всi люди мовчать, хоча таких випадкiв у країнi вже тисячi. Чому немає революцiї? Прийшлося спочатку за моєю методикою спочатку прочитати йому коротеньку лекцiю.

Багатьом в Українi та за її межами здається загадковою нинiшня ситуацiя в нашiй державi. Ця загадковiсть полягає в тому, що при всiй швидкiй деградацiї українського суспiльства, яка надзвичайно прискорилася за проросiйської влади, зовнiшнiх ознак революцiї поки що не видно. I все це на фонi масового зубожiння української нацiї, разючим контрастом для якої служить комунiстично-капiталiстична правляча верхiвка, складена з олiгархiв-iнородцiв, прибутки яких зросли в десятки разiв. На дорогах мажори давлять колесами своїх наддорогих автомобiлiв українцiв, як колись орди завойовникiв давили їх гусеницями танкiв. Йде справжня, хоча i неоголошена вiйна. В українцiв забирають доньок на розтлiння злочиннiй владi, вiднiмають бiзнес, церкви i мову. Скрiзь панує зло, брехня i несправедливiсть. В оцiнцi мiжнародної полiтики влади, яка цинiчно i вiдверто здає нацiональнi iнтереси все чiткiше виникає слово, написане кривавими лiтерами на високих парканах владних вотчин. Це страшне слово - "зрада".

Жахлива моральна деградацiя, на тлi своєрiдних мiстично-сексуальних збочень охопила як пандемiя всю верхiвку суспiльства. Через це дослiдження даної ситуацiї полiтологами-аналiтиками не є всеохоплюючими, без вiдповiдного наукового вердикту психiатрiв.

Суспiльство у нас дуже хворе, i хвороба продовжує прогресувати. Але вiдсутнiсть, як уже було сказано ранiше, зовнiшнiх проявiв революцiї дає владi i її придворним аналiтикам цiлком поверховий оптимiзм, що нiякої революцiї в Українi не буде.

Щоб там собi не уявляли люди, якi з кожним мiсяцем свого владарювання вiдсувають "покращення" з "уже сьогоднi"спочатку на 2011 рiк, а тепер уже й на 2014, очевидно, що революцiя вже вiдбувається. I це найжахливiша революцiя з усiх можливих. На наших очах вона проходить саме в умах i душах українського народу. Психоаналiтики всiх часiв i народiв таку революцiю звали катастрофою. Вихiд з неї лише один - через страшний катаклiзм. I причиною цiєї катастрофи є нинiшня влада.

Катастрофiчну революцiю в найглибших куточках душi українцiв саме нинi органiзує наша збожеволiла, знавiснiла, осатанiла влада, яку, здається, веде якийсь фатум i нещасна доля. Не якiсь там мiфiчнi таємнi чи явнi зловмисники, не "деструктивнi сили", не "професiйнi революцiонери", тягнуть нинiшню владу до прiрви. Десятирiччя цiлеспрямованої революцiйної роботи не могли б зробити того, що зробили останнi мiсяцi доленосних помилок влади, яка сама себе загнала до глухого кута.

Всi останнi мiсяцi влада просто зi шкiри пнулася геть, щоб оточити себе порожниною глухої ненавистi громадян, iзолювати себе як всерединi України, так i за її межами. Вона сама лiквiдувала власнi точки опори в суспiльствi. Божевiльна влада нинi не має нiякого зворотного зв'язку з народом, який сама ж вона i зруйнувала. Iнакше вона давно вже вжахнулася, коли б довiдалася про те, що говорять про неї люди.

Найстрашнiше те, що майбутня революцiя вже не буде полiтичною, як, скажiмо, "вiдмiнена" владою Помаранчева. Остання проходила мирно, планомiрно i органiзовано. Це буде революцiя гнiву i помсти з вивiльненням страшної руйнiвної сили, яка все бiльше накопичується в нашому суспiльствi. Очевидно, що рiвень всезагальної ненавистi народу до нинiшньої влади уже перевищив всi допустимi норми i продовжує зростати. Все те, що говорять, кричать i навiть спiвають на всiляких вимушених i невимушених зiбраннях простi i не дуже люди достойне пера як мiнiмум Остапа Вишнi. СБУ до таких речей пiдходить суто аналiтично i звичайно вiдкидає при цьому саме емоцiйно-амбiцiйну сутнiсть проблеми. Однак, саме в нiй, на мою думку i криються причини всiх сучасних революцiй, якi потрясають на наших очах свiт. Нинiшня ж влада звикла вимiрювати все в "бабках" i тому повнiстю iгнорує не просто думку суспiльства, а перш за все його нацiональнi емоцiї, гордiсть, любов i ненависть, страх i мужнiсть.

Пригадую, як не так давно потрапив на однi парламентськi слухання з приводу необхiдностi органiзацiї служби психологiчної допомоги населенню. Сидiв у, прости господи, Верховнiй Радi на мiсцi якогось "депутата-комунiста" i з саркастичною посмiшкою гортав якийсь порнографiчний журнал з депутатської шухляди з голими "тьолками". Зала була повнiстю заповнена рiзними людьми, якi навколо мене гомонiли хто українською, хто росiйською мовами. Виступали рiзнi промовцi-експерти, а також народнi депутати. Представники Угорщини i Польщi намагалися говорити українською, що народ зустрiв оплесками. I раптом на трибуну "вилiз" "український депутат" пан Балдєєв i заговорив росiйською мовою. Так, так. Саме батько вбивцi вашого сина. Що тут почалося! Зала одностайно повстала. Люди свистiли, тупали ногами, плескали в долонi, кричали "геть з трибуни". Присутнiй на слуханнях брат колишнього президента Ющука намагався втихомирити людей у своїй улюбленiй манерi: та дайте ж людинi висловитися. Двiчi вiн звертався до аудиторiї, Але виступити Балдєєву так i не дали. Характерно, що найбiльше нетерпимо зустрiли виступ росiйською мовою саме росiйськомовнi запрошенi на парламентськi слухання. Це абсолютно нове, ще не дослiджене явище в нашому життi. Я можу говорити як завгодно, а ось українська влада має виступати тiльки українською i нiякою iншою. Таким чином, реакцiя на пана, прости господи, Балдєєва в нiякiй мiрi не пов'язана з грошима, пенсiями, комунальними виплатами i такими iншими матерiальними речами. I це найстрашнiше для нинiшньої влади. Ще страшнiше для неї те, що вона цього не розумiє.

На цих парламентських слуханнях молодих людей було мало. Отже ми можемо говорити про реакцiю на "районолога" Балдєєва людей середнього вiку i так би мовити, апроксимувати її на все суспiльство. А ось на вiдкриттi стадiону в Києвi, куди не зрозумiло за порадою яких "спецiалiстiв" пiшов пан президент була присутня в основному молодь, якiй i належить майбутнє. Такого абсолютного неприйняття керiвника держави, яке виразилося в страшному свистi i суцiльному улюлюканнi я за своє життя не пригадую. Потiм це повторилося у Львовi, коли освистали вже не саму особу, а її зображення i голос. Чому ж свистiли цi хлопцi i дiвчата? Хотiли зниження цiни на бiлети? Нi. Вони прийшли туди безкоштовно. Їх турбувала в ту мить iнфляцiя, корупцiя, вiдсутнiсть перспектив у подальшому життi, клановiсть суспiльства чи його нестримне розшарування? Теж нi.

Реакцiя була суто емоцiйна. Люди ображаються за свою державу, свою нацiю. Вони не хочуть союзу з Росiєю, не хочуть гинути на Пiвнiчному Кавказi за її iмперськi iнтереси. Вони не хочуть, щоб наша влада "лизала" росiянам "одне мiсце". Не хочуть, щоб влада торгувала нацiональними iнтересами, здавала газотранспортну систему, хочуть вигнати геть iмперiалiстичну iноземну вiйськову базу з Севастополя, мiста української слави. Вони хочуть потурити "iнородця i нацмена" Табачмана з посади мiнiстра української освiти i науки i не хочуть другої державної мови, бо в Нiмеччинi нiмецька, у Францiї французька, в Росiї росiйська, в Португалiї португальська, а в Польщi польська. Все логiчно. Чому ж з нас намагається влада зробити алогiчних iдiотiв? Нiякий психолог цього пояснити не може. Хiба що це пiд силу повному психопату.

Складається враження, що влада просто не здатна нiчого второпати сама. А пiдказати їй з тих чи iнших мiркувань нiхто не може чи не хоче. Що говорять про наше керiвництво вчителi, якi навчають дiтей, в цьому опусi цензурними словами описати не можна. Президент повнiстю iгнорує думку освiтян i всiляко пролонгує цього незамiнного "вченого-iсторика", лише тому, що вiн проросiйський "нацмен". А може просто не має повноважень для його звiльнення? Я не знаю. Але на прикладi пана Табачмана саме найяскравiше проглядається гасло нинiшнiх правителiв: ви там собi що хочете про нас думайте, а ми будемо робити що захочемо. Iсторiя однозначно вказує на те, що це iлюзiя. Всi без винятку правителi. якi намагалися в своїй дiяльностi iгнорувати думку народних мас закiнчили дуже погано. Чим довше - тим гiрше.

Прочитав лекцiю, зробив, так би мовити, загальне тло для наступних професiйних дiй, а цей нещасний чоловiк i запитує мене, так коли ж все таки буде революцiя? Ось араби не мовчать i вiдправили своїх вампiрiв на той свiт, а ми продовжуємо мовчати. Чому так? Чому ми такi дурнi? А я йому, а чому б вам, шановний, не почати з себе? Не треба говорити про всiх. Нехай кожен почне робити те, що мусить робити i не кивати один на одного. Чому вбивця вашого сина донинi живий? Це хiба у мене треба питати чи у когось iншого? Запитайте у себе. I нехай кожен в кого така ж ситуацiя як у вас теж запитає себе. А пiсля цього почне дiяти. Раз правосуддя не дiє, то тодi кожен має право його чинити власноруч. Я говорю про моральне право. А яке ще право вам потрiбне? Якщо ви не можете змиритися з тим, що трапилося, то починайте дiяти i не озирайтеся довкола, перекладаючи вину на всiх. У вашiй iсторiї виннi конкретнi люди, а не всi громадяни нашої держави, на яких ви хочете перекласти вiдповiдальнiсть.

Замислився цей бiдний чоловiк, а потiм каже, що в нього все є для самосуду над вбивцею свого сина. I головне, що є грошi. Але немає в нього твердостi, впевненостi в собi, рiшучостi. Тепер вiн знає, що треба робити, але чи не можна щось зробити з ним таке, щоб вiн вийшов з цього кабiнету непохитно впевнений в необхiдностi не лише для нього, але й для суспiльства того, що вiн має зробити. I я це йому дав, провiвши вiдповiдний гiпнотичний сеанс.

День 7-й

Наближаються вибори Президента нашої країни. Репутацiя в мене вже свiтова. Записуються до мене на прийом навiть з iнших країн. Знову згадали про мене голлiвудськi зiрки. Пiсля того, як я вiдлучив вiд наркотикiв найвiдомiшого на той час режисера до мене паломництво. Своїх дiтей майже не бачу. Боюся, що за такого режиму i вони пустяться берега. Вiдомо, що чоботар ходить без чобiт. Може i зi мною таке статися. Лiкуватиму чужих дiтей, а своїми зайнятися часу немає. I вже кинути все i послати всiх достобiса не можу. Мiсiя ж на менi. Посвячений я, вiдпущений i недописаний. Але ось розгребу свої завали i займуся своїми родинами. Телефоную Джейн i своїй українськiй дружинi, iм'я якої я забув, перемкнуло щось у головi. Нi, з дiтьми нiяких проблем немає. Вчаться, стараються, спортом займаються, грають на музичних iнструментах. Слухаються маму, з повагою згадують тата. Останнiй нiби десь iснує, але нiби його й немає. То вiн служить для своїх дiтей таким собi гарним мiфом, iконою на стiнi, якi придумують iнтелiгентнi жiнки для своїх дiтей. Ну, знаєте, про батька героя, який загинув, рятуючи чужих дiтей. Або був льотчиком чи моряком, розбився чи потонув. Але дуже любив свого ще ненародженого сина. Така брехня нерiдко дуже добре допомагає тримати дiтей у певних рамках, так як перед ними завжди стоїть образ їхнього героїчного батька, хоча насправдi вiн алкоголiк i бомж i живе на сусiднiй вулицi на горищi.

Але мене занесло не туди. Четвер i сьогоднi до мене завiтав нi хто iнший як кандидат у президенти України. Слава в мене така, що я все можу. I разом з тим вже всiм вiдомо, що вiд мене щодо жодної людини за всю мою практики не вийшло жодного слова чи пiвслова iнформацiї про клiєнтiв. Клiєнт, нiбито, взагалi може мовчати i нi про що не говорити менi, тобто не давати жодної iнформацiї про себе, якщо не хоче чи не може. Я сам розповiдаю про нього, читаю лекцiю здiйснюючи вiдповiдний настрой до наступного гiпнотичного сеансу. Врештi-решт допомагає всiм. Хтось виходить щасливим, хтось заспокоєний, дехто змiцненим у своєму рiшеннi, дехто взагалi iншою людиною. Ось i цiлком на його думку нереальний претендент на президентство завiтав до мене. Людина сповнена всiляких чеснот, але не вiрить вiн у свою перемогу. Грошей немає, рейтинг у нього низький, люди його знають мало. Ну що ж починаю зi своєї лекцiї.

Об'єктивнi тенденцiї розвитку України на першу половину ХХI столiття однозначно викристалiзовуються, все чiткiше означаються, стають все очевиднiшими. Зберегти державну цiлiснiсть будь-якої країни в ХХI столiттi без свiдомого культивування в державi адекватного часовi рiвня нацiоналiзму вже нiкому не вдастся. Про це науково доводять сучаснi американськi вченi Р. Гартшорн, П. Тейлор та iн. Не обiйдеться без цього й Україна. Подобається це комусь, чи нi Через це можна зi стовiдсотковою ймовiрнiстю передбачити наростання в найближчi роки в Українi нацiоналiзму. Вiн буде поступово переходити вiд крайнiх екстремiстських форм, якi теж будуть присутнi все бiльше, до м'яких цивiлiзованих форм прагматичного нацiонального егоїзму в державнiй полiтицi.

Тi партiї i полiтичнi рухи, якi будуть здатнi адекватно реагувати на вимогу часу, будуть визначати полiтичне поле України на найближчi десятилiття. Цiкаво, що вже нинi, якби нацiоналiсти всiх полiтичних течiй об'єдналися, вони стали б впливовою парламентською фракцiєю. Володiючи iнформацiєю про характер поступової трансформацiї українського суспiльства в бiк нацiоналiзму, я ще декiлька рокiв тому пропонував у пресi сформувати до чергових виборiв Блок радикальних партiй. Якби вiн був вчасно сформований i вiднайшов харизматичного лiдера, уже б попереднi вибори дали б зовсiм iншi результати. Про наступнi достроковi вибори i говорити не приходиться. Мiльйони виборцiв їх просто проiгнорували. Це електорат розчарованих, якi завжди пiдтримують в усiх країнах радикалiв. Але це не останнi вибори...

Щоб там не говорили i не писали, але iдеологiя українського нацiоналiзму завжди формувалася на сходi України. Захiд України цю iдеологiю сприймав, розвивав i зберiгав. Захiдна Україна донинi служить своєрiдним вмiстилищем, або за П. Тейлором контейнером нацiональних iдей, їхнiм скарбником. Звiдси вони перекочовують на схiд країни, де вибухають черговим iдеологiчним пасiонарним спалахом. Достроковi парламентськi вибори вказують на те, що український нацiоналiзм вже добрався до пiвнiчних районiв Луганської областi. В нещодавно "зайнятих" Полтавськiй, Кiровоградськiй, Сумськiй i Чернiгiвськiй областях вiн продовжує успiшно розвиватися. Цьому сприяє i динамiка мiжрегiональних пропорцiй. Статистичнi данi свiдчать, що питома вага населення Карпатського i Волинського (Пiвнiчно-Захiдного) економiчних районiв в загальнiй чисельностi населення України постiйно зростає. Даному процесу є цiлком науково обґрунтоване пояснення. Iз трьох голодоморiв, якi були органiзованi в Українi росiйськими комунiстами, Захiдна Україна пережила "лише" "найгуманнiший" голодомор 1946-1947 рокiв. Звiдси i найменша в Українi депопуляцiя, яка в окремих районах навiть переривається незначним природним приростом населення.

Крiм цiлком об'єктивних причин зростання нацiоналiзму в Українi, iснують i чисто суб'єктивнi, чуттєвi (перцепцiйнi) чи навiть сугестивнi (навiювальнi. Це вже суто моя, так би мовити iпостась. Деякi дiячi вiд проросiйських партiй, великi "мудрагелi вiд економiки", так за все життя українську мову i не спромоглися вивчити. Не знаю, чи всi розумiють, що мова тiсно пов'язана з iнтелектом людини, але суто пiдсвiдомо, люди вiдчувають, що щось тут не те. Наприклад, слухаючи виступ одного "районолога" у Верховнiй Радi, де той вирiшив читати "з листа" українською, але навiть цього зробити не змiг, один мiй знайомий, абсолютно росiйськомовний, який повернувся додому з Росiї до України, смiявся до слiз i розповiдав, що вiн протягом лише одного мiсяця навчив свого росiйськомовного папугу говорити по-українському. Цей диво-папуга, тiльки-но вмикають телевiзор, де рояться черговi "полiтологи", починає кланятися i чiтко вимовляти українською: от брешуть! Так ось цей колишнiй росiйський громадянин запитує в мене росiйською, якщо папугу можна за мiсяць навчити української мови, то який iнтелектуальний рiвень у людей, якi це просто фiзично зробити не можуть i демонструють це на всю країну. Тут i не хочеш бути нацiоналiстом, а станеш. Горе, та й годi, як казали моя бабуся. Ось через "професiйний" рiвень керiвництва економiкою таких "мудрагелiв" цього комунiстично-олiгархiчного уряду i зростають цiни щоденно. Хiба не так?

Українська нацiя i Україна в ХХI столiття цiлком об'єктивно приреченi на успiх. Пам'ятаєте, шановнi панове, як десь у 1992-1994 роках всi газети кричали: рiвень розкрадання держави такий, що через рiк-два все розкрадуть i нарештi заспокояться. Ось уже бiльше двадцяти рокiв пройшло, рiвень розкрадання держави незрiвнянно зрiс, але кiнця йому все ще не видно. Олiгархiчна "ложка" навiть ще не шкрябає по дну. Це тому, що Україна володiє практично всiма наявними у свiтi ресурсами у величезнiй кiлькостi, а до освоєння найбiльших у свiтi родовищ нафти i газу на шельфi Чорного моря, ще й не приступали. Та тут сотнi рокiв можна все розтягувати i розкрадати i правнукам все одно залишиться. Якщо ж припинити розкрадання, то ми протягом декiлькох рокiв станемо найбагатшою державою Європи.

Декiлька рокiв тому до України з офiцiйним вiзитом прибув Президент США Бiл Клiнтон. У Києвi вiн перелякав мiсцевий бомонд повiдомленням, що українцi - найдавнiша нацiя свiту. Хтось пересмикнув плечима, хтось iронiчно посмiхнувся, а один дебiльний академiк "вiд археологiї" процiдив крiзь зуби: Украина - родина слонов". Виявляється, що це цiлком науково обґрунтоване твердження. Лише в українцiв людська iстота позначається словом жiночого роду. Людина - вона. В усiх iнших великих i малих народiв людина не жiнка, а чоловiк. Iсторикам вiдомо, що людство починало свою iсторiю з матрiархату, а потiм уже перейшло до патрiархату. Символ України i знаменитої найдавнiшої Трипiльської цивiлiзацiї є фiгурка жiнки, а пiзнiше Божа матiр. В усьому iншому свiтi символом нацiї є прутень або чоловiчий член. В Японiї їх так само часто викопують iз землi (нефритових, терракотових, золотих та iн.), як у Київськiй чи Черкаськiй областях глиняних статуеток жiнок.

З iсторiї вiдомо, що стародавнi нацiї вiдроджуються з частотою понад 1000 рокiв. ХХI столiття якраз i є столiттям України. Уже зараз стає очевидним, що лише Україна здатна, об'єднавши всi етнiчнi українськi землi i мобiлiзувавши понад 30-мiльйонну дiаспору протистояти неминучiй китайськiй i iндiйськiй експансiї в Європу. Те що вiдбувається нинi у Францiї неминуче пошириться на всю Європу. I тодi Україна черговий раз стане запорукою вiдродження європейської цивiлiзацiї.

Я вже писав, що нинi ми переживаємо аж нiяк не фiнансову кризу. Про це нас продовжують переконувати як лукавi люди, так i невiгласи. Можна подумати, що грошi десь щезли, що їх стало менше чи вони кудись мiгрували за межi Сонячної системи. Очевидно, що фiнансових ресурсiв не стало менше. В чому ж тодi справа, запитаєте ви? Грошi "причаїлися". Суспiльно-цивiлiзацiйна криза, яка завжди зароджується не в господарствi, а в головах людей призвела як до страшного i нiчим рацiонально не вмотивованого марнотратства, так i до вiдсутностi ефективних i стратегiчних iдей куди необхiдно вкладати грошi. Та нинi немає жодної глобальної чи бодай регiональної програми використання грошей, "що причаїлися", немає жодного стратегiчного проекту, як це було, примiром у 60-х, 70-х чи 80-х роках минулого столiття. Хiба не так? Може ви назвете?

В той же час у свiтi iснують декiлька країн, де впродовж десятилiть, а то й столiть заморожена бiльша або менша кiлькiсть стратегiчних проектiв, якi можуть дати поштовх до виходу з кризи. Найбiльше їх саме в Українi. Основною причиною нинiшньої кризи в її економiчному блоцi очевидно стало економiчно не вмотивоване пiдвищення цiн на енергоносiї. Полiтика знищила економiку. Економiка нинi мститься полiтицi. Згодьтеся. Приклад Росiї в цьому сенсi просто класичний.

Нинiшнi реалiї в Українi показали, що iснуючi владнi персоналiї просто генетично не здатнi розморозити хоча б один iз бiльше як сотнi стратегiчних проектiв нашої держави. Новому президенту треба буде, якщо, звичайно, вiн мрiє увiйти в iсторiю як один з найвидатнiших державних дiячiв "всiх країн i народiв" почати з реалiзацiї принаймнi двох стратегiчних проектiв. По перше, в наш час мабуть уже всiм зрозумiло, що без подолання корупцiї у вищих ешелонах влади жоден, навiть найкращий проект, реалiзований не буде. Щоб це зробити новий Президент повинен мати сильний характер i незламну полiтичну волю. Що треба робити?

Доля дала Українi унiкальну у свiтi територiю - Чорнобильську зону. На другий день пiсля iнавгурацiї новий Президент України має розпочати в нiй будiвництво щитових баракiв для високопосадовцiв-злочинцiв. I не треба чiпати дрiбноту, риба псується з голови. Якщо регiональнi чиновники будь-якого таксономiчного рангу побачать, що "саджають" мiнiстрiв, вони зрозумiють, що вже з ними нiхто церемонитися не буде. I не треба дурних балачок про те, що для такої акцiї прийдеться порушувати закон. На всiх їх у "компетентних органах" є гори компромату, якi б у колишньому СРСР однозначно тягли на вищу мiру покарання з конфiскацiєю майна. Достатньо просто дати команду правоохоронним органам виконувати свої службовi обов'язки не зважаючи на нiякi "ранги". Запевняю вас, що народ у такого Президента просто буде "улюбльоний". I хоч сто баракiв побудуй, вони пустувати не будуть, Чи може я не правий?

Другий проект iз сотнi, який уже не пищить, а просто волає до нового Президента полягає у негайному початку широкомасштабного освоєння найбiльших у свiтi запасiв вуглеводнiв на українському чорноморському шельфi. Це супер-, нi, гiперантикризовий проект. Вiн дасть нам сотнi тисяч нових робочих мiсць, дозволить нашим заробiтчанам повернутися до України, перетворити нашу державу у другу Саудiвську Аравiю, де дiтям з народження держава кладе на банкiвський рахунок до 100 тис. доларiв. Будь-який геолог вам скаже, що геологiчна структура української частини чорноморського шельфу до дрiбниць вiдповiдає вiдповiдним структурам Перської затоки i Каспiйського моря. Отже i склад i обсяги нафти i газу у нас не меншi. Нi, газу однозначно набагато бiльше, бо Чорне море вiдрiзняється вiд всiєї сотнi iнших морiв свiту тим, що вся його товща вода, з глибини 50-150 метрiв i до дна заповнена сiрководнем. Спецiально для українцiв у Росiї придумано "пояснення". Це, бачте тому, що вiдмирають водоростi, рибi, нектон, планктон, i не боюся цього слова, бентос. А я лукаво так запитую, а в iншiй сотнi морiв свiту, що цього, господи прости, бентосу хiба немає. Є, i незрiвнянно бiльше. Але у нас пiд дном Чорного моря така кiлькiсть природного газу, що вiн уже там не вмiщається i крiзь розломи виходить на поверхню i насичує воду. Не хочу втомлювати читачiв далi, але в мене проектiв такого штибу десятки. Кажуть, що у нас грошей немає на освоєння шельфу. На це я вiдповiдаю, що у вас чогось iншого не вистачає. Здаєте, наприклад, норвежцям цей шельф в концесiю (вони мають вiльнi кошти i технологiї). Мене один норвежець переконував, що вони готовi працювати з нами на умовах нам 60% прибуткiв, а їм 40%. Тiльки не треба туди пускати Росiю чи Америку. I все буде добре уже за два роки. Про це твердить психоекономiчна теорiя, яку я викладаю.

У нас все є в величезному надлишку. Але ми бiднi. Якщо ми оберемо сильного, патрiотичного, без злочинного минулого Президента Україна швидко розквiтне. Чи не так пане майбутнiй президент України? Закрийте, будь ласка, заплющiть очi, розслабтеся, зараз я проведу з вами гiпнотичний сеанс, а потiм дам вiдповiднi iнструкцiї, що вам треба зробити, щоб до вас широкою рукою потекли грошi i вiдповiднi люди. Ваше президентство не зовнi вас, а всерединi. Якщо ви переконаєте перш за все себе, що станете президентом, то переконаються в цьому i iншi.

Але врештi-решт з цього нiчого не вийшло. I не тому, що погано попрацював. Не вiдповiдним виявився сам матерiал. Людина нiколи не досягне в цьому життi нiчого, якщо дiють тiльки зовнiшнi чинники. Можна стати президентом країни через дiю зовнiшнiх чинникiв, однак досягти чогось на цiй посадi, якщо в тебе немає для цього нiяких внутрiшнiх передумов не можна. Тому трохи помонiторивши цього чоловiка я вирiшив, що це буде для нашої країни другий Ющук, людина абсолютно нудна, безбарвна, нiяка i запросивши його до себе зняв з нього вiдповiднi установки на президентство.

День 8-й

Почалися революцiї в арабському свiтi i до мене на прийом потяглися люди в яких зi страху "їде дах". Особливо великий наплив пацiєнтiв вiдбувся пiсля того, як повстанцi пiймали i стратили керiвника Лiвiї Каддафi. До того, коли такi революцiї вiдбулися в Тунiсi i Єгиптi вiдбулося лише невелике пожвавлення божевiлля з переляку. Але керiвниковi Тунiсу вдалося втекти з країни, а президента Єгипта, який не тримався до останнього просто заарештували i судили. А ось звiряча страта колишнього "живого бога" Каддафi, Зелену книгу якого вивчали в усьому свiтi як нове Євангелiє, потрясла родини української бидло елiти до самих основ. Пiд рiзними псевдо i нiками до мене почали проситися на прийом дружини найвищого ешелону влади, якi божеволiли, що i їхнiх благовiрних чекає та ж доля. I вже зовсiм погано їм стало, коли дiзналися, як знущалися повстанцi над пораненим Каддафi i що пiсля вбивства його як шматок верблюжатини помiстили на загальний огляд до м'ясного павiльйону одного з супермаркетiв країни.

Мабуть не одна жiнка уявила собi таку ж ситуацiю зi своїм чоловiком злодiєм, бандитом i шахраєм, на совiстi якого мiльйони окрадених, вбитих i обдурених українцiв. А коли стало вiдомо, що загинули i майже всi сини керiвника Лiвiї i про те, що десятки мiльярдiв доларiв, награбованих диктатором у свого народу i якi зберiгалися в "проклятих захiдних iмперiалiстичних" банках повернутi народу Лiвiї, психологiчний комфорт у родинах владних "бандюкiв" був зруйнований остаточно. I посунули вони до мене стрункими рядами. Першi ж сеанси дали менi розумiння ситуацiї, що цi недалекi люди просто не розумiють того, що вiдбувається у свiтi. Моя методика як психолога i психiатра роботи з такими людьми полягала в тому. що спочатку я пояснював їм ситуацiю. Робити це намагався найпростiше, "для дурних", а потiм пiд час гiпнотичного сну в умовах релаксацiї навiював приємне заспокоєння, знiмав внутрiшню тривогу. Уже не як лiкар, а як бiзнесмен я робив це не глибоко, щоб багатi пацiєнтки приходили до мене ще не один раз. Знав, що отримавши "кайф" розслаблення i заспокоєння на певний час вони вже як наркомани не вгамуються, поки не при йдуть до мене ще i ще. Наступний раз я дiятиму глибше i ефект буде на довше. Потiм ще глибше. Це не було професiйно чесно, але цих людей я не мiг жалiти i тому вчиняв з ними так, як вони робили з iншими людьми i з усiм народом у цiлому.

Ще за день до початку революцiї в Єгиптi нiхто не взявся б пророкувати, що назавтра країна кардинально змiниться. Цiкаво, що полiтологи, якi вважалися фахiвцями з цiєї країни i всього арабського свiту, навiть не заїкалися про те, що в країнi вже давно сформувалася революцiйна ситуацiя i для її переходу в революцiю потрiбен лише якийсь привiд. Цим приводом i послужило самоспалення одного з противникiв режиму. Єгипет просто вибухнув.

Декiлька рокiв тому, перебуваючи в Єгиптi, я розмовляв з випускниками Каїрського унiверситету. Всi вони свого президента презирливо називали "Бепсi". Так скоро його у вiдставку? - запитав я. - Та вiн сидiтиме на нашiй шиї до скону, переконували вони мене. I тодi я зрозумiв, що гуманiтарна пiдготовка в цьому навчальному закладi досить слабка. Менi - iноземцю, було видно революцiйну ситуацiю вже тодi, а вони її не бачили.

В останнiй iсторичний перiод, переважно у зв'язку з подiями в Пiвнiчнiй Африцi i на Близькому Сходi, вченi-полiтологи i футурологи намагаються реанiмувати в значнiй мiрi не науку, а мистецтво передбачення майбутнього. Все частiше лунали голоси про специфiку даного регiону, яка нiби i зумовлює своєрiднiсть i неповторнiсть ситуацiї. Однак, цi голоси одразу замовкли, коли масовi демонстрацiї розпочалися в самому центрi Європи, тобто в Сербiї. Ще раз отримало пiдтвердження золоте правило футурологiї - однi i тi ж причини породжують однi i тi ж наслiдки. Крiм того, Тунiс, африканська країна, фактично є асоцiйованим членом ЄС, до чого європейськiй Українi ой як далеко, а Сербiя стоїть на порозi вступу до ЄС.

Так чого хочуть люди? Чому на вулицi вийшли мiльйони? Що вони вимагають? Нiчого немає нового нi пiд Мiсяцем, нi пiд Сонцем. Ще з часiв Давнього Риму плебс вимагав для себе двi речi: хлiба i видовищ. Те ж саме хоче вiн i нинi. Лише вкрай недолугi правителi, на кшталт нинiшнiх в Українi, можуть думати, що народ можна задовольнити лише матерiальним добробутом. Так, хлiб - уособлює собою матерiальнi статки, але є ще видовища, а це, кажучи сучасною мовою, Свобода. Свобода iнформацiї, вибору життєвого шляху, пересування. Нацiональна iдея, гордiсть за свою нацiю i країну тощо.

В країнах ЄС, США, Канадi, Австралiйському Союзi, Японiї, Пiвденнiй Кореї, Сiнгапурi тощо вдалося гармонiйно поєднати, збалансувати матерiальний добробут з духовною свободою. При цьому первинною в цьому поєднання є саме свобода. Тiльки вона, як показує практика, породжує матерiальний добробут. Правий був професор Преображенський з "Собачого серця" Булгакова, який стверджував, що криза i руїна виникає не в сортирах, а в головах.

Але бог з ним, тим Близьким до нас Сходом. Останнiм часом мене як вiдомого психолога такого собi футуристичного i пророчого напрямку засипали дзвiнками. Навiть "iз-за горба" телефонували. Що чекає Україну в майбутньому? Коли варто чекати нової Помаранчевої революцiї? Наївнi люди! Цитую самого себе зi статтi 2005 року: другої Помаранчевої революцiї не буде. Все буде вiдбуватися набагато трагiчнiше. I далi за текстом. Чому так? Принциповi вiдмiни революцiйної ситуацiї в 2004 i нинiшньої в тому, що тодi люди боролися за Свободу, а тепер за Хлiб. Я не знаю кому ще в цiй країнi не зрозумiло, що "непорушний блок комунiстiв з олiгархами-капiталiстами" дуже скоро доведе країну до повної ручки. Рiк Кроля просто на наших очах перетворюється на рiк повного, бiлого i пухнастого Песця.

I уже подiбне було всього лише декiлька рокiв тому в Болгарiї. Це там лише за 1,5 року правляча коалiцiя комунiстiв з олiгархами довела країну до того, що на вулицях вимушенi були голодуючим роздавати безкоштовний суп. I у нас те ж буде. Тiльки коли "комуняк" вiдсторонили вiд влади Болгарiв увiйшла до ЄС i НАТО i стала щасливою державою. А у нас ситуацiя набагато гiрша, нiж нещодавно була у братушок. У нас "коктейль Молотова" складається не тiльки з "комуняк" з їхнiм вампiром i серiйним вбивцею Сталiним, а також кримiнального олiгархату. Духовною надбудовою, тобто гнотом для пiдпалювання, служить сатанинська УПЦ Московського патрiархату, пани-протопопи якої виходять на хреснi ходи з портретом сатанiста Сталiна в однiй руцi i iконою в другiй.

Революцiя 2004 року була революцiєю душi i розуму українського народу. Майбутня революцiя буде революцiєю живота i тваринних iнстинктiв. А це вже, панове, повiрте, дуже страшно. Гречка в магазинах вже пропала. За нею потягнуться i всi iншi групи товарiв. Депозити в банках вже заморозили, але це, панове фiнансисти, палiативи. Влада, внаслiдок її, нижче плiнтуса, iнтелектуального рiвня просто не розумiє, якого джина вона вже випустила з пляшки.

Оце все я розповiдав владним жiнкам. Робив це цiлком усвiдомлено, щоб вони несли цю iнформацiю додому i зсередини розкладали це божевiльне, алогiчне антиукраїнське середовище.

День 9-й

Вчора ввечерi менi зателефонував декан факультету психологiї Київського нацiонального унiверситету. Я з ним добре знайомий так як беру участь в багатьох науково-практичних конференцiях, що їх органiзовує цей факультет з завидною регулярнiстю. Вiн просить мене прийняти за його рекомендацiєю i за його грошi одну прибиральницю з їхнього факультету, яка боїться виходити на роботу пiсля iнциденту, про який нiякi ЗМI не повiдомляли. Вiн трапився пiд час вiдкриття станцiї метро "Виставковий центр". Урочистостi мав започатковувати президент i вся територiя навколо станцiї була з самого ранку оточена сотнями мiлiцiонерiв i одягненими у цивiльне працiвниками спецслужб. Факультет психологiї височiв хоча i оддалiк, але саме над входами i виходами до метро. Зранку всiх спiвробiтникiв попередили, щоб вони до вiкон не пiдходили, їх не вiдчиняли, бо на дахах сусiднiх будинкiв сидять снайпери. Якщо хтось вiдчинить вiкно будуть стрiляти.

В цей час на бiду прорвало воду в одному з туалетiв, вiкна якого виходили на станцiю, яку мав з пiарським понтом вiдкривати президент. Лiтню жiнку прибиральницю, яка жила в сусiдньому будинку термiново викликали на роботу для того, щоб прибрати в залитому туалетi. Сантехнiки свою справу зробили, вода перестала текти, але в туалет зайти не можна було. Жiнку забули попередити про снайперiв, бо взагалi забули за цiєю аварiєю, що, як сказав декан: "якесь лайно собаче" приїде. Вона ж не просто вiдчинила вiкно, бо в залитому гарячою водою примiщеннi туалету нiчим було дихати, але й побачивши великий натовп людей внизу. Висунулася у вiкно з держаком швабри в руках. По нiй моментально було зроблено упереджувальний пострiл. Швабра розлетiлася у неї в руках, а на стiнi за жiнкою утворилася велика дiрка. Страшенно репетуючи прибиральниця вискочила з туалету i тепер боїться виходити на роботу. Так як декан вiдчуває свою провину, що працiвники факультету забули цю нещасну жiнку попередити вiн просить мене завтра ж допомогти прибиральницi прийти до тями. Бо вона взагалi на вулицю не виходить. Якщо я не проти, завтра цю жiнку доставлять до мого кабiнету його службовою машиною.

Зрозумiло, що я не був проти i нiяких грошей нi з цiєї жiнки, нi з декана не мiг взяти. На наступний день до мене дiйсно доставили вкрай перелякану лiтню жiнку. Я почав сеанс з того, що попросив її розповiсти про себе i свою родину. Вона була одинокою жiнкою, чоловiк якої помер бiльше двадцяти рокiв тому, а єдина донька жила з чоловiком i дiтьми в Канадi. Мала добре облаштовану двокiмнатну квартиру на вулицi Василькiвськiй. Донька допомагала матерi i та могла б пристойно жити не працюючи. Але без роботи сидiти не могла. Особливо їй подобалося працювати в унiверситетi, який був забитий молодими хлопцями i дiвчатами, якi нагадували їй її далеких канадських онукiв.

Вона лаяла нинiшню владу останнiми словами, називала бандитами, дебiтами i злодiями. I я майже одразу знайшов до неї iндивiдуальний пiдхiд, прочитавши лекцiю про нинiшнiй стан справ у країнi, щоб не лише налагодити вiдповiдний психологiчний контакт, але й створити належний клiмат для гiпнотичного сеансу. Сказав цiй жiнцi наступне.

Нинi вже всiм зрозумiло, що будь-якi iнiцiативи нинiшньої влади в України приреченi на поразку. I навiть не лише стратегiчну, а й суто тактичну. Всi "реформи" влади полягають в простому невпинному зростаннi цiн на всi групи товарiв, збiльшеннi пенсiйного вiку, зростаннi зовнiшнього боргу, злочинностi, корупцiї, катастрофiчної некерованостi всiх сфер людської дiяльностi. Це мимоволi вимушена констатувати i сама влада, постiйно критикуючи свої ж починання, скасовуючи вже виданi величезнi премiї розробникам податкового кодексу i таке iнше. В чому ж тут справа? Чому нинiшня влада навiть у принципi приречена на системнi i систематичнi помилки, прорахунки, а то й вiдвертi маразми.

Злочиннiсть за останнi мiсяцi зросла на 30 вiдсоткiв, кажуть, що насправдi набагато бiльше, розкриття злочинiв зменшилося на 50 вiдсоткiв. Просто на очах у вражених викладачiв, дякуючи "реформам" Табачмана, у кризову галузь перетворилася освiта. Збаламученi студенти почали погрожувати зброєю деканам, до аудиторiй вриваються якiсь невiдомi особи в камуфляжi i масках. Такого не було з 1917 року. Державна машина однозначно йде "гаваря паа русскi" "в разнос". В магазинах зникла гречка, за нею потягнулося борошно. Такого не було з 1989 року, коли почав рушитися Радянський Союз. Лiкарнi Києва просто окупувала небачена за останнi 20 рокiв армiя бомжiв. Голодних, немитих, позбавлених засобiв iснування людей просто вiзуально за останнi мiсяцi стало набагато бiльше. Все це "досягнення" нинiшньої влади.

Простий народ "з тролейбусiв" пояснює всi цi дивовижнi явища дуже просто: дурний пiп, дурна й його молитва або був дурний, та взяв дурнувату, та не знали що робити, пiдпалили хату. Натомiсть науковцi намагаються аналiзувати ситуацiю на основi розкриття закономiрностей суспiльного розвитку.

В чому ж причина очевидної кожному зростаючої розбалансованостi життя суспiльства? На мою думку вона полягає в тому, що вибудувана система державного управлiння повнiстю позбавлена внутрiшньої логiки. Лише вкрай примiтивнi люди здатнi уявити собi, що захопивши владу вони можуть робити з державою все, що їм заманеться, а система все одно буде працювати. Так не буває, панове! Це чистої води iлюзiя i утопiя. Яким би великим начальником ви не були, але заправлена вами вiслючою сечею машина не поїде. Потрiбен бензин. Внутрiшню логiку двигуна внутрiшнього згоряння не здатен вiдмiнити жоден диктатор i тиран. Так само i з внутрiшньою логiкою державного механiзму.

Нинiшнiй владний механiзм начисто позбавлений внутрiшньої логiки i тому не здатен не тiльки ефективно працювати, але й дiяти взагалi. Маразматичною, протиприродною є правляча коалiцiя комунiстiв з олiгархами-капiталiстами. Позбавлена внутрiшньої логiки державна релiгiя, представлена УПЦ Московського патрiархату В Українi, в Києвi, де християнами були ще князi Аскольд i Дiр, а християнство ще до його розколу на католикiв i православних офiцiйно було прийнято за 300 (!) рокiв до виникнення Москви, Московський патрiархат є очевидними маразмом, нонсенсом i алогiзмом. В країнi, де за даними офiцiйного перепису населення 80% населення є етнiчними українцями, а 70% народу є україномовними, в керiвництвi державою нi тих, нi iнших майже немає Це ще один очевидний алогiзм влади. Керiвники держави самi "iнородцi" i "нацмени" призначають на всi головнi посади таких же "iнородцiв" i "нацменiв". Етнiчним українцям з їх вiдмiнною вiд росiян ментальнiстю вони не довiряють. Тому президент почав призначати на всi керiвнi посади силових структур вже навiть не народжених в Українi "нацменiв", а вихiдцiв з Росiї, якi були засланi до нашої держави з Росiї її спецслужбами i прийняли українське громадянство з метою зсередини країни її руйнувати i їй шкодити.

Список владних алогiзмiв можна продовжувати безкiнечно. "Корпорацiя iдiотiв" розробила Закон про мови, який на думку європейських експертiв є безпрецедентним в iсторiї людства, так як держава намагається шляхом прийняття божевiльного закону знищити свою ж державну мову. Хiба це не абсолютний маразм? Українську мову вимушена захищати Європейська комiсiя, яка займається правами нацiональних меншин. Дiйсно, українська нацiя i українська мова владними "iнородцями" в Українi зведена до рiвня третьорядної.

Причина нинiшньої кризи криється в тому, що дуже швидко критична маса алогiзмiв починає перетворюватися на якiсть. I це правильно. Кiлькiсть неодмiнно перейде на якiсть. Система, позбавлена внутрiшньої логiки, приречена на руйнацiю. Тому можна передбачити навальне зростання всiляких ексцесiв, допоки не буде зруйновано нежиттєздатну нинiшню модель державного управлiння.

Науковий системний пiдхiд стверджує, що система, позбавлена внутрiшньої логiки здатна лише деградувати. Позбавлена механiзму логiчно обумовленого внутрiшнього управлiння, вона неминуче пiдпадає пiд управляння зовнiшнє. Україна, ще одне яскраве пiдтвердження цiєї тези. Фактично нинi Україною реально розпоряджаються Мiжнародний валютний фонд i Росiя. При цьому мiж цими двома зовнiшнiми силами вiдбувся своєрiдний подiл працi. МВФ керує фiнансами i соцiально-економiчним життям, а Росiї дiсталася гуманiтарна сфера, армiя, СБУ i таке iнше. Протягом лише декiлькох мiсяцiв СБУ перетворилася в щось на кшталт УПЦ Московського патрiархату. Виявилося. що президент просто не має повноважень, щоб змiстити Табачмана, який його однозначно пiдставляє, так як гуманiтарна сфера управляється, як i УПЦ, не з Києва, а безпосередньо з Москви.

"Кнопкодави" з Верховної Ради думають, що "клепаючи" абсолютно бездарнi закони, а потiм їх переробляючи i доводячи до повного абсурду i маразму, вони зможуть займатися цим вiчно, продовжуючи власний термiн "народних обранцiв" до безкiнечностi. Приймуть вони такого ж ґатунку, як i податковий кодекс, житловий i всi iншi, "проштампують" пенсiйну реформу, знiмуть привiлеї з усiх тих, хто своїм "горбом" i кров'ю їх заробили, а таким чином зекономленi грошi кинуть на розширення пiльг собi рiдним. Але нiчого хорошого з цього не вийде. Вiдмiнити закони суспiльного розвитку не дано нiкому. Система, позбавлена внутрiшньої логiки все одно приречена.

Я розпростер над прибиральницею руки i прорiк насамкiнець, що бiльше нiчого поганого з нею нiколи не трапиться i вона може ходити додому i на роботу без будь-якого остраху. Крiм того, що я вигнав з цiєї жiнки тваринний страх, який поселила в нiй радянська влада, а нинiшня влада розвинула його до божевiльної гостроти, ця малограмотна жiнка перетворилася з аморфної iстоти на свiдому українську людину, яка розумiє хто її друг, а хто ворог.

День 10-й

Родзинкою сьогодення є вiзит до мене людини, яку регулярно показують по всiх провладних каналах. I вiн не намагається видати себе за когось iншого. Моїй помiчницi вiн назвався своїм справнiм iм'ям. Цiкаво, що привело до мене таку особу? Виявляється його вже декiлька мiсяцiв їсть сумнiв. До того вiн нi в чому не сумнiвався. Все що його не стосувалося цю людину зовсiм не обходило. Аж тут в родинi визрiв гострий конфлiкт з донькою. Ця мила колись дiвчинка раптом стала непримиренною до батька i його оточення. Не розумiє вона його, як так можна жити: думати одне, говорити друге, а робити третє. Вiн звинувачує в усьому свою дружину, яка не так виховала доньку. Йому її вихованням було займатися нiколи. Робота з ранку до ночi. Просить поради, що робити з донькою, бо вона на шкоду батьковi вже готова на все.

Я в найзагальнiших рисах знаю його задекларовану позицiю в питаннi реформування України, але це офiцiйна позицiя полiтичної сили, до якої вiн належить. А яка його власна позицiя? Як професiонала-економiста. Вiн не розумiє, навiщо це потрiбно менi психологу, коли вiн прийшов до мене не для полiтичних дискусiй, а щоб я йому допомiг як психолог. Я прошу його теж не вступати зi мною в психологiчну дискусiю, а дати виконувати свiй професiйний обов'язок. Як я його розумiю. А розумiю мабуть правильно, раз досяг таких-сяких успiхiв у своїй роботi. Вiн згоджується i починає розповiдати.

Що потрiбно для того, щоб держава з усiма наявними для розвитку умовами i ресурсами дуже швидко перетворилася на одну з провiдних, найпотужнiших i найбагатших країн свiту? Чи є приклади у свiтi того, як бiднi, нещаснi, розоренi країни протягом всього декiлькох рокiв перетворилися на процвiтаючi держави? Скiльки завгодно!

Що є нинi головним в перетвореннi країни на процвiтаючу: наявнiсть природних ресурсiв чи сильна влада i професiйне, патрiотичне, вольове i розумне керiвництво? Чому багата на нафту Саудiвська Аравiя є процвiтаючою державою, а не менш багата на неї Нiгерiя бiдною i кризовою країною? Чому процвiтаючий i неймовiрно багатий Сiнгапур, взагалi не має нiяких природних ресурсiв. До цiєї країни навiть питну воду доставляють трубопроводами з iнших країн. А чому найбагатша на всi можливi природнi ресурси Росiя є кризовою країною, приреченою на розпад i зникнення з полiтичної карти свiту?

Свiтовий досвiд однозначно вказує на те, що для успiшного старту в економiчних перегонах будь-якiй країнi потрiбнi: iдеологiя реконструкцiї держави; програма перебудови; сильний, вольовий i розумний лiдер; сильна влада. В наш час наявнiсть чи вiдсутнiсть ресурсiв є чинником другорядним. Звичайно, добре, коли вони є. При наявностi ресурсiв i їхнiй диверсифiкованостi швидкiсть розвитку i обсяг накопиченого багатства однозначно будуть бiльшими, нiж за їхньої вiдсутностi. Але фактом ХХI ст.. є те, що нинi найбагатшими державами свiту (за показниками ВНП на душу населення) є середнi, малi i навiть карликовi,. а не найбiльшi та площею i населенням країни. Бiльш того, країни, якi не мають життєвого простору, виходу до морiв, природних ресурсiв (Швейцарiя, Люксембург, Лiхтенштейн тощо) перегнали, наприклад. найпотужнiшу в Європi Нiмеччину вже вдвiчi. Про це, на жаль, мало хто знає i ще менше про це говорять i пишуть.

Вивчаючи iсторiю розвитку успiшних країн свiту, де б вони не були розмiщенi, скажiмо, швейцарцi в Європi, араби в Саудiвськiй Аравiї чи китайцi i малайцi в Сiнгапурi, розумiєш, що для розвитку власних країн, керiвництво цих держав використовувало фактично однi i тi ж принципи. При цьому принципи важать набагато бiльше за прикладнi методи, прийоми i технологiї. Недаремно у свiй час Гельвецiй сказав, що знання деяких принципiв легко компенсує незнання деяких фактiв. Це дуже важливий концептуальний висновок. В Українi донинi вiдсутня програма реконструкцiї держави, немає основних принципiв розвитку країни. Тому голий емпiризм постiйно "заносить" наших лiдерiв вiд одних авантюрних починань до iнших.

В цьому сенсi знаменита адмiнiстративно-територiальна реформа пана Нещеретного може служити найкласичнiшим прикладом. Бо як би комфортно ви не їхали в найдорожчому автомобiлi чи потязi, але якщо ви їдете не туди, ви нiколи не досягнете мети. А той хто йде в подраних шортах i босонiж в правильному напрямку, приклад Сiнгапуру, швидко досягає поставленої мети. До речi, коли в 1965 роцi Сiнгапур здобув незалежнiсть, понад 85% злиденних сiнгапурцiв вважали, що країна не протримається i пiвроку. Але бог дав Сiнгапуру прем'єр-мiнiстра Лi Кван Ю. Понад 31 рiк правив вiн країною. Розумний, вольовий, патрiотичний, чесний. Вiн знищив корупцiю в однiй з найбiднiших i найкорумпованiших країн свiту, заслуживши вiчну подяку громадян цiєї країни. В Сiнгапурi немає бiдних i на освiту видiляється понад 20% держбюджету. В цiй демократичнiй країнi надзвичайно сильна влада i одна правляча партiя. За вилучений грам наркотикiв тут страчують, а за кинутий на тротуар недопалок штраф 1000 доларiв. Це одна з небагатьох країн свiту, де вулицi прибирають пилососами i там чистiше, нiж у наших квартирах.

В наш час найшвидше i найуспiшнiше у свiтi розвивається Китай. Демократичнi європейськi країни або топчуться на мiсцi, або ж задовольняються 1% рiчного приросту ВНП. Китай же стабiльно дає 10-12%. Порiвняння тоталiтарного Китаю з демократичним Сiнгапуром дає нам розгадку цього феноменального явища. Хоча цi двi країни дуже далекi в усьому iншому, їх об'єднує двi найважливiшi речi: сильна патрiотична влада i жорстока нещадна боротьба з корупцiєю. В Китаї страчують за корупцiю навiть членiв полiтбюро. Вiдомо, що риба псується з голови. Постiйнi "кровопускання" найвищим бюрократам в обох країнах наочно демонструє чиновникам нижчого рангу, що i з ними нiхто церемонитися не буде. Звiдси очевидний висновок, що головною умовою українського прориву, без якої всi iншi умови є утопiчними, є нещадне викорiнення корупцiї, перш за все у вищих ешелонах влади. Без влаштування вiдкритих судових процесiв, вiдновлення смертної кари хоча б на 10 рокiв i конфiскацiї майна корупцiонерiв "український прорив" однозначно не вiдбудеться. Нам не потрiбний парламент, який працює зо формулою "лебiдь, рак i щука". Вiз українського поступу через такий парламент навiть не зможе зрушити з мiсця.

Якщо донинi в Українi нiхто не спромiгся обнародувати свої принципи розвитку держави, нацiя не висунула свого Ден Сяопiна, якщо треба звертатися до людей по допомогу, пропоную свою кандидатуру. Якщо не я, то хто ж тодi! Китайський iдеолог розвитку країни Ден Сяопiн нiколи не розробляв конкретнi методи, прийоми, технологiї соцiально-економiчного розвитку Китаю. Вiн запропонував "лише" основнi принципи трансформацiї країни i перетворення її на найпотужнiшу державу свiту. Це якраз i є головним.

Пропоную основнi принципи "Українського прориву" i перетворення України в найпотужнiшу країну Європи для чого є всi об'єктивнi передумови.

Перший принцип. Будь-якiй країнi, яка знаходиться на перехiдному етапi розвитку, Україна не є винятком, потрiбна сильна влада, а не парламентська демократiя. Остання ефективна, як показує iсторичний досвiд, лише за умови закiнчення перехiдного перiоду i входження країни в перiод стабiльностi, сталого розвитку Цiєю сильною владою може бути президент, гетьман, диктатор, прем'єр-мiнiстр на основi переважно однопартiйного парламенту.

Другий принцип. "Український прорив" не вiдбудеться доти, доки при владi не опиниться сильна, вольова, розумна, патрiотична, авторитетна в народi особистiсть. Якщо керiвник держави за власним характером "нiякий," вiн не має авторитету серед бiльшостi громадян i тому не здатен повести за собою людей до свiтлого майбутнього. Не залежно вiд того, чи це сильнi характером чоловiки Рейган, Лi Кван Ю, чи жiнка, примiром, "залiзна ледi" Тетчер. Жодна країна свiту нiчого не досягла за слабкого характером керiвника. Це просто факт.

Третiй принцип. Головним гальмом розвитку i реконструкцiї будь-якої країни в перехiдний перiод є корупцiя i бандитизм. Свiтовий досвiд однозначно вказує на те, що їх подолання можливе лише через сильну владу i сильного керiвника. Воля озброєного владними повноваженнями керiвника держави, авторитетного у суспiльствi, це те єдине, що здатне до очищення влади. Для цього термiном на 10 рокiв, до вступу до ЄС, необхiдно ввести смертну кару з конфiскацiєю майна для бандитiв i корупцiонерiв. За будь-яких iнших умов корупцiя i бандитизм лише поширюватимуться, що врештi-решт призведе до появи в Українi українського Сталiна, Гiтлера або Пiночета. Всi вони без винятку, як i iншi диктатори виникли на гребенi корупцiйних хвиль, бандитизму i рейдерства НЕПу, Веймарської республiки i уряду "соцiалiста" Альєнде.

Четвертий принцип. В перехiдний перiод Україна концентрує свою увагу i зусилля переважно на вирiшеннi внутрiшнiх проблем. З цiєю метою створюються стратегiчнi науково-прогностичнi комiсiю, якi займуться створенням регiональних, галузевих i загальнодержавної програм розвитку країни i облiкуванням всiх наявних умов i ресурсiв розвитку: вiд iнтелектуальних. - до менталiтетних; вiд земельних, - до рекреацiйних.

П'ятий принцип. Як будь-яка людина, так i будь-яка нацiя, мають певнi природнi генетичнi схильностi до того чи iншого виду дiяльностi. Їх виявлення i усвiдомлене використання неминуче призводить до стратегiчного прориву. Так започатковували власне "економiчне диво" нiмцi, японцi, iзраїльтяни, пiвденнi корейцi тощо. Очевидним iсторичним фактом є те, що українцi зробили внесок у свiтову цивiлiзацiю у крайньому разi в трьох напрямках: створили найчисельнiшу i наймелодiйнiшу у свiтi народну пiсню; освоїли чорноземи по всiй планетi (Україна, Молдова, Росiя, Казахстан, США, Канада, Аргентина, Бразилiя); вивели людство в Космос (серед 20 головних теоретикiв i практикiв освоєння космiчного простору 19 українцi). Очевидно, що до цих трьох видiв дiяльностi українцi мають генетичну схильнiсть. Звiдси можна вважати, що головними галузями, де повиннi бути зосередженi зусилля України в ХХI ст.. мають стати рекреацiя i туризм, як духовно-економiчна сфера людської дiяльностi, агропромисловий комплекс, як земельно-економiчна сфера i iнновацiї в машинобудуваннi, iнжинiрингу, кiбернетицi, ракетно-космiчному i вiйськово-промисловому комплексах.

Шостий принцип. Україна потенцiйний регiональний лiдер спочатку на теренах Центральної i Схiдної Європи, а з розвитком економiки i усiєї Європи. Реально реалiзувати це природне лiдерство можливо лише на шляху прискореного соцiально-економiчного розвитку. Лiдерськi амбiцiї України реалiзуються поступово в процесi збiльшення її ВНП до найбiльшого в Європi, i в нiякому разi не ранiше.

Цi шiсть принципiв цiлком достатнi для початку реалiзацiї програми "Український прорив" на матерiальнiй i духовнiй основi найбiльшого в Європi транспортно-географiчного, природно-ресурсного i духовно-iнтелектуального потенцiалу, яким володiє Україна.

-- Що ж менi робити далi? - запитує вiн мене. - Ви будете вводити мене в гiпнотичний стан? А навiщо? - запитанням на запитання вiдповiдаю я. В цьому немає нiякої потреби. Менi i так зрозумiло, що вам необхiдно робити. Треба просто вiдверто, так як зi мною, поговорити зi своє донькою. Ви хоча б раз у життя говорили з нею вiдверто? I тут раптом для нього виясняється, що нiколи в життi в них вiдвертої, правдивої розмови не було. - Поговорiть з нею вiдверто i порадьтеся, що вам треба робити, щоб вiдновити її довiру. I все буде добре.

День 11-й

I день не день, i йде не йде. Цi слова Тараса Шевченка саме про мiй сьогоднiшнiй день. Тягнеться як гума. Я просто виконую свої професiйнi обов'язки, якi сьогоднi здаються менi цiлком механiстичними, технологiчними, позбавленими оптимiзму i життєдайностi. Хiба що дещо пожвавлює монотоннiсть лiтня жiнка, син якої працював на Саяно-Шушенськiй ГЕС в Росiї i загинув там пiд час катастрофи. Вона нiяк не може змиритися з його смертю, так як давно кликала його повертатися додому, а вiн її не слухав. Син їй розповiдав про порядки, заведенi на цьому енергетичному об'єктi i взагалi в Росiї. Казав, що врештi-решт все там розвалиться через загальну недбалiсть i майже поголовне п'янство. Але так як йому платили там добрi грошi, вiн не поспiшав додому. I ось тепер повернувся до України в цинковiй трунi. Вимушений i цiй жiнцi прочитати лекцiю про Росiю, перш нiж ввести її в гiпнотичний сон. Бо ж у неї i другий син служить в Росiї офiцером. Його цiлком можуть вiдправити на вiйну на Пiвнiчному Кавказi, на афгано-таджицький кордон або на проблемний росiйсько-китайський кордон. Щоб його повернути додому цiй жiнцi треба бути дуже сильною i таку силу я їй дам. Але починаю свою роботу з традицiйної лекцiї.

В своєму творi "Гамлет, або феномен датського кацапiзму", вiдомий художник, пересмiшник i "ненормативник" Лесь Подерев'янський вкладає в уста вiдомих героїв Шекспiра монологи i дiалоги, якi практично дослiвно взятi з сiмейних монологiв i дiалогiв людей, якi живуть в Центральнiй Росiї саме в наш час. Вимираюча в нас на очах серцевина Росiї, вiчно п'яна i тому не здатна адекватно сприймати нинiшню дiйснiсть, яка змiнюється зi зростаючою швидкiстю. Звiдси i феномени "датського кацапiзму", якi полягають в органiчному несприйняттi будь-яких змiн не лише в своїй країнi, але i в сусiднiх державах, звiдки вони можуть перекинутися на Росiю. Будь-якi змiни викликають цiлком органiчне неприйняття в Росiї просто через масову загальмованiсть населення, його нездатнiсть оцiнити довкiлля в час прискорення швидкоплинностi буття. Чомусь нiхто донинi так i не спромiгся пояснити феномен "датського кацапiзму" саме через масову органiчну деградацiю особи в цiй державi.

Саме це призводить до консерватизму нацiї, знаменитої вiзантiйщини, євразiйства, слов'янофiльства i iнших iдеологiчних течiй. Серед них практично немає жодної, яка була б спрямована в день завтрашнiй, а не в день вчорашнiй. I це не дивно, геополiтичний час в минулому тiк набагато повiльнiше i тому росiяни ще встигали за ним. Нинi ж вони вiдстають вiд нього все бiльше, що загрожує втратою контролю над власною територiєю, власною долею, так як китайцi, мусульмани i "євросоюзiвцi" дуже швидко адаптуються до всезростаючої швидкоплинностi життя. Особливо китайцi i мусульмани, якi вживають отупляючих "консервуючих" речовин найменше. Вiдомо, що деградацiя нацiї починається з перевищенням дози вживання алкогольних напоїв порогу 8 лiтрiв на душу населення. За росiйськими ж джерелами, росiяни вживають майже втричi бiльше i посiдають в цьому сенсi перше мiсце у свiтi зi значним вiдривом вiд iнших країн. У країнi вживається наркотикiв в 7(!) разiв бiльше, нi у країнах ЄС. Середнiй вiк життя чоловiкiв упевнено i швидко наближається до "точки неповернення", тобто 50 рокiв. А ще 20 рокiв тому вiн дорiвнював 70 рокiв.

Феномен "датського кацапiзму", це перехiд кiлькостi загальмованих людей, якi в повсякденному життi знаходяться в колi, дослiвно використовуючи термiн росiйських медикiв "бреда обыденых отношений" в їх якiсть, яка починає проявлятися в усiх сферах дiяльностi. В тому числi мiжнародних вiдносин. Час вiд часу це виривається на мiжнародну арену не лише в привселюдному "на увесь свiт" п'янствi Єльцина чи Медвєдєва, останнього нещодавно ледь не пiд руки виводили на очах всього "чесного народа" вiдомi дiячi Саркозi i Берлусконi, але i абсолютно неадекватних листiв i заяв росiйської влади.

Жартуни кажуть, що логiка буває трьох видiв: формальна, залiзна i жiноча. Пора вже вводити в ужиток i її четвертий вид, тобто логiку "датського кацапiзму". Взяти хоча б лист, який надiйшов вiд росiйського президента до президента українського. Це класичний взiрець такої логiки. Президент країни зi своїми проблемами звертається не до власної країни i народу, а до сусiдньої. Це нi до формальної, нi до залiзної, нi навiть до жiночої логiки нiякого вiдношення не має. Або звернення до України з вимогою вiддати їй "Артек", бо, бачте, там вiдбувся педофiлiйний скандал, а тому Україна не здатна управляти цим табором. За цiєю логiкою "датського кацапiзму" Саяно-Шушенську ГЕС пiсля катастрофи на нiй треба передати в управлiння, скажiмо, Китаю, бо Росiя не здатна нею ефективно управляти, а пiсля нещодавної грандiозної пожежi на нафто-газових родовищах Захiдного Сибiру їх варто передати, скажiмо США. ДТП ж на дорозi на Кострому, за цiєю ж логiкою, мало б потягнути передачу цiєю дороги Українi чи Латвiї. Повний маразм! I вони навiть не здатнi осягнути цього, бо страшенно загальмованi.

"Датський кацапiзм" тупий, як "сибiрський валянок". Складається враження, що цi хлопцi, при тому, що на iдеологiчнi диверсiї проти України i українцiв тратяться величезнi грошi i на їх продукування працюють тисячi людей, неспроможнi на креативнi дiї. В Українi на свiй бiк вони здатнi перетягнути лише покидьки суспiльства або дурнiв. Через це в iнструкцiях, якi видає своїм агентам в Українi ФСБ, саме на них i рекомендується звертати увагу, як на власну опору. А на такому людському матерiалi далеко не поїдеш.

Один знайомий росiянин, який є щирим патрiотом України i вважає себе українцем, розповiдав менi одну iсторiю, яка трапилася в 1990 роцi в Калузi. В нього класичне росiйське прiзвище Iванов. Донька його вийшла замiж за росiйського офiцера i вони служили в Калузi. В 1990 роцi, коли стало вiдомо КДБ, що Радянський Союз доживаю останнi роки, а може й мiсяцi, провела операцiю з масового перемiщення офiцерiв-росiян на службу до України. Мiй знайомий у цей час поїхав до доньки i був присутнiй на вечiрцi, яка вiдбувалася на квартирi його зятя з нагоди вiд'їзду офiцерiв на новi мiсця служби. Всi присутнi сприймали його як "свого хлопця" i тому говорили абсолютно вiдверто. Перед ними виступив полковник КДБ i почав iнструктувати. Ось ти, звернувся вiн до одного з них, їдеш до Харкова. Ти там повинен говорити, що цi проклятi нацики, свiдомiти, бандерiвцi, западенцi це зрадники України, якi хочуть її знищити. А ось ти, який їде до Львова, повинен скрiзь говорити, що схiдняки, це москалi i комуняки, якi є зрадниками України, якi хочуть її знищити. Треба цих схiдних хохлiв зiткнути лобами з хохлами захiдними, а ми будемо їх мирити i через це будемо потрiбними i тим, i сим.

А тепер самi подивiться в коментарях до статей, виставлених для обговорення в Iнтернетi, чи вдалося цим хлопцям хоча б одне нове слово придумати з того часу, хоча б на мiкрон щось помiняти у власнiй тактицi. Феномен "датського кацапiзму" тут процвiтає на повну силу. Написанi в ФСБ i вiддрукованi на аркушах паперу формату Ф-4 заготовки, якi неграмотнi оператори цiєї органiзацiї не здатнi навiть набрати без помилок ряснiють все тими ж словами: нацики, фашисти, бандерiвцi, свiдомiти, галичани i таке iнше. Якщо ви такi слова прочитали, це пише агент ФСБ, агент "Iмперiї зла", агент Лукавого. Однi i тi ж тексти перiодично прориваються пiд рiзними зашифрованими iменами. На пiдприємствах, переданих у свiй час Росiї, в монастирях "церкви вiд Лукавого", тобто так званої Української православної церкви Московського патрiархату, створено цiлi осередки ФСБ з вiдповiдним комп'ютерним забезпеченням i операторами, якi поширюють Україною класичнi зразки логiки "датського кацапiзму".

Хочу звернутися до цих "хлопцiв", якi нинi ще бiльше активiзувалися у зв'язку з президентськими виборами в Українi. Росiя в небезпецi! Родiна мать зовьот. У Росiї непочатий край роботи, спрямованої на порятунок вашої країни i вашої нацiї. Якщо ви їх щиро любите, iдiть в Росiю, працюйте на її добро. Не треба працювати на шкоду Українi. Ви даремно втрачаєте час, який спливає для Росiї дуже швидко. Через 5-10 рокiв вже буде пiзно.

Прочитав лекцiю, увiв нещасну матiр в гiпнотичний сон i навiяв їй силу нездоланну, щоб врятувати хоча б одного свого сина. День пройшов не марно.

День 12-й

Знову в мене на столi загорiлася маленька червона лампочка. Таким чином моя помiчниця попереджала мене, що на прийом прийшла людина поза чергою, але якiй на її думку вiдмовляти не можна або не треба. Так ми домовилися з самого початку. Остаточне рiшення приймаю я, але подача бачення проблеми йде вiд моєї помiчницi. Закiнчую черговий прийом, вибачаюся перед наступною пацiєнткою i до мене в кабiнет буквально влiтає вже добряче "заведений" чоловiк середнього вiку. Дорогий одяг i взуття, гарний годинник, зi смаком пiдiбрана коштовна краватка. Одразу роблю висновок, що це в минулому успiшна людина, яка зовсiм раптово для себе цю успiшнiсть втратила.

Починаю розмову як завжди здалеку, щоб якось вiдволiкти пацiєнта вiд проблем, якi привели його до мене. Це щоб вiн розслабився i хоча б трохи заспокоївся. Однак чоловiк рветься в бiй. Вiн все про мене знає i хоче, щоб я одразу ж перейшов до гiпнозу iнакше його шляк трафить. Але я не пiддаюся на провокацiю i гну далi свою лiнiю. Врештi-решт в пацiєнта спадає агресивнiсть i вiн розповiдає, що такий його стан зумовлений тим, що його звiльнили з роботи в адмiнiстрацiї президента. Там вiн працював штатним радником i рекомендував президенту i всiй його командi для покращення стосункiв з Росiєю зняти з порядку денного все те, що в зовнiшнiй i внутрiшнiй полiтицi України їй не подобається.

Все це за його рекомендацiями було зроблене на шкоду Українi, але вiдносини з Росiєю не тiльки не покращилися, але й рiзко погiршилися. Вiн не мiг зрозумiти в чому тут справа. Запропонував президенту ще здати українськi iнтереси, щоб не дратувати сусiдiв. Але пiсля цього ситуацiя ще бiльше ускладнилася. Врештi-решт всi його поради виявилися абсолютно неефективними i його витурили з роботи. Вiн не розумiє, чому так вiдбулося i постiйна гризота довела його до повного нервового виснаження. Розповiдає, що формальним приводом до його звiльнення стала поява на росiйському телебаченнi сюжету про президента України в якому його нещадно висмiяли. Прийшлося i цьому дiячу прочитати лекцiю, перш нiж перейти до гiпнотичного впливу на його психiку.

На одному з росiйських каналiв з наймасовiшим глядачем дiйсно з'явився просто неймовiрно знущальний ролик про президента України. При цьому, знаючи ситуацiю в Росiї, такий кiнематографiчний "шедевр" не мiг потрапити на екрани телевiзорiв без санкцiї i замовлення Кремля. Українськi засоби масової iнформацiї поспiшили нагадати нашому читачевi i глядачу, що подiбними фiльмами росiяни вже "нагороджували" президентiв Грузiї i Бiлорусi, тобто Саакашвiлi i Лукашенка. Одначе чомусь нiхто не звертає увагу на той факт, що фiльми про Саакашвiлi i "бацьку" носили викривальний характер, а "клiп" про нашого президента носить яскраво виражений знущальний характер. Над президентом найбiльшої за площею держави Європи i п'ятої за чисельнiстю населення вiдверто знущаються "брати i стратегiчнi партнери". В чому ж тут справа? Чому людина, яка пiдписала угоду, всупереч конституцiї своєї держави, про перебування росiйської вiйськової база на територiї України аж на 25 рокiв, опинилася не просто пiд вогнем критики тих, якi отримали вiд неї все, що хотiли, але натомiсть цi ж люди на неї вилили вiдро помий презирства i знущання?

Для мене очевидно, - даний феномен має два аспекти: психологiчний i геополiтичний. Перший полягає в тому, що Росiєю керують колишнi працiвники правоохоронних органiв. Яке, навiть у принципi, може бути вiдношення у таких людей, до особи, яку росiйська елiта називає "дважди осуждєним президентом Хохляндiї". Це треба взагалi нiчого не мати в головi, щоб не розумiти, як колишнi кадебiсти, - кажуть, що колишнiх не буває, - можуть в принципi вiдноситися до людини, яка колись була засуджена за кримiнальнi злочини. Пiдручники з кримiнальної психологiї кажуть, що таких почуттiв лише два: зневага i презирство. Тому той анекдот, який з'явився у Москвi про те, як президент Росiї рекомендує її прем'єру запропонувати звертатися президенту України до себе "товарiщ начальнiк", як i всi анекдоти, має пiд собою фактологiчну основу. Звiдси i висновок, такий фiльм буде, напевно, не останнiм. Щоб там не заявляли на словах керiвники Росiї, їх реальне вiдношення до нинiшнього керiвництва України буде лише зневажливо-презирливе i iншим воно просто не може бути навiть у принципi.

А тепер про геополiтичну складову. Буквально вчора на екранi одного з росiйських каналiв виник вiдомий борець проти США i НАТО пан Владiмiр Вольфавiч Чiрiковский. Те, що заявила ця людина, яка очолює цiлу фракцiю в Думi, здавалося не лiзло нi в якi ворота. Розмахуючи руками i втираючи долонею слину з губ вiн затято агiтував за вступ Росiї, чим ранiше, тим краще, до ЄС i НАТО. Такi заяви могли шокувати будь-кого, тiльки не мене. Вже понад 18 рокiв тому я опублiкував статтю, де писав про те, що геополiтична ситуацiя навколо цiєї країни буде складатися таким чином, що їй треба вiддати китайцям Сибiр i Далекий Схiд i якомога швидше з європейською частиною вступати до НАТО. Через двадцять рокiв може бути вже пiзно. I ось цi двадцять рокiв майже пройшли. I що ми маємо нинi? З 900 тисячної росiйської Армiї 350 тисяч солдатiв зосереджена на Пiвнiчному Кавказi i нiчого вдiяти не можуть. Як дим розвiявся мiф про силу i славу росiйської зброї. Виявилося, що без українцiв, бiлорусiв, грузинiв, азербайджанцiв, узбекiв i таке iнше росiйська армiя виявилася цiлком неспроможною. Радянська армiя, як тепер стає зрозумiлим, трималася на так званих "кусках", якi у своїй масi складалися з етнiчних українцiв. А що робиться в iнших регiонах Росiї? А масовий перехiд етнiчних росiян Башкортостану i Татарстану з православ'я до iсламу? А об'єктивно зростаючий нацiоналiзм якутiв, бурятiв, чувашiв, мордви, комi, тувинцiв, хакасiв тощо. Ще декiлька рокiв i Росiя не врятує навiть Поволжя.

Ось звiдки i "ростуть ноги" тiєї очевидної "кiнематографiчної iстерiї", яка запанувала в Росiї. З цього ж "гнiзда" i намагання росiян нав'язати своїм сусiдам власне бачення iсторiї. Вони нiби волають до нас, чому це вашi, українцi, грузини, бiлоруси i так далi прадiди, дiди i батьки проливали спiльно з нами кров в усiх тих вiйнах, якi вiв росiйський iмперiалiзм у свiтi, а ви "правнуки поганi" не хочете послати "обмежений контингент своїх вiйськ, виконувати iнтернацiональний обов'язок" на Пiвнiчний Кавказ чи Башкортостан? Чому? Чому ви не хочете гинути за нашi нацiональнi iнтереси? Уже i попи так званої Української православної церкви Московського патрiархату вiщають по всiх своїх церквах, що українцi i росiяни один народ i "Родiна у нас одна". А раз одна, то й захищати її вiд "супостатов" треба разом. А ви хочете, "хiтрия хохли", жити без вiйни, коли "єдiнокровниє брати росiяни стiкають кров'ю на Пiвнiчному Кавказi". Звiдси i поворот на 180 градусiв пана Чiрiковского, який виступає таким собi кремлiвським рупором з попередньої адаптацiї для широкого загалу нових геополiтичних доктрин. В Українi такi речi називають так: ти Ванько дурнiший, ти й свисни.

Українi треба кiнчати маразматичне комплексування з надуманої i нав'язаної нам неповноцiнностi i починати реалiзувати цiлий ряд геостратегiчних проектiв, якi вже просто волають про себе. Що i як треба робити в геополiтичному сенсi я вже писав не один раз. Але починати треба з масового освоєння газових родовищ свiтового значення на шельфi Чорного моря. Таке рiшення i концесiя з найбiльшими свiтовими нафтогазовими фiрмами, за якими стоять могутнi США чи НАТО одразу зiб'є пиху з обличчя людей, якi звикли нiкого не поважати.

Я закiнчив лекцiю i закрiпив її основнi тези на рiвнi пiдсвiдомостi пацiєнта. Знав, що таке лайно однозначно випливе знову десь на горi, але тепер вже буде радити зовсiм iнше. Пацiєнт пiшов вiд мене i через декiлька мiсяцiв виплив вже в iншiй iпостасi в тiй же адмiнiстрацiї.

День 13-й

Так вже влаштованi люди, що вони спрагло бажають знати про власне майбутнє. Воно безумовно невiд'ємно пов'язане як з майбутнiм всiєю нашої планети, так i з майбутнiм тiєї країни, де цi люди живуть. Через це в усi часи i серед всiх народiв таку популярнiсть завжди мали всiлякi вiщуни i гадалки. Їхнiми послугами користувалися всi: вiд Кремлiвських правителiв до Гiтлера, вiд Наполеона до китайських iмператорiв. Не втратили вони роботи i в наш час, вiк космiчних кораблiв, надсучасних комп'ютерних технологiй i генної iнженерiї. Культурний шар людства все ще залишається доволi тонким, а пiд ним продовжує нуртувати море всiляких трансцендентних вiрувань, забобонiв, перманентних страхiв перед дiйснiстю. Але особливе мiсце серед цих переживань практично в усiх займає притумлений щоденною суєтою-суєт страх перед майбутнiм, яке невiдворотно насувається i врештi-решт всiм воздає по вищiй справедливостi за їхнi дiяння i помисли. Ця справедливiсть не є нам зрозумiлою, а тому i видається такою жахливою.

Непевнiсть нашого iснування в цьому свiтi деякi люди вiдчувають надзвичайно гостро. Жiнки, на яких "висять" їхнi родини i якi з тих чи iнших причин вимушенi сидiти вдома починають поступово божеволiти. На цьому грунтi виникають всiлякi фобiї. Це менi вiдомо краще за iнших. Ось i сьогоднi в мене на прийомi чергова дружина високопоставленого чиновника, який займається "дерибаном" державного бюджету. Нiчим не переймаючись вiн переводить до офшорiв десятки мiльйонiв доларiв. Дружину ж страшенно хвилюють не його постiйнi подружнi зради, а фатальна невизначенiсть її долi. Сидячи вдома вона читає всiляку дурню, яку видають спецiально для знуджених домогосподарок. Всi цi чисто лiтературнi жахiття несподiвано пiдтверджуються цiлим рядом революцiй, бунтiв, скиненням урядiв, блокуванням закордонних рахункiв корупцiонерiв. Вона боїться все втратити i навiть переживає за життя своїх близьких. Просить у мене допомоги. Намагаюся в своїй вступнiй лекцiї перевести її на рейки наукового пiдходу, вирвавши з полону мiстики i шарлатанства.

В той же час, як це завжди було в iсторiї цивiлiзацiї, вiддану на вiдкуп шарлатанам сферу людської дiяльностi поволi починає вiдвойовувати наука футурологiя. Вона вже має, як i iншi науковi напрями, власнi об'єкт i предмет дослiдження i продовжує вибудовувати свої теорiї, концепцiї, закономiрностi й принципи. Як завжди буває в молодої науки, їй на допомогу приходять iншi, бiльш розвинутi i диверсифiкованi науковi напрямки, зокрема математика, математична логiка, статистика, iншi природничi i суспiльнi науки.

Я розповiдаю пацiєнтцi про значний основоположний внесок у формування самих основ футурологiї київського фiзика Рожкова (Рожков С.С. Динамика империй, - К.: Ин-т физики АН Украины, 1993. - 18 с.). В цiй брошурi вiн переконливо доводить, що розвиток iмперiй як суспiльної системи абсолютно чiтко i недвозначно описується за допомогою так званої "логiстичної кривої", яка належить до математичних закономiрностей. За цiєю закономiрнiстю iмперiя на початку свого iснування зростає поступово. З часом територiальна експансiя стає все стрiмкiшою. Згодом темпи загарбання нових територiй, народiв i країн уповiльнюються. На цiй стадiї iмперiя досягає стану "насичення" i втрачає стабiльнiсть. Пiсля гострої кризи iмперiя починає розпадатися. Для футурологiї, з метою розумiння i наукового обгрунтування процесiв, якi вiдбуваються в суспiльствi надзвичайно важливим є висновок Рожкова про короткочасне вiдновлення iмперiї, так би мовити своєрiдний тимчасовий "вiдкат" ситуацiї. Схоже, що термiн цього вiдкатку напряму залежить вiд часу iснування iмперiї. Так Римська iмперiя вiдновилася майже на 100 рокiв, Росiйська iмперiя у формi Радянського Союзу на 70 рокiв, а така мiнiiмперiя як Югославiя, "воскресла" з тiєю ж назвою, але у складi двох республiк лише на декiлька рокiв. Пiсля цього послiдував неминучий, науково закономiрний i остаточний розпад на Сербiю i Чорногорiю.

Логiстична крива Рожкова в футурологiї живе i перемагає. Ситуацiя в сучасних США i Росiйськiй Федерацiї однозначно вказують на наукову правоту вченого-фiзика. Неминучий розпад цих держав так само буде супроводжуватися в США тривалiшою, а в Росiї короткочаснiшою ремiсiєю. Нестабiльнiсть щодо розпаду цих країн наростає i якимось дивним чином вони все бiльше i бiльше нiби "вмонтовуються" у вже накреслену iсторiєю знамениту логiстичну криву.

Дуже продуктивною для футурологiї як науки i навчальної дисциплiни є так звана органiзмена теорiя Ф. Ратцеля i його послiдовника Р. Челлена, якi розглядали держави як живi органiзми, що борються мiж собою за ресурси, тобто "мiсце пiд сонцем". Як i будь-який живий органiзм, держава, за цiєю теорiєю, проходить певнi етапи розвитку: народження, зростання i змужнiння, занепад, неминуча смерть. Як i люди, держави можуть жити недовго або бути довгожителями.

Р. Челлен взагалi вважав, що держава, як i будь-яка людина, крiм тiла (територiї) має ще й душу (нацiю). Як живий органiзм, держава у своїх дiях керується природними iнстинктами. Серед них найсильнiшими є iнстинкти самозбереження i зростання.

В наш час зростає увага футурологiв до законiв природи, якi значно бiльш вiдпрацьованi в науцi, нiж закони розвитку суспiльства. Традицiйнi марксистськi твердження про те, що закони природи нiбито детермiнованiшi за суспiльнi закони, нинi отримують все бiльше спростувань. Виявляється, що прогнозувати динамiку суспiльної трансформацiї цiлком успiшно можна використовуючи принципи складання, скажiмо, прогнозу погоди на найближчi три доби чи пiдняття рiвня води в рiчцi. Так, сучасна ситуацiя в Українi, абсолютно чiтко описується знаменитим природним "принципом цунамi". Нинiшнє президентство це з одного боку неминучий вiдкат логiстичної кривої, яка прогнозує швидке катаклiчне, а не еволюцiйне, як за часiв Вiктора Ющука, закiнчення пострадянського перiоду, а з iншого боку, перед настанням катастрофiчної i руйнiвної хвилi цунамi вода в океанi неодмiнно вiдступає вiд берега. I чим далi i чим довше вона вiдходить вiд узбережжя, тим вищим, навальнiшим i все змiтаючим буде наступне пiдняття води...

То що ж ви менi порадите? - звертається до мене пацiєнтка. - Раджу вашому чоловiковi з вашої подачi включити iнстинкт самозбереження. Грошi вже у вас є на закордонних рахунках. Тiкайте з країни поки не пiзно. Жiнка не впевнена, що зможе переконати в цьому свого чоловiка. Навряд чи вiн зупиниться. Накрав сотнi мiльйонiв, хочеться мати мiльярди. Будуть мiльярди, захочеться десятки мiльярдiв. I так далi. Зупинитися тут не можна. Ну тут треба робити вибiр, переконую я її. Або мати щось, цiлком достатнє для дiтей i онукiв. Або втратити все, в тому числi i життя чи свободу. Вибiр за вами.

День 14-й

Вимушений констатувати, що моя слава починає набирати вже якихось збочених ознак. Такий висновок, як на мене, напрошується саме сьогоднi. До мене на прийом прийшов аж архiєпископ Української православної церкви Московського патрiархату Олександр. У крайньому разi вiн так назвався. Хоча я пiдозрюю, що це не його справжнє iм'я. Гострий психологiчний дискомфорт в нього вини к пiсля того, як синод цiєї церкви звiльнив його з посади помiчника митрополита. З розмови з ним я зрозумiв, що ця людина просто не до кiнця втратила совiсть. Вiру вiн втратив давно, але постiйний тиск з Москви в напрямку пере творення українського європейського православ'я на азiйське московське архiєпископ вже не мiг витримати. Терпiв, терпiв i ось нарештi терпець урвався. Синод вiн iменував не iнакше як "бариги у рясах". В РПЦ нiхто в бога серед iєрархiв не вiрить. Всi вони без виключення є агентами ФСБ з вiдповiдними "клiкухами поганими". Грошi, грошi i грошi. Нiщо iнше їх не цiкавить. Українською мовою богослужiння з Москви в Українi заборонене. Це чистої води росiйський iмперiалiзм i шовiнiзм.

Починаю лекцiю з того, що вже неодноразово говорив мирянам.Росiйська мова, лiтература, кiно, телебачення, церква перетворилися на могутнiй важiль поширення росiйським iмперiалiзмом власного геополiтичного впливу за межами Росiї. Ну як, за якими законами формальної логiки, скажiть менi як архiєпископ, може iснувати в Українi ваша Українська православна церква Московського патрiархату? Та ж киян хрестили за 300 рокiв до того, як серед диких лiсiв i болiт виникли першi iзби Москви. А християнство в Українi було поширене за цiлi столiття до дати офiцiйного хрещення киян. Та за всiма канонами, так як само слова патрiарх означає родоначальник, найстарiший представник роду, у Москвi Київський патрiархат може бути, але в Києвi i в Українi в цiлому, наявнiсть Московського патрiархату є повним абсурдом i нонсенсом. То ж хiба можна будувати духовнiсть i вiру на нiсенiтницях i дурницях? Очевидно, що нi.

Ось чому представники Української православної церкви, як останнi злодiї приховують свою належнiсть до московської патрiархiї. Навiть в офiцiйних документах вони сором'язливо iменують себе Українською православною церквою, щоб у здатних до "елементарних умозаключенiй" мирян не виникало таких логiчно обгрунтованих, але абсолютно непотрiбних росiйському iмперiалiзму запитань. Наприклад, чи може iменуватися патрiархом десятирiчний хлопчик при живому столiтньому прадiду? Ну хiба я не правий? Виможете без крутiйства хоча б щось менi заперечити?

Однак, цiлком очевидним нинi є той факт, що провiдним чинником росiйського iмперiалiзму в Українi є росiйська мова в своїх рiзних iпостасях: вiд "Комсомольской правди в Українi", до росiйських серiалiв, журналiв, комп'ютерних програм, кiнофiльмiв тощо. Зберегти увесь цей могутнiй важiль "промивання мiзкiв" українцiв можливо лише за збереження вiдповiдного статусу росiйської мови в Українi. Тому росiйськими полiттехнологами i розроблено декiлька сценарiїв офiцiйного впровадження росiйської мови в Українi: вiд жорсткого офiцiйного (державного) статусу до бiльш м'яких, так би мовити перехiдних.

Через попередньо засланих в усi сфери життя i перш за все в керiвництво держави своїх платних агентiв, росiйський iмперiалiзм намагається впровадити офiцiйний статус росiйської мови в Українi за класичним сценарiєм "тримай злодiя". Вони пiднiмають питання про дискримiнацiю росiйської мови в Українi в той час коли ганебно i очевидно дискримiнованою мовою у нас є якраз українська. Якщо за переписом 2001 року, навiть незважаючи на шалений тиск шовiнiстiв у схiдних i пiвденних областях та чисельнi факти фальсифiкацiї перепису в бiк зменшення питомої ваги українцiв i україномовних 80% населення країни назвали себе українцями, а 70% україномовними, то ми є за усiма канонами ООН мононацiональною i одномовною країною. То де ж тодi нашi законнi 80 або хоча б 70% україномовних газет, часописiв, книжок, телебачення, радiо, кiно тощо. Треба заявити всьому свiтовi, що апартеїд у Пiвденнiй Африканськiй Республiцi з його духовним i економiчним визискування корiнного африканського населення не йде в нiяке порiвняння з духовним i економiчним пригнобленням українцiв на їхнiй же власнiй землi. Чи може я неправий? Тодi аргументовано, з цифрами заперечте. Знайдiть менi хоча б одного "українського" олiгарха, який нажив мiльярди доларiв на шаленiй експлуатацiї української нацiї i який би був етнiчним українцем. Заперечте i цей факт. Де нашi 80% олiгархiв? Та навiть у расистських державах так не вчиняли з титульною нацiєю. Заперечте ж, нарештi, хоч хтось менi. Дуже хотiлося б помилятися.

Росiйський iмперiалiзм i його платнi агенти в Українi намагаються перевести стрiлки власних злочинiв проти українцiв на американцiв. Цiлi партiї i виборчi блоки "для дурних" воюють з американцями, звинувачуючи їх в усiх смертних грiхах. Послухавши комунiстiв, прогресивних соцiалiстiв i iнших дiячiв можна зробити висновок, що це не росiйська, а американська вiйськова база знаходиться в Севастополi, що на телебаченнi, в газетах, часописах, кiно тощо панує не росiйська, а англiйська мова. Повний маразм i дебiлiзм! Уявiть собi, що на сувереннiй територiї України пiд Феодосiєю десант висадили не росiяни, а американцi. Як би тодi захлиналися комунiсти i iже з ними в парламентi. Якi б демонстрацiї органiзовувала панi Вiтренко в Києвi iнших мiстах України. А ось росiяни висадилися, а вони нiчичирк. То чиї ж вони тодi агенти? I чи загрожує їхня дiяльнiсть безпосередньо кожнiй матерi i батьковi України, кожнiй бабусi i дiдусю? Бо ж пропонований цими полiтичної партiями союз з Росiєю це союз з Чечнею, Дагестаном, Iнгушетiєї, Осетiєю, Кабардино-Балкарiєю, Черкесiєю, де вiйна розгоряється з новою силою i де росiяни вже не справляються без "братньої" допомоги українцiв. А за 350 рокiв "братнього союзу" з Росiєю росiянам не вдалося вiдправити українських хлопцiв на чисельнi вiйни лише в Чечню. I цьому "виною" незалежнiсть України.

Взагалi я пропоную всiм, хто так не любить американцiв i англiйську мову i так щиро закоханий в Росiю i росiйську мову в Українi, бути до кiнця послiдовними. Виступаю з iнiцiативою, в першу чергу до комунiстiв i прогресивних соцiалiстiв, а також до тих, хто їх пiдтримує зiбратися всiм миром на Хрещатику i спалити всi свої накопичення в проклятих доларах. З цiлком конкретними надписами англiйською мовою i з портретами ненависних американських президентiв. Або хоча б давайте обмiняємо цi долари, а також євро на росiйськi рублi. Там i надписи рiдною росiйською мовою, i вiдповiднi росiйськi пейзажi, якi ви чомусь не хочете споглядати безпосередньо в Росiї. А Родiна ж мать, зовьот? Хiба не так?

Росiйськi геополiтики i полiттехнологи цiлком слушно стверджують: де росiйська мова, там i Росiя. А я теж цiлком слушно продовжую: де росiйська мова, там i росiйська вiйна. Так що абсолютно реальним є той факт, що "борцi" за росiйську мову свiдомо чи мимовiльно виступають за погибель наших дiтей i онукiв у черговiй росiйськiй вiйськовiй авантюрi. Бо ж якщо нашi хлопцi i дiвчата не знатимуть росiйської мови, то вони цiлком природно не зможуть i служити в росiйськiй армiї.

Що це дiйсно так переконує всiх ще раз розмова, яка вiдбулася в мене ще з одним iз київських борцiв за "двоязичiє". Вiн почав мене агiтувати за союз з Росiєю i другу росiйську державну мову, мотивуючи це тим, що в Росiї, бачте, i зарплата набагато вища, нiж в Українi, i пенсiї незрiвнянно вагомiшi, i на стипендiї студентам можна жити. На це я йому вiдверто i прямо вiдповiв: не бреши. Як казав уже не одному такому. Якщо ти так любиш Росiю i росiйську мову, то чому ти тодi в Росiї не живеш? Бо ж для кожного, хто любить, цiлком природним бажання є злитися воєдино з предметом i об'єктом своєї любовi. Тим бiльше, що там i зарплата вища, i пенсiї. Хiба є нинi якiсь нездоланнi перешкоди для переселення до так гаряче коханої Росiї? У тебе в центрi Києва чудова чотирикiмнатна квартира. Продаєш її i купуєш в якiйсь Калузi чи Костромi п'ятикiмнатну, дачу, машину i навiть окремi квартири для твоїх двох дiтей. Якраз вистачить на все. I не треба буде витрачати стiльки здоров'я, нервiв, часу тощо на неприродну в Українi боротьбу за офiцiйний статус росiйської мови. Будеш щодня чути лише свою улюблену росiйську мову i жити серед своїх людей, а не чужинцiв. Хiба не так? I не треба буде протидiяти українцям в їх цiлком природнiй любовi до своєї мови i своєї держави. I знаєте, що вiн менi вiдповiв? " Що я дурень? Моєму синовi 18 рокiв. Його мобiлiзують у росiйську армiю i вiн там загине на Пiвнiчному Кавказi. Шукай дурнiших." Ось така любов до Росiї i росiйської мови насправдi.

Не є нормальним за формальною логiкою. бо вся iнша логiка не бiльше як маразм, коли українець з українцем в Українi спiлкується неукраїнською мовою. Бо такого немає в жоднiй iншiй реально незалежнiй державi. Нiмець з нiмцем в Нiмеччинi спiлкується лише нiмецькою. Все iнше сприймається як божевiлля. Так само француз з французом у Францiї, росiянин з росiянином в Росiї чи болгарин з болгарином в Болгарiї. Отже, мовна ситуацiя в Українi є ненормальною i ми нiколи не побудуємо заможної держава допоки українська мова не запанує в усiх сферах нашого життя. Лукавi люди кажуть менi: ну що ж тут поробиш, так склалося iсторично. Не треба нам вiшати локшину на вуха, панове! Це все одно, що сказати: в Українi стiльки то вiдсоткiв людей хворi на туберкульоз. Все це склалося iсторично i тому нiкого лiкувати не треба i втручатися державi в процес "туберкулiзацiї" всього населення України не варто.

Друга теза платних "любителiв" росiйської мови, якi чому волiють любити її подалi вiд улюбленої осiїРосiїрррро Росiї, полягає в твердженнi про "штучний" характер розширення сфери вживання української мови. Ви тiльки вдумайтесь, панове, в ту єресь, яку ви городите. Українiзацiя України є цiлком природним явищем, а штучним якраз i є русифiкацiя, полонiзацiя, болгаризацiя i т.п. нашої держави. Та й нiхто нiколи й не вживав такого термiну, як, наприклад, русифiкацiя Росiї чи полонiзацiя Польщi. Бо цей процес там нiколи не припинявся i є перманентним. Русифiкацiя ж України вiдбувалася столiттями цiлком примусово i на засадах цiлеспрямованої державної полiтики спочатку царською Росiєю, а потiм i Радянського Союзу. Продовжується вона i у формально незалежнiй Українi.

Один "простий", але розумний чоловiк спитав мене: "а що змiнилося з приходом до влади Ющука i його команди для українцiв, якi їм цю владу вибороли? Та ж нiчого! Як панували в нас "радiо для лохов" "Русскоє радiо" i "Шансон", так i нинi панує. Як панувала ненаша мова на телебаченнi i газетах, так i панує. Я чув, що Ющук готує указ про захист росiйської мови i мов нацiональних меншин. А хто буде захищати мене-українця i мою мову? То виходить, що я даром возив борщ на Майдан? Якщо Ющук i "Your Україна" хочуть опiкуватися не українцями, а нацiональними меншинами, то хай вони за них i голосують на виборах. А я буду голосувати за той блок партiй, якi заявлять про пiдтримку українцiв i української мови. Ось ви людина грамотна, виступаєте на телебаченнi, може я щось не те говорю?"

Ну що тут скажеш? Дiйсно, на наступних виборах зоряним часом якогось виборчого блоку може стати пiдтримка людей, якi зробили Помаранчеву революцiю i якi вже давно розчарувалися не в її iдеалах, а в деяких її керманичах. Якщо це розчарування буде посилюватися, бiльшiсть можуть отримати партiї, якi заявлять про захист нацiональних прав корiнної нацiї на власну мову i культуру, якi популярно i з допомогою цифр вiдкриють українцям очi на прiрву їхнього нацiонального приниження, визискування, експлуатацiї i дискримiнацiї. Для цього варто лише мобiлiзувати грошi заробiтчан i мати добрих полiттехнологiв. Бо ж якщо за минулий рiк українцi-заробiтчани, найбiльш свiдома i дiєва сила української нацiї, перерахували в Україну лише з країн ЄС 17 млрд євро(!), вони здатнi подiлитися з тими полiтиками, якi пообiцяють лiквiдувати нацiональну i мовну дискримiнацiю українцiв в Українi. Якщо ж до власних виборчих спискiв такий блок включить керiвникiв дуже молодих i головне високотехнологiчних патрiотичних органiзацiй, яких нова влада так вкрай нерозважливо вiдкидає вiд себе... Недолугi радники ще бiльш недолугих керманичiв не розумiють того, що втратити набагато легше, нiж набути. Своєю мовною "полiтикою" вони загублять свiй український електорат, а натомiсть отримають лише крихти. Чого мабуть хтось цiлеспрямовано i добивається.

Команда нової влади за вiком молодща вiд своїх попередникiв. У цiлому це майже завжди на користь справi. Але є й мiнуси. Молодий дурень, молодий злочинець внаслiдок своїх чисто фiзичних кондицiй набагато небезпечнiший за дурня старого, так як набагато активнiший у реалiзацiї власних прожектiв. Уже першi кроки влади, особливо на мiсцях показали наявнiсть в її складi декiлькох "проффесорiв", яких задля загального добра необхiдно термiново усувати. Iнакше вони "напрацюють" ще бiльше за свого класичного попередника. I з тим же результатом для влади. Це i мовної полiтики теж стосується...

I останнє. Вороги України i української нацiї публiкують соцiологiчнi дослiдження, за якими нiбито бiльшiсть українцiв виступають за державний (офiцiйний) статус росiйської мови. На чиї грошi здiйснюються такого роду "опитування" з наперед вiдомими результатами незрозумiло хiба що iнтелектуальним їжакам. У нас соцiологiчна наука у свої практичнiй площинi повнiстю скомпрометована i дискредитована. Пiд час виборiв, до них i пiсля протягом останнiх рокiв вони видавали "на гора" такi результати, якi повнiстю i до смiшного регулярно спростовувалися життям. Говорять, що деякi "визнанi спецiалiсти" за певну значну суму за "таксою" видадуть i опублiкують у найтиражнiших газетах будь-який потрiбний платнику результат. Показовим є випадок з референдумом за надання статусу державної росiйськiй мовi в Латвiї. Латишiв в цiй країнi лише трохи бiльше за 50 вiдсоткiв. I в Росiї вирiшили, що це саме те, що потрiбно. Зiбрали пiдписи за проведення референдуму, опублiкували данi "соцiологiчних" опитувань. За ними бiльшiсть населення цiєї країни виступала за надання росiйськiй мовi статусу другої державної. Але провели референдум i 80 % громадян країни висловилися проти. При цьому стало очевидно, що половина етнiчних росiян Латвiї виступила проти "лохiзацiї" країни Росiєю. Такi "соцiологiчнi" опитування дають пiдстави для деяких полiттехнологiв, якi жартують, що вони готовi провести до парламенту навiть мавпу. Зважаючи на поведiнку i виступи деяких депутатiв можна зробити висновок, що їм це вже вдалося...

Якi ж перспективи української мови? Вони невiддiльнi вiд геостратегiчних перспектив України, української влади i нацiї. Ми можемо як завгодно критикувати власних нацiональних героїв, якi намагалися протягом останнiх столiть вибороти для України незалежнiсть за те, що їм цього не вдалося зробити. Але спитаємо самих себе, чи було це можливим хоча б у принципi? Як геопсихолог я вважаю, що нi. За всiма теоретичними постулатами геополiтики жодна держава i нацiя не здатнi витримати навiть подвiйний геополiтичний тиск. Впродовж останнiх столiть Україна знаходилася в умовах нездоланного тристороннього геополiтичного тиску: з пiвнiчного заходу (Польща), пiвнiчного сходу (Росiя) i пiвдня (Туреччина). Лише наприкiнцi ХУIII ст. зник геополiтичний тиск з боку Туреччини. В серединi ХХ ст. вичерпався вiн i з боку Польщi. Перше ж його послаблення з боку Росiї призвело до виникнення незалежної України. В ХХI ст. Росiя сама опиняється в лещатах нездоланного тристороннього геополiтичного тиску з боку ЄС (захiд), Китаю (пiвденний схiд) i iсламської цивiлiзацiї (пiвдень). Тому ця держава цiлком закономiрно має зникнути з полiтичної карти свiту. Подiї, що вiдбуваються нинi на пострадянському просторi це те, про що я писав ще 15 рокiв тому. Росiя зникне i неминуче розпростається стиснута столiттями нездоланними життєвими обставинами експансiя України i української мови, хочемо ми цього чи нi. До цього просто необхiдно бути готовими.

Ми говорили з архiєпископом i пiсля закiнчення розмови вiн вiдмовився вiд гiпнотичного сеансу. Я зрозумiв, що серед свого оточення вiн просто не мiг знайти жодної порядної людини, якiй можна було сказати те, що вiн виклав менi. Я просто мовчки слухав не перебиваючи. Пiсля таких сеансiв залишається дуже неприємний осад на душi. Навiть не уявляв собi настiльки хворе наше суспiльство. Ще раз переконався, що хвороби нашi духовнi, ментальнi. Саме через те релiгiя i церква i стають таким собi контейнером, вмiстилищем всiх можливих людських порокiв. Якщо хворе суспiльство, то його офiцiйна церква стає хворою в сто разiв бiльше.

День 15-й

Друга година дня, я тiльки що повернувся з обiду i ще не зовсiм у своїй тарiлцi. Але розслаблятися немає коли. На прийомi у мене якась надута личина. Такi люди в мене бувають не часто. Самовпевнений тип. Однак пиху йому збили його ж друзi. Виперли з кабмiну i дякую не сказали. Каже, що є квалiфiкованим економiстом з зарубiжною освiтою. А нинi в кабмiн набрали всiляких вискочок i невiгласiв. Новий прем'єр неосвiчений "бурбон", який абсолютно не вiдає про новiтнi економiчнi теорiї i навiть хизується цим. З такими людьми психологу важко. Психологiчно такi пацiєнти дуже сильнi i нав'язати їм власну волю не завжди вдається. Менi треба перехватити у нього iнiцiативу. Тому я починаю з лекцiї на тему адмiнiстративну структуру суспiльства.

Нiякi полiткоректнi "филозопи", нiякi словеснi викрутаси i еквiлiбристика полiт технологiв, навiть нiякий терор не здатнi вiдмiнити суспiльного стану речей, який полягає в тому, що всi люди в будь-якiй країнi подiляються на чотири стани, варни, касти чи суспiльнi групи. На самiй горi суспiльної пiрамiди знаходиться найменш чисельна група iнтелектуальної елiти. Вона представлена вченими, педагогами, письменниками, художниками i iншими людьми, якi займаються творчiстю в царинi духовнiй. Вони спiльно розробляють нацiональну iдею i передають її на реалiзацiю наступнiй суспiльнiй групi. Вона презентована системними адмiнiстраторами, управлiнцями. Їхнiм завданням є систематична реалiзацiя в життя нацiональної iдеї, керiвництво всiма сферами життєдiяльностi суспiльства.

Наступний стан складається з бiзнесменiв. Людей, якi заснували i розвивають власну справу, незалежно вiд її масштабу. Четвертим суспiльним станом є спецiалiсти. Останнi можуть бути чудовими виконавцями, вiртуозами власної професiї i фаху, але за своєю внутрiшньою сутнiстю вони не проявляють нiякої iнiцiативи, або проявляють неправильну iнiцiативу, а тому не здатнi чи не хочуть засновувати власну справу. Їм достатньо виконувати свої професiйнi обов'язки на власному робочому мiсцi. Яка ж головна рiзниця мiж цими суспiльними групами? Вона полягає не стiльки у вiдмiнному родi дiяльностi i навiть не в характерi їхньої iнiцiативностi, а в тому, що першi два стани повиннi працювати на загальне добро, а останнi два працюють переважно для себе, тобто власного добробуту. Нинi системним аналiтикам у свiтi все бiльше стає зрозумiлим, що успiшними є лише тi держави, де iснує збалансоване спiввiдношення не лише окремих станiв за кiлькiстю i якiстю, але й за їхнiм вiдношенням до суспiльного блага.

А яка ситуацiя склалася в цьому сенсi в нинiшнiй Українi? Очевидно, що у нас вона абсолютно ненормальна. Фактично в наш час у владi України немає жодного iнтелектуала. Я довго думав, шукаючи хоча б одного, але так i не знайшов. Може ви допоможете i назвете хоча б одне прiзвище? Такої ситуацiя мабуть бiльше нiде у свiтi немає. Навiть у М'янмi чи Непалi iснує хоча i надто не чисельна, але все таки елiта при владi, яка володiє п'ятьма iноземними мовами, вмiє грати на фортеп'яно, танцювати бальнi танцi. У Туреччинi, тiльки виникає небезпека приходу до влади касти шудр, одразу переворот здiйснюють вiйськовi, якi закiнчили Сен-Сiр чи Вест-Пойнт i якi є хранителями нацiональної iдеї. Їхнiй iнтелектуальний рiвень настiльки високий, що у нас таких людей взагалi немає. А в Українi ж колись на дурну людину казали: гей ти, турок. Як усе змiнилося...

Принцип розставляння на керiвництво iнтелектуальними сферами дiяльностi "своїх" невiгласiв i дурнiв у нинiшньої влади є домiнантним. Особисто я вже не раз мав з ними справу. Вони взагалi не розумiють про що йдеться. Це абсолютно глухокутний шлях, який уже апробований не однiєю недолугою владою. Про те, що при владi немає жодного iнтелектуала яскраво свiдчить факт висунення нацiональної iдеї в галузi економiки. Я вже писав, що нацiональна iдея нiчого спiльного з економiкою не має. Розвиток економiки повинен сприяти реалiзацiї нацiональної iдеї, але в нiякому разi не бути нею. Це абсолютний нонсенс. Жоден iнтелектуал до такого не мiг додуматися. Це говорить про те, що нинiшня влада абсолютно вiдiрвана вiд нацiональної iнтелектуальної елiти.

Раз немає власної нацiональної iдеї, а без неї не можна, влада вимушена брати її в iншiй країнi. Очевидно, що нiяка iнша нацiональна iдея, крiм української, в Українi не є життєздатною. Я вже неодноразово писав, що "наша" влада намагається всiляко "мавпувати" все те, що робить Росiя. Яскравий приклад цього останнi подiї з терактами в Домодєдово. Пiсля цього теракту усi засоби масової iнформацiї з щасливою мiною повiдомили, що влада України посилила заходи безпеки в наших аеропортах. От, прости господи, "розумнi" люди. Та який це боком нас стосується? Нi, i в нас має бути так "как в Масквє". Свого нiчого видумати не здатнi, от i придумують рiзнi нiсенiтницi. I вже моста збираються будувати через Керченську протоку. От "розумахи", та ви ж з'єднаєте Україну з найпроблемнiшим регiоном свiту, тобто Пiвнiчним Кавказом. Невже не зрозумiло. Агов! Хто там є хоча б мiнiмальним рiвнем, прости господи, айкйу.

Один iз найбiльших iнтелектуалiв ХХ столiття академiк Амосов говорив, що хоча вiн i є росiянином, але як iнтелектуал дуже добре розумiє, що Українi найкраще триматися вiд Росiї якнайдалi. Вiн був лiкарем, але як дiйсно справжнiй iнтелектуал розумiвся на полiтологiї i геополiтицi набагато бiльше, нiж нинiшня влада України.

Вiн слухає мене не перебиваючи. Видно, що не з усiм, сказаним мною вiн згоден, але в цiлому я говорю те, що вiн хотi би вiд мене почути. Саме на цiй основi ми знаходимо спiльну мову i тепер я можу перейти до безпосередньо психологiчних методiв впливу.

День 16-й

Сьогоднi видався такий похмурий день, один з тих днiв в Українi, коли небо нависає здається над самою землею i просто вiдчутно тисне на всiх людей, якi на нiй знаходяться. В такий день перехiдної пори року особливо загострюються рiзнi хронiчнi захворювання людини, особливо психiчнi. Виринають з небуття незагоєнi душевнi рани, оживає приспана совiсть, стає соромно за те, що колись вчинив чи навпаки мав вчинити, але проявив байдужiсть або страх. Це найважчi днi професiйного психоаналiтика. Рiзко падає атмосферний тиск i пiдвищується вологiсть. Це, так би мовити об'єктивний, науковий погляд на речi. Але ще й такий собi езотеричний погляд, який стверджує, що це вищi сили придумали подiбнi днi як такi собi природнi детектори брехнi, якi винайденi спецiально для того, щоб люди залишалися людьми, а не перетворювалися на щось настiльки огидне творiння природи, яке їй зовсiм не шкода знищити одного разу до ноги, як вона колись знищила таку гидоту як динозаврiв.

Ось у такий день i прийшов до мене багато вбраний чоловiк з виснаженим якоюсь хворобою або важкими внутрiшнiми переживаннями обличчям. Зовнi йому можна було дати близько сорока рокiв. Вiн попросився до мене на прийом без черги, що коштувало йому дуже дорого. Я практикував позачерговi прийоми, хоча черга бажаючих потрапити до мене перевищувала один мiсяць. Спочатку моя асистентка розмовляла з таким пацiєнтом сама, щоб виявити чи може вiн заплатити запропоновану за позачерговий прийом суму, а якщо людина не мала таких грошей розмовляв дуже коротко я. Iнодi людина не має грошей, але навiть коротка розмова з високопрофесiйним психоаналiтиком дає останньому можливiсть вiдвернути якусь трагедiю, яка насувається. Я не був людиною, "поведеною" лише на грошах. Та й як може визначати всi людськi стосунки грошима навiть у принципi розумна i чесна людина? Це як тест на iнтелект i поряднiсть для будь-якої людини.

Отримавши пiдтвердження вiд асистентки, що до мене прийшов на прийом чоловiк, який оплатив задекларовану мною суму за позачерговий прийом я закiнчив черговий прийом пацiєнта i оголосив перерву на обiд. Але сьогоднi в мене обiду не буде. За такi грошi, якi вже заплатив менi ще не знайомий менi чоловiк я зможу на вихiднi злiтати пообiдати до Лондона. Тим бiльше, що вiн передав асистентцi з рук в руки суму саме в фунтах стерлiнгiв. Все це висвiтлилося в мене на екранi дисплею мого найдорожчого смартфону, а на стiнi лагiдно заблимала м'яким свiтлом спецiальна лампа, яка i закликала мене поглянути на цей дисплей.

Провiвши чергову пацiєнтку, котру мучила маразматична проблема з її сучкою чау-чау, яка завагiтнiла вiд якогось безпородного бобика. Я її так закодував, що тепер їй буде по-цимбалах або глибоко в носi навiть те, що її жеребець чоловiк, який не знає куди дiвати грошi, ґвалтуватиме не лише 12-рiчних дiвчаток, яких йому приводять за грошi їхнi ж матерi, а вирiшить позбавити цноти козу чи молоденьку кобилу. Заплаченi менi цiєю колись дуже гарною дурепою грошi я вiдпрацював чесно.

До мого кабiнету просто увiрвався сорокарiчний чоловiк з дикими очима людини, яка вже здатна на все, але ще сама про це не вiдає. З м'якою усмiшкою я пiдвiвся з-за столу йому на зустрiч i потиснув руку. Запропонував зняти пiджака, розстебнути ґудзика на сорочцi i зняти краватку. Потiм запросив прилягти на зручнiй кушетцi, зробленi для мене на замовлення. Почав розмову, не зважаючи на те, що чоловiк однозначно рвався якомога швидше сповiдуватися, про погоду, особливостi сучасної осенi, прогноз на майбутню зиму i врожай. Потiм перейшов на економiку. Зрозумiв, що проблеми цього чоловiка в цих сферах буття не знаходяться i перейшов на полiтику.

Причина нинiшнього психологiчного дискомфорту мого пацiєнту полягала в тому, що син одного лiдерiв Комунiстичної партiї України, яка разом з олiгархами-капiталiстами складала правлячу коалiцiю в парламентi зґвалтував i убив його п'ятнадцятирiчну доньку. Суд присудив йому за цей злочин лише умовний термiн. Протести мого клiєнта проти такого ганебного вироку призвели лише до того, що в нього забрали бiзнес. Дружина його також покинула. Так як не змогла пробачити чоловiковi те, що вiн не змiг захистити хоча б свiтлу пам'ять про їхню донечку-вiдмiнницю, яку "комуняки" виваляли в брудi пiд час судового засiдання. Виявилося, що це їхня донечка зґвалтувала тридцятирiчного сина "депутата-комунiста", який морочив голову своїм довiрливим виборцям "лохам", який вiн борець за iнтереси трудящих. У цього "комунiста" був великий банк, через який прокручували краденi грошi всiлякi бандюки. Саме до нього i вiдiйшов бiзнес мого клiєнта. Вiн знаходився у повному розпачi i признався менi, що пiсля того, як його покинула дружина думки про самогубство все частiше вiдвiдують його.

Вiн уже сьогоднi вранцi вирiшив поквитатися зi своїм нещасним життям, але все ж наостанок прийшов до мене, як до бога. Наступної ночi вiн все одно не переживе. Цiкаво, що ситуацiя в Українi складалася так, що таких людей до мене приходило все бiльше. Нарештi "мажори" вже почали не просто ґвалтувати i вбивати дiвчат, але й спалювати їх. Якщо в Канадi, США i Австралiї таких людей на прийомах практично не було, то в Українi вони за нової антинародної i антиукраїнської влади "комунiстiв-капiталiстiв" стали ледь не переважаючим контингентом. Я вже знав, що необхiдно робити з такими людьми, хоча ранiше подiбного досвiду i не мав. Спочатку треба було заспокоїти клiєнта, але не шляхом вiдвернення їхньої уваги на погоду чи iншi такi штучки, а шляхом вiдвернення їхньої уваги з конкретної гострої проблеми на загальнi полiтичнi проблеми суспiльства з якої ця проблема i випливала.

Будь-яка держава є суспiльною угодою мiж народом i владою, - почав я свою загальну лекцiю. - Народ добровiльно згоджується пiдкорятися владi в обмiн на захист своїх прав, перш за все права на життя, на майно, на справедливiсть. В Українi ця суспiльна угода офiцiйно розiрвана владою. I про це дуже яскраво свiдчить ваш приклад. Таким чином не лише влада може робити, що вона захоче, так як не обмежена нiякими угодами, але й народ, нацiя, населення нашої країни. На стiнах владних установ можна вивiшувати плакати: "Так, ми знахабнiли до безкраю, ну то й що?". То чому ж влада може вчиняти як вона хоче, а ви, один з представникiв протилежної сторони розiрваної угоди не можете вчиняти точно так? Ви над цим коли-небудь замислювалися?

Сьогоднi бути громадянином України значить не мати нiяких правових гарантiй. Реально ми - українцi не маємо права обирати i бути обраними, так як результати виборiв неодмiнно фальсифiкуються владою, ми не маємо права вiльно розпоряджатися власним майном. У нас навiть немає права на життя. Вас можуть будь-коли убити на вулицi, зґвалтувати, задавити колесами наддорогих автомобiлiв, за кермом яких сидять знавiснiлi "мажори", синки i доньки олiгархiв. Бiльш того, пiсля вашого похорону, вашi родичi ще й заплатять грошi мiльйонерам за розбите вашим тiлом вiтрове скло. Ось такi реалiї нашого нинiшнього життя. Якщо бандити при владi, то нiхто i нiде в цiй країнi не може себе почувати у безпецi. Ваша бiда навiть не в тому, що з вами трапилося. Вона в тому, що ви не знаєте, що з цим усiм робити. Ви чомусь вирiшили, що винен в тому, що трапилося не ґвалтiвник i вбивця вашої донечки, а ви. Тому замiсть того, щоб покарати своїми руками вбивцю, раз його вiдмовляється карати так зване правосуддя, ви намагаєтеся покiнчити життя самогубством. Тобто покарати не винного, а себе. Хiба це не маразм? Та ж у вас є грошi. Про це говорить та сума, яку ви менi заплатили за прийом. Невже ви не знаєте що робити? Якщо ви не хочете лiквiдувати вбивцю своїми руками, наймiть когось. Я навiть можу порекомендувати вам одного спецiалiста, який був моїм пацiєнтом.

Пiсля цього я ввiв цього нещасного пацiєнта в гiпнотичний сон i зробив так, щоб на рiвнi пiдсвiдомостi вiн отримав iмпульс, що йому необхiдно робити, але не знав звiдки i вiд кого цей iмпульс до нього надiйшов. Вiд мене пацiєнт пiшов зовсiм iншою людиною, нiж прийшов до мене. Вперше за останнi мiсяцi вiн почувався щасливим. Я знав, що пiсля лiквiдацiї вбивцi дружина повернеться до нього, вiн налагодить свiй новий бiзнес i вже нiколи i нiкому не дозволить ображати себе i свою родину. От би такий iмпульс послати всiй українськiй нацiї, щоб вона не благословляла своїх ворогiв, якi як вампiри п'ють з нас кров, а знищувала їх як скажених собак. Хiба не так як з донею цього чоловiка дiють вороги нашої нацiї з українцями? Гвалтують, вбивають, вiдбирають бiзнес i майно. I ми мовчимо. Треба зробити так, щоб мене хоча б раз допустили на якийсь рейтинговий телеканал. Я б там провiв такий сеанс, дав би таку психологiчну установку нашiй нацiї, щоб вона назавжди позбулася всiх своїх чудернацьких iлюзiй стосовно того, що десь iснують якiсь мiфiчнi "братнi" народи, якi хочуть нам добра. Цю дурну тезу придумано спецiально для "глупих хохлов" лукавими сусiдами.

Але на телебачення мене не пустили. Пiсля цього я вже сам прозрiв i вирiшив патрiотично кодувати всiх без винятку пацiєнтiв, якi приходять до мене на прийом нехай з наймаразматичнiшими проблемами. Пiд час сеансу я вводив пацiєнта в гiпнотичний сон за власною методикою, яку нiколи не публiкував i запитував: де ти можеш вiддати життя за Україну? Спитай мене сам. I коли пацiєнт, ледве ворушачи губами запитував мене, вiдповiдав, чому ти мене запитуєш, хiба не знаєш сам? Вороги України, української нацiї, української мови iснують не десь за морями. Вони живуть i процвiтають тут у нас в Українi. Хiба це не ганьба? Чому ти з цим миришся? Чому вони все ще живi? Чому ти не причетний до їх знищення? Далi я зачитував список основних ворогiв України, української нацiї i мови i виводив пацiєнта з гiпнотичного сну.

Потiм я зрозумiв, що раз мене не пускають на телебачення треба освоювати найновiшi комп'ютернi технологiї i через Iнтернет дати найрозвинутiшiй частинi українського суспiльства розвиваючий психологiчний iмпульс на рiвнi пiдсвiдомостi. Через це в мене не було нi вихiдних, нi вiдпочинку взагалi i лише потужнi гени козацьких пращурiв i мiцне здоров'я дозволяло менi витримувати тi надзвичайнi навантаження, якi випали на мою долю. Досвiд органiзацiї революцiй через Iнтернет я доповнив вже не iнформацiйною, а саме психологiчною складовою.

День 17-й

Який сьогоднi важкий для мене день. Господи збав. Погода чудова. Тиск високий, вологiсть близька до норми, а один божевiльний на iншому i божевiльним поганяє. Видно десь далеко, в глибинах Тихого океану прокинулася знаменита тепла течiя Ель-Нiньйо. Раз на приблизно 15 рокiв вона змiнює клiмат Пiвденної Америки. Однак, як вже перевiрено мною, дехто має таку тонку душевну органiзацiю, що здатен вловлювати цi змiни за багато тисяч кiлометрiв. А може Юпiтер наблизився до Сатурна чи тiєї чи iншої сили парад планет десь завiвся. Безпричинних явищ у принципi не буває. Нiби лопатою хтось горне до мене пацiєнтiв, якi хочуть потрапити до мене позачергово. Це додатковi грошi, але й додатковий головний бiль. I ось у мене на прийомi один з головних колись владних iдеологiв, якого нинi конкуренти вiдсунули вбiк i вiн моментально став опозицiонером.

Каже, що щойно прочитав в Iнтернетi, президент України задекларував нацiональну iдею нашої держави, яка нiбито лежить у сферi прискореного її економiчного розвитку. Якщо це дiйсно так, то тодi в мене одразу виникає декiлька запитань до радникiв президента. Я, звичайно, розумiю, що президент будь-якої держави всього знати не може i тому в нього iснує цiла армiя всiляких радникiв, помiчникiв i референтiв. Завданням адмiнiстрацiї керiвника держави є пiдiбрати найквалiфiкованiших у країнi спецiалiстiв з усiх сфер життя, якi б i "видавали на гора" рiзнi продуктивнi, рацiональнi i ефективнi iдеї i проекти. Пiсля їх затвердження вони мають надходити до виконавчої гiлки влади i реалiзуватися в повсякденному життi. Враховуючи рiвень абсолютної некомпетентностi, а iнодi i просто божевiльностi, особливо геостратегiчної, державних рiшень, якi приймаються, можна зробити цiлком обґрунтований висновок про непрофесiоналiзм i некомпетентнiсть цiлої армiї нинiшнiх радникiв i помiчникiв президента. Висунення нацiональної iдеї в економiчнiй сферi є тому ще одним яскравим пiдтвердженням.

Чи може, навiть у принципi, бути нацiональною iдеєю успiшний, швидкий, ефективний i так далi розвиток економiки? Будь-який студент гуманiтарiй "вище" третього курсу, який регулярно вiдвiдує заняття i "тягне" програму ВНЗ вам вiдповiсть, що нi. Справа в тому, що економiка є "штукою" матерiальною, а iдея це "штука" абсолютно нематерiальна i "гнiздиться" вона у свiдомостi, пiдсвiдомостi, ментальностi, уявi тощо. Ось якби президент держави з подання радникiв заявив, що нацiональною iдеєю України є перетворення її на регiонального лiдера серед країн регiону Схiдна Європа або створення свiтової Української корпоративної держави на основi України i української дiаспори чи вiдтворення Української помiсної православної церкви на чолi з Київським патрiархатом, оце б i була нацiональна iдея. Зрозумiло, що для її реалiзацiї необхiдний швидкий розвиток i економiки, i культури, i освiти, i освоєння основних родовищ корисних копалин i багато ще чого матерiального. Але сама iдея нiколи матерiальною не буває. Бiльш того, успiшно розвивати економiку, а цьому iснує безлiч пiдтверджень в iсторiї людства i жодного спростування, без нацiональної iдеї i нацiональної iдеологiї в цiлому неможливо. Ну не можна, зрозумiйте ж це нарештi, провести жодний стратегiчно успiшний проект, поки в суспiльствi не виникне критична маса людей, якими заволодiла та чи iнша логiчно обумовлена iдея.

Для економiчного розвитку держави потрiбний ентузiазм хоча б невеликої, але активної частини громадян країни. У цих людей мають горiти очi i вони повиннi вiрити, що Україна вже на їхньому вiку стане хоча б у чомусь великою. Громадяни країни мають чiтко усвiдомлювати, навiщо потрiбний швидкий економiчний розвиток. Тiльки абсолютно пасивну, безiнiцiативну частину населення з ментальнiстю "моя хата скраю" цiкавить лише особисте збагачення будь-якою цiною i за будь-яких умов. Але з такими людьми "кашi не звариш". "Iдеологiя живота" це саме i є поставлений вiз поперед воза або нацiональна iдея в сферi економiки. Не економiка керує iдеями, а народженi в головi iдеї розвитку нацiї i держави рухають вперед економiку. Поки вони не будуть чiтко сформульованi i не оволодiють критичною масою населення нiщо розвиватися не буде.

Безперечна деградацiя нашого суспiльства, темпи якої наростають, не лежить у сферi матерiальнiй. Наприклад, уже двiчi вiдключали опалення цiєю зимою в деяких районах Києва, чого навiть не було наприкiнцi кризових 80-х - на початку 90-х рокiв. Тiльки абсолютно примiтивне мислення може пояснювати цi факти економiчними причинами. Якщо мер столицi десять разiв на рiк iде у вiдпустку, то в нього проблеми лежать явно не в економiчнiй сферi. Вони просто знаходять там свiй прояв i через це батареї в мороз стають холодними. "Розiгрiти" економiку, коли вiдсутня iдеологiя розвитку держави в цiлому, абсолютно неможливо. Але що навiть у принципi можуть в цьому сенсi запропонувати нинiшнi правителi держави? Абсолютно нiчого. Економiчно сильна Україна не вигiдна Росiї, яка нинi реально визначає не лише зовнiшню, але i внутрiшню полiтику нашої держави. Тому всi балачки про майбутню економiчну могутнiсть країни, а вiдповiдно i реалiзацiя хоча б одного проекту, спрямованого на її досягнення в таких умовах є просто черговою утопiєю.

Отак вiн прочитав менi коротку лекцiю про свої проблеми. Його вiдсторонили вiд справ в президентськiй адмiнiстрацiї, а на його мiсце взяли якогось неграмотного iдiота. Ось вiн i пiдставляє президента. А мiй пацiєнт такого б нiколи не допустив. То вiн хотiв би повернутися на попередню посаду, але не знає як це зробити. То моїм завданням як висококласного психолога (його вислiв) є психологiчно укрiпити його. А вiн уже, звикши розробляти всiлякi сценарiї розвитку подiй, сам врештi-решт знайде вихiд з ситуацiї, що склалася. Методик змiцнення психологiчного стану людини i навiювання їй незламної впевненостi в своїх можливостях, силi i iнтелектi в мене було декiлька i я заробив собi не одного багатого потенцiйного клiєнта професiйно виконавши свою справу.

День 18-й

Нинiшнiй день видався знову дощовим. Глибокий циклон з Атлантики накрив Україну, вибиваючи з пiд нiг землю у психологiчно нестiйких людей. I знову посунули струнким рядами жiнки, схильнi до iстерики. Знаю, що жiнки набагато схильнiшi за чоловiкiв до панiки. Цi всi революцiї в арабському свiтi, сколихнули не лише Близький Схiд, але й Україну. Повна не прогнозованiсть цих подiй, нiбито вiдсутнiсть реальних причин революцiї, раптовiсть її виникнення, коли за день до суспiльного вибуху нiхто навiть i не пiдозрював про завтрашнi катаклiзми багатьох налякали в нашiй країнi. Здатнi до аналiзу люди подумали, що однiй i тi ж причини породжують однi й тi ж наслiдки. Але не всi здатнi сприймати ситуацiю адекватно i багатьох мучили цiлком маразматичнi проблеми.

Ось i сьогоднi прийшла на прийом дама, яка була щиро засмучена з того, що її чоловiк, вiдомий бiзнесмен не потрапив до списку журналу "Фокус", до якого вносять 130 найбагатших людей України. - Вам повезло, - вiдповiв я їй. - Це чому ж? - щиро здивувалася моя пацiєнтка. - Ви що не розумiєте, що то так званий "розстрiльний список".

Дiйсно, нинi серед певним чином заангажованої публiки нерiдко можна почути вислови, що вже давно пора складати списки найбiльших корупцiонерiв i антиукраїнських елементiв. На такi слова я завжди вiдповiдаю, що цi "розстрiльнi списки" давно складенi самими корупцiонерами i антиукраїнськими елементами. Як це може бути? - не вiрять вони. Нiчого немає в цьому свiтi нового. Все вже колись було. Пiд час Французької революцiї "розстрiльнi команди" просто брали газети i часописи зi списками найбагатших дворян, членiв Конвенту, деяких партiй. Пiд час Варфоломiївської ночi нiхто спецiально списки гугенотiв, яких треба було вирiзати не складав. Вони самi склали на себе списки i ще й їх опублiкували. Нацисти ходили по квартирах євреїв, якi самi склали списки єврейських органiзацiй в яких були не лише домашнi телефони, але й домашнi адреси (!) навiть з фотографiями. Соцiал-демократи i комунiсти в парламентi Нiмеччини не тiльки мали вiдповiднi списки, але i сидiли окремо. Так що їх було особливо легко iдентифiкувати. "Гостроголовi чекiсти" розстрiлювали буржуїв за складеними марнославними ж багатiями перелiками найбагатших родин Росiї, а членiв царської родини, князiв i графiв теж за офiцiйно надрукованими за грошi цих вельмож, на їхнє бажання i їхнє розпорядження списками.

Вiйськовики Пiночета ходили по Сант-Яго де Чилi i Вальпараїсо зi списками опублiкованих в газетах керiвникiв деяких партiй i "вигрiбали" їх ще тепленькими з лiжок. Так само як i євреї нациської Нiмеччини цi "розумники" не полiнилися розмiстити в засобах масової iнформацiї свої домашнi адреси. В 1968 роцi в Чехословаччинi i в 1956 роцi в Угорщинi енкаведисти i кадебiсти теж мали на руках списки революцiонерiв, якi вони самi ж i опублiкували. Цей нудний список людської дуростi можна продовжувати безкiнечно.

Безперечно, що в наш час людська марнославнiсть має набагато бiльше можливостей для власного прояву в "розстрiльних списках". Надворi 21 столiття i тому цi знаменитi списки поповнюються вже навiть супутниковими знiмками садиб, а також надточними їх "джiпiесними" адресами. Хлопцi i дiвчата, ви щось маєте в головi? Що ви робите? Опублiкованi не лише списки найбагатших людей України. Фактично розстрiльними є обнародуванi списки керiвних органiв окремих партiй, парламентських фракцiй, списки членiв антиукраїнських шабашiв, керiвництва окремих релiгiйних конфесiй тощо.

Всi нинiшнi футурологи не змовляючись дають нинiшньому свiтоустрою вiд 2 до 5 рокiв iснування. Пiсля цього почнуться страшнi суспiльнi i природнi катаклiзми, якi будуть знаменуватися черговим розпадом iмперiй. Розпад США, де вже навiть виникла зо зубiв озброєна "Армiя визволення Техасу" призведе до зникнення "свiтового жандарма" i навальної експансiї iсламського свiту. "П'ята колона" американського iмперiалiзму буде знищена в Латинськiй Америцi i деяких iнших країнах. Розпад "регiонального жандарма", тобто Росiї, де вже виникла антиросiйська "Армия казацкий круг" призведе до неминучого фiзичного знищення його "п'ятої колони" в пострадянських країнах. I цi божевiльнi "п'ятi колони" вже самi склали i опублiкували "розстрiльнi списки" на себе. Нинi вони пiдключили до цiєї справи i Iнтернет. Правильной дорогой идете, товарищи! В Росiї в цьому роцi, а саме в лютому мiсяцi, вже дiйшло до того, що в однiй частинi країни 23 лютого вiдмiчають як свято, а в iншiй, як день нацiональної жалоби. В крайньому разi в Чечнi це вже офiцiйний траурний день.

Нерозумiння того куди котиться цей свiт, повна зашоренiсть i iдiотизм "п'ятої колони" Росiї в України вражає мислячих людей. Якби ви мали хоча б крихту розуму в головi, то в крайньому разi хоча б офiцiйно декларували себе щирiшими українцями за Бандеру i Донцова i святiшими за самого Папу. А ви якими свiтитися? В якi списки ви самi себе занесли? Генiальний київський фiзик С.С. Рожков у своїй брошурi "Динамика империй", людина, якого я постiйно цитую, на математичному рiвнi розрахував все те, що вiдбувається нинi i що закономiрно неминуче буде вiдбуватися в найближчi 2-5 рокiв. Але навiщо нам тi формули i математичнi залежностi. Це все таки публiцистика. Краще менi ще раз навести знамените висловлювання вiдомих французьких провидцiв нинiшнього часу Луї Повеля i Жака Бержьє, останнiй, до речi, народився в Києвi, якi в книзi "Ранок магiв" пророче написали про перiод з 2012 по 2015 роки: "Сучасна цивiлiзацiя - це не сформульована угода можновладцiв, спрямована на задоволення їхнiх претензiй. Проте ця угода дiйсна лише доти, доки не буде укладена нова угода, щоб здерти з них шкуру".

Ми поки що з великими зусиллями погоджуємося виконувати накази нинiшньої влади. Саме так i можна визначити владу, як згоду людей коритися претензiям керiвникiв всiх рiвнiв. Однак, кiлькiсть людей, за незаангажованими опитуваннями соцiологiв, готових взяти до рук зброю i стрiляти у нинiшнiх правителiв катастрофiчно збiльшується. Якщо подiї будуть розвиватися в такому ж темпi i далi, як нинi, саме в 2012 роцi до таких людей буде належати практично всi 100% молодих людей України i стiльки ж її середнього класу всiх вiкових категорiй. Очевидно, що до реального задiяння "розстрiльних спискiв" залишилося всього вiд 2 до 5 рокiв.

Так як ця жiнка, яка прийшла до мене висповiдуватися не мала психiчних вiдхилень, а була просто дурепою, я її не заглиблював у гiпнотичний сон. Натомiсть виклав все як розумiв стосовно "розстрiльних спискiв" i вона одразу заспокоїлася.

День 19-й

осiїРосiїрррро

Сьогоднi в мене так званий "День совiстi". Цiлий ряд людей на прийомi, яких замучила совiсть. Цiкаво було б встановити прямий чи опосередкований зв'язок мiж природними аномалiями i характером проблем, якi пацiєнти виносять на мiй розгляд. Тиск, вологiсть повiтря, магнiтнi бурi однозначно впливають на людську психiку. А ось з iншими природними, погодними i клiматичними феноменами не так очевидно. Дехто вважає, може й небезпiдставно, що i розломи в земнiй поверхнi, великi руднi тiла, особливостi залягання шарiв гiрських порiд i таке iнше теж мають вплив на внутрiшнiй стан людей. Однак, це до кiнця все ще так i не з'ясовано.

Якби там не було, але сьогоднi менi сповiдувалися в основному люди з совiстю, яка абсолютно негадано для них прокинулася i це створило незвичний для цих людей i дуже гострий дискомфорт. Бiзнесмен обманом заволодiв бiзнесом свого друга. Посадив його до в'язницi, а дружину забрав собi. Почувався дуже задоволеним собою, своїм пiдступним розумом. Але раптом опинився на прийомi у мене.

Вже майже нiкого в Українi не дивує повна неспроможнiсть нинiшньої влади здiйснити системнi змiни в нашiй країнi. Всi так званi "реформи" реально полягають лише у вiдвертому здирництвi українського народу. Воно знаходить свiй вираз у стрiмкому зростаннi цiн на всi групи товарiв i тарифiв на всi види послуг. Цiна на бензин така, яка i не снилася минулим при владi "популiстам". Чудернацькi вибрики панiв Ющука, Тимошко i таке iнше не йдуть нi в яке порiвняння з "витребеньками" влади нинiшньої. В населення все бiльше назрiває ностальгiя за "пiсляпомаранчевими" роками, коли влада намагалася мiнiмально втручатися в життя простих людей, зосередившись на внутрiшнiх чварах. Корупцiя за тих часiв абсолютно неспiвзмiрна з корупцiю нинiшньою. "Схопленi за руку" мiнiстри освiти, оборони, та iншi високопосадовцi, попри задекларовану боротьбу з корупцiєю, продовжують "виконувати свої обов'язки". В чому полягають цi обов'язки не зрозумiло хiба що людинi, яка ще не вийшла зi стану великого "бодуна" пiсля политих кров'ю десяткiв мiльйонiв "червоних свят". Це тiльки в Росiї i її сателiтiв в iнших країнах могла виникнути божевiльна iдея зробити з убивства десяткiв мiльйонiв людей не День пам'ятi, а всенародне свято. З "законним" вивiшуванням прапорiв "страни дураков", якої вже не iснує. Ну хай в минулому ми нiчого не знали. А нинi кому з нас не вiдомо, що "переможенi" Нiмеччина i Японiя живуть в десятки разiв краще за "переможцiв". Тим бiльше, що психiчно нормальнiй людинi не зрозумiло, чому це у нас початок вiйни 22 червня, коли ще тiльки почали масово вбивати людей це день скорботи, а закiнчення цiєї ж вiйни, коли вже вимордували 50 млн. людей, це всенародне свято.

Розробники законiв i постанов для нинiшньої влади скаржаться, що жоден з них у запропонованому ними на науковому рiвнi виглядi до суспiльства так i не дiйшов. Всi цi проекти законiв професiйних розробникiв перероблено на абсолютно злочинний, корупцiйний лад. "Непорушний блок комунiстiв з олiгархами-капiталiстами" всi цi закони автоматично "штампує". При цьому, як виявили соцiологи, "кнопкодави" з "Верховної Зради", їх не те що не читають, а навiть i не переглядають. I нiчого тут дивного немає. Потрапивши до сесiйної зали на парламентське слухання я з друзями сидiв за "робочими" мiсцями нинiшньої правлячої коалiцiї. I ми виявили, що бiблiєю "народних обранцiв" є часопис "Плейбой". Про вiдверту порнографiю в шухлядах "кнопкодавiв" не вiдомо хiба що останньому "лоху". Та немає їм коли читати тi закони, якi вони приймають. Тут дай боже, з їхнiм iнтелектуальним рiвнем, засвоїти хоча б кольоровi малюнки i знiмки оголених жiнок.

В чому ж полягає основна причина такого загрозливого стану? Аналiтики пропонують суспiльству рiзнi пояснення. Це i злочиннi намiри з якими прийшли до влади всi цi люди. Називають непрофесiоналiзм i некомпетентнiсть влади в усiх сферах державного будiвни цтва. Пiдкреслюється також яскраво виражений олiгархiчний характер влади, зрощення влади, бiзнесу i кримiналiтету. Рiдше пишуть про деякi стiйкi психологiчнi особливостi конкретних персоналiй нинiшньої влади, якi визначаються їхньою бiографiєю i середовищем виховання. Але цього, як на мене, недостатньо для того, щоб скласти повну картину того, що вiдбувається i однозначно веде нинiшню владну систему до логiчної саморуйнацiї i розпаду. Хотiв би зробити i власний внесок в аналiз ситуацiї в нашому суспiльствi. Тим бiльше, "реформи" у виглядi невпинного зростання тарифiв i iнфляцiї, коли ще не встигли пiдняти платню хiба що за радiо, яке до, прости господи, "вєлiкой октябрьской революцiї" пiд гнiтом царизму мовчало, неодмiнно призведуть цю владу до цiлком логiчного кiнця. А потiм всi аналiтики, "заднiм розумом", стануть сильними i пояснять нам чому так сталося. Особисто я, як геопсихолог i футуролог, пропоную зовсiм новий напрямок дослiдження нинiшньої ситуацiї, який рекомендую назвати культурологiчним.

Чому за нинiшньої влади вiдбулася стрiмка деградацiя усiх без винятку сфер людської дiяльностi? Чи траплялося подiбне в iсторiї людства? Скiльки завгодно, панове. Наведу вам маловiдомi висловлювання зi щоденника першого президента Академiї наук України, генiального вченого свiтового рiвня Володимира Вернадського. Ось що вiн записав до свого щоденника 2 листопада 1941 року, цитую мовою оригiнала: "Крупные неудачи нашей власти - результат ослабления ее культурности: средний уровень коммунистов - и морально, и интеллектуально - ниже среднего уровня беспартийных. Он сильно понизился в последние годы - в тюрьмах, ссылках и казнены лучшие люди партии, делавшие революцию, и лучшие люди страны. Это сказалось очень ярко уже в первых столкновениях - в Финляндской войне и теперь сказывается катастрофически".

Як кажуть, тут нiчого нi додати, нi вiдняти. Нiби про нинiшню Україну написано. Дiйсно, культурний рiвень членiв правлячих партiй "районологiв" i "комунiстiв" абсолютно не вiдповiдає вимогам сьогодення. Вiн очевидно нижчий за рiвень безпартiйних. Серед останнiх, дiйсно освiчених, культурних i професiйних людей iснує навiть значна гидливiсть до спiвробiтництва з правлячою кастою. Саме через її низький культурний рiвень. Висококультурнi, високоморальнi i вихованi люди кажуть. що вони не знають про що з ними говорити i як з ними себе поводити. Вони постiйно наражаються на вiдверте хамство i тому намагаються не мати нiчого спiльною з теперiшньою "елiтою".

Не в останню чергу через несприйняття її високопрофесiйними, високоморальними i культурними людьми нинiшня влада вимушена "варитися у власному соку". А цим "соком" є все бiльше морально i iнтелектуально деградуюча алогiчна в Українi так звана Українська православна церква Московського патрiархату. Її "попiки" морально, iнтелектуально i за щирiстю вiри на голову поступаються УПЦ Київського патрiархату. Та воно й не дивно. Який iнтелектуальний рiвень треба мати, щоб не знати, що Москва виникла лише через 300 рокiв пiсля того, як хрестили киян i тому Київський патрiархат навiть людям не зовсiм дебiльним є очевидно канонiчнiшим за Московський. Я вже не кажу про по європейському освiчених священникiв Української греко-католицькою церкви, якi будучи православними реально iнтегрованi до Європи у виглядi не "гундосого" Московського азiйського патрiархату, а канонiчного Римського престолу.

Церква це лише один, але який яскравий приклад вiдсутностi iнтелектуально-морально-культурної опори в нинiшньої влади. Але i в усьому iншому, не буду перераховувати очевидних речей, "нашi" можновладцi вимушенi спиратися на iнтелектуальних дегенератiв i моральних "вiдморозкiв", якi здатнi лише "гундосити" про те, що нiяких українцiв i української мови немає, що вiдповiдає iнтелектуальному рiвню людей, яких вiдпустили додому "на травневi свята" з Павлiвської лiкарнi для душевнохворих. З таким людським матерiалом "кашi не звариш".

Останнiм яскравим i показовим прикладом повного морально-культурного занепаду нинiшньої влади стало розмiщення по України бiля автомагiстралей "бiгмордiв" з пропитим фейсом останнього росiйського iмператора, якого в народi влучно називали "Нiкалаєм-кровавим". "Прастi нас гасударь" по цапиному мекає "бiгморда". Одна бабуся дуже чiтко висловилася в автобусi, проїжджаючи мимо. Цитую дослiвно: кацапи замордували свого царя i всю його родину, а вiд нас-українцiв вимагають просити в нього пробачення. Дiйсно, тут нiчого нi додати, нi вiдняти, дуже промовиста вiдповiдь українки сатанiстам iз росiйського ФСБ i її "фiлiї" в Українi УПЦ Московського патрiархату. Ну це вже зовсiм треба не мати нi честi, нi совiстi, нiчого людського, щоб онуки i правнуки чекiстiв, якi замордували царську родину вимагали вiд українцiв каяття за злочини своєї, а не нашої нацiї? Цей iмператор органiзував криваву бiйню Першої свiтової вiйни на територiї України з 1914 по 1917 роки, а його кати вже пiд червоним прапором продовжили справу "гасударя". А тепер вiд нас вимагають уклiнно "гундосити" вибачення у нашого ж ката. Фантастика та й годi.

Такий культурний розрив є дуже небезпечним для влади.. Позбавлений iнтелектуальної, професiйної i моральної корекцiї вiд справжньої елiти суспiльства, правлячий режим неодмiнно деградує i приймаючи божевiльнi рiшення i закони неодмiнно самознищується i гине. Це ще один закон суспiльного розвитку, який не дано вiдмiнити нiкому.

Україну чекає неконтрольований суспiльно-полiтичний вибух. В 2004 роцi його вдалося уникнути завдяки тому, що народ повiрив Ющенку i Тимошенко, яким удалося спустити суспiльну напругу "на гальмах". Нинi ж у нашому суспiльствi накопичується така ненависть до влади, якої i близько не було у 2002-2004 роках. Нацiя не вiрить нiкому персонально i жоднiй полiтичнiй силi. Це класична геополiтична ситуацiя нiким i нiчим не контрольованої суспiльної напруги, яка постiйно наростає. Вибух може вiдбутися в будь-який момент i за найнiкчемнiшої причини.

Любов до Батькiвщини належить до найблагороднiших i найприроднiших почуттiв людини. Надаремно в усьому свiтi його порiвнюють з любов'ю до рiдної матерi. Будь-яка нацiя, раса i цивiлiзацiя ставиться до людей, якi не люблять свою батькiвщину, як до останнiх покидькiв i нелюдiв. Пiдняти руку на свою батькiвщину, все одно, що пiдняти руку на власну матiр. Навiть останнi бандити, злодiї i ґвалтiвники у тюрмах будь-якої країни вчиняють власний самосуд над убивцями своїх матерiв. Вирок, незалежно вiд вироку судової системи один - смертна кара. Найостаннiший бандит i той має власний кодекс честi. За цим кодексом, не має права на життя "вiдморозок", який пiдняв руку на матiр. Так само, до речi, у в'язницях ставляться i до тих, хто пiдняв руку на власну Батькiвщину.

Батькiвщину, як i рiдну матiр - не вибирають. I люблять їх i поважають не тому, що вони багатi, сильнi i гарнi. Любов ця природна для людини. Якщо її немає, бiологiчна iстота є просто бiомасою, яка нiчим не вiдрiзняється вiд хробака чи черв'яка.

В Українi трапилася найстрашнiша подiя за весь час iснування нашої держави. Свiдомо i цiлеспрямовано була пiднята рука на символи держави, встановленi на Говерлi. Таким чином була пiднята злодiйська рука на нашу Матiр-Батькiвщину. Якщо це зробили iноземцi, то це нiчим не прикритий акт агресiї i вiйни i вони пiдлягають знищенню. Якщо це вчинили громадяни України, то в таких людей i їхнiх родин, якi їх виховали, в будь-якiй нормальнiй країнi горить земля пiд ногами i вони або потрапляють до в'язниць, де знищуються самими в'язнями, як скаженi собаки, або ж кiнчають життя самогубством.

Вражає чергова вiдсторонена реакцiя "нашої" влади на цi ганебнi подiї. Не чути чiткої i однозначної реакцiї полiтичних партiй i громадських органiзацiй. Але найбiльше дивує позицiя "Українського козацтва". Козаки в усi часи були безкомпромiсними захисниками України. Триста козакiв пiл Берестечком загинули в нерiвному бою, але жоден з них не здався. Враженi мужнiстю українських козакiв, поляки i найманцi нiмцi запропонували життя i грошi останньому з уцiлiлих козакiв. Однак вiн кинувся на пiки рейтарiв, волiючи вмерти за Батькiвщину, але не здатися. Але ж де тепер хоча б не дiло, а хай би вже обурливе слово нинiшнiх козакiв. А їх же у нас десятки тисяч! Як води в рот набрали...

Iван Котляревський у своїй знаменитiй "Енеїдi" написав:

Любов к Отчизнi де героїнь,

Там сила вража не устоїть,

Там грудь сильнiша од гармат,
Там жизнь - алтин, а смерть - копiйка,

Там лицар всякий парубiйка,

Козак там чортовi не брат

Складається таке враження, що нi "наша" влада, нi Росiя нiчого не тямлять в суспiльствознавствi. Україна не може розвиватися за своїми власними законами. Ми будемо вимушенi пройти всi етапи розвитку держави, не обминувши жодного. I нiякi "євразiйцi"-вiдморозки цього не вiдмiнять. Ще у 2004 роцi я написав психологiчний футурологiчний роман "Бiфуркацiя", де основнi подiї розгортаються пiсля 2012 року. На жаль, суспiльний розвиток у нас iде точно за цим "фантастичним" романом. Апофеозом фабули роману було створення в Українi органiзацiї "Смерть ворогам України"(СВУ). Вона почала фiзично лiквiдовувати "євразiйцiв" не лише в Українi, але й по всьому свiтовi. Схоже, що якраз до такого сценарiю нас i штовхають...

День 20-й

Сьогоднi дуже важкий день для пацiєнтiв з нестiйкою психiкою Потужнi магнiтнi бурi збурили нашу планету. В такi днi кiлькiсть здавалося б абсолютно нiчим не вмотивованих самогубств рiзко зростає. В мене також нелегкий день. Скiльки всього виливають на мене пацiєнти. I все негатив. Здається саме повiтря мого кабiнету дрижить i бринить вiд напруги. I ось сьогоднi в мене на прийомi чергова людина, в якої проблеми з психiкою виникли на грунтi надто великої заполiтизованостi українського суспiльства. Це людина, передпенсiйного вiку, чоловiк з нiчим непримiтною зовнiшнiстю, працiвник одного з ще жеврiючих заводiв Києва. Такий собi висококвалiфiкований робiтник з вищою освiтою. Член Компартiї. Iдейний комунiст. I ось його гризе до втрати сенсу життя зрада комунiстами власних iдеалiв.

Я його розумiю. Все у будь-якiй сферi людської дiяльностi, полiтика не є винятком, має ґрунтуватися на засадах формальної логiки i здорового глузду. Ще давнi греки, а за ними i давнi римляни, цiлком слушно зазначали: що не має формальної логiки, те є маразмом. I ось вiн мене запитує: чи є природним за тiєю з формальною логiкою союз комунiстiв з олiгархами-капiталiстами? Будь-яка людина, яка має хоча б якусь освiту вiдповiсть, що нi. Менi, який є членом Комунiстичної партiї, якось незручно нагадувати комунiстам принциповi положення нашої ж програми. Пацiєнт має на руках цю програму. I на цiй основi i з дiй комунiстiв України в його головi складається цiлком науково обґрунтоване враження, що керiвництво партiї або взагалi не читало програму партiї, або ж виконує програму якоїсь iншої органiзацiї, яка з комунiстичною iдеологiєю не має нiчого спiльного. Чи може я не правий?

Прошу пацiєнта розповiсти все по порядку. Вiн є типовим продуктом минулої доби, який в полiтехнiчному iнститутi багато рокiв вчив iсторiю КПРС, марксистсько-ленiнську фiлософiю, етику, полiтичну економiю тощо. I був дуже старанним студентом. Все зубрив, конспектував i отримував п'ятiрки. Як вчилися керiвники компартiї України, йому не вiдомо. Отже, моєму пацiєнту раптом страшенно захотiлося нагадати комунiстам вкупi з соцiалiстами, що за усiма канонами марксизму-ленiнiзму, до пам'ятникiв яким вони кладуть квiти, комунiсти разом з соцiалiстами повиннi очолити боротьбу трудящих проти пiдвищення цiн i тарифiв, блокувати пiдняття пенсiйного вiку, влаштовувати забастовки на заводах, якi належать олiгархам-капiталiстам тощо. Хiба не так?

А що вони роблять насправдi? Вони якраз з цими олiгархами-капiталiстами об'єднуються у Верховнiй Радi, Київрадi та ще в багатьох iнших мiстах i областях України. Хiба освячення коалiцiєю пiдняття в Києвi тарифiв у 3,5 рази без пiдняття заробiтної плати не є очевидною ганьбою "комунiстiв" i "соцiалiстiв", яка для будь-якої бiльш або менш розумної людини розкриває справжнє обличчя так званих "лiвих". А узгодженi дiї комунiстiв i Партiї регiонiв в Донбасi, Харковi i iнших регiонах так званого "червоного поясу" України хiба не виявили вже i останньому їжаку, хто є такi люди, яких народ мудро охрестив "комуняками". Хай тепер тi, що голосували за комунiстiв i Партiю регiонiв на власнiй шкiрi вiдчують, кого вони обрали.

Пiшов мiй пацiєнт до керiвництва компартiї i заявив, що очевидною ганьбою для комунiстiв є те, що боротьбу проти пограбування українського народу очолили не "лiвi" комунiсти i соцiалiсти, а "правi" з блоку Юлiї Тимошко i "Your України", а також нацiоналiсти. Це якраз цi партiї комунiсти "полощуть" за їхню "антинародну" дiяльнiсть. Гай, гай! Не всi такi дурнi, панове-комунiсти, каже вiн керiвництву. Ми ще не забули, як при "Юльцi" щоквартально зростали зарплата, пенсiї i стипендiї i навiть на одну гривню не зросла квартплата. Хiба не так? Це за "непорушного правлячого блоку комунiстiв з олiгархами-капiталiстами" лише за пiвтора року їх правлiння цiна на бензин пiднялася з 8 грн до 12. А так як транспортна складова в цiнi товару досягає 50% i бiльше, то вiдповiдно i цiни на всi товари зросли на стiльки ж i бiльше. А причина в тому що правлячi "росiєлюби" передали Росiї всi нашi нафтопереробнi заводи. А з ними i заводи, фаьрики курорти, От дебiли!

А хiба не ганьбою є моментальний вояж лiдера комунiстiв П. Cемеренка до Москви пiсля створення коалiцiї комунiстiв з олiгархами-капiталiстами. Нагадаю, що у Москвi при владi знаходяться не комунiсти, а так само як i у нас великi олiгархiчнi клани. Багато хто вважає, що цiєю поїздкою Симоненко ще раз, навiть "для дурних", розкрив адресу своїх хазяїв. Ось якби Симоненко вирушив до Китаю, де заправляють комунiсти, в цьому вiзитi була б формальна логiка. А так її немає А що не має формальної логiки, те, як вiдомо, є маразмом. Росiя однозначно є нинi типовою iмперiалiстичною державою.

Мiй пацiєнт насмiлився нагадати "комунiстам" головнi ознаки iмперiалiзму. Почитайте пiд час вiдпочинку В. Лєнiна ( Полн. собр. соч., 5 изд. т. 27. с. 387). Росiя пiдходить пiд це визначення, як кажуть, на всi сто. I ось до цiєї iмперiалiстичної держави їде "на поклон" "щирий" комунiст. Фантастика, та й годi. Виявляється у свiтi iснує два iмперiалiзми. Хороший, звiсно росiйський, i поганий, ви вже здогадалися, що це iмперiалiзм американський. Але в останнього краща валюта. Тому її люблять усi "лiвi" в Українi. У крайньому разi я не чув, щоб хоча один комунiст принiс до пам'ятника Лєнiну i спалив чи викинув свої долари. Чи може ви чули про таких? Щось я не чув, щоб комунiсти вкупi з соцiалiстами протестували хоча б раз проти iмперiалiстичної полiтики Росiї проти України, проти розмiщення в України вiйськової бази Росiї, що є класичними проявом iмперiалiзму i дуже добре i правильно описано всiлякими комунiстичними класиками.

А голодомор? Знову ж таки, за усiма класичними постулатами марксизму-ленiнiзму комунiсти України мали б першими виступити за визнання цiєї задокументованої iсториками всього свiту подiї геноцидом проти українцiв. Але i тут комунiсти дiяли всупереч всьому тому, що задекларовано комунiстами усього свiту. Чого добилися всi тi, якi голосували за комунiстiв? Багаторазового пiдвищення комунальних платежiв? Замороження заробiтної плати? Блокування вступу України до ЄС, СОТ i НАТО, що могло б принести нам десятки мiльярдiв євро на власний економiчний розвиток. Запитайте в комунiстi i соцiалiстi, чому 82 країни свiту заявили про свiй намiр увiйти до ЄС i НАТО i немає жодної, яка б зголосилася стати членом СНД, прости господи, ЄЕПу i iнших проектiв росiйського iмперiалiзму? Ось такi вони "захисники iнтересiв трудящих". Рятуй нас, боже, вiд таких "захисникiв", з їхнiми хазяями на додачу.

Комунiсти України вкупi з "лiвими" соцiалiстами повнiстю дискредитували себе спiвпрацею в однiй коалiцiї з капiталiстами-олiгархами, якi за комунiстичною i соцiалiстичною риторикою, до речi правильною, "нещадно експлуатують i визискують трудовий люд". Iсторiя їм нiколи цього не вибачить. Уже нинi у вищих навчальних закладах України коалiцiю комунiстiв з олiгархами-капiталiстами жваво обговорюється на семiнарах з рiзних полiтологiчних, соцiологiчних, економiчних i навiть психологiчних наук. Не здивуюся, якщо обговорюють її i психiатри... Дiйсно, чи все нормально з головою у людей, якi пiшли на такий самовбивчий крок, пiдвiвши свої партiї, зрадивши своїй iдеологiї, знехтувавши волею своїх виборцiв, нанiсши потужний удар по комунiзму не лише в Українi, але й за її межами.

Уже нинi пишуться пiдручники, навчальнi посiбники i енциклопедiї, де факт спiвпрацi комунiстiв з олiгархами-капiталiстами буде аналiзуватися як ганебне явище сучасностi. Iсторiя твориться в наш час, нагороджуючи когось на вiки славою, а когось прокляттям i ганьбою. Скоро це феноменальне явище стане предметом обговорення на знаменитих семiнарах в Гарвардi, Оксфордi, Iтонi i Сорбоннi. Невже для "лiвих" американськi долари або "бабло" уже нинi стоїть вище за "свiтову революцiю"?. Агов, "комунiсти" України, ви мене чуєте?...

Отак цей розчарований у "комунiстах" чоловiк все i виложив керiвництву компартiї України. Абсолютно вiдверто. А вони взяли i виключили його з партiї. Декiлька мiсяцiв вiн добивався справедливостi. А потiм перенiс перший iнфаркт. Внутрiшня гризота продовжувалася i вiн цiлком правильно вирiшив, що якщо не скине з себе в психолога цей тягар з душi, то скоро загине. Довго ми з ним дискутували i нарештi я зрозумiв, що i ця людина є зомбованою ще з часiв Радянського Союзу i без розкодування нiчого не вийде. Вiн не змириться зi зрадою комунiстами iнтересiв трудящих i дуже скоро в нього буде наступний iнфаркт.

День 21 -й

Сьогоднi знову рутина з черговими звихнутими на бездiяльностi i невимовнiй нудотi життя дружинами київських багатiїв. Вони сидять удома i потроху починають божеволiти вiд самотностi, розбещеностi дiтей i постiйних зрад чоловiкiв. Все це вони виливають на мене пiд час сеансiв. Нiчого нового i цiкавого. Але майже завжди є якась "родзинка", що хоча б трохи прикрашає моє професiйне життя. Ось i сьогоднi такий день. До мене на прийом прийшов чоловiк, який звихнувся не на власних статевих проблемах, а на iдеологiї. Його прислали з Росiї переконувати "глупих хохлов" у необхiдностi союзу з цiєю країною. На той час в росiян модною стала iдея євразiйства. Митний союз, євразiйський союз, "руськiй мiр" i всiлякi iншi дурнички мусили переконати українцiв, як то солодко помирати за iмперську iдею в наступнiй "переможнiй" вiйнi Росiї з всiлякими ворогами. Однак виявилося, що нiхто, навiть етнiчнi росiяни, посилати своїх дiтей i онукiв на бiйню до Пiвнiчного Кавказу не хочуть. Це так вплинуло на агiтатора з Росiї, що в нього "поїхав дах". Так вiн опинився у мене.

Надати психологiчну допомогу людинi, яка "повелася" на невiдомiй тобi проблемi практично не можна. Точнiше можна, але ефективнiсть такої допомоги буде незначною. Тому, якщо це були не рутиннi житейськi проблеми з якими приходили до мене пересiчнi пацiєнти я вiдкладав сеанс, переносив його на майбутнє, а сам вивчав проблему за лiтературними джерелами. Пiсля цього я зустрiчався з пацiєнтом знову i тепер уже мiг говорити з ним однiєю професiйною мовою. Так я зробив i нинi. Засiв за вiдповiднi лiтературнi джерела i виявив наступне.

Чергова "iнiцiатива" росiян про необхiднiсть створення так званого Євразiйського союзу насправдi не є нi новою, нi оригiнальною, нi хоча б модифiкованою. Саме це вказує на повне iдейно-стратегiчне вичерпання самої iдеї iмперiї. Недаремно, головною закономiрнiстю країнознавства є неминучiсть розпаду iмперiй. Саме за нею будь-яка багатонацiональна iмперiя обов'язково приречена на розпад. Розвиток iмперiї як суспiльної системи абсолютно чiтко описується за допомогою так званої "логiстичної кривої". За цiєю закономiрнiстю iмперiя на початку свого iснування зростає поступово. З часом територiальна експансiя стає все стрiмкiшою. Згодом темпи загарбання нових територiй, народiв i країн уповiльнюються. На цiй стадiї iмперiя досягає стану "насичення" i втрачає стабiльнiсть. Пiсля гострої кризи iмперiя починає розпадатися, але можливе її короткочасне вiдновлення. Врештi-решт iмперiя остаточно i назавжди розпадається з утворенням нових країн.

Iсторiя повнiстю пiдтверджує цю закономiрнiсть. Всi великi багатонацiональнi iмперiї розпалися: Римська, Османська, Моголiв, Iнкiв, Британська, Радянський Союз тощо. При цьому навiть "мiнi iмперiя", тобто Югославiя, тимчасово вiдновилася у складi Сербiї i Чорногорiї з тiєю ж назвою, а потiм остаточно розпалася до кiнця. Цей процес не дано зупинити нiкому. Об'єктивнi речi у суспiльствi люди здатнi лише прискорювати чи сповiльнювати, але нi в якому разi не вiдмiняти. Тому Гiтлер лише прискорив падiння "Третього рейху", а Сталiн так само, знищивши десятки мiльйонiв найрозумнiших i найпiдприємливiших людей, прискорив розпад СРСР. "Країна дурнiв", тобто Радянський Союз, став таким тому, що закономiрно не мав майбутнього, а не тому, що його розвалили якiсь там "деструктивнi сили". Але повернемося, так би мовити, до наших баранiв. Що ж являє собою геополiтична течiя євразiйства?

Фактично євразiйство сформувалося як росiйська шовiнiстично-iмперська реакцiя на українськi нацiонально-визвольнi змагання початку ХХ ст., що становили найбiльшу загрозу росiйському iмперiалiзму. Засновники євразiйства Х. Трубецькой, П. Савицький, К. Леонтьєв, Л. Гумiльов були зовсiм рiзними людьми як за характером i уподобаннями, так i за фахом: фiлологами, географами, економiстами, фiлософами, юристами, iсториками тощо. Не дивно, що утворилося декiлька напрямкiв євразiйства, якi нерiдко ворогували мiж собою.

З географiчного погляду євразiйцi вважають Євразiю, яка практично збiгається, на їхню думку, з кордонами Росiйської iмперiї, а пiзнiше - з межами Радянського Союзу, особливим географiчним свiтом. Звiдси з'явилася спроба видiлення, крiм Європи i Азiї, ще однiєї географiчної частини свiту пiд назвою "Євразiя". Вона нiбито i в фiзико-, i в полiтико-, i в економiко-географiчному вiдношеннi є цiлком окремою частиною свiту. Очевидно, що подiбнi намагання євразiйцiв є абсолютно надуманими i не мають жодних наукових пiдстав. Об'єднати чи "воз'єднати" в один фiзико-географiчний i культурно-етнiчний свiт Естонiю, Молдову, Таджикистан, Чечню, Чукотку, Якутiю i Бурятiю, навiть маючи найвищий рiвень фантазiї, нiкому i нiколи не вдасться. Ця штучна в усiх вiдношеннях побудова за будь-якого послаблення росiйського iмперського "закрiплюючого розчину" неминуче розпадається, що i пiдтвердили подiї початку i кiнця ХХ ст.

Подальшого розвитку iдея "високого iсторичного призначення Росiї", яка має насильно "ощасливити" народи, що хочуть жити своїм власним, вiдмiнним вiд росiйського, життям, знайшла розвиток у слов'янофiльствi. Головною iдеєю останнього було об'єднання всiх слов'янських народiв пiд егiдою Росiї.

Однак слов'янофiльство не отримало свого подальшого розвитку. Iсторiя неодноразово демонструвала антагонiзм слов'янських народiв. Крiм того, глибинною генетичною i ментальною основою багатьох слов'янських за мовою народiв не є слов'янство, як гiлка давньої iндоєвропейської чи iндоарiйської спiльноти. Так, слов'яномовнi болгари мають тюркську основу, бiлоруси - прибалтiйську, росiяни - угро-фiнську. Нав'язана їм мова слов'янської мовної групи аж нiяк не знищила глибинної цивiлiзацiйної ментальностi цих народiв. Вони близькi за мовою, але дуже далекi за характером, способом мислення, уподобаннями, способом повсякденного життя тощо. Тому називати росiян слов'янами за мовою все одно, що величати англомовних мулатiв Ямайки англiйцями або франкомовних негрiв Гаїтi французами. Тому i всi генетично слов'янськi народи, крiм українцiв вже давно в ЄС i НАТО i нiхто з них нiколи не бачив себе в чужiй їм неслов'янськiй i переважно не християнськiй Євразiї.

Крах слов'янофiльства породив iншi такого ж штибу iдеї "тiпа" "руського мiра", "православного пространства" тощо. Всi цi прожекти росiйського iмперiалiзму так само як вже розглянутi ранiше приреченi на поразку, так як не мають пiд собою логiчно зумовленої основи. Церква Московського патрiархату в Українi є повниv нонсенсом, що хiба що останньому їжаку не зрозумiло. I це найкоректнiша її характеристика. Та Росiї i в проектi не було, коли українцi давно вже були християнами. Тому "руськiй мiр" може спиратися лише на абсолютно нерозвинуту частину суспiльства, яка не здатна самостiйно мислити. А з такими людьми "навiть кислих щi не звариш". Розумна, чесна i освiчена людина реалiзувати такий проект однозначно не буде.

"Православне пространство" взагалi виявилося мертвонародженим дитям. Православнi грузини, болгари, македонцi, серби, чорногорцi, румуни, молдавани вже або в ЄС i НАТО, або всiма силами намагаються туди потрапити. Iншi, включаючи протестантсько-православно-католицьку Україну, туди "намилилися". Ну давайте звернемося до статистики. Попри балачки "п'ятої колони", що Україна не є конкурентоздатною на європейському ринку i її товари може купувати лише "братня" Росiя, вже давно бiльше половини зовнiшньоторговельного обороту нашої країни припадає на країни ЄС. Це просто незаперечний факт. Полiтика це одне, а економiка завжди все розставляє на свої мiсця.

Я можу зрозумiти пана Путiна, який перед черговими виборами має "засвiтитися" з новою-старою iдеєю євразiйства, такою милою серцю пересiчного росiянина. Але що даватиме Росiї задекларований союз з Центральноазiйським державами, скажiмо Узбекистаном i Таджикистаном? Американцi виведуть свої вiйська з Афганiстану i вiн вибухне як атомна бомба. Iншого виходу, як вводити туди свої вiйська Євразiйському союзу немає. А це десятки тисяч загиблих хлопцiв з Росiї i перетворення Центральної Азiї, а з нею i Пiвнiчного Кавказу, Татарстану, Башкирiї на зону вiйськових дiй. В оточеннi пана Путiна нинi перемогли євразiйцi, дехто з яких не має навiть вищої освiти. Напевно, так побудований наш нинiшнiй свiт, народи i країни в умовах не фiнансової, а цивiлiзацiйної кризи поставленi саме перед цивiлiзацiйним вибором. Перед ним стоїть i Україна, або ми йдемо в Європу, або посилаємо своїх дiтей, онукiв, братiв, батькiв на бiйню, яка неминуче розгориться на теренах Росiї i Центральної Азiї. "Третiй шлях", тобто буфера мiж Європою i Євразiю, вже вичерпав свiй ресурс.

Саме це я виклав клiєнту на наступнiй зустрiчi. Однак я в черговий раз переконався, що всi цi люди не здатнi сприймати логiчно обумовленi аргументи, так як просто зомбованi вiдповiдними росiйськими спецслужбами. Тому основним напрямком психiатричної допомоги їм є розкодування. Цiєю методикою я володiв чи не найкраще у свiтi. Взагалi в цьому сенсi я був унiкальним i унiверсальним фахiвцем. Будучи доктором психiатрiї я паралельно володiв всiм арсеналом впливу на людину, який розробили як українськi, так i зарубiжнi маги, баби-вiщунки, провидцi i таке iнше. Тому якщо не дiяли науково обґрунтованi методики я без будь-який пересторог користувався езотеричними знаннями i методами. Мушу визнати, що нерiдко вони допомагали там, де наука була безсила. Так було i в даному випадку. Менi вдалося зняти "порчу" з цього засланого вiд "братiв" агiтатора i той щасливий вiдбув на батькiвщину.

День 22-й

Кожний день у мене знаменується якоюсь бодай однiєю людиною, яка визначає всю тональнiсть моєї роботи. Iнодi це просто кумеднi чи до нестями маразматичнi люди, якi стурбованi якою абсолютною дурницею, яка не дає їм спокiйно жити. В таких людей їхнi психологiчнi i психiатричнi проблеми знаходяться в них самих i моїм завданням є їх звiдси випустити на волю. В бiльшостi ж людей психологiчний дискомфорт приходить з їхнього середовища. I тут просто треба людину навчити, що їй робити i що казати, щоб позбутися зовнiшнього подразника. Ось i цього дня до мене прийшов молодий чоловiк, який записався до мене на прийом за мiсяць. Вiд доволi сильно видiлявся серед сьогоднiшнiх пацiєнтiв своєю вишуканою українською мовою i надзвичайно iнтелiгентним зовнiшнiм виглядом. Я iнколи намагаюся вгадати, хто є за фахом мiй пацiєнт. Пiд певний настрiй. Ось i сьогоднi, я вирiшив, що передi мною або доцент з якогось столичного унiверситету, або ж старший науковий спiвробiтник одного з академiчних iнститутiв. I вiк, i зовнiшнiсть вказували на це i менi як психологу хотiлося отримувати пiдтвердження своєї квалiфiкацiї ще на такому рiвнi.

Я запитав свого пацiєнта i вiн сказав, що є професором найпрестижнiшого унiверситету столицi. Тодi я запитав, скiльки ж йому рокiв. Пацiєнт вiдповiв, що йому щойно пiшов 31-й рiк i вiн вже звик до того, що люди не вiрять в його професорство. Вiн мабуть взагалi наймолодший доктор наук i професор країни. Ну в крайньому разi ще два мiсяцi тому був таким. А зараз може є й молодшi, хоча може бути й так, що вiн i надалi залишатиметься наймолодшим науковцем i викладачем такого рiвня квалiфiкацiї ще рiк-два.

Молодий, приємний на вроду професор не мав на пальцi каблучки i я подумав, що передi мною людина з банальними проблемами. Закохався в якусь студентку, або вона в нього, студентка завагiтнiла, одружуватися вiн не хоче, а вона обiцяє або покiнчити життя самогубством або ж звернутися до прокуратури, що її зґвалтовано i обезчещено. В будь-якому випадку перед новоспеченим професором постає безлiч проблем. Життя, яке пiсля надраннього захисту докторської дисертацiї здавалося таким щасливим, безхмарним i безтурботним, раптом перетворилося на пекло. Професор шукає виходу з ситуацiї i не знаходить його. Тому вiн у мене.

Я запропонував молодику зняти пiджак i зручно розмiститися на кушетцi. Вiн зняв не лише пiджак, але й жилет, сам розв'язав краватку i розстебнув гудзик на комiрi сорочки. Потiм прикрив очi. Схоже, що вiн уже був у психоаналiтика. А може просто перенасичений всiлякою, iнодi навiть не потрiбною у повсякденному життi iнформацiєю. Ми почали розмову i я виявив, що мiй пацiєнт є професором найпрестижнiшого в країнi економiчного факультету. Його фахом була економiчна кiбернетика. Ще студентом вiн перемiг на всесвiтнiй економiчнiй олiмпiадi i рiк стажувався в Гарвардському унiверситетi в лауреата Нобелiвської премiї. Вiн не був одруженим, але нiяких проблем зi студентками в нього не було. Я навiть був розчарований, так як пошився в дурнi зi своєю iнтуїцiєю. Привели його до мене зовсiм iншi проблеми.

Минулого року його визнали кращим викладачем унiверситету, а в цьому раптом вiн виявився найгiршим. Йому погрожують тим, що з ним не продовжать контракт, а так як вiн стоїть першим в черзi на отримання житла в унiверситетi, то звiльнення з роботи автоматично призведе до того, що омрiяної квартири вiн не отримає.

Я розпитував професора i далi, намагаючись вияснити для себе, як найкращий викладач найпрестижнiшого в країнi унiверситету мiг за рiк перетворитися на найгiршого. В принципi таке може бути. Людина почала пити i пустилася берега. Пропускає заняття, втратила квалiфiкацiю, розгубила повагу студентiв i колег. Але та людина, яка лежала передi мною на кушетцi була явно не алкоголiком. Я продовжував ставити навiднi запитання i виявив невiдомий до того, цiлком суб'єктивний рiвень деградацiї системи вищої освiти в Українi. Дiйсно, саме суб'єктивний, так як визначався владними персоналiями.

Унiверситет найпрестижнiший в країнi, факультет найпрестижнiший в цьому унiверситетi. Тому на ньому вчилося багато дiтей i родичiв можновладцiв. Бiля факультету на стоянцi можна було спостерiгати справжню виставку наддорогих автомобiлiв останнiх моделей на який приїжджали на заняття студенти. Декого привозили i забирали службовi автомобiлi. Бiля аудиторiй крутилися охоронники, якi чекали на закiнчення занять, щоб доставити дiточок можновладцiв цiлими i здоровими додому. В таких умовах викладачам, особливо принциповим, працювати було нелегко. Саме таким викладачем i був мiй пацiєнт. Однак до пори до часу великих проблем не виникало. Все змiнилося з приходом до влади вiдвертого кримiналу. Мiнiстром освiти i науки вони поставили вiдвертого "вiдморозка", який i зовнi дуже нагадував неандертальця. Цей мiнiстр почав витворяти таке, що не лiзло нi в якi ворота. Вiн мав сина, який уже був повним дегенератом. "Яка клепка, так й бочка, яка мати, така й дочка, який кiлок, такий i тин, який батько, такий i син". Мiнiстр освiти i науки Табачман пiдтверджував цю приказку в повнiй мiрi. Його син просто фiзично не мiг навчатися у вищому навчальному закладi. Але батько вирiшив прилаштувати його на економiчний факультет, де вiн i зустрiвся з моїм пацiєнтом.

Зрозумiло, що жоден з доволi складних курсiв, якi викладав професор, чадо мiнiстра засвоїти не могло. Всi знали що тиснути на молодого професора, щоб вiн поставив хоча б трiєчку дебiльному Табачману було справою марною. Тим бiльше, що мiнiстр вимагав навiть не трiйки, а вiдмiнної оцiнки. Коли стала проблема вiдрахування його сина мiнiстр видав наказ, яким викладачi, якi ставлять двiйки оголошувалися такими, що не вмiють або не хочуть навчити студентiв. Цей наказ був пiдтриманий i iншими можновладцями, дiти яких "не тягнули" програми ВНЗ. Всi вищi навчальнi заклади країни одразу "лягли" i у свiтовому рейтингу моментально спустилися до самого низу. Їх дипломи втратили визнання в усьому свiтi. Чеснi i квалiфiкованi викладачi вiдчули великий дискомфорт. Дехто звiльнився, iншi поїхали викладати за кордон, де їх з радiстю взяли на роботу.

Те ж саме я запропонував i моєму пацiєнту. Людина, яка є одним з наймолодших докторiв у свiтi з економiки, яка стажувалася в лауреата Нобелiвської премiї завжди може знайти собi роботу за кордоном, а не боротися тут з маразмами уламку знаменитої "країни дурнiв". Однак виявилося, що мiй пацiєнт є людиною iдейною i покидати Україну не збирається. Вiн хотiв отримати якусь таку могутню психологiчну пiдтримку, яку не мiг отримати бiльше нi вiд кого. Батьки жили в провiнцiї, кохана поїхала на заробiтки до Iталiї, друзi рекомендували плюнути на все i поставити Табачману оцiнку "вiдмiнно". Менi, як професiйному психологу було зрозумiло, що молодий професор чекає вiд мене пiдтримки саме його нинiшньої позицiї. I вiн її отримав. В процесi подальшої розмови я довiдався, що мiй пацiєнт прихильник радикальних дiй i фактично в глибинi душi є сталiнiстом. Не знаючи iнших прикладiв з iсторiї, вiн просто хотiв, щоб у нас був український Сталiн, який би нещадно знищував будь-якi антиукраїнськi прояви саме сталiнськими методами. Схоже, що на пiдсвiдомому рiвнi вiн уже зробив вибiр i тепер хотiв лише, щоб я укрiпив його рiшення.

Це я i зробив, увiвши його в гiпнотичний стан. Пiсля цього я просто нагадав йому iсторiя з Троцьким, якого посланий Сталiним убивця знищив за допомогою льодоруба. Я навiть назвав адресу магазину альпiнiстського спорядження, де цi льодоруби продавалися. Згадав я i про долю вбивцi Троцького. Пiсля вiдсидки в Мексицi вiн приїхав до Радянського Союзу, де отримав розкiшну квартиру, повне державне утримання на найвищому рiвнi i звання Героя. Для мене було очевидно, що доля почала вiдлiчувати останнi днi мiнiстра освiти i науки Табачмана.

День 23-й

Сьогоднi менi прийшлося вiдмiнити декiлька вiзитiв пацiєнтiв, але як психолог я обставив цю вiдмiну так, що заробив собi ще бiльший авторитет. Моя помiчниця повiдомила багатим пацiєнтам, що вiдмiна їх вiзитiв пов'язана з викликом мене в якостi експерта до Головної прокуратури країни. Тут не було нiякого обману. Саме так воно i було насправдi. Просто я не утримався вiд того, щоб не роздмухати цей в цiлому рядовий епiзод моєї бiографiї.

Причина такого виклику полягала в тому, що треба було провести експертизу психiчного стану одного поета, який написав знущально-викривальнi вiршi нiбито на нашого президента. При цьому вiн скористався вiдомим гаслом київських футбольних болiльникiв, якi на матчах скандували: спасiбо жителям Кузбаса, за президента ананаса. Вiрш називався - Убий ананаса! Президент України був родом з цього шахтарського району Росiї, хоча жодної хвилини нi на шахтi, нi на металургiйному заводi не працював. Вiрш для такого не спецiалiста в поезiї як я не мав великої художньої цiнностi, але був дуже актуальним. Мене запросили в якостi експерта не з психологiї, а саме з психiатрiї, бо я мав докторську ступiнь з цього наукового напрямку ще з Австралiї. Принагiдно менi досить прозоро натякнули, що якщо я не буду спiвробiтничати з владою мiй бiзнес прикриють.

Владi аж до сверблячки захотiлося покарати вiдомого поета, а так як юридичних пiдстав для його переслiдування по закону не було, вирiшили посадити цього смiливого письменника до психiатричної лiкарнi. Так як за нього одразу вступився пенклуб i справа отримала розголос за кордоном, вирiшили крiм офiцiйної каральної психiатрiї "для дурних" залучити незалежного експерта, який крiм всього iншого вчився i працював за кордоном. Кращої кандидатури за мене знайти не вдалося. Менi наобiцяли золотi гори, якщо я засвiдчу, що автор цих вiршiв, популярнiсть яких продовжувала зростати саме через спровокований владою скандал, є психiчно хворою людиною. Дiйсно, сама "хвора на всю голову" влада з якогось дива вирiшила, що народ її страшенно любить, а подiбнi ексцеси з вiршами є дiєю одинакiв провокаторiв, якi дiють так за грошi.

Я одразу зрозумiв, що це мiй зоряний час i мiй офiцiйний психiатричний дiагноз може стати вiдомим не лише всiй Українi, але й свiтовi. На фонi прискiпливого монiторингу, який здiйснювала свiтова громадськiсть стану справ з правами людини i свободою слова в Українi мiй вердикт отримав би всесвiтнiй розголос. Тому я згодився на умови влади i через це нею ж був розрекламований на всю планету як дiйсно незалежний незаангажований експерт-психiатр, непiдкупний i некорумпований. Задля реклами моєї особистостi в найтиражованiшiй американськiй газетi за мiльйон доларiв була розмiщена стаття в якiй вiдомий журналiст цiєї країни прославляв мене до небес. В статтi були використаннi надзвичайно схвальнi вiдгуки про мене моїх колишнiх пацiєнтiв з Канади i Австралiї. Iнформацiйно-пропагандиську кампанiю було проведено i я мiг приступати до роботи.

В чому полягала ця дивовижна робота? Найперше я провiв текстову експертизу тепер уже знаменитого вiрша поета i доступних менi всiх iнших творiв письменника. Як я i гадав, нiяких психiчних розладiв там не було знайдено. Крiзь рядки прозирало внутрiшнє єство поета, притаманна йому внутрiшня смiливiсть, безстрашнiсть, задерикуватий гумор, схильнiсть до аналiзу самої сутностi явищ i процесiв, якi вiдбуваються в стосунках мiж людьми i в суспiльствi. Психiчно здорова, на вiдмiну вiд багатьох владних персонажiв, якi за власними дiями i висловлювання однозначно були психiчно хворими. I тут я зрозумiв, що сучасна Україна є державою, в якiй психiчно хворi люди знаходяться при владi i переслiдують психiчно здорових. Будучи останнiми, пробитися до влади в нашiй країнi практично не можливо. Треба або бути психiчно хворим, або хоча б прикидатися таким. Iнакше до влади тебе не допустять. Все виборче законодавство було побудоване так, щоб люди з тими чи iншими психiчними розладами обирали собi i всiм iншим такого ж штибу i гатунку правителiв. Тому мерами найбiльших мiст країни стали однозначно божевiльнi люди, якi були або не здатнi працювати i тому постiйно перебували на лiкарняному i у вiдпустцi або ж витворяли таке, що не лiзло нi в якi ворота. Але проводити психологiчну експертизу цих людей мене чомусь не запрошували.

Наступним етапом моєї експертизи було вивчення бiографiї поета Винникiвського на предмет вiдслiдковування чудернацьких вибрикiв протягом його життя. Дослiджував я i його родовiд. Чи не було серед його пращурiв психiчно хворих людей. Таке дослiдження нiякого об'єктивного матерiалу для висновкiв про психiчну хворобу Винникiвського не давало. Нi вiн сам, нi його пращури божевiльними однозначно не були. Всi цi висновки були мною вiдповiдним чином документально оформленi за всiма iснуючими у свiтовiй психiатрiї канонами.

Потiм я зустрiвся з самим автором вiршiв. Так, на той час уже в множинi, так як вiдчувши увагу до своєї творчостi, яка постiйно наростала, Винникiвський почав писати i iншi вiршi, де вiдверто знущався з владних персоналiй, до речi нiкого з них не називаючи за прiзвищем. А так як на той час кожен з них мав в народi одне, а то й декiлька ганебних прозвищ, будь-хто у країнi знав про кого йдеться. Один був Ананасом, другий Космосом, третiй Гепою, четвертий таким, що i вимовити соромно. Все це знайшло вiдбиток у вiршах. Мене почали пресувати, щоб я не тягнув з експертизою, бо вже всi iншi "експерти" давно подали свої письмовi вердикти в яких були одностайними: поет має утримуватися в психiатричнiй лiкарнi i примусово лiкуватися, так як є небезпечним для суспiльства. На фонi того, що небезпечною для суспiльства була сама влада, а по країнi розгулювали серiйнi вбивцi-манiяки, до яких нiкому не було дiла, такий висновок каральної психiатрiї виглядав крайнiм блюзнiрством. Правоохоронним органам замiсть того, щоб вони ловили злочинцiв влада наказала переслiдувати опозицiонерiв, науковцiв, письменникiв i поетiв, якi не могли навiть у принципi адекватно не реагувати на все те, що вiдбувалося в країнi.

Однак я не пiддавався нi на якi умовляння i дiяв за прийнятою у свiтi методикою психiатричної експертизи особи i її дiй. Тому наступною моєю дiєю стала зустрiч з самим клiєнтом, тобто поетом Винникiвським. Для цього я за державний рахунок вiдбув до Львова, де жив поет-громадянин фiрмовим потягом у спальному вагонi. Ми домовилися про зустрiч в однiй з найвiдомiших у мiстi кав'ярень. Я не пожалкував про свою поїздку. Вииникiвський виявився надзвичайно веселою людиною, яка знала безлiч смiшних анекдотiв i вмiла їх майстерно розповiдати. Я надiрвав живота, регочучись як божевiльний. Цiкаво, як я виглядав збоку в очах якогось професiйного психiатра?

Розмова з Винникiвським показала, що це абсолютно психiчно здорова людина. Її хворобою було те, що на фонi хворого, божевiльного суспiльства, яке найбiльше концентрувалося саме у владi, вона дiйсно випадала з цього ряду, де все було перевернуте з нiг на голову i тому божевiлля стало нормою, а нормальний, здоровий стан через це оголошувався хворобою. Дiйсно, дiагноз будь-якiй людинi завжди є вiдносним. Як ми можемо оцiнити добро, якщо немає зла? Як психiатр може визначити, що людина хвора, якщо бiльшiсть людей не є здоровими. Все в цьому свiтi вiдносне. Якщо божевiлля у суспiльствi стає нормою, то тодi хворими цiлком закономiрно стають нормальнi люди. Тому в усьому свiтi намагаються нiколи не допускати до влади психiчно хворих людей. Всi вiдомi в iсторiї приклади керiвництва державою "хворих на всю голову" людей неодмiнно закiнчувалися трагедiєю для її громадян.

Вся Україна, увесь свiт чекали мого вердикту. Влада вже радiсно потирала руки, вважаючи, що купила i залякала мене. Але я грав за власними правилами i моєю метою було отримати рекламу своєї особи як непiдкупного борця за справедливiсть i на цiй основi розчистити собi шлях до майбутнього президентства. Я нiчого не робив на основi якихось iмпульсивних рiшень i тому перш нiж оприлюднити свiй вердикт розрекламованого божевiльною владою головного спецiалiста з психiатрiї у країнi i ледь не в усьому свiтi, розробив багато звернень до свiтової громадськостi з приводу цiєї справи. Пiсля цього я вiдправив владi свiй науково бездоганний вердикт i одночасно заправив у всi доступнi засоби масової iнформацiї свiту свої статтi i звернення. Свiтова спiлка психологiв i психiатрiв моментально стала на мiй захист i на захист Винникiвського. Розгорiвся такий скандал, що влада вимушена була давати заднiй хiд.

Я знав, що влада намагатиметься знищити мiй бiзнес, але я вибрав дуже вдалий час для своєї акцiї. Наближалися вибори до парламенту i опозицiйнi партiї буквально почали полювання на мене, як кандидата в депутати вiд їхньої полiтичної сили. Соцiологи провели опитування i виявили, що я є однозначним фаворитом на всiх без винятку мажоритарних виборчих округах Києва. I не дивно. Київ є дуже цiкавим мiстом у своїх полiтичних уподобаннях навiть з точки зору психолога. Всi останнi вибори засвiдчили, що столиця голосує так, як i захiднi областi України. Причому результат один i той же, а причини рiзнi. На заходi держави полiтичнi уподобання людей визначаються високим рiвнем нацiональної свiдомостi, а в Києвi високим iнтелектуальним рiвнем. Цiкаво, що нацiональна свiдомiсть i iнтелект в цьому вiдношеннi дають один i той же результат. Це дуже цiкаве, хоча ще й не дослiджене явище. Мiй високий виборчий рейтинг визначався тим, що кияни визнавали мiй iнтелект i хотiли його пiдтримати своїми голосами, щоб нарештi парламент знову не перетворився на "корабель дурнiв", театр збоченцiв, невiгласiв i психiчно хворих людей.

Чим бiльше мене пресувала влада, тим бiльше зростав мiй рейтинг. Нарештi я обрав собi партiю, яка могла забезпечити менi вiдповiдний захист i фiнансування моєї передвиборчої програми. I тут я зробив черговий безпрограшний хiд, обравши своєю довiреною особою Винникiвського. Дiяв абсолютно прагматично, але в цiлому на користь суспiльству. На цьому етапi його деградацiї наше суспiльство ще мiг вилiкувати лiкар-психiатр. Якщо ми пропустимо i цей iсторичний шанс, то тодi без хiрургiчного втручання не обiйтися. Тим бiльше, що керiвником однiєї з партiй, рейтинг якої постiйно зростав саме i був нейрохiрург. Якщо не дiє терапiя, то для порятунку пацiєнт буде необхiдно робити лоботомiю. I тут нейрохiрург саме те, що лiкар прописав.

Заведений i доведений божевiльною владою "до кондицiї" талановитий поет це страшна сила. Саме такою людиною i був Винникiвський. Натхнення оволодiло цiєю вже немолодою людиною i вiн почав видавати такi шедеври, що вся Україна їх цитувала. Знайшовся i композитор, який почав покладати цi вiршi на музику. Пiшли переклади на iншi мови. Одним словом все закрутилося не через мої надзусилля, а через божевiльнi, дурнi дiї влади, яка сама себе загнала до глухого кута. Менi як психологу треба було лише вмiло пiдiгрувати владi, що я дуже успiшно i робив.

День 24-й

Знову понедiлок, важкий день. Цей понедiлок повнiстю вiдповiдає своїй назвi. Цiлий ряд абсолютно безбарвних людей з їхнiми маразматичними проблемами навiяними тим чи iншим рiвнем прихованого божевiлля. Хоча ось i виняток. Багатiй, який стурбований бажанням щось зробити для суспiльства. До цього рiшення вiн прийшов не вiдразу, а через рiк пiсля загибелi другого сина. Як i перший син цей теж загинув вiд передозування. Хоче побудувати за власний кошт храм у Києвi на їх честь тiльки не знає якої саме церкви. Ходив до Московського патрiархату, але йому не сподобалося. Все там просякнуте брехнею i лукавством. Сам вiн атеїст, але тепер йому навiть нiкому залишити свої сотнi мiльйонiв. То нехай хоч пам'ять залишиться.

Ми живемо нинi в дуже цiкавий час, який все ще залишається поза увагою прискiпливого наукового аналiзу полiтологiв. Україна йде шляхом, який до неї вже пройшли двi сотнi країни, що є на полiтичнiй картi свiту. Це шлях формування нацiональної держави. Його пройшли Францiя, Португалiя. Нiмеччина, Болгарiя, Мексика, Бразилiя, Ангола, Фiджi i всi iншi країни в рiзних частинах нашої планети. Закономiрнiсть одна i та ж, але однозначно присутня специфiка її прояву. Цим шляхом йдуть i iншi пострадянськi держави. I тут теж чим далi, тим яскравiше проявляються специфiчнi риси цього процесу. Країни Балтiї принципово порвали з "Країною дурнiв", тобто Радянським Союзом, провели люстрацiю i вступили до ЄС i НАТО. Грузiя вийшла з СНД, поборола корупцiю i нинi має найвищi на пострадянському просторi темпи розвитку економiки. Туркменiя теж вийшла з СНД i на основi великих запасiв нафти i газу будує в себе нову Саудiвську Аравiю. Росiя оголосила себе правонаступницею "Страни дураков" i тому її доля буде така ж, як i в неї. Нинiшнi подiї дуже яскраво iлюструють те, про що я писав ще 10 рокiв тому. Здавалося б найбiльшi в свiтi запаси енергоносiїв мали б перетворити цю країну на рай земний. а вони перетворили її на пекло.

Україна теж має власну специфiку, яку я в однiй з минулих приймальних днiв описав як "ефект цунамi". Нашiй державi потрiбне радикальне всебiчне переформатування на нацiональну державу. I чим довше воно буде штучно затримуватися, тим радикальнiших i стрiмкiших рис набере в майбутньому. Цього ж звичайно не можуть навiть у принципi зрозумiти люди, якi волею долi були нинi приведенi до влади, щоб довести ситуацiю до повного абсурду. З неї вихiд лише один - через страшний суспiльний катаклiзм. Вiджиле, позавчорашнє, маразматичне само нiколи не вiдiйде в небуття. Це закон життя. Воно завжди до останнього чiпляється за владу. Навiть повнiстю вiдпрацювавши власний ресурс гнила труба теплопостачання ще деякий час функцiонує. Але все одно вона "рвоне". Специфiка цього вибуху в Українi для мене зрозумiла, так як українцi є нацiєю героїв.

Триста козакiв пiд Берестечком билися проти багатотисячного польського вiйська. Абсолютно усвiдомлюючи повну безперспективнiсть для себе цього бою. Коли залишився останнiй козак, нiмецькi рейтарi-найманцi, враженi його мужнiстю через перекладача запропонували йому здатися в обмiн на посвячення в лицарi i маєток. Вiн вiдмовився. Триста студентiв i школярiв пiд Крутами зупинили своїми тiлами наступ росiйських бiльшовикiв на Київ i всi загинули. I тi i iншi викликають у нинiшньої п'ятої колони росiйського iмперiалiзму люту ненависть, так як у них таких героїв немає. Майор Мельниченко, який як офiцер присягав на вiрнiсть не президенту, а Українi не зганьбив офiцерської честi i кожний день ризикуючи своїм життям i життям своїх близьких записував розмови злочинцiв, якi захопили владу в нашiй країнi. Пiд час прямого ефiру на телебаченнi, коли диктор розповiдала, якi то чеснi вибори президента вiдбулися у нас в 2004 роцi, жiнка, яка займалася сурдоперекладом для слабочуюючих людей на мигах показала: не вiрте, це брехня. Вибори сфальсифiкованi. Жiнка метеоролог пiд час прямого ефiру на радiо навеснi 2011 р., говорячи про погоду, сказала, що влада знущається з українцiв. Вiдомий поет на своєму сайтi виклав вiрш, в якому написав все те, що думає про ситуацiю в нашiй країнi кожна нормальна людина. Народний депутат з опозицiї, ризикуючи життям проник у стан правлячого "непорушного блоку" комунiстiв i олiгархiв-капiталiстiв i розкрив їхнi пiдступнi плани. При цьому вiн розголосив механiзм формування парламентської бiльшостi. Тепер кожному стало зрозумiло, чому "комунiсти" знаходяться в коалiцiї з олiгархами-капiталiстами i на наступних парламентських виборах за таких "комунiстiв" може голосувати хiба що останнiй їжак.

Всi цi люди дiяли так не задля власної наживи, як горезвiснi "тушки". Вони не шукали у власних смертельно небезпечних дiях нiякої особистої вигоди, а отже за визначенням є героями. Нiчого подiбного не можна собi уявити, наприклад, в Росiї. Жодного подiбного факту там немає i бути не може. I якщо там i з'являються хоча б чомусь подiбнi люди, то жоден з них етнiчним росiянином не є. Це просто незаперечний факт. Етнiчнi українцi Навальний i Лiмонов, якi дiйсно ризикують життям для того, щоб повернути життя в Росiї на краще, так як вони це розумiють, дiють не за, а проти пануючої в Росiї ментальностi, а тому нiчого змiнити так i не зможуть. Етнiчний єврей Чiрiновський дiє так само, хоча вже i в iншiй менталiтетнiй площинi. Виразниками росiйської ментальностi в Росiї є лише пан Путiнов. А так як ця ментальнiсть повнiстю збанкрутувала i показала свою абсолютну неспроможнiсть ефективно дiяти в ХХI ст., трагiчний кiнець Росiї, яка не здатна "вихреститися" до вимог часу, очевидний.

Що Путiнову вiдомо краще за "глупих хохлов", так це те, що без української креативностi i героїзму Росiя приречена. Без українських Засядькiв, Кибальчичiв, Цiолковських-Наливайкiв, Кондратюкiв, Корольових, Глушкiв, Челомеїв, Люльок тощо нiякi Сколкови в Росiї не запрацюють. Без українських офiцерiв i старшин росiйська армiя приречена на повну деградацiю. З мiльйонної армiї понад 350 тисяч росiйських солдат i офiцерiв знаходяться на Пiвнiчному Кавказi i зробити нiчого не можуть. Як туман розвiявся мiф про героїзм росiян. Його розвiяли не нiмцi у 41-му, не французи у 1812-му, а чеченцi, дагестанцi, черкеси, карачаївцi, iнгушi, кабардинцi, балкарцi, адигейцi на наших очах.

Нещодавно бачив на одному опозицiйному росiйському каналi виступ одного вiдставного генерала ФСБ. Вiн заявив, що саме зараз на всьому Пiвнiчному Кавказi йде нацiонально-визвольна вiйна. Про неї в засобах масової iнформацiї природного нiчого не повiдомляється. Показали також цвинтар в одному селищi Вологодської областi з свiжими могилами росiйських хлопцiв, загиблих у 2011 роцi в цьому регiонi. Кожна українська мати, кожен український батько повиннi знати, що будь-яка людина, яка виступає за союз України з Росiєю, всiлякi митнi i євразiйськi союзи з нею, "руськiй мiр" i iншi проекти росiйського iмперiалiзму є смертельним ворогом їхнiх дiтей i онукiв.

Як психолог-футуролог, який бачить пророчi сни, я опублiкував в Iнтернетi декiлька фантастичних романiв i повiстей в яких у художнiй формi описав можливi сценарiї розвитку подiй у нашiй країнi. В страшному брудi нашого нинiшнього життя дiамантами блищать благороднi i самовiдданi вчинки наших героїв. Українцi - нацiя героїв. Так завжди було, так завжди буде. Цифра триста є для нас магiчною. Триста лицарiв Святослава загинули на Днiпрi тисячу рокiв тому, а тепер їхнi нащадки витягують вудками в тому мiсцi їхнi мечi. Однак ситуацiя змiнюється. Нинi в Українi вже не сотнi, а тисячi героїв, якi поки що не знають, що їм робити. Але як показує наша iсторiя визначатиме майбутнє нашої держави нацiї не нинiшнi "неандертальцi", якi нiби зiйшли з картин про доiсторичних людей, а нацiональнi герої. Десь у нас уже готуються до звершень новi Святослави Завойовники, Володимири Великi, Ярослави Мудрi, Данили Галицькi, Степани Бандери.

День 25-й

День пам'ятi жертв Голодомору. Глуха дощова i туманна осiнь кiнця листопада. Здається в Українi само небо плаче. Дуже важкий для слабких духом людей день. В мене i в родини моєї української дружини пiд час Голодомору росiяни замучили в цiлому майже двадцять чоловiк. Страшна цифра. В цей день в мене цiлий день, а не лише з 16 години i вдома i на роботi горить свiчка. Прийом не перериваю. Робота є робота. Увечерi пом'янемо наших замучених вдома. В професiйному сенсi такий собi день. Але i вiн без такої собi "родзинки" не обiйшовся. Вчора зателефонував до мене додому увечерi друг i попросив надати безкоштовну спонсорську допомогу його сусiдцi. Її сина засудили за те, що поцупив зi складу, де працював товару на суму 188 гривень 16 копiйок. Склад належав одному олiгарху i її сина просто вирiшили показово, для науки iншим покарати по повнiй програмi. Дали розпорядження суддi i той його виконав. Ця нещасна жiнка знає, що влада у нас краде вже не мiльйони, а мiльярди i вивозить грошi за кордон. Депутати пiд присягою запевняють, що їм дають в парламентi за перехiд з однiєї фракцiї до iншої по мiльйону доларiв i ще по 25 тис. доларiв за "правильне" голосування. Державу розкрадають нахабно i вiдкрито, вже не криючись. Народ постiйно стає все бiднiшим, а олiгархи все багатшими. I при цьому всьому її сина за сто гривень посадили на 5 рокiв. Як так може бути? У цiєї нещасної жiнки страшна депресiя. Вона б уже давно наклала на себе руки, та не може покинути свого сина на призволяще. Хоча б яку не яку передачу йому принесе.

Починаю говорити з нею, намагаюся заспокоїти. Однак це не легка справа. Вона проклинає людей. Не розумiє чому вони не повстають проти страшної несправедливостi, яка запанувала в нашiй країнi. Її скиглення заводить мене i я запитую напряму, а що вона зробила особисто. Якби ви мали грошi, то напевно б намагалися пiдкупити суддю, а не хотiли змiнити злочинну систему. Хiба не так. Ви вчителька-одиначка i не розумiєте, чому ваш син пiшов на крадiжку, коли ви його так не вчили i виховували, щоб вiн став чесною людиною. А хiба вiн не живе в цiй країнi. Чи може вiн не бачить, як живуть його багатi товаришi по унiверситету. Вони мають все, а вiн нiчого. Їх привозять на заняття на шикарних авто i вони вiдпочивають на Гаваях. Над ним же смiються i знущаються з його бiдностi i невлаштованостi. Хiба вiн не знає, що всi їхнi грошi вкраденi. В тому числi i в нього i його матерi. Ось вiн i зiрвався.

Вона дивиться на свiчку, що горить на вiкнi i запитує, навiщо вона запалена. I я пояснюю цiй нещаснiй про свою родину i родину моєї дружини. Може їй стане легше? Замучили ж мiльйони людей тiльки за те, що вони були українцями. На такому фонi її проблеми мають виглядати незначними i навiть мiзерними. Навiюю їй не дуже глибокий гiпнотичний сон i починаю.

Послухайте, мої замученi голодом предки, промовляю я, коли ви лежите у братських могилах колись великих i процвiтаючих сiл на Полтавщинi. Надворi нiч 26 листопада. Сплять моя дружина i син. Я самотньо стою на кухнi перед запаленою на пiдвiконнi свiчкою. Через дорогу в туманi тьмяно виблискують iншi свiчки, поставленi в багатоповерхових будинках. Лише кiлька хвилин тому, коли я сидiв бiля комп'ютера, мене поглинула задушлива хвиля сорому, гнiву i ненавистi. На дисплеї висвiтлилося, що Партiя районiв i "комунiсти" на чолi з прем'єром України не визнають голодомор-геноцид українського народу.

Нам - українцям є над чим замислитися. Ми сваримося один з одним, а нашi вороги консолiдованi i одностайнi. Нам треба об'єднуватися на єдино можливiй основi, тобто на нацiональнiй. Так, як це роблять, наприклад, євреї. Тодi ми не дозволимо нiяким зайдам-"iнородцям", якi нас щиро ненавидять, жити i процвiтати на нашiй землi. Нас не буде пожирати сором за те, що внутрiшнi i зовнiшнi вороги вже дiйшли до того, що стверджують, нiби в українцiв, бачте, в 1932-1933 роках просто не було апетиту, а в країнi, де природний голод просто в принципi неможливий, "не вродила" пшениця. Внуки i правнуки тих, хто мiльйонами знищували українцiв шляхом найстрашнiшого у свiтi мордування голодом, i нинi верховодять у Москвi, Нью-Йорку i Тель-Авiвi. Заправляють вони всiм i в Києвi. Тому i в наш час вiдбувається прихована форма геноциду проти українцiв, яка маскується пiд науковою назвою "депопуляцiя".

Мої нещаснi українськi предки! Я звертаюся до вас з височини ХХI ст.. Я не забув хто i завiщо знищував вас у 1932-1933 роках, до того i пiсля того. Моя маленька крихiтко Марусю, тiтка з материного боку, яка вмерла разом зi своїми дев'ятьма (!) братами i сестрами i своїм батьком, моїм дiдом. Я нiколи вас не бачив. Мене не зiгрiвало ваше родинне тепло, бо вас знищили безжальнi до українцiв кати. Тiльки розповiдi матерi, яка дивом вижила разом з моєю бабусею, засвiдчували менi, що в мене i в України вкрали майже всю родину. Це ти - Марусю, могла стати лiкарем, вчителем, художником чи хлiборобом. Народити гарних i працелюбних дiтей. Так як i твоя трирiчна сестричка Орися. Так, як i твiй чотирирiчний братик Iван. Де ви нинi? Де вашi знищенi душi? На цвинтарi в рiдному селi матерi Миргородського району на Полтавщинi уже в 60-тi роки ми з матiр'ю не могли знайти їх могилу. У родинi матерi з 14 осiб вмерло у 1933 роцi 10. За свiдченнями моєї матерi Маруся вмерла пiсля того, як озброєнi до зубiв вгодованi росiяни з Костромської областi, видрали з її маленького кулачка гарбузове насiння.

Мiй рiдний дядько Василь, командир Радянської Армiї, приїхав в 1933 роцi з Далекого Сходу у вiдпустку додому. На кордонi з Україною його зустрiли "заградительные отряды". "На Украину нельзя", сказав йому старший. - Давим хохлов,- засмiявся вiн, сприйнявши. мого кирпатого i вилицюватого дядька за свого. Вищий чин i рiшучий характер дозволили дядьковi Василю прорватися в Україну. Те, що побачив там вiн, людина, яка прийшла всю вiйну, не мiг нiколи пiзнiше описати словами. У рiдному селi Великобагачанського району люди їли людей! Навколо його рiдного 12 - тисячного козацького села теж стояв "заградительный отряд". На запитання дядька-офiцера, коли знiмуть вiйськову облогу, вгодований командир сказав, що це вiдбудеться не ранiше, "как здохнет последний хохол". Залишилося менше 3 тис. осiб.

Звертаюся я i до замучених "братами" батькiв, братiв i сестер моєї розумної тещi Ганни Мусiївни, яка якимось дивом пережила голодомор-геноцид у вiдомому селi Тарган Володарського району Київської областi. Все село вимерло, а її зняли з мертвої матерi похороннi команди i вiддали до дитячого будинку. Так вона все життя i не знала, скiльки братiв i сестер у неї вмерло.

Я не прощаю! Я нiколи не прощу катам моїх рiдних, бо вони так i не покаялися. Вiдмовляються каятися i їхнi внуки i правнуки. А раз так, то знову будуть сiяти зло i ненависть у свiтi. Я знаю, що багато українцiв так i не зрозумiють, про що я хочу сказати. Але дуже добре мене зрозумiють нашi вороги. Пам'ятайте ж, я не прощаю!...

Закiнчив я i вивiв свою пацiєнтку з гiпнотичного сну. Вона пiдвелася якось повiльно i загальмовано. Потiм трiпнула головою i не кажучи нi слова пiдiйшла до свiчки, стала на колiна i перехрестилася. - Ви правi, - сказала вона. - таке не можна прощати, бо повториться знову. I з моїм сином теж не можна. Це все роблять дiти i онуки тих, хто органiзовував в Українi Голодомор. Вони залишилися у нас i продовжують ссати з нас кров як вампiри. Я тепер знаю, що менi робити. Скоро ви про мене почуєте. I зникла, нiби розчинилася в туманi.

День 26-й

Сьогоднi на фонi рiзномасштабних психологiчних проблем пацiєнтiв явно виокремлювався вiзит до мене професора географiї одного з унiверситетiв столицi. Ця людина одна з небагатьох в нашiй країнi, а може їх бiльше й немає взагалi, яка видала в Америцi пiдручник з географiї. Цей чоловiк уже просто не може виносити того, що роблять невiгласи i вороги нацiї з українською освiтою. I вiн розповiв свою "iсторiю з географiєю".

Нинi в Iнтернетi i не тiльки в ньому жваво обговорюються черговi "освiтнi" новацiї "вiд Сабачника". Значиться так. Iсторiю України в школi лiквiдувати взагалi. Українську мову "обрiзати". Я не знаю як там в останньому сенсi у "пана Сабачника", так би мовити є "в натурi", але його новацiї це повне невiгластво, маячня i антинаука. Якщо не сказати сильнiше. Але до мене доходять чутки, що теж саме хочуть зробити i з географiєю України. Як "прахвесор", який має виданий пiдручник з географiї у США i побував у рiзних країнах свiту, я знаю, що в цiй країнi iсторiя, географiя i мова вiдносяться до п'яти шкiльних предметiв, якi признанi критичними для iнтелектуального розвитку нацiї. Ось так, пане Сабачнику.

Тепер пояснюю популярно чому це так. Для "особлiво нєпонятлiвих". Нагадую вам, як професор професору, що все в цьому свiтi вiдбувається в двох, кажучи науково, iпостасях, - просторi i часi. I нiчого третього немає. Через це, подобається це комусь чи нi, головними шкiльними предметами є iсторiя i географiя. Мова теж головний предмет, бо процес мислення напряму пов'язаний з мовою. Зрозумiло, чи нi? Я ж популярно пояснюю, без всiляких там наукових "закидонiв". I конкретними прикладами iлюструю. Ось у такiй щасливiй i багатiй європейськiй країнi як Бельгiя у школi взагалi хiмiю не вивчають. I нiчого. Живi здоровi. Зате iсторiя Бельгiї, географiя, мова на першому мiсцi. Напевно в них немає i нiколи не було "свого" Сабачника.

А тепер "канкрєтно", як доктор доктору. Про що слухають, скажiмо, по радiо мiльйони i мiльярди землян? Я щось не чув, щоб хтось "травив" в засобах масової iнформацiї формули з вищої математики, аналiтичної фiзики чи молекулярної хiмiї. Основна iнформацiя надходить мовним iнструментарiєм i в нiй абсолютно переважають повiдомлення з географiї i iсторiї. Понял? Да? Якщо кажуть, що президент виступив у Кременчуцi, то людина, яка не слухала географiї України нiколи не вiдтворить у головi iнформацiю, що Кременчук є iндустрiальним мiстом Полтавської областi i знаходиться вiн на Днiпрi. Можна не продовжувати. Майже всi повiдомлення по Українi в тiй чи iншiй мiрi мiстить у собi географiчну iнформацiю. Ми тiльки i чуємо про температуру повiтря, його тиск, вологiсть, напрям i силу вiтру. Все це теж географiя України. Прибери її з пам'ятi людей, а абсолютна бiльшiсть громадян України пiсля закiнчення школи нiколи географiї вчити не буде, i вони отримуватимуть iнформацiю, але розумiти її не будуть.

Ви мабуть все таки вчили в школi росiйську лiтературу, дуже на те схоже по ваших дiях, i тому пам'ятаєте такого персонажа, який висмiювався за те, що стверджував: географiю менi вчити не треба "iзвозчiк сам довєзьот". Я розумiю, що у вас є службовий автомобiль, а при ньому водiй, який як i ви оплачується грошима українських освiтян. Але не можна ж бути таким собi комiчним Нєдорослєм. Ви ще скажiть менi про джипiес, про що говорять новiтнi Нєдорослi. Орiєнтацiя у просторi i часi особи завжди була, є i залишиться в майбутньому одним з головних завдань шкiльної освiти. Ви ж цього абсолютно не розумiєте. що є неприпустимим для мiнiстра освiти i науки.

В Iнтернетi про вас пишуть, що ви є агентом Кремля i п'ятою колоною росiйського iмперiалiзму, завданням якого є вiдправити наших дiтей i онукiв на бiйню до Пiвнiчного Кавказу пiсля чергової реiнкарнацiї i "воцарєнiя" нового-старого президента Росiї.. Не знаю. Нехай люди самi зроблять належнi висновки. А ось про те, що ви є агентом невiгластва i освiтньо-педагогiчного мародерства не сумнiваюся нi хвилини.

Ось це повiдав менi на сеансi мiй черговий пацiєнт-професор. Не може вiн далi терпiти абсолютного маразму, який твориться в освiтнiй галузi країни. Хоче щось робити. Якось боротися зi свiдомим знищенням української школи, якiй вiн вiддав все своє життя. Йому потрiбна моральна, психологiчна пiдтримка, укрiплення його волi i впевненостi у своїх силах. I вiн все це отримав вiд мене. Бiльш того, я вiддав цьому чоловiковi значну частину власної "резервної" морально-психологiчної сили, якою надiлила мене природа i вищi сили, якi управляють свiтом.

День 27-й i останнiй

Сьогоднi я припинив прийом громадян. Сиджу у своєму кабiнетi i приємно спiлкуюся сам з собою. Мiркую сам по собi про себе, свою родину, Україну, нашу нацiю. Вже знаю, що буду робити завтра i до чого це приведе. Але все одно вже не можу ще раз не проаналiзувати наше нацiональне i державне становище, яке невдовзi кардинально змiниться. Змiниться саме завдяки менi, Богдану Дунаю. Однак, зараз такi подiї в арабському свiтi, якi примусили мене шукати аналогiї в нашому українському життi.

Революцiї в арабському свiтi донинi не знайшли в аналiтикiв адекватного пояснення. Як завжди все зводиться до абсолютно примiтивних запитань: а кому це вигiдно? При цьому розглядається ситуацiя з позицiї окремих гравцiв на свiтовiй полiтичнiй шахiвницi. Нiби при гаданнi на картах випадає то далека дорога, то неземне кохання. Тут рука Вашингтона, а там Тель-Авiв Мосадом притиснув, десь Москва начудила, а тих з усiма тельбухами Саудiвська Аравiя нафтодоларами купила. Хлопцi i подекуди дiвчата. Свiтовi подiї в стратегiчному сенсi визначаються закономiрностями розвитку суспiльства, а не чиїмись химерними настроями i бажаннями. Хiба що вкрай "простi" люди, якi дiйсно не розумiють нiчого вважають, що можна всiх купити, як горезвiсних "тушок" на яких хiба що "лейблу" немає з цiною, нiби в якомусь супермаркетi. До наступних парламентських виборiв вони вже просто засмердяться в партiйних списках i на мажоритарних округах "непорушної правлячої коалiцiї "комунiстiв" з олiгархами-капiталiстами". А може цей цiнник десь i причеплений, я не знаю, якi там у цих, з дозволу сказати, людей порядки. Плати i клади до пакету. Це все, шановнi, такий примiтив. Життя ж iде i "все без коректур", як пише Лiна Костенко. Бен Алi теж "тушок" мав. I Мубарак точно так робив. А ось покiйнi Каддафi i Саддам Хусейн i поки що живий Ассад взагалi вважали, що Бога за бороду спiймали. Тому вони нiкому нiчого не платили, а просто закручували гайки, призначаючи на посади керiвникiв армiї i спецслужб перший берберiв, другий сунiтiв, а третiй алавiтiв. Ось тут i криється розгадка причин всiх нинiшнiх i майбутнiх революцiй у ХХI ст.

У ХIХ, ХХ столiттях у свiтi склалася практика, коли практично в усiх країнах свiту рiзнi меншини управляли бiльшiстю. Релiгiйнi, становi, кастовi, нацiональнi i таке iнше. Невелика купка багатiїв заправляла всiм у європейських країнах. В Iндiї правила купка брахманiв i кшатрiїв. Бiла меншина захопила владу в Пiвденно-Африканськiй Республiцi i в усiх колонiальних державах. Сунiти правили в країнах, де бiльшiсть складали шиїти. Цей список можна продовжувати до безкiнечностi. На початку ХХI ст. цьому приходить кiнець. Бiльшiсть бере гору i це загальносвiтова тенденцiя. Можна сперечатися чому саме зараз. Для мене вiдповiдь очевидна. У свiтi вiдбувається вирiвнювання iнтелектуального рiвня населення рiзних країн i народiв. I Iнтернет тут вiдiграє не останню роль. Не як технiчний засiб отримання iнформацiї про те, де необхiдно збиратися манiфестантам. Це ще один примiтив мислення. Iнтернет просто на очах вирiвнює iнтелектуальний рiвень араба i єврея, який в минулому рiзнився як небо i земля. I майбутня стратегiчна поразка Iзраїлю не в атаках терористiв чи ядернiй зброї Iрану, а в тому, що опоненти цiєї країни вже майже нiчим не поступаються iзраїльтянам в освiтi. Коли вони їх переженуть, Iзраїлю кiнець. На Близькому Сходi ця країна поки що є меншиною, але меншиною освiченiшою, розвинутiшою за арабську бiльшiсть. Саме через це, а не через грошi вони i заправляють у регiонi всiм.

А тепер до України. Чому i в нас загальна ситуацiя близька до арабської? У нас теж меншiсть керує бiльшiстю. I ситуацiя в цьому сенсi в Українi є найближчою саме до Лiвiї, а не скажiмо до Єгипту чи Тунiсу. Купка олiгархiв у нас утримує владу. Це очевидно. Так само було i в Лiвiї. Далi, берберська меншiсть панувала над арабською бiльшiстю. У нас те ж саме. Не буду перераховувати прiзвища керiвникiв всiх урядових i не тiльки структур. Вони всiм вiдомi. Етнiчних українцiв там майже немає i їх питома вага продовжує зменшуватися. I це при тому, що етнiчнi українцi у нас складають 80 % населення. Точно так було i в Лiвiї. I нарештi керiвництво цiєї країни встигло посваритися з усiма з ким тiльки було можна, i з ким не можна, особливо з нинiшнiми головними гравцями на полiтичнiй шахiвницi, тобто США i ЄС. У нас точно так. I там показово пресували опозицiю, сажаючи опозицiйних лiдерiв i у нас теж дехто сидить.

В країнах Заходу проблему "бiльшiсть-меншiсть" вирiшили економiчними методами i нещадною боротьбою з корупцiєю. Штучна селекцiя середнього класу витворила задоволену життям бiльшiсть населення. В Українi, як i в Лiвiї, все йде в протилежному напрямку. Багатi все бiльше багатiють, середнiй клас знищується шляхом рейдерських захватiв вже налагодженого середнього бiзнесу i передачi його своїм олiгархам. Таким чином середнiй клас не множиться, а навпаки постiйно поповнює i так переважаючу армiю злидарiв. Етнiчнi українцi все бiльше вiдсуваються вiд влади на своїй же землi. Останнi призначення керiвникiв силових вiдомств, якi не те що не етнiчнi українцi, а навiть народилися не в Українi цьому найяскравiше пiдтвердження. Точно так Каддафi перед початком кiнця судомно знiмав з посад силових мiнiстрiв непевних арабiв i призначав своїх берберiв.

Скажете, так у них хоча б нафта була, а у нас i того немає. Ну не скажiть, шановнi. Ми нiбито нiкому не потрiбнi, бо в Українi нiчого немає. Це у нас так думають. А iншi вже давно порахували найбiльшi з розвiданих на цей час у свiтi запаси природного газу на українському шельфi Чорного моря. Порахували i мовчать поки що. Знають, що з нинiшньою владою кашi не звариш. Так що ми на словах нiбито нiкому не потрiбнi. Але чомусь всi нас хочуть i звуть до себе. Ну звичайно, "для дурних", стверджують, що це не їм, а саме нам вигiдно. Нiяк не можуть вiдпустити. Але все це справи суб'єктивнi. Сьогоднi однi при владi, завтра iншi. Хтось розумiє свiтовi тенденцiї i намагається використати закономiрностi розвитку сучасної свiтобудови, а хтось "змiцнює" владу шляхом закручування гайок. Кожному своє. Однак Ассад через це вже "зiрвав рiзьбу" i тому не врятується. I нiякi Росiя i Китай йому в цьому не допоможуть. Їм самим скоро прийдеться, кажучи науково, вирiшувати цей дуалiзм "бiльшiсть-меншiсть". I Українi теж...

Наближалися доленоснi вибори президента України. Спочатку, враховуючи вiдомi вам обставини недописаностi сценарiю мого життя я хотiв сам висуватися. Включити для цього свiй дар i розробленi мною технологiї психологiчного впливу на великi маси людей. Але потiм прийшов до висновку, що моя доля може не допомогти, а зашкодити Українi, внести в її долю значний елемент додаткової невизначеностi. Тому я вирiшив шукати людину, яка є достойною бути керiвником країни за всiма можливими параметрами. Головними з них були вiдсутнiсть кримiнального минулого, незасвiченiсть у жодному корупцiйному скандалi, висока освiченiсть i знання економiки, володiння iноземними мовами, молодiсть, здоров'я, Нарештi, вiн мав бути етнiчним українцем. Лише така людина була б комплексно збалансована в усiх аспектах формальної логiки i вiдповiдностi українським i свiтовим реалiям i сучасним вимогам.

Виявилося, що знайти таку людину не легко. Однак менi повезло. Одна з пацiєнток розповiла, що в їхньому науково-дослiдному iнститутi працює молодий кандидат економiчних наук, який виграв грант в Гарвардському унiверситетi США, розробивши проект виходу країни, що потрапила до глухого кута з соцiально-економiчної кризи. Рiк вiн стажувався в Америцi а це повернувся додому i зараз працює над наступним проектом. Я навiв довiдки про цю людину i вирiшив, що кращого претендента на найвищу посаду в Українi годi й шукати. Пiсля цього вiдвiдав Романа Опанащука, так звали мого обранця, i зазомбував його на президентство. Наступним кроком були вiдвiдини мною однiєї реально патрiотичної партiї, де її керiвництво отримало вiд мене психологiчну установку на висунення Опанащука в Президенти. Вiдвiдав я i декiлькох олiгархiв, якi мали фiнансувати проект. На той час я вже так вiдшлiфував свiй природою даний дар, що мiг зомбувати практично будь-яку людину. Тому знав, що i партiя i олiгархи нi сил, нi грошей, нi навiть самого життя не пошкодують на справу висунення i обрання Опанащука Президентом України.

Я скрiзь втручався на всiх етапах проходження процедури реєстрацiї кандидатiв у президенти. Опанащука б нiколи не зареєстрували без моєї допомоги. Всi реєстрацiйнi справи, всi суди Опанащук з легкiстю вигравав, що само по собi було дивом у нашiй країнi. Проти всiлякi дзвiнки вiд свого керiвництва суддi завжди приймали справедливi рiшення, що в нашiй наскрiзь корумпованiй країнi виглядало суцiльною екзотикою i фантастикою. Нiхто нiчого не мiг зрозумiти. Коли всi суди закiнчилися офiцiйною реєстрацiєю Опанащука я продовжив свою роботу. Тепер менi треба ледь не вперше в українськiй iсторiї перетворити українцiв з бидла i бiомаси, яка вибирає "iнородцiв", що її щиро ненавидять i всiляко з неї знущаються i визискують на горду, розумну, знаючу свiй iнтерес нацiю. Для цього менi була потрiбний виступ на масову аудиторiю всiєї держави. Це можна було зробити, задiявши найрейтинговiшi телевiзiйнi i радiо канали та Iнтернет.

В нещодавнiй iсторiї такий випадок вже був. Так що я не придумав нiчого нового. Радянський Союз, як країну "нєпуганих iдiотов" на психологiчному рiвнi розвалили два "проклятих хохла" Кашпiровський i Чумак. Дивлячись у записах їхнi телешоу я як професiонал розумiв, що в їх виступах, свiдомо чи несвiдомо, була закладена саме психологiчна мiна сповiльненої дiї. Їм вдалося зомбувати керiвництво тодiшнiх центральних каналiв i тому вони дозволили випустити на екрани телевiзорiв двох манiпуляторiв свiдомостi громадян. Так що методика вже була вiдпрацьована моїми попередниками i менi нiчого iншого не залишалося, як пiти їхнiм шляхом.

Я не полiнувався вiдвiдати керiвникiв всiх найрейтинговiших каналiв i переконав їх у тому, щоб вони випустили мене на екрани в найсприятливiший для аудиторiї час. Мiй виступ вже був вiдповiдним чином записаний i вiдформатований. Залишилося лише вставити диск до комп'ютера. Ось i все. Мiй виступ мав бути коротким, щоб його не встигли заблокувати. Але що вони могли зробити? Телефонували б керiвнику каналу, вiн погоджувався i нiчого б не робив. А з кожною секундою мого виступу люди в Українi назавжди ставали б iншими. I з цим вже нiчого не можна було б зробити. Влада в будь-якiй країнi тримається лише на тому, що люди на рiвнi пiдсвiдомостi виявляють готовнiсть їй коритися. Коли це зникає, нiхто владу вже не врятує. Нiяка сила. I ось що я сказав у своєму зверненнi до українського народу.

Звернення Богдана Дуная

Дорогi спiввiтчизники! Сядьте зручно, розслабтеся, дивiться менi в очi. Нi про що iнше, крiм того, що я говорю не думайте. Бiля вас не має бути гострих предметiв i вiдкритого вогню. Забудьте про всi свої проблеми. Слухайте мене. Наближаються вибори Президента України. Не наступiть, будь ласка, ще раз на однi i тi ж граблi! Наступного термiну "непорушного блоку "комунiстiв" i олiгархiв-капiталiстiв" Україна вже не переживе. Нiде бiльше у свiтi такого не було, щоб правлячу коалiцiю в парламентi утворили олiгархи-капiталiсти i комунiсти. За всiма суспiльними законами комунiсти повиннi не на життя, а на смерть боротися з великим капiталом. А вони з ним створили правлячу коалiцiю. Не вiрте жодному їхньому слову. Цей протиприродний союз Жовтого диявола (капiталу) i Червоного диявола сатанiста Сталiна, освячений сатанинською церквою, яка називає себе Українською православною церквою Московського патрiархату. Саме представники цього диявольського троїстого союзу виходять на демонстрацiї з iконами в однiй руцi i портретами сатанiста Сталiна в iншiй.

Дорогi спiввiтчизники! Пам'ятайте, що нинi нависла смертельна небезпека над вашими дiтьми i онуками, батьками, братами i коханими. Всi тi люди, всi тi партiї i органiзацiї, а також їхнi кандидати в президенти, якi ратують за будь-якi форми союзу з Росiєю є прямими, безпосереднiми i смертельними ворогами ваших близьких i вас самих. Росiя iмперiя, а отже приречена завжди воювати. В цей час, коли ви слухаєте цi слова на Пiвнiчному Кавказi Росiї йде широкомасштабна вiйна. З 900-тисячної росiйської армiї понад 350 тисяч солдатiв i офiцерiв зосереджено на Пiвнiчному Кавказi. Але вони несуть великi втрати i не є боєздатними. Пiсля розпаду Радянського Союзу лише останнi 20 рокiв за iмперськi iнтереси Кремля не загинув жоден український громадянин. В цей же час померли десятки тисяч росiйських хлопцiв.

Я звертаюся до українських матерiв будь-якої етнiчної належностi. Пам'ятайте, що вашi сини, онуки, чоловiки, брати залишилися живими тiльки тому, що Україна незалежна держава. Завданням росiйського iмперiалiзму i його агентiв в Українi є вiдправити ваших близьких на вiйну, яку Росiя без українських солдат однозначно програє. В цьому роцi з Пiвнiчного Кавказу по всiй Росiї розвезли тисячi домовин. Якщо ви не хочете, щоб i до ваших домiвок постукало горе не голосуйте на виборах за тих кандидатiв у президенти, хто прямо чи приховано виступає за союз з Росiєю. Незалежно вiд того хто цi люди за нацiональнiстю. Всi цi обв'язанi георгiївськими стрiчками люди, символ росiйського iмперiалiзму, є смертельними ворогами ваших дiтей i онукiв. Вашими смертельними ворогами.

Вам приносять продуктовi пайки, роздають грошi, будують якiсь об'єкти "пiд вибори". Берiть їх, все одно всi цi грошi вкраденi у вас. Але не голосуйте за цих людей. Iнакше ви своїми голосами вiдправити своїх синiв i онукiв на бiйню до Пiвнiчного Кавказу. Як геопсихолог я знаю, що вiйна там iде по всьому регiону. Нi Росiя, нi "наша" влада нiчого про неї не пишуть. I не даремно, вони хочуть черговий раз обдурити вас, забравши у вас найдорожче. Хiба можна за пакет китайської гречки продати свого сина чи онука?

Гаслом всiх тих, якi люблять Росiю в Українi має бути: любiть Росiю в Росiї, а Україну в Українi. Якщо комусь не подобаються Україна, українська нацiя, українська мова, українська культура їдьте в Росiю, там їх немає. I не треба боротися в Українi за те, чого в Росiї "навалом". Не треба вiдсиджуватися в Українi i так страшенно тут страждати, коли в Росiї нiкому воювати на Пiвнiчному Кавказi. Формуйте зi своїх дiтей i онукiв роти i батальйони i вiдправляйте їх на вiйну. Але не займайте наших українських хлопцiв. Всiм уже набридли балачки про те, як ви любите Росiю. Їдьте туди i доводьте цю любов не на словах, а на дiлi.

Шановнi спiввiтчизники! Настає момент iстини. Або ви врятуєте свої близьких i себе самих, або вже через декiлька мiсяцiв до України почнуть масово присилати в домовинах ваших дiтей з армiї Євразiйського союзу. Сатанинська правляча коалiцiя "комунiстiв" i олiгархiв-капiталiстiв уже розробила i узгодила в Москвi закон про створення спiльної з Росiєю армiї. Реально введена друга державна росiйська мова, церква Московського патрiархату, митний союз, спiльнi вiйськовi свята i таке iнше вже є i це все реальнi кроки ворогiв ваших дiтей, спрямованi на їх загибель. Росiяни масово вiдмовляються служити в армiї, тiкаючи за кордон або ж даючи хабара у 10 тисяч доларiв. Завданням "комунiстiв-капiталiстiв" є замiнити їх вашими синами. Пам'ятайте про це. Саме вiд вашого вибору президента залежить чи створять сатанiсти-сталiнiсти у Верховнiй Радi бiльшiсть, чи нi. Чи зможуть вона провести закони, якi пошлють ваших дiтей на загибель. Вкидаючи бюлетень до скриньки пильнуйте, щоб за вiдмiченим вами прiзвищем майбутнього президента не почала проступати кров ваших близьких. Вважаю, що найдостойнiшим кандидатом є пан Опанащук. А тепер пильно подивiться менi в очi. Слава Українi! Героям слава!

P.S.

Через мiсяць Опанащук став президентом. Ще через мiсяць вся Чорнобильська зона була забудована щитовими бараками, куди звезли всiх головних бандитiв i корупцiонерiв. Почалися вiдкритi процеси над ними. Вiдкрилися жахливi речi, про якi навiть нiхто й не пiдозрював. Парламент вiдновив смертну кару з конфiскацiєю майна. Якщо людина повертала все награбоване в нацiї i записане не лише на неї, але й на її родичiв i компаньйонiв смертна кара замiнялася на довiчне ув'язнення. Протягом мiсяця бюджет України отримав 200 мiльярдiв доларiв. Опанащук пiдняв рiвень життя українцiв до нiмецького i розпочав грандiозну програму реалiзацiї проектiв соцiально-економiчного розвитку України. Я ж став його штатним радником, припинив прийом пацiєнтiв i почав шукати собi замiну. Нарештi знайшов молодого хлопця з української дiаспори США i передав йому свої знання, вмiння i навички.

Я щасливий!!!

осiї вони є.осiяосiяоооооооооооооо

Оставить комментарий © Copyright Масляк Петро (petro_maslyak@ukr.net) Размещен: 29/08/2013, изменен: 29/08/2013. 441k. Статистика. Статья: Фантастика		Ваша оценка:

Масляк Петро : другие произведения.

Незакiнчений сценарiй