Аннотация: Роман присвячений життю укра§нських радянських аспiрантiв в 70-х роках 20-го столiття.
Петро Масляк
А с п i р а н т у р а
Роман
Ки§в-2008
Роздiл I. 1978 рiк
Ольга Шкрiбляк вискочила з вiкна п'ятого поверху аспiрантського гуртожитку 17 квiтня. Це трапилося на вулицi Ежена Потьє в одному з iндустрiальних районiв Києва. На лiжку Петра Савяка залишилася записка:" I все таки я тебе люблю". Трагiкомiзм i навiть певний мiстицизм ситуацi§ полягав у тому, що за день до того, на суботнику, саме пiд сво§ми вiкнами, Петро глибоко скопав "по-ледачому" разом зi сво§ми друзями мацiпусiнький клаптик землi, таку собi прямокутну грядочку. Розмiром метр на два. Це щоб вiд них вiдчепилися, як вiн сказав хлопцям, "цi забамбуленi комуняки". Ось саме на цю грядочку i гепнулася Олюся.
--
Мiстика якась, - виправдовувався потiм вiн перед друзями. - До не§ кинулися перехожi, а вона цiла-цiлiсiнька. Лише язика прикусила. Викликана кимось швидка допомога все це i констатувала з превеликим здивуванням. Дива ще трапляються i в цьому глибоко прагматичному свiтi.
--
I що §м тим студенткам треба? - гомонiли бабусi, сидячи на лавцi бiля сусiдньо§ з аспiрантським гуртожитком п'ятиповерхово§ "хрущовки".
Вони завжди все знали в дiаметрi не менше ста метрiв вiд §хнього будинку.
- Здорова, гарна дiвуля i так нi сiло, нi впало викинутися з вiкна, - похитала головою дебела жiнка невизначеного вiку.
--
А звiдки ти знаєш, що вона сама вистрибнула? - запитала худа як трiска бабуся. - Може §§ викинули. Покористувалися, - i з вiкна. А пiд дверима вже iнша чекає.
--
Кажуть, що нiкого в кiмнатi не було. Мiлiцiя вже при§жджала.
--
Весна, - зiтхнула мрiйливо одна. - А ти хiба не така була у сво§ вiсiмнадцять?
--
На мо§й пам'ятi це вже третя з цього гуртожитку випадає. А здали його лише в 1969 роцi. Попереднi двi загинули, а цiй "бог соломки пiдстелив", - промимрила огрядна бабуся невизначеного вiку.
--
Це гуртожиток аспiрантiв Академi§ наук. Дiвки видно думають, що тут живуть однi генi§, великi вченi, майбутнi академiки, "як Патон". Ось i злiтаються сюди, як мухи на мед, - продовжила худа бабуся.
--
Нi, вони бiльше схожi на метеликiв, якi злiтаються на вогонь. Вже не одна собi тут крильця обпалила, - проспiвала нiжним для свого вiку дiвоцьким голосом ще одна подруга. - Тут довкола знаходиться декiлька гуртожиткiв Iнституту народного господарства. Вони напхом напханi провiнцiйними, романтично налаштованими дiвчатами. Їм пряма дорога до цього гуртожитку.
--
А з чийого вiкна вона випала? - знову почала огрядна бабуся.
--
Кажуть, що з кiмнати 504. Там живе двоє аспiрантiв, - проспiвала "мелодiйна" старенька. - Чула, один з них якийсь метало- чи матерiалознавець. Я й не вимовлю, як це називається, А ось другий економiст. Так це цього економiста дiвчина.
--
Точно, - пiдтвердила худорлява. - Кажуть, у нього тих дiвчат стiльки. Здоровий, як бугай. Отакого б у колгосп, орати на ньому можна. А вiн тут собi у бiблiотецi голову сушить.
--
А сперма все одно вихiд собi десь повинна знайти, а то в голову полiзе, - зашамкала беззубим ротом ще одна бабуся, яка до того затято мовчала.
--
I таке скажеш, посоромилася б, - знову втрутилася огрядна.
--
Та що тут соромитися, сама бачиш, що навколо робиться. Це не гуртожиток, а бордель якийсь. Хiба я не права? - продовжила беззуба.
--
Дивись, дивись, он пiшли двоє до гуртожитку, обнялися, цiлуються. А завтра вiн §й ногою пiд зад, бо його вже iнша чекає. Ось коли ми молодi були, то хiба так робили? - запитала худорлява.
--
Тьфу ти, та й годi! Ти тiльки подивись, що вiн робить, куди полiз... I це на вулицi, при всiх. Та мене чоловiк без нiчно§ сорочки i не бачив нiколи. I трьох дiтей народили, виховали i виростили. Я §х так не вчила. Теж поводяться скромно. Ну подивiться, що вони витворяють, - обурилися тепер уже всi бабусi.
Цим хлопцем, якого так гаряче обговорювали сусiдськi бабусi i був Петро Савяк. Тодi вiн ще не знав, що Олюся вискочила з його вiкна. Нiчого не вiдав вiн i про залишену нею записку. Так, вiн доволi рiзко порвав з Олею, але ж не просто так, з доброго дива. Зустрiв iншу. Закохався в черговий раз. Що ж поробиш, коли вiн така людина.
В жовтнi 1977 року Савяк поступив до аспiрантури Iнституту економiки Академi§ наук Укра§ни. Дуже важко працював i єдиною розрадою у його життi були жiнки. Вiн цього i не приховував, як iншi. Мав двi любовi у життi - любов до науки, яка завжди була на першому мiсцi, i кохання до жiнок. Але щоб це ледь не закiнчилося трагiчно, вiн такого нiколи не припускав.
Петро лiг на лiжко, де зовсiм недавно лежала записка Олi Шкрiбляк i вперше за останнi мiсяцi замислився над своєю долею.
--
"Що буде зi мною далi, - з тривогою подумав вiн про себе, - яка в мене програма мiнiмум i програма максимум? Нi, не так. Яка може скластися ситуацiя по закiнченню аспiрантури? Згiдно зi статистикою близько 40% аспiрантiв так нiколи й не захищаються. Ти такий, чи нi? Однозначно, що нi. Ти вмреш, але захистишся. I докторську дисертацiю обов'язково напишеш. I, не зважаючи на будь-якi перепони i iнтриги, захистишся. Це в тебе всерединi сидить Завадити може лише трагiчний випадок, смерть. За всiх iнших обставин ти майбутнiй доктор наук. Так i запишемо".
Савяк перевернувся з боку на бiк, влаштовуючись на лiжку зручнiше.
--
"А ось далi повна невизначенiсть. Можна по закiнченню аспiрантури залишитися в Академi§ наук у Києвi, або ж по§хати викладати до якогось провiнцiйного унiверситету чи iнституту. Дев'ять до одного, що тебе залишать у Києвi. Твiй науковий керiвник є засновником академiчного iнституту, лауреат Державно§ премi§, академiк, особистий друг президента Академi§ або як про нього говорять "друг Патона". Активно спiвпрацює, як економiчний консультант, з головою ради мiнiстрiв Радянського Союзу Косигiним. Отже, ти залишишся у Києвi. Будеш працювати на свого шефа, давати йому новi iде§ i свiжi думки. Вiн тебе не вiдпустить i щоб наблизити до себе призначить ученим секретарем вiддiлу. I возитимеш ти шефа на його чорнiй "Волзi" "по-дiвчатах" i на дачу. А мiж тим вестимеш закулiснi перемовини з найпрестижнiшим унiверситетом Укра§ни. На той час станеш спiвавтором кiлькох вiдомих серед науковцiв монографiй. Через це, а також вмiння приємно спiлкуватися з людьми, тебе радо вiзьмуть доцентом унiверситету. Робота веселiша i вiльнiша. Захистиш докторську, станеш професором, одружишся на найдурнiшiй i найвродливiшiй студентцi, яка i в лiжку називатиме тебе на ви. Вона народить тобi двох-трьох дiтей, напишеш не менше 400-500 наукових робiт. Друкуватимешся за кордоном. Опублiкуєш декiлька десяткiв нiкому не потрiбних монографiй i стiльки ж вимушено потрiбних студентам пiдручникiв i навчальних посiбникiв. Поставиш собi за мету опублiкувати за кордоном хоча б один пiдручник. Зробиш це. Будеш §здити на науковi конференцi§ по всьому свiтовi. Потiм вийдеш на пенсiю, але ще працюватимеш. Потiм помреш. Все"!?
Аспiрант знову повернувся на лiжку. Його дiєва холерична натура не дозволяла йому довго залишатися нерухомим.
--
"Господи, так у мене ж i вибору нiякого немає. Хiба що мiж Києвом i провiнцiєю. Та i його цiлком реально не iснує. Шеф уже все вирiшив за мене. Все моє життя розписане ледь не по днях на багато рокiв наперед. Напевно, жiнки i слугують для мене єдиною можливiстю вирватися з фатально§ неминучостi мого життя. Лише через них я можу довести самому собi i iншим, що ще живий. Перервати цю "протяжну" фатальнiсть може лише фатальнiсть миттєва. Що страшнiше? Не знаю".
Савяк встав з лiжка i пiдiйшов до вiкна.
--
"Але ж що ти тодi хочеш вiд цього життя? - сушив собi голову i далi аспiрант. - Напевно, абсолютна бiльшiсть людей вважала б таку перспективу для себе вельми заманливою. Таке життя, якби воно вiдбулося, всi б вважали дуже цiкавим i успiшним. Що ж потрiбно тобi, Петровi Савяку? Яке життя хотiв би ти прожити? Жити на безлюдному островi? Нiколи не одружуватися i не мати дiтей? Кинути аспiрантуру, нiде не працювати, пити горiлку i бомжувати? А може в цьому життi в будь-яко§ людини просто немає вибору? Як би стати самим собою, пiзнати себе. До чого я маю внутрiшню тягу, потребу i вiдповiдний талант? Чи є мо§м покликанням економiка"?
Всi цi думки породив в головi аспiранта дикий вчинок Ольги Шкрiбляк. Ще зi студентсько§ лави Петро примушував себе не заглиблюватися у фiлософськi глибини сенсу життя людини, вважаючи це заняття нiкому не потрiбним i навiть небезпечним.
По закiнченню економiчного факультету Ки§вського державного унiверситету iменi Тараса Шевченка Петро Савяк за розподiлом працював економiстом на одному з найвiдомiших курортiв Укра§ни. Ще студентом вiн отримав запрошення для вступу до аспiрантури, але замiсть нього взяли його однокурсника, вiдомого своєю повною науковою неспроможнiстю.
Савяк лише посмiхнувся про себе, уявляючи, яким науковцем стане його конкурент на вступ до аспiрантури. Уже з першого року навчання в унiверситетi той отримав вельми промовисте "поганяло" "Дуб". У "Кра§нi дурнiв", як Петро називав про себе Радянський Союз, "Дуб" мав всi реальнi перспективи посiсти визначне мiсце в керiвництвi Укра§нсько§ РСР а то й усiє§ держави в цiлому. Будучи за власною сутнiстю людиною дуже внутрiшньо веселою i оптимiстичною, Савяк з гумором змальовував для себе життєвi шляхи всiє§ цiє§ маси таких "Дубiв" по всiй кра§нi. Їхня зростаюча кiлькiсть неминуче мала перерости в якiсть i врештi-решт привести Радянський Союз до цiлком логiчного кiнця.
Хлопець дуже весело прожив рiк у гуртожитку на самiй територi§ курорту. Щосуботи i щонедiлi вiн вiдвiдував танцi в курортному палацi культури i вiдпочинку. Безлiч жiнок при§жджало на лiкування з усвiдомленим чи неусвiдомленим бажанням трохи розважитися i хоча б на три тижнi вiдiрватися вiд нудного, сiрого i одноманiтного життя в своєму, як вiн казав "Мухосранську". Вiд чоловiка алкоголiка i iмпотента, вiд дебiльних дiтей, бiдностi i невлаштованостi побуту. Саме Савяк i був здатен дати цим вродливим, часто-густо освiченим i вихованим жiнкам, втечу до iншого життя з неминучим i доволi трагiчним поверненням до страшно§ дiйсностi вдома. Вiн вибирав найкращих i давав §м чудову згадку, яка грiла §х душi i серця впродовж усього §хнього життя. Вiн знав, що спецiально до нього цi жiнки при§жджали лiкуватися до цього курорту i на наступний рiк. Але хлопця там вже не було.
Таке поєднання мiнерально§ води, лiкувальних процедур, цiлющого фiтонцидного повiтря дубово-соснових лiсiв, якi оточували курорт, з емоцiйним пiднесенням кохання, дiйсно давали разючi результати. Тому молодий головний лiкар одного з санаторi§в, на територi§ якого мешкав Савяк, Олександр Хабер, з яким хлопець подружився, писав йому, що з його вступом до аспiрантури життя на курортi якось раптово поблякло, стало нецiкавим i буденним.
--
"Я, напевно, почну, за тво§м прикладом, готувати кандидатську дисертацiю, - писав вiн у листi до аспiранта. - I тема в мене вже вималювалася, скажiмо: "Вплив курортного кохання в купi з лiкувальними чинниками нашого курорту на пiдвищення рiвня видужування хворих." Дякуючи дружбi з тобою я назбирав лише за рiк величезний масив даних. Впевнений, що така тема є унiкальною в нашiй кра§нi. Те, що курортнi романи мають, так би мовити, мiсце в життi будь-якого курорту, вiдомо всiм. А ось, як це впливає на лiкувально-оздоровчий процес, з науково§ точки зору у нас ще не дослiджував нiхто".
Влiтку 1977 року, саме перед вступом до аспiрантури, Савяк розкошував, як тiльки мiг. Вiн завiв роман з однiєю молодою красунею з Новосибiрська. Ї§ чоловiком був вiдомий радянський учений з Новосибiрського академмiстечка, робота якого була пов'язана з "оборонкою" i вiйськово-промисловим комплексом кра§ни. Вiн був на 30 рокiв старший за свою дружину i за §§ свiдченнями мiж ними було лише платонiчне кохання, так як немолодий учений вже рокiв двадцять був iмпотентом через опромiнення в процесi сво§х дослiджень. Тамара, так звали його дружину, сама пiдiйшла до Савяка, який зустрiчався з §§ подругою по кiмнатi i вiдбила його в не§. Вона дiяла доволi цинiчно i рiшуче, вiдверто пояснивши хлопцевi, що часу в не§ не так вже й багато, щоб просто так спостерiгати i слухати, як §§ подруга описує щодня, який вiн вiдмiнний "жеребець".
--
Я краща за свою подругу, - сказала вона з такою хтивою посмiшкою, що Савяковi аж дух перехопило. - Подивися, - вона взяла руку хлопця сво§ми холодними пальцями i поклала на сво§ розкiшнi гарячi груди. - Мiй чоловiк виходить на саму гору в цiй кра§нi. Може вирiшити будь-якi питання. По§демо зi мною до Новосибiрська. Через три роки станеш кандидатом наук, ще через п'ять доктором. Але запам'ятай, я не збираюся заради тебе кидати свого благовiрного.
--
Який же тодi буде мiй статус? - посмiхнувся Савяк. - А раптом я повний дебiл i не зможу написати дисертацiю?
--
Що не дебiл, я вже знаю, отримала про тебе деяку iнформацiю. А ось iз гонором i тво§м знаменитим сарказмом можуть виникнути проблеми. Але поки що я тобi пропоную просто перепихнутися на високому рiвнi. Ти це можеш. I я це можу. Тому давай просто отримаємо задоволення вiд сексу. Про все iнше поговоримо пiзнiше. I не кажи менi, будь-ласка, що я тебе не цiкавлю. В тебе он ледь слина з рота не тече.
--
Трохи вульгарно, мадам, ви не знаходите?
--
Знаходжу, але давай до справи.
--
Крiм того, як вiдомо, в нашiй кра§нi сексу немає.
--
Добре, сексом займатися в стилi проклятого iмперiалiстичного Заходу не будемо. Давай по-простому, по-нашому потрахаємося до повно§ втрати пульсу.
Савяк не мiг би собi нiколи вибачити, аби не скористався з такого шансу. Молода жiнка дiйсно була унiкальним творiнням жiночо§ природи. Крiм того, вона виявилася i дуже вправною i компетентною коханкою. Хлопець розходився, як на арканi жеребець. Ускладнення виникли тодi, коли §§ чоловiковi написав листа Тамарин попереднiй коханець-невдаха, в якому повiдомив, що його благовiрна гуляє на курортi, як остання курва. Той сiв на лiтака i через добу вже був на курортi. Там вiн знайшов того, хто йому писав, не вiдкриваючи дружинi таємницi, що вiн уже знаходиться на курортi. Хотiв пересвiдчитися в написаному на власнi очi. В той вечiр Савяк гуляв з Тамарою по територi§ курорту. Вони зупинилися на серединi пiшохiдного мосту через рiчку, милуючись незрiвнянним краєвидом i заходом сонця. До них пiдiйшов Хабер i вся компанiя почала весело гомонiти про принади нинiшнього лiта i чудово§ вечiрньо§ пори.
Тамара стояла спиною до натовпу вiдпочиваючих, який сунув мостом, спершись на перила i радiсно мружилася в бiк сонця, яке в цей час повiльно ховалося за горизонт. Повз них, по§даючи очима всю компанiю, пройшло двоє чоловiкiв, один молодий i другий лiтнiй. Спочатку таку §хню реакцiю Савяк списав на чудову фiгуру Тамари, якою вiдверто милувалися майже всi мужчини. Пройшовши повз них, чоловiки зупинилися i почали про щось гаряче сперечатися.
--
Це ж ваша дружина, чи не так? - емоцiйно переконував молодший чоловiк старшого. - То чому ж ви пройшли мимо? Чи може ви боягуз? Он вона сто§ть з тим молодиком, - вiн показав рукою на Савяка. - Вони коханцi, це i слiпому видно.
--
Але ж §х там троє, - заперечив лiтнiй чоловiк.
--
Третiй є другом коханця, але вiн нiякого вiдношення до вашо§ дружини не має. Хiба що як лiкар цього курорту, але аж нiяк не як коханець, - розсердився молодик.
Вони рушили назад i зупинилися бiля компанi§, яка продовжувала весело розмовляти. Це остаточно вивело колишнього Тамариного невдаху-коханця з себе. Вiн кинувся з кулаками на Савяка, попередньо вiдштовхнувши лiкаря. Савяк миттєво вiдсторонився вбiк i нападник за iнерцiєю, перескочивши через низькi перила мосту, полетiв у воду. Всi вiдпочиваючi кинулися до перил, виглядаючи, чи вирне з води чоловiк. За мить його голова з'явилася на поверхнi. Нiхто не мiг зрозумiти, що ж таке трапилося.
--
Тамаро, так ось як ти лiкуєшся, - став картати дружину вчений. - Хiба я за цим тебе вiдпускав на курорт?
--
А що, власне, трапилося, чому ти тут? - зобразила на обличчi здивовану мiну Тамара. - Ми тут сто§мо, розмовляємо. Хiба в цьому є якийсь кримiнал? До речi, знайомся: це мiй курортний лiкар, а цей гарний молодий чоловiк є економiстом курорту. Можеш замовити сво§м кадебiстам, щоб сказане мною перевiрили. Я вас вiдпускаю, мо§ вiрнi пажi, - з театральним жестом звернулася Тамара до Савяка i Хабера. - До мене при§хав мiй дорогий i дуже впливовий чоловiк.
--
Ну i витримка в цiє§ жiнки, - здивовано похитав головою Хабер, коли вони рушили по мосту до лiтнього танцмайданчика. - Зараз вона цьому генiю навiшає локшини на вуха i вiн §й, як завжди, повiрить.
Вирiшивши йти до аспiрантури не унiверситету, а Академi§ наук, Савяк почав готувати реферат з економiки рекреацiйно-туристичного комплексу. Робота на курортi давала йому можливiсть збирати матерiал не лише для реферату, але й для майбутньо§ дисертацi§. Пiсля зарахування до аспiрантури хлопець одразу поселився до гуртожитку i на три тижнi окупував бiблiотеку Академi§ наук, намагаючись якнайкраще i найточнiше сформулювати тему дисертацiйного дослiдження i його структуру.
Як виявилося потому, то була нiкому не потрiбна робота. Його науковий керiвник, якого всi аспiранти називали просто шеф, академiк Сидорчук, на той час був делегований Академiєю наук читати лекцi§ для керiвних кадрiв найбiльших союзних заводiв, якi розмiщалися на територi§ республiки. Економiчна ситуацiя в кра§нi постiйно погiршувалася i в ЦК вирiшили виступити з черговою кампанiєю економiчно§ перебудови. Донести до керiвникiв пiдприємств iдеологiю цих новацiй i доручили провiдним економiстам кра§ни.
Два тижнi Сидорчук §здив по заводах, роз'яснюючи новацi§ партi§ в економiчнiй сферi. На одному з заводiв приймали особливо добре. Молодий, енергiйний, прогресивний директор найбiльшого в кра§нi машинобудiвного пiдприємства харчового машинобудування просто зачарував шефа своєю повагою, увагою, сауною i, напевно, ще чимось чи кимось у саунi. Жiнок шеф дуже любив i жодно§ нагоди в цьому сенсi нiколи не втрачав.
Директор заводу скаржився академiковi на абсолютно волюнтаристськi методи роботи союзних машинобудiвних мiнiстерств.
--
Закони економiки чиновники абсолютно iгнорують, - звернувся молодий директор до академiка, пiдсуваючи тому чудових копчених вугрiв, спецiально замовлених на Волинi.
Вiн процитував слова з нашумiлого фельєтону в газетi "Правда": "жадно прильнув к географическим картам, чиновники из министерства прикрепили Ужгород к Владивостоку, а Мурманск к Хабаровску".
- У тiй вiдомiй статтi все правильно написано. От би всi цi проблеми вивчити в масштабi всiє§ кра§ни. Це журналiстам не пiд силу, тут потрiбен толковий економiст-науковець.
Сидорчук подарував молодому директоровi свiй пiдручник з економiки Укра§ни i обiцяв прислати "башковитого" аспiранта для дослiдження виробничих зв'язкiв заводiв §хньо§ галузi.
--
Вiн в усьому розбереться. Йому буде дисертацiя, а ми з вами на §§ основi вiдправимо цiлком науково обґрунтовану доповiдну записку в ЦК до Москви. З конкретними неспростовними даними, розрахунками, графiками, дiаграмами i картосхемами. Просто в десятку, - радiсно потирав руки загорнутий в простирадло Сидорчук, пiднiмаючи чарку дорогого коньяку.
--
За нашу продуктивну спiвпрацю, так би мовити, союз науки i виробництва.
--
Це гарна iдея, - пiдняв i свою чарку директор заводу. - У нас звикли багато балакати, але ж, звернiть увагу, нiхто нiчого конкретного не пропонує. Ми нiбито знаємо, що все погано, але наскiльки погано, нiхто не каже. Бо не знає. Дiйсно, де розрахунки, аналiз, прогноз, конкретнi рекомендацi§? Їх просто немає.
--
Ось всiм цим i займеться мiй аспiрант. У мене вже такий є. Нещодавно поступив до аспiрантури. Тема дисертацiйного дослiдження ще не затверджена. Це просто дарунок долi, я маю на увазi нашу з вами зустрiч. Пiднiмаю цей келих за те, щоб десь рокiв так через три ви стали керiвником главку в Москвi або ще краще заступником мiнiстра, а я отримав другу Державну премiю. Тепер уже не республiканську, а союзну.
--
Тiльки пришлiть до мене найкращого аспiранта.
--
А серед мо§х лише такi i є, - посмiхнувся Сидорчук. - У мене конкурс такий, що нiкому i не снилося. Всiм вiдомо, що пiд мо§м керiвництвом по закiнченню аспiрантури гарантований захист дисертацi§, робота в Києвi, ки§вська прописка i однокiмнатна квартира протягом року. Дуже гарний стартовий майданчик для подальшого зростання.
--
Ось ви звiдки родом? - втупився поглядом, трохи напiдпитку Сидорчук в обличчя директора. - Ану признавайтеся, - посмiхнувся уже захмелiлий академiк.
--
Не секрет, я народився у селi Драбiвського району Черкасько§ областi.
--
А я родом з маленького села на Хмельниччинi. В мене стосовно цього є цiлком науково обґрунтована теорiя i методика. Я, наприклад, до аспiрантури абсолютно усвiдомлено корiнних киян не беру, - продовжував академiк. - Мотивацiя у них слабка. Навiщо дуже старатися, коли i так майже все є. Ки§вська прописка i квартира, це такий капiтал... Це я вам, як економiст кажу. Не всi вмiють ним користуватися, але це, дiйсно, великi можливостi. А провiнцiалам у Києвi все це необхiдно ще завоювати. Сво§ми руками i своєю головою, сво§м переможним незламним характером. Тому вони i стараються з усiє§ сили, не шкодуючи нi часу, нi здоров'я.
--
Це дiйсно так, - пiдтвердив директор.
--
Ось ви можете назвати менi хоча б одну людину, яка б народилася в Києвi i стала одним з керiвникiв нашо§ республiки? Може ви знаєте, а менi такi факти не вiдомi.
--
А й дiйсно, я якось над цим не замислювався. Серед керiвникiв немає жодного, який би народився в Києвi. Всi з провiнцi§, - здивовано похитав головою директор.
--
У нас в Академi§ є лише один виняток, який тiльки пiдтверджує цю закономiрнiсть, - продовжив Сидорчук. - Це наш президент Борис Євгенович Патон. Бiльше нiкого не знаю. А ось його брат справжнiй киянин: нiчого йому не треба i нiщо його не цiкавить.
--
Викличте до мене завтра на 12 годину аспiранта першого року навчання Савяка, - звернувся Сидорчук до вченого секретаря вiддiлу. Це були його першi слова по поверненнi з вiдрядження до Києва.
Наступного дня Савяк уже сидiв у приймальнi академiка.
Савяк примостився на стiльцi, тримаючи в руках папку з напрацьованими за останнi днi матерiалами.
--
Я вже, Сергiю Амвросiйовичу, сформулював тему свого дисертацiйного дослiдження. Хочу на наступному тижнi винести §§ для обговорення i затвердження на засiдання вiддiлу.
--
Не поспiшайте поперед батька в пекло, - обiрвав аспiранта академiк. - Тут для вас я знайшов надзвичайно перспективну тему з машинобудування.
--
Сергiю Амвросiйовичу, в мене вже зiбрано майже увесь матерiал на дисертацiю з економiки рекреацiйно-туристичного комплексу. Беру на себе пiдвищенi зобов'язання захиститися за два роки. Це буде велика економiя для держави, цiлий рiк не треба буде менi платити аспiрантську стипендiю. Може, нехай хтось iнший займеться машинобудуванням? Це ж зовсiм нова для мене галузь. Нi курсових, нi дипломно§ роботи я з машинобудування не писав.
--
Е нi, я обiцяв найкращого аспiранта. Професор Слiпець, який рекомендував вас до аспiрантури, переконував мене, що ви були кращим студентом "всiх часiв i народiв". Може вiн щось наплутав i це не ви є спiвавтором кафедрально§ монографi§ i одноосiбним автором 5 наукових робiт? Хiба не ви очолювали наукове товариство студентiв унiверситету? Такого доробку i в мене не було, коли я навчався в унiверситетi.
--
Та нi, все це правда.
--
Ну раз правда, то берiться за запропоновану мною тему з машинобудування. По§дете на завод харчового машинобудування у Славгород, зустрiнетесь з директором. Вiн вам i розповiсть подробицi. Запитання ще є?
--
Але ж машинобудування закрита галузь. Це ж якого рiвня допуски треба буде мати вiд першого вiддiлу, щоб менi вiдкрилася вся документацiя. А раптом у мене в роду затесалися якiсь "вороги народу" або хтось з далеких родичiв, яких я i не знаю, служив у бiлих армiях.
Сидорчук спохмурнiв.
--
Не видумуйте такого i не жартуйте так бiльше нiколи. Це до добра не доведе. Раз вас зарахували до аспiрантури i ви є кандидатом у члени КПРС, вас уже давно перевiрили, кому слiд на цей предмет. Думаю, все буде нормально. Бiльш того, я вас посилаю дослiджувати не ракетнi чи танковi заводи, а машинобудування для легко§ i харчово§ промисловостi. Вони там випускають тiстомiсильнi машини, технологiчне обладнання для цукрово§ i текстильно§ промисловостi. Якi там секрети?
--
Сергiю Амвросiйовичу, менi один знайомий розповiдав, що на кожному заводi харчового машинобудування союзного пiдпорядкування є як мiнiмум один-два цехи, якi працюють на оборонку. Мабуть цей ваш директор про це промовчав?
--
А мене це й не цiкавить, - задумливо сказав Сидорчук, - раз ви такий упертий буду говорити вiдверто. Вiдкрию сво§ карти. Вам потрiбна дисертацiя, а менi програма вдосконалення виробничо-територiальних зв'язкiв галузi. Прямо скажу, я така людина, що вас не ображу. Залишитеся в Києвi, будете працювати в моєму вiддiлi, отримаєте ки§вську прописку i квартиру. Це не мало. Якщо ми спрацюємося, то з вашим потенцiалом з часом займете моє мiсце. Нiхто в цьому свiтi не вiчний. Ваш унiверситетський науковий керiвник професор Слiпець казав менi, що з вас рiзноманiтнi iде§ так i сипляться. Коли таке трапиться, одразу до мене. Виникла нова оригiнальна iдея, приходьте з нею до мене. Реалiзуємо. Все! Розмова закiнчена.
--
Ще одна проблема, Сергiю Амвросiйовичу.
--
Скiльки §х там у вас ще?
--
Це вже остання.
--
Викладайте.
--
Цi всi союзнi машинобудiвнi мiнiстерства знаходяться в Москвi. Менi там прийдеться сидiти цiлими мiсяцями. А знайомi аспiранти кажуть, що з коштами на вiдрядження в нашiй Академi§ доволi сутужно. Iснує жорсткий лiмiт.
--
Це дiйсно так, але це не ваша, а моя проблема. Якщо виникнуть якiсь ускладнення я пiду до президента Академi§ наук або до когось з вiце-президентiв чи академiка- секретаря нашого Вiддiлення. Менi не вiдмовлять. Працюватимете в Москвi стiльки, скiльки буде потрiбно для виконання намiчено§ програми дослiджень. Сподiваюсь, бiльше нiяких прохань немає?
--
Так, це все.
--
Тодi пора на обiд.
Так аспiрант Iнституту економiки Петро Савяк став займатися машинобудуванням i всi його напрацьовки з рекреацiйно-курортного господарства пiшли "коту пiд хвiст".
- I будете менi доповiдати раз на два мiсяцi, - звучали у вухах Савяка слова його наукового керiвника. - За рiк має вимальовуватися програма вдосконалення територiально§ органiзацi§ машинобудування для легко§ i харчово§ промисловостi.
Дiйсно, проблем з вiдрядженнями до Москви в аспiранта не було. Виникли вони зовсiм у iншiй сферi. Поневiряння Москвою Петро називав сво§м друзям московiадою. Академiчний готель з неадекватною назвою "Якорь", знаходився в самому центрi Москви на вулицi Горького. Двоповерхова будiвля дореволюцiйно§ побудови мiцно вросла сво§ми чотирма стiнами в землю. У великих кiмнатах мешкало по 10-15 осiб з усiх республiканських академiй наук, а також з регiональних вiддiлень союзно§ Академi§.
Абсолютна бiльшiсть цих людей при§жджала до Москви у вiдрядження на день-другий. Савяк звернув увагу на те, що це був другий i третiй ешелон академiчно§ науки - молодшi науковi спiвробiтники, iнженери, лаборанти, аспiранти. Переважали серед них молодi особи, люди бувалi, життєрадiснi i веселi. Кожного вечора вони влаштовували посиденьки з нехитрою закускою i горiлкою. "Травили" неймовiрнi iсторi§ з життя провiнцiйно§ науки. Савяк, мабуть небезпiдставно, пiдозрював, що багато чому зi сказаного ними можна вiрити. Дехто, цiлком серйозно переконував, що сто§ть на порозi грандiозних звершень. Багато хто нiяк не мiг запатентувати сво§ вiдкриття i винаходи. Такi люди оббивали пороги московських приймалень у пошуках правди i справедливостi i §хали додому повнiстю зневiренi i спустошенi. Окраденi сво§ми бездарними директорами iнститутiв i керiвниками лабораторiй, вони врештi-решт ламалися i дозволяли користуватися плодами сво§х дослiджень iншим людям. Їх, як правило, спочатку включали шостими i сьомими до спискiв спiвавторiв, а пiсля висунення колективу авторiв на державну чи академiчну премiю без будь-якого жалю викидали зi списку. Тому в кра§нi, яка починала розпадатися на очах, що Савяку, як економiсту було зрозумiлiше за iнших, визнання отримували абсолютнi нездари, невiгласи, кар'єристи i злодi§ вiд науки. Справжнi ж розробники унiкальних проектiв i генiальних вiдкриттiв спочатку марно намагалися "качати права" в столицi, а потiм тихо спивалися в сво§х Мiнськах, Києвах i Новосибiрськах, заливаючи своє горе горiлкою.
Ки§вський аспiрант нiби потрапив до божевiльнi. На нього вилилося стiльки людських образ i несправедливостi, що хотiлося забiгти кудись подалi. Далi жити серед цих людей, в обстановцi постiйно§ §х ротацi§, не вистачало нiяких моральних i фiзичних сил.
Крiм того, суто побутовi умови в "Якорi" теж пригнiчували неймовiрно. Особливо набридали величезнi пацюки, якi полюбляли бiгати вночi по сплячих людях. Для добре пiдпилих, а також тих, якi при§хали до Москви на один-два днi, це майже не мало вiдчутного значення. А ось жити мiсяцями в таких умовах, та ще й обробляти зiбранi статистичнi матерiали практично було неможливо.
Через мiсяць Петро не витримав i гайнув додому до Києва.
- "Треба §хати до свого гуртожитку i просити поради в старших товаришiв, - думав вiн. - Або брати вiдрядження до якогось мiнiстерського готелю. Хоча i там умови можуть бути не кращими. Може на квартиру десь влаштуватися? Савяк подумав про працiвницю вiддiлу статистики мiнiстерства, яка буквально нав'язувалася йому i просто вiшалася на шию. Може пожити у цiє§ молодицi? Нi, так не пiде, не зможу все одно працювати. I тут же посмiхнувся сам до себе. Тобто, працюватиму, тiльки не головою. Аспiрант знову посмiхнувся про себе, згадавши популярний у той час радянський анекдот: "головой работать надо".
Повернувшись до Києва, Петро вiдразу пiшов до вiдомого порадника всього гуртожитку, аспiранта третього року навчання з Iнституту держави i права. Вiн знав вiдповiдi, або робив вигляд, що знав, на всi запитання.
--
Валера, що менi робити, цей "Якорь" мене доконає, - звернувся вiн до юриста. - Порадь менi, будь ласка, що-небудь варте уваги.
--
Привезеш менi з Москви масла i ковбаси i я тебе врятую, - посмiхнувся той.
--
Немає проблем, - погодився Савяк. - Що треба робити, щоб я поселився в Москвi в готелi з нормальними умовами? Проблем з вiдрядженнями немає. Шеф забезпечить оплату життя в будь-якому номерi i готелi.
--
Добре, раз ти згоден на мо§ умови, я тебе навчу. Достаєш торт "Ки§вський" i §деш у вiдрядження до Москви. Там є гарний готель Академi§ наук. Вiн так i зветься "Академический". Заходиш до вестибюля, торт тримаєш у руцi, зверху на коробку кладеш паспорт. У ньому складене вiдрядження. Все. Ти будеш поселений у кращому номерi.
--
Що ти таке говориш, "Академический"? Я знаю цей готель. Туди поселяють членiв-кореспондентiв i академiкiв. Ну хiба що старших наукових спiвробiтникiв, як виняток. Аспiрантiв в цi "райськi кущi" i на гарматний пострiл не пiдпускають.
--
Ти, салага, слухай, що тобi старшi товаришi радять. Не подобається, кидай якiр у "Якорi".
--
Нi, дякую. Вже на§вся по саме горло. Прийдеться ризикувати. А кому той торт давати?
--
Ну, ти неначе вчора народився, - покрутив головою Валерiй. - На мiсцi зорiєнтуєшся. Вони там просто божеволiють вiд наших тортiв. А "Ки§вський" взагалi поза всякою конкуренцiєю. Повези його й до сво§х мiнiстерств. Вручи завiдуючому вiддiлу. Вiн тобi за це посадить людей, щоб матерiали для тебе виписували. А ти в цей час будеш гуляти по Москвi. Ще краще, знайди собi якусь пасiю. З тво§ми зовнiшнiми даними i тортiв нiяких возити не треба. Зелений ти ще.
Друге вiдрядження до Москви проходило вже в набагато комфортнiших умовах. Петро зробив все так, як порадив Валерiй. Дiстав через знайому торт "Ки§вський" кондитерсько§ фабрики iменi Карла Маркса, виписав у президi§ довготривале вiдрядження, купив квитки. Простуючи до вокзалу зустрiв по дорозi знайомого аспiранта Iнституту геофiзики.
--
Ти куди пхаєшся? - запитав вiн Савяка, простягаючи для привiтання руку.
--
Їду у вiдрядження до Москви.
--
У "Якорь"?
--
Нi, в готель "Академический".
--
Га-га-га, - засмiявся знайомий аспiрант. - Розсмiшив ти мене. От сказонув: у "Академический". Молодець. Будеш скнiти у "Якорi".
--
Звичайно, що у "Якорi", - Савяк не став переконувати у протилежному геофiзика. - Бувай. Ще зустрiнемося.
--
Щасливо§ дороги!
Навiяна Валерiєм впевненiсть в успiшному вирiшеннi житлово§ проблеми в Москвi десь вивiтрилася.
- "I треба ж було менi зустрiти цього геофiзика - думав Петро. - Зiпсував зовсiм настрiй. Поженуть мене з цього шикарного готелю, соромно буде. Але ж спробувати можна. Кинути якiр у "Якорi" завжди встигну".
При§хавши вранцi до Москви, Савяк сiв на метро i через деякий час опинився перед величною будiвлею готелю "Академический".
- "Видно пана по халявах, - подумав вiн i вiдчинив дверi готелю".
У великому вестибюлi з двох вiконечок, де вiдбувалося оформлення документiв на поселення, працювало лише одне. Iнше вiконечко було перегороджене табличкою з написом "технiчна перерва". За табличкою проглядав силует кобилоподiбно§ бiлявки. Вона уважно шлiфувала власнi нiгтi, часом вiдсуваючи пальцi подалi вiд обличчя i пильно §х споглядаючи.
Аспiрант прилаштувався до досить таки велико§ черги бажаючих поселитися в цьому розкiшному готелi. Вiн почав вивчати обстановку у вестибюлi i людей, якi стояли перед ним. Вони разюче вiдрiзнялися вiд усього того з чим вiн уже познайомився в "Якорi".
Попереду стояли два солiдних чоловiки з гарними iмпортними сумками в руках. З §х розмови Савяк здогадався, що вони при§хали до Москви з Сибiрського вiддiлення Академi§ наук. Раптом вiн почув знайоме всiй кра§нi прiзвище.
- У мене сьогоднi о другiй годинi зустрiч з Косигiним (голова Ради мiнiстрiв Радянського Союзу в той час), сказав один чоловiк другому.
"Боже, куди я потрапив, - подумав Петро, озираючись навколо. - Треба звiдси тiкати, а то ще пов'яжуть".
Однак ситуацiя вирiшилася зовсiм для нього несподiвано. З другого вiконця, де бiлявка робила собi манiкюр, раптом у бiк черги когось поманили пальцем. Жiнка посмiхалася, хитала згори донизу головою дiйсно як коняка i продовжувала манити пальцем у бiк черги. Савяковi здалося, що вона дивиться на нього.
- Ви до мене? - показав хлопець пальцем собi на груди.
- Так, так, - радiсно захитала головою кобилоподiбна бiлявка.
Савяк вийшов з черги i почимчикував до вiконця з написом "технiчна перерва".
--
Це кому ви привезли цей чудовий торт? - запитала жiнка. - Вiн така неймовiрна смакота. Тiльки-но я вас побачила з тортом у руках, мимоволi слина потекла з рота.
--
Це для вас, - посмiхнувся аспiрант, передаючи коробку з тортом до вiконця. Зверху на коробцi вже лежав паспорт з вiдрядженням.
--
Такий молодий i вже старший науковий спiвробiтник, - посмiхнулася жiнка. - Наше майбутнє наукове свiтило. Заповняйте документи. Будете задоволенi. Ось тут мiй телефон. У наступний при§зд до столицi прошу зв'язатися безпосередньо зi мною. Якщо навiть буде не моя змiна, вас влаштують неодмiнно.
Через п'ять хвилин Савяк уже поселявся до двомiсного номера люкс. Перед тим, як вiдпустити аспiранта до його номера, бiлявка конфiденцiйно повiдомила, що його поселяють разом з директором Iнституту космiчних дослiджень однiє§ з республiканських Академiй наук Махмудом Алаєвим.
--
Вiн рiдний брат першого секретаря компартi§ цiє§ союзно§ республiки. Республiка маленька, якi там космiчнi дослiдження. Але звучить дуже солiдно. Ось вiн для брата i органiзував такий iнститут. Не бiйтеся, вiн у цьому номерi нiколи не живе. Просто оформляється тут для звiту. У кожного першого секретаря компартi§ союзно§ республiки у Москвi є квартира. У найпрестижнiшому мiсцi i в найшикарнiшому будинку. Саме там вiн i мешкає. Так що ласкаво просимо в iнший свiт. Будеш, хлопче, в мене жити як король. У наступний свiй при§зд, якщо тобi не важко, до "Ки§вського" торту додай ще й "Космiчний". Я сама не куштувала, але подруга дуже рекомендувала. Ти поживеш сам в цьому номерi i зрозумiєш, що воно того варте.
Так ки§вський аспiрант вирiшив сво§ проблеми з проживанням i опрацюванням зiбраних матерiалiв безпосередньо в Москвi. Пiзнiше, вiн привозив уже цих тортiв по декiлька. Через них Савяк також значно прискорив збирання звiтних матерiалiв у машинобудiвних мiнiстерствах Москви. Академiк Сидорчук, бачачи настiльки швидко просуваються справи з пiдготовкою омрiяно§ ним доповiдно§ записки до ЦК, сам видiляв грошi на купiвлю тортiв. Але крiм грошей цi кулiнарнi вироби треба було ще й достати. Але i тут великих проблем не виникало, так як у Сидорчука скрiзь були зв'язки.
Через мiсяць хлопець повернувся до Києва i доповiв шефу про першi результати обробки статистичних даних. Сидорчук радiсно потирав руки. Було документально пiдтверджено повний хаос у виробничо-територiальних зв'язках цiлих пiдгалузей машинобудування у масштабi всiє§ кра§ни. Назрiвала закрита доповiдна записка до Полiтбюро, яку мав передати президент Академi§ наук на саму "гору".
--
Потiм пленум з цього питання, виклик до Москви i готуйте костюми до нагород, аж пiдскакував Сидорчук. - Я i сам не пiдозрював, що в кра§нi дiйшло до такого рiвня безгосподарностi. В будь-який момент вся економiка просто розвалиться. Сховайте цi матерiали до мого сейфу.
--
Але ж менi з ними треба працювати, - обурився Савяк. - Хотiв i декiлька статей написати. Тези доповiдi послати на конференцi§ до Москви i Новосибiрська.
--
Ви аспiрант мого вiддiлу, всi цi матерiали є надбанням нашого iнституту. Це не ваше особисте. Я вам вибивав вiдрядження до Москви. Наша Академiя §х оплачувала. Власнi грошi на рiзнi смаковитi витребеньки видiляв. Якби не я, ви б нiякого матерiалу не назбирали. Чи може не так?
--
Безперечно, що так, Сергiю Амвросiйовичу. Я був неправий. Мене занесло не туди. Перевтомився. Пробачте, будь ласка.
--
Вибачення приймаються. Вiдпочиньте трохи, ми вам тим часом змiнимо на засiданнi вiддiлу тему дисертацiйного дослiдження. Вiзьмемо щось вужче. У вас же не докторська дисертацiя. Обмежимося однiєю пiдгалуззю машинобудування. I вiзьмiть, як приклад, той флагман вiтчизняного харчового машинобудування. Згода?
--
Згода, - ледве витиснув з себе Савяк.
--
Зустрiнемось на засiданнi вiддiлу, - мовив Сидорчук, ховаючи розробки Савяка до сейфу.
- "Тiльки я §х i бачив, - подумав аспiрант з гiркотою. - Це вiн уже другий раз мене "кинув". Думаю, що i не останнiй. Якби не вiн, падло, то я б уже половину дисертацi§ написав з рекреацiйно-туристичного комплексу. А тепер другий раз прийдеться починати фактично з нуля".
Уже увесь аспiрантський гуртожиток на Ежена Потьє знав, що Савяк постiйно "товчеться" у Москвi. Економiчна ситуацiя в кра§нi поступово погiршувалася. Висока цiна на нафту на початку 70-х рокiв ХХ столiття почала вiдчутно падати. Це призвело до зменшення золотовалютних запасiв в СРСР. Вiн уже не мiг закуповувати товари за кордоном у тих масштабах, що i ранiше. Перебо§ з постачанням найнеобхiднiших продуктiв наростали. В Києвi, щоб купити масла або ковбаси, треба було вистояти великi черги. Не вистачало i багатьох iнших товарiв. У той же час у Москвi, де знаходилося багато посольств i дипломатичних представництв, ситуацiя з продуктами i iншими товарами була набагато кращою. До столицi з сусiднiх областей, де в магазинах взагалi нiчого не було, при§жджали сотнi тисяч людей з сумками i рюкзаками. Скрiзь стояли довжелезнi черги в яких постiйно виникали сварки i навiть бiйки. Черговим товаром, який пропав в аптеках Києва, стали презервативи. Для молодих, здорових аспiрантiв з вулицi Ежена Потьє це була доволi гостра i актуальна проблема.
Довiдавшись, що Савяк у черговий раз §де до Москви, не менше двох десяткiв аспiрантiв дали йому грошi на придбання цього ходового в §хньому середовищi товару, тобто презервативiв.
--
Там вони вiльно продаються. Можеш брати скiльки захочеш "в однi руки", - переконував хлопця аспiрант з Iнституту електрозварювання. - Без будь-яких обмежень. А ми тут просто пропадаємо без них, - вiн посмiхнувся. - Виручай, друже.
--
Як ви собi це уявляєте? - скривив губи Савяк. - Я зайду до аптеки i попрошу декiлька сотень презервативiв? Що про мене люди подумають? Там же скрiзь черги. Ну, там упаковку, нехай двi, але ж не 400 штук. Я не хочу виглядати в черзi, як якийсь сексуальний манiяк.
--
Не переживай так, все буде коректно, - продовжив аспiрант Патона. - Не тягни до кiнця робочого дня, а вискочи зi свого мiнiстерства ранiше. Сядеш на метро i вийдеш на зупинцi "Добринiнська". Пiднiмешся нагору i вийдеш праворуч. Попереду побачиш немалий десятиповерховий будинок. Через увесь його перший поверх проходить велика аптека. В нiй просто таки величезний вестибюль. Виб'єш у касi необхiдну суму, а далi йди до кiоску. Це простий письмовий стiл, за яким сто§ть продавщиця у бiлому халатi. За нею на стiнi прикрiплено стелажа. На ньому виставлений всiлякий дрiбний аптечний крам - бинти, лейкопластирi, йод, зеленка, аспiрин, i, головне, презервативи. Серед робочого дня бiля того кiоску взагалi нiкого немає. Це вже неодноразово перевiрено. Продавщиця скучає. Ось ти i розвеселиш §§ сво§ми 400-стами презервативами. Може скидку тобi органiзує, як гуртовому покупцю.
--
Це тобi не Штати, забудь про скидки гуртовим покупцям, - посмiхнувся Савяк. - Ну що менi з вами робити? Давайте грошi.
Завершався останнiй день вiдрядження аспiранта-економiста до Москви. Савяк уже збирався вирушати до аптеки за презервативами, як тут наштовхнувся на цiкавi матерiали. Запрацювався i оговтався вже пiсля 16 години. Вiн буквально вибiг з мiнiстерства i рвонув до метро. До§хав до станцi§ "Добринiнська" i вискочив, перестрибуючи через декiлька сходинок, нагору. Все було точно так, як i змалював аспiрант Iнституту електрозварювання. Подивився на годинник, стрiлка наближалася до 18 години. Стрiмко увiйшовши до аптеки, Петро побачив кiоск, пiдiйшов до нього, запримiтив презервативи на столi i вирахувавши загальну суму пiшов до каси. Вибив чек i повернувся до кiоску.
Тiльки-но вiн розкрив рота, щоб замовити чотириста презервативiв, як продавщиця вибачилася i сказавши, що за пару хвилин повернеться, зникла в черевi величезно§ аптеки.
Закiнчувався робочий день. До аптеки, одна за одною почали заходити жiнки i ставати за аспiрантом у чергу. Стомленi i знервованi, вони запитували у хлопця, де це подiлася продавщиця. Той вiдповiдав, що вона ось-ось з'явиться. Але провiзора все не було. Черга почала хвилюватися. Звучали §дкi, ущипливi зауваження на адресу порядкiв в аптецi. Потiм перейшли на порядки в усiй кра§нi.
- Сталiна треба, вiн би навiв порядок. - Хтось заперечив. Почалася сварка.
Ось у такий напружений момент на горизонтi i виникла продавщиця. Вона не поспiшаючи простувала до черги, несучи невеликого ящика у руках. Черга одразу забула про сво§ внутрiшнi конфлiкти i дружно накинулася на продавщицю.
--
Де це ви ходите? Ми всi з роботи. Цiлий день крутилися, як бiлка в колесi i ще тут приходиться чекати. - I далi в такому ж стилi.
Провiзор i собi не залишилася в боргу. Врештi-решт екзальтованi жiнки бiльш-менш заспоко§лися i продавщиця звернулася до Савяка.
--
Що ви хочете?
Хлопець нахилився до провiзора i зашепотiв.
- Презер, будь ласка. Чотириста штук.
Провiзор, яку "дiстали" за день покупцi, просто вибухнула.
--
Здоровий мужик, а голосно i чiтко зробити замовлення не може! - закричала вона. - Нiчого не можна зрозумiти! Ось i працюй з такими покупцями. Я ще й винною виявилася. Скажiть по-людському, а то ви шепчете "как какой-то нерусский".
Савяк виструнчився на увесь свiй немалий зрiст, набрав повнi груди повiтря i могутнiм басом зробив замовлення.
Настала мертва тиша. Черга, яка продовжувала коментувати соцiально-економiчну ситуацiю в кра§нi, моментально замовкла. Всi просто зацiпенiли. Провiзор щось почала шукати у шухлядi, рахувати i врештi-решт жалiбним голосом повiдомила, що тако§ кiлькостi в не§ немає в кiоску i вона буде вимушена ще раз йти на склад. Хоча §§ знову не було доволi довго, черга мовчала. Провiзор повернулася з великим пакунком у руках. Савяк подякував i вiдчуваючи на собi погляди жiнок i провiзора стройовим кроком рушив до виходу.
Повернувшись до Укра§ни, Савяк замислився. Це вже другий раз йому мiняли тему дисертацiйного дослiдження. Щось треба робити. Шеф його просто вiдверто використовував. Помiняє тему дисертацiйного дослiдження i в третiй раз. Треба поговорити з Рябушем. Той закiнчив аспiрантуру, не захистився i втiк на роботу до Iнституту народного господарства. Через пару рокiв у нього вiдбувся успiшний захист кандидатсько§ дисертацi§. Савяк познайомився з ним на конференцi§ у Львовi. Вiн по§хав до Рябуша в iнститут i зустрiвся з ним на перервi мiж лекцiями.
--
Ну що, аспiрант, - звернувся до нього Рябуш, коли вони привiталися. - Якi проблеми привели до мене?
--
Я не знаю, як менi поводитися з шефом. Вважаю, що вiн просто безсоромно мене використовує у власних iнтересах. Вже другий раз менi тему дисертацi§ помiняв. Може й не останнiй. Що менi робити? В мене такi напрацьовки були з рекреацiйно-туристичного господарства. Тема актуальна. За два роки мiг би цiлком реально захиститися. Вiн все це поламав. А тепер менi вдруге нову тему затвердили на засiданнi кафедри. I знову вся моя робота виявилася марною. Для мене марною, звичайно. А вiн мо§ розробки забрав i собi до сейфа заховав.
--
Теж саме вiн робив i зi мною. Скiльком людям вiн долю поламав. Це добре, що такi хлопцi як ми не ламаємося. Не так я сказав, життя ламає всiх, тiльки сильнi люди пiсля цього стають на зламi ще мiцнiшими.
--
А я i не думаю здаватися. Просто, хотiв би розiбратися у цiй людинi i зробити правильнi висновки. Пiсля цього вже буду дiяти адекватно.
--
По перше, я хотiв би застерегти тебе вiд того, щоб ти не на йоту не довiряв шефовi. Вiн страшенно корисливий. Але з ним не можна йти на лобове зiткнення. Це бульдозер, грейдер, танк. Розчавить. Минулого року вiн забрав i опублiкував, як свою монографiю, вже написану дисертацiю Гонтара. Той почав скаржитися i "качати права". Зараз у Полтавi в Кооперативному iнститутi. Шеф його вiдправив до провiнцi§, щоб очей не муляв. А Гонтар сам i винуватий. Навiщо було вiддавати вже готову дисертацiю i вiдкривати сво§ карти. Ти опублiкуй §§ по частинах, виступи з доповiдями на конференцiях, закрiпи за собою науковий прiоритет i авторське право. А потiм захищайся. Ось навiщо ти йому понiс тi матерiали? Тебе хтось просив?
--
Так у нас же домовленiсть була.
--
Нiяких домовленостей. Це твоя робота, тво§ думки, iде§. Десь за кордоном, "на проклятому Заходi", це величезний капiтал. А ти його понiс комусь i вiддав просто так. Сам винен. Не заходь до нього бiльше просто так. Тiльки коли викликатиме. I кажи йому, що все в тебе не виходить. Iдей нiяких немає, творча криза. А сам, тим часом, посилено "клепаєш дiсер". Активно публiкуйся. Все одно вiн не зможе вслiдкувати за всiма тво§ми дiями. З готовою дисертацiєю виходь на вiддiл або неси §§ до iнших спецiалiзованих рад. Нашого шефа не всi, м'яко кажучи, люблять. У нього немало могутнiх ворогiв. Скористайся цим. Я все це вже проходив. Мене минулого року осяяло i я побiг до нього з грандiозною iдеєю. Трах-бах i iдея вже стала його надбанням. Тут же була опублiкована. Ось так, аспiранте. Ти обережнiше з ним, не розкривайся до кiнця. Тодi ти будеш для нього постiйно цiкавим. А нинi ти для Сидорчука, як прочитана книга. Лише коли вiн почне про тебе забувати, можна читати знову.
--
Дякую, вiзьму до вiдома.
--
Вiн, взагалi, з "мухами". Кажу так, щоб тебе це не шокувало i вiдповiдно не вибивало з сiдла. Якось минулого року у липнi, заскочив шеф до вiддiлу так десь годинi о 16. Спека немилосердна, всi знаходяться в розслабленому станi. Вiн почав на всiх кричати, що ми нероби i нездари, жодно§ свiжо§ думки йому запропонувати не можемо.
--
Негайно збираю засiдання вiддiлу, - волав Сидорчук.
--
Уявляю, як вiн може розперезатися.
- Всi збiглися до його кабiнету. Сiли на стiльцi, дивимося. Аж вiн бере свого портфеля i ставить собi на стiл. А звiдти днiпровський пiсочок так i посипався. Шеф цiлий день пролежав на пляжi на Трухановому островi, а пiд вечiр, коли спека трохи спала, по§хав до свого кабiнету з кондицiонером. Ось такий вiн, щоб ти знав.
--
Я ще, звичайно, не все знаю, але тобi дуже вдячний за науку. Менi взагалi розповiдала одна людина, якiй можна вiрити, що це вiн написав вiдомий пiдручник шефа "Економiка Радянсько§ Укра§ни". Сидорчук спочатку поставив справжнього автора пiсля себе, обiцяючи йому швидке опублiкування пiдручника, але коли той вийшов друком, прiзвища нашого аспiранта вже не було. Йому пояснили, що нiбито видавництво вимагало, щоб був лише один автор. А так як аспiранта на той час послали у вiдрядження, нiхто не мiг його знайти, щоб повiдомити цю новину.
--
Я знаю про кого ти говориш, - пiдняв кутик рота в невеселiй посмiшцi Рябуш. - Це все свята правда. Так воно i було. Я свiдок.
--
А як твiй новий шеф в iнститутi? Я маю на увазi твого завiдувача кафедри.
--
Цiлком нормальна людина, я просто як на свiт народився, пiсля нашого шефа, - повеселiв Рябуш. - Давай я з ним переговорю стосовно тебе. Це щоб вiн мав тебе на оцi, коли закiнчиш аспiрантуру. Iнститут народного господарства зараз будує будинок для сво§х спiвробiтникiв. Саме до твого закiнчення будiвництво планують завершити.
--
А як твiй шеф вiдноситься до Сидорчука?
--
Вiн просто його ненавидить всiєю душею. Я навiть не знаю чому.
--
Зате я знаю. Одного разу я чекав Сидорчука пiсля роботи. Вiн сидiв у кабiнетi i просив, щоб я не йшов без нього.. Аж тут зайшов твiй теперiшнiй шеф. Вiн тодi ще не захистив докторську дисертацiю.
--
Сергiй Амвросiйович у себе? - запитав вiн мене.
--
У себе.
--
Можна я зайду?
--
Заходьте.
--
Вiн стиха постукав i зайшов. Я ж продовжував переглядати якiсь папери по сво§й дисертацi§. I, раптом щось як зареве, заплаче. У твого нинiшнього шефа горлянка дай боже. Кричить, плаче, благає. Стiни тонкi, все чутно. Просить Сидорчука не блокувати захист його докторсько§ дисертацi§, бо вона вже декiлька рокiв, як готова. Це моя важка праця, безсоннi ночi, не ламайте мою долю. I раптом чую удар, аж пiдлога затрусилася. Ну, думаю, убив Притуленко Сидорчука. Хто ж тепер буде мо§м науковим керiвником? Забiгаю до кабiнету, а Притуленко впав на колiна з усього свого зросту i немало§ ваги i б'є поклони Сидорчуку. А той так єхидно на мене позирає, мовляв бачиш, до чого я людину довiв. Будеш пручатися, i з тобою таке буде.
--
Нi, тебе Притуленко до себе на кафедру нiколи не вiзьме, - похитав головою Рябуш. - Добре, що ти менi розповiв, а то б я потрапив у незручну ситуацiю. I його б поставив у неприємне положення. Ти став свiдком таких подiй... Притуленко такого тобi не пробачить нiколи. Забудь, що я тобi говорив про Iнститут народного господарства.
--
Забуду. Менi вже пора йти.
--
Виявляється, я марно старався, намагаючись прилаштувати тебе у Притуленка. Хочеш, я, так би мовити "на коня", розповiм тобi анекдот про марну роботу?
--
З задоволення послухаю. А пiсля цього вимушений бiгти.
--
Жив-був собi один молодик. I все не одружується, i не одружується. Роки летять, а його батькам так хочеться мати внукiв. Вони до нього i так, i сяк, щоб женився. Нарештi, батько придумав, як йому здавалося, дуже вагомий аргумент. Каже: "Одружуйся сину та заводь дiтей, бо коли прийде час помирати, тобi нiкому буде i водички подати". I так цей аргумент запав у душу синовi, що той одружився i настругав аж десятеро дiтей. I §м теж саме говорив. I у них було багато дiтей. Аж ось прийшов його смертний час. Лежить вiн, помирає. Навколо зiбралося декiлька десяткiв людей. Вiн дивиться на них i каже: "а водички то й не хочеться".
--
Ха-ха-ха. Оце розсмiшив.
--
Бувай.
--
Хай щастить.
Пiдроздiл першого роздiлу.
Наслiдки аспiрантури
1996 рiк
- Добрий день!
--
Доброго дня.
--
Я маю приємнiсть розмовляти з паном професором Савяком?
--
Так, я професор Петро Савяк. Слухаю вас.
--
Я професор Степаненко з Укра§нського Конгресового Комiтету Америки. За фахом я доктор економiки унiверситету в Нью-Йорку.
--
Дуже приємно.
--
Пане професоре, я в даний час перебуваю в Києвi на запрошення Iнституту укра§нознавства. Маю доручення вiд Комiтету запропонувати Вам написати для шкiл укра§нсько§ дiаспори США i Канади пiдручник "Економiка Укра§ни". Ми в Америцi провели дослiдження вiдповiдно§ навчально§ лiтератури i визначили, що Ви є найкращим автором у цiй царинi знань.
--
Дуже дякую за комплiмент.
--
Це не комплiмент. У нас у США кажуть, що комплiменти для жiнок, а для чоловiкiв правда.
--
Все одно, менi приємно.
--
Уже в Києвi я вiдвiдав книжковий ринок на Петрiвцi. Продавцi книжок одностайнi - ви найкраще продаєтеся.
--
Даруйте, але я не продаюся. Навiть всiх мiльярдiв, так званих "наших" олiгархiв не вистачить, щоб мене купити.
--
Не ображайтеся, пане Савяк. Ви неправильно мене зрозумiли. Я сказав це слово не в тому сенсi.
--
Та я просто пожартував. Може не дуже вдало, то даруйте. Давайте конкретизуємо ваше прохання. Як все це буде вiдбуватися технологiчно? Для якого класу цей пiдручник, на коли необхiдно пiдготувати рукопис? У якому виглядi? Я працюю дуже швидко. Знаючи, що ви, американцi, люди дiловi, хотiв би обговорити i таке меркантильне питання, як гонорар. Можна без папiрцiв. Так би мовити, будемо ґрунтуватися на словi джентльмена.
--
Давайте зустрiнемося i обговоримо всi деталi. Я буду в Києвi ще цiлий тиждень. Зупинився в готелi "Укра§на", номер 28. Пропоную узгодити час зустрiчi. Я буду знаходитися у своєму готельному номерi завтра пiсля 20 години.
--
Добре, це мене влаштовує. Буду у вашому номерi рiвно о 20 годинi завтра.
--
До побачення.
--
Хай щастить.
2008 рiк
- Петре Олександровичу, доброго дня, це тебе декан турбує. Як життя-буття?
--
Доброго дня! Дякую, тво§ми молитвами.
--
Як завжди жартуєш?
--
Що ти, я серйозно.
--
У мене до тебе прохання. Виручай, будь ласка. До нас завтра на факультет приходять студенти-економiсти зi Швецi§. Там у групi є ще й два викладачi. Вони хотiли б послухати лекцiю про соцiально-економiчну ситуацiю в Укра§нi. Краще за тебе §§ все одно нiхто не прочитає. Я маю на увазi не лише змiст, але i стиль. Я просив би тебе завтра о 9 годинi ранку бути в нашiй конференц-залi. Запропонуй тему, наприклад:"Укра§на: проблеми i перспективи". По-простiше там §м. Менше цифр, щоб не стомлювати, але з закономiрностями i тво§м гумором.
--
То не гумор, то сарказм.
--
Хай сарказм. Я не проти.
--
Я таку лекцiю нещодавно прочитав для викладачiв Мюнхенського унiверситету. В принципi я не проти. Але завтра нiяк не зможу.
--
А що трапилося?
--
Iз завтрашнього дня працюю головою журi секцi§ "Економiка" Мало§ Академi§ Наук.
--
А вiдмiнити чи перенести цю секцiю не можна?
--
Нi, що ти. Є наказ мiнiстра освiти i науки. Все офiцiйно. При§дуть дiти з усiє§ кра§ни. Якщо я не прийду, буде грандiозний скандал.
--
Нi. Скандалiв нам не треба.
--
Справа навiть не в цьому. Фактично до Києва при§жджає шкiльна наукова елiта нацi§. Ї§ треба всiляко пiдтримувати, пестувати, просувати вперед i вгору. А головне, вселити в них вiру у сво§ сили, виховати з них брахманiв, якi як каста завжди думають не про власнi, а державнi, суспiльнi iнтереси. Вони повиннi стати кращими за нас i замiнити нинiшню псевдоелiту.