Наближався Новий рiк. Всi поглинулись з головою у передсвяткову суєту: потрiбно завершити всi справи, закупитися продуктами, прикрасити будинок, в кiнцi-кiнцiв. А в Оленки крiм цього iще сесiя. Нелегкий перiод, що тут казати. Заспокоювало лише те, що незабаром це все закiнчиться i можна буде зiтхнути з полегшенням. Роботи багато, а в головi лише одне... вiрнiше, один - Ангел. Нiяк дiвчина не може забути тi щасливi хвилини, якi вони провели удвох. Як вони прогулювались на березi рiчки пiд повним мiсяцем, як вперше поцiлувались... Обiцянки хлопця про те, що вiн нiколи її не покине, що б не сталося... На жаль, це були лише слова. Життя - рiч непередбачувана. Нiхто не знає, як воно поверне у наступну хвилину. I нiхто не в змозi змiнити його русло.
Часто Оленка стикалася в коридорi з Андрiєм, але той одразу вiдводив погляд i мовчки проходив далi.
Так минула сесiя. Оленка розiбралася з роботою у ресторанi, взяла двохтижневу дострокову вiдпустку i ось вона знову в автобусi по дорозi додому. Iз дня останньої поїздки минуло всього лише близько двох мiсяцiв, але цей час здався для дiвчини вiчнiстю. Стiльки всього трапилось! Оленка прикрила очi. Несила вже думати про це, згадувати. Хочеться закутатись вдома в теплий плед перед монiтором комп"ютера i забути про все.
Дивлячись крiзь покрите морозними вiзерунками вiкно автобуса на пролiтаючий однотонний пейзаж, дiвчина знову почала дiалог iз власним "Я". "Скiльки можна крутити-вертiти, перебирати в головi подiї минулого? Все залишилося позаду! Який сенс знову внутрiшньо "переживати пережите"? Потрiбно радiти кожнiй хвилинi свого життя! Адже воно таке коротке!" I, посмiхнувшись, Оленка iз захопленням почала обдумувати, що готуватиме на новорiчний стiл.
Кiлька днiв пройшло як п"ять хвилин. За цей час дiвчина нi разу не згадала про Ангела. Та й батьки помiтили, що їх донька стала на диво веселiшою пiсля всього, що їй довелося пережити. "Невже знову закохалася?" - запитував Дмитро у Галини, але та, посмiхаючись, знизувала плечима. Сама Оленка на аналогiчне запитання квапливо вiдповiдала: "Нi. Просто настрiй хороший".
А одного дня, купуючи в магазинi продукти, дiвчина зiткнулася з Сашком.
- Оленко! Як я радий тебе бачити! - весело привiтався хлопець.
- Привiт, Саша! Я теж. Як справи?
- Та в мене все добре. Зачекай хвилинку, я куплю дещо i допоможу тобi з пакунками.
- Добре. Дякую! - посмiхнулася Оленка.
- Давай менi отой найбiльший пакунок. - звернувся Сашко до Оленки. Дiвчина простягнула йому вказаний пакет - У-у-х!... - Що в тебе там? Цегла? - пожартував хлопець.
- Майже. - засмiялася Оленка - Продукти до новорiчного столу. - вона взяла два iншi пакети - Ходiмо?
- Так.
- Як там тiтка Галина з дядьком Дмитром? - поцiкавився Сашко, щойно вони вийшли - Давненько я їх не зустрiчав.
- Та нормально. Тiльки в тата серце було трохи прихватило, пiсля того, як... - тут дiвчина запнулася. - Давай не будемо про це.
- Ти про те непорозумiння з наркотиками? - запитав хлопець.
- Так. - здивовано вiдповiла Оленка - А ти звiдки знаєш?
- Випадково почув як твоя хрещена розповiдала однiй знайомiй. - Сашко зупинився i поглянув на дiвчину - Розкажи, що трапилось.
- То довга iсторiя. I не хотiла б я про це згадувати.
- Будь ласка, - почав благати Сашко - Ти ж менi не чужа людина. Я дуже хочу дiзнатися про все.
- Ну що ж... - Оленка рушила далi - Почалося все вiд того часу, як ми почали зустрiчатися з Ангелом.
- Отже, у вас було все настiльки серйозно? - iз сумом поцiкавився Сашко. - Пiд час нашої останньої розмови ти говорила, що вiн просто добрий друг.
- Я до наших вiдносин справдi ставилася серйозно, чого не можу сказати про Андрiя. Ну ти все зрозумiєш iз моєї розповiдi...
I вони, розмовляючи, попрямували по заметенiй дорозi.
- То з Сашком ти балакала, чи я помиляюся? - допитливо поцiкавилася Галина, щойно дiвчина зайшла до хати.
- Так. Вiн допомiг менi пiднести пакунки. - Оленка поспiшила перевести розмову на iншу тему - Б-р-р! Надворi так холодно! А на Новий рiк обiцяють iще морознiшу погоду.
- Угу. - пiдтвердила Галина, кинувши на доньку скептичний погляд - Оленко, присядь, будь ласка, на хвилинку. Я хочу з тобою поговорити.
- Я не займу в тебе багато часу. - наполягала мати.
- Гаразд. - Оленка неохоче пiдкорилася - Я тебе слухаю.
- Я хвилююся за тебе, донечко. За цей рiк тобi довелося стiльки всього пережити. Я, чесно кажучи, здивувалася, коли ти приїхала додому радiсною, наче нiчого не вiдбулося. Мене не лишає думка, що ти замислила щось недобре.
- Ну що ти, мамо! - вигукнула дiвчина - Як могла таке подумати? Я просто вирiшила лишити все погане позаду. Адже скоро Новий рiк! - Оленка весело посмiхнулася - А як кажуть: "Як зустрiнеш Новий рiк, так його i проведеш". I потiм... Навiщо переживати за те, що вже минуло? Треба думати про майбутнє. - з цими словами донька зiскочила зi стiльця - А зараз я дуже хочу почати прикрашати ялинку. Ти ж знаєш, що це моє найулюбленiше заняття! - i випурхнула з кiмнати, залишився матусю iз задумливим поглядом.
До Нового року залишилось менше дванадцяти годин! Будинок Оленки гудiв, нiби вулик. З самого ранку, тiльки прокинувшись, дiвчина приступила до приготувань. Через годину у дверi ледве не вбiгла хрещена Оленки, тiтка Оля, чим викликала здивованi погляди усiх присутнiх. Ще б пак! Нечасто побачиш захекану тiтку Ольгу, яка при тому, не перестає скаржитись на радикулiт. I звiдки у старої стiльки сили береться! Всiвшись на стiлець, хрещена одразу почала роздавати розпорядження, чим викликала нову хвилю подиву i веселощiв. "Ви як гетьманша! Не вистачає тiльки булави у руцi - i хоч в похiд з Вами йди!" - пожартував Дмитро.
Надумали готувати голубцi. Як виявилося, закiнчились запаси рису. Одного погляду на хрещену для Оленки було достатньо, щоб зрозумiти, кому випала така "почесна мiсiя", як похiд у магазин. Зiбралася. Вийшла. Вже на пiвдорозi до мiсця призначення список продуктiв значно вирiс. Прийшлося знову тягти додому повний пакет. Добре, хоч йти недалеко. Надвечiр розпогодилось i показався серпик мiсяця. Мороз намалював на вiконцях бiлi вiзерунки. "Новорiчна казка! Не вистачає тiльки Снiгової королеви i Кая". Вернув Оленку до реальностi телефонний дзвiнок.
- Уявляю! - весело хмикнув Сашко - Крутишся, напевно, як бiлка в колесi?
- Гiрше! - поспiшила переконати дiвчина - Я як бджiлка, лiтаю туди-сюди. Вже двiчi в магазинi побувала!
У трубцi почувся приглушений смiх.
- А як у вас пiдготовка до Нового року? - запитала Оленка.
- Як завжди. Батько буде аж увечерi. А ми з мамою ось бiля плити.
- Хто там, синку? - почулося у трубцi.
- Та... Нiхто. - поспiшив запевнити матiр Сашко, а до Оленки промовив - Менi треба бiгти.
- Добре. Дякую iще раз за привiтання!
- I тобi. - хлопець запнувся на секунду, а потiм добавив напiвпошепки - Оленко, як потрiбна буде пiдтримка чи допомога - звертайся.
- Матиму на увазi! Була рада тебе почути! - i в трубцi залунали переривчастi гудки.
Святковi страви. Шампанське. Привiтання Президента по телевiзору. Новорiчнi феєрверки. Подарунки. Все це промайнуло як одна мить. Новий рiк прийшов. Настав новий перiод. Дивлячись "Блакитний вогник", Оленка роздумувала: "Бiльше це не може так продовжуватись. Менi потрiбно розiбратися з Ангелом. Вiн, напевно, вважає, що гра в мовчанку - найкращий вихiд. Але це не так. Нам треба поговорити". I дiвчина дала собi обiцянку, що повернувшись до мiста, обов"язково змусить Ангела вислухати її.
Наступного ранку Оленку розбудив телефонний дзвiнок.
- Алло! - напiвсонно пробурмотiла вона.
- Подружко, привiт! - почула дiвчина веселий голос Веронiки - З Новим роком! Щастя! Здоров"я! Удачi! I найголовнiше, звичайно, - кохання!
- Нiко! Привiт! - Оленка намагалася сiсти в лiжку, але бiль прорiзала голову, нiби лезом - Дякую дуже! Я теж бажаю тобi всього найкращого. - дiвчина поглянула на годинник - Чого це тобi не спиться 1 сiчня о 9 годинi ранку?
- Яке "спиться"? Не до цього менi! - вигукнула Веронiка - Якби ти тiльки знала який подарунок я отримала цiєї ночi!
- Ну не тягни. Говори! - поворот голови вiдiзвався новою хвилею болю в Оленчинiй головi.
- Ти не повiриш! Сьогоднi, рiвно опiвночi пiд бiй курантiв Костя зробив менi пропозицiю! - Нiка не могла стримувати емоцiй i вони вилились у радiсному крику.
- Нiко! Це правда? - дiвчина не дивлячись на гострий бiль, все-таки сiла, не в силi повiрити в сказане.
- Правда, правда! - прощебетала подруга - А яку обручку вiн менi подарував! На цiлий мiльйон, напевно.
- Нiкуся, яка я рада за тебе... За вас. Правда, трохи здивована. Ви зустрiчалися лише два мiсяцi.
- Для нас цього вистачило з головою! - запевнила подругу Нiка - I ось через кiлька днiв йдемо подавати заяву в РАЦС. У мене до тебе одне запитання. Вiрнiше, прохання.
- Кажи. - Оленка помiтила бiля лiжка стакан iз соком i подумки подякувала матусi за турботу.
- Я надiюсь, ти не проти бути дружкою у мене на весiллi? Хоча, яке там весiлля. Ми з Костею вирiшили розписатися i все. Але без дружки нiкуди. Так, що?
Оленка завмерла iз стаканом в руцi.
- Ти просиш мене бути дружкою?
- Так. Будь ласка! - в голосi Нiки почулися благаючi нотки - У мене нiкого бiльше немає, крiм тебе.
- Нiко, та я з радiстю! - вигукнула Оленка - Нi разу ще не виступала в ролi дружки.
- Ось i спробуєш! - засмiялася подруга. - Що ми все про мене i про мене. Розкажи, що в тебе нового?
- Та нiчого. - задумливо вiдповiла дiвчина.
- А... вiн... так i не дзвонив? - обережно запитала Нiка.
- Нi. Не дзвонив. Але я дала собi слово, як повернуся, обов"язково намагатимусь з ним поговорити. Потрiбно розставити все на свої мiсця.
- I правильно. - пiдтримала подруга - Скiльки ви мовчки кидатимете один на одного сумнi погляди? Я рада, що ти прийняла таке рiшення. Гаразд. Не можу бiльше балакати. Коли ти повертаєшся?
- Через тиждень.
- Тодi до зустрiчi! Бувай здорова, подружко!
- Бувай, Нiко. - i Оленка поклала трубку.
Тиждень пролетiв як одна година. Минули новорiчнi свята. Настала пора повертатися до навчання, до роботи. Мiсто зустрiло дiвчину ясною морозною погодою. I, йдучи по заснiженiй алеї парку, Оленка згадала як саме тут приставав до неї Вовк, а Ангел спас її. Це було кiлька мiсяцiв тому, а, здається, що пройшла цiла вiчнiсть. Спогади нахлинули на дiвчину. Ось вона йде в непогоду темною алеєю... Вовк... Його грубi приставання. Поява Ангела. Ось через деякий час вони разом з ним гуляють пiд руку по парку. Там далi лавочка, де вони вперше по-справжньому поцiлувалися. Оленка посмiхнулася, пригадуючи, як злякалася тодi i, нiчого не кажучи, втекла. "Боягузка!" - промовила сама до себе дiвчина. Поруч, каркаючи, пролетiла ворона, витягуючи Оленку iз спогадiв. Сильнiше стиснувши в руцi валiзу, вона швидкою ходою попрямувала до гуртожитку. На навчання аж пiслязавтра, але вже сьогоднi дiвчинi потрiбно приступати до роботи в ресторанi. "Цiкаво, а заходив туди Ангел, як мене не було? Питати когось непристойно, але так хочеться знати. Стоп! То ж Нiка працювала там щодня. Не вiдстану вiд неї, доки не отримаю вiдповiдь."
Заходячи того ж вечора до залу ресторану, Оленка зрозумiла, що хоча пройшло зовсiм небагато часу, але вона встигла занудьгувати за ним, за своїм стiльцем бiля камiну. Неподалiк дiвчина помiтила Нiку i з посмiшкою рушила в її сторону.
- Оленко! - радiсно вигукнула подруга - Яка я рада, що ти знову тут! Я так нудьгувала за тобою, нiби ми не бачились цiлий рiк!
- Привiт, Нiко! Я теж сумувала за тобою. - Оленка взяла жiнку пiд руку i вони попрямували до кiмнати для переодягання - Як почуваєш себе в статусi нареченої?
- Я на сьомому небi вiд щастя! - весело защебетала Нiка - Коли Костi поруч немає, менi здається, що це лише сон i я дуже боюся в одну мить прокинутися.
- Не вигадуй! - засмiялася Оленка, заходячи до кiмнати i закриваючи дверi - Я дуже рада, що ти, нарештi, знайшла свою половинку. - дiвчина схопила подругу за руки, притягуючи до диванчика - Розкажи менi усi подробицi новорiчної ночi. Я хочу знати геть все!
- Якщо чесно, - почала Нiка - того дня я сильно сумнiвалася, що Костя зустрiчатиме Новий рiк зi мною. На моє запрошення вiн вiдповiв неоднозначно i менi здалося, що вiн не дуже цього хоче. Отож, паскудний настрiй в мене тодi був. - посмiхнулася жiнка, поринаючи у спогади - Нiчого не хотiлося готувати. В мене навiть ялинки не було. I ось... Шоста година вечора. Дзвiнок у дверi. Уяви моє здивування, коли на порозi постав вiн в шапцi Дiда Мороза iз ялинкою в руках. - Нiка зареготала - Це треба було бачити! Я в переплутаному халатi, босонiж iз розпатланою гривою волосся... - тепер зареготали подруги вже удвох - Такого виразу обличчя я в нього ще не бачила!
- Ахахах. - продовжувала реготати Нiка - Нi. Вiн тiльки стояв i дивився на мене. У мене виникло бажання зачинити дверi перед його носом, але я стрималася i спокiйно запросила увiйти. Доки я переодягалася, Костя встановив ялинку. I ми прийнялись разом її прикрашати. Потiм вiн заявив, що йому потрiбно на деякий час вiдлучитись, але о 23:00 обов"язково повернеться. Я миттю зганяла в магазин, купила шампанського i фруктiв. Готувати вже не було часу, а в магазинi салати всi розiбрали. Накрила стiл. Сиджу чекаю. 22:50. Немає. 23:00. Те ж саме. 23:15. Не чути. До Нового року чверть години, а в мене настрiй падає з кожною хвилиною. 23:45. Рiзкий дзвiнок у дверi. Я ледве не пiдстрибнула вiд напруження. "Натягнувши" на обличчя "маску" байдужостi, вiдчиняю - а там вiн iз величезним букетом троянд.
- О-о-ох! - тiльки i змогла промовити Оленка.
- Я онiмiла. Всi образливi слова, якi я приготувала вмить забулися, а поганий настрiй як рукою зняло. Костя розсипався у вибаченнях, пояснюючи, що нiде не мiг дiстати саме такi троянди. Все мiсто об"їздив. А я стояла i жадiбно дивилася на букет. До тями привели мене першi слова Президента по телевiзору. Ми з Костею кинулися до столу. Вiдкрили шампанське, причому так голосно, що злякали мого кота Ваську, який шмигнув на штору. - у Нiки вже не залишилося сил реготати, але вона продовжувала - Прийшлося вiдставити бокал i виручати налякану тварину. Тут i почали бити куранти. Васька вчепився кiгтями в мою кофту i не хотiв вiдпускати. В мене в головi повний кавардак. А Костя тим часом, опустившись на одне колiно, протягує менi обручку i щось бурмоче. Отямилася я на словах: "Ти згодна?" Дивлячись на нього здивованим поглядом, я перепитала: "Я? Згодна? На що?". "Бути моєю дружиною". - просто повторив вiн. I тодi мене осяяло: "Вiн робить менi пропозицiю!". "Так." - викрикнула я i щосили обхватила себе руками. Забутий Васька iз голосним шипiнням вирвався з моїх рук. Далi все знову вiдбувалося як ввi снi. Костя тремтячою рукою дiстає обручку i надягає на мiй палець. А потiм... потiм я потонула у його обiймах. Тiєї ночi ми довго сидiли. Коли Костя пiшов я була настiльки збуджена, що не змогла заснути. Прилягла я лише пiсля того, як побалакала з тобою.
- Так. Ось така iсторiя! - Нiка встала - Щось ми з тобою засидiлися. Начальниця нас за це по голiвцi не погладить. - жiнка направилась до дверей - Переодягайся. Я чекатиму тебе на кухнi.
- Нiко! - зупинила її Оленка - Одне питання.
- Слухаю!
- А... Ангел... заходив?... Сюди?
- Ангел? - здивовано перепитала подруга.
- Так. Скажи, будь ласка, правду.
- Я й не думала нiчого приховувати! Заходив. Кiлька разiв. Один. - з цими словами Нiка кинула погляд на Оленку i вийшла з кiмнати.