Маришка : другие произведения.

Переворот долi - Глава 4

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
 Ваша оценка:

  Пройшов мiсяць. Протягом цього часу Оленка все бiльше поглинулася з головою у навчання. З Ангелом вони бачились кожного дня (все-таки, однокурсники), але поговорити виходило не дуже часто. На парах дiвчина деколи ловила задумливий погляд хлопця. Тодi вона знову пригадувала як Ангел спас її, розповiдь хлопця i вiдвiдування планетарiю. З того вечора Оленка намагалася тримати себе в руках. "Що на мене тодi найшло? - думала дiвчина - Я нiколи ранiше нiчого подiбного не вчиняла. Першою поцiлувати хлопця! Нехай навiть у щоку!... I це пiсля мого невдалого життєвого досвiду! Господи, що Ангел про мене подумав! Не дивно, що останнiм часом вiн помiтно вiддалився".
  Зараз, сидячи в автобусi по дорозi додому, Оленка вперше за довгий час згадала Сашка. Тепер, коли почуття згаснули i бiль забулася, дiвчина вирiшила розiбратися у всьому.
  "Що мала на увазi Оксана, коли говорила про план розриву наших з Сашком стосункiв? Навiщо їй це було потрiбно? I головне: чи було щось насправдi мiж Сашком i Вiолеттою?"
  Ось i рiдне мiсто. Оленка зiйшла з автобуса i озирнулася довкола. Iз приходом осенi здалося, нiби життя в мiстi припинилося. Не чути бiльше дзвiнкого дитячого смiху, запальної музики, що лунала майже з кожного вiкна, веселих розмов молодi та тихих нашiптувань закоханих пар. Школярi повернулися до своїх класiв, а молодь - до аудиторiй, щоб знову продовжити гризти той твердий "гранiт науки". Лише подекуди можна зустрiти лiтнiх людей, якi, примостившись, дрiмають на сонечку.
  Дерева почали втрачати свiй стiйкий зелений колiр i вбиратися у жовто-багрянi шати. Над полями лунають рiзкi крики журавлiв, якi збираються у зграї перед далекою подорожжю. Всi готуються до перших холодiв, якi готовi нагрянути у найближчий час.
  Так, поглинута у роздуми, Оленка повiльно йшла рiдними вулицями, насолоджуючись, барвами осенi. Раптом вона помiтила хлопця, який квапливо прямував їй назустрiч. Коли парубок порiвнявся з нею, дiвчина зупинилася, але продовжувала мовчати.
  - Що? - нетерпеливо запитав Сашко - Так нiчого i не скажеш?
  - Привiт, Саша! Рада тебе бачити. Як твої справи? - прозвучали банальнi слова.
  - Ясно. - хмикнув хлопець - Ми зустрiлися пiсля довгої розлуки i я надiявся хоча би на дружнiй поцiлунок.
  - Дружнiй поцiлунок? - луною повторила Оленка - Ну що ж, я не проти. - Дiвчина пiдiйшла ближче i тричi поцiлувала Сашка у щоки. - Тепер задоволений?
  - Ти так i не вислухаєш мене, Оленко? - у словах колишнього коханого дiвчина почула печальнi нотки. - Невже тобi не хочеться розiбратись у всьому, що трапилось?
  - Чесно кажучи, - почала дiвчина - це одна з цiлей мого приїзду. Але не очiкуй, що в кiнцi я кинусь тобi на шию i попрошу пробачення за те, що я була така дурна.
  - Навiщо ти так? Я ж хотiв з тобою поговорити по-чесному.
  - Гаразд. - вiдповiла Оленка пiсля паузи - Ось неподалiк стоїть лавочка. Давай сядемо i спокiйно поговоримо. Iтак, - почала дiвчина, щойно вони присiли - Я тебе уважно слухаю.
  - Оленко, перед тим, як приступити до розповiдi, я хотiв би попросити тебе повiрити всьому, що я казатиму. Ти добре знаєш, що брехати я не люблю.
  - Тепер я в цьому не впевнена. - перебила його дiвчина. - Але я постараюсь тобi повiрити.
  - Спасибi й на цьому. - рiзко видихнув Сашко. - Ти вже, напевно, знаєш хто така Вiолетта?
  - Я знаю тiльки те, що вона кузина моєї колишньої подруги i приставала до тебе.
  - Це не вся правда. Справа в тому, що нашi з Вiолеттою матерi дружать з самого дитинства. Моя мати майже завжди згадувала у своїй розмовi iм"я Вiолетти. "Вiолетта те, Вiолетта це..." Я здогадуюся, що вони з тiткою Лесею, мамою Вiолетти, з самого нашого народження мрiяли порiднитися. Але, вийшло так, що одного прекрасного дня я зустрiв тебе. Та ще й до того, сiм"я Вiолетти переїхала до iншої країни. Мама впала у вiдчай. Вона стала надто роздратованою через те, що її давня мрiя розлетiлась в прах. Неодноразово я їй говорив, що нiколи не погодився б на шлюб за домовленiстю. Але мама пропускала мої слова повз вуха. Вона навiть думати не хотiла про iншу невiстку, крiм Вiолетти. Я дуже боявся твого з нею знайомства, але, на диво, в той день, вона була у хорошому настрої. Тодi в моїй душi затеплилась надiя, що мама, нарештi, прислухається до мене i не стане заперечувати проти нашого весiлля. - впiймавши здивований запитуючий погляд Оленки, Сашко поспiшив пояснити - Я мрiяв про весiлля з тобою, Оленко. Менi нiхто бiльше не був потрiбен, тiльки ти.
  - А що... чому... вернулася Вiолетта? - запинаючись запитала Оленка.
  - Цього я пояснити не можу. Одного ранку, мама iз усмiшкою на вустах повiдомила, що приїжджає Вiолетта i попросила зустрiти її на вокзалi. В той самий день, як ти нас замiтила, я якраз зустрiв Вiолетту i привiз додому. Нiколи не думав, що дiвчина мрiяла вийти за мене замiж. Напевно, тiтка Леся їй втиснула це в голову. I ще бiльше я не очiкував її поцiлунку. Ось все, що я можу тобi розповiсти.
  - Зачекай. - сказала Оленка - А при чому тут Оксана, моя подруга? Я випадково пiдслухала i дiзналася, що це вони з Вiолеттою придумали план розриву наших з тобою стосункiв.
  - Наскiльки менi вiдомо, саме Оксана вмовила Вiолетту повернутися сюди.
  Оленка сидiла i роздумувала над почутим. Тепер вся ситуацiя постала перед нею, як на долонi. Дiвчина зрозумiла, що потрiбно було тодi залишитись i вияснити все. "Але що я могла тодi вияснити, якщо була глибоко ображена i нiчого не хотiла слухати. Я вважала Сашка самолюбцем, але зараз розумiю, що сама вела себе як егоїстка. На жаль, тепер вже пiзно. Минувшi почуття не вернеш. Залишається тiльки...".
  - Я прощаю тебе. - раптом промовила Оленка - Прощаю i вiдпускаю. Наше кохання не було справжнiм, тому не зумiло пережити незгоди, якi випали на нашу долю. Але я вiрю всiм серцем, що одного дня ти, як i я, зустрiнеш свою другу половинку, яка буде поруч з тобою, не дивлячись нi на що. - дiвчина на секунду замовчала - Одне тiльки хочу сказати: завжди говори тiльки правду i одразу намагайся вияснити все до кiнця, коли це буде необхiдно. I головне, не забувай, що Господь з тобою. Звертайся до нього частiше i Вiн пiдкаже тобi правильний шлях.
  З цими словами Оленка пiдвелася, щоб йти. Але Сашко схопив її за руку.
  - Оленко, - зi сльозами на очах сказав хлопець - я дякую долi за такий щедрий дарунок, як ти. Хоч щастя наше було недовговiчним... Знай, що я кохав тебе i завжди кохатиму. I тi хвилини, години, якi ми провели разом, назавжди залишаться у моїй пам"ятi. Я теж дуже хочу, щоб ти зустрiла того, з ким ти будеш по-справжньому щаслива.
  Оленка кивнула головою, оскiльки не могла промовити нi слова, i, пiднявши дорожню сумку, попрямувала додому. А Сашко залишився сидiти на лавочцi iз очами, повними слiз. Нiхто нiколи не зможе зрозумiти почуття людини, яка, здається, втратила все, що мала, поки сам не вiдчує це на своїй шкурi.
  
  - Привiт, донечко! - зрадiло вигукнула Галина, щойно Оленка зайшла до хати - Я дуже рада, що ти приїхала. - мати поспiшила обiйняти дiвчину - Але ти вже давно повинна була бути вдома. Невже автобус запiзнився?
  - Привiт, мамо! Нi, автобус прибув вчасно. Просто по дорозi додому я зустрiла декого.
  - I кого ж ти зустрiла? - поцiкавилася Галина.
  - Сашка.
  - Сашка? - мати здивовано поглянула на доньку - I як пройшла зустрiч?
  - Бiльш-менш нормально. Ми поговорили i розiйшлись.
  - Бiдна моя донечко. - Галина пiдiйшла до Оленки i обняла її за плечi - Я знаю, що тобi прийшлось пережити. Видно, така твоя доля.
  - Мамо, ти знаєш? - тепер прийшла до Оленки черга дивуватись - Звiдки?
  - Пiсля твого вiд"їзду ми з батьком не могли бiльше залишатися в невiданнi. Нас дуже засмутило те, що ти вiдмовлялася пояснити, що з тобою трапилось. Тому тато зустрiвся з Сашком i про все в нього розпитав.
  - Тато говорив з Сашком?
  - Так. Хлопець тебе дуже кохає, Оленко. Вiн пояснив тобi ту ситуацiю?
  - Ага. Тепер я розумiю, що вчинила тодi неправильно, не захотiвши його вислухати. Але тепер вже запiзно. "Пройшла любов - зiв"яли помiдори" - процитувала Оленка вiдомий вислiв.
  Мати важко зiтхнула.
  - Тепер я молю Бога тiльки про те, щоб ти зустрiла хлопця, який вiдносився би до тебе по-справжньому i кохав тебе бiльше всього на свiтi. А зараз йди, мий руки. Я приготувала твою улюблену страву.
  Оленка одразу просяяла i кинулася у ванну кiмнату.
  - Невже спагеттi з сиром i соусом?
  - Саме так. - вiдповiла Галина, проводжаючи поглядом доньку.
  
  Наступного дня Оленка вирiшила провiдати хрещену. Вона не бачила тiтку Ольгу з того самого дня, як розсталася з Сашком. Хрещена була сусiдкою колишнього коханого Оленки, а дiвчина не хотiла з ним зустрiчатись. Тiтка Ольга образилася на свою хрещеницю за те, що вона перестала її навiщати. I тепер Оленка хотiла поговорити з нею i все пояснити.
  - Доброго дня, тiтко Ольго! - привiталася Оленка, заходячи до лiтньої кухнi, де часто любила бувати хрещена - Я приїхала i вирiшила до Вас зайти.
  - Оленко! - забувши про свою образу, тiтка Ольга ласкаво обняла хрещеницю - Нарештi ти прийшла! Я так скучила за тобою! Дiдько! - тiтка Ольга пiдбiгла до плити, де щойно в неї збiгло молоко - Невдалий в мене сьогоднi деньок. З самого ранку якiсь проблеми, чорт би їх побрав.
  I хрещена прийнялася жалiтися.
  - До мене дiйшли слухи, - через деякий час почала тiтка Ольга - що ви з Сашком розстались. Саме тому ти не приходила?
  - В мене таке враження, що про нашу розлуку знає все мiсто. По дорозi я зустрiла Марину, свою колишню однокласницю. Так i вона вже в курсi.
  - Ще б пак, їй не бути в курсi! - вигукнула тiтка Ольга - Навiть менi вiдомо, що в свiй час вона поклала око на Сашка. Так тепер бiгала, розпитувала про нього.
  - А ти звiдки знаєш? - здивувалася Оленка.
  - Ну... Розказала одна знайома. А їй iще одна знайома.
  - Я-я-ясно. - протягнула дiвчина - Я була права. Про це знає все мiсто.
  
  Пробувши трiшки у хрещеної, Оленка зiбралася додому. День вже не такий довгий, як влiтку, та й похолодало рiзко. Схопивши пакунки з гостинцями вiд тiтки Ольги, дiвчина поспiшила додому. Вийшовши на вулицю, Оленка помiтила двох сусiдок, якi сидiли на лавочцi. Побачивши дiвчину, жiнки почали перешiптуватися, кидаючи в її сторону погляди. Але Оленку це не хвилювало. "Нехай говорять, що хочуть. Менi по-барабану". Тут вдруге за два днi дiвчина зустрiла Сашка. Помiтивши Оленку, хлопець пiдiйшов ближче. Поглянувши одним оком в сторону плiткарок, Оленка помiтила, що вони затихли i пильно прислухаються.
  - Привiт знову, Оленко! - привiтався Сашко - Провiдала тiтку Ольгу?
  - Привiт. Саме так. - вiдповiла Оленка - Ось гостинцiв надавала.
  - Давай допоможу. - хлопець нагнувся, щоб взяти пакунки.
  - Ти ж нiби квапився кудись? - запитала дiвчина - Не хочу тебе затримувати.
  - Нiкуди я не квапився. - хлопець намагався виправдатись - Просто захотiлось прогулятись.
  - Як справи в унiверситетi? - через деякий час поцiкавився Сашко.
  - Все добре. Цього року у нас з"явилося багато нових предметiв. I я записалася на гурток. А як твоя робота?
  - Нормально. У мене новий напарник, старший за мене на два роки. Буває, що роботи багато, а випадають i такi днi, що не знаєш, чим зайнятися. Це, звичайно, радує, але i на зарплату впливає.
  - Розумiю. - пiдтримала Оленка - Бути фельдшером - робота не з легких.
  - Так. А ти продовжуєш працювати у ресторанi?
  - Ага. А зовсiм недавно здiйснилася одна з моїх мрiй. Я побувала в планетарiї!
  - Чудово! - вигукнув Сашко - Ти стiльки раз менi говорила, що хотiла туди сходити, але все не мала часу. Я радий, що ти змогла видiлити вiльну хвилинку.
  - Якщо чесно, - соромливо промовила Оленка - я ходила туди не одна. Мене запросив... один друг. Якби не вiн, я напевно, так i не сходила б.
  - Друг... - Сашко помiтно посмутнiшав - Хто вiн такий? Ти його добре знаєш?
  - Андрiя? Звичайно, добре. Вiн мiй однокурсник. Ми часто бачимось.
  - Ясно. Вiн вiдноситься до тебе нормально? Не пристає? - помiтивши здивований погляд дiвчини, Сашко пояснив - Менi важливо, щоб до тебе ставились добре. Якщо щось пiде не так - ти тiльки скажи...
  - Не треба. - перебила його Оленка - Андрiй - добра людина. Вiн нiколи не образить дiвчину. "Скорiше, навпаки. - подумала про себе Оленка"
  - Ти впевнена? - Сашко пильно вдивлявся в очi дiвчини.
  - Абсолютно.
  Пiдвiвши Оленку до її двору, Сашко зупинився i повернувся до дiвчини.
  - Ось ми й прийшли. - промовила вона - Дякую за допомогу. Була рада з тобою побалакати.
  - Оленко, - Сашко взяв її руку в свою - Повторю ще раз. Я дуже хочу, щоб ти була щаслива. Не дивлячись на те, як ми розiйшлись, я завжди буду готовий прийти на допомогу, якщо ти будеш мати в нiй потребу. Тобi потрiбно буде тiльки сказати про це.
  - Дякую, Саша. - Оленка звiльнила руку - Я дуже цiню твою дружню пiдтримку. I теж готова допомогти тобi у скрутну хвилину. А тепер, бувай!
  З цими словами дiвчина поспiшила до хати.
  - Оленко, - позвала мати, як тiльки вона зайшла - я бачила ти розмовляла з Сашком.
  - Так, вiн допомiг менi пiднести пакунки.
  - Жаль хлопця. - важко зiтхнула Галина - Вiн дуже тебе кохає, Оленко.
  - На жаль... Тепер я не можу вiдповiсти на його почуття.
  Оленка пiдiйшла до вiкна. Сашко стояв там, де вона його залишила. Задумливий погляд хлопця був направлений прямо на неї. Не витримавши, Оленка вiдiйшла вiд вiкна i натягнула штори.

 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"