Аннотация: Инсценировка поэмы Т.Г. Шевченко Катерина
Т. Г. Шевченко
КАТЕРИНА
I
Батько. Кохайтеся, чорнобривi,
Та не з москалями,
Бо москалi -- чужi люди,
Роблять лихо з вами.
Москаль любить жартуючи,
Жартуючи кине;
Пiде в свою Московщину,
А дiвчина гине...
Якби сама, ще б нiчого,
А то й стара мати,
Що привела на свiт Божий,
Мусить погибати.
Серце в'яне спiваючи,
Мати. Коли знає, за що.
Люди серця не побачать,
А скажуть -- ледащо!
Не слухала Катерина
Нi батька, нi неньки,
Полюбила москалика,
Як знало серденько.
Катерина. Полюбила молодого,
Батько. В садочок ходила,
Поки себе, свою долю
Там занапастила.
Мати. Кличу iї вечеряти,
А вона не чує.
Батько. Де жартує з москаликом,
Там i заночує.
Не двi ночi карi очi
Любо цiлувала?
Мати. Поки слава на все село
Недобрая стала.
Катерина. Нехай собi тiї люди,
Що хотять, говорять:
Мати. Вона любить, то й не чує,
Що вкралося горе.
Батько. Прийшли вiстi недобрiї --
В поход затрубили.
Пiшов москаль в Туреччину;
Катрусю накрили.
Обряд покривання
Незчулася, та й байдуже,
Що коса покрита.
Катерина. За милого, як спiвати,
Любо й потужити.
Обiцявся чорнобривий,
Коли не загине,
Обiцявся вернутися.
Мати. Тодi Катерина
Буде собi московкою,
Забудеться горе;
Катерина. А поки що, нехай люди,
Що хотять, говорять.
Мати. Не журиться Катерина --
Слiзоньки втирає.
Катерина. Бо дiвчата на улицi
Без мене спiвають.
Не журиться Катерина --
Вмиється сльозою,
Вiзьму вiдра, опiвночi
Пiду за водою,
Щоб вороги не бачили;
Прийду до криницi,
Стане собi пiд калину,
Заспiваю Гриця.
Спiває
Мати. Виспiвує, вимовляє,
Аж калина плаче.
Батько. Вернулася -- i раденька,
Що нiхто не бачив.
Катерина. Не журиться Катерина
I гадки не має --
У новенькiй хустиночцi
В вiкно виглядаю.
Виглядає Катерина...
Минуло пiвроку;
Занудило коло серця,
Закололо в боку.
Мати. Нездужає Катерина,
Ледве-ледве дише...
Вичуняла, та в запечку
Дитину колише.
А жiночки лихо дзвонять,
Матерi глузують,
Жiнка. Що москалi вертаються
Та в неї ночують:
Жiнка. В тебе дочка чорнобрива,
Та ще й не єдина,
Жiнка. А муштрує у запiчку
Московського сина.
Жiнка. Чорнобривого придбала...
Мабуть, сама вчила..."
Мати. Бодай же вас, цокотухи,
Та злиднi побили,
Як ту матiр, що вам на смiх
Сина породила.
Катерина плаче
Батько (Обнiмаючи).
Катерино, серце моє!
Лишенько з тобою!
Де ти в свiтi подiнешся
З малим сиротою?
Хто спитає, привiтає
Без милого в свiтi?
Батько, мати -- чужi люди,
Тяжко з ними жити!
Катерина. Вичуняла Катерина,
Одсуне кватирку,
Поглядає на улицю,
Колише дитинку;
Поглядає -- нема, нема...
Мати. Чи то ж i не буде?
Пiшла б в садок поплакати,
Катерина. Так дивляться люди.
Зайде сонце -- Катерина
По садочку ходить,
Не спiває чорнобрива,
Кляне свою долю.
Катерина. А тим часом вороженьки
Чинять свою волю --
Кують речi недобрiї.
Жiнка. Може, вбитий чорнобривий
За тихим Дунаєм;
Жiнка (глузуючи).
А може, вже в Московщинi
Другую кохає!
Нi, чорнявий не убитий,
Жiнка. Вiн живий, здоровий...
А де ж найде такi очi,
Такi чорнi брови?
Жiнка. На край свiта, в Московщинi,
По тiм боцi моря,
Нема нiгде Катерини;
Та здалась на горе!..
Вмiла мати брови дати,
Карi оченята,
Жiнка. Та не вмiла на сiм свiтi
Щастя-долi дати.
А без долi бiле личко --
Як квiтка на полi:
Пече сонце, гойда вiтер,
Рве всякий по волi.
Жiнка. Умивай же бiле личко
Дрiбними сльозами,
Бо вернулись москалики
Iншими шляхами.
II
Сидить батько кiнець стола,На руки схилився,Не дивиться на свiт БожийТяжко зажурився.Коло його стара матиСидить на ослонi,За сльозами ледве-ледвеВимовляє донi: