Сучасна українська лiтература - українська лiтература останнiх десятилiть, створена сучасними письменниками. У науковiй лiтературi точно не зазначено, вiд якого моменту українську лiтературу слiд вважати сучасною. Утiм, пiд поняттям сучасна українська лiтература найчастiше розумiють сукупнiсть художнiх творiв, написаних вiд часу здобуття Україною незалежностi в 1991 роцi й дотепер. Таке розмежування зумовлене вiдмиранням пiсля 1991 року загальнообов"язкового для митцiв СРСР стилю соцiалiстичного реалiзму та скасуванням радянської цензури. Принциповi змiни в українськiй лiтературi вiдбулися ще в роки Перебудови (1985) i особливо пiсля Чорнобильської катастрофи (1986). Деякi дослiдники вважають, що сучасна українська лiтература починається вiд 1970-х рокiв пiсля поколiння шiстдесятникiв. Розвиток сучасної лiтератури та iсторичний контекст Унаслiдок бiльшої свободи, вiдкритостi українського суспiльства до iноземних впливiв та значно ширших контактiв з лiтературами iнших країн сучасна українська лiтература здебiльшого вiдрiзняється вiд радянської та класичної зверненням до досi заборонених тем (Голодомор, сексуальнiсть, наркотики, девiантна поведiнка i т. д.), використанням нових стилiстичних прийомiв (постмодернiзму, неоавангарду, уживання нецензурної лексики та суржику), рiзноманiтнiстю та змiшанням жанрiв, своєрiдною епатажнiстю, а також осмисленням соцiальних проблем та iсторичної пам"ятi. Термiн "сучасна українська лiтература" часто скорочується як "сучукрлiт" або "укрсучлiт". Вiдомi сучаснi українськi поети: Грицько Чубай, Олег Лишега, Вiктор Неборак, Василь Герасим"юк, Iгор Римарук, Петро Мiдянка, Iван Малкович, Оксана Забужко i т. д. Провiднi прозаїки: Валерiй Шевчук, Володимир Дiброва, Юрiй Винничук, Юрiй Ґудзь, Юрiй Андрухович, Оксана Забужко, Юрiй Покальчук, Галина Пагутяк, Юрiй Iздрик, Євген Пашковський, Олесь Ульяненко, Степан Процюк i т. д. Серед есеїстiв вiдомi передовсiм Микола Рябчук, Вiталiй Жежера, Юрiй Андрухович, Оксана Забужко, Василь Махно, Олександр Бойченко, Юрко Прохасько i т. д. Сучаснi драматурги: Олександр Iрванець, Надiя Симчич, Неда Неждана, Лесь Подерв"янський, Павло Ар"є, Анна Багряна, Олена Клименко i т. д. Цензурний тиск на українських лiтераторiв у СРСР зменшився iз полiтикою Перебудови в серединi 1980-х рокiв. Це дало змогу письменникам звернутися до стилiстичних прийомiв та тем, якi ранiше були забороненими для публiкацiї. Вiд цього часу вiдбувалася ревiзiя популiстичного соцреалiстичного канону української лiтератури разом з поверненням iмен письменникiв часiв Розстрiляного Вiдродження, дiаспори, а також творiв, що не могли бути надрукованi за радянських часiв. У 1987-1988 роках за iнiцiативи Спiлки письменникiв України почалися реабiлiтацiйнi процеси i видання творiв письменникiв розстрiляних у 1930-х роках, записувалися свiдчення свiдкiв Голодомору. В кiнцi 1980-х та на початку 1990-х впливовою фiгурою в українськiй лiтературi був Микола Рябчук, який був лiтературним редактором найважливiшого на той час лiтературного журналу "Сучаснiсть" i вiдбирав твори для публiкацiї, спрямовуючи українську лiтературу в європейському напрямку. Завдяки Рябчуку були опублiкованi твори авторiв, якi згодом стали вiдомими письменниками. Перед самим проголошенням незалежностi України та в першi роки пiсля цього важливу роль у лiтературному життi вiдiгравали рiзноманiтнi культурнi фестивалi ("Червона рута", "Вивих", "Золотий гомiн", "Альтернативи", "Iмпреза"). Розвиток сучасної української лiтератури вiдбувався на фонi значних суспiльних трансформацiй в 1990-х роках. Замiсть фiнансованих державою книжкових програм i значних гонорарiв для вiдомих письменникiв, поступово розвивався вiльний книжковий ринок. Цей процес був дуже складним для письменникiв, оскiльки суми гонорарiв за лiтературнi твори в незалежнiй Українi були i залишаються низькими. З середини до кiнця 1990-х українськi автори найчастiше друкували свої твори в лiтературних журналах або антологiях через фiнансовi труднощi. Декiлька приватних українських благодiйних фондiв пiдтримують лiтературнi проекти. Постмодернiзм в українськiй лiтературi Український постмодернiзм мав декiлька вiдгалужень: ґротескний (Володимир Дiброва, Лесь Подерв"янський, Богдан Жолдак), карнавальниний (Бу-Ба-Бу), апокалiптичний (Юрiй Iздрик, Тарас Прохасько, Євген Пашковський), попкультурний (Сергiй Жадан), фемiнiстичний (Оксана Забужко), популярний (Юрiй Винничук). Для постмодернiзму характерна змiна поважного ставлення до класичної i до масовою лiтератури. В текстах письменникiв цього напряму присутнє iронiзування над класиками та гра з символами нацiональної пам"ятi. Важливим наслiдком постмодернiзму став розвиток в Українi масової лiтератури, яка унаслiдовала деякi його художнi прийоми (списки, колажнiсть, рiзноманiтнi стилi в одному текстi). Найбiльш поширеними прийомами в українському постмодернiзмi стали iронiя та стилiзацiя. Закiнченням перiоду українського постмодернiзму вважається кiнець 1990-х рокiв. Поколiннєва класифiкацiя Шiстдесятники До шiстдесятникiв вiдносять письменникiв народжених мiж 1928 та 1947 р. Шiстдесятники творили у перiод вiдносної лiбералiзацiї громадського життя - Хрущовської вiдлиги. Багато представникiв цього соцiально активного поколiння за часiв незалежностi iнтегрувалися у владнi структури, стали членами комiтетiв державних премiй. Поети: Л. Костенко, Д. Павличко, I. Драч, Б. Олiйник, М. Вiнграновський. Прозаїки: В. Шевчук, Ю. Мушкетик, В. Дрозд, В. Яворiвський, Є. Гуцало, Г. Тютюнник. Постшiстдесятники та сiмдесятники До постшiтсдесятникiв вiдносять представникiв Київської школи поезiї. Це поколiння письменникiв також називають "витiсненим поколiнням" оскiльки публiкацiя творiв авторiв була практично повнiстю зупинена цензурою. Постшiстдесятники та сiмдесятники дистанцiювалися вiд полiтики у своєрiдну внутрiшню емiграцiю, їхня творчiсть позначена фiлософським заглибленням у себе, що вiдбувалося на фонi посилення цензури за часiв Брежнєва. Сiмдесятники народженi мiж 1939 та 1953 р. Поети: В. Голобородько, В. Кордун, В. Рубан, М. Воробйов, М. Саченко, Г. Чубай, О. Лишега, М. Рябчук. Прозаїки: Ю. Винничук, В. Яворський, В. Медвiдь, Б. Жолдак, Я. Павлюк. Драматурги: Лесь Подерв"янський. Угрупування: Київська школа поезiї, група Грицька Чубая. Вiсiмдесятники Вiсiмдесятники почали публiкуватися за умов уже послабленої цензури в другiй половинi 1980-х рокiв. Вони не були соцiально ангажованими i мали тенденцiю до iронiчного та меланхолiйного ставлення до життя. Вiсiмдесятники були провокацiйним поколiнням з перевагою iндивiдуалiзму над колективiзмом у поглядах. Вiсiмдесятники народженi мiж 1949 та 1965 р. Поети: В. Неборак, I. Римарук, В. Герасим"юк, О. Забужко, Л. Таран, Н. Бiлоцеркiвець, Ю. Андрухович, О. Iрванець. Прозаїки: Г. Пагутяк, Є. Пашковський, В. Дiброва, О. Ульяненко, Л. Кононович. Драматурги: Б. Жолдак, О. Iрванець, В. Сердюк. Угрупування: Бу-Ба-Бу, Лугосад, Пропала грамота. Дев"ятдесятники Поколiння дев"ятдесятникiв чи не вперше в iсторiї української лiтератури творило в умовах свободи вiд державної цензури. Дев"ятдесятники, твори яких часто вiдзначенi зневiрою в нацiональнiй iдеї та людинi взагалi, розвинули велике стилiстичне рiзноманiття в лiтературi в час посткомунiстичних трансформацiй. Дев"ятдесятники народженi мiж 1964 та 1977 р. Поети: М. Савка, С. Жадан, I. Андрусяк, М. Кiяновська, I. Павлюк, I. Ципердюк, В. Махно. Прозаїки: Т. Прохасько, С. Процюк, Н. Сняданко, Р. Кухарук, Т. Гаврилiв. Драматурги: Н. Неждана. Угрупування: ММЮННА ТУГА, Музейний провулок, 8, Гераклiт, Нова деґенерацiя, Червона Фiра, Творча асоцiацiя "500", Захiдний Вiтер, Пси святого Юра, Нечуванiю. Позадесятники та лiтературнi самiтники Через радянську цензуру низка старших авторiв почали друкувати свої твори тiльки в 1990-х роках. Таких авторiв Олександр Гордон запропонував називати "позадесятниками". Зокрема, з-помiж авторiв старшого поколiння Юрiй Покальчук (1941-2008) позицiонував себе як сучасний письменник. В 1990-тi роки свої важливi твори написали письменники, яких не прийнято приписувати до якогось з названих поколiнь: Олег Лишега та Галина Пагутяк. В. Даниленко згадує лiтературних самiтникiв, творчiсть яких вiдрiзняється вiд їхнiх сучасникiв: Вiктор Мiняйло, Феодосiй Роговий, Лесь Подерв"янський, Григорiй Гусейнов. Згiдно з С. Павличко, наступнi автори не належали до жодних лiтературних шкiл або iдеологiй: Н. Бiлоцеркiвець, Л. Таран, О. Забужко, О. Гриценко та А. Могильний. Особливостi сучасної української лiтератури Для сучасної української лiтератури характерне зниження патрiотичного та морального пафосу типового для соцреалiзму. Якщо для класичної та радянської лiтератур були характернi полiтична заангажованiсть та визнання за лiтературою певної виховної суспiльної ролi, то завдяки здобуттю Україною незалежностi й зникненню цензури, необхiднiсть у цих функцiях суспiльного опору значно впала. Лiтература вступила в постколонiальну стадiю саморефлексiї, ставши тiльки видом мистецтва. Багато сучасних творiв вiдзначенi iронiєю, переоцiнкою цiнностей та зверненням до тем, що були забороненими за радянських часiв. Також завдяки доступу до творiв iноземних авторiв та до українських творiв 1920-1930-х рокiв та до дiаспорної лiтератури в українськiй лiтературi значно розширилося стильове та тематичне рiзноманiття. При цьому багато науковцiв констатують вiдсутнiсть тяглостi мiж поколiннями та рiзкий розрив з традицiєю сучасних авторiв. В зв"язку з вiдсутнiстю доступу до творiв захiдних авторiв у час їх публiкацiї, особливiстю українського постмодернiзму є його запiзнення у часi. Захiднi твори в стилi постмодернiзму з"явилися вже в 1950-1960-х роках, а українськi - в 1990-х. В сучаснiй українськiй лiтературi в порiвняннi з класичною та радянською значно бiльше авторiв-жiнок, а також жiнок-критикiв та лiтературознавцiв. В Українi проводяться численнi лiтературнi фестивалi, важливими серед них стали Львiвський мiжнародний лiтературний фестиваль в рамках Форуму видавцiв у Львовi, Київськi лаври та Meridian Czernowitz. Урбанiзацiя та ґендернi проблеми При тому, що українська класика головним чином описує життя українського села, подiї творiв сучасних авторiв вiдбуваються у просторi мiста, нерiдко також за межами України (скажiмо, "Перверзiя" Ю. Андруховича). Традицiя сiльської прози була перервана романом "Мiськi мотиви" (1983) Валентина Тарнавського. Одним з виняткiв є твори В. Медведя, у яких подiї розгортаються в селi. У сучаснiй українськiй лiтературi широко висвiтлюються еротичнi сюжети, якi були дуже обмежено вираженi в українськiй класицi та лiтературi радянського перiоду. У деяких творах сама сексуальнiсть є центром уваги. Зв"язок з українською емiграцiєю Деякi помiтнi сучаснi українськi письменники надають перевагу проживанню за кордоном, але продовжують писати українською мовою: Юрiй Тарнавський, Василь Махно, Володимир Дiброва, Оксана Луцишина, Марiя Шунь, Дана Рудик, Тарас Девдюк, Тетяна Мельник, Володимир Олейко. Марiя Шунь, яка проживає в Нью-Йорку, впорядкувала кiлька поетичних антологiй сучасних українських авторiв ("ЛiтПошта" (2009), "ЛяЛяК" (2010), "СТЕП. STEP." (2012)) та письменникiв дiаспори ("Аз, два три... дванадцять - лист у пляшцi" (2010)). Книги українсько-литовського письменника Ярослава Мельника, який мешкає в Литвi та Францiї i пише українською та литовською мовами, номiнувалися на численнi лiтературнi нагороди обох країн. Народжений в емiграцiї письменник Тарас Мурашко пише українською та словацькою мовами. Англомовнi твори Юрiя Тарнавського одержали схвальнi оцiнки критики. Поезiя Порiвняно з класичною та радянською українською лiтературою сучаснi поети вiдчутно частiше використовують верлiбр, нiж традицiйне силабо-тонiчне вiршування. Для сучасної української поезiї характернi iгровi експерименти з мовою. Так, Володимир Цибулько у своїх вiршах змiнює граматику та синтаксис. Поезiя вiд середини 1980-х до середини 1990-х рокiв вiдмiчена великим iнтересом до бароко. Зокрема необароковi елементи характернi для поетичних груп Бу-Ба-Бу, ЛуГоСад та Пропала грамота, а також для поетiв-палiндромiстiв Миколи Мiрошниченка та Анатолiя Моїсеєнка. Сергiй Жадан став найвпливовiшим поетом в сучаснiй українськiй лiтературi. Поколiння поетiв пiсля нього деякi критики навiть називають "пiджаданниками".В 1990-тi роки популярностi набули гумористичнi лiмерики Юрка Позяка, представника угрупування "Пропала грамота", зокрема його книга зiбраного "Шедеври" (1997). Чорним гумором вiдмiченi вiршi Юрiя Луканова. Iронiчна поезiя характерна для групи Бу-Ба-Бу, особливо Олександра Iрванця, а також для Вiри Балдинюк, Вiктора Шушпана, Юрiя Заруцького, Володимира Цибулька та Iгоря Бондаря-Терещенка. Сатиричну поезiю пишуть Андрiй Панчишин, Тризубий Стас, Iгор Жук, Едуард Драч, В"ячеслав Шнайдер, Костянтин Гулюк, Дмитро Лазуткiн, Юрiй Луканов. В 1990-2000-нi роки з"явилися слеми - змагання поетiв у читаннi вiршiв. Проза Особливiстю пiслярадянської української прози є її iнтертекстуальнiсть, тобто автори посилаються у своїх творах на тексти своїх сучасникiв чи навiть свої власнi, тим самим створюючи своєрiдний альтернативний канон сучасної української лiтератури. Такi взаємнi посилання особливо характернi для текстiв Костянтина Москальця, Юрiя Андруховича та Юрiя Iздрика. Однiєю з найважливiших тем сучасної української прози стала доля українського iнтелектуала, роль якого в суспiльствi незалежної України значно змiнилася в порiвняннi з СРСР. Знаменною подiєю в українському лiтературному життi була публiкацiя роману Оксани Забужко "Польовi дослiдження з українського сексу" (1996), який став бестселером та витримав десять перевидань. Також в 1990-тi роки було видано важливi романи Юрiя Андруховича "Рекреацiї" (1992), "Московiада" (1993), "Перверзiя" (1996) та Юрiя Iздрика "Воццек & воццекургiя" (1997). Серед романiв представникiв "житомирської" лiтературної школи можна вiдзначити твори "Безодня" (1992) Євгена Пашковського[93] та "Не-ми" (1998) Юрiя Ґудзя. Помiтними романами двотисячних рокiв стали: "НепрОстi" (2002) Тараса Прохаська, "Кляса" (2003) Павла Вольвача, "Тема для медитацiї" (2004) Леонiда Коновича, "Музей покинутих секретiв" (2009) Оксани Забужко, "Троянда ритуального болю" Степана Процюка (2010), "Ворошиловград" (2010) Сергiя Жадана, "Столiття Якова" (2010) Володимира Лиса, "Танґо смертi" (2012) Юрiя Винничука. Драматургiя Активнi сучаснi драматурги: Неда Неждана, Павло Ар"є, Олена Клименко, Олег Миколайчук-Низовець, Сергiй Щученко, Анна Багряна, Артем Вишневський, Олександра Погребiнська, Надiя Симчич, Олекса Слiпець. Драматургiя часто не потрапляє у поле аналiзу української лiтератури критиками прози та поезiї. Однiєю з проблем сучасних драматургiв є те, що їхнi твори досить рiдко ставляться в українських театрах. Серед вiдомих сучасних українських п"єс "Дивна i повчальна iсторiя Каспара Гаузера, що була зiграна бродячою трупою iталiйських акторiв у славетному мiстi Нюрнберзi напередоднi Рiздва Христового 1836 року" Олени Клименко та "Таїна буття" i "Втеча вiд реальностi" Тетяни Iващенко. Низку сучасних українських п"єс було поставлено за кордоном, наприклад п"єсу Олександра Iрванця "Маленька роль для молодої актриси" було поставлено в Штуттгартi (Нiмеччина). Вiд 2010 року у Львовi проводиться фестиваль сучасної драматургiї Драма.UA.
Джерела : http://uk.wikipedia.org ј Books-aj.svg aj ashton 01.svg Портал "Сучасна українська лiтература" ј Portal.svg Проект "Українська лiтература" ј Гундорова Т.I. Пiслячорнобильська бiблiотека. Український лiтературний постмодерн. - Київ: Критика, 2005. ј Гундорова Т.I. Пiслячорнобильська бiблiотека. Український лiтературний постмодернiзм. Видання друге, виправлене i доповнене. - Київ: Критика, 2013. ј Гундорова Т.I. Транзитна культура. Симптоми постколонiальної травми. - Київ: Гранi-Т, 2013. ј Даниленко В. Лiсоруб у пустелi: письменник i лiтературний процес. - Київ: Академвидав, 2008. ј Гнатюк О. Прощання з iмперiєю. Українськi дискусiї про iдентичнiсть. - Київ: Критика, 2005. ј Харчук Р.Б. Сучасна українська проза: постмодерний перiод: Навч. Посiб.. - Київ: ВЦ "Академiя", 2008. ј Лебединцева Н. М. Сучасна українська лiтература: Навчальний посiбник. - Миколаїв: Вид-во МДГУ iм. Петра Могили, 2007.