Бiль, як багато сказано одним словом. Це й бажання кричати, iстеричнi сльози, кров серцем, рани на душi, жах в очах, зрада друга, байдужiсть коханого. Цей перелiк можна продовжувати до нескiнченностi. А найстрашнiше те, що все це переплелося з буденнiстю. Ми не уявляємо життя без болю, адже життя - це i є бiль. Фiзична бiль проходить iз часом, як i проходять або розсмоктуються шрами на тiлi. От лише шрами в душi... Навiть, час не завжди допомагає. Залишаються шрами, а вони завжди нам нагадують про себе, про минуле, про помилки, негаразди... Вони завжди з тобою, нагадують про себе, iнодi кричать: "Сам винен у тому, що ми в тебе є! Думати треба було! Ми самi собою не з'являємося! Забув, чи що?".
Найжахливiшi вiдчуття - це, не коли тебе не розумiють, а коли не хочуть розумiти. Коли на твої намагання щось сказати - "затикають" рота, коли тебе не чують, коли зневажають тi, за кого ти б iз радiстю життя вiддала, заради кого здатна на безглуздi вчинки, кому вiддаєш все тепло душi, всю любов. Кому пiд ноги вистеляєш свої мрiї, на тарiлочцi подаєш своє, ще тепле, серце. А вiн безжально танцює на мрiях, викидає твоє життя, з"їдає твоє серце, поливши його кетчупом. I при цьому, як завжди, спокiйно усмiхається... У такi моменти бiль переповнює тебе повнiстю, вiн вiдключає всi думки та почуття. Залишаються тiльки ти i бiль, бiльш нiкого. А навiщо ще хтось?
Буває так боляче, що хочеться "гострим лезом, в теплiй ваннiй". Проте на таке спроможнi лише тi, хто здався обставинам, але як iнодi хочеться... та нi, не дочекаєтеся, не буде такого, я ще не стомилася вiд життя i буду жити i радiти життю всiм ворогам на зло! От такої!