Здригаючись i спотворюючи простiр-час, лiнкор "Харкiв" нiсся по похмурих просторах мертвого космосу. Величезне космiчне судно з кiлькома сотнями тисяч колонiстiв на борту було спрямовано до Туманностi Гуляковскiй. Там, на орбiтi зiрки Р1С52А64, iменовано§ Гiдрою, оберталася планета Земля-2. Дане небесне тiло виявили ще в 3153. Спектральний аналiз показав наявнiсть киснево§ атмосфери i цiлком земнi умови. Звiдси i отримала планета свою назву. Сiм рокiв тому розвiдувальний бот, запущений в 3162, принiс цiлком позитивнi вiдомостi: атмосфера iдентична звичнiй для людини, смертельних домiшок i вiрусiв немає, радiацiйний фон в нормi. Зйомка мiсцевостi показала цiлком придатну середовище проживання. Третина планети, що не була пiд водою, виявилася покрита лiсами i степами. Як не дивно, але крiм рослинного життя iншi форми iснування не були виявленi. Принаймнi на сушi. Нi комах, нi звiрiв, нi птахiв ... Однi суцiльнi лiси, вiддалено нагадують гiпертрофованi, метрiв пiд десять, коричнево-зеленi хвощi. Можна було б провести аналогiю з девонських перiодом. Але Гiдра i, вiдповiдно, Земля-2 були ще старше Батькiвщини людства. Втiм, життя, як i §§ поява, не передбачувана ...
Зблизившись з орбiтою планети "Харкiв" зробив повний стоп. Черево зоряного монстра розверзлося, i перша партiя терраморфiстов, загальним числом 126 чоловiк, кинулася до Землi-2. Капсули iз землянами, контейнери з обладнанням i харчами, а так само будiвельнi платформи здiйснили посадку на одну з степових дiлянок, що перебували посеред лiсу. Будiвельнi платформи, стикнувшись iз грунтом, почали тут же трансформуватися, створюючи житловий сектор для землян. Люди тим часом зайнялися вивченням навколишньо§ мiсцевостi та розпакуванням обладнання. За пару годин майданчик перетворився в невелике мiстечко, ласкаво закликаючи сво§х нових мешканцiв. До вечора поселення було вже заселено людьми. Привiтнi вогники виниклого мiста посмiхалися i вiталися з новим будинком, пiдморгували сусiдовi-лiсi, а величезнi хвощi, нiби у вiдповiдь колихалися i шелестiли. Разом з сутiнками над поверхнею планети пiднялися клуби туману, поглинаючи i ховаючи будови. Лише тiльки верхiвки хвощiв стирчали з сiрого пухнастого концентрату вологи. Поступово вогники нового мiста гасли, i його мешканцi лягали спати, передчуваючи новi справи i дивовижнi вiдкриття.
Максим, iнженер-терраморф, довго крутився в лiжку. Думки були зайнятi планами на новий день, §х була просто сила-силенна, i вся складнiсть полягала тiльки у виборi того чи iншого заняття. Поступово §м почала опановувати дрiмота, повiки налилися свинцем. I, нарештi, глибокий сон накрив людини. Максиму здавалося, нiби в його кiмнату просочується щiльний сiрий туман. Вiн огортає його тiло i проникає всередину, розчиняючи плоть, i робить частиною себе. З його клубами Максим просочується крiзь будiвлю i мчить назовнi, кудись угору. Туди, де холоднi зiрки пiдморгують йому сво§ми рiзнокольоровими вiчками ...
Чергова серiя знiмкiв картографi§ Землi-2 застигла на монiторi Штерна. Дослiдник 2 класу довго вдивлявся в зображення, а потiм вiдправив запит на позапланову зйомку. Через десять хвилин комп'ютер видав нову картину мiсцевостi. I тодi Штерн в термiновому порядку зв'язався по екстрено§ лiнi§ з капiтаном.
- Колонi§ немає, - глухо сказав Штерн.
- Що? - Грубим басом уточнив капiтан Нерубенко.
- Пане полковнику, - перейшовши на статутну форму спiлкування вiдрапортував Штерн, - наша колонiя зникла. Як тiльки зiйшов туман, який сховав §§ вчора ... Вона ... Ї§ вже не було. Я подав запит на додаткову картографiю, але результат той же ...
На тому кiнцi стояло глухе важке мовчання.
Через тиждень лiнкор "Харкiв" зiйшов з орбiти Землi-2 i кинувся у бiк Батькiвщини. Планета була визнана небезпечною. Всякi вилазки на §§ поверхню були суворо забороненi на невизначений час. Залишили тiльки супутники, що спостерiгали за небесним тiлом.
Максим розплющив очi i довго не мiг зрозумiти, що сталося. Його оточувала абсолютна непроглядна темрява. А ще вражало повна вiдсутнiсть вiдчуттiв, вiн навiть не вiдчував свого тiла. Перевiвши погляд на те мiсце, де повиннi були бути його руки i торс, Максим так i не змiг нiчого розгледiти. Нiби вiн став якимось ефемерним духом.
- Де я? - Подумав чоловiк.
- Ти в Зонi вiдчуженiсть, - ласкаво прошелестiло в головi.
Максим раптом усвiдомив, що вiн може спiлкуватися i отримувати вiдповiдi на питання. Тiльки от хто був його спiврозмовник? Дано§ iнформацi§ не було.
- Що я тут роблю? - Уточнив хлопець.
- Чекаєш, - почулася вiдповiдь.
- Очiкую чого? - Здивувався Максим.
- Це ти повинен вирiшити сам, - вiдповiв шепiт.
- Як я потрапив сюди, i що я зараз з себе уявляю? - Спитав Максим.
- Ти був розпорошений на станцi§, перетворений в думки-iнформацiйний пакет i пiдготовлений для подорожi, - протороторiл голос.
- Тобто зараз я не людина? - Уточнив Максим.
- У фiзiологiчному планi - так, в ментальному - нi, - ласкаво промовив невидимий спiврозмовник.
- Що за станцiя i яке подорож? - Запитав чоловiк.
- Просторово-часова транспортна станцiя, - вiдповiв голос, - а подорож ти вибереш сам, адже це ти скористався пунктом ...
- Але я, - знiяковiв Максим, - нi куди не хотiв транспортуватися ... Я ... Ми просто колонiзували планету ... I ...
У вiдповiдь було мовчання.
- А iншi, що були зi мною, - насторожився хлопець, - з ними що?
- Вони так само очiкують своє§ подорожi, - лагiдно сказав невидимий голос.
- Ця планета насправдi штучне утворення, - вирiшив просвiтити Максима його спiврозмовник, - вона була створена одним стародавнiм народом ...
- Чому планета? - Здивувався Максим, - чи не простiше зробити було якiсь зорянi врата або ...
- Не використовуй антропоморфну логiку, - перебив голос, - вони були дуже несхожi на вас, i планети для них не асоцiювалися з будинком або життям ...
- I куди я зможу вiдправитися? - Перевiв тему людина.
- У будь-яку точку простору-часу, - прошелестiло в порожнечi, - в будь-якiй формi.
- У тебе ж є мрiя, людина, - додав голос, - щось, чого ти завжди бажав?
У свiдомостi Максима пронеслася низка образiв його далекою Батькiвщини, невеликого земного селища Глушково. Так як вiн належав до аграрно§ зонi, то великих житлових кварталiв в ньому не було, як i великих пiдприємств. Маленькi акуратнi сферичнi житловi секцi§, громоздящиеся немов ягоди винограду. Нi яко§ мiсько§ суєти. Незагубленная, як у багатьох мiсцях, природа. Максим згадав рiдну рiчку Сейм, тополi по §§ берегах. I небо ...
- Свобода, - зiрвалося з вуст людини.
Квазiживий розум Зони вiдчуженостi, що складається з бiльйона пiдсвiдомостей, уважно розглядав клаптик космосу з жовтою зiркою i блакитною планетою.
- Дуже дивно, - подумав розум, - бажання мо§х вiдвiдувачiв такi абсурднi ...
- I кожен у сво§й свiдомостi згадує одне i теж слово ... Свобода ...
- Не вже чи для них, - запитав сам у себе древнiй перевiзник, - свобода i людянiсть - це протилежнi поняття?
Тим часом над одним з полiв, поруч iз селищем Глушково, з яскравою сонячною спалахом виник в небi журавель. Вiн летiв широко розправивши крила, гордо пiднявши голову. Нiби радiючи чогось, вiн видав довгий протяжний крик.