Вишкiривши пащу i оголивши стирчачi невпопад величезнi корявi iкла, Гугель сидiв i чекав. З рота рясно стiкала накопичилася слина i великими краплями падає на пiдлогу. Гугель постiйно облизував рот товстим м'ясистим язиком. Обiд був близько. Вiн сам йшов до нього. Людина! Прокляте несмачне щуряче м'ясо вже давно сидiло в печiнках. А ось чоловiчина - апетитна, соковита, трохи солодкувата на смак, була для Гугеля межею мрiй.
Мутант боявся поворухнутися, щоб не дай бог не видати мiсце своєї засiдки. Вiн сховався в темрявi нiшi, вибитою колись вибухом. Купа каменiв бiля входу в його печеру довершувала маскування.
Мисливець навiть прикрив очi, щоб їх блиск не видав його. I вирiшив орiєнтуватися по нюху. Вiн все чутче вiдчував вабливий аромат людського тiла. Його запах поту, його подих. I резонуючий з ними запах одягу, запах речей людини.
Що ж стосується того мiсця, де жив Гугель - колись воно було Вiйськової Базою. Це був один з головних центрiв мутантiв. Мiсце, де кувалися майбутнi воїни армiї Повелителя. Втiм, Виходець, жалюгiдний чоловiчок, проник на базу i пiдiрвав реактор, знищивши велику частину баракiв, ангарiв i лабораторiй. Зараз будинок Гугеля був порожнiй i покинутий. Металеву оббивку стiн покрила iржа, то тут, то там у них зяяли пробоїни. На пiдлозi купами валявся всiлякий мотлох i кiстки загиблих братiв.
Повiтря виливав запах запустiння i щурячого послiду. Пiсля руйнування бази, гризуни стали плодитися з катастрофiчної силою, Жируючи на трупах мутантiв. Втiм, Гугель був їм трохи зобов'язаний, адже тiльки завдяки щурам (а точнiше їх м'ясу), вiн виживав.
Топ, топ, топ. Все голоснiше лунали кроки людини. Шкiрянi черевики мiрно i не спiшно вiдстукували по пiдлозi. Їх, до речi, вирiшив для себе Гугель, можна буде залишити на потiм. Шкiру, пропахлi людським запахом, можна буде жувати, смакуючи i уявляючи собi, що це м'ясо.
Гугель буквально вже вiдчував смак жертви. Широко розкривши нiздрi, мутант повiльно вдихнув повiтря. Так. Виходило наступне. Людина, судячи з усього, чоловiк, не носив бронi (бо сильного запаху залiза не було). Одягнений вiн був у щось ганчiрковi (балахон або куртка зi штанями). Вiн не мав вогнепальної зброї (iнакше запах мастила i пороху видав би оне). Максимум, що могла з собою мати людина - це нiж або заточку. Все було просто iдеально: нi зброя, нi бронi. Мабуть, дурень вирiшив, що база порожня i надумав поширюють тут у пошуках артефактiв.
Пальцi Гугеля нервово тремтять, збудження все з бiльшою силою накочується на мутанта. Повiльно й безшумно Гугель переминається масивними м'ясистими ногами, розминаючи їх. Вiд довгого сидiння в однiй позi члени стали затiкати.
Гучний звук крокiв i усилившийся запах свiдчили, що людина в якихось метрах п'яти вiд засiдки. Повiльно, упевненим темпом, нещасний йшов на зустрiч монстру.
Чотири метри. Мутант трохи витягнув шию вперед. Повiки зрадницьки затремтiли в болiсному бажаннi розкрити очi.
Три метри. М'ясистий язик зiбрав чергову порцiю слини, Гугель проковтнув слизову рiдину.
Два метри. Щелепи мутанта почали ритмiчно рухатися - то, сходячись, то розходячись.
Один метр. Людина зупинився. До Гугеля долетiло якийсь рух. Людина змiнив положення тiла i тепер був звернений у бiк притулку монстра.
Тiльки зараз до Гугеля долинув якийсь слабкий запах. Рiзкий i незвичайний. Вiн чимось сигналiзував про небезпеку. I ще один - запах механiки. У людини з собою було якесь не велике електронний пристрiй. Раптово в тишi пролунав протяжний писк.
- Ось ти де, - радiсно, розтягуючи слова, нiби передчуваючи щось приємне, простягнув людина.
- Iди сюди, малюк, смiливiше.
Гугель завмер у нерiшучостi. Що так могло порадувати людину? Чому вiн так безтурботно себе веде, не маючи гiдної амунiцiї i, знаючи, що поряд ховається кровожерливий монстр?
Мутант повiльно вiдкрив очi. Перед ним стояв звичайний на вигляд бродяга - пошарпаний часом балахон з пiд якого виднiлися старi не раз залатаних джинси. Взутий був той в поношенi шкiрянi черевики. З плеча звисав рюкзак. В однiй руцi чоловiк стискав якийсь прилад, якої вiн направив в обличчя Гугеля, а в iншiй щось блищало. Вдивившись, Гугель побачив шприц, наповнений дивною зеленуватою рiдиною.
Гугель з побоюванням подивився на iн'єктор. Людина зловив погляд монстра.
- Що, ти злякався шприца? Глупиш. Це лiки. Воно зцiлить тебе.
Гугель позадкував назад, але вперся спиною в бетон. Вiн розчепiрив руки i зашипiв. Людина, став неквапом наближатися, тримаючи напоготовi шприц. Гугель обдумував ситуацiю. Вiн був мисливцем, а став жертвою. I яким чином? Якийсь чоловiчок, озброєний не енергiя зброєю, не кулеметом i навiть не пiстолетом, налякав Гугеля. Дрянь, набрана в шприц, смердiла небезпекою. Цей запах сковував волю Гугеля. Страх захопив розум монстра. Людина зблизився з чудовиськом i рiзким бавовною ввiв мутанту вмiст iн'єктора.
- Це тебе вилiкує! Їй, їй, братику. Ти ще особисто подякувати доброго доктора з НКР за порятунок. Тепер ти знову станеш людиною!
Разом iз введенням рiдини в тiло Гугеля увiйшло полум'я. Спочатку слабкий жар, а потiм кров мутанта нiби завирувала. Ця погань, яку людина вважав лiками, руйнувало тiло Гугеля. Кожна частинка, кожна клiтинка монстра нiбито палала вогнем. Нестерпний бiль пронизав нутрощi монстра. Органи руйнувалися, шкiра почала сповзати. Гугель, агонiзуючи, вiдкрив рот, намагаючись видати крик болю i вiдчаю, але лише розсунув щелепи, як м'ясистий товстий язик вiдiйшов вiд кореня i вивалився на пiдлогу. Зелена сукровиця хлинула з пащi. Шкiра повiльно трiскалася i сходила з тулуба. Очi безвольно випали з очниць. М'ясо шматками сповзала зi скелета. Мутант здригнувся i розвалився остаточно, залишившись купою фiле на пiдлозi.
Людина невдоволено клацнув.
- Чорт, знову старий док щось не додивився. Фiговi вийшли лiки. Явно не на користь пацiєнту пiшло ...
Вiн смачно сплюнув на пiдлогу i пiшов геть.