Коли в гарячцi затуманився мiй зiр

Й в безпам’ятi знаходивсь я в проваллi,

Ледь прокидавсь, карабкавсь крутизнами гiр,

Я не гадав, чи житиму ще й далi.


Не смертi я боявсь, коси чи забуття,

Не мрiяв я про сповiдь i молитву.

Я думав про дорожчу за плинке життя, 

Менi ще голос хоч почуть коли б твiй.


Вiд тебе лиш холодне спiвчуття сприйняв,

Страждав i серця обливавсь сльозами.

У вiдчаї самотностi я гордим став,

Iз-за пiдозри другом невпiзнаний.


Нестримнi днi, вже й новорiчний час озвавсь
 
Довкола феєрiєю святково,

Пiд руку з сином за столом я, кволий, сжавсь,

Не кликав вже спасiння, твого слова...

 
У тебе вже давно без мене днi цвiтуть,

Бузкове щастя зникло пiд снiгами.

То нiжних зустрiчей,  хитких, як жвава ртуть,

Згорiлий мiст кохання помiж нами.


5 сiчня 1999 р.
м.Київ