Примружилось червневе надвечiр’я,
ЗгасаЊ день. А тиша... Не нiма:
У лузi безлiч струн, концерт. Не вiриш?
То цвiркуни заграли задарма.
Стою, не ворухнуся, скрiзь бо чари.
Боюсь: невидимий концерт пройде.
Щасливо вражений. Яка же гарна
Мелодiя тут ллється, як нiде!
Спокiйна, тиха, нiжна, монотонна,
Октав лиш двi, але якi п’янкi!
Навiйна, враз сприймається, невтомно, -
Десь диригент, - в гармонiї стрункiй.
Геть не помiтно в запiчку, в городi
Спiва прудкий, чорненький стрибунець,
Живе i не дивує, спiвом гордий,
Але щоб луг спiвав на диво весь!
Уклiн тобi, прелюба Полтавщино,
За цi хвилини радощiв. Не в снах.
Я де б не був, ще довго буде линуть
Домашня в серцi пiсня цвiркуна.
4 липня 2002 р.
с. Чернече - м.Київ