Лито Ива Ярославовна : другие произведения.

Останнi з Темних

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Мене звуть Iллiнiя. Я нiколи не збиралася грати якусь роль у придворних iнтригах чи переворотах. Але життя складається зовсiм не так, як нам гадається. I менi довелося. Довелося рятувати тих, кому судилося померти, i таким чином вибивати iсторiю з її колiї.Я вирiшувала чужi долi, але здається, нiколи не могла управляти своєю власною. Що є правдою: що деякi люди народжуються для щастя, а деякi для горя, чи що кожен сам будує своє життя? Я досi не знаю вiдповiдi на це питання...
  Книга
  Мене звуть Iллiнiя. Я нiколи не збиралася грати якусь роль у придворних iнтригах чи переворотах. Але життя складається зовсiм не так, як нам гадається. I менi довелося. Довелося рятувати тих, кому судилося померти, i таким чином вибивати iсторiю з її колiї. Довелося стати тим, ким я нiколи не хотiла i не мрiяла (хоча дехто може вважати, що я лукавлю). Я все життя мрiяла мати невеликий, але свiй власний свiт, у який нiхто б з чужих не втручався. Вiд природи замкнута i не надто говiрка, менi довелося спiлкуватися з усiма типами людей: селянами i слугами, злочинцями i магами, дворянами i королями. Я вирiшувала чужi долi, але здається, нiколи не могла управляти своєю власною. Що є правдою: що деякi люди народжуються для щастя, а деякi для горя, чи що кожен сам будує своє життя? Я досi не знаю вiдповiдi на це питання...
  Королева Iллiнiя, Анагорська княгиня Темних
  
  Дитинство
  Я сиджу на уроцi i думаю про те, яка ж тут у бiблiотецi холодна пiдлога. Пiдлога зроблена з каменю, адже дерев"яну могли б прогризти мишi, i ще не дай Бог, взялися б за книги. Менi книг жаль, вони дуже цiннi i справдi цiкавi, але власних нiг жаль ще бiльше. Я б залiзла на крiсло з ногами(а воно тут чудове: велике, з м"якою спинкою i м"яким сидiнням, нi на чому кращому я в життi не сидiла), але коло мене сидить старий поважний Вчитель i iншi учнi. Моє взуття стало вже мале, як не як менi чотирнадцять. Я взяла взуття тiтки, але воно менi все одно ще занадто велике, i менi у ньому холодно. Надворi лiто, i замок не опалюють. Тiльки лiто якесь зовсiм не таке, i холодне, i сире, i вiтряне... У пiднiжжi гiр рiдко трапляється спекотне лiто, але й таких холодних не буває...
  У бiблiотецi нас всього четверо, i я тут наймолодша. Старий поважний вчитель, якого нiяк не могли видiлити зi столицi, раптово з"явився нiзвiдки i сказав, що вiн знає основи магiї i може її навчати. Старий граф повiрив йому i взяв на роботу. Хоча вибору у нього особливого i не було. Магiя проявилася у його прийомного сина, при чому магiя темна, вiд якої нiколи не знаєш чого чекати. Вона може бiльше нiколи i не з"явитися, а може одного разу свого власника i вбити, якщо не бути пiдготовленим... Столиця проiгнорувала всi прохання графа прислати наставника, який мiг би навчити Дорея стримувати свою темну силу. Так що старий маг з"явився у замку як нiколи доречно, i залишився тут наставником. Звичайно, нелегальним. Я називаю його просто Вчителю або Вчителю Мiхней.
  Другий учень, Мiрон - як i я, простолюдин, син селянина з невеликого села бiля пiднiжжя гiр. I те, що син селянина зараз сидить у бiблiотецi графського замку є прямою заслугою Вчителя. Коли вiн почав займатися з Дореєм три роки назад, то поставив умову, що вiн буде навчати усiх у графствi, хто проявить здiбностi до темної магiї. Графу не надто подобалася така пропозицiя, адже це пряма непокора Столицi, яка вела контроль за усiма ще живими магами Королiвства. Але на той час Дорей був у занадто важкому станi, а нiкого iншого зi здiбностями у графствi не знайшли, i граф погодився. Через рiк дiйшли чутки, що у селi Бакаш бiля самих гiр, якийсь хлопчисько мало не спалив пiвсела i таки спалив усi запаси сiна i пiдготовленого восени корму для худоби. Графу довелося подбати, щоб селяни, чи то їхня худоба, взимку не померли вiд голоду, i це влетiло йому у копiєчку. Часи у королiвствi були не найкращi, а у нашому графствi, яке Столиця недолюблювала, i поготiв. Старий граф особисто вiдвiдав село (водилося таке за нашим графом), а повернувся з переляканим Мiроном. Батьки Мiрона, звичайнi селяни, не могли вiдшкодувати збиткiв односельцям, i тому боялися заперечити, коли граф сказав, що забирає їхнього сина до замку. Як виявилося, Мiрон спалив запаси, темною магiєю Вогню, i граф дотримав свого слова перед Вчителем.
  Другий учень - сам Дорей. Я сиджу якраз напроти нього, i бачу, як йому незручно. Мiрон всього на два роки старший вiд мене, а Дорею вже дев"ятнадцять i вiн повнолiтнiй. А сидить мiж нами пiдiтками i намагається пiзнати ази вимираючої науки... I не скажу, що йому це надто вдається... У Дорея вже є багато обов"язкiв, вiн допомагає управляти графу, своєму вiтчиму, та на його плечi пiсля повнолiття вже лягла повна вiдповiдальнiсть за графство покiйної матерi... Неконтрольована Темна магiя у Дореї ставить пiд загрозу майбутнє графств, адже Король тiльки i чекає нагоди, щоб поставити на їх чолi когось зi своїх. I якщо Дорей - єдиний законний спадкоємець двох графств - вiтчима i матерi - загине, або своєю магiєю вчинить щось непоправне, то Король миттю скористається своїм шансом.
  - Iллiнiє, розкажи нам, що знаєш, про магiю Вогню. - звертається до мене Вчитель.
  Я у думцi незадоволено кривлюся, але дивлюся непорушно перед собою:
  - Магiя Вогню належить до Темної науки. Залежно вiд сили, її подiляють на ступенi. Але незалежно вiд ступеню, магiя все одно залишається небезпечною. Адже можна мати силу такого рiвня, щоб живцем змусити палати людину, а можна могти запалити тiльки свiчку чи соломинку у вiдповiдних умовах, але вiд неї може зайнятися цiля будiвля чи й усе село. - я не дивлюся на Мiрона прямо, бо сиджу по один бiк вiд Вчителя, який на чолi столу. По iнший - Дорей i Мiрон. Але краєм ока помiчаю, як Мiрон червонiє i не вiдводить очi вiд поверхнi столу.
  -... Магiю Вогню важко контролювати. Вона залежить вiд багатьох факторiв: вiд об"єкта, вiд навколишнього середовища, наприклад вологостi, вiд рiвня сили самого власника, вiд його емоцiйного фону. Але якщо не навчитися її контролювати, то вона може спалити iншi речi чи живi створiння, i навiть, самого власника.
  Я переводжу дух. Вчитель ледь-ледь посмiхається, Мiрон нарештi вiдлiпив очi вiд столу, i разом з Дореєм уважно мене слухають.
  -... Колись магiя Вогню була досить поширена серед темних магiв, i володiли нею у переважнiй бiльшостi чоловiки.
  Пригадую, що ще можна сказати. Я читала ще декiлька заборонених книг, але там мало що було менi зрозумiло, та й це зовсiм недоречно зараз зiзнатися, перед Вчителем i Дореєм, що я користувалася забороненим вiддiлом графської бiблiотеки. I так менi завелика честь, сидiти тут разом з магами.
  ... У давнину жили Темнi маги з магiєю Вогню такої сили, що могли плавити метали, запалити одночасно всi будiвлi у мiстi i навiть запалити вогонь на поверхнi води.
  - Добре, Iллiнiє. - Вчитель переводить погляд на Мiрона. - А тепер, Мiроне, продемонструй нам. Запали дрова он там у камiнi.
   - Т-т-так, Вчителю. - Мiрон зосереджено дивиться на купку дров у камiнi. Не зважаючи на те, що Мiрон вже може управляти своєю магiєю, на чолi у нього виступають капельки поту. Ще б пак, ми не будь-де, а у бiблiотецi графа! I ця довiра, яку виявив вчитель Мiроновi, багато означає. Менi вiн запропонувати цього не мiг, бо я магiєю Вогню не володiю, а Дорей... У Дорея може взагалi нiчого не запалати, або навпаки: загоряться всi стелажi з книгами.
  Мiрон ж за два роки навчився багато... Вiн вже майже повнiстю управляє своєю силою. I зараз у камiнi з"являється легенький димок, i багаття розгоряється м"яко i рiвномiрно. Це показує рiвень контролю Вогню у Мiрона. Адже колись багаття у нього могло загорiтися рiзко, зi страшним шипiнням, iскри летiли б у всi боки, загрожуючи пiдпалити книги чи гардини, а за кiлька секунд вiд дров залишився б самий попiл.
  Усi зачаровано дивляться на вогонь. Я сиджу i думаю, який же Мiрон молодець, i ще над тим, через скiльки часу прогрiється повiтря, щоб вiдмерзли мої ноги. А потiм менi приходить гадка, що можливо Вчитель помiтив, як я замерзла i дав нам таке завдання... Я повертаю голову до вчителя, а вiн менi хитро пiдморгує, поки iншi його учнi все ще зачарованi вогнем.
  I взагалi, думаю я, якщо не жаль мене, яка вiчно мерзне, то жаль книг. Якщо лiто i далi буде таким холодним i дощовим, то книги у бiблiотецi можуть вiдсирiти i поплiснявiти. Але як завжди, свої зауваження я тримаю при собi. Хто буде запалювати i гасити багаття влiтку, бо менi здалося, що це було б доречним. I хто мене послухає...
  Дорей з зусиллям вiдриває свiй погляд вiд вогню i каже Вчителю:
  - Бiблiотеку потрiбно опалювати. Iнакше книги можуть попсуватися...
  Вчитель схвально киває, а у мене з"являється те вiдчуття, коли у тебе з язика зривають твої ж слова. Хоча я б нiколи їх i не сказала... Дорей же спадкоємець, вiн може вiддавати накази, щоб управляти своїм майбутнiм замком.
  Є така у мене звичка. Коли є що сказати слушного, я все одно тримаю це при собi. Щось не дає менi говорити, i я вже до того звикла. А от мою тiтку це просто бiсить. Вона каже, що дiвчата мають бути говiркi i щебетливi, як пташки, i вмiти всiх розважити бесiдою. А я, як завжди, небагатослiвна, навiть з найближчими людьми. Точнiше людиною. Точнiше тiткою.
   - Отже, наступного разу ми почнемо вивчати теорiю магiї вогню. А зараз продемонструйте менi, чого ви навчилися.
  Ми вчилися зовсiм безпечному i нешкiдливому вмiнню Темних: бачити в темрявi. Це була моя перша тема. Мiрон два роки тому спочатку вчився читати i писати, а аж тодi почав студiювати магiю Вогню. Чого навчали Дорея, я гадки не маю. Як i того, чого ж вiн навчився.
  Наше перше спiльне домашнє завдання було навчитися самостiйно, а не рефлексивно, розширювати i звужувати зiницi. Потiм декiлька ночей ми на найвищiй вежi замку з плоским майданчиком на даху просто дивилися на зорi. Якщо довго дивитися на одну зiрку, вона нiби розчиняється i зникає. Це найголовнiша помилка тих, хто вчиться бачити у темрявi, не потрiбно дивитися у одну точку. Потрiбно сканувати очима увесь простiр навколо себе, тодi предмети видно набагато краще боковим зором. Але це все була фiзична пiдготовка. Ми заходили у темну кiмнату, i описували вчителю предмети, якi вдалося побачити. I менi вдавалося чи не найкраще вiд усiх. Я мала прекрасний слух, i могла почути навiть як вiдлунюють кроки чи будь-який шум у кiмнатi, i так визначити, де знаходяться предмети. Тiльки пiсля фiзичної пiдготовки Вчитель пояснював нам магiчну частину:
   - Магiчна здатнiсть бачити у темрявi досягається двома способами. Перша - це вмiння бачити у темрявi так, як звiрi. Наприклад, кiшка прекрасно орiєнтується у повнiстю темнiй кiмнатi. Чи такi тварини, як собаки, вовки. Але ми не будемо використовувати магiю по вiдношенню до звiрiв.
  Мене кортiло спитатися: чому? Але я, звiсно ж, не спиталася. Мiрон просто слухав Вчителя, йому нiякi питання i на думку не спадали, а Дорей виглядав так, нiби вже знає, чому ми не будемо вчитися бачити, як коти. Хоча може i справдi знав, його навчали магiї вже три роки i вiн мав вiльний доступ до будь-якого вiддiлу бiблiотеки.
  - Другий спосiб... Запам"ятайте, щоб бачити у темрявi, її не потрiбно боятися.
  Ще зовсiм малою, десь рокiв у чотири чи п"ять, тiтка кудись поспiшала i зачинила мене у темнiй кiмнатi. I щось там мене так перелякало, що я кiлька рокiв, не могла нi залишатися, нi спати у темрявi. Я вже не пам"ятаю, що саме сталося, чи то моя бурна дитяча фантазiя наслухавшись страшних казок, собi щось вигадала, чи у темрявi справдi щось було. Кiлька рокiв я боялася, кiлька рокiв боролася зi своїм страхом. I тепер я вже сплю без свiчки, i якщо не намагаюся згадати, що саме мене так налякало, то вже й зовсiм спокiйно ходжу вночi по темних примiщеннях чи коридорах.
  Iнодi я думаю над тим, що тодi мене налякало. Менi здавалося, що за стiнами починається темний страшний лiс i у тому лiсi є хтось страшний. З-за стiн хтось на мене гарчав, i менi здавалося, що у кiмнатi немає стiн. Я пригадую цi вiдчуття, весь простiр у кiмнатi нiби мiнявся, i я вiдчувала, що за стiною знаходить не iнша кiмната, а чужий, темний i страшний свiт.
  Тiтка з мене смiялася, i казала, що я дурна. Хоча, коли я пiдросла трохи i почала боротися зi своїм страхом, то в очах тiтки помiтила, що вона справдi переживає за мене i за те, що залишила тодi мене саму у темрявi, хоча й не розумiла, що могло там трапитися. Тiтка Яра нiколи цього не говорила вголос (вона взагалi була не надто душевною жiночкою), i тим бiльше не просила вибачення, i я їй за це була вдячна. Бо якби вона це зробила, то я б подумала, що там справдi щось було. А оскiльки вона повнiстю iгнорувала мiй страх, я сама почала з ним боротися i позбулася його. Так я вважала.
  - Вiдчуйте цю темряву у собi. Знайдiть її у своєму тiлi. А тодi постарайтеся направити її до очей. Зрозумiйте, що темрява - це частина вас, i вона може стати вашим другом. Не намагайтеся її примусити щось робити силою, це дуже небезпечно, а просто злийтеся з нею. Станьте її частиною, як вона є частиною вас. Спробуйте бачити з допомогою темряви. - наставляв нас Вчитель.
  Звучало гарно. Я шукала у собi темряву, бо ж знала, що вона десь у менi є. Хоча менi здається, що така сама кiлькiсть є i у всiх iнших. Ну хiба у Дорея трохи бiльше. Iнодi у мене було дивне вiдчуття, нiби вiд нього тягне темрявою i я ось-ось побачу її за його спиною. Вчитель i Мiрон, володiли Темною магiєю, але вiдчувалися мною як звичайнi люди. Я сканувала своє тiло, i вiдчула щось тепле пiд грудьми у верхнiй частинi живота. Хiба темрява може бути теплою? Вона завжди асоцiювалася у мене з холодом. Теплота була десь у районi шлунку, i я вирiшила, що скорiш за все це там переварюється моя вечеря: печена картопля i гарячий чай з трав.
  Кожен з нас шукав у собi темряву, i кожному з нас це вдалося по-рiзному. Першому це вдалося Мiроновому. На одному з занять ми стояли посеред бiблiотеки, i "шукали у собi темряву". Коли помiтили, що з Мiроном дiється щось дивне. Мiрон стояв з опущеною головою i заплющеними очима, i напевно прислухався до свого органiзму (принаймi так само робила я). Дорей робив те саме, але з пiднятою головою. А Вчитель за нами спостерiгав. Зненацька я вiдчула нiби повз мене пронiсся ледь вловимий вiтерець. Я пiдняла голову, навпроти мене стояв Дорей i дивився на Мiрона. Коли я глянула на нього, вiн поволi пiдiймав голову з все ще заплющеними очима. А коли вiн їх розплющив, то зiниця його було сильно розширена i далi продовжувала розширюватися. Коли вже майже не було видно голубої райдужки, око почало заповнюватися чорнотою з країв. Це було страшно i це було... красиво. Мiрон стояв i дивився прямо на вчителя чорними проваллями своїх очей.
  - Мiроне, - ледь чутно покликав Вчитель, - що ти бачиш?
  Мiрон мовчав так довго, що, здавалося, вiн вже нiколи не вiдповiсть.
  - Н-н-не знаю. Я нiколи такого не бачив. - i темрява почала рiзко вiдступати з країв очей, i вся вернулася назад через зiницю всередину Мiрона.
  Мiрон похитнувся, не втримався на ногах, але його вчасно пiдхопив Дорей i посадив на лаву.
  Вчитель сiв коло нього, i похлопав його по плечу:
  - Мiроне, ти молодець. Тобi першому це вдалося. I ти самостiйно вернув собi звичайний зiр, це дуже добре!
  Мiрон пiдвiв голову i посмiхнувся. Вчитель глянув на нас:
  - А ви двоє так i не побороли свiй страх перед темрявою! Давайте, зберiться i пробуйте знову.
  Ми з Дореєм стали навпроти один одного. Я заплющила очi, i замiсть того, щоб знову шукати у собi ту кляту темряву, замислилася над словами учителя. Ну добре, я! Можливо у менi й дiсно зосталися якiсь слiди вiд дитячого страху перед темрявою. Але сам Дорей! Вiн ж уже дорослий! Спадкоємець двох графств! I не виглядає вiн на того, хто чогось боїться.
  Мої думки знову перервав вiтер. Але це вже не був ледь чутний вiтерець. За моєю спиною повiяло таким холодом, що я здригнулася. Коли розплющила очi, то побачила, що вiтер гуляє по всiй бiблiотецi. Багаття у камiнi майже загасло, не маючи змоги боротися з вiтром такої сили. Дорей дивився прямо перед собою i по його очах проносилася темрява. Вона то з"являлася, то зникала, проносячись по очах, наче темнi хмари, залишаючи бруднi плями, наче кiптява.
  - Дорею! - крикнув вчитель.
  Тим часом вiтер набирав сили. Зненацька вiдчинилися всi вiкна, а книги почали випадати зi стелажiв. Одна боляче вдарила мене по плечу, а iнша з кованою палiтуркою по головi i здається розсiкла шкiру на потилицi. Я впала на пiдлогу, а зверху на мене i далi сипалися важкi книги. Пiд стелею небезпечно хитався i скрипiв кований свiтильник зi свiчками, якi вже погасив вiтер.
  - Дорею! - крiзь шум чулися крики. Я постаралася пiднятися, однiєю рукою тримаючись за голову, i вiдчуваючи як по руцi тече щось гаряче. Дорей зненацька ступив кiлька крокiв назад, але не впав, як Мiрон, а тримався на ногах. Очi його раптово стали зовсiм нормальнi, i так само раптово стих увесь вiтер.
  Вчитель зостався коло Дорей, Мiрон кинувся менi допомагати.
  - Що з тобою? - перелякано питався Мiрон. Я подивилася на свою руку, вона була вся в кровi.
  Дорей глянув на мене, i рiзко вiдвернувся до вiкна.
  - Я мало не вбив дiвчинку.
  "Грiш цiна тiй дiвчинцi, яку можна прибити книжкою" - подумалося менi, але вiд шоку менi так зцiпило зуби, що я не видала нi звуку.
  - Iллiнiє, покажи голову, - пiдiйшов до мене Вчитель i розвернув до себе спиною. - Ти ще десь поранена, крiм голови?
  Я заперечно похитала головою.
  - Голова крутиться? Тебе не тошнить? В тебе може бути струс мозку... - Вчитель оглядав мене з усiх сторiн.
  Я знову заперечно похитала головою. Мiрон схвильовано дивився на мене, а Дорей дивився у вiкно. Я бачила тiльки як його руки стискають пiдвiконня, нiби зараз проломлять, i спина здригається вiд рiзкого дихання.
  - У мене мiцна голова,- прохрипiла я i спробувала посмiхнутися. Судячи по виразу облич Вчителя i Мiрона, вийшло жалюгiдно.
  Вчитель з сумнiвом глянув на Дорея, а потiм повернувся знову до нас.
  - Мiроне, проведи Iллiнiю до її кiмнати. Будь обережний. Iллiнiє, якщо тобi стане гiрше, не соромся, i проси тiтку кликати одразу графського лiкаря.
  "Та звичайно" - подумала я.
  - I ще... про це нiкому не потрiбно знати. Нiкому! Вигадай щось для тiтки.
  Я знову кивнула, i поспiшила забратися з цiєї бiблiотеки. I вдалося менi це навiть швидше за Мiрона. За дверима Мiрон, видно не надто менi довiряючи, взяв мене за руку i не вiдпускав аж до дверей моєї кiмнати.
  "Та нехай, - подумала я, бо не мала сили думати, що вiдповiм тiтцi, якщо вона нас побачить.
  Все добре? - знову спитав Мiрон.
  Все добре, не хвилюйся, - заспокоїла я його i швидко втекла до кiмнати. На щастя, тiтки вдома не було.
  Тiтка з"явилася, коли я вимочувала скадену у кiлька раз тряпку у холоднiй водi i прикладала ззаду до голови. Вода вже була геть рожева, майже червона, а волосся ззаду все одно було геть липке, i кров не хотiла зупинятися.
  " Це що таке?" - геть перелякалася тiтка.
  - На сходах впала.
  -Як це на сходах впала? - недовiрливо перепитала тiтка.
  - Та так, iшла з заняття, зiсковзнула зi сходинки, впала, i вдарилася головою... До сходинки - уточнила я.
  Розгубленiсть на обличчi тiтки помiнялася на злiсть.
  - От дурепа! Ну як можна впастi зi сходiв! Ти що - баба стара, ходити не можеш? Усi нормальнi люди по сторонам дивляться, а ти як задумаєшся, то нiчого не бачиш. Ну що за дурепа?
  Отака в мене тiтка. I як на мене, це набагато краще, нiж якби вона зараз почала ридати i втiшати мене як маленьку дитину.
  - Ану дай сюди голову! - тiтка сiла коло мене, шарпнула голову до себе, обмацала всю потилицю, пару раз тикнула пальцями прямо в рану, i зробила висновок:
  - Треба зашити! Я iду покличу стару Кару.
  Тiтка зiрвалася, розкрила дверi i рiзко вiдступила. На порозi стояв старий лiкар графа.
  - Доброї ночi, - привiтався лiкар.
  - Е-е, доброї, - сказала тiтка, i нарештi згадала зробити короткий кнiксен.
  Та-а-ак, - лiкар рiшуче ввiйшов до кiмнати i глянув на мене. - Ага. Значить так, панi, помiняйте воду, будь ласка, на чисту.
  Поки тiтка Яра принесла чистої води, лiкар мене оглянув, задав кiлька питань про самопочуття i сказав: Та-а-ак, будемо зашивати. Будеш як новенька!
  "Я i є новенька, - подумала я, - це ви старенький, - але звичайно ж промовчала.
  Потiм лiкар щось там промивав, мазав чимось, вiд чого вся шкiра затерпла, зашивав, i накладав зверху пов"язку.
  - От i все! Лежи i вiдпочивай. Сон найкращi лiки.- сказав лiкар, i швидко зник з нашої кiмнати, поки тiтка Яра не замучила його питаннями.
  Зате я залишилася.
  - Значить, зi сходiв впала? - прошипiла тiтка. - I вiдколи це графський лiкар лiкує всiх дуреп, що гепаються зi сходiв??
  - Я не знаю. - вiдповiла я, лежачи на боцi з заплющеними очима.
  - Ану вiдповiдай, що ти натворила?!
  - Нiчого я не натворила! - обурилася я, i аж пiднялася. - Я йшла з заняття i впала на сходах. За мною спускався Вчитель, допомiг менi пiдвестися. Мабуть, це вiн i попросив лiкаря мене оглянути. Ти ж знаєш, що вони друзi.
  Тiтка з пiдозрою зiщулила очi. А потiм мовчки загасила свiчки i теж вляглася спати.
  Я ще довго не могла заснути, але намагалася не крутится, щоб не з"їхала пов"язка, i щоб не розбудити тiтку. Але потiм сон зморив i мене.
  ... Я блукаю вночi по нашому замку. Ходжу темними коридорами, знайомими i незнайомими. Спускаюся все нижче по сходах. Ось це мiсце пiд сходами менi знайоме. Тут є низьке прямокутне вiконечко, яке ледь пiдiймається над рiвнем землi. Але все одно з нього просочується зараз мiсячне свiтло. I все ж цей маленький закуток пiд сходами якийсь не такий як завжди. На пiдлозi чорнiє темна ляда. Я вiдкриваю її за кiльце догори i бачу, що у низ ведуть старi дерев"янi сходи. Спускаюся по них униз, а внизу так темно, що не видно абсолютно нiчого. Раптом ляда закривається i я залишаюся сама в абсолютнiй темрявi. Вона одразу оживає. Я вiдчуваю, що десь далеко є щось велике i страшне, i воно наближається до мене. Наближається стрiмко, як вiтер, летить по повiтрю i завмирає прямо за моєю спиною. Вiд жаху я не можу поворухнутися. Але вiдчуваю, що те щось з темряви падає прямо на мене. I в той момент, коли воно мене торкається, я просинаюся...
 Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"