Радивилiвський Загальноосвiтнiй Лiцей : другие произведения.

Радивилiвськi мотиви

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
 Ваша оценка:

  Збiрка 2012 року
  Радивилiвський загальноосвiтнiй лiцей
  
  Редактор i упорядник Володимир ЯЩУК
  
   "Радивилiвськi мотиви" - одинадцятий збiрник лiтературних творiв учнiв Радивилiвського загальноосвiтнього лiцею за роки його iснування.
  Попереднi збiрки: "Провесiнь" (2002), "На свiтанку" (2003), "Здрастуй, юносте!" (2004), "Вiдкриття почуттiв" (2005), "Прорiст" (2006), "Проба голосу" (2007), "Твори у ваш альбом" (2008), "Лiцею мiй!" 92009), "Знову весна" (2010), "Десята сходинка" (2011).
  Лiце§сти неодноразово ставали переможцями i призерами обласного конкурсу учнiвсько§ творчостi. Твори лiце§стiв публiкуються у мiсцевiй пресi, на Iнтернет-сайтi лiтературно§ студi§ "Провесiнь", у колективних збiрниках.
  
  
  Катерина Пiзюр
  (11 клас)
  
  Перед зимою
  
  Так дивно... Ще осiнь в усiх сво§ барвах, а я вже хочу зими. Зовсiм недавно було лiто, i всi радiли сонцю, гарнiй погодi й теплу. А осiнь - це продовження навчання. Знову книги, конспекти, будильник. Сонннi обличчя майже навмання прошкують щоранку в свiй "другий дiм" - за знаннями.
  Глибока осiнь.Час бiжить досить швидко, ранки схожi однi на однi, не вирiзниш у плинi днiв. Вже якось набридли безнастаннi дощi та пронизлива сирiсть. Хочеться пройтися прикрашеною бiлим нарядом вулицею - i ловити обличчям лапатi снiжинки. Все стає таке святкове, бентежить почуття, налаштовує на поетичний лад. А там, не зогледишся, i новорiчнi свята надiйдуть. Ех,все-таки як чудово, що у нас є чотири пори року. Кожного разу ми насолоджуємося чимось новим i водночас таким зворушливо-знайомим, рiдним, комфортним для нас.
  Потрiбно вносити щось нове до нашого життя - лише тодi воно стане таким, як ми цього хочемо. Особисто мо§ плани в цi осiннi днi простi - дочекатися зими. Тодi й кожен ранок для мене буде хоч i холодним , зате, впевнена, вражаючим, яскравим, бажаним. А хто все ж бiльше вiдданий настроям осенi, тому бажаю: хай стане вона по-справжньому особлива i незабутня. Як-не-як, для життя дуже важливi яскравi моменти, якi потiм так приємно згадувати. Тож живiмо з повнотою почуттiв i радiймо кожному дню - такого, як цей, що минає, вже не буде.
  
  Марiя Савич
  (11 клас)
  
  Новорiчний етюд
  
  Знайомий з дитинства нiжний i трiшки гострий запах хво§, веселковий блиск iграшок i власне, смiшне i незнайоме, обличчя, вiдбите десь у таємничiй глибинi яскраво-червоќних, оранжевих, зелених кульок. Ми заклопотано бiќгаємо довкола свiтлого, з прозорими краплинками розталого снiгу, деревця, що сто§ть у кутку кiмнати, i в щасливих суперечках вирiшуємо долю його святќкового вбрання, з дитячою серйознiстю обговорюємо кожну деталь, кожний штрих цього чудового феєрверку. В крiслi поважно сидить наш кiт Васька i здивованими зеленими очиќма спостерiгає це не зроќзумiле йому дiйство. Ми й не пiдозрюємо, що вночi наша красуня, жалiбно зойкнувши, продзвенiвши стоќголосими дзвiночками, впаќде на пiдлогу. Васька таки вiдомстить за надмiрну нашу увагу до не§, за повќине iгнорування його приќсутностi.
  А ми з нетерпiнням чеќкаємо новорiчних чудес, коли ось-ось увiйде до хати сповнений гiдностi, трохи сумний дiдусь з довгою бiлою бородою, а перегодом, попроќщавшись iз нами, розтане в повiтрi. I нам до слiз жаль цього доброго дiдуся - року, що минає, а на поќрiг вже ступає маленький, зовсiм юний рiк Новий, 2012. Ми не знаємо, що принесе вiн нам, i нашi очi сяють зволожено.
  Ми зустрiчаємо Новий рiк - свято, коли хочеться багато-багато пухнастого снiгу, коли до ранку свiќтяться вогнями лiсовi красунi, коли над ранок сняться фантастичнi сни i збуваќються найнеймовiрнiшi мрi§...
  
   ***
  Про кохання я словами не сказала,
  Про кохання промовляли тiльки очi,
  Понадвечiр проводжала до вокзалу,
  Ах ви, очi, ах ви, зрадницi дiвочi.
  Ми прощалися, бентежила розлука,
  Завмирало юне серце вiд тривоги,
  Ми мовчали, промовляли тiльки руки,
  I зрадливо, так зрадливо терпли ноги...
  
  
  
  
  Дмитро Логiн
  (11 клас)
  
  ***
  Ми - дiти сонця, вiтру i землi,
  Ми живемо не днем єдиним,
  Зусилля докладемо чималi,
  Щоб возвеличити iм"я людини.
  
  Запаси корисних копалин не без меж,
  I день прийдешнiй нас спита без жарту:
  А звiдки ти енергiю вiзьмеш,
  Коли життя поставиться на карту?
  
  О, скiльки сил природи i стихiй
  Приборкати повиннi неодмiнно,
  Щоб захистити дiм i твiй, i мiй -
  Енергоносiям знайти замiну.
  
  А допоможуть в цьому i вiтри,
  I сонячне промiння, й нашi рiки,
  Яких не помiчали до пори
  Природи бузувiри й недорiки.
  
  Ми навчимось служити нам усе,
  Що збереже тепло Землi-планети,
  Що вiру в день грядущий принесе
  Й натхнення в серце юного поета.
  
  Ми - дiти сонця, вiтру i землi,
  Ми живемо не днем єдиним,
  Зусилля докладемо чималi,
  Щоб возвеличити iм"я людини.
  
  
  Ганна Крук
  (10 клас)
  
  ***
  Не квапся i обдумай все як слiд -
  I недомовленi слова в душi озвуться.
  I зазвучать нам танцi i пiснi,
  А пелена образ i гнiв минуться.
  
  А поки що i ти, i я - однi,
  В самотинi у цiм великiм свiтi,
  I в душах нам тривога залягла,
  Й серця такi холоднi, не зiгрiтi.
  
  ***
  Яскравий пожовклий лисок
  Упав на моє пiдвiконня,
  Неначе записка вiд тебе
  З теплом iз твоє§ долонi.
  Листок притулю до щоки,
  Хай зцiлить вiд болю кохання,
  I свiтлiсть думкам принесе,
  I душу спасе вiд блукання.
  
  ***
  А снiг такий тендiтний-претендiтний,
  Немовби наше юне свiтовiдчуття.
  I кожний слiд глибокий i помiтний,
  Неначе карб, немов передчуття.
  Зима хурделить, кидає в обличчя,
  Колючий снiг - колючий, як слова,
  Та щулитися нам нiяк не личить,
  Так витривалостi людина набува.
  Бо i в життi, як у самiй природi,
  Недобре слово душу крижанить,
  Та треба вистоять, надiятися годi,
  Що воднораз минеться все за мить.
  А снiг такий тендiтний-претендiтний,
  Немовби наше юне свiтовiдчуття.
  I кожний слiд глибокий i помiтний,
  Неначе карб, немов передчуття.
  
  
  ***
  Пiвмiста вже закидано снiгами,
  Ну як знайти нам вуличку навстрiч,
  Душа стривожена й пронизана вiтрами.
  Нi просвiтку у нiй, сама лиш нiч.
  
  Всi почуття затьмаренi словами,
  Котрi поглинули нас глеєм протирiч.
  То щастя розминулося iз нами...
  А може, ти його iще поклич?..
  
  I може, диво станеться iз нами,
  Й снiги ураз загомонять струмками,
  Даруючи провiсництво весни.
  
  I вiдпливуть удаль журливi сни.
  Бо чи були й потрiбнi нам вони,
  Коли сердець вiдлуння помiж нами?
  
  
  Руслана Кошельник
  (10 клас)
  
  ***
  Радивилiв, ти рiдне мiстечко моє,
  Я горджуся тобою, привiтним,
  I втiшаюся щиро, що ти в мене є,
  Найдорожче в великому свiтi.
  
  Тут Хмельницький козацькi полки гуртував,
  Для звитяжних бо§в, для вiдплати...
  Радивилiвцi теж у походи iшли,
  Щоб вiтчизну свою визволяти.
  
  Тут великий Кутузов iз вiйськом бував,
  Тут Бальзака вiтали i знали.
  Зупинялися тут Костомаров, Франко,
  Радивилiв вони не минали...
  
  Нашi во§ни славнi в горнилi вiйни
  Вiд фашистiв тебе визволяли,
  Щоб у мирнi§ днi вiдродилось життя
  I страждання ми бiльше не знали.
  
  I iсторiя, й доблесть, i слава жива -
  Вiд доби праминуло§ i до ново§,
  Будуть соками знов наливатись хлiба -
  I роститиме мiсто геро§в.
  
  Радивилове мiй, розростайся щодня
  I ставай красивiшим щокроку.
  Ми ж бо, дiти тво§, добру славу твою
  Будем множити з року до року.
  
  ***
  Похмура вулиця, туман,
  Опале листя, дощ, обман,
  Холодний погляд перехожих,
  I листя, що танцює вальс.
  У шибку б"ється, хоче грiтись,
  А шибка плаче, просить вiтра,
  Щоб той на мить притих
  I щоб не тьмарив свiтла,
  Що й так ледь-ледь горить.
  
  ***
  Давно забутий тихий рай,
  Ромашок i волошок край,
  Де тиха рiчка край села
  Пливе у море - долею життя.
  I тиха пiсня солов"§на,
  I неповторна, i єдина,
  Та пiсня щира материна -
  Вона ж бо так любила нас.
  А час пливе - й не зупинити,
  I треба далi гiдно жити,
  Надiятися, вiрити й любити
  I у життi свiй шлях вiдкрити.
  
  Весняний мотив
  
  Весна iде! Весна iде!
  I так бентежно повiває.
  Все вище сонечко бреде
  I щедро землю прогрiває.
  А сонце - ясно-золоте
  I небо чисто-голубе,
  I все духмянiє весною
  I тiшить погляд новизною.
  А ось проклюнулась травичка,
  Всiм квiтам любая сестричка.
  I вже дарують сво§ соки
  Гiнкi берези бiлобокi.
  Бруньки вербовi - теж чудовi,
  Милують серце, ваблять зiр.
  Весна прийшла, весна буяє,
  Ти чарам весняним повiр!
  
  Олег Мулько
  (11 клас)
  Подвиг Нечая
  Нерiвними були сили, польська армiя взяла козацький табiр в облогу. Шляхтичi пропонували бунтарям здатися в полон, а взамiн обiцяли життя. Але козаки вже добре знали цiну таким обiцянкам i замiсть рабських принижень вибрали волю i самопожертву. Щоб поневолювачi зрозумiли: завтра iншi встануть на боротьбу, прийдуть новi поколiння, а дух непокори i волелюбностi не зникне - житиме в переказах, легендах, додаватиме сил вiдстоювати сво§ права.
  Триста §х, смiливцiв, узялися прикривати вiдступ основних сил козацького во§нства. Кожному протистояли десятки, якщо не сотнi ворогiв. Ось уже залишився останнiй вiдчайдух на прiзвисько Нечай. Не опустив рук, бачачи перед собою вбитих i смертельно поранених товаришiв, котрi стiкали кров"ю. Його тiло теж понiвечили рани, кров застилала погляд, але вiн продовжував бiй, уже майже безрозсудний. Сам польський король, пiд"§хавши до болотисто§ заплави рiчки Пляшiвки, спостерiгав, як десятки жовнiрiв безрезультатно намагаються приборкати козака. Сказав, що особисто гарантує йому життя, якщо той припинить опiр. На це Нечай тiльки голосно засмiявся i ще вiдчайдушнiше змахнув косою, стинаючи голови нападникiв.
  Один боєць стягнув до себе чимало польських жовнiрiв i найманцiв з числа московитiв. I своєю жертовнiстю сповiльнив наступ ворога. Минуло 360 лiт, але й до сьогоднi збереглися легенди i думи про цього смiливця, якого iменують Iваном Нечаєм, мiсце його загибелi, урочище Козакова Яма бiля села Острiв, вiдвiдують туристи. У таких геро§в ми вчилися i вчимося вiдданостi сво§й рiднiй землi, готовностi §§ захищати.
  
  Анжела Косiнчук
  (10 клас)
  
  Незримий ангел
  
  Як в душi лиш зрада зазимує
  Як слiзьми серце затремтять
  Скаже мама "що болить, дитино?"
  I теплiше в свiтi стане жить.
  Витерпить невдячнiсть i зневагу
  Виплаче й без докору простить
  Мамi вiд життя потрiбно мало
  Щоб над нами сяяла блакить
  Не своя печаль §й серце студить
  I молитву знає лиш одну
  Щоб щастило донечцi усюди.
  I коли вона пiде у вiчнiсть
  Неодмiнно й щедро все залишить
  Всю любов i оберiг тобi
  Лежить полем в ранiшнiм туманi
  Роси засрiблять чумацький шлях
  Наша мама завжди поруч з нами
  Ангелом незримим у серцях.
  
  ***
  Колись ми надвечiр стояли
  I мiсяць бентежно свiтив,
  Мене ти голубив словами
  I нiжно до серця тулив...
  Тепер я прощаюсь з тобою,
  В уявi цiлую тебе...
  Так важко вiд твого "словечка",
  Що зводить зi свiту мене.
  Кохай собi iншу i кращу,
  Хай в золотi сяє вона.
  Вона так кохати не зможе,
  Не зможе кохати, як я.
  
  ***
  Ой ти, осене, смутком огорнута
  Й кольорами опалого листу,
  Ти спiвзвучна моєму мiноровi -
  Днi мо§ невеселi й iмлистi.
  Моя мрiя, мов птаха пiдстрелена,
  Вiд натуги не впасти аж млiє.
  Так тривожно в дорослому свiтовi.
  Чи коханий мене зрозумiє?
  А чи сльози мо§ нерозгаданi
  Не остудять сердечних поривiв?
  Ти порадь менi, осене мудростi,
  Хто вони, непiдробно щасливi?
  
  
  Олена Ковальчук
  (9 клас)
  
  Замiтає день сво§ слiди
  
  Ще коли небо зовсiм свiтле, не затягнуте паволокою присмерку, на ньому промальовується блiдуватий мiсяць. Починає сутенiти. Дуже стрiмко небо вдягає на себе темну ватяну синь. Яскраво спалахує найперша зiрка, i так було споконвiку. День наче прибирає за собою, замiтає сво§ слiди.
  I ми враз опиняємося в iншому свiтi. Свiтi з безмежнiстю небесних свiтил, загадковiстю напiвпримарних краєвидiв, якi хочеться замалювати, та навряд чи доберу вiдповiднi барви для такого безконечного полотна часу.
  Вечiрня атмосфера заворожує, i без примусу спостерiгаєш за дивовижним дiйством. Воно охоплює всю душу, бере §§ в полон, тож у нiй дiється щось фантастичне: вiдчуваєш спалах емоцiй, потужнiший вiд спалаху найяскравiшого свiтла. Воно, це дiйство, надихає, сповнює трепетними почуттями, змушує хоч на декiлька хвилин вiдволiктися вiд буденностi i закарбувати в душу всю красу природи i всесвiту.
  Природа - генiальна рiч, це потрiбно лише помiчати.
  
  Ольга Грицайчук
  (9 клас)
  
  Ти не забутий...
  
  I не пом"яне батько з сином,
   Не скаже синовi: "Молись,
   Молися, сину: за Вкра§ну
   Його замучили колись".
   Менi однаково, чи буде
   Той син молитися, чи нi...
   Та не однаково менi,
   Як Укра§ну злi§ люде
   Присплять, лукавi, i в огнi
   §§, окраденую, збудять...
  Ох, не однаково менi.
  Рядки з вiрша Тараса Григоровича Шевченка впились у мою душу i залишили там незнищенний вiдбиток, який буде нагадувати менi про те, що наша кра§на має ким гордитися i має кому дякувати за таку щиру i вiрну боротьбу за §§ iнтереси.
  Укра§нський Кобзар, що його тепер знає кожен, вiд малого до старого, був i залишається яскравим прикладом для кожно§ людини в цьому свiтi. Вiн жив у роки тотального гноблення укра§нсько§ мови i творив-усупереч обставинам. З-пiд пера Тараса Григоровича вийшло багато антицарських творiв, за якi вiн вiдбував жорстокi покарання, але нi на мить не сумнiвався у правильностi вибору. Його, колишнього крiпака, гнiтила думка про нелюдське, жорстоке ставлення панiв до пригнобленого та вимученого постiйною боротьбою народу. Молодий та енергiйний Шевченко палав думками про майбутнє Укра§ни, хотiв зробити з тодiшньо§ пiдневiльно§ каторги, на яку перетворилась наша земля, вiльну та процвiтаючу, нову щасливу державу. Енергетика, якою митець наситив сво§ твори, й досi палає незгасаючим полум'ям любовi, любовi до свого народу, свого краю.
  Твори Тараса Шевченка наповненi ненавистю до катiв Укра§ни, кожен рядок нiби закликає нас пiднятися, виступити проти поневолення, стати на захист вiтчизни.
  Тодiшнiй уряд Росiйсько§ iмперi§ загубив чимало талановитих людей, у §х числi й Шевченко. Тарас Григорович пройшов через страшнi муки, якi, незважаючи на свою жорстокiсть, не зломили сталеву волю поета. Багато випробовувань доля приготувала для Шевченка, та кожне вiн пережив гордо, йдучи до своє§ мрi§. Навiть коли вiн очiкував смертi, пройшовши через пекло усiх земних випробувань, його серце, як i колись, билось з такою сильною надiєю на порятунок, порятунок нас, його народу вiд царських нелюдiв.
  I ось тепер, коли ми з вами живемо в вiльнiй, квiтучiй кра§нi, ми маємо схилити голови перед видатною людиною, яка вiддала безцiнний скарб - своє життя за наше щасливе майбутнє.
  Нi, Кобзарю, ти не забутий, ти завжди житимеш у наших серцях!
  
  Iрина Жукевич
  (9 клас)
  
  Мама
  
  Матерi... якi вони вiрнi i вiдданi, якi нiжнi i лагiднi, моментами суворi i непохитнi. Тiльки §м вiдомо все - про що думає, що вiдчуває §хнiй син чи донька. Тiльки вони змовчують нам про всi проблеми i болi материнства.
  Проте як же нам хочеться бути самовпевненими, дорослими i самостiйними, як палко ми бажаємо довести §м свою правоту, навiть якщо вона i примарна, як iнодi полюбляємо посперечатись. Так, це все про нас. А на ранок у косi в матерi - ще одна сива волосинка. А ми прокинемося у хорошому настро§, бо таки довели своє. Проте матерi все пробачають i забувають, нiколи не тримають зла, бо вони - матерi, вони - найвищий щабель, котрого може досягти жiнка.
  Завжди бути поруч з дитиною, розумiти i пiдтримувати - §хнiй святий обов'язок. Материнська любов - безмежний океан. Материнська любов - непрочитаний том книги. Материнська любов... що ми знаємо про не§? Тiльки те, що вона - безкорислива i самовiддана, як i сама матiр. Мати -найдорожча людина у свiтi.
  Мамо... вибач, бо я люблю тебе...
  
  Андрiй Мошкун
  (у 2011 роцi закiнчив лiцей, нинi У Волинському унiверситетi здобуває фах журналiста)
   Робiмо все вiд нас залежне...
  Як на мiй погляд, укра§нська мова в нашiй державi, попри зафiксований у Конституцi§ державний статус, переживає скрутнi часи, вiдходить на другоряднi позицi§. Лише менше половини книг, газет та журналiв в Укра§нi видаються державною мовою, i це впадає у вiчi в будь-якiй книгарнi, у першому-лiпшому газетному кiоску. Засилля росiйсько§ мови спостерiгається i на телебаченнi.
  Але найбiльший бiль та занепокоєння у мене викликає те, що багато хто з-посеред корiнних укра§нцiв забувають батькiвську мову. Навiть декому з мо§х ровесникiв у цiлковито укра§номовному Радивилiвському районi здається, що розмовляти по-укра§нськи стало немодно i несучасно. Рiдко зустрiнеш молоду людину, яка розмовляє "чистою" укра§нською мовою, а не суржиком. Що вже казати про значною мiрою росiйськомовну схiдну Укра§ну. I це величезна проблема всiє§ нацi§, народу.
  Утвердити державнiсть Укра§ни, вважаю, можливо лише через збереження надбань §§ культури, укра§нсько§ мови, цим визначається i репутацiю нашо§ кра§ни на мiжнароднiй аренi. Чи може Укра§на самоствердитись як сучасна держава з високорозвиненою культурою, якщо жителi цiє§ кра§ни забувають сво§ звича§ i традицi§, забувають свою iсторiю? Варто лиш згадати, скiльки зусиль було потрачено, скiльки своє§ кровi пролили патрiоти-укра§нцi для того, щоб наша мова не залишилася в iсторi§, а послугувала чинником проголошення незалежностi Укра§ни.
  Нинiшнє напiввизнане-напiвневизнане становище укра§нсько§ мови - не лише вiдгомiн iмперського ставлення Росi§ до нашого народу в часи царизму i бiльшовизму, проблема iснує й через те, що влада недостатньо пiдтримує укра§нського книговидавця, укра§номовну пресу, не переймається вiдсутнiстю повноцiнного укра§нського кiно. Укра§нськi книги коштують дорожче, нiж завезенi з-за кордону росiйськомовнi. Укра§нськi бiзнесмени, якi нажили свiй капiтал, нерiдко обкрадаючи укра§нський народ, на превеликий жаль, з бiльшим бажанням вкладають кошти у розвиток росiйсько§ естради, росiйського кiно, анiж укра§нського мистецтва, укра§нського книговидання.
  Звернiмо увагу на наших чиновникiв, представникiв шоу-бiзнесу, спортсменiв , - велика §х частина не лише не розмовляє укра§нською мовою публiчно, а й не володiє нею. А цi ж люди щоденно виступають по телебаченню, на прес-конференцiях. Який приклад вони подають? Я розумiю, що нереально i недоцiльно вимагати вiд вихiдцiв iз iнших кра§н, iмiгрантiв розмовляти по-укра§нськи, адже ця мова не є для них рiдною i зручною. Це потрiбно, насамперед, вимагати вiд себе, вiд сво§х рiдних та знайомих. Тож закликаю всiх небайдужих: робiмо все вiд нас залежне, щоб мова нашо§ нацi§ розвивалася i жила, була справжньою вiзитною карткою Укра§ни в свiтi.
  
  Слово письменника
  
  Микола Тимчак
  (Часто буваючи в Радивиловi, дубенський поет Микола Тимчак зустрiчається i зi сво§ми юними читачами, в тому числi учнями загальноосвiтнього лiцею. I щоразу чує слова щиро§ вдячностi вiд тих, хто прилучився до його високого поетичного слова).
  
  НЕДОВIРКИ
  
  Тато скидають терновий вiнець перед нами,
  Руки цвяхованi - зводять пiд стелю горбату,
   Просять нас пальцi встромити пiд ребра до рани.
  - Нащо?
  Нi в що ми не вiримо, тату.
  
  Мама бiжать навпрошки через вiчностi поле.
  Помiж чорнобилем впали - i встали хутенько:
  Хочуть устигнути перехрестити нам чола.
  - Нащо?
  Нi в що ми не вiримо, ненько.
  
  Вже навперейми iдуть на отецьку дорогу
  Вiтром повiйним розкиданi в свiтi сирiтки
  I, як Господнi ангелики, дзвонять тривогу.
  - Нащо?
  Нi в що ми не вiримо, дiтки.
  
  Снiгом сибiровим правда упала далека,
   В душах скликає нову Переяславську раду.
  Пам'ять розiп'яту §й воскрешати нелегко.
  - Нащо?
  Нi в що ми не вiримо, правдо.
  
  
  ***
  Баба жила iз незвiданих пiр.
  Мала коси фарбованi "пiд Сибiр".
  Баба, наче земля, горбата
  Була затята.
  Коли трутили церкву вночi край села,
  Вона довго i чорно кляла.
  А на Пасху до крашанки хрону втерла -
  I вмерла.
  Мала вдома на покутi давню iкону,
  А за нею - книжечку сховану.
  Поминальну, за вiчний душi упокiй.
  Замордований рiд був пом'янутий в нiй.
  Всi записанi бабою дрiбно-дрiбненько,
  А мiж ними - Тарас Шевченко.
  Я носив би ту книжку
  Вiд хати до хати,
  Я просив би
  Дiтей по нiй вчити читати.
  
  ***
  "Нехай благословиться
  на третiй штих".
  I.К.Свєшнiков.
  Трiскалась грубка - вже тиждень горiли книжки,
  Нагло засудженi до неминучо§ страти.
  Мама вiдважились: порозпихали в мiшки
  Шмат книгозбiрнi i винесли поночi з хати.
  
  Покрадь пiд заступ саджали Тарасiв "Кобзар",
  Пам'ять народу вкривали, як зерня озиме,
  I пильнували, щоб мiсяць старий з-поза хмар
  Не засвiтив свою бiлу лiхтарню над ними...
  
  Потiм був день, коли "гостi" у дверi зайшли,
  Щупами сiно кололи на хатнiм горищi,
  Дзьобали гнiй i топталися в купi золи.
  Знали б вони, чого варте оте попелище.
  
  Вiтер вилизував згуслi молока снiгiв,
  Кiньми хитав i людьми на колгоспному полi.
  Довгi роки шелестiли на лезах плугiв
  Книжнi листки, наче крила отецько§ долi.
  
  Я на розкопi нетлiнно§ правди стою.
  Благословилось на штих у глибокiм сумлiннi.
  Вигорнув з попелу зранену пам'ять свою,
  Щупом проколену там, на горищi, у сiнi.
  
  
  КРОК
  
  Шепталася тиша в чеканнi грози Мендельсона,
  Горiла фата - аж займався над нею вiнок.
  Ти йшла бiля мене i ти ще була незаконна,
  Та першою стала на рушничок.
  
  Тобi нашептали, що будеш усiм верхувати,
  Як перша потопчеш на чистих льонах вишиття.
  Ти думала: просто пошарпанi долi латати?
  Ти думала: легко любов довести до пуття?
  
  Владуй, моя чiчко, пильнуй - де тоненько, там рветься.
  Життєвi борщi, пошануйся, - не пересоли.
  /Здригається тяжко везувiй жiночого серця.
  О, скiльки мiж нами чорняво§ впало золи!/.
  
  Видзвонюй на сполох полумисками, тарiлками,
  Суши перкалевi хоругви крикливих синiв.
  Признайся - нелегко? Давай помiняймось ролями,-
  У нашiм коханнi не кожен ще кущ перецвiв.
  
  Затяте жiноцтво, святе у сво§й невпокорi.
  Губами притримує зойк i вимолює крок.
  Отой, що попереду мужа у щастi i в горi.
  Отой - пiд фатою фатальною - на рушничок.
  
  Пiсня покинутого немовляти
  
  Мамочко, ненько, моя матусю,
  Я ще маленьке, та маю душу.
  Серце хутенько б'є кулачатком.
  Як я - без тебе? Як я - без татка?
  
  Я ще не вмiю слова стулити -
  Анi проклясти, анi простити.
  Що ж ти не любиш мене нi крихти?
  Я ж за тобою не можу бiгти.
  
  Я твоя рання самотня пташка.
  Крильця з пелюшок вирвати тяжко.
   Аби розбити своє нещастя,
  Я ще не вмiю з гнiздечка впасти.
  
  Станеш фатоньку бiлу вдягати -
  Я пташенятком влечу до хати.
  Буду свiтити пам'ятi свiчку
  У твою чорну шлюбную нiчку.
  
  А як заснете пiд рушниками,
  Я потихеньку ляжу мiж вами -
  I твоє серце хапну у жменьку -
  Мучся, матусю, мучся, рiдненька!
  
  Не вiдречешся кревного болю.
  Я ж тобi, мамцю, витопчу долю:
  Нiжками тупцi, нiжками тупцi
  I - простягаю до тебе руцi.
  
  Пiсляслово
  
  Як навчитися писати вiршi?
  
  Талановитi вiршi навчитися писати, мабуть, не можна - це дано або не дано людинi згори. А от навчитися писати хорошi, грамотнi вiршi може кожен. Сто-двiстi рокiв тому будь-яка освiчена людина могла написати кiлька римованих рядкiв в альбом дiвчинi або скласти привiтання другу. Цi вiршi не залишилися у вiках, але вони були грамотнi й доречнi для свого часу.
  З чого розпочати?
  Отже, навчитися писати вiршi може будь-яка грамотна начитана людина. Так що в першу чергу, якщо ви хочете навчитися це робити, слiд збагачувати свiй словниковий запас. Проза ставиться до помилок легше - врешi, будь-який редактор може §х виправити. А от якщо ви написали вiрш, у якому не узгодженi вiдмiнки або неправильно вжитi прийменники, виправити його вже майже неможливо. Будь-яка граматична неточнiсть у вiршi є набагато помiтнiшою, нiж у прозi. На жаль, багато хто вважає невмiння висловити думку по-укра§нськи за полiт натхнення. А проте неграмотний вiрш жалюгiдний, навiть якщо автор плакав, пишучи його.
  Як пiдвищити грамотнiсть? Є дуже простий спосiб - треба читати добре написанi книги. Поки ви не прочитаєте кiлька тисяч гарних, грамотних вiршiв - ви не почнете серцем вiдчувати, що у вiршах вважати поезiєю, а що нi, де банальна помилка, а де - поетичний прийом.
  Нiщо так не псує вiрш автора-початкiвця, як неритмiчнiсть. Вiршована мова вiдрiзняється вiд прозово§ тим, що вона, як правило, чiтко ритмiзована. У кожному рядку вiрша може бути певна кiлькiсть наголосiв. У деяких випадках наголошених складiв допустимий, але в iшних цей прийом фатальний. Якщо "на слух" ви поки що не вiдчуваєте, як чергуються наголошенi i ненаголошенi склади, малюйте собi схемки.
  У вiршi повинна бути рима. Є вiршi неримованi - вони називаються "бiлими". Але, як правило, коли ви пишете привiтання - вiд вас чекають вiрш, написаний простим розмiром (частiше - ямбом) з чiткою, милозвучною римою. Рима може бути банальна ("любов-кров"), але не приблизна. Пiсля того, як ви, у поривi натхнення, склали кiлька рядкiв, обов"язково уважно §х перечитайте i перевiрте, наскiльки точнi рими. Якщо закiнчення слiв, що римуються, не спiвпадають, - переробляйте.
  Далi - найскладнiше i найбiльш спiрне, бо, на вiдмiну вiд рими, ритм и звукопис не рахується i не вимiрюється за формальними ознаками, це - образний ряд i поетична мова автора. Саме за рахунок образiв i асоцiацiй досягається контакт мiж читачем i поетом. Середнiй i навiть слабкий за формальними критерiями вiрш може жити вiками саме завдяки мальовничому, зрозумiлому, близькому i простому образному ряду.
  Оригiнальнiсть - рiч критична. Якщо ви претендуєте на бiльше, нiж складати вiршi при нагодi, повиннi бути хоч у чомусь не схожi на всiх iнших поетiв. Важливо знайти сво§ слова, свою мову, свою ритмiку, своє оформлення або авторську манеру читання. Поезiя тим i цiнна, що неповторна. Не бiйтеся експериментiв, iгор зi словами, стилiстикою, звукописом.
  Не бiйтеся бути щирими у вiршах - якщо ваше почуття зустрiне розумiння у читачiв, вам пробачать усi огрiхи формального вiршування. Але слiд в обов"язковому порядку роздiляти себе i лiричного героя, адже емоцi§ - це лише привiд для лiтератури. Вашi переживання мало кого хвилюють, поки ви - через призму вiршування - не показали §х натовповi.
  Рядок з психологi§ - найбiльше в текстi абстрактну людину чiпляють перший i останнiй рядки. Вони повиннi бути одними з найсильнiших у всьому вiршi.
  I найважливiше. Навчаючись писати вiршi, вам слiд чiтко вивчити i зрозумiти всi правила формального вiршування - щоб спокiйно й усвiдомлено порушувати §х, якщо логiка цього вимагає. Рiзниця мiж безпорадною помилкою новачка-лiце§ста i впевненим збоєм майстра - в розумiннi. Запам"ятайте правила - i не бiйтеся грати проти них.
  
  
  
  
 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"