Аннотация: Так помирає кохання. Але душа, проходячи крiзь полум"я, стає безсмертною.
Осiнь гарцює на баскому конi. Непокiрлива вершниця Осiнь. Скiльки ще рокiв потому вона жбурлятиме менi в обличчя оберемки золота? Та кожен раз менi вчуватиметься в погордливому реготi зрадливий шепiт березня та Вашi обiцянки...
На жовтий лист з розчахнутих грудей
Поволi падають краплини кольоровi
Фарбують листячко в червоне та руде
Засмученi слiди померлої любовi
Смiються дiтлахи, розгойдується осiнь
Не вимовити слiв, не дивлячись, пiти
Та не забути снiв, якими осiнь просить
Залишити їй хрест, дозволити нести
У мороцi столiть - видiння незабутнi
Крилатая душа до iстини летить
Так звуки до склепiнь пiдносяться могутнi
Так пташечка ширя у зранену блакить
Останнiй корабель пiрнає у туман
Осiннiй карнавал танцює навiжено
Мiж золота й шовкiв - незрушна i нiма
Та виє дикий пес, кошлатий i скажений
...Я буду платить осенним золотом за твою любовь, разбрасывая её с безумной щедростью, а когда не станет богатства, чтобы швырять в лицо наступающей зиме, закрываясь от её оцепенело-леденящего взгляда, я спокойно посмотрю ей в глаза.