Усi подi i персонажi, описанi у повiстi - суто iсторичнi i документально завiренi.
I. Пояс вiрностi
Князь Самуель-Кароль Корецький увiйшов до покою. У лiжку пiд масивним золоченим балдахiном спала його дружина, панi Марцiана з Бобрка. Охмiстриня, панна Красовська, сидiла поруч iз розкритою книжкою. Вочевидь, читала господарцi на нiч, поки та не заснула. Мабуть, зачиталася.
Князь жестом показав й на дверi. Почекав, поки вийде, а тодi пiдiйшов до лiжка.
Рiзким рухом зiрвав з дружини ковдру. Кiлька хвилин роздивлявся. Княгиня Марцiна з Бобрка, удовиця покiйного вельможного Яна Кароля Тарла, вiслицького каштеляна, лежала перед ним у самiй лише сорочцi. Увiснi сорочка зiсковзнула, оноживши лiве плече.
Князь пiднiс свiчку i подивився - чи нема там бува чого? Пригадав же ж бо, що сталося iз графом де ля Фер у Францi - одружився з гарною паненкою, а в то - клеймо у формi лiле, яким тамтешня прокуратура помiчає злочинцiв. Довелося втопити, а самому податися до королiвських мушкетерiв.
- Хвала Боговi, - сказав собi князь. Плече було чисте, без жодно подряпини. Та й як воно могло бути iнакше? Сам же ж перевiряв Марцiанiну бiографiю: усе iдеально. Шляхетна панi, перший чоловiк помер. Якби там щось не те було, цiлий Бобрик про це б балакав!
Заспокоєний, князь поставив свiчку i задрав дружинi сорочку. Та все ще спала - тiльки пойожувалася вiд холоду. Корецький дiстав з кишенi ключа i почав вiдмикати пояс вiрностi. Замок заскреготав, але не пiддався. "Знов заржавiв, - подумав феодал. - треба буде змастити". Вiд скреготу княгиня прокинулася. - А, це Ви? - позiхнула вона.