Кузеляк Роксолана Романовна : другие произведения.

Цiною життя

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Дiвчина походженням з простого мiстеска, незвичайно потрапляє до iншого свiту повного магiї. Для початку вона вступає в академiю магiї, де i знаходить свого судженого рядженого. Але в неї є ще багато проблем, як наприклад те що при записi вона назвалася iменем древнього роду. Чим це загрожує дiвчинi? А це вiдомо тiльки богам.
   Моя iсторiя
   Якщо повiриш-здiйсниться
   Паралельний свiт-моя реальнiсть
   Roksi or Roksana
   Академiя магiї
   або
   Українськi дiвчата не здаються
  
  
  
  
   Куди це мене занесло?!
   Iсторiя ця про чудеса. Якщо повiриш то здiйсниться! Мене звуть Роксi, це моя iсторiя.
   Розпочалось все з початку 2015 року iз 6 сiчня. На цей час менi шiстнадцяць рокiв. Незнаю чому але я люблю читати, або ж дивитись фiльми жанру фентезi. Це моя особливiсть. Рiзнi персонажi яких насправдi неiснує кличуть тебе кудись. У мене завжди було передчуття що чогось не вистачає. Життя таке одноманiтне, кожен день нiчого з собою не несе. Проте є речi якi мене приваблюють. Це наприклад зима... Незнаю чи це бачать всi, але це неймовiрна пора року. Коли виходжу на вулицю в снiгопад, то бачу щось прекрасне. Мiльярди снiжинок лiтають навколо. Це просто красиво, неймовiрно красиво. Часто в зимову нiч я вибiгала з дому i просто двилась на небо. А там зорi, мiльйони зiрок, i це неймовiрно. Я не знаходжу слова щоб описати таке видовище. Коли помiчаєш такi дрiбницi жити стає легше. Проте у мене є особливiсть: я вiрю в магiю. Проте у реальностi її немає. Саме тому я почала читати, там у вигаданому свiтi є чудеса, є магiя, є рiзнi раси. I мене тягнуло в цей свiт я не хотiла щоб все було монотонно. I все таки сталося чудо! Iнакще не можу сказати.
  
  Була нiч... Я стояла на вулцi... Була зима... Сама не знаю чому я вийшла з теплої домiвки на великий мороз. Я просто чекала. Час минав непомiтно. Ну, i в якусь мить я прийшла в себе. Що я робю? I чому? ну i звичайно вiдповiдi не було. Вирiшила пiти до дому... Ще хвилну назад здається все було нормально,
   але стало дiятись щось дивне... Сяйво! Дивне сяйво рiзко вдарило по очах. Блiн як боляче! Що це таке?! Так... Здається в мене шок, спитаєте чого? Та того що сяйво зникло, а стою як заморожена! I неможу поворухнутись! Та що це таке?! Ну, стояти прийшлось недовго тому, що незнаю як але я все таки вирiшила покликати на допомогу. Та промовити й слова не змогла. Тому не знаючи що менi робити я вирiшила знепритомнiти. Ну чому коли читаєш якийсь роман героїня може знепритомнiти коли їй треба а я нi?! Несправедливо! Це несправедливо!!! Так стоп! Що я роблю? Треба прийт в себе!!! Вдихнути й видихнути. I тут до мене прийшла панiка. Передi мною iз нiзвiди зявився якийсь хлопець. Йому б я дала не бiльше вiсiмнадцяти рокiв. Не знаю чому та в мене було одне питання.
   -Що таке?-тихо сптала я. Та вiдповiдi не було, тому я вирiшила що все добре i розвернулась вiд нього i пiшла до дому.
  Та менi не дали. Мене мiцно схопив хлопець, та вiдкрв якусь мiжпросторову воронку! ВОРОНКУ! В яку нас затягувало.
  Ось тепер я знепритомнiла, незнаю чому, але знепритомнiла.
  Прийшла до тями незнати де. Ну просто я i гадки немала де нас викинуло. Вирiшила розплющити очi, краже б я цьго не робила... Нi, звичайно все не так погано, просто я ще нiколи тут не була i мене почнала накривати панiка. Так, стоп, зараз не час, може є ще шанс повернутися. А тепер я краще розкажу де я опинилася:
   Оинилася на вулицi, але свiт то точно не наш, оце i лякало. Хоча вiн не дуже вiдрiзнявся, але для мене це шок. Вiдмiннiсть цього свiту полягала в тому, що тут була нiч i на небi було два мiсяця. Один голубий, а другий червоний. Хоча, решту судти не можу, тому що тут нiч! I мороз, i скажiть менi будь ласка що менi робти? Хлопця поблизу не було, тут взагалi нiчого небуло, навiть два мiсяцi свiтили зовсiм трiшки. Я вирiшила дочекатися ранку. I це можилво була б непогана iдея, якщо б у мене був теплий одяг. Але робити менi нiчого, хоча почекати я все таки не насмiлилась пiд загрозою того чо можу не дожити до ранку на такому морозi. Ну i я пiшла, куди очi бачли. Хоча якщо бути чесною, а небачила нiчого, але продовжувала iти навмання!
  Минуло напевне десь години двi, коли почало свiтати. Можливо хоч тепер зможу щось роздивитись. Через пiв години я чiтко бачила все що навколо мене. I я з гордiстю можу признатися, що десь в кiлометрi вiд себе побачла якесь село, i тепер я прямувала туди. Можливо повезе i я зможу вiдiгрiтися та знайти одяг, який пiдiйде щоб подорожувати йти далi. Ви спитаєте чому я хочу прямувати далi? Все просто, щось в менi менi пiдказує що треба йти далi...
   Приблизно через годину я прибула до села. Село виявилоя звичайним, ну як звичайним,у нас таких нема, проте я про такi читала. Як добре що маю хоч найменше поняття де знаходжуся. Теба буде дiзнатися все про цей свiт. Зробивши собi замiтку пiшла до селян прости допомоги. Такс, цiкаво, якщо я звернуся по українськи мене зрозумiють? Зараз i провiримо. На горизонтi з'явилася жiнка.Чудово! Зараз все дiзнаюсь. Я пiдбiгла до жiнки. Хотiла сказати "Слава Iсусу Христу" але вчасно стрималась, хто знає якi в них боги.
   -Доброго дня-промовила скромно я. Жiнка посмiхнулась.
   -Доброго дня, ти дитино звiдки? Я тебе тут ще нiколи бачила. Звiдки прибула?- ласкаво допитувалась та.
   -Я не знаю.-тихо сказала я.
   -Як це?-спитала вона.
   -Я нiчого не памятаю. Проснулась в якомусь степу, в кучi снiгу десь за п'ять кiлометрiв звiдси. На ваше питання вiдповiсти нiчого не зможу.-сумно говорила я.
   -Та ти вся замерзла!Хотiмо до мене я тобi допоможу.- запропонувала жiнка. Менi нiчого не залишлось як пiти з нею.
  Жила жiнка недалеко. У неї була зручна хатина, в якiй я i опинилася. Всерединi було затишно, та спокiйно. Вiдрувалася атмосфера тепла. Хатина була збудована з дерева. В середнi мiсця було небагато. З мебелi тут були: Дерев'янi лавицi, стiл, пара крiсел, та кам'яна пiч. Лiжко напевне було на горищi.Жiнка сiла в одне з крiсел, а менi вказала на друге. Тiльки но я сiла, жiнка завела розмову.
   -Неправильно ми почали спiлкуватися, мене звуть Лiдiя. А яке твоє iмя дитино?-голос її заспокоював, лився лагiдно та схвильовано.
   -Мене звати Роксi, повне iмя Роксана.-З умiшкою вiдповiла я.
   -Ти напевне з якогось княжого роду, такi iмена простi люди не дають.-Задумливо мовила та.
   -Я нiчого не пам'ятаю, буду вдячна якщо ви менi все розкажете...-Попросила я.
   -Якщо нiчого ти не пам'ятаєш, то так i бути розкажу.Отже наш свiт називається Арагон. Вiн населений багатьма расами. Такими як єльфи, перевертнi, метаморфи, дракони, вампiри, тролi, демони, ну i людьми та магами. Тут є чотири iмперiї: iмперiя Сарагоса, iмперiя Толедо, iмперiя Аларкос, iмперiя Сельвiя. На терирорiях iмперiй розташованi герцогства, в кожнiй iмперiї по три, та графства-в кожнiй по одному. В iмерiї Сарагоса розташованi: герцогство Аквiтанiя, герцогство Бургундiя, герцогство Шампань та графство Тулузьке. В iмперiї Толедо розташованi: герцогство Бретань, герцогство Нормандiя, герцогство Фландрiя та графство Анжу. В iмперiї Аларкос розташованi:герцогство Берген, герцогство Оєло, герцогство Палермо та графство Барi. Ну i в iмперiї Сельвiя розташованi: герцогство Сiєна, герцогство Лiон, герцогство Ланьї та графство Тревiзо. По географiї бiльш нiчого не скажу.
   -А це село де знаходиться?
   -В iмперiї Сельвiя, на територiї герцогства Сiєна. Тобi краще звiдси прямувати до столицi герцогства- Акри. Там є академiя магiї, поступиш, вивчишся на мага i не пропадеш.
   -Але щоб вчитися на мага потрiбно мати мiгiчнi сили. - заперечила я.
   -У тебе вони є. Я бачу твою ауру, але на який факультет ти зможеш поступити я не знаю.
   -А якi є факулбтети?
   -Є декiлька, є факультет вiдьмацтва, цiлительства, некромантiї, елементаристики ну ще деякi iз цих факультетiв поглиблено вивчають бойове мистецтво.
   -Цiкаво, бойове мистецтво кажете? А якi факультети його вивчають?
   -Та всi окрiм цiлительства. А ти вже вирiшила на який факультет поступиш?
   -Так, на факультет вiдьмацтва.-з усмiшкою вiдповiла я.
   - Зрозумiло, ну що ж, удачi тобi.Та у дорогу тобi краще вирушити завтра. Зараз поїж та поспиш наберешся сил. У мене є один знайомий хлопчина, вiн завтра вирушає до академiї, може i тебе з собою вiзьме. Ти не турбуйся, вiн хлопчина добрий, культурний, на другому курсi в академiї.
   -А на якому вiн факультетi?-почала допитуватися я. Ну а що нiчого з соою не пороблю, менi цiкаво. От така я допитлива натура. Було б добре мати друзiв приблизно мого вiку. Та тут пролунала вiдповiдь на моє питання:
   -На факультетi елементаристики. I от що дитино я тобi скажу, якщо ти вже вирiшла пiти на факультет вiдьмацтва, то мушу попередити.- сказала i замовкла. Мене аж перекосило, що може бути такого поганого в вiдьмацтвi?
   -Попередити про що?- схвильовано спитала я.
   -Просто коли ти поступаєш на факультет то дороги назад не маєш. Коли ти поступиш на факультет вiдьмацтва то станеш вiдьмою. А проблема вiдьом, це те що вони є джерелом енергiї. Вiдкритим джерелом, розумiєш?
   -Нi.- я реальоно не розумiла.-Як це "Вiдкритим джерелом енергiї"?
   -Це значить що з тебе зможуть брати енергiю.-вiдповiла Лiдiя.
   -А хто зможе?-от тепер менi роблось якось не по собi.
   -Хлопцi якi навчаються на iнших факультетах, таких як некромантiї, елементаристики ну i цiлительства в крайнiх випадках.
   -А чому енергiю можуть брати тiльки хлопцi?
   -Тому що хлопцям пiдходить тiльки дiвоча енергiя. Дiвчата взяти енергiю взагалi не можуть, тiльки вiддавати, та i то тiльки вiдьми.Так само i хлопцi вiддавати енергiю не можуть.А беруть всi, крiм вiдьмакiв тому що вiдьмаки енергiю забрати не можуть. От такi то справи дитино.I проблема в тому, що ви вiдьми на першому курсi тiльки теорiю вивчаєте, i захиститися невзмозi.-Закiнчила говорити та.
   -Зрозумiло.- сумно вiдповiла я.
   -А ти точно хочеш iти на факультет вiдьмацтва?
   -Так я вже вирiшила. Мене щось туди кличе.
   -Зрозумiло, то твiй дар тебе кличе ти будеш сильною вiдьмою, тiльки пройди всi перешкоди.А зараз iди спати. А я пiду спитаю коли мiй знайомий вирушає в дорогу.-Iз цими словами вона вийшла.
   А я собi думала чому вибрала факультет вiдьмацтва. Сама навiть не знаю. Просто потягнуло чомусь. Можливо все й справдi так як сказала Лiдiя, мене кличе мiй дар? Напевне все так i є. Ну що ж побачимо що буде далi. А я тим часом пiднялась на горище, там так як i я думала було лiжко. Примостилась я з крєчку, i якось напомiтно для себе заснула.
   Проснулась вiд того що хтось мене будив. Розплющила очi i побачила хлопця, такого красивого блондина. I тут до мене накiнець достукався мiй мозок. Блiн i що я це роблю?! Я шось запанiкувала, але показувати цього не збиралася.
   -А що ти тут робиш?- ехидно спитала я.
   -Прийшов по майбутню вiдьму.- спокiйно вiдповiв той.
   -А, ну то ясно, i як тебе звати?-спитала я пiднiмаючись iз лiжка.
   -Рон я, будемо знайомi.
   -А я Роксi, а акадмiя далеко звiдси?
   -Ну ми не пiшки пiдемо, ми верхи, а якщо верхи то десь години три.- вiдповiв Рон.
   -А я верхи їхати не вмiю- призналась я.
   -Ну нiчого поїдеш зi мною, я тебе втримаю.
   -Добре- з посмiшкою вiдповiла я.
   -А я думав злякаєшся- признався хлопець.-Твiй одяг на крiслi в кутку.
   -Ага добре. А тобi скiльки рокiв?-спитала я.
   -Сiмнадцять, а тобi?
   -Шiстнадцять-вiдповiла я.
   Рон вийшов, i сказав що почекє мене внизу.А я тим часом пiшла переодягатися.
   Через декiлька хвилин я була одягнута.I не так як ранiше, а по зимовому. Навiть шубку дали. Ну тепер я була повнiстю щаслива i вдячна. Спускалась iз горища я з усмiшкою. I з тою самою усмiшкою пiдiйшла до Рона.
   -Я готова, коли вирушаємо?
   -Зараз, iди за мною.-сказав Рон i вийшов з хати. Я не хотiла вiдставати тому кинулась за ним. А вiн як виявилося пряував до стайнi. I там угадайте було що? Правильно кiнь! Ну не те що я нiколи коня небачила, бачила звiсно, навiть iздила. Але цей кiнь був напевно дикий. Iнакше того факту чому вiн був таким красивим i в одночас грiзним я пояснити не могла.I тому спитала прямо.
   -Вiн дикий?-Рон моєму питанню напевне здивувався, але вiдповiв.
   -Нi,а чому ти так подумала?
   -Незнаю, просто вiн дуже красивий.
   -Ясно, не розумiєтесь ви дiвчата в конях.- сказав вiн i сiв на коня. А менi подав руку. Ну що ж робити потрiбно сiдати. I я прийняла подану менi руку i з горем пополам вилiзна на коня. I ми рушили в дорогу.
   Ну от iдемо ми вже десь години двi i тут Рон зупиняє коня. I злазить геть, я хотiла злiсти вслiд за ним та мене зупинили.
   -Сиди, просто кiнь втомився i я вирiшив дати йому перепочинок.
   -Зрозумiло.-скромно вiдповiла я.
   -Значить ти поступиш на факультет вiдьмацтва?
   -Ага.- я не розумiла до чого вiн хилить.
   -I ти будеш вiдьмою?
   -Так.-знову вiдповiла я.
   -Ну я собi тут подумав, може ти захочеш стати моєю вiдьмою?-з посмiшкою спитав вiн.
   -Незрозумiла, як це твоєю вiдьмою?
   -Ну це так що ти даєш без супротиву менi енергiю, а я тебе захищаю вiд iнших.-добив мене вiн.
   -Нi не хочу.-злякано вiдповiла я.
   -Ну чому, це для тебе тiльки краще буде, ну чого ти не хочеш?
   -Я нiкому не збираюся вiддавати свою енергiю.-сухо вiдрiзала я.
   -Ти справдi думаєш що нiкому не дiстанешся? Ну ти наївна. Не даш енергiю сама то вiзьмуть силою. Ти беззахисна, та якщо хочеш бути сама по собi то будь ласка. Моє дiло довезти тебе, хотiв допомогти, але якщо ти у нас горда то тебе зламають, швидко слухняною станеш, повiр менi.-Пiсля своєї промови Рой заскочив на коня i щосили погнав.
   Уже менше нiж через пiв години ми прибули до стiн академiї. Рой зiскочив з коня i допомiг злiзти менi.
   -Ходiмо покажу тобi де твiй факультет.-сказав, i пiшов кудись, ну а менi не залишилося нiчого робити як пiти вслiд за ним. Що я i зробила.
   Факультет вiдьмацтва був невеликим. Ну це якщо рiвняти з факультетом елементаристики. А якщо так просто сам по собi то досить навiть великий. Та роздивитись я його не встигла,тому що Рой дуже швидко йшов, а вiдставати я не хотiла. В кiнцевому результатi ми прийшли до якоїсь кiмнати. Там сидiла жiнка i записувала кандидатiв якi хотiли вступити на факультет вiдьмацтва. Ну черга була не велкою. Але вiд моїх роздумiв мене вiдiрвав Рой.
   -Зараз станеш у чергу, пiдходиш до жiнки, кажеш їй iмя фамiлiю i вiк. Вона тебе запише, скаже тобi iмя куратора. Зразу пiсля того як запишешся пiдеш у онтi дверi. Пiдеш по коридору до кiнця. Там в кiнцi буде зал, там тобi зроблять посвячення. Потiм куратор пояснить що робити далi. Зрозумiло?-у вiдповiдь я тiльки кивнула.
   I пiшла робити все по iнструкцiї. Спочатку стала у чергу, потiм коли прийшла майже моя черга, я згадала що не знаю яка у мене фамiлiя.З роздумiв мене вирвала жiнка.
   -Iмя, фамiлiя, вiк.
   -Роксана де Вер.Шiстнадцять.
   -Наступний.
   Фух, пронесло. Так а тепер треба iти у онтi дверi. Ну i я пiшла. Там i справдi був коридор, згадуючи що менi казали я пiшла в кiнець коридору, вiдкрила дверi i опинилась у залi. А далi все було як у снi, а нiчого не памятаю,памятаю тiльки як менi розрiзали запястя, взяли кров. I потiм стало дiятись щось дивне. На мене впало якесь свiтло, i далi память обривається. Проснулась я в якiйсь кiмнатi. Напевне це була моя окрема кiмната, тому що на столi стояли книжки. Я вирiшила трохи прогулятися, та вийшла з кiмнати. На дверях у мене писало "Роксана де Вер".Ну от i добре, хоть не сплутаю свою кiмнату. Не знаючи що робити вирiшила шукати вихiд, i тому вирушила направо. Ну отже, iду я собi спокiйно, нiкого не чiпаю, аж тут з кiмнати виходить якйсь хопець. Я не зрозумiла тут дiвчата i хлопцi на однаму поверсi живуть? Але я щось не про те думаю. Ну i iду я коридором, спокiйно так собi назустрiч йому, ну я хотiла обiйти його боком та не вдалося. Менi нагло перегородили дорогу!
   -Так i хто тут у нас?-спокусливо потягнув вiн.
   -Що?- врiшила вдавати дурочку я.
   -Який факультет кажу.-просвiтив мене брюнет.
   -Вiдьмацтва.-просто вiдповiла я.
   -Вiдьма значить-лукаво посмiхнувся той.-I як тебе звуть?
   -Не твоє дiло- нагло заявила я та повернулась щоб пiти далi, та мене схопили.
   -Не груби менi вiдьмо!-прошипiв той
   -А то що?!-не здавалась я.
   -Ха, а ти менi подобаєшся. Будеш моєю.-заявив брюнет.
   -Ага розмрiявся, я твоєю нiколи не буду!-запевнила його я.
   -А я тебе не питаю, ти вже моя!
   I в доказ цьому нагло поцiлував мене. Я спробувала вирватися, але вiн невтомно продовжував, i головне, не знаю чому але я не хотiла вириватися, не було жодного бажання. А вiн продовжував мене грубо цiлувати, а я зовсiм припинила супротив.В останнє поцiлувавши, вiн сказав.
   -Хм, а ти цiкава, i головне повна енергiї. Ти станеш сильною вiдьмою. Моєю вiдьмою.
   -Для чого тобi я?- спитала я.
   -Все просто ти вiдьма, я елементарист, i ти не здатна чинити менi супротив.
   -Я здатна.-заперечила я.
   -Нi, ти здатна чинити супротив всiм лише не менi. Ти нiчого такого не подумай, але на вiдьмах я розумiюся добре, i всi дають реально супротив, це скорiше навiть не вони дають а їхня магiя. А коли ж я попробував взяти енергiю в тебе, ти вiдштовхувала мене сама, вiдштовхувала ти, але не магiя. I це дуже добре. Ти знайшла свого судженого-рядженого.-засмiявся вiн.
   -Як судженого-рядженого?-менi стало цiкаво.
   -Ну розумiєш просто у кожної вiдьми є один такий маг, якого приймає їхня магiя, решту ж магiя вiдштовхує, через це коли енергiю беруть у вiдьми їй дуже боляче, i вiдьми так не люблять коли беруть їхню енергiю. Але коли енергiю бере той самий один з помiж усiх маг, вiдьма не вiдчуває болi, а вiдчуває тiльки бажання вiддавати енергiю. Впевнений. зараз тобi не було боляче, а може було навть приємно.
   -I що тепер буде?-спитала я.
   -Нiчого, ти тепер моя вiдьма. Я якось i сам не очiкував знайти таку як ти. Ну для початку знайомства, мене звуть Дерек.
   -Я Роксана.
   -Ходи покажеш де твоя кiмната.-заявив маг.
   -А це не занадто? Ну послухала я твої казочки, але ти справдi подумав що я тобi повiрила?-єхидно спитала я.
   -Це не казочки, це реальнiсть.-роздратовано вдповiв той.
   -Ага, вiрю-вiрю, сама часто брешу.-промовила я i пiшла геть. I на диво мене нiхто не зупнив.На жаль я пiшла не туди, ну тобто не в той бiк де знаходилася моя кiмната. Ну i вирiшла розвернутися, з горзонту пропав Дерек. I це радувало. Отже я пiшла до своєї кiмнати, але по дорозi менi трапився ще один маг. Не знаю, чому менi сьогоднi так не везе? Я знову як нiчого небувало вирiшла пройти повз мага, але знову пройти менi не дали.
   -Ну i хто у нас тут?-спокусливо потягнув той, гррр! На цей раз я врiшила не признаватися.
   -Елементаристка.-заявила я.
   -Так, так, так, а брехати не гарно.-потягнув той. Ну вiн знущається, звiдки вiн знає хто я?!
   -Ну добре, вiдьма. I що далi?-нагло сптала я. Iнстинкт самосохранiння в мене вiдсутнiй, а жалко.
   -Дай менi енергiю, i я тебе не зачеплю.-заявив менi той.
   -З чого ти вирiшив що я дам тобi енергiю? Ти вагалi хто такий?
   -Я некромант. А енергiю даш бо у тебе немає виходу.
   -Чому немає, є!
   -Ну i який?-хитро спитав вiн.
   -Я ще не вирiшила.-призналась я.
   -Ну все годi розмов!-роздротувався некромант i впився в мої губи! Блiн, Дерек казав правду. Це реально боляче коли у тебе беруть енергiю, а головне все тiло паралiзує страх.
   -От i все, хороша дiвчинка. Я думав ти спробуєш опиратись.-задоволений собою вiн обiйшов мене i попрямував далi.
  А я так i залишилась стояти та ненадовго. Розумно помiркувавши я рушила до своєї кiмнати. I на входi мене чекав Дерек. Несподiваний сюрприз, але менi все одно. Я неначе спустошена з середини. Не знаю шо це таке зi мною. Коли я хотiла зайти до кiмнати безсило впала. Але не на пiдлогу, а в обiйми.
   -Що з тобою зробили?- збентежено спитав Дерек вносячи мене в мою кiмнату.
   -Випили.-тихо вiдповiла я.
   -Хто?-нахмурвся Дерек.
   -Некромант.-спокiйно вiдповiла я.- Ти був правий, ти мiй суджний-ряджений.-з iронiчною посмiшкою промовила я.
   -Тобi зараз потрiбно поспати.-заявив Дерек. А менi було приємно. Я вже наполовину марила, i моментами непритомнiла.А Дерек не покидав мене нi на хвилину i пiклувався про мене.
 Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"