Дуже часто ми бережемо те, чого немає. Так буває завжди: ми бережемо мрi§, спогади, несправдженi задуми. Ми бережемо §х як мати немовля. Ми леле§мо §х доти, доки буде битися наше серце. Але чи правi ми? Цього не знає нiхто. А я всього навсього хочу розповiсти казку про одного такого собi знайомого менi метелика. Нiчого особливого, але знайшовши його якось за шафою я вирiшила його не займати - так i живе ДЕСЬ сердешний, а може й не живе. А може й дiточки в нього з*явились, та це не так важливо.
Одже, iсторiя про метелика Куцю та про нашi бесiди.
Вiн появився у мене, коли ще зароджувалось те, чого немає насправдi. У нього були манюнi крильцята та пiр*ячко вiн був малозахищений вiд того свiту, де жив. Чорнявий та непримiтний ззовнi - всерединi вiн був справжнiм красенем - це я знала напевно. Адже хто мiг так слухати як вiн? Хiба що вiтер. Щоночi я мiцно вкривалася ковдрою, щоб мене, не приведи Господи, щось не з*§ло ( з часом я зрозумiла, що це щось, живуче пiд лiжком i виглядаючи з кухнi по ночам - моя совiсть) i втуплювалась в куток де вiн сидiв - звичайно ж нiчний метелик. Ми балакали з ним зазвичай довго - дуже довго - вiн вислухував мо§ думки i вiдповiдав - НIЩО породжує НIЩО, пiсля закiнчення чого НIЧОГО не залишається. Та менi було байдуже. Як би там не було - цей метелик був мо§м єдиним другом в цiлому свiтi (це я так думала). Вiн давав поради,втiшав та навiть вiршi складав (оце вже був брєд напiвсонний, коли дiйснiсть перетiкає у сонну реальнiсть). Коротше кажучи, доки в мене був отой метелик життя складалося як слiд: кирпичина до кирпичини, закладаючи пiдвалини моє§ сучасно§ дiйсностi. А що? Люди не змнюються просто так, ЩОСЬ §х штовхає на ЩОСЬ, ХТОСЬ породжує КОГОСЬ. Ми є частиною всесвiту, де кожен займає свою позицiю, виконує свою, тiльки йомк вiдведену роль.
Уявний нiчний метелик - як же хотiлось його побачити! Але для мене це було майже неможливо - пiдвинути кляту шафу, у той час як йому просто вилетiти. Та врештi-решт я набралась тупостi i зазирнула за шматочок шафки...
Нi. Там не було ЧОРНЮЧОГО метелика - там був гарний, лоскний метелик. Як же вiн мiг так довго спiлкуватися зi мною? Йому свiт треба бачити, спiлкуватися з цiкавими створiннями всесвiту! А замiсть цього всього виявилась всього навсього я... така закомплексована та з дивними проханнями про пораду чи пустими думками про житття, якi, одначе, кiлька днiв тому вважались всiм. Та я продовжувала спiлкування з метеликом. За той час, що вiн оселився в мо§й душi вiн встиг зайняти бiльшу §§ частину i в*§стися у самi клiтки, досягаючи аж до серця.
Та якогось моменту я почала з ним говорити, а вiн замовк. МОвчання продовжувалось довго та було нестерпним. Я ще раз вiдштовхнула шафу, витягла з-за не§ свого друга та випустила у вiдчинену фiранку. Холодно. На дворi починалась весна.
Щовечора, засинаючи, я чекала, доки вiн з*явиться, але вiн не прилетiв. Бiльше нiколи. Вiн не дiзнається, як я змiнилась за той час i що в мене зараз за друзi. Вiн не спитає, чи добре менi на свiтi живеться, коли я ненароком прокинусь уночi.
Так, буває на свiтi багато нiчних метеликiв, але Куця був єдиний такий Будуть кiшечки та цуценятка, яких я буду обожнбювати. Але нiколи, НIКОЛИ в життi не буду любити як отого Куцю.
Люди милосерднi, хто побачить сильного нiчного метелика з веселим обличчям i сумними очима - не чiпайте його. У нього багато iстин на серцi...