****
Ховай. Думки i почуття сво§
Хай у душевнiй глибинi знайдуть вони собi притулок
Мов зорi яснi у ночi
Милуйся ними i мовчи
Не дай ти серцю викрити себе
Ти тiльки лиш закохана людина
А iншим тут тебе не зрозумiти
Не зрозумiти  край
Ти тiльки лиш у серцi в себе все бережи
I як би тiльки не було ти тiльки там ховай сво§ невдачi i жалi
Сво§ образи i любов
Показуй людям тiльки лиш себе в красi
А всi жалi образи i невдачi
Ти тiльки в себе в серцi бережи
I бiль свiй той безмежний бiль лиш у душi ховай
В собi самiй ти жити вмiй
Є цiлий свiт в душi тво§й
Таємних  чарiвних думок
Лиш ними ти живи
А бiль безмежний бiль,що серце рiже навпiл
Подалi вiд людей ховай
Бо §м тебе не зрозумiти
Тож  будь ти сильна вмiй мовчать
Умiй у серцi все тримати
Умiй ти жити коли на серцi бiль
I на душi ридання, а на лицi усмiшка i краса


             Надiя

Ти тiльки лиш на мить майнула
Тай засяяла в далинi небес безкра§х
Ти в серцi iскрою палала
З тих перших днiв мого життя
I тi чарiвнi звуки
Що чула я в митi розпачу й жалю
Пiд тi чарiвнi звуки
Чула я як серце
З попелу моє стає живим
Готовим жити далi
Ця мить була така безкрая
Ця мить натхнена мить печальна
Мить прощальна мить остання
Ця мить була натхненою для нас з тобою
Обох тебе й мене
Я знаю покидаєш ти мене
Одну у скрутi цiй
Але ти знай не вiдпущу тебе. Не вiдпущу
Лиш ти до рук мо§х торкалась
I серце в мить жадано оживало
З iскрин жалю
Я знаю розумiю це
Ти можеш кинути мене
Але знай серце моє не готове до смертi
Йому потрiбне життя
I навiть коли тебе не буде зi мною
Я виживу
Тому що ти навчила вiрити
Вiрити i тiльки вiрити до останього  подиху життям
I нехай мiй спiв
Що лине з  вуст мо§х чудотворний
Покорить цей свiт нездоланий
Хай же серце повне муки
Торжествує в мить розлуки
I коли стихнуть звуки
Хай надiя  дасть iще одне життя

                ****
Смертний гул вечорами повнить
Осiннi лiси, золотистi рiвнини
I синi озера вiд них понуре сонце
Тiкає геть сповиває рiвнини
А вона давно вже повна
Думками про нього, про життя
Проте як зараз §й так боляче
Проте як зараз §й так все не зрозумiти
Не розумiє вона чому доля та вирiшила
Усе було добре
А тепер тiльки бiль
Тiльки бiль у юному серцi
А вона давно уже вiльна
Вона та якою була колись i не та
Вона ходить iз болем в очах i у серцi
I вiдчуває як холоне серце, холоне душа
Але все таки, щоб вона не робила
Вона кохає i нiчого не може зробити
Вона юнiсть топить у смутку i у горi
Заливає сльозами i думками про нього
I в головi тi слова, що нiчого §й не потрiбне без нього
Вона нiчого не може подiяти з цим
Вона хоче мати мудрiсть
Подолати усе i не марнувати життя
I юнiсть  смутком i горем про нього
Хоч без нього та все таки  прожити
Це життя з усмiшкою на вустах