Не залишай мене в полонi
Моїх iлюзiй чарiвних,
Не забирай свої долонi
Ти вiд очей моїх сумних!

I серце все ще тихо б"ється
Всi ночi чорнi, бiлi днi
Лише тому, менi здається,
Що ти всмiхаєшся менi...

Як мальовничi вiзерунки
Мої заплутанi свiти.
В заiржавiлих обладунках
Менi все важче далi йти.

Та в свiтi сонця, що сiдає
Я бачу посмiшку твою,
Чи може хворий розум грає
У гру диявольську свою?

Та все ж я ладен поспiшати
Назустрiч битвi крiзь вiки,
Щоб знов, i знов перемагати
Заради тебе вiтряки!

I перемiгши знов безсилий
Про тебе пiсню я складу,
I листя жовте наче килим
Тобi пiд ноги я вкладу.

Коли ж нарештi ляжу спати
Назавжди я на чужинi,
Щоб мiцно землю обiймати,
Не мати спокою менi!

Нi, не про долю шкодувати
Тодi я буду, зовсiм нi -
Шкода лише що мiг кохати
Тебе я тiльки увi снi...

Iгор Крадожон (11.09.2009 г.)