Глава 14. Maior erit lex, quam Rex (Закон вищий за короля)
Кейнсi Масаке - дезертир iз спецiального загону гвардiї Шатерей, брав участь у розробцi секретної зброї, органiзував теракт на курортi королiвського роду Нарадан, щоб замести слiди своєї втечi. Ймовiрно є носiєм стратегiчної iнформацiї. Це те, що було вiдомо вiд найманцiв. Легенда так-собi, але в тому, що цей тип дiйсно має секрети, Терумо пересвiдчився ще в перший день польоту. Цiнний куш. За роки своєї роботи на корону Терумо добре пiзнав людей. I цей хлопець йому одразу кинувся в очi. В один момент вiн поводився як втомлений мандрiвник, в iнший у нього проявлялися рефлекси бiйця, потiм вiн перетворювався на цивiльного, а потiм йому зносило дах i вiн починав коїти усiляку нiби-то маячню, сенс якої розкривався значно пiзнiше. I усе це вiдбувалося дуже швидко й постiйно. Не може нормальна людина так швидко переходити мiж моделями поведiнки. Навiть йому, щоб перевтiлитися iз молодого аристократа в пiдстаркуватого купця, потрiбно кiлька хвилин. А вiн, на секуну, веде подвiйне життя уже багато рокiв. Цей же суб'єкт був прямою протилежнiстю. Одночасно iз замашками солдата у нього явно були знання артефакторики, механiки, магiчної теорiї високого рiвня, матерiалознавства, та ще цiлого ряду дисциплiн. Простий мандрiвник не може бути настiльки рiзностороннiм. А те як вiн ними розкидається задля задоволення своїх забаганок, вказує на наявнiсть у нього достатньої кiлькостi iнструментiв для їх реалiзацiї.
На протязi усього шляху до столицi Терумо уважно стежив за нижньою палубою. Слiд було переконатися, що це справдi той, на кого вiдкрили полювання половина гiльдiй всього континента. I якби ж просто полювали, так нi - бiльша їх частина бажали будь-яким способом прив'язати до себе такого цiнного кадра. Часом доходило до зовсiм безглуздих ситуацiй, коли замiсть бажаного втiкача вони приймали в свої ряди самозванця. Цей мандрiвник легко мiг виявитися пiдсадною качкою, на одну з яких клюнули його закордоннi колеги. Там теж вважали, що натрапили на об'єкт свiтового iнтересу. Його перевiрили усiма можливими способами. Переконалися, що це дiйсно Кейнсi. Вiдправили на його затримання два загони спец бiйцiв королiвської гвардiї. А вони взяли й зникли безслiдно. Як i ще десяток спостерiгачiв вiд рiзних органiзацiй та окремих осiб. Поки розбиралися що до чого, їхнi сусiди уже почали потирати ручки, готуючись вiдкусити шматок дезорiєнтованої країни. Самого ж порушника, як з'ясувалося, узагалi не iснувало: нiяких протоколiв, нiяких доказiв, а те що знаходилося в архiвах - фальшивки. От i думай, чи це справжнiй утiкач, чи обманка?
Обставини складалися зовсiм не так, як того хотiлося. Якби усi пасажири судна були цивiльними, Терумо без проблем увiйшов би в контакт i завербував мандрiвника, ким би вiн не виявився. Навiть враховуючи, що чоловiки - не його профiль. Йому простiше було працювати iз протилежною статтю. Терумо вiд природи мав невисокий зрiст i струнку статуру. Жiнкам подобаються такi тендiтнi та елегантнi партнери. Поруч iз ним вони вiдчувають себе бiльш упевнено. Зараз, в умовах замкнутого простору корабля перевтiлюватися не можна, нова особа на борту одразу приверне до нього увагу. Та навiть у своєму нинiшньому амплуа вiн би змiг принаймнi набитися в друзi, а в порту мандрiвником би зайнялися потрiбнi спецiалiсти. Але нi, всi плани поламав один самозваний музикант. Чому самозваний? Це стало зрозумiло ще тодi, коли вiн викинув власний iнструмент, а потiм запанiкував, коли з'явився ризик його потрапляння в чужi руки. Тут навiть до найтупiшого селюка дiйшло би, що вiн щось приховує. Терумо, який по службi стикався iз рiзноманiтними хитрощами, одразу розгадав хитрiсть: маленька музична скринька, захована пiд струнами. Прийом доволi простий, якщо маєш знайомого майстра, котрий тобi її налаштує. На такому iнструментi навiть можна грати як i на звичайному, але тiльки обдарований може видавати унiкальнi переливи мелодiї. Знавцi кажуть, що на одному й тому ж iнструментi кожен музикант звучатиме по-особливому. Тут же звук завжди був один i той же. Терумо й сам колись користувався подiбною штучкою, ще на початку своєї кар'єри, а тому легко вирахував шахрая. Типовий контрабандист. В iншому випадку розвiдник навiть не звернув би на нього увагу, але за збiгом обставин саме завдяки йому вдалося отримати пiдтвердження особи втiкача.
Ледве за споєним контрабандистом закрилися дверi, Терумо ще раз обережно погладив химерний артефакт, вiдчуваючи тiльки легке пощипування на кiнчиках пальцiв. Вiдчуття його не обманули - не пiдробка. Ось вiн - доказ того, що на борту корабля перебуває справжнiй Масаке Кейнсi. Створити артефакт, здатний працювати без ефiру... Терумо тiльки чув про таке. Вiн же склепав його прямо пiд вiдкритим небом, а не в секретнiй майстернi з фiнансуванням вiд корони! Ким би цей хлопець не був, вiн здатен зробити з пiдручних матерiалiв не тiльки iнструмент, але й зброю. Серйозну зброю, яку просто так не виявиш детекторами - сам вiн не встиг прибiгти на шум, але його 'покоївка' детально описала побачений результат. Страшно подумати, що трапиться, якщо такий кадр потрапить в лапи iнших осiб. Наприклад iноземної розвiдки чи органiзованої злочинностi.
Такого не можна впускати. Тiльки дiяти потрiбно обережно. Прямий контакт тепер виглядатиме пiдозрiло. Краще заручитися пiдтримкою правоохоронних органiв. Наприклад розпочати все iз якогось дрiбного порушення, а там уже можна накрутити на нього все, що потрiбно. Або ще краще - прийти на допомогу, коли у нього виникнуть проблеми iз кримiналом. I тут в нагодi стане уже знайомий контрабандист. Дурман випивки зiйде не ранiше, нiж за пiвгодини, а до того моменту корабель уже пришвартується i Терумо разом iз супроводом покинуть судно. Контрабандист почне розбиратися, куди зник товар, пiдключить своїх друзiв... Далi залишиться тiльки втрутитися в потрiбний момент. Силомiць вони його не вiзьмуть, це точно. Парубок уже встиг показати свої можливостi, хоч майже нiхто iз пасажирiв цього не зрозумiв. Значно ймовiрнiше, що вони спершу спробують iз ним домовитися, але тут уже вiн їм не дозволить пiти на контакт.
Ще раз оглянувши каюту, Терумо визирнув у вiкно. Крiзь мутне скло виднiлися знайомi очеретянi дахи окраїних районiв. Значить скоро буде столиця. Як давно вiн тут не був? Мiсяць? Сезон? Рiк? Коли усе твоє життя, це постiйна погоня за привидами чужих секретiв, час летить непомiтно. Ех, а йому ж обiцяли пiсля повернення дати цiлий сезон на вiдпочинок, щоб вiдновити здоров'я i привести себе до ладу. Все ж робота на корону Тафiї часом витягує iз людей навiть душу. Iнодi - в буквальному розумiннi. Тiльки таких бездушних i допускають до деяких матерiалiв, щоб навiть пiд час роботи з ними вони не могли нiчого усвiдомити i використати отриманi знання на свою користь. На жаль для роботи в полi такий пiдхiд не спрацює. Тут потрiбна кмiтливiсть, ерудованiсть i найголовнiше - висока акторська майстернiсть. Усе це було у Терумо в повнiй мiрi. Навряд чи хтось може собi уявити, скiльки зусиль вiн витрачає тiльки на те, щоб залишатися у формi. Мало хто на його мiсцi змiг би протриматися достатньо довго. Зазвичай на цiй посадi вигорають уже через рiк-два, вiн же впевнено утримується на нiй майже двадцять. Для розвiдника це можна вважати рекордом. Це iншi можуть собi дозволити мiсяцями спостерiгати за другосортними виконавцями, збираючи основнi вiдомостi про рiзноманiтнi органiзацiї та цiлi держави. Йому ж доводиться пiрнати у їхнє оточення з головою, швидко й без пiдготовки. Серед колег навiть ходить такий жарт: якщо розвiдника усi знають - то це не розвiдник, а приманка. В його випадку - два в одному. Вiн довго виживав серед цiєї зграї пiранiй, ставав своїм навiть серед найбiльш небезпечних осiб, i водночас навiдувався до королев та королiв. I ось, коли вiн уже почав здавати, а омрiяний вiдпочинок був зовсiм поруч, йому на голову звалилася нова робота. I iгнорувати її не можна - сам же пiде в камеру за саботаж та державну зраду.
В каюту зайшла гувернантка. I хоча прислугою вона була тiльки на людях, по службi вона виконувала таку ж роль - стежила, щоб пiдопiчний гарно виглядав, вiдповiдно поводився i не наробив дурниць. А якщо вiн все ж щось утне... Терумо все прекрасно розумiв, але вiд того присутнiсть цiєї дами бiльш приємною не стала.
- Вашi речi вже були зiбранi. Не варто їх розкидати за кiлька хвилин до прибуття, - зауважила вона, спостерiгаючи за тим, як хитра кришка скринi набуває свого природного вигляду. - Я все одно наполягаю на тому, щоб передати нашу роботу у вiдповiдну iнстанцiю. Ми свою функцiю вже виконали.
- Ти краще за мене знаєш, що поки вони прийматимуть нашу роботу, цiннi фонди буде втрачено. Що я, не знаю, як вони працюють? Вважай це моєю iнвестицiєю у майбутнiй спокiйний вiдпочинок.
В якомусь сенсi вона права: в iнструкцiях чiтко вказано, що контактувати зi стороннiми, та ще й наводити iз ними зв'язки перед самим закiнченням мiсiї суворо заборонено. Однак ситуацiя не дозволяє iгнорувати головний обов'язок будь-якого розвiдника - захищати iнтереси своєї країни. Добре, що вiн тепер має докази цiєї загрози.
- Через ваш трудоголiзм цей вiдпочинок може бути скасований.
- Якщо я дозволю собi вiдпочинок зараз, то вiн у мене бiльше нiколи не закiнчиться. Краще пiдготуй гостьовий комплект. Ми ведемо до себе гостя.
Гостьовий комплект. Не комплект для гостя, а саме гостьовий. I ключове слово у наступнiй фразi 'ведемо'. Ну ж бо, реагуй! О, нарештi ожила. Кивнувши на зашифрований наказ, вона пiшла готувати усе необхiдне. Як же iнодi важко iз цими бездушними...
***
Бачу, народ там без мене не сумує. Принаймнi iнформацiйна служба "Аналiтик i Ко" тепер замiняє менi ранковий випуск новин. Все ж менi цього дуже не вистачало. Коли ти знаєш, що вiдбувається у свiтi, ти почуваєш себе якось спокiйнiше, впевненiше. Для сучасної людини стабiльна робота iнформацiйних агентств є яскравим показником стабiльностi. Якщо ти бiльше не чуєш передач i хороших новин своєю мовою - значить надворi або вiйна, або апокалiпсис. Я лише зараз зрозумiв, що увесь цей час був постiйно напруженим i настороженим, наче диверсант на ворожiй територiї. Тепер же я вiдчував себе туристом-екстремалом, що гуляє країнами третього свiту без будь-якого конкретного маршруту чи путiвника. До аномального регiону звiдси рукою подати. Якщо пiднятися достатньо високо, то в тому напрямку навiть можна побачити щось схоже на полярне сяйво. До речi, ось внизу виднiється iще один пункт моєї подорожi: Байра - столиця Тафiї.
Зазвичай з висоти будь-яке мiсто виглядає бiльш привабливим, нiж зсередини. З висоти не побачиш смiття чи облупленi стiни, не вiдчуєш сморiд, не забрудниш ноги в багнюцi. Так от - це не про Байру - столицю Тафiї. Вже звiдси було видно, що мiсто переживає не найкращi часи. Надто великий контраст був мiж деякими районами, розмежованими високими стiнами. Упевнений, що перемiщення мiж ними жорстко контролюються. В головi одразу спливали бразильськi фавели. Бiльш-менш пристойними були лише кiлька вулиць, що впиралися в головну площу, бiля якої стояв палац правительки. Все iнше заполонила сiро-коричнева маса бiдняцьких хибар.
Висунувшись крiзь вiдкритий вантажний люк, я своїм вiзором уважно фiксував карту мiсцевостi. Не вдумуючись, просто робив аерофотозйомку на високiй роздiльнiй здатностi. Висота польоту ще дозволяла це зробити. Через кiлька хвилин, як тiльки капiтан отримає дозвiл, ми почнемо зниження, i я вже не побачу нiчого, тому користувався моментом. Арчер теж не гаяв час даремно, формуючи для себе дорожню карту. Його способи сприйняття свiту дещо вiдрiзняються. Може вони не такi досконалi, як мої власнi, але значно унiверсальнiшi. Наприклад у мене немає нормальної радарної установки, бо вона створює перешкоди сканування ефiрного простору. А мотоцикл чином може промацати не тiльки рельєф, але й матерiали, з яких той складається. Уже зараз вiн мiг розпiзнати поверхнi, якими вiн не проїде, i скласти кiлька оригiнальних способiв вiдриву вiд переслiдування, використовуючи їхнi властивостi. Я ж зосередився на соцiальному аспектi. Просто вицiлював найбiльшi скупчення людей, а IНК займався розбором їхньої активностi: торгiвля, бiйки, арешти, злочини, мирна професiйна дiяльнiсть тощо.
Ось корабель рiзко пiшов униз. Кiлька секунд, i ракурс непридатний для спостереження. Зате в полi зору з'являється уже знайомий матрос, вiдштовхуючи мене вiд проходу. Поправка - спробував вiдштовхнути, все ж у мене щiльнiсть тiла раза в пiвтора-два вища за аналогiчного однолiтка. Та й до опорної поверхнi я приклеївся чисто на iнтуїцiї. Адгезивнi властивостi мiмiкрилу недостатнi, щоб бiгати по стелi, однак я можу просто причепитися до палуби аналогом тертки - рiзнонаправленi зубцi впиваються в поверхню i сходяться один до одного, стискаючи волокна деревини або iншого матерiалу, на якому я стою. Якщо буду користуватися ще й руками i животом - зможу пiднiматися навiть по вертикальних поверхнях, якщо вони достатно мiцнi. На жаль тут таких мало, а тому цю технологiю я в костюм на постiйнiй основi iнтегрувати не буду.
Поки матрос приводив до ладу вантажний трап, його товариш здiйснював аналогiчнi дiї на верхнiй палубi. Все ж столичний порт краще пристосований для прийому рiзноманiтних суден, на вiдмiну вiд сiльської пристанi, де заходити на борт доводиться з трюму. Та й взагалi менi зараз свiтитися в проходi було не варто. Митниця уважно слiдкує за кiлькiстю пасажирiв кожного судна. I за кожного в казну порта сплачується певна сума. Тому покидати борт, i навiть просто показувати свою присутнiсть будь-яким чином було заборонено. Та навiть попри попередження у мене виникли сумнiви у реальностi даного пiдходу. Той кретин iз гiтарою здогадується, що я на кораблi, i цiлком може заявити про порушення у митницю. Йому байдуже, вiн уже прилетiв. А от капiтану, командi i конкретним пасажирам буде непереливки. Я таких гнилих людей знаю. Мене все одно не знайдуть, навiть якщо я буду стояти поруч, а от моїх сусiдiв по трюму вирахують на раз. Навiть у запломбованому контейнерi. Достатньо лише затримати корабель, i моя подорож накриється мiдним тазом. Навряд чи я зможу швидко вiдшукати тут iнший рейс iз потрiбним напрямком. Тут про щоденне сполучення мова взагалi не йшла. В кращому разi - один корабель на п'ять днiв. Тепер я зрозумiв, чому Сайкс так поспiшав доправити мене до потрiбного мiсця.
Скинувши броню, я прикрився текстурою стiни i притулився бiля входу. Тут зв'язок уже не працював, i залишалося тiльки розбиратися iз уже отриманими даними. Спочатку я хотiв лише замiнити втрачене обладнання. Нова версiя нейтралiзатора iз пiдручних матерiалiв при тiй же потужностi iмпульсу мала вийти в кiлька разiв бiльшою за прототип, а джерелом енергiї мiг виступати хiба що великий ефiрний генератор. Мудрити не став, i одразу запланував монтаж пристрою прямо на байк. Вiн моя єдина особлива прикмета. Не згадають його - не знайдуть i мене. Тобто не згадають його лише обдарованi, а звичайнi люди тут, в переважнiй бiльшостi, неосвiченi, i не зможуть нормально описати побачене. Скажуть: двохколiсний возик. Що подумає слухач? А подумає вiн про таку ж рiкшу, якою щойно скористався один iз пасажирiв.
Але новий нейралiзатор було неможливо зiбрати в польових умовах без вiдповiдного обладнання. Тi ж реплiкатори для своєї роботи використовували каталiзатор, запаси якого у мене майже вичерпалися. Те, що ще залишалося, йшло на реконструкцiю НК. Процес уже виходив на фiнiшну пряму, i я не збирався його переривати. Якщо обмежу свою активнiсть, то вже до вечора буду повнiстю боєздатним. Та я себе знаю - обов'язково трапиться якийсь форс-мажор. Тому й шукав альтернативу.
В процесi до мене пiдключився Аналiтик, i поки ми летiли над гiрськими хребтами, вiн скидав менi матерiали, якi могли допомогти в роботi. Серед них виявився й проект ефiрного дрона. Цю божевiльну на перший погляд iдею Аналiтик пiдгледiв у якiйсь комп'ютернiй грi - все одно йому зараз бiльше зайнятися нiчим. Вiн не вперше намагається реалiзувати фантастичнi винаходи за допомогою доступних технологiй, але переважна бiльшiсть iз них або нежиттєздатнi, або неефективнi, або не виконують свою основну функцiю. Тому я спершу проiгнорував файл, скинувши його в корзину. Я й сам колись думав на тим, щоб клепати своїх дронiв iз уже готових ефiрних нанiтiв, але тодi це було неможливо, адже у мене не було нiяких алгоритмiв взаємодiї з ними. Все, чого я мiг вiд них добитися - подати команду на розщеплення нанiта, щоб отримати iз нього будiвельний матерiал для потрiбного менi предмета. Пiзнiше вдалося змусити їх просто приклеюватися один до одного, ну а далi я за виробництвом уже не стежив. Однак Аналiтик свою роботу не закинув, поступово поповнюючи бiблiотеку команд. I ось нещодавно там з'явилася команда 'очiкування'. Поясню: зазвичай ефiрнi нанiти виконують лише одну команду, пiсля чого одразу ж вiдправляються на пiдзарядку. Тiльки пiсля вiдновлення запасiв енергiї вони переходять в стан готовностi й очiкують на новий наказ. Команда 'очiкування' дозволяє обiйти це обмеження, змушуючи нанiти знову перейти в стан готовностi, навiть якщо енергiї в них майже не залишилося. Мiнус лише один - при повному розрядi нанобот просто припинить своє iснування. Саме через крихiтний обсяг доступної їм енергiї нiхто iз аборигенiв нiколи не зможе реалiзувати увесь потенцiал нанотехнологiї. Принаймнi доки вони не зрозумiють, як влаштованi нанiти, i звiдки тi беруть енергiю.
Я одразу вирiшив перевiрити свою задумку. За основу взяв компресор мотоцикла i приладнав до нього резервуар, куди i нагнiтався ефiр. При досягненнi потрiбної щiльностi нанiти отримують команду на об'єднання в потрiбнiй конфiгурацiї, а пiсля завершення будiвництва структури, на неї записується вiдповiдна програма. Компiлятор для цiєї програми у мене вже був, а от iз матерiальною частиною виникли складнощi. Досi я оперував ефiрними нанiтами за допомогою своїх власних. Той же Слимак в процесi роботи поступово втрачав свою масу, i уже через годину-пiвтори активного руху вiд нього залишиться тiльки генератор iз мозком. Тут же стояла задача зробити процес повнiстю незалежним вiд моїх технологiй. В iдеалi такий реплiкатор повинен бути здатний створити свою копiю. Ще трохи покумекавши, я зрозумiв, що нiчого не розумiю. Як я можу щось будувати, якщо я навiть не можу взяти до рук потрiбний будiвельний матерiал? Єдиним виходом було скористатися магнiтними полями. При чому генерувати їх не тiльки зовнiшнiми засобами, а ще й пiдключити до процесу самих нанiтiв. Звiсно ж це потребувало вiд них додаткових затрат енергiї, компенсувати якi вони могли тiльки поглинаючи свiтло. Для цього я розташував на внутрiшнiй поверхнi колби кiлька потужних ламп, що випромiнювали свiтло у найбiльш сприятливому для поглинаннi нанiтами дiапазонi. Дуже цiкаво було спостерiгати, як в центрi резервуара закручується маленький вихор живої темряви. Ефективнiсть поглинання свiтла була така, що я не бачив протилежної стiнки колби, дiаметр якої складав якiсь двадцять сантиметрiв.
Зате потiм, коли я випробував цю штуку, у мене аж настрiй пiднявся: швидкiсть формування будь-якого предмета всерединi колби залежала лише вiд швидкостi закачування ефiру. Ну i вiд системи охолодження. Останнє я до уваги не брав, все ж у мене на руках лише лабораторний прототип. А от перше було реальною проблемою. Для повномасштабного виробництва потрiбнi будуть просто величезнi обсяги матерiалу, i розмiри повiтрозбiрникiв повиннi також бути вiдповiдними. Тому цей проект потягнув за собою iще один - ефiрний колектор.
Матерiальна частина колектора мала вигляд супутникової антени, головна задача якої - передавати сигнал лише у конкретному напрямку. Ефект вiд її роботи був аналогiчний ефiрнiй подушцi, тiльки вектор дiї скерований в iнший бiк. Залежно вiд конфiгурацiї антени ця вiртуальна структура могла витягуватися лiйкою до майже двох сотень метрiв у довжину, iз розширенням конуса до сорока градусiв, або формувати перед собою пiвсферу розрiдження на двадцять метрiв. Остання конфiгурацiя була бiльш зручна, бо не створювала сильного спрямованого потоку повiтря, але на борту повiтряного судна вона впливала на роботу пiдйомних артефактiв, i могла призвести до аварiї. Це я також вiдмiтив, скинувши Аналiтику як один iз варiантив системи протиповiтряної оборони.
Нарештi усi проекти були доведенi до розуму, перевiренi i випробуванi. Все нiби працювало нормально. Простi пристрої типу шокера або лiхтарика виготовлялися менш нiж за хвилину. Тести на хiмiчну взаємодiю я не проводив, але був впевнений, що i там все буде в порядку. А тому я одразу перейшов до складної продукцiї. I першим, за що я взявся була... Базука! Принаймнi в першiй версiї вона виглядала саме так. Справа в тiм, що я можу замiнити собою будь-який наземний юнiт, починаючи вiд пiхотинця й закiнчуючи танком. А от iз повiтряними i броньованими цiлями менi не впоратися. Тож я вирiшив компенсувати це за допомогою важкого озброєння. Перший варiант мав безлiч дефектiв, хоча й непогано себе показав, коли на кордонi мiж провiнцiями до нашого корабля на кiлькох човнах намагалися пiдкрастися якiсь розбiйники. Чом би не поєднати приємне з корисним?
Пiдбиралися вони з розумом - знизу ззаду, як би двозначно це не звучало. Зi слiпої зони, де немає спостерiгачiв. Я про них дiзнався лише тому, що мотоцикл з моменту вильоту продовжував сканувати навколишнiй простiр, складаючи карту мiсцевостi. Кiлометр, п'ятсот метрiв, двiстi, сто... Нiхто навiть не пiдозрює про гостей. Я тихенько прокрався до люку i визирнув у щiлину. Так i є - готуються до абордажу. Уже й гаки в руках тримають. Я не став чекати, доки менi зiрвуть рейс i, повернувшись зi зброєю, розчепiрив люк навстяж. Перша ракета пiшла як треба - прямо в лоб. Фугас за долю секунди помножив вiсьмох озброєних людей на нуль разом iз транспортом. Другi взялися нас обстрiлювати зi своїх лукiв та арбалетiв. Цiкаво, що рушниць та пiстолiв у них не виявилося - певно надто дорогi для звичайних бандитiв. Другою була шрапнельна модифiкацiя. В нiй уже була примiтивна головка наведення, яка пiдривала заряд за десять, двадцять чи сорок метрiв вiд цiлi. Тут вийшов казус: швидкiсть польоту ракети все ж менша, нiж у кулi. А я ще й не мав достатньо даних для балiстичного комп'ютера, усi снаряди були рiзними, i в результатi ракета пiшла нижче потрiбного. Пiрати ж, знову побачивши мене iз гарматою, поспiшили вiдступити. Повернули вниз. Там вони i зустрiлися. У мене ще залишалася модифiкацiя iз бронебiйним зарядом, але для неї вже не залишилося цiлей. Довелося вiдкласти. Тим бiльше, що пiсля такого переляканi пасажири iще години пiвтори не могли заспокоїтися. Добре, що я тодi ще мiг працювати пiд камуфляжем, i мене не засiкли. Ну, майже не засiкли, окрiм однiєї дiвчинки, що в цей час лазила по трюмi. Не думаю, що вона зможе описати напiвпрозорий силует на фонi проходу. Нiхто навiть не зрозумiв, що на нас збиралися напасти. Через кiлька хвилин в пошуках несправностi в трюм ввалилися механiки. Знайшли вибитий люк, посiчену обшивку i двi плями кiптяви на стелi. А я тiльки тодi зрозумiв, що вихлоп ракет мiг пiдпалити корабель. Ото було би весело! Бiльше випробувань в дорозi я не робив.
Коли всi розiйшлися, я почав пiдводити пiдсумки. Результати незадовiльнi. Через недостатню мiцнiсть матерiалiв я не можу поставити на ракету бiльш потужний двигун, бо вiн просто розiрве гiльзу. Без цього ракета летить повiльно, i може вiдхилятися вiд курсу. Стабiлiзацiя шляхом закручування снаряда ще бiльше з'їдає потужнiсть двигуна, а додавання повiтряних стабiлiзаторiв збiльшує повiтряний опiр. Все це дає ворогу час зреагувати i ухилитися вiд пострiлу. Ще трохи покрутивши проект, я викинув його двигун i задумався над альтернативою. За межами моря Ахо вони все одно будуть ефективнiшими за будь-яку тутешню зброю. Але тут у них є багато конкурентiв. В чому їх можна перевершити? Хiба що поставити в ракету систему самонаведення. В принципi це не так уже й складно. Будь-який лiтаючий в ефiрi об'єкт має чiткий, i головне - унiкальний фон в радiодiапазонi. Таким чином можна вирiшити проблему розпiзнавання свiй-чужий. Та все одно ракета надто помiтна. Що далi до цiлi, то бiльший ризик її перехоплення. Тим бiльше, що у лицарiв є аналог дробовикiв для боротьби iз малими лiтальними апаратами. Єдине, що спадає на думку - поставити ефiрний двигун замiсть реактивного. Кiльцевi двигуни кораблiв й досi залишалися для мене загадкою, тому довелося обходитися їхнiм iмпульсним аналогом на власнiй елементнiй базi. Iз ним ракета набувала сферичної форми, трохи втрачала у швидкостi. Проте ставала бiльш маневреною i головне - повнiстю зникала проблема дальностi ураження. Така ракета летiтиме доти, доки бачить цiль i має енергiю. При бажаннi її навiть можна перетворити на аналог крилатої, яка летiтиме за вказаним маршрутом а потiм вразить ворога. До того ж вона могла бути як тихою i непомiтною, особливо якщо летiтиме повiльно, так i волати iз гучнiстю реактивного двигуна. Аналiтик повинен оцiнити перспективи застосування такої зброї. А враховуючи, що їх можна робити буквально iз повiтря... Я ледве вiртуальною слиною не захлинувся, уявляючи свiй тотальний контроль над повiтряним простором. Втiм, чому тiльки над повiтряним? Такi штучки можуть полювати на будь-яке джерело радiовипромiнювання: лицарi, кораблi, артефакти i навiть окремi обдарованi люди! Клас! Менi ця iдея вже подобається.
Нових ракет було зiбрано дев'ять, по три штуки кожної модифiкацiї. Усi були обладнанi системою наведення, а слоти для зберiгання я змонтував на той-таки мотоцикл. В кожен кофр влiзало по два таких снаряди, i ще залишилося мiсце для нового реплiкатора. В принципi їх навiть запускати не потрiбно, вони самi можуть злетiти з будь-якого положення, навiть якщо ними в цей час гратимуть в футбол. Просто я хотiв тримати такий вагомий аргумент поруч iз собою, i дати Арчеру можливiсть самостiйно ними користуватися, без моєї допомоги. Пiсля дев'ятої ракети, хоча це вже й ракетою назвати язик не повертався, я припинив виробництво, бо складати їх уже було нiкуди. Хiба що на пiдлогу. До речi, назвав я їх - Мейн-кун. Все через форму верхньої частини, яка здалеку чимось нагадувала насуплену котячу морду. Для повноти образу не вистачало лише пари трикутних стабiлiзаторiв ззаду, але це вже зайве.
Так от: сиджу я собi в трюмi, нiкого не чiпаю, i тут iз корабля виходить наш музикант. Iде, озирається навколо, наче загнаний у глухий кут щур. I без гiтари. Що це з ним, вiн же впродовж усього польоту МОЮ гiтару з рук не випускав? Залишив на борту? А це шанс! Поставлю туди вибухiвку, i прощавай Америка! Тихенько пробираюся нагору i шукаю каюту цього пройдисвiта. Ось i вона. Хм, вiдкрито? Заходжу всередину i розумiю, що план пiшов коту пiд хвiст - в каютi його речей немає, примiщення прибране i провiтрюється в очiкуваннi наступного мандрiвника. Але ж гiтару вiн iз собою не виносив! Куди вона подiлася? Продав комусь iз пасажирiв? Але кому? Хто може про це знати? Нi, так дiло не пiде. Щоб не гадати даремно, вiдправив Слимака стежити за цим покидьком. А зараз слiд опитати пасажирiв, поки вони ще не розбiглися мiстом.
Для спiлкування я обрав образ лакея. Вiн викликатиме менше тривоги, нiж закутий у броню незнайомець, чи схожий на убивцю хлопець у капюшонi. Приємна зовнiшнiсть зробила свою справу, i незабаром я знав, що безпосередньо перед приземленням цей 'гiтарист' мав розмову iз тим знатним парубком, що їхав iз супроводом. Скорiш за все саме аристократ вирiшив придбати цiкавинку. От тiльки я надто довго крутився на причалi, i той уже кудись здимiв. Спробував розпитати капiтаншу, але вона заявила, що особистостями своїх пасажирiв не цiкавиться. Тому просто плюнув i повернувся у трюм - продовжувати крутити свої схеми.
Тут раптом Слимак пiдняв тривогу - об'єкт спостереження на виходi iз порту був затриманий групою осiб без розпiзнавальних знакiв. Один iз них пiсля короткої розмови вiдправився до митникiв i зараз в нашому напрямку рухається доглядова команда. I щось менi пiдказує, що цi люди iз митницею не мають нiчого спiльного, окрiм форми. Мафiю мiсцеву пiдключив, паскудник. Може його прибити? Нi, не варто лiзти в чуже болото. Я тутешнiх порядкiв не знаю, можу накоїти такого, що увесь порт закриють. Краще посидiти тихо.
Зауважу, що капiтан корабля теж мала добре розвинуту чуйку. Не встиг я покинути корабель, як усiх незареєстрованих пасажирiв вигнали на вулицю, нiби вони тiльки-но збираються сiдати на свiй рейс. Добре, що мотоцикл вчасно злиняв. Вислiв про рiч, яку фарбують в зелений колiр i викидають в траву - це про нього. А перевертнi в погонах лютували: усi контейнери без винятку тепер були вiдкритi й ретельно оглянутi. Капiтанша теж швидко зрозумiла, що справа нечиста, але нiчого зробити не могла. Крiм того я застав момент її розмови iз командиршою цiєї команди, в якому та цiкавилася мною. Дуже наполегливо так цiкавилася. Та ще й сказала, що в разi спiвпрацi зi 'слiдством' навiть дозволить продовжити рейс, а доки мене не знайдуть, вона залишиться тут. Менi такий хокей не потрiбен. Тихенько проникаю в рубку i стаю у неї за спиною. Капiтан перша побачила нового персонажа. Її спiвбесiдниця, очевидно, простежила погляд i спрацювала на рефлексах. Замiсть того, щоб спокiйно обернутися, спробувала всадити менi ножа в живiт. Вiдскочивши вiд мене, вона стала у стiйку, а я лише почухав пузо.
- Чим завдячую?
- Пiдходити ззаду не... - перекладач iз деяким запiзненням передав її фразу i замовк на останньому словi.
- Звучить непристойно. Чого треба?
- Рука хоче тебе бачити.
Дiдько, може у мене щось сталося iз перекладачем? Яка ще рука? Це iм'я, титул чи якесь звання?
- Де i коли?
- Ти пiдеш з нами.
- Це прохання? Чи наказ?
- Запрошення.
- Веди.
Вона махнула менi в бiк сходiв i повернулася до капiтана. Хоче продовжити розмову? Ну добре, не буду їх вiдволiкати. Спускаюся вниз i чую, як капiтану наказують не затримуватися, iнакше... Це вона так хоче позбавити мене транспорту, чи моє повернення на борт взагалi не передбачається? Краще залишу байк бiля корабля, щоб вiн дав сигнал i затримав вилiт, якщо я не встигну повернутися. Якщо капiтан дотримуватиметься графiка, то у мене залишається приблизно пiвтори години. Трохи подумавши, я наказав Арчеру заїхати на корабель i увiмкнути колектор на повну потужнiсть, щоб судно не змогло злетiти. Повнiстю заглушити пiдйомний артефакт не вийде, але створити дисбаланс - запросто. А увесь зiбраний ефiр вiдправиться на формування якомога бiльшої кiлькостi нових ракет усiх трьох модифiкацiй, щоб був запас.
Тим часом мене вели на вихiд iз порту. Уже на воротях я помiтив, що нас нiхто нi про що не спитав. Або цих 'митникiв' тут знають, або справа в унiформi. Якщо вiрний останнiй варiант, то повернутися назад я можу запросто. Можна навiть ризикнути i надати собi вигляду одного iз моїх провожатих, але для повноти образу менi потрiбно вивчити донора, його мову, жести, фрази... Останнє особливо важливо, бо я вже кiлька разiв чув, як мої конвоїри перемовляються мiж собою, а перекладач мовчить. Невже мова незнайома?
Знову для її розшифрування пiдключаю IНКа. Дiло йде повiльно, але спiшити поки нiкуди. Йду вулицею i оглядаю усi зустрiчнi написи. Поволi система починає їх впiзнавати. Знаходяться знайомi символи, збiги зi сканованими в бiблiотецi матерiалами. Я поступово почав розбирати простi фрази. Аналiтик добре попрацював, склавши попереднi матрицi перекладу всiх знайдених зразкiв мов. Щойно почалися збiги iз письмом, як процес йшов значно швидше. З'явилася фонетична прив'язка, почали формуватися першi правила граматики. Все йшло добре, аж поки я не почув чiтку й виразну фразу - тобто сказану вiдомою для перекладача мовою. Вiзор пiдсвiтив трьох жiнок в унiформi юстицiї, що балакали за накритим надворi столиком якоїсь забiгайлiвки.
- Шатерейцi зовсiм знахабнiли, починаючи вiйну на два фронти. Невже вони всерйоз вважають, що їм це дозволять?
- Схоже на те. Церква мовчить, Нарадан теж зберiгають нейтралiтет, ну а решта дрiбних країн навiть пискнути бояться.
- Гадаю програє той, хто першим почне дiяти. Бо на нього накинуться усi сусiди.
- Не факт. Ходять слухи, що королева Шатерей покинула свою країну i займається пiратством.
- Маячня. Навiщо їй це робити, тим бiльше - особисто?
- А раптом це дiйсно правда? Давайте уявимо, що її до цього змусили.
- Тодi все виглядає зовсiм iнакше. Значить в країнi почалася громадянська вiйна.
- Або почнеться найближчим часом.
- А вiйна, це бiженцi. Роги демонiв, то от чому в нас така запара на кордонi!
- Це ще квiточки. Ягiдки пiдуть пiзнiше, коли разом iз бiженцями до нас почнуть засилати шпигунiв та диверсантiв.
Жiнки на мить задумалися. Потiм одна нахмурилася i значно тихiше звернулася до колег.
- Я знаю одне село на узвишшi, де можна купити житло. Дешево.
- Марно тiкати. Кажуть, що в Шатерей з'явилися лицарi, яким не потрiбен ефiр, - озвучила одна секрет полiшинеля, - Залiзе один такий на гору, i все - кiнець твоєму селу.
- А якi є ще варiанти? Крiм того, не будуть же посилати цiлого лицаря в якесь богинею забуте село.
- А якщо наша королева оголосить мобiлiзацiю?
- Ця сучка першою злиняє, як тiльки ворожi лицарi пiдiйдуть до кордону. Або ляже пiд окупанта i буде йому ноги лизати, як зараз iз...
Чого б це вони балакали на такi складнi теми прямо посеред вулицi? Не один же я такий лiнгвiст, що знає кiлька мов? Не повертаючи голови оглядаю присутнiх. Нi, бiльше нiхто на них увагу не звертав. Зате самi вони дуже уважно роздивлялися нашу групу, а одна навiть тихенько вилаялася. Не схоже, щоб моїх нових знайомих тут любили. Ми пройшли iще трохи, а ситуацiя не змiнилася: перед нами розходилися, вiд нас ховалися або робили вигляд, що не помiчають. IНК навiть пiдсвiтив патруль, що зупинився на розi, пропускаючи нас. Що це за банда така? Чи може вони реальнi службовцi? Судячи iз карти вулиць ми йдемо не до адмiнiстративного району, а тим же шляхом, яким рухався музикант. Востаннє Слимак бачив його на входi в якусь забiгайлiвку. За даними дрона гiтарист сидить там уже давно. Як i ще кiлька десяткiв людей, якi зайшли пiсля нього. Кiлька десяткiв у двоповерховому будинку приблизно кубiчної форми! I це я не враховую ще тринадцять чоловiк, якi звiдти виходили. Де вони могли там помiститися? Нiчого, скоро сам усе побачу. Аби тiльки мене в пастку не завели. Треба пiдстрахуватися. Короткий iнструктаж, i Слимак заповзає в будiвлю. Якщо зi мною щось трапиться, i мiй сигнал перерветься, вiн пiднiме тривогу i Арчер, залежно вiд ситуацiї, або допоможе Слимаку визволити мене, або зрiвняє тут все iз землею. Сподiваюся останнього не трапиться, бо може i мене заживо поховати.
Всерединi це була звичайна таверна: кiлька порожнiх столiв, парочка бугаїв жiночої статi бiля дверей, барменша за стiйкою, один вiдвiдувач. Щось не схоже, щоб тут крутилося багато народу. Зайшовши всередину, наша група не зупинилася, а пiшла до сходiв униз. Нiби звичайний винний погрiб, тiльки сходи сюди стоптанi явно не кiлькома людьми. Та й пил на бочках уже рокiв сто нiхто не прибирав. Куди вони... Ага, тут є таємний прохiд! Слимак, за мною! Нi, вiн надто повiльний. Зробимо ось так, вмикаю пряму трансляцiю, а Слимак повзтиме слiдом i записуватиме останнi кiлька хвилин. Не думаю, що йти нам ще довго.
Даремно я так подумав. Як тiльки дверi вiдкрилися, я одразу вiдчув сильний потiк повiтря. Це означає, що пiдземелля має iнший вихiд на поверхню, або великий об'єм. Або i те, й iнше разом. Останнє припущення виявилося вiрним. Першi ж результати ехолокацiї показали величезний пiдземний простiр, а аналiз складу повiтря вказував на його обжитiсть: великий вмiст органiчних сполук, вiдносна сухiсть вказує на дiючу систему вентиляцiї, присутнiсть запахiв... Тут знаходилося справжнє пiдземне мiсто. Щоправда до нього ми не пiшли. Тривимiрна карта показувала, що ми спустилися як мiнiмум на два яруси вниз. Тут уже вiдчувався вплив грунтових вод, але й людей було в рази менше. Свiжого ефiру тут вже не було, i моїм провiдникам довелося запалювати лампи. Певно розраховували, що обдарований гiсть в таких умовах буде безпорадним. Їхня впевненiсть пiдтверджувалася великою кiлькiстю пасток, частину з яких можна було побачити навiть неозброєним оком. За умови, що у тебе буде чим пiдсвiтити.
Нарештi, пiсля майже трьохсот метрiв, вiсiмнадцяти поворотiв, двох сходiв та одного заповненого бандитами залу мене довели до резиденцiї тутешнього ватажка. На перший погляд, та й на другий, i навiть на третiй, це була просто iще одна iз найбiльш тямущих пiдлеглих. Не факт, що навiть вона контактує iз безпосереднiм керiвництвом. Та й примiщення бiльше походило на кiмнату для допитiв, нiж на кабiнет дiлової людини. Слiди та запах кровi це пiдтверджували. Сама ж Рука, як до неї звернулася моя провожата, була жiнкою вiком за тридцять, iз налисо поголеною головою та великою кiлькiстю татуювань на тiлi. Виглядає дико i несерйозно. Може це у них тут такий фетиш, нiби у якудз в Японiї, але менi на зовнiшнiй вигляд вiдверто начхати. Шкода, що у мене на шоломi немає брiв, щоб я мiг одну iз них зi скрипом пiдняти. Хм, треба буде щось таке органiзувати, бо iнодi вiдсутнiсть мiмiки ускладнює дiалог. Як от зараз. Не бачачи моєї реакцiї, ця дiвуля починає погрожувати.
- А тепер слухай сюди... - перекладач дуже культурно почав пропускати ненормативну лексику, - Тепер ти на нашiй територiї. Будеш робити все, що я тобi скажу. I менi начхати, хто твiй сюзерен... Будеш...
- Повторiть будь-ласка, - перебиваю її, паралельно запускаючи усi засоби невербального зчитування цiлi, - Бажано нормальними словами.
- Вважаєш себе... Твої... тут не працюють.
- Ще раз. Для особливо мудрих, - повторив, помiчаючи пiдготовку моїх конвоїрiв. - Говори нормальною мовою. Я знаю, це складно. Ти ж вмiєш?
На це вона вже не вiдповiла, а махнула бандитам i щось гаркнула. На мене спробували накинутися, збити з нiг, скрутити руки, наколоти на нiж... А я стою наче статуя, закрiпившись за дошки пiдлоги, i рахую їхнi спроби. Iснує повiр'я, що дорахувавши до десяти людина заспокоїться. Брехня - я дiйшов до семи, потiм терпець урвався i я зламав найближчiй нажабi кiнцiвку.
- Вали його! - нарештi почув я вiд Руки першу закiнчену фразу.
А вона хитра: залишила своїх посiпак менi на розтерзання, а сама спробувала злиняти через люк по той бiк столу. Невдале рiшення. Режим сили i удар по стiльницi роблять чудеса. В Нью-Йорку я так автомобiлi перекидав, а тут якась дубова дошка. Ну добре, не одна дубова дошка, а мiцний дубовий стiл. Їй же гiрше, особливо коли цей стiл полетiв на неї. Випускаю пазурi й розсiкаю найближчу нападницю. Їхня начальниця спробувала стрельнути в мене з якоїсь штуковини, прихованої в рукавi. Стрельнула, спiймала свою пiдлеглу, прилягла вiдпочити. Останню проштрикую наскрiзь, i зрубаю з її плiч дурну голову. Кiлька крокiв i ногою контролюю начальницю в пiдлогу. Тепер можна повернутися i до Руки.
По той бiк дверей почувся шум, наче хтось котить камiнь. Ехолот вказує на масивний об'єкт з iншого боку. Забарикадували? Навiщо, у мене ж є iнший вихiд? А нi, уже немає. Там теж каменюкою закрито. Ну i грець iз ними, в мене є бiльш важливi справи. Придавлена Рука ледве дихала. Вiдкидаю вiд неї стiл i отримую в живiт одразу кiлька артефактних стрiл. Не зважаючи на мiцнiсть мiмiкрилу та вуглецевих композитiв наконечники зайшли майже на усю свою глибину. Якби не жорсткiсть бронi - прослизнули б углиб i посiкли усi мої нутрощi. Витягую i даю команду НК вiдновити цiлiснiсть. Сам же дивлюся на цей смертельний подарунок i розумiю, що пройшов по лезу бритви. Цi химернi наконечники виявилися не просто артефактами, а справжнiми кумулятивними снарядами! Завдяки магнiтному полю артефакта гази зганялися в одну точку й утворювали кумулятивний струмiнь, товщиною з людську волосину. Такий собi МГД-двигун навпаки. Саме ця газова бритва i розсiкає броню, а далi снаряд проникає через зроблену шпарину як звичайний арбалетний болт.
Поки я милувався оригiнальним технiчним рiшенням, до Руки дiйшло, що подихати я не збираюсь, i вона спробувала напасти, тiльки вже iз ножем. Нiж був iз аналогiчними властивостями, i мав реальнi шанси нашкодити менi. Прорахувалася вона лише в тому, що її хребет був перебитий. Замiсть того, щоб пiдскочити на ноги, вона повалилася на пiдлогу, i тiльки тодi до неї дiйшло, в якому становищi вона опинилася. При чому боялася вона не мене, а того, що зараз мало статися. Вона зацьковано озиралася довкола, а я слухав, як за стiною щось булькає. Проби повiтря показали присутнiсть в повiтрi синильної кислоти. Це погано, я позбудуся язика ранiше, нiж почну допит. Хапаю напiвпаралiзовану бабу й стрибаю в аварiйний люк. Вiн виходить у коридор, який впирався у круглий кам'яний заслiн. Очевидно той рухався у спецiальних пазах, i з мого боку його пiдчепити або вiдсунути було неможливо. В теорiї. На практицi у мене були режим сили i аналог суперклея. Достатньо розiтерти його по долонi й мiцно прикласти їх до очищеної поверхнi, i через кiлька секунд я можу на них висiти. Зчеплення, як у хорошої сталi. Вiд мене вимагалося лише правильно вгадати, в який бiк вiдкотити це кам'яне колесо. На це знадобилося майже п'ять секунд, i лише пiсля цього я змiг усунути перешкоду. Не гаючи часу, я жбурнув у щiлину мiж плитою й стiною свою полонену, i шмигнув слiдом за нею. На iншому боцi, ошелешенi несподiваною появою уже списаної з рахункiв Руки, її колишнi пiдлеглi збиралися закiнчити те, що не зробив газ. А тут i я такий гарний на вечiрку завiтав, сходу розсiкаючи першу нападницю. Не даючи їй впасти пiдхоплюю тiло й кидаю його на другу. Та навiть не встигла нiчого зрозумiти, як отримала прямий пiдсилений в голову. Я навiть на секунду розчарувався. Я очiкував напружених боїв у закритому просторi iз переважаючими силами бандитiв, а в реальностi в першi ж секунди побив найбiльш досвiдчених, i тепер просто розбираюся iз їхнiми посiпаками. Знаю, трохи егоїстично так думати, коли в тебе на руках унiкальна високотехнологiчна зброя, аналогiв якiй не було навiть у твоєму свiтi. Але це не вiдмiняє того, що я по сутi i є цiєю зброєю. I менi неприємно витрачати свiй потенцiал на таких третьосортних суперникiв.
Повертаюся до полоненої. Та тiльки-но змогла перевернутися на спину й озиралася довкола, не вiрячи своїм очам.
- Ти хто такий?! - а голос у неї дрижить, значить до переговорiв готова.
- Ну от! Можеш - коли хочеш! Потрiбен лише стимул! - кiлька разiв махнув пазурами, щоб скинути з них чужi тельбухи i кров. - То що? Готова до розмови? Чи знову стимулювати?
- Добре-добре, твоя взяла. Кажи чого ти хочеш?
- Ти iдiотка? Я почути вiд тебе хотiв це! - перекладач збився iз програми i знову почав тасувати слова, вiд чого баба витрiщилася на мене, як на новi ворота.
Через обмеження у формуваннi фраз допит розтягнувся майже на десять хвилин. Якщо викинути увесь сленг i використовувати лише цензурну лексику, то Рука просто хотiла захапати собi нiчийного артефактора. Здав мене їхнiй контрабандист, перед яким я так необачно засвiтився. Той щось белькотiв про те, що я небезпечний, але його проiгнорували. Угрупування, до якого вона входила, називало себе Клан. Був у них i конкурент - Сiм'я. Знаходилися ми в Нижнiй Столицi - заплутанiй мережi старих катакомб. Тут проживало багато обдарованих, яким не пощастило народитися iз фiзичними вадами. Маючи здiбностi й жахливий зовнiшнiй вигляд, вони змушенi працювати на кримiнал або приватних осiб. Iнших варiантiв їм просто не залишають. А оскiльки майже усi вони вихiдцi iз простого люду, то рiвень їхнiх знань дуже низький. За майстрiв мiж Кланом та Сiм'єю iнодi починаються справжнi вiйни. Їхнi вироби часом коштували як невеликий маєток, хоча частiше вони клепали зброю для своїх банд. Цiкаво буде подивитися на того майстра, який зробив тi наконечники. Може в нього знайдеться iще щось цiкаве?
До речi, пiд час чергового сеансу зв'язку зi Слимаком я отримав ще кiлька вiдгукiв. Тiльки не вiд дрона, а вiд людських тiл. Нахилившись над одним iз трупiв, я вiдшукав на внутрiшньому боцi передплiччя ледь помiтне татуювання у формi якогось iєроглiфа. Такi ж, тiльки з iншим малюнком, знайшлися й в iнших. Всадивши ножа, я спробував вирiзати артефакт, однак при контактi з лезом той здох. Вирiзати їх разом iз плоттю також не вдалося. Останнiй вiдгук iшов з боку ще живої Руки. До речi я так i не поцiкавився її iменем. Нависнувши над нею, я увiмкнув свiй пеленгатор на повну, i почав дослiджувати калiку, грубо перекидаючи її перед собою, наче велику м'яку iграшку. Та кричала, лаялася, отримувала стусана i через хвилину мовчання все починалося спочатку. Пiд кiнець я не витримав, i всадив ножа прямо їй в потилицю, перерiзаючи спинний мозок. I вiдгук зник! Значить ця штука напряму пiдключена до її нервової системи. Дивно, що тут iще не додумалися таким чином робити штучний нейрошунт. Це майже така ж технологiя, яка використовується i для керування лицарями. Як тiльки хтось зрозумiє, в чiм справа - пiлоти стануть не потрiбнi. Щоб перевiрити свою теорiю, я почав розсiкати iще живу плоть в пошуках iмплантата. I не знайшов його! Натомiсть я вловив слiди наноструктур. Ефiр штучно вводився в тiло! Цiкаво, чому не вiдбулося вiдторгнення чужорiдного тiла? Якийсь секрет тутешньої медицини, чи особливостi самої структури - байдуже. Головне, що у мене бiльше немає монополiї на виробництво пiлотiв. Так, технологiя ще сира, i творцi все ще не усвiдомлюють її перспективи. Але це все лише тимчасово. Якщо припре - швидко доведуть технологiю до ладу. Неприємна перспектива. Дуже неприємна. Радiє тiльки те, що й сама Рука не знала про секрети свого татуювання. Та й не факт, що це робив саме той майстер, який наносив малюнок. Могли зробити й пiзнiше, щоб пiд набряками не було видно слiдiв iн'єкцiй. Задача ж цiєї структури, як я зрозумiв, полягала в iдентифiкацiї членiв угрупування. Таким чином вони, навiть не знайомi один з одним, легко могли вирахувати самозванця. Втiм, я бiльш нiж упевнений, що це не єдина її функцiя. На мiсцi ватажкiв я би обов'язково вставив туди iще щось для контролю своїх пiдлеглих.
Записавши це в нагадування, я почав вибиратися. На жаль коридор, в який я вийшов, нiяк не сполучався iз уже знайомими менi проходами. Можна було хiба що повернутися через газову камеру, але синтезатор НК ще не перезарядився, i вiдчинити другi дверi таким же способом я зможу не ранiше, нiж через годину, коли корабель уже буде вiдчалювати. Не знаю, навiщо так було робити, але ця частина пiдземного простору була повнiстю вiдрiзана вiд тiєї, звiдки я прийшов. Усi знайденi мною проходи були або заваленi, або йшли ще глибше пiд землю, або приводили мене до вентиляцiйних каналiв. Знайти слiди людей теж не вдалося, нiби їх тут нiколи й не було. Було лише одне мiсце, над яким вiдчувалася порожнеча. Я мiг би спробувати розiбрати стелю коридора зi свого боку, але був ризик обвалу. Та й не факт, що знайдена печера мене кудись виведе. Тому я повернувся назад у газову кiмнату i став чекати, доки зможу зрушити з мiсця другу кам'яну плиту. Ця була значно бiльшою, i я навiть не був впевненим, що моїх сил вистачить, аби її поворухнути. Судячи зi слiдiв на поверхнi, я тут не перший гiсть, i до мене її не раз колупали. Скiльки в нiй тон? Як її змогли так пiдiгнати, щоб мiж нею та стiною майже не було отворiв? Ех, тепер ще й доведеться носити iз собою комплект iнженера на випадок ось такого замуровування. Якщо подумати, то це iдеальна пастка навiть для найбiльш живучого ворога. Яким би безсмертним ти не був, тебе можна просто поховати живцем, або будь-яким iншим способом iзолювати вiд навколишнього свiту. Цiкаво, а як Рука збиралася покинути це мiсце? Не схоже, щоб за неї хвилювалися. Слимак уже доповз i показує менi, що бандити по той бiк ведуть себе так-само спокiйно, як i ранiше. Схоже у них тут якась база. Принаймнi запахи натякають, що харчiв та алкоголю тут вдосталь... Цiкаво, а чи можна провести одну iз моїх нових ракет через тунелi? Нi, там же на входi кiлька дверей, а у них немає манiпуляторiв, щоб вiдкрити. Перший же вибух, i виходити буде нiкуди, а схеми пiдземелля у мене немає.
Поки я думав, з iншого боку хтось з'явився. Слимак не помiтив руху в залi, значить цей хтось прийшов iншим шляхом. Щось клацнуло, почувся хрип механiзму, i кам'яна брила почала котитися у зворотньому напрямку. Зараз би в камуфляж увiйти, але тодi вихiд на режим вiдкладеться iще на кiлька днiв. Нi, краще потерплю, i подивлюся, хто це до мене завiтав.
З iншого боку з'явилася група iз трьох жiнок в одязi... Нiндзя, якщо так можна сказати. Тiльки замiсть сюрикенiв у них були ножi, замiсть гетрiв та тiбi на ногах зручнi чоботи iз м'якої шкiри. Очi прикритi окулярами-консервами, явно iз секретом. В кожної на поясi велика кiлькiсть рiзноманiтних примочок, артефактiв майже немає. I вiдгук. Та ну, невже це...
- Пане Кейнсi? - мене тут скоро кожна собака знатиме! - Прошу за мною.
- Хто такi? Чого треба? - я став посеред кiмнати, де концентрацiя газу все ще була доволi великою.
- Вам краще пiти з нами.
Нi дiвчата, поки я не отримаю вiдповiдей, я звiдси нi ногою. Бо ще заведете мене на якесь дев'яте коло пiдземки, як цi розумницi пiд моїми ногами. Визволительки, очевидно, теж були в курсi газового сюрпризу, i залишилися стояти в коридорi, де вiдчувався сильний потiк повiтря. Вони там що, новий прохiд зробили?
- Я чекаю.
- У нас немає часу на розмови.
- У мене - є, - немає, але я їм цього не скажу.
Складаю руки на грудях i дивлюся на них. Вони дивляться на мене. Брову! Пiвцарства за скрипучу брову! А тим часом газ поступово вивiтрювався. I чого вони чекають? Бачать же, що мене так просто не взяти. На самовпевненiсть не схоже. Ймовiрно у них є якийсь сюрприз. Знову спробують залити мене пiною, чи оглушать? Про всяк випадок знову вчепився за пiдлогу i приготувався кинути одне iз тiл в прохiд пiд камiнь, щоб мене знову тут не замурували. Нарештi газ вивiтрився i жiнки, дiставши короткi мечi, зiбралися заходити. Я ж випустив iз рук пазурi, перекривши їм шлях.
- Або вiдповiдайте або прощавайте, - починаю плавно розганяти свiдомiсть, аби не перешкоджати фiнальним тестам системи. - Ваш вибiр?
- Ми iз Сiм'ї, - вiдповiдає одна iз незнайомок, не поспiшаючи ховати меч. - Пропонуємо прийняти наше покровительство.
- Будете мене захищати? Вiд цих? - кивнув я у бiк тiл.
- Вiд нас. Або приєднуєшся, або...
А от ультиматум ставити не варто! Жбурляю тiло мертвої бандитки, короткий меч його розсiкає, наче масло. Я лечу слiдом iз широко розчепiреними пазурами, змахуючи в простiр перед собою. Меч на мить спалахує в електромагнiтному дiапазонi, i ламає одразу два моїх леза на правiй руцi. Третiм встигаю зачепити її кисть, але жiнка одразу ж перехоплює зброю iншою рукою. Швидко! В мене вже летять чорнi кульки вiд її напарниць. Можу тiльки ухилятися, щоб не зачепити котрусь. Нео менi зараз би позаздрив. Добре, що метнули не прицiльно. Дзвiнкий хруст за спиною, наче хтось розбив скло, i потужна ударна хвиля штовхає мене вперед. Встигаю пiдiгнути ноги й не покотитися, але iмпульс погасити не змiг. Водночас дупою спiймав сильний статичний заряд. На мить НК збоїть, фiнальне тестування збивається. Кур-р-рви! Та я вас...
Думки вiдiйшли на другий план, коли меч шкрябнув крiзь броню мене по хребту. Значить цi газорiзи бувають i iнших розмiрiв, а не лише ножами й наконечниками. Вiдмахуююсь лiвою рукою, зовсiм трошки не дотягнувшись до суперницi, а на мене вже летить третя. Ззаду пiдкрадається (якось вульгарно це звучить) їхня начальниця, що розмовляла зi мною. Певно думає, що я її не бачу. А ось тобi, щоб не розслаблялася! У мене навiть на дупi очi є! Ну що, з'їла? Тепер не зможете атакувати мене одночасно з кiлькох напрямкiв. Я ж сказав, що не зможете, я не слiпий! Та що ж ви такi впертi, невже по-iнакшому не вмiєте битися? Ну добре, самi напросилися. Слимак, фас!
На тих швидкостях, якi демонстрували мої суперницi, желеподiбний дрон рухатися не мiг. Проте вiн мiг повторити трюк кiношного Т-1000, розтiкаючись калюжою пiд ногами. Достатньо лише вступини в... Хм... Наступити на нього, i твоя нога опиниться в пастцi. Кiлька змахiв кiгтями, i одну я зiгнав прямо на Слимака. Все, поки вона там по землi катається, я можу спокiйно зайнятися iншими.
I тут мене обламали! Замiсть того, щоб продовжити бiй, вони кинули в бiк схопленої колеги парочку флаконiв, i розчинилися в темрявi. Секунду по тому бiля мене в полум'ї чогось схожого на напалм корчилося тiло вже мертвої невдахи. Поки я всiма доступними засобами вишукував невидимих ворогiв, вони вже накивали п'ятами, а з боку залу чувся тупiт рядових членiв банди Клану. От же ж тварюки! Ну нiчого, я вашi сигнатури запам'ятав! З-пiд землi дiстану! В прямому i переносному сенсi! А зараз я буду зганяти злiсть на iдiотах, якi смiливо йдуть назустрiч проблемам. До мене!
Двадцять одна людина, не рахуючи бармена та парочки спостерiгачiв. Гадають, що я їх в темрявi не помiчу, i вони потiм розкажуть кому треба про побачене. А ось вам! I вам! I тобi по пицi! А тобi по руках, щоб не тягнула їх, куди не слiд. О, здається у наших iдiотiв поступово розвивається мозок - уже розiрвали дистанцiю й беруть мене в кiльце. Невже знову хочуть з-за спини зайти? Нi, менi це вже набридло. Я вже втратив Слимака! Хм, а давайте я вам влаштую нiчнi розваги? Ви вмiєте орiєнтуватися в темрявi? Ось зараз i побачимо. Пiдскакую до найближчої лампи й швидким рухом вiдсiкаю ґнiт. Мiнус одне джерело свiтла. Повторюю операцiю ще п'ять разiв, а на шостий невдахи розумiють, що мене майже не видно. Iз темряви в них починають летiти рiзнi пiдручнi предмети: тарiлки, глечики, стiльцi, а iнодi навiть столи. Отак метнеш кiлька, а слiдом вистрибуєш сам. Поки дезорiєнтований ворог вiдбивається або ухиляється вiд снарядiв, ти уже поруч i гладиш його по шиї трофейним ножиком. Можна навiть всадити цей ножик йому в око, щоб падлюка не тицяв в мене головешкою. Бачу, як до мене наближається решта зграї. Кидаю тiло в них i знову вiдстрибую в темряву. Джерел свiтла все ще надто багато. От я дурень! Треба було лук iз Арчера забрати. Хоча, навряд чи мене впустили би зi зброєю.
До бандиток поступово дiйшло, що менi зробити нiчого не можуть, i вони почали вiдступати в бiк виходу. А це вже не дуже добре. Не варто залишати ворогiв. Начхавши на все вистрибую iз темряви i лечу прямо на них. Вони не витримали й чкурнули геть. Паскуди, я за вами ще й бiгати маю?! Перехопив лише трьох. Семеро встигли вибiгти за дверi й зачинити їх. Чую, як вони навалилися з iншого боку на стулки, пiдпираючи їх спинами. Ой дуре-е-епи! Пiдходжу ближче й розумiю, що вибору в них немає - засув же з цього боку. Не розбираючись всадив леза прямо в дверне полотно i, додавши сили, провiв ними вздовж дошок в протилежнi боки, розсiкаючи деревину. З iншого боку щось чвакнуло. То вiдвалилася нижня частина живої пiдпiрки. Друга iз вереском вiдскочила геть. Витягую пазурi й виходжу до неї. I тiльки тут розумiю, що клятi бандитки розбiглися тунелями, немов щурi! Спересердя почав смугувати бандитку, випускаючи з тварюки кишки. Клятi бандючки! Я вам що, медом помазаний, що ви злiтаєтесь на мене, як мухи на... Та що ж це за день сьогоднi такий?! Що не слово - то вульгарнiсть!
Розчавивши ногою голову бандитки, трохи заспокоївся. Так чи iнакше, а Клан швидко зрозумiє, що з їхньою базою щось трапилося, i сюди прийдуть розбиратися. По обмовках полоненої я почав пiдозрювати, що Клан має зв'язки у верхах, як i Сiм'я. А значить шукатимуть мене не тiльки бандити, але й мiсцевi правоохороннi органи. Нейралiзатор тут не допоможе. Мене iз супроводом бачила половина мiста. Я просто фiзично не зможу зiтерти усiм свiдкам пам'ять. Стирання ж працює лише на обдарованих, а серед рядових бандитiв майже усi простаки. Простiше перебити усе населення столицi.
Вибратися iз пiдземелля багато часу не зайняло. Усiх зустрiчних бандитiв я вбивав без розмов. Вони мене жалiти не збиралися, i не будуть - чому я повинен жалiти їх? В такi моменти я розумiю, що рiзниця мiж гуманiстом та манiяком лише в наслiдках його дiй. Якщо ти рятуєш людей, вбиваючи їхнiх убивць - чи робиш ти благо? Чи можна назвати тебе злочинцем, якщо твiй злочин допоможе вижити iншим? Я не часто задумуюсь над такими фiлософськими питаннями. Я взагалi все вирiшую по ситуацiї. Звiсно iнколи буває й таке, що я дiю на емоцiях, як от зараз. Але мене ще треба довести до такого стану, що ой як непросто. Сьогоднi бандюкам це вдалося, а значить - пощади їм не буде!
В забiгайлiвцi вже нiкого не було. Певно поплiчники бандитiв почули крики знизу й накивали п'ятами. Натомiсть на вулицi перед входом уже вишикувалася цiла стiна iз солдат. Усi в формi, пiд прикриттям ручних та ефiрних щитiв, iз нацiленою на дверi зброєю. Самi ж бандити крутилися в заднiх рядах, абсолютно здоровi й вiльнi. Значить це завiтало їхнє прикриття вiд верхiв. Виходити не став. Натомiсть принишк пiд дверима i видав найсильнiший радiоiмпульс, який тiльки мiг. Пеленгатор вловив пiвтора десятки вiдгукiв. При чому не лише з боку солдат, а й вiд сусiднiх будiвель i навiть звичайних мiщан. Майже вiсiм клятих вiдсоткiв присутнiх людей працювали на бандитiв. При чому на обидвi фракцiї - модуляцiя вiдгукiв помiтно вiдрiзняється. А от серед правоохоронцiв сигнал був тiльки один, з боку начальницi. Схоже мої думки про геноцид виявилися не такими вже й фантастичними.
Внизу щось гупнуло, i з пiдвалу полетiла пилюка. Пiдiрвали вихiд, щоб я не втiк назад у пiдземелля? Логiчно. Не буду ж я зараз битися iз цiлою державою? Моїх сил вистачить, аби вирватися iз порту, але ж вони так просто не заспокояться. На вулицi почувся шум. В заднiх рядах промайнув боєць iз... Базукою? Цi сучки викрали мою базуку?! А нi, помилився - просто схожа штуковина. Байдуже, не про те думаю! Що менi робити далi?
- Гей ти, в обладунках! - вiкна здригнулися вiд пiдсиленого артефактами голосу. - Будинок оточено! Тобi нiкуди тiкати!
А варiантiв у мене не залишалося. Вони мене у спокої не залишать. I головна проблема тут не в збройних i правоохоронних силах самої держави. Їх небагато i вони централiзованi - їх легко буде розбити i деморалiзувати. В крайньому разi з ними можна домовитись. Значно бiльше проблем буде вiд рiзноманiтних рядових виконавцiв. У них немає такого оснащення i зброї, як у державних служителiв, але їх тупо в сотнi разiв бiльше. Не думаю, що вуличному хулiгану скажуть, що он-той хлопець у капюшонi кiлька хвилин тому порiшив цiлу банду, йому просто скажуть пiдрiзати одного надто нахабного мажора. Але так буде лише на початку. Не маючи навiть шансу знищити мене, вони усiляко заважатимуть моїй дiяльностi, плутатимуться пiд ногами, знищуватимуть моє оточення, налаштовуватимуть проти мене народ, показуватимуть мене абсолютним злом тощо. У свiтлi майбутньої загрози такi дiї населення гратимуть проти них самих. I чхав я на них! Хочуть здохнути - будь ласка! Тiльки вони ж i усiх iнших за собою в могилу потягнуть.
Ех, як же мене усе це дiстало! Я можу iгнорувати загрозу особисто для себе, я можу поступитися iнтересами, якщо це шкодить моїм союзникам. Але якщо мова йде про цiлий свiт...Взагалi то теж начхати, але Сайкс попросив допомогти.
Дiставши з-за поясу пенал, я обережно зняв кришку й витягнув iз густої чорної рiдини продовгуватий артефакт, нiби складений iз невеличких, облiплених геометричним вiзерунком шматочкiв. Хотiв зробити подарунок Сайксу, але вибору немає. Сам не вiрячи у те, що роблю це, я спустився до залишкiв пiдвалу й стягнув усi доступнi тiла в одну купу, пiсля чого глибоко увiгнав загостренi кiнчики подвiйної спiралi у ще теплу плоть.
Щойно кров затекла в щiлини артефакта, той одразу ж ожив, розсунув свої сегменти, рiзко збiльшуючись в розмiрах, а над його вiльним кiнцем почав закручуватися ефiр. Я почекав, поки генератор вийде на розрахункову потужнiсть i полiз в налаштування щойно активованої системи. Пiсля вводу усiх стартових даних, я на мить завмер, зважуючи усi "за" i "проти". Хоч i казав Психу, що не хочу збiльшувати кiлькiсть потенцiйно ворожих сил, зараз без цього було не обiйтися. Пiдтвердивши своє рiшення, я дивився, як мiнiатюрний обелiск заворушився i пiд хруст кiсток почав вгризатися в мертвi тiла. Наостанок я присвоїв обелiску нове iм'я. Гадаю вiн швидко знайде iнформацiю про цього персонажа i зрозумiє, що вiд нього вимагається.
Переконавшись, що система усе робить правильно, я ж тихенько вибрався в головний зал i зачаївся бiля входу. Сигнал для Арчера вже пiшов, на дорогу сюди в нього пiде хвилина, не бiльше. I тодi... Тодi в клюбi будуть... Танцi!!!
- Останнiй шанс! - вона вже пiдняла руку, щоб дати команду, а моя пiдмога тiльки-но вирвалася з порту.
- У мене вибухiвка! - намагався я потягнути час, - Менi втрачати нiчого!
Але на блеф нiхто не купився. Щойно бiйцi заняли позицiї, начальниця дала вiдмашку i бойовий артефакт плюнув у мiй бiк... Плазмою?! Я навiть на долю секунди зацiпенiв, пригадуючи складнiсть цiєї технологiї. Розробкою PAX на Землi займався цiлий iнститут, а далi кiлькох прототипiв дiло так i не зайшло. Зброя дуже дiєва на ближнiх дистанцiях, боєзапас практично необмежений - мрiя будь-якого вiйськового. Але цiна у тридцять сiм мiльйонiв за штуку була непiдйомна. Якщо тут умудрились повторити бластер на базi артефактiв... То це класна штука! Хочу!
Спрайт, завбiльшки з мiй кулак, встиг подолати майже половину вiдстанi, перш нiж я отямився. Судячи iз чутного навiть з такої вiдстанi трiску, вiн був ще й нестабiльним. Менi не залишалося нiчого, окрiм я к вiдстрибнути якнайдалi вiд точки влучання. Вибух був не сильним, бiльше нагадуючи свiтло-шумову гранату. Але для дверей цього було достатньо. Мене ж пробило статикою i прискорення на секунду злетiло. Знову! Треба поставити якийсь запобiжник, чи що... Поки системи поверталися до ладу, iнiцiативу було втрачено. Щойно прогримiв вибух, солдати пiшли в наступ у кращих традицiях антитерористичних пiдроздiлiв: через усi вiкна й дверi. Я стрибав уздовж зовнiшньої стiни, тому був на пiвдорозi мiж баром та входом, прямо пiд одним iз вiкон. Першого бiйця зустрiв прямим ударом в груди, щоб вiн вилетiв назад у вiкно. Секунди три з цього боку мене нiхто не чiпатиме. Натомiсть я прогавив iще двi команди, якi увiрвалися через друге вiкно й дверi. Перед собою вони одразу ж пiдняли ручнi щити. Датчики одразу ж заверещали про великий електричний заряд на їхнiй поверхнi. Достатньо одного дотику, i я як мiнiмум на кiлька секунд випаду з реальностi. Потрiбен безконтактний бiй. Перелiтаю через барну стiйку, впираюся спиною в бочки i в режимi сили вiдштовхую дубову конструкцiю на нападникiв. Страйк! Купа народу вiдкотилася в центр залу. На ногах залишилися двоє, кого важка стiльниця не зачепила. Не очiкуючи такого прийому, вони на мить забарилися, i в їхнiй бiк полетiв один iз найближчих стiльцiв. Ще мiнус один. Перепрошую - мiнус одна. Усi присутнi окрiм мене - жiнки. Остання нарештi прийшла до тями i знову пiшла в наступ, витягуючи меч. Його лезо також наелектризоване. Та хто ж вас так оснастив? Наче пiд мене готувалися!
Але тут я почув свист i поспiшив стрибнути пiд вiкно, через яке уже дряпалася наступна порцiя солдат. Ну куди ви лiзете пiд снаряди? Назад! Знову б'ю у вже знайомий нагрудник iз вiдбитком мого кулака. В мить, коли баба вдруге вивалювалася на вулицю, я побачив у небi кiлька чорних точок, що падали прямо на мене. А ось i пiдмо... Га?
Потужний удар в грудину вибив з вiкна вже мене, тiльки всередину. Чому я завмер, як бовдур? А якою була би ваша реакцiя, якби в вас зi звуками 'ня-ня-ня' та райдужним шлейфом врiзалося чорне кругле чудо iз котячими вухами? Зловивши когнiтивний дисонанс, я не одразу зрозумiв, що цi чудики уже пробили мене iще один вихiд з будинку, i почали бомбардувати навколишнiй простiр. Вiдкинувши вiд себе цей продукт обкурених японських анiматорiв, я поспiшив покинути будiвлю, поки мене не закидали iще якимись покемонами. Вистрибнувши на заднiй двiр, що виходив у провулок, я мимоходом вирубив iще парочку бiйцiв, товаришi яких уже, на свою голову, проникли в будинок. Переконавшись, що бiльше свiдкiв немає, я швиденько змiнив скiн, перетворюючись на одну iз найближчих до мене по комплекцiї солдат.
А тим часом на вулицi пiднялася панiка. За час моєї вiдсутностi Арчер встиг наклепати ще десяток ракет, i зараз уся ця радiсть лiтала повсюди, пробиваючи вiкна, дверi, а подекуди й стiни (не думав, що монолiтний корпус виявиться настiльки мiцним). Оскiльки будiвлю я вже покинув, технiка переключилася на знищення ворогiв, тобто усiх, кого IНК iдентифiкував як членiв банд. Врахувавши досвiд знищення пiратських човнiв, я прописав у свої творiння пункт про надмiрну вогневу мiць. Тепер в разi потреби вони вибухали не при контактi, а лише проникаючи вглиб цiлi, i тiльки якщо та продовжувала функцiонувати. Якщо одного тiльки влучання було достатньо, ракета змiнювала курс на наступну мiшень. В iдеалi одної такої було би достатньо для знищення цiлого флоту мiлких повiтряних суден. I все було би цiлком пристойно i звично для мене, якби не...
- Ня-ня-ня!
- А-а-а! - гуп!
Потлумившись на щойно прибитому бандитi, вимазаний в його кровi 'нянкет' з характерним пухканням iмпульсного двигуна вистрибнув з тiла й полетiв у пошуках наступної жертви. В метрi над землею! Схоже мiзкiв у них все ж недостатньо, iнакше б вiн зараз не маневрував у натовпi, а пiднявся би над ним. Так, все це були мої ракети. От тiльки звiдки в них з'явилися вуха та музичний супровiд? Нi, не хочу нiчого знати! Потiм розберусь, зараз передi мною iнша цiль. Розминаючись iз панiкуючим натовпом, я пiдбiг до начальницi, бiля якої й стояла важка артилерiя.
- Панi офiцер! Панi офiцер!
- Що ти тут робиш, - озирнулася та на мене, - Я ж вас у провулок вiдправила?
- У них раптом виникли проблеми iз заднiм проходом.
- Там, де сарай?
- Там, де дупа! - i в режимi сили дарую їй хук злiва.
За усю свою кар'єру солдата я не раз голiруч бився iз ворогом. Але тiльки зараз я зрозумiв, що фраза 'дощ iз зубiв' може бути буквальною. Погоджусь, виглядає це дiйсно гарно, особливо в уповiльненому темпi. Ну а поки нашу любительку подвiйного життя прокручує iнерцiя, я продовжую свiй рух вперед i видираю гармату iз рук ошелешеної артилеристки. Замiсть зброї вручаю їй легкий потиличник - вона в шоломi, їй не страшно. На вiдмiну вiд начальства. А тут i Арчер пiдоспiв, та ще й нейралiзатором так поблискує, наче полiцейськими мигалками. Цiкаво, це вiн зумисне, чи просто так спiвпало? Потiм, все потiм! А зараз - в порт!
Оминаючи перехожих i патрулi мiської варти, я вiдчував себе Джекi Чаном, що влаштовував великий вибух, а тепер швидко-швидко вiд нього тiкає. Тiльки шум позаду все не стихав. Що далi я вiд'їжджав вiд мiсця пригоди, то бiльше бандитiв пiдсвiчував IНК. Об'єднанi в спiльну мережу, ракети одразу ж перемикалися на бiльш прiоритетнi цiлi, час вiд часу вириваючись поперед мене i збиваючи з нiг чергового невдаху. Декому щастило померти одразу. Тi ж ракети, що летiли низько, не могли нормально розiгнатися в натовпi, i результатом їх зустрiчi з мiшенню частiше були рiзноманiтнi переломи i вивихи. Лише одного разу я бачив зарiзаного, коли машинка заплуталася в одязi невдахи й посiкла його своїми 'вухами'.
Значно веселiше стало, коли до нашого забiгу приєдналася група вершникiв. От чесно, я вже й забув, що за вiдсутностi компактних двигунiв люди обходилися гужовим i верховим транспортом. От вони про себе i нагадали, прямим пострiлом в голову. Котрась iз вершниць виявилася достатньо вмiлою, щоб на скаку мене пiдстрелити. Якби не миттєва реакцiя Арчера, я би вже впав прямо їм пiд копита. Судячи з їхньої унiформи та оснащення, це була вже не мiська варта. На вигляд дуже схожi на кiрасирськi загони 19 столiття. Це я роздивився вже потiм, коли знову всiвся у сiдло. Не зважаючи на невисоку швидкiсть польоту кулi, їхнiй калiбр був як у дробовика. Для незахищеної людини пострiл iз такого пiстоля смертельний. А у них же ще й карабiни були. Люди, якi не дозволяли менi вiдiрватися вiд погонi, заважали переслiдувачам вести по менi влучний вогонь. В якийсь момент менi це набридло i вирiшив пожертвувати на них одну iз ракет осколочного типу. Та замiсть того, щоб вибухнути мiж ними, ця лiтаюча голова просто позбивала їх на землю, пiсля чого продовжила мiй супровiд. Каюсь - не подумав. Та що там казати, я їх бiльше як ракети сприймати не можу! У мене вiд їхньої першої появи моральна травма на все життя. Мабуть буде правильно змiнити назву iз Мейн-кун на Някет - скорочено вiд 'ракета, що нявкає'.
Ось так, iз музикою та веселою компанiєю ми й дiсталися до порту, i я зрозумiв, що даремно поспiшав. Як тiльки в передмiстi почалися заворушення, усi судна швиденько накивали п'ятами. Дехто навiть умудрився прихопити iз собою частину причалу разом iз шварту вальним обладнанням. Я ж залишився у ворожому мiстi без транспорту. Зупинившись на краю пустого льотного поля я думав: що менi робити далi? Самотужки добиратися до потрiбного мiсця буде дуже довго, а в мене не так i багато часу. Я легко можу склепати собi якусь лiтаючу штуку, але не знаючи розташування аномальних дiлянок, яких ставатиме все бiльше, я ризикую розбитися у чорта на рогах, звiдки самотужки вибиратимуся дуже довго.
Закон? Якi в бiса закони?! Закон працює тодi, коли вiн один для всiх. Якщо можна уникнути покарання, то це вже не закон, а iнструмент для власного возвеличення i приниження iнших. Увесь мiй досвiд життя в обох свiтах, як на Землi, так i тут - тiльки пiдтверджує це правило. Єдинi закони, якi нiхто й нiколи не змiг порушити - закони природи й фiзики. Закони ж соцiуму порушують постiйно, i в основному тi, хто себе до нього не вiдносить. Найчастiше це саме тi особи, якi й керують соцiумом. Я не є громадянином цiєї держави. Я взагалi не є людиною. Вiд людини в мене лише тiло носiя, та й те давно в комi. То чи можна застосувати до мене якiсь закони? Тим бiльше закони держави, яка дозволяє iснування такої великої кiлькостi бандитiв? Щось менi пiдказує, що саме вони й пишуть закони для своєї челядi.
Обертаюся до цiєї самовбивцi. Передi мною стоїть дiвка, рокiв тридцяти, в мундирi мiської варти. Голос грубий, хриплий. Шрам на лобi й носi, погляд впевнений, але я ж бачу - трясеться вiд страху так, що ледве стоїть на ногах. Жодної з бандитських мiток у нiй не вiдчувається, але з тепловою картою тiла щось не так.
- Хочеш врятувати мiсто? - наче у пiдтвердження моїх слiв десь на окраїнi вибухнула одна з ракет i через вiкно з вереском вилетiло палаюче тiло. - Чи знищити його?
- Здавайся!
- Не наривайся, - я з цiкавiстю подивився на неї. - Менi погрожував Клан. Ось результат, - я махнув у бiк мiста. - Хочеш повторити за ними?
- Я тебе просто так не вiдпущу!
- Правильно. Будеш допомагати.
- Чого ти добиваєшся? - пiдозрiло швидко пiшла на контакт спiвбесiдниця.
- Транспорт. Схiдна аномальна зона. Менi потрiбно туди. Термiново.
Не встиг я договорити, як вона натиснула щось на поясi, вiд неї розiйшлася хвиля електричних розрядiв i... Нiчого не сталося. Окрiм того, що у неї волосся стало дибки, а у мене згорiло кiлька нашвидкуруч зроблених запобiжникiв i спрацювало заземлення. Не дочекаєшся! Мене сьогоднi вже двiчi зарядили! Я вже навчений, втретє ваш трюк не пройде. Невже вона гадала, що я не помiчу її пояс шахiда, буквально начинений рiзноманiтними артефактами? Як би я не ставився до тутешнiх виробiв, вони цiлком можуть менi нашкодити. Наприклад вiдсiкти руку. Мене це не зупинить, але приємного все одно мало. Тому я просто й без роздумiв пробив їй в печiнку, вибив меч i, вiдкинувши його далеко в траву, збив її не землю, пiсля чого поставив ногу їй на голову, готовий в будь-який момент якщо не роздавити цей гнилий гарбуз, то бодай подерти його грунтозачепами.
- Демон! - вилаялася вона, скрутившись на землi, наскiльки це було можливо.
- Вирiшуй. Спiвпраця, або смерть?
- А щоб тебе демони пойняли! Щоб ти... - перекладач тактично замовк, формуючи нову лексичну групу.
- Вважатиму це згодою. Потрiбен корабель i капiтан. Бажано - вiйськовий. Ти знаєш - де. Веди.
Ще трохи побурчавши, дiвка махнула йти за нею. Видно, що вона не вiрила жодному моєму слову. Але й заперечувати не стала. Значить мої пiдозри були правильнi. Цiкаво, це особиста iнiцiатива, чи хтось напоумив?
Що далi ми йшли, то менше людей нам зустрiчалося. Усi, слухаючись вказiвок iз системи загального оповiщення, поховалися по хатах, позакривали вiкна й дверi. На вулицях залишилися тiльки загони варти й пожежнi команди. Арчер, тихенько слiдував за нами, координував дiї някетiв мiж собою i вчасно попереджав мене про наближення патрулiв правоохоронцiв. Поки йшли, офiцерша, якщо я правильно зрозумiв її розпiзнавальнi знаки, розказувала свiй наївний план. За її версiєю я посильний, що має доправити термiнове донесення в... Перекладач розпiзнав назву як 'Бiла роса'. Ех, Батькою повiяло! Стоп! Який ще Батька? Чого я про нього згадав? IНК, що у мене з головою?
Той слухняно видав схему, за якою нанiти щойно сформували в мозку носiя новi нейроннi зв'язки. Таких не було нi в мене, нi в Барнса, нi в жодного iз моїх донорiв чи носiїв. Це ж не мої спогади? Чи мої? Шкода, що зараз розiбратися не вдасться.
Поцiкавившись символiкою тутешньої верховної влади, я модифiкував один iз образiв, i в найближчому провулку кремезний броньований хлопець перетворився на королiвського лакея iз незвичною скринькою в руках. Насправдi то був знятий iз мотоцикла кофр, але кого то цiкавить? Для бiльшої достовiрностi менi позичили накидку, щоб створити видимiсть невмiлого маскування. Коли вона постукала у дверi КПП, там вiдкрилося вiконце i чиясь незадоволена пика поцiкавилася гостями. Офiцерша передала туди папiрець iз якимось наказом, що знайшовся у неї в пiдсумках. Вартовий не одразу нам повiрив, але потiм неохоче пропустив нас всередину. Арчера довелося залишити на вулицi. Персонал аеродрому дивився на нас iз пiдозрою, але у них i своєї роботи було достатньо. Певно подумали, що якщо вже нас впустили, значить була причина. В кожному ангарi до нас одразу пiдбiгали мiсцевi бригадири, але пiсля короткої розмови iз моєю про вожатою тiльки розводили руками i поверталися назад. Видно, що цю особу тут знають. А це точно вiйськовий об'єкт? Чи мене привели у якийсь любительський аероклуб?
Загалом цей аеродром був точною копiєю вантажно-пасажирського порту, тiльки в кiлька разiв менший, i оточений великим кам'яним парканом. Всерединi розташовувалися два ряди ангарiв, злiтна зона, та складна щогла для прийому особливо великих кораблiв. Увесь аеропарк представляли невеликi патрульнi катери. На жаль робочих у ангарах не виявилося. Було лише кiлька катерiв зi знятою обшивкою. Один узагалi розрiзали на двi окремих частини i копирсалися в його нутрощах. До того ж невiдомо, скiльки з них зараз в повiтрi, адже мої лiтаючi бестiї могли їх i позбивати. I коли над полем завис один iз патрульних, я наочно пересвiдчився у надмiрнiй ефективностi живих снарядiв - корабель перетворився на друшляк. Корма i носова частина розбитi вщент, а одна iз трьох гармат вирвана з м'ясом. Не знаю скiльки там було екiпажу, але вцiлiлi зараз трималися руками й ногами, тiльки щоб не вивалитись за борт. Не думаю, що там окрiм двигуна залишилося iще щось цiле. Для того, щоб правильно зайти на посадку, потерпiлим довелося накрутити не одне коло над полем. Певно у них заклинило механiзм повороту. Нарештi побите судно торкнулося поверхнi, i з легким трiском зупинилося, остаточно перетворившись на купу мотлоху. Механiки одразу ж кинулися допомагати потерпiлим, а я пiдiйшов до одного iз крайнiх ангарiв. Вiн був зачинений, проте ехолот вказував на знаходження там якогось масивного об'єкту. Пiдiйшовши ближче, я розширив шпарину мiж дошками i просунув всередину руку. Виведений з-пiд камуфляжу сенсорний блок показав абсолютно цiле судно, тiльки без бортового озброєння i з великим гербом на борту. Корабель був достатньо аеродинамiчним i мав бiльшу площу тягових панелей. Характерна форма носової частини робила його схожим на горобця. Кораблик дуже гарний, чистий - одразу видно, що за ним доглядають.
- Це королiвський кур'єр.
- Швидкий?
- Швидший за цi, - офiцерша вказала на залишки патрульного. - Але екiпаж ще не прибув.
- Екiпаж вже є, - я теж повернувся до уламкiв, розглядаючи повiтроплавцiв.
- Це неможливо, - одразу ж вiдповiла вона, зрозумiвши мої намiри. - Кур'єр вiдрiзняється вiд iнших суден. Вони просто не зможуть з ним впоратися.
- Краще спитай їх.
Офiцерша пiшла у вказаному напрямку, а я швиденько чкурнув назад. Я вже побачив усе, що хотiв, i навiть бiльше. А тому поспiшив перевiрити свої пiдозри. Перебiгши до останнього iз оглянутих ангарiв, я переконався, що цi 'механiки' ремонтом не займаються. Достатньо було секунд десять подивитися, як вони раз за разом повторюють одну i ту ж операцiю. Та й прихованi в пряжках ременiв та каблуках стоптаних мало не до дiрок черевикiв артефакти явно не по кишенi звичайним роботягам. Невже сподiваються мене спiймати? Пiзно, голубчики, пiзно! Арчер увесь цей час не припиняв клепати все нових i нових някетiв, i над мiстом зараз їх крутилося уже бiльше тридцяти. З'явилося навiть кiлька iз вмонтованим замiсть вибухiвки радiолокацiйним комплексом для бiльш ефективного пошуку цiлей. Одна команда, i вони знесуть тут все i всiх. Прагнучи продемонструвати розумникам близькiсть п'ятої точки, я вишукував на вiртуальнiй картi найближче скупчення бандитiв. I знайшов їх буквально по той бiк паркану. Поставивши їм вищий прiоритет, я спокiйно, не поспiшаючи й не реагуючи на зовнiшнi подразники повернувся до крайнього ангару. Три, два, один... Джаз! У мене за спиною в повiтря здiйнявся стовп полум'я й диму. Це вибухнули одразу п'ять фугасних модифiкацiй: пробили крiвлю, стелю, i влаштували всерединi будинку пекло в кращих традицiях голiвуду. Добре, що там не виявилося цивiльних, iнакше б вибух довелося вiдмiнити, i демонстрацiя не була б не такою наочною. Тiльки в цей момент, до присутнiх тут спецслужб дiйшло, що вони власноруч занесли мiну до своєї оселi. Самi виннi, що розплодили у себе пiд боком стiльки паразитiв. Тепер будете розплачуватися за дезiнсекцiю. I не треба нацiлювати на мене свої iграшки. Не треба, кажу вам!
Мокрий звук удару, i - один недолугий снайпер iз розбитою головою падає iз привiдної вежi на землю. Ще один, i його великомудрий командир, який кiлька секунд тому вiддав наказ на стрiльбу, повторює маневр пiдлеглого. Як я його вирахував? А нiяк. Це зробив Арчер. Спостерiгаючи за кожним iз присутнiх, вiн просто прогортав їхнi дiї у зворотному хронологiчному порядку i одразу ж вирахував винуватця. Для цього не треба багато розуму, достатньо лише потужного аналiтичного програмного i апаратного забезпечення. Було б на полi чоловiк десять, з цим би впорався б навiть мiй IНК, а так доводиться розподiляти обов'язки мiж юнiтами. Не встиг я насолодитися шоком присутнiх, як лiтаючi спостерiгачi знову активiзувалися i накинулися на цiлу команду пiдтримки, що збиралися взяти у мене автограф i, здається, зразки кровi заодно. Вбивання в землю тривало секунду, не бiльше. Двоє таки змогли прорватися, i одну я вирубив прямом в голову, а друга схопилася за пояс i... Бум! Мене вiдкинуло разом iз шматком землi, за який я вхопився. Сама ж смертниця лежала неподалiк, розiрвана навпiл. Несподiвано. Не думав, що вони можуть нацькувати на мене камiкадзе.
Встаю, а мене бiльше не атакують! Збитi на землю 'майстри' щось кричать, а охорона опускає зброю. Невже зрозумiли, що на мене потрiбен бiльший калiбр? Це ж треба, як швидко! Цiкаво, коли до них дiйде, що я контролюю увесь повiтряний простiр, i знаю розташування усiх їхнiх сил? Сподiваюся це станеться не ранiше, нiж я покину це невдячне мiсце. Повертаюся до своєї супутницi й кажу їй, що можу й сам керувати судном, якщо вони не проти. Та натяк одразу зрозумiла й знову почала розмахувати руками. Цiкава у них азбука морзе, треба буде якось в нiй розiбратися, щоб бути в курсi, що про мене говорять. Отримавши невидиму менi вiдповiдь, вона одразу ж почала мене запевняти, що команда корабля вже прибула, i скоро можна буде вiдправлятися.
I справдi, не встигла вона закiнчити, як iз адмiнiстративної будiвлi вибiгли тi ж самi повiтроплавцi, якi нещодавно здiйснили аварiйну посадку. Що й вимагалося довести! Ну не можуть однотипнi кораблi, навiть у рiзнiй комплектацiї, бути настiльки вiдмiнними, щоб iнший екiпаж не змiг ними керувати. Це все одно, що їздити на автомобiлях однiєї марки - майже все буде абсолютно однакове. Якщо там i буде щось вiдмiнне, то i виглядатиме така машина iнакше, щоб у водiя часом не спрацювали рефлекси. Принаймнi так роблять нормальнi конструктори. Пiсля всього семи хвилин, я спецiально засiкав, вони вже виводили судно на злiтну дiлянку. Дурепа, яка спробувала пронести на борт невiдомий артефакт, прилягла вiдпочити, тримаючись за зламану ногу. А над аеродромом водили свої хороводи все бiльше някетiв, нервуючи своєю присутнiстю спецовикiв. Нарештi катер був готовий i персонал вiдвiв вiд нього усi опорнi конструкцiї окрiм трапу. Я вже збирався пiднiматися, коли передi мною стала ця офiцерша.
- Ми тебе все одно знайдемо. Дiстанемо, де б ти не хова... - удар пiддих, i вiдкидаю тiло на землю.
- Ви некомпетентнi, - хмикнув я, i перед тим, як вийти на борт, додав, - Хочеш корисну пораду? Знайди нормальну роботу. Служба - це не твоє.
Дiстануть вони мене, аякже... Вони своїх бандитiв вивести не можуть! У мене все менше сумнiвiв у правильностi свого вчинку. Якщо це - спецслужби королiвства, то менi страшно за людей, якi тут живуть.
Повiльно пiднiмаючись над Байрою, я отримав картинку з радiолокатора - навколо нас стягувалося кiльце iз семи легких i трьох великотоннажних лiтальних апаратiв. Їх уже можна було роздивитися неозброєним оком. А ми плелися зi швидкiстю пiшохода, наче у двох метрах над землею. Дивлюся на капiтана, а вона приречено дивився то на мене, то на важiль ходу, виставлений на максимум, як i регулятор висоти. Розрахунок був на те, що малорухому мiшень легко розстрiляють. Або ми вимкнемо двигун, намагаючись ухилитися, i самi розiб'ємося. Впевнений, що вдруге запустити двигун ми вже не зможемо. Схоже, агенти так нiчому й не навчилися. Я розумiю, що вони лише виконують накази, часто не дуже далекоглядних людей. Але ж вони не цивiльнi - знали куди йдуть, i що їм доведеться робити. Тому нехай не ображаються.
- Збити ворожi судна! - вказав я на агресорiв.
- Ня! - звiдусiль долинув вiдгук ракет, одразу ж перекритий гулом iмпульсних двигунiв.
Кошмар, куди я потрапив? До речi, про ракети:
- Арчер, звiдки у моїх ракет взялися вуха, i чому вони почали лiтати пiд музику?
- Реалiзовувалося прохання влаштувати дискотеку за допомогою важкого озброєння. Дискотека передбачає... - почав вiдписуватися вiн.
- Стоп-стоп-стоп, я зрозумiв. Але звiдки вуха?
- Пiд час розробки було порiвняння iз дизайном голови породи котячих. Найбiльш популярним музичним контентом за участю котiв були меми...
Без коментарiв.
Як я вже казав, iнiцiатива повинна бути виправдана. Арчер проявив дурну iнiцiативу, додавши в конструкцiю ракет необов'язковi елементи, про якi я лише думав. А вiн - пiдслуховував. I тепер виправдовується тим, що прагнув реалiзувати мої прихованi бажання! Якi в бiса бажання?! Якби я цього бажав, я би тодi сам це й зробив! Все частiше в мене виникає вiдчуття, що цi недоумки все прекрасно розумiють, i просто знущаються надi мною. I заперечувати марно - моральна травма вже отримана, я тепер усю серiю ракет тiльки 'нянкетами' i буду називати. Якщо почну заперечувати, цей... Арчер може iще до чогось страшнiшого додуматися. А може йому iнтелект врiзати? Або ще краще - вiдправлю його до Психа, нехай йому мозок виїдає. Не страшно навiть, що залишусь без транспорта.
Що було далi - дивитися не став. Якщо хтось вцiлiє пiсля такого нальоту, то Арчер дасть менi знати. Он вiн, внизу їде. Треба буде пiдняти його на борт, коли вiдлетимо достатньо далеко. Але спочатку я огляну це корито. Бо хто їх знає, що цi недоумкуватi спецагенти iще нам могли влаштувати...
Окрiм перебитих провiдникiв системи керування iнших сюрпризiв виявити не вдалося. Все впиралося у вiдсутнiсть запасних деталей. Я мiг би здiйснити ремонт, якби зi мною був новий реплiкатор. Але без ремонту ми не могли нi знизитися, нi зупинитися. Порадившись iз екiпажем я попросив їх пiдлетiти якомога ближче до найвищого й достатньо похилого пагорба, щоб мотоцикл змiг застрибнути на борт. До речi про екiпаж: не зважаючи на вербальнi обмеження, знайти з ними спiльну мову вдалося швидко. Всього їх було троє: капiтан, навiгатор та механiк. Перша стояла за штурвалом i поєднувала функцiї пiлота й командира. Друга, зовсiм молода, iз блакитним волоссям, вiдповiдала за навiгацiю у просторi та точнi маневри. Третя ж, iз протезом замiсть лiвої руки, займалася силовою установкою. Звали їх Маелу, Сайя та Джасу (ввiчливi люди - представилися одразу). Усi троє були обдарованими по самому мiнiмуму, тому нi на який великий корабель їх би не посадили, а в цивiльному флотi усi мiсця забитi своїми людьми. Разом вони лiтали уже не перший рiк, i добре вивчили звички одне одного, та свого начальства. За розбитий корабель їх чекав трибунал. Натомiсть їм наказали стати за керування цим кур'єром i вивести його за мiсто. I все, нi про якi польоти до аномальної зони й мови не було. Та й не зможуть вони довести туди навiть такий невеликий катер. Вони i так виклалися на повну, коли садовили своє лiтаюче корито, а тут iще один полiт. Коли ж пiсля злету капiтан не змогла прибрати акселератор - усе стало на свої мiсця. Ними просто вирiшили пожертвувати. Близьким скажуть, мовляв, розбилися пiд час посадки, чи щось таке. I кiнцi в воду. Нiхто нiчого не доведе. На мене вони зла не тримали. Тiльки розсердилися за влаштований в мiстi хаос. Ну а поки летiли до потрiбного мiсця, я розказав їм з чого усе почалося. Все одно зайнятися було нiчим.
- Який же ти недалекоглядний... - командир похитала головою, коментуючи мої дiї, - Пiсля твоїх вибрикiв столиця ще не скоро заспокоїться. Тобi доведеться обходити нашу державу десятою дорогою.
- Не доведеться, - я демонстративно визирнув за борт. - Її вже не буде.
- Кого не буде? Столицi?
- Держави.
I це дiйсно було так. Спершу я хотiв позбутися лише тих, хто буде менi заважати - Клан та Сiм'ю. Потiм я побачив, що без прикриття посадовцями такi угрупування виникнути не могли. Навiть якщо я приберу їх, на звiльнене мiсце прийдуть iншi. Держава, закони якої пишуться лише для слабких - не держава. Це така ж банда. Закон повинен бути один на всiх. Той, хто його порушує - злочинець. Бiда в тому, що цi закони пишуться тими, на кого вони не дiють. Той, хто пiдкоряється їм, автоматично стає жертвою.
Той обелiск, який я висадив у руїнах таверни, з часом розростеться у нову виробничу базу. Мiсце тут дуже перспективне. Величезний пiдземний простiр, доступ до грунтових вод, органiкiв багато бiгає - все для створення армiї дронiв. Тiльки на вiдмiну вiд Аналiтика, цей штучний iнтелект позбавлений багатьох обмежень, i головною його задачею буде знайти i знищити усiх злочинцiв. Це не жива людина. Його марно благати, з ним не домовишся, його неможливо залякати чи розчулити. Вiн нiколи не зупиниться i не зiстариться. Вiн один може замiнити собою усi три гiлки влади в Тафiї, якi нинi практично не функцiонують. Вiн буде i полiсменом, i суддею, i катом в однiй особi. Iдеальний вибiр. Повнiстю вiдповiдає даному йому iменi.
Кажуть, що мафiя безсмертна. Настав час спростувати цей мiф.
***
Терумо все ще не вiдiйшов вiд зустрiчi. Вiн зробив усе, щоб мiнiмiзувати можливi втрати. I його навiть послухалися: для операцiї повнiстю очистили територiю, позбавили об'єкт шляхiв вiдступу, навiть загнали цивiльних в домiвки. I все пiшло шкереберть ще на етапi прямого контакту iз об'єктом.
- Хтось може менi пояснити, що це було? - задала риторичне питання начальниця вiддiлу, хмуро поглядаючи на пiдлеглих.
- Ми дiяли вiдповiдно до iнструкцiй, - заявила капiтан, яка й здiйснювала керування операцiєю.
- Покажи менi, де в iнструкцiях написано: 'Провокувати терористiв на застосування зброї'?
- Ми не знали, що у нього буде таке сильне прикриття.
- Воно завжди є. Завжди! Якщо терорист почав з вами розмовляти, це означає, що у нього вже є план втечi. Гадаю, менi варто вiдправити усiх вас на перепiдготовку. Або на повний медичний огляд. Бо iнакше, як склерозом ваш провал я не можу пояснити! Йдемо далi, - жiнка взяла iз робочого столу один iз сувоїв, i почала зачитувати. - Вiд моменту входу в таверну 'Капiко' до початку операцiї 'Перехоплення' вiн вбив сто дев'яносто двi людини. Пiд завалами знайдено ще тридцять дев'ять тiл. З них дванадцять розпiзнати не вдалося, а четверо взагалi виявилися правоохоронцями. I усi поголовно були членами Клану або Сiм'ї, - документ знову був покладений на мiсце, а гнiвний погляд начальства повернувся на пiдлеглу. - Тепер пояснiть менi, як цей залiтний терорист зумiв за годину вирахувати i перебити стiльки народу?
- Ми вже почали допит свiдкiв та затриманих злочинцiв.
- Нiби я не знаю, чим це закiнчиться! Першi переляканi й розкажуть все, що ви захочете вiд них почути, а другi мовчатимуть як риби до ранку, а пiсля їх вiзьмуть на поруки i ми їх бiльше не побачимо! Ще дурнi iдеї будуть? Ну а тепер головне питання сьогоднiшньої наради: хто напоумив тих двох сучок обв'язатися вибухiвкою?
- Не можу знати. На операцiю взяли усiх, хто був у наявностi. Нiяких додаткових вказiвок перед початком їм не видавали. Вони не могли знати, з ким зустрiнуться.
- Тобто серед нас увесь цей час ходили живi бомби. - начальниця почала закипати. - I що менi казати мiнiстру? Та нас за таке позорище не просто розформують - нас забудуть так, наче нiколи й не iснувало! Кому потрiбна служба, яка не здатна виконувати свої обов'язки? Значить так: щоб до завтрашнього ранку усi рапорти були в канцелярiї, а усi учасники затримання - в лазаретi. Вранцi я особисто вiдправлю в реанiмацiю кожного знайденого здорового. Все ясно? Вiльнi! А вас, Терумо, я попрошу залишитись!
Коли усi вийшли, начальниця вийняла з-за пазухи флягу i зробила кiлька великих ковткiв. По кабiнетi розлетiвся запах чогось мiцного, певно настiй на травах.
- Ну що, герой? Розказуй, за що я буду отримувати по шиї?
- Боюся, у мене поганi новини, - Терумо обережно вдихнув, долаючи бiль вiдбитих ребер. - Нас пiдставили. Усiх. Я вже подавав рапорт про свою мiсiю в губернiї Сайтома. Тут ситуацiя аналогiчна. На нього образилися усi, хто тiльки мiг, а в результатi самi ж першими i постраждали. Тiльки там була обманка, а у нас - реальний головорiз. Якби не дiї Клану...
- То вiн би потрапив до лап Сiм'ї. Ти мав перехопити його ранiше, нiж вони до нього доберуться. Я ще можу зрозумiти дiї нашої мiської варти, вони узагалi молодцi - взяли на затримання артефакт третього класу, яким тiльки будинки зносити, а потiм ще й профукали його. Але ти... Чому не пiдняв тривогу одразу, щойно дiзнався про загрозу?
- Пред'являв речовi докази. Iнакше б менi не повiрили. Вiн робить артефакти з нiчого. I вони незалежнi вiд ефiру.
- Це точно?
- Я оглянув перероблену ним дакуту одразу, як тiльки отримав. Все вiрно. Лабораторiя може пiдтвердити мої слова. Певно саме цi артефакти й дозволили йому розпiзнавати членiв банд.
- Чим вiн збив нашi кораблi?
- Мисливцi за головами подейкують, що вiн брав участь у розробцi якоїсь секретної зброї для королiвства Шатерей. Але це не точно. Їх описували, як невидимих павукiв-убивць. Не було жодної згадки про те, що вони можуть лiтати.
- Значить вiн їх вдосконалив. Є iдеї, куди вiн мiг вiдправитись?
- Вiн казав, що йому термiново потрiбно до схiдної аномальної зони. Можна перехопити його там.
- Ось ти цим i займешся. Тебе тут не було, ти взагалi вже два днi у вiдпустцi. З твоїми наглядачами я розберусь. Скажу, що твiй покровитель прагне убезпечити свою людину на час розслiдування. А сам вiдправляйся на схiд i наведи мости iз цим Кейнсi, чого б це тобi не коштувало. Тiльки по-справжньому, без усiх цих твоїх перевдягань та iнших вибрикiв. Обiцяй йому все, що завгодно, хоч пост самого мiнiстра чи коханця королеви - байдуже.
- Хочете здати його Сiм'ї? Чи до Клана пiдмазатися?
- Переб'ються! Нам самим конче потрiбен такий чистильник. Пройде ще кiлька рокiв, i цi двi зграї просто розiрвуть королiвство мiж собою. Тебе тодi ще в планах не було, а от я пам'ятаю, як ми тримали їх за горло, i вони танцювали пiд дудку корони. Час нагадати їм, хто в домi хазяїн!
- А якщо, за моєї вiдсутностi... - Терумо обережно махнув рукою, показуючи на стелю i на власне горло.
- Я тобi бiльше скажу - це почнеться вже завтра. Пiсля такого скандалу нас захочуть реформувати, пiдсадять до нас своїх ручних тваринок, потiм розформують i розiтруть в пил. А потiм почнуть дiлити Тафiю. Якщо запiзнишся - повертатися тобi буде нiкуди. Тому не пiдведи мене. Приведи його сюди. Покажи, що ти компетентний агент. Бо вийде, що вiн таки був правий, а я - помилялася. А я не люблю помилятися.
Слухняно кивнувши, Терумо покинув кабiнет. Вiн не дозволить комусь зруйнувати все те, чому вiн вiддав бiльшу частину свого життя. Це вже не просто завдання. Це виклик! Вiн знайде цього Кейнсi, де б той не був. Дiстане з-пiд землi. Вiн виконає дану обiцянку. Навiть, якщо й не зовсiм в тому розумiннi, яке вкладав у свої слова сам.
***
Примiський будинок, куди завiтали представники закону, видiлявся на фонi своїх сусiдiв. На вiдмiну вiд злiплених iз багнюки й очерету хибар, цей будувався iз каменю й обпаленої глини. Його архiтектори постаралися на славу, звiвши пiд виглядом маєтка справжню фортецю. Те, що здалеку здавалося просто декоративними елементами, насправдi виявилося прекрасними оборонними точками. Для штурму такого укрiплення потрiбно було б покласти в кiлька разiв бiльше людей, нiж захисникам. Поки ти будеш дряпатися до одного вiкна, тебе встигнуть обстрiляти з iншого. I навiть якщо в тебе в кишенi виявиться гармата - не факт, що ти з першого разу проб'єш собi прохiд. З повiтря ж проникнути всередину було взагалi неможливо через крутi скати даху. Одним словом - фортеця.
Але її взяли. При чому так, що до ранку нiхто нiчого навiть не запiдозрив. Тривогу пiдняли лише пiсля того, як мiж бандами розгорiлися бої за контроль над цим районом. Святе мiсце пустим не буває, i щойно ватажки банд дiзналися, що їхнього сусiда прибрали - одразу ж зiгнали сюди мало не усiх своїх головорiзiв. В першу чергу для захоплення головної опорної точки - цього маєтку. Коли ж на наступний день ситуацiя повторилася, органи правопорядку почали хвилюватися. Одне дiло, коли банди здiйснюють блискавичнi напади на конкурента i зникають ще до прибуття патрулiв. Правоохоронцi навiть радiли тому, що бандюки бiльше переб'ють один одного - менше вiдписуватися за кожного iз затриманих, та й у разi зiткнення чисельна перевага бандитiв бiльше буде не такою iстотною. I зовсiм iнше, коли вони починають справжню вiйну iз супутнiм руйнуванням мiської iнфраструктури. Досить того, що район i так неблагополучний, так ще й пiд час останньої сутички бандити пошкодили акведук. Ще трохи, i доведенi до вiдчаю люди самi пiдуть рiзати нахаб, незважаючи на втрати. Довелося навiть запросити пiдкрiплення, щоб заспокоїти натовп i не допустити масових заворушень. Деякi пiдприємцi були згоднi профiнансувати ремонт системи водопостачання, але лише за умови, що рiвень злочинностi буде знижений в рази, порiвняно iз нинiшнiм.
Наступного ж ранку почався найграндiознiший рейд за останнi десять рокiв. Не тому, що правоохоронцям так закортiло позбутися злочинцiв. Просто за одну нiч хтось уже зробив це за них, i тепер їм залишалося тiльки обiйти усi мiсця масових убивств i розiбратися, хто або що це зробило? Найбiльше не пощастило детективу Зако - їй дiстався будинок, з якого все почалося. Закiнчуючи академiю, Зако Такадо знала, що робота у слiдчому вiддiлi рiдко буває приємною. Але ж не настiльки! Не будучи вiдмiнницою бойової та фiзичної пiдготовки, вона дуже добре знала район своєї майбутньої роботи, i вмiла пiдмiчати важливi в конкретнiй ситуацiї деталi. Тому, не зважаючи на вiдносно невисокi показники власної роботи, вона часто допомагала своїм колегам, якщо у них щось не сходилося, або було незрозумiло. Усiх її товаришiв iз академiї давно розiгнали по iнших вiддiлах, а вона залишилася тут, уже на правах повноцiнного офiцера. Тут вона була у своїй стихiї. Якби ж iще на мiсця злочину їздити не доводилося... На жаль цього разу їй не поталанило. Тому, закинувши в сумку усi необхiднi в роботi речi, такi як особистий жетон, записник та необхiдну кiлькiсть бланкiв для польової роботи, вона вiдправилася на вулицю. Зброю брати не стала - в її роботi це тiльки шкодить, а на силовi акцiї їй все одно наказано не лiзти, а доручати цю справу вiдповiдним оперативним загонам. Хiба що складний нiж на поясi - та й той був бiльше iнструментом, а не зброєю. Вона знала, що миловиднiй жiночцi iз поштовою сумкою через плече довiрятимуть бiльше, нiж затягнутiй в унiформу солдафонцi. Вiд уставного одягу в таких районах будуть тiльки проблеми. Середнього зросту iз коротким чорним волоссям пiд каре, вбрана у простi штани й сорочку, Зако абсолютно не привертала увагу. Її могли видати хiба що армiйськi чоботи - їх вона носила завжди, але ця деталь тiльки пiдкреслювала її простоту, зовсiм трiшки видiляючи на фонi сiрої маси. Iз особистим життям у неї було глухо, а тому стежити за собою вважала зайвим. Вона гадала, що людину потрiбно любити такою, якою вона є насправдi, а не те, що вона намагається iз себе вдавати. I все ж час вiд часу серце щемило. Половина життя уже за плечима, а свою другу половинку вона так досi й не знайшла. Ну i грець iз ними, iз хлопцями, у неї робота стоїть!
Надворi вона застрибнула в дорожнiй екiпаж, вiзник котрого погодився пiдкинути її до потрiбного кварталу. Ну а далi вона вже могла дiстатися й самостiйно. Мiсце злочину було вiдповiдно огороджене й позначене. Звiсно ж, нечисть iз навколишнiх вулицю все пiдчистила ще до приїзду правоохоронцiв, але на роботу детектива це нiяк не впливало. Переступаючи через чергову криваву пляму, Зако уважно оглядала будiвлю. Цей проклятий будинок все бiльше нагадував якийсь склеп iз страшилок: вiд попереднiх власникiв залишилися лише плями кровi та нутрощiв, якi й вiдмити було нiчим, i тепер сморiд поступово ширтився по околицях. Кабiнет колишнього власника. Перша ж банда, що зайняла будiвлю, винесла звiдси усе, що тiльки можна було: меблi, килими, навiть величезний сейф у стiнi розламали i вигорнули з нього увесь вмiст. Залишилися лише кривавi розводи на пiдлогi. Хтось iз глибокою раною вiдступав вiд центру кiмнати до дверей сейфа. Ще двоє плям iз залишками мiзкiв на одвiрках - певно вiд охоронцiв. Навпроти мiсць iмовiрного знаходження людей також великi слiди кiптяви, нiби щось пройшло крiзь тiла нещасних. На стелi таких слiдiв немає, значить горiння було швидким i бездимним. Можливо це робота банди Тарусо, у чиїх членiв iнколи вилучали артефактнi вогнемети. Але вони зазвичай одразу заливають все вогнем. Тут же точно вивiренi удари по цiлях - не їхнiй почерк. Оглянувши решту кiмнат, Зако знайшла лише обвалений пiдвал i розтрощену шафу посеред коридору, яка ранiше була барикадою. I знищили її чимось доволi серйозним, бо уламки знаходилися у двох протилежних кiнцях проходу. Записавши усе в блокнот, жiнка поспiшила на вихiд, поки в легенях iще було достатньо повiтря.
Там на неї вже чекали. Мацумi Такачо - сатей Сiм'ї. Вона не робила нiчого особливого, а лише iнколи спiлкувалася iз потрiбними людьми. Часто вiд таких розмов залежав добробут, або й життя окремих городян. Усi знали, що вона пов'язана iз бандою, але пред'явити їй було нiчого. Ну а те, що вона ходить iз охороною - район тут не дуже безпечний. Ось i зараз настав момент, коли детективу знову доведеться поспiлкуватися iз цiєю особою.
- Успiшних вам починань, офiцер!
- Спiрне твердження, - хмуро вiдповiла Зако, про всяк випадок кладучи руку бiля ножа. - Чим завдячую, сатей?
- Добре, перейдемо одразу до справи. Нам би хотiлося зустрiтися iз винуватцем цього переполоху.
- Навiщо?
- Поспiлкуватися. У нас є до нього пропозицiя.
- Хочете стати наступними? - Зако кивнула в бiк закривавленої стежки, що вела до будинку.
- Ризик є завжди. Хто не ризикує...
- Той живе довше. Чого i вам бажаю.
Зако швиденько покинула мiсце злочину, вдихаючи свiже повiтря. Як би там не смердiло, а iз рота цiєї гадюки смердiло iще гiрше. Поспiлкуватися, аякже! Зазвичай жертва такого 'спiлкування' зникає безслiдно. Або з'являється у виглядi бандеролей на порозi своїх родичiв чи колег. Таке вже траплялося не раз. А вiдмовляти їй марно - продавить своє прохання через начальство i буде тiльки гiрше. Щось пiдказувало їй, що вiдшукати убивцю буде в рази простiше, нiж поговорити з ним. Та й не може вiн бути один, надто багато бандитiв зникло за такий короткий час. По-хорошому для цього потрiбно як мiнiмум одного виконавця на кожну групу. I це за умови, що це будуть бiйцi екстра-класу, а такi на дорозi не валяються. Якщо ж це були звичайнi солдати, то пiдготовка такої масової акцiї не могла пройти безслiдно. Зiбравши матерiали в папку, детектив поспiшила в районну адмiнiстрацiю. Якщо десь i можна було дiстати статистику за останню декаду, то тiльки там.
Сподiвання виявилися марнi - нiяких слiдiв виявити не вдалося. Нiхто масово не в'їжджав у мiсто, нiчого не закупав i не реєстрував. Зате виявилася цiкава деталь: першими жертвами стали члени Клану та Сiм'ї, а усi iншi - їхнi пiдлеглi чи союзники. При чому вона була не перша, хто цiкавиться цiєю темою. Судячи iз витягнутих папок, цiкавився хтось iз Клану. Певно Досо Сакаму - Голос. Виконує ту ж функцiю, що i сатей у Сiм'ї.
Взагалi цей подiл по ролях у бандах здавався детективу безглуздим. Це бiльше нагадувало дитяче змагання: у кого крутiша назва? Принаймнi у Сiм'ї в цьому планi було бiльше гнучкостi, якщо потрiбно було вводити нову посаду. Клан же був змушений дублювати уже iснуючi. Наприклад у них було десять рук, вiсiмнадцять вух, два голоси... Якщо пiдрахувати усi цi органи - страшно подумати, що за мутант в результатi вийде. Зi зрозумiлих причин вголос озвучувати такi жарти нiхто не наважувався, але думали про це часто. До речi точно пiдрахувати кiлькiсть членiв кожної банди досi нiкому так i не вдалося. Всi знають, що такий-то входить в їхню групу, але що конкретно вiн там робить - таємниця за сiмома печатями.
Уже виходячи, Зако зупинилася навпроти настiнної карти району. Це була найсвiжiша карта, оновлена в минулому сезонi. Швиденько дiставши блокнот, офiцер почала звiряти адреси iз картою i зрозумiла, що деякi частини району бiда обiйшла стороною. I в той же час Зако пам'ятала, що звiдти рапорти теж приходили. Звiдки така розбiжнiсть у даних? Невже жителi... Це має сенс. Особливо уздовж вулицi 'Ремеслової', жителi якої самi можуть надавати по шиї будь-яким хулiганам.
Мало хто задумується над тим, як працює детектив. Це не таємнi зустрiчi iз iнформаторами, робота пiд прикриттям чи затримання iз погонею. Таким детектив займається вкрай рiдко. Основна ж частина його роботи - бiганина мiстом: опитати першого, уточнити деталi у другого, вiдшукати третього, дiзнатися про десятого, повернутися до першого i дiзнатися, що вiн уже кудись здимiв... Ось так здебiльшого i проходить будь-яке розслiдування. Без хорошої пам'ятi, в'їдливостi та уваги в цiй роботi нiяк. Ось i цього разу увага до деталей виручила її.
Розпочати вона вирiшила iз найбiльш спокiйного мiсця. Ремеслова вулиця, або вулиця майстрiв, як її часом називали приїжджi, тягнулася уздовж усiєї зовнiшньої стiни мiста. Хоча приїжджих з кожним роком ставало все менше. Гостей з-за кордону взагалi вже рокiв десять не було. Ну а хто наважиться їхати в країну, яка перманентно воює з кимось? В основному це були жителi приєднаних територiй, якi покидали зруйнованi бойовими дiями домiвки в пошуках кращої долi. Часом вiд них можна було дiзнатися вельми цiкаву iнформацiю. Зако не упускала шансу поспiлкуватися iз свiжими людьми, адже це дозволяло розширити свiтогляд i по-новому подивитися на черговий злочин. Це не раз допомагало їй у розслiдуваннi, розкриваючи невидимi звичайним людям сторони справи.
Вдихаючи аромати вуличної кухнi, Зако вийшла до потрiбного мiсця. Через вимогу адмiнiстрацiї будинки попiд стiною будувати було заборонено, а тому це була найширша вулиця у мiстi. Попри величезну кiлькiсть вiльного простору, тут було так-само тiсно, як i у звичайному провулку. Тут майже завжди стояв на ремонтi караван якогось купця iз сусiдньої губернiї, або розбивав свiй табiр транзитний полк Тафiї. Прибуття останнiх завжди передувало черговому конфлiкту на кордонi. Ще не було жодного року, коли б на Тафiю нiхто не 'нападав'. Групи гастролерiв-бiженцiв рiк за роком об'їжджають усю країну, повторюючи усiм зустрiчним одну й ту ж саму байку про чергового зовнiшнього ворога, який робить усiлякi поганi речi i головне - ненавидить тафiйцiв, i готується от-от пiти на них вiйною. I потрiбно прямо зараз зiбратися i вдарити, щоб захистити своїх громадян, свою сiм'ю! Вербувальний пункт завжди був вiдкритий, i нестачi у добровольцях армiя не вiдчувала. Не через те, що усi солдати були патрiотами. Просто це був єдиний спосiб вирватися iз нетрiв. Принаймнi на вiйнi ти не здохнеш вiд голоду, а щодо можливої смертi... Яка рiзниця, де ти покладеш голову: пiд час чергового передiлу територiї банд, чи на фронтi? Якщо так прикинути, то там шансiв вижити навiть бiльше. Зако вважала, що уряд навмисне iгнорує внутрiшнi проблеми, аби таким чином мати достатню кiлькiсть рекрутiв. Але то були лише її власнi думки, якi вона нiколи не озвучить, i нiкуди не запише - стукач знайдеться скрiзь.
Звiсно ж така велика кiлькiсть людей i активний грошовий обiг привертали увагу кримiналу, але на очах вартових тi не ризикували з'являтися, а майстри доплачували воякам, аби тi за ними приглядали зi стiни. Ось такий симбiоз. I саме це й привернуло увагу Зако - тут було вбито аж п'ять груп бандитiв. Точну кiлькiсть жертв встановити не вдалося, але не менше тридцяти осiб - точно. Чого ж вони сюди полiзли? Невже сподiвалися на порятунок?
Оглядаючи обличчя майстрiв, детектив все бiльше переконувалася i правильностi своїх пiдозр. Майстри виглядали абсолютно задоволенi життям, нiби тут нiчого й не сталося. Бiльше того, офiцер вперше побачила тут так багато дiтей. Здавалося сюди збiглася малеча з усього району. Що ж змiнилося? Пiдiйшовши до найближчої крамнички, Зако уже хотiла поцiкавитися першим-лiпшим товаром, як продавчиня сама до неї звернулася:
- Та ви прямо запитуйте, нам приховувати нiчого!
- Хм... Так помiтно?
- Я вас тут таких, допитливих, вiд самого ранку вiдганяю.
- Хто iще приходив?
- А всi, кому не лiнь: мафiя, слiдчi, адмiнiстрацiя ринку... Навiть якась гадалка-аферистка завiтала - страшна як смерть. Ще й лаялася постiйно.