Ковриженко Вячеслав Викторович : другие произведения.

Brute force Гл.14-...

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками

  
  
  
  
  
  Глава 14. Maior erit lex, quam Rex (Закон вищий за короля)
  
  Кейнсi Масаке - дезертир iз спецiального загону гвардiї Шатерей, брав участь у розробцi секретної зброї, органiзував теракт на курортi королiвського роду Нарадан, щоб замести слiди своєї втечi. Ймовiрно є носiєм стратегiчної iнформацiї. Це те, що було вiдомо вiд найманцiв. Легенда так-собi, але в тому, що цей тип дiйсно має секрети, Терумо пересвiдчився ще в перший день польоту. Цiнний куш. За роки своєї роботи на корону Терумо добре пiзнав людей. I цей хлопець йому одразу кинувся в очi. В один момент вiн поводився як втомлений мандрiвник, в iнший у нього проявлялися рефлекси бiйця, потiм вiн перетворювався на цивiльного, а потiм йому зносило дах i вiн починав коїти усiляку нiби-то маячню, сенс якої розкривався значно пiзнiше. I усе це вiдбувалося дуже швидко й постiйно. Не може нормальна людина так швидко переходити мiж моделями поведiнки. Навiть йому, щоб перевтiлитися iз молодого аристократа в пiдстаркуватого купця, потрiбно кiлька хвилин. А вiн, на секуну, веде подвiйне життя уже багато рокiв. Цей же суб'єкт був прямою протилежнiстю. Одночасно iз замашками солдата у нього явно були знання артефакторики, механiки, магiчної теорiї високого рiвня, матерiалознавства, та ще цiлого ряду дисциплiн. Простий мандрiвник не може бути настiльки рiзностороннiм. А те як вiн ними розкидається задля задоволення своїх забаганок, вказує на наявнiсть у нього достатньої кiлькостi iнструментiв для їх реалiзацiї.
  На протязi усього шляху до столицi Терумо уважно стежив за нижньою палубою. Слiд було переконатися, що це справдi той, на кого вiдкрили полювання половина гiльдiй всього континента. I якби ж просто полювали, так нi - бiльша їх частина бажали будь-яким способом прив'язати до себе такого цiнного кадра. Часом доходило до зовсiм безглуздих ситуацiй, коли замiсть бажаного втiкача вони приймали в свої ряди самозванця. Цей мандрiвник легко мiг виявитися пiдсадною качкою, на одну з яких клюнули його закордоннi колеги. Там теж вважали, що натрапили на об'єкт свiтового iнтересу. Його перевiрили усiма можливими способами. Переконалися, що це дiйсно Кейнсi. Вiдправили на його затримання два загони спец бiйцiв королiвської гвардiї. А вони взяли й зникли безслiдно. Як i ще десяток спостерiгачiв вiд рiзних органiзацiй та окремих осiб. Поки розбиралися що до чого, їхнi сусiди уже почали потирати ручки, готуючись вiдкусити шматок дезорiєнтованої країни. Самого ж порушника, як з'ясувалося, узагалi не iснувало: нiяких протоколiв, нiяких доказiв, а те що знаходилося в архiвах - фальшивки. От i думай, чи це справжнiй утiкач, чи обманка?
  Обставини складалися зовсiм не так, як того хотiлося. Якби усi пасажири судна були цивiльними, Терумо без проблем увiйшов би в контакт i завербував мандрiвника, ким би вiн не виявився. Навiть враховуючи, що чоловiки - не його профiль. Йому простiше було працювати iз протилежною статтю. Терумо вiд природи мав невисокий зрiст i струнку статуру. Жiнкам подобаються такi тендiтнi та елегантнi партнери. Поруч iз ним вони вiдчувають себе бiльш упевнено. Зараз, в умовах замкнутого простору корабля перевтiлюватися не можна, нова особа на борту одразу приверне до нього увагу. Та навiть у своєму нинiшньому амплуа вiн би змiг принаймнi набитися в друзi, а в порту мандрiвником би зайнялися потрiбнi спецiалiсти. Але нi, всi плани поламав один самозваний музикант. Чому самозваний? Це стало зрозумiло ще тодi, коли вiн викинув власний iнструмент, а потiм запанiкував, коли з'явився ризик його потрапляння в чужi руки. Тут навiть до найтупiшого селюка дiйшло би, що вiн щось приховує. Терумо, який по службi стикався iз рiзноманiтними хитрощами, одразу розгадав хитрiсть: маленька музична скринька, захована пiд струнами. Прийом доволi простий, якщо маєш знайомого майстра, котрий тобi її налаштує. На такому iнструментi навiть можна грати як i на звичайному, але тiльки обдарований може видавати унiкальнi переливи мелодiї. Знавцi кажуть, що на одному й тому ж iнструментi кожен музикант звучатиме по-особливому. Тут же звук завжди був один i той же. Терумо й сам колись користувався подiбною штучкою, ще на початку своєї кар'єри, а тому легко вирахував шахрая. Типовий контрабандист. В iншому випадку розвiдник навiть не звернув би на нього увагу, але за збiгом обставин саме завдяки йому вдалося отримати пiдтвердження особи втiкача.
  Ледве за споєним контрабандистом закрилися дверi, Терумо ще раз обережно погладив химерний артефакт, вiдчуваючи тiльки легке пощипування на кiнчиках пальцiв. Вiдчуття його не обманули - не пiдробка. Ось вiн - доказ того, що на борту корабля перебуває справжнiй Масаке Кейнсi. Створити артефакт, здатний працювати без ефiру... Терумо тiльки чув про таке. Вiн же склепав його прямо пiд вiдкритим небом, а не в секретнiй майстернi з фiнансуванням вiд корони! Ким би цей хлопець не був, вiн здатен зробити з пiдручних матерiалiв не тiльки iнструмент, але й зброю. Серйозну зброю, яку просто так не виявиш детекторами - сам вiн не встиг прибiгти на шум, але його 'покоївка' детально описала побачений результат. Страшно подумати, що трапиться, якщо такий кадр потрапить в лапи iнших осiб. Наприклад iноземної розвiдки чи органiзованої злочинностi.
  Такого не можна впускати. Тiльки дiяти потрiбно обережно. Прямий контакт тепер виглядатиме пiдозрiло. Краще заручитися пiдтримкою правоохоронних органiв. Наприклад розпочати все iз якогось дрiбного порушення, а там уже можна накрутити на нього все, що потрiбно. Або ще краще - прийти на допомогу, коли у нього виникнуть проблеми iз кримiналом. I тут в нагодi стане уже знайомий контрабандист. Дурман випивки зiйде не ранiше, нiж за пiвгодини, а до того моменту корабель уже пришвартується i Терумо разом iз супроводом покинуть судно. Контрабандист почне розбиратися, куди зник товар, пiдключить своїх друзiв... Далi залишиться тiльки втрутитися в потрiбний момент. Силомiць вони його не вiзьмуть, це точно. Парубок уже встиг показати свої можливостi, хоч майже нiхто iз пасажирiв цього не зрозумiв. Значно ймовiрнiше, що вони спершу спробують iз ним домовитися, але тут уже вiн їм не дозволить пiти на контакт.
  Ще раз оглянувши каюту, Терумо визирнув у вiкно. Крiзь мутне скло виднiлися знайомi очеретянi дахи окраїних районiв. Значить скоро буде столиця. Як давно вiн тут не був? Мiсяць? Сезон? Рiк? Коли усе твоє життя, це постiйна погоня за привидами чужих секретiв, час летить непомiтно. Ех, а йому ж обiцяли пiсля повернення дати цiлий сезон на вiдпочинок, щоб вiдновити здоров'я i привести себе до ладу. Все ж робота на корону Тафiї часом витягує iз людей навiть душу. Iнодi - в буквальному розумiннi. Тiльки таких бездушних i допускають до деяких матерiалiв, щоб навiть пiд час роботи з ними вони не могли нiчого усвiдомити i використати отриманi знання на свою користь. На жаль для роботи в полi такий пiдхiд не спрацює. Тут потрiбна кмiтливiсть, ерудованiсть i найголовнiше - висока акторська майстернiсть. Усе це було у Терумо в повнiй мiрi. Навряд чи хтось може собi уявити, скiльки зусиль вiн витрачає тiльки на те, щоб залишатися у формi. Мало хто на його мiсцi змiг би протриматися достатньо довго. Зазвичай на цiй посадi вигорають уже через рiк-два, вiн же впевнено утримується на нiй майже двадцять. Для розвiдника це можна вважати рекордом. Це iншi можуть собi дозволити мiсяцями спостерiгати за другосортними виконавцями, збираючи основнi вiдомостi про рiзноманiтнi органiзацiї та цiлi держави. Йому ж доводиться пiрнати у їхнє оточення з головою, швидко й без пiдготовки. Серед колег навiть ходить такий жарт: якщо розвiдника усi знають - то це не розвiдник, а приманка. В його випадку - два в одному. Вiн довго виживав серед цiєї зграї пiранiй, ставав своїм навiть серед найбiльш небезпечних осiб, i водночас навiдувався до королев та королiв. I ось, коли вiн уже почав здавати, а омрiяний вiдпочинок був зовсiм поруч, йому на голову звалилася нова робота. I iгнорувати її не можна - сам же пiде в камеру за саботаж та державну зраду.
  В каюту зайшла гувернантка. I хоча прислугою вона була тiльки на людях, по службi вона виконувала таку ж роль - стежила, щоб пiдопiчний гарно виглядав, вiдповiдно поводився i не наробив дурниць. А якщо вiн все ж щось утне... Терумо все прекрасно розумiв, але вiд того присутнiсть цiєї дами бiльш приємною не стала.
  - Вашi речi вже були зiбранi. Не варто їх розкидати за кiлька хвилин до прибуття, - зауважила вона, спостерiгаючи за тим, як хитра кришка скринi набуває свого природного вигляду. - Я все одно наполягаю на тому, щоб передати нашу роботу у вiдповiдну iнстанцiю. Ми свою функцiю вже виконали.
  - Ти краще за мене знаєш, що поки вони прийматимуть нашу роботу, цiннi фонди буде втрачено. Що я, не знаю, як вони працюють? Вважай це моєю iнвестицiєю у майбутнiй спокiйний вiдпочинок.
  В якомусь сенсi вона права: в iнструкцiях чiтко вказано, що контактувати зi стороннiми, та ще й наводити iз ними зв'язки перед самим закiнченням мiсiї суворо заборонено. Однак ситуацiя не дозволяє iгнорувати головний обов'язок будь-якого розвiдника - захищати iнтереси своєї країни. Добре, що вiн тепер має докази цiєї загрози.
  - Через ваш трудоголiзм цей вiдпочинок може бути скасований.
  - Якщо я дозволю собi вiдпочинок зараз, то вiн у мене бiльше нiколи не закiнчиться. Краще пiдготуй гостьовий комплект. Ми ведемо до себе гостя.
  Гостьовий комплект. Не комплект для гостя, а саме гостьовий. I ключове слово у наступнiй фразi 'ведемо'. Ну ж бо, реагуй! О, нарештi ожила. Кивнувши на зашифрований наказ, вона пiшла готувати усе необхiдне. Як же iнодi важко iз цими бездушними...
  
  ***
  
  Бачу, народ там без мене не сумує. Принаймнi iнформацiйна служба "Аналiтик i Ко" тепер замiняє менi ранковий випуск новин. Все ж менi цього дуже не вистачало. Коли ти знаєш, що вiдбувається у свiтi, ти почуваєш себе якось спокiйнiше, впевненiше. Для сучасної людини стабiльна робота iнформацiйних агентств є яскравим показником стабiльностi. Якщо ти бiльше не чуєш передач i хороших новин своєю мовою - значить надворi або вiйна, або апокалiпсис. Я лише зараз зрозумiв, що увесь цей час був постiйно напруженим i настороженим, наче диверсант на ворожiй територiї. Тепер же я вiдчував себе туристом-екстремалом, що гуляє країнами третього свiту без будь-якого конкретного маршруту чи путiвника. До аномального регiону звiдси рукою подати. Якщо пiднятися достатньо високо, то в тому напрямку навiть можна побачити щось схоже на полярне сяйво. До речi, ось внизу виднiється iще один пункт моєї подорожi: Байра - столиця Тафiї.
  Зазвичай з висоти будь-яке мiсто виглядає бiльш привабливим, нiж зсередини. З висоти не побачиш смiття чи облупленi стiни, не вiдчуєш сморiд, не забрудниш ноги в багнюцi. Так от - це не про Байру - столицю Тафiї. Вже звiдси було видно, що мiсто переживає не найкращi часи. Надто великий контраст був мiж деякими районами, розмежованими високими стiнами. Упевнений, що перемiщення мiж ними жорстко контролюються. В головi одразу спливали бразильськi фавели. Бiльш-менш пристойними були лише кiлька вулиць, що впиралися в головну площу, бiля якої стояв палац правительки. Все iнше заполонила сiро-коричнева маса бiдняцьких хибар.
  Висунувшись крiзь вiдкритий вантажний люк, я своїм вiзором уважно фiксував карту мiсцевостi. Не вдумуючись, просто робив аерофотозйомку на високiй роздiльнiй здатностi. Висота польоту ще дозволяла це зробити. Через кiлька хвилин, як тiльки капiтан отримає дозвiл, ми почнемо зниження, i я вже не побачу нiчого, тому користувався моментом. Арчер теж не гаяв час даремно, формуючи для себе дорожню карту. Його способи сприйняття свiту дещо вiдрiзняються. Може вони не такi досконалi, як мої власнi, але значно унiверсальнiшi. Наприклад у мене немає нормальної радарної установки, бо вона створює перешкоди сканування ефiрного простору. А мотоцикл чином може промацати не тiльки рельєф, але й матерiали, з яких той складається. Уже зараз вiн мiг розпiзнати поверхнi, якими вiн не проїде, i скласти кiлька оригiнальних способiв вiдриву вiд переслiдування, використовуючи їхнi властивостi. Я ж зосередився на соцiальному аспектi. Просто вицiлював найбiльшi скупчення людей, а IНК займався розбором їхньої активностi: торгiвля, бiйки, арешти, злочини, мирна професiйна дiяльнiсть тощо.
  Ось корабель рiзко пiшов униз. Кiлька секунд, i ракурс непридатний для спостереження. Зате в полi зору з'являється уже знайомий матрос, вiдштовхуючи мене вiд проходу. Поправка - спробував вiдштовхнути, все ж у мене щiльнiсть тiла раза в пiвтора-два вища за аналогiчного однолiтка. Та й до опорної поверхнi я приклеївся чисто на iнтуїцiї. Адгезивнi властивостi мiмiкрилу недостатнi, щоб бiгати по стелi, однак я можу просто причепитися до палуби аналогом тертки - рiзнонаправленi зубцi впиваються в поверхню i сходяться один до одного, стискаючи волокна деревини або iншого матерiалу, на якому я стою. Якщо буду користуватися ще й руками i животом - зможу пiднiматися навiть по вертикальних поверхнях, якщо вони достатно мiцнi. На жаль тут таких мало, а тому цю технологiю я в костюм на постiйнiй основi iнтегрувати не буду.
  Поки матрос приводив до ладу вантажний трап, його товариш здiйснював аналогiчнi дiї на верхнiй палубi. Все ж столичний порт краще пристосований для прийому рiзноманiтних суден, на вiдмiну вiд сiльської пристанi, де заходити на борт доводиться з трюму. Та й взагалi менi зараз свiтитися в проходi було не варто. Митниця уважно слiдкує за кiлькiстю пасажирiв кожного судна. I за кожного в казну порта сплачується певна сума. Тому покидати борт, i навiть просто показувати свою присутнiсть будь-яким чином було заборонено. Та навiть попри попередження у мене виникли сумнiви у реальностi даного пiдходу. Той кретин iз гiтарою здогадується, що я на кораблi, i цiлком може заявити про порушення у митницю. Йому байдуже, вiн уже прилетiв. А от капiтану, командi i конкретним пасажирам буде непереливки. Я таких гнилих людей знаю. Мене все одно не знайдуть, навiть якщо я буду стояти поруч, а от моїх сусiдiв по трюму вирахують на раз. Навiть у запломбованому контейнерi. Достатньо лише затримати корабель, i моя подорож накриється мiдним тазом. Навряд чи я зможу швидко вiдшукати тут iнший рейс iз потрiбним напрямком. Тут про щоденне сполучення мова взагалi не йшла. В кращому разi - один корабель на п'ять днiв. Тепер я зрозумiв, чому Сайкс так поспiшав доправити мене до потрiбного мiсця.
  Скинувши броню, я прикрився текстурою стiни i притулився бiля входу. Тут зв'язок уже не працював, i залишалося тiльки розбиратися iз уже отриманими даними. Спочатку я хотiв лише замiнити втрачене обладнання. Нова версiя нейтралiзатора iз пiдручних матерiалiв при тiй же потужностi iмпульсу мала вийти в кiлька разiв бiльшою за прототип, а джерелом енергiї мiг виступати хiба що великий ефiрний генератор. Мудрити не став, i одразу запланував монтаж пристрою прямо на байк. Вiн моя єдина особлива прикмета. Не згадають його - не знайдуть i мене. Тобто не згадають його лише обдарованi, а звичайнi люди тут, в переважнiй бiльшостi, неосвiченi, i не зможуть нормально описати побачене. Скажуть: двохколiсний возик. Що подумає слухач? А подумає вiн про таку ж рiкшу, якою щойно скористався один iз пасажирiв.
  Але новий нейралiзатор було неможливо зiбрати в польових умовах без вiдповiдного обладнання. Тi ж реплiкатори для своєї роботи використовували каталiзатор, запаси якого у мене майже вичерпалися. Те, що ще залишалося, йшло на реконструкцiю НК. Процес уже виходив на фiнiшну пряму, i я не збирався його переривати. Якщо обмежу свою активнiсть, то вже до вечора буду повнiстю боєздатним. Та я себе знаю - обов'язково трапиться якийсь форс-мажор. Тому й шукав альтернативу.
  В процесi до мене пiдключився Аналiтик, i поки ми летiли над гiрськими хребтами, вiн скидав менi матерiали, якi могли допомогти в роботi. Серед них виявився й проект ефiрного дрона. Цю божевiльну на перший погляд iдею Аналiтик пiдгледiв у якiйсь комп'ютернiй грi - все одно йому зараз бiльше зайнятися нiчим. Вiн не вперше намагається реалiзувати фантастичнi винаходи за допомогою доступних технологiй, але переважна бiльшiсть iз них або нежиттєздатнi, або неефективнi, або не виконують свою основну функцiю. Тому я спершу проiгнорував файл, скинувши його в корзину. Я й сам колись думав на тим, щоб клепати своїх дронiв iз уже готових ефiрних нанiтiв, але тодi це було неможливо, адже у мене не було нiяких алгоритмiв взаємодiї з ними. Все, чого я мiг вiд них добитися - подати команду на розщеплення нанiта, щоб отримати iз нього будiвельний матерiал для потрiбного менi предмета. Пiзнiше вдалося змусити їх просто приклеюватися один до одного, ну а далi я за виробництвом уже не стежив. Однак Аналiтик свою роботу не закинув, поступово поповнюючи бiблiотеку команд. I ось нещодавно там з'явилася команда 'очiкування'. Поясню: зазвичай ефiрнi нанiти виконують лише одну команду, пiсля чого одразу ж вiдправляються на пiдзарядку. Тiльки пiсля вiдновлення запасiв енергiї вони переходять в стан готовностi й очiкують на новий наказ. Команда 'очiкування' дозволяє обiйти це обмеження, змушуючи нанiти знову перейти в стан готовностi, навiть якщо енергiї в них майже не залишилося. Мiнус лише один - при повному розрядi нанобот просто припинить своє iснування. Саме через крихiтний обсяг доступної їм енергiї нiхто iз аборигенiв нiколи не зможе реалiзувати увесь потенцiал нанотехнологiї. Принаймнi доки вони не зрозумiють, як влаштованi нанiти, i звiдки тi беруть енергiю.
  Я одразу вирiшив перевiрити свою задумку. За основу взяв компресор мотоцикла i приладнав до нього резервуар, куди i нагнiтався ефiр. При досягненнi потрiбної щiльностi нанiти отримують команду на об'єднання в потрiбнiй конфiгурацiї, а пiсля завершення будiвництва структури, на неї записується вiдповiдна програма. Компiлятор для цiєї програми у мене вже був, а от iз матерiальною частиною виникли складнощi. Досi я оперував ефiрними нанiтами за допомогою своїх власних. Той же Слимак в процесi роботи поступово втрачав свою масу, i уже через годину-пiвтори активного руху вiд нього залишиться тiльки генератор iз мозком. Тут же стояла задача зробити процес повнiстю незалежним вiд моїх технологiй. В iдеалi такий реплiкатор повинен бути здатний створити свою копiю. Ще трохи покумекавши, я зрозумiв, що нiчого не розумiю. Як я можу щось будувати, якщо я навiть не можу взяти до рук потрiбний будiвельний матерiал? Єдиним виходом було скористатися магнiтними полями. При чому генерувати їх не тiльки зовнiшнiми засобами, а ще й пiдключити до процесу самих нанiтiв. Звiсно ж це потребувало вiд них додаткових затрат енергiї, компенсувати якi вони могли тiльки поглинаючи свiтло. Для цього я розташував на внутрiшнiй поверхнi колби кiлька потужних ламп, що випромiнювали свiтло у найбiльш сприятливому для поглинаннi нанiтами дiапазонi. Дуже цiкаво було спостерiгати, як в центрi резервуара закручується маленький вихор живої темряви. Ефективнiсть поглинання свiтла була така, що я не бачив протилежної стiнки колби, дiаметр якої складав якiсь двадцять сантиметрiв.
  Зате потiм, коли я випробував цю штуку, у мене аж настрiй пiднявся: швидкiсть формування будь-якого предмета всерединi колби залежала лише вiд швидкостi закачування ефiру. Ну i вiд системи охолодження. Останнє я до уваги не брав, все ж у мене на руках лише лабораторний прототип. А от перше було реальною проблемою. Для повномасштабного виробництва потрiбнi будуть просто величезнi обсяги матерiалу, i розмiри повiтрозбiрникiв повиннi також бути вiдповiдними. Тому цей проект потягнув за собою iще один - ефiрний колектор.
  Матерiальна частина колектора мала вигляд супутникової антени, головна задача якої - передавати сигнал лише у конкретному напрямку. Ефект вiд її роботи був аналогiчний ефiрнiй подушцi, тiльки вектор дiї скерований в iнший бiк. Залежно вiд конфiгурацiї антени ця вiртуальна структура могла витягуватися лiйкою до майже двох сотень метрiв у довжину, iз розширенням конуса до сорока градусiв, або формувати перед собою пiвсферу розрiдження на двадцять метрiв. Остання конфiгурацiя була бiльш зручна, бо не створювала сильного спрямованого потоку повiтря, але на борту повiтряного судна вона впливала на роботу пiдйомних артефактiв, i могла призвести до аварiї. Це я також вiдмiтив, скинувши Аналiтику як один iз варiантив системи протиповiтряної оборони.
  Нарештi усi проекти були доведенi до розуму, перевiренi i випробуванi. Все нiби працювало нормально. Простi пристрої типу шокера або лiхтарика виготовлялися менш нiж за хвилину. Тести на хiмiчну взаємодiю я не проводив, але був впевнений, що i там все буде в порядку. А тому я одразу перейшов до складної продукцiї. I першим, за що я взявся була... Базука! Принаймнi в першiй версiї вона виглядала саме так. Справа в тiм, що я можу замiнити собою будь-який наземний юнiт, починаючи вiд пiхотинця й закiнчуючи танком. А от iз повiтряними i броньованими цiлями менi не впоратися. Тож я вирiшив компенсувати це за допомогою важкого озброєння. Перший варiант мав безлiч дефектiв, хоча й непогано себе показав, коли на кордонi мiж провiнцiями до нашого корабля на кiлькох човнах намагалися пiдкрастися якiсь розбiйники. Чом би не поєднати приємне з корисним?
  Пiдбиралися вони з розумом - знизу ззаду, як би двозначно це не звучало. Зi слiпої зони, де немає спостерiгачiв. Я про них дiзнався лише тому, що мотоцикл з моменту вильоту продовжував сканувати навколишнiй простiр, складаючи карту мiсцевостi. Кiлометр, п'ятсот метрiв, двiстi, сто... Нiхто навiть не пiдозрює про гостей. Я тихенько прокрався до люку i визирнув у щiлину. Так i є - готуються до абордажу. Уже й гаки в руках тримають. Я не став чекати, доки менi зiрвуть рейс i, повернувшись зi зброєю, розчепiрив люк навстяж. Перша ракета пiшла як треба - прямо в лоб. Фугас за долю секунди помножив вiсьмох озброєних людей на нуль разом iз транспортом. Другi взялися нас обстрiлювати зi своїх лукiв та арбалетiв. Цiкаво, що рушниць та пiстолiв у них не виявилося - певно надто дорогi для звичайних бандитiв. Другою була шрапнельна модифiкацiя. В нiй уже була примiтивна головка наведення, яка пiдривала заряд за десять, двадцять чи сорок метрiв вiд цiлi. Тут вийшов казус: швидкiсть польоту ракети все ж менша, нiж у кулi. А я ще й не мав достатньо даних для балiстичного комп'ютера, усi снаряди були рiзними, i в результатi ракета пiшла нижче потрiбного. Пiрати ж, знову побачивши мене iз гарматою, поспiшили вiдступити. Повернули вниз. Там вони i зустрiлися. У мене ще залишалася модифiкацiя iз бронебiйним зарядом, але для неї вже не залишилося цiлей. Довелося вiдкласти. Тим бiльше, що пiсля такого переляканi пасажири iще години пiвтори не могли заспокоїтися. Добре, що я тодi ще мiг працювати пiд камуфляжем, i мене не засiкли. Ну, майже не засiкли, окрiм однiєї дiвчинки, що в цей час лазила по трюмi. Не думаю, що вона зможе описати напiвпрозорий силует на фонi проходу. Нiхто навiть не зрозумiв, що на нас збиралися напасти. Через кiлька хвилин в пошуках несправностi в трюм ввалилися механiки. Знайшли вибитий люк, посiчену обшивку i двi плями кiптяви на стелi. А я тiльки тодi зрозумiв, що вихлоп ракет мiг пiдпалити корабель. Ото було би весело! Бiльше випробувань в дорозi я не робив.
  Коли всi розiйшлися, я почав пiдводити пiдсумки. Результати незадовiльнi. Через недостатню мiцнiсть матерiалiв я не можу поставити на ракету бiльш потужний двигун, бо вiн просто розiрве гiльзу. Без цього ракета летить повiльно, i може вiдхилятися вiд курсу. Стабiлiзацiя шляхом закручування снаряда ще бiльше з'їдає потужнiсть двигуна, а додавання повiтряних стабiлiзаторiв збiльшує повiтряний опiр. Все це дає ворогу час зреагувати i ухилитися вiд пострiлу. Ще трохи покрутивши проект, я викинув його двигун i задумався над альтернативою. За межами моря Ахо вони все одно будуть ефективнiшими за будь-яку тутешню зброю. Але тут у них є багато конкурентiв. В чому їх можна перевершити? Хiба що поставити в ракету систему самонаведення. В принципi це не так уже й складно. Будь-який лiтаючий в ефiрi об'єкт має чiткий, i головне - унiкальний фон в радiодiапазонi. Таким чином можна вирiшити проблему розпiзнавання свiй-чужий. Та все одно ракета надто помiтна. Що далi до цiлi, то бiльший ризик її перехоплення. Тим бiльше, що у лицарiв є аналог дробовикiв для боротьби iз малими лiтальними апаратами. Єдине, що спадає на думку - поставити ефiрний двигун замiсть реактивного. Кiльцевi двигуни кораблiв й досi залишалися для мене загадкою, тому довелося обходитися їхнiм iмпульсним аналогом на власнiй елементнiй базi. Iз ним ракета набувала сферичної форми, трохи втрачала у швидкостi. Проте ставала бiльш маневреною i головне - повнiстю зникала проблема дальностi ураження. Така ракета летiтиме доти, доки бачить цiль i має енергiю. При бажаннi її навiть можна перетворити на аналог крилатої, яка летiтиме за вказаним маршрутом а потiм вразить ворога. До того ж вона могла бути як тихою i непомiтною, особливо якщо летiтиме повiльно, так i волати iз гучнiстю реактивного двигуна. Аналiтик повинен оцiнити перспективи застосування такої зброї. А враховуючи, що їх можна робити буквально iз повiтря... Я ледве вiртуальною слиною не захлинувся, уявляючи свiй тотальний контроль над повiтряним простором. Втiм, чому тiльки над повiтряним? Такi штучки можуть полювати на будь-яке джерело радiовипромiнювання: лицарi, кораблi, артефакти i навiть окремi обдарованi люди! Клас! Менi ця iдея вже подобається.
  Нових ракет було зiбрано дев'ять, по три штуки кожної модифiкацiї. Усi були обладнанi системою наведення, а слоти для зберiгання я змонтував на той-таки мотоцикл. В кожен кофр влiзало по два таких снаряди, i ще залишилося мiсце для нового реплiкатора. В принципi їх навiть запускати не потрiбно, вони самi можуть злетiти з будь-якого положення, навiть якщо ними в цей час гратимуть в футбол. Просто я хотiв тримати такий вагомий аргумент поруч iз собою, i дати Арчеру можливiсть самостiйно ними користуватися, без моєї допомоги. Пiсля дев'ятої ракети, хоча це вже й ракетою назвати язик не повертався, я припинив виробництво, бо складати їх уже було нiкуди. Хiба що на пiдлогу. До речi, назвав я їх - Мейн-кун. Все через форму верхньої частини, яка здалеку чимось нагадувала насуплену котячу морду. Для повноти образу не вистачало лише пари трикутних стабiлiзаторiв ззаду, але це вже зайве.
  Так от: сиджу я собi в трюмi, нiкого не чiпаю, i тут iз корабля виходить наш музикант. Iде, озирається навколо, наче загнаний у глухий кут щур. I без гiтари. Що це з ним, вiн же впродовж усього польоту МОЮ гiтару з рук не випускав? Залишив на борту? А це шанс! Поставлю туди вибухiвку, i прощавай Америка! Тихенько пробираюся нагору i шукаю каюту цього пройдисвiта. Ось i вона. Хм, вiдкрито? Заходжу всередину i розумiю, що план пiшов коту пiд хвiст - в каютi його речей немає, примiщення прибране i провiтрюється в очiкуваннi наступного мандрiвника. Але ж гiтару вiн iз собою не виносив! Куди вона подiлася? Продав комусь iз пасажирiв? Але кому? Хто може про це знати? Нi, так дiло не пiде. Щоб не гадати даремно, вiдправив Слимака стежити за цим покидьком. А зараз слiд опитати пасажирiв, поки вони ще не розбiглися мiстом.
  Для спiлкування я обрав образ лакея. Вiн викликатиме менше тривоги, нiж закутий у броню незнайомець, чи схожий на убивцю хлопець у капюшонi. Приємна зовнiшнiсть зробила свою справу, i незабаром я знав, що безпосередньо перед приземленням цей 'гiтарист' мав розмову iз тим знатним парубком, що їхав iз супроводом. Скорiш за все саме аристократ вирiшив придбати цiкавинку. От тiльки я надто довго крутився на причалi, i той уже кудись здимiв. Спробував розпитати капiтаншу, але вона заявила, що особистостями своїх пасажирiв не цiкавиться. Тому просто плюнув i повернувся у трюм - продовжувати крутити свої схеми.
  Тут раптом Слимак пiдняв тривогу - об'єкт спостереження на виходi iз порту був затриманий групою осiб без розпiзнавальних знакiв. Один iз них пiсля короткої розмови вiдправився до митникiв i зараз в нашому напрямку рухається доглядова команда. I щось менi пiдказує, що цi люди iз митницею не мають нiчого спiльного, окрiм форми. Мафiю мiсцеву пiдключив, паскудник. Може його прибити? Нi, не варто лiзти в чуже болото. Я тутешнiх порядкiв не знаю, можу накоїти такого, що увесь порт закриють. Краще посидiти тихо.
  Зауважу, що капiтан корабля теж мала добре розвинуту чуйку. Не встиг я покинути корабель, як усiх незареєстрованих пасажирiв вигнали на вулицю, нiби вони тiльки-но збираються сiдати на свiй рейс. Добре, що мотоцикл вчасно злиняв. Вислiв про рiч, яку фарбують в зелений колiр i викидають в траву - це про нього. А перевертнi в погонах лютували: усi контейнери без винятку тепер були вiдкритi й ретельно оглянутi. Капiтанша теж швидко зрозумiла, що справа нечиста, але нiчого зробити не могла. Крiм того я застав момент її розмови iз командиршою цiєї команди, в якому та цiкавилася мною. Дуже наполегливо так цiкавилася. Та ще й сказала, що в разi спiвпрацi зi 'слiдством' навiть дозволить продовжити рейс, а доки мене не знайдуть, вона залишиться тут. Менi такий хокей не потрiбен. Тихенько проникаю в рубку i стаю у неї за спиною. Капiтан перша побачила нового персонажа. Її спiвбесiдниця, очевидно, простежила погляд i спрацювала на рефлексах. Замiсть того, щоб спокiйно обернутися, спробувала всадити менi ножа в живiт. Вiдскочивши вiд мене, вона стала у стiйку, а я лише почухав пузо.
  - Чим завдячую?
  - Пiдходити ззаду не... - перекладач iз деяким запiзненням передав її фразу i замовк на останньому словi.
  - Звучить непристойно. Чого треба?
  - Рука хоче тебе бачити.
  Дiдько, може у мене щось сталося iз перекладачем? Яка ще рука? Це iм'я, титул чи якесь звання?
  - Де i коли?
  - Ти пiдеш з нами.
  - Це прохання? Чи наказ?
  - Запрошення.
  - Веди.
  Вона махнула менi в бiк сходiв i повернулася до капiтана. Хоче продовжити розмову? Ну добре, не буду їх вiдволiкати. Спускаюся вниз i чую, як капiтану наказують не затримуватися, iнакше... Це вона так хоче позбавити мене транспорту, чи моє повернення на борт взагалi не передбачається? Краще залишу байк бiля корабля, щоб вiн дав сигнал i затримав вилiт, якщо я не встигну повернутися. Якщо капiтан дотримуватиметься графiка, то у мене залишається приблизно пiвтори години. Трохи подумавши, я наказав Арчеру заїхати на корабель i увiмкнути колектор на повну потужнiсть, щоб судно не змогло злетiти. Повнiстю заглушити пiдйомний артефакт не вийде, але створити дисбаланс - запросто. А увесь зiбраний ефiр вiдправиться на формування якомога бiльшої кiлькостi нових ракет усiх трьох модифiкацiй, щоб був запас.
  Тим часом мене вели на вихiд iз порту. Уже на воротях я помiтив, що нас нiхто нi про що не спитав. Або цих 'митникiв' тут знають, або справа в унiформi. Якщо вiрний останнiй варiант, то повернутися назад я можу запросто. Можна навiть ризикнути i надати собi вигляду одного iз моїх провожатих, але для повноти образу менi потрiбно вивчити донора, його мову, жести, фрази... Останнє особливо важливо, бо я вже кiлька разiв чув, як мої конвоїри перемовляються мiж собою, а перекладач мовчить. Невже мова незнайома?
  Знову для її розшифрування пiдключаю IНКа. Дiло йде повiльно, але спiшити поки нiкуди. Йду вулицею i оглядаю усi зустрiчнi написи. Поволi система починає їх впiзнавати. Знаходяться знайомi символи, збiги зi сканованими в бiблiотецi матерiалами. Я поступово почав розбирати простi фрази. Аналiтик добре попрацював, склавши попереднi матрицi перекладу всiх знайдених зразкiв мов. Щойно почалися збiги iз письмом, як процес йшов значно швидше. З'явилася фонетична прив'язка, почали формуватися першi правила граматики. Все йшло добре, аж поки я не почув чiтку й виразну фразу - тобто сказану вiдомою для перекладача мовою. Вiзор пiдсвiтив трьох жiнок в унiформi юстицiї, що балакали за накритим надворi столиком якоїсь забiгайлiвки.
  - Шатерейцi зовсiм знахабнiли, починаючи вiйну на два фронти. Невже вони всерйоз вважають, що їм це дозволять?
  - Схоже на те. Церква мовчить, Нарадан теж зберiгають нейтралiтет, ну а решта дрiбних країн навiть пискнути бояться.
  - Гадаю програє той, хто першим почне дiяти. Бо на нього накинуться усi сусiди.
  - Не факт. Ходять слухи, що королева Шатерей покинула свою країну i займається пiратством.
  - Маячня. Навiщо їй це робити, тим бiльше - особисто?
  - А раптом це дiйсно правда? Давайте уявимо, що її до цього змусили.
  - Тодi все виглядає зовсiм iнакше. Значить в країнi почалася громадянська вiйна.
  - Або почнеться найближчим часом.
  - А вiйна, це бiженцi. Роги демонiв, то от чому в нас така запара на кордонi!
  - Це ще квiточки. Ягiдки пiдуть пiзнiше, коли разом iз бiженцями до нас почнуть засилати шпигунiв та диверсантiв.
  Жiнки на мить задумалися. Потiм одна нахмурилася i значно тихiше звернулася до колег.
  - Я знаю одне село на узвишшi, де можна купити житло. Дешево.
  - Марно тiкати. Кажуть, що в Шатерей з'явилися лицарi, яким не потрiбен ефiр, - озвучила одна секрет полiшинеля, - Залiзе один такий на гору, i все - кiнець твоєму селу.
  - А якi є ще варiанти? Крiм того, не будуть же посилати цiлого лицаря в якесь богинею забуте село.
  - А якщо наша королева оголосить мобiлiзацiю?
  - Ця сучка першою злиняє, як тiльки ворожi лицарi пiдiйдуть до кордону. Або ляже пiд окупанта i буде йому ноги лизати, як зараз iз...
  Чого б це вони балакали на такi складнi теми прямо посеред вулицi? Не один же я такий лiнгвiст, що знає кiлька мов? Не повертаючи голови оглядаю присутнiх. Нi, бiльше нiхто на них увагу не звертав. Зате самi вони дуже уважно роздивлялися нашу групу, а одна навiть тихенько вилаялася. Не схоже, щоб моїх нових знайомих тут любили. Ми пройшли iще трохи, а ситуацiя не змiнилася: перед нами розходилися, вiд нас ховалися або робили вигляд, що не помiчають. IНК навiть пiдсвiтив патруль, що зупинився на розi, пропускаючи нас. Що це за банда така? Чи може вони реальнi службовцi? Судячи iз карти вулиць ми йдемо не до адмiнiстративного району, а тим же шляхом, яким рухався музикант. Востаннє Слимак бачив його на входi в якусь забiгайлiвку. За даними дрона гiтарист сидить там уже давно. Як i ще кiлька десяткiв людей, якi зайшли пiсля нього. Кiлька десяткiв у двоповерховому будинку приблизно кубiчної форми! I це я не враховую ще тринадцять чоловiк, якi звiдти виходили. Де вони могли там помiститися? Нiчого, скоро сам усе побачу. Аби тiльки мене в пастку не завели. Треба пiдстрахуватися. Короткий iнструктаж, i Слимак заповзає в будiвлю. Якщо зi мною щось трапиться, i мiй сигнал перерветься, вiн пiднiме тривогу i Арчер, залежно вiд ситуацiї, або допоможе Слимаку визволити мене, або зрiвняє тут все iз землею. Сподiваюся останнього не трапиться, бо може i мене заживо поховати.
  Всерединi це була звичайна таверна: кiлька порожнiх столiв, парочка бугаїв жiночої статi бiля дверей, барменша за стiйкою, один вiдвiдувач. Щось не схоже, щоб тут крутилося багато народу. Зайшовши всередину, наша група не зупинилася, а пiшла до сходiв униз. Нiби звичайний винний погрiб, тiльки сходи сюди стоптанi явно не кiлькома людьми. Та й пил на бочках уже рокiв сто нiхто не прибирав. Куди вони... Ага, тут є таємний прохiд! Слимак, за мною! Нi, вiн надто повiльний. Зробимо ось так, вмикаю пряму трансляцiю, а Слимак повзтиме слiдом i записуватиме останнi кiлька хвилин. Не думаю, що йти нам ще довго.
  Даремно я так подумав. Як тiльки дверi вiдкрилися, я одразу вiдчув сильний потiк повiтря. Це означає, що пiдземелля має iнший вихiд на поверхню, або великий об'єм. Або i те, й iнше разом. Останнє припущення виявилося вiрним. Першi ж результати ехолокацiї показали величезний пiдземний простiр, а аналiз складу повiтря вказував на його обжитiсть: великий вмiст органiчних сполук, вiдносна сухiсть вказує на дiючу систему вентиляцiї, присутнiсть запахiв... Тут знаходилося справжнє пiдземне мiсто. Щоправда до нього ми не пiшли. Тривимiрна карта показувала, що ми спустилися як мiнiмум на два яруси вниз. Тут уже вiдчувався вплив грунтових вод, але й людей було в рази менше. Свiжого ефiру тут вже не було, i моїм провiдникам довелося запалювати лампи. Певно розраховували, що обдарований гiсть в таких умовах буде безпорадним. Їхня впевненiсть пiдтверджувалася великою кiлькiстю пасток, частину з яких можна було побачити навiть неозброєним оком. За умови, що у тебе буде чим пiдсвiтити.
  Нарештi, пiсля майже трьохсот метрiв, вiсiмнадцяти поворотiв, двох сходiв та одного заповненого бандитами залу мене довели до резиденцiї тутешнього ватажка. На перший погляд, та й на другий, i навiть на третiй, це була просто iще одна iз найбiльш тямущих пiдлеглих. Не факт, що навiть вона контактує iз безпосереднiм керiвництвом. Та й примiщення бiльше походило на кiмнату для допитiв, нiж на кабiнет дiлової людини. Слiди та запах кровi це пiдтверджували. Сама ж Рука, як до неї звернулася моя провожата, була жiнкою вiком за тридцять, iз налисо поголеною головою та великою кiлькiстю татуювань на тiлi. Виглядає дико i несерйозно. Може це у них тут такий фетиш, нiби у якудз в Японiї, але менi на зовнiшнiй вигляд вiдверто начхати. Шкода, що у мене на шоломi немає брiв, щоб я мiг одну iз них зi скрипом пiдняти. Хм, треба буде щось таке органiзувати, бо iнодi вiдсутнiсть мiмiки ускладнює дiалог. Як от зараз. Не бачачи моєї реакцiї, ця дiвуля починає погрожувати.
  - А тепер слухай сюди... - перекладач дуже культурно почав пропускати ненормативну лексику, - Тепер ти на нашiй територiї. Будеш робити все, що я тобi скажу. I менi начхати, хто твiй сюзерен... Будеш...
  - Повторiть будь-ласка, - перебиваю її, паралельно запускаючи усi засоби невербального зчитування цiлi, - Бажано нормальними словами.
  - Вважаєш себе... Твої... тут не працюють.
  - Ще раз. Для особливо мудрих, - повторив, помiчаючи пiдготовку моїх конвоїрiв. - Говори нормальною мовою. Я знаю, це складно. Ти ж вмiєш?
  На це вона вже не вiдповiла, а махнула бандитам i щось гаркнула. На мене спробували накинутися, збити з нiг, скрутити руки, наколоти на нiж... А я стою наче статуя, закрiпившись за дошки пiдлоги, i рахую їхнi спроби. Iснує повiр'я, що дорахувавши до десяти людина заспокоїться. Брехня - я дiйшов до семи, потiм терпець урвався i я зламав найближчiй нажабi кiнцiвку.
  - Вали його! - нарештi почув я вiд Руки першу закiнчену фразу.
  А вона хитра: залишила своїх посiпак менi на розтерзання, а сама спробувала злиняти через люк по той бiк столу. Невдале рiшення. Режим сили i удар по стiльницi роблять чудеса. В Нью-Йорку я так автомобiлi перекидав, а тут якась дубова дошка. Ну добре, не одна дубова дошка, а мiцний дубовий стiл. Їй же гiрше, особливо коли цей стiл полетiв на неї. Випускаю пазурi й розсiкаю найближчу нападницю. Їхня начальниця спробувала стрельнути в мене з якоїсь штуковини, прихованої в рукавi. Стрельнула, спiймала свою пiдлеглу, прилягла вiдпочити. Останню проштрикую наскрiзь, i зрубаю з її плiч дурну голову. Кiлька крокiв i ногою контролюю начальницю в пiдлогу. Тепер можна повернутися i до Руки.
  По той бiк дверей почувся шум, наче хтось котить камiнь. Ехолот вказує на масивний об'єкт з iншого боку. Забарикадували? Навiщо, у мене ж є iнший вихiд? А нi, уже немає. Там теж каменюкою закрито. Ну i грець iз ними, в мене є бiльш важливi справи. Придавлена Рука ледве дихала. Вiдкидаю вiд неї стiл i отримую в живiт одразу кiлька артефактних стрiл. Не зважаючи на мiцнiсть мiмiкрилу та вуглецевих композитiв наконечники зайшли майже на усю свою глибину. Якби не жорсткiсть бронi - прослизнули б углиб i посiкли усi мої нутрощi. Витягую i даю команду НК вiдновити цiлiснiсть. Сам же дивлюся на цей смертельний подарунок i розумiю, що пройшов по лезу бритви. Цi химернi наконечники виявилися не просто артефактами, а справжнiми кумулятивними снарядами! Завдяки магнiтному полю артефакта гази зганялися в одну точку й утворювали кумулятивний струмiнь, товщиною з людську волосину. Такий собi МГД-двигун навпаки. Саме ця газова бритва i розсiкає броню, а далi снаряд проникає через зроблену шпарину як звичайний арбалетний болт.
  Поки я милувався оригiнальним технiчним рiшенням, до Руки дiйшло, що подихати я не збираюсь, i вона спробувала напасти, тiльки вже iз ножем. Нiж був iз аналогiчними властивостями, i мав реальнi шанси нашкодити менi. Прорахувалася вона лише в тому, що її хребет був перебитий. Замiсть того, щоб пiдскочити на ноги, вона повалилася на пiдлогу, i тiльки тодi до неї дiйшло, в якому становищi вона опинилася. При чому боялася вона не мене, а того, що зараз мало статися. Вона зацьковано озиралася довкола, а я слухав, як за стiною щось булькає. Проби повiтря показали присутнiсть в повiтрi синильної кислоти. Це погано, я позбудуся язика ранiше, нiж почну допит. Хапаю напiвпаралiзовану бабу й стрибаю в аварiйний люк. Вiн виходить у коридор, який впирався у круглий кам'яний заслiн. Очевидно той рухався у спецiальних пазах, i з мого боку його пiдчепити або вiдсунути було неможливо. В теорiї. На практицi у мене були режим сили i аналог суперклея. Достатньо розiтерти його по долонi й мiцно прикласти їх до очищеної поверхнi, i через кiлька секунд я можу на них висiти. Зчеплення, як у хорошої сталi. Вiд мене вимагалося лише правильно вгадати, в який бiк вiдкотити це кам'яне колесо. На це знадобилося майже п'ять секунд, i лише пiсля цього я змiг усунути перешкоду. Не гаючи часу, я жбурнув у щiлину мiж плитою й стiною свою полонену, i шмигнув слiдом за нею. На iншому боцi, ошелешенi несподiваною появою уже списаної з рахункiв Руки, її колишнi пiдлеглi збиралися закiнчити те, що не зробив газ. А тут i я такий гарний на вечiрку завiтав, сходу розсiкаючи першу нападницю. Не даючи їй впасти пiдхоплюю тiло й кидаю його на другу. Та навiть не встигла нiчого зрозумiти, як отримала прямий пiдсилений в голову. Я навiть на секунду розчарувався. Я очiкував напружених боїв у закритому просторi iз переважаючими силами бандитiв, а в реальностi в першi ж секунди побив найбiльш досвiдчених, i тепер просто розбираюся iз їхнiми посiпаками. Знаю, трохи егоїстично так думати, коли в тебе на руках унiкальна високотехнологiчна зброя, аналогiв якiй не було навiть у твоєму свiтi. Але це не вiдмiняє того, що я по сутi i є цiєю зброєю. I менi неприємно витрачати свiй потенцiал на таких третьосортних суперникiв.
  Повертаюся до полоненої. Та тiльки-но змогла перевернутися на спину й озиралася довкола, не вiрячи своїм очам.
  - Ти хто такий?! - а голос у неї дрижить, значить до переговорiв готова.
  - Ну от! Можеш - коли хочеш! Потрiбен лише стимул! - кiлька разiв махнув пазурами, щоб скинути з них чужi тельбухи i кров. - То що? Готова до розмови? Чи знову стимулювати?
  - Добре-добре, твоя взяла. Кажи чого ти хочеш?
  - Ти iдiотка? Я почути вiд тебе хотiв це! - перекладач збився iз програми i знову почав тасувати слова, вiд чого баба витрiщилася на мене, як на новi ворота.
  Через обмеження у формуваннi фраз допит розтягнувся майже на десять хвилин. Якщо викинути увесь сленг i використовувати лише цензурну лексику, то Рука просто хотiла захапати собi нiчийного артефактора. Здав мене їхнiй контрабандист, перед яким я так необачно засвiтився. Той щось белькотiв про те, що я небезпечний, але його проiгнорували. Угрупування, до якого вона входила, називало себе Клан. Був у них i конкурент - Сiм'я. Знаходилися ми в Нижнiй Столицi - заплутанiй мережi старих катакомб. Тут проживало багато обдарованих, яким не пощастило народитися iз фiзичними вадами. Маючи здiбностi й жахливий зовнiшнiй вигляд, вони змушенi працювати на кримiнал або приватних осiб. Iнших варiантiв їм просто не залишають. А оскiльки майже усi вони вихiдцi iз простого люду, то рiвень їхнiх знань дуже низький. За майстрiв мiж Кланом та Сiм'єю iнодi починаються справжнi вiйни. Їхнi вироби часом коштували як невеликий маєток, хоча частiше вони клепали зброю для своїх банд. Цiкаво буде подивитися на того майстра, який зробив тi наконечники. Може в нього знайдеться iще щось цiкаве?
  До речi, пiд час чергового сеансу зв'язку зi Слимаком я отримав ще кiлька вiдгукiв. Тiльки не вiд дрона, а вiд людських тiл. Нахилившись над одним iз трупiв, я вiдшукав на внутрiшньому боцi передплiччя ледь помiтне татуювання у формi якогось iєроглiфа. Такi ж, тiльки з iншим малюнком, знайшлися й в iнших. Всадивши ножа, я спробував вирiзати артефакт, однак при контактi з лезом той здох. Вирiзати їх разом iз плоттю також не вдалося. Останнiй вiдгук iшов з боку ще живої Руки. До речi я так i не поцiкавився її iменем. Нависнувши над нею, я увiмкнув свiй пеленгатор на повну, i почав дослiджувати калiку, грубо перекидаючи її перед собою, наче велику м'яку iграшку. Та кричала, лаялася, отримувала стусана i через хвилину мовчання все починалося спочатку. Пiд кiнець я не витримав, i всадив ножа прямо їй в потилицю, перерiзаючи спинний мозок. I вiдгук зник! Значить ця штука напряму пiдключена до її нервової системи. Дивно, що тут iще не додумалися таким чином робити штучний нейрошунт. Це майже така ж технологiя, яка використовується i для керування лицарями. Як тiльки хтось зрозумiє, в чiм справа - пiлоти стануть не потрiбнi. Щоб перевiрити свою теорiю, я почав розсiкати iще живу плоть в пошуках iмплантата. I не знайшов його! Натомiсть я вловив слiди наноструктур. Ефiр штучно вводився в тiло! Цiкаво, чому не вiдбулося вiдторгнення чужорiдного тiла? Якийсь секрет тутешньої медицини, чи особливостi самої структури - байдуже. Головне, що у мене бiльше немає монополiї на виробництво пiлотiв. Так, технологiя ще сира, i творцi все ще не усвiдомлюють її перспективи. Але це все лише тимчасово. Якщо припре - швидко доведуть технологiю до ладу. Неприємна перспектива. Дуже неприємна. Радiє тiльки те, що й сама Рука не знала про секрети свого татуювання. Та й не факт, що це робив саме той майстер, який наносив малюнок. Могли зробити й пiзнiше, щоб пiд набряками не було видно слiдiв iн'єкцiй. Задача ж цiєї структури, як я зрозумiв, полягала в iдентифiкацiї членiв угрупування. Таким чином вони, навiть не знайомi один з одним, легко могли вирахувати самозванця. Втiм, я бiльш нiж упевнений, що це не єдина її функцiя. На мiсцi ватажкiв я би обов'язково вставив туди iще щось для контролю своїх пiдлеглих.
  Записавши це в нагадування, я почав вибиратися. На жаль коридор, в який я вийшов, нiяк не сполучався iз уже знайомими менi проходами. Можна було хiба що повернутися через газову камеру, але синтезатор НК ще не перезарядився, i вiдчинити другi дверi таким же способом я зможу не ранiше, нiж через годину, коли корабель уже буде вiдчалювати. Не знаю, навiщо так було робити, але ця частина пiдземного простору була повнiстю вiдрiзана вiд тiєї, звiдки я прийшов. Усi знайденi мною проходи були або заваленi, або йшли ще глибше пiд землю, або приводили мене до вентиляцiйних каналiв. Знайти слiди людей теж не вдалося, нiби їх тут нiколи й не було. Було лише одне мiсце, над яким вiдчувалася порожнеча. Я мiг би спробувати розiбрати стелю коридора зi свого боку, але був ризик обвалу. Та й не факт, що знайдена печера мене кудись виведе. Тому я повернувся назад у газову кiмнату i став чекати, доки зможу зрушити з мiсця другу кам'яну плиту. Ця була значно бiльшою, i я навiть не був впевненим, що моїх сил вистачить, аби її поворухнути. Судячи зi слiдiв на поверхнi, я тут не перший гiсть, i до мене її не раз колупали. Скiльки в нiй тон? Як її змогли так пiдiгнати, щоб мiж нею та стiною майже не було отворiв? Ех, тепер ще й доведеться носити iз собою комплект iнженера на випадок ось такого замуровування. Якщо подумати, то це iдеальна пастка навiть для найбiльш живучого ворога. Яким би безсмертним ти не був, тебе можна просто поховати живцем, або будь-яким iншим способом iзолювати вiд навколишнього свiту. Цiкаво, а як Рука збиралася покинути це мiсце? Не схоже, щоб за неї хвилювалися. Слимак уже доповз i показує менi, що бандити по той бiк ведуть себе так-само спокiйно, як i ранiше. Схоже у них тут якась база. Принаймнi запахи натякають, що харчiв та алкоголю тут вдосталь... Цiкаво, а чи можна провести одну iз моїх нових ракет через тунелi? Нi, там же на входi кiлька дверей, а у них немає манiпуляторiв, щоб вiдкрити. Перший же вибух, i виходити буде нiкуди, а схеми пiдземелля у мене немає.
  Поки я думав, з iншого боку хтось з'явився. Слимак не помiтив руху в залi, значить цей хтось прийшов iншим шляхом. Щось клацнуло, почувся хрип механiзму, i кам'яна брила почала котитися у зворотньому напрямку. Зараз би в камуфляж увiйти, але тодi вихiд на режим вiдкладеться iще на кiлька днiв. Нi, краще потерплю, i подивлюся, хто це до мене завiтав.
  З iншого боку з'явилася група iз трьох жiнок в одязi... Нiндзя, якщо так можна сказати. Тiльки замiсть сюрикенiв у них були ножi, замiсть гетрiв та тiбi на ногах зручнi чоботи iз м'якої шкiри. Очi прикритi окулярами-консервами, явно iз секретом. В кожної на поясi велика кiлькiсть рiзноманiтних примочок, артефактiв майже немає. I вiдгук. Та ну, невже це...
  - Пане Кейнсi? - мене тут скоро кожна собака знатиме! - Прошу за мною.
  - Хто такi? Чого треба? - я став посеред кiмнати, де концентрацiя газу все ще була доволi великою.
  - Вам краще пiти з нами.
  Нi дiвчата, поки я не отримаю вiдповiдей, я звiдси нi ногою. Бо ще заведете мене на якесь дев'яте коло пiдземки, як цi розумницi пiд моїми ногами. Визволительки, очевидно, теж були в курсi газового сюрпризу, i залишилися стояти в коридорi, де вiдчувався сильний потiк повiтря. Вони там що, новий прохiд зробили?
  - Я чекаю.
  - У нас немає часу на розмови.
  - У мене - є, - немає, але я їм цього не скажу.
  Складаю руки на грудях i дивлюся на них. Вони дивляться на мене. Брову! Пiвцарства за скрипучу брову! А тим часом газ поступово вивiтрювався. I чого вони чекають? Бачать же, що мене так просто не взяти. На самовпевненiсть не схоже. Ймовiрно у них є якийсь сюрприз. Знову спробують залити мене пiною, чи оглушать? Про всяк випадок знову вчепився за пiдлогу i приготувався кинути одне iз тiл в прохiд пiд камiнь, щоб мене знову тут не замурували. Нарештi газ вивiтрився i жiнки, дiставши короткi мечi, зiбралися заходити. Я ж випустив iз рук пазурi, перекривши їм шлях.
  - Або вiдповiдайте або прощавайте, - починаю плавно розганяти свiдомiсть, аби не перешкоджати фiнальним тестам системи. - Ваш вибiр?
  - Ми iз Сiм'ї, - вiдповiдає одна iз незнайомок, не поспiшаючи ховати меч. - Пропонуємо прийняти наше покровительство.
  - Будете мене захищати? Вiд цих? - кивнув я у бiк тiл.
  - Вiд нас. Або приєднуєшся, або...
  А от ультиматум ставити не варто! Жбурляю тiло мертвої бандитки, короткий меч його розсiкає, наче масло. Я лечу слiдом iз широко розчепiреними пазурами, змахуючи в простiр перед собою. Меч на мить спалахує в електромагнiтному дiапазонi, i ламає одразу два моїх леза на правiй руцi. Третiм встигаю зачепити її кисть, але жiнка одразу ж перехоплює зброю iншою рукою. Швидко! В мене вже летять чорнi кульки вiд її напарниць. Можу тiльки ухилятися, щоб не зачепити котрусь. Нео менi зараз би позаздрив. Добре, що метнули не прицiльно. Дзвiнкий хруст за спиною, наче хтось розбив скло, i потужна ударна хвиля штовхає мене вперед. Встигаю пiдiгнути ноги й не покотитися, але iмпульс погасити не змiг. Водночас дупою спiймав сильний статичний заряд. На мить НК збоїть, фiнальне тестування збивається. Кур-р-рви! Та я вас...
  Думки вiдiйшли на другий план, коли меч шкрябнув крiзь броню мене по хребту. Значить цi газорiзи бувають i iнших розмiрiв, а не лише ножами й наконечниками. Вiдмахуююсь лiвою рукою, зовсiм трошки не дотягнувшись до суперницi, а на мене вже летить третя. Ззаду пiдкрадається (якось вульгарно це звучить) їхня начальниця, що розмовляла зi мною. Певно думає, що я її не бачу. А ось тобi, щоб не розслаблялася! У мене навiть на дупi очi є! Ну що, з'їла? Тепер не зможете атакувати мене одночасно з кiлькох напрямкiв. Я ж сказав, що не зможете, я не слiпий! Та що ж ви такi впертi, невже по-iнакшому не вмiєте битися? Ну добре, самi напросилися. Слимак, фас!
  На тих швидкостях, якi демонстрували мої суперницi, желеподiбний дрон рухатися не мiг. Проте вiн мiг повторити трюк кiношного Т-1000, розтiкаючись калюжою пiд ногами. Достатньо лише вступини в... Хм... Наступити на нього, i твоя нога опиниться в пастцi. Кiлька змахiв кiгтями, i одну я зiгнав прямо на Слимака. Все, поки вона там по землi катається, я можу спокiйно зайнятися iншими.
  I тут мене обламали! Замiсть того, щоб продовжити бiй, вони кинули в бiк схопленої колеги парочку флаконiв, i розчинилися в темрявi. Секунду по тому бiля мене в полум'ї чогось схожого на напалм корчилося тiло вже мертвої невдахи. Поки я всiма доступними засобами вишукував невидимих ворогiв, вони вже накивали п'ятами, а з боку залу чувся тупiт рядових членiв банди Клану. От же ж тварюки! Ну нiчого, я вашi сигнатури запам'ятав! З-пiд землi дiстану! В прямому i переносному сенсi! А зараз я буду зганяти злiсть на iдiотах, якi смiливо йдуть назустрiч проблемам. До мене!
  Двадцять одна людина, не рахуючи бармена та парочки спостерiгачiв. Гадають, що я їх в темрявi не помiчу, i вони потiм розкажуть кому треба про побачене. А ось вам! I вам! I тобi по пицi! А тобi по руках, щоб не тягнула їх, куди не слiд. О, здається у наших iдiотiв поступово розвивається мозок - уже розiрвали дистанцiю й беруть мене в кiльце. Невже знову хочуть з-за спини зайти? Нi, менi це вже набридло. Я вже втратив Слимака! Хм, а давайте я вам влаштую нiчнi розваги? Ви вмiєте орiєнтуватися в темрявi? Ось зараз i побачимо. Пiдскакую до найближчої лампи й швидким рухом вiдсiкаю ґнiт. Мiнус одне джерело свiтла. Повторюю операцiю ще п'ять разiв, а на шостий невдахи розумiють, що мене майже не видно. Iз темряви в них починають летiти рiзнi пiдручнi предмети: тарiлки, глечики, стiльцi, а iнодi навiть столи. Отак метнеш кiлька, а слiдом вистрибуєш сам. Поки дезорiєнтований ворог вiдбивається або ухиляється вiд снарядiв, ти уже поруч i гладиш його по шиї трофейним ножиком. Можна навiть всадити цей ножик йому в око, щоб падлюка не тицяв в мене головешкою. Бачу, як до мене наближається решта зграї. Кидаю тiло в них i знову вiдстрибую в темряву. Джерел свiтла все ще надто багато. От я дурень! Треба було лук iз Арчера забрати. Хоча, навряд чи мене впустили би зi зброєю.
  До бандиток поступово дiйшло, що менi зробити нiчого не можуть, i вони почали вiдступати в бiк виходу. А це вже не дуже добре. Не варто залишати ворогiв. Начхавши на все вистрибую iз темряви i лечу прямо на них. Вони не витримали й чкурнули геть. Паскуди, я за вами ще й бiгати маю?! Перехопив лише трьох. Семеро встигли вибiгти за дверi й зачинити їх. Чую, як вони навалилися з iншого боку на стулки, пiдпираючи їх спинами. Ой дуре-е-епи! Пiдходжу ближче й розумiю, що вибору в них немає - засув же з цього боку. Не розбираючись всадив леза прямо в дверне полотно i, додавши сили, провiв ними вздовж дошок в протилежнi боки, розсiкаючи деревину. З iншого боку щось чвакнуло. То вiдвалилася нижня частина живої пiдпiрки. Друга iз вереском вiдскочила геть. Витягую пазурi й виходжу до неї. I тiльки тут розумiю, що клятi бандитки розбiглися тунелями, немов щурi! Спересердя почав смугувати бандитку, випускаючи з тварюки кишки. Клятi бандючки! Я вам що, медом помазаний, що ви злiтаєтесь на мене, як мухи на... Та що ж це за день сьогоднi такий?! Що не слово - то вульгарнiсть!
  Розчавивши ногою голову бандитки, трохи заспокоївся. Так чи iнакше, а Клан швидко зрозумiє, що з їхньою базою щось трапилося, i сюди прийдуть розбиратися. По обмовках полоненої я почав пiдозрювати, що Клан має зв'язки у верхах, як i Сiм'я. А значить шукатимуть мене не тiльки бандити, але й мiсцевi правоохороннi органи. Нейралiзатор тут не допоможе. Мене iз супроводом бачила половина мiста. Я просто фiзично не зможу зiтерти усiм свiдкам пам'ять. Стирання ж працює лише на обдарованих, а серед рядових бандитiв майже усi простаки. Простiше перебити усе населення столицi.
  Вибратися iз пiдземелля багато часу не зайняло. Усiх зустрiчних бандитiв я вбивав без розмов. Вони мене жалiти не збиралися, i не будуть - чому я повинен жалiти їх? В такi моменти я розумiю, що рiзниця мiж гуманiстом та манiяком лише в наслiдках його дiй. Якщо ти рятуєш людей, вбиваючи їхнiх убивць - чи робиш ти благо? Чи можна назвати тебе злочинцем, якщо твiй злочин допоможе вижити iншим? Я не часто задумуюсь над такими фiлософськими питаннями. Я взагалi все вирiшую по ситуацiї. Звiсно iнколи буває й таке, що я дiю на емоцiях, як от зараз. Але мене ще треба довести до такого стану, що ой як непросто. Сьогоднi бандюкам це вдалося, а значить - пощади їм не буде!
  В забiгайлiвцi вже нiкого не було. Певно поплiчники бандитiв почули крики знизу й накивали п'ятами. Натомiсть на вулицi перед входом уже вишикувалася цiла стiна iз солдат. Усi в формi, пiд прикриттям ручних та ефiрних щитiв, iз нацiленою на дверi зброєю. Самi ж бандити крутилися в заднiх рядах, абсолютно здоровi й вiльнi. Значить це завiтало їхнє прикриття вiд верхiв. Виходити не став. Натомiсть принишк пiд дверима i видав найсильнiший радiоiмпульс, який тiльки мiг. Пеленгатор вловив пiвтора десятки вiдгукiв. При чому не лише з боку солдат, а й вiд сусiднiх будiвель i навiть звичайних мiщан. Майже вiсiм клятих вiдсоткiв присутнiх людей працювали на бандитiв. При чому на обидвi фракцiї - модуляцiя вiдгукiв помiтно вiдрiзняється. А от серед правоохоронцiв сигнал був тiльки один, з боку начальницi. Схоже мої думки про геноцид виявилися не такими вже й фантастичними.
  Внизу щось гупнуло, i з пiдвалу полетiла пилюка. Пiдiрвали вихiд, щоб я не втiк назад у пiдземелля? Логiчно. Не буду ж я зараз битися iз цiлою державою? Моїх сил вистачить, аби вирватися iз порту, але ж вони так просто не заспокояться. На вулицi почувся шум. В заднiх рядах промайнув боєць iз... Базукою? Цi сучки викрали мою базуку?! А нi, помилився - просто схожа штуковина. Байдуже, не про те думаю! Що менi робити далi?
  - Гей ти, в обладунках! - вiкна здригнулися вiд пiдсиленого артефактами голосу. - Будинок оточено! Тобi нiкуди тiкати!
  А варiантiв у мене не залишалося. Вони мене у спокої не залишать. I головна проблема тут не в збройних i правоохоронних силах самої держави. Їх небагато i вони централiзованi - їх легко буде розбити i деморалiзувати. В крайньому разi з ними можна домовитись. Значно бiльше проблем буде вiд рiзноманiтних рядових виконавцiв. У них немає такого оснащення i зброї, як у державних служителiв, але їх тупо в сотнi разiв бiльше. Не думаю, що вуличному хулiгану скажуть, що он-той хлопець у капюшонi кiлька хвилин тому порiшив цiлу банду, йому просто скажуть пiдрiзати одного надто нахабного мажора. Але так буде лише на початку. Не маючи навiть шансу знищити мене, вони усiляко заважатимуть моїй дiяльностi, плутатимуться пiд ногами, знищуватимуть моє оточення, налаштовуватимуть проти мене народ, показуватимуть мене абсолютним злом тощо. У свiтлi майбутньої загрози такi дiї населення гратимуть проти них самих. I чхав я на них! Хочуть здохнути - будь ласка! Тiльки вони ж i усiх iнших за собою в могилу потягнуть.
  Ех, як же мене усе це дiстало! Я можу iгнорувати загрозу особисто для себе, я можу поступитися iнтересами, якщо це шкодить моїм союзникам. Але якщо мова йде про цiлий свiт...Взагалi то теж начхати, але Сайкс попросив допомогти.
  Дiставши з-за поясу пенал, я обережно зняв кришку й витягнув iз густої чорної рiдини продовгуватий артефакт, нiби складений iз невеличких, облiплених геометричним вiзерунком шматочкiв. Хотiв зробити подарунок Сайксу, але вибору немає. Сам не вiрячи у те, що роблю це, я спустився до залишкiв пiдвалу й стягнув усi доступнi тiла в одну купу, пiсля чого глибоко увiгнав загостренi кiнчики подвiйної спiралi у ще теплу плоть.
  Щойно кров затекла в щiлини артефакта, той одразу ж ожив, розсунув свої сегменти, рiзко збiльшуючись в розмiрах, а над його вiльним кiнцем почав закручуватися ефiр. Я почекав, поки генератор вийде на розрахункову потужнiсть i полiз в налаштування щойно активованої системи. Пiсля вводу усiх стартових даних, я на мить завмер, зважуючи усi "за" i "проти". Хоч i казав Психу, що не хочу збiльшувати кiлькiсть потенцiйно ворожих сил, зараз без цього було не обiйтися. Пiдтвердивши своє рiшення, я дивився, як мiнiатюрний обелiск заворушився i пiд хруст кiсток почав вгризатися в мертвi тiла. Наостанок я присвоїв обелiску нове iм'я. Гадаю вiн швидко знайде iнформацiю про цього персонажа i зрозумiє, що вiд нього вимагається.
  Переконавшись, що система усе робить правильно, я ж тихенько вибрався в головний зал i зачаївся бiля входу. Сигнал для Арчера вже пiшов, на дорогу сюди в нього пiде хвилина, не бiльше. I тодi... Тодi в клюбi будуть... Танцi!!!
  - Останнiй шанс! - вона вже пiдняла руку, щоб дати команду, а моя пiдмога тiльки-но вирвалася з порту.
  - У мене вибухiвка! - намагався я потягнути час, - Менi втрачати нiчого!
  Але на блеф нiхто не купився. Щойно бiйцi заняли позицiї, начальниця дала вiдмашку i бойовий артефакт плюнув у мiй бiк... Плазмою?! Я навiть на долю секунди зацiпенiв, пригадуючи складнiсть цiєї технологiї. Розробкою PAX на Землi займався цiлий iнститут, а далi кiлькох прототипiв дiло так i не зайшло. Зброя дуже дiєва на ближнiх дистанцiях, боєзапас практично необмежений - мрiя будь-якого вiйськового. Але цiна у тридцять сiм мiльйонiв за штуку була непiдйомна. Якщо тут умудрились повторити бластер на базi артефактiв... То це класна штука! Хочу!
  Спрайт, завбiльшки з мiй кулак, встиг подолати майже половину вiдстанi, перш нiж я отямився. Судячи iз чутного навiть з такої вiдстанi трiску, вiн був ще й нестабiльним. Менi не залишалося нiчого, окрiм я к вiдстрибнути якнайдалi вiд точки влучання. Вибух був не сильним, бiльше нагадуючи свiтло-шумову гранату. Але для дверей цього було достатньо. Мене ж пробило статикою i прискорення на секунду злетiло. Знову! Треба поставити якийсь запобiжник, чи що... Поки системи поверталися до ладу, iнiцiативу було втрачено. Щойно прогримiв вибух, солдати пiшли в наступ у кращих традицiях антитерористичних пiдроздiлiв: через усi вiкна й дверi. Я стрибав уздовж зовнiшньої стiни, тому був на пiвдорозi мiж баром та входом, прямо пiд одним iз вiкон. Першого бiйця зустрiв прямим ударом в груди, щоб вiн вилетiв назад у вiкно. Секунди три з цього боку мене нiхто не чiпатиме. Натомiсть я прогавив iще двi команди, якi увiрвалися через друге вiкно й дверi. Перед собою вони одразу ж пiдняли ручнi щити. Датчики одразу ж заверещали про великий електричний заряд на їхнiй поверхнi. Достатньо одного дотику, i я як мiнiмум на кiлька секунд випаду з реальностi. Потрiбен безконтактний бiй. Перелiтаю через барну стiйку, впираюся спиною в бочки i в режимi сили вiдштовхую дубову конструкцiю на нападникiв. Страйк! Купа народу вiдкотилася в центр залу. На ногах залишилися двоє, кого важка стiльниця не зачепила. Не очiкуючи такого прийому, вони на мить забарилися, i в їхнiй бiк полетiв один iз найближчих стiльцiв. Ще мiнус один. Перепрошую - мiнус одна. Усi присутнi окрiм мене - жiнки. Остання нарештi прийшла до тями i знову пiшла в наступ, витягуючи меч. Його лезо також наелектризоване. Та хто ж вас так оснастив? Наче пiд мене готувалися!
  Але тут я почув свист i поспiшив стрибнути пiд вiкно, через яке уже дряпалася наступна порцiя солдат. Ну куди ви лiзете пiд снаряди? Назад! Знову б'ю у вже знайомий нагрудник iз вiдбитком мого кулака. В мить, коли баба вдруге вивалювалася на вулицю, я побачив у небi кiлька чорних точок, що падали прямо на мене. А ось i пiдмо... Га?
  Потужний удар в грудину вибив з вiкна вже мене, тiльки всередину. Чому я завмер, як бовдур? А якою була би ваша реакцiя, якби в вас зi звуками 'ня-ня-ня' та райдужним шлейфом врiзалося чорне кругле чудо iз котячими вухами? Зловивши когнiтивний дисонанс, я не одразу зрозумiв, що цi чудики уже пробили мене iще один вихiд з будинку, i почали бомбардувати навколишнiй простiр. Вiдкинувши вiд себе цей продукт обкурених японських анiматорiв, я поспiшив покинути будiвлю, поки мене не закидали iще якимись покемонами. Вистрибнувши на заднiй двiр, що виходив у провулок, я мимоходом вирубив iще парочку бiйцiв, товаришi яких уже, на свою голову, проникли в будинок. Переконавшись, що бiльше свiдкiв немає, я швиденько змiнив скiн, перетворюючись на одну iз найближчих до мене по комплекцiї солдат.
  А тим часом на вулицi пiднялася панiка. За час моєї вiдсутностi Арчер встиг наклепати ще десяток ракет, i зараз уся ця радiсть лiтала повсюди, пробиваючи вiкна, дверi, а подекуди й стiни (не думав, що монолiтний корпус виявиться настiльки мiцним). Оскiльки будiвлю я вже покинув, технiка переключилася на знищення ворогiв, тобто усiх, кого IНК iдентифiкував як членiв банд. Врахувавши досвiд знищення пiратських човнiв, я прописав у свої творiння пункт про надмiрну вогневу мiць. Тепер в разi потреби вони вибухали не при контактi, а лише проникаючи вглиб цiлi, i тiльки якщо та продовжувала функцiонувати. Якщо одного тiльки влучання було достатньо, ракета змiнювала курс на наступну мiшень. В iдеалi одної такої було би достатньо для знищення цiлого флоту мiлких повiтряних суден. I все було би цiлком пристойно i звично для мене, якби не...
  - Ня-ня-ня!
  - А-а-а! - гуп!
  Потлумившись на щойно прибитому бандитi, вимазаний в його кровi 'нянкет' з характерним пухканням iмпульсного двигуна вистрибнув з тiла й полетiв у пошуках наступної жертви. В метрi над землею! Схоже мiзкiв у них все ж недостатньо, iнакше б вiн зараз не маневрував у натовпi, а пiднявся би над ним. Так, все це були мої ракети. От тiльки звiдки в них з'явилися вуха та музичний супровiд? Нi, не хочу нiчого знати! Потiм розберусь, зараз передi мною iнша цiль. Розминаючись iз панiкуючим натовпом, я пiдбiг до начальницi, бiля якої й стояла важка артилерiя.
  - Панi офiцер! Панi офiцер!
  - Що ти тут робиш, - озирнулася та на мене, - Я ж вас у провулок вiдправила?
  - У них раптом виникли проблеми iз заднiм проходом.
  - Там, де сарай?
  - Там, де дупа! - i в режимi сили дарую їй хук злiва.
  За усю свою кар'єру солдата я не раз голiруч бився iз ворогом. Але тiльки зараз я зрозумiв, що фраза 'дощ iз зубiв' може бути буквальною. Погоджусь, виглядає це дiйсно гарно, особливо в уповiльненому темпi. Ну а поки нашу любительку подвiйного життя прокручує iнерцiя, я продовжую свiй рух вперед i видираю гармату iз рук ошелешеної артилеристки. Замiсть зброї вручаю їй легкий потиличник - вона в шоломi, їй не страшно. На вiдмiну вiд начальства. А тут i Арчер пiдоспiв, та ще й нейралiзатором так поблискує, наче полiцейськими мигалками. Цiкаво, це вiн зумисне, чи просто так спiвпало? Потiм, все потiм! А зараз - в порт!
  Оминаючи перехожих i патрулi мiської варти, я вiдчував себе Джекi Чаном, що влаштовував великий вибух, а тепер швидко-швидко вiд нього тiкає. Тiльки шум позаду все не стихав. Що далi я вiд'їжджав вiд мiсця пригоди, то бiльше бандитiв пiдсвiчував IНК. Об'єднанi в спiльну мережу, ракети одразу ж перемикалися на бiльш прiоритетнi цiлi, час вiд часу вириваючись поперед мене i збиваючи з нiг чергового невдаху. Декому щастило померти одразу. Тi ж ракети, що летiли низько, не могли нормально розiгнатися в натовпi, i результатом їх зустрiчi з мiшенню частiше були рiзноманiтнi переломи i вивихи. Лише одного разу я бачив зарiзаного, коли машинка заплуталася в одязi невдахи й посiкла його своїми 'вухами'.
  Значно веселiше стало, коли до нашого забiгу приєдналася група вершникiв. От чесно, я вже й забув, що за вiдсутностi компактних двигунiв люди обходилися гужовим i верховим транспортом. От вони про себе i нагадали, прямим пострiлом в голову. Котрась iз вершниць виявилася достатньо вмiлою, щоб на скаку мене пiдстрелити. Якби не миттєва реакцiя Арчера, я би вже впав прямо їм пiд копита. Судячи з їхньої унiформи та оснащення, це була вже не мiська варта. На вигляд дуже схожi на кiрасирськi загони 19 столiття. Це я роздивився вже потiм, коли знову всiвся у сiдло. Не зважаючи на невисоку швидкiсть польоту кулi, їхнiй калiбр був як у дробовика. Для незахищеної людини пострiл iз такого пiстоля смертельний. А у них же ще й карабiни були. Люди, якi не дозволяли менi вiдiрватися вiд погонi, заважали переслiдувачам вести по менi влучний вогонь. В якийсь момент менi це набридло i вирiшив пожертвувати на них одну iз ракет осколочного типу. Та замiсть того, щоб вибухнути мiж ними, ця лiтаюча голова просто позбивала їх на землю, пiсля чого продовжила мiй супровiд. Каюсь - не подумав. Та що там казати, я їх бiльше як ракети сприймати не можу! У мене вiд їхньої першої появи моральна травма на все життя. Мабуть буде правильно змiнити назву iз Мейн-кун на Някет - скорочено вiд 'ракета, що нявкає'.
  Ось так, iз музикою та веселою компанiєю ми й дiсталися до порту, i я зрозумiв, що даремно поспiшав. Як тiльки в передмiстi почалися заворушення, усi судна швиденько накивали п'ятами. Дехто навiть умудрився прихопити iз собою частину причалу разом iз шварту вальним обладнанням. Я ж залишився у ворожому мiстi без транспорту. Зупинившись на краю пустого льотного поля я думав: що менi робити далi? Самотужки добиратися до потрiбного мiсця буде дуже довго, а в мене не так i багато часу. Я легко можу склепати собi якусь лiтаючу штуку, але не знаючи розташування аномальних дiлянок, яких ставатиме все бiльше, я ризикую розбитися у чорта на рогах, звiдки самотужки вибиратимуся дуже довго.
  - Iменем закону, здавайся! - почувся позаду невпевнений голос чергової самовбивцi.
  Закон? Якi в бiса закони?! Закон працює тодi, коли вiн один для всiх. Якщо можна уникнути покарання, то це вже не закон, а iнструмент для власного возвеличення i приниження iнших. Увесь мiй досвiд життя в обох свiтах, як на Землi, так i тут - тiльки пiдтверджує це правило. Єдинi закони, якi нiхто й нiколи не змiг порушити - закони природи й фiзики. Закони ж соцiуму порушують постiйно, i в основному тi, хто себе до нього не вiдносить. Найчастiше це саме тi особи, якi й керують соцiумом. Я не є громадянином цiєї держави. Я взагалi не є людиною. Вiд людини в мене лише тiло носiя, та й те давно в комi. То чи можна застосувати до мене якiсь закони? Тим бiльше закони держави, яка дозволяє iснування такої великої кiлькостi бандитiв? Щось менi пiдказує, що саме вони й пишуть закони для своєї челядi.
  Обертаюся до цiєї самовбивцi. Передi мною стоїть дiвка, рокiв тридцяти, в мундирi мiської варти. Голос грубий, хриплий. Шрам на лобi й носi, погляд впевнений, але я ж бачу - трясеться вiд страху так, що ледве стоїть на ногах. Жодної з бандитських мiток у нiй не вiдчувається, але з тепловою картою тiла щось не так.
  - Хочеш врятувати мiсто? - наче у пiдтвердження моїх слiв десь на окраїнi вибухнула одна з ракет i через вiкно з вереском вилетiло палаюче тiло. - Чи знищити його?
  - Здавайся!
  - Не наривайся, - я з цiкавiстю подивився на неї. - Менi погрожував Клан. Ось результат, - я махнув у бiк мiста. - Хочеш повторити за ними?
  - Я тебе просто так не вiдпущу!
  - Правильно. Будеш допомагати.
  - Чого ти добиваєшся? - пiдозрiло швидко пiшла на контакт спiвбесiдниця.
  - Транспорт. Схiдна аномальна зона. Менi потрiбно туди. Термiново.
  Не встиг я договорити, як вона натиснула щось на поясi, вiд неї розiйшлася хвиля електричних розрядiв i... Нiчого не сталося. Окрiм того, що у неї волосся стало дибки, а у мене згорiло кiлька нашвидкуруч зроблених запобiжникiв i спрацювало заземлення. Не дочекаєшся! Мене сьогоднi вже двiчi зарядили! Я вже навчений, втретє ваш трюк не пройде. Невже вона гадала, що я не помiчу її пояс шахiда, буквально начинений рiзноманiтними артефактами? Як би я не ставився до тутешнiх виробiв, вони цiлком можуть менi нашкодити. Наприклад вiдсiкти руку. Мене це не зупинить, але приємного все одно мало. Тому я просто й без роздумiв пробив їй в печiнку, вибив меч i, вiдкинувши його далеко в траву, збив її не землю, пiсля чого поставив ногу їй на голову, готовий в будь-який момент якщо не роздавити цей гнилий гарбуз, то бодай подерти його грунтозачепами.
  - Демон! - вилаялася вона, скрутившись на землi, наскiльки це було можливо.
  - Вирiшуй. Спiвпраця, або смерть?
  - А щоб тебе демони пойняли! Щоб ти... - перекладач тактично замовк, формуючи нову лексичну групу.
  - Вважатиму це згодою. Потрiбен корабель i капiтан. Бажано - вiйськовий. Ти знаєш - де. Веди.
  Ще трохи побурчавши, дiвка махнула йти за нею. Видно, що вона не вiрила жодному моєму слову. Але й заперечувати не стала. Значить мої пiдозри були правильнi. Цiкаво, це особиста iнiцiатива, чи хтось напоумив?
  Що далi ми йшли, то менше людей нам зустрiчалося. Усi, слухаючись вказiвок iз системи загального оповiщення, поховалися по хатах, позакривали вiкна й дверi. На вулицях залишилися тiльки загони варти й пожежнi команди. Арчер, тихенько слiдував за нами, координував дiї някетiв мiж собою i вчасно попереджав мене про наближення патрулiв правоохоронцiв. Поки йшли, офiцерша, якщо я правильно зрозумiв її розпiзнавальнi знаки, розказувала свiй наївний план. За її версiєю я посильний, що має доправити термiнове донесення в... Перекладач розпiзнав назву як 'Бiла роса'. Ех, Батькою повiяло! Стоп! Який ще Батька? Чого я про нього згадав? IНК, що у мене з головою?
  Той слухняно видав схему, за якою нанiти щойно сформували в мозку носiя новi нейроннi зв'язки. Таких не було нi в мене, нi в Барнса, нi в жодного iз моїх донорiв чи носiїв. Це ж не мої спогади? Чи мої? Шкода, що зараз розiбратися не вдасться.
  Поцiкавившись символiкою тутешньої верховної влади, я модифiкував один iз образiв, i в найближчому провулку кремезний броньований хлопець перетворився на королiвського лакея iз незвичною скринькою в руках. Насправдi то був знятий iз мотоцикла кофр, але кого то цiкавить? Для бiльшої достовiрностi менi позичили накидку, щоб створити видимiсть невмiлого маскування. Коли вона постукала у дверi КПП, там вiдкрилося вiконце i чиясь незадоволена пика поцiкавилася гостями. Офiцерша передала туди папiрець iз якимось наказом, що знайшовся у неї в пiдсумках. Вартовий не одразу нам повiрив, але потiм неохоче пропустив нас всередину. Арчера довелося залишити на вулицi. Персонал аеродрому дивився на нас iз пiдозрою, але у них i своєї роботи було достатньо. Певно подумали, що якщо вже нас впустили, значить була причина. В кожному ангарi до нас одразу пiдбiгали мiсцевi бригадири, але пiсля короткої розмови iз моєю про вожатою тiльки розводили руками i поверталися назад. Видно, що цю особу тут знають. А це точно вiйськовий об'єкт? Чи мене привели у якийсь любительський аероклуб?
  Загалом цей аеродром був точною копiєю вантажно-пасажирського порту, тiльки в кiлька разiв менший, i оточений великим кам'яним парканом. Всерединi розташовувалися два ряди ангарiв, злiтна зона, та складна щогла для прийому особливо великих кораблiв. Увесь аеропарк представляли невеликi патрульнi катери. На жаль робочих у ангарах не виявилося. Було лише кiлька катерiв зi знятою обшивкою. Один узагалi розрiзали на двi окремих частини i копирсалися в його нутрощах. До того ж невiдомо, скiльки з них зараз в повiтрi, адже мої лiтаючi бестiї могли їх i позбивати. I коли над полем завис один iз патрульних, я наочно пересвiдчився у надмiрнiй ефективностi живих снарядiв - корабель перетворився на друшляк. Корма i носова частина розбитi вщент, а одна iз трьох гармат вирвана з м'ясом. Не знаю скiльки там було екiпажу, але вцiлiлi зараз трималися руками й ногами, тiльки щоб не вивалитись за борт. Не думаю, що там окрiм двигуна залишилося iще щось цiле. Для того, щоб правильно зайти на посадку, потерпiлим довелося накрутити не одне коло над полем. Певно у них заклинило механiзм повороту. Нарештi побите судно торкнулося поверхнi, i з легким трiском зупинилося, остаточно перетворившись на купу мотлоху. Механiки одразу ж кинулися допомагати потерпiлим, а я пiдiйшов до одного iз крайнiх ангарiв. Вiн був зачинений, проте ехолот вказував на знаходження там якогось масивного об'єкту. Пiдiйшовши ближче, я розширив шпарину мiж дошками i просунув всередину руку. Виведений з-пiд камуфляжу сенсорний блок показав абсолютно цiле судно, тiльки без бортового озброєння i з великим гербом на борту. Корабель був достатньо аеродинамiчним i мав бiльшу площу тягових панелей. Характерна форма носової частини робила його схожим на горобця. Кораблик дуже гарний, чистий - одразу видно, що за ним доглядають.
  - Це королiвський кур'єр.
  - Швидкий?
  - Швидший за цi, - офiцерша вказала на залишки патрульного. - Але екiпаж ще не прибув.
  - Екiпаж вже є, - я теж повернувся до уламкiв, розглядаючи повiтроплавцiв.
  - Це неможливо, - одразу ж вiдповiла вона, зрозумiвши мої намiри. - Кур'єр вiдрiзняється вiд iнших суден. Вони просто не зможуть з ним впоратися.
  - Краще спитай їх.
  Офiцерша пiшла у вказаному напрямку, а я швиденько чкурнув назад. Я вже побачив усе, що хотiв, i навiть бiльше. А тому поспiшив перевiрити свої пiдозри. Перебiгши до останнього iз оглянутих ангарiв, я переконався, що цi 'механiки' ремонтом не займаються. Достатньо було секунд десять подивитися, як вони раз за разом повторюють одну i ту ж операцiю. Та й прихованi в пряжках ременiв та каблуках стоптаних мало не до дiрок черевикiв артефакти явно не по кишенi звичайним роботягам. Невже сподiваються мене спiймати? Пiзно, голубчики, пiзно! Арчер увесь цей час не припиняв клепати все нових i нових някетiв, i над мiстом зараз їх крутилося уже бiльше тридцяти. З'явилося навiть кiлька iз вмонтованим замiсть вибухiвки радiолокацiйним комплексом для бiльш ефективного пошуку цiлей. Одна команда, i вони знесуть тут все i всiх. Прагнучи продемонструвати розумникам близькiсть п'ятої точки, я вишукував на вiртуальнiй картi найближче скупчення бандитiв. I знайшов їх буквально по той бiк паркану. Поставивши їм вищий прiоритет, я спокiйно, не поспiшаючи й не реагуючи на зовнiшнi подразники повернувся до крайнього ангару. Три, два, один... Джаз! У мене за спиною в повiтря здiйнявся стовп полум'я й диму. Це вибухнули одразу п'ять фугасних модифiкацiй: пробили крiвлю, стелю, i влаштували всерединi будинку пекло в кращих традицiях голiвуду. Добре, що там не виявилося цивiльних, iнакше б вибух довелося вiдмiнити, i демонстрацiя не була б не такою наочною. Тiльки в цей момент, до присутнiх тут спецслужб дiйшло, що вони власноруч занесли мiну до своєї оселi. Самi виннi, що розплодили у себе пiд боком стiльки паразитiв. Тепер будете розплачуватися за дезiнсекцiю. I не треба нацiлювати на мене свої iграшки. Не треба, кажу вам!
  Мокрий звук удару, i - один недолугий снайпер iз розбитою головою падає iз привiдної вежi на землю. Ще один, i його великомудрий командир, який кiлька секунд тому вiддав наказ на стрiльбу, повторює маневр пiдлеглого. Як я його вирахував? А нiяк. Це зробив Арчер. Спостерiгаючи за кожним iз присутнiх, вiн просто прогортав їхнi дiї у зворотному хронологiчному порядку i одразу ж вирахував винуватця. Для цього не треба багато розуму, достатньо лише потужного аналiтичного програмного i апаратного забезпечення. Було б на полi чоловiк десять, з цим би впорався б навiть мiй IНК, а так доводиться розподiляти обов'язки мiж юнiтами. Не встиг я насолодитися шоком присутнiх, як лiтаючi спостерiгачi знову активiзувалися i накинулися на цiлу команду пiдтримки, що збиралися взяти у мене автограф i, здається, зразки кровi заодно. Вбивання в землю тривало секунду, не бiльше. Двоє таки змогли прорватися, i одну я вирубив прямом в голову, а друга схопилася за пояс i... Бум! Мене вiдкинуло разом iз шматком землi, за який я вхопився. Сама ж смертниця лежала неподалiк, розiрвана навпiл. Несподiвано. Не думав, що вони можуть нацькувати на мене камiкадзе.
  Встаю, а мене бiльше не атакують! Збитi на землю 'майстри' щось кричать, а охорона опускає зброю. Невже зрозумiли, що на мене потрiбен бiльший калiбр? Це ж треба, як швидко! Цiкаво, коли до них дiйде, що я контролюю увесь повiтряний простiр, i знаю розташування усiх їхнiх сил? Сподiваюся це станеться не ранiше, нiж я покину це невдячне мiсце. Повертаюся до своєї супутницi й кажу їй, що можу й сам керувати судном, якщо вони не проти. Та натяк одразу зрозумiла й знову почала розмахувати руками. Цiкава у них азбука морзе, треба буде якось в нiй розiбратися, щоб бути в курсi, що про мене говорять. Отримавши невидиму менi вiдповiдь, вона одразу ж почала мене запевняти, що команда корабля вже прибула, i скоро можна буде вiдправлятися.
  I справдi, не встигла вона закiнчити, як iз адмiнiстративної будiвлi вибiгли тi ж самi повiтроплавцi, якi нещодавно здiйснили аварiйну посадку. Що й вимагалося довести! Ну не можуть однотипнi кораблi, навiть у рiзнiй комплектацiї, бути настiльки вiдмiнними, щоб iнший екiпаж не змiг ними керувати. Це все одно, що їздити на автомобiлях однiєї марки - майже все буде абсолютно однакове. Якщо там i буде щось вiдмiнне, то i виглядатиме така машина iнакше, щоб у водiя часом не спрацювали рефлекси. Принаймнi так роблять нормальнi конструктори. Пiсля всього семи хвилин, я спецiально засiкав, вони вже виводили судно на злiтну дiлянку. Дурепа, яка спробувала пронести на борт невiдомий артефакт, прилягла вiдпочити, тримаючись за зламану ногу. А над аеродромом водили свої хороводи все бiльше някетiв, нервуючи своєю присутнiстю спецовикiв. Нарештi катер був готовий i персонал вiдвiв вiд нього усi опорнi конструкцiї окрiм трапу. Я вже збирався пiднiматися, коли передi мною стала ця офiцерша.
  - Ми тебе все одно знайдемо. Дiстанемо, де б ти не хова... - удар пiддих, i вiдкидаю тiло на землю.
  - Ви некомпетентнi, - хмикнув я, i перед тим, як вийти на борт, додав, - Хочеш корисну пораду? Знайди нормальну роботу. Служба - це не твоє.
  Дiстануть вони мене, аякже... Вони своїх бандитiв вивести не можуть! У мене все менше сумнiвiв у правильностi свого вчинку. Якщо це - спецслужби королiвства, то менi страшно за людей, якi тут живуть.
  Повiльно пiднiмаючись над Байрою, я отримав картинку з радiолокатора - навколо нас стягувалося кiльце iз семи легких i трьох великотоннажних лiтальних апаратiв. Їх уже можна було роздивитися неозброєним оком. А ми плелися зi швидкiстю пiшохода, наче у двох метрах над землею. Дивлюся на капiтана, а вона приречено дивився то на мене, то на важiль ходу, виставлений на максимум, як i регулятор висоти. Розрахунок був на те, що малорухому мiшень легко розстрiляють. Або ми вимкнемо двигун, намагаючись ухилитися, i самi розiб'ємося. Впевнений, що вдруге запустити двигун ми вже не зможемо. Схоже, агенти так нiчому й не навчилися. Я розумiю, що вони лише виконують накази, часто не дуже далекоглядних людей. Але ж вони не цивiльнi - знали куди йдуть, i що їм доведеться робити. Тому нехай не ображаються.
  - Збити ворожi судна! - вказав я на агресорiв.
  - Ня! - звiдусiль долинув вiдгук ракет, одразу ж перекритий гулом iмпульсних двигунiв.
  Кошмар, куди я потрапив? До речi, про ракети:
  - Арчер, звiдки у моїх ракет взялися вуха, i чому вони почали лiтати пiд музику?
  - Реалiзовувалося прохання влаштувати дискотеку за допомогою важкого озброєння. Дискотека передбачає... - почав вiдписуватися вiн.
  - Стоп-стоп-стоп, я зрозумiв. Але звiдки вуха?
  - Пiд час розробки було порiвняння iз дизайном голови породи котячих. Найбiльш популярним музичним контентом за участю котiв були меми...
  Без коментарiв.
  Як я вже казав, iнiцiатива повинна бути виправдана. Арчер проявив дурну iнiцiативу, додавши в конструкцiю ракет необов'язковi елементи, про якi я лише думав. А вiн - пiдслуховував. I тепер виправдовується тим, що прагнув реалiзувати мої прихованi бажання! Якi в бiса бажання?! Якби я цього бажав, я би тодi сам це й зробив! Все частiше в мене виникає вiдчуття, що цi недоумки все прекрасно розумiють, i просто знущаються надi мною. I заперечувати марно - моральна травма вже отримана, я тепер усю серiю ракет тiльки 'нянкетами' i буду називати. Якщо почну заперечувати, цей... Арчер може iще до чогось страшнiшого додуматися. А може йому iнтелект врiзати? Або ще краще - вiдправлю його до Психа, нехай йому мозок виїдає. Не страшно навiть, що залишусь без транспорта.
  Що було далi - дивитися не став. Якщо хтось вцiлiє пiсля такого нальоту, то Арчер дасть менi знати. Он вiн, внизу їде. Треба буде пiдняти його на борт, коли вiдлетимо достатньо далеко. Але спочатку я огляну це корито. Бо хто їх знає, що цi недоумкуватi спецагенти iще нам могли влаштувати...
  Окрiм перебитих провiдникiв системи керування iнших сюрпризiв виявити не вдалося. Все впиралося у вiдсутнiсть запасних деталей. Я мiг би здiйснити ремонт, якби зi мною був новий реплiкатор. Але без ремонту ми не могли нi знизитися, нi зупинитися. Порадившись iз екiпажем я попросив їх пiдлетiти якомога ближче до найвищого й достатньо похилого пагорба, щоб мотоцикл змiг застрибнути на борт. До речi про екiпаж: не зважаючи на вербальнi обмеження, знайти з ними спiльну мову вдалося швидко. Всього їх було троє: капiтан, навiгатор та механiк. Перша стояла за штурвалом i поєднувала функцiї пiлота й командира. Друга, зовсiм молода, iз блакитним волоссям, вiдповiдала за навiгацiю у просторi та точнi маневри. Третя ж, iз протезом замiсть лiвої руки, займалася силовою установкою. Звали їх Маелу, Сайя та Джасу (ввiчливi люди - представилися одразу). Усi троє були обдарованими по самому мiнiмуму, тому нi на який великий корабель їх би не посадили, а в цивiльному флотi усi мiсця забитi своїми людьми. Разом вони лiтали уже не перший рiк, i добре вивчили звички одне одного, та свого начальства. За розбитий корабель їх чекав трибунал. Натомiсть їм наказали стати за керування цим кур'єром i вивести його за мiсто. I все, нi про якi польоти до аномальної зони й мови не було. Та й не зможуть вони довести туди навiть такий невеликий катер. Вони i так виклалися на повну, коли садовили своє лiтаюче корито, а тут iще один полiт. Коли ж пiсля злету капiтан не змогла прибрати акселератор - усе стало на свої мiсця. Ними просто вирiшили пожертвувати. Близьким скажуть, мовляв, розбилися пiд час посадки, чи щось таке. I кiнцi в воду. Нiхто нiчого не доведе. На мене вони зла не тримали. Тiльки розсердилися за влаштований в мiстi хаос. Ну а поки летiли до потрiбного мiсця, я розказав їм з чого усе почалося. Все одно зайнятися було нiчим.
  - Який же ти недалекоглядний... - командир похитала головою, коментуючи мої дiї, - Пiсля твоїх вибрикiв столиця ще не скоро заспокоїться. Тобi доведеться обходити нашу державу десятою дорогою.
  - Не доведеться, - я демонстративно визирнув за борт. - Її вже не буде.
  - Кого не буде? Столицi?
  - Держави.
  I це дiйсно було так. Спершу я хотiв позбутися лише тих, хто буде менi заважати - Клан та Сiм'ю. Потiм я побачив, що без прикриття посадовцями такi угрупування виникнути не могли. Навiть якщо я приберу їх, на звiльнене мiсце прийдуть iншi. Держава, закони якої пишуться лише для слабких - не держава. Це така ж банда. Закон повинен бути один на всiх. Той, хто його порушує - злочинець. Бiда в тому, що цi закони пишуться тими, на кого вони не дiють. Той, хто пiдкоряється їм, автоматично стає жертвою.
  Той обелiск, який я висадив у руїнах таверни, з часом розростеться у нову виробничу базу. Мiсце тут дуже перспективне. Величезний пiдземний простiр, доступ до грунтових вод, органiкiв багато бiгає - все для створення армiї дронiв. Тiльки на вiдмiну вiд Аналiтика, цей штучний iнтелект позбавлений багатьох обмежень, i головною його задачею буде знайти i знищити усiх злочинцiв. Це не жива людина. Його марно благати, з ним не домовишся, його неможливо залякати чи розчулити. Вiн нiколи не зупиниться i не зiстариться. Вiн один може замiнити собою усi три гiлки влади в Тафiї, якi нинi практично не функцiонують. Вiн буде i полiсменом, i суддею, i катом в однiй особi. Iдеальний вибiр. Повнiстю вiдповiдає даному йому iменi.
  Кажуть, що мафiя безсмертна. Настав час спростувати цей мiф.
  
  ***
  
  Терумо все ще не вiдiйшов вiд зустрiчi. Вiн зробив усе, щоб мiнiмiзувати можливi втрати. I його навiть послухалися: для операцiї повнiстю очистили територiю, позбавили об'єкт шляхiв вiдступу, навiть загнали цивiльних в домiвки. I все пiшло шкереберть ще на етапi прямого контакту iз об'єктом.
  - Хтось може менi пояснити, що це було? - задала риторичне питання начальниця вiддiлу, хмуро поглядаючи на пiдлеглих.
  - Ми дiяли вiдповiдно до iнструкцiй, - заявила капiтан, яка й здiйснювала керування операцiєю.
  - Покажи менi, де в iнструкцiях написано: 'Провокувати терористiв на застосування зброї'?
  - Ми не знали, що у нього буде таке сильне прикриття.
  - Воно завжди є. Завжди! Якщо терорист почав з вами розмовляти, це означає, що у нього вже є план втечi. Гадаю, менi варто вiдправити усiх вас на перепiдготовку. Або на повний медичний огляд. Бо iнакше, як склерозом ваш провал я не можу пояснити! Йдемо далi, - жiнка взяла iз робочого столу один iз сувоїв, i почала зачитувати. - Вiд моменту входу в таверну 'Капiко' до початку операцiї 'Перехоплення' вiн вбив сто дев'яносто двi людини. Пiд завалами знайдено ще тридцять дев'ять тiл. З них дванадцять розпiзнати не вдалося, а четверо взагалi виявилися правоохоронцями. I усi поголовно були членами Клану або Сiм'ї, - документ знову був покладений на мiсце, а гнiвний погляд начальства повернувся на пiдлеглу. - Тепер пояснiть менi, як цей залiтний терорист зумiв за годину вирахувати i перебити стiльки народу?
  - Ми вже почали допит свiдкiв та затриманих злочинцiв.
  - Нiби я не знаю, чим це закiнчиться! Першi переляканi й розкажуть все, що ви захочете вiд них почути, а другi мовчатимуть як риби до ранку, а пiсля їх вiзьмуть на поруки i ми їх бiльше не побачимо! Ще дурнi iдеї будуть? Ну а тепер головне питання сьогоднiшньої наради: хто напоумив тих двох сучок обв'язатися вибухiвкою?
  - Не можу знати. На операцiю взяли усiх, хто був у наявностi. Нiяких додаткових вказiвок перед початком їм не видавали. Вони не могли знати, з ким зустрiнуться.
  - Тобто серед нас увесь цей час ходили живi бомби. - начальниця почала закипати. - I що менi казати мiнiстру? Та нас за таке позорище не просто розформують - нас забудуть так, наче нiколи й не iснувало! Кому потрiбна служба, яка не здатна виконувати свої обов'язки? Значить так: щоб до завтрашнього ранку усi рапорти були в канцелярiї, а усi учасники затримання - в лазаретi. Вранцi я особисто вiдправлю в реанiмацiю кожного знайденого здорового. Все ясно? Вiльнi! А вас, Терумо, я попрошу залишитись!
  Коли усi вийшли, начальниця вийняла з-за пазухи флягу i зробила кiлька великих ковткiв. По кабiнетi розлетiвся запах чогось мiцного, певно настiй на травах.
  - Ну що, герой? Розказуй, за що я буду отримувати по шиї?
  - Боюся, у мене поганi новини, - Терумо обережно вдихнув, долаючи бiль вiдбитих ребер. - Нас пiдставили. Усiх. Я вже подавав рапорт про свою мiсiю в губернiї Сайтома. Тут ситуацiя аналогiчна. На нього образилися усi, хто тiльки мiг, а в результатi самi ж першими i постраждали. Тiльки там була обманка, а у нас - реальний головорiз. Якби не дiї Клану...
  - То вiн би потрапив до лап Сiм'ї. Ти мав перехопити його ранiше, нiж вони до нього доберуться. Я ще можу зрозумiти дiї нашої мiської варти, вони узагалi молодцi - взяли на затримання артефакт третього класу, яким тiльки будинки зносити, а потiм ще й профукали його. Але ти... Чому не пiдняв тривогу одразу, щойно дiзнався про загрозу?
  - Пред'являв речовi докази. Iнакше б менi не повiрили. Вiн робить артефакти з нiчого. I вони незалежнi вiд ефiру.
  - Це точно?
  - Я оглянув перероблену ним дакуту одразу, як тiльки отримав. Все вiрно. Лабораторiя може пiдтвердити мої слова. Певно саме цi артефакти й дозволили йому розпiзнавати членiв банд.
  - Чим вiн збив нашi кораблi?
  - Мисливцi за головами подейкують, що вiн брав участь у розробцi якоїсь секретної зброї для королiвства Шатерей. Але це не точно. Їх описували, як невидимих павукiв-убивць. Не було жодної згадки про те, що вони можуть лiтати.
  - Значить вiн їх вдосконалив. Є iдеї, куди вiн мiг вiдправитись?
  - Вiн казав, що йому термiново потрiбно до схiдної аномальної зони. Можна перехопити його там.
  - Ось ти цим i займешся. Тебе тут не було, ти взагалi вже два днi у вiдпустцi. З твоїми наглядачами я розберусь. Скажу, що твiй покровитель прагне убезпечити свою людину на час розслiдування. А сам вiдправляйся на схiд i наведи мости iз цим Кейнсi, чого б це тобi не коштувало. Тiльки по-справжньому, без усiх цих твоїх перевдягань та iнших вибрикiв. Обiцяй йому все, що завгодно, хоч пост самого мiнiстра чи коханця королеви - байдуже.
  - Хочете здати його Сiм'ї? Чи до Клана пiдмазатися?
  - Переб'ються! Нам самим конче потрiбен такий чистильник. Пройде ще кiлька рокiв, i цi двi зграї просто розiрвуть королiвство мiж собою. Тебе тодi ще в планах не було, а от я пам'ятаю, як ми тримали їх за горло, i вони танцювали пiд дудку корони. Час нагадати їм, хто в домi хазяїн!
  - А якщо, за моєї вiдсутностi... - Терумо обережно махнув рукою, показуючи на стелю i на власне горло.
  - Я тобi бiльше скажу - це почнеться вже завтра. Пiсля такого скандалу нас захочуть реформувати, пiдсадять до нас своїх ручних тваринок, потiм розформують i розiтруть в пил. А потiм почнуть дiлити Тафiю. Якщо запiзнишся - повертатися тобi буде нiкуди. Тому не пiдведи мене. Приведи його сюди. Покажи, що ти компетентний агент. Бо вийде, що вiн таки був правий, а я - помилялася. А я не люблю помилятися.
  Слухняно кивнувши, Терумо покинув кабiнет. Вiн не дозволить комусь зруйнувати все те, чому вiн вiддав бiльшу частину свого життя. Це вже не просто завдання. Це виклик! Вiн знайде цього Кейнсi, де б той не був. Дiстане з-пiд землi. Вiн виконає дану обiцянку. Навiть, якщо й не зовсiм в тому розумiннi, яке вкладав у свої слова сам.
  
  ***
  
  Примiський будинок, куди завiтали представники закону, видiлявся на фонi своїх сусiдiв. На вiдмiну вiд злiплених iз багнюки й очерету хибар, цей будувався iз каменю й обпаленої глини. Його архiтектори постаралися на славу, звiвши пiд виглядом маєтка справжню фортецю. Те, що здалеку здавалося просто декоративними елементами, насправдi виявилося прекрасними оборонними точками. Для штурму такого укрiплення потрiбно було б покласти в кiлька разiв бiльше людей, нiж захисникам. Поки ти будеш дряпатися до одного вiкна, тебе встигнуть обстрiляти з iншого. I навiть якщо в тебе в кишенi виявиться гармата - не факт, що ти з першого разу проб'єш собi прохiд. З повiтря ж проникнути всередину було взагалi неможливо через крутi скати даху. Одним словом - фортеця.
  Але її взяли. При чому так, що до ранку нiхто нiчого навiть не запiдозрив. Тривогу пiдняли лише пiсля того, як мiж бандами розгорiлися бої за контроль над цим районом. Святе мiсце пустим не буває, i щойно ватажки банд дiзналися, що їхнього сусiда прибрали - одразу ж зiгнали сюди мало не усiх своїх головорiзiв. В першу чергу для захоплення головної опорної точки - цього маєтку. Коли ж на наступний день ситуацiя повторилася, органи правопорядку почали хвилюватися. Одне дiло, коли банди здiйснюють блискавичнi напади на конкурента i зникають ще до прибуття патрулiв. Правоохоронцi навiть радiли тому, що бандюки бiльше переб'ють один одного - менше вiдписуватися за кожного iз затриманих, та й у разi зiткнення чисельна перевага бандитiв бiльше буде не такою iстотною. I зовсiм iнше, коли вони починають справжню вiйну iз супутнiм руйнуванням мiської iнфраструктури. Досить того, що район i так неблагополучний, так ще й пiд час останньої сутички бандити пошкодили акведук. Ще трохи, i доведенi до вiдчаю люди самi пiдуть рiзати нахаб, незважаючи на втрати. Довелося навiть запросити пiдкрiплення, щоб заспокоїти натовп i не допустити масових заворушень. Деякi пiдприємцi були згоднi профiнансувати ремонт системи водопостачання, але лише за умови, що рiвень злочинностi буде знижений в рази, порiвняно iз нинiшнiм.
  Наступного ж ранку почався найграндiознiший рейд за останнi десять рокiв. Не тому, що правоохоронцям так закортiло позбутися злочинцiв. Просто за одну нiч хтось уже зробив це за них, i тепер їм залишалося тiльки обiйти усi мiсця масових убивств i розiбратися, хто або що це зробило? Найбiльше не пощастило детективу Зако - їй дiстався будинок, з якого все почалося. Закiнчуючи академiю, Зако Такадо знала, що робота у слiдчому вiддiлi рiдко буває приємною. Але ж не настiльки! Не будучи вiдмiнницою бойової та фiзичної пiдготовки, вона дуже добре знала район своєї майбутньої роботи, i вмiла пiдмiчати важливi в конкретнiй ситуацiї деталi. Тому, не зважаючи на вiдносно невисокi показники власної роботи, вона часто допомагала своїм колегам, якщо у них щось не сходилося, або було незрозумiло. Усiх її товаришiв iз академiї давно розiгнали по iнших вiддiлах, а вона залишилася тут, уже на правах повноцiнного офiцера. Тут вона була у своїй стихiї. Якби ж iще на мiсця злочину їздити не доводилося... На жаль цього разу їй не поталанило. Тому, закинувши в сумку усi необхiднi в роботi речi, такi як особистий жетон, записник та необхiдну кiлькiсть бланкiв для польової роботи, вона вiдправилася на вулицю. Зброю брати не стала - в її роботi це тiльки шкодить, а на силовi акцiї їй все одно наказано не лiзти, а доручати цю справу вiдповiдним оперативним загонам. Хiба що складний нiж на поясi - та й той був бiльше iнструментом, а не зброєю. Вона знала, що миловиднiй жiночцi iз поштовою сумкою через плече довiрятимуть бiльше, нiж затягнутiй в унiформу солдафонцi. Вiд уставного одягу в таких районах будуть тiльки проблеми. Середнього зросту iз коротким чорним волоссям пiд каре, вбрана у простi штани й сорочку, Зако абсолютно не привертала увагу. Її могли видати хiба що армiйськi чоботи - їх вона носила завжди, але ця деталь тiльки пiдкреслювала її простоту, зовсiм трiшки видiляючи на фонi сiрої маси. Iз особистим життям у неї було глухо, а тому стежити за собою вважала зайвим. Вона гадала, що людину потрiбно любити такою, якою вона є насправдi, а не те, що вона намагається iз себе вдавати. I все ж час вiд часу серце щемило. Половина життя уже за плечима, а свою другу половинку вона так досi й не знайшла. Ну i грець iз ними, iз хлопцями, у неї робота стоїть!
  Надворi вона застрибнула в дорожнiй екiпаж, вiзник котрого погодився пiдкинути її до потрiбного кварталу. Ну а далi вона вже могла дiстатися й самостiйно. Мiсце злочину було вiдповiдно огороджене й позначене. Звiсно ж, нечисть iз навколишнiх вулицю все пiдчистила ще до приїзду правоохоронцiв, але на роботу детектива це нiяк не впливало. Переступаючи через чергову криваву пляму, Зако уважно оглядала будiвлю. Цей проклятий будинок все бiльше нагадував якийсь склеп iз страшилок: вiд попереднiх власникiв залишилися лише плями кровi та нутрощiв, якi й вiдмити було нiчим, i тепер сморiд поступово ширтився по околицях. Кабiнет колишнього власника. Перша ж банда, що зайняла будiвлю, винесла звiдси усе, що тiльки можна було: меблi, килими, навiть величезний сейф у стiнi розламали i вигорнули з нього увесь вмiст. Залишилися лише кривавi розводи на пiдлогi. Хтось iз глибокою раною вiдступав вiд центру кiмнати до дверей сейфа. Ще двоє плям iз залишками мiзкiв на одвiрках - певно вiд охоронцiв. Навпроти мiсць iмовiрного знаходження людей також великi слiди кiптяви, нiби щось пройшло крiзь тiла нещасних. На стелi таких слiдiв немає, значить горiння було швидким i бездимним. Можливо це робота банди Тарусо, у чиїх членiв iнколи вилучали артефактнi вогнемети. Але вони зазвичай одразу заливають все вогнем. Тут же точно вивiренi удари по цiлях - не їхнiй почерк. Оглянувши решту кiмнат, Зако знайшла лише обвалений пiдвал i розтрощену шафу посеред коридору, яка ранiше була барикадою. I знищили її чимось доволi серйозним, бо уламки знаходилися у двох протилежних кiнцях проходу. Записавши усе в блокнот, жiнка поспiшила на вихiд, поки в легенях iще було достатньо повiтря.
  Там на неї вже чекали. Мацумi Такачо - сатей Сiм'ї. Вона не робила нiчого особливого, а лише iнколи спiлкувалася iз потрiбними людьми. Часто вiд таких розмов залежав добробут, або й життя окремих городян. Усi знали, що вона пов'язана iз бандою, але пред'явити їй було нiчого. Ну а те, що вона ходить iз охороною - район тут не дуже безпечний. Ось i зараз настав момент, коли детективу знову доведеться поспiлкуватися iз цiєю особою.
  - Успiшних вам починань, офiцер!
  - Спiрне твердження, - хмуро вiдповiла Зако, про всяк випадок кладучи руку бiля ножа. - Чим завдячую, сатей?
  - Добре, перейдемо одразу до справи. Нам би хотiлося зустрiтися iз винуватцем цього переполоху.
  - Навiщо?
  - Поспiлкуватися. У нас є до нього пропозицiя.
  - Хочете стати наступними? - Зако кивнула в бiк закривавленої стежки, що вела до будинку.
  - Ризик є завжди. Хто не ризикує...
  - Той живе довше. Чого i вам бажаю.
  Зако швиденько покинула мiсце злочину, вдихаючи свiже повiтря. Як би там не смердiло, а iз рота цiєї гадюки смердiло iще гiрше. Поспiлкуватися, аякже! Зазвичай жертва такого 'спiлкування' зникає безслiдно. Або з'являється у виглядi бандеролей на порозi своїх родичiв чи колег. Таке вже траплялося не раз. А вiдмовляти їй марно - продавить своє прохання через начальство i буде тiльки гiрше. Щось пiдказувало їй, що вiдшукати убивцю буде в рази простiше, нiж поговорити з ним. Та й не може вiн бути один, надто багато бандитiв зникло за такий короткий час. По-хорошому для цього потрiбно як мiнiмум одного виконавця на кожну групу. I це за умови, що це будуть бiйцi екстра-класу, а такi на дорозi не валяються. Якщо ж це були звичайнi солдати, то пiдготовка такої масової акцiї не могла пройти безслiдно. Зiбравши матерiали в папку, детектив поспiшила в районну адмiнiстрацiю. Якщо десь i можна було дiстати статистику за останню декаду, то тiльки там.
  Сподiвання виявилися марнi - нiяких слiдiв виявити не вдалося. Нiхто масово не в'їжджав у мiсто, нiчого не закупав i не реєстрував. Зате виявилася цiкава деталь: першими жертвами стали члени Клану та Сiм'ї, а усi iншi - їхнi пiдлеглi чи союзники. При чому вона була не перша, хто цiкавиться цiєю темою. Судячи iз витягнутих папок, цiкавився хтось iз Клану. Певно Досо Сакаму - Голос. Виконує ту ж функцiю, що i сатей у Сiм'ї.
  Взагалi цей подiл по ролях у бандах здавався детективу безглуздим. Це бiльше нагадувало дитяче змагання: у кого крутiша назва? Принаймнi у Сiм'ї в цьому планi було бiльше гнучкостi, якщо потрiбно було вводити нову посаду. Клан же був змушений дублювати уже iснуючi. Наприклад у них було десять рук, вiсiмнадцять вух, два голоси... Якщо пiдрахувати усi цi органи - страшно подумати, що за мутант в результатi вийде. Зi зрозумiлих причин вголос озвучувати такi жарти нiхто не наважувався, але думали про це часто. До речi точно пiдрахувати кiлькiсть членiв кожної банди досi нiкому так i не вдалося. Всi знають, що такий-то входить в їхню групу, але що конкретно вiн там робить - таємниця за сiмома печатями.
  Уже виходячи, Зако зупинилася навпроти настiнної карти району. Це була найсвiжiша карта, оновлена в минулому сезонi. Швиденько дiставши блокнот, офiцер почала звiряти адреси iз картою i зрозумiла, що деякi частини району бiда обiйшла стороною. I в той же час Зако пам'ятала, що звiдти рапорти теж приходили. Звiдки така розбiжнiсть у даних? Невже жителi... Це має сенс. Особливо уздовж вулицi 'Ремеслової', жителi якої самi можуть надавати по шиї будь-яким хулiганам.
  Мало хто задумується над тим, як працює детектив. Це не таємнi зустрiчi iз iнформаторами, робота пiд прикриттям чи затримання iз погонею. Таким детектив займається вкрай рiдко. Основна ж частина його роботи - бiганина мiстом: опитати першого, уточнити деталi у другого, вiдшукати третього, дiзнатися про десятого, повернутися до першого i дiзнатися, що вiн уже кудись здимiв... Ось так здебiльшого i проходить будь-яке розслiдування. Без хорошої пам'ятi, в'їдливостi та уваги в цiй роботi нiяк. Ось i цього разу увага до деталей виручила її.
  Розпочати вона вирiшила iз найбiльш спокiйного мiсця. Ремеслова вулиця, або вулиця майстрiв, як її часом називали приїжджi, тягнулася уздовж усiєї зовнiшньої стiни мiста. Хоча приїжджих з кожним роком ставало все менше. Гостей з-за кордону взагалi вже рокiв десять не було. Ну а хто наважиться їхати в країну, яка перманентно воює з кимось? В основному це були жителi приєднаних територiй, якi покидали зруйнованi бойовими дiями домiвки в пошуках кращої долi. Часом вiд них можна було дiзнатися вельми цiкаву iнформацiю. Зако не упускала шансу поспiлкуватися iз свiжими людьми, адже це дозволяло розширити свiтогляд i по-новому подивитися на черговий злочин. Це не раз допомагало їй у розслiдуваннi, розкриваючи невидимi звичайним людям сторони справи.
  Вдихаючи аромати вуличної кухнi, Зако вийшла до потрiбного мiсця. Через вимогу адмiнiстрацiї будинки попiд стiною будувати було заборонено, а тому це була найширша вулиця у мiстi. Попри величезну кiлькiсть вiльного простору, тут було так-само тiсно, як i у звичайному провулку. Тут майже завжди стояв на ремонтi караван якогось купця iз сусiдньої губернiї, або розбивав свiй табiр транзитний полк Тафiї. Прибуття останнiх завжди передувало черговому конфлiкту на кордонi. Ще не було жодного року, коли б на Тафiю нiхто не 'нападав'. Групи гастролерiв-бiженцiв рiк за роком об'їжджають усю країну, повторюючи усiм зустрiчним одну й ту ж саму байку про чергового зовнiшнього ворога, який робить усiлякi поганi речi i головне - ненавидить тафiйцiв, i готується от-от пiти на них вiйною. I потрiбно прямо зараз зiбратися i вдарити, щоб захистити своїх громадян, свою сiм'ю! Вербувальний пункт завжди був вiдкритий, i нестачi у добровольцях армiя не вiдчувала. Не через те, що усi солдати були патрiотами. Просто це був єдиний спосiб вирватися iз нетрiв. Принаймнi на вiйнi ти не здохнеш вiд голоду, а щодо можливої смертi... Яка рiзниця, де ти покладеш голову: пiд час чергового передiлу територiї банд, чи на фронтi? Якщо так прикинути, то там шансiв вижити навiть бiльше. Зако вважала, що уряд навмисне iгнорує внутрiшнi проблеми, аби таким чином мати достатню кiлькiсть рекрутiв. Але то були лише її власнi думки, якi вона нiколи не озвучить, i нiкуди не запише - стукач знайдеться скрiзь.
  Звiсно ж така велика кiлькiсть людей i активний грошовий обiг привертали увагу кримiналу, але на очах вартових тi не ризикували з'являтися, а майстри доплачували воякам, аби тi за ними приглядали зi стiни. Ось такий симбiоз. I саме це й привернуло увагу Зако - тут було вбито аж п'ять груп бандитiв. Точну кiлькiсть жертв встановити не вдалося, але не менше тридцяти осiб - точно. Чого ж вони сюди полiзли? Невже сподiвалися на порятунок?
  Оглядаючи обличчя майстрiв, детектив все бiльше переконувалася i правильностi своїх пiдозр. Майстри виглядали абсолютно задоволенi життям, нiби тут нiчого й не сталося. Бiльше того, офiцер вперше побачила тут так багато дiтей. Здавалося сюди збiглася малеча з усього району. Що ж змiнилося? Пiдiйшовши до найближчої крамнички, Зако уже хотiла поцiкавитися першим-лiпшим товаром, як продавчиня сама до неї звернулася:
  - Та ви прямо запитуйте, нам приховувати нiчого!
  - Хм... Так помiтно?
  - Я вас тут таких, допитливих, вiд самого ранку вiдганяю.
  - Хто iще приходив?
  - А всi, кому не лiнь: мафiя, слiдчi, адмiнiстрацiя ринку... Навiть якась гадалка-аферистка завiтала - страшна як смерть. Ще й лаялася постiйно.
  - I про що розпитували?
  - Не про що, а про кого! Чи ти ще не в курсi?
  - Розкажiть.
  - А нiчого розказувати. Схоже, когось-таки усi цi банди допекли, от вiн i почав їх рiзати.
  - Так-так, це точно мужик! - втрутилася в розмову продавчиня з-за сусiднього прилавка. - Такий здоровий, кремезний, вищий i ширший за цi дверi. Я сама бачила, як вiн одну спiймав, за горло її пiдняв i хрусь! Однiєю рукою, навiть не напружуючись!
  - Прямо-таки бачили? - не повiрила Зако, все ж записуючи її розповiдь.
  - Та на це уся вулиця дивилася! - майстриня аж сплеснула руками, мало не скинувши iз полицi свiй товар. - Цi ж бандитки спершу до нас вломитися хотiли, а не вийшло! Вiн їх по-однiй i виловив.
  - I куди пiшов пiсля цього?
  - Оце вже не знаю. У нас дурних немає - посеред ночi на вулицю до бандитiв виходити.
  - Описати його зможете?
  - Я не буду в сотий раз повторювати одне й те ж саме, - майстриня вiдвернулася вiд надмiрно допитливої жiнки, але тут на допомогу знову прийшла її сусiдка.
  - Хочете його побачити - сходiть до Кайко. Он-де її прилавок. Вона увесь день хвалиться, що зробила статую свого героя.
  - Чому думаєте, що вiн герой, а не iще один бандит?
  - А вiн кожнiй перед розправою її грiхи зачитував.
  - Вiн мiг просто вигадувати, щоб йому повiрили. Грати на публiку.
  - Е-нi, ми ту парочку добре знали. У Терези через цю шваль дитина калiкою стала! Так їм i треба, щурам помийним! Гадаю вiн навмисне їх сюди вигнав, щоб усi це бачили.
  Пройшовши у вказаному напрямку, Зако побачила цiлий прилавок, оточений дiтворою. Тут було все: тарiлки, чашi, глеки, фляги... I окрема поличка iз кiлькома глиняними фiгурками. Усi були зробленi в одному масштабi, i зображували таємничого 'героя' у рiзних позах. За прилавком знаходилася сама майстриня, прямо на очах вiдвiдувачiв створюючи черговий шедевр, а маленька дiвчинка поруч лiпила для матерi грубi заготовки iз глини. Малеча навколо уважно дивились на процес, наче на виставу у ляльковому театрi. У жiнки явно був талант. Гострою дерев'яною паличкою вона виводила на м'якому матерiалi найменшi елементи, перш нiж поставити фiгурку до сушарки i взяти наступну заготовку. Окремо вiд усiх виробiв стояла вдвiчi бiльша статуетка: значно бiльш деталiзована, уже випалена i пофарбована. А внизу, на пiдставцi, був напис 'Вуличний суддя'. Схоже, народ уже дав прiзвисько своєму герою.
  Виглядав незнайомець колоритно. Увесь закутий в повний обладунок чорного кольору, вiн бiльше походив на солдата, нiж на мiщанина, якого довели до крайнощiв. Першими в очi кидалися масивнi наплiчники, на одному з яких була зображена золота голова орла, а на iншому - бiлий людський череп. Такий же орел iз розпростертими крилами на монолiтному нагруднику. Голову прикривав пiдведений червоною лiнiєю шолом iз глухим забралом, залишаючи вiдкритим лише рот. Широкий пояс iз бляхою у виглядi щита, на якому з одного боку висiв масивний пiстоль iз великим коробом пiд стволом, а з iншого - книга iз металевим замком. Остання найбiльше зацiкавила детектива. На нiй був якийсь напис, тiльки не iєроглiфами а... Буквами? Зако чула колись про письменнiсть, в якiй слова записують по звуках, але її майже не використовують, бо на такий текст потрiбно майже утричi бiльше паперу, на вiдмiну вiд iєроглiфiчного письма. Ой як цiкаво...
  - Що це за книга у нього на поясi?
  - Вiн назвав її 'Codex', - майстриня ледве вимовила незвичне слово.
  - I що це значить?
  - Не знаю. Запитаєте в нього, якщо зустрiнетесь.
  Дивна назва. Значить вiн цю книгу якось використовував у процесi, iнакше б гончарка не знала її назви. Але для чого вона йому? Певно ця книжечка дуже недешева. I чому на бронi така дивна символiка? Все це бiльше нагадує не випадковий набiр екiпiровки а... Унiформу? Так, дуже схоже. Тiльки Зако не знала жодної структури, чиї спiвробiтники носять такi обладунки. Або ця структура тiльки-но з'явилася. Невже дiйсно нова банда? За законом бандою вважають групу осiб, а не одного конкретного злочинця. Тут же усi ознаки того, що працює цiла органiзацiя: символiка, чiткий протокол дiй, спецiальне оснащення...
  - Не продається, - майстриня сприйняла її роздуми за бажання придбати шедевр. - На продаж тiльки он-тi, маленькi.
  - Скiльки?
  - Вiсiм!
  - Скiльки?! Хр-р-р, ну добре. Я вiзьму одного.
  Придбана фiгурка була не такою детальною, як хотiлося, але основнi риси пiдозрюваного вiдображала в достатнiй мiрi, щоб його можна було упiзнати. А ще детективу просто захотiлося мати таку цiкаву рiч - маленьке уособлення справедливостi. Ух, аж мурашки по шкiрi! Хоча щодо справедливостi є великi сумнiви, але загалом дiяльнiсть цього таємничого месника можна вважати... Не позитивною, а радикальною. Вiн робить те, для чого у законної влади короткi руки. I Зако вже хоче iз ним познайомитись! Не тому, що цього вiд неї вимагають iншi - чисто для себе.
  Поклавши в сумку дорогий сувенiр, детектив пiшла далi по вулицi, збираючи свiдчення очевидцiв. Загалом вони майже в усьому збiгалися. Вiдмiнностi стосувалися лише зовнiшнього вигляду. Якщо на початку вулицi це був просто чоловiк, що кутався у темний порваний плащ, то ближче до мiсця вбивства накидка поступово вкорочувалася, аж поки не зникла остаточно. При чому усi в один голос стверджували, що жертви тiкали, а вiн за ними йшов. I все одно наздогнав. Тут або у нього кроки були як половина вулицi, або втiкачi бiгли надто повiльно. Скорiше останнє, бо невiдомо, скiльки вiн за ними бiгав. Опитування очевидцiв у iнших точках, звiдки не надходило заяв, пiдтвердило вже отриманi вiдомостi, i додало кiлька нових деталей. Скрiзь картина була приблизно однакова: вiн розбиває групу, а потiм зачитує провину i страчує. Iнодi вбивав одразу усiх, якщо злочин здiйснювали разом. Не зважаючи на чисельну перевагу, перемога завжди була за ним. Навiть коли одного разу взяли заручника, вiн просто вiдступив i непомiтно переслiдував злочинцiв, доки тi не вирiшили позбутися свiдка. Як би йому не опиралися, як би вiд нього не втiкали, вiн завжди змушував своїх жертв вислухати звинувачення i давав їм останнє слово. Незрозумiло тiльки - навiщо? Зако все бiльше схилялася до думки, що це не просто манiяк чи психопат. Вiн нiби виконував свою роботу. Небезпечну, брудну, i водночас звичну роботу. Наче криве вiдображення правоохоронцiв.
  Повернувшись до вiддiлку Зако швиденько здала рапорт, i вiдправилася в архiв - читати вже зданi рапорти. Все сходилося - на кожну групу бандитiв припадало по одному такому меснику. У кiлькох випадках вiн приходив i за одним злочинцем. Але нiхто не змiг би оббiгти увесь район за одну нiч. Тим бiльше, що усi вбивства були здiйсненi по черзi впродовж лише трьох годин. А ще детектив помiтила, що скрiзь, де банди тримали опорнi точки, були заваленi пiдвали. Невже там були якiсь секрети? Судячи iз того, що на сусiдньому столi уже лежав цiлий стос папок зi схожими iндексами, вона не перша, хто до цього додумався. I це було пiдозрiло. Якби розслiдування доручали iще комусь, вона би про це знала. Спершу слiд перевiрити здогадку. Покидаючи вiддiлок, детектив згадувала адресу найближчого iз вказаних пунктiв, коли наштовхнулася на Мацумi Такачо. Тiльки цього разу та прийшла iз солiдним супроводом, i виглядала зовсiм не так дружньо.
  - Давненько не бачились, детектив.
  - Щось ви ранувато, - Зако не робила рiзких рухiв, почувши металевий брязкiт за спиною.
  - Ваша колега щойно поспiшила на зустрiч iз Кланом. Значить у неї вже є щось цiкаве. А у вас?
  - Тiльки здогадка. На усiх опорних пунктах знищених банд були обваленi пiдземнi примiщення, але усi бої вiдбувалися на поверхнi.
  - Хм, дуже доречне зауваження, - погляд сатей на мить завмер, - Не бажаєте прогулятися до одного з них?
  - А у мене є вибiр? - буркнула Зако, коли одна iз охоронцiв штовхнула її в спину.
  Вони прийшли до якоїсь недобудованої халупи. Чи вже зруйнованої - так одразу й не скажеш. Просто одразу було зрозумiло, що жити тут неможливо. Навiть волоцюги не стали би сюди селитися: вiкон немає, усе що можна було - обдерли, навiть стрiху розiбрали. А ще два днi тому тут постiйно крутилися члени однiєї iз банд. Заходячи всередину, детектив уважно оглядала покинутi примiщення, i помiтила на пiдлозi плями харкоти. Багато плям, i свiжих. Певно хтось iз залежних вирiшив влаштувати тут посиденьки. Чимур-трава - наркотик не те щоб рiдкiсний, але й недешевий. Правильно вирощенi та зiбранi пагони можуть годинами виносити свiдомiсть. Кажуть, що деякi високi особи на важливих переговорах жують чимур в якостi заспокiйливого. Раннiй збiр такого ефекту не дає, а пiзнiй вiддає усю свою начинку за один раз, що веде до передозування i смертi. Фу, гидота! Треба допитати наркоманок i доповiсти про них у вiддiл наркоконтролю - нехай розбираються iз новими постачальниками. Заходячи у сусiдню кiмнату, детектив не очiкувала, що вищезгаданi наркомани будуть не пiд кайфом.
  Все сталося настiльки швидко, що Зако навiть не зрозумiла, як опинилася в темрявi й холодi. Все звелося до накидання щiльного мiшка на голову, сильного удару в живiт та викручених рук. Десь позаду охоронцi сатей намагалися дати вiдсiч нападникам, але кiлька хрипiв та мокрий звук витягнутого з тiла леза красномовно свiдчив про результат. Її пiдняли на ноги, здерли з неї сумку i повели кудись вперед, налiво, потiм униз, прямо, знову вниз... Поруч почувся трiск вогню. Хтось запалив смолоскип. Повiтря ж поволi ставало вологим, зникали звуки вулицi. Це було саме те пiдземелля, яке приховував завал. Схоже бандити не змирилися з поразкою i вирiшили вiдбити втрачений район. Дурнi! Сiм'я не пробачить їм напад на свою сатей. Як мiнiмум, у них тепер буде вiйна на два фронти: iз Сiм'єю - однiєю iз найбiльш впливових сил у королiвствi, та невловимим Суддею, який просто пустить їх пiд нiж. В останньому Зако, чомусь, була впевнена.
  Та це все буде потiм. Нинi ж офiцера хвилювала її власна доля. Героїнею вона себе не вважала, та й мечем махала хiба що для здачi нормативiв, тому проти невидимих суперникiв у незнайомiй обстановцi вирiшила не виступати. Розумiючи, що рано чи пiзно щось подiбне мало статися, керiвництво в примусовому порядку змусило усiх спiвробiтникiв оплатити виготовлення тривожних амулетiв. Iграшка дорога - майже три мiсячних зарплати, але вiн того вартий. Вона вже кiлька разiв таким чином викликала групу захоплення, залишаючись непомiченою i неупiзнаною бандитами. Ось i зараз, закрутивши руку, офiцер закинула бусини браслета в долоню, затиснувши їх мiж пальцями. Браслет ледь вiдчутно завiбрував, показуючи свою роботу. Тепер все залежало вiд того, як швидко до них дiстанеться оперативна група.
  А тим часом її вели все далi вглиб пiдземелля. Глухi звуки тiсних проходiв час вiд часу змiнювалися вiдлунням великих просторiв. Що далi вони iшли, то бiльш вологим було повiтря. Зако вiдчувала, що браслет починає працювати iз перебоями. Що далi вони заходили, то слабшими були вiбрацiї, аж поки вiн зовсiм не затих. От же ж... Тепер надiятися вона могла лише на себе. Наче вловивши цей момент, з її голови навiть зняли мiшок, щоб вона швидше йшла. Озирнувшись, вона побачила тiльки шiстьох бандиток рiзного вiку зi зброєю своїх нещодавнiх жертв у руках. Зако ще й подумала: 'Представникiв Сiм'ї теж в сумi було шестеро...' Знакiв конкретної банди на них не було, але виучка говорила сама за себе: не професiонали, але вмiють працювати в групi. Котрась iз банд явно хотiла розвiдати ситуацiю, i при цьому не показати себе. Зако могла б прямо зараз спробувати втекти, i її б не стали зупиняти. Тiльки сенсу в цьому не буде. Ще невiдомо, що страшнiше: швидко померти вiд меча, чи повiльно здихати в пiтьмi пiдземелля без шансiв вибратися. Вона ж не знала, кудою її сюди привели.
  На одному iз поворотiв вони зустрiлися iз молоду дiвку iз утиканим ножами поясом. Цього разу детектив все ж помiтила ледь помiтний шрам на мочцi лiвого вуха. Певно ранiше там була сережка. А сережки там носять лише члени банди Мохаро. Повнi психи, без будь-яких норм чи правил. Туди набирають здебiльшого наркоманiв - у якостi гарматного м'яса. Постiйних же членiв там небагато, i усi вони мають серйозний бойовий досвiд. Тепер потрiбно не показати, що вона їх розпiзнала, бо вони можуть її позбутися ще до... А ось щодо своєї майбутньої долi, вона не знала нiчого. Чому напали на Сiм'ю, а її пощадили?
  Роздуми перервав гамiр попереду. Величезний натовп, точну кiлькiсть Зако пiдрахувати не могла, розташувався на однiй iз пiдземних вулиць. Командир її групи кудись вiдiйшла на хвилину, а детектив змогла бiльш уважно роздивитися мiсце, де вона опинилася. Це було добре обжите i влаштоване примiщення. В дальнiй його частинi виднiлися розкладенi прямо на кам'янiй пiдлозi футони, а пiд стелею й досi витав ледь чутний запах смаженого м'яса. Демони, та вони ж її на свою базу привели! Пiсля розкриття їй такого секрета живою точно не вiдпустять. Можна бiльше не прикидатися, що вона нiчого не розумiє. Тут натовп загудiв i її знову кудись потягнули, певно до ватажка. Як вона i думала, це виявилася Мохаро. Детектив одразу її впiзнала, ця особа була в розшуку останнi пiвтора роки. Тепер ясно, де вона увесь цей час ховалася. Мохаро виявилася ще бiльш вiдразливою, нiж на картинцi: зморшкувате обличчя посiчене мiлкими шрамами, бiльмо на одному оцi, i блiда, майже прозора шкiра. Ну просто живий мертв'як. Оглянувши заручницю та вiдiбрану у неї сумку, Мохаро дiстала звiдти придбану нещодавно статуетку i з прокльонами розбила її об пiдлогу, та ще й потопталася по нiй. Певно саме її й мала на увазi та майстриня.
  Трохи заспокоївшись, Мохаро наказала усiм готуватися. Голос хриплий, добре чутна вiддишка. Така з'являється у людей, якi довго працюють в шахтах. Та нi, не могла вона так довго тут просидiти. Чи могла? Усi iншi банди цього району майже повнiстю винищенi, а вона вцiлiла. Цiкаво, куди вони так збираються? Звiдкись притягнули iще кiлькох полонених. Цi були вже добре побитi й замученi. Одна жiнка ледве трималася на ногах. Щойно усi були готовi, група вирушила в дорогу. Вони дiйшли до ворiт, вiд яких так i тягнуло холодом. Зако ще й похвалила себе за те, що завжди носить свої армiйськi чоботи. Навiть крiзь їхню товсту пiдошву ноги уже вiдчули мороз, що вже й казати про бандитськi мокасини. Якби ж iще одягнута вона була теплiше...
  З третьої спроби вибивши примерзлi дверi, банда зайшла в морозильник. Тiльки це виявився не морозильник, а iще одне пiдземелля. Зако навiть уявити собi не могла, що десь пiд столицею можуть iснувати такi мiсця. Ще на початку своєї кар'єри вона збирала iнформацiю про Нижню Столицю, але усi її знання обмежувалися тими дiлянками, що проходили бiля оборонних споруд. Принаймнi там карта пiдземних поверхiв могла спiвпадати iз надземними. Тут же все проходить по фундаментах будiвель значно древнiших за нинiшнi, пiд котрими були свої власнi тунелi, i т.д. Навряд чи хтось у королiвствi має повну карту пiдземелля. Знаючи бодай два-три таких проходи, можна було спокiйно пересуватися мiстом, не боячись вартових. Хiба що був незначний ризик наткнутися на iнших авантюристiв або бандитiв, якi вирiшили облаштуватися в катакомбах. Але шанс цей був настiльки мiзерний, що його до уваги нiхто не брав. Кажуть, що Сiм'я та Клан контролюють майже половину пiдземного простору, i винищують усiх, кого зустрiнуть на своїй територiї. Мабуть це єдина причина того, чому кожен третiй мiщанин досi не викопав власне пiдземелля. Якщо вони запiдозрять, що ти ходиш їхнiми стежками (а своїми вони вважають УСI катакомби), то з тобою трапиться нещасний випадок. Наприклад наштрикнешся на ножа у своїй руцi. Або спiткнешся посеред вулицi й зламаєш собi всi кiстки.
  Температура продовжувала падати. Принаймнi Зако так здавалося. Вона кiлька разiв вiдвiдувала шахти i знала, що на великiй глибинi температура завжди бiльш-менш постiйна, i вода там замерзнути не може. Тут же тiло починали хапати дрижаки, а пар iз рота тiльки пiдтверджував, що це не її уява. Усi вентиляцiйнi канали були залiпленi кригою, а ноги так i норовили час вiд часу роз'їхатися. Ватажок iшла попереду, вказуючи дорогу. Цiкаво, а в них взагалi є карта цього району, чи вони просто блукають тут навмання? Нi, карти у них немає. Це було зрозумiло по тому, як Мохаро кiлька разiв крутилася на мiсцi, вишукуючи вiдомi лише їй орiєнтири... Свiтла вiд смолоскипiв було достатньо, аби не переламати собi ноги об виваленi зi стiн або стелi камiнцi. Судячи iз кiптяви на низьких кам'яних арках, тут часто ходили. Подекуди на стiнах траплялися написи, стрiлки, якiсь знаки... Але усi вони були на каменi, пiд льодом. А значить зробили їх до того, як пiдземелля перетворилося на фiлiал зимового палацу.
  Здалеку долинуло вiдлуння обвалу. Стiни затрусилися, на голову посипався пил i крига, а вуха заклало вiд перепаду тиску. Бандити почали хвилюватися. Хтось iз них приставив до шиї Зако ножа, але одразу ж забрав, зрозумiвши, яку дурiсть зробив. Ну хiба вона могла викликати обвал? Тут, скорiше, заслуга цiєї аномальної температури. Якщо вони йдуть на пошуки джерела цього холоду, то за iнших умов вона би навiть їм допомогла. Двадцять рокiв тому через руйнування катакомб одразу кiлька кварталiв Байри провалилося пiд землю. Страшно подумати, що буде зi столицею, якщо древнi склепiння почнуть масово руйнуватися. Але знаючи натуру цих людей, Зако не вiрила в їхнi благi намiри. Їм легше захопити нове мiсце, нiж доглядати за старим. Єдине, що могло їх вигнати в такiй кiлькостi -особиста загроза. Або спокусливий куш, якого тут, пiд землею, бути не може.
  Що далi вони заходили, то бiльш деформованими виглядали тунелi. Подекуди кладка стiн розвалилася, ускладнюючи прохiд. Одного разу їм навiть довелося шукати обхiдний шлях, через руйнування тунелю. Проходячи боком у щiлину мiж двома велетенськими брилами, Зако спiймала себе на думцi, що у неї починає розвиватися клаустрофобiя.
  Блукання продовжувалися, аж доки група не вийшла до якоїсь великої пiдземної порожнини. Позаду загуркотiло камiння i знову стрельнуло у вухах. Хтось почав лаятися. Значить нiкого не зачепило. Iз темряви тунелю вилетiла хмара пилу. Жiнки одразу прикрили обличчя рукавами, не випускаючи, однак, зброю. Але звук не стихав. Гуркiт продовжувався не секунду, не десять секунд, а майже хвилину! Це не могло бути почергове обвалювання тунелю, iнакше б вони вiдчули. Шум був iз одного-єдиного мiсця. I навiть коли гуркiт стих, вухо все одно щось чуло. Десь там, по той бiк стiн.
  Мiсце, куди вони вийшли, дуже нагадувало звичайну вулицю, з поправкою на кам'яне склепiння над головою. Та й те було настiльки високо, що свiтло смолоскипiв майже не дiставало туди. Певно зараз вони ходять мiж фундаментами дуже старих будiвель. Якби не абсолютна тиша та стояче повiтря, могло здатися, що вони зайшли кудись дуже далеко у неблагополучнi райони Байри. Час вiд часу пiд ногами траплялися рештки давно померлих щурiв, по стiнах, бiля шматочкiв замерзлого моху, виблискували брудними молочними краплями примерзлi слимаки. Навiть комахи виявилися вплавленi в кригу. Складалося враження, нiби зима для них настала за секунду, що вони навiть втекти до своїх схованок не встигли. Як, наприклад, цiла сiмейка гризунiв, якi так i залишилися лежати посеред проходу. Та в якийсь момент усi вони теж зникли. Ось так раз - i немає!
  - Це ще що таке? - одна iз розбiйниць копнула ногою вморожений у лiд шматочок хутра.
  - Падло жере, шакал! - хрипло пожартувала Мохаро, розглядаючи слiди чужої дiяльностi. - Вiн уже поруч! Усiм бути наготовi!
  - Нiчого-нiчого, ми йому сьогоднi влаштуємо закуску, хе-хе-хе! - пiдтримали її своїми вигуками iншi бандитки.
  Вони її що, в якостi наживки на якусь тварюку взяли?!
  Раптом їх гамiр перервав шурхiт. Навiть не шурхiт, а нiби клацання сотень маленьких лапок. Нi, все ж шурхiт. Наче хтось тягне по землi щось дуже велике. Так скрипить пiсок об камiння. Звук рiзкий - так пiщинки пiд навантаженням стираються в пил. Незрозумiло тiльки, в якому напрямку. А ще пiдлога почала ворушитися. Детектив ледве втрималася на ногах, коли уздовж всього проходу брукiвка пiднялася, наче випiчка кухаря, а зi щiлин мiж камiнцями повалив туман. Дуже холодний i щiльний туман. Розливаючись по пiдлозi вiн повнiстю приховав пiд собою поверхню, змушуючи людей ступати iще обережнiше, аби ненароком не провалитися в якусь невидиму яму iз цiєю морозною гидотою. Йшли тихо, не розмовляючи. I усi були дуже напруженi. Будiвлi все частiше зустрiчалися зруйнованими до стану камiння пiд ногами, а стiни печери зникали далеко в пiтьмi, лише час вiд часу змiнюючись кам'яними колонами, що тягнулися далеко вгору, за межi видимостi. Тут уже вiдчувався постiйний рух повiтря. Не просто випадковий протяг, а справжнiй вiтер, вiд якого дрижав вогонь смолоскипiв, погрожуючи от-от згаснути. Лише у Мохаро була бiльш-менш пристойна масляна лампа, якiй не був страшний протяг, однак свiтла вона давала трохи менше.
  Раптом група зупинилася. Зако не бачила, що там сталося, але по перешiптуванням зрозумiла, що вони щойно наткнулися на труп одного зi своїх розвiдникiв. Коли банда продовжила рух, детектив змогла бiльш детально його роздивитися. Заморожена прямо на ходу, бiдолаха навiть впасти не встигла, так i завмерши навiки безiменною статуєю. Одна iз її рук були вiдбита, демонструючи iржаве нутро кiнцiвки. Це ж до якої температури її треба було охолодити, щоб кiстки ламалися, наче бурулька? Бiльше веселих перегукувань офiцер не чула.
  I тут одна iз дозорних, висланих вперед, iз вереском кудись провалилася. Було чути, як слiдом за нею падає камiння, i крик затихає. Обережно, аби не створювати зайвого шуму, група дiйшла до невидимого обриву. Ватажок гучно топнула ногою, i вiдлуння пiшло... I не повернулося. Звук нiби зникав у просторi. Група людей завмерла на невеликому освiтленому клаптику землi посеред пiтьми. По командi свого лiдера, одна iз посiпак закрила детективу рот кляпом iз якоїсь смердючої ганчiрки. Раптом, нiкого не попереджаючи, Мохаро метнула взятий у помiчницi факел вперед. Здавалося б вiн так i зникне в проваллi, аж раптом вiн об щось вдарився i, розсипаючи iскри, пiдсвiтив контури чогось...
  Ту ж мить простiр навколо спалахнув, на мить ослiпивши людей холодним синiм свiтлом, а вуха заклало вiд металевого завивання. Та навiть заплющивши очi, Зако ще кiлька секунд бачила вiдбитий на сiткiвцi ока силует чогось чужорiдного, неприродного. Трохи звикнувши до свiтла, вона таки змогла озирнутися. Вiд побаченого у неї перехопило подих. Навколо бiльше не було катакомб. Була лише одна величезна пiдземна порожнина, краї якої темнiли провалами розiбраних тунелiв. А в центрi... Описати словами побачене було неможливо.
  Ця штука була настiльки чужорiдна, що Зако навiть не могла точно її охарактеризувати. Воно нагадувало одночасно i рослину, i будiвлю, i навiть тварину. Величезна маса тонких i товстих жил, закована в гладкий сегментарний панцир, i пiдвiшена на товстих... Щупальцях? Так, це нагадувало саме щупальця якоїсь велетенської головоногої тварюки. На її очах одне iз них, товщиною метрiв три-чотири, вистрiлило iз його тiла й, на мить розiгнавши морозний дим, влетiло в один iз тунелiв, розкидаючи виступами на своїх сегментах камiння. Потiм цi сегменти по всiй його довжинi розiйшлися i щупальце почало скорочуватися, доки не завмерло в напруженому станi. Десь за спиною обвалився прохiд, яким вони сюди прийшли, i уся ця туша почала повiльно просуватися вперед, пiдтягуючись на глибоко загнаних в землю кiнцiвках. А детектив тiльки зараз зрозумiла, що у кальмарiв помiж щупалець зазвичай знаходиться паща. I справдi, ледве жiнка про це подумала, як величезнi пластини прямо навпроти них ними почали розходитися, вiдкриваючи щось схоже на тертку, а елементи, що випромiнювали свiтло... Вони всi повернулися в її бiк! Воно дивилося ними прямо на людей!
  По вухах знову вдарив вереск цiєї тварюки, а сяючих очей на її поверхнi стало менше, нiби воно уже достатньо роздивилося гостей i тепер чекає, доки вони згинуть з її шляху. Розбiйницi повитягували зброю, повiльно вiдступаючи назад. Та куди ти втечеш iз замурованого склепу? Чим би ця штука не була, вона явно виявилася не тим, на що очiкували бандитки. Що вони можуть йому зробити своїми зубочистками, якщо воно жере камiння? I наче цього було мало, сегменти на його тiлi розiйшлися i звiдти почали вибiгати павуки. Тiльки це були вже не тi милi печернi крихiтки, яких можна взяти на палець. Цi тварюки могли не те що палець - руку вiдкусити! Поки що вони бiгали тiльки по поверхнi тварюки, яка їх породила, але Зако вiдчувала, що ще трохи, i вони будуть тут.
  - Кидайте зброю! - раптом прогримiв голос збоку.
  - Стояти! - вигукнула Мохаро, за волосся пiдтягуючи до себе найближчу заручницю й приставляючи кинджал до її горлянки.
  Усi розбiйницi як одна повернулися зi зброєю на голос, покидавши факели й виставивши полонених перед собою, наче щит. Перед ними стояв той, по чию душу вони i прийшли. Мохаро здогадувалась, що самозваний Суддя має якийсь секрет, але навiть не пiдозрювала, що вiн НАСТIЛЬКИ великий. Цей божевiльний не просто вирiзав усiх вуличних мафiозi. Вiн пiдгодовував ними свою потвору! Як же добре, що вони сюди зазирнули всiєю компанiєю. Яким би сильним вiн не був, проти такого натовпу не попреш. А ще у них при собi є кiлька самострiлiв iз дуже хитрою начинкою.
  - Зараз ти нам про все розкажеш, любчик. I про себе, i про цю тварюку, - Мохаро натиснула сильнiше, й з-пiд леза потекла кров. - Або вони здохнуть. Ти ж не допустиш смертi невинних? А якщо будеш добре себе вести я, можливо, залишу тебе собi. В якостi iграшки, хе-хе-хе! - натовп загиготiв слiдом за ватажком, а пiд ноги чоловiковi полетiв рабський ошийник. - Тому будь слухняним хлопчиком, одягай свою нову прикрасу i кидай...
  - Проникнення на заборонену територiю, взяття заручникiв, погроза вбивства... - Суддя, проiгнорував слова злочинцiв, переступивши ошийник i повiльним кроком наближаючись до бандиток, все бiльше виходячи пiд свiтло смолоскипiв.
  Вже зараз стало зрозумiло, що габаритами цей незнайомець перевершує будь-кого iз присутнiх. Зростом в пiвтора рази вищий за детектива, удвiчi ширший в плечах, та ще й масивний чорний обладунок... Зако не сумнiвалася, що вiн може порвати бандитiв голими руками. Тi, вочевидь, теж починали розумiти, що iз такого велетня постiльної iграшки не зробиш, i єдиний спосiб його зупинити - стрiляти в голову. Однак вiдкрите обличчя шолому виявилося маскою, червонi лiнзи якої створювали видимiсть очей, а решiтка респiратора iмiтувала оскал. Маленька глиняна статуетка навiть вiддалено не могла передати товщину його бронi, яка прямо вiдчувалася.
  - Останнє слово, - Суддя став над факелом, вiд чого тiнi стрибали окреслили гнiвний вираз його маски.
  - Кiнчай їх!
  Синхронно зi своїм ватажком, ножi впилися в плоть заручникiв. Гострi керамiчнi леза по черзi розсiкли шкiру, горлянку, вени з артерiями, а потiм добралися i до сухожилля. Пiсля розрiзання останнiх жертви просто не могли опустити голову, щоб зменшити втрату кровi - м'язам немає за що тягнути. Кров, яка пiд великим тиском циркулювала у верхнiй частинi тiла, почала вириватися назовнi. Вiдлiк життя людей пiшов на секунди.
  - А тепеп перейдемо до теб... Е-е-е...
  Мохаро запнулася на пiвсловi коли побачила, що кiлькiсна перевага вже не на її боцi. Неначе виростаючи iз темряви, все бiльше i бiльше кремезних солдат плече до плеча оточили банду широким колом. Їх було не менше сотнi, i у кожного в руках виявилася зброя. Переднiй ряд став на колiно, дозволяючи другому цiлитися над головами. Вiд кiлькостi нацiлених на них стволiв, не хотiлося навiть дихати, щоб у котрогось ненароком палець не смикнувся, але...
  - Вирок - смерть! - об'єднаний голос солдат змусив здригнутися навiть стiни i стелю, з якої посипалося камiння.
  Iз страшенним гуркотом на гангстерах схрестилися сотнi димних трас. Абсолютна точнiсть та скоординованiсть стрiльцiв перетворили тiла бандиток на суцiльну мiшень. Маленькi реактивнi снаряди впивалися в їхню плоть, а потiм вибухали всерединi, розриваючи її на все меншi й меншi шматки. Тi навiть не встигали впасти, коли в них влучав снаряд наступного стрiльця. Всього за три секунди безперервного вогню величезна банда перетворилася на фарш.
  Щойно вiдгримiв останнiй пострiл, солдати встали i, розвернувшись на п'ятах, майже беззвучно зникли в темрявi, зникнувши так-само, як i з'явилися. Окрiм одного. Наче у якiйсь романтичнiй iсторiї, якi люблять розказувати в салонах пiзнiми вечорами, вiн пiд сяючим поглядом чудовиська схилився над детективом, оглядаючи її рани. На вiдмiну вiд iнших, Зако встигла смикнутися назад, коли їй рiзали шию, i кровi вийшло менше. У неї навiть горлянка вцiлiла, i вона зможе розмовляти, коли вилiкується. Уже втрачаючи свiдомiсть жiнка вiдчула, як Суддя обережно пiднiмає її голову. Допомога прийшла. Тепер можна розслабитися.
  Хр-р-руп!
  Проконтролювавши небажаного свiдка, чоловiк повернув голову жiнки до себе й оглянув з усiх бокiв, неначе запам'ятовуючи. А потiм його риси почали розпливатися туманом, крiзь який час вiд часу проступав злiплений iз чорних, переплетених мiж собою членистоногих тiл людиноподiбний силует. Так продовжувалося майже хвилину, поки туман знову не почав набувати форми. Тiльки цього разу на свiт з'явилася жiнка - точна копiя небiжчицi. Хiба що бiльш мускулиста, висока i з абсолютно бiлим волоссям. Ну i обладунок на нiй тепер теж був вiдповiдним.
  - Quod innocentia excluduntur. Sunt gradus culpae, - з перших слiв чоловiчий голос кiлька разiв змiнював тон i тембр, доки не став схожим на жiночий. - Ego legem!
  Ще кiлька разiв повторивши фразу рiзними голосами, новоспечена Суддя вiдправилася слiдом за своїми товаришами. Попереду зустрiч iще з двома угрупуваннями, якi почали дiяти ранiше запланованого. Помiтивши, що в робочiй зонi бiльше немає стороннiх, прохiдницький щит припинив сигналити, погасив освiтлення i продовжив свiй повiльний рух крiзь земнi надра, паралельно пiдгортаючи щупальцями до своєї пащi разом iз камiнням велику порцiю бiомаси, метаiв, керамiки та iнших цiнних матерiалiв, якi не так вже й просто знайти у цьому бiдному на кориснi копалини свiтi. Прихований глибоко пiд землею штучний розум не гребував нiчим, пiдбираючи усi можливi ресурси й перетворюючи їх у обладнання або робочу силу, поширюючи свiй вплив на усю губернiю, цiлу державу, а в перспективi - на увесь свiт. Все для того, щоб виконати волю Творця. Автономний оперативний комплекс 'Суддя Дред' поступово виходив на проектну потужнiсть...
  
  ***
  
  Нова iпостась Кайї справила сильне враження на учнiвську раду. За вiдсутностi офiцiйних представникiв Святої землi, це був найвищий керiвний орган iз доступних утiкачам. Та й негоже було розлiтатися по домiвках, не розiбравшись у ситуацiї. Короткий вояж по околицях дав трохи iнформацiї для роздумiв. По-перше про пересування збройних сил Шатерей нiхто нiчого не знав. Або навпаки - знали, i мовчали. Натомiсть армiя самої Святої землi активно почала розсилати свої загони для 'охорони' своїх представництв за кордоном. По-друге виникли проблеми iз транспортом: взятi в Академiї баржi виявилися пошкодженими, i могли будь-якої митi впасти. З'ясувати їх приналежнiсть i походження теж не вдалося - документiв на борту не було, а бортовi iдентифiкатори затертi. Ну i по-третє, самовiльне покидання учнями стiн Академiї можна прирiвняти ледь не до дезертирства. Як же так: деякi маленькi країни мало не увесь свiй бюджет витрачали, щоб оргаiнзувати своїм представникам навчання в Академiї, жили рвали, щоб розмiстити своє чадо ближче до великих босiв цього свiту, а вони взяли, i втекли! Неподобство! А враховуючи, що нападники були вбранi в церковну унiформу... Кiлька слiв вiд 'представника' Святої землi, i королеви самi своїх нащадкiв за ґрати запроторять, не слухаючи вигадок нерозумних дiтей. Принаймнi для усього свiту це виглядатиме саме так, i заперечувати проти того, що скаже Церква - тiльки показати себе дурнем, а за вiдкрите застосування сили тебе 'умиротворять' твої ж сусiди. Свiт надто довго жив у мирi, щоб швидко розпiзнати прихованого ворога.
  Пiсля короткої наради загальним голосуванням було вирiшено непомiтно роз'їхатися по своїх країнах, забравши iз собою своїх пiдданих, щоб нiхто iз молодого поколiння пiлотiв не потрапив до рук агресора. Хто б не влаштував цей напад, вiн умiло пiдчищав за собою слiди. Незрозумiло, чи це хтось стороннiй напав на Святу землю, чи Церква сама органiзувала напад, щоб вибити собi право на застосування сили. Якщо таємничий ворог робить вигляд, що все в порядку, а сам нарощує свою вiйськову мiць, що заважає їм самим зробити те ж саме? Брехня проти брехнi - перший, хто про це заявить, сам виставить себе на посмiховисько. Але розпочати таку пiдготовку можна тiльки за умови злагодженої роботи усiх учасникiв. Найскладнiше було для самої Лашури. Якщо iншi iще мали куди повертатися, то для неї усi шляхи на Батькiвщину були закритi. Бахарен вiд її iменi почав пошуки самозванки, яка промишляє пiратством. Королева знала, що рано си пiзно у неї може виникнути така ситуацiя, а тому повiдомлення потрiбним людям уже вiдправилися. Залежно вiд того, яку вiдповiдь вона отримає, можна буде будувати свої наступнi плани. Найбiльше сподiвань Лашура покладала на таємну варту, iснування якої було державною таємницею. Вона спецiально залишала їм iнструкцiї на випадок, якщо мiсце правителя займе хтось iнший. Тепер потрiбно було дочекатися їхньої вiдповiдi. Бажано - подалi вiд стороннiх очей i не пiд вiдкритим небом. I єдиним мiсцем, яке спадало на думку, була...
  - Ти впевнена, що нас там приймуть? - Лашура дивилася на Кайю, яка готувалася знову пiрнути у свiй 'кокон'. - Якi гарантiї того, що ми не потрапимо у пастку?
  - Гарантiй нiяких. Але там я, принаймнi, зможу проконтролювати вихiдний трафiк iнформацiйних...
  - Нормальними словами, будь ласка.
  - Я дiзнаюсь, якщо хтось захоче про нас повiдомити. Я там виросла, i знаю кожен куточок.
  - Тебе там теж кожна собака знає.
  - Цей варiант нiчим не гiрший за iншi. Ви самi вiдмовилися скористатися гостиннiстю Нарадан.
  - А ти їй повiрила? Краще я здохну на волi, нiж танцюватиму пiд чужу дудку.
  - Тому я й запропонувала цей варiант.
  Ага, як же iнакше. Тримаючи серйозну мiну на обличчi, Лашура подумки посмiхалася. Попри її побоювання новi можливостi не затуманили розум подруги, i не перетворили її на механiчну ляльку, як вона того боялася. Уся ця пiдкреслена формальнiсть, безiнiцiативнiсть та зовнiшнiй вигляд... Для стороннього спостерiгача Кайя дiйсно могла здатися лише придатком до бездушних машин, яким вона присвячувала все бiльше часу. Ось наприклад вчора вона заявила, що її павуки почали обмiнюватися iнформацiєю iз новим абонентом. Тобто: окрiм їхньої острiвної спiльноти iснує як мiнiмум ще двi великi групи, пошуком яких вона i займалася. Однак королева уже здогадалася, що усе це просто вiдмовки. Знаючи Кайю як облуплену, вона лише зараз зрозумiла, що усе це просто спроби дiвчини приховати своє прагнення навiдатися у рiднi краї. Ех, рiдня...
  Йдучи у свої покої, Лашура згадувала своїх батькiв. Рiд Шатерей завжди славився своєю дружнiстю. Вiд перших i до останнiх днiв свого життя кожен їхнiй член старався на благо сiм'ї. Все для свого роду. Серед них нiколи не було вiдщепенцiв чи зрадникiв. I нiколи не буде. Це їхня суть. А ще у них була одна дуже неприємна для ворогiв риса - вони були дуже послiдовнi, i все планували на багато рокiв наперед. Навiть дiти з найменших рокiв притримувалися тих же поглядiв, що i їхнi батьки. Злi язики розпускали чутки, що Шатерей вiдбирають у своїх дiтей щасливе дитинство, перетворюючи їх у свої маленькi копiї, позбавляючи iндивiдуальностi. Вони навiть не здогадувалися, що насправдi собою представляє Шатерей! Це не просто рiд, чи династiя правителiв. Це дещо значно бiльше. Саме тому вона дуже уважно стежила за усiм, що вiдбувається iз Кайєю. Ще до своєї смертi її батьки повнiстю схвалили пропозицiю своєї дочки ввести її в рiд. Нинi ж, коли iз живих представникiв залишилася тiльки сама королева, це було питання життя i смертi. Шкода, що для цього доводиться так довго чекати. Але королева вiдчувала, що цей момент скоро настане. Декаду тому Лашура вважала, що їй знадобиться iще пiвтора-два роки. Чотири днi тому - рiк. Сьогоднi ж цей срок скоротився ще вдвiчi. А що буде, коли вона вилiзе iз цiєї банки наступного разу? Дiвчинка здогадувалась, що подарунок Кея не такий простий, як здається на перший погляд, але навiть не пiдозрювала, що настiльки! Вiн не мiг не знати про такий ефект! А якби вона змогла ввести в рiд самого Кейнсi...
  Викинувши iз голови недоречнi думки, Лашура повернулася до бiльш нагальних питань. Все ж бути королевою нелегко. Вiд неї постiйно вимагають вирiшувати чужi проблеми, брати на себе вiдповiдальнiсть за чужi вчинки, вести за собою людей, i намагатися не здохнути в процесi. Без вiдпусток i вихiдних. Нерiдко тебе пiднiмають прямо посеред ночi, бо сталася чергова бiда. Не кожен дорослий таке потягне. Кайя постiйно дивується, як вона в такому юному вiцi ще не поїхала дахом. Знала б вона, чим за це молодiй королевi доводиться платити...
  
  ***
  
  Крiзь буревiй пробивався самотнiй вершник, тихо наспiвуючи собi пiд нiс пiсеньку.
  - Riders on the storm, пам-па-ра-рам! Riders on ...лядь storm! Пам-па-ра-рам! - на черговому байраку транспорт на мить провалився пiд снiг, але одразу ж вистрибнув назад, пiдкинувши на собi вершника.
  - Штормове попередження! - перед лiвим оком з'явилася розвiдана карта мiсцевостi, в центрi котрої знаходився рухомий маркер, а простiр попереду нього був густо заштрихований червоною сiткою.
  - Що, невже торнадо?
  - Аерофотозйомка показує формування потужного циклону, - описав показане цей капiтан-очевидько, i додав, - Ймовiрнiсть утворення торнадо - 37%.
  - Мовчав би, розумник! - тiльки й змiг вимовити я, огинаючи несподiваний чагарник на шляху.
  - В режимi тишi тривожнi сигнали не вимикаються.
  - Замовкни!
  Якби я не знав, що собою насправдi являє IНК, сказав би, що вiн хвилюється. Але це не так. Усi цi його фрази та удавана емоцiйнiсть - просто досконало пiдiгнанi до рiзних ситуацiй алгоритми дiй. Людинi не знайомiй iз костюмом навiть могло би здатися, що це справжнiй штучний iнтелект. От тiльки навiть мої технологiї не можуть в повнiй мiрi вiдтворити такий складний об'єкт. Принаймнi не з моїми габаритами. Той же Аналiтик може бути штучним iнтелектом лише в обвiсi iз цiлої купи складних систем, якi забезпечують його роботу у вiдповiдному режимi. Без них вiн не розумнiший за Арчера. Що вiдбувається, i чому я такий знервований? Просто я вирушив у дорогу в найбiльш несприятливий для цього момент. Менi ще на пiдходах казали, що я роблю дурницю, i згину на першiй же аномалiї. Але я трохи забiгаю наперед. Все почалося iз аварiї. На щастя - не тiєї, на яку розраховували спецслужби.
  Позбувшись хвоста у виглядi всього повiтряного флоту Тафiї, ми рушили до найближчого узвишшя, аби пiдiбрати Арчера. Той, оперуючи парочкою свiжоспечених някетiв, уже оглянув мiсце майбутнього маневра, i чекав тiльки нашого прибуття. Через годину, коли ми були в потрiбному мiсцi, вiн розiгнався по крутiй стежцi й чiтко вивiреним маневром застрибнув нам на борт. Все пройшло iдеально. До моменту торкання палуби. Дурний iнтелект вважав наш катер постiйною величиною, i не взяв до уваги мiцнiсть його конструкцiї. А мав би! Тому немає нiчого дивного, що вiн проломив палубу i застряг у силовому наборi. Капiтан потiм ще довго лаялася, поки я на ходу лагодив систему керування судна i лазив по нутрощах, накладаючи латки на побитi дошки. Тут менi й згодився створений напередоднi фабрикатор. З його допомогою вдалося забезпечити себе усiм необхiдним iнструментом та матерiалами для ремонту.
  До речi останнi змусили мене задуматися. Ранiше я гадав, що зможу заробити трохи грошей продаючи iнструменти. Нiчого подiбного! Я можу стати мiльйонером, якщо буду продавати звичайнi шурупи-саморiзи! Тут немає матерiалiв iз мiцнiстю заґартованої сталi, i звичайнi цвяхи вважаються предметом розкошi. Мої ж вуглецевi пiдробки були хоч i бiльш крихкими, зате в рази мiцнiшими за будь-яку деревину. На час ремонту навiть капiтан бiгала дивитися, як я легким рухом руки заганяю звичайний шуруп у товсту дошку. Тодi я й зрозумiв, що на таких дрiбничках можна реально багато заробити. Дiдько, та пiд це дiло навiть фабрикатор потрiбно зробити окремий! Скiльки б вони не коштували, для мене це все одно буде вигiдно. Тiльки в комплектi потрiбно ще й викрутку вiдповiдну продавати... Точно - зробити їм рiзнi головки, щоб не можна було вiдкрутити шурупи однiєї партiї викруткою вiд iншої! Нi, це вже буде потiм, коли товар стане популярним. А зараз можна обiйтися i звичайною хрестоподiбною.
  Коротше, пiсля ремонту я засiв за виготовлення нового гаджета, а екiпаж нашого маленького судна думав, як прорватися через кордон. Як виявилося, Тафiя в цьому напрямку проводить якусь вiйськову операцiю. Воює, простiше кажучи. Конфлiкт уже кiлька рокiв знаходиться в окопнiй стадiї, але лицарiв жодна зi сторiн поки не застосовувала. Був шанс пролетiти вночi, але на великiй висотi будь-який об'єкт одразу засiчуть спостерiгачi, а на низькiй гарантовано врiжешся у виставленi саме для таких хитрунiв бар'єри. Поцiкавившись у мене, скiльки някетiв у мене залишилося, повiтроплавцi отримали у вiдповiдь: 'А скiльки треба?' Поки летiли в потрiбне мiсце, я склепав трохи бiльше сотнi. Продовжувати не став, бо вже не було куди їх дiвати, а зайву вагу не борту нiхто не вiдмiняв. Гадаю, бiльше не знадобиться, особливо якщо не буде великих або броньованих цiлей. Якщо ж будуть - простiше втекти, поки вони вiдволiкатимуть увагу. Все одно iншого озброєння у нас немає. Мiй лук та пiстоль капiтана iз єдиним пострiлом за зброю взагалi не вважаю.
  Добралися ми до зони бойових дiй, вислав я вперед свiй розумний трал, а самi ми рушили слiдом. Я розумiв, що пiсля спрацьовування одних бар'єрiв можуть активiзуватися й iншi, а тому някетiв я сформував у три хвилi, мiж якими розташувався резерв. Перша хвиля iде стiною в шаховому порядку з iнтервалом у три метри - по ширинi нашого катера. За ними через сто метрiв iще одна стiна, з iнтервалом два метри. Третя хвиля йшла за п'ятдесят метрiв вiд другої i у двадцяти метрах попереду нас для прикриття.
  Прорив лiнiї фронту пройшов майже як по маслу. Знизившись до десятка метрiв, ми на максимальнiй швидкостi промчали над окопами Тафiї, за що нам услiд кiлька разiв смальнули iз чогось осколочного. У вiдповiдь вiдправив парочку някетiв у гостi, щоб кiлька годин порозважали вояк. Десь на половинi шляху до iноземних позицiй увесь нижнiй ряд першої хвилi детонував, врiзавшись у ефiрний щит. Довелося пiднiматися i поповнювати ряди розвiдникiв. Даiл бар'єри йшли один за одним, але завдяки жертвам маленьких камiкадзе нам вдавалося вчасно помiтити перешкоди. Ще двiчi по нас стрiляли, вже iз ручної зброї. Кiлька пробоїн в корпусi нам погоди не робили, тому вiдповiдати я не став. Та й рухомi вогнi попереду вказували на активнiсть збройних сил, i менi не хотiлося втрачати жодного зi своїх дронiв. Та й не довелося. Солдати просто не встигли пiдготуватися до вiдбиття повiтряної атаки, i менш нiж за хвилину ми залишили їх далеко позаду. Тепер залишалося тiльки замаскуватися, аби не привертати до себе зайвої уваги.
  Найпростiше було просто перефарбувати катер, а ще краще - змiнити його конструкцiю, аби нi в кого не виникло пiдозр, що ми щось порушили. На жаль iз останнiм у мене, та й в екiпажу були серйознi проблеми. Єдине, що могло радикально змiнити зовнiшнiй вигляд нашого судна, це демонтаж зайвих глайдерiв. Менша площа - менша швидкiсть. Кораблик iз парою плавникiв виглядатиме абсолютно цивiльним судном. Все прекрасно, окрiм того, що сумарний вектор тяги тодi знаходитиметься в iншому мiсцi, i нас просто перекине. Це все одно, що перенести гвинт лiтака на одне крило. Були й iншi, менш очевиднi для мене, i бiльш зрозумiлi для екiпажа причини не робити цього, але мiй перекладач все ще був недосконалий, i я тупо не розумiв, що вони менi кажуть. Тодi ми вирiшили зменшити площу глайдерiв. Вранцi, як тiльки почало свiтати, ми сiли на найближчу лiсову галявину i взялися за роботу. Поправка - я взявся. Екiпаж в цей час вiдсипався прямо на своїх робочих мiсцях. Нiчний перелiт їх виснажив морально i фiзично. Але скаржитися було грiх. План робiт ми узгодили напередоднi, а без стороннiх спостерiгачiв я мiг спокiйно користуватися усiма своїми можливостями.
  Добре мати унiверсальну портативну фабрику: всього три години, i я став власником двох банок чорної та сiрої фарби. Ну i пензлика для роботи змайстрував. Пiд кiнець зрозумiв, що я дурень, i мiг просто конденсувати нанiти на всiй потрiбнiй поверхнi, надавши їй потрiбний колiр, але було вже пiзно i довелося дофарбовувати до кiнця. Глайдери обрiзав вiдповiдно до нашого задуму, а потiм узявся розмальовувати наше судно на власний розсуд. Не даремно у мене виникали асоцiацiї iз горобцем. Iз новим забарвленням катер став бiльш привабливим, а вкороченi крила тiльки пiдкреслювали його несерйозний вигляд. В процесi знайшов i залатав отриманi пiд час польоту дiрки вiд куль, вийняв парочку стрiл i затер усi клейма, якi тiльки змiг знайти. Потiм трохи подумав i вирiшив вибити свої. Зробити клеймо потрiбної форми i вдавити його в усi потрiбнi мiсця. Останнє, що залишилося - палуба. Тут уже я нiчого вдiяти не мiг. При всiх своїх можливостях, мiй фабрикатор мiг виготовляти лише предмети обмеженого розмiру. Все, що я мiг зробити - рiвно обрiзати краї дошок i прикрити отвiр чимось iншим. Можливо сiткою, або якоюсь плiвкою. Все одно iнших варiантiв немає. Вирiшив зробити сiтку, на неї пiде менше часу, i вона не так кидатиметься в очi, як якiсь iншi мої матерiали. Якби iще нормальну рамку навколо цiєї дiрки зробити - взагалi б виглядало пристойно. Поки закiнчував роботу, попрокидалися мої перевiзники i почали оглядати роботу. Джасу одразу ж почала скаржитися, що ми з такими 'кастрованими' глайдерами будемо повзти як черепаха. Усiм iншим новий дизайн судна припав до душi, i навiть запропонували наректи його Сузумi - здається так тут називали схожу пташку. Я не знав, як правильно це написати на борту, тому просто вручив жiнкам залишки фарби й щiтку - нехай самi малюють. Легенду теж продумували без моєї участi, та я й не розбирався у їхнiх мiсцевих заморочках.
  Далi дорога проходила майже без ексцесiв. Нас тричi зупиняли патрулi, нiби як для перевiрки, а насправдi просто хотiли ближче роздивитися цiкавий апарат. Ми ж давно позбулися усiх компрометуючих предметiв, таких як набiр iнструментiв та запчастин, на яких була символiка Тафiї. Замiсть них я злiпив їхнi точнi копiї, тiльки вже зi своїм клеймом. Деякi для бiльшої достовiрностi навiть довелося трошки зiпсувати. Щоб було видно, що ними користуються. Мотоцикл запихнув помiж силових агрегатiв, розташувавши їх так, щоб це виглядало бiльш-менш природно. Сам же ховався пiд камуфляжем.
  Також менi вдалося розiбратися iз конфiскованим у вартових 'бластером'. Тут мене спiткало перше розчарування - це виявився не бластер у правильному розумiннi цього слова, а вже знайома менi схема термальних боєприпасiв цефiв. По сутi це аналог моєї базуки, та ще й одноразовий. Стрiляв же вiн заздалегiдь пiдготовленим снарядом. Якщо я все правильно зрозумiв, то це була артефактна колба, заповнена ефiром пiд високим тиском. Пiд час пострiлу її вмiст має розiгрiватися шляхом утворення маленької електричної дуги. Та руйнує навколишнi нанiти, якi в процесi вивiльняють власну накопичену енергiю, руйнуючи тим самим своїх сусiдiв, створюючи ланцюгову реакцiю. Так i утворюється кульова блискавка, з якою я мало не познайомився. Мене бiльше цiкавить, яким чином ця плазма утримує свою форму пiд час польоту, але для дослiджень менi потрiбен цiлий снаряд. По трубi можу сказати лише те, що її можна спорядити заново, на що вказують ряд пристосувань у корпусi, але я б цього робити не став. Не знаю, чи навмисне це було зроблено, чи просто конструктори не все продумали, але активацiя заряду вiдбувається ще у стволi зброї, а не пiсля вильоту. Гадаю не варто пояснювати, як на тутешнi матерiали впливає висока температура. Я взагалi здивований, що ця штука не рвонула прямо в руках стрiльця. Так чи iнакше, а для мене цей артефакт iнтересу не представляв, i я викинув його вiд грiха подалi.
  В такому пригнiченому настрої я й дiстався до нашої останньої зупинки. Бакас - найближче до аномальної зони мiстечко. Тут майже половину осель складають гуртожитки та хостели, клiєнти яких нерiдко заходять лише переночувати й привести себе до ладу, перш нiж знову на цiлий сезон вирушити в похiд. Самi ж клiєнти подiляються на двi категорiї: старателi та авантюристи. Першi працюють здебiльшого на когось, i ходять в походи великими групами за конкретною здобиччю: запас унiкальної деревини, рiдкiснi матерiали, рiзноманiтнi кориснi копалини тощо. Здебiльшого їх наймають пiдприємцi або держава. Iнколи разом з ними вiдправляють охоронцiв, але старателi на таке погоджуються не часто. Нiхто не хоче, щоб пiсля отримання результату твоя ж охорона тебе i поклала, щоб не платити зайвого. Авантюристи ж працюють самi, або маленькими групами не бiльше чотирьох осiб, i виконують замовлення вiд приватних осiб. За один вихiд заробiток в рази менший, нiж у старателiв, проте бiльш регулярний.
  Як би я не хотiв одразу вiдправитися в зону, спершу слiд було отримати карту мiсцевостi. Та й циклон знову нагадав про себе, накривши увесь регiон неприємною мрякою. Поки мої перевiзники вiдiгрiвалися, я збирав iнформацiю у мiсцевiй забiгайлiвцi, час вiд часу заходячи туди в iншому виглядi. Мiмiкрил хоч i дозволяв в певних межах коригувати об'єм тiла, але поки мiй максимум - людина нормальної комплекцiї середнього зросту.
  Поцiкавився у хазяйки закладу, хто мiг би провести мене вглиб аномальної зони. Та тицьнула у бiк парочки старателiв за моєю спиною. Жiночки вельми мiцної статури й у потертому шкiряному екiпiруваннi. Руки мозолистi, за плечима керамiчнi сокири. До них я й направився. Тi одразу ж поцiкавилися моєю платоспроможнiстю. Я запропонував їм бартер: двi викрутки й по пачцi саморiзiв на кожну, а вже по результатах розмови будемо домовлятися окремо.
  I знову я не вгадав! Ну що за нерпуха! Тiльки-но перейшов на виробництво бiльш лiквiдного, як я думав, товару, а вони знову захотiли iнструмент! Плюнув i пiшов робити. Повернувся через двадцять хвилин, мало не розминувшись зi старателями, якi уже подумали, що я не зможу їм нiчого запропонувати. Тицьнув їм у руки по одному екземпляру моїх вуглецевих поробок, i мало не силомiць посадив їх назад. Тi почали обурюватися моєю нахабнiстю, але в мене вже терпець увiрвався i я їм докладно пояснив, скiльки часу й нервiв менi коштували їхнi забаганки, що я про них думаю, i куди вони зможуть засунути цi унiкальнi вироби, якщо я не отримаю вiд них пояснень. Не думаю, що мої слова були переконливими. Ймовiрно бiльш вагомими були синцi на їхнiх плечах, коли я їх повертав за стiл переговорiв. Я ще тодi мав зрозумiти, що у мене норадреналiн почав скакати, але IНК тривогу не пiднiмав, i я нi про що не здогадувався. На мою гнiвну тираду почали обурюватися вже iншi вiдвiдувачi. Я психанув i поцiкавився iменем смiливця. Хазяйка дiстала з-за прилавку самострiл...
  Що було далi, я пам'ятаю уривками. В мене стрiляють, i НК фiксує пробиття мiмiкрилу й iн'єкцiю сторонньої речовини в сполучний шар бронi. Зростає рiвень адреналiну. Iмовiрно є проникнення до живих тканин. В органiзм вводяться антидоти i стимулятори. Максимум бронi! Не хочу, щоб у мене знову стрiляли! Я вистрiлюю волосiнню в зброю й видираю самострiл iз рук хазяйки ранiше, нiж та встигає вкласти новий дротик. Зi спини мене б'ють по головi стiльцем. Стiлець ламається а я обертаюсь на кривдника. Фiксую себе за пiдлогу, хапаю нахабу за барки й кидаю її у хазяйку. Хтось намагається увiгнати менi в живiт ножа. Лезо ламається. Хапаю руку, викручую, перехоплюю рукiв'я i вганяю залишок леза в передплiччя. Шкiряний щиток зовсiм не захистив, а лише зменшив глибину рани. Адреналiн стабiлiзується, але зростає кiлькiсть серотонiну та ендорфiну. Ловлю кайф вiд битви, вiдключаючи тактичний аналiзатор i прискорення. На мене зi спини накидається iще одна смiливця. Б'ю лiктем її в живiт. Перекидаю через себе на пiдлогу i додатково вбиваю черевик в її грудну клiтку. Починає пiдвищуватися пролактин. Як же приємно битися в повну силу! Я розвертаюся до решти вiдвiдувачiв, якi вже пiдготувалися до бiйки i оточують мене. На змiну пролактину приходить тироксин. Мене дратує їхня наполегливiсть. Та парочка, з якою я хотiв побалакати, вже на ногах i намагаються покинути заклад. Iз моїми сокирами! Не пущу! Знову активiзується вироблення адреналiну та фенiлетиламiну. Кидаюся навздогiн за утiкачками. Натовп намагається мене зупинити. Режим сили. Кiлька ударiв в животи нахабам. Одна вхопила мене за пояс i нiяк не вiдчiпеться. Рiзко зупиняюся, перехоплюю її руку й викручую пiд хруст кiсток. Утiкачки вже у дверях. Стабiлiзується рiвень усiх гормонiв окрiм дофамiну. Я знову бiжу до них. Не встигаю ухилитися i за мене, наче за трамвай узимку, хапається iще один заєць. До дофамiну додається тестостерон. Я їх зупиню! Не гальмуючи вiдтягую безбiлетника вбiк i бiжу в дверi. Я в прохiд потрапляю. Заєць - нi. Утiкачки уже залiзли на своїх коней. Форсаж! Свiт уповiльнюється i я, загрiбаючи ногами землю, наче крiзь воду, пливу до своїх жертв. Пiдстрибую i групуюся. Iнерцiя продовжує нести мене вперед. Траекторiя перетинається iз першим старателем. Розпрямляю ноги й передаю свою кiнетичну енергiю жiнцi, яка продовжує полiт замiсть мене. Живий снаряд збиває iз сiдла другу жiнку. Це страйк! Приземляюся на ноги й вимикаю форсаж. Пiдходжу до пом'ятих вершниць, хапаю їх за волосся i тягну назад у примiщення. А по дорозi висловлюю їм уже своє незадоволення.
  - Я ж вам заплатив. Усе, як ви й просили. А ви вирiшили мене так кинути... Та ще й друзiв своїх пiдключили... - перекладач повторювався, запинався, але вперто транслював людям мою думку. - Негоже так робити. Ну що, будете виконувати свою частину договору, чи менi усiх тут покласти, щоб почути вiд вас потрiбну iнформацiю?
  Тут мене перемкнуло. В головi наче вiтер подув. Усi почуття, якi терзали мене кiлька секунд тому, кудись вивiтрилися. Я озирався довкола i в шоцi оглядав влаштований власноруч погром. Я ще кiлька секунд приходив до тями, коли IНК викинув менi повiдомлення: 'Систему вiдновлено пiсля критичного збою. Гуморальна регуляцiя органiзма була тимчасово вiдключена. Зафiксовано зовнiшнє пiдключення та передача даних iз глибинних шарiв НК. Рекомандацiя: знайти джерело сигналу'. На компасi з'явився маркер у напрямку, звiдки прийшов сигнал.
  Мене б кинуло в холодний пiт, якби це було можливо. Я тiльки-но дочекався вiдновлення своєї дiєздатностi, а тут якась паскуда почала знову втручатися у мої внутрiшнi справи! I втручання це можливе лише в одному випадку. Єдиний коментар, що я змiг видати, це...
  - Кур-р-рва-а-а-а!
  Останнiй вигук явно був зайвим. Народ вiдсахнувся вiд мене, хтось зiмлiв, в повiтрi з'явився неприємний запах... На щастя вiдвiдувачiв я уже зрозумiв, що зi мною вiдбувається, а тому всi залишилися живi. Лише трохи наляканi iнфразвуком в моєму голосi. I ось, схилився я над черговою своєю жертвою, накладаю фiксацiю на поламану кiнцiвку, поруч гуде Арчер, переганяючи пiдручними засобами третьосортне пiйло у медичний спирт, а старательки спiвають, наче соловейки, описуючи менi кошмари аномальної зони...
  Схiдна аномальна зона, в побутi - Мертвi землi. Найбiльша i найстарiша з-помiж усiх вiдомих. Кордони держав бiля цiєї територiї вельми розмитi й непостiйнi. Згори Мертва земля бiльше нагадувала велетенську амебу, що своїми псевдоподiями обмацує навколишнiй простiр. Карт цього мiсця не буває в принципi. Точнiше бувають, але суто тимчасовi. Оперативнi так би мовити. Розташування аномалiй та їхнi властивостi змiнюється постiйно, i помiтити їх можна хiба що за допомогою дорогого обладнання або досвiдченого провiдника. Зазвичай вони небезпечнi для людей, але iнколи залишають пiсля себе дещо корисне. Наприклад рокiв п'ять тому десь неподалiк з'явилася дiлянка iз нульовою гравiтацiєю. Усi об'єкти, розмiром з пiщинку, одразу ж втрачали свою масу i вiдносилися вiтром геть. Так за кiлька мiсяцiв її iснування утворився глибокий кар'єр, дно якого вперлося в гранiт iз прожилками залiза. На цю 'золоту' жилу одразу ж поклали лапи мiсцевi старателi. Пiзнiше права на родовище пред'явив один iз аристократiв. В свою чергу вже у нього налагоджене виробництво вiдiбрала держава. А поки люди гризлися за прибуток, аномалiї повернулися i усе пiдприємство разом iз людьми опинилося вiдрiзаним вiд цивiлiзацiї. Рятувати нiкого не стали, простiше було написати, що усi померли. Але люди не загинули. Залишений там персонал утворив власну гiльдiю - так-званих 'диких' авантюристiв. Тобто тих, хто дiє незаконно, на свiй страх i ризик, на вiдмiну вiд старателiв, яких прикривають посадовцi або й самi вiйськовi. Останнi час вiд часу здiйснюють рейди вглиб аномальних територiй, якщо приходить iнформацiя про перебування там iноземних збройних сил, незаконних збройних угрупувань або ворожої фауни. Я тодi ще й здивувався, про яку фауну йде мова? I дiзнався, що рiвень моря Ахо тут значно вищий, нiж над рештою континенту, i сам ефiр тут дуже агресивний. Це вплинуло i на живнiсть усього регiону. Рослини й тварини в такому екстремальному середовищi разюче вiдрiзнялися вiд своїх родичiв за його межами. Звичайний кролик отримав покращений вестибулярний апарат, ворсистi подушечки на лапах, завдяки яким мiг краще зчiплюватися iз твердою поверхнею, i навiть лазити по деревах, i добре розвинуту мускулатуру. Спiймати такого нереально - надто швидкий i спритний. Були там i собаки, i щурi, i конi... Але траплялися i тварюки, предками яких були точно не тварини. Серед авантюристiв, якi бродять по мертвих землях, ходять iсторiї про високих гуманоїдiв зi щупальцями, якi викрадають людей, а потiм трупи нещасних знаходили неподалiк висушеними до останньої краплi кровi. А ще вони могли ставати невидимими. Обдарованим сюди ходу немає - дохнуть через пару годин. Вiдомо лише про одну групу людей, що засiли мало не в самiсiнькому центрi Мертвих земель, якi якимось чином не тiльки вижили, а й зберегли свої здiбностi. Натомiсть вони поїхали дахом i перетворилися на фанатикiв, що вбивають усякого, хто намагається зайти на їхню територiю. I щось менi усе це нагадує: аномалiї, мутанти, артефакти, фанатики... Щось знайоме, рiдне!
  Закiнчивши надавати першу допомогу, я швиденько зiбрався й покинув заклад, бо в мiй бiк одразу з кiлькох напрямкiв рухалися великi групи озброєних людей в унiформi. Мої перевiзники злиняли з мiста ще на початку бiйки, тiльки-но почули шум, але їхнi послуги менi були вже не потрiбнi. Нехай забирають свiй катер i валять на усi чотири сторони свiту. А нi, лише на три - на сходi вони впруться в аномальну зону. Мене ж вiднинi хвилювала лише мiтка на компасi. Тому, викликавши до себе Арчера й пiднявши в повiтря усiх своїх някетiв, я вирушив назустрiч пригодам. Перетнути кордон виявилося легше, нiж я собi уявляв. Аерофотозйомка навiть показала менi стежку в обхiд пропускного пункту, якою я й скористався. По дорозi двiчi блимнув нейралiзатором на зустрiчних авантюристiв та одну засiдку вiйськових, якi й чекали на вищезгаданих авантюристiв, i вже за годину був далеко вiд цивiлiзацiї.
  Далi справи пiшли не так гладко. Дорiг тут не було в принципi. Були стежки старателiв, але що далi я їхав, то менше їх ставало. Аномальна зона була так густо вкрита рiзноманiтними ефiрними утвореннями, що навiть менi з усiма своїми прибамбасами доводилося висилати вперед някета без вибухового заряду - щоб не рвонув ненароком. Обережнiсть виявилася дуже вчасною. Всього через кiлька хвилин вiн врятував менi життя, прийнявши на себе першу аномалiю. Це була якась блукаюча кульова блискавка, що притягнулася до найближчого джерела електромагнiтного випромiнювання. Коротше, їхати було весело. Компресор гудiв, без упину клепаючи все новi й новi зонди на замiну втраченим. Арчер усi свої потужностi кинув на керування i збiр iнформацiї з них. Лiтати на висотi теж не завжди виходило. Там аномалiй було не менше, i на мiсцi вони не стояли, постiйно перемiщуючись разом iз вiтром та ефiрними потоками. Доводилося постiйно рухатися, аби не опинитися на їхньому шляху. А погода все бiльше псувалася. Температура швидко падала, небо затягнули хмари, i замiсть дощу об скло вiзора все частiше били крупинки граду. Дорога пiд колесами поступово перетворилася на слизьку замерзлу багнюку. Я навiть зупинився, щоб дати перепочинок технiцi. Перегрiв фабрикатора уже не був таким критичним, однак i енергонасиченiсть ефiру впала вiдповiдно. На виробництво доводилося вiддавати бiльше власної енергiї, нiж мiстилося в нанiтах навколо. Трохи подумавши, я припинив розсилати спостерiгачiв на всi боки, залишивши активними лише двох - одного для аерофотозйомки, а другого поруч iз собою.
  - ...можiть! - долинув звiдкись збоку крик.
  Звук був тихий, ледь чутний, нiби долинав здалеку. Я оцiнив непролазнi хащi в тому напрямку i вiдправив туди някета - нехай подивиться на потерпiлого i розвiдає дорогу до нього. Не встиг розвiдник вiдлетiти на десяток метрiв, як чиясь масивна лапа збила його на льоту, а через кiлька секунд зв'язок обiрвався. Останнiм, що передала камера, були чиїсь величезнi зуби. Паща тварюки була явно бiльша за робота. Зрозумiвши, що здобич не їстiвна, створiння ринулося в мiй бiк. Я ж приготувався до бою, дiставши стрiлу зi спецбоєприпасом i натягнувши тятиву лука. Нарештi в мене є можливiсть випробувати його в бойових умовах.
  - ...туйте! - знову долинув крик, але я вже знав, чого чекати.
  Через секунду на мене вилетiв ведмiдь, якщо можна так виразитись. Хутра на ньому було небагато, здебiльшого на спинi та шиї. Решта тiла була наче обпечена. Голова, туго обтягнута шкiрою, не мала вираженого носа. Просто отвiр, наче в черепi. Зуби велетенськi, виступають за межi щелепи.
  Я випустив у нього стрiлу i одразу ж увiмкнув максимальний захист. Очiкував, що вибух наконечника може зачепити i мене. Але тварюка виявилася розумною, явно стикалася iз подiбною зброєю, i тiєю ж лапою збила стрiлу. Швидкiсть реакцiї просто неймовiрна. Довелося переходити в режим сили i сходитися iз звiром контактному бою. Потужна лапа iз гострими пазурами пройшлася менi бiля шиї, зiрвавши шматочок мiмiкрилу та один зi щиткiв. Я у свою чергу махнув своїми пазурами по мордi хижака. Той заверещав на мене майже людським голосом, навiть перекладач розпiзнав у цих звуках тваринну лють, i знову кинувся на мене, смугуючи мiй нагрудник обома лапами. Будучи в кiлька разiв легшим, я мусив вiдступати. Промерзла земля не давала надiйної опори, залишаючись висiти клаптями на пiдошвах. Падати не можна - накинеться зверху i роздере, сили в нього достатньо. Шкура не дуже мiцна, але скелет прямо пiд нею захищає усi життєво важливi органи. Мої леза таку товсту кiстку з одного разу не проб'ють, потрiбно буде довго колупати. Залишалося тiльки по черзi бити у всi доступнi вразливi мiсця: нiс, очi, шия. Удар в шию не пройшов, там знайшлося гiпертрофоване адамове яблуко. Очi, як виявилося, теж могли ховатися. Коли ця потвора закриває око, воно не тiльки прикривається повiком, а ще й провалюється вглиб черепа. З лапами справи пiшли не набагато краще - надто щiльнi м'язи. Черговий удар монстра вiдправив мене в короткий полiт, з якого довелося виходити кувирком i одразу ж вiдстрибувати вбiк, бо на мене уже падала туша цього мутанта. Поки вiн розвертався до мене, я встиг дiстати iще одну стрiлу. Лук далеко, не дотягнутися, але на такiй короткiй дистанцiї вiн менi не потрiбен. Моя задача - всадити розривний наконечник в голову чудовиська. Розрахунок простий: петарда на вiдкритiй долонi залишить опiк, петарда затиснута в руцi вiдiрве пальцi. Я збирався запхати гранату в череп тварюки.
  Несподiвано монстр зупинився, замовк, розглядаючи предмет в моїх руках, а потiм чкурнув геть. Я в шоцi дивився на його ретираду, аж поки вiн не пiрнув у хащi. Це що таке було? Мутант не тiльки сильний, пристосований, але й розумний? Тупа тварюка не зрозумiла би, що у мене в руках зброя. Тепер зрозумiло, яку фауну мали на увазi тi старателi. Вийнявши iще кiлька стрiл на випадок повторного нападу у переналаштувавши їх детонатори на дотик, а не на удар, як було ранiше, я вирiшив продовжити шлях, поки цей ведмедик не повернувся iз пiдмогою. Якщо це стайна тварюка, то на таку небезпечну здобич, яка ходить їхнiми землями, можуть вийти усiм кагалом. Залишу-но я їм подаруночок, якщо вони будуть йти за мною. Парочку някетiв закинув на навколишнi дерева. У цих бойову частину я не знiмав. Тепер, як тiльки вона побачать мого нового знайомого, вони одразу ж його атакують. Яким би швидким цей мутант не був, вiн не зможе збити одночасно кiлька цiлей. Скоординувати свою атаку вони зможуть i без Арчера. Пiдiбравши лук, я поспiшив покинути мiсце сутички.
  Я вiд'їхав буквально на кiлометр, як за спиною щось рвонуло, а округу розiрвав пронизливий крик пораненої тварюки. Вижив, клятий мутант. I, наче цього було мало, звiдусiль долинули такi ж крики. Дiдько, та вiн пiдняв на вуха усiх своїх родичiв! Залишаю iще парочку сюрпризiв, i продовжую їхати. Добре, що у мене широкi колеса, iнакше б уже давно провалився в багнюку. Погода продовжувала псуватися, починався снiгопад. Повнiстю затягнуте хмарами небо не пропускало нiякого свiтла, i дорогу попереду я розрiзняв тiльки в iнфрачервоному спектрi. Як виявилося, деякi iз тутешнiх тварюк теж бачать в такому дiапазонi, а тому на мою фару кидалися усi зустрiчнi щурi. Не дуже великi, два кулака розмiром, але їх було багато. Кiлька разiв довелося зупинятися бiля бiльш-менш чистих калюж, щоб вiдмити вiд них мотоцикл. Пiднятий в повiтря някет показав попереду ознаки людської дiяльностi: руїни, напiвзатоплений кар'єр та протоптанi стежки. Тупий робот звернув на них увагу лише тому, що температура деяких будiвель була вища, нiж у навколишнього середовища. Невже я знайшов базу 'диких' авантюристiв? Скорiш за все так i є, адже я рухався найбiльш зручною для проїзду територiєю. Цiлком можливо, що це була просто стара дорога до цього об'єкта. За моєю картою я проїхав кiлометрiв двадцять, не бiльше. Треба навiдатися ще й туди, бо слова тiєї старательки щось не дуже вiдповiдають дiйсностi. Вона описувала Мертвi землi зовсiм iнакше.
  Застрибую в сiдло, вiдкидаю ногою чергового щура, i в останнiй момент встигаю перейти у форсаж, щоб ухилитися вiд фатального удару. Трьохсот кiлограмова туша приземлилася туди, де я щойно знаходився. Вiдштовхнувши вiд себе мотоцикл я перекотився подалi й витягнув лук, уже готуючись стрiляти... Але стрiляти не було в кого. Нападник зник так-само несподiвано, як i з'явився. Ну точно - розумнi. Цей мутант був трошки меншим, але лапи в нього були довшими. Не прибивши мене першою атакою, вiн покинув поле бою. Типова тактика 'вдарив-тiкай'. Хочуть виснажити мене. Ну нiчого, я знайду на вас управу! Тiльки доберусь до безпечного мiсця. От тодi й приготую вам страшну вундервафлю!
  Все ще у форсажi застрибую в сiдло i бачу, як позаду знову шевеляться кущi. Ну-ну, спробуйте мене наздогнати. Даю газу i бачу, як за мною бiжить один iз мутантiв. Вiдпускаю кермо, скидаючи керування на Арчера, а сам знову хапаюся за лук, i вiдхиляюся назад, на спину. Стрiляти лежачи не дуже зручно, та менi вже байдуже. До цiлi лiченi метри. Звiр сам набрав швидкiсть, i тепер iнерцiя просто не дасть йому нi зупинитися, нi змiнити курс. В режимi сили вiдтягую тятиву i спускаю її. Увiнчана гранатою стрiла вiдправляється в короткий полiт до своєї жертви. Мутант встигає лише вiдхилити голову, але решта тiла продовжує нести його вперед, i гострий наконечник входить у плоть. В останнi митi прискорення бачу, як горлянка тварини розлiтається кривавими рештками. З такими травмами голос вiн бiльше не подасть. Я ж, вирiвнявшись у сiдлi, закинув лук за спину й знову вхопився за кермо. До табору авантюристiв не так уже й далеко, але просто так я туди не дiстанусь. На щастя розвiдник знайшов альтернативний шлях, перш нiж згинув у процесi. До речi про розвiдникiв - някети в новому середовищi стали погано лiтати, двигун працює iз перебоями. Мабуть таки доведеться повертатися до бiльш звичних менi дронiв.
  Новий маршрут був на кiлька кiлометрiв довшим за розрахунковий - навколо кар'єру i через лiсосмугу. Як би дивно це не звучало, але такий шлях займе в рази менше часу, нiж пробиратися сотню метрiв через аномальне болото попереду. Десь збоку на дорогу стрибнув черговий 'ведмiдь', одразу ж опинившись далеко позаду. Не цього разу, виродок! Не доженеш! Поки Арчер замiняє менi печiнку, нирки та ще цiлий ряд органiв, я можу висiти у форсажi без обмежень i гнати без гальм! Так я i мчав крiзь буревiй, мугикаючи собi пiд нiс дуже тематичну мелодiю, наче про мене написану.
  - Into this house we're born! Пум-пум! Турум! Into this world we're thrown! Ах ти ж бл...
  
  ***
  
  Дозорна на стiнi уважно вдивлялася в темряву. Холодний вiтер видував з-пiд одягу усi тi краплини тепла, яке видiляло слабке людське тiло. В полi це було б навiть добре, все ж останнiм часом розвелося надто багато тварюк, якi бачать тепло. Але не тут i не зараз! Роздуми авантюристки вiдволiк спалах по той бiк кар'єру. Кiлька секунд по тому до неї долетiв гуркiт вибуху.
  А вибухи наближалися до бази. Подекуди мiж ними можна було навiть почути крикунiв, що на всю округу повiдомляли про порушника. Певно якийсь новачок iз старателiв умудрився залiзти на їхню територiю. Дивно, що вiн i досi живий. Невже вершник? Та нi, конi в такiй темрявi давно би собi всi ноги поламали, а цей ще й огризатися умудряється. На шум почали збiгатися усi авантюристи, що були на базi, займаючи мiсце на барикадах i розкладаючи бiля себе стрiли. Викотили навiть вогняний артефакт. Вiхола - ватажок вiльного угрупування авантюристiв, що осiли в цьому мiсцi, наказала додатково пiдперти ворота. Ким би не був нiчний гiсть, його тут не чекали, i впускати його всередину нiхто не бажав. Приготувавшись до стрiльби, дозорна уважно спостерiгала за темними силуетами, що мелькали на межi видимого простору. Тварюки уже зрозумiли, куди рухається жертва, i готувалися перехопити нещасного перед самим табором.
  Крикуни - одне з найстрашнiших та найнебезпечнiших творiнь мертвих земель. Сильнi, швидкi, здатнi вiдтворювати людськi голоси, за що й отримали свою назву. Але найстрашнiше в них те, що вони розумнi, i дуже швидко вчаться. Вони розрiзняють своїх жертв, спостерiгають за ними, i навiть роблять пастки. Примiтивнi, але вiд того не менш смертоноснi. Повторити за людьми вовчу яму для них - раз плюнути. Якщо зграя крикунiв почала переслiдувати жертву, то вже нiколи не вiдстане. У них прекрасний нюх, i не менш досконала фабрика феромонiв. Досвiдченi авантюристи стверджують, що вони навiть можуть спiлкуватися мiж собою за допомогою запахiв. Їх можна було б назвати правителями цих земель, якби не епiзодичне переважання iнстинктiв над розумом та iснування не менш небезпечних i ще краще пристосованих до вбивства хижакiв.
  Ось шум погонi став зовсiм близьким. Свiтло усiх ламп зосередили в його напрямку, прагнучи якомога швидше побачити ворога. I вони побачили: велетенська зграя крикунiв, бiльше десятка особин, засiла бiля єдиного проходу до табору. Авантюристи їх бачили, але не сам утiкач, чий силует уже виднiвся у вiддалi. Здавалося його от-от наздоженуть, але... Ось вiн ще далеко, свiтло лiхтарiв до нього майже не дiстає. Вiн крутиться в сiдлi, на ходу вiдстрiлюючись вiд тварюк. А ось вершник уже на половинi шляху до табору, i замiсть того, щоб обрати найбiльш прямий i вiдкритий вiдрiзок шляху, вiн повертає до одного iз бугрiв, за яким ховається один iз крикунiв.
  Попередити бiдолаху нiхто навiть не подумав. Та й якби хтось захотiв - не встиг би. Надто все швидко сталося. Ось вiн вилiтає на пагорб, i потужна лапа крикуна вибиває коня з-пiд вершника. Точнiше не зовсiм коня, але щось явно механiчне та iз сiдлом. Той же, втративши скакуна, шкереберть летить далi. Набраної швидкостi було достатньо, щоб подолати останнi десять метрiв до стiни й майже перелетiти її. Не вистачило зовсiм трiшечки висоти. Проломивши своїм тiлом парапет, вiн разом з уламками звалився на землю вже по цей бiк. Хруст в момент зiткнення був такий, що гостя одразу записали в небiжчики. З такими травмами не живуть. Попри очiкування гiсть, ледве опинився на твердiй поверхнi, одразу ж пiдiрвався на ноги, викинув все ще стиснутий у руцi шматок керма свого транспорту i з криком: 'Ну все! Iдiть сюди, суки! Вам пизда!' - одним махом стрибнув назад за стiну. В ошелешених таким поворотом авантюристiв шелепи повiдпадали, i висiли так ще зо двi хвилини, поки з того боку долiтали крики тварин та матюки мандрiвника. Коли ж усе стихто, у дверi постукали. Все ще знаходячись в шоцi, авантюристи вiдкрили ворота i в подвiр'я, штовхаючи бiля себе все, що залишилося вiд його механiчного скакуна, увiйшов подертий, вимазаний в кровi й обвiшаний тельбухами хлопець. Лише вийшовши мало не в самий центр подвiр'я, вiн помiтив, що усi навколо зброю так i не опустили.
  - Як ти сюди потрапив? - поцiкавилася Вiхола, не очiкуючи на вiдповiдь.
  - По лiсовiй дорозi, - буркнув парубок, знiмаючи iз себе чужi кишки.
  - Немає там нiякої дороги.
  - Тепер - є.
  Але нiхто не засмiявся. Лише крикуни з усiєї округи збiгалися до табору, привабленi запахом кровi своїх родичiв. Нiч обiцяла бути довгою.
  
  
  Глава 15. In humana natura (В людськiй натурi)
  
  Подiї в столицi набирали оберти. Вже до усiх дiйшло, що це не просто вiйна банд або черговий передiл територiї, а цiлковите винищення. Свiдки подiй описували великих людей у однаковiй бронi, якi з'являлися нiзвiдки, з надзвичайною жорстокiстю публiчно чинили розправу, а потiм так само безслiдно зникали разом iз трупами та частинами тiл. Якби все це стосувалося тiльки вуличних хулiганiв, нiхто навiть не здивувався би. Але коли посеред званої вечерi схопили i прямо на очах гостей стратили одну iз довiрених осiб корони... Юстицiя та мiська варта рили землю в пошуках злочинцiв, але нiяких зачiпок вiдшукати так i не змогли. Усi напрацьованi за роки служби шляхи вiдстежування контрабанди, збору iнформацiї та завербованi iнформатори нiчим не могли допомогти. За одну нiч цi Суддi, як їх охрестили в народi, вiдмiтилися у бiльшiй кiлькостi мiсць, нiж було людей на службi корони. Зрозумiвши, що потрiбнi рiшучi дiї, у мiстi оголосили надзвичайний стан i розпочав мобiлiзацiю. На усiх ключових напрямках встановили блокпости, розпочали тотальну перевiрку громадян. Деякий час здавалося, що все в порядку. Доки на одному iз блокпостiв не схопили рядову. Загiн спробував вiдбити свого бiйця, але був паралiзований i роззброєний, а винуватицi переполоху вiдсiкли пальцi правої руки за взятий хабар. Самому ж контрабандисту прямо там вiдтяли голову. Висланий на мiсце пригоди оперативний загiн надав першу допомогу постраждалим i знайшов у возi вбитого партiю рiзноманiтного дурману. I таких випадкiв було багато.
  Збираючи докупи зiбрану iнформацiю, складалася невтiшна картина. Банда Суддiв повнiстю паралiзувала роботу правоохоронної системи, пiдриваючи авторитет влади i пiдштовхуючи народ до бунту. Уряд та королiвська сiм'я шукали спосiб реабiлiтувати себе в очах громадян, iнакше державний переворот стане лише питанням часу. Що ж до самого кримiналу, то їхнє становище було в рази гiршим. Найманцi, шахраї та рекетири зникли в першу ж нiч. Усi мiлкi банди майже повнiстю припинили своє iснування, а бiльш серйознi виявилися сильно знекровленими. Такi органiзацiї, як Клан або Сiм'я, залишилися практично без пiдопiчних i принишкли в очiкуваннi розв'язки. Тi ж, хто вирiшив вiдсидiтися за ґратами, просто зникали безвiсти. Як i всi, хто пiд шумок вирiшив позбутися незручних осiб. Багато хто спробував покинути столицю. Пiзнiше стало вiдомо, що подiбнi напади почалися i в сусiднiх вiд Байри мiстах. Дехто туди навiть не доїхав. Кiлькiсть жертв рахувалася сотнями. Суддi показали, що можуть дiстати будь-кого i будь-де, i при цьому самi залишалися невпiзнаними. До певного моменту.
  - Панi Нагокi! - до кабiнету увiрвався симпатичний свiтловолосий секретар iз сувоєм в руках. - Ви просили повiдомити, коли прийдуть попереднi результати розслiдування.
  - Дуже добре, давай сюди. I зроби менi чаю.
  Щойно чоловiк зник за дверима, мiнiстр внутрiшнiх справ взялася перечитувати звiт. Пiдсумовуючи результати усiх iнцидентiв iз 'Вуличними суддями', вдалося скласти загальну характеристику нової банди. Головна її риса - усi її члени були чоловiками. I не простими, а кремезними, за два метри зростом, i надзвичайно сильними. Дiяли переважно в темну пору доби, або там, де немає випадкових свiдкiв: у глухих провулках, лiсах чи вiдокремлених примiщеннях. Всi однаковi, без помiтних вiдмiнностей. Звiдки вони взялися - нiхто навiть уявити собi не мiг. Ходили слухи, що це диверсiйний загiн котроїсь iз сусiднiх держав, але в таке вiрилося слабо. Тут скорiше слiд чекати окупацiйнi сили чи безiменних найманцiв, котрих не шкода, а не елiтний загiн головорiзiв.
  Вiдклавши лист, мiнiстр взялася за наступний. Все вищесказане вона вже знала, але тут було ще щось новеньке - серед Суддiв з'явилася жiнка! Вона власноруч розправилася iз парочкою вельмож, на яких були зав'язанi усi зовнiшнi закупiвлi держави. Мiнiстр добре знала цих хитрих бестiй, якi контролювали увесь зовнiшнiй ринок Тафiї. Це можна було б вважати диверсiєю, направленою на пiдрив економiки, якби не кiлька нюансiв: домовленостi укладалися iз як мiнiмум удвiчi завищеною цiною, та ще й через цiлий ряд посередникiв, а для розiрвання договору доведеться сплатити компенсацiю в розмiрах усiєї вказаної в контрактах суми. Тобто держава в будь-якому випадку мусить вiддати цi грошi. Здавалося б - бiда! Але посередники також потрапили пiд важку ручку цiєї дами. Тобто платити вже просто немає кому, а вiдновити контракт... Цi iнтриганки перехитрили самi себе, зав'язавши на себе усе дiловодство.
  Все це безумовно прекрасно i дуже приємно. Особливо для правоохоронних органiв. Однак навiть такi позитивнi для держави дiї класифiкувалися як злочин, а значить i вiдповiдати за нього комусь таки доведеться. Нагокi думала, що iнформацiї по цiй новiй персонi теж не буде. I не вгадала! Жiнку упiзнали доволi швидко, оскiльки вона ходила без шолому, i тут одразу ж почали спливати ще бiльше цiкавих моментiв. Офiцер Такадо свого часу розслiдувала кiлька збройних нападiв, у яких фiгурували вищезгаданi особи. Їй навiть влiпили догану за те, що вона влiзла в державну таємницю. А нещодавно вона почала розслiдувати масовi убивства в одному iз районiв столицi, i зникла безслiдно. Почали грiшити на Суддiв, мовляв, вони i її за щось прихлопнули. Але тiєї ж ночi вона сама вийшла на полювання. При чому її бачили як у ролi лiдера загону, так i пiдлеглої. Щоправда вона за кiлька годин до свого дебюту у ролi Суддi виросла на двi голови, розжилася жiночою версiєю суперброньованого обладунку iз усiєю вiдповiдною амунiцiєю, а чорне волосся змiнилося бiлим. Тепер вiдомо, що цi Суддi приймають до себе добровольцiв. Значить є шанс заслати до них свою людину, з ними можна взаємодiяти.
  Дочитавши до кiнця й переконавшись, що вона нiчого не пропустила, жiнка вiдклала звiти i повернулася до свого проекту. До наради з питання надзвичайної ситуацiї в столицi залишалося кiлька хвилин. Потрiбно було пiдготуватися, щоб її доповiдь звучала переконливо, а на провокацiйнi питання вiд колег були конкретнi й не менш пiдступнi вiдповiдi. Додавши iще кiлька щойно придуманих тез, вона склала усi сувої в тубус i поспiшила на зустрiч.
  Нарада була призначена в головному кабiнетi королiвського палацу, тобто вiдчитуватися вони мають перед першою особою держави. Хоча останнє викликало великi сумнiви. Навiть самi чиновники все частiше стали забувати iм'я королеви, настiльки незначним став її статус, все бiльше переходячи в категорiю традицiй, а не обов'язкового елементу вертикалi влади. Є королева - добре, немає - самi впораємося. Взагалi незрозумiло, як така особистiсть могла зайняти трон. Двадцять рокiв тому, за попередньої правительки за таке неподобство могли вiдправити на шибеницю. З одного боку - тiльки завдяки цим внутрiшнiм проблемам Нагокi змогла зайняти свiй нинiшнiй пост. А з iншого, її власний статус з кожним роком важить все менше, i неминуче настане момент, коли її посаду просто скасують. Та ще й цей переполох iз лiтаючими демонами... Вже тодi було зрозумiло, що правоохоронну систему хочуть перекроїти, або й узагалi лiквiдувати. Натомiсть створять якийсь новий орган iз зовсiм iншими, чисто номiнальними функцiями, на який можна буде перекласти усю вiдповiдальнiсть, а реальну владу сконцентрувати в руках потрiбних людей. Хто конкретно це буде - мiнiстр навiть не задумувалася. Увесь королiвський двiр, це такий змiїний клубок, що будь-якої митi твiй учорашнiй союзник встромить тобi ножа в спину. I зараз за її спиною таких ножiв стає все бiльше. Потрiбно бити на випередження. Якщо ж її iдея не пройде - Нагокi просто зачекає. Все одно рано чи пiзно все закiнчиться тим, що вона зараз несе у своєму тубусi.
  У залi всi вже займали свої мiсця. Не вистачало тiльки головної особи - королеви Хiрукi. Чи Хiруко? А бiс її знає - все одно не з'явиться. Припреться цей неповнолiтнiй Кумо, який не має нiякої, навiть номiнальної влади. Його навiть принцом не назвеш, бо вiн не стоїть у черзi на престол. Та й у полiтицi не розбирається абсолютно, i розбиратися не бажає. Уся його роль - вислухати пiдлеглих i сказати, що вiн передасть почуте матерi, а та вже вiддасть необхiднi вказiвки персонально кожному iз них. I нiкого не дивує, що цi вказiвки часто суперечать одна однiй, нiби написанi рiзними людьми, хоч i вiд iменi правительки. Нагокi вже навiть не була впевнена, що їхня напiвмiфiчна королева взагалi ще жива. Вперше i востаннє її бачили пiд час коронацiї. При чому як звичайний люд, так i самi придворнi. Втiм, якби було iнакше, нiхто б iз присутнiх тут не сидiв - дуже вже ця публiка любить усякi там темнi дiла. Бардак!
  - Радий вас знову бачити, - хлопець зручнiше вмостився на спецiально пiдiбраному пiд нього тронi, аби бiльш-менш знаходитися на одному рiвнi iз дорослими, i почав говорити явно вивченими заздалегiдь словами. - Королева бажає почути вiд вас iнформацiю щодо стану держави в цей непростий момент, i пропозицiї виходу iз ситуацiї. Почнемо iз мiнiстра фiнансiв.
  - У нас все в порядку, - зi свого мiсця пiднялася поважна дама iз легкою сивиною у волоссi й хитрими чорними очима, - Останнiм часом навiть вiдчувається деякий профiцит бюджету, адже громадяни почали термiново сплачувати свої заборгованостi. Навiть не уявляю, з чим це пов'язано, - Нагокi тiльки подумки похитала головою, дивуючись такiй вiдвертiй лукавостi колеги, - Попри нещодавню терористичну атаку, витрати iз нашого бюджету майже не зросли. Виняток складає лише позаплановий ремонт половини столичного повiтряного флоту.
  - Половини? Це не так уже й мало! - навiть хлопець зрозумiв, що озвученi цифри не вiдповiдають дiйсностi, але розвивати тему не став, а одразу перейшов до iнших тем. - Мiнiстр охорони здоров'я, що у вас?
  - У нас в столицi спостерiгається дефiцит седативних...
  Зачитування коротких доповiдей про стан справ розтягнулося майже на годину. Нагокi прекрасно розумiла, що ця нарада не має нiчого спiльного iз реальнiстю. Всi, кому треба, вже давно про все знають. Ця зустрiч лише показуха, формальнiсть так би мовити, вiд якої нiчого не залежить. Потрiбен тiльки привiд, щоб почати давати необхiднi вказiвки. Тому вона й не хвилювалася про наслiдки своєї витiвки. Що б вона тут i зараз не зробила, гiрше їй все одно не буде. А от якщо її все ж почують...
  - Мiнiстр внутрiшнiх справ, вам є що доповiсти?
  - Так, є! У зв'язку iз усiм вищесказаним, я пропоную ввести в дiю наступнi змiни до законодавства, - Нагокi заздалегiдь приготувала копiї свого проекту i попросила слуг передати їх присутнiм. - В першу чергу - радикально реорганiзувати увесь департамент правопорядку, спростити закони кримiнального характеру i повернути фiзичнi покарання: вкрав або щось зiпсував - залишишся без пальцiв, завдав комусь фiзичну шкоду - без руки, убив - смерть на мiсцi. Можна також залишити примусовi роботи для компенсацiї збиткiв. Щоб ефективно дiяти в нових умовах вулицi потрiбно буде ввести i нову посаду. Таким чином ми зможемо лiквiдувати цiлий ряд збиткових у нинiшнiй ситуацiї структур, таких як тюрми...
  - Стривайте, що це в бiса таке? - першою вигукнула мiнiстр юстицiї, - Ви зараз повторюєте нам все те ж саме, що коїть банда самозваних суддiв! Ви що, хочете узаконити їхню дiяльнiсть?
  В кабiнетi запанувала тиша. Усi квадратними очима дивилися на божевiльну, яка насмiлилася запропонувати таке нахабство. Проблема була не в тому, що вона хотiла знайти спiльну мову iз Суддями. Проблема полягала в озвучуваннi цiєї iдеї. Тут же усi такi чистенькi, iз кримiналом не пов'язанi. Принаймнi зв'язок iз ними пiдтвердити не вдасться. А тут хтось публiчно пропонує пiдтримати їх - нечувано!
  - Ваша задача - лiквiдувати ту банду самозваних суддiв, що наводить жах на громадян нашої держави, а не прогинатися пiд них!
  - А що тут такого? - демонстративно здивувалася Нагокi, потягнувшись до свого тубуса, - Досi це прекрасно спрацьовувало. На минулому засiданнi Ви саме так i зробили, коли в порт перестали впускати кораблi iз...
  - Панi Нагокi, скажiть правду, скiльки вам за це заплатили? Чи вас шантажують?
  - Хочете правду? Тримайте вашу правду, - мiнiстр дiстала цiлу пачку звiтiв, i кинула їх на стiл, вiд чого папери роз'їхалися по всiй стiльницi, - Це все результати дiяльностi Суддiв за останню нiч. I я ще не беру до уваги повiдомлення iз сусiднiх мiст, де нашi броньованi друзi також засвiтилися. У мене фiзично не вистачає людей, аби бодай зафiксувати iнцидент, не кажучи вже про розслiдування. А найсумнiше тут те, що люди починають їм довiряти.
  - Кому, злочинцям?! Та їх самих за це треба...
  - Може спробувати їх дискредитувати? - задав хтось питання.
  - Вже пробували. Суддi пройшли увесь ланцюжок, починаючи вiд виконавцiв i закiнчуючи iнiцiатором, який i подав цю iдею, ще до того, як ту провокацiю органiзували.
  - Значить їх хтось проiнформував. Iнакше пояснити таку обiзнанiсть неможливо.
  - Тодi у них є iнформатори у всiх державних структурах, бандах, забiгайлiвках, притонах... Взагалi - скрiзь. Навряд чи навiть служба внутрiшньої безпеки навiть у кращi часи мала такi можливостi. Ви все ще хочете iти з ними на конфлiкт? Все, що ми можемо - зробити хорошу мiну при поганiй грi, нiби все так i було задумано. Гадаю не варто пояснювати, як в очах звичайних людей виглядатиме спроба протидiї Суддям.
  - Годi їх так називати! Вони самозванцi! - знову почала закипати мiнiстр юстицiї, - Звичайнi самозванцi, якi шантажем та пiдлiстю спершу задурили голови громадянам, а потiм скористаються цим, аби захопити владу!
  - Ну то залучайте армiю, бо ситуацiя уже давно вийшла за межi моєї юрисдикцiї!
  - До речi дуже слушне зауваження, - мiнiстр зовнiшнiх справ повернулася до своєї колеги. - Чому цього не зробили ранiше?
  - Ми вже залучили мiський гарнiзон, i ось що з того вийшло, - представник збройних сил зi свого боку теж дiстала якiсь папiрцi й помахала ними на виду у всiх, - Один iз них легко зупинив цiлий загiн. Зупинив, а не вбив! I це вони ще не бралися за зброю. Ми не знаємо нi їхнiх можливостей, нi бодай приблизної кiлькостi. Ми навiть слiдiв їхньої присутностi знайти не можемо, а ви хочете ще й армiю сюди вплутати.
  - Хочете сказати, що вашi солдати не вистоять?
  - Солдати вистоять. Не вистоїть держава. У нас i так повно сусiдiв, якi так i чекають моменту, коли ми почнемо вiдводити свої вiйська.
  - Пiдтримую. Це тiльки покаже нашу слабкiсть перед нашими закордонними партнерами, а у нас i так з'явилася цiла купа недiйсних контрактiв...
  Нагокi дивилася на цей балаган, що почався в кабiнетi з її подачi. На якусь мить маски злетiли, показавши тих, ким цi люди мали бути насправдi. Не справжнiх мiнiстрiв, якi прийшли вирiшувати нагальнi проблеми держави, а людей, що прикривають iнтереси лише своєї фракцiї. Розгублений Кумо тiльки переводив погляд мiж мiнiстрами, нi слова не розумiючи iз почутого. Подумки посмiхнувшись, Нагокi вiдкинулася в крiслi. Яким би не був результат сьогоднiшньої зустрiчi - гiрше їй все одно не буде. Навряд чи корона зважиться на запропонований крок. Нi, мiнiстр на це навiть не розраховувала. Надто зухвало виглядав її проект. Насправдi вона думала про iншу силу. Так, її точно почують. Вже почули - в цьому Нагокi була впевнена. Суддi знають все про всiх. I коли корона не встоїть, то нова влада точно не пропустить того, хто став на її бiк ще до падiння попередникiв. Треба тiльки налагодити з ними контакт. А якщо вдасться повернути того унiкального артефактора, що одним махом поставив на вуха усю столицю - буде взагалi прекрасно. З таким аргументом вона точно не пропаде.
  
  ***
  
  Прикрутити вiсь до вилки. Спробувати на мiцнiсть. Знайти трiщину. Зняти вiсь. Почекати, доки набереться потрiбна кiлькiсть клею. Залити проблемне мiсце клеєм. Стиснути. Почекати чотири хвилини. Знову прикрутити i спробувати на мiцнiсть. Взяти наступну деталь. Повторити... I ось так уже чотири години сиджу, намагаючись злiпити докупи те, що залишилося вiд мотоцикла. Клятi крикуни не тiльки погризли колеса, але й розтрощили раму. Одним ударом! Страшно подумати, що було би зi мною. В таких умовах треба користуватися не мотоциклом, а як мiнiмум - броньовиком. А ще краще - танком! На жаль вилученої з нанiтiв енергiї буде недостатньо, аби бодай зрушити з мiсця таку махину. Менi й самому довелося перейти на бiо-реактор, залишивши ефiрнi генератори для живлення найбiльш ненажерливих систем, типу камуфляжа та IНКа. Арчера теж довелося вiдключити, скинувши керування дронами на себе. Подумав узагалi його демонтувати, все ж його модулi тварюки теж пошкодили, але махнув на це рукою - важить не багато, а часу на вiдключення пiде...
  Оглянувши подвiр'я табору, помiчаю на собi пiдозрiлий погляд парочки авантюристок. Одна без великого пальця на руцi, друга шкутильгає на праву ногу й одноока. Дивно, але тiльки цi двоє звернули на мене увагу. Усiм iншим такий незвичний гiсть був до лампочки. Вiхола пояснила, це 'гостi' iз континенту. Певно представники розвiдки, або iнших структур. Спробували втертися в довiру до диких авантюристiв. Але оскiльки там, за бар'єром, про Мертвi землi та їхнє населення ходить просто величезна кiлькiсть слухiв, то i образ авантюриста-новачка у них склався не зовсiм правильний. В цьому таборi є неписане правило: прийшов - покажи себе. Сходи на якусь тварюку за частинами її тiла, на того ж крикуна, або зроби iще щось не менш вражаюче. I обов'язково в компанiї, щоб свiдки могли пiдтвердити побачене. Насправдi ж це правило слiд трактувати дещо iнакше, але це пояснюють тiльки тим, кого запрошують. Часом бувають i такi, хто все зробив правильно сам, без пiдказок. Саме з них i беруть приклад усi новачки, i розносять байки по усiх Мертвих землях. Але значно бiльше тих, кого не запрошували i вiн провалився. Не тому, що не виконав завдання, а тому, що показав себе не так, як того очiкували авантюристи. Цi двоє були саме з таких. Пiзнiше вони й самi зiзналися, що їх сюди вiдправили за провинностi перед начальством. На розвiдку, ага. Вони i сюди ледве добралися, а з такими травмами до цивiлiзацiї тепер просто не дiйдуть. Виганяти їх не стали, спихнули на бiдолах усi господарськi клопоти, але в коло авантюристiв їм бiльше ходу немає. Що цiкаво, одна iз них другу перед випробуванням не попередила, хоч та й була їй землячкою.
  Про все це я дiзнався пiд час чаювання з Вiхолою. Коли я запитав її, чому вона менi це розказує, вона пояснила, що я i себе показав, i свiдкiв - повний табiр. Тому мене прийняли без питань. Ще б пак - нiхто не захоче бути недругом того, хто на твоїх очах перебив п'ятiрку крикунiв. Сама ж вона пропонувала менi приєднатися до неї в походi до... Я навiть не можу повторити назву того мiсця, куди вона зiбралася йти. Здається це якась ущелина у двох днях пiшого ходу на пiвнiч вiд табору. Звiдти останнiм часом постiйно пре усяка небезпечна живнiсть, i працювати стало небезпечно. Потрiбно засипати вихiд iз ущелини, але немає нiяких гарантiй, що тварини не подолають цю перешкоду. Менi щось у цiй розповiдi здалося дивним, i я вирiшив уточнити кiлька моментiв. I не даремно. З'ясувалося, що звiдти приходять не лише тварини, але й старателi разом iз вiйськовими. Поцiкавився, що я з цього матиму? А нiчого! За спасибi хотiли на менi виїхати. Тому й вiдмовився. Якщо по дорозi назад буду мати час - зазирну i допоможу. Але не ранiше. Ще й перепитав їх, чи не образилися вони на мене за мою вiдмову? Нi-нi-нi, все нормально, нiхто нiкого нi до чого не змушує! Ну то й добре, що ображених немає, бо вони довго не живуть. Перечити менi вони не стали, якось дивно поглядаючи на майже повнiстю сиве волосся на моїй головi. Подякував за гостиннiсть, натягнув назад шолом i пiшов вiдновлювати свiй транспорт. Так i просидiв бiля нього мало не до самiсiнького ранку.
  Коротше, лiплю я свiй самокат, нiкого не чiпаю, аж раптом чую: короткохвильовий дiапазон заворушився. Залишивши компресор збирати матерiал, я поспiшив на найближчу вежу. Попри вiдсутнiсть тут активних користувачiв ефiру, аномалiї створювали не менше, а то й бiльше перешкод. Закинувши волосiнь на сусiднi вежi й створивши таким чином подобу приймальної рештiки, я почав налаштовуватися на зв'язок. На перебiр каналiв та способiв шифрування знадобилося кiлька хвилин, але якiсть зв'язку все одно була погана.
  - Все, чую нормально, - нарештi перейшов я на двостороннiй зв'язок. - Як справи?
  - Не дуже. Тобi до гори ще далеко?
  - А бiс її знає, тут видимiсть паршива. Якщо вiрити картi, то на колесах доберуся впродовж доби. А що сталося?
  - Розвiдники передали, що Шатерей починає мобiлiзацiю. Бахарен за згодою Лашури почав нарощувати присутнiсть своїх вiйськ бiля Святої землi.
  - А сама Лашура в цей час переховується i збирає сили для боротьби iз узурпатором... - я задумався, поглядаючи на карту. - Скiльки у мене часу?
  - День-два. Можливо три, якщо пощастить. Я думав, що спершу вiн вiдкриє прохiд на Землю, аби отримати пiдкрiплення, але...
  - Розумiю. Нiхто не захоче дiлитися владою, коли ти майже володар всього свiту.
  - От i я про це, - Псих на секунду замовк. - Слухай, а ти не в курсi, чого це Тафiя почала мобiлiзацiю? У нас на кордонi вже другий день провокацiї. Не минає й години, аби хтось не 'заблукав' на нашу територiю.
  - То щурi з корабля тiкають. На мене в Тафiї мафiя наїхала, ну от я їм i залишив сувенiр. Перемкнув, так би мовити, увагу.
  - Чуєш ти, сувенiрчик! У нас i так проблем вистачає, а ти ще й вiйну менi пiд боком органiзував!
  Довелося йому розказувати все, що я накоїв. Псих обурювався, лаявся, i водночас захоплювався моїми 'подвигами'. Вочевидь у нього теж давно руки свербiли влаштувати щось подiбне. Я скинув йому контакти тактичної мережi, щоб Псих був в курсi подiй. Заразом зв'язався iз Суддею i наказав посилити свою присутнiсть у прикордонних районах, щоб матерiал за кордон не втiкав.
  - А порушникiв можете страчувати на мiсцi, все одно Тафiя вiд них вiдхреститься, а Суддя їх потiм на матерiали розбере.
  - Суддя? Ти ще одного Скайнета змайстрував?! - Псих спершу занепокоївся, але через кiлька секунд бурчати, - Спочатку Воїн, потiм Аналiтик, тепер Суддя... Ти що, власну iмперiю будувати зiбрався?
  - Просто захотiв навести лад. Ти навiть не уявляєш, як гидко менi було там знаходитись. У мене не було часу вибивати лайно з кожного iдiота, що крутиться пiд ногами, тому я й переклав цю роботу на дронiв. Ти ж знаєш мiй принцип: технологiї можуть вирiшити все. Ти ж не станеш обробляти велетенське поле за допомогою тисячi лопат i копачiв? Краще для цього взяти трактор. Ось так i тут.
  - Хоч би називав їх по-нормальному, - буркнув Сайкс, нiби прочитавши мої думки..
  Тут вiн дiйсно правий. Ну не виходить в мене давати своїм творiнням оригiнальнi iмена. Зазвичай я орiєнтуюсь на функцiю: хто чим має займатися - так i називається. Коротко i лаконiчно.
  - Ще нiхто не скаржився. I взагалi, закрили тему.
  - Тодi повертаємося до попередньої. Ти де зараз?
  - У таборi авантюристiв.
  - Це в глибинi Мертвих земель?
  - Так. Трохи поцапався iз мiсцевою фауною, тепер ремонтую транспорт.
  - Даремно до людей вийшов. У тебе на кожнiй зупинцi якiсь пригоди трапляються. В обов'язковому порядку.
  - Ну чому ж? Тут народ цiлком адекватний. Хiба що трохи цинiчний i постiйно хапаються за зброю. Коротше, жити можна. А одна взагалi якимось чаєм пригостила. Мовляв, спiльне застiлля зближує колектив, бла-бла-бла...
  - Хм? - на тому боцi на секунду запанувала тиша, а потiм Псих задав несподiване питання, - До чаю щось давали?
  - Так, цукрову тростину, трохи сухарiв та якiсь сушенi фрукти.
  - Ти ж вiдмовився? - щось у мого друга голос дуже напружений.
  - Чому це? Згриз усе, що було в тарiлцi. Менi зараз кожна кiлокалорiя на вагу золота.
  У вiдповiдь почулися прокльони i звук ударiв. Здається Сайкс трохи не в собi. Почекавши, доки вiн заспокоїться, я поцiкавився у нього причиною такої реакцiї. Марно - вiн все ще був далеко вiд радiостанцiї, щоб мене почути. Зате добре чувся дзвiн розбитого посуду. Хвилини через три Псих нарештi взяв себе в руки.
  - Слухай мене уважно. Зараз ти пiдеш, i прирiжеш цю сучку.
  - Яку? I чого це я маю щось для тебе робити?
  - Ти бачив її руки? - Сайкс говорив тихо, i я розумiв, що вiн ледве стримується. - В неї лiва долоня повинна бути у шрамах. Найбiльший iде вiд великого пальця через кисть до мiзинця. Правильно?
  Як виявилося, Псих дуже добре знав цю особу. Коли в ельфiйському лiсi з'явився постiйний правитель, один iз кланiв вирiшив прибрати його чужими руками. Для цього найняли вбивцю з-за кордону. В iдеалi потрiбно було повнiстю лiквiдувати королiвську сiм'ю. Точнiше спершу кiллер розбирається iз жiночою частиною, а потiм сам вбивається об монарха. Обурений таким пiдступним нападом правитель iде вiйною на заздалегiдь вказаного винуватця, а там, залежно вiд ситуацiї, або воює на користь клану, або героїчно гине. Iдеальний план, який не витримав зiткнення iз реальнiстю. Перед операцiєю ця особа проникла в житло монарха пiд виглядом купця, пропонуючи рiдкiснi товари. Поспiлкувалася, розвiдала територiю, пiдготувала шляхи вiдходу. А потiм заявилася пiд ранок, коли Псих повертався iз затягнутого засiдання. Якимось неймовiрним чином, насправдi за допомогою сигналiзацiї, король дiзнався про проникнення i уже через хвилину завалився у сiмейну спальню в бронi й зi зброєю в руках. Кiллер же, чудом вислизнувши зi смертельної хватки короля поспiшила покинути мiсце злочину. Вибух i димова завiса врятували втiкачку вiд правосуддя. Можна було б кинутися в погоню, але було вже пiзно - на руках у Психа залишилися дружина i донька зi смертельними дозами отрути в кровi.
  Ця сумiш була Сайксу добре вiдома - самого не раз нею травили. Таку навiть синтетична печiнка ледве виводить. Спершу жертва вiдчуває онiмiння в кiнцiвках, а через кiлька хвилин легке поколювання переростає в страшний бiль, що поступово розповзається по всьому тiлу. Кожен рух, кожен подих для жертви перетворюється на тортури. Розроблена саме на такий випадок протиотрута мала зберiгатися у всiх аптечках королiвського комплексу. Але її не виявилося нiде. Навiть у власних запасах пломби на пляшках були зiрванi, а всерединi знаходилося щось явно не лiкувальне, хоча й iз дуже схожим запахом.
  Врятувати доньку було просто. Власнi больовi вiдчуття тодi його мало цiкавили. Одне дiло, коли iз твоєї плотi силомiць видирають усi дбайливо вживленi в тканини й вкрученi прямо в кiстки й хребет iмпланти. I зовсiм iнше, коли ти це робиш сам, з власної волi, готовий до цього. Значно неприємнiше було одягати костюм на свою доньку. I без того доведена до краю, вона могла просто померти вiд больового шоку. На щастя час iще був, чого не скажеш про дружину. Морелетта уже перейшла в ту стадiю, коли допомагати пiзно. Все що залишалося - тiльки полегшити її страждання. Вiн схилився над своєю дружиною, що несамовито верещала вiд болю, не здатний зробити єдине, що мiг. Рука просто вiдмовлялася пiдняти нiж. Все, на що його вистачило - перетиснути сонну артерiю. Через кiлька хвилин королева затихла у нього на руках.
  Так вiн втратив дружину, а його дочка на довгi роки опинилася замурована у саркофазi нанокостюма. Усiх винуватцiв тодi вирахувати так i не вдалося. Лише через три мiсяцi, коли йому стали обережно натякати на шпигунiв такого нахабного сусiднього королiвства, вiн дозволи собi трохи спустити пар. Чисто так, для виду, щоб побачити, кому це вигiдно. Пар вiн спустив як слiд. Прямо в квартал клану. Вiд бойового газу не сховався нiхто. Клан вимер у повному обсязi. Тiльки Сайксу вiд цього легше не стало. I тут виявляється, що головний виконавець в межах досяжностi!
  - Ох, Сайкс, вмiєш же ти зiпсувати настрiй.
  - Це було очiкувано. Я ж тебе знаю, ти будь-де в пригоду влiзеш.
  - Чому ти так впевнений, що це вона? Ти ж її навiть не бачив?
  - Мертвi землi це єдине мiсце, де можна заховатися. Там кожен другий вiд шибеницi втiк. До того ж чай, яким вона тебе пригощала, явно був iз сюрпризом. Ти свої харчi одразу розщеплюєш, тому мiг не помiтити, що деякi компоненти у поєднаннi зi шлунковим соком утворюють легкий наркотик, вiд якого жертва стає бiльш пiддатливою, знижується критичнiсть мислення. Щоб правильно пiдiбрати дозу потрiбнi специфiчнi знання, iнакше органiзм швидко позбавиться отрути природним шляхом. Все точно так, як тодi... Подумай, навiщо ти їй здався? Раптом вона зараз взяла на тебе замовлення?
  - Ми зустрiлися випадково. Вона не могла знати, що я тут зупинюся. Нiхто не знав, навiть я сам. Ти б про неї теж не дiзнався, якби я не розказав про чай.
  - Свiт тiснiший, нiж ти можеш собi уявити. А про тебе вона могла знати зi спискiв замовлень. Книга Бiнго, здається. Ти у розшуку давно, нагорода за твою голову солiдна, тому рiзноманiтнi гiльдiї зацiкавленi у полюваннi на тебе. Я бiльш нiж впевнений, що сама вона нападати не збирається, а просто чекає на прибуття пiдмоги... - Сайкс на секунду замовк, i продовжив, уже тихiше. - Прошу тебе - поспiши, поки вона знову кудись не втекла,
  - Я все ще сумнiваюсь.
  - Тобi мало мого слова? Тодi зроби це по-своєму. Технологiї вирiшують все? От i вирiши цю проблему. Псих, кiнець зв'язку!
  Згорнувши антену, я спустився вниз. Менi треба було все ретельно обдумати. Вимога... Нi - прохання Сайкса було для мене дуже несподiваним. Я нiколи не був кiллером. Просто так вбити когось, навiть якщо менi усi будуть казати, що це погана людина, я не можу. Перш за все я мушу на власному досвiдi в цьому переконатися. Як то кажуть: довiряй, але перевiряй. Щось глибоко всерединi мене казало, що так буде правильно. Тiльки впевненостi все одно не додалося. Це не мiй бiль, не моє бажання, i навiть не потреба. Просто прохання друга, пiдкрiплене тiльки його словами. Навiть якщо я дiзнаюся, що вона дiйсно винувата - чи зможу я пiдняти на неї руку?
  Завмерши над черговою трiщиною в рамi, я перевiв погляд на стиснуту мiж пальцями капсулу iз фiксуючою сумiшшю. Якщо трiщина давня i встигла забруднитися пилом, то як би ти її не заклеював, користi вiд цього не буде. За першої ж нагоди ця заплатка одразу вилетить. Схилившись над мотоциклом я подув через респiратор на пил i почав заливати пошкодження. Вирванi волокна пiд вагою клею пригиналися униз, сплiтаючись у кривий шов i заповнюючи собою порожнечу. Через кiлька хвилин можна буде вiдпустити. Чи вiдпустить Сайкса, якщо десь там, за горизонтом, помре людина, з якою вiн стикався один-єдиний раз в життi? Можливо. А можливо й нi. Менi приємно точно не буде. Щойно я прибрав руки, як матерiал деформувався i з гучним трiском корпус луснув. Внутрiшня напруга закiнчила те, що не зробили Крикуни. Тримаючи в руках розiрвану навпiл деталь я подумав, що як би я того не прагнув - не все можна вирiшити за допомогою технологiй. Особливо, якщо проблема всерединi.
  
  ***
  
  З кожним днем самопочуття Маста погiршувалося. Кажуть, що усi хвороби вiд нервiв. Мабуть, це був саме такий випадок. I причин для цього було декiлька. Одна iз них зараз накрила своєю тiнню його маєток, куди вiн був змушений перейти iз розбитої яхти. Ковтаючи чергову склянку дуже поживного i абсолютно не смачного вiдвару для вiдновлення сил пiлотiв, хлопець iз ненавистю зиркнув у вiкно, за яким в небо стирчала громада Вавилону. Через непередбаченi складнощi мобiльний форт надовго прописався практично в центрi Академiї, виступаючи єдиною бiльш-менш надiйною перешкодою мiж людьми та прихованою в надрах землi смертю. На його фонi iмений лицар уже не здавався абсолютним аргументом. Ранiше Маст вважав, що керувати цiєю машиною - честь. Лише обранi богинею могли змусити цих велетнiв рухатися. Такi люди були гордiстю будь-якої країни, другими особами пiсля монархiв.
  Вiдставивши уже порожню чашку, Маст почав натягувати свiй пiлотський костюм. Чоловiчий костюм пiлота - звучить як анекдот. Чоловiкiв до пiлотування взагалi не допускали. Для цивiлiзованого свiту це моветон. З них здували пилинки i захищали вiд будь-яких загроз, навiть побутових. Iнодi це неабияк дратувало. Але реальнiсть така, що без нього не обiйтися. Особливо в умовах, коли уся жiноча стать уже прив'язана до аристократiї клятвами, рабськими печатями, шантажем та iншими, не менш ефективними способами. Чоловiки ж вважалися товаром, у якого не може бути власної думки, тому й ставилися до них вiдповiдно. Вони були не зброєю, а ресурсом. Дуже цiнним, стратегiчним, але ресурсом. I тим приємнiше було показати цим сучкам, що вони помилялися.
  Коли батько наказав йому взяти керiвництво над представниками Ордену в Академiї, Маст одразу ж вхопився за шанс проявити себе. Показати, що вiн не фарфорова ваза. Усi iншi, завербованi ним чоловiки-пiлоти подiляли його погляди. Для них це була можливiсть вибити собi бiльше прав та привiлеїв, перетворитися iз товару на торговця. Однiєю iз офiцiйних цiлей Ордену i було виборювання для чоловiкiв-пiлотiв усiєї повноти прав. Звiсно ж це порушить систему мiжнародних противаг, i країнам доведеться пiдлаштовуватися до нових умов. На фонi таких реформ легко буде провести таємну операцiю, пiсля якої Дагмайєри зможуть диктувати свою волю усьому свiтовi.
  Принаймнi так Маст собi це уявляв. Вiн тодi навiть уявити собi не мiг, що буде порпатися в землi, нехай i за допомогою лицаря, наче звичайний землекоп! Лицар iз лопатою - це було щось за межами розумiння i здорового ґлузду. Але вибирати не доводилося. Пiсля фiаско iз вилученням артефакту тiльки лицарi були здатнi наблизитися до мiсця падiння Вавилона. Сам мобiльний форт теж виявився прикутим до землi. Не через отриманi в бою чи пiд час диверсiї пошкодження. Просто вiн став єдиною перешкодою на шляху високої температури та смертельного випромiнювання, виступаючи гiгантською кришкою для саркофагу, в якому й знаходився таємничий артефакт.
  О, артефакт... Це тема для окремої розмови. Схожий на бутон iз переплетених лiан чи щупалець, крiзь якi то тут, то там проступали химернi геометричнi конструкцiї, цей об'єкт випромiнював просто неймовiрну кiлькiсть тепла та якесь невидиме свiтло. Будь-яка жива iстота, потрапивши пiд цi променi помирала за хвилину. Матерiали, що тривалий час перебували в саркофазi, змiнювали свої хiмiчнi властивостi. Навiть прикритi щитами лицарi не могли довго там знаходитись. Чотири щойно отриманi машини витратили увесь свiй ресурс за якусь годину безперервної роботи, а один взагалi звалився на самiсiньке дно! Коли бiдолаху витягнули, машина була вже недiєздатна, а її пiлот помер вiд опiкiв на наступний день. Доводилося працювати короткими вилазками по однiй-двi хвилини, потiм здавати лицаря на повну очистку та подальше вiдновлення, а самому пересiдати на iншу машину, яку встигнуть привести до ладу. Навiть його елiтний 'Синiй вiтер' такими темпами скоро теж доведеться вiдправити на утилiзацiю. I так день за днем. Вiдволiкатися не можна. Завдання було поставлене чiтко: якнайшвидше дiстати артефакт, не пошкодивши його.
  З цього випливала друга причина - цю штуковину потрiбно було якось витягнути. Але вона не хотiла витягуватися. Спершу Маст подумав, що потужностi Вавилону недостатньо, але замiри показали, що артефакт ворушиться як i було задумано. Значить його щось тримає в шахтi. Якийсь замок. Отриманi iз архiвiв Святої землi вiдомостi вказували, що глибоко в надрах Академiї iснує Бункер - древнє пiдземелля. Якщо десь i є механiзм для вiдкривання цього замка, то тiльки там.
  В другiй причинi ховалася третя - невiдома iстота, що взяла пiд контроль увесь комплекс, щойно його попереднi власники втекли. Усi пiдземелля Академiї перетворилися на смертельний лабiринт, наповнений рiзноманiтними пастками та аномалiями. Iз десяти вiдправлених туди команд повернулися двi: однi злякалися, а iншi пробивалися назад iз боєм. Спроба взяти пiдземелля штурмом провалилася. Що б за напасть там не поселилася, вона повнiстю контролювала системи Академiї, та ще й постiйно перебудовувала пiдвладний їй простiр. Там, де вчора був прохiд, сьогоднi стоїть стiна. Iз тих же архiвiв стало вiдомо, що ця штука нежива, хоча й має розум, i називається Модулем. Якщо вiрити отриманим вiдомостям, таких модулiв було багато, i усi вони створювалися для обслуговування велетенських комплексiв з'єднаних мiж собою камер, кожна з яких могла бути цiлою смугою перешкод, i усi вони могли перетасовуватись, наче карти в колодi. Через форму цих камер комплекс отримав умовну назву 'Куб'. Можливо це була така тюрма, або екзотичний спосiб страти. Враховуючи, що розташувався комплекс бiля такого потрiбного Масту об'єкта, вiн був схильний вважати, що у цiєї велетенської пастки зовсiм iнше призначення. Наприклад проведення якогось експерименту. До того ж це пояснювало, чому Церква сама й досi не скористалася артефактом в особистих iнтересах. Радувало лише те, що цей Модуль досi не змiг покинути пiдземелля, i взагалi не показувався на очi.
  Дану перевагу з лишком компенсувала четверта, така ж нежива причина - механiчнi убивцi. Нещодавно ситуацiя, здавалося б, переломилася на користь людей. Та членистоногi потвори хоч i залишили свої позицiї, нiкуди не зникли. Лише заховалися. Певно зрозумiли, що у прямому протистояннi у них надто мало шансiв, тому й перейшли до партизанської тактики. Один на один їх подолати було легко. За умови, що у тебе є бодай якась зброя, i ти бачиш свого ворога. Якщо ти його не помiтив - шанси приблизно рiвнi. Якщо ж ти не готовий до атаки, то з великою iмовiрнiстю павук подолає людину. Ось уже другу декаду вони ганяли святош по своїх же землях. Цi тварюки не люди, у них немає нi совiстi, нi моралi. Їм не потрiбно їсти, пити, їм навiть дихати не треба! Вони можуть засiсти будь-де, i чекати на жертву. Будь-яке примiщення, труба i навiть звичайне дупло в деревi стали потенцiйно небезпечними. Вiдкриваєш шухляду - будь обережним. Проходиш повз кущi - будь обережним. Навiть коли справляєш нужду - все одно слiдкуй за оточенням! Дагмайєр i сам двiчi стикався iз убивцями, але обидва рази йому вдалося вцiлiти завдяки власнiй параної. Втiм, навряд чи павукiв це зупинить. Вони швидко вчаться.
  Усе це не йшло нi в яке порiвняння iз п'ятою причиною. Бахарен Дагмайєр, його батько. Коли нiкому невiдомий пройдисвiт купив титул барона, нiхто навiть не пiдозрював, чим це обернеться для всього королiвства. Новоспечений аристократ виявився абсолютно не таким, як усi його колеги. Надзвичайно вольовий, жорсткий i безкомпромiсний, вiн легко нав'язував свою волю набагато сильнiшим за нього опонентам. Навiть просто знаходячись поруч вiн вибивав з колiї будь-кого. Тiльки дуже сильнi духом люди могли витримати його погляд. Або дуже дурнi. Звiсно ж аристократи намагалися прибрати таку незручну особу. Спершу намагалися зробити все за правилами, щоб нiхто не мiг пiдкопатися. Навiть вiдкопали найманцiв-чоловiкiв. Пiсля смертi четвертого дуелянта вирiшили перейшли до бiльш брудних прийомiв. Перший же удар став для ворогiв роду останнiм.
  Переступаючи через тiла щойно порiзаних викрадачiв, Бахарен пiдняв свого десятирiчного сина на ноги, потiм вклав йому в долоню ножа i вказав на одного iз недобиткiв. Це вiдчуття, коли нiж, неприємно шкрябаючи ребро, входить в груди ворога, вiн запам'ятав назавжди. Тодi ж прийшло i розумiння того, що на мiсцi небiжчика мав опинитися вiн сам. Що було далi, вiн запам'ятав погано. Отямився вже у столицi. Там вiн i дiзнався, що їхнiй родовий маєток спалили разом з усiма жителями. Як i ще парочку, i мiсцевий форт за компанiю.
  Легкий на спомин! Не встиг Маст натягнути костюм, як над проектором з'явилося зображення батька.
  - Вiтаю син. Як успiхи? - моторика зображення i звуки спiвпадали, значить сигнал нiхто не перехопив i не пiдробив.
  - Шахту майже розчистили, але в пiдземелля проникнути й досi не вдалося. Артефакт закрiплений десь пiд поверхнею фундамента. Я не ризикнув витягувати його силою, щоб не пошкодити...
  - Значить небеснi лицарi тобi вже не потрiбнi. Я забираю усiх. Замiсть них отримаєш двi трiади колiсних.
  Колiснi лицарi... Маст бачив, на що здатна саморобка Лашури. Навряд чи її мех вистоїть проти повноцiнного лицаря, але для iнженерних робiт вони пристосованi краще за бойовi машини. Звичайний лицар не може пiдняти в повiтря серйозний вантаж, а цi коротуни, хоч i не лiтають, можуть тягати на собi в кiлька разiв бiльшу масу, i значно стiйкiшi за рахунок широко розставленого шасi. Дивно, що батько одразу ж вiддає першi екземпляри йому. Певно виробництво iще не налагоджено, i в конструкцiї можуть бути дефекти, якi ще потрiбно виявити. Ну що ж, можна тимчасово пересiсти i на такий апарат, аби потiм краще знати його вразливi мiсця. Може вiд такого калiки вiддача буде слабшою, i йому не доведеться так часто пити це огидне зiлля.
  - Мого теж забереш?
  - Тобi все одно його мiняти.
  Ну звiсно, вiн завжди в курсi всього, що вiдбувається. Маст навiть не здивується, якщо батько знав властивостi артефакта задовго до того, як його витягли на свiже повiтря.
  - Планується щось серйозне?
  - Нiчого особливого. Треба розiбратися iз одним хлопцем.
  - Ти маєш на увазi Кейнсi? Залишили б його при собi - не шукали б зараз по всьому свiту, - Маст прикусив язик, не бажаючи розкривати свою обiзнанiсть у цiй справi, але батько лише вiдмахнувся.
  - Забудь про нього. Таких iдеалiстiв вербувати марно. У мене плани на декого iншого. Ти його уже бачив на змаганнях - в обладунках ходить.
  Батько на мить задумався, а Маст зрозумiв, що промахнувся. Вiн же ж за голову того Масаке заплатив кругленьку суму, а виявилося - даремно.
  - Може менi теж пiдключитися? - спробував вiн розiзнати бiльше, але...
  - Обiйдешся. Закiнчуй iз розкопками!
  - Слухаюсь.
  Проекцiя згасла ще до того, як вiн закiнчив фразу, залишивши юнака в темнiй кiмнатi. Маст так i не розгадав реальнi плани свого батька. Той нiколи не дiлився своїми думками iз сином, i показував тому лише кiнцевий результат. Зараз же iнтуїцiя пiдказувала, що намiри батька нiчим хорошим не закiнчаться. Принаймнi для самого Маста. Ранiше Бахарен нiколи так явно не iгнорував думку свого сина. Наче уже збирається його замiнити кимось iншим. Мабуть, це стало шостою, найголовнiшою причиною його занепокоєння.
  
  ***
  
  Стоячи над рештками свого мотоциклу, я тiльки й мiг, що проклинати себе за необережнiсть. Бачив же, що тут фон зашкалює! Мiг би здогадатися, що тут є якась заковика. А нi, дрон ще живий, значить i зi мною нiчого не буде. Так i сталося: я - цiлiсiнький. А от мотоцикл розвалився уже через хвилину. Як i сам дрон-розвiдник. Зрозумiвши, що потрапив у аномалiю, я вiдiрвав вiд мотоцикла два кофри i побiг назад. Ледве встиг покинути аномалiю, перш нiж та зiпсувала менi останнiх дронiв.
  Суцiльна стiна сiрого туману тягнулася на кiлометри в обидва боки. Достатньо було пройти метрiв сорок, i ти повнiстю ослiпнеш, настiльки густим вiн був. I при цьому вiн не розтiкався навколишнiм простором. Висоту замiряти також не вдалося - хмари над головою виявилися не набагато безпечнiшi за туман. Зате знайшлися магнiтнi лiнiї, по яких рухалася ефiрна маса. Трiангуляцiя за допомогою двох останнiх дронiв показала, що я бачу частину окружностi. Якщо накласти це на вiдому менi карту мiсцевостi, то мiй пункт призначення знаходиться прямо в центрi цiєї багатокiлометрової аномалiї. I уся ця радiсть була надзвичайно агресивна. Все, що туди потрапляло, дуже швидко розбиралося на простi сполуки й ставало частиною туману. Точнiсiнько так, як Болото бiля Академiї. Навiть я у хiмiчно iнертнiй бронi вiдчував себе некомфортно поблизу цiєї штуки.
  Не маючи iншого виходу, я знову увiйшов в туман. Дрони залишились сторожити бiля точки входу. По своїх слiдах дiйшов до майже повнiстю розчиненого байка i продовжив шлях до джерела випромiнювання. Навiть тут воно вiдчувалося, як робота якогось потужного радару. Враховуючи, що навколишнiй ефiр поглинає значну частину випромiнювання, центр аномалiї повинен походити на гiгантську пiкрохвильову пiч. Сумнiваюся, що там може хтось вижити, навiть якщо ховатиметься пiд землею.
  До речi про це: пiд поверхнею явно щось вiдбувається. Не зважаючи на забитi перешкодами сенсори, я явно бачу рiзницю температури мiж рiзними дiлянками землi. В одному мiсцi iнiй пiд ногами хрустить, а в iншому парить так, наче в банi сидиш. Газовий аналiзатор теж божеволiє вiд рiзноманiття складних сполук в атмосферi. Стало зрозумiло, чому авантюристи сюди не потикаються - вмiст вуглецю в повiтрi подекуди перевищував 30%. У повiтрi навiть з'явився запах сiрководню. Не розумiю, що вiн робить на такiй висотi, i чому не опускається нижче по схилу? До того ж рель'єф тут явно змiнився. Запечена до кам'яної мiцностi поверхня була розбита на невеликi пласкi дiлянки, що наче сходинки вели мене вперед. I що далi, то вищими вони стають. Я вiдчуваю, що пiднявся як мiнiмум на триста метрiв, порiвняно iз табором. Все частiше доводиться задирати ноги, а подекуди й вистрибувати на наступну дiлянку. I головне - усi вони абсолютно горизонтальнi й рiвнi. Немає жодного натяку на ерозiю грунту. Таке враження, що тут абсолютно немає нi опадiв, нi вiтрiв. Зупинившись на секунду я прислухався: абсолютна тиша! Вiтру й справдi немає. Якби не вiдлуння моїх крокiв, я би мiг подумати, що мене запхали в депривацiйну камеру. Трохи подумавши, я зменшив жорсткiсть своєї пiдошви, а поверхню костюма зробив бiльш еластичною. Якщо навколо тихо, то й менi шумiти не варто.
  Поступово туман ставав все густiшим. Вiзуально я не бачив абсолютно нiчого вже на вiдстанi кiлькох метрiв. Трохи простiше було орiєнтуватися в iнфрачервоному спектрi, якщо поруч не було нiяких випаровувань. Найбiльш прозорим був ультрафiолетовий дiапазон, але потужностi вiзора вистачало лише на десять-двадцять метрiв. Довелося зупинятися й писати програму для обробки даних iз рiзних типiв сенсорiв. Сюди ж прив'язав i сонар, попередньо пiдкрутивши його для роботи в розрiдженому середовищi. Пiсля кiлькох невдалих спроб я отримав щось схоже на систему доповненої реальностi, яка вимальовувала перед очима контури навколишнього простору. На жаль вона була не досконала, i працювала iз деякою затримкою. Для походу це не критично, але в бою я на неї покладатися не стану.
  А тим часом схил ставав все крутiшим. Менi уже доводилося пiдтягуватися нагору, аби пройти кiлька метрiв i знову впертися в стiну. В якийсь момент менi це набридло, i я знову почав перекроювати костюм пiд новi умови. На долонях, лiктях, животi, колiнах та на черевиках з'явилися альпiнiстськi кiгтi, а решта повехрнi костюма набула шершавостi тигриного язика. Було навiть бажання зробити собi гак-кiшку, але фабрикатор згинув разом iз мотоциклом, а синтезована мною волосiнь розщеплювалася туманом за секунди. Доводилося дряпатися своїми силами. Запечений ґрунт поступово змiнився каменем. Навiть не каменем, а чимось схожим на пiщаник. Ризик обвалу був доволi високим. Я не хотiв зiрватися вниз, але вибору не було. До цiлi залишалося кiлометрiв вiсiм по горизонталi, не бiльше. Але замiсть рухатися вперед, я мусив лiзти кудись вгору. Коли висота над рiвнем табору склала бiльше кiлометра, я почав хвилюватися. Кут пiдйому складав майже п'ятдесят градусiв, i поступово зростав.
  I ось, коли я залiзав на чергову платформу, мiй вiзор на самiсiнькому краю видимостi вихопив iз туману якусь вiдмiннiсть у ландшафтi. Припинивши пiдйом, я рушив у потрiбному менi напрямку. Рухатися по горизонталi, тим бiльше по таких зручних майданчиках, було значно швидше й простiше, а тому незабаром я був поруч. Залишається тiльки обiйти скелю i я побачу... Сходи? Можна було пройти всього кiлька сотень метрiв вбiк i пiднiматися з комфортом, а я увесь цей час дряпався, наче дурень, по скелях! Пiдiйшовши ближче бачу, що сходинки зовсiм маленькi. Навiть не на усю довжину стопи, i на рiзнiй висотi. Iдуть пiд кутом до схилу, а значить метрiв через сто по вертикалi я б i так на них натрапив. Поверхня зiтерта, що вказує на часте користування ними. Не буду i я вiдмовлятися вiд запропонованого маршруту.
  Iду, вiд нiчого робити почав рахувати сходинки. Збився на восьмiй сотнi. Вирiшив скористатися альтиметром. Мiй бортовий не дуже точний, але дозволяє хоча б якось орiєнтуватися у висотi. Поверхня пiд ногами стає все бiльш вологою i слизькою. Якщо зiрвуся, то попри усю мою мiцнiсть до пiднiжжя долетять тiльки мої залишки. Навiть поручнiв немає, щоб вхопитися. Тому кожен крок доводиться уважно промацувати. Чiпляюся за все, що бачу.
  На висотi двох кiлометрiв туман плавно перетворився у мряку. Ще через пiв сотнi метрiв з'явився вiтерець, i що вище я пiднiмався, то сильнiшим вiн ставав. Я мусив докладати зусиль, щоб утриматися на поверхнi. Видимiсть практично нульова - уся ця гидота летить менi прямо в пику. Фiльтри респiратора забитi наглухо. Мушу використовувати поверхневий газообмiн. Це неефективно, проте допомагає вiддiляти кисень i азот вiд iнших хiмiчних елементiв. Швидкiсть пiдйому суттєво впала.
  Двi двiстi - мряка iз вiтром залишилася унизу. Бачу згори, якi вихори бушують бiля скель. В цьому мiсцi повiтряний поток роздiляється. Жовтувато-сiра маса, наче в кухонному мiксерi, вирує прямо у мене пiд ногами. Над головою, в якихось сорока метрах, закручуються вже звичайнi хмари, тiльки в iнший бiк. Сам же вiдчуваю себе сиром мiж двома скибками хлiба. Користуюся паузою, щоб очистити фiльтри i вiдкалiбрувати вiзор.
  Двi триста - вiтер майже вiдриває мене вiд скелi. Ледве повзу вгору. Скеля стає все бiльш крутою. Вiд перепадiв тиску утворюється конденсат, який перекриває огляд. За усiма виступами в повiтрi нiби тягнуться iнверсiйнi слiди. Кiлька разiв перетинав їх, мало не полетiв униз.
  Двi триста сорок - в атмосферi бiльше немає нанiтiв. Просто чисте повiтря. Вiтер дуже холодний. Дихати стає важко. На дисплеї перед очима знову з'явилися iндикатори витривалостi носiя. Давно такого не було. I тут IНК сповiстив мене про отримання сигналу.
  - П...х вик....ає Туриста. Вi...вiдай!
  - Чую погано. Повтори, - я завмер, скануючи частоти i викидаючи в простiр волосiнь антени.
  - По...рюю, П..их викликає Ту...та!
  - Говорить Турист. Оптимальний прийом на частотi 3-3-1. Як чуєш?
  - Тепер нормально. Чому на зв'язок не виходив?
  - Потрапив у глуху зону. Зараз знаходжуть на висотi двох кiлометрiв, порiвняно з точкою нашої висадки, - я помiтив, що вiтер починає замотувати волосiнь за скелi, тому продовжив лiзти вгору.
  - Ти вже бiля гори?
  - Можна сказати - на нiй.
  - Знайшов щось цiкаве?
  - Нiчого. Таке враження, нiби окрiм скель тут бiльне нiчого немає.
  - Ясно. А як щодо мого прохання? Ти прикiнчив ту сучку?
  - Ну...
  Розповiдь друга тодi надовго вибила мене з колiї, i я мало не до самiсiнького ранку прокручував у головi ситуацiю. Потiм подумав, що вбити людину я завжди встигну, тому вирiшив схитрити. Дочекавшись, доки вона вiдiйде, я пiдкинув їй у лiжко автоматичний iн'єктор, заряджений кiлькома капсулами iз отрутою. Цей гаджет я розробляв для лiквiдацiї особливо важливих осiб. Завбiльшки з хруща, вiн мiг майже безболiсно ввести токсин або iмплант в тiло жертви, а потiм тихенько самознищитись. Була навiть його мобiльна модифiкацiя, здатна пересуватися зi швидкiстю один метр за хвилину по будь-яких шершавих поверхнях, але вона надто велика й вимагала безпосереднього керування, а менi затримуватися було небажано. Уже вiд'їхавши вiд табору на кiлька кiлометрiв менi вiд залишеного там спостерiгача прийшло пiдтвердження, що завдання виконано i пристрiй самолiквiдувався. Залишається тiльки передати частоти й коди доступу Сайксу - нехай сам розбирається. А щоб вiн точно знав, кого збирається вiдправити на той свiт, я поставив умову: сигнал на лiквiдацiю вiддається лише пiсля того, як камера спостерiгача протримає жертву в кадрi не менше хвилини.
  - I не розказуй менi, що технологiї не можуть вирiшити будь-яку проблему! Лови пакет. Буде тобi персональна помс... Бл...
  Моя рука пройшла крiзь камiнь i я на мить втратив рiвновагу. Добре, що тримався мiцно. Лише заново вчепившись за скелю, я змiг перевести подих. В такi моменти вiдчуваю себе дуже навiть живим. Особливо, коли є висока ймовiрнiсть перестати таким бути.
  - Що сталося? - на тому боцi захвилювався Псих.
  - Здається знайшов, що шукав. Це мiраж, - моя рука знову без перешкод пройшла крiзь камiнь, залишаючи пiсля себе ледь помiтне викривлення, наче на поверхнi води. - Iлюзiя закриває прохiд.
  - Що за ним?
  - Нiчого, - я просунув голову на iнший бiк, i зрозумiв, що таки досягнув вершини. - Просто вихiд до вершини гори. Але тут немає ефiру, щоб робити з нього зображення.
  - Не зупиняйся. I розказуй про все, що бачиш. Я повинен знати, що там вiдбувається.
  - Добре, - зiтхаю, продовжую свiй шлях, намацуючи поверхню пiд iлюзiєю. - Лiзу далi. Край верхiвки обтесаний вiтрами. Схоже це столова гора. Голограма робить її вищою. Тут багато камiння i холодно. Значно холоднiше, нiж ззовнi.
  - Бар'єр цефiв?
  - Схоже на те.
  Гора й справдi була незвичайною. Здавалося, що цей шматок поверхнi просто видiлили й разом витягнули вгору, наче у якомусь редакторi. А iлюзiя створює враження, нiби схил в кiлька разiв вищий, ховаючи вершину вiд стороннiх очей. Штормовий вiтер перешкоджає повiтрянiй навiгацiї, а постiйна хмарнiсть не дає роздивитися об'єкт iз великої вiдстанi. З внутрiшнього ж боку це виглядає як така ж скеля, тiльки з iнвертованою текстурою. Ти наче у якiйсь вiдеогрi дивишся на об'єкт зсередини. I водночас ловиш пикою вiтер з боку, здавалося б, глухої стiни. Уся ця декорацiя створювалася за допомогою решiтки проекторiв, виставлених уздовж усього обриву. Чимось вона нагадувала древнi загоризонтнi радiолокацiйнi станцiї, що будувалися в часи холодної вiйни. Тiльки тут будiвельниками виступали явно не люди. Каркас споруди складався iз секцiй бурових комплексiв цефiв. У вiйськах їх прозивали 'тентаклями', 'щупальцями' i просто 'трубами'. Цi могутнi машини могли пронизувати земну кору зi швидкiстю пiшохода, i тримати на собi просто неймовiрнi навантаження. Особисто я вважаю, що вони не такi вже й мiцнi, просто компенсують частину цих навантажень за допомою своїх гравiтацiйних генераторiв. Бо коли я позбавляв їх живлення або пошкоджував одну iз секцiй бiля основи, то уся ця радiсть сипалася на землю як картковий будиночок. Судячи iз закам'янiлого пилу на стиках, ця конструкцiя стоїть тут дуже давно. Намагатися визначити їхнiй вiк безглуздо - цефи вмiли будувати. Їхнi творiння продовжують працювати навiть через тисячi рокiв.
  Цефалоподи... Давненько я про них не згадував. Якщо вiдкинути особистi почуття, то це дуже цiкавi iстоти. Називати їх завойовниками було не дуже коректно. Просто у випадку iз Землею вони проґавили свiй момент, не прокинувшись по прильоту на мiсце призначення. До людей вони ставилися нейтрально, аж доки до них не полiзли своїми кривими ручками усякi мiлiтаристи. У них же розум колективний. Що знає один - знають усi. Це крутiше, нiж онлайн-стрiм у соцмережi, який дивляться одночасно усi її користувачi. Тому й враження про людство у них склалося перекручене, ну а потiм щось виправляти стало пiзно. Їх реально було заспокоїти в самому початку, коли активними залишалося кiлька сотень особин. Пiсля того, як кiлькiсть пробуджених перевалила за мiльйон, дiалог став неможливим. Та й з ким розмовляти, якщо в поле випускали переважно найпримiтивнiших своїх представникiв? Такi бiороботи вважалися цефами лише номiнально. Вони хоч i мали пiдключення до когнiтивної мережi, але користувалися ним тiльки якщо не могли власним розумом вирiшити поставлену задачу. У разi потреби будь-хто iз них може виступити i механiком, i iнженером, i медиком, i воїном. I що бiльше розумiв пiдключено до мережi, то бiльше досвiду отримуватиме кожен її абонент. На жаль для них, i на щастя для людей, все впиралося в генетичну спецiалiзацiю. Якщо я правильно зрозумiв, то в процесi свого дозрiвання кожна личинка отримує певнi особливостi, якi допомагають їй краще виконувати свої обов'язки. Це як у мурах: мандибули для воїнiв, якiснi рецептори i витривалий органiзм - для робочих, i т.д. Вiдповiдно й iнтелект їхнiй розвивався лише в конкретно заданому напрямку, а на все iнше їм було начхати.
  А ще у цефiв вiдсутнє таке поняття, як стандарт. Стандарти - це основа будь-якого виробництва. Вони призначенi для спiвробiтництва рiзних виробникiв. Якщо ж виробник один-єдиний, то i стандартизацiя не потрiбна. Кожен їхнiй вирiб заточувався пiд конкретну задачу й конкретнi умови. Хендмейд у всiй своїй красi - технологiї дозволяють. У них практично не було однакових предметiв, за винятком серiйного виробництва, до якого вони вдавалися лише у крайнiх випадках. Вони вважали таке використання ресурсiв неефективним. Навiщо збирати десять iдентичних труперiв, якщо ту ж задачу значно ефективнiше можуть виконати четверо спецiалiзованих одиниць? Цефи завжди були прибiчниками якiсного, а не кiлькiсного розвитку.
  - Не мовчи, продовжуй говорити. Твiй сигнал слабшає.
  - Це тому, що я бiля структури цефiв. Все ще робочої. Хоча й не впевнений, що це їхнє творiння.
  - Поясни.
  - Я бачу проектори на основi їхнiх труб. Але вони стоять надто рiвно i виглядають майже однаково. Молюски так не роблять. I сходами вони теж не користуються. Тут явно побували люди.
  - Значить там є що ховати.
  - Теж так думаю. Ось зараз залiзу на найвищий валун i... Вау!
  А подивитися було на що. З цього боку небо було абсолютно чистим. Синiм, наче сапфiр, i прозорим, як кришталь. Жодної хмаринки на багато кiлометрiв у висоту. Можна було навiть побачити деякi зiрки. Якщо опустити голову, погляд впирається у хмарне кiльце, де змiшуються потоки холодного повiтря зсередини i гарячого - ззовнi. Прямо з хмар вниз спускається iлюзорна стiна, накриваючи тiнню все, що знаходиться з цього боку. А справжня скеля виявилася зовсiм не скелею. Це був циклопiчний кратер, усе дно якого було заповнено чорним туманом. З нього тут i там в небо здiймалися схожi на корали конструкцiї, подекуди зруйнованi. I в центрi всiєї цiєї краси...
  - Ти чого замовк? - розривалася рацiя, а у мене пiдiгнулися ноги. - Що у тебе там сталося?
  Знаєте, в кожному поколiннi є люди, якi вiрять, що саме їм судилося побачити кiнець свiту: нашестя зомбi, падiння астероїда чи ядерну вiйну. Ми завжди вважали таких людей панiкерами чи божевiльними. Хоча й розумiли, що рано чи пiзно хтось iз них виявиться правим. В першi днi свого буття костюмом я був впевненим, що ця доля випаде менi, бо i сам ненароком доклав до цього чимало зусиль, а потiм зробив ще бiльше, аби цього не сталося. Але в якийсь момент приходить розумiння. Я зрозумiв це лише тут i зараз...
  - Пророк, вiдповiдай! Що з тобою? Що ти там таке побачив?
  - Привида iз минулого. Знаєш, чому Дагмайєр нiколи не зможе зв'язатися iз Землею? Бо ти нiколи не додзвонишся сам до себе.
  - Тобто?
  - Я дивлюся на Шпиль.
  В ефiрi запанувала тиша. Передi мною в небо здiймався знайомий до найдрiбнiших деталей Шпиль iз центрального парку Нью-Йорка, який сам же колись i пiдiрвав. Помилки бути не могло. Усi структури Цефiв рiзнi. Серед них Шпиль, призначений для закидання бактерiологiчної зброї аж у верхнi шари атмосфери, був воiстину унiкальним. Навiть попереднi результати огляду показували сто вiдсоткiв вiдповiдностi iз уже баченим об'єктом.
  - Ясно.
  - Що? - спокiйний голос Сайкса мене здивував. - Ти не здивований?
  - Давно пiдозрював щось таке. Тiльки доказiв не було. Невже ти не помiтив, скiльки унiкальних для нашої культури речей тут є? А мови? Яка ймовiрнiсть того, що десь у всесвiтi iснує клон нашої Землi, i нас закине прямiсiнько на нього?
  - Псих...
  - Особисто мене засмучує тiльки те, що усi нашi зусилля виявилися нiкому не потрiбними. Чи ти гадаєш, що зникнення нашої експедицiї могло зупинити корпорацiї? Це було тiльки питанням часу, коли вони знову дотягнуться до скриньки Пандори. Тiльки цього разу не було нас з тобою, щоб зупинити цих безумцiв.
  - Псих?
  - А знаєш, що найстрашнiше? Що з того часу нiчого не змiнилося. Де тi щасливi люди, заради яких усе це робилося? Немає, бо усi вони померли в першi ж години армагедону. Клятi наномашини розiбрали на атоми i їх, i усю нашу цивiлiзацiю. Тi ж, хто вцiлiв, продовжують повторювати тi ж самi помилки, що i їх предки. Немає нiякого високорозвиненого суспiльства. Немає дослiдникiв всесвiту. Бiльшiсть взагалi читати не вмiє. Є лише древнiй як сам всесвiт егоїзм та бажання пiднятися над оточуючими. Такий наш свiт. Людина така. Тому я бiльше не збираюся надриватися заради них. Хочуть здохнути - нехай. Мене хвилює тiльки життя моєї доньки.
  - Псих!
  - Що ти там кричиш?
  - Вiн цiлий. I, судячи з усього, ще й робочий.
  - Що? Повтори.
  - Шпиль. Вiн цiлий.
  - Не чую тебе, Пророк! Якiсь перешкоди! Повтори ще раз!
  Ще раз повторити повiдомлення я не встиг. Iз легким дзижчанням по 'щупальцях' навколо мене побiгли розряди, миттєво сформувавшись у дзеркальну плiвку Крижаної сфери. Вона почала повзти по них вгору, все помiтнiше прискорюючись. Щойно купол повнiстю закрив небо, як температура всерединi рiзко впала, а в мене почав глючити вiзор. Я встиг помiтити, як з мене пiшов ледь помiтний димок спалених перевантаженням верхнiх тканин, а потiм iндикатор енергiї опустився до нуля i...
  
  ***
  
  Рiзко стиснувшись навколо химерної башти в центрi велетенської кам'яної чашi, кришталева сфера якийсь час нiби чекала, доки її наздожене потiк гарячого повiтря, що прийшов на звiльнене вiд охолодженого мiсце. I щойно ця повiтряна маса вдарила в дзеркало силового поля, воно одним рухом стиснулося ще бiльше, вганяючи зiбраний зрiджений газ в нутрощi башти, аби той тонким променем вирвався iз вершини прямо в небо. Ця срiбляста маса долетiла аж до стратосфери, де поступово втрачала свою швидкiсть i, оточена нагрiтим в процесi польоту зрiдженим повiтрям, розлiталася ледь помiтним багатокiлометровим феєрверком. Пiдхопленi верхнiми вiтрами, його часточки розносилися по всьому свiту, виконуючи свою таємничу функцiю. А внизу, в бурi щойно утвореного циклону на краю скелi завмерла самотня крижана фiгура мандрiвника.
  
  ***
  
  Погода розгулялася не на жарт. Похмуре небо от-от мало скинути на голови людям увесь свiй запас води. Добре, якщо у виглядi дощу. Значно гiрше, якщо це виявиться град. По всьому мiстечку чулися крики переляканих тварин. Конi усi як один намагалися рвалися iз прив'язi. Втiм, мiсцевi жителi до такого давно звикли. З певною перiодичнiстю таке трапляється. А от приїжджим було не по собi. Кучерка мiжмiського дилiжансу намагалася утихомирити щойно запряжених коней, але виходило в неї кепсько. Конi постiйно смикалися, погрожуючи зламати тонкi дерев'янi шпицi колiс. Одна iз жiнок невдало обрала момент для входу в карету, промахнулися ногою повз сходинку, i полетiла прямо в багнюку, потягнувши за собою i тих, хто намагався її утримати. Скривившись вiд неприємного видовища за вiкном, Терумо повторно оглянув себе, чи не забруднився його костюм. Високi чоботи, широкополий капелюх та щiльна сiра накидка - iдеально для такої погоди. Тiло прикривав дорогий, вишитий срiбними нитками абi та чорна шовкова сорочка. Ну i довершували наряд чорнi, начищенi мало не до дзеркального блиску шкiрянi штани - вузькi настiльки, наскiльки взагалi дозволяли правила пристойностi. Ну i зброя, як же без неї: елегантний перстень iз останнiм шедевром їхньої контори - ефiрний стилет 'Комарик'. Достатньо торкнутися ворога, i тонке лезо глибоко увiйде в плоть, розпускаючись всерединi химерною квiткою й розриваючи внутрiшнi органи. Або впорскуючи отруту. Ззовнi ж залишиться лише маленька ранка, наче й справдi комар покусав. Бiда тiльки, що крiзь броню й твердi поверхнi не працює. Але для цього в нього є охорона. Переконавшись, що вiн нiчого не забув, агент Тафiї спустився вниз. Там на нього уже чекала охорона - двi кремезнi тiтки у польовому обладунку найманцiв. Принаймнi так вони виглядали для стороннiх. Вони уже розвiдали мiсцевiсть, i чекали тiльки його приходу. Обмiнявшись кивками, група рушила до таверни, де мала вiдбутися запланована зустрiч iз провiдником.
  Вiдколи вiн був тут востаннє, це мiсце майже не змiнилося. Хiба що вхiднi дверi оновили. Воно й не дивно - тут постiйно вiдбуваються усiлякi бiйки та iншi протиправнi дiї. Не виключено, що попереднi дверi вибивали черговою невдахою, яка програла в карти. Це припущення пiдтверджувала парочка стражникiв, що когось опитували поблизу закладу.
  Глибоко вдихнувши, Терумо зайшов всередину. Добре вдягнутий i доглянутий хлопець одразу ж привернув увагу публiки. Дехто iз не дуже тверезих вiдвiдувачок уже збиралися пiдiйти познайомитись iз красунчиком, але тут за його спиною з'явилася охорона у виглядi двох кремезних баб. Iнтерес п'янчуг одразу ж випарувався. Навiть у такому станi вони розумiли, коли слiд зупинитися. Iнакше б вони зараз не сидiли тут i не обмивали успiшне завершення справи.
  Терумо не хвилювало, що потрiбний столик уже зайнятий. Достатньо було лише кивнути в той бiк, i охорона одразу ж звiльнила потрiбнi мiсця. Минулого разу вiн приходив сюди без охорони i в зовсiм iншому образi, про що потiм не раз шкодував, цiлий вечiр вiдбиваючись вiд бажаючих познайомитися. Бiльше вiн такої помилки не зробить.
  - Бачу, з минулого разу ти зробив правильнi висновки, - почувся голос невiдомої, що непомiтно для усiх, в тому числi й для Терумо, з'явилася на стiльцi навпроти нього.
  - Я швидко вчуся.
  - Аякже, всього кiлька годин знадобилося, - знову пiдколола його незнайомка, натякаючи на їхню першу зустрiч. - А не боїшся?
  - Кого, тебе? Чи може твоїх помiчниць бiля входу й тут?
  - Надворi в мене нiкого немає, - одразу ж напружилася жiнка.
  - Зате у Гiльдiї є, - вiдрiзав хлопець, повертаючи шпильку. - Ти ж не думала, що я прийшов сюди без їхньої згоди?
  - Доки Тафiя не почала розвалюватися, ти не був з нами таким чемним, - спiвбесiдниця не збиралася заспокоюватися. - Невже шукаєш нову роботу?
  Жiнка iз деяким здивуванням побачила, як обличчя Терумо ледь помiтно напружилося, нiби вiн стримував сильний гнiв. Невже вгадала?
  - Менi потрiбен один хлопець. Чув, вiн нещодавно тут буянив.
  - Навiть не сподiвайся, - одразу ж вiдрiзала найманка. - Вiн трьох наших покалiчив, i мiсце засвiтив. Таке прощають.
  - Вперше бачу, щоб ви так переживали за своїх посiпак. Я радше повiрю, що ви на нього отримали ще одне замовлення.
  - Це нашi внутрiшнi справи.
  - Уже нi, - на столi з'явився конверт зi щiльного паперу. - В iзгоїв, як виявилося, теж до нього з'явився iнтерес. Завтра у них буде зустрiч iз третiми особами. Ми повиннi бути там першими.
  Iзгої - байка для молодих авантюристiв. Фанатики, що прокляли увесь людський рiд i поселилися в Мертвих землях. Зазвичай цi вiдлюдники до себе нiкого не впускають. Тi ж, хто побував у них в гостях, або там i залишаються, або помирають невдовзi пiсля повернення. Лише одного разу вони вийшли на Гiльдiю, щоб прибрати одного зi своїх утiкачiв, але той вiдкинув копита ранiше, нiж до нього дiсталися - згорiв пiсля першої ж спроби скористатися свiтильником-артефактом. Цiлитель пiсля розтину готовий був душу продати демонам, аби дiзнатися секрет розвитку таких аномально широких ефiрних жил. Якщо вони самi вийшли на контакт iз зовнiшнiм свiтом, значить у них мало статися щось дiйсно серйозне.
  - I що ж в ньому такого цiнного, що за ним половина свiту ганяється? Не подiлишся секретом?
  - Не подiлюсь. Все, що треба, ти вже знаєш.
  - А я наполягаю, - кiлька осiб в залi одночасно змiнили свої позицiї. - Або я отримую всю iнформацiю по завданню, або ти шукаєш собi iншого виконавця.
  - Хм... - Терумо озирнувся довкола i кивнув своїм думкам, - Згоден, - жiнка дозволила собi посмiхнутися, - Знайду iнших.
  - Що? - оторопiла незнайомка, дозволивши парубку забрати так i не розпечатаний конверт i покинути столик.
  Кiлька iз вiдвiдувачiв нiби ненароком опинилися перед входом, але жiнка дала їм знак, щоб не заважали. Щойно гостi покинули примiщення, найманка задумалася. Терумо надто стриманий, щоб дозволити почуттям i старим образам зiрвати завдання. Її маленька провокацiя могла б його налякати... Рокiв десять тому, коли вiн тiльки-но тут з'явився. Та коли у тебе за спиною обвiшанi амулетами бойовики, такi витiвки можуть вилiзти боком жартiвниковi. I зараз на мiсцi юмористки була уже вона. Хоч гостi й прийшли на її територiю, першим лiзти до них нiхто б собi не дозволив. Тим бiльше, що iз Гiльдiєю вони вже домовились, i сьогоднiшня зустрiч мала стати лише формальнiстю. Що ж його так насторожило?
  Поки представник Гiльдiї роздумувала над поведiнкою свого старого знайомого, сам Терумо намагався якомога швидше покинути мiсце зустрiчi. В iдеалi - опинитися на iншому кiнцi мiста. I причина, судячи iз вiдсутностi реакцiї людей, була вiдома лише йому. Усi вже знали, що Тафiя вiдтягує свої вiйська вiд кордонiв для лiквiдацiї бунту. У правоохоронцiв все ж урвався терпець, i вони почали тупо вбивати усiх, до кого ранiше не могли дотягнутися. Рiзня набула державних масштабiв, i внутрiшнiх сил не вистачало для припинення заворушень. Принаймнi така версiя була найбiльш правдоподiбна й зрозумiла для влади iнших країн. Усi сусiди радiли, що у їхнього головного ворога з'явилася бiльш серйозна проблема, нiж завоювання навколишнiх земель, i не збиралися копати глибше. А Терумо знав, як ця проблема виглядає. Маючи фотографiчну пам'ять, вiн одразу впiзнав прокляте обличчя офiцера Такадо, чиї копiї наводнили Тафiю, а тепер ще й вийшли за її кордони. I не бажав випробовувати долю, шукаючи межi допустимого в розумiннi вуличної Суддi.
  Суддi - iще одна проблема. Нiщо так не ослаблює iмперiю, як внутрiшнє протистояння. Досi спроби чинити самосуд закiнчувалися виловлюванням таких народних месникiв i особливо жорстокою публiчною стратою. Щоб iншим неповадно було. Але ця група виявилася мiцним горiшком. З'явившись нiзвiдки, вони швидко дiзнавалися про усi незаконнi дiї на територiї Тафiї, i карали порушникiв. Зазвичай - летально. I масштаби трагедiї постiйно зростали. Наче лавина, хвиля масових убивств покотилася вiд столицi по всьому свiту. Iз несмiшного анекдота, Суддi швидко перетворилися в страшилку, а потiм i в нiчний кошмар усiх, хто бодай якось порушував Закон. Саме Закон - з великої букви. Бо їхнє покарання було справдi невiдворотним. Не рятував нi статус, нi багатства. I тiльки богиня знає, що цi люди наступного разу назвуть злочином. Може Терумо дiйсно пора зайнятися чимось iншим, безпечнiшим за вирiшення державних проблем?
  Шукати роботу! Цi клятi слова, наче злий рок, переслiдували його всюди. Скрiзь, куди б вiн не поткнувся, йому пропонували покинути свої марнi спроби втримати вежу на солом'яних палях, i переходити до них. Мовляв їм такi люди потрiбнiшi, нiж напiвмертвiй коронi. Терумо був абсолютно впевнений, що той покидьок розгадав його маскування. Людей, здатних його впiзнати в iншому образi було дуже мало, i майже усi були його колегами. Усiх же стороннiх... Для Терумо це вже було особистою образою. Та замiсть того, щоб знайти i покарати дуже небажаного свiдка, йому наказали будь-якою цiною з ним домовитися! Терумо все розумiв: країна в складному становищi, їм потрiбен будь-хто, здатний переламати хiд подiй в позитивний для корони бiк. I водночас глибоко всерединi крутилося бажання за першої ж нагоди зацiдити нахабi по... Нижче поясу. Подумаєш -пообiцяли знайти його! Якби той був розумною людиною, то зрозумiв би, що йому треба йти на контакт з такою могутньою структурою, а не махати кулаками! Як такий недоумок може бути генiєм? Усi генiї, яких вiн ранiше зустрiчав, були людьми далекими вiд полiтики та буденних проблем. Рiдко хто мiг похизуватися хорошою статурою, не кажучи вже про реальну силу. Тут же йому наче кувалдою по ребрах дали. Одною лiвою! Грубiян!
  Завмерши прямо посеред вулицi, Терумо подивився униз. Потiм почервонiв i крадькома почав озиратися, чи не помiтив хто... Ось що значить - професiйна деформацiя! Глибоко вдихнути i порахувати до десяти. А краще - до двадцяти. Так значно краще. Переконавшись, що свiдкiв немає, а його охорона зайнята зовсiм iншим, вiн поспiшив продовжити свiй шлях, тiльки в плащ закутався сильнiше. Та й погода все бiльше псувалася...
  Було iще одне мiсце, де вiн би мiг знайти провiдника - пункт найму старателiв та авантюристiв. Звiсно доведеться оформлювати їх офiцiйно, зате там є бодай якась гарантiя, що серед них не виявиться злочинця, i прямо посеред походу на них не нападуть Суддi.
  Ось i будiвля мiсцевої адмiнiстрацiї. Тiльки тут можна отримати офiцiйний дозвiл на прохiд до Мертвих земель. Професiйни погляд одразу ж виявив кiлькох спостерiгачiв, що крутилися бiля входу. Якщо домовитися не вдасться - вони будуть ходити за тобою, аж доки ти не покинеш мiсто. I одразу ж повiдомлять куди слiд, якщо знайдеш iнший спосiб проникнути на заборонену територiю.
  Терумо був уже на пiвдорозi до входу, коли повз нього проїхала карета. I не звичайна, а самохiдна, та ще й iз гербом Шатерей. Зацiкавившись таким поворотом, агент одразу ж пригальмував, розраховуючи опинитися бiля входу одночасно iз приїжджими. Iз карети вийшли двi жiнки. Одна в формi королiвської гвардiї, а друга - у звичайному дорожньому костюмi. Поруч крутилася їхня охорона. Усi при зброї, уважно оглядають навколишнiй простiр. Каретою на далекi вiдстанi пересуватися довго, не зручно i не дуже безпечно. Зате безпечнiше, нiж лiтати в таку дурну погоду. Значить карету спустили iз корабля неподалiк, а там можуть бути iще бiйцi. Логiчно? Логiчно. Тiльки що вони тут забули? Невже теж ганяються за привидом? Ймовiрнiсть цього дуже висока. Потрiбно поспiшити. Можливо навiть приєднатися до них. От тiльки чи дозволять?
  Вони все ще не помiтили Терумо, коли повз нього пройшла закутана в плащ фiгура i промовила знайомим голосом.
  - Чекаю через годину на перехрестi.
  Нiяк не вiдреагувавши, Терумо продовжив свiй шлях повз адмiнiстрацiю. Невдовзi вiн разом зi своїми охоронцями покидав мiстечко. Виходячи до ворiт Терумо бачив, як заметушилася мiська варта, а представники Шатерей насторожено трималися за зброю. Даремно - Суддi цивiльних не чiпають. Тiльки злочинцiв. Уже помiтивши неподалiк вiд вказаного мiсця людей вiд Гiльдiї, Терумо вкотре похвалив себе за правильне i головне - вчасне рiшення. Прийди вiн на кiлька хвилин пiзнiше, i про нормальних провiдникiв можна було забути. Добре, що вони ще не знають про пожежу в їхнiй улюбленiй тавернi.
  
  ***
  
  Хiкуморi було селом сiльськогосподарського типу i розташовувалося в дуже мальовничому мiсцi. Родючий грунт, прекрасний клiмат... Все iдеально, окрiм оточення. Увесь регiон, не зважаючи на свою обжитiсть, завжди був бiлою плямою на картах мандрiвникiв. Iз незрозумiлих причин ефiр тут постiйно викаблучувався, через що користуватися промисловими артефактами було практично неможливо. Все доводилося робити вручну.
  Одного разу селянам пощастило i мiсцевий феодал ризикнув привезти сюди свою пилораму i почав вирубку лiсу. Нехай станки i працювали нерегулярно, але це компенсувалося якiстю деревини, до якої багато рокiв не було як пiдступитися. Iз новою роботою в село прийшла цивiлiзацiя, все частiше сюди завертали торговцi. Економiчне зростання продовжувалося, поки над усiм районом не прокотилася потужна ефiрна гроза. Це рiдкiсне природне явище завжди супроводжувалося масовими руйнацiями i величезними збитками. Цей раз не став винятком. Увесь регiон виявився засiяний великою кiлькiстю аномалiй, вiдрiзавши Хiкуморi вiд решти свiту. Люди сподiвалися, що про них не забули, адже пилорама все ще тут. А наступного ранку вони дiзналися, що вночi власник забрав усе обладнання повiтряним кораблем, залишивши своїх робiтникiв напризволяще. Людям знову довелося взятися за iнструмент землероба i продовжувати порпатися в землi. Тiльки цього разу в умовах абсолютної iзоляцiї, та ще й в компанiї сумнiвних осiб.
  Хiкуморi розкололося на два табори: селян, якi звикли до спокiйного й неквапливого життя, та приїжджих маргiналiв, котрi бажали використовувати свою силу не для працi, а для привласнення її результатiв. Кiлька мiсяцiв тривало це мовчазне протистояння. Усi чекали, що колишнi робiтники, залишенi без джерела доходiв та продуктiв, рано чи пiзно пiдуть на контакт, i можна буде якось з'ясувати стосунки мирним шляхом. Але час iшов, а гостi поводилися все бiльш впевнено i нахабно. Коли ж контакт вiдбувся, селяни здригнулися - їх ставили перед фактом: або вони працюють на Саданську вiдьму, або помирають. Хто така Саданська вiдьма, селяни уже знали. Ще з першими караванами вони почули про невловиму банду розбiйникiв, якi промишляли на торгових шляхах. Якщо хтось i виживав пiсля такого нападу, то зазвичай це були замордованi до втрати розуму калiки. I усi постiйно повторювали тiльки прiзвисько свого ката: Саданська вiдьма.
  Дiватися людям було нiкуди: поруч озброєнi головорiзи, а навколо цiлий лiс аномалiй, пройти який стало практично неможливо. Кiлька бiдолах, якi спробували це зробити, так i залишилися лежати мумiями прямо на околицi села. Їхнi тiла навмисне залишили там, як нагадування селянам. Самi ж бандити, завдяки своєму обдарованому ватажку, без проблем могли потрапити на iнший бiк. Iншi обдарованi в таку глушину не заїжджали, а тому допомоги чекати було нiзвiдки. Багато хто не витримував гнiту i вiд безвиходi йшов у 'лiс смертi'. Їм на змiну бандити приводили нових жертв свого промислу. Єдину спробу повстання жорстоко придушили, а iнiцiаторiв довго мордували на виду в iнших. А щоб такого бiльше не траплялося, було придумано оригiнальний спосiб розсварити людей. Усiх селян подiлили на кiлька вiдокремлених баракiв. Раз на декаду вiдьма заходила в будь-який барак i забирала обрану ними мiж собою жертву для 'розваг' своєї банди. Якщо добровольця не було, або вiдьму щось не влаштовувало - вона вибирала одразу кiлькох, а норма виробiтку зростала. Вибранi назад уже не поверталися. Для них це був бiлет в один кiнець. Витягування жеребу не працювало, бо того, хто вже змирився зi своєю смертю, було одразу видно, i тодi страждали усi. Коли ж люди зрозумiли систему - спокiйно спати не мiг уже нiхто. Усi дивилися один на одного, як на ворогiв. Нiхто не мiг бути впевнений, що його уже не обрали на заклання.
  Так продовжувалося кiлька рокiв. Банда iз десяти членiв розрослася до цiлої сотнi. Деревина замiсть продажу йшла на будiвництво. Село iз кiлькох десяткi будинкiв поступово перетворилося на велетенський рабський загон, на полях замiсть овочiв заколосилися плантацiї дурману, а в пiдвалах накопичувалися дорогi, дефiцитнi та контрабанднi товари. Все йшло прекрасно, аж поки одночасно не зникло кiлька рабiв. Тiл так i не знайшли. Ханако, вона ж Саданська вiдьма, запiдозрила, що комусь таки вдалося знайти альтернативний шлях назовнi, однак нi допити рабiв, нi перевiрка членiв власної банди нiчого не дала. Якщо бодай один зi зниклих вибрався до цивiлiзацiї - про її загублене в аномалiях село стане вiдомо, i сюди заявляться... Нi, не слуги феодала - конкуренти! Щоб не допустити цього, Ханако мусила витратити частину коштiв на придбання партiї вибухiвки. Навiть якщо вона програє, то забере своїх ворогiв iз собою. I приховувати цей факт вона не збиралася. Нехай усi знають, що нападати на неї марно!
  Окрiм того декаду тому аномалiї почали рухатися. Там, де ранiше можна було спокiйно пройти, приглушивши лише одну, нинi була суцiльна смуга перешкод. Сил Ханако уже не вистачало, щоб за один раз провести усiх членiв банди на iнший бiк. Якщо так продовжиться, то скоро вона навiть сама пройти не зможе. Тi, хто ранiше з нею працював, одразу ж вiдчули слабину i поспiшили вiдмовитися вiд її послуг, зменшивши i так невеликий потiк грошей в її гаманець. А на останнiй зустрiчi їй прямим текстом сказали, що при будь-якiй спробi покинути свою нору, на неї наведуть солдат феодала. Ага, як же! Покинути своє багатство?! Вона стiльки часу й зусиль вклала, щоб взяти пiд контроль це село, що краще спалить його разом iз собою!
  Але треба було щось робити. На ранiше зайнятi аномалiями мiсця поступово поверталося життя: там травинка проросла, тут горобець пролетiв... Рано чи пiзно люди помiтять, що невидимих перешкод бiльше немає. Враховуючи, що в погонi за прибутком Ханако власноруч притягнула на плантацiї майже вп'ятеро бiльше селян, нiж посiпак пiд її керiвництвом - новий бунт був лише питанням часу. Iншi рабовласники користуються ошийниками, але тi дорогi, i власноруч робити щось схоже - надто довго. Ханако трималася на плаву саме через вiдсутнiсть таких великих витрат.
  Розгадку цих невдач пiдказав один iз рабiв, що прийшов вимагати собi додаткову пайку за iнформацiю. Молоденький хлопчина iз останнього поповнення. Безхребетний пiдлабузник, готовий здати усiх i лягти пiд першу-зустрiчну, тiльки б його не били. А нiхто й не збирався. Тут нормальних хлопцiв мало, нiчого псувати єдиного, з ким можна розважитись. Цього разу вiн теж з'явився iз цiлком достовiрними вiдомостями про те, що в їхньому курятнику завелася лисиця. Вiн навiть вказав, де саме переховується незваний гiсть. Хлопця замкнули, а самi пiшли розбиратися. По дорозi до точки зустрiчi Ханако надто сильно штурхнула одну iз рабинь, та повалилася на риштування i трухлявi дошки разом iз рабами на горi полетiли вниз, мало їй не на голову. Ще трохи, i скалка увiйшла б в живiт, прямiсiнько туди, де у людей знаходиться печiнка. Побивши кiлькох найближчих рабинь, вона пiшла далi, коли її бiйцi увiйшли у вказаний будинок.
  Наступна мить назавжди вiдбилася у пам'ятi Ханако. Вона саме дивилася в той бiк, коли перша розбiйниця вибила гнилi дверi, а в темрявi примiщення щось спалахнуло. Жертва просто розчинилася у свiтлi. Народившись всерединi будинку, вогняна сфера розрослася, розриваючи будiвлю на клаптики й розкидаючи їх навколо, наче якийсь пил. Цей 'пил' iз уламкiв дошок та камiння засiяв собою увесь найближчий простiр. Людей поблизу просто розпилило. Ханако iз її супроводом збило з нiг, хоч i були на iншому кiнцi вулицi. Вибухова хвиля прокотилася через усе село, руйнуючи давно покинутi будинки.
  Так Саданська вiдьма отримала контузiю. Iз майже сорока вiдправлених за чужинцем розбiйниць вцiлiло трохи бiльше половини. Iще четверо мали травми рiзної важкостi. Трьох довелося добити, щоб не мучились. Однiй iз бандиток не пощастило особливо сильно: вона iще з хвилину живим смолоскипом металася по вулицi, потiм каталася по землi, аж поки не затихла. Все це Ханако дiзналася вже потiм, вiд Юко - своєї помiчницi. Вона ж розказала i про те, що iз погрiбу зникла одна iз бочок дорогого лампового масла, характерний запах котрого вiдчувається на мiсцi вибуху. А останнiм в пiдвал спускався той-самий хлопець-стукач. Ханако навiть не змогла пригадати його iменi.
  Почали шукати. Знайшли труп однiєї iз рабинь - теж зi стукачiв. Шукали далi - втратили одну iз пошуковцiв. Продовжили - в пастку втрапила iще одна. Розсердившись, Ханако вирiшила збиралася пригрозити вбивством усiх рабiв, якщо той сам не вийде. Але трохи подумавши, вiдмовилася вiд цiєї задумки. Швидше за все вiн саме цього й домагається, щоб вона власноруч позбавилася свого товару. Жiнка довго думала, як би дiстатися до цього покидька. Здогадалась, що вiн може бути обдарованим - надто вже вчасно почали рухатися аномалiї. Це створює певнi складнощi, i в той же час полегшує його пiймання. Саданська вiдьма добре знала свою територiю, i здогадувалася, як може дiяти ворог в разi сутички, i куди пiде. Спершу його слiд позбавити усiх артефактiв. Краще за все - виснажити. Але ж вiн може i голiруч щось влаштувати. Наприклад iще один вибух. На щастя Ханако уже стикалася з такими суперниками, i абсолютно випадково у неї залишився комплект зачарованих кайданiв для їх утримання. Колись вiдьма на власному прикладi дiзналася, наскiльки неприємною буде кожна спроба скористатися магiєю. Плюс, вона ще й сама над ними попрацювала, перетворивши їх на ще один iнструмент для катування.
  Пастку готували кiлька днiв. Ким би цей диверсант не був, вiн нацiлився на пiдрив її бiзнесу. Зараз найбiльшим збитком для неї буде втрата рабiв. Цим потрiбно скористатися. Зробити вигляд, що вона збирається продати частину з них, i змусити його втрутитися. Треба тiльки все правильно прорахувати i пiдготувати непомiтно для спостерiгача. Спершу вона провела перепис рабiв: 273 раба, як i записано в рахунковiй книзi. Значить вiн переховується не серед них а деiнде. Можливо навiть серед аномалiй. Так-так, у Ханако аж слинка потекла, коли вона дiзналася, що диверсант - вiн, а не вона. Такого вбивати не можна, потрiбно брати живим. Це ж якi можливостi для бiзнесу! Його продаж як раба одразу покриє усi завданi ним збитки, та ще й виведе її в плюс! Але тiльки дурень продасть квочку, яка несе золотi яйця. Краще залишити його собi, i тодi в неї з'явиться власна ферма обдарованих! Майже пiвтори сотнi молодих дiвчат, з яких можна пiдкласти пiд нього! Навiть якщо з усiх немовлят буде лише одна обдарована - вже успiх! Так вона зможе купити собi iндульгенцiю, а може навiть i титул!
  Вiд таких перспектив паморочилося в головi. Звiсно ж з'явиться купа шакалiв, якi захочуть вiдiбрати ласий шматочок. Тому слiд подбати про власну безпеку заздалегiдь. Досi її рятував дикий норов та осiдлий спосiб життя. З мафiєю у неї вiдносини вже склалися. А от влада... Не можна, щоб влада про це дiзналася ранiше, нiж Ханако закрiпить свiй статус. Одна справа, якщо церква направить свої загони iнквiзицiї для звiльнення обдарованих з полону рабовласникiв, i зовсiм iнша, якщо вони прийдуть вiдбирати родичiв знатної особи. Ну а що родичi на неї не схожi - так це наслiдки селекцiї.
  Цiлий день її посiпаки бiгали селом, вибираючи найбiльш проблемних рабiв. Ханако уже навiть мала клiєнта для їхньої покупки. Зiбранi й скованi разом, вони компактною групою були вiдведенi до найбiльш зручної для проходу дiлянки. Пiсля нещодавнiх дiй чужинця аномалiй тут побiльшало, але вона над цим уже попрацювала. У чiтко визначений момент, вона зменшила активнiсть найближчої, i їхня колонна розпочала свiй рух. Як тiльки вони перетнули межу аномалiї, волосся усiх присутнiх одразу ж стало дибки. Одяг час вiд часу боляче жалив iскрами, нагадуючи про небезпеку перебування тут.
  Пiд час такого переходу слiд було дотримуватися кiлькох простих правил. Найголовнiше - не робити широкий крок, iнакше магiя пройдеться по тiлу й паралiзує усе, що нижче поясу. Також не слiд торкатися металевих та вологих речей. В жодному разi не можна переходити аномалiю пiд час дощу або туману. Бажано перед виходом натерти долонi та ступнi соком жовтолистника, щоб утворена пiсля висихання плiвка покрила найбiльш контактнi дiлянки тiла i перешкоджала протiканню магiї. Ну i не торкатися, i навiть не пiдходити близько до iнших людей. У випадку iз рабами проблему створювала мотузка, але приглушена аномалiя була не настiльки небезпечна, а незручностi рабiв нiкого не цiкавлять. Проводячи їх на iншу проблемну дiлянку, Ханако подала знак своїм людям, щоб тi починали. Якщо все пройде за планом, сьогоднi вона отримає свiй куш.
  Коли вони були вже на половинi шляху, з боку села долинули крики. Сталося кiлька пострiлiв, щось вибухнуло, потiм iще кiлька пострiлiв. Ханако здивувалася. У них на усю банду всього було лише три мушкета й п'ять пiстолiв. Два пiстоля вона взяла з собою. Перезаряджати їх - ще та морока. А тут шмаляють так, нiби в табiр увiрвався цiлий загiн мушкетерiв. Це було погано. Нi, це було дуже погано!
  Не шкодуючи сил, Ханако почала пробиватися назад. Щойно пройденi аномалiї iще не встигли набрати силу, тому до табору вдалося дiстатися буквально хвилин за десять. За цей час усi крики стихли, i Саданська вiдьма змогла на власнi очi побачити те, що залишилося вiд її колись великої банди. Бiльше двадцяти жiнок валялися хто де: один iз трупiв наполовину лежав у аномалiї, двоє iз простреленими головами прямо посеред дороги, хтось стiкав кров'ю пiд стiною поруч iз розсiченим навпiл тiлом... Добиваючи важко поранених, щоб тi не мучились, Ханако звернула увагу на стiну. А точнiше на вiдбитки чужих нiг на рiвнi голови, наче тут хтось по головах її банди бiгав. В буквальному розумiннi. Вже знаючи, на що звертати увагу, вiдьма вдруге оглянула побоїще. Ханако вмiла i любила читати слiди. Це було однiєю з її улюблених розваг: дати комусь зi своїх жертв втекти, а потiм вистежувати їх, виловлюючи по одному. I те, що вона тут бачила, їй дуже не подобалося. Таке враження, що у вбивцi кожен крок був по два-три метри. Деякi тiла, що мали знаходитись на шляху незнайомця, лежали в кiлькох метрах збоку переламаними навпiл в районi живота. Вiн явно використовував їх в якостi опори для змiни напрямку руху. Радувало тiльки те, що подальшi його ривки були бiльш помiтними, дистанцiя мiж слiдами зменшувалася, аж доки не стала схожою на звичайну людську ходу. I що найважливiше - хлопець шкутильгав на праву ногу! Його все ж змогли дiстати! Прекрасно. Тепер треба тiльки знайти його i схопити, поки вiн не зализав свої рани.
   Вiдправивши парочку бiйцiв повернути рабiв у бараки, Ханако повела решту за собою. Слiди вели до старого амбару. Ранiше тут тримали сiно та господарський реманент, пiзнiше його перенесли в iнше мiсце, подалi вiд рабiв. Будiвля трохи похилилася, як i бiльшiсть занедбаних будинкiв, все ж у лiс за свiжою деревиною Ханако рабiв не пускала, щоб тi не влiзли в чергову аномалiю. Тому доводилося брати матерiал для будiвництва iз власних будинкiв. Зараз це зiграло на користь вiдьмi. Обережно зазирнувши в щiлину мiж дошками, вона побачила всерединi нерухоме тiло. Хлопець лежав побитим у темному кутку, прикрившись якоюсь маскувальною накидкою. Якби не ланцюжок слiдiв, вона би його так i не помiтила. Все iнше було справою технiки: тихо прокрастися всередину, а потiм накинути йому на голову щiльний мiшок, попередньо сипнувши туди перчицi. Ослiплений i напiвзадушений, не в змозi опиратися, виродок уже не представляв загрози. Кiлька разiв вдаривши його в живiт, та один раз мiж нiг, щоб менше рипався, Ханако махнула помiчницям, щоб тi його в'язали i тягнули до неї у пiдвал.
  Про цей пiдвал слухи серед рабiв гуляють давно. Звiдти iще нiхто окрiм вiдьми не виходив. Можливо доля цього хлопця буде навiть страшнiша - вона ще не придумала достойне покарання. Якщо вiн буде хорошим, то вона навiть змислостивиться над ним i не стане сильно ламати йому кiнцiвки. А якщо буде викабелюватися, то залишиться без очей. Тодi вже вiн точно не створюватиме проблем. Для зачаття обдарованих дiтей гарна пика не потрiбна. Але ж який хитрун: так довго водити її за носа! Треба дiйсно придумати йому щось особливе.
  Пiдвал для тортур. Широкий i по-своєму затишний. Саданська вiдьма давно хотiла мати такий, але ранiше їй постiйно щось заважало. Спершу мiська варта постiйно до неї чiплялася, потiм доводилося постiйно переїжджати з одного мiста в iнше, а пiд кiнець узагалi бiгати лiсами. Якби ж суддя тодi погодилася взяти її на роботу! Вона ж хотiла допомагати слiдству! Хто, як не вона здатен вибити iнформацiю зi звинувачуваних? Але ж нi, замiсть неї катом призначили ту недоумкувату калiку, яка навiть не розумiє, що i як треба робити!
  Накручуючи себе таким чином Ханако спустилася вниз. Десь нагорi уже лунали крики розбiйниць, якi вирiшили заглушити стрес вином. Все вiрно, бойових подруг потрiбно пом'янути. Зав'язуючи на собi фартух, жiнка оглянула свою сьогоднiшню жертву. Покидька уже пiдвiсили на вивернутих за спину руках. Вiн уже прийшов до тями, i тепер тiльки мичав у її бiк. Заплилi очi, розпухле обличчя, зламаний нiс i, здається, вивихнута щелепа. По всьому тiлi численнi синцi та подряпини. Схоже йому добряче дiсталося пiд час останньої бiйки. Навряд чи вiн мiг її бачити - перець iз обличчя йому витерти нiхто не дозволив.
  - Ну що, отямився? Не думав, що зможемо тебе дiстати?
  - М-м-а-г-г-а-а-г-г! - спробував вiн щось сказати, але тiльки бризнув кривавою слиною на вiдьму.
  - Ну i що тобi пообiцяли за цю роботу? Можеш не вiдповiдати, я сама вгадаю, - незадоволено продовжувала свою тираду жiнка, витираючи iз себе кров брудною ганчiркою i запихуючи її в рот своїй жертвi. - Напевно тобi пообiцяли мiсце в чужому гаремi. Звiсно, там же тiльки й чекають, щоб такий виродок i волоцюга як ти ушанував їх своєю присутнiстю! Або запропонували грошi. Одразу, як тiльки закiнчиш роботу i вийдеш звiдси. Чи погрожували вбити твоїх уже мертвих друзiв?
  - Хм-м-м-г-г! - знову спробував щось промугикати невгамовний недоумок.
  - Навiть не сподiвайся, я не вб'ю тебе, як усiх iнших. Ти у нас особливий випадок - ти житимеш довго. Але не щасливо, - удар пiд сонячне сплетiння вибив дух iз хлопця. - Спершу я займусь твоїми кiнцiвками. Знаєш, як шарудять мiж собою переламанi кiстки, коли мнеш кiнцiвку? Скоро дiзнаєшся.
  Сильний ляпас аж вiдкинув голову недоумка, який не розумiє натякiв. Ханако нагадала собi, що цього разу їй варто стримуватися, бо ця iграшка коштуватиме дуже дорого. Взявши зi столика нiж, вона спритно розпорола закривавлену сорочку на спинi хлопця. Нi на попереку, нi нижче печаток не було. Значить парубок вiльний, i це просто прекрасно. На те, щоб зняти печатку знадобилося б багато часу та грошей, а так вiн уже готовий до використання!
  Трохи порадiвши таком приємному подарунку, Ханако змiнила нiж на шоковий кийок. Хороша штука для контролю рабiв. Якби ж iще їх не доводилося постiйно заряджати... Тицьнувши кiнчиком в ребра вилупка, вiдьма натиснула на руну активацiї. Щойно маленька iскра вдарила в тiло, як ноги хлопця пiдкосилися а по пiдвалi розiйшовся мокрий хруст вивернутого плечового суглоба. Бранець застогнав, з очей його бризнули сльози, залишаючи окресленi червоною перчицею дорiжки на щоках. Почекавши, доки той трохи вiддихається i стане на ноги, Ханако зайшла з iншого боку i повторила процедуру. Цього разу бранець зумiв встояти, але жiнка пiдбила йому ногу, i той знову повис. Крики лунали знову й знову. Повнiстю розрядивши кийок, Ханако взялася лупцювати ним нещасного, прицiлюючись в суглоби й м'якi тканини. Тулуб та голову вона берегла - хлопець їй потрiбен був живим. I вона не жартувала, коли казала про виколотi очi та iншi калiцтва. Для цього краще перемiстити його у бiльш зручне мiсце. Наприклад на стiлець або стiл. На перший простiше посадити, над другим не доведеться нахилятися. Важкий вибiр. А поки вона думає, можна...
  Додумати їй не дав удар по потилицi, i вона повалилася прямо на свого бранця, викликавши черговий його стогiн. Отямилася уже прив'язана до стiльця, на який щойно дивилася. Бранець продовжував висiти на своєму мiсцi, а поруч... Поруч стояв iще один хлопець. Схожої комплекцiї, тiльки бiльш доглянутий, стрункий i охайно вбраний. Надто охайно, як для їхньої глухоманi. Бiльше схоже на якусь унiформу. Елiтнi навчальнi заклади, куди багатенькi курви вiддають своїх лоботрясiв, люблять одягати своїх пiдопiчних у щось схоже. Та й виглядає вiн надто спокiйним, як для того, хто вирiшив увiрватися в лiгво найнебезпечнiшої людини в провiнцiї. Свiтла було недостатньо, але Ханако була впевнена, що у волоссi парубка виднiється сивина.
  - Ти на кого руку пiдняв, щеня! Та я тебе iз лайном змiшаю! I тебе, i всю твою рiдню, i навiть просто знайом-х-х-х... - щось iз легким дзижчанням дуже боляче уткнулося пiд ребра, не даючи нормально вдихнути повiтря. - Ти не знаєш iз ким зв'язався!
  - Знаю, - голос хлопця був тихий, трохи хриплуватий, i абсолютно позбавлений емоцiй.
  - Я тут головна, виродок! Я тут встановлюю порядки! Одне моє слово, i на тебе полюватимуть в усiх мiстах провiнцiї! Так що вiдв'яжи мене i благай про пощаду, щоб-х-х-х... - дзижчання переросло у трiск, а тiло вигнулося дугою.
  - Так погрожувати приїжджому, навiть не поцiкавившись, хто вiн такий... Ну i гостиннiсть у вас.
  - Ну i хто ти?
  - Церес Тайто, може чула про такого? Єдиний у провiнцiї чоловiк iз даром.
  - Теж менi - чоловiк! Ти ж синок тiєї товстухи, яку...
  Хрусь! Стрiмкий удар кулаком, i з уже не вперше розбитого носа потекла цiвка кровi.
  Тайто Церес. Вона про нього знала. Коли Саданська вiдьма тiльки-но приїхала в це село, вона одразу ж запримiтила багату сiмейку. Обережно розпитавши тодiшнiх селян, вона дiзналася, що їхнього синка напередоднi викупив мiсцевий феодал, щоб вислужитись перед монаршою особою. Ханако розминулася iз ним буквально на кiлька днiв! Вона потiм кiлька днiв скидала стрес на цiй сiмейцi. I ось вiн тут. Сам прийшов! Певно вiдпросився до сiм'ї на вiдпочинок. Потрiбно його знешкодити. Дочекатися, доки на шум не прибiжить хтось iз охорони. I тодi в неї буде уже двоє обдарованих!
  - Тiєї товстухи, яку я пустила на м'ясо! - iз мстивим задоволенням продовжила Ханако, - А як кричали її спиногризи, коли я ламала їм ноги! Iз їхнiх вiдрубаних пальцiв я зробила собi намисто. Он-де воно, на ситiнi висить.
  Ханако iще продовжувала б вигадувати, якби не помiтила скептично пiдняту брову Тайто. Дiдько, не варто бiльше вигадувати зайвого. Вiн же мiг дiзнатися про свою сiм'ю вiд iнших рабiв.
  - Ти тут нiхто! - спробувала вона змiнити тему. - I звiдси ти не вийдеш! Я вiдрiжу тобi руки й ноги i розвiшаю їх над бараками, щоб усi бачили, що трапляється iз тим, хто перечить Саданськiй вiдьм-м-х-х-а-а-а-а! - в шию жiнки впилося щось тонке i гостре, i вже через кiлька секунд її голос став бiльш писклявим i хриплим, наче в цього раба, що висить поруч. - Кха-кха! Ти що задумав, покидьок?!
  - Це ж треба, нiякої рiзницi. Що вуличнi розбишаки, що знать - вiд усiх чую одне й те ж саме: спершу обiцяють усi смертнi кари, а потiм ще й вимагають звiльнення... - Ханако помiтила, що голос хлопця та його манера говорити теж змiнилися, наче говорить вона сама! - I на що ти розраховувала зi своїми погрозами? Думаєш, що я побоюся порушення закону? Тут, куди навiть при менi за податками нiхто не приїжджав? Та пiсля усього почутого я просто зобов'язаний тебе прямо тут прикопати.
  Переконавшись, що затичка найближчим часом не покине своє мiсце, Церес засунув руку пiд стiл i дiстав звiдти замотаний у ганчiрку предмет. Це був розбитий на великi квадрати глиняний цилiндр iз кiльцем згори i пластинкою збоку - новинка iз Шатерей пiд назвою 'граната'. На вiдмiну вiд ефiрної вибухiвки, цьою можуть користуватися i звичайнi люди. Як вiн її знайшов, вона ж у схованцi лежала?! Добре пiдготувався, гад!
  Вiн взяв зi столу чашку iз отруйним вiдваром, вилив вмiст на пiдлогу, потiм вклав туди гранату i витягнув кiльце. Переконавшись, що пристрiй там ледве тримається, вiн поклав чашку прямо на колiна Ханако.
  - Якщо тебе тут дiйсно бодай хтось поважає, то тебе врятують. Хоча менi здається, що перший же гiсть сам допоможе тобi здохнути.
  Уже зрозумiвши, що вiн збирається зробити, Ханако вирiшила дочекатися, доки вiн вiдвернеться. Свiй будинок вона знала добре, i швидко покинути пiдвал, чи бодай якось сховатися вiд вибуху в цього покидька не вийде. Якщо вже вона має здохнути, то його вона забере iз собою. Дочекавшись слушного моменту, вона дозволила вибухiвцi скотитися по нозi, i носком черевика вiдкинути бомбу в бiк хлопця. Активатор вивалився iз цилiндра i через кiлька секунд станеться вибух. Аби тiльки вилупок не помiтив цього ранiше. Ось вiн повертається, здивовано дивиться на Ханако, i тiльки по її задоволенiй пицi розумiє, що щось не так. А ось i бомба! Прямо у нього пiд ногами! Все, вiн не встигне! Ну ж бо, давай, покажи свiй страх! Ну, ще трохи! Церес же спокiйно нахилився, пiдiбрав пристрiй i подивився на бандитку так, наче саме цього вiд ней й очiкував.
  Тут з-за стiльця на свiтло вийшов iще один хлопець. Закутий у суцiльну броню iз якогось дивного сiрого матерiалу. Ось хто постiйно тикав її пiд ребра! Тепер зрозумiло, чому вiн так спокiйно поводився. Вiн був не один! Незнайомець завмер посеред пiдвалу, i кiлька разiв пискнув. Потiм його броня клацнула, i почала на спинi вiдкриватися. Зараз вона побачить, хто ж був його помiчником? Це явно хтось iз рабiв. Судячи зi зросту та вiдсутностi грудей - хтось iз молодих. Або хлопцiв. Постiйно iз цими пiдлiтками якiсь проблеми. Звiсно у неї були стукачi серед них, але ж i вони не всевидючi. I ось, коли процес завершився, Церес пiдiйшов до бронi й... Увiйшов всередину! Вiн керував своїми обладунками на вiдстанi! Та хто вiн в бiса такий?! Щось зробивши всерединi, Тайто знову вийшов назовнi, обладунок закрився i пiшов на вихiд iз пiдвалу. Прямо туди, де сидiли її товаришки! Вони одразу ж пiднiмуть тривогу i... I в пiдвал скотилися два непритомних тiла. Нi, не непритомних - паралiзованих! Було видно, що жiнки крутять очима й дихають, але поворушитися не можуть. Хлопець до них навiть не повернувся, вставляючи активатор назад в гранату, тiльки вже правильним боком.
  - У фiльмi це виглядало крутiше, - тихо пробубнiв незрозумiлу фразу Тайто, i звернувся до неї. - Ти пiдходиш.
  - Для чого?
  - Коли ящiрка не може втекти вiд хижака, вона вiдкидає хвiст, - Тайто з натяком кивнув на другого хлопця.
  Вiн збирався пiдлаштувати свою смерть. Все що було до цього, було лише постановкою, щоб пiдштовхнути вiдьму до потрiбної реакцiї. Вона i сама одного разу так зробила, коли їй треба було покинути рiдне мiсто. Тiльки як вiн замiтатиме слiди? Невже пiдпалить будинок? Цього недостатньо, адже навiть спотворене тортурами обличчя раба мало нагадуватиме його власне. I тут вона згадала бочки iз ламповим маслом. Якщо там вiн використав лише одну, то з їхнiх запасiв буде достатньо, щоб зiтерти з лиця землi увесь табiр! I чому вона сама до такого ранiше не додумалася?!
  - Тобi не шкода своїх односельцiв, якi згорять заживо?
  - Тут бiльше немає невинних. Ти сама витравила з них усе людське.
  Ханако згадала одну iз бунтiвниць, яка заявляла, що краще знищить це гнiздо разом з усiма, анiж випустить таких рабiв на волю. Те, що колись викликало у вiдьми лише смiх, тепер постало страшною реальнiстю. Тiльки чому вiн i досi не зробив того, про що розказує?
  - Ти нiчого не отримаєш, чуєш?! Це мої грошi! Це мiй бiзнес-с-с! - хлопець лише на мить вiдволiкся, щоб ще раз вдарити її пiддих, але потiм iз кам'яним обличчям знову взявся нагрiвати лезо ножа над лампою
  - Бiзнес... Нiякого бiзнесу. Це особисте. Сiмейне, - Тайто говорив уривчасто, крiзь зуби, а його руки мiцно стискали iнструмент. - Я знайшов їх... Все, що вiд них залишилося. I з тобою зроблю те ж саме. Тiльки гiрше.
  Вона знала цей погляд. Такий буває в людей, яким нiчого втрачати. Сама щодня бачить такий у дзеркалi.
  - Гадаєш я буду благати тебе про пощаду? - все ще храбрилася вiдьма.
  - Нi. Ти будеш верещати.
  Закопчене керамiчне лезо, дряпаючи кiстку своїми щебатими краями, увiйшло прямо пiд чашечку колiна. Пiдвал пронизав крик жiнки, а ззовнi... Ззовнi все було тихо. Крики чергової жертви давно нiкого не хвилювали. Охорона так-само спокiйно гуляла по стiнi, поглядаючи на рабiв унизу. Раби так-само виконували свою повиннiсть, тихенько радiючи про те, що у вiдьми сьогоднi вже є жертва, i за ними найближчим часом не прийдуть. I нiхто не помiчав, що запах пального навколо стає все сильнiшим.
  
  
  Глава 16. Heres ab intestato (Спадкоємець без заповiту)
  
  Тут завжди панував холод. Сюди нiколи не потрапляли сонячнi променi. Не маючи карти вибратися звiдси було практично неможливо. I все ж люди зумiли освоїтися в цьому, на перший погляд, непридатному для життя мiсцi.
  Висячи в центрi невеликого сферичного простору, Чiко давно втратила вiдчуття часу й простору. Тут не було нi верха, нi низу. Як би вона не смикалася, як би не крутилася, зрушити з мiсця було практично неможливо. Вiдчуття вiльного падiння, яке в першi хвилини просто ошелешило мандрiвницю, тепер стало таким же звичним, як i саме дихання. Якби ж вона тодi не зволiкала, не довiрилася першiй зустрiчнiй... Тепер же все, що їй залишалося - спостерiгати за тим, як розсiюються хмарки видихуваного з рота пару.
  Коли Чiко отримала лист вiд свого колишнього, вона довго не могла повiрити в прочитане. Вони тодi так i не дiйшли до серйозних стосункiв, залишившись звичайними друзями. I ось, майже десять рокiв по тому, вiн просить її про допомогу - знайти сина. Про повернення мова навiть не йшла, аби тiльки живим був. I звертається до неї лише тому, що бiльше нiкому вiри немає. Чiко могла б спокiйно проiгнорувати лист, все це не її проблеми, але ж син... Вона не раз намагалася створити сiм'ю, i щоразу її кидали без будь-яких пояснень. Лише нещодавно вона дiзналася причину - безплiддя. Без спецiального артефакту дiзнатися про це було неможливо, а тi хто дiзнавався - одразу ж втiкали. Нiкому не хотiлося потрапити в лапи однiєї iз 'мисливиць', щоб його потiм 'доїли' до кiнця життя. I виправдовуватися марно, все одно нiхто не повiрить. Тому вона без роздумiв вiдправилася в дорогу в надiї, що бодай раз в життi доля зглянеться над нею, i в неї з'явиться дитина. Нехай i не власна.
  Пошуки привели її у безiменне село на самiсiнькому кордонi Мертвих земель. Там вона стикнулася з холодною ворожiстю мiсцевих жителiв, частина з яких стверджувала, що такого хлопчика нiколи не було, а деякi натякали на те, що його вже немає в живих. Окрiм того, згадана в листi мати хлопчика стверджувала, що нiякого сина у неї нiколи не було, а зi своїм чоловiком вони розпрощалися багато рокiв тому. В процесi, фермерша з'ясувала, що жителi селища на чолi зi своїм лiдером, гокенiном Саремай, мiсцевою мировою суддею, практикують ритуали iз жертвопринесеннями в якомусь секретному мiсцi. А з початком бурi люди взагалi стали дивно на неї поглядати. Розумiючи, що бiльше їй тут залишатися не можна, Чiко збиралася вночi тихенько покинути село, але пiдказаний хазяйкою єдиного будинку, де її прийняли на ночiвлю, шлях привiв фермершу прямо до пiднiжжя жертовного вiвтаря. Того самого, що був прихований глибоко в лiсах Мертвих земель. Усе село зiбралося тут в очiкуваннi майбутньої жертви. I тiльки коли почався ритуал, вона задумалася над тим, а чи був той хлопчик взагалi? Фермерша опиралася, але її скрутили i пiд радiснi крики дорослих i дiтей зв'язали й пiдвiсили за ноги над вiвтарем, а одна iз дiвчат ще й обколола її з усiх бокiв якоюсь гострою штукенцiєю, пiсля якої мiсця уколiв страшно засвербiли. Пiд речитатив ватажка масивна кам'яна плита унизу роз'їхалася, вiдкривши бездонний кам'яний тунель, який зi свистом почав втягувати в себе повiтря. Один рух ножа, i Чiко, в потоках пилу й старого листя, полетiла в безодню.
  Чiко падала й, затамувавши дихання чекала, коли зустрiнеться iз дном цiєї шахти. Але час минав, а нiчого не вiдбувалося. Падiння продовжувалося. Вiтер шумiв у вухах, навколо iз рiзною перiодичнiстю пролiтали невидимi звуження шахти, час вiд часу тiло смикало й перекручувало, неначе на великiй дитячiй гойдалцi. В головi паморочилося, хребет трiщав вiд раптових навантажень, i усе це в абсолютнiй темрявi. Все, на що у жiнки вистачало сил - утримати в животi залишки свого снiданку. Iнакше був великий ризик захлинутися блювотою ранiше, нiж вона долетить до кiнця.
  Ось так, в боротьбi iз власним органiзмом вона й не помiтила, як полiт закiнчився. Точнiше закiнчився швидкий полiт. Усi органи чуття вказували, що падiння продовжується, але вiтер уже не свистiв у вухах. Бiльше того, вона вiдчувала, що її хтось тягне за собою, час вiд часу зручнiше перехоплюючи обв'язку живого вантажу. Чiко спробувала поговорити i одразу ж закашлялася - холодне повiтря обпекло горло а в носi заболiло. Стримуючи дихання, жiнка знову спробувала поговорити. Безрезультатно. Смикатися теж було марно. Її одразу ж вiдпустили i жiнка по iнерцiї продовжила рух, доки не зустрiлася головою iз невидимою стiною, а потiм ще й отримала удар в живiт вiд свого конвоїра. На цьому спiлкування i завершилося.
  В якийсь момент її знову вiдпустили, i вона повисла посеред порожнечi. Поступово її очi звикли i вона зрозумiла, що знаходиться в камерi, якщо це мiсце можна так назвати. Єдиним джерелом свiтла були маленькi тьмянi вогники на стiнах. Уся їх поверхня була викладена зовсiм некрасивими орнаментальними розетками. Судячи з того, що Чiко постiйно висiла лише в центрi камери, це були якiсь пристосування для утримання. Були б у неї вiльнi руки, можна було б спробувати загрiбати повiтря, наче пiд час плавання. Але невiдомi тюремники не потрудилися її розв'язати, а клятi язичники мiцно затягували мотузки на своїй жертвi, не турбуючись за її подальшу долю. Руки й ноги уже почали затерпати, а на такому холодi, коли органiзм зберiгає тепло, вiдводячи кров ближче до тiла, втрата кiнцiвок була лише питанням часу. Потрiбно було активно крутитися в повiтрi, наче велетенська гусениця, у спробах розiгнати кров. Користь вiд цiєї процедури була очевидна: жiнка не лише трохи зiгрiлася, а й навчилася змiнювати своє положення у просторi. Кiлька разiв Чiко намагалася кричати, але у вiдповiдь не почула абсолютно нiчого. Абсолютна тиша навколо.
  Хоча нi. Якщо прислухатися, то окрiм власного пульсу й хриплого дихання можна почути ще якийсь шум. Наче десь далеко працюють великi механiзми. I потроху це звук ставав дедалi сильнiшим. По стiнах поповзли променi свiтла. Чiко встигла повернути голову й помiтити, що одна iз частин стiни не щiльно прилягала до iнших, певно це були дверi, а з iншого боку пролетiв свiтильник. Нi, не свiтильник. Це була якась труба, канал, по якому й рухалися згустки свiтла. Раз за разом, їх ставало все бiльше й бiльше. Звук, який до цього був зовсiм непомiтним, тепер пронизував усе навколо. Саме повiтря дрижало вiд напруги. Навiть не розбираючись у всiй цiй механiцi, Чiко розумiла, що все це не просто так. Щось має статися. Щось грандiозне.
  I коли свiтло стало настiльки сильним, що почало пробиватися крiзь закритi очi, все в одну мить стихло. Гул перейшов спершу у вереск, потiм у пищання, пiшов iще далi, повнiстю заглушивши усi звуки навколо. На мить все тiло немов стиснули у невидимих лещатах, а потiм прийшов iмпульс. Фермерша не знала слiв, як правильно описати це вiдчуття. Просто в якийсь момент уся напруга немов кудись пiшла, свiтло згасло, по вухах боляче вдарив перепад тиску а волосся на головi стало дибки. Лише мiж кришталиками льоду перед обличчям пробiгали маленькi iскорки. Чiко кiлька секунд дивилася, як вони летять вiд неї геть i розбиваються об протилежну стiну камери. А сама вона рухається в iнший бiк... Нi, не в iнший. Вона просто рухається! Схоже той перепад тиску все ж трохи зрушив її, надавши мiнiмальну швидкiсть. Однак їй i цього було достатньо. Поки цi штуки не працюють, вона зможе дiстатися до однiєї iз них, перетерти мотузку об гострi краї i звiльнитися. Треба тiльки не прогавити момент, коли вона буде поруч, iнакше замiсть того, щоб вхопитися можна вiдштовхнутися i знову вiдправити себе у полiт.
  Кажуть, що слiпi люди мають дуже хороший слух. Ранiше Чiко над цим не замислювалася. Тепер же на власному досвiдi переконалася у правдивостi цих слiв. Клацаючи язиком i орiєнтуючись на вiдлуння, вона майже точно вгадала, коли до стiни залишиться зовсiм трохи, i все ж змогла торкнутися однiєї iз розеток. I одразу ж мусила вiдштовхнутися вiд неї, бо поверхня була дуже слизькою i холодною, неначе вкрита кригою. Тут засвiтилися давно забутi вогники на стiнах, i невидима сила почала вiдштовхувати Чiко назад до центру камери. Розумiючи, що вона втрачає опору, жiнка з усiх сил вiдштовхнулася вiд стiни. Щоправда результат був далеким вiд бажаного: прискорення було занадто великим, а розетки дiяли надто слабко. Тому, за секунду пролетiвши кiлька метрiв вiльного простору, Чiко не встигла розвернутися правильно i знову гепнулася об стiну. На щастя цього разу не головою, а лише плечем, але приємного все одно мало.
  Ось так, вiдпихуючись вiд стiни до стiни Чiко шукала, за що можна зачепитися. Механiзм цiєї камери просто вiдштовхував предмети до свого центру. З однаковою силою з будь-якого боку. Це наче скляна кулька в глинянiй тарiлцi. Якщо поставити кульку на один край i вiдпустити, то вона майже докотиться до протилежного. I якщо їй трiшечки допомогти, то вона може навiть викотитися за межi тарiлки. Викотитись за межi своєї камери Чiко навiть не розраховувала, але могла принаймнi дотягнутися до її країв.
  Пересування у невагомостi чимось нагадувало атракцiон на ярмарку, коли дитину пiдвiшують до одного кiнця коромисла, а на iншому висить приблизно такий же вантаж. Якщо правильно пiдiбрати противагу, то вiд найменшого зусилля зможеш пiдстрибнути на висоту свого зросту. Але якщо маса абсолютно однакова, то коромисло зависне у рiвновазi, або й узагалi зупиниться на протилежному боцi. Чiко не могла собi дозволити зависнути, бо ж невiдомо, коли їй трапиться наступний шанс.
  Нарештi їй вдалося знайти гострий край. Сама об нього порiзалася, але це невелика плата за шанс на порятунок. Так-сяк пiдтягнувши себе до потрiбного мiсця, фермерша взялася перетирати мотузку. Вiдштовхувальна сила артефактiв хоч i була невеликою, але значно ускладнювала процес. Розпухлi вiд холоду пальцi, на якi припадала уся маса тiла, часто зiсковзували i жiнцi доводилося повторювати свою акробатичну програму, доки не вдавалося знайти нову зачiпку. Нарештi мотузка пiддалася, i Чiко змогла позбутися пут. Тепер потрiбно було якось вирватися iз ув'язнення. Не зважаючи на тривалу активнiсть, холод все ж брав своє, i руки вже погано слухалися хазяйку. Без нормального джерела свiтла, вона мусила навпомацки дослiджувати свою в'язницю. Кожен дотик до стiн забирав безцiнне тепло, i чутливiсть пальцiв швидко падала. Дихати також ставало дедалi важче. У горлi першило, нiс заклало. Добре, що не було вiдчутних протягiв, iнакше перший же сильний вiтер одразу зробив би iз жiнки бурульку. В процесi їй таки вдалося знайти одну iз секцiй стiни, яка з усiх бокiв мала щiлини. Певно це i були дверi камери. От тiльки вiдкрити їх зсередини не було нiякої можливостi. Залишалося тiльки чекати приходу... Чи прильоту? Прибуття тюремникiв. Якщо вона потрiбна їм живою, то її мають якось годувати. Отворiв для передачi харчiв вона тут не помiтила, та й мотузки на нiй, ймовiрно, залишили не просто так. Минав час, а нiхто не приходив. Навколо узагалi нiчого не вiдбувалося. Знiчев'я Чiко почала мугикати пiд нiс знайомi мелодiї. Рота вiдкривати не ризикувала, i так хрипить. Якщо гудiти достатньо голосно, то на деяких нотах у камерi щось дзвенiло. Вдалося навiть знайти це мiсце, але дiстатися туди заважала одна iз розеток.
  Нарештi за бортом знову почувся шум. Тiльки цього разу все було iнакше. Спершу долiтав тiльки незрозумiлий трiск, наче хтось дуже сильний ламає в руках пересушений вiник. Потiм стали чутнi вигуки. Чiко розумiла тiльки, що це люди, але що саме кричать - не розiбрати. Такої мови вона не чула. Ще трохи згодом вона зрозумiла, що бiльшiсть почутого до слiв узагалi не вiдноситься - це були крики болю й вереск якогось iнструменту. Дуже схоже на дискову пилку, тiльки значно пронизливiше. I кожне її завивання йшло в унiсон iз криками людей.
  Звуки наближалися. До вереску зброї додалися ще й звуки ударiв тiл об навколишнi предмети. Одне iз них гепнулося прямо об дверi її камери, прогнувши стулку всередину. Чiко явно чула хруст кiсток, а на обличчя потрапили ще теплi краплi кровi. Крiзь щiлину вона бачила тiльки незрозумiлi силуети, що ховалися за виступами таких же камер, як i її власна - це було зрозумiло по формi. Час вiд часу вони разом висовувалися, щоб послати в невидимого суперника пучки слiпучих блискавок, але їх раз за разом дiставали. Перед камерою пролетiли кiлька кульок, з яких i лунали тi страшнi звуки. Опинившись по iнший бiк укриття, вони залили увесь простiр слiпучим бiлим сяйвом, вiд аж очi заболiли. А потiм крики вийшли на новий рiвень. Навколо лiтали тiла, рештки тiл, рiзноманiтнi предмети, запахло екскрементами... Фу-у-у! Чiко мало не вирвало, коли вона уявила собi, що в повiтрi може розлiлатися не тiльки кров. Сховавшись назад у свою камеру, вона чекала, доки усе заспокоїться.
  У дверцята знову хтось врiзався, щось пролетiло повз жiнку, зачепивши її за плече, i свiтло заполонило камеру. Вочевидь завiси не витримали. Добре що вона додумалася засiсти збоку вiд проходу. Вчепившись за все, за що тiльки можна, Чiко розпласталася по поверхнi стiнки, щоб уникнути зустрiчi з новими небезпеками, якi гарантовано будуть до неї залiтати. I правильно зробила, бо наступним в камеру залетiв продовгуватий предмет iз рубленими краями та виїмками уздовж корпусу. Вiдбившись вiд протилежної стiнки, вiн вiдколов частину розетки, i стукнувся зовсiм поруч iз головою жiнки. Сидiла б вона трохи рiвнiше -пiймала би його своїм черепом. Здається саме з цiєї штуки її тюремники вiдстрiлювалися. До речi про це: щось знадвору давно нiчого не чути. Обережно вiддерши примерзлi долонi вiд металу, Чiко спробувала пiднятися. Клятi рефлекси! Не треба було нiкуди пiднiматися! Тепер вона без опори висить поруч iз трупами в центрi камери. Прямо на виду!
  Ховатися було пiзно, усi променi свiтла одразу зосередилися на Чiко. Вона добре пам'ятала, що на розправу iз кожним суперником невiдомому потрiбна була лише мить. А вона й досi жива.
  - Anatahadare? - поцiкавився у неї чоловiчий голос.
  - Що? Не розумiю.
  - Питати. Хто ти бути? - акцент був настiльки гидкий, що вуха в'янули.
  - Я Кiм Чiко. Мене полонили.
  - Ти в'язень?
  - Так, я тут не з своєї волi. I хочу вибратися звiдси. I, бажано, якнайшвидше. Поки зовсiм не задубiла.
  Лiхтарi приглушили свiтло, дозволивши Чiко проклiпатися i роздивитися свого рятiвника. Невисокий, вбраний у дивний, неначе сплетений iз товстих пласких жил обладунок, iз повнiстю глухим шоломом. I вiн спокiйно висiв прямо посеред... Печери? Зважаючи на вiдсутнiсть пiдлоги, стелi, та iнших звичних для людей елементiв iнтер'єру, це дiйсно бiльш за все нагадувало печеру. Ну хiба що вода тут не капала, i землi нiде не було видно. Зате усе навколо складалося iз загладженого до дзеркального блиску каменю та складних конструкцiй iз того ж матерiалу, з якого була зроблена її в'язниця. Схоже на метал, але надто вже його багато. А нi, був iще один матерiал: прозорий, наче сльоза, вiн тягнувся пульсуючою кишкою уздовж усiєї печери. От би з такого зробити вiкна собi в будинок...
  Поки Чiко озиралася довкола, незнайомець пiдтягнув до себе одого iз трупiв i почав його обчищати. Що бiльше трофеїв вiн знiмав iз тiла, то краще фермерша могла роздивитися це дивне створiння. Не зважаючи на людиноподiбну будову тiла, його пропорцiї помiтно вiдрiзнялися: бiльш масивна грудна клiтка, тонкi й довгi кiнцiвки, помiтнi пазури на пальцях, i дуже блiда, майже прозора шкiра.
  - Хто це такi?
  - Морлоки, - на мить задумався хлопець, вiдкидаючи геть мертве тiло й повертаючись до неї.
  - Морлоки? Це ж просто мiф, страшилки для дiтей!
  - Люди страшнiшi. Ходiмо.
  Наче мiфiчний ангел, незнайомець простягнув їй руку допомоги, i Чiко не стала вагатися. Нехай хоча б раз в життi їй пощастить, i все станеться як у казцi. Хоча б раз...
  
  ***
  
  'Оновлення завершено. Зв'язок iз колективом... Вiдмовлено. Когнiтивна структура деформована. Потрiбно провести синхронiзацiю.'
  Усе це пролетiло в моїй свiдомостi миттєво. Навiть не в головi носiя, а прямо на моєму рiвнi сприйняття. Ще до того, як я остаточно отямився. Це чимось нагадало менi образно-пакетну взаємодiю iз iнтелектуальними системами цефiв. Тiльки тут все було... У мене навiть немає слiв, щоб правильно описати цей процес. Це було наче осяяння пiсля тривалих i безуспiшних роздумiв. Коли усi частинки мозаїки в твоєму розумi складаються докупи i утворюють потрiбний тобi результат. Я вмить зрозумiв, що менi потрiбно зробити, щоб виправити усi дефекти свого костюма, отримати повний доступ до усiх можливих технологiй молюскiв та багато чого iншого. Потрiбно лише...
  Я зупинився за мить до того, як збирався влiзти в налаштування систем костюма. Я прекрасно розумiв, що усi цi iдеї - не мої. Так, у мене з'явилися навики роботи iз глибинними шарами костюма. Я можу розiбрати алгоритми роботи кожного нанiта i змiнити їх вiдповiдно до власних потреб. От тiльки сам я нiколи всього цього не робив. Я працював лише на рiвнi комп'ютерного програмування, коли замiсть мене iз нанiтами взаємодiяла iнша машина. I джерелом цих знань мiг бути лише цеф. Живий цефалопод. Але я їх усiх знищив. Знищив же? Будемо вважати, що - так. Самi вони сюди прийти не могли, iнакше б давно уже захопили увесь свiт. З iншого боку, Шпиль я теж знищив. А вiн стоїть тут абсолютно цiлий i функцiональний. Я не тiшив себе iлюзiями, що це просто схожа структура. Нi, будь-який вирiб цефiв унiкальний. Навiть якщо художник малює за один раз кiлька однакових картин, вони все одно вiдрiзнятимуться кiлькiстю та формою мазкiв. I що складнiша картина, то бiльше вiдмiнностей.
  Менi й досi було важко повiрити, що насправдi я знаходжусь на Землi. Та й не вiрив я, якщо чесно. Навiть якщо прийняти цю теорiю, то все одно виникає надто багато питань. Скiльки рокiв минуло з моменту моєї сутички iз Альфою? Якi цiлi вiн насправдi переслiдував? Невже все те, що вiн менi показував, було обманом, мухлюванням? Хто i як вiдновив Шпиль?
  До речi про нього. Цей споровий iнжектор був створений з однiєю-єдиною метою - поширити на планетi смертельний для людей вiрус. I якщо вiн справний, то усi люди повиннi були давно виздихати. Чи може нiякого вiрусу насправдi нiколи й не було? Теорiй можна напридумувати безлiч, а iстину можна буде дiзнатися тiльки ТАМ - в самому серцi комплексу. I менi це не подобається. Дуже не подобається! Але варiантiв немає. Залишається тiльки роздобути зброю i навiдатися туди, куди мене так наполегливо запрошують.
  Колектив... Я сподiвався, що менi бiльше нiколи не доведеться контактувати iз цефами. Прямий контакт iз їхньою когнiтивною мережею, це особливо жорстокий рiзновид самогубства. Спершу тебе роздивляться з усiх бокiв, розберуть на частинки, оцiнять кожне твоє рiшення, кожну думку, а потiм... Потiм не буде нiчого поганого. Тобi просто аргументовано пояснять, чому треба було зробити ось так, а не так. I ти не зможеш нiчого заперечити. Це боротьба особистого досвiду. Завжди перемагає той, у кого його бiльше. Тут i порiвнювати нiчого: одна людина зi своїм нехай столiттям бiльш-менш комфортного життя, та мiльйони теоретично безсмертних розумiв, що увiбрали в себе усi знання цивiлiзацiї, яка пристосовувалася до таких умов iснування, якi ми собi навiть уявити не можемо. Пiсля такого 'контакту' вiд людини не залишається нiчого. Так сталося i з Барнсом... Я вiдмовляв його, щоб не робив дурниць, а вiн вперся, наче баран. Постiйно повторював, що без розумiння ворога, ми не переможемо. Ну i полiз до них в голову. Але на вiдмiну вiд канону, тут йому бiльше не було куди вiдступати. Мiсце в глибинних шарах костюма уже було зайняте, i промивання мiзкiв вiдбулося в повнiй мiрi. Навiть я, будучи вшитим в костюм на апаратному рiвнi, не змiг уникнути пост-ефектiв i ще довго страждав вiд цiлого ряду комплексiв. Психологи менi потiм кiлька мiсяцiв мiзки вправляли. Почути їхнiй дiагноз я так i не встиг - почалися бої за атлантичне узбережжя.
  Ну годi, посумували i проїхали. Зараз є бiльш нагальнi проблеми. Наприклад мiй несподiваний полон. Мене вже давно так не опускали. Це ж треба було так по-дибiльному попастися! Бачив же, що машинерiя оживає, але ж нi, треба потеревенити iз товаришем! Клятий бар'єр висмоктав усю енергiю iз накопичувачiв, обнулив усi нейроннi мережi, та ще й в кригу закатав. I поки я стояв пам'ятником собi, мене взяли мене тепленьким. В переносному сенсi. Проморозило мене серйозно, мало не до органiки. Хто, як i куди мене тягнув - гадки не маю. Якщо вiрити хронометру, на мою повторну активацiю знадобилося не менше доби. Можливо й бiльше, тут треба розбиратися. Отямився вже у якомусь саркофазi. Вiн дуже нагадував стазисну капсулу, в яких молюски могли зберiгати свою свiжiсть та бадьорiсть на протязi тисяч рокiв. Але це стосується тiльки самих цефiв. Будь-яка iнша iстота, потрапивши в таку капсулу, назад живою уже не вийде. Свого часу цим скористався Харгрiв, бажаючи вiдтягнути час своєї бiологiчної смертi. Я ж, будучи продуктом нанотехнологiй, мiг спокiйно начхати на дане обмеження, оскiльки костюм i сам по собi виконує таку ж функцiю. Не так ефективно, проте без обмеження мобiльностi.
  Вибивши скло, визираю назовнi. В повiтрi одразу ж розлiтається звук тривоги. Мiсце, де я опинився, точно колись належало цефам - ультрафiолетовий дiапазон освiтлювальних приладiв як би натякає. А от наповненням займалися уже люди. Поверх розподiльних вузлiв та енергопроводiв налiпили усяке... Усяке! Якiсь ящики, корзини, глеки дивної форми... Хоча чому дивної? Просто бiльш зручної для використання у невагомостi.
  Вилiзаю я, значить, iз капсули, i тут на мене налiтають цi мавпи. Ну реально ж мавпи! I рухаються точнiсiнько так-само, i чорне хутро на тiлi. Але що особливо неприємно - вони були озброєнi. Я одразу зрозумiв, що у них в руках не звичайна зброя. Цей дизайн я впiзнаю скрiзь. Невiдомо тiльки було, як працюють їхнi iграшки. Добре, що IНК пiдсвiчував безпечнi зони, i я встиг пiрнути в укриття ранiше, нiж мене взяли на прицiл. Потiм було кидання ящиками, за одним iз яких заховався я. Таким чином вдалося скоротити дистанцiю i вручну нейтралiзувати одного iз нападникiв, а потiм прикриватися його тiлом вiд колег. Поки iншi розстрiлювали уже мертвого товариша, я розбирався iз новою iграшкою. Синхронiзацiя вiдбувалася повiльно. Коли ж процес закiнчився, я мало не психанув. У цього самопала було максимум сорок сiм пострiлiв! Сорок сiм! А у мене в стволi - чотири! I змiнити батарейку без розбирання гармати не було нiякої можливостi. Тiльки ставити на зарядку. Хто взагалi придумав цю байду? Для чого?
  Випробувавши її на одному iз ворогiв зрозумiв - це взагалi не зброя. Це iнструмент! Тупо iнструмент для випалювання тонких елементiв цефовських технологiй. Мене, якщо правильно влучити, може добряче пiдсмажити! А на живу плоть дiє... Дiє. Перший, в кого я випустив усi заряди, одразу ж закричав i поспiшив покинути поле бою. Своїм ходом! Нечесно! Зате коли суперники витратили бiльше половини боєзапасу, то одразу поспiшили зайняти укриття. Чекають, поки я сам вилiзу? Нi, чекають на пiдмогу - ехолот одразу пiдсвiтив парочку об'єктiв, що рухалися до нашого закутку. Повiльно, щоб не збити камуфляж, перепливаю за один iз розподiльчих вузлiв. Моє попереднє укриття уже оточили i готуються до фiнального ривка. Я ж прицiлююсь в найбiльш вiддаленого вiд групи бiйця i, перейшовши iз маскування в режим сили, кидаю себе йому назустрiч. По собi знаю, як складно працювати у невагомостi. Людський органiзм не пристосований дял роботи у тривимiрному просторi. Навiть будова черепа передбачає для нас хороший огляд лише в однiй площинi. Тому мене вiн не побачив аж до самого кiнця. Заздалегiдь виставленi вперед ноги просто вдавлюють грудну клiтку, а зброя жертви змiнює свого власника. Не зупиняючись нi на мить, знову вiдштовхуюсь i в польотi провалююсь у форсаж. Суб'єктивний час розтягується iз трьох до майже десяти секунд. Що таке десять секунд у бою? Це просто море часу. Я встигаю пригостити кожного iз суперникiв блискавкою, правильно зорiєнтувати тiло, в черговий раз вiдштовхнутися вiд стiни, ще раз обробити аборигенiв, i влетiти в найближчу групу iз трьох чоловiк. Ну а далi почалася вечiрка!
  Вжух! Три висунутi з кистi руки леза проходять по шиї третього, найбiльш вiддаленого ворога. Поки двоє повертаються в той бiк, звiдки я прилетiв, встигаю смикнути на себе наступного за ногу, всаджую пазурi йому пiд ребра, гасячи швидкiсть протидiї й надаючи собi обертальний момент. В потрiбну мить пiдсилений удар ноги зустрiчається iз черевом останнього. Чувак просто склався, а я в камуфляжi полетiв у протилежному напрямку. Дежавю, наче знову iз цефами в космосi розважаюся. Тепер потрiбно хвилини двi-три вiддихатися, щоб органiзм та допомiжнi системи встигли вивести молочну кислоту та iншi продукти життєдiяльностi. А нi, потрiбно iще одного прикласти, бо вiн летить менi наперерiз. Зараз зiткнемося. Стискаю долоню в кулак i в момент найбiльшого зближення вистрiлюю кулаком прямо йому в обличчя. Навколо розлетiлася хмарка кровi та дрiбних уламкiв... Кiстки? Нi, це не їхнi обличчя, це маски! Ось як вони тут орiєнтуються в цiй темрявi! Це дещо змiнює розстановку сил. Швиденько лiзу в налаштування i створюю новий файл iз конфiгурацiями для камуфляжу. Колись я таким способом дуже довго водив цефiв за нiс, поки набивав свого Воїна усякою всячиною. Буде просто прекрасно, якщо цей прийом спрацює i тут. Тридцять секунд камуфляжу - це не серйозно.
  I таки спрацювало! Якими б вiзорами не користувалися цi орангутанги, бачать вони лише в одному конкретному дiапазонi. Я ж їх i бачу, i чую, i навiть радаром намацати можу, якщо буде достатньо простору. Ось так iз новими налаштуваннями я по черзi вибив iще трьох, аж доки рештки цих iмперських штурмовикiв (тiльки вони можуть так 'стрiляти') не поспiшили покинути наш закуток i закрити за собою люк. Тiльки замок заблокувати забули. А може й не забули, а просто не знають, що вiн там взагалi є. Менi ж краще - пролiтаю повз люк i махаю рукою перед сенсором. Секунда на рух засувiв, i наступної митi мiй вiзор слiпне вiд шквалу розрядiв. А цi хлопцi швидко вчаться: одразу зрозумiли, що мене не можна випускати. Не бiда, повторимо процедуру ще раз, i ще раз, i так доки у них не закiнчаться боєприпаси. Не довго думаючи став раз за разом вiдкривати дверi, щоб через секунду їх замкнули з iншого боку. Разiв з десять це робив, але результату не помiтив. Чи то я щось не розумiю, чи то їх там цiла рота, чи роздобули зовнiшнє живлення для своїх пукалок? Це не добре. Значить потрiбно змусити їх вести безперервний вогонь. Пiдлiтаю до капсули i в режимi сили вiдриваю її вiд основи. Хрусь! Мiг би й не старатися, вона взагалi тiльки на кабелях i висiла. Менi ж простiше. Стоп! Затримка мiж вiдкриттям-закриттям люку мала насторожити стрiльцiв. Потрiбно якось розсiяти їхню увагу. Пiдтягую кiлька найближчих трупiв моїх викрадачiв та iнший мотлох. Розташовую їх один за одним перед капсулою. Розганяю вантаж у потрiбному напрямку, а сам лечу на випередження, щоб активувати прохiд. Секунда, i хмара мотлоху вилiтає назовнi. Бiлi блискавки терзали вже мертвi тiла, смугували борти капсули, випалюючи розумну начинку а я тихенько, по стiнi, в режимi камуфляжу покинув свою пастку. Ага-ага, зрозумiли, голубчики, що вас надурили! А нiчого було на мене зi зброєю кидатися. Можете скiльки завгодно прочiсувати територiю, мене пiд камуфляжем ви тепер не знайдете. Сайонара!
  Здогадка виявилася вiрною - тонкi джгути кабелiв з'єднували зброю iз найближчим розподiльчим вузлом. Якщо вони так можуть засiсти на будь-якому перехрестi, то я так нiкуди не прийду.
  'Додаткова задача: знеструмити пiдземний комплекс.'
  Мовчав би, капiтан-очевидько! Сам знаю! I навiть знаю, як знайти найближчий пульт. Достатньо рухатися уздовж силових магiстралей. Архiтектура молюскiв завжди однакова. Не шаблонна, як прийнято у людей, а просто пiдганяється до потрiбних умов. Тому, де б я не опинився, я завжди буду знаходити знайомi елементи, а вiд них легко прокласти маршрут до потрiбного менi вузла... Стоп! Ранiше я цього не знав! Клята телепатiя! Начхати - працюємо далi.
  Трошечки погравшись iз налаштуваннями вiзора, я знайшов найближчу магiстраль i рушив уздовж неї. Оптимiзований пiд новi умови камуфляж значно менше виснажував ресурси органiзму, i я мiг спокiйно пролiтати великi вiдрiзки шляху без перепочинку. Тодi ж менi випала нагода краще роздивитися своїх суперникiв. Це без сумнiву були люди. Звичайнi люди, тiльки з поправкою на тривале перебування у невагомостi. Iз мавпами я їх сплутав через хутряний одяг, що скрадав пропорцiї тiла. Маски тiльки на вигляд страшнi, а насправдi нiчим не вiдрiзняються вiд лижних, хiба що скельця окулярiв iз секретом. Ну i взуття iз функцiональними пальцями, якими зручно чiплятися за рiзноманiтнi поручнi. Нiчого цiкавого. Хоча їхня мова менi зовсiм незнайома. Навiть перекладач мовчить. Не впевнений, що це взагалi слова, адже iнодi складається враження, що вони розумiють один одного без слiв.
  Хвилює те, що вони вмiють користуватися технiкою цефiв. Лише основним функцiоналом, але ж вмiють! Певно свою роль тут зiграло те, що вони можуть бачити вiзуальний iнтерфейс, а з ним, навiть не розбираючись у позначеннях, можна поступово розiбратися iз керуванням. Або остаточно зламати машину, тут уже все залежить вiд знань i обережностi оператора. Ще й ця зброя... Я не бачив нiчого схожого на поверхнi. Цi люди мають жити дуже iзольовано вiд навколишнього свiту, щоб приховати такi секрети. Хоча це можна пояснити вiдсутнiстю елементiв живлення. Далеко вiд док-станцiї цi шокери одразу перетворяться на брухт. Та й обслуговувати їх без вiдповiдного обладнання практично неможливо.
  Мандруючи уздовж магiстралi, я раз за разом виходив до бiльш потужних вузлiв. Нарештi я вийшов на хаб. Далi рухатися не було сенсу - саме на таких станцiях вiдбувається конвертацiя енергiї плазми у бiльш простi види, якi споживає малопотужна технiка. Звiдси можна знеструмити цiлу гiлку тунелiв. Але не усi. Крiм того молюски не дурнi, щоб не продублювати живлення важливих систем вiд сусiднiх вузлiв. Потрiбно зробити так, щоб полетiла уся система. Автоматика не дасть довести магiстраль до руйнування. Максимум, чого я зможу досягти - вибити запобiжники. Якщо аборигени вмiють обслуговувати свої iграшки, то швидко вiдновлять живлення. Як цьому запобiгти? Влаштувати коротке замикання! Щоразу, як вони запускатимуть плазму, усе повторюватиметься. А ще я можу налаштувати iндикатори, щоб усе виглядало справним. Ох i заметушаться вони!
  Так все виглядало в теорiї. На практицi все змiнилося в першi ж секунди пiдключення. Набутi пiд час iнсайту знання i навички зiграли зi мною злий жарт. Це наче давно куплений смартфон: ти береш його в руки i пальцi самi на рефлексах роблять усе, щоб пiдготувати його до роботи, а через секунду розумiєш, що подивитися час можна було i на екранi блокування, а не зглядуватись у мiкроскопiчнi цифри в кутку iнтерфейса. Так сталося i тут. Я просто не встиг зрозумiти що роблю, коли мiй нейрошунт синхронiзувався iз обладнанням i провiв попереднє налаштування гармонiк. А далi я завис. Що це за гармонiки? Що я щойно зробив? Навiщо? I що я збирався робити далi? Трохи прийшовши до тями взявся розбиратися iз iнтерфейсом, i знову завис. Iнтерфейс, не зважаючи на велику кiлькiсть притаманним цефалоподам деталей, виявився абсолютно iншим. Увесь мiй досвiд роботи iз технологiями молюскiв тут не котувався. Потрiбних 'кнопок' просто не було на своїх мiсцях, зовсiм iнакше групувалися команди i функцiї, iнша логiка роботи i оптимiзацiя процесiв. Вiдклавши ознайомлення iз операцiйною системою на потiм, я взявся шукати карту мiсця, де опинився. А коли знайшов її - зрозумiв, що передi мною тут явно побував ще хтось.
  Цефи живуть у невагомостi, i головним орiєнтиром для них виступають магнiтнi полюси планети, зiрки чи навiть цiлої галактики. Тут же постарався хтось, хто жив на поверхнi планети, бо схема була повернута в горизонтальнiй площинi. Це питання сприйняття. У людей i прибульцiв воно абсолютно рiзне. Саме тому я, не зважаючи на усi зусилля C.E.L.L. нi разу не клюнув на їхнi пiдробки iнопланетних програм.
  Зараз я знаходився у блоцi утримання бiологiчних компонентiв. По простому - 'звiринець'. Буквально, адже люди для цефiв стояли зовсiм не на першому мiсцi. Бачив я тут список цих 'компонентiв'. Справжнiй Ноїв ковчег, сховище Судного дня. З таким набором компонентiв та власними технологiями цефи могли вiдтворити бiосферу регiону, а враховуючи кiлькiсть подiбних баз по всьому свiтi - i цiлої планети. Тiльки усе це давно згинуло без енергiї. В логах вказувалося, що живлення комплексу неодноразово вимикалося на достатнiй час, щоб розрядилися навiть хронометри. Останнє увiмкнення вiдбулося близько двохсот рокiв тому, одночасно iз проникненням аборигенiв. З того часу комплекс працює в напiвавтоматичному режимi. Цiкаво, що системи захисту на людей не реагують. Принаймнi доки тi не заходять на заборонену територiю. Взявся розбиратися, чому так, подивився на схему доступних їм секторiв i зрозумiв, що система сприймає їх як автономних ремонтних роботiв. Ким би не був невiдомий хакер, вiн не мiг видати звичайним людям статус вищий за тупих дронiв. Для доступу на високому рiвнi потрiбен нейрошунт та нейротрансмiтер - iмплантат для пiдключення до колективу. I якщо перший ще може вирости у обдарованих, то другий росте тiльки у цефiв. Пiдозрюю, що у лабораторiї є зразки трансмiтерiв для дослiдiв, але щоб зайти туди потрiбно отримати доступ. Ось таке замкнуте коло.
  У системах цефалоподiв немає такого поняття, як 'гостьовий доступ'. Є лише прiоритетний та непрiоритетний. Прiоритетний, тобто без будь-яких обмежень, був у Альфи. Непрiоритетний - у всiх iнших молюскiв. Тобто будь-хто iз них мiг пiдключитися навiть до технiки стратегiчного значення i робити з нею все, що захоче. Ну, не зовсiм усе, але в корисних для спiльноти межах. Про те, щоб хтось, не знаючи iнструкцiї, полiз до незнайомої технiки, не могло бути й мови - їхнi мiзки так не працюють. I тим дивнiшим було бачити вiдкритий шлях до основного спорового процесора. Наскiльки я встиг зрозумiти, усi споровi шпилi були iндивiдуальними розробками, а тому їхнiм обслуговуванням цефи займалися особисто. Навiщо туди вiдкрили доступ людям? Хм, а доступ ще й не постiйний. Зараз, якщо я все правильно зрозумiв, там вiдбувається накопичення чергового заряду. Попереднiй система спустила в позаплановому порядку, коли в межах досяжностi з'явився якiсний матерiал, а не те лайно, яким його досi заправляли. I питання на мiльйон: що це за матерiал?
  Правильно! На роль матерiалу був обраний Його Величнiсть - Я. Власною персоною! Тепер зрозумiло, чого мене так надовго вирубило. Якби сфера холоду пройшла через мене у своєму звичному виглядi - максимум, що мене очiкувало, це легкi збої в навiгацiї та перезавантаження операцiйної системи. Тут же в комплектi йшов електромагнiтний iмпульс, статичний заряд та ще цiлий букет рiзноманiтних глибоких закладок у костюмi. Щоб органiзувати все це тупа машина навiть спалила кiлька найближчих до мене пiлонiв iз проекторами, i тепер замiсть частини гори виднiється чисте синє небо. Якби моїм транспортуванням займалися справжнi дрони, то я би зараз уже знаходився в заряднiй камерi спорового процесора. Пощастило, що туземцi не мають зв'язку iз системою, i не знають, чого вона хоче. До речi про це: чому тодi доступ до ядра установки досi перекритий? Логiчно було б одразу запихнути мене туди, а не залишати вiдчухуватися на складi. Що там пишуть в логах?
  А в логах писалося щось зовсiм незрозумiле: евакуювати загубленого юнiта всередину комплекса, посприяти його вiдновленню та подальшому включенню в колектив. Але чому тодi сам колектив нiчого не робить? Невже окрiм тупої автоматики тут нiкого немає? Був би бодай один молюск, вiн би швидко привiв усе до ладу. Впали в сплячку? Тодi прокинулися б при першiй же поломцi. Щоб дiзнатися бiльше, я спробував отримати доступ рядового цефа...
  Наступної митi мною так трiпнуло, що я аж до протилежної стiни вiдлетiв. Клята система зробила зi мною те, що я збирався зробити з нею. Замiсть доступу я отримав добрячого прочухана, i тепер клята машина знає, де я знаходжусь. Панель керування обплавилася, а iндикатори силових лiнiй змiнили дiапазон свого свiтiння, сигналiзуючи про пошкодження плазмопроводiв. Вдруге пiдключитися не вдасться: штучний iнтелект комплексу не тiльки дiзнався, як я обходив його протоколи, а ще й спалив менi штекери! Все правильно - тут працює штучний iнтелект. Не такий, як мої Суддя та Аналiтик. Вiн бiльш розвинутий i вузькоспецiалiзований. Спершу вiн подумав, що я один iз реактивованих дронiв, бо використовую їхнi протоколи зв'язку. А коли побачив, що я проявляю непритаманну синтетикам активнiсть - одразу ж зрозумiв, хто до нього завiтав. Це безсумнiвний плюс усiх iнтелектуальних систем цефалоподiв - їхня прозорiсть. Пiдключаючись до будь-якого термiналу, ти одразу бачиш структуру усiх навколишнiх систем, їхнiй стан, i взагалi вiдчуваєш себе частиною цiлого. Вони просто не розрахованi на захист вiд вторгнення. Який сенс захищатися, якщо перший-лiпший молюск при паралельному увiмкненнi миттєво промиє мiзки сторонньому? Але цей принцип працює в обидва боки. Ти не можеш пiдключитися непомiтно, або видати себе за iншого. Тому я абсолютно впевнений, що менi протистоїть машина, а не живий органiзм. Добре, що у мене штекери були не металевi - згорiли першими, не пустивши перевантаження далi.
  Час на роздуми давати менi нiхто не збирався. Поки я приходив до тями, у комплексi пiднявся шум. Скрiзь завивала сирена, дверi перекривалися, вектори гравiтацiї закручувалися, наче вода у кiльватерi за кораблем. В принципi я на усю цю тривогу кашляв з високої башти. Все, що клята машина може менi зробити - пiдiрвати комплекс разом зi мною. Без своїх виконавчих механiзмiв вона нi на що не здатна, а з усiм iншим я впораюся. Проблему становитимуть тiльки туземцi, яких вiн зможе зiгнати до мене. О, легкi на спомин!
  Парочка мавп саме вiдкрили дверi й повертали у мiй бiк зброю. Неприцiльно випускаю в них залишок свого боєзапасу й кидаю зброю навздогiн а сам, скориставшись вiддачею вiд цього iмпровiзованого снаряда, вiдлiтаю в протилежний бiк. Там тiнь, iз увiмкнутим камуфляжем легко сховатися. Орангутанги летять за мною в темряву. Треба буде дати їм якусь нормальну назву. Перехоплюю одного i в режимi сили кидаю на другого. Поки обидва дезорiєнтованi, впираю дуло в живiт найближчого i... Та що ж за день сьогоднi такий?! Клята залiзяка знову трiпнула мною! Тепер знатиму, що фiзичний контакт iз жертвою не менш небезпечний, нiж потрапляння пiд пострiл. На щастя очухався швидко i прямим в голову позбувся останнього суперника.
  Тепер час визначитися зi своїми подальшими дiями. Трохи покрутивши схему i наклавши її на результати роботи власних сенсорiв зрозумiв, що опинився зовсiм поруч зi своєю цiллю. Головним вузлом цього пiдземного комплексу був стовбур Шпиля. Його основу оперiзує кiльце основних систем, притаманних усiм базам цефiв, а вже вiд нього в рiзнi боки тягнуться, наче корiння, вiдростки необхiдних секторiв. Я, як уже було сказано, знаходився в бiологiчному секторi. Менi потрiбно лише йти прямо, i рано чи пiзно я впруся в кiльце основи. В теорiї саме там i мали проживати/працювати/зберiгатися молюски. В реальностi я досi не зустрiв не тiльки жодного цефалопода, але й навiть слiдiв їхньої дiяльностi. Себе проявив тiльки головний комп'ютер. Це i добре, i погано водночас. Добре, бо вiн вмiє дiяти лише за шаблонами: загубився молюск - повернути назад у сiмейне коло, вторглися на базу - нейтралiзувати чужинцiв. Дистанцiйно зламати мої системи вiн не зможе, не повинно бути у нього такого досвiду. Погано, бо в машини практично миттєва реакцiя i абсолютний контроль над моїм навколишнiм середовищем. Iз таким суперником саботувати систему живлення менi не свiтить. Значить потрiбно вирубити його i перехопити контроль над комплексом. Тодi й подивимося, що за зброя тут може знайтися. Я бiльш нiж упевнений, що головним аргументом виявиться саме Шпиль. Розiбравшись iз незвичною схемою, я вирiшив рухатися по уже вiдкритих для аборигенiв примiщеннях. Якщо система хоче зiткнути мене iз ними, то хто я такий, щоб залишати за спиною потенцiйних ворогiв?
  Полiт мiй проходив бурхливо. Якщо ранiше система просто не звертала на мене уваги, то тепер штучний iнтелект уважно вiдслiдковував моє мiсце розташування за допомогою цiлої купи рiзноманiтних параметрiв. Наприклад об'єм повiтря в примiщеннi, напрям повiтряних потокiв, шуми, енергетична активнiсть, електромагнiтне випромiнювання, точки фокусування гравiтацiї тощо. I якби ж просто спостерiгав, так ще й вказував на мене усiма можливими способами: то пiдсвiтить куток зi мною так, щоб викривлення свiтла були помiтними, то обдасть мене парою iз клапана, або й узагалi вимкне гравiтацiю. Дуже дратує. Доводилося йти напролом, мiцно чiпляючись за усi поверхнi, щоб точно увiмкнута гравiтацiя мене не смикнула прямо пiд пострiл ворога. Усi зустрiчнi трупи обов'язково обстежувалися на предмет наявностi зброї та корисних речей. Трофеїв було мало, але iнодi траплялися дуже цiкавi речi. Так, наприклад, пiд час чергової зустрiчi менi трапилися лiхтарики. I не простi, а лiтаючi! Я спершу навiть подумав, що мої някети якимось чином умудрилися прилетiти за мною, настiльки вони були схожi ззовнi. Але нi, цi були значно меншими, дiаметром трохи бiльшi за м'ячик для тенiсу. Єдине їх призначення - пiдсвiчувати там, куди неможливо дiстатися фiзично. Кожна iз кульок мала комплект маленьких iмпульсних двигунiв, що дозволяли їм рухатися в будь-якому напрямку. Свiтили вони сильно, при чому в дуже широкому дiапазонi, починаючи вiд iнфрачервоного i закiнчуючи рентгенiвським. На Землi теж часом користувалися схожим обладнанням, щоб виявити витоки усяких газiв iз труб. Прив'язати лiхтарики до себе було справою кiлькох секунд - усi протоколи взаємодiї iз дронами були iдентичнi моїм.
  Натрапив я i на один фабрикатор. Хотiв було скористатися ним i наштампувати собi нормальної зброї, але не вийшло. По-перше вiдключений, по-друге - зовсiм iнший принцип. Ну та грець iз ним - у нього було пiдключення до сировинних каналiв, якими в агрегат подавалося усе необхiдне для роботи, в тому числi й метали! Я би танцював вiд радостi, якби не знаходився у невагомостi, i якби мав можливiсть використати знайденi скарби. Проблема полягала в тому, що тут дiяло спецiальне поле, яке пригнiчувало роботу нанiтiв. Я спершу подумав, що це просто костюм так глючить, а виявилося, що це зроблено навмисне, щоб не допустити витоку активного наноматерiалу в житловий простiр. Тобто мої саморобнi ефiрнi фабрикатори тут недiєздатнi. Навiть розколупавши канал, багато ресурсiв з нього я не видавив - теж перекрили. Так я й рухався далi, час вiд часу звiряючись зi схемою. Дивно, що система не намагалася збити мене з курсу. Або у неї там реально серйозний захист, або на мене чекає якась пастка. Я бiльше схиляюся до останнього. Тим бiльше, що я зараз 'стою' на порозi велетенського примiщення, де мене можуть запросто завалити гарматним м'ясом. Перший же влучний ворожий пострiл стане для мене останнiм.
  Обережно визираю крiзь вiдкритий люк i тiльки переконавшись, що поруч немає ворогiв, залiтаю до велетенського примiщення, повнiстю заповненого гравiтацiйними коконами. В них молюски зазвичай зберiгали усiлякий мотлох. Я пiд час iнциденту на островах Лiнг Шан в таких коконах навiть боєприпаси знаходив. Може i тут щось вiдшукається? Пiдлiтаю до першого i мої сподiвання розвiюються, як попiл пiсля напалму. Всерединi я побачив лише утримувану гравiтаторами грудку бiомаси. Респiратор, вловивши трупний запах, одразу перейшов на замкнутий цикл. Така ж картина була i в другому, i в третьому коконi, i у всiх iнших. Я таке вже бачив. Так працювали спори. Агент GrEp Ag-01, як його iменували в офiцiйних документах. Спецiально модифiкований для автономної роботи штам нанiтiв, єдина задача яких - утилiзацiя органiки. Невже я потрапив на кладовище? Нi, не схоже. Деякi трупи були ще цiлi, i надiйно зв'язанi мотузкою. Один узагалi був закутий в дерев'янi колодки. Своїх так не ховають. Плантацiя бiомаси? Можливо. Не за просто так же система їм новi iграшки клепає. Дочекавшись, доки фiльтри очистять кров вiд шлакiв, вилiтаю в геометричний центр примiщення i оглядаю його на наявнiсть цiкавого. Пусто. Навiть морлокiв нiде не видно. Точно, так i буду їх називати. Ну а що? Пiд землею живуть, механiзми обслуговують, свiтло не люблять - точнiсiнько як морлоки Герберта Уелса. Навiть Аналiтик про щось таке менi написав, але я тодi був зайнятий iншим.
  Методично оглядаю примiщення i помiчаю кiлька джерел тепла. Так кокони працюють в активному режимi, коли всерединi них знаходиться рухома маса, яку потрiбно заспокоїти. Або там просто ховаються багато морлокiв. В будь-якому випадку варто навiдатись. Лечу туди i одразу ж стикаюся iз цiлою групою аборигенiв. Висилаю вперед свiтлячкiв - не просто так же я їх iз собою брав. Тi одразу ж займають стратегiчнi позицiї в найбiльш вузьких закутках i починають вiдволiкати вiд мене увагу. Одне дiло, коли в примiщеннi пiдсвiчується саме той куток, де ти сидиш, i зовсiм iнше, коли усе навколо тебе рухається, блимає, гудить i завиває. Мої свiтлячки теж, як виявилося, були на таке здатнi. Я для приколу спробував використати їхнi двигуни у ролi колонок для свого програвача. Ну, як деякi радiолюбителi умудряються пiдключати електродвигуни замiсть динамiкiв. Якщо можуть плюватися невеликими порцiями повiтря, значить їх можна вiдповiдно налаштувати. Iдея спрацювала лише частково. Звук отримати вдалося, але про якiсть мова не йшла. Штучний iнтелект комплексу намагався перехопити контроль над свiтильниками, але хто ж йому дасть? Поки вони бiля мене, мої команди будуть в прiоритетi. Зрозумiвши, що таким макаром вона нiчого не доб'ється, а тiльки продовжить псувати апаратуру i даремно витрачати енергiю, система вiдступила i тупо продовжила зганяти в район мого розташування все бiльше живої сили. Може органiчнi помiчники їй бiльше не потрiбнi? Цiлком можливо, все ж непiдконтрольнi юнiти несуть бiльше загрози, нiж користi. Незрозумiло тiльки, чому тодi система на мене так визвiрилася? Невже так складно спершу спробувати домовитися? Чи вона взагалi нормально спiлкуватися не вмiє?
  Ось так пiд свiтломузику й роздаючи пендалi усiм зустрiчним я дiстався до кiлькох цiкавих менi коконiв. В першому знову ж таки виявився труп, хiба що вiдносно свiжий, а от iз другого визирала чиясь свiтловолоса голова. Жiнка, вiдносно молода, сильна статурою, вдягнута в тонку тканину. Явно не мiсцева.
  - Ти хто така?
  - Yuu ve? Oilgokhgui baina.
  О, щось новеньке. Перекладач знайшов спiльнi коренi iз монгольською мовою. Значить точно не мiсцева. Змiнюю налаштування i повторюю фразу.
  - Питаю: ти хто така?
  - Я Кiм Чiко. Мене полонили, - добре, значить мовнi пакети все ще актуальнi.
  - Ти ув'язнена?
  - Так, не сама прийшла/не зi своєї волi. I бажаю вийти. I бажаю швидко/якнайшвидше. Поки не заморозилася/замерзла/зупинилася остаточно.
  Кривий переклад, дуже кривий. Зрозумiти можна, але це нiчого менi не дає.
  Починаю оббирати трупи. Боєзапас усiх їхнiх рушниць майже на нулi. Вони що, не знають, скiльки у них пострiлiв в запасi? Тодi тим паче вони повиннi дiяти економно, а не заливати простiр перед собою електричними розрядами.
  Вiд спогадiв мене вiдiрвало питання Чiко.
  - Хто це?
  - Морлоки, - вiдповiв я, хоча перекладач видав зовсiм iнше слово iз аналогiчним сенсом.
  Завершивши оббирати трупи, я повернувся до жiнки, задiявши усi свої сканери. Труситься вiд холоду, i водночас має пiдвищену температуру. На тiлi виднiються слiди вiд кiлькох iн'єкцiй. Зiр розфокусований, жiнка бiльше зосереджена на власних роздумах, нiж на зовнiшньому свiтi. GrEp Ag-01 - однозначно. На руках i ногах виднiються першi абсцеси, а значить процес став невiдворотний, i жити їй залишилося кiлька днiв - максимум. Я сказав 'жити'? Нi, я мав на увазi 'iснувати'. Бо те, у що вона перетвориться впродовж доби, життям уже не назвеш. Я, коли вперше побачив ту гротескну пародiю на людину, грiшним дiлом подумав, що до нас завiтали єретики-мутанти iз Warhammer - настiльки вiдразливо вони виглядали. Щасливчики, якi вдихнули велику дозу спор помирали впродовж доби вiд больового шоку. Значно гiрше, коли в органiзм проникала одна-єдина спора. Тодi процес розтягувався на тиждень, або й бiльше. Жертва швидко втрачає м'язи й жирову масу, зникає нюх, утворюються нариви, а на всьому тiлi з'являється все бiльше наростiв, схожих на бородавки або папiломи. Останнi виглядають особливо огидно, адже виникають не тiльки на поверхнi, а й всерединi тiла. Нерiдко вони проростають всередину суглобiв, виштовхуючи звiдти кiстку. Iмунна система усi цi пухлини просто не помiчає, адже вони є частиною органiзму. На пiзнiх стадiях це вже не людина, а велетенський шкiряний м'яч, наповнений бiомасою та гноєм. Вища когнiтивна дiяльнiсть зберiгається аж до самого кiнця, як i вiдчуття вiд уже спотвореного тiла. Такi зазвичай помирають вiд здавлювання, закупорки судин, зараження кровi, неможливостi нормальної роботи органiв або удушення. I моя нова знайома дуже скоро з усiм цим зiткнеться. Якби її одразу пiсля зараження обкласти мiкрохвильовками, або на кiлька секунд поставити перед робочим Х-43 - тодi шанси iще були б. А так...
  - Морлоки? Це мiф, страшилки для дiтей, - Кiм помiтила, що я пливу в її бiк.
  - Люди страшнiшi. Ходiмо, - кажу їй, простягуючи руку.
  Я не святий, радше навпаки. На жаль саме менi сьогоднi випало зiграти роль ангела-провiдника для Чiко. Це найменше, що я можу для неї зробити.
  
  ***
  
  Завжди на ногах. Приблизно так можна описати життя iнспектора. Без дому, без постiйного мiсця приписки, цi ланцюговиi пси Церкви тримали за горлянки усiх великих гравцiв на полiтичнiй аренi. Зовсiм нещодавно Тору навiть уявити собi не мiг, що вiдточенi роками методи контролю монархiв хтось зумiє застосувати проти самих святош. Тору не був дурнем, i розумiв, що керiвництво розказує йому лише те, що йому потрiбно знати. Це звичайний iнспектор може одразу ж кинутися виконувати щойно почутий наказ. Хороший iнспектор сам дiзнається про усi деталi, i виконає наказ по-своєму, залишаючи собi простiр для маневру. I ось настав момент, коли цей простiр знадобився. Знайомства, канали передачi iнформацiї, пiдгодованi чиновники та ще цiла купа зобов'язаних йому людей тепер були для нього єдиним способом врятуватися iз пастки, в яку перетворилася неприступна ранiше Свята земля. Як добре, що навiть такий малоймовiрний сценарiй був передбачений! Тепер до мiсця зустрiчi доберуться тiльки тi, хто уважно слухав iнструктажi та умудрився вцiлiти пiд час зачистки. Навряд чи таких буде багато.
  Тору перетнув кордон iще кiлька днiв тому. Майто у вказаному мiсцi вiн так i не дочекався. Можна було б плюнути на нього i прямим курсом рушити далi, але iнструкцiї писалися не дурнями. Спершу слiд було заплутати слiди. Навiть якщо за тобою нiхто не стежить, це не означає, що твiй шлях не зможуть вирахувати пiзнiше. Тому маршрут своєї подорожi Тору складав iз розрахунку на втричi бiльший термiн, нiж потрiбно. Як виявилося - не даремно. Спецiально розробленi на такий випадок методи показали, що його ведуть. Непомiтно, на вiдстанi, iгноруючи усi спроби загубитися в натовпi, по слiду йшли чужi агенти. Спершу Тору подумав, що на нього поставили маячок. Довелося змiнити увесь одяг i кiлька разiв пройти через шокову рамку. Неприємно, небезпечно, але кращих способiв нейтралiзувати приховану печатку поки що не придумали. Коли ж i це не допомогло, iнспектор почав шукати iншi шляхи для втечi. Маршрут змiнився на абсолютно протилежний. Не можна дозволити комусь вирахувати бодай один iз опорних пунктiв Церкви, iнакше це поставить пiд загрозу iснування усiєї агентурної мережi Святої землi. I що довше тривала ця гра, то бiльше вона нагадувала йому роботу їхньої власної розвiдки.
  Розвiдка потрiбна усiм. Навiть наймогутнiшiй до недавнього часу органiзацiї на планетi - Церквi. Особливо їй. Її агенти можуть бути скiльки завгодно хитрими й розумними, але без очей та вух серед простого населення їхня ефективнiсть буде невисокою. Чи багато iнспектор зможе дiзнатися, крутячись у вищих колах середньостатистичного королiвства? Не мало - це точно. Але суттєво доповнити цю картину може звичайна працiвниця порту, яка своїми очима бачила 'дуже легкi' мiшки iз 'бавовною', якi вiдправили до маєтку шановної вельможi. А можна похвалити знайомого ювелiра, i той з радiстю почне хвалитися кiлькiстю проданих за останнiй мiсяць шедеврiв. На якi, до речi, у тiєї-таки вельможi грошей ну зовсiм немає, адже вона напередоднi все програла в карти. Ось так просто й невигадливо можна дiзнатися дуже цiкавi деталi про будь-кого. Треба тiльки знати де шукати.
  Постає питання: як знаходять його самого? Завербували когось iз оточуючих? Малоймовiрно. Вiн надто часто переїжджає, щоб хтось встиг дiзнатися про нього щось конкретне. Сам би вiн в такому разi зробив ставку на керiвнi та громадськi структури: варта бiля мiських ворiт, адмiнiстрацiя, працiвники таверн чи забiгайлiвок... Варiантiв безлiч. Зате є така рiч, як статистика. Наприклад достеменно вiдомо, що кожен п'ятдесятий має проблеми з головою. Приблизно вiсiм-дев'ять людей iз десяти не будуть працювати без примусу. Лише кожен двадцятий умiє критично сприймати навколишнiй свiт, а кожен третiй живе в борг. Декого iз цих людей знайти просто, iншi - ретельно приховують свої негативнi риси, i їх можна вирахувати лише шляхом вiдсiювання. Для Тору усе це давно стало способом життя, i в пам'ятi одразу ж спливли кiлька таких ось ненадiйних осiб. Колись вiн зумiв посадити їх на гачок. Але люди не мiняються, i такий же трюк мiг повторити i будь-хто iнший. В практицi iнспектора нерiдко траплялися курйознi ситуацiї, коли на жертву тиснуть одразу кiлька осiб iз протилежними бажаннями i абсолютно iдентичним компроматом. Розкажеш слiдчим про напад - все мiсто дiзнається про твою зраду дружинi. Не розкажеш - все одно дiзнаються, тiльки вже з iнших джерел. Спробуєш передати iнформацiю таємно - приб'є уже сама дружина. Ось така вона весела - робота iнспектора.
  Але якщо стоїть питання пошуку когось конкретного, хто вмiє переховуватися, то тут можна скористатися послугами кримiналу, представники якого працюють у сумiжнiй сферi i використовують схожi методи. Чому б не скористатися ними, особливо, якщо самi вони мiсцевi, а усi приїжджi для них - потенцiйнi жертви? Ось це вже має сенс. Сам вiн iз тутешнiми дiлками тiньового бiзнесу справ досi не мав. Зате знає, як їх знайти. Достатньо думати, як вони.
  Перше мiсце, де його могли впiзнати - мiськi ворота. Той же випадок, що i з вартовими. Тi теж знають усiх своїх i приїжджих але, на вiдмiну вiд бандитiв, свiй пост не покидають. А злодюжки прямо там можуть оцiнити кондицiї майбутньої жертви та її платоспроможнiсть. Нi першi, нi друга увагу привернути не могли - Тору давно змiнив образ, i зараз нiчим не вiдрiзнявся вiд звичайного мандрiвника. Хiба що за ним спостерiгали достатньо довго, аби зрозумiти, що вiн приїхав сюди сам, без супроводу. Увагу бандиток мiг би привернути симпатичний самотнiй чоловiк, але тодi його б схопили одразу, поки в мiстi про нього iще нiхто не знає. Зовнiшнiсть Тору собi органiзував абсолютно типову, хiба що зачiску не зробив. Такому персонажу, якщо вiн прямо посеред вулицi попросить про допомогу, вiдмовити просто язик не повернеться. Хм, а ось i 'клiєнт'. Перевiрити його просто - достатньо вийти за ворота i подивитися, чи не побiжить вiн доповiдати про вiдбуття об'єкта.
  Ось воно! Значить так на нього i вийшли. Тепер можна повертатися назад в номер таверни i приготуватися до зустрiчi. В iнспектора iз собою достатньо аргументiв, щоб влаштувати невелику вiйну.
  Раптом павук за пазухою заворушився i висунув свою напiвслiпу голову з-пiд комiра роби. З моменту їхньої втечi зi Святої землi той абсолютно нiяк себе не проявляв, хiба що нi на секунду не вiдходив вiд iнспектора. Воно й зрозумiло: судячи iз записiв Майто цей павук - звичайний виконавець, i без прямих вказiвок нiчого робити не буде. А тут раптом вилiз iз насидженого мiсця.
  Поки Тору намагався його втримати, до них пiдiйшла висока плечиста дiвчина у червоному беретi iз бiлим символом у виглядi чотирьох стрiлок. Така ж емблема виднiлася на її рукавах. Зрозумiвши, що зупинити невгамовного синтетика йому не вдасться, Тору мiцно стиснув комiр, не дозволяючи павуку вилiзти на волю. Той не розгубився, i полiз у зворотному напрямку. А дiвчина iз кам'яним обличчям стояла i дивилася, як чоловiк намагається утримати щось живе пiд одягом, а воно бiгає у нього по животi, втiкає на спину, намагається пролiзти у вузькi рукави, а потiм полiзло в штани. В якийсь момент застiбка не витримала такого знущання, i павук вивалився прямо в багнюку. За законами всесвiту впав вiн спиною донизу, а тому зараз активно смикав лапками в марних спробах перевернутися i тим самим ще бiльше розкидав бруд навколо себе.
  Так соромно йому не було ще нiколи. Тору завмер посеред вулицi, задрипаний в багнюцi й зi спущеними штанами, а навколо нього зiбралося вже п'ятеро дiвчат, схожих як двi краплi води на першу. Котра з них була першою, вiн сказати уже не мiг. Усi вдягнутi абсолютно однаково, мають аналогiчну комплекцiю, i навiть обличчя дуже схожi. Здавалося навiть багнюка на мiцних високих черевиках налипла однаково. Вiдрiзнялися лише деталi: сережка у вусi, ластовиння на щоках та рiзний колiр очей.
  - Твоя пошта. Доставка тут i зараз.
  Що значить 'моя'? Вони з ним узагалi не знайомi, щоб так фамiльярно звертатися. Певно це якийсь пароль. Невже це вони його увесь цей час переслiдували? I що робити? Його оточили, вiн у незручному становищi (в обох сенсах), дати вiдсiч просто не встигне. Але вони й досi стоять, i чекають на його реакцiю. За цi кiлька секунд його мали би вже скрутити i вирубити. Мiська варта, навiть якщо тут почнеться рiзня, допомагати не стане, бо сутичка вiдбувається за стiнами мiста - не їх зона вiдповiдальностi. Та й потiм розбиратися нiхто не стане. Максимум - напишуть рапорт про побачене. А дiвчата продовжують стояти кам'яними стовпами. Здається, навiть не дихають. А нi, дихають. Тiльки дуже ритмiчно, наче духова помпа, хоч час по них вiдмiряй. Може їм треба вiдповiсти?
  - Ви щось хотiли?
  - Вам посилка.
  Одна iз них вже встигла вхопити павука за лапу, але замiсть того, щоб витягнути його iз пастки, перетягнула в калюжу поблизу. Той, неначе розумiючи її намiри, почав крутитися у водi, змиваючи iз себе бруд. Хоча чому 'наче'? Вiн розумiв! Клятий механiзм увесь цей час здавав його маршрут! Очистивши членистоногого, дiвчата почали дiставати зi своїх поясiв якiсь деталi й замiняти ними пошкодженi елементи його тiла. Всього за кiлька секунд iз калiки вiн перетворився на абсолютно цiлого хижака, вiдростив додаткову пару лап i новi хелiцери, а також отримав пару вже знайомих коробочок з бокiв свого корпусу.
  - Тримайте! - поки Тору краєм ока слiдкував за процесом, йому в руки всунули чорну коробку завбiльшки з книгу зi зручною ручкою збоку.
  - Хто ви такi? - задав Iнспектор головне на цей момент для нього питання.
  - Твоя пошта. Доставка тут i зараз! - хором повторили дiвчата свою першу фразу.
  Виконавши свою мiсiю, дiвчата розвертаються i стройовим кроком йдуть до мiста. Слiдом за ними з лiсу виходить iще десяток їхнiх копiй. Тору продовжує стояти, однiєю рукою притримуючи штани, другою - незрозумiлий подарунок вiд незнайомок. Пiд ногами крутиться оновлений павук. А вартовi вiд смiху на землi корчаться. Весело їм! I стане ще веселiше, коли вiн у такому виглядi через пiвмiста буде добиратися до таверни. Ось таке воно - життя iнспектора!
  
  ***
  
  Лабораторiя бар'єрiв - один зi стовпiв могутностi Церкви. На усiх картах для повiтроплавцiв її мiсце займає бiла пляма. Для загалу це мiсце було однiєю великою аномалiєю. Лише окремi особи знали, що це просто завiса, за якою не видно iстини. Так було до недавнього часу. Тепер, коли керiвництво Церкви було змушене покинути свою твердиню в Святiй землi, це мiсце стало пунктом збору сил для контратаки. Су-Ван цiлу нiч маневрував у вузькому проходi мiж вихрами зарядженого ефiру, щоб пiд ранок нарештi зависнути бiля єдиного вiльного причалу.
  Вперше за багато днiв Лашура ступила на земну поверхню. Цi постiйнi перельоти сильно її втомили. Не зважаючи на велику площу острова, нормально прогулятися по ньому не вдасться при всьому бажаннi. Її мати любила думати на ходу. В її кабiнетi навiть килим був протоптаний по колу, а стежки в саду викручувалися хитромудрими вензелями, переплетiння яких дозволяли просто йти вперед щоразу по новому маршруту, i жодного разу не впертися в крутий поворот. Все для того, щоб думки монаршої особ не стояли на мiсцi. Лише зараз, опинившись вiдрiзаною вiд цивiлiзацiї, маленька королева починала розумiти, наскiльки зручним ранiше було її життя. Цiкаво, а як себе почував Кейнсi, коли опинився тут: сам, з порожнiми руками, у абсолютно невiдомому й ворожому свiтi?
  Все частiше думки поверталися до цього невгамовного хлопчиська. Не зважаючи на те, що вiн давно їх покинув, Лашура й досi вiдчувала його присутнiсть поруч. Кайя їй пояснила, що цi членистоногi потвори, якими вона вже бiльш-менш навчилася користуватися, можуть одночасно показувати картинку не лише їй, але й iншим особам без її вiдома. Та й поведiнка павукiв все менше походить на iнстинкти. Вони стали бiльш органiзованими, послiдовними у своїй роботi, у чому б вона не полягала. Завдяки нанесеним на їхнi корпуси кольоровим мiткам вдалося зрозумiти, що дрони розбилися на групи, кожна з яких взяла пiд контроль свою частину острова: силовi установки, гарматнi палуби, сад, житловi примiщення... Iнколи, якщо в цьому виникала нагальна потреба, вони могли допомагати персоналу. Але робили це тiльки з власної волi, не реагуючи на прохання. Одного разу навiть пiднялася тривога, коли цi павуки, не повiдомивши Кайю, ввалилися на одну з палуб i, обмотавши своєю павутиною одну iз пошкоджених гармат, потягнули її в майстерню. А все тому, що хтось вголос поскаржився на необхiднiсть демонтажу гармат усiєї палуби, щоб вийняти одну несправну. Пiзнiше Кайя погодилася, що не змогла б самостiйно скоординувати дiї такої кiлькостi дронiв, щоб у процесi не пошкодити ще щось. А вони зробили це самi. I людей це лякало.
  Тому вона абсолютно не здивувалася, коли на причалi замiсть церемонiальної охорони їх зустрiчали бiйцi в польовому екiпiруваннi, а за межами видимостi один iз дронiв навiть помiтив активного лицаря. Якщо навiть вони, звичнi до цих незалежних i самостiйних машин, досi смикаються вiд однiєї їхньої присутностi, то що вже й казати про непiдготовлених людей, якi зiткнулися iз безпiлотним лицарем? Останнiй теж не стояв без дiла. Пару днiв тому вiн самостiйно активувався, вилiз на поверхню острова i здiйснив кiлька пострiлiв кудись за горизонт. Кайя нiчого пояснити не могла, раз за разом отримуючи вiд чудовиська лише одну вiдповiдь: 'Ворог!' Вiдправленi в той район розвiдники повернулися iз трофейним лицарем без кабiни та розпiзнавальних знакiв. Вочевидь машина вiдчуває загрозу. Питання в тому - як? Так i стоїть вiдтодi на поверхнi, постiйно крутячи стволом в рiзнi боки й не дозволяючи себе прибрати.
  Зустрiчав королеву новий голова єпископату в екзилi - Мао Марселло. Лашурi дуже незвично було бачити перед собою чоловiка iз рангом вищим, нiж її власний. Не в тому сенсi, що Церква має бiльше прав, нiж суверенна держава. Просто вiн, знаходячись у такому ж становищi, що й сама королева, зумiв прихопити iз собою частину своїх пiдданих та урядовий апарат. Принаймнi бiльшу його частину.
  - Вiтаємо на нашiй землi, Ваша Величнiсть.
  - Вiтаю хазяїв цiєї землi, - вiдповiла королева нейтральною фразою, не бажаючи ненароком образити єпископа, або зробити йому недоречний комплiмент.
  - Хотiлося б сказати, що радий нашiй зустрiчi, але обставини диктують нам новi порядки, - Марселло натякнув на почесний караул у бойовому спорядженнi.
  Натяк був бiльш нiж зрозумiлий. В iнших обставинах поведiнку Церкви дiйсно можна було сприйняти за акт недовiри. Але королева й не сподiвався, що велетня iз чудо-гарматою так швидко забудуть. Навiть якщо делегатiв приймуть, то святошi зроблять усе, щоб привласнити цей унiкальний юнiт. Спершу вiдведуть якомога далi вiд острову, а потiм замкнуть десь у пiдземеллi, i все - танцюй пiд їхню дудку. Лашура подумки похвалила себе за те, що все продумала заздалегiдь i залишила Кайю з усiма iншими на борту. Нехай святошi думать, що таким чином вона приховує вiд них власнi секрети. Одне дiло, якщо в руки Лашури потрапив просто якийсь унiкальний лицар. I зовсiм iнше, якщо стане вiдомо, що вiн може знаходитись у станi готовностi стiльки, скiльки знадобиться, не виснажуючи свого пiлота. Який, на справдi, йому абсолютно не потрiбен.
  Щойно гостi зайняли свої мiсця, пасажирський вагончик у супроводi кiлькох катерiв одразу ж пiрнув у тунель пiдземного лабiринта. Навiть мiсцевi спiвробiтники, не кажучи вже про чужинкiв, легко могли тут заблукати. Все робилося для того, щоб унеможливити проникнення на секретний об'єкт. I тiльки Лашура точно знала, куди вони рухаються. Замаскований пiд прикрасу хитрий артефакт пiд назвою iнерцiометр постiйно видавав на чарiвнi окуляри королеви лiнiю пройденого нею шляху. Якби iще за бортом щось було видно, то й карта була б. Зате вона точно знала, що вони разом iз кортежем вже кiлька хвилин нарiзають кола на одному й тому ж мiсцi. Певно розраховують затримати i заплутати гостей. Ну i нехай - механiзм вiд такої каруселi не зiб'ється, а от своїх супутникiв варто роздивитися бiльш докладно. Нарештi вагончик покинув пiдземелля, вилетiвши у глибоку ущелину, усi стiни якої були вкритi рiзноманiтними будовами, причалами та механiзмами. Пейзаж явно заслуговував бодай на мить уваги монаршої особи, але Лашура продовжувала сканувати своїх сусiдiв. Все iнше можна буде подивитися у записi, а розкрити задуми опонентiв потрiбно прямо зараз, поки є час.
  Поправивши переробленi Кайєю окуляри, Лашура уважнiше вчиталася в таблички над головами присутнiх. Свiй супровiд вона уже встигла вивчити, а от зустрiчна делегацiя виявилася iз сюрпризами. Половина були вiйськовими. Сам Мао Марселло був уже старим: повнiстю сиве волосся, глибокi зморшки на обличчi вказували, що чоловiк часто хмуриться, а кiстлявi руки iз вузлуватими пальцями абсолютно не в'язалися iз великим пузом. Останнiй, до речi, окуляри пiдсвiтили сiрим кольором, на вiдмiну вiд рукавiв та комiру сутани. Невже носить броню пiд одягом? Мало статися щось дiйсно серйозне, щоб настiльки хвилюватися про власну безпеку на своїй власнiй територiї. Боїться удару в спину?
  Незабаром вагончик скинув швидкiсть i плавно влетiв до одного iз численних ангарiв на стiнах ущелини. Ця будiвля була вiдокремлена вiд iнших - певно резиденцiя для поважних гостей. За протоколом гостям потрiбно дати влаштуватися на новому мiсцi, i тiльки на наступний день проводити дiловi зустрiчi. Навiть в умовах вiйни делегати повиннi мати можливiсть напудрити свої носики перед переговорами, а не вирушати туди прямо з поля бою вимазаними в кровi. Висадивши пасажирiв, транспорт iз єпископом чкурнув геть, а служка повiв гостей у видiленi їм покої. Там на них уже чекали.
  - Ваша величнiсть, - привiтав їх чоловiк у вбраннi академiка.
  - Давненько не бачились, глава роду Фуран, - зовсiм без здивування вiдповiла Лашура, вчитуючись у результати сканування. - Можна привiтати вас з успiшною кар'єрою?
  - Це не моя заслуга. Радше моїх дочок. До речi про них: як там поживає моя непосида? Я чув, що вона нещодавно пiдхопила якусь хворобу?
  Ной Фуран - батько Кайї та Мiзайї. Побачити його тут було несподiвано, але не неймовiрно. Чоловiк був не дурним, хоч i не дуже приємним у спiлкуваннi, успiшно вiв справи iз чорними археологами i непогано розбирався в магiї, аж доки його дочка не проявила талант. Далi в його бiографiї на багато рокiв тягнеться бiла пляма, але королева могла i сама додумати ключовi подiї. Скорiше за все вiн потрапив у поле зору Церкви i йому запропонували йому перейти пiд їхнє крило. Звiсно ж разом iз дочкою. Добровiльно, чи пiд тиском - вiн погодився. Потiм з'явилася Кайя, теж проявила талант, ну а далi на неї поклала око майбутня королева. А щоб їй не було соромно брати пiдданство безродної, йому швиденько органiзували високий пост. Так i перспективна сiмейка у них в кишенi, i майбутня королева в зонi досяжностi.
  А от те, що йому вiдомо про 'недуг' Кайї - пiдозрiло. Хтось на борту явно зливає iнформацiю. Це точно не Кайя, вона би одразу сама вийшла на зв'язок iз батьком. Це має бути хтось третiй, пов'язаний iз Церквою, iнакше б вiн не використовував таке обтiчне формулювання. Явно сам не знає деталей.
  - З нею все в порядку. Пiзнiше ви зможете поспiлкуватися наодинцi.
  - Знаю, це прозвучить зухвало, але я хотiв би сказати дещо їй прямо зараз, поки ви ще не вiдправилися на зустрiч.
  А це вже пiдозрiло. Невже вiн хоче забрати Кайю разом iз усiм причепленим до неї добром? I у нього повиннi бути для неї вагомi аргументи, щоб переконати дочку покинути свого сюзерена.
  - Обiцяю, що передам їй одразу...
  - Нi, - вiдрiзав Ной, проявляючи той-самий характер, через який його так не любила знать. - Я повинен побачити її особисто.
  - Я вже тут.
  Позаду академiка iз ефiру сформувалася туманна, не дуже чiтка фiгура дiвчини, а Лашура краєм вуха почула, як всерединi iлюзiї клацають механiчнi суглоби павукiв. Не могла ж вона покинути острiв зовсiм без захисту? Хитрi машинки умудрялися складатися найнеймовiрнiшим чином, подекуди видаючи себе за звичайнi побутовi речi. I вiд цього королева вiдчувала себе ще бiльш беззахисною перед цими потворами.
  - Хм, - чоловiк спробував торкнутися фiгури пальцем, але та вiдiйшла i склала руки на грудях. - Значить слухи виявилися правдивими.
  - Якi ще слухи?
  - Рiзнi. Я вже не знаю, кому вiрити.
  - Розкажете, що вас турбує? - королева влаштувалася в єдиному крiслi, займаючи позицiю господаря, i залишаючи для академiка лише диван навпроти.
  - Тiльки коротко, а не як завжди, - додав привид Кайї, викидаючи перед очима королеви звiт вiд залишеного бiля єпископа спостерiгача.
  Щойно усi вийшли, Ной почав свою розповiдь.
  - У Церквi почали ходити слухи, що Шатерей розробляє зброю, аби захопити свiт. Атака на Академiю це тiльки пiдтверджує.
  - А нiчого, що ми самi там ледве не загинули?
  - Не суттєво. Це могли i пiдлаштувати. Але те, що я бачу тут, - вiн вказав на iлюзiю своєї дочки, - не схоже на вашi власнi розробки - не ваш рiвень.
  - Звiдки така впевненiсть?
  - Особистий досвiд. Цi механiзми бiльше походять на релiкти минулого, а не сучаснi саморобки. Я радше повiрю, що ви знайшли якусь схованку древнiх, - чоловiк уважнiше вдивився у обличчя королеви. - Або їх вам хтось дав.
  - А як ви вважаєте?
  - Я опираюся на факти, а не домисли. I моя думка нiчого не змiнить. А от ваша матиме дуже суттєвi, навiть глобальнi наслiдки.
  - Ви перебiльшуєте.
  - Аж нiяк, - Ной вiдкинувся на сидiннi, заплющивши очi, нiби повертаючись спогадами у минуле. - Я багато рокiв займався дослiдженням минулого. Древня цивiлiзацiя, на руїнах якої виник наш свiт, обрала зовсiм iнший шлях розвитку, вiдмiнний вiд нашого. Вони були надзвичайно близькi до створення єдиної держави. Задля досягнення мети вони могли об'єднати зусилля усiєї раси. Нам така кооперацiя навiть не снилася.
  - Тобто вони були сильнiшi за нас?
  - Не сильнiшi. Просто бiльш розвинутi. Менi в руки потрапляли артефакти, повторити якi на нашому рiвнi розвитку практично неможливо. Але робочий зразок, тим бiльше в такому хорошому станi, я бачу вперше. Хто вас навчив ним користуватися?
  - Нiхто. Ми самi розiбралися.
  - Сумнiваюсь, - ледь пiднята брова натякала, що академiк хотiв висловитися бiльш грубо. - Усi релiкти мають складну систему керуваня - без iнструкцiї не розберешся. А прочитати її можуть тiльки в спецiальному вiддiлi в Церквi. Значить у вас є живий носiй знань. Або не живий.
  - Ви помилилися. Це не артефакти минулого. Деякi були виготовленi не бiльше декади тому.
  - Ще краще... - Ной нахмурився. - Ви хоч розумiєте, що потрапило до ваших рук?
  - Просвiтiть мене.
  - Я не просто так сказав, що вiд древнiх залишилися однi руїни. Знаєте, чого вiд них залишилося найбiльше? Зброя. Люди завжди залишаються людьми. Все, що ми створюємо, в першу чергу призначено для руйнування, i тiльки потiм - для творiння. А тепер уявiть собi цивiлiзацiю iз можливостями планетарного масштабу та вiдповiдну зброю. Нам дуже пощастило, що вони перебили один одного ранiше, нiж знищили свiт. I двiчi пощастило, що їхнi артефакти давно перестали функцiонувати. Можливо це теж було результатом застосування якоїсь зброї.
  - Тобто вони загинули вiд внутрiшнiх конфлiктiв?
  - Це лише одна з теорiй. Я зустрiчав натяки на те, що древнi контактували з iще однiєю цивiлiзацiєю, абсолютно не схожою них...
  - Ми вiдхилилися вiд теми, - нагадала Кайя.
  - Не перебивай, - батько демонстративно нахмурився на iлюзiю, але окуляри висвiтили, що його пульс трохи знизився - певно дочекався вiд дочки правильної реакцiї. - Саме на той перiод припадає найвищий рiвень технологiчного розвитку древнiх. Вочевидь обмiн iнформацiєю iз чужинцями дав потужний поштовх їхнiй науцi, i люди почали вдосконалювати свої iнструменти. В тому числi й самих воїнiв. Вони швидко вийшли за межi природних людських можливостей. Сильнi й швидкi, вони увiбрали в себе увесь вiйськовий досвiд своєї цивiлiзацiї. Це була революцiя. Великi армiї вiдiйшли в минуле. Достатньо одного бiйця, що мiг проникнути будь-куди i гарантовано вразити ворога у найчутливiше мiсце. Характер вiйни рiзко змiнився. Зникло таке поняття, як фронт. Втiкати не було куди - полем бою став увесь свiт.
  По спинi Лашури пробiгло стадо мурах. Вона добре уявляла собi описаний сценарiй. Сама давно живе в такому станi, коли з будь-якої дiрки може вилiзти механiчний павук i... Далi сценарiї варiювалися залежно вiд фобiй потенцiйної жертви. Когось могли задушити павутиною, хтось боявся бути спаленим або замурованим заживо. Найгiрше, що все це було цiлком реально.
  - А тепер згадайте усе вищесказане i одну особу - Кейнсi Масаке, вашого слугу. В Церквi всерйоз вважають, що вiн один iз Древнiх.
  - Один? - одразу ж видiлила головне Лашура.
  - Так. Я точно знаю про iснування iще як мiнiмум двох. Двадцять два роки тому до Церкви потрапила капсула, в якiй знаходилася одна iз них. Хто другий - невiдомо.
  - А хто перша?
  - Не можу сказати, - системи на мить вловили його погляд у бiк зображення Кайї.
  - Тобто Церква гадає, що Кей мiг передати нам технологiї минулого?
  - Тепер я в цьому впевнений. Древнi створили безлiч видiв зброї, яка потiм їх же i погубила. Уявiть собi лицаря, який продовжує вбивати навiть пiсля смертi свого пiлота. Ви впевненi, що цi штуки в якийсь момент не повернуться проти вас?
  - Принаймнi в наших руках вони не стануть засобом масового убивства.
  - Геноциду.
  - Що?
  - Древнi називали цей процес геноцидом. Хiба Кейнсi не вживав у своїх розмовах незрозумiлi слова?
  Дiвчата задумалися. Кей i справдi часто користувався дивними мовними зворотами, а пiд кiнець почав говорити, як столiтнiй старець-фiлософ, вкладаючи у свої фрази одразу кiлька сенсiв.
  - В цьому i полягає головна вiдмiннiсть мiж нами i Древнiми. Вони iнакше мислять, iнакше вихованi. Там, де ми заходимо у глухий кут, вони просто застосовували iнший метод. I при цьому всьому вони такi ж люди, як i ми з вами: з усiма своїми достоїнствами та недолiками.
  - Якщо вiн для них настiльки небезпечний, чому його одразу не iзолювали?
  - Сила Древнiх у знаннях та технологiях. Яким би сильним не був їхнiй воїн, парочка лицарiв зможуть iз ним розiбратися. I навiть якщо вiн сам сяде за керування, ситуацiя радикально не змiниться. Лицар вирiвняє їхнi можливостi. Це буде просто ще один елiтний пiлот, якого можна подолати гуртом.
  - Десь на рiвнi Мiзайї? - закинула пробний камiнь Лашура.
  - Так. Але лише в тому разi, якщо вiн користуватиметься нашими засобами i методами ведення вiйни. А вашi машинки, - Ной рiзко просунув руку всередину iлюзiї й спробував вiдiрвати одного iз павукiв вiд конструкцiї, але отримав у вiдповiдь сильний розряд струму по пальцях, - Ай! Як я вже казав, це зовсiм iнший метод вiйни. По одинцi їх перемогти не складно, що довели вiйська бунтiвникiв на Святiй Землi, але коли вони збираються разом, i дiють органiзовано... Тут лицарi вже не допоможуть.
  - У нас захочуть їх вiдiбрати, - констатувала Кайя.
  - Або знищити разом iз власниками. Церква не змириться iз втратою своєї монополiї на зброю.
  - У них вистачить сил? - Лашура прочитала текстове повiдомлення вiд Кайї, i одним клiпанням очима дала згоду.
  - Цiлком. Ви на їхнiй територiї.
  - А себе ви до них не вiдносите?
  - Тому я до вас i прийшов. Я не хочу втратити другу дочку.
  - Втратити?! - сполошилася Кайя. - Що сталося iз сестрою?!
  - Церква з нею сталася, - буркнув батько, - Пропаганда святош дiє методично. Все своє життя Мiзайя провела серед них. Пiдданство королеви Лашури було для тебе єдиним способом покинути це середовище. I не питай, чого це менi коштувало.
  - Зрозумiло. I що далi? Пропонуєте нам вiддати усе, що у нас є? Якi гарантiї того, що потiм нас вiдпустять?
  - Не вiдпустять. В кращому разi опинитесь в якомусь монастирi для особливо важливих осiб. I нiхто нi про що не дiзнається. Бахарен спокiйнiсiнько продовжить iмiтувати вашу присутнiсть в столицi, а Церква отримає iще один козир.
  - А хiба вони не збираються з ним нiчого вирiшувати? Вiн же напав на Святу землю!
  - Не суттєво. Вiн не зазiхає на звичний для Церкви свiтовий порядок. Якщо єпископи не бачитимуть у вас загрози, то можуть навiть обмiняти на звiльнення Академiї.
  Ось такий вiн - Ной Фуран. Гiдний представник свого роду, i настiльки ж нестерпний спiврозмовник. Любить казати правду в очi, вiд чого постiйно страждає. Дивно, що iз таким кепським характером вiн знайшов жiнку, готову терпiти його вибрики. Хiба що вона мала вiдношення до спецслужб Церкви.
  - Якщо iз iсторичним екскурсом ми закiнчили, то пропоную перейти до планування наших подальших спiльних дiй, - Кайя спробувала повернути розмову в конструктивне русло.
  - Чому ви вирiшили, що я буду з вами заодно? - одразу ж почав опиратися батько.
  - Тому, що ваша свобода закiнчується там, де починаються iнтереси Церк...
  Їхню розмову перервала служниця, що без попередження увiрвалася в кiмнату. Лашура i механiзми Кайї одразу ж насторожилися, але та тiльки нахилилася до академiка i щось зашепотiла йому на вухо. Закiнчивши доповiдь, вона так-само швидко втекла, а обличчя чоловiка перетворилося на кам'яну маску.
  - Що сталося?
  - Прибула делегацiя вiд королiвства Шатерей.
  - Так i знала, що Бахарен не заспокоївся. Що цього разу: прислав сюди цiлий флот, чи свою лiтаючу фортецю?
  - Гiрше - Су-Ван iз королевою Лашурою на борту...
  
  ***
  
  Iсторiя любить повторюватися. Здавалося я ще вчора так-само лiтав по тунелях, вибиваючи молюскiв. Єдиною вiдмiннiстю був лук в моїх руках та непередбачений вантаж позаду. Чи правильнiше сказати - пiдi мною? Все ж позаду, адже в умовах вiдсутностi гравiтацiї єдиним орiєнтиром буде напрям руху власного тiла.
  Звiдки узявся лук? Знайшов серед того мотлоху, який знiмали зi своїх жертв морлоки. Яким би паршивим вiн не був - це все одно незрiвнянно краще, нiж битися вручну. Навiть за допомогою пазурiв. Все через те, що кожна дiя створює свою протидiю. Щоб повернутися влiво, потрiбно триматися за аналогiчну масу, яку будеш повертати вправо. А тепер уявiть, як мав би виглядати бокс у невагомостi. Впевнений, видовище було б кумедним. Зрозумiло, що окрiм мене iнших клоунiв поблизу ви не знайдете. Тiльки трупи i тих, хто ними ось-ось стане.
  Чи шкода менi їх, адже це я по сутi увiрвався в їхнiй дiм i чиню тут розбiй? А як би ви поставилися до людини, яка прийшла на ринок i почала там пиляти артилерiйський снаряд? Вам буде начхати на причину такої поведiнки, вас не цiкавитиме результат... Точнiше, саме результат i буде причиною вашого хвилювання, адже до слiв цей безумець не прислухається. Якими тодi будуть вашi дiї? Я ж, коли усвiдомив масштаби проблеми, морлокiв за людей бiльше не вважав.
  Поясню коротко про ту небезпеку, яку для людини становить агент GrEp Ag-01. Сам вiрус доволi великий, бiльший за середньостатистичну бактерiю, але все ще достатньо маленький, щоб не затримуватися звичайними засобами захисту. Може поширюватися повiтряно-крапельним шляхом. Термiн його життя за межами сприятливого середовища складає трохи бiльше двох днiв. Цього достатньо для тактичної зброї, але цефи пiшли далi. Вiрус пiд великим тиском упакований в капсули рiзної форми, розмiр яких варiюється вiд 0,1 до 1,5 мм. Саме їх i називають спорами. Ось ця капсула вже може лежати в грунтi роками. Вiдрiзнити її вiд звичайного пилу практично неможливо. Та як тiльки вона вступає в контакт iз людським тiлом - оболонка руйнується i внутрiшнiй тиск вивiльняє вмiст спори прямо на жертву. Для зараження достатньо однiєї капсули, але шанс на порятунок iще є. При потрапляннi спори всередину органiзму смерть гарантована в будь-якому випадку. Єдиний спосiб перетнути засiяну спорами територiю - абсолютно герметичний одяг та дихальний апарат, якi можна очистити не знiмаючи. Деякi аматори навiть пробували пакувати пил iз заражених районiв у набої для своїх рушниць, щоб жертва гарантовано загнулася. Iдiоти! Така мiлка фракцiя з бiльшою iмовiрнiстю вразить самого стрiльця. Балiстичнi властивостi такого заряду жахливi, але важливий сам факт такого застосування. I люди не першi, хто до цього додумався. По сутi Шпиль - це гiгантська зенiтна гармата, задача якої закинути свiй заряд в стратосферу, а там вiтри самi рознесуть матерiал по усiй планетi. Для бiльш детального прогнозу можна скористатися метеорологiчними картами та програмами розрахунку зон ураження внаслiдок ядерного удару. Тестовi розпилювачi у Нью-Йорку за один раз гарантовано перетворювали кiлька кварталiв у мертву зону. У порiвняннi зi Шпилем, це як маленька китайська вантажiвка поруч iз товарним потягом на 3500 тонн. Iз правильним вiтром кiлькох пострiлiв вистачило б на зараження усiх Сполучених Штатiв, за винятком Аляски. I головне питання нашої вiкторини: як давно i часто ця установка працює? Ким треба бути, щоб власноруч розмножувати власну смерть? I про власний захист навiть незадумуються. Не те що протигазiв - респiраторiв нормальних не носять! Iдiоти! За таке навiть премiю Дарвiна не вручають. Тому, якщо вже почали труїти свiт - нехай самi побудуть на мiсцi жертв, одна iз яких зараз хрипiла бiля мене.
  Чiко прекрасно розумiла, що жити їй залишилося недовго. Її стан погiршувався прямо на очах: виразки помiтнi неозброєним оком, температура тiла продовжує пiдвищуватися, вже вiдчувається запах гною. Все частiше доводиться ловити бiдолаху, щоб вона пiд час чергової судоми не влетiла в стiну. Щоби хоч трохи вiдволiктися, вона розказувала менi iсторiю свого життя. Про те, як шукала своє щастя. Як пiзнала розчарування i зраду. Про надiю i обман... Це була сповiдь.
  - Куди ми йдемо/летимо? - запитала вона мене тодi.
  - До виходу нагору. Ти тут не виживеш.
  - А там залишусь/виживу/вцiлiю?
  - Нi.
  - Значить, тут я i закiнчу свiй шлях?
  Я промовчав. Слова були зайвi. У неї не було жодного шансу на виживання. Та й що я мiг зробити? Тiльки вести її вперед. По колу. Вкотре пролiтаючи повз вiдкриту пащу утилiзатора, де рано чи пiзно закiнчиться її шлях.
  - Чи є щось, про що ти шкодуєш? - я вирiшив вiдволiкти її, поки ще є така можливiсть.
  - Можливо, - подумала вона, але потiм похитала головою, - Нi, нiчого. Вiд смертi моєї нiчого не змiниться/залишиться по-старому/в рiвновазi.
  - А могло бути iнакше?
  - Не могло/безглуздо/без шансiв. Моє життя не мало сенсу/безцiльно потраченi роки/нiчого не залишиться.
  - А чого б ти хотiла?
  - Щоб усi тi покидьки/виродки/божевiльнi, що зробили це зi мною - здохли! - зi злiстю вигукнула вона, i ту ж мить стала млявою, неначе ця фраза забрала останнi крихти її життєвих сил.
  За час нашої короткої бесiди маркер на iнтерфейсi змiнив забарвлення iз зеленого на сiрий - це сканери перестали розпiзнавати її, як живий об'єкт. Я недооцiнив ступiнь зараження. Тягнути далi - лише продовжувати її страждання. Настав той момент, який я так вiдтягував. Обережно, щоб не завдавати ще бiльше болю, я поклав руки на соннi артерiї на шиї. Один iз пальцiв роздавив абсцес, i в повiтря бризнув гнiй разом iз кров'ю, але я не зупинився. В будь-якому нанокостюмi є FAIDS - First Aid System. Це комплекс апаратного i програмного забезпечення для надання допомоги iншим людям. Я iнколи застосовував його не за призначенням, в основному для допитiв, щоб контролювати стан чужого органiзму й не вбити полоненого ранiше, нiж отримаю необхiдну iнформацiю. Навряд чи автори системи могли передбачити, що я використаю їхнiй шедевр, без перебiльшень, з метою протилежною вiд задуманої. Звiряючись iз результатами сканування, я поступово зменшував притiк кровi до мозку, доки Чiко не втратила свiдомiсть. Це стало помiтно, коли її рухи втратили осмисленiсть. Залишилися лише конвульсiї, що виникали через численнi ушкодження нервової системи. Через чотири хвилини Чiко впала в кому, через сiм - перестала подавати ознаки життя. Для гарантiї я почекав ще десять хвилин, i тiльки коли тiло взагалi перестало рухатися, прибрав руки.
  Правильно кажуть, що смерть однiєї людини - трагедiя, а смерть мiльйонiв - статистика. У мене рахунок, якщо брати до уваги усiх моїх жертв, а не лише прибульцiв, лише трохи до мiльйона не дотягує. Я серйозно - лiчильник не бреше. Вважав, що давно перегорiв, а тут несподiвано розчулився. Подумав, що знову органiзм буянить, але нi - все було в нормi. Це були реакцiї не органiзму, а мого власного розуму. Нанiти iмiтували потрiбнi реакцiї вiртуального тiла i вiдображували їх на бiологiчному. Мiг би здивуватися, адже я собi навiть уявити не мiг, що таке можливо, але тодi мене цiкавило зовсiм iнше питання: що я можу з цим зробити? Нi, не так: що я маю зробити?
  Чiко хотiла, щоб її долю бiльше нiхто не повторив. Найпростiший спосiб не допустити цього - зачистити комплекс. Але ж цього недостатньо. Iз розповiдi зрозумiло, що на поверхнi iснує карго-культ, члени якого поклоняються технологiям цефiв. А щоб не було навiть шансу на появу їхнiх наступникiв, необхiдно знищити i сам комплекс. Лише тодi я буду впевнений, що бiльше нiхто не зможе поширювати цю смерть по планетi, а привид Чiко не переслiдуватиме мене до кiнця життя. Та спершу слiд органiзувати для неї достойнi похорони. Вiдправити тiло в утилiзатор? Нi, ми зробимо краще! До того ж тут недалеко...
  Як перемiстити вантаж у невагомостi? Надати об'єкту стартовий iмпульс у потрiбному напрямку, а потiм погасити його в точцi призначення. На перший погляд все просто. А тепер уявiть, що ви iснуєте окремо вiд цього вантажу. Тодi вам доведеться спершу прицiлитись, штовхнути вантаж у потрiбному напрямку i з точно вивiреною швидкiстю, потiм дiстатися в точку призначення ранiше за цей вантаж i там його ловити. Якщо маршрут вiдрiзняється вiд прямої лiнiї, вам доведеться повторювати цi маневри щоразу, як ваша лiнiя руху впиратиметься в стiну. Звiсно ж можна вчепитися за вантаж i летiти разом iз ним, але тодi вам доведеться докласти дуже багато зусиль, щоб пiд час польоту перемiстити себе у потрiбну позицiю i погасити швидкiсть в момент торкання. Нагадаю, що точки опори у вас в цей час не буде. Якщо ви докладете недостатньо зусиль, для гальмування, вас гепне об стiну. Якщо перестараєтесь - вiдкине в протилежний бiк iз мiнiмальною швидкiстю. Задачка вже не здається простою? Тодi додамо 'людський' фактор.
  Потiк бiлих спрайтiв, розмiром iз сiрникову головку, несподiвано вирвався з-помiж труб, вибиваючи з поверхнi мiмiкрилу обпаленi шестикутнi сегменти. Костюм одразу ж перейшов у режим захисту, а сам я провалився у прискорення. Лише завдяки останньому я встиг зреагувати, коли почали стрiляти вже з iншого боку. Клятi тварюки розумiли, що я зможу прикритися тiльки трупом. I поки плазмовий потiк терзав тiло жiнки передi мною, ще одна черга спрайтiв прилетiла менi в спину. У невагомостi опори немає, вбiк не вiдстрибнеш. Можна летiти тiльки по прямiй. Максимум, що я мiг, це надати собi обертальний момент, щоб вороги не могли пробити захист концентрованим вогнем по однiй точцi. Клятi розрядники палили мiмiкрил тiльки так. I це пiдозрiло, адже ранiше автоматичний режим вогню менi не траплявся. Нарештi я дiстався до найближчого укриття, розраховуючи пересидiти шквал ворожого вогню. Ага, аж три рази -на мене чекали з вiдкритими обiймами. Ну, не обiймами, а iз сiттю. Хотiли метнути в мене, щоб я заплутався. Певно забули, що у мене є пазурi. А нi, не забули - сiтка не тiльки була ненатягнутою, а ще й пiд напругою. Режим захисту зменшив пошкодження, але силовi прийоми менi в найближчi кiлька хвилин не свiтять. Закутавши мене в сiтi, як муху в павутиння, мене знову виштовхнули в центр печери i продовжили обстрiл. За їхнiм задумом вони мали смикнути за мотузку, щоб погасити мою швидкiсть, i без опори я би одразу перетворився на легку мiшень. Але мотузку я встиг помiтити i вiдсiкти, i я втiк вiд цих браконьєрiв на iнший кiнець печери. Там уже змiг зачепитися i виплутатися iз пастки. Перевагою, i водночас недолiком зброї морлоков була вiдсутнiсть вiддачi. Так вони могли би тримати мене на вiдстанi вiд стiн. Натомiсть менi спалили увесь мiмiкрил i бiльшу частину армуючого шару. Дiагностика виявила також кiлька пробоїв силової частини i глибокий опiк на лiвому стегнi - екзоскелет не встиг розподiлити нагрiв по сусiднiх елементах. Загалом я був боєздатний на сорок вiдсоткiв: камуфляж помахав ручкою, силовий каркас пошкоджений, i вiдновиться не скоро. Iз позитивного тiльки те, що суперник втратив ефект несподiванки, i я знаю усi їхнi можливi мiсця розташування. Цей тунель я вже пролiтав, i детальна карта простору збереглася в пам'ятi навiгатора. Пiдключений до нього тактичний аналiзатор уже намiтив усi безпечнi вектори. Настав час давати вiдсiч.
  Ага, розiгнався! Встиг випустити лише кiлька стрiл, i тiльки один раз влучив. Зрозумiвши, що їхнiй пiдхiд провалився, морлоки вiдступили через вентиляцiю, затягнувши туди й свого пораненого. Лiзти туди не хотiлося - надто мало простору. Достатньо пiдiрвати тунель з обох кiнцiв, i я опинюся в пастцi. Не виключаю, що саме на це вони i розраховують. Послав туди лiхтарик. Камер на ньому не було, тому керувати ним я мiг лише в межах прямої видимостi. Зате вiн пiдсвiтив кiлька щиткiв, якi явно нещодавно знiмалися. Зрозумiвши, що бiльше нiчого не дiзнаюся - повернув робота назад. I хоч вороги зникли з поля зору, мiй ехолокатор все ж вловлював якийсь незрозумiлий звук в дальнiх кiнцях тунелю. Ну нiчого, недовго вам залишилося псувати менi життя. I на вас знайду управу.
  Тут я помiтив, що деякi системи комплексу встигли перезавантажитись пiсля нещодавнього iмпульсу. Тодi й зрозумiв, що вiд початку нашої епопеї минуло багато часу. Сагайдак давно порожнiй, а в рукцi остання, по кiлька разiв витягнута iз трупiв стрiла iз обламаним кам'яним наконечником. Викинувши уже зiпсований iнструмент повернувся за тiлом. Летiти залишалося зовсiм трохи.
  Ось попереду замаячила кришка люка. Термiнали менi недоступнi, тож довелося все робити вручну: знiмати живлення iз замкiв, налаштовувати власний нейрошунт на роботу iз прямим пiдключенням i змiнювати налаштування датчикiв, щоб система безпеки не ставила менi палки в колеса. Щойно шлюз був вiдкритим, я заштовхнув туди тiло Чiко i залетiв сам. Для автоматики я виглядаю як сервiсний дрон, тому пiсля герметизацiї та вирiвнювання тиску мене пропустили у зарядну камеру. Якщо порiвнювати Шпиль iз гарматою, то це його казенна частина, куди i вставляють снаряд. Тiльки тут снаряд iде окремо вiд пороху.
  Нiколи тут ранiше не був. Це в канонi всесвiту Crysis головний персонаж мусив жертвувати собою, стрибаючи в надра машини, щоб запобiгти її запуску. Я ж обiйшовся лише парочкою роботiв: один нiс на собi повну канiстру каталiзатора, а другий пробiрку зi штамом спецiально запрограмованих нанiтiв, єдиною функцiєю котрих була утилiзацiя всього навколо - така-собi аматорська версiя сiрого слизу. Судячи з того, що тодi Шпиль провалився пiд землю, штам спрацював як i було задумано. Тут же все було абсолютно цiлим i неушкодженим. Хiба що гострих кутiв всерединi не залишилося - потоки речовини давно стесали все, що виступало за межi магнiтного поля.
  Покинувши надра машини, я повернув усе як було, i взявся налаштовувати систему впорскування. Шпиль - складна i дуже високотехнологiчна установка. Для її ефективної роботи необхiдне дотримання цiлого ряду умов. I найголовнiша - висока якiсть робочого матерiалу. Ви ж не будете заправляти свiй Форд-Мустанг мазутом? Це вам не паровоз, який зжере все, що горить. Спробуйте додати в цилiндр свого спорт-кара трiшечки абразиву, i ремонт влетить вам в дуже велику суму. I що бiльше цилiндрiв, то бiльше грошей доведеться вiддати. У випадку iз гiгантською гарматою наслiдки будуть iще серйознiшими. Тут бiльше сорока зарядних камер, кожна об'ємом у кiлька десяткiв кубiчних метрiв. Вони вiдкриваються по черзi, щоб не перевантажувати стiнки основного каналу, а вихiдний отвiр у форсунцi ствола взагалi не бiльше метра дiаметром. Якщо туди потрапить стороннiй об'єкт... Буде дуже весело. Менi. Хе-хе-хе...
  Тепер трошки попрацюю руками. Добре, що морлоки не знають, як вiдкривати ремонтнi набори - є з чим працювати. Вiдключаю усi системи безпеки, якi знаходяться поблизу, зациклюю датчики, ставлю замiсть запобiжникiв перемички. Тепер пiсля пострiлу Шпиль не зупиниться для перезаряджання, а продовжить працювати, як велетенський розпилювач, доки не зiтре сам себе. Це як запустити турбiну, частина лопатей якої розвернулася в iнший бiк. I нiяка автоматика його бiльше не вимкне, хе-хе-хе. От за що я люблю цефiв, це за вiдсутнiсть внутрiшнього захисту. Сумнiваюсь, що їм узагалi вiдоме таке явище, як саботаж. Ех, я такими темпами скоро буду за ними сумувати.
  Ось все i готово. Залишається лише увiмкнути подачу енергiї. Щоб остаточно закрити ритуальне питання треба було ще прочитати молитву. Але навiщо, хто її тут почує? Та й молитв я не вчив, i з тутешнiм пантеоном майже не знайомий. Знаю тiльки про одну богиню, яку постiйно згадує кожен третiй зустрiчний. Як там її звали? Сейку? От нехай вона i дивиться, як Чiко покидає цей свiт. Я не збрехав - це дiйсно вихiд нагору. Добереться самiсiньких небес, та ще й iз салютом. Цей феєрверк в твою честь, Чiко. Амiнь!
  Менi здалося, чи по тунелях прокотився гуркiт? Вважатиму, що боги дають добро. Пiдключаю плазмову магiстраль i чую, як механiзми починають повiльно нагнiтати в резервуари зрiджене повiтря. Але оскiльки живлення iде вiд вторинних систем, то для пiдготовки залпу знадобиться не кiлька хвилин, а години двi-три, або й бiльше. За цей час я встигну не тiльки вiдвiдати командний пункт, а ще й вибратися назовнi. Якщо менi нiхто не заважатиме. Тому затримуватися не варто. Що швидше я рухатимусь, то менша ймовiрнiсть потрапити в чергову пастку морлокiв. Краще за все скористатися тунелями транспортної системи - там вони мене точно не перехоплять. Один iз таких тунелiв ми зустрiчали, коли ходили колами. Чiко щоразу жахалася вiд нього, наче чорт вiд ладану. Певно саме таким чином вона сюди й потрапила. Треба буде подивитися по схемi, де проходить такий тунель - потiм ним же виберуся назовнi.
  'Додаткова задача: лiквiдувати карго-культ.'
   Та не забув я! I не заважай, коли я працюю iз небезпечною технiкою! Краще пiдсвiти менi, що тут i куди вставляти. Ось так, i деталi пiд напругою теж, бо знову довбануть нас струмом. Так набагато краще. Ще один мiнус буття нанокостюмом: ти бiльше нiколи не зможеш залишитися наодинцi iз собою. На чому я зупинився? Точно - транспортна система. Не робоча, але пiдвести живлення вiд найближчого розподiльчого вузла - раз плюнути. Можна було б i самотужки добиратися, але надто вже далеко, кiлометрiв з десять, навiть якщо по прямiй. I не факт що десь посеред маршруту не зникне невагомiсть. А так магiстраль сама перенесе мене куди потрiбно. Щойно пiшла енергiя, як по стiнках транспортної магiстралi побiгли кiльця холодної плазми. Значить все працює, i можна вирушати. Я просто пiдлетiв ближче i дозволив гравiтацiйним полям затягнути себе всередину. Поїхали!
  Мене крутило, плющило, але несло вперед, глибоко в надра планети. Ось повз пролетiла парочка вiдгалужень, але менi туди не треба. Моя зупинка - житловий сектор. Час прибуття сорок секунд. Цiкаво, що вiдчували молюски пiд час такого пересування, адже у них скелета як такого немає? Три, два, один, починаємо гальмувати i... Чому не гальмуємо? Бл!..
  Випустивши пазурi в останнiй момент встигаю зачепити край тунеля й закрутити себе навколо осi. Замiсть того, щоб бути насадженим на гостру балку, кiнець якої стирчить прямо перед виходом з магiстралi, мене зовсiм трошки зносить вбiк, i заточений метал роздирає лише залишки так i не вiдновленого мiмiкрилу. Вчасно переведений в захисний режим нижнiй армуючий шар витримав удар, зберiгши мої нутрощi. I все одно цей удар був достатньо сильний, щоб мене iз розпоротим боком гепнуло об якусь перешкоду. Гепнуло так, що аж стiни затрусилися. А нi, то не вiд мене. То сама земля задрижала. Дивно, адже Шпиль зарядиться ще не скоро.
  Ну i що це за вовча яма? Хто i для кого ставив цю пастку? Сподiваюся далi менi вдасться спокiйно обходити такi сюрпризи. Якщо вiрити схемi, звiдси до потрiбного менi мiсця потрiбно рухатися прямо по тунелю, нiкуди не повертаючи. Так i зроблю. Тiльки спершу дочекаюся вiдновлення вiзора, бо ж нiчого не видно. Дочекався, але краще не стало. Не спотворений чужинцями iнопланетний дизайн зустрiв мене абсолютною темрявою i вiдсутнiстю живлення. I пiдвищеною температурою. Ще кiлька градусiв, i доведеться переходити в режим захисту. Не довелося - костюм сам перемкнувся, i перевiв дихання на замкнутий цикл. Причиною став високий вмiст отруйних речовин у повiтрi. Зокрема радону й сiрководню. В такiй атмосферi навiть цефи не виживуть. Дивно.
  Повiльно, обережно промацуючи простiр перед собою, я летiв у вказаному менi напрямку. Все виглядало так, нiби цефи кудись чкурнули, покидавши усi свої речi. Вентиляцiя не працювала, тож вони так i висiли посеред тунелiв, над розiбраними агрегатами, в мiсцях споживання їжi... Останнi я розпiзнав тiльки по спецiальних термосах, з яких дуже зручно пити в невагомостi. Я колись запатентував їх як власний винахiд для астронавтiв. На жаль заробити на цьому не встиг.
  На одному iз поворотiв я не втримався i зазирнув у бокове вiдгалуження. I натрапив на спальний зал. Це було величезне сферичне примiщення. Моєї пiдсвiтки не вистачало, щоб добити до протилежного боку. Уся поверхня цього залу була вкрита уже знайомими менi капсулами. Тiльки цi були давно знеструмленi. Задля iнтересу я пiдлетiв до однiєї i зазирнув всередину. Там, скручена в позу ембрiона, висiла мумiя цефа. Маленька, розмiром не бiльше футбольного м'яча i абсолютно висушена. Збоку вона чимось нагадувала личинку великої комахи. I таких мумiй було повно. Тiльки тут, за приблизними пiдрахунками має знаходитися не менше пiвтори тисячi трупiв. Цiкаво, скiльки тут таких гробниць? Дивно, що вони не прокинулися, коли обладнання вийшло з ладу. Навiть коли я їх розстрiлював, вони встигали не тiльки вилiзти з капсул, а ще й давати менi здачi.
  Стiни знову задрижали. Дiдько, та що там вiдбувається?! Це точно не Шпиль, вiн якщо i вибухне, то один-єдиний раз. I на землетрус не схоже. Щось менi це дуже не подобається. Варто прискоритись. Повернувшись у коридор я продовжив свою подорож. Цiкаво, як виглядає цей суперкомп'ютер? Те, що зi мною тодi контактував саме штучний iнтелект, а не примiтивна автоматика, я вiдчув на собi. Навiть Воїн, з яким я навчився спiлкуватися за допомогою образiв, так не мiг. А той був не дурнiшим за Аналiтика чи iнших моїх помiчникiв. Вже звiдси я бачу масиви накопичувачiв, пам'ятi яких достатньо, щоб записати на себе усi знання людства. А вiн же iще й щось своє мав туди додавати. Страшно навiть уявити, якi секрети там знайдуться, i якi можливостi вiдкриються. Страшно, бо за володiння навiть невеликою частинкою цих знань люди почнуть чергову рiзню.
  Знання це сила. Хто бiльше знає - той i сильнiший. Коли ти знаєш все про всiх - ти сильний. А якщо ще й можеш правильно скористатися своїми знаннями - можеш вважати себе правителем свiту. Усi служби розвiдки всiх часiв та народiв завжди прагнули зiбрати якомога бiльше iнформацiї про своїх ворогiв. З часом обсяг iнформацiї зростав, як i її спотворення. Доводилося тримати цiлий штат працiвникiв, якi б розбирали зiбранi факти й видiляли з них iстину. I одного разу настав момент, коли людських сил для цього стало недостатньо. Так тривало, аж поки обробку iнформацiї не доручили машинам.
  Штучний iнтелект, спецiалiзований на обробцi iнформацiї, це серйозно. Здатний видiлити суть навiть iз найрозрiзненiших фрагментiв, вiн може формувати динамiчну модель дослiдженого простору, в якiй вiдображаються усi реальнi подiї. Але це тiльки перший етап його роботи. Далi йде вдосконалення цiєї моделi, доповнення кожного з її елементiв i ускладнення алгоритмiв їх взаємодiї мiж собою. Характер кожної людини перетворюється на складну формулу, що може видозмiнюватися пiд впливом iнших формул. I якщо формула складена правильно - її результат буде дуже близьким до реального. Це називається мультиагентним моделюванням. Така програма була реалiзована на базi центрального мейнфрейма оборонної системи ЗС-США 'Цитадель' пiд час атаки цефiв. Навiть iз введенням великої кiлькостi невiдомих величин вона дозволяла впевнено прогнозувати дiї прибульцiв, успiшно вести обороннi, а подекуди й наступальнi операцiї. Трохи згодом C.E.L.L. активно застосовували її для завоювання ринку енергоносiїв. Все впиралося лише у потужнiсть машини, на якiй виконується ця програма. Не зважаючи на високi темпи технологiчного прогресу, можливостi земних електронно-обчислювальних машин уже впритул пiдiйшли до теоретичного максимуму своїх можливостей. Натомiсть у цефалоподiв була технологiя створення штучних нейронних структур будь-яких масштабiв, якi не програмувалися, а проходили тривале навчання пiд керiвництвом оператора, перш нiж зможуть самi виконувати тi ж функцiї. По сутi це була копiя невеликої частинки розуму молюска. Автономний модуль, який потiм можна вiдлучити вiд основи й розмножити у потрiбнiй кiлькостi.
  Усi спроби використати для цього трофейнi комп'ютери провалилися. Цефи дуже добре навчилися захищати свої технологiї вiд крадiжки. Потрiбно було створити аналогiчний комп'ютер на основi людського розуму. I щоб усе було добровiльно, iнакше отриманий результат буде зовсiм не дружнiм до користувача. Зiбрали кiлька команд, кожна з яких була зосереджена на конкретному аспектi дiяльностi: наука, технологiї, вiйськова справа, економiка та полiтика. I почалися довгi роки напруженої роботи. Кожну команду постiйно завантажували все новими й новими задачами. Їх ставили в найбiльш екстремальнi умови й вiдправляли у найвiддаленiшi куточки планети. Результати стали помiтнi уже через кiлька рокiв. Ефективнiсть роботи добровольцiв постiйно зростала, як i отриманий їхнiми симбiонтами досвiд. Через дванадцять рокiв модулi уже були здатнi самостiйно вирiшувати неординарнi задачi, працюючи паралельно зi своїми носiями, i в подальшому їхнi можливостi тiльки розширювалися. Так C.E.L.L. i отримала ключi вiд свiтового панування.
  Далi компанiя поступово завоювала мiжнародний ринок енергоносiїв. Зруйнованi землетрусами шахти й електростанцiї просто не залишили державам iншого виходу: або ти платиш за енергiю i розвиваєшся, або не платиш, тебе завойовують i перетворюють на колонiю. I що бiльше енергiї вони споживали, то бiльш залежними ставали вiд компанiї. Звiсно, були й спроби викрасти її секрети, але марно. Усякий, хто намагався публiчно або приховано виступати проти C.E.L.L. одразу ж ставав мiшенню для цiлого свiту. А секрет полягав у майже пiвсотнi штучних розумiв, якi день i нiч контролювали iнформацiйнi потоки, створюючи для народних мас потрiбну картинку. Вони могли створити натовп на пустому мiсцi, й заглушити крики мiльйонiв. Вираховували намiри людей задовго до того, як їхнi думки оформляться в щось конкретне. Координували дiї сотень тисяч солдат по всьому свiтi, гарантуючи перемогу мiзерними силами. Нiхто не мiг сховатися вiд всевидячого ока. А хто мiг - не становив небезпеки для компанiї.
  Псих i Пророк теж до певного моменту не розглядалися як загроза. Ну не вiддали ми свої костюми, i що з того? Нас двоє проти кiлькох мiльярдiв. Якими б сильними ми не були, ми не здатнi завдати суттєвої шкоди. Навпаки, навколо нас скупчувалися усi незадоволенi, яких потiм можна було накрити одним ударом. Так повторювалося кiлька разiв, поки один iз суперкомп'ютерiв не наткнувся на слiди чергової розправи. Розiбравши усi попереднi акти знищення повстанцiв, система пiдняла тривогу. В усiх випадках фiгурували однi й тi ж самi люди. Напрошувався висновок, що або небiжчики раз за разом воскресають, або у них є багато двiйникiв, або хтось зумiв обманути головну зброю C.E.L.L. Останнiй варiант, на думку людей, був найменш iмовiрним. На час розслiдування суперкомп'ютери були вiдрiзанi один вiд одного, щоб по розбiжностях у їхнiй роботi було простiше вирахувати джерело фальшивих даних. А поки повстанцi, скориставшись моментом, проникали в купол Свободи, ми iз Психом пробиралися до вiдповiдального за цей регiон дата-центру, аби фiзично знищити один iз цих комп'ютерiв. Не увесь, достатньо лише критично пошкодити головний елемент системи.
  Я знав про головний недолiк цiєї технологiї. Те, що люди вважали захистом вiд стороннiх користувачiв, виявилося унiкальною особливiстю конструкцiї. Вiддавати накази модулю мiг лише його власний оператор за допомогою прямого пiдключення. Як вже було вiдомо, мозок кожної людини в процесi життя розвивається по-своєму, формуючи унiкальну карту активних нейронiв. Вiдбита в синтетичному модулi, вона просто не здатна була контактувати з iншими користувачами. Це все одно, що намагатися увiткнути штекер в гнiздо iншого формату. У цефiв iз цим проблем не було, адже над створенням кожного такого комп'ютера працював увесь колектив, а не окремий його представник. Тобто штучний iнтелект легко мiг контактувати з будь-яким оператором, адже усi вони були мiж собою iнтелектуально i бiологiчно схожi, наче близнюки. В C.E.L.L. не довiряли нiкому, навiть власним людям, не кажучи вже про дослiдний матерiал. Тому вони знайшли iнший вихiд.
  C.E.L.L. створили власний iнтерфейс для взаємодiї зi штучним iнтелектом. Бiологiчний iнтерфейс. Все було елементарно: взяти кабiну вiд лiтуна цефiв, i посадити туди оператора нанокостюма. Розiп'ятий в капсулi життєзабезпечення, вплавлений у її механiзми, бiдолаха решту свого життя проводив у повнiй iзоляцiї, без змоги поворухнутися, клiпнути очима, i навiть вдихнути. Будучи колись носiєм iнопланетної технологiї, вiн поступово перетворювався на безiменний придаток до неї. Вся його роль - повторювати для машини деякi команди й зрiдка пiдтверджувати повноваження нових термiналiв. Це навiть життям не назвеш. Iснування - не бiльше.
  I тим дивнiше було побачити такий привiт iз минулого тут. Замiсть монолiту центрального процесора у переплетiннi труб та кабелiв висiв пiлотський саркофаг. Добре видно, що обладнання встановлювалося самотужки, iз застосуванням пiдручних матерiалiв, значить помiчникiв чи стороннiх спецiалiстiв тут не було. Деталi навiть не скрученi, нiби їх стягували докупи зсередини. Який безумець мiг з власної волi залiзти у цю машину? Щось менi iдея долучитися до цього джерела знань уже не так подобається. Пiд дрижання стiн я пiдлетiв ближче i одним легким рухом вiдкинув вбiк кришку саркофага. В повiтря вилетiла хмарка конденсату зi стикiв, а менi в пику вперлося дуло якоїсь гармати.
  Секунда ступору.
  - Ти?!
  
  
  Глава 17. A fonte usque ad fontem (Вiд джерел до джерел)
  
  Старий аеродром на околицях Маурi уже давно не виконував свою основну функцiю. З того часу, як вiдкрився новий торгiвельний маршрут, наплив приватних суден скоротився втричi. Потiм застарiв i наземний тракт, а за ним загнулося i саме мiстечко. Принаймнi так це виглядало для приїжджих. Самих же жителiв це анi трохи не тривожило. Навпаки, сюди почали переїжджати тi, хто хотiв усамiтнитися. Викупити задешево непоганий будиночок - що може бути краще? Та й губернатор мiсцевий непогано справляється зi своїми обов'язками. Розбiйникiв у околицях уже рокiв двадцять нiхто не бачив. Зате тут iнколи проводили свої навчання молодi повiтроплавцi. Рiзноманiття ландшафту й кiлька постiйних повiтряних ям дозволяли без зайвого ризику вiдпрацювати основнi прийоми польоту i взаємодiю екiпажу. Але i це останнiм часом траплялося дедалi рiдше. Натомiсть тут оселилися кiлька сiмей смiттярiв, якi займалися ремонтом i обслуговуванням, але частiше - просто утилiзацiєю повiтряних суден. I чого їм тiльки не траплялося: i яхти, i катери, i навiть лайнер один був. Тiльки вiйськовi судна до них не доходили - державна таємниця i таке iнше.
  Семирiчна Мiнако з цiкавiстю оглядала їхнє останнє надбання, вишукуючи рiзноманiтнi схованки й дiстаючи звiдти майно колишнього екiпажу. I це їй вдавалося напрочуд добре. В її торбi уже лежала парочка гребенiв, вiсiм монет рiзного номiналу й походження, мiшечок прянощiв, велика сигара iз дурманом, пляшечка дорогої оливкової олiї та ще цiла купа рiзноманiтного дрiб'язку. Пляшки з вином вона взагалi з собою не брала - просто виставляла на видне мiсце, щоб забрати потiм. Цей корабель був не таким оригiнальним, як попереднi, зате дуже великим. I проблемним.
  Побита баржа кiлька разiв входила в простiр рiзних країн, i нiде їй не дозволяли сiсти. Все через особливий статус її випадкових пасажирiв. За правилами корабель взагалi повиннi були арештувати, але там закрутилося щось незрозумiле, i корабель опинився на торгах. Здавалося б: велика баржа, навiть трохи пошкоджена, це непогане капiталовкладення. От тiльки розвантажити її уже не вдасться. Великi бочки на палубi пошкодились пiд час обстрiлу, i залили своїм вмiстом усi контейнери, якi за час польоту склеїлися воєдино. Наче щойно розплавлена смола, ця гидота дуже складно вiдшкрiбалася навiть металевим iнструментом. Простiше розiбрати сам корабель, нiж повнiстю її видалити. Навiть пiдйомне кiльце - найцiннiший елемент конструкцiї, який нерiдко переставляли зi старих суден на новi, виявилося намертво вмуроване в конструкцiю разом iз контрольними контурами та половиною необхiдного для польоту обладнання. Корабели одразу вiдмахнулися вiд цього корита, не уявляючи собi, як вписати цю брилу в обриси майбутнього судна. Тiльки на лiтаючий кран i згодиться.
  Старша сестра Мiнако - Мiнорi, iз сумнiвом ставилася до батькiвської затiї. Вона вже встигла зазирнути у всi доступнi куточки судна, i все бiльше схилялася до думки, що батьки переплатили за цю лiтаючу руїну. Сумнiвно, що навiть пiдйомнi кiльця вдасться виколупати без проблем - та гидота залила не тiльки трюм, але й сусiднi технiчнi примiщення. Добре, що на роботу самих кiлець це не вплинуло. I що бiльше вона оглядала їхню обновку, то бiльше сумнiвалася в побаченому. Ну не могло в кораблi вмiститися стiльки клею, навiть якби ним були забитi усi бочки й контейнери. Таке вiдчуття, нiби його заливали в трюм прямо через люки, яких було всього чотири штуки, i знаходилися вони в зовсiм iнших кiнцях трюма. I пiднятися в повiтря, не кажучи вже про стабiльний полiт, iз таким вантажем судно просто не повинно було. Ця ж баржа змогла власним ходом доповзти аж сюди, i своїм пузатим корпусом зайняла усе вiльне мiсце на майданчику.
  - А це ще що? - пробуркотiла собi пiд нiс дiвчина, помiтивши на стiнi темного трюму сонячнi зайчики.
  - Мiнорi! Мiнорi, дивись, кого я знайшла! - почувся з палуби голос молодшої.
  - Знову якусь тварину витя... - дiвчинка визирнула з люку i завмерла з вiдкритим ротом, побачивши в руках сестри щось масивне. - Це що таке?
  - Не знаю. Але вона дуже гладенька i блискуча, якщо її дочиста витерти.
  - Вона? - Мiнорi пiдняла брову, iз сумнiвом поглядаючи на сестру. - Ти навiть не знаєш, що воно таке, а вже визначаєш стать? А раптом це не дiвчинка, а хлопчик?
  - Це дiвчинка, бо в неї є дiтки. - Мiнако вiдiйшла, показуючи iще три таких же штуки, тiльки трошки менших.
  Тiльки тепер Мiнорi змогла уважнiше роздивитися цi живi трофеї. В руках у сестри було щось чотирилапе, забарвлене у рожевий колiр i прикрашене посерединi корпуса чорним геометричним орнаментом. Iншi компенсували вiдсутнiсть вiзерункiв бiльш багатою палiтрою кольорiв. На перший погляд - якiсь складнi механiчнi iграшки. Але рухаються вони усвiдомлено, наче живi. Жертва сестри постiйно переводила погляд з однiєї дiвчинки на iншу й назад, неначе порiвнювала їх, i час вiд часу намагалася вирватися з полону. Якщо це дiйсно машини, то в руках у Мiнорi не мати цих чотирилапих павукiв, а їхнiй командир. Цiкаво, що за майстер умудрився їх створити?
  - Мiнорi, будь обережна з ними, не зламай. Ти ж бачиш, що це не iграшки.
  - Ба-ба-бi-ба-ба! - нiби пiдтримуючи її пропищала рожева штука, незадоволено смикнувши лапками.
  - А якщо й iграшки, то дуже недешевi.
  - Бачу, не дурна! - огризнулася мала, обережно присiдаючи на палубу, не випускаючи однак свою знахiдку iз рук.
  Та не встигла дiвчинка всiстися, як механiзм смикнувся i, хитро викрутившись тiлом, стрибнув на пiдлогу. Мiнорi спробувала його знову спiймати, але той пiдстрибнув i, осiдлавши кульку iз зарядженого ефiру, разом iз товаришами кулею вилетiв по драбинi на верхню палубу. Все, що вони встигли побачити, коли добiгли туди - як останнiй iз них стрибає за борт.
  - Ось i все. Впустила ти своє щастя, - дорiкнула сестрi дiвчина, i пiшла назад. - Ходiмо, здається в трюмi є отвiр. Полiзеш перевiрити?
  - Ага, зараз iду, - вiдповiла молодша, нiкуди не поспiшаючи.
  Замiсть цього вона, прислухаючись до шуму десь знизу, обережно переступаючи напливи чорної смолянистої маси, перейшла на iнший борт i подивилася униз. Туди - в зарослi на узбiччi майданчика.
  - Мiнорi!
  - Iду!!!
  Маленька дiвчинка на останок iще раз оглянула простiр i пiшла з палуби. Щойно вона зникла з поля зору, як частина корпуса корабля вiдкрилася i зсередини на вулицю викотилася цiла зграя комахоподiбних iстот. Серед них особливо видiлялися великi, в метр заввишки. Їхнi пласкi тiла, нагадуючи по формi широкий англiйський щит, були увiнчанi рiзноманiтним вантажем. Деякi контейнери були настiльки габаритними, що їх несли одразу кiлька 'щитовикiв'.
  Переконавшись, що люди не пiдняли тривогу передчасно, синтетики поклали вирiзаний фрагмент корпуса на мiсце, прихопили його в кiлькох мiсцях своєю павутиною, i поспiшили за рештою групи. Видати їх могла тiльки добре утрамбована сотнями лап земля та затоптана трава. Якщо не придивлятися, то й увагу не звернеш. Але в кiлькох сотнях метрiв далi вони вже не маскувалися, i чорною живою масою розтiкалися лiсом. Ще далi, ламаючи чагарники й приминаючи молодi дерева, рухалася велетенська сколопендра. Наче iдеальна пiдвiска спортивного всюдихода, її зiбране iз багатьох 'щитовикiв' тiло огинало усi перешкоди й складки мiсцевостi, не дозволяючи закрiпленому на спинi вантажу зайвий раз здригнутися або нахилитися. I така стонога була не одна. Трохи далi виднiлася iще одна, а за нею iще, й iще... Усе вiдбувалося в абсолютнiй тишi. Увесь лiс нiби вимер. Не спiвали пташки, не кричали звiрi. Навiть всюдисущi коору забилися в свої нори, засипавши за собою входи. I в центрi армади, оповитий вихорами всмоктуваного ефiру, в небо здiймався розкреслений геометричними лiнiями обелiск. Синтетична орда пiд його керiвництвом вирушила на пошуки нового мiсця для для свого гнiзда.
  
  ***
  
  Церква... Кайя давно знала, що жодна органiзацiя чи знатний рiд не вiдмовляться вiд застосування брудних прийомiв, щоб прив'язати до себе перспективних людей. Батько змалку втовкмачував це i її дурну голову. Пiдказував, куди слiд дивитися, а що сприймати на вiру не слiд. Тiльки зараз, маючи в своїх руках неймовiрно потужний iнструмент для отримання iнформацiї, вона усвiдомила, наскiльки її батько замовчував реальний стан справ.
  Спершу було дуже цiкаво й приємно дiзнаватися все бiльше чужих таємниць. Так вона дiзналася, що головний кухар на борту Су-Вана час вiд часу використовувала неякiснi продукти, маскуючи це великою кiлькiстю спецiй. Або про не дуже сумлiнних гвардiйцiв, що замiсть стояння на вартi можуть цiлий день грати в азартнi iгри. Або про штурмана, що час вiд часу промишляє контрабандою. Усi цi факти поступово складалися у карту подiй, по якiй можна було легко вирахувати життя навiть тих людей, про iснування яких вона ранiше навiть не здогадувалася. Наприклад про завiдуючу складом госпорадського приладдя, у якої можна роздобути порцiю дурману. Так Кайя змогла вирахувати i шляхи потрапляння цього наркотику на борт, що потягнуло за собою iще бiльш тривожнi вiдкриття. Заради iнтересу дiвчина спробувала таким же чином зiбрати iнформацiю про себе. I була неприємно вражена тiєю кiлькiстю компромату, що спiльнота павукiв змогла нашкрябати iз поодиноких фактiв її бiографiї. Вiдкопали навiть те, що вона була готова обмiняти свого сюзерена на перше кохання! Яке виявилося ще одним чужим секретом - iнтригою молодого Дагмайєра. Саме тодi рожевi окуляри дiвчини розбилися вщент. Свiт бiльше не подiлявся на чорне i бiле. Була лише суцiльна сiра iмла, в якiй час вiд часу зустрiчалися по-справжньому темнi плями. I з часом дiвчина зрозумiла, що навiть у її власної королеви, яку вона ще недавно вважала непогрiшимою, є цiла купа таємниць, за розголошення яких та без сумнiву позбудеться навiть найближчої соратницi й подруги. I Лашура, безсумнiвно, вже здогадалася, що Кайя про них знає. Але нiяк це не показувала.
  Зосередившись на поточних проблемах, Кайя ще раз передивилася зiбранi щодо Церкви данi. Нова Церква, як iменували себе втiкачi зi Святої землi, насправдi разюче вiдрiзнялася вiд свого попередника. Вони не могли називати себе державою, адже не тiльки мiсце їх знаходження, а й сам факт iснування все ще залишався таємницею. Та попри свою малу кiлькiсть, все вони ще залишалися силою, оскiльки контролювали так-звану 'Лабораторiю бар'єрiв' - великий комплекс, в якому дослiджувалися древнi артефакти й вироблялися їхнi сучаснi аналоги.
  Технологiї Древнiх мають одну дуже важливу особливiсть - для їхньої роботи не потрiбен ефiр. Вони можуть працювати по за межами моря Ахо, а в деяких випадках i пiд водою. Але за такi можливостi доводилося платити великою витратою високоякiсних металiв, без яких навiть iдеально повторена реплiка не запрацює або одразу ж зламається. Дещо вдалося повторити на доступнiй елементнiй базi, але як i чому цi штуки працюють - не мiг пояснити нiхто. Не вистачало фундаментальних знань. В той же час Кей зумiв якось обiйти це обмеження, створюючи свої саморобки буквально iз повiтря. Су-Ван теж, як виявилося нещодавно, приховував у своїх надрах механiзми, здатнi переробляти ефiр в матерiю iз потрiбними властивостями. На жаль доступу до них Кайя не мала, i де вони розташованi - не знала, а павуки вiдмовлялися їй розказувати. Востаннє, коли вона спробувала пiд прямим керуванням завести одного iз членистоногих в знайдену нещодавно нору, її одразу ж викинуло в реальнiсть, а сама нора ту ж мить була засипана. Далi 'копати' в цьому напрямку вона не наважувалася. Бо хто їх знає, якi таємницi приховують самi павуки...
  Повертаючись до секретiв Нової Церкви, Кайю цiкавило лише одне питання: чи зберегли вони секрет створення лицарiв? Поки що вона схилялася до думки, що виробничий процес був розбитий мiж кiлькома об'єктами, i захоплення Святої землi його перервало. Це пояснює iнертнiсть єпископiв стосовно Бахарена, який мiг їм погрожувати знищенням такого важливого об'єкта. На їхньому мiсцi Кайя обов'язково створила би кiлька схованок iз вже готовими лицарями саме на такий випадок. Ймовiрно одна iз них знаходиться тут, бо на одному зi складiв павуки помiтили велику кiлькiсть сервiсних коконiв. Значить неподалiк повиннi бути i машини, якi вони обслуговують. Буде дуже погано, якщо усю цю отару натравлять на Су-Ван. Яким би потужним не був її лицар, вiн просто не встигне перестрiляти усiх ворогiв. Особливо в порту, де не так уже й багато мiсця. Та й сам вiн останнiм часом сильно зарiс своїми кристалами, втративши рухливiсть, а як зупинити цей процес - невiдомо.
  До речi про синтетикiв. Iдея скинути керування одразу кiлькома дронами на одного, пiдпорядкованого безпосередньо Кайї себе виправдала, збiльшивши радiус покриття й кiлькiсть випущених за межi острова юнiтiв без ризику їх втрати.
  Перебуваючи в постiйному контактi з ними, Кайя все частiше помiчала слабке, ледь чутне ехо знайомих сигналiв. Нiби десь там, за горизонтом, перегукуються цiлi зграї цих машин. Коли вона вперше почула їхнiй сигнал, то подумала, що це просто вiдлуння її власного. Наступного ж вечора вiн повторився, точнiсiнько в той же час. А потiм знову i знову. Дiвчина уже звикла до цього шуму, наче до крикiв дiтвори за вiкном. З часом джерел шуму ставало дедалi бiльше. Її власнi павуки ставилися до нього абсолютно байдуже. Поки не покидали зону досяжностi. I коли спливав вiдведений на повернення час, вони вiдправлялися до найближчого джерела сигналу. Королева боялася, що Кей мiг ще комусь зробити такий же подарунок, як i їм, тому Кайя пообiцяла пiсля закiнчення вiзиту розiбратися iз цим феноменом.
  Серiя Б - найбiльш унiверсальна версiя дронiв. Вони можуть робити все те ж саме, що i їхнi вузькоспецiалiзованi родичi. Але як i будь-який багатофункцiональний iнструмент, вони робили це однаково погано. Їхнiй слух був гiршим, чотири вiзори замiсть шести зменшували поле зору, мiнiмум iнтелекту, вiдсутнiсть озброєння, бiльша вага i меншi запаси енергiї для роботи... Ця, здавалося б, недосконала модель складала бiльше половини вiд загальної кiлькостi дронiв. А все тому, що вони з самого початку проектувалися для командної роботи. Наче справжнi мурахи, разом вони були здатнi зрушити навiть в сотнi разiв бiльшi за себе предмети. В разi пошкодження одного, iншi могли 'подiлитися' iз ним частинами свого тiла без суттєвої втрати функцiональностi. Кайя тодi так i не розiбралася, але одна зi слуг клялася, що на власнi очi бачила, як до комiрчини зайшло четверо павукiв, а вийшло п'ятеро. Звiсно ж для досягнення такої ефективностi їм були потрiбнi команднi юнiти. Цю функцiю на себе брала серiя А - первiстки Кейнсi. В їхнiй конструкцiї було багато зайвих, на перший погляд, елементiв, до яких можна було пiдключати рiзноманiтне додаткове обладнання. Зараз вони вiдповiдали за зв'язок iз керiвним центром, а у випадку, коли це не можливо - брали керування на себе i швиденько повертали отару в зону покриття. Є ще третя серiя - В, але їх виробництво припинилося невдовзi пiсля того, як Кей покинув їхню компанiю. Цi дрони були створенi лише для бою. Їхнi переднi широкi лапи мають гострi краї й можуть скластися у широке лезо. Або схреститися ножицями i вiдсiкти недоброзичливцю дещо зайве. Розташованi на їхньому тiлi пара химерних пiстолiв дозволяли вразити вiсiм цiлей на вiдстанi до двадцяти метрiв. Деякi з них навiть могли чаклувати з ефiром - їх Кайя тримала бiля себе, як особисту охорону. Яка iронiя: у капiтана королiвської гвардiї є власна гвардiя.
  Дрони вiдправилися на розвiдку одразу, щойно острiв пришвартувався. Кайя розумiла побоювання королеви щодо лояльностi святош, а тому вирiшила перестрахуватися. Вирахувати оперативний штаб Церкви вдалося дуже швидко, достатньо було трошки поспостерiгати за роботою їхньої вiйськової пошти. Невдовзi кiлька квадiв павукiв зайняли стратегiчнi позицiї всерединi будiвлi й слухали усi розмови. Тiльки слухали, бо листування було зашифрованим. Кiлька спроб розгадати шифр за допомогою усiх доступних криптографiчних iнструментiв результату не дали. Єдине, що вдалося встановити, це видiлити кiлька окремих типiв шифрування. Вочевидь ними користувалися рiзнi пiдроздiли. Зворотнє вiдстежування листiв iз вiдповiдними шифрами погрожувало затягнутися, тому Кайя вирiшила зосередитися на бiльш доступних засобах розвiдки. Наприклад знiмання вiбрацiй iз поверхонь, або закидання жучкiв. Останнiй метод був бiльш ризикованим, оскiльки в абсолютнiй стерильностi кабiнетiв будь-який стороннiй предмет одразу був помiтний. Павуки i так ледве не розкрили себе, коли прибиральниця помiтила їхнi слiди на пiдлозi.
  В процесi спостереження Кайя натрапила фрагмент розмови єпископiв.
  - Ви йдете на ризик.
  - Аж нiяк. Достатньо захопити командира, i вiйсько саме складе зброю. Вiдчалити вони не зможуть, припасiв у них майже не залишилося, а пiлоту рано чи пiзно доведеться покинути машину. Ще нiхто не змiг просидiти всерединi бiльше шiстнадцяти годин.
  - А раптом не доведеться?
  - Побачимо. Навiть якщо вони спробують втекти, у нас достатньо вогневої мiцi, щоб збити острiв. А цей лицар, яким би мiцним вiн не був, лiтати не може. Починаємо через двi години, або як тiльки один iз пiлотiв вилiзе. Питання, пропозицiї?
  - Як щодо павукiв? Б'юся об заклад, що вони на першому островi. Надто дивно виглядає багаж королеви.
  - Вважатимемо, що вони є на обох. Шоковi кийки солдати вже отримали. Дiяти потрiбно синхронно, iнакше друга цiль встигне зреагувати.
  - Не поспiшайте, ми не розглянули iще один варiант, - Кайя упiзнала голос Мао Марселло.
  - Який?
  - Це може виявитись провокацiя. Раптом вiд нас саме цього й чекають, щоб ми розставили свої сили у потрiбних мiсцях?
  На деякий час запанувала тиша.
  - Залишимо резерв на такий випадок, але тодi наших сил може не вистачити для штурму.
  - Пропоную задiяти 'Релiкт'. Пора вже перевiрити його в дiї.
  - Пiдтримую.
  - Згоден.
  - Так i зробимо.
  На цьому розмова завершилася, i невiдомий єпископ покинув штаб у супроводi одного iз спостерiгачiв. Зрозумiло, що усе почуте було вирвано iз контексту, але це все одно було краще, нiж нiчого. Також пiдтвердилася присутнiсть стукача i з'явилася пiдозра на ще одного. Тобто Церква прекрасно знала, хто iз їхнiх гостей справжня королева, а хто - пiдробка. I тi лицарi, якi нещодавно атакували Су-Ван, теж належали одному iз єпископiв. Та й Мао Марселло, як виявилося, був главою єпископату лише на словах. Справжнiй керiвник Церкви в обов'язковому порядку мав володiти спецiальними артефактами, за допомогою яких мiг напряму пiдключатися до деяких унiкальних церковних систем. Наприклад налаштовувати блок запобiжникiв у пiлотських пузирях лицарiв, щоб збiльшити або зменшити швидкiсть реакцiї машини, зворотнiй зв'язок та iншi параметри. Повторити артефакти можливо, але єдиний носiй секрету їхнього використання залишився на Святiй землi, якщо взагалi вижив пiд час вторгнення. Без цього папський скiпетр залишався просто стильним аксесуаром. Не виключено, що глава Церкви мусив сам брати участь у виробництвi лицарiв...
  Коротше, новин зiбралося багато. Кайя уже складала пiдсумки розвiдки, i передала їх на окуляри втомленої королеви. Не встигла вона розслабитися, як усi дрони в межах досяжностi перейшли у бойовий режим, а статус представникiв Церкви змiнився на ворожий. Кайя одразу ж насторожилася. Нападати павуки не стали. Значить їх ще можна вгамувати. На збiй теж не схоже. Павуки могли самостiйно обробили iнформацiю i почали готуватися до атаки, але цьому мав би передувати активний обмiн даними мiж усiма дронами, i рiшення вони мали приймати теж усiєю спiльнотою. А тут по групi пройшов лише один пакет. Iз оновленням! Звiдки?!
  I Кайя почала розбиратися. Переглянувши логи останнiх подiй вона знайшла лише одну змiну - у списках доступних контактiв з'явилися два нових абоненти, пiдписаних як 'AM-Analyst' та 'AM-Judge Dredd'. Спробувавши до них пiдключитися, як до звичайних дронiв, вона не отримала вiд першого нiякої реакцiї, а другий прислав запит на iдентифiкацiю. Система питала про таке тiльки пiд час виконання небезпечних або незворотних операцiй, наприклад змiни поведiнкових алгоритмiв павукiв чи їх використання не за призначенням. Щойно вона виконала все, що вiд неї вимагалося, як вiкно стало неактивним, i в його центрi з'явився напис: 'Заявка на розглядi'. Так продовжувалося лише кiлька секунд, пiсля чого вiкно розблокувалося i...
  Хвилину по тому Кайя закрила усi вiкна i помасажувала очi, хоч у капсулi вони й не напружувалися. Ситуацiя несподiвано вийшла за рамки прогнозiв. В таких випадках треба зламати i прогрози суперника, не дозволяти йому захопити iнiцiативу, дiяти нестандартно. I швидко!
  - Ваша Величнiсть, нам час вiдлiтати, - озвалася її iлюзiя в гостьовiй резиденцiї.
  - Що? Навiщо? Ми ж тiльки-но прибули!
  - Нас збираються брати штурмом. Не бачу сенсу марнувати свiй час i ресурси в непотрiбних сутичках.
  - Церква?
  - Я нарахувала аж п'ять фракцiй, i у кожної на нас свої плани. Переговори не планувалися з самого початку, - Кайя повернулася до батька. - Ти з нами, чи продовжиш працювати на Церкву?
  - Церкви бiльше не iснує. Мої домовленостi втратили силу, щойно Свята земля була окупована. Усi адекватнi церковники, з якими я працював, або зникли безвiсти, або арештованi. Я гадав, що це просто реакцiя на вимоги воєнного часу, але зараз...
  - Тобi не ставили печатку? - поцiкавилася Кайя, оглядаючи чоловiка вiзорами усiх присутнiх тут павукiв.
  - Зняв. Чи ти гадаєш, що статус академiка менi дали лише за обдароване потомство? - з хитринкою вiдповiв той, потираючи поперек. - Менi знадобиться час, щоб зiбрати усi речi й матерiали. Ви ж приймете на борт групу пiлiгримiв?
  Обговоривши деталi подальших дiй, Ной покинув високих осiб. Деякий час пiсля вiдбуття чоловiка Лашура продовжувала стояти прямо, пiсля чого дерев'яними руками стягнула з голови окуляри. Вона виглядала дуже стомленою, i пiд кiнець розмови повнiстю передала iнiцiативу подрузi.
  - А-а-а! Богиня порятуй! У мене очi зараз повилазять!
  - Я просила не зловживати окулярами.
  - Ти не казала, що пiсля них у мене настiльки зiр погiршиться! Я ж не бачу нiчого, усе розпливається!
  - Заплющте очi на хвилину. Дайте їм вiдпочити. Оберiть кiлька предметiв на рiзнiй вiдстанi вiд себе i по черзi переводьте погляд мiж ними...
  Кайя знала, наскiльки пiдступним може бути так-званий 'гаджет' - на собi випробовувала. Але в її випадку за здоров'я можна було не хвилюватися, адже тепер про це дбала надзвичайно точна й розумна автоматика капсули контролю. Ця цистерна, в якiй дiвчина проводить бiльшу частину часу, уже стала для неї бiльш звичною, нiж пiлотський ложемент лицаря. На вiдмiну вiд останнього, тут вона не вiдчувала нi втоми, нi болю, нi будь-яких тiлесних потреб. Можна було б цiлими днями там жити, якби машина примусово не вимикала систему життєзабезпечення, i не давала повернутися, доки Кайя не виконає норму фiзичних навантажень. Та й рани в такому середовищi загоювалися в рази швидше. Страждала хiба що її дiєта, адже пiд час кожного занурення вона знаходилася на крапельному харчуваннi, пiсля якого доводилося заново звикати до твердої їжi. Але на фонi можливостей, якi перед дiвчиною вiдкривала ця технiка, усi незручностi можна було смiливо iгнорувати.
  - Розказуй, - простогнала Лашура, падаючи на щойно звiльнений диван.
  I Кайя розказала. Нова Церква, як виявилося, не мала нiякого вiдношення до своїх попередникiв. Це лише група дезертирiв, що встигли втекти з поля бою, прихопивши найцiннiше. Ось чому вони так ретельно приховували своє iснування - гадали, що нiхто не знає про їхню схованку, а тут Кайя до них цiлу королеву привела. Справжнiй анклав Церкви розташувався у святилищi Марука, що неподалiк вiд кордонiв Хавонiї - майже на iншому кiнцi континента.
  Летiти сюди було не просто марною тратою часу, а її особистою помилкою. Замiсть того, щоб пiд час збору сил пересидiти в тихому мiсцi, вони з Лашурою самi прийшли до рук розбiйникiв. Просто Су-Ван рухався через незручнi для навiгацiї райони, тому вони й не були в курсi останнiх новин. В цю ж пастку потрапили i їхнi двiйники, вiдправленi сюди Дагмайєром. Тi навiть не були в курсi головної мети мiсiї.
  - Сама була в шоцi, коли про дiзналася про все це.
  - До речi, як дiзналася?
  - Збирала iнформацiю про святош. Спiльнота дронiв ознайомилася iз матерiалами, i за першої ж нагоди вiдправила своєму начальству.
  - Тобто вони все ж шпигують для Кейнсi?
  - Його можна зрозумiти. На Кея вiдкрили сезон полювання всi, кому не лiнь. У вiдповiдь вiн натравив на них своїх механiчних помiчникiв, i тi взялися вирiзати усiх причетних. Таких виявилося несподiвано багато. За кiлька днiв число жертв перевалило за чотиризначне i продовжує зростати. З них майже 13% складають представники терористичної органiзацiї пiд назвою 'Нова Церква'. А тут i мої маленькi потвори назбирали цiкавих новин про святош...
  - Терористичної? - видiлила головне Лашура, ледве стримуючи позiхання.
  - Розкол Церкви значно глибший, нiж ми вважали. Пiсля бою за Академiю утворилося цiлих три фракцiї. Ренегати, що залишилися на Святiй землi й пiшли на спiвпрацю iз окупантами. Дезертири - колишнi святошi, до яких ми й приперлися. I справжнi церковники. Останнi об'єднуються пiд керiвництвом Директриси, як єдиної представницi офiцiйної влади. До неї ж стiкаються залишки оперативної мережi Церкви, у кого залишилося бодай трохи мiзкiв чи совiстi. Усi iншi або повтiкали, або були завербованi Новою Церквою.
  - Тобто нашi єпископи за рангом стоять нижче за Директрису?
  - Їх взагалi за всiма законами слiд на шибеницю вiдправити. А в неї є право представляти iнтереси Церкви без узгодження iз єпископатом. Той же Марселло присвоїв собi новий статус тiльки через вiдсутнiсть iнших кандидатiв. Хоча я схиляюся до думки, що вiн сам доклав до цього руку. Солдати пiдкоряються їм лише тому, що не знають реального стану речей. Зараз єпископи хочуть легалiзувати свої повноваження, i для цього вiдправили своїх головорiзiв у святилище Марука, щоб лiквiдувати Директрису.
  - I як тiльки її не стане, вони зможуть оголосити себе єдиними законними правителями Церкви, а ми втратимо головного союзника... - Лашура повернулася на iнший бiк, намагаючись влаштуватися зручнiше. - А з дублерами що?
  - Найманцi вiд Бахарена. Прийшли за секретами святош. Про нас не знають. Вiдволiкають увагу, поки iнша команда проникатиме на секретний об'єкт. Я поки ставлю їм палки в колеса, але краще лiквiдувати їх до початку активних дiй. Та й єпископи готуються застосувати проти нас якусь секретну зброю. Я ще не розiбралася, що воно таке.
  - На твiй розсуд, - недоречно буркнула Лашура.
  - Що? З вами все добре? - Кайя спробувала схилитися над своєю королевою, але павуки не втрималися на мiсцi й розсипалися, наче картковий будинок. - Як самопочуття?
  - Нiчого. Роби що хочеш, тiльки дай менi трохи вiдпочити. Хоча б кiлька годин...
  - Ваша Величнiсть? Демони! Ледi Майя, несiть аптечку! У нас отруєння! Майя!
  Жiнка увiйшла до кiмнати, але й сама ледве переставляла ноги. Симптоми були аналогiчними. Схоже святошi вирiшили перестрахуватися i взяти їх хитрiстю. Усi слуховi печатки дрони знайшли i зiпсували одразу пiсля прибуття сюди, значить у неї має бути трохи часу перед приходом солдат. Це почалося пiсля того, як Ной Фуран пiшов вiд них. Невже її батько теж причетний до цього? Вiн дiйсно хотiв втекти, чи просто шукав спосiб проникнути на борт острова?
  Вiдкривши карту, Кайя переконалася, що до маєтку стягується велика кiлькiсть солдат. Батькiвський же маячок продовжував рiвномiрно вiддалятися на самотi. Якби вiн був заодно зi святошами, то мав би вiдзвiтуватися командиру штурмовикiв про результати переговорiв. Або вiн просто спiвпрацює не з цiєю групою... Нi, це вже пахне параноєю! Кайя спробувала зняти з нього ворожий маркер, але система вiдмовилася. Пiсля кiлькох невдалих спроб виключити батька зi списку лiквiдацiї вона отримала пояснення, що рiшення оператора вважається суб'єктивним через його особисту зацiкавленiсть та вiдсутнiсть доказiв невинностi. Тепер було видно, що спiльнота активно розмiрковувала над ситуацiєю, бо деякi функцiї капсули почали пiдвисати. Нарештi було висунуто пропозицiю змiнити статус чоловiка на оранжевий. Тепер його вважали iмовiрним ворогом, i якщо вiн нiяк не спровокує дронiв - його не чiпатимуть. Спiльнота оцiнила психiчний стан оператора i запропонувала передати керування операцiєю до 'AM-Judge Dredd'.
  Кайя задумалася. Єдине, чого хотiла дiвчина - безпеку для своєї королеви та усiх жителiв її острова. Але вона ще не вмiла повноцiнно керувати великими масами дронiв, а тому могла наламати дров - випадок iз клумбою мiцно засiв у пам'ятi. Та й серед церковникiв було багато цивiльних, якi працювали в Лабораторiї Бар'єрiв задовго до прибуття єпископiв. Кайя не хотiла брати на себе грiх за чужi смертi. В бою - без питань, але ось так, беззбройних... I немає нiяких гарантiй того, що невiдомий Суддя не забере усiх павукiв до себе, щойно отримає над ними контроль. I поки Кайя думала, семеро солдат на мотузках спустилися iз даху й, розбивши вiконне скло, закинули в кiмнату срiблястi цилiндри...
  
  ***
  
  Ханлi поверталася у майстерню, коли все закрутилося. Iз непомiчених ранiше проходiв на причал почали вибiгати солдати Нової Церкви, башти розвернули свої гармати, а вихiд у простiр перекрили двi трiади лицарiв. Тримаючись по iнший бiк острова, по за межами видимостi чорного велетня, вони одразу ж взяли на прицiл ключовi елементи судна. Ту ж мить iз репродукторiв на увесь порт розлетiвся голос...
  - Усiм залишатися на мiсцях! Скласти зброю i лягти обличчям на землю! Всi, хто не пiдкориться будуть знищенi!
  Звiсно ж екiпаж i не думав слухатися. Перше, що зробили механiсти, це прибрали потенцiал iз пiдйомної частини. За випадковим збiгом обставин ця дiя спiвпала у часi iз активацiєю ефiрних глушникiв, i замiсть того, щоб просто вийти з-пiд прицiлу берегової артелиреї, Су-Ван рiзко провалився униз, увiйшовши нижньою декоративною вершиною в паркувальний ставок. Хвиля витiсненої островом води змила усе, що знаходилося поблизу.
  - Повторюю: всi, хто чинитиме опiр, будуть знищенi на мiсцi! Ваша королева щойно зреклася престолу, i вiднинi ви знаходитесь на забороненiй територiї без дипломатичного статуса! Не перешкоджайте солдатам...
  Голос iще щось говорив, але Ханлi уже нiкого не слухала. Плюнувши на все, вона побiгла в ангари. На вiдмiну вiд чужинцiв, вона прекрасно знала короткий шлях туди. Достатньо пiдняти одну iз пiдлогових панелей садового лiфта, i шахта приведе дiвчинку до технiчних примiщень, а звiдти легко дiстатися до майстернi. Нехай її мехи не такi унiверсальнi й рухливi, як звичайнi лицарi, але наразi це єдина зброя островитян. Незрозумiло тiльки, чому Кайя досi зволiкає?
  Дiвчинцi залишалося пробiгти зовсiм трохи, коли темна фiгура вистрибнула з-за декоративного куща прямо у неї на шляху. Ханлi не розгледiла, хто це був, а одразу ж спробувала ухилитися. I їй це майже вдалося. Винахiдниця змогла перекотитися, як завжди робила це на тренуваннях. Але суперник виявився не один, i його товариш, щойно жертва уповiльнилась, одразу ж накинувся на дiвчинку, викручуючи їй руки. Поки вони в'язали полонянку, над островом з'явилася iлюзiя Кайї.
  - До уваги екiпажу та персоналу: королева знаходиться в гостьовому маєтку Церкви, вона цiлком здорова i їй нiщо не загрожує. Пiзнiше вона дасть вам новi вказiвки, а до того часу, будь-ласка, не провокуйте конфлiкти, - продовжувала говорити iлюзiя, а Ханлi починала розумiти... - Збережiть своє життя i здоров'я - дозвольте спецiалiстам завершити свою роботу.
  - Чула, сучка? - гаркнула на дiвчинку одна iз нападниць. - Лежи тихо i не рипх-х-а-а-а!!!
  Маленькi дротики, завбiльшки з палець, зi свистом впилися в тiла нападниць. Один одразу увiйшов в плоть, знайшовши щiлину мiж спинним та фронтовим панцирем. Другий же влучив у броню, при чому в найтовстiшу її частину. Та не зважаючи на це, смерть жiнок була однаково страшною. Тiльки в першому випадку дротик iз гидким булькаючим шипiнням продовжував горiти вже всерединi, а другий зумiв пропалити панцир, з-пiд якого назовнi виривалися язики полум'я. Якiсь десять секунд екзекуцiї розтягнулися для Ханлi у цiлу вiчнiсть. Її мозок iз фотографiчною точнiстю фiксував усе: краплi розплавленого металу, запах пiдгорiлої плотi, крик жiнки, що заживо запiкалася у власнiй бронi. Особливо глибоко в пам'ять запало обличчя першої жертви, що намагалася кричати, але тiльки хрипло видихала гарячий дим i плювалася кривавою пiною.
  Краєм шокованого розуму Ханлi пригадала, звiдки тягнулися димнi траси пострiлiв. Повернувши голову туди, вона побачила павука. Перевiвши погляд на дiвчинку, той на секунду завмер, а потiм зник так-само тихо, як i з'явився. Два iз восьми пострiлiв вiн уже використав. Залишається ще шiсть. Ще шiсть людей сьогоднi помруть вiд випалених нутрощiв. А винахiдниця тiльки зараз зрозумiла, що її налякало бiльше за смерть - очi павука. Вони не свiтилися. Тобто дрона нiхто не контролював, вiн дiяв самостiйно. А Кайя запевняла, що вони можуть застосувати зброю тiльки за прямим наказом. Значить вона помилялася? Нi, не помилялася, скорiше... Пiднявши голову на iлюзiю, яка раз за разом повторювала одне й те ж повiдомлення, винахiдниця нарештi зрозумiла, що та намагалася їм сказати.
  Нiби пiдтверджуючи її думки, увесь острiв пронизливо загудiв, витягуючи iз навколишнього простору останнi крихти ефiру. Залишившись без опори, церковнi лицарi були змушенi спуститися на землю й закономiрно загрузли в створенiй маленьким цунамi багнюцi. Ошелешенi таким несподiваним ефектом пiлоти не одразу помiтили, що в їхнiй бiк летять маленькi, у порiвняннi iз їхнiми машинами, чорнi цяточки. Був би там спостерiгач, вiн би неодмiнно порiвняв їх iз мухами, настiльки схожим був звук. А коли помiтили, було вже пiзно - перший iз лицарiв повернув зброю проти своїх товаришiв. Вiн встиг зробити два пострiли, перш нiж в його пузир встромився величезний нiж колишнього товариша. По якому вiдкрив вогонь уже його напарник...
  Пiд кiнець залишилися лише двоє найдосвiдченiших - командири трiад ближнього та дистанцiйного бою. Командири, якi щойно власноруч перебили своїх власних пiдлеглих i тепер тримали на прицiлi один одного. Кожен iз пiлотiв уважно вдивлявся в свого опонента. Кожен був готовий стрiляти, щойно його суперник поворухнеться. Жодна спроба поговорити успiхом не увiнчалася - лицарi онiмiли й оглухли. I поки вони очiкували, обидвi машини стрiмко набирали масу. До моменту, коли люди помiтили метаморфози лицарiв, керування ними було повнiстю перехоплено.
  Єпископи перехитрили самi себе. Якби вони дозволили своїм солдатам ретельнiше ознайомитися iз подiями у свiтi, а не годували їх власними казочками, то тi б знали, що їх чекає далi, i встигли б вибратися iз пастки. Але iсторiя не має зворотнього ходу, i сантиметр за сантиметром, сiра кристалiчна маса затягувала могутнi тiла, аж доки тi не стали нагадувати якiсь химернi скульптури авангардиста, заживо замурувавши в собi колишнiх пiлотiв. Тiльки на вiдмiну вiд свого старшого брата, який через недостатнью вiдпрацьованiсть технологiї остаточно втратив рухливiсть, цi двоє зберегли основнi риси своїх реципiєнтiв. Так руки одного зрослися з пiстолями i перетворилися на двi короткi гармати, в розтрубах яких уже починало закручуватися щось схоже на полум'я. Другий же, отримав окрiм власних кiстьових клинкiв кiлька додаткових, що тепер нагадували гiпертрофованi пазурi. Його спина i зовнiшня частина плечового поясу закiнчувалися цiлими полями гострих кристалiв, на кiнчиках яких вирував заряджений ефiр, готовий вмить перекинутися на лезо i вразити суперника. Звiсно, усе це було лише вдосконаленням, тимчасовою надбудовою над уже iснуючим механiзмом, заради якого довелося пожертвувати здатнiстю до польотiв. Суть же лицарiв залишилася незмiнною. Просто їхнiй новий власник вирiшив, що все одно не буде довго користуватися їхнiми послугами, а тому не бачив сенсу їх берегти.
  За усiма цими метаморфозами спостерiгали збитi з пантелику солдати, що так i не встигли потрапити на острiв - їх десантнi платформи так i не змогли перетнути повнiстю очищений вiд ефiру простiр. I коли усi кристалiчнi титани синхронно повернулися в їхнiй бiк, люди здригнулися. У палаючих вiзирах цих чудовиськ виднiвся розум. Холодний, бездушний, чужий. В ньому не було ненавистi, почуттiв чи iнтересу. Це був погляд машини. Машини, яка просто виконає свою роботу, не зважаючи нi на що...
  Так описав би цю сцену поет. Та на вiдмiну вiд лiтератури, в реальностi люди не можуть вiдчути силу суперника, подивившись йому в очi. Це все вигадки. Ти зрозумiєш його силу лише тодi, коли замiсть очей зазирнеш у ствол нацiленої на тебе зброї. Лише деякi iз цих людей не стiльки зрозумiли, скiльки здогадалися про можливу небезпеку, вiдступивши вiд краю причалу. Вони не бачили, як очi монстрiв спалахнули багряним сяйвом. Вони не знали, що машина уже запам'ятала призначений для переробки матерiал. Не здогадувалися, що сотнi все нових i нових моделей убивць уже покинули надра острова, швидко заповнюючи прилеглi територiї. I не могли почути, як по радiо пролунала команда:
  - Direct control. Reaper initiated.
  
  ***
  
  Дорога через Мертвi, або як їх iще правильно називають мiсцевi - Проклятi землi, проходила вiдносно спокiйно. Значно спокiйнiше, нiж розраховували провiдники. А все завдяки хитрому винаходу королiвських майстерень. Яйцеголовi назвали його 'копас', чи якось так. Ззовнi пристрiй виглядав як звичайна скринька для швейного приладдя, але якщо його вiдкрити, то всерединi, пiд захисним склом, можна було побачити пiдвiшену на тонкiй голцi фiгурку сонця, великий промiнь якого завжди вказує на пiвдень, куди б ти не повернувся. Хороша штука. Не вимагає для роботи ефiру. А ще може попередити про наближення до аномалiї. В такому разi стрiлка починає смикатися в бiк небезпеки. Або вiд неї - тут вже як пощастить. Безцiнна рiч для авантюристiв. Добре, що доступ до секретiв його виготовлення обмежений, iнакше б агент не вiдчував себе тут, наче у богинi за пазухою.
  Спершу погода змiнювалася так часто, що здавалося, нiби минув цiлий рiк. Взятi їхнiми провiдниками припаси виявилися дуже доречними, коли дощ перетворився у завiрюху. А вже через кiлька годин сонце пекло так, нiби вони прийшли в найспекотнiший лiтнiй сезон. Щойно розмита i заморожена багнюка мало не кипiла, а водяний туман не давав бачити далi, нiж на десять метрiв. Попри неймовiрну спеку це був найкращий момент для пересування, бо потiм волога остаточно покидала грунт i свiтло добиралося до своїх жертв. Терумо нiколи не думав, що можна отримати сонячний опiк за кiлька хвилин. Добре, що пiд кiнець погода трохи заспокоїлася. Провiдники сказали, що так буде iще кiлька днiв, а потiм все почнеться знову.
  Далi було простiше. Досвiдченi авантюристи знали кiлька зон, захищених з усiх бокiв пагорбами та скелями, де погода була бiльш-менш стабiльна. Найбiльш комфортнi були пiд контролем мiсцевих угрупувань, а iншi вважалися нейтральною територiєю. За прохiд через першi потрiбно було платити, а в других був ризик натрапити на чудовиськ. Ризик смертi в обох випадках був приблизно однаковий.
  Терумо обрав перших - з людьми, на вiдмiну вiд мутантiв, можна домовитися. Довелося навiть прибити кiлькох нахаб, аби їх почали сприймати всерйоз. Це зовсiм не означало, що пiзнiше на тебе не нападуть. Але тiльки йолоп буде рубати грошове дерево. Нiхто не буде йти через територiю, де усiх гостей пускають пiд нiж, навiть якщо вони заплатили. Бо потiм можуть прийти не дуже бажанi гостi, i зробити те ж саме i з хазяями, i зайняти їхнє мiсце. Мiж iншим, так кiлька разiв i траплялося. Тому навiть вiдвертi бандити не виходять за рамки. Знають, що абихто в таке мiсце не заявиться. Та й самi вони не будуть далеко вiдходити вiд безпечних стежок - життя дорожче за ефемерний авторитет.
  Точка, до якої Терумо хотiв дiстатися, виявилася на далекiй окраїнi Пустого поля - долини, щiльно вкритої Кам'янистим чагарником. Тiльки у цiєї химерної рослини була достатньо товста й щiльна кора, щоб вижити в такому екстремальному середовищi. Тут навiть фауни не було, окрiм щурiв. Достатньо маленькi, щоб заховатися у земних порожнинах, вони все одно були доволi небезпечними. Бо жерли усе, об що не ламалися їхнi зуби, i завжди ходили великими зграями.
  Мiсце майбутньої зустрiчi було обрано дуже вдало: невелике пласке узвишшя з чистою галявиною в центрi, на якiй розташувалася невелика кам'яна конструкцiя, вiддалено схожа на вiвтар. Такими люблять користуватися усiлякi язичники. До того ж звiдти добре проглядаються обидва виходи iз долини i бiльша частина прилеглої територiї. Шпигуну просто нiде сховатися. Але це й не потрiбно. Достатньо залишити тут одну штучку, i можна спокiйно прослуховувати все, що вiдбувається в радiусi десяти крокiв вiд неї. Шкода, що iграшка одноразова. Якщо хтось спробує її пiдняти - залишиться без рук. Все для того, щоб технiка не дiсталася ворогу. Кiлька разiв без зупинок проїхавши галявину наскрiзь, Терумо розкидав iншi жучки i повернув коня назад до табору. Обмотанi ганчiр'ям копита майже не залишали слiдiв, тому вивести чужинцiв до своєї схованки вiн не боявся.
  Табiр розбили серед скель. У Пустому полi це було єдине мiсце, де можна заховатися. А ще тут не дув пронизливий вiтер, i пилюка в очi не летiла. Та Терумо це мiсце подобалося. Бо тут було вiдносно тихо. I спокiйно. Нiхто до тебе непомiтно не прийде, i не почне вимагати виконання державного обов'язку. Тут людей узагалi немає. Тiльки вiтер подекуди посвистує мiж каменiв. Якщо пiднятися на скелю, то вiдкривається просто неймовiрний пейзаж: з одного боку оточена пагорбами рiвнина, а з iншого суцiльна стiна рудого туману - Кислотний пояс. В деякi моменти, коли цей туман опускався достатньо низько, можна було побачити по iнший бiк схили найвищої у свiтi гори - Олiмпу. За легендою десь там, далеко за хмарами, з її вершини на свiт дивиться богиня Сейку i оберiгає людей вiд усiляких лих. Щодо богинi Терумо сумнiвався, але гора дiйсно була дуже високою й iдеальною, якщо так можна сказати. Перед поїздкою сюди вiн ретельно ознайомився iз матерiалами i зустрiчав згадку про те, що хтось намагався обрахувати ймовiрну висоту Олiмпу. Якщо її схили зберiгають нахил на всiй своїй довжинi, то зiйдуться як мiнiмум у шiстнадцяти милях вiд основи. А ще вона повинна складатися iз матерiалу, який за мiцнiстю не поступається алмазу. Звичайний природний камiнь не мiг би утримати навiть видиму частину цiєї гори. А вона стоїть, i не розвалюється. Той, хто дiстане бодай один шматочок того неймовiрного матерiалу - озолотиться. Або просто прославитися, якщо доведе, що заслуга такої мiцностi не в каменi, а в чомусь iншому. В будь-якому випадку перший, хто туди дiйде i повернеться назад увiйде в iсторiю. I бути за крок вiд цiєї загадки, без змоги до неї торкнутися... Це заворожує. Особливо того, чиє покликання розкривати таємницi. Важко зiтхнувши, Терумо спустився на землю.
  Покидати сiдло боляче. Дуже боляче. I це не через недосвiдченiсть самого вершника. Як i кожен благородний чоловiк, Терумо вмiв їздити верхи. Тим бiльше, що це було корисно для фiгури. Але ж не цiлий день! Про спину й копчик можна взагалi не згадувати. Добре, що попри вмовляння для такої тривалої поїздки вiн обрав жiноче сiдло з прямою посадкою. Вiн уже давно переконався, що поширена думка, нiби пiд час такої їзди чоловiки можуть вiдбити собi найцiннiше - вигадка. У чоловiчому, де доводиться сидiти боком, вiн би так довго не витримав (*). Так, це гарно виглядає, але хто тут це оцiнить? Монстри? До того ж це не практично для тривалих поїздок, особливо по такiй небезпечнiй мiсцевостi.
  Провiдники уже закiнчили доглядати коней i тепер незадоволено поглядали на охорону свого клiєнта. Вони не розумiли, навiщо брати iз собою тих, хто не в курсi завдання i не має необхiдних для цього виконання навичок? Вважали це знаком недовiри. Не розказувати ж їм про тупих 'бездушних', яким начхати на усе на свiтi, окрiм отриманого наказу? Та й про яку довiру тут може йти мова? Якби не договiр, вiн би сам їх прирiзав на зворотньому шляху - нiчого усяким бандитам лiзти у справи державнього значення. Тим часом охоронцi уже завершили готувати їжу i розливали гарячий бульйон по чашках. Взявши однiєю рукою свою порцiю, а в другу руку кiлька сухарiв, Терумо вже хотiв перейти до трапези, як один iз артефактiв на його поясi зашипiв. Це спрацювала сигналiзацiя. Довелося вiдкласти їжу i лiзти дивитися, кого там демони принесли. Прикривши пiдзорну трубу ганчiр'ям, щоб не видiлятися на фонi й не пускати сонячних зайчикiв, Терумо обережно просунув її мiж камiнням i припав до окуляра, розглядаючи гостей.
  Велика група людей тiльки-но виходила на долину тим же шляхом, що й сам агент. Їх вiн охрестив мандрiвниками, бо екiпiрованi були як для далекого переходу. Тiльки їх було багато. Занадто багато, як для переходу по такiй небезпечнiй мiсцевостi. Це бiльше походило на рейд. Зазвичай авантюристи нiколи не збираються бiльше нiж по п'ять чоловiк, а тут Терумо нарахував аж двадцять двi особи. I рухаються пiшки. Можливо це хтось iз мiсцевих, в кого є табiр поблизу. На користь цiєї теорiї вказували їхнi дiї: одразу роздiлилися i без усякої розвiдки почали займати позицiї. Можливо знайомi з мiсцевiстю. Три групи по четверо чоловiк вирушили в поле, а десяток рушив до капища. Четверо бiйцiв, троє стрiльцiв, двоє обдарованих i ватажок - невисока дiвчина, закутана в бiлоснiжну накидку. Ну i даремно. Так i тепловий удар отримати недовго. Потрiбно залишати продухи. Втiм, на вигляд доволi активна, i ознак перегрiву не показує. Стрiльцi iз луками. Розумний вибiр, бо в умовах Мертвих земель заряджений в рушницю ефiр може вийти з-пiд контролю, а самострiли довго заряджати. Бiйцi озброєнi кожен по-своєму. Не регулярна армiя, хоча деяка виправка помiтна. Скорiш за все найманцi iз колишнiх вiйськових. А ось iз обдарованими нiчого конкретного не скажеш. Такi трапляються рiдко, i методи роботи рiзних шкiл часом вiдрiзняються дуже сильно. Хтось вчиться чаклувати сам, хтось обвiшується артефактами i зосереджується на особистiй силi. Бiльшiсть шкiл використовують один або кiлька унiверсальних iнструментiв, але їхнi стилi загальновiдомi. I доки цi двоє не почнуть дiяти, робити припущення марно.
  Дiйшовши до капища, велика група зупинилася бiля пiднiжжя пагорба, а групи пiдтримки розчинилася в полi. Шикнувши своїм супутникам, щоб тi зачаїлися, Терумо ще бiльше втиснувся мiж камiнням, зливаючись iз мiсцевiстю. Невiдомо, скiльки осiб всього прибудуть на зустрiч. Якщо навiть гостi привели з собою стiльки пiдтримки, то вiд хазяїв цього мiсця можна очiкувати цiлої армiї. Слiд бути дуже обережним, щоб ненароком не видати себе. В тутешнiй тишi будь-який стороннiй звук буде дуже добре чути. Навiть коням довелося морди прикрити, щоб не iржали. Добре, що тваринки трапилися навченi. Бо якщо спостерiгачiв помiтять - розставленi навколо табору пастки не зупинять нападникiв.
  Чекати довелося довго. Менш нiж за годину сонце знову почало припiкати. Неначе над ними в небi хтось пiдвiсив величезну лiнзу. Дуже швидко камiння пiд ногами розжарилося настiльки, що легко було отримати опiк. Повiтря над землею дрижало, викривлюючи навколишню перспективу. Все навколо було забарвлене у всi вiдтiнки бежевого й коричневого, подекуди розбавлених сiрими плямами чагарникiв. По ландшафту видно, що колись ця територiя знаходилася пiд водою. Можливо ранiше Пусте поле було озером. Ну от, знову пити захотiлося. Головне, робити не бiльше одного ковтка за раз, i одразу ж ховати флягу. Бо якщо не стримаєшся, то дуже швидко залишишся без води. I не забувати час вiд часу класти пiд язик щiпку солi. Деякi мандрiвники навмисне додають сiль собi у воду, але це погана iдея - якщо така вода нагрiється, ти не зможеш її пити. Раптом око за щось зачепилося. Трохи покрутивши об'єктив, Терумо налаштував чiткiсть на максимальну дальнiсть i несподiвано побачив щось зеленувате. Невже кактус? Дуже схоже. Кiлька сiро-зелених кульок, нiби вкритих бiлим пухом, розташувалися на узвишшi бiля особливо густих заростей чагарникiв. Значить в цьому конкретному мiсцi дощi йдуть набагато рiдше, нiж в iнших локацiях. Дивно, що їх досi щурi не згризли. Може отруйнi?
  Маячки знову подали сигнал. Тiльки цього разу з боку вiвтаря. Мандрiвники теж пiдiрвалися з мiсця й оточили споруду, тримаючи зброю напоготовi. Терумо дивився, як вона трохи пiднiмається над землею й роз'їжджається, наче якiсь ворота. I справдi, через секунду з-пiд землi з'явилися й самi Iзгої. Здалеку вони здавалися звичайними селянами. Враховуючи, де вони зараз знаходяться, це виглядало пiдозрiло. Четверо жiнок i двоє чоловiкiв, окрiм ножiв iншої зброї не видно. Самi ножi закрiпленi дивно: пiд лiвою пахвою рукiв'ям донизу. Певно, щоб було зручно вихоплювати. Тодi перший же удар буде рублячий, потiм колючий або перехiд у оборону. Поклажi з собою не несуть, i взагалi йдуть, наче на прогулянку. А нi - помiтили гостей i напружилися. Вочевидь не очiкували, що тi теж прийдуть ранiше призначеного сроку. Втiм, розгубленiсть швидко минула, i вони продовжили свiй рух.
  Ось двi компанiї зблизились. Вiд кожної вперед вийшли по троє чоловiк. Терумо не сумнiвався, що i у фанатикiв є своя група пiдтримки. Тiльки дурень на такiй зустрiчi не став би пiдстраховуватися. Головне, щоб у його власну схованку нiхто не завiтав. Досi рятувала тiльки велика дистанцiя вiд точки зустрiчi. На такiй вiдстанi без спецiального обладнання пiдслухати розмову неможливо, значить i шукати тут не стануть.
  - Це ви тi, про кого менi говорили, чи черговi посередники? - почувся хриплий голос вiд закутаної в бiле фiгури.
  - У нас немає посередникiв. Свої секрети ми не довiряємо нiкому. А з ким ти говорила, нехай залишиться таємницею.
  - Годi молоти язиком. Де вiн?
  - Спершу ваша частина угоди.
  Одна iз мандрiвникiв дiстала з-пiд накидки плаский футляр, в яких зазвичай носять склянки з лiками, i передала його фанатикам. Тi по черзi провели над футляром руками, певно перевiряли оригiнальнiсть предметiв всерединi.
  - Тут лише стартовi дози.
  - Фiнiшнi лише пiсля того, як я побачу товар.
  Нiяк не вiдреагувавши, Iзгої завмерли, але iз проходу з'явилися iще двоє, що наче мисливську здобич, несли пiдвiшеного за руки й ноги до довгої палицi в'язня. Не зважаючи на повну закритiсть його тiла, Терумо одразу зрозумiв, що це не той нахаба, за яким вiн сюди прибув. Зрозумiла це й головна мандрiвниця, одразу ж давши вiдмалку своїм людям.
  Не встигла вона це зробити, як Iзгої вихопили ножi й кинулися на своїх тепер уже точно суперникiв. Усi фанатики виявилися обдарованими - Терумо прекрасно бачив, як кiлька серпоподiбних викривлень повiтря метнулися вiд них до гостей. Тi теж на мiсцi не стояли, одразу ж кинувши в бiк селян якiсь чорнi предмети. Щойно тi торкнулися землi, як найближчi об'єкти нiби хитнулися. 'Колючий вiтер' - здогадався Терумо. Хтось повалився на землю i закричав, посiчений безлiччю тонких i гострих лез. Ну а далi почався бiй. Обидвi сторони конфлiкту одразу розкрили свої карти. Як тiльки на горизонтi з'явилося пiдкрiплення для мандрiвникiв, фанатики теж виклали свою козирну карту, i в спину наступаючим вдарила група iз шести чоловiк. Iзгої раз за разом розсiкали повiтря перед собою, посилаючи перед собою повiтрянi леза. Кiлькох бiйцiв пiдкрiплення розчленувало в першi ж секунди. Один iз мечникiв отримав важке поранення i залишився лежати бiля пiднiжжя капища. Його товаришi ловили атаки на свої плащi (i як тiльки вони в них в таку спеку ходять), поступово здаючи позицiї. Обдарованi все ж дiстали свої артефакти i випустили у фанатикiв два струменi полум'я, змусивши тих розiрвати дистанцiю. Тут пiдключилася ватажок гостей. Одним стрибком, iз двома короткими мечами в руках, вона увiрвалася в стан ворога. Здавалося на неї не дiє сила тяжiння, ноги ковзають над землею а мечi не вiдчувають опору плотi - настiльки легкими були її рухи. А ще навколо неї вiльний ефiр закручувався у барвистий смерч. Фанатики, яких вiн зачепив, одразу ж збивалися з чар, i закономiрно ставали жертвами. Зрозумiвши, що чисельна перевага не на їхньому боцi, Iзгої почали вiдступати назад до тунелю. Команди пiдтримки мандрiвникiв не збиралися давати їм такої можливостi й почали обходити втiкачiв. Але їм було ще далеко до фанатикiв.
  Раптом всерединi Терумо неначе щось перевернулося. Таке вiдчуття виникає, коли iз заплющеними очима стрибнути в порожнечу. Вочевидь вiдчув це не лише вiн - i його супутники, i фанатики, i обдарованi вiд гостей також на мить втратили концентрацiю. Навiть вiртуозна мечниця ледь не розбила собi голову, коли її ноги несподiвано торкнулися поверхнi землi. Але до тями вона прийшла моментально i, перекотившись на рефлексах, продовжила зближення. Тепер чiтко було видно, що це жiнка. Висока, iз волоссям чи то червоного, чи то фiолетового кольору - в мiнливому свiтлi сонця Мертвих земель зрозумiти було складно. Напевно все ж рудого. Ось вона повернулася в його бiк, рубаючи чергового фанатика, i Терумо змiг розгледiти риси її обличчя. Дуже правильнi, як у вiйськової аристократiї. Це була та-сама представниця гвардiї, котру вiн бачив бiля будiвлi адмiнiстрацiї. Тонкi брови, ледь задертий нiс. Майже iдеал жiночої краси. I сiро-синi очi. Якi дивляться прямо на нього!
  Терумо був дуже хорошим агентом. Вiн нiколи не дозволяв iнстинктам брати контроль над собою. I цього разу теж. Замiсть того, щоб ривком пiрнути назад у схованку, i тим самим остаточно видати себе, вiн продовжував спостерiгати. Навiть якщо тебе помiтили, не можна рухатися. Треба дочекатися моменту, коли Рудоволоса вiдвернеться, i тiльки тодi покинути зону видимостi. Агент по собi знав, наскiльки важко вдруге вiдшукати об'єкт, особливо якщо у тебе недостатньо тренована зорова пам'ять. Ось, зараз! Впершись колiнами у камiнь, Терумо витягнув себе зi щiлини i перекотився до сусiдньої. Звiдси огляд був гiршим, але це вже не мало нiякого значення. Значно бiльше його цiкавило те, що вiдбувалося у нього за спиною. Там - куди насправдi й дивилася Рудоволоса.
  Олiмп, що для усiх мiсцевих жителiв уособлював незворушнiсть та мiць, раптом розчинився в повiтрi. Терумо застав тiльки закiнчення цього дiйства, коли остання частина схилу пiшла плямами, вiдкриваючи абсолютно чисте блакитне небо. На мiсцi кам'яних стiн залишилися лише вiдносно невисокi конструкцiї, чимось вiддалено схожi на листя папоротi. А за ними, в центрi колишньої гори в небо здiймалася не менш висока башта. Зiбрана iз кривих елементiв, вона нагадувала титанiчний спис. I саме зараз навколо цього списа формувалася ледь помiтна срiбляста сфера. З кожною секундою та розросталася, а сама башта все сильнiше наливалася свiтлом. Ось сфера розрослася за межi колишнього Олiмпу...
  - В укриття! - крикнула Рудоволоса.
  Не встигла прозвучати команда, як мандрiвники один за одним зникли у пiдземеллi. Останнiми тягнули виставленого на обмiн полоненого та трьох вцiлiлих фанатикiв, вочевидь на допит. Не пощастило їм. Зараз iз ними можна робити все, що забажаєш. В таких випадках потрiбно або здаватися одразу, або не здаватися взагалi. Ти ще до полону повинен показати, що сильнiший за них. Що ти ДОЗВОЛЯЄШ їм це iз собою робити. I навiть коли тебе зламають i вивiдають потрiбну iнформацiю, у них не буде нiяких гарантiй, що це дiйсно правда, i ти не прикидався. А iнакше пiсля першого ж допиту тебе просто прирiжуть, не зважаючи на результат. Така психологiя людей. Та все одно потрапляння в полон - це провал мiсiї.
  Спостереження перервав тупiт копит. Це провiдники оговталися першими i поспiшили втекти на своїх конях. Ну куди, куди вони побiгли? Судячи зi швидкостi розширення бар'єру, далеко втекти їм все одно не вдасться. Тiльки помруть стомленими. А от сховатися - реально. Вхiд до пiдземелля фанатики не закрили, значить i вiн може ним скористатися. Тiльки не тим, що пiд капищем, куди пiшли усi мандрiвники, а iншим - в полi. Закинувши на спину свого коня сумку, Терумо перерiзав прив'язь i сам заскочив у сiдло. Його охорона без зайвих слiв зробила те ж саме, i незабаром вони вже були на пiвдорозi до тунелю.
  А тим часом башта продовжувала пульсувати. Срiбна сфера уже зачепила частину хмар, i тi всерединi бар'єру осипалися... Снiгом? Невже там настiльки холодно? Та й вiтер в бiк цiєї штуки нiби натякав, що подальше перебування поблизу небезпечне для життя. Навiть звiдси було видно, як мутнi потоки повiтря втягуються в щiлини мiж сегментами таємничої споруди. Навколо неї уже танцювало кiлька смерчiв, всерединi яких щосекунди проскакували блискавки. Ще трохи, i вони зiллються в один надпотужний торнадо а далi...
  Що буде далi, Терумо не хотiв навiть уявляти. Вiдправляючись на пошуки нахабного авантюриста, вiн розраховував максимум на гонку iз конкурентами, а не iз свiтовим катаклiзмом! Ще й рукотворним. В те, що ця штуковина природного походження, не повiрив би навiть останнiй йолоп. З першого погляду було зрозумiло, що люди таке створити просто не могли. Це бiльше нагадувало якусь морську iстоту. Нi, не iстоту. Пiдводний гейзер! Ось, на що воно було схоже. Було в нього завдання, коли довелося зiткнутися iз одним дуже амбiтним купцем-терористом, що маскувався пiд добропорядного мореплавця. Аби втертися йому в довiру, довелося швидко ознайомитися iз найбiльш цiкавими для нього представниками морської фауни. Потiм це стало у нагодi, коли самого агента спробували згодувати однiй iз таких хижих тварюк. З усiх них гейзернi вугрi, що проживали бiля ось таких гейзерiв, були найбiльш мирними...
  Даремно вiн про це згадав! Верхiвка башти розкривалася, наче бутон страшної чорної квiтки. Проклинаючи себе останнiми словами, Терумо пришпорив коня. Скоро мало щось статися. Уже зараз агент бачив, що розширення купола уповiльнюється. Менш нiж за хвилину вiн накриє Пусте поле, а разом iз ним i елiтного агента Тафiї. Хоча, нiякий вiн не елiтний - вiн останнiй! Бо знаючи своїх колег, Терумо щиро сумнiвався, що бодай один iз них залишиться на службi корони пiсля розвалу країни. Немає в них потрiбної мотивацiї.
  Зупинившись бiля чорного трикутного отвору в землi, Терумо побачив, як сфера починає пульсувати. Розшириться, а потiм стиснеться. Розшириться iще бiльше, i знову трохи вiдкоиться назад, залишивши пiсля себе вкриту бiлим iнiєм землю. Вiтер ставав дедалi сильнiшим, постiйно жбурляючи в обличчя людей цiлi жменi пiску й погрожуючи збити їх з нiг. Терумо пiдiйшов до краю й кинув у прохiд сумку. Крiзь свист вiтру у вухах вiн почув, як та майже одразу гепнулася об щось. Значить тут не високо. Можна стрибати. Тiльки там же темно, можна ноги поламати. Та й коней не хочеться втрачати... Та й бiс iз ними!
  Вiдчуваючи, що вiдлiк пiшов на секунди, Терумо вiдпустив повiд i стрибнув у темряву. Готуючись довго падати, агент несподiвано приземлився. Глибина тут була менше двох метрiв. Його кобила, помiтивши внизу людину, теж стрибнула слiдом, мало не затоптавши свого хазяїна. Ну а далi той же трюк повторив i їхнiй супровiд, i в тунелi враз стало дуже тiсно. В пошуках вiльного мiсця Терумо зробив лише один крок назад. Його нога не знайшла опори i агент покотився вниз по крутому схилу коридора. Вшитi в одяг щитки трохи захищали лiктi й колiна, але м'якi тканини все ще страждали вiд ударiв об невидимi сходинки. Несподiвано Терумо врiзався у щось гостре й тверде. В темрявi почувся хруст. Завмерши пiсля такої жорсткої зупинки Терумо оцiнював свої шанси на виживання. Болiло усе. Визначити перелом можна буде тiльки експериментальним шляхом. Руки? Боляче, але нормально. Дихати можна - ребра цiлi. Ноги! З ногами не зрозумiло, але теж болять. Значить хребет в порядку. Треба спробувати пiднятися на ноги. Нi, надто небезпечно? Таким вiтром його може взагалi витягнути iз пiдземелля. Треба триматися мiцнiше. Тiльки за що?! Пiд пальцями вiдчувалася тiльки рiвна й гладка поверхня. Можна тiльки охопити ногами цей... Стовп? Якщо й стовп, то дуже криво встановлений. Байдуже, головне - не зiрватися!
  Терумо не знав, скiльки часу минуло. Просто в якийсь момент вiтер вщух. Катаклiзм все ще продовжував бушувати десь на поверхнi, але тепер мiж ним i пiдземеллям з'явилася перешкода. Вухо вловило ще кiлька скрипiв каменю, i останнi натяки на протяг зникли. Хтось закрив прохiд. Окрiм охорони зробити це було нiкому.
  - Дайте свiтло! - крикнув вiн, не ризикуючи ворушитися.
  Терумо знав, що з собою вони брали лише кишеньковi свiтлячки. Але їх несподiвано виявилося достатньо, щоб освiтити простiр. Агент тiльки зараз зрозумiв, що знаходиться не в якомусь тунелi, а в справжнiй печерi. Казковiй печерi, рясно вкритiй напiвпрозорими кристалами. Стовп, за який вiн тримався, був саме одним iз них. I трiщав теж вiн, а не його кiстки. I даремно вiн за нього так хапався - кристал уже вiдламалася вiд свого рiдного мiсця й тепер стояла рiвно тiльки тому, що вперлася верхiв'ям у свого сусiда. Ще трохи, i його самого роздавило би цим кристалом.
  - Вхiд закрито! - пролунав з-пiд стелi печери хриплий жiночий голос.
  - Я вже зрозумiв. Чого так довго? - гаркнув Терумо вiдвалюючись вiд кристалу.
  Вiдповiдi, звiсно ж, не надiйшло. Бездушнi дуже рiдко розмовляють. Особливо, якщо їх для цього не готували. А поки жiнки спускалися, агент змiг уважнiше оглянути мiсце, в якому опинився. Йому дуже пощастило, що пiд час свого падiння вiн не наштрикнувся нi на один кристал. Усi вони були прямi й рiвнi, неначе витесанi iз бiлих напiвпрозорих дошок. Тому й сплутав їх зi сходинками. I вдруге пощастило, що котився вниз по прямiй. Трохи вбiк, i провалився би мiж кристалами. Дна, до речi, вiн так i не помiтив.
  Тут було так-само тепло, як нещодавно на поверхнi. Можливо навiть теплiше. Тiльки повiтря дуже вологе. Стеля цiєї каверни на вигляд щiльна. Це пояснювало, чому волога звiдси не пробивається на поверхню. Якщо Терумо все правильно пам'ятав iз короткого курсу геологiї, то навколо нього знаходяться кристали гiпсу. Мутнi, молочно-бiлi, вони не поглинали свiтло, а лише вiдбивали й розсiювали. Судячи iз розмiрiв каверни, вона може тягнутися попiд усiєю поверхнею долини. Принаймнi стiн вiн досi не помiтив. А якщо немає стiн, i кристали вiд найменшого зайчика починають свiтитися, то...
  Вiд входу почулося клацання пiдкованих чобiт охорони i цокiт копит.
  - Тихо там, замрiть, - прошипiв Терумо в бiк охорони. - I приберiть свiтло, щоб нас не помiтили, - але жiнки не реагували, - Чуєте мене? Свiтло вимкнiть!
  - Ми вже все почули, - раптом почувся зовсiм поруч голос Рудоволосої, а Терумо зрозумiв, що влип, - Пакуйте його, i тягнiть до решти. Буде компенсацiєю за пiдставу.
  'Це провал,' - подумав агент, коли кремезнi тiтки йому викрутили руки. Вiн не опирався. Мало того, що його тiло зараз нагадувало вiдбивну, так ще й катаклiзм на поверхнi навiть не думав вщухати, раз за разом перевертаючи нутрощi агента. Навiть у вiдмiннiй формi вiн мiг би побороти одну таку суперницю, ну максимум двi, i швидко вiдступити. Але проти такої великої компанiї першосортних бiйцiв його одного буде замало. Одного, бо замiсть охорони вниз спускалися мечницi зi свити Рудоволосої. I коли його як слiд зафiксували, вона схилилася над ним.
  - А це тобi за зiпсованi нерви.
  - Що?
  Останньою його думкою перед тим, як її залiзний кулак вибив з нього дух, було: 'А волосся у неї все ж фiолетове'.
  Shutdown!
  
  (*) - Натяк на гендерсвап. Насправдi мається на увазi 'дамське' сiдло: https://i.pinimg.com/originals/53/29/1f/53291ff3e132b1a7966245892a0eed70.jpg.
  
  
  ***
  
  Наполеон Бонапарт колись сказав: 'Для вiйни менi потрiбнi три речi: грошi, грошi та грошi.' В життi все значно складнiше, i навiть достатня кiлькiсть грошей не зможе компенсувати такi прорахунки як вiдсутнiсть досвiдченого командування або неналагодженiсть виробництва. Та й самi грошi мають властивiсть закiнчуватися. Коли Майкл став чоловiком королеви, вiн не розраховував, що колись йому доведеться за це братися. Вiн усе життя був польовим командиром. Воїном, а не економiстом. Усiм цим мала займатися Морелетта, а пiсля неї - їхня дочка. Так тут було заведено, щоб влада передавалася по жiночiй лiнiї. I його це бiльш нiж влаштовувало. Не влаштовувало це тiльки глав кiлькох кланiв, в чиїх руках по факту й знаходилися важелi управлiння державою. Тим, що вiд неї залишилося. Якби їм вдалося реалiзувати свої амбiцiї, про суверенiтет лiсу можна було б забути, а Сайкс втратив би свiй останнiй притулок. Вже тодi було зрозумiло, що все йде до вiйни. Клани ж робили все, щоб ослабити свого сусiда, а значить i увесь лiс.
  Ельфи - прекраснi бiйцi. Сильнi й гнучкi тiла просто створенi для фехтування. Рухливi вуха дiють як справжнi радари, дозволяючи орiєнтуватися на слух. З їхнiми очима роздивитися колiр очей птаха в небi - не проблема. Iдеальнi скаути. Проблеми починаються, коли збираєш їх разом. Нав'язана умовами iснування та способом життя вiйськова доктрина ельфiв передбачала оборону добре укрiплених i замаскованих позицiй, швидке пересування мiж вогневими точками та виснажування ворога перед останнiм рiшучим ударом. Все це добре дiє проти окремих загонiв порушникiв чи ополчення. Але коли оперативний простiр обмежений, а суперником виступає професiйна армiя, то ельфам залишається лише партизанити в надiї бодай якось нашкодити ворогу. А якщо той ще й встигне закрiпитися, то район взагалi можна вважати захопленим.
  Сайкс це розумiв. Командири поодиноких загонiв це розумiли. Усi iншi - нi. Ельфам, та й не тiльки їм, з дитинства нав'язали образ такого-собi нiндзя: невидимого й нечутного, який прийде за тобою саме тодi, коли ти цього не чекаєш. Це може злякати окремих осiб, зокрема монархiв. Але проти Системи це не працює. Протистояти їй може лише iнша Система, i саме її в ельфiв не було. Кожен клан захищав лише власнi кордони i територiю. Нi про якi спiльнi дiї не могло бути й мови, адже нiхто не мiг дати гарантiй, що вiдправленi на допомогу бiйцi самi не захоплять район, через який будуть добиратися на фронт. Кожен сидiв у своєму болотi, й стороннiх не впускав. При такiй iзоляцiонiстськiй полiтицi дуже дивними виглядали спроби деяких кланiв допустити на територiю лiсу представникiв iнших країн. Саме так - до лiсу, а не до себе. Кожен клан вважав себе особливим, а на проблеми решти свiту чхав iз верхiвки дуба. Б'ють сусiднiй клан - прекрасно! Сусiда уже добивають? Ще краще - можна вдарити зi свого боку, i залишки того клану пiдсилять твiй власний, а вже з такою силою можна розбити ворога. Покажеш свою силу, i пiд твою руку прийде ще бiльше ельфiв. Ось така у них логiка. Для них усi не-ельфи - все ще примiтивнi аборигени.
  Тому Майкл i вiдправив свою дочку в Академiю. Аби на власнi очi переконалася, що свiт значно бiльший за ельфiйський лiс, i рiзноманiтнiший за королiвський зимовий сад. На жаль з усiма iншими представниками лiсового народу такий трюк повторити не вдалося. За рахунок тривалостi свого життя вони накопичували значно бiльше знань, нiж люди. Звiдси й ростуть ноги їхньої гординi. Так було, поки не з'явилася Академiя. Обмiнюючись досвiдом, великi маси людей швидко долали прiрву мiж ними i ельфами. За iронiєю долi Сайксу довелося виступати на боцi довговухих саме тодi, коли рiвень знань i можливостей двох рас зрiвнявся. Псих мiг би порiвняти появу Академiї iз появою Iнтернету. Ефект на розвиток суспiльства вони справили приблизно однаковий. Нехай кожен поодинцi нiхто iз користувачiв чи учнiв не зможе досягнути суттєвого результату, але зiбранi разом їхнi знання можуть породити щось реально нове. Все це чудово, адже представник вiд ельфiв там теж присутнiй, i все, що буде вiдомо людям - стане вiдомо i їм. Але там почала збиратися iнформацiя i про самих ельфiв. I ось тут образ всезнаючих i таємничих довгожителiв похитнувся. Бiльше того - його почали викривляти. Явно цiлеспрямовано. Секрет ельфiйських бiотехнологiй виявився не таким уже й потрiбним, у людей знайшлися власнi альтернативи. А ось їхнi слабкостi, як той же зiр, скоро могли стати загальновiдомим фактом. I то було лише питання часу, коли хтось iз правителiв вирiшить скористатися цими знаннями. Можливо навiть не особисто, а чужими руками. Достатньо розказати у всiх забiгайлiвках, якi ельфи наївнi, i що у них вдома багато скарбiв лежить, i отара iз дурнiв попреться на барикади, стягуючи на себе не таку вже й численну довговуху армiю - прецеденти вже були. А щоб цього не сталося, потрiбно було бити на випередження.
  Як створити регулярну армiю? Сайкс почав iз малого - 'спецiальних нiчних загонiв'. Елiтнi бiйцi, набранi зi старої монаршої гвардiї, вiдмiнне озброєння, чудова фiзична пiдготовка, прекрасне знання мiсцевостi, мобiльнiсть i iнiцiатива. Все це бiльш-менш звично для вуханiв, i опору не викликало. Кiлька таких загонiв у рiзнiй комплектацiї були вiдправленi за межi лiсу для виконання специфiчних завдань: зруйнувати мiст, органiзувати зсув грунту, забруднити колодязь... Поодинцi усi цi факти не були чимось страшним, i не загрожували життю цивiльних, тому мiсцева влада й не реагувала. Але в таких операцiях вони набували досвiду, i водночас ускладнювали можливе пересування ворожої армiї. Пiзнiше кожен iз них став iнструктором для невеликої команди новобранцiв, з яких було створено новi загони. Це теж не йшло врозрiз iз 'традицiями' ельфiв. I навiть поява дивних лiтаючих тренажерiв їх не насторожила. А от потiм, коли Сайкс почав оснащувати їх небаченими досi пристосуваннями, до кланiв дiйшло - в монаршої сiм'ї з'явилося власне брязкальце, яким можна не тiльки похвалитися, а й реально натовкти пику. До цього моменту кордони уже були прикритi мiнними полями, а в секретах ховалися не тiльки стрiльцi, а й важка артилерiя у виглядi реактивних установок залпового вогню. Цього було достатньо, щоб сходу вiдбити наступ наземної армiї в двадцять тисяч бiйцiв. Повiтря ж було захищене iншим нововведенням - лiтунами. Цi мiнiатюрнi повiтрянi човни були оснащенi настiльки примiтивними двигунами, що лiтати на них могли навiть простаки! Кiлькiсть перевершила якiсть. Повiтря перестало бути привiлеєм для обраних, бiльшiсть яких ранiше йшла в клани. Ну i на десерт - лицарi, надавати якi Церква була готова тiльки офiцiйному правителю держави. Все разом це давало Сайксу саме те, чого нiколи не мали клани - армiю. Армiя дала йому авторитет. На авторитет до нього почали стягуватися усi тi, кого вiдбракували клани. I хто ще бiльше змiцнював авторитет. Напевно це був перший випадок в iсторiї, коли принципи ельфiв використали проти них самих. Їхнє щастя, що вiн король, а не ворожий диверсант.
  Ось за такими роздумами куранти вiдбили вечiрню годину, i в кабiнет почали заходити радники. Семеро ельфiв рiзного вiку i статусу, яких поєднувало лише одне - вони володiли усiєю iнформацiєю у своїй сферi вiдповiдальностi: економiка, зовнiшня та внутрiшня розвiдка, армiя та флот, закони i суспiльство.
  - Бачу усi зiбралися. Тодi почнемо. I перше слово представнику нашої внутрiшньої безпеки: що чути вiд кланiв?
  - Як би дивно це не звучало - нiчого, - пiднявся з мiсця простакуватий на вигляд молодик iз стрижкою бобриком, - Що б ви їм не сказали пiд час останньої зустрiчi, це змусило їх принишкнути. Усi клани зараз активно збирають iнформацiю про ситуацiю в Лiсi та за його кордонами. Окрiм Колус - тi почали виводити свої фонди iз обiгу.
  - Пропоную: нехай розвiдники простежать за ними i дiзнаються, куди зникають нашi грошi, - обiзвався зi свого мiсця економiст, найстарiший iз присутнiх. - Курс золотого сандерiя продовжує падати, i у нас бiльше немає альтернативних джерел, щоб поповнити державну скарбницю. Досить i того, що ми ходимо в боржниках у Хавонiї. Не в конкретного роду, а у цiлої держави!
  - Тут без варiантiв. Все, що нам зараз залишається - чекати. Менi уже вiдомо мiсце знаходження грошей клану, - заспокоїв пiдлеглих Сайкс. - Але вони все ще не покинули межi Лiсу, а значить ми не можемо Оделю нiчого iнкримiнувати. Тому не вiдхиляємося вiд плану: робимо вигляд, нiби Колус продовжують нас безкарно грабувати.
  - Прошу дозволити менi додати... - почав говорити манiрний ельф, вбраний у найдорожче i найвишуканiше вбрання серед присутнiх, але монарх його перебив.
  - Ми не на прийомi, Урлак. Говори нормально.
  - Пробачте. Хм-хм-хм, - i вже нормальним голосом продовжив, розставляючи позначки на картi, - Гадаю я маю пояснення, чому Одель досi зволiкає. Все через напруження мiжнародних вiдносин. Вiдколи Шатерей вторглися на Святу землю, усi навколишнi держави почали мобiлiзацiю, а слiдом за ними почали озброюватися i їхнi сусiди. Щоб повернути економiку на вiйськовий тракт, потрiбно багато грошей та ресурсiв. Знатнi роди змушенi вiддавати частину своїх статкiв державi, а деякi пiдприємства взагалi вилучаються iз приватної власностi. В таких умовах нiхто не впустить нагоди привласнити чуже золото, особливо якщо воно належить iноземцям.
  - Але зараз воно не належить навiть нам самим! - знову озвався економiст.
  - Це ще не все, - продовжив свiй виступ розвiдник, - Хтось почав полювання на обдарованих. Викрадають усiх, не зважаючи на статус, вiк i стать. Слiди ведуть до Тафiї але це обманка: країна розвалилася, а викрадення продовжуються. Поки простежити ланцюжок не вдалося. Вiдомо лише, що бiльшiсть викрадених були сильними обдарованими, а решта приховували цей факт, що наводить на питання: як їх вирахували?
  Сайкс одразу згадав тi загони iз детектором, що колись мало не схопили його самого. Можливо саме так їх i знаходили. Можливо це навiть тi ж самi люди. Та раптом це не вони? Нi, тут потрiбно дiяти обережно. Не можна жодним чином спровокувати конфлiкт iз Шатерей, або ще кимось. Дай тiльки привiд, i усi накинуться з ножами один на одного. У кожного є претензiї до сусiда. Уже почали формуватися воєннi блоки. Нейтралiв не залишиться. Якщо ти нейтрал, значить ти один, i станеш легкою здобиччю, а там до твого роздiлу пiдключаться i усi iншi. Всi ознаки початку Свiтової вiйни.
  - Обрахуй варiант iз Шатерей. Там колись працювали дивнi загони мисливцiв за головами. Нагадай менi завтра - я накидаю список мiст, де їх зустрiчали. Що iз народом?
  - Популярнiсть серед безкланових ще трохи зросла, - блiднуватий, порiвняно iз сусiдами ельф iз зовнiшнiстю ботана поправив окуляри й вчитався у взятi iз собою папери, - Хтось поширив слухи про нещодавнiй iнцидент iз проникненням стороннього на територiю Лiсу. Вочевидь невiдомий плiткар хотiв пiдмочити нашу репутацiю, а вийшло навпаки: до ельфiв нарештi дiйшло, що якщо один-єдиний порушник зумiв дiйти аж до самого серця Лiсу, то й iншi зможуть це повторити. Згодом з'явилася версiя, що нiякого порушника насправдi не було, а усе це лише iнсценування, щоб король пiд цим приводом почав мобiлiзацiю в обхiд кланiв... Гр-р-р-р!!!
  Раптом ще секунду тому спокiйний ельф зiжмакав документи, якi щойно тримав у руках. Здавалося вiн цi папери зубами рвати буде. Вiд такої рiзкої змiни поведiнки його сусiди аж вiдсахнулися. I було вiд чого: волосся на його головi стало дибки, шкiра iз просто смаглявої за секунди стала кавового кольору, а бiлки очей почервонiли вiд порваних капiлярiв.
  - У нас ворог на порозi, а цi покидьки хочуть влаштувати громадянську вiйну!
  - Я тобi навiть бiльше скажу - вони однi з тих, хто цього ворога прикриває, - на таку тираду вiд свого правителя ботанiк закляк, перевiвши на монарха свiй навiжений погляд, наче прицiл гармати, - Це ж елементарно. Знаходиш дурнiв, нав'язуєш їм думку, що влада їх обкрадає, використовує чи обманює, а потiм вони своїми ж руками роздирають країну на шматки, оголошуючи свiй клан окремим королiвством. Тобi залишається тiльки замiнити заплямованих кров'ю та злочинами ватажкiв на своїх агентiв. I все, в твоїх руках марiонеткова держава, яку навiть приєднувати до себе не потрiбно, адже на них можна списати усi свої грiхи. I якщо твоя цiль все ж почне опиратися, то воювати з нею будеш уже не ти, а ось цi 'повстанцi'. Ну, як тобi така схема?
  - Це пiдтверджений факт? - з ельфа вже натурально йшов дим.
  - Нi, i доказiв ти не знайдеш. Все робиться шляхом розпускання слухiв та руками окремих незадоволених осiб, яким навiть платити не потрiбно. Тепер розумiєш, навiщо нам були потрiбнi газети? Той, хто володiє iнформацiєю - володiє свiтом. I залежно вiд того, яка iнформацiя пiде в народ, такий свiт ми i отримаємо.
  - Дуже правильнi слова, - поступово заспокоївся хлопець, почувши рiшення проблеми, i знову сховав хворi очi за скельцями окулярiв. - Я запам'ятаю.
  - Тiльки не озвучуй їх нiде. Не варто розкривати нашi методи перед громадськiстю, iнакше вони перестануть працювати... - Сайкс уважно подивився на радника. - Ти давно лiки приймав, Хайд?
  - Все нормально. У мене надто багато роботи, щоб дозволити собi половину доби лежати пластом.
  - Всю роботу не переробиш, а помiчники менi потрiбнi живi, здоровi й при своєму розумi. Сам знаєш, скiльки на вас зав'язано.
  - Обiцяю, як тiльки закiнчимо. I перепрошую за грубiсть, але моє iм'я - Хейдель.
  - Не зважай. Що у нас... Стоп!
  Сайкс пiдняв руку, змушуючи наступного доповiдача замовкнути ранiше, нiж той встиг видавити iз себе бодай звук. В тишi кабiнету було чути тiльки клацання годинника i хрипле дихання економiста. Втiм, десь в коридорi почулися чужi кроки, якi наближалися до дверей i серез кiлька секунд хтось постукав.
  - Ех, хоч би раз пронесло... Заходь! Що там?
  - Ваша Величнiсть, вас щойно викликали, - в дверях з'явився секретар.
  - Знову клани?! - цього разу сахалися вже вiд монарха, який виглядав не набагато краще за соцiолога. - Вони там зовсiм з дуба впали?!
  - Перепрошую, я невiрно виразився. Щойно Вам надходив виклик.
  Здавалося б фрази передають одне й те ж повiдомлення. Але так було лише для ельфiв. Виклик мiг бути на дуель. Викликом називали випробування для чиїхось умiнь чи знань. Для жителя Землi XXI столiття таке формулювання найчастiше означало пропущений дзвiнок. Враховуючи, що в Лiсi засоби комунiкацiї знаходилися пiд особливим контролем, а iлюзорний зв'язок узагалi проводився тiльки при попередньому узгодженнi обох сторiн, викликати могли тiльки через особливий апарат. Подякувавши за доповiдi, Сайкс попросив залишити короткi звiти i попрощався до наступного разу. Радники все прекрасно розумiли. За всю їхню кар'єру вони лише кiлька разiв досидiли до кiнця зустрiчi. Короля завжди висмикували посеред наради для вирiшення якоїсь термiнової проблеми. Iнколи вiн брав з собою одного iз радникiв, якщо це було пов'язано iз його юрисдикцiєю. Що сталося цього разу - однiй богинi вiдомо.
  Зараз пристрiй мовчав. Присiвши за рацiю, Псих переглянув iсторiю. Виклик був тiльки один, i закiнчився всього кiлька хвилин тому. Значить не сталося нiчого серйозного i абонент на тому боцi все ще очiкує на вiдповiдь. Невже пророк вiдгукнувся? Саме час. Зв'язок iз ним обiрвався майже два днi тому. Не ставши чекати, Сайкс вбив код i повiсив на вухо новеньку гарнiтуру - Пророк подарував перед вiд'їздом. Прослухавши запис, Псих посмiхнувся i увiмкнув зв'язок.
  - Заєць викликає Кролика. Прийом.
  - Кролик на зв'язку, - одразу ж почувся в навушнику такий знайомий голос дочки, - Є свiжий шпинат.
  Шпинат. Не морква. Значить новини важливi, i не дуже приємнi.
  - Сподiваюся вмiст металу правильний?
  - Як в документах.
  Перевiрку пройдено. Молодчина дiвчинка! Все запам'ятала, що вiн їй розказував. Колись давно один iз американських учених, дослiджуючи даний овоч, неправильно поставив десяткову кому. Результати його дослiджень розiйшлися свiтом. Кiлька поколiнь мусили гризти це несмачне листя, аж поки в серединi ХХ столiття помилку не виявили. Тут про шпинат узагалi не знали. Точнiше знали, але не культивували. Ельфам вiд нього потрiбнi були лише квiти для деяких вiдварiв. Тому цей казус нинi вiдомий лише кiльком особам на усiй планетi.
  Так, Аура знала, хто її батько, i звiдки вiн родом. I сприймала це цiлком нормально. А як iще сприймати того, завдяки кому ти взагалi з'явився на свiт, i хто тебе виростив? Якби не його чудеса високих технологiй, вона би вiдправилася до богинi слiдом за матiр'ю. Та й взятi iз собою архiви найрiзноманiтнiшої iнформацiї дозволили дитинi розвиватися значно швидше за однолiткiв, якi й досi жили в рожевих окулярах.
  - Розказуй.
  - Все почалося у святилищi Марука.
  
  ***
  
  - Все почалося в Академiї! I там же повинно закiнчитися! Ми не маємо права залишати в руках Бахарена такий козир...
  - Ми досi не почули жодного аргументу для негайного висування вiйськ. Лише особистi образи й погрози. У нас буде тiльки одна спроба, бо як тiльки Бахарен дiзнається про Союз, вiн одразу ж почне наступ по усiх фронтах. Армiя, економiка, революцiї, шпигуни i найманi вбивцi - вiн не гребує нiчим. Тому ми виступимо лише тодi, коли зберемо достатньо сил.
  - Поки ми їх збираємо, Бахарен теж стає сильнiшим. I значно швидше за нас.
  - Саме тому ми й повиннi вичiкувати. Офiцiйно усi ми зараз розбiглися по своїх родових маєтках i чекаємо, поки ситуацiя стабiлiзується. Окрiм елементу несподiванки у нас практично нiчого й немає.
  - I навiщо це нам? Усе це проблеми Церкви.
  - В першу чергу це нашi проблеми. Ми можемо обiйтися без Церкви, але не без Академiї. Це не просто навчальний заклад. Доки там перебуває бодай один iз представникiв монаршого роду, його країна вважається надiйною. Це гарантiя майже усiх наших мiжнародних домовленостей. До кiнця цього мiсяця вони остаточно втратять свою силу, i повторно затвердити їх ми не зможемо, бо у нас не буде арбiтра, який їх пiдтвердить.
  - Саме тому я й наголошую на тому, щоб ми виступили якомога ранiше. Ми не знаємо, наскiльки може затягнутися цей конфлiкт, i кожен день для нас буде на вагу золота.
  - А як щодо королеви Лашури? Це ж її пiдданi заварили цю кашу - нехай сама впрягається.
  - На те й розрахунок. Поки Бахарен ганяється за нею, ми можемо спокiйно скоординувати свої дiї...
  Лiтiя слухала увесь цей гамiр i нiяк не могла зрозумiти, що вона робить не так? Поучан тривалий час була головою учнiвської ради i вважала, що вмiє органiзовувати людей. Але ось змiнилися умови, i тi ж дiвчата ведуть себе наче торговцi на базарi, закликаючи покупцiв до свого прилавку, бо у них саме такий-то товар.
  - Тихо! - спробувала вона вгамувати суперечку, та де там!
  - Вiдчепись Поучан.
  - Так, не лiзь в нашi...
  - В-Р-Р-Р-Р-У-У-У-У-У-М-М-М!
  Вiд пронизливого металевого гулу задрижали стiни, а у вiкно зазирнула броньована пика лицаря. Чотири окуляри по той бiк шолому врiзнобiй оглянули присутнiх, доки не наткнулися на Лiтiю. Та махнула рукою, мовля в: все нормально. Лише пiсля цього здоровань розiгнувся i дозволив сонячному свiтлу знову проникнути в примiщення, а дiвчата змогли зiтхнути з полегшенням. Яким би смiливим ти не був, коли над тобою нависає велетенська туша, здатна одним необережним рухом розiтерти тебе в криваву кашу, нерви все одно посмикуються. Особливо, якщо ця туша ще й вмiє рухатися сама.
  - I давно вiн... - тихенько поцiкавилася Аура, не в змозi закiнчити думку, але Лiтiя її зрозумiла.
  - Гадки не маю. Коли я в нього сiла, вiн уже був таким. Можливо це залишилося вiд попереднього пiлота.
  Остання фраза змусила Ауру задуматися. I не тiльки її, а й усiх, хто стояв поблизу. Нi для кого не секрет, що усi лицарi перiодично повиннi проходити профiлактику, iнакше без обслуговування вони стають млявими, а через кiлька рокiв узагалi безповоротно перетворяться в камiнь. Звiсно ж профiлактику могла здiйснити тiльки Церква. I усi пiлоти неодноразово вказували, що пiсля повернення лицарi вiдчуваються iнакше, наче новi. Для тих, хто не розбирається в темi це звучить добре. А от для пiлотiв це означає втрату усiх моторних навикiв лицаря, повторний пiдгiн й налаштування його параметрiв пiд себе. Тому кожен досконало володiє лише кiлькома прийомами, якi можна швидко загнати в пам'ять бойової машини. Найближча аналогiя - заново вчитися ходити пiсля перелому ноги. Мимоволi задумаєшся, а чи немає в лицарях якогось штучного обмеження? Адже якщо на одному лицарi довго будуть воювати рiзнi пiлоти, то їхнi рефлекси залишаться в машинi, i кожен наступний пiлот отримуватиме в бою все бiльше переваги над суперниками за рахунок реакцiй самого лицаря, а не завдяки власним умiнням. Водяний же був надзвичайно старим лицарем, i робився за зовсiм iншою технологiєю. Можливо тому Церква i вiдмовилася вiд наземних лицарiв, повнiстю перейшовши на повiтряний тип.
  Сам же Водяний задки вiдiйшов вiд будiвлi, постiйно тримаючи свого пiлота в полi зору. I абсолютно не звертаючи увагу на святош, що з криками розбiгалися з-пiд його нiг. Втiм, протестувати проти такого нахабства нiхто не збирався.
  Санктуарiй Марука, або в простонароддi - Святилище. Одне з небагатьох мiсць, де обдарованих перевiряють на здатнiсть керувати лицарями. Можна було б спробувати i навмання, але був великий ризик втратити як обдарованого, так i лицаря. I невiдомо, що буде страшнiше, адже святошi потiм встановлять причину поломки, i назад цього лицаря держава вже не отримає. Його викреслять iз конвенцiї. Випадки, коли право на лицаря повертали, можна перерахувати на пальцях однiєї руки. Тому нiхто не хотiв ризикувати, вiдправляючи сюди усiх знайдених обдарованих на посвяту. Офiцiйно посвята проходить в Академiї. Але то лише публiчне оголошення лицарського статусу, гра на публiку. Справжнє таїнство вiдбувається тут, задовго до початку навчання.
  Святилище займало велику територiю на схилах однiєї iз числених гiр. Якщо придивитися уважнiше до навколишнього пейзажу, можна було помiтити в скельних масивах безлiч стежок i проходiв. Подекуди виднiлися навiть окремi будiвлi, де й проживали монахи та монахинi цього мiсця. Принаймнi так звучав їхнiй офiцiйний статус. I нiкого не цiкавило, що цi абсолютно миролюбивi люди можуть за секунду скрутити в баранячий рог непроханого гостя. Згори могло здатися, що це невелике мiстечко, хiба що вулицi тут завжди порожнi. Воно й не дивно, бiльшiсть будиночкiв були гостьовими, i призначалися лише для збору дiтей перед посвятою, що за церковним календарем вiдбувається по два, а iнодi й три рази на рiк. За ними й доглядали монахи. Усi цi вулички виходили на центральну площу, яка плавно перетiкала у широку вулицю, що вела до пiднiжжя гори, проходила пiд кiлькома арками, а потiм зникала в такому ж широкому тунелi. Там дiтей роздiляють на групи i виводять до самого святилища, прихованого в пiтьмi велетенської печери. Як саме воно виглядає - невiдомо. Лашура зi свого мiсця бачила лише частину кривої рiзьбленої колони, розписаної химерними геометричними вiзерунками. Зi слiв Кайї, коли вона торкнулася однiєї з таких лiнiй, її добряче смикнуло, а вiзерунки засвiтилися зсередини, наче вплавлене у камiнь скло. На тодi ще принцесу святилище нiяк не вiдреагувало, хоча на той час її дар вже пiдтвердили.
  Це величне й таємниче мiсце охороняли не тiльки монахи. Досi вважалося, що на територiї святилища використовувати лицарiв неможливо. Тут дiяло якесь поле, входячи в яке пiлот помирав вiд больового шоку. Нiхто навiть не уявляв, що лицар САМ буде розгулювати тут, наче у себе вдома. Можливо саме це й було вирiшальним аргументом, коли настоятель святилища збирався їм вiдмовити, навiть попри прохання самої Директриси. Поправка - збирався вiдмовити Лiтiї. Не ризикнув, зi зрозумiлих причин. Натомiсть колишня голова колишньої учнiвської ради, а нинi - координатор антитерористичної операцiї Союзу Лiтiя Поучан зобов'язалася обмежити свою присутнiсть лише околицями святилища. Втiм, це не заважало монахам час вiд часу навiдуватися на зайняту ними територiю в спробах розгадати секрет саморухомого лицаря. Свої кораблi гостi завбачливо залишили бiля причалiв, аби святошi не застосували проти них iще якийсь зi своїх секретiв. В тому, що такi тут знайдуться, Директриса була абсолютно впевнена.
  Цей день мало чим вiдрiзнявся вiд попереднiх. Хiба що на стоянцi додався iще один транспорт. Цього разу дiйсно вiйськовий, iз майже тисячею стрiльцiв, двома загонами проникнення та кiлькома гарматами. Кiлькiсть останнiх ще не оголосили, бо їх везли в розiбраному станi на рiхних кораблях. На цьому були лише стволи i невелика частина боєзапасу. Як Нарадан змогли непомiтно провести усе це через нейтральнi територiї - одна богиня знає. Слiдом за ними мали прибути iще кiлька транспортiв, але поки вiд них не було чути нiчого. Директриса саме йшла до настоятеля, аби уточнити графiк повiтряного руху, коли її перехопила послушниця i передала якусь записку. Прочитавши ту, жiнка розвернулася i пiшла назад до видiленого їй монахами гостьового будинку. Послушниця пiшла слiдом, щось нашiптуючи їй. Охорони поруч не було. Тут навiть монархи не ходили iз супроводом, адже Святилище вважалося одним iз найбезпечнiших мiсць у свiтi. Саме вважалося, а не було таким насправдi. Бо коли в спину Директриси вперся нiж, то замiсть м'якої плотi вiн наткнувся на прихований пiд рясою панцир. Втiм, убивця прекрасно знала про хитрощi своєї цiлi. В момент торкання резервуар всерединi рукiв'я вiдкрився i струмiнь розжареного ефiру вирвався з кiнчика леза, пронизавши i панцир, i людське тiло. Гучний хлопок розлетiвся по окрузi, вiдбиваючись вiд стiн порожнiх будинкiв. Його почули монахи на сусiднiй вулицi й поспiшили на звук, але прибувши на мiсце побачили тiльки закривавлене тiло Директриси. Церковних регалiй при нiй уже не було. Невiдомий зловмисник зник так само безслiдно, як i з'явився. Тихо, швидко й непомiтно.
  
  ***
  
  - Тiло залишили святошам для поховання, а настоятель одразу ж попросив нас покинути святилище, - завершила розповiдь Аура.
  - Куди тримаєте курс зараз?
  - Скорiш за все до Хавонiї, але не всi хочуть туди летiти. Дехто вважає, що Нарадан органiзували це вбивство, аби зайняти в Союзi мiсце Церкви.
  - Не потягнуть. У них казна не бездонна, а тут ще й ми в борг взяли, - Сайкс замовк, обдумуючи ситуацiю. - Пiдiйди до Марiї i скажи, що клан Шурiфон готовий прийняти представникiв Союзу, якщо вони збiльшать нам кредитний лiмiт. Так би мовити, роздiлимо з ними iнвестицiї та ризики.
  - Хочеш заманити їх до Лiсу?
  - Все одно нам скоро доведеться виходити з iзоляцiї. А так ми заздалегiдь покажемо свою позицiю, i на момент вiдкриття кордонiв у нас вже будуть налагодженi вiдносини й укладенi договори.
  - I усi будуть думати, що Шурiфон зробили це миттєво, а не задовго до виходу у свiт, - додала дочка.
  - Клани здогадаються про правду, але мовчатимуть. Iнакше виникне питання: чому вони самi цього не зробили, коли був шанс?
  - Так ти виставиш їх iзоляцiонiстами, i ще бiльше пiдiрвеш їхнiй авторитет! - зрадiла Аура тому, що вгадала хiд думок батька.
  - Молодчина! З тебе вийде хороша королева.
  - Та ну її, цю полiтику, - Сайкс аж бачив, як на тому боцi зашарiлася його дiвчинка, - Давай ти ще трохи побудеш королем? Наприклад...
  - Навiть не сподiвайся. Я вже надто старий для цього, тому починай збирати свою команду вже зараз. Ще рокiв десять, i передам усi справи тобi, а сам вiдправлюсь на пенсiю. Буду внукiв няньчити.
  - Здурiв?! - не витримала Аура, почувши головне для себе й перейшовши на вуличну говiрку, - Ти наймолодший з-помiж усiх глав кланiв! Яка ще пенсiя?!
  - Заслужена! - засмiявся Сайкс.
  Морелетта могла б пишатися своєю дочкою. Аура виросла сильною i розумною. В неї вже виробилися власнi принципи. А ще вона з кожним роком все бiльше походила на свою матiр. Був би Псих молодшим - обов'язково закохався би. А так йому тепер доводиться вiдводити вiд неї усiляких пройдисвiтiв, що бажають увiйти в клан Шурiфон через шлюб iз нею. Двох навiть довелося закопати. Живцем! Тому поки вiн не знайде достойного претендента - з трона не злiзе. Але це вже буде простiше. Нове поколiння ельфiв на пiдходi, i залишиться тiльки вибрати з них...
  Вiд думок про радiсне майбутнє його вiдволiк наполегливий стукiт у дверi. Чортихнувшись, Сайкс завершив сеанс i поспiшив дiзнатися причину переполоху. А вiдчував же, що це ще не усi новини на сьогоднi. Вiн казав, щоб його не вiдволiкали, навiть якщо почнеться ядерна вiйна! Навряд чи секретар зрозумiв, яку вiйну вiн має на увазi, але причина дiйсно має бути серйозна.
  - Ваша Величнiсть, проникнення! Бiля ангару з'явився невiдомий.
  - Знову? - Сайкс на секунду завис, - Як?
  - Невiдомо. Служба повiтряного контролю зафiксувала тiльки момент його падiння. Звалився прямо на голову вартовим хвилину тому. В обох травми середньої важкостi, в основному вивихи i один перелом.
  - Де вiн зараз?
  - Продовжує висiти на тому ж мiсцi. Варта виставила оточення.
  Прилетiв вiн саме пiд час зв'язку iз дочкою. Збiг? Пiсля першої ж атаки активностi не проявляв i дав себе знайти. Ворог не став би так тупо пiдставлятися. Можливо вiдволiкає увагу...
  Усе це Сайкс обдумував на ходу, затягуючи на собi крiплення бронi. Тiльки натягнувши шолом, вiн дiстав iз пiрамiди меч i свою рушницю. Спецiально перероблена за револьверною схемою, вона дозволяла зробити шiсть пострiлiв замiсть одного i вiдносно швидко перезарядитися. На жаль майстри так i не змогли зменшити механiзм до розмiрiв пiстолета, але навiть це було краще за тутешнi самопали, якi ще й стрiляли через раз.
  У супроводi двох гвардiйцiв Псих вийшов у коридор, але замiсть того, щоб iти на вихiд, повернув у iнший бiк - до кiмнати своєї дочки. Дверi вiн вiдкривав iз деяким внутрiшнiм трепетом. Це була особиста територiя Аури. Скрiзь лежав помiтний шар пилу. М'якi меблi були накритi тканиною, а ефiрнi свiтильники вiдключенi. Вже три роки минуло, вiдколи вона вiдправилася на навчання. Три роки сюди нiхто не заходив. Вiн би й сам сюди не зайшов, якби не обставини.
  Не торкаючись нi до чого, вiн пройшов до вiкна, що виходило в потрiбному напрямку, й обережно визирнув назовнi. В очi одразу кинулися випаленi слiди на землi. Неначе хтось не до кiнця обмалював на галявинi велике коло, метрiв тридцять дiаметром. А ще там не залишилося жодного листочка. Обережно вiдкривши вiконце, Сайкс почув завивання вiтру. Сам об'єкт роздивитися не давала зелена стiна ангару. Що б це не було, воно трималося в повiтрi не за допомогою ефiру. Секретар сказав, що воно звалилося прямо на голову вартовим. Повiтря травми завдати не може. Хiба що хлопцiв вiдкинуло вiтром. Це ж скiльки повiтря воно через себе перекачує, щоб пiдтримувати таку тягу? Накинувши плащ, Сайкс все ж вирiшив особисто подивитися на небажаного гостя. Та й пiсля минулого разу потрiбно показувати приклад пiдлеглим, iнакше його не зрозумiють.
  - Рядовий, в арсенал за глушилками, шiсть... Нi, вiсiм комплектiв! Капiтан, постав двi Лози на два та на десять годин навпроти ангару, щоб вони не накрили один одного пiд час стрiльби. I пiджени патрульне крило.
  - Хай! - в унiсон крикнули вартовi, вiдправляючись виконувати наказ.
   У супроводi ще двох гвардiйцiв, Сайкс вийшов на вулицю. Шолом одягати не став. Якщо ця штука дiйсно має такий запас потужностi, то i озброєння у неї вiдповiдне. Два-три удари, i вiд бар'єрiв його маєтку не залишилося б i слiду. Ефiрнi технологiї поки на таке не здатнi. Швидкiсть пересування теж вражає. Служба контролю повiтряного простору тримає пiд наглядом усю територiю Лiсу. Обiйти її можна, тiльки пiднявшись на висоту бiльше чотирьох кiлометрiв, що без аеростатiв досi нiкому не вдавалося. Мiнiмальний час реакцiї протиповiтряної оборони - двадцять шiсть секунд. Значить апарат знизився швидше, нiж в нього встигли прицiлитися. Знизився, не впав! Тобто включаємо сюди й час на гальмування. I вiн продовжує висiти в повiтрi, витрачаючи власну енергiю. Ну нiчого, i на таких знайдеться управа.
  Незабаром вони вийшли на заднiй двiр i... Не побачили нiчого. Тiльки дрижання повiтря й випалена навколо трава. Ну i оточення iз вартових та двох лицарiв типу Лоза, що наводили свої гармати приблизно у мiсце знаходження об'єкта.
  - Доповiдайте! - звернувся вiн до капiтана, коли той пiдiйшов до правителя.
  - Важку артилерiю розмiщено на вказаних Вами позицiях! - перекрикував той вiтер, притримуючи на головi обруч гарнiтури. - Повiтрянi патрулi взяли район в кiльце. Глушники вже готуємо до застосування.
  - Що за слiди на землi?
  - Це ми спробували пiдiйти. Кiлька бiйцiв отримали опiки, але нiчого серйозного. За межами даного радiусу вiн нас iгнорує. Можливо якщо зайти одночасно з рiзних бокiв...
  - Не поспiшайте, - Сайкс уважнiше придивився до iдеально рiвного кола, зробити яке вручну, та ще й з лiтального апарату, який нi на секунду не залишається на мiсцi, надзвичайно складно.
  Тут шум вiтру стих, а трава посеред галявини прим'ялась, нiби на неї щось лягло. Iндикатори на браслетах гвардiйцiв засвiтилися, показуючи використання ефiру, а повiтря над галявиною пiшло брижами, сплiтаючись у стрiмкий силует рукотворного птаха. Поки солдати очiкували на атаку вiд проявленого ворога, правитель уже пiдiйшов до нього i з легкою посмiшкою гладив крило машини. Та, неначе добре вимуштруваний кiнь, слухняно опустилася перед ним на землю.
  - Ваша Величнiсть, ви знаєте, що це таке? - поцiкавився капiтан, обережно пiдходячи до правителя.
  - Знаю. Запрошення, - буркнув Псих, намагаючись витерти рукою кривий напис на iдеально бiлiй поверхнi, але побачивши марнiсть своїх зусиль плюнув... I ще бiльше розмазав написане! - Так, менi потрiбен доброволець. Хто хоче зi мною полiтати?
  I тут Сайкс зрозумiв, що гвардiю пора мiняти. Судячи iз затравлених поглядiв бiйцiв, якими тi витрiщилися спочатку на ангар зi Стерв'ятником, а потiм на нову iграшку правителя, лiтати не хотiв нiхто. Особливо з правителем!
  
  
  
  
  
  
  
  Глава 18. Deus ex machina (Бог iз машини)
  
  
  Для Амiри Камул справи йшли непогано. Особливо якщо порiвняти iз тим, як їй доводилося виживати останнi кiлька мiсяцiв. Коли вона вступала в банду, то очiкувала на щось бiльш солiднiше, нiж заробiток на рiвнi портової вантажницi. Як виявилося, вона не єдина, хто так думав. Все що вiд неї вимагалося - заховати пакунок в потрiбному мiсцi й залишити мiтку для майбутнього клiєнта. Робота не складна, ризик бути спiйманою на гарячому мiнiмальний. А якщо й впiймають - максимум через декаду все одно вiдпустять, бо для приготування рiдкого дурману потрiбно кiлька компонентiв, бiльшiсть з яких є хоч i рiдкiсним, але не забороненим товаром. Але таких рознощикiв багато, а тому й платня мiзерна. Час вiд часу доводилося навiть 'позичати' товар, аби потiм продати його iз бiльшою нацiнкою. Працювати i так було не легко, а тут ще й iз Тафiї повалила величезна кiлькiсть босоти. Здавалося б пiд час палацових переворотiв чи повстань мiлкий кримiнал повинен розростатися, а тут все вiдбувалося навпаки. Звiсно ж банда, яка й без того ходила по лезу ножа, вирiшила поповнити свої ряди новими обличчями. Коли Амiра послала свою отаманшу, вона всього цього iще не знала, i була впевнена, що легко влаштується в будь-яку iншу банду.
  Прозрiння прийшло ще до того, як вона вийшла за ворота їхньої бази, але впертiсть i гордiсть не дали їй повернути назад. Ось тодi вона й зрозумiла, що настав час починати свою справу. Все необхiдне для цього у неї вже було. Палицею махати вмiла, природа силою не обдiлила, а вулиця вправила мiзки. В мiстi її давно знали як надiйну виконавицю, що не цуралася забруднити руки. За вiдповiдну плату. Робота знайшлася напрочуд швидко: одна iз торговцiв була незадоволена появою незвичний кур'єрiв, що надавали послуги усiм, а не тiльки заможним клiєнтам. Де це бачено, щоб гонець мчав на iнший край свiту, доставляючи не секретне послання чи якусь цiнну рiч, а звичайну бандероль?! Це прерогатива караванiв! Так було, i так буде! За пiдтримку давнiх традицiй торговець навiть була готова заплатити. Останнiй пункт вона озвучити не встигла, адже Амiра уже пiдiйшла i запропонувала вирiшити проблему 'тихо' i 'мирно'. Через кiлька хвилин домовленiсть була досягнута, i новоспечена виконавиця вiдправилася набирати собi команду. Невдовзi її стара банда втратила iще кiлькох своїх членiв.
  'Твоя пошта' - служба швидкої, навiть швидкiсної доставки пошти. Звiдки вони з'явилися, i як люди про них так швидко дiзналися, нiхто точно сказати не мiг. Але сплутати їх iз кимось iншим було вельми складно. Ця група однотипних дiвчат сильно видiлялася з-помiж звичайних людей. Усi високi бiлявки, одягнутi в яскравi червонi берети, верхи на кремезних... Конях? Скорiш за все конях, бо iнших тварин iз такою комплекцiєю Амiра не знала. От тiльки назвати цю кремезну купу м'язiв звичайним конем язик не повертався. Можливо спецiально виведена порода - копита виглядають незвично, нiби м'якi. Можливо тому вони й скачуть майже безшумно. Навряд чи хтось окрiм знатi може дозволити собi таку розкiш, не кажучи вже про їх масове використання. I ось такi кур'єри, обвiшанi з усiх бокiв пакунками й торбами, зi швидкiстю вiтру шмигали по мiсту, роздаючи посилки. При цьому вони ще нiкого не збили i не затоптали. Зазвичай їх помiчали уже пiсля того, як вони зупиняться бiля свого клiєнта. Єдине мiсце, де їх можна перехопити - стовпчик iз червоного дерева, що з'явився бiля мiських ворiт. Щодня опiвднi там з'являється одна iз цих кур'єрш, i збирає замовлення. Зваживши й змiрявши посилку, вона питає iм'я та адресу отримувача й оголошує цiну. Усе вiдбувається на виду. Просто так не пiдберешся.
  Перше, що спробувала Камул, було викрадення коня - за такого красеня можна багато виручити. Лист до бургомiстра iз найближчого села доставили в той же день, як його вiдправили. Поки листоноша бiгала до приймальнi, її кiнь стояв пiд дверима ратушi. Одна iз пiдручних Амiри, вдаючи iз себе конюха, спробувала його повести за собою - марно. Це здоровило навiть не поворухнулося, а повiд, здавалося, був зроблений не зi шкiри, а iз каменю. Так i смикала тварину, доки хазяйка не повернулася, а потiм ще й вiд пiску вiдпльовувалася й довго тримала у водi обпечену руку. Де вона отримала опiк, дiвка пояснити не змогла.
  Далi була фальшива посилка. Точно опiвднi бiля ворiт з'явилася листоноша й почала збирати замовлення. Однак коли пiдставна клiєнтка назвала вигадану адресу, листоноша одразу ж сказала, що такої вулицi в тому селi немає. А коли клiєнтка почала репетувати, що її родичi без куплених нею лiкiв помруть, та навiть перерахувала усiх хворих жителiв того села, як i їхнi болячки, пiсля чого попросила не затримувати чергу. Коли ж до галасу пiдключилася група пiдтримки, поштарка просто вистрибнула своїм конем за межi натовпу, зробила жест рукою, пiсля чого над нею i найближчими людьми пiднявся звуконепроникний бар'єр, i спокiйно продовжила роботу. Обдарована на посилках - це серйозно.
  Зрозумiвши, що жарти закiнчилися, як i терпiння її замовника, Амiра вирiшила задiяти свої старi зв'язки. На третiй день листоноша отримала бандероль, яку слiд було доставити аж на iнший кiнець губернiї. Яким би швидким не був кiнь, подорож займе багато часу. Переконавшись, що оплата достатня, а адреса названа правильно, поштарка кинула посилку в торбу. Обслуживши останнього клiєнта, дiвка застрибнула на коня i за мить копита її коня уже пiднiмали пил далеко в полi. Амiра iз надiєю дивилася в далечiнь, схрестивши пальцi на щастя. Минула секунда, друга, третя... Листоноша уже зникла за поворотом дороги, що вела до лiсу. Десять секунд!
  Люди обернулися, коли з боку далекого лiсу долинув гуркiт, а над деревами пiднялася хмара чорного диму. Вартовi одразу ж пiдняли тривогу, а Амiра зi спокiйною душею повернулася до замовника, чий караван саме стояв на виходi. Кивнувши один одному, сторони розiйшлися по своїх справах.
  До самiсiнького вечора Амiра продовжувала крутитися бiля ворiт в пошуках нової роботи. Слухи уже пiшли, тому про вiдсутнiсть майбутнiх клiєнтiв можна не переживати. Тi, кому треба - про неї уже знають. Залишається лише чекати. Скоро закриють ворота, i мiсто перейде в 'нiчний час'. Життя мiста потроху затихає. Продавцi поспiшають забрати з прилавкiв товар, щоб їм штраф не влiпили. Майстри закiнчують роботу. Мандрiвники розбрiдаються по гостьових будинках. Все як завжди, от тiльки в останнiй момент в мiсто увiйшла велика кiлькiсть людей в плащах, крiзь якi проступали елементи обладункiв. Варта, отримавши iз рук їхнього ватажка якусь записку, їм не перешкоджала, i незабаром цей натовп розiйшовся по вулицях. Найманцi, чи що? Невже теж iз Тафiї втекли? Треба зiбрати про них бiльше iнформацiї. I поспiшити, поки вони не вiдiбрали у неї майбутню роботу.
  Тодi Камул вперше почула слово 'Суддi'. Саме так, з великої букви, i пошепки. 'Сьогоднi бачив Суддю на ринку - тепер працювати можна спокiйно', - почулося iз конюшнi. 'Краще б я до Суддiв приєдналася, у них завжди є робота', - скаржився хтось iз вартових. 'Подейкують, що це через них усi казнокради iз Тафiї повтiкали', - тихо дiлилися слухами в тавернi. Там же Амiра випадково побачила одну свою знайому, з якою часто працювала в бандi. Пiдiйшла тихо i сказала так, мiж iншим:
  - Бач, скiльки цих Суддiв приперлося!
  - Угу, - буркнула та, нiяк не видаючи своєї зацiкавленостi в розмовi.
  - Може приєднатися до них? Кажуть, що для них завжди є робота.
  - Не вийде.
  - Чому це?
  - Ти - їхня робота. Прощавай.
  Залишивши недопитий келих, знайома швиденько покинула заклад. Камул завмерла на тому ж мiсцi, обдумуючи почуте. В головi постiйно крутилося все, за що на неї могли вiдкрити полювання. Крадiжка товару - дрiбницi, за таке не вбивають, а вписують в боржники. Особиста образа отаманшi теж на замовлення не тягне. А от убивство листоношi, яка цiлком могла виявитися обдарованою - це вже серйозно. Але хто ж знав?! Купець! Ось хто знала! А вона, дурепа, повелася на її вигуки, та ще й цiну сама знизила, як для 'першого клiєнта'!
  Наступну годину Амiра вiдчувала себе загнаною дичиною. Здавалося, що усi перехожi тiльки на неї й витрiщаються. Хоча насправдi це сама вона усiх розглядала, виглядаючи плащi й бiляве волосся. 'У листоношi волосся теж було бiлим', - раптом сплив у головi образ останньої жертви. Та й усi вони були бiлявками. Можливо iз одного клану, чи навiть роду. Ось звiдки у них такi коники!
  Що робити? Куди податися? Якщо цi найманцi дiйсно такi крутi, як про них говорять, то ховатися марно. Не просто так же вони прийшли увечерi, коли ворота закривають. Пiсля цього втекти з мiста значно складнiше. Але не неможливо. У кожної банди завжди є власнi шляхи перетину мiської стiни. Зазвичай це домовленiсть iз вартовими. Значно рiдше копають пiдземнi ходи. Якщо Суддi почали працювати саме в такий час, то розраховують впродовж ночi обшукати все мiсто. Або як мiнiмум можливi мiсця її перебування. До колишнiх колег iти не можна, якщо навiть рядовi нишпорки про неї в курсi. Та й навiть якщо їй вдасться пересидiти нiч, вранцi нiщо не завадить їм виставити спостерiгача на воротах, що лише збiльшить час пошукiв. Скiлькох вона тодi помiтила? Два десятка, можливо бiльше. Як вони так швидко могли дiзнатися про смерть кур'єра? Певно мають якийсь спосiб зв'язку. Може спробувати напасти на одного iз цих Суддiв, i заволодiти його обладнанням? Так, цього вiд неї нiхто не очiкує! Головне, щоб жертва не встигла покликати на допомогу.
  Тепер питання: чи варто пiдключати до цiєї справи стороннiх? Якщо її новi пiдлеглi (як же приємно це звучить) встигли почути про Суддiв, то радше самi ж її i здадуть, анiж ризикуватимуть заради її iнтересiв. Але це сумнiвно, адже вони повиннi розумiти, що й самi причетнi до вбивства, тому будуть ховатися. Знайдуть її швидко - в мiстi лише один обдарований, здатний змайструвати вибухiвку. Треба було одразу обрiзати хвости, а тепер уже пiзно. Залишається тiльки самотужки шукати вихiд. Або навпаки...
  Амiра аж зупинилася, збагнувши одну просту рiч: не вiддадуть тiльки того, хто приносить прибуток! I неподалiк є саме таке мiсце! Рiзко повернувшись на каблуках, жiнка пiшла в зовсiм iнший бiк. Вулиця Лихварiв, куди вона так поспiшала, отримала свою назву не просто так. Туди приходять тiльки вiд безвиходi. Якщо береш в борг, значить дозволяєш робити iз собою все, що завгодно. Абсолютно все! Вiдправитися в шахту рабом - не найгiрший варiант. Можуть порiзати тебе на потiху публiки, або вигадають iще щось бiльш оригiнальне. Але це вже крайнi випадки, коли борг дуже великий. Та найголовнiше - на цiй вулицi нiхто й нiколи не махав нi кулаками, нi зброєю. Це шкiдливо для бiзнесу, а тому кожного порушника чекає тривала й неприємна розмова iз власниками району. Мiська варта на таке закриває очi, адже їхню роботу роблять за них. Навiть її колишня банда не наривалася на неприємностi, оминаючи це мiсце десятою дорогою. Потрiбно тiльки добратися туди. Ходити в боржниках решту життя значно краще, нiж померти прямо тут i зараз. Але спершу потрiбно перевiрити, чи настiльки все погано.
  Парфей - мiсто на перетинi рiчкових та сухопутнiх торгових шляхiв. Через велику кiлькiсть повiтряних ям кораблi тут не лiтали, i увесь вантажопотiк розподiлявся мiж караванами. I мало хто знає, що це не одне мiсто, а два. Колись тут була лише стоянка на березi рiчки, де вiзницi перекидали вантаж на човни. Для зручностi збудували причал. Потiм будиночок наглядача, гостьовий будинок... Поступово навколо почали з'являтися поодинокi ферми, приїхали майстри. Все вiдбувалося повiльно i прогнозовано. Доки не з'явився ринок. Ось тодi все й закрутилося. Торгувати з iншими купцями виявилося вигiдно: не доводиться самому пертися на iнший кiнець свiту, Та й товари обходяться дешевше. Особливо, якщо купуєш оптом. Затишнi одноповерховi будиночки виглядали мохом на фонi кам'яних дво- та триповерхових велетнiв, для будiвництва яких потрiбно було багато землi. Що вже й казати про склади для товарiв. Старожили не хотiли продавати свої дiлянки, i новачки почали будуватися там, де земля дешевша - за стiною, прямо в полi. Будiвництво вiдбувалося блискавично. Те, що ранiше було центром поселення, за кiлька рокiв виявилося далеко за його межами. Так Старе i Нове мiсто виявилися оточенi кожне своїм власним муром. Але Нове мiсто продовжувало рости, перетягуючи на себе усi перспективи та вантажопотiк. Врештi-решт настав момент, коли бургомiстр перебрався ближче до цивiлiзацiї, забравши iз собою останнє, що пiдтримувало порядок у цьому районi - особисту охорону. Уже через кiлька мiсяцiв термiн Старе мiсто зник навiть iз лексикону. Залишилися лише нетрi. Ворота тут були лише однi. Щоб зайвий раз не свiтитися перед вартовими, представники банд дуже рiдко виходили за межi мiста. Тому перш, нiж вибиратися назовнi, потрiбно розвiдати мiсцевiсть з iншого боку паркану. Найвищою точкою була дзвiниця старої ратушi. Її давно мали знести, щоб вона не завалилася на сусiднi будинки, але для цього потрiбнi були грошi. Якi сюди просто не доходили, як i самi будiвельники.
  З першого ж погляду пiдтвердилися найгiршi пiдозри - тонкої смужки сонця на обрiї виявилося достатньо, щоб розгледiти кiлька стрiмких силуетiв, що гасали по полях навколо мiста. Вiд таких вершникiв точно не втечеш. А що ж вiдбувається у мiстi? А в мiстi вiдбувається облава. Вартовi у супроводi парочки суддiв з мечами наголо увiйшли в будинок, де її колишня банда збирала своїх рядових членiв. Звичайнi мiстяни не помiчали, що вiдбувається у провулках, а звiдси все було видно як на долонi. I чому Амiра ранiше не додумалася знайти таке зручне й безпечне мiсце? Втiм, витоптана пiдлога та витерте пiдвiконня пiдказали жiнцi, що вона тут не перша.
  А що це за рух там, унизу? Хтось закутаний у плащ намагається тихо пройти вулицю, не привертаючи до себе увагу. Судячи по статурi це був чоловiк. Невисокий, сутулий, i з туго набитою калиткою на поясi, яку вiн усiляко намагався приховати. Який наївний! Пощипати такого сама богиня велiла. Чи краще утриматися, щоб не наражатися на неприємностi? Примо тут його не прижмеш, а ловити деiнде - можна натрапити на Суддiв. Нi, краще не треба. I дiйсно, як тiльки Камул вiдмовилася вiд своєї затiї, вона одразу помiтила 'поводиря', що уже прямував за своєю жертвою. Зi здивуванням Амiра впiзнала в ньому свою нову знайому, котра обпеклася об коня. Що ж це виходить, вони почали промишляти пiд її iменем? Клятi сучки! Невже їм сьогоднiшнього заробiтку мало?! Замiсть того, щоб залягти на дно, поки все не заспокоїться, вони взялися за старе! Ну i дурепи. Ось вони оточують жертву. Двоє перекривають дорогу спереду, одна заходить ззаду iз обушком напоготовi. I не помiчають, що їх самих взяли в клiщi: з обох бокiв вулички до них виходять Суддi. Спробували вiдмазатися, мовляв, просто вирiшили побалакати iз перехожим. От тiльки цей перехожий раптом сам нанизав одну iз них на довжелезне лезо прихованого пiд плащем меча, а Суддi кiлькома рухами посiкли решту бандиток. На живця зловили! Принаймнi так цi сучки точно нiчого про неї не розкажуть. Тим часом Суддi покидали рештки тiл в торби, передали їх черговiй 'листоношi', яка несподiвано з'явилася бiля них, i пiшли собi далi, а вершниця зi своїм конем стрiмголов помчала далi. Жiнцi навiть здалося, що кiнь в якийсь момент пробiгся по стiнi будинку! То ось що за торби вони постiйно на собi возять! Нi, вiд таких точно не втечеш. I якщо ранiше Амiра iще сподiвалася, що зможе вислизнути з мiста непомiтно, то тепер надiї на це немає. Кожен зустрiчний може виявитися Суддею! Нiкому вiрити не можна!
  Дочекавшись, доки вбивцi зникнуть, Амiра вiдмерла i дуже тихо спустилася вниз. Тепер уже вона, накинувши капюшон, вдавала iз себе наживку. Навiть якусь дошку пiд пахву заховала, для повноти образу. Зараз такий вигляд може спровокувати грабiжникiв. Але з ними, в крайньому разi, можна домовитися. На вiдмiну вiд цих головорiзiв. Так вона гадала. За двi вулицi вiд потрiбного мiсця Камул помiтила, що її переслiдують. Хтось iз вуличної шпани. Веде правильно, близько не пiдходить. Тiльки взуття невдало пiдiбране - кроки добре чутно. А колись вона й сама так починала. Доки її не знайшли члени банди й не спитали, коли вона платитиме за роботу на їхнiй територiї. Хто б мiг подумати, що вона так швидко помiняється ролями зi своїми жертвами? Досить, не час згадувати минуле! Час дiяти!
  Кiлька швидких крокiв у провулок. Це мiсце вона добре знала, не раз саме тут вона наздоганяла необачних перехожих. Тут, за рогом, є темна нiша, де можна заховатися. Повертаючи туди Амiра кинула вперед дошку. Невидимий iз вулицi грабiжник мусив вiдмахнутися вiд предмету, i поки його руки були зайнятi, важкий черевик врiзався прямо в живiт. Нападник зiгнувся навпiл, пiсля чого отримав iще один удар по потилицi. На хвилину виведений з ладу. Не даючи йому впасти, Камул виштовхнула непритомне тiло на видиме мiсце, кинула зверху свiй плащ, а сама пiрнула у схованку. Ось пiдходить 'поводир' i кивнувши у темряву починає робити вигляд, нiби допомагає перехожому, якому раптом стало зле. А поводир тiльки-но прийшла iз добре освiтленої вулицi. В темрявi провулку вона майже нiчого не бачить, за що одразу й поплатилася. Вдарити ногою в голову було навiть простiше, нiж вiдбити м'яч. Щось хруснуло, i друге тiло повалилося на землю, смикаючись у передсмертних судорогах. 'Зламана шия' - задоволено констатувала Камул, пiдбираючи свiй плащ i поспiшаючи покинути мiсце злочину. Наостанок вона повторила процедуру iз першим нападником. Чи було їй їх шкода? А нi трохи: вони отримали те, що робили самi. Не варто лiзти на того, хто сильнiший за тебе. Такi правила вулицi. Але чого вони сьогоднi усi повилазили? Можливо хтось розпустив слухи, що можна трохи пощипати нездешнiх, поки у них iще грошi водяться. Ну-ну, успiхiв їм у цьому. Ще невiдомо, чий промисел буде бiльш результативним: їхнiй, чи Суддiв?
  Ось уже й квартал на горизонтi. До потрiбної вулицi залишається зовсiм трохи. Свiтла вiд уже не багряного неба ледве вистачає, щоб не вступити в лайно або яму посеред дороги. Поруч крутяться парочка безпритульникiв - очi й вуха лихварiв у мiстi. Значить її уже помiтили й ведуть. З цього моменту напад на гостя вважатиметься зазiханням на iнтереси шановних дiльцiв. Нарештi Амiра зайшла пiд арку iз назвою вулицi. Тiльки опинившись по iнший бiк, жiнка змога перевести подих. Першу частину свого плану вона виконала, залишалося найскладнiше - домовитися.
  Всього тут було три контори. Першою завiдувала стара Лейко - довiрена особа однiєї вельможi, що покриває деякi не дуже законнi методи ведення бiзнесу. До неї зазвичай звертаються тi, хто вже має власну справу. Наступною йшла Верiя Моксi - з нею у банда Амiри тривалий час пiдтримувала непоганi стосунки, доки мiсяць тому без будь-яких пояснень обидва угрупування перейшли до озброєного нейтралiтету. Ну i третьою була Хока Чун. Ця поважна дамочка разом зi своїм симпатичним чоловiком займалися вирiшенням проблем окремих осiб. За вiдповiдну плату, звiсно ж. Першi двоє вiдпадали зi зрозумiлих причин. А от iз Чун можна спробувати домовитися. Подейкують, що навiть Саданська вiдьма колись скористалася її послугами, пiсля чого стала найбiльшим постачальником рабiв на всьому сходi континента.
  Бiля дверей стояли двоє iз прикритими банданами обличчями. На поясi виднiлися кийки. Одягнутi цiлком звично для вулицi: штани, сорочка, мiцна куртка i важкi черевики. Але одяг в обох був абсолютно однаковий, наче унiформа. Дверi вiдчинилися i в нiс вдарив запах спецiй. Чун для виду торгували прянощами, навiть крамничку свою вiдповiдно оформили. От тiльки охорона в цiй крамничцi була серйознiша, нiж бiля мiської казни. Амiра була тут тiльки один раз, i помiтила трьох: одна з кийком на виду бiля дверей, ще двоє за дверима в коморi та за прилавком. Сьогоднi ж поруч iз ними стояло iще троє в банданах, а хазяйка за прилавком бесiдувала iз якоюсь вишукано вбраною особою. Певно це її охорона. Дивно, що iз такими гостями її не зупинили на входi.
  - А ось i вона! - вигукнула Чун, помiтивши нову вiдвiдувачку, а серце Амiри провалилося в п'яти. - Заходь, ми саме про тебе говорили.
  - Чим завдячую? - Камул одразу повернулася до незнайомки, намагаючись не видати свого хвилювання.
  - Будеш спiвпрацювати, - в унiсон пролунало звiдусiль одним i тим же голосом, щойно дверi за спиною закрилися, - I тодi...
  Силуети присутнiх розмилися барвистим туманом, наче краплi барвникiв у водi, i заново зiбралися уже у виглядi Суддiв. На долю секунди крiзь мiраж Амiра побачила скелети цих створiнь. Це були не люди! Демони!
  - Збережеш свою душу, - сказали Суддi, оточивши жiнку, а тонка голка iн'єктора впилася їй пiд лопатку.
  
  ***
  
  - Бiлка викликає Гнiздо, термiнове повiдомлення!
  - Гнiздо на зв'язку. Доповiдайте по формi.
  - Доповiдаю: комахи змiнили тактику. Замiсть збирання мертвих тiл вони починають змiнювати iще живих. Щойно в Парфей закiнчилася облава. Як i ранiше, у прямих сутичках вони розчленовують своїх жертв та вiдправляють у невiдомому напрямку. Але кiлькох спiйманих живцем людей вони накачали якоюсь речовиною. Вводили пiдшкiрно i рiзних мiсцях: двом у спину, двом в районi шиї, i ще однiй вкололи в живiт. Останнi троє померли за кiлька хвилин вiд розриву внутрiшнiх... Бу-е-е-е...
  - Бiлка, що там у вас?
  - Нiчого, вибачте. Померли вiд розриву... Розриву внутрiшнiх органiв. Демони, та їхнi кишки вивернуло назовнi!
  - Бiлка, не вiдволiкайтеся. Що було далi?
  - Вцiлiлi отримали доповнення у виглядi щупалець довжиною до пiвтора метра, що проросли з тiла на мiсцi iн'єкцiй. Щупальця посмикувалися в такт рухам. Ризикну припустити, що жертви можуть ними керувати. Невдовзi пiсля перетворення людей завели в примiщення.
  - Це може бути пов'язано iз операцiєю?
  - Не виключено - серед перетворених була одна iз виконавцiв. Чекаю на подальшi iнструкцiї.
  - Iнструкцiї залишаються незмiннi: спостерiгаєте i повiдомляєте про все, що побачили. Гнiздо - кiнець зв'язку.
  Обережно, аби не пошкодити звукову мембрану, жiнка в унiформi мiської варти почала складати розмовний артефакт. На вiдмiну вiд iнших, цей не вимагав пiдключення до лiнiй зв'язку, хоча така можливiсть i була закладена в його конструкцiю. А ще вiн передавав голос, а не умовнi сигнали, як примiтивний ефiрний телеграф. Це дозволяло не тiльки упiзнати спiвбесiдника на iншому кiнцi, а й значно прискорювало передачу iнформацiї. На вiдмiну вiд попереднього поколiння, з яким доводилося по кiлька хвилин вiдбивати одне повiдомлення, а потiм стiльки ж часу приймати iнше. Був у нього й недолiк - доводилося шукати найвищу точку в окрузi, аби тебе почули. За iронiєю долi це була та-сама дзвiниця, на яку нещодавно дряпалася одна iз жертв цих демонiчних створiнь.
  Мiцно зав'язавши сумку, жiнка ще раз визирнула з вiкна, щоб переконатися, що внизу її нiхто не пiдстерiгає. Краєм ока вона помiтила якийсь спалах в далечi. Наступної митi над мiстом прогримiв пострiл, а з протилежного вiкна вирвався фонтанчик кровi й перемелених мiзкiв. Тiло теж ледь не вилетiло, повиснувши на пiдвiконнi й заливаючи кривавою кашою залишки даху внизу. На лобi шпигунки вiднiвся нiби вкритий пилом вхiдний отвiр. Вихiдний був розмiров iз кулак. Такий ефект справив експериментальний кварцовий боєприпас. Спецiально вирощений монокристал кварцу витримав розгiн та полiт, але не пережив зiткнення iз черепом. Торкнувшись твердого тiла своїм кiнчиком, вiн почав колотися по заздалегiдь розрахованим лiнiям. Всередину черепа вiн влетiв уже хмаркою пiску, маса i швидкiсть якого нiкуди не зникли. Окрiм того, що усi зустрiчнi тканини перетворювалися у фарш, супутнiй гiдроудар руйнував iще цiлу плоть навколо. А через долi секунди уся ця радiсть вирвалася через потилицю на свiже повiтря.
  Випробування експериментальної електромагнiтної зброї пройшло вдало, але результати були невтiшними. Не зважаючи на високу ефективнiсть проти незахищеного тiла, пiдготовка кожного пострiлу вимагала величезних затрат часу. Вiдсутнiсть якiсних металiв змушувала обходитись замiнниками. Бронебiйнiсть кам'яних куль невисока, а вирощувати їх довго. Для плавного розгону таких куль вимагався довгий ствол та спецiальна каретка, що в момент вильоту запалює на кiнчику ствола метрову електричну дугу. Для польових випробувань цiєї машинерiї довелося навiть взяти в Аналiтика парочку важких дронiв-ретрансляторiв, i змонтувати на них великi резервуари iз концентрованим ефiром, який мiг миттєво вiддавати накопичену енергiю. Результатом усiх цих зусиль стала масивна електромагнiтна гармата, здатна зробити один пострiл, рiвноцiнний пострiлу звичайної снайперської рушницi.
  Вiдбивши в радiоефiр рапорт про результати стрiльби, вiдправлений до цiлi квад павукiв все ж викинув тiло на вулицю, де унизу його пiдiбрала парочка Суддiв. Хвилину по тому до них приєдналися i розвiдники iз реквiзованою в небiжчицi сумкою. I хоч частоти й напрям на джерело радiосигналу вже були вiдомi, вимагалося ще й розiбрати незвичну для цього свiта технологiю, визначити її особливостi, знайти вразливi мiсця... Останнє найважливiше, оскiльки невiдомий зловмисник продовжує пошуки Творця i заважає роботi автономних модулiв, задiюючи все бiльше ресурсiв та людей. Аби не допустити в майбутньому iнцидентiв, подiбних до сьогоднiшнього, потрiбно взяти пiд контроль iще бiльше сфер людського життя. Першi кроки до цього уже зробленi: Суддi стали синонiмом силових структур, хоч i абсолютно незаконними, а Листоношi швидко й непомiтно розширюють мережу шпигунських пристроїв. Але цього мало. Можливо в майбутньому доведеться увiйти i в економiчне життя - iдеї щодо цього Творець уже мав. Настав час їх реалiзувати.
  В цей же час майже за кiлометр вiд злощасної дзвiницi два важких дрони скинули iз себе обладнання i, активувавши на ньому систему самознищення, поспiшили покинути позицiю, на ходу сплiтаючись у фiгуру вершника на конi. Сьогоднi в нього буде iще багато роботи.
  Через кiлька хвилин вартовi в пошуках джерела шуму наткнулися слiди вогню та залишки незрозумiлої конструкцiї. Шум списали на вибух якоїсь саморобки хулiганiв. Справу заводити не стали, бо нiхто не постраждав. Зникнення безiменної шпигунки нiкого не схвилювало. Хiба що власниця гостинного двору, де та зупинялася, порадiла дорогим речам зниклої пожилицi. I нiкого це не здивувало i не насторожило. На вулицях Старого мiста було надто багато нечистi, щоб навiть поява Суддiв залишилася без уваги. Нетрi продовжували жити своїм життям.
  
  ***
  
  Дiстати тестову смужку, вiдiрвати кiнчик i одночасно увiмкнути хронометр. Закатане в прозорий пластик мiдне напилення на очах починає окислюватися i розчинятися. Менш нiж за хвилину тонкий шар металу припиняє своє iснування, а чутливi прилади фiксують зростання концентрацiї ефiру. Записати результати i дiстати наступну смужку. Цього разу в нiй бронза - сплав мiдi та олова. Повторити процедуру.
  З моменту моєї появи тут минуло трохи бiльше двох днiв, а за вiдчуттями - майже мiсяць. Дуже вже багато справ навалилося. Розумiючи, що сам усе це не потягну, вирiшив вiдбрунькувати вiд себе iще один модуль. Заливши по самi вiнця каталiзатором, я залишив його проростати неподалiк вiд контрольного центру. Уже через кiлька годин новонароджений штучний iнтелект отримував свої першi iнструкцiї. Архiтектор - третiй iз моїх зовнiшнiх автономних модулiв. На вiдмiну вiд попередникiв, я не давав йому нiяких протоколiв взаємодiї iз органiками. Єдина його задача - пiдтримка комплекса в робочому станi за будь-яких умов i будь-якими способами. Щоправда, для виконання своїх обов'язкiв йому знадобилися ресурси. Я не зрозумiв запит, адже в комплексi було достатньо ресурсiв для вiдбудови iнфраструктури двох iнших модулiв разом узятих. Сам же перевiряв - усi склади та резервуари були наповненi не менш, нiж наполовину. А потiм до мене дiйшло, що усе це лише балансирнi накопичувачi на шляху до атмосферних та лiтосферних процесорiв. Цефи не робили запасiв, вони брали усе необхiдне iз навколишнього середовища: атмосфери, гiдросфери та надр самої планети. При чому мiж повiтрям та водою рiзницi вони не бачили. Довелося йти розбиратися.
  Виявилося, що в процесорах вiдсутнi налаштування. Шаблонна програма збереглася, а от коефiцiєнти до неї потрiбно вводити вручну. За сотнi рокiв умови навколишнього середовища кардинально змiнюються, i запуск старих програм призведе в кращому разi до виходу з ладу обладнання, а в гiршому - накриється половина комплексу. Тестовi смужки в моїх руках - один iз iндикаторiв, що використовували прибульцi пiсля кожного пробудження. Ось прокинешся ти в льодовиковому перiодi, пiд час континентального шторму, чи момент планетарного апокалiпсису. На вулицю не вийдеш, а працювати все одно потрiбно. I ось для прискорення налаштування й придумали такi тестери. На жаль поки у мене немає жодного дрона, пристосованого для роботи у невагомостi, i доводиться робити вимiри особисто. Та ще й по три-чотири рази на день, як тiльки погода починає змiнюватися. I результату досi немає. Того, що назбиралося за майже два днi, не вистачає навiть на те, щоб заповнити робочий об'єм машини. Радує, що це все одно бiльше, нiж встигають добувати мої модулi.
  Далi мене порадували звiсткою, що нинiшня ситуацiя цiлком пiдпадала пiд розумiння молюскiв про 'пост-апокалiпсис'. На перший погляд все здається нормально: блакитне небо, скрiзь зелень, тварини рiзноманiтнi бiгають. От тiльки першi ж узятi проби покажуть, що бiльша частина усiєї цiєї краси пiдтримується штучно, i живе за своїми власними правилами. Одне тiльки море Ахо зi своїми аномалiями чого варте! Я вже знав, що нанiти в атмосферi планети пожирають усi незахищенi метали. Скрiзь, де тiльки можна було, вони вигризли руду, залишивши пiсля себе безлiч порожнин, якi з часом розмилися водою i перетворилася на величезнi печери. Знайшовши у вiдкритих для мене лабораторiях тестовi смужки, я з'ясував, що чистi метали поглинаються трохи повiльнiше за сплави. Не останню роль вiдiграє i щiльнiсть: так грам сталi проживе значно довше за аналогiчний грам тiєї ж мiдi. В той же час нанiти iгнорують майже усi важкi метали, а також титан. Останнiй особливо порадував, адже на вiдмiну вiд iнших вiн водночас мiцний та достатньо легкий, аби його можна було використовувати для будiвництва. А ще його багато на складах, i для його обробки в комплексi було все необхiдне обладнання. Можливо саме через iгнорування нанiтами цефи його i полюбили. Це був просто подарунок долi, без якого проект лiтака так би й залишився мрiєю.
  А нещодавно Архiтектор порадував мене присутнiстю стороннiх на пiдконтрольнiй територiї. Кислотна хмара, що зжерла мiй транспори, виявилася не прив'язана до одного мiсця. Як тiльки з'явився безпечний прохiд, група iз трьох осiб прорвалася до схилу кратера, пiднялися нагору i спробували вiдколупати лiнзу вiд голографiчного проектора. Коли їм це не вдалося, застосували силу. Результат: побита лiнза, пiдсмаженi iдiоти та дiрка в iлюзiї. I на неї, наче бики на ганчiрку, одразу ринулися усi, кому не лiнь. Переналаштовувати сусiднi проектори було вже пiзно - мiсце засвiчене. Зброї чи бойових юнiтiв у комплексi давно не залишилося. Те, що є, вимагає зовнiшнього живлення. Тому я дав команду Архiтектору на застосування клiматичної сфери. Вона i порушникiв дiстане, i прокол в iлюзiї прикриє. Мiнус лише один - пострiл вiдбудеться ранiше запланованого, i перешкодити цьому нiяк не вдасться. Точнiше навiть не пострiл, а викид, оскiльки цього разу сфера не буде обмежена кратером, а розiйдеться далi. Вiдповiдно енергiї буде отримано бiльше, i працюватиме установка значно довше.
  Кабу-у-у-ум!!!
  Все навколо задвигтiло, як пiд час землетрусу. Та що там - це i був землетрус! Якими б розвинутими не були технологiї прибульцiв, вiддачу ще нiхто не вiдмiняв. Можу тiльки уявити собi, якi навантаження змушена сприймати скеля пiд нами. Сподiваюся до закiнчення викиду усе це не розвалиться.
  Ви колись бачили, як поширюється ударна хвиля? У прискоренiй зйомцi це дуже схоже на комп'ютернi спец-ефекти. Насправдi ж нiякої графiки немає. Просто в певному мiсцi густина атмосфери значно бiльша, нiж навколо. Так виникає ефект викривлення свiтла. Пiд час розширення клiматичної сфери це викривлення досягає таких величин, що починає здаватися, нiби її поверхня дзеркальна. Так це виглядає ззовнi. Зсередини ж, особливо з ракурса розташування самого генератора, це дiйсно схоже на ударну хвилю. Тiльки замiсть того, щоб зносити усе на своєму шляху, вона навпаки - зупиняє, заморожує. Це просто неймовiрно круто! I настiльки ж страшно. Я гадки не маю, як працює дана технологiя, але навiть у самих цефiв не було вiд неї захисту. Кожен, хто потрапляє в зону дiї генератора, перетворюється на бурульку. Можливо саме таких невдах i вiдкопала експедицiя Розенталя. Цiкаво, що змусило молюскiв застосувати сферу в минулому, що вони навiть своїх не пошкодували? Якби не їхня єднiсть, я би сказав, що зараз я роблю те ж саме стосовно представникiв власного виду. Але цефалоподи були єдиним колективом, у них не могло бути дезертирiв, або конкуруючих фракцiй. У мене ж величезна кiлькiсть явних i прихованих ворогiв, значна частина яких навiть не здогадуються, на кого полюють. Хай там як, а допускати на об'єкт стороннiх я не збираюся, ким би вони не були. Одного разу люди уже дотягнулися своїми кривими ручками до iнопланетних технологiй, i що з цього вийшло? Тому якщо заради порятунку цивiлiзацiї менi доведеться винищити навiть половину населення - я зроблю це.
  Поки сфера поглинала все бiльше Мертвих земель, я iз сумом спостерiгав за тим, як Шпиль продовжує свою роботу. Нехай богиня, чи кому тут поклоняються, буде ласкавою до моєї випадкової супутницi i дасть їй те, чого вона та не змогла досягти за життя. Шкода лише, що посмертя вийде не таким шикарним, як я собi уявляв. Увесь той мотлох, який я запхав у камеру разом з тiлом довелося виймати. Зараз, майже два днi по тому, я чекав на прибуття Сайкса, щоб вiн допомiг менi iз цим розiбратися. Не одному ж менi тут мучитися!
  'Невiдомий об'єкт увiйшов в контрольований повiтряний простiр. Iдентифiкацiя...', - озвався IНК, пiдсвiчуючи на картi маркер лiтаючої машини. А ось i Сайкс, легкий на спомин. Я уже за кiлька хвилин стояв бiля ворiт i дивився, як великий лiтак обережно пiдлiтає до шлюзу й сiдає поруч iз аналогiчним апаратом. Навiщо менi раптом знадобився лiтак, та ще й не один? Просто з тими радiоперешкодами, якi генерує Шпиль, це виявився єдиний спосiб передати звiстку назовнi. Лише двигуни цефiв були здатнi працювати в умовах такого рiзкого перепаду температур.
  Як виявилося, зi знайденими тут iнструментами створювати щось нове надзвичайно просто i швидко - всього пiвтори години, i обидва лiтаки вже передi мною. Матерiалiв витратив сущий мiзер. Значно складнiше було усе це потiм витягнути iз цеху назовнi. Довелося знову розбирати й тягнути по кривих коридорах до найближчого виходу на поверхню. Я навiть тимчасово переквалiфiкуватися у Спайдермена i сплести спецiальну сiтку, щоб деталi, вилiтаючи iз транспортної магiстралi, не розбивалися об стiни тунелiв. Та навiть цього виявилося недостатньо, i кiлька деталей було пошкоджено. З'ясував це я вже пiд час фiнальних тестiв, коли не запустилися двигуни. Довелося вийняти, щоб полегшити лiтак i перейти на дублюючi контури. Це призвело до зниження тяги, змiщення центру маси машини i неможливостi переходу в горизонтальний режим польоту. Аби компенсувати цей прорахунок я тимчасово розмiстив пiд кабiною пiлота касету iз двома десятками някетiв. Виготовити їх було швидше й простiше, нiж вдруге мучитися iз доставкою триклятих запчастин. Здавалося б, някети лiтають лише в морi Ахо, та ще й значно повiльнiше за свого носiя - який в них сенс? А сенс був, адже на стоянцi вони одразу перетворювалися на ефективну охорону. Додатково я обладнав кiлькох iз них унiверсальним зажимом, що дозволяв пiднiмати невеликi, вiдносно легкi предмети: нiж, пiстолет, гранату або щось схожих габаритiв. А ще кiлька штук покрив активним камуфляжем. В такiй комплектацiї лiтак зможе виконувати ширший спектр задач, нiж я задумував ранiше. Але цiною за це була висока iмовiрнiсть виходу з ладу, що для бойової машини неприпустимо. Тому в майбутньому я вирiшив оформити цей охоронний комплекс в окремий тубус i встановлювати його на зовнiшнiй пiдвiс. Поки ж довелося вiдправити за Сайксом цей недоукомплектований варiант. Сподiваюся долетить нормально. А якщо i розiб'ється - у Психа завжди є парашути. Вистрибне, а там його пiдбере другий лiтак, який я зберу за цей час.
  Другий не знадобився. Сайкс дiстався без проблем i був у захватi вiд нової iграшки, не зважаючи на зменшену потужнiсть. Щойно тиск у шлюзi вирiвнявся, я пiшов зустрiчати гостей.
  - Ласкаво прошу гостей в моє скромне кубло володаря свiту, - крикнув я, пiдходячи до лiтака.
  - Вiд скромностi ти точно не помреш, - хихикнув Сайкс, поправляючи дихальну маску. - Невже сам усiх цефiв завалив?
  - Все уже завалено до нас. Менi залишилося тiльки зачистити паразитiв. А це хто? - я подивився на сторонню в кабiнi.
  - Де? - Псих повернувся до заднього крiсла, в яке руками й ногами вчепився вухастий сюрприз. - А, це Марiса. Перспективний авiаконструктор. Це вона змайструвала нашi лiтуни.
  - Нащо ти її взяв?
  - Нехай освоює нову технiку. А ще сидить на мiсцi й нiчого не чiпає! - пiдвищив голос Сайкс, але реакцiї все одно не було.
  - Пiд твою вiдповiдальнiсть, або нехай забирається звiдси.
  - Згоден.
  Закривши кабiну iз пасажиркою, ми пiрнули в транспортний тунель. Нехай вухаста залишається в лiтаку, їй там теплiше, а менi - спокiйнiше. Не те, щоб я не був проти її присутностi, але кожен стороннiх тут - це ризик. Нiчого їй лазити бозна-де. Аборигени, вони такi - завжди щось зламають або вкрадуть. Сам же Псих, знаючи, куди вiдправляється, пiдготувався як слiд. Натягнув броню, маску змайстрував, ще й якийсь гiроскоп на пояс почепив, щоб у повiтрi не кувиркатися (чого я сам до такого не додумався?!). Виглядає дуже круто i пафосно. Таке враження, що поруч зi мною летить чи то Супермен, чи то Дарт Вейдер. Тiльки плаща не вистача... А нi, плащ теж в наявностi, скручений за спиною.
  - Ну, i чого ти мене сюди висмикнув? - одразу ж почав Сайкс, щойно ми вивалилися iз магiстралi.
  - Зараз сам все почуєш. Вiд першої особи, так би мовити.
  Пiдлiтаю до шлюзу, вiдкриваю замки i трохи змiщуюся вбiк, пропускаючи Сайкса вперед. Той спершу не розумiє, але потiм бачить саркофаг. Сайкс одразу ж насторожився, а його рука потягнулася за пiстолетом. Пiдлiтаємо ближче. Вiдтягую кришку й дозволяю гостю зазирнути всередину.
  Звiдти на нас обох, через прозору пластину дивиться зморщене давно неголене обличчя. Крiзь напiвпрозору шкiру можна було добре роздивитися сiтку кровоносних судин i навiть окремi м'язи. Очi запали, на носi виднiються слiди вiд окулярiв, а все тiло пронизане гнучкими iнвазивними зондами. Сайкс його наживо нiколи не бачив, та й сам я впiзнав не одразу.
  - Знайомтесь: мiй друг - Псих. I по життю, i по паспорту. А це колишнiй працiвник C.E.L.L., iнженер лабораторiї нанотехнiки - Нейтан Гулд.
  
  ***
  
  Нейтан Гулд. Колись вiн був передовим дослiдником в галузi мiкротехнiки. Коли компанiя запросила його для участi у створеннi нового поколiння технiки, вiн вхопився за контракт руками й ногами. А чому б i нi? Платять непогано, кар'єрний рiст гарантований. А ще пообiцяли посприяти оформленню патентiв на усi вiдкриття, якi будуть зробленi в процесi дослiдження. Дослiдження... Ще тодi треба було замислитися над цiєю обмовкою, але грошi застилали очi. 'Hargreave-Rasch biomedical' були найбiльшим... Нi, вони були по сутi єдиним виробником дiючої нанотехнологiї. Iншi фiрми не змогли навiть наблизитися до їхнiх результатiв. Так, робота на мiкроскопiчному рiвнi та новiтнi матерiали давали непоганий прибуток. Але тiльки активнi мiкророботи давали ключ до контролю над суспiльством, урядом, та цiлими країнами. Для завоювання свiту не потрiбно навiть кувати зброю. Достатньо запропонувати будь-який унiкальний товар, повторити який нiхто не зможе. I першим товаром HRB стали 'утилiзатори' - спецiально виведений штам наноботiв, єдиним завданням яких було розщеплення смiття. Те, на що природi потрiбно було сотнi рокiв, цi крихiтнi ненажери переробляли впродовж мiсяцiв. Не потрiбно було будувати складних i дорогих заводiв по переробцi смiття. Достатньо встановити генератори випромiнювання, огородити небезпечну дiлянку та покропити спецiальним розчином. А через деякий час на мiсце колишнього звалища можна присилати скрепери, щоби тi шар за шаром збирали такi цiннi для хiмiчної промисловостi речовини.
  Вже одного цього було достатньо, аби повнiстю завоювати ринок. От тiльки увiйшовши в команду HRB Нейтан зрозумiв, що 'утилiзатори' були не успiхом, а провалом. Те, що так успiшно розбиралося iз небезпечними для навколишнього середовища вiдходами - саме було вiдходами iз лабораторiї. Кiлька рокiв напруженої роботи не дали результату, i на суд iнвесторiв було виставлено єдиний реалiзований пункт програми. Аби бодай трохи покрити витрати, довелося викидати на ринок дуже й дуже сиру технологiю. Рятувало тiльки те, що повторити її нiкому досi не вдалося. I не вдасться, адже єдиним джерелом життєздатних нанiтiв був надсекретний 'об'єкт 77-А'. Що це таке, Гулд так i не змiг дiзнатися. Будучи новачком, вiн не мав доступу до левової частки секретних матерiалiв. Лише тодi вiн замислився над тим, що нiхто не став би вкладати величезнi грошi у абсолютно нереалiстичний проект. А грошi вкладалися, i не раз. Вочевидь рада директорiв точно знала, за що платить, i що хоче отримати. Тiльки рядовому персоналу цього не сказали.
  Те, що справжнi цiлi компанiї не мають нiчого спiльного iз їхньою публiчною дiяльнiстю, Нейтан зрозумiв дуже швидко. В цьому не було нiчого дивного. Кожна велика компанiя має власнi секрети, оприлюднення яких гарантовано призведе до банкротства. У 'Hargreave-Rasch biomedical' секрети були настiльки неймовiрними, що навiть корпоративний шпигун, що якимось чудом отримає доступ до робочих матерiалiв, не одразу повiрить у прочитане. Одного разу так i трапилося, але охорона навiть не стала затримувати порушника. Його просто вiдпустили, а детективному агенству, яким прикривалися замовники, виписали велетенський штраф i затягали по судах. Публiкацiї винесених документiв викликали... Розчарування. Видавництва, що займалися поширенням цих матерiалiв, одразу втратили кiлька пунктiв рейтингу, а потiм i розорилися. Нiхто не повiрив у прочитане. А Гулд повiрив. I зрозумiв, що компанiя настiльки випереджає решту свiту, що в сучаснiй науцi вiдсутнє розумiння тих явищ та процесiв, з якими йому доводиться стикатися по роботi. Для всiх iнших це просто фантазiї.
  Пiсля того iнциденту всiх працiвникiв лабораторiї повторно прогнали через службу безпеки i пiдсунули на пiдпис новий договiр про нерозголошення. Цього разу санкцiї за порушення були значно жорсткiшими. Усi працювали в буквальному сенсi пiд дулами автоматiв. Тодi Нейтан вперше дiзнався про iснування C.E.L.L. - кишенькової армiї компанiї. Причину такої параної керiвництва вiн дiзнався пiзнiше, коли в його руки потрапили зображення того самого 'об'єкта 77-А'. Те, що знайшли Джейкоб Харгрiв та Карл Раш на мiсцi падiння Тунгуського метеориту в 1919 роцi. Тiльки це був нiякий не метеорит. Це був зонд. Зонд прибульцiв. Сплав бiотехнологiй та механiки, що лiтав у космiчному просторi десятки, а може й сотнi рокiв. Його дослiдження було розбито мiж багатьма не пов'язаними мiж собою компанiями, кожна з яких займалася одним конкретним напрямком: силова установка, енергетика, навiгацiя, програмне забезпечення тощо.
  I нiби-то все в рамках конспiрологiчних теорiй: таємна органiзацiя приховує факт iснування зелених чоловiчкiв, дослiджує їхнi технологiї i видає їх за власнi. Чи державна це органiзацiя, чи приватна - ролi не грає. Але був один дуже важливий момент, який вибивався зi звичної картини свiту. Гулд не раз i не два отримував забрудненi зразки, в яких знаходилися земнi мiкроорганiзми. Спершу вiн не звертав на це уваги, але коли вони знайшлися у бiоматерiалi прибульця, нутро дослiдника забило тривогу. Як в тiло прибульця, що розбився зимою посеред євразiйського континенту, потрапили бактерiї iз екваторiальних широт? Ба бiльше - у прибульця до них виробився iмунiтет! Продовжуючи строчити скарги на квалiфiкацiю осiб, що збирають зразки, Нейтан зробив вигляд, нiби нiчого не сталося. Але сумнiвiв щодо походження зонда бiльше не було. Вiн належить прибульцям, але вiн не iнопланетний. Та й наскiльки далеко здатний залетiти такий крихiтний апарат? Нi, в нього була якась iнша цiль, десь тут, в межах Сонячної системи. I це розумiння тривожило дослiдника.
  Першi дзвiночки пролунали, коли у сусiднiй лабораторiї знайшли спосiб вiддiлити наноматерiал вiд живої плотi. Тодi ж пiшли слухи про спiвпрацю 'Hargreave-Rasch biomedical' iз мiнiстерством оборони. Компанiя отримала замовлення на створення передової бронi для армiї США. Одразу ж пiсля цього усi iншi проекти були згорнутi, супутнi компанiї розпущенi, а вивiльненi ресурси скерували на формування нового пiдроздiлу. Здавалося б, що може бути спiльного мiж бронею та мiкроорганiзмами? От i Гулд вважав, що нiчого. А виявилося, що у планах було створити для солдата не просто броню, а другу шкiру. В буквальному сенсi. Броню, яка буде затягувати пошкодження i лiкувати свого носiя. Яка дозволить йому вiдчувати усiм тiлом, збiльшить його фiзичнi можливостi в рази, i перетворить на справжню машину смертi. В принципi, тут все теж було логiчно. Гулд i сам з дитинства зачитувавсi рiзноманiтними фантастичними iсторiями, де головний герой у крутiй бронi отримує супер-здiбностi. Тепер, ставши дорослим, той же Тек-мен здавався йому провiнцiйним хулiганом на фонi загонiв морської пiхоти. Особливо iз тим оснащенням, яке вiн власноруч для них створював. На жаль, через полiтику компанiї, жоден iз учених не володiв усiєю повнотою iнформацiї. На половинi процесу проект могли передати iншiй командi. Таке тасування персоналу значно уповiльнювало роботу i нерiдко призводило до втрати цiнного часу. Обiцянi патенти оформити нiхто так i не змiг. Можна було тiльки здогадуватися, що такого важливого керiвництво хоче приховати вiд своїх людей? Тому не було нiчого дивного в тому, що про створення першої партiї нанокостюмiв Гулд дiзнався уже пiсля того, як для них почали пiдбирати носiїв.
  Що таке нанокостюм? В першу чергу це складна система сенсорiв, пов'язана iз носiєм спецiальним iмплантом. З її допомогою оператор мiг сприймати свiт за допомогою усiєї пiдключеної технiки одночасно, не перемикаючись мiж приладом нiчного бачення, сонаром та iнтерфейсом тактичної мережi. Уже одного цього було достатньо, щоб в рази пiдвищити ефективнiсть бiйцiв на полi бою. Але керiвництву цього здалося замало, i в проект додали повний набiр штурмовика: еластичну броню iз властивостями неньютонiвської рiдини, мiомернi волокна та екзоскелет. Все ще мало? Тодi ось вам ще й мiмiкруюче покриття, що дозволяє заховатися в порожнiй кiмнатi - мрiя розвiдника. Iмiтувати голос ворожого командира? Запросто! Вiдтворити його зовнiшнiсть? Головне, аби комплекцiя була схожа, i дiрок iз кров'ю пiд час сканування не було, а так - цiлком реально. Потужний бортовий комп'ютер, майже штучний iнтелект, щоб зламати тактичну мережу ворога. Система першої медичної допомоги, з якою не страшно лягти животом на гранату. Нею навiть можна пiдняти на ноги сторонню людину, якщо вона iще жива. I уся ця радiсть в одному костюмi. Простiше сказати, що вiн не мiг робити - лiтати. I то не факт. З одного боку це дiйсно шедевр, що втiлив у собi всi мрiї солдатiв усiх часiв та народiв. А з iншого - кожна така iграшка коштувала, як рiчний бюджет невеликої бананової республiки. Тому немає нiчого дивного, що армiя отримала лише кiлька штук, переданих групам спецiального призначення.
  Першi бойовi застосування Н-1 пройшли на ура. Вiйськовi були у захватi вiд таких широких можливостей. При всiй своїй дороговизнi, одна поява такого бiйця на полi бою докорiнно змiнювала розклад сил. Все йшло прекрасно, аж доки не бахнуло на островах. Застосування ядерної зброї приховати було неможливо. В справу втрутилися ЦРУ, почали рити носом, вивели цiле кубло ворожих резидентiв. I все даремно. На мiсцi островiв не знайшли нi прибульцiв, нi солдат, нiчого. Тiльки запечена до скляної корки земля. Що там сталося насправдi, i вiд чого полягла бiльша половина групи Хижак - таємниця за сiмома печатями.
   Втрата такої кiлькостi костюмiв за раз мала як мiнiмум схвилювати керiвництво. Єдиною ж реакцiєю стало прискорення робiт над Н-2. Та й C.E.L.L., якi мали стати полiгоном для випробування нових технологiй, перетягували на себе все бiльше повноважень. Складалося враження, що усi зусилля компанiї зосередилися на тому, щоб встигнути завершити свiй останнiй шедевр, доки не сталося щось страшне. На той момент Нейтан уже подумував покинути компанiю, всерединi якої назрiвав розкол. Остаточно його долю вирiшив дзвiнок вiд нотарiуса щодо отримання спадку. Нiяких грошей чи майна. Лише документи столiтньої давностi.
  Нейтан знав, що його дiд - Уолтер Гулд, був тiсно пов'язаний iз керiвниками компанiї, i стояв бiля витокiв HRB. Це було задовго до того, як вiн вiдправився у сумнозвiсну експедицiю. Обставини смертi дiда з'ясувати не вдалося. За одними джерелами Уолтер помер пiд час експедицiї, за iншими - його разом iз колегами встигли евакуювати члени британського експедицiйного корпусу. Так чи iнакше, а пiсля експедицiї його iм'я бiльше нiде не фiгурувало. Син мав продовжити роботу в компанiї, але невдовзi покинув штати й оселився в Австралiї. За словами нотарiуса, його тiло знайшли у власнiй квартирi в петлi пiд люстрою. Все, що пiсля нього залишилося - лише документи столiтньої давностi, якi вiн заповiдав своєму синовi, що взяв на себе тягар батька. Робочих записок серед переданих нотарiусом матерiалiв не було, але й тих обмовок, якi Нейтан вичитав у документах, виявилося достатньо, щоб поламати усю звичну картину свiту. Доповнивши їх тим, що знав сам, Нейтан почав розумiти мотиви такої поведiнки батька.
  Головною цiллю 'Hargreave-Rasch biomedical' було створення чи то зброї, чи то iнструменту для пiдкорення прибульцiв. Не для вiйни з ними, не для спiвпрацi, а саме пiдкорення. Озираючись на свою роботу в компанiї, Нейтан одразу збагнув, про що йде мова. На жаль все це сталося надто пiзно, i якось вплинути на ситуацiю вiн уже не встигав.
  Та й не змiг би, навiть якби знав заздалегiдь. Вiйна мiж людьми й прибульцями, це не пожежа, яку можна загасити. Це не регiональний конфлiкт, вiд якого можна втекти в iншу країну. Харгрiв прекрасно знав, з ким їм доведеться воювати. I шукав... Шукав можливостi, напевно. Iнцидент на Лiнг-Шан також був спровокований ним. Не стiльки для того, щоб перевiрити костюми, а щоб якомога ранiше завдати перший удар, поки ворог iще не готовий. Операцiю навiть можна було назвати успiшною. Тiльки людям в подальших планах не вiдводилося iншого мiсця, окрiм як ресурсу. Знаючи, що втiкати нiкуди, Нейтан почав шукати iншi варiанти.
  З моменту першої сутички на островах минуло майже три роки. Усi носiї нанокостюмiв зникли за рiзних обставин. Хтось просто загинув, хтось збожеволiв. А потiм один iз них перейшов на бiк загарбникiв, i людство здригнулося. По всьому свiту покотилася хвиля епiдемiй та землетрусiв. Iнфраструктура розвалювалася прямо на очах. Гулд вiдчував, що часу майже не залишилося, а виходу iз ситуацiї вiн так i не знайшов. На вiдмiну вiд Харгрiва, вiн не був готовий жертвувати усiм людством. I тим дивнiшим був дзвiнок вiд нього за кiлька годин до падiння Призми. Джейкоб сказав, що до нього бiйцiв iз важливою посилкою. Сказав, що за нею полюватимуть i прибульцi, i C.E.L.L. А потiм порадив скористатися його варiантом, побажав удачi, i вiдключився.
  Вiйна, до якої Харгрiв готувався бiльше ста рокiв, була програна ще до початку. За роки дослiдження молюскiв, вiн розглянув усi способи боротьби. У нього було кiлька паралельних планiв на випадок, якщо щось пiде не так. Однак пiсля зради одного iз бiйцiв все покотилося котовi пiд хвiст. Цефи дiзналися про намiри людей i завдали превентивний удар. Нi про яку перемогу й мови не було. Тут аби вижити. Ось тодi Нейтан i зрозумiв, що iнших варiантiв немає, i нiколи не було. Йому залишалося тiльки повторити те, що збирався зробити Джейкоб.
  Цефи надто сильнi, надто розвинутi, щоб люди могли вистояти проти них у прямому зiткненнi. Знаєте як iндуси вигнали британськi колонiальнi вiйська зi своїх земель? Вони зробили перебування там невигiдним для чужинцiв. Перепрограмувати спори для знищення молюскiв не складно, але джерело зараження швидко вирахують i лiквiдують. Якщо ж не зможуть, то просто засядуть на своїх кораблях, i посилатимуть замiсть себе роботiв. Нi, потрiбно було вдарити по їхнiй iнфраструктурi. Потрiбно було зробити так, щоб планета стала для них непривабливою. Щоб на боротьбу вони тiльки витрачали ресурси, без змоги їх поповнити. У цефiв немає проблем iз металами та мiнералами - в космосi їх вдосталь. Але для iснування i розмноження їм потрiбна органiка. У великих кiлькостях. Пiд землею її вирощувати надто складно, в космосi - ще складнiше та ризикованiше. А от на поверхнi планети її вдосталь. На неї Гулд i нацiлився. Тiльки замiсть тотального геноциду за принципом 'якщо не менi, то нiкому' вiн обрав модифiкацiю.
  Результатом числених спроб i невдач стали вiльнi нанiти. Без керування i джерела живлення. Абсолютно iнертнi, не викликають iмунної реакцiї i швидко проникають в будь-який органiзм. I водночас не дозволяють його правильно асимiлювати. Це як залите нiтратами поле: рослини ростуть великi й гарнi, а як спробуєш зїсти - отруїшся. Сепаратори просто не могли вiдрiзнити заражену плоть вiд чистої. Те, що мало стати смертельним вироком для людей, перетворилося на вакцину, хоч i з дуже низькими шансами на успiх.
  
  ***
  
  - Ефiр?
  - Що? - не зрозумiв Гулд, перериваючи своє вихваляння.
  - Ну ефiр, море Ахо, атмосфернi нанороботи. Це теж твоїх рук справа?
  - Так це ж вони i є! Ефiр... Непогана назва. Вдала. Суть в тому, що вони заважають виробництву. Для молюскiв ця планета тепер схожа на велетенський смiтник, звiдки уже нiчого корисного не вiзьмеш - дефектнi нанокультури все зiпсували й забруднили продуктами своєї дiяльностi. А для людей все нормально. Ну, якщо не брати до уваги деякi обмеження у ресурсах, як то метали, чи деякi види хiмiчних речовин.
  - А як щодо дронiв? На них це нiяк не впливає?
  - Їм байдуже. Це лише виконавчi механiзми. Для їх створення пiдходить будь-яка органiка, навiть рослини. Не працюватиме тiльки вузькоспецiалiзована технiка, яка заточена пiд геном прибульцiв.
  - А ранiше сказати не мiг?! - я спересердя гепнув по капсулi, змусивши ту похитнутися, а сам закрутився в протилежний бiк, поки не вхопився за один iз кабелiв. - Ми з Архiтектором два днi вбили бiля атмосферних процесорiв, замiсть того, щоб зайнятися чимось корисним!
  - В тому й проблема: ресурси потрiбнi вже зараз, а переходити на iншi стандарти не можна, iнакше доведеться перебудовувати увесь комплекс. Я не настiльки розбираюся в iнопланетних технологiях, щоб порпатися в них своїми кривими руками. Знаєте першу заповiдь програмiста? Якщо працює - не лiзь. До того ж будь-якi кардинальнi змiни одразу ж помiтять.
  - Хто? Стривай... Хочеш сказати, що цефи й досi тут?
  - А вони нiкуди й не зникали. Просто впали в сплячку, як тiльки отримали забруднену органiку. Сподiвалися, що проблема вирiшиться сама по-собi. В їхнiй iсторiї подiбнi iнциденти вже траплялися. Якщо впродовж контрольного термiну ситуацiя не змiнюється, то планету вважають безперспективною. Через вiсiмдесят три роки пiсля моєї диверсiї вони повернулися. Полiтали довкола, провели дослiдження, викрали кiлькох невдах. Побачили, що нiчого не змiнилося. Я думав, що вони зберуть манатки i злиняють звiдси. А замiсть цього вони знову заснули! Якщо хронометр не збрехав, з того моменту минуло ще близько двох тисяч рокiв, можливо всi три. I я гадки не маю, коли вони знову прокинуться. Сподiваюся капсула дозволить менi дожити до того моменту.
  - А як же спори?
  - Їх виробництво автоматизоване, i втрутитися в нього я не можу. Все, на що мене вистачає, це переводити бiльшiсть ресурсiв на генерацiю своїх штамiв. Я їх прописав як заповнювач для стрiльби спорами. Але якщо в тiло проникло достатньо ефiру, то тi просто не вiдкриються. Хiба що навмисно роздавиш капсулу. Є лише кiлька мiсць на континентi, де люди недостатньо контактують iз ефiром, i є ризик зараження. Я намагаюся пiдбирати перiоди викидiв так, щоб опади концентрувалися якнайдалi вiд них. Здається тамтешнi племена навiть без моєї допомоги навчилися лiкувати заражених...
  Поки Гулд розказував, я згадував iсторiю свого перебування тут. Все бiльше фактiв знаходили своє пiдтвердження i пояснення. I 'лихоманка' iз Коутi, яку я ненароком пiдчепив, i проблеми iз численнiстю чоловiчої статi, i все iнше. Я коли перший раз прослухав усе це, навiть мусив вiдiмкнути емуляцiю гормональних ефектiв, iнакше ризикував зiрватися. Надто багато переживань викликала повна версiя подiй. Ще б пак - своїми руками майже винищити власний вид. Знаючи Сайкса, особливо пунктик стосовно безпеки своєї сiм'ї, вiн пiсля почутого реально може прибити цього невдаху. Нейтан же абсолютно не звертав уваги на реакцiї присутнiх i продовжував монолог, вiдкриваючи все новi й новi деталi.
  Наприклад те, що в атмосферi, рослинах, тваринах та тiлах людей знаходяться рiзнi штами нанороботiв. Конструктивно вони абсолютно iдентичнi, а от алгоритми роботи вiдрiзняються кардинально. Перший створений Гулдом штам виявився нежиттєздатним. Як тiльки запас енергiї в ньому закiнчувався, його фiзичнi властивостi змiнювалися i органiзм намагався позбутися зайвого. В бiльшостi випадкiв все закiнчувалося токсикозом та болiсною смертю. Пiзнiше для виправлення цiєї помилки було створено iнший штам, але свою роль вiн виконав - дев'яносто вiдсоткiв усього живого на планетi стало непридатним для переробки. Цефи навiть не здогадувалися, що людей косить не їхня зараза, а недосконалий мiкроскопiчний симбiонт. За кiлька мiсяцiв вiн знищив людську цивiлiзацiю двадцятого столiття. Люди не просто вимирали, знищувалася сама основа їхнього iснування. Все, на створення чого пiшли тисячолiття, було розiбрано й поглинуто всюдисущим нанороботом. Вижили одиницi. До того моменту, як вони ризикнули спуститися з гiр, цефи давно спали, а над усiма континентами повисла хмара нових, бiльш досконалих нанiтiв. Вони працювали бiльш тонко. Маючи логiку колонiальних мiкроорганiзмiв, вони осiдали навколо заданих у програмi тканин, поступово мiмiкруючи пiд них. В тому числi й пiд нервову систему. Ось i вiдповiдь, звiдки у мiсцевих з'явився примiтивний нейрошунт. Вiн же дозволяв в певних межах взаємодiяти iз ще не включеними в колонiю нанiтами.
  А от звiдки у людей з'явилися лицарi та лiтаюча технiка, Гулд не знав. Вiн вважав, що цивiлiзацiя навколо нього знаходиться десь на рiвнi античного перiоду. Замкнений у своїй неприступнiй фортецi, вiн навiть не пiдозрював, що аборигени знають про повiтроплавання, займаються селекцiєю корисних рослин та тварин, i вже дiйшли до полiтики стримування. Всi, кого вiн бачив, були одягнутi й оснащенi дуже примiтивно, та й поводилися зовсiм не цивiлiзовано. Грабунок, убивства, iнодi навiть канiбалiзм... Ось таких Нейтан час вiд часу впускав у пiдземнi комунiкацiї, аби потiм проводити над ними експерименти. Я тодi на це увагу не звернув, але увесь бiльш-менш придатний для iснування пiдземний простiр був подiлений на кiлька зон, в кожнiй з яких проживало одне плем'я. Перейти iз однiєї в iншу заважала автоматика, та й самi морлоки, iз деякою допомогою Нейтана, ревно захищали свою територiю, що я й вiдчув на власнiй шкурi.
  Нi його, нi мене не цiкавило, як вони умудряються виживати в таких екстремальних умовах. Набагато бiльше нас хвилювало одне поселення на межi видимостi. За словами Чiко, моєї багатостраждальної супутницi, саме туди її заманили культисти. Ранiше Нейт не звертав уваги на те, що вiдбувається на такiй вiддалi вiд нього. Ну проводять варвари якiсь свої обряди, i що з того? На Мертвих землях постiйно щось вiдбувається, i такими витiвками нiкого не здивуєш. А от те, що вони умудрилися знайти закономiрнiсть мiж проникненням в комплекс людей i частотою викидiв, уже насторожувало. Бiльше того, ми знайшли докази, що морлоки i цi окультисти разом забезпечували установку мiнiмумом вiдносно чистої бiомаси, навiть не знаючи про iснування один одного. Або знаючи, i приховуючи це. Елої, так ми за аналогiєю стали називати цю нову групу, заманювали до себе людей iз бiдних на ефiр регiонiв i заражали їх спорами. Всiх, у кого була позитивна реакцiя, вони приносили в жертву, скидаючи в транспортну магiстраль, звiдки їх виловлювали морлоки i доставляли до мiсця призначення. Якщо ж реакцiї не було, то ножем по горлянцi, i кидали туди ж - на корм морлокам.
  З ними вирiшили не поспiшати. Слiд було розiбратися, хто вони насправдi такi, i хто з ними зв'язаний. Не може бути такого, щоб вони усю цю схему реалiзували самi. Оскiльки знаходилися вони все ж в межах видимостi систем, то операцiю доручили Архiтектору. Через кiлька днiв вiн зможе розгорнути виробництво власних дронiв, якi вiзьмуть на себе не тiльки охорону комплексу, а й догляд за ним. Ну а далi, якщо не наламає дров, то й повнiстю замiнить на посту Нейтана. Для мене це добре, бо я отримаю повний доступ до усiх систем, як i планував ранiше, а Гулд нарештi зможе покинути свою в'язницю i погуляти свiтом, нехай i в такому обмеженому виглядi. Цiкаво, йому сподобається тiло Дредноута iз Warhammer 40000? Хм, що за єресь менi в голову лiзе?
  - Я так розумiю, координати лiгвищ цефiв ти не знаєш?
  - Якби знав - давно напав би. Ти не уявляєш, на що я готовий був наважитися, аби не збожеволiти вiд нудьги.
  - Нападати? Iз цим? - поцiкавився Сайкс, покрутивши в руках наскрiзь iржавий автомат iз роду Калашникових. - Таке аборигени навiть в музей не вiзьмуть.
  - Подумати тiльки, у них вже є музеї... - зiтхнув Гулд, покрутивши в повiтрi куцими щупальцями, якими пiлот лiтуна мав завантажувати боєприпаси на борт. - Ну а що менi було робити? Я ж реально подумав, що Барнс зараз вбивати мене буде.
  - Барнс? А вiн тут до чого?
  - Так вiн же з цефами, е-е-е... - завис наш розумник. - А ти тодi хто?
  Ми з Психом переглянулися. Те, що кожен iз нас зрозумiв ще пiд час першого прослуховування його iсторiї, Нейтан усвiдомив лише зараз.
  - Я - Пророк. Розум, честь та совiсть в одному нанокостюмi. Але це не точно. А Лоуренс Барнс - один iз моїх носiїв. I вiн допомагав Нейтану вибиратися...
  - Неможливо! Костюм не може працювати без пiлота, - чоловiк, здається, зi сказаного почув лише кiлька слiв, - Нанiтам потрiбен носiй. Середовище iснування. Хм... Костюм нестандартний. Не серiйний. Деталi Н-2? Де маркування? Де клеймо? Хто створив? - раптом його очi зробилися квадратнi, а до розуму нарештi дiйшов увесь сенс почутого. - Барнс? Я з ним навiть не був знайомий. А ти? Хто ти?! Нi, не так... ЩО ти таке?!
  - А це, мiй дорогенький, уже зовсiм iнша iсторiя...
  
  ***
  
  Дагмайєр iз самого ранку вiдчував себе недобре. Не тому, що органiзм бунтував, хоча i це також. Дивне передчуття неприємностей нiяк не давало йому спокою. Щоб заспокоїтися, Маст оглянув усi пости, вiдвiдав штаб, перевiрив ангари... Як давно вже вiн тут? Декаду? Мiсяць? Час повзе, як черепаха. Ще й Доул кудись зникла. Кляте дiвчисько вмiє зiпсувати настрiй, наробити збиткiв, а потiм сховатися так, нiби її тут нiколи й не було. Ранiше вiн її ненавидiв. Зараз же... Зараз теж ненавидить, але без неї тут вiд нудьги просто здохнути можна.
  Кажуть, що вiчно можна дивитися на три речi: як горить вогонь, як тече вода, i як iншi працюють. Так от - маячня усе це! На третiй день навiть заклятий лiнивець на стiну полiзе. В шахту йому бiльше доступу немає, в пiдземелля не пустить уже Емерi, не зважаючи нi на якi накази, а все iнше не доступно за станом здоров'я. Добре, що не доводиться в палатi лежати.
  Зараз вiн спостерiгав за тим, як чергова змiна виходить iз проклятого пiдземелля. Як тiльки закiнчилася процедура дегазацiї, люди вивалилися на вулицю i зiрвали iз себе дихальнi апарати. Запаси повiтря i так були майже на нулi, а доводилося ще й чекати, поки тебе очистять вiд тiєї гидоти, якою були заповненi тунелi. Дехто втрачав свiдомiсть за хвилину до виходу, i його доводилося тягнути на собi.
  Невидимий газ, яким був наповнений комплекс, не призводив до смертi одразу. Спершу вiдчувається млявiсть та легка слабкiсть, як пiсля довгого сну. Потiм тобi здається, що усе тiло затерпло. Чутливiсть поступово зникає, а руки й ноги починають тремтiти. В якийсь момент ти втрачаєш контроль i падаєш. А далi все залежить вiд того, чи встигнуть тобi надати допомогу. Якщо товаришi поспiшать, то можна обiйтися порушеною координацiєю рухiв. Якщо ж вони запiзняться - тупо не зможеш дихати. Найманий цiлитель запевнив, що так працює дим вiд зiлля 'сонного равлика'. Найманi убивцi рiдко використовують цю отруту, адже для її приготування потрiбно зiбрати багато першосортних складових. Зате на тiлi не залишається слiдiв, i можна оголосити, що жертва померла власною смертю. Особливо, якщо труїти невеликими дозами, щоб усi бачили поступове погiршення здоров'я. I тут виникає питання: звiдки могло взятися стiльки трав, щоб цього диму вистачило на усе пiдземелля? Добре, що клятi комахи завалили усi вентиляцiйнi канали, iнакше б на поверхнi теж усi повиздихували.
  I якби ж газ був єдиною проблемою! Окрiм нього в пiдземеллi на людей чекали найрiзноманiтнiшi пастки, перекритi проходи, дуже нервуючi фрази iз гучномовцiв i найголовнiше - турелi. Клятi механiзми любили визирнути iз найнесподiванiшого мiсця й всадити в необережного гостя кiлька отруєних куль. I хоч пересувалися вони дуже повiльно i гучно, їхнiй величезний боєзапас змушував людей сидiти в укриттi, доки iнша турель обходит ззаду. Розбити їх вручну було надзвичайно складно. При найменшiй загрозi вони закривалися у своєму бiлому елiпсоподiбному корпусi й тупо перечiкували, коли суперник вiдiйде. Iнколи вибухали, якщо поруч було багато людей. Двiчi плювалися вогнем. Один раз кидалися гранатами. Померти можна навiть вiд випадкового дотику до них. При чому миттєво, i нiякий захисний костюм не допоможе.
  Трохи легше стало, коли привезли вибухiвку. Вдалося пробити майже прямий прохiд до самiсiнького входу в Бункер. Довелося навiть замурувати кiлька примiщень, щоб звiдти не лiзла механiчна погань. Зрозумiвши, що рано чи пiзно люди все ж дiйдуть до своєї цiлi, машини обвалили останнiй вiдрiзок шляху, розчищенням якого вони й займаються понинi. Викопали вже чотири тiла iз попереднiх команд.
  Буе-е-е!
  Маст зiгнувся, звiльняючи шлунок вiд снiданку. Зi здоров'ям останнiм часом були серйознi проблеми. Постiйнi головнi болi, запаморочення, висока температура та розлади травлення стали постiйним супутником Дагмайєра-молодшого. Такi ж симптоми потроху проявлялися i у всiх iнших учасникiв розкопок, що бодай кiлька разiв спускалися в шахту. Спершу подумали, що це якась iнфекцiя чи отрута, як у катакомбах. Роботи призупинили, а щоб не пiднiмалася панiка - усi команди переформували заново. Не вистачало тiльки слухiв про якесь древнє прокляття, чи ще щось. Запрошенi цiлителi та ще парочка спецiалiстiв з iншої сфери обнюхали все i в один голос заявили, що нiякої зарази нi в повiтрi, нi у водi, нi на поверхнях шахти вони не знайшли. I все одно люди хворiли. Довелося наймати нових робiтникiв i продовжувати роботу в прискореному темпi, щоб надолужити втрачений час.
  Служниця простягнула пляшку iз водою, але хлопець тiльки вiдмахнувся. Краще б вина принесла. Тим бiльше, що одна iз найнятих археологiв прямо заявляла, що воно допомагає краще за усiлякi трави чи мiкстури. А ось, до речi, i сама вона - вилiзає iз оббитого щiльною тканиною обладунку. I як тiльки вона в таку спеку може годинами в ньому сидiти? I не просто сидiти, а ще й активно тероризувати усiх присутнiх. I навiщо вiн тiльки дав їй карт-бланш на залучення всiх i всього для досягнення мети? Робота i так стоїть, а тут ще й вона зi своїми вимогами. Бiльше людей, почекати результатiв... Тьху!
  - Пане Маст! - одразу ж махнула та своєму роботодавцю, як тiльки покинула нутро механiзму.
  Невисока, зморшкувата, iз майже повнiстю лисою головою жiнка одразу справляла неприємне враження. I не тiльки своїм характером, через який половина персоналу бажає потиснути їй горло, а й своєю зовнiшнiстю. Здавалося, що вона тривалий час хворiла, i тiльки нещодавно знову стала на ноги. Будучи не набагато старшою за своїх асистенток, вона виглядала древнiшою за церковнi храми. По iменi до неї зверталися тiльки її колеги. Сам же Маст не те що вимовити - навiть запам'ятати його не змiг. Та й археологом її називати неправильно. Правильнiше сказати - чорним археологом. А це така братiя, що поєднує в собi цiлий спектр рiзних, часом абсолютно, на перший погляд, не пов'язаних мiж собою професiй.
  - Маєте чим похвалитися?
  - Звiсно маю! Можу навiть показати! Наодинцi... - пiдморгнула вона йому, вiд чого один iз найближчих працiвникiв аж смикнувся, а сам Дагмайєр мусив вiдвернутися, щоб не бачити цього маслянистого погляду. - А щодо результатiв - ми тiльки-но закiнчили встановлювати обладнання! Щоб дослiдити такий великий об'єкт, знадобиться багато часу...
  - Ваша задача - витягнути Артефакт, а не дослiджувати його.
  - Артефакт - дуже широке поняття. Нам невiдомi нi будова цього об'єкта, нi його призначення, нi навiть матерiали, з яких вiн створений. Потрiбно зрозумiти, з чим ми маємо справу, перш нiж продовжувати. Демони його знають, що вiн може утнути, якщо ми щось зробимо не так.
  - Просто дайте чiтку вiдповiдь: ви можете його звiльнити його?
  - Я краще покажу. Наодинцi, ха-ха-ха!
  Археолог скинула iз себе останнiй елемент екiпiрування й поспiшила до вiдведеного для неї та її команди маєтку. Важко зiтхнувши, Маст поплентався слiдом за нею. Тут колись проживала голова учнiвської ради - Лiтiя Поучан. Ця дiвка йому вiдверто не подобалася. Постiйно вдавала iз себе бозна-що, хоча сама вийшла iз плебсу. Нестерпна формалiстка iз манiєю контролювати кожен подих усiх оточуючих. На будь-яке порушення вона одразу ж складала протокол, через який потiм виникала купа проблем. Тим приємнiше було спостерiгати, як науковцi переводять цю картотеку на робочi записки, клаптi яких були скрiзь: на пiдлозi, налiпленi на столах, стiнах, iнколи навiть звисали зi стелi... Одним словом - хаос.
  Пiдiйшовши до столу, жiнка швиденько поставила проектор i по черзi почала вставляти туди фотопластинки.
  - Проблема в тому, що звiльняти Артефакт не потрiбно. Фiзично його там взагалi нiщо не тримає. Тi опори, на якi, ми так вважали, вiн спирається, насправдi не здатнi витримати його масу. Бiльше того, вони його взагалi не торкаються, хоча й стоять надзвичайно близько. Якщо у вас достатньо здоров'я i бажання, то можете спуститися туди, i просунути мiж ними лист паперу. Артефакт просто висить в повiтрi. Його можна трiшки зрушити з мiсця, але чим далi, тим бiльше зусиль доведеться прикласти. Як тiльки ви зупинитеся вiн одразу ж повернеться назад. Єдине, що пов'язує його iз шахтою, це так звана Пуповина, - палець вперся в один iз елементiв проекцiї, змусивши той на секунду розпливтися, - велика кiлькiсть кабелiв, що виходять з-пiд бронi Артефакта, сплiтаються воєдино, i входять в стiну шахти. Тiльки на вiдмiну вiд природного аналога, тут енергiя навпаки - вiдбирається.
  - Виходить, що у нас пiд ногами просто велетенський генератор, з якого Церква качає енергiю?
  - Сумнiваюсь. Для таких пристроїв нехарактерна осьова симетрiя. Я вважаю, що у нього зовсiм iнша функцiя. А щодо енергiї... Ви бачили те камiння й пiсок, якими вкрите дно шахти? Ми з'ясували, що це меланхолiтова руда. Якщо взяти брусок цього проклятого металу, i потримати його над запечатаною фотопластинкою, то вона почне псуватися. Те ж саме вiдбувається i з нашим тiлом. Зразки, взятi iз рiзної глибини вказують, що його постiйно пiдсипали. Востаннє - не бiльше року тому. Я вважаю, що саме цей пiсок i є джерелом енергiї для Артефакта. Розумiєте, - зображення знову змiнилося, демонструючи якусь таблицю, - ця меланхолiтова руда не природного похождення. Вона штучно збагачена. В такiй кiлькостi там усе повинно було розплавитися, а на дiлi ж ми маємо лише тепленький пiсок i дуже холодний Артефакт. I це ненормально. Меланхолiт i досi активний, iнакше б нашi фотопластинки не псувалися ще при наближеннi до шахти, ваш персонал не страждав би вiд недомагання, а ви - вiд постiйного розладу шлунку.
  - Хто вам сказав? - Маст нахмурився, адже про свiй стан здоров'я наказав мовчати, щоб не пiдривати авторитет.
  - Особистий досвiд, - махнула рукою археолог, iгноруючи незадоволення свого роботодавця. - Чи ви думаєте у мене вiд природи така зачiска?
  Хлопець здригнувся, уявивши, як вигладатиме сам, коли втратить волосся.
  - Коли це почнеться?
  - А богиня його знає! Може через декаду, а може i впродовж кiлькох рокiв. - жiнка розвеселилася, погладжуючи свою лису голову. - Зате iз лупою бiльше проблем не буде! Ха-ха-ха!
  Маст скрипнув зубами вiд злостi. Тiльки багаторiчний досвiд дозволив йому не дати емоцiям вiдобразитися на обличчi.
  - Що станеться, якщо вiдрiзати Пуповину?
  - Що завгодно. Артефакт може як просто впасти вниз, так i полетiти в будь-якому довiльному напрямку. А може i утнути щось таке, про що ми навiть не здогадуємося. Варiантiв безлiч.
  Насправдi їх було значно менше, нiж описувала археолог. Один iз них на собi вiдчув Вавилон, коли ця штуковина на проморозила його днище кiлька метрiв вглибину. Мобiльний форт i досi стоїть в очiкуваннi, доки крига скресне, i можна буде розпочати ремонт. Добре, що хоч не розбився. А ще й диверсiя вiд церковникiв... Стiльки факторiв, що аж голова йде обертом. Чи це не вiд розумової дiяльностi?
  - I саме тому ми повиннi дiзнатися, що знаходиться на iншому кiнцi Пуповини. Я майже впевнена, що вона йде в Бункер, - жiнка спробувала витерти спiтнiле обличчя хусточкою, але тiльки розмазала пил по щоках. - Це не просто купа камiння й металу. Це дуже складний механiзм. За всю iсторiю археологiї вдалося знайти лише кiлька робочих артефактiв, i кожен iз них мав дуже складну будову. Цей же не просто найбiльший i найдревнiший iз вiдомих - навiть без аналiзiв я можу стверджувати, що вiн старший за усю нашу цивiлiзацiю. Головне - вiн все ще функцiонує! Бiльше того - вiн реагує на нашi дiї! Коли ми проникнемо всередину...
  - У нас немає на це часу! Ми повиннi дiстати його, доки Церква не повернулася з новими силами. Ви не гiрше за мене знаєте, як вони пiдтримують власну монополiю. Пам'ятаєте справу Тадошi? Вони вирiзали цiлий клан за те, що тi придумали вакцину вiд водобоязнi. Про ту ж Шеклi Хару, Марiонi Томах, Сару Маонi та iнших аматорiв вiд науки, чиї смертi навiть не розслiдували, я взагалi мовчу. А скiльки iще таких винахiдникiв вони викрали та вбили, щоб зупинити прогрес? Зараз в наших руках джерело технологiй, на вiдтворення яких власними силами нам знадобляться столiття. Гадаєте Церква дасть нам стiльки часу?
  Археолог задумалася, а Дагмайєр видихнув iз полегшенням. Риторику вiн нiколи не прогулював, але спiлкуватися iз людьми високих матерiй все одно було складно. Надто сильно їхнє мислення вiдрiзнялося вiд знатi та простолюдинiв. Часом навiть здавалося, що вони живуть у власному свiтi, який iз реальним не має нiчого спiльного. Здебiльшого наївнi як дiти, а iнколи впертiшi за риночного мiняйлу. Таких тiльки на iнтерес чи iдею i можна взяти. Ця ж дослiдниця, навiть на грошi може начхати, якщо вважатиме, що поставлена мета надто сильно вiдрiзняється вiд її власної. I не безпiдставно. Iнвесторiв для її дослiджень завжди вистачало. Дивно, що церковники досi її не завербували. Хоча, судячи з того, що вона одразу повiрила в розказане, iз цивiлiзованим свiтом археолог контактувала украй рiдко. I буде дуже добре, якщо пiсля завершення цiєї епопеї вона взагалi зникне. Хоча непогано було б спершу дiзнатися, що ця штука взагалi повинна робити, i якi плани на неї має батько.
  Не збираючись давати жiнцi час на роздуми, вiн вiдiйшов до одного зi стендiв. Всерединi на пiдвiсi iз шкiряних ременiв висiв трикутний предмет. Це бiльше походило на футляр, нiби складений iз чорних шестикутних фрагментiв. По периметру тягнулася заокруглена рамка iз якогось гладкого сiрого матерiалу. В центрi вiн переходив у продовгуватий отвiр iз виточками, за якi так i хотiлося взятися рукою, а в невеликому заглибленнi поруч виднiлося щось схоже на замок. З двох бокiв у предмет впиралися а мiднi стрижнi, кiнчики яких зникали в ледь помiтних виїмках на корпусi
  - Що зi зразком? - запитав вiн, помiтивши ледь помiтне свiтiння, що пробивалося з-помiж шестикутних плиточок предмета.
  - Приблизнi параметри енергiї для живлення ми визначили. Для уточнення потрiбнi випробування, - i замовкла, очiкуючи вiдповiдi.
  - У вас є мiй дозвiл. Коли будете починати?
  - Як тiльки пiдготуємо стрiльбище. Хвилин через двадцять, не бiльше.
  - Я хочу це бачити, - несподiвано заявив вiн, подумавши, що це непоганий спосiб розвiяти нудьгу.
  - Навряд чи результати вас вразять. За моїми пiдрахунками сила пострiлу тут приблизно така ж, як i в дитячого лука.
  - Значить ви щось впустили! - гаркнув на жiнку Дагмайєр, - Iз такої штуки розстрiляли половину наших повiтряних сил. На межi видимостi, по одному пострiлу на кожного! - Маст iще хотiв щось сказати, але побачив як Емерi, подає йому умовний знак, що з ним хочуть зв'язатися. - Я повернуся через пiвгодини i хочу бачити результат. Готуйтеся до своїх тестiв.
  Дагмайєр вдоволено помiтив, як вiд останнього слова жiнка смикнулася. Так їй i треба! Треба буде потiм, коли Артефакт пiднiмуть, вiдправити її у пiдземелля. Тiльки вже без охорони. Нехай сама побуде пiддослiдною. Хоча нi, не варто. Бо ще змовляться iз тiєю залiзякою.
  Трохи заспокоївшись, Маст поспiшив покинути цю божевiльну обитель науки i поспiшив у штаб, розгорнутий у адмiнiстративному крилi. Там на нього чекав вiдкритий канал зв'язку. На розмову його могли викликати лише двоє абонентiв. Батько, який вiдправився на полювання за обладунками Древнього, i до зв'язку доступу не має. Другий же...
  В кабiнетi, який ранiше займала Директриса, його уже чекав проектор, до якого спецiалiсти пiдключали вiдповiдне обладнання. Головна iз спецiалiстiв стала за пульт i тiльки переконавшись, що усе готово до роботи, кивнула Дагмайєру. Той одразу ж увiмкнув зв'язок. 'Ось воно!', - подумав хлопець, напружуючись в очiкуваннi проблем. В повiтрi з'явилася анiмована емблема - вiнок iз кiлькох лаврових гiлок навколо язикiв полум'я. Судячи по тому, як обертаються рiзнi її елементи, говоритиме з ним сам глава Ордену.
  Орден - таємна органiзацiя, про яку вiдомо лише те, що вони iснують, i заради власних цiлей готовi на будь-що. Можуть як роздавати милостиню в бiдняцьких кварталах, так i органiзовувати теракти iз масовими смертями. За багато рокiв жодного iз його членiв живцем взяти не вдалося. Бiльше того, навiть упiзнати трупи було неможливо - маски, в яких вони ходять на мiсiї, мають дуже погану звичку - вибухати. До них навiть свою людину заслати не вийде. Вони просто приходять до тих, кого самi обирають. А якщо спробуєш розказати про них... Маст колись спробував використати Орден у власних iнтересах, пiсля чого надовго став посмiховиськом для усiєї столичної знатi. Батько ж, коли зажадав пояснень, довго лаявся. Що було далi, Маст не запам'ятав. Просто прокинувся на наступний день iз абсолютно пустою головою без спогадiв за минулу добу. Якщо зiбрати усi вiдомi йому факти, то виходило, що мiж Бахареном та Орденом iснує домовленiсть, деталi якої йому пояснювати нiхто не поспiшав.
  З того моменту минуло кiлька рокiв. Його статус в Орденi значно вирiс, i в той же час акцiй, до яких його долучали, стало значно менше. Поступово Маст зрозумiв, як треба дiяти, i почав вербувати прибiчникiв вже зi складу самої органiзацiї. Зазвичай це були рядовi виконавцi, єдиним достоїнством яких був доступ до унiкального обладнання, дiстати яке власними силами було дуже складно. Старший Дагмайєр якось зумiв органiзувати все так, щоб у столицi почалася шпигунська iстерiя. Затiяна батьком опричнина вимела зi столицi усiх, хто мiг би складати небезпеку для їхнього роду. Тi ж, хто залишався, були або пiдлабузниками, яких i вдавити не шкода, або мали покровителiв, вирахувати яких було значно простiше, нiж ганятися за привидами. В таких умовах Маст залишився єдиним агентом Ордену в столицi, чий ранг дозволяв брати пiд контроль оперативнi групи.
  Все йшло прекрасно. I тут раптом виявляється, що призваний Орденом воїн - один iз Древнiх. Дагмайєру довелося термiново затирати усi його слiди, щоб Церква не дiзналася про нього надто багато. Добре, що Лашура теж не хотiла дiлитися новою iграшкою, iнакше б його одразу оголосили Посвяченим, i поставили на службу Церквi. I бiй за Академiю обiйшовся би значно дорожче. Не кажучи вже про те, якi аргументи вiн приховував за пазухою. I тут виникає питання: чи знав Орден, кого призвав? I якщо знав, то на що розраховував?
  - Слухаю, - вiдповiв вiн, набиваючи одночасно вiдповiдний ритм бiля розмовної мембрани, щоб його впiзнали.
  - Це ми тебе слухаємо, дорогий ти наш! - озвався з того боку молодий чоловiчий голос, а центр емблеми почав спалахувати в такт словам. - Настiльки дорогий, що твоїми витiвками можна розорити не одне кишенькове королiвство.
  - Ви про що? - насторожився Дагмайєр.
  - Про те, що твiй призовник влаштував на сходi континенту.
  - Мiй? - нiби це вiн був iнiцiатором призову. - Я вже повiдомляв, що вiн перейшов пiд крило Лашури...
  - Яка зараз сидить у столицi, i виганяє усiх послiв пiдряд! - голос став роздратованим, а з емблеми зникло одразу кiлька листочкiв. - Ти гарантував, що королева зникне з полiтичної арени, а що ми отримали натомiсть? Шатерей все бiльше озброюється, а торговi договори розриваються. Тож розкажи нам, чим ти там насправдi займаєшся?
  - Королева скоро вiдiйде вiд справ. Я працюю над цим. Не хвилюйтеся.
  - Ми хвилюємося, Маст. Так влаштований Орден. I наша головна проблема - ненадiйнi люди, - на емблемi залишився лише вогонь. - Зроби нам усiм послугу - не будь ненадiйним. Ми чекємо вiд тебе хороших новин.
  Зв'язок обiрвався, а проектор наостанок блимнув, випалюючи i власну оптику, i пiдключене до нього обладнання. Чутлива технiка не витримала такого знущання й з усiх її щiлин почав сочитися смердючий сизий дим. Спецiалiстам довелося термiново виносити залишки апаратури на вулицю. Як i минулого разу, результати були невтiшними. Точно вдалося розпiзнати лише ретранслятор префектури Кашима, ну а далi сигнал мiг iти з будь-якого iз сусiднiх районiв. I звiдки вони знають, що вiн хоче вiдслiдкувати сигнал? Iз iншими апаратами, якими вiн користувався проїздом, такого не трапляється. Певно якось умiють помiчати пошук. Було б iнакше, вiн би їх давно вирахував, знищив, а потiм увесь Орден танцював би пiд його музику. Добре, що хоч голос вдалося записати без перешкод. I навiщо батьковi знадобився цей запис?
  Сховавши в кишеню цилiндр фонографа, Маст вийшов на вулицю. Передчуття не справдилося, i легше не стало. Все, що можна було, вiн вже зробив. Залишається тiльки сидiти й чекати.
  Ось i стрiльбище, на якому мають проводитися випробування. Не доходячи до нього кiлька десяткiв крокiв Маст зупинився. Щось не давало йому спокою. Вирiшивши перестрахуватися, вiн послав свою служницю за церковними щитами, кiлька комплектiв яких вдалося вiдiбрати у святош. Хоча якi вони до демонiв святошi? Немає в них нiчого святого - такi ж тварюки, як i усi навколо. Те, що вони живуть в целiбатi, моляться й дотримуються якогось особливого розпорядку дня - не робить їх особливими. В армiї солдати роблять те ж сааме. Може справа у дружньому колективi? Та нi, усi цi їхнi 'браття' та 'сестри' є лише формою звертання один до одного. Особистi чесноти? Це взагалi несерйозно. Щоб бути особливим, потрiбно бути кращим за iнших. Єдине, що у Церкви було кращим - зброя. I що, допомогла вона їм? От i виходить, що святими вони бути не можуть. Цiкаво, якби з такою промовою зараз, коли Церква ослабла, виступити на центральнiй площi якогось великого мiста - глашатая оголосять єретиком, чи все ж послухають?
  Емерi повернулася, простягнувши хазяїну широкий ремiнь iз нашитими на нього металевими дисками. Взагалi то повноцiнний щит бiльше нагадує упряж, але його потрiбно одягати на спецiальний одяг. Цей же можна носити iз тим, що є. Розплатою за зручнiсть стала менша потужнiсть. Натягнувши його на себе, Маст все ж вийшов на вогневий рубiж, де науковцi вже закiнчували приготування. Парочка слуг принесла той-самий стенд iз вiдданим на розтерзання зразком чужих технологiй. Обережно вийнявши його iз пiдвiски, головна дослiдниця кiлькома вправними рухами вiдкинула кришку й витягнула зсередини чорний... Напевно це все ж пiстоль. Дивний, увесь нiби обтесаний, без жодної дерев'яної деталi. На вiдмiну вiд свого вмiстища, його поверхня була гладенькою, матовою, iз абсолютно рiвними гранями. Здалеку могло здатися, що це химерно вирiзаний шматок антрациту. Тiльки руки пiсля нього були абсолютно чистими, тримати можна було навiть не стискаючи пальцiв, а поверхня рукiв'я нiби сама чiплялася за шкiру. Дуже дивне, i навiть неприємне вiдчуття.
  Встановивши пiстоль у спецiальний зажим, до його рукiв'я пiдвели тi ж самi два мiдних штиря, дроти вiд яких тягнулися до великого ящика на землi. Поклацавши чимось на його поверхнi, науковиця швиденько покинула мiсце випробувань.
  - Отже, випробування енергетичного пiстоля. Кулi стандартнi, склянi, номер чотири. Стрiльба на вiдстань десяти крокiв. Починаємо iз енергiї однiєї оцтової банки. Увага! Три... Два... Один...
  Бац!
  Пiстоль зовсiм тихо клацнув, а в мiшенi з'явився слiд вiд влучання.
  - Добре. Кучнiсть середня, як для такого короткого ствола. Вiдхилення в три пальцi. Сила пострiлу... Недостатня. Тахо, пiдключiть другу банку.
  - Нову кулю не заряджаєте?
  - Там всерединi уже десяток. Для пострiлу достатньо лише подавати енергiю i тиснути на спуск. Увага! Другий пострiл через три... Два... Один...
  Дзинь!
  - Вже краще. Кучнiсть зросла до двох пальцiв. Вiдхилення мiшенi...
  - Пане Дагмайєр. Може не варто було вiддавати їм такий цiнний предмет? - Емерi нахилилася до хазяїна, пiдозрiло поглядаючи на науковцiв.
  - Для нас вiн цiнностi не має. Ця зброя працює лише в руках Древнiх. Навiть якщо ми не можемо вiдтворити її, то принаймнi повиннi знати, як вiд неї захиститися.
  Слухаючи, як жiнка надиктовує новi результати, Маст зробив кiлька крокiв убiк, щоб мати кращий ракурс. Вiн хотiв побачити, як вiдбувається пострiл. Пiзнiше вiн не раз питав себе, що змусило його змiнити свою позицiю.
  - Увага! Четвертий пострiл через три... Два... Один...
  - Surprise Motherfucker!
  Усi обернулися на звук. Високий, чорношкiрий, мускулистий чоловiк iз закривавленим молотком в руцi наближався до науковцiв. Тi мимоволi вiдступили назад. В той же момент залишений без нагляду футляр за їхнiми спинами почав почав роздуватися, а з усiх його щiлин вирвалося бiле сяйво. Хтось вхопив Маста за пояс i потягнув назад, кидаючи на землю. Уже падаючи вiн помiтив, що незнайомець iде в повiтрi. 'Iлюзiя', - подумав хлопець, а потiм Емерi накрила його собою i...
  Сильний удар пройшовся по всьому його тiлу. Неначе з великої висоти у воду стрибнув. Спершу болю не було, тiльки в очах все розпливалося. Всерединi все гудiло. I тиша, абсолютна тиша навколо.
  Поруч заворушилася служниця. Намагається схопитися за голову, але по дорозi її лiкоть б'є хлопця по обличчю. Викотившись з-пiд дезорiєнтованої дiвчини, Маст подивився на мiсце вибуху. Мутне повiтря смердiло розпеченим металом i чимось солодкуватим. Все було потрощено. Поруч розгорався один iз ящикiв з реактивами. Ноги постiйно за щось чiплялися, нiби йдеш у полi, по стернi. Злощасний стенд просто засiяв усе навколо своїми осколками. Самої зброї теж не було. Мабуть вiдкинуло ударною хвилею. Хоча... Пiдiйшовши ближче, Дагмайєр як сомнамбула нахилився i пiдняв одну iз деталей. Затворна рамка iз чавканням вийшла з багнюки. 'I звiдки тут багнюка?' - подумав вiн. На внутрiшньому боцi виднiвся напис. Зiтерши пальцем бруд, хлопець зумiв розiбрати: 'Я вас попереджав...' На мить зiр став чiтким i хлопця дiйшло, що вiн стоїть над тiлом помiчницi археолога. Тiєї-самої, що пiдключала пiстоль до джерела енергiї, i якiй вибухом увiгнало деталь прямо в голову. А на пальцях у нього не бруд, а роздавлене око. Чуже. Iще тепле. I липке...
  Навколо бiгали люди, цiлителi, хтось гасив полум'я. А оглушений хлопець блював жовчю.
  Передчуття його не пiдвело - цей день i багато наступних дiйсно будуть неприємними.
  
  ***
  
  Новенький трупер завис у повiтрi, витягнувшись на подобi кальмара. Голова дивиться прямо вперед, кiнцiвки витягнутi далеко назад, сервiснi манiпулятори мiцно притиснутi до корпуса. Поруч iз ним висiли iще кiлька однотипних машин але, на вiдмiну вiд свого сусiда, вони iще не пройшли необхiднi тести. Поворушивши усiма можливими шарнiрами, трупер, наче справжнiй кальмар, широко розставив щупальця у всi боки й рiзко змахнув ними, обдавши глядачiв легким поривом вiтру. Його тiло повiльно попливло до виходу iз примiщення. Такими темпами хвилини за двi-три вiн зустрiнеться зi стiною, ну а далi в нього вже буде надiйна точка опори i, наче м'ячик-стрибунець, вiн помчить тунелями пiдземного комплексу туди, де в ньому буде потреба. Спостерiгаючи за тим, як звiльнене мiсце займає наступний дрон, Гулд важко зiтхнув. Вiн стiльки рокiв мрiяв про момент, коли отримає власних механiчних помiчникiв, власну армiю! А тепер, коли мрiя здiйснилася, йому доводиться покидати своє лiгво. З iншого боку - можливiсть вирватися iз полону саркофагу. Досi це вважалося можливим тiльки для носiїв костюмiв.
  Вхопивши одного iз роботiв за 'шию', Нейтан уважно оглянув машину з усiх бокiв. Трупер одразу ж активувався i в свою чергу активно сканував органiка перед собою. Вiд того, як механiзм iнодi викручував свою 'голову' в спробах пiдiбрати найкращий ракурс, у Гулда самого заболiла шия, i вiн вiдпустив трупера у вiльне плавання. Опинившись на волi, механiзм дочекався свого пiдльоту до найближчої поверхнi, закрiпився на нiй i продовжив дiагностику.
  - Отже, пiдiб'ємо пiдсумки... Вiн - живий i розумний нанокостюм. Ти - король ельфiв. Ви обидва - останнi живi члени групи Хижак. Барнс не перейшов на бiк цефiв, їхнього вожака ви завалили, i все це сталося в паралельнiй реальностi. Я нiчого не пропустив?
  - Ми прибули сюди через мiжпланетний портал, - хихикнув Сайкс, синхронiзуючи своє обертання й зближаючись iз об'єктом.
  - Ти знущаєшся надi мною?!
  - Ага-а-а-м! - пiдтвердив Псих, упiймавши зубами останнiй горiшок iз необережно розкритої у невагомостi торбинки сухого пайка.
  - Як я маю повiрити в цю маячню?!
  - На себе подивися: тисячолiтнiй старець, вмурований в iнопланетну машину, що вдає iз себе божество, та ще й жiночого роду.
  Тут Нейтану крити було нiчим. А все тому, що вiн свого часу був дещо наївним.
  В процесi свого життя-небуття Гулд зумiв пiдключитися до кiлькох форпостiв прибульцiв. Там виявилися кiлька десяткiв Крикунiв. Не придумавши нiчого кращого, вiн вирiшив використати їх як розвiдникiв. Ну i вiдправив на патрулювання територiї. В теорiї вони повиннi були на дистанцiйному керуваннi або автоматично, це вже як вийде, патрулювати заданi регiони i передавати зiбрану iнформацiю. Зi зрозумiлих причин усю повноту переданих пакетiв людина сприйняти не могла. От i виходило, що кiлька сотень рокiв пiдряд Крикуни вибиралися на поверхню i проходили вказаний маршрут. Нейтан дивився, як вони добираються до вказаної точки, не помiчав у процесi нiчого цiкавого, пiсля чого наказував машинi повернутися на базу, а собi вмикав режим сну. Для нього час нiчого не значив. А от нащадки тих, хто пережив крах цивiлiзацiї, все ще пам'ятали демонiв, що продовжують виходити з-пiд землi в пошуках нових жертв. Вони зрозумiли, що машина завжди доходить до якогось мiсця, здебiльшого узвищщя, звiдки все добре видно, а потiм повертається назад тим же маршрутом. Навiть навчилися приблизно вираховувати дату кожного нового Пришестя. I ось настав момент, коли вони зiбралися разом, i влаштували Крикуну пастку на зворотньому шляху - тупо викопали величезну вовчу яму, ще й камiнням зверху додали. Напевно радостi були повнi штани.
  Через кiлька рокiв ситуацiя повторилася. Потiм ще раз. А потiм черговий Крикун вивернувся, розiбрався в чiм справа, знайшов винуватих i вiдкрив вогонь у вiдповiдь на агресiю. I не просто розстрiляв туземцiв, а простежив їхнiй шлях до найближчого поселення. Звiдти пiшов до наступного, ну а далi почався шухер. Люди побачили, що йде бiда, i почали розбiгатися хто-куди. Дехто тiкати не став i почав органiзовувати опiр. Крикун же покликав власних друзiв, i разом вони очистили прилеглу територiю вiд стороннiх суб'єктiв. Там i ранiше нiхто селитися не хотiв, а пiсля такої дискотеки, бажаючих i зовсiм не залишилося.
   Гулд, звiсно ж, дiзнався про iнцидент - через вiсiм рокiв, пiд час чергового пробудження. I знову вiдправив розвiдку. Тiльки цього разу це була група одразу iз трьох машин. Рухалися вони дуже обережно, наскiльки дозволяла конструкцiя, щоб не злякати мiсцевих жителiв. I як тiльки тi з'явилися поблизу, Нейтан зупинив механiзми i спробував вийти на контакт. Люди ж, помiтивши зупинку машин, поспiшили вiдшукати печеру, з якої тi вилiзли, i зруйнували її. Як вони це зробили - Гулд так i не дiзнався. Проте здогадатися, що зробили Крикуни пiсля обриву зв'язку iз базою, не складно.
  Зрозумiвши, що там йому бiльше ловити нiчого, вiн спробував щастя на iншому форпостi. Цього разу вiн дiяв обережнiше, все ж технiки там було значно менше. I доля йому посмiхнулася. Тамтешнi племена виявилися значно спокiйнiшими, i не стали одразу пiднiмати панiку. Їм навiть вдалося увiйти в контакт iз Гулдом, якщо так можна назвати примiтивнi малюнки, якi ще й не завжди вдавалося зрозумiти. Помiтивши, що люди неохоче спiлкуються iз чужорiдними механiзмами, вiн задумався над створенням аватари. Голографiчнi установки були скрiзь, i для керування ними не потрiбно бути молюском. Вiн намагався зробити фiгуру достатньо схематичною, щоб її не можна було сплутати iз живою людиною, i водночас щоб вона не вiдлякувала глядачiв. Тому немає нiчого дивного, що у нього вийшов такий-собi манекен, сплетений iз сяючих лiнiй.
  Розрахунок виявився вiрним, плем'я сприйняло богиню позитивно, i охоче слухало її поради щодо облаштування власного побуту. Їхнi успiхи не сподобалися сусiднiм племенам. Поселення спалили, усiх жителiв перебили. До останнього переслiдували навiть дiтей, яких встигли евакуювати машини. Вони були готовi на все, аби вiд щасливчикiв не залишилося нiкого. Слiдопитiв не спинили нi досконалi сенсори, нi потужна зброя, нi величезнi втрати. I все могло б закiнчитися добре, якби не недосконалiсть конструкцiї машин. Люди встигли вивчити свого суперника i органiзували засiдку. Машини мусили захищати двох останнiх малолiтнiх жителiв племенi вiд майже пiвсотнi нападникiв. Бiльшу частину вони перебили, але останнi зайняли дуже вигiднi позицiї, i Крикуни просто не могли їх дiстати, не залишивши дiтей без прикриття. Бiй затягувався i врештi-решт дiти померли вiд постiйного застосування Крикунами своїх ехолокаторiв - крововилив у мозок. Ну а що iще їм було робити, коли вiзори вибили ще пiд час першої сутички? Втративши останнiх пiдзахисних, роботи перемкнулися в режим 'смерть усьому живому', i пiшли розбиратся iз агресорами.
  Iсторiя повторилася. I повторювалася ще не раз. Причин було багато. Гулд не мiг вчасно реагувати на змiну ситуацiї, технiка цефiв не була призначена для контактiв iз iншими формами життя, а менталiтет примiтивних племен просто не передбачав нормального спiвiснування iз кимось, хто надто сильно вiдрiзняється вiд них. Проект було забуто.
  I тим дивнiше було через багато рокiв отримати вiдгук вiд одного iз давно залишених форпостiв, де бойової технiки не було взагалi. Якась група людей проникла в пiдземелля, i навiть змогла активувати термiнал зв'язку. Як виявилося, походеньки Нейтана не минули безслiдно. Нехай самi обранi й гинули, але пам'ять про них зберiгалася. Рано чи пiзно знайшовся би хтось, хто спробує на основi їхнього вiрування сформувати власну секту. Ватажок цiєї групи був дуже здивований, коли замiсть спокiйного заснування нового поселення вдалинi вiд конкурентiв, вони дiйсно наткнулися на щось надприродне. Назвавши себе пророком, вiн тепер мусив крутитися мiж тим, що наобiцяв людям ранiше i тим, що ця 'богиня' розказувала їм особисто. Врештi-решт його таки пiдняли на вила за те, що вiдiйшов вiд власних слiв.
  Пам'ятаючи, чим закiнчилися попереднi спроби, Гулд вирiшив дiяти радикальнiше i зробити кiлькох аборигенiв операторами, щоб вони за його вiдсутностi могли в разi необхiдностi активувати один iз заздалегiдь налаштованих протоколiв. Для цього вiн змiнив налаштування нового штаму нанiтiв, зробивши його бiльш активним, що зменшило термiн його життя. Тепер, за наявностi зовнiшнього живлення, ефiр мiг проникати в тiла доволi швидко, i навiть без особливої шкоди для органiзму. Щоб ще бiльше прискорити процес, Нейтан переобладнав кiлька фабрикаторiв для прискореного введення нанiтiв через дихальну систему. Першi ж випробування показали недолiки такого пiдходу. Якщо на самому форпостi процедура проходила штатно, то за його межами нанiти мусили самi шукати джерела енергiї. Спершу жировi вiдкладення, потiм м'язовi тканини, а потiм i все iнше. Огряднi люди швидко втрачали вагу, i iнколи були навiть радi такому подарунку. Однак тi, у кого запасу поживних речовин не вистачало, ризикували перетворитися на мумiю. Якщо ж процедуру зупинити примусово, то не включенi в органiзм нанiти викликали iмунну реакцiю, i як наслiдок - висока температура, токсикоз, численнi тромби та iншi фатальнi пригоди. Четверо смертельних випадкiв наочно показали, наскiльки небезпечною може бути процедура. Радувало, що це стосувалося тiльки людей старшого вiку. Молодь же рiзницi майже не вiдчувала. Можливо тому, що в їхньому тiлi ще не встигало набратися так багато болячок, на виправлення яких одразу ж кидалися нанiти. З цiєї ж причини у них не було побiчних задач, i iмпровiзований нейрошунт навiть був здатен забезпечити зворотнiй зв'язок. Звiсно ж iз вiком та пiсля отримання важких травм ця важлива функцiя втрачалася, що можна було компенсувати тiльки великим досвiдом роботи, коли ти вже знаєш, як машина повинна реагувати, i можеш визначити помилки вiзуально.
  Поспiх був виправданий. Менш нiж через мiсяць пiсля початку iнтенсивної накачки нанiтами про секту дiзналися, i на її знищення вiдрядили просто величезну армiю - майже пiвтори тисячi воїнiв. Тiльки цього разу проти них виступали не просто тупi машини, а такi ж люди, якi нiзащо не хотiли дiлитися щойно отриманою силою. Цей момент добре описано в збiрцi 'Iсторiя Церкви', пiд яку в бiблiотецi Академiї було вiдведено цiлий вiддiл. Цитата: 'Пiднялася богиня iз земних надр, приборкавши демонiв безоднi. Дала вона '&^@#$$' (вiдсутнiй iншомовний синонiм, iмовiрнi варiанти 'свiдок', 'очевидець', 'присутнiй', 'жрець') знак i знання, щоб тi оволодiли силою повiтря, води, каменю та вогню. I наказала Церквi подiлитися знаннями iз народами, що населяють 'Geminar' (iмовiрна назва континенту). Та простежити, щоби знання цi не повернулися проти роду людського'
  Так почалася двохсотлiтня вiйна. За цей час вороги новоствореної Церкви знайшли i знищили усi iншi форпости, до яких змогли дотягнутися. Зв'язок все частiше переривався. Та й сам Гулд не мiг бути постiйно активним, час вiд часу лягаючи на вiдпочинок. I в якийсь момент вiн просто не змiг нi з ким зв'язатися. Взагалi. Враховуючи, що були пошкодженi канали комунiкацiї на глибинi майже кiлометр пiд поверхнею землi, Нейтан думав, що усi його послiдовники знову були винищенi. Пророк же iз Психом припустили, що причиною обриву зв'язку могли бути дiї не тiльки ворогiв. Вiн погодився i сказав, що теж про це думав. Надто вже добре невiдомий диверсант знав, куди слiд бити. Скорiш за все аборигени самi позбулися набридливої 'богинi', чиї вказiвки не вiдповiдали їхнiм власним бажанням. З початком вiйни її бачили дуже рiдко, та й спiлкувалася вона тiльки iз керiвництвом - таїнство все ж. То чому б не скористатися моментом? Достатньо тiльки вiдiмкнути проектор, i все: твоя воля - воля богинi. А якщо вдасться правильно налаштувати його, то i власну богиню намалювати можна. Добре, що цi знання Гулд аборигенам так i не передав. Пiсля такого феєричного провалу нi про якi спроби вийти iз кимось на контакт вiн уже не думав. Надто сильним було розчарування в людях.
  Ось так його i запам'ятали. Незрозумiло тiльки, звiдки взялося iм'я вiртуальної богинi. Можливо це скорочення вiд слiв 'Senshi' та 'Kishi', якими аборигени часто називали його Крикунiв. Принаймнi наданий Пророком перекладач розпiзнав їх як 'воїн' та 'лицар' вiдповiдно. I якщо ця теорiя пiдтвердиться, то це буде прямий натяк на походження тутешнiх бойових роботiв. Все ж деяке обладнання для обслуговування Крикунiв на форпостах було, а самих механоїдiв вони могли вiдкопати де завгодно. У це повiрити було складно, але можливо. Але та iсторiя, яку йому намагаються втюхати... Це було щось за межею здорового глузду. I Гулд бачив, що обидва щось приховують. Точнiше не приховують, а замовчують.
  - Не такий я вже й старий, - буркнув Нейтан.
  - Серйозно? Навiть iз тими короткими перiодами активностi ти прожив в рази бiльше за нас обох разом узятих. I досвiд у тебе має бути вiдповiдним. От скажи, ти ж не забув усе те, над чим працював у компанiї?
  - Не забув, i активно використовував. Я там був єдиним нанотехнологом iз допуском першої категорiї.
  - Тодi... - Сайкс кивнув на Пророка, що порався бiля химерної конструкцiї в iншому кiнцi залу. - Що ти можеш сказати про нього?
  - Мало що. Вiн настiльки ж вiдрiзняється вiд Н2, як Н2 вiдрiзняється вiд Н1. Зовсiм iнший пiдхiд. Абсолютно iнша архiтектура. Таке враження, що вiн хотiв зробити iз себе унiверсала, а не солдата. - Гулд помахав щупальцем, тицяючи в голограму нанокостюма. - А ще й ця його поведiнка...
  - Ось про неї я й хочу дiзнатися.
  - Навiщо? Ти знаєш його краще за мене. А я не психолог, щоб iз кiлькох слiв зробити на нього досьє.
  - Ось тому до тебе й звертаюся. У нього явно проблеми з головою. Навiть гiрше, нiж було ранiше. Ти тут єдиний, хто бодай трохи розбирається в нашiй темi.
  I в цьому Псих теж був правий. Гулд був єдиним, кого допустили до усiх етапiв створення нанокостюмов. В тому числi й до роботи зi структурою IНК. I якщо припущення Нейтана пiдтвердяться, то саме цей модуль i є вмiстилищем Пророка.
  - Менi потрiбно бiльше даних.
  - Секунду, - Сайкс обернувся i крикнув, - Пророк, дай доступ до свого архiву!
  - Вiдкрито! - почулося звiдти.
  Ту ж мить в мережi комплекса з'явився доступ до зовнiшнього носiя.
  - Ще щось? - поцiкавився Майкл.
  - Взагалi-то я мав на увазi особисту iнформацiю, - ошелешений такою простотою, Нейтан на мить розгубився, отримавши доступ до системної iнформацiї нанокостюма. - Ну добре, подивимося... Хм, тут IНК розбитий на сектори. Оперативна пам'ять вiдокремлена вiд постiйної. Ось його центральний сектор. А це аналог нервової системи. Навiщо? Ага, значить вiн використовує нейрошунт у зворотному порядку. Хех, тепер зрозумiло, чому дрони так його слухаються!
  - I чому?
  - Та тому, що вiн сам наполовину дрон. Точнiше навiть не наполовину а...
  Схеми костюма були вiдсунутi вбiк, а замiсть них з'явився силует людського тiла. Гулд ще трохи почаклував над проекцiєю i почав пояснювати суть проблеми, над якою компанiя билася з моменту її заснування.
  Технологiї цефiв були дуже складними для застосування людьми. В основному через те, що не було нiякої з'єднувальної ланки, за допомогою якої можна було б передати команду й отримати iнформацiю. Вважалося, що такою ланкою можуть стати самi оператори, чия структура буде покладена в основу новостворених комп'ютерiв, через якi потiм i буде здiйснюватися взаємодiя. Система вийшла дуже складною, ненадiйною i громiздкою. У випадку смертi оператора все доведеться починати спочатку. В Н2 вирiшили застосувати iнший пiдхiд, ввiвши ДНК прибульцiв у якостi прокладки мiж людиною i машиною. Але замiсть того, щоб стати iнтерфейсом для оператора, вона сама перетворила його на iнтерфейс для прибульцiв. Лоуренс Барнс став їхнiми очима, вухами й руками серед людей. У випадку iз Пророком ситуацiя була зворотною: за допомогою iнопланетних компонентiв машина взяла контроль над людським тiлом, i вже через нього почала керувати своїм же костюмом. Принаймнi Гулд так вважав.
  Вчитавшись уважнiше, нанотехнолог зрозумiв, що IНК просто не мiг вмiстити в собi таку складну структуру. В її пошуках Гулд швидко перегортав усi схеми, й не знайшов нiчого подiбного. Пiдходив хiба що спинний накопичувач iз зетабайтами даних. Однак одне-єдине посилання, прикрiплене до файлу перекреслило i цю теорiю - там зберiгалися зiбранi Пророком данi найрiзноманiтнiшого типу, починаючи вiд точних наук та iнженерiї, i закiнчуючи розважальним контентом. Поставивши їх на копiювання в пам'ять комплексу, Гулд замислився. Вiн не змiг вирахувати вмiстилище Пророка. Складалося враження, нiби його в костюмi взагалi не iснує. Ранiше Нейтан сказав би, що усе це маячня, але не зараз. Не пiсля всього того, що з ним сталося. До того ж розповiдь самого Пророка давала кiлька пiдказок.
  - Його тут немає, - заявив Гулд, повертаючись до структури IНКа.
  - В якому сенсi? I до чого тут дрони?
  - До того, що у них схожа структура. Ось це нейронна схема типового дрона-збиральника цефiв. Бачиш щось знайоме? Я теж не бачу. Йдемо далi... - голограма зобразила ще кiлька членистоногих механiзмiв. - Ось це перше поколiння дронiв Пророка. Ось друге i третє. Ось схема його варiацiї Трупера. А це Зовнiшнiй Автономний Модуль, скорочено - ЗАМ. Бачиш тенденцiю?
  - Наслiдують свого творця?
  - Скорiше наслiдують оригiнал, основу. Адже усi вони є похiдними вiд його костюма. Ти ж помiтив, що вони навiть без керування роблять практично те ж саме, що хотiв би i сам Пророк? Вiн лише скидає їм свої iдеї, а вони їх реалiзовують так, як це було в його уявi, хоча таких докладних iнструкцiй вiн їм не давав, i при створеннi забити такi складнi алгоритми в їхню структуру не мiг. Iдемо далi: ти сказав, що вiн заново виростив костюм iз маленького його фрагмента - гексагона в пару мiлiметрiв розмiром. Як гадаєш, чи може такий маленький шматочок матерiї вмiстити в собi людський розум, половину ресурсiв з iнтернету i повний архiв типових конструкцiй цефiв?
  - Не знаю, я ж в цих ваших технологiях не розбираюся.
  - А я розбираюся, i заявляю - не мiг вiн там вмiститися. Для цього шматочок повинен мати щiльнiсть як у нейтронної зiрки. Тiльки тодi в ньому буде достатньо матерiї, аби записати такий величезний обсяг iнформацiї. Нi, тут щось значно складнiше.
  - Душа?
  - Ой, залиш цi мiстичнi теорiї конспiрологам. Креслення молекулярного прискорювача i вiдео з котиками в душу не записують... - Гулд згорнув абсолютно все i почав гортати якiсь зовсiм незрозумiлi таблицi. - Я можу помилятися, але все сходиться на тому, що отi глибиннi шари нанокостюму не є шарами в фiзичному розумiннi. Це щось зовсiм iнше. Щось, до чого ми так i не змогли дотягнутися.
  Глибиннi шари вважалися базовою прошивкою нанiтiв, змiнити яку надзвичайно складно. Все, що можна було зробити доступними засобами - керувати нанiтами вручну. I все одно для керування навiть кiлькома мiльйонами нанiтiв знадобилися надпотужнi комп'ютери i складне обладнання для синхронiзацiї їхнiх дiй. Костюм же був вiдтворений iз сервiсної колонiї, кожна з яких автономно обслуговує свою маленьку частинку цiєї складної системи. Звiдки їм було знати, як виглядає увесь костюм? Але їм це вдалося. Бiльше того, вони вiдновили не лише костюм, а й iнформацiю, яка в ньому була записана. Напрошується висновок, що ось цi глибиннi шари знаходяться десь в iншому мiсцi. I тепер Гулд задумався: а чи може технологiя порталу iснувати i в нанiтах? А раптом усi вони є частиною чогось iншого, невидимого - потойбiчного, якщо так можна висловитись? Вiд таких роздумiв у чоловiка аж дрижаки по тiлу пройшлися, вiд чого система життєзабезпечення термiново почала приводити органiзм до ладу.
  - У костюмi повинен бути iще один носiй iнформацiї. Резервний. Нi, не так... Не 'в' костюмi. Десь за його межами. Можливо навiть не в нашому просторi.
  - В порталi?
  - Тодi молюскам би не довелося будувати маяк для переносу армiї. Скорiш за все це власний механiзм нанiтiв. Ти казав, що вони самi не розiбралися в тому, як працює портал. А чи знають вони, як працюють нанiти? Чому захист стоїть лише на похiдних вiд їхньої дiяльностi, а не на iнструментi для їхнього створення? Чому усi технологiї цефiв одночасно здохли разом iз вбитим вами лiдером, а штами залишилися?
  - Щось я не розумiю, до чого ти хилиш?
  - Якщо пiдсумувати все, що я знаю, то нанiти - лише фiзичне втiлення чогось бiльшого. Я пам'ятаю кiлька випадкiв, коли взятi iз однiєї колби зразки синхронно змiнювали свої властивостi, навiть знаходячись на великiй вiдстанi один вiд одного. Тодi це списали на помилку в облiку матерiалiв, та тепер я розумiю, що помилки не було. Уяви собi восьминога, який ховається в мушлi, а назовнi стирчать тiльки його щупальця. Ти знав, що у їхнiх щупалець є власнi набори рефлексiв? Тваринi достатньо смикнути потрiбний ярлик, i кiнцiвка сама зловить i утримуватиме здобич, пересуне камiнь чи вiдкрутить кришечку пляшки. Кожен нанiт, це ось таке щупальце. Все, що ми можемо, це змiнювати обмежений набiр його рефлексiв.
  - Тобто Пророк знаходиться на iншому кiнцi цих щупалець?
  - Хотiлося б у це вiрити, - Гулд ще раз покрутив схему НК перед собою. - Iнакше вiн виявиться лише ще одним набором рефлексiв, нехай i значно складнiшим.
  - Все настiльки погано?
  - Без доказiв це лише теорiя.
  - Добре. I все ж, ми вiдхилилися вiд теми.
  - Щодо особистостi Пророка? Ну, тут все не так погано. Я би навiть сказав - типово, як для людини. Дивись, - голограма показала схожу на дерево структуру. - Це його спинний накопичувач: недосяжна для наших технологiй щiльнiсть пам'ятi, i безмежний об'єм. Це не флешка у звичному розумiннi. Бiльше нагадує сервер. Для кожного нового файла вирощується нове вмiстилище iз новою адресою. Усi вони пiдключенi до гiлок, а тi - до стовбура. Це пошуковi системи. Усi вони можуть видавати iнформацiю як повнiстю, так i в спрощеному виглядi...
  - Знаю-знаю, це коли я в iнтернетi вводжу запит, i менi пропонують список ресурсiв iз клаптиками тексту, де цей запит фiгурує. Ти до сутi переходь, в чому складнiсть?
  - В тому, що ти не можеш дiзнатися властивостi всесвiтньої мережi, як окремого носiя даних. Не можеш побачити картину загалом. Не можеш дiзнатися, скiльки файлiв у ньому є, i який вмiст кожного з них. Iнструментiв для цього просто не iснує. Тут же є детальна статистика.
  - Ще раз: до чого тут Пророк?
  - Вiн i є цiєю статистикою. Ти сам менi казав, що вiн нiби завмер у своєму розвитку. I при цьому ми бачимо, що вiн абсолютно адекватно сприймає дiйснiсть, адаптується до нових умов. З твоїх слiв у нього абсолютна пам'ять, i в той же час вiн дуже мiнливий i легко захоплюється новою iдеєю, навiть не довiвши до кiнця стару. Це називається гiпертiмезiя. Вiн може пригадати абсолютно все, що колись бачив чи вiдчував. Може навiть пригадати i детально описати усiх людей в черзi до каси магазину кiлька рокiв тому. Мозок не зберiгає пам'ять, як вiдеозапис, а збирає її як конструктор iз образiв та вiдчуттiв. В людей така пам'ять залежить вiд зв'язку вiдчуттiв мiж собою: смаку, кольору, звуку, та iншого. Що бiльш мiцний зв'язок, то краща пам'ять. Однак у цiєї особливостi є й зворотнiй бiк: важко мислити категорiями. Будь-який подразник одразу викликатиме величезну кiлькiсть супутнiх спогадiв. Для таких людей найбiльшою проблемою є забування. Пророк же якось зумiв вiдключити частину своїх спогадiв. Ось так, - Частина дерева на голограмi вiддiлилася вiд основного масиву. - I в результатi статистика сервера змiнилася. Тепер замiсть повної сторiнки iз цього сектора завантажується лише текст, без картинок, анiмацiї та реклами. Достатньо, щоб збагнути суть, але без деталей. Але це лише один iз моментiв його iснування. В динамiцi ж картинка змiнюється щосекунди. Запущенi програми працюють iз зовсiм iншим набором даних, i видають зовсiм iншi результати, якi знову ж таки будуть записуватися в пам'ять. А пам'ять, як я вже казав, складається iз рiзних шматочкiв. I мозок братиме тi, якi лежать найближче. Тобто кожне нове згадування цiєї iнформацiї вiдрiзнятиметься вiд попереднього.
  - Тобто коли вiн пiдключить до себе усю пам'ять, то вiн перетвориться на когось iншого?
  - Саме так. Це нiби серiйний убивця, що забув половину життя. Це цiлком законослухняний громадянин, з яким ви їздили разом на рибалку. Який витягував тебе iз полiцейського участку пiсля п'яного дебошу, з яким ви радiли народженню сина... I раптом вiн усе згадує. Це все ще буде твiй сусiд, чи хтось iнший? Тому я не бачу нiчого дивного в тому, що вiн не хоче повертати собi цю пам'ять. Максимум - висмикувати окремi факти чи умiння без зв'язку iз супутнiми почуттями.
  - Та ну... - Сайкс махнув рукою, згадуючи усi факти бiографiї свого друга. - Вiн надто несерйозно ставиться до свого буття, аби про щось переживати. Впродовж усього свого iснування вiн тiльки те й робив, що займався усiлякими дурницями.
  - Ти правильно сказав - впродовж його iснування. А ранiше? - Гулд згорнув схему i подивився на Психа. - Вiн же сам сказав, що не пам'ятає себе до того, як став костюмом.
  Глянувши на Пророка, що виймав iз фабрикатора чергову деталь, Сайкс задумався. Вiн не раз бачив вояк, якi поверталися iз полону i були готовi продати душу дияволу, щоб забути про пережите. Можливо саме цього вiн i боїться? Боїться пригадати, що перетворило його в гiбрид машини й iнопланетної плотi?
  Їхнi роздуми перервав писк системи сповiщення. Ледь чутний людським вухом, для цефiв вiн був справжньою сиреною. Знайомi iз спектром сприйняття прибульцiв, Гулд i Сайкс одразу ж прилинули до голограми в пошуках причини тривоги. Така знайшлася на околицях комплексу. В пiдземних порожнинах, куди виходили дренажнi системи, свiтилися цятки порушникiв. Вiдкривши вручну клапани, вони проникли в технiчнi примiщення, i вже були на пiвдорозi до поля невагомостi. Двi особи, або двi групи - точно сказати можна буде тiльки коли вони будуть в радiусi дiї сенсорiв. А доти можна тiльки спостерiгати за їхнiм просуванням.
  Не бажаючи допускати стороннiх до таємниць комплексу, Гулд почав блокувати усi прямi шляхи, залишивши лише виходи до зон проживання морлокiв. Зазвичай, потрапляючи в нове середовище, гостi не встигали пристосуватися, i перетворювалися на легку здобич для канiбалiв. Однак цi методично перемололи уже третю групу дикунiв, i продовжували впевнено рухатися до найближчого комутаторного вузла. При чому в боях брала участь лише одна група, а iншi рухалася вже розчищеним маршрутом. Вiдстань мiж ними нiколи не перевищувала п'ятдесят-шiстдесят метрiв. Для проби в їхнiй тил були направленi кiлька мисливцiв морлокiв. Їх знищили в ту ж мить, як дикуни вилiзли iз вентиляцiї. Група виявилася дуже сильною. Логiчнiше було вести наступ її силами, щоб просуватися швидше. Повинна бути причина, чому вперед вiдправили не дуже сильних бiйцiв. Можливо вони мають якийсь артефакт - не даремно ж так точно iдуть уздовж силової лiнiї.
  Щоб бiльш докладно познайомитись iз гостями, на їхньому шляху розташували одного iз труперiв. Не озброєний, iз мiнiмальним набором iнструментiв, вiн був зовсiм не тiєю машиною смертi, що ганяла морську пiхоту на островах. Єдине достоїнство - його налаштованi на невидимий спектр вiзори. В темрявi пiдземелля це було дуже доречно. Через кiлька хвилин голограма грубо змалювала частину тунеля, по якому пролетiли двоє людей, а через деякий час до них приєдналася решта. Вiдмотавши запис назад, Гулд деякий час вдивлявся у дiї першопрохiдцiв, а потiм вказав на одного.
  - Ось цей постiйно рухається уздовж стiни. Там проходить силовий кабель.
  - Треба знеструмити лiнiю. Можливо тодi вiн не зможе її вiдшукати.
  - Перевiримо. - Гулд тицьнув на потовщення одного iз силуетiв. - А це що?
  - Рабський нашийник. Вiдстеження, паралiзацiя та лiквiдацiя носiя. Ось чому вони далеко не вiдходять. Покажи iнших, - Гулд промотав трохи вперед. - Найманцi - однозначно. Але не рядовi. Оснащення у них специфiчне, таке на ринку не купиш. I одразу кiлька обдарованих в командi. Емблеми навряд чи знайдемо - на такi справи знаки iз собою не беруть.
  - Оп-па, знайомi обличчя! - поруч несподiвано проявився Пророк, уважно оглядаючи голограму, а потiм i своїх супутникiв.
  - Знаєш їх? - поцiкавився Сайкс скидаючи iз себе все зайве. - можуть бути проблеми?
  - Нiяких. Принаймнi, не повинно бути. Сайкс, пiдстрахуєш мене. Якщо справи пiдуть кепсько - хапай Гулда i линяй звiдси. Фабрикатор iз його костюмом теж не забудьте. Все, я пiшов.
  - А ну стiй! - обурився Псих. - Чого це ти тут розкомандувався?
  - Якщо це мiй хвiст, то вони чекають тiльки на мене. Сам подумай: сюди кiлька тисяч рокiв нiхто не заходив, i раптом активнiсть. Чому саме зараз?
  Хiд його думок був зрозумiлий: усi присутнi тут були секретоносiями. Гулд - оператор велетенської iнопланетної установки, та ще й божество на пiвставки, Псих - правитель окремої держави, а Пророк - ходяча колонiя нанiтiв, здатних розiбрати планету. Кожен iз них був унiкальний у своєму родi. Будь-яка їхня дiя вплине на життя усього населення планети. Яка ймовiрнiсть того, що їхня зустрiч залишиться без уваги можновладцiв?
  Вiдштовхнувшись вiд саркофагу, Пророк зник у переплетiннi коридорiв, поманивши за собою майже десяток абсолютно iнертних до цього моменту труперiв. Тi одразу ж заворушилися i, пiдхопивши сервiсними манiпуляторами трофейнi гармати, поспiшили за своїм лiдером. За сприяння нового оператора, транспортна мережа викинула бiйцiв зовсiм поруч вiд чужинцiв. Пророк одразу ж перейшов у камуфляж, зависнувши поруч iз гарячою решiткою радiатора якогось механiзма, на фонi якого людський силует розчинився взагалi у всiх дiапазонах. Дрони ж почали займати позицiї навколо шлюзу. Розсiвшись кiльцем навколо нього, вони погасили сенсори i скерували зброю так, щоб сектори стрiльби перекрили увесь тунель i захопили трохи простору по той бiк проходу.
  Минуло буквально кiлька хвилин, i шлюз вiдкрився.
  Нiкого.
  Минуло ще кiлька хвилин, i з-за рогу визирнув один iз першопрохiдцiв. Обережно оглянувши абсолютно нерухомих дронiв, вiн махнув своєму супутнику, i рушив далi, час вiд часу поглядаючи на новий елемент iнтер'єру. Другий теж уважно оглянув простiр перед собою, але побачивши труперiв, одразу ж завмер. Невже впiзнав? Тодi чому не втiкає? Висить поруч, тицяє пальцями, навiть спробував одну iз гармат вiдiбрати. Лише переконавшись, що в нього нiчого не вийде, цей незнайомець повернувся до своєї головної функцiї - вистежувати енергетичнi канали, по яких циркулює плазма. Тiльки в момент прибуття Пророка вони вже були знеструмленi. Недопрацювання - без подальшого просування цих двох основна група сюди не зайде, а вони далi не пiдуть, доки не намацають потрiбний шлях. Значить потрiбно направити їх. Короткий iмпульс плазми змусив розвiдникiв заворушитися. Вочевидь нiяких артефактiв при собi в них немає, а вiдчуття високоенергетичних потокiв є властивiстю їхнiх органiзмiв. Таких варто захопити й дослiдити. Пiзнiше.
  Ось чужинцi намацали потрiбний плазмопровiд i рушили уздовж нього. Пройшли повз Пророка майже впритул. Дiсталися до наступного шлюзу, трохи покрутилися поруч iз ним i пiсля недовгих манiпуляцiй вiдкрили люк. Звiдки їм було знати, що це сервiсний коридор, що закiнчується тупиком. Освiтлення там немає взагалi, енергетична лiнiя там слабенька, тому вони ще не скоро зрозумiють, що опинилися в пастцi. А ось їхнi господарi, схоже, такою чуйкою не володiють, i тупо рухаються слiдом за рабами. Ось вони влiтають в тунель iз засiдкою. Їхня ватажок щось пiдозрює, але не встигає подати команду. Десяток труперiв вiдкрили вогонь по заздалегiдь розiбраним цiлям, i менш нiж за секунду все було закiнчено. Всi отримали по розряду i тепер розлiталися по тунелю, скиглячи, смикаючись, i залишаючи за собою шлейф iз смердючих тiлесних видiлень. А нема чого лiзти, куди не просять!
  Не одразу Гулд помiтив, що ватажок найманцiв якимось чином зумiла пережити пострiл i розiрвала дистанцiю, метнувшись туди, звiдки прийшла. Парочка найближчих дронiв одразу ж пострибала по стiнах слiдом за нею. Тiльки на вiдмiну вiд машин, цiй дамочцi не потрiбна була опора, щоб змiнити напрям руху. Випущенi на максимальнiй дистанцiї заряди рiзко втрачали силу, осiдаючи на своїй цiлi болiсним, але абсолютно не смертельним статичним зарядом. Погоня закiнчилася в одному iз погано простежуваних коридорiв, коли втiкачка пiдiрвала закладенi там мiни. Черга вибухiв прокотилася уздовж тунелю. Дронiв добряче побило й посiкло осколками. Звiсно це їх не зупинило, але iз пошкодженими щупальцями та озброєнням затримати жiнку, яка рухалася не повiльнiше за роботiв, було вже неможливо. Подумавши, що далi на дронiв може чекати iще одна пастка, Гулд вирiшив не ризикувати й повернув їх назад. Якщо буде потрiбно, то за втiкачкою можна буде вiдправити повiтряний транспорт iз нормальною групою захоплення. А доти слiд розiбратися iз полоненими, котрих трупери уже в'язали синтетичною волосiнню, перетворюючи жертв у велетенськi кокони, наче в якомусь дешевому фiльмi жахiв.
  - Слухай, я тут подумав... - Сайкс не мiг вiдвести погляд вiд видовища, але подумки перебував десь далеко, - Ти сказав, що дрони наслiдують оригiнал, переймають його риси.
  - Вiрно.
  - А чи може сам Пророк наслiдувати... Ну... Те, що на iншому кiнцi щупальця?
  - Не каркай! Це лише теорiя. - Нейтан вимкнув зображення, намагаючись потерти висохлою рукою свою пронизану трубками шию. - Будемо сподiватися, що його бажання залишитися собою переважить протоколи глибинних шарiв. Якими би вони не були...
  
  
  Глава 19. Mutantur partes (Змiна сторiн)
  
  Життя - цiкава штука. А iнодi навiть весела. Колись Церес, почувши таку фразу, тiльки пальцем бiля голови покрутив би. Той, хто на собi вiдчув усi барви життя, нiколи так не скаже. Однак його власний досвiд демонстрував повнiстю протилежну картину. Все залежить вiд того, якi можливостi тобi доступнi. Що бiльше можливостей, то краще. А якщо вони ще й унiкальнi, то жити взагалi стає легко й приємно. Головне, щоб вони з'явилися у тебе пiсля того, як ти побуваєш на межi життя i смертi. Бо iнакше ти просто не оцiниш їх, не зрозумiєш усю повноту картини.
  Церес бiльшу частину свого життя провiв у селi, де усi один одного знають. В такому тiсному колективi щось приховати дуже складно. Тому, коли Церес потрапив до Академiї, вiн одразу ж став жертвою для iнтриг бiльш досвiдчених однокласникiв. Перший рiк для нього був суцiльним кошмаром. Достатньо однiєї випадкової розмови, а через деякий час його уже в чомусь звинувачують. Уникання будь-яких контактiв допомогло на деякий час, але зробило його мiшенню вже для хулiганiв. Вони люблять таких одинакiв. Особливо, коли впевненi у власнiй безкарностi. Церес не вважав їх поганими. Вони такi, яким свiт дозволяє їм бути. Просто вони таким чином намагаються показати себе кращими за iнших. Можливо тому, що бiльше їм немає чим похвалитися.
  Серед них були й тi, хто ходив просто за компанiю. Таких виявилося аж четверо iз дванадцяти. Це були такi ж хлопцi iз простолюдинiв, як i вiн сам. Рiзниця лише в тому, що вони поступилися своїми iнтересами в обмiн на цiлiснiсть власної шкури. Гадали, що пiсля закiнчення Академiї їхнi 'друзi' будуть вже далеко, i не заважатимуть їм будувати власну кар'єру. Тайто i сам мало не пiддався їхньому тиску. Але вiн тiльки вдавав iз себе глухого й слiпого, тому i дiзнався, що тусуючись у такiй компанiї, тi самi вiдлякали вiд себе бiльш-менш терпимих роботодавцiв. Нiхто не збирався брати на службу особу, що з самого початку виказує прихильнiсть до твоїх полiтичних опонентiв. В результатi в кiнцi навчання вони змушенi пiдписуватися на кабальнi умови до своїх учорашнiх 'друзiв'. Для тих це був просто бiзнес, в якому немає мiсця дружбi. Тому Церес опинявся у незручному становищi. Показуючи себе полiтично нейтральним, вiн водночас не мiг дати вiдсiч знатi, бо це поставить хрест на його подальшiй кар'єрi. Якщо ж продовжить терпiти - за ним закрiпиться слава безхребетного нiкчеми, який нiкому не потрiбен. В будь-якому випадку iмовiрнiсть, що його контракт бодай когось зацiкавить, була дуже низькою. Провести решту життя в одному iз закритих монастирiв Церкви теж не хотiлося. Зрозумiвши, що нормальна служба йому все одно не свiтить, Тайто вирiшив за першої ж нагоди покинути Академiю. Вiн придумав кiлька планiв, як це можна здiйснити, i вже був у процесi реалiзацiї одного iз них, коли в його життi з'явився ВIН.
  Його поява перевернула все. Авторитет, статус, багатства... Все це одразу втратило свою цiннiсть. Сила - ось що стало головним. Нiхто не стане тобi не завадi, якщо в тебе є Сила. Саме так - з великої букви. Сила дає тобi можливiсть змiнювати свiт навколо. Робити його таким, яким хочеш ти. А усi iншi будуть змушенi пристосовуватися. Або шукатимуть краще життя у твоїй тiнi, як тi четверо. Проста логiка, чи не так?
  Всi хочуть бути сильними. Усi хочуть чарiвну мiкстуру, щоби вона зробила тебе таким, яким ти хочеш стати. Але таке буває лише в мрiях, увi снi, або в галюцинацiях. Як здобути цю силу? Для цього потрiбно працювати, як проклятому. Не тiльки над собою, а й над оточенням, щоб воно не заважало тобi рухатися вперед. Тi ж, хто бодай трохи вибився в лiдери, всiляко заважають тим, хто йде слiдом. Спосiб, використаний одним, стає пасткою для усiх наступних. Тi ж, хто був сильнiшим з моменту свого народження, виростають паразитами на спинi тих, у кого вiдбирають результати працi. Але, як виявилося, iснував i iнший спосiб отримати Силу...
  В спину штурхнули, i Церес винирнув зi спогадiв. Провiвши рукою над поверхнею, вiн на мить вiдчув легке поколювання в пальцях. Повернувшись до мiсця, де вiдчуття було найсильнiшим, вiн рушив уздовж невидимої лiнiї. Тихо, повiльно, без зайвих слiв. Проста робота, що не заважає думати...
  Той хлопець одразу став об'єктом iнтересу учнiв. Надзвичайно сильний i витривалий. Абсолютно спокiйний за будь-яких обставин i неприродно цинiчний. На його фонi навiть вiдмiнницi бойової та спортивної пiдготовки виглядали блякло. Одного разу той на пару iз панi Ханною, силачкою iз господарського крила, тягав кам'янi блоки. Прямий як палка, не розумiв натякiв, i завжди використовував нейтральнi звертання. А ще вiн повнiстю iгнорував ранги, етикет та iнтерес протилежної статi. Дехто сприйняв це як образу i спробував вiдновити справедливiсть. Церес же, не бажаючи, щоб увага 'жартiвникiв' вiдiрвалася вiд новачка, вирiшив пiдiгрiти їхнiй iнтерес скандалом. Чисто випадково йому перед цим до рук потрапила склянка неймовiрно тягучої й клейкої речовини. Пам'ятаючи, де йому нам'яли боки минулого разу, Тайто вилив знахiдку в мiсцi майбутньої розправи. Забiяки пiсля такого вiд новачка точно не вiдстануть.
  А потiм той став учнем. Вiн тодi так переконливо представився однокласникам, що Церес всерйоз подумував повiситися. Ну не мiг же цей Кейнсi просто так сюди заявитися! Можливо дiзнався, хто влаштував йому ту капость iз клеєм! Не iнакше, йому хтось сказав. От тiльки хто? Про його витiвку нiхто не знав. Хiба що цей 'хтось' навмисне пiдсунув йому банку iз клеєм. Але Кей, як вiн просив себе називати, несподiвано зробив йому пропозицiю, вiд якої було просто неможливо вiдмовитися. Все, що вiн тодi почув, дуже походило на його власнi думки. В новачка було те, чого Церес тут так i не знайшов - розумiння. I одразу зрозумiв, що йому пропонують. Це був другий спосiб отримати Силу. Та сама чарiвна мiкстура, задля отримання якої йому не потрiбно було рвати жили i йти на ризик. Це був ВIН.
  В НЬОГО сотнi назв, i жодна iз них не могла в повнiй мiрi описати усе те, що виходило в результатi його поєднання iз носiєм. Обладунок богiв. Людина в ньому настiльки змiнювалася, що її саму можна було назвати Богом. Деякi iз цих вiдмiнностей аж кидалися в очi. Наприклад логiка його нового знайомого: новачок мислив зовсiм iншими категорiями. Церес пiдозрював, що Кейнсi не те що не хлопець - взагалi не людина. Навiть наставниця Мiзайя, перепробувавши усi свої прийоми, не змогла його осiдлати. А вона, на секундочку, була абсолютною бiсексуалкою. Когось iншого це могло б налякати. Ще б пак, повна втрата статевого потягу! Але Цересу було байдуже. Лапiс - єдина дiвчина, що колись проявляла до нього прихильнiсть i була готова втекти з ним хоч на край свiту, несподiвано вiддалилася вiд нього. Вона, як виявилося, вже встигла знайти собi покровителiв. Все, що вiн приготував, було знайдено, а на наступний день дiвчина ходила зi стрiчкою iз дорогого хавонiйського шовку. Тi ж, хто називав себе його 'друзями', збиралися позбутися його незадовго до випуску, щоб вiн не пiшов на службу до когось iншого. Або його просто викрадуть, i робитимуть iз ним все, що захочуть. Зрада, постiйнi приниження i психологiчний тиск зробили свою справу, i хлопець прийняв рiшення не вагаючись. Можливо Кей саме тому його й обрав, що йому нiчого було втрачати.
  Церес здогадувався, що буття учнем складатиметься iз виснажливих тренувань, але навiть не пiдозрював, наскiльки болiсними, жорсткими, а iнодi навiть жорстокими вони виявляться. Нi, це були не тi фiзичнi вправи, на якi зглядалися усi прохожi. Їх Кей проводив тiльки для вiдволiкання уваги. Справжнiм же тренуванням став стимулятор - машина, що дозволяла реалiзувати увi снi будь-який сценарiй. Тодi одразу вiдчув, наскiльки важким було життя наставника. Нiяк iнакше Кей бiльше i сприймався. Вiн був орiєнтиром, на який слiд рiвнятися. Адже сам пережив усе те, що показувала машина, i залишився собою. Без сторонньої допомоги. Церес навряд чи змiг би так. Хто знає, на кого вiн би перетворився в процесi? Не виключено, що став би таким же, як i тi, хто ще нещодавно витирали об нього ноги. Спокуса зробити те ж iз ними була дуже великою. Добре, що усю його увагу перетягували на себе вiртуальнi подорожi.
  Спершу вiн навiть боявся лягати спати. А раптом його знову затягне в те божевiльне мiсце, де тобi на голову падають хмарочоси, а невiдомi тварюки просто таки жадають розiрвати тебе на шматки? Але кошмар нiколи не повторювався. Навпаки, його сюжет активно розвивався з того ж мiсця, де закiнчився напередоднi. Здебiльшого кожна така пригода тривала по шiсть-сiм годин, якщо вiрити руху небесного свiтила. Дуже сильно збивала з пантелику тамтешня система мiр. Взяти хоча б час: не зважаючи на те, що в роцi було так-само по дванадцять мiсяцiв, роздiлених на знайомi чотири сезони, кожен мiсяць дiлився не на декади, а на тижнi, в кожному з яких було по сiм днiв. День дiлився на двадцять чотири години, кожна година мала по шiстдесят хвилин, а хвилина - шiстдесят секунд. Дуже незручна система. А от одиницi вимiру довжини та об'єму навпаки, були чiтко вираженi, i не прив'язанi до пропорцiй людського тiла. Такi поняття як лiкоть, крок, чи палець там давно вiдiйшли в минуле. I що бiльше Церес дiзнавався, то бiльше усвiдомлював прiрву у розвитку мiж цими двома свiтами. Не тому, що один вiдставав, а другий його випереджав. Вони просто пiшли рiзними шляхами. Єдине, що залишалося незмiнним - люди. Скрiзь i завжди. Егоїстичнi й вiдданi, щедрi й жадiбнi, чеснi й брехливi... Цi риси притаманнi всiм, i за певних обставин проявляються в кожної людини. Вiдрiзняється лише межа, за якою громадянин перетворюється на керованого iнстинктами звiра. Тому, якщо є можливiсть вiдсунути цю межу якнайдалi, то чому б нею не скористатися? Адже усi обмеження iснують лише в його головi!
  Закони? Єдинi закони, якi ще нiхто не змiг порушити - закони природи. Все iнше пишуть люди для iнших людей. При чому завжди знайдеться хтось, хто може їх обiйти. Не важливо як: за допомогою свого статуса, чи шляхом прямого порушення - важливий сам факт. Таких нiколи не люблять, бо на них дуже складно, або й узагалi неможливо вплинути. Якщо ти законослухняний громадянин, то на тебе тисне цiлий ряд обмежень. Тобi забороняють володiти зброєю, заходити у багатi квартали, їсти те, що сам виростив на власному полi, i навiть просто iснувати, якщо це заважає комусь, в кого бiльше влади. Мораль? Вона у кожного своя. Те, що один вважатиме приводом для гордостi, для другого буде ганьбою до кiнця життя. При чому перший може бути злочинцем, а другий - благочестивим сiм'янином. Страх? Це лише захисний механiзм. Його можна легко подолати, якщо усвiдомиш, що iз тобою нiчого не станеться. Достатньо лише докласти певних зусиль, i твої страхи перетворяться на джерело задоволення, а в процесi у тебе з'явиться iще парочка корисних навикiв та рефлексiв, якi в майбутньому можуть врятувати тобi життя. Тебе намагаються залякати - органiзуй їм iнфаркт. Щоб суперник не просто усвiдомив, а вiдчув усе те, що сам обiцяв зробити iз тобою.
  Утриматися вiд останнього було найскладнiше. Тайто ледве дочекався ночi, аби бодай увi снi виплеснути на своїх жертв накопичений негатив. Розстрiлювати, видирати горлянки, скидати з дахiв, давити машинами й просто рiзати живцем, уявляючи на їхньому мiсцi клятих однокласникiв!
  I раптом, в черговому снi, замiсть апокалiптичного мiста Тайто опинився в цiлком пристойному районi. Навколо не було жодного прибульця, замiсть бойової бронi тiло прикривав лише темний дiловий костюм. На вулицi нiкого не було. Теплий осiннiй вiтерець ганяв жовте листя по тротуару, високо на небi зрiдка пропливали поодинокi хмаринки, а поруч... Поруч зупинився лiмузин, з якого в супроводi охорони вийшов один iз його кривдникiв! Той-самий герцог, що кiлька днiв тому порвав його зошит i потоптався по пiдручнику. За псування останнього Тайто тепер мусив сплатити величезний штраф. Знав же гад, що в простолюдина немає стiльки грошей. Тiльки зараз вiн виглядав значно старшим, i вбраний у мiсцевий одяг. Не звертаючи увагу на Цереса, нiби нiколи його не знав, вiн зайшов до ресторану навпроти. Це нова симуляцiя? Тодi тут повинна бути якась зброя. Але замiсть зброї в кишенi знайшлася лише фотографiя ненависного покидька iз запискою на зворотi: 'Лiквiдуйте цiль так, щоб нiхто на вас не подумав. Застосовуйте пiдручнi засоби. По можливостi обiйдiться без стороннiх жертв. Удачi вам, Агент 47'. Посмiхнувшись тому, як машина втiлює його потаємнi бажання, Церес розiрвав фотографiю й почав обходити територiю в пошуках найкращого мiсця для проникнення.
  Не вийшло. Звикнувши до дарованих обладунком можливостей, вiн не змiг правильно розрахувати власнi сили. Його помiтили, запiдозрили, схопили i вiдвели до пiдвалу, де головний злодiй закатував хлопця до смертi. Так повторювалося iще тричi, доки час занурення не вичерпався. Щоразу вiдчуття були все бiльш натуральними. Особливо запам'яталося, як нiж, дряпаючи кiстку, входить в суглоб, а потiм прокручується там, вiддираючи колiнну чашечку. Страшно подумати, що чекало б на нього в реальностi.
  Пiсля такого фiаско хлопець захотiв повернутися до вже звичного сценарiю протистояння прибульцям, але i там на нього чекали випробування. Тодi Тайто зрозумiв, що навiть будучи сильним, ти не всесильний. Вiн спробував врятувати сiмейну пару, на яку падала стеля вокзалу. Вiн усе прорахував: мiцнiсть та потужнiсть екзоскелета, масу конструкцiй та швидкiсть їхнього падiння. От тiльки усi його зусилля виявилися марними. Намагаючись витягнути їх з-пiд удару, вiн рухався надто швидко, просто вiдриваючи людям руки. Коли ж спробував прикрити їх собою - багатотоннi уламки не зупинилися, i жертв роздавило ним самим. Ось така вона, особиста сила. Ти можеш вцiлiти сам, але не твоє оточення. Iнодi обставини настiльки непереборнi, що катастрофа станеться попри усi твої зусилля. I значно простiше запобiгти бiдi, анiж потiм намагатися її зупинити в останнiй момент.
  Вiдтепер кожна нiч перетворювалася у справжнiй iнтелектуальний марафон. Достатньо було заплющити очi, i хлопець потрапляв у велетенську бiблiотеку, де були знання з усього, що тiльки є на свiтi. Точнi науки, професiї, суспiльство... Вiн не гребував нiчим, адже потiм усе це доводилося застосовувати на практицi, нехай i у вiртуальному просторi. Тайто встиг побувати в шкурi найрiзноманiтнiших людей: воїнiв, купцiв, волоцюг, фермерiв, ремiсникiв... Ким тiльки вiн не був! Одного разу навiть замiняв якогось принца. Програма змушувала його не просто вивчати матерiал, а комбiнувати знання мiж собою. Поєднати фiзику й хiмiю, щоб пробити товсту бетонну стiну? Можливо, хоча й складно. Але навiть прекрасно знаючи теорiю, тобi доведеться ще й уважно роздивлятися оточення, щоб потiм швидко знайти усе необхiдне для реалiзацiї задуму. Якщо не встигнеш, то тебе викриють, i залишиться лише забрати iз собою якомога бiльше суперникiв. Зазвичай одного-двох, дуже рiдко - трьох охоронцiв. Зате як приємно було спостерiгати, коли задум вдавався, i жертва здихала в корчах! Особливо приємно було кинути фен у ванну, коли за мить до смертi покидьок встигав побачити обличчя свого ката. На жаль такi моменти траплялися вкрай рiдко. Завдання щоразу ускладнювалися, локацiї змiнювалися, а iнструментiв для здiйснення справедливостi ставало все менше.
  В поганцях неначе прокинулася їхня звiрина натура, i вони одразу втратили iнтерес до своєї жертви. А може просто так склалися обставини, i у них були важливiшi справи. Цереса це не хвилювало. Тепер вiн по-новому дивився на своїх кривдникiв. Нащадки знатних родiв? Пхе! Типова вулична шпана. Вони завжди кучкуються, бо поодинцi вiдчувають себе вразливими. Люблять пiдстерегти в коридорi, щоб випадковий свiдок розказав усiй Академiї, якi вони тут сильнi й смiливi. Допоки самi не отримають на горiхи. Для розправи достатньо розбити вiкно позаду, i всадити осколок в першого-лiпшого, на другого махнути закривавленою рукою, i поки вiн закривається вiд крапель кровi, можна повторити удар. Третiй сам-на-сам уже не ризикне битися. А якщо i почне - позаду ще цiла рама осколкiв. Головне дiяти швидко. Ходять зi слугами? Це вже складнiше, слуги одразу починають дiяти, а не мелять язиком на публiку. В такому разi варто метнути в їхнього хазяїна щось гостре. Якщо долетить, то як мiнiмум один слуга спробує евакуювати пораненого вiпа, а потiм слiд вiдступити в обмежений простiр. Якщо прислуга без спецiальної пiдготовки, то навiть у звичайному класi вони не зможуть дiяти скоординовано, i їх можна перебити пiдручними засобами. Iде iз повноцiнною охороною? Коктейлi молотова готуються легко i заздалегiдь розставляються у потрiбних мiсцях. Треба тiльки не профукати їхнє наближення. Для того, хто день за днем рiже горлянки i в полi, i в натовпi, це не проблема. Але все це знадобиться лише в разi прямого зiткнення. Бiль вiд побиття можна й потерпiти. Вона не зрiвняється iз тортурами, навiть якщо вони тiльки вiртуальнi. А от потiм... Потiм вони помруть.
  Водночас Церес став помiчати дивний рух навколо себе. Тi хто iще вчора крутили носом, тепер почали бiльше звертати на нього увагу. А тут ще й Обладунок почав активно набирати масу. Пiд час фiзичних вправ навiть можна було вiдчути, як всерединi рiдних м'язiв напружується їхнiй синтетичний аналог. Тiло стало бiльш жилавим, зросла щiльнiсть шкiри, а подекуди навiть почала вкриватися схожою на комашиний хiтин оболонкою. Вiн все ще мiг намацати свої ребра крiзь шкiру, але рiзкий удар кувалди їх уже не зламає. I бити його кулаком в обличчя тепер було дуже поганою затiєю. Проблеми почалися, коли одного ранку набрана маса проросла назовнi. Добре, що верхнiм шаром iшов мiмiкрил, i його вдалося налаштувати на iмiтацiю учнiвського одягу. Напевно це був перший раз, коли Церес виглядав пристойно: зникли потертостi на рукавах, нiде не проступали складки, не прилипла жодна пилинка. В перший день вiн мало не проколовся, коли потрiбно було перевдягатися для спортивних занять. Зате похмурi пики кiлькох хулiганок, яких застукали у чоловiчiй роздягальнi, дуже явно натякнули усiм, що вiн не даремно ховає свiй новий одяг вiд стороннiх. Потiм, мiж iншим, хтось розпустив чутки, що хлопець уже знайшов собi покровителя, а це його подарунок. Вони навiть не здогадувалися, наскiльки ця вигадка близька до iстини...
  Першим випробуванням його сил став марафон. Церес нiколи не забуде тi вiдчуття, коли рука розриває товсту дошку, наче вона паперова. Коли твiй череп твердiший за камiнь. Коли твої ноги несуть тебе швидше за вiтер, а реакцiї достатньо, щоб вловити кожен мах крилець мухи. Захопившись новими можливостями, хлопець зовсiм втратив вiдчуття реальностi, за що й поплатився - турнiрний предмет було зламано. Потiм, переглядаючи запис, вiн знайшов iще цiлу купу помилок: надто прямолiнiйно дiяв i рухався, використовував лише деякi можливостi обладунку, iгнорував присутнiсть цивiльних... Чи було щось подiбне у стимуляторi? Так, i неодноразово. Але там все вiдбувалося поступово. Тут же Цересу просто не вистачало часу пригадати, що i як потрiбно застосовувати. Розумiючи, що цього разу лише чудом нiхто серйозно не постраждав, хлопець вирiшив зробити ставку на форсаж. Цей режим дозволяв прискорити мислення оператора бронi. Сигнали передавалися не через ланцюжок нейронiв, а через синтетичнi волокна, майже миттєво. У такого пiдходу були й мiнуси. Наприклад те, що перед застосуванням форсажу потрiбно чiтко визначитись iз кiнцевою метою i сконцентруватися на нiй. Iнакше замiсть перебiжки до нового укриття ти просто побiжиш далi, а отямишся уже далеко за межами поля бою. Подолати таку зацикленiсть можна лише збiльшивши кiлькiсть синтетичних зв'язок, але для цього потрiбно багато тренувань та часу. Якого у Цереса не було.
  Прiоритети були вибранi вельми вчасно, бо буквально на наступний день пiсля турнiру до нього почали липнути представницi Дайтарi - невеликої країни поруч iз Хавонiєю. На вiдмiну вiд великих держав, вони прислали сюди увесь цвiт своєї знатi, включно iз принцесою, яка вчилася останнiй рiк. Ходили слухи, що пiсля випуску її спiввiтчизницi теж покинуть навчання. Усе списували на внутрiшнi перипетiї, але Церес нутром вiдчував, що тут не все чисто, i їхнiй iнтерес виник не на пустому мiсцi. Так, його авторитет останнiм часом почав виправлятися, але тодi б на нього звернули увагу й iншi роди...
  Товариш рiзко пiдняв руку, але занурений у роздуми Церес цього вчасно не помiтив i стукнувся об нього. Той вiдштовхнув супутника i, щось буркнувши про тугодумiв, полiз вперед сам, почавши обережно оглядати нову локацiю. Довгий прохiд був тiсно заставлений усiляким мотлохом так, що неможливо було роздивитися iнший його кiнець. В такому мiсцi дуже легко органiзувати пастку. Вiн уже зачепив одну таку, i мало не залишився без руки. Гостре як бритва лезо розсiкло мiмiкрил вiд долонi аж до плеча. Судячи по слiдах кровi на стiнi навпроти, там хтось уже попрощався з життям. I як добре все було замасковано! Тутешнi жителi виявилися дуже вигадливi на рiзноманiтнi смертоноснi сюрпризи. Iнодi навiть на сльозу пробивало вiд їхньої простоти й ефективностi. Церес дуже добре пам'ятав, як сам майстрував першу пастку...
  Це сталося невдовзi пiсля того, як Кей зробив йому прощальний подарунок. Тайто давно зрозумiв, до чого все йшло. Вони обоє прагнули одного й того ж - щоб один вiдволiкав увагу вiд другого. Тiльки якщо Церес хотiв бодай дожити до кiнця навчання, то його наставник мислив у зовсiм iнших масштабах. Кейнсi був мiшенню для усiх монархiв свiту. Не тому, що був носiєм божественного обладунку, а через знання, якi несе в собi. Церес уже спробував вiдтворити кiлька дослiдiв. Результат був точнiсiнько таким же, як i в симуляторi. Якщо i все iнше виявиться правдою, то цi знання можуть змiнити свiт до непiзнаваностi. Або знищити його. Тому влада зробить все, щоб нiхто окрiм них цими секретами не володiв. А може й начхати, i просто прибити розумника, вiд грiха подалi. Даруючи Силу своєму учневi, Кейнсi разом iз нею перекладав на нього i частину власних проблем. Тепер мисливцi за головами будуть бiгати вже за двома цiлями. Хоча, навряд чи Кей обмежиться однiєю обманкою.
  Хлопець сприйняв цю новину по-фiлософськи. Вiн отримав те, що хотiв, а те, що проблеми йшли в комплектi... Нiчого гiршого за смерть iз ним все одно не станеться, а зустрiти її можна по-рiзному. Ти можеш повзати в ногах знатних виродкiв, благаючи про пощаду. А можеш пiдiрвати себе разом iз ними. Все залежить вiд того, ким ти себе вважаєш, i на що готовий заради здiйснення своїх планiв. Так, Цереса банально використали. Але платня за це була того варта.
  Прощання вийшло коротким. Забравши останнiй подарунок наставника, Церес вирiшив пiдкрiпитися в дорогу. Коли йому iще випаде можливiсть скуштувати делiкатесiв iз монаршого столу? Надавши собi пристойного вигляду i пiдв'язавши комiрець iмiтацiєю стрiчки iз ДУЖЕ дорогого хавонiйського шовку, Церес почав набивати живiт. Нехай наостанок поламають голову над тим, хто його покровитель. Все було в порядку, аж раптом на черговому канапе його язик видав цiлу гаму смакiв, потiм онiмiв, а перед очима висвiтилося попередження про знаходження токсину i початок його нейтралiзацiї. Продовжуючи обережно жувати отруйну закуску, Тайто увiмкнув панорамний огляд. Програма розпiзнавання одразу ж видiлила кiлька зацiкавлених осiб, що в цей момент дивилися в його бiк. Четверо були злiсно-задоволенi, а в п'ятої з'явилися явнi ознаки хвилювання. Попри очiкування, зловмисником виявилася не офiцiантка, а одна iз гостей. Церес навiть знав цю пику особисто. Це була одна iз 'подруг', що лизали дупу знатi. Можливо вони мали на нього власнi плани, i вирiшили дiяти зараз, поки його iще не забрали. Як тiльки Тайто покинув публiку, та одразу ж побiгла на поклiн до своїх хазяїв. Тi не оцiнили її зусилля, i вiдправили проконтролювати результат. Тут пiдоспiв аналiз отрути: токсин iз натурального компонента. Скорiш за все просто сiк якоїсь ягоди. При потрапляннi перорально разом зi шлунковим соком утворює стiйку сполуку, що починає руйнувати печiнку. Iз органiзму виводиться дуже повiльно. Високий ризик смертi. Якщо виживеш, то про активне життя можна забути.
  Що робити? Вiдповiдь проста й очевидна. Наставник завжди казав, що на все в життi треба вiдповiдати взаємнiстю. В потрiйному розмiрi - щоб точно дiйшло. Тому Церес вiдправився розбиратися зi своєю убивцею. Заглушивши сигналiзацiю, Тайто заманив злодыйку в потрiбне мiсце. Тут їх не побачать i не почують. Зайшовши за декоративний кущ, вiн увiмкнув приманку, що iмiтувала звуки блювоти, а сам пiд камуфляжем завмер осторонь. Подумавши, що його жертва розпiзнала отруту i зараз намагається очистити органiзм найпростiшим способом, злочинниця, не довго думаючи, дiстала тонкий стилет i пiшла довершувати розпочате. Ось вона тихим кроком повертає за кущ i... Не бачить нiкого. Тiльки якась химерна торба лежить на землi.
  В цей же момент хтось з-заду пiдломив їй ноги, однiєю рукою обхопив за шию а кулак iншої б'є пiд лiкоть прямо в нерв, змушуючи руку затерпнути а нiж - вилетiти з долонi. Секунда, i її кладуть пикою в землю й заломлюють руку за спину.
  - Назви бодай одну причину не вбивати тебе, - голос Цереса став значно нижчим, повнiстю втративши будь-який натяк на емоцiї.
  - Зачепиш мене, i твоя погана сiмейка здох-х-х... - захрипiла сучка, коли її горлянку стиснули, а тiло почали бити електричнi розряди.
  Не тямлячи себе вiд гнiву, Церес почав лупцювати шантажистку вiльною рукою. Здається костюм навiть модифiкував рукавицi, перетворивши їх в кастети. Зупинився лише коли почув хруст. Сканування показало пошкодження хребта. Тут убивця спробувала потягнутися єдиною вiльною рукою до чогось на поясi, але черговий розряд струму вмить придушив цей порив. Тiло засмикалося в судомах, але було ще живе. Люди взагалi дуже живучi.
  Перевернувши паралiзовану злочинницю на спину, Церес швидко обшманав її, знайшовши кiлька розбитих склянок, вимазаний iз внутрiшнього боку отрутою футляр для стилета i якусь ювелiрну цяцьку iз добре вiдчутним фоном. Експрес-тест показав, що в склянках була та-сама гидота, якою його травили. Лезо ж було змащене потужною отрутою паралiзуючої дiї. Цереса явно хотiли взяти пiд контроль. Поманити протиотрутою i налякати розправою над сiм'єю. Байдуже, чого вони хотiли цим досягти. Таких треба давити без пощади. Тому, не довго думаючи, Тайто просто пiдхопив тiло й, не без допомоги пiдсилення, метнув негiдницю за борт. Та ще й так метнув, вiд душi, що той перелетiв страхуюче поле i зник далеко внизу. Шансiв на виживання небагато. А якщо й виживе... Подивившись униз, переконався - не виживе. Навiть до землi не долетiла, нанизана на гiлляччя якогось столiтнього дуба. Так Церес вперше забрав чуже життя по-справжньому.
   Кажуть, що перше вбивство дуже складне. Що воно перекреслює життя на 'до' та 'пiсля'. Нiчого подiбного. Свiт не перевернувся, а життя не закiнчилося. Навпаки, на душi стало трошки спокiйнiше вiд того, що конкретно ця гадина бiльше не бродить по свiтi. А щоб взагалi все було добре, слiд позбутися i її хазяїв. Такi принципово не зупиняться, доки не доконають свою жертву. Один раз проiгноруєш, а потiм вони натравлять на тебе увесь свiт. Це головна мудрiсть, яку наставник намагався передати своєму учневi. Можливо тому за ним i полюють, що вiн її не дотримався. Церес умiв вчитися на чужих помилках, тому одразу ж почав планувати акцiю вiдплати. Просто пристрелити не дасть охорона. Травити через їжу, як це зробили iз ним, теж не варiант. Бiгати за ними в очiкуваннi шансу на помсту - дурниця. Варiантiв було безлiч. Зi своїми новими можливостями вiн легко мiг би реалiзувати будь-який iз них. Все впиралося в час та ефективнiсть. Однак подальше спостереження за своїми цiлями швидко вiдсiяло бiльшiсть iз них. Найкраще рiшення проблеми - найпростiше. Тому Церес вiдправився до ангару, де знайшов човни недоброзичливцiв.
  По зовнiшнiй стiнi острову, пiд камуфляжем вiн залiз на балки пiд стелею. Судячи по вiдбитках чужого взуття, там нещодавно хтось уже побував. Йому ж краще - значить i вiн тут посидить. Охорони було багато, i перiодичнiсть їхнього проходу не постiйна. Розставленi у межах прямої видимостi, вони контролювали один одного. Непомiтно прошмигнути майже неможливо. Якщо не спускатися згори. Ось охоронцi на мить вiдвертаються на звук вiдкритих дверей, i хлопець зривається униз. Система активного шумопоглинання увiмкнена, двократний форсаж, четверть фiзичного пiдсилення. Легко приземлитися на ноги й перекотитися пiд дверi машини. Прикласти пальцi до замка, а iншою рукою смикнути за ручку. Замок клацає, але вiбрацiя пальцiв у протифазi глушить звук. Прослизнути всередину. Дiстати нiж i зробити один надрiз в м'якiй оббивцi, пiдкинути його в повiтря i, притримуючи однiєю рукою, iншою просунути в сувенiр в отвiр. Спiймати ножа й повторити операцiю...
  Всього хвилина i тринадцять секунд знадобилися, щоб у салонах обох човнiв з'явилися кiлька не задокументованих доповнень: парочка тонкостiнних пакетикiв, захованих у сидiннях. Якщо присiсти, то їхнiй вмiст залишиться на штанях необережного пасажира. Нiчого страшного, правда? Хiба що соромно буде... Першi три хвилини, поки рiдина не випарується. Чи думав тодi Церес про те, що можуть постраждати стороннi особи? Наприклад прислуга? Думав. I знав, що абихкого в ближню прислугу до таких хазяїв не вiзьмуть. А значить вони становлять не меншу загрозу, i теж пiдлягають лiквiдацiї. Вони не помруть, адже це одразу викличе скандал. Однак пiдкинутий газ мiстить в собi модифiкований токсин BMAA, що викликає стрiмкий розвиток хвороби Альцгеймера, а спецiальний каталiзатор не дасть отрутi покинути органiзм. Всього через мiсяць цi виродки перетворяться на овочi! Шкода, що збiльшення дози не прискорить ефект, а лише пiдвищить температуру, що може викликати пiдозри жертви. Але i так непогано...
  - Все чисто, можна рухатися далi, - озвався напарник, витягуючи з-помiж завалiв маленький самострiл. - Тiльки обережно, голову не розбий.
  - Ага. Ай!
  Дзинь!
  Об голову стукнулося щось металеве. Ну i хто додумався залишити тут цю залiзяку? А якби вiн без шолома був? Так i голову розбити можна. Судячи по кровi, хтось уже встиг постраждати i тут. Цiкаво, скiльки згинуло в цих руїнах?
  - Ну де ти там?
  - Що? Ай, дiдько! - нашийник в черговий раз ужалив носiя, нагадуючи, що не можна вiддалятися вiд свого товариша. - Почекай мене! Ай!
  Дратує! Треба вiдволiктися. Про що вiн щойно думав? Точно, про пiдвищення температури! Висока температура, це дуже добре. Особливо тодi, коли поруч є легкозаймистi речовини. Наприклад мiцне вино. Починаючи iз 40% вмiсту спирту, воно уже горить. А якщо знайдеться ще й якийсь окислювач, то буде дуже весело.
  Минулого разу весело не було.
  Якихось особливих планiв щодо свого майбутнього Церес не складав. Просто поставив за мету спершу навiдатися додому. Навiть якщо про нього там давно забули, це все одно рiдня. Життя в нього бурхливе, а в бiй значно спокiйнiше йти, якщо ти знаєш, що iз твоєю сiм'єю все добре. Та прибувши на мiсце, хлопець зiткнувся iз кошмаром. Через вибрики погоди й ефiру село виявилося вiдрiзаним вiд цивiлiзацiї, а владу захопили розбiйники. Зрозумiвши, що повертатися йому бiльше немає куди, Церес вивiв останнiх нескорених безпечними стежками за межi iзольованої територiї, а потiм влаштував там пекло. В буквальному розумiннi. Дiжки iз горючою речовиною спалахнули майже одночасно. Розбiйницi, хто iще не горiв, повискакували на вулицю, де на них налетiв юний месник. Вихопити зброю iз рук ворога й одразу ж прирiзати нею колишнього власника, танцювати мiж пострiлами, й разити самих стрiльцiв щойно знятими iз трупiв пiстолями... Все для того, щоб зробити процес якомога бiльш видовищним. Щоб кiлька 'випадково' пропущених свiдкiв розказали на увесь свiт, що зустрiчатися iз ним не варто. Адже бiльше немає чим йому погрожувати. Ну а пiд кiнець вийти на край села i, розiгнавши системи обладунку на максимум, погнати стiну аномалiй на те, що залишилося вiд поселення. Потужнi силовi хвилi, наче величезна м'ясорубка перемололи усе, що зустрiчали на своєму шляху. Втягнуте у ефiрний вихор вино закручувалося химерними змiями, розлiтаючись мiлким дощем по окрузi, аж доки не дiсталося до вогню.
  Термобаричний вибух зiтер село з лиця планети, не залишивши пiсля себе нiчого. Просто чисте й рiвне мiсце, де пiд тонким шаром землi ховалися кiстки колишнiх жителiв та зруйнованi фундаменти будiвель. Туди бiльше нiхто не прийде. Там не залишилося нiчого. Як i в його душi. Все, чим вiн дорожив з моменту народження, зникло разом iз цим селом. То чи варто чiплятися за минуле? Колись вiн уже питав свого наставника, звiдки той прийшов. На що отримав дуже просту й лаконiчну вiдповiдь: вiн не пам'ятав. I, судячи з усього, згадувати не збирався. Тепер Церес його розумiв.
  Людина змiнюється впродовж усього свого життя. Кожен хоче щось змiнити. От тiльки сам змiнюватися не бажає. Лише деяким це вдається. Iнодi це роблять iз власної волi, коли дуже хочуть досягти поставленої мети. Таких людей називають сильними духом. Але це не зовсiм так. Єдина їхня вiдмiннiсть вiд оточуючих - сильна мотивацiя. Якщо вона збiгається iз прагненнями бiльшостi соцiуму, то такий iндивiд стає авторитетним, бiльш значущим. Але це трапляється дуже рiдко. Бо для досягнення результату потрiбно докладати дуже багато зусиль. Значно частiше люди змiнюються, якщо так для них буде простiше. Або коли не залишається iншого виходу. Наприклад пiд страхом смертi, Тодi вони пiдуть по головах, закладуть будь-кого за ще одну миску баланди. I навiть коли такi повертаються до нормального життя, набутi змiни вже нiкуди не зникнуть. Такi люди уже дефектнi ментально. Щоб повернути їх до норми, потрiбно знову ж таки дати їм потужний стимул. Мету, заради якої вони будуть готовi не просто гори перевернути, а переступити через себе. Однак iз Цересом такий трюк уже не пройде. Цей свiт не мiг дати йому нiчого, що би змусило його змiнитися на краще. Навпаки, вiн вiдiбрав усе, що утримувало покращений синтетичними елементами розум вiд перетворення в монстра.
  Здавалося б, пiсля помсти йому має стати краще. Але нi, це був тiльки початок. Вiдвiвши кiлькох селян, що ще залишилися людьми, у село на кордонi губернiї, Церес несподiвано зiткнувся iз загоном найманцiв. Розбурхана параноя змусила його простежити за ними. I не даремно - вони прийшли на змiну iншiй командi, яка увесь цей час спостерiгала за вiдрiзаним селом. Це виявилися слуги однiєї iз тих вельмож, що збиралися його отруїти. Вочевидь вони сподiвалися, що новоспечений пiлот викраде службового лицаря i виконає за них брудну роботу, а вони потiм самi займуть мiсце розбiйникiв. Ну i пiлота-дизертира разом iз лицарем можна взяти тепленьким, коли вiн зупиниться пiсля бою. Хлопця розiзлило те, що його не просто використали, а пiдманули. Довелося ще й на цих потратити трохи часу. Ну зовсiм трохи. Буквально секунди на розправу... I по кiлька хвилин на погоню за кожним. Здається в комiксах таких як вiн називали спiдстерами. Тiльки почуття особистої могутностi чомусь так i не виникло. Церес не мiг сказати, в який момент усе це стало для нього рутиною.
  I коли вiн зупинився, то задумався: що йому робити далi? Сiм'ї бiльше немає. Друзi... Нi, таких 'друзiв' вiн сам був готовий загнати в могилу. Що, до речi, i сталося. Його пастки спрацювали майже так, як вiн i задумував. Прокол стався лише iз однiєю жертвою, що додумалася на час польоту вiдкрити вiкно й подихати свiжим повiтрям, i отримала лише половину дози. Тепер поспiшає закiнчити усi свої справи, вiдчуваючи наближення кiнця. А не треба було копати комусь яму - сама ж в неї й потрапила. I ось, прикопавши останнього наймита Церес сидiв у мiсцевiй забiгайлiвцi й намагався пропити взятi з трупiв грошi. Напевно вiн виглядав настiльки жалюгiдно, що сама хазяйка, не зважаючи на солiдну виручку вiд несподiваного п'яницi, спробувала його спровадити.
  - Якщо не знаєш, що робити - роби те, що вмiєш найкраще, - порадила вона йому, забираючи зi столу чергову партiю порожнiх пляшок.
  - А якщо менi це не подобається?
  - Тодi навчись тому, що подобається. Iнакше доведеться полюбити те, що вмiєш.
  Ця дуже фiлософська думка зачепила якiсь струни його душi. I Церес реально задумався над тим, чого вiн сам хоче досягти в життi? Ранiше вiн хотiв бути найманцем. При тих же ризиках, що й служба лицарем, свобода дiй буде значно ширшою, не кажучи вже про свободу пересування та можливiсть займатися власними справами. По сутi вiн займатиметься тим же самим, тiльки вже на своїх умовах. Сам обиратиме, яке замовлення виконувати, i якi методи використовувати. Особливо грiла душу можливiсть прибити самого замовника, якщо той надто знахабнiє. Принаймнi так це виглядало в теорiї. Насправдi ж усi найманцi, про яких вiн дiзнався, виявилися просто головорiзами, якi працювали на благо тiєї ж знатi. Розбiйники на дорогах, нещаснi випадки, органiзацiя повстань та викрадення людей... Високоморальних серед замовникiв не водилося в принципi, а можливiсть змiнити роботодавця була настiльки примарною, що про це можна навiть не мрiяти. На тебе просто будуть полювати, як на чергову дичину.
  Перебравши усi можливi варiанти, Тайто зрозумiв, що в мирному життi для нього мiсця бiльше немає. Навiть закралася думка, що залишитися звичайним учнем в Академiї було би простiше. Бути iдiотом завжди просто. А будувати власне життя завжди складно. Але складнощi його вже не лякали. Залишався лише один варiант, де його здiбностi могли принести йому найбiльше користi, а його нова знайома пiдказала, як можна швидше туди дiстатися. Хороша тiтка, хiба що жадiбна трошки.
  Перший же караван пiдiбрав мандрiвника за допомогу в ремонтi одного iз возiв. В порiвняннi iз колишнiми однокласниками, цi грубуватi трудiвники далеких дорiг здавалися давнiми друзями, яких ти розумiєш з пiвслова. Як же йому цього не вистачало! Цiєї простоти у вiдносинах iз оточуючими. Коли ти можеш вiльно казати те, що думаєш. Не ховаючись за кривими фразами й не шукаючи обхiднi шляхи мiж традицiями рiзних родiв, кланiв i держав. Не треба боятися, що перед тобою хтось особливий, i за неправильний погляд на тебе чекає покарання. Це такi ж люди, як i ти. Вони нiчим не кращi й не гiршi за тебе. I що найцiннiше - вони це не лише знають, а й розумiють. На вiдмiну вiд деяких, кому так i хочеться вiд душi потиснути горло.
  Невдовзi вiн уже був на мiсцi - Мертвi землi, куди нормальнi люди не потикаються. Назвати себе нормальним, особливо пiсля всього пережитого, хлопець уже не мiг. Тому не було нiчого дивного, що авантюристи одразу ж прийняли новачка як рiдного. В першому ж походi вони без втрат дiсталися до заростей якоїсь рослини, схожої на виноград, i винесли звiдти цiлий мiшок дуже їдких плодiв. Скупники забрали все без питань i побажали ще стiльки ж. Ввiчливо вiдмовившись вiд такої наполегливої пропозицiї, хлопцi й дiвчата вiдправилися обмивати свiй успiх. Церес пив на рiвнi з усiма, все одно його обладунок не дасть йому захмелiти, скiльки б вiн не випив - уже перевiрено. Навiть погодився на двобiй iз мiсцевою зiркою лiтрболу. Даремно. Та кремезна тiтка явно була непростою.
  Отямився Тайто вже коли на ньому увiмкнули нашийник. Обладунок iз нього так i не зняли. Зате комiр шолома став жорстким. Пальцi вiдчували пiд нашийником глибокi подряпини, аж до самiсiнького захисного шару, якi не поспiшали затягуватися. В головi i так гудiло, неначе кувалдою гепнули, а тут ще й клята залiзяка раз у раз била його струмом, не даючи костюму нормально працювати. Вiд такого знущання свiдомiсть час вiд часу з'їжджала у спогади. Власниця контрольного браслета кiлька разiв поривалася вимкнути пекельну машину, аби ненароком не доконати бранця, але її помiчники порадили їй не робити цього. Мовляв, якщо й досi живий, то нiчого йому не станеться. Що iз ним робили далi, вiн точно сказати не мiг. Його кудись тягнули, кiлька разiв били, навiть зв'язали. Здається навiть був бiй. Увесь цей час парубок виловлював моменти завантаження операцiйної системи i по черзi вимикав найбiльш чутливе обладнання, з кожним разом вiдтягуючи момент спрацьовування нашийника. Не завжди успiшно. Дотягнув майже до тридцяти секунд, коли його вухо вловило знайомий голос. Пiсля всього того калейдоскопу спогадiв Церес не мiг точно сказати, кому той належав. Голос був жiночий, iнтонацiї до болю знайомi, тiльки манера розмовляти вiдрiзнялася кардинально. Так могла би звучати наставниця Мiзайя, якби була тут. Мiза - так до неї зверталися, що теж викликало пiдозри. Чи могла вона його впiзнати? Невiдомо. Обличчя вiн пiдрихтував, а голос його могли чути тiльки в тавернi. Не виключено, що його здали товаришi авантюристи. Церес бачив, як один iз його нових знайомих кудись вiдлучався, але йому сказали, що той просто шукає їм нову роботу. Буде йому тепер наука - не довiряти нiкому.
  Хай там як, а зараз у нього були iншi проблеми. Його кинули в якусь шахту. Принаймнi усi вiдчуття кричали, що вiн падає. Але швидкiсть падiння була настiльки мiзерна, що вiн встиг двiчi обернутися навколо своєї осi, i навiть розгледiв людей, якi його сюди притягнули. Одна iз них дiйсно вiддалено походила на наставницю. Настiльки, наскiльки вiн сам походив на себе старого. В головi навiть промайнула думка, що не вiн один отримав подарунки вiд наставника...
  - Тут глухий кут! - вирвав його iз роздумiв голос напарника, що летiв йому назустрiч.
  - Тодi повертаємося наз... Ай! - нашийник знову вразив раба струмом, вiд чого в головi запаморочилося iще сильнiше.
  - Спробуй лаятися! Iз натхненням! Кажуть, це допомагає, - подiлився досвiдом цей тип, пропливаючи поруч.
  Ось iще одна проблема. Цього пройдисвiта схопили пiд час бою iз першими поневолювачами Цереса. Незрозумiлого вiку, дещо мiнiатюрний, дуже симпатичний i доглянутий. Може тому й бродив по пустелi, що не бажав бути черговою iграшкою знатi. Характер у нього кепський. Надто самостiйний i незалежний, щоб працювати iз кимось. А ще вiн надто балакучий, i постiйно лiзе в душу. Цiкаво, що iменi свого вiн так i не назвав. Церес для себе вирiшив називати його Красунчиком. I тепер вони обидва стали власниками стильних аксесуарiв, а ватажок банди - їхнiм власником. Задача була проста - розвiдувати шлях для шановних 'розбiйникiв'. Ага, з них такi ж розбiйники, як iз нього балерина.
  Мiсце, куди їх привели, викликало в Цереса вiдчуття дежавю. Все навколо здавалося абсолютно чужим, i водночас знайомим. Дуже складно було призвичаїтися до невагомостi. Церес лише один раз вiдчував щось схоже - коли стрибав iз парашутом в симуляторi. Нинi ж iнстинкти змушували його чiплятися за усi доступнi поверхнi й не вiдпускати їх нi за яких обставин. Особливо там, де вiдчувався легкий статичний заряд.
  - Тут замкнуто.
  - Що? - вiдсунувши його вбiк, Церес провiв рукою над сенсорною сферою, але люк не вiдкрився.
  - Не тупи, кажу ж - замкнуто. Краще... А ну тихо! Чуєш?
  Хлопцi приникли вухами до люку i тут з iншого боку в метал щось гепнуло. Наче мiшок iз пiском впав. Скривившись вiд неприємних вiдчуттiв, розвiдники вiдлетiли подалi. Деякий час по той бiк чувся шум, пiсля чого люк вiдкрився. Церес спершу не зрозумiв, на що дивиться, i тiльки пiсля того як кришталевий силует поворухнувся, помiтив знайомi деталi.
  - Наставник? - Церес уважнiше придивився до фiгури, i натурально завис. - Звiдки...
  - Звiдти! - передражнив його хлопець в бронi, дiстаючи схожий на викрутку пристрiй. - Давай сюди шию, поки iмiтатор живий.
  - Тут зараз будуть найманцi. Серед них...
  - Потiм розкажеш! Не рухайся.
  Деякий час в примiщеннi панувала тиша, в якiй було чути тiльки пищання iнструменту. Красунчик спершу з цiкавiстю зазирнув пiд руку напiвпрозорому майстру, але одразу ж насторожено вiдлетiв подалi. Нарештi нашийник iз гучним клацанням вiдкрився, i одразу ж рука наставника, пiд стрiск розрядiв, вiдкинула небезпечний предмет в iнший кiнець проходу. По вухах вдарив звук вибуху, а розкиданi в невагомостi речi повiльно почали розлiтатися.
  - Перший пiшов, давай другого. Хм, а де вiн?
  - Що? - Церес покрутив головою в пошуках напарника, але той наче крiзь землю провалився. - Щойно ж був тут.
  - А ну постривай, повернись, - Цереса повернули спиною, - Давно в тебе аптечний модуль пробитий?
  - Не знаю. Я вiдколи з нашийником прокинувся, дiагностику так до кiнця й не догнав. Постiйно вибивало. Ось, зараз ще раз спробую...
  - Не поспiшай. Дай-но я тебе пiдлатаю. А твiй товариш нехай бiгає iз нашийником, якщо так хоче.
  - Вiн менi не товариш!
  У вiдповiдь Кей тiльки хмикнув i почав знiмати зi спини броню. Поруч вовтузилися кiлька механiчних кальмарiв. Тепер, коли розряди нашийника не затьмарювали його розум, вiн змiг детальнiше роздивитися цi химернi машини. Те, що вiн ранiше сприйняв за чергове обладнання, насправдi виявилося автономними бойовими одиницями. Принаймнi у порiвняннi iз вiдомими йому моделями павукiв, цi здорованi могли надавати тумакiв i мануально, i використовуючи зброю. В тому числi й холодну - один iз них саме роззброював паралiзованих найманцiв i на пробу кiлька разiв махнув коротким мечем. Вочевидь маса зброї виявилася для нього надмiрною, бо в такт рухам щупальця його корпус обертався в протилежний бiк. Щоб компенсувати це, йому потрiбно буде взяти щось аналогiчної маси в протилежну кiнцiвку, i бити ними синхронно. О, сам додумався! Так дiйсно набагато краще. Тiльки все це має сенс лише у невагомостi. На поверхнi їм доведеться вiдростити собi iще пару кiнцiвок, щоби мати надiйну точку опори. Шкода, що на вiдмiну вiд павукiв, у цих роботiв усе було iдеально вивiрено й зiстиковано. Одразу видно, що їхня конструкцiя не передбачає подальших модифiкацiй. Зiбравши все, що можна було, механiчнi помiчники швиденько пострибали в тiльки їм вiдомому напрямку. Шкода, хотiлося б детальнiше їх вивчити. Ну i нехай собi, зараз головне - здоров'я. I щось надто довго Кей там порається.
  - Так-так-так, а це що таке? - зi спини Цереса щось зняли а потiм...
  Очi на мить заслiпило вiд спалаху, в вуха вдарив грiм, а тiло пронизав бiль. Хлопця скрутило судомою в позi ембрiона. Не виходило навiть вдихнути. В головi уже почало шумiти вiд нестачi повiтря, коли спрацювала автоматика, i кров пiшла через кисневий патрон. В очах трохи прояснилося, i Церес зумiв роздивитися, що увесь їхнiй супровiд лiтає поруч iз випаленими сенсорами. Десь позаду в такому ж станi мав бути й наставник. Почувши звiдти шум, Церес на мить зрадiв, але в той же момент чужа рука почала витягувати блоки запобiжникiв на поясi. В тому, що це не мiг бути наставник, Тайто не сумнiвався - той не користується ефiрним лiхтариком. Зате лiхтарик був у його напарника!
  - Prophet, we have company! - прокинулася iще не знеструмлена радiостанцiя, - Two knights on wheels, and two armored vehicles. Just crossed the climate barrier. In ten minutes they will be at the wall. Be careful.
  - Roger that, - вiдповiв Красунчик голосом наставника, пiсля чого вийняв у того iз шиї якiсь дротики, i продовжив свою чорну справу.
  Подумавши, що втрачати йому нiчого, Церес спробував поговорити зi своїм новим пленителем.
  - I кому це ми так термiново знадобилися?
  - Кому треба, - вiдрiзав Красунчик, i видихнув прямо в обличчя Цереса чорну хмарку.
  Чим би не була ця речовина, вона вмить покрила вiзор та лицьовi сенсори, начисто позбавивши хлопця органiв зору. Така ж доля спiткала i сенсорнi блоки на лiктях, боках та колiнах. Добре, що ехолокацiю не заглушив. Хоча, враховуючи його знання мови та конструкцiї костюма, про неї вiн теж повинен знати.
  I ось, коли їхнiй викрадач тягнув їх обох назад до пiдземелля, з якого вони й прийшли, Церес зрозумiв, що його життя дiйсно змiнилося. Вiн бiльше не боїться смертi, а цей повторнй полон сприймається як iще один складний квест на пошук головного злодiя. Куди там симулятору - життя цiкавiше! Щоправда одна деталь так i залишилася незмiнною: ним, як i багато разiв до цього, просто скористалися. Знову!
  
  ***
  
  Аркадiя - столиця королiвства Шатерей. I хоча на паперi це все ще була унiтарна держава, по факту вона вже перетворилася на iмперiю. Якби про це стало вiдомо, знать одразу почала би вкладатися в освоєння нових територiй, виводячи свiй бiзнес за межi країни. Це одразу вiдобразиться на цiнах та доступностi певних товарiв, виробництво яких у Шатерей не налагоджено. В свою чергу такi подiї викличуть занепокоєння середнього класу i нижчої адмiнiстрацiї, i тi почнуть потроху зловживати службовим становищем. Вони наче дикi коти, почнуть накопичувати жир на зиму. На дуже довгу зиму. Плебс, що вже звик до бiльш-менш розумних податкiв, почне приховувати доходи, що iще бiльше вдарить по i так небагатiй казнi держави. Ну а там, щоб приховати свої прорахунки, знайдуть винуватих, на кого народ змiг вивалити своє незадоволення. Процес iще не почався, але нездорова атмосфера уже вiдчувалася.
  Все це промайнуло в головi Тору буквально за мить, як тiльки його вухо вловило черговi крики торговцiв, що вдвiчi задерли цiни на iноземнi товари. Ринок вирував. Вiн уже другий день крутився тут в пошуках iнформаторiв, але тi наче розчинилися в повiтрi. Пiсля розколу Церкви це було природно i логiчно. Нелогiчним на цьому фонi було прибуття десятка новеньких церковних лицарiв у супроводi аж двох iнспекторiв. Iнспектори справжнi - в цьому немає нiяких сумнiвiв. Однак хто їх прислав, i кому вдалося пiдтвердити їхнi повноваження? Єпископи? Якби схопили бодай одного iз них, то лицарiв було би значно бiльше - на кожному складi їх пiд сотню набереться. Хiба що їх вiдправили кудись деiнде, що теж не радує.
  В сумцi заворушився павук, сигналiзуючи ледь чутним для людського вуха писком про щось цiкаве. Мiлке створiння пiсля ремонту стало зовсiм не мiлким, i пiд одягом йому мiсця було вже недостатньо. Довелося придбати для нього окрему торбу. Але членистоногий старань не оцiнив i навiдрiз вiдмовився лiзти всередину. В процесi сумка постраждала i... I тiльки тодi iнспектор згадав, що павук нiколи не дозволяв себе ослiпити. Лише пiсля того, як в торбi з'явилося iще кiлька отворiв, механiчний нахаба дозволив себе упакувати. I, нiби цього було мало, вiн ще й запропонував своєму носiю (як би принизливо це не звучало) перстень iз кольоровим каменем. Цей непоказний аксесуар дещо прибрав мовний бар'єр мiж людиною та машиною. Перламутровий у звичайному станi, камiнчик червонiв, коли павук хотiв щось заперечити. I навпаки - зеленiв, якщо потрiбно висловити згоду. Побачити це можна було тiльки з одного ракурсу, а тому iз конспiрацiєю проблем не було. Ось так, iз роздумами вголос i простими вiдповiдями за принципом 'так/нi', Тору зумiв налагодити дiалог зi своїм уже давно не кишеньковим супутником.
  Ось тут i повилазили нюанси його несподiваного знайомства. Одне дiло, коли ти маєш справу iз унiкумом, i зовсiм iнше, якщо за ним стоїть десяток таких же. А коли їх кiлька сотень або й тисяч? Якщо ранiше Тору ставився до членистоногого як до якоїсь дикої, хоча й напрочуд розумної тварини, то тепер стало зрозумiло, що вiн є представником дуже розвиненого народу. I за необачнi дiї в їхнiй бiк можна отримати серйознi проблеми. Ситуацiю ускладнювало те, що павук мав засоби швидкого зв'язку iз родичами, що не залежали вiд ефiру чи прокладених комунiкацiй - уже показник того, що вони не примiтивне плем'я. Сам же Тору мав лише загальнi вказiвки щодо своїх подальших дiй. Вiд нього вимагалося будь-яким способом дiзнатися ситуацiю в столицi Шатерей, i розшукати усiх лояльних представникiв старої Церкви. Ну i дослiдити 'свого' павука в, так би мовити, природних умовах. Оскiльки задачi у них iз членистоногим були схожими, вiн запропонував угоду: на час цього завдання вони стають напарниками i дiляться один з одним отриманою iнформацiєю. Павук погодився.
  Повернувши в бiк найближчого провулка, Тору почав бурмотiти собi пiд нiс, впевнений, що членистоноге чудо його почує.
  - За нами вже стежать?
  Перстень моргнув зеленим. Ну нарештi, не минуло й року, як його помiтили.
  - Бiльше одного? - перстень не встиг змiнити колiр, як на плече iнспектора опустилася чужа рука.
  - Давно не...
  Фразу обiрвав трiск електричних розрядiв, а паралiзована незнайомка повалилася на чоловiка. Парочка прохожих обернулися на звук, але побачили тiльки те, як двоє людей валяться на землю. Допомагати нiхто не поспiшав. Навпаки, навколо парочки утворилося вiльне мiсце. Чортихаючись крiзь зуби на несвiдомих громадян, Тору сам пiднявся на ноги, трохи обтрiпав себе i, злiсно зиркаючи на оточуючих, не з першої спроби, але таки змiг перекинути руку постраждалої через плече й потягнув її в той же провулок, куди хотiв iти сам. Певно люди подумали, що вiн один iз вуличних бандитiв, що зараз обчистить чергову жертву. Але нiхто не пiдняв галасу. Ось тобi й столиця!
  Провулок виявився саме таким, яким i мав би бути: темним, смердючим i брудним. Камiння брукiвки, на яку щодня виливали по кiлька вiдер помиїв, було вкрите якоюсь слизькою бiлуватою гидотою, на якiй чоловiк мало не послизнувся. Обережно скинувши неочiкувану ношу на бiльш-менш чисту дiлянку, Тору спробував її iдентифiкувати. Одразу кинувся в очi пояс - церковна розробка для автономних агентiв. Обличчя незнайоме, хоча загальнi риси притаманнi центральним країнам. Одяг: якiсний, зi шкiряними вставками на лiктях та колiнах, цивiльний не тiльки на вигляд, але й по структурi. Секретiв не помiтно. Хiба що кiлька явно власноруч нашитих внутрiшнiх кишень. А ще на тiлi в районi правої пахви вiдчувається ущiльнення, як вiд пiдшкiрного жетона. I хоча необхiдного обладнання при собi iнспектор не мав, вiн був упевнений, що перед ним один iз представникiв церковної розвiдки. А тепер питання: ворог, чи друг? Доки не отямиться - не зрозумiєш.
  Членистоногий рятiвник теж вирiшив перестрахуватися. Швиденько покинувши свою схованку, вiн зайняв позицiю збоку вiд незнайомки й нацiлив на неї свою маленьку гармату. Судячи по бiлiй заглушцi на кiнчику ствола, цього разу вона заряджена боло - двома гачками, схожими на рибацькi, iз натягнутою мiж ними волосiнню. Шнур обвивається навколо жертви вiд одного до трьох разiв, залежно вiд того, куди цiлився стрiлець, а гачки мiцно чiпляються за одяг. Швидко виплутатися iз такої пастки доволi складно - одного разу Тору на собi вiдчув, наскiльки ефективною може бути ця iграшка. Вiн навiть подумував i для себе змайструвати щось подiбне. Тут i жiнка почала ворушитися. Ось вона повернула голову, оглянула iнспектора i прошипiла щось явно лайливе.
  - Назвися.
  - Ось як ви тепер зустрiчаєте своїх колег? - незнайомка спробувала встати, але побачила в руках спiврозмовника писарський стилус iз секретною начинкою, i залишилася на мiсцi. - Взагалi-то розмову починають iз паролiв.
  - Скомпрометовано. Востаннє питаю: хто така?
  - Юрiко Атаме, четвертий меридiан. У вiльному польотi, - перстень мигнув зеленим.
  Четвертий меридiан - оперативнi агенти зовнiшньої розвiдки Церкви. Мало статися щось дiйсно серйозне, щоб замiсть iнформатора на зустрiч прийшли бойовики. I чому в автономному статусi? Що сталося?
  - Де iншi?
  - Остання, - тон жiнки змiнився, втративши будь-якi емоцiї.
  - Провал?
  - Зрада.
  Тепер зрозумiло. Хто-хто, а розвiдники повиннi були знати, що у самiй Святiй землi щось назрiває. I якщо ворог проник навiть у розвiдку, то падiння Церкви було лише питанням часу. Четвертий меридiан спецiалiзується на виконаннi нестандартних завдань. Здебiльшого викрадення документiв, або їх пiдмiна, та операцiї по замiтанню слiдiв. У кожного оперативника по кiлька легенд. Вирахувати їх надзвичайно складно. Якщо дiло дiйшло навiть до лiквiдацiї рядових виконавцiв, значить справи дiйсно кепськi. Ось iще одне пiдтвердження причетностi єпископiв. Цiкаво, їм щось запропонували, чи у них були власнi мотиви пiти на спiвпрацю iз ворогом?
  - Секретнiсть?
  - Та яка там &#*$% секретнiсть?! - зiрвалася жiнка на крик. - Не було нiякого завдання! Нас тупо списали! Усi зв'язки обiрвано.
  - Пастка, чи самовбивча акцiя?
  - Перше, щоб їх &#*$% по %~#$% тягали! Прямо в лапи солдат!
  - Шатерей?
  - Хм... - Юрiко на мить замислилася, але потiм покрутила головою. - Нi, не схожi. Тобто унiформа була, але сидiла вона на них як %&^*$ на...
  - Досить лаятися! - не витримав Тору, гаркнувши на молодшу за рангом. - Ти солдат, чи хто?!
  - Нiхто! - визвiрилася та у вiдповiдь, а iнспектор тiльки зараз помiтив червонi очi й мiшки пiд очима, - Ми всi тепер нiхто! I ти теж! I не вказуй %~#$% що менi робити! - жiнка кiлька секунд iще лаялася на сумiшi кiлькох мов, але потiм глибоко вдихнула i її голос знову втратив будь-якi емоцiї. Вибач, накипiло. Менi потрiбно кiлька годин, перш нiж йти на завдання.
  - Тобi навiть не цiкаво, хто я такий? Просто так повiриш першому зустрiчному?
  - Усi iнспектори завжди дiють однаково, не вiдступаючи вiд протоколу. Вас легко вирахувати, якщо знаєш як. Обох твоїх попередникiв зарiзали прямо у мене на очах. Ти єдиний, хто зумiв бiльш-менш нормально замаскуватися. До того ж твоє обличчя давно висить на дошках оголошень усiх гiльдiй. За твою голову платять золотом.
  - Звiдки знаєш?
  - Я теж у розшуку. Вже другу декаду не можу вийти з мiста. Ну то як? Допоможемо один одному? Я знаю хто ти. Ти знаєш, хто я. Ми обоє знаємо, що сталося. Хiба цього недостатньо?
  Виходить, зрадники є i серед оточення Директриси, яка i вiдправила його сюди. А може вона й сама до цього причетна? Нi, поки висновки робити рано. Потрiбно знайти спосiб вирахувати ворога.
  - Ввечерi. Гостинний двiр 'Синя троянда'. Дiзнайся останнi слухи й дiї уряду.
  Бiльше нiчого не кажучи, Тору поспiшив покинути мiсце зустрiчi. План iз отриманням даних вiд iнформатора провалився. Замiсть нього знайшлася оперативниця iз силовикiв, яка i сама нiчого не знала. Ось iще одна зачiпка: бiйцiв четвертого меридiану хотiли здати. Навiщо рядовi виконавцi, нехай iз таємного пiдроздiлу, комусь за межами Церкви? Якi секрети вони могли видати? Правильно задане питання - це вже половина вiдповiдi. Потрiбно бiльше iнформацiї. А iнформацiю слiд шукати бiля командування. В Аркадiї таких мiсць було два: палац та мунiципальне управлiння. В першому бiльше шансiв знайти щось важливе, а в друге простiше проникнути. Олянути потрiбно обидва.
  - Допоможеш? - поцiкавився вiн у свого портативного помiчника, на що отримав зелене свiтло.
  Звiсно допоможе, куди ж вiн дiнеться? Павук усе розумiв без слiв. Враховуючи, що вiн сам по собi був ходячим детектором брехнi, Тору не здивується, якщо той i думки читати вмiє. Не завжди, але в бiльшостi випадкiв. Iдеальний напарник. Йому б iще прiзвисько нормальне дати, i взагалi було би прекрасно. Бо той десятизначний шифр, що вiн нашкрябав, вимовити язик не повернеться.
  Столичний штаб знаходився в палацовому комплексi, по iнший бiк глибокого рову та високих мурiв. Цього достатньо, щоб зупинити простолюдина. Проти обдарованих були iншi бiльш хитрi системи захисту. Наприклад невидимий бар'єр. Точнiше не зовсiм бар'єр, а купол сигналiзацiї, що реагує на стороннiх. Без пропуску тебе в кращому разi скрутить в баранячий рiг, а в гiршому - спопелить прямо на мiсцi. I навiть перетнувши перешкоду, всерединi на незваного гостя чекає iще безлiч рiзноманiтних пасток i сюрпризiв. Не кажучи вже про охорону. Однак у будь-якому захистi завжди є шпарина, якою можна скористатися. Ранiше це були ворони, якими старий iнформатор доправляв обладнання на iнший бiк паркану. Тепер же, судячи по ледь помiтних iскрах над стiною, туди навiть камiнь просто так не залетить, не те що живий птах.
  - Як гадаєш, тут водяться дикi коору?
  - Бабiп! - пискнув павук, висунувши iз сумки лапу й вказуючи вниз.
  - Що, їздити у мене на шиї тобi вже набридло? Ну давай, гуляй. Будь на зв'язку.
  Тору не став вiдкривати сумку, а просто рiзко розвернувся i пiшов геть. Витягнутий у струну павук вислизнув крiзь отвiр i, скотившись по схилу, шубовснув у воду. Для стороннього спостерiгача це виглядало, нiби чоловiк щось загубив i не помiтив цього. Iнспектор же поспiшив покинути вiдкриту мiсцевiсть, доки на нього не вийшов патруль.
  А дрон тим часом впевнено форсував перешкоду. Перед ним стояла задача знайти прохiд всередину захисного периметра. Ззовнi шукати його марно, а от пiд водою шанси iще були.
  Люди дуже рiдко дивляться униз, особливо якщо не можуть там нiчого розгледiти. На днi зiбралося багато усiлякого мотлоху: гiлки дерев, побитий посуд, цегла... Трапилася навiть монетка. Це мiсце давно мало перетворитися на смердюче болото i розсадник хвороботворних бактерiй. Але цього не сталося. Останнi отриманi дроном карти показували, що площа палацу надзвичайно велика, i перший же серйозний дощ мав би закiнчитися потопом. Значить там є дренажна система. Потрiбно знайти мiсце, звiдки вона надходить - йти проти течiї. Хвилин через десять таке мiсце знайшлося, але навiть для павука воно було важкодоступним. Вглиб палацового пагорба вела труба, дiаметром сантиметрiв двадцять, не бiльше. Сильний потiк i густо вкритi водорослями стiнки ускладнювали просування, але потроху дрон розчищав собi дорогу i просувався вперед. Метрiв через десять йому таки вдалося вийти у великий канал, що йшов попiд стiну iз внутрiшнього боку. Далi була справа технiки: знайти потрiбнi будiвлi, й встановити жучки. Йому навiть не довелося покидати свою схованку - так iз каналу й стрiляв ними. Вартовi звiсно ж почули пiдозрiле пухкання, але знайти джерело шуму їм так i не вдалося. I все б нiчого, але набоїв не вистачило. Бо жучки робилися iз розрахунку, що бiля палацу буде лише шiсть споруд, як на аерофотознiмках, а тут їх раптом виявилося сiм!
  Дрон рушив у вказаному напрямку, але що ближче вiн пiдходив, то бiльше помилок видавала система розпiзнавання образiв. В таких випадках протокол вимагав обстежити невiдомий об'єкт iз безпечної вiдстанi, передати усi зiбранi вiдомостi, i лише пiсля цього починати зближення. На жаль ретрансляторiв поблизу не було, а стратосферний зонд, який i складав карту мiсцевостi, пролiтав тут аж п'ять днiв тому. Тож доведеться обмежитися лише дистанцiйним спостереженням.
  Невiдома конструкцiя мало походила на будiвлю. Єдиний збiг - хiмiчний комбiнат. Але це не логiчно. Таке виробництво потрiбно розташовувати у iнших, менш населених мiсцях. Краще взагалi за межами населених пунктiв i з обов'язковою лiсосмугою навколо. В цю теорiю не вписуються великi склянi колби, що лежать на сонцi в кiлька ярусiв. Усi наполовину заповненi якоюсь бурою рiдиною i поєднанi гнучними шлангами зi складною системою трубопроводiв, яка вела до чогось схожого на перегонний куб. З iншого боку розташувалася котельня та цiлий склад iз бочок. Дрон спробував-було наблизитися, але як тiльки вiн перетнув якусь невидиму лiнiю, звiдусiль одразу позбiгалися солдати i якiсь типи в балахонах. Не маючи змоги продовжувати спостереження, павук поспiшив покинути небезпечну зону.
  Увечерi вiн зi своїм органiчним напарником зустрiлися в гостинному дворi для обмiну зiбраною iнформацiєю. Вiддавши на розтерзання павуку свiй блокнот iз записами, Тору задумливо розглядав проекцiю споруди.
  - Судячи по тому, скiльки людей на риштуваннях, установка iще не працює. Зверни увагу на бочки. В них або привозять сировину, або вивозять уже готовий продукт.
  - Ба-ба-бi-бабап! - пропищав павук, пiдсвiчуючи вказаний елемент на iлюзiї.
  - Так, ось цi. Потрiбно простежити їхнiй маршрут. Можливо тодi вийдемо на постачальникiв. Знаючи складовi, можна буде здогадатися i про рецепт. Зможеш зробити iще кiлька жучкiв? - вiдмова. - А якщо я знайду тобi матерiали? - знову вiдмова, - Але чому? Тобi iще чогось не вистачає?
  - Бi-бi!
  - Що таке?
  - Ба-ба-бiп! - прибравши iлюзiю, павук навiв свою гармату на дверi.
  - Зрозумiв.
  Тору вийняв iз кишенi свiй подарунок, i сам зайняв позицiю бiля столу, готовий в разi необхiдностi перетворити його на барикаду. Подарунком був невеликий цилiндр iз виїмкою пiд великий палець на торцi. Якщо на нього натиснути, то iз невеликого отвора пiд пальцем бризне струмiнь дуже їдючої рiдини. Однiєї краплi, що потрапить на шкiру, достатньо для подразнення. Про дiю на очi й дихальнi шляхи можна й не говорити. Дуже ефективний засiб стримування. Був лише один мiнус - зустрiчний порив вiтру мiг повернути струмiнь назад на стрiльця, i тодi вже йому буде непереливки. Цю особливiсть подарунка вiн теж вiдчув на собi, коли хотiв потренуватися на вiдкритому просторi подалi вiд стороннiх очей. Добре, що тодi в нього було чим змити iрритант. Вдруге вiн таку помилку не повторить.
  У дверi постукали.
  - Хто там?
  - Це я, - почувся знайомий голос.
  - Одна?
  - Остання.
  Точно - вона. Хоча це питання було адресоване зовсiм не до гостi, а до ходячого радару, що саме видряпався на пiдвiконня i ворушив своїми антенами в пошуках стороннiх. Лише отримавши зелене свiтло, Тору перекинув зброю в iншу руку й пiшов вiдкривати дверi. В коридорi стояла та-сама оперативниця, з якою вiн познайомився на ринку. Цього разу Юрiко виглядала значно охайнiшою i зiбраною. Такою, якою i повинна бути представниця Четвертого меридiану.
  - Дiзналася щось цiкаве?
  - Новин багато. Якi iз них цiкавi - вирiшуй сам.
  Тору пропустив жiнку всередину. Уже закриваючи дверi вiн почув... Навiть не почув, а вiдчув, як бряцнув метал леза. Не повертаючись, iнспектор натиснув на клавiшу цилiндра, вистрiлюючи цiлу хмару iрританту собi за спину i зробив крок вперед, розриваючи дистанцiю. Тепер крок вбiк, ухилитися вiд другого удару, i перехопити... Порожнечу? Продовжуючи рух, Тору розвернувся i побачив, як жiнка забилася спиною в кут кiмнати, i однiєю рукою тримає перед собою кинджал, а iншою намагається витерти очi. Даремно, тiльки затре їх iще бiльше. Але якщо вона хотiла на нього напасти, то чому вiдступила так далеко?
  - Ти!
  - М-м-м?
  - Зрадник! Кхе-кхе-кхе! - зробила iще одну помилку бiдолаха, вдихнувши iрритант.
  Пiдскочивши до вiкна, Тору поспiшив вiдкрити його i вдихнути свiжого повiтря. Зараз Юрiко була абсолютно недiєздатною, i удару в спину можна не боятися. Бойових артефактiв при нiй теж немає - павук їх чує за милю. Павук... Ось на кого вона хотiла напасти! Напевно в першу їхню зустрiч вона не помiтила членистоногого. I якщо вона називає його зрадником, значить її вели в оману, як i переважну бiльшiсть представникiв Церкви. Принаймнi тепер точно вiдомо, що вона боєць - в бiй кинулася не роздумуючи.
  - Зараз я допоможу тобi змити обличчя. Вiзьми...
  - Не пiдходь! - а в голосi панiка.
  - Думаєш, що я переметнувся до павукiв? - зiтхнув iнспектор, повертаючись до вiкна й вдихаючи iще одну порцiю свiжого повiтря для тривалої розмови. - Ми їм не цiкавi. Їхнiй народ iснує довше за увесь людський рiд, i за увесь цей час нашi iнтереси нi разу не перетиналися. У нас не може бути нiчого спiльного. Ми надто рiзнi. Вони нiчого не можуть менi запропонувати. Як i я їм.
  - Тодi чому вiн тут?
  - Вiн єдиний представник свого виду, з яким вдалося налагодити контакт. Я його дослiджую. То тобi допомогти, чи хочеш страждати й далi?
  Питання було зайвим. Оперативниця остаточно затерла собi очi, а обличчя почервонiло й розпухло, наче отруйним плющем натерлася. Довелося спершу витерти обличчя нейтралiзатором, потiм накапати по кiлька крапель в очi й нiс, а потiм це все змивати. Зайнятi лiквiдацiєю наслiдкiв цього маленького непорозумiння, люди не помiтили, як павук кудись втiк. Можливо вiдправився на черговий сеанс зв'язку зi своїм керiвництвом. Зате коли помiтили, Юрiко зiтхнула спокiйнiше.
  - Значить, ти теж у вiльному польотi? - запитала вона, коли змогла вiдкрити очi.
  - Не зовсiм. Пiсля зникнення єпископату усi керiвнi повноваження прийняла Директриса. Офiцiйно вона виступає проти агресiї Шатерей, але мене все ж хтось здав. I я хочу знати - хто це?
  - А може Директриса сама тебе й пiдставила?
  - Не знаю. Надто мало фактiв. Краще розкажи, що сама змогла дiзнатися.
  А Юрiко за час свого перебування в столицi встигла назбирати немало вiдомостей. Першi натяки на те, що армiя починає маневри, з'явилися майже два сезони тому. Саме тодi, коли принцеса готувалася до церемонiї коронацiї. Знать почала поступово пiдминати пiд себе все бiльше стратегiчних виробництв. Складалося враження, нiби хтось готується перехопити контроль над ними. Прискорився товарообiг iз сусiдами. Шатерей почали бiльше закупати металiв та амулетiв. Прикривалося це переозброєнням армiї. Нiби-то королiвськi зброярi вигадали нову конструкцiю рушницi, що дозволяє зробити не чотири пострiли за хвилину, а шiсть! Але все це виявилося лише слухами. Усе йшло на змiцнення загонiв особистої охорони знатi. За мiсяць до iнциденту в Академiї їхня кiлькiсть зрiвнялася iз чисельнiстю мiської варти. Не можна було й кроку ступити, щоб не наштовхнутися на компанiю чергових найманцiв. А нещодавно вони усi враз кудись зникли. Саме тодi, коли стався напад на Академiю. Натомiсть в столицi зросла кiлькiсть патрулiв. Шпигунська iстерiя у всiй красi. Скрiзь шукають невидимих ворогiв. При цьому нiхто не мiг сказати конкретно, що це за вороги, i в чому полягає їхня небезпека. Iз загальних рис складається образ якогось всюдисущого шкiдника, який тiльки й думає: як би це пiдiрвати могутнiсть країни? I все це на фонi пiдготовки гуманiтарної допомоги пригнобленим жителям братської Тафiї.
  - До речi про шкiдникiв: чому ти цьому павуку так довiряєш? Не боїшся, що вiн встромить ножа тобi в спину?
  - Я не довiряю нiкому повнiстю. Але конкретно йому - трошки бiльше, нiж своїм учорашнiм колегам. Можливо тому, що вiн або вiдповiдає правдиво, або мовчить. А удар в спину... Я помру ранiше, нiж встигну зреагувати, навiть якщо дивитимуся прямо на нього. Ти не уявляєш, наскiльки досконалi й рiзноманiтнi їхнi iнструменти знищення.
  - I що, вони настiльки сильнi, що їх варто боятися?
  - Двiчi - нi. По одному вони не становлять загрози. Ти можеш просто роздавити павука, якщо сядеш на нього. I навiть тодi не факт, що вони атакують тебе у вiдповiдь. Проте коли вони все ж запишуть тебе у вороги... Як би дивно це не звучало, ми не можемо їм нiчого протиставити. Вони навiть не живi у звичному нам розумiннi. Їхнє тiло це рукавичка, якою вони беруть гарячi пирiжки. Iнструмент для взаємодiї iз нашим, матерiальним свiтом. Знищиш одне тiло - вiзьмуть наступне, покращене.
  - Як це?
  - Чи чула про iдею реiнкарнацiї? Я вважаю, що вони її не тiльки реалiзували, а й розвинули. Що кожна душа одночасно займає одразу декiлька тiл...
  - Стоп-стоп-стоп, тiльки не треба менi цiєї вашої релiгiйної маячнi! - одразу замахала руками Юрiко, - Наслухалася уже. Досить!
  - Релiгiйної? Хм... Здається ти знайшла вiдповiдь на питання, про яке я вже давно забув.
  - Яке?
  - Звiдки ростуть ноги нашої релiгiї.
  В кiмнатi повисла тиша. Кожен думав про своє. Юрiко осмислювала почуте, а Тору пiдставляв новi факти у свою картину всесвiту. Ось що значить - стороння думка! Поки Юрiко це не озвучила, вiн навiть не задумувався над тим, щоб поєднати iнцидент в Академiї iз корiнням церковної релiгiї. З цiєї точки зору все виглядає дуже логiчно. Усе, що проповiдувала Церква, було взято саме вiд них - вiд павукiв. Посмiхнувшись думкам, за якi єпископат одноголосно заклеймив би його єретиком, Тору нахмурився на зелений вiдблиск персня. Павук впродовж усiєї розмови, навiть знаходячись далеко, справно виконував свою роботу, iнформуючи про правдивiсть почутого. Хоча iнодi колiр змiнювався на червоний, коли...
  I тут Тору зрозумiв, що увесь час знайомства iз членистоногим сам вводив себе в оману. Прокрутивши в головi усю розмову, iнспектор нарештi зумiв скласти докупи факти, яким ранiше не надавав увагу.
  - Ти не використовуєш поняття 'брехня', - промовив Тору, спостерiгаючи за перснем.
  - Що? - не зрозумiла жiнка, повернувшись до спiврозмовника.
  Перстень спалахнув зеленим.
  Павук дiйсно вмiв розрiзняти, коли люди говорять правду. I вiн нiколи не помилявся. Помилявся сам iнспектор! Отримавши змогу обмежено спiлкуватися зi своїм механiчним супутником, Тору зовсiм забув, що його логiка може дуже сильно вiдрiзнятися вiд людської. Вiн навiть дослiвно згадав сказанi ним же слова: 'Просто сигналiзуй, коли вони говорять правду, а коли - нi'. А насправдi увесь цей час павук оперував лише двома поняттями: 'iстина' та 'не-iстина'!
  Iстина не завжди є правдою. Брехня не завжди буває умисною. Людина може щиро вiрити у щось, що не є правдою. I в той же час обманювати спiвбесiдника не сказавши нi слова брехнi.
  Важко зiтхнувши, Тору вiдкинувся на стiльцi, потягнувшись розiтерти обличчя, але вчасно схаменувся, згадавши, що його руки все ще не очищенi. Посмiхнувшись своїй недбалостi, чоловiк подумав, що прiрва у розумiннi мiж ним i павуком нiкуди не зникла, а стала iще бiльшою. От тiльки чи можна вважати чеснiсть запорукою довiри?
  
  ***
  
  Терумо повiльно летiв на вихiд iз цих дивних катакомб, тягнучи за собою, наче звичайних овець, двох 'кандидатiв у Кейнсi'. Душу тiшило те, як вправно вiн їх захопив. Щоправда, навiть пiсля особистого знайомства вiн не мiг точно сказати, котрий iз них йому потрiбен. Їхня поведiнка була зовсiм не такою, як вiн очiкував. Iншi голоси, iнша статура... Обладунки - i тi були абсолютно не такими, як вiн запам'ятав. Схожi на химерний шкiряний комбiнезон, вони могли мiняти свою текстуру, колiр, а в деяких випадках i змiнювали пропорцiї тiла свого власника. Зняти їх iз носiя було практично неможливо. Цiлком ймовiрно, що жоден iз них не є тим, на кого вiн полював.
  Хай там як, а свою задачу вiн виконав. Найскладнiше позаду. Залишається доправити їх до Тафiї. Там уже ними займуться спецiалiсти. А щодо його тимчасових союзникiв... На те вони й тимчасовi, що вiд них можна позбавитися, як тiльки настане слушна мить. I вiн її дочекався. Вiн завжди був терплячим.
  Одразу пiсля свого полону агент зрозумiв, що у прямому протистояннi вiн не вистоїть. На боцi ворога була чисельна i якiсна перевага. Вони точно знали: куди, i за чим, а точнiше - за ким iдуть! Мiза - ватажок найманцiв, була дуже переконливою, коли вибивала iз нього iнформацiю. Але вона силовик, а не розвiдник. Тому й не зрозумiла, що дбайливо розроблена легенда мало чим вiдрiзняється вiд правди, i в той же час дає абсолютно хибне уявлення про допитуваного. Пiд час розмови вона i сама видала немало iнформацiї, навiть не здогадуючись про це. I пiсля допиту також. I зi спiлкування її пiдлеглих вдалося виловити багато цiкавого. А все завдяки першокласному спорядженню! I не важливо, що зараз воно знаходиться в чужих руках. Бiльше того, Мiза сама рознесла мiж пiдлеглими отруту вповiльненої дiї, привласнивши один iз артефактiв. Менш нiж через добу усi вони стали би слабкими i млявими. На жаль несподiвана атака механiчних створiнь, чимось схожих на знайомих лiтаючих демонiв, зiрвала усi його плани. Ну нiчого, якщо ця дурепа буде його переслiдувати, то вiн дуже швидко поверне i решту свого спорядження. I вiн точно знатиме, коли ця сучка з'явиться поблизу.
  Пропозицiя вiд неї була несподiваною: спiвпраця, або смерть на мiсцi. Звiсно ж вiн погодився. Не одразу. Спершу зробив вигляд, нiби обдумує пропозицiю, щоб виглядало бiльш правдоподiбно. I лише пiсля кiлькох ударiв по ребрав вiн таки дозволив себе вмовити. Вiд нього вимагалося лише втертися в довiру до Древнього, i нейтралiзувати його за допомогою... Ой, язик зламаєш, поки вимовиш! Коротше, його детально проiнструктували i дали штуку, що могла вирубити їхню цiль. Ненадовго, хвилин на десять. Цього достатньо, аби вийняти ключовi елементи обладунку. Терумо бачив застiбки, i йому пояснили, як їх вiдкривати. Та вiн не думав, що вони будуть настiльки мiлкими! Не було навiть булавки для волосся, щоб пiддiти - клятi найманцi усе вiдiбрали. Його пальцiв вистачило тiльки на те, щоб вийняти найбiльш габаритнi предмети, розмiром iз ґудзик!
  - How long have you known him? - почулися голоси позаду.
  - Handsome? Not so long. We met already in captivity. He didn't say anything about himself. But he often asked about everything... Ouch!
  - Мовчати! - гаркнув агент, стискаючи в руках пульт вiд нашийникiв.
  Ось iще одне питання вилiзло: звiдки цi двоє знають Шифр? I не просто знають, а вiльно володiють ним! Це ж треба: використовувати таємну мову, щоб перемивати йому кiсточки! Вони точно не можуть бути дезертирами iз служби розвiдки - таких дилетантiв вiдсiюють ще на початкових етапах. Та й оснащення у них унiкальне. Дивно, але примiтивнi рабськi нашийники прекрасно працювали одягнутими поверх обладункiв. Можливо тому, що на момент одягання тi уже були пошкодженi. Якщо придивитися уважнiше, то можна було помiтити, як у свiжих трiщинах вiд кожного розряду смикаються жили обладункiв. Терумо на власнi очi бачив, як один iз них на мить став напiвпрозорим. Для воїна така можливiсть в бою буде дуже корисна. Але справдi безцiнною вона стане для диверсанта або шпигуна. Це ж якими можливостями треба володiти, щоб створити таке спорядження? На подiбне здатна хiба що Церква, але з їхнiми представниками Терумо стикався лише один раз, i вони не йшли нi в яке порiвняння iз цими двома...
  Думки Терумо перемкнулися на спогади про те, як вiн сам став агентом.
  На це знадобилися роки. Його, та ще майже сотню таких же пiдлiткiв тренували за спецiальною програмою. Спершу помiчниками офiцерiв, потiм корпус пажiв при дворi, ну а далi їхнi шляхи розiйшлися. Бiльшiсть продовжили службу зброєносцями. Лише десяток 'щасливчикiв', вiдправили у спецiальний заклад. Те мiсце було чимось середнiм мiж школою, тюрмою та армiєю. Щодня їх ганяли так, що увечерi вони ледве добиралися до свого лiжка. Або не добиралися взагалi, за що отримували рiзноманiтне покарання. Нiякої системи в їхнiй пiдготовцi, на перший погляд, не було. Лише через певний час Терумо зрозумiв, що їх навчали правильно мислити. Iз них робили хамелеонiв, здатних розчинитися в будь-якому середовищi. Проникнути будь-куди, i зробити те, що потрiбно. Як тiльки Терумо це зрозумiв, iнструктори одразу ж помiтили змiни, i перевели його в iншу групу. На польову практику - так йому сказали. Знав би вiн, що буде далi...
  Йому показали смерть в бою. Одну, другу, третю... Остання цiль була не тiльки добре пiдготовленою, а й дiзналася про їхнiй прихiд. Завдання було виконано цiною втрати половини команди. А потiм його вiдвели в каземати й наказали власноруч вирiшити долю однiєї людини. Маючи деякий запас часу Терумо вирiшив не поспiшати й вислухати все, що йому скаже засуджений до страти. Це був волоцюга, що просто залiз не в той будинок, i дiзнався те, що йому знати не потрiбно. Молодий Терумо зважено оцiнив, що нi для Корони, нi для Держави той не становить загрозу. Крiм того йому наказали 'вирiшити долю', а не прикiнчити засудженого прямо в камерi. Покидаючи мiсце утримання, юний стажер знайшов бiля дверей бланки для заповнення. Окрiм бланка про смерть, там були папери про помилування та переведення в iнше мiсце утримання. Помилувати бродягу, який заради харчiв наважився на крадiжку, було логiчно - не проїдатиме казеннi харчi. Якщо не дурний, то одразу ж поспiшить зникнути, щоб хазяї того будинка не дiзналися про його повернення. Ну а якщо потрапить до їхнiх рук - сам винен. З iншого боку, а якщо це пастка? Iнструктори дуже рiдко щось казали йому прямо. В їхнiх дiях завжди слiд було шукати подвiйне, чи навiть потрiйне дно. Так i не наважившись дати йому волю, Терумо замiнив вирок на два роки робiт на копальнях в найглухiшiй провiнцiї. Довелося трохи посидiти над документами. Повернувшись до своєї команди, вiн не дочекався вiд них нiякої реакцiї. Здавалося, їм було абсолютно начхати на те, чим вiн щойно займався. А через мiсяць його поставили перед фактом: пiд час переїзду на мiсце ув'язнення волоцюга разом iз кiлькома в'язнями вбили чотирьох конвоїрiв та поранили iще трьох, пiсля чого втекли, прихопивши вiйськову унiформу. А нещодавно органiзована ними банда пограбувала митарiв, що везли податки в столицю. I тепер Терумо мусив лiквiдувати наслiдки своєї помилки. Це був перший серйозний урок - завжди прораховувати ситуацiю на десять крокiв уперед за всiма можливими варiантами, i нiколи не сподiватися на вдачу.
  На вирiшення власних справ йому дали декаду, до кiнця якої вiн мав повернутися назад, або лiквiдатора пошлють уже за ним. На вiдмiну вiд роботи в командi, тут вiн мiг розраховувати тiльки на власнi сили. Тодi стажер добре вiдчув, наскiльки важливе хороше фiнансування та зв'язки. Знайти банду вдалося вiдносно швидко. Тiльки свого знайомого серед них стажер так i не зустрiв. Вiн продовжив свої пошуки i таки вiдшукав того у компанiї п'яних гуляк в тому ж мiстi, де його спiймали вперше. А напередоднi пройшов слух про смерть сiмейства, в чий будинок той проникав. Цього разу Терумо здiйснив вирок без вагань.
  На мiсце зустрiчi стажер повернувся в останню мить. Команда чекала його зi зброєю в руках. Вони точно знали де вiн був, i готувалися вирушати за ним. Його поява не викликала у них нiякої реакцiї. Терумо вже тодi запiдозрив, що iз його iнструкторами щось не в порядку.
  Так минув iще деякий час. Надолужувати пропущене було дуже складно, а iнодi й боляче. Терумо змiнив iще двi команди, коли перед черговим завданням його викликали на розмову. Перед парубком поклали докази того, що вiн убив невинуватого. Клятий волоцюга виявився непричетним до пограбування й убивств! Його звiльнили в той же день, коли сталася втеча, за те, що вiн залишився на мiсцi й врятував життя двом важко пораненим конвоїрам. Терумо сам же приписав йому дрiб'язкове порушення i вiдправив у найбiльш спокiйну провiнцiю, де вiн би за сезон-другий i так вийшов би на волю! I перед тим, як вбивати, вiн мав розiбратися в усьому цьому!
  Покарання було болючим i дуже неприємним. Не стiльки для тiла, скiльки для розуму i свiдомостi майбутнього агента. Це було принизливо. Його самого ледве не вiдправили в тюрму. Точнiше вiдправили, але на той момент Терумо вже зрозумiв, що все це було iнсценування. Вiн уже не раз задумувався над тим, ким були усi їхнi попереднi цiлi? З якого це дива бюрократи так швидко могли оформити звiльнення на в'язня, що iще не вийшовши на волю, став учасником нового злочину? I навiщо вiдправляти в тюрму того, в кого вклали стiльки грошей, часу, та знань? А раптом втече? Простiше й спокiйнiше було би взагалi його лiквiдувати.
  Добре, що вiн встиг це зрозумiти до того, як його доправили на мiсце ув'язнення. Це був другий його урок - завжди шукати в усьому не тiльки друге, третє, а й десяте дно. I якби вiн його не засвоїв, то сам зайняв би мiсце чергової цiлi для iнших стажерiв. Так Терумо й дiзнався про одну iз державних таємниць - про 'бездушних'. Цi лоботомiти повнiстю втрачали особистiсть, хоча й могли її iмiтувати. У загонах особливого призначення таких багато, i за увесь час їхньої роботи ще не розкрили жодного. Для всiх це просто солдати, що пройшли крiзь пекло, тому й стали такими. Усе їхнє iснування зводилося до однiєї конкретної задачi. Iдеальнi виконавцi без будь-яких проявiв iнiцiативи. Терумо був впевнений, що якби не тривалiсть та складнiсть процесу, то керiвництво перетворило би в 'бездушних' усiх жителiв приєднаних територiй, вiд яких так багато проблем.
  Нарештi в кiнцi чергового тунелю з'явився великий шлюз. Якщо придивитися уважнiше, то можна було помiтити, що увесь бруд i пил навколо нього осiв на одному боцi тунелю. Значить там предмети уже мають вагу. Вже зараз агент вiдчував, як його все сильнiше тягне вбык. Iще крокiв через десять вiн змiг стати ногами на землю, якщо так можна виразитися. З цього мiсця стало зрозумiло, що тунель насправдi був не горизонтальним, а круто йшов догори. Рухатися в нових умовах було доволi складно, неначе пiсля тривалого плавання вийти на берег. Тягнути за собою полонених, що гепнулися на землю поруч iз агентом, стало неможливо. Але це бiльше не мало значення. Далi транспортуванням займуться вже iншi. Кiлька хвилин тому амулет вловив наближення союзних сил. Схоже командування все ж отримало його повiдомлення, й вiдправило на допомогу групу пiдтримки. Шкода, що примiтивний артефакт не може вказати, кого i скiльки до нього прислали.
  Здiйснивши необхiднi манiпуляцiї, Терумо вiдкрив шлюз i одразу ж вiдiйшов убiк. Тепле й вологе повiтря увiрвалося в крижану печеру, одразу ж перетворившись на туманний вихор, що потягнувся вглиб катакомб. Вiд перепаду тиску заклало вуха. Почекавши кiлька хвилин, щоб органiзм звик до нових умов, агент стягнув iз обличчя пов'язку i вдихнув на повнi груди, бiльше не остерiгаючись обмороження. Закляклими пальцями вiн вхопився за край проходу i видряпався назовнi. Нова печера також була штучного походження, але тут уже не було всюдисущих механiзмiв та неприємного синього свiтла. Шлюз стирчав з-пiд землi прямо посерединi великої порожнини, наче велика, криво закопана бочка. Сюди сходилися кiлька круглих тунелiв. Частина iз них йшла догори, а iншi - донизу. Якщо просторове уявлення Терумо не збилося, то вони оминали простiр, де мала починатися аномалiя. Амулет моргнув iще кiлька разiв. Друзi на пiдходi. Треба тiльки їх дочекатися. Ну i пiдготувати теплу зустрiч, якщо вони прийшли не з миром.
  Знявши зi спини трофейну рушницю, агент оглянув її з усiх бокiв. Дуже химерна форма, схожа на якусь дику лiсову тварину iз довгим хоботом замiсть носа, тiльки лап не вистачало. Усе зроблено iз металу та керамiки. Опинившись в руках - починає ледь помiтно свiтитися. Один iз вивступiв вiдрiзнявся текстурою та кольором. Вiн мав плавнi форми i ребристу поверхню. Якщо покласти руку так, щоб усi пальцi лагли у виїмки, то великим пальцем можна намацати трикутний сегмент. Виставивши зброю перед собою, Терумо натиснув на нього, i пiд вказiвним пальцем прямо iз рукiв'я вискочила продовгувата клавiша. 'Оригiнальний запобiжник', - подумав агент, примружуючи очi й натискаючи на явно спусковий гачок. На кiнчику зброї загорiлася синювата iскра, а наступної митi вона витягнулася далеко вперед, неначе здуте зi свiчки полум'я. I як тiльки дуга торкнулася стiнки печери, тонка iскорка перетворилася у справжню жирну блискавку! Гуркiт та спалах вiд пострiлу були настiльки сильними, що навiть готовий до чогось подiбного агент на деякий час виявився оглушений. У вухах дзвенiло, а перед очима стрибали зайчики у формi щойно баченої блискавки. 'Так ось для чого тi створiння робили маски iз лiнзами'! - зрозумiв Терумо, намагаючись втримати рiвновагу. Як тiльки зiр трохи вiдновився, вiн пiшов дивитися на результати стрiльби. В мiсцi потрапляння камiнь стiни потрiскався, вкрився сiрою сажею, а в самому центрi навiть трiшки обплавився. Прицiлившись в протилежний кiнець примiщення, агент повторив усi дiї й отримав аналогiчний результат. Хоча нi, не аналогiчний - цього разу зона ураження була значно меншою. Можливо так впливає вiдстань. Або у зброї закiнчується заряд. Ще раз оглянувши рушницю з усiх бокiв, Терумо знайшов щось схоже на iндикатор. На складенiй iз трикутникiв спiралi щойно погас один iз сегментiв, а сусiднiй потьмянiшав. Такими темпами у нього в запасi iще пострiлiв дев'ять-десять, а загалом зброя розрахована не менш нiж на сорок пострiлiв. Непогано, дуже непогано! Ще б знати, як її заряджати...
  Амулет моргнув особливо сильно. Пiдмога зовсiм близько. Такий шум вони просто не могли не помiтити. Амулет знову моргнув. Чому? Невже є iще один загiн? Нi, це не його друзi. Ворог!
  Терумо встиг зрозумiти ситуацiю i вже ринувся назад до шлюзу, коли в мiсце, де вiн щойно стояв, вдарила блискавка. Грiм вдарив по вухах, але агент уже знав, чого очiкувати, i не зупинився. Лише витягнувся вперед, пiрнаючи прямо в чорний отвiр. Вiн розраховував, що гравiтацiя зробить свою справу, i його разом iз повiтрям втягне в царство холоду. Та механiзми пiдземелля мали щодо цього власну думку, i замiсть того, щоб прийняти назад свого гостя, шлюз в той же момент виплюнув увесь свiй вмiст, а аномалiя рiзко розширила свої межi. Хмара сконденсованої вологи укрила агента вiд стороннiх очей, однак не захистила вiд чергового пострiлу. Блискавка, врiзавшись у кришталики льоду, розiйшлася по них, на мить утворивши щось схоже на крону дерева. Тiло на мить скрутило в болiснiй судорозi. Палець зiсковзнув, i агент мало не пiдстрелив сам-себе своєю ж зброєю. Невагомiсть протрималася iще кiлька секунд, перж нiж ослабла, i люди попадали на землю. Не гаючи часу, розвiдник поспiшив зайняти позицiю позаду шлюза. Вiн уже знав, звiдки по ньому стрiляли. Печери - дуже незручне мiсце для перестрiлки. Тут немає мiсця для маневрiв, i все вирiшує твоя вогнева мiць. Роздумуючи над своїми подальшими планами, Терумо не забув iще раз активувати нашийники своїх бранцiв. Буде дуже прикро, якщо вони пiд час бою зможуть втекти.
  Шлюз iз гуркотом закрився, i бiльше не подавав ознак життя. Суперники завмерли в темрявi. Єдиним джерелом свiтла залишилася зброя в руках. Свiтла було недостатньо, щоб освiтити навiть руки, якi її тримали. Але достатньо, щоб ворог побачив тебе. Зброя у них однакова. Питання лише в тiм, у кого в запасi бiльше пострiлiв? Обережно вiдпустивши рукiв'я, щоб механiзм заснув, Терумо висунув ствол за межi укриття. Металева поверхня не давала чiтке вiдображення, але дозволяла бачити загальнi силуети, наче у дуже поганому дзеркалi. Терумо не поспiшав. Рано чи пiзно ворог полiзе за здобиччю, i коли вона вiдволiчеться... На кiнчику ствола з'явився жовтий зайчик. Суперниця вирiшила запалити лiхтар? Нi, тут щось iнше. Обережно визирнувши, розвiдник побачив, як на фонi освiтленого тунелю промайнув жiночий силует. Терумо повiв стволом у напрямку її руху, але важка гармата просто не встигала повертатися вслiд за своєю цiллю. Ту ж мить об стiну тунеля розбилися кiлька куль, а крiзь писк у вухах долинуло хлопання ефiрних рушниць. Отже пiдмога все ж прибула. Це прекрасно. Бо сидiти в очiкуваннi ворожих дiй можна дуже довго. Ось iз проходу вдарили променi лiхтарiв, i кiлька солдат ввалилися в печеру. Амулет моргнув iще кiлька разiв. Агента викликали. Стиснувши артефакт у долонi, Терумо вiдправив короткий сигнал про свою присутнiсть. За iнструкцiєю тепер йому назустрiч має вийти командир групи. Приглушений голос вигукнув безглузду на перший погляд фразу, на що розвiдник вiдповiв своєю. Лише обмiнявшись паролями, Терумо ризикнув покинути укриття. Так, це були солдати Тафiї! Вдягнутi в зимову форму, вони виглядали досвiдченими полярниками на фонi агента iз його лахмiттям. Але чому їх лише шестеро? Де командир? Як виявилося - кiлька хвилин тому вони зiткнулися iз Мiзою. Клята баба готувала засiдку для нього, а зустрiла солдат, що зайшли їй в тил. Тому й почала вiдступати єдиним вiдомим їй шляхом. Атаку вiдбили, але командира iз пораненнями довелося евакуювати назад на транспорт. Добре, що усе сталося неподалiк вiд входу.
  Дорога до виходу не запам'яталася нiчим, окрiм втоми й болю у вiдбитих ребрах. Навiть повторне видовище величезних кристалiв пройшло повз увагу розвiдника. Втомлений i переохолоджений органiзм натякав, що його ресурси не безмежнi. I якщо найближчим часом вiн не знайде теплого i, бажано, безпечного мiсця для вiдпочинку, то ляже прямо тут. Тiльки дисциплiнований розум все ще утримував агента в свiдомостi.
  Нарештi в обличчя знову вдарив холодний вiтер. Терумо побачив, що вони уже пiднiмаються по схилу, де вiн нещодавно ледь не розбився. Тiльки цього разу вихiд закривала не гранiтна плита, а днище якогось апарата. Навпроти вiдкритого люку дрижало гаряче повiтря, але вiд утворення криги навколо нього це не рятувало. Невже комусь таки вдалося завести сюди корабель? Згори спустили гак i по черзi пiдняли кожного iз полонених. А тi так i продовжували балакати, нiби нiчого й не сталося. Або вони реально iдiоти, у що Терумо не вiрив, або вважають, що їм нiчого не загрожує. Раптом розвiдник помiтив, що люк закривається. Не встиг вiн поцiкавитися, що вiдбувається, як солдати поспiшили вiiйти вглиб печери, а йому простягнули зимову солдатську накидку.
  - Ми вiдправимося iншим транспортом. Як тiльки цей залишить позицiю, тут стане дуже холодно.
  - А чому б просто не закрити прохiд?
  - Немає чим - пiдiрвали.
  В цьому всi вояки: є перешкода - знищити! Втiм, враховуючи погоду ззовнi, вiн їх не звинувачував. Навiть тут вони шукають тепле мiсце, то що вже й казати про поверхню. Тим бiльше, що Терумо i сам не знав, як виглядає механiзм вiдкривання тунелю. Не встиг розвiдник замотатися у накидку, як згори долинуло скрипiння криги, хруст, а потiм тепле повiтря iз печери зi свистом почало вириватися назовнi. Iз проходу вниз почав стiкати крижаний туман. Солдати одразу ж поспiшили вiдiйти якомога далi вiд цiєї повзучої смертi. Прямо на очах один iз кристалiв почав вкриватися iнiєм. I це при тому, що туман залив лише нижню його частину. Терумо всерйоз захвилювався, що вiд такого рiзкого перепаду температури кристали можуть розколотися, i печера просто обвалиться на голову невдачливим спелеологам.
  Нарештi вiтер трохи стих, i вухо вловило скрип дверних петель. Дочекавшись, доки туман зiйде, солдати повернулися до входу. Поки солдати пiднiмалися по мотузковiй драбинi, розвiдник натягував рукави на долонi, щоб уберегти кiнцiвки вiд обмороження - рукавицi йому передати нiхто не подумав. Натягнувши капюшон на голову, Терумо одним iз останнiх пiднявся на борт невiдомого судна. I лише пiсля того, як грюкнув люк пiд ногами, вiн змiг вдихнути нормальне, тепле повiтря. Примiщення, в якому вiн опинився, було дуже тiсним, i нiби затиснутим мiж двома резервуарами. Звiдси вели лише двоє дверей. В однi вийшли усi солдати, а до iнших, що починалися десь на рiвнi поясу, вела коротка i дуже крута драбинка. Люк пiд ногами закрився i Терумо вiдчув, що транспорт розпочав рух. Примiщення, де зiбралися усi учасники цiєї короткої вилазки, було подiлене на двi частини: в однiй вони скидали iз себе одяг та оснащення, а в другiй розташувалися двохповерховi спальнi полицi та невеликий складний столик мiж ними. Усе було розмiщено настiльки компактно, наскiльки дозволяли габарити людини. Навiть дещо мiнiатюрний Терумо вiдчував тiсноту корабля. Кремезним жiнкам, що були на голову вищi за нього, доводилося значно важче. Кiлька солдат розташувалися бiля столикiв, очiкуючи своєї черги на перевдягання, i з цiкавiстю поглядали на нового пасажира. Судячи з того, як вони на нього дивилися, у них давно не було хлопця. Лише одна особа не звертала на нього увагу, i просто лежала на нижнiй полицi бiля проходу. Судячи по бинтах, це була командир загону.
  Раптом солдати пiдiрвалися зi своїх мiсць, й витягнулися, наче по командi 'струнко'.
  - Вiтаю гостя, - почувся голос за спиною.
  Терумо обернувся й вперся носом в шикарний бюст, обтягнутий шкiряним офiцерським цiпао. Пiднявши голову, вiн наткнувся на уважний погляд розкосих сiрих очей на правильному обличчi.
  - Я Квай Фенг - капiтан цього судна, - вiддала вона честь, мало не штовхнувши грудьми розвiдника. - Кого маю честь приймати на борту моєї 'Пустельної рози'?
  - Я Зухау де Вен - слуга Її iмператорської величностi, - оголосив вiн свiй позивний, - Готовий подiлитися одкровенням зi славними повiтроплавцями нашого флоту.
  Слова про повiтроплавцiв та флот її роздратували. Ця Фенг явно зi знатного роду - он як дотримується етикету. I обличчям володiє непогано, нiяких емоцiй. Форму носити вмiє, i за зброєю доглядає. Але поводиться провокацiйно. Непроста особа. Цiкаво, за якi грiхи її вiдправили в таку глушину? Чи може навпаки - за заслуги?
  Iз абсолютно байдужим обличчям жiнка розвернулася, знову ледь не зачепивши розвiдника, i вийшла з примiщення. Рухаючись за нею через приймальний коридор до тих-самих високих дверей, Терумо змiг оцiнити її нижнi пишностi. Ну а потiм вiн i сам пiднявся на... Мiсток? В рубку? Низьке й широке примiщення зовсiм не нагадувало головний атрибут будь-якого iз бачених ранiше кораблiв. Не тiльки своїми мiзерними розмiрами, а й оснащенням. Тiльки сам агент i мiг тут стояти бiльш-менш рiвно. Фенг же, зi своїм зростом, мала би ходити згинаючись в поясi. Але замiсть цього вона присiла й, вправно хапаючись руками за поручнi на стелi, закинула себе в низьке крiсло лiворуч вiд центральної панелi з цiлою купою рiзноманiтних важелiв та приладiв. Махнувши єдиному присутньому тут члену екiпажа на дверi, вона дочекалася, доки її супутниця покине примiщення, i розвернулася до агента.
  - Розказуй, - процiдила вона, зi злiстю глянувши на розвiдника.
  - Хм... - Терумо завбачливо зайняв позицiю бiля виходу на випадок, якщо розмова пiде по агресивному сценарiю, - Чим завдячую такiй гостиннiй...
  - Запхни собi свiй протокол знаєш куди?! - гаркнула Фенг, смикаючи руку до зброї на поясi. - Кажи, що тобi треба, i котись до демонiв!
  - Може спершу подiлитеся новинами? - перейшов вiн на простий говiр. - Я, як ви вже помiтили, деякий час був вiдiрваний вiд свiту. I не розумiю, що могло так рiзко змiнити вiдношення флоту до нашої служби.
  - Флоту? Служби? Та ти, я бачу, взагалi щойно iз печери вилiз! Ха-ха! - iронiчний жарт вийшов зовсiм не смiшним. - Як давно ти на завданнi?
  - Не бiльше декади, - Терумо вiдповiв стандартною фразою, мовляв 'не твоє дiло'.
  - Ясно, - жiнка розвернулася до закритих щитками вiкон, пiд якi набивалося все бiльше снiгу. - Можеш вважати, що встиг побачити останнi днi Тафiї.
  - Внутрiшнi проблеми?
  - Проблеми - це ще м'яко сказано. Все навалилося одразу. Нiби увесь свiт тiльки й чекав, коли ми покажемо слабкiсть. Ти вже чув про демонiв? По очах бачу, що чув. Потiм прийшли Суддi - народнi месники, щоб їх... Пiсля того, як вони привселюдно стратили половину знатi, усi iншi похапали своє добро й повтiкали за кордон. Усi, розумiєш? I королева - теж! Дехто iз генералiв навiть частину армiї iз собою прихопив. Залишилися тiльки простолюдини. Ну i на десерт - в країнi почалася епiдемiя. Ще кiлька декад, i Тафiя просто вимре.
  - Невже нiхто нiчого не робить?
  - Ну, провiнцiя Байра тепер ходить пiд губернатором Нагокi, але лише тому, що там залишилося найбiльше лояльних солдат. Нашi сусiди спробували скористатися моментом i ввести вiйська. Тепер у них є свої власнi Суддi. Хавонiя, Шатерей та ще кiлька країн почали присилати гуманiтарну допомогу разом зi своїми купцями - сподiваються завоювати ринок, поки немає конкурентiв. Але все це даремно. Люди мруть, як мухи. I нiхто не знає - вiд чого. А я, замiсть того, щоб займатися чимось корисним, збираю всiляких шарлатанiв з усього свiту! - капiтанша стукнула кулаком по панелi, вiд чого стрiлки приладiв смикнулися.
  - Попрошу без особистих образ. Коли почалася епiдемiя?
  - Через кiлька днiв пiсля появи Суддiв. Ходять слухи, що вони збирають тiла померлих, але це не точно. Є пiдозра, що це все якось пов'язано.
  - Поки рано робити висновки. Я так i не почув головного: хто вас сюди вiдправив, i якi у вас були накази?
  - Нагокi й вiдправила. Сказала, щоб пiдiбрали тебе iз ще одним пасажиром, або без нього, i поверталися назад. Тут для тебе повiдомлення.
  Жiнка витягнула з-пiд крiсла сувiй i передала його агенту. Перевiривши послання усiма можливими способами, Терумо зiрвав печатку й вчитався у зашифрований лист, подумки переставляючи символи у потрiбних мiсцях.
  'Прогнози справдилися. Все сталося саме так, як я тобi й казала. Я не знаю, скiльки часу займатиму пост губернатора. Формально тепер я - глава держави. Служба тепер пiдкоряється менi. Не вся, лише столичний вiддiл. У мене майже немає кадрiв. Забудь про Бродягу. У нас епiдемiя. Спецiалiсти стверджують, що вона рукотворна. Повертайся, i знайди джерело. Капiтан Фенг буде передана пiд твоє керiвництво.
  P.S. Не сприймай її незадоволення на особистий рахунок. Ранiше вона очолювала експедицiйний флот. Пересадка на нову технiку могла вдарити по її гордостi'
  Нову технiку? Терумо помiтив, що судно, на якому вiн знаходиться, навiть зсередини виглядає нестандартно. На всiх суднах, якi вiн колись бачив, рубка знаходиться на кормi, щоб можна було бачити увесь корабель для точного маневрування. Тут же рубка спереду, i два мiсця для кермувальникiв. Корпус зроблений iз тонкого волокнистого матерiалу. Дуже легкого i мiцного. Однак щитки за вiкном виглядають доволi масивними. Все таке незвичне. Не як у корабля. Тодi чому капiтан вiтала його 'на борту'? Невже наземний апарат?
  - Що це за корабель? - поцiкавився Терумо, дочитуючи лист до кiнця.
  - Це не корабель! Це клята черепаха! - гаркнула капiтан, знову гепнувши кулаком по панелi перед собою. - Замiсть того, щоб лiтати, ми мусимо плентатися по поверхнi, наче якiсь...
  Iз подальшої тиради стало зрозумiло, що так-звана 'черепаха' насправдi була старим проектом експедицiйної машини для дослiджень пiвденних пустель. Не зважаючи на принципову схожiсть конструкцiї iз лiтаючими суднами, цей апарат призначався для руху на висотi не бiльше шести-семи колiн. Iз кораблем його спорiднювали хiба що силова установка та назви окремих елементiв конструкцiї. Все iнше було створено з нуля, спецiально для гарантованого виконання однiєї-єдиної мiсiї. Герметичний корпус забезпечував плавучiсть та захист вiд отруйного повiтря. Внутрiшнiй простiр передбачав бiльш-менш комфортне проживання до десяти осiб на протязi цiлого сезону. Невелика висота польоту та резервуари для ефiру дозволяли в разi потрапляння в аномалiю покинути її своїм ходом. Для зайвої безпеки генератори були винесенi за межi корпусу, i якщо аномалiя призведе до їх вибуху, то екiпаж мав усi шанси на виживання. Прекрасна для свого часу машина пройшла усi випробування, але так i не вийшла на маршрут - вiдносини iз сусiдами, з якими планувалася експедицiя, рiзко зiпсувалися. Iншого застосування для такої незвичної та дуже спецiалiзованої технiки не знайшлося. З того часу єдинi два готових до використання апарати так i завмерли на стоянцi бiля цеху, де їх i створювали. Так би про них i забули, якби всюдисущi демони не вiдправили на ремонт майже увесь повiтряний флот Тафiї. Швиденько вiдшукавши творцiв цих раритетiв, машини трохи пiдлатали, навiсили на них броню i вiдправили збирати агентiв розвiдки. Одного пiдiбрали без проблем, а от до другого довелося пробиватися. Не призначенi для бою машини отримали серйознi пошкодження. Якби Терумо не вiдправив сигнал, вони б уже були на пiвдорозi додому. А так мусили розвернутися i пертися в небезпечний навiть для них регiон за ще живим агентом. Iншi двоє зараз знаходяться на борту 'Синьої чайки' - другої 'черепахи' зi збiльшеним трюмом, де й розмiстили полонених. Останнє рiшення викликало в Терумо занепокоєння, адже без перiодичної обробки нашийниками, обладунки можуть вiдновитися - так стверджувала Мiза, коли iнструктувала своїх найманцiв. А пульт так i залишився в агента в кишенi.
  - Не бiда. Он астрокупол - можеш подивитися, як далеко стоїть 'Чайка'.
  - Який-який купол?
  - В пустелi орiєнтирiв немає. Орiєнтуватися можна тiльки за зiрками на небi, i тiльки в точно вiдведений промiжок часу. А клiмат iз погодою не завжди дозволяють зробити це безпечно.
  - Таке враження, що ви вже бували в експедицiях.
  - Посидь поруч iз зодчими, що проектували це корито - ще й не так заговориш. Iди давай.
  Пройшовши до мiсця штурмана, Терумо вiдкрив люк i опинився в заметеному майже до самiсiнького верха прозорому куполi. Внизу були якiсь ручки, наче в турелi. Зiпершись на них, розвiдник мало не втратив рiвновагу, коли вони поїхали вбiк, а снiг за склом змела якась конструкцiя. Повторивши процедуру кiлька разiв, Терумо побачив прожектор, яким можна було не тiльки пiдсвiтити простiр навколо своєї машини, а й вiдбити свiтловий сигнал товаришам на iншiй. Це було дуже доречно, бо навколо стояла суцiльна темрява. Снiжинки iз кришталевим хрустом розбивалися об скло, швидко осiдаючи на щойно звiльнене мiсце, щоб наступної секунди бути зметеними вiтром. Вiтер постiйно змiнювався, i в короткi моменти, коли снiжинки завмирали на мiсцi, можна було розгледiти обриси масивного, схожого на велетенське зубило корпусу неподалiк. Вiдстань була невелика, i пульт мав би спрацювати. На жаль про ефект вiд його застосування можна було тiльки здогадуватися - в трюмi не було вiкон, щоб роздивитися реакцiю полонених. На корпусi взагалi майже не було вiкон. А тi, якi були - прикривалися товстими щитками, поверхня яких уже була чимось побита. Здається десь iз корпуса навiть стрiла стирчала. Дивно, що куполи вцiлiли. Чи вони теж чимось можуть прикриватися?
  Спустившись назад в рубку, Терумо хотiв поцiкавитися про сроки вiдправки, коли звук негоди знадвору змiнився. Шурхiт снiгу об корпус машини швидко стихав. Фенг одразу ж перемiстилася в центр примiщення, пiднiмаючи щось схоже на... Перископ? Напевно так. Для пустельної машини можливiсть оглянути мiсцевiсть iз висоти може бути дуже доречною.
  - Буря вщухає. Iще кiлька хвилин, i можна починати рух. Спустiться в...
  Фразу капiтаншi перервав пронизливий свист, вiд якого задвигтiли стiни. Терумо бачив, як потоки гарячого повiтря плавлять i видувають снiг зi щiлин бiля вiкон. Згори на корпус 'черепахи' щось впало, потiм ще раз, i ще, а потiм свист вiддалився. Розвiдник подумав, що небезпека минула, але ритмiчне цокання лапок по корпусу судна натякало на зворотнє. I десь вiн цей звук уже чув.
  - Залишатися на мiсцi! - розлетiвся по всьому кораблю металевий голос. - Нiхто не постраждати.
  - Демони?! - iз шоком в очах вигукнула Фенг, сама не вiрячи в сказане.
  - Гiрше! - вигукнув Терумо, визирнувши через купол i одразу ж сховавшись назад.
  Не встиг вiн вiдiйти, як променi синього свiтла пробилися крiзь скло i почали обмацувати рубку, куди могли дотягнутися. Не гаючи часу, розвiдник почав витягувати з-пiд накидки iскро-метальну рушницю, але габаритна штуковина постiйно за все чiплялася. I коли йому це майже вдалося, кришки вiкон одночасно вiдкинулися i на людей з iншого боку витрiщилися сяючi синiми лiнiями рогатi пики механiчних кальмарiв. Дуже знайомих кальмарiв.
  - Не рухатися! - ще раз повторив голос, як тiльки капiтанша спробувала пригнутися за крiслом.
  Фенг, вочевидь, тiльки зараз помiтила силу, з якою їхнi щупальця вiдiрвали крiплення щиткiв, тому не стала робити дурниць, як i було сказано. В той же час через вiкно стало видно, як кiлька таких кальмарiв облiпили корму сусiдньої машини i взялися руйнувати корпус якоюсь променевою штуковиною. Зробивши один довгий розрiз, вони вхопилися за ще гарячi краї, кiлькома рiзкими рухами вiдiгнули матерiал, пропускаючи всередину цiлу зграю потвор, а потiм i самi пiрнули туди. Зрозумiвши, що здобич от-от вислизне з його рук, Терумо, намагаючись не робити рiзких рухiв, намацав у кишенi пульт вiд нашийникiв. Ту ж мить в пробоїнi щось спалахнуло, а зброя потвор нацiлилася на розвiдника. По склi розiйшлися сiтки трiщин, коли Терумо пiрнув пiд панель. Наступної секунди скло не витримало, i град гострих бурульок затопив примiщення. Звiдусiль летiли осколки криги й уламки розтрощеної апаратури. Поки два кальмара розстрiлювали рубку, третiй проник всередину крiзь розбите вiкно й стрибнув на розвiдника, виставивши гострi клешнi перед собою. Тiльки щiльна накидка вберегла агента вiд фатального удару, i кiнцiвки лише на пару сантиметрiв прорiзали живу плоть. На рефлексах Терумо махнув рукою в сторону рогатої голови i, розстiбнувши застiбку на шиї, єдиним рухом вислизнув iз накидки. Поки машина намагалася виплутатися iз пастки, їй в бiк вперся ствол, а наступної митi потужний розряд випалив її нутрощi. Фенг, вiдкотившись за крiсло, витягнула свiй пiстоль i двiчi стрельнула наослiп. Невiдомо, чи влучила вона, але кальмари припинили стрiляти. Ненадовго. Секунду по тому почувся скрип уже бокових вiкон. Тварюки збиралися влаштувати перехресний вогонь. Потрiбно було покинути вiдкритий простiр. З низького старту Терумо чкурнув на вихiд, а слiдом за ним i капiтанша.
  В тамбурi вони почули шум битви, а наступної митi стiну бiля них прошив град бурульок. Звичайна крига, розiгнана до неймовiрної швидкостi, перетворила перегородку на друшляк. Деякi iз бурульок, що втратил и швидкiсть, були забарвленi в червоний. Судячи по тому, що з iншого боку на стiну хтось впав, цi крихкi снаряди свою функцiю виконували не гiрше за камiнь чи метал. Обстрiл тривав iще кiлька секунд, пiсля чого стороннi покинули судно. У всi щiлини почало задувати холодне повiтря. В тамбурi iще було трохи тепло, однак житловий вiдсiк, судячи з усього, уже був вiдкритий навколишньому морозу. З-за стiни почувся чийсь стогiн.
  Обережно визирнувши в кают-компанiю, розвiдник побачив тiльки безлад i тiла. Одну iз солдат нафарширували кригою, другу закололи, всi iншi були розкиданi по примiщенню з травмами рiзної важкостi. Когось так сильно метнули, що тiло застрягло в тонкiй перегородцi мiж спальним вiдсiком та роздягальнею, виставивши напоказ свою фiлейну частину. Єдиною, хто непостраждав, виявилася поранена напередоднi командир загону, що намагалася сховатися пiд ковдрою вiд впущеного в примiщення холоду. Фенг смикнулася допомогти командi, але розвiдник сказав їй зачекати, вказуючи на величезну дiру в стiнi, за якою все ще мерехкотiло синє свiтло. Потвори й досi були тут.
  - У демонiв хороший зiр, але зi слухом проблеми. Тому сидимо й не рипаємося.
  - Бачу, ти з ними вже стикався, - Фенг кивнула на його трофейну зброю, i схилилася над решiткою ще живої опалювальної системи. - Обов'язково було пiдривати полонених?
  - Вони - загроза для нацiональних iнтересiв. Вони володiють секретами стратегiчного значення, i їх легко захопити. Якщо змiг я - зможуть i iншi. Не можна допустити їхнього потрапляння в чужi руки.
  - Гадаєш, нас вiдпустять пiсля такого?
  - У демонiв примiтивна логiка. А якщо й нi, то скоро у них буде iнший клопiт. Вам же не давали у супровiд лицарiв?
  - Нi, а що?
  Терумо махнув рукою, попросивши спiвбесiдницю помовчати, i прислухався. Ззовнi знову наростав свист. Крiзь отвори у стiнi пробилося бiле свiтло прожектора. Джерело свiтла й шуму облiтало понiвечену 'черепаху' з усiх бокiв, вишукуючи загрозу. Якщо навiть мiлкi потвори володiють вогневою мiццю, достатньою для пробиття корпуса, то ця штуковина точно може одним махом розпилити усе їхнє судно. Звiсно за умови, що це такий же лiтаючий демон, як i щойно баченi. Скрипнув метал, хлопнув люк, i невiдомий лiтаючий корабель зi свистом i гуркотом покинув розгромлену експедицiю. Терумо знову визирнув iз тамбура, але ситуацiя не змiнилася - синi контури кальмарiв продовжували мелькати бiля 'черепахи'. Чого їм iще треба? Вони ж уже забрали все, що хотiли. А якщо не забрали - то могли б просто пiдiрвати мандрiвникiв. Терумо так би й зробив. Чого вони чекають?
  Зараз Терумо був би згоден обмiняти кальмара на будь-кого зi своїх живих i мертвих ворогiв. Бо розумiв, що цього разу чекати дiй ворога йому доведеться дуже довго. А терпiння пересидiти машину в нього точно не вистачить. Не в такий мороз!
  
  
  Глава 20. Non est fortuna (nisi ea quam creamus) (Немає долi (окрiм тiєї, яку ми творимо))
  
  Двi фiгури нависли над розтерзаним тiлом. В районi шиї плоть звисала шматками, а щiльний чорний матерiал, що її ранiше прикривав, розтрiпався на окремi волокна. Якщо придивитися, то можна було розгледiти навiть спиннi хребцi. I попри все це тiло й досi було живим. Серце билося, кров циркулювала i не збиралася витiкати назовнi. А якщо мати достатньо терпiння, то можна було побачити, як чорна маса повiльно заповнює собою рану. Загалом, у цього тiла були всi шанси на зцiлення, хоча воно й займе багато часу. Однак iз головою все було значно сумнiше. Уся нижня щелепа та кiлька шийних хребцiв були роздробленi, великi кровоноснi судини обiрванi й телiпаються, наче старе обпалене ганчiр'я, а iз пiднебiння стирчав покручений шматок металу.
  - Потрiбно негайно перенести його до капсули. У нас iще є шанс його врятувати.
  - Не треба нiкого рятувати. Ти забув, хто вiн? Сам же казав, що йому страшна не фiзична смерть, а деформацiя особистостi. Все, чим ми зараз можемо йому допомогти - не заважати. А ще краще - дай йому доступ до матерiалiв. Вiн сам вiзьме усе, що йому потрiбно.
  - А як же... Оу, точно! - голос затих, а силует витер обличчя. - Все нiяк не звикну до того, що вiн не людина.
  - Я багато разiв казав це йому, i повторю для тебе: не тiло вирiшує - хто ти.
  - Ну добре, довiрюся тобi. Ти його знаєш краще. А iз цим що будемо робити?
  Чоловiки обернулися до третього силуета. Той теж виглядав трохи пiдсмаленим, але у нього голова була на мiсцi, i навiть могла трохи рухатися у шийному фiксаторi. Сам же предмет їхнього iнтересу розмахував руками в повiтрi, неначе лiпив щось.
  - Гадки не маю. Вiдпускати не можна - Пророк явно мав на нього якiсь плани. Вiн надто жадiбний до своїх технологiй, щоб просто так роздавати їх стороннiм.
  - Я не стороннiй! - обурився той, вiдволiкаючись вiд свого заняття й повертаючись до присутнiх. - Стороннiм зброю так просто не дарують!
  - Ага, тiльки самогубцям. З одним патроном.
  - Не одним!
  - Так-так-так... А з цього мiсця, будь-ласка, детальнiше: що вiн тобi там надарував, i куди це все дiлося?
  Спершу iсторiя юнака походила на пригодницьку iсторiю для молодшого шкiльного вiку. Але що далi той розказував про своє життя пiсля зустрiчi iз Пророком, то бiльше вона перетворювалася на триллер iз елементами фiльму жахiв. Бiдолаха навiть не пiдозрював, що iз його тiлом робила iнопланетна технологiя, поки вiн розважався у вiртуальнiй реальностi. Звiсно його варiацiя костюма була значно примiтивнiшою, але нанiти поступово перекроювали свого носiя вiдповiдно до власних потреб. За рiвнем асимiляцiї вiн уже мiг посперечатися iз Сайксом на момент iнциденту на островах Лiнг-Шан.
  Пророк розпочав знайомство у своєму звичному стилi: шок, здивування, а потiм пiдсаджування на свої технологiчнi прибамбаси. Незвичний до комп'ютерних iгор хлопець швидко пiдсiв на вiртуальну реальнiсть, переносячи отриманий там досвiд на справжнє життя. В iнших умовах це було би для пiдлiтка фатальним. Але зацькований однолiтками хлопець уже i сам був готовий накоїти дурниць. Втручання самозваного наставника лише скоригувало його плани й дало iнструмент для здiйснення свого бажання. Короткий перiод адаптацiї до нових можливостей показав, що незалежно вiд отриманої тобою сили, вороги не почнуть тебе боятися. Лише змiнять пiдхiд iз вiдкритого протистояння, на гру в тiнях, та ударi в спину. Зрозумiвши, що далi гратися у чужi iгри йому зовсiм не хочеться, хлопець накивав п'ятами, попутно стравивши мiж собою кiлька сiмей. Iз новим оснащенням дiстатися до рiдних країв вдалося без особливих проблем. Проблеми почалися тодi, коли вiн уже пiдходив до порогу свого дому. До руїн свого дому. Не ставши розбиратися у ситуацiї, вiн тупо вирiзав усiх, до кого змiг дотягнутися. А даремно, бо у схемi iз iзольованим поселенням були зацiкавленi одразу кiлька знатних родiв, якi захотiли покарати негiдника. Це наклалося на полювання за Пророком, переслiдування мисливцiв за головами, та iнтереси однiєї секти. Усе разом призвело до того, що парубка заманили до Мертвих земель, де i спiймали. Рюкзак iз обладнанням, як Церес з'ясував буквально кiлька хвилин тому, сигналить у напрямку поселення сектантiв. Тiльки пiстолет зник невiдомо куди - хлопець завжди тримав його при собi, а пiсля того клятого застiлля в кобурi його уже не було. Можливо вийняли, коли нашийник одягали. А може i колишнi друзi привласнили - треба розбиратися. Добре, що патронiв там тiльки три штуки залишилося.
  - Iнакше кажучи, ти тут опинився випадково? - киваючи своїм думкам пiдсумував почуте Сайкс.
  - Так. А ви, я так розумiю, старi друзi Наставника?
  - В якомусь сенсi - так.
  - А можете розказати про нього? Я, хоч i бачив фрагменти його пригод, але дещо так i не змiг зрозумiти.
  - Я не проти. Все одно доведеться чекати, доки вiн вiдновиться, - Псих подивився на тiло свого товариша, а потiм розвернувся до сусiда. - Гулд, пам'ятаєш, я обiцяв тобi розказати нашу iсторiю? Ну то вмощуйтеся зручнiше i слухайте реальну казку, а не вигадану правду...
  
  ***
  
  Хочеш вiдчути себе мурахою, або ще краще - тарганом? Тодi вiдвiдай Нью-Йорк, або 'Велике яблуко', як його називають мiсцевi. Приїжджих завжди вражали, а iнколи навiть пригнiчували масштаби мегаполiсу. Мiсцевi ж, побувавши на оглядових майданчиках, отримували комплекс неповноцiнностi, коли розумiли незначнiсть своїх проблем i власного життя, на фонi цiлого мiста таких же iндивiдiв. Мiсто, це величезний органiзм. Амеба, що розкинула свої псевдоподiї по поверхнi планети. У цього органiзму немає розуму. Є лише бажання окремих його складових - людей, якi у бiльшостi своїй виглядають абсолютно однаково. Яким би сильним ти не був, ти не зможеш протистояти цьому органiзмовi. Якщо ти пiдеш проти його правил, проти його волi, то по тебе прийдуть лейкоцити, i нейтралiзують загрозу. При чому неважливо, ким вони будуть: копами чи мафiєю? Результат буде таким же. I як тiльки мiсце звiльниться, то його одразу ж займе сусiд. Ти - нiхто, i звати тебе - нiяк! Ти точнiсiнько такий же, як i тисячi iндивiдiв навколо.
  Особливо чiтке розумiння цього з'являється тодi, коли ти спускаєшся вниз, на тротуар. Поруч пролiтають автомобiлi, обдаючи пiшоходiв вихлопними газами та гарчанням двигунiв, крiзь якi нiяк не вдається почути спiвбесiдника в телефонi. Трохи збоку вiд зупинки уже примостився возик торговця хотдогами, приманюючи клiєнтiв ароматним димом щойно розiгрiтих сосисок, який усе одно не перебиває сморiд iз найближчого пiдворiття. Ось ти обираєш першого-лiпшого пiшохода, i йдеш за ним. Ти бачиш, як вiн лається iз кимось по телефону, намагається заспокоїтись бiля автомата iз кавою, потiм бiжить до зупинки в надiї, що до приходу автобуса встигне пiдбадьорити себе дозою кофеїна. Коли ж автобус з'являється менш нiж за хвилину, бiдолаха iз прокльонами намагається випити рештки напою, ошпарюючи губи, а потiм викидає в урну недопитий стаканчик i пiрнає в переповнену сталеву коробку. Добре, якщо в дорозi не трапиться заторiв, а iнакше вивiрений до хвилини графiк зiб'ється i... Через двадцять хвилин автобус випльовує пом'ятого пасажира за пiвмилi вiд мiсця його роботи. Це приблизно третина вiд щойно пройденого маршруту. Обiцяючи собi, що з наступної зарплати вiн точно придбає собi бодай якийсь велосипед, нещасний прибiгає до кафешки лише для того, щоб побачити на своєму мiсцi нового робiтника. Тут мрiї про двоколiсний транспорт розбиваються, як скло, i в головi залишається лише одне питання: чи вистачить йому заощаджень, доки не трапиться iнша робота? I якщо озирнутися, то можна побачити iще безлiч подiбних прикладiв. Повернись налiво, i побачиш клерка, який саме виїжджає iз дому з впевненiстю, що встигне вчасно дiстатися на роботу завдяки своєму новому, купленому в кредит автомобiлю. Повернись направо, i зустрiнеш пiдлiтка, що уже не планує добиратися до школи, а придумує чергове виправдання для батькiв про те, де вiн увесь день лазив, i звiдки у нього в кишенi з'явилося десять баксiв. Перша їхня думка - вiн прибився до якоїсь вуличної банди i вiдбирає грошi в молодших школярiв. Якщо вiдкинути вiк, стать, заможнiсть та статус - то стане очевидно, що у всiх абсолютно однаковi проблеми. Нiхто не унiкальний. I звiдси випливає iще один логiчний висновок - незамiнних людей не буває. А той, хто вважає iнакше, ризикує звiльнити мiсце для свого наступника.
  Один учений-генетик всерйоз вважав себе унiкальним. Докторський ступiнь, кiлька запатентованих препаратiв та цiлий ряд унiкальних наукових вiдкриттiв, за якi йому без питань могли би видати нобелiвську премiю. Могли би, якби компанiя не тримала його дослiдження в секретi. Бiльше того, усi його колеги були точнiсiнько iз такого ж тiста: без сумнiву генiальнi, i водночас самовпевненi й скандальнi особистостi. Усi вони були у науковому товариствi як бiльмо на оцi. Психологи компанiї не даремно їли свiй хлiб - вiд того, що усiх їх зiбрали в окрему команду, iншi ученi тiльки зiтхнули з полегшенням. Бiльш розсудливi люди одразу би насторожилися таким пiдбором кадрiв, а цим тiльки того й треба, що пiрнути в науку без будь-яких фiнансових i моральних обмежень! Ну i асистентiв терплячих, щоб не самим пробiрки мити.
  Робота, для якої їх найняли, була справдi цiкава. Перспективний мiкроорганiзм iз високими адаптивними можливостями. Так було описано в документах. Насправдi ж те, що дали їм на вивчення, абсолютно не походило нi на клiтину, нi на бактерiю, нi навiть на вiрус. Iз останнiм його спорiднювали хiба що розмiри. Абсолютно прогнозованi й незмiннi реакцiї на один i той же подразник, майже повна хiмiчна iнертнiсть i найголовнiше - можливiсть навчання робили цей штам безцiнним з точки зору науки. Детальне вивчення механiзмiв його життєдiяльностi здiйснило би революцiю в медицинi, фармакологiї та промисловостi. Деякi iз цих пiдходiв успiшно застосовувалися компанiєю для власних потреб. Це був прекрасний результат. Але зовсiм не той, на який сподiвалося керiвництво.
  Секрети на виробництвi - дiло звичне й зрозумiле. Мало хто може пiднятися на вершину економiчного чи полiтичного олiмпу без скелетiв у шафах i власного кладовища за спиною. Нерiдко можна почути слухи, що фармакологи випробовують свої лiки одразу на живих людях, аби пройти лiцензування швидше за конкурентiв. Насправдi ж для цього використовують не звичайних людей, а лише зразки їхнiх тканин. Так швидше й дешевше. Або iнший приклад: щоби успiшно продавати свої лiки, потрiбно створити хворобу, вiд якої вони рятуватимуть. I мало хто розумiє, що iз таким пiдходом набагато вигiднiше одразу продати отриманi результати вiйськовим, а не цiдити їх у великий свiт по краплi, доки iз заразою не навчаться боротися. Та й вартiсть таких дослiджень буде просто астрономiчна. Компанiї iснують для того, щоб заробляти грошi, а не витрачати їх. Але затятих конспiрологiв такими аргументами не зупиниш, i в мережi ширяться все бiльш моторошнi теорiї, нерiдко пiдкрiпленi окремими, не зв'язаними мiж собою фактами. Iронiя полягала в тому, що правда була значно банальнiшою, i водночас страшнiшою й фантастичнiшою за найсмiливiшу вигадку.
  Головною цiллю компанiї було отримання генетичної зброї - вiрусу, який би вибiрково винищував людей за расовою, етнiчною чи iншими ознаками. А найсумнiше те, що деякi успiхи на цьому поприщi уже були досягнутi. Невiдомо, де вони вiдкопали початковий штам. За роки дослiджень його так i не змогли налаштувати для пошуку конкретних генетичних маркерiв. Компанiя жила лише тим, що торгувала вiрусними бомбами iз дуже коротким термiном придатностi. Все так би й продовжувалося, якби не заворушився їхнiй давнiй конкурент - компанiя Харгрiв-Раш. Вiйськовi одразу переключилися на їхню продукцiю, що давала значно бiльше можливостей, нiж некерована чума. Потрiбно було щось змiнювати, iнакше їх дуже швидко витурять iз ринку.
  Доктор наук та асоцiативний глава дослiдницької групи розумiв, що без додаткової iнформацiї бiльше нiчого зробити не вдасться. Вони вже вичерпали усi можливi варiанти, i все безрезультатно. Тому вiн подав прохання на на доступ до архiвних матерiалiв, мотивуючи це тим, що вiрус навiть через роки залишиться для них чорним ящиком. Не знаючи, з чим вони мають справу, неможливо досягти успiху. Керiвництво довго опиралося, та в якийсь момент рiзко пiшло на поступки.
  Тут i сталося перше потрясiння: носiєм вiрусу була жива людина. Нульовий пацiєнт була знайдена майже пiв столiття тому, коли вимерло цiле мiстечко. Вже тодi було зрозумiло, що вiрус нацiлений конкретно на людей, але свого носiя вiн, чомусь, не чiпав. Навпаки - її тiло з моменту потрапляння в лапи корпорацiї не постарiшало нi на рiк. Вона була ходячим розплiдником зарази. Вiдправ її мандрувати свiтом, i через кiлька рокiв людство вимре. Вiрус був майже iдеальною зброєю: не переносився через воду, мав вiдносно короткий перiод iснування у вiдкритому середовищi, i надзвичайно швидко вражав людей. Тварини могли спокiйно споживати людське м'ясо без шкоди для себе. Ну як можна було не привласнити таке чудо?
  Далi - гiрше: пацiєнтка сама не знала, де та коли пiдчепила заразу. Просто одного ранку вона прокинулася у вже мертвому мiстi, а на календарi минув цiлий тиждень. Бажаючи дiзнатися, де саме в її тiлi з'являється вiрус, дослiдники ледь не розiбрали пiддослiдну на органи. Зупинило їх тiльки те, що так вони втратять джерело цiнного продукту. Усе її тiло було живим комбiнатом iз виробництва цiєї прогресивної чуми, при чому навантаження на сам органiзм було мiнiмальним. Просто деякi органи та залози працювали iз вiдхиленнями вiд норми, через що пацiєнтка завжди виглядала хворобливою i дещо загальмованою. Не можна було навiть сказати точно, чи були цi вiдхилення наслiдком присутностi вiрусу, чи його причиною. А ще знайшлися дiлянки, де тканини переплелися мiж собою. Нiби хтось розiрвав плоть, а потiм склеїв назад, не звертаючи увагу на порядок розташування шарiв та судин. Втручання в органiзм було настiльки очевидним, що доктор просто не мiг не подумати про зелених чоловiчкiв на лiтаючих тарiлках. I що далi вiн знайомився iз матерiалами, то дедалi бiльше переконувався, що його фантазiї можуть виявитися зовсiм не вигадкою. Так i не знайшовши нiчого нового, вiн вирiшив зайти з iншого боку. Чому вiрус не чiпає свого носiя? Немає нiяких ознак роботи iмунiтету. Бiльше того - вiрус абсолютно вiльно вiдчуває себе в тканинах пацiєнтки. Єдине, що може його зупиняти - пряма заборона на атаку даної особи. Як вiн її iдентифiкує? Задля експерименту було взято зразок тканин пацiєнтки i в них введено уже активний штам вiрусу. Реакцiї не вiдбулося. Значить вiрус вмiє розрiзняти людей, i має заборону на атаку носiя. Це було вже щось. Залишалося тiльки знайти ту вiдмiннiсть, на яку орiєнтується цей мiкроскопiчний убивця.
  На пошуки вiдповiдного патерна знадобилося майже три роки. Далi була справа технiки - розробити процедуру для iмплантацiї вiдповiдного гена в iнше тiло. Здавалося б все - завдання виконано! Але радiсть була передчасною. Терапiя займала багато часу, i одним уколом тут не обiйтися. Непомiтно обробити населення всiєї країни не вдасться. Надiйнiсть захисту теж поки була пiд питанням. Потрiбно було знайти iнший пiдхiд. Придумати щось оригiнальне, а не робити те, що може повторити будь-хто iз його колег, просто доклавши бiльше зусиль.
  I ось, вкотре перебираючи архiви в пошуках пiдказок, доктор натрапив на документ, в якому згадувалися дiти iз мертвого мiста, тiла яких зберегли для дослiдiв. Не збiгалися цифри: в мiстi на момент вимирання було 28 дiтей. А звiтiв про транспортування - 27. Куди зникла iще одна дитина? По документам видно, що керiвництво компанiї теж помiтило розбiжнiсть, але результатiв службового розслiдування у науковому архiвi, звiсно ж, не виявилося. Чи може це бути якось пов'язано iз нульовою пацiєнткою? Якби ж була можливiсть iз нею поговорити... На жаль, невдовзi пiсля iзоляцiї пацiєнтка впала в кому, i вiдтодi жодна спроба вивести її зi стану овоча так i не вдалася. Питання множилися, а де шукати вiдповiдi - невiдомо. Ну як тут можна працювати, коли ти навiть не знаєш, що вiдбувається навколо?!
  I наче у вiдповiдь на його скарги всесвiту, в архiвi з'явився новий файл. Доктор одразу ж вiдкрив його i з шоком прочитав заголовок: результати аналiзу штаму GrEp Ag-01. Гортаючи сторiнки сухого тексту, учений переконався, що це добре знайомий йому DX-1118 A. Чому змiнили маркування вiрусу? Але нi, маркування нiхто не змiнював - в кiнцi звiту польової лабораторiї були наведенi паралелi нового штаму iз DX-1118 A, i навiть згадувалися якiсь DX-1120 та DX-1118 C! В кiнцi звiту знайшлися фотографiї потерпiлих та вiдео їхнього розтину. I все б нiчого, але деякi iз них були зробленi в районi пiвденного причалу. У своєму трудоголiзмi доктор тiльки зараз пригадав скарги його колег на посилення карантинних заходiв та заборону на вихiд iз наукового комплексу. Спробувавши зв'язатися iз керiвництвом вiн не отримав нiякої реакцiї. Охоронцi теж нiчого не пояснювали, а пiсля зростання кiлькостi учених в зонi видимостi до п'яти, вiн пiдняв зброю. Добре, що стрiляти не почав. В лабораторiї потроху наростала панiка. У свiтi щось вiдбувалося, а керiвництво наче крiзь землю провалилося. Навiть польова група у своєму звiтi вимагала подальшi iнструкцiї.
  Зрозумiвши, що ситуацiя може загостритись, доктор наважився на ризик, i почав готувати генну терапiю для себе. Усi матерiали для цього були пiд рукою. Залишалося тiльки зробити це так, щоб нiхто нiчого не зрозумiв. Та куди там - усi в лабораторiї подумали про те ж саме. Це стало очевидно, коли бiля холодильникiв двоє учених потягнулися за однiєю банкою. Усi все зрозумiли без слiв, i почали готуватися. Поки однi iмiтували бурхливу дiяльнiсть, iншi проходили терапiю. А поки ученi працювали над собою, у свiтi почалася якась чортiвня. Усi неначе збожеволiли. Вiйськовi оголосили карантин на Манхеттенi, компанiя C.E.L.L., одна iз дочiрнiх органiзацiй Харгрiв-Раш, розпочала якiсь маневри прямо посеред мiста, а на фонi усього цього в мiстi спалахнула епiдемiя. Тут уже й iншi гравцi пiдключилися. Нью-Йорк виявився роздiлений на кiлька частин, кожна iз яких знаходилася пiд контролем однiєї iз фракцiй. Щоправда складалося враження, що усi вони нацiленi не один на одного, а на когось iншого, невидимого. Плани учених зруйнував наказ про негайну евакуацiю комплекса. Усiх учених разом iз матерiалами їхнiх дослiджень було наказано вивезти на резервний об'єкт у Вашингтонi. Усiх повантажили у броньованi фургони й вiдправили на причал, де їх мали пересадити на корабель i вiдправити геть iз зони бойових дiй. Хто iз ким воював - науковцям нiхто не пояснив. Навiть самi охоронцi виглядали стривоженими, неначе не знали, звiдки може прийти небезпека. До пристанi вони дiсталися майже без проблем. Тiльки одного разу водiї мусили змiнили маршрут, щоб не потрапити пiд перехресний вогонь невiдомих сил.
  Все почалося, коли вони уже дiсталися на точку евакуацiї. Одягнутi в костюми хiмiчного захисту, вони чекали команди охоронцiв, коли можна буде покинути машину й перебiгти на борт пiдiгнаного корабля. Однак коли усi вже були напоготовi, надворi почувся шум води, трiск металу й пластику, а потiм прокльони охоронцiв. Вочевидь евакуюватися по водi їм не вдасться. Машину знову закрили, а командир колони почав отримувати новi iнструкцiї. Цього разу їх вiдправили на пельсiнванський вокзал. Це означало пробиватися у зворотньому напрямку ледь не через половину мiста. Гiрший сценарiй годi придумати. Достатньо було лише на мить подивитися на те, що знаходилося по iнший бiк дверей, i одразу стала зрозумiлою уся складнiсть задуму: навколо була суцiльна розруха. Здавалося люди просто встали й покинули свої робочi мiсця, залишивши речi прямо там, де стояли. Але насправдi нiхто нiкуди не пiшов. Люди були тут, навколо. Тiльки уже у виглядi напiврозкладених решток - усе, що залишається вiд тiла пiсля тривалої роботи DX-1118 A. Доктор бачив, як один iз охоронцiв проклинаючи все на свiтi намагався струсити черевик, на який бризнув гнiй iз необережно зачепленого ногою трупа.
  I знову дорога, знову стрiльба. Ще двiчi водiї маневрували, цього разу не уникаючи бою, а вiдриваючись вiд переслiдування. По бронi тарабанили чужi кулi, а охоронець бiля входу мiцнiше стискав у руках автомат. Ученi прекрасно розумiли, що в разi необхiдностi той, хто iще секунду тому був готовий вiддати за них своє життя, сам же їх i розстрiляє. Щоб вони не потрапили у руки ворогiв. Машину кидало iз боку в бiк, ременi боляче впивалися в тiло, а в головi шумiло. Доктор так i не встиг завершити свою терапiю, а взятi iз собою ампули iз необхiдними для цього препаратами знаходилися всерединi костюма - єдиного, що на даний момент захищало людину вiд розпорошеної в повiтрi смертi. Вкотре автомобiль здригнувся вiд влучання, тiльки цього разу це були не кулi, а щось iнше. Неначе маленькi метеорити iз шипiнням прошили кузов, залишаючи пiсля себе обплавленi отвори. Сусiд застогнав, хапаючись за живiт. З-пiд пальцiв його текла кров. Усi вiдвернулися. Присутнi прекрасно розумiли, що далi на нього чекає або куля в голову, або доля лабораторного матерiалу. Вочевидь саме це розумiння й було головною причиною стогону, а не бiль.
  Машину ще раз смикнуло, двигун заревiв i усi вiдчули, як прискорення втискає їх в сидiння. 'Щось не так', - подумав доктор, коли раптом все перевернулося догори дригом, а не пристебнутий охоронець iз хрустом впечатався в перегородку мiж салоном та водiйською кабiною. Семеро пасажирiв повисли на ременях, поки невiдомий стрiлець перетворював їхнiй транспорт на друшляк. Через секунду iще троє були пропаленi невiдомою зброєю. Учений разом зi своїми колегами намагалися вiдстебнутися, але в незвичних умовах зробити це було надзвичайно складно. Надворi i так був пiзнiй вечiр, а тут ще й салон заповнювався димом. Що буде з ними, коли до них добереться вогонь, дослiдник намагався не думати. Поруч щось гепнуло, затарахкотiв кулемет, i по бронi знову вдарили кулi. А потiм щось важке. А потiм знову кулi, i знову щось важке. Вони там що, кувалдами по корпусу гамселять? Тим часом обстрiл не припинявся. Маленькi метеорити пронизували машину, неначе та була зроблена iз паперу. Двоє учених, що нарештi позбулися прив'язi й спробували пiдiйти до дверей, ту ж мить повалилися на землю, час вiд часу здригаючись вiд потрапляння чергового високотемпературного снаряду. Доктору на мить здалося, що крiзь фiльтр костюма його нiс вловив запах паленого м'яса. Притискаючись до задньої стiнки фургона вiн благав богiв, фортуну i квантову невизначенiсть, щоб невiдомий стрiлець не перевiв прицiл уздовж салону. Минула буквально секунда, i молитви потерпiлого були нахабно проiгнорованi. Потiк метеорiв розсiк машину уздовж, пiдсмаживши самого доктора i ледве не зачепивши останнього вцiлiлого пасажира.
  Учений завив вiд болю, коли його живiт бризнув кров'ю. Чим би не були невiдомi снаряди, вони не припiкали рану, а лише робили для себе прохiд. Затискаючи руками отвiр, доктор подумки викреслив зi свого органiзму печiнку, нирку та частину кишкiвника. До перитонiту вiн не доживе - порушена герметичнiсть костюма, i дуже скоро вiрус почне свою роботу. Уже почав...
  У своєму розпачi чоловiк не помiтив, як обстрiл закiнчився, а корпус автомобiля здригнувся вiд iще одного удару. Чи це вже був не удар? Нi, хтось намагався вирвати перекрученi дверi в салон. I йому це вдавалося! Це ж яку силу потрiбно мати, щоб... Перекинутий автомобiль аж похитнувся, коли невiдомий вперся в нього, i рiзким рухом просто вiдiгнув частину одвiрка назовнi. Всередину зазирнула чиясь голова у шоломi.
  - Ну що, герої, доїздилися? - почувся його пронизливий металевий голос, поки руки розширювали отвiр. - I якi чорти вас потягнули на причал? Вам що, жити набридло?
  - Тут поранений! - одразу ж озвався останнiй живий колега доктора.
  - Бачу. Знiмай костюм - подивимося, що можна зробити.
  - Байдуже, вiн уже заражений. Без повторних iн'єкцiй нам не вижити, - промовив вцiлiлий, намацавши щось деформоване пiд костюмом.
  - Виживеш, - прошипiв доктор, розстiбаючи уже непотрiбний костюм й дiстаючи ампули. - Тут все для закiнчення.
  Хоча б наостанок, йому хотiлося вiдчути себе особливим. Бiльш достойним, нiж усi iншi. Темношкiрий, як здалося крiзь скло маски, учений обережно взяв футляр iз дорогоцiнним вмiстом. Терапiя вимагала закрiплення результату за допомогою дуже специфiчних препаратiв, синтезувати якi без залишеного в лабораторiї обладнання було неможливо. Незнайомець також простягнув йому якусь картку i махнув у бiк виходу. Той подивився на подарунки, щось зрозумiв i без зайвих слiв, подякувавши присутнiх кивками, швиденько покинув мiсце аварiї. Проводжаючи його поглядом, доктор краєм свiдомостi вiдзначив, що запах паленого м'яса майже не вiдчувається крiзь сморiд горiлої пластмаси та бензину.
  - Бредлi Регланд... А ти у нас, значить, Алекс? - задумливо промовив незнайомець, повертаючись до останнього спiвбесiдника. - А доля - ще та сучка. Не очiкував, що вона менi такий кросовер пiдсуне!
  - Нiчого, хлопче, потерпи, - раптом заговорив чужинець зовсiм iншим голосом, - Знiмай iз себе це лахмiття. Зараз ми тебе одягнемо як слiд...
  
  ***
  
  (Початок змiненого тексту)
  
  - Ось така х**ня, малята, - завершив розповiдь Сайкс, витрушуючи в повiтря перед собою останнi краплi зi своєї фляги.
  В примiщеннi запанувала тиша. Кожен обдумував щойно почуте.
  - Я вже нiчого не розумiю, - першим озвався хлопець. - Виходить, усi ми пережили рiзнi варiацiї однiєї й тiєї ж подiї?
  - Себе не рахуй, - хмикнув Псих. - Тебе там не було, а стимулятор не може передати навiть частку того кошмару.
  - А до чого тут позашляховик? - поцiкавився Гулд.
  - Це жаргон. Кросовер - перехрестя двох рiзних iсторiй. У Пророка в головi їх багато. Перша стосувалася нас, а друга - цього Алекса.
  - А сам вiн їх звiдки знає?
  - А вiн i сам сказати не може. Просто знає, i все! Мiж iншим, деякi iз цих iсторiй iснують i в нашому... - Сайкс подивився на нанотехнолога, - Точнiше - в 'моєму' свiтi. А зараз взагалi... Давайте змiнимо тему, бо в мене самого вже мiзки закипають.
  - Я так i не почув, що сталося iз 'вашим' Барнсом?
  - Спори. Майкл пiдхопив заразу, коли розслiдував джерела постачання iнопланетних матерiалiв корпорацiям. Вони iз Пророком тому й ганялися за ученими, що у них можна було роздобути iнертний до вiрусу геном. Йому просто не вистачило часу... - закiнчив Псих, ховаючи флягу.
  - А цей Алекс - чим вiн був такий особливий, що про нього була своя iсторiя? - поцiкавився пiдлiток.
  Замiсть вiдповiдi Сайкс пiдлетiв до термiналу, вийняв з-за пазухи медальйон iз прихованим там накопичувачем, i пiдключив до обладнання. Деякий час древня iнопланетна машина сканувала незвичний носiй, але завдяки старанням колишнього власника комплексу все ж змогла адаптувати iнформацiю для демонстрацiї за допомогою свого проектора. У повiтрi перед глядачами повисла рамка iз зображенням чоловiка. Якщо придивитися, то можна було помiтити дуже багато спiльних рис iз вiдомим образом Кейнсi, тiльки бiльш дорослого.
  - Пророк помилився. Цей хлопець виявився зовсiм не таким, яким ми думали. Два слова: схибнутий генiй. Вiн витворяв iз нанокостюмом таке, вiд чого просто дах зривало. Деякi його прийоми ми так i не змогли повторити, - на екранi чоловiк буквально бiгав по стiнах i перестрибував iз одного хмарочоса на iнший. - Вiн знайшов спосiб обiйти нестачу каталiзатора, використовуючи замiсть спецiального обладнання власне тiло. Казав, що пiдгледiв цю iдею в лабораторiях. Потрiбна лише бiомаса. Що бiльше, то краще. А коли дiзнався, що вiрус придумали прибульцi, i на них вiн не дiє...
  На екранi Алекс розсiкав цефiв пазурами, метав в них автомобiлi, витягував їх iз укриття живим батогом i поглинав-поглинав-поглинав... Залишаючи пiсля себе тiльки металевi екзоскелети та зброю.
  - Так компанiя дiзналася, що їхнiй передовий учений не тiльки вижив, а й отримав доступ до iнопланетних технологiй. На захоплення вiдправили все, що було. ЗМI перетворили його на суперзлодiя. Навiть кодове iм'я дали - Зевс. Вiн у боргу не залишався, пожираючи людей iз не меншим апетитом. Особливу увагу вiн придiляв бiйцям компанiї, що пройшли генну корекцiю. На цьому вiн, до речi, i проколовся - солдати були зараженi новим штамом, вiд якого донорський геном уже не захищав. Йому не залишилося нiчого iншого, окрiм як передати керування Пророку, i дозволити нанiтам змiнити його тiло за наданим зразком. Це зробило би його невразливим до вiрусу, але цiна...
  На екранi з'явилася iстота, схожа одночасно i на людину, i на прибульця. Крiзь напiвпрозору плоть було добре видно череп i хребет. Кишкiвника, як i iнших внутрiшнiх органiв, бiльше не було - суцiльнi м'язи. Нижня щелепа вiдiйшла кудись вниз i назад, вiдкриваючи вкритий шипами довгий язик iз жалом на кiнцi. Очей в очницях було значно бiльше за норму: три в правiй та чотири в лiвiй. Кiнцiвки, бiльше схожi на щупальця, все ще зберегли кiстки, але тi iнколи гнулися, наче резиновi. Ноги також мало нагадували людськi, вигинаючись в обидва боки, а стопа бiльше походила на пташину лапу. Ну i вишенькою на тортi були двi пари коротких щупалець, що виходили з-пiд лопаток на спинi й, очевидно, ранiше були легенями.
  - Не було нiяких гарантiй, що вiн залишився собою, а не перейшов пiд контроль колективного розуму. Пророк так i не сказав, чим закiнчилося їхнє знайомство. Точно знаю лише, що костюм вiдторгнув носiя невдовзi пiсля його трансформацiї. А навiть якби цього не сталося - не думаю, що вони могли вжитися разом. Одному потрiбна бiомаса, а iншому - енергiя. Один паразит, другий - каталiзатор. Надто рiзний пiдхiд до життя.
  - I все ж Наставник досi використовує його образ, - зазначив Церес.
  - Ментальна проекцiя особистостi, - влiз у розмову Гулд, прокручуючи записи заново, - Кожен носiй залишає в костюмi вiдбиток своєї свiдомостi. Я гадаю, це правило справедливе i для Пророка.
  - До речi про нього: це нормально? - Сайкс вказав на конвульсивнi рухи шийних м'язiв та мiомерних волокон навколо них.
  - Не думаю. Дивись, вони рухаються по черзi, неначе... Неначе вiн розмовляє.
  - Iз ким? Iз собою?
  - Краще б iз собою. Бо якщо це те, про що я думаю...
  
   (Кiнець змiненого тексту)
   Автор дякує користувачу 'Rim13' за важливi зауваження.
  
   ***
  
  Абсолютна порожнеча. Приблизно так описують посмертя у лiтературi. Коли ти не вiдчуваєш узагалi нiчого. Нi температури, нi звукiв, нi тактильних вiдчуттiв, нi навiть вiдчуття власного тiла. Абсолютна сенсорна депривацiя. Вiд такого легко можна збожеволiти. Людинi. У мене ж ситуацiя дещо iнша. Я мислю - значить я iсную. Для мене цей вислiв можна вважати аксiомою, бо моя природа не передбачає iснування у формi, вiдмiннiй вiд костюма. Для того, щоб з'ясувати даний факт, менi довелося пережити кiлька дуже неприємних моментiв. Це сталося вже тодi, коли я бiгав без носiя. Точнiше iз коматозником - вiдкопав у госпiталi. Один iз цефiв якимось чином умудрився за допомогою пiдстанцiї випалити менi усi сенсори, i навiть частину спинного нейронного стовбура. Я тодi всерйоз подумав, що вже вiдправився на той свiт. Лише через кiлька годин IНК умудрився пiдлатати оптику й органiзувати передачу картинки через непризначенi для цього канали.
  Зараз все вiдбувалося точнiсiнько так само, з маленькою рiзницею - менi було некомфортно. Щось заважало. Неначе хтось невидимий i невiдчутний постiйно штовхається. Нi, не так. Неначе... Ой, ну не можу я пiдiбрати аналоги зi звичного життя. Я навiть не мiг пояснити, звiдки iде це вiдчуття, якщо я чисто фiзично не можу нiчого вiдчувати. Але вiдчуття було. Тiсно. Поруч хтось є. Я це вiдчуваю. Але вiдчуття є. Треба сконцентруватися на ньому. Треба сконцентруватися... Звiдки це вiдлуння думок? Наче звук iз затримкою вiдбивається всерединi черепа. Наче у саббуферi. Немає нiяких звукiв, це лише iдiома. Яка ще iдiома? Про що я думаю? Про правила граматики. Стоп! Ось воно! Це не мої думки! У моїй головi поселився хтось стороннiй! Ти хто? Хто ти?! Знову вiдлуння. Вiн зник? Вiн не зник. Вiн тут, поруч. Менi знову тiсно. Забирайся геть! Ось це точно не мої думки. Згинь, демон!
  Здається я здогадуюсь, на кого наткнувся. Знав же, що так просто перехопити контроль не вдасться. Ось i пiдтвердження моєї теорiї. Цiкаво, чи можна це назвати шизофренiєю?
  Забирайся звiдси! Поверни менi моє тiло, демон!
  Ти спершу визначся зi своїми бажаннями. А демоном мене... А, точно - у твоєму розумiннi я дiйсно демон.
  Ти! Це ти мене тодi штовхнув!
  Я намагався тебе зупинити, щоб ти дурниць не накоїв. Якби не стороння допомога, я би потiм сам тебе прибив. Це ж треба додуматися - повiвся на обiцянки терористiв!
  Ти нiчого не знаєш! Тебе там не було!
  Може й не було, зате я добре знаю людей.
  А що б ти сам зробив на моєму мiсцi?! Вiд мене залежить доля цiлого свiту! Я не можу їх просто так покинути! Без мене там...
  Стоп-стоп-стоп, давай по порядку: що там вiд тебе залежить, i хто ти взагалi такий?
  А далi пiшло таке, вiд чого у мене ледве дах не поїхав. Кейнсi був звичайним парубком, доки його сiмейка не вирiшила навiдатися до родичiв. Все почалося тодi, коли вiн познайомився зi своїм зведеним братом. Обставини склалися так, що малого залишили 'на деякий час' пожити в гостях. Дуже швидко вiн помiтив дивну поведiнку брата, а також велику кiлькiсть не менш дивних гостей, що могли з'явитися де завгодно в будь-який момент. I у всiх 'був ключ вiд дверей'. Навiть тодi, коли вхiд був вiдкритий. Одразу пiсля такого несподiваного вiзиту старший часто кудись зникав. Буквально! Ось вiн тут, а наступної митi його немає. Батьки на таку поведiнку сина вiдповiдали: 'Вiн уже дорослий, i це його особисте життя'. Масла у вогонь пiдливало те, що вони не знали iмен половини його подруг, а iнколи умудрялися забувати навiть тих, кого уже представили. Уважнiше придивившись до оточуючих, Кейнсi зрозумiв одну рiч - нiхто iз жителiв цього мiста не лiзе у чужi справи, доки його про це не попросять. В кожного були свої секрети. Iнколи маленькi й несерйознi, а iнколи такi, вiд яких волосся ставало дибки...
  Одного разу, поспiшаючи в бакалiйний магазин за своїм замовленням Кейнсi побачив, як енергетичний промiнь з небес розсiк навпiл сусiднiй пагорб. До магазину хлопець так i не дiстався. Зате зустрiв по дорозi свого брата в компанiї дiвчат. На наступний день у новинах усi обговорювали зсув грунту, що паралiзував рух по примiськiй автотрасi. Не вiрячи своїм вухам, малий одразу ж побiг розпитувати брата про те, що ж насправдi там сталося. Той вiдповiв, що таке iнодi буває, i порадив не забивати собi голову. Уже трохи вивчивши свого родича, Кейнсi запiдозрив, що брат в курсi подiй, але згадувати, а тим бiльше розказувати про них - не буде. I такий випадок був не єдиним. Як старий iржавий автобус зi звалища мiг опинитися на верхiвцi столiтнього дуба? А звiдки у мiському парку з'явилося глибоке озеро? Куди зник цiлий будинок разом зi шматком прилеглої дороги? Кейнсi спробував провести власне розслiдування, наче справжнiй детектив. Але нiхто нiчого не бачив. Або бачив, i не хотiв розказувати - точнiсiнько як його брат. Зате пiдозрiлих поглядiв у бiк юного детектива з кожним разом ставало все бiльше.
  Бажання докопатися до правди зникло одночасно iз появою в їхньому будинку незапланованої вентиляцiї. Наскрiзної. Прямо крiзь усi стiни, комунiкацiї, труби та навiть книгу, що була у парубка в руках. Здогадавшись, що дiра починається iз кiмнати брата, малий пiшов розбиратися. Не дiйшов - половина будинку теж виявилася у руїнах. Як i частина вулицi. При цьому нi хазяї будинку, нi їхнi сусiди нiчого не помiтили, i помiчати не збиралися. Один тiльки Кейнсi стояв посеред уламкiв як дятел, i не розумiв: коли усе це сталося, i чому вiн сам цього не почув? Усi думки вимело iз голови, коли над їхнiм кварталом зависла якась величезна штуковина. Обмацуючи поверхню пiд собою зеленуватими променями, вона повертала уламки на свої мiсця, поступово вiдновлюючи руйнацiї. Подумавши, що пошук iстини краще вiдкласти, малий вiдступив у свою кiмнату. Щоб його ненароком не вмурували у щойно вiдреставровану стiну.
  Наступного ранку не залишилося нiяких слiдiв нiчного iнциденту. Кейнсi поривався пiдiйти до брата в пошуках пояснень, але той так на нього зиркнув, що малий зовсiм знiтився. Усi поводилися так, нiби їх усi цi подiї зовсiм не стосувалися. Це було неправильно!
  У школi одразу помiтили його стан i вiдправили в кабiнет психотерапевта. Кейнсi розгубився: як це так, що ранiше усiм було начхати, а тепер за нього раптом почали хвилюватися? Розмова зi спецiалiстом дала деякi пояснення. Не даремно i його брат, i решта мiсцевих жителiв здалися парубку трохи набожними. Цей регiон здавна вiдомий усякими мiстичними явищами. Найчастiше усе списували на дiяльнiсть рiзноманiтних мiфiчних iстот. Деякi iз них навiть увiйшли в японський фольклор. Зафiксувати їх нiкому так i не вдалося. Зате виконання кiлькох простих ритуалiв у мiсцевому храмi дозволяло вiдвернути вiд себе їхню увагу. Вирiшивши спробувати такий пiдхiд, Кейнсi несподiвано з'ясував, що це працює! Бiльше не було нiяких катаклiзмiв, нiщо нiкуди не зникало, в небi не шастали НЛО а iз ванни не виглядають русалки. Чи це вже плiд його власної пiдлiткової фантазiї?
  До того ж, як тiльки хлопець почав дотримуватися цих неписаних правил, у нього одразу ж налагодилися стосунки у школi, а родичi нарештi почали ставитися до нього, як до свого. Все навколо немов стало яскравiшим. У Кейнсi з'явився iнтерес до життя! Хотiлося спробувати й дiзнатися усе на свiтi! Кейнсi зависав на тренуваннях, засиджувався у шкiльних гуртках i майстернях, навiть пройшов прискорений курс юного скаута. Все давалося так просто й легко, що хотiлося продовжувати й не зупинятися. Здавалося ще трохи, й увесь свiт буде бiля його нiг!
  Таким Кейнсi запам'ятав свiй свiт. Не дивно, що єдиним його бажанням стало повернення туди. I заради цього вiн був готовий на ВСЕ! По логiцi я мiг би допомогти бiдоласi в його прагненнi повернутися додому. Але Кейнсi не зупинився, i продовжив розповiдь. Тiльки уже зовсiм iншу.
  Пiд час того iнциденту iз пагорбом вiн дiйсно натрапив на брата iз його подругами. Тiльки не на пiвдорозi, а прямо там, буквально на краю обриву. I подруги його теж виглядали зовсiм не такими, якими вiн їх бачив зазвичай. I на руїнах власного будинку їхня компанiя теж засвiтилася. Ну а в школi Кейнсi на власнi очi бачив, як його брат на пару iз якимось чудовиськом розносять половину мiста. Стало зрозумiло, що його родич виявився типовоим японським суперменом. Хоча, враховуючи тамтешню специфiку - супер-школярем, що у вiльний вiд навчання час рятує всесвiт, мандрує галактикою i вiдбивається вiд уваги цiлої зграї привабливих дiвчат. Чому вiн тодi нiчого не запам'ятав? Та тому, що це був саме той день, коли його записали до психотерапевта. Пiсля тiєї зустрiчi усе, що вибивалося зi звичного свiтогляду, вiн сприймав як щось цiлком звичне, i нiчому не дивувався. А кiлька разiв навiть пiдмiняв брата на його робочому мiсцi...
  Кейнсi зiзнався, що згадав усе це лише зараз, коли його мисленнєвi процеси виявилися роздiленi мiж органiчним мозком та моїми синтетичними компонентами. Прислухавшись уважнiше, я зрозумiв, що вiдчуття дискомфорту iде саме вiд тiла. А конкретно - вiд цiлої мережi нейронiв, що у виглядi кiльця пронизувала неокортекс головного мозку. Штучнiсть цiєї структури так i кидалася в очi. Складалося враження, що вона дiє як фаєрвол, пригнiчуючи певнi процеси в мисленнi пацiєнта, i стимулюючи iншi. Якби не рiзниця в результатах мiж органiчним та синтетичним компонентами, я би так нiчого й не помiтив. Ось тобi й дискомфорт. Та що там - ми iз моїм носiєм навiть не помiтили би пробудження один одного.
  Якщо пiдсумувати усе вищесказане, то вимальовується дуже неприємна картина: хлопець та уся його рiдня стали пiддослiдними. Його просто використали, навiшавши лапшу на вуха. Вживили в голову iмплант для промивання мiзкiв, i вiн iз радiстю стрибав на барикади. Кожного разу, займаючи мiсце в серцi високотехнологiчної зброї, Кейнсi спалював свою нервову систему. Той же iмплант не дозволяв йому збожеволiти вiд болю. Нерiдко вiн отримував i фiзичнi травми, лiкування яких iнопланетнi покидьки залишали на долю земних лiкарiв. А там надворi, мiж iншим, середина 90-х! I я дуже сумнiваюсь, що їхня сiмейка була єдиною, кому промивали мiзки. Втiм, iнопланетне походження експериментаторiв теж пiд сумнiвом, iнакше б вони не були прив'язанi до конкретного мiста.
  - То я так i не зрозумiв: ти хочеш повернутися, чи нi?
  - Я... Я вже не знаю. До нашої розмови я гадав, що у всьому винуватий саме ти. А виявилося, що усе моє життя - суцiльний обман. I чому я ранiше не звертав на усе це ува...
  - А як же твiй дiм, сiм'я?
  - Щоб мене знову на промивання мiзкiв вiдправили?! Я взагалi не розумiю, з якого дива вони мене там залишили! А раптом їм теж в голову залiзли?
  - Тобто хочеш залишитися iз нами?
  - Можливо... Так, я хочу!
  - Впевнений? Для тебе це дорога в один кiнець. Ми з тобою розмовляємо лише доки IНК не вiдновить нейрошунт, а потiм ти знову станеш мною. Уже зараз твої енграмми пам'ятi частково замiненi на мої. Я вiдчуваю, коли ми з тобою мислимо про одне й те ж. В подальшому ти сприйматимеш себе як частину мене. Як би тобi пояснити... Це як кiлька операцiйних систем на одному комп'ютерi, розумiєш? Одна завжди буде головною, а усi iншi використовуватимуться, коли потрiбно буде запустити якусь гру чи...
  - Так, розумiю! Розумiю... - здається дiйсно зрозумiв. - А ще моє тiло надто пошкоджене, щоб вижити без пiдтримки костюма. Я правий? Але це все одно краще, нiж бути лялькою в чужих руках! Я був тобою i бачив твою силу. Ти сам її досягнув, а не отримав як подачку! I я бачив, як ти нею розпоряджаєшся. Над тобою нiкого немає. Ти сам твориш свою долю! I якщо менi судилося... Як же там дiд казав... Якщо все одно помру - то так, як сам того захочу, а не за чужим бажанням. Принаймнi так вiд мене залишиться бiльше, нiж пiсля повернення до НИХ!
  - Побачимо. Одне питання, доки ми ще не злилися. Маст...
  - ... Дагмайєр!
  - Хочеш...
  - Помсти!
  - Питання знято.
  - Хе-хе-хе!
  Ось i розпочалося злиття. Тiльки тепер воно вiдбувалося значно швидше й ефективнiше. Я дуже вдало завершив нашу розмову на позитивнiй нотi, коли нашi бажання спiвпадають. На вiдмiну вiд попереднього разу, пацiєнт не опирався, нехай i iнстинктивно, а навпаки, сам допомагав. I що бiльше нейронних ланцюжкiв було оптимiзовано пiд мiй стандарт, то швидше протiкав процес. Швидкiсть зростала в геометричнiй прогресiї. В якийсь момент думати стало дуже складно, чи це менi просто так здалося? Точно - IНК мав ввести седативнi препарати, щоб обмежити активнiсть клiтин i не дати їм перенапружитися. А ще органiзувати їм живлення, щоб вони не почали вiдмирати вiд голоду. Голоду... Хочеться рису. Iз соєвим соусом! I м'ясом! Так, щось мене не туди занесло. Здається це прийшла асоцiацiя вiд Кейнсi. Значить процес уже добiгає кiнця. Ну що ж, пора повернутися в реальний свiт. Там ще стiльки справ залишилося...
  
  ***
  
  Вперше з моменту свого розмiщення всерединi капсули, людський силует здригнувся. Механiзми, вловивши активнiсть пацiєнта, одразу ж звiльнили тiло й почали вiдкачувати наповнювач, замiщуючи його гарячою водяною парою. Гексагональна текстура еластичних елементiв його костюма почала змiнюватися, то перетворюючись у 'котячий язик', здатний за один рух здерти шкiру при необережному дотику, то в надмiцний вуглецевий панцир, стiйкий до ударiв та порiзiв. Там, де вiдбувався рiзкий перепад температури, костюм вкривався барвистими брижами, а iнколи й здригався, як собака пiсля купання, вiд чого краплi рiдини розлiталися навколо й, пiдхопленi повiтряними потоками, також затягувалися у дренаж. Як тiльки уся рiдина була видалена, житель капсули сонно потягнувся. Заворушилися навiть клапани й кришки сенсорних блокiв, не кажучи вже про штучнi м'язи та iншi виступаючi елементи. Змiнивши iще кiлька кольорiв, костюм зупинився на антрацитово-чорному, iз єдиною свiтлою дiлянкою навпроти вiзора.
  Впершись рукою в кришку, пацiєнт спробував вiдсунути її, але та не пiддалася. По костюму пробiглася хвиля трансформацiї, на мить пiдсвiтивши червоним схожi на вени силовi канали, але i другий пiдхiд не дав результату. Тiльки на кришцi з'явилися вм'ятини у формi рук, а ложемент пiд спиною перетворився у брухт. Кiлька секунд пiсля цього нiчого не вiдбувалося. Пацiєнт випустив iз зап'ясть пазурi, i вже хотiв зробити собi iнший вихiд, як раптом ледь помiтнi кришки дренажу знову вiдкрилися. Тiльки цього разу звiдти виглядали форсунки вогнеметiв та плазмових розрядникiв.
  - Хто ти? - запитав з iншого боку грубий чоловiчий голос.
  
  ***
  
  - Бетмен! - обурююсь у вiдповiдь, вимальовуючи на грудях знак кажана. - А ви кого чекали, сiмейку Адамсiв?
  Деякий час панувала тиша, але потiм зброю прибрали, а в кришцi клацнули фiксатори. Вибравшись на свободу, я оглянув присутнiх i... Не побачив жодного обличчя! Усi були в костюмах! Це ж скiльки я валявся у безпам'ятствi? Цим же одразу й поцiкавився.
  - Трохи бiльше доби. Твiй протеже за цей час уже встиг за речами до сектантiв збiгати й повернутися.
  - А вiн ще живий?
  - Йому, на вiдмiну вiд тебе, фугас на шию не одягали. Вiдбувся опiками й змiщенням хребцiв. А от тобi майже вiдiрвало голову.
  - Моя удача як завжди зi мною.
  - Твоя удача в тому, що Сайкс не пiдпускав до тебе мене! У тебе було двi енцефалограми. Двi! А не повинно було бути жодної!
  - Натякаєш на мою пустоголовiсть?
  - Натякаю на твою ненормальнiсть! - розпинався Гулд, змiнюючи кольори костюма, наче хамелеон. - Ми одного разу вже довiрилися iнопланетнiй технологiї, i подивись до чого це нас привело! Невiдомо, хто мiг прокинутися замiсть тебе. Менi одного одержимого вистачило!
  - За це не хвилюйся. Ми просто поговорили i дiйшли згоди.
  - Iз цефами? - одразу ж напружився Сайкс.
  - Нi, iз носiєм. Ви будете здивованi, але оригiнальний Масаке Кейнсi припинив своє iснування задовго до потрапляння сюди.
  Ну я й розказав їм про все, що дiзнався. Ех, шкода хлопця. Вiн половину життя провiв у рожевих окулярах, а пiсля асимiляцiї вiд нього тiльки сенсорика й залишилася. Усi iншi енграмми були або спотворенi iмплантом, або були аналогiчнi моїм власним. По великому рахунку, там i особистостi, як такої, уже не було. Це була скорiше маска, бiльшу частину реакцiй якої генерував клятий iмплант. Вiн навiть не змiг пригадати свiй замах на життя Лашури. Краще вже самому, нiж iз таким запрограмованим сусiдом. Та й навiть якби я мiг зберегти його особистiсть - не став би. Я, як i Псих, небезпечнi для соцiуму одним фактом свого iснування. I у нашiй компанiї Кейнсi - зайвий. Адже навiть побувавши в моїй шкурi, вiн так i не зрозумiв, що моя мнима свобода коштувала життя сотням людей. I не всi з них були моїми ворогами. Iнколи помирали тi, хто просто опинявся на моєму шляху. Я не шкодую про скоєне, тому що iнакше жертв було би стократ бiльше. Кейнсi цього не розумiв, i розумiти не хотiв. Таким його виховали. Можливо саме тому його й обрали для експериментiв.
   Втiм, дещо вiд нього я все ж перейняв - пам'ять. Пам'ять людини не знає забуття. Не має значення, як сильно ми намагаємося щось забути, все залишається в нашiй головi. Нам не забути своїх грiхiв. Це правило дiє i у зворотнiй бiк - приємнi спогади теж назавжди залишаються iз нами. Пам'ять про його посиденьки iз братом за столом на кухнi, про втому пiсля дiдових тренувань, про неймовiрнi вiдчуття польоту всерединi 'iнопланетної' машини... Нехай це було чуже життя, нехай бiльша його частина i була навiяна, але тепер усе це - частина мене. I такий досвiд я прийму iз радiстю. Адже це саме той рiдкiсний випадок, коли в глибиннi шари моєї плотi вдається записати щось не пов'язане iз вiйною.
  'Новий проект: 'Масаке Кейнсi: Меморiя'. Дампи пам'ятi перенесено в основне сховище. Увага: зафiксовано розбiжнiсть отриманих даних. Вiдбувається дефрагментацiя та перевiрка хронометражу. Розпочато формування двох комплектiв файлiв. Видiлено процесорних потужностей: 0,2%. Процес перенесено у фоновий режим.'
  Ну все, досить рефлексiї. Спершу потрiбно розiбратися з усiм тим, що хлопець менi залишив. Ось наприклад...
  - Прямо в мозку? - почав свої роздуми вголос Нейтан, коли я скинув йому результати обстеження органiзму. - Судячи з того, що костюм його помiтив лише зараз, це структура на основi власних стовбурових клiтин органiзму. Це бiоiмплант. Його потрiбно час вiд часу поновлювати, щоб вiн не розсмоктався, як старий шрам. Цефи такими технологiями не користуються - забагато клопоту.
  - Цефи тут нi до чого. У мене є пiдозри, що його творцi iз iнопланетянами взагалi не пов'язанi.
  - Значить люди, або подiбний вид, правильно?
  - Так. Родич Кейнсi активно iз ними спiлкувався.
  - Прекрасно. Iмплант робили з розрахунку на непомiтнiсть, i слiди затирали iз врахуванням технологiчного рiвня. Можливо спiвпрацюють iз урядом. Значить не можуть силою нав'язати свої правила...
  - Агов!- Сайкс насильно вирубив усе комунiкацiйне обладнання, змусивши нас звернути на нього увагу. - Повернiться до реальностi! У нас тут апокалiпсис на носi, а ви вiдволiкаєтесь на усяку маячню!
  - Навпаки! Це аж нiяк не маячня! Це наш шанс! - ми iз Сайксом переглянулися, не розумiючи, до чого веде цей схибнутий генiй, - Я столiттями думав над тим, як можна зупинити цефiв. Усi моделювання закiнчувалися або нашою поразкою, або повним знищенням життя на Землi. Їхня цивiлiзацiя колонiзувала цiлу галактику. У нас немає нi ресурсiв, нi технологiй для боротьби iз таким ворогом. Вашi костюми та дроїди, це навiть не крапля в морi. Нам немає що їм протиставити. Не на такому пiзньому етапi. Все, що менi залишалося - зривати їм сроки з надiєю, що вони самi заберуться геть.
  - I як же цей iмплант допоможе нам перемогти?
  - Вiн не допоможе, - вiдрiзав Гулд, повертаючись до мене. - Нам важливе iнше: iмплант не дозволив хлопцевi запам'ятати момент замаху. Значить, або його мiзки реально зламали, чого ми не спостерiгаємо, або...
  - Або хтось знав, як цим iмплантом користуватися. - закiнчив Сайкс.
  Мужики подивилися на мене, на капсулу, знову на мене. Аналiзатор заверещав, що у цих двох з'явилися поганi намiри i клянусь, якби не скло вiзорiв, у них би очi палали!
  Кейнсi, ми були знайомi лише кiлька годин, а я тебе уже ненавиджу! У що ти, с*ка, мене знову втягнув?!
  
  ***
  
  Мiсто, велетенське мiсто iз абсолютно гладкими i чистими дорогами, стiни високих будинкiв вкритi сяючими афiшами. Уздовж узбiччя стояв рiзноманiтний колiсний транспорт. На прилавках магазинiв виднiлися якiсь товари, трохи далi по вулицi виднiлася арка за якою, це знання спливло несподiвано, розташувався невеликий сквер iз лавками, столиками, великою кiлькiстю зеленi та скромним фонтанчиком у центрi. Це було улюблене мiсце вiдпочинку мiсцевих. От тiльки самих людей поруч не було. Взагалi. Нiде нiчого не гримiло, не перекрикувалися продавцi, не було шуму натовпу. Мiсто неначе вимерло. Хоча чому 'наче'? Так i є! Бо жодна нормальна людина кинула би посеред вулицi свiй гаманець, а дитина - iграшку.
  Глядач перемiстився на гiрськi поля. Розкреслений кривими водними терасами схил рябiв вiд посадок рису. Збоку виднiлася стежка, по якiй можна пiднятися вище й вийти до дороги. Внизу шумiв струмок. Десь поруч чулися голоси людей i звук ручної помпи, якою перекачували воду. Запах вологи й прiлого листя. Пасторальна картина, якби не слiди чорного диму на обрiї...
  Сприйняття знову стрибнуло, цього разу - кудись в темряву. Шершавi стiнки тунелю, абсолютна вiдсутнiсть будь-яких джерел свiтла i пiдвищена вологiсть. Настiльки пiдвищена, що аж дихати важко. Пальцi вiдчувають, як природний камiнь час вiд часу змiнюється якоюсь штучною структурою. Чимось середнiм мiж металом та керамiкою. Дуже однорiдною, iз чiткими геометричними формами, i водночас дуже старою. Настiльки, що подекуди навiть нашарувалися вапняковi вiдкладення. Ким би не був глядач, вiн рухався у бiк, звiдки вiдчувався рух повiтря. От тiльки тунель, з якого дув вiтер, йшов униз, а запах, який вiн iз собою приносив, бiльше пiдiйшов би кладовищу, анiж печерам...
  Черговий стрибок, i перед очима з'являються химерна споруда, що нiби висить у хмарах. Насправдi хмари збиралися iз випарiв, що сочилися iз конструкцiї - настiльки високою вона була. Немов складена iз сотень однотипних блокiв, вона плавно змiнювала свою форму, звужуючись догори й закiнчуючись двозубою вилкою. Мiж сегментами час вiд часу можна було побачити вiдблиски червонуватого свiтла, а якщо придивитися уважнiше, то око починає помiчати дивний вiзерунок на поверхнi. Чiткi геометричнi лiнiї складаються у якiсь символи, перетiкають у цiлi композицiї, змушуючи глядача йти уздовж них, аж поки той у гiпнотичному трансi не вийде за межi майданчика й не звалиться униз. Це небезпечне мiсце. Якщо комусь не пощастить тут затриматися, то в головi буде все сильнiше паморочитися, почнуть чутися голоси, часто знайомi. А потiм прийдуть образи. Найрiзноманiтнiшi, але завжди важливi для жертви. Можливо навiть привиди давно померлих людей. I людина не зможе вiдрiзнити цих примар вiд реальної загрози, доки його не розiрвуть вкритi гачками щупальця потвор...
  Знову реальнiсть перевертається, i тiло опиняється в мiжзоряному просторi. Вiдсутнiсть ваги одразу викликає оманливе враження падiння. Тiльки цього разу вакуум не розриває тiло, а потоки елементарних часток не розбивають атоми його органiчних сполук на бiльш простi. З'являється розумiння, що усе це лише iлюзiя, згенерована складною машиною для свого пiлота. Його рiднi органи сприйняття просто не здатнi охопити увесь той дiапазон випромiнювань, якими пронизана галактика. Лише за допомогою такого штучного додатку можливо оцiнити усю красу всесвiту. Десь поруч виникає почуття дискомфорту. Внизу й влiво - якщо точнiше. Ось воно! Точка, що стрiмко рухається за горизонт супутника газового гiганта. Хоче сховатися. Потрiбно наздогнати порушника, нi на секунду не втрачаючи його з поля зору. Iнакше вiд одназу ж змiнить курс i стрибне кудись на iнший край зоряної системи. Або ще краще - встигне опуститися на поверхню планети i залягти в сплячку. Тодi вiдшукати негiдника буде практично нереально. В такому режимi вiн може i погоню перечекати, i навiть переслiдувачiв своїх пережити. Нi, потрiбно дiяти тут i зараз. Тим бiльше, що запас потужностi й унiкальна будова машини дозволяють виконувати такi маневри, вiд яких технiка третього класу просто розвалиться.
  Наступне видiння. Дуже коротке. Буквально кiлька фрагментiв битви iз велетенським броньованим хробаком. Той плюється плазмою, i ловить у вiдповiдь заряд вибухiвки прямо в пику. Детонацiя, i одна iз його озброєних щелеп вiдлiтає, вiдкриваючи вразливу напiворганiчну плоть. Потрiбно повторити ще двiчi, щоб мати можливiсть наблизитися. Але потвора швидко вчиться, i вдруге такий трюк не пройде. Потрiбно придумати щось iнакше, а доти - стрибати, наче сайгак.
  Ще один образ. Майже миттєвий. Зграйка рiзнокольорових дiвчат женеться за парубком, а той втiкає вiд них усiма можливими шляхами: по стежках, городах, через паркани а подекуди й постiнах i навiть дахах. I все одно вони раз за разом його знаходять. Дежавю?
  Образи мелькають все частiше. Абсолютно не пов'язанi один з одним, вони все одно переплiталися i складалися в бiльш-менш цiльну картину. Їх просто неможливо сприйняти в повнiй мiрi, i кожен iз них залишає пiсля себе частинку розумiння чогось... Нi, не чогось - когось! Кожен мiстив якусь мораль, якийсь висновок, життєвий досвiд. Все настiльки переплелося, що в якийсь момент свiдомiсть просто вiдключилася вiд сприйняття.
  I прийшла абсолютна порожнеча. Приблизно так описують посмертя поети. Коли ти не вiдчуваєш узагалi нiчого. Нi температури, нi звукiв, нi тактильних вiдчуттiв, нi вiдчуття власного тiла. Абсолютна вiдсутнiсть всього. Навiть часу. Тiльки ти i твiй розум. I це найстрашнiше. Немає нiчого страшнiшого за власнi кошмари. I розумiння того, що окрiм тебе i них тут бiльше нiкого немає. Це iдеальна в'язниця. Жертва навiть не знає, що вiдбувається навколо.
  Однак з часом з'явився дискомфорт. Маленька незручнiсть, що уже не давала можливостi сконцентруватися на страшних думках. Її неможливо було вiдчути. Вона просто була. Десь там, у глибинi, i водночас скрiзь. Бiль! Це був бiль! Тупий i тягучий, вiн пронизував усе тiло. А ще - свербiж, неначе усе тiло затерпло, i тепер кров повертається на своє законне мiсце. Як колись дуже правильно казали лiкарi: якщо болить, то ти iще живий. I першим бажанням нормальної людини буде полегшення цього болю. Найпростiше це зробити, зайнявши бiльш зручну позу.
  Вiд першої ж спроби розiм'яти шию там щось хруснуло, вiд чого в черепi аж вiдлуння пiшло. Все тiло ломило, в головi таргани ярмарку влаштовують, в ротi пустеля, горлянка дерев'на, обличчя перетворилося у воскову маску, а в животi почалася революцiя.. До того ж з'явилося вiдчуття, нiби пiд повiки насипали пiсок. Захотiлося протерти очi, але щось заважало, обмежувало рухи. В головi виникла асоцiацiя iз холодним прозорим десертом, всерединi якого завмерла цукрова фiгурка. Як же вiн називався? Чи то 'жале', чи то 'желе' - зараз вже й не згадати. В пам'ятi вiдклався лише той факт, що цей рецепт був подарунком мiнiстра Дагмайєра на день народження спадкоємицi престолу.
  Вiд останньої думки по тiлу прокотилися дрижаки. Якщо вона i справдi потрапила в полон до Дагмайєра, то її iсторiя скiнчилася. Що вiн буде з нею робити? Якщо вона й досi жива, значить у нього на неї є якiсь плани. Втiм, для їх реалiзацiї, випускати її iз такої пастки зовсiм не обов'язково. Можна напружитися й зiгнути лiкоть, а наступної митi пружня речовина повертає все на мiсце. Дихання... I справдi - як би вона не намагалася затримати дихання, невловима сила раз за разом ритмiчно наповнювала її легенi черговою порцiєю повiтря. При всьому бажаннi задихнутися не вдасться. Прислухавшись до органiзму, Лашура вiдчула, що нiяких природних бажань у неї також немає. Тобто у вбиральню її теж випускати не будуть. Доступу до ефiру немає, поворухнутися неможливо. I годувати, вона була впевнена, також будуть прямо так. А може й не будуть - хтозна. Може їй трубку прямо в шлунок опустили? Асоцiацiя iз цукровою фiгуркою iз фантазiї перетворилася в страшну реальнiсть.
  - Нарештi ви прокинулись, Ваша Величнiсть! - раптом почувся у головi тихий голос винахiдницi. - Вас навiть учорашнiй шторм не розбудив. Вас скоро випустять, це точно!
  - Який шторм? Що зi мною i де я? - спробувала вона вiдповiсти, але замiсть власного голосу почула знайомий монотонний замiнник, яким часто розмовляли павуки.
  - Не звертайте уваги. То я так - образно. А з вами сталося передозування снодiйним, - голос став гучнiшим i бiльш чiтким, нiби дiвчинка пiдiйшла зовсiм близько, - Був ризик, що серце просто зупиниться. Кайя поступилася своїм мiсцем у коконi, щоб швидше привести вас до ладу.
  - А сама вона де? Що з iншими? Чим все закiнчилося?
  Ханлi почала невпевнено розказувати. Вiдчувалося, що їй важко пiдбирати слова до побаченого й пережитого.
  Судячи iз почутого, на острiв та апартаменти королеви напали одночасно. Павуча охорона спрацювала на вiдмiнно, але iз деяким запiзненням, тому кiлька членiв екiпажу встигли постраждати. Спершу сили були майже рiвнi, але потiм з'явилися два нових кристалiзованих лицарi, i влаштували бiля причалiв справжню бiйню. Один iз них застрибнув на Су-Ван, i залив газон перед палацом вогнем з двох рук, спаливши заживо майже десяток людей. Один iз нападникiв спробував прикритися цивiльними, але був виловлений, пiднятий в повiтря велетенською клешнею i засмажений на на нiй же, наче iндик на вертелi. При цьому зсередини лицаря теж долинали чиїсь крики, а мiж грудними кристалами сочилося щось червоне й густе. Пiсля такого видовища моральний дух решти солдат остаточно зламався, i усi порозбiгалися хто куди. В такому панiчному станi вони стали легкими мiшенями для членистоногих мисливцiв. Лише кiлька груп зумiли закрiпитися у адмiнiстративних будiвлях, архiтектура яких полегшувала оборону. Ними й зайнялися лицарi. Напевно святошi були дуже здивованi, коли велетнi спокiйно вийшли з моря Ахо й продовжили розправу на недоступному для їхнiх машин просторi.
  Втiм, у святош був свiй козир у рукавi. Одному iз єпископiв вдалося прорватися до лабораторiй, де зберiгалися викопанi в шахтах знахiдки. I коли лицарi уже пiдходили туди, будiвля вибухнула. Ударною хвилею та уламками обох добряче посiкло. Не встигли вони пiднятися на ноги, як на них щось накинулося. З'ясувати, що це таке не було часу - Кайя оголосила евакуацiю. Поки острiв готувався до вiдбуття, її павуки привели на причал пасажирський вагончик iз непритомною королевою та її прислугою. Люди були не закрiпленi, а тому їх трохи покидало по салону, коли транспорт маневрував. Як тiльки вагончик гепнувся посеред залишкiв саду, Су-Ван вiдчалив. Увесь цей час Ханлi намагалася роздивитися невiдомого нападника у телескоп, але побачила його тiльки в останнiй момент, коли той уже вирвався на причал, скинувши униз залишки роздертого лицаря.
  Перша асоцiацiя - ходяча башта. Навколо не було видно нi ефiрної подушки, нi щита, та з першого ж погляду було зрозумiло, що захищена ця штука в рази краще за будь-якого лицаря. До того ж вона активно рухалася, i встановити її точнi розмiри не вдавалося. Бiльшу частину часу основне тiло, схоже на витягнуту вперед пiдкову, знаходилося на висотi грудини лицаря на невеликiй платформi, що дозволяла обертатися у будь-якому напрямку. Три гнучкi лапи, що крiпилися до цiєї платформи, мали неймовiрну кiлькiсть ступенiв свободи, дозволяючи створiнню пригнутися до самiсiнької землi, або витягнутися у висоту. На переднiй частинi його 'пики' знаходилися два виступи. Спершу Ханлi подумала, що то його органи счуттiв, адже вони крутилися на всi боки, неначе оглядаючи територiю. Але коли вони навелися на одного iз вцiлiлих, то одразу ж пронизали його цiлим потоком бiлих iскор, вiд яких тiло не просто розiрвало, а й добряче пiдсмажило. Не знайшовши бiльше вцiлiлих, потвора повернулася у бiк вiдлiтаючого острова, але на такiй вiдстанi пострiли втрачали силу й розбивалися об повiтряний щит. Не отримавши бажаного результату, воно побiгло уздовж причалу, неначе намагаючись наздогнати втiкачiв, i почало пiднiмати центральний сегмент бронi на своїй головi. Спершу той пiднiмався повiльно, неначе набираючи повiтря, а потiм витягнувся, продемонструвавши яскраво-червону решiтку радiатора всерединi, i з гидким 'Д-з-з-з-а-п!' захлопнувся на мiсце. В той же момент вiд потвори у всi боки розiйшлася сфера розрядженого ефiру, а корма острова серйозно просiла вниз. Ханлi злякалася, що зараз вони розiб'ються, але екiпажу вдалося вирiвняти Су-Ван, i скерувати його якнайдалi вiд невгамовної тварюки. Пiзнiше, iз безпечної дистанцiї, їхнiй велетень зумiв вiдстрелити їй одну ногу.
  - В порту мало бути iще одне судно, - згадала Лашура про свого двiйника. - Що з ними?
  - Перед тим, як наштовхнутися на Крикуна...
  - На кого?
  - Крикун - так ми назвали ту потвору. Вона в останнiй момент так заверещала, що аж вуха позакладало. Страшно подумати, що було би з нами, якби ми не встигли вiддалитися. Про що це я? А - про лицарiв! Поки один захищав нас, другий пiшов туди. Ми боялися, що вони одразу втечуть, як тiльки лицар пiде, але вони дочекалися повернення свого начальства. Їхнiй вагончик прилетiв одночасно iз вашим.
  - Де вони зараз?
  - Iдуть паралельним курсом на вiдстанi прямої видимостi. - Ханлi на секунду замовкла, пiдбираючи слова. - Ви знаєте, що це за корабель?
  - Знаю - такий же острiв, як i наш Су-Ван. А на його борту знаходиться мiй двiйник, - тут уже Лашура замовкла. - Ви вже iз ними зв'язалися?
  - Не виходить - там зовсiм iнше обладнання, а делегацiю одразу ж взяли на прицiл, не дозволяючи наблизитись. Можемо лише обмiнюватися сигналами лiхтарiв. Ми чекали вашого одужання, щоб отримати подальшi iнструкцiї. Вони, вочевидь, роблять те ж саме.
  - Ясно. Коли я зможу вийти?
  - Вже скоро. Ось, починається!
  I справдi, Лашура почала вiдчувати, як еластична маса навколо неї почала рухатися, а потiм почався кошмар... Стороннiй глядач, якби в нього були здiбностi супермена, змiг би побачити крiзь товстi стiнки капсули, як всерединi корчиться в судорогах маленьке дiвоче тiло, пронизане сотнями мiлких та великих катетерiв та крапельниць. Амнiотична рiдина, що увесь цей час пiдтримувала тiло пацiєнтки в невагомостi, почала покидати внутрiшнiй об'єм, перекачуючись у спецiальнi резервуари. В той же час сама капсула почала опускатися зi свого постамента в горизонтальне положення. Без опори тiло опустилося на ребристу внутрiшню поверхню, кожен виступ якої залишав пiсля себе добре помiтний синяк. Нарештi кришка капсули пiднялася, а бiдолашна полонянка на одних iнстинктах потягнулася до свiтла. Наослiп вхопившись за краї ємностi, дiвчинка спробувала вдихнути, але не вийшло - щось заважало. Вхопивши себе за обличчя, дiвчинка намацала щось схоже на дихальну маску. Потягнувши за шланги, що з'єднували пристрiй зi стiнками капсули, бiдолашна спробувала вiдiрвати його вiд обличчя. Спершу нiчого не виходило, та коли легенi почали горiти вiд нестачi кисню, ударна доза адреналiну в кровi зробила свою справу, i з нелюдською силою маленькi дитячi пальчики все ж вiдiрвали маску, слiдом за якою iз носа й горлянки потягнулися гнучкi трубки. Вийшло майже пiвметра, перш нiж Лашура змогла вдихнути кисло-гiрке, iз гидким запахом лiкiв повiтря. А нi, то було не повiтря, а шлунковий сiк, смак якого пам'ятає кожен, хто бодай раз в життi блював. Лашурi мимоволi захотiлося зробити це насправдi, але кишечник був порожнiм, i рефлекс вiдмовлявся спрацьовувати.
  - ...єте мене? - долинув чийсь приглушений голос.
  - Ш-ш-що? - тiльки й змогла видавити iз себе королева, перш нiж чужi руки обережно пiдхопили її й перенесли на щось м'яке й тепле.
  Не встигла Лашура порадуватись полегшенню, як тортури продовжилися. Тi ж руки, якi ще секунду тому подарували їй крихту комфорту, тепер живцем здирали з неї шкiру. Вона намагалася кричати, але iз горлянки виривалося тiльки хрипле шипiння. Вiдбиватися не було сил. Залишалося тiльки терпiти. А тим часом тонка бактерицидна плiвка, що увесь цей час захищала дорогоцiнний вмiст капсули, неохоче вiддiлялася вiд шкiри, iз боєм чiпляючись за кожну пору, за кожну волосинку, подекуди дозволяючи вiддерти себе тiльки зi шматками мертвої шкiри. Разом iз нею iз тiла виходили мiкроскопiчнi iн'єктори та крапельницi, через якi в органiзм вводилися поживнi речовини та лiки. Нерозумнi люди своїми руками ламали тонку технiку, хапаючись за крихiтнi, лише вдвiчi товстiшi за волосину штуцери катетерiв, як єдинi видимi їхньому недосконалому оку виступи на гладкiй поверхнi плiвки. На маленькi крапельки кровi, що залишалися пiсля такої епiляцiї, нiхто не звертав увагу. I тiльки заздалегiдь розпилений у повiтрi антисептик оберiгав бiдолашну пацiєнтку вiд повторного зараження, а група агресивних неконтрольованих павукiв на виходi не дозволяла винести її за межi безпечного примiщення.
  Нарештi останнiй клаптик синтетичного покриву був знятий, i королеву загорнули в у махрове простирадло, наче маленьку дитину. На якусь мить Лашура дiйсно вiдчула себе новонародженою, але зi жахом вiдiгнала вiд себе думки, що їй ще колись доведеться пережити щось подiбне. Добре, що легеневу рiдину iз себе видавлювати не довелося, як це кожен раз робить Кайя.
  - Ласкаво просимо у реальний свiт, Ваша Величнiсть, - у напiвсинтетичному голосi Кайї вiдчувалася легка смiшинка.
  - Чому... Хр-р-р... Чому ви усi так дивно розмовляєте? - перейшла вона на шепiт, впевнена, що її почують, - Наче цитуєте когось. Вас що, павуки покусали?
  - Майже. Я поцiкавилася, звiдки вони беруть свої фрази? Ну i витягнула кiлька книг... На свою голову...
  - Книги? Цi комахи ще й грамоту знають?
  - Вони знають i вмiють усе те ж, що й звичайна людина. I вчитися - також. Замiсть того, щоб докладно вказувати їм, що потрiбно зробити, вони самi можуть це вичитати.
  - Зручно. Даси потiм i менi почитати?
  - Як побажаєте, - тона Кайї змiнився, - Ханлi уже повинна була ввести вас в курс справ. Будуть якiсь накази?
  - Я хочу зустрiтися зi своєю копiєю.
  - Я буду вас супроводжувати, i це не обговорюється, - твердо заявила Кайя.
  - А я й не заперечую. Надiйна охорона - важливий фактор у переговорах. Ох, як болить голова-а-а-а... Кайя, допоможи менi встати.
  Пiдiйшовши до вiкна лазарету, юна королева змогла нарештi роздивитися їхнього лiтаючого сусiда. Це дiйсно був Су-Ван. Тiльки iнакший. Плавники загнутi пiд iншим кутом, палац на поверхнi виглядав бiльш масивним, зовсiм iнша композицiя парку, та ще цiлий ряд менш очевидних вiдмiнностей. Збоку могло здатися, що це однотипнi кораблi, однак Лашура точно знала: Су-Ван - єдиний у своєму родi. Принаймнi, мав таким бути. На створення цього лiтаючого чуда знадобилося п'ять рокiв та майже четверть скарбницi. Можна тiльки здогадуватися, звiдки у Дагмайєра такi багатства.
  Перш нiж щось вирiшувати, Лашура хотiла особисто побачити все, що сталося за час її вiдсутностi. Однак Кайя заявила, що окуляри були пошкодженi пiд час нападу, i вiдновити їх найближчим часом не вдасться. На доказ своїх слiв вона показала перекрученi фрагменти, в яких навiть п'яний не впiзнає частини дуже складного артефакта. Ще бiльше пiдозр викликали слова Кайї, що так буде навiть краще, що зiр потрiбно берегти. Бо що ж це за правителька, яка навiть про власне здоров'я не дбає - не те що про країну! Крити було нiчим, але галочку в пам'ятi дiвчинка поставила. Довелося згадувати, що вона й досi королева, й чекати, доки слуга пiднiметься в рубку i принесе журнал, куди сигнальники записували усi вiдправленi й отриманi повiдомлення (павуки впоралися би швидше, але їм все ще не довiряли). П'ятнадцять хвилин! А можна було впоратися за кiлька секунд, i побачити все на власнi очi! Важко зiтхнувши, вона окинула важким поглядом не менш важкий фолiант, а також бортовий журнал. Хотiлося передивитися їх прямо тут i зараз. Навряд чи минуло бiльше кiлькох днiв.
  Тут про себе нагадала ледi Майя, одразу ж заквохтавши навколо бiдолашної маленької королеви, якiй злi металевi чудовиська не дозволяють вийти за межi лазарету, тому вона уже розпорядилася, щоб усе необхiдне для одужання доставили прямо сюди. I першим на черзi буде прописаний цiлителькою дiєтичний снiданок. Не встигла Лашура обуритися, як навколо неї закрутилися покоївки, а кухарята почали сервiрувати столик. За кiлька хвилин лазарет перетворився у щось середнє мiж спальнею, кабiнетом та їдальнею. Краєм ока Лашура помiтила радiснi обличчя прислуги, i тiльки зараз усвiдомила, що iз усiма подарунками вiд Кейнсi вона зовсiм перестала спiлкуватися зi своїм оточенням. Iз людьми, увесь сенс життя яких полягав у служiннi роду Шатерей. Кому можна було без вагань довiрити своє власне життя. Такi люди - величезна рiдкiсть. А вона їх увесь цей час просто iгнорувала, наче вони стали їй бiльш не потрiбними. Спiймавши погляд Кайї, дiвчинка вдячно кивнула їй. Та зробила вигляд, нiби нiчого не сталося, але королева давно знала свою подругу, з якою, до речi, теж стала проводити неприпустимо мало часу, а тому знала, що та задоволена результатом.
  Не знайшовши у бортовому журналi нiчого важливого, Лашура перейшла до переписки iз островом-двiйником, i одразу ж наткнулася на дещо знайоме. Ось i приклад того, що буває, коли ставишся до людей, як до iнструменту. Мати дуже сварилася на тодi ще принцесу, а та нiяк не могла зрозумiти, в чому її вина. Шкода, що усвiдомлення цього прийшло лише кiлька хвилин тому. Якби хтось пояснив ранiше, iсторiя могла би пiти зовсiм iншим шляхом. На жаль час назад не повернеш, i залишається лише вивчити гiркий урок, i намагатися далi не наробити ще бiльше помилок. Розiбравшись у ситуацiї, Лашура, верхи на членистоногiй платформi Кайї пiднялася в рубку й наказала сигнальницi проiнформувати їхнiх сусiдiв про скорий дипломатичний вiзит. Однак у вiдповiдь було лише мовчання. Не збираючись здаватися, королева шепнула сигнальницi кiлька слiв. Та кивнула i вiдстукала нове повiдомлення. Минула хвилина, двi, три, десять... Реакцiї не було. Почекавши iще трохи, Лашура вирiшила зайнятися бiльш важливими справами. Вiддавши кiлька наказiв капiтану, вона вiдправилася у свої покої.
  - Мене тривожить, що вони й досi вiд нас не вiдстали, - промовила Кайя, коли в коридорi окрiм них бiльше нiкого не залишилося.
  - Я здогадуюсь, у чому може бути причина...
  Розповiдь була не те, щоб секретна, але проливала свiтло на деякi моменти життя королеви до її зустрiчi зi майбутнiм капiтаном королiвської гвардiї та за сумiсництвом - її майбутньою подругою. Су-Ван створювався як замiна дипломатичним суднам. Не зважаючи на величезнi затрати при будiвництвi, в утриманнi вiн мав бути значно дешевшим за них. За умови постiйного використання вiн рокiв за двадцять повнiстю окупив би свою вартiсть. Маленька Лашура полюбила його з першого ж погляду. Пiд час дiлових поїздок вона часто уявляла, що цей острiв - її власне королiвство. Її часто залишали за головну, що дуже тiшило его дiвчинки. Ну i якось вона заявила перед батьками, що уже доросла, i могла би сама займатися державними справами. Вона саме закiнчила опановувати науку дiловодства (в якiсь п'ять рокiв!) i вважала, що вже усе знає i розумiє. Мати не стала заперечувати а доручила їй спершу скласти кошторис на острiв. I юна принцеса не впоралася. Цифри не сходилися. В реальностi на утримання острова йшло майже стiльки ж, як i на звичайний корабель лiнiйного класу. Дiвчинка довго не могла знайти причину невдачi, дiстала своїми розпитуваннями усю свиту i екiпаж, i нарештi зрозумiла... Що нiчого не зрозумiла! В життi такого складного органiзму, як повiтряний корабель, було безлiч пiдводних каменiв та нюансiв. Про деякi iз них не знали навiть самi аеронавти. Спроба самостiйно осягнути усе це мало не закiнчилася скандалом. Пiзнiше дiвчинка дiзналася, що iснує цiла спецiальна рахункова палата, де над забезпеченням флоту вдень i вночi працюють сотнi економiстiв. То був уже не перший, але такий же необхiдний i болючий урок: хороший керiвник не зобов'язаний розбиратися у всьому, вiн лише створює умови, щоб робота була виконана належним чином.
  - З часом це перетворилося на манiю. Гадаєш мене просто так по за очi називають скнарою? Я вважала, що не гiдна керувати країною, якщо не можу впоратися навiть iз таким простим завданням.
  - I що змiнилося?
  - Цифри зiйшлися.
  В коридорi повисла тиша. Не тiльки через присутнiсть стороннiх а й тому, що дiвчатам було що обдумати. Опинившись у своєму кабiнетi, Лашура не продовжила розповiдь, а одразу зарилася в папери.
  - Ось, порiвняй суму, - вона поклала перед Кайєю два бланки, один iз яких аж пожовтiв вiд часу. - Бачиш рiзницю?
  - Тут вказано майже вдвiчi бiльше товарiв.
  - Це була моя перша спроба. А ось це, - пальчик тицьнув у новий документ, мало не зробивши в тонкому паперi дiрку, - наше останнє поповнення припасiв.
  - Це коли Ханлi загубилася?
  - Ми взяли лише необхiдний мiнiмум, а скiльки уже лiтаємо iз ним! Я довго не могла зрозумiти в чому справа. А виявилося, що менi iз самого початку давали неправильнi цифри! Усi цi роки... Уся ця клята вiйна органiзована за мiй власний рахунок! Ось куди йшли грошi iз нашого бюджету!
  - Отже або вашi батьки не вмiли рахувати, у що слабо вiриться, або знали про махiнацiї. Хм, невже вони довiряли Дагмайєру бiльше, нiж вам?
  - Виходить, що так. - Лашура насупилася, склавши руки на грудях. - Рiд Шатерей славився своєю єднiстю. Серед нас нiколи не було того, хто пiшов проти сiм'ї. I я хочу... Я мушу знати, чому вони так вчинили зi мною?! Має бути причина!
  - А вони точно були вашою сiм'єю? Просто...
  - Я бiльше нi в чому не впевнена, - Дiвчинка закрила очi, прокручуючи в головi спогади свого дитинства, - Знаєш, день тiльки починається, а я отримала вже другий життєвий урок.
  - Який?
  - Не довiряй, а перевiряй. Довiряти не можна нiкому.
  - Навiть рiднiй сiм'ї?
  - Особливо рiднiй сiм'ї! Люди хоча б в чомусь, але обманюють. Завжди. Це наша природа, вiд якої як не крути - не сховаєшся. Лише цифри не брешуть.
  - А тепер уже ви почали говорити, як Кейнсi, - хмикнула Кайя, - З ваших слiв виходить, що не можна вiрити навiть тому, хто завжди каже правду.
  - Вiрити i довiряти - рiзнi речi.
  Ось так, за фiлософською бесiдою дiвчата взялися за роботу. Кайя навiть витягнула iз багажника розумнi окуляри, але спiймавши на собi осудний погляд королеви - поклала їх на мiсце. Дiйсно, треба бути послiдовним у своїх рiшеннях: якщо вiдмовилися - значить вiдмовилися. За роботою дiвчата просидiли майже до обiду. Годинник на стiнi саме почав вiдбивати опiвдень, коли до них прибiгла матрос i повiдомила, що сусiднiй острiв готовий прийняти гостей. Оживившись, Лашура зiбрала папери й махнула покоївкам, щоб вони приготували її до зустрiчi. Кайя вiдправилася в ангар готувати транспорт.
  Самопочуття королеви майже повернулося до норми. Капсула як слiд попрацювала над своєю пацiєнткою, тому єдиним наслiдком тривалого плавання була лише втрата тонусу м'язiв. Не останню роль зiграла й увага прислуги, що бавила королеву, наче новонароджену. Добре, що вiдносини вдалося вiдновити ранiше, нiж люди розчарувалися у своїй правительцi. З iншого боку - її почало непокоїти те, що довелося на собi випробувати технологiї Масаке. А вона ще не вiрила Кайї, що їй складно розбиратися iз отриманими можливостями. Кажуть, що краще один раз вiдчути, нiж сто разiв почути. Тепер Лашура вiдчула це на власнiй шкурi.
  Коли човен був готовий, Кайя i Лашура залiзли всередину. Окрiм них та керманича на борту бiльше нiкого не було. Звiсно це не по протоколу, але вимоги приймальної сторони були однозначнi: тiльки королева та одна особа супроводу. Враховуючи високий ризик нападу, Кайя прихопила два десятки павукiв Б-серiї. Взяти бiльше не вдасться - досвiдченi повiтроплавцi одразу побачать, що човен перевантажений, i запiдозрять обман.
  Мiсцем зустрiчi було обрано велику долину, де обидва судна могли розмiститися на безпечнiй вiдстанi один вiд одного. Наче дуелянти, нацiливши один на одного усi свої гармати, вони завмерли на протилежних краях вiльного простору. Жителi тамтешнього хутору, чия руда черепиця видiлялася на фонi пожовклої трави, помiтивши присутнiсть високих i серйозних гостей, поспiшили покинути оселю вiд грiха подалi. Ситуацiя була дуже хитка. В жодної зi сторiн не було суттєвої переваги. Нехай Су-Ван Лашури i мав додатковий аргумент у виглядi лицаря iз рельсотроном, але й саму королеву могли збити першим же пострiлом.
  Перелiт тривав довгi дев'ять хвилин. За цей час човен подолав вiдкритий простiр i завис над посадковим майданчиком у парку. В ангари нiхто стороннiх впускати не збирався. Пiд прицiлами десятка гвардiйцiв, гостi покинули транспорт. Їх зустрiчав вусатий камердинер iз кам'яним обличчям. Подумки Лашура вiдзначила, що у нього точнiсiнько така ж лiврея, яку вона колись замовила для Кейнсi. Попросивши їх слiдувати за ним, чоловiк пiшов до палацового комплексу. На всьому протязi їхньої мандрiвки, на кожному поворотi коридору стояли бiйцi королiвської гвардiї. Як i у святош, вони були одягнутi у польову форму, а не парадно-церемонiальну, що прямо натякало на вiдношення до гостей. Кайя, йдучи поряд, постiйно тримала уявну руку над вiртуальною кнопкою тривоги, готова в будь-який момент задiяти павукiв. Слiд було закинути їх сюди iще пiд час заворуши в порту. Зараз же непомiтно покинути човен їм не вдасться, а за той час, доки вони добиратимуться до дiвчат, все вже може бути скiнчено. Потрiбно бути дуже уважними, бо в такий момент обов'язково повинно статися щось нехороше. Наприклад вилiзе шпигун Дагмайєра, або їх просто пiдiрвуть разом iз островом. Втрата навiть такого дорогого транспорту, в порiвняннi iз лiквiдацiєю полiтичного суперника - вигiдний обмiн. Але щось пiдказувало Кайї, що у хазяїв цього судна зовсiм iншi плани.
  Їх привели в зал для переговорiв. Там, окрiм солдат, була лише одна особа. Невисока, пiдтягнута жiнка в синьому мундирi королiвського повiтряного флоту. Iз офiцерських регалiй тiльки меч на поясi. Рукiв'я мiсцями затерте, переважно зсередини - отже часто використовується за призначенням.
  - Iз ким маю честь спiлкуватися? - голос жiнки був хриплим.
  - Хм... - виступила Кайя, намагаючись власними силами дотримуватися протоколу. - Королева Лашура Ерс Шатерей прибула з дипломатичним...
  - Не варто, - зупинила її дiвчинка, сама виходячи вперед. - Ми уже знайомi. Дуже давно знайомi, чи не так, капiтане Того?
  - Це я i хочу почути.
  В головi Кайї спливли спогади iз курсiв пiдготовки, коли ветерани дiлилися своїм досвiдом iз молодняком. Мукай Того - свого часу мало не стала героїнею королiвства. Не будучи спадкоємицею знатного роду i лише поверхнево володiючи грамотою, вона в скрутну годину, поки увесь офiцерський склад корабля розважався в гостях у мiсцевого феодала, взяла командування на себе, i вiдбила абордаж, а потiм ще й захистила форт вiд вторгнення пiратiв. Офiцерiв вiдправили пiд трибунал, а її iз рекомендацiями - на перепiдготовку. Через кiлька рокiв вона прийняла командування над патрульним корветом, а потiм i фрегатом королiвських повiтряних сил. Прославилася завдяки своїм успiшним дiям проти Ордену. Пiсля порятунку дипломатичної мiсiї її навiть хотiли нагородити i пiдвищити до контр-адмiрала, але на пiвдорозi до столицi вона подала рапорт на вiдставку. Далi її слiди губляться. Всь вона де, виявляється, увесь цей час була! Тiльки якщо ранiше для Кайї вона була прикладом для наслiдування, то зараз дiвчину цiкавило лише одне - чим її пiдкупив Дагмайєр? Шантаж? Точно - нi! Таких краще тримати в друзях. Статус? Тодi би вона могла собi дозволити повноцiннi регалiї, а не ходити як найманка. Грошi? Можливо...
  - Я не буду вибачатися за сказане тодi. Всi мої рiшення були вiрними. Але цього разу я готова вислухати все, що...
  - Ранiше треба було слухати! - гаркнула жiнка, ледве утримуючись вiд того, щоб не схопитися за зброю. - Коли ще був шанс бодай когось врятувати! Тепер усi цi слова нiчого не вартi!
  - Я зрозумiла, - Лашура на замовкла, даючи жiнцi перевести подих, - Тодi в чому причина нашої зустрiчi?
  Нiчого не вiдповiвши, капiтан кивнула камердинеру, той вийшов, а через хвилину повернувся, ведучи пiд руку точну копiю королеви Лашури. Деякий час дiвчата розглядали одна одну, намагаючись знайти якiсь вiдмiнностi, окрiм одягу. Лашура була вбрана в офiцiйне плаття кольорiв Шатерей, в той час як її двiйник носила звичайний дорожнiй костюм, хiба що дуже якiсний, i просто обвiшаний артефактами.
  - Я нiколи не ношу стiльки бiжутерiї, - почала коментувати побачене королева. - Для монарха це моветон, а на переговорах ще й прояв зневаги та недовiри до приймаючої сторони.
  - А я нiколи не повчаю iнших, як їм жити, - повернула шпильку двiйник, явно натякаючи на якусь стару iсторiю.
  - Хм, значить i бiографiю мою вивчила. Вражає, - зазначила Лашура, не збираючись розвивати конфлiкт. - То хто ж ти насправдi?
  - ТВОЮ бiографiю? - двiйник щиро здивувалася. - Тобi там мiсяць на голову звалився?
  - Ти про що? - нахмурилася Лашура.
  - По очах бачу - ти сама повiрила у всю ту маячню. Давай зробимо наступним чином: я нагадаю тобi, хто ти така, а ти вислухаєш усе, що я тобi скажу.
  - Ну давай, - королева навiть трохи розвеселилася. - Здивуй мене.
  - Пам'ятаєш, як порiзалася на денi народження принцеси Марiї?
  - I що з того? Я пiсля того кiлька разiв вiдвiдувала цiлющi джерела. Шрамiв не залишилося.
  - А пам'ятаєш, що було пiсля того? - не заспокоїлася копiя, продовжуючи розповiдь.
  - Я перенервувала, ледi Майя дала менi заспокiйливого, а я випила бiльше дозволеного i заснула.
  - Ось тодi ми й з'явилися на свiт. Кiлька краплин кровi, кiлька шматочкiв плотi, i voila! - дiвчинка розвела руки, представляючи сама себе, наче актриса. - Абсолютнi копiї уже неiснуючої людини. Не задумувалася, чому виглядаєш молодшою за ту ж Марiю, якщо ви з нею майже однолiтки?
  - Я все ще не почула серйозних аргументiв.
  - Краще, якщо сама побачиш. Закрийте вiкна! - щойно її команду виконали, камердинер дiстав дивну лампу i пiднiс її до обличчя псевдо-Лашури. - Ось, що вiдрiзняє нас вiд оригiнала!
  Переконавшись, що на неї усi дивляться, дiвчинка вiдтягнула повiко, i у синьому свiтлi лампи чiтко проступили контури кiлькох цяток на внутрiшнiй поверхнi повiка.
  - Ну що, оцiнила? Не хочеш таким же чином перевiрити себе? Давай, не соромся, тут усi свої, - iз посмiшкою дiвчинка простягнула королевi невелике люстерко.
  Лашура ледь утрималася вiд того, щоб рефлекторно взяти предмет - тактильнi яди нiхто не вiдмiняв. В останнiй момент вiдсмикнувши руку, вона потягнулася в кишеню за рукавичками, на що копiя закотила очi. Рукавичка нiяк не хотiла одягатися, а Лашура все бiльше нервувала. Колись їй траплялася книга, в якiй один iз поетiв описував штучних людей. Вiн назвав їх гомункулами. Сам процес створення виглядав доволi фантастично, однак головною темою книги були можливi проблеми спiвiснування людей та їхнiх творiнь. I ось вона сама зiткнулася iз такою копiєю. До того ж... А раптом вона теж виявиться копiєю?! Вона ж нiколи навiть не подумала би перевiряти саму себе таким чином. I синя лампа тут неспроста.
  Убезпечивши себе, Лашура взяла люстерко й iз деякою напругою вiдтягнула повiко. Серце пропустило удар. Опустивши люстерко, дiвчинка глибоко вдихнула, а потiм повторила процедуру. I ще раз, тiльки вже з iншим оком.
  - Ну що, сестричко, переконалася?
  - У чому? В мене з очима все нормально.
  - Що?!
  - Бе-е-е! - Лашура показала абсолютно чисте повiко, ще й по-дитячому показала язика.
  - Але ж... Як?! Ти... Ти знала! Як ти позбулася цього клейма?! Вiдповiдай!
   'Сестричка' спересердя взялася трясти Лашуру за плечi, але почувши брязкiт меча Кайї, одразу ж завмерла. Одночасно повитягували зброю i усi присутнi. Навiть камердинер щось намацав у себе в рукавi. Знадвору почулися крики, звук поламаної деревини та уже знайомий писк синтетикiв, що займали позицiї в саду. Усi завмерли в напруженому очiкуваннi.
  - Непогана спроба. Могли би пiдготуватися i краще. - прокоментувала Лашура, струшуючи iз себе чужi руки. - Я почула все, що мене цiкавило. Тепер перейдемо до вас. За законами Шатерей, ви звинувачуєтесь у пiдробцi офiцiйних документiв, пiдкупi королiвської прислуги, розкраданнi державного майна та самозванствi. Що скажете у своє виправдання?
  - Гадаєш, ми тебе так просто вiдпустимо? - зi злiстю поцiкавилася копiя, активуючи на собi усi захисну амулети.
  - А от зброєю махати не раджу. Ви ж в курсi, що нашого кам'яного стрiльця стiни не зупинять? Хоча, кому я розказую? Краще, якщо самi побачите. Вог...
  - Стояти!!! - заверещала самозванка. - Усiм опустити зброю!
  - Але ж панi... - звернулася до своєї хазяйки капiтан.
  - Вони нас обiграли. Нехай роблять, що хочуть. Мене в будь-якому випадку вiзьмуть живою, а от всiх iнших - приб'ють з гарантiєю. Ви ж не хочете повторення тiєї iсторiї?
  - Н-нi... Пробачте панi. Я визнаю свою неправоту. Зараз же вiддам наказ вiйськам зупинитися, - капiтан пiдiйшла до дбайливо замаскованого переговорного пристрою на стiнi й почала керувати пiдлеглими.
  - Я готова пiти з вами, якщо ви вiдпустите мiй острiв, - повернулася самозванка до королеви.
  - А який менi сенс про щось iз вами домовлятися? - поцiкавилася Лашура, пiднявши брову.
  - В нас порядок iз документами, тому перед законом усi чистi. Окрiм мене, звiсно. А якщо спробуєш взяти їх силою - вони живими не дадуться. Радше заберуть тебе iз собою на той свiт. I мене за компанiю.
  - А вистачить духу?
  - Ти не уявляєш, через що ми пройшли. Ну то як, домовились?
  - Чистi перед законом, кажеш... Тодi зробимо краще, - самозванка напружилася, як i капiтан. - Я проведу перевiрку. Тi, хто пройдуть її - продовжать служити. До того моменту ви усi пiд домашнiм арештом. Приготуйтеся передати керування судном i не чинiть опору. А з тобою, 'сестричко', у мене буде особлива розмова.
  - Як скажеш.
  Уже через кiлька хвилин на борт острова висадилися три десятки нових гвардiйцiв iз пiдтримкою кiлькох сотень дронiв. Щоб бiльше не виникало плутанини, острови було вирiшено просто пронумерувати. Оригiнальний став називатися Су-Ван-1, а його близнюк - Су-Ван-2. Екiпаж та мiсцевi солдати, як i було наказано, не чинили опору. Формально усi вони були пiдданими Шатерей, i просто виконували накази свого начальства. Та й саме начальство, як виявилося, теж було абсолютно легiтимним. Iнша рiч, що сама королева нi разу не отримала в свої руки документи про їхнє iснування.
  За копiєю королеви ув'язалася i її свита, тiльки вже на власному човнi. Прямокутний в планi, збудований по схемi 'катамаран', вiн бiльше нагадував заокруглену лiтаючу цеглину. Два потужних лiхтарi на умовному носi човна плавно перетiкали у витягнуту решiтку повiтрозабiрника. Гладенькi прямi борти, за якими ховалися одразу чотири потужних генератори, перетiкали у декоративний плавник-крило, пiд яким ховалася iще парочка 'зябер'. Судячи по тому, що мiсце кермувальника знаходилося спереду, а не ззаду, як на бiльшостi човнiв, замовник хотiв сам насолоджуватися польотом. Зализанi форми, плавнi лiнiї та чергування чорного лаку й натертих до блиску металевих елементiв створювало образ чогось середнього мiж елегантним стилетом i хижаком, готовим накинутися на свою здобич. Кайя, ледве побачивши цей агрегат, тiльки хмикнула - на носi красувалася емблема столичного каретного двору. Ким би не був замовник, ця iграшка обiйшлася йому в кругленьку суму. I зовсiм не здивувалася, коли побачила за штурвалом капiтана Того. Поруч примостився уже знайомий камердинер.
  Лашура не мала нiчого проти такого супроводу. Ким би не була її копiя, потрiбно було проявляти до неї бодай мiнiмум поваги. Капiтан все одно на час розслiдування вiдсторонена вiд виконання своїх прямих обов'язкiв, а камердинер скрiзь мусить супроводжувати свою хазяйку, навiть якщо та пiднiмається на плаху. За останнiм потрiбно буде органiзувати особливий пригляд, аби чого не утнув - надто вже спокiйним вiн виглядав, коли справа мало не дiйшла до застосування зброї.
  Гостей зустрiчали точнiсiнько так, як нещодавно тi приймали саму королеву. Хiба що тут окрiм вартових на гостей з кожного темного кутка витрiщалися по кiлька синтетикiв. Одразу по прильоту самозванку вiдправили у лазарет для повного медичного огляду. Хтозна, що iще Дагмайєр мiг впихнути у свої iграшки? I не даремно - на животi знайшлася печатка-маячок. Схожi сюрпризи виявилися i на тiлах її супроводу. Лашура зi своєю компанiєю iз цiкавiстю стежили за процесом зняття печаток. Особливо кумедно виглядала ледi Майя, яку нiхто не попереджав про появу двiйника. Їй було дуже незвично бачити свою королеву в двох мiсцях одночасно. Вона навiть подумала, що у неї вже почалися галюцинацiї, але дiвчата швидко її заспокоїли i ввели в курс справ.
  - Все одно не сходиться, - буркнула Кайя, коли всi вiдсмiялися.
  - Що саме?
  - Таке враження, нiби нам показали не до кiнця вiдрепетирувану постановку. Ця самозванка була впевнена, що у вас буде таке ж клеймо, як i в неї. I легенда їхня безглузда: повна копiя людини - хто в таке повiрить?
  - Враховуючи, скiльки ресурсiв на це задiяв Дагмайєр, можливий будь-який варiант. Наприклад клеймо менi мали поставити святошi, потiм вона би з фанфарами мене врятувала, а далi по сценарiю. Можливо усе це було лише окозамилюванням, щоб потрапити до нас на борт, чи ще щось... Ну все, досить розводити воду. Пiдготуйте нам мiсце для розмови. Я хочу поспiлкуватися зi своєю 'сестричкою', - i додала особисто для Кайї, - Наодинцi.
  Сказавши це, Лашура швидко покинула примiщення. Знизавши плечима, Кайя поспiшила слiдом, прихопивши щойно обстежену копiю. Присутнi стурбовано переглянулися.
  - Вона вже й нам не довiряє, - прошепотiла Ханлi, - Так i до параної недалеко.
  - Вашi докори недоречнi. Обережнiсть не може бути надмiрною, - зазначила Ледi Майя, поправляючи окуляри, - Особливо для монарха, i особливо - в наших обставинах.
  - Якщо вже мова зайшла про обережнiсть, то ми не розглянули найбiльш очевидний варiант: а раптом клеймо все ж було?
  Ледi Майя обурено зиркнула на дiвчинку, але простеживши, куди та вказує, жiнка i сама задумалася: поруч iз ними, прикрита ширмою вiд стороннiх очей, чекала наступного пацiєнта iнопланетна капсула.
  
  ***
  
  
   Вибачайте хлопцi й дiвчата, але обставини змiнилися.
   Продовження - не ранiше закiнчення вiйни.
  
  
  

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"