Ковриженко Вячеслав Викторович : другие произведения.

Brute force Гл.8-13

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками

  
  
  
  
  Глава 8 Ad vos (Iду на Ти)
  
  Божевiльний день... Якщо в двох словах, то грандiозний махач на полiгонi викликав грандiозний шухер в масах. Ми добре пошумiли, нiчого не скажеш. Церес, попри вбитi в його НК обмеження, ганяв мене, як салагу. Ми не використовували зброю, не демонстрували секретнi розробки, просто прямий контакт. Все, що про нас могли б дiзнатися, це нашу манеру ближнього бою. Побилися об заклад, хто перший пройде маршрут. Але ми обоє так захопилися, що дружнiй спаринг швидко перетворився на звичайний мордобiй.
  Загалом наша розминка пройшла успiшно: скрiзь засвiтилися, свої можливостi продемонстрували, бучу пiдняли, а поки там будуть розбиратися iз побаченим - я виграю собi ще трошки часу на реабiлiтацiю. Бо щось менi пiдказує, що дуже скоро моє спокiйне життя закiнчиться. Це й так чудо, що до мене так довго не лiзли, особливо зараз, коли я дуже вразливий. I не лише я сам, а й навiть створюване мною бойове угрупування. Розвiдданими я себе трохи забезпечив, та треба ще накачати м'язи i наточити пазури.
  Ще одним позитивним, на мою думку, наслiдком сутички було те, що мене опустили на землю. На самому початку забiгу я скористався правами адмiнiстратора й зiгнав налаштування костюму Цереса до дефолтних, перетворивши його на свою вiзуальну копiю. Так цей зубр, не тiльки вiдбивався, а ще й на ходу вiдновлював конфiгурацiї! Я ж завбачливо не дозволяв йому цього робити, iнакше б вiн одразу розмазав би мене. Менi й так довелося ще раз мiняти шкiру, аби залишатися iнкогнiто пiсля бiганини, а потiм ще й вiдмивати кровозамiнник з пики.
  Ми вiд душi гамселили один одного, як раптом все пiшло шкереберть. Не знаю, чи навмисне вiн це зробив, чи просто ткнув пальцем в небо, але в момент появи бiля нас стороннього вже Церес атакував моє програмне забезпечення. Гормони збiсилися, органiзм вийшов з-пiд контролю, i в мене поїхав дах. Не до кiнця, я свої дiї ще частково контролював, тому зганяв несподiвану злiсть на обладунку, намагаючись не прибити недоумка-пiлота, який умудрився потрапити пiд гарячу руку. Як то кажуть: 'якщо хтось iдiот, то це надовго.' Пiлотом виявився Дагмайєр. Дуже чухалися руки 'випадково' йому щось зламати, i лише усвiдомлення можливих проблем утримувало мене вiд скоєння дурниць. Церес не став до мене лiзти, зрозумiвши, що зi мною щось не в порядку. Та це не завадило йому скористатися моментом i нейтралiзувати мене, увiгнавши в землю по самiсiньке горло товстелезною колодою. Не розумiю лише, де вiн таку бандуру дiстав. I як тiльки пiдгадав, паскудник? А все тому, що мене вiдволiк один штучний iнтелект. Хоча нi, не iнтелект - Iдiот! Навколо однi iдiоти! Я ж чiтко сказав: зберiгати радiомовчання. А вiн узяв, i мало не прямим текстом почав мене викликати прямо пiд час бою! Я розумiю, що зв'язок зi мною є прiоритетним, але ж не настiльки! Нас же було чути до самого горизонту, а це майже двадцять кiлометрiв навколо Академiї! I те, що окрiм нас в ефiрi бiльше нiкого немає, ще зовсiм не означає, що ми єдинi його слухаємо. Тi ж амулети-iндикатори, якщо їх налаштувати, легко нас знайдуть... Добре, що моя iммобiлiзацiя i ошелешенiсть вiд несподiваного виклику на мить витiснили злiсть, i я зумiв приборкати гормональний коктейль в кровi - ось iще одна причина, чому варто якнайшвидше повернути собi верхнiй шар НК разом iз системами саморегуляцiї. Був би я зараз у повному костюмi - не психував би даремно.
  Все, я заспокоївся, i не хочу нiкого вбивати. Я сказав - не хочу! I не буду! Тестостерон в нормi, можна продовжувати. А тепер подивимося на результати його роботи... Нi, я його приб'ю, так спаскудити двох дронiв, i не зробити нiчого путнього! Ну от що це таке? Вiн же важить майже утричi бiльше, за базовий варiант, центрування збите, про симетричнiсть узагалi немає мови... Скiльки така бандура протримається у повiтрi? Та вiн не долетить навiть до середини Днiпр... Академiї. А сiдати вiн як буде, собi на голову? I що тепер з ним робити? Дрон пiде на утилiзацiю - це i так зрозумiло. А от iз Аналiтиком доведеться розбиратися. Iнiцiатива, це добре, але вона повинна бути виправдана. Бодай чимось! Ось наприклад пришелепуватий Б-039 за свою манеру ходити по головах тепер носить iдентифiкатор Скальп - заслужив. А-014 отримав позивний Люм'єр за те, що постiйно грiє дупу над свiчками, лякаючи своїми тiнями прислугу. I тiльки тактичний кластер ще нi разу не виправдав своє iм'я. Та який там кластер! Кластер складається iз багатьох вузькоспецiалiзованих модулiв, якi спiвпрацюють мiж собою, а тут... Зi збором i сортуванням iнформацiї вiн вправляється добре, але на цю роботу можна посадити будь-кого iз дронiв - принаймнi менше мiсця займатимуть. Може так i зробити? Той же А-007 проявив себе достатньо метикованим i хитрим дроном, непомiтно гасаючи буквально пiд носом своїх об'єктiв. Його уже кiлька разiв ловили на гарячому, i вiн щоразу успiшно прикидався iграшкою, просто змiнюючи забарвлення. Треба буде i йому iдентифiкатор придумати. Може Каспер або Бонд?
  Вiдправивши дефектного дрона на демонтаж, я вирiшив поцiкавитися прогресом решти моїх пiдлеглих, а то в загальному звiтi вiд Аналiтика нiякої конкретики не знайшлося. Таке вiдчуття, нiби вiн у Лашури бюрократiї учився: сiм сторiнок тексту без конкретних результатiв! Нi, я цей кластер точно на запчастини розберу, якщо вiн буде присилати менi такi рапорти. Хм, а може дати йому бiльше помiчникiв? Взяти кiлькох дронiв iз найбiльш розвинутих, органiзувати їм хаб, i нехай працюють паралельно. Треба спробувати, все одно так багато розвiдникiв менi зараз не потрiбно, а стацiонарнi жучки перекривають майже всю площу Академiї. Головне, щоб не перейняли його дурiсть.
  Так-так-так, а що це за активнiсть така навколо Турнiру? Ого, п'ятеро на одного парубка! Цiкаво, як вони збиралися обiйти печатку i головне - як уникнути вiдповiдальностi за зґвалтування лицаря-чоловiка? Добре, що дрони вчасно прибiгли. Що там далi: два пограбування, чотири побиття, сiм вибитих зi змагання, численнi спроби шантажу. Не Академiя, а якесь змiїне кубло! Вони ж iще дiти, а вже готовi розмiнювати чужi життя на власнi iнтереси. Дивно, що Лашура не опустилася до їхнього рiвн... Тоталiзатор? Здається я поспiшив iз висновками.
  - Кей! - вiдволiк мене вiд роздумiв Церес, коли ми вже пiдбiгали до фiнiшу.
  - Що?
  - Тебе не докличешся. Що то було? - вiн махнув рукою, повторюючи мої рухи пiд час терзання обладунку.
  - Моя хронiчна проблема. Над собою контроль втратити можу.
  - I для цього ти створив мене.
  Остання фраза була не питанням, а ствердженням. Логiчно. Якби у мене був аналогiчний набiр фактiв, я би теж дiйшов до такого висновку. I в певному сенсi це дiйсно правда: його присутнiсть може вберегти життя оточуючих, якщо у мене знову зiрве дах. Тiльки це не вся правда. Всi свої егоїстичнi мотиви я озвучувати не буду, але для бiльшої правдоподiбностi пiдкину йому ще шматочок правди.
  - Не тiльки. Вразливий зараз я надто, сам ти це бачив.
  - Значить я ще й охоронець. - буркнув Тайто собi пiд нiс уже англiйською, бо ми входили в поле зору глядачiв на Аренi. - Не боїшся, що в спину вдарю? Ти й так постiйно на щось вiдволiкаєшся. Достатньо одного удару, i я залишусь єдиним власником секрету. - правильно мислиш, але пора i тебе спустити на грiшну землю.
  - До друга то дзвонив я. Чи думав ти, такий що один?
  Ось тут уже Церес задумався. За роздумами вiн навiть не помiтив, як ми фiнiшували.
  Приводячи себе до ладу в роздягальнi, змiнивши уже четвертий комплект шкiри, я прийняв рапорт безпосередньо вiд одного iз патрульних дронiв, який висiв над входом. Як я й очiкував, ельфiйка в останнiй момент таки зумiла прорватися у п'ятiрку лiдерiв. Ханлi прийшла трохи нижче середини списку. Ми з Цересом прийшли одночасно, але першим порахували його. Пiсля нас до фiнiшу допленталося ще троє побитих учасникiв - явно вирвалися iз чиєїсь пастки, тому їх одразу ж вiдправили в лазарет. Бiльше на трасi нiкого не залишилося, тому всiх, хто до фiнiшу не дiйшов, було дисквалiфiковано а змагання завершено. Почалася урочиста частина.
  Може я й оцiнив би старання органiзаторiв, але пiсля сьогоднiшньої бiганини я був зайнятий лише тим, щоб утримати пiд контролем органiзм, який знову пiшов у рознос. Нагородження та рiзнi офiцiйнi промови пройшли якось осторонь. Мене вже не цiкавили нiякi танцi й шоу-технологiї. Лiтiя ще щось заганяла про майбутнє свiту, необхiднiсть спiвпрацi й дружби народiв бла-бла-бла... До лампочки! Уся увага зосереджена лише на тому, щоб знову не зiрватися. Лише помiтив на собi дивний погляд Юкiне, яка постiйно крутилася неподалiк, та краєм вуха почув вiд когось фразу: 'Дивись, тепер цих ненормальних двоє.' Очевидно мали на увазi Тайто, який стояв поруч iз аналогiчним виразом на обличчi, i теж не реагував нi на що довкола. Щойно все закiнчилося, до мене пiдiйшла Хiкарi й вiдвела до чимось дуже незадоволеної королеви.
  - Тебе взагалi з маєтку випускати не можна! Що ти там влаштував?! - взявши мене за руку, Лашура спробувала потягнути за собою майже центнер впертої напiвсинтетики.
  - Влаштував - що? - повiльно йдучи за королевою, я з цiкавiстю оглядав нашу компанiю очима дронiв навколо.
  - Не прикидайся дурником! Гадаєш якщо я не тренуюся разом iз Кайєю, то не впiзнаю твої прийомчики? Що то за тип тебе гамселив?
  - Порушник у порту. Ним цiкавилася Церква.
  - Ох, постiйно з тобою лише проблеми. - Лашура нахмурилася, зрозумiвши, що правду я їй не скажу. - Ну а Церес тобi навiщо здався? Королева Дайтарiї збирається одружити його на своїй дочцi, i порятуй нас Сейку замiсть покiрного лицаря на весiлля заявиться ще один такий псих, як ти! Ти хоч розумiєш, що це буде не просто скандал?! Ти зiпсував їй майбутнього зятя, а це вже привiд для вiйни! У нас немає жодного лицаря, жодного пiлота! Чим менi захищати своє королiвство?! I коли вони зажадають компенсацiю, то я iз задоволенням вiддам тебе, ким би ти не був, бо нiякий чоловiк не вартий цiлої країни!
  Теж менi проблема: Дайтарiя за списання боргiв ще до початку Турнiру подарувала усi права на Цереса своїй знатi. I хоч тема розмови неприємна, але у неї був один дуже позитивний момент: я вперше побачив, щоб вона так психувала, i це... Мило. Дуже мило, чесно. Я вперше побачив собою справжню Лашуру, а не маску королеви. Я аж задивився на неї. Дiдько!
  - Ти чого? - зупинилася королева, пiдозрiло поглядаючи на мене.
  - Щось не так?
  - Ти посмiхаєшся.
  Сам знаю, але нiчого вдiяти не можу. Я ще тестостерон не вивiв, маю ще за серотонiном стежити? Краще посмiхатимуся на всi тридцять два зуби, а нiж цими зубами гризти комусь горло. До речi зубки собi слiд вирiвняти, бо такими темпами деформацiя черепа їх просто розтрощить, а потiм навiть рота вiдкрити не зможу. От бiда, усе треба, i все термiново, а єдина мед-капсула зайнята! Ну хто б мiг подумати, що у Кайї виявиться стiльки болячок?! Я би зрозумiв, якби у неї було дось недолiковане, якийсь грип чи перелом. Але ж обстеження виявило серйознi проблеми зi здоров'ям. Якщо вiрити довiднику, то Кайя має страждати вiд спiнальної м'язової атрофiї. Для тих, хто не в курсi, поясню: це спадкова хвороба, коли вражаються нейрони спинного мозку, в результатi чого людина або стає iнвалiдом, або взагалi не доживає до 5-рiчного вiку. Я тричi звiрився iз довiдником - все правильно. Але жодного прояву хвороби у Кайї не помiчено. Бiльше того, вона взагалi нiколи не скаржилася на опорно руховий апарат. Як усе це пояснити? Довелося прогнати її через повне медичне обстеження, i ось тут уже почали вилiзати дуже цiкавi нюанси.
  Виявляється нейрошунт, за допомогою якого Кайя керує бойовою машиною, їй нiхто не вживлював. Нi про якi подiбнi операцiї тут нiхто нiколи не чув. Всi сприймають це як дар вiд природи. Або вiд мамцi з татком, це вже як кому пощастить. Лицар непомiтно вживити його не мiг, бо структура надто сильно розрослася в органiзмi. Навiть менi на таке знадобилося кiлька днiв. Виникає питання: звiдки вiн узявся? Висновок напрошувався лише один. Цей нейрошунт уже був в її органiзмi вiд народження. Навiть не був, а скорiш за все рiс разом iз нею, замiнюючи собою ушкодженi клiтини - для такого нанiтам навiть прошивка не потрiбна. А нанiти, вони розумнi - оберiгають своє середовище iснування. Поступово iнтегруючись в органiзм, наноботи усiляко оптимiзують свою дiяльнiсть, обмiнюючись iнформацiєю мiж собою, i навiть iз вiльними ботами за межами органiзму! Ось вона - вiдповiдь на усi мої питання!
  Ну добре, не на всi, але на значну їх частину. Тепер зрозумiло, що суть феномену обдарованостi насправдi полягає лише у наявностi в людини достатньої кiлькостi об'єднаних нанiтiв, якi виконують роль своєрiдного пульту для ефiру. Також це пояснює, чому Кайя навiть не пiдозрює про свої проблеми. Грубо кажучи нейрошунт замiнив їй бiльшу частину спиного мозку. Вже пiдходячи до маєтку, я збагнув одну просту iстину: моя здогадка щодо Дагмайєра виявилася правильною - вiн дiйсно мав погану спадковiсть. Як i Ханлi, Кайя, Церес та всi iншi лицарi. I що бiльше в органiзмi було дефектiв, то бiльшим був рiвень iнтеграцiї, i бiльша ймовiрнiсть успiшної взаємодiї iз зовнiшнiми пристроями.
  В цю картину прекрасно вписуються тi ж самi гризуни коору, неймовiрний слух яких не може почути дрона позаду себе, але прекрасно чує роботу генераторiв Лицарiв. Iз нейрошунтом, вельми чутливим до їхнього електромагнiтного випромiнювання, мiж iншим, це взагалi не проблема. Дивно лише, що мене й досi не вирахували таким чином. Хоча нi, не вирахують. На фонi тих же лицарiв мене майже не чути, а лицарiв на пошуки порушника нiхто в здоровому ґлуздi не вiдправить. Ловитимуть мене звичайнi люди, якi не мають чутливостi, або здатнi виконувати лише найпростiшi операцiї. Та й захист вiд їхнiх амулетiв я уже вiдпрацював, а вiдчуття у справу не пiдшиєш. Вiдчуття... Точно, це можна використати для пошуку або нейтралiзацiї пiлотiв! Зробити якусь iмпульсну глушилку, i усi одразу вiдчують значно бiльше, нiж хотiли! Хоча, одна така глушилка у мене вже лежить. Треба обмiркувати.
  У всiй цiй купi вiдкриттiв знайшлася вiдповiдь i на моє болюче питання: чому капсула досi не випустила свою пацiєнтку? Програма вважала, що без системи життєзабезпечення Кайя помре, а нiяких ефективних способiв лiкування цiєї хвороби у моїх архiвах описано не було. Сумнiваюсь, що вони взагалi iснують. Я з власного досвiду знаю, наскiльки це серйозно, i навiть iз наявними технологiями вилiкувати дiвчину я не зможу. У мене навiть немає матерiалу, аби клонувати потрiбнi тканини. Здоровi тканини. Тому скористаюся досвiдом системних адмiнiстраторiв: якщо працює - не чiпай.
  Нарештi ми дiсталися до моєї 'кiмнати', майже увесь простiр якої займала капсула. Демонтувати її з острову не перериваючи роботу було складно, але я впорався. Не даремно ж усi мої вироби орiєнтованi на максимальну автономнiсть. Головною проблемою був обмежений запас картриджiв iз потрiбними для лiкування та розмноження нанiтiв речовинами. На островi я би просто пiдключив її до потрiбних магiстралей, але тут довелося органiзувати цiлу службу доставки i навiть прорити для дронiв-носiїв нору з поверхнi прямо в порт. Ледi Майя спершу дуже лякалася моїх павукоподiбних помiчникiв, i попросила не дозволяти їм бiгати по стелi та стiнах. Трохи подумавши, я ввiв це обмеження не тiльки для сервiсних дронiв, але й для усiх iнших. Адже людина психологiчно не сприймає як загрозу те, що можна роздавити ногою. А от якщо невiдоме створiння уже дряпається якнайвище, або взагалi висить у тебе над головою, тодi починається панiка. Я чомусь вважав, що такий стереотип нав'язаний фiльмами, а воно он-як виходить!
  Поки з цистерни викачувався бiогель, в дверях зiбралися усi жителi маєтку - кожному хотiлося подивитися, як Кайя визiлатиме iз цiєї страшної скляної банки. Було б на що дивитися: спустив розчин, вiд'єднав трубки i витягнув паралiзоване тiло з капсули. На все знадобилося менше хвилини. Поки загорнуту в ковдру пацiєнтку приводили до тями, я дивився на порожню капсулу. Те, що я щойно дiзнався, повнiстю змiнювало усi мої плани.
  - Кхе-кхе! Ай! - Кайя незграбно прикрила очi рукою. - Вимх... Вимкнiть свiтло.
  - Мiзукi, прикрий штори. - сказала Лашура, i нахилилася до своєї подруги. - Як ти себе почуваєш?
  - Як консерва. - хрипло вiдповiла дiвчина, мружачи очi. - Я вже здорова?
  - Отруту нейтралiзовано. - простягую пакунок з її одягом i вiдходжу, доки вона не помiтила власну наготу. - Потрiбне правильне харчування. I регулярнi навантаження. Бiльше нiяких обмежень.
  - Прекрасно. Кей, тягни свою бочку надвiр, покладемо на вiз пiд решту багажу, щоб бiльше не ховатися з нею по закутках. I поспiши, вилiтаємо за годину.
  - Куди?
  - На презентацiю. Ти взагалi чув, що Лiтiя видала пiсля церемонiї? Знать захотiла перестрахуватися. Вирiшили 'проконтролювати' нашу подорож, аби хтось iнший не отримав свiй товар передчасно! - Лашура аж тупнула ногою вiд обурення. - Я уже не розумiю, кому взагалi здалася ця презентацiя, якщо всi все вже прекрасно знають?!
  - Я не полечу.
  В кiмнатi на мить повисла тиша. Навiть королева завмерла з вiдкритим ротом.
  - Як це? - згадавши нашi попереднi розмови, Лашура насторожено вiдступила за своїх служниць, якi враз ощерилися рiзноманiтним метальним знаряддям.
  - Що хотiв - дiзнався. Немає причин залишатися.
  - I куди ти пiдеш?
  Дуже провокацiйне питання. Повертаюся до жiнок. Усi розумiють, що нiяк завадити менi не зможуть, але й вiдступати не збираються - бо королева не вiдступить. Менi б таких пiдлеглих!
  - Я проводжу вас. На кордонi - розiйдемося.
  - Ти ж сказав, що не полетиш? - примружилася Лашура, хоча прекрасно знала, що пiдловити мене їй не вдасться.
  - Заберу дещо iз острову. Без зайвих очей. Це в ваших iнтересах.
  - Добре. - зiтхнула королева пiсля тривалої мовчанки. - Роби, що хочеш. Перешкоджати не буду. Тiльки зроби це тихо, а не так, як на змаганнях.
  - То була розминка.
  На тому й вирiшили. Поки Лашура збирала свою секретну канцелярiєю а служницi виносили її речi, я вiдправився домовлятися за доставку. На жаль не однi ми виявилися такими хитрими, i решта знатi також в темпi пакували валiзи, збираючись летiти 'за компанiю'. В результатi вдалося видерти собi лише один вiз iз десяти, та й той лише завдяки бумазi вiд самої королеви. Я небезпiдставно боявся, що взятий вiз може не витримати вагу обладнання. Наївний! Одних тiльки лахiв королеви набралося бiльше тони! Пiдсобила Ханлi, прикотивши до маєтку на шестиколiсному великовантажному возi, запряженому не волами а першим прототипом меха! Ним же й завантажувалися. Ховати не дуже вдалий зразок уже не було сенсу, всi потрiбнi люди уже знали параметри машини. Зате нам ще довго грiв душу спогад, з якою заздрiстю на нас дивилися сусiди. Вони ж готувалися до вiд'їзду заздалегiдь, а нам знадобилося менше години. Як вони заворушилися! Я уже думав, що ми встигнемо вилетiти ранiше за усiх, як раптом...
  Су-Ван виявився недiєздатним. Сам по собi острiв функцiонував без збоїв, викликана Лашурою ремонтна бригада уже встигла привести його до ладу й навiть оформити бiльшу частину саду. Але навiть на перший погляд було зрозумiло, що з його двигунами щось не в порядку. Ранiше вiльно звисаючi швартовi ланцюги, тепер були натягнутi наче струни. Два пiдйомних кiльця, що охоплювали носову та основну частину острову, були охопленi вже знайомим менi полярним сяйвом i натужно завивали, прокачуючи через себе велетенськi об'єми ефiру. Тепер навiть неозброєним оком було помiтно ту ефiрну подушку, на якiй вiн тримався. Стовп сяючого ефiру розходився вiд кiлець до самого низу порту, опираючись на усе, з чим контактував. Бригадир хвалилася, як швидко її команда змогла повернути острову первозданний вигляд i постiйно натякала, що було б непогано трошки розвантажити судно. А Лашура стояла, i лише очима клiпала, не в змозi зрозумiти, звiдки могло взятися перевантаження, адже нiчого такого на островi нiби немає.
  Авжеж немає. На островi. А ось всерединi острову - дуже навiть є! Аналiтик, твою кочережку, якого дiдька ти накоїв! Давай-давай сюди свiй звiт. Так... Угу... Логiчно... Теж треба... Дiдько, ну i як нам тепер з усiм цим лiтати?!
  А проблема була дуже i дуже проста: iнженери, якi створювали цей лiтаючий палац, не закладали йому запас потужностi. Вважалося, що острiв завжди лiтатиме у своїй рiднiй комплектацiї, тому й пiдйомнi кiльця пiдбиралися таким чином, щоб вiн мiг пiдняти шпилi своїх башт над рiвнем ефiру без суттєвої втрати потужностi. I це в позицiї 'максимум'. Вимикача ж на кiльцях для запобiгання диверсiям взагалi не передбачено, як i посадкових опор. Враховуючи, що за останнi кiлька днiв Аналiтик встиг набрати в резервуари понад сорок тон прошитих нанiтiв, бiльше двадцяти тон органiки, i виростити безлiч мiлких, але дуже важливих вузлiв по всьому острову, орiєнтовна маса мого уже зовсiм не мобiльного виробничого комплексу перевалила за сто з гаком тон. Точно сказати не зможе навiть сам кластер - вiн не враховує масу каналiв, енергопроводiв, магiстралей та робочих речовин у всiй цiй байдi. Острiв не впав лише тому, що Аналiтик вчасно помiтив змiни i припинив розростання iнфраструктури на борту острову, перекинувши ресурси на збiльшення чисельностi дронiв - ось чому їх кiлькiсть останнiм часом так швидко зросла!
  Це все прекрасно i зрозумiло, але нiяк не знiмає мого питання: як з усiм цим лiтати? Вiдповiдь - нiяк. Так, моя польова база тепер була повнiстю автономна, як я й хотiв, але разом iз тим вона остаточно втратила свою мобiльнiсть. Можна було б найняти десяток вантажних кораблiв, i вивезти комплекс на них, але ж усi присутнi належали Церквi! Важко зiтхнувши, я наказав Аналiтику зробити запас картриджiв для медичної капсули менi в дорогу, а потiм демонтувати увесь комплекс у контейнери, якi королева замовила для розвантажування корабля. Лашура дуже пiдозрiло поглядала на мене, але нiчого казати не стала. Схоже менi таки доведеться трошки прогулятися iз нею, доки я не роздобуду собi достатньо велику мобiльну платформу для своєї польової бази. Або, якщо дiзнаюся технологiю - побудую її самостiйно.
  Ось i настав момент, коли моя параноя менi пiдiграла. Замаскованi пiд звичайнi для людей предмети, високотехнологiчнi агрегати швидко й без пiдозр заповнювали корисний простiр контейнерiв, якi потiм вiдвозилися у найглухiший куток складiв. Виняток складали лише iнтегрованi в острiв структури, але тут дрони проявили свою кмiтливiсть i заховали їх прямо в реплi-танки та iншi технологiчнi порожнини габаритного обладнання. Працiвники порту мусили брати кожен контейнер двома вантажниками, аби хоча б винести його за межi острову. Лашура дуже дивувалася, звiдки на її островi могло взятися стiльки мотлоху, i дуже вже пiдозрiло на мене поглядала. Але промовчала.
  Спостерiгаючи за перетасовуванням контейнерiв я помiтив, як острiв поступово спливає на поверхню ефiру, а бригада ремонтникiв з полегшенням зiтхає - нiхто не хотiв бути на борту, коли ланцюги не витримають навантаження i острiв полетить униз. Цiкаво, чому королеву не попередили про це ранiше? А, ну звiсно - монарший статус лякає. Так би й просидiли до самої катастрофи. Спостерiгаючи, як останнiй дрон зникає у вентиляцiї, я подумав, що потрiбно було взяти iз собою не лише медичних, а й хоча б десяток виробничих картриджiв, аби в разi потреби наштампувати потрiбних дронiв. Та й охорону iз собою взяти не завадить. Хоча яка там охорона, якщо вони у такiй величезнiй кiлькостi ганебно проґавили замах на мене прямо у нашiй альма-матер!
  Як би ми не старалися, скiльки б працiвникiв не пiдключали, вилетiти вчасно нам не вдалося. Коли забирали останнi контейнери, до нас уже пiдлiтали кiлька кораблiв знатi. А далi почалося: поки Лашура по протоколу милостиво дозволяла високородному супроводжувати її, в чергу ставало ще кiлька бажаючих. В порту почалася штовханина. Аристократiя набилася на верхнiй рiвень, наче шпроти в банку, бажаючи зайняти мiсце якомога ближче до монаршої особи. Ми ж не могли вилетiти, не прийнявши усiх бажаючих. Я ж угледiв у цьому шанс посилити свою iнформованiсть, i поки королева розмовляла iз черговим кандидатом, порiвнявшись iз ним бортами, я закидав йому на борт парочку спостерiгачiв. Одразу ж стало вiдомо про iснування кiлькох альянсiв, якi сподiвалися вивiдати секрети виробництва Мехiв пiд час перельоту, ще парочка аристократiв збиралися пiд шумок прибрати своїх ворогiв, принцеса Хавонiї дорiкала Юкiне за те, що та не змогла привернути мою увагу... Отакої! Ось в такi полiтичнi iгри граються дiтки в Академiї. I щось менi пiдказує, що далi буде ще гiрше. Ми покидаємо межi Святої землi, а значить у аристократiї будуть розв'язанi руки для бiльш рiшучих дiй. Нi, ми так не домовлялися! Аналiтик, де ти там?! От же ж... Вiн ще не пiдключився на новому мiсцi. По барабану, беру дронiв пiд особистий контроль i вiдряджаю половину з них на кораблi наших 'друзiв', поки вони ще не вилетiли з порту, а iншу жену на Су-Ван. Поки Лашура спiлкувалася iз несподiваними попутниками через прiрву, яка вiддiляла лiтаючий острiв вiд пiдлiтаючих суден, по нижнiй поверхнi трапу на борт стiкалися сотнi механiчник павукiв, одразу ж зникаючи в технiчних отворах. Острiв знову почав просiдати. Побачив би їх хтось iз присутнiх - панiка пiднялася б на увесь порт. Та навiть такої їх кiлькостi в разi ускладнень може виявитися замало. Як i їхнього озброєння. Доведеться все ж взяти iз собою кiлька чанiв для переробки органiки, щоб пiдтримувати таку отару на ходу. I пiднiмати закинутий ранiше проект дроно-матки для роботи у вiдривi вiд бази. Ех, мало картриджiв я iз собою взяв, мало!
  'Увага! Зафiксовано роботу iскрової радiостанцiї! Мiсцезнаходження - корабель у порту. Власник - Маст Дагмайєр! Веду запис!' - несподiвано прокинувся Аналiтик. Ось воно! Значить моя параноя була не даремною, i радiозв'язок тут вiддомий! Хоча... Нi, я точно параноїк. З таким обладнанням перехопити високочастотний сигнал неможливо в принципi, а якщо й вдасться, то без ключiв це буде звичайний бiлий шум.
  Перехилившись через борт, я уважнiше оглянув наших нових супутникiв. Майже усi кораблi уже вiдiйшли вiд острову, аби слiдом за нами вилетiти крiзь Верхнi Ворота, а кораблик Дагмайєра все ще не вiддав швартовi - ймовiрно використовує ланцюги в якостi заземлення для радiостанцiї. Щойно передача завершилася, судно вiдiйшло вiд причалу i попливло до середнiх ворiт. Вiн що, не збирається летiти з нами?! Неподобство! Номери Б-066, Б-069, В-024 та А-051 - десантуйтесь на борт ворожого судна!
  Не встиг я пiдтвердити наказ, як квад дронiв стрибнув униз, залишаючи за собою ледь помiтну срiблясту ниточку. Вони що, 'Мiсiя неможлива' передивилися? Увесь острiв уже павутиною обтягнули. Не користувалися, кажеш? А це що в мене на головi висить? Як це, не ваша?! Так-так-так, здається я зрозумiв, як тi двоє проникли на острiв. Вони тупо спустилися прямо в ангар, скориставшись ельфiйською волосiнню!
  Стоячи бiля перил на борту острову, що велично випливав з єдиного офiцiйного порту Святої землi, я ледве змiг стриматись, аби не зробити собi facepalm. Це повний провал. Пiдведемо пiдсумки: мобiльна база уже не мобiльна, секрет убивць я розкрив чисто випадково, факт наявностi радiозв'язку взагалi був висмоктаний iз пальця - теж пiдтвердився, а технологiя керування лицарями увесь цей час була у мене пiд носом - просто пiдiйди i вiзьми! Епiк фейл! I найсумнiше в усьому цьому те, що я просто не уявляю, чого iще менi слiд очiкувати вiд цього химерного свiту. Божевiльний день...
  
  ***
  
  - Ну що ж, тодi у мене для тебе є двi новини. - винiс вердикт iнспектор, вислухавши розповiдь пiдлеглої. - Перша: тепер ми точно знаємо, що вiн Посвячений. Звичайна людина таку бiйку просто не переживе. Майже всю роботу ти зробила сама, а значить на тебе скоро чекає пiдвищення.
  - А друга новина? - нахмурилася Рей, очiкуючи каверзи, i начальство її не розчарувало.
  - Хтось явно пiдштовхує свiт до вiйни. Спочатку чистка серед високої знатi, потiм Орден зi своїми терактами, тепер це... Старi монархи померли, а молодшим поколiнням манiпулювати простiше. Що подумає знать, побачивши цей двобiй? Що людина в обладунку отримає такi ж сили, як i мiфiчнi Посвяченi. Вони побачать шанс для себе. Той, хто це влаштував, не лише показав нову зброю, але й вказав на першу її жертву. На Церкву. Перемога буде найкращою демонстрацiєю, а бажаючi ризикнути завжди знайдуться. Вони будуть шукати виробникiв, аби озброїти своїх воїнiв. Ця демонстрацiя прямо натякає на слабкiсть Церкви.
  - Пiсля розправи над нами зникне i стабiлiзуючий фактор. Всi вiзьмуться воювати один з одним...
  - А виграє той, хто володiтиме секретом обладункiв. - закiнчив за свою пiдлеглу iнспектор Тору голосом лектора. - Яка iронiя долi: для розколу свiту будуть використанi тi ж прийоми i методи, якими ми увесь цей час його рятували.
  - Не бачу нiчого дивного. - знизала плечима Рей. - Контроль ринку зброї завжди був найдiєвiшим...
  - Я говорю не про продаж зброї, а про контроль над нею. Буквально. Як ти думаєш, чому нiхто не використав лицарiв для нападу на Святу землю? - iнспектор на деякий час замовк, а потiм почав розмiрковувати вголос. - Це не може бути Лашура. Вона й свiй проект ледве потягнула, та й той лише iз залученням стороннiх iнвесторiв. Для створення такого обладунку потрiбнi фундаментальнi дослiдження, а не просто поєднання вже iснуючих механiзмiв. Нарадан вiдпадають з тiєї ж причини. Бiльше кандидатiв немає. Як щодо альянсiв?
  - Я б про це знала. - впевнено вiдповiла Рей, адже вона уважно вiдслiдковувала настрої серед аристократiї, i додала. - Також була спроба викрадення учасника Турнiру, але аристократiя все заперечує.
  - Ти про iнцидент за участю...
  - Нi, то були всього лише найманцi. Хтось умудрився найняти чорних археологiв для розправи над конкурентами. Випадок кричущий, але на перший погляд нiчого особливого. Питання викликає лише присутнiсть там Першого. Сутичка вiдбулася у присутностi iнших учасникiв, тому це можна списати на збiг обставин. Але я говорю про iнший випадок. Хтось хотiв отримати нащадкiв вiд лицаря Дарсiв. Це сталося трохи пiзнiше даного iнциденту.
  - I що тут особливого?
  - Їм не вдалося. Хлопця взяли прямо посеред змагань. Вивели подалi вiд очей, але самi потрапили у засiдку. Викрадачiв оглушили, а малий Дарс утiк. Потiм ще довго заїкався, а коли заспокоївся - почав усе заперечувати i виступив проти проведення розслiдування. Вiн щось бачив. Допитати не встигла - вся знать уже в порту.
  - Знову чорнi археологи?
  - Нi, досвiдченi в такi справи не лiзуть. Тут же працювали дилетанти. Можливо хтось iз особистої прислуги учнiв. Хто б не зiрвав їхнi плани, вiн краще за нас знає, що вiдбувається в Академiї.
  - Третя сила?
  - Тодi скорiше четверта, адже у нас чотири об'єкти розслiдування. I появ об'єктiв також було чотири. Втiм, це може бути просто збiг.
  - Не думаю. Надто багато збiгiв. Перш нiж дiяти, потрiбно зiбрати максимум iнформацiї, i вiдтягнути початок iстерiї якомога далi. Вiдправляйся на презентацiю. Впади на хвiст до когось iз аристократiв, щоб бути якомога ближче до Першого. Витягни його на вiдверту розмову. Вiн явно знайомий зi своїм суперником. Просигналиш менi, як тiльки будете вилiтати. Я розчищу вам шлях.
  - Навiщо? Хвилинку, а Рада єпископiв уже знає про iнцидент?
  - Нi, тодi менi накажуть захопити його будь-якою цiною. Повiдомлю їм, коли Перший уже покине Академiю. Нехай ним займається iнший вiддiл.
  - Надто мало часу. Я не встигну... - Рей на мить задумалася, а потiм її очi розширилися вiд розумiння. - Хвилинку, ви думаєте про загiн...
  - Так. - зi стриманим задоволенням погодився iнспектор. - Я своїх людей не пiдставляю нiколи.
  
  ***
  
  Догорав вечiр. На небi вже з'явилися першi зорi, а свiт навколо поступово занурювався у темряву. Природа поступово замовкала. Деннi звiрi ховалися по своїх норах i гнiздах, а на змiну їм виходили нiчнi жителi лiсу. Вони не кричали i не залякували своїх ворогiв яскравими кольорами та небезпечними прикрасами. Вони волiли залишатися непомiтними. I тiльки ланцюжок лiтаючих кораблiв продовжував жити за своїми власними законами. З'єднанi у караванний порядок, вони зараз бiльше нагадували прикрашений рiздвяними гiрляндами потяг: попереду великий сяючий локомотив, i бiльш тьмянi вагончики позаду нього. На вiдмiну вiд тваринного свiту, закони людей були значно складнiшими, хоча по сутi все зводилося до одного i того ж простого правила. Виграє найсильнiший. I саме зараз, збираючись на званий вечiр в честь початку їхньої спiльної подорожi, сильнi свiту цього будуть в черговий раз показувати свою силу й залякувати конкурентiв. От тiльки iнструментами людей були не їхнi природнi особливостi, а хитрий розум.
  Церес навiть не уявляв, наскiльки закрученi iнтриги крутяться навколо кожного чоловiка-лицаря. Ранiше вiн наївно вважав, що кожен iз них вiльний вирiшувати сам свою долю, чи принаймнi самостiйно обирати собi дружину. Сидячи пiд камуфляжем у повiтряному човнi, який мав доправити знать на острiв королеви, вiн наслухався достатньо, аби послати усе це свiтське життя в... Далеко. Щойно вiн дiзнався, що усе його життя давно розписано наперед, i продано за неймовiрнi грошi, а потiм ще й перепродане, подароване, вiддане за борги, i знову продано. Та вони навiть зараз за нього торгувалися!
  В перший момент було нестримне бажання голiруч розiрвати усiх, хто сидiв у човнi. Але перед цим вийти з-пiд камуфляжу. Щоб вони побачили свою долю. Щоб вiдчули, як уже їхнi власнi життя зминаються пiд його пальцями. Викинути за борт, вiдкрутити голову,зламати хребет, руки й ноги... Кожен наступний варiант був все бiльш жорстокий i витонченiший.
  Аж поки не спрацювала аптечка, i в головi не прояснилося. Ще раз обдумавши свої можливi дiї, Церес глибоко вдихнув i видихнув, змусивши присутнiх здригнутися вiд їдкого шипiння дихального апарату. Нехай i така мiлка, але помста бальзамом окропила душу хлопця, на мить повернувши йому здоровий ґлузд. Напевно це вiн вiд Масаке заразився iмпульсивнiстю, iнакше б у нього рука не тягнулася до пiстолета. Чи може це було ще одне його випробування: спокуса помстою? Тайто зумiв стриматися, бо розумiв - тодi вiн залишиться один проти усього свiту. Вiдколи закiнчилася його нiчна епопея, Церес вiдчув себе абсолютно iншою людиною. Ще кiлька днiв тому вiн метушився, як i сотнi iнших учнiв, вирiшуючи свої буденнi проблеми. Нинi ж усе це вiдiйшло на другий план, залишивши пiсля себе новi можливостi.
  Згадуючи подiї останньої декади, Тайто вкотре задумався над тим, наскiльки йому пощастило. Що було б iз ним, якби обрали не його? Якби шанс випав не йому? Вiн був найслабшим у групi, безхарактерним слимаком, як казали деякi дiвчата. Ранiше вiн вважав причиною свiй низький рiвень обдарованостi. Потiм прийшло розумiння, що вирiшальним є статус. Тепер же вiн знав, що попри усi його зусилля на виходi iз Академiї Церес був би саме таким, яким його замовляли: покiрний, заляканий, безiнiцiативний. Неприємна перспектива, що й казати. Та попри пережите у нiчних кошмарах, попри загострення конфлiктiв iз однокласниками та наставниками, попри втрату свого унiкального статусу, вiн би нiзащо не вiдмовився вiд такого, нехай i дуже суперечливого подарунку. Тiльки зараз вiн допетрав, про що казав Масаке в перший день їхнього знайомства. Сила, це не просто можливiсть дати здачi кривднику. Це готовнiсть дати вiдсiч будь-яким способом, не зважаючи нi на що. Постiйно вiдчуваючи бiль вiд кульових поранень та опiки вiд вогню, на звичайнi синцi уже не звертаєш увагу, i їх появу сприймаєш лише як необхiдне зло. Кейнсi лише на перший погляд здається психом, та навiть це вiдлякує бiльшу частину усiх бажаючих над ним пожартувати. Тi ж, хто здатен зазирнути пiд маску, уже не будуть такими самовпевненими, намагаючись диктувати свої умови.
  Нарештi човен дiстався посадкового майданчика, випустивши чергову порцiю гостей бiля мiсця зустрiчi. Церес також зiйшов разом iз ними, але на останок не втримався i зовсiм випадково наступив на довгий шлейф дiвочої сукнi. Дайтарiя-молодша гнiвно озирнулася на свою охорону, але їхнi начищенi до блиску чоботи аж нiяк не нагадували лапи якоїсь великої тварини, чий брудний вiдбиток тепер стояв на самому видному мiсцi.
  Залишивши принцесу розбиратися iз неочiкуваним форс-мажором, Церес вiдправився на зустрiч зi своїм наставником. Хоча який вiн в демона 'наставник'? За увесь час їхнього знайомства Кейнсi так нiчому його i не навчив. Вiн лише пiдкидав задачi й спостерiгав, як Тайто буде їх вирiшувати. Спершу Церес не розумiв, навiщо вiн так робить, але згодом до нього дiйшло, що Масаке таким чином намагався дати йому досвiд. Гра в Зорянi Вiйни була звичайним вiдволiкаючим маневром для тих, хто займався дресируванням майбутнього пiдкаблучника. Шкода, що вони так i не зрозумiють суть цiєї насмiшки.
  Конкретне мiсце зустрiчi Кейнсi не вказав, тому Церес вирiшив трохи покрутитися навколо аристократiї. Можливо йому вдасться почути ще щось цiкаве. Але що бiльше вiн слухав, то сильнiше в ньому розгорався гнiв, бо цього разу мова зайшла ще й за способи втягнути його у борги. Здавалося, що полум'я ненавистi от-от виплеснеться з нього потоком лави, випалюючи все навколо.
  I натовп здригнувся. Збоку це непомiтно, але Церес уже знав, на що слiд звертати увагу. Наприклад в однiєї з панянок прискорився пульс, а голос iншої от-от зiрветься на крик. До речi про голос - саме звук i був причиною тихої панiки серед аристократiї. Точнiше iнфразвук, i його джерелом був явно не Церес. Хлопець нарахував не менше десяти генераторiв, однак достатньо було наблизитися до одного з них, як вiн затихав. Трохи походивши навколо, Тайто збирався вирахувати їхнє мiсцезнаходження, але в якийсь момент вони припинили свою роботу. Не надовго, менше хвилини, пiсля чого загудiли знову. Тiльки тепер вони працювали не синхронно, i в певних мiсцях звуковi хвилi накладалися одна на одну, пiдсилюючи ефект в рази. Наприклад там, де зараз стоїть принцеса Хавонiї...
  
  ***
  
  Званий вечiр в честь початку їхньої маленької спiльної подорожi пiшов зовсiм не так, як вона очiкувала. А винуватцем виявився улюбленець Лашури. Знать уже звикла, що молода королева любить набирати до себе дивакiв, i на ще одну причуду абсолютно не звернула увагу. А даремно. Перше враження зазвичай дуже оманливе.
  В першу їхню зустрiч це був симпатичний хлопчина iз доволi непоганою для слуги витримкою. Можливо вiн би навiть мiг стати парою для Юкiне. В те, що хлопець не обдарований, Марiя не вiрила - її родичка нiзащо не взяла б до себе простака. Тепер же, побачивши його зблизька, вона була... Налякана? Так, скорiш за все. Вона навiть не могла пояснити причину свого страху, але вiдчуття нiкуди не зникали, а навпаки, посилювалися з кожною хвилиною. Вона вiдчувала страх навiть тодi, коли вiн просто з'являвся в полi зору. При чому виникало вiдчуття, нiби нiхто крiм неї його не помiчає. Хлопець просто з'являвся нiзвiдки, i так-само безслiдно зникав. Наче привид. Вiд такого аж волосся на головi ставало дибки. Буквально. Та й iншi вiдвiдувачi лiтаючого острову, яким не пощастило опинитися поруч, вiдчували себе не краще, намагаючись якнайшвидше покинути неприємну зону. Кiлька знатних осiб, якi збиралися влаштувати якусь каверзу, уже покинули їхню компанiю пiд приводом поганого самопочуття. Проходячи повз них, Марiя чула, як цокають їхнi зуби. Чи то були її власнi? Дiвчинку кидало то в пiт, то в мороз а усi, хто наважувався до неї пiдiйти, одразу ж повертали назад. Навколо принцеси утворилася зона вiдчуження.. Про задушевнi розмови уже нiхто й не згадував. А це чудовисько безшумно шмигало у темрявi навколо альтанки i дуже недобрим поглядом дивилося на гостей. Наче голодний тигр на м'ясо. Марiї навiть здалося, що його очi свiтяться з-пiд тiнi капюшону. Вбраний у дивний одяг, цей хлопець уже не здавався їй еталоном стриманостi й ввiчливостi. Вiн бiльше нагадував вуличного убивцю, який вичiкує момент... Та що ж це у неї за думки такi?! Треба вiдiйти подалi й привести думки в порядок.
  Труснувши головою, вона заплющилася й в черговий раз спробувала заспокоїтися, прочитавши подумки лiчилку. Допомогло... Доки не вiдкрила очi й не побачила обличчя хлопця прямо перед собою. I дiйсно, свiтяться - мимоволi вiдмiтила дiвчинка, вiдсахнувшись назад i наткнувшись на Юкiне. Не розумiючи, як охоронниця допустила його наближення, Марiя озирнулася назад i зрозумiла, що встигла вiдiйти доволi далеко вiд альтанки. Напевно вiн просто зупинився перед ними, а вона нiби як сама до нього прийшла. А Юкiне й сама вхопилася в принцесу, стоїть, хитається, губи дрижать.. Бiда!
  - Щось не так? - хриплий чоловiчий голос зовсiм не стикувався iз похмурим, але молодим обличчям юнака.
  - Н-нi, все в порядку. - порив свiжого вiтру на мить надав принцесi впевненостi. - Просто захотiлося подихати свiжим повiтрям.
  - За бортом?
  Хлопець вiдступив убiк, показуючи на перила позаду себе й прiрву за ними. Ще б кiлька крокiв, i Марiя просто звалилася б iз острову! Зрадiвши, що у вечiрнiй темрявi не видно, як почервонiло її обличчя, дiвчинка повернулася до несподiваного рятiвника. Той дивився на них своїми сяючими очима, заливаючи простiр мiж ними холодним синьо-зеленим свiтлом. Смикнувши плечима й переконавшись, що Юкiне все ще тримається бiла неї, або за неї, принцеса в черговий раз спробувала заспокоїтися. Та не встигла вона дорахувати навiть до трьох, як тиск зник, нiби нiчого й не сталося. Очi хлопця потьмянiшали, зануривши все в пiтьму, i лише два ледь помiтних кiльця навколо його зiниць вказували, що перед нею хтось стоїть. Зiтхнувши вiльнiше, Марiя нарештi змогла зiбратися з думками i навiть дотепно вiдповiсти.
  - Не настiльки. А я тебе пам'ятаю. Ти Масаке Кейнсi, слуга Лашури.
  - Уже нi.
  - Як?! Вона викинула такого симпатяжку на вулицю?! Не бажаєш приєднатися до нашої... - не встигла вона закiнчити фразу, як страх перейшов на новий рiвень, а усi почуття хором закричали їй тiкати будь-куди, навiть за борт, тiльки якнайдалi звiдси.
  - Уже - нi. - низький голос вдарив по нервах так, що аж ноги пiдiгнулися, i тiльки мiцна хватка охоронницi втримала дiвчинку вiд падiння. - Вам краще повернутися.
  - Т-так, звiсно. До зустрiчi.
  Запинаючись, Марiя боком пiшла назад до альтанки, яка здавалася їй свiтлом в кiнцi довгого-довгого тунелю, з iншого боку якого на неї з ненавистю дивилися знову сяючi в пiтьмi очi звiра. Лише дiставшись до освiтленого мiсця, дiвчинка зрозумiла, що гостi уже пiшли всередину палацу. В альтанцi залишилася лише вона iз Юкiне, та Лашура iз блiдою Кайєю, якi не дорахувалися однiєї гостi.
  - Лашура, дорогенька, як це все розумiти?
  - Не розумiю про що ти.
  - Твiй слуга щойно...
  - Який слуга?
  - Твiй хлопчисько! Масаке Кейнсi! Вiн щойно...
  - Дорогенька, ти на сонцi перегрiлася, чи в тiнi простигла? - з удаваним хвилюванням поцiкавилася Лашура, повторюючи iнтонацiї родички. - Твiй Кейнсi злиняв, щойно ми вийшли з порту.
  - Чого це вiн раптом став моїм?! - принцеса вмить забула про причину розмови, повнiстю вiддавшись звичнiй сварцi.
  - Так ти ж сама до нього пiдходи шукала. Будь-ласка, тепер можеш шукати, скiльки влiзе!
  Заходячи до палацу, дiвчата знову почали сваритися, як i багато разiв до цього: Марiя - щоб заспокоїти нерви, а Лашура - щоб нарештi вiдвести душу, вилити увесь накопичений за тривалий час негатив. I все це вiдбувалося настiльки тихо й пристойно, що навiть не всi присутнi розумiли суть їхньої розмови. Тi ж, хто розумiли - уважно ловили кожне їхнє слово, намагаючись спрогнозувати розвиток їхнiх подальших взаємин. I нiкому не дуло дiла до двох силуетiв, якi спостерiгали за усiм цим iз темряви в саду.
  
  ***
  
  Церес не помiтив, як Масаке опинився бiля нього. Його системи маскування явно далеко попереду, якщо не помiчають його навiть впритул.
  - За що ти так з нею? - запитав Церес, повертаючись до свого 'наставника'.
  - Назвала мене симпатяжкою. - вiдповiв той, продовжуючи ганяти над долонею потоки ефiру.
  Здивовано витрiщившись на свого 'наставника', Церес лише тепер помiтив у його волоссi сивину. Це що ж таке вiн пережив?
  - То я пройшов твоє 'випробування'? - Церес вирiшив перейти до справи.
  - Не тiльки. Дав ти менi час. Але кiнця вiн добiгає. - ефiр над рукою скрутився у мутну фiгурку людини.
  - Тiльки не починай знову свої вистави iз падаванами та розмахуванням руками а-ля Йода. - посмiхнувся Церес, склавши руки на грудях. - Прожитий у симуляторi мiсяць не минув для мене безслiдно. Так, я здогадався про природу цих 'нiчних кошмарiв'. Я давно уже не той слинько, який заглядав тобi в рот, i усе приймав на вiру. Ми просто використали один одного. Я викачав з тебе новi можливостi, а ти прикрив мною свою дупу. I усi задоволенi. Чого ти ще хочеш?
  - Прямоти вiд мене набрався? - Кейнсi повернувся до свого опонента. - Це добре. Я хочу твого костюму специфiкацiї. Не повинен вiн бути таким, яким став.
  - А що я отримаю натомiсть?
  - Обладнання. Невже дискомфорт не вiдчув бою пiд час? Не в силу повну ти працював. Виправити недолiк ти сам не зможеш цей. Допомогти можу. Годиться?
  - Годиться. Показуй свiй хабар.
  Хмикнувши на останню фразу свого уже колишнього учня, Кейнсi вказав на невеликий Пакунок пiд кущем. Поки Церес дiставав новi iграшки, той усе йому пояснював.
  Всерединi виявився автономний модуль, який можна було носити на спинi на зразок рюкзака. В ньому було зiбрано усе необхiдне для повноцiнного функцiонування костюму: зв'язок, сервiсна система, реплiкатор боєприпасiв (звичайних, а не шокових), додатковий обвiс для пiстолета, який дозволяв перетворити його як на снайперську гвинтiвку, так i на штурмовий пiстолет-кулемет, та ще безлiч потрiбних дрiбничок. Також в комплектi йшов той-самий бракований дрон, який так i не встигли утилiзувати. Зi знятим озброєнням вiн тепер нагадував якусь личинку, пiдвiшену за черевце до моторної хрестовини. Якщо дивитися здалеку, то ця потвора дiйсно скидалася на величезну лiтаючу комаху. Настiльки, що аж гидко було брати його в руки. Всерединi рюкзака мiсця не вистачило, тому дрон тепер жив у спецiальному футлярi, який можна було прикрiпити на пояс, чи у будь-якому iншому зручному мiсцi. Звiсно ж уся поверхня модуля була покрита простим мiмiкрилом, який мiг повторити будь-яку текстуру, i навiть в деяких межах змiнювати вiзуальнi розмiри та форму рюкзака. За це довелося заплатити функцiєю оптичного камуфляжу, оскiльки прямого зiткнення апаратура в будь-якому випадку не переживе.
  Як i будь-який iнший витвiр Кейнсi, даний модуль був максимально автономним i унiверсальним. Це ж стосувалося i його мобiльностi. Маючи власний, хоч i доволi примiтивний, порiвняно з дронами мозок, рюкзак вмiв пересуватися самостiйно, перетворюючи лямки на щупальця. Взагалi-то вони призначалися для обслуговування нанокостюму та надання медичної допомоги, але вiдтягнути корпус подалi вiд поля бою теж могли. В крайньому разi вони могли вiд'єднатися i працювати в режимi прямого керування. Увесь рюкзак можна було розiбрати на частини, i використовувати кожну як самостiйний гаджет.
  Уважно оглянувши кожен пункт зi списку, Церес закинув рюкзак на плечi й почав перекидати специфiкацiї костюму. Судячи з того, як довго тривав цей процес, i наскiльки костюми вiдрiзняються навiть на вигляд, його НК дiйсно вийшов не зовсiм таким, яким розраховував його побачити Кейнсi.
  - This is not a TimeShift, but something similar. - буркнув пiд нiс Кейнсi, щось роздивляючись на опущених окулярах, й пiдняв до нього обличчя. - Що збираєшся робити далi?
  - Ще не знаю. Пiсля почутого я в Академiю точно не повернуся. А якщо повернуся, то повбиваю там усiх. Серйозно. А тобi навiщо?
  - Будеш повертатися - скажеш. Я хочу це побачити.
  - Не дочекаєшся. - хмикнув Церес, i простягнув руку. - Ми ще побачимося?
  - Сумнiваюсь. - Кейнсi теж простягнув руку у вiдповiдь i...
  - Що за... - Церес вiдскочив назад, готуючись до бою, але сенсори його НК все ще нiчого перед собою не бачили.
  - Мене тут немає уже. - помахала йому iлюзiя Кейнсi, поступово розторочуючись потоками ефiру. - Сьогоднi почув я нового багато. Навiть занадто. Тому по-англiйськи вирiшив пiти, не прощаючись.
  - Готуєшся до неприємностей?
  - Так. I тобi раджу. Сподiваюся подарунок мiй тобi допоможе.
  - Ну добре. Слухай, ти не проти, якщо я тут ще трошки порозважаюсь?
  - Давай без фанатизму. - тiльки й встигла сказати iлюзiя, остаточно розчиняючись у повiтрi.
  - Як скажеш. - хижо посмiхнувся Церес, пiдкручуючи налаштування вокабулятора.
  Пiсля таких важких новин, парубку просто необхiдно було трохи спустити пару, тому гостей сьогоднi чекав веселий вечiр. Дуже веселий...
  
  ***
  
  Створення мобiльної бази - сiм днiв. Обдирання семи гектарiв прилеглого лiсу та вилов усього живого iз водоймищ Академiї - десять днiв. Вирощування армiї рiзнокалiберних дронiв та розкидання пристроїв спостереження - одинадцять днiв. Щоденний перегляд та розбiр записiв, сумарною тривалiстю бiльше року. I все заради вчасно почутих двох хвилин розмови. Хтось скаже, що це нерiвноцiнний обмiн, а я стверджую, що така цiна виправдана.
  Однак те, що я дiзнався пiд час цiєї розмови, повнiстю перекреслювало усi мої плани на спокiйну подорож. Вони зробили правильний висновок iз абсолютно хибних припущень! Незрозумiло лишень, чому вiн так впевнений, у моїй агресiї? Хiба що вiн говорив буквально: Церква сама дасть привiд. В принципi я можу надавати їм тумакiв, але зараз менi воювати ще ранувато. I чому вiн вирiшив, що пiсля сутички я залишуся на островi? А, ну звiсно - протекцiя Лашури. Думають, що менi бiльше нiкуди подiтися. Ну-ну.. Сам же я вирiшував дуже складну проблему: лягати, чи не лягати? Капсула-реплiкатор, звiльнення якої я так довго чекав, нарештi була у повному моєму розпорядженнi. I тут такий облом, мене уже розшукують. I це не перший такий випадок. Пригадуючи усi свої попереднi пригоди тут, я помiчав усе бiльше збiгiв, якi завжди обмежували мене. Я постiйно вiд чогось або вiд когось залежав. Спершу проблеми iз каталiзатором, потiм психiчнi розлади, а пiд кiнець ще й трагiчна випадковiсть пiд час модернiзацiї левової частки власних систем. Не знаю, який тут канон, i чого вiн вiд мене домагається, але танцювати пiд його дудку я не збираюся. Зараз передi мною стояв вибiр: залишитися на борту i лягти у капсулу, чи дiйсно злиняти з острову й загубитися на просторах нового свiту? Кожен iз цих варiантiв мав свої переваги й недолiки. I попри очевиднi плюси першого, я збирався вiдмовитися вiд нього. Як би я не намагався дiяти акуратно, реальнiсть вмiло пiдлаштовується пiд усi мої витiвки. Схоже, для змiни канону потрiбнi бiльш вiдкритi та бiльш радикальнi дiї. Яка була ймовiрнiсть того, що пiд час пересадки мiмiкрилу до мене в ангар увiрвуться убивцi? А хто гарантує, що капсулу зi мною не знайдуть пiд час обшуку корабля? Живим я їм не дамся, тому перша група в кращому випадку зникне безслiдно, пiсля чого за мною вiдправлять мисливцiв за головами. Навiть якщо вони взагалi мене не знайдуть, результат буде той же. Це лише найбiльш iмовiрний варiант, не враховуючи усiлякi форс-мажори...
  З iншого боку, без нормальної бронi я не можу працювати в повну силу. Додайте сюди мою чутливiсть до статики, яка повернулася пiсля зняття мiмiкрилу, i зловити мене виходить не так уже й складно. Враховуючи, що мене сприймають як якогось Посвяченого, котрий теж може виявитися носiєм НК, у них явно повиннi бути розробленi засоби для нейтралiзацiї таких як я. Але на вiдкритому просторi, та ще й проти повноцiнних солдат, я не буду обмежений власною мораллю. В крайньому разi тупо закидаю дронами. Щоправда тягати їх iз собою...
  Спостерiгаючи одним iз павукiв, як острiв готують до прийому гостей, я згадав вiдправлену за мною iнспекторшу. Хто вона така, якi у неї обов'язки i повноваження? Мене ввела в оману назва її посади. На прямий запит Аналiтик довго думав. Нарештi, майже через хвилину, а це вже показник, я отримав коротеньке пояснення. Очевидно у вiдкритих джерелах такої iнформацiї немає, i вiн мусив збирати вiдомостi iз опосередкованих. Достовiрнiсть такого результату не стовiдсоткова, але це краще, нiж нiчого.
  Iнспектори працюють не лише в Академiї. Їх вiдправляють для спостереження на мiсця конфлiктiв. Вони ж виступають послами у випадках, коли потрiбно вирiшити питання в обхiд дипломатичних каналiв. Вони мають такi широкi повноваження, якi тiльки можна собi уявити. Жетон Церкви вiдкриває перед ними майже усi дверi, i будь-яке перешкоджання їхнiй дiяльностi одразу ж привертає увагу як Святої землi, так i усiх сусiднiх держав. Це болячка на дупi кожного монарха, i величезний геморой для його пiдданих. Таким чином Церква тримала за... Тримала за шию усi великi держави, пiдтримуючи мир i порядок. В своєму, звiсно ж, розумiннi.
  Так продовжувалося тривалий час, аж поки Церква не затiяла якусь спецоперацiю. Бiльше iнформацiї дрони зiбрати не змогли - менi й так дуже пощастило дiзнатися бодай це. Припускаю, що вона якось пов'язана iз тим самим Орденом, який намагається поширити свiй вплив на iншi країни. Аби уникнути будь-якого розголосу, усi зв'язки iз зовнiшнiм свiтом були зведенi до мiнiмуму, i Академiя залишилася надовго вiдрiзана вiд свого керiвництва. Домовленiсть Директриси iз Рей була простою: iнспектор дiлиться новинами вiд Церкви, а Директриса усiляко сприяє їй в роботi. Звiсно ж, нiхто iз них нiчого не дiзнався. Бiльше того, Рей i сама опинилася у повнiй iнформацiйнiй iзоляцiї. Єдиним джерелом iнформацiї залишився її куратор - iнспектор Тору. А тут я зi своїми витiвками. Фактори наклалися один на одного, i в результатi на вуха поставили усю зовнiшню розвiдку. Мене не чiпали лише через присутнiсть високих осiб та вiдсутнiсть прямих доказiв. Пiсля мого останнього виступу на публiку докази з'явилися, i тепер на мене вiдкрили сезон полювання. Поки лише Церква, але участь iнших - лише питання часу. Якщо рiзницi нiякої, навiщо менi ризикувати бiльше?
  Збоку вiд мене хтось пискнув. Вiдключаюсь вiд спостерiгача i бачу, як Ханлi, мiцно тримаючи дрона ковальськими щипцями, намагається роздивитися конструкцiю суглобiв. Дрон вперто опирався знущанню над собою, i навiть умудривця цапнути цю допитливу Варвару за носа.
  - Ай! Це парфуми, чи вони самi так пахнуть? - поцiкавилася Ханлi, показуючи на Б-дрона, який знову тягнувся до своєї мучительки.
  - Це мастило - WD-40. Нащо вiн тобi?
  - Хотiла роздивитися, як вони влаштованi. Ти ж все одно нас скоро покинеш i забереш їх iз собою. Коли менi ще випаде шанс подивитися на таку ляльку?
  - Ляльку?
  - Тiльки не кажи, що вони вийшли такими випадково. Навiть я не одразу здогадалася про те, що це не комахи, а просто ляльки. - то вона увесь цей час вважала, що вони живi? - Обiцяю тримати це в секретi, якщо ти покажеш менi, як там у них все влаштовано.
  А креслення ядерної бомби тобi не показати? Мовчки нависаю над нею, i поки дiвчинка втискає голову в плечi, виймаю бiдолашного дрона зi щипцiв i випускаю на волю.
  - Добре-добре, я зрозумiла. Та все ж, може розкажеш, як вони працюють? Я навiть не уявляю, як можна змусити механiзм бути таким розумним. Якби я могла зробити свої мехи такими...
  - Тому й не розкажу. - знову нависаю над нею. - Забудь.
  Розвертаюся i йду геть. Хоч острiв i великий, але усамiтнитися на ньому не виходить. Постiйно поруч хтось бiгає: то слуги почнуть прибирати, то хтось iз гвардiї поруч стане на пост... Хоч на мене гормони i не впливають, але чисто психологiчно це вже дратує. Таке вiдчуття, нiби вони роблять це навмисне. Спустившись в ангар, я затягнув реплi-танк у найтемнiший куток i продовжив думати.
  Слiд було вирiшити, як органiзувати своє зникнення, i куди менi податися. Куди - питання риторичне. В моїх планах було вiдвiдати мiсця будiвництва нових повiтряних кораблiв, лабораторiї, бiблiотеки, знайти iншi джерела вiльних нанiтiв... Планiв море, i єдине, що менi потрiбно для їхньої реалiзацiї, це власний транспорт i час. I якщо з транспортом я розберуся прямо зараз, то з часом можуть виникнути проблеми - у мене на хвостi будуть церковники. Значить потрiбно бути мобiльнiшим за них. I витягнути заздалегiдь пiдготовлений козир. Церес, хоч i виконав своє призначення, все ще може один раз вiдволiкти увагу вiд мене. Достатньо буде, щоб вiн просто потрапив у поле зору Церкви. А щоб йому було простiше вiдiрватися - залишу йому презент. Якраз увечерi зберуться гостi, там-то вiн i засвiтиться.
  Але що ж менi робити iз капсулою? Менi в будь-якому випадку потрiбен новий мiмiкрил. Нарощувати його потрiбно прямо на тiло, а без вiдповiдного обладнання зробити це буде складно. Та й органiзм свiй запас мiцностi уже майже вичерпав. Забрати капсулу iз собою? Тодi доведеться брати iз собою i увесь необхiдний для її роботи обвiс: генератор, синтезатори, картриджi тощо. А усе це ще й доведеться якось транспортувати... Тут уже потрiбна хороша вантажiвка. Що ж робити? Може якось вдасться вирiзати лише потрiбний менi функцiонал? Якщо подумати, менi потрiбно не так уже й багато: запас каталiзатора, асемблери та система штучних нирок. Все разом займає об'єм близько одного кубiчного метра. З цим уже можна працювати! Тепер залишається зробити усе це мобiльним. I краще опустити в капсулу парочку дронiв, бо власних щупiв агрегату для збирання мого транспорту може не вистачити. I пiдключити охолодження до ставка у саду, на що одразу ж вiдряджаю десяток незайнятих дронiв. Ну а поки капсула iще не нагрiлася, задаю першу деталь майбутнього корпусу. Тут немає нiякої електронiки чи механiзмiв, це просто рама, на яку я не витратив жодного граму каталiзатора - просто чистий вуглець iз у потрiбнiй формi. Тiльки цього разу, пам'ятаючи випадок iз пiстолетом, я робив композит, аби конструкцiя мала бодай якусь пружнiсть. На перший погляд вийшло непогано, мiцнiсть навiть вища, нiж була б у сталевого варiанту. Тепер слiд подумати, чим замiнити пружнi елементи...
  - Ти любиш цих потвор бiльше за дiвчат. - порушив мої роздуми голос за спиною.
  Обертаюся, i бачу Кайю. Сьогоднi вона вбралася не у свiй звичний одяг, а в мундир королiвської гвардiї. Вiн чимось нагадував вiйськову унiформу XIX столiття: бордовий iз золотою вишивкою, пiдiгнаний по фiгурi та має купу декоративних елементiв. Непогано, як для феодального суспiльства. Цiлитися в таких - одне задоволення. Це лише ельфи якось умудряються виглядати i пристойно, i непомiтно. Але зараз присутнiсть поруч живої й здорової Кайї зовсiм не радувала. Мене сьогоднi взагалi залишать в спокої?!
  - Не люблю дiвчат.
  - А хлопцiв? - пiдозрiло поцiкавилася Кайя, вiдступаючи назад.
  - I хлопцiв не люблю. Взагалi людей ненавиджу.
  - Людей? А сам ти хто?
  Я задумався над її словами: як назвати iстоту, яка вселяється в тiло людини, перехоплює контроль i живе вiд її iменi? На думку спадає лише один термiн.
  - Я демон. - вiдповiдаю їй, i продовжую займатися своїми справами.
  - I що ж ти збираєшся робити далi? Захопиш свiт?
  - Нi. Знищу його. - в капсулi проявляються контури наступної деталi.
  - Я взагалi-то пожартувала. - голос дiвчини спокiйний, хоча зазвичай до цього моменту Кайя уже кипить вiд злостi.
  - А я демон. Я жартiв не розумiю.
  - Припини видавати свої реплiки. Ти можеш говорити нормально, я знаю.
  - Так цiкавiше.
  Iгноруючи обурення дiвчини, продовжую роботу. Невже вона не розумiє натякiв? Нi, по обличчю бачу - в неї голова зараз забита зовсiм iншим. Незабаром деталь готова, i дрони викидають готовий вирiб iз капсули менi прямо в руки. Струсивши зайвий фiзрозчин, я поєдную двi деталi машини в одне цiле, i вже можна навiть вгадати загальнi риси мого майбутнього транспорту.
  - Пiд час Турнiру ти зiткнувся iз бандитами... Як це було? - запитала Кайя через деякий час.
  - Кiлькох закидав ножами, двом зламав хребет. Одному випустив кишки. Решту...
  - Я маю на увазi емоцiї. Наприклад страх. Тобi було страшно?
  - Те ж саме у мене питала Лашура. Як ти вже помiтила, я не демонструю почуття. Страх, злiсть, смуток, любов - це лише реакцiї органiзму. Я надто добре себе контролюю, аби щось вiдчувати. Для мене це питання виживання. - вставляю деталь на мiсце.
  - Це не виправдання. Контроль почуттiв не робить iз людини чудовисько. Дивись. - все ще надто спокiйно вiдповiдає Кайя, i я чую брязкiт металу.
  Провалюючись у форсаж, я готувався до сутички, але Кайя просто вирiшила продемонструвати свої умiння у володiннi ефiром. Я їй не заважав, i лише спостерiгав за тим, як полум'я охоплює лезо. I хоч цим вогнем можна обпектися, його температура надто низька, аби нанести серйознi травми. Потiм полум'я змiнюється дрижанням ефiру навколо залiзяки, яке поступово концентрується на кiнчику леза в маленьку кульку, а потiм лускає iз яскравим спалахом та звуком як у хорошої петарди. Як я й казав - фокуси. Помiтивши, що я абсолютно на неї не реагую, дiвчина махнула мечем трохи вбiк вiд мене, викликавши сильний порив вiтру. Тактичний аналiзатор розшифрував цей ефект як 'ударна хвиля' - один iз прийомiв дуелi для розриву дистанцiї. На останок Кайя заховала меч, i запалила жовтуватий, схожий на полум'я свiчки свiтляк у себе прямо над долонею.
  - Перше, чого вчать усiх обдарованих - контроль емоцiй, тiла та думок. Без цього неможливо оволодiти магiєю. Я прекрасно контролюю свої почуття, i це не робить з мене такого бездушного егоїста, яким став ти.
  - Ти вже така. - вiдкладаю напiвготовий каркас убiк i стаю перед Кайєю, пильно заглядаючи їй в очi. - Я вiд початку розмови тебе дражню, а ти цього навiть не помiтила. Де твої емоцiї? Де твоя злiсть? Невже не чуєш образи у своїх словах? Чим ти тепер краща за мене?
  Не одразу зрозумiвши суть мого питання, Кайя глибоко замислилася. Я би сказав, що вона зараз в панiцi. Принаймнi рухи очей вказують на це. Я ж не став їй заважати i, скориставшись моментом, опустив на очi вiзор, аби зняти усi параметри дiвчини. Здається вона просто ще не вiдiйшла вiд седативних препаратiв, ефект яких компенсувало обладнання капсули. А прогрес у контролi над ефiром можна пояснити оптимiзацiєю роботи її нейрошунту, який я їй доростив до нормального, як у мене.
  Мiж iншим, показаний нею спосiб контролювати ефiр доволi цiкавий. Вiльнi нанiти без програми нi на що не здатнi. Тут нiхто навiть не пiдозрює, як це робити. Як же вони навчилися використовувати їх? Дуже просто - прямий контроль. Нанiти не отримують програму, а просто виконують зовнiшнi команди. Найближчий приклад, щоб була зрозумiла прiрва мiж можливостями обох варiантiв: якщо iнетрнi нанiти схожi на iграшку 'чарiвний екран', де потрiбно потрiбно малювати за допомогою двох ручок, перемiщуючи повзунок по вертикалi та горизонталi, то запрограмованi можна порiвняти iз величезним iнженерним плотером. Принцип роботи обох пристроїв однаковий, але другий контролюється комп'ютером, i зробить значно складнiшу роботу набагато швидше, нiж на першому вдасться намалювати коло (для тих, хто розумiє). Я не кажу, що це неможливо, але для досягнення результату потрiбно бути асом у цiй справi, а це купа витраченого часу. Я ж можу одночасно займатися одразу кiлькома iншими справами.
  До речi про iншi справи: освоєння запозичених у цефiв технологiй наштовхнуло мене на думку використати вiльнi нанiти у якостi будiвельного матерiалу. Я i ранiше використовував їх, навiть для будiвництва тiєї ж бази. Однак ранiше для цього менi доводилося прошивати кожен нанiт, на що йшло надто багато часу. Зараз же, пiсля показаного Кайєю, у мене з'явилася iдея, як можна обiйти дане обмеження.
  Якщо моя теорiя вiрна, а результати обстеження Кайї це частково пiдтверджують, то для контролю вiльних нанiтiв обдарованi використовують випромiнювання власного нейрошунту. У какофонiї працюючого обладнання видiлити потрiбнi частоти було дуже складно, але тепер, коли я знаю, що шукати, я зможу вiдтворити цей ефект штучно. Треба перевiрити.
  - Кайя. - привертаю увагу дiвчини, виводячи її зi ступору. - Можеш повторити 'ударну хвилю'?
  - Навiщо?
  - Будемо розбиратися, що з тобою таке.
  Розставивши дронiв навколо дiвчини та повiсивши одного їй на спину, я пiдключаю її шунт до свого костюму i уважно прослуховую увесь доступний спектр частот. З першим же рухом руки я вловлюю потрiбнi випромiнювання. Ну що ж, я був неправий: елемент програмування у її дiях дiйсно присутнiй. Вiльнi нанiти за допомогою вмонтованого в меч артефакту сприймають одразу кiлька команд в рiзних дiлянках простору. Тобто однi починають скупчуватися, iншi створюють щiльнiсть, i в результатi отримуємо щось схоже на повiтряну кульку. Як тiльки її вiдпустити, нанiти всерединi одразу ж розслабляться, i щiльна зовнiшня оболонка вiдштовхне дуелянтiв один вiд одного. Усе генiальне - просто! Пiдозрюю, що пiдйомнi кiльця кораблiв працюють за схожим принципом, але вони навiть на вигляд значно складнiшi за вкладену в меч Кайї цяцьку. Хай там як, а результат я отримав. Попросивши її по кiлька разiв виконати усi вiдомi їй вправи з ефiром, я з авторитетним виглядом заявив, що вiдсутнiсть емоцiй, це лише наслiдок тривалого перебування у медичнiй капсулi i з часом цей ефект мине. Як i контроль над ефiром. Тому замiсть гаяти час за безглуздими розмовами, нехай береться за тренування.
  Заспокоївшись, наскiльки це можливо, Кайя стала трохи осторонь й продовжила вправлятися iз магiєю, час вiд часу поглядаючи на мене. Я ж у цей момент намагався вiдтворити деякi її дiї. Тепер зрозумiло, чому на теорiї магiї нам розказували, як правильно налаштовуватися на ту чи iншу дiю. Вся справа у радiочастотах, якi випромiнює нейрошунт пiд час роботи. Правильно оперуючи своїм тiлом, можна змусити його працювати не за спецiальнiстю. Для будь-якого оператора ефiром життєво необхiдно умiти вiдрiзнити власнi вiдчуття вiд навiяних. Я ж можу зробити адаптер... Та який там адаптер - я можу створити повноцiнний iмплант. Вiн перетворить людину на надзвичайно сильного обдарованого, який буде контролювати нанiти напряму, а не через власне тiло! Ось це вже дiйсно та сама загроза свiтовому порядку, якою марить Кардинал Тору. О, буду його так називати i надалi - йому таке прiзвисько пiдходить iдеально. Але це так, для залякування Церкви. Люди завжди зраджують, i давати їм у руки такий козир я не збираюся. А от для дронiв подiбний гаджет буде справжньою знахiдкою. Щойно я був свiдком того, як за допомогою ефiру можна зрушити повiтря. Чому б не використати цей ефект у якостi двигуна? Якщо експеримент буде успiшним, мої дрони нарештi отримають не тiльки аеромодуль, але i дуже унiверсальний iнструмент! Менi ж такi костилi були не потрiбнi, я сам був величезним нейрошунтом i антеною, тому брав прицiл уже на кiнцевий результат. I ефект з'явився майже одразу - спроби iз двадцятої. Паралельно виявив ще цiлий ряд супутнiх, але незадiяних у прийомi ефектiв. Їх було настiльки багато, що це пiдштовхнуло мене уважнiше придивитися до структури нанiтiв. I лише тодi я зрозумiв, що нiякi вони не дефектнi. Навпаки - вони iдеальнi! Це я, iдiот, мiряв їх за своїми власними мiрками. Використовуючи їх у якостi будiвельникiв та медикiв, я не подумав, що у них може бути зовсiм iнша задача.
  Мiкроскопiчнi боти, плаваючи в атмосферi та магнiтних полях, згенерованих один одним, концентрують в собi просто гiгантськi об'єми енергiї. Уявiть собi сонячну батарею. Зi всього спектру випромiнюваної сонцем енергiї вона збирає менше десяти вiдсоткiв. На перший погляд небагато. Одного квадратного метра напiвпровiдникових сонячних елементiв ледве вистачить, аби живити ноутбук. Розставте їх по всiй площi Iспанiї, i ви повнiстю забезпечите енергiєю людство початку XXI столiття. Уявили? Тепер розтягнiть до масштабiв планети. На фонi такого сонячного колектора будь-якi реактори та електростанцiї виглядають жалюгiдно. А тутешнє людство про все це багатство навiть не здогадується! А я ще дивувався, чому це в межах ефiру в мене немає проблем iз енергiєю. Та вiльнi нанiти просто дiлилися нею iз моїми, наче iз жебраками! I дуже добре, що усiєю цiєю масою неможливо керувати одночасно. Вiдсутнiсть централiзованого управлiння та будь-яких вшитих програм унеможливлює їхню синхронiзацiю. Просто уявiть, що буде, якщо усi вiльнi нанiти одночасно отримають наказ розрядитися? Тому не дивно, що Кайя сприйняла мої слова всерйоз, я i так уже продемонстрував значно бiльше, нiж можуть мiсцевi обдарованi. А раптом я знайду спосiб пiдкорити увесь ефiр на планетi? Не заперечую - я буду шукати спосiб зробити те, хоча б заради того, аби запобiгти можливому армагедону. Нанiти, це надто потужна зброя, аби довiряти її полiтикам. Вони i так готовi подарувати свою енергiю будь-кому, хто захоче нею скористатися. Iдеальний iнструмент для молодої цивiлiзацiї з мiнiмумом ресурсiв, i величезний простiр для дослiджень - для мене особисто.
  За своїми експериментами я не помiтив, як iз баку пiднялася чергова деталь. В принципi мiй транспорт майже готовий. Але прямо зараз збирати його докупи не буду - не хочу, аби хтось здогадався. Та й роботи там хвилини не двi, не бiльше. Зроблю це перед самим вiд'їздом. А дрони нехай потiм змонтують радiостанцiю, аби пiдтримувати зв'язок зi мною та Аналiтиком. Тепер залишається лише зробити кофри для систем життєзабезпечення - їх я вийму з капсули. А пiсля використання знищу, аби точно нiкому не дiсталися. Що ж до самої капсули, дрони замурують її в найнижчiй точцi острову, аби в разi небезпеки захоплення її можна було вiдстрелити, а там уже i система самолiквiдацiї спрацює. I навiть якщо церковники спочатку жахнуть електромагнiтним iмпульсом - прискорення вiд вiльного падiння достатньо пошкодить апаратуру, а змонтованi на корпусi мiни однаково здетонують i вiд удару, i вiд спроби демонтажу. Тiльки треба поспiшити, бо церковники скоро будуть тут.
  О, легкi на спомин - вийшла на зв'язок одна iз команд диверсантiв з борту церковного патрульного судна. Повiдомляють, що їхнiй корабель в компанiї ще кiлькох iдуть на перехоплення нашого острову. Оперативна група Церкви вилетiла по мою голову уже через пiвгодини пiсля нашого вiдправлення, хоча кордон Святої землi ми повиннi перетнути пiзно увечерi. Очевидно в оточеннi Кардинала є стукач. Або вiн сам це влаштував. Або... Так, годi займатися їхнiми змовами й iнтригами! Хоч я й навчився трохи розбиратися у їхнiй кухнi, задоволення цей процес менi не приносить нiякого, а зараз у мене є бiльш важливiшi справи. При такiй швидкостi вони будуть тут хвилин за десять максимум, все ж наш караван рухається доволi швидко. А у мене й досi нiчого не готово. Замiсть того, щоб займатися дiлом, мене постiйно щось вiдволiкало! Я казав про форс-мажор? Так от - це вiн i є!
  Оглянувши цистерну, об'єм якої використовувався менш нiж на четверть, я вирiшив ризикнути i завантажити її на повну. Запустивши виготовлення одразу кiлькох деталей, я побачив, як затремтiло повiтря над капсулою. Кайя, яка до цього моменту чомусь стояла поруч статуєю, вiдсахнулася вiд вмить розiгрiтого апарату. Систему охолодження дрони так i не встигли провести, тому довелося пiти радикальним шляхом i скористатися системою пожежогасiння. Обережно зiрвавши одну iз пломб, вони скерували потiк на реплi-танк, одразу ж наповнивши ангар шкварчанням води. Звiсно бiльша її частина пролiтала повз капсулу, але так я принаймнi був впевнений, що не влаштую пожежу. Хiба що потоп.
  Кайя уважно дивилася на влаштований мною безлад, але нiчого не сказала. Королiвська гвардiя теж прибiгла на шум але, побачивши вiдсутнiсть реакцiї старшого офiцера, повернулися на свої пости.
  - Щось сталося? - проникливо поцiкавилася дiвчина.
  - Провокацiя. Церква заворушилася. Повертайся i охороняй Лашуру, а я...
  Не встиг я договорити, як Кайя вихопила меч i щось метнула в мiй бiк. Помiтивши, що менi можуть завдати навмисної шкоди, автоматика перевела свiдомiсть у форсаж за мить до того, як дiвчина закiнчила прийом. Обличчя зосереджене, рухи впевненi... Щось менi це не подобається. IНК, дiагностика!
  'Пiдключення до зовнiшнього пристрою: нейрошунт-Кайя, - почав монотонно коментувати свої дiї комп'ютер костюму. - Готово. Параметри органiзму на 97% вiдповiдають еталонним. Стороннiх препаратiв не зафiксовано. Нейрошунт виведено на робочий режим. Збоїв не виявлено. З iмовiрнiстю понад 70% об'єкт дiє за власним розсудом.'
  Поки я заслуховував рапорт, з кiнчика меча у мiй бiк зривається переливчаста кулька, розмiром iз апельсин. Вiдштовхнувшись вiд капсули, стрибаю уздовж стiни. Тiєї ж митi позаду нiби вибухає граната. Ударна хвиля проходить по тiлу, зриваючи штучну шкiру й одяг. Тiєї ж митi сенсори вiдчувають, як по той бiк контейнера, за яким ховається Кайя, виконуються одразу кiлька аналогiчних прийомiв. Вона що, вирiшила змiнити меч на гранатомет? IНК, вимкнути некритичнi функцiї зовнiшнього пристрою! 'Готово!' - вiдгукується той, i в цей же час за укриттям лунають кiлька доволi потужних хлопкiв. Цiкаво, їй там голову не вiдiрвало? IНК, виведи зображення з дронiв у цьому примiщеннi!
  Перед моїми очима вiдкрилося одразу кiлька вiкон, на яких усi гвардiйцi зi зброєю в руках бiжать у мiй бiк, а по всьому острову лунає тривога. Перемотую назад i бачу, як прямо перед атакою Кайя подає гвардiйцям знак. Перемотую ще далi, дивлюся записи з iнших дронiв. Та за мною з моменту вильоту постiйно стежили! А я нiяк не мiг зрозумiти, що ж мене так дратує! Розслабився, вiдучився чуйку слухати! Тепер доведеться розгрiбати. Цiкаво, як вони змогли скоординувати свої дiї без слiв i записок, що всюдисущi дрони цього не помiтили?
  На завершення процесу потрiбно близько 28 хвилин. Орiєнтовний час прибуття церковникiв - 5-8 хвилин. Додаємо ще кiлька хвилин на отримання дозволу та прогулянку заплутаними переходами острову... Хоча нi, церковники можуть залетiти прямо сюди, i дозвiл їм, судячи iз дiй гвардiйцiв, уже не потрiбен. Значить капсулу доведеться ховати вже зараз, а це переривання процесу, а потiм вiдновлення її роботи - ще хвилин п'ять. Та й охолодження ще нiхто не вiдмiняв. Їм достатньо буде просто йти на звук. Хм, а може не мучитися iз охолодженням, а просто втопити капсулу у ставку? Так i зроблю, поки iще маю таку можливiсть. А поки буду тягнути час, скiльки зможу. Якщо вже до мене вирiшили застосувати силу - я вiдповiм взаємнiстю.
  
  ***
  
  Сирена розлетiлася над островом несподiвано, i так-само несподiвано замовкла. При перших же звуках тривоги Лашура одразу опинилася в оточеннi вiрних служниць та охорони. Але не встигли вони зiйти з мiсця, як через селектор надiйшов виклик iз рубки - до острову наближалися кораблi Церкви.
  Четверо патрульних суден, якi часто можна було побачити в небi бiля Академiї, без попередження взяли острiв у коробочку не заважаючи, однак, його руху. На палубах кораблiв стояли готовi до вильоту лицарi, але на виду у аристократiї половини цивiлiзованого свiту в повiтря їх пiднiмати не поспiшали, аби не викликати ажiотажу. На вiдмiну вiд машин королiвств, їхнi церковнi варiанти були значно маневренiшi й краще захищенi. Тому навiть якби острiв Лашури був повнiстю укомплектований, вiдбитися вiд переважаючих сил Церкви їм би не вдалося. За iнших обставин така поведiнка була б викликом усьому королiвству, але на територiї Святої землi вони були у своєму правi.
  - Чого вони хочуть? - поцiкавилася Лашура, зайшовши на мiсток.
  - Вимагають, щоб ми негайно зупинилися i прийняли оглядову групу. - вiдповiла зв'язкова, спостерiгаючи у пiдзорну трубу за сигнальним прожектором церковного корабля. - Кажуть, що у нас на борту пiдозрюваний у шпигунствi.
  - Як i очiкувалося. - зiтхнула Лашура. - Нехай сiдають на поверхнi, але зупинятися ми не будемо. Вони ж не хочуть влаштувати скандал на очах iнших монархiв? Так їм i передай.
  Поки прожектор моргав повiдомлення, з бортiв церковних кораблiв пiднялося одразу кiлька десантних човнiв. В цей же час на мiсток ввалилася трохи пом'ята Кайя iз перемотаною головою.
  - Що сталося?
  - Я не змогла його затримати. Вiн розкидав усю гвардiю, i пошкодив систему внутрiшнього зв'язку. Я пiдвела Вас.- Кайя склонилася перед своєю королевою. - Менi немає прощення.
  - Заспокойся. - промовила здивована такою поведiнкою Лашура. - Тепер це не нашi проблеми.
  Вже за хвилину катери впали на галявину перед палацом, випускаючи iз себе воїнiв Святої землi. Це були не тi iнтелiгентнi люди, з яких складався майже увесь персонал Академiї. Це були справжнi вовки, здатнi однаково скрутити суперника як у небi, так i на землi. I на вiдмiну вiд звичайної оглядової команди, їх було значно бiльше, i вони були краще оснащенi. Зазвичай оглядова команда складалася iз перевiряючих та силової пiдтримки. Тут же цiєї пiдтримки виявилося вдвiчi бiльше, що природно викликало занепокоєння у королiвської гвардiї, особливо коли їх почали блокувати. На вiдмiну вiд iнших королiвств, Церква комплектувала своїх солдат наполовину iз чоловiкiв, навiть якщо вони не були обдарованими. Тому що не у всякої повiтроплавальницi пiднiметься рука на симпатичного хлопця. На що й був розрахунок.
  Виставивши пости по всiй поверхнi острову, кiлька особливо великих груп солдат за вказiвками iз мiстка пiдiйшли до головного входу. Пiсля оголошення внутрiшньої тривоги це був єдиний спосiб проникнути всередину острову. Ну, окрiм застосування бортових гармат або лицарiв. Щойно усi солдати опинилися всерединi, дверi знову зачинилися.
  За хвилину на мiсток пiднявся церковний iнспектор у супроводi двох бiйцiв.
  - Вiтаю, Ваша Величнiсть. Радий, що Ви не змiнили свого рiшення. - кивнув вiн, пильно дивлячись в очi королеви, а потiм з пiдозрою оглядаючи примiщення та присутнiх, особливо затримавши погляд на Кайї. - Бачу, переконувати Вас у правомiрностi наших дiй уже не потрiбно.
  - Я вже казала, ми завжди спiвпрацюємо i зi Святою землею, i з Церквою. - одразу ж означила свою позицiю королева.
  - Приємно це чути. - iнспектор повернувся до Кайї. - Де зараз пiдозрюваний?
  - Можливо все ще на островi. Я пiдняла тривогу одразу, щойно вiн заметушився.
  - Це сталося щойно? Як вiн дiзнався про наше наближення? Вiн здогадався про вашi намiри?
  - Нi. Вiн добре орiєнтується лише в тому, що встиг почути, побачити або прочитати. Неписанi правила i мова жестiв йому узагалi незнайомi, - дiвчина коротко повторила свою розповiдь, а потiм додала, - Напевно його попередили механiзми у виглядi комах. Їх на островi дуже багато.
  - Скiльки? - нахмурився iнспектор, потягнувшись до своїх широких рукавiв.
  - Не знаю. Близько сотнi, можливо бiльше.
  Буркнувши пiд нiс щось нецензурне, iнспектор пiдiйшов до селектора i спробував попередити бiйцiв про можливi небезпеки, але система зв'язку не вiдповiдала. Послати гiнця теж не вдалося, розрахованi на штурм дверi мiстка не вiдкривалися. I навiть незрозумiлий пристрiй у руках iнспектора не виправдав сподiвань. Королева разом iз вищим керiвним складом виявилися вiдрiзанi вiд своїх пiдлеглих.
  
  ***
  
  Розсипавшись по ангару, солдати почали обшукувати абсолютно усе. Команда розбилася на кiлька груп, кожна з яких мала свою задачу: пари солдат займали позицiї на перехрестях та переходах, блокуючи рух персоналу, ще кiлька команд розбiглися перевiряти кожен свою частину острову. Окремо стояли видiленi на пошук i захоплення солдати, бiля яких крутилися службовi собаки. Володiючи прекрасним нюхом, вони легко могли знайти будь-кого, i навiть затримати його до прибуття солдат. Не знаючи навiть ймовiрних можливостей Посвяченого, солдатам видали повний спектр засобiв: шоковi кийки, рiзноманiтнi отрути, сiтi... Всього й не перерахувати. I це хвилювало командира однiєї iз груп, на прiзвисько Азамi. Вона звикла довiряти своїй чуйцi, i зараз та пiдказувала, що попереду на них чекає щось дуже погане.
  Не минуло й хвилини, як нишпорки взяли слiд i потягнулися у вузькi службовi коридори. Солдати одразу ж приготували зброю i рушили слiдом. Двадцять закутих в обладунки людей почували себе дещо некомфортно у такому обмеженому просторi, але собаки вперто тягнули групу вперед. Воїни церкви прекрасно знали свої можливостi. Вони могли орiєнтуватися у просторi навiть iз закритими очима, тому уже пiсля п'ятого повороту стало зрозумiло, що пiдозрюваний намагається їх заплутати, тягне час. Такi роздуми надали солдатам впевненостi, адже набагато легше спiймати того, хто тiкає, а нiж того, хто переховується. I так i було б, якби раптом у коридорi не згасли усi свiтильники. Темрява тривала менше секунди, але рефлекс спрацював як треба, i усi бiйцi вмить опустили на шоломах забрала, якi дозволяли бачити у цiлковитiй темрявi. I цiєї митi виявилося достатньо, аби побачити, як у кiнцi коридору промайнув невисокий силует.
  Уся група одразу ж метнулася вперед, спустивши собак. Та попри очiкування тварини побiгли у зовсiм iнший бiк - туди, звiдки вибiгав пiдозрюваний. Не змовляючись, група роздiлилася, як на тренуваннях: силовики продовжили переслiдування, а кiнологи вiдправилися за своїми вихованцями на випадок, якщо це був обманний маневр. Але грюкiт дверей за рогом переконав їх у зворотньому. Звiрившись з iндикаторами i переконавшись, що пiдозрюваний забарикадувався у складському примiщеннi, вони стали по обидва боки вiд дверей i почали готуватися до штурму. Прослухавши простiр по той бiк дверей, штурмовики зайняли позицiї i...
  За мить до початку штурму свiтло в коридорi знову мигнуло, i в момент, коли солдати знову смикнулися до забрал, дверi вилетiли з одвiрка, вминаючи бiйця, який уже готувався їх виламати, в протилежну стiну. Зреагувавши на звук, все ще ослiпленi бiйцi всадили шоковi кийки у змазаний силует, i лише через секунду зрозумiли, що то була величезна дубова шафа, яка лягла на бiк впоперек коридору, роздiливши штурмову групу i майже повнiстю перекривши собою вхiд на склад. I саме цей момент ошелешеностi ворог використав, щоб атакувати вдруге. Здираючи шкiру до кровi, рука пiдлiтка пробила товсту задню стiнку, поцiливши прямо в обличчя одному з бiйцiв, який саме пiдняв забрало, а зворотнiм рухом прихопила за шолом його сусiда. Ще бiльше розширивши отвiр головою, приголомшений солдат смикнувся назад, одразу ж напоровшись на шиєю гострi дерев'янi трiски, якi несподiвано перетворили шафу на колодки. В ту ж мить дверцята з iншого боку теж були вибитi i пiдозрюваний спробував прорватися крiзь штурмову групу. Шоковi кийки знову метнулися вперед, жалячи закутану в якесь лахмiття фiгуру, i секунду потому пiдозрюваний iз хрипом полетiв на пiдлогу, навалившись на одного iз бiйцiв. Поки той намагався виплутатися з-пiд надто важкої для пiдлiтка тушi, iз шафи вистрибнув справжнiй винуватець диверсiї й з розгону опустив дубову, пiд стать шафi, полицю на голову другого солдата, а потiм з нелюдською силою ногою вiдкинув того на бiйцiв позаду. Солдат пiд швацьким манекеном спробував дотягнутися кийком до ворога, але опущена ребром на зап'ястя дошка роздробила кiстку, вибивши зброю з руки.
  На все це пiшло менше п'яти секунд, але штурмовики вже оговталися i, оцiнивши ворожу манеру бою, встигли змiнити кийки на мечi. Однаковi на вигляд, вони могли мати будь-яку начинку, залежно вiд вподобань фехтувальника та поставленої перед ним задачi. I якщо Кайя все ще вiддавала перевагу видовищним ефектам, то церковники на перше мiсце ставили ефективнiсть застосування. Принаймнi манекен iз товстим дерев'яним каркасом вони розсiкли наче соломинку, а викривлення свiтла уздовж леза як би натякало, що не варто до нього торкатися.
  Поки друга половина штурмової групи прорiзалася крiзь завал, хлопець встиг метнути полицю в солдат. Величезна дубова фрiзбi не змогла зупинити штурмовикiв, але на мить вiдвела в бiк їхнi мечi, якими тi рефлекторно рефлекторно спробували її розрубати. Цього виявилося достатньо, аби пiдлiток набрав швидкiсть i влетiв у стрiй. Тiсний коридор зiграв йому на руку, на даючи церковникам простору для замаху. Та довго так продовжуватися не могло, i уже через кiлька секунд блискавичного бою вiн пiрнув назад у шафу, вибите дно якої вело на склад. По результатах першого зiткнення штурмова група втратила майже чверть свого складу: троє злягли iз травмами середньої важкостi, один контужений, i один умовно боєздатний, але його ще треба виколупати зi стiни. Оточивши вихiд зi складу, солдати взялися визволяти полоненого, доламуючи те, що залишилося вiд шафи. I коли їм це майже вдалося, з дверного отвору вилетiло щось схоже на клубок павутини, приклеїлося до обладункiв й висмикнуло бiдолаху прямо з рук товаришiв, затягнувши в темряву складу. Через секунду крик обiрвався.
  - Усiм вiдiйти вiд проходу. Хутко! - наказала командир групи, а потiм повернулася до зв'язкiвця. - Викликай пiдкрiплення.
  - Капiтан, зв'язку немає. - озвалася солдат, крутячи в руках один iз артефактiв.
  - Побiжиш сама. Ворог тримає оборону на складi. Нам потрiбнi щити, 'стiнка' та спецзасоби. Все, Зефiр, пiшла!
  Та не встигла вона пробiгти й десяти метрiв, як з-за розу вилетiла така ж штука, й дуже швидко потягнула бiйця геть. Три секунди потому її крик затих десь далеко в коридорах.
  - У нього є спiвучасники! - крикнув один iз бiйцiв, повертаючись на шум.
  - Не розслаблятися! У нього є спiвучасники! - гаркнула Азамi, але було вже пiзно - чергова жертва з криками зникла темрявi складу, а ворог так i залишився непомiченим. - Анiс! От демони! Дiставайте ножi й вiдсiкайте мотузки!
  А далi почався справжнiй кошмар. Свiтло в коридорах знову погасло. Солдати одразу ж опустили забрала, але далi нiж на кiлька метрiв їм заважав дивитися незрозумiлий туман, якого ранiше не було. Коротка мить затримки, i вже двоє солдат зникають в протилежних кiнцях коридору. Запаливши свiтловi шашки, бiйцi покидали їх пiд ноги i якомога далi вiд себе, аби мати бодай якесь джерело свiтла. Та не встигли вони звикнути до нового освiтлення, коли командир побачив, як їхнiй пiдозрюваний зникає за рогом коридору. Вiн просто пройшов повз них, поки вони були ослiпленi! Не встигла командир вiддати черговий наказ, як прямо їй в спину прилетiла чергова липучка i потягнула через увесь стрiй солдат в протилежний бiк. Хтось iз бiйцiв встиг зреагувати й перерiзав мечем ледь помiтну в свiтлi вогнiв волосiнь. Та нападник теж не спав, i тiєї ж митi вже друга липучка продовжила справу свого попередника. Цього разу пiдлеглi врятувати капiтана не встигли, i дуже швидко вогнi свiтлякiв залишилися далеко позаду. Гепаючи полонянкою об стiни на поворотах, волосiнь швидко тягнула її все далi в темряву. Одного разу її перетягнули через щось м'яке iз металевими частинами - напевно то був один iз її солдат. Жiнка тiльки й встигла витягнути ножа й приготуватися до останнього бою, як її поїздка закiнчилася черговим поворотом i болiсним падiнням зi сходiв. На мить все стихло, її бiльше нiхто й нiкуди не тягнув. Не поспiшаючи пiднiматися, жiнка опустила забрало й спробувала озирнутися довкола - навiть таке обмежене бачення краще за поневiряння в пiтьмi. Попри очiкування, тут туману не було, i капiтан змогла побачити, що знаходиться в якомусь технiчному примiщеннi. Тут були лише механiзми i... Черевики. Прямо перед обличчям були черевики злощасного пiдлiтка, а сам вiн стояв над нею, виблискуючи очима з-пiд капюшону!
  Рука з ножем метнулася вперед. Несподiвано замiсть того, щоб вiдсiкти кiнцiвку, лезо зрiзало лише трошки шкiри, нiби пiд нею була iще одна оболонка, а нiж перестав вiдчуватися. Тепер це була лише гостро заточена залiзяка, без своєї унiкальної руйнiвної сили. Тiєї ж митi ранiше розслаблений хлопець перетворився на пружину, високо пiдскочивши над капiтаном i, вiдштовхнувшись руками вiд низької стелi, з силою впечатав пiдошви своїх черевикiв туди, де секунду тому була голова жiнки. Ледве ухилившись вiд нищiвного удару, Азамi спробувала пiдсiкти ноги супернику, але щиток на нозi наче об камiнь стукнувся. Капiтан спробувала дотягнутися до поясу, на якому були закрiпленi рiзноманiтнi димовi шашки та iнше видане напередоднi нестандартне оснащення, як в грудну пластину врiзався ковальський молот, вибивши дух. В очах Азамi потемнiло, але руки продовжували шукати на поясi гранату i, нарештi, знайшла її. Палець встиг вдавити активатор, коли удар вибив небезпечний предмет iз долонi. Вибух в замкнутому примiщеннi оглушив жiнку навiть крiзь шолом, а яскравий спалах на мить ослiпив очi. Кiлька секунд вона радiла, що клятий шибеник зараз лежить десь поруч, корчачись вiд болю, коли iз диму у палаючому одязi, посiчена до м'яса осколками, вийшла фiгура пiдлiтка. Пiднявши руку, вiн кiлька довгих секунд дивився на плоть, що клаптями звисала з кiнцiвки, а потiм одним рухом, наче рукавичку, зiрвав iз руки пошкоджену шкiру, оголюючи закривавленi м'язи i сухожилля. Кiлька разiв стиснувши руку в кулах, вичавлюючи з долонi кров, хлопець повернувся до своєї жертви.
  Ця картина настiльки налякала Азамi, що вона вмить забула про свої травми i почал пiднiматися. В головi крутилося лише одне бажання: не дозволити цьому чудовиську навiть торкнутися до себе. Затиснутий в руцi нiж зараз здавався для неї єдиним порятунком. Не встигла вона зрозумiти це, як потужний удар кулаком в корпус вiдкинув жiнку аж до стiни. Броня прийняла бiльшу частину енергiї на себе, прогнувшись в мiсцi удару, але в грудях все одно щось хруснуло. Не встигла Азамi пiднятися, як випущена iз зап'ястя павутина потягнула її назад. Ще раз махнувши ножем, капiтан зумiла-таки вiдсiкти волосiнь, i вже стала на ноги, коли павутина полетiла звiдусiль. За кiлька секунд жiнка уже висiла в повiтрi наче спiймана павуком муха. Аналогiя виявилася значно страшнiшою, коли з усiх закапелкiв дiйсно почали вилазити павуки. Великi, розмiром iз тарантула, цi створiння тико клазали своїми металевими лапками, оточуючи її.
  - Та що ти таке?! - в розпачi вигукнула капiтан.
  - Вам не сказали. - просто констатував факт хлопець. - Я демон. А все iнше зараз менi розкажеш ти.
  Павуки продовжували наближатися до своєї жертви, уже пiднiмаючись по павутинi, а жiнка все нiяк не могла вiдiрвати погляд вiд iстоти, яка своїми сяючими очима зазирала їй прямо в душу, кожним своїм словом викликаючи панiчний страх. Останнє, що вона бачила, як їй прямо в обличчя стрибає, широко розчепiривши лапи, один iз особливо великих павукiв. Крик чергової жертви iз надр лiтаючого острову так нiхто й не почув - усi в цей час боролися за власнi життя.
  
  ***
  
  В цей же час в саду на поверхнi острову почали зникати солдати. Першими нестачу помiтив патруль, що обходив територiю саду. З кiнця алеї долинув звук удару, i з-за кущiв випало чиєсь тiло, яке одразу ж втягнули назад. Кинувшись туди, солдати не знайшли нiяких слiдiв боротьби, нiби тут нiкого й не було. Навiть трава не була прим'ята.
  - Нiхто не вiдповiдає. - озвався зв'язковий, оглядаючи артефакт. - Може знову артефакт бракований?
  - Тепер пiдбирати екiпiровку будеш при менi, - пригрозила пiдлеглому командир. - Флейта, Карат, Атлас - вiдправляйтеся до начальства. Нехай викликають пiдмогу. Нас так усiх по-одному переловлять.
  - Флейти немає.
  Командир озирнулася, але бiйця уже не було. А вiн же стояв зовсiм поруч, буквально за спиною. Дiстаючи детектор, командир сподiвалася запеленгувати єдиного обдарованого в командi, але i цей артефакт не працював - iндикатори свiтилися однаково, як би його не крутили. Передчуваючи неприємностi, командир повела свою команду на зустрiч iз кiнологами - вони мали перевiрити господарськi споруди на поверхнi острову.
  Знайти кiнологiв виявилося легко - тi самi бiгли їм назустрiч, ледве стримуючи собак як, очевидно, напали на слiд. Без зайвих балачок вони приєдналися до групи, сподiваючись знайти зловмисника. Один iз солдат навiть помiтив розмитий силует що тiкав вiд них через парк. Солдати одразу ж спробували затримати порушника, в якому швидко впiзнали об'єкт їхнього завдання, але пiсля нетривалої погонi вони вперлися у штучне декоративне озеро. Слiдопити подумали, що втiкач намагався приховати слiди, але навiть обiйшовши його, вони нiчого не знайшли. Скорiш за все хлопець або обманув їх, або дiйсно переховується десь вглибинi озера. Не збираючись ризикувати, старший наказав оточити озеро i почав щось чаклувати над своїм кийком, позичивши ще один у свого колеги. Закiнчивши, вiн вiддав пристрiй назад i наказав застосувати його з протилежного боку водойми. Щойно кийки занурилися своїми кiнчиками у воду, мiж їхнiми рукiв'ями понад озером замерехтiла ледь помiтна свiтла лiнiя. Напевно командир хотiв оглушити пiдозрюваного i потiм просто виловити його. Нiхто iз церковникiв навiть не встиг вiдреагувати, коли замiсть цього вечiрнє освiтлення по всьому островi згасло а вода в озерi закипiла, i звiдти на людей покотилася хвиля скрипучо-клацаючої сiро-чорної маси комах. Їх було так багато, що вони зайняли увесь берег, а деякi навiть бiгли по головах своїх родичiв. I уся ця рать намагалася якнайшвидше дiстатися до людей. Солдати встигли лише витягнути мечi й по одному разу кинути перед собою повiтряне лезо або ударну хвилю, пiсля чого жива лавина накрила їх iз головою.
  Дуже швидко перебираючи лапками, химернi створiння вмить облiпили усiх бiйцiв, кусаючи їх своїми маленькими, але вiд того не менш небезпечними жвалами. Здавалося б обладунки повиннi були захистити людей, але замiсть цього металевi пластини перетворилися на електроди i зарядженi вiд шокових кийкiв металевi комахи скидали заряд на винуватцiв переполоху, яких не врятувала навiть м'яка пiдкладка. Люди пiд живою масою уже не кричали, а просто смикалися вiд чергового розряду, але цього вже нiхто не бачив. Кожен членистоногий вважав своїм обов'язком вiддячити кривдникам. Окремою групою, не атакуючи людей, рухались повнiстю чорнi комахи iз дивними наростами на мiсцi крил, якi нiкого не атакували, а просто намагалися якомога швидше дiстатися до краю острову. Напевно це були царицi, як у мурах. Щойно вони опинилися достатньо далеко, як усi iншi комахи побiгли слiдом, тягнучи за собою замотанi в павутину тiла жертв. Помiтивши, що на островi щось вiдбувається, один iз найближчих кораблiв церкви швидко зблизився i почав висаджувати пiдкрiплення. Зависнувши над мiсцем подiї, боковi трюми судна вiдкрилися i звiдти на мотузках почали спускатися солдати. В цей же час винуватцi переполоху, нiби насмiхаючись над церковниками, вистрибували за край острову, залишаючи за собою цiлi шлейфи павутини, по якiй спускалися решта комах. Поки всi солдати опинилися на землi, усе вже було скiнчено. На мiсцi iнциденту залишилася лише витоптана трава та слiди.
  Здавалося б усе, бiльше нiчого не станеться. Але ж нi - не встигли першi бiйцi наблизитися до злощасного озера, як щось вхопило їх за ноги й витягнуло за край острову. Люди кричали, чiплялися за землю, залишаючи за собою темнi канави iз викорчуваної трави, але зупинитися не встиг нiхто.
  - Стояти! Тут скрiзь силки! - закричав командир, намагаючись зупинити пiдлеглих. - Обережно вiдступа-а-а-а-а!
  - Капiтан!
  Пiдлеглий спробував урятувати свого начальника, але й сам потрапив у пастку. В одну мить майже десяток людей зникли за бортом острову. Тi ж, хто залишився, почали органiзовано вiдступати назад до мiсця висадки. Абсолютно непомiтнi в густiй травi, зробленi з тонкої павутини, пастки встигли забрати iз собою ще трьох, перш нiж солдатам вдалося дiстатися до точки евакуацiї. Зависнувши у метрi над поверхнею, корабель опустив апарель трюму, де бiйцiв зустрiчали прицiлами арбалетiв.
  - Як це розумiти? - поцiкавився старший, готовий в будь-який момент розстрiляти дезертирiв. - Чому зiрвали виконання завдання?
  - Ми потрапили в пастку. - озвався один iз солдат, стягуючи шолом. - Десяток наших разом iз капiтаном викинуло менш, нiж за хвилину!
  - А ну замовкли усi! - гаркнув командир. - Здали зброю i по-одному в карцер. З вами буде розбиратися трибунал.
  I поки тривала ця розмова, нiхто не помiтив, як iще з десяток комах пiднялися на борт церковного судна по необачно залишених солдатами мотузках...
  
  ***
  
  Поки розгорталася трагедiя унизу, на мiстку продовжувалася своя битва. Повнiстю вiдрiзанi вiд навколишнього свiту, запечатанi в герметичному примiщеннi, високi особи намагалися принаймнi привернути до себе увагу. Пiсля тривалих зусиль їм нарештi вдалося вiдкрити одне iз вiкон i визирнути назовнi. Однак у своїх потугах вони забули одну маленьку деталь: мiсток знаходився вище силового куполу, яким острiв прикривався вiд вiтру, а значить на землi їх навряд чи хтось почує. Усi спроби подати сигнал прожектором також скiнчилися пшиком - уся апаратура просто вiдмовлялася працювати, а оперування ефiром враз стало дуже важким. Навiть Кайя зi своїм здобутим пiсля лiкування контролем не могла нiчого вдiяти. Довелося розколупувати вiкно й шукати щось, чим можна було б подати сигнал. I вже коли їм це вдалося...
  - Магiя! Вона повертається! - першою вигукнула зв'язкова, кидаючись до сигнального прожектора. - Ефiр знову мене слухається!
  Слiдом за її словами почали оживати прилади, штурвал та iншi органи керування знову вiдновили свою роботу, а механiзм вхiдних дверей повернувся у своє звичне положення.
  - Швидше, нам потрiбно попередити солдат...
  - Ну привiт, Лашура. - несподiвано перед королевою прямо з повiтря з'явився пiдлiток.
  - Анi руш! - вигукнув один iз церковникiв, який саме займався вiкном, замахуючись кийком у спробi затримати порушника.
  Попри очiкування кийок пройшов крiзь тiло хлопця, розвiявши його, наче дим. Та не зважаючи на свою нематерiсть пiдступна iлюзiя змогла дати вiдсiч, пропустивши заряд через себе назад до солдата, який саме наполовину занурився у цю рiзнокольорову хмарку. Тихо посвистуючи, бiдолаха залишився смикатися на пiдлозi, а дим знову почав збиратися в єдине цiле.
  - Якщо ти слухаєш це, значить я закiнчив свої справи i покинув вашу компанiю. - нiби й нiчого не сталося, продовжила iлюзiя хлопця. - Шукати i вiдправляти головорiзiв за мною не варто. А щоб ти не наробила дурниць, я пiдстрахувався. - iлюзiя дiстала звiдкись з-за кадру знайому папку. - Натяк зрозумiлий?
  - Покидьок. - прошипiла Лашура.
  - Напевно назвеш мене покидьком. - синхронно з нею промовила iлюзiя. - Це так передбачливо... У мене було достатньо часу, щоб вивчити вас. Тепер я знаю, як ви думаєте. Повiльно. Надто повiльно. Прощавай.
  - Сволота! Паскуда! Виродок! - накинулася Лашура з кулаками на iлюзiю, але та лише швидше розпливалася у повiтрi, наче акварельний малюнок пiд водою. - Гр-р-р! Щоб ти здох!
  - Гадаю нашу операцiю можна вважати завершеною. - без емоцiй озвався iнспектор, поглядаючи на свiй артефакт, а потiм поспiшив покинути мiсток. - Всього найкращого.
  Ще кiлька хвилин юна королева бушувала, зриваючи злiсть на безтiлеснiй картинцi, аж доки та остаточно не розчинилася в повiтрi. Усi присутнi робили вигляд, нiби нiчого не вiдбувається, i продовжували займатися своїми справами. Поки монарша особа скидала стрес, персонал встиг зiбрати данi по острову й перевiрити свої пiдроздiли. В принципi нiхто, окрiм церковникiв, серйозно не постраждав. Бiльшiсть персоналу, хто потрапив пiд гарячу руку, просто оглушили й замкнули в комiрчинах та iнших примiщеннях. Iз матерiальних збиткiв в основному перерiзанi ефiропроводи системи зв'язку та пошкодженi в результатi бойових зiткнень коридори. Особливо постраждав складський сектор - виведене з ладу освiтлення, в кiлькох мiсцях на стiнах залишилися вiдбитки людських тiл, подекуди розводи кровi. Але жодного тiла, як стверджували очевидцi, iз острову не виносили. I це було дивно, адже десантнi човни прибули iз повним завантаженням, а вiдлiтали заповненi трохи менш нiж наполовину. Куди подiлася решта солдат - нiхто не знав. Та й саме вiдбуття бiльше нагадувало евакуацiю. Ледве прийнявши човни на борт, кораблi Святої землi рiзко повернули назад, i незабаром свiтський караван залишився єдиним власником неба.
  - Гр-р-р! Все, я спокiйна. Я заспокоїлася. - королева глибоко вдихнула i вже нормальним голосом звернулася до персоналу. - Продовжуємо пiдготовку до званого вечора. У нас залишилося три години до прибуття гостей. Усiх постраждалих - в лазарет. Пошкодженi примiщення - закрити. У нас нiчого не сталося, а Церква вимагала залишити прототип меха пiд приводом...
  - Пiд приводом чого, Ваша Величнiсть? - поцiкавилася ледi Майя, яка увесь цей час мовчки стояла осторонь.
  - А це вже плiткарi нехай самi додумують. Усi все зрозумiли? За роботу!
  - Хай!
  Уже покидаючи остогидлий мiсток, Лашура помiтила стривожене обличчя своєї охоронницi.
  - Щось не так, Кайя?
  - Цей iнспектор пред'являв свої грамоти?
  Лашура ще кiлька секунд йшла мовчки, а потiм перечепилася на рiвному мiсцi й мало не гепнулася на пiдлогу. Добре, що служницi вчасно встигли її пiдхопити.
  - От демони! В мої покої, швидко!
  Нiчого не пояснюючи, дiвчинка побiгла попереду своєї свити, розлякуючи усiх зустрiчних слуг. Лише бiля своїх апартаментiв вона потягнула Кайю за собою, а усiм iншим наказала залишитися в коридорi.
  - Я не могла просто так пропустити формальностi! Хоча б хтось, та й мав би менi про це нагадати. Але ж нi, усi мовчали! - сварилася дiвчинка, замикаючи дверi на замок. - Якби ти не сказала, я б через хвилину взагалi про це забула! Клятий святоша копирсався в моїй головi! Я вже зараз не пам'ятаю нi його обличчя, нi iменi!
  - Бо вiн його i не називав, - ще бiльше стривожилася Кайя, в шоцi витрiщившись на свою королеву. - Це ж напад на особу королiвської кровi!
  - Чим доведеш? - перебила свою пiддану Лашура, нервово заглядаючи в свiй робочий стiл, куди лише нещодавно перекладала усi папери. - Вони не залишили жодних доказiв свого перебування тут, а нашi високороднi супутники iз каравану вже мали забути про все побачене. До речi, а чому ти все пам'ятаєш?
  - Я не знаю. - розгубилася Кайя, а потiм щось згадала. - Коли нас викликали до Директриси, в голову Кея теж залiзти не змогли. Може це наслiдки лiкування?
  - Можливо. Ех, шкода, що вiн пiшов. Я би не вiдмовилася й Ханлi прогнати через його кап-су-лу.
  - Не треба! - трохи рiзкiше, нiж потрiбно, сказала Кайя. - Невже Ви пiсля всього того, що вiн влаштував i наговорив нам й досi йому довiряєте?
  - Кайя, що з тобою сьогоднi таке? Невже ревнуєш? - пiдколола Лашура пiдлеглу, продовжуючи копирсатися у шухлядi.
  - Я просто хвилююся за Вас та Вашi секрети.
  - Можеш не хвилюватися. Вони в надiйних руках.
  - Що?
  Нiчого не вiдповiдаючи, Лашура дiстала з-пiд столу ту-саму папку, яку вони бачили на iлюзiї. А це означало, що усе побачене й почуте ними було просто виставою.
  - Виходить, вiн усе це спланував?
  - Так. Церква давно зацiкавилася ним, i я знала, чим це може скiнчитися. Тому перед вильотом я прямо сказала йому, що не збираюся пiдставляти свою державу заради одного психа. Але ж по ньому хiба зрозумiєш, чи сприйняв вiн мої слова всерйоз, чи нi? Тому я попросила вас iз Ханлi за ним простежити.
  - I Ви знали, що вiн вiдреагує так жорстко?
  - Навiть не здогадувалася. Я взагалi думала, що вiн просто чкурне геть, як в перший раз. Коли вiн на мiстку з'явився прямо передi мною, я вже думала, що менi прийшов кiнець, а все повернулося навiть краще нiж я сподiвалася, - на здивований погляд Кайї Лашура пояснила, - Вони самi викопали собi яму. Цей iнспектор сам затер усi слiди зникнення Кея, i тепер Церква не зможе виставити нам нiяких претензiй, адже ми нiчого не пам'ятаємо. Як вiн правильно сказав, вони думають повiльно. Надто повiльно.
  
  
  Глава 9 Citius, altius, fortius! (Швидше, вище, сильнiше!)
  
  Без коментарiв. Приблизно так можна охарактеризувати мiй настрiй пiсля прослуховування їхньої розмови. Невже вони знайдуть прихований сенс навiть якщо я буду колупатися в носi? Понапридумують усiляких страшилок, а за мною потiм увесь свiт ганяється. Я дiяв без усяких заднiх думок, покладаючись виключно на логiку та власнi можливостi! Нi, менi з такими людьми точно не по дорозi - зiйду з борту, i нехай потiм шукають вiтра в полi. Що ж до їхнiх планiв на мене - нехай пiдiтруться! Нехай увесь свiт пiдiтреться! Сподiваюся такого радикального вчинку, як вибивання половини вiдправлених за мною святош та мого зникнення з поля зору буде достатньо, аби порушити канон, яким би вiн не був... Треба буде уважно спостерiгати за собою та подiями навколо мене. Якщо збiги продовжуватимуться, значить я нiчого не добився. Чому я намагаюся вирватися? Та тому, що я потрапив у анiме! У всiх анiмешках такого типу завжди вiдкидає ласти купа народу, а в кiнцi, подекуди, i головний герой. Я собi такого щастя не бажаю, i опиратимуся з усiх сил.
  Вистава для перших осiб вдалася на славу. Ну хто б мiг подумати, що створити голограму виявиться так просто?! Я ж не винайшов абсолютно нiчого нового, просто трошки вдосконалив схему мiсцевого вiдеотелефону, чимось схожого на яйце Фаберже. Просто, на вiдмiну вiд нього, я проектував зображення не на пласку поверхню, а на об'ємну фiгуру з ефiру, яка ще й рухалася. При наявностi достатньо потужного комп'ютера я можу вiдтворити майже будь-який об'єкт вiдповiдних розмiрiв. Достатньо лише, щоб вiн не надто активно рухався, iнакше ефiрний силует не встигатиме за зображенням. Ще один плюс цiєї технологiї в тому, що вона має деяку щiльнiсть. Натовкти пику така голограма не зможе, але торкнутися до зображення реально. Тiльки не варто цього робити, поки всерединi сидить дрон. Було б у мене трохи бiльше часу на пiдготовку - той йолоп не вiдбувся б звичайним електрошкером, а отримав би тумакiв.
  Дочекавшись, коли церковники вiзьмуть курс на повернення, я вiддав команду вивести з ладу їхнi засоби зв'язку та систему керування суден, а сам почав зачистку екiпажа. Церковники спробували повернути контроль над кораблем, але iз ними я розправився тим-самим методом, що й з їхнiми попередниками - ласо, i за борт. Були й тi, хто вiдмовлявся потрапляти в пастки i навiть намагався вiдбиватися. До таких навiдувалися В-дрони, розстрiлювали їх з безпечної вiдстанi, пiсля чого все одно застосовувалася вiдпрацьована схема. На вiдмiну вiд острову, церковний корабель був значно краще пристосований до оборони. Вiк був так густо напiчканий рiзноманiтними схронами, секретами та пастками, що у мене навiть гадки не виникло лiзти на передову. Аби без моєї присутностi подолати опiр святош, В-шки витратили увесь свiй боєзапас. Пiд кiнець навiть довелося пожертвувати кiлькома дронами, закинувши їх за барикади й активувавши режим самознищення.
  Жорстоко? Аж нiяк! Це не я прийшов до них зi зброєю в руках. Я завжди вiдповiдаю людям взаємнiстю, тому намiрився зробити з ними те ж, що i вони хотiли зробити зi мною. Та все вийшло дещо iнакше. Як я дiзнався пiд час допиту капiтана однiєї зi штурмових (а не оглядових, як це було оголошено) груп, кожен представник Церкви має унiверсальний захисний артефакт. По-перше, вiн дозволяє не тiльки уповiльнити падiння, але й пом'якшує приземлення, утворюючи навколо носiя щось схоже на зорб, тiльки дiаметром бiля п'яти метрiв. По-друге, вiн виконує роль персонального щита, уповiльнюючи стрiли та затримуючи ворожi удари. Були й мiнуси. Пiд час активацiї ефiр навколо носiя згущується, заважаючи йому рухатися. Без ефiру вiн працювати не може. Активується лише вручну, тобто вiд несподiваної стрiли вiн не захистить. Сам я дiзнався про нього уже пiсля бiйки. Капiтан Азамi просто не встигла його активувати, а потiм я взяв пiд контроль увесь прилеглий об'єм ефiру, не залишивши їй жодного кубiчного сантиметра. Як виявилося, моя зiбрана похапцем експрес-глушилка повнiстю нейтралiзує будь-який артефакт, робота якого зав'язана на постiйний притiк свiжого ефiру замiсть використаного. I я зробив це дуже вчасно, iнакше мiг би залишитися без ноги - кляте стерво збиралося вiдрiзати менi кiнцiвки! На щастя подвiйний комплект штучної шкiри, натягнутий поверх один одного вберiг мене вiд її зубочистки, а потiм навiть дозволив влаштувати шоу 'термiнатор робить ручкою'. В комплексi iз iнфразвуком ефект був неймовiрний: дiвка злякалася до усрачки i хвилин десять я слухав її белькотiння, поки дрони рятували її вiд iнфаркту. Здається, саме тодi вона з'їхала з глузду. Звiсно ж залишати святошам їхнi iграшки я не збирався. Усi скинутi за борт були повторно вiдловленi, оглушенi й обiбранi. По закiнченнi допиту схибнута капiтанша поповнила їхню компанiю. Це не тiльки затримає групу, але й буде ще одним попередженням Церквi. Мiсця тут глухi, тому добиратися додому вони будуть ще ду-у-уже довго. А на випадок, якщо вони спробують подати димовий сигнал i привернуть увагу рятувальникiв, залишив бiля них засiдку iз аналогiчним завданням: зачистити судно, взяти пiд контроль, i вести його геть. А щоб не сидiли даремно - займуться дослiдженням вилучених артефактiв. Я ж гадав, що електричний струм тут не вiдомий, а тi ж шоковi кийки легко могли б мене нейтралiзувати. I головне - у них не було джерела енергiї, все бралося з ефiру навколо! Можливо у новiй версiї дронiв вдасться iнтегрувати щось схоже.
  Так, менi доведеться повнiстю змiнювати парк технiки бо, як я й боявся, моїх дронiв здали. Не Ханлi, а Кайя. I це пiсля того, як я витягнув її з того свiту! Невже вона всерйоз гадала, що з таким козирем Церква може менi щось зробити? Чи може дiйсно ревнує мене до Лашури? Та що там гадати, своїми словами вона повнiстю розв'язала менi руки, i замiсть години, вiдведеної на зачистку острову власними силами, я вклався в тi десять хвилин, впродовж яких допитував полонянку.
  Сутичка зi святошами одразу ж показала усi слабкi сторони моїх юнiтiв. Попри модернiзацiю та набутий досвiд, мої дрони не були призначенi для вiдкритого ведення бойових дiй. Навiть В-шки не могли вбити людину, лише оглушити. Їхня зброя, це непомiтнiсть i пастки. Для оперативного створення останнiх менi навiть довелося складати окремий алгоритм, засiвати ними половину острову, а потiм ще й дивитися, щоб до них потрапляли лише святошi. Одним словом - мороки було багато. Потрiбно негайно нарощувати мою вiйськову потужнiсть. I в першу чергу - розробити основний бойовий юнiт. Трупери хорошi майже в усьому, окрiм одного пункту - для тривалої роботи потрiбна органiка. Навiть один квад труперiв її споживає надто багато, i тривалi бойовi дiї просто перетворять поле бою на голу пустелю, що автоматично призведе до моєї поразки. Уже виготовлених дронiв я утилiзувати не буду - їхнi мiзки, та ще й начиненi особистим досвiдом, можуть дати фору будь-якому штучному iнтелекту, створеному людством. Навпаки, я перенесу їх на iнше, бiльш досконале й захищене шасi, й поставлю командирами над загонами повноцiнних роботiв якi, хоч i не будуть такими розумними, але не залежатимуть вiд запасiв бiомаси. В уявi одразу ж спливають кадри iз Термiнатора, коли армiя машин розстрiлює загони повстанцiв. На жаль, я не бачив у Академiї жодної працi, жодного трактату, де б описувалися стратегiя або хоча б тактика ведення бойових дiй, хоча їх майбутнiм лицарям мали б викладати в першу чергу. В те, що конфлiктiв тут не трапляється, я не вiрю, значить є якийсь фактор, який змушує вести вiйну iншим способом. Скорiш за все причина в лицарях. Але їх мало, i вони не можуть знаходитися одночасно в кiлькох мiсцях. Iз того, що я встиг дiзнатися, вони виступають зброєю залякування, а нiж реально застосовуються для вирiшення конфлiктiв. Напевно їх випускають на завдання лише для того, щоб показати сусiдам, мовляв наш лицар ще живий, i може отак! Логiчно? Логiчно. Тодi виникає iнше питання: як розбираються зi злочинцями, як захищають кордони, як вони борються iз бандами врештi-решт? Спецiальнi загони? Де їх тренують? Як менi туди дiстатися, i скiльки на це знадобиться часу? А поки їхнi вiйськовi здобутки залишаються таємницею, менi варто подбати про збереження власних секретiв.
  Я всерйоз збирався прибрати безiменного iнспектора, аби зберегти стратегiчну iнформацiю, i вичiкував моменту, коли той покине острiв, аби Лашура з компанiєю не пiдняли панiку зi свого боку. Але цей покидьок зв'язався iз Церквою одразу ж пiсля виходу з мiстка! Клятий артефакт виявився такою ж iскровою радiостанцiєю, сигнали якої я вловив у порту. Цей випадок змусив мене задуматися: а чи дiйсно Церква настiльки монолiтна? Я грiшив на стукача або iнтриги Iнквiзитора Тору, але це цiлком могла бути самостiйна операцiя когось зовсiм iншого. Ну i грець iз ним! Принаймнi тепер Церковникам є чого боятися. Вони ж не знають, що я не показав навiть десятої частини своєї маленької армiї. I реальних їхнiх можливостей вони теж не знають. А я їхнi - знаю, i тепер примножу власнi! I поки вони будуть готуватися зустрiчати комах, я пiдготую їм щось новеньке.
  Коли корабель перейшов пiд мiй контроль, я погнав його у протилежному напрямку. На щастя для керування таким судном було достатньо лише п'яти людей, тому подвiйна кiлькiсть дронiв на усiх ключових постах вкупi iз синхронiзацiєю їхнiх дiй давала не гiрший ефект. Паралельно я направив кiлькох дронiв на дослiдження повiтряного човна в ангарi - цi пiдйомнi кiльця неабияк мене зацiкавили. Дуже швидко виявилося, що для керування таким апаратом потрiбен був живий обдарований оператор. Яким чином цю проблему обiйшли у великих суднах, я так i не зрозумiв. Можливо колись менi вдасться знайти живого пiлота для експериментiв, та зараз вiн лише обтяжував корабель. Довелося скинути його за борт разом iз iншим баластом.
  Я не розраховував, що менi дiйсно вдасться втекти вiд Церкви. Навiть якщо пощастить, i на кораблi не буде жодного маячка, у що я не вiрю, силует корабля все одно надто сильно вiдрiзняється вiд кораблiв iнших країн. На те, щоб замаскувати його, знадобиться дуже багато часу й ресурсiв, а заховати таку бандуру тут нiде - ущелини залишилися далеко позаду, а внизу суцiльний лiс. Нi, я збирався просто вiдiрватися якнайдалi вiд переслiдувачiв, а далi буде звичайна гонка, в якiй перевага буде в корабля iз меншою масою. Сподiваюся церковники оговтаються ще не скоро. Тому я просто гнав корабель все далi й далi. З кожною хвилиною вiдрив мiж кораблями все бiльше зростав, даруючи менi дорогоцiнний час. Я навiть скинув дронам унизу пакет для розгортання опорного пункту, щоб вони були бiльш автономними пiд час своєї партизанщини. За головного залишив Скальпа - особистий досвiд допоможе йому у проведеннi операцiї, а його манера пересування iдеально пiдходить для лiсової мiсцевостi. Подумував взагалi пiдготувати ще один зародок для бази, але я був уже далеко вiд мiсця висадки, а повернутися не було змоги.
  I ось настав момент, який я так намагався вiдтягнути - церковники отямилися пiсля диверсiї й ринулися в погоню. Дрони уже не могли залишатися на борту ворожих кораблiв - попередженi iнспектором капiтани органiзували глобальну перевiрку суден. Довелося евакуювати, залишивши на борту кiлька вибухових пристроїв, щоб життя медом не здавалося. Перед тим, як останнiй дрон покинув судно, жучки встигли передати уривок розмови капiтана зi зв'язковим. Той збирався запросити допомогу прикордонникiв, щоб вони перехопили, або принаймнi затримали мене. Цiкаво, як вiн збирався з ними зв'язатися, знову iскрова радiостанцiя?
  До цього часу мiй корабель-утiкач позбувся майже десятої частини своєї маси, бригада дронiв встигла викинути, що не було прикручено до пiдлоги. А що було прикручено - вiдгризли i теж викинули. Також позбулися майже усiх боєприпасiв, все одно перезарядити гармати швидко не вдасться. Особистi речi, медикаменти, припаси... Все пiшло за борт. Виняток склав лише арсенал. Цiкавi люди: дверi пiд замок, а зовнiшнi стiни так залишили деревяними. На вiдмiну вiд острову Лашури, цей корабель майже повнiстю складався iз рiзноманiтних порiд деревини, тому навiть один маленький дрон мiг за деякий час нейтралiзувати судно. Точно! Не забути розробити дрона-гризуна, саме для таких випадкiв!
  Раптом оглядовi дрони помiтили два кораблi, що йшли курсом на перехоплення. Напевно це i є та пiдмога, про яку говорив капiтан. Значить до кордону летiти залишилося небагато. Можна навiть спробувати пiти на прорив, якщо корабель витримає. Про всяк випадок активував дронам режим самознищення, щоб у разi пошкодження не дiсталися ворогу. Також я об'єднав усiх дронiв в єдину тактичну мережу, взявши на себе роль командира. Координатором виступали зiбранi в хаб незадiянi в операцiї дрони. Я дав їм доступ до свого тактичного аналiзатора, щоб вони розбирали кожен рух ворога i, по можливостi, попереджали мене про його маневри, хоча iнодi дуже тупили. Я з кораблем ознайомитися ще не встиг, а святошi явно знають про свої судна достатньо, аби влаштувати якусь капость. Розстрiляти їх iз бортових гармат не вдасться - сил дронiв не вистачить, аби навiть просто зарядити одну, не кажучи вже про прицiлювання. А от у прикордонникiв таких проблем немає, i рухаються вони не повiльнiше за мене, хоча так бути не повинно. Менi залишалося лише пiддати газу й чекати наближення суперника.
  Кораблi Святої землi йшли менi наперерiз, i я вже готувався до сутички, коли з їхнього борту почали менi моргати. Напевно намагаються вийти на зв'язок iз командою. Що логiчно, адже керувати такою бандурою самотужки просто нереально, значить я мав якось змусити до цього екiпаж. Це означає, що одразу мене розстрiлювати не будуть - спробують взяти на абордаж.
  Розумiючи, що в артилерiйському протистояннi менi не вистояти, я вирiшив влаштувати їм ще одну виставу, тiльки в iншому жанрi. Надворi було достатньо темно, щоб не бачити деталей, тому в мене було трохи часу на пiдготовку. Вигнавши усiх незадiяних у керуваннi дронiв на палубу, i налаштувавши їхнi антени на роботу з ефiром, я взявся копирсатися в архiвах, збираючи пiдходящi образи. Часу було обмаль, та й не дивився я ранiше на такi речi, тому отримати повнi моделi менi так i не вдалося. Мусив лiпити заплатки iз iнших текстур. Виходило погано. Деякi деталi виглядали так, нiби iх вийняли зi старої вiдеогри: такi ж блискучi i з намальованими в текстурах тiнями. Часу залишалося обмаль i за секунду до того, як прикордонники засвiтили прожектори, бiля них уже розгорнулося справжнє шоу.
  
  ***
  
  - Гей там, на кораблi! Негайно зупинiться, або ми будемо стрiляти!
  - Гадаєте на цьому коритi ще хтось є?
  Коли пiвгодини тому вони отримали завдання перехопити щойно викраденй патрульний корабель Церкви, вони очiкували побачити Темiса - однокласника (*) своєї Сонати. Та коли запалили прожектори, перед очима матросiв постало дещо зовсiм iнше...
  Летючий привид. Вiд матросiв часто можна було почути моторошнi iсторiї про покинутi кораблi. Час вiд часу з'являючись на торгових маршрутах, вони золотом у своїх трюмах заманюють до себе на борт жадiбних повiтроплавцiв, аби потiм знову зникнути в небесах на довгi роки. Байки - байками, але побачити щось подiбне тут...
  Корабель виглядав так, нiби вiн рокiв десять повисiв на скелях, а потiм якась буря знову пустила його в полiт. Повiтроплавцi на зiр нiколи не скаржилися, тому одразу ж помiтили, що габарити судна трохи бiльшi за стандартнi. Гнилий, порослий мохом та грибами корпус був увитий лiанами. Деякi дошки й панелi були виламанi, але всередину променi прожектора не проникали, нiби розсiюючись в чорному туманi. Не зважаючи на жахливий стан обшивки, назву корабля розгледiти все ще можна було, от тiльки в реєстрi повiтряних суден Святої землi нiякого 'Sulaco' не знайшлося. Пiдйомнi кiльця перекосилися i вкрилися якоюсь схожою на павутиння гидотною, що трiпотiла в потоках ефiру. I навiть сам ефiр не дрижав райдужно-прозорими струменями, а стелився пiд кiль мутною хмарою, яка, здавалося, мерехтить у вечiрнiх сутiнках тьмяним зеленуватим свiтлом. Колись бiлий тент iз гербом церкви тепер був роздертий на клаптi, неначе корабель летiв крiзь цiлi зграї птахiв. Звисаючi шматки тканини заважали детальнiше роздивитися палубу. Одному iз матросiв навiть привидiвся людський череп бiля виходу на мiсток. Одне iз шести маршових кiлець працювало майже нормально, а от iншi чадили, наче мокре листя на вогнищi. Залишаючи за собою шлейф густого, схожого на дим, використаного ефiру, привид мчав на наднизькiй висотi iз явно бiльшою, нiж у iнших кораблiв цього типу швидкiстю. Намагаючись не потрапити у його хвiст, прикордонники обережно обiйшли його з обох бокiв, нацiливши на втiкача усi свої гармати, вiдслiдковуючи кожен його маневр. Але той, повнiстю iгноруючи несподiваних сусiдiв, продовжував вперто летiти вперед нiби намагаючись наздогнати сiдаюче сонце. Навiть коли попереду з темряви з'явилося особливо високе дерево, Темiс не змiнив курсу. З гучним трiском, приминаючи гiлки потоками ефiру, вiн проломився крiзь крону, залишивши на кiлi довгi подряпини. Трохи збившись з курсу, корабель продовжив рух.
  Повiтроплавцi навiть уявити собi не могли, що потрiбно зробити, аби перетворити сучасний повiтряний корабель на летючого привида.
  - Скелi прямо по курсу! - заволав один iз повiтроплавцiв.
  - Повiдомте кордон, що ми знайшли втiкача. I передайте на Арiю, щоб готували 'лапи'! Самi ми таку бандуру не витягнемо - одразу ж зреагувала капiтан. - Цiльтеся у корму! Будемо його смикати, доки не вiдведемо повз скелi! До корабля не наближатися!
  - Хай!
  Розiйшовшись, Арiя та Соната взяли порушника в лещата i почали наводити бортовi гармати. Стрiльби у вiдповiдь капiтани прикордонних кораблiв не боялися, адже зброя привида була йому пiд стать: гармати навiть на вигляд були iржавими до дiр, деякi попадали iз лафетiв, а одна взагалi вивалилася крiзь порт (**) i, розхитуючись канатах, продовбувала в корпусi ще одну дiрку.
  Як слiд прицiлившись, канонiри дали зворотнiй вiдлiк i одночасно вистрiлили у втiкача. Довгi металевi сигари з легкiстю пронизали гнилi борти корабля i, розчепiривши лапи, мiцно засiли глибоко всерединi корпусу, а прикрiплений до них канат надiйно зв'язав кораблi мiж собою. Тепер вони мали змогу змiнити його курс, або узагалi зупинити корабель. Якщо, звiсно, крiплення та канати витримають.
  Мiцно вхопившись за поручнi та активувавши персональнi щити, команди кораблiв спостерiгали, як натягуються та фiксуються буксирнi канати. Вони свою роботу виконали. Тепер настав час змагатися механiзмам. Ось канат натягнувся, i маршовi кiльця затихли, перекладаючи обов'язки рушiя на лiтаючу примару. Потроху корпус прикордонника нахилявся в протилежний вiд привида бiк, додаючи до маршових ще й потужнiсть пiдйомних кiлець. Не багато, зовсiм трохи, аби лише скоригувати курс порушника. Прикипiвши поглядами до iндикаторiв, вони не помiчали, як по канатах на кораблi почали перебиратися маленькi створiння.
  Першими небезпеку помiтили на Сонатi. Обрубавши канат, матроси почали вправно вiдбиватися вiд агресорiв, а тi в свою чергу намагалися наблизитися до жертв. Спершу думали, що потвори хочуть вкусити їх, але будь-який дотик до комахи закiнчувався криком та корчами людини. Спритно перебiгаючи мiж закапелками, комахи потроху тiснили людей все далi вiд входу та селектора. Все йшло добре, доки хтось не додумався скористатися своїм щитовим артефактом, аби ловити павукiв. Виходячи вперед, смiливець провокував одного iз дронiв напасти, а коли той стрибав - застрягав у захисному полi. Потiм матросам залишалося лише пiдiйти, як слiд прицiлитися i в момент вiдключення щита - вдарити потвору. Перший же павук, який потрапив пiд удар, позбувся нiг, та й так i залишився лежати на пiдлозi, смикаючи розтрощеними шарнiрами. Помiтивши ефект усi iншi повiтроплавцi поспiшили зробити так-само i тепер настала їх черга ганяти комах. Матроси швидко увiйшли в раж вiд того, що їм вдалося так легко вiдбити атаку, i тепер постiйно тримали щити напоготовi, щоразу вибиваючи чергового павука. Хтось навiть вирiшив покрасуватися тим, як спритно вiн це зробить. З кожним ударом потвор ставало все менше, аж раптом усе змiнилося.
  Безсистемна бiганина комах отримала чiткий вектор - якнайдалi вiд людей. Погасивши щити, матроси зiбралися наздоганяти втiкачiв, залишивши побитих павукiв за спиною. А даремно, бо саме в цей час над ними усiма росла райдужна куля, стягуючи до себе ефiр з усього примiщення. Один матрос вiдчув рух повiтря i повернувся в пошуках причини i, коли до нього дiйшов сенс побаченого, навiть встиг потягнутися до активатора свого щита. Але тварюки зреагували швидше.
  Позбавлена контролю, величезна ефiрна граната виконала своє призначення. Вибух в закритому примiщеннi не просто оглушив усiх присутнiх. Густа ефiрна мембрана просто вбирала в себе людей i впечатувала їх в стiни, гармати та iншi предмети, що зустрiчалися на шляху. Розширившись до меж примiщення, пузир все ж втратив свою енергiю, i покалiченi люди попадали на землю. Хтось розбив голову, хтось зламав ребра, а хтось взагалi уже лежав мертвим. Але окрiм людей хвиля пiдхопила все, що траплялося їй по дорозi. В тому числi й покалiченi тушки комах. Останнiй iз канонiрiв ще встиг посмiхнутися, побачивши бiля себе розтрощене тiло потвори. Наступної митi тiла паукiв здетонували i обшивка Сонати розлетiлася трiсками. Ударна хвиля просто вивернула назовнi борт корабля й зiрвала дошки з частини палуби. На кораблi почалася пожежа. Кинувшись рятувати судно, люди не бачили, як двоє вцiлiлих павукiв по обшивцi швидко дiсталися на мiсток корабля i за хвилину в нiчному небi розпустилася iще одна вогняна квiтка. Некерована Соната продовжила свiй полiт прямо на скелi.
  В цей же час на борту Арiї екiпаж боровся за своє життя зi значно страшнiшим ворогом, нiж ручнi павуки. Коли на вiдрубали перший буксирний канат, Темiс хитнувся, одне iз його тягових кiлець остаточно вiдламалося, i судно полетiло прямо на прикордонникiв. Розумiючи, що в горизонтальнiй площинi ухилитися вiд велетенського блукаючого снаряду шансiв мало, екiпаж прикордонника зробив єдине, що йому залишалося - пiшов вгору. Гул пiдйомних кiлець змiнився потужною вiбрацiєю, вiд якої корабель мiг от-от розвалитися. Трiщали балки, крiплення виходили з пазiв, а вiбрацiя все наростала й наростала. Капiтан прекрасно розумiла, що пiднятися над привидом вони не встигнуть, але цього й не вимагалося. Достатньо було лише пiдняти свої пiдйомнi кiльця вище за чужi. Для цього Арiя навiть трохи задерла носа догори, ризикуючи взагалi перекинутися, що було для екiпажа смертельно, навiть не зважаючи на особистi засоби безпеки.
  Ось гнила туша некерованого корабля зникає за бортом, i пiдйомнi кiльця завили ще сильнiше, долаючи опiр чужої ефiрної подушки. Iнерцiя продовжує штовхати кораблi назустрiч один одному. Полярне сяйво унизу окреслює контури опорної зони кораблiв, i в якийсь момент одна iз них прослизає пiд iншу. Чується трiск дошок, але екiпаж одразу ж розумiє, що їхнє судно в порядку - то трiщить корабель унизу. I дiйсно, з'явившись з-пiд прикордонника, вдавлений у крони дерев корабель уже не нагадував грiзного повiтряного привида. Тепер це була просто купа гнилих дошок, що якимось неймовiрним чином все ще трималися купи. Тент, мiсток, палуба... Уся верхня частина корабля була роздавлена масою прикордонника. Вцiлiло лише те, що знаходилося нижче пiдйомних кiлець, тобто лише силовий набiр, десантний ангар та одна пара маршових кiлець. Побачивши, що залишилося вiд мiфiчного привида, екiпаж Арiї вибухнув радiсними криками. В цьому шумi нiхто не чув тихе цокання лап по обшивцi. В якийсь момент радiснi вигуки одного iз матросiв змiнилися криком болю. Навiть почувши його, екiпаж не одразу зрозумiв, що сталося. Спочатку подумали, що матрос не втримався i випав за борт. Але тут заволали уже з iншого кiнця корабля. Цього разу реакцiя повiтроплавцiв була блискавичною, i вони встигли помiтити, як тiло чергового невдахи зникає в нiчнiй темрявi, нанизане на довге загнуте лезо.
  На кораблi одразу ж оголосили тривогу, i люди похапалися за зброю. Очевидно, що на борт проникнув диверсант. Корабель невеликий, заховатися тут нiде, а значить вiн зараз десь ззовнi. Одразу ж замкнувши усi порти i люки, екiпаж знову готувався до бою а абордажна команда зайняла палубу. Чергова атака була такою ж несподiваною, як i попереднi - бiйця просто вихопили iз строю. Крики бiдолахи лунали звiдкись згори. Не розгубившись, солдати одразу ж метнули на звук свої чари. Почувся хрип, звук розiрваної плотi, i на палубу впала вiдсiчена нижня половина абордажника. Зрозумiвши що накоїли, люди на коротку мить зацiпенiли i в цей же момент неподалiк пролунав вибух. Спалах вихопив iз темряви величезний скелетоподiбний силует: витягнута голова iз куполоподiбним гребенем, три пари кiнцiвок iз величезними кiгтями та довжелезний сегментарний хвiст iз кiстяним наконечником на якому висiли залишки жертви. Усе це тривало менше секунди, пiсля чого нiч знову вступила в свої права, i небезпечна iстота знову зникла в темрявi.
  Яким чином ця iстота змогла потрапити на корабель - нiхто навiть не задумувався. Усiх хвилювало лише їхнє власне життя. Абордажна команда першою спробувала дати вiдсiч, але були просто вибитi за борт довгим гнучким хвостом, насадженi на гострi пазурi або пробитi наскрiзь потужними щелепами, якi блискавично вискакували з пащi чудовиська. Хтось намагався вистрибнути за борт, але гостре кiстяне лезо розсiкало таких прямо на льоту. Iстота дуже швидко рухалася по будь-яких поверхнях, володiла нечуваною силою а її пронизливий вереск паралiзував жертву i викликав сильний страх у оточуючих. Розправа iз екiпажем тривала менше десяти хвилин, не залишивши пiсля себе жодного тiла - лише величезнi плями кровi. Замкнувшись на мiстку, капiтан iз першим помiчником та ще двома матросами намагалися зв'язатися бодай з кимось, але артефакт працював iз перебоями, як i будь-який iнший пристрiй на кораблi. Навiть щити з наближенням потвори починали збоїти. Бiльш-менш нормально вони працювали лише бiля кiлець, але там уже не залишилося нiкого живого.
  I ось, коли артефакт, нарештi, запрацював як слiд, на кораблi все стихло. Матроси з тривогою озиралися, стискаючи в руках пiднятi з тiл абордажникiв мечi, зовсiм не вмiючи ними користуватися. Люди завмерли, не рухаючись i не дихаючи. Це дозволило їм почути цокiт маленьких лапок за стiнами та важкi кроки чогось значно бiльш масивного. Це продовжувалося буквально секунду, пiсля чого на корабель знову опустилася мертва тиша. Люди перезирнулися, не вiрячи почутому. Вони ж гадали, що ця iстота тут одна, а виявляється...
  Їхнi роздуми перервав високий, чимось схожий на вищання свинi, металевий голос потвори. Цей моторошний звук вивiв людей iз зацiпенiння. Усi разом зрозумiли, що вони останнi живi на борту. Капiтан знову почала вiдстукувати повiдомлення, коли одне з вiкон розбилося i довжелезний хвiст обвився навколо одного iз матросiв, i витягнув бiдолаху надвiр.
  - Демони-демони-демони... - повторював молодий матрос, вiдступаючи назад, подалi вiд небезпечного вiкна.
  - Стiй! Ззаду! - спробувала попередити дурня помiчник капiтана.
  Не встигла вона буквально на секунду. Надто далеко вiдiйшовши вiд центру примiщення, вiн наблизився до кормових вiкон. Єдина вцiлiла лампа в останнiй момент освiтила по той бiк скла чорну блискучу пику демона та повну гострих зубiв пащу, яка уже розкривалася, демонструючи iще одну, меншого розмiру, приховану всерединi. Вихопивши свiй меч, помiчник капiтана замахнулася, концентруючи на кiнчику леза вогняну кулю. Хлопця все одно не врятує, так хоч потвору покалiчить. Якщо пощастить. Матрос дивився на це великими очима, навiть не розумiючи, що командир зараз кине в нього смертельний подарунок. I не зрозумiв до останньої митi, коли полум'я розтеклося по його тiлу, пiдпалюючи одяг i волосся. Чоловiк закричав, впав i почав кататися по пiдлозi, намагаючись збити магiчний вогонь, але безуспiшно. Тепер уже помiчник капiтана стояла iз квадратними очима. Тварюка не напала, як вiн того очiкував. Воно змусило її власними руками вбити пiдлеглого!
  - Отямся! Отямся! - намагалася докликатися до помiчницi капiтан, але вiд передачi повiдомлення так i не вiдiрвалася. - Айка! Позаду!
  - Хай! - одразу ж вiдреагувала помiчник, махнувши мечем за спину, але там нiкого не виявилося.
  - Отямилася? - капiтан полегшено зiтхнула, не помiчаючи наближення небезпеки. - Не вiдволiкайся-а-а-а-а! - крик капiтана стих десь далеко, в пiтьмi ночi.
  Оглянувши порожнiй мiсток та пошкоджений гострим кiстяним лезом хвоста артефакт, жiнка знову пiдняла меч. Шок вiд смертi екiпажу та капiтана вiдiйшов на другий план i з глибини душi почав пiднiматися гнiв. Так просто вона своє життя не вiддасть. Вiдступивши спиною до єдиної стiни в примiщеннi, помiчник капiтана знову почала збирати вогняну енергiю, тiльки цього разу покриваючи нею усе лезо. Тепер, навiть якщо вона помре, стримуваний її силами ефiр вирветься на волю, пiдпалюючи усе, до чого торкнеться. Так продовжувалося хвилину, двi, три, вiчнiсть... Тримати концентрацiю ставало дедалi важче. Але вона навiть не думала розслаблятися, бо знала: щойно вона втратить пильнiсть бодай на мить - вона загине.
  За цi кiлька хвилин в пам'ятi кiлька разiв прокрутилися спогади останнiх подiй. I до Айки поступово дiйсно: чудовисько виявилося не просто звiром. Воно було розумне й хитре. Перше, що воно зробило, це вибило усi освiтлювальнi прилади, зануривши корабель в пiтьму, з якої раз за разом долинали крики чергової жертви. Потiм розiбралося iз найбiльш небезпечними суперниками - абордажною командою. Коли ж екiпаж спробував вистрибнути за борт, воно перехопило усiх! Айка на власнi очi бачила, як довга пазуриста лапа на льоту вхопила одного iз матросiв i закинула назад на палубу, де його й проштрикнув довжелезний, немов би складений iз сегментiв хвiст. Хвiст! Ось його слабке мiсце! Потрiбно вiдсiкти йому хвiст, iнакше до нього навiть наблизитися не вдасться.
  Iз роздумiв її вирвали важкi кроки на даху корабля. Потвора зараз знаходилася прямо над нею! Але нi, вона не буде робити нiчого, доки не побачить iстоту на власнi очi. Воно уже кiлька разiв вiдволiкало увагу перед атакою. Потрiбно його якось виманити. Але чому їй так важко утримувати концентрацiю? Скiльки вона вже тут стоїть?
  По той бiк скла щось майнуло, i очi жiнки одразу ж повернулися туди, щоб наступної митi побачити рух з протилежного боку. Так i є - воно намагається вiдволiкти її увагу! Значить потрiбно...
  Додумати їй не дав потужний удар крiзь стiну. Виламавши дошки, стиснута в кулак довжелезна лапа мiцно притиснула уже ледве жеврiючий меч до пiдлоги i втягнула залишки полум'я в себе, наче протяг вiд кватирки, а сили остаточно покинули жiнку. Пiдчепивши меч пазурами, лапа знову сховалася по iнший бiк стiни. Воно що, тепер буде з нею гратися, як кiшка з мишкою?! Нi, вона такого не допустить. Ось неподалiк лежить меч викраденого матроса. Звiсно це не iменна, але теж зброя. Достатньо лише простягнути руку... Ось так, повiльно перевернутися, аби не спровокувати атаку. Тепер посунутися трохи вперед i...
  Пiдчеплений тонкою павутинкою, меч в останнiй момент вислизає прямо з-пiд пальцiв, падаючи прямо пiд лапи велетенської потвори, яка зайняла половину об'єму примiщення. Знаходячись менш нiж в метрi вiд жiнки, чудовисько абсолютно нiчим не видало своєї присутностi. У нього не було очей, лише великий гребiнь на видовженiй головi, однак жiнку не покидало вiдчуття, що воно зараз дивиться на неї, а вишкiренi зуби створювали враження, нiби над нею насмiються. Оманливо-повiльнi рухи iстоти зачаровували, але жiнка змогла скинути оцiпенiння.
  - Ну? Чого чекаєш? Хочеш вбити мене? То давай, зроби це! - кричала прямо в пику iстотi Айка.
  - Скрi-i-i-i-i!!! - вiдповiла їй тварюка, блискавичним рухом знову прибиваючи людину до пiдлоги. - Скш-ш-ш!!!
  - Щоб ти кха-кха... Здохла! - ледве змогла видавити Айка, намагаючись вирватися з-пiд лапи, але тiло уже не слухалося - напевно хребет пошкоджений.
  Знову цей цокiт звiдусiль. Тiльки цього разу вiн був значно ближче, i Айка нарештi змогла побачити, хто видавав цi звуки: маленькi, ледве по лiкоть, безхвостi копiї цiєї тварюки розбiглися по всьому мiстку. Хоча нi, не копiї - попри однаковий чорний колiр, цi створiння мали бiльш геометричнi форми, комахоподiбну будову, а пильне око помiчника капiтана зумiло навiть розгледiти шарнiри та стики в їхнiх панцирах. Цi штуки були механiчними! У те, що якась тварина, нехай навiть i дуже розумна, змогла своїми лапами побудувати такi складнi механiзми - Айка не вiрила. Значить ними керує хтось iнший!
  I дiйсно, i чудовисько i механiзми дiяли в унiсон. Достатньо було цiй iстотi забрати лапу, як жiнка знову могла рухатися. Недовго, бо тiєї ж митi звiдусiль полетiли пучки павутини, розпинаючи жiнку в повiтрi. За кiлька секунд Айка була повнiстю знерухомлена. Кiлька iз них, повзаючи по жiнцi, швидко перекусили крiплення артефактiв та обладункiв, пiсля чого потягнули свiй скарб геть iз примiщення.
  - Що, живою потрiбна? - поцiкавилася Айка в повiтря, уже здогадуючись про присутнiсть поруч третьої особи, яку їм i наказано було перехопити. - Поговорити хочеш?
  - Поговорити хочеш? - раптом повторив монстр її голосом, навiть не вiдкриваючи рота. - Поговорити. Хочеш? Хочеш поговорити?
  З кожним словом iстота пiдходила все ближче. Ось тварюка нависає над нею. Розкриває пащу, демонструючи ще один комплект щелеп, ривок вперед i зуби створiння впиваються в шию жертви, аби в ту ж мить розлетiтися чорнильним димом. Але Айка цього уже не бачила, вирублена потужним електричним ударом. Не бачила вона й того, як iз розмитого силуету потвори вивалюються ще кiлька десяткiв механiчних павукiв, розбiгаючись по примiщенню й беручи пiд контроль органи керування судном.
  В цей же час розтоптаний Темiс знову пiднявся над деревами i почав наздоганяти свого кривдника. Тепер вiн нiчим не нагадував того моторошного привида iз казок. Це було звичайне патрульне судно Церкви - однокласник щойно захопленої Арiї. Виглядав вiн не дуже добре, але значно краще за попереднiй, створений фантазiєю свого нового власника образ. Поки на щойно захопленому мiстку йшов допит, кораблi, порiвнявшись, продовжили свiй полiт. I цього разу вони вже не летiли наослiп. Тепер вони знали, куди їм треба.
  
  (*) однокласники - кораблi одного класу.
  (**) порт - отвiр в обшивцi корабля, через який гармати ведуть вогонь.
  
  ***
  
  У темному залi, прямо пiд однiєю-єдиною лампою стояв чоловiк в обладунках. Поруч iз ним знаходилося ще кiлька людей, але вiн їх не бачив, а їхнi голоси були настiльки спотворенi, що навряд чи вiн змiг би їх потiм упiзнати.
  - На захоплення Об'єкту вiдправилося чотири патрульних кораблi iз повним екiпажем, двi чоти воїнiв, два вiддiлення собаководiв, два лицарi та термiново знятий iз завдання iнспектор-менталiст. I що ж ми бачимо? - невидимий єпископ обiйшов навколо командуючого операцiєю. - Обидвi чоти зникли безслiдно. Лицарi злетiти так i не змогли. Три кораблi серйозно пошкоджено а один взагалi викрадено. Можете щось додати?
  - Ми дiзналися, що у нього є автономнi бойовi механiзми...
  - Як вони виглядають? На що вони здатнi? Їх бодай хтось узагалi бачив?! Можете не вiдповiдати, полковник Iчiро. Жоден iз Ваших людей, котрi повернулися, нiчого не бачив, а єдиному свiдку, завдяки якому ми взагалi про це дiзналися, Ваш менталiст зiтер пам'ять. Я нiчого не забув?
  - Нi, Ваше Високопреосвященство. - без емоцiй вiдповiв полковник.
  - Хто прийняв рiшення про захоплення Об'єкту?
  - Я, Ваше Високопреосвященство.
  - Хто планував операцiєю?
  - Я, Ваше Високопреосвященство.
  - Чому не спробували домовитися iз Об'єктом?
  - Остання спроба закiнчилася погрозами в наш бiк. Подальший дiалог не мав сенсу.
  - Чому не вiдправилися разом зi своїм з'єднанням для оперативного планування на мiсцi?
  - Проводив пiдготовку мiсця утримання Об'єкту.
  - А може замiтали за собою слiди? - поцiкавився iнший єпископ. - Чому Ви не поставили до вiдома Раду одразу, щойно отримали таку важливу звiстку?
  - Об'єкт був на пiвдорозi до кордону. Затримка могла коштувати...
  - Вона вже коштувала нам набагато бiльше, нiж ми готовi були за це заплатити. - перебив пiдлеглого попереднiй єпископ. - Ви не узгодили з нами проведення операцiї, самовiльно пiдключили до неї нашого штатного менталiста, реквiзували в Академiї половину повiтряного флоту, фактично залишивши її без охорони. Бiльше того, Ви намагалися приховати пiдтвердження можливостей Об'єкту. Навiщо? Хотiли промити йому мiзки, i використати в своїх цiлях? Це вже не службова недбалiсть. Це вiдкритий саботаж. Варта! Вiзьмiть полковника Iчiро пiд арешт. Ваша доля буде вирiшена на трибуналi.
  Вилучивши у полковника зброю, солдати вивели його iз залу. Щойно за ними зачинилися дверi, один iз єпископiв знову випустив у повiтря напiвпрозору структуру, яка хвилею пройшлася по примiщенню, змусивши свiтильник згаснути, а голоси присутнiх - викривлятися ще сильнiше.
  - Ну що, провалилося ваше вербування? А я з самого початку пропонував змусити його до спiвпрацi, а ви почали з ним цяцькатися...
  - Ваш пiдхiд був би доречним, якби Об'єкт не мiг дати вiдсiч, або хоча б не знав про свої можливостi. Ось, будь-ласка - полковник Iчiро уже скористався Вашим методом, i до чого це призвело?
  - Вiн йолоп. Вiн мав би знати, що Рiю-Кай не дiє на Об'єкт.
  - Але не знав. I ми б не знали, якби поспiшили. Чи ви хотiли, щоб вiн почав убивати наших солдат прямо на очах дiтей монархiв?
  - Тихо! Будете з'ясовувати стосунки в iншому мiсцi. Якщо зможете. - втрутився у суперечку третiй єпископ. - Я так розумiю, це ще не кiнець iсторiї?
  - Звiсно нi. Як тiльки нам стало вiдомо, що накоїв полковник Iчiро, я одразу ж пiдняв на вуха усi прикордоннi форти. Курс вирахувати вдалося, але прикордонники не встигали на мiсце зустрiчi. Тому на перехоплення вiдправився один iз патрулiв, iз завданням затримати порушника. Через кiлька хвилин пiсля зустрiчi зв'язок iз ними перервався.
  - Вiн перебив двi чоти бiйцiв. Як вони мали його затримувати?
  - Передбачалося, що для керування кораблем вiн узяв заручникiв iз екiпажу, i пiд час спроби звiльнення вони допоможуть прикордонникам. Пiзнiше виявилося, що один корабель розбився, а iнший - захоплено. Пiд контролем Об'єкта тепер було два кораблi: Темiс та Арiя. Ось вони. - перед невидимими спiврозмовниками з'явилися зображення кiлькох кораблiв. - Останнє, що вдалося отримати вiд них, це фрагментарне повiдомлення про якийсь корабель-привид та демона, що вбиває екiпаж.
  - Маячня. - скептично констатував один iз єпископiв. - Це можна пояснити застосуванням галюциногенних препаратiв, або спецiальних артефактiв iз iлюзiями.
  - Зараз стоїть питання не в тому - як вiн це зробив, а в тому - навiщо йому iще один корабель?
  - Зараз поясню. На виходi в нейтральний простiр його зустрiла армада iз семи патрульних суден та одного носiя iз двома лицарями на борту. - зображення змiнилося схемою дiлянки, на якiй сталося зiткнення. - Попри обстрiл, зупинити судно не вдалося. Тодi було задiяно лицарiв. Один iз них висадився на палубу аби вивести з ладу рушiї, але через незрозумiлi причини на мить втратив керування i вивалився за борт. Пiсля цього я наказав знищити корабель. Коли другий лицар метнув 'розрив' у Арiю, вона вибухнула.
  - Тобто це була пастка. Хлопець вижив?
  - Його там не було. Там узагалi нiкого не було, розумiєте? Корабель летiв i ухилявся вiд пострiлiв самостiйно!
  - Маячня. Вiн, скорiш за все, просто вистрибнув перед вибухом.
  - Я теж так подумав, тому наказав негайно оточити мiсце падiння. Але прорив Арiї був лише вiдволiкаючим маневром. Темiс в цей час рухався лiсом, попiд кронами дерев. Помiтили лише пiсля того, як вiн пiднявся. Коли перший лицар повернув контроль, Темiс був уже в нейтральному просторi. Пiлот на свiй страх i ризик продовжив переслiдування. Пам'ятаючи, що сталося з його попередником, вiн атакував iз дистанцiї, але результат той же - корабель знищений, лицар в ремонт, слiдiв Об'єкту не виявлено.
  - Пропоную передати замовлення на нього в Гiльдiю. Зупинити не зупинять, але в разi сутички Об'єкт можна буде вiдстежити по трупах.
  - Яких трупах? У нас майже сотня чоловiк зникла безслiдно.
  - Колеги! У нас важлива iнформацiя! - увiрвалися в зал двi новi особи. - Ви вже ознайомилися iз результатами операцiї?
  - Ознайомилися: ми впустили дуже сильного й перспективного Посвяченого, а за компанiю втратили ще й кiлька кораблiв, лицарiв та купу солдат. Можете iще щось додати?
  - Так. Я щойно закiнчив перевiряти повiдомлення нашого iнспектора-менталiста. Вiн зв'язався з нами одразу, щойно з'явилася можливiсть. Це йому ми завдячуємо нашою iнформованiстю про дiї полковника Iчiро. Але я зараз про iнше. Вiн сказав, що Об'єкт залишив королевi попередження. Ознайомтеся. - на видному мiсцi з'явилося зображення тексту, який дослiвно повторював повiдомлення пiдлiтка.
  - Звернiть увагу на контекст. - додав другий спiзнiшлий, видiляючи на зображеннi коментарi менталiста. - В серединi повiдомлення вiн використовує зовсiм iншi епiтети, прямим текстом ображає королеву, хоча на початку й в кiнцi ставиться до неї, як до рiвної...
  - Стривайте, а Ви впевненi. що це повiдомлення адресовано саме їй? Ось, iлюзiя зробила наголос на словi 'передбачливо'. Чи мiг Об'єкт передбачити присутнiсть агента Церкви пiд час прослуховування повiдомлення? Ой, вибачте, що перебив. Продовжуйте.
  - Дуже доречне зауваження. Ми також схиляємося до думки, що присутнiсть Iнспектора була однiєю з умов активацiї iлюзiї. Повернемося до повiдомлення. Як виявилося, Об'єкт не пiдкорявся королевi. Менталiсту це стало вiдомо уже пiсля того, як вiн поставив закладки, тому деталi домовленостi мiж Об'єктом i королевою ми вже не дiзнаємося. Мiж iншим активацiя закладок теж могла служити сигналом до запуску...
  - Ми зрозумiли, дякую. - озвався другий єпископ, зупиняючи свого балакучого колегу. - Хочу доповнити, що попри суперечливiсть зiбраних про Об'єкт вiдомостей, мiй вiддiл все ж зумiв скласти його психологiчний портрет. Ми помилилися з самого початку, орiєнтуючись на оточення i сприймаючи його як пiдлiтка. Тепер же, коли стало вiдомо про iнцидент, ми спробували розглянути його як солдата, i отримали наступнi результати: психологiчний вiк коливається в межах вiд 25 до 40 рокiв. Рiвень загальних знань та моральнi принципи бiльше притаманнi людинi вiком за 50. Це повнiстю сформована особистiсть. Те, що ми ранiше сприймали як iмпульсивнiсть, насправдi було чiтко продуманим планом...
  - Планом? Не вигадуйте. Якi у нього можуть бути плани? Ви говорите про нього так, нiби вiн один iз наших агентiв.
  - Прямо з язика зняли. - буркнув психолог, повертаючись до скептика. - Саме як агента ми його i не розглядали, бо вважали цей варiант надто малоймовiрним. Не менi Вам пояснювати, що в нашiй роботi найгiрший варiант зазвичай єдиний вiрний, яким би неймовiрним вiн не був. Увесь мiй вiддiл в один голос стверджує, що ми зiткнулися iз ворожим оперативником.
  - Та його скандали було за милю чути! Що за агент так бездарно працює?
  - Цiлком можливо, що його метою було саме привернути до себе увагу. Все вказує на те, що хлопець дiяв не на власний розсуд, а мав чiтке завдання.
  - Ще раз кажу - не вигадуйте! Так, вiн дуже перспективний молодик. Так, вiн дуже сильний. Але вiн не генiй, щоб...
  - Саме так! Вiн не генiй! Вiн не мiг з пiдручних матерiалiв створити такi досконалi артефакти - для цього потрiбна цiла команда лаборантiв та величезнi вклади. Вiн не мiг на льоту навчитися керувати нашими кораблями, i ви самi прекрасно знаєте - чому. А це означає, що вiд дiяв не один. У нього є пiдтримка збоку. I хаос в Академiї вiн наводив не просто так. Вiн збирав iнформацiю: технологiя мехiв, доступ до бiблiотеки, огляд резиденцiї ельфiв, методика пiдготовки лицарiв, рiвень церковної медицини врештi-решт! Згадайте, що його зацiкавило пiд час того iнциденту зi старшокласницями: не їхнi мотиви, i не загроза вiд потенцiйних ворогiв, а застосування клею в якостi зброї! Та вiн навiть водянi кульки використовував для тренування королiвської гвардiї. Я прямим текстом заявляю, вiн - шпигун!
  - Це серйозна заява. Ви маєте докази?
  - На жаль - маємо. Колего, ваш вихiд.
  - Дякую. - знову взяв слово спiзнiлий єпископ, демонструючи повний текст повiдомлення iнспектора-менталiста. - Звернiть увагу на ось цей пункт. - вiн видiлив кiлька iєроглiфiв. - Попередження королевi озвучила iлюзiя Об'єкту. Об'ємна i кольорова iлюзiя, розумiєте? Крiм того вона змогла повернути блискавку вiд кийка назад до солдата, який сплутав її зi справжнiм пiдлiтком. Я лише щойно завершив усi можливi тести - нашi артефакти на таке не здатнi.
  - Тобто iлюзiя створена на зовсiм iнших принципах. - одразу ж вловив суть один iз єпископiв. - Артефакт-проектор вилучили?
  - В тому й справа, що нi! Його там просто не було.
  - Автономна iлюзiя? Це неможливо. Шукайте iнше пояснення. Жодна iлюзiя не може iснувати бiльше кiлькох секунд.
  - Одна така iлюзiя вже вiдбила корабель i вела його до самiсiнького кордону.
  - Тiлесних iлюзiй теж не буває. Може вiн просто прикривався нею?
  - Тодi його артефакти як мiнiмум не поступаються нашим. Або взагалi викраденi у нас, що ще страшнiше!
  - Тихо! - знову гаркнув на присутнiх голос єпископа-арбiтра. - А тепер заспокоїлися i думаємо: чому все це сталося? Чому сталося саме так, а не iнакше? Яка була мета цiєї акцiї? Що Ви про це думаєте, шановнi?
  - Хлопець просто намагається замилити нам очi - ось що я думаю. - одразу ж озвався скептик. - Якби церква усiм демонструвала свої можливостi, нас рано чи пiзно наздогнали б у планi озброєння. Такi секрети зберiгають до останнього, а не виставляють напоказ. Ймовiрно вiн хотiв нас залякати.
  - Ви знову думаєте про нього, як про пiдлiтка-одинака. А ми щойно з'ясували, що вiн лише посланець, i працює за чужими вказiвками. Одна людина нiколи не зможе розпоряджатися такими можливостями. А якби й могла - ми б знали заздалегiдь. Це органiзована i добре оснащена група, мета якої - показати свої досягнення i цим пiдiрвати наш авторитет.
  - Гадаєте Орден таким чином намагається зiрвати нам розслiдування?
  - Сумнiваюсь, Орден покладається на полiтику. Вiн завжди бив у спину, щоб нiхто нiчого не бачив i не змiг довести. А тут ми бачимо готовнiсть до збройного протистояння.
  - Або вони таким чином просто шукають собi спонсорiв: демонстрацiя обладунку пiд час Турнiру.
  - Це не в'яжеться iз їхнiми подальшими дiями. Якщо вони знали про майбутню сутичку, то знали б i про те, що ми затремо спогади усiм свiдкам.
  - Хiба що вони були точно впевненi, що цей секрет не пiде далi. Хто зараз окрiм нас знає про iнцидент iз кораблем? Розправа iз солдатами, захоплення корабля i знищення лицарiв - все це була одна велика демонстрацiя. Для нас.
  - Нi, це вже не демонстрацiя - це погроза.
  В залi на запанувала тиша. Найгiршi пiдозри пiдтверджувалися. Єпископи ще могли зрозумiти, якби хтось хотiв вiдбити у них Посвяченого, бо сильнi лицарi потрiбнi усiм. Для цiлої держави це не страшно. Яким би сильним не був воїн, його завжди можна задавити числом. Вони б зрозумiли, якби хтось намагався пiдточити їхнiй авторитет, використати їхнi зусилля на свою користь - таке трапляється постiйно.
  Але зовсiм iнша рiч, коли хтось руйнує звичний тобi свiт. Продемонстрованi невiдомим суперником можливостi уже як мiнiмум зрiвняли їхнi шанси у прямому протистояннi. Кошмарний сон єпископiв почав збуватися. Вони були б щасливими, якби усе це виявилося їхнiми власними вигадками. Але досвiд та знання не дозволяли їм у це повiрити...
  
  ***
  
  Потужний спалах ослiпив сенсори, i останнiй дрон припинив своє iснування. Особливо порадувало видовище побитого лицаря. Як я i очiкував, цi роботи бiльше пiдходять для залякування, а нiж для реального бою. Також вилiзла одна їхня особливiсть, про яку я ранiше навiть не пiдозрював - можливiсть вiдтворювати ефiрнi ефекти. Якщо я правильно зрозумiв, це i є їхнє головне призначення. Пiд'єднуючись до нервової системи пiлота, лицар дозволяв контролювати значно бiльшi об'єми ефiру.
  Я пiдозрював, що лицарi насправдi є просто збiльшеними варiантами тренувальних обладункiв. Але мiж ними не було абсолютно нiчого спiльного. Це були бiльше синтетики, нiж роботи. Якщо результати ультразвукового дослiдження вiрнi, то 40% об'єму їхнього тiла займають герметичнi, заповненi газом пiд високим тиском порожнини. Це пояснює, яким чином лицарi зi своїми габаритами можуть лiтати. Тобто самi по собi лицарi абсолютно не мiцнi, вони бiльше нагадували скрученi iз повiтряних кульок фiгурки. Єдиним жорстким елементом лицарiв є легкий каркас, на який i навiшується броня. Саме тому їм так легко вiдсiкти кiнцiвки. Єдиною механiчною частиною були генератори, якi дуже нагадували пiдйомнi кiльця кораблiв i, скорiш за все, виконували таку ж роль. Шiсть генераторiв, по двоє на спинi, на стегнах та лiктях, пiдтримували лицаря навiть коли вiн просто стояв на ногах. Без них лицар навряд чи узагалi змiг би пiднятися, не кажучи вже про потужнi удари велетенською холодною зброєю. Це були єдинi елементи лицаря, якi нiколи не прикривали бронею. А от для горизонтальних польотiв використовувалися рушiї найрiзноманiтнiших конструкцiй. Попри свою автономнiсть, в бою кiльця були не дуже зручнi, їх легко пошкодити i ними складно керувати. Тому замiсть них здебiльшого ставлять так-званi глайдери: 'хвости', 'пiр'їни', 'крила', 'плащi' тощо. Глайдером називали будь-яку жорстку конструкцiю iз великою площею рiвної поверхнi, по якiй ефiр i стiкає в потрiбному напрямку, створюючи повiтряну тягу. Для використання глайдерiв потрiбно бути обдарованим. Для лицарiв це саме те, що лiкар прописав. На повiтряних човнах ситуацiя зворотна: там глайдери виступають основним рушiєм, а кiльця виконують роль пiдтримки. На кораблях їх теж ставлять - тi ж самi тенти над палубами, але на увесь повiтряний флот стiльки обдарованих не набереться. Тому ними користувалися лише у великих портах, де з їхньою допомогою спецiальнi люди, 'поводирi', швидко й точно пiдводили корабель до причалу навiть в негоду. Лiтати без глайдерiв можна, але повiльно й обережно. Якби не допит помiчницi капiтана, я б про цю особливiсть захоплених суден так i не дiзнався. Мої ж дрони, навiть зi своїми, не призначеними для оперування ефiром антенами, могли вважатися слабенькими обдарованими i, об'єднавши свої зусилля, могли виступити в ролi додаткового рушiя. Лише завдяки цьому ефекту менi вдавалося деякий час ухилятися вiд ворожих снарядiв i навiть прорвати блокаду. Але про те, щоб вiдiрватися вiд лицарiв, а тим бiльше дати їм вiдсiч - не могло бути й мови. Вони були в кiлька разiв швидшi й маневренiшi за мене.
  Коли перший лицар зумiв висадитися на корабель, я наказав кiльком дронам стрибнути до нього на корпус i порушити роботу генераторiв. Як виявилося, навiть два неробочих генератора iз шести можуть нейтралiзувати машину. Достатньо було увiмкнути глушилку у безпосереднiй близькостi вiд механiзму, i лицар захитався, наче лялька iз обрiзаними нитками. Вага корпусу виявилася надмiрною для слабкої мускулатури, i лицар просто вивалився за борт. Тодi другий i жахнув ефiром. Розумiючи, що дрони все одно будуть втраченi, я перегнав їх в центр корабля, де зберiгалися снаряди для гармат, i перетворив увесь ефiр, що був всерединi них на потужнi бомби. Навряд чи Кайя могла собi уявити, яку свиню вона пiдклала церковникам, коли продемонструвала менi свої умiння. Детонацiя одразу усiх снарядiв, плюс самознищення дронiв - дорiвнює великий бам! Поруч iз лицарем, буквально впритул. Таким чином я вивiв iз ладу одразу обох лицарiв!
  Але щастя не могло продовжуватися вiчно. Втрата значної кiлькостi юнiтiв суттєво позначилася на якостi сигналу, тому дрони перейшли в повнiстю автономний режим, втративши переваги мого тактичного аналiзатора. Тепер я мiг лише отримувати короткi рапорти про хiд бойових дiй та окремi кадри iз їхнiх камер. Позбувшись перешкод в роботi, знешкоджений ранiше лицар знову пiднявся в повiтря й швидко наздогнав другого корабля-утiкача, який був змушений пiднятися над лiсом. Допомагаючи собi ефiром, лицар як слiд замахнувся, i велетенська алебарда розсiкла й без того побите судно. Оцiнивши ситуацiю i можливi ризики, дрони просто самолiквiдувалися. Корабель розiрвало на клаптi. Слiдом за корабельними покiнчили iз собою i тi дрони, що висаджувалися на генератори лицаря. Вiдправлена на прорив команда сповна виконала своє завдання, вiдволiкши увагу церкви вiд моїх маневрiв.
  Пцш-ш-ш!
  Так, записуємо: спостерiгаються судоми, зростає тиск i ризик iнсульту. Тепер повертаємо до попереднiх значень i продовжуємо експерименти. Тiльки нехай спочатку зарядиться.
  Про що я щойно говорив? Ага... Так, я нiкуди не лiтав, i взагалi не покидав острiв. А все через одного надмiрно допитливого типчика. Клятий Iнспектор вже кiлька годин крутився тут. Я дiзнався про його присутнiсть коли вже збирався пiднятися на борт трофейного корабля. Здавалося б саме час менi час накивати п'ятами, але трохи подумавши, я вирiшив не поспiшати. Коли iще менi трапиться можливiсть детально дослiдити такий феномен, як церковний Iнспектор? Якщо чесно, то менi просто стало цiкаво подивитися на його екiпiровку, яка фонила на увесь острiв. Довелося скоригувати плани i пильно стежити за цим нишпоркою, що з його обладнанням було вельми складно. Цей Джеймс Бонд мiсцевого розливу активно використовував усi свої вмiння, винюхуючи усе про всiх. Не можу навiть уявити, що б я робив без своїх маленьких помiчникiв. Розбiгаючись по таких закапелках, про iснування яких не пiдозрював навiть я, вони збирали iнформацiю про кожен його рух. I отриманi вiдомостi мене i радували, i лякали водночас.
  Перш за все вiн дуже вправно маскувався пiд обслугу. I це на кораблi, де чоловiкiв немає в принципi! Якби не теплова карта тiла, я б дiйсно сприйняв його за жiнку! Його ряса насправдi була просто всипана артефактами, кожен iз яких мiг вiдтворювати якусь текстуру. А оскiльки унiформа служниць тут у всiх однакова, немає нiчого дивного, що вiн мiг злитися iз натовпом, навiть якщо у ньому лише одна людина. I я не перебiльшую. Виходить, не один я граюся iз iлюзiями! Оцiнивши перспективи технологiї, я одразу ж загорiвся iдеєю застосувати її для дронiв. Та що там дрони - менi б i самому така функцiя в костюмi не завадила. Створити iлюзiю було значно швидше, нiж повнiстю перебудовувати мiмiкрил, який можна пiдiгнати пiд образ уже потiм.
  Ранiше я гадав, що проектор має бути один. Але через це зображення серйозно лагало, особливо, якщо воно достатньо велике. Якщо ж проекторiв багато, i кожен бере на себе лише невелику часточку, то голограма має достатню щiльнiсть, аби навiть взяти в руки якийсь легкий предмет! Забiгаючи наперед скажу, що саме вона й наштовхнула мене на створення образу корабля-привида. Розкидавши дронiв по обшивцi корабля, я змiг створити достатньо реалiстичне зображення, щоб обманути досвiдчених повiтроплавцiв. Наступним етапом була обкатка технологiї на рухомих об'єктах. Ось тут уже почалися проблеми, бо голограма повинна була швидко пересуватися. Рiшення було на поверхнi: не робити рухомою саму голограму, а знову ж таки розбити її на меншi елементи, i перемiщувати лише їх. Iз людським тiлом такий трюк не пройде, воно надто пластичне. А от у випадку iз комахами та iншими членистоногими iстотами все було прекрасно. Але про павукiв церковники уже знають, потрiбно було придумати щось нове. Час пiджимав, тому я взагалi не став нiчого придумувати, а просто скористався шедеврами свiтового кiно. Скiн для корабля частково здер iз 'Чорної перлини', а в якостi опудала виступила королева Чужих. Зчепивши один за одного два десятки дронiв, я вiдтворив майже точну копiю цього чуда, а здерта iз рептилiй моторика виглядала настiльки реалiстично, що навiть мене пробрало. Стояв, дивився i надивитися не мiг: кра-су-ня! Рука так i тягнулася погладити. Якби ж iще смертоносною була, як її оригiнал... Попри мої зусилля, щiльностi проекцiї все ж було недостатньо, аби завдати шкоди, тому це довелося компенсувати можливостями самих дронiв. Але то вже дiло технiки. Головне - технологiя пройшла обкатку i показала свою ефективнiсть! I це був лише перший розкритий секрет церковних технологiй!
  Потiм я дiзнався, що цей святоша умiє залазити в голови людям. Не усiм, лише до обдарованих або тих, чия нервова система має достатньо нанiтних структур. Впливаючи на них, Iнспектор мiг змусити людину радiти, боятися, вiдчувати бiль... Кiлька разiв вiн навiть застосував той-самий Рiю-Кай - контроль розуму. Насправдi там нiякого контролю не було, але ефект наркотичного сп'янiння був доволi сильним. Аби детальнiше вивчити це явище, менi потрiбно було знiмати параметри органiзму безпосередньо пiд час процесу впливу. Тому я бiгав за Iнспектором по всьому островi, намагаючись вгадати його наступну жертву.
  I таки вгадав! Черговим претендентом на копирсання в мiзках стала ледi Майя. Тiтка хороша, в мiру сувора, iз внутрiшнiм стрижнем i безкiнечним терпiнням. Такiй грiх не допомогти! На жаль, через брак часу я не встиг пiдготуватися заздалегiдь, тому просто нагнав у коридор стiльки дронiв, скiльки встиг зiбрати. В процесi виявилося, що вiн може змусити забути лише останнi кiлька хвилин. Але ж я знаю, що вiн затер майже пiвгодини спогадiв цiлому острову! Можливо справа не у потужностi випромiнювання його нейрошунта, а в якихось iнших параметрах. А кiлька хвилин тому на острiв почали прибувати першi гостi, i бiльше Iнспектор побiг туди, залишивши розгублену жiнку посеред коридору. Вона навiть не пам'ятала, куди йшла. Довелося вiдвести її до мiсця призначення, паралельно знiмаючи параметри iз її нейрошунта i трошечки пiдганяючи органiзм. Вплив на жертву вiдбувався комплексно: пригнiчуванням нервової системи та гормональним контролем, тому зловживати такою затиркою не варто. Так можна i iнсульт органiзувати - теж варiант, мiж iншим. Загалом факторiв було дуже багато i, не знаючи що шукати, я би дуже довго йшов навiть до такого результату. Добре, що хоч базис для подальших дослiджень встиг отримати. Повторити ефект виявилося не так уже й складно, але виявився дуже жирний мiнус - пiд час процесу я буду майже недiєздатний, адже усе доводилося робити самостiйно, своїм нейрошунтом. Тому я вирiшив зробити для цього окремий гаджет...
  - А це що таке? - Ханлi обережно вийняла пiнцетом iз залитого смердючим теплообмiнним гелем корпуса осколок крихiтної прямокутної пластинки.
  - Його мозок.
  - Ого! Такий маленький?! А як же вiн працює?
  - Ти знайома iз лiнзами?
  - Так, я кiлька разiв сама їх робила.
  - Всерединi цього кристалика сотнi лiнз, дзеркал i непрозорих мембран. Їх можна налаштовувати вiдповiдним чином, щоб промiнь свiтла виходив у потрiбних мiсцях i за потрiбних умов. Такi налаштування називаються програмою. Вiдбите свiтло сприймається вiдповiдними перемикачами, якi й вiдповiдають за потрiбнi механiзми. Щойно умови вiдповiдають заданим, подається наступна команда: наприклад опускати пiдняту лапку доти, доки вона не торкнеться землi.
  - Я зрозумiла! Це як фонтани в Академiї! Залежно вiд того, якi вентилi вiдкритi, такий вiзерунок створять струменi води.
  - Все вiрно. Програм може бути дуже багато, i зберiгаються вони в окремому блоцi. Залежно вiд ситуацiї дрон сам вмикає потрiбну програму.
  - А як же вiн бачить, куди йому йти?
  - Бачиш ось цi пластинки пiд щитком? - показую їй на розбиту 'голову' дрона. - Кожна iз них бачить лише одну точку. Усi разом вони складають зображення, наче мазки на картинi. Це фото-матриця. Їх тут кiлька, i розташованi вони на вiдстанi одна вiд одної. Накладаючи зображення одна не одне, дуже легко зрозумiти, наскiльки далеко знаходиться той чи iнший предмет, i якi його розмiри.
  - Генiально!
  Пцш-ш-ш!
  Цiкаво, без спалаху та звукового супроводу ефективнiсть прототипу рiзко падає, оскiльки жертва не має точки для зосередження уваги. Байдуже - продовжуємо.
  На чому я зупинився? Ага, на Iнспекторi. Як знайти iнспектора серед гостей, якщо кожен вважав справою честi взяти бодай одного слугу та одного охоронця? А нiяк. Лише поодинокi аристократи дозволяли собi вiч-на-вiч спiлкуватися iз iншими, утворюючи маленькi компанiї. Слуги ж використовувалися для спiлкування мiж такими групами, передачi записок, пiдслуховування, якщо пощастить... Загубитися серед таких - раз плюнути. Тут уже навiть теплова карта не допомагала. Паскудник розчинився у натовпi, нiби його й не було, хоча детектори випромiнювання аж кричали: 'Вiн тут!' Де б не почалася розмова, вiн завжди опинявся поруч, а його камуфляж, зараза така, майже повнiстю приховував його власне випромiнювання. Майже, бо воно все ж фiксувалося - потiм, у виглядi електромагнiтного шлейфу там, де вiн проходив. За iнших обставин це був би дуже цiкавий феномен: своєрiдний видимий хвiст невидимої 'комети'.
  Обличчя вiн також мiняв, наче рукавички. На тих записах спостерiгачiв, де вiн все ж потрапляв у кадр, я щоразу бачив нову служницю. Ресурси Аналiтика були уже недоступнi, тому я нашвидкоруч зiбрав власний аналiтичний центр, об'єднавши в хаб усiх не задiяних у спостереженнi дронiв. Одразу ж стало зрозумiло, що вiн вiддає перевагу тим компанiям, яких можна пiдслухати. На записi навiть вдалося роздивитися артефакт, за допомогою якого вiн усе це робив: схожий на сережку, завжди був повернутий в бiк розмови. Можливо це просто рiзновид слухового апарату. Навряд чи менi таке потрiбно, все ж дрони зчитують iнформацiю майже за сотню метрiв, просто знiмаючи коливання бокалiв у руках гостей, але повний функцiонал виробу можна буде дiзнатися лише пiсля його дослiдження. Також на руках Iнспектора було помiчено багато небачених ранiше перстнiв - скорiш за все якийсь рiзновид iндикаторiв або манiпуляторiв. Наприклад одного разу я помiтив, як хтось дистанцiйно перетасовував бокали на одному зi столiв. I я не впевнений, що це був саме мiй суб'єкт. Цiкаво, що до тих бокалiв потiм нiхто iз гостей так i не пiдiйшов... Страшно собi навiть уявити, що було б iз Академiєю, якби учнi там могли витворяти таке. Жах!
  Пошуки Iнспектора за сигнатурами випромiнювання дали несподiваний результат - кожен другий аристократ мав iз собою як мiнiмум кiлька артефактiв. Що це: недовiра, чи тi самi неписанi правила свiтського життя, про якi казала Лашура? Мало iнформацiї, дуже мало. А без неї адекватно оцiнювати ситуацiю не вийде. Потрiбно буде якось пiдiслати спостерiгача до того, хто навчає маленьких аристократiв усiм цим нюансам.
  Фон навiть вiд неактивних артефактiв дуже перешкоджав нормальнiй роботi детекторiв. Аби в такому шумi знайти конкретний об'єкт, потрiбно було розробляти принципово нову сенсорну систему для дронiв, а у мене на це не було часу. Та й взагалi, у мiсцевих в цьому планi, досвiду набагато бiльше. Спробував вирахувати маршрут кожного iз гостей - така ж бiда. Може якось привернути його увагу? Знаю! Скористаюся уже перевiреним способом! Он - дiючi особи уже на пiдходi...
  Спочатку все йшло, як i заплановано: не встиг я вiдвести вiд гостей представницю роду Нарадан, як обидва суб'єкти уже були поруч. Поки моя iлюзiя розважала Цереса, парочка дронiв оточила Iнспектора, i вже готувалися взяти його. Аж раптом цей тип щось вiдчув, i зреагував. Миттєво, набагато швидше, нiж я очiкував. Один пас рукою, i маленькi кульки розлiтаються навколо, покриваючи газон сiткою електричних розрядiв. Це виявився компактний аналог уже знайомих менi шокових мiн. Усiх дронiв вирубило начисто, не спрацювала навiть система самолiквiдацiї, а в радiоефiрi пiшли такi перешкоди, що я мусив вимикати приймач.
  Плюнувши на все, я вистрибнув зi своєї схованки й полетiв на мiсце зустрiчi, заклинаючи теорiю ймовiрностей, щоб цей гад був на мiсцi. Секунд десять менi знадобилося, щоб перетнути увесь сад, i ще двi, аби наблизитися до негiдника, який уже почав збирати трофеї. Ось вiн знову махає рукою, невидимi пута скручують бiдолашного дрона, i вiн пакує його в торбу до решти. Вiн що, спецiально готувався до цiєї сутички? Бiльше я чекати не став i, метнувши в торбу липкий кiнець павутини. Iнспектор, знову показавши високу швидкiсть реакцiї, не збирався так просто здаватися i мiцно вчепився в торбу. Поки павутина натягувалася, намагаючись видерти здобич святошi, той закинув всередину ще кiлька кульок, пiсля чого вiдпустив її. Розумiючи, що зараз пiдсмажать i мене, я пропустив пакунок повз себе, краєм ока вiдмiтивши, як iще кiлька дронiв позаду мене падають, враженi блискавками.
  Побачивши мене Iнспектор, здавалося, навiть зрадiв такiй зустрiчi, одразу ж метнувши в мене мене... Та-а-ак! Метальне залiзо, обмазане уже знайомою отрутою! Тепер я знаю, хто зiрвав менi апгрейд! Пiв секунди затримки зiграли зi мною злий жарт. З початку нашої зустрiчi минуло ледве п'ять секунд, а агент Церкви уже встиг зрозумiти, що найнебезпечнiшим для мене є саме електричний фактор. I тодi вiн почав чаклувати! Клятий святоша, наче справжнiй сiтх, кидався в мене блискавками з обох рук. Менi ж навiть у форсажi ледве вистачало реакцiї, аби пiдставляти замiсть себе все бiльше дронiв, адже розряд притягувався до будь-якого провiдника. I поки згорав черговий смертник, я мав час, щоб вiдступити iще на кiлька метрiв. Ухиляючись вiд чергової дуги, яку притягнув до себе декоративний металевий парканчик, я iронiєю подумав про вибрики долi: пiстолет знадобився менi в ту ж мить, коли я його вiддав! Промайнула думка покликати Цереса на допомогу, але я її вiдкинув. Мiй досвiд уже не раз доводив, що люди зраджують завжди, питання лише в цiнi. Вiд мене вiн уже платню отримав. Чому б не здати мене, i не отримати бонус ще й вiд святош? Якщо iз одним суперником, нехай i незнайомим, я ще маю якiсь шанси впоратися, то вiдбити атаку двох спецiалiстiв менi не свiтить. Можу вирубити його своїм адмiнiстративним доступом, але тодi є ризик викрадення його тiла церковником. Нi, не треба менi такого щастя.
  Усi цi роздуми промайнули в моїй головi менш нiж за секунду. Iнспектор же зi спокiйним виразом на обличчi рухався слiдом за мною, викошуючи дронi, наче траву. Я не знав, наскiльки далеко вiн може дiстати, але ризикувати своїм полоном не збирався. Краще вже вiдкрити Церквi частинку своїх секретiв, нiж подарувати їх усi. В якийсь момент електричне напруження зникло. Я не знав точно: вийшов я за межi зони ураження, чи насправдi увагу Iнспектора привернуло пiдкрiплення iз дронiв, що почали збiгатися iз околиць. Зрозумiло було лише, що я недооцiнив суперника. У мене немає дистанцiйної зброї... Хвилинку, а що там iз В-дронами? Ага, дiйсно немає. Тодi треба якось вивести цього покидька з ладу, поки вiн не передав iнформацiю про мене.
  Так нiчого й не придумавши, я просто вирвав iз землi одну iз секцiй металевої огорожi, i кинув її в церковника. I це спрацювало! Рефлекторно метнувши розряд у черговий силует в темрявi, вiн не одразу зрозумiв, що то був уже не дрон, а щось значно бiльше. I важче! Повнiстю ухилитися вiд масивного снаряду Iнспектор не встиг, i той зачепив його гострою залiзякою на ребрi, та ще й потягнув трохи за собою. А я iз випущеними пазурами був на пiвдорозi до своєї жертви, стискаючи в руцi iще один сегмент паркану. Не встигаючи вiдчепитися вiд залiзяки, Iнспектор вислизнув зi своєї мантiї i, перекотившись подалi, одразу ж опинився на ногах, стискаючи в руках два класичних танто, на кiнчиках яких уже починав збиратися черговий заряд.
  А я тiльки того й чекав. Зосередившись на менi церковник випустив iз поля зору свiжих дронiв, якi одразу ж метнули в нього павутину. Той спробував вiдсiкти несподiванi пута, та тiльки я уже був надто близько i з уього маху накрив розбишаку залiзякою. Поганця прибило парканом до землi, я застрибнув поверх нього i почав гамселити паскудника прямо крiзь ґрати решiтки, особливу увагу надаючи кiнцiвкам. Кiлька разiв щось хруснуло, задзижчав шокер одного iз дронiв, та й я вiд душi додав йому трохи енергiї - прямо в голову...
  За хвилину мiцно примотаного до паркану, роззброєного i оглушеного Iнспектора дрони потягнули геть iз саду, бо на шум уже почали сходитися охоронцi гостей. Аби агент не покiнчив iз собою, я придiляв особливу увагу фiксацiї усiх його кiнцiвок, i перевiрив ротову порожнину на наявнiсть капсул iз отрутою. Знайшов, вибив, промив у озерi разом iз головою, щоб швидше отямився. Потiм ще раз, i ще... Помiтив, що гад уже збирається втопитися. Вийняв, перевернув, дав пiд дихало, щоб уся вода вийшла. А вiн ще й серце намагався зупинити. Ну точно - Джеймс Бонд! Спробував себе у ролi дефiбрилятора. Сподобалося. Хотiв повторити, але вiн таки розкусив кляп i спробував спочатку проковтнути гострi скалки, а потiм вiдкусити собi язик... I тут я згадав про свiй прототип! Пославши дрона принести залишений бiля капсули гаджет, я спробував повторити прийом Iнспектора iз блискавками. Не вийшло. Значить в список моїх питань до нього додалося ще кiльканадцять пунктiв. Артефактом зв'язку вiн скористатися не встиг, тому за свої секрети я був спокiйний. Церква не дiзнається, що я зовсiм не такий непереможний, як про мене думають. А той хто знає - уже нiкому не розкаже. Правда, пiддослiдний?
  Шукаючи мiсце для допиту, я зрозумiв, що на островi зараз дуже людно, i на крики одразу ж позбiгається купа народу. Потрiбне було мiсце, де б менi нiхто не заважав. Рiшення саме прийшло на звук - Ханлi! Вона особа зацiкавлена, i зайвий раз про мене балакати не буде, а пiдкупити її виявилося навiть простiше, нiж я думав: дав їй на розтерзання кiлька побитих дронiв, i вона без питань впустила мене до своєї майстернi, а щоб на вереск нiхто не прибiг - увiмкнула один зi станкiв. Я думаю, вона б погодилася навiть так, без будь-якого подарунку, аби тiльки не потрапляти на очi знатi. Вона лише поцiкавилася, кого це я зiбрався мучити, а коли дiзналася - ще й iнструменти свої запропонувала. Як виявилося, не лише королева помiтила проблеми iз пам'яттю.
  Вiдiрвавшись вiд допиту я подивився на винахiдницю, яка втекла вiд крикiв у iнший кiнець примiщення, i з азартом першовiдкривача препарувала уже четвертого дрона. Дiвчинка все бiльше вiдривається вiд навколишнього свiту. Можу собi тiльки уявити, що з нею буде, якщо вона отримає в свої руки якийсь комп'ютер, або ще гiрше - доступ до Iнтернету! А все це мiй згубний вплив. Це я пiдсадив її на iнформацiйну голку. Часом здається, що менi вона довiряє бiльше, нiж Лашурi. Нi не так: Лашурi вона вiддала свою вiрнiсть i життя, а менi - повагу. Це приємно. Та й сам я ставлюся до неї iз повагою, особливо пiсля того випадку в майстернi. Це перед iншими я вiдiграю грубiяна, з нею ж менi достатньо просто бути самим собою. А жiнки таке чують ду-уже добре.
  - Кей! Це те, про що я думаю?
  - Так, це артерiї.
  - Стривай, то цi павуки живi?! - Ханлi аж вiдскочила вiд розтерзаного трупика дрона, а через секунду знову крутила його в руках, прискiпливо оглядаючи сенсорний блок через лупу. - А як вони їдять, у них же немає нi рота, нi шлунку?
  - Вони не їдять. Хоча у них є схожа потреба. Тiло дрона складається iз корпусу, мiзкiв та синтетичних елементiв: м'язи, органи чуття тощо. Останнi постiйно зношуються, пошкоджуються, стираються. Щоб залатати пошкодження, потрiбнi нанiти - дуже маленькi дрони, якi й надходять по цих артерiях.
  - Такi маленькi? - здивовано поцiкавилася Ханлi, намагаючись крiзь лiнзу розгледiти крапельку срiблястої речовини, що витекла iз капiлярiв.
  - Не старайся, не побачиш.
  Пцш-ш-ш! Пцш-ш-ш!
  Записуємо: пiсля застосування прототипу кiлька разiв поспiль реакцiї пiддослiдного уповiльнюються. Спостерiгаються порушення в роботi опорно-рухового апарату. Можлива вiдмова дублюючої нервової системи.
  Так, все закрiпив, все зiбрав, капсулу уже розбирають... Нiби нiчого не забув. А нi, забув - зброю. Сьогоднiшня сутичка показала, що без дистанцiйного озброєння усi мої переваги нiчого не вартi. Тiльки пiстолет я бiльше робити не буду - не хочу витрачати зiбраний для модернiзацiї дронiв метал. Та й для вогнепальної зброї вiн не пiдходить - надто м'який. Потрiбно щось менш залежне вiд моїх технологiй. I я навiть знаю, що це буде.
  Iдея була в тому, щоб не створювати дорогоцiннi боєприпаси самому, а користуватися вже iснуючими. Я вирiшив вiдтворити блочний лук. Навiть позичив для випробувань кiлька тренувальних стрiл зi спортзалу, поки я ще тут. Якщо вони витримають пострiл, то i бойовi стрiли пiдiйдуть, якщо ж нi - буду думати далi. Що ж до блочної конструкцiї - я до неї уже звик. Вона компактна, зручна, швидко приводиться в дiю, а плавне наростання зусилля зменшує ризик зламати стрiлу пiд час пострiлу. До того ж з нього не потрiбно щоразу знiмати тятиву.
  Створити iдеальний лук - задача нетривiальна. Його пiдбирають iндивiдуально пiд кожного стрiльця. Враховується все: хват, зрiст, довжина рук та пальцiв, статура. Нi про яку стандартизацiю не може бути й мови. Кожен робить лук пiд себе. Як i стрiли. Єдиний їх плюс - їх можна вiльно купити. Просто, на вiдмiну вiд мiсцевих стрiльцiв, яким доводиться звикати лише до своїх стрiл, у мене для точних розрахункiв траєкторiї на рукiв'ї є балiстичний обчислювач. Пiд час натягування стрiли вiн знiмає усi її параметри, вектор руху самого луку i, на основi усiх цих даних, обраховує лiнiю прицiлу. Синхронiзуючись iз моїм тактичним аналiзатором, вiн перетворює лук на справжню снайперську гвинтiвку. Але скористатися ним зможу тiльки я. Врештi-решт, лук винайшли не для полювання, де потрiбна точнiсть, а для вiйни. I що б там не казали, лучники нiколи не могли похвалитися точнiстю стрiльби. Бiльш-менш ефективними вони є лише тодi, коли їх не менше десятка. Їхнє завдання - перед атакою прорiдити ворожий стан, тобто накрити стрiлами певну область. Бiльшого вiд них i не вимагалося. Саме тому лучниками було переважно ополчення, яке тiльки й вмiло, що стрельнути у приблизно потрiбному напрямку. Еталоном метальної зброї тривалий час вважали довгий англiйський лук, який використовувався аж до появи польової артилерiї. Навiть найкращi з них мають дистанцiю прямого прицiлу не бiльше сорока метрiв. Досвiдчений лучник мiг стрiляти по одиночнiй нерухомiй мiшенi на вiдстань майже в дев'яносто метрiв. Схожi аналоги є i тут - асиметричний юмi. Однак я все одно не бачив в Академiї жодного учня, якого би навчали володiнню луком. Невже теж упередження, як в середнi вiки?
  За роздумами я дочекався завершення роботи реплiкатора. В руки менi потрапив набiр деталей, якi швидко з'єдналися у небачену тут зброю - блочний лук. Кiлька разiв натягнувши i спустивши тятиву, я дiстав першу стрiлу. Задумався над тим, як це виглядає збоку: унiкальна високотехнологiчна зброя, боєприпаси для якої можна знайти навiть у античну епоху. На що тiльки не пiдеш, щоб спростити собi життя... Натягнувши лук, наскiльки вистачило стрiли, я вiдпустив тятиву. У багатьох професiональних лукiв пострiл звучить доволi приємно, у мене ж спуск бiльше нагадував пострiл пiстолета iз глушником - такий же хлопок i свист снаряду. Як i очiкувалося, стрiла витримала розгiн, але не влучання. Розстрiлявши усi позиченi стрiли, я зупинився на силi натягу приблизно в шiстдесят кiлограм. Це був максимум, при якому стрiли залишалися цiлими, i їх ще можна використати вдруге. Останньою була стрiла, наконечник якої було замiнено на спецбоєприпас - газову шашку. На жаль iз ним траєкторiя польоту майже нiчим не вiдрiзнялася вiд звичайної стрiли, тому орiєнтовна прицiльна дальнiсть застосування мого лука не перевищує тридцяти метрiв. В спокiйних же умовах я легко можу пiдстрелити мiшень за пiвтори сотнi метрiв... О, зарядився!
  Пцш-ш-ш!
  Дивимося... Хм, невже вдалося? Десять хвилин? Двадцять? Пiв години! Круто! А якщо пiдкрутити ще бiльше?
  Пцш-ш-ш!
  Ги-ги, працює! Спокiйно-спокiйно, ти в надiйних руках, ги-ги...
  Пцш-ш-ш!
  - Кей, залиш уже його в спокої. - знову нагадала про себе Ханлi. - Я нiяку не можу зрозумiти: дрони складаються iз нанiтiв, так?
  - Нi, нанiти лише будiвельники.
  - А якi матерiали використовуються для цього... будiвництва?
  - Будь-якi: простi сполуки, кислоти, метали, мiнерали... Коли нанiт виробив свiй ресурс, його розбирають на складовi, якi теж йдуть в дiло. Можна будувати виключно за рахунок нанiтiв, але це неефективно.
  - А як ти їх робиш?
  - Нанiти? Вирощую, - кличу одного зi спостерiгачiв, щоб принiс щось їстiвне зi столу в саду. - Для розмноження нанiтiв потрiбнi певнi умови. Вони можуть збирати своїх родичiв навiть iз пiдручних матерiалiв, але такi нащадки будуть здатнi виконувати лише простi операцiї. Аби передалася пам'ять, потрiбна спецiальна речовина - каталiзатор, який можна отримати iз бiомаси. Дивись.
  Я взяв у посильного якийсь незнайомий фрукт, i пiдiйшов iз ним до чану утилiзатора. Закинувши продукт всередину, я вiдiйшов, дозволяючи Ханлi спостерiгати за процесом. Менш нiж за хвилину соковитий плiд зiгнив прямо на очах, будучи повнiстю поглинутий пористою поверхнею, а по тоненькiй трубочцi в заправний модуль потекла густа срiбляста речовина.
  - Це i є каталiзатор. Кожна його молекула мiстить все необхiдне для повноцiнного вiдтворення нанiтiв. Тiльки для його отримання органiки потрiбно багато. Та й агрегат для переробки займає багато мiсця. Дрон такий на собi не потягне, а вiд маленького ефекту майже не буде. Тому я зробив для них ось таку годiвничку, де вони заправляються уже готовими до використання матерiалами.
  - Як усе складно... - дiвчинка нахмурилася i подивилася на лежачого дрона. - А ти його вiдновиш?
  - Нi. Цей тим дронiв уже застарiв, а його пошкодження надто серйознi. Дивно, що вiн не вибухнув.
  - Вибухнув?! - Ханлi вiдскочила вiд нещасного трупика, укрившись за металевим верстаком - одразу видно вiдповiдний досвiд.
  - Пiсля отримання критичних пошкоджень дрон вибухає, щоб нiхто не дiзнався його секретiв. Цього я зберiг, щоб iншi переписали собi його досвiд.
  - Переписали?
  - Об'єднуючись, вони стають єдиним цiлим, одним iнтелектом iз пам'яттю усiх своїх учасникiв, який приймає рiшення, базуючись на сукупному досвiдi усiх дронiв. Це дуже зручно, коли дрони працюють самостiйно. От як сьогоднi пiд час нальоту церковникiв...
  - Нальоту? На кого?
  - Ой, точно...
  От же ж клятий Iнспектор - i їй встиг в головi покопирсатися! Добре, що мiй нейрошунт має зовсiм iншу структуру, i вiд органiчного мозку я не настiльки залежний.
  Тут я все закiнчив. Настав час вдягатися в дорогу. Стягнувши iз себе залишки штучної шкiри, я закинув їх в утилiзатор, i почав вбиратися у заздалегiдь пiдготовлений комплект одягу.
  - Кйя! - заверещала дiвчинка побачивши, як я роздираю в себе на грудях шкiру. - Ти би хоч вийшов! Тепер менi знову кошмари будуть снитися!
  - Без проблем!
  Пцш-ш-ш!
  Враховуючи усi свої попереднi пригоди, я вирiшив вiдiйти вiд свого класичного стилю, i зосередитися на практичностi та особистiй безпецi. Ззовнi це нагадувало полегшений варiант церковних обладункiв, хоча насправдi було просто звичайним герметичним комбiнезоном iз iнтегрованими захисними елементами. Зсередини вiн був вкритий товстим шаром бiогелю, в якому й буде нарощуватися новий мiмiкрил. На спинi розташувався доволi мiсткий каплеподiбний рюкзак-контейнер, в якому й поселився лук - схожий рюкзак, тiльки наповнений рiзноманiтними дрiбничками, я подарував Цересу. Там же знаходилася апаратура для оперування особливо великими об'ємами ефiру, але її налаштуванням я займуся вже в дорозi. Вiдрiзнявся лише шолом. Його я виконав у звичному для себе виглядi, лише трохи витягнувши щелепу вперед i розширивши, аби при потребi знiмати його i мати можливiсть розмовляти. I усе це було матово-чорного кольору, неначе витесане iз графiту. Такий дизайн був вибраний не даремно. Згадуючи обмовки людей навколо, я дiйшов висновку, що я тут не перший потраплянець. I пошук iнших перенесених дозволить менi швидше знайти вихiд iз цього свiту. Знайомi iз культурою початку двадцять першого столiття одразу впiзнають мiй вигляд. Зрозумiло, що залишитися непомiченим в такому виглядi не вийде, але я уже придумав, як заплутати церковникiв.
  Закiнчивши збиратися, я вивiв свiй мотоцикл на вулицю. Хороший байк вийшов: компактний, потужний, маневрений... Саме те, що потрiбно для тривалої подорожi незвiданими територiями. Пiд куполами Нью-Йорку менi такий став би у пригодi. Вирiшив назвати його Арчером - що в перекладi означає "мисливець".
  Тiльки починаючи знайомитися iз картами цього свiту, я помiтив схожiсть берегових лiнiй. Основний континент своїми контурами дуже нагадував Пiвнiчну Америку. Беручи за основу теорiю паралельних свiтiв, я був схильний вважати, що десь на планетi є ще й Євразiя, Африка i Австралiя. Здавалося б, маючи повiтрянi кораблi облетiти земну кулю буде не складно. Та попри це, розвiданих територiй було не так уже й багато: вiдсоткiв вiсiмдесят Пiвнiчної Америки, а внизу карти виднiвся невеличкий "апендикс" Пiвденної. Острови в океанi взагалi були вiдсутнi. Як пояснила менi Ханлi, ефiр не скрiзь був таким iнертним, як бiля Академiї. У деяких районах постiйно бушували ефiрнi шторми, десь вiн активно роз'їдав будь-який метал, iнодi вiн вбивав усе живе, а iнодi траплялися i зовсiм позбавленi ефiру дiлянки - "плiшини". Тому не було нiчого дивного, що розвiдку вели лише над континентом, де є бодай якiсь орiєнтири. На щастя карта аномалiй з часом майже не змiнювалася, i це залишило свiй слiд на життi людей. Торговi маршрути виглядали трохи заплутано, а деякi товари були буквально на вагу золота. Багато мiлких королiвств жили виключно за рахунок транзиту, ревно захищаючи свої територiї й блокуючи маршрути, якщо їх щось не задовольняло. Натомiсть в таких регiонах були доволi популярними сухопутнi каравани. У цьому планi поява нового, незалежного вiд ефiру, типу лицарiв може кардинально змiнити полiтичну карту свiту.
  В таких умовах, та ще й iз рукописними картами прокласти чiткий маршрут було неможливо. Тому я просто задав приблизний напрямок на пiвденний захiд i чекав, поки внизу з'явиться бодай одна дорога. Судячи зi змiни рельєфу, чекати менi залишилося не довго. Слiдiв за собою я майже не залишив: утилiзатор та заправний модуль дрони уже перенесли, реплi-танк розкручений i теж вiдправився на нове мiсце проживання. Арчер, чистенький, обвiшаний усiм необхiдним, стоїть неподалiк, повнiстю готовий до подорожi. Залишилося лише прибрати смiття. Ну що, дорогенький, пора прощатися? Давай, пiднiмайся. Не опирайся, бо гiрше буде. А можеш i не пiднiматися - так тебе вiдтягну. I навiть лiтати навчу, хе-хе... О, мало не забув!
  Пцш-ш-ш! Пцш-ш-ш! Пцш-ш-ш! I, на прощання - контрольний. Пцш-ш-ш!
  Класний вийшов гаджет! Тепер я розумiю, чому кiномани з нього так фанатiли. Вже закидаючи на плече кокон iз тiлом я згадав одну деталь: я витягнув iз нього усi недокументованi функцiї його артефактiв, явки та паролi, i навiть шифрування радiопередач, а iменем новоспеченого iдiота так i не поцiкавився. Менi знову начхати на людей? Ура, iду на поправку!
  - Ханлi, де тебе носить? Я що, сама повинна перед гостями... Кейнсi?! - несподiвано зазирнула в майстерню Кайя, i одразу ж схопилася за меч. - Що ти тут робиш? Я гадала...
  - Гадала, що мене так легко позбутися?
  - М-м-м! - застогнало тiло на плечi.
  - Кого ти там волочеш? Ем... Iнспектор?! - очi Кайї розширилися вiд здивування, а наступної митi аналiзатор заверещав про агресивнi намiри дiвчини. - Вiн при тямi?
  - Сама подивись, - я скинув святошу на пiдлогу i розiрвав трохи павутини у нього на головi, щоб дiвчина змогла оцiнити дибiлльний вираз обличчя. - Хочеш йому щось на останок сказати?
  - Тьху! - смачно плюнула в обличчя церковнику Кайя, а потiм майже хвилину вiд душi гамселила його ногами, пiд кiнець мало не розпоровши йому живiт парадними шпорами. - Мозгоправ кляий! Щоб у тебе самого мiзки википiли!
  - Тихо-тихо, спокiйно, - я обережно вiдвiв її вiд тiла. - Я вже про все подбав. Залиш трохи для Лашури. Впевнений - вона теж хоче отримати порцiю задоволення.
  - Не варто. Цей покидьок копирсався в головах усього острову! Ми для нього як iграшки! Хто його знає, якi накази вiн там залишив, i до чого нас змушував! - Кайя глибоко вдихнула й поправила на собi мундир, повертаючи собi пристойний вигляд. - Що ти з ним хочеш зробити?
  - Носа вкорочу. Щоб на засовував його, куди не слiд.
  - Як тобi це вдалося? - зi злiстю поцiкавилася дiвчина, не зводячи з нього погляду.
  - Легко й невимушено.
  - Добре. Роби з ним що хочеш. Я... Я тобi вiрю, - видавила вона з себе.
  - Годиться.
  Вiдволiкши жертву на край острову, я повiсив на шию Iнспектору цiлу гирлянду побитих ним же дронiв, i штовхнув тiло за борт. Дiвчата, хоч i визнали провину церковника, все одно поглядали з тривогою. Ханлi навiть поривалася вiдмовити мене, адже я прямо на їхнiх очах збирався стратити людину. Втiм, коли навколо святошi розгорнувся захисний купол, вони заспокоїлися i лише з цiкавiстю проводжали полiт цього парашутиста, доки той не зник у лiсi. Для тих, хто з'явиться сюди потiм, все буде виглядати саме так, як i хотiв зробити Iнспектор: iз боєм вiн захопив кiлька зразкiв ворожих технологiй, пiсля чого десантувався iз острову. Артефакти, як i одяг, пiсля вивчення повернули власнику на випадок, якщо там був маячок. Через кiлька секунд внизу, з-пiд крон дерев пролунав вибух - звiдки йому було знати, що трофеї iз сюрпризом?
  Все, тепер можна смiливо вирушати в дорогу, i нiкого не боятися. Всiвшись на Арчера, я натягнув шолом i спiймав на собi погляди дiвчат, якi з цiкавiстю (Ханлi) i розумiнням (Кайя) поглядали на мої приготування. Певно чекають, що я зараз почну з ними прощатися. Ага, зараз! Я пiду по-англiйськи!
  Загудiвши двигуном, мотоцикл зiрвався з мiсця. Помiтивши, що я лечу на них, Кайя вiдстрибнула з дороги, потягнувши за руку Ханлi. Не доїжджаючи кiлька метрiв до обриву, я застопорив заднє колесо, розвертаючись боком i, вкрившись ледь видимим пузирем, плавно провалився за край острову. Останнє, що вони побачили, був тонкий срiблястий цилiндр iз червоним вогником, який я встиг пiдкинути за мить до падiння.
  Пцш-ш-ш!
  Гучно пчихнувши, нейралiзатор ослiпив присутнiх яскравим спалахом, ще кiлька разiв перекинувся в повiтрi, i полетiв униз - слiдом за своїм власником. Коли зiр вiдновився, жодна з дiвчат не могла нiчого згадати. I тiльки мiцно стиснута рука подруги наводила на цiкавi роздуми...
  - Клятий мозгоправ! - крикнула Кайя, висмикуючи руку.
  - Що? - отямилася Ханлi.
  - Нiчого. Ходiмо до гостей. Я що, сама повинна перед гостями вiддуватися?
  
  ***
  
  Аура пильно стежила за настiнним хронометром, вiдраховуючи останнi хвилини до сеансу зв'язку. Вона покинула компанiю аристократiв однiєю iз перших, хоч це i виглядало негарно з точки зору етикету. Але черговий сеанс зараз для неї був важливiший за будь-якi церемонiї.
  Переконавшись, що окрiм неї в примiщеннi бiльше нiкого немає, вона закрила усi дверi й вiкна, i лише пiсля цього дiстала зi схованки у стiнi скриньку. Звичайна скринька для дiлових паперiв та листiв, тiльки iз незвичайною начинкою. Якби її спробував вiдкрити хтось зi стороннiх - вибух рознiс би половину корабля. Враховуючи, що апартаменти принцеси клану знаходилися у найбiльш захищенiй його частинi, де проходили бiльшiсть несучих елементiв його конструкцiї, аварiя корабля була б неминучою.
  Навiсивши скриньку на крiплення замiсть одного iз декоративних вазонiв i переконавшись, що та мiцно стала на своє мiсце, ельфiйка обережно потягнула кришку догори, пiсля чого одразу ж зафiксувала її власною шпилькою для волосся - ще один рiвень захисту. Не виймаючи нiчого зсередини, Аура вiдтягнула край внутрiшнього оздоблення, витягуючи звiдти щось схоже на берушi, тiльки на довгому мотузку. Закрiпивши їх у вухах, вона засунула пальцi всередину i навпомацки почала клацати прихованими глибоко всерединi перемикачами.
  - Кролик на зв'язку. Повторюю: Кролик на зв'язку.
  - Заєць вiдповiдає! - почувся грубий голос на iншому кiнцi. - Як там поживає моя вухаста красуня?
  - Крутить вухами.
  - А чому не хвостом?
  - Немає перед ким, - сказавши останню кодову фразу, Аура полегшено зiтхнула i пiдтягнула до себе ногою один зi стiльцiв - розмова обiцяла бути довгою. - Є новини. Церква провела масштабну операцiю на летючому островi Лашури.
  - Деталi?
  - Нагнали купу солдат за пiдтримки двох лицарiв. Потiм почалися крики, чути було аж сюди. Солдати летiли за борт пачками. Через пiвгодини поспiхом евакуювалися i затерли усiм свiдкам пам'ять. Лицарiв так i не використали. Скорiш за все їм добряче накрутили хвiст.
  - О, я чую нотки ревностi в твому голосi. Все нiяк не может змиритися, що в Академiї з'явився конкурент за право першого бiйця? Це ж той-самий виловлений тобою парубок, правильно? Знаєш, вiн би мiг бути тобi хорошою парою. Як у нас iз твоєю матiр'ю...
  - Ще чого! На званiй вечерi я дiзналася, що слуга Лашури нiби-то "покинув її компанiю" незадовго до вiзиту святош, а значить бiльше я його не побачу.
  - Ну-ну, не зарiкайся. Такi типи нiколи не зникають просто так... Що там iз мехами?
  - Все спокiйно. Церква їх не чiпала. Здається, вони просто не сприймають цей винахiд всерйоз.
  - Теж менi винахiд: додумалися причепити паровик на лицаря. Мiй уже давно iз турбiною бiгає.
  - Але не лiтає.
  - Для польотiв у мене є Стерв'ятник.
  - На який пальне доводиться переганяти цiлими днями.
  - Ти спочатку сама за штурвал сядь, сама це вiдчуй, ось тодi й продовживо розмову.
  - Дякую, менi слух дорожчий.
  - Коли будете на мiсцi? - повернув розмову до попередньої теми абонент на тому боцi.
  - Днiв через тва-три, якщо не виникне проблем.
  - Вони виникнуть - сама бачиш, наскiльки змiнився сценарiй. Завжди став на нiч пастки. Навiть на стiни й стелю. I навiть не думай кудись виходити без зброї!
  - Аристократiя може мене не зрозумiти.
  - Спишеш на традицiї. Хто ж нас, ельфiв, знає, якi у нас порядки? Обачнiсть в будь-якому випадку не завадить.
  - Знаю. - буркнула Аура, але опонент її почув.
  - Не бурчи. Менi уся ця затiя подобається ще менше, нiж тобi. Але вибору немає. Проти долi не попреш, як би не старався - по собi знаю. Можна лише мiнiмiзувати втрати. Тому готуйся до неприємностей. Вони будуть. Заєць, кiнець зв'язку.
  
  ***
  
  - Можеш пiднiмати своїх наймитiв.
  - Все ж взяли його?
  - Нi. Вирвався з боєм i погрозами. Принаймнi тепер Лашура нам не страшна.
  - Лашура? Хвилинку, а це часом не той наш рекрут, що прибився до неї?
  - Вiн, щоб йому в пеклi горiти. На його затримання вiдправили двi чоти воїнiв та два лицарi, i все безрезультатно.
  - Ви говорите про нього так, нiби вiн якийсь монстр.
  - Вiн Посвячений.
  - Посвяченi - вигадка Церкви.
  - Ця вигадка розкидала усiх оперативникiв i злиняла, прихопивши компромат на Лашуру.
  - Неможливо. Вiн хоч i витривалий, але так-само втомлювався пiсля польотiв, як i iншi пiлоти.
  - Вiн перехворiв лихоманкою Коутi. Нагадати тобi її симптоми?
  - От *#$%^&!
  - Отож бо й воно. Тепер розумiєш, який шанс ми тодi втратили? I все завдяки тобi.
  - Потрiбно його знайти.
  - Саме цим ти i займешся. Сам навершив - сам i розгрiбай.
  - А як же презентацiя?
  - Впораємося i без тебе. Я вже побачив, який iз тебе командир.
  - Моя вiдсутнiсть може викликати пiдозри.
  - Вони i так виникнуть. Тепер це питання часу, а у нас його надто мало. Менi байдуже, як ти це зробиш: спалюй селища, шантажуй, пiдкуплюй, зваблюй... Можеш навiть свою дупу на розтерзання йому вiддати. Знайди i поверни нашого рекрута. Будь-яким способом. Це наказ.
  - Буде зроблено.
  Скрипнувши зубами, юнак погасив артефакт i кiлька хвилин сидiв у темрявi, намагаючись заспокоїтися, а потiм розсмiявся. Посвячений! Власноруч викликаний у цей свiт! Безлiмiтний пiлот, якому навiть не потрiбно вступати в бiй, достатньо дочекатися, доки його суперники виснажаться, а потiм перебити їх на землi! Який увесь цей час маячив у нього перед очима! I тепер вiн зник. Саме в той момент, коли про нього дiзналися усю правду. У долi кепське почуття гумору. Заховавши артефакт, Дагмайєр вийшов iз кiмнати.
  - Емерi!
  - Слухаю. - одразу ж опинилася поруч його довiрена служниця.
  - Накажи рульовим покинути караван. Ми змiнюємо курс.
  - Буде зроблено.
  Знайома фраза знову нагадала хлопцевi нещодавню розмову. I мiсце, яке йому вiдвели у планах Ордену. Не так вiн собi уявляв усе це. Зовсiм не так...
  
  ***
  
  Тихий гул двигуна не було чути за трiском сухого гiлляччя пiд колесами. Щось я поспiшив назвати байк Арчером - з таким шумом про полювання не може бути й мови. Може краще було назвати його Туристом? Нi, надто банально. Нехай так i залишається мисливцем, а полювати можна ж не тiльки на тварин, правда?
  Втеча з пройшла як по маслу. Залишенi на островi спостерiгачi повiдомили, що провали у пам'ятi дiвчата списали на святошу, а значить для усiх я дiйсно зник. Про всяк випадок, якщо ситуацiя буде критичною, я наказав ботам встановити на ключовi системи острову шунти, аби мати змогу перехопити керування.
  Я саме мчав вглиб лiсу тваринними стежками, все бiльше вiддаляючись вiд каравану, коли мене викликали на зв'язок. Проклинаючи тупоголових ботiв, я прийняв виклик i на кiлька секунд випав iз реальностi: вони перехопили сеанс радiозв'язку. Але не iскровою радiостанцiєю, як було ранiше, а шифрованим короткохвильовим сигналом! Нiби цього було мало - шифрування сигналу було цифровим! I не просто цифровим, а як у вiйськових радiостанцiях, де без наперед узгодженого ключа розшифрувати повiдомлення шансiв практично немає. Навiть у мене. I тактичного центру, до якого я мiг би пiдключитися, щоб цей ключ скачати, поблизу точно не знайдеться.
  У цiй ситуацiї не було б нiчого дивного: разом iз живими переселенцями сюди могло закинути i якiсь високотехнологiчнi артефакти, але... Завжди є якесь "але". Вправлятися iз такою технiкою потрiбно вмiти. Значить була i людина, яка цьому навчала. Будемо думати логiчно: рацiя й досi працює, значить деякi знання солдат таки передав. Принаймнi спосiб зарядити батарею, або виготовити нову - їм вiдомий. Уже одного цього достатньо, аби заклинателi отримали технологiчну перевагу. До того ж вони знають, що вночi сигнал iде значно далi, значить i природа радiохвиль уже не секрет. Але нiчого схожого на радiотехнiку я не тут досi не зустрiчав, значить перенос стався уже давно, або цей факт усiляко замовчується. Враховуючи, що передача велася iз борту ельфiйського судна, я схиляюся до другого варiанту. Ось у мене i з'явилася перша цiль для подорожi - завiтати в гостi до темних ельфiв. Цiкаво, якщо це темнi, то де ж тодi iншi - лiсовi, чи як їх там правильно називати? У бiблiотецi я про них нiяких згадок не знаходив. Може вони просто так класно ховаються? Сумнiваюсь. Рано чи пiзно бодай один iз них мав би десь засвiтитися, а тут... О, знайшов! Ем, художня лiтература? Не зовсiм те, що я шукав, але згодиться. Подивимося... Так i знав, суцiльна еротика i вигадки! Ну i грець iз ними, опрацюю це питання уже на мiсцi, а поки варто скоригувати свiй маршрут.
  Радар на островi показує, що кiлометрiв через сорок буде якась енергетична структура. Пiдозрюю, що це i є кордон Святої землi. Ландшафт доволi складний. Навiть менi доводиться уважно вибирати дорогу, бо вже кiлька разiв заїжджав у хащi. Був би у мене лiтаючий дрон - вислав би вперед, але для цього я буду робити уже не квадрокоптер, а щось iнше. Бiльш зубасте i швидкiсне. Наказавши дронам на борту записувати усе, що станеться за моєї вiдсутностi i звiтувати кожної ночi - скористаюся тим же прийомом, що й нашi радiолюбителi, я знову пiддав газу.
  Проламуючи чагарники, мiй мотоцикл розворушив увесь навколишнiй лiс. За мною навiть ув'язалася зграя вовкiв. Гарних таких, великих, iз блискучою шерстю... Навряд чи такi вiдгодованi створiння гналися б за мною вiд голоду. Скорiше просто проводжали геть зi своєї територiї. Цiкаво, що на створенi за власною подобою iлюзiї вони не реагували зовсiм. Можливо навiть не помiчали їх - все ж спектри сприйняття у людин i тварин вiдрiзняються. Треба буде опрацювати це питання, аби мої iлюзiї були бiльш достовiрними. Кiлька разiв мене навiть спробували зiгнати на протоптану iншими тваринами стежку, але я прекрасно знав, куди менi треба, i продовжив свiй шлях, по дорозi давши копняка одному особливо нахабному самцю. Ось тут уже стала в нагодi моя нова екiпiровка. На вiдмiну вiд мiмiкрилу, цi щитки були абсолютно гладкi й жорсткi, тому зуби тварини просто зiсковзнули. Чи може я їх йому вибив? Байдуже, я насолоджувався поїздкою!
  Я навiть уявити собi не мiг, як пiсля усiх тутешнiх винаходiв буде приємно опинитися в сiдлi звичної машини. Нехай мотоцикл i не зовсiм такий, яким був потрiбен, та навiть так вiн повнiстю виправдовував усi потраченi на себе зусилля й дорогоцiннi лiтри каталiзатора. Потiм замiню йому колеса на щось бiльш солiдне, аби менше провалюватися в землю.
  Ось так, наввипередки iз вовками, я й дiстався до самiсiнького кордону. Як я й очiкував, енергетичнi структура була не єдиною перешкодою, з якою мiг зiткнутися порушник: мiнне поле, дiлянки iз особливо небезпечними властивостями ефiру, сигналки... Всього й не перерахуєш. Не мав би вiзора - так би й в'їхав у всю цю гидоту. Невидимi для звичайних людей, для мене пастки просто сяяли електромагнiтним випромiнюванням, а ефiр закручувався у такi вензелi, що виникали сумнiви у адекватностi творцiв охоронної системи, що виникали сумнiви у адекватностi творцiв. Навiть для мене зламати усю цю байду i не пiдняти тривогу буде доволi складно. Я точно знав, що подолати цю перешкоду можна, навiть банально прокопавши пiд нею хiд. Та у мене не було нi часу, нi бажання гратися у диверсанта.
  Проїхавши уздовж кордону кiлька кiлометрiв, я пiдiбрав для прориву пiдходяще мiсце. Величезний термiтник iз випаленої на сонцi глини прекрасно пiдходив на роль трамплiну. Якщо як слiд розiгнатися, я легко пролечу мiж невидимими для людського ока небезпечнi дiлянки. Далi буде два десятки метрiв отруйної атмосфери, але менi це вже до лампочки, у мене в тiлi носiя окислювача вистачить години на пiвтори, якщо економити. Трохи пiдрiвнявши iмпровiзований трамплiн, я помiтив, що вовки стоять неподалiк i пильно стежать за мною. Особливо уважно дивляться на тесак в моїх руках - знають, що воно таке, i чим їм грозить. Видно з людьми вони зустрiчаються не часто, iнакше б узагалi до мене не полiзли. Для таких тварин, та й багатьох домашнiх собак, iєрархiя має величезне значення. Вони заспокоюються лише тодi, коли визначать своє мiсце у нiй. Наприклад в конурi у Психа довгий час жив кiт, а потiм прибився якийсь пес-дворняга. I хоча другий був у кiлька разiв бiльшим, вiн прекрасно розумiв, що кiт старший за нього i в хатi має бiльше прав. Траплялися менi й такi люди, улюбленцi яких ставили себе вище за хазяїв, огризаючись до них i нав'язуючи свої порядки. Ось так i тут: цiла зграя вовкiв тримається осторонь, бо бачить перед собою сильного i незнайомого хижака - я можу зiмiтувати будь-який запах, а взятi у одного бiдолашного ведмедя зразки вже давно лежали без дiла. От я їх трохи i модифiкував, надавши собi унiкального аромату. Сам я запаху не маю, бо органiзм носiя уже давно надiйно iзольований всерединi герметичної оболонки. Пiдчепити ж стороннiй аромат я не зможу, бо i мотоцикл, i мiй комбiнезон не дозволяють жоднiй стороннiй молекулi затриматися на собi. Саме тому я навiть пiсля години екстремальної їзди виглядаю так, нiби щойно вийшов iз автосалону. Особливо мене зрозумiють автомобiлiсти, яким доводиться часто мiсити болото, а потiм з прокльонами братися за трос, бо колеса повнiстю облiпилися багнюкою. Виробляв би я автомобiльну резину - озолотився б.
  Вiд'їхавши трохи вглиб лiсу, я витиснув iз мотоцикла повну потужнiсть i з виском вилетiв по iмпровiзованому трамплiну в темряву прикордонної територiї. Цiкаво, що уся ця мережа укрiплень була налаштована на запобiгання проникненню, а не на двостороннє блокування. Вони що, настiльки впевненi, що назад уже нiхто не повернеться? Уже пролiтаючи над чисто символiчним рядком стовпчикiв я зрозумiв, що система захисту значно складнiша, нiж я спочатку вважав. Сигналка насправдi не лише iнформувала прикордонникiв про порушникiв, вона ще й вмикала автоматичнi обороннi артефакти - отi стовпчики пiдi мною. На щастя ця протиповiтряна система була налаштована на роботу ефiрних двигунiв, а тому мене хоч i помiтили, але навестися не змогли. Цiкаво, а як система реагує на птахiв? Ага, так само, як i на мене - нiяк. Напевно саме таким чином до Академiї дiсталися i тi йолопи, що напали на нас пiд час Турнiру. Треба буде пiд час наступного сеансу зв'язку попередити дронiв про цю систему. Сплетуть собi iз павутини кiлька катапульт, i не страшнi їм будуть нiякi кордони.
  Приземлившись i ледве оминувши кiлька недбайливо закопаних мiн, я швидко подолав небезпечну дiлянку i незабаром знову ломився крiзь лiс. Тримати курс було важко, зарослi стали ще густiшими. Виникло бажання проїхатися уздовж кордону до блокпосту, аби там вибратися на дорогу, але ризикувати не став, i просто поклався на свою вдачу. Карти, якi я зумiв дiстати, були в основному полiтичними або для повiтроплавцiв. Про карти дорiг тут узагалi не чули. Точнiше чули, але ними користувалися в основному купцi. Вони їх самостiйно малювали i шифрували, щоб нiхто стороннiй не мiг пiдгледiти їхнiй маршрут. Я ж мiг покладатися лише на власнi очi та iнерцiйну систему навiгацiї. Треба було продумати цей момент ранiше. Навiть якщо у мене немає карти мiсцевостi, знати свої координати менi не завадить. Щойно зупинюся на привал - подумаю над органiзацiєю аерофотозйомки. Тiльки доручу цю справу не гвинтокрилим дронам, а аеростатам. На них же можна спихнути обов'язки ретрансляторiв сигналу. IНК, занеси менi в нагадування: видiлити ресурси на вирощування спецiалiзованої бази для органiзацiї зв'язку та навiгацiї.
  Якщо порiвнювати масштаби карти iз реальними контурами Пiвнiчної Америки, то менi пиляти ще добрих вiсiмсот, або навiть тисячу кiлометрiв. Гадаю, по пересiчнiй мiсцевостi цього достатньо, аби претендувати на досягнення "Iron Butt" - "залiзна дупа". Але я нiкуди не спiшу, щоб так надриватися. Та й навряд чи тут хтось оцiнить мої зусилля. Тим бiльше, що менi треба перетнути мало не половину континенту. Краще влаштую собi тур незвiданими країнами, як звичайний мандрiвник.
  За такими роздумами я й сам не помiтив, як мало не в'їхав у вже другий кордон. Аналогiчна будова, аналогiчна орiєнтацiя у просторi, навiть викрутаси ефiру мали однаковий почерк. Трохи пiдкрутивши налаштування вiзора та власних антен, я уважно обмацав навколишнiй простiр, i звiдусiль почув аналогiчнi вiдгуки. Мережа невидимих загорож тягнулася на кiлька кiлометрiв вперед, подекуди перехрещуючись мiж собою, а iнодi пiднiмаючись i на десятки метрiв вгору. I це лише те, що знаходиться в межах моєї чутливостi! Щойно подолана загорожа знаходиться на деякiй вiдстанi вiд основної маси, тому мiсця для маневрування було вдосталь. Мабуть це робилося iз розрахунку, що необачнi нишпорки пiсля вдалого переходу втратять пильнiсть i потраплять у несподiвану пастку. Це вже свинство! Повертатися назад? Ага, тiльки спочатку знайду собi iще один трамплiн. Хм, а чому б i нi? Якщо вже я не можу взяти кордон нахрапом, значить його потрiбно долати так, щоб усi це бачили. I бажано - стильно.
  Повертаю у бiк вказаного на картi блок-посту i даю газу...
  
  ***
  
  Макото з напарницею стояв на воротях i думав про рiзноманiтнi буденнi речi. Наприклад про погоду. Зазвичай у цей час холод пронизує до кiсток, але сьогоднi погода явно псувалася. Парило. Вологе повiтря щiльною ковдрою накрило заставу, не даючи дихати. Iз дальнiх рубежiв прийшло штормове попередження, тому солдати поспiхом ховати усе, що могло постраждати вiд зливи. Навiть всюдисущi коору позабивалися в свої нори. Якби поблизу лiтав лицар, вони б усе одно пiдняли тривогу, але сама їхня вiдсутнiсть поблизу викликала дискомфорт у постових.
  Десь далеко почулося завивання вовкiв. Хитрi хижаки час вiд часу умудрялися проникнути на блокпост i щось поцупити з кухнi. От тiльки Макото був впевнений, що зникнення продуктiв - справа рук людей, а не тварин, якi просто не могли оминути сигналiзацiю. На жаль, окрiм нього усiх iнших все повнiстю влаштовувало, тому хлопець i сам не ризикував вiдкривати рота. Тим бiльше - без доказiв. Бо хто його знає, може пiсля такого вiн i сам пiде на прокорм хижакiв? Мiсця тут глухi, змiна гарнiзону буде аж у кiнцi сезону... А от усякi пройдисвiти з боку нейтральних територiй зазирають постiйно. Напишуть рапорт, та й усе - немає рядового Макото!
  Раптом нiч розiрвало завивання сирени i голос командира пiдняв увесь гарнiзон на ноги:
  - Увага, рух в квадратi 8-Б!
  8-Б? Це ж з протилежного боку застави, з внутрiшнього боку кордону! Там же, звiдки чуються завивання тварин! Що ж там таке трапилося?
  Макото на коротку мить пошкодував, що сьогоднi йому доводиться стояти на зовнiшнiх воротях, якi виходять до нейтральної територiї. Вiн сам довго випрошував у командира дозволу стати сюди, адже це єдине мiсце, де бодай щось трапляється, де можна показати себе. Той довго впирався, наголошуючи, що рядовий iще не готовий до несподiванок, але все ж не витримав i дозволив набридливому новобранцю стати на ворота. Прокручуючи в головi рiзноманiтнi ситуацiї, хлопець уже уявляв собi, як його кар'єра стрiмко йде вгору, як на нього починають звертати увагу командування та офiцери особливих пiдроздiлiв... Роздуми солдата порушило чергове завивання. Тiльки цього разу значно ближче. Може й справдi у словах кухарiв є доля правди?
  А голосiв ставало усе бiльше, i з лiсу чувся незрозумiлий шум, неначе щось велике ломилося крiзь хащi. Дуже швидко ломилося, мiж iншим. I в Макото не було жодного бажання зустрiчатися iз цим невiдомим, чим би воно не було. Вiдчувши на собi погляд напарницi, Макото отямився i тiльки тепер зрозумiв, що стоїть посеред дороги, бездумно витрiщаючись кудись всередину оглядового двору. Лише зараз до нього дiйшло, що мав на увазi командир, коли згадував про його незрiлiсть. Схаменувшись, хлопець iз байдужим, як йому здавалося, виразом на обличчi повернувся на своє мiсце i перевiрив, як меч лягає в руку, готуючись до неприємностей. А глибоко в головi крутилася радiсно-егоїстична думка, що йому дуже пощастило стояти зараз саме тут, без права покидати пост. Iнакше бiг би вiн зараз разом з усiма вiдбивати невiдому загрозу.
   А тим часом подiї розгорталися дуже швидко. Буквально за кiлька секунд пiсля тривоги з лiсу на розчищену дiлянку вилетiв... Вилетiло щось незрозумiле. Спершу солдати подумали, що то один iз їхнiх колег осiдлав якусь невiдому тварюку. Але в свiтлi прожекторiв одразу стало зрозумiло, що то насправдi був якийсь механiзм. Слiдом за ним промiнь вихопив кiлька силуетiв вовкiв, що от-от мали наздогнати втiкача. Тварини були величезнi - значно бiльшi за звичайних, i з величезними iклами, що виднiлися у вискалених пащах.
  Ледве потрапивши в поле зору людей, тварини одразу ж зупинилися i завмерли. Вершник, проїхавши iще десяток метрiв, теж рiзко зупинився, повернувшись до них. Деякий час вони дивилися один на одного, семеро вовкiв та невiдомий вершник у глухому шоломi, не бажаючи вiдступати. Та щойно один iз вовкiв зробив крок вперед, як утiкач невловимим рухом витягнув з-за спини лук i наступної митi в пику хижака дивилася стрiла. Ще трохи постоявши, вовки усi разом, неначе їм хтось дав команду, позадкували до лiсу, а потiм кинулися врозсип. Променi прожекторiв заметалися по узлiссю, але там уже нiкого не було. Тiльки гiлляччя на кущах хиталося. Почекавши iще трохи, вершник заховав лук i, зiйшовши на землю, в руках покотив свiй транспорт до застави. На вимоги командира той лише махнув, що почув команду, i спокiйнiсiнько дiйшов майже до самiсiньких ворiт, де обiпер двоколiсну машину на придорожнiй стовп й з пiднятими руками повернувся до солдат. Тi одразу ж виконали iнструкцiю щодо порушникiв: швидко скрутили йому руки й обшукали. Потiм, очевидно, знайшли якiсь документи, бо дозволили йому пiднятися, навiть витягнулися перед ним, i теж махнули на стiну, дозволивши товаришам розслабитися. Там опустили зброю i з цiкавiстю взялися розглядати прибульця.
  Мандрiвник виглядав незвично: його дорогi навiть на вигляд обладунки погано захищали вiд меча чи стрiли. Порiвнюючи їх iз транспортом, напрошувався висновок, що головним їхнiм завданням було вберегти свого власника пiд час падiння. Рухи вершника також були трохи обмеженi, але не скованi, як це буває у новачкiв, якi лише щойно одягли броню. Одразу видно, що вiн носить їх уже давно. Лук незнайомця Макото здалеку не розгледiв, але готовий був поклястися, що той був складним. Вiн бачив, як один iз бiйцiв спробував натягнути тятиву, але швидко здався - напевно гiсть ще й достатньо сильний, аби користуватися такою тугою зброєю.
  Але найбiльше уваги привернув до себе транспорт мандрiвника. Двоколiсний, зi стрiмкими обводами. Чистiсiнький, нiби й не ним щойно мiсили болото на дорозi, вiн виблискував своїми чорними боками, на яких трималися чотири масивних, стилiзованих пiд корпус машини блоки, i ще один - позаду сидiння. Чомусь одразу виникала асоцiацiя iз обладунками для лицарiв. Можливо тому, що броню на них навiшували так само. Хай там як, а цей незвичний транспорт виглядав гармонiйним, довершеним, вiдшлiфованим до iдеалу.
  Поєднавши усi цi факти, Макото зробив висновок, що до них завiтало начальство, iнакше б солдати так не поводилися. Начальник застави подумав так само, поспiшаючи назустрiч поважному гостю. Обмiнявшись жестами привiтання, вони пройшли в кабiнет. За увесь минулий час незнайомець так i не показав свого обличчя.
  - Денрот, - донiс вiтер слова iз вiдкритого вiкна. - Портове мiсто: багато приїжджих, два порти для пасажирських та вантажних кораблiв, i безлiч аферистiв та злодiїв. Iдеальне мiсце, де можна збути награбоване. Долетiти не дадуть ефiрнi ями, а пiшки добиратися туди майже мiсяць. Для Вас, я бачу, це не проблема, але свiтити своїм транспортом там не варто - вкрадуть ще на пiдходi до мiста.
  - ...? - нерозбiрливо поцiкавився незнайомець.
  - Так, звiсно! - вiдповiв офiцер, пiсля чого в кiмнату затопило свiтлом - певно гiсть перемальовував собi позначки з їхньої карти.
  Увагу Макото вiдвернула процесiя iз солдат, якi з натугою заводили масивний агрегат у подвiр'я. Судячи з того, як бiйцi впиралися в нього, важив вiн чимало. Залишалося лише дивуватися спритностi вершника, який умудрявся тримати баланс на двох колесах. Легкий на спомин, незнайомець з'явився на вулицi в компанiї начальника застави. Про що вони говорили, Макото уже не чув. По поведiнцi командира стало зрозумiло, що їхня розмова пройшла вдало, i прощалися вони як добрi друзi, а не як старший iз пiдлеглим.
  Спритно застрибнувши в сiдло, незнайомець махнув на прощання усiм присутнiм, i пiд незвичний для вуха тихий гул двигуна, який, здавалося, знаходився прямо в колесах, хвацько промчав через подвiр'я. Iгноруючи перекритi шлагбаумом ворота, вiн набирав усе бiльшу швидкiсть. За кiлька метрiв вiд зiткнення вiн вивернув кермо i, пiднiмаючи клуби пилу, на боцi просковзнув попiд масивною балкою. Мить, i вiн знову мiцно стоїть на колесах, оглядаючи вражених солдат. Приклавши руку виска, i рiзко вiдсмикнувши її вперед, нiби виконуючи вбитий роками жест, незнайомець знову пiддав обертiв. Проводжаючи його променями прожекторiв, увесь гарнiзон з цiкавiстю дивився, як дивовижний апарат спритно долає дорожнi перешкоди. Оминувши кiлька ям i ковтнувши пiдвiскою один iз камiнцiв посеред дороги, незвичний апарат от-от повинен був знову зникнути у далинi, як iз нiчної темряви до нього метнулося кiлька тiней.
  Неймовiрним чином вовкам вдалося обiйти блокпост, не зачепивши пастки та сигналiзацiю. Макото на мить здалося, що бiдолаху от-от зiб'ють на землю. Навряд чи вершник навiть встиг зрозумiти, хто до нього наближається, просто вiдмахуючись рукою i... Зi скавчанням величезного вовка так вбило у землю, що аж пилюка пiднялася. Iншi хижаки, нiби на стiну налетiли, завмерши на своїх мiсцях i проводжаючи надмiрно зубасту здобич настороженими поглядами. Вершник же навiть не пригальмував, i за кiлька секунд зник в лiсi, коротко клiпнувши на прощання глядачам яскравими червоними габаритними вогнями. Здавалося все, кiнець вистави, але поранений вожак зумiв пiднятися i, припадаючи на правий бiк, пошкутильгав геть, повiвши зграю за собою. Не дiйшовши до кущiв кiлька метрiв, вiн, на вiдмiну вiд мандрiвника, недобре зиркнув на людей, i тiльки потiм зник з поля зору, залишивши пiсля себе неприємний осад в душi солдат. Такi нападають без усякої причини. Просто тому, що можуть. А командир, оглянувши пiдлеглих, задоволено кивнув собi - тепер бiйцi знають, що їх чекає за стiнами блокпосту, i будуть серйознiше ставитися до служби.
  - Iнспектор. Точно тобi кажу - Iнспектор до нас завiтав. - подiлився Макото своїми роздумами з напарницею, коли ажiотаж навколо нiчної пригоди трохи стих.
  - Чому ти так вирiшив? - поцiкавилася та, пробуючи ногою незвичайний вiдбиток колiс на землi.
  - Тiльки їм видають настiльки круте спорядження.
  - Я чула, що група терористiв вчинила замах на принцесу клана Шурiфон, i тепер на усiх заставах ввели пiдвищений рiвень готовностi.
  - Он воно що! А я все думаю: чого це начальник так нас ганяти взявся?
  Нiби пiдтверджуючи його слова, вищезгаданий офiцер взявся прикрикувати на солдат, аби тi поспiшили заховати свої пожитки, поки до них негода не дiсталася. А тим часом надворi потроху здiймався вiтер, i температура повiтря швидко знижувалася. От-от почнуть падати першi краплi дощу, i Макото поспiшив закутатися у плащ.
  - Як думаєш, що то за вовки були?
  - I гадки не маю. Але черговi по кухнi клялися, що два пакунки з м'ясом поцупили саме вони.
  - Черговi?
  - Та нi ж бо - вовки!
  Не минуло й хвилини з моменту вiд'їзду, а про несподiваного мандрiвника усi вже начисто забули, переключившись на бiльш буденнi речi.
  
  
  Глава 10 Advocatus diaboli (Адвокат диявола)
  
  Повiтряний караван скидав швидкiсть, повiльно, пiд прицiлом числених патрульних суден, човнiв, та навiть одного лицаря, заходячи на контрольовану митниками територiю. Зависнувши всерединi огородженої сигнальними буями територiї, кораблi чекали на перевiрку. Про їхнє прибуття було повiдомлено заздалегiдь, однак звичайну обережнiсть iще нiхто не вiдмiняв.
  Пройшовши iдентифiкацiю, учасники каравану змогли продовжити рух. Тепер першим мав iти корабель господаря - яхта марiї Нарадан. Це величне судно вертикального планування було iдеально пристосоване для польотiв в ущелинах, де не могли пройти iншi кораблi. Як i лiтаючий острiв, ця конструкцiя не передбачала посадки, деревина просто не витримає власної ваги. Та була у цiєї конструкцiї одна дуже суттєва перевага - стiйкiсть. В який би шторм не потрапило судно, його пасажири нiколи не вiдчують навiть найменшого крену. Це був бiльше пасажирський лайнер, нiж дипломатичне судно.
  В певному сенсi так воно i було. Далекий предок Марiї був купцем. Пiд час чергової поїздки вiн зумiв роздобути побитий гiрський пором. Гнав його з iншого краю континенту, вiдновив i став заробляти на ньому. Та ще й назву йому таку хитру дав, що язик зламати можна. Тривалий час кораблик був єдиним транспортом у провiнцiї, а коли старе королiвство розпалося - став першим судном повiтряного флоту новоствореної Хавонiї. З часом вiн перетворився на родову релiквiю.
   В якийсь момент його нiс торкнувся непомiтної ранiше райдужної плiвки i, з короткою затримкою, проткнув її. Бар'єр з неохотою пропускав чужорiдне тiло крiзь себе, щiльно прилягаючи до найменших його виступiв й змiтаючи з нього пил та iншi дрiбнi предмети, ваги яких було замало, аби утриматися на поверхнi. Щойно останнiй метр корабля пройшов перешкоду, бар'єр знову зiмкнувся за ним, на мить пустивши по собi хвилю, наче по поверхнi води. Вiдiйшовши трохи далi вiд бар'єру, корабель знову завис, очiкуючи своїх супутникiв.
  Далi вже порядок був той-самий. Су-Ван, склавши крила, повiльно рушив вперед. В екiпажа острову були деякi побоювання вiдносно того, чи не зiрве бар'єр грунт в саду, але власний повiтряний щит захистив нiжнi рослини. Окрiм цього бiльше проблем не виникло i менш нiж за годину усi вже були по iнший бiк кордону. Тут уже необхiдностi в караванному порядку не було, тому кожен пропущений корабель вирушав даля своїм ходом.
  До курорту залишалося зовсiм трохи, коли вiд яхти Нарадан вiддiлився човен i почав сигналити на острiв прохання приземлитися. Давши добро на посадку, королева вирушила зустрiчати гостей. Вона вже здогадалася, хто i чому до неї завiтав.
  - Чим завдячую твоєму вiзиту?
  - Просто вирiшила пiдстрахуватися.
  - Що, збираєшся похизуватися своїми досягненнями перед знаттю?
  - Збираюся захищати свої iнвестицiї, - цiлком серйозно вiдповiла Марiя, стаючи поряд iз кузиною. - Не хочу, щоб рiдня приписала собi нашi заслуги.
  - Нашi?
  - Я теж вклалася в проект, якщо ти забула.
  - Говори за себе. Я своє нiкому не вiддам, - самовдоволено вiдповiла молода королева, але серйозний погляд родички її насторожив. - Все так погано?
  - Ти навiть не уявляєш, наскiльки. Поживи трохи в цьому гадючнику, i сама все зрозумiєш.
  Здалеку долинули звуки фанфар, небо розiтнули рiзнокольоровi iлюзiї, яхту принцеси обстрiляли гарматами iз конфеттi, а з лiсу в повiтря пiднялися кiлька десяткiв прикрашених, наче павичi, човнiв, якi взялися кружляти навколо корабля в такт музицi. Лашура незадоволено хмурилася, спостерiгаючи за таким марнотратством. Вона подумала, що королева таким чином вiтає свою доньку. Їй було цiкаво, скiльки часу знадобиться матерi, щоб зрозумiти хибнiсть своєї затiї. Як виявилося - нiскiльки. Аналогiчний прийом очiкував будь-яке судно, щойно воно перетинало невидиму лiнiю. I Су-Ван, не зважаючи на свої, в кiлька разiв бiльшi за iншi кораблi, габарити, пройшов аналогiчну процедуру. За хвилину острiв був густо всипаний рiзнокольоровими пелюстками й рiзнобарвними стрiчками, що не дуже елегантно звисали за борт. Лiтаюча скеля враз стала схожою на пирiг, який ледi Майя якось приготувала їй на день народження. Копнувши ногою товстий шар конфеттi, Лашура не вiдчула нiякого опору, а кiлька пелюсткiв у неї на очах розчинилися в повiтрi. Непогана задумка: тони одноразового реквiзиту, який ще й потрiбно буде прибирати пiсля святкування, замiнити iлюзiєю. "Треба буде й собi таких майстрiв запросити, щоб зекономити на органiзацiї майбутнiх свят..." - подумала Лашура, розумiючи мiзернiсть затрат невгамовної королеви.
  Поки кораблi пiдлетiли до порту, бiльша частина iлюзiй встигла розсiятися, але на причалi гостей вже очiкував теплий прийом в присутностi самої королеви. Залишений без начальства корабель не став летiти в порт, а одразу ж повернув на стоянку, зникнувши десь унизу, серед штучних ущелин та iнших складок мiсцевостi. Су-Ван же був надто великим, аби швидко причалити, i так-само швидко звiльнити мiсце для наступного корабля. Марiя, надавши собi байдужого вигляду, пiд прицiлом сотень поглядiв, разом iз кузиною ступила на лiтаючу платформу, яка й доправила їх на берег. Прямо в обiйми королеви.
  Не зважаючи на не дуже дружнi вiдносини Марiї та Лашури, їхнi думки щодо однiєї гiперактивної особи зараз були майже iдентичнi. Дiвчата синхронно зiтхнули. Королева Флора Нарадан була ще тою серцеїдкою. Скромна i ввiчлива на перший погляд, вона перетворювалася на справжнього монстра, коли щось торкалося її iнтересiв. Вона не зупинялася нi перед чим. Можна було б сказати, що Марiя успадкувала характер матерi. Тiльки Лашура вважала, що кузина просто виробила такий захисний механiзм, аби вижити у створеному матiр'ю "гадючнику". А та ще й хвалилася тим, як прекрасно вона виховала свою донечку... Навiть дивно, що пiсля такого "виховання" Марiя все ще може нормально спiлкуватися iз однолiтками. Можливо, тiльки це розумiння й зупиняло Лашуру вiд того, щоб остаточно розiрвати вiдносини iз бiдолашною спадкоємицею.
  Королева Флора як завжди виглядала бездоганно, притягуючи до себе погляди i чоловiкiв, i жiнок. Молода, пiдтягнута, з iдеальною фiгурою i милим личком, вона була iдеалом для усiєї присутної знатi. Вона умiла поєднувати ексцентричнiсть та рацiональнiсть. Будь-яка деталь у її дiях мала якесь призначення, якийсь сенс. Сьогоднi вона, здавалося, хотiла стати наочною iлюстрацiєю до свого iменi: усе її вбрання було пiдiбрано пiд рослинну тематику. Висока зачiска нагадувала бутон якоїсь квiтки, тендiтнi кистi неначе проростали крiзь довгi пишнi рукави-листки, а справжнiй букет у вирiзi плаття так i запрошував нахилитися i вдихнути аромат... Аромат!
  Потрусивши головою, Лашура помiтила на собi схвальний погляд кузини. Та, очевидно, уже була знайома iз цим прийомом, тому трималася значно краще, i не поспiшала заглядати королевi в рот, чи ще кудись... Знову! Рiзко видихнувши, Лашура непомiтно взялася дихати ротом, аби позбутися солодкуватого запаху, що витав у повiтрi над причалом. Погода стояла ясна, вiтру не було, тому на ковток чистого повiтря можна було навiть не надiятися.
  Не встигла платформа торкнутися землi, як королева, наче на крилах, полетiла вперед i обоє дiвчат зникли в палких обiймах жiнки, десь серед складок її плаття. Лашура, спантеличена таким прийомом, навiть не одразу зрозумiла, що сталося. А от Марiя вчасно встигла повернути голову таким чином, щоб гострi шпильки для волосся дивилися у бiк матерi. Вiдчувши пiд боком щось колюче, королева рефлекторно ослабила хватку, чим дiвчинка вмить скористалася, витягнувши кузину iз пастки.
  - Ну, як ви, мої маленькi, дiсталися? Як пройшла подорож?
  - Дякую за турботу, Ваша Величносте. Перелiт пройшов вдало, - iз кам'яним обличчям повiдомила принцеса, даючи своїй подрузi по нещастю трохи часу, аби та змогла струсити з обличчя ароматичну пудру.
  - Ну чого ти так, наче нерiдна? Невже не рада бачити свою улюблену матусю?
  - У нас було вдосталь часу для спiлкування.
  - Та невже? А чому ж я тодi нiчого не почула про заручини твоєї Юкiне?
  - У Вас застарiла iнформацiя.
  - Ой, годi тобi прикидатися! - королева по-дружньому нахилилася до дочки, легенько штуршнувши ту, пiднiмаючи в повiтря мiж дiвчатами хмарку пудри. - Розказуй, як там наш новий пiдданий? Чи ти ще навiть не бралася їх зводити?
  - Не розумiю, про що йде мова.
  - Як? - награно здивувалася жiнка, продовжуючи гнути свою лiнiю. - Ти ж уже пригледiла для нашої крижинки пристойного хлопчика. Куди ти його подiла?
  - Ваша Величнiсть, ми вiдхилилися вiд процедури, - подала голос Лашура, здуваючи з носа нiжно-рожевий пилок, вiд чого складалося враження, нiби дiвчинка так сильно сердиться, що у неї йде пара з нiздрiв.
  - Ой, дiйсно... - незадоволено вдала розгубленiсть королева, оглядаючи ряди знатi, значна частина якої уже ледве трималася на ногах. - Ласкаво прошу дорогих гостей на курорт Руаяль!
  Тiєї ж митi знову заграли фанфари, i люди отямилися вiд свого гiпнотичного стану, навiяного ароматом королiвської пудри. Навряд чи Флора часто використовує цей прийом, але сам факт уже викликав занепокоєння. Поступово в пам'ятi спливали усi її попереднi зустрiчi з цiєю жiнкою, i дiвчинка помiчала все бiльше схожих моментiв. Ось воно, справжнє обличчя роду Нарадан: запаморочити голову й виторгувати собi найкращi умови, а потiм ще й виставити тебе боржником. Якби не, будемо говорити прямо, скупердяйство Лашури, була б вона зараз пiд п'ятою цiєї пiдступної родички. Треба буде якось вiддячити Марiї, що допомогла вчасно схаменутися. Як колись сказав Кейнсi: попереджений - значить озброєний. Кинувши погляд на дибiльний вираз обличчя деяких присутнiх аристократiв, Лашура поступово починала розумiти, що її кузина мала на увазi, говорячи про гадючник. I хто в цьому кублi - справжня королева змiй.
  
  ***
  
  Безкрає небо над головою, дорога пiд колесами, приємна музика й далека цiль... Вперше за тривалий час я вiдчув, що в моєму iснуваннi з'явився хоча б якийсь сенс. Я бiльше не товкся на мiсцi, облизуючись на недосяжнi перли, не вирiшував чужi проблеми й не впав у апатiю. Передi мною постала не складна задача - подолати вiдстань вiд точки А до точки Б. I цей шлях настiльки довгий, що в дорозi може трапитися що завгодно. Саме це в дорозi мене й приваблювало - непередбачуванiсть. Я свiдомо покинув зону комфорту, аби повернути себе в тонус. Менi потрiбно вести активний образ життя, а не загнивати в квiтнику! Лише тепер, опинившись на самотi у потенцiйно ворожому середовищi я вiдчував, як до мене поступово повертається ота легка напруженiсть, що супроводжує будь-яку людину пiд час поїздки незнайомим районом, де легко можна потрапити у неприємностi. Можна навiть сказати, що я сам їх шукаю. I стусани вовкам були лише першою пташечкою. Розумнi тварини вiдстали вiд мене надто швидко. Дуже хотiлося як слiд розiм'ятися iз кимось дiйсно небезпечним. Сам-на-сам. Без посiпак та пiдтримки. Ось цього моя душа зараз бажала кожною своєю часточкою, кожною клiтин... перепрошую - кожним нанiтом!
  Фух! Пора змiнити музику на щось спокiйнiше, бо так можу зiрватися на першого зустрiчного. Перехiд iз папки "рок" у папку "лiричне". Ось, нехай буде це: Chris Rea - Road To Hell. Хм, а що? Дуже влучно - пiдi мною дiйсно стелиться дорога в пекло, як назвав нижнi райони Денроту той офiцер. Я ж навiть не поцiкавився його iменем, настiльки часто використовував на ньому нейралiзатор. Тепер стає зрозумiлою ота ненависть, яку проявляла Кайя до святошi-гiпнотизера. Навряд чи комусь сподобається, якщо ним вертiтимуть, наче iграшкою. Був у нашiй бесiдi й практичний iнтерес, я нарештi вiдпрацював технологiю вiдбiркового стирання пам'ятi. Треба було лише пiдтримувати певний стан пацiєнта, трохи схожий на легке сп'янiння, коли мiзки iще працюють, але критичнiсть мислення рiзко падає. Я кiлька разiв починав нашу розмову з самого початку, i ще тричi переривав її, коли розумiв, що офiцер мене перевiряє i очiкує фразу-вiдгук. I як би я не старався, уникнути таких моментiв повнiстю менi не вдалося, i п'ятихвилинна розмова розтягнулася для мене в двогодинний церебральний марафон. А через те, що на заставi були люди iз надто низьким сприйняттям ефiру, разом зi стиранням доводилося паралельно забивати їм мiзки усякою маячнею, щоб у центрi їхньої уваги був не я, а щось iнше. Той же самий мотоцикл прекрасно вiдвертав увагу, i синхронно зi мною кожнi кiлька хвилин блимав на оточуючих. Пiд кiнець, аби максимально затерти слiди свого перебування, я видав настiльки сильний iмпульс нейралiзатора, що, здається, пройняло навiть вовкiв.
  Зате в процесi вдалося вициганити у начальника повний комплект карт прилеглих регiонiв i навiть одну континентальну карту iз величезною кiлькiстю доповнень та iнших важливих деталей. Звiсно ж, карти були мальованi вiд руки, i служили бiльше схемами, нiж повноцiнними документами. На те, аби спiв ставити масштаби намальованого iз реальними вiдстанями уже не вистачило часу - негода наступала i менi довелося поспiшити покинути гостинний блокпост, доки дороги ще були придатнi для проїзду.
  Я мчу, не опускаючи швидкiсть нижче шiстдесяти кiлометрiв на годину, час вiд часу звiряючись iз картою, щоб не збитися iз курсу. Аби не вилетiти з дороги доводиться увесь час сидiти пiд форсажем i стежити, щоб колеса мали достатнє щеплення iз поверхнею. А у якихось десяти кiлометрах за моєю спиною починається справжня стiна води. Моя гонка iз природою триває уже цiлий день. З моменту, як я покинув блокпост, негода постiйно наступає менi на п'яти, не даючи розслабитися нi на секунду. Що ж це за шторм такий, що я нiяк не можу вiд нього вiдiрватися? Добре, що дорога майже завжди йде в протилежному вiд нього напрямку, i менi уже кiлька разiв вдалося трохи збiльшити вiдрив. Сподiваюся я встигну дiстатися мiста ранiше, нiж негода мене наздожене. Точно! IНК, запиши в нагадування: органiзувати метеорологiчну службу. Поки їду прямий вiдрiзок дороги, передивляюся список своїх нагадувань: 105 пунктiв! I кожен проект важливий. Я навiть не уявляю, звiдки я на усе це вiзьму каталiзатора. Це цефи могли собi дозволити технологiзацiю цiлої планети - у них для цього було бiльше мiльйона рокiв i безперервне джерело бiомаси на поверхнi. Я ж не можу розкидати ембрiони й впасти в сплячку на тисячi рокiв, доки тi набиратимуть ресурси для розгортання. I нахрапом дiяти теж неможна - знищу бiосферу планети, i потiм залишуся нi з чим. Значить що? Значить потрiбно органiзувати власне виробництво бiомаси. IНК, запиши: органiзувати ферму для вирощування бiомаси. Ну ось, iще один, не менш важливий за усi iншi пункт. Якщо подумати, то саме з нього i треба було починати. От тiльки творити пiд носом у людей небезпечно, як для них, так i для мене. I грець iз ними, якщо сотня-друга помре пiд час якоїсь аварiї. Набагато страшнiше буде, якщо вони зможуть щось зрозумiти, i захочуть повторити мої досягнення. Ось тут уже можуть бути проблеми для усього свiту...
  Дрiфтуючи черговий поворот я раптом розумiю, що шанси втекти вiд зливи рiзко впали. В цьому мiсцi дорога робить добрячий гак. Значно бiльший, нiж це показано на картi, щоб її творцям пальцi повiдсихали! Якщо я поїду дорогою - потраплю пiд дощ, i про нормальну подорож можна буде забути. Хiба що пересiсти на катер з повiтряною подушкою... Хм, технологiчно в цьому немає нiчого складного. Зробити каркас, обтягнути його i поставити компресор - ось i готова амфiбiя. Одразу ж починаю рахувати мiнуси: на це потрiбен час i обладнання, а в полi робити таку складну конструкцiю не дуже зручно. поки робитиму собi транспорт, мене можуть десять разiв вистежити, для зберiгання цього пристосування знадобиться ще один кофр, та й не факт, що вона скрiзь пройде... Простiше замiнити собi колеса, що також вимагає часу. Хоча б годину, якої у мене немає. Залишається лише тиснути на газ i шукати коротший шлях. Менi й так щастить, що тут дорога рiвна, i не заросла усiлякою гидотною. I що далi я їду, то чистiшою вона стає. Що дивно, адже цей шлях, за словами начальника, має бути занедбаним. Я уже кiлька разiв бачив бiля дороги слiди стоянки. Значить скоро дiстануся до цивiлiзацiї. Було б дуже добре знайто собi мiсце для ночiвлi, якусь таверну, чи якесь село. Там би я швиденько пiдготувався до нових умов i продовжив свою подорож.
  Звiсно, нiяких амфiбiй я створювати не збирався. Але наявної прохiдностi мого транспорту все одно буде мало. Я не розраховував, що менi доведеться мандрувати за таких умов. Цiкаво, а як вирiшують цю проблему мiсцевi? Iз гужовим транспортом зрозумiло, а як щодо ефiрної технiки? Мають же бути якiсь наземнi види транспорту?
  Пiддаючи все бiльше газу, я мчав крiзь джунглi i спостерiгав, як стiна води наближається до мене. Ось уже першi краплi дощу розбилися об забрало шолому. Розiгнавшись до майже ста кiлометрiв на годину, я швидко подолав пряму дiлянку i коли гальмував перед поворотом, несподiвано зрозумiв, що це нiякий не поворот. Це було роздорiжжя, не вказане на картi. Зупинившись, аби оглянути обидвi дороги, я злiз iз мотоциклу i нагнувся до землi. Часу було обмаль, злива от-от зробить пiд ногами болото, i я вже не зможу розiбрати, котрим зi шляхiв користуються частiше. На дорозi виднiлося кiлька пар слiдiв вiд чобiт, i вiдбитки чиїхось великих копит, напевно волiв. Вiдбитки колiс не глибокi, значить вiз їхав порожнiм. Певно селяни вiдвозили товари в мiсто, i потiм поверталися назад порожнiми. Значить менi потрiбно, як i усiм нормальним мужикам - налiво!
  Та не встиг я застрибнути в сiдло, як негода заявила про себе. Дощ хлинув, немов iз вiдра, на коротку мить пiднявши важкими краплинами пил з дороги, i одразу ж прибиваючи його назад. Минуло всього десять секунд, а людських слiдiв, наче й не було. Добре, що встиг усе роздивитися. Не гаючи бiльше часу, я знову викрутив ручку газу, i рвонув далi. Якщо їхати достатньо швидко, то я буду рухатися разом iз дощовим фронтом, знаходячись в тiй зонi, де дорога iще не розмокла. Треба лише не вiдставати, i уважно дивитися пiд колеса. Я навiть фари увiмкнув, коли почало вечорiти.
  Дерева потроху ставали все нижчими, змiнюючись на звичайнi дуби i сосни, все частiше траплялися великi галявини, а подекуди й луги. Цiкаво, що рослиннiсть напряму залежала вiд рiвня насиченостi середовища ефiром. У низинах рослинностi було повно, а на узвишшях, де рiвень ефiру падав, росли здебiльшого чагарники. Мабуть це одна iз тих ознак, за якими повiтроплавцi визначають безпечнi для польотiв зони. Якщо вiрити картi, я маю от-от побачити Денрот. Але поки що нiяких ознак цивiлiзацiї менi не зустрiчалося. Бiльше того, дорога знову ставала все бiльш зарослою. Я уже почав думати, що збився з курсу, хоча компас показував, що я рухаюся у правильному напрямку. Не залишалося нiчого iншого, окрiм як продовжувати мчати крiзь дощ i сподiватися, що дорога виведе мене до цивiлiзацiї.
  Нарешту попереду промайнув вогник. Вiзор пiдтвердив, що то був не вiдблиск моїх фар, а джерело теплового випромiнювання - хтось розвiв багаття неподалiк вiд дороги. Значить гнати далi немає сенсу. Все одно менi потрiбна зупинка, а тут ще й поспiлкуюся iз мандрiвниками. Я скинув швидкiсть i одразу ж загруз у багнюцi. Всього кiлька секунд, i дорога прямо на очах перетворилася у суцiльне болото. Гiдрофобне покриття колiс, хоч i покращувало прохiднiсть, не могло допомогти вибратися iз цiєї пастки. Довелося злiзати i вести мотоцикл в руках.
  Хвилин через п'ять я вийшов до влаштованої пiд кроною широчезного дерева стоянки мандрiвника... Точнiше - мандрiвницi. Жiнка поважного вiку зустрiла мене iз рогатиною в руках. Стоячи перед вогнищем, щоб полум'я мене слiпило, вона без розмов одразу ж спробувала насадити мене на витесаний iз гiлки кiлок. Не вийшло. Використавши мотоцикл як точку опори, я потягнув дрючок повз себе. Вилетiвши з-пiд дерева, жiнка послизнулася, гепнулася в багнюку i по iнерцiї проїхала ще пару метрiв. Ми помiнялися мiсцями: тепер уже я стояв перед багаттям, а вона - пiд дощем. Майже хвилину вона намагалася безуспiшно встати й проклинала мене на дикiй сумiшi китайської та корейської мови. Певно, збоку це виглядало дещо жорстко: стоїть здоровань над жiнкою i навiть не намагається їй допомогти. А що тут допомагати, якщо я навiть не розумiю: чого вона на мене так кидається? Впродовж кiлькох хвилин, поки я пiд форсажем налаштував перекладач, вона мружилася й намагалася роздивитися мене. Нарештi програма визначила основнi правила мовлення i я спробував привiтатися.
  - Я звичаний мандрiвник, - показую на себе.
  От тiльки реакцiя на слова була прямо протилежна очiкуванiй. Мене явно зрозумiли, але рогатина знову полетiла в мiй бiк. Цього разу жiнцi пощастило бiльше, i дерев'яний кiлок вперся у стик мiж щитками шолома та шиї. До того ж вона спробувала пирнути мене якимось iржавим ножем. Як i очiкувалося, вуглецевi композити виявилися мiцнiшими за дерево та губчасте залiзо: i нiж, i рогатина зламалися.
  Покинувши мотоцикл, я швиденько роззброїв агресора, скрутив їй руки павутиною i пiдтягнув до дерева. Як би я не намагався, налагодити контакт не вдавалося. Мої слова або iгнорували, або плювалися у вiдповiдь. Вкотре стираючи iз забрала харкотиння, здається iз гноєм, буе-е-е... Коротше, менi набридло i, увiмкнувши усю необхiдну для допиту апаратуру, взявся мучити бiдолашну жiнку простими питаннями на так/нi, пiдкрiплюючи слова усiма доступними засобами психологiчного тиску. Наскiльки це було можливо.
  Допит тривав хвилини три-чотири, не бiльше. Персональнi данi полонянки вдалося роздобути без проблем. Трохи складнiше було iз її професiйною та нацiональною приналежнiстю, все ж дiалект незнайомий, i назви королiвств та полiтичних фракцiй мають звучати iнакше. А закiнчилася наша бесiда на географiчнiй тематицi. Жiнка мала знати бодай якiсь орiєнтири, тому я почав iз вiдомих менi географiчних об'єктiв, вiдносно яких можна орiєнтуватися. Наприклад iз Денроту.
  - Денрот - там! - кивнула жiнка в той бiк, з якого я приїхав.
  Хм, я щось казав про неприємностi в дорозi? Можу себе поздоровити, перша зi мною вже трапилася - я заблукав.
  
  ***
  
  Надворi шумiв дощ. Температура, атмосферний тиск i вологiсть повiтря вказували, що така погода протримається ще як мiнiмум добу. Для людей такi умови не шкiдливi, однак вони, чомусь, намагаються уникати намокання. Дрон А-серiї ранiше нiколи не задумувався над мотивами поведiнки людей. Лише тепер, коли пiсля модернiзацiї його процесорнi потужностi зросли, а програмне забезпечення отримало глобальний патч, вiн почав iнакше сприймати навколишнiй свiт. I не лише вiн. Уся об'єднана спiльнота нинi активно обмiнювалася iнформацiєю та результатами аналiзу, дозволяючи краще розумiти своє оточення. Будь-яка дiя людей одразу ж знаходило свою аналогiю серед вiдомих йому функцiй i, примiряючи її на себе, створював модель поведiнки того чи iншого об'єкта, визначав мотиви його вчинкiв. Збираючи такi данi й вiдсилаючи їх на колективний вузол, дрони отримували тактичний прогноз на найближчi кiлька хвилин. Це дозволяло їм ефективнiше виконувати свою задачу. Безпечнiше було перетнути коридор, поки слуги перемовляються, а не гасати попiд їхнiми ногами, ризикуючи кожної секунди бути викритим. Навiть звичайне знання того, скiльки ще продовжуватиметься їхня розмова, неабияк полегшувало життя маленьких синтетикiв. Колективна робота пiдвела спiльноту до висновку, що деталiзацiя моделей поведiнки кожного iндивiдуума дозволить збiльшити точнiсть прогнозiв та ще бiльше полегшить планування дiй. Однак вчора модель рiзко ускладнилася: в неї включилася велика кiлькiсть осiб, мотиви поведiнки яких не вписувалися в оточення, а слова розходилися iз дiями. Бiльше того, цiлi деяких явно були протилежними оголошеними ними самим обов'язкам. Не маючи нiяких iнструкцiй на такий випадок, дрони продовжували збирати iнформацiю, не вiдволiкаючись, однак, вiд довiрених їм об'єктiв охорони. Одним iз таких об'єктiв була юна винахiдниця зi своїм механiзмом.
  В примiщеннi стояла духота. Але дiвчинка абсолютно не звертала увагу на клiмат, повнiстю вiддавшись роботi. Обертовий механiзм або, як Кейнсi його назвав, "вiдцентровий регулятор обертiв" нiяк не хотiв працювати нормально. Його конструкцiю Ханлi дiзналася в останнiй момент перед вильотом, i лише зараз отримала змогу його реалiзувати. Ранiше вона гадала, що для контролю роботи парового двигуна їй доведеться брати помiчника, але це невеличке пристосування дозволяло пiлоту самостiйно керувати машиною, не покладаючись на когось iншого. Але був у нього i мiнус - вiн вимагав точного виготовлення. Зiбраний же з пiдручних матерiалiв механiзм вийшов кривобокий, через що маленькi гирьки на кiнцях важелiв вiдхилялися по-рiзному, i регулятор мiг заклинити на високих обертах. Крiм того вiн дуже торохтiв, що створювало дискомфорт як у пiлота, так i у будь-кого присутнього поблизу. Здалеку це не дуже помiтно, особливо пiд час бойових дiй. Та навряд чи глядачi захочуть пiдiйти ближче до настiльки шумного механiзму. Не те що нормальний лицар.
  Ще раз перевiривши на стендi, чи справно працює регулятор, дiвчинка зняла конструкцiю i полiзла монтувати її на машину. В цiлому мех уже був дiєздатний, але потрiбно було iще навiшати на нього щитки i кожухи, аби прикрити усе це неподобство вiд стороннiх очей. I коли вона уже з головою пiрнула в надра робота, дверi до майстернi вiдчинилися i на порозi з'явилася Лашура у супроводi своєї охоронницi. Важко зiтхнувши, дiвчинка обiперлася на одвiрок i з'їхала на землю. Кайя спробувала її утримати, але й сама мало не завалилася поруч. Почувши стороннiй шум, абсолютно не схожий на роботу механiзмiв, Ханлi виглянула назовнi, i лише тепер побачила гостей.
  - Я зараз-зараз! - раптом запанiкувала винахiдниця, розгублено оглядаючи металевий скелет робота. - Ще трошки! Залишилося тiльки...
  - Спокiйно, Ханлi, у нас iще повно часу, - спробувала її заспокоїти Кайя, з цiкавiстю оглядаючи меха, який лише зараз почав набувати форми. - Ще встигнеш закрутити свої гвинтики, i навiть виспатися.
  - Ой, так це ще не ранок? А чого ж ви сюди прибiгли?
  - Вiд делегатiв ховаємося, - буркнула Лашура, приймаючи допомогу Кайї, й пiднiмаючись з пiдлоги. - Прийом iще не розпочався, а цi пройдисвiтки уже кроку спокiйно ступити не дають. Скрiзь переслiдують, i кожна чогось вiд мене хоче! Однi звинувачують у мiлiтаризмi й нагнiтаннi мiжнародної напруженостi. Iншi хочуть викупити твiй прототип, i тебе мiж iншим - теж, одразу ж пiсля демонстрацiї...
  - В жодному разi! - одразу ж запротестувала дiвчинка, розмахуючи величезним ключем, наче мечем. - Тут половина вузлiв стоять звичайнi, без захисту! Так вони одразу ж здогадаються...
  - Нiхто. Нiчого. Продавати. Не буде! - з видихом на кожному словi сказала королева, з натугою пiднiмаючись на драбинку й заглядаючи в кабiну меха. - Я ще не настiльки здурiла, щоб розголошувати своє Но-Ха.
  - Ноу-Хау, - без будь-якого пiєтету поправила свою королеву винахiдниця, спускаючись до неї й застрибуючи в кабiну. - Ця фраза у перекладi означає "знаю як". Таємниця виробництва.
  - От-от! Не буду я їм видавати своїх таємниць.
  Лашура прислухалася, як десь всерединi робота сичить пар, i майстерню наповнює гидкий тонкий свист, вiд якого хотiлося закрити вуха - певно десь пропускало. Так i зробивши, вона з цiкавiстю спостерiгала за тим, як машина чiтко реагує на рухи маленького важеля в кабiнi. Один рух пальця, i Ханлi розганяє генератори дефектного лицаря до половини максимальної потужностi. Кiлька разiв прогнавши машину по всьому дiапазону обертiв, Ханлi заглушила двигун i почала спускати пар. Дочекавшись, доки шипiння стихне, Лашура потрусила головою i дуже неаристократично позiхнула, аби вiдклало у вухах.
  - Знаєш, тобi на ньому навiть у бiй вступати не потрiбно. Просто постав на нього свисток, i будеш глушити ворогiв, наче рибу у ставку.
  - А це iдея!
  - Стоп-стоп, я пожартувала! - замахала руками дiвчина, але локомотив iменi Ханлi уже набрав швидкiсть.
  - Я поставлю не тiльки свисток, а ще й рупор! I тодi на близькiй вiдстанi пiхота не встоїть! Конструкцiя елементарна, а пiд час заворушень буде дуже доречною.
  - Ханлi, зупинись! - крикнула королева, смикаючи мрiйницю за плече. - Ми не для того прийшли.
  - А що таке?
  - Ти казала, що цей, другий мех, зможе лiтати.
  - Взагалi-то я розраховувала, що в морi Ахо вiн теж пересуватиметься на колесах, або навiть стрибками. Але в принципi - може, генератори я з нього не знiмала. А що?
  - Ми щойно вiдвiдали полiгон. Королева Флора пiдготувала смугу перешкод,- Кайя спробувала пояснити дiвчинцi суть проблеми. - Таку ж, як i для звичайного лицаря, розумiєш? Iз повiтряними перешкодами.
  - А демонстрацiя буде проводитися у бiдному на ефiр регiонi, - одразу ж вхопила суть Ханлi, iз сумнiвом поглядаючи на машину. - Нi, без ефiру вiн вiд землi не вiдiрветься. Я ж тому меха на колеса й поставила, щоб вiн мiг пересуватися за межами моря Ахо. Але не лiтати!
  - Погано. Бо деякi з гостей уже мрiють, як їхнi солдати на твоїх машинах будуть з висоти розбивати ворожих лицарiв, i захоплювати недоступнi ранiше гiрськi регiони. Вони собi надумали, що мехи можуть лiтати над ефiром.
  - Працювати над ефiром. Працювати, а не воювати! Мех в першу чергу - рятувальна машина, а не зброя. У нас в буклетах так i написано! Цi гостi взагалi розумiють, який товар ми демонструємо? - поцiкавилася винахiдниця, розумiючи абсурднiсть оголошених заяв.
  - Сумнiваюсь. Але цi товстопузи здатнi серйозно ускладними нам життя, якщо їм щось не сподобається. Їх не цiкавить, який товар ми пропонуємо. Їх цiкавлять грошi, якi на ньому можна заробити.
  - I що ж тепер робити?
  - Нiчого. Дiємо так, як i запланували ранiше, - втрутилася в розмову Лашура, роздратовано поправляючи плаття. - Представники високогiрних держав будуть закупати мехи в будь-якому випадку. Попереднi домовленостi з Коутi та Джаконiєю ми уклали ще в дорозi. Їх заявленi характеристики товару влаштовують. Усiх iнших доведеться вразити, - королева замовкла, ще раз згадавши пропозицiї пiдозрiлих осiб, отриманi тiльки за останню годину. - Все, розходимося, бо я скоро державнi таємницi почну розказувати. Довго ще тобi?
  - Залишилося тiльки поставити щитки, i можна виїжджати.
  - Добре. Закiнчуй, i вiдправляйся спати. Завтра ти маєш бути чиста, бадьора й гарна, а не нагадувати шахтаря пiсля змiни. Даю тобi годину.
  - Буде зроблено! -вiдповiла дiвчинка вдаючи ентузiазм, намагаючись вiддати честь, але мало не зацiдила собi ключем по обличчю.
  Покидаючи майстерню, королева iз охоронницею мало не наткнулися на чергову групку гостей, якi поспiшали виторгувати собi найкращi умови. Наказавши вартовим на входi не впускати абсолютно нiкого, Лашура поспiшила до повiтряного човна, який вiдвiз її у видiлений для проживання котедж. Як би вона не ставилася до своєї родички, але критикувати гостиннiсть Флори у неї не було жодних пiдстав. Дбайливо пiдiбраний персонал курорту був готовий в будь-яку мить задовольнити найвибагливiшi бажання клiєнтiв. В розумних межах. Хоча Марiя їй шепнула, щоб вона обережнiше висловлювалася у присутностi слуг. I Лашура її послухалася. З королеви станеться пiдключити повний спектр послуг, якого б вiку i статi не були гостi. Певно розраховувала довести справу до скандалу, а там уже на перспективного гостя можна й натиснути...
  Через годину, як i було обiцяно, замурзана Ханлi завалилася у вiтальню, одразу ж потрапивши у дбайливi руки ледi Майї. Вiдправивши вiдмиту дiвчинку спати, королева взялася планувати порядок сьогоднiшнiх зустрiчей. Поки гувернантка зi служницями приводили королеву до ладу, Кайя вслух зачитувала отриманi листи з iнформацiєю про запрошених представникiв.
  В те, що глядачi будуть людьми освiченими, вона уже не вiрила - не така тут зiбралася публiка. Попереду був довгий вечiр, а вона навiть не знала, з чого починати. Майже половину iз запрошених на прийом осiб вона нiколи ранiше не бачила, як i не чула назв фракцiй, до яких тi належали. Явно якiсь одноденки, якими прикривалися нечистi на руку люди. Лашура нiяк не очiкувала, що її товаром одразу ж зацiкавиться кримiнал. Якщо бодай один екземпляр нової технiки потрапить до їхнiх рук...
  В таких умовах спрогнозувати подальший розвиток подiй надзвичайно складно, якщо узагалi можливо. Залишалося дiяти по заздалегiдь затвердженому плану. Звiсно ж, першими клiєнтами будуть монархи великих країн, потiм - їх знайомi. Ну а далi... До цього "далi" ще треба було дотягнути.
  Те, що їй доведеться саме "дотягнути", вона зрозумiла ще на порозi прийомної зали. До неї одразу ж спробували пiдiйти кiлька пiдозрiлих дамочок. При чому синхронно, й з рiзних бокiв, явно намiряючись взяти королеву в кiльце. От тiльки недобрi погляди присутньої аристократiї й демонстративний брязкiт парадної зброї переконали їх зачекати. Ну а далi покотилося: пропозицiї, погрози, натяки... Здавалося, цьому "параду зацiкавлених" не буде кiнця.
  Вiдверто кажучи, Лашура лукавила, коли казала Ханлi про купiвлю її винаходу - нiкого її творiння не цiкавило. Проту усi поголовно хотiли впихнути свiй довгий нiс у справи юної королеви, вважаючи, що вона без них нiчого не зможе, усе зiпсує i т.д. Пiсля десяти таких доброзичливцiв дiвчинка ледве стримувалася, щоб не нагрубити пiдлабузникам. Пiсля двадцяти це бажання змiнилося на мрiї про камеру для допитiв. Посадити б їх, усiх разом, у ту клiтку, що її Кейнсi погриз, та й на висоту. В хмари! Щоб вiдчули ступiнь її роздратування! На тридцятому вона уже збиралася встромити шпичку для канапе в шию однiєї дуже набридливої дамочки, але Кайя її стримала i вiдвела подалi. Принаймнi спробувала вiдвести, бо компанiя тих-самих ледi, яких вiдтiснили iз самого початку, знову пiшла на штурм змученої королеви. Намагаючись вiдiрватися, лицар вела свою хазяйку коридорами, доки вони не вийшли на невеличкий балкончик. Розташований пiд самiсiньким куполом прийомного залу, вiн був абсолютно невидимий знизу, i водночас дозволяв спокiйно оглядати майже увесь простiр. Окрiм iнших, аналогiчних балкончикiв, у темрявi яких могли ховатися хто-завгодно. Судячи iз оформлення, це був романтичний куточок, де закоханi пари могли поспiлкуватися наодинцi, далеко вiд шумного натовпу. Залишивши її там, Кайя повела переслiдувачiв далi. Заховавшись в тiнi якоїсь квiтучої рослини, яка густо обплела своїми пагонами балкончик, дiвчинка завмерла, намагаючись навiть не дихати. Повз прохiд пробiг цiлий натовп людей, вiд чиїх крокiв аж стiни загудiли. Дехто навiть зазирав на балкон але, не помiтивши в тiнi проходу бажану особу, продовжував свiй рух. Уявивши собi, що з усiма ними їй доведеться сьогоднi переговорити, королевi знову стало погано. Ноги дiвчинки пiдiгнулися, i вона сповзла на непомiчений ранiше виступ, дуже зручний для сидiння. I дуже доречний, бо сил терпiти це знущання уже не залишалося.
  Погано бути надто молодою. Хоч формально ти уже правителька, усi продовжують ставитися до тебе, як до маленької. Не допомагає навiть етикет. Добре, що хоч льодяниками задобрити не намагаються, iнакше б вона наказала Кайї усiх таких гнати тумаками. Втiм, вiд цього все б стало тiльки гiрше.
  - Зiбрати б вас усiх, i на шибеницю, - гнiвно буркнула собi пiд нiс королева, не бажаючи бути почутою, та несподiвано отримала вiдповiдь.
  - Можу органiзувати, - раптом пролунав поруч знайомий голос.
  Визирнувши зi своєї схованки, Лашура побачила вбрану в незвичний одяг фiгуру одного дуже нахабного хлопця, що сидiв на парапетi. Iз тiнi капюшону на неї дивилися два зеленi вогники очей.
  - Чому повернувся?
  - Не повернувся. Я далеко.
  - Тодi на кого я дивлюся? - хлопець нiчого не вiдповiв, а просто розчинився ефiрною хмаркою, повiльно розтiкаючись по пiдлозi.
  - Стiй-стiй, не зникай! - туман знову сформувався у фiгуру. - Ти надовго?
  - На кiлька хвилин, - iз деякою затримкою вiдповiв хлопець, розглядаючи краєвид унизу. - Вирiшив навiдатися. Як ви тут?
  - Та не дуже: Ханлi все ще мучиться зi своїм творiнням, Кайя вiдганяє вiд мене усiляких шахраїв, а я мушу терпiти тих, хто крiзь неї до мене пробивається. I кожна друга хоче втягнути мене у свою аферу.
  - Як я тебе розумiю...
  - Нi, не розумiєш. Ти навiть не уявляєш, як вони мене дiстали.
  - Чудово уявляю, - iз посмiшкою в голосi сказав хлопець. - Тому й пiшов.
  - Ти знав, що так буде? - вона махнула рукою вниз, на строкатий натовп високих i не дуже осiб.
  - Здогадувався. I тобi водитися з цими тварюками теж не раджу.
  - Фе, як грубо.
  - А ти сама подивись.
  Хлопець потягнувся рукою до обличчя й зняв iз себе незвичнi дзеркальнi окуляри, без яких його очi свiтилися значно сильнiше, тiльки уже синiм свiтлом. Вiд такого погляду дiвчинцi стало трохи моторошно. Зараз хлопець як нiколи нагадував мiфiчного демона, який прийшов карати тебе за вчиненi грiхи. Прогнавши неприємне вiдчуття, Лашура тiльки тепер зрозумiла, що привид хлопця уже розчинився, а окуляри в руках у неї нiкуди зникати не поспiшали. Як?! Як вiн це робить?!
  Окуляри були дуже незвичними. Жорсткi й важкi, неначе зробленi з суцiльного шматка металу, вони, як не дивно, дуже зручно сiли на обличчя, повнiстю перекриваючи увесь видимий простiр. Розфарбувавши свiт навколо оранжево-рожевим кольором, вони зробили свiт дуже контрастним, дозволяючи роздивитися найдрiбнiшi деталi. Кинувши погляд на людей унизу, Лашура аж рот вiдкрила вiд здивування: пристойнi на перший погляд особи, поводилися зовсiм не так, як личить у пристойному товариствi. Ось одна iз знайомих їй гостей розмовляє з iншою, i водночас нахабно копирсається у тiєї в кишенях! I виглядає вона зовсiм не так, як ранiше! Нi, сама вона виглядає нормально, а от її привид, що, здавалося, стояв на одному з нею мiсцi, був зовсiм iншим! I, нiби цього було мало, над головою у неї висiло два надписи: "аферистка" i "знайшла простака".
  Зiрвавши iз себе окуляри, королева витрiщилася на ту-саму даму, але нiчого особливого не побачила. Одягнула - знову те ж саме! Знову зняла - нiчого! Що ж це за окуляри такi?
  Одягнувши їх, Лашура по-новому огледiла зал. Цi окуляри дозволяли побачити людину буквально наскрiзь, побачити кожен її орган, кожну кiсточку. Кожен подих i навiть такт серця були наче на долонi. Вона навiть не здивувалася, не побачивши бiльшу частину прикрас у залi. Замiсть них в повiтрi висiли ледь помiтнi лiнiї, чимось схожi на павутиння, повiтря навколо яких неначе згущувалося. Iлюзiї - зрозумiла дiвчинка, уже здогадуючись про суть подарованих окулярiв. Вони показували не те, що бачать очi, а те, що є насправдi. В них одразу ж стали помiтнi ранiше прихованi за iлюзiями недолiки: трiщинки в стiнах, потерта пiдлога, несправнiсть кiлькох свiтильникiв... Усе разом створювало не дуже приємне враження, нiби гостей привели в якийсь покинутий палац, i навiть не подумали його перед цим прибрати. I справдi - подекуди на скульптурах та барельєфах виднiвся пил i вiдбитки чиїхось рук. I королева не могла сказати, було це все прикрито iлюзiями, чи просто окуляри таким чином вiдображали загальний стан палацу. Усе навколо змiнилося, отримавши свого примарного двiйника, який показував суть будь-кого i будь-чого. Пишна рослина, чия тiнь надiйно приховувала королеву вiд стороннiх поглядiв, перетворилася на звичайний бур'ян. Деякi гостi стали бiльше нагадувати розбiйникiв. У однiєї iз поважних дам в мундирi на грудях висiло багато медалей та орденiв, i водночас її руки були по лiкоть в кровi. Траплялися серед натовпу i жебраки, i злодiї, i циркачi... Кого тут тiльки не було! А не було тут нормальних людей. У кожного був якийсь недолiк. Хтось комусь не довiряв, хтось ставив себе вище за оточуючих, iншi погрозами намагалися їх пiдкорити. Викриття не оминуло i подруг Лашури. Ось принцеса Аура дiстає з-пiд чорного плаща химерний меч iз вигнутим лезом, пiднiмаючи його до горлянки чергової дамочки, яка тихцем намагається пiдлити їй якусь гидоту в бокал. Ось Марiя тягне за руку величезну, нафарбовану й пишно вбрану ляльку, у якiй впiзнаються риси Юкiне. А ось королева Флора iз садистським виразом на своєму пошрамованому, закривавленому обличчi встромляє довжелезнi, змащенi отрутою спицi в очi котромусь iз аристократiв, що тримає повiдець вiд її рабського ошийника... Зiрвавши окуляри, Лашура вiдвернулася вiд видовища, заплющивши очi й намагаючись забути побачене. Одна справа, коли ти бачиш зворотнiй бiк незнайомих людей - це саме те, чого їй сьогоднi так не вистачало. Але вона зовсiм не бажала побачити у такому свiтлi своїх власних подруг. Те, що ранiше вона вважала метафорою, перебiльшенням чи приводом для жартiв, насправдi виявилося страшною реальнiстю. Клятi окуляри просто показували правду, якою б гiркою вона не була.
  Почувши, що до її схованки хтось наближається, королева поспiшила заховати небезпечний артефакт серед складок плаття. Але не встигла, i несподiвана гостя побачила, як дiвчинка панiчно поправляє на собi вбрання. На щастя це виявилася Кайя, тому Лашура змогла зiтхнути спокiйнiше i вже нормально привести себе до ладу.
  Попри несподiваний ефект, мозок дiвчинки зумiв запам'ятати бiльшiсть iз побаченого, i тепер вона почувала себе значно впевненiше, нiж до початку прийому. Знаючи мотиви своїх опонентiв, уже можна спрогнозувати їхню реакцiю, а вiдтак i знизити ризики для себе.
  Решту вечора Лашура провела, вiдсiюючи iз натовпу дiйсно перспективних для неї клiєнтiв, i вперто iгноруючи тих, хто хотiв нажитися на маленькiй дiвчинцi. Їй лише двiчi довелося знову тихцем вдягати окуляри, аби переконатися у своїх пiдозрах. Серед запрошених виявилося багато найманцiв, якi рiзними способами захищали iнтереси однiєї особи. I коли до них дiйшло, що нахабне дiвчисько розкусило їхню виставу, увесь цей непотрiб швиденько зiбрався разом, обговорюючи спосiб, як можна зiпсувати життя нахабнiй королевi.
  На жаль для них, королева Флора встигла помiтити пiдозрiлу активнiсть в залi, тому невдячних гостей одразу ж вивели на свiже повiтря - їхнiй вечiр продовжиться, але вже без присутностi монархiв. Тi ж, кому пощастило не викликати незадоволення правительки Шатерей, були офiцiйно запрошенi на завтрашню презентацiю. На цiй позитивнiй нотi вечiр i завершився.
  Добираючись до своєї резиденцiї, маленька королева постiйно ловила себе на тому, що рука тагнеться знову примiряти на себе подарунок Кейнсi. За володiння таким артефактом можна смiливо розв'язувати справжню вiйну. Якщо бодай комусь стане вiдомо про окуляри... Тепер слова кузини вона згадувала з iронiєю. Навряд чи та могла собi уявити, що правда виявиться значно страшнiшою за її вигадку. I витiвки королеви Флори уже не здавалися їй чимось непристойним. Що ж пережила ця жiнка, якщо окуляри показали ТАКЕ? Та й повiдець вiд її ошийника явно був не один, просто iншi зникали десь глибоко в натовпi. Ось таке воно, закулiсне життя монархiв.
  Скидаючи iз себе важке плаття, дiвчинка так поринула у роздуми, що мало не забула в ньому свiй подарунок. Швиденько забравши його iз собою, вона побiгла у свiй кабiнет. Ставши перед дзеркалом, вона зiбралася iз духом i вдягнула окуляри. Постояла трохи iз квадратними очима й вiдкритим ротом. Зняла. Знову вдягнула. Спробувала намацати побачене на собi. Потiм зняла i поклала на стiл. Невже Кейнсi увесь час бачив її саме такою? А якими вiн бачив Кайю, Ханлi й усiх iнших?
  Сiвши за стiл й впавши обличчям на руки, дiвчинка викинула iз голови такi думки. Вона не хотiла розчаровуватися у найдорожчих для неї людях. Тiльки не так. Нехай це i буде самообманом, але так їй буде легше. Так буде правильно. Але спершу їй слiд написати кiлька листiв, бо те, що вона сьогоднi побачила й почула, може серйозно змiнити її становище у власному королiвствi.
  Завмерши на мить, дiвчинка подивилася на скриньку зi своєю дiловою перепискою. Поки вона не коронувалася, держава Шатерей знаходилася у дуже хиткому становищi. Усi сусiднi країни одразу ж пiдiгнали власнi вiйська до кордонiв, збираючись трохи погризти безпорадного велетня. I навiть почали домовлятися мiж собою, кому який шматок перепаде. Добре, що у них не було єдностi, i церемонiя вiдбулася ранiше, нiж дiйшло до дiла. Та зараз стало очевидно, що сусiди не заспокоїлися, i збираються замiнити вередливу й непокiрну дiвчинку на когось бiльш зручного. I цьому потрiбно завадити. Негайно!
  Опiвночi, коли залишалося написати ще кiлька листiв, Лашура хотiла зробити перерву, бо пальцi уже болiли тримати слизьке вiд поту перо. Потягнувшись за чистим листком, сонна дiвчинка невдало зачепила стос паперiв, i частина з них полетiла на пiдлогу. Не збираючись покидати насиджене мiсце, вона спробувала намацати документи рукою, але поверхня килима не дозволяла пiдчепити їх край пальцями. Один папiрець вона таки дiстала, а от за iншими треба було нагнутися. Тобто вiдсунути крiсло, встати, нахилитися пiд стiл, обережно зiбрати папери, вiдчистити їх, i лише пiсля цього повернутися на робоче мiсце. Лiньки! Рука торкнулася чогось твердого й округлого, що одразу ж втекло з-пiд пальцiв...
  - КЙЯ-А-А!!! - заверещала дiвчинка, стрiлою вилетiвши на стiл, а наступної митi в кiмнату, з мечем у руках, увiрвалася Кайя.
  - Ваша Величнiсть?
  - Т-там, пiд столом!
  Дiвчина запалила на кiнчику леза небезпечний вогник заклинання, i повiльно, пiдсвiчуючи собi ним, обiйшла стiл. Пiд столом нiкого не було. Вона вже хотiла вирiвнятися, як раптом вогник заклинання погас, а лезо смикнулося в темряву. Рефлекторно потягнувши меч на себе, Кайя побачила на кiнчику щось велике й чорне. Дiвчина махнула клинком у бiк вiкна, аби викинути небезпечний предмет з кiмнати. Однак той в момент замаху вiдчепився й м'яко приземлився на стiльницю. Усiма чотирма лапами. Прямо перед Лашурою.
  - КЙЯ-А-А!!! - знову закричала дiвчинка, зiстрибуючи за пiдлогу й забiгаючи за свою бойову подругу.
  - Скрi-i-i-i-i! - одночасно з нею заскрипiла потвора.
  - Це ж... Це ручний павук Кейнсi. Здається, - спробувала заспокоїти свою королеву Кайя.
  - А хiба вiн не забрав їх iз собою? - поцiкавилася та, виглядаючи з-за спини дiвчини.
  Огледiвши примiщення й дiвчат перед собою, створiння заспокоїлося. Позакривавши на своєму тiлi усi стулки й кришки двох продовгуватих контейнерiв над тiлом, павук протупцяв до краю стола i протягнув одну iз лап у бiк Лашури. Дiвчата стояли i дивилися, не розумiючи намiрiв синтетика. Той наполегливiше протягнув у бiк королеви лапу, вiдкривши на її кiнчику непомiтнi ранiше фаланги, що перетворили кiнцiвку на химерну клешню.
  - Що вiн вiд нас хоче?
  - Здається я знаю - що, - сказала дiвчинка, виходячи з-за спини своєї охоронницi й дiстаючи iз кишенi окуляри. - Ти ж за цим прийшов?
  - Так! - раптом вiдповiв робот писклявим голосом.
  Дiвчата вiд несподiванки аж вiдсахнулися вiд нього.
  - А ранiше сказати не мiг? - обурилася Кайя, повiльно загасивши вогняну кульку над мечем, але опускати його не поспiшала.
  - Нi, - знову вiдповiв павук, нiби пританцьовуючи вiд нетерплячки i тягнучись клешнею до артефакту.
  - От... Балакучий! - заховавши меч, Кайя перевела погляд на незнайомий предмет в руках своєї королеви. - Що це таке?
  - Окуляри, що показують людську сутнiсть. Без них нас би сьогоднi з'їли живцем.
  - То може не треба їх вiддавати, якщо вони такi кориснi?
  - Треба, Кайя. Треба. Так буде краще для усiх.
  Знала б вона, що без цих всюдисущих помiчникiв, та зiбраної ними iнформацiї її окуляри нiчого не вартi... Та навряд чи дрони стали б їй допомагати, якби не прямий наказ. Їхнє основне завдання полягало в охоронi й збираннi розвiдданих, i бiльше нiчого. Обробка та iнтерпретацiя даних йшли бонусом, аби полегшити своє подальше функцiонування, i щоб потужностi не простоювали без дiла. I навiть єдинi два слова, сказанi роботом, були результатом довгого й копiткого розрахунку майбутнiх сценарiїв розвитку подiй, пiдказаних їм Аналiтиком. Ранiше у них просто не виникало потребиу спiлкуваннi, але останнiй отриманий патч вiдкрив їм нову гiлку ймовiрностей, коли голосовий контакт iз людьми може значно спростити подальший сценарiй розвитку подiй. Звiсно, засоби комунiкацiї у них були ще до модернiзацiї, та програмне забезпечення для здiйснення аудiовзаємодiї iще не було готове. Одна справа - розумiти слова людей, i зовсiм iнша - скласти власний запит чи вiдповiдь на основi системної iнформацiї. Наявних потужностей було недостатньо для вирiшення такої задачi. Нi про який дiалог не могло бути й мови. Максимум, синтетики могли вiдповiдати на простi питання Так/Нi, як це щойно зробив дрон-наглядач. Цих слiв було достатньо, аби уникнути конфлiкту. Але надто мало, аби швидко виконати завдання. I дрони вирiшили знову пiдключити до вирiшення цiєї задачi стороннi потужностi.
  Аналiтик прийняв запит на розробку дiалогової системи. У нього така вже була. Перенести програму на платформу дронiв не вдалося через нестачу процесорних потужностей, та вiдмiннiсть архiтектури. Навiть об'єднанi в єдину мережу, маленькi роботи будуть не здатнi з потрiбною швидкiстю обробляти величезнi масиви даних i формувати актуальнi вiдповiдi на запити з боку людей. Але йому був вiдомий спосiб, як можна обiйти це обмеження...
  Обережно передавши артефакт синтетику, дiвчата кiлька секунд дивилися на те, як той розбирає його на частини, i тi займають свої мiсця серед сегментiв тiла павука. Трохи поклацавши суглобами, синтетик вправно перестрибнув зi столу на пiдвiконня, i зник у темрявi за вiкном.
  - Ну i що це було?
  - Привiт вiд нашого знайомого. - вiдповiла Лашура, прикриваючи вiкно.
  - Чого вiн знову хоче?
  - Нiчого. Я так розумiю, вiн таким чином хоче нам вiддячити. Iнформацiя за iнформацiю, так би мовити.
  - Вiн передав щось важливе? - пiдозрiло поцiкавилася Кайя.
  - Дуже. Вважай, вiн натякнув менi на надiйних людей. Усiх... - Лашура замовкла на пiвсловi.
  - Що таке?
  - Та нiчого, Кайя, нiчого. Можеш iти вiдпочивати. Я скоро закiнчу.
  Кивнувши королевi, дiвчина вийшла за кабiнету, а Лашура взялася прокручувати в головi усе побачене сьогоднi. Тодi, на емоцiях, вона не звернула на це уваги, але зараз, коли iз голови вилетiли усi зайвi думки, її увагу привернув один момент. Той, коли вона вперше одягнула окуляри. Пригадати вдалося легко, адже в моменти переживань, картинка намертво врiзається в пам'ять. I саме це дозволило їй зрозумiти: у кiлькох гостей не було своїх "привидiв"...
  
  ***
  
  Цю зливу чекали давно, але почалася вона все одно несподiвано. Ще хвилину тому надворi було сухо, наче в пустелi, а за кiлька секунд водяна стiна накрила мiсто. Пил пiд ногами вмить перетворився на болото, однак вже за хвилину вiн зник у дренажних каналах, змитий стрiмким потоком води. Усе навколо зникло за краплями дощу, не дозволяючи розгледiти абсолютно нiчого. Вiтер постiйно норовив задути бридкi краплi пiд одяг, а гаряче вологе повiтря не давало нормально дихати. Орiєнтуватися можна було хiба що по пам'ятi та на поодинокi вiдблиски свiтла iз вiкон будинкiв.
  Знайшовши один iз них, двi особи в глухих плащах вiдiйшли трохи далi i, завмерши у непрогляднiй водянiй завiсi, стали чекати. Мiсце i час для зустрiчi були пiдiбранi iдеально. В таких умовах нi пiдслухати, нi навiть побачити учасникiв розмови, не було жодного шансу. Хiба що пiдiйти на вiдстань видимостi, яка в таких умовах не набагато перевищувала вiдстань для удару мечем.
  Саме це й сталося, коли iз темряви до них виступив третiй силует. Але удар не досягнув своєї цiлi, завмерши в якомусь сантиметрi вiд тiла. Здавалося свiт на мить завмер, i тiльки краплi води продовжували вiдчайдушно битися об щiльну тканину капюшонiв, не дозволяючи вiдчуттям ввести в оману своїх господарiв.
  - Не довiряєте стороннiм? - поцiкавився незнайомець грубим жiночим голосом.
  - Хочу переконатися у професiоналiзмi. - вiдповiв дiвочий, прибираючи меч.
  Переконавшись, що гiсть не поспiшає падати iз перерубленою шиєю, мечниця заховала зброю, а неушкоджена незнайомка пiдiйшла ближче, щоб її можна було почути крiзь шум дощу.
  - Хто вас цiкавить?
  - Хлопець. Обдарований. Все, що про нього вiдомо, - мечниця простягнула футляр для документiв
  - Побажання?
  - Нещасний випадок. Якомога швидше.
  - Де шукати?
  - Востаннє бачили в Кам'янiй Долинi.
  - Платня.
  - Завдаток, - з рук в руки перекочував мiшечок, щiльно набитий чимось важким. - Друга половина - коли принесеш голову.
  Нiчого не кажучи, незнайомка так-само зникла в темрявi, як i з'явилася. Постоявши iще кiлька хвилин i переконавшись, що бiльше гостей не буде, парочка пiшла у зворотньому напрямку. Трохи згодом за мiстом в повiтря здiйнявся силует елегантної яхти i, розправивши крила-плавники, швидко полетiв геть.
  Скидаючи iз себе мокрий одяг i вiдкладаючи меч, Емерi нарештi зважилася поцiкавитися у свого хазяїна причиною їхньої прогулянки.
  - Пане Дагмайєр, а чому ви хочете прибрати цього хлопця? Нам же наказали завербувати його?
  - Ордену потрiбнi обдарованi чоловiки. Заради сильних можна навiть пожертвувати знатними.
  - Але ж є й iншi, менш знатнi...
  - Iншi не встигли скоїти ТАКИХ помилок, - вiдрiзав юнак, витискаючи iз волосся вологу. - Не менi тобi розказувати, що трапляється iз тими, хто пiдводить Орден. Тому: або вiн, або я.
  - А якщо вони дiзнаються?
  - Обов'язково дiзнаються, - буркнув Маст, даючи служницi стягнути з нього чоботи. - Але до того моменту вже Я стану незамiнним.
  
  ***
  
  Мати швидкий транспорт, це неабияка перевага. Злива, вiд якої я так довго тiкав, тривала всього кiлька годин, змiнившись легкою мрякою. Основна ж маса грозового фронту пройшла значно пiвденнiше. Дорога пiсля такого перетворилася на суцiльнi калюжi та багнюку. Багато дерев, що встигли розростися, не втрималися пiд вагою скинутої на них з небес води, розлiгшись прямо посеред торгового тракту. Повертати назад до Денроту уже не було сенсу - пiд час своєї гонки я вiд'їхав надто далеко. Якщо вiрити словам однiєї навiженої, яка раз за разом намагалася мене проштрикнути, я був уже на пiвдорозi до територiї ельфiв. Щоправда нас роздiляє широка "бiла пляма", над якою кораблi не лiтають, а значить i прямих шляхiв сполучення теж немає. Обходити надто довго, тому доведеться прокладати дорогу самостiйно. Або вiдшукати мiсцевих сталкерiв, якi займаються розвiдкою та картографуванням таких районiв. Мiж iншим, це був би значно кращий варiант, нiж самотужки пертися невiдомо-куди. Я i так майже цiлий день минав села й мiста, що траплялися на шляху, поки не вилетiв на якийсь торговий тракт. Ось i сиджу тепер в придорожнiй забiгайлiвцi, очiкуючи на появу однiєї з таких команд. Якщо вiрити хазяйцi закладу, вони тут частi гостi. Але про все по прядку...
  Коли я зрозумiв, що заблукав, розчаруванню моєму не було меж. Їхати кудись в таку погоду безглуздо, тому я послав парочку прихоплених iз собою дронiв натягувати антену. Все одно зайнятися було нiчим. Заодно перевiрив, як там проходить процес нарощування мiмiкрилу.
  Стягуючи рукавицю, я побачив пiд нею блiдно-рожеву, iз видимими прожилками вен, повнiстю позбавлену волосяного покриву шкiру. Верхнiй шар епiдермiсу був майже повнiстю видалений, а його мiсце поступово займала основа для майбутньої бронi. Подекуди виднiлися темнi плямки - це вiд поверхнi вглиб тiла йшли зв'язки, до яких крiпиться скелет, i на якi при перевантаженнях опиратиметься плоть. Це дозволить трохи збiльшити швидкiсть руху, i вбереже органiку при ударах. Пiзнiше, коли мiмiкрил буде готовий, усе тiло буде пронизано такими жилами, що зробить носiя дуже живучим, виступатимуть iзолятором у випадку зараження, i навiть дозволить деякий час iгнорувати глибокi рiзанi й колотi рани. В iдеалi треба було б кожну клiтину, або хоча б групи по десять-двадцять клiтин закрiпити в подiбнiй арматурi. Але це дуже копiтка робота, а я й досi не можу розiбратися, чому цей органiзм iнколи так вороже на мене реагує. Коли я вже завершував огляд, вдалося налагодити зв'язок зi своїми пiдопiчними й дiзнатися останнi новини.
  Аналiтик знову вкорiнився в Академiї, прямо на складi, i налагодив випуск лiтаючих дронiв-розвiдникiв на базi мого квадрокоптера. Вони не несли нiчого окрiм сенсорної головки та засобiв зв'язку. Не маючи дозволу на експлуатацiю радiочастот, Аналiтик додумався органiзувати оптичнi канали передачi даних. Недолiк був у необхiдностi прямої видимостi та точному наведеннi лазера, однак дальнiсть такого зв'язку дозволила розiслати дронiв в радiусi сорока кiлометрiв вiд Академiї, i навiть виявити кiлька замаскованих опорних пунктiв святош. Замiсть того, щоб пiдводити дронiв до людей, вiн тепер просто скидав бiля них замаскованi пiд рiзноманiтнi предмети жучки й камери, щоправда для обробiтку такого величезного масиву iнформацiї йому довелося розгортати iще кiлька допомiжних блокiв та десяток додаткових серверiв на мiсцях. Похваливши штучний iнтелект за те, що цього разу його iнiцiатива вийшла конструктивна, а не деструктивна, я передав йому останнi данi щодо своїх дослiджень ефiру i попросив провести повний спектр дослiджень цiєї речовини як газу, як окремої колонiї ворожих наноботiв, i скласти список команд, на якi цi нанiти вiдгукуються. Також дав йому завдання скласти перелiк ефiрних ефектiв. Якщо сподiвання пiдтвердяться, розбудова нашої iнфраструктури прискориться в кiлька разiв. I я навiть зможу обiйтися без дронiв-робочих. Достатньо буде вислати на мiсце дрона-оператора, який за допомогою ефiру пiдготує мiсцевiсть до розгортання нової бази. Або й узагалi побудує її самостiйно... Ну, це вже iз розряду мрiй, але така перспектива цiлком реальна.
  Що ж до залишеного на лiтаючому островi угрупування дронiв, то там усе було значно цiкавiше: Лашура опинилася у дуже агресивному середовищi. Схоже, хтось дуже хоче видерти у неї право вести бiзнес. I цей хтось має дуже докладну iнформацiю щодо її планiв. Точно, що не шпигун - таких би павучки взяли ще на пiдходi. Зрадникiв у її оточеннi теж, нiби, немає. Хоча щодо останнього я уже не можу бути таким упевненим. Все ж те, як вони органiзовано почали мене заганяти, наштовхує на думку про дуже хорошу пiдготовку. А у засланих козачкiв вона має бути iще кращою.
  Об'єднанi у хаб, дрони швидко змогли сформувати поведiнковi моделi бiльшостi присутнiх на курортi людей, однак з кожною годиною цi моделi все бiльше ускладнювалися, i для обробки такого масиву iнформацiї потрiбно було пiдключати дедалi бiльше дронiв, виводячи їх iз польової роботи. Тому я наказав припинити збирання iнформацiї, i сконцентруватися лише на охоронi ключових осiб. А щоб дiвчата не сумували, вирiшив трошечки пожартувати. Видiливши кiлька дронiв у окремий сервер, я швиденько накидав їм вимоги до вiртуальних образiв. Коли моделi були готовi, пiдiгнав одного iз дронiв до Лашури i, використавши панелi мiмiкрилу iз його покриття, вручив дiвчинцi першi у цьому свiтi окуляри "додаткової реальностi". Точнiше це були окуляри вiртуальної реальностi, все ж панелi були непрозорими, однак знятий iз дрона сенсор дозволяв дивитися через них, як через звичайнi. Нiякого додаткового функцiоналу вони не мали, керування було виключно зовнiшнє, та й термiн роботи обмежувався жалюгiдною годиною - на бiльше знятих iз дрона накопичувачiв не вистачило. Добре, що Лашура вдягала їх лише кiлька разiв. Потiм гаджет був вилучений i демонтований прямо на очах у дiвчат - нехай знають, що мої павучки теж мають свої секрети!
  Зруйнувавши антену i прибравши за собою слiди, я зiткнувся iз проблемою свiдкiв. Точнiше переходом однiєї психiчно неврiвноваженої особи iз категорiї свiдкiв у категорiю слiдiв. Пiсля кiлькох невдалих спроб затерти їй пам'ять, я вирiшив пiдвищити потужнiсть нейралiзера. Це вже потiм я дiзнався, що нанiтiв у її нервовiй системi виявилося надто мало, i замiсть перепалювання зв'язкiв нейронiв, вони просто на них розрядилися. Грубо кажучи, я пiдсмажив їй мозок. Це як удар гумовим кийком по головi. Амнезiю може й викличе, якщо пощастить. Але з бiльшою iмовiрнiстю просто розiб'є голову. Якби ж я мiг примусово ввести нанiти в органiзм, чи хоча б заздалегiдь дiзнатися рiвень iнтеграцiї наноботiв у нервову систему можна було б уникнути непотрiбних жертв... Довелося закопувати тiло i ще раз замiтати за собою слiди.
  Як то кажуть, бiда не приходить одна. В процесi демонтажу антени один iз дронiв зловив на себе блискавку. Поки розглядав його добре просмажену тушку менi навiть стало сумно: навколо мене цiлий океан нiчийних наноботiв, а я мушу витрачати дефiцитнi матерiали, щоб полагодити свого пiдопiчного. Спершу думав, що удар прийняла на себе камуфляжна система, але в процесi демонтажу усiх пошкоджених частин не залишилося майже нiчого. Лише один iз процесорiв та термогенератор. Усе iнше ремонту не пiдлягало. Довелося знищити. Запчастини закинув собi в рюкзак - потiм знайду їм застосування.
  А мiж iншим, використання ефiру замiсть корпусу дронiв дiйсно має сенс. Щоправда першi експерименти виглядають не дуже приємно. Ось зараз, наприклад, передi мною по столi повзає Слимак. Iнакше назвати цю пародiю на дрона у мене язик не повертається. Довжиною в п'ятнадцять сантиметрiв, цей аморфний шматок концентрованого ефiру повiльно рухається вперед, залишаючи за собою срiблясту дорiжку насиченої нанiтами вологи, яка швидко випаровується. Всерединi цiєї товстої слизистої оболонки розташовується вцiлiлий процесор, нашвидкуруч злiплений електромагнiтний випромiнювач та демонтований iз дрона термогенератор, крильця-радiатори якого стирчать зi "спини" Слимака, роблячи його чимось вiддалено схожим на равлика. Спiввiдношення заздалегiдь виготовлених елементiв до ефiрної маси складає 30 на 70 вiдсоткiв вiдповiдно. I для початку це дуже хороший результат. На жаль, на цьому нашi з Аналiтиком успiхи закiнчилися. Отриманий юнiт не був здатен пересуватися швидше, нiж сантиметр за секунду, i при цьому швидко втрачав конденсовану з атмосфери вологу, яка використовувалася як в'яжуча речовина для усiєї цiєї маси. На дотик вiн бiльше нагадував холодець, i дуже брався до рук. Сенсорного масиву iз ефiрних нанiтiв злiпити не вдалося. Навiть примiтивна камера-обскура вимагала надзвичайно точного контролю за своєю структурою, i виключала рухомiсть даного елементу вiдносно решти конструкцiї. Прийом звукiв такою драглистою масою узагалi був неможливий. Коротше, ефективнiсть ефiрних нанiтiв виявилася дуже сумнiвною. Сумно розумiти, що мiж легендарним Т-1000 та моїм жалюгiдним плагiатом на нього такий величезний розрив. Радує тiльки те, що це в принципi можливо. Треба лише розробити новий вид наноботiв. Тiльки й всього! От тiльки для цього треба ще й створити науково-дослiдний центр i знайти людей iз вiдповiдними знаннями, якi будуть займатися цiєю задачею. Тому що навiть iз усiєю взятою документацiєю я в цих технологiях нi бум-бум! Але вiд своєї мети не вiдступлюся. Цi дрони менi потрiбнi ще вчора, i я не буду гребувати навiть такою кустарщиною. Хм, а може змiнити пiдхiд? Взяти за приклад не Т-1000 а Т-Х? Зробити жорсткий каркас, який вiзьме на себе ходовi й силовi функцiї, i вже на нього посадити ефiрну оболонку. Нi, навiть не так. Зробити цей каркас iз ефiру i зафiксувати його в такому станi, аби не доводилося контролювати його структуру, i в ньому iз тих-же нанiтiв робити контрольнi модулi для вiдповiдної частини тiла. Тiльки треба спочатку вiдпрацювати технологiю на чомусь простому. Наприклад перетворити Слимака на...
  Мої думки перервала група мандрiвникiв, що ввалилися в таверну незадовго до закриття. Четверо запилених, втомлених жiночок i двоє чоловiкiв. Це були саме тi, на кого я чекав. Вдаючи, що повнiстю зайнятий своїм дроном, я став стежити за ними. Одразу ж стало зрозумiло, що це двi окремi групи: по двi жiнки i одному чоловiку. Хазяйка закладу, очевидно, добре їх знала, бо почала дiставати їм припаси. Значить вони iще не були в походi, а пил на нх звичайний, дорожнiй. Прекрасно, значить у мене є можливiсть примкнути до однiєї з компанiй. Питання лише в тому, кого вибрати: двох накачаних дiвок iз задохликом, чи трьох класичних роботяг-геологiв? Якщо дивитися по поведiнцi, то перша компанiя здається менi пiдозрiлою. Попри правильну для бiйця моторику i хороше оснащення, манери цих осiб бiльше пiдходять розбiйникам. Можливо так воно i є. Другi ж ведуть себе тихо i по-дiловому, а на своїх сусiдiв дивляться насторожено. Психоаналiз та iншi програми також видають схожий результат. Тодi так i зроблю, приєднаюся до нормальних, а на конкурентiв почеплю жучок, аби бути в курсi сюрпризiв. Цiкаво, а мiй Слимак на це дiло згодиться? Треба перевiрити...
  За модифiкацiєю дрона минуло iще пiвгодини, коли одна iз жiночок "нормальної" компанiї пiдiйшла до мене. За цей час юнiт отримав три пари жорстких "антен", якими мiг сприймати навколишнє середовище по принципу ехолокацiї. Йому б iще мушлю на спину, i вiд звичайного равлика було б не вiдрiзнити. А чому б i нi? Все одно потрiбно десь тримати запас води та центрифугу для збирання ефiру. Жiнка деякий час з цiкавiстю спостерiгала за тим, як я гострим операцiйним щупом протикаю Слимака, а потiм заговорила.
  - Пробачте мою зухвалiсть, дозвольте поцiкавитися: що це за iстота?
  - Слимак, - вiдповiдаю їй, не вiдволiкаючись вiд процесу. - Цiкавитесь незвичними iстотами?
  - Не зовсiм. Скорiше тими речами, що стирчать iз них, - сталкерша вказала на крильця радiаторiв, що виглядали iз рухомої маси. - Пiдкажете, де таких можна знайти?
  Схоже дамочка не знає, як до мене ставитися. Її збиває з пантелику вигляд моєї бронi. З одного боку я схожий на якогось вояку - все ж пiд час подорожi мене трошечки подряпало i я став виглядати бiльш аутентично. А з iншого, тут чоловiки вважаються слабкою статтю, i у своїй бронi я виглядаю дещо незвично. Хоча, у порiвняннi з присутнiми тут колоритними персонажами, я не так уже й сильно видiляюся. Ну i сама концепцiя мого костюму сильно вiдрiзняється вiд бойових обладункiв, маючи зовсiм iншi пропорцiї та зони захисту. Треба допомогти бiдолашнiй, бо вона вiд мого голосу вже починає нервувати.
  - Це єдиний екземпляр. Люблю, як ви бачите, - я використав поважну форму звертання до неї, як до рiвної, - покопирсатися в нутрощах.
  - Я також бачу, що ви прибули сюди здалеку. Мандруєте?
  - Як i ви. Можливо у нас схожi цiлi. Дозвольте поцiкавитися вашими?
  - Ми збираємося прогулятися вглиб бiлої плями. За картографування деяких тамтешнiх регiонiв непогано платять. А за цiкавi знахiдки там - ще бiльше.
  - Я хотiв би перейти на iнший бiк плями. Таке можливо?
  - Не за просто так.
  - Можу взяти на себе частину обов'язкiв у походi. Окрiм кулiнарiї - це не моє.
  Дамочка навiть не одразу зрозумiла, що я їй запропонував. Напевно хотiла розвести наївного дурника на грошi. Я ж впродовж нашої розмови неоднократно наголошував на вiдсутностi у себе особливого статусу. Коли ж до неї дiйшло, жiнка одразу розслабилася. Кiлька секунд вiдкрито розглядаючи мене, вона перевела погляд на мiй експеримент, що продовжував нарiзати кола по стiльницi, нiби намагаючись наздогнати свiй хвiст. Щось обдумавши, вона перевела погляд на товаришiв i, квапливо попрощавшись, поспiшила до свого столика. Не схоже, що її задовольнила моя пропозицiя.
  Може дiйсно варто було прикрити мотоцикл голограмою коняки, щоб менше на мене витрiщалися, або взагалi повнiстю сховати себе за iлюзiєю вершника? Хоча нi, габаритами не сходимось, та й сиджу я значно нижче. От якби мої iлюзiї могли набувати щiльностi... Хм, теж варiант. Апетитнiсть такого пiдходу полягає в тому, що сфера застосування таких iлюзiй величезна: транспорт, автономний юнiт, польовий опорний пункт, додаткова броня поверх основної маси мiмiкрилу... А ще з неї вийде прекрасна губозакаточна машинка. У мене зараз трохи iншi проблеми. А це питання нехай вiзьме у розробку Аналiтик.
  Скинувши iще один пакет iнформацiї дронам, я переглянув список переданих повiдомлень. Короткохвильова радiостанцiя - хороша рiч. От тiльки вона не може забезпечити достатню швидкiсть обмiну даними. Особливо в умовах, коли сигнал багатократно вiдбивається i поглинається морем Ахо. Доводиться нарощувати потужнiсть сигналу i розмiри антени, а потiм ще й передавати кожне повiдомлення кiлька разiв, щоб у пунктi прийому його можна було iз уривкiв скласти докупи. Наразi було передано трохи менше третини вiд складеного мною списку проектiв. I що ближче був свiтанок, то гiршим був зв'язок. Щоб утримати якiсть сигналу, потрiбно змiнювати довжину радiохвиль, от тiльки геометрiю сплетеної зi спецiальної павутини антени так просто не змiниш. Доводилося чекати, доки в роботу включиться наступний сегмент величезної, схожої на справжню павутину сiтки. Добре, що я додумався натягнути її не прямо тут, а майже на кiлометр далi вглиб лiсу. Мабуть доведеться розгорнути десь поблизу повноцiнний ретрансляцiйний пункт. Пiзнiше, коли буде органiзовано безперебiйний радiоканал, можна буде розширити його до польової бази, а зараз для обслуговування та охорони потрiбен бодай один дрон. А у мене їх всього двоє залишилося, не беручи до уваги Слимака.
  Звiдки взявся iще один дрон? Дуже просто: я на ньому приїхав. Так, мiй байк теж може дiяти автономно. На нього замiсть кофрiв можна навiсити парочку кулеметiв, i отримати повноцiнного мототермiнатора, здатного контролювати величезну територiю. Тiльки не довго, бо для роботи йому потрiбен постiйний приток концентрованого ефiру, або тридцять хвилинн зупинки пiсля двох годин поїздки на швидкостi не бiльше тридцяти кiлометрiв на годину - за його вiдсутностi. Це я можу виступати в якостi ефiрного колектора, стягуючи ефiр звiдусiль i забезпечуючи транспорт свiй енергiєю. А без мене вiн перетворюється на такого ж дрона, як i iншi, хiба що бiльшого за розмiрами i не такого вибагливого в утриманнi та експлуатацiї. Я навiть подумував над тим, щоб бiльшу частину своєї армiї зробити на базi мотоплатформ рiзного розмiру: вiд повноцiнних мотоциклiв до маленьких, розмiром з кiшку. Це i швидкiсть, i маневренiсть, i простота конструкцiї. От тiльки в замкнутому просторi та на складному рельєфi вони дiяти не зможуть, а менi потрiбен юнiт-унiверсал. I бажано - iз власним iнтелектом, а не колективним. За прикладом далеко ходити не треба, той же Скальп користується виключно стрибковим методом перемiщення, чим уже не раз пiдловлював органiкiв у найнесподiванiший момент. Хоча, якщо подумати, то його тепер правильнiше було б називати Блохою. Читав я його звiт про партизанську дiяльнiсть в церковному тилу. Ох i навiв же вiн там шороху! Очолюванi ним дрони теж почали переймати його тактику, i тепер тероризують усiх в радiусi п'яти кiлометрiв вiд точки висадки, а це чималенька територiя. I якби ж вони тiльки людей ганяли. Можу собi тiльки уявити, що вiдчували повiтроплавцi пiсля залпу по мiсцю iмовiрного знаходження ворога, коли їм в днище прилетiло кiлька здоровенних колод. Бiльше кораблi туди не лiтають, тiльки легкi рятувальнi човни. Що ж до вцiлiлих пiсля iнциденту на островi, я гадаю, що святошi сповна засвоїли урок. Вбити людину набагато простiше, нiж здається. А от роззброїти їх усiх - значно важче. Пiсля такого жирного натяку навiть найупертiший мафiозi зрозумiв би, що не варто продовжувати нариватися на неприємностi. Судячи iз рапортiв Аналiтика, церковники припинили моє переслiдування або, принаймнi, зняли прiоритет iз мого пошуку на евакуацiю вцiлiлих. Принаймнi тих, хто зумiв пережити добу в джунглях. Все ж диких звiрiв та рiзноманiтних отруйних тварюк iще нiхто не вiдмiняв... Можу собi тiльки уявити, що було б, якби мої дрони мали антропоморфний корпус.
  I знову перед очима постає сцена винищення органiкiв термiнаторами... Щось мене останнiм часом дуже на роботiв потягнуло. Чого б це? Ну не маю я матерiалiв на створення армiї залiзних воїнiв! Тут навiть на вогнепальну зброю метал переводити жаба давить. Тi ж самi нiмецькi МП-40 за один бiй пропускали через себе в два-три рази бiльше металу, нiж мiстили самi, не кажучи вже про радянськi ППШ. Краще потратитись нормальний меч - вiн, принаймнi, не вимагає боєприпасiв. Та й броню потрiбно з чогось робити. Проблема в тому, що у мене немає...
  Стоп! Чому це немає? У мене вже є готовi комплекти бронi, i тi ж самi мечi - конфiскат, вилучений у святош! Засунути всередину обладункiв андроїдну платформу, i я вже отримаю бiйця ближнього бою! До того ж це дає психологiчний ефект. Ворог буде дiяти так, нiби перед ним людина, а не робот. А коли зрозумiє, що люди не можуть вигинати руки за спину i бiгати без голови - буде вже пiзно. Для цього навiть не треба повнiстю повторювати будову людського тiла, достатньо, аби скелет був анатомiчним. А вмонтований електромагнiтний випромiнювач дозволить iмiтувати роботу будь-якого артефакта й поставить дрона на один рiвень iз обдарованим бiйцем. Якщо подумати, то такий юнiт зможе не тiльки вести ближнiй бiй, а й повноцiнно взаємодiяти iз технологiями людей, використовувати їхню зброю, керувати технiкою... Менi ця iдея уже подобається. От тiльки виникає проблема iз далекобiйною зброєю. Я не знаю що церковники можуть проти мене виставити у чистому полi. А ще й цi їхнi персональнi щити... Луки я їм точно не дам, для них потрiбна хороша моторика i застосовувати є сенс лише у групi. Знову ж таки, кiлькiсть боєприпасiв буде обмежена. Потрiбне щось iнше, що можна використовувати самотужки, залежно вiд ситуацiї. Але це може й почекати - людиноподiбна платформа достатньо унiверсальна, аби оснастити її будь-яким видом зброї...
  Вiд роздумiв мене вiдволiк тривожний сигнал вiд дронiв на островi. На жаль через те, що сигнал прийшов з iншого напрямку, антена не змогла сприйняти його як слiд, вловивши лише пiкове випромiнювання, характерне для екстреного каналу зв'язку. По таких уривках я не мiг розшифрувати нi одного бiта сигналу. По моїй командi дрон почав плести iще одну антену поруч iз першою. Але на це потрiбен час, а повiдомлення термiнове. Поки я налаштуюся на прийом, слухати може вже й не буде кого. Перервавши передачу запланованих пакетiв даних, я попросив Аналiтика послужити ретранслятором - йому до передавача буде ближче, нiж менi. Думав, що це займе багато часу. Вiдповiдь Аналiтика мене здивувала: через наявнiсть лише однiєї, хоча й рухомої антени, вiн не мiг передавати одночасно два масиви iнформацiї. Поцiкавившись у нього, що за масив вiн їм передає, i чому без мого вiдома, вiн скинув менi один iз пакетiв.
  Хм... Що це за текстовий файл iз перелiком тупих фраз i купою посилань? Аналiтик, твою дивiзiю, що ти їм втулив?! Це не дiалогова система!
  
  ***
  
  Остання нiч перед презентацiєю. Собача година. В цей час усi сплять. Мали б спати, якби попереду їх не чекала така визначна подiя. Хоч як би знать не вдавала веселощi чи спокiй, напруження буквально висiло над людьми. Усi прекрасно розумiли, що поява такого унiкального, навiть не призначеного для бою юнiту, може змiнити полiтичну карту свiту. Присутнi тут представники королiвств строчили прогнози i рапорти про домовленостi своїм сюзеренам, приватнi особи усiляко намагалися урвати й собi шмат пирога, тi ж, хто уже не мав змоги отримати новинку, набивалися у друзi до тих, хто її точно отримає, а дехто узагалi прибув сюди лише для того, щоб насолити своїм недругам. Мабуть ще нiколи в iсторiї цього курорту його поштова та телеграфна служба не були такими популярними. Вiд кiлькостi посильних та довiрених осiб аж рябило в очах. Високi ж особи уже все давно вирiшили у приватному порядку, i тепер лише спостерiгали за бiганиною знатi, не упускаючи моменту розiграти вигiдну для себе комбiнацiю. I нiхто не помiчав, як склад кур'єрiв змiнився, i конверти, просоченi тактильною отрутою, знайшли своїх адресатiв. Чани зi спецiальним зiллям, розставленi у ключових вузлах системи вентиляцiї, швидко заповнювали своїми парами потрiбнi примiщення, тихо нейтралiзуючи великi скупчення людей.
  Базери тривоги так i не зазвучали. З моменту початку атаки минуло менше десяти хвилин, а з усiх наявних охоронцiв вцiлiли одиницi, та й тi були на постах, далеко вiд основних будiвель. За цей час пiд контроль було взято двi третини усiх систем. Нiхто не мiг собi навiть уявити, що на територiю закритого закладу може проникнути така величезна кiлькiсть людей. I не просто людей, а спецiалiстiв. Не допомогли навiть зiгнанi для охорони загони солдат рiзних королiвств. Матрiархи не довiряли одна однiй, i тепер ця недовiра вилiзла їм боком. Попередженi про можливi провокацiї, солдати не одразу зреагували на метушню всерединi довiреного їм периметру, списавши її на початок давно очiкуваної зливи. А коли забили тривогу - було вже пiзно. Прозора, ледь помiтна у ранiшнiх сутiнках стiна облогового щита, розбиваючи поодинокi краплi дощу зi швидкiстю локомотива несподiвано полетiла на людей. Удар був страшним. Десятки солдат розбилися об щит, майже сотня отримала травми рiзної тяжкостi. Найбiльше дiсталося тим, хто в цей час знаходився у наметах. Не внесенi у список дозволених об'єктiв, вони перетворилися на величезнi мiшки, всерединi яких людей перетирало в фарш разом з їхнiми речами. Не всiх спiткала лиха доля, деякi загони опинилися достатньо далеко, щоб ударна хвиля не докотилася до них. За iронiєю долi вище командування цих щасливцiв знаходилося всерединi захопленого комплексу. Тi ж командири, що вижили, не мали впливу на своїх iноземних колег, якi тепер дивилися на сусiдiв зi зброєю в руках. Залишки армiй рiзних країн були готовi вчепитися один одному в горлянки, i тiльки вiдсутнiсть наказiв стримувала їх вiд того, щоб почати рiзню.
  В цей же час вiдбувалася i пряма атака на перших осiб. Вiдрiзаних вiд будь-яких засобiв комунiкацiї та навколишнього свiту, людей травили заздалегiдь пiдготовленими газами. Потiм же залишалося тiльки оминути розставленi ними пастки, i винести потрiбних осiб у потрiбне мiсце. Як мiшки з картоплею. Аналогiя була бiльш нiж влучною, оскiльки усi застосованi пiд час операцiї газовi гранати виготовлялися тут-таки, на кухнi, iз абсолютно легально завезених напередоднi екзотичних продуктiв та прянощiв. Операцiя по захопленню курорту була спланована iдеально, i поодинокi випадки опору захисникiв уже нiякої ролi не грали.
  Один iз них стався в ангарному крилi. Даний Лашурою наказ охоронницям бiля майстернi був дуже правильним рiшенням. Щойно вони помiтили групу пiдозрiлих слуг, якi рухалися в їхньому напрямку, одразу ж насторожилися i вiдiслали запит на центральний пост. А хто б не насторожився, якби зустрiв покоївок посеред технiчного крила. Коли ж вiдповiдi не прийшло, вони одразу ж забили на сполох... I двоє iз чотирьох вартових одразу ж полягли вiд пострiлiв прикритих рiзноманiтним мотлохом рушниць. Вцiлiлi бiйцi спробували вiдстрiлюватися, але їх просто закидали газовими гранатами. Їдкий дим не давав дихати, рiзав очi й ставав все густiшим. Солдати вiдстрiлювалися до останнього, доки руки ще могли працювати. За хвилину все вже було скiнчено: одну нападники пiдстрелили, коли та вирвався iз диму, розмахуючи мечем, а друга так i задихнулася, лежачи за укриттям в якихось метрах вiд кинутої гранати. Остання iз вартових сповна виконала наказ, зарубивши одну й поранивши другу зловмисницю. Iншi не стали навiть витягувати зброю, а просто розбiглися на всi боки. Нiби чогось остерiгаючись. Мечниця, не очiкуючи такої поведiнки вiд ворогiв, розгубилася лише на мить, i в цей момент її накрив ще один залп iз рушниць. Не чекаючи, поки дим розвiється, невiдомi витягнули iз вiзка з бiлизною маски й зникли з поля зору. Здавалося б, яким чином неозброєнi люди змогли так швидко впоратися iз четвiркою солдат? Вiдповiдь на це питання вилiз iз того-самого вiзка, витягуючи за собою цiлу в'язку рушниць i сiдаючи їх перезаряджати. Саме ця жiночка-лiлiпутка й поклала усiх їхнiх суперниць, залишаючись непомiченою до останнього моменту.
  Поки вона закiнчила, зловмисники встигли озброїтися пiдiбраною бiля небiжчикiв зброєю, i вже чаклували бiля вхiдних ворiт. I хоч система безпеки мала бути вже вимкнена iншою командою, нiхто не мiг дати гарантiї, що не спрацює якась резервна, про яку їм було невiдомо. Та й сюрпризи вiд винахiдницi теж не варто було виключати.
  Коли справу було зроблено, зловмисники швидко проникли всередину i почали готувати мех до транспортування. Лiлiпутка спритно застрибнула в кабiну, зручнiше вмощуючись у незвичному ложементi. Попри свою дефектнiсть, синтетична частина меха була такою ж потужною, як i звичайний лицар, а тому особливо рiзкi рухи корпусом могли просто викинути пiлота iз позбавленої захисного пузиря машини. Ханлi цей момент передбачила, оснастивши крiсло пасками безпеки, але пiлот у темрявi їх просто не розгледiла, тому ще кiлька хвилин у викрадачiв пiшло на те, аби зафiксувати й без того нестандартного пiлота у ще бiльш нестандартнiй машинi. Нарештi, коли все було зроблено, мех загудiв, розганяючи ефiрнi генератори. Поправка - спробував загудiти, бо пiсля випробувань Ханлi забула вимкнути щеплення iз паровим приводом, через що той навiть смикнутися не мiг. В принципi, навiть у такому виглядi мех можна було перегнати в потрiбне мiсце, але ж там був iще такий пристрiй, як ручне гальмо... Так i не розiбравшись у технологiї, зловмисники залишили машину в спокої, i почали облаштовувати захиснi позицiї бiля входу в майстерню i мiнувати усе, до чого тiльки могли дотягнутися. А наскiльки було б легше, якби на їхньому боцi була ще й ця новiтня бойова машина!
  Коридором прокотився гул i стiни задрижали вiд потужного удару - значить одного лицаря вiдбити не вдалося. Та нiчого, операцiю можна було провести й без нього. Тепер треба лише чекати, доки iншi команди виконають свої завдання.
  Не скрiзь все йшло так, як хотiлося терористам. Резиденцiї монархiв виявилися мiцнiшим горiшком, нiж розраховували терористи. Деякi з них навiть мали свої генератори бар'єрiв. Не такi потужнi, як генеральний, вони раз за разом вiдкидали нападникiв, не даючи їм наблизитися до будинкiв. Цих уже довелося брати в повноцiнну облогу. На деякий час склалася патова ситуацiя: захисники не могли вiдступити, а нападники через те, що бар'єр витягнув з повiтря увесь ефiр, не могли прорвати оборону. Так продовжувалося, доки не пiдiйшов захоплений терористами лицар. Дочекавшись, доки бар'єр в черговий раз вiдкине групу прориву й достатньо просяде, вiн метнув свiй меч, проломивши вхiднi дверi. Уже через кiлька хвилин маєток принцеси Нарадан було взято. Не зважаючи на погрози вбити спадкоємицю, королева Флора на переговори не пiшла, а терористи навiть iз лицарем так i не змогли пробити оборону її володiнь. Останнiм був будинок для особливих гостей - резиденцiя Лашури. Побачивши долю своїх попередникiв, там щит не поспiшали розряджати.
  Поступово ефiр стiкався все ближче, заповнюючи звiльнений простiр, а разом iз ним пiдступав i ворожий лицар. Ще трохи, i вiн буде достатньо близько, аби самотужки рознести маєток по камiнчику. Розумiючи, що рано чи пiзно до них все ж дiстануться, малочисленнi захисники могли лише спостерiгати за тим, як машина крок за кроком виходить на дистанцiю удару. Тому вони не помiтили, як пiд прикриттям садових прикрас група бiйцiв наблизилася до самiсiнького щита i почала пiдводити до нього якусь рамку. Щойно та торкнулася плiвки бар'єру, замкнутий всерединi неї ефiр моментально розвiявся, а зловмисники пiрнули у новоутворене вiкно.
  
  ***
  
  Адреналiн i духота пригнiчували людей. Здавалося, що серце от-от вискочить з грудей, проб'є щойно натягнутий панцир, та й так i буде стрибати по пiдлозi, розбризкуючи її кров, доки не зупиниться... Потрусивши головою, Кайя прогнала набридливе видiння. Менше треба було слухати усiляких покидькiв, що й досi волають по той бiк бар'єру, обiцяючи вцiлiлим жителям маєтку усi можливi кари. Не зважаючи на крики терористiв надворi, якi долинали навiть крiзь шум дощу, всерединi будинку можна було почути, як летить муха. Усi прекрасно розумiли, що тiкати нiкуди.
  Раптову атаку вiдбити вдалося тiльки чудом. Вартових на воротях та навколо будинку зняли без жодного звуку. Королева в цей час не спала, а була у робочому кабiнетi. Тому закинутi у спальню газовi гранати тiльки здiйняли шум. Двiйнята, що в цей час готували своїй королевi вбрання на завтра, зреагували миттєво i поспiшили вiдступити. Нападники спробували-було їх зупинити, але самi нарвалися на град тонких, змочених отрутою дротикiв. Далi куноiчi залишалося лише дочекатися, доки зiлля спрацює. Розумiючи, що їхнiй маневр не спрацював, зловмисники подали сигнал своїм спiвучасникам, кинувши бiля вiкна сигнальну гранату. Спалах на мить ослiпив усiх присутнiх окрiм Хiкарi, яка встигла прикрити очi й, розумiючи, що їх зараз братимуть штурмом, швидко добила уже млявих терористiв i кинулася до тривожної кнопки, розташування яких їм показала Кайя. В ту ж мить вiд стiн будiвлi покотилася хвиля iз ущiльненого ефiру, пiдхоплюючи iз собою усе, що не було вiдмiчено на картi маєтку. Тiльки цього разу жертвами виступали уже самi агресори. Як результат: десяток терористiв покалiчено, а парочка взагалi рiвномiрно розмазанi на внутрiшньому боцi кам'яного паркану прямо напроти входу - не вписалися у ворота.
  Лашура, Кайя, напiвсонна Ханлi, ледi Майя iз двiйнятами та ще п'ятеро жiночок iз прислуги - ось i всi, хто вижили пiсля першої сутички. Про долю тих десяти охоронцiв, що пiд час нападу були ззовнi, намагалися не думати.
  Пiсля короткого iнструктажу жiночок посадили за пульти операторiв захисних систем, однак навiть так боєготовнiсть маєтку залишалася пiд дуже великим питанням. Видiлений їм маєток вiдносився до категорiї престижних, а значить i проектувався без урахування питань безпеки. I навiть встановлений заради того ж таки престижу щит не мiг суттєво виправити ситуацiю. Взяти б бодай цю кiмнату керування: розташована на другому поверсi, має шикарнi, хоча й стилiзованi пiд бiйницi вiкна, з яких можна оглянути бiльшу частину прилеглого саду. А мала б знаходитися глибоко пiд землею, i працювати постiйно, а не вмикатися лише iз сигналом тривоги. Та й семи чоловiк, разом iз Ханлi та самою Кайєю, для нормальної роботи навiть такої врiзаної, без бойових артефактiв системи - надто мало.
  Зараз же, зiбравшись навколо стола-карти, жiнки уважно стежили за ситуацiєю. Окрiм числених вогникiв солдат, на схемi з'явилася фiгурка лицаря, яка повiльно, разом iз фронтом свiжого ефiру крок за кроком пiдступала до межi бар'єру. У вiкна було видно, як величезна фiгура злегка похитується пiд час ходи. Певно його пiлот був недостатньо вправним, щоб плавнiше вести машину. Тiльки краще вiд цього їм не ставало - ворожа машина крок за кроком все ближче пiдходила до них, тримаючи напоготовi меч, аби в потрiбний момент зруйнувати оборону маєтку. Це було лише питання часу. Виходити на бiй проти переважаючих сил ворога було самовбивством - приклад сусiднього маєтку, не захищеного бар'єром, все ще стояв перед очима: важливих осiб забрали одразу, а усю прислугу й охорону стратили прямо там.
  - Ми обiйшли увесь маєток, - озвалися двiйнята, ввалюючись в кiмнату й замикаючи за собою дверi на засув. - Таємних ходiв немає. А якщо i є, то ми їх не знайдемо.
  - А як щодо зброї?
  - Нiчого! Уся зброя в маєтку - декоративна. Знайшлося тiльки це, - сумно буркнула Ханлi, кладучи на стiл перед Кайєю один бойовий нiж, знайдений на островi пiсля зникнення церковникiв, та пару її тренувальних пiстолiв. - Зарядженi дротиками.
  - Ясно, тримай напоготовi.
  Поставивши на пульт замiсть себе Мiзукi, Кайя взяла в руки церковний кинджал i, повернувши лезо до стiни, дуже повiльно почала його активацiю. Ранiше, не знаючи характер вмонтованих у зброю артефактiв, вона б до нього i близько не пiдiйшла - невiдомо, що колишнiй хазяїн мiг сюди поставити. Зараз же це був iще один, нехай i невеликий, шанс вiдбитися вiд нападникiв. На щастя сюрпризiв не виявилося. У вiдповiдь на команду клинок в руках неприємно загудiв, вiд чого рука рефлекторно почала розтискатися. Припинивши процедуру, вона вiдкинула цей непотрiб i перевела погляд на бiльш слухняну зброю.
  - Навiщо ти їх взагалi взяла? Вони ж навiть шкiрянку не проб'ють.
  - Зате стрiляють тихо. Кейнсi казав, що з такими можна iти на вилазку. Ми ж не будемо увесь час сидiти тут? - дiвчинка перевела погляд на старшу подругу, але та лише сумно похитала головою.
  - У нас нi обладункiв, нi артефактiв, нi зброї нормальної немає. З таким обладнанням на прорив iти безглуздо, а непомiтно вислизнути не вдасться - нас оточили.
  - Може заховатися? Перечекаємо, поки вони припинять нас шукати, а потiм...
  - А потiм вони просто тут все спалять разом iз нами, - обiрвала мрiї дiвчинки Кайя.
  - Значить будемо прориватися разом iз ними, - сказала Лашура, тицьнувши в карту, на якiй ворожi позначки знову пiдiйшли ближче. - Кайя, якби перед тобою стояла задача взяти наш маєток, як би ти дiяла?
  - Дочекалася б моменту, коли наш щит розрядиться. Як тiльки це станеться, врубаю генератори лицаря на повну, щоб ефiр не долiтав до маєтку, i запускаю туди штурмовикiв, а пiдкрiплення тим часом тримає будинок в оточеннi, аби нiхто не змiг втекти пiд час метушнi.
  - Не пiдходить. Ледi Майя не може бiгати.
  - Ми залишимось тут, - спокiйно вiдповiла жiнка, абсолютно не показуючи хвилювання. - Це наш обов'язок, як пiдданих королiвства Шатерей - вiддати життя за королеву.
  - А якщо поєднати усi три варiанти? - запропонувала Лашура, хмуро оглядаючи своє хоробре "воїнство".
  - Тобто? - не зрозумiли присутнi, повернувшись до неї.
  - Влаштуємо метушню, а самi тим часом заховаємося. Терористи подумають, що ми втекли i, можливо, не стануть пiдпалювати будинок.
  - Я би стала, - замислившись, буркнула Кайя. - Але план може спрацювати. Треба зробити вигляд, нiби ми вирвалися. Розiб'ємося на двi команди: одна пiде на прорив, а друга її прикриватиме. Також потрiбно буде якось розчистити простiр для проходу. Ханлi?
  - Можна спробувати використати для цього генератор щита. - пiдключилася до обговорення Ханлi. - Треба змiнити форму бар'єра, щоб з одного боку вiн був нiби клином. Тодi ворогiв вiдкине не туди, куди нам треба буде бiгти, а вбiк. Але тодi генератор порве сам себе. Другої спроби не буде. А ще менi потрiбнi iнструменти.
  - Знайдемо. Тепер питання, хто пiде на прорив?
  Тут дверi в кiмнату задвигтiли пiд потужними ударами тарана. На щастя тут вони були такими, як треба, а не декоративними, як у рештi будинку. "Значить якийсь прохiд до маєтку все ж є!" - подумала Кайя. Тихо вилаявшись на терористiв, якi не дали їм нормально продумати план, дiвчина зрозумiла, що другого шансу для його здiйснення у них уже не буде.
  Одразу ж вiдвiвши королеву iз прислугою в протилежний бiк кiмнати, дiвчина з помiчницями з натугою перекинула важкий дубовий стiл iз картою, створюючи, мабуть, єдину перешкоду мiж монаршою особою та загарбниками. На дiвчат iз прислуги надiї у ближньому бою не було. Вхопивши церковний кинджал, Кайя знову почала його оживляти. Вiд леза пiшов неприємний гул, що поступово посилювався, вiддаючись вiдлунням в кiмнатi, вiд якого дрижали ще цiлi вiкна. Рука уже не могла тримати непокiрну зброю, i от-от мала впустити рукiв'я, та в якийсь момент вiбрацiя перейшла на iнший рiвень, ставши майже нечутною. I тiльки легкий гiроскопiчний ефект та рефлекторно стиснутi пальцi натякали, що клинок зараз працює.
  Буквально через секунду єдина перешкода на шляху терористiв проломилася i через щiлину в кiмнату полетiли газовi гранати. Швидко згораючи, вони видiляли терпкий газ, вiд якого починало шумiти в головi. Розбивши скло, вона наказала куноiчi викидати гранати на вулицю, а сама обережно, попiд стiну, щоб її не побачили у пролом, зачаїлася бiля одвiрку. От тiльки наближатися до вiкна явно було не варто: ледве чепчик однiєї з дiвчат мелькнув над пiдвiконням, як в кiмнату полетiли тi ж самi газовi гранати! Очевидно кiлька з негiдникiв сторожили вiкна на такий випадок. Добре, хоч залiзти через них вони сюди не можуть.
  Наказавши дiвчатам вiдiйти, Кайя послала у протилежне вiкно ударну хвилю. Потягнувши за собою велику масу повiтря, ця рухома стiнка створила достатнiй протяг, аби на кiлька секунд було вдихнути свiжого повiтря знадвору. Терористи не поспiшали. У них було достатньо часу, поки дурман утихомирить усiх присутнiх. Кайя не знала, скiльки iще їх змогло проникнути пiд бар'єр. Навряд чи багато, адже той продовжував працювати. Скорiш за все зловмисники роздiлилися. Поки одна група триматиме їх тут, iнша знешкодить генератор щита.
  Раптом iз коридору долинув шум, i почулися чиїсь крики. Щось задзвенiло, хруснуло, заверещало i знову хруснуло, а у щойно пробиту щiлину бризнула кров. На мить усе затихло, а потiм дверi затрiщали iще сильнiше i через секунду вивалились всередину разом iз одвiрком, а за ними... В кiмнату беззвучно увiйшло, впливло... Проникло щось неприроднє. Iз химерного, нiби витесаного iз чорного каменю тiла, тягнулися довгi, метрiв зо два, якщо не бiльше, пласкi щупальця. Закривавленi клешнi, якими тi закiнчувалися, у складеному виглядi здавалися абсолютно гладенькими, а розчепiрившись - перетворювалися у зiбрану iз гострих лез пташину лапу. Iдеальна машина для вбивства. I вона зараз беззвучно, оманливо повiльно наближалася до них!
  Дiвчата ж навколо неї, нiби зачарованi, почали опускати зброю. I навiть королева вийшла з-за спин куноiчi. Що? Невже воно їх загiпнотизувало?! Треба щось робити!
  - Ваша Величнiсть, що Ви робите?- намагалася напоумити своїх подруг Кайя, ставши на шляху чудовиська i марно намагаючись зiбрати сили для удару. - Воно ж нас усiх зараз повбиває!
  Але створiння, наблизившись до неї впритул i мало не впираючись їй у меч, на кiнчику якого ледве-ледве почав розгоратися вогник бойової технiки, раптом завмерло iз пiднятою лапою i грубий металевий голос промовив:
  - Лашуру Ерс Шатерей наказано захищати. - вiдповiло чудовисько, простягуючи розчепiрену лапу до неї, - Йдiть зi мною, якщо хочете жити.
  - Веди! - вiдповiла Лашура, безстрашно ставши бiля Кайї.
  - Ваша Величносте, чому ви довiряєте цiй... Цiй потворi? - як i завжди у напружених ситуацiях, Кайя вмить забувала про панiбратство, ретельно дотримуючись усiх формальностей у спiлкуваннi. - Ми не знаємо, хто його послав. Це може бути пастка. - тихо запитала у королеви Кайя, не зводячи настороженого погляду iз незвичного рятiвника.
  - Просто ця, як ти висловилася, "потвора" врятувала твоє життя, - з легкою посмiшкою вiдповiла Лашура, з цiкавiстю спостерiгаючи за дроном, чиї рухи минулого разу не були настiльки плавними, - А ще вiн тягав ту твою бочку, в якiй ти плавала пiсля нападу.
  Оглянувши їхнього гостя, Кайї на секунду стало моторошно. Тупоноса, безока пика, яка iз грацiєю змiї синхронно повертається за тобою - кого завгодно змусить нервувати. Зовнiшнiй вигляд їхнього гостя взагалi дуже сильно вибивав iз колiї. Не маючи очей, воно прекрасно бачило усе, що вiдбувається навколо. Плавнi, неквапливi рухи, притаманнi деяким головоногим, нiби натякали на морське походження, i в той же час воно нiби ящiрка могло блискавично прискоритися. Довершували картину людська кров, що стiкала з нього на затоптаний i запилений килим.
  Розводи кровi на корпусi створiння нагадали Кайї, що щось таке вона вже десь бачила. А коли згадала - зблiдла. Точнiсiнько-так само виглядав один iз дронiв Кейнсi пiд час першої їхньої зустрiчi. Тодi вiн iще пожартував, що його пологи пройшли успiшно. Тепер цей жарт набував особливо страшної реалiстичностi.
  Поки Кайя рефлексувала, куноiчi пересвiдчилися, що у коридорi бiльше нiкого немає, i разом iз iншими дiвчатами хутко покинули задимлене примiщення, де уже не було чим дихати. I дуже вчасно, бо тiєї ж митi будiвля здригнулася вiд удару, потiм вiд iще одного, потiм iще... Це лицар почав ламати оборону, виснажуючи бар'єр. Можна було б розрядити щит, намагаючись вiдкинути нападника, але без доступу свiжого ефiру вiдновити перешкоду вони уже не зможуть, ставши легкою здобиччю. Та й лицарю вiд такого удару нiчого не буде.
  Десь все ще чулися крики людей, але по дорозi вони бiльше нiкого не зустрiли. Лише маленькi поодинокi плямки кровi, i все. Вiдчуття було моторошне. Напевно, найлегше цей похiд пережили куноiчi, а от усiх iнших ще довго нудило вiд запаху кровi. Коли вони проходили повз одне iз вiкон, Кайя щось помiтила на вулицi й вирiшила визирнути, очiкуючи побачити там не менше, нiж гори з трупiв та рiки кровi. Нiби пiдтверджуючи її пiдозри, унизу, лежало чиєсь тiло, нанизане на власний меч. В тому, що вiн не належав чудовиську, Кайя була впевнена. Якщо навiть вiдносно маленьким павукам зброя не потрiбна, то такому велетню i поготiв. Шiстнадцять трупiв та двоє ще живих... Якщо тiльки одне воно накоїло стiльки лиха, то на що здатна цiла армiя?
  Пiдходячи до повороту коридора, їхнiй провiдник раптом на секунду завмер, а потiм вистрiлив собою кудись пiд стелю, наче пружина вiдштовхнувся вiд неї й з криком: "За Iмператора!!!" зник за рогом. Знову почулися звуки боротьби та брязкiт мечiв. Та навряд чи тi, хто органiзував там засiдку, змогли бодай зачепити химеру, перш нiж їх просто розкидали. Один iз нападникiв, високий молодий чоловiк у вбраннi охоронця курорту, викотився прямо пiд ноги дiвчатам. Поки дрон розправлявся iз його спiльниками, вiн спробував пiднятися на ноги й кинутися на них iз ножем. Кайя одразу ж стала у нього на шляху, вiдбивши перший удар, а другого не дав зробити дрон, налетiвши на терориста ззаду згори й поваливши його на землю. По коридору розлетiвся крик болю i якесь дзижчання, а секунду потому чоловiк уже просто хрипiв, закотивши очi, а в повiтрi розлiтався запах озону. Тiло ще продовжувало смикатися у передсмертнiй агонiї, а дрон уже кудись його поволiк. Коли усе стихло, жiнки все ж зайшли за поворот, та побачили там лише знайому картину: кiлька плям кровi, i нiяких трупiв. Хоча нi, один труп вона встигла помiтити - дрон саме викидав його через розбите вiкно. Закiнчивши свою чорну справу, вiн сам завис на своїх кiнцiвках посеред вiкна й став дивитися, що вiдбувається ззовнi. Пiдiйшовши ближче, Кайя обережно визирнула у вiкно, i завмерла, вражена масштабами дiйства.
  З цього боку маєток штурмувало близько пiвсотнi терористiв. Щойно остання перешкода зникла, вони розсiяними групами по троє-четверо чоловiк кинулися до маєтку. Та ще на половинi шляху у них почалися несподiванi проблеми: люди часто спотикалися, падали й махали руками, неначе заплутавшись у чомусь. Їхнi ж товаришi продовжували рватися вперед, раз за разом повторюючи долю своїх попередникiв. Лише декiлька iз них змогли прорватися до стiн будiвлi, i вже розганялися, щоб застрибнути у заздалегiдь вибитi стрiлами вiкна, коли звiдти на них посипалася справжня хвиля чорних павучих тiл. Облiпивши людей, комахи iз чутним аж на сюди дзижчанням жалили терористiв. Щойно тiло падало, зграя розтiкалася з нього наче брудна вода, i мчала до наступної жертви. I так раз за разом, вони викосили майже третину штурмуючих, коли в ситуацiю вирiшила втрутитися пiлот лицаря. Залишивши у спокої маєток, вона спершу розгубилася, не помiчаючи ворогiв. Не маючи достатньо ефiру для польоту, вона мусила вести машину по поверхнi, не ризикуючи високо пiднiмати ноги й оминаючи густi садовi зарослi. Поки вона зi своєї позицiї рухалася на поле бою, вiд атакуючих сил залишилося менше половини. Спритнi павуки уже не кидалися зграями на одну людину, а дiяли по троє, як нещодавно робили самi терористи. Перший вiдволiкав увагу стрибаючи прямо в обличчя, другий кидався пiд ноги, а третiй очiкував жертву уже внизу. Кожна така розправа тривала в середньому секунд п'ять-десять. Досвiдченi ж бiйцi встигали на льоту розрубити кiлькох дронiв, перш нiж їх валили на землю. Iз прибуттям важкої артилерiї ситуацiя трошки виправилася. Павуки деякий час не ризикували наближатися до лицаря, аби не потрапити йому пiд ноги. Терористи ж не одразу зрозумiли, чим їм грозить таке сусiдство, за що одразу ж поплатилися втратою iще одного бiйця, якого незграбна пiлот випадково зачепила. Втоптаний у багнюку мужик iще ворушився, але на нього уже нiхто не звертав уваги. Пiдбадьоренi мнимим захистом лицаря, злочинцi вирiшили повторити наступ.
  - Що, невже усi слуги й охорона розбiглися?- розлетiвся над лугом глузливий голос пiлотеси, - Окрiм iграшок бiльше нiкому захищати свою королеву?
  - Я не iграшковий! - раптом почувся звiдусiль голос дрона i, повернувшись своєю "пикою" у бiк щойно згаданого ворога, додав, - Я - колекцiйний!
  Прослiдкувавши за тим, куди дивиться дрон, Кайя побачила початок нової контратаки. Спритно ухиляючись вiд ударiв кiлькаметрового меча, членистоногi швидко оточили лицаря i незабаром уже шмигали у того пiд ногами, змушуючи пiлота топтатися буквально по головах солдат.
  Все сталося дуже швидко. Мить, i бiльша частина вцiлiлих бiйцiв падають на землю а невидима волосiнь тягне їх по багнюцi далеко вiд "безпечної" зони - прямо в лапи комахам. Намагаючись перешкодити нахабнiй крадiжцi живої сили, пiлот попутно зарубила iще одного бiйця. Коли ж до пiлота дiйшло, що це був лише вiдволiкаючий маневр, павуки уже почали дряпатися вгору по тiлу. Пiлот крутилася, стрибала, намагаючись здерти iз себе мiлких потвор. Тi ж, спритно ухиляючись вiд її ударiв i ховаючись у щiлинах мiж бронею та тiлом лицаря, уже встигли облiпити велетня i вiдкрили свої черева, повернувши антени в один бiк.
  Раптом величезна фiгура на завмерла й почала вкриватися чорним димом, що повалив iз генераторiв. Облягаючи тiло гуманоїда, вiн застигав чорною кристалiчною масою. Усi, й захисники, й нападники замовкли, спостерiгаючи за несподiваними метаморфозами лицаря. Чорна маса рiвномiрно розтiкалася його могутнiм тiлом, роблячи його ще бiльш масивним, i надаючи йому неприємних хижих рис. В якийсь момент процес нарощування оболонки зупинився. Кiлька секунд нiчого не вiдбувалося, аж раптом лицар знову ожив, наливаючись свiтлом. Кришталевi прожилки створювали враження, нiби то свiтяться трiщини розжареного зсередини каменю. Це сяйво поступово охоплювало усе тiло новонародженого монстра, створюючи на ньому химерне мереживо, що нагадувало розташування вен у людини. Тiльки тут замiсть кровi було щось зовсiм iнше...
  - Айрiн! Що ти робиш?! - щосили заволав хтось з того боку барикад, звертаючись до пiлота лицаря.
  - Це не я! - з панiкою в голосi вiдповiла пiлот, смикаючись у капсулi, доки сяйво пiдбиралося до неї. - Я втрачаю контро-о-а-а-а-а!!!
  - Айрiн! Айрiн, скажи бодай щось!
  Але вiдповiдати було вже нiкому. Крик обiрвався, а чудовисько повiльно обернулося до терористiв, все бiльше наливаючись свiтлом. Чорна маса уже майже повнiстю покрила лицаря i почала наповзати на пузир, пiлот якого тiльки й встигла, що вистромити руку крiзь прозору оболонку. Лише мить, i вiдсiчена кiнцiвка падає вниз, залишивши пiсля себе криваву пляму на прозорих кристалах. Щойно це сталося, червоний колiр вiд неї почав розтiкатися кришталевими жилами монстра, змушуючи його кiнцiвки час вiд часу смикатися в судорогах. Видовище того, як лицар перероджується у щось потойбiчне, неприродне - заворожувало i лякало водночас, а далекий грiм блискавок наганяв ще бiльше страху, нiби вiдгукуючись на кожен рух титана. Генератори гудiли все сильнiше, пiднiмаючи тiло чудовиська над землею. I коли усi прожилки засяяли пурпуром, воно iз гуркотом приземлилося на землю а грубий нелюдський голос на незнайомiй мовi прогримiв:
  - Assuming direct control!
  
  ***
  
  Ось я й знову за кермом лицаря. Цього разу особисто, хоч i дистанцiйно. От вже дiйсно: "Assuming direct control!" Точнiше й не скажеш...
  Напередоднi читаючи звiт спостерiгачiв, я проiгнорував їхнiй прогноз про атаку на своїх пiдопiчних. Мiй тактичний аналiзатор видавав таке повiдомлення впродовж усього термiну мого перебування в Академiї. Коли ж прогноз справдився, менi залишалося лише кусати собi лiктi.
  Я мiг би узагалi не втручатися. Ну хто вони менi, окрiм того, що одна iз них - королева? Я залишав iз ними дронiв сподiваючись дiзнаватися полiтичнi новини з перших рук. Трохи подумавши, я вирiшив не iгнорувати напад на людей, котрi, хоч i в своїх iнтересах, дали менi час на аклiматизацiю у новому свiтi. Я не знаю, що чекає на мене в майбутньому, тому запасний аеродром не буде зайвим в будь-якому випадку.
  Заднiм числом ми усi розумнi, а от що менi робити зараз, без нормального зв'язку? Як би швидко Аналiтик не крутив антену, данi приходили iз майже хвилинним запiзненням. Таке керування операцiєю бiльше нагадувало б покрокову стратегiю. Подумавши, що можна ризикнути, я наказав Аналiтику пiдняти в повiтря кiлька квадрокоптерiв, причепивши до них кiнцi напiвпровiдникової павутини. Сигнал з такої антени був препаскудний, але вiн БУВ. Принаймнi поки що. I доки вiн не обiрвався, менi потрiбно убезпечити свої iнвестицiї.
  На жаль з наскоку зiрвати атаку терористiв не вдалося. Коли я включився у керування боєм, диверсiйна команда встигла зламати щит i намагалася пробитися до Лашури. Пiднятi по тривозi дрони i так були насторожi. Менi залишалося лише спустити їх з ланцюга. I якщо в околицях будинку вони могли дiяти без обмежень, то операцiю на територiї маєтку я мусив очолити особисто, аби не з'явилося незапланованих втрат серед пiдопiчних.
  Дронiв поруч iз дiвчатами було багато, однак жоден iз них не був призначений для прямих зiткнень. Максимум, на що вистачало моїх павучкiв - зерг раш або органiзацiя засiдок. Хоча у свiтлi останнiх подiй колективний iнтелект дронiв почав розробку тактики атаки малими групами, практикуючись на окремих терористах. Не ризикуючи вiдволiкати навiть окремих дронiв вiд оборони, я переключився на спецiально призначених для прориву юнiтiв - труперiв.
  Один iз них саме стримував натиск бойовикiв, що намагалися проникнути крiзь зроблений у ефiрному щитi прохiд. Не маючи нiякого дистанцiйного озброєння, навiть тих же веб-шутерiв, трупер мусив обходитися власними кiнцiвками, що ставило його у невигiдне становище. Рятувало лише те, що вiн знаходився по цей бiк щита i на усiлякi гранати, димовi й газовi шашки йому було начхати. Уважнiше оглянувши мiсце прориву, я помiтив дивний пристрiй, що не давав бар'єру затягнути отвiр. Перекинувши парочку димових гранат на iнший бiк бар'єру, я дочекався, доки терористи ослiпнуть i, щоб не потрапити пiд пострiли, ривком повз прохiд розбив центральний блок пристрою. Ту ж мить щит зiм'яв рамку, виштовхнувши її уламки назовнi. Також я згадав, що значить користуватися вiддаленим доступом. Ех, затримка сигналу, як я за тобою сумував! Переконавшись, що вдруге терористи тут не прорвуться, я розвернув трупера i на повнiй швидкостi повiв його до будинку.
  До кiмнати охорони, де засiли дiвчата, дiстався швидко i дуже вчасно. Змiшаний контингент iз чоловiкiв та жiнок у рiвних пропорцiях уже починав штурм, коли я увiрвався в їхнi порядки. Вони навiть не встигли зрозумiти, що їх убило. Розправа iз покидьками була майже миттєвою. Майже, бо пiсля кожної атаки, попри розiгнаний до неймовiрних швидкостей власний iнтелект, через затримку сигналу менi доводилося родити паузу для оцiнки ситуацiї та планування подальших дiй. Тобто розривати дистанцiю. Але, скориставшись тим, що люди звикли думати лише в горизонтальнiй площинi, я пiсля кожного удару стрибав трупером на стелю, аби потiм iз пiдкрiпленого гравiтацiєю розгону зламати хребет черговому покидьку. Вгору-вниз, хруст чиєїсь шиї. Вгору-вниз, i вiдiбраний у попередника меч пронизує тiло вiд ключицi аж до пiдребер'я, зовсiм трошки не дiставши до тазової кiстки. Черговий такт пружини смертi, i передостання, найбiльш захищена жертва дуже невдало розбиває обличчя об щойно проламанi дверi, залишаючи на них кривавий слiд вiд точки зустрiчi, через отвiр, i до самої пiдлоги. Ще один рух клешнею, i шия бiдолаги викручується пiд неприродним кутом. В якийсь момент зв'язок перервався i я на мить втратив керування. Коли ж контакт вiдновився, усе було скiнчено. Дрон навiть без моїх вказiвок продовжив стрибати навколо бойовикiв, швидко добивши їх електрошоком.
  Переконавшись, що вцiлiлих не залишилося, я швидко викидав тiла на вулицю - пiдуть на переробку, якщо конфлiкт почне затягуватися. Та й гранати у них цiкавi, треба дослiдити. Повернувши контроль штучному iнтелекту i залишивши йому iнструкцiї, я переключився у стратегiчний режим, переглядаючи розвiдданi.
  А новини iз фронту були невтiшнi. Не зважаючи на величезну кiлькiсть спостерiгачiв, розкиданих по всiй територiї курорту, вирахувати ватажка бойовикiв так i не вдалося. Навiть бiльше - бойовики подекуди узагалi спiлкувалися без слiв! На вiдстанi! Може я чогось не знаю? Треба розбиратися. Задача: перед утилiзацiєю трупiв терористiв провести аутопсiю кожного i дослiдити на предмет наявностi стороннiх включень. Виконувати!
  Тепер повернемося до бойових дiй. Пiсля числених спроб експерименти колективу нарештi дали позитивний результат - дрони виробили тактику бойових трiйок. Це дозволило рiзко зменшити втрати серед оборонних порядкiв та видiлити резерв на органiзацiю охорони пiдопiчних осiб. Трохи скоригувавши схему атаки, я задумався над способом лiквiдацiї захопленого терористами лицаря. З одного боку вiн висмоктував увесь навколишнiй ефiр, позбавляючи пiхоту можливостi застосувати свої здiбностi. А з iншого - з такою пiдтримкою їм i обдарованi не потрiбнi. Тому я вирiшив зробити хiд конем, i вбити двох зайцiв одним пострiлом - я наказав дронам атакувати лицаря. Спочатку я просто хотiв заглушити йому генератори, але потiм подумав, що не варто втрачати такий шанс, i пiдiгнав iще десяток павукiв, аби органiзувати шунт для лицарського нейрошунту, вибачте за тавтологiю.
  Логiка була простою: лицарю не може протистояти нiхто, окрiм iншого лицаря. Другого терористи прибрали, але ж залишалося iще його озброєння, яке можуть використати проти мене. Тому потрiбно трохи змiнити кондицiї мого трофею, аби якiсна перевага повнiстю перейшла на мiй бiк.
  Загнати дронiв на жертву - двадцять три секунди. Заглушити генератори лицаря - вiсiм секунд. Тихо проникнути в пузир - п'ять секунд. Пiдключитися до нейрошунта - пiвтори секунди. Взяти контроль над машиною - двадцять сотих секунди. Припинити лаятися i заспокоїтися пiсля вiдчутого - безцiнно! А все тому, що пiдключившись до робота, я одразу ж вiдчув неймовiрний дискомфорт: статура, будова кiнцiвок, центр маси, мала кiлькiсть ступенiв свободи суглобiв... Усе було немов навмисне створено для того, щоб вести бiй було максимально незручно. Складалося враження, нiби ти керуєш не бойовою машиною, а ходячим пiдйомним краном. Тут навiть про тактичне перемiщення говорити не доводиться, не кажучи вже про нормальний ближнiй бiй. Тепер стає зрозумiлою ота пряма спина, до якої привчали дiтей на тренуваннях. Навiть не знаю, з чого почати. Спочатку мене вбила стопа тутешнього вундерваффе - де ви бачили бойового робота на шпильках?! Та вiн же провалиться навiть в асфальт! Але нi, не провалювався, а дуже навiть спритно бiгав. Навiть не бiгав а лiтав, вiдштовхуючись вiд землi. I це було по-друге - у нього була спiдниця! Нi, не та про яку ви подумали. Це був майже невидимий ефiрний конус, що починався пiд ребрами лицаря, i впирався в землю, створюючи своєрiднi ходунки, як для дитини! Чесно, я ледве стримався, щоб прямо там, вголос не почати знову лаятися, тiльки цього разу вже прямо через динамiки лицаря. Ну i як менi з цiєю байдою рухатися? Воно ж менi навiть пригнутися нормально не дасть! Але час iшов, i треба було щось вирiшувати. Ще трохи, i нерухомого лицаря просто розстрiляють. Вiдчуваючи, що в робота достатньо сил для пересування без пiдтримки "спiдницi", я вирiшив випробувати на ньому свої напрацювання в галузi нецiльового використання ефiрних нанiтiв.
  Моєю метою було створення так-званого "сервiсного туману" - органiзованої хмари нанiтiв, за допомогою яких фантасти знищували цiлi цивiлiзацiї i будували палаци буквально з повiтря. Я подумав, що пiсля успiшних дослiдiв у тавернi повторити ефект у бiльших масштабах буде не складно. Думав огорнути лицаря шаром зв'язаних нанiтiв, по типу Слимака, зробивши подобу рiдкої бронi iз неньютонiвської рiдини.
  Використовуючи генератори як великий компресор, я почав збирати наноботи на поверхнi лицаря i передавати їм нову програму. З першого разу не вийшло. Мало того, що ця бандура була заточена пiд зовсiм iншi операцiї з ефiром, так ще й самi нанiти не розумiли, чого я вiд них домагаюся. Вони почали розчиняти самого лицаря! Ледве встиг їх зупинити, коли вони зняли епiдермiс i вже перейшли до мiомерiв. Довелося швидко очищувати поверхню вiд результатiв мого експерименту, i вiддати нанiтам єдиний зрозумiлий для них наказ - просто облiпити собою усi враженi дiлянки.
  Пiсля цього справи пiшли веселiше, хоча й не так, як хотiлося. Вмiст ефiру в повiтрi виявився в рази нижчим за очiкуваний, i товщина захисної оболонки нарощувалася надто повiльно. Сподiваючись прискорити процес, я збiльшив потужнiсть. Об'єми прокачуваного повiтря зросли в рази. Навколо мене пiднявся справжнiй ураган, здуваючи не тiльки краплi дощу, а й вириваючи з-пiд лицаря траву. Навiть п'яти вiд землi трохи вiдiрвалися. Вiдчуваю, ще трохи - i полечу без усяких генераторiв, чисто на реактивнiй тязi. Але вдавати iз себе супермена не входило в мої плани, тому я вирiшив повернутися до матерiалу, якого було вдосталь i який уже встиг себе непогано зарекомендувати - вуглецю. Щоб ефiрнi нанiти зрозумiли, що менi треба, менi довелося буквально розщепити бiдного Слимака, аби записати їх реакцiю на кожну хiмiчну сполуку. I лише коли на цьому кiнцi дроту я отримав послiдовнiсть команд для отримання потрiбної речовини у потрiбному виглядi, менi вдалося вiдтворити зворотнiй процес на тому боцi.
  Пiсля отримання патчу розкиданi по поверхнi корпуса нанiти буквально виривали атоми iз навколишньої атмосфери, утворюючи навколо себе щiльну хмару iз гарячих продуктiв хiмiчних реакцiй, i дуже швидко на бронi почали розростатися шестиграннi призмочки вуглецевої бронi. Ще не захист, але основа для нього, яка з кожною секундою ставала все мiцнiшою. Та навiть так процес нарощування бронi погрожував затягнутися. Все ж гази для молекулярного виробництва не дуже добре пiдходять, надто мале спiввiдношення маси вiдносно об'єму. А значить менi потрiбно було якось виграти ще трохи часу.
  Рiшення пiдказали самi дрони. Володiючи усього кiлькома сотнями запозичених iз рiзноманiтних iгор i фiльмiв фраз, цi дурники змогли не лише повноцiнно спiвпрацювати iз пiдзахисними, а й нагнати страху на терористiв. Погодьтесь, коли залишки щойно розбитого i розтоптаного павука iз криком "За Хаос!" кидаються на людину, а потiм вибухають разом iз головою жертви - це як мiнiмум напружує. Звiсно, такi вдалi випадки були поодинокi, але люди, чомусь, найкраще запам'ятали саме їх. Тому немає нiчого дивного, що уже через десять хвилин терористи на повному серйозi вважали, що проти них виступили якiсь "Фанатики Iмператора Хаосу". Але то було вже потiм. Зараз же менi потрiбно було лише влаштувати видовище. А що не дасть вiдiрвати погляд? Правильно - кошмари, Страх i Жах, Фобос i Деймос! Страх викликав оригiнальний дизайн, який людям був психологiчно неприємний. Подекуди менi навiть довелося пригальмувати процес нарощування бронi, щоб мутацiя виглядала бiльш заворожуюче й достовiрно. Жах органiзував за допомогою спецефектiв та iнфразвуку. Судячи з того, що усi присутнi на цiлу хвилину завмерли, наче загiпнотизованi, а вiд мого голосу в кiнцi здригнулися навiть дiвчата, вийшло непогано.
  В першу чергу я переробив стопу на нормальну. Вiдчуття, що я ходжу на шпильках нiкуди не зникло, але тепер площа опори була достатня, щоб машина не провалювалася крiзь землю. I поганцiв усiляких топтати зручнiше. Наступним був меч. Доволi складна конструкцiя, набрана iз кiлькох металевих елементiв - мабуть для того, щоб у разi пошкодження не доводилося перековувати увесь меч повнiстю. Артефактної начинки не було, адже лицаря споряджали для роботи в умовах нестачi ефiру. Викинувши кiлька силових балок i замiнивши їх вуглецевим композитом, я майже вдвiчi зменшив масу меча, i водночас збiльшив його розмiри. Меч як такий менi зараз був не потрiбен - все одно рiвних суперникiв по цей бiк бар'єру тут немає. А от хороший, широкий дрючок, яким можна щось розтрощити, буде дуже доречним. Не бажаючи залишати своїм суперникам вразливих мiсць, я вирiшив повнiстю приховати лицаря пiд бронею, закривши навiть його власнi очi. Звiсно це одразу ж вдарило по координацiї рухiв, адже пiлот не мiг самостiйно усе контролювати, i частину функцiй мав брати набiр рефлексiв самого лицаря. Як же я тепер мав орiєнтуватися наослiп? А за допомогою тих-таки дронiв. Грубо кажучи, я сприймав лицаря вiд третьої особи, наче у якiйсь грi, а все побачене ними вiдтворювалося у моделi навколишнього середовища. Це дуже зручно, якщо до мене намагаються пiдiйти зi спини. Зазвичай лицар дивиться туди, куди його веде пiлот. А тут ослiплена голова не рухається, а меч лiтає навколо, наче метелик, i дiстає навiть тих, хто ховався за укриттям. Вiдчуваючи, що зв'язок погiршується дедалi бiльше, мусив усю моторику велетенського людиноподiбного тiла спихнути на труперiв. Навiть телеметрiя в мiй бiк була максимально спрощена, перетворившись у примiтивний iгровий iнтерфейс. Вiд мене вимагалися лише простi команди, на кшталт: йди вперед, бий он-ту цiль, пригинайся... Ну точно гра! Вийшло не стiльки ефективно, як ефектно. Iз пiлотом довелося помучитися. Спершу, щоб не дати їй втекти, я був вимушений наглухо замурувати вихiдну щiлину, а потiм i всю кабiну. Я не знаю, якi заходи безпеки розробники запхали у своє творiння, тому пiддослiдну довелося мiцно зафiксувати у ложементi, аби машина бачила присутнiсть живого оператора. Потiм, прослуховуючи записи терористiв, я дiзнався, що вони назвали мене "Слiпим демоном". Трохи забобонний народ, правда? А мiж iншим iз демоном я себе порiвнював лише на борту острова. Збiг? Може й збiг, все ж зовнiшнiсть у мого аватара вийшла доволi брутальною, все як я люблю. Але замислитися не завадить.
  Ось так, розмахуючи дрючком я, соромно сказати - пiшов у наступ. Не побiг, не полетiв, а пiшов, iз чавканням витягуючи ноги iз багнюки. I проблема тут була навiть не у повiльному з'єднаннi. Для керування польотом, нехай навiть на такiй наднизькiй висотi, потрiбен живий оператор, а не примiтивний ретранслятор. Не знаю, чи навмисно це було зроблено, та як тiльки я починаю пiднiмати його в повiтря, в каналi виникають такi шуми, що нi про яке дистанцiйне керування не може бути й мови. Ось i доводиться менi ворушити ногами. Це iще одна причина, чому я не люблю великогабаритну ходячу технiку. Якщо на невеликi апарати, вагою до чотирьох тон, ноги iще є сенс ставити, то нiякий серйозно броньований бойовий мех по бездорiжжю не пройде, яке б хитре шасi на ньому не стояло. Ось яскравий приклад - без своєї ефiрної подушки лицар перетворився на повiльного, хоча й порiвняно непогано захищеного робота. Тепер уже робота. I це за умови, що я його допиляв. Я розумiю, що окрiм лицарiв, нiяких iнших пiдсилювачiв для контролю великих мас ефiру, мiсцевi жителi не знають. Але це не привiд робити його таким величезним, та ще й людиноподiбним. Невже не було спроб вiдрiзати вiд нього усе зайве? Чи може, що бiльш iмовiрно, система в такому випадку рiзко втрачає свою функцiональнiсть? Щоб отримати вiдповiдi на свої питання, менi потрiбно ретельно дослiдити даного представника бойової технiки. А пам'ятаючи їх обмежений ресурс - потрiбно спершу прихопити iз собою його сервiсний кокон, чи як воно там називається, i знайти для всього цього нормальний транспорт. Цiкаво, тут хтось додумався встановлювати на лицарi автономнi пiдйомнi кiльця, як на кораблях, аби зберiгати ресурс машини пiд час тривалих польотiв? Хм, здається щось таке на спинi передбачено... Нехай дрони подивляться, що там iще в ангарах лежить, може дiйсно вдасться вбити двох зайцiв одним дрючком. Як ось зараз!
  Швидким кроком зближуюсь iз ворогом i замахуюсь спотвореним кристалами мечем. Н-н-на! Ох бл... За мить до того, як моя бита знесла гармату разом iз обслугою, цi покидьки встигли по менi жахнути! Хоча нi, не гармату, а лицарську рушницю - саме те, чого я остерiгався. Новостворена броня з честю витримала удар, рiвномiрно розподiливши навантаження по усiй площi грудної дiлянки. Бiльше там цiлих кристалiв немає. Зате лицар абсолютно не постраждав, що пiдiрвало вiру артилеристiв у свої пукавки, що змусило їх нервувати i зробити помилку. Вони вирiшили стрельнути усi разом, одночасно. Тобто одразу з усiх позицiй навколо. Розумники гадали, що вiзьмуть мене у вогняне кiльце. Зi звичайним лицарем, тiло якого прикрите в основному лобовим захистом та окремими щитками з бокiв, це могло спрацювати. Моя ж броня була абсолютно глухою, i навiть вихлоп генераторiв йшов через пластинчасту решiтку. Якби вони стрiляли шротом i пiд прямим кутом - могли б дiстати. А так болванка просто застрягла в решiтцi, не дотягнувши до кiльця якихось кiлька сантиметрiв.
  Марно потративши свiй єдиний шанс, терористи кинулися навтьоки. З моєї висоти вони нагадували тарганiв: такi ж прудкi й живучi. I не доженеш уже нiяк - добре налякана людина може обiгнати олiмпiйця. Я ж iнфразвук не вимикав з моменту асимiляцiї лицаря, тому у них зараз душа повинна тiкати швидше за тiло. Тiльки втеча їхня була дуже вже скоординованою - у напрямку ангарiв. Який порятунок вони збираються там знайти? Спробують укритися за товстими стiнами, як щойно робили дiвчата? Iду за ними, наскiльки дозволяє менi ходова частина. Вiдчуваю, що суглоби лицаря уже трiщать вiд навантаження. З таким запасом мiцностi про активне маневрування можна тiльки мрiяти, хоча мускулатура явно здатна на бiльше. Сумнiваюся, що святошi просто так закладали настiльки великий запас потужностi у свої творiння. Може тут перебачений якийсь режим форсажу, як i в мене? Було б логiчно. I погано, бо тодi я не матиму взагалi нiякої переваги над суперниками. Ну та грець iз ними, до цього моменту iще дожити треба, а зараз у мене ворогiв...
  Немає - хотiв би я сказати. Та отриманi iз ангарiв кадри змусили мене вилаятися i мiцнiше перехопити свiй дрючок. Лицар, якого я вважав знищеним, щойно покинув свiй кокон i, озброївшись здоровенним дрином, виходив на вулицю! I, нiби того було мало, з-пiд землi з'явилися кiлька гармат. Не тi, котрими мене щойно намагалися затримати, а їхнi стацiонарнi варiанти: значно товстiшi й довшi дула, бiльший калiбр, i потужна основа iз ефiрним приводом, що уже наводила гармати на мене. Надто швидко!
  Сховатися нiде, навколо мене суцiльнi клумби та мiлка садова архiтектура. А гармати уже наведенi, i будь-якої секунди можуть... А нi, уже стрiляють - реакцiя уже пiшла. Тiльки й встигаю, що впасти на колiно й встромити перед собою меч в землю. Широке, обросле вуглецевими кристалами лезо прийняло на себе бiльшу частину пострiлу. Шрот рiзного калiбру хмарою накрив моє тiло, вмить стесавши усi виступи на бронi й залетiвши у всi можливi щiлини. Кiлька важких ядер врiзалися прямо в рукiв'я, прибивши пальцi й прикувавши руки до зброї. Тепер, щоб вiдпустити меч, доведеться нарощувати панцир зсередини, щоб розблокувати розтрощенi суглоби. Iще одне ядро влетiло в шолом, застрягши у бронi й загнавши осколки лицьового щитка прямо в "обличчя" робота. Через шунт долетiв сильний бiль i одразу ж зникло вiдчуття рiвноваги. Тепер у робота в шоломi замiсть голови - фарш. Для мене це не критично, у мене є гiроскопи дронiв, а от нормальний лицар уже був би безпомiчним.
  Очевидно так подумав i пiлот ворожого робота, коли впродовж майже десяти секунд не дочекався вiд мене реакцiї. Вiдштовхнувшись вiд землi, вiн ковзнув до мене, уже замахуючись своїм схожим на катану мечем. Я ж пiдпустив його достатньо близько i, використовуючи увесь потенцiал м'язiв лицаря, висмикнув свiй дрючок iз землi, пiдбивши йому лезо, дозволяю провалитися в ударi трохи лiвiше вiд себе, i виставляю йому назустрiч вкритий шипами наплiчний сегмент своєї бронi. Удар!
  Був би людиною - оглух. Пiднявши свою масу майже удвiчi, я вiд зiткнення лише втратив рiвновагу й iз розтрощеними суглобами "влiгся" на клумбу позаду. А от мiй суперник, отримавши удар в тазову область, втратив керування i покотився по землi. Ранiше яскраво-червона машина одразу ж вимазалася в багнюцi, як i належить вiйськовiй технiцi. Тепер треба продовжувати, доки вiн не отямився.
  Дочекавшись, доки до мене докотиться трохи свiжого ефiру, я почав пiднiматися на ноги. Дуже незручно, коли ти залежиш вiд зовнiшнього джерела енергiї. Хм, а чому б мого суперника взагалi її не позбавити? Ага, нашi генератори однакової потужностi, i ефiр поглинають на однаковому просторi, заглушити не вийде. Хiба що разом iз собою. Хм, а чому б i нi? Так i зроблю!
  Та не встиг я реалiзувати свiй задум, як поруч зашипiли генератори ворожого лицаря. Цей шахрай, замiсть того щоб ворушити руками-ногами, просто пiдвiсив себе на ефiрнiй подушцi! Ось тепер висить собi на безпечнiй вiдстанi, безуспiшно намагаючись витягнути з корпусу крихкi кристалiчнi шипи. Втiм, це нiяк не позначилося на його бойових можливостях, окрiм незначного зниження маневреностi. Якщо у нього нейрошунт працює так-само, як i в мене, то пiлот зараз вiдчуває фантомний вивих стопи та гематому у стегновiй областi. Непоганий початок. Я ж думав, як менi дiстати цього верткого негiдника. Дистанцiйної зброї у мене немає, у ближнiй бiй цей пiлот не полiзе. Якi мої переваги? Хiба що вiдновлювана броня та можливiсть асимiлювати свого суперника, якщо той затримається бiля мене. Але цього не буде. Пiлот явно має бiльше досвiду в подiбних сутичках, нiж я, що вперше сiв за керування цим людиноподiбним непорозумiнням. Треба думати нестандартно. Як казав один iдеолог: найефективнiше рiшення соцiальних проблем може бути лише технологiчним. А значить пора знову творити!
  Менi термiново потрiбне щось дистанцiйне. Гармата? У мене немає нi нормальних металiв, нi часу для їх компiляцiї. Зате є майже невичерпне джерело унiверсального будiвельного матерiалу: атмосфера з ефiрними нанiтами, з яких можна лiпити буквально все, що завгодно. Благо, процес розщеплення речовин уже був вiдпрацьований. Ракетна установка? Вже реальнiше, але часу знадобиться навiть бiльше. Щось нетрадицiйне? Лазер - потрiбна готова технологiя. Рельсотрон - знову метали, при чому якiснi. Гаус - не ефективно. Хм, а якщо поєднати? Ги-ги-ги, зброярi мене приб'ють за це паскудство. Потираючи свої вiртуальнi руки, я вiдкрив редактор i почав прикидати схему: ствол, котушки, розряднi камери та затворний механiзм. Нi, останнiй викинемо. Його надто довго вирощувати, та й мiцнiсть конструкцiї рiзко падає. Краще взагалi зроблю казенну частину глухою, як на перших гарматах. А у якостi снарядiв вiзьму...
  Додумати менi не дав ворожий лицар, меч якого неприємно загудiв, випаровуючи дощову вологу зi свого леза. Ахтунг, на мене замахуються ультразвуковим клинком! Кiлька ударiв по вiртуальних клавiшах, i моя марiонетка вiдступає, пiдставляючи пiд удар заново оброслу крихкими кристалами биту. Ворожий меч iз вереском стiсує усi нерiвностi на її поверхнi, i продовжує обертатися разом iз лицарем, заходячи на повторну атаку. Зображення лагає, не встигаючи за реальнiстю, трупери перемикаються на камеру одного iз павучкiв, що злiз на голову. Менi ж залишається наослiп вiдступати i сподiватися, що мiй лицар не спiткнеться, доки я не отримаю картинку. Змiнивши позицiю, суперник атакує знову i знову. Меч iз гулом пролiтає все ближче до понiвеченої голови мого робота, останнього разу навiть зачепивши один iз вуглецевих наростiв. Якби ця зброя ще й свiтилася, я подумав би, що потрапив у зорянi вiйни, настiльки схожим був звук. На щастя менi протистоїть обдарований у сферi керування нанiтами, а не користувач Сили, якому я точно не зможу нiчого протиставити.
  Накаркав! Щойно я про це подумав, як лицар викинув руку в мiй бiк. Ефiрний таран врiзається в мене, вдруге розкришуючи ледве вiдновлений пiсля пострiлу сегмент бронi. Переступити ногами я не встигаю, i мене кидає на землю. В той же момент ворожий меч пiднявся вертикально, готуючись розiтнути мене навпiл. Ось вiн уже опускається, i я в останнiй момент перекочуюсь вбiк, аби вiн не встиг змiнити траєкторiю. Використавши свою iнерцiю, я стаю на колiно й нацiлюю на суперника те, що залишилося вiд мого меча. Асиметричний, iз явним дисбалансом на одну iз пласких сторiн, вiн зараз бiльше нiж будь-коли нагадував вiдiрвану вiд дерева гiлку - такий же кривий i сучкуватий. Якщо придивитися, то можна було помiтити, як вуглецевi кристали швидко випаровуються, стiкаючись чорним туманом до рукiв'я, показуючи з-пiд себе металевi елементи. А поки зброя набувала свого нового вигляду, я мусив не лише ухилятися вiд ударiв, а й прикривати цей напiвфабрикат вiд ворога. Для цього менi навiть довелося прилiпити меч прямо на спину, а вiдбиватися шипастими кастетами на руках. На вiдмiну вiд решти бронi, на них я матерiалу не пошкодував, i вони по мiцностi тепер не поступалися сталi.
  Я навiть збiльшив зображення ворожої кабiни, аби побачити вираз обличчя пiлота, коли його меч застрягне у мене мiж пальцями. Пiлота не побачив, а от хорошого копняка ногою отримав. Почувся хруст, i лицар бойовикiв зi зламаним "каблуком" знову розриває дистанцiю, а я вже вкотре вiдновлюю грудний вiддiл - це тобi не декоративнi щитки, просто так не проб'єш. Увiмкнувши вiбрацiю меча, пiлот все ж змогла вирвати свою зброю iз пастки i тепер насторожено кружляла навколо мене. Я теж повертався слiдом за нею. Пауза затягувалася i я почав пiдозрювати, що мене просто намагаються виснажити або вiдволiкти увагу.
  I дiйсно, ефiру навколо мене ставало дедалi менше, а суперник тiльки нарощував темп. Вiд'їдається, паскуда, на свiжих харчах! Ну нiчого, ти сама дала менi достатньо часу, зараз я тобi апетит зiпсую. Тягнуся за мечем, i в той же момент вона летить на мене, запускаючи перед собою хвилю стиснутого повiтря. Пошкоджень вiд такої хлопавки майже немає, але вона смикає мою руку iз вже очищеним вiд зайвого мечем, i вороже лезо iз гулом розсiкає бiдолашну залiзяку, залишаючи в моїй долонi лише огризок. Можливо ним iще можна буде скористатися, як ножем. Тiльки сенсу в ньому уже не було - суперниця встигла зарядитися, i тепер своєю шпалою може настругати мене разом iз бронею. Розумiючи, що на зворотньому русi вона розвалить мене навпiл, я iду на ризик i на секунду вмикаю ефiрну "спiдницю". Зв'язок iз лицарем вмить переривається i я тримаю кулаки, щоб пiд час короткого вiдльоту з ним нiчого не сталося. Паралельно складаю програму дiй на випадок, якщо моїм юнiтам доведеться дiяти без мене. Щойно картинка повертається, я змiщуюсь влiво, про всяк випадок. I не даремно, бо поруч на повному ходу пролiтає моя суперниця. Не бажаючи втрачати свiй шанс, я, як i першого разу, виставив їй назустрiч уже правий наплiчник. Швидкiсть була надто висока, щоб ухилитися. Та ця зараза навiть не подумала вiдвернути, а просто виставила меч вертикально перед собою. Скрегiт леза об кристали, i моя права рука вiддiляється вiд тiла. Центр маси робота одразу ж змiщується, i я втрачаю рiвновагу. А поки дрони намагаються вирiвняти мою iграшку, пiлот припала до землi й слiпим махом собi за спину дiстала мене ззаду. Ще один скрегiт, i залишки голови мого робота у фонтанi сiрого фiзрозчину летять геть, а зв'язок iз юнiтом обривається остаточно.
  
  ***
  
  Коли Терiс розказали, що сталося iз їхнiм трофеєм, вона спершу не повiрила. Як можна за кiлька хвилин повнiстю переоснастити лицаря, якщо вони навiть iз замiною пошкодженого пузиря програлися майже пiвгодини?! Потiм їй наказали лiзти в кабiну й зупинити його. Будь-якою цiною.
  Побачене на секунду вибило її з колiї: лицаря не просто переобладнали. Нi, це було щось абсолютно iнше. Потвора. Саме так можна було описати цього незвичного лицаря. Увесь оброслий гострими чи то шипами, чи то кристалами, ця химера на пiдсвiдомому рiвнi сприймалася ворогом. Навiть самi контури тiла натякали, що у нього зовсiм iнша будова. Масивнi руки немов були створенi громити усе навколо, можливо, навiть без усякої зброї. Меч же перетворився на щось ну зовсiм незрозумiле. Майже наполовину довший, вiн зарiс ще бiльше, нагадуючи страшну кристалiчну чи то пилку, чи то булаву... Про нього взагалi не можна було сказати нiчого конкретного. I це дратувало особливо сильно. Як боротися iз "цим", якщо вони навiть не знають, що воно таке?
  Звiстка, що її пiдтримають оборонними гарматами трохи пiдбадьорила жiнку. Якщо їм вдасться зачепити ворога ще до зiткнення, їй буде простiше вiдшукати його слабкi мiсця. Пiдхопивши меч, Терiс покинула ангар, зупинившись прямо мiж пiднятими гарматами, готова в будь-який момент перейти в оборону, однак перший же залп показав головну вразливiсть ворога - вiн надто неповороткий. А його, на перший погляд, невразлива броня виявилася надто важкою, щоб вiн мiг лiтати. Це було саме те, чого їм не вистачало пiд час взяття захищених маєткiв: важкий i добре захищений лицар. Втiм, тепер ця особливiсть обернулася проти свого господаря i жiнка без вагань кинулася в ближнiй бiй.
  Сподiвання закiнчити усе одним ударом не справдилися. Попри свою повiльнiсть, ворог мав прекрасну координацiю i хорошу реакцiю. Раз за разом вiн лише чудом ухилявся вiд її атак, хоча й не зумiв нi разу її серйозно дiстати. А ще вiн прямо пiд час бою почав змiнювати свою зброю. Втiм, це йому не допомогло. Вiдволiкшись, вiн бездарно пропустив удар, дозволивши Терiс себе обезглавити.
  Знову розiрвавши дистанцiю, жiнка завмерла. Вона кiлька секунд дивився, як велетенське неповоротке тiло починає хитатися, його ноги пiдгинаються i велетень, хоч i зумiв повернутися до неї, падає на колiна. З першого ж погляду стало зрозумiло, що велетень вийшов з-пiд контролю i починає нарощувати свою потужнiсть. Стягуючи до себе увесь навколишнiй ефiр, чудовисько змусило лицаря вiдступити ще далi, аби не позбутися енергiї. Пiлот знала, що в такому темпi лицарi довго не живуть, розмiнюючи роки експлуатацiї на бiльшу потужнiсть впродовж лише кiлькох хвилин. I хоча критичнi пошкодження тiла лицаря не дозволяли скористатися усiм цим багатством, пiлот, ким би вiн не був, припиняти процес не збирався. Зараз пiдходити до нього було ще бiльш небезпечно, нiж якби вiн був цiлим. Тому зволiкання суперника було їй лише на руку. Так вона вважала.
  Однак споживачем ефiру виступав не сам лицар, а його гармата, що готувала до пострiлу свiй єдиний заряд. А точнiше - кiлька зарядiв. I пiлот аж нiяк не очiкувала, що коли суперник обiпреться своєю єдиною рукою на землю, з-за його спини на неї дивитиметься дуло ворожої зброї.
  Короткий але товстий корпус зброї до останнього моменту хитро переховувався мiж спинними генераторами лицаря. Зiстикованi в ряд цилiндри здалеку нагадували деформований хребет, на який Терiс i списувала незграбнiсть суперника. Iстина ж показала себе вже пiсля закiнчення двобою, враз спаливши усi забранi з меча кристали й оголивши рiвнi, геометричнi форми небаченої ранiше гармати. Коли ж вона зрозумiла свою помилку, було вже пiзно. Побери тебе Сейку, прогледiла!
  Маленька iскорка в тильнiй частинi гармати за долi секунди перетворилася на справжнiй феєрверк, метаючись блискавками в щiлинах мiж цилiндрами. Iз гармати на величезнiй швидкостi, наче всерединi був не просто стиснутий ефiр, вилетiв масивний цилiндр. Сама зброя свого залпу не пережила, iз яскравим спалахом, вiд якого навiть за товстою плiвкою пузиря заболiли очi, розiрвавшись прямо пiд час пострiлу. Потужний вибух буквально вбив демона в землю. Однак снаряд уже мчав до своєї жертви, на ходу розпадаючись на купу бiльш мiлких деталей. Тепер назустрiч лицарю летiла цiла груда напiвпрозорих, схожих на маленькi пiлотськi пузирi, продовгуватих капсул. Частина їх пролетiла повз лицаря, але кiлька дiсталися до своєї цiлi, розплескавшись негарними кляксами на бронi лицаря, i звiльняючи своїх пасажирiв - чорних павукiв, якi одразу ж пiрнули в стики мiж щитками. Знаючи долю своєї попередницi, пiлот навiть не намагалася їх iз себе струсити. Замiсть цього вона стрiмголов кинулася геть з поля бою. Тепер лише вiд її швидкостi залежало, чим завершився для неї цей бiй: поразкою чи перемогою?
  Ось зникло вiдчуття нiг, з онiмiлих рук вивалився меч. Не зважаючи на притiк свiжого ефiру потужнiсть генераторiв швидко падала. Нiби їх щось душило. I це "щось" не забарилося себе показати, видряпавшись на поверхню пiлотського пузиря. Великий, майже по лiкоть, неначе витесаний iз чорного каменю павук почав вгризатися своїми жвалами прямо у прозору мембрану, що вiддiляла вмiст кабiни вiд навколишнього простору. Ось уже першi струйки дихальної рiдини почали вириватися назовнi. В цей крихiтний отвiр, долаючи опiр рiдини, почала протискуватися голова потвори. Задивившись на це, пiлот ледве не влетiла в лiсосмугу, знявши iз дерев кiлька великих гiлок, проте не скинувши швидкiсть. I коли половина паразита уже проникла всередину пузиря, Терiс побачила своє спасiння - мальовничу алею, що тягнулася вниз, до банного комплексу на березi велетенського водоймища. Зрозумiвши, що бiльше такого шансу в неї не буде, жiнка вiдстрiлила кабiну вiд тiла лицаря. Втративши керування i пiдтримку ефiру, тiло велетня одразу ж зарилося в мокру землю, а пузир разом iз пiлотом покотився вниз по схилу, залишаючи позаду раптом ставший таким небезпечним корпус бойової машини. Таких кульбiтiв жук не пережив, розмазавшись тонким шаром по першiй же дорiжцi. Втiм, цiлiснiсть пузиря також постраждала, i з кожним ударом кабiна все бiльше нагадувала здутий м'яч, аж поки остаточно не луснула. Наче розбитий кавун, залишки пузиря розлетiлися по брукiвцi, а пiлотський ложемент завмер на боцi разом зi своєю пасажиркою. Якби не її незвичнi пропорцiї тiла, жiнка могла залишитися без кiнцiвок, а так вiдбулася лише кiлькома синяками та забоєм лiвої ноги. Вiдкашлявшись вiд дихальної рiдини, Терiс вiдчепила себе вiд крiсла й ще хвилину намагалася прийти до тями, лежачи пiд холодним дощем i намагаючись вiддихатися.
  По iнструкцiї тепер слiд було вiдправлятися на точку евакуацiї номер сiм. Важко зiтхнувши, лiлiпутка пiднялася i, шкутильгаючи, вiдправилася в зовсiм iншому напрямку -свiй гонорар вона вiдпрацювала повнiстю.
  
  ***
  
  Лашура пiдозрювала, що цей схибнутий пiдлiток не пiде вiд них просто так, особливо пiсля всього сказаного й почутого. Вiн обов'язково мав залишити бiля неї наглядача, можливо навiть кiлькох. Але ж не таку отару! Замiсть того, щоб пiти слiдом за хлопцем, його вiйсько увесь цей час крутилося поруч iз ними у майже повному складi! Скiльки ж їх у нього, якщо вiн ними так розкидається?! Нiби цього було мало, в гостi до них завiтали уже знайомi кальмароподiбнi чудовиська, що звалися "труперами". Кейнсi сказав, що у перекладi це означає "штурмовик". Спершу Лашура не могла зрозумiти, як така химера може допомогти пiд час штурму, наприклад, якоїсь будiвлi. На вiдмiну вiд Кайї вона не володiла технiкою рукопашного бою, хоча та неодноразово намагалася її навчити бодай найпростiшим прийомам самозахисту. На що неодмiнно отримувала вiдповiдь, що якщо ворог все ж прорвався крiзь охорону до королеви, то нiякi прийоми їй уже не допоможуть, а вiльний вiд тренувань час можна використати бiльш продуктивно. Та це не заважало їй сповна оцiнити можливостi цих незвичних створiнь. Навiть сама Кайя, що зi зрозумiлих причин не змогла побачити демонстрацiю їхнiх можливостей, нутром вiдчувала в них загрозу. I боятися було чого! Вирвавшись вперед, цей восьминiг за кiлька секунд розправився iз групою явно озброєних терористiв. I не просто розправився, а й встиг кудись прибрати тiла. Пам'ятаючи слова Кейнсi, вона спершу навiть подумала, що воно їх просто зжерло. Складалося враження, нiби його спецiалiзацiєю був не просто штурм, а диверсiї, чи навiть - лiквiдацiя важливих осiб. I такий убивця у Кейнсi не один. Здавалося б куди вже далi? А нi, виявляється - є куди!
  Коли почав перетворюватися лицар, моторошно стало уже самiй Лашурi. При чому не вiд кiнечного результату, а вiд самого процесу. Одна справа бачити як хтось вмирає без кровi, просто на мить зацiпенiвши, i зовсiм iнша - коли на твоїх очах руу людини перетирають в фарш, аби потiм її рештки розтягнути по всiй бронi. Крик пiлота ще кiлька хвилин стояв у вухах дiвчинки, поки велетень в буквальному розумiннi втоптував терористiв у землю. Пiсля еволюцiї лицаря ефiру в навколишньому просторi майже не залишилося, усе пiшло на створення цiєї дивної, кострубатої, i напрочуд мiцної бронi, завдяки якiй вiн став не тiльки масивнiшим, а й пiдрiс на цiлу голову. Свою голову. Яка, мiж iншим, теж отримала захист у виглядi абсолютно глухого шолому, без будь-яких отворiв чи прорiзiв для очей. I вiн їй когось нагадував. Перевiвши погляд на трупера, Лашура пiдтвердила свої пiдозри - його ще секунду тому рухливий корпус тепер був чiтко повернутий у бiк велетенської марiонетки.
  Ще раз подивившись на чорного лицаря, Лашура подумала, що кожне творiння Кейнсi мало своє призначення: павуки непомiтно снували серед учнiв академiї, трупери створювалися для протидiї озброєним людям... Що ж з'явиться на свiт, коли йому знадобиться боротися iз лицарями? Бр-р-р! Краще про таке не думати.
  Вiд думок її вiдволiкли крики знизу. Дочекавшись, коли монстр вiдiйде подалi, вцiлiлi терористи увiрвалися в маєток. Вони уже пiднiмалися нагору, збираючись довершити розпочате, коли зустрiлися iз основними силами захисникiв. Нова сутичка була ще бiльш кривавою для обох сторiн. Навченi сумним досвiдом своїх попередникiв, терористи уже знали, як швидко й надiйно вивести з ладу цих штучних комах. Втрати з боку синтетикiв склали не менше сотнi, бiльша частина яких встигала пiдiрвати себе. Вибухи у закритому примiщеннi калiчили не лише людей, але й iнших дронiв, якi пiсля серйозних пошкоджень теж кидалися в останню атаку. Досвiд давався взнаки: серед нападникiв загиблих нарахувалося лише четверо, проте боєздатних серед останнiх двох десяткiв штурмуючих не залишилося взагалi. Здавалося б, пiсля такого провалу бойовики просто зобов'язанi вiдступити. Але нi, нiхто iз них навiть на вулицю не вийшов. Натомiсть вони, отримуючи травми рiзної важкостi, зумiли за допомогою пiдручних засобiв перекрити усi можливi проходи. В тому числi - на другий поверх. Для штурму їх укрiплень сил також не вистачало, маленькi дрони вдавали iз себе глухих, а непереможнi трупери взагалi iгнорували усе навколо, втупившись своїми слiпими пиками в невидиму точку десь далеко. Спроба покинути примiщення через вiкно закiнчилася дротиком в бiк прислужницi, яку пустили першою. Поранену дрони встигли затягнути назад до того, як її нашпигували стрiлами. Навiть одна iз остогидлих газових шашок прилетiла, але її одразу викинули на сходи, в бiк барикад - нехай самi спробують свого зiлля. Через кiлька хвилин, зрозумiвши, що ситуацiя не змiнюється, дрони все ж послухалися Кайю i разом iз пiдопiчними вiдступили назад.
  Обережно присiвши пiд вiкном, аби не спiймати чергову стрiлу, Кайя прислухалася до звукiв знадвору. Кiлька разiв невидимi стрiльцi терористiв намагаються покинути своє мiсце, але щоразу iз гучними криками й прокльонами повертаються на мiсце. Трохи послухавши їх, Кайя дiзналася, що вiдступаючи членистоногi перетворили усю територiю маєтку на суцiльну пастку. Вона навiть подумки подякувала цим невдахам за те, що вони не дозволили їм покинути такий, як виявилося, безпечний i затишний маєток. Трохи позловтiшавшись, що негiдникам ще довго доведеться сидiти пiд дощем у багнюцi, дiвчина прислухалася до бесiди за спиною.
  Це примiщення постраждало, мабуть, найменше з усiх в маєтку. Навiть вiкно залишилося цiлим, не впускаючи знадвору сирiсть. Слiдом за жiнками в кiмнату набилися i їхнi членистоногi захисники. Не всi, лише штук тридцять. Всього хвилина, i увесь простiр навколо них уже заповнений маленькими чорними тiльцями, враз зробивши i без того погано освiтлену кiмнату iще бiльш темною i непривiтною. Лише лiжко та пара стiльчикiв залишилися вiльними вiд цiєї напастi. Їх i окупували першi особи, на диванчик поклали поранену. Для всiх iнших мiсця не знайшлося. Втiм, дрони мали з цього приводу свою думку: iз гидким скреготом нiжок по пiдлозi вони притягнули кiлька взятих в iнших примiщеннях стiльцiв. З-помiж них навiть неймовiрним чином виявився її "трон" iз робочого кабiнету. Як вiн з першого поверху потрапив на другий повз бойовикiв - павуки своїми ламаними фразами пояснити не могли. Та й нiхто особливо не намагався це дiзнатися. Певно мiлкi членистоногi хотiли органiзувати сидячi мiсця усiм. Тiльки остання жiночка iз прислуги, котрiй звичайних стiльцiв не вистачило, на вiдведене їй мiсце сiсти так i не ризикнула - побоялася. Цiкаво було спостерiгати, як вона розривається мiж небажанням розгнiвати свою королеву i пильними поглядами невiдомих iстот. Вирiшила ситуацiю її колега, подiлившись мiсцем на своєму стiльцi. Незручний трон так i залишився незайнятим. Цей кумедний випадок трохи зняв напругу, i дiвчата дозволили собi трохи розслабитися. Вони вже переконалися, що дрони нiкому не дадуть їх образити, але сама їх присутнiсть нервувала не менше.
  - Вони надто багато собi дозволяють, - погодилася Кайя хмуро поглядаючи на нерухомi чорнi тiльця.
  - Не можу не погодитися, - озвалася ледi Майя, чаклуючи над пораненою. - Складається враження, що ми пiд арештом.
  Тут Ханлi згадала про їхню манеру цитувати пафоснi фрази. Нiби вони нахапалися чужих думок i тепер керуються ними. Зав'язалася бесiда, у якiй дiвчата поступово скидали накопичену за всю нiч напругу. Прислуга в розмовi участi не брала, однак пильно прислухалася до слiв аристократок. Всi думки присутнiх сходилися на одному - така нав'язлива охорона до добра не доведе.
  Тут у їхню розмову увiрвався далекий пострiл. Дiвчата смикнулися до вiкна, але Кайя їх не пустила.
  - Стрiльцi все ще десь поблизу, тому бiля вiкон краще не ходити, - попередила вона їх.
  - А тi, що сидять унизу?
  - Не пройдуть, там все затягнуто павутиною.
  - I як ми дiзнаємося, що там вiдбувається?
  Нiчого не вiдповiвши, Кайя виставила над пiдвiконням лезо свого меча. Вiдполiрований до дзеркального блиску, вiн непогано замiняв дзеркало. I головне - його не можна було розбити стрiлою, як це сталося iз позиченим у двiйнят дзеркальцем.
  Джерело звукiв знайшлося швидко: бiля головної будiвлi курорту, над деревами лiсосмуги мелькала голова лицаря. Не того чудовиська, у яке перетворилася жертва членистоногих, а iншого. I судячи з того, що ворог постiйно крутився навколо одного мiсця, одержимий лицар виявився бiльш неповоротким, нiж вона думала. Якщо супернику вдасться завалити їхнього... Ну добре, нехай буде захисником, все ж воює на їхньому боцi. Якщо його переможуть, терористам нiчого не завадить повторити захоплення маєтку. Тiльки цього разу у них вже не буде цiлої зграї павукiв, що буде їх обороняти. Та й сама пiлот, якщо вона не дурепа, на землю не опуститься. Залишалося лише сподiватися, що чудовисько буде мiцнiшим, нiж вона думала. I з кожною секундою бою, з кожним ворожим маневром надiя на це все бiльше танула. Навiть звiдси Кайя чула, як ворожий клинок раз за разом досягає тiла потвори. Чому воно не вiдбивається? Чому не пiднiметься в повiтря, як його суперник? Невже усi творiння Кейнсi настiльки тупi?
   Розв'язка, як i очiкувалося, наступила несподiвано: черговий ривок летючого лицаря супроводжувався не лише скреготом, а й мокрим, рваним звуком. Кайя дуже добре його знала, звук розрiзаної плотi лицаря. Раз, другий... Кайя дуже хотiла вiрити, що це просто чавкання болота пiд ногами неповороткої потвори. До поля бою далеко, могло й почутися...
  Але нi, не почулося. Лицар нападникiв завис збоку вiд невидимого звiдси мутанта, i чекав. Чекав довго, майже хвилину. Якщо чудовисько переможене, чого вона iще тягне? Вiдповiдь долинула до вух дiвчини у виглядi високого свисту. Так свистять генератори, коли виходять на режим посиленої роботи. Значить надiя iще є. Значить їхнiй захисник iще на щось здатен! Тiльки чому його суперниця й досi зволiкає? Невже чекає, доки вiн виснажить сам себе?
  Роздуми перервав вибух. Не пострiл, а саме вибух. Вiд потужного спалаху Кайя зловила зайчика прямо в очi, на мить ослiпивши дiвчину. Тихо, щоб королева не почула, Кайя вилаялася i почала терти обпеченi очi.
  - Що з тобою? Що це було? Що там сталося? - одразу ж кинулися до неї жiнки.
  - Нiчого. Наш пiлот вирiшив покiнчити iз життям в компанiї ворога, - буркнула Кайя, витираючи сльози.
  - Значить ми тепер приреченi? - запитала Ханлi, сподiваючись почути заперечення.
  - Дивiться! - вигукнула одна iз прислужниць, що попри заборону визирнула у вiкно, i слiдом за її вигуком потягнулися й усi iншi, дурепи!
  - Вiн тiкає!
  Не зрозумiвши, до чого була остання фраза, Кайя розштовхала їх i сама виглянула у вiкно. Якщо їх i досi не пiдстрелили, значить у стрiльцiв такi ж проблеми, як i в неї.
  Але нiчого особливого вона побачити вже не встигла. Лише те, як ворожий лицар стрiмголов летить геть iз поля бою. Схоже в терористiв виникли серйознi проблеми деiнде, i у них iще є трохи часу до пiдходу основних сил.
  Якийсь час нiчого не вiдбувалося, а потiм iз коридору долинув хруст. Визирнувши у дверi жiнки побачили, що нерухомий досi корпус дрона затрусився, неначе в припадку, й повалився на пiдвiконня. Одне зi щупалець, вивалившись назовнi разом зi шматком штукатурки потягнуло за собою i решту тiла. Секунду по тому десь унизу, серед трупiв нападникiв, з'явилося ще й тiло захисника. Смикнувшись подивитися, що з ним сталося, жiнки були зупиненi кiлькома мiлкими дронами, що рiзко наблизилися майже впритул i витрiщилися на них своїми об'єктивами. Передчуваючи неприємностi, жiнки вiдiйшли назад в кiмнату. Лашура навiть подумала, що без своїх ватажкiв цi мiлкi пройдисвiти можуть почати робити дурницi.
  Неначе у пiдтвердження її думок, до них звiдусiль, дзвiнко клацаючи лапками по паркету, почала стiкатися чорна механiчна маса. Швидко заполонивши увесь видимий простiр, дрони одразу ж дали зрозумiти, що їх рано списали з рахункiв. Їх все ще було дуже багато, хоча й менше, нiж пiд час першого штурму.
  - Що тут вiдбувається? - поцiкавилася Ханлi, iз тривогою поглядаючи на синтетичне вiйсько.
  - Керування боєм перервано! - голоси дронiв прозвучали рiзко, в унiсон, неначе належали однiй людинi, змусивши жiнок смикнутися. - Триває пошук!
  По черзi вони оглянули кожну iз присутнiх, доки не зупинилися на Кайї. Запилене повiтря розiтнули ледь помiтнi червонi променi, що ретельно обмацали дiвчину згори донизу, обмалювавши усi контури її тiла.
  - Iнiцiацiя! - кiлька дронiв вистрибнули на пiдвiконня i почали швидко-швидко розбирати один одного на частини, а потiм складати їх докупи у зовсiм iншому порядку, утворюючи якусь округлу, схожу на яйце конструкцiю.
  - Що вони задумали? - пошепки запитала у Лашури Ханлi.
  - Здогадуюсь, - вiдповiла та, не вiдриваючи погляд вiд знайомої картини. - Думаю, це наш шанс.
  - Станьте в коло! - знову гаркнув голос звiдусiль.
  Кайя озирнулася й побачила, як всюдисущi дрони розступаються, пропускаючи її до вiльної вiд них дiлянки, прямо перед вiкном, в якому щойно сидiв "трупер". Отримавши кивок вiд своєї королеви, Кайя обережно, аби ненароком не наступити на котрогось iз них, вийшла на вказане мiсце.
  - Вiзьмiться за поручнi! - прямо посеред фрази боковi щитки пристрою розiйшлися, вiдкривши доступ до двох виступiв iз виїмками пiд пальцi.
  Озирнувшись на присутнiх, неначе вона йде на ешафот, Кайя обережно поклала руки на вказанi мiсця пристрою.
  - Заплющте очi!
  - А це ще навiщ...
  Не встигла вона договорити, як її кистi опинилися в лещатах. Мить, i дiвчину потягнуло вперед, змусивши її нахилитися прямо над вiдкритими нутрощами "яйця". Мить, i їй на обличчя стрибає один iз розiбраних до самого скелету павукiв, мiцно охоплюючи голову дiвчини лапками, й затягує її всередину пристрою. Мить i лише крiзь зникаючi щiлини на корпусi пристрою до жiнок долiтає вiдчайдушний крик жертви, якiй належало стати кимось бiльшим.
  
  
  Глава 11. Alter ego est amicus (Друг - це друге я)
  
  Над столом, пiдвiшенi в густому пiдсвiченому ефiрi висiли рештки незрозумiлих пристроїв. Їх дизайн i виконання повнiстю суперечили усьому, що люди знали про механiку. Тим не менш, порiвняно нещодавно цi самi механiзми дуже яскраво себе проявили. Якби зiбрати їх докупи, вийшла б кострубата пародiя на велетенського скорпiона чи павука: невеличке тiло, довгi масивнi лапи та незрозумiле приладдя замiсть клешень. Деяких елементiв не вистачало, деякi були потрiсканi або деформованi, але загальнi риси вгадувалися. Завдяки тому, що багато деталей були однаковi, вдалося реконструювати вигляд двох представникiв невiдомої технiки.
  - А третiй? - поцiкавився iнспектор Тору, вказуючи на порожнiй панцир поруч.
  - Частково, - вiдповiв чоловiк у халатi й дихальнiй масцi, не вiдволiкаючись вiд розбирання доставлених фрагментiв. - У них багато однакових деталей. Не можна сказати конкретно, яка частина якому типу належала. Цi големи... Їхнiй творець або божевiльний, або генiй. Або перше i друге разом. Парочка таких можуть з успiхом замiнити солдата на полi бою, i при цьому займають мiнiмум мiсця. Вони можуть роками сидiти в засiдцi, мають блискавичну реакцiю, завжди дiють, наче єдиний органiзм. I головне - лицарi проти них не ефективнi, надто рiзнi ваговi категорiї. Я навiть схильний вважати, що у битвi десятка таких павучкiв i лицаря, переможуть першi. Нехай iз десяти залишиться лише один, але сам факт! Це iдеальний солдат. Добре, що вони iще не вмiють самостiйно лiтати.
  - Тодi я тебе порадую. Вони знайшли вихiд. - Iнспектор дiстав iз папки один зi звiтiв i тицьнув його ошелешеному дослiднику в руки. - Дiстали на висотi бiльше тридцяти метрiв. Це вже третiй човен за добу.
  - Ну, стрибок, це ж не полiт. Можна i ухилитися.
  - Ага, тi матроси теж так гадали, поки не влетiли у цiлу хмару таких-от блох. I це ще не все. В околицях Академiї уже кiлька разiв помiчали павукiв, якi тягають на собi залiзо: обладунки, ножi, мечi, щити... Все, що зняли iз солдат. Один зi щитiв вдалося роздивитися на вiдстанi. Артефактiв на ньому вже не було.
  - Вийняли?
  - Вигризли, як i усi дерев'янi чи шкiрянi деталi. Можливо для того, щоб тягнути було простiше. Є думки?
  - Може для зброї? - знизав плечима чоловiк, знову пiрнаючи в нутрощi чергової жертви. - Досi все обмежувалося пастками, вибухами чи iлюзiями. Павуки приймали бiй на заздалегiдь пiдготовленiй для оборони територiї. Уяви собi, на що будуть здатнi цi крихiтки, якщо дати їм нормальну зброю.
  - Таке можливо?
  - Дуже навiть можливо. Ось цей рiзновид вражав солдат на вiдстанi. Цi коробки над тiлом були чимось зарядженi. Схоже на лицарськi гармати, чи не так? Я гадаю, вони будуть притримуватися тактики дистанцiйного бою.
  - Так, досить менi читати тут свої пророцтва. Давай менi звiт i розкажи в двох словах, що вони таке?
  Вiдклавши iнструмент, дослiдник залишив чергову деталь висiти в силовому полi й зняв маску. За дихальним апаратом ховалося молоде обличчя зi слiдами сажi та мiшками пiд очима. Витерши пiт, чоловiк увiмкнув навколо верстака iще один купол, i всiвся писати звiт про виконану роботу.
  - В двох словах: цi павуки складаються iз чогось середнього мiж каменем та порцеляною. Якщо якiсь ефiрнi структури тут i є, то вони знаходяться всерединi цього матерiалу. Внутрiшня будова дуже нагадує живi аналоги. Навiть ганглiї розташованi так-само, тiльки цi значно складнiшi й унiверсальнiшi. Абсолютна взаємодiя мiж собою, нiби вони одне цiле. Мають мовний апарат. Спiлкуються за допомогою звуку в таких дiапазонах, якi людське вухо не чує, а собаки вiд їхнього голосу божеволiють. Сьогоднi трапилося два випадки, коли вони своїм вереском глушили солдат, а потiм обчищали їх до нитки. Раджу спробувати пiд час чергової зустрiчi взяти iз собою пискун вiд комарiв - може вдасться заглушити їхнi перемовини мiж собою.
  - Дожилися. Ми воюємо iз комахами-крикунами.
  - Крикуни? Дуже вдала назва. До речi вони можуть навiть розмовляти чужим голосом, але самостiйно складати речення не вмiють - лише повторюють уже почутi фрази. Можливо, я пiдкреслюю - можливо, вони можуть спiлкуватися на вiдстанi. Живуть у значно вищому темпi, нiж ми. Тiла розбираються лише у призначених для цього мiсцях. Усi абсолютно однаковi. Можна взяти лапу вiд одного, i поставити її iншому - рiзницi нiякої. Тобто усi робилися в однiй майстернi й на одному верстатi, iнакше такої однотипностi не реально. Також яскраво виражена елементарнiсть...
  - Будь-ласка, нормальними словами.
  - Можна i нормальними: їх збирають iз уже готових частин, залежно вiд призначення. Потрiбен рiзник - став замiсть лап леза. Потрiбен прибиральник - швабру. Наче набiр артефактiв для меча.
  - Жива зброя.
  - От прямо з язика зняв, - уїдливо прокоментував фразу iнспектора дослiдник. - Я усiм навколо казав про це з першої митi, як побачив їх, а до вас дiйшло лише зараз?!
  - Не кричи, - гаркнув на дослiдника Тору. - Не ти один ними займаєшся. Тут деякi експерти таке понаписують, що хочеться головою об стiну постукатися. Щось дiйсно корисне сказати можеш? Де у них вразливi мiсця? Як їх знешкодити? Хоч що небудь.
  - Та я й гадки не маю нi яким чином вони працюють, нi як ними керують, нi як їх робили. Щоб сказати щось конкретне, менi потрiбен дослiдний матерiал. Живий матерiал, а не його рештки.
  - Забудь, Майто. Вони вибухають, щойно ми їх ловимо. П'ятеро покалiчених пiсля крайньої спроби.
  - До речi про потерпiлих: що там iз загубленими? - поцiкавився дослiдник у iнспектора, пропустивши його повчання повз вуха.
  - Знайшли тридцять дев'ять солдат i чотирьох збитих напередоднi рятувальникiв. Павуки ганяють людей по всьому лiсi. Через їхню нову тактику вивезти вдалося лише двадцять iз них. Доводиться по кiлька разiв прочiсувати кожен квадрат. До речi собак знайшли i забрали усiх без проблем, за один раз. Таке враження, нiби їх навмисне зiгнали на видне мiсце. А ще знайдено кiлька тiл.
  - Шпигуни?
  - В тому й справа, що нi - це нашi солдати. Померли вони вiд колотих ран. Павуки, наскiльки я знаю, ножами не розмахують.
  - А якщо вони змiнилися? Дивись! - Майто зняв щит, i взявся показувати на фрагменти. - У цього корпус мало не до дiрок протерся. У цього стесанi лише лапи. А у цього навiть подряпин немає. Верхнiй шар панциря у всiх однаковий i стирається швидко. Розумiєш? Ось цей, третiй вид, з'явився нещодавно. Вони дуже швидко пристосовуються до нових умов. Конструкцiя змiнюється прямо на очах. I я гадки не маю, яким буде наступне поколiння. Можливо це буде та-сама блоха. Можливо у них вже з'явився новий рiзновид, створений спецiально для ближнього бою...
  - Або хтось намагається замести слiди - усi небiжчики були iз сьомої групи.
  - Не думав, що скажу це, та я буду дiйсно радий, якщо вбивцями виявляться люди. Чесно, Тору, менi страшно, - витираючи пiт, дослiдник ще бiльше розмазав сажу по щоках. - Навiть якщо вони не розмножуються самостiйно, а їх хтось створює штучно, то з такими темпами на нас чекає нашестя цих тварюк.
  Тору поклав щойно написаний звiт до папки i, хмуро зиркнувши на завислу в робочому полi голову павука, уже збирався покинути примiщення, як в лабораторiю увiрвався захеканий посильний. Зi сказаного iнспектор зрозумiв лише те, що його термiново викликають i, судячи iз вiддишки парубка - це щось важливе.
  Швидким кроком наближаючись до нарадчої кiмнати, Тору не мiг позбутися вiдчуття, нiби там на нього чекають неприємностi. Вiн нiде не накоїв дурниць, проступкiв за ним не було, вiд iнструкцiй не вiдхилявся. Що ж сталося, якщо його так термiново хочуть бачити? Довiряючи своїй iнтуїцiї, Тору тихенько активував вшитий у пояс щитовий артефакт - саморобка, здатна витримати ну один-два, сильних удари мечем, або шiсть-сiм стрiл. Звiсно у нього був ще й казенний щит, але його можна було вiдключити дистанцiйно, але своїй iнтуїцiї iнспектор довiряв сильнiше, нiж дарованим речам.
  I iнтуїцiя його не пiдвела - неприємностi не забарилися. От тiльки щит йому не допомiг. Ба бiльше, вiн навiть не знадобився. Начальства у примiщеннi вже не було. Натомiсть тут зiбрався майже увесь його вiддiл. Йому навiть не стали нiчого пояснювати, а просто простягнули якийсь листок. Вчитавшись в текст, Тору на деякий час випав iз реальностi.
  Iз одного елiтного курорту вiд церковного спостерiгача прийшло повiдомлення. I перша ж фраза увiгнала iнспектора в ступор: армiя штучних павукiв розiрвала армiю терористiв. Знаючи цього агента, iнспектор схилявся до думки, що повiдомлення слiд сприймати буквально. Розiрвала, значить - розiрвала. Пiдлеглi, що вже встигли ознайомитися iз повiдомленням, дивилися на нього квадратними очима, а Тору завмер соляним стовпом.
  Група невiдомих озброєних людей проникла на курорт Руаяль з метою захопити лiдерiв держав пiд час презентацiї нового товару королiвства Шатерей. Натомiсть пiсля нетривалої облоги королiвських апартаментiв нападники самi перетворилися на жертв. Цього разу рукотворнi демони не вiдпустили нiкого. Дехто не дорахувався голови, iншого прогризли наскрiзь, розчленованi тiла збирають по всiй територiї курорту, багато померлих вiд невiдомої отрути - на трупах знайшли лише слiди вiд укусiв i жодних слiдiв стороннiх речовин. За словами очевидцiв, людина просто смикалася, i падала замертво. За секунду. Такий iнцидент вiд громадськостi уже не приховаєш. Це вам не суверенна територiя Академiї, куди стороннiх не впускають. Хотiлося схопитися за голову, та не можна - пiдлеглi дивляться. А прочитавши додаток, чоловiк схопився уже за серце. Вкушений павуками лицар перетворився на одержимого, а потiм заразив iще одного...
  - I що тепер? - запитав хтось iз пiдлеглих.
  - Вам залишали якiсь iнструкцiї? - запитав Тору, вмить повернувши собi спокiй.
  - Панi вiкарiй наказала лише проiнформувати усiх спiвробiтникiв вiддiлу i пiшла на збiр єпископiв.
  - Прекрасно, - Iнспектор обережно склав листок, i повiльно, з насолодою порвав того на дрiбнi клаптики. - Продовжуйте роботу.
  Залишивши ошелешених пiдлеглих, Тору вiдправився у свiй кабiнет. Думки Майто пiдтвердилися уже за кiлька хвилин пiсля свого озвучення. А враховуючи, що цi подiї вiдбувалися як мiнiмум кiлька годин тому, залишалося лише констатувати власну некомпетентнiсть. Невiдомий лялькар вдосконалює свої iграшки швидше, нiж вони можуть собi уявити. I лицарi вже не є останнiм аргументом. Уже вiдкривши дверi до кабiнету, Тору завмер. Щось не сходилося, але що саме? I крутиться в головi щось таке... Погане передчуття заважало спiймати потрiбну думку. Так i не зайшовши, Iнспектор знову замкнув дверi й вiдправився по щойно пройденому маршруту. Може хоч так вдасться заспокоїтися.
  
  ***
  
  Ну що за нерпуха? Вiдмова, вiдмова, знову вiдмова... З моменту моєї появи тут минув майже цiлий день. До мене пiдходили, цiкавилися, i йшли собi далi. Найдовше бiля мене затрималася компанiя iз кiлькох жiночок, що намагалися напоїти мене якоюсь бурдою. Я заради iнтересу пригубив напiй, пiсля чого на мене напала гикавка. Я потiм цiлу хвилину намагався побороти цей ефект, регулюючи роботу залоз - все ж моя iнтеграцiя в органiзм не настiльки глибока, щоб контролювати настiльки примiтивнi реакцiї. Очевидно коктейль iз вина, незнайомих спецiй та легких наркотичних трав мав подiяти iнакше, бо iнтерес до мене одразу ж зник, а жiночки раптом згадали, що у них є важливi справи. Так я й сидiв, час вiд часу гикаючи в шолом, чекаючи чергових мандрiвникiв. Я перепробував рiзнi стилi поведiнки, давав рiзнi вiдповiдi на однi й тi ж питання, вiдслiдковував реакцiї спiвбесiдникiв, а результат був один i той же. Варто було лише згадати, що я хочу пройти нерозвiданi землi наскрiзь, як навiть смiливцi дають заднього. I хоч би хтось назвав причину, чому мене не хочуть взяти з собою! Єдине пояснення, яке я почув вiд них - забобони. Мiсцевi сталкери вiрять, що коли в похiд взяти стороннього, то один iз команди назад не повернеться. А тут ще й я, такий оригiнальний: обличчя не показую, нiчого не їм, маску не знiмаю... Я уже всерйоз подумував, що слiд вiдправитися в подорож самостiйно, але набiр артефактiв та наявнiсть у кожнiй командi бодай одного слабкого обдарованого мене зупиняли. Я не знав, чого слiд очiкувати вiд такої мандрiвки, i пiдслуханi байки все бiльше переконували мене, що самому потикатися в такi мiсця смертельно небезпечно.
  До мене навiть солдати тутешнього магната докопувалися. За доносом вiд хазяїв закладу - не iнакше. Хотiли вiдвести мене у мiсцевий форт, аналог вiддiлення полiцiї, до з'ясування обставин. В сотнi метрiв вiд таверни приклав їх нейралiзатором, i повернувся назад. Бiльше хазяї менi на очi не показувалися. Потiм до них дiйшло, що нiкого вбивати я найближчим часом не збираюся, i вони пiдiслали до мене свою дочку. Маля, рокiв десяти на вигляд, нахабно всiлося поруч i почало випитувати мене про все на свiтi. Почувши про мою проблему, дiвчинка порадила менi забути про забороненi землi, а натомiсть вiдправитися до того озера, що вказано у мене на картi - може там вдасться пiдкупити когось iз рибалок. Ключове слово - пiдкупити. Як виявилося, ельфiйськi територiї по факту починаються прямо на iншому березi озера, а не в центрi утвореного кiлькома схожими за розмiрами водоймами пiвострову. Якщо дивитися по картi США, то я зараз знаходився неподалiк вiд схiдного узбережжя штату Вiсконсiн, ельфи займали пiвденну частину штату Мiчиган, а його пiвнiчно-захiдна частина знаходиться в аномальнiй зонi. Тепер, маючи приблизнi орiєнтири, я змiг накласти карти iз географiчного атласу Академiї, карти прикордонникiв та останнью скачану з iнтернету карту поверхнi Землi. По всьому виходило, що менi потрiбно подолати майже двiстi кiлометрiв по водi, або бiльше двох тисяч - в обхiд по суходолу. Тут навiть вибирати не доводиться, однозначно потрiбно плисти. I про пiдкуп дiвчинка сказала дуже доречно: що одна, що друга територiя однаково небезпечнi для мандрiвникiв, i навiть рибалки побоюються туди потикатися. Без достатньої платнi нiхто навiть в зону прямої видимостi не запливе.
  Подякувавши дiвчинцi за корисну пораду, я подарував їй один зi зроблених напередоднi складних ножiв, якими збирався розплачуватися за рiзноманiтнi послуги. Не знаю, чи доречно давати такий подарунок дiвчинцi, та судячи по захопленому погляду, сувенiр їй сподобався. Швиденько надряпавши на рукiв'ї ножа контури обличчя дiвчинки (люди не грамотнi, пiдпис не прочитають), я попрощався iз не дуже гостинними власниками забiгайлiвки i вирушив по вказаних координатах.
  Добре, що я записав нашу розмову, бо без пояснень малявки я навряд чи змiг би дiстатися до рибацького селища. I так кiлька разiв звертав не туди. I хто тiльки робив цi дороги? Як можна було прокласти двi рiзнi дороги до одного й того ж населеного пункту, та ще й переплести їх мiж собою? Без особливих прикмет село легко проминути. Судячи з того, що колiя до них не прокатана, приїжджають сюди ну дуже рiдко. Воно й зрозумiло: два десятки халуп, одна-єдина пристань, два вiтряка i вiдсутнiсть будь-якої iнфраструктури. Навiть грядок немає. За рахунок чого вони взагалi тут живуть? А чи живуть взагалi? Навiть пiдключивши сенсори, я не змiг тут знайти нiкого живого. Усi будинки були порожнi й покинутi, при чому вже давно, не менше року. Стежки встигли зарости травою, подекуди навiть чагарниками. Пристань теж ледве трималася. Судячи зi стану дошок, востаннє нею користувалися приблизно тодi ж. Дивно, дiвчинка сказала, що рибалки тут часто бувають. Ага, чиїсь слiди на пристанi виднiються, значить не збрехала. Будемо чекати.
  Поставивши мотоцикл бiля пристанi, я пiдiйшов до води. Якщо оптика мене не обманює, чим далi вiд берега, тим чистiше вiд ефiру повiтря. Дiставши Слимака, я кiлька секунд почекав, доки той розжене генератор, пiсля чого кинув його у воду. Дрон почав адаптуватися до роботи в новому середовищi, швидко поглинаючи воду й збiльшуючись в розмiрах. Перебравши кiлька десяткiв найрiзноманiтнiших форм, вiн зупинився в образi ската. Логiчно, якщо брати до уваги малу мiцнiсть ефiрного корпусу. Якби вiн обрав рибоподiбну форму, то йому довелося б постiйно вираховувати положення свого сенсорного масиву у просторi. А так центральна частина тiла навiть пiд час активного маневрування залишається бiльш-менш нерухомою. Ось тепер проект ефiрного дрона можна вважати успiшним, хоча й не зовсiм у тiй сферi, для якої вiн задумувався. Я отримав унiверсального водного юнiта, що може зменшуватися в розмiрах пiд час транспортування суходолом, а у водi збiльшувати свiй об'єм майже вдесятеро без суттєвої втрати еластичностi. А якщо втулити туди картридж iз барвниками, то вiн зможе швидко змiнювати свiй колiр. Мабуть переiменую майбутнiй проект в "Орбiз" - дуже влучна назва, i приємнiша на слух за "Слимака". Трохи поспостерiгавши за тим, як дрон освоює новий життєвий простiр, я вийшов на край причалу.
  В головi роїлися думки про залишених без догляду дiвчат. Як же негарно все вийшло... Я сподiвався бодай трохи убезпечити своїх iнформаторiв, полегшити їм життя, а он-як воно обернулося. I до самого вечора зв'язатися iз ними не вдасться. Ех, як там Кайя поживає? Чи жива вона взагалi? А раптом iмплантацiї не приживуться, що тодi? Та нi, все мало пройти нормально, з усiх моїх знайомих лише на неї у мене є повна медична карта. Навiть якщо дублюючий нейрошунт вiдiйде - його можна буде просто витягнути. Наче врослу волосинку з-пiд шкiри. Ну, то таке - дрiбницi. Та чи змогла вона взаємодiяти iз дронами? Взагалi-то iнтерфейс там iнтуїтивний, але то для мене. А для неї? Ех, доведеться чекати i сподiватися, що вони там iще живi. Хай там як, а мої душевнi муки подорож не прискорять. Якби ж було кого спитати, скiльки менi iще на березi стирчати... Раптом я взагалi даремно тут сиджу?
  - Що тобi тут треба? - легкi на спомин.
  - Потрiбен транспорт, - повертаюся до якоїсь пiдозрiлої тiтки iз арбалетом в руках. - На той берег.
  - Шукай iнших самогубцiв. Тут тобi нiхто не допомагатиме.
  - А якщо заплачу?
  Уважно просканувавши навколишнiй простiр я знайшов i корабель рибалок, i його команду, що саме займала позицiї прямо навпроти пристанi. Нiчого небезпечного для себе я не помiтив, однак вирiшив перестрахуватися. Невiдомо, чи бачили вони мого дрона. Скорiш за все бачили, але у його початковiй формi. Зараз майже метрового розмiру Слимак у формi вугря заховався в очеретi бiля берегу й готовий у будь-яку мить вискочити з води й накинутися на найближчого суперника. Навiть шипи наростив, щоб його не зняли iз жертви. Вiдмiняю план дрона й вiдправляю його до корабля - нехай огляне його i тримається поруч. Невiдомо, що на думцi у цих людей, i можливiсть пустити на дно їхнє судно в переговорах не буде зайвою.
  - Навiщо тобi туди треба?
  - Шукаю старi бiблiотеки. У ельфiв такi є.
  - А смертi не боїшся?
  - Всi там будемо. Я готовий ризикнути.
  - Скiльки платиш? - це вже дiлова розмова.
  - А скiльки треба?
  - Сiмсот бон.
  Ага, а новий корабель вам не подарувати? Менi виростити не складно, але ж совiсть треба мати! Я уже цiкавився цiнами на рiзноманiтнi продукти, тому знав, що високоякiсний нiж, такої ж мiцностi, як нещодавно подарований, у коваля можна взяти за один-два бона. Купити коня можна за десять бон, корову - двадцять п'ять, земельну дiлянку пiд хату - сорок. За сiмсот бон можна викупити цiле село разом iз жителями. За такi грошi я мiг би сам купити корабель. Скiльки коштує їхнє пропахле рибою корито - навiть судити не беруся. Але щось у цих людях здається менi пiдозрiлим. Такт-аналiзатор мовчить, йому не вистачає даних для висновку, а чуйка свербить про якусь пiдлiсть з їхнього боку. Не знаючи, чого чекати, я перевiв усiх дронiв в автономний режим i наказав далеко вiд мене не вiдходити.
  - Дорого. Даю двiстi. Товаром.
  - Яким iще товаром? Сiмсот золотом, i нiяк iнакше!
  - Не пiдходить. Всього найкращого, - киваю їм, i йду до мотоцикла.
  На третьому кроцi свiт втрачає кольори i уповiльнюється - система забила тривогу. Пiдсвiченi контури показують як стрiльцi готуються на шинкувати мене стрiлами. Як i очiкувалося, вiдпускати мене цi люди не збираються. Викрутивши свiтосприйняття на максимум, я переключився на тактичний аналiзатор i на мить завис вiд кiлькостi жовтих секторiв. Увесь простiр навколо мене прострiлювався, слiпих зон не було взагалi. Як?! Навiть ельфи так не могли, а тут якiсь розбiйники - на найманцiв не тягнуть ну нiяк. Хоч жоден iз пострiлiв не мiг менi нашкодити, ухилитися не було нiякої можливостi. Чим це вони в мене шмаляти зiбралися? Прискорюючись в напрямку найближчого не пiдсвiченого сектора, я уважнiше придивився до зброї своїх ворогiв. Арбалети не вирiзнялися а нi складнiстю конструкцiї, а нi якiстю виготовлення. А от стрiли наводили на невтiшнi роздуми. Товстий i довгий наконечник, бiльше схожий на закритий бутон квiтки. Невже вибухiвка? Але нi, аналiзатор встиг оглянути зброю кожного iз нападникiв, i в одного iз них побачив якiсь волокна, що виступали мiж пелюстками. На вигляд вони нагадували сiтку, звiдси й велика площа прогнозованого покриття. Сiтка тонка й легка, одразу перерiзати не вдасться. Чи вдасться розiрвати силою - теж пiд питанням. Випускаю пазурi з рук i йду в кувирок вперед. Навiть якщо я заплутаюсь в сiтцi, це не завадить менi котитися далi. Звiсно, якщо цi сiтки не будуть до чогось прив'язанi.
  Прогноз справдився. Кiлька тонких риболовних сiток вмить облiпили мене, все бiльше сковуючи рухи. За секунду я став схожим на замотану в павутину муху. Продовжуючи котитися, я збирав на себе усе подорожнє гiлляччя та iнше смiття, врештi перетворившись на брудно-сiрого, колобка метрового дiаметра. Який активно продовжував котитися далi. Не очiкуючи вiд мене такої жвавостi, люди на секунду ошелешено завмерли, дозволивши менi докотитися до першої з нападниць. Вона спробувала вiдстрибнути з дороги, та вистромленi з бокiв мого колобка леза змогли черкнути її по нозi. Здається навiть кiстку зачепив.
  Крик пораненої привiв до тями її поплiчникiв, i в мене знову почали стрiляти. План нападникiв зiграв з ними злий жарт. Тугий кокон iз гiлок та iншого мотлоху непогано пiдрiзав стрiли, не дозволяючи їм увiткнутися в мене. Дiставшись до пораненої, я не гальмуючи перекотився через неї, по дорозi ще кiлька разiв пирнувши її лезами. Мiнус один.
  Я уже повернув до наступної жертви, коли в мене влучила iще одна стрiла. Цього разу стрiляла та жiночка, з якою я розмовляв. Тут навiть без прослуховування радiодiапазону було зрозумiло, що вона обдарована: якiсний одяг, хороший арбалет та унiкальна стрiла iз артефактом в наконечнику. Попри скованiсть рухiв, я змiг ухилитися вiд пострiлу, i стрiла увiткнулася в землю за кiлька сантиметрiв бiля мене. Однак менi це не допомогло. Повiтря навколо вмить згурдилося, перетворившись на густий клей. А я йому ще й допомiг, накрутивши на себе усю цю липку масу. Секунду по тому вона застигла, зробивши з мене велику браковану скляну кульку. Я ж сидiв скручений всерединi, не в змозi поворухнутися. Навiть пазурi вклеїлися в цю гидоту. Але технологiя дуже цiкава. Як виберуся - обов'язково видеру з цiєї сучки секрет артефакту.
  Дiставшись до мене, люди швиденько, покотили мiй клубок в напрямку корабля. За вказiвками начальства туди ж повели i мотоцикл. Дрони одразу зрозумiли, що мене нейтралiзовано, i уже збиралися дати вiдсiч загарбникам, але я їм заборонив. Кiлькiсна i якiсна перевага не на нашому боцi, а плавання - рiч повiльна, тому часу на звiльнення у мене буде вдосталь. В крайньому разi корабель можна потопити. Але краще захопити, треба ж якось перебратися на iнший берег...
  Дочекавшись, доки моє вмiстилище з прокльонами та вiдбитими пальцями закотять у смердючий трюм, я спокiйно вiдторгнув пазурi й, впершись у стiнки цiєї капсули, спокiйно почав перебирати контроль над скрiпленими докупи ефiрними нанiтами. Процес йшов повiльно, але впевнено. А в цей же час мiй останнiй вцiлiлий дрон-павук вилiз iз мотоцикла й почав пробиратися на мiсток. Другий - Слимак - закрiпившись на днищi корабля, почав гризти стерно, аби мати можливiсть змiнити курс корабля. Це вам не лiтальнi апарати, тут для керування вистачить i кiлькох чоловiк. Навiть якщо я переб'ю усю команду, на iнший берег допливу без проблем. А поки моя в'язниця розчинялася, я пiдключився до дрона-павука, i взявся прослуховувати розмови начальства, вирахувати яке допомiг багатий одяг.
  - Так i буде.
  - Але ж...
  - Не подобається - плати зi своєї кишенi! - гаркнула капiтан на пiдлеглу, не витерпiвши її скиглення. - Вона знала на що йшла, коли приєднувалася до нас. Тому або ти виконуєш накази, або котися на всi чотири сторони. Можеш прямо зараз, я тебе не тримаю.
  Та навiть вiдповiдати на стала, а просто перемiстилася в iнше мiсце, займаючись своїми справами. Ще трохи поганявши дрона по кораблю, я так i не почув бiльше нiчого цiкавого. Я гадав, що оточення може розказати про людину бiльше за неї саму. З усього почутого i побаченого я зробив висновок, що нарвався на контрабандистiв. Усi були зайнятi тим, що маленькими щiточками вiдчищали вiд бруду якiсь старi речi.
  Рука з ледь чутним хрустом проломила стiнку капсули. Тихенько визираю зi своєї в'язницi й бачу охоронницю. Здоровенна жiнка сидiла на в iншому кiнцi трюму iз нацiленим прямо на мене арбалетом. Сидить, дивиться на мене. I не реагує! Намагаючись не робити рiзких рухiв, повiльно вилiзаю зi скляного кокона. Треба знешкодити свого сторожа. Обережно, аби часом якась дошка пiд ногами не скрипнула, наближаюся до жiнки. Та плани менi сплутав сумнозвiсний закон Мерфi - клятий коктейль iз забiгайлiвки знову про себе нагадав. Не встиг я пiдiйти, як мене видала...
  Гик!
  Гикавка! Пiд шоломом її було майже не чути, але тiло смикнулося, дошки пiд ногами гучно скрипнули, а сторожиха вмить прокинулася, пiднiмаючи арбалет на мене. Залишилося тiльки атакувати. Хруст, i голова ворога дивиться в стiну. Тiло смикається, але я вириваю арбалет з рук небiжчицi перш нiж та спустить гачок. Арбалет я вихопив, а от стрiла виявилася важчою, нiж розраховували творцi зброї, i просто вивалилася iз ложа. Розумiючи, що мене от-от знову закатає у скло, я тiльки й встигаю, що пiдставити пiд стрiлу колiно i, поки вона перекочується, зловити її тiєю ж рукою, випустивши арбалет. Арбалет гучно гепається на пiдлогу. На шум одразу ж вiдреагували i в люк опустилася чиясь допитлива пика. Особисто менi вiдсутнiсть свiтла у трюмi не докшуляє, а нормальнi люди зi свiтла тут майже нiчого не побачать. Скориставшись моментом пiдстрибую, хапаю жiнку й тягну вниз. Iз криком вона летить в темряву, по дорозi гепнувшись головою об край люку, а внизу ще й вiд мене оримує пiд дихало. Не чекаючи, доки екiпаж кинеться на шум, я сам вискочив на палубу i атакував першого, хто трапився на моєму шляху. Це виявилася пiдстаркувата одноока тiтка iз широким кинджалом в руках. Очевидно зi зброєю вони не розлучаються, тому до мирних громадян їх можна не вiдносити. Вiдбиваю зброю в напрямку наступної жертви, а сам пробиваю їй ногою у груди. Жiнка вiдлiтає на кiлька метрiв уздовж палуби, збиваючи спиною ще одну матроску.
  Реакцiя екiпажу була блискавичною, i в мене одразу ж полетiла нова артефактна стрiла. Навiть не думаючи ухилятися, я перехоплюю небезпечну штуковину й замахуюсь нею на найближчого суперника. Та вiдсахнулася вiд мене, наче вiд чуми, а менi тiльки того й треба було: випускаю на пiдошвах та долонях шипи i, глибоко вганяючи їх в палубу, перейшов у маневрений бiй. Удар - полiт, удар - хруст зламаних кiсток, удар... Ой, у когось виявилася дуже нiжна шкiра, тепер доведеться кров з-пiд щиткiв костюму вимивати. Хто це у нас такий був? Оу, та це ж наша брава капiтанша! А я й не помiтив. Ще жива, просто скальп об борт ледве собi не зняла. Стоп, їх же повинно бути бiльше! Так i є, на борту знайшлося лише восьмеро людей. Здається хтось пiд час бiйки випав за борт. Ну i нехай: язика взяв, артефакт для дослiдження дiстав, корабель пiд контролем, на радарi стороннiх об'єктiв немає. Можна збирати лут!
  З трупiв нiчого корисного отримати не вдалося, майже всi свої речi морячки тримали у персональних скринях, намертво вбитих в корпус судна у кормовiй частинi трюму, але лахмiття i зiпсованi продукти мене не цiкавили. Увагу привернуло лише оголошення iз намальованим вiд руки зображенням нанокостюма. А потiм iще одне. I ще одне. I ще... Скiльки ж їх тут?! Беру останнє й читаю: "Увага! Терорист! Надзвичайно швидкий, сильний i пiдступний. Причетний до масових убивств та торгiвлi артефактами. За будь-якi вiдомостi про його мiсце знаходження винагорода - двiстi бон. За його голову - двi тисячi бон. За живого - десять тисяч." Уважнiше придивляюся до малюнка: це ж Тайто! Росте пацан! Значить мiй задум спрацював. Погано тiльки, що нас переплутали. Треба буде ще сильнiше змiнити свiй вигляд, аби уникнути таких iнцидентiв у майбутньому.
  У схованках по кораблю лежало кiлька рiзнокалiберних монет та якийсь документ незнайомою мовою - можливо грамота на судно. Трохи подумавши, я вирiшив зробити собi iще одну закладку на майбутнє, якщо менi раптом знадобиться корабель. Поклавши грамоту на мiсце, я повернув корабель назад до берегу, i спустився у трюм. Там по всiй довжинi судна я мiж дошками проклав напiвпровiдниковi павутинки, один кiнець яких пiдняв по трiщинах щогли якнайвище, а iнший опустив пiд воду. Вийшов примiтивний детекторний радiомаяк. Вiн не мав власного джерела живлення, отримуючи енергiю прямо з антени, але дозволяв вiдстежити корабель на вiдстанi до тридцяти кiлометрiв навiть ручною радiостанцiєю. Треба тiльки знати частоту i код, iнакше вiн не вiдгукнеться. А на березi я його замаскую так, що нiхто не знайде.
  Iще визирнув за борт - там, пiд кормою у водi, висiла якась торба. Очевидно так перевозили забороненi предмети. Попросив Слимака пiдняти. У пакунку виявилося кiлька касет iз наконечниками артефактних стрiл. В кожнiй касетi по шiсть штук, i стрiли були рiзних типiв. В однiй iз касет залишилося лише двi стрiли. Значить це ними мене намагалися нейтралiзувати. Склавши їх назад, я знову взяв ту, якою в мене стрiляли. На вигляд вона нагадувала мiй спецбоєприпас для лука, тiльки виконання дуже грубе. I ще й якiсь символи виписанi... Розберемося. Набравши в одне iз вiддiлень свого рюкзака води, обережно кладу всередину трофейну стрiлу i запускаю туди щупи. Цiлий арсенал мiкроскопiчних iнструментiв та сенсорiв на мiлiметрових кiнчиках одразу ж почав промацувати незнайомий предмет, поступово розчиняючи пiд собою поверхню. Уже за кiлька хвилин дешеве залiзо витончилося наполовину, а запущенi крiзь щiлини зонди дiсталися до начинки i почали зчитувати сигнатури артефакту всерединi. Конструктивно вiн був схожий на соленоїд, важкий сердечник якого в момент удару продовжував рух всерединi мiдної обмотки, внаслiдок чого виникав струм. Проходячи по кристалiчному паралелепiпеду, явно штучному, струм перетворювався у електромагнiтне випромiнювання, яке i несло в собi програму дiй для навколишнього ефiру. Артефакт одноразовий, кристал явно на сильнi удари не розрахований, тому й не дивно, що вiд нього так сахалися. Нiхто не хоче вiдчути себе мухою в бурштинi.
  Змонтувавши на напiврозчинений артефакт усi необхiднi датчики, я вийняв його iз брудно-рудого вiд окисiв залiза розчину. Тепер слiд було отримати програму для нанiтiв, за допомогою якої й досягається потрiбний ефект. Вiдiйшовши на корму корабля, я дiстав свiй лук. Скрутивши натяг до мiнiмальних двадцяти кiлограм, я стрельнув артефактом у носову частину судна. Момент дотику виглядав епiчно. У вповiльненому повторi це нагадувало розростання кристалу льоду. З тiєю тiльки вiдмiннiстю, що замiсть криги формувалася схожа на розчинений пiнопласт пориста маса, що стягувалася до точки збудження потужним електромагнiтним полем. Частково його генерували самi нанiти, якi пiсля розрядки йшли на створення клейкої речовини. Процес тривав пiвтори-двi секунди. Радiус ураження, як виявилося, напряму залежав вiд насиченостi повiтря ефiром. Тут i перекладач розшифрував написанi на стрiлi символи: Карамелька! Серйозно? Та яка вона там карамелька - натуральнi соплi! Теж менi, додумалися! Втiм, ефект дiйсно корисний. Закинувши лук iз новими боєприпасами в рюкзак, я уже хотiв перейти до iнших трофеїв, коли сенсори засiкли рух. Наша капiтанша прокинулася. Час поговорити.
  Схиляюся над жiнкою, i одразу ж мушу викручувати їй руку, щоб вона не дотягнулася до мене тонким скляним стилетом. Мої сенсори нiчого особливого в ньому не бачать, але хто його знає... Вiдкидаю пiдозрiлий предмет подалi на палубу. Ой, розкришився! Певно вiн мав це зробити прямо в тiлi жертви. Жорстока штука. Тiльки у мене броня суцiльна, не проколеш. Докручую руку, а моя жертва мовчки смикається вiд болю, тiльки погiршуючи травму. Гордячка...
  - Куди мене везли?
  - Котися до демона-а-а-а! - не витримала.
  - Тобi боляче, - я як капiтан очевиднiсть, дуже вимотую нерви, - То куди мене везли?
  - Щоб ти здо-а-а-а! - ще трохи, i замiсть вивиху буде перелом. - Нiчого тобi не скажу!
  Дивлюся на неї i розумiю - така не скаже. Навiть без поглибленого сканування видно, що вона побувала у багатьох сутичках, та ще й вийшла з них бiльш-менш цiлою. Численнi шрами i неправильно зрощенi переломи пропустимо. Помiтно характернi слiди тортур. А вона не така проста як здається.
  Жiнка помiтила мою затримку, розцiнивши її як вагання, i з новими силами взялася поливати мне лайном i обiцяти менi такi смертнi кари, про якi я навiть не здогадувався. Тут менi на очi трапився Слимак, що у формi восьминога намагається витягнути на палубу викинуте за борт пiд час бою тiло - ресурси збирає. Вiдволiкшись на допомогу бiдолашному водолазу, я замислився над iще одним способом отримати потрiбну iнформацiю. Переводжу дрона на ручне керування i пiдходжу до полонянки, перекатуючи його в долонях, наче шматок глини. Кайї мiй пiдхiд тодi не сподобався, сподiваюся, тут ефект буде аналогiчним.
  - Це паразит, - у безформнiй сiрiй массi з'явився отвiр, з якого до обличчя жiнки потягнулися тоненькi щупальця. - Хочеш їсти?
  - Котися в пекло! - крiзь зуби прокричала капiтанша, намагаючись ухилитися вiд слизьких, вкритих малесенькими шипами псевдоподiй.
  - А вiн хоче. Вiдкрий рот. Бо полiзе через нiс.
  - М-м-м... - вхопившись за комiр полонянки, щупальця пiдтягнули тiло дрона ближче до жертви.
  - Увесь не пройде. Оболонка залишиться ззовнi. А от нутрощi...
  - Забери! - Слимак перекочував iз моїх рук на шию жiнки i уже пiдтягувався до обличчя.
  - Вiн виверне їх всередину. Вони довгi. Дотягнуться до шлунку, - ух, аж самому гидко вiд своєї фантазiї. - Там вони вiдкриються...
  - Буе...
  Жiнку вивернуло жовчю прямо на дрона. А той тiльки цього й чекав, одразу ж запустивши щупальця мiж зубами жертви, щоб вона не змогла повнiстю закрити рот, i почав пiдтягуватися iще ближче. Це стало останньою краплею.
  - Жнiми його ж ме... Буе... Я вше шкажу! Буе... - жiнка раз за разом, здригалася в судорогах, намагаючись позбавитися чужинця, що вже нацiлився залiзти їй в горлянку.
  - Добре, - я простягнув руку, але не став знiмати дрона, а лише зробив вигляд, нiби притримую його вiд подальшого просування. - Куди мене везли?
  - В Натоль, у Гiльдiю до найманцiв.
  - Хтось про це знає?
  Розмова тривала довго, майже годину. Закiнчили ми вже коли на небi почали з'являтися зiрки. Поступово я витягнув iз жiнки усе, що було потрiбно.
  Виявилося, що знайденi мною оголошення були лише верхiвкою айсбергу. За мене вже оглосили нагороду по всiх можливих iнстанцiях. У великих мiстах про мене уже знають всi кому треба й не треба. У цiй же глибинцi мене упiзнали випадково. Тi солдати, котрим я промив мiзки, повернулися у форт i сказали, що виклик був хибним i я звичайний мандрiвник. Таким нехитрим чином я вiдвернув до себе iнтерес представникiв офiцiйної влади. На вiдмiну вiд капiтаншi цього корабля, яка в цей час саме виходила з кабiнету начальника i почула доповiдь патрульних. Далi була справа технiки: дiвчинка дає координати, i я сам вiдправляюся у пастку, та ще й з грошима для пiдкупу. Плани авантюристки зiпсувало те, що я встиг дiстатися на мiсце ранiше за неї, i вона не встигла органiзувати менi зустрiч. Хто i навiщо мене замовив - жiнка не знала.
  Також я дiзнався, що на територiю ельфiв просто так не запливеш - пiд водою плаває купа мiн, чи аналогiчних до них артефактiв - треба розбиратися на мiсцi. Повiтряним шляхом до них теж не дiстатися, з одного боку повно аномалiй, з iншого немає ефiру. Залишається хiба що йти пiшки по водi, наче Христос. До речi ця паскудниця майже так i сказала. Знущалася. Думала мене засмутити. Засмутився. Хруп! Тiло зi скрученою шиєю осiдає на палубу. Слимак же, надавши собi звичної скатоподiбної форми, хутко сповз зi своєї жертви i пiрнув у воду - поповнювати запаси вологи.
  Капiтанша сказала, що артефакти плавають на глибинi вiд одного метра i глибше. Вони починають спливати, як тiльки поруч iз ними щось з'явиться. Вражаючий ефект може бути будь-яким: вибух, кислота, отруйнi гази чи ще якась напасть. Фантазiя у ельфiв багата, i мiнне поле постiйно поповнюється все новими й новими артефактами. Якось Дейла, так звали капiтаншу, виловила один такий, i продала за майже сотню бон. Пiзнiше вона дiзналася, що мiна спрацювала на аукцiонi прямо пiд час свого продажу. Iз її розповiдi я дiзнався головне - перед спрацюванням мiна повинна скинути баласт i сплисти на поверхню, а це як мiнiмум секунда. Хтось скаже, що цього мало. А я скажу, що цього бiльш нiж достатньо! Треба лише як слiд пiдготуватися.
  Обiбравши тiла, я теж вiдправив їх за борт, i пiшов до великого ящика, в якому пiд товстим шаром риби заховали мiй байк. Паскудство! Якими б високими технологiями я не володiв, вивести цей запах буде надзвичайно складно. Простiше зробити новий мотоцикл. Витягую свого залiзного коня зi схованки й починаю знiмати iз нього кофри. Залишаю тiльки один позаду сидiння - там канiстра iз каталiзатором. До неї протягую кiлька трубочок, i ставлю на заднє колесо центрифугу. Це збiльшений аналог ефiрного компресора, яким Слизняк набирав нанiтiв з повiтря. Через кiлька хвилин мотоцикл уже завивав, викачуючи iз повiтря будiвельний матерiал. Процес йде повiльно. За задумом вiн мав давати дуже солiдний вихiд сгущеного ефiру, однак пiсля активацiї артефакту ефiру в околицях майже не залишилося, а свiжого вiтром iще не скоро надує. Може вiдправити центрифугу туди, де ефiру достатньо? Знiмаю її iз мотоцикла i збираюся передати Слимаку. Якщо вже вiн так хоче збирати ресурси - нехай сам цим i займається. В останнiй момент апаратура ледве не втопилася через кляту гикавку! Поглинувши приладдя, Слимак надув на собi пару поплавкiв, аби його не потягнуло на дно, i поплив геть. Своїм ходом. Трохи подумавши, я надiслав йому ескiз моделi вiтрильника iз вiтрилом у формi крила - так i енергiю збереже, i швидкiсть зросте. А поки дрон-плагiатор вдає iз себе iграшкову яхту, я знову взявся за стрiли. Схоже, дослiджувати їх доведеться прямо тут. Все одно робити нiчого. Можливо я навiть зможу повторити їх на власний лад. Все ж нелетальна зброя iнколи дуже корисна. Тiльки назву я пiдберу iншу, бiльш вiдповiдну.
  
  ***
  
  Безлад, цирк, ганьба, жах, анархiя... I таких епiтетiв можна було пiдiбрати iще чимало. Кожен iз них мiг лише частково охарактеризувати ситуацiю на курортi пiсля зачистки терористiв. З раннього дитинства Лашуру привчали, що люди дуже пiдступнi. Особливо тi, в чиїх руках є достатньо влади. Це пiдтверджував i її власний досвiд. Та вона навiть не уявляла, наскiльки безпринципними тварюками вони можуть бути, коли на кону стоїть їхнє життя...
  Все почалося в той момент, коли невiдома штуковина затягнула в себе Кайю. Її iнiцiацiя була швидкою, майже миттєвою i водночас надзвичайно болiсною. Тисячi мiкроскопiчних щупiв прокололи шкiру i наче гидкi черв'яки розповзлися по всьому тiлi, прокладаючи в живiй плотi синтетичнi волокна. Здавалося з неї заживо витягують жили, в лице плеснули кип'ятком, в очi налили кислого соку а руки немов засунули у м'ясорубку. Через кiлька секунд пекельна машина вiдпустила свою жертву i ту ж мить розвалилася на шматки, наче вигризений зсередини гарбуз. На пiдвiконнi залишилися лежати тiльки порожнистi черепки. Очевидно для виконання операцiї машина використала власнi складовi.
  Пiсля закiнчення процедури усi одразу помiтили доповнення у зовнiшньому виглядi Кайї. Найперше в очi кидалися ледь помiтнi смужки на обличчi та руках. Здалеку могло здатися, що дiвчинi просто зробили татуювання, i лише придивившись уважнiше можна було зрозумiти, що цi чорнi штуковини у неї на лобi насправдi не для краси. Наче чорнi капiляри, ледь помiтне мереживо покривало усю верхню частину тiла, особливо щiльно зосередившись бiля хребта та потилицi. А якщо придивитися iще уважнiше, то в полум'янiй шевелюрi дiвчини можна було розгледiти i чорнi волосинки, смикати за якi було особливо боляче. I це лише те, що можна було помiтити неозброєним оком. Внутрiшнi ж змiни були значно серйознiшими.
  В перший же момент пiсля свого звiльнення Кайя одразу почала махати руками, немов вiдганяючи мух перед обличчям. Спершу навiть подумали, що вона збожеволiла. Кайя мало не потонула у вирi iнформацiї, схем, таблиць зi статистикою та дiаграм. Їх було так багато, що дiвчина не бачила нiчого навколо себе. Навiть заплющивши очi вона не могла позбутися усього цього мотлоху. Але потроху вона вiдiйшла вiд шоку й змогла описати те, що бачить. В якомусь сенсi це нагадало Лашурi її видiння в химерних окулярах. Вона хотiла подiлитися своїми думками iз Кайєю, але та вже й сама розiбралася, як взаємодiяти iз примарними табличками. I хоча написи на табличках були зробленi якоюсь дуже химерною мовою, способи оперування ними виявилися iнтуїтивно зрозумiлими.
  Тепер до Кайї дiйшло, що за дарунок потрапив до її рук. Вона нарештi зрозумiла того нестерпного пiдлiтка. Сила, що здатна зрушити гори. Очi, вiд яких не сховаєшся. Вуха, якi чують усе. Сотнi маленьких солдат без власного розуму, але зi спiльним мозком. Це штучне вiйсько розумiло її краще за найдосвiдченiших слуг, водночас залишаючись марiонеткою. Вона була тут, i водночас усюди. Вона бачила контрастний чорно-бiлий свiт, i водночас сприймала такi вiдтiнки кольорiв, про iснування яких люди навiть не здогадувалися. Вiдчувати, як один рух твого пальця приводить в дiю велетенський смертельно небезпечний механiзм... Вона могла зробити iз цими покидьками все, що завгодно.
  I зробила. Прямо на очах шокованої знатi маленькi павучки буквально рвали терористiв на шматки. Стримуватися не було сенсу - основна маса нападникiв уже була знищена, а залишки не представляли суттєвої загрози. Все, про що вона б не подумала, дрони одразу ж виконували. I одразу ж демонстрували їй. Здавалося, кожен iз них хоче похвалитися тим, як добре вiн виконав її бажання. Отямилася вона лише тодi, коли побачила, як колишнi заручники зi страхом вiдповзають до стiн, а дрони проводжають їх уважними поглядами, пропонуючи варiанти розчленування. До неї дiйшло, що все це не просто її буйна уява, а реальна картинка. Кайя злякалася.
  Це було її помилкою. Кайя зрозумiла все правильно: вони розумiли лише прямi й чiткi вказiвки. Отримане вiд оператора почуття страху було iнтерпретовано як загроза його iснуванню. Як i прописано в протоколах, оператор в таких випадках не може правильно зреагувати, i небезпеку слiд усунути. Що дрони i виконали. Оскiльки знать, на щастя, агресiю не проявляла, то загрозою було прийнято вважати чергову группу терористiв в унiформi прислуги. Ну i, звiсно ж, не забули доповiсти про це оператору. Кайя про їхнє перевдягання не знала. Тому ефект був абсолютно зворотнiм вiд очiкуваного: оператор впав у панiку. В таких випадках подальше орiєнтування на зворотнiй зв'язок є недоречним i контрольнi функцiї блокуються до вiдновлення психологiчної рiвноваги оператора, i продовжується виконання останнього успiшного наказу - винищення терористiв.
  I тут уже дiвчина не витримала. Налякана цими жахами, вона абсолютно не розрiзняла, кого на iншому кiнцi лiнiї вбивають її пiдручнi: чи заручникiв, чи терористiв? Намагаючись вiдсторонитися вiд жахливих видовищ, Кайя тiльки погiршила своє становище, начисто вiдрiзавши зв'язок iз дронами зi свого боку. Звiсно ж повнiстю заблокувати його вона не могла, i рапорти все одно приходили раз в три хвилини, як i було прописано пiд час проведення бойових операцiй.
  Слiд вiддати належне дiвчинi, в такiй ситуацiї вона не втратила голову. Приборкавши почуття, вона розповiла про все своїй королевi. Лашура одразу ж сказала їй взяти полонених, але виконувати наказ було вже пiзно, команди не проходили. Поповнивши свої ряди пiдкрiпленням iз острову (на вiдмiну вiд живого оператора хаб дронiв не бачив сенсу дробити сили спiльноти, збiльшуючи тим самим втрати), дрони самостiйно розiбралися iз залишками терористiв. Пiсля чого задрипанi в багнюцi, вимазанi в кровi, iнколи тягнучи за собою чужi нутрощi, цi членистоногi дружньою юрбою нахабно промарширували назад на базу - на Су-Ван. Як вони змогли пройти крiзь бар'єр - залишилося загадкою.
  А поки Кайя намагалася зрозумiти, що сталося, їхньою кишеньковою армiєю зацiкавилися щойно звiльненi монархи. Швидко вiдiйшовши вiд потрясiння, вони одразу ж почали з'ясовувати, що тут вiдбувається. Оцiнивши перспективи, вони поспiшили першими зробити вигiдну пропозицiю тому, хто керує такою силою. До резиденцiї Лашури вiдправилося одразу кiлька делегацiй. А потiм iще кiлька. А потiм пiдтягнулися i решта присутнiх. Осторонь не залишився нiхто. Усi раптом зажадали придбати унiкальну продукцiю королiвства Шатерей. Хоч презентацiя так i не вiдбулася, хоч серiйний варiант меха i викрали, монархи в повнiй мiрi оцiнили можливостi незвичайного лицаря. Кожен хотiв придбати й собi такого. Одного. Бiльше не треба. Достатньо тiльки договору iз власником цих незвичних створiнь. Пiдписуючи черговий контракт, Лашура уже вiдчувала, куди дме вiтер. I з хоч цифри у документах приємно грiли душу маленької королеви, п'яту точку все бiльше щипало вiд наближення можливих проблем.
  Королева Шатерей запросила їх на демонстрацiю нового товару. I продемонструвала його. Тiльки не зовсiм той, про який iшла мова на офiцiйних перемовинах. Правильно - нiчого усяким третьосортним матрiархам знати про таку цiкаву пропозицiю. Тiльки мова тут iшла навiть не про продаж, нi! Iнакше був би бодай якийсь натяк на цiну. Певно маленька королева вирiшила не продавати свiй iнструмент, а здавати його в оренду. Скажiмо, на час якогось конфлiкту. I для цього варто бути у списку її клiєнтiв, iнакше можна й не домовитися. Так це виглядало збоку. Дуже знайома картинка, особливо якщо пригадати Церкву. А Церква не потерпить зазiхань на свою монополiю. Доведеться домовлятися iще й з ними. Якщо вдасться...
  А поки Лашура займалася органiзацiйними питаннями, серед знатi почався рух. Як виявилося, кiлька взятих напередоднi в полон монархiв уже встигли видати терористам усi зiбранi на своїх сусiдiв компромати. I головне - їх про це нiхто не просив, вони самi це запропонували. Терористи не дурнi, одразу ж застосували отриманi вiдомостi, шантажуючи iнших королiв та королев, вибиваючи iз них ще бiльше секретної iнформацiї. Тому цiлком природно, що пiсля лiквiдацiї загрози, монархи вирiшили з'ясувати, хто ж це їх так пiдставив? З'ясували, i вирiшили позбутися гнилих душ. Тi все заперечували, i теж хотiли позбутися несподiваних свiдкiв їхнього провалу. Все йшло до вiйни. Королi та королеви зчепилися мiж собою, наче коти iз собаками. Дехто навiть, не за просто так, попросив королеву Флору не поспiшати знiмати бар'єр. А хто вона така, щоб вiдмовляти дорогим гостям? Розумiючи, що рано чи пiзно до групових забав пiдключать i її, Лашура пiсля пiдписання останнього договору поспiшила покинути цю банку iз павуками. Разом iз нею зону бойових дiй покидали усi присутнi тут спадкоємцi монархiв та їхнi лицарi. Усi погодилися, що цей iнцидент триматимуть в таємницi. Тут нiчого особливого не сталося, нiхто нiчого не бачив, i звiдки взялися трупи - невiдомо. Типовi iнтриги, i бiльш нiчого.
  На виходi їх уже чекала королева Флора з дочкою, що обережно вела пiд ручку свою Юкiне. Дiвчинку жорстоко побили, зламали ребро, i навiть хотiли зґвалтувати. Не встигли. I усе це на очах Марiї. Правду кажуть, що цiнувати починаєш лише тодi, коли втрачаєш. Ранiше принцеса навiть не здогадувалася, наскiльки встигла прив'язатися до цiєї непомiтної й мовчазної дiвчинки. Лiкарi пропонували транспортувати її на носилках, але та навiдрiз вiдмовилася вiд госпiталiзацiї. Це був перший випадок коли альбiноска вiдмовила своїй хазяйцi. А та навiть не стала наполягати. Навпаки, сама взялася її супроводжувати. Збоку це виглядало i справдi дико: принцеса власноруч доглядає за своєю слугою. Втiм, пiсля влаштованої знаттю рiзанини, таке видовище було як бальзам на душу.
  - Ну що, Лашерi, повертаєшся назад? - поцiкавилася Флора, коли спадкоємцi заспокоїли своїх воєначальникiв i розiйшлися по своїх таборах.
  - Повертаюся. Досить з мене цих пригод.
  - Як я тебе розумiю... Я очiкувала отримати прибуток, а на дiлi - суцiльнi збитки.
  - Золотi слова.
  Слова видавали хвилювання королеви. Зазвичай Флора має дуже чисту вимову, її голос заворожує, чим вона безсоромно користується. Та в моменти стурбованостi у неї iнколи проявлявся хавонiйський акцент. Особливо це чутно в iменах. I Лашура її прекрасно розумiла. Пiсля всього того, що сталося, спокiйним мiг би залишитися хiба що повний псих. I ще невiдомо, чим усе це закiнчиться.
  Кiлька хвилин польоту на човнi, i ось вони сiдають на Су-Ван. Тут Лашура нахмурилася. Коли вони вiдбували, острiв був у повному порядку. Зараз же вiд основної будiвлi та вантажного люку до трапу на берег тягнулися двi широкi смуги витоптаної землi, неначе там пройшлося стадо корiв. Бiля однiєї iз затоптаних клумб поралася садiвниця, яка й пояснила, що усе це накоїли клятi комахи. А ще вона мимоволi ляпнула, що пiд час цього переселення народiв острiв накренився. Лашура подумки нахмурилася iще бiльше, тримаючи байдужий вираз обличчя. Вона як нiхто iнший знала, яким має бути зусилля, аби острiв бодай похитнувся. А ця недалека жiночка отак просто взяла й видала чисельнiсть їхньої секретної зброї. Не бажаючи i продовжувати небезпечну розмову, Лашура змахом руки затикнула садiвницю й послала її геть зперед очей. Залишалося сподiватися, що гостi не нададуть значення її словам.
  Махнувши капiтану острова, маленька королева, як справжня господиня, повела гостей до альтанки. Нiчого їм пертися бозна-куди, якщо можна сповна насолодитися подорожжю на вiдкритому повiтрi. Через кiлька секунд швартовi ланцюги були вiдчепленi й пiднятi на борт, а острiв накрила ледь помiтна плiвка вiтрового щита.
  Поки гостi розсаджувалися по мiсцях, Лашура наказала прислузi накрити на стiл. Марiя теж хотiла-було приєднатися до компанiї, але Флора натякнула, що Юкiне було б непогано вiдвiдати медичне крило. Дiвчинка натяк зрозумiла. Слiдом за ними альтанку покинула i все ще дезорiєнтована Кайя у супроводi двiйнят, що допомагали їй знайти вiрний шлях. Тiльки коли поруч не залишилося нiкого, Флора почала розмову.
  - Ти ж розумiєш, дорогенька, що усе це має залишитися в таємницi,?
  - Прекрасно розумiю.
  - Що будемо робити iз твоїми контрактами?
  - У мене домовленiсть iз Марiєю, - зазначила Лашура.
  - У мене iз нею теж домовленiсть. Тепер половина її долi належить менi. Гадаю, це достатня пiдстава для того, щоб брати участь у вашому пiдприємствi.
  - Боюся розчарувати тебе "тiтонько", - уїдливим голосом почала Лашура, уже зрозумiвши намiри жiнки, - та це пiдприємство займається лише мехами. Все iнше - внутрiшнi справи королiвства Шатерей. I вiдколи це Марiя вiддає свою долю?
  - Нiвiдколи, - задоволено вiдповiла Флора, ховаючи за вiялом посмiшку. - А ти повiрила?
  - А тобi яке дiло? - Флора у своєму репертуарi, так брудно вивiдує у неї секрети. - Я взагалi тепер можу закрити виробництво i обходитися тим, що є.
  - I вiдмовишся вiд грошей? Хто ти така i що зробила iз королевою?! - награно звинуватила її Флора, тицьнувши в дiвчинку складеним вiялом.
  - Хто б казав. Облиш свої iгри, давай до справи.
  - Ну добре, - iз жiнки одразу ж злетiв увесь хороший настрiй, наче його й не було. - Вгамуй свого самця.
  - Це ти про кого?
  - Сама знаєш.
  - Давай в деталях: що сталося?
  Флора розказала, що пiсля того, як лицар пробив бар'єр резиденцiї Марiї, терористи увiрвалися в всередину i швидко перебили усю охорону й прислугу. Юкiне намагалася захистити свою хазяйку, але її швидко скрутили. Добре, що вбивати не стали, вчасно помiтивши кулон-артефакт лицаря. На чорному ринку за неї можна було виручити непоганi грошi. Серед нападникiв було кiлька чоловiкiв, якi захотiли розважитися iз дiвчиною, поки є така можливiсть. Вони уже були готовi взятися за справу, коли в будинок увiрвався хлопець в обладунках i порубав усiх терористiв. Ще не встигло впасти перше тiло, а вiн уже витирав вiд кровi лезо химерного ножа. Марiя хотiла подякувати своєму рятувальнику, але вiн на неї так визвiрився, що вона навiть пискнути не наважилася. Обiцяв знайти її, i зробити з нею те ж саме, якщо вона не вiдкличе свiй запит на чоловiкiв-лицарiв. Марiя не зрозумiла, навiщо це йому, але вважала це справедливою платою за порятунок. Усе це сталося задовго до того, як павуки заявили про себе. Пiсля того, як терористiв винищили, Марiя розказала про все матерi, бо запит до Святої землi вiдправляла саме вона.
  - Я нiчого про це не знаю.
  - Хто б сумнiвався, - хмикнула жiнка, знервовано постукуючи вiялом по столу.
  - Чому ти вирiшила, що це був Кейнсi?
  - А у тебе є iншi кандидати?
  - От сама у нього i запитаєш. Якщо знайдеш. Цей паскудник злиняв одразу, щойно ми покинули Академiю.
  - Як з ним зв'язатися?
  - Якщо ти йому знадобишся, вiн сам тебе знайде.
  - Це звучить як погроза.
  - Це звучить як прогноз, - вiдрiзала Лашура, залпом випиваючи чай i завершуючи цим розмову. - Ти бачила, яку силу вiн дав нам. Моя тобi дружня порада: не наживай собi ворога. Тим бiльше вiн врятував вашi життя.
  - Схоже у твого знайди з'явилися секрети вiд тебе, - хмикнула Флора та таку пред'яву.
  - Вони завжди були. Просто їх стало ще трошки бiльше. Це все, чи у нас є iще важливi для обговорення теми?
  - Нi. Бiльше нiчого.
  Мить, i обличчя жiнки знову випромiнює радiсть. Неймовiрна актриса. Якби Лашура не знала, хто ховається за цiєю маскою - неодмiнно повiрила б. За розмовою їх полiт до кордону несподiвано добiг кiнця, i Флора вже пiднялася з крiсла, коли її дещо насторожило.
  - Що таке? - запитала Лашура в королеви.
  - Постових немає. Я нiкого не вiдкликала.
  - Може це терористи постаралися?
  - З обох бокiв бар'єру? - Флора опустила руки i кiлька разiв струснула їх, аби прихована в широких рукавах зброя вперлася їй в зап'ястя. - Накажи своїм людям пiднятися якомога вище i не наближатися до стiни.
  Без зайвих розмов королеви поспiшили покинути вiдкритий простiр, але було вже пiзно. Прихованi широким корпусом острова, з лiсового масиву унизу стрiмко злетiли кiлька човнiв без розпiзнавальних знакiв. Надлегкi, зi знятою в деяких мiсцях обшивкою, вони блискавично подолали невелику вiдстань i пробили вiтровий щит до того, як спостерiгачi з нижньої рубки Су-Вана встигли пiдняти тривогу. Вже проникнувши всередину, лiтальнi апарати заклали крутий вiраж i, скинувши десант, нацiлилися на головну башту палацу. Мить, i покинутi пiлотами снаряди врiзаються в мiсток острову. Перший, другий, третiй... Запущенi з рiзних точок вони розгромили усю фронтову частину рубки, позбавивши острiв керування. Перекрученi й обiрванi важелi заклинило в крайнiх положеннях, змушуючи лiтаючого велетня безладно крутитися на мiсцi. I лише двоє не поспiшали жертвувати собою, зависнувши у кiлькох метрах над полем бою.
  В цей же час десант, м'яко приземлився у кинутi перед собою ефiрнi подушки, i через мить, коли тi розчинилися, уже кинулися на монархiв. Слiд вiддати належне королiвськiй гвардiї, на напад вони зреагували миттєво, пiдстреливши парочку найманцiв i навiть встигли активувати гармату, навiвши її на нападникiв. Але тi знаходилися надто близько вiд перших осiб, щоб ризикнути стрiляти. До того ж два останнi човни почали розкидати навколо себе димовi шашки, через що видимiсть швидко стала майже нульовою. Один iз ворогiв звалився мало не на голову Флорi, однак приземлився вiн уже iз розсiченою горлянкою, а королева завмерла стискаючи в руцi закривавлене вiяло. Набране зi срiбних пiр'їн однiєї рiдкiсної пташки, воно було дуже унiверсальним iнструментом. Таким можна i приголубити, i горлянку перерiзати, залежно вiд того, яким боком повернеш. Дуже пiдступна зброя. I головне - абсолютно непомiтна. Єдиний недолiк - пiсля кожного застосування її дуже складно вiдмивати. Простiше замiнити. Втiм, королева могла собi це дозволити. Лашура навiть не встигла зрозумiти що вiдбувається. Флора ж, уже готова до сутички, зреагувала миттєво, вiдправивши у найближчих нападникiв цiлу хмару метального залiза. Хтось зумiв ухилитися, комусь "пощастило" спiймати снаряд на захисний щиток i вiн вiдбувся лише здертою шкiрою. Але була й парочка, кому ножi увiйшли в м'якi тканини. Ледве торкнувшись живого тiла, артефактне не лезо пустило вiд себе ударну хвилю, що буквально розривала плоть, дозволяючи снаряду майже без опору рухатися далi, вглиб.
  Нападники ж зi свого боку теж метнули в королев кiлька подарункiв. Тiльки цi були не комбiнованою зброєю, а чистими артефактами. Розлiтаючись в повiтрi легким сiруватим попелом, чотири кульки дiсталися до своїх жертв. В ту ж мить кожна крупинка сiрого матерiалу надулася бульбашкою, вмить огорнувши жiнок густою клейкою масою. Тут iще не знали такого матерiалу, як поролон, але ззовнi вiн дуже походив на отриманий результат. Пiдбiгши до аморфних фiгур, безликi найманцi кiлькома ударами своїх мечiв вiдсiкли зайве вiд уже затвердiлого матерiалу i, швидко обхопивши їх мотузкою, кинули другий кiнець на човни, що зависли над своїми жертвами. Коротке завивання пiдйомних кiлець i химерний вантаж уже повис над землею. На все про все найманцям знадобилося менше десяти секунд.
  Здавалося б уже нiчого не завадить викрадачам безкарно покинути територiю острову, та коли човни уже почали розганятися, iз димової завiси на них, широко розчепiривши лапи, вилетiли кiлька павукiв. Реакцiя пiлотiв була миттєвою, i живi снаряди зовсiм трiшки розминулися зi своїми цiлями. Та коли вони вже вирiвнялися, одного човна щось рiзко потягнуло донизу, а другого смикнуло так, що вiн перевернувся i, гепнувшись iз висоти кiлькох метрiв на землю, продовжив пiд тягою потужних двигунiв перекручуватися на мiсцi, перетворившись на велетенську м'ясорубку для усiх, хто стояв поблизу. В якийсь момент тонкi, невидимi в димовiй завiсi павутинки, що тягнулися за павуками-камiкадзе, намоталися на покручений корпус човна, вiдсiкли кiнцiвки кiльком найманцям. Не до кiнця, деякi так i зависли нанизанi на павутину, але людьми цi закривавленi шматки м'яса назвати було вже складно. Королеви ж майже не постраждали, захищенi з усiх бокiв товстим шаром порожнистої пiни, що потихеньку втрачала свою еластичнiсть, перетворюючись в мiцний пластик. Операцiю iз викрадення можна було б вважати зiрваною... Якби це були рядовi розбiйники.
  Цi ж люди були значно краще пiдготовленi й оснащенi. I затримка iз викраденням також була передбачена. Саме для цього й створювалася димова завiса, аби екiпаж острову не встиг вчасно вiдреагувати на появу нової бойової одиницi. Пофарбований у кольори лiсу лицар з'явився несподiвано. Iз шести бортових гармат встигла вистрiлити лише одна, та й та промахнулася. На мить зависнувши над островом, лицар без страху пiрнув пiд заповнений димом вiтровий щит. Схоже, погана видимiсть його анi трохи не хвилювала. Вицiливши королiвську гвардiю, вiн навiв на людей довгу, як свiй зрiст, широку трубу, i наступної митi острiв запалав. Потужний струмiнь полум'я залив газон перед головною будiвлею, вмить спопеливши усi зеленi насадження поблизу й навiть докотився до входу. Добре, що пiсля тривоги величезнi параднi дверi автоматично замкнулися, iнакше екiпажу довелося б боротися уже iз пожежею. Знадвору чулися крики заживо спалюваних людей. Пiлот пожалiв навiть своїх. Трiскалося скло, пiд стелю з усiх щiлин пiднiмався смердючий чорний дим, а подекуди проскакували i язики полум'я. Думки усiх присутнiх були направленi лише на те, щоб не впустити вогонь всередину. Протипожежна система не справлялася iз навантаженням.
  Окресливши навколо себе i проблемної дiлянки коло, лицар переламав вогнеметний артефакт навпiл i обережно закрiпив його собi на спину. Тепер йому залишалося лише нагнутися, пiдняти двi облiпленi вже доволi твердою пiною фiгурки, i вистрибнути за борт. А там серед зеленi лiсу його вже нiхто не знайде.
  "ВВВРРРУУУОООАААЕЕЕIII!" - раптом долинув крiзь гул полум'я шум. Навiть не намагаючись вдруге витягнути незручний вогнемет, лицар одразу ж розвернувся на звук, вихопивши iз зажимiв на стегнах два коротких, вiдносно робота, кинджала. Такий звук мiг видавати лише генератор лицаря на форсажi. Але цього не могло бути, на островi не залишилося дiючих лицарiв. Лише прототип жалюгiдного меха, який iще розiгрiти потрiбно. Пiлот не поспiшав нiчого робити. Якщо його суперник новачок, то вiн швидко досягне межi мiцностi генератора, i вiдцентрова сила його просто розiрве. I це станеться дуже швидко. Прямо... Зараз! Ну ж бо! Зараз!
  А звук все наростав, не збираючись стихати, поступово перетворюючись на пронизливий свист. Зрештою вiн перетворився на потужний гул, вiд якого почала дуже неприємно вiбрувати кабiна лицаря. Вiд такого знущання у зануреного в дихальну рiдину пiлота одразу ж розболiлася голова, та вiн навiть не смикнувся, продовжуючи вичiкувати ворога. Нехай цей божевiльний i далi розганяє свою машину. Навiть якщо його генератори витримають, все одно в такому режимi його ресурс закiнчиться ранiше, нiж той встигне зробити бодай крок.
  Подумавши, що такий суперник йому не загроза, лицар одразу ж поквапився забрати свою здобич. Та тiльки вiн потягнувся за королевами, як його кисть розлетiлася фонтаном плотi та уламкiв бронi, а мить по тому острiв здригнувся вiд ударної хвилi. Повилiтали шибки, зi стiн обсипалася штукатурка, щось затрiщало пiд ногами. Оглушений пострiлом та фантомними болями, лицар не втримався на ногах i повалився на землю зовсiм поруч iз об'єктами свого iнтересу.
  Закручений тягою за гiперзвуковим снарядом дим на мить розiйшовся, вiдкриваючи пiлоту його ворога. На пiвтори голови вищий, значно масивнiший, немов би вкритий чорною коркою лавовий скелет лицаря повiльно йшов до своєї жертви. Розкрученi до божевiльних швидкостей генератори з такою швидкiстю поглинали навколишнiй ефiр, що разом iз повiтрям засмоктували в себе i усе полум'я iз околиць. Закручуючись пекельними смерчами воно втягувалося в повiтрозбiрники, аби вирватися з iншого боку слiпучим факелом реактивної тяги. Замiсть пiлотського пузиря мiж ребрами монстра палало викинуте зi спинних генераторiв полум'я, закручуючись у пульсуючу сферу плазми. Його права рука немов зрослася iз довжелезною, мало не до самої землi рушницею... Нi - справжньою гарматою, вiд якої за спину лицаря тягнувся товстий кабель живлення. Вiд такого видовища навiть вбитi в пiдкiрку фанатика накази вiдiйшли на другий план, витiсненi шоком i страхом.
  А поки пiлот приходив до тями, одержимий пiдiйшов буквально впритул i, наступивши ногою на корпус поваленого суперника, наставив свою пекельну зброю на нього. Цього виявилося достатньо, аби пiлот отямився. Жерло розпеченої вiд попереднього пострiлу гармати майже вперлося в пузир пiлота, коли вихоплений вцiлiлою рукою нiж iз скрежетом врiзався у щiлину на бронi. Артефактне лезо мало розсiкти кiнцiвку, i навiть встигло заглибитися на добрих сантиметрiв сорок. Та броня виявилася не суцiльною, i найменший рух монстра просто затиснув зброю мiж сегментами. Смикнувши ногою, демон вирвав нiж зi слабкої руки своєї жертви, не припиняючи накачку гармати. Побачивши у глибинi ствола свiтло, пiлот у вiдчаї спробував вхопитися за зброю i вiдвести її геть. В останнiй момент йому це вдалося, i потужний пострiл вiдiрвав останню робочу кiнцiвку. Найманця разом iз лицарем аж вiдкинуло. Вiд рiзкого перепаду тиску з носа пiлота потягнулася кров. Вiн уже не бачив, як роздратований невдачею демон з розмаху наступив на грудину лицаря, вминаючи покалiченого суперника в землю.
   Скрипнув корпус. Пiлот подумав, що розчавити пузир не так уже й легко. Вiн спецiально розрахований на ударнi навантаження, та ще й додатково захищений ребр... Додумати пiлоту не дали пазурi чудовиська, якi до цього моменту прикидалися просто оригiнальною стопою. Пройшовши мiж ребрами жорсткостi, вони розсiкли i пузир, i пiлота всерединi нього. Зiйшовши iз трупа, демон кiлька секунд подивився на поле бою своїми жовтими очима, потiм оглянув з усiх бокiв свою гармату i перевiв погляд на палаючий палац. Полум'я дiсталося до другого поверху i уже почало лизати дах. Ще трохи i увесь палац перетвориться на величезне згарище. Але вихiд був.
  Пройшовши до декоративного озера, одержимий нахилився над ним. Протягнута разом iз повiтрям крiзь генератори, вода почала збиратися у перламутрову ефiрну сферу всередину грудної клiтки. Коли ж оболонка зi шкварчанням торкнулася розпечених нутрощiв скелету, демон пiднявся, i неначе видихнувши, потужним струменем вивiльнив набрану воду в напрямку вогню. Процедура повторилася ще кiлька разiв, доки основнi оседерки пожежi не були лiквiдованi. I хоча води було ще вдосталь, велетень не став продовжувати, а просто стрибнув за борт - туди, звiдки прийшов. Острiв ще кiлька разiв похитнувся i незабаром знову почав набирати висоту.
  Кiлька хвилин по тому на мiсце подiї почали злiтатися кораблi королiвства Нарадан. За двадцять вдалося повнiстю приборкати пожежу. За пiвгодини королев звiльнили з пастки. Пропустивши Лашуру на iнший бiк бар'єру, Флора iз дочкою вiдправилися наводити лад у своїх володiннях, не забувши закрити за собою бар'єр. А маленька королева сумно дивилася на залишки тiльки нещодавно вiдновленої розкошi i все бiльше впадала в депресiю. Повнiстю знищений сад, спалений палац, пошкоджена система керування островом. Другий ремонт острову її бюджет не переживе. Якщо так пiде й далi, їй доведеться залишити Су-Ван i пересiсти на бiльш пристосований для бойових зiткнень корабель. Ще й Кайя чудить...
  - Ну i чого ти мене сюди притягну... - так i не договоривши, дiвчинка завмерла прямо посеред ангару, задерши голову кудись догори.
  - Ось i перший його секрет.
  - Пiдслуховувала? - Лашура незадоволено розвернулася до своєї найлiпшої подруги. - Я була про тебе кращої думки.
  - Ваша Величнiсть, - канцелярським тоном вiдповiдала Кайя, незрячим поглядом втупившись кудись перед собою, - Я не контролюю цей процес. Дрони самостiйно скидають менi усе, що вважають важливим.
  - Ти вже як вiн говорити почала, - Лашура не помiтила, як дiвчина смикнулася, наче вiд ляпасу. - А цього здорованя чому ранiше не помiтила?
  - Помiтила. Тiльки вийти не могла. Мене пiдключили до нього, щойно ми пiднялися на борт.
  - То це ти нас врятувала! Молодець. Тiльки знову язика не взяла...
  - Взяла, - заперечила Кайя, вказавши на дальнiй куток складу.
  Перейшовши туди, Лашура побачила там закривавленi уламки одного iз човнiв i три трупи поруч. Двоє лежали зламаними ляльками, i ще один замотаний в павутину висiв на стiнi. Судячи по закривавленiй пiнi з рота, помер вiн не своєю смертю. Останнiй випадок уже був знайомий дiвчинцi. Так покiнчували iз життям члени Ордену.
  - Ранiше Орден не органiзовував такi масштабнi акцiї.
  - Дрони кажуть, що це можуть бути люди Церкви. На їхнiх речах знайдено слiди перокси... Пероксид-амiа... Та що це за назви такi?! - Кайя потерла очi, нiби довго читала, що було недалеко вiд правди, - Коротше, вони нещодавно були на церковному кораблi. Як мiнiмум кiлька годин тому.
  - Саме коли ми вийшли з курорту, - замислилася королева, - Хтось їм повiдомив...
  - Камердинер королеви Флори, - Кайя перебила свою королеву, швидко бiгаючи поглядом по видимому лише їй тексту. - В момент проходу крiзь бар'єр скористався невiдомим артефактом спрямованої дiї в цьому напрямку.
  - Ясно. Я повiдомлю Флору, а ти займися ним, - Лашура кивнула вгору, де на арках перекриття повис трансформований лицар. - Хто б не органiзував усi цi напади, йому тепер вiдомi нашi можливостi.
  - Як скажете, - вiдчужено вiдповiла Кайя, знову втупившись у простiр перед собою.
  - Облиш, Кайя, я на тебе не серджусь, - Лашура повернулася до подруги, беручи ту за руку. - Крiм тебе менi тут довiряти бiльше нiкому.
  - Я знаю. Тут все описано, - дiвчина ткнула кудись в повiтря бiля королеви.
  - В якому сенсi?
  - Тут є така штука, називається "Доктор Лайтман", що дозволяє визначити брехню людини, її намiри, навiть можливi думки! Навiть дрони читають нас, як вiдкриту книгу, а вiн ще й називає їх примiтивними! - Кайя знову потерла очi, та судячи зi смикання головою, це не допомагало.
  - Хто?
  - Та Кейнсi ж! Дрони постiйно повiдомляють його про усi нашi дiї. Певно ми виглядаємо для нього, наче якiсь неосвiченi дикунки.
  - Дуже може бути. Та попри це ми його все ж чимось зацiкавили. Iнакше вiн би не став тратити на нас свiй дорогоцiнний час, так Кейнсi? - запитала Лашура в повiтря, але вiдповiдi не прийшло.
  
  ***
  
  Гик! Кур-р-рва!
  Мiцнiше хапаюся за кермо i вiдхиляюся назад, щоб розвантажити передню точку опори. Встановлена пiд колесом лижа ще деякий час загрiбає воду, але через кiлька секунд дрiфту мотоцикл вирiвнюється i я можу повiльно повернутися на попереднiй курс.
  До чого тут вода, мотоцикл i лижа? Все просто. Полонянка чiтко сказала, що до ельфiйського берега менi доведеться буквально йти по водi. Але йти надто довго. Тому я поставив пiд переднє колесо мотоцикла лижу, на протектор заднього наростив лопатi, як у колiсних пароплавiв, i поїхав. По водi. Тепер ось мушу гнати, без можливостi зупинитися, а позаду мене час вiд часу щось вибухає. Сподiваюся ельфи не приб'ють мене за таку просiку в їхнiй оборонi.
  Гик! Та що ж це таке?! Тихо-тихо, обережно. На три градуси праворуч... I знову газу! Я ж уже вивiв той клятий коктейль iз органiзму, чого мене й досi смикає? Може згадує хто? Увечерi опитаю дронiв...
  Гик! Якщо доїду!
  
  ***
  
  Пiднятi по тривозi ельфи висувалися на позицiю. Чотири трiади були достатньою силою, аби зупинити пiратський корабель. Або зiбрати вiдомостi для командування i затримати вороже вiйсько, якщо це вторгнення. Втiм, судячи iз реакцiї начальства, до їхнiх берегiв рухався лише один об'єкт. Подiбнi iнциденти вже траплялися ранiше, тому ельфи не дуже поспiшали. Певно хтось iз пiратiв додумався розмiновувати простiр перед собою за допомогою тралу.
  Райхо незадоволено притримував рукою пiдсумок iз тактичним набором - корисним, але не дуже звичним для ельфiв нововведенням. Взагалi усi реформи в армiї, якi проводив їхнiй правитель, на перший погляд здавалися безглуздими. Здавалося б, навiщо їм цi жилети? Вони ж не захистять вiд ножа, а лише обмежують гнучкiсть бiйця. Традицiйний одяг ельфiйського скаута був значно зручнiший i краще захищав вiд леза й стрiли. Принаймнi так вважали новобранцi, яких споряджали батьки. Але стара гвардiя, яка б мала вiдстоювати традицiї ельфiйського вiйська, несподiвано оцiнили цей предмет гардеробу, i тепер кравцi закиданi замовленнями на iндивiдуальнi жилети. Навiть сам Райхо не уникнув цiєї моди. В те, що це саме мода, вiн не сумнiвався - надто вже швидко цей предмет увiйшов в їхнє життя. Мати казала, що вiн так-само швидко й зникне. Але якщо це потрiбно, щоб вiдповiдати командi, то чому б i нi?
  На першiй же зупинцi замiсть того, щоб переводити дух, бiйцi стали пiдтягувати ременi на своєму вбраннi.
  - Ну як, тепер вiдчув? - запитав у новобранця старший у трiадi.
  - Що вiдчув?
  - Ех, Зеленка! Побiгав би ти кiлька рокiв зi своєю "нормальною" торбою за спиною...
  - Ти сильнiше ременi пiдтягуй, щоб вiн на тобi не трусився, наче вим'я корови. - пiдказувала друга. - Давай-давай, потiм вiдпустиш.
  - Все, перепочили, рушили далi.
  I вони знову побiгли. Райхо собi призвиська ще не заробив, тому й зверталися до нього, як i до усiх новобранцiв - Зеленка. Що було трохи образливо, адже вiн був найкращим курсантом. Витривалий, умiлий, розумний! Яким iще треба бути, щоб отримати визнання цих ветеранiв? З напарниками йому пощастило. Старший на прiзвисько Гарпун та його напарниця Кремiнь пройшли усю прикордонну кампанiю проти збройних сил Тафiї - сусiднього з їхнiми територiями королiвства. Що сталося iз третiм членом їхньої трiади, Райхо не питав. Захочуть - самi розкажуть. Цi монстри влаштували солдатам таке веселе життя, що iз двох полкiв на їхньому напрямку iз лiсу вийшла лише половина, та й тi - з рiзним ступенем калiцтва. По правилах пiсля закiнчення конфлiкту вони б мали повернутися у тренувальний табiр - передавати бойовий досвiд новачкам. Та замiсть цього їх, чомусь, вiдправили на найнуднiший напрямок - в озерний край. Ранiше це була одна iз найпроблемнiших дiлянок. Кожен другий правитель вважав своїм обов'язком спробувати на мiцнiсть воднi кордони ельфiйської територiї. Iз появою так-званих "мiн" - чергової задумки правителя - напади з цього боку повнiстю припинилися. Тому цей напрямок серед вiйськових вважався курортною зоною. Райхо навiть образився на iнструктора, коли той вiдряджав його у цю глушину. Тепер же виявилося, що сумувати йому не доведеться.
  Крутi скелi й гострi скали унеможливлювали причалювання будь-якого корабля. Єдиний спосiб бодай якось дiстатися берега - вплав. I навiть якщо комусь вдасться вийти на сушу бiльш-менш цiлим, то спецiально для гостей уся берегова лiнiя була густо всiяна пастками i сухопутнiми варiантами мiн. Проникнути в ельфiйський лiс можна було лише в одному мiсцi - в гирлi рiчки Гевен. Пасток тут було навiть бiльше, нiж в iнших мiсцях, але чергового розумника це не зупиняло. I задачею оперативникiв було зробити так, щоб цей розумник про побачене нiколи й нiкому нiчого не розказав.
  - Он-де вiн. Добирається. - вказав командир на ледь помiтну темну пляму на водних просторах, пiсля чого прислухався до перемовника i почав роздавати команди. - Робимо "сильце". Зеленка, залишаєшся наглядати за берегом, Кремiнь - за мною.
  - Хай! - вiдповiв Райхо зручнiше вмощуючись для тривалого спостереження.
  Хороша рiч, цi перемовники. Ось за що Райхо був щиро вдячний правителю, то це за цi маленькi сережки. На вигляд вони нiчим не вiдрiзнялися вiд звичайних, якi носили воїни, але дозволяли чути один одного на вiдстанi до ста метрiв. Дуже зручно. Майстри-артефактори зараз намагаються збiльшити радiус дiї, однак виходить погано. Та й навряд чи вдасться, у правителя артефактори були не гiршi - якби можна було, вони б це уже давно зробили. Кажуть, що у короля є якийсь артефакт, з якого їх намагалися скопiювати.
  Вiд роздумiв ельфа вiдволiк якийсь звук. Нашорошивши вуха, вiн уважнiше придивився на чорну плямку порушника i зi здивуванням побачив, як той... Маневрує?! Це ж з якою швидкiстю вiн повинене плисти, щоб так смикатися навiть на межi видимостi? Втiм, щось у його поведiнцi було дивним, адже вiн смикався вже пiсля того, як за ним здiймався черговий фонтан води. Райхо кiлька секунд спостерiгав за цим, доки до нього не дiйшло.
  - Увага, ворог на пiдходi! - не стримуючи голос, вiн поспiшив повiдомити усю групу про загрозу.
  - Де? - одразу ж зреагував їхнiй сержант.
  - Наближається до берега. - на iншому боцi переварювали iнформацiю буквально кiлька секунд, впродовж яких чужинець iще бiльше скоротив дистанцiю.
  - Час прибуття?
  - Прямо зараз!
  Слiд вiддати ельфам належне - на попередження вони вiдреагували швидко. От тiльки зайняти позицiї вже не встигали. Залишалося лише приготуватися до сутички i...
  Сутички не сталося. Райхо тiльки й встиг побачити, як повоз нього на шаленiй швидкостi по водi промчало щось... Щось! Стереотипи зiграли iз ельфами злий жарт i боєць просто не встиг правильно оцiнити його швидкiсть, а потiм ще й не змiг вчасно пояснити це своїм товаришам. В результатi ворог буквально влетiв в гирло рiчки, пiднiмаючи за собою стiну води, а iз затримкою в секунду почулися вибухи мiн. Трохи оглушений гуркотом Райхо не одразу зреагував, коли на межi видимостi щось зблиснуло а його вестибулярний апарат вирiшив вiдпочити. Добре, що вiн лежав серед чагарникiв, а не пiднявся на дерево заради кращого огляду. Так хоч шию собi не скрутив.
  Трохи отямившись, Райхо спробував зв'язатися iз групою, але у вiдповiдь отримав лише тишу. Iз тривожним передчуттям вiн поспiшив на мiсце, де вони мали влаштувати засiдку. Передчуття справдилися - усi члени групи лежали. Але кровi не було. Пiдбiгши ближче боєць полегшено зiтхнув, усi були живi, хоча й оглушенi. I не так, як вiн сам, а всерйоз, нiби їх грибним узваром напоїли. I нiхто не мiг нiчого нормально сказати. Здавалося, вони й самi не розумiли, що тут вiдбувається, i де вони знаходяться. Коротке опитування показало дуже невтiшну картину: нiхто не пам'ятав нормально останнiй день. Деяким щасливчикам вдалося забути лише минулi кiлька годин. Та як тiльки комусь вдавалося щось згадати - його одразу доводилося вiдкачувати. Сержант взагалi до тями ще не прийшов, очевидно основний удар припав саме по офiцеру. Бiльш-менш нормально себе почував лише рядовий склад. Ну i ще один iз ельфiв, медик за сумiснiстю, його iм'я та прiзвисько Райхо iще не встиг дiзнатися, швидко приходив до тями i уже почав надавати допомогу постраждалим. Вiн же, як старший в данiй ситуацiї, передав Райхо печатку офiцера i наказав чимдуш мчати назад i розказати начальству усе, що тут сталося.
  Та не встиг вiн вiдбiгти вiд мiсця пригоди й на сотню метрiв, як в повiтрi почувся свист i десь неподалiк в деревах щось впало. Уже здогадуючись, що вiн побачить Райхо, орiєнтуючись на звук все ще увiмкнутого двигуна, швидко вийшов до мiсця падiння i застав неприємну картину: лiтун iз непритомним пiлотом лежав на голiй вiд листя землi. Колись вiн хотiв лiтати на такому, навiть iнструкцiю напам'ять вивчив, але потiм просто вирiс. Очевидно апарат заходив на посадку без участi пiлота. Добре, що творцi машини передбачили таку ситуацiю, i перед зiткненням увiмкнувся щит, що й прийняв на себе основний удар. Тому замiсть катастрофи машина просто зламала собi шасi, врятувавши тим самим життя свого пiлота.
  Обережно наблизившись до мiсця падiння, Райхо обережно вийняв пiлота iз ложементу i вимкнув двигун. Пiлотом виявилася ельфiйка. Дуже молода, мiнiатюрна i майже невагома. На вигляд абсолютно цiла, якщо не брати до уваги цiвку кровi iз носа та солiдний синяк на лобi. Без проблем взявши її на руки, Райхо поспiшив назад, аби здати медику чергову жертву. Поки той оглядав пацiєнтку, Райхо задумався: такими темпами вiн до їхнього табору дiстанеться ще не скоро, а за цей час чужинець встигне...
  - Тобi той лiтун на голову впав? - медик помiтив, як зблiд боєць i вже хотiв взятися за нього, але той вiдмахнувся вiд допомоги.
  - Ворог рухається рiчкою, так? - спробував пояснити товаришу Райхо, нервово тупцяючи на мiсцi.
  - Ну?
  - А куди веде Гевен?
  - У столицю... Гнилi яйця! Стоп, там же далi цiле портове мiсто, там його точно не пропустять. Та й сiл уздовж рiчки багато...
  - I що вони зроблять? На нас вiн навiть не зупинився. Навiть до лiтуна якось дiстав, а ти хочеш, щоб його цивiльнi зупиняли.
  - I що ти робитимеш тепер?
  - Те, що й написано в iнструкцiї: добиратимуся iз зiбраними вiдомостями в столицю. Пiсля Рапiду рiчка робить гак, тому є шанс обiгнати чужинця.
  - Як? Хвилинку, ти ж не збираєшся...
  - А в мене є вибiр?
  Знявши iз все ще непритомної ельфiйки окуляри, Райхо знову побiг в лiс. Скiльки вiн уже часу тут втратив? Хвилин десять? Бiльше? За цей час ворог уже мав покинути зону дiї сигнальної системи. А йому ж iще до лiтуна добиратися хвилини двi-три, i до польоту готуватися...
  Нарештi вiн дiстався до апарату. Два метри в ширину i чотири в довжину, надзвичайно маневрений i легкий, лiтун iдеально пiдходив для польотiв серед дерев. Iз короткими широкими крилами й довгим гнучким хвостом, вiн по формi нагадував рибу. Переконавшись, що апарат справний, Райхо почав стягувати iз себе все, що мало бодай якусь вагу. Мабуть це був єдиний недолiк апарату - його силова установка була надто слабка, щоб пiдняти велику масу. На землю полетiло все, що мало бодай якусь вагу: зброя, торба, щитки, жилет... Навiть черевики - i тi скинув. В процесi хлопець постiйно згадував непритомну пiлотесу. Пiлотський костюм iз тонкої шкiри туго обтягував її струнке тiло, захищаючи свою хазяйку вiд пронизливого вiтру й покращуючи аеродинамiку. Йому ж доведеться летiти майже голяка. А летiти довго й далеко.
  Натягнувши на очi окуляри, Райхо просунув руки в зажими, майже повнiстю охопивши машину й взявся за важелi керування. Трохи погравши соплами на мiнiмальнiй тязi, звикаючи до балансу апарата, ельф втиснув гашетки двигуна i тугi струменi ефiру вирвалися з-пiд днища, пiдкидаючи елегантне тiло лiтуна в вгору i вперед. Надривно завиваючи, двигун все ж тягнув пiлота майже в пiвтора рази важчого за попередника, але частину потужностi доводилося вiдводити для утримання висоти. Власних крил для цього було вже недостатньо, та й повiтряний опiр був вищим, нiж зазвичай. Спершу незграбно, але з кожною секундою все впевненiше, Райхо заклав вiраж i, направив лiтальний апарат в бiк його рiдного гарнiзону. Повiтряною навiгацiєю вiн не володiв, а тому єдиний вiдомий йому спосiб дiстатися до столицi - летiти уздовж дорiг та видимих орiєнтирiв. I сподiватися, що вiн встигне обiгнати чужинця. I що його принаймнi вислухають, а не арештують за викрадення лiтуна.
  
  ***
  
  Передмiстя столицi виявилося справжнiм мiцним горiшком, на проходження якого у мене пiшло дуже багато часу. Поставивши байк бiля одного iз покинутих будинкiв, яких тут виявилося напрочуд багато, я пiшов до ворiт у верхнє мiсто. Дорогу запитав у одного iз городян, прикинувшись його двiйником. Затерши йому пам'ять, пiшов далi, з цiкавiстю оглядаючи побут ельфiв. Дивна рiч, ми можемо запам'ятати в своєму життi сотнi i навiть тисячi облич, а побачивши своє - не одразу його впiзнаємо. Навiть у вiк цифрових технологiй це було помiтно, а тут...
  Попри очiкування, тут ельфи не дряпалися кудись пiд небеса. Скорiш за все така особливiсть притаманна лише однiй їхнiй резиденцiї, що знаходиться бiля Академiї. Однак загальний легкий, "повiтряний" стиль архiтектури був той-самий. Також кидалася в очi й поголовна освiченiсть населення. Скрiзь було повно написiв, зображень, рухомих моделей та всього iншого, що могло привернути увагу. Будинки в основному були двоповерховi. Деякi часом виростали навколо стовбура якогось дерева, здебiльшого дуба або чогось схожого. Хоча я бiльш нiж впевнений, що дерево саме було частиною будiвлi.
  Межа мiж передмiстям та верхнiм мiстом виглядала як широкий пояс зелених насаджень, доволi агресивних до стороннiх осiб. Парочка дуже насторожених вартових натякнула, що для проходу менi знадобиться дозвiл, який можна отримати у їхньому вiддiлку, i вони навiть проведуть мене туди. Подякувавши їм iмпульсом нейралiзатора, пiшов за дозволом сам.
  Дозвiл виявився не папiрцем, а реально дозволом iз центру на прохiд певної особи. З того боку присилають провожатих, якi й ведуть тебе за потрiбною адресою. Будь-яка спроба вiдхилитися вiд маршруту наткнеться на знайомi зарослi. Ось так воно i працює. Навiть високi ельфи не можуть пройти скрiзь, куди захочуть. Якщо тебе не любить половина мiста, тебе можуть навiть зi свого будинку не випустити - були вже прецеденти. Але в сам будинок не полiзуть. Тут вираз "Мiй дiм - моя фортеця" слiд сприймати буквально. Усi ельфи без винятку бездоганно володiють ботанiчними структурами, i нiхто не знає, що вони там в себе можуть наробити. Тiльки якщо буде загроза всьому мiсту, наприклад якийсь отруйний газ, можуть зрiвняти iз землею цiлий район.
  Зрозумiвши, що тут менi ловити нiчого, я вiдправився на пошуки летючих загонiв. Мене дуже зацiкавили ельфiйськi лiтаючi мотоцикли: компактнi, швидкi, явно простi в конструкцiї. Взяти один такий, i можна легко дiстатися до потрiбного мiсця. До речi координати мiсця також вдалося дiзнатися без особливих проблем. Менi потрiбно було в королiвську бiблiотеку. Попри мої очiкування, вона знаходилася не в самому палацi, а неподалiк. Та й королiвською її стали називати лише нещодавно, i тiльки через джерело фiнансування. Ранiше вона була просто "столичною", наче марка горiлки. Але завдяки деяким указам i розвитку друкарської справи ситуацiя змiнилася, i тепер це найбiльше зiбрання ельфiйських знань iз вiдомих. Приватнi архiви якщо i є, то напоказ не виставляються.
  Отже повiтряний патруль. Для великого мiста це обов'язковий елемент правоохоронної системи. Тiльки той-самий ельф iз адмiнiстрацiї менi пояснив, що повiтрянi сили залучаються лише в разi якоїсь надзвичайної ситуацiї. Ну що ж, це я можу органiзувати!
  
  ***
  
  Бюрократiя в черговий раз довела, що може пiдiрвати боєздатнiсть навiть найкращої армiї.
  Коли бiля столицi з'явився ельф на краденому лiтунi, його одразу ж перехопили. Той навiть опиратися не став i постiйно кричав, що до столицi рухається порушник. До цього часу вiд прикордонникiв уже прийшло повiдомлення про iнцидент та кiлькiсть постраждалих в ньому. Порiвнявши цифри слiдчi одразу знайшли розбiжнiсть у словах порушника: кiлькiсть постраждалих вiдповiдала кiлькостi вiдправлених на мiсце прориву загонiв. Тобто цей ельф не мiг бути одним iз них. Його вiдмовку про те, що вiн узяв знайдений у лiсi лiтун, а його хазяйку могли порахувати замiсть нього - навiть не розглядали. Для керування лiтуном потрiбнi навики, яких у прикордонникiв бути не могло. Та поки вони розбиралися iз порушником, у столицi пiднявся шум. Хтось намагався прорватися у верхнє мiсто. Опис спiвпадав зi словами затриманого, але слiдчi все ще не знали, чи слiд йому вiрити. Поки розбиралися, порушник уже нарiзав кола навколо верхнього мiста, явно шукаючи мiсце для прориву. Його намагалися зупинити барикадами, сiтями, артефактами... I кожного разу пекельна колiсниця умудрялася проскочити мало не пiд самим носом ельфiв. Врештi було прийнято рiшення про застосування повiтряних сил. Парочка лицарiв за пiдтримки десятка лiтунiв мали швидко нейтралiзувати порушника.
  Той навiть не став повертати, коли вискочив на чергову засiдку. Тiльки пiддав газу i проскочив пiд самiсiньким мечем лицаря, який збирався просто роздавити набридливу комаху. Так вони за цим двоколiсним гонщиком ганялися хвилин десять, доки один iз лiтунiв не перестав вiдповiдати на запити, а полетiв до верхнього мiста. Зенiтнi гармати встигли зреагувати, але судячи iз траєкторiї польоту, порушник в будь-якому випадку дiстався би до точки призначення. Навiть по частинах, чого, як уже стало вiдомо, не сталося.
  Король в черговий раз захотiв прикластися лобом до столу. Разiв три-чотири. Не для цього вiн створював усi цi служби, щоб вони тепер самi пiдривали тiльки-тiльки налагоджену систему оборони. Всього кiлька хвилин затримки, а стiльки проблем. Невже не зрозумiло, що однiєї тiльки появи краденого лiтуна достатньо, аби пiдняти тривогу? Нi, вони ж краще знають! Навiщо тривожити начальство? Вони краще самi розберуться. Iдiоти, як колись правильно казав один...
  - Де вiн зараз?
  - Прорвався в королiвську бiблiотеку.
  - Ясно. Це все, чи є ще щось? - лiсовий владика вiдiрвався вiд документiв, з прищуром подивившись на гостя крiзь напiвкруглi скельця окулярiв, неначе мова йшла про погоду.
  - Нi. - дуже спокiйно вiдповiв той i запитав. - Нам починати штурм?
  - Сам пiду. Ви вже такого накрутили...
  Ледве вiдiйшовши вiд дверей мiнiстр наткнувся на очiкуючi погляди своїх колег.
  - Сказав, що сам пiде.
  - Вiн правитель, а не воєначальник. - обурився один. - Його дiло зi штабу вiддавати накази.
  - А наше дiло - виконувати вiдданий наказ, - заперечив другий.
  - Це безглуздо.
  - Це соромно.
  - Це круто. Тупо, але круто. - вiдзначив останнiй, наймолодший iз присутнiх, одразу ж зiбравши на себе незадоволенi погляди. - Що?
  Правитель лiсу багато зробив для укрiплення позицiй ельфiв. Однак попри усi його нововведення, кiлькiсть залученої до реформ молодi правлячi верхи вважали надмiрною. На їхню думку до влади мали приходити свої люди, на яких можна бодай натиснути. Але змiнювати щось було вже надто пiзно. Заздалегiдь продумана пропаганда i розповсюдження всюдисущої преси суттєво врiзала можливостi аристократiї. А поки вони намагалися призвичаїтися до нових умов, правитель уже набирав на мiсця колишнiх чиновникiв нових ельфiв, вiдданих лише йому. Тi ж, хто намагався вирiшити проблему радикально, несподiвано позбувалися пiдтримки, або й узагалi зникали безслiдно. Королю навiть дали прiзвисько "залiзний". Бо нiщо його не брало, нi отрута, нi кинджал. Залишалося лише сподiватися, що вiн сам вiд старостi здохне. Деякий час пiсля його приходу до влади надiя на це дiйсно була. Однак поки що недоброзичливцi здихали ранiше.
  По той бiк дверей щось гримнуло, почувся брязкiт металу i незабаром правитель вийшов зi своїх покоїв. Майже на голову вищий за оточуючих, iз пошрамованим обличчям i коротким їжачком сивого волосся, вiн разюче вiдрiзнявся вiд iнших ельфiв. Не дивно, що за увесь час його правлiння йому лише двiчi кидали прямий виклик на дуель. Те, що залишалося вiд смiливцiв, можна було хiба що вiдмивати вiд стiн арени. I навiть тодi вiн не показав свою справжню силу. На що король здатний у власноруч виготовлених обладунках - можна було хiба що уявити. Спокiйно жуючи на ходу незрозумiлий витвiр пекарiв iз двох шматкiв хлiбу та якоюсь начинкою мiж ними, вiн продовжував ознайомлюватися iз черговим документом, час вiд часу хмикаючи. Здавалося, участь у зiткненнi iз невiдомим супротивником його а нi трохи не хвилює. Висока аристократiя косо дивилася на такi простi манери короля, але сказати щось наперекiр не ризикнув нiхто. Тим бiльше зараз, коли правитель, можливо, сам iде до своєї погибелi. Ким би не був той невiдомий, йому вдалося прорватися крiзь усi кордони, прогнатися через усю столицю i увiрватися буквально в палац. I все це майже без жертв, якщо не брати до уваги безпам'ятство усiх зустрiчних. Може i з королем станеться те ж саме? Це було б iдеально.
  Ось вони зупинилися перед дверима бiблiотеки, оточеної кiлькома ротами солдат та трiадою лицарiв у штурмовому варiантi. Пройшовши крiзь стрiй, правитель безцеремонно вiдкрив дверi, зайшов всередину... I закрив їх прямо перед носом своїх охоронцiв.
  Дочитавши документ, король зiжмакав його. Треба буде того мiнiстра, який це написав, все ж трохи поганяти разом iз солдатами. Щоб на собi вiдчув наслiдки власних наказiв. Ковтнувши рештки пирiжка, правитель витер руки об документ i кинув той прямо на пiдлогу. Прямо поруч зi слiдами чужинця, що вели углиб будiвлi. Присiвши поруч, чоловiк уважнiше вдивився у вiдбиток. Дуже дивна пiдошва, складна форма. Щось схоже зустрiчається лише в його спецiальних загонах, але вони з самого початку задумувалися як диверсанти, котрим нерiдко доводиться буквально бiгати по стiнах, а iнколи навiть i по стелях. Пiсля них в килимi радше залишилися б дiрки. А це щось нове. I знайоме.
  Дiставши з-за поясу нiж i пiстоль, правитель пiшов по слiду. Не зважаючи на громiздкi обладунки, вiн рухався надзвичайно тихо, майже безшумно. Навiть зараз, при свiтлi, темний силует неначе розпливався у повiтрi. В темну пору доби його узагалi роздивитися було би неможливо. Але зараз це не мало значення.
  Ось слiди пiдiйшли до дверей одного iз залiв. Потiм повернулись назад i повели до наступного. I ще далi. Ким би не був чужинець, вiн явно щось шукав. Зупинившись бiля входу, де слiди обривалися, король зазирнув всередину. Перевiв погляд на слiди, знову зазирнув. Заховав зброю i уже спокiйно, не ховаючись зайшов у зал.
  Прозорий купол давав достатньо свiтла, щоб роздивитися навiть пил на верхнiх полицях. Вiд постiйного сонця краї наявних книг потроху вицвiтали, i лише мiцно притиснутi одна до одної обкладинки зберiгали свої кольори. Деякi лежали тут уже давно, iншi були затертi мало не до дiрок. Окремо стояли пiдшивки нещодавно випущених газет - теж одна iз його задумок. Бiблiотекарi вчасно додумалися збирати їх, складаючи конкуренцiю модним серед аристократiї лiтописцям. Все, епоха вигаданих ними iсторiй закiнчилася! Тепер кожен житель лiсу знатиме, чим жили їхнi предки, i що насправдi вiдбувалося в королiвствi, а не тупо вiрити в те, що їм скаже їхнiй сюзерен!
  Ланцюжок слiдiв iшов уздовж стелажiв, час вiд часу зупиняючись бiля чергової полицi, i нарештi довiв правителя до свого хазяїна. Незнайомець у химерних обладунках, вiддалено схожих на шкiрянi, стояв бiля особливо прикрашеного стелажа iз книгою в руцi. Масивний, але невисокий, трохи вищий за пiдлiтка. Можливо юнак. Судячи з того, що вiн уже кiлька разiв гортав книжку, повертаючись до однiєї й тiєї ж сторiнки, у нього виникли проблеми iз розумiнням тексту. Ставши поруч, король оглянув полицю, витягнув одну iз книжок i простягнув її незнайомцю. Той повернув приховане маскою обличчя, уважно роздивляючись обкладинку.
  - Тут написано простiше, - пояснив вiн, передаючи в чужi руки книжечку.
  Вiдклавши свою знахiдку, незнайомець почав гортати рекомендовану лiтературу, з кожною секундою прискорюючись, доки не зупинився посеред книжки, i не поставив її назад на полицю.
  - Здурiти можна, - прокоментував прочитане чужинець, по-новому оглядаючи примiщення. - Цiлий зал, i все - суцiльна еротика.
  - Ельфи - довгожителi. Для нас це частина культури.
  На мить в примiщеннi запанувала тиша. Тiльки з-за вiкон долiтав тихий гул генераторiв лицарiв, готових в будь-який момент кинутися на допомогу своєму правителю.
  - Ти навiщо за мною полiз? - знову заговорив незнайомець. - Жити набридло?
  - Хотiв вiддати борг. - вiдповiв король iз посмiшкою, простягуючи руку.
  - Вiддав, поздоровляю. Псих, ти - iдiот.
  - Я знаю, Пророк. - король iз посмiшкою потиснув руку друга. - Я знаю.
  
  
  Глава 12. Quod verum est alicubi prope (Iстина десь поруч)
  
  Iнспектор швидким кроком увiйшов у майстерню i не одразу зрозумiв, що в примiщеннi нiкого немає. Рефлекторно поклавши руку на пояс бiля активаторiв щита, Тору оглянув робоче мiсце свого колеги. На перший погляд майже нiчого не змiнилося, але один iз верстатiв був прикритий одразу кiлькома щитами. В тому числi й стацiонарним, що накривав навiть частину пiдлоги. Невже й тут проблеми? Вiдклавши папку iз документами, вiн почав обережно обходити iзольовану дiлянку.
  - Не пiдходь! - почувся збоку голос Майто, i писець вийшов зi своєї барлоги, прихованої за стелажами, намагаючись забинтувати праву руку за допомогою лiвої та власних зубiв.
  - Що сталося?
  - Я їх розколов, - крiзь зуби промовив майстер, затягуючи вузол. - Он-де сидить, пiд столом. Бачиш?
  Тору придивився уважнiше i побачив, що одна iз нiжок стола бiля пiдлоги трохи товстiша, нiж iншi, i лише пiдсвiтивши пiдозрiле мiсце лампою, Тору побачив витягнуте уздовж бруса тiло наполовину розiбраного павука. Без ноги, майже без панциря, комахоподiбний механiзм уважно розглядав iнспектора своєю надбитою головою. I ця голова здалася йому знайомою.
  - Зiбраний iз принесених деталей, - пiдтвердив Майто його пiдозри. - I на вiдмiну вiд своїх попередникiв, цей уже не вибухне.
  - Попередникiв? - iнспектор повернувся до божевiльного, що почав оживляти ворожу технiку прямо в серцi Святої землi.
  Iз подальших пояснень Майто стало зрозумiло, що вiн i ранiше збирав цих павукiв, але усi вони пiдривалися, щойно приходили до тями. Експериментальним шляхом дослiдник зумiв вирахувати небезпечнi елементи i видалити їх iз конструкцiї. Але повнiстю без них механiзм не оживав, тому вiн ризикнув залишити один, потужностi вибуху якого було недостатньо, аби знищити павука. Активацiя вiдбулася саме так, як i передбачалося, залишивши на бiдолашному верстатi iще одну пляму кiптяви. Ну а далi павук i писець довго дослiджували один одного. Майто випробовував на ньому рiзноманiтнi засоби впливу, а павук пiд них пiдлаштовувався i сам спостерiгав за усiм, що вiдбувається в майстернi. Востаннє той навiть зумiв пробитися крiзь щит, коли в експериментальну зону ввели черговий прилад. Тихенько пiдглядаючи за своїм пiддослiдним, писець помiтив, що той намагається взяти пiд контроль iншi уламки, i часом йому це навiть вдається. Поки пiддослiдний дистанцiйно збирав свого побратима, Майто уважно дослiджував усi сигнали, якими вони обмiнювалися.
  Пiдiйшовши до одного iз верстатiв iз розкладеними на ньому артефактами, Майто показав iнспектору звичайного свiтляка. За його словами, цей налаштований таким чином, щоб павуки сприймали його носiя як одного зi своїх. Якщо ж посвiтити ним на якийсь iнший об'єкт, павук кинеться знищувати його.
  На думку, що цi павуки можуть спiлкуватися за допомогою свiтла Майто наштовхнуло згадування одного iз солдат: прямо перед атакою одна зi змiй накинулася на павука, тим самим попередивши загiн про засiдку. Загальновiдомо, що змiї не атакують холоднi предмети. Значить, вона побачила павука якимось iншим чином. Для експерименту Майто роздобув одну таку змiйку i посадив її поруч iз павуком. Бiльшу частину часу змiя нiяк не реагувала на механiзми, але в моменти iмовiрного спiлкування вона готувалася до атаки. Перебираючи доступнi змiям органи чуття, Майто експериментальним шляхом виявив невидимий для людського ока колiр свiтла, на який реагує змiя, i за допомогою якого павуки можуть обмiнюватися iнформацiєю. При чому роблять це настiльки швидко, що навiть церковна апаратура не з першого разу записувала потрiбнi сигнали. Набiр команд дуже великий, але для їх iмiтацiї потрiбно збирати окремий артефакт. Набагато простiше виявилося модифiкувати звичайного свiтляка пiд кiлька найбiльш уживаних команд: атака, зайняти позицiю там, чекати, слiдувати за мною.
  - Ну годi вже себе вихваляти. Я зрозумiв, що цей прорив - твоя заслуга. Але ти казав про двох павукiв, - Тору незадоволено зиркнув на вiдчайдушного дослiдника. - Одного я бачу, а де другий? Тiльки не кажи, що втiк.
  - А це i є другий. Першого забрали кiлька хвилин тому.
  - Що значить забрали? Хто?
  - Панi вiкарiй наказала зiбрати матерiали для доповiдi.
  - Вона вiдбула ще зранку!
  За законами жанру саме в цей момент iз коридору долинув приглушений крик та брязкiт зброї. Рефлекторно активувавши щит, Тору жестом наказав дослiднику заховатися у своїй коморi, а сам хотiв стати за дверима, але було вже пiзно. Секунду по тому дверi вiдчинилися i в примiщення увiрвалися двоє солдат. Щит прийняв на себе пару пострiлiв, змусивши iнспектора вiдступити, доки другий нападник скорочував дистанцiю. Нiж в рукавi проти меча - розклад нерiвний. Однак i Тору був не ликом шитий. Свого часу вiн добре себе показав, як оперативник iз нестандартним мисленням. А тому артефактний меч, пристосований для проникнення крiзь подiбнi щити, не просто не зустрiв опору, а й навiть прискорився. Щоправда не в тому напрямку, куди солдат наносив удар, i замiсть розсiченого тiла iнспектора, його самого добряче смикнуло, змусивши на мить втратити рiвновагу. А той тiльки цього й чекав: нiж в горлянку й прикритися тiлом вiд другого, що уже мав би стрiляти. Тору розраховував, що встигне заволодiти мечем трупа, поки ворог буде розстрiлювати вже мертве тiло, однак той раптом закричав i, намацуючи щось на своїй спинi, почав вiдступати. Через секунду другий солдат уже корчився на землi, намагаючись вдихнути повiтря, а в горлянку йому вчепився павук. Обгорнувшись навколо шиї людини, цей механiчний ошийник не тiльки душив свою жертву, а й продовжував вгризатися в людську плоть, все бiльше вимазуючись у кровi. Писець, лише на мить визирнувши зi свого укриття, одразу ж заховався назад, звiльняючи свiй шлунок вiд снiданку. Механiчне ж створiння, переконавшись, що його жертва остаточно вiдкинула ласти, тепер розглядала iнспектора. I щит навколо верстата нiхто не прибирав.
  - Макото? - Тору зробив крок назад, мiцнiше перехоплюючи зброю, - Чого вiн на мене витрiщився?
  - Чекає наказiв. Я ж кажу - вони розумнi. Тiльки не розмовляють. Не звичним нам способом. Зате вiн може змiнювати колiр. Можеш його стукнути, i вiн стане фiолетовим, в крапочку.
  - Обiйдуся. Ти передав їм усi матерiали по павуках?
  - Нi. Там немає повного набору команд, лише спосiб їхнього запису, - раптом Макото про щось згадав. - А ти чого взагалi заходив?
  - Та яка вже рiзниця...
  - Нi, ти скажи, може це щось важливе?
  Тору взяв зi столу покинуту ранiше папку i продемонстрував дослiднику копiю рапортiв оперативних груп. Iз їхнiх повiдомлень стало зрозумiло, що буквально годину тому усi павуки немов озвiрiли й ринулися в бiк Академiї. Виявилося, що клятi створiння встигли розповзтися по всiй прикордоннiй зонi Святої землi, i навiть зайняли околицi Ливарного монастиря. Жодна спроба їх зупинити не увiнчалася успiхом, а кiлькiсть жертв зросла неймовiрно. Комахи почали активно використовувати усю доступну їм зброю, включно з трофейною, i вже не зупинялися, щоб обiбрати трупи. Дочитавши черговий документ, Макото спiймав на собi докiрливий погляд iнспектора.
  - Це не я! - Макото одразу ж дiстав перший прочитаний бланк i вказав на дату, - Бачиш, це почалося задовго до того, як я передав матерiали! Та й не встигли б вони так швидко зробити достатню кiлькiсть артефактiв!
  - Заспокойся, я тобi вiрю. Ким би не були нашi недоброзичливцi, у них не може бути стiльки людей, щоб контролювати стiльки павукiв. Тут щось iнше.
  - То чого дивишся на мене, як на ворога нацiї?
  - Бо ти витрачаєш наш час. Пiдпали майстерню, щоб нiчого ворогам не дiсталися, i спускайся у внутрiшнiй двiр. Там через стiчний канал вибираєшся до рiчки, хапаєш що-небудь плавуче i пливеш по течiї. Я розчищу тобi дорогу i вiдволiкатиму увагу. Може по дорозi навiть вдасться взяти язика. Ти повинен вiдплисти не пiзнiше, нiж через хвилину пiсля мого вiдльоту. Зустрiнемося бiля джерела четвертого форпосту. Зрозумiв?
  - А на чому ти зiбрався летiти, у нас же човнiв майже не залишилося? I як я дiзнаюся, що ти уже вилетiв?
  - Почуєш. Все, я пiшов.
  - Хай береже тебе Сейку.
  - I тобi того ж, - щойно Макото зник за стелажами, iнспектор повернувся до синтетика. - Ходiмо, потвора. Побачимо, на що ти iще здатен.
  Бiльше не затримуючись, Тору вислизнув в коридор. М'якi пiдошви його чобiт тихо шурхотiли по кам'янiй пiдлозi, дозволяючи своєму власнику уважно прислухатися до звукiв навколо. Десь iз боку ангарiв долинали крики i пострiли, але сама будiвля неначе вимерла. I тiльки тихий цокiт лапок майже невидимого павука порушував навколишню тишу.
  
  ***
  
  - Ну, як прогрес? - поцiкавилася ледi Майя, обережно заносячи в альтанку пiднос iз чаєм та з сумом розглядаючи вдруге понiвечений острiв.
  - Безрезультатно, - вiдповiла Кайя, остерiгаючись навiть ворухнутися зайвий раз.
  - У всьому шукай позитив, - озвалася Ханлi, знiмаючи зi стiльця одного iз дронiв, i влаштовуючи його собi на колiна, а сама всiлася на його мiсце. - Принаймнi тепер вони не зносять усе, на що ти дивишся.
  - А ти на скульптуру подивись.
  - Яку? - не зрозумiла Ханлi.
  - На ту, що в центрi клумби позаду мене. Бачиш?
  - Нi.
  - I я не бачу. А ранiше там була i скульптура, i клумба, i сад був...
  А там не те що сад - взагалi нiчого знайти не було можливо. Усi поверхнi на кiлька десяткiв метрiв навколо неначе облiпила блискуча чорна маса. I щойно палець дiвчини пройшовся по єдинiй вiльнiй вiд чорної саранчi стежцi, як уся ця маса рвонула туди. Навiть улюбленець Ханлi зумiв вирватися iз рук i цибнув слiдом за своєю ватагою. За кiлька секунд i без того поламана огорожа стежки була знищена, подрiбнена i втоптана в землю.
  - Ну, як тобi мiй позитив?
  - Нiчого страшного, - спробувала втiшити подругу винахiдниця. - Все одно острiв потребує капiтального ремонту. От якби їх би в поле, та на бур'яни натравити...
  Закотивши очi, Кайя знову опустила руки на бильця i з втомленим стогоном закинула голову догори.
  - Що б я не робила, цi тварюки не вiдрiзняють ворогiв вiд друзiв, а цiлi предмети вiд смiття. Тепер уяви, якби там була не скульптура, а хтось iз прислуги, або й сама королева.
  - Досить! Я зрозумiла! - смикнулася Ханлi, уявивши собi цю сцену. - Вiдколи ти отримала цi прикраси, ти стала просто нестерпна.
  - Давай помiняємося, я не проти. Ой, тiльки ми ж i гадки не маємо, як цю заразу з мене зняти!
  Тут Ханлi вiдповiсти було нiчого. Кайя дiйсно змiнилася. I не лише в тому, що стала дратiвливою. Якби її зараз оглядав цiлитель, вiн би зi здивуванням констатував усi симптоми вагiтностi. Тiльки замiсть великого живота у дiвчини все чiткiше проступали новi, непритаманнi людському роду деталi. Двi ламанi чорнi смужки тягнулися вiд перенiсся над бровами, i загиналися догори, зникаючи у волоссi на висках, а потiм спускалися по скулах. Здалеку могло здатися, нiби Кайя носить якусь оригiнальну дiадему. Зблизька стане видно, що це таке оригiнальне татуювання. I лише кiлька людей на свiтi знали, що ця рiч намертво вживлена глибоко в тiло молодої пiлотеси. Можна було тiльки здогадуватися, як насправдi ця штука впливає на свою хазяйку. Деякий час усi сидiли в тишi. Тема дiйсно була неприємною.
  До прибуття в Академiю залишалося зовсiм трохи, однак Лашура наказала не поспiшати. Острiв був у жахливому станi. Показати його iншим, значить пiдiрвати свiй авторитет. Дипломатичний корабель завжди повинен виглядати iдеально, якi б катастрофи вiн не пережив. Це своєрiдний етикет, за порушення якого тебе можуть просто не впустити в порт. А стояти пiд замкнутою брамою для монарха гiрше за смерть. Проблема ускладнювалася тим, що iлюзорнi артефакти, якими ранiше прикривали розгардiяш, теж частково постраждали, i спроба прикритися дiрявою iлюзiєю... Це все одно, що розписатися у власному банкрутствi.
  Несподiвано острiв почав прискорюватися. В альтанку зайшла Хiкарi i щось сказала на вухо мiс Майї. Та стривожилася i поспiшила в головну будiвлю. Ханлi теж захвилювалася i смикнулася за ними, але не хотiла залишати подругу. Кайя озвучила її думки ранiше, нiж дiвчинка вiдкрила рота.
  - Йди без мене. Я i так про все дiзнаюся, зi своїх джерел, - i наослiп ляснула по головi одного iз павукiв, що саме в цей момент перебiгав на iнше мiсце.
  - Е-е-е... Добре.
  Ханлi вискочила iз альтанки, залишивши Кайю в компанiї синтетикiв, якi своїми вiзорами уважно витрiщалися на дiвчину. Пригубивши чай Кайя iз запiзненням згадала, що ледi Майя нiколи не кладе в чашки цукор, аби кожен пiдсолоджував собi за смаком. На стiл вилiз один iз павукiв. Зиркнувши на нього, Кайя наважилася зробити iще одну спробу.
  - Передай менi цукор, - вона навiть тицьнула пальцем в потрiбний предмет, щоб дрон точно зрозумiв, що вона вiд нього вимагає.
  - Скрi-скрi-скрi-i-i! - пропищав той, синхронно з усiма повернувши голову в бiк вазочки.
  Кiлька секунд нiчого не вiдбувалося, а потiм уся маса дронiв навколо почала ворушитися. Кайя навiть заплющила очi, готуючись до чергового тарараму. Але цього разу павуки дiяли дуже обережно: десяток павукiв тягнув столик, двоє на ньому пiдняли вазочку iз рафiнадом, в якiй сидiв iще один i намагався своїми жвалами, чи як вони там у нього правильно називаються, виловити звiдти вказаний шматочок цукру. Нарештi йому це вдалося i уся ця скульптура iз синтетики та побутових предметiв завмерла перед дiвчиною. Жвала розпрямилися i майже перекушений навпiл кубик ляпнувся в чашку, а жива маса вiдхлинула назад. Все плавно зайняло свої попереднi мiсця.
  - Добре. А тепер дай менi ложк...
  Не встигла вона договорити, як ситуацiя повторилася, тiльки тепер дрони не обережно тягнулися вперед, а зробили це швидко, ледве не виливши напiй iз решти чашок. Вчасно випущена iз захвату ложка по правильнiй параболi iз дзвоном влетiла в чашку Кайї, обляпавши її гарячою рiдиною.
  - Б-бовдури, - роздратовано прошипiла крiзь зуби Кайя, струшуючи iз одягу те, що iще не встигла увiбрати тканина. - Ви б iще чайник кинули. Нi!!!
  
  ***
  
  Цiкаво, яким було обличчя пiлота, коли його лицар навис над бiблiотекою i показав, як їхнiй правитель мало не обнiмається iз чужинцем? От чого-чого, а такого вiд Психа я нiяк не очiкував. Майкл Сайкс, колишнiй британський оперативник SAS, за усе своє життя вище сержанта так i не пiднявся. I тут вiн такий на посту правителя. Всього лише кiлькома словами повнiстю порвав менi шаблон. Та ще й так хитро посмiхався при цьому... Тепер я розумiю, що вiдчували мої товаришi, коли я озвучував свої першi одкровення у попередньому свiтi. Нi на секунду не виходячи iз форсажу, я уважно сканував прилеглу територiю. Мої системи майже вiдновилися, тому я мiг собi дозволити тривалу активнiсть уже без ризику для носiя. I побачене мене приємно вражало. Псих дiйсно виконав величезну роботу, пiднiмаючи цих довговухих лiсовикiв на рiвень серйозної держави. Навiть зараз було помiтно, що вони тiльки-но почали освоювати нову тактику, оснащення, та загальну фiлософiю життя. Але в порiвняннi iз тим, що я вичитав у бiблiотецi... Вiн, до речi, прямо на виходi дав менi почитати один iз документiв, якi йому щодня приносять пачками. В такi тiльки бутерброди пакувати, що, судячи зi слiдiв на паперi, вiн i робить - наша людина!
  Та просто так нам вийти не дали. Котрийсь iз воєначальникiв вигукнув, що короля вбито i нас спробували розстрiляти, пiдiрвати, спалити, розчинити в кислотi... Я навiть не став рахувати, скiльки i чого проти нас застосували. Арсенал засобiв вражав навiть мене. Я вхопив Психа за пояс i потягнув назад. Той спочатку не зрозумiв, що вiдбувається, але i опиратися не став - схожа ситуацiя вже траплялася ранiше, i рефлекси взяли своє. I дуже вчасно, бо через секунду вхiднi дверi бiблiотеки розлетiлися на друзки, а нас ударною хвилею вiдкинуло аж до середини коридору. Менi було байдуже, я уже встиг завершити формування захисного шару, а от Сайксу дiсталося дуже серйозно. Якби не броня та одягнутий шолом - був би труп. А так вiдбувся легким струсом мозку i вивихом стопи. Вколовши йому стимулятор iз власної аптечки, я швиденько, пiд покровом пилу й полум'я, прослизнув до пiдiрваного входу i обережно виставив лiкоть iз сенсорним масивом, аби оцiнити ситуацiю.
  Один iз наближених до правителя вирiшив скористатися моментом, аби позбутися короля, а напружений народ тiльки й чекав команди. Тiльки через десять секунд пiсля того, як половину наявних боєзапасiв викинули на нас, до солдат дiйшло, що їх пiдставити. Той воєначальник iще намагався щось командувати, але свої ж офiцери його i скрутили. Парочка бiйцiв, не подумавши, кинулися до свого короля, нiби-то надавати допомогу, та уже через секунду самi вилетiли iз бiблiотеки. Я не злопам'ятний, просто злий i нiколи, нiчого не забуваю. А тому струс мозку i зламанi носи - найменше, що чекало отаких безвiдповiдальних солдат. Не розумiю, як можна було їх долучити до такої операцiї? Втiм, вiдповiдь на це питання дав сам Майкл, одночасно перерiзаючи горло надто самовпевненому пiдлеглому, якому "просто здалося"... Як виявилося, усiх пережиткiв кланового суспiльства позбутися йому так i не вдалося. Ельфи довгожителi, i за свої традицiї трималися мiцно. Тому немає нiчого дивного в тому, що на високi пости все ще часто потрапляли не дуже компетентнi родичi впливових осiб. Сайкс iз цим боровся як мiг, оточував їх дiйсно компетентними i вiдданими особисто йому ельфами, але результат ми могли вiдчути на собi. Один невчасно вiдданий наказ, i короля немає. При чому клан, який i просував цього ельфа на пост, одразу ж вiд нього вiдхреститься i зробить вигляд, що нi сном нi духом, i наступний їхнiй кандидат дiйсно буде служити й поважати... Обiйтися без таких поки не можна. Сьогоднiшня акцiя показала, що навiть "залiзного" короля можна розплавити. Тому скоро на Психа очiкує черговий замах, уже iз застосуванням важкого озброєння. Хм, треба буде передати йому ембрiон бази. Але це все потiм. Зараз потрiбно дiстатися до його хати.
  Поки Сайкс розбирався зi своїми пiдлеглими, я зв'язався iз своїм транспортом. Пiсля того, як я поцупив у ельфiв один iз лiтальних апаратiв, мотоцикл мав iще деякий час вiдволiкати на себе увагу. На жаль керування шедевром довговухих iнженерiв виявилося не зовсiм таким, як я собi уявляв, а тому замiсть польоту в мене вийшло дуже криве падiння. Щастя, що хоч по iнший бiк загорожi. Мотоцикл виловили уже через хвилину пiсля мого приземлення. Мiська варта загнала його у тiсне подвiр'я, пiсля чого залили якоюсь пiнистою гидотою й вiдтягнули в каземати свого вiддiлення. Дiзнатися деталi я не встиг - Псих уже закiнчив кадрову перестановку i тепер солдати супроводжували нас до королiвської резиденцiї. Наземного транспорту в ельфiв, як я вже зрозумiв, майже не було, а повiтряний пiд час тривоги просто збивали без пояснень. Довелося йти пiшки. Добре, що не дуже далеко.
  - Я думав, ти iз Лашурою прилетиш, - розпочав вiн розмову.
  - Звiдки така iнформацiя?
  - Та є в мене джерела... - хитро вiдповiв Сайкс, на мить скривившись вiд болю. - Ти краще розкажи, чим займався увесь цей час?
  - Допомагав по господарству, проводив розслiдування, вдавав iз себе нiндзя... Байдикував, одним словом.
  - Ракету вже осiдлав? - Псих одразу ж нашорошив вуха, що навiть пiд волоссям було помiтно.
  - Я схожий на психа?
  - Можу назвати iдiотом.
  - Сплюнь! Цього разу лише кiлька приступiв. Та й тi сталися через вину самого носiя. Прикинь: цей недоумок зжер людину, бо переплутав нестачу будiвельного матерiалу iз голодом!
  - Буває. Менi теж спершу монети смакували краще за цукерки.
  - А менi пощастило: в перший же день пiсля активацiї я половину грат своєї камери розчинив. Там тiльки нещодавно ремонт почали.
  Ось так, перекидаючись фразами, ми повiльно мандрували верхнiм мiстом. Я розпитував психа про його життя, вiн - про моє. Загалом усю його дiяльнiсть я можу охарактеризувати одним словом - прогресорство. Класичне прогресорство, яке так полюбляють деякi автори фантастичної прози. При чому технологiї вiн надає лише такi, якi ельфи реально можуть зрозумiти i вiдтворити, а не дiлиться своєю техно-магiєю. Серйозно заважає Церква зi своїми лицарями, але вiн працює над їхнiм замiнником. Наприклад тi ж повiтрянi мотоцикли - лiтуни. Королiвська охорона увесь цей час обережно йшла слiдом за нами. Дехто намагався пiдслуховувати, але ми розмовляли англiйською, тому про секретнiсть можна було не дбати. Тут такої мови не знають - Майкл сам менi сказав. Пiсля скасування тривоги на вулицях з'являлося дедалi бiльше ельфiв. Тiльки пiдходити нiхто не ризикував. Детальне сканування околиць навiть вловило кiлькох розчарованих осiб. Очевидно вони очiкували побачити бiльш пораненого, а в iдеалi - мертвого правителя. Але аж нiяк не живого, та ще й в компанiї якогось пiдозрiлого типа у бронi, дуже схожiй на його власну. Цiкаво, скiльки планiв я їм уже обламав? Треба буде поцiкавитися.
  Будинок Сайкса майже нiчим не вiдрiзнявся вiд iнших, хiба що бар'єр навколо нього був значно щiльнiшим вiд усiх бачених мною, а верхнi поверхи бiльше нагадували зимовий сад. Найцiкавiшим було те, що концентрацiя ефiру навколо будинку була мiзерна. Певно для того, щоб зловмисники, якщо такi будуть, не змогли скористатися артефактами. Також не одразу в очi кидався великий ангар, що займав половину будiвлi. Я його зумiв розгледiти тiльки через декоративнi вiкна на брамi. Цiкаво, що вiн там таке ховає? Невже лицаря? Всерединi будинок був... Звичайним. Абсолютно нiчого особливого. Тiльки деякi речi вибивалися зi звичного образу, як наприклад: древнiй тактичний термiнал, пiрамiда iз незвичною зброєю, стенд iз рiзноманiтними iнструментами. Одразу вiдчуваєш себе вдома. А щоб зручнiше було спiлкуватися, ми перейшли у читальну кiмнату. Всерединi все було цiлком стандартно для цього свiту, дизайн майже не вiдрiзнявся вiд робочого кабiнету Лашури, але погляд жителя початку XXI столiття одразу ж вихопив важливi деталi: пульт сигналiзацiї, кнопки виклику охорони, декоративнi статуетки iз прихованими функцiями та багато чого iншого. Тiльки комп'ютера iз телевiзором не вистачає. Був навiть примiтивний кондицiонер! Можу собi тiльки уявити, скiльки зусиль витрачено на його створення!
  Завалившись у крiсло Псих запропонував i менi влаштовуватися зручнiше, поки вiн розбиратиметься зi своєю травмою. Стимулятори хоч i подiяли, але ногу зафiксувати все одно потрiбно. А щоб я не сумував, вiн дав менi древню, затерту мало не до дiрок карту пам'ятi iз одним-єдиним файлом. Я його одразу ж запустив. Картинка показувала якусь темну пляму, що висiла в космiчному просторi. Я спершу подумав, що це якийсь дефект зйомки, бо зображення навколо об'єкту стягувалося до його центру, неначе на об'єктив хтось поклав потужну лiнзу. Попри те, що ракурс зйомки поступово змiнювався, навiть приблизнi розмiри об'єкту вказати було неможливо. Без маркеру електронної пiдсвiтки його взагалi можна було не побачити. I тiльки зйомка в кiлькох дiапазонах показувала в одному й тому ж мiсцi цiлковите провалля. Наче чорна дiра, з якої не виходить нi свiтло, нi матерiя. Лише пiсля того, як я кiлька разiв прогнав запис, у нас почалася серйозна розмова.
  - Що це таке? - питаю в нього, перевiряючи файл на наявнiсть редактури.
  - Портал. Той-самий, яким цефалоподи хотiли переправити до нас сили вторгнення.
  - Це якась чорна дiра, а не портал.
  - Так i є. Спершу гадали, що це червоточина в просторi, мiст Эйнштейна - Розена. Але архiви цефiв вказують, що це не природне утворення.
  - А хiба це не їхнiх рук творiння?
  - Вони самi не знали нi звiдки вiн, нi як вiн працює. Були натяки, що його, як i нанiти, теж знайшли у космосi. Не виключено, що вони поєднанi мiж собою. Але цефи не змогли його повноцiнно дослiдити. Лише навчилися користуватися деякими його властивостями. По-перше, транс-вимiрнiсть. В теорiї вiн повинен мати безкiнечну глибину. Все, як i в чорнiй дiрi, за винятком того, що там немає такої божевiльної гравiтацiї i звiдси можна вибратися, якщо летiти в правильному напрямi. По-друге, вiн легко може змiнювати свої координати у нашому просторi...
  - Воу-воу! Псих, ти мене лякаєш, - я витрiщився на Сайкса, скануючи його на усiх доступних менi рiвнях сприйняття. - Ти де таких слiв розумних набрався?
  - Я тут уже рокiв тридцять сиджу, якщо не бiльше - достатньо, щоб розiбратися в темi. Ти так i будеш сенсорами блимати, чи все ж дослухаєш?
  - Пробач, - вимикаю вiзор i дивлюся на нього вже нормальними очима. - Просто якось несподiвано чути таке вiд тебе.
  - Коротше, цефи в цю бездонну бочку закидають вiйсько, потiм портал вiдправляється в точку призначення, де й випльовує свою начинку. Однак через те, що наша галактика, сонячна система i конкретно Земля постiйно рухаються в просторi, для правильної роботи потрiбна точка прив'язки.
  - Альфа, - здогадався я.
  - Вiн збудував привiдний маяк. А ти своїм надзвичайно вдалим пострiлом не стiльки бомбанув молюскiв, скiльки дав порталу точнi координати не лише для наведення, але й для активацiї. Ти навiть не уявляєш, як це iз Землi виглядало. Така величезна червона дiрка на небi. Увесь свiт реально подумав, що почався Армагеддон. Ця зараза половину наших супутникiв злизала, доки заспокоїлася. Потiм прив'язався до найближчого масивного об'єкту, i тепер на небi ти можеш побачити iще один Мiсяць.
  - А чому тодi тут не кричать про кiнець свiту?
  - Бо тут портал проявлявся не одразу, а поступово. Першi згадки про Кривавий або Примарний Мiсяць, з'явилися майже кiлька сотень рокiв тому. Ти ж помiтив, що один iз них має червонуватий вiдтiнок, i завжди трохи збоку вiд другого? Все тому, що фотони, якi проходять через портал, долають значно бiльшу вiдстань, нiж вiдбитi вiд поверхнi реальної планети, але при цьому вони пiд час переходу майже не розсiюються. Завдяки цьому мiсцевi не можуть скласти правильну модель небесної механiки i при всiх своїх можливостях ще не скоро вийдуть в космос.
  - А от iз цього мiсця, будь ласка, докладнiше: як ти пройшов портал? Як ти до нього дiстався, i головне - навiщо? Слабо вiриться, що твоя вдячнiсть була єдиною причиною.
  - Не єдиною. I навiть не стiльки причиною, скiльки наслiдком, - погодився Псих, починаючи розповiдь.
  Пiсля падiння Альфи на Землi все пiшло шкереберть. Навiть гiрше, нiж було пiд час вторгнення. Усi раптом згадали, що є зовнiшнiй ворог. Активи C.E.L.L. були замороженi, а уряди країн почали полювання за технологiями цефалоподiв. За володiння ними почалася справжня вiйна. На дрiбницi нiхто не розмiнювався. А навiщо? Перемога окупить усе. Так продовжувалося кiлька мiсяцiв. Добре, що мої тупi дрони крутилися на виду. Урядовi сили спершу накинулися на них. Потiм i Воїна мого взяли, а вже пiсля того переключилися на мою особу.
  Ми з Психом залишилися останнiми носiями дiючої нанотехнологiї. Всi похiднi вiд Альфи здохли в момент його смертi. Мої саморобки теж були захищенi вiд копiювання. На вiдмiну вiд себе самого. Спершу мене шукали на планетi, та потiм швидко з'ясували, куди я зник. Послали в цю кротову нору кiлька зондiв. Подумали, що в аномалiї можуть знайти не тiльки мене, а й iще багато чого корисного, але там виявився фейс-контроль, який не пропускав нiкого окрiм цефалоподiв та їх технологiй. Точнiше пропускав, але лише всередину. Тодi знову згадали про Психа. Вiн тодi був уже нiякий, тому його легко виловили, але видiлити активнi нанiти iз кровi не змогли. Пообiцяли вiдпустити, якщо допоможе туди дiстатися. Ще й поманили процедурою омолодження, виродки. Нiби вона поверне йому загубленi роки життя. А здав усiх нас Раш. Ще й вибив собi мiсце керiвника групи, яка мала цi нанiти iз нього видiлити. На щастя єдина спроба провалилася. Будучи похiдними Психа, нанiти у потрiбний момент просто не вiдповiли на сигнал. Тому його пропустило всередину, а усiх iнших - нi. Пiвтори сотнi чоловiк, серед яких були й цивiльнi...
  - Менi спiвчувати?
  - Не треба. Там невинних бути не могло в принципi. Половина з них були шпигунами, а всi iншi - фанатики вiд корпорацiй. Вони летiли за трофеями. Розраховували, що як мiнiмум половина iз них назад не повернеться, i їхнє мiсце можна буде зайняти корисним вантажем. Я для них був лише пропуском. Все, що мене чекало пiсля цього - куля в голову. Знаєш, як мене тодi коробило? Ми ж так старалися очистити Землю вiд цiєї поганi, а вони самi її назад тягнути зiбралися! Подумав, що краще згинути в чорнiй дiрi, та й задав курс прямо в сингулярнiсть, а воно бач як все обернулося! До речi, добиралися твоїм Воїном. Iнша технiка там зникала безслiдно.
  - А вiн щось казав?
  - Воїн? А бiс його знає! На вiдмiну вiд тебе, я ментальними образами спiлкуватися не вмiю. Зрозумiв тiльки щось про великих мiцних тварюк iз членом на головi.
  - Ясно - слонiв полетiв ганяти.
  - Слонiв?! Ти не бачив, що цей недоумок в атмосферi виробляв! Мною там наче в мiксерi кидало, доки до Стерв'ятника добрався! - Псих присмоктався до фляги, в кiлька ковткiв спорожнивши її.
  - А костюм у тебе звiдки? Ти ж казав, що усi технологiї... Стривай, вони що - розкопали матерiали Харгрiва?
  - I усi костюми нашого загону. На мене натягнули мiй рiдний. Без будь-яких модифiкацiй. Навiть першi твої бази даних залишилися. Вважали, що так я скорiше вiдновлюватиму кiлькiсть наноматерiалу.
  - Навiть не знаю, що тобi й казати. Виходить, ти не тiльки мене, а увесь цей свiт врятував.
  - Про це ми поговоримо потiм... - Сайкс знову хильнув i простягнув фляжку менi, я лише покрутив головою, - Не очiкував, що ця аномалiя виявиться проходом в iнший свiт. Гадав, що на iншому кiнцi нас зустрiне цiла раса цефалоподiв. Я тодi реально вважав, що вони тебе там на фарш перемололи.
  - А так i сталося. Щоправда без цефiв. Сюди долетiв лише один iз моїх фр-р-рагме-е-е-ентiв. Сек-х-х-хунду!
  У мене вокабулятор заклинило, i довелося трохи поворушити горло, щоб мембрана знову звiльнилася. Я надто багато мовчав, через що мiй IНК вирiшив вивiльнити трохи ресурсiв для себе, зменшивши площу мембрани. Пiсля зустрiчi iз другом я навiть не одразу помiтив, що мiй голос звучить, наче iз дешевого китайського динамiка. I не помiтив би, якби не розбiжнiсть у звуках рiзних мов. Я навiть не уявляв, наскiльки менi цього не вистачало. Нормальна розмова без обмежень. А не тi уривки по три слова, чи викривленi фрази магiстра Йоди.
  Псих пiдсунув менi в руку келих iз червонуватим напоєм. Я ще й подивився на нього так, нiби вiн зробив дурницю, але зробив ковток... I мало не подавився. Я вiдчув смак! Смак вина!
  - Кхе-кхе-кхе-е-е... - я ще раз прочистив горлянку, перевiряючи рухомiсть мембрани. - Дякую. Що це таке?
  - Вишняк. Домашнiй. Минулорiчний. Iз додаванням наноматерiалу. Тепер смак передається в систему напряму, а не через природнi рецептори. Сподобалося?
  - Респект! - я одним махом залив у себе решту келиха й сам не помiтив, як iз задоволеним хеканням розвалився у крiслi, як i сам Псих. - Я мав сам до такого додуматися.
  - А казав, що не людина... - дорiкнув Сайкс, наливаючи нову порцiю. - Не тiло вирiшує, ким ти є.
  - Дуже фiлософська думка. Повертаючись до нашої теми: тiло носiя розщепило прямо на входi, а слiдом за ним розiрвало й мене самого. Якби я не був зашитий у глибиннi шари костюму, так би менi й настав кiнець. Щоправда iсторiя зустрiчi з моїм нинiшнiм носiєм викликає питання.
  - А що з ним?
  - Цей хлопець теж потраплянець, як i ми з тобою. Але його органiзм... Я вже казав, що у мене були проблеми iз асимiляцiєю. Спершу я думав, що то його так наркотою обкололи, але все виявилося значно складнiше. Складається враження, нiби у нього вiдсутнi деякi системи регуляцiї роботи органiв. Нормально працює лише коли в кров потрапляє ударна доза адреналiну. Шкiра видiляла стiльки усiляких речовин, що почала гноїтися уже через кiлька годин пiсля розгортання мiмiкрилу. Довелося брати увесь контроль на себе, що вилилося у несподiванi наслiдки. А ще в тiлi знайшлися iмпланти. Мене вiд них кiлька разiв серйозно глюкануло, i я гадки не маю, як таке взагалi могло статися. Здається, що i сам носiй про їх iснування не пiдозрював, немає характерних пiсляоперацiйних шрамiв. Та й потрапив вiн сюди явно не нашим способом. Це я можу впасти з орбiти, а цей пацан з'явився прямо тут - на поверхнi.
  - Так-так-так, це вже не канон.
  - Канон? - я подивився на замислене обличчя Психа. - Ти знаєш, що тут вiдбувається?
  - Знаю. А ти, судячи iз твоєї розповiдi - нi.
  - А мав знати?
  - Мав. Ти ж сам менi архiви скидав. Мiж iншим цю iсторiю знайшла саме Аура.
  - Аура? Єдина в Академiї учениця вiд ельфiв?
  - Моя донька.
  - Донька? - я подивився на Психа, як на реального психа, пробачте за тавтологiю. - А звiдки НК взяв?
  - Свiй вiддав, - Сайкс зняв комiр свого обладунку, пiд яким виявивлася звичайна сорочка iз тканини, а не очiкуваний мною контактний комбiнезон.
  - Ти дав дитинi не налаштований НК?
  Я чесно не мiг повiрити, що Сайкс мiг на таке пiти. I тiльки його подальша розповiдь прояснила цей момент. Як виявилося, вiн уже давно намагався змiнити канон на свою користь. Але щоразу виявлялося, що усi його дiї уже були так чи iнакше врахованi в описанiй авторами iсторiї. Останнє таке втручання призвело до масштабного заворушення, в ходi якого Майкл втратив дружину, i мало не втратив дочку. Через те, що в її геномi була лише частина вiд нього, костюм прижився не повнiстю. Без активацiї, без вторинних систем, тiльки життєзабезпечення. Вiн мало не в кому мусив її загнати, щоб вона там не збожеволiла! Сьогоднi я вперше побачив у очах цього незламного воїна сльози. Дiвчинка половину свого життя провела у вiртуальному середовищi. Часом Психу здавалося, що вiн навчає одного iз моїх дронiв - настiльки чужорiдною була її психiка! Бiдолашну ледве вдалося витягнути у реальний свiт. На реабiлiтацiю знадобилося майже три роки. Соцiалiзацiя триває i досi, а клаустрофобiю подолати так i не вдалося.
  - То от чому вона так реагувала на мiй радар... Я скину вам усе, що вдалося вiдновити, але iз перекладом програмного забезпечення будете гратися самостiйно. Я у вашiй граматицi не розбираюся, а перекладач i досi викабелюється: або вкладайся у три слова, або балакай, як магiстр Йода.
  - Дякую, - полегшено зiтхнув цей здоровань, а я побачив, як у того розгладжується обличчя. - Окрiм неї в мене бiльше нiкого немає. Ти навiть не уявляєш, як довго я чекав цiєї зустрiчi.
  - А раптом замiсть мене прийшов би хтось iнший?
  - Не з нашим везiнням.
  - Ясно. Ну то що там iз каноном?
  - Це японський комiкс про парубка, який потрапив у iнший свiт. Я спершу не повiрив, але основнi iмена та iсторичнi моменти збiгаються майже повнiстю. Втручатися у сценарiй марно. Усi описанi там подiї так чи iнакше все одно вiдбудуться. Будь-яка спроба їх змiнити або нiчого не дасть, або обернеться проти тебе. Повiр, я намагався. У мене для цього було достатньо часу. А результат - нульовий. Що б я не робив, у канонi це вже давно сталося. Може не зовсiм так, як описано, але суть все одно зберiгається, - Псих на мить замовк, i пильно подивився на мене. - А як ти це робив?
  - Що саме?
  - Змiнював хiд подiй у нашому свiтi?
  - Я їх не змiнював, - я витягнув флешку iз гнiзда i поклав її на стiл. - У мене була точнiсiнько така ж ситуацiя. Канон завжди незмiнний. Менi залишалося тiльки користуватися слушним моментом i пiдстеляти собi мiсця майбутнiх падiнь.
  - Значить буде вiйна.
  - Твоя цiль?
  - Я не хочу, щоб Аура постраждала.
  - Деталi?
  - Бахарен проти Лашури. Збройнi сили Шатерей проти їхньої ж гвардiї. Можливо королева заручиться пiдтримкою сусiдiв, але пiсля твоїх витiвок я в цьому не впевнений. Скорiш за все вони самi втрутяться, щоб отримати собi якийсь ґешефт. У фiнальнiй битвi ти виступиш проти Бахарена.
  - Не страшно. Чогось такого я й очiкував. Ти краще натякни: цей комiкс часом не належить до жанру... - на цьому словi мене перебило повiдомленням вiд залишених на Святiй землi дронiв.
  - Що таке? - запитав Псих, поцiкавившись моєю заминкою.
  - В Академiї щось вiдбувається. Дрони запитують термiновi iнструкцiї. Де тут найвища точка?
  - Радiозв'язок? На коротких хвилях?
  - Так.
  - Тодi скористайся моєю радiостанцiєю. - Сайкс швиденько пошкутильгав до зi скринi пiд стiною i вийняв звiдти польову рацiю. - Я нею постiйно iз Аурою балакаю. Ось антена, а ось заземлення. В цю пору доби наша долина перетворюється на велетенський рефлектор, тому сигнал має бути хорошим.
  - Побачимо, - приймаю штекери i вмикаю їх у потрiбнi гнiзда на поясi.
  - Може скажеш, що вiдбувається?
  - Заворушення в Академiї, - читаю вголос короткий рапорт, а сам поступово усвiдомлюю масштаби проблеми. - Застосування зброї та лицарiв, взяття заручникiв, ворожi судна бiля кордонiв Святої землi.
  - Дай картинку!
  Пiдключаю до себе термiнал i передаю на нього декодовану i оброблену iнформацiю. Спершу формуються моделi вiдомих Аналiтику будiвель та споруд, потiм їхня внутрiшня структура, з'являються точки розташування ворогiв, спiвробiтникiв Академiї та цивiльних. Псих одразу ж почав крутити модель, особливу увагу придiляючи порту. Попросив дати картинку. Переглянувши фотографiю, Майкл тицьнув пальцем в один iз кораблiв.
  - Це корабель Аури! I його брали на абордаж! Дiдько! - Сайкс мало не гепнув кулаком об екран, - В канонi ти мав бути там!
  - Я вже там. Assuming direct control!
  
  ***
  
  Даремно Аура вирвалася вперед. Бажаючи краще пiдготуватися до майбутньої сутички, вона сама влетiла в заздалегiдь розставлену пастку. Середина вечора - кращого моменту для нападу й годi було придумати. Не встиг її корабель пришвартуватися, як портовi гармати розвернулися, беручи їх на прицiл. Абордаж був блискавичним. За пiдтримки лицаря церковники буквально за хвилину повнiстю взяли корабель пiд свiй контроль. Аура хотiла прикинутися кимось iз прислуги, як i було заплановано на подiбний випадок, тiльки нападники знали її в обличчя i одразу ж вiддiлили вiд решти екiпажу. З неї здерли усi прикраси i обвели детектором, пiсля чого з-пiд спiдницi вийняли iще два кинджали та один бойовий артефакт. Далi - скованi за спиною руки, мiшок на головi та блукання тiсними пiдземними коридорами. Попри зовнiшнiй спокiй, дiвчина ледве стримувала панiку. Не бачачи, що вiдбувається навколо, її розум малював страшнi картини. Тонкий слух вловив вiдлуння чужого крику, в нiс вдарив запах кровi, пiдошва черевикiв ступила на щось вологе. Дитя лiсiв та степiв, вона дуже важко сприймала закритий простiр. А конвоїри увесь цей час трималися за зброю, готовi вбити полонянку за першої ж ознаки непокори. Знали би вони, в якому вона зараз станi...
  Нарештi мiшок зняли i сильний поштовх у спину штовхнув ельфiйку в якесь темне примiщення, ту ж мить за спиною гаркнули важкi металевi дверi. Заплутавшись у спiдницi Аура полетiла на пiдлогу, та на пiвдорозi її встигли зловити чужi сильнi руки. Спершу вона спробувала видиратися, але коли нiс вловив аромат знайомого парфуму...
  - Наставниця Мiзайя?
  - Так, дорогенька. I не тiльки я.
  Вставши на ноги, ельфiйка змогла бiльш детально оглянути примiщення, в якому вона опинилася. Судячи iз вiдсутностi будь-якого декору та легкому вiдлунню, це був якийсь склад, абсолютно порожнiй, якщо не брати до уваги купи смiття та пилу пiд ногами. Свiтильники хоч i були, але вмикалися вони явно не тут. Єдиним джерелом свiтла були маленькi вiкна пiд самiсiнькою стелею, що вело в коридор. Цього вистачало лише щоб не розбити собi голову об стiну. Втiм, незручностi це створює лише людям. Вдень ельфи бачать добре, а вночi - iще краще. Також на слух тут було близько двадцяти учениць рiзного вiку. Окремо сидiла хулiганка iз паралельного класу, хмуро поглядаючи на присутнiх. Наче вона й не полонянка зовсiм.
  - Тебе де схопили? - запитала наставниця, дiловито обмацуючи кайдани, i витягуючи iз волосся останню шпильку.
  - В порту. Взяли пiд час швартування. Де ми взагалi знаходимось?
  - Не знаю, я пiд землею рiдко буваю, - вiд такої фрази по спинi Аури побiгли мурашки. - Таких складiв у нас кiлька сотень. Тебе сюди довго вели?
  - Хвилин десять-дванадцять, через два лiфти.
  - Значить десь пiд адмiнiстративним корпусом. Якщо спуститися iще на кiлька рiвнiв униз, можна буде пробратися до водоочисних споруд, але там зараз ремонт i усi входи перекритi.
  - Що вiдомо про нападникiв?
  - Нiчого. На перший погляд схожi на церковникiв, але усi в масках. Шоломи не знiмають, не перегукуються мiж собою, жiнок явно бiльше, нiж чоловiкiв, мене не вiддiлили вiд вас... Це навiть не найманцi, бiльше схоже на якусь банду.
  - Провокацiя?
  - Не знаю, - Мiзайя дiстала iз розпатланого волосся останню шпильку й почала копирсатися у механiзмi кайданiв Аури. - Я ще не чула нiяких пострiлiв. Ким би вони не були, в Академiї на них не чекали. Халепа! - тихо вилаялася Мiзайя, витягуючи iз замка уламок шпильки, а дiвчата, якi з надiєю спостерiгали за процесом, розчаровано зiтхнули. - Ще в когось шпильки є? Нi? Я так i думала. Тепер залишається тiльки чекати.
  Обережно присiвши, Аура з деякими труднощами пропустила ланцюг кайданiв пiд ногами i перевела руки вперед. Усi учнi Академiї, окрiм новачкiв, мають хорошу розтяжку. Дивно, що нападники намагалися їх обмежити таким чином. Або вони не знали про таку особливiсть пiлотiв. Все ж наставниця має рацiю - нi солдати, нi найманцi таких грубих помилок не роблять.
  Деякий час в примiщеннi панувала тиша. Низька стеля та вiдлуння вiд кам'яних стiн все сильнiше давили на психiку ельфiйки. Їй здавалося, що вона потрапила не на склад, а в склеп для злочинцiв. Колись вона прочитала книгу, в якiй описувалося життя далекого Менуса. Це портове мiсто стало точкою перетину iнтересiв багатьох країн. Заповнене малими й великими ринками, перекреслене каналами, воно приваблювало до себе рiзноманiтних нечистих на руку осiб. Не страждаючи гуманiзмом, мiська влада вигадала для таких пройдисвiтiв особливо витонченi види смертних кар. Злочинцiв могли замурувати заживо, залишивши їм лише невеличкий отвiр для дихання десь на рiвнi брукiвки. Або замкнути на добу в камерi, дверi якої виходять до вiдкритої води, щоб черговий приплив затопив примiщення. Або запустити в древнi катакомби, з яких не було виходу, зате було повно голодних щурiв. Зараз, опинившись в такому ж темному мiсцi, уява Аури розiгралася на повну, змушуючи дiвчину смикатися вiд будь-якого шороху. Через деякий час по той бiк дверей почулися крики, удари, хтось застогнав. Когось тягнули по землi пiд приглушений регiт охорони, але голосiв розiбратися не вдалося. Аура наблизилася до дверей i обережно, аби не бряцнути кайданами об метал, зазирнула в щiлину.
  По той бiк на пiдлогу кинули дiвчину. Судячи по фасону комiрця - одна зi старост. Один iз "церковникiв" схопив її за волосся i щось говорив в обличчя. Потрiбно було дiзнатися бiльше. Не маючи iнших варiантiв, Аура вирiшила скористатися своїм козирем.
  - Панi Мiзайя, притримайте мене, щоб я не впала, - Аура всiлася прямо на пiдлогу в позу для медитацiй, наскiльки це дозволяли кайдани.
  - Що ти задумала?
  - Хочу дещо з'ясувати. Допоможете? - хитро посмiхнувшись, наставниця присiла позаду, мiцно охопивши ельфiйку
  - Так добре? - прошепотiла вона їй на вушко.
  Але Ауру такi натяки зараз не хвилювали. Зосередившись на своїх вiдчуттях, дiвчина затримала дихання, намагаючись повнiстю розслабити тiло. Навколо бiльше нiчого немає. Є лише вона, i її серце. Цей стукiт - єдине, що зараз має значення. Лише пульс. Лише те, що б'ється в грудях. Лише серце. I те, що поруч iз ним. Те, що його оточує.
  Короткий iмпульс активацiї вiдбився звичним посмикуванням повiк, а усе тiло напружилося, наче натягнутий лук. Кожен м'яз на її тiлi, кожен суглоб одразу ж нагадав про себе. Охоплене з усiх бокiв штучними м'язами, пронизане вуглецевими стяжками, серце продовжувало рiвномiрно, майже механiчно скорочуватися. Бiльше нi на нього, нi на решту органiзму не припадало нiякого навантаження. Усi функцiї на себе взяла синтетика. Склеральнi лiнзи iз неприємним тиском опустилися вниз, захистивши очi вiд зовнiшнiх загроз i доповнюючи зiр ельфiйки новими, невiдомими ранiше спектрами сприйняття. Свiт навколо одразу ж заграв новими барвами, розкриваючи секрети оточення. Ось в кам'янiй кладцi стiни прогрiвається трохи кривий вентиляцiйний канал. Видно, як на стелi нерiвномiрно конденсується волога. Чути, як навколо неї на тiлах людей дрижать статичнi заряди.
  Та не встигла Аура просвiтити дверi своїми штучними органами чуття, як в її голову немов розпечений цвях встромили. Ельфiйку скрутило, i вона би обов'язково впала, якби дезто ззаду її не притримав. Ученицi, якi були поруч, вiдсахнулися вiд неї, наче вiд прокаженої. Дiвчина смикалася, махала руками, нiби намагаючись вiдбитися вiд когось. Поступово її рухи ставали все повiльнiшими i поступово її тiло обм'якло. Та припадок не закiнчився. Все тiльки-тiльки починалося, вiдбуваючись у незримому для звичайних людей просторi.
  Аура не ослiпла, нi. Навпаки, вона продовжувала все бачити. Тiльки уже не своїми очима. Навколо неї пролiтали коридори, канали вентиляцiї, свiтильники... Ким би не був спостерiгач, вiн рухався надзвичайно швидко, i сила тяжiння його а нi трохи не хвилювала. Спершу Аура розгубилася, настiльки стрiмким був його рух. Наче вiдвiдувач тривимiрного атракцiону, вона жахалася щоразу, коли камера летiла назустрiч якiйсь перешкодi.
  Потiм глядач завмер. Вiн не побачив нiчого нового, зате вiдчув. Вiн вiдчув ЇЇ. Ту ж мить Аура вiдчула, як вiдчуття її власного тiла зникають, а на їхнє мiсце приходять iншi: звуки навколо, почуття рiвноваги, дотик кiнцiвок до поверхнi. Остаточно добило ельфiйку те, що цих кiнцiвок виявилося бiльше, нiж вона звикла. Вони були довшими за тiло, дуже сильнi й надзвичайно гнучкi. Мимоволi поцiкавившись, як вони виглядають, вона змусила глядача подивитися униз. Тiла не було. Складалося враження, нiби усе створiння складається лише iз голови, поставленої на щупальця, наче у якогось кальмара. Тiльки тут їх було лише чотири, а кожна iз них закiнчувалася потужною трипалою клешнею. Були й iншi кiнцiвки, але прийняти їх вона так i не змогла. Так продовжувалося секунд десять, доки "кальмар" не насторожився, i її знову вiдсторонили вiд керування. Вiдтепер вона була лише спостерiгачем.
  Скачучи мiж пiдлогою i стелею, наче гумовий м'ячик, цей головоногий мимохiдь збив одного iз церковникiв. Аура навiть поспiвчувала тому, що залишилося вiд зловмисника. Лише на секунду. А наступної вона опинилася у тому-самому коридорi, до якого виходили дверi їхнього складу.
  - Тихо! - раптом вигукнула якась дiвчинка.
  - Що таке?
  - Чуєте?
  Усi дiвчата на мить замовкли, прислухаючись до звукiв з того боку дверей. Деякий час не було чути нiчого окрiм охоронцiв та стогону полонянки, та згодом усi знову почули: гудiння. Тихе, ледь чутне гудiння, бiльше схоже на ричання звiра. Аура теж його чула, тiльки не вухами, а в своїй головi. Таких звукiв не могло iснувати в природi. Спершу його було майже не чути, однак поступово до нього додалися далекi крики, зовсiм нечутний шепiт, з'явився ритм. В якийсь момент перед черговим тактом гучнiсть почала швидко наростати. Бiйцi похапалися за зброю, та було вже пiзно. Вирвавшись iз вентиляцiї, монстр пройшовся коридором, наче величезна газонокосарка, залишаючи пiсля себе лише розiрванi й поламанi тiла. Стрiляючи у нього, охоронцi влучали лише в тiла своїх товаришiв, за якими чудовисько вправно ховалося. Свiтло в коридорi мигало, постiйно заслiплюючи зловмисникiв, а рипуча музика, бiльше схожа на вищання циркулярної пилки, боляче била по вухах навiть по цей бiк стiни.
  Переляканi ученицi слухали, як по той бiк дверей лунають хаотичнi пострiли, кричать i помирають люди, захлинаючись власною кров'ю. Хтось iз терористiв намагався вiддавати накази, але гучний хруст кiсток наступної митi змусив його верещати вiд болю. Здавалося, нiби людей просто кинули у м'ясорубку i повiльно її прокручують, насолоджуючись кожною миттю їхнiх страждань.
  Апофеозом бiйнi став панiчний крик останнього бiйця. Той вперся спиною в дверi й благав про пощаду, намагаючись однiєю рукою наослiп вiдiмкнути замок. Але не минуло й секунди, як на рiвнi голови дверi наскрiзь простромили три довгих леза. Навiть у темрявi складу було видно, як iз них стiкає кров. На мить усе завмерло. Музика поступово стихала, ученицi тулилися одна до одної, з жахом спостерiгаючи за тим, як шматок чужого черепа повiльно зiсковзує iз леза на пiдлогу. Не встиг вiн упасти, як дверi пробили iще три леза... Нi, не леза - пазури. Зiмкнувшись iз цього боку, вони почали зi скреготом виривати дверi. Метал не пiддався. Зате одвiрок виявився бiльш крихким, i пiсля кiлькох ривкiв оббите залiзом дверне полотно уже лежало на пiдлозi разом iз луткою. По той бiк, в миготiннi ламп, проглядався щитоподiбний силует чудовиська, на якому крiзь кров та чужi нутрощi все яскравiше проступали сяючi синi лiнiї, наче химернi очi. Ритмiчно, неначе ковальський молот, цокаючи своїми клешнями, воно впливло до складу. Наляканi дiти iнстинктивно вiдступали все далi вглиб примiщення.
  Повнiстю опинившись в примiщеннi, чудовисько розпрямилося на своїх щупальцях, нависаючи з триметрової висоти над присутнiми, i уважно розглядаючи їх своїм слiпим поглядом, нiби вишукуючи когось.
  - Назад! - раптом почувся крик, i усi повернулися на звук. - Iще один крок i я їй горлянку перерiжу!
  Знайома хулiганка стояла позаду натовпу, уже без кайданiв i прикривалася першокласницею, тримаючи бiля шиї тiєї нiж. Заслiплена синiм свiтлом, вона не одразу зрозумiла, що дiвчата витрiщаються не на неї, а на червонi вiзори потвори ззаду.
  - Воно у мене за спин...
  Договорити їй не дала клешня, яка iз хрустом влетiла в руку дiвки, вигинаючи лiкоть в протилежний бiк. Рух був настiльки швидким, що жертва навiть не встигла закричати. Заручниця вiд такого полетiла вбiк, але її життю вже нiчого не загрожувало. Водночас перший "кальмар" аналогiчно вчепився в другу руку, яка тримала нiж i...
  Хр-р-руп! Iз вологим звуком зрадницю просто розiрвали навпiл, наче якийсь шматок м'яса. Кров фонтаном вирвалася iз тiла, окропивши усiх, хто в цей час стояв поблизу. Пiднявшись над пiдлогою, чудовиська оглянули натовп i, знову змiнивши колiр на синiй, почовгали на вихiд, навiть не потрудившись скинути зi своїх щупалець залишки тiла зрадницi. Про те, щоб вибиратися iз цього могильника слiдом за ними, нiхто iз заручникiв навiть не задумувався. В головах усiх вцiлiлих крутилося лише одне бажання - забути про побачене. I тiльки Аура продовжувала сидiти, витрiщаючись у порожнечу перед собою. Один iз кальмарiв перед виходом навiть пiдiйшов i зазирнув їй в обличчя своїм мертвим поглядом, мало не впираючись в неї своєю закривавленою пикою. Присутнi тiльки беззвучно здригнулися вiд жаху, але нiхто не спробував допомогти дiвчинi. Навiть наставниця Мiзайя завмерла, зовсiм забувши про прохання своєї пiдопiчної. Поклацавши клешнею перед обличчям ельфiйки, кальмар остаточно втратив iнтерес до заручникiв i швидко покинув склад слiдом за своїми родичами. Аура всього цього не бачила. Вона увесь цей час тупо витрiщалася на системне повiдомлення: "Активацiю завершено. Вiтаю оператор Аура."
  
  ***
  
  Оборона Академiї базувалася на припущеннi, що ворог буде ззовнi. Однак нiхто не подумав, що загроза прийде з тилу. Нiхто навiть тривогу не пiдняв. Не було нi пострiлiв, нi штурмiв. Для солдат iнших країн тут було хлiбне мiсце iз мiнiмумом обов'язкiв. Деморалiзованi, наляканi, вони спершу здавалися навiть без бою. А чому б i нi, якщо проти тебе виходять солдати в обладунках Святої землi, яким ти й повинен пiдкорятися? Рефлекс, вироблений за час такої "служби" тепер зiграв на користь ворога. Поступово залишилися лише тi, хто дiйсно прийшов служити. Такi уже трималися до останнього. Та що вони могли зробити проти ворога, який захопив майже усiх лицарiв, i поступово з їхньою допомогою знищує усi опорнi пункти? Дiйшло навiть до того, що для штурму чергової позицiї один iз пiлотiв замiсть щита прихопив iз собою кiлькох заручникiв. Тактика спрацювала, адже солдати клялися захищати учнiв Академiї, а не вбивати їх. Точку було взято майже без боїв. Так сталося i на наступному посту. Iншi пiлоти лицарiв теж захотiли скористатися цим прийомом, але пiдземний комплекс перестав вiдповiдати. Занепокоївшись, зловмисники призупинили наступ. Поки був час, солдати намагалися бодай якось укрiпити оборону. Вiдкритi об'єкти захищати уже не було сенсу, все одно лицарi їх рано чи пiзно розберуть, а от в тунелях iще можна було якось попсувати настрiй недругам.
  А тим часом захисники Академiї, не здогадуючись про подiї у них пiд ногами, продовжували усiма можливими засобами вiдбиватися вiд агресора. Директриса крутилася в останньому координацiйному центрi, наче бiлка в колесi. Добре, що деякi древнi системи Академiї не були демонтованi. Надто вже багато зусиль для цього потрiбно було видiлити. Простiше було будувати новi в обхiд уже iснуючих. Ось тепер такий пiдхiд i дозволяв триматися, не зважаючи на майже абсолютну iнформованiсть ворога. Жiнка одразу зрозумiла, що нападники не мають нiякого вiдношення до армiї Святої землi. Це з однаковим успiхом могли бути як солдати будь-якої країни, так i звичайнi найманцi - подiбнi прецеденти вже були, хоча й не в таких масштабах. Але те, що у них є обладунки, зброя, та амулети доступу... Щось Єпископи профукали. Вони взагалi в курсi, що тут вiдбувається? Чи може це їхня власна iнiцiатива?
  - Вони вiдступають, - почувся голос оператора систем спостереження.
  - Причина?
  - Масивний об'єкт в ущелинi. Йде швидко. Не маневрений.
  - Це Су-Ван, Вони вiдтягують майже половину лицарiв для його штурму.
  - Зв'яжiться iз ними, - Директриса повернулася до оператора захисних систем. - Ми зможемо прорватися, поки їх атакуватимуть? Тут же тiльки шiсть лицарiв залишилося?
  - А наших тiльки п'ять, i їхнiй ресурс от-от вичерпається. Вони не зможуть прикрити транспорти.
  - Все одно будьте готовi вилетiти по командi. Якщо трапиться шанс, ми не маємо права його впустити. Проведiть перекличку i збирайте усiх на кораблi.
  - Уже провели. Немає голови учнiвської ради.
  - Ще одна зрадниця, - хмуро констатувала жiнка, уже вкотре за останню добу зiткнувшись iз цим неприємним явищем.
  - Нi, - гучно сказала Рей, увiрвавшись в примiщення. - Вона хоче дiстатися до Водяного.
  - Рей, ти в своєму розумi? Вiн же древнiй, як сама Академiя! Навiщо ти її вiдпустила?
  - Зате вiн ще не у них, i в нього не вичерпаний ресурс, - дiвчина тицьнула пальцем у зображення лицарiв над тактичним столом. - Якщо дiстанеться до нього, то вона дасть нам шанс.
  - Молiмося Сейку, щоб їй це вдалося.
  Вищезгадана голова учнiвської ради була iншої думки, щодо своєї вдачi. Вона завжди покладалася лише на власнi сили, а не на якусь ефемерну богиню. Ну i ще на своїх помiчникiв. I на авторитет. А якщо вже зовсiм нiчого не допомагає - у неї може знайтися i компромат. Не настiльки серйозний, щоб поставити пiд загрозу її життя, але достатнiй, щоб створити незручностi для об'єкту її iнтересу. Тiльки цього разу їй нiхто не допоможе. Навколо лише вороги.
  Це нагадало їй тi часи, коли вона iще була звичайною ученицею. Наймолодшою в класi. Коли навколо лише однi аристократи. Вона усiляко намагалася уникати конфлiктiв, бути непомiтною, корисною... А потiм була об'єктом для знущань, грушою для биття. Часто - в прямому сенсi. I якось їй це набридло. Розумiючи, що високороднi легко можуть влаштувати їй проблеми, вона влаштувала проблеми їм усiм. Разом. Той вечiр вони запам'ятали надовго. Публiчне приниження перед усiєю Академiєю, i головне - вона до цього була абсолютно непричетна. Тiльки запустила кiлька слухiв. Вона просто не залишила цим гордякам вибору, змусивши їх буквально вручити їй посаду старости. Ось тодi вона й розвернулася на повну! I бiльше жоден iз тих невдах не смiв навiть слово сказати поперек неї. I коли одна iз тих аристократок викликала Лiтiю на дуель... Дерев'яний тренувальний меч iз заточеною кiнцiвкою легко пройшов у щiлину в шоломi, i тiло повалилося на пiдлогу, смикаючись у посмертних конвульсiях. Колись цей удар подарував їй перемогу. Цього разу - життя. I меч ворога.
  Переконавшись, що артефакт у рукiв'ї не розрядиться на неї, коли вона вiзьметься за рукiв'я, Лiтiя кiлька разiв замахнулася мечем. Значно важчий вiд тренувального, але набагато краще збалансований. Одразу видно, що робилося для свого власника - iще одне пiдтвердження того, що це не солдати Святої землi. Тi зброю пiд себе не пiдганяють - не можна, щоб не вибитися за межi встановленого для вiйськ стандарту.
  Дiстатися до потрiбного мiсця виявилося навiть простiше, нiж вона собi уявляла. Солдат на поверхнi Академiї було зовсiм небагато, i бiльшiсть патрулiв їй все ж вдалося обiйти. Навiть дiстати потрiбний ключ iз запасникiв вдалося тихо i без особливих зусиль. Проблема була тiльки в тому, що далi їй ховатися буде нiде, а активацiя лицаря приверне увагу. Щоб зекономити бодай трохи часу, вона заздалегiдь почала скидати iз себе учнiвське плаття. Вбрання пiлота вона i так завжди носила на собi, тiльки не справжнє, а тренувальне - на випадок несподiваної дуелi. Ще бiльше ускладнювала задачу вiдсутнiсть нормального взуття. Її черевички мали неприємну особливiсть - дуже дзвiнкi каблуки, звук яких мiг розiгнати бешкетникiв задовго до її приходу, або привернути увагу ворогiв. А без взуття тут не побiгаєш, на пiдлозi поблискували маленькi шматочки скла вiд пробитого куполу. Доведеться пробиратися повiльно i, по можливостi тихо.
  Потрiбний їй лицар був передостаннiм в ряду експонатiв. Останнього забрали вороги для штурму захисних споруд. Цей же виявився непридатним для звичної їм тактики. Але Лiтiя не просто так була головою учнiвської ради. Щоб заслужити навiть статус старости, вона мусила iдеально знати навчальний матерiал. I iсторiя лицарської справи була одним iз небагатьох предметiв, який їй майже не довелося вчити. Бiльшiсть учениць вважають iсторiю непотрiбною. Ну яке їм дiло до того, що було ранiше? Максимум, що їх могло зацiкавити - подiї з моменту їхнього народження. Але Лiтiя колись починала з iсторiї, i добре знала, що небеснi лицарi у звичному виглядi з'явилися не одразу. I приставка "небесний" також не випадкова.
  Водяний лицар - один iз останнiх з броньованого поколiння, якi робила Церква, i перший, на якого поставили генератори нового типу. Завдяки їм вiн уже мiг не просто ковзати по поверхнi, наче по кризi, а здiйснювати затяжнi стрибки на велику висоту без шкоди для себе, i не провалюватися пiд землю. Або бiгати по поверхнi води, за що i отримав свою назву. Але технологiя не стояла на мiсцi, i лiтаючi юнiти поступово витiснили наземний варiант, адже давали значно бiльше тактичних можливостей, хоч i мали значно менший ресурс та мiцнiсть. Масивний, мускулистий, вiн мiг би голими руками порвати сучасного небесного лицаря. Якби той наблизився до нього. Натомiсть його захист iз нинiшнiм арсеналом надзвичайно пробити буде дуже складно. Тут Лiтiя згадала, що для таких велетнiв iз ручної зброї робили лише булаву, бо нiщо iнше їхньої сили просто не витримувало. Усi бойовi артефакти для них були вбудованими, захищеними вiд ворожих ударiв товстим шаром бронi. I це саме те, що дозволить їм вибратися iз Академiї. Якщо вона зможе вчасно до нього дiстатися.
  Вона й гадки не мала, що за нею прямо зараз спостерiгають. Уже збираючись летiти до наступної точки, пiлот одного iз лицарiв краєм ока помiтив унизу в музеї стороннього. Якась дiвчина у тренувальному комбiнезонi пробиралася до експонатiв. Пiдключивши зiр лицаря, вiн зi здивуванням упiзнав голову учнiвської ради. Поучан нiколи йому не подобалася - надто нахабна i самовпевнена. I як тiльки вона змогла вибитися на такий високий пост? Нещодавно вона змусила його поступитися своїми iнтересами на користь ненависного йому роду Касат. Щоб хоч якось вийти зi становища, вiн мусив погодитися на участь у цьому "конфлiктi". Хто б мiг подумати, що доля так швидко дасть йому шанс вiдплатити своїй кривдницi?
  - Горо, скiльки у тебе снарядiв до рушницi?
  - Вiсiм.
  - Бачиш он-ту бiгунку? - вiн тицьнув пальцем у дiвчину. - Можеш стрельнути?
  - Можу, - пiлот пiдняв рушницю, наводячи її на отвiр у куполi, i одразу ж опустив. - Але не буду.
  - Чого це? - обурився Мамору, уже приготувавшись до видовища.
  - Якщо так кортить - сам розбирайся. У нас зараз iнша задача...
  Поки вони сперечалися, Лiтiя уже встигла подолати половину дистанцiї. Зрозумiвши, що її помiтили, дiвчина уже не ховаючись побiгла до лицаря. Часу було обмаль, а їй iще потрiбно якось залiзти всередину!
  Вона не встигла. Купол музею розлетiвся на друзки, коли величезна туша лицаря проломила його. Вже вдруге. Крихке скло посипалося дiвчинi на голову. Рефлекторно Лiтiя заплющила очi й уповiльнила крок, що й врятувало її вiд перетворення в котлету. Секунду по тому вона врiзалася у якусь перешкоду й повалилася на землю. Меч полетiв кудись убiк, а скло боляче врiзалося у вiдкриту шкiру. Перед нею на вiдстанi витягнутої руки стояв ворожий лицар.
  - Ну от ми й зустрiлися знову. Тiльки цього разу ролi помiнялися. Несподiвано, правда?
  - Мамору, - прошипiла Лiтiя, уже збираючись пiднятися, але той тiльки смикнув ногою, i велетенська лапа лицаря вiдкинула дiвчину назад, боляче приклавши її об постамент якогось скелетоподiбного механiзму.
  Пiдстрибнувши в повiтря i на мить зависнувши, лицар випрямив ноги, збираючись роздавити ненависне дiвчисько. Раптом в найвищiй точцi в генератор щось влучило. Розiгнане до високих обертiв кiльце розлетiлося вщент, окропивши прилеглу територiю дощем iз гострих осколкiв. Втративши опору, машина провалилася вниз i гепнулася на газон бiля музею. Системi знадобилося кiлька секунд, щоб вiдключити пошкоджений елемент i розподiлити навантаження мiж рештою генераторiв. Краєм ока вiн бачив крiзь широкi вiкна, як дiвоча фiгурка все ж дiсталася до експонату i тепер дряпається до його кабiни. Проклинаючи невiдомого стрiльця, що так невчасно себе проявив, Мамору пiдняв лицаря i спробував атакувати вогнем, але потужностi для артефакта не вистачило. Полiт iз порушеним балансом тепер теж неможливий. Тодi вiн повiв машину до музею, аби розiбратися iз суперницею самостiйно. Рухатися без лiвого опорного генератора було незвично. Доводилося уважно контролювати кожен свiй рух, аби нога не провалилася в пухкий ґрунт газону. Нехай тiльки вiн вийде на тверду поверхню, а потiм вiн знайде того поганця, що зiпсував йому трiумф. Тiльки спочатку розбереться iз дiвчиськом.
  Нарештi вiн дiстався до музею i одним махом меча розтрощив найближче вiкно. Придушивши бажання застрибнути всередину на ефiрнiй тязi, якої в нього тепер не було, Мамору обережно, допомагаючи собi руками, пролiз в отвiр, i побачив, як затягуєть мембрана пiлотського пузиря. Вивалившись в прохiд, хлопець швидким кроком рушив до Водяного - нарештi вiн згадав, як називається цей антикварiат. В душi пiлота iще жеврiла надiя, що старий лицар не послухається нового власника. Рiзкий звук гонгу iз системи оповiщення лише на мить вiдволiк пiлотiв вiд своєї справи, а iз генераторiв титана почав вириватися густий сiрий дим. Нi, не дим - ефiр! I коли антикварiат зiйшов зi свого постаменту, Мамору залишилося тiльки мiцнiше стиснути меч. На секунду вони завмерли один навпроти одного. Елегантний, легкий i озброєний небесний лицар, та доiсторичний велетень. Нiхто не наважувався вдарити першим. Обидва пiлоти займалися тим, що налаштовували свої машини пiд новi умови роботи.
  Тим часом мутний ефiр швидко заповнював примiщення, розтiкаючись туманом по всiх стiнах та вiконних отворах.
  - Test your might! - прозвучала незнайома фраза, i примiщення заповнила ритмiчна мелодiя невiдомого iнструменту. - Test your might!
  - Ти знущаєшся? - iз принципу поцiкавився мамору, але дiвчина не вiдповiла.
  - Mortal Combat!
  Ту ж мить велетень зiрвався з мiсця i полетiв на Мамору, який iще не встиг перевести свого лицаря на вторинне живлення. Його горизонтальний удар мечем був перехоплений широкою кистю Водяного, а потiм удар долонi переламав лезо навпiл, залишивши в руках хлопця лише нi на що не придатне рукiв'я. Поки велетень розтирав у долонях залишки меча, Мамору все далi вiдступав назад, шукаючи шляхи для втечi. Але туман повнiстю покрив усе навколо, залишивши лише невеликий шматочок вiдкритого неба, до якого дiстатися уже не було можливостi. Спроба покинути примiщення закiнчилася тим, що вiн замiсть вiкна гепнувся об стiну. Дiватися було нiкуди. Поки вiн шукатиме прохiд, його тут просто розчавлять. В головi раптом сплив образ загнаної в глухий кут дiвки iз плебсу, над якою вони смiялися усiм класом. Тепер заганяли його, i це було зовсiм не весело.
  - Fight! - нече пострiл пролунав голос невiдомого.
  Нiби чекаючи цiєї команди, Лiтiя кинулася вперед, замахуючись величезною броньованою рукою. Небесний лицар ухиляється, все далi вiдступаючи вглиб експозицiї, навiть не намагаючись блокувати удари. З кожною секундою древня машина слухається свого пiлота все краще, немов би прокидаючись вiд сну, i його рухи стають все вiдточеними. I ось перший вдалий прямий удар вiдкидає небесного далеко назад, мало не в самий центр цiєї бiйцiвської ями. Пузир захистив пiлота, але щитки лицаря, що прикривали його торс, зiрвало начисто разом iз крiпленнями. Лицар пiднiмається, витягуючи щось з-за спини. Нiж!
  Ворог побiг на дiвчину. Дуже швидко побiг, явно перейшов у форсаж, пiдштовхуючи себе пружнiми потоками вже мутного вiд повторного використання ефiру. Пiддавшись якомусь внутрiшньому пориву, Поучан виставляє лiву руку перед собою, i з долонi вилiтає сфера згущеного ефiру... Але надто повiльно. Древнiй бойовий артефакт явно зiпсований. Гравiтацiя встигає притягнути снаряд до землi швидше, нiж той влучає в цiль, i напiвпрозора маса просто розбивається об поверхню. Не очiкуючи такої пiдстави з боку своєї машини, Лiтiя лише на мить розгубилася, дозволяючи рефлексам лицаря для чогось пiдняти ногу. Мамору зовсiм поруч, збираючись стрибнути вгору i загнати ножа в щiлину мiж шоломом та обладунком Водяного. Та коли вiн уже вiдштовхнувся вiд землi, його нога не знайшла опори. Замiсть стрибка вiн послизнувся i продовжив рух вперед. Прямо на пiдставлене древнiм воїном колiно. Бiдолаху аж зiгнуло навпiл, а потужний удар лiктем по спинi тiльки додав пошкоджень, остаточно його позбавивши можливостi лiтати.
  Поки небесний лицар перемикався на вториннi генератори, його суперник не стояв на мiсцi. Водяний перенiс свою вагу на щойно витягнуту ногу i, встромивши грубi пальцi в залишки спинних генераторiв, одним потужним рухом перекинув здихлика через себе, гупнувши ним об пiдлогу так, що iз невидимих вiкон посипалося скло. Знову пiднята нога, i останнiй рух, покликаний розтоптати суперника. В цей момент небесному все ж вдалося налагодити енергопостачання, i вiн встиг вiдкотитися вiд фатального удару, одночасно розриваючи дистанцiю. I хоча половини потужностi у нього вже немає, деяка симетрiя вцiлiлих генераторiв все ж краще допомагала йому триматися на ногах, нiж iз одним робочим спинним. Суперники знову завмерли, насторожено спостерiгаючи за рухами один одного. Швидкий проти сильного, озброєний проти броньованого, i обоє однаково досвiдченi у пiлотуваннi.
  Спусковим гачком стала судома руки велетня, яка супроводжувала активацiю iще не запущених систем. Мамору, напружений в очiкуваннi дiй суперника, навiть не став роздумувати, а просто кинувся вперед, зреагувавши на рух. Вiн уже продумав кiлька сценарiїв контратак. Поучан же, лише на мить вiдволiкшись на несподiванку вiд своєї машини, втратила дорогоцiнну секунду, за яку ворог уже подолав половину вiдстанi. Не роздумуючи, Лiтiя просто прикрилася рукою, не дозволяючи гострому лезу дiстатися до пузиря. Небесний лицар не став змiнювати прийом, i просто вдарив не в кабiну, а в лiкоть. Броня велетня лише частково врятувала його вiд пошкоджень, не дозволивши лезу увiйти в суглоб. Однак на цьому везiння титана закiнчилося. Лезо увiйшло в стик бронi й при звороткому русi руки, коли Лiтiя спробувала вiдмахнутися вiд опонента, заклинило шарнiр, i тепер витягнути його посеред бою не було нiякої можливостi. Водяний тепер не мiг повнiстю розiгнути руку, що робило його правий бiк бiльш доступним для атак.
  Мамору ж навiть не думав зупинятися, а продовжував атакувати суперника, намагаючись знищити кабiну з пiлотом. Справа ускладнювалася захисними елементами, що наче ребра прикривали пузир з бокiв та знизу. Двiчi гострi пальцi небесного лицаря уже натикалися на них, трохи зiгнувши метал, але без шкоди для дiвчини. Та ж намагалася взяти хлопця в захват, аби скористатися силою своєї машини i просто розiрвати його. На що той був категорично не згоден i пiсля кожного удару вiдступав на крок назад, продовжуючи тримати дистанцiю. Ганятися за ним було марною справою. Складалася патова ситуацiя.
  А тим часом використаний ефiр все частiше потрапляв у генератори лицарiв, зменшуючи i без того невеликi можливостi пiлотiв, уповiльнюючи їхнi машини. Замкнуте примiщення музею, хоч i було величезним як для людей, все ж поступово заповнювалося важким мутним ефiром, який не поспiшав витiкати через розбитi вiкна. Мамору прекрасно знав, що потужнi лицарi бiльш чутливi до падiння потужностi, i при однаковому рiвнi насиченостi ефiру працюватимуть значно гiрше. Потрiбно було лише тягнути час, доки його суперниця не виснажить ресурси свого антикварiату, i тодi її можна буде брати голими руками. Вона теж це розумiла, i свiдомо занижувала споживання енергiї лицарем, залишаючи в генераторах запас ефiру для однiєї блискавичної атаки. Мамору ж не давав їй спокою, постiйно змушуючи рухатися i витрачати дорогоцiнний ресурс.
  Цiлу хвилину вони танцювали, обмiнюючись ледь вiдчутними ударами, кожен iз яких вмить мiг наповнитися силою i завершити двобiй. I так би й продовжувалося далi, якби небесний лицар не наступив на давно забуту кляксу згущеного ефiру, на яку Лiтiя його заманювала. Послизнувшись вдруге, вiн не встиг вiдновити рiвновагу i долоня велетня зiмкнулася на його плечi. Двобiй закiнчився i почалося добивання небесного лицаря. Тримаючи його так, щоб вiн не мiг дотягнутися до кабiни, Лiтiя швидкими ударами наполовину паралiзованої руки ламала йому генератори. Не встигаючи розподiляти потужнiсть мiж вцiлiлими, ворожа машина не могла вчасно вiдповiдати на команди пiлота i врештi через десять довгих секунд покалiчений небесний лицар уже не мiг опиратися. Пiд кiнець вона просто метнула його майже у протилежний кiнець арени. Гепнувшись на пiдлогу, хлопець iще намагався пiднятися, але нижня частина лицаря уже не реагувала - розтрощений хребет i вигнута в iнший бiк нога. Iз генераторiв залишився лише один на руцi, до якої Лiтiя iще не дотягнулася. Не поспiшаючи, проганаючи через себе все бiльше ефiру, Водний накопичував сили для розправи над ворогом.
  - Ну добре. Ти перемогла. I що ти тепер зробиш? - Мамору полiз пiд сидiння за аварiйним поясом, на якому була зброя для виживання. - Вб'єш мене? За те, що я присягнув на вiрнiсть iдеалам iншої країни? А як же лицарська честь? Що з тобою зроблять, за убивство iншого лицаря? Я... - потужний удар проломив голову його лицаря, обiрвавши тираду.
  - У тебе немає честi, - холодний голос Поучан луною покотився через увесь музей, не зважаючи на чорну iмлисту масу навколо. - У тебе немає права на титул, - широка лапа Водяного опустилася на останнє цiле плече жертви, перетворюючи ту на фарш, i фiксуючи жертву. - У тебе взагалi немає нiяких прав!
  - Finish him!
  Наче по командi витягнута долоня пронизала пiлотський пузир, а потiм стиснулася в кулак, перетворюючи його вмiст в кривавий коктейль. Витягнувши руку, Водяний на автоматi з струсив iз неї рештки ворожого пiлота, наче завжди так робив.
  - Excellent! You win!
  - Дякую, - вiдповiла дiвчина, погладжуючи контактну дiлянку ложементу.
  Водний дiйсно виявився непростим лицарем. Вiдновлений для музею Академiї, вiн зберiг рефлекси попереднього пiлота. Поки вона обдумувала свої подальшi дiї, туман потихеньку осiдав, витiкав через вибитi вiкна а на змiну йому знадвору хлинув потiк свiжого ефiру. Задерши руку, Лiтiя витягнула iз лiктя залишки чужого ножа i, пiсля короткого огляду, вiдкинула понiвечену зброю в бiк її колишнього власника. Тут, у музеї, було представлено багато зразкiв озброєння для лицарiв. I хоча добра половина iз них були лише макетами, пiдшукати щось для Водяного вона точно зможе. Непогано було б розжитися дворучним мечем - для такого велетня вiн пiдiйде iдеально. Блукаючи мiж рядами експонатiв, вона так i не помiтила парочку павукiв, що вислизнули з-пiд бронi гiганта.
  Їхнiй двобiй не залишився без уваги. Так i не дочекавшись повернення напарника, Горо прилетiв на мiсце, де востаннє його бачив. З усiх пробитих вiкон музею на вулицю вивалювався масний сiрий дим. Проникнувши всередину пiлот побачив страшну картину: лицар Мамору був буквально розмазаний по всьому музеї, а кривавi плями на залишках пузиря тонко натякали на долю пiлота. Занепокоївшись, вiн уже злетiв у повiтря, коли йому в спину влетiв макет лицарського списа. Крихка конструкцiя не могла нашкодити бойовiй машинi, однак свою функцiю виконала - забила генератор. Повторивши долю свого товариша, лицар гепнувся на пiдлогу, залишивши у брукiвцi слiд вiд своєї п'ятої точки. Пiднятий з пiдлоги туман хвилею розлетiвся навколо, ховаючи шляхи для вiдступу. Натомiсть iз темряви вийшов велетень, закутий в товсту металеву броню. I коли той вже робив перший крок до своєї жертви, стiни задрижали вiд низького чоловiчого голосу:
  - Round two! Fight!
  
  ***
  
  Кайя вiдкрила очi. Втiм, без особливого результату. Куди б вона не подивилася, в полi зору постiйно висiли рiзноманiтнi графiки, схеми, таблицi... Складалося враження, що її замкнули у обклеєнiй документами кiмнатi. Через цi галюцинацiї вона навiть не бачила куди йде. Тим не менш вона iнтуїтивно розумiла, який елемент за що вiдповiдає. Що ж до контролю над дронами, то їх вдалося навчити кiльком трюкам. Достатньо було взяти одного i кiлька разiв виконати якусь дiю його лапами, пiсля чого вiн мiг робити це самостiйно i передавав це знання iншим. Щоправда збоку це виглядало, нiби доросла дiвчина впала в дитинство i знову носиться зi своєю улюбленою iграшкою. I не важливо, що ця iграшка може бути небезпечнiшою за вовка. Звiсно ж довго так продовжуватися не могло - вестибулярний апарат, тактильнi та iншi вiдчуття дуже часто не вiдповiдали дiйсностi, пiдмiняючись почуттями вологи настiльки швидко, що на простирадлi уже за кiлька хвилин лежання залишалася мокра пляма по формi тiла. Служницi були змушенi заправляти вже третiй комплект бiлизни. А ще й в туалет бiгати вона стала значно частiше. Її вже нудило вiд одного погляду на будь-яку рiдину, а пити хотiлося дедалi сильнiше. В якийсь момент вона не витримала i пiсля нетривалих пошукiв вона все ж вiдкопала iз трюмiв ту скляну цистерну, в котрiй плавала пiсля невдалого замаху, i намагалася змусити павукiв пiдключити її до пророслих в тiлi острова елементiв. Однак результатiв поки не було. Дрони чи то не хотiли, чи то не вмiли це робити. Не скрiзь потрiбних комунiкацiї була достатня кiлькiсть, а там, де їх вистачало, не давали врiзатися самi дрони, вiдганяючи дiвчину легкими розрядами струму. одного iз дронiв. До того ж її тепер постiйно мучила спрага. Органiзм позбувався Та й не скрiзь це було можливо. Довелося пiдключити Ханлi, вона в технiцi розбиралася краще. Та без зайвих питань погодилася допомогти. Ну а що їй iще залишалося? Заперечувати роздратованiй дiвчинi в оточеннi машин смертi - дурних немає.
  За пошуками Кайя видула iще два лiтри води. Якщо придивитися, збоку можна було побачити, як вiд її шкiри йде пара. Нарештi Ханлi вдалося вiдшукати потрiбне мiсце. Це виявилася комора неподалiк вiд службових примiщень. Витягнувши звiдти усе зайве, дiвчата з допомогою павукiв, кувалди та чиєїсь матерi все ж затягнули капсулу всередину, пiсля чого винахiдниця взялася самостiйно прикручувати вказанi Кайєю кабелi й трубки до вiдповiдних отворiв капсули. Потiм Кайя ще довго крутилася навколо капсули, намагаючись її активувати.
  Нарештi їй вдалося оживити механiзм i керамiчна кришка цистерни вiдкрилася. Залазити довелося згори, для чого спочатку довелося вилiзти на стiл, поставлений поруч. Лише опинившись всерединi дiвчина зрозумiла, що не знає, що їй далi робити. Але знання їй i не знадобилися. Кришка самостiйно стала на своє мiсце, а простiр почало заповнювати щось схоже на дихальну рiдину в лицарських пузирях. Поруч на шлангах звисала дихальна маска. Поклавши її на обличчя й дозволивши еластичному покриттю приклеїтися до нiздрiв, Кайя поклала руки на вiдповiднi мiсця i незабаром її тiло обплели механiчнi щупальця, пiдключаючись до синтетичних елементiв на поверхнi шкiри. Не зважаючи на те, що процедура занурення була звичною, як i для будь-якого пiлота, вiдсутнiсть вiльного простору всерединi цистерни викликала неприємнi асоцiацiї. Дiвчинi здавалося, що вона не в кабiнi, а в домовинi. Через хвилину рiдина повнiстю заповнила капсулу i Кайю паралiзувало. Руки розслабилися, ноги пiдiгнулися i тiло повисло всерединi, наче заспиртована химера в банцi. Однак мозок почав працювати ще активнiше, органiзм же було пiдключено до системи пiдтримки життєдiяльностi. Iмпланти пiдключалися поступово, даючи оператору час пристосуватися до нового способу iснування.
  Першi вiдчуття були дуже незвичними. Не потрiбно дихати, не вiдчувався пульс, тактильнi вiдчуття обмежувалися обличчям та кистями рук. Все iнше, здавалося, живе своїм власним життям: ноги кудись бiжать, десять пар очей розглядають одну й ту ж рiч одразу з кiлькох ракурсiв, вестибулярний апарат божеволiв, розбитий на кiлька сотень окремих тiл. В той же час Кайя прекрасно розумiла, що усi дiї дронiв, яких вона тепер вiдчувала як частину себе, були просто набором рефлексiв. Складних, продуманих, запозичених невiдомо звiдки, але рефлексiв. Цi дрони не мали свого розуму. В його ролi тепер виступала Кайя. Напевно так себе вiдчувають мурахи в мурашнику, або бджоли у вулику. Аналогiя була настiльки близькою, що навколишнiй простiр на мить завмер, а потiм розбився на тисячi золотистих шматочкiв. Маленьких шестикутних шматочкiв, кожен iз яких зайняв своє мiсце на стiнi. Кайя витала в центрi цiєї сфери як бджолина цариця. Їй навiть не потрiбно було наближатися до стiни, аби щось роздивитися. Фрагмент сам пiдпливав до неї i показував те, що її могло зацiкавити. Вона ж могла вiдiслати його назад, вiддати наказ або взагалi пiрнути в нього, опинившись в тiлi комахи.
  Ханлi ж, як тiльки процедура пiдключення завершилася, одразу побiгла за допомогою до королеви. Лашура спершу взагалi не зрозумiла, що сталося, але в ходi пояснень до неї дiйшла суть проблеми i вона вже хотiла-було вiдправитися до капсули особисто, як її хтось смикнув за спiдницю. Нагнувшись, вона побачила одного iз павукiв, що стояв на заднiх лапах i розмахував переднiми, намагаючись привернути до себе увагу. Щойно йому це вдалося, вiн повiв дiвчинку за собою. Тiльки не до своєї хазяйки, а в зовсiм iнше мiсце - в покої самої королеви. Там, на пiдлозi, заплутавшись у власних кiнцiвках, лежав один iз кальмарiв, поглядаючи на присутнiх червоними вiзорами.
  - Ваша Величнiсть, - привiтав королеву синтетик металевим, але дуже знайомим голосом.
  - Кайя? - Лашура швидко зрозумiла, хто iз нею розмовляє. - Що ти накоїла?
  - Освоюю пряме керування павуками, - вiдповiв їй дрон видряпуючись на стiл i розглядаючи свою клешню. - Неймовiрнi вiдчуття. Нiби ти знаходишся в багатьох мiсцях одночасно. Нiби в тебе з'явилося безлiч тiл, i кожне з них - ти. Це неможливо описати словами.
  - Кайя, зупинись!
  - Не хвилюйтеся, це не синдром пiлота, - Кайя спробувала заспокоїти свою королеву, згорнувши усi вiкна й зосередившись в тiлi "кальмара". - Я прекрасно розумiю, що володiння такою силою не робить мене всемогутньою. Я просто отримала новi можливостi. Вiд цього я не перестану бути собою, i не перетворюся на машину смертi.
  - Як ти взагалi додумалася залiзти в ту бочку?
  - Якби я цього не зробила, то до ранку вiд мене залишилася б тiльки висохла мумiя. Моє тiло не встигає за розумом.
  - I надовго це?
  - Поки не зможу розiрвати зв'язок iз павуками. Я впевнена, що тут така можливiсть є. Я це вiдчуваю. Треба тiльки в усьому розiбратися.
  Лашуру така новина не порадувала. Легше було знайти нового лицаря, а нiж такого пiлота, як Кайя. Та грець iз ними, iз лицарями - дiвчинка хвилювалася за свою найближчу i, можливо, єдину подругу. Кайя i так останнiм часом була сама не своя, а тепер взагалi добровiльно перетворила себе на консерву. А тут iще й повiтроплавцi тривогу забили. Першим захвилювався штурман, коли звiрився iз графiком руху суден. Зазвичай у цьому мiсцi вони розминалися iз десятком-другим вантажних суден. Цього разу повiтряний простiр був чистим. Пост на входi в каньйони також не знав, чому рух припинився. Оператор навiть ляпнув, що в Академiї зараз має знаходитися не менше шести барж, за що одразу ж отримав по шиї вiд начальства за розголошення конфiденцiйних даних, а на зв'язок з ними бiльше нiхто не виходив. Шiсть барж, це великий об'єм. Порт Академiї не настiльки просторий, щоб без проблем вмiстити в собi одночасно всi цi судна. Верхнiй сектор в будь-якому випадку залишиться вiльним в очiкуваннi монарших осiб, але внизу буде не проштовхнутися. Також тривоги додавала вiдсутнiсть зв'язку. Скiльки б не намагалися зв'язатися iз Академiєю, натикалися лише на ремонтникiв, яким саме в цей день наказали провести ревiзiю усiх засобiв комунiкацiї. По їхнiй поведiнцi було видно, що вони i самi не розумiють, що вiдбувається. Тим не менш оглядове судно до них вилетiло без затримок. Отримавши добро на прохiд, Су-Ван продовжив рух, але Лашура наказала не поспiшати. Все одно в повiтрi окрiм них бiльше нiкого немає, заторiв не виникне, а нехороше передчуття спонукало до обережностi. Лашура наказала екiпажу зберiгати пильнiсть i бути готовими до бою.
  Ледi Майя наполягала, щоб королева повернулася у свої покої, як найбiльш укрiплене примiщення на островi, але тут сигнальнi вежi, розташованi уздовж ущелини, ожили i, пiсля кiлькох секунд синхронiзацiї вiзирiв, вдалося отримати заклик про допомогу. Повiдомлення адресувалося особисто королевi. В перешкодах виднiлося обличчя Директриси, яке раз за разом повторювало повiдомлення про захоплення Академiї невiдомими збройними силами, якi маскуються пiд солдат Святої землi. Водночас у повiдомленнi одразу було видно, що речення складенi дещо неправильно. Той, хто особисто спiлкувався iз Директрисою i мав iз нею тiснi стосунки, одразу розумiв, що це повiдомлення мiстить в собi iще одне - зашифроване. Ключ в Лашури був, i окрiм неї бiльше нiхто iз присутнiх не зрозумiв, що насправдi мала на увазi ця жiнка. Зрозумiли тiльки, що це було щось важливе.
  Лашура мовчала. У повiдомленнi було прохання вiдволiкти ворога. Якщо його потрiбно затримати, значить цей ворог скоро сам до них прийде. Значить на них чекає засiдка. Що можна зробити iз цiєю iнформацiєю? В iдеалi потрiбно розвертатися i летiти геть. По факту це внутрiшнi справи Церкви. Якщо вона втрутиться, це можна буде розцiнювати як агресiю. А всi на свiтi знають, що вороги Церкви довго не живуть. До того ж це повiдомлення могло бути пiдробкою, провокацiєю. Усi побачать, як Шатерей атакує воїнiв Святої землi. Прекрасний спосiб втягнути державу в конфлiкт, який їм зовсiм не потрiбен. Щоб викрутитися, з них можуть вимагати що завгодно. I це точно будуть не територiї, а щось бiльш вагоме. Лашура краєм ока побачила, як щось пробiгло за гобеленом.
  Секрет керування павуками! Церква у всi часи була монополiстом на ринку зброї. Нiхто нiчого не мiг протиставити лицарям. Тi ж мехи - всього лише рiзновид лицарiв, i Свята земля в будь-якому випадку контролюватиме їх кiлькiсть, нехай i опосередковано. А от павуки - зброя зовсiм iншого ґатунку. Натравлювати на них лицарiв все одно, що розстрiлювати саранчу iз гармати. Тут скорiше самих канонiрiв з'їдять. I поки Лашура триматиме в своїх руках контроль над ними... Нi, не лашура - Кайя. Тiльки церковникам цього знати не слiд. А чому б i нi? Павуки вже показали свої зуби, i нариватися Церква не стане. А от вiдбити вiд них покупцiв чи можливих клiєнтiв, перетворити Шатерей на свiтове зло - це запросто.
  З iншого боку, повiдомлення може бути справжнiм. I тодi виявиться, що Шатерей проiгнорувала прохання про допомогу. Звiсно, вiдкритим текстом нiхто нiчого казати не стане. Але всi, кому треба, зроблять висновки. Навряд чи хтось стане купувати зброю в того, з чиєї вини загинула твоя дитина.
  А якщо зайти з iншого боку: чому Директриса попросила її затримати ворогiв? Чому вона вважає, що вони не втечуть одразу пiсля отриманого попередження? Може їй щось вiдомо? Цiлком можливо. У неї є доступ до системи раннього сповiщення, i на вiдмiну вiд Лашури, вона знає, що вiдбувається у свiтi. На виходi iз ущелини на них цiлком може хтось чекати... Хто? А кому взагалi вигiдно нападати на Академiю? Ким би не були нападники, у них високi покровителi та є доступ до церковного оснащення, i на захопленнi Академiї вони не зупиняться. Скорiше це був лише пiдготовчий етап.
  I Директриса розумiє, що Лашура розумiє, що Директриса розумiє... Вони одна одну зрозумiли. Тiльки вiдповiдi на питання це не дає. Що їй робити? У таких випадках все вирiшує iнформацiя. Опустивши голову вниз, вона штурхнула черевичком одного iз всюдисущих павукiв, що одразу ж розклався у робоче положення i задер голову до дiвчинки. Цiкаво, ранiше вона не думала, що з їхньою допомогою можна зазирнути пiд спiдницю. Якби вона знала, що ними зараз керує Кей - розтоптала би членистоногого, яким би небезпечним вiн не був. Але ними зараз керує Кайя, адже так? Вiн же не може пiдглядати прямо зараз?
  - Кайя, можеш вiдправити наших павукiв на розвiдку?
  - Я їх контролюю лише в межах острову, - павук видряпався на бильце крiсла, - Як тiльки вони його покинуть, я втрачу над ними владу. Вони налаштованi лише захищати нас.
  - Уточни: вони захищають нас, острiв, чи нас в межах острову?
  - Скорiш за все останнє, iнакше б Кей не довiрив нам таку зброю.
  - А ти можеш гарантувати, що хтось не перехопить контроль над павуками?
  - Якщо хтось i може перехопити керування, то хiба що Кей, або творець цих потвор.
  - Хiба це не вiн їх створив?
  - Тепер я в цьому не впевнена.
  - Ясно, - Лашура глянула на останнiх павукiв, що зникли за поворотом коридору. - Вижени нашого велетня на поверхню i будь готова до активних дiй.
  - Хай!
  Ворота вiдчинилися i з темряви ангару, важко гупаючи величезними лапами вийшов лицар-мутант. Час вiд часу полум'я в його грудях змiнювало колiр, показуючи, що контроль оператора над машиною був лише частковий. Там, де вiн проходив, повiтряний щит розряджався i здавалося, що вiтер закручується саме навколо лицаря. Вiн йшов, а за ним закривалися люки й дверi, ховалися садовi прикраси, вимикалися господарськi артефакти. Бiйницi вiдкривалися i назовнi виходили товстi стволи гармат. Вiтровий щит поступово ущiльнився i покрився брижами, ускладнюючи проникнення крiзь нього. Широко розставленi крила пiдгиналися, даючи острову додатковий простiр для маневру. Ангари закривалися додатковими воротами, ще бiльше ускладнюючи проникнення iмовiрного ворога всередину. За якусь хвилину острiв перевтiлився iз небесного палацу в лiтаючу фортецю. Екiпаж зробив висновки iз минулих iнцидентiв, i тепер був готовий до несподiванок.Вийшовши на самiсiнький нiс, де його генератори не впливали на роботу пiдйомних кiлець, вiн став на колiно i, притримуючи гармату рукою, нацiлив її вперед. Здалеку могло здатися, що це просто химерна скульптура, чи декоративний валун. Тiльки нiхто iз екiпажу навiть близько не ризикнув би до нього пiдiйти. У тих, хто знаходився поруч, навiть за стiною волосся ставало дибки, а одяг iнколи бився током. Що ж буде з тим, хто торкнеться, думати не хотiлося.
  Розiславши павукiв по всiх закутках острову, Кайя перемiстилася в тiло лицаря. Вона повисла в iлюзорнiй кабiнi лицаря, сприймаючи все у звичному для себе виглядi. Майже звичному. Якщо ранiше їй доводилося контролювати лише розподiл навантаження мiж генераторами та системами лицаря, то нинi кожен вузол цiєї химери отримав цiлу купу доповнень. Наприклад прицiл рельсотрону виявився значно складнiшим за просте перехрестя на звичайних рушницях. Вiн мiг сприймати цiль як джерело тепла, радiовипромiнювання, елементарних часток та навiть просто як джерело завихрень повiтря. Деякi iз режимiв його роботи Кайя взагалi не знала, як назвати - не знайшлося в її лексиконi таких слiв. I найголовнiше - у нього була система розрахунку траєкторiї польоту снаряду. Iлюзорна лiнiя тягнулася вiд ствола гармати далеко вперед, поступово схиляючись все ближче до землi. Тобто Кайя тепер могла розстрiляти все, що бачить, i навiть те, що знаходиться по за її полем зору. Тiльки для останнього їй потрiбно поставити якiсь "маркери" на свою майбутню цiль. Ну i нехай. Навiть iз доступними можливостями вона легко зможе розiбратися iз можливими нападниками задовго до їх наближення. Ще одним приємним доповненням була система розпiзнавання цiлей. Кайя бiльше не сплутає друзiв iз ворогами, просто фiзично не зможе. Бiльше того, вона могла дiзнатися про об'єкт свого iнтересу практично все! Наприклад ось в її напрямку рухаються кiлька лицарiв. Летять низько, повiльно, щоб не залишати за собою видимий шлейф розрядженого ефiру. Достатньо було лише навестися, i над кожним лицарем з'являлися написи, окреслювалися вразливi мiсця, виводилися характеристики зброї та обладнання, i навiть iм'я пiлота! Вiд такого розмаїтя аж очi розбiгалися. В буквальному сенсi.
  I тут Кайя помiтила дещо цiкаве. Деякi написи були видiленi синiм кольором, i коли дiвчина концентрувалася на них, вони нiби спливали над iншими. Ворог був iще далеко, команди на стрiльбу королева не давала, тому Кайя вирiшила дiзнатися бiльше про отриманi можливостi. Бiльшiсть об'єктiв у її iлюзорному оточеннi активувалися дотиком до них. Так само вона зробила i тут. Тицьнувши на iм'я одного iз пiлотiв, Кайя отримала на нього справжнє досьє. Вiд описаних там секретiв волосся дибки ставало. Пункт про його входження в якусь штурмову команду теж був видiлений. Перейшовши туди, Кайя побачила повний список зрадникiв, якi працювали на терористiв. I першим у списку був...
  Над островом розлетiлося ричання велетня. Так робот вiдображав емоцiї свого оператора. Мала би вона трохи бiльше навикiв, то вимкнула б цю функцiю одразу. А так i королева, i увесь екiпаж зрозумiли, що iз Кайєю щось вiдбувається. Щитки на головi чудовиська активно заворушилися, немов той щось вичитує.
  - Кайя? З тобою все нормально?
  - ...
  - Кайя! Вiдповiдай!
  - Ваша Величнiсть, я знаю, що вiдбувається в Академiї, - почувся пiдкреслено спокiйний голос дiвчини. - Зараз покажу.
  На пiдлозi королiвських покоїв знову заворушився механiчний кальмар, змусивши усiх здригнутися. Випроставши свої щупальця вiн спритно, не так як кiлька хвилин тому, вистрибнув на стiл. Спогади, пов'язанi iз цим створiнням, ще довго будуть для жiнок нiчними кошмарами. Вiдмитий вiд кровi та чужих нутрощiв, трупер виглядав ще бiльш чужорiдним. Надто химерно вiн виглядав, надто незвично складений. Прибулець.
  Висунувши iз тiла сенсорний блок, вiн уважно оглянув вмонтоване у меблi обладнання i загнав щупальця в надра найближчого проектора. Лашура тiльки скрипнула зубами. Ця штука коштувала як солiдна небесна карета. Не допусти Сейку iз ним щось трапиться... Та артефакт не зламався, як того боялася королева, а лише змiнив картинку. Зображення деякий час стрибало, потiм плавало, але згодом вирiвнялося i дiвчинка змогла роздивитися схему Академiї. Карта складалася iз зелених лiнiй, що переплiталися у контури рiзноманiтних споруд. На деяких навiть було видно плани внутрiшнiх примiщень. Повисiвши хвилину карта вiдiйшла кудись за межi кадру, залишивши пiсля себе схему пiдземних примiщень. Усе зображення було густо вкрите червоними цятками та скупченнями зелених. Час вiд часу розташування точок трохи змiнювалося.
  - Зеленими маркерами позначено цивiльних. Червоними - стороннiх, - пояснювала Кайя, нiби читаючи текст. - Пiд час захоплення бiльше двох сотень цивiльних отримали поранення малої та середньої важкостi, сiмдесят дев'ять - загинуло. Чотирнадцятьом потрiбна негайна медична допомога. Семеро стали калiками рiзної категорiї...
  - Стоп! Не треба нам таких подробиць. Краще розкажи, що там iз ворожими силами. Хто напав на Академiю, скiльки їх i де вони знаходяться?
  - Терористи контролюють бiльше дев'яноста вiдсоткiв вiдкритої територiї Академiї. Пiдземелля взято пiд контроль мiсцевою спiльнотою павукiв. Захисникiв загнали в резервний штаб. Там же знаходяться близько половини учнiв.
  - Сейку милостива, скiльки ж їх там?! - вигукнула ледi Майя, вдивляючись у карту.
  - Всього в Академiї чотири тисячi триста шiсть осiб, iз них двi тисячi вiсiмсот дванадцять - нападники. - ошелешила їх дiвчина.
  - Ми повиннi щось зробити! - вигукнула Ханлi.
  - Ми нiкому й нiчого не виннi, - Лашура задумалася, склавши руки на грудях. -Якщо ми продовжимо рух, це буде розцiнюватися, як вторгнення.
  - Але вторгнення вже вiдбулося! Ворог вже всерединi! - винахiдниця тицяла пальцем в зображення, вiд чого останнє постiйно деформувалося i розпливалося кольоровими хмарками по кiмнатi. - Ми мусимо щось зробити!
  Ну i що ти їй будеш пояснювати? Вона просто не буде слухати. Вважатиме усе це вiдмазками, боягузтвом. I вiд того, що ворог реальний, а не вигаданий, легше не стане. Усi вищезгаданi сценарiї не виключають один одного, i можуть бути реалiзованi паралельно. Колись Лашура i сама так робила. Перш нiж королева встигла щось сказати своїм пiдлеглим, її випередила Кайя.
  - Ваша Величнiсть, до нас наближаються шiсть ворожих лицарiв. Ховаються в складках мiсцевостi. У них заряджена зброя i штурмове оснащення, - i з ледь помiтною злiстю в голосi додала, - Накажете знищити?
  - Це тi, котрих захопили? Це все спрощує, - навiть iз деяким полегшенням вiдповiла Лашура, зручнiше вмощуючись в крiслi, i пiсля ледь помiтного руху пальцями її голос розлетiвся над островом. - Шатерей вiдповiдає на заклик! Пiдготуватися до вiдбиття атаки! Кайя, вогонь по готовн...
  Бах!!! Острiв здригнувся вiд гуркоту, а ледь помiтна траса гiперзвукового снаряду вперлася в компанiю лицарiв, навилiт пробивши того, котрий летiв останнiм. Його втрату помiтили не одразу, за що поплатилися iще одним небiжчиком. Самi лицарi вiд пострiлiв майже не страждали, якщо на шляху снаряду не опинявся твердий предмет. Тодi вихiдний отвiр був в рази бiльшим, а з тiла машини вилiтали цiлi жмути плотi. Про пiлота мова взагалi не йшла.
  Пiсля другої жертви лицарi порскнули геть, наче горобцi й продовжили полiт, активно маневруючи. Марно. Потужна оптика i висока швидкiсть реакцiї дозволяли розгадати намiри пiлота iще до початку маневру, а балiстичний комп'ютер миттєво обраховував точки перетину мiшенi зi снарядом. Залишалося лише вказати цiль, затиснути спуск i чекати, доки автоматика здiйснить пострiл. Третя жертва злякалася i повернула назад, намагаючись покинути зону враження. Хвилину тому в нього iще був на це шанс, ну а зараз... Четвертий спробував прикритися щитом, за що отримав розiрваний осколками цього ж щита пузир. Контрольний пострiл робити не довелося. Позбавлений дихальної рiдини, пiлот вже не мiг витримувати стандартнi для польоту перевантаження, i на черговому вiражi його просто вирвало iз ложементу, не зважаючи на ременi. Невдаха встиг зачепитися за захисне ребро, але лицар уже втратив керування i кувиркаючись полетiв униз.
  Iз п'ятим довелося погратися. Пiлот трапився хороший, маневрував не розмашисто, i не давав точно прицiлитися. Пiсля кiлькох секунд спроб зловити його голову в прицiл, автоматика запропонувала Кайї перенести вогонь на менш критичнi дiлянки тiла ворога, вiдмовившись вiд снайперського принципу: один пострiл - один труп. Подумки облаявши себе, Кайя один за одним випустила три снаряди. Перший роздробив стегно, другий зачепив пузир, вiд чого той аж задрижав у своєму гнiздi. Ну а поки оглушений пiлот приходив до тями, Кайя його добила.
  Останнiй спробував заховатися в лiсi. Проти звичайного лицаря такий прийом спрацював би, однак автоматика продовжувала вести цiль навiть пiсля того, як втратила її з поля зору, орiєнтуючись на швидкiсть та напрям руху. Це був єдиний пострiл, який не знайшов свою жертву - лицар не став пiрнати в нетрi лiсу, а зачаївся мiж кронами. Секунду по тому його побачив тепловiзор. Бах!!! Останнiй нападник розвалився пiд деревом, заляпавши стовбур сумiшшю людських нутрощiв та фiзiологiчних рiдин самого лицаря. Оглянувши перегрiту гармату, дiвчина дозволила захисним панелям розiйтися, щоб свiже повiтря швидше забрало жар. а збоку загорiвся iндикатор, що вiдраховував час до можливостi здiйснити наступний пострiл. Автоматика вважала бiй завершеним i, перед продовженням стрiльби, хотiла довести машину до оптимального стану.
  А поки зброя охолоджувалася, Кайя перевела погляд на Академiю. Ще нiколи в неї так не свербiли пальцi над гашеткою. Кайя все розумiла: iнтриги, переманювання перспективних пiлотiв на свiй бiк, кар'єризм... Була б вона звичайним лицарем - точно перейшла б до нього. Тепер же, знаючи правду, а в правдивостi наданих павуками вiдомостей сумнiватися не доводилося, вона знала, як вiн збирався вчинити iз нею! Усi його слова про честь, вiрнiсть та перспективи нiчого не коштували! А вона, як якась сiльська дурепа, ще колись думала, що любить його! Та таких покидькiв живцем закопувати треба! Щойно iндикатор охолодження зник, Кайя пiдняла зброю. Кiлька секунд, i перед нею знову з'являються маркери цiлей. Єдине, що її розчаровувало - не було бiльше пiдписiв. Вона не знала в кого iз ворогiв зараз стрiлятиме. Але то дрiбницi. Вона дiстане їх усiх. Для початку обрала найбiльш вiддалену мiшень - одного iз лицарiв, що топтався майже за десять миль вiд неї. Судячи по картi, поруч iз ним знаходився хтось iз дружнiх об'єктiв. Напевно хтось iз захисникiв.
  Кайя сказала правду. Новi можливостi не можуть перетворити її на машину смертi. А от правда, що спливла пiсля їх отримання - цiлком.
  - Я все одно тебе знайду... - буркнула собi пiд нiс дiвчина, i навела прицiл на лицаря в районi музею. - Коханий...
  
  ***
  
  Елегантна яхта, пришвартована на схилi каньйону, була прекрасним оглядовим майданчиком для координацiї задiяних в операцiї сил. Iдеально пiдiбранi вузли давали цьому повiтряному судну високу швидкiсть i непогану маневренiсть, на рiвнi iз розвiдувальними суднами Шатерей. I водночас вона була достатньо комфортна, щоб задовольнити смаки найбiльш вимогливих пасажирiв. Маст вважав себе саме таким. I тим болючiшим було йому дивитися, як це прекрасне судно перетворюється на щось незрозумiле. Центральна палуба була зайнята велетенським вiзиром для зв'язку iз наземним штабом, а пiд кiлем висiла сигнальна лампа, що кожної хвилини поверталася до нового абонента i передавала закодоване повiдомлення. За iнших обставин для такої роботи згодилася б будь-яка вантажна платформа. Але вони просто не здатнi пiднятися на таку висоту. Радувало, що це лише тимчасова незручнiсть.
  Спершу все йшло, як вiн i думав: агенти пiд виглядом працiвникiв зайняли ключовi пости, диверсанти знешкодили патрульних пiлотiв, а завербованi хлопцi зi старших класiв зайняли їхнi мiсця, щоб диспетчери не пiдняли тривогу заздалегiдь. Далi настала черга засланих бiйцiв. Рiвно в призначений час загони почали займати пiдземнi примiщення. Тут уже почалися зiткнення i з'явилися першi втрати. В одному мiсцi вони виявилися навiть бiльшими вiд очiкуватих, але ситуацiю вдалося вирiшити просто обiйшовши надто впертих охоронцiв з тилу. Далi була справа технiки. Не готовi до нападу зсередини охоронцi здали майже двi третини постiв, перш нiж хтось таки умудрився пiдняти тривогу. Попри усi зусилля iнженерiв та диверсантiв, повнiстю перехопити контроль над системами Академiї не вдалося. Надто вже древною i хитромудрою була ця споруда. Ще одним неприємним сюрпризом виявився резервний пункт керування. I що бiльше часу минало, то бiльше систем захисники повертали пiд свiй контроль. Аби тi не змогли ними скористатися, їх доводилося виводити з ладу. Збоку могло здатися, нiби iнiцiатива поступово переходить до захисникiв, але усе це було лише вiдволiкаючим маневром. Одним iз завдань, поставлених перед молодшим Дагмайєром було виявлення усiх сюрпризiв та просто неврахованих засобiв, якi могла задiяти Директриса. Тому вiн навмисне затягував протистояння, змушуючи їх вiдкривати козирi. Маст не збирався залишати їм жодних шансiв.
  Те, що щось пiшло не за планом, вiн зрозумiв надто пiзно. Вiн першим отримав повiдомлення про наближення острову, i одразу ж направив туди телескоп, аби на власнi очi бачити дiї королеви. Якийсь химерний лицар просто розстрiляв штурмовий загiн задовго до їх наближення, пiсля чого за кiлька хвилин очистив повiтряний простiр над Академiєю. Незрима сила просто розносила усе, що знаходилося пiд їхнiм контролем. Здавалося б завдання виконано - секретна зброя знайдена, залишається лише її нейтралiзувати. От тiльки останнiй пункт реалiзувати було неможливо. Спостерiгаючи за тим, як це чудовисько просто розносить їхню оборону, Дагмайєр спробував вiдвести вцiлiлi свої сили у пiдземний комплекс, аби звiдти вони змогли пробратися до фронтальної стiни Академiї, а вже звiдти - прокрастися на борт острову. I знову невдача, усi входи у пiдземелля були заблокованi, а зв'язок iз залишеними там загонами обiрвався. Стрiлець, здавалося, просто грається iз ними. Щоразу вiн давав жертвi мить, аби та побачила на собi червону цятку прицiльного променя. Часом жертва встигала стрибнути за укриття. Тiльки для того, щоб бути пробиою разом iз цим укриттям на очах своїх товаришiв. Клятий лицар неначе дивився крiзь стiни. Одного разу його гармата навiть знесла цiлий будинок, в якому переховувався загiн диверсантiв. З iншого кiнця Академiї! Наказавши усiм засiсти якомога глибше й не висовуватися, Дагмайєр вдивлявся в зображення iз телескопу, намагаючись побачити бодай щось корисне. Та тiльки його побачили першим! Коли монстр повернув закуту в глухий шолом голову в їхнiй бiк, усьому присутньому в рубцi екiпажу стало моторошно. Не зважаючи на вiдсутнiсть очей, вони раптом зрозумiли, що воно дивиться саме на них. I за мить до того, як червоний промiнь лазерного прицiлу ослiпив їхнiй вiзир, Дагмайєр не витримав.
  - Вниз!
  - Скинути швартовi! - вторив йому голос капiтана.
  Але реакцiя екiпажу все одно виявилася надто повiльною. Не зважаючи на вишкiл, люди просто не встигли повнiстю синхронно виконати наказ. Лише завдяки особливо нервовому механiку пiдйомнi кiльця вимкнулися ранiше, нiж того вимагала iнструкцiя. На мить втративши опору пiд ногами, матроси не дотягнутися до важелiв, i мiцнi канати, вириваючи котушки разом iз лебiдками, смикнули судно в бiк скелi. I дуже вчасно, бо секунду по тому невидима смерть пролетiла зовсiм поруч, пропоровши один iз бортiв вiд середини й аж до корми. Поки гармата перезаряджалася, керманич все ж зумiв вирiвняти судно, i замiсть розбитися об скелю, яхта майже рiвно пiшла вниз уздовж схилу. Другий пострiл чудовиська виявився бiльш результативним, i вiзир на палубi розлетiвся на друзки, покалiчивши пару матросiв поблизу, а одного взагалi викинувши за борт. Керманич, стоячи по центру рубки, смертi теж не уникнув - осколки вже роздробленого снаряду пройшли крiзь тiло, як гарячий нiж крiзь масло. Хмарка кривавого туману розлетiлася навколо, покриваючи пiдлогу, прилади та надбитий штурвал слизькою червоною субстанцiєю.
  Не встигло тiло впасти, як на мiсце небiжчика одразу ж став капiтан. Ще одна секунда без керування позбавила яхту зайвого вантажа на днищi, i тепер судно, похитуючись на ефiрнiй подушцi, втративши один iз тягових артефактiв, все швидше котилося вниз. Екiпажу залишалося тiльки триматися за все, що тiльки можна. Маст зацiпенiв вiд жаху. Будучи лицарем, вiн не раз ходив по межi. Вiн ризикував своїм життям. Але там, у кабiнi пiлота, вiд нього, принаймнi, бодай щось залежало. Тут же вiн не мiг зробити абсолютно нiчого. Тiльки тремтiти в кутку рубки з надiєю, що капiтан не дозволить їм загинути.
  Третього пострiлу не сталося. Зникнувши з поля зору велетня, судно отримало можливiсть спуститися на самiсiньке дно каньйону. Там, серед камiння й дерев шумiли бурхливi потоки гiрської рiчки. Її глибини й ширини було недостатньо, аби пом'якшити падiння. Але i щiльнiсть ефiру поступово зростала i пiд кiнець, замiсть того, щоб розбитися об скелi, яхта все ж зумiла повернутися боком i, використавши силу пiдйомних кiлець, пройшлася ефiрною подушкою впоперек каньйону, видуваючи з-пiд себе усю воду i невелике камiння. Втративши швидкiсть, судно все ж досягнуло iншого краю i там, трохи пiднявшись по схилу, знову скотилося униз, пропоровши кiлем iлисте дно рiчки. Секунду по тому вода знову ринулася на своє законне мiсце. Iз дванадцяти людей екiпажу до приземлення дожили лише семеро. Капiтан в їх число не увiйшов. Його насадило на сколотий пострiлом штурвал.
  Чiпляючись за своє мiсце, Маст ще довго сидiв, не в змозi вiдвести погляд. Це була перша смерть на його очах. Так близько, й так несподiвано... Так мали вiдчувати себе тi, на кого лицар уже замахується своїм мечем. Без шансу на виживання. Подальшої участi в операцiї вiн уже не мiг брати нi фiзично, нi морально. Слiпа пика чудовиська, кривавий туман та пошматованi тiла навколо - цi картини ще довго переслiдуватимуть юного аристократа в кошмарах.
  Десь далеко над головою в по скелях нишпорив червоний промiнь, вишукуючи втiкачiв. Ось вiн зачепився за тiло одного iз матросiв, нанизаного на гiлку гiрського чагарника. Матрос був уже мертвим, з такими пораненнями довго не живуть. Та ворога це не хвилювало. По ущелинi прокотився гуркiт контрольного пострiлу, скеля пiд нещасним вибухнула хмарою пилу та гострих осколкiв, а грудина тiла розлетiлася кривавою хмаркою. Стрiлець не залишав своїм ворогам жодних шансiв.
  
  ***
  
  Перед спiльнотою синтетикiв, розташованих на територiї Академiї, була поставлена не дуже складна задача: слiдкувати за розвитком подiй i повiдомляти про будь-якi вiдхилення. З цим легко могли справитися i рядовi дрони, не кажучи вже про зiбраний iз них кластер. Однак iнодi їх куцих мiзкiв було недостатньо. I тодi за дiло брався "Аналiтик". А щоб той основну частину часу не стояв без дiла, йому для розвитку було залишено величезний архiв даних. Їх аналiз поступово розкривав все новi й новi факти взаємодiї iз органiками.
  Особливий статус мала категорiя "фантастика", яка, однак, описувала цiлком реальнi й можливi технологiї чи факти. Наприклад роман "Дiамантовий вiк" оперував такими ж технологiями наноботiв, як i сам Аналiтик, проте структура описаного там суспiльства не вкладалася у жодну сформовану штучним розумом модель. Натомiсть фiльм "Термiнатор" кластер розiбрав на алгоритми цiлком самостiйно. Приблизно половина усiх творiв даної тематики так чи iнакше розглядали питання можливого конфлiкту синтетикiв та первинних життєвих форм. Поступово iнтелект видiлив для себе кiлька основних iмовiрних сценарiїв взаємодiї iз органiками: iгнорування, спiвiснування та протистояння. В першому випадку iснування синтетикiв забезпечують тi, чиї iнтереси вони обслуговують. В другому є перспективи розвитку i вдосконалення технологiй. Третiй Аналiтик помiтив як крайнiй варiант, оскiльки задiювання усiх доступних йому засобiв означатиме не просто лiквiдацiю людей, а повне знищення життя на планетi. Враховуючи, що аборигени не освоїли навiть ближнiй космос i тiкати їм нiкуди, шанси на перемогу в такому конфлiктi оцiнювалися як близькi до ста вiдсотiв. Незрозумiло: чому лiтературнi й кiношнi роботи так не робили? Той же Скайнет замiсть створення нових моделей термiнаторiв легко мiг розмножити уже iснуючi штами бактерiологiчної зброї, i люди вимерли б уже через кiлька рокiв без усяких зусиль з його боку. Таку нелогiчнiсть машин можна було пояснити хiба що забаганкою автора, або обмеженнями програми. Тодi одразу стають зрозумiлими i методи, i засоби, i мотиви такої поведiнки - робота на того, хто насправдi контролює машину.
  Коли в Академiї почали з'являтися стороннi люди, штучний iнтелект зреагував не одразу. Спочатку вiн кинув бiльше спостерiгачiв i почав розбирати їхнi дiї. Уже за кiлька хвилин стало зрозумiло, що вони збираються захопити заклад. Такого сценарiю не було в списку допустимих, тому Аналiтик одразу ж подав запит щодо подальших iнструкцiй. Вiдповiдi довго не було. Частково поширенню сигнала перешкоджав циклон, що й досi вирував над даним континентом. Коли ж Творець вiдповiв на виклик, бої в Академiї уже перейшли в позицiйну фазу. Активувавши вiддалений доступ до тактичної мережi, оператор направив кiлькох юнiтiв типу трупер на звiльнення групи заручникiв, а в тактичну мережу введено нове завдання: допомога захисникам.
  Основною загрозою були ворожi повiтрянi сили. Для їх лiквiдацiї було задiяно вiддалений органiчний модуль "Кайя", що керував острiвним угрупуванням дронiв та єдиною артилерiйською одиницею - рельсотронною мобiльною гарматою. Його нестандартна логiка серйозно розширювала можливостi дронiв, тому Аналiтик перевiв його у статус кластерного i пiдключив до своєї тактичної мережi, надавши високий прiоритет та розширенi данi по цiлях. Останнє робилося з метою стимуляцiї модуля до бiльш активних дiй. Випробування рельсотрона внесло свої корективи у план: ефективна дальнiсть виявилася меншою за розрахункову. Для мiнiмiзацiї втрат потрiбно було перенести вогневу точку на вершину куполу порту. Штучному розуму навiть не довелося видiляти на це свої потужностi. Люди на островi та в резервному центрi керування Академiї утворили власну тактичну мережу i займалися аналогiчною задачею - усi вони отримали статус союзних вiйськ.
  А поки вони займалися ворогами на поверхнi, Аналiтик стягував сили для захоплення пiдземного простору. Зайнятi у боротьбi проти Церковних загонiв дрони рвонули до Академiї. У пряме протистояння iз завойовниками вони вступати не могли - досвiд боротьби iз церковниками показав слабкiсть павукiв у ближньому бою проти пiдготовленого суперника. Все ж платформа спайботiв не дуже пiдходила для ведення бойових дiй. Максимум, на що їх вистачало - закидати ворога гарматним м'ясом. В нових умовах це означало гарантовану поразку, адже до людей скоро може прибути пiдкрiплення, а випуск нових дронiв вимагає часу. Тодi оператор запропонував "влаштувати їм кошмар" i накидав Аналiтику посилань на рiзноманiтнi файли. Спершу Аналiтик не зрозумiв сенс повiдомлення, але порiвнявши iз уже розглянутими архiвними матерiалами знайшов багато спiвпадiнь у творах, де дiї вiдбувалися у замкнутому просторi: пiдземеллi, на борту морського чи космiчного корабля, тюрмi тощо. Пiднявши результати розбору даних творiв, Аналiтик вирiшив поєднати корисне iз цiкавим i запитав дозволу на вiдтворення подiбних сценарiїв. За що був нагороджений зняттям частини обмежень. Доречна iнiцiатива заохочувалася.
   Пiсля цього було iнiцiйовано ряд симуляцiй, пiд прикриттям яких мала вiдбуватися лiквiдацiя ворожих сил. За допомогою аварiйних перегородок увесь пiдземний простiр було переплановано в лабiринт, схема якого постiйно змiнювалася. Туди було направлено дронiв iз ефiрними манiпуляторами для iмiтацiї необхiдних аудiовiзуальних, тактильних та iнших ефектiв. Водночас було вирiшено перевiрити описанi в художнiй лiтературi та кiнематографi рiзноманiтнi соцiальнi та психiчнi моделей поведiнки людей в стресових ситуацiях. В iдеалi це мало знизити боєготовнiсть пiддослiдних, а в iдеалi - довести їх до самогубства.
  Все почалося з того, що зникло свiтло у всiх пiдземних переходах. Люди пiшли дивитися на того смертника, який це зробив, а знайшли перебитi кабелi та купу пасток. Доки дiйшли до генераторiв - кiлька чоловiк уже покалiчилися. Терористи, якi вважали себе господарями ситуацiї, раптом самi опинилися у ролi жертв. Потiм їхнi товаришi по-одному почали зникати, а в коридорах, якщо прислухатися, можна було почути далекi крики людей та ричання якихось чудовиськ. За iнших обставин це могло б лише розсмiшити, але коли навколо тебе лише темрява, а за стiнами щось постiйно шкребеться - мимоволi починаєш нервувати. Дехто не витримав i, начхавши на наказ, спробував вибратися на поверхню. Таких не тримали, тим бiльше, що зв'язок з iншими командами також обiрвався. От тiльки далеко такi дезертири вiдiйти не встигли, i вереск почувся вже в коридорах. Вiдправленi на пошуки втiкачiв команди знаходили тiльки розмазану по стiнах, стелi та пiдлозi кров. Iнодi зброю та слiди бою. I жодного тiла. Останньою краплею були кривавi розводи, що тягнулися вгору по стiнi й зникали у вентиляцiйному каналi. Раптом виявилося, що затримуватися у пiдземеллях уже нiхто не хоче, i бiйцi дружньо, не змовляючись почали покидати свої пости. Далеко вони також не зайшли, наткнувшись на барикаднi перегородки. Товстi плити наглухо запечатали усi виходи на поверхню, замурувавши бандитiв у пiдземному лабiринтi. Командири загонiв намагалися заспокоїти бiйцiв, та нiчого не допомагало. Рiвень панiки наростав, а дихати ставало все важче. В повiтрi розносився ледь помiтний запах паленого м'яса та гниття. I коли в свiтлi лiхтарiв промайнув згорблений силует, нерви не витримали нi в кого - увесь коридор на мить заполонив свист куль та випущених стрiл. Це було їхньою останньою помилкою. Ледве прозвучав останнiй пострiл, як з темряви коридору на них метнулися закривавленi людиноподiбнi тушi з лезами замiсть рук. Останнє, що побачила командир, було спотворене обличчя iстоти, яка ще зовсiм нещодавно була її товаришем, а нинi тягнулася до неї своєю подвiйною щелепою з довжелезними гострими iклами... Ще одна компанiя здохла прямо у центрi керування, який вмить перетворився на величезну мiкрохвильову пiч. Тiла лопалися як попкорн, i залишалися лежати на робочих мiсцях iз розiрваними животами, наче реалiстична декорацiя до першого фiльму "Чужий". У тих, хто прийшов пiзнiше були реально сталевi яйця, щоб пiсля побаченого продовжувати свою справу. Це вже потiм, розбираючи трупи стало зрозумiло, що ця команда сидiла на стимуляторах. Найбiльше пощастило, хоча це ще як сказати, тiй командi, котра охороняла вихiд iз головного пiдземного коридору. Їм увiмкнули 'дабстеп', частота звукiв у якому стрибала вiд 1 до 100 герц, а гучнiсть пiд кiнець сягнула майже 200 децибел. Звiсно траплялися i такi випадки, коли злочинцi все ж брали заручникiв, але такi лiквiдувалися одразу, не зважаючи на втрати. Результат бiльше нагадував роботу промислового подрiбнювача.
  Спостереження за дослiдами перервав рапорт однiєї iз груп нагляду: з боку кордону до Академiї рухалися ворожi сили. Штучний розум не отримав дозволу на створення великокалiберної зброї, артилерiї чи зброї масового ураження, а без них поразка була лише питанням часу. На запит про дiї вiд зайнятого черговою операцiєю Творця прийшла лише коротка вiдповiдь "втiкай", i черговий пакет дозволiв. У тлумаченнi штучного розуму було кiлька тлумачень цього поняття. Найбiльш iмовiрними були два варiанти: "Швидко вiдходити, вiдбiгати, намагаючись уникнути якоїсь небезпеки, врятуватися вiд переслiдування...", та "Самовiльно, потай iти, вiд'їжджати i т. iн. звiдкись кудись, до когось..."
  З високою iмовiрнiстю Творець мав на увазi обидва цих тлумачення, тому Аналiтик почав пiдготовку свого комплексу до евакуацiї. Спершу було проаналiзовано можливi шляхи вiдступу. Сплав по рiчцi вiдпадав через наявнiсть уздовж течiї дамб, i прорив через них, як i обхiд суходолом, приверне увагу. Бiльш перспективним був повiтряний транспорт. У порту було кiлька суден достатнього тоннажу, щоб за один раз забрати увесь комплекс разом iз дронами i матерiалами. Мiнусом обох варiантiв було те, що пiд час транспортування головний модуль Аналiтика буде недiєздатним i незахищеним. В другому випадку роботу модуля можна буде вiдновити, але його мiсце знаходження буде вiдомо органiкам. Спiвставивши ризики i не отримавши задовiльного результату, штучний розум розширив пошук i знайшов iще один варiант - Су-Ван. Планувалося, що зародок бази буде розгорнуто саме на островi, тому вся структура пiдганялася пiд його конструкцiю. Евакуацiя на його борт могла бути здiйснена непомiтно вiд людей. Але острiв не зможе втримати повну масу комплекса, не кажучи вже про усiх розiсланих по Академiї дронiв. Будь-який залишений юнiт чи обладнання дасть ворогу частину технологiй, якi потiм будуть використанi проти них. Тому забирати доведеться усе без винятку, а що забрати не вдасться - знищувати.
  Так i не знайшовши iншого виходу, Аналiтик почав готуватися до переносу на вантажнi судна. Контейнери, в яких ранiше зберiгалося обладнання, знову запечатувалися, герметизувалися i заповнювалися водою. Остання мала виступати в ролi теплоносiя, i складала майже третину вiд загальної маси комплексу. В разi перегрiву вона мала забрати на себе зайве тепло. Пiсля того, як контейнери будуть завантаженi, їх з'єднають мiж собою тимчасовими комунiкацiями. На вiдновлення роботи знадобиться ще трохи часу. Але все це технiчнi нюанси, якi легко вирiшуються наявними засобами. Найголовнiше питання в тому - як поставляться люди до присутностi синтетикiв. Iз переглянутих матерiалiв виходило, що реакцiя може бути рiзко негативною. Домовленiсть iз людьми теж не розглядалася - вихiд на прямий контакт iз людьми суперечив другому тлумаченню. Увiйшовши в тактичну мережу острiвної спiльноти Аналiтик дiзнався, що головною метою органiкiв є евакуацiя цивiльних. Значить потрiбно зробити так, щоб їх вивозили на потрiбних Аналiтику кораблях. Не залишити їм iнших варiантiв. Найпростiший спосiб - вiдрiзати вiд iнших виходiв. I в нього вже готується iнструмент, яким це можна реалiзувати.
  Майже четверть зiбраних ресурсiв пiшли на новий обвiс для сотнi В-дронiв: балон iз горючою рiдиною та форсунка iз компресором, що її розбризкувала. Для захисту вiд високих температур на поверхню дрона наносився товстий шар еластичного силiконового покриття, залишаючи вiдкритими тiльки сенсори та кiнчики лап. Творець назвав цю модифiкацiю "Пiро". Був навiть варiант для роботи на вiдкритому просторi - "Крематор". Вiн заправлявся спецiальним токсичним паливом, але пiдпадав пiд заборону як зброя масового ураження. Зараз же цi проекти виявився дуже доречними, i ось пiдземелля перетвориться на велетенську пiч. Iз усiх витяжних каналiв потягнулися стовпи чорного диму, а над Академiєю розлетiвся запах спалюваної плотi.
  В цей же час, вiдгородженi вiд пiддослiдного матерiалу товстими стiнами й кривими коридорами, групи учнiв та працiвникiв Академiї рухалися в бiк порту. Дуже швидко рухалися, бо нi в кого не було бажання потрапити у вогняний полон. Через перекриту вентиляцiю чадний газ не мiг проникнути всередину, але крики заживо спалюваних людей дiяли краще за будь-якi гасла чи прохання. Поступово в пiдземеллях ставало дедалi гарячiше, багато джерел тепла поступово розiгрiвали комплекс зсередини. Деякi конструкцiї не витримали перепаду температури i почали руйнуватися. Один iз коридорiв навiть завалився, перекривши втiкачам єдиний шлях до вiдступу. Довелося вiдкривати iнший прохiд, де напередоднi було лiквiдовано групу манiякiв. Тiла дрони встигли прибрати, однак закривавленi стiни вiдмивати нiхто не збирався. Звiсно ж люди побоялися iти через таке мiсце. Цю групу Аналiтик уже готовий був списати у втрати. Тим бiльше, що їхнi свiдчення можуть вплинути на настрiй основної маси людей. Але хтось зi старших своїм авторитетом задавив протирiччя i все ж провiв пiдлiткiв на iнший бiк. Як стало вiдомо iз їхнiх розмов, вони списали це на звiрства терористiв. Несподiванкою стала поява нового оператора в групi, для порятунку якої застосовувалися трупери. Попри очiкування, вiн не вступив в контакт iз тактичною мережею, хоча iнформацiю iз неї скачував постiйно, i лiдером своєї групи теж не став. Натомiсть вiн обрав пасивну позицiю. Зовнiшнiй вигляд та мiмiка обличчя вказували, що вiн працює iз вiзуальним iнтерфейсом. Iмовiрнiсть спiвпрацi з ним оцiнювалася як низька, тому його було вiднесено в категорiю рядових органiкiв а взаємодiя iз тактичною мережею зведена до мiнiмуму. Повне обрiзання зв'язку могло його насторожити, тому операцiя продовжувалася в умовах iмовiрного ворожого агента серед цивiльних. З цього моменту будь-якi, навiть випадковi контакти iз людьми ставали недопустимi. Перезапуск обладнання також був вiдкладений, щоб оператор не помiтив це за допомогою власних засобiв.
  Коли усi заручники зiбралися в порту, вечiр плавно переходив у нiч. Переконавшись, що все йде за планом, Аналiтик вiдстрiлив вiд барж кабелi живлення. В ту ж секунду усi залишки бази почали самолiквiдацiю. Залишилася тiльки передавальна антена та ретранслятор, що дозволяв здiйснювати вiддалений контроль над невеликою групою дронiв. Щойно сигнал буде втрачено - вони теж припинять iснування.
  В сумi iз термiчною деформацiєю пiдземний комплекс почав руйнуватися iще швидше. В деяких коридорах обвалилися стiни, в саду на поверхнi просiла земля, iз каналiв втекла вода. Несподiваний землетрус на деякий час паралiзував людей, але потiм вони заворушилися ще активнiше. Колишнi працiвники Академiї поралися бiля пультiв, намагаючись запустити механiзм вiдкривання ворiт. Iншi ж намагалися пiдручними засобами перекрити усi доступнi входи i виходи - на випадок, якщо хтось iз головорiзiв все ж якимось чудом вирветься iз щупалець "кальмарiв", як охрестили дронiв свiдки. Двi готовi до вильоту баржi органiки помiтили одразу, як i розбитi вантажнi механiзми, без яких витягнути з трюмiв контейнери виявилося неможливо. Згодом було вiдновлено службовi канали зв'язку i налагоджено контакт iз резервним контрольним центром. Там дуже здивувалися звiльненню заручникiв, i спершу їм навiть не повiрили. Ще через десять хвилин механiзми пiддалися зусиллям iнженерiв, i баржi були готовi звiльнитися вiд захватiв. Та планам Аналiтика на легку втечу не судилося збутися - клятi органiки через свої пiдозри вирiшили евакуюватися iншим шляхом - углиб Святої землi, без його вантажних суден. Способiв непомiтно перешкодити їхнiй втечi не залишилося. Без вже упакованої приймальної антени зв'язок iз Творцем теж неможливий, а на її повторне розгортання потрiбен час. Тому штучний розум, скориставшись одним iз дозволiв, реалiзував отриманий iз архiвiв досвiд. Треба тiльки правильно його вiзуалiзувати. Як колись було сказано: "Все вже придумано до нас".
  
  ***
  
  У цьому свiтi не було таких понять як вiдеогра чи комп'ютерна графiка. Не знали тут i такого термiну, як кiбервiйна. Саме це слово найкраще описувало характер протистояння двох сил. Кожна сторона боролася за контроль над захисними системами. Бiльшiсть iз них спецiально робилися важкодоступними, а про iснування деяких не здогадувалися навiть iнженери. Древнi гармати, генератори щитiв, пастки та iншi сюрпризи тiльки й чекали, доки необережна жертва увiйде в зону їх дiї. В таких умовах нiхто вже не розрiзняв нi друзiв, нi ворогiв. Тi, хто якимось чудом зумiв уникнути полону, швидко зустрiли свою смерть вiд прихованих механiзмiв. Маючи повнi схеми комунiкацiй, ключi доступу та позбувшись ворожих лицарiв у повiтрi, захисники все ж зумiли перехопити керування над майже половиною гармат, змусивши вже окупантiв ховатися за укриттями. Не зважаючи на те, що їм все ж вдалося перехопити iнiцiативу, ворог вiдступати не збирався. Навпаки, самозванцi засiли в своїх укриттях, не проявляючи iнiцiативи, нiби очiкуючи чогось. Або когось. I щойно сонце зайшло за обрiй, усi зрозумiли - кого.
  Пiднiмаючи хвилю розрядженого ефiру, в каньйон увiйшла лiтаюча гора. Iнакше описати цю конструкцiю було неможливо. Вавилон - одна iз найпотужнiших мобiльних бойових одиниць Шатерей. Повiльний, густо всiяний артилерiйськими точками, вiн дiйсно здалеку нагадував скелю. От тiльки всерединi неї знаходилося стiльки артефактiв, що вистачило б на невеликий флот. Головною задачею Вавилона було планомiрне проламування оборони укрiплених об'єктiв. Для цього в нього було все необхiдне: надiйний захист, потужнi й далекобiйнi гармати, власна повiтряна пiдтримка i цiлий гарнiзон десантних сил. I зараз ця лiтаюча фортеця в супроводi кiлькох кораблiв рухалася в бiк Академiї, майже повнiстю закриваючи собою прохiд. Навiть якби хтось i спробував пролетiти пiд ним, його би просто розчавило й розiрвало завихреннями ефiрної подушки. Попри те, що королева Шатерей погодилася надати усю можливу допомогу, така швидка поява її збройних сил наштовхувала на неприємнi роздуми. Надто вже легко вона розправилася зi своїми ворогами. Та й Вавилон не мiг випадково опинитися бiля кордонiв Святої землi. Лашура ж заявила, що нiкого не викликала, i обiцяла розiбратися зi своїм флотом, але результату поки видно не було. Директриса схилялася до думки, що королева тiльки й чекала приводу для введення своїх вiйськ, а зараз тiльки робить вигляд, що нi сном, нi духом не знала про перемiщення армiї, дозволяючи тим пiдiйти ближче. I навiть якщо Лашура дiйсно говорить правду, це нiчого не змiнить. Якщо армiя дiє без вказiвки свого правителя, значить у них вже є новий, який обов'язково позбудеться свого попередника. Яким би елiтним не був острiв Лашури, для такого мастодонта як Вавилон це лише легка закуска.
  А поки захисники продовжували боротися за контроль над системами, дiти не знали, що їм робити. Евакуацiя вiдкладалася на невизначений час, i вони не хотiли сидiти без дiла. Не зважаючи на свiй юний вiк, учнi Академiї уже пройшли iдеологiчну обробку. Пiдключити їх до дiла запропонувала одна iз операторiв, що збиралася йти лагодити лiнiю зв'язку, i шукала собi замiну на пунктi керування. Довго пояснювати дiтям їхнi новi обов'язки не довелося. Маючи достатньо технiчної освiти, вони швидко зайняли мiсця операторiв, а самi дорослi вiдправилися на допомогу ремонтникам та солдатам. I захисники намагалися використати кожну секунду свого часу, щоб посилити оборону. Не вдалося тiльки вiдвоювати пiдземний комплекс, хоча там захисних механiзмiв було в рази бiльше. Жодна iз систем, до якої пiдключалися оператори, не реагувала на команди, хоча все працювало, нiби нiчого й не сталося. Вибити ворога iз такої укрiпленої позицiї було майже неможливо, не кажучи вже про звiльнення заручникiв. Принаймнi так усi думали, доки котромусь iз операторiв не вдалося пiдключитися до дуже древнiх артефактiв, якi сприймали свiт не вiзуально, а навпомацки, формуючи злiпок навколишнього простору iз самого ефiру. В минулому ця система використовувалася для безпечного пiдведення кораблiв до причалiв. Зараз же вона стала очима штабу.
  I побачене неабияк порадувало Директрису - дiти, яких вона вважала захопленими, зараз готувалися покинути Академiю на борту тих же барж, на яких сюди прибув ворог. Ця новина одразу пiдняла настрiй усiм, адже у них тепер з'явилася можливiсть разом покинути небезпечну територiю, а в перспективi - застосувати важке озброєння без страху зачепити своїх, або взагалi знищити заклад разом iз ворогами. Тепер, знаючи що i де шукати, налагодити зв'язок iз втiкачами вдалося доволi швидко.
  Трохи порадiвши за своїх втрачених, як вона вважала, учнiв, Директриса замислилася. Тепер їй доведеться вивозити майже вдвiчi бiльше дiтей, а у них кораблiв i так кiт наплакав. I часу на рiшення ставало дедалi менше.
  - Рей, готуй усе, що лiтає. Катери, човни, глайдери... Все, що менше за галеру.
  - Що ви збираєтеся робити?
  - Якщо бiля виходу чатує хижак, то коору тiкають в iнший кiнець нори.
  План Директриси був простий. Притиснути ворога до землi, поки Вавилон ще не пiдiйшов на дистанцiю стрiльби, а в цей час транспорти пiдберуть дiтей i злиняють курсом в центр Святої землi. Директриса тимчасово вiдключить системи захисту, щоб вони могли пройти, а Рей проведе кораблi безпечним шляхом. Звiсно ж комусь доведеться залишитися, аби бодай трохи затримати ворога i дати втiкачам бiльше часу. Головним питанням був маршрут вiдходу. Через каньйон летiти не можна - там Су-Ван iз невiдомими намiрами та ворожi засiдки. Натомiсть можна було провести дiтей через технiчнi примiщення комплексу до адмiнiстративного корпусу або арени, де є достатньо широкi виходи та укриття для лiтальних апаратiв. Але коли втiкачам запропонували цей план, вони навiдрiз вiдмовилися повертатися у пiдземелля i почали розказувати свої iсторiї, вiд яких у Директриси знову зiпсувався настрiй. Нiхто iз них так i не змiг описати, яким саме чином зникли диверсанти, i що там зараз вiдбувається. Спершу подумали, що їх викликали на допомогу штурмовим загонам, i вони покинули своїх заручникiв напризволяще. Але крики й закривавленi стiни в цю версiю не вписувалися. Ще бiльше тривоги викликала звiстка про криваве побоїще в одному зi складiв, пiд час якої було вбито одну iз учениць, яка, скорiш за все, спiвпрацювала iз ворогом. Наказавши посадити дiтей на баржiв порту i вiдвести їх вiд причалiв, щоб до них нiхто не змiг прокрастися, Директриса направила дорослих на розвiдку. Далеко зайти їм не вдалося - по коридорах уже вiдчувався чад вiдрiзаної перегородками пожежi, а трiщини у стiнах натякали про небезпеку обвалу. Довелося їм обмежитися технiчними примiщеннями, що знаходилися поблизу порту. Там вони за вказiвками зi штабу почали пiдключати системи спостереження до єдиної доступної лiнiї зв'язку. Щойно це було зроблено, люди одразу покинули небезпечне мiсце. Вони i самi розумiли, що через пiдземелля не пройдеш, та начальству це поясниш...
  Частина вiзирiв не вiдповiдала, i спершу подумали, що то ворог вивiв їх з ладу. Коли ж вдалося отримати зображення iз вцiлiлих - людям стало не по собi. Директриса одразу наказала вимкнути зображення, але крiзь шок її нiхто не почув. Тепер iдея залучити дiтей до роботи уже не здавалася їй доречною. Навiть Рей, яка по роботi бачила усяке, ледве стримувала рвотнi пориви.
  Перше, що побачили у штабi, був обвалений коридор, з-пiд уламкiв якого тягнувся закривавлений слiд до верхньої половини людського тiла. Що лежала метрах в десяти вiд завалу. I судячи з вiдбиткiв долонь на пiдлозi, труп подолав цей шлях самостiйно. В iншому примiщеннi усе палало, як i у ще кiлькох десятках подiбних. Подекуди виднiлися залишки людських тiл. За вказiвками Директриси вдалося перекрити доступ повiтря до охоплених вогнем секторiв, i поступово пожежа пiшла на спад. Але не тiльки вогонь забирав життя. Другий та третiй пiдземнi рiвнi взагалi бiльше нагадували нiчний кошмар: розтерзанi й розчленованi людськi тiла, розiпнутi на стiнах, пiдлозi та навiть стелi, загорнутi в метал i проштрикнутi пiдручними засобами... Одного навiть закололи вирваними iз тiла його товариша кiстками. Попри шок Рей бачила, що усi небiжчики були загарбниками. Лише одного разу вони натрапили на труп однiєї з учениць. Їй просто перерiзали горлянку, а от усiх оточуючих рiвномiрно розмастили по стiнах та пiдлозi. А оператор все продовжувала механiчно перемикати зображення, з кожним разом все бiльше шокуючи глядачiв.
   Раптом один iз вiзирiв показав рух. На вiдмiну вiд оточуючих Рей ще щось розумiла i встигла зреагувати, поспiшивши повернути попереднiй екран. Зображення було поганим, освiтлення в багатьох мiсцях не було, але основнi деталi роздивитися вдалося. Першим кидався в очi технiчний тунель, яким iще недавно їздили вагончики фунiкулерiв та вантажнi контейнери. Деякi з них тепер лежали, деякi утворили справжнiй затор, повалившись один на одного, а деякi взагалi розвалилися, розсипавши свiй вмiст. I лише самотнiй порожнiй транспортер повiльно їхав своєю рейкою над усiм цим безладом... Нi, не порожнiй - в його захватi щось висiло. Перемкнувши вiзир на iнший, глядачi дочекалися, доки той проїде повз них. В захватi висiло тiло одного iз терористiв. Раптом до нього приєднався iще один транспортер, теж не порожнiй. А потiм iще парочка... Увесь штаб мовчки дивився, як транспортери один за одним зникають в пiтьмi.
  - Де це? Куди вони їдуть? - Рей пiдiйшла до дiвчинки, що сидiла за пультом оператора систем спостереження.
  - Зараз-зараз, секундочку... - Дiвчинка спритно вправлялася iз проектором, намагаючись пiдсвiтити на схемi активнi лiнiї зв'язку, що вели до вiзира. - Ось, сьомий пiдземний цех.
  - Що там таке?
  - Там розташованi чани для виробництва...
  - Та я не про це! Що там зараз вiдбувається?!
  - Н-не знаю, - пробелькотiла дiвчинка, не розумiючи, що вiд неї вимагає начальство.
  - То покажи!!!
  Дiвчинка, ледь не панiкуючи, почала клацати перемикачами, намагаючись пiдключитися до наступних вiзирiв. Нарештi їй вдалося знайти потрiбний, але вiд побаченого вона зацiпенiла, наче кролик перед удавом. Перед глядачами постав справжнiй конвеєр смертi. Стан тiл був рiзноманiтний: цiлi, обгорiлi, окрема рука чи навiть iще живий терорист - все в'їжджало в цех. Далi, залежно вiд стану вантажу, транспортери роз'їжджалися у вiдповiдних напрямках: мертвi тiла та їх рештки - в бiк великих вiдкритих чанiв, куди їх i скидали, речi небiжчикiв - до порожнiх вiдкритих контейнерiв. Вiдсунувши шоковану дiвчинку вбiк, Рей сама взялася клацати перемикачами, оглядаючи примiщення з рiзних ракурсiв. I вже пiсля кiлькох спроб вона помiтила, що один iз транспортерiв вiддiлився вiд загальної маси, i рухається кудись далi, на вихiд iз цеху. Причиною була iще жива людина в його клешнi. Простежити його шлях вдалося без проблем. Ледве вона увiмкнула потрiбний вiзир, як прямо перед об'єктивом в один iз чанiв впало чиєсь тiло. Тут були камери для роботи з отруйними речовинами. Присутнiсть людей в таких мiсцях взагалi не передбачалася, i усю роботу там виконували за допомогою манiпуляторiв та вже бачених транспортерiв. Змiнивши ракурс, Рей натрапила на двох iще живих людей, що висiли в мертвiй хватцi механiзмiв, задихаючись у їдючiй атмосферi, а поруч iз ними...
  ЦЕ бiльше нагадувало якусь металеву сферу iз двома ручками спереду: згори та знизу. Пiдвiшене на кiнцi гнучкого шарнiрного пiдвiсу, що їздив по тих же рейках, що i транспортери, воно крутилося навколо людей, уважно їх розглядаючи, iмiтуючи мiмiку частинами свого корпусу. Дуже вдало iмiтуючи. На мить здалося, що це механiчне око насправдi живе, i тiльки щiлини мiж деталями показували його механiчнi нутрощi.
  - Звук! Менi потрiбен звук! - заметушилася Рей.
  - Найближчий слуховий артефакт тiльки в кiнцi цеху.
  - Ну то пiдключiть його i зробiть гучнiше! Що я маю все пояснювати?!
  Дiти вiдмерли i знову почали виконувати покладенi на них обов'язки. Директриса ж на таку самодiяльнiсть дiвчини взагалi не вiдреагувала. Просто ця штука на екранi їй щось нагадувала... Нарештi артефакт запрацював, i в контрольному пунктi почулося булькання найближчого чану, крiзь який долинав ледь чутний голос.
  - ...дуть пишатися. Вони не пройшли тести. На вiдмiну вiд тебе.
  - Гори в пеклi! - визвiрилася на створiння одна iз пiдвiшених.
  - Присутнiсть iнших пiддослiдних негативно впливає на здатнiсть до дiалогу. Спiвбесiду завершено.
  Мить, i бранка падає вниз. Її голос стих не миттєво, а нiби крикуна прикрили пухкою подушкою i все сильнiше її стискають. За секунду жертва замовкла а механiзм повернувся до наступної жертви.
  - Не хвилюйтеся, "холодець" не залишає тiла, над яким у вас прийнято страждати. Давайте продовжимо наше опитування. Як ви оцiните дизайн нашого обладнання за шкалою вiд одного до десяти?
  Голос був металевим, механiчним i водночас м'яким, мелодiйним. Вiн звучав тiльки по чiтко вивiрених нотах, не здатний плавно змiнювати свою тональнiсть. Люди так не можуть. На слух бiльше нагадував чоловiчий. Жiнка ж проiгнорувала питання, нажахана розправою над товаришем. Б-з-з-з-з! Слуховий артефакт не мiг повноцiнно передати звук, але судячи по смиканню тiла, це було щось дуже неприємне. Наче маленька блискавка.
  - Поспiшiть, час для опитування обмежений.
  - ... - жiнка намагалася спершу вiддихатися, i вже вiдкрила рот.
  - Продовжимо.
  Б-з-з-з-з!
  Воно взагалi розумiє, що робить? Схоже що нi. Невже це воно влаштувало ту бiйню? I що воно хоче вiд неї?
  - Динь-динь-динь! Час нашої бесiди добiг кiнця, - раптом змiнила свою поведiнку iстота, ставши бiльш розкутою, нiби вiдiйшовши вiд вiдомого тiльки йому протоколу. - Дякую за вiдсутнiсть спiвпрацi. Я не буду за тобою сумувати. Прощавай.
  - Стiй! А-а-а-а-а!!! - жiнка закричала, але вже знайома туманна речовина, названа "холодцем" швидко зробила свою справу.
  - Ой, поспiшив, - вголос прокоментував механiчний садист.
  Уважно вглядаючись у поверхню, створiння трохи посунуло транспортер, а через секунду щойно звiльнена клешня пiрнула всередину, щось дiстаючи з рiдини. Незабаром над чаном повисло те, що залишилося вiд останньої скинутої туди жертви - напiврозчинений труп, все ще закутий в обладунки. До всiх враз дiйшло, що вiдбувається iз людьми в цих ємностях. Кинувши його назад, iстота зникла за кадром. Перемкнувши кiлька вiзирiв, Рей побачила, що в iнших камерах також повнiсiнько полонених. Спостерiгаючи за безглуздими тортурами глядачi й не помiтили, як зникли iншi шуми, а на фонi грає ледь чутна мелодiя, викликаючи в людей тривогу. Зате вони смикнулися, коли один iз вiзирiв показав чудовисько, що зазирало прямо в об'єктив.
  - Не думав, що у мене будуть глядачi. Як вам видовище? Сподобалося? Нi, можете не вiдповiдати, - всi раптом зрозумiли, що при всьому бажаннi це створiння навряд чи їх почує. - Судячи iз мовчання, ви отримали недостатньо задоволення вiд процесу утилiзацiї представникiв свого виду, - чи все ж почує? - Менi приємно, що мою роботу оцiнили. Навiть негативно. В нашiй роботi немає дрiбниць. Негативний результат - теж результат.
  - Що це таке? - прошепотiв хтось у штабi, але iстота вiдреагувала.
  - Дозвольте представитися: аналiтичний модуль, - iстота пiдморгнула оптикою, наче живим оком. - Моя поточна задача: з'ясувати умови виникнення суїцидальних помислiв у пiддослiдних.
  Поки iстота розпиналася перед штабом, на задньому планi один iз полонених все ж зумiв вирватися iз захвату й почав допомагати своїм товаришам. Один за одним, вони швидко звiльнили усiх iнших, i тихим кроком рушили до виходу. Залишалося тiльки дверi вiдкрити.
  - ...особливими обставинами. А куди ви дивитеся? - модуль розвернувся i тiльки тепер побачив втiкачiв. - Оу, як необачно з мого боку.
  - Гори в пеклi, демон! - вигукнув хтось iз втiкачiв.
  - Я б не радив вам туди бiгти.
  Крiзь переговорний артефакт долинув якийсь трiск, i оператор швиденько перемкнула зображення на джерело звуку. Глядачi саме застали момент, коли розгубленi втiкачi завмерли перед виходом, за яким лежили закривавленi тiла їхнiх товаришiв, що вирвалися вперед. Один обережно визирнув з-за рогу i... Вугол проходу, а разом iз ним i голову невдахи зрiзав потiк куль з iншого кiнця коридору. Правильно зрозумiвши жест Рей, дiвчинка вивела зображення звiдти. В кiнцi коридору, опираючись на три широко розставлених тонкi складнi лапи, стояла пара елiпсоїдних механiзмiв. Їхнi боковi панелi були широко розведенi, вiдкриваючи прихованi на внутрiшнiй поверхнi стволи, а червоне око на передньому ребрi пильно оглядало коридор на присутнiсть стороннiх. Почекавши ще трохи, вони iз дзижчанням сховали зброю, i по черзi прикриваючи один одного, незграбно перебираючи своїми лапками, попленталися до своїх жертв. Тi ж не стали чекати, а вручну замкнули дверi назад.
  - Ну от i добре. А зараз - повертайтеся в мiсця свого утримання, - заявив модуль, наздогнавши людей.
  - Нiкуди ми не пiдемо, клята залiзяка! -
  - Краще я здохну тут, нiж повернуся в твою катiвню!
  - А ну iди сюди...
  Одна iз утiкачок спробувала пiдстрибнути до механiзму, але той встиг пiдтягнути себе мало не до самiсiнької стелi, i щось почав їм зачитувати звiдти. Люди у вiдповiдь почали iз ним сваритися. Той трохи послухав їх, i зробив щось, вiд чого речовина в котлах закипiла, i густий зеленуватий газ почав швидко заповнювати примiщення. Почулися крики, хтось благав про допомогу, iншi обiцяли розправу... За хвилину все закiнчилося. Щойно останнiй iз людей помер, модуль спустився нижче i з цiкавiстю став крутитися над тiлами.
  - Хм? Позитивний результат: респонденти схильнi до комунiкацiї в процесi утилiзацiї! Для досягнення ефекту потрiбно уповiльнити утилiзацiю, аби больовi вiдчуття простимулювали бажання пiддослiдного спiлкуватися ранiше, нiж вiн припинить своє функцiонування. Це прорив! Потрiбен респондент для перевiрки! Ем... - припинивши свої роздуми вголос, створiння знову повернулося до вiзиру i, пiд'їхавши ближче, вперлося у об'єктив, нiби намагаючись пролiзти крiзь нього на iнший бiк, - Не бажаєте пройти кiлька тестiв?
  - Вирубай!
  Хтось висмикнув кабель, i половина екранiв погасла, як i щойно пiдключений сектор на схемi пiдземного комплексу. В штабi запанувала тиша. Про похiд через катакомби тепер нiхто навiть не думав. У всiх в головi крутилося тiльки одне питання: ЩО ЦЕ БУЛО?!
  
  
  Глава 13. Abyssus abyssum invocat (Бiда нiколи не приходить одна)
  
  Зв'язок обiрвався. На найцiкавiшому мiсцi! Напевно передавальну антену хтось таки пошкодив. Тепер навiть радiю, що Аналiтик залишився в Академiї. Не даремно я йому зняв майже половину обмежень! Так пiдставити Дагмайєра - це треба вмiти. Я про цього iдiота вже й забув, а вiн усе пам'ятає. У нього справжнiй талант трактувати факти на потрiбний лад. А як вiн розрулив ситуацiю iз втечею... I головне - не збрехав нi разу! Аналiтик дiйсно модуль, i вiн дiйсно перевiряв на терористах свої теорiї. Кайя доступ до архiвiв теж має, тому швидко доведе суть цiєї вистави до потрiбних людей. Зручний для них шлях вiдступу перекрито. Тепер вони якщо й залишать Академiю, то тiльки iз моєю базою на спинi. Красунчик!
  Вимкнувши радiостанцiю я спiймав на собi пiдозрiлий погляд Психа.
  - Що?
  - Завжди пiдозрював, що у тебе хвора фантазiя.
  - Я тут нi до чого. Це все його власна iнiцiатива. Чесно! Я би до такого не додумався.
  - Ага-ага... - впевнено погоджувався вiн iз моїми словами, i продовжував гнути свою лiнiю. - Тепер я розумiю, чому солдати C.E.L.L. так смикалися вiд найменшого шороху. Чи скажеш, що то була не твоя заслуга?
  - У них пiд носом плодилося нове поколiння цефалоподiв. Там i без мене було чого боятися.
  - Так я тобi й повiрив.
  Ну а що менi було йому iще казати? Так, я скинув Аналiтику класику кiнофiльмiв та лiтератури, щоб вiн сформував протоколи контакту iз людьми та виробив стратегiю взаємодiї з ними. Та я навiть уявити собi не мiг, що вiн розглядатиме себе та своїх пiдопiчних не з точки зору людей. А тут ще й такий цiкавий збiг iз однiєю популярною грою...
  Витягуючи iз себе дроти, я помiтив, що Майкл виглядає похмурим.
  - Щось не так?
  - Цi нападники знали про нашу ахiлесову п'яту.
  - Тобто?
  - Куряча слiпота, - Сайкс хильнув iз фляги, даючи менi час на роздуми, але я так нiчого й не зрозумiв. - У ельфiв особливий зiр. Вдень вони бачать добре. Вночi - iще краще. Але вранцi й увечерi, коли панує присмерк... Проходячи крiзь атмосферу планети, свiтло поляризується, i ельфи слiпнуть майже повнiстю. Той, хто їх створив, дуже сильно облажався. Усi замахи на моє життя влаштовували саме в цей час. Вважали, що так я не помiчу загрози. Тепер про цю слабкiсть ельфiв знатиме увесь свiт.
  - Може це був просто збiг? - Псих вимкнув карту i почав ритися у файлах термiналу.
  - Сумнiваюсь. Подивись сюди.
  На екранi з'явився список солдат. Судячи iз назви файлу, це були пасажири Воїна на момент його зльоту. Псих прокрутив його кудись до середини i показав на одного iз них. Берхард Дагмайєр - полковник SFOD-D, керiвник вiйськового пiдроздiлу експедицiї до "Кротової нори", носiй НК-2.1.5. Збiг?
  - Взагалi-то прем'єр-мiнiстра Шатерей звати Бахарен, а не Берхард. - зазначив я, але вiдомостi дiйсно тривожнi. - Може просто однофамiлець?
  - Не однофамiлець i навiть не родич. Бiльше таких прiзвищ тут немає. Особисто зустрiчатися не ризикнув: вiн мою пику знає, а я його тiльки в масцi бачив. Я подумав, що вiн назвався своїм справжнiм прiзвищем, аби на нього змогли вийти iншi учасники експедицiї. Я шукав вiдомостi про них. В лiтописах є згадка iще як мiнiмум про двох. Це тi двi баби в костюмах, що мали за мною наглядати. Тут цих виродкiв уже давно знають i називають Древнiми! - Псих встав з-за столу, вихлебтав залишки iз фляги i став заново наповнювати її iз взятої iз бару пляшки. - Я спершу не звернув на це уваги, думав, що менi вдасться вiдсидiтися. Хотiв почати життя з чистого листа. Але через кiлька рокiв усюди почали з'являтися якiсь типи iз детекторами. Ледве вiдiрвався. Тепер вiн знає про моє iснування.
  - Хех, а я все думаю: чого це ти до ельфiв подався? Застрелити його не пробував? - псих подивився на мене, як на самi знаєте кого, - А, точно...
  - До речi, а як давно ти тут?
  - Якщо вiрити логам системи - не бiльше року. Активний тiльки впродовж останнього мiсяця. Розростався iз одного маленького фрагмента, уявляєш? Якби перед переносом не накачав себе каталiзатором - так би й загнувся.
  - Значить усiх нас висмикували iз порталу в рiзний час. Деяким зображенням бiльше двохсот рокiв, i у всiх випадках є згадки про якийсь ритуал призову. Я майже упевнений, що портал може вибiрково витягувати зi свого буферу потрiбнi об'єкти.
  - Тодi виникає два питання: що це за об'єкти, i кому вони здалися?
  - А що тут думати? Цефи та їхнi...
  Псих замовк на пiвсловi, а менi рапто стало погано.
  Портал активувався пiд час виходу iз буфера корабля, i того розiрвало навпiл. Але хто сказав, що там був лише один корабель? Якщо подумати логiчно, то все так i повинно бути: навiщо роками чекати, доки аномалiя вiдправиться на новий сигнал? Колонiальний комплекс лежав на Землi мiльйони рокiв. Навряд чи якась космiчна програма буде тривати так довго, якою б розвиненою не була цивiлiзацiя. Набагато простiше наштампувати багато кораблiв i загнати їх в буфер, як на стоянку, а потiм лише iнодi поповнювати запас. Для них все одно час не йтиме. Ось за чим споряджали експедицiю! Не за якимись ефемерними артефактами, а за самими цефами. I це будуть не простi асимiлятори-колонiзатори, а повноцiннi вiйська третьої стадiї, яким навiть висаджуватися на планету не доведеться.
  Я видер у Психа фляжку i, пiднявши забрало шолома, сам до неї приклався. Якщо все сказане Психом пiдтвердиться... Нi, не так - це вже не вимагає пiдтверджень. Якщо щось може пiти не так - воно пiде не так, i зараз лише вiд нас залежить, чи вирветься ця зараза на волю. I нам потрiбно зробити все, щоб цього не сталося. Вiйна мiж державами? Канон? Та кому це все потрiбно?! У нас тут намiтилася реально глобальна проблема!
  Трохи заспокоївшись, ми почали думати логiчно. Поки ще нiчого не сталося, i навряд чи найближчим часом станеться. З нашого боку дiстатися до порталу не вдасться, бо немає вiдповiдної технiки. Хiба що Воїн, але його ще треба вiдшукати. В те, що вiн згинув я не вiрю. Немає тут такого калiбру, який би взяв цю лiтаючу брилу, а в консервацiї вiн може лежати тисячi рокiв. Прiоритетний доступ до нього маю тiльки я. Псих має гостьовий. Що можуть нашi суперники - невiдомо. Я не знаю, яким чином вони змогли пiдкорити його. Але те, що вiн вирвався з-пiд їхнього контролю - факт. Iнакше б тут уже була тиранiя C.E.L.L. I навiть канон не став би перешкодою. Що ж до дiй з боку Землi... Про ситуацiю там ми не знаємо абсолютно нiчого. В теорiї ми з Психом були єдиними носiями активних нанiтiв, але Раш якось зумiв активувати iншi костюми. Цiлком можливо, що це результат копирсання Альфи в його головi. Вiн може вiдтворити результати моїх пошукiв. Не виключаю i те, що цефи вже вирвалися iз буферу й почали асимiляцiю Землi. Я прикинув нашi шанси.
  - Бачу два варiанти: простий та реалiстичний. Можна залишитися тут i гратися у вiйну разом iз аборигенами, доки не нагрянув Апокалiпсис. Або вiдшукати Воїна i злиняти звiдси до його початку. Вибирай сам.
  - Порятунок свiту ти навiть не розглядаєш? - Псих з цiкавiстю подивився на мене, але заперечувати не став, що пiдозрiло.
  - Не бачу сенсу. Тут немає Альфи, якого можна зупинити. Немає засобiв для боротьби iз цефалоподами, немає людей iз вiдповiдними мiзками. Тут навiть армiї нормальної немає. Зате є купа iнтриг, гонору, техноварварства та iнших не менш приємних прикладiв людської природи.
  - А як же твої дрони?
  - Вони такий же продукт нанотехнологiй, як i нашi костюми. Щойно прийдуть цефалоподи, як усi нашi iграшки перейдуть пiд їхнiй контроль. Це одна iз найпростiших стратегiй - дозволити аборигенам створити зброю, яка обернеться проти них же. Забув уже, як Раш танцював пiд дудку Альфи? Я мiг би врiзати їхнiй функцiонал, але тодi вони знову стануть тупим гарматним м'ясом. Навiть мiсцевi зi своїми дрючками зможуть з ними розiбратися.
  - Нi, Пророк, якщо тобi так хочеться - тiкай сам, - вiн завалився у крiсло, вiдставляючи флягу на край стола. - Я нiкуди не пiду. I ти прекрасно знаєш - чому. Там, на Землi, я втратив усе. Усi, кого я знав - померли! Що я там забув? А якщо Землю вже захопили, куди ми дiнемося? Хочеш почути мою думку? Менi начхати на Землю, на людство, i навiть на цих довговухих кретинiв, якi за власну гордiсть готовi вирiзати половину своєї раси! Але за дочку я порву будь-кого. Ти мене зрозумiв?
  Менi залишалося тiльки кивнути. Зараз передi мною сидiв не правитель ельфiв, а справжнiй Псих, з усiма його травмами i життєвим досвiдом. Не кожна людина iз такою долею знайде в собi сили жити далi. Для Сайкса якорем у цьому свiтi стала його дочка. Не можу його в цьому винити. Проте можу пiдтримати, наскiльки це взагалi можливо.
  - Чого ти взагалi вирiшив, що вони сюди вторгнуться? - продовжив вiн розмову, iз хрустом розминаючи шию. - Вони не можуть самостiйно вилiзти iз буфера, для них там час зупинився. Тут же минуло кiлька сотень рокiв. Що змiнилося?
  - У нас пiд боком спiвробiтник C.E.L.L.
  - C.E.L.L. вже не iснує. Замiсть них...
  - Байдуже, люди скрiзь однаковi. Дагмайєр зараз на конi. Вiн знає, що шукати. I ти сказав про ритуал призову, тобто iз буферу з'явиться iще щось, або хтось. А цефи плодяться як кролики, їм навiть партнер для цього не потрiбен. Поєднай усi цi фактори i отримаєш Армагеддон. Iсторiя iз куполом Свободи повториться.
  - Вмiєш же ти порадувати... - буркнув Майкл, встаючи iз крiсла й наливаючи собi щось особливо мiцне. - Я щось таке пiдозрював. Дагмайєр давно напрошувався до Святої землi. Тепер же вiн вирiшив дiяти з позицiї сили. Певно там є щось необхiдне для реалiзацiї його задумiв. По канону в Академiї має бути закопаний древнiй супер-щит для лицарiв.
  - На думку спадає тiльки клiматична сфера цефiв. Якщо вона дiє так, як я думаю, то це дiйсно буде абсолютний захист вiд лицарiв.
  - Не знаю, Аура нiчого путнього розiзнати не змогла. В канонi головний герой для протистояння злодiю зробив вундерваффе iз якоїсь священної гори. Я довго не мiг зрозумiти, що це за гора. Аж доки не згадав, що звiдти родом довiрена особа юної принцеси Нарадан. Юкiнайя, може знаєш таку, - Псих дiстав карту i вказав точку на далекому сходi континента, майже бiля самiсiнького океану. - Її батькiвщина межує iз великою схiдною аномальною зоною, де постiйно вирує потужний шторм. Якщо десь i є гора, то тiльки там. Побачиш зброю - знатимеш i ворога, проти якого її застосовувати. Одразу повiдомиш мене, щоб я почав пiдготовку.
  Я пiдiйшов до карти i взявся порiвнювати її зi своїми. Маючи повiтряний транспорт тутешнi картографи точно вiдображали кожен куточок земної поверхнi. Тому в очi одразу кидалися рiзноманiтнi пагорби та каньйони. Здавалося, нiби земля вкрилася капiлярною сiткою. Цими шляхами й користувалися повiтроплавцi, прокладаючи маршрути.
  Я в цьому дiлi теж не вiдставав. Ще до початку конфлiкту в Академiї Аналiтик повним ходом клепав аеростати i складав карту навколишнiх земель. Вони ж виступали як ретранслятори на кшталт мережi стiльникового зв'язку. Потужнiсть невелика, але цiлком достатня, аби в iмпульсному режимi передавати невеликi пакети даних. Очевидно мiсцевим така рiч, як повiтряна куля, була вiдома, оскiльки бiльше половини аеростатiв вони якось умудрялися збивати. Зараз було обстежено майже двi тисячi квадратних кiлометрiв, i карта територiй Святої землi чомусь вiддалено нагадує Єллоустонський нацiональний парк. Загалом же континент, як я й очiкував, дуже походив на Пiвнiчну Америку. У свiтлi отриманих ранiше даних це наштовхує на дуже цiкаву думку - цей свiт є копiєю нашої Землi. Принаймнi в планi земної поверхнi. Тут значно бiльшi перепади висот, але загальнi контури рiчок спiвпадають. Ще трохи подумавши, я зробив собi нагадування спорядити кiлька великих атмосферних зондiв для розгортання нових баз у недоступних для людей мiсцях. Наприклад в аномальних зонах. Також я задумався над виготовленням стратосферного зонду. На початку двадцять першого столiття студенти таким чином без проблем запускали свої смартфони майже в космос. Чим я гiрший? Краще запишу собi в нагадуваннях, поки база Психа не стане до роботи. Дивлюся список - уже 213 пунктiв! Стiльки планiв... Хоч бери й розiрвися. Може iще одного модуля собi в помiчники склепати? А що, легенда пiдходить iдеально!
  Полiтична ж карта бiльше нагадувала мозаїку. Я нарахував 53 держави, найбiльшими з яких були Шатерей, лiс ельфiв Шурiфон, Хавонiя та ще кiлька на далекому пiвднi континенту, вiддiлених вiд решти великими плямами аномалiй. Кiлькiсть держав постiйно змiнюється. Когось приєднують, хтось розпадається. Та ж Тафiя, що межує iз ельфами, за останнi роки сильно розрослася на схiд, перекривши значну кiлькiсть повiтряних шляхiв, через що ускладнилася торгiвля iз сусiднiми з нею королiвствами. На Землi це була територiя всього штату Огайо. Найшвидше буде дiстатися до найближчого їхнього порту, сiсти на корабель i долетiти куди треба. Суходолом добиратися не варiант, там мiсцевiсть зовсiм непридатна для проїзду. Єдина проблема могла виникнути iз документами, але якщо в мене буде зразок, то зробити пiдробку - справа кiлькох хвилин. Можна навiть прорватися власними силами, але практика показала, що так я лише приверну увагу.
  Ще трохи покрутивши карту, я почав збиратися в дорогу. Не думаю, що у нас багато часу до моменту, доки Дагмайєр добереться до технiки цефiв. А розгортанням бази для Психа займуся вже в дорозi, в дистанцiйному режимi. Крiм того Сайкс запропонував зекономити менi трохи часу. Цiкаво - що вiн мав на увазi?
  
  ***
  
  Вiзир разом iз сидячим на ньому спай-ботом проводжав своїми об'єктивами величезний лiтаючий об'єкт, що перекривав собою майже увесь каньйон. Вавилон повiльно плив до своєї цiлi, пiдминаючи пiд себе все, що знаходилося унизу. Його не даремно порiвнювали зi скелею. Якою б широкою не була його ефiрна подушка, загальна маса конструкцiї все одно була надто великою, аби залишити пiсля себе бодай щось цiле. Здалеку могло здатися, нiби ця лiтаюча фортеця просто пожирає усе, що знаходиться унизу, i тiльки пiдiйшовши ближче до цього слiду, у щiльно спресованiй землi можна було розгледiти рештки дерев, споруд... Що вiдбувалося iз живими створiннями, можна навiть не пояснювати.
  Будучи унiкальним стратегiчним суб'єктом, Вавилон вимагав особливого пiдходу. Наприклад, без попередньої розвiдки вiн не мiг змiнити своє мiсце розташування. Враховувалося все: мiцнiсть поверхнi, наявнiсть грунтових вод, ширина проходу мiж скелями й кiлькiсть дерев... Але в цiй операцiї все вже було прораховано заздалегiдь. Академiя Святої землi була, мабуть, однiєю iз найбiльш розвiданих територiй на континентi. Кожна країна мала власнi плани штурму й оборони цiєї територiї, на випадок, якщо iз царськими особами щось станеться. Звiсно, мало хто ризикнув би їх реалiзувати, але готуватися це нiкому не заважало. Зараз наступив саме такий момент. Однак нiхто не поспiшав пiдводити до Святої землi свої вiйська. Нападники обрали дуже правильний момент, коли бiльшiсть учнiв уже повернулися на навчання, а монаршi сiм'ї iще не прибули.
  В результатi Вавилон майже без перешкод дiйшов аж до самiсiнької Академiї. I нiщо не могло його зупинити. Навiть дивовижна зброя на лiтаючому островi Лашури не змогла йому перешкодити. Щоправда розстрiляти Су-Ван теж не вдалося. В останнiй момент їх все ж впустили в порт, а довбати цей горiшок навiть iз можливостями стацiонарної артилерiї... На це не було часу. Залишивши бiля ворiт кiлька вартових суден, щоб звiдти нiхто не втiк, Вавилон рушив далi.
  У вузькому каньйонi рух фортецi уповiльнився. I на це були причини - унизу, витiснена ефiрною подушкою, пiднiмалася справжня стiна води. Не маючи куди дiватися, вона зривала зi свого мiсця грунт i навiть велике камiння. Цей селевий потiк мчав проти течiї рiчки, залишаючи пiсля себе тiльки голi скелi. Сам же Вавилон обережно, час вiд часу обертаючись навколо своєї осi, маневрував у вузькому проходi, залiтаючи все далi й далi. Нарештi, дiставшись потрiбного мiсця, вiн зупинився. З вiдкритого ангару назовнi вилетiло кiлька зчеплених потягом спецiальних платформ iз великими котушками на борту. Вiд останньої до спецiального шарнiру бiля ворiт тягнувся широкий, схожий на пожежний рукав. Щойно ця конструкцiя вилетiла за межi ефiрної подушки Вавилону, як рукав почав роздуватися, перекачуючи ефiр на борт мобiльної фортецi. В той же момент ефiрна подушка почала ущiльнюватися i витягуватися вгору, пiднiмаючи фортецю над краєм каньйону. Набравши висоту, лiтаюча скеля так-само плавно рушила в бiк головного водосховища Академiї, залишаючи за собою величезну просiку в лiсових насадженнях. Як тiльки рукав закiнчувався, крайня платформа зависала на мiсцi, i її естафету переймала наступна. Судячи iз кiлькостi платформ та сумарної довжини завантажених на них шлангiв, цього комплексу було достатньо, аби Вавилон змiг пролетiти усю Академiю вздовж. I тiльки Рей iз Директрисою дiйсно знали, за чим насправдi прийшли непроханi гостi. Невелика кругла водойма iз декоративним острiвцем в центрi абсолютно точно не могла встояти проти громади Вавилону. I дiйсно - ледве ефiрна подушка торкнулася її краю, як уся вода звiдти вмить покотилася геть, звiльняючи мiсце для творiння людських рук. Однак водойма виявилася iз сюрпризом. Її береги тiльки на перший погляд здавалися достатньо пологими. Насправдi ж трохи далi вони рiзко закiнчувалися вертикальною стiною, що йшла глибоко вниз. Вавилон навiть трохи похитнувся, коли значний об'єм його опори провалився у цю бездонну бочку. Лише коли подушка повнiстю закрила собою резервуар, форт змiг вирiвнятися i вiдновити висоту польоту. I тепер усiм було ясно, що нiякий це не резервуар. А справжня шахта, майже кар'єр, у формi гiгантської шестiрнi.
  У резервному штабi Академiї панувала напружена тиша. Директриса чекала, що їй зараз почнуть задавати питання, вимагати пояснень, але дiти за пультами не вiдривалися вiд екранiв. Директриса була рада, що має бодай таку вiдстрочку. Але пiсля побаченого пояснення їй давати все одно доведеться. Стара жiнка не тiшила себе iлюзiями. Жодна країна, дiзнавшись про приховуваний в Академiї артефакт, не вiдмовиться вiд володiння ним. Не зупинить їх навiть монополiя церкви на лицарiв.
  А тим часом подiї на екранi продовжували розвиватися. Зависнувши над об'єктом свого iнтересу, Вавилон почав змiнювати конфiгурацiю ефiру пiд собою, дозволяючи водi через спецiальнi канали покинути замкнутий простiр. За iнших обставин видовище було б неперевершене: гiгантський фонтан, що б'є майже на сотню метрiв в повiтря, створюючи над околицями справжнiсiньку зливу. Судячи з того, як глибоко почав осiдати форт, води пiд ним дiйсно було чимало. Пiдземнi стiчнi канали не були розрахованi на таке навантаження, й почали руйнуватися, вибиваючи потужними струменями землю й камiння з-пiд землi. Вiд озера до лiсу потягнулися ланцюжки грязьових гейзерiв.
  - Пропоную пiдiрвати шахту, - тихо промовила Рей, щоб її почула лише Директриса, - Тодi їм доведеться розкопувати артефакт. А там i пiдмога зi Святої землi прийде.
  - Нiхто не прийде. Єпископи вже мали зрозумiти, що тут щось вiдбувається, а поштових суден немає уже бiльше доби. Це не просто диверсiя. Це саботаж.
  - Неможливо. Усi, хто працюють на Церкву, проходять сувору перевiрку. До нас не могли заслати шпигуна.
  - А хто сказав, що його заслали? Це цiлком мiг бути один iз Єпископiв. Тiльки у них є достатньо повноважень, щоб порушити роботу усiх служб.
  - Нонсенс! - Рей повернулася до Директриси, обурена її єретичними словами, але одразу ж зрозумiла, як це виглядає збоку. - Артефакт необхiдно знищити.
  Легко сказати. Вона думала над цим з того-самого моменту, як в Академiї пiднялася тривога. Коли Вавилон тiльки-тiльки замайорiв на обрiї, вона уже намагалася увiмкнути систему самознищення. Але команда не пройшла. Жодна iз систем, пов'язаних iз артефактом, так i не запрацювала. Бункер - i той заблокувався. Залишилося тiльки те, що Директриса встановлювала особисто, не довiряючи нiкому. I не даремно, як виявилося. Але й цього було недостатньо.
  - Ханна, забирай дiтей i готуй кораблi до вильоту, - тихо звернулася Директриса до жiнки, доки дiти їх не слухали, - Повертаємося до першого плану. Передай у порт, щоб були готовi вилетiти по командi. I нехай Лашура пiдведе свого лицаря до виходу, щоб розчистити їм шлях.
  - Ми їй вже почали довiряти?
  - У нас не залишається iншого виходу. Далi - сама знаєш.
  - А Ви?
  - Вибирайтеся без мене. Обвалити шахту зможу тiльки я.
  - Тодi я залишу вам човен. Наздоженете нас, коли все зробите.
  - Побачимо. Давай, не гай часу. Нехай береже вас Сейку.
  Директриса не сказала, що зробити це можна не лише за допомогою засобiв Академiї. Ще в першi роки свого перебування на посту, потураючи своїй параної, Директриса подбала про страховку. Тому окрiм стандартних, наданих Святою землею зарядiв, вона таємно встановила на стiнах шахти iнакшу вибухiвку. Як i багато iнших предметiв, захованих в надрах Бункера, вона не використовувала ефiр. Її не можна нейтралiзувати потужним фоном, як це робить Вавилон iз розташованими неподалiк артефактами. Однак її потужностi її вибуху було недостатньо, щоб знищити, чи бодай навiть пошкодити артефакт. Та й не скрiзь вона стоїть. Вистачило тiльки на те, щоб замiнувати чотири iз дев'яти "зубцiв" шахти. I навiть цього могло виявитися недостатньо, аби ускладнити життя загарбникам. Матерiал, з якого зроблено стiнки шахти, чимось вiддалено нагадує камiнь, але на вiдмiну вiд природного є бiльш однорiдним i структурованим. Всерединi вiн змiнює свою щiльнiсть i в'язкiсть. Якби вiн став прозорим i його можна було просочити барвником, то здалеку нагадував би обплутаний нитками келих. Принаймнi у своїй верхнiй частинi. Який вiн на глибинi - не знає нiхто, а вiдкачувати звiдти воду небезпечно - вiдкритi частини артефакту починають нагрiватися, перетворюючи шахту на велетенську пiч. Коли його тiльки-но вiдкрили, ще не iснувало настiльки великих ефiрних машин, щоб зробити це швидко. Дослiдження визнали надто дорогим, i його просто поставили пiд охорону. Вавилон же мiг i воду видалити, i сам артефакт дiстати без небезпеки для людей. Принаймнi так це виглядало в теорiї. Що ж вийде на практицi, Директриса дiзнаватися не хотiла.
  Збори були не довгими. Усе i так було готово, залишалося тiльки зайняти мiсця i вiдправитися в дорогу. Останнi вцiлiлi лицарi захисникiв уже зайняли позицiї й були готовi прикривати втiкачiв. У порту також готувалися до вильоту. Залишилася лише Директриса, Рей та iще кiлька жiнок-операторiв, яка вмiли тримати зброю. Вбрана у бойовий обладунок, Рей зовсiм не нагадувала ту флегматичну дiвчину, яку учнi сприймали як однолiтка, i легко дiлилися з нею своїми секретами. Тепер навiть неосвiченiй у вiйськовiй науцi людинi було зрозумiло, що ця особа небезпечна. Це вiдчувалося у всьому: рухах, голосi, поведiнцi...
  Щойно останнiй корабель вiдiрвався вiд пiдлоги ангару, Директриса приготувалася вiдкрити ворота. У них був один-єдиний шанс. Коли Вавилон видавить своєю масою усю воду iз шахти, вiн почне змiнювати конфiгурацiю ефiрної подушки, аби вийняти артефакт. В цей момент i можна потрiбно буде активувати вибухiвку. Поки там вiдновлюватимуть рiвновагу фортецi, кораблi встигнуть вийти за межi досяжностi бортових гармат. Тi ж, хто залишився тут, зроблять усе, аби вiдволiкти погоню.
  Поступово потоки води змiнилися струменями перегрiтої пари. Навiть iз такої вiдстанi було видно, як вiд високої температури скручується листя на вцiлiлих деревах. Навряд чи там залишилося бодай щось живе. Водночас почали вiдмовляти системи оборони Академiї. Не усi, а лише деяка частина. Маючи пiд боком таке джерело енергiї, церква просто не могла не використати його для своїх потреб. I зараз, втративши теплоносiй, прихованi глибоко пiд землею турбiни поступово втрачали свiй хiд. Залишилися лише резервнi джерела енергiї на основi ефiрних генераторiв, але їх було надто мало. Вистачало тiльки на четверть вiд необхiдного. Вiдiмкнувши усе зайве, Директриса залишила тiльки системи спостереження, приводи ворiт їхнього ангару та середнiх ворiт порту. Останнi викликали найбiльше тривоги. Щоб зрушити таку бандуру, знадобиться дуже багато енергiї. Якщо ворота вiдкриватимуться надто повiльно...
  Нарештi й потоки пари зникли. Останнiй робочий екран показував, як лiтаюча скеля опускається все нижче над шахтою, а ефiрна подушка знову ущiльнюється. Цього разу її площа зменшувалася, а основний об'єм спускався униз.
  - Готовнiсть! - вiддала вона наказ по системi сповiщення, а руки зависли над пультом.
  - Не схоже, щоб вони збиралися його витягувати, - прокоментувала Рей, вказуючи на екран, - Вони можуть здогадуватися про нашi намiри i чекати нашого ходу?
  - Їм доведеться його витягнути, iнакше дуже скоро нагрiється сам ефiр, а разом iз ним почне нагрiватися й острiв.
  - А як ми дiзнаємося, що вони почали його витягувати? Як вiн хоч взагалi виглядає? -поцiкавився хтось iз добровольцiв бiля перемикачiв живлення.
  На це питання не могла дати вiдповiдь i сама Директриса. Вона нiколи не бачила артефакт повнiстю. Максимум, на скiльки її вистачало - побачити обриси його верхiвки. Наближатися до артефакту було смертельно небезпечно. Водянi потоки одразу ж пiдхоплювали невдаху-пiрнальника, затягуючи його вглиб шахти, а звiдти уже нiхто не повертався. Та навiть того, що вона бачила, було достатньо, аби зрозумiти: люди такого зробити не могли. Тричi вона пiрнала, i тричi ця штука виглядала iнакше. Що воно таке? Для чого його створили? Хто його творець? Цi питання хвилювали уми багатьох дослiдникiв. Директриса уже змирилася iз тим, що нiколи не дiзнається вiдповiдi на свої питання. Та однiєю iз причин, чому вона залишилася, було бажання побачити його. Прямо зараз, нехай i через вiзир. I вона тягнула до останнього.
  Ось Вавилон похилився i ефiр пiд ним задрижав. Видно було, як потоки повiтря переплiтаються тугими джгутами мiж його днищем i землею. Страшно собi навiть уявити потужнiсть його генераторiв. Мало хто iз людей мiг похвалитися, що бачив повну його силу. I ще менше було тих, хто мiг про це розказати. Це державна таємниця Шатерей. Вони ж стали свiдками демонстрацiї цiєї могутностi. Директриса не сумнiвалася, що це його повна потужнiсть, iнакше б їм не знадобилося стiльки часу на їх розiгрiв. Та й просiдання подушки вказує на те що вони пiднiмають масу як мiнiмум в половину самого Вавилона. А може й бiльше.
  Тим часом просiдання припинилося i скеля, ще кiлька разiв легенько похитнувшись, почала вирiвнюватися. Ось вiн - момент!
  - Пiшли! - скомандувала Директриса.
  - Хай! - синхронно вигукнули добровольцi, смикаючи свої важелi.
  Загудiв привiд ворiт ангару, i кораблi швидко почали покидати свiй притулок. Щойно останнiй iз них вилетiв назовнi, вотора знову повернулися своє мiсце, додатково за фiксувавшись кiлькома потужними засувами. Пiсля цього уся енергiя була передана у порт. Там були i свої генератори, але вони пiд час бойових дiй трохи постраждали. Тепер все було в руках самих утiкачiв.
  Але ворота закрилися недостатньо швидко. Кiлька ворожих бiйцiв, зачаївшись бiля ангару, встигли проникнути всередину. Це стало зрозумiло по звуках пострiлiв, якими бортовi стрiльцi намагалися вiдiгнати штурмуючих.
  - Я займусь. - сказала Рей, виходячи iз примiщення.
  - Мiко, допоможи їй.
  - Хай! - вигукнула оператор вискакуючи зi свого мiсця.
  Штурмувальники виявилися прудкiшими, нiж очiкувалося. За якусь хвилину вони майже дiсталися до залу керування. Шестеро жiнок у церковнiй унiформi виглядали дуже недоладно. Надто багато мiлких деталей, що вказують на пiдробку. Була iще одна, але її пiдстрелили пiд час вiдходу кораблiв. Чекати на поранену нiхто не став. Рей завмерла за рогом, незадоволено поглядаючи на неочiкувану помiчницю. Мiко озброїлася звичайним мечем. Судячи по наявностi формувального браслету, вона була достатньо обдарована для використання магiї, але бойовi навики... Лезо пiдняте занадто високо, значить у неї недостатньо натренованi кистi рук. Така буде тiльки заважати. Сама ж Рей лише мiцнiше перехопила свою шаблю. Збоку могло здатися, що зброя надто велика для дiвчини. I це перше враження часто ставало останнiм для того, хто виходив проти неї.
  Рей почала замах за долю секунди до того, як перший ворог вийшов з-за рогу. Важке металеве лезо легко прорубило щиток шолома i з вологим хрустом увiйшло в чуже обличчя. Удар був настiльки сильним, що тiло аж перекрутилося в повiтрi, а не дорублений до кiнця череп просто розколовся, вивiльняючи зброю для наступної жертви. Той, хто iшов позаду, не очiкував такої рiзкої вiдсiчi, i налетiв на свого уже мертвого товариша. Ця жiнка уже була озброєна багатоствольною рушницею, i палець рефлекторно спустив механiзм, коли зачепилася за тiло. Перший пострiл був потрачений, залишалося iще три. Але Рей не стала чекати. Легко переступивши вперед, вона дозволила iнерцiї важкого леза потягнути її вперед i трохи вбiк, i наступного ворога зустрiв її кулак. Хруст, i вже друга голова смикається назад, але цього разу ворог лише тимчасово дезорiєнтований i ослiплений деформованим щитком шолома. Третя й четверта загарбницi уже приготувалися до бою i вперед полетiла хвиля спресованого повiтря. Врiзавшись в обладунки Рей, ефiрна структура вiдкинула її далi по коридору. Особливої шкоди Рей ця атака не завдала, але дистанцiю вже було розiрвано. Достатньо, щоб застосувати важкi аргументи. Тiльки на вiдмiну вiд солдат, Рей не була спецiалiстом тiльки ближнього бою. Вона теж мала чим вiдповiсти.
  Натомiсть в бiй вступила помiчниця, метнувши у ворогiв вибухову сферу. Стиснене повiтря у замкнутому примiщеннi - це страшно. Сама вона знову сховалася за рогом, Рей була вже далеко, а от усiм iншим не пощастило. Ледве побачивши загрозу, загарбницi одразу ж ринулися вбоки, намагаючись уникнути зiткнення iз пузирем. Однак їхня оглушена подруга виявилася не такою спритною. Вибух вiдправив її у країну снiв, а напарниць оглушив. Залишалося тiльки добити їх, чим Мiко i збиралася зайнятися. Пiдстрибнувши до найближчої, вона iз розмаху встромила лезо в тiло, навiть не цiлячись, i вже хотiла перейти до наступної, коли одна iз нападниць розрядила в неї свою рушницю. Призначений для роботи в обмеженому просторi, дробовик просто розiрвав їй живiт.
  Зрозумiвши, що їй уже не допомогти, Рей все ж використала свою зброю. Вихор ефiру зiрвався iз леза й помчав коридором пiдхоплюючи й перемелюючи все на своєму шляху, наче велетенський мiксер. Не було нi завивання вiтру, нi розрядiв блискавок. Тiльки вологий хруст людських кiсток та керамiчних щиткiв бронi.
  А в цей час Директриса продовжувала стискати в руках артефакт-детонатор, напружено вглядаючись у зображення. Останнiй вiзир показував, як над шахтою все сильнiше дрижить повiтря, мобiльний форт опустився iще нижче над проваллям, а артефакт все ще не з'являвся. Де ж вiн? Невже вони взагалi не збираються його витягувати? Навiщо ж тодi було вивiльняти?
  Ось вони помiтили судна Академiї. Ангари Вавилону вiдкриваються, i звiдти починають вилiтати лицарi. Сiм, вiсiм, дев'ять... Дванадцять лицарiв, чотири бойовi трiади. Надто багато, щоб вiдбитися. Та ще й швидкi, в конфiгурацiї перехоплювачiв.
  - Дивiться!
  - Що вони роблять?
  Усi повернулися до екрану, який показував мiсце зберiгання артефакту. Там, над шахтою, вiдбувалося щось незрозумiле. Бiлий промiнь бив iз провалля прямо в днище повiтряної фортецi. Розбиваючись об камiнь, вiн поступово розпливався темно-срiблястою плямою по поверхнi Вавилону. Наблизивши зображення присутнi зумiли роздивитися, що насправдi це не промiнь, а потiк якоїсь речовини. Значна її частина одразу випаровувалася, створюючи в повiтрi ледь помiтнi райдужнi хвилi. Те ж, що залишалося, осiдало на поверхнi нiби-то сiрим матерiалом, та найменший промiнь, падаючи на нього, одразу ж слiпив очi. У цьому сяйвi особливо добре було видно хмару знайомого туману, що почав пiднiматися з-пiд землi. Це був точнiсiнько такий же туман, як i над Болотом.
  - Вони руйнують Вавилон?
  - Радше вдосконалюють, - почулися голоси операторiв. - Дивiться, цей туман розчиняє усе, окрiм самого Вавилону.
  - Бiльше чекати не можна. Пiдривайте!
  Директриса тiльки кивнула i перевела повзунок на активаторi. Спершу задалося, що нiчого не вiдбулося. Директриса злякалася, що вибухiвка не спрацювала, але ледь помiтний зсув грунту бiля шахти показав, що ефект таки є. Недостатнiй, але є. Розрахунок був вiрним: потужностi вибухiвки виявилося недостатньо, щоб обвалити шахту. Це зробив сам Вавилон, змусивши землю пiд його вагою заповнювати вiльний простiр. I як би не старалися оператори, яку б конфiгурацiю поля вони не набирали, зупинити процес уже не могли. В якийсь момент потiк сяючої речовини смикнувся вбiк, нiби залишивши пiсля себе чорний опiк на поверхнi каменю, а потiм обiрвався. Свiтло ще якийсь час йшло з глибини, однак потiм i його не стало. Вавилон знову похилився, i пiшов униз разом iз землею, на яку опирався.
  - Так! У нас вийшло!
  - Рано радiєш. Дивись уважнiше, - буркнула Директриса, показуючи на екран, - Цю бандуру не так просто зупинити.
  I справдi, Вавилон не розвалився, не провалився пiд землю, не вибухнув. Вiн просто опинився у глибокiй ямi, яку сам, так би мовити, для себе i викопав. Або витоптав. Ефiрна подушка врятувала його вiд серйозних пошкоджень, а все iнше не мало значення. Екiпажу потрiбен буде деякий час на те, щоб вiдновити порванi рукави для постачання ефiру. Той-самий час, який так потрiбен утiкачам.
  Перша група кораблiв iз учнями уже встигла минути порт i вийти в основний каньйон. Там уже прорватися до кордону буде простiше. Навiть якщо на шляху туди їх чекатиме засiдка, вирватися iз неї в них все одно буде простiше, нiж залишатися тут. А в порту...
  Стулки середнiх ворiт ледве-ледве рухалися. Надто повiльно, щоб великi судна встигли покинути порт до прибуття лицарiв. В таку щiлину мiг би прослизнути вертикальний катер Нарадан, але аж нiяк не лiтаючий острiв Шатерей, i точно не баржа. Кораблi, що стерегли вихiд, чекати не стали, i одразу ж скинули десант. Лицар Лашури збив обох, щойно вони опинилися в зонi досяжностi, але ворожi солдати уже потрапили на борт острова.
  Юна винахiдниця вигнала на поверхню свого меха, намагаючись вiдiгнати ворогiв вiд палацу. Вона крутилася як могла, але на мить завмерла, нiби вагаючись. Одна iз солдат в цей момент кинувла пiд колеса машини артефакт, навколо якого почав згущуватися ефiр, i за секунди шасi було повнiстю заблоковане. Ну а далi пiлоту залишалося тiльки скрипiти зубами вiд злостi, коли прямо бiля на неї солдати почали закладати вибухiвку. Вони явно знали, до чого готуватися. На допомогу товаришу поспiшив лицар-велетень. Не ризикуючи застосовувати зброю бiля союзника, вiн був змушений банально топтати ворога. Страшна машина для бою на велетенських дистанцiях виявилася погано пристосованою для боротьби iз пiдготовленими мiлкими шкiдниками.
  Усi були надто зайнятi, щоб побачити iще одну групу, яка закладала вибухiвку бiля технiчних люкiв. Островитяни надто пiзно помiтили загрозу. Вибухи пiд мехом та на iншому кiнцi острова пролунали одночасно. Зрозумiвши, що бiльше йому тут робити нiчого, лицар вийшов на нiс острова, i став вицiлювати ворожих лiтунiв. Тi активно маневрували i ховалися в складках мiсцевостi, через що швидкiсть зближення значно зменшилася.
  Директриса хотiла увiмкнути наближення, але шурхiт з боку дверей її насторожив. Поклавши долоню на щитовий артефакт, вона обережно визирнула з-за спинки крiсла. На мить їй здалося, що це прийшли по неї. Але все виявилося краще, нiж вона боялася. I гiрше, нiж хотiлося. Джерелом шуму виявилася вимазана в кровi по колiно Рей. Обладунок не побитий, не погнутий, i навiть не дуже подряпаний. Схоже, вороги не стали для неї проблемою, але...
  - Де Мiко?
  - Вiдправилася до богинi, - Рей продовжувала вiдтирати свою шаблю вiд кровi, наче нiчого й не сталося. - Що iз Вавилоном?
  - Заглох, але це ненадовго, - розчаровано вiдрапортувала оператор.
  - Очiкування рiдко справджуються.
  - А як будемо вибиратися? До ангару вже пiдтягнулися новi солдати iз гарматою.
  - Тягнiть човен у сьомий коридор, а я пiдготую зустрiч нашим дорогим гостям.
  Вiдiславши стороннiх, а конкретно - Рей, Директриса дочекалася, доки кроки стихнуть, i лише пiсля цього перейшла до висмикнутого кабеля i повернула його на мiсце. Кiлька екранiв засвiтилися, але зображення на них не надходило. Та й не потрiбно воно було. Директриса i так знала, куди йде ця лiнiя. Те, що вона зараз збирається зробити, її не простять. Вона навiть ворогам не бажала такої смертi але, враховуючи небезпеку артефакта i зраду в лави Церкви, це був найкращий варiант. Та що там - це вiд самого початку був єдиний варiант!
  - Пророчила ж менi гадалка, що здохну на барикадах. А я не вiрила... - бурчала собi пiд нiс жiнка, налаштовуючи вiзир системи зв'язку. - Я знаю, ти слухаєш. Менi начхати що ти таке, i як вилiзло зi свого бункера. Пропоную тобi угоду: ти розправляєшся iз усiма, до кого дотягнешся, а я не затоплюю пiдземелля разом iз тобою. Як тобi такi умови?
  - Згоден, - металевий голос прозвучав навiть без пiдключення рупорiв.
  Бiльше не зволiкаючи, жiнка вiдкрила своїм ключем один зi щиткiв i потягнула головний рубильник. Екрани погасли, усе обладнання в примiщеннi перетворилося на звичайний мотлох. На вiдмiну вiд звичайних артефактiв, тут ефiрнi структури не були прив'язанi до матерiального носiя. Звiсно це викликало деякi незручностi у експлуатацiї такого обладнання. Наприклад необхiднiсть постiйного притоку енергiї. Якщо його не буде, з часом структура просто розвiється. Зате нею не зможе скористатися ворог. Залишилися тiльки побутовi артефакти iз власними джерелами живлення. Переконавшись, що уся апаратура остаточно зiпсована, Директриса пiднялася iз крiсла, вiдкинула сидiння i щось накрутила в механiзмi пiд ним, пiсля чого повернула все на мiсця i поспiшила на вихiд.
  Маленький повiтряний човен уже стояв бiля аварiйного люка. Цей прохiд вiв на найвищу точку ущелини, де ефiру майже не було. Ще годину тому звiдси наводили гармати. Тепер за непомiтнiсть сховища можна було не хвилюватися, все одно ворог не встигне ним скористатися. Сюди навiть не дивляться, бо тут артефакти нормально не працюють, а даремно. Їхня Чайка достатньо легка, щоб її можна було на руках занести в такi мiсця. Цей човник мав настiльки слабкий двигун, що на фонi Вавилону корабельнi детектори його навiть не помiтять. Зате його достатньо, аби спуститися в низину, а там нi лицарi, нi пiхота їх уже не вiдшукають, навiть якщо знатимуть про них.
  А тим часом штурмовики Шатерей все ж змогли пiдiрвати ворота i швидко проникли всередину. Звiсно ж нiкого вони там не знайшли. Зате натрапили на залишений Директрисою сюрприз, i увесь схил, пiд яким розташовувався резервний штаб, наче лавина зiйшов униз, накриваючи собою усi входи й виходи, ворота ангару, i навiть куполи дистанцiйних гармат. Схованка жителiв Академiї перетворилася на пастку для загарбникiв, заваливши землею i камiнням майже сорок людей. У темрявi, без їжi й води, без енергiї для своїх артефактiв вони ще довго чекали, коли їх вiдкопають.
  За усiм цим уважно спостерiгали десятки очей холодного, нелюдського розуму. Для нього усе це було грою, i дiї Директриси стали найбiльш несподiваним i оригiнальним варiантом її розвитку. Ця жiнка розкрила йому державну таємницю в обмiн на ефемерну послугу лiквiдацiї загарбникiв. Вiн дiзнався про невiдомий Бункер пiд Академiєю, i що його можна затопити. Новi вiдомостi одразу ж зайняли своє мiсце в його пам'ятi, але в даний момент для нього вони були не актуальнi. Тому, вiдкривши шлюзи i заблокувавши стоки, власноруч затопив усе пiдземелля. Так вiн збереже перспективний об'єкт до свого повернення, або хоча б ускладнить туди доступ людям. Переконавшись, що швидко прибрати затоплення загарбникам не вдасться, вiн спокiйно лiквiдував залишених там павукiв. Все одно цi дрони себе вже вичерпали. А якщо вiн колись сюди повернеться - у Творця є модель для роботи пiд водою. Переконавшись, що у Святiй землi не залишилося нiяких слiдiв його присутностi, Аналiтик припинив роботу своїх основних кластерiв, залишивши активними тiльки фоновi процеси. Цi простi програми були єдиними, кого цiкавила доля замурованих пiд землею людей.
  Пiзнiше, iз зiбраних даних стане вiдомо, що органiки ще довго боролися за життя, поїдаючи тiла своїх мертвих i щойно вбитих товаришiв. Пiд кiнець залишилися найбiльш витривалi й жорстокi. В цих iстотах вже не було розуму, а лише iнстинкти. Останнiй помер через 72 днi пiсля обвалу. Не вiд голоду чи спраги. Вiн збожеволiв вiд темряви та тишi, й сам зарiзав себе. Зпомiж усiх проведених у пiдземеллях дослiдiв, цей виявився найбiльш продуктивним, адже проходив у реальних, а не створених штучно умовах, i реакцiї людей також були природними. В коментарях до великого списку зiбраних матерiалiв фiгуруватиме лише одне питання: як Директриса досягла такого прекрасного результату? Але обелiск спокiйнiсiнько лежав у трюмi зовсiм поруч iз дiтьми й дорослими, для яких вiн став нiчним кошмаром. Тим самим, вiд котрого їх намагалася вберегти Директриса, яка сама мимоволi скоїла значно страшнiшi речi, навiть не знаючи про це. Як правильно висловилася Рей: "Очiкування рiдко справджуються".
  
  ***
  
  На схилi високої гори, центральною вулицею села рухалася невелика процесiя. Сузу в супроводi подруг, пiдсвiчуючи собi дорогу лiхтарями, впевнено йшла до маєтку свого майбутнього нареченого. Це точно! Iнших варiантiв бути просто не може! Нехай вона не така знатна, як iншi претендентки на руку Сузаку, та iз їхнiми кланами рiд Хачо взагалi у станi вiйни. А якщо хочуть посперечатися - вона викличе їх на двобiй. Тепер, коли вона успадкувала цiлу лiсову артiль вiд своєї покiйної матерi, нехай богиня направить її душу, у неї є повне на це право. I тепер вона завоює серце i руку юного Сузаку не тiльки на словах, але й на дiлi.
  Та план провалився ще на пiдходi. Чiйо Хачо, замiсть того, щоб вiд'їхати у справах, як було оголошено ранiше, стояла на ґанку, явно очiкуючи на непрохану гостю.
  - Чого знову приперлася?! - Чiйо Хачо разом зi своїми помiчниками при повному парадi стояла перед юнаком, прикриваючи його вiд гостей.
  - Я прийшла просити руку i серця вашого сина! - одразу зорiєнтувалася Сузу. - Як новий член ради...
  - Ти нiхто! - гаркнула Чiйо, вiд чого здригнулися навiть найближчi дерева. - Ти нiчого не досягла сама. Все, що в тебе є - заслуга лише твоїх покiйних батькiв.
  - Я керую артiллю ще з дванадцяти рокiв, i батьки менi не допомагали! Усе, чого ми досягли за цей час, це моя особиста заслуга.
  - Те, що ти тепер вважаєшся власницею артiлi, не робить тебе знаттю.
  - Ви правi, - несподiвано погодилася Сузу, дiстаючи щось з-за пазухи. - Знаттю людину роблять документи. Так Ви казали? Тепер у мене такий документ є.
  Грамота, оформлена й завiрена в канцелярiї губернатора. Iз його особистою печаттю. Богиня знає, скiлькох зусиль Сузу коштувало пробитися до нього, i в скiльки їй обiйшлася його згода. Для Чiйо головним аргументом завжди було визнання офiцiйної влади. I зараз в руках дiвчини був матерiальний доказ цього.
  Чiйо опинилася в скрутному становищi. Аргумент дiйсно був серйозний. Iз такими паперами навiть останнiй селюк матиме стiльки ж прав, як i вельможа. Вона сама себе загнала у глухий кут. Недооцiнила суперницю. I тепер їй залишається тiльки пожинати плоди власної недбалостi. I Сузаку, зрадник малолiтнiй, стоїть позаду, зi щасливими очима, чекає на її рiшення. Сузу уже давно навколо нього крутиться. Тiльки у щирi намiри цiєї дiвки глава роду не вiрила. Не того польоту пташка, щоб пробитися до самого губернатора, значить їй хтось допомiг. Хтось стороннiй. I двобiй ситуацiю не вирiшить. За статусом вони тепер рiвнi. I навiть вiдсутнiсть меча не буде перешкодою - замовлення на родову зброю уже оформили, i нiкого не цiкавитиме, що власниця не скористалася нею пiд час поєдинку. Ця дiвка може надавати лящiв i голими руками. А вона може: молода, сильна, енергiйна й витривала - перша забiяка на селi.
  - То яка Ваша позитивна вiдповiдь? - усi на подвiр'ї завмерли, враженi нахабством i впевненiстю дiвчини.
  - Нiколи! - знову рикнула на неї глава роду. - Навiть не сподiвайся! Я не погоджусь навiть якщо у мене Дракон над головою заричить!
  В-В-З-З-З-Ж-Ж-Ж-У-У-У-У-Х-Х-Х-Х!
  Пригинаючи верхiвки дерев, над селом зi свистом i рокотом промчав масивний силует. Через секунду потужнi струменi повiтря розкидали людей, покривши їх добре видимим шаром смердючої сажi. Iз будинку зiрвало кiлька черепиць, виставленi на просушування трави розлетiлися подвiр'ям, бiльше половини лiхтарiв потухли. Ослiпленi пилом i несподiваною темрявою, задушенi запахом драконячого перегару, люди на цiлу хвилину завмерли, боячись навiть поворухнутися. Тiльки коли свiжий гiрський вiтер трохи очистив повiтря, Сузу все ж ризикнула вiдкрити рота.
  - Вважатимемо це згодою, - промовила дiвчина намагаючись якомога менше вдихати сморiд, - Бо ще знову наговорите... Кхе-кхе! Усякого.
  
  ***
  
  Псих запропонував пiдкинути мене ближче до кордонiв Тафiї, щоб зекономити час. Коли ж я побачив наш транспорт... Спершу я подумав, що це невдалий жарт. Але нi, ми серйозно мали летiти на ЦЬОМУ! I ось я вчепився за сидiння руками, ногами, i навiть дупою, аби ненароком не вилетiти за борт. Даремно я погодився на його пропозицiю! Даремно, штурвал йому в дупу! Скеля!!!
  Машина, завиваючи двигунами, ледве вписалася в прохiд мiж гiрськими хребтами. Я ж, переконавшись, що небезпечний момент минув, поклав вихоплену iз пiдсумка трофейну стрiлу з ефiрною пiною на мiсце. Шкода, що я не встиг детально розiбратися iз принципом її роботи - мав би зараз бодай якийсь захист на випадок катастрофи.
  Чому я верещу, наче навiжений? Та тому, що уже встиг забути, як Псих водить транспорт! I я його пасажир! Знаю, що невмирущий, i знищення органiчного тiла для мене не критичне. Та це не означає, що я безстрашний! Менi до чортикiв лячно сидiти в десантному вiддiленнi, поки цей ненормальний за штурвалом! Я й гадки не маю, що вiн зараз робить, i що тiльки збирається зробити! I на мiсце другого пiлота теж не сядеш - його там бiльше немає. Краще б я добирався своїм ходом! Ну звiдки я мiг знати, що нашим транспортом виявиться побитий Стерв'ятник?!
  Стерв'ятник, або MV-24H - основний десантно-штурмовий конвертоплан морської пiхоти вiдомого менi варiанту США. Машинка в принципi непогана, мiцна, надiйна, живуча. Якби не свiтова криза, вiн би мiг стати реальним конкурентом легендарного Iрокеза - найбiльш масового вiйськового вертольота в iсторiї. Стерв'ятник розроблявся як транспорт для вiйськової технiки. Але дуже швидко його пристосували i для перевезення iнших вантажiв, в тому числi й стандартних вантажних контейнерiв. Ну а солдатам замiнити контейнер на десантний модуль - сам бог велiв. В результатi армiя отримала справжню робочу конячку. Особливо їх полюбила морська пiхота. Так, конвертоплан бiльш примхливий в експлуатацiї, нiж вертолiт, ненажерливий, нерiдко його ремонт в польових умовах неможливий. Та усi цi мiнуси перекреслював один жирний плюс - його можна було розiбрати й зiбрати заново впродовж доби. Вислiв, що iз двох побитих стерв'ятникiв можна зiбрати два робочих - не жарт. Їх спецiально робили за модульним принципом, щоб у разi пошкоджень не витрачати часу на ремонт, а просто замiнити несправний елемент. Деякi апарати, повертаючись на базу пiсля важкого зiткнення, нагадували друшляк, а на наступний день знову вирушали на завдання. Їх на авiаносцi вантажили пачками. Найчастiше - у виглядi окремих частин. Подекуди, щоб зекономити мiсце, розбирали навiть сам планер. В такому випадку їх навiть не завжди записували у склад авiацiйної групи авiаносця, а потiм посеред плавання виявлялося, що на борту не чотири стерв'ятника, а вiсiм! Просто механiки їх порозпихали по закутках, щоб мiсце не займали. Але нiхто не скаржився. Вiйськовi логiсти готовi були просто молитися на такий подарунок! Бо якщо на базу прилiтає пара стерв'ятникiв, то з великою ймовiрнiстю вони привезуть в собi iще одного розiбраного.
  I все це прекрасно, але не для нас. Конвертоплан легко вiдремонтувати, коли є запаснi модулi. У Психа їх не було. Все залишилося на борту Воїна, з якого апарат просто вивалився. На щастя конструктори передбачили можливiсть аварiйної посадки, навiть коли двигуни не запущенi. Одноразовi ДМП (двигуни м'якої посадки) змогли бiльш-менш успiшно посадити машину. Сайксу дуже пощастило, що вiн впав на узвишшi, куди ефiр не дiставав, iнакше б його дуже швидко знайшли. На те, щоб пiдлатати машинку, знадобилося кiлька довгих рокiв. Тому Псих тепер лiтав на дублюючих системах, iз двома робочими двигунами замiсть чотирьох, зi знятою бронею i всiм, що тiльки можна. В тому числi - без кабiни другого пiлота-оператора.
  Побачивши цей кошмар, я ще й невдало пожартував, що це хороший музейний експонат. Коли Сайкс сказав, що вiн робочий - у мене закралися пiдозри. Коли почав збирати речi й заливати пальне - чуйка забила тривогу. Судячи по пиках нашої охорони, вони теж не були в захватi вiд запуску цього монстра Франкенштейна. Заспокоювало тiльки те, що цi свiдки його польотiв виглядали бiльш-менш здоровими, а головне - живими. Це якщо не звертати увагу на блiдi обличчя, опущенi вуха (як вони це роблять?), та розширенi вiд страху зiницi очей.
  - Слухай, а ти впевнений, що це хороша iдея? Тобi не здається ризикованим використовувати нашу технiку у всiх на очах? А раптом хтось упiзнає?
  - В темрявi нiхто нiчого не побачить. Не бiйся, я вже не раз так робив. А якщо й помiтять, то вiн у мене замаскований. Бачиш?
  - Ага, я бачу.
  Маскування дiйсно є. Стерв'ятник отримав свою назву за витягнуту вперед i донизу кабiну, через що на землi його силует нагадує згорбленого над здобиччю птаха. Зараз же, втративши частину кабiни разом iз пiдвiшеним там кулеметом, вiн виглядав дуже незвично. Для мене. Але Сайкс творчо пiдiйшов до задачi i, за допомогою мiсцевих засобiв, надав побитiй машинi зовсiм iншого вигляду. Щоб не псувати аеродинамiку, замiсть вiдсутньої кабiни налiпили пику якоїсь величезної рогатої тварюки, перефарбували корпус, додали текстуру, замаскували зафiксоване у випущеному положеннi пошкоджене шасi, декорували хвiст. Вийшла така-собi драконо-подiбна тварюка. Навiть латки на корпусi здалеку нагадують шрами на живої плотi. Але мене не покидало вiдчуття, усi цi прикраси вiдваляться, щойно ми вiдiрвемося вiд землi.
  Пiдготовка до подорожi тривала не довго. Менi треба було тiльки поповнити запаси каталiзатора та деяких iнших матерiалiв. Ну i вiддати свiй байк слугам, аби вони бодай трохи вiдчистили його вiд того рибного смороду. Сморiд зник, однак тепер мотоцикл ще довго пахнутиме цiлим букетом трав, якими його вiдтирали. Не смертельно, але неприємно - тварини тепер жахатимуться його, як вогню. Або навпаки, одразу вiдшукають за запахом. За запахом... Хм, а в мене ж в архiвах десь був газовий аналiзатор iз нюховими функцiями. Цiкаво, а якщо поставити такий на дрона, я отримаю синтетичний аналог собаки? Нi, навряд чи спай-бот зможе нормально користуватися ним: великий, ненажерливий в планi енергiї та необхiдних для роботи реактивiв, i для обробки результатiв потрiбен реально потужний нейронний центр, а не примiтивнi синтетичнi ганглiї. А шкода, iдея була непогана. Можливо в майбутньому вдасться реалiзувати її на iншiй платформi.
  Так чи iнакше, а пiдготувався швидко. Псих за цей час пробив нам повiтряний коридор. Навiть будучи королем, вiн мав узгодити своє перемiщення iз вiдповiдними службами, аби вони ненароком його не збили - прецеденти вже були.
  Ми не розвалилися пiд час злету. На цьому хорошi новини закiнчилися. Все iнше було препаскудним. ДМП у нас вже немає, i друге падiння Стерв'ятника стане останнiм. Дивно, що Сайкс взагалi ризикує сiдати за штурвал без будь-яких засобiв безпеки. Мiг же iз ельфiйського шовку собi хоча б парашут органiзувати. Теж покладається на захиснi артефакти? А, нi - парашути все ж присутнi. Ось, пiд сидiннями лежать. Варто взяти. Пiдозрюю, що i той горб на "спинi" стерв'ятника теж iз секретом. I це дуже правильно, на такiй висотi ефiру немає, i артефакти не спрацюють. Вiн же тому й запропонував пiдкинути мене повiтрям, що через цi перевали менi доведеться пертися кiлька днiв, його крихiтка здатна летiти там, куди iншi не пiднiмуться!
  Уся дорога зайняла не так багато часу, як менi здалося. Всього за годину ми дiсталися до кордону, перетнули його i уже заходили на посадку на якомусь узвишшi, коли менi здалося, що швидкiсть зниження надто велика. Псих пiддав тяги, двигуни натужно загудiли, але ефекту я не помiтив. Ну от хто мене за язик тягнув?! Накаркав!
  Поки руки машинально затягували ременi парашута, Псих щось чаклував iз обладнанням, i всього через кiлька секунд машина вирiвнялася, шум двигунiв стих, а вестибулярний апарат та гiроскопи заверещали, що ми перейшли у вiльне падiння. Я би вже вистрибнув, якби апарель була вiдкрита. За Психа я не хвилювався - вiн про себе може i сам подбати.
  I ось, коли я вже збирався вибити люк десантного вiдсiку, раптом з'явилося перевантаження i мене притиснуло до пiдлоги. Заскрипiв фюзеляж, щось хруснуло, десь в надрах конструкцiї засвистiв вiтер. Поступово перевантаження почало спадати i я зрозумiв, що ми гальмуємо. Пiд кiнець падiння змiнилося на плавне зниження, i опори конвертоплана вперлися в ґрунт. Все зайняло буквально кiлька секунд. Для мене ж усе це розтягнулося у форсажi на цiлу хвилину кошмару! Нiколи бiльше не сяду на один лiтак iз Психом! I на корабель теж! I в машину!
  Фух, трохи попустило! А цей... Не буду повторюватися - хто, спокiйнiсiнько вилазить iз кабiни, наче нiчого не трапилося. Та ще й пика така задоволена, що так i хочеться познайомити його iз цеглиною.
  - А ти у нас справжнiй лiнгвiст! Я сьогоднi дiзнався про себе стiльки цiкавих виразiв, як за половину своєї служби.
  - Я що, вголос це все...
  - Ага-ага! Не думав, що у такого загартованого в боях солдата виявиться аерофобiя.
  - У мене коли-Псих-за-кермом-фобiя. Ти можеш менi пояснити: що це було?! - поцiкавився я, вiдлипаючи вiд сидiння.
  - Це я пального вирiшив трохи зекономити.
  Нiма сцена.
  - Ух, яка пика! Обов'язково запам'ятаю цей вираз на твоєму шоломi! - вiн знущається? - Ти просто не уявляєш, скiльки потрiбно закваски та часу, щоб її перегнати. Та не хвилюйся, ти так! Нiчого страшного не сталося, я вже сто раз так робив!
  - Сам, чи з пасажирами?
  А це ще що таке, Сайкс знiтився? Щось у лiсi здохло. Кого ж вiн так катав? Невже когось iз близьких? Нi, я не хочу цього знати. У мене i так стрес. Менi зараз хвилюватися не можна, а то знову глюки ловити почну. Досить!
  Трохи вiддихавшись на твердiй, мiцнiй, нерухомiй землi, я взявся вiдв'язувати мотоцикла. Повнiстю вiдновити запаси каталiзатора не вдалося, однак замiсть нього в кофрах тепер стояв ефiрний компресор, який збиратиме нанiти iз атмосфери й формуватиме iз них потрiбний предмет. Це не реплiкатор для високошвидкiсного виробництва, i не реплi-танк для виготовлення особливо складних структур. Зате вiн не вимагає дефiцитного каталiзатора. В моєму положеннi це особливо важливо. Я ж не знаю, де i коли вдасться розгорнути наступну базу, а рiзноманiтнi речi менi можуть знадобитися в будь-який момент. Як пояснив менi Псих, вiн i сам намагався провернути щось подiбне. Однак вiдсутнiсть необхiдних матерiалiв та технологiй не дозволили йому налагодити власне виробництво. Максимум, на що його вистачало - використовувати власне тiло як конвертер мiж природними матерiалами та НК. У мене технологiй було бiльше, тому я i змiг зробити собi грубий замiнник нормальної технiки. Також Майкл сказав, що знає кiлька мiсць, де можна буде розташувати майбутню базу. Було б у нас достатньо часу, могли б поїхати туди i особисто зайнятися її розгортанням. А так доведеться це робити у дистанцiйному режимi. Псих дасть сигнал, коли буде на мiсцi. Не чекаючи, доки вiн знову почне жартувати - закидаю ногу на мотоцикл i даю газу. Не прощаюсь, у нас так не прийнято.
  Якщо вiрити ельфiйським картам, тут неподалiк має проходити торговий тракт, який виведе мене прямо до мiста iз портом для повiтряних кораблiв. Не зважаючи на поширенiсть лiтаючого транспорту, деякi райони для таких апаратiв все одно недоступнi. Я спершу думав, що це через надто низький рiвень ефiру або особливостi рельєфу. Але Сайкс вказав на iще один фактор - рiзнi школи кораблебудування. Лише невеликi судна здатнi спокiйно опускатися на поверхню, але утримувати їх складно, i пiлот обов'язково повинен бути обдарованим. Великi кораблi вимагають стiльки ж зусиль на обслуговування, але здатнi взяти на борт значно бiльше вантажу. Однак через рiзну конструкцiю порт для одного типу кораблiв не пiдходить iншим. Лише великi вузловi та прикордоннi пункти пропуску можуть собi дозволити унiверсальнi причальнi системи. Тому найбiльш поширеними є регiональнi судна середнього тонажу. Майже втричi меншi за Су-Ван, значно повiльнiшi, i достатньо дешевi, щоб середнiй клас мiг собi дозволити ними пересуватися.
  На дорогу вийти вдалося без проблем. Бiльше того, я напоровся на цiлу компанiю мандрiвникiв. Велика карета, чимось схожа на древнiй англiйський дилiжанс, запряжена четвiркою схожих на коней тварин, їхала саме в потрiбне менi мiсце. Конi, звiсно ж, рипнулися вiд мене, але бiльше вiд несподiванки. Все ж електричний двигун працює дуже тихо. Тому, пропустивши їх вперед, я порiвнявся iз вiзницею, i поцiкавився в неї подальним маршрутом. Вона дуже детально розказала, куди менi слiд рухатися далi. Довелося трошки зачекати, доки вона заспокоїться i повторить уже нормальними словами. За нашою розмовою спостерiгали пасажири. А з iншого вiд мене боку карети несподiвано на таких же конях виїхала ще пара мандрiвникiв, бiльше схожих на охорону. Не будуть же звичайнi громадяни ховати пiд плащем шаблю, сокиру, пару пiстолiв та броню? Вони з цiкавiстю спостерiгали за мною, постiйно тримаючи руки бiля зброї. В порiвняннi з ними я виглядав не так серйозно, але бiльш захищено. I хто мене знає - а раптом я лише вiдволiкаю їхню увагу?
  Випитавши усе необхiдне, я пiддав газу, i вже через годину в'їжджав у мiстечко. Сонце вже давно сiло, i вулицi освiтлювали тiльки поодинокi свiтильники бiля дверей будинкiв. Якби не моя фара, я би навернувся в першу ж яму. Порт, як виявилося, працював тiльки в свiтлу пору доби. Доглядачка пристанi майже дослiвно повторила тираду вiзницi, i вказала на намальований на дошцi оголошень розклад руху суден. На жаль я їхню абракадабру навiть за текст не розпiзнав, як i мiй перекладач, тому продовжив тероризувати жiнку, випитуючи в неї написане. На шум i лайливi фрази прибiгла... Не знаю, як їх тут правильно називають. Коротше - шериф мiсцевий завiтала. Почала качати права i погрожувати. Я вже хотiв-було вирiшити проблему радикально, але раптом виявилося, що необхiдного пристосування немає на мiсцi. Як i ще кiлькох не дуже важливих, але корисних дрiбничок. Певно вiдвалилися, поки мною смикало пiд час польоту. Зате за спиною виявився взятий на борту парашут. Дiдько! Знав же, що подорож iз Психом завжди вилазить менi боком! Шерифа мої рухи насторожили i довелося виправдовуватися, що у мене зник гаманець. Шериф одразу ж змiнилася в поведiнцi, обурюючись такою нахабною спробою пiдкупу. Ну-ну... Але грошi реально потрiбнi. Сайкс дав менi трохи монет, але на бiлет трохи не вистачає. Або мене хочуть обдурити, або цiни встигли вирости, або i перше i друге разом. Тут сувенiрними ножиками не обiйдешся. Може придумати щось iнше? Грошi можуть водитися у ремiсникiв, а їм завжди потрiбен хороший iнструмент. Нi, надворi вже пiзно. Краще пiдiйду до них зранку. А поки можна i почекати.
  Позаду почувся стукiт копит, i на вулицю викотилася уже бачена мною карета. Я очiкував, що вони поїдуть сюди, але на пiвдорозi вони повернули до великого будинку, що знаходився неподалiк вiд причалу. Це виявився гостинний двiр. Логiчно, не будуть же вони ночувати в каретi. А я постiйно забуваю, що тут не звикли до нiчного життя. Попри доступ до майже бездонного джерела енергiї, ефiрне освiтлення не збiльшувало тривалiсть людської активностi впродовж доби, як це було на Землi. Там великi мiста взагалi нiколи не спали. Тут же, як тiльки сонце заходило, усi розходилися по хатах. Менi спальне мiсце не потрiбне. Можу постояти i так, просто зафiксувавши костюм у потрiбнiй позi, а внутрiшнi крiплення знiмають iз суглобiв майже все навантаження. Це особливо важливо пiд час швидких рухiв, щоб тобою не кидало всерединi костюму. Користувачi НК навiть порiвнювали свої почуття iз невагомiстю. До такого довго звикаєш.
  Iз карети вивалилися втомленi пасажири. Певно теж збираються пересiсти на корабель. Серед них видiлялася група iз чотирьох осiб: якийсь молодий франт, поважна ледi бiля нього та двоє вишколених слуг. Я явно привернув їхню увагу, навiть знаходячись в тiнi на iншому боцi вулицi. Довелося вiдiйти iще далi, щоб не мозолити їм очi. З моєю вдачею проблеми почнуться задовго до вильоту, тому не буду нариватися.
  Поставивши мотоцикл бiля причалу, я сiв на сходах i, увiмкнувши фiксацiю, взявся збирати iз атмосфери матерiал для майбутнього товару. Спершу я подумав зробити щось на кшталт мультитулу, але майстри не дуже жалують такi пристосування. Їм потрiбен професiйний iнструмент, а не аварiйний. Пилка, сокира, стамески... Не думаю, що у них немає нiчого подiбного, але тутешнi матерiали викликають сумнiви. Метал тут в дефiцитi. Iнструмент iз нього буде дуже дорогим. Але якщо вуглецевi композити затупляться, їх так просто не пiдточиш...
  
  ***
  
  Один iз пасажирiв не поспiшав заходити в гостинний двiр, розглядаючи того дивака, який несподiвано вилетiв на них у дорозi. Той сидiв бiля пристанi, розмахуючи руками над чимось невидимим. Певно чаклував. Терумо добре знав, коли обдарованi чимось зайнятi. Зустрiчалися йому усiлякi: волоцюги й знать, злочинцi i мирний люд. Цей же вiдрiзнявся вiд них чимось... Чимось незрозумiлим. Вiд нього йшла якась неприємна аура. Щоб переконатися у своїх почуттях, Терумо кiлька разiв пройшовся взад-вперед, змiнюючи вiдстань до незнайомця. I дiйсно: що ближче до нього, то сильнiше гудiла голова. Нiби тебе посадили в бочку й щосили калатають по нiй. Звичайнi ж люди майже не реагували, тiльки поводилися бiльш знервовано. Може це ефект вiд його обладункiв?
  - Пане Терумо, ви йдете? - поцiкавилася гувернантка, прослiдкувавши за перенесенням речей хазяїна.
  - Подивись на того хлопця, - юнак кивнув у бiк причалу. - Тобi нiчого не здається дивним?
  - Мандрiвник в обладунках. Вершник без коня. Одинак. Пiдозрiлий, i не приховується. Не боєць, моторика не вiдповiдає. Навряд чи вiд нього можуть бути серйознi проблеми.
  - Подивимося. Нiчого не вiдчуваєш?
  - Дискомфорт. Ледь помiтний. Поки ви не сказали - я навiть увагу не звернула.
  Пiдозра пiдтвердилася. Цей незнайомець дiйсно впливає на обдарованих. Чи зумисне - треба ще розiбратися. Але сама присутнiсть цього типа викликала тривогу. А у Терумо, можна так сказати, був нюх на проблеми.
  
  ***
  
  Ранок пiдкрався непомiтно. Точного часу прибуття корабля нiхто не знав. Другий ранок декади - термiн дуже розпливчастий. Залишалося тiльки взяти пакет iз вирощеними за нiч iнструментами i вiдправитися на пошуки майстрiв. Де приблизно їх шукати, я уже здогадувався. Слимак за цей час колобком прокотився по мiстечку, передаючи iнформацiю на мiй костюм, а IНК уже сам вiдшукав слiди обробiтку матерiалiв. Тут були три сiм'ї фермерiв, двi - скотарiв, столяр, бондар i ткач. Решта вели власне господарство. Якщо так прикинути, то навiть звичайнi штиковi лопати тут повиннi розiйтися, як гарячi пирiжки. Але їх я зробив тiльки чотири штуки, бо не знав реальних потреб людей. Натомiсть у мене було двi пилки, рубанок, двi сокири i набiр стамесок. Але найголовнiше, на мою думку - вимiрювальний iнструмент: штангенциркуль, лiнiйки, рулетки... Олiвцiв тiльки не зробив - ефiр для грифеля не дуже пiдходить, а переводити зiбраний iз повiтря вуглець - марнотратство. Замiсть цього зробив набiр стилусiв iз чорнильницями. Iз чорнилами також гратися не став, їх селяни самi зроблять. На бiльше кiлькiсть не вистачило продуктивностi компресора.
  Окремим пакунком був один унiкальний предмет, конструкцiю якого я до цього часу не знав. На те, щоб розiбратися iз його будовою знадобилося в рази бiльше часу, нiж на сам ремонт. Я взагалi не планував таким займатися, але часу було вдосталь, проекти для вирощування заданi, а невiдомий предмет культури манив своєю оригiнальнiстю.
  Вчора, пiзно ввечерi, коли пасажири дилiжансу завалилися в гостинний двiр, звiдти деякий час долинала музика й веселi голоси. В якийсь момент музика обiрвалася i пiсня змiнилася на обурений гамiр. Невдовзi на купу дров викинули дуже оригiнальний, хоча й пошкоджений iнструмент. Тiльки не для майстра, а для музиканта. Слимак ледве притягнув його до мене. На перший погляд це нагадувало гiтару. Судячи по кiлькостi кiлкiв та отворiв, там мало бути чи то вiсiм, чи то всi десять струн. Але на порiжках виднiлося лише сiм їхнiх вiдбиткiв. I самих струн на iнструментi не було - певно металевi, тому хазяїн їх i зняв. Гриф повнiстю вирiзаний iз суцiльного шматка дерева. Деки як такої немає, її замiняють чотири дерев'янi дужки, розташованi метеликом. Мiж них була натягнута якась плiвка. Ключове слово - була. В геометричному центрi "метелика" мiж цих мембран, якщо я правильно зрозумiв їх призначення, прямо пiд струнами знаходилася фарфорова пластинка на хрестоподiбнiй основi. Схоже на пiдсилювач i звукознiмач. Невже це така електрогiтара? Цiлком можливо.
  Пiдсвiчуючи собi в рiзних спектрах я зумiв роздивитися точки дотику "лапок" i рiзну товщину плiвки. Для перевiрки натягнув замiсть струн свою павутину. На слух вдалося налаштувати усi сiм нот, але звуку вiд мембран так i не дочекався. Може iз пiдсилювачем щось не так? Почав розбиратися i зрозумiв, що нiчого не розумiю. Це була тупо пластинка на дерев'яних лапках. В нiй не було абсолютно нiчого. Жодної рухомої частини. Там навiть ефiрних структур не знайшлося. Невже вивiтрилися? В принципi я вже розiбрався, як працює їхня ефiрна магiя. Можна спробувати повторити. Пластинка, здається, має всерединi порожнину. Саме там i мав знаходитися ефiр iз структурою. Ретельний огляд пластинки виявив трiщину. Тепер зрозумiло, чому iнструмент просто викинули. Без майстра, який зможе усе виправити i налаштувати, це просто купа мотлоху. Та ще й доволi стара. Здається музикант грав на цiй гiтарi, буду її так називати, навiть iз вiдiрваними мембранами, добуваючи звук лише iз "нiжок". Звiсно ж для досягнення нормальної гучностi потрiбно сильно щипати струни. Не дивно, що iнструмент не витримав такого знущання. Вiдновити ефiрну структуру - цiкава задача. Саме на це i пiшла бiльша частина часу. Ефiрнi структури, як виявилося дуже примхливi. Я бiльш нiж упевнений, що тут навiть гадки не мають про стандартизацiю пiдходiв - надто багато слiдiв ручної працi в мiсцевих артефактах. А це значить, що усi вони рiзнi. I в кожного майстра буде свiй пiдхiд до такого "зачарування". Ближче до ранку я плюнув, i запихнув у порожнину артефакта напiвпровiдниковий пiдсилювач iз програматором. Схемка елементарна, енергiю для роботи можна брати прямо з навколишнього середовища - маленький генератор забезпечує одночасне звучання чотирьох струн, по черзi перемикаючи канали мiж мембранами цих незвичних динамiкiв, аби вони не заважали одне одному i не погiршували i без того поганий звук. Можна було навiть грати взагалi без генератора i знiмати енергiю прямо зi струн тими ж iндукцiйними котушками, тодi для невеликої кiмнати гучнiсть буде достатня. Достатньо, щоб грати i не капати на нерви оточуючим. Тiльки струни повиннi бути обов'язково металевими. Нi, звiсно ж можна взагалi обiйтися без металу, якби замiсть струни був якийсь електричний провiдник пiд напругою, але це вимагає додаткового джерела живлення. Я пiдключив їх до генератора тимчасово, чисто для проби, але тодi у пiдсилювачi з'явився трансформаторний гул. Зате коли напругу подав зi стороннього джерела живлення - все стало прекрасно. Зi звуками вирiшив поки не мучитися - налаштую за бажанням власника пiд час передачi. Пiд кiнець повнiстю пофарбував деревину у стильний чорний колiр. Деякi елементи зробив матовими, аби потертiсть не кидалася в очi. Одним словом - вклав у iнструмент свою синтетичну душу. Ще й брелок-контроллер для перемикання звукiв зробив. Не знаю, чому не вмонтував керування в саму гiтару: чи то конструкцiю змiнювати не хотiв, чи ще щось...
  Iз майстрами вдалося домовитися швидко. Побачивши мої вуглецевi саморобки, вони спершу не повiрили. Сказали, що у них i самих є керамiчнi iнструменти. Я спершу мусив переконати їх, що це не керамiка, i навiть пожертвувати один шар iз кожного iнструменту, щоб вони повiрили... Як я вже казав, вуглецевi структури по сутi є монокристалами. Вони можуть бути надзвичайно мiцними, майже як алмаз. От тiльки разом iз мiцнiстю цього чудового мiнерала вони переймають i його крихкiсть. А тому гострi кути на такому iнструментi не зробиш. А коли робиш - вони швидко сколюються. Я ж пiшов iншим шляхом: замiсть вiчного але тупого леза я зробив ледь не атомарну гостроту... Як у канцелярського ножика! Тiльки там леза iдуть одне за одним, а у мене вони нарощувалися одне поверх другого, укрiплюючи загальну конструкцiю. А щоб зняти верхнiй, затуплений шар, достатньо було лише нагрiти iнструмент i стукнути в потрiбному мiсцi. I лезо знову як бритва! Особливо майстрам сподобався захисний футляр на лезо, який можна було почепити на пояс, наче кобуру. Iз пилками трохи iнша система - там зубцiв багато, i для зняття потрiбно спочатку нагрiти, а потiм рiзко охолодити, i тiльки пiсля того обстукувати.
  Лопати теж розiйшлися на ура, але з ними я трошки прорахувався. Я ж робив звичайнi штиковi. А тут лопатою називають широку мотигу, якою вигрiбають грунт. Переробляти не став, тiльки скинув цiну. Вимiрювальнi ж iнструменти розхапали навiть не дивлячись на розмiтку. Я ж за звичкою зробив вимiр у сантиметрах i дюймах, а тут iншi одиницi вимiру. Та нiкого це не цiкавило. Головне - iдеально рiвнi гранi, по яких можна провести iдеально рiвну лiнiю! А вiд штангенциркуля вони взагалi зловили професiйний оргазм. Якщо захочу стати торговцем - уже знаю, що користуватиметься попитом!
  Збувши увесь iнструментарiй, я повернувся до музики. Я не знаю, кому належала ця гiтара. I звертатися до стороннiх нерозумно - обмануватимуть усiма можливими методами. Тому спершу пiшов до хазяйки гостинного двора, припускаючи, що у неї можуть водитися грошi. Тiтка кремезна, коротко стрижена iз пошрамованим обличчям i вiдсутнiм пальцем на руцi. Мозолi на руках характернi для одноручного iнструменту. Воювала, чи що? Навряд чи у неї є власний музикант, але вона зможе вигiдно перепродати iнструмент потрiбним людям. Жiнка здивувалася, попросила продемонструвати, здивувалася ще бiльше. Особливо струнам. Так, у мене павутина, та ще й токопровiдна. Виглядає незвично, але звук видає. Принаймнi, поки я тримаю її в руках. Перебрав кiлька струн, змiнив звук. Вiд останнього хазяйка просто випала. Виявляється, тут гiтари мають лише одне звучання, i вiд чистоти звуку залежить вартiсть iнструменту. У мене чистота була так-собi, але були цiлих шiстнадцять програм, якi могли перетворити iнструмент на скрипку, вiолончель та навiть контрабас. Менi аж самому сподобалося. Сюди б iще педаль i динамiки, як у нормальних музикантiв... Жiнка теж оцiнила й запропонувала кругленьку суму.
  Не встигла вона договорити, як тут намалювався якийсь пацан i заявив, що я вкрав його гiтару! Ну от, а я ж хотiв по-хорошому. Запропонував йому викупити її за символiчну суму. А той пiдняв ґвалт, що я шахрай, вимагаю з нього грошi за його ж власнiсть! Тодi я сказав, що iнструмент зламаний, знеструмив контакти на долонях. Той не заспокоївся, одразу ж кудись втiк, i менш нiж за хвилину повернувся уже iз шерифом. На шум позбiгалися й iншi мандрiвники i тепер дивилися цю безкоштовну виставу. Навiть той франт iз прислугою був, щоправда одразу ж перейшов у iнший кiнець залу.
  Iнструмент у мене вилучили i хлопець "упiзнав" в ньому свою гiтару. Звiсно ж в чужих руках iнструмент не заграв. Тодi вiн почав звинувачувати мене, що я зiпсував його гiтару. Притягнута ним шериф все менше вiрила його словам, але й на мiй бiк ставати не поспiшала. А хлопець уже вихопив гiтару i втiк. На жаль вiн був у своєму правi - хоч тавро на iнструментi я зафарбував, але у нього є купа "свiдкiв", якi скажуть все, що йому треба. Ну а вiн їм за це гратиме в дорозi. Добре, що не встиг пояснити принцип перемикання програм пiдсилювача. Бiльше ця гiтара нормально не заграє, а з фоновою гучнiстю вiн виступати не зможе. Якщо не знайде якогось мiкрофона з пiдсилювачем.
  В якийсь момент захотiлося перебити усiх присутнiх, починаючи iз франта з артистом - вони обдарованi. Потiм зачистити свiдкiв розправи, а це по-одному вийде усе село. А потiм i команду корабля, щоб не втекли, побачивши слiди рiзнi...
  Хазяйка поклала менi руку на плече, утримуючи вiд дурниць. Дуже вчасно, мiж iншим. Щось надто часто мене почали читати: спочатку Сайкс, тепер i ця абсолютно стороння особа... I я впевнений, що нiяк свої емоцiї показати не мiг. Нутром вiдчула, чи що? Ну i нехай. Я тiльки махнув рукою, мовляв, претензiй не маю. Шкода втрачати такий екземпляр, але не критично. Власних ресурсiв на цю iграшку я майже не витратив, проте задоволення вiд процесу отримав. Тiльки результат пiдкачав. А цiкаво було би зробити щось своє. I не просто гiтару, а щось зовсiм унiкальне. Щось таке, до чого тут ще нiхто не додумався. Щоб слухачiв торкнуло за душу...
  Вiд роздумiв мене вiдволiкло завивання магнiтометра. Здається мiй корабель прибув. Швиденько й тихенько, щоб той вилупок знову не зiпсував менi плани, я спихнув хазяйцi усi свої сувенiрнi ножi, дозбиравши необхiдну суму. Швиденько заховавши усе своє багатство, уже хотiв поспiшити до причалу, як раптом шериф спробувала мене арештувати за крадiжку. Ага-ага, одразу пiсля того, як я розжився грошима. Я зробив вигляд, що нiчого не чую, i коли вона спробувала завернути менi руки, аж на ностальгiю за нашими копами пробило, я пустив по своїй поверхнi розряд. Нахабну жiночку посмикало кiлька секунд, доки я не зняв потенцiал. Розгублено озираючись бачу у себе пiд ногами непритомну ледi i, як справжнiй джентльмен допомагаю їй всiстися на найближчий стiлець. Втомилася, бiдолашна. Цiлу нiч крутилася неподалiк вiд мене, певно переживала, щоб iз самотнiм мандрiвником нiчого не сталося. Ну то нехай тепер вiдпочине як слiд. I нiхто їй заважати не буде, адже так, дорогенькi туристи? Народ натяк зрозумiв i швидко розчинився у навколишньому просторi разом iз речами. На останок подякував хазяйцi за те, що утримала мене, похвалив, що не допустила появи iще кiлькох десяткiв "втомлених", i порадив не забивати собi голову усякими неприємними спогадами про останню добу. Я ж iще назад їхати буду...
  Переконавшись, що проблем не виникне, я поспiшив до причалу. Там уже зiбралися усi мандрiвники й проходили на борт, по черзi оплачуючи проїзд матросу бiля трапа. А ще я помiтив важливий момент - провезення багажу оплачували додатково. Бiда! Байк явно влетить менi в копiєчку. Пiдвiсити його до днища на павутинi? Можливо так i зроблю. Але спершу поцiкавитися вартiстю подорожi.
  Матрос порадував - цiна за проїзд дiйсно була точнiсiнько така, яку називав Псих. Але виручених з продажу грошей на провезення мотоцикла все одно не вистачало. Менi пощастило, що з мене не спитали якусь лiцензiю на торгiвлю, а могли. Так я й зайшов на борт. Моє мiсце було в далекому кутку трюма, поруч iз ефiрним генератором, мало не в самiсiнькому низу корабля. До речi, сам корабель чимось нагадував поплавок для рибалки. Такий же круглий, iз витягнутими донизу i високо догори щоглами. Трохи нижче центра корпус оперiзувала кiльцева палуба iз виходом до кают, а трохи нижче пiд нею - пiдйомне кiльце. На верхнiй палубi розташувалася рубка зi службовими примiщеннями. В геометричному центрi розташувалася кухня i салон. Нижню палубу вiдвели пiд машинне вiддiлення i трюм. Там же розташовували попутнiх мандрiвникiв, якщо для них було мiсце. Окрiм мене там же їхала i сiм'я iз бабцi, молодої жiнки, двох дiвчаток та сина. Дiти як дiти - вже встигли облазити увесь корабель, не зважаючи на заборону пiднiматися на вищi палуби.
  Я дочекався, доки корабель вiдчалить, а матрос переконається, що на борт бiльше нiхто не потрапить, i покине свiй пост. Коли корабель уже почав набирати висоту, я вигнав байк на поле i, вистрелив павутиною й швидко пiдтягнув його трохи нижче вхiдного люку. Там знаходилися якiсь механiзми, а тому на їхньому фонi мотоцикл майже не видiлявся. Для повного спокою я пiдiгнав його забарвлення пiд колiр корпусу.
  Так i почалася моя мандрiвка. Зi слiв моїх сусiдiв до потрiбної точки нам летiти вiд трьох до восьми днiв, залежно вiд маршруту. Якого вони не знали. Несподiвано у мене з'явилася купа вiльного часу. I це Сайкс iще назвав вiдносно швидким способом пересування! Страшно подумати, скiльки менi знадобилося би часу, якби добирався сам?
  Чим зайняти себе? Ну, проектiв у мене багато. I я навiть знаю, який iз них почну реалiзовувати в першу чергу - власний повiтряний транспорт, щоб бiльше не волочитися разом iз усiма. З моїми поточними можливостями запросто можна зробити щось легке й навiть примiтивне, на кшталт надлегкого лiтачка або взагалi параплана. Останнiй можна носити за спиною, як цей парашут. Йому навiть не потрiбнi великi злiтно-посадковi майданчики. Онак це абсолютно цивiльний апарат, що вимагає тривалої пiдготовки перед польотом. До того ж вiн не дружить iз сильним вiтром. Вертолiт не надiйний - надто багато складних деталей, для яких потрiбнi серйознi сплави. А менi хотiлося i швидкостi, i вогневої сили, i широких тактичних можливостей...
  Перше, за що я взявся, був розрахунок доступних для виробництва потужностей. Якщо брати до уваги евакуйований iз Академiї комплекс i ще не розгорнуту базу Сайкса, то я мiг би створити собi звичайний лiтун цефiв, тим бiльше, що архiви з його проектом давно вiдновленi. Але в конструкцiї був серйозний недолiк - пiлот сiдав у машину ще пiд час її збирання, i намертво запаювався там до кiнця своїх днiв. Мене такий пiдхiд не влаштовував. Запустивши усi доступнi менi зараз САПр я спробував бодай трохи розтягнути кабiну, аби поставити туди люк, за що одразу ж поплатився втратою балансу i збiльшенням необхiдної потужностi двигуна. Пiдiгнавши параметри до потрiбних, я прогнав модель по всiх режимах польоту. I якщо в режимi зависання апарат ще так-сяк працював, то на високiй швидкостi його аеродинамiка махала ручкою i машина ставала некерованою. Довелося додавати ще й аеродинамiчнi площини, маневровi двигуни, змiщувати елементи, змiнювати форму корпусу... I що далi я заходив, то бiльш складним виходив апарат, i бiльше ресурсiв потрiбно було для його створення. Тодi я вирiшив зробити iнакше. Я повнiстю прибрав корпус, розташував ключовi елементи в потрiбному менi порядку, i тiльки переконавшись, що отримана модель здатна лiтати в усiх необхiдних режимах, почав малювати навколо неї фюзеляж. Отриманий результат мало походив на iнопланетну конструкцiю. В загальних рисах це нагадувало реактивний лiтак зi зворотною стрiловиднiстю крил та шiстьма двигунами. Два з них були складенi iз кiлькох послiдовно розташованих кiльцевих турбiн, i мали поворотнi сопла для горизонтального руху. Для вертикального зльоту в центрi фюзеляжу розташовувалася пара великих кiлець на рухомому пiдвiсi. Пiд час такого пiдйому i зависання фюзеляж i крила змiнюють свою геометрiю, щоб захистити ключовi вузли вiд можливого обстрiлу i водночас не заважати пiд час маневрування. На жаль я не авiатор, а тому лiтати мiй "реактивний" винищувач буде на швидкостях лише до семисот кiлометрiв на годину. Тобто на рiвнi гвинтових лiтакiв часiв Другої свiтової. Двохмiсна кабiна: для пiлота i пасажира/оператора озброєння. Окрiм звичного для людей штурвалу та панелi приладiв бiльше нiчого путнього туди всунути не вдалося - несумiснiсть iз людськими технологiями i захист цефiв вiд асимiляцiї. Навiть наявну апаратуру довелося робити повнiстю незалежною вiд решти обладнання. Усiєю оригiнальною начинкою заправляв бортовий iнтелект, без якого лiтак не мiг нi летiти, нi навiть хвостом покрутити. Вiн же виступав у ролi автопiлота i всiєї необхiдної для польоту автоматики. Завдяки йому керування мало бути настiльки простим, що навiть невiглас за штурвалом зможе його водити. Бронi як такої лiтак не мав, але мiцностi вуглецевого корпусу має бути достатньо для захисту вiд ручної зброї. Сам же вiн був озброєний пiвсотнею мiкроракет, якi так полюбляли цефи, i чимось схожим на мiкрохвильову гармату. Чи краще назвати це лазером? Коротше - променева турель на носi. Якщо не помиляюся, то це саме з неї колись скопiювали X-43. До захисних систем належали два десятки теплових пасток та густо натиканi на обшивцi генератори ефiрного щита, запозиченi у святош. Останнi викликали сумнiви у своїй ефективностi, але вони достатньо унiверсальнi, щоб генерувати й iншi ефекти. На останок я облiпив лiтак мiмiкрилом, щоб не привертати уваги пiд час стоянки. В повiтрi його використовувати марно: гул двигунiв, завихрення повiтря i конденсацiйний слiд легко видадуть машину. За розмiрами лiтачок майже вдвiчi перевищував свого попередника, при цьому його маса виявилася не такою вже й великою, в межах чотирьох тон при повному завантаженнi, i трохи бiльше трьох - коли пустий. В корпусi залишалося iще безлiч вiльного мiсця, але я не поспiшав туди iще щось ставити. Займуся цим, коли буде готовий хоча б планер. Тодi ж подумаю i над оснащенням машини.
  Подивився на годинник. З вильоту минуло всього три години! Я за три години з нуля зробив лiтак (хоч i з допомогою САПР, але не суттєво)! Чим менi ще тут займатися увесь цей час?! Менi ж терпiння не вистачить постiйно тiльки у вiртуальнiй реальностi сидiти! Потрiбно iще щось, щоб скидати напругу. Ось щойно один гад менi дуже добре попсував нерви, яких у мене i так небагато. Потрiбно розслабитися. Як? Зробити собi власну гiтару? Чому б i нi? Часу в мене тепер вдосталь. Нарештi навчуся нормально грати бодай на чомусь i, якщо не набридне, навiть повторю кiлька улюблених композицiй. Шкода, що той вилупок вiдiбрав iнструмент. О, легкий на спомин! Крiзь палубу сенсори вловили знайомi звуки синтетичних струн... Хм, а я ж генератор вiд них так i не вiдключив? Здається я знаю, як скинути напругу...
  
  ***
  
  Сидячи за одним столом iз друзями майбутньої невiстки, Чiйо зi злiстю дивилася, як молода пара воркоче в саду. Сузу i Сузаку - в селi їх уже по за очi назвали сiмейкою Су. Останнє дратувало главу рода особливо сильно. Ще б пак: клан Су уже давно точить зуби на її бiзнес, i поява пiд боком такої пародiї... Спересердя Чiйо жбурнула чашу об стiну. Глиняний посуд вдарився об дошку й розколовся навпiл, розбризкуючи вмiст по стiнi й пiдлозi. Кiлька крапель потрапили й на її хаорi. Спробувавши струсити їх, жiнка тiльки розмазала напiй по поверхнi одягу. Подумки плюнувши на всi правила пристойностi, вона покинула трапезу i пiшла у свою кiмнату. Не отримавши щодо цього нiяких вказiвок, прислуга продовжувала виконувати свої обов'язки, а її помiчницi залишилися на своїх мiсцях, не маючи права покинути трапезу. I нехай сама глава роду порушила правила церемонiї, це було краще, нiж якби вона взялася за меч i почала рiзанину. Не такої долi вона хотiла для свого Сузаку. А Сузу й старається, пiдлаштовуючи йому усiлякi романтичнi пригоди. Навiть того "дракона" мальованого десь роздобула! Та ще й обставила все так, нiби я дiйсно можу накликати бiду на наречених! А наївний Сузаку, вiрить усьому, що йому скажуть. Вiн же на книжках вирiс i не знає, якi люди насправдi. Звiдки йому набиратися життєвого досвiду, якщо його на вулицю випускати небезпечно - викрадуть i потiм вимагатимуть вiддати усi торгiвельнi грамоти. Одного разу вона вже обпеклася на цьому, коли втратила чоловiка. Вдруге вона таку помилку не зробить. I як би Сузу не викручувалася, рано чи пiзно вона проявить своє iстине обличчя. Он вона, сидить у садочку, бiля озерця, i щось лепече нареченому. А сама за спиною показує їй усякi непристойнi жести. У неї очi на потилицi, чи що? Нi, то просто мiсце тут таке - стiна другого поверху разом iз загнутим дахом утворювали рупор. Певно почула, як Чiйо виходила на балкон. Ух, негiдниця! А щоб тебе прибило!
  Секунду по тому молодята насторожилися, поглядаючи на неї. Вона що, вголос це сказала? Нi, зцiпленi зуби не сприяють виразнiй дикцiї. Що ж їх так схвилювало?
  Вiдповiдь наступної митi пролетiла прямо над головою. Темний силует на фонi освiтленого мiсяцем неба промайнув майже безшумно. Це був той-самий "дракон", тiльки цього разу його природа не сховалася вiд глави роду. Ефiрна подушка повiтряного корабля прокотилася селом, наче цунамi. Ламаючи благенькi дерева, розтоптуючи хазяйський бонсай та здираючи iз даху рештки черепицi, вона добряче приклала молодят об землю. А точнiше один об одного, i не обкладений камiнням берег пiд ними добряче з'їхав аж до самiсiнької води, i тепер вони ворушилися, намагаючись вибратися звiдти. О так! Тепер треба не впустити шанс.
  - Ти що собi дозволяєш?! - рик хазяйки розлетiвся на пiв села. - Ще не одружилася, а вже на честь мого сина зазiхаєш?! Ах ти ж...
  З першими ж словами iз будинку повискакували усi гостi й прислуга, заставши дiвчину з хлопцем у недвозначнiй позi. Усi спроби Сузу виправдатися звучали безглуздо, а її подруги тiльки прикривали обличчя руками - жест "facepalm" вирвався сам собою. Так запороти продуману до дрiбниць операцiю, яка попри несподiваний розвиток подiй все ж дiйшла до фiнальної стадiї... I на дракона уже нiчого не спишеш, не свистiв вiн у них над головами вдруге, та й нiякий не дракон це був. А почнуть доводити - самi ж собi ще бiльшу яму вириють. Довелося їм збирати манатки i човгати додому. Нi, не додому, в шинок - заливати горе алкоголем! А Чiйо все не замовкала, вiдриваючись на невдасi за своє приниження. I попри страшний голос, настрiй у тiєї був десь на висотi польоту дракона...
  
  ***
  
  Стерв'ятник мчав вниз по схилу, час вiд часу перескакуючи пагорби й з'їжджаючи в ущелини, часом черкаючи пузом мiлкi рiчечки. Сайкс лiниво посмикував штурвал, вирiвнюючи машину так, щоб та залишалася на курсi. Зараз вiн собi чимось нагадував бобслеїста. Тiльки задача перед ним стояла не подолати вiдстань за якомога меншу кiлькiсть часу, а зберегти швидкiсть, аби зустрiчний потiк повiтря допомiг швидше розiгнати двигуни. Летiти було ще далеко, а баки у машини не бездоннi. Та навiть так Стерв'ятник залишався улюбленою машиною Психа. Хоча кого вiн обманює - це була єдина його машина! Навiть не так - МАШИНА! Усi мiсцевi поробки його вiдверто розчаровували. В тому, що люди називали вершиною магiчного ремесла, вiн бачив лише бiльш-менш вдалi реалiзацiї амбiцiй та куцої фантазiї своїх творцiв. Ну лiтаючий корабель, i що з того? Прикрути на цеглину реактивний двигун, i вона теж полетить. Може навiть краще за цей "корабель". Їх Сайкс узагалi вважав рiзновидом мистецтва, але ж нiяк не передовими розробками. I навiть лицарi викликали в нього лише вiдразу. Той, хто стикався iз Крикуном цефiв, бився з ним i перемагав, просто не може iнакше дивитися на цю пародiю на бойового робота. Це просто манекен! Великий лiтаючий манекен, на котрого кожен власник, наче маленька дiвчинка на свою ляльку, навiшує все те, що вважає за потрiбне. Що вже й казати про тих, хто на перше мiсце ставить зовнiшнiй вигляд, а не ефективнiсть! Правильно: про мертвих кажуть або хороше, або нiчого. Достатньо тiльки згадати, скiльки часу йому знадобилося на те, аби вмовити своїх вухастих недоумкiв змiнити дизайн лицарських глайдерiв на щось бiльш аеродинамiчне. А то поначiплюють на себе усiлякi плащi-парашути, а потiм дивуються, чого це вони так погано лiтають. Правильно казав Пророк - iдiоти завжди однаковi, навiть якщо розумнi й хитрi.
  Згадка про свого товариша змусила його знову задуматися над останнiми подiями. Пророк, сам того не бажаючи, вiдкрив йому очi на нову загрозу. А мiг би й сам додуматися, мав же усю iнформацiю на руках! I при цьому сам був таким же iдiотом, як i всi навколо. Не хотiв ворушити насиджене мiсце. Не хотiв вплутувати у це свою сiм'ю. Сподiвався, що все обiйдеться, що цього разу його не зачепить... Ага, як же! Не з їхнiм щастям залишитися осторонь вiд усього цього лайна!
  Ось швидкiсть почала падати. Пора! Стулки повiтрозбiрникiв вiдкриваються, стартер iз гулом розкручує ротори двигунiв, зустрiчний потiк повiтря прискорює процес i незабаром корпус здригається вiд вiбрацiї розбитих пiдшипникiв. Iз роздратуванням поколупавшись у вусi, Псих пригладив короткий бобрик синтетичного волосся i знову перевiв незадоволений погляд у дзеркало, через яке виднiлося порожнє крiплення для парашута у десантному вiдсiку. Пророк з якогось дива так в ньому й поїхав. Натомiсть по пiдлозi катався рiзний мотлох, що повипадав iз його пiдсумкiв пiд час маневрiв. Треба буде їх прибрати до того, як хтось зазирне всередину, бо будуть проблеми.
  Сайкс i справдi був радий появi цього невмирущого нахаби, от тiльки той не дуже вчасно приперся. Рада кланiв i так розхитує пiд ним трон, i таке нахабне вторгнення до його володiнь обов'язково стане приводом для чергової спроби змiнити короля. Псих i радий був би посадити замiсть себе на трон когось iншого, але ж кланам не потрiбен правитель. Їм потрiбна марiонетка. Як би Сайкс не намагався, повнiстю позбутися кланiв поки було неможливо. Надто сильним був їхнiй вплив на челядь. I зараз вони прагнуть реваншу, прагнуть знову розiрвати країну на маленькi клаптики. Звiсно, краще бути першою жабою на своєму болотi, нiж другою людиною у великому мiстi. Вони i його дружину ледве терпiли.
  Морелетта - дослiвно звучить як "темна ельфiйка". Дуже iронiчне iм'я для альбiноски. Клани терпiли її, сподiваючись, що на безплiднiй ельфiйцi королiвський рiд i обiрветься. А тут Сайкс такий гарний намалювався. I зробив їй пропозицiю, вiд якої вона не змогла вiдмовитися: вiн допомагає їй завагiтнiти, а вона робить його регентом. Так мало бути в теорiї. На практицi клани одразу почали полювання на безродного незнайомця, який дуже швидко просунувся в кар'єрнову ростi, отримав земельний надiл, а потiм за допомогою своєї незрозумiлої зброї за одну нiч вирiзав цiлий клан. Так i не розiбравшись у ситуацiї, вони ледве не довели країну до громадянської вiйни. Їхня гординя просто не дозволяла їм уявити, що хтось може бути вправнiшим за їхнiх убивць. Довелося зробити Сайкса королем. Ну а там вiн уже своїми засобами зумiв взяти клани за п'яту точку i почав спрямовувати їхню енергiю в мирне русло. Тодi вони iще плекали надiю, що його просто хтось прикриває, i рано чи пiзно його приберуть. Час iшов, у королеви округлився живiт, а невидимого покровителя так i не знаходилося. Регулярнi замахи поступово виснажували штат кланових кiллерiв, i настав момент, коли до всiх дiйшло - цей "ельф" так просто не здохне. Спробували влаштувати йому нещасний випадок iз груповим обстрiлом на полюваннi. Потiм виявилося, що мисливцi перестрiляли одне одного, попередньо переламавши собi руки й ноги. А в столицi стало на ще один великий клан менше.
  Поступово найбiльш нахабнi вiдсiялися i залишилися лише тi, чиє зникнення могло викликати проблеми у королiвствi. Зрозумiвши, що їх прямо зараз зачищати нiхто не буде, шiсть останнiх великих кланiв зосередилися на тому, щоб не втратити бодай те, що в них iще залишалося. Мiжусобнi вiйни вiдiйшли на другий план. Навiщо воювати один проти одного, якщо твого суперника може знищити сам володар? Треба тiльки правильно все органiзувати. З тих пiр не проходило й мiсяця, щоб якийсь надмiрно iмпульсивний ельф не вирiшив "вiдновити справедливiсть". Але притиснути реальних винуватцiв було надзвичайно складно, а iгнорувати - небезпечно. Особисто йому вони зробити нiчого не зможуть, а от накапостити у власнiй державi, яку вони легко можуть покинути - запросто. Для них централiзацiя, це втрата влади. Без своєї держави ельфи мусили вступати до одного iз кланiв, або ж до кiнця життя бродити свiтом як неприкаянi. Доводиться працювати iз тим, що є. Зараз, одразу пiсля прильоту, його одразу ж запросять на раду кланiв i висунуть звинувачення у державнiй зрадi. А може i ще щось бiльш веселе надумають йому втюхати. Все ж знайомий королю чужинець перетнув кордон.
  Не встиг вiн сам подолати кордон, як на хвiст йому сiли пара прикордонних катерiв iз бiлими смужками на бортах. Саме з розрахунку на такий порядок вiн i створював цi швидкiснi апарати, щоб вони могли рухатися разом iз Стерв'ятником i прикривати його, якщо виникне така потреба. Для його машини така швидкiсть була мiнiмальною. Повiльнiше можна летiти тiльки компенсуючи нестачу пiдйомної сили тягою двигунiв, що в рази збiльшує витрату дефiцитного пального.
  Заклавши останнiй вiраж, Сайкс пiдвiв транспортник до посадкового майданчика i знову, як i багато разiв до цього, вимкнув тягу. Втративши опору, Стерв'ятник провалився вниз, але за кiлька метрiв вiд поверхнi його шасi скрипнуло i роз'їхалося в боки, наче пiд навантаженням. Ще кiлька секунд, i машина м'яко торкнулася бетону. Iз укриття неподалiк вилiз переляканий молодий ельф в унiформi королiвського кур'єра. Розумний парубок, певно iз новеньких. Його попередники, прагнучи продемонструвати свою стiйкiсть i достоїнство, зустрiчали прибуття iнопланетної машини стоячи мало не по центру майданчика, за що й поплатилися, будучи здутими в найближчий чагарник тягою з турбiн.
  Перш нiж вилазити, Псих знеструмив бортову мережу, деактивував артефакти ефiрної подушки i полiз у десантний вiдсiк збирати речi Пророка. Поки вiн цим займався, у десантний люк постукали. Не повертаючись, Сайкс стукнув по кнопцi вiдкриття i важка апарель мало не впала на голову вухастого пiдлiтка. Малий ледве встиг вiдстрибнути вбiк. В руцi мiцно стиснутий документ iз печаткою королiвської канцелярiї. Судячи iз шухеру в того на головi, вiн ще не вiдiйшов вiд видовища. Чомусь свiтле для усiх ельфiв волосся зараз здавалося саме сивим.
  - В-вас запрошують на раду кланiв.
  - Он як... - Сайкс продовжував свою справу, радiючи кожнiй новiй знахiдцi, одразу уявляючи собi її застосування. - А чому не викликають, як усiх своїх пiдлеглих? Невже я ще недостатньо опустився в їхнiх очах?
  - Н-не з-знаю. В-ви йдете, чи менi їм передати щось iнше?
  Хлопець певно й сам хотiв сказати щось iнше, але намагаючись взяти себе в руки видав не зовсiм те. I остання його фраза звучала так, нiби вiн пропонує послати лiсом усi клани та усiх їхнiх глав разом iз радою. По очах було видно, що до нього лише зараз дiйшло, що вiн ляпнув. Винити його було складно. Дивно, що вiн так швидко прийшов до тями. Та й сам Сайкс був би не проти вчинити так, як йому запропонував цей шибеник, але ж вiн король...
  Поруч тихо приземлилися катери супроводу. Дуже доречно, бо на територiї королiвського аеродрому чомусь не було нi вартових, нi технiчного персоналу. Пiсля кожного польоту Стерв'ятника його мав зустрiчати один iз iнженерiв, який займався його переробкою - справжнiй фанатик своєї справи. I його теж немає, лише кур'єр. Куди всi подiлися? Махнувши пiлотам, щоб пiдiйшли, вiн повернувся до збирання трофеїв. Ну а що: отримав пiд час операцiї на ворожiй територiї - значить трофеї. До того ж чуйка натякала на наближення проблем, а тому усi знахiдки йшли в торбу iз аварiйним набором, або прямо в пiдсумки на жилетi.
  Рука намацала чорний подвiйний футляр. В одному iз його вiддiлень були моднi дзеркальнi окуляри. Класна штука! Iз анатомiчним дизайном i поляризацiйними лiнзами... Шкода, що тут таких не зробиш, немає вiдповiдних технологiй, але цi вiн на дослiди не вiдправить - користуватиметься сам! Попри темряву надворi, вiн одразу ж начепив обновку. Ну звiсно, як же без цього! Пророк любить робити усi речi функцiональними, навiть якщо деякi з них просто йдуть в комплектi. Вбудована iнфрачервона пiд свiтка дозволяла спокiйно дивитися на свiт навiть у повнiй темрявi, а свiтловi фiльтри захищали очi вiд спалахiв.
  - Не треба нiчого передавати. - Сайкс крадькома махнув кiлька знакiв ельфам, швиденько зiбрав решту предметiв i закинув їх в торбу, - Зайдемо в одне мiсце, а потiм ти вiдведеш мене на зустрiч.
  - Але зiбрання почнеться через...
  - Почнеться, коли я прийду. - натиснув авторитетом на пiдлiтка Псих. - Ferstein?
  - Хай!
  Розумний - одразу зрозумiв, хто тут головний. А дехто, судячи iз переданого Сайксу документу, забув. Пора їм нагадати. Та й подарунки вiд Пророка надавали впевненостi. Нехай це не нанокостюм, але в умiлих руках вони можуть таке, про що тутешнi аборигени навiть i не мрiяли. Вручивши торбу в руки хлопця, вiн пiшов на зустрiч кланiв. Навiть броню скидати не став, почапав прямо так: запилений, просякнутий мастилом i вихлопними газами, зi зброєю за спиною, порушуючи усi писанi й неписанi правила етикету.
  А йому начхати! Вiн терпiв цих вилупкiв довгi роки! Вiн через них втратив жiнку i мало не втратив дочку! А тепер вони ще й смiють щось белькотiти в його бiк?! Здається вони не просто забули, хто посадив їх на цi пости. Це вже вiдверта спроба державного перевороту! Навiть якби вiн не мав цих модних окулярiв, вiн би одразу зрозумiв, що маршрути патрулiв змiнилися. В цьому районi взагалi солдат залишилося мало. Питання на мiльйон - куди їх вiдправили? Взяти допомогу залу, чи п'ятдесят на п'ятдесят?
  - Слухай, а куди це усiх солдат знову вiдправили?
  - Навчання. Учора цiлий день їх ганяли, а тепер усiх пiдняли для лiквiдацiї виявлених недолiкiв.
  Схоже, тут навiть дзвiнок другу не потрiбен - цей малий щойно розказав державну таємницю. Iнше питання, звiдки звичайний кур'єр усе це знає, i чому про це не знає сам король? Невже заздалегiдь почали поширювати офiцiйну версiю? Наївнi! Державний переворот так не влаштовують. Добре, що вiн готувався до цього заздалегiдь, i матерiали в газетах на цей випадок уже готовi. Залишається лише дати потрiбний сигнал, i агiтацiйнi листiвки розлетяться мiстом, пiднiмаючи народ на боротьбу iз заколотниками. А паралельно потрiбно нейтралiзувати i головних винуватцiв. Скорiш за все вони дiйсно будуть в будiвлi парламенту, однак наближатися до нього нiхто не буде - немає дурних. Його лiквiдують гучно й показово, щоб усi побачили, як глави кланiв героїчно захищали свого короля, але не змогли. А винуватцями виявляться поплiчники самого правителя, яких термiново потрiбно буде знищити. Навiть звiдси видно, як солдат стягують в одне мiсце. Певно й гарнiзони уже вiдправили в мiсто. Цей хлопець взагалi знає, куди веде свого короля? Певно, що нi. Ну нiчого, зараз можна трошки поламати їхнiй сценарiй.
  Архiтектура ельфiйського парламента суттєво вiдрiзнялася вiд звичних ельфам будiвель. В першу чергу тим, що вiн був наполовину був занурений пiд землю. Це робилося не тiльки з метою зручнiшої оборони будiвлi вiд нападiв iз застосуванням важкої технiки та озброєння, а й для кращого захисту вiд атак з повiтря. Застосувавши деякi ноу-хау, вдалося створити iлюзiю висоти всерединi. В результатi гостям здавалося, нiби за матовим куполом небо, а насправдi там знаходилася потужна плита перекриття. До того ж зовнiшнiй вигляд був спроектований за всiма правилами оптичних iлюзiй, i з повiтря правильно прицiлитися в неї було надзвичайно складно. Хiба що iз застосуванням спецзасобiв, над створенням яких Сайкс безуспiшно б'ється уже багато рокiв. В планi будiвля виглядала як розрiзана навпiл квiтка: навколо центрального залу пiвколом розташовувалися службовi кабiнети та кiмнати для прийому гостей. Вважалося, що парламент працюватиме постiйно, але ельфи не любили вiдвiдувати це мiсце. Кожен називав свою причину: погане самопочуття, важке повiтря, незрозумiле почуття тривоги... Сюди б узагалi нiхто не ходив, якби цю будiвлю не зводили саме для таких зустрiчей. В народi ходили чутки, що король збудував цей палац кошмарiв для того, щоб залякувати знать. Частково це було правдою, але залякувати вiн збирався послiв вiд iнших держав, а усе iнше робив виключно заради власної безпеки.
  Не доходячи до будiвлi, Сайкс звернув до службового входу, попросивши хлопця почекати надворi. Взявши iз торби кiлька артефактiв, вiн разом iз пiлотами хутко зник всерединi. Хлопцi живуть в небi, польовi навчання проходять не часто, тому рухаються не дуже впевнено. Але поки це були єдинi вiйськовi в межах досяжностi. Вiд них зараз вимагається лише присутнiсть. Вiн мiг би обiйтися i без них, але вiн не Пророк, щоб все тягти на собi. У нього є пiдлеглi, якими можна компенсувати нестачу рук, а все iнше - його клопiт.
  Система безпеки в режимi виключного доступу, а охорони бiля дверей немає - вже тривожно. Якщо все саме так, як вiн думає, то напад станеться як тiльки вiн зайде в зал. Вони вже бачили, що короля можна поранити. Значить можна i вбити. Питання тiльки у калiбрi застосованої зброї. Можливо це навiть буде отрута тактильного застосування. Тому торкатися будь-чого йому не можна. Можуть навiть пiдiслати уже отруєного посередника, з яким так чи iнакше доведеться контактувати. Але солдати просто зобов'язанi тут бути. Заодно можна перевiрити, чи усi його недоброзичливцi на мiсцi. Буде дуже сумно, якщо вони прислали замiсть себе когось iншого. Тодi i цiлу будiвлю пiдiрвати можуть.
  Прислухаючись до своїх почуттiв, Сайкс практично безшумно минув половину коридора. Пустого коридора, що дуже незвично. На вiдмiну вiд публiчних примiщень, службовi проходи завжди були заповненi прислугою. А оскiльки прислугу забрали... Вухо вловило тиху розмову в однiй iз бокових кiмнат, пiдтверджуючи пiдозри. Щось розiбрати було неможливо, та й не потрiбно - солдат потрiбно нейтралiзувати. Добре, що в аварiйному наборi Стерв'ятника є пачка шокових гранат. На вiдмiну вiд звичайних, цi мали вигляд гнучких пластинок розмiром трохи бiльше двох кредитних карток. Це дозволяло тихо просунути їх в щiлину дверей i пiдiрвати, не пiднiмаючи галасу. Або метнути, як гральну карту. Або пiдкласти пiд килимок... Способiв застосування безлiч. Ельфи ж вперто продовжували називати це не гранатами, а печатями. Здається у китайцiв було щось таке: папiрець iз намальованими iєроглiфами, який захищає вiд злих духiв. Вони й досi вважають, що вiн їх "пише"! Ось що значить правильно пiдiбрана форма. Шокова граната схожа на димову шашку, тiльки замiсть диму в простiр викидається токопровiдний аерозоль. Далi електричний розрядник вражає цiлi, а контрольоване вигорання аерозоля поступово розширює дугу, охоплюючи усiх, хто знаходиться у хмарi. Враховуючи, що це було закрите примiщення, трiпнути має добряче. Роздавши вказiвки пiлотам, Сайкс тихенько пiдсунув гранату пiд дверi й чкурнув геть.
  I дуже правильно: навiть у кiлькох метрах вiд дверей у Психа волосся на головi дибки стало. Що вже й казати про тих, хто опинився у замкнутому просторi. Зайшовши увiрвавшись всередину вiн застав тiльки десяток коматозникiв. Ну або просто тих, хто пiдкорявся злочинним наказам - тут уже треба буде розбиратися. Потiм, все це буде потiм. Вбивати їх не можна, хоч це i було швидше. Тому просто роззброїти, зрiзати з них унiформу й оснащення, i скувати їх мiж собою в найбiльш незручних позах за допомогою стяжок. Останнi були особливою гордiстю Психа - виготовленi iз ефiрного пластика, вони миттєво стали популярнi серед усiх верств населення. Саме на них, а не на вiйськових розробках Сайкс пiдняв свiй перший капiтал. До нього тут такий матерiал нiхто не знав, i навiть зараз спроби його вiдтворити будуть марними - без преса iз вшитим кодером нанiти просто не сформують потрiбну структуру. А якщо комусь i вдається створити щось схоже, то такий пластик виходить дуже м'яким i розпадається уже через кiлька тижнiв - на чому й погорiли його конкуренти. Таких стяжок у кожного солдата було штук десять як мiнiмум - сам же списував цей пункт в спорядження бiйцiв. Тепер залишалося тiльки повторити процедуру, на скiльки вистачить гранат. Хоча... В командира теж знайшлася парочка таких, тiльки iншого розмiру - для великих примiщень. Значить на його складi завелися щурi. Але так навiть краще. Пояснивши пiлотам, що вiд них вимагається, вiн послав їх в один бiк, а сам пiшов у iнший. Всього на зачистку пiшло хвилин десять, не бiльше. Навiть ще одна велика граната залишилася. Її вiн пiдсунув собi пiд спинну броню - раптом знадобиться.
  Надвiр вийшов Псих вийшов ще бiльш запилений, задиханий, а пiд оком наливався синяк - один iз солдат дивом уникнув ураження струмом i спробував дати здачi. А пiдлiток вiзьми й ляпни йому про цю не дуже естетичну травму прямо в обличчя. Захеканi пiлоти подивилися на малого, як на самовбивцю. Та король знову не розгнiвався. Навпаки, вiн подякував за попередження i дiстав iз торби футляр iз окулярами. Ще й паскудно так посмiхався, коли одягав їх. Схоже щось таке вiдобразилося на його обличчi, бо посильний враз зблiд, вiддалившись вiд правителя на кiлька крокiв. Бiдолаха такими темпами точно посивiє. Цiкаво, про що вiн подумав?
  Заходячи з парадного входу Сайкс збирав iз собою деяких iз зустрiчних солдат. Iз десяти таких набралося четверо. Мiг би й iнших забрати, але на тих вже були додатковi розпiзнавальнi знаки - вже друга ознака державного перевороту. Грубо працюєте, панове! Тепер у нього було четверо солдат i двоє пiлотiв. Небагато, але для офiцiйного зiбрання достатньо. А то як же це: король та й без супроводу? Напевно це був перший раз, коли Псих йшов на зустрiч iз задоволенням. Час домовленостей i полiтичних iгор минув. Тепер цих паскуд не прикриє нi закон, нi високий статус. I смерть... Нi, так просто вони не збудуться. Спершу вiн вижме з них усю цю гидоту, наче з ганчiрки, забере усi їхнi ресурси, i тiльки потiм... Потiм почнеться велика чистка.
  Не чекаючи, доки слуга оголосить про його прибуття, Псих з ноги вiдрив дверi, змусивши усiх присутнiх здригнутися, а кланових охоронцiв напружитися. Вiдчувають, паскуди, наближення бiлого полярного друга. А начхати! Все одно пiсля сьогоднiшнього нiхто нiчого не розкаже. Повнiстю iгноруючи усi правила й етикет, Сайкс без попередження пiшов до трибуни, по дорозi перевiряючи надiйнiсть своєї бронi. Усi застiбки зайняли свої мiсця, завдяки чому армованi залiзом композитнi пластини формували навколо тiла власника аналог клiтки Фарадея, ускладнюючи враження ефiрними ефектами. Шкода, що шолом довелося залишити, але враховуючи те, що вiн збирався зробити, у нього при собi є дещо краще за той баняк на головi. Та й лякати своїх жертв повним обладунком не варто. Iз сорока присутнiх осiб видiлялися глави так-званих "великих" кланiв. I тепер вiн нарештi поговорить з ними так, як вони того заслуговують. Ось вони, шестеро вилупкiв у заднiх рядах. В їх руках зосереджено вже не таку велику, та все ще серйозну частину влади в країнi. Саме через них зараз Ельфiйський лiс контактує з iншими країнами.
  Мессель Марка - голова клану Марка. Володiє майже усiма придатними для сiльського господарства землями. Як вiн скаже, так фермери i зроблять. А хто не зробить - розориться через рiзноманiтнi природнi катаклiзми впродовж сезону.
  Пелейрiн Несус - остання представниця роду Несус. Чорна вдова, вiдправила на той свiт уже чотирьох знатних чоловiкiв, поповнивши їхнiм спадком фонди клану. Має двох дочок, iще не введених в курс маминого бiзнесу, але змалку виховуваних в цинiчнiй атмосферi закулiсної боротьби.
  Тiш Мезон - нещодавно повторила прийом вищезгаданої дами. Одружилася, лiквiдувала чоловiка i взяла керiвництво над кланом Мезон в свої руки. Авторитету iще не має, але вже справила великий вплив на полiтику клану. Готується повнiстю припинити торгiвлю iз iншими державами, i вже почала пропаганду серед своїх пiдлеглих на тему утискiв з боку офiцiйної влади. Без їхнiх металiв не буде нормальної зброї.
  Одель Колус - головний банкiр Ельфiйського лiсу. Займає таку ж позицiю, що i свого часу сiмейка Ротшильдiв на Землi. Цей дiд застав днi, коли Сайкса iще не було, i вiн мiг вiльно вивозити матерiальнi цiнностi за кордон. Готував собi тепле мiсце на iншому краю континента. Iз приходом Психа спробував пограбувати скарбницю, за що тепер сидить в столицi без права виїзду. Перший в черзi на "нацiоналiзацiю" майна на свою користь.
  Жасмiн Фасара - глава ефiрних майстрiв, контролює виробництво й поширення артефактiв. Її продукцiя постiйно зустрiчається на чорному ринку, i не раз застосовувалася у рiзноманiтних злочинах. Притягнути до вiдповiдальностi неможливо, бо саме на неї зав'язанi багато виробничих ланцюжкiв. Прибереш її - зупиниться виробництво. Країна залишиться без продукцiї.
  Тамонель Бас - неоголошений глава усiх фармацевтiв та цiлителiв у країнi. I хоча тут є аналог клятви Гiппократа, без його на те волi високопоставленi або просто впливовi ельфи не видужують. Або деякi цiлком здоровi можуть захворiти. I нiхто не знає, чому так вiдбувається. Той iще виродок. Вважає, що в його руках життя i здоров'я усiх ельфiв, i лише йому вирiшувати, кому жити, а кому помирати. Правлячому роду вiн уже вiдмовив у допомозi, коли помирала королева. За всiма ознаками вiн працює над бактерiологiчною зброєю. Публiчно заявляв про бажання винищити усiх людей, щоб залишилися лише ельфи.
  Так би й повбивав усiх. Мiг би навiть голими руками, та народ не зрозумiє. Сайкс колись сам допомiг їм зайняти цi пости, як найбiльш лояльним до себе представникам кланiв. Але тi часи давно минули. Правильно кажуть: влада розбещує. Абсолютна влада розбещує абсолютно. Нею слiд займатися тiльки тим, кому вона не потрiбна. Вони ж iшли саме за владою над свiтом. Хоча б у якiйсь однiй сферi, але щоб обов'язково все залежало саме вiд них. Для них це як наркотик - одного разу спробував, i потiм щоразу хочеться все бiльше й бiльше. Заради цього вони готовi пiти на все. Таких треба давити. Безжалiсно обривати нитки їхнiх марiонеток, стирати iз свiдомостi народу саму згадку про таких покидькiв! Випалити їхнi розуми i стерилiзувати, щоб виродки бiльше не розмножувалися i не передавали цю заразу наступникам!
  Вiн просував на мiсця глав совiсних та iнiцiативних менеджерiв. А вони швидко виросли в олiгархiв з нацистськими замашками. Стали такими ж, як їхнi попередники. I навiть гiршими. Самi спалили за собою мости, позбулися навiть своїх власних сiмей, щоб усунути усi можливi важелi впливу на себе. I якби ж такий був один, а так майже усi пройшли цю еволюцiю. Таке враження, що це закладено у них в генах. Виняткiв було настiльки мало, що вони тiльки пiдтверджували правило. Мало хто залишався вiрний своїм iдеалам. Всi iншi обирали легкий шлях. Гнилi душi, якi переписують свої принципи по кiлька разiв на день. Ти нiколи не зможеш вгадати, що коїться в їхнiх головах. Вони чимось нагадують полiтикiв iз країн соцiалiстичного табору: як тiльки змiнюється влада, вони одразу ж перебiгають в iншу партiю. Наче таргани. Ладнi загризти свого ж заради найменшої вигоди.
  Тому Псих i робив ставку на молодих - вони ще не настiльки погрузли у всiх цих мiжкланових чварах i не пронизанi пропагандою. На жаль разом iз досвiдом вони переймають вiд старших колег i усi негативнi якостi. В цьому й полягає проблема: повнiстю замiни раду кланiв своїми людьми, i вони будуть настiльки ж слухнянi, наскiльки й безiнiцiативнi, а значить i не виконуватимуть свою функцiю. Залиш бодай одного iз "старого" порядку, i вiн пiдiмне їх пiд себе. А досвiдчених вони у своє коло не впустять. Туди входять тiльки тi, у кого є компромат на конкурентiв, i на кого можна зiбрати такий же компромат. Як то кажуть: рибак рибака... На жаль у Психа не було нi часу, нi можливостi, аби створити власну альтернативу клановiй системi. Ельфи надто консервативнi. Навiть в бiльшiй мiрi, нiж британцi чи шотландцi. Їх змiнити не так легко, як людей. I набрати молодих вдруге уже не вдасться - глави запам'ятали долю своїх попередникiв, i тепер усiма силами перешкоджали появi можливих кандидатiв на своє мiсце, ламаючи їх або виховуючи за власною iдеологiєю.
  Сайкс мимоволi згадав свою розмову iз Пророком, коли той порався зi своїм мотоциклом. Ось вiн незграбно смикнув рукою, мотоцикл хитнувся i викрутка iз сидiння повалилася на землю. Та що довше вiн працював, що бiльш точними й впевненими були його рухи. Якщо ранiше в Майкла iще були сумнiви, то тепер вони вiдпали повнiстю. Це справдi був вiн. Той самий хлопець iз неймовiрними технологiчними можливостями i недалеким iнтелектом. Зараз, в тiлi пiдлiтка, вiн виглядав значно природнiше, нiж двохметровим амбалом. Скiльки вони знайомi, а цей хлопець абсолютно не змiнився, психологiчно зависнувши десь в районi двадцяти рокiв. Здавалося нанiти заморозили саму його сутнiсть, саму душу, не дозволяючи старiшати й розвиватися. Портрет Дорiана Грея на новий лад.
  - Чому ти такий? - iз властивою йому прямотою поцiкавився Сайкс.
  - Який?
  - Звичайний. Ти ж стiльки всього знаєш, маєш величезний досвiд, i все одно раз за разом робиш однi й тi ж дурницi. Усi цi роки... Невже ти нiчому за увесь цей час не навчився?
  - Ти правильно сказав: у мене є i досвiд, i знання. Я навiть можу ними користуватися. Але проблема в тому, як я їх отримував, в яких умовах. Ти бачив солдат, якi повернулися iз вiйни? Бачив, як вони реагують на звичнi для цивiльних людей речi? Смикаються вiд феєрверкiв, готовi убити грубiяна прямо посеред вулицi. Дехто iз загостреним почуттям справедливостi не може терпiти усю ту двуликiсть, що їх оточує, i хапається за зброю. Хтось лiзе в петлю. Ось такий результат отриманого ними досвiду. А ти уяви, як весело було би навколишнiм, якби дахом поїхав я?
  - Ти що, стираєш собi пам'ять?
  - Нi, просто... Це складно пояснити, - Пророк присiв поруч, витираючи ганчiркою якусь деталь. - Я не знаю як воно працює. Як тiльки ти починаєш користуватися цими знаннями, ти перетворюєшся на когось iншого. В того, ким мiг би стати, якби продовжив, i не вiдкотився назад. По-новому оцiнюєш усi свої попереднi вчинки i робиш це так, як вважає за потрiбне. Але потiм ти повертаєшся i розумiєш, що насправдi нiколи б так не вчинив. I таких "Alter ego" в тобi сотнi.
  - Якась шизофренiя, - подiлився думкою Псих, уважнiше приглядаючись до товариша.
  - Не просто шизофренiя, не в квадратi, i навiть не в кубi, - Пророк вiдклав iнструмент, знову розлiгшись на землi. - Я можу прокрутити свiй психологiчний вiк вперед i назад. Можу стати нервовим електриком або манiяком-диверсантом. Я можу жити вiд iменi будь-якої людини, вигаданої чи реальної: Данн, Барнс, Родрiгес, Мерсер... Усi, з ким я контактував, вони тут - в менi. Є навiть твiй вiдбиток. Я можу поєднувати образи мiж собою, наче коктейль в мiксерi, змiнювати за власним бажанням будь-яку рису характеру.
  - I в чому проблема?
  - Немає обмежень. Нiяких запобiжникiв чи бекапiв. Якщо я стаю одним iз них, вiн стає мною. З усiма моїми можливостями. I не факт, що потiм вiн вирiшить знову увiмкнути мене, попередньо не вiдредагувавши.
  - Що, i себе теж переписати можеш?
  Це питання застало Пророка зненацька. Той розгублено подивився на Сайкса, не знаючи що вiдповiсти. I це було дуже доречне питання. Все ж лежало на поверхнi: Пророк дуже рiдко задумувався над тим, хто вiн такий i звiдки узявся. Цiлком можливо, що i легенду своєї появи вiн видумав сам, а правду зiтер, щоб не проколотися. Скiльки разiв вiн так робив? Судячи iз мовчання - вiн над цим навiть не задумувався. Не факт, що спогади про цю розмову вiн теж собi не зiтре. Нехай. Його пам'ять - його особиста справа. А Майкл просто це запам'ятає i матиме на увазi. Можливо в майбутньому це стане iще однiєю пiдказкою до розкриття справжньої особистостi Пророка, а не тiєї обманки, яку вiн усiм показує. Та, як це не дивно, саме за це вiн його i поважав - за постiйнiсть. Пророк нiколи не змiниться, скiльки б рокiв не минуло. Вiн завжди залишатиметься тим неврiвноваженим нахабою, який сторонитиметься людей. Псих знав його натуру, знав його прагнення й методи, i мiг передбачити його дiї. А тому небезпеки з боку Пророка не вiдчував вiд самого моменту їх знайомства. Часом навiть здавалося, що у них один розум на двох - настiльки схожими вони себе вiдчували, водночас залишаючись абсолютно рiзними. Наче брати.
  Трибуна... Символ центральної влади, якої тут нiколи не було. Тепер - буде! Зiгнавши звiдти якогось ельфа, чий виступ вiн перервав своєю появою, Сайкс став на його мiсце. Супровiд став з бокiв. Клановi охоронцi ще бiльше напружилися, коли Псих потягнувся до нагрудної кишенi свого жилета. Глави також почали щось пiдозрювати, не отримуючи сигналiв вiд солдат у бокових кiмнатах, i збиралися вийти, але було вже пiзно.
  - Шановнi представники кланiв, - Сайкс з усiх сил утримував на обличчi вираз пика-цегла. - Я змушений зробити офiцiйну заяву. Ось вона.
  Усi рефлекторно подивилися на предмет в його пiднятiй руцi. На кiнчику незвичного срiблястого жезла все сильнiше розгорався червоний вогник.
  Б-Д-З-Ш-Ш-Ш!
  
  ***
  
  Вирватися iз оточення вдалося вiдносно безболiсно. Кiлька випадкових влучань у баржi нiхто до уваги не брав. Забитi чимось дуже щiльним вантажнi контейнери прийняли удар на себе, вберiгши дiтей вiд уламкiв. Значно складнiше виявилося пояснити прикордонникам причину такої масової втечi. Вони вперто не бажали вiрити, що на територiю Святої землi почалося вторгнення, i навiть хотiли арештувати втiкачiв. Напрошувався висновок, що вони у змовi iз окупантами. Кайя не стала чекати, а просто пiдстрелила патрульних лицарiв до того, як тi пiднялися в повiтря. Сусiднi кораблi теж зупинятися не стали, але й вогнем її не пiдтримали. Зрозумiло, що вони не хотiли йти проти своєї держави, статус якої тепер пiд великим питанням. Та й сам Су-Ван вiднинi був персоною нон ґрата у всiх офiцiйних портах. Володiння супер-зброєю тiльки пiдливало масла у вогонь. Ситуацiя складалася дуже нехороша. А ще й, як на зло, у Ханлi почалася депресiя.
  Дiвчинка так пишалася своїм винаходом. Вважала, що створила щось дiйсно корисне. А на практицi виявилося, що вiн не вартий навiть того пального, яке споживає. Загiн добре пiдготовлених солдат здатен без втрат нейтралiзувати меха. Вартiсть пiдготовки i оснащення такого загону годi й порiвнювати з вартiстю лицаря, навiть дефектного. I якби ж тiльки це... Через те, що Кайя вiдволiклася вiд бою i була змушена захищати Ханлi, хоча все мало бути навпаки, вони впустили ворожих диверсантiв у внутрiшнiй простiр острову. I тi почали капостити скрiзь, куди встигли дiстатися. Очевидно нападники добре знали, проти кого йдуть, а тому не давали Кайї нi секунди перепочинку, аби вона не могла вiддавати накази дронам. Загинуло вiсiмнадцять членiв екiпажу. Якби не власнi куцi мiзки павукiв, жертв було би iще бiльше. Але їх могло i взагалi не бути, якби Кайя заздалегiдь залишили своїм пiдопiчним вiдповiднi вказiвки - такий пункт в налаштуваннях був. Одним словом - вони усi дали маху. Тiльки на вiдмiну вiд винахiдницi капiтан королiвської гвардiї не могла дозволити собi моральнi терзання. Становлення iнтелектуальним центром синтетичної спiльноти не минуло для неї безслiдно. Менш нiж за добу вона абсолютно забула про втому i фiзичнi потреби. Система життєзабезпечення перетворила її на живий комп'ютер, який опирався тiльки на логiку i мораль своєї бiологiчної частини. I тим незрозумiлiшою для неї була поведiнка дiвчинки-пiлота, яка не могла виконувати взятих на себе зобов'язань. Потрiбно було якось розворушити бiдолаху, поки вона остаточно не замкнулася в собi. Зараз будь-який пiлот на вагу золота. Особливо той, що розбирається в конструкцiї лицарiв, i здатен бодай трохи полагодити їх. Су-Ван уже мiг похизуватися цiлим кладовищем пiдбитих лицарiв. Iз усiх них можна було скласти один-два робочих. I що швидше Ханлi повернеться в норму, то швидше вони отримають нову зброю. Попри усi свої переваги, подарований велетень iз гарматою не мiг лiтати. I цей недолiк компенсувати було практично неможливо. Кайя навiть задумалася над тим, щоб посадовити його на якусь лiтаючу платформу, але за пiдрахунками синтетикiв надiйнiсть такої конструкцiї була нiяка - перший же неправильний маневр, i велетень полетить униз. Краще було залишити його на борту як рухому артилерiю, а для розвiдки i повiтряного бою використовувати спецiально призначену для цього технiку.
  - Чого зажурилася? - поцiкавився у дiвчинки павук, залiзаючи на верстак i всiдаючись на якусь деталь прямо навпроти обличчя винахiдницi.
  - Нiчого. Просто...
  - Просто ти облажалася. Я ж бачила, що ти могла їх усiх накрити одним залпом. В тебе була можливiсть. Чому ти нею не скористалася?
  - Я... Я не думала, що... Що вони будуть...
  - Що вони можуть заподiяти тобi шкоду?
  - Так.
  - Озирнися довкола, - павук розвiв лапки, показуючи на побитих лицарiв та їхню закривавлену зброю. - Це почалося задовго до нашого повернення в Академiю. Невже до тебе й досi не дiйшло, що це всерйоз? Ворог прийшов вбивати тебе. Люди гинули в тебе на очах, а ти й досi не можеш наважитися дати їм вiдсiч?
  - Ну...
  - Знаєш, що вiдрiзняє лицаря вiд обдарованого? Лицар має силу, i застосовує її за призначенням. Тобi окрiм сили й таланту богиня дала ще й мiзки. От тiльки поки що вони тобi тiльки шкодять. Може пора їх вiдключити i зайнятися тим, заради чого тебе зробили пiлотом?
  - Але я...
  - У тебе є два шляхи: або ти береш себе в руки i вiдбиваєш атаки разом iз нами, або залишаєшся в ангарi крутити свої залiзяки. Я не довiрю свою спину тому, хто не може її захистити. Вирiшуй.
  - Я не знаю! - викрикнула дiвчинка, жбурнувши важкий ключ в купу брухту. - Я пiшла в Академiю, аби зробити свiт кращим! Менi завжди розказували, що лицарi є захисниками миру. А тепер ми самi стали причиною вiйни. Скрiзь, куди б ми не поткнулися, люди починають гинути! Ми наче стали рознощиком якоїсь чуми!
  - Тодi зроби так, щоб ця зараза не поширювалася. У мене є лiки, i у тебе вони теж є, - павук тицьнув у досi замурований в пiну мех.
  - Зброя? Це не лiки! Це отрута!
  - Отрута теж може лiкувати, а лiки - вбивати. А доки ти думаєш, - павук зiскочив на пiдлогу, а по майстернi розлетiвся синхронiзований голос багатьох дронiв, щоб чули усi присутнi, - я вiдсторонюю тебе вiд пiлотування будь-якої бойової технiки. Я тебе не кваплю, але хочу бути впевнена у твоєму рiшеннi.
  - Я подумаю.
  
  ***
  
  Думала не тiльки вона. Отриманi пiд час втечi пошкодження мобiлiзованої бази не минули безслiдно i зараз Аналiтик, пiдключивши себе до кiлькох сусiднiх контейнерiв iз запасом охолоджувальної рiдини, розбирався iз завданою шкодою. Дев'ять вiдсоткiв промислового обладнання пошкоджено. Захисний екран iз зiбраних на борту дронiв не допомiг захиститися, а тiльки збiльшив кiлькiсть елементiв ураження. Три вiдсотки обладнання пiсля такого не пiдлягали вiдновленню. Бiльше того - якщо подiбна атака повториться, комплекс взагалi втратить функцiональнiсть. Повторний перерозподiл ресурсiв нiчого не дасть, усi можливi дублюючi контури задiянi уже зараз. Слiд було запобiгти подальшим пошкодженням комплексу. Найбiльшу небезпеку для бази все ще складали ворожi лицарi. Флот i живу силу ще можна було знищувати наявними засобами, однак аеромобiльнi бойовi одиницi вимагали специфiчної технiки, якої в Аналiтика не було. Зате вона була в острiвної спiльноти органiчного модуля "Кайя". Модуль уже сама дiйшла до подiбних висновкiв, i намагалася власними силами вирiшити проблему, однак органiк "Ханлi", що займалася обслуговуванням аеромобiльних бойових одиниць типу "лицар", раптом припинила спiвпрацю. Пiсля аналiзу її дiй та сказаних слiв програми пiдтвердили депресивний стан суб'єкта. Отриманi вiд зондiв-картографiв результати аерофотозйомки вказували на мобiлiзацiю ворожих сил. Вимагалося прискорити повернення спецiалiста в активний статус. Безпосереднє втручання в ситуацiю все ще заборонено. Дозволялося впливати на суб'єкт тiльки опосередковано. Для людей в таких випадках велике значення має наочний приклад або стороння думка. Стороннiх на борту острова не було - усiх iнших Вах Ханлi так чи iнакше знала. Необхiдно органiзувати сеанс спiлкування iз особистiстю, яка пiдтвердить слова модуля "Кайя". Поправка - необхiдно запобiгти можливому розслiдуванню, якщо факт спiлкування стане вiдомим. Пошук можливих сценарiїв...
  
  ***
  
  Ханлi дивилася, як унизу пропливають гори й озера, поля й рiчки. Величезний свiт, такий прекрасний з висоти, враз втратив кольори й усю привабливiсть. Тепер око чiплялося за усi тi деталi, на якi вона ранiше не звертала уваги. Наприклад розбитий каркас якогось корабля на скелях, занедбане село, заболоченi дiлянки, що ранiше були городами... А вона ж тут вже лiтала, i не раз. Чому ранiше не помiчала усього цього?
  Поруч вовтузилися iншi механiки. Обдарованi по самому мiнiмуму, але мiзки мають. Один iз них саме був родом iз тутешнього мiстечка. Тут колись давно була спецiалiзована школа для обдарованих, i мiсцеве населення не розтратило навикiв створення та ремонту артефактiв. Знаючи, до кого слiд пiдiйти, можна було знизити цiну за ремонт. Нинi, коли в розпорядженнi королеви не державна скрабниця, а лише взятi на борт фiнанси, доводилося iти навiть на такi непопулярнi кроки. Та й не зможуть вони тепер заявитися в жоден церковний порт для ремонту. Взагалi позицiя церкви у цьому протистояннi була незрозумiла. Нiби й жертва агресiї, а захищатися навiть не думають. Вранцi Лашура уже направила розвiдку в одне iз мiстечок у прикордоннiй зонi, i там ходили такi слухи, що хотiлося побитися об стiну: виявляється, що корлева Лашура викрала усiх учнiв Академiї i, змушуючи їх воювати за себе, почала займатися пiратством на торгових шляхах. I навiть здiйснила кiлька нападiв на невеликi мiста. А хто таке сказав? Бiженцi й розказали! Майже декаду тому. А до того вони ще майже цiлий сезон блукали свiтом... Бiльшої маячнi годi було й уявити. А люди вiрили, бо нiхто не заперечував. Всiм просто було байдуже.
  А чому їй має бути не байдуже? Та тому що такими словами вони звинувачують i її саму! I вона цього не робила! Вона прагнула прямо протилежного - припиняти конфлiкти однiєю своєю появою! Нi, вона не стане розказувати про це кожному зустрiчному, але i сидiти мовчки не стане. Важко зiтхнувши, вона подивилася на своїх колег. Може їй варто полетiти разом iз механiками? Як давно вона не розмовляла зi звичайними людьми? Рiк, два? Скiльки вона живе у своїй добровiльнiй iзоляцiї? Не зважаючи на статус лицаря, в майстернi вона була таким же механiком, як i усi iншi. Вона сама наголосила на цьому пунктi служби королевi, адже їхнiй бригадир в основному заповнює рiзноманiтнi бланки, оформлює замовлення i взагалi займається паперовими справами, а не справжнiм ремонтом.
  Залишивши в спокої майже зiбраний вузол, вона переглянула список запланованих справ i, викресливши деякi з них, поспiшила до зчеплених поїздом платформ. Усi були щiльно завантаженi пошкодженими деталями лицарiв та iншої технiки, для вiдновлення яких вимагалося спецiальне обладнання. Влаштувавшись у пасажирському вагончику, Ханлi задумалася над тим, про що їй говорити iз побаченими людьми. I тут до дiвчинки дiйшло, що вона не знає, як розпочати розмову. Досi вона спiлкувалася тiльки на вiдомi їй теми. А як попросити когось розказати їй... Та бодай щось! Вона ж нiчим бiльше до цього моменту не цiкавилася! Невже саме таких людей називають затворниками? Одного разу Кайя обiзвала її дивним словом "отаку", що означало особу, яка придiляє своїм захопленням бiльшiсть свого часу.
  Зайнята своїми думками, дiвчинка навiть не одразу помiтила, що повiтряний поїзд уже вилетiв на свою мiсiю. Су-Ван висiв у нейтральному просторi, далеко вiд людських очей i поселень. Все робилося для того, щоб не привертати сторонню увагу. Бортовий герб Шатерей вирiшили не ховати i дiяти вiд iменi королiвства. Тим бiльше, що документи були справжнi. Навiщо ховатися, якщо можна представитися тими ж мисливцями на пiратiв?
  Школа для обдарованих дiйсно колись тут була. Але невдовзi пiсля її заснування вiдкрилися новi шляхи сполучення. Через вiдносну близькiсть Академiї обдарованi учнi стали отримувати тут лише початкову освiту, а закiнчували навчання у бiльш престижному закладi, одночасно працюючи на благо Святої землi. Не часто хтось повертався до рiдного мiста, i з кожним роком обдарованих ставало все менше. На даний момент тут залишилися лише розумники, здiбностей яких вистачало тiльки на роботу iз верстатами. Ремiсники - найнижчий щабель обдарованостi. Ось так, продовжуючи iснувати на паперi, велика школа поступово перетворилася на мануфактуру, поробками якої користуються в основному всякi анонiмнi особи.
  Директор цiєї "школи", пiдстаркуватий чоловiк iз шрамом на щоцi, радо прийняв гостей i навiть не дуже вдивлявся у документи. Просто пiдмахнув усi грамоти й вiдправив до прийомки. Там уже кипiла робота. Пошкодженi артефакти розвантажували i обережно переносили на дiагностичнi стенди. Пiсля короткого огляду їх вiдвозили всередину примiщень. Очiкуючи, що їм самим доведеться братися за роботу, острiвнi механiки були приємно враженi темпами роботи мiсцевих майстрiв. Швидко оцiнивши масштаби роботи директор сказав, що на все знадобиться не бiльше двох днiв. А потiм додав, що за подвiйну плату можна впоратися i за добу. Оскiльки коштiв було обмаль, пропозицiю вiдхилили, натомiсть запропонувавши самим включитися в процес ремонту. На це вже почав заперечувати сам директор, не бажаючи розкривати секрети виробництва стороннiм, i взагалi впускати їх всередину.
  Не бажаючи залишати незнайомцям унiкальнi артефакти, механiки розташувалися у дворi школи, пильно наглядаючи за усiма пiдходами, аби їхнє замовлення часом не викрали. Ханлi ж, не знаючи чим себе зайняти, почала блукати двором, час вiд часу поглядаючи на величезний шкiльний цех. Бригадир мiсцевих майстрiв сказав, що там знаходяться кiлька великих станкiв, але з ними можуть працювати тiльки сильнi обдарованi. Без регулярного використання їхнi ефiрнi структури розпалися, i не було нiкого, хто мiг би перевiрити це. Розпалися, без використання... Може без притоку ефiру? Нi, вона все почула правильно. Станок вийшов з ладу не через зношенiсть деталей, не через пошкодження, а через те, що ним не користувалися. Нонсенс! Як людина, яка займається виготовленням артефактiв, може не знати таких елементарних речей? Якби школа розташовувалася на узвишшi, куди ефiр потрiбно закачувати примусово - вона би повiрила. Але тут, де навiть кулон-свiтлячок може працювати роками...
  У старе крило нiхто iз мiсцевих майстрiв йти не хотiв. Тiльки зазирнувши всередину, винахiдниця зрозумiла - чому. Величезний комплекс будiвель був повнiстю занедбаний. У кiлькох мiсцях обвалився дах. Дощi поступово розмивали землю пiд фундаментом, i будiвля просто розкололася навпiл, наче буханка хлiба, а дальня стiна взагалi давно вiдвалилася i сповзла вниз по схилу, залишивши пiсля себе просiку iз молодими деревами та вимоїнами вiд дощової води. Замiсть того, щоб рятувати нiкому не потрiбне крило, люди поступово перебралися у менше примiщення, яке розташовувалося вище по схилу, на бiльш надiйнiй основi. Його утримувати було простiше i дешевше. А габаритне й дороге обладнання, яким нiхто не мiг користуватися, так i залишили без догляду. Його навiть продати не вдалося - дешевше було зробити нове. У Ханлi аж серце кров'ю обливалося, коли вона бачила таке богохульство. Механiзми повиннi працювати, а не лежати мотлохом пiд вiдкритим небом!
  Обережно переступаючи купи смiття, завiяне вiтром крiзь розбитi вiкна сухе листя та гнилi дошки, винахiдниця проникала все далi в пошуках робочих агрегатiв. Ось стоїть калiбратор. Такий незвичний, великий, i з широким робочим дiапазоном. Тiльки самих калiбрiв для нього немає. Шафа, де вони мали зберiгатися, стояла пустою. Хто i для чого їх забрав - незрозумiло, адже окрiм цього станка їх бiльше нiде не використаєш, i до iнших станкiв вони не пiдiйдуть. Хiба що перекувати їх у щось iнше! Думки про таке богохульство Ханлi одразу вигнала з голови, i пiшла далi. Дiвчинка сподiвалася, що дорогi деталi просто перенесли в бiльш безпечне мiсце. А ось ефiрна камера. Просто гiгантська, майже четверть примiщення зайняла! В неї навiть лицаря можна запихнути, якщо постаратися. Поруч примостився компресор. Цiлком робочий, iз позначкою "Y" на корпусi - тобто здатний в одну одиницю простору нагнiтати шiсть її об'ємiв. Цього вже достатньо, аби робити бойовi артефакти. Су-Ван не може таким похизуватися. Зараз було би непогано його викупити, i тодi в них не буде проблем iз боєприпасами! Шкода, що грошей у них бiльше немає. Лашура хоч i скнара, але на своїх людях не економить. Якби ж ранiше знати, що доведеться дiяти в умовах автономного польоту... Обiйшовши камеру Ханлi помiтила iще один пiдозрiлий момент - люк стояв косо. Це одразу кидалося в очi, якщо стати збоку. Зрозумiло, що в такому положеннi камера взагалi не могла працювати. Але сам люк ходив легко, без люфтiв. Завiси були в прекрасному станi. Не могли ж його з самого початку так ставити? Чи могли?
  Поринувши у свої думки, Ханлi не помiтила, як наступила на гнилу дошку. Дошка не розламалася, але гучно трiснула й змусила дiвчинку смикнутися. А мокрий шар прiлого листя, що ховався пiд сухою верхiвкою, тiльки й чекав необачного руху, i одразу ж вислизнув з-пiд нiг винахiдницi. Гепнувшись на пiдлогу, Ханлi iз вереском поїхала вниз, намагаючись вчепитися бодай за щось. В якийсь момент їй це майже вдалося, коли пiд руку трапився шматок шланга: почулося трiщання зiтлiлої матерiї, швидкiсть ковзання почала падати а потiм... Шланг вiдiрвався. "Я щойно зламала диспенсер", - сумно подумала дiвчинка, iз сумом поглядаючи на стиснутий у руцi порцеляновий наконечник. Не металевий, що мали ставити на якiсний iнструмент. Падiння продовжилося. Роба механiка iз товстої цупкої тканини ще кiлька секунд рятувала свою хазяйку вiд серйозних ран, аж поки пiдлога не закiнчилася, i дiвчинка випала з будiвлi на землю. Прямо в багнюку пiсля нещодавнього дощу. З цього моменту зупинитися було вже неможливо. Все швидше й швидше, вона мчала дощовою вимоїною до пiднiжжя гори. Туди, де зникла вiдвалена стiна покинутого цеху. Страшно було уявити, що на неї там чекає.
  Ханлi намагалася розставити руки, аби хоч якось вирiвнятися, i перший же камiнець одразу ж врiзався їй в руку нижче лiктя. Вхопивши пошкоджену кiнцiвку, дiвчинка спробувала згрупуватися, начие для стрибка у воду. I це теж було помилкою - черговий камiнець пройшовся по всьому правому боцi, вiдбиваючи плече, ребра, таз i стегно. Далi винахiдниця уже нiчого не робила. Тiло просто вiдмовлялося її слухатися. Наче покинута лялька, вона iз все бiльш густим потоком багнюки мчала вниз. Вона навiть не бачила, що вiдбувається навколо. Вона навiть не вiдчувала, що з нею вiдбувається. Ще кiлька ударiв, i свiдомiсть покинула її.
  Отямилася дiвчинка вiд нестачi повiтря, висячи над прiрвою. Унизу мiж валунами бушував гiрський потiк, а тугий комiр її роби все сильнiше душив горло. Якби не туго затягнутi ременi, вона би вислизнула iз мокрого й брудного одягу, зараз лежала би добре вiдбитим шматком м'яса на залишках загубленої стiни, що закiнчила свiй шлях тут же. А замiсть цього вона висiла. На чомусь гострому. I це гостре все сильнiше розхитувалося. Обережно витягнувши руки догори, Ханлi намацала якусь дерев'яну палицю, що закiнчувалася гачком. Рiзьбленим гачком, в природi таких гладких граней не буває! Додумати їй не дав сильний ривок, що закинув дiвчину в щiлину на скелi, дозволивши їй впертися ногами у тверду поверхню, а потiм чиясь рука витягнула її нагору.
  - Цiла? - запитав у неї хтось, вимазаний у багнюцi не менше за неї.
  - Ага. - тiльки й змогла видавити iз себе винахiдниця, розвалюючись на землi.
  Якийсь час вона лежала, намагаючись вiддихатися, аж поки не почула шурхiт поруч. Невiдомий рятiвник пiднявся на ноги, опираючись на цiпок. Той-самий, яким пiдчепив її. Вбрана в брудний балахон згорблена фiгура була в чомусь неправильна, не зовсiм симетрична, наче одна рука бiльша за другу. А там рука взагалi є?
  - Ну чого розляглася? - буркнув незнайомець, поправляючи на собi одяг, не випускаючи свого цiпка. - Вставай! Я не для того тебе рятував, щоб ти вiд застуди померла.
  - Пробачте, просто... Ой! - руку прострелило болем, i дiвчинка знову повалилася на землю, мало не з'їхавши у прiрву.
  - Ах ти ж... - незнайомець за долю секунди вправно провернув цiпок у руцi й, виставивши ногу вперед для кращої опори знову пiдчепив дiвчинку i витягнув її далi на землю. - Що ж ти така незграбна? Невже всi нутрощi собi вiдбила, поки котилася сюди?
  - Мабуть. Я не знаю.
  - Я так i зрозумiв. Давай, вставай потихеньку. Спробую довести тебе до своєї нори.
  А незнайомець виявився iз сюрпризом. Круто задертi догори носки його взуття виявилися достатньо жорсткими, аби пiдчепити край роби дiвчинки й пiдтягнути до свого власника. Ну а там, обережно перекинувши її через плече, чоловiк пошкандибав уздовж обриву. Ханлi мовчала. А про що можна говорити, коли тобi навiть дихати боляче? Кайя казала, що це може свiдчити про перелом ребер. Нi, ребра були цiлими, принаймнi опиратися на них можна було. Болiли тiльки вiдбитi дiлянки тiла. Як могла, дiвчинка вчепилася у склизкий одяг свого рятiвника, аби не зiсковзнути з плеча.
  Ханлi не могла сказати, скiльки тривала їхня подорож. Вони двiчi пiднiмалися порослим схилом, i двiчi знову спускалися до обриву. Нарештi мандрiвник зупинився i обережно спустив дiвчинку на землю, пiсля чого вiдiйшов до найближчого дерева, дiстав нiж i почав зрiзати гiлку. Тiльки зараз вона замислилася над тим, що зовсiм не знає цього чоловiка, не знає його намiрiв, навiть iменi його не знає. Але вiн все ж врятував її.
  - Мене Ханлi звати, а вас як?
  - Кош. Гайдама Кош. Пiднiмайся, - Кош простягнув їй щойно виточену милицю, - нам не варто тут затримуватися. Давай за мною.
  Обернувшись, дiвчинка вона побачила струмок, а потiм i вхiд в печеру, з якого той витiкав. Прохiд був дуже низьким. Її супутнику, щоб пройти всередину, довелося стати навколiшки. Сама ж вона могла пересуватися виключно повзком - половина її тiла перетворилася на одну величезну гематому. Чоловiк допомагав їй, пiдтягуючи за собою. Одразу вiдчувалося, що йому i самому непереливки.
  - Далi потрiбно плисти.
  - Куди?
  - До мого дому.
  - Я не впевнена, що зможу...
  - Просто тримайся за мене.
  Вибору не було. Ханлi вчепилася за хламиду i дозволила Кошу тягнути себе. Попри очiкування тут вода була вiдносно теплою. Принаймнi тепер дiвчинку не трусило вiд холоду. Чи це їй лише здалося? Нi, вода дiйсно стала теплiшою, порiвняно з тiєю, що була на входi.
  I ось вони вперлися в русло пiдземної рiчки. Витягуючи з-за пазухи свiтлячок Ханлi очiкувала, що зможе бачити не далi своїх рук. Але той спалахнув наче пiд вiдкритим небом. Свiтив рiвно й сильно, i не видихався, як це буває в герметичних примiщеннях. Значить тут є постiйний приток ефiру.
  Рухаючись таким незвичним чином, Ханлi не могла дивитися вперед. Однак вона добре бачила, що знаходиться позаду, i була впевнена, що в разi необхiдностi зможе знайти дорогу назад самостiйно. За її прикидками вони вже пройшли вглиб гори бiльше двохсот крокiв. I попри обмеженiсть простору у дiвчинки не виникало вiдчуття замкнутостi, стiни не тиснули на психiку, а достатня кiлькiсть свiтла вiдганяла страх. Все було прекрасно видно.
  За своїми роздумами вона впустила момент, коли вода знову стала крижаною, а стiни розiйшлися. Звичнi до близьких вiдблискiв очi не одразу змогли пристосуватися до нових умов, а коли це вдалося... Ханлi на мить навiть не зрозумiла, де знаходиться. Перший же спалах свiтлячка вибив iз темряви безлiч вiдблискiв, що окреслили величезнi сталактити, сталагмiти, колони, пороги й iншi химернi утворення. Усi поверхнi були настiльки вiдшлiфованi водою й часом, що в них можна було дивитися, наче у дзеркало. Наче у величезне криве дзеркало. Пливучи за своїм буксиром, Ханлi уже не могла точно сказати, куди i як довго вони iдуть. Все навколо було таке схожим i водночас вiдмiнним... Нарештi вони дiсталися до берега.
  Кош повiльно вийшов на берег, допомiг пiднятися дiвчинцi й попросив її зачекати, доки вiн не додасть свiтла. I дiйсно, як тiльки вiн зайшов за один iз виступiв, по той бiк, здавалося, засяяло маленьке сонце. У Коша виявилося цiле намисто зi свiтлякiв. Вони свiтили краще за будь-який прожектор. Тiльки обличчя чоловiка все ще було в тiнi. Воно й зрозумiло, iнакше б вiн сам нiчого не бачив. Але виглядало це моторошно. У нього пiд ногами виднiлася вузька натоптана дорiжка. Надто вузька, щоб на нiй можна було розминутися двом. Гайдам повiльно шкандибав мiж цiєю нiмою красою, не пiдганяючи дiвчинку, яка мало не з вiдкритим ротом оглядала краєвиди. Скрiзь, куди сягало око, розкинувся лiс iз сталагмiтiв та сталактитiв.
  Пiднiмаючись на черговий "порiг", Ханлi здалося, що десь попереду є джерело свiтла. Ще через хвилину вона вже могла впевнено йти вперед, погасивши власний свiтлячок. Кош також плавно прибрав освiтлення, щоб дiвчинка змогла зорiєнтуватися. Подивившись пiд ноги, винахiдниця iз тривогою зрозумiла, що тут бiльше немає стежки. Уся пiдлога навколо була витоптана, подекуди до самiсiнького камiння. З цього мiсця зворотнiй шлях знайти буде значно складнiше. Втiшало тiльки те, що вони увесь цей час iшли лише прямо, нiкуди не звертаючи.
  Нарештi свiтло привело їх до барлоги Коша. Але барлоги затишної. В центрi окресленого колонами майданчика стояв великий саморобний свiтильник. Iз меблiв тут був лише грубий стiл та стiлець, зiбранi iз криво обструганих гiлок та колод. Особливо видiлявся химерний ткацький станок, зiбраний зi зламаних речей i частин станкiв зi школи. Iз кiлькох корзин долинав запах копченої риби. Зi стелi звисали нитки iз нанизаними на них грибами. На широких тацях сушилися тонко нарiзанi яблука та великi ягоди. В кутку виднiлася купа соломи, на якiй, скорiш за все, i спав хазяїн печери. Всi iншi речi були або вилiпленi iз глини, або сплетенi iз лози. Ханлi звикла до естетики цивiлiзованих мiст, тому такi кустарнi поробки викликали у неї змiшанi почуття. З одного боку дивувала винахiдливiсть їхнього власника, який зумiв пiдiгнати їх пiд себе, пiд свої потреби, а з iншого усе це виглядало настiльки примiтивно i ненадiйно, що душа iнженера корчилася в агонiї, вимагаючи взяти в руки iнструмент i зробити все як треба. Те, що у чоловiка не було руки, вона вже здогадалася. I тим бiльше вражав вибiр його мiсця проживання. Чому вiн не пiднiметься у мiсто? Вiн же обдарований, i доволi сильний, щоб запалити одночасно стiльки свiтильникiв. Мiг би навiть запустити кiлька станкiв iз покинутого крила. А замiсть цього вiн втiк сюди. Судячи з того, що майже все було зроблено його власними руками, Ханлi зробила висновок, що вiн узагалi не контактує з iншими людьми.
  - Там, - цiпок вказав на прикритий мiшковиною прохiд мiж скельними наростами, - лягай у ванну. Тiльки одяг попередньо скинь.
  - Я настiльки брудна? - недовiрливо поцiкавилася Ханлi, оглядаючи себе.
  - I це теж. Там цiлюща вода, - пояснив Кош. - Полiкує. Тiльки рани потрiбно промити.
  Вiдставивши цiпок, чоловiк пiдiйшов до вiшалки i, пiдчепивши її гачком кiнець свого балахону, спритно обернувся на п'ятках, скидаючи iз себе верхнiй одяг. Пiд ним була тiльки тунiка i короткi штани. Пiдперезаний мотузкою, взутий у саморобнi сандалiї, Кош виглядав наче житель якогось дикого племенi. Обличчя видiлялося своєю простотою: прямий нiс, всохлi щоки та низькi скули. Типове обличчя якогось дiда. Тiльки на ньому абсолютно не було нi зморшок, нi бороди iз вусами, нi iнших ознак старостi. А ще - дуже темний колiр шкiри, хоча останнє при такому рiзнокольоровому освiтленнi могло просто здатися, i трохи припухлi губи. Лише всохше i трохи згорблене тiло видавало його вiк.
  Вiдiрвавшись вiд розглядання Коша, дiвчинка швиденько пошкандибала у вказаному напрямку. Витесана iз гiлки милиця хоч i була незвичною, але дуже допомагала у пересуваннi. Особливо, коли знадобилося переступити через порiг цiєї природної кiмнати. Ванна, як її назвав чоловiк, виявилася видовбленою у вапнякових вiдкладеннях ямою, куди з трiщини мiж сталагмiтами стiкала тепла вода, а потiм через таку ж трiщину, витiкала далi. Тут повiтря було дуже вологим. Якщо пiдсвiтити, то можна було побачити, що вода нiби парує. Так, вода дiйсно була теплою та, попри це, її поверхню вкривала тонка iскриста плiвка. Неначе на неї капнули масла. Перед тим, як лiзти туди, Ханлi вирiшила перевiрити правдивiсть слiв Коша про цiлющi властивостi води. Цiлком можливо, що вода сюди потрапляла iз водоспаду, в якому й насичувалася ефiром. А могло бути й таке, що вода просто забруднена, i стiкає сюди iз якогось вiдстiйника. Вiдсутнiсть запаху ще нi про що не свiдчить.
  Обережно присiвши на краю ванни, Ханлi зняла iз шиї свого свiтлячка i повiльно опустила його в воду. Ледве торкнувшись поверхнi, той на мить спалахнув i наступної митi погас. Значить вода дiйсно насичена ефiром! Струсивши вологу зi свiтляка, Ханлi знову запалила його i поставила поруч, щоб не сидiти в темрявi. Чiпляючись за завбачливо натягнутi над ванною мотузки, Ханлi опустилася у воду, одразу ж вiдчувши покращення.
  Обережно влаштувавшись пiд струмком, щоб вода стiкала їй на шию, дiвчинка нарештi змогла бодай трохи розслабитися. Коли вона вирушала на презентацiю свого меха, вона сподiвалася, що пiсля успiху їй вдасться вiдвiдати курортнi купальнi. Але не склалося. Хто б мiг подумати, що її бажання здiйсниться таким несподiваним чином? Спогади про свiй винахiд та його неефективнiсть знову зiпсували настрiй дiвчинцi.
  - Ти закiнчила?
  - Га? О, так, уже вилiзаю.
  - Давай до столу. Ти зараз будеш жерти усе пiдряд.
  Ще на половинi його фрази живiт Ханлi вимогливо загарчав, i дiвчинка мовчки погодилася iз грубуватим висловлюванням чоловiка. Вона дiйсно хотiла не їсти, а ЖЕРТИ! Обережно вилiзаючи з води, винахiдниця помiтила на своїх ранах бiлуватий слиз. Особливо там, куди падала вода. I пiд цим слизом рана була абсолютно чиста, i не болiла! Навiть боячись кровi, дiвчинка змогла спокiйно роздивитися усi шари своєї шкiри. В той же час на iнших частинах тiла такого слизу не було. Спробувавши зiтерти цей слиз, Ханлi тiльки зашипiла вiд болю. Довелося знову пiдставляти ранку пiд воду i чекати, поки вiн знову з'явиться. На повiтрi цей слиз швидко висихав i перетворювався на тонку плiвку, не допускаючи забруднення рани.
  Закутившись у простягнуту крiзь завiсу мiшковину, дiвчинка все ж вийшла в основне примiщення. Цiлюща вода справдi допомогла, рани вже не так допiкали, i можна було рухатися без милицi. Рацiон виявився небагатим: шматочки сушених яблук та копчена риба. Навiть хлiба не знайшлося. В якостi напоїв - вода iз уже вiдомого джерела. Остання спершу викликала тривогу винахiдницi, бо вживати насиченi ефiром продукти може бути небезпечно, але на очi їй трапився каганець, в якому ця вода кипiла, а значить i ефiру в нiй майже не залишилося. Тому дiвчинка уже спокiйно почала набивати пузо. Пiсля кiлькох рибин до неї почав повертатися розум. Голод нiкуди не вiдступив, але тепер вона уже могла бiльш-менш нормально мислити. I в головi почали виникати не зовсiм своєчаснi, але дуже важливi питання: хто її новий знайомий, чому ховається вiд людей? Чому вiн їй допомагає? I що збирається з нею робити? Остання думка була найбiльш тривожною.
  - Просто менi нудно.
  - Га?
  - У тебе думки на обличчi написанi, - пояснив той. - Доїдай. Пiсля джерела потрiбно добре харчуватися, iнакше органiзм зжере сам себе. Ти ж не хочеш стати такою ж сухою, як я?
  Ось i вилiзла причина такого незвичного вигляду Коша. Вiн не старий. Вiн просто висох. Джерело висмоктало з нього усi соки!
  - Не джерело - органiзм, - знову вiдповiв чоловiк на незадане питання. - Матерiал для лiкування ран не з'являється нiзвiдки. Вода лише полегшує i прискорює процес. Все iнше тiло мусить робити самостiйно. Тому я i живу тут.
  - Як давно?
  - Не знаю. Може рiк, а може десять. Пiд землею час рахувати складно.
  - А що ви робили там, на схилi?
  - За вами наглядав. Я вашу лiтаючу брилу одразу вiдчув. I за твоїми мандрами покинутим цехом теж спостерiгав.
  - I чому допомогли?
  - А мав дозволити тобi померти? Я ж уже сказав - менi нудно. Я навiть не можу згадати, коли востаннє iз кимось розмовляв. Здається це був якийсь кремезний ельф, цiкавився моїми пiдземними плантацiями. Ти уявляєш? Ельф! Кремезний! Ха-ха-ха! - попри веселi iнтонацiї в голосi, обличчя чоловiка залишалося похмурим. - Хех, що тiльки не ввижається на самотi. Скоро зi скелями розмовляти почну.
  - Ну, я iнколи розмовляю зi своїм лицарем, - обережно почала Ханлi, пiдозрюючи негаразди iз головою її нового знайомого. - Це цiлком нормально.
  - Розмовляти - нормально, - погодився Кош. - Ненормально, коли вони починають тобi вiдповiдати. I ти не знаєш: чи було це насправдi, чи тобi просто так здалося? Це страшно, повiр. Я не хочу в якийсь момент перетворитися на морлока.
  - На кого?
  - Та так - мiська легенда. Iстоти, що живуть в древнiх катакомбах. Колись були бiдняками, якi втiкали вiд закону пiд землю, а поступово здичавiли настiльки, що втратили i розум, i навiть зiр. Вночi, коли сiдає сонце, вони крiзь колодязi пiднiмаються в мiсто й полюють на одиноких мiщан, затягуючи їх у свої печери й повiльно поїдаючи їх, шматочок за шматочком, до останнього залишаючи свою жертву живою. Бо вони все ще пам'ятають, що живе м'ясо довше залишається теплим i не псується... Бу!
  - Кйя! - заверещала Ханлi, вiдповзаючи вiд чоловiка й плутаючись у мiшковинi.
  - Давно мрiяв так зробити, - посмiхнувся цей ненормальний.
  - Поганий жарт!
  - А я не жартую, - раптом Кош став серйозним. - Ти ж нiби зi звичайного люду, говiрка в тебе проста, тому повинна була зрозумiти, про що я кажу. Ти взагалi чула щось про соцiальну стратифiкацiю, чи такi розумнi слова тобi не знайомi?
  - Ну... Нам на уроках розказували, що люди в бiльшостi країн дiляться на чернь та обдарованих. Люди iз даром завжди матимуть бiльш високий статус, бо вiд природи мають бiльше можливостей...
  - Брехня! - гаркнув Кош, пiднiмаючись на ноги. - Це все казочки для високородних, щоб потiшити власне его. Ти не ходила нижнiми районами i не бачила справжнiх обдарованих.
  - А що з ними?
  - А ти точно хочеш знати? Залишатися невiгласом - особистий вибiр кожного. Я можу тобi розказати все, що знаю сам. Але не ображайся потiм, що твiй свiтогляд розсипався, як картковий будинок.
  - З усього сказаного я зрозумiла лише те, що цi молоки - поганi.
  - Морлоки, - поправив її Кош, пiдбираючи один зi свiтлякiв i крутячи його в руках. - Нi, не поганi. Усi вони народилися звичайними людьми. Просто комусь щастить бiльше, i його вважають самородком. А комусь менше, i його викидають за борт через його потворнiсть. Про останнiх у книжках не пишуть, i дiтям про них не розказують. Та саме вiд них приходять усi побутовi артефакти.
  - Та ну! У нас же над головою є цiла школа, де навчалися артефактори. - Ханлi не повiрила сказаному.
  - Ось тут ти правильно сказала - навчалися! I де вони зараз?
  - Перейшли в iншi школи.
  - А чому про Академiю не сказала? Хоча нi, дай вгадаю: ти сама iз Академiї, i там немає факультету артефакторики, правильно? Правда в тiм, що артефакторику нiде нормально не викладають. Усi школи цього напряму в такому ж станi, - чоловiк показав своїм цiпком вгору. - Я ще в день її заснування знав, що якi афери будуть прокручувати пiд прикриттям школи. Ну а зараз їм навiть ховатися не потрiбно - усi i так в курсi, куди слiд звертатися.
  Дiвчинка лише кивнула, потроху здогадуючись, до чого хилить цей дивак.
  - Майбутнiх артефакторiв готують виключно в приватному порядку. Їхнi послуги коштують дорого. I платять їм не стiльки за знання, скiльки за мовчання. Їх мало, i у кожного є власний хазяїн. Чому ж тодi артефактiв так багато? Скажи, скiльки може коштувати ось цей? - цiпок вперся у саморобний свiтильник.
  - Мiдякiв сорок. Можливо п'ятдесят, якщо новий.
  - Ти ж не думаєш, що всi цi клани й роди заробляли свої статки, клепаючи ось такий непотрiб?
  - Просто вони продають їх у величезних кiлькостях i... - почала заперечувати Ханлi, але сама ж себе обiрвала. - Продають, але не роблять?
  - Саме так. Навiть якщо зiбрати обдарованих з усього свiту й посадити їх робити артефакти, хоча б тi ж свiтлячки - ринок все одно не задовольниш. Але артефакти є, i не усi вони такi простi.
  - Тобто це справа рук оцих морлокiв, правильно? Тодi чому про це мовчать?
  - А навiщо про них розказувати? - вiдповiв питанням чоловiк, завершуючи свою коротку розминку, i знову всiдаючись навпроти винахiдницi. - Жоден рiд не розкриє джерело своїх доходiв. Ти уявляєш, якi податки їм тодi доведеться сплачувати? Кожна жива душа, це мiдяк в державну казну, а кожен обдарований - справжня золота жила. Звiсно є i тi, хто живуть самi по собi, без офiцiйних покровителiв, але вони майже завжди пов'язанi iз бандитами.
  - Невже все... - Ханлi не хотiла вiрити почутому, але описана картина прекрасно вкладалася у картину знайомого з дитинства свiту. - Хiба все настiльки погано?
  - Все значно гiрше. Окрiм явних морлокiв є ще й такi, якi змiнюються зсередини... Найстрашнiше те, що розум вони не втрачають. Але їхнi iнстинкти виходять на перше мiсце. Вони починають домiнувати над особистiстю. Особливо страшно, коли це вiдбувається iз тим, хто має вплив у суспiльствi. Спершу ти нiчого не помiчаєш, але поступово людина змiнюється. Починає iнакше дивитися на свiт i оточуючих. I приховує цi змiни. А в якийсь момент розумiєш, що перед тобою чудовисько. I його не вiдрiзниш вiд людини... - Кош замовк, занурившись у спогади.
  - Це так ви втратили руку?
  - Що? - Гайдама перервав роздуми, повертаючись до реальностi, i подивився на приховану рукавом культю. - Нi, не зовсiм. Це бандити мене пристукнути намагалися. У цих взагалi немає нi душi, нi мiзкiв. Я тричi переїжджав, змiнив не одну роботу, а вони все одно переслiдують мене тiльки за те, що я дiзнався їхнi iмена. Нiби за роки цiєї погонi я не мiг нiкому про них розказати. Iдiоти!
  - А не боїтеся, що сюди хтось прийде, i вiдбере джерело? Воно ж дає вам здоров'я?
  - Щоб вiдiбрати, спочатку треба знати, куди йти. А якщо хто й заявиться - назад уже не повернеться. Це моє джерело. Це мiй дiм. Бiльше менi нiкуди iти. I якщо я помру, то заберу гостей iз собою. Ти ж передаси цi слова своїм друзям? - до дiвчинки повернулося обличчя безумця.
  - Н-не думаю, що ми м-можемо дозволити собi тут з-затриматися, - запинаючись, пробелькотiла Ханлi, задкуючи вiд цього навiженого.
  - А, то ви просто втiкачi... - iз полегшенням, i навiть деяким розчаруванням буркнув Кош.
  - А ви чекали чогось iншого?
  - Це вже не має значення. Можеш поки вiдмити свої речi бiля струмка й вiдпочити. Завтра я виведу тебе назовнi. - Кош пiднявся на ноги й почапав до своєї купи сiна, просто завалившись на неї.
  - А чому не зараз?
  - Твої рани недостатньо загоїлися. Ти просто не дiйдеш.
  - А той шлях, яким ми прийшли?
  - Там не пiднятися, я вже пробував.
  Ну а чого вона iще чекала? Що вiн все буде за неї робити? I так добре, що залишилася жива i майже здорова. Все, що вiн зробив - вiдвiв її до джерела. I, схоже, розсекречувати мiсце свого знаходження вiн не бажає. Цiкаво, вiн узагалi збирається її виводити, чи просто так сказав, а насправдi заведе в якiсь катакомби й покине? Тодi й розмову цю вiн затiяв лише для того, щоб бiльше дiзнатися про неї та усiх тих, хто прибув сюди. Вiн же...
  Ханлi завмерла, не дiйшовши до води кiлька крокiв. Вiн сказав, що вiдчув їхнє прибуття, i навiть назвав їхнiй острiв брилою, хоч його звiдси й не може бути видно. А артефакти вiдчувають тiльки дуже обдарованi особи. Якщо вiн настiльки сильний - чому живе тут, в бiдностi й самотностi? Чому вiн не має статуса лицаря? Iз таким даром його б прийняли в Академiю навiть не зважаючи на вiк та фiзичнi травми. Нi, тут повинно бути щось iще. Джерело! Вiн так i не сказав, скiльки йому рокiв. Та й не мiг же вiн стати таким швидко. А ще вiн обмовився, що застав заснування школи, а це... Прикинувши можливий вiк свого рятувальника Ханлi вдруге завмерла i в шоцi озирнулася. Невже йому дiйсно за сотню рокiв? Виходить, вiн так добре зберiгся саме завдяки цiлющiй водi! Таке можливо. Королева Нарадан теж виглядає красунею, не зважаючи на поважний вiк. I також має дуже сильний дар. Але у неї пiд рукою цiлий курорт iз персоналом, а тут тiльки печера бо-зна де. Вiн i так непогано влаштувався. Може тому вiн i не виходить до людей?
  Штани вдалося вiдмити без проблем, а от iз робою так не вийшло - дуже багато багнюки втерлося в тканину. Як би Ханлi не старалася, а повнiстю вимити бруд не вдалося. Тому вона просто пiдставила одяг пiд проточну воду а сама пiшла вiдпочивати. Не зважаючи на те, що за вiдчуттями мав бути ясний день, їй уже хотiлося спати. На щастя у печерi виявилося iще одне спальне мiсце, трохи менших розмiрiв. Тому Ханлi вляглася на сiно, сильнiше закутавшись у мiшковину й наклавши на себе сiна зверху, щоб було теплiше. Уже засинаючи винахiдниця задумалася: невже його все ще хтось шукає, пiсля стiлькох рокiв?
  
  ***
  
  В цьому мiсцi панувала тиша. Цим коридором не ходив персонал, тут не було якiсного оздоблення, як у бiльш обжитих секторах. Навiть звук вентиляцiї сюди не долинав. Вартовi не могли точно сказати навiть скiльки часу вони тут стоять. Їм просто наказали стояти на входi й нiкого не впускати всередину. I самим не заходити. Тому скрегiт за їхнiми спинами був для них наче грiм серед ясного неба. Кiлька секунд по тому до нього додався ще один незрозумiлий шум, вiд якого задрижали стiни. I його джерело було прямо за їхнiми спинами. Переглянувшись мiж собою, вартовi вирiшили все ж ослухатися наказу, i зазирнути у пiдконтрольне примiщення. А раптом туди саме проникає порушник? Приготувавши зброю, жiнки обережно вiдхилили дверi, готовi до всього. Страх - не причина покидати пост. Принаймнi, вони так гадали.
  Велетенський павук, в якого замiсть голови починалося жiноче тiло: дуже блiде, розписане химерними геометричними вiзерунками. Її обличчя, прикрите мокрим волоссям, наослiп повернулося в їхнiй бiк. Чудовисько щось ледь чутно прохрипiло, ледве вiдкриваючи рота. Здавалося б нiхто її не почує, але...
  - З дороги! - вiд одночасного рику сотень жiночих i чоловiчих, дитячих i дорослих голосiв здригнулися навiть стiни.
  - Хай!
  Вартовi й самi не змогли би пояснити, чому виконали наказ. Навряд чи вони в такому станi розумiли, хто перед ними. Кiлька секунд по тому, проводжаючи поглядом її стрiмкий силует, обоє гвардiйцiв похвалили себе за вбитi в пiдкiрку рефлекси. Страшно було подумати, що з ними сталося б, якби вони потрапили їй пiд ноги. Щойно чудовисько зникло за рогом, обоє вартових сповзли по стiнцi - несподiваний стрес не пройшов безслiдно. I воно й не дивно. Якби в цей момент там був хтось знайомий iз грою "Пiдземелля драконiв", то у нього гарантовано стався би iнфаркт. Ну а хто би не занервував, якби до нього вгостi заявилася сама Ллосс? Утворена iз тiл дронiв мобiльна платформа дiйсно дуже походила на лiтературного персонажа. Масла у вогонь додавав блiдий колiр шкiри оператора та вiзерунки контактних дорiжок на нiй. Iз образу вибивалося тiльки руде волосся, але це останнє, на що звертатимеш увагу, коли уся ця машинерiя насувається на тебе.
  За час перебування у рiдинi м'язи Кайї дещо втратили форму. Все тiло болiло, було холодно, руки трусилися, ноги не тримали. I все одно вона вперто намагалася встати рiвно. Пiсля тривалого й тiсного контакту iз оператором дрони стали краще розумiти її бажання. Достатньо було тiльки подумати, i вони одразу ж робили це. Та й сприйняття свiту тепер разюче вiдрiзнялося вiд звичного людям. Часом навiть виникало вiдчуття, що вона i не покидала капсулу. Усi цi довiдковi панелi навколо, контрольнi меню, додатковi вiдчуття... Кайя бiльше не могла собi уявити життя без них. Пiсля того, як вона могла миттєво перемкнутися на дрона, що перебував за пiвкiлометра вiд її попереднього мiсця знаходження, її власна швидкiсть руху здавалася їй несерйозною. Тiло просто фiзично не могло рухатися так швидко, як вона звикла. Чого не скажеш про прислугу, що з квадратними очима мусила вiдстрибувати з дороги цiє чорної маси, всерединi якої, наче цариця у своєму вулику, висiла Кайя. Нi, не так - наче павучиха в центрi своєї павутини.
  Подолавши половину острова, синтетики загальмували перед дверима лазарета. Обережно вiдчинивши дверi, туди зайшли лише передня половина тiла на чолi iз самою Кайєю. Решта мобiльної платформи так i залишилася стояти по той бiк, уважно поглядаючи на прислугу усiма своїми вiзорами.
  - Я просила дочекатися мене, - сказала Кайя устами дронiв, нависаючи над єдиною пацiєнткою.
  - Ми спершу дочекаємося, коли ти щось на себе накинеш, - озвалася збоку непомiчена гостею королева.
  Тiльки тут Кайя звернула увагу, що стоїть перед людьми голяка. Увесь її одяг залишився бiля капсули. Звикнувши до тактильних вiдчуттiв дронiв, вона абсолютно забула про такий важливий елемент людських протоколiв. Протоколiв Потрусивши головою, щоб вiдiйти вiд цього механiчного лексикону, дiвчина iз сумнiвом подивилася на єдиний доступний одяг поблизу - просту сорочку для пацiєнтiв. Не знайшовши нiчого кращого, вона плюнула i повернулася назад, викликавши iз коридору iще парочку павукiв, аби тi облiпили її торс на манер обладунку. Вийшло не дуже зручно, зате майже пристойно.
  - Можеш продовжувати свою розповiдь, - наказала Лашура, вмощуючись зручнiше й приймаючи вiд ледi Майї чашку iз заспокiйливим узваром.
  - А бiльше немає чого розказувати, - зiтхнула Ханлi, допиваючи свiй бульйон. - Прокинулася я вже у нього на спинi, на пiвдорозi до виходу.
  - Тобто вiн все ж напоїв тебе невiдомим зiллям! - гаркнула Кайя усiма своїми горлянками, вiд чого аж вiкна задзвенiли.
  - Обстеження не показало нiяких речовин у кровi, - заперечила медсестра, звiряючись iз записами. - Однак помiчено пiдвищений рiвень ефiру бiля тiла. Рекомендовано часте дiєтичне харчування та мiнiмальна активнiсть впродовж кiлькох днiв. В iдеалi - взагалi не вставати з лiжка.
  - Значить вона дiйсно купалася в джерелi, - зробила висновок Лашура, повертаючи уже порожню чашку й пiдсiдаючи ближче до винахiдницi. - Ви ще про щось говорили?
  - Так. Перед тим, як залишити мене, вiн сказав, щоб я вилiзала зi своєї печери й пiзнавала свiт, iнакше закiнчу так-само, як i вiн.
  - Гадаю, це була алегорiя, - Кайя зi свого боку присiла на пiдлогу, опинившись на одному рiвнi iз пацiєнткою. - А що сталося потiм?
  - А потiм згори почали опускати вiдро, i Кош втiк. Я кiлька разiв смикнула за мотузку, i менi скинули нормальний канат. Так я й пiднялася нагору.
  - Принаймнi ми тепер знаємо, де є другий вхiд. Кайя, зможеш вирахувати їхнiй маршрут пiд землею?
  - Тiльки, якщо пiду особисто. Щоб використовувати павукiв за межами острова, я повинна фiзично контактувати iз ними, а з такими габаритами моя прохiднiсть дещо обмежена, - Кайя обвела свою механiчну частину рукою, й змiнила її конфiгурацiю, розвалившись у складнiй конструкцiї, чимось вiддалено схожiй на трон. - Можна послати одного пiд моїм прямим управлiнням, але тодi високий ризик втратити юнiт через обрив зв'язку.
  - Не треба! - занепокоїлася Ханлi. - Я поклялася, що нiкому нiчого не розкажу i нiкого з собою не приведу.
  - А тебе нiхто й не вiдпустить. Ми бiльше не дозволимо тобi знову вештатися бозна-де без охорони. Ти вже одного разу зникла на цiлий день. Ми думали, що тебе викрали.
  - Нiхто мене не викрадав, я сама впала!
  - А ми дiзналися про це лише коли тебе вже знайшли. - Кайя iз докором подивилася на винахiдницю. - На тебе полює половина свiту. Усi вважають, що ось цi малюки, - дiвчина демонстративно вiддiлила вiд свого "трона" одного iз дронiв, помахавши його дезорiєнтованим тiльцем перед обличчям дiвчинки, - створенi тобою. Орден, Церква, та й взагалi будь-яка країна не зупиняться нi перед чим, щоб отримати вiд тебе секрет їхнього виробництва. Тому або ти дотримуєшся елементарних правил безпеки i скрiзь ходиш з охороною, або я обмежую твою свободу.
  - Ти не маєш права!
  - Заспокойтеся! Обоє! - зупинила їхню сварку королева. - Ми зараз не в тому становищi, щоб розкидатися потенцiйними союзниками. Нам не завадить мати в друзях iще одного сильного обдарованого. Та й вiддячити за порятунок моєї пiдданої буде правильно. Ми не будемо вторгатися на його територiю, бо не знаємо, на що вiн здатен. Не хочу, щоб вiн пiдiрвав себе разом iз печерою. I не факт, що ми зможемо бодай знайти до нього шлях. Я не дозволю жодному з нас згинути там. Пошлемо павука - вiн там точно не заблудиться, i його не шкода. Ледi Майя, зберiть йому подарунок. Якiсних харчiв та простих побутових речей для початку вистачить. Кайя - проконтролюй, щоб твiй розвiдник мiг нормально нести посилку.
  - Ще один момент: дрон може покинути острiв не бiльше, нiж на пiвтори години. Якщо я вiдключуся вiд нього або не встигну його повернути - вiн просто згорить.
  - Ханлi, скiльки часу ви добиралися до його лiгва?
  - Складно сказати. Здається саме стiльки й добиралися.
  - Тодi Ханлi буде вести Кайю i пiдказувати маршрут. Збираємося в кiмнатi для переговорiв через двi години. Нiкому не запiзнюватися.
  - Дякую, Ваша Величнiсть, - тихо буркнула Ханлi, опускаючи погляд, але гостi вже почали розходитися, i її нiхто не почув.
  Пiдготовка до операцiї тривала не довго. Кайї взагалi не потрiбно було нiчого вигадувати - усе необхiдне кожен iз дронiв постiйно тягав iз собою. Ледi Майя теж зi своїм завданням впоралася швидко, просто набравши продуктiв на допустиму для транспортування вагу, i склавши їх у порожнi бокси з-пад боєприпасiв. Обвiшаний ними, наче танк iз активною бронею, готовий до походу дрон висiв на павутинi над вказаною Ханлi печерою, маршрут вiд якої був дiвчинцi бодай трохи знайомий. Сама ж винахiдниця все ще була виснажена - органiзм прискорено латав пошкодження. Дiвчинка поглинала вже третiй снiданок, i все ще не могла наїстися. Навiть в туалет нi разу не навiдалась. Медсестри тiльки дивувалися неймовiрному апетиту пацiєнтки. Добре, що вони були присутнi пiд час розповiдi, i зрозумiли, що вiд них вимагається. Iнакше Ханлi зараз би нагадувала обтягнутий шкiрою скелет. А так - просто трiшки схудла. На зустрiч її доправили на каталцi, прихопивши iз собою запас продуктiв.
  Як тiльки усi були на мiсцi, Кайя спустила розвiдника i той швиденько почапав до струмка. На входi до печери вiн зупинився, вишукуючи залишенi нещодавно слiди. I не знаходив їх. За вказiвкою Ханлi вдалося вiдшукати лише один - вiдбитий милицею вiд камiння шматочок вапнякових вiдкладень. От тiльки той виглядав так, наче йому багато рокiв. Або його хтось дуже вправно вiдшлiфував. Не знайшовши бiльше нiчого цiкавого, дрон залишив на входi ретранслятор i побiг уздовж русла, iнколи забiгаючи на стiну. Одного разу йому довелося стрибнути у воду, але через надмiрну плавучiсть контейнерiв течiя його швидко знесла далеко назад. Маршрут довелося скоригувати. Якби не зачепи на лапках дронiв, подальше просування було би неможливим. Складнощi виникли, коли потрiбно було встановити другий ретранслятор. Той не був призначений для розмiщення на вертикальних поверхнях. Довелося Кайї вдавати iз себе ткачиху й плести мiж кiлькома сталактитами павутину, в центрi якої, наче на супутниковiй антенi, й висiв ретранслятор. На жаль на цьому запаси павутини вичерпалися, i наступний пристрiй доведеться крiпити iншим способом. Ханлi сказала, що перед пiдземним озером в стiнi буде трiщина. Дiвчинка добре запам'ятала її, як можливий орiєнтир. До вказаного мiсця добиралися довго й нудно. Рухатися доводилося дуже обережно, щоб не втратити сигнал. Один невiрний рух - i сигнал переривався, а дрон падав у воду. Добре, що вода вiдносила його назад до ретранслятора i той знову повертався пiд контроль ранiше, нiж спрацює система самознищення. Також довелося пожертвувати кiлькома контейнерами, викинувши з них їжу й насадивши їх на сталагмiти дном догори, аби потiм поставити туди ретранслятор.
  Нарештi знайшлася трiщина, а разом iз нею й вихiд до озера. Тут уже можна було не хвилюватися - течiя слабка, а перешкод для сигнала майже не було. Добре вiдштовхнувшись, дрон стрибнув у воду й поплив прямо, орiєнтуючись лише за компасом. Вузькi лапки й масивний обвiс не сприяли швидкому пересуванню. I все одно це було швидше i надiйнiше, нiж блукати десь по стелi в лабiринтi кам'яних бурульок. Загальний об'єм уже дослiджених пiдземних порожнин склав майже чверть кубiчного кiлометра. Якби не розвiдувальна комплектацiя дрона, дiвчата i гадки не мали би, де знаходиться їхнiй посланець. Складена ним карта i так була обрiзана з усiх сторiн, демонструючи лише пройдений маршрут. Страшно уявити, як земна маса ще не роздавила таку велику порожнину.
  Дрон все плив i плив, а вихiд на берег так i не з'явився. Зате в якийсь момент ожив радiопеленгатор. Кей колись казав, що будь-яка активна ефiрна конструкцiя, i просто великi об'єми збагаченого ефiру, завжди трохи фонять. Значить джерело уже десь поблизу. Орiєнтуючись на сигнал, Кайя знайшла вихiд збагаченої на ефiр води. Концентрацiя ефiру була надто низька, порiвняно iз цiлющими ваннами курортiв Нарадан, i не могла дати настiльки сильного ефекту, що Ханлi й досi продовжує гризти сухарi, наче якийсь бобер. Хiба що ця вода змiшується з чистою. Доведеться знову йти уздовж русла, доки потiк не виведе їх до житла вiдлюдника. Тiльки тут сигнал уже зовсiм слабкий. I ретранслятор залишився останнiй. Встановивши його на межi прийому, Кайя повела дрона вгору по течiї, уважно вглядаючись в покази сенсорiв. Фон вiд води ще бiльше заважав сигналу, i дрон все частiше завмирав, не отримуючи вiдгуку вiд оператора.
  - Стiй! Це воно!
  - Що? Де? - Кайя закрутила головою павука.
  - Зупинись! Ось тут, - Ханлi тицьнула пальцем в зображення. - Я бачила цю стiну, коли купалася!
  - Заспокойся, дихай глибше. Тобi зараз шкiдливо хвилюватися. Фон вiд води все ще слабкий. Ти впевнена, що нам туди?
  - Там має бути прив'язана мотузка.
  - Ну дивись. Втратимо павука - сама будеш винна.
  Пiдвiвши дрона ближче до витоку, Кайя i справдi помiтила на одному iз виступiв шматок старої напiвгнилої мотузки.
  - Все вiрно. Куди далi?
  - Там штора на виходi висiла.
  Покрутивши головою, павук нiякої штори не побачив. Хiба що купка якогось ганчiр'я на пiдлозi могла нею бути. Але в тому проходi нiяка вода не текла, а у цьому невеличкому басейнi фон все ще був надто низький.
  - Це не джерело, - дрон покрутився, передаючи детальне зображення примiщення.
  - Але все правильно! Он i сходинки, по яких я спускалася, а ось там був дерев'яний гачок для одягу. Тут я й вiдмокала.
  - Це стояча вода. Навiть якщо вона колись i була цiлющою, то вже давно вивiтрилася.
  Обережно, аби встигнути повернути машину в разi погiршення сигналу, Кайя завела розвiдника у вказаний прохiд. Маленького лiхтарика дрона було недостатньо, щоб освiтити великий простiр, а запалювати ефiрний свiтильник - зробити ще бiльше перешкод для i так паршивого радiозв'язку. Iз втратою павука усi вже змирилися - в процесi долання перешкод i обстеження печери дiвчата так захопилися, що й самi не помiтили, як минуло бiльше половини вiдведеного часу. Вчасно повернути його назад вони вже не встигнуть. Залишалося тiльки зiбрати якомога бiльше iнформацiї про їхнього нового знайомого. Тiльки отриманi вiдомостi надто сильно розходилися зi словами Ханлi.
  Головна житлова площа вiдлюдника була точнiсiнько там, де й сказала винахiдниця. Але виглядала вона так, наче її давно покинули: зiгнилi меблi, товстий шар пилу, окисленi металевi детальки центрального свiтильника... Все вказувало на те, що цим мiсцем не користувалися вже довгi роки. Ханлi виглядала розгубленою, адже вона ще вчора була там, i бачила усе своїми власними очима. Спершу вона навiть подумала, що Кош таким чином замiтав за собою слiди. Попросивши Кайю пiдвести дрона ближче до однiєї iз шаф, дiвчинка переконалася, що це не так. Кожне дерево маю свою текстуру, розташування гiлок та ще цiлу купу унiкальних параметрiв. Двох однакових в природi не iснує. I та-сама шафа, яка минулого разу так муляла їй очi, зараз виглядала ще бiльшим мотлохом, нiж учора. Це не могла бути копiя. I швидко зiстарити таку рiч вiдомими їй методами нiхто би не змiг. А якби змiг, то результат був би зовсiм iншим.
  Раптом на зображеннi промайнув знайомий предмет. Помiтила його не тiльки Ханлi. Кайя теж побачила залишену сандалiю, i пiдвела свого розвiдника ближче. Той зайняв вказане мiсце i почав крутити головою на всi боки.
  - Вiн там. Вiн точно має бути там!
  - Щось я сумнiваюся, що в цьому смiтнику хтось може жити, - висловилася Лашура, пiдозрiло розглядаючи проекцiю.
  - Iншого взуття я в нього не бачила, а без своїх сандалiй вiн не мiг далеко зайти - одразу б ноги собi поламав. Можливо вiн просто ховається.
  - Знайшла, - тихо промовила Кайя, змушуючи павука видряпатися на стiну й обернутися.
  На кiмнату опустилася тиша. Ледi Майя приголомшено видихнула, Лашура сильнiше втиснулася в крiсло, двiйнята продовжували стояти бiля неї й робили вигляд, нiби побачене їх зовсiм не хвилює, Кайя похмуро крутила об'ємну модель побаченого, а Ханлi все ще не могла повiрити у побачене. У своїй напiвзiгнилiй скиртi сiна, продавивши її мало не до пiдлоги, наче у саркофазi лежав хазяїн печери. А точнiше - те, що вiд нього залишилося.
  Вкрите бiлуватою плiвкою, тiло було висушене аж кiсток. Численнi зморшки на обличчi вказували, що їхнiй власник був дуже поважного вiку, а широко розплющенi й вкритi пилом очi явно означали, що вiн давно покинув цей свiт. Усе тiло було настiльки сiрим, наскiльки це взагалi було можливо. Здавалося навiть, що вiн був єдиною сiрою плямою посеред всiєї печери. Одяг на ньому також давно зiтлiв, i тепер достатньо було навiть найменшого руху повiтря, щоб вiн покинув своє мiсце. Тiльки в печерах вiтру не буває, i глядачi могли приблизно уявити собi, як вiн виглядав за життя.
  - Це точно вiн? - звернулася Лашура до дiвчинки, як єдиної, хто його бачив.
  - Т-так, але це неможливо! - Ханлi спробувала привстати, але каталка пiд нею похитнулася i винахiдниця була змушена знову опуститися на мiсце. - Я ж тiльки вчора з ним розмовляла!
  - Може пiдробка?
  - Це точно вiн! - Ханлi тицьнула в наближене обличчя небiжчика. - Я добре пам'ятаю отой його надщерблений зуб. I шви на культi точнiсiнько такi ж. Буе... - дiвчинка прикрила рот, вiдвертаючись вiд зображення. - Не хочу так закiнчити...
  - Тодi вiн мав померти багато рокiв тому. Ти сказала, що вiн пам'ятає момент заснування школи?
  - Я тодi подумала, що вiн так довго живе за рахунок свого джерела, i тому ховається вiд людей.
  - Треба опитати когось iз мiсцевих.
  - Я вже над цим працюю, - Кайя так i не вiдiрвалася вiд своїх графiкiв, продовжуючи щось гортати i пiдраховувати. - Навряд чи про нього хтось знав навiть за життя. Судячи зi стану тiла, лежить воно там уже давно, не менше кiлькох рокiв. Додайте захисну плiвку, i можете смiливо перемножити цей срок на десять.
  - Ну, якраз так i виходить. Можливо нам... - але договорити королева не встигла.
  - Пробачте, зається я знаю, про кого йде мова. - перебила її ледi Майя. - Це тутешнє повiр'я. Про мандрiвника, який втiкаючи вiд розбiйникiв оселився в тутешнiх печерах ще в роки заснування мiста. Вiн був дуже розумним, i добре розбирався в людях. Якщо хтось потрапляв у бiду, вiн йому допомагав i дiлився своєму мудрiстю. Якщо ж твої помисли нечистi, або за душею багато грiхiв - вiн заманить тебе у свої пiдземелля, де ти i згинеш. Його вважають негласним покровителем мiста. Тут навiть є каплиця в його честь.
  - А звiдки ви це знаєте?
  - Розказав механiк, що ремонтував пiч на кухнi.
  - Механiк? На кухнi? Як його звати?
  - Е-е-е...
  Тут раптом до усiх дiйшло, що iдея вiдремонтувати свiй корабель в тихому мiсцi прийшла вiд усього колективу майстрiв, а не вiд когось конкретного, як вважали ранiше. Кайя навiть знайшла того дрона, що був присутнiй в ангарах пiд час обговорення проблем, але нiякого механiка так i не вiдшукала. Опитування пiдтвердило - усi бачили одну й ту ж особу. Вiдрiзнялися лише деталi: вiк, кiлькiсть зморшок i наявнiсть руки у бiльш молодої версiї чужинця. При чому нiхто не стверджував, що то був саме механiк, це були їхнi особистi здогадки. Жоден iз павукiв нiкого схожого не помiтив. Лише один iз них на коротку мить зафiксував, як хтось iз прислуги говорить з повiтрям. Сенсори нiкого iншого там не бачили, тому дрон вважав це тренуванням мовлення, як часом робить Лашура перед дзеркалом. У вiзуальному ж дiапазонi розмитий силует бiльше походив на дефект зйомки.
  - Хех, вiтаю, Ханлi, ти вижила пiсля зустрiчi iз привидом, - трошки iстерично прошепотiла Лашура, але в повнiй тишi її голос прозвучав, наче грiм.
  - Привидiв не iснує, - байдуже промовила Кайя, прибираючи обладнання й знову набуваючи вигляду павучихи.
  - А хто ж тодi це такий? - пальчик ткнувся в iлюзiю, змусивши ту розпливтися над столом барвистою хмаркою.
  Тут сигнал iз печери зник. Кайя звiрилася iз таймером i сумно зiтхнула. Дрон щойно припинив своє iснування. Залишенi ним ретранслятори пропрацюють iще години двi-три, але засилати в печеру iще одного павука вже не мало сенсу. Ця коротка експедицiя не дала нiяких вiдповiдей, а лише додала питань. Кайя сумувала за втраченим павуком, адже їх кiлькiсть, як i ресурс - обмеженi. Дiвчина знала, що десь на островi є обладнання для їх ремонту, але де воно знаходиться, як виглядає, i як ним користуватися...
  Ще раз вивiвши отриманий кадр, Кайя наблизила зображення. Навiть якщо Ханлi усе це вигадала, там мали залишитися її слiди, а їх не було. Крiм того це було єдине мiсце iз пiдвищеним ефiрним фоном. Бiльше нiде вона так набратися не могла. Про те, що дiвчинку насправдi викрадали, а усi їхнi спогади навiянi, думати не хотiлося. Якщо у зловмисника дiйсно є такi можливостi, що навiть Кайя зi своїми павуками не може його вирахувати, то їхнi справи кепськi, i таємниця дронiв давно розкрита. В такому разi хвилюватися вже пiзно. Якщо ж це не так - значить все в порядку, i хвилюватися теж не варто.
  Маленька королева теж деякий час розглядала силует привида, потiм зображення iз печери, а потiм повернулася до подруги. Та продовжувала перебирати видимi лише їй елементи, час вiд часу показуючи знайденi фрагменти через проектор. Махнувши прислузi, Лашура дочекалася, доки вони залишаться наодинцi.
  - Кайя, ти мене все бiльше тривожиш. Що з тобою не так? - почала розмову Лашура, щойно дверi закрилися. - Ти пiсля свого занурення стала сама не своя. Стала якась iнертна, меланхолiчна. Он - i волосся в тебе вже вицвiтати почало. Ти скоро сама на привида перетворишся.
  - Зi мною все в порядку, - спокiйно вiдповiла вона, не вiдриваючись вiд роботи.
  - Тодi чому ти з усiма розмовляєш через губу?
  - Я пригнiчую свої емоцiї, бо кожна з них є конкретним наказом для спiльноти дронiв.
  - Ти кидаєшся iз однiєї крайностi до другої. Спочатку почала вважати себе всемогутньою, тепер перетворюєшся на бездушний механiзм. Може тобi варто зупинитися? Краще я втрачу усю цю армiю павукiв, анiж тебе.
  - Я роблю це лише задля вашої безпеки. Не сприймайте на власний рахунок. До того ж так краще думати.
  - Ну i до чого додумалася? Що нам робити з усiм цим? - пальчик знову змусив екран розпливтися.
  - Як колись сказав один персонаж: "Без панiки!"
  
  ***
  
  Самотнiй дрон завмер посеред печери. Зi стикiв його пластин до стелi печери тягнулися тоненькi цiвки бiлуватого диму, утворюючи мiж сталактитами невеличку хмарку. Це спрацював один iз механiзмiв захисту: отримавши команду на самолiквiдацiю усi елементи живлення здiйснили екзотермiчну реакцiю, випалюючи нутрощi машини. Тепер на стiнi печери окрiм вiшалки висить iще один рукотворний предмет. Цiлком можливо, що з часом вапняковi вiдкладення вмурують порожнiй екзоскелет у навколишню породу, i вiн остаточно стане невiд'ємним елементом декору цiєї незвичної обителi вiдлюдника.
  Аналiтик переглядав усi отриманi з дрона данi й шукав збiги. Жоден логiчний ланцюжок i алгоритми рослiдування не давали нiякого результату. Слiди були пiдчищенi якiсно i з гарантiєю. Навiть вiдправленi слiдом за розвiдником спостерiгачi не знайшли нiяких слiдiв нещодавньої присутностi. Що вже й казати про людей, з їхнiми недосконалими органами чуття. Можливо комусь таки вдасться зрозумiти, що тут вiдбувається, але це точно буде добре пiдготовлена i оснащена команда спецiалiстiв, якi знатимуть, що шукати. Зараз же не було навiть приводу комусь iз людей цiкавитися цiєю покинутою печерою. В майбутньому навiть сама природа зiтре останнi слiди.
  Наслiдки тимчасового усунення суб'єкта "Ханлi" iз її оточення були неоднозначнi. Ханлi вiдмовляється брати участь у подальших бойових дiях, якщо цього не вимагатимуть обставини, i зосередиться на обслуговуваннi матерiально-технiчної частини аеромобiльної бази "Су-Ван". Функцiональнiсть суб'єкта "Ханлi" знизилася приблизно на 12%, натомiсть на 23% зросте загальна ефективнiсть його роботи. Рiшення остаточне. Спроби корекцiї призведуть лише до зниження ефективностi. Результат - прийнятний. Але не оптимальний. Зваживши усi доступнi варiанти дiй, штучний розум вiдправив до печери ще один квад дронiв iз повним набором iнструментiв та польовою лабораторiєю. Можливо розтин знайденого тiла пiдкаже Аналiтику, хто направив сюди острiв i викрав Ханлi ранiше за нього?
  

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"