Твою ж дивiзiю! Я думав, що в космосi цих молюскiв не буде а вони, виродки, прямо за мною полiзли. I лiтають же, падлюки, так нахабно, наче у себе вдома! Тепер доводиться стрибати помiж усього того мотлоху, що їхнiй пилосос затягнув разом зi мною в космос, намагаючись не потрапити пiд прицiл.
Вжух! Три леза молекулярної гостроти перетворюють чергового ворога на 'сушi'. Раптом тiло цефа пiд дружнiм вогнем його товаришiв розлiтається градом замороженого м'яса. Тiльки мене там уже немає. У вакуумi звуки не передаються, але програма вiдтворює акустичну картину усього, що вiдбувається у радiусi сорока метрiв. В тому числi мiсцезнаходження моїх наступних жертв. От тiльки менi до них уже немає нiякого дiла - прямо по курсу у мене майже немає смiття, вiд якого можна було б вiдштовхнутися. аби скоригувати свiй полiт i вчепитися за шкiльний автобус доводиться пожертвувати автоматом, - все одно вiн менi уже не знадобиться. Уся людська зброя виявилася абсолютно непристосованою для роботи у вiдкритому космосi, а от заздалегiдь пiдготовлений до цього костюм давав серйознi шанси спокiйно для мене закiнчити цю iсторiю. Наприклад, висувнi леза, наче у Росомахи - вони були моїм першим апгрейдом, i за увесь час пригод майже не змiнилися, не раз рятуючи менi життя. Звiсно я можу легко змiнити свою форму, вiдростити собi ще пару кiнцiвок, замiнити руки на клешнi, як це робив Прототип - сумнозвiсний Алекс Мерсер! Але на це потрiбен час, а я люблю завжди бути готовим до несподiванок. Я з самого початку поступово модифiкував НК, тобто нанокостюм, пристосовуючи його до найрiзноманiтнiших умов. I космос для нього був одним iз найсерйознiших випробувань - все ж вiн не повноцiнний скафандр.
А генератор просторових аномалiй, на якому нещодавно сидiв Альфа-цеф, уже вийшов на режим i тепер у якихось кiлькох сотнях кiлометрiв вiд мене розгорталася величезна дiрка-портал. Добре, що я встиг перекачати собi документацiю по ньому. Звiсно розiбратися у файлах цефiв буде складно, але скоро у мене для цього буде вдосталь часу. Уже зараз видно, як крiзь портал просовуються щупальця величезного корабля. От тiльки я дуже сумнiваюся, що цефи стали б будувати свiй корабель у виглядi креветки. Дуже знайомої-такої креветки. Їх ще називали Пожинателями. Хех, невже теж кроссовер? Навiть знати не хочу, наскiльки велика ця штука - буду сподiватися, що одного-єдиного залпу 'Архангела' виявиться достатньо.
Так, вiдгук вiд супутника є i залишається лише зламати бортовi системи 'Архангела'. За iнших обставин менi б знадобилося кiльканадцять годин кропiткої роботи, але не зараз, i не для Нас!
Обираю 'Так' i чекаю, доки програми завершать свою роботу, даючи менi абсолютний доступ до усiх секретiв цiєї чудо-гармати. В моїх архiвах знаходяться кiлька версiй операцiйних систем для таких супутникiв, i менi достатньо просто перевстановити одну iз них, а не пiдбиратися код. Це ще у 'Windows 98' була така бiда - замiсть вводити пароль користувача, достатньо увiйти в систему в безпечному режимi, вимкнути перевiрку пароля, а потiм роби, що хочеш! Iдiотизм, чи не так?
А тепер залишається вибрати найкращий ракурс, увiмкнути пряму трансляцiю, натиснути кнопку i насолоджуватися унiкальним видовищем, за яке будь-який оператор готовий вiддати свою камеру та навiть деякi частини тiла! Ага, зараз! Що таке 'Архангел'? По своїй сутi це величезний лазер iз ядерною накачкою. Одноразовий пристрiй, але якщо вiн спрацює - дiстанеться усiм. А якщо такий супутник не один? Зараз пiд моїм контролем знаходяться чотири iз шiстнадцяти запланованих гармат. Виставивши затримку на одночасну активацiю супутникiв я вимкнув усi свої системи. Яким би досконалим у мене не був захист - вiдчуття вiд ЕМI нiкуди не зникли. Це нiби тобi уздовж хребта повтикали десяток електрошокерiв. Бр-р-р!
Бу-у-у-ум! Велетенське полярне сяйво на мить охопило мiшень, i пiсля кiлькох секунд слiпоти сенсори показали величезну, прострелену наскрiзь мертву тушу корабля. Добре, що ударна хвиля до мене не докотилася, а то летiв би я зараз... Перечiкую, доки пiсля електромагнiтного iмпульсу системи вiдновлять свою роботу, i зi спокiйною совiстю передаю на Землю:
- Ворог нейтралiзований. Приступаємо до плану А. Забирайте мене, хлопцi!
- Прийняв-прийняв! - почувся у вiдповiдь писклявий голос.
Що, не схожий на канонiчного героя-одинака? Ну так вибачайте - це реальне життя, а не вiдеогра! I Хом'як iз Жабою тут не просто недолiки, а життєво необхiднi риси характеру. Цефалоподи вiдчули їх на собi ще в перший тиждень мого перебування на борту їхнього корабля. Я викрав прямо з їхнiх ангарiв цiлого Воїна (озброєний лiтальний апарат розмiром з авiаносець), куди влiзло чимало цiнних i корисних речей. В тому числi й технологiя вирощування Труперiв - штурмових роботiв цефiв. Це була моя гордiсть: персональна кишенькова армiя, пiдвладна лише менi, абсолютно вiрна й невимоглива. Звiсно у моєму виконаннi вони уже не мали того озброєння, що й в оригiналi, i втратили можливiсть лiтати, але як бiйцi ближнього бою та робочi юнiти - вони були безцiннi. Звiсно у мене були й озброєнi екземпляри, але вони були радше охороною, а не повноцiнними солдатами.
О, а ось i мiй Воїн пiдлiтає. Великий i неповороткий на перший погляд, вiн довгi роки вiрно служив менi домом на колесах. Хоча останнiм часом навiть його величезних трюмiв для нашої ватаги стало замало, я не збираюся мiняти його на будь-що iнше. Що, сумував без мене? А чим займався цi кiлька днiв? Слонiв по Iндiї ганяв? Ну нiчого, тепер будемо лiтати багато й далеко. Нi-нi, в атмосферу повернемося ще не скоро. Заспокоївся? От i добре. А зараз - курс на наш новий трофей! I мене пiдбери по дорозi!
Ох, як же довго я чекав цього моменту! Хом'як i Жаба вже радiсно потирають свої лапки, розглядаючи ласий шматочок iнопланетних технологiй. I хоч ранiше я не змiг приватизувати перший корабель цефiв та пiдкорити їхню пiдземну базу, та до цiєї акцiї я готувався цiлих двадцять рокiв. Я врахував усе, що було в моїх силах. Я привiв сюди усю свою армаду i готовий дати вiдсiч не тiльки прибульцям, а й самому людству! I цього разу я отримаю свiй трофей, чого б це менi не коштувало. Скiльки моїх знайомих вiддали свої життя за те, щоб я сюди дiстався... Навiть самому довелося померти, i не раз. Але тепер усе це не має жодного...
Твою ж дивiзiю! А це ще що за Хепi-Енд?! Такого в канонi не було! Яка скотина увiмкнула портал на реверс?! Твою ж дивiзiю! Воїн, витягуй мене швидше! А-а-а-а-а!!!
***
Портал призову спрацював майже так, як i було описано в древнiх рукописах. От тiльки там не було описано, яка в результатi перемiщення виникає вiддача для усiх учасникiв ритуалу. Бiльшiсть iз тих, хто знаходився поруч бiля виру свiтiв, просто випарувалися а всiх iнших розiрвало ударною хвилею. Втiм, у двохсотметровiй пiдземнiй кавернi, яка утворилася на мiсцi ритуального залу, залишився один вцiлiлий. Чорнявий хлопець рокiв шiстнадцяти, худий як трiска, вдягнутий у звичайнi туристичнi бриджi, футболку та шипованi футбольнi кеди. Щойно ритуал завершився, з-пiд завалiв з'явилися рятувальники i поспiшили забрати хлопця iз примiщення, яке могло в будь-який момент обвалитися. Але до тями його приводити нiхто не збирався. Накачавши невдаху дурманом, люди в масках повели його до свого ватажка. Вiд iнших цей чоловiк вiдрiзнявся лише масивнiшою статурою. Дiставши з рукава медальйон iз кристалом, вiн одягнув його на шию хлопця й кивнув помiчникам, щоб тягли гостя за ним до транспорту. Прийнявши усiх пасажирiв повiтряний човен легко здiйнявся у повiтря й швидко полетiв над морем у бiк заходу сонця. Скоро древнi руїни залишилися далеко позаду, а внизу пропливали численнi острiвки та скелi, розкиданi морем. Минула година, друга, хлопець все ще не отямився.
Нарештi попереду з'явився великий острiв, оминати який човен навiть не збирався, а заклавши крутий вiраж, стрiмко пiрнув у високi крони дерев, пiд якими розташувався тимчасовий табiр. Таємний орден готувався до бойової операцiї - це було зрозумiло будь-якiй, навiть дуже далекiй вiд воєнної справи людинi. Лiтаючi баржi розвантажували величезнi, метрiв шiсть у дiаметрi, сiруватi кулi, бiля яких на землi складалися не менших розмiрiв мечi, сокири, та iнша зброя. Незрозумiло тiльки було, хто ж нею має користуватися.
Закiнчивши свою роботу, баржi одразу ж здiйнялися у повiтря, а люди почали займати свої мiсця.
- Скiльки у нас буде часу? - запитав один iз безликих у ватажка.
- Небагато. Препарат буде дiяти лише добу.
- Так мало? Ми навiть не знаємо, чи зможе вiн керувати...
- Зможе. Iнакше б вiн не потрапив у портал.
- Що з ним робити пiсля операцiї?
- Покажеш йому об'єкт, i одразу ж вирушайте на мiсце старту. Все, усi на позицiї! Пора починати виставу.
Перед тим, як зайняти своє мiсце, Безликий ще кiлька секунд дивився на те, як двоє рядових тягнуть хлопця кудись в хащi лiсу. Простеживши за ними Безликий приклав обидвi руки до темної плями iз гербом iмперiї на своїй кулi й впевнено проник всередину. Галявина спорожнiла i ще довгих пiвгодини нiщо не порушувало нiчну тишу, аж поки величезний силует не затулив мiсячне сяйво, зануривши половину острову в пiтьму.
Раптом хлопець прийшов до тями й пiдiрвався на ноги, дико озираючись довкола. В лiсi було тихо, однак краєм вуха було чутно якийсь гамiр. Пiшовши на звук, вiн невдовзi вийшов на узлiсся й побачив, як великi людиноподiбнi фiгури руйнують поселення. Хлопець бачив, як струмiнь полум'я пройшовся по групi людей на вулицi, як велетень одним ударом меча зрiвняв будинок iз землею. Вiн дивився, слухав, i усе це назавжди вiдбивалося в його мозку, викликаючи страх i ненависть. Даруючи йому спогади, викорiнити якi вiн тепер не зможе нiколи. I зайнятий спогляданням, вiн не помiтив, як iз його скуйовдженого й залиплого волосся йому за пазуху випала маленька шестикутна лусочка й одразу ж прилипла до шкiри, поволi всотуючись в неї.
***
На церемонiю злетiлася мало не вся аристократiя континенту. Королi й королеви, вождi кланiв та ватажки орденiв. Тут були усi, хто мав хоч якесь вiдношення до великої полiтики. Всi чекали лише прибуття принцеси Лашури. Пiсля коронацiї саме на її плечi ляже турбота про союз королiвств. Водночас iз коронацiєю їй буде передана стародавня релiквiя - залишки одного iз перших та наймогутнiших небесних лицарiв. В сумi цi двi подiї поставили на вуха усi служби безпеки усiх бiльш-менш серйозних державних утворень. Охорону поставили скрiзь, де тiльки можна було: на пiдходах до острову, на будь-якому узвишшi, серед натовпу, в примiщеннях, бiля перших осiб та скрiзь-скрiзь-скрiзь... Зараз острiв бiльше нагадував пасiку, над вуликами-кораблями якої постiйно мелькали небеснi лицарi - могутнi старовиннi механiзми, на яких трималася влада усiх країн.
- Бджола-Пау, доповiдайте про ситуацiю. - почувся в кабiнi голос оператора.
- Азо, може вже досить? - раптом зовсiм не по-уставному запитала оператор. - Ти колись долiтаєшся до того, що у тебе генератори здохнуть.
- Не здохнуть. Я свою бджiлку знаю краще за механiкiв.
- Тодi ось вам наказ, Бджола-Пау: завершуйте облiт i повертайтеся в ангар. До початку церемонiї все одно не дотягнеш.
- Зрозумiла. - буркнула пiлот, закривши канал i додала подумки: - Вискочка!
Скинувши висоту, небесний лицар пройшов у якихось тридцяти метрах над водою, востаннє обвiвши поглядом площу для церемонiй. I яким би вправним i досвiдченим не була пiлот, вона не могла помiтили кiлькох людей, якi ховалися в тiнi древнiх руїн, надiйно прихованi контрастом зi слiпуче-бiлими каменями. Семеро осiб у масках прекрасно знали особливостi цих бойових машин, тому й були впевненi у власнiй безпецi.
Нарештi все було готово i церемонiя розпочалася. Заграли фанфари, в повiтря здiйнялися десяток лицарiв, взявши арену в кiльце, а до мiсця дiйства пiдлетiв човен, ззовнi схожий на венецiанську гондолу, тiльки значно бiльшу й вишукану. Звiдти, у супроводi своїх охоронцiв вийшла головна винуватиця дiйства: юна дiвчинка, ще майже дитина, яка скоро стане королевою Iмперiї Шатерей - одного iз найбiльших державних утворень на континентi.
- Зовсiм дитина. Невже вона може бути настiльки небезпечна?
- Зовнiшнiсть оманлива. Ти подивися на рядових жителiв її iмперiї. - Безликий у масцi вказав на численнi купки людей на схилах найближчого пагорба. - Для неї це звичайна рiч. Такої долi ти хочеш для усiх iнших народiв? Багата держава не та, у якої багатий король, а та - в якої немає бiдних.
- Це менi знайоме. - буркнув єдиний iз присутнiх, хто не носив маску, а кутався у безформний балахон.
Пройшовши крiзь коридор мiж двома великими групами аристократiї, принцеса пiдiйшла до священика, який почав зачитувати промову i в кiнцi поклав корону на голову дiвчинцi та вручив посох правителя, зменшений спецiально для неї до розмiрiв жезла. Лицарi вiддали честь, над ареною прокотилася луна вигукiв, а в повiтря злетiли численнi iлюзiї птахiв, кораблiв та iнших лицарiв. З цього моменту вона ставала королевою i кожне її слово тепер було законом для будь-якого жителя королiвства. Однак звеличування королеви продовжувалося не довго, i одразу ж пiсля кульмiнацiї, її пiдiбрав човен, який у супроводi одразу чотирьох лицарiв швидко доправив пасажирку на її острiв. Щойно церемонiя завершилася, така ж участь очiкувала i iнших аристократiв, але поки повiтрянi сили мiж собою вирiшували кого i в якому порядку вивозити першими, вищезгаданi особи вирiшили трохи поспiлкуватися мiж собою i казус було вирiшено за набагато бiльший час, проте вже без скандалiв.
- Час iти. - промовив Безликий. - У нас ще багато справ.
- Добре. Я з вами i тiлом, i душею. Так ви кажете?
- Душею... - почувся збоку дзвiнкий дiвочий голос. - Твоя душа i так належить нам. Ти просто ще цього не вiдчув.
Розвернувшись, невiдомi зникли в темрявi древнiх пiдземних коридорiв.
***
Вечiр видався доволi теплим, на вiдмiну вiд усiєї попередньої декади (десять днiв). Новоспечена королева саме здiйснювала обхiд небесного острову, який з цього дня офiцiйно належав їй. Вона уже вважала себе дорослою, однак дитячий iнтерес все же не давав їй сидiти спокiйно. I якщо до цього їй доводилося бiльшiсть часу проводити у власних покоях пiд охороною цiлої купи солдат, то тепер усi вони просто зобов'язанi були самi за нею бiгати. А бiгати доводилося часто i багато. Ось i зараз, обговорюючи дiйсно серйознi питання, вона не втрачала можливостi зазирнути в кожен куточок острова. СВОГО острова, i їй дуже подобалося навiть те, як це звучить. Iм'я "Лашура" вже стало справжнiм прiзвиськом для всiх людей в королiвствi, якi були готовi вдавитися за копiйку. Лашура Ерс була вiдома своїм скупердяйством та умiнням досуха витягнути зi свого опонента усi його грошi. Втiм, нiхто в здоровому глуздi в радiусi прямої видимостi не ризикнув би таке сказати. Однак iнформацiя має властивiсть просочуватися, тому тепер будь-яка згадка про нестачу грошей викликала в колишньої принцеси черговий спалах хазяйновитостi. Це було щастя для всiєї iмперiї, i бiда для придворних, якi й ранiше потерпали вiд таких припадкiв, а тепер узагалi мусили дбайливо обдумувати кожну свою фразу i дiю.
Обiйшовши усю поверхню острову, дiвчинка вiдправилася на екскурсiю у його внутрiшнi примiщення, паралельно не припиняючи обговорювати зi своїм найближчим оточенням сьогоднiшню церемонiю.
- Ваша Величнiсть, а Вам не здалося, що на церемонiю зiбралося надто багато простого люду?
- Тебе щось тривожить, Кайя? - Лашура повернулася до своєї провiдницi, рудоволосої дiвчини рокiв сiмнадцяти iз мечем на поясi.
- Там на схилi гори я бачила багато простолюдинiв, але коли ми вiдлiтали, бiля острову не було жодної баржi. Навiть морських човнiв там було замало, щоб вмiстити в собi таку кiлькiсть людей.
- Натякаєш, що хтось хоче зiпсувати менi авторитет? Пiсля того, як в народi стали ходити чутки про мою надмiрну хазяйновитiсть... - на цих словах усi присутнi помiтно напружилися, - менi навряд чи щось може серйозно зашкодити.
- Але якщо так продовжуватиметься i далi, то це рано чи пiзно може вилитися в бунт!
- Ти перебiльшуєш. Сама ж сказала, що вивезти з острова таку кiлькiсть простолюдинiв рибалки не змогли б, барж там не було, значить усю цю виставу затiяв хтось iз власним островом, або як мiнiмум кораблем. I розбиратися iз такими 'друзями' повиннi вiдповiднi служби. Але ти правильно пiдмiтила - треба простежити за тими, хто спробує зiграти на цiй виставi. Так, тут ми вже були... О, ми ж iще на той брухт не подивилися! Де тут трюм?
- Ваша Величнiсть, Древнiй лицар зараз зберiгається в головнiй залi. Перевозити його в трюмi було б святотатством, тим бiльше у присутностi...
- Знаю-знаю: у присутностi церкви варто тримати язик за зубами i тричi подумати перед тим, як все одно промовчати. Ну показуй цього первiсного лицаря.
- Прошу за мною. - з поклоном Кайя пройшла вперед i повела королеву назад на поверхню острова.
Древнiй лицар виявився кiстяком великої, навiть у порiвняннi iз небесними лицарями, бойової машини. Одразу ж кидалися в очi непропорцiйно довгi верхнi кiнцiвки, якi лише умовно можна було назвати руками. Судячи iз подряпин на пiдлозi, вiн мав би важити втричi бiльше за нормального лицаря, от тiльки навряд чи хтось iз людей наважиться пiлотувати такого монстра. Кожен пiлот, сiдаючи в лицаря, змушений терпiти величезне навантаження, через що середня тривалiсть навiть спокiйного польоту не перевищує пiвгодини. Час же активних дiй нiколи не перевищував десяти хвилин. Але навiть такого короткого промiжку часу було достатньо, аби схилити чашу перемоги на свiй бiк. Що ж мало вiдбуватися пiд час роботи цього чудовиська - важко було навiть уявити.
Раптом по всьому острову розлетiвся звук сирени.
- Що? Невже напад? - одразу ж оживилася Кайя, скидаючи з себе накидку королiвської гвардiї, щоб та не сковувала рухи.
- Цього слiд було очiкувати. Орден i так дав нам забагато часу, щоб пiдготуватися.
- Пробачте, Ваша Величнiсть, але Вам доведеться пройти в укриття. - одразу ж звернулася до королеви ледi Майя - няня юної правительки.
- Знаю-знаю. Зараз пiду. Будь обережна, Кайя. Ти у нас зараз єдина лицар.
- Неодмiнно, Ваша Величнiсть. - вклонилася королевi Кайя, i чимдуж кинулася до свого лицаря.
Ангар, що призначався для цих потужних машин, сильно вiдрiзнявся вiд будь-якого iншого технiчного примiщення перш за все своєю чистотою. Тут все завжди повинно бути готовим до прийому високих гостей. Та й негоже тримати головну силу королiвства у якомусь гаражi або трюмi. Скидаючи на ходу зайвий одяг, Кайя вибiгла на галерею, що пiдковою оперiзувала гнiзда небесних лицарiв i з розгону стрибнула в єдиний наявний тут кокон лицаря. Той миттю упiзнав свою iмпульсивну хазяйку i слухняно увiбрав її в себе. Минуло секунд десять, поки по поверхнi яйця пробiгли брижi. Щось велике ворушилося всерединi, нiби намагаючись пробити еластичну стiнку. Нарештi велетню це вдалося i, долаючи опiр прорваної плiвки назовнi з перекатом вивалився сам небесний лицар. Саме ця десятиметрова iстота була зараз єдиним захистом королеви перед невiдомою загрозою.
Пiдхопивши iз пiрамiди поруч меч, Кайя випустила зi стегон робота довгi пушистi хвости глайдерiв i єдиним рухом вiдштовхнулася вiд пiдлоги, вилетiвши прямо у вiдкритий люк. Надворi було темно, i тут навiть Небесний лицар не мав перевагу над звичайними людьми, однак майже одразу острiв вилетiв з-пiд хмари i мiсячне сяйво освiтило поле битви, показавши ворога. Бiлий небесний лицар наздоганяв острiв знизу, швидко скорочуючи дистанцiю. Часу було мало, тому Кайя вирiшила спочатку зайнятися одним, поки гармати вiдволiкають другого. Бiлий лицар на перший погляд здавався не таким серйозним суперником, щоб одразу ж вступати у бiй: досвiдченi пiлоти не рвуть ногами землю пiд час приземлення. Спустившись перед ним, щоб вiдрiзати йому шлях до палацу, Кайя по всiх правилах дуелi поставила меч перед собою i на увесь острiв розлетiвся її, дубльований лицарем голос:
- Ти нападаєш на королеву Лашуру iз iмперiї Шатерей. Назви себе.
- Дiалог неможливий. - почувся монотонний голос без будь-яких iнтонацiй, i лицар рвонув вперед, порушуючи усi правила ведення бою.
- Ах ти ж... - тiльки й встигнула вимовити Кайя, як перший же удар винiс її за край острову й вона полетiла вниз.
Нiчим не виразний, окрiм свого хвоста небесний лицар виявився надто дужим i швидким. Знову випустивши глайдери, Кайя вдруге набрала висоту i з жахом побачила, що ворог уже бiля самого палацу. Розумiючи, що грати за правилами цей боєць не збирається, вона зробила те, на що ранiше нiколи б не наважилася - напала на нього ззаду. Дiвчина дуже довго вiдпрацьовувала цей прийом i була впевнена, що захиститися вiн не зможе. Вклавши у свiй удар всю свою швидкiсть та силу лицаря, вона нанесла один єдиний удар згори донизу, який мав би розрубати Бiлого навпiл. Вже на останньому десятку метрiв стало зрозумiло, що ухилитися вiн не встигне. Однак замiсть того, щоб бути знищеним, Бiлий фактично вивернув руку собi за спину, заблокувавши удар, i водночас його хвiст пiдсiк їй ноги. Врятувало Кайю лише те, що вона не стала прибирати хвости i замiсть падiння на землю, просто вiдштовхнулася подалi, уникнувши такого близького контрудару. Вже знаючи, чого вiд нього можна очiкувати, Кайя робила удар i одразу ж вiдступала, вивчаючи оборону Бiлого. Схоже пiлот непоганий боєць, але у лицаря сiв вперше. I вiн швидко вчиться! Кайя розумiла, що бiй треба швидко закiнчувати, доки вiн не вивчив її прийоми. Пiлот не жалiє нi себе, нi свого лицаря, швидко виробляючи ресурс. На що вiн сподiвається? Кайя могла б просто виснажити його, i потiм взяти тепленьким, якби не... Часу на роздуми Бiлий їй не дав. Неначе прочитавши її думки, вiн кинувся вперед, з кожним ударом вiдкидаючи Кайю все далi вiд палацу.
А в цей час у головнiй залi королева спостерiгала через вiкно за двобоєм велетнiв.
- Ваша Величнiсть! Що Ви тут робите?! - пiдбiг до неї молодий чоловiк у рясi церковника.
- О, лорд Улайт, вирiшили подивитися на дуель?
- Це не дуель. - пояснив отець, намагаючись вiддихатися. - Їх двоє!
- Що?
Але пояснення були вже зайвi. Вхiднi ворота пробив меч, а слiдом за ним у зал ввалився другий нападник. Високий i широкоплечий, вiн був зафарбований у синiй колiр - iмовiрно щоб приховати своє справжнє забарвлення, а навiснi елементи бронi спотворювали статуру, не дозволяючи його iдентифiкувати. Цей лицар був озброєний бiльш стандартно: щит та меч. Такий легко мiг би просто розвалити увесь палац, але йому щось знадобилося саме тут, i королева уже здогадалася, за чим вiн прийшов. Точнiше - за ким.
Та не встиг вiн пiдiйти на вiдстань удару, як на нього ззаду накинувся ще один велетень. Майже безбарвний, прикритий вирiзаними iз контейнерiв шматками металу, вiн виглядав жалюгiдною пародiєю на небесного лицаря, але це було дуже оманливе враження. Навiть у такому виглядi вiн був небезпечний для Синього, повнiстю руйнуючи його плани. Охопивши його руками, вiн на мить затримав ворога, давши можливiсть королевi зi свитою покинути примiщення. Швидко отямившись Синiй зумiв скинути iз себе захисника i пiсля кiлькох ударiв той залишився лежати в залi пiд важкою тушею релiктового лицаря. Так i не знайшовши своєї цiлi, Синiй спробував вийти надвiр, але не встиг зробити i кроку, як в залi щось загуркотiло, а наплiчник Синього розлетiвся на друзки. Зрозумiвши, що навiть лежачий суперник може бути загрозою, вiн поспiшив покинути примiщення, поки його не упiзнали без прикриття.
Помiтивши, як iз палацу вибiгає ще один лицар, Кайя нарештi додумала свою здогадку - це був лише вiдволiкаючий маневр. Ледве вона вiдволiклася, як черговий удар Бiлого змусив її вiдступити ще далi. Другий ворог утiк, але Бiлий вiдступати не збирався.
- Потрiбна допомога? - почувся вiд палацу знайомий голос.
- Ханлi! Що ти робиш в моєму лицарi?! - розлетiвся на увесь парк роздратований рик червоного лицаря, в якому можна було впiзнати голос Кайї.
- Королеву захищала. Що робимо з цим?
- Обережно! В нього хвiст справжнiй а не декоративний!
- Зна... Ой!
Зайнятi розмовою, дiвчата не встигли зреагувати на стрiмкий рух Бiлого. Залишаючи за собою вирви i пiдкидаючи землю в повiтря, ворог кинувся на Ханлi, одним махом вiдрубавши їй руку, в якiй та тримала таку ефективну в ближньому бою мортиру, i водночас нанiс потужний удар хвостом в груди лицаря, де сидiла його пiлот. Але недосконала система запалювання спрацювала iз запiзненням i пострiл вiдбувся вже тодi, коли її рука падала. Втiм, навiть такий некерований снаряд нанiс Бiлому бiльше шкоди, нiж Кайя за увесь час бою, роздробивши тому праву руку.
Зрозумiвши, що бiльше такого шансу може й не бути, Кайя скористалася моментом i кинулася на нього. I цього разу її удар, який мав би закiнчити цей бiй ще до його початку, все ж досягнув своєї мети, розрубивши голову Бiлого й увiйшовши в його тiло до самої ключицi. Але це була пiррова перемога: генератори на кiнцiвках та за плечима ворога раптом надривно загудiли, проганяючи крiзь себе величезнi об'єми ефiру, що повiтря навколо них аж почало свiтитися вiд накопиченої енергiї. Покриваючись чорними плямами вiдмерлої плотi й нагару, не в змозi витримати такий катастрофiчний режим роботи, Бiлий лицар рiзко крутнувся на мiсцi, i ногою нанiс сильний удар нижче кабiни, ламаючи Кайї хребет. Крок, i черговий розмашистий удар поцiляє їй в голову, а фiнальний удар колiном остаточно обезглавив червоного лицаря,
Бiй закiнчився поразкою усiх трьох, але Бiлий про це не знав i продовжував шкутильгати до палацу, втрачаючи по дорозi шматки тiла. Не дiйшовши буквально кiлька метрiв до одного iз балконiв, цей монстр закляк i по iнерцiї завалився на нього грудьми. Покрита численними виразками оболонка кабiни не витримала такого знущання й прорвалася, заливши увесь балкон стрiмким потоком прозорої рiдини, що винiс разом iз собою й тiло пiлота, який не збирався здаватися до самого кiнця. Ледве пiднявшись на ноги, худий як трiска хлопець витягнув з-за поясу кривий нiж i пiшов туди, де могла знаходитися його цiль.
***
Я не можу в це повiрити! Нi, не так: я в це НЕ-ВI-РЮ! Невже я став кроссовером?! Я завжди думав, що не з моєю вдачею сподiватися на щасливе закiнчення своїх пригод, а тут - такий подарунок долi! I тепер я нарештi зможу спокiйно зайнятися дослiдженням нового для мене свiту, i самовдосконаленням! А якщо набридне - я уже знаю спосiб його покинути. Втiм, до цього менi ще дуже далеко. З iншого боку: я втратив усi свої досягнення, свою армiю, свого милого Воїна! Вже за одне це хотiлося вбивати. Але якщо це альтернатива остаточнiй смертi, то я ще вiдбувся легким переляком.
Не знаю, у який всесвiт я потрапив, однак менi тут уже майже подобається. Майже - бо система мiр виявилася доволi незвичною: кожен рiк складається з чотирьох сезонiв, у сезонi три мiсяцi, мiсяць дiлиться на три декади по десять днiв кожна. Ця та багато iнших мiлких незручностей в сумi викликали роздратування, яке я не змiг подолати i досi.
Знаєте, в своєму першому життi я був любителем вiдеоiгор та деяких мультикiв, тому коли потрапив у всесвiт гри Crysis - почував себе доволi комфортно. Ну а що ще потрiбно потраплянцю, окрiм знаючого товариша та пригод? Хоча нi, щодо товариша я трохи прибрехав. Звiсно ж у мене з моїми партнерами iнодi виникали конфлiкти, через що добра їх половина здихала в муках, а iнша половина - божеволiли, навiть коли я себе нiяк не проявляв. Траплялося i так, що мене намагалися одягнути на дiтей, але тодi я ще знав слово 'мораль', i з ними у мене розмова була коротка: системна помилка, синхронiзацiя iз оператором неможлива. Я вибирав собi в носiї лише тих, хто цього дiйсно заслуговував, однак навiть iз моєю допомогою їхнє життя закiнчувалося пiсля першого ж серйозного випробування. От i доводилося брати контроль на себе i прикидатися людиною, доки не доберуся до бази. Що, я ще не назвався? Тодi приємно познайомитися, я - високотехнологiчний нанокостюм, який за примхою долi отримав власну свiдомiсть i постiйно змушений розгрiбати усе те, що накоїли його непутящi творцi. Я - Пророк!
Спогадiв про минуле життя у мене було обмаль, i бiльшiсть iз них стосувалися саме свiту цiєї популярної гри. Навiть iменi свого згадати не вдалося, як i останнi хвилини свого життя Там.
З самого моменту моєї активацiї я зрозумiв, що доля у мене буде дуже весела, а тому намагався заздалегiдь пiдготуватися до майбутнiх пригод. Вже потiм, коли я зламав архiви Джека Харгрiва, я дiзнався про справжню природу костюмiв, та iсторiю їх появи у людей. Нi, звiсно я ще пiд час проходження другої гри знав, що це нiякий не костюм, але деталi створення цього унiкального артефакту разюче вiдрiзнялися вiд офiцiйної версiї. Вже отямившись я зрозумiв, що визначення 'костюм' до цiєї системи абсолютно не пiдходить, i використовується лише для прикриття. Насправдi ж вiд людей тут був доданий тiльки екзоскелет та деякi електроннi системи - все iнше з самого початку вирощувалося прямо з людського тiла, пiсля чого вирiзалося i пересаджувалося солдатам. Тобто костюм займав увесь об'єм органiзму носiя, дублюючи, укрiплюючи та замiщаючи собою його тканини. Iншими словами - на початковому етапi розмноження наноботiв потрiбно багато органiки та iнших супутнiх матерiалiв, якi бралися iз тiла пiддослiдного або навколишнього середовища. Про гуманнiсть таких експериментiв говорити не доводиться, але тiльки в такому випадку його анатомiя бiльш-менш вiдповiдала людськiй. Лаборанти з легкої руки керiвництва стали називати нас CryNet - Павутина Страждань - через те, що пацiєнти пiд час проростання структур кричали i швидко божеволiли вiд постiйного болю, а приспати їх уже не давали самi наноботи. Судячи з усього я i був одним iз таких пiддослiдних, нервова система якого на глибинних рiвнях виявилася замiщена мною i продовжила своє iснування навiть пiсля повного розчленування його органiчного тiла. В подальшому я лише пiдключався до носiя, не перемiщаючись безпосередньо в органiку, що дозволяло багаторазове пiдсаджування до мене все нових i нових клiєнтiв.
CryNet, це своєрiдний дублiкат нервової системи людини, утворений iз наноботiв. Саме вiн i лежить в основi нанокостюма, виступаючи сполучною ланкою мiж тiлом та механiзмом. Без неї нанокостюм нiчим не вiдрiзняється вiд колонiального органiзму, i саме з неї розпочинається його вирощування.
Сам CryNet складався iз кiлькох штамiв наноботiв, якi виконували вiдповiднi функцiї: iнтелектуальнi, конструкцiйнi та вiльнi. Були ще їхнi спецiалiзованi рiзновиди, але вони утворювалися iз вiльних тiльки у разi потреби. Решту тiла складали створенi цими ботами конструкцiї: нервовi волокна, штучнi м'язи, асемблери, датчики тощо... Я в цiй системi опинився в ролi користувача перед монiтором. Першi кроки були найскладнiшi: переробити вiртуальну реальнiсть у зручний для себе варiант сприйняття. Добре, що мої сiпання помiтив один iз програмiстiв, додумавшись створити власний графiчний iнтерфейс для штучного iнтелекту костюму. I тодi, вiдсунувши свого штучного помiчника на другий план, я зайняв його мiсце i перейняв контроль на себе.
Звiсно ж iснування у виглядi стороннього спостерiгача мало свої особливостi. Я спочатку не звернув на це уваги, але пiзнiше до мене дiйшла вся глибина мого становища. Хто iз вас, граючи у вiдеоiгри, не ганяв свого персонажа по всiх закутках, не докопувався до NPC, не лазив по заборонених територiях? Це в перший раз ти бiльш-менш дотримуєшся сюжету, а потiм тобi стає нудно, i починається екстрим. А чи виживе мiй герой, якщо зiстрибнути з он-того даху? Ой, який гарний монстр у клiтцi, дай-но вилiзу нагору - подивлюся, все одно охоронцi не реагують! А якщо я встановлю пастки перед караваном, i потiм пiдберу хабар - мене ж не сприймуть за ворога? Вiртуальна реальнiсть перетворюється на полiгон, де гравець реалiзовує свої божевiльнi задуми. Барнс жартома назвав це синдромом 'гравця-за-монiтором'. Ага, це спочатку йому було смiшно, доки я всюди вставляв свої реплiки! А коли в нас влучив танк, i керування перейшло до мене, командування на повному серйозi збиралося нанести повiтряний удар по нашому розташуванню аби, цитую: 'Знищити цього психопата!' Панiка у штабi була зрозумiла. Все ж коли солдат вбиває iншого солдата на полi бою - це одне, але коли вiн починає бiгати з блоком НУРС в руках, та ще й якось стрiляти з нього... Потiм була танкова гармата та полiт на пузi у ворожого гелiкоптера. Я навiть спробував повторити подвиг барона Мюнхаузена, осiдлавши реактивну установку, тiльки Барнс прокинувся i вiдсторонив мене вiд керування. Списали на контузiю. I як би я не намагався, побороти цей ефект менi так i не вдалося. Тiльки потрапивши в якусь нову, невiдому ситуацiю, в менi вмикалася обережнiсть. Та щойно я пристосовувався - витiвки продовжувалися. I коли в ефiрi лунає фраза 'цей псих', то на увазi мають зовсiм не Сайкса, iз однойменним позивним. I це на майже незаселеному островi! Про Нью-Йорк краще взагалi промовчу. На те, щоб навчитися стримуватися, менi знадобилося кiлька рокiв! Але все це було вже потiм, а зараз - повертаємося до самого початку iсторiї.
Одразу ж виявилися деякi вiдхилення вiд оригiналу. Наприклад функцiя 'максимум швидкостi' або 'форсаж', як я її називав, не робила з мене надзвукового супермена, а лише прискорювала реакцiю. А iндикатор, який у грi показував залишок енергiї, насправдi вказував час, необхiдний органiзму бiйця для повторного застосування тiєї чи iншої властивостi костюму, адже навiть хвилина постiйного прискорення просто отруїть тiло продуктами розпаду речовин. I що бiльше боєць користується костюмом, то бiльше його тканин вiдмирають i замiщуються симбiонтом. Серцем костюму були кiлька модуль-генераторiв, повторити якi ученi так i не змогли, тому поставили трофейнi iз археологiчних знахiдок. Разом iз цим виявилися деякi вiдхилення у моїй психiцi, боротьба з якими займала левову частку мого часу в першi мiсяцi тренувань. Я перепробував абсолютно все: медитацiї, гiпноз, самонавiювання, ламання особистостi... Але усi мої спроби мали лише короткочасний ефект, i наступного ж дня все починалося спочатку. Довелося пiти на крайнощi й вивчити програмування, написавши кiлька блокiв для контролю власного емоцiйного стану. Але оскiльки я завжди був тiсно пов'язаний зi своїм носiєм - саме цi блоки часто зводили їх з розуму. Лише iз Барнсом менi вдалося досягти деякого паритету iнтересiв обох сторiн. Саме тодi його вперше назвали психом. Мiж iншим свiй позивний ми отримали лише пiсля того, як я показав йому кiлька сцен iз гри. Мабуть вiн був єдиною людиною на Землi, якiй я дiйсно мiг довiряти. Коли я розказав йому свою iсторiю вiн припустив, що я насправдi iз майбутнього, а гра була написана за мотивами iсторичних подiй. Втiм, проти моєї присутностi вiн нiчого не мав, i ми швидко здружилися.
А щодо мого брутального зовнiшнього вигляду, то тут усе залежало вiд комплекцiї самого носiя та шляху розвитку наноботiв. Бiльшiсть костюмiв знаходили свого господаря вже пiсля другої-третьої, iнодi пiсля десятої операцiї. Але виглядали вони ну дуже убого, i увесь подальший час реабiлiтацiї солдати мусили звикати до нових можливостей, бо налаштувати такий костюм пiд носiя було практично неможливо. А чого ж iще очiкувати вiд тупих копiй? Я ж вигiдно вiдрiзнявся вiд усiх них не лише своїм крутим дизайном, але й мiзками, показуючи своїм носiям все новi й новi свої можливостi, аби мене не визнали бракованим. Паралельно з цим я все ж зростив свої частини докупи i вже пiсля третього кандидата хiрурги зрозумiли, що здирати шкiру i виймати органи для пересадки зовсiм не обов'язково. Також я, на вiдмiну вiд своїх колег, не вiдторгнув жодного електронного пристрою, який менi вживлювали. I поки iншi все ще продовжували реабiлiтацiю, я вже проходив тренування, потроху вивчаючи методи контролю лаборантами моїх систем, i сам експериментував над своїми носiями. Пiзнiше усе це менi знадобилося, в нас поцiлив танк. Менi довелося замiнювати собою частину тiла, аби в центрi нi про що не здогадалися, i 'продовжувати' операцiю, хе-хе-хе...
Але все це залишилося в свiтi Crysis, де в мене було нормальне тiло, доступ до високих технологiй та повна свобода дiй. Тепер же мене закинуло у новий всесвiт, i не самого, а в компанiї якогось пiдлiтка-японця. Вибору в мене не було. Менi i так пощастило, що поруч є живий органiзм, в якому я можу бiльш-менш спокiйно розвиватися. Та щойно я почав проникати в цього парубка, як до мене стали доходити вельми неприємнi факти.
Факт перший - близько сорока восьми вiдсоткiв моїх бiблiотек виявилися пошкодженi: бази даних, книги, музика, фiльми, iгри... Вiруси! Нi, я не такий iдiот, щоб зберiгати важливi данi про цефiв чи їхнi технологiї в одному мiсцi - такi речi у мене дублювалися не один, i не два, i навiть не сотню разiв. Без зайвої скромностi готовий засвiдчити, що два роки вiльного серфiнгу в Iнтернетi та у мережах рiзноманiтних державних структур дають плюс мiльйон балiв до iнтелекту. Зараз же в мене залишилася лише базова прошивка наноботiв, та й та функцiонує з перебоями, затиснута цiлою купою моїх обмежень. Нi, я не був таким iдiотом, щоб усе зберiгати в одному накопичувачi, ризикуючи втратити свої надбання через слiпу кулю. Нi, я усе своє тiло перетворив на суцiльну флешку, i все було б прекрасно, але ж i об'єм перенесеної через портал матерiї був мiзерним. Для порiвняння: у цей свiт потрапила лише частина мого тiла, розмiром менше однiєї копiйки, а там у мене навiть у базi пiд одну лише операцiйну пам'ять я було вiдведено увесь спинний вiддiл та частину черевної порожнини носiя. Навiть знати не хочу, що сталося iз моєю бiльшою частиною. Ну а менi тепер доведеться покласти не менше пiвроку на вiдновлення бодай того, що в мене залишилося. I подбати, щоб цей об'єм iнформацiї гарантовано зберiгся i пiд час наступних потраплянь.
Факт другий - пацана явно готують на роль кукарачi... Нi, якось їх iнакше називали. Коротше: пошлють його у бiй, з якого вiн не повернеться. Точно - камiкадзе! Ось що роблять збитi бази даних! Значить запхають цього парубка в танк, i пошлють на барикади. Я без всяких аналiзiв можу сказати, що його уже довго тримають на усiлякiй хiмiї. Навiть зараз вiн вдихає якусь гидоту iз кулону на своїй шиї. Добре, що тут не використовують синтетику, iнакше б вiн уже попрощався i з печiнкою, i з нирками, i дах поїхав би. А так - iще живий, i майже здоровий. Пiсля повного розгортання я легко вичищу його органiзм вiд будь-якої гидоти, але до того часу ще треба дожити. Менi цiєї доби ледве вистачило, щоб проникнути в його нервову систему i пiдключитися до потрiбних вузлiв. Мало хто знає, що навiть коли ми говоримо подумки, частина нервових iмпульсiв проходить до м'язiв, а вiдповiдний софт дозволяє їх перехоплювати i використовувати як модуль керування системами. Я ж нахабно користуюся ним, щоб слухати думки свого носiя - дуже корисна для виживання функцiя. Тому навiть при вiдсутностi зображення деяку iнформацiю про навколишнiй свiт я отримував.
Факт третiй i найбiльш неприємний - я тут явно не один! Нi на секунду не ослаблюючи контроль над проростанням CryNet, я в першу чергу намагався пiдключитися до спинного мозку, щоб заблокувати больовi центри i цим прискорити непомiтне розростання. I тут виявляється, що якесь падло уже встигло пiдключити собi мiй нейрошунт! Ще трохи послухавши думки хлопця я дiйшов до дуже неприємного висновку - ми вже в бою! I мiй носiй за допомогою мого власного шунта зараз керує якоюсь бойовою машиною. При чому я не вiдчуваю нiяких штучних матерiалiв бiля себе, лише органiка. Судячи iз думок, у яких фiгурує згадка про розтоптану альтанку, це щось схоже на крикуна цефiв, тiльки в антропоморфному варiантi. Але навiщо тодi такiй потужнiй машинi меч?!
Ресурсiв у мене мало, а часу не було взагалi, тому я вирiшив стати своєрiдною прокладкою 'мiж кермом та сидiнням' - зробити iз себе фiльтр мiж пiлотом та машиною. Тепер я мiг в будь-який момент втрутитися в бiй. В першу чергу я пiдключив блок iз рефлексами, який уже не раз мене рятував у попередньому свiтi. В ньому були прописанi усi можливi ситуацiї пiд час контактного бою та варiанти реакцiї на них, а оскiльки менi доводилося кiлька разiв мiняти носiя, то й параметри тiла там також можна було змiнювати у доволi широких межах, чим я зараз i займався, пiдлаштовуючи модель тiла пiд реальнi вiдчуття пiлота. Був би тут шунт для зору - справився б за кiлька секунд, а так доводиться усе робити навпомацки i лише гучнi думки мого пiлота дозволяли iнодi активувати потрiбний алгоритм дiй, щоб його ненароком не прибили. Але всьому колись приходить кiнець. Моє терпiння закiнчилося в той момент, коли якась скотина мало не розрубала мене навпiл. Ось тут я уже не витримав i повнiстю взяв контроль на себе, вiдгамселивши суперника. Якщо оцiнювати отриману в результатi ударiв модель, то вiн нагадав менi рядового цефа: така ж масивна грудна клiтка, незрозумiлi вирости позаду, добре прикрита голова i слабкий, виставлений напоказ хребет. Тепер навiть модель змiнювати не доведеться. Але фантомнi болi вiд машини вказували, що подальший бiй я уже вести не зможу. Я бiльш нiж упевнений, що без моєї участi пiлот би одразу ж загнувся вiд больового шоку, а вiн все нiяк не мiг заспокоїтися i продовжував кудись вперто повзти. В якийсь момент зв'язок iз машиною обiрвався i нас викинуло з кабiни. От невгамовний, ну куди ти лiзеш?! Нi, нiяк не хоче зупинитися. Ну то пробач мене пацан, але я тебе не знаю i зараз пiду на крайнощi.
На пiдключення до мовного апарату в мене пiшло майже десять хвилин. Увесь цей час вiн десь бiгав, кудись дряпався, ховався... Я навiть паралельно пiдключився до слухового нерву i вже мiг приблизно орiєнтуватися по звуках, як це роблять дельфiни за допомогою ехолоту. От тiльки зробив це надто пiзно.
- Ви провели хорошу битву, Майстер. Я навiть не шкодую, що загину вiд руки такого воїна. - почувся голос дiвчинки, дитини!
- Стiй! - голос ззаду, i я активую програму ухиляння вiд удару, а хлопець сам коригує свої рухи, вибиваючи кинджал i вiдправляючи iще одну дiвчинку в полiт до першої. - Хлопець? Мене перемiг якийсь хлопчисько?!
- Я повернуся назад. - прохрипiв цей йолоп, i перехопив нiж зворотнiм хватом. Та звiдки ж у нього такi рефлекси?! Бiда!
- Стояти! - я вiдключив усi нейроблоки, транслюючи звук йому прямо через слуховий нерв. - Ти збираєшся вбити дiтей! Зупинись!
- Я повернуся додому!
- Куди? - я вже розумiю, що переконати його не вдасться i готуюся до найгiршого.
- У свiй свiт!!!
I тут одночасно вiдбуваються три подiї: я повнiстю вiдключаю спинний мозок, хлопець рветься вперед, а захисниця тiєї дiвчинки вирубає пацана ударом чогось фарфорового по головi. I ось, лежимо ми на пiдлозi, хлопець вперше за час нашого знайомства знепритомнiв, а я з радiстю прибрав усi обмеження CryNet, уже не хвилюючись про непомiтнiсть. Якщо цей йолоп не цiнує чужого життя, то нехай не сподiвається на милiсть вiд Мене!
- Виродок! - долинув крiзь перешкоди голос тiєї, з якою ми боролися, i вона пiдхопила щось металеве. Нiж! Дiдько, я ж не зможу зараз ухилитися!
- Зачекай. - зупинила її менша.
- Але ж вiн не тiльки намагався вбити Вас, вiн ще й проник у нашу святиню, Ваша Величнiсть, куди чоловiкам вхiд заборонено!
- Все нормально. Вiн може бути корисним.
- Але ж тодi усi дiзнаються, що ми впустили сюди хлопця! I пiдуть слухи, що ми нечистi... Нас уся країна буде...
- Якщо будемо мовчати - проблем не буде. До того ж вiн наш єдиний доказ сьогоднiшньої битви.
- Але це неправильно. Цей убивця...
- Мiг вбити мене за першої ж можливостi. - закiнчила малявка, пiдходячи ближче до мене. - Нагадати тобi, як вiн тягав вас обох по парку?
- Пробачте, Ваша Величнiсть.
- Якщо орден з самого початку хотiв кинути його напризволяще, то ми можемо запросто взяти його до себе.
- Нi! Не робiть цього!
- Кайя, подивися сама: вiн молодий, сильний, та ще й майстер-лицар... Нам дуже пощастило. Подбай про нього.
Дiвчата закiнчили розмову i вийшли з кiмнати, залишивши мене на пiдлозi обдумувати усе почуте. Чому я став говорити про себе в однинi? Та тому що цей недоумок умудрився вдаритися виском об якусь штуку, i тепер впав у кому, залишивши мене розбиратися iз його тiлом! Якби не я - на виходi iз кiмнати дiвчата отримали б обiсраного живого трупа. На щастя я вже встиг пiдключитися до основних вузлiв i попередити казус, але роботи було ще непочатий край. Зараз мiй об'єм складав всього сiм кубiчних сантиметрiв, не враховуючи материнського модуля на поверхнi шкiри. Цього ледве вистачало, щоб контролювати життєво важливi функцiї органiзму: дихання, серцебиття, шлунково-кишковий тракт та деякi рефлекси тiла. Це iншим костюмам для роботи потрiбно мiнiмум триста кубiчних сантиметрiв, а менi з усiма моїми примочками доведеться довести цей об'єм до одного кубометра, щоб потiм нi вiд чого не залежати. Звiсно ж може виникнути проблема зберiгання такого великого об'єму, але враховуючи, що пiсля одягання костюм поступово замiняє собою майже 90% тканин носiя... Мiй носiй найближчим часом прокидатися не збирається, тому я можу зi спокiйною душею його переробити. Але це буде вже потiм, коли я знайду достатньо органiки, придатної для розмноження iнтелектуальних наноботiв, якi й складають основу моєї особистостi.
Незабаром в кiмнату зайшли кiлька жiнок у супроводi тiєї, котру назвали Кайєю, мене переклали на якусь каталку i кудись повезли. Що було потiм я вже не почув, бо система пiшла на перезавантаження. Сподiваюся матерiалу менi вистачить, iнакше я ризикую зжерти це тiло ранiше, нiж стану на ноги.
***
Цiлу нiч слуги прибирали слiди нiчного бою, приводячи сад i палац до ладу. Залишки лицарiв спустили в ангар, i поставили на стапелi. Усi були зайнятi справами, окрiм Кайї, яку призначили вiдповiдальною за їхнього гостя. Сам же гiсть, вимитий i з перев'язаною головою зараз лежав у клiтцi, накритий простирадлом. Звiсно їй було прикро за те, що якийсь шибеник перемiг її - лицаря, капiтана королiвської гвардiї. З iншого боку, обдумавши усе сказане королевою, вона й сама схилялася до думки, що його треба берегти як зiницю ока. Вiд такого ласого шматочка жодне королiвство не вiдмовиться. I тут медсестра каже, що пiсля такого удару вiн узагалi може не прокинутися. Що з нею зроблять, якщо таке дiйсно станеться - Кайя не хотiла навiть думати.
Поступово у вiкно каземату пробивалося ранкове сонце. Почувся спiв пташок, а хлопець так i лежав нерухомо. Кайї страшенно хотiлося спати, але нерви та вiдповiдальнiсть не давали їй цього зробити. В черговий раз подивившись на полоненого, вона побачила його вiдкритi очi i, готова була поклястися, обоє його очей рухалися незалежно одне вiд одного.
'Дожилася: перетворила нашого єдиного чоловiка-лицаря на овоч', - подумала Кайя, без сил всiвшись пiд стiною прямо на пiдлогу - втома далася взнаки, а жодного стiльця тут не було.
Але ще раз подивившись на хворого, який повернув в її бiк одне око, вона подумала, що ще не все втрачено. Вставши, вона пiдiйшла ближче й стала чекати, доки той повернеться до норми. Процес був тривалий, наче хлопець заново вчиться користуватися своїм тiлом. Спершу вiн робив це з очима, потiм спробував крутити головою, смикав кiнцiвками, а пiд кiнець все ж зумiв пiднятися на ноги.
- Нарештi отямився. - буркнула Кайя, i в цей момент простирадло остаточно зiсковзнуло iз хлопця. - А ну прикрийся! Збоченець!
- ... - хлопець мовчки встав на ноги, озирнувся i втупився в Кайю, начисто проiгнорувавши її зауваження.
- А тепер я хочу почути вiдповiдь: хто тебе послав?
- ...
- Так i будеш грати в мовчанку? Сподiваєшся, що твої дружки тебе врятують? Тебе використали i викинули, бовдур. I лише я вирiшуватиму, що з тобою буде далi.
- ...
- Не хочеш говорити? Нехай буде так. Мiж iншим у твоєму мовчаннi є й плюс: якщо ляпнеш комусь, що був в палацi Лашури - тебе одразу ж стратять.
- ... - так само промовчав хлопець i пiдiйшов до дверей клiтки, взявшись за решiтку.
Кайя в цей момент напружилася, але чужинець не став бiльше нiчого робити, продовжуючи дивитися одним оком дiвчину, в той час як iнше продовжувало крутитися на всi боки. Вирiшивши будь-що вибити з нього хоча б якусь емоцiю, Кайя пiдiйшла до стiни й натиснула один iз важелiв. Тiєї ж митi одна зi стiн випала назовнi утворивши своєрiдний балкон. Клiтка пiднялася над пiдлогою i пiдвiшена на кiнцi довгої стрiли виїхала назовнi, повиснувши над безоднею. Але на хлопця це не справило жодного враження. Вiн так i стояв бiля дверей, похитуючись разом iз клiткою, i навiть не клiпнув. Хмикнувши, Кайя вийшла за каземату, вiдправившись на службу - обов'язки охоронця королеви з неї нiхто не знiмав.
Сама ж королева в цей час якраз наближалася до оглядового майданчика, на якому стовпилися мало не усi дiвчата, бажаючи подивитися на голого хлопця. Притягнули навiть Ханлi, щоб вона вiдрегулювала їм пiдзорну трубу.
- Що тут вiдбувається?
- Ой, ледi Майя! - синхронно пiдстрибнули присутнi, й одразу ж розбiглися у своїх справах.
- Мiс Ханлi, залишiться на хвилину. - догнав дiвчинку у дверях голос лiтньої дами.
- Слухаю, ледi Майя. Ой, Ваша величнiсть! - лише тепер вона звернула увагу на останню присутню. - Пробачте мене, я Вас не помiтила.
- Нiчого. Я якраз шукала тебе. Щось дiзналася про Бiлого?
- Похвалитися нiчим. - зiтхнула дiвчинка. - Усi деталi стандартнi, схваленi церквою. Модифiкацiй також не знайшлося...
- Тобто вся його сила лише в пiлотi? - констатувала королева, поглядаючи на клiтку, що виднiлася з майже протилежного кiнця острову.
- Еге ж. Добре що вiн утiк. Я б не хотiла ще раз iз ним зустрiтися. Знаєте Ваша Величнiсть, дiвчата розпускають слухи, що цей хлопець i є той пiлот...
- Якого спецiально виставили вам на показ. - закiнчила за неї червона наче буряк Лашура, вiдiрвавшись вiд окуляру труби.
- Так, я теж вважаю, що це дурня. Скорiш за все вiн звичайний шпигун. Але ж погодьтеся, що вiн такий симпатичний... Симпатичний же?
- Мiс Ханлi! Як ви розмовляєте з Її Величнiстю?! - обурилася поведiнкою механiчки ледi Майя.
- Нiчого. - заспокоїла її королева, знову повернувшись до дiвчинки. - Принаймнi її ще можна зрозумiти, на вiдмiну вiд декого... О, Кайя, ти якраз вчасно! Вдалося щось витягнути iз нього?
- Нiчого. Вдає, що не знає мови.
- Погано. I скiльки ще триватиме ремонт?
- Ну, старого лицаря ще можна вiдновити, якщо використати частини з iншого. А от тобi, Кайя, доведеться шукати нового коника.
- Зрозумiло. Значить у нас зараз два боєздатних лицаря.
- Два? Що Ви маєте на увазi? - закрутила головою Кайя, нiчого не розумiючи. - Що за другий лицар?
- Ой, зовсiм забула тобi сказати, Кайя. Iди в ангар зустрiчати нашу гостю - вона скоро має прилетiти. А ти, Ханлi, покажи менi ту штуку, що так налякала Синього.
- Так Ваша Величносте!
Залишившись сама на майданчику, Кайя пiдiйшла до труби й просто з цiкавостi зазирнула туди, пiсля чого одразу ж вiдскочила, наче ошпарена - хлопець так i стояв у тiй же позi, що вона його залишила, i в трубу було дуже добре видно... Скрутивши об'єктив, щоб бiльше нiхто не дивився на це неподобство, Кайя побiгла в ангар - зустрiчати таємниче пiдкрiплення. Деякi здогади у неї вже були, але остаточно їх пiдкрiпив вигляд фiолетового лицаря iз пишною гривою, що залетiв у галерею й поставивши велику рушницю в пiрамiду елегантно пiрнув у кокон яйця. На її пам'ятi так себе могла вести тiльки...
- Сестра?! - Кайя навiть вiдступила назад, коли в її бiк iз кокона вистрибнула молода жiнка iз завитим у два пишнi хвости фiолетовим волоссям - в тон її лицарю. - Що ти тут забула?!
- То ось як ти зустрiчаєш тих, хто прийшов у справах? - оманливо ласкаво звернулася до своєї родички гостя, iз хижою посмiшкою наближаючись до вiдступаючої дiвчини.
- Вчителям Святої землi не належить втручатися у державнi справи.
- Належить, коли це стосується моїх найгiрших учениць. - задоволено тискаючи у мiцних обiймах нарештi спiйману утiкачку. - Ну показуй, що ти тут накоїла, поки мене не було.
- Ох, ну й послав же Сейку сестру. - буркнула Кайя, ледве звiльнившись iз полону.
Сестру звали Мiзайя, i бiльшої за неї нахабницi на свiтi, на думку Кайї, було не знайти. Подавши безсоромницi, яка так i бiгала за нею у мокрому купальнику плаття, дiвчина повела її на той-самий майданчик. Поки Мiза гралася iз трубою, безуспiшно намагаючись її налаштувати, Кайя описувала їй ситуацiю.
- Значить замiсть пiлота ви спiймали якогось хлопчиська? - iронiчно подивилася на молодшу сестру жiнка, в черговий раз прикладаючись до окуляра.
- Так. Напевно це теж був вiдволiкаючий маневр.
- Дивно. Майстри такого рiвня завжди були у центрi уваги. Я подивлюся в архiвах, хто iз наших випускниць могла досягнути подiбних результатiв, але щось менi пiдказує, що там нiчого подiбного не... Що?! Що це вiн робить?!
- Що?! А ну пусти! - Кайя вiдштовхнула сестру в сторону i припала до окуляра, аби у найменших деталях роздивитися... - Ах ти ж поганка!
- Ха-ха, купилася! - Мiзайя взялася штурхати сестру, яка вже була пiд стать свого волосся. - Ти а нi трохи не змiнилась.
- Ти теж.
- Ох, здається я знаю, чому вiн мовчить. Ти його налякала, як i усiх своїх попереднiх залицяльникiв, так?
- Вiдстань!
***
День пройшов спокiйно, якщо не брати до уваги легку застуду, яку я пiдхопив стоячи голяка пiд вiдкритим небом. Якби я не сидiв всерединi тiла - подумав би, що у парубка СНIД. Його iмунiтет був фактично убитий, а кишечник не постачав навiть половини необхiдних менi елементiв. Усе доводилося робити самому.
Але для повноцiнного розмноження наноботiв були потрiбнi i деякi метали, тому я i був змушений стояти, вчепившись в решiтку, видiляючи з неї залiзо та деякi iншi сполуки iз фарби на поверхнi. Проблем iз енергiєю у мене, завдяки технологiям цефiв, тепер не було, тому я перетворював її у тепло, уникаючи переохолодження тiла. Всього за кiлька годин менi вдалося вдвiчi збiльшити свою масу, порiвняно iз попереднiми днями. Але для нормального росту потрiбне було i харчування, яке в клiтцi дiстати було вельми складно. Я мiг би розщеплювати деревину з пiдлоги, але можливий результат абсолютно не виправдовує засоби. Хiба що менi доведеться вибиратися назовнi.
Поступово наступив вечiр. Не зважаючи на холод я не спiшив одягатися у поданi менi речi, оскiльки на поверхнi шкiри зараз знаходилася третина мого об'єму, збираючи з атмосфери потрiбнi матерiали, а iнша третина робила те ж саме у легенях, поступово змiнюючи їхню структуру.
Все йшло нормально, доки дверi каземату не вiдчинилися i на балкон не вийшов якийсь чоловiк. На вигляд звичайний молодий джентльмен, якими їх зображували на межi 18-19 столiть, навiть вбрання трохи схоже, от тiльки було у ньому щось дивне. Вкотре страждаючи вiд вiдсутностi таких звичних i корисних сенсорiв, я спробував описати його словами. Високий, стрункий, обличчя трохи витончене - майже аристократичне, довге свiтле волосся. На думку спадало лише одне визначення: священик. Саме такий стереотип найкраще накладався на його поведiнку. Незнайомець прийшов не з пустими руками, а принiс кошик iз їжею: хлiбина та кiлька незнайомих овочiв - саме те, що потрiбно молодому здоровому органiзму.
- Пригощайся. - сказав вiн, поклавши кошик на край балкону бiля дверей. - Ти напевно голодний.
I можна було б прийняти подарунок, але спостерiгаючи за незнайомцем я зовсiм забув одну важливу рiч - я тепер єдиний власник тiла, тому мав би якось зреагувати на його появу, а я ж так i стояв, наче статуя, за цiлий день навiть не клiпнувши. Крiм того я зовсiм не працював над голосовим апаратом. Ну i як йому тепер вiдповiдати?
- Мовчиш увесь цей час... Може хоч iм'я своє назвеш? Мене звати Улайт.
- Пах.. Пгак...
Вокабулятора в мене поки нема, живою горлянкою я ще нi разу не користувався, а представитися треба вже зараз. Що робити? Доведеться iти на жертви: це тiло уже представлялося своїм iменем, хоча я цього ще не мiг чути, а значить i рухи голосових зв'язок уже записанi. Так, десь воно було тут...
- Масаке Кейнсi.
Ну й iм'ячко! Треба термiново придумати собi якесь прiзвисько. Може Кейнсi скоротити на Кей? Точно - буду як люди в чорному!
- Невже ти... Нi, такого не може бути. Ну, не соромся. Смачного. - побажав вiн, i вийшов.
- Уг... Ум... Кей. Грррр...
Нi, поки не налаштую всi системи - говорити марно. Ну i нехай: мова може й почекати, а от слух треба пiдсилити. I швидко. Швидше! Ще швидше! Нарештi всi приготування завершенi, i я почув недалеку розмову.
- Неймовiрно лорд Улайт! Ви так швидко дiзналися його iм'я!
- А я теж хотiла так зробити. - зауважив новий голос.
- Кейнсi значить. А вiн дiйсно один iз тих убивць?
- Навiть якщо й так, то все одно шкода його на холодi тримати.
- Коли вiн супиться, то стає такий милий...
- I на коору схожий.
- Менi сумно про це говорити, але замах на життя королеви - дуже серйозний злочин. Нi один монарх такого не пробачить.
- Ви говорите так, нiби я якийсь демон. - обiзвалася вищезгадана королева.
Хрусь! Ой, здається я трохи перестарався, коли адаптовував кишечник до екстремальних умов: програма сприйняла кошик як один iз пiдходящих для переробки об'єктiв, i я зараз з апетитом жував частину ручки. Нi, так дiло не пiде: вимикаємо усi фоновi програми, що вiдповiдають за моторику, i знову звикаємо працювати власними кiнцiвками. Готово, можна виплюнути шматок деревини... Хм, а у них смачнi кошики. Стоп, а чому це вони усi на мене так витрiщилися з коридору? Не звикли бачити їстiвну деревину? Ну i нехай дивляться: моя клiтка - мої правила. Принаймнi тепер можна спокiйно подумати над своїм майбутнiм.
Чого я хочу в цьому новому життi? Значить в планах: зробити нормальне тiло, вiдновити свої можливостi, i головне - розiбратися iз архiвами цефiв! Ну а паралельно можна i в новому свiтi освоїтися. Побути трохи звичайним парубком-школярем? В принципi можна, тим бiльше, що я вже давно освоїв камуфляж на достатньому для мiмiкрiї живих об'єктiв рiвнi. Але жити рядовим смертним - не для мене! Я вже бачив, що трапляється iз людьми, котрi живуть як усi. Хоча й привертати увагу не дуже хочеться. I в жодному разi не показувати свiй iстинний вигляд - нехай буде для них сюрприз! Треба лише подбати, щоб мене не прибили до моменту повної готовностi усiх систем. Звiсно вбити мене завжди було надзвичайно складно, але я ж не хочу позбутися свого органiчного тiла? Треба думати...
Хрум-хрум, ось i немає кошика, а органiзм реципiєнта поповнився ще деякою кiлькiстю необхiдних речовин. Нехай їх i небагато, але для мiнiмального функцiоналу має вистачити. Коли iз харчем було покiнчено, я згорнув бiльшiсть систем на поверхнi тiла, залишивши лише деякi сенсори i подумав, що пора уже б i одягтися, щоб не витрачати свою енергiю даремно.
Але довго сидiти без дiла менi не дали, i незабаром ця шумна компанiя дiвчат заставила увесь балкон такими кошиками. Нi, я звiсно вдячний за такий прояв доброти, але ж у мене шлунок iще не настiльки резиновий, аби усе це вмiстити. Щоб переробити усе це в найкоротший час, менi доведеться усiх їх засiяти наноботами i у прямому сенсi перетворити на гнiй, як це роблять цефи. В цьому вiдношеннi краще пiдiйшов би хiба що ґрунт. I очолювала цей парад доброти - хто б подумав - сама королева! Навiть не вiрилося, що така маленька дiвчинка уже має право вирiшувати долю держави. Вийшовши вперед, вона дочекалася, доки всi iншi також викладуть свої подарунки, i почала свою промову.
- Значить так: ти для нас не бiльше нiж цiнний свiдок... Хм... I якщо з тобою щось станеться, у нас будуть великi неприємностi.
- Неприємностi?
- Якi ще неприємностi? - почувся шепiт у неї за спиною.
- Байдуже! Сиди тут i не кажи Кайї, хто тобi усе це принiс, бо вона абсолютно байдужа, i не зрозумiє... Ой! - ага, вона теж почула її кроки. - Кайя, я думала ти вже пiшла вiдпочивати.
Смикнувши ще один важiль, рудоволоса вiдкинула вниз край балкону, позбавивши мене такого цiнного джерела корисних елементiв. Цiлу купу ресурсiв викинула в прiрву! Нi, я на неї не образився, але менi шкода втрачених матерiалiв. Дуже шкода. Так шкода, що я починаю злитися. I моя мiкроскопiчна форма iснування цьому а нi трохи не заважає. Хоча хвилинку, що це вона принесла? Ковдра та яблуко? Хм, теж варiант. Ну добре, я вже на неї зовсiм не серджусь. Ох, дожився: за якесь яблуко змiнюю свою думку про людину... Та його менi вистачить хвилини на двi-три! Якби не мiй теперiшнiй стан, я б сприйняв це за знущання а так - доводиться обходитися неможливим мiнiмумом.
Зам'явши конфлiкт, жiнки покинули каземат, знову залишивши мене наодинцi iз вiтром. Сподiваюся вiдвiдини на сьогоднi закiнчилися i мене бiльше нiхто не буде тривожити хоча б кiлька годин. I пора уже добувати метали, бо без нормальної арматури усi мої можливостi нiчого не вартi. Так, решiтку на входi я вже перетравив, тому час переходити на iншi частини клiтки. Тiльки треба все робити обережно, щоб дно пiд своєю вагою не вiдвалилося разом зi мною. I довести нарештi мовний апарат до повного функцiоналу, бо так i буду мекати. Стоп, а чому я не мiг вимовити нi слова їхньою мовою, в той час як цей пацан усi два днi усiх чудово розумiв? Ага, то ось у чому справа - мiсцева мова є збiрною вiд японської, з невеликими додатками вiд китайської та англiйської. А в мене iнтерактивний перекладач входить в базовi можливостi костюму, тому я й не помiтив рiзницi. От тiльки вiдмiнностi у вимовi надто суттєвi, i доки перекладач не адаптується, менi доведеться говорити фразами по два-три слова, щоб мене бодай трохи розумiли.
Хвилинку, а чи не потрапив я у якусь анiмешку?! Цiлком можливо, тим бiльше що у поведiнцi мiсцевих дуже добре проглядаються елементи японської культури: усi їхнi iмена, суфiкси, церемонiал... На цьому й доведеться будувати усю свою подальшу стратегiю виживання. От тiльки тутешнi люди не дуже схожi на мальованих персонажiв окрiм тiєї маленької деталi, що я й досi не бачив жодної негарної людини. У порiвняннi з попереднiми двома свiтами, тут навiть тiлеснi вади виглядали якось... Гармонiйно, чи що? Значить ставимо галочку навпроти анiме, а через надмiрну кiлькiсть роботiв та самок поблизу - пiдкреслюємо варiанти хентай та меха. Гарем? Не найгiрший iз можливих сценарiїв, але у мене iнша спецiальнiсть... Значить доведеться ще й швидко вiдновлювати усi свої сенсорнi можливостi, поки мене тут не заїздили до смертi. Ой! Ну от - наврочив. Подумавши, що я мiцно сплю, до мене в клiтку пробралася та новенька iз фiолетовим волоссям. I мене дуже турбувало її вбрання, яке щойно опинилося на пiдлозi. Нi, мене зараз не можна вiдволiкати! Менi ж через тебе зґвалтування зараз припишуть! Ну правильно - влаштовується збоку й одразу ж лiзе рукою менi в штани. Вiдiйди! Стоп, а менi яке до цього дiло? Аби роботу систем не порушила.
Так, вiдмикаю тактильнi вiдчуття i беруся до справи. В першу чергу менi треба захистити внутрiшнi органи. Це можна зробити кiлькома шляхами, але оскiльки менi зараз потрiбна швидкiсть, то я обираю варiант iз дублюванням тканин, витрачаючи лише конструкцiйнi наноботи, головним завданням яких є робота iз складними сполуками. Їх в кишечнику якраз зiбралося достатньо для мiнiмального апгрейду тiла: в серйознiй сутичцi не допоможе, але вiд хулiганiв вiдмахаюся легко. Виводимо готовi конструкцiйнi наноботи iз кишечника через кров i женемо їх по всьому тiлу. Особливу увагу зосереджуємо на м'язах, скелети та шкiрi. I якщо укрiпити шкiру я ще нормально не можу, то накачати мускули потрiбно вже зараз. Паралельно вирiвнюю та модифiкую суглоби, щоб вони витримували бiльше навантаження. За минулий день я вже встиг достатньо укрiпити металом скелет, тому проблеми iз силовими вправами на деякий час буду вважати вирiшеними. Проблем з енергiєю для ботiв поки що не виникало, але бiо-реактор замiсть частини кишечнику собi поставлю - про всяк випадок.
А от на шкiру треба вивести трохи бiльше сенсорiв, щоб мати краще уявлення про навколишнiй свiт. До мене щойно пiдiйшла людина, а я дiзнався про її присутнiсть тiльки коли на мене вже накинулися, i добре, що не з ножем в руках. В подальшому я такого допускати не повинен, тому монiторинг обстановки слiд знову перевести в автоматичний режим, як i було заплановано конструкторами костюму. Далi: всi види радарiв, сонар, хiмiчний аналiз та канали для руху наноботiв - однозначно ставити. Внутрiшню сенсорику органiзму поки не буду робити, все ж вiдчувати, як рiзноманiтнi структури проростають всерединi тебе - не дуже приємне заняття. I так розсунув тканини, що судини мiж ними скоро рватися почнуть. Потрiбно буде трохи зачекати, перш нiж продовжувати модифiкацiї. Посиленi суглоби... Не читаються - напевно файли пошкоджено пiд час переходу. Значить буду поки обходитися без них, а потiм навантаження на себе вiзьме екзоскелет. Враховуючи мiсцевi реалiї менi знадобиться якийсь механiзм порятунку на випадок падiння за борт. Було б непогано органiзувати собi якiсь перемички мiж руками i ногами, аби мати можливiсть хоча б якось керувати своїм падiнням. Хоча нi, в одязi такий трюк здiйснити не вдасться. Парашут - також не варiант. А от щось схоже на гарпун... Нi, навiть не гарпун, а павутина - як у спайдермена! Сумнiваюся, що менi вдасться повторити його метальники за такий короткий промiжок часу, але якщо я вже падатиму, то простiше буде за щось вхопитися, нiж потiм гальмувати. В якостi павутини використаю нановолокно, а у ролi катапульти для гарпуна цiлком згодиться... Нi, для таких навантажень потрiбен метал, але це буде надто помiтно. Ну добре, залишу волокно собi замiсть лебiдки, поставлю питання в пошук по базах, а сам займуся бiльш нагальними проблемами. I продовжуючи тему комiксiв - негайно знову органiзувати собi висувнi леза, як у Росомахи. За увесь час моїх пригод вони не раз мене виручали, а тут я й досi бiгаю iз голою дупою. Ось якраз на це i пiде бiльша частина зiбраного металу, тiльки треба його як слiд укрiпити. Скiльки там iще матерiалу залишилося? Хм, ну можна iще вiзор собi в очi втулити, але ж тодi я виглядатиму страшнiше за термiнатора. Доведеться робити мiмiкрiю на поверхнi ока, чого не могли собi дозволити навiть конструктори. Втiм, тодi перед ними не стояла проблема естетичного вигляду. Все, нiби нiчого не забув, а якщо й забув, то матерiалу все одно уже не вистачить - усi залишки пiдуть на мiй рiст. "Система, розпочати виконання проекту." Все ж яка це хороша штука - вiльнi нанiти! З них можна лiпити будь-що, за умови достатнього доступу до їхнiх програм. У мене такий доступ є, тому в цьому планi для мене обмежень не iснує. Я можу створити навiть другого Воїна, хоча й доведеться потiм дуже довго мучитися iз програмуванням його мозку. Єдиним обмеження зараз, це лише наявнiсть достатньої кiлькостi нанокаталiзатора - унiверсального будiвельного матерiалу, з якого нанiти можуть швидко клепати свої копiї. Мого ж запасу зараз достатньо лише на забезпечення власного iснування.
Якщо все буде добре, i мене не забуватимуть годувати, то мiсяцiв через два-три CryNet завершить розгортання i я зможу вже нормально зайнятися власним тюнiнгом. Зараз пiсля усiх моїх модифiкацiй в кишечнику залишилися лише твердi утворення, вивести якi було б дуже бажано. Можна було б i зараз, але поруч дама! До речi, а що там iз дамою?
А дама уже пiвгодини старається мене розбурхати, не гребуючи навiть забороненими прийомами. Переглянувши логи iз сенсорiв, я навiть почав поважати цю жiнку за її впертiсть. I з кожною секундою перегляду її ентузiазм лякав мене все бiльше. Такими темпами вона менi скоро в дупу залiз... Ага, значить уже спробувала. Що далi? Навiщо тобi пояс вiд халату? Так, а от мордувати мiй ЧСО перетягуванням зовсiм не варто! А що ти там собi бормочеш? Та вона збирається лiкувати менi iмпотенцiю! Ну гаразд: хотiла реакцiю - отримуй ерекцiю! I я не винен, що на нас зараз дивляться. Хе-хе!
- Подивися, як вiн на тебе пiднявся! - здається я почув скрегiт зубiв з того боку клiтки.
- Що ти тут забула?!
- Вiн виглядав таким замерзлим, що я вирiшила його зiгрiти. - мило посмiхнувшись, ця бестiя вдала, нiби збирається мене осiдлати
- А ну злiзай з нього! - Кайя увiрвалася в клiтку й стусанами вивела голу сестру на балкон, пiсля чого повернулася за її халатом, знову вивела i замкнула дверi.
Я довго слухав i записував усе, що говорила ця рудоволоса, але майже нiчого не розумiв: настiльки швидко й експресивно вона висловлювалася. Я навiть не впевнений, що то були слова. I вже точно не був впевнений, кого вона убиватиме першим: мене, чи свою так-звану сестру, яка на родичку зовсiм не схожа? Головне, що вона забрала вiд мене цю нiмфоманку.
Ну нарештi, можна посидiти спокiйно i зайнятися власними справ... Ну кому там знову ще не сидиться?! Оу, а це вже не мiсцева жителька. Хвилинку, а куди це вона йде? Невже мене будуть визволяти? От халепа, я ж iще не готовий! Треба тягнути час...
***
Клацнув механiзм замка, i дверi клiтки вiдчинилися. Хлопець, який до цього нi на що не реагував, рiзко вiдкрив очi й подивився на зеленоволосу дiвчину.
- Який же ти простак, Кейнсi. - у вiдповiдь, пiдлiток мовчки скинув з себе ковдру й обережно склав її на пiдлозi. - Виходь. З тобою хочуть поговорити.
Доул незадоволено дивилася, як вiн складає покривало i йде до виходу, але перш нiж пройти далi - повертається, без особливих зусиль вириває один iз прутiв клiтки i вiдкушує вiд нього шматок, наче вiд хлiбини. Доул помiтила, що матерiал, з якого зроблена клiтка, бiльше нагадував сир, i незрозумiло було, як вона ще пiд своєю вагою не розсипалася, коли навiть пiдлiток легко мiг її зламати. А хлопець не безнадiйний - видно, що i сам готувався до втечi. От тiльки навiщо гризти залiзяку?
Вхопившись за ледь помiтну волосiнь, що проходила поруч iз балконом, Доул легко зiсковзнула вниз i незабаром пiднялася за своїм пасажиром на транспортi. Чорний лицар, яким вона керувала, бiльше нагадував одного iз древнiх образiв духа смертi: кiстлявий силует iз чорним подертим плащем за спиною та довгою кривою косою в руках. Взявши хлопця на руку, Доул на мить вимкнула режим ширяння, рiзко скинувши висоту, пiсля чого вирiвнялася й взяла курс на базу.
Доул спостерiгала за пасажиром i все бiльше хмурилася. Схоже дiя тих препаратiв, якi йому давали перед операцiєю скiнчилася, тому що вiн аж нiяк не нагадував того розгубленого й переляканого хлопчиська, який вивалився iз порталу. Бiльше того - йому було абсолютно все одно, яким чином його транспортують. Вiн навiть мав зухвалiсть всiстися прямо в долонi лицаря, нiби збираючись поспати! Доул навiть спробувала труснути рукою, щоб вiн не розслаблявся, але хлопець сидiв там як приклеєний i навiть очi не розплющив!
'Такий ти менi подобаєшся значно бiльше', - подумала дiвчина, набираючи максимальну швидкiсть. Їй подобалося лiтати вночi, коли лише повний мiсяць вказує, куди їй слiд летiти. Вона як нiхто iнший розумiла, наскiльки захопливим може бути свобода польоту! I справа тут зовсiм не у могутностi небесного лицаря, яку навiть не було куди застосувати. Справа у вiдчуттях, якi дарувало нiчне небо. Iнколи їй навiть здавалося, що сама енергiя в повiтрi стає якоюсь свiжiшою, чистiшою... Вона нiколи не могла описати це словами. Шкода лишень, що сьогоднiшнiй полiт їй довелося перервати, виконуючи прохання одного сноба. Он-де вiн, стоїть на палубi, очiкуючи на доставку пасажира.