...i котик. 

Здається, вiн
Про неї знає,
Так, майже все, так майже все,
Таке вiн серце чуйне має,
Воно ж важнiше над усе!

Вiн вже старий,
П'ятнадцять рокiв,
Це вiк серйозний у котiв
Коли кiстки бажають спокiй,
Та б вiн цей спокiй не хотiв...

Бо йому треба
З нею поряд,
Буть бiля неї мусить вiн,
Бо не подбав про неї уряд,
Бо не зробив їй гiдних змiн!..

Критикувати
Вiн не буде,
Коти в полiтику не йдуть,
Та вiн нiколи не забуде,
Як в миску лише хлiб кладуть!..

Нiколи вiн
На це не злився,
Бо все, як треба, розумiв
Та по-котячому молився,
Бо тiльки так молитись вмiв:

Ховавсь пiд лiжко
Та мугикав,
Та й навiть хвостом не крутив;
Годинник геть тихiше тIкав,
Бо заважати не хотiв.

Однак вона
Про це не знала,
Хось мiркувала про своє,
Свої слова до Бога мала,
Бо тверда знала, що Вiн є.

Iнакше де б був
Її Коля,
Її коханий чоловiк?..
Помер ранiше, така доля -
Чоловiкiв короткий вiк.

Ще щось було... Не пам'ятає,
Були, здається, й дiтлахи...
Життя тихенько вiдлiтає
Як восени кудись птахи.
7.04.15 (7.00-7.25)