--
Проблема добра-зла в фiлософiї: суть, змiст та мета.
--
Добро i зло в системi поглядiв людини.
--
Причини виникнення зла.
--
Зло як фiлософський феномен.
--
Зло в iнтерпретацiї релiгiї. Релiгiйна шкала добро-зло.
--
Бог, свiт, людина - який вiдсоток зла несе кожен з них .
--
Феномен диявола в релiгiях свiту.
--
Людина XXI столiття - вона "зла" чи "добра"?
3.1 Моральнiсть та сучасна людина.
3.2 Розвиток цивiлiзацiї на шкоду людству?
Висновки.
Список використаної лiтератури.
--
Проблема добра-зла в фiлософiї: суть, змiст та мета.
--
Добро i зло в системi поглядiв людини.
Добро може перероджуватися в зло, зло може перероджуватися в добро.
Н.А. Бердяєв
Для бiльшостi людей, якi не схилi до мiркувань на фiлософськi i моральнi теми, проблема добра i зла є банальною. Їх оцiнка цього питання приблизно така: "Добро - це добре, зло - це погане. Тому слiд прагнути до доброго, а з поганим боротися. Причина великої кiлькостi зла у свiтi - недостатня боротьба з ним." Такий погляд на проблему є не тiльки необдуманим, але навiть i небезпечним. Адже, якщо боротися зi злом, то можна їм заразитися i у боротьбi з ним насадити ще бiльше зло.
У життi не iснує абсолютних iстин. Свiт навколо нас дуже суперечний, а iсторiя людської життєдiяльностi є iсторiєю постiйного пошуку гармонiї в матерiальних, соцiально-полiтичних i культурно-побутових сферах життя суспiльства. Саме тому люди на протязi всiєї своєї iсторiї створювали регулятори функцiонування та розвитку соцiуму. В рiзнi часи та в рiзних народiв такi регулятори перебували у складi таких рiзноманiтних соцiальних iнститутiв як традицiї, звичаї, релiгiї, культура, полiтика, право та суспiльної думки. Саме до таких регуляцiй i належить система поглядiв "добро-зло".
В фiлософiї "добро" i "зло" - це морально-етичнi категорiї, в яких виражається моральна оцiнка поведiнки людей, а також суспiльних явищ. Пiд добром ми розумiємо те, що суспiльство вважає моральним, гiдним наслiдування, а "зло" навпаки має значення аморальне, гiдне на осудження, покарання. "Звiр в нас повинен бути обманутий, - писав Нiцше, - мораль є вимушена неправда, без якої вiн роздер би нас." Без помилок, яки є в основi моральних припущень, людина залишилася би звiром. Тепер вона визнала себе чимось вищим i поставила над собою суворi закони".
На протязi столiть що минули кожний мислитель, який обґрунтовував поняття "зло" керувався моральною позицiєю того класу, до якого належав. Iдеалiсти шукали вiчнi i незмiннi пiдстави для зла, бачачи їх у божественнiй волi та абсолютному дусi, а представники матерiалiзму шукали джерело "зла" i "добра" у прагненнi людини до насолоди, щастя. "Розумiння ж добра i зла так сильно змiнювались вiд народу до народу, вiд столiття до столiття, що часто прямо суперечили одне одному" (К. Маркс, Ф. Енгельс, т.20, с.94). Але навiть тi матерiалiсти, що зв`язували моральнiсть з умовами життя i виховання людини проголошували поняття "добро" i "зло" вiчними i незмiнними. Фактично ж завжди позначались лише соцiально обумовленi риси, що притаманнi представникам однiєї чи iншої соцiальної групи.
Де ж i яким чином можна провести кордон мiж злом i добром? Наприклад, Нiцше вважає невiрним той принцип по якому це роздiлення вiдбувається у буденному життi. По стандартним для нас принципам бути моральним, етичним - це коритися правилам поведiнки, що iсторично склалися результатi багаторазового повторення впродовж довгого часу. При цьому не має значення пiдкоряються йому насильно, по прикладу оточуючих людей, чи по особистому бажанню. "Добрим" називають будь-кого, хто якби завдяки iнстинкту, що був успадкований, легко и залюбки, робить те, що вважається моральним (наприклад, мстить, якщо помста, як у грекiв в ранню епоху, належить до добрих нравiв). Його називають добрим, тому що вiн добрий "для чого-небудь"; але так як доброзичливiсть i жаль при всiх змiнах нравiв завжди вiдчувалися як "гарне для чого-небудь", тобто як корисне, то тепер називають "гарним" переважно доброзичливу людину. Бути дурним - значить бути "неетичним", або аморальним, повставати проти звичаю, усе рiвно, чи розумний вiн чи дурний; але нанесення шкоди ближньому вважалося всiма моральними законами переважно як щось шкiдливе, так що тепер при словi "злий" ми головним чином думаємо про навмисне нанесення шкоди ближньому." Саме так у людей складається розумiння добра i зла, рiзницi мiж моральним i аморальним. Але чи не здається вам, що в такому випадку питання виникнення традицiї вiдступає на другий план?
Як правило, нiбито злi дiї, що обурюють нас бiльше всього, зв'язанi з оманою, що суб'єкт, що робить їх проти нас, за своїм розсудом мав змогу це зло нам не робити. Таке розумiння збуджує ненависть, спрагу помсти. Але в такий спосiб заради забезпечення свого iснування за допомогою залякування людина може поводитися по вiдношеннi до iнших iстот. Так себе поводить могутня людина, первiсний засновник держави, що пiдкоряє собi бiльш слабких iндивiдiв. Точно так щоб розчистити ґрунт для моральностi суспiльство пiдкоряє окремих людей загальному правилу. Ось i маємо, що попереду моральностi йде примушення, i навiть вона сама ще якийсь час iснує як примус, якому пiдкоряються щоб уникнути покарання. Згодом цей примус перетворюється в звичай, ще пiзнiше стає добровiльною покорою i, нарештi, майже звичкою.
Але при такому пiдходi забувається головне - звичай може виникнути в результатi невiрного тлумачення чогось. Тобто, якщо при невiрному розумiннi будь-якої традицiї її першопричина стає "з нiг на голову" вже неможливо точно i беззаперечно визначити що добро, а що зло.
Чому, вважаючи злою людину, що заподiює нам шкоди ми не вважаємо злою природу навколо нас, яка частенько примушує нас витримувати, наприклад, повенi i урагани? Нiцше дає таку вiдповiдь на це питання : " Тому що тут ми приймаємо довiльно дiючу вiльну волю, там же - необхiднiсть. Але це розрiзнення помилкове." Навiть навмисне нанесення шкоди суспiльство не при всiх умовах називає аморальним. Наприклад, ми свiдомо караємо злочинця i заподiюємо йому страждання, щоб захистити себе самих. Виходить, що при необхiднiй самооборонi мораль допускає навмисне нанесення шкоди. Але все ж таки це не подвiйнi стандарти, просто слiд припустити, що всi вчинки якi б людина нi робила, вона завжди робить добре, тобто робить те, що здається йому гарним (корисним), дивлячись по розвитку його iнтелекту, по ступенi його розумностi.
Навiть джерело поняття добра i зла є двоїстим. Наприклад, у Нiцше воно мiститься, у душi пануючих родiв i каст. В нього називається гарним той, хто буває iстинно вдячним i iстинно мстивим, тобто той, хто в станi вiдплачувати добром за добро i злом за зло. А дурним - хто неспроможний i не може робити вiдплати. I в залежностi вiд своїх особистих якостей людин належить до чи громади неспроможнiй юрбi. Навiть ворога не вважають дурним: вiн здатний до вiдплати. Вважається дурним не той, хто заподiює нам шкоди, а тiльки той, хто збуджує презирство i вiдразу.
Так само подвiйнiсть заключається в тiм, що двi рiзнi людини можуть зовсiм не розумiти один одного в питаннях зла i добра. Наприклад юнак, який зазнав аморальне у з`єднаннi за насолодою саме аморальне буде уявляти вiрним, добрим, а чесноту буде пов`язувати зi стражданням, i навпаки, той кого мучили його пристрастi i пороки буде шукати спокiй i щастя в чеснотi. Тому можливо, що в цьому випадку двi доброчеснi людини зовсiм не можуть зрозумiти одне одного.
--
Причини виникнення зла.
Заподiювати людям зло
здебiльшого не так небезпечно,
як робити їм занадто багато добра.
Ф. Ларошфуко
Всi люди мають слабкостi, що внаслiдок недогляду у вихованнi, недостачi волi для їх знищення у носiя або генетичних факторiв, можуть перетворюватися у звички. Спроби оточуючих боротися з людськими слабкостями частiше за все породжують конфлiктнi ситуацiї, викликають агресiю опонента. Особливiстю характеру кожної людини є те, що вона схильна помiчати помилки iнших людей а не себе. Тому розумнiше боротися з власними вадами, чим звертати увагу на чужi. Слiд вiдмiтити, що кожна людина прагне зайняти найкраще мiсце пiд сонцем, тому всi ми, свiдомо, чи на рiвнi iнстинктiв можемо скоїти будь-яке зло тому, хто буде протистояти цьому прагненню.
Усi злi дiяння мiстять у своєму фундаментi iнстинкт самозбереження, чи точнiше, прагнення до задоволення i до попередження страждання iндивiда.
Людинi приємно випробувати i демонструвати свою силу на iншому i здобувати радiсне почуття власної переваги. Тому злiсть має своєю метою не страждання iншої людини, а нашу власну насолоду, наприклад насолоду почуттям помсти. Чи є аморальним одержання задоволення вiд страждання iнших? Але ми насолоджуємося киданням каменiв, вбивством диких тварин тiльки для того, щоб усвiдомлювати свою силу.
Сам процес одержання задоволення не добрий, але i не злий. Хто ж сказав, що не можна заподiювати страждання iншим, щоб у такий спосiб одержувати задоволення для самого себе? Просто, як правило, людиною це виконується у спiввiдношення шкоди i користi, тобто враховуючи наслiдки. Адже за це можлива помста потерпiлого або кара держави. I розумiння цього може дати пiдставу вiдмовитися вiд таких дiй. Точно так i жаль не має своєю метою задоволення iншої людини. Вона ховає в собi як мiнiмум два елементи особистого задоволення - задоволення вiд емоцiї та звiльнення самих себе вiд страждання, таким чином, не варто ставити жаль серед високих моральних почуттiв.
Добро i зло спiвiснують з давнiх давен. Саме добро може бути причиною зла, адже якщо зробити iншiй людинi те, що ти вважаєш добрим, гарним можна отримати зло у вiдповiдь просто потому, що та iнша людина має свої погляди на цi поняття, можливо повнiстю протилежнi твоїм.
Поняття зла - вiдносне поняття, тому що в будь-якому злi є елементи добра, якщо на нього подивитися з фiлософської точки зору. Це можна пiдтвердити на прикладi смертi. Смерть є безсумнiвним злом, бiльш того, вона символiзує граничне зло свiту. С цiєю аксiомою погодиться будь-яка людина, що познала бiль втрати, але якщо абстрагуватися вiд особистих переживань i подивитися на смерть с точки зору її ролi в процесi життя, то прийдеться констатувати, що вона необхiдна.
--
Зло в iнтерпретацiї релiгiї. Релiгiйна шкала добро-зло.
--
Бог, свiт, людина - який вiдсоток зла несе кожен з них .
Немає праведної людини на землi, що не робила би добра i не грiшила би.
Соломон
Релiгiя регламентує поводження людини в суспiльствi за допомогою вiдповiдних наказiв, норм, заповiдей, зафiксованих у релiгiйних текстах. У Бiблiї, що писалася протягом 1,5 тисячi рокiв i є цiкавим феноменом культури, зiбранi загальнолюдськi норми моралi. Вона являє собою збiрник систематизованих загальнолюдських норм спiвiснування i виконує не тiльки iнформацiйну, але i духовно-виховну функцiю. Елементарнi норми моралi мають загальнолюдський характер i такий широкий дiапазон регулюючого дiї, що важко позначити бiльш-менш явнi границi їхнього функцiонування. Наприклад, у Бiблiї протилежнiсть мiж добром i злом охоплює увесь свiт i означає буквально усе, що iснує на свiтi.
Зi стародавнiх часiв вважається що Бог - персонiфiковане добро, а Диявол - персонiфiкований грiх. Спробуємо розiбратися, чому так склалося i чи є на всi сто вiдсоткiв вiрним це ствердження.
За багатовiкову iсторiю релiгiйнi фiлософи накопили багато вiдповiдей на питання: чому у свiтi, що створений нiбито мудрим i добрим богом так багато нещастя i зла?
Католики кажуть, що у свiтi багато зла - тому що багато грiха, а зло виникає тому, що людина i людство користаються дарованою їм богом у благо волею. Таким чином вiдповiдальною за зло, а тим бiльш за велике зло є людина i тiльки людина. Людина сама коїть нещастя навколо себе внаслiдок людської волi за яку все ж таки слiд дякувати бога. Аналiзуючи це можна поставити iнше питання: а чому бог дозволяє людинi i людству так зловживати волею? Адже "даючи добро" на таке зловживання вiн стає первiсною основою зла. З точки зору релiгiї на це питання слiд вiдповiдати так: навiть найбiльшi iспити посланi богом в iм'я людини, щоб зрештою повернути її до добра. Чи значить це, що з погляду релiгiйної фiлософiї стертi границi добра i зла, що з людини знiмається вiдповiдальнiсть за зло i страждання? Мабуть нi, тому що цьому суперечить ряд iнiцiатив релiгiйної фiлософiї у вiдстоюваннi загальнолюдських цiнностей, але це питання з деяких точок зору теж є двоїстим.
Але якщо на мить перевернути всi стародавнi релiгiйнi християнськi цiнностi? I, представити, що, можливо, добро є зло? Тодi Бог - вигадка i хитрування диявола? I, може бути, в останнiй своїй основi всi християнськi iстини помилковi? I якщо ми обманутi, то чи не ми, в силу того ж самого, i ошуканцi самих себе? I чи повиннi ми бути ошуканцями?
Не повиннi. I саме тому, щоб дивитися на поняття "зло" i "добро" не тiльки з одного боку слiд розглянути i нетрадицiйнi релiгiї, якi шанують не добро та Бога, а Сатану i так званi темнi сили.
--
Феномен диявола в релiгiях свiту.
Як вже було написано вище, з давнiх давен вважається, що Диявол - персонiфiкований грiх та зло. Саме тому переважна бiльшiсть свiтових релiгiй займає позицiю протистояння по вiдношенню до нього. Але це не заважає iснуванню iнших нетрадицiйних релiгiйних течiй, таких як сатанiзм.
Стосовно служителiв сил темряви часто пишуть, знiмають фiльми, а ще бiльше говорять. Але переважна бiльшiсть публiкацiй i телефiльмiв висвiтлює це явище однобiчно, iнодi зовсiм необ'єктивно, а фахової лiтератури з цiєї теми дуже мало, в чому я не раз переконався готуючи цю працю.
Так що ж таке сатанiзм?
Сатанiзм - релiгiйний напрямок, який передбачає поклонiння якiйсь демонiчнiй iстотi. Це може бути Сатана, Диявол, Люцифер, Вельзевул , Асмодей, Сет та iншi. Вiн має багато iмен, але при цьому нерiдко перших трьох демонiв вважають за одну особу в трьох iпостасях. Вiра в iснування Сатани (Диявола, Люцифера) виникла у релiгiях стародавнього Iрану та iудаїзмi, набула поширення в середньовiчнiй Європi як результат розвитку християнської демонологiї. Демонологiя - роздiл християнської теологiї, який присвячений вивченню питань, пов'язаних з походженням зла, дiяльнiстю Сатани та iнших демонiв i протидiєю їм. Взагалi, тут можна акцентувати увагу на тому, що християнська релiгiя придiляє значну увагу поширенню iнформацiї про Диявола, як про силу, що коїть зло i негаразди. Адже, при вiдсутностi такої сили вiдпадає потреба в iснуваннi i Бога. Але про це християнство умовчує.
Першi сатанiсти, а також сучаснi ортодоксальнi дияволопоклонники заявили про себе як релiгiйна течiя, вiросповiднi догмати i культовi дiї якої були своєрiдним антиподом християнства, побудованi на дзеркальному вiдображеннi останнього: вшануваннi не Бога, а Сатани, читаннi Бiблiї навпаки, проведеннi чорних мес з використанням чорних свiчок, перевернутих розп'ять тощо. Сучаснi сатанiсти, окрiм вищезгаданих дияволопоклонникiв, не вважають себе служителями сил зла. Однак представники всiх сатанинських напрямкiв вiдрiзняються крайнiм iндивiдуалiзмом, егоїзмом та прагматизмом, надають перевагу особистим прiоритетам i визнають культ сили. Сатанiзм набув особливого поширення в кiнцi 60-х у США, а у 70-х в Європi. Сатанинськi групи з'явилися наприкiнцi 70-х у в Українi.
Iдеологами сучасного сатанiзму вважають Алiстера Кроулi та Антона Шандора Ла Вея. Найвiдомiшою сатанинською групою в свiтi є "Церква Сатани", яку очолював Ла Вей.
Алiстер Кроулi (1875-1947) - вiдомий мiстик XX столiття, великий авторитет чорної магiї та iдеолог сучасного сатанiзму. Створив у рiзний час мiстичнi групи "Срiбна зiрка", "Телемське братство", "Орден схiдного храму". Кроулi синтезував елементи культiв Диявола, Шайтана та халдейських демонiв, запозичив також немало з орфiчнних мiстерiй, даосизму, буддизму, йоги тощо. Вiн вiдродив давню практику використання наркотичних речовин у чаклунських дiях. Свою сатанинську сутнiсть вiн характеризував так : "Я - Звiр, число якого 666". Багато хто з його сучасникiв вважав, що вiн є найрозбещенiшою людиною в свiтi.
Антон Шандор Ла Вей - iдеолог сучасного сатанiзму, засновник "Церкви Сатани" . Вiн написав "Сатанинську бiблiю", яка є священним писанням пастви цього "чорного папи". У нiй вiн вiдкидав вiдповiдальнiсть особистостi перед суспiльством та совiсть, закликав до насолод, пропагував культ сили та проповiдував вiдчайдушний егоїзм, iндивiдуалiзм та прагматизм. Для Ла Вея Сатана є символом та засобом звiльнення людини вiд моральних, соцiальних та релiгiйних догм, а також повної реалiзацiї свого Еgо. Цiкаво, що при цьому вiн виступав проти принесення у жертву живих iстот, сексуальних оргiй як складової частини сатанинських ритуалiв, актiв вандалiзму, вживання наркотичних речовин та зловживання алкогольними напоями.
У сексуальних вiдносинах Ла Вей закликає до свободи.Кожен сатанiст повинен для себе вирiшити, котра форма сексуальних вiдносин бiльш всього йому пасує: гетеросексуалiзм, бiсексуалiзм, гомосексуалiзм, садизм, мазохiзм, фетишизм, зоофiлiя, асексуалiзм i т. iн. Вiн критикує безрозсудний героїзм, котрий не пов'язаний iз захистом себе чи своїх близьких, вважає дурницею вiддати своє життя за полiтичнi чи релiгiйнi переконання. Вiн закликає цiнувати своє життя, дорожити ним i засуджує мученикiв та самогубцiв.
Ла Вей вiдкидає необхiднiсть молитов, звернених чи до Бога, чи до Диявола: "Сатанист, замiсть того, щоб молити Бога, бере ситуацiю в свої руки. Позитивне мислення i позитивна дiя завжди приносить результат". Суть сатанинських ритуалiв не в поклонiннi Сатанi, а в розкрiпаченнi та досягненнi позитивних та вiдкиданнi негативних емоцiй, у внутрiшнiй свободi: "Сатанiзм -- єдина вiдома у всьому свiтi релiгiя, що сприймає людину такою, якою вона є насправдi i релiгiя, що пропонує логiчне обґрунтування перетворення поганого в добре замiсть того, щоб знищувати погане".
Сатанинське вiровчення Ла Вея базується на дев'яти основних заповiдях:
1.Сатана олицетворяет потворство, а не воздержание.
2. Сатана олицетворяет жизненную суть, вместо обычных духовных меч-таний.
3. Сатана олицетворяет милость к тем, кто ее заслужил, вместо любви, потраченной на льстецов.
4. Сатана олицетворяет месть, а не подставляет после удара другую щеку!
5. Сатана олицетворяет неоскверненную мудрость вместо лицемерного обмана!
6. Сатана олицетворяет ответственность для ответственных вместо учас-тия к духовным вампирам.
7. Сатана представляет человека всего лишь еще одним животным.
8. Сатана олицетворяет все так называемые грехи, поскольку они ведут к физическому, умственному и эмоциональному удовлетворению!
9. Сатана был лучшим другом церкви во все времена, поддерживая все эти годы ее бизнес".
Отже, сатанiстiв можна подiлити на ортодоксальних дияволопоклонникiв, люциферiанцiв (прометейцiв), реформованих дияволопоклонникiв (лавеївського типу).
Ортодоксальнi дияволопоклонники - це сатанiсти, якi служать Дияволу як втiленню зла. Цi служителi темних сил вважають, що вони борються з силами добра, яких очолює християнський Бог. Вони глузують з християнських святинь, заперечують усi заповiдi Бiблiї, але водночас приймають значну частину бiблiйної мiфологiї. Тому часто сатанiсти iнших течiй називають їх "перевернутими християнами". Цi сатанiсти схильнi до актiв вандалiзму та принесення у жертву живих iстот. У США i Європi їх налiчується, за певними даними, близько 5-10 вiдсоткiв вiд загальної кiлькостi, а в Українi кожний другий сатанiст належить до цього напрямку.
Люциферiанцi - це сатанiсти, вiровчення яких являє собою синтез сатанiзму з язичництвом. Люцифера вони вважають богом, що втiлює у собi гармонiю, мудрiсть, свободу i добро, їх часто називають прометейцями, тому що у багатьох угрупованнях цих сатанiстiв в основу культу покладено грецький мiф про Прометея, який викрав вогонь у богiв i дав його людям. Християнство ототожнюється ними з дисгармонiєю та злом. Окремi групи люциферiанцiв не тiльки iдеологiчно борються з християнством. Насильство, до якого вдаються згаданi органiзацiї, - це засiб "дестабiлiзацiї християнського порядку i пiдготовки приходу Диявола". У свiтi до цього напрямку належить близько сорока вiдсоткiв сатанiстiв, а в Українi кожен третiй сатанiст є представником люциферiанства.
Реформованi дияволопоклонники - це сатанiсти, для яких Сатана є символом та засобом звiльнення людини вiд моральних, соцiальних та релiгiйних догм, а також повної реалiзацiї свого Еgо. Найвiдомiшим представником цього напрямку є лавеївська "Церква Сатани". До реформованих дияволопоклонникiв належить бiльша частина сатанiстiв у свiтi, а в Українi їх налiчується до 20 вiдсоткiв вiд загальної кiлькостi.
Вiровчення всiх сатанинських напрямкiв у рiзнiй мiрi використовує магiю. Бiльшiсть сатанiстiв вважають себе магами, чаклунами та вiдьмами. Основнi культовi дiї сатанiстiв-- шабаш та чорна меса.
Шабаш -- це зiбрання чаклунiв i вiдьм у певнi днi: чаклунськi свята, на честь нового та повного мiсяця. Сатанiсти всього свiту використовують для шабашiв 34 днi: 8 свят, 13 повних мiсяця та нових мiсяця. Найбiльш важливими святами чаклунського року вважаються Вальпургiєва нiч та свято мертвих.
Українськi та росiйськi шанувальники Диявола можуть додатково проводити шабашi в нiч на свято Iвана Купала та в нiч перед Рiздвом. Християни тривалий час стверджували (а значна їх кiлькiсть в це вiрить i зараз), що вiдьми та чаклуни прилiтають на мiтлах i ступах, а керує шабашем сам Диявол або iнший демон.
Сатанинськi ритуали: благодiйний, сексуальний та руйнiвний ( чорна меса, нанесення енергетичних ушкоджень живiй iстотi). Мета першого типу ритуалу - надання допомоги iншим або собi, другого - збудження сексуальних спонукань у бажанiй людини, i третього - нанесення шкоди.
Чорна меса -- це панахида по живiй людинi. Для її проведення треба принести в жертву живу iстоту, пiд час загибелi якої повинно вiдбутись звiльнення енергiї, що призначена для Диявола, щоб вiн допомiг згубити людину, яка комусь заважає. Бiльшiсть сатанiстiв для чорних мес використовують замiсть живих iстот ляльок, або для звiльнення енергiї, необхiдної для проведення цiєї меси, проводять спалювання Бiблiї.
Ла Вей також придiляв велику увагу магiї. Вiн вiдмiчає рiзницю мiж церковними та сатанинськими ритуалами, котра, на його думку, полягає в тому, що сатанiст знає про те, що вiн практикує форму навмисного неуцтва. Прихильник iншої вiри не може признатися собi у неуцтвi.
Основнi сатанинськi символи - три шiстки, пентаграма, перевернуте розп'яття та свастика, 666 -- число звiра. Пентаграма -- п'ятикутова зiрка в колi. Сатанiстами використовується тiльки перевернута п'ятикутова зiрка. Нерiдко у серединi зiрки мiститься зображення голови цапа. Перевернуте розп'яття -- перевернутий християнський хрест. Свастика -- древньоiндiйський символ, використовувався протягом стелiть рiзними народами. Був зокрема запозичений iдеологами нацизму i сатанiзму.
Нинi цiлком легальне iснують об'єднання сатанiстiв у багатьох мiстах США, Великої Британiї, Нiмеччини та Iталiї. Сатанинськi угруповання отримали назви "Товариство Асмодея", "Церква останнього суду" i т. iн. У Нiмеччинi налiчується близько 150 тис. дияволопоклонникiв, у Францiї -- понад 300 тис. Значна кiлькiсть сатанiстiв дiє в Австрiї, Великiй Британiї та iнших країнах.
Керiвник товариства нiмецьких сатанiстiв "Телема" Мiхаель Егiнер свою кар'єру починав електромеханiком, проте коли пересвiдчився у тому, що ця професiя не принесе йому великих прибуткiв, вирiшив зайнятися магiєю та окультизмом. Вiн "посвятив у таємницi свiту" своїх прибiчникiв, в основному молодь, яку привабила його реклама. До чого вона зводиться? До тiєї ж самої проповiдi вседозволеностi, до культу насильства та аморалiзму. Егiнер досить вiдвертий i навiть не намагається приховати своє сатанинське кредо: "Ми здiйснюємо магiчнi обряди, органiзовуємо виставки смертi, ритуали екстазу, читання оракулiв. Ми хочемо перейти кордони дозволеного, спростувати всi табу, зруйнувати мораль".
У Нiдерландах за ширмою релiгiйних обрядiв розквiтав порнобiзнес, а сатанинська церква була перетворена на щось середнє мiж публiчним домом та нiчним клубом для чоловiкiв. Там розiгрувалися непристойнi оргiї, котрi були багато прикрашенi мiстичною атрибутикою.
Вiра у демонiв поширена i в Африцi. Багато хто з прихильникiв злих духiв не визнають християнського Диявола, але по сутi вони є сатанiстами. В цьому випадку причетнiсть до сатанiзму полягає не у служiннi бiблiйному персонажу, а у служiннi будь-якому демону. Для задоволення злих духiв iнодi проводяться жертвоприношення.
У Єгиптi мав мiсце величезний скандал: полiцiя заарештувала декiлька десяткiв молодих людей та розшукує ще близько трьохсот. Всi заарештованi -- вiком вiд 17 до 20 рокiв -- зiзналися у причетностi до мiсцевої секти прихильникiв Сатани. Переважно це дiти iз багатих сiмей, серед яких чимало вiдомих iмен -- артистiв, режисерiв, бiзнесменiв та iнших. Допитанi службою безпеки "дiтлахи" зiзналися в тому, що "пiддалися спокусi", слухаючи захiднi вiдеозаписи "на славу Сатани". У числi їхнiх витiвок проникнення на одне з кладовищ столицi, де вони викопали близько 15 людських черепiв, якi потiм стали головним елементом ритуальних танцiв, що виконувалися в ритмi "heavy метал" у чорному одязi, прикрашеному людськими кiстками. При цьому вони поливали один одного кров'ю котiв та птахiв, вживали наркотики та алкоголь, перед тим, як приступити до "центрального дiйства" -- буйства вiльних сексуальних вiдносин. Iдеологiєю секти нiбито стало бажання "реабiлiтувати Сатану, якого несправедливо викинули з раю".
--
Людина XXI столiття - вона "зла" чи "добра"?
3.1 Моральнiсть та сучасна людина
Коли зникне те, що зло зараз, негайно наступить те, що зло завтра.
Ф.Iскандер
В сучасному свiтi традицiї та звичаї вже не вiдiгрiвають такої ролi, як столiття тому. В двадцять першому столiттi ми маємо чiтку систему, що покликана чiтко вiдрiзняти "зло" вiд "добра" - це система правосуддя.
Фемiда має в своєму розпорядженнi величезну кiлькiсть актiв та статей, в яких описуються всi можливi проявлення зла людиною проти суспiльства. Для того, щоб людина не повторювала свої помилковi чи навмiснi злодiяння правосуддя передбачує низку рiзноманiтних покарань - вiд тимчасового ув`язнення (деякий час iндивiд гарантовано не причинить соцiуму зла) до смертної кари (iндивiд вже нiколи i нiкому не причинить зла). Але страчуючи людину "праведне суспiльство" вже саме є носiєм зла, зробивши зло злочинцю (!!!) та перш за все собi. Зараз ведеться багато дискусiй з приводу усунення смертної кари, значна частина свiтових держав вже не застосовує вищої мiри покарання, але в бiльшостi країн, навiть в Америцi, "колисцi демократiї", вiдмiняти її нiхто не збирається. Людство не даремно побоюється вiдмiняти навiть тi спiрнi регулятори своїх стосункiв, якi вiдповiдають злом на зло.
Але незважаючи на цi моральнi регулятори, розвиток цивiлiзацiї та науково-технiчний прогрес простежується тенденцiя регресу людства, а з нею - вiдчуження вiд етичних, моральних цiнностей та iдеалiв. Панує вседозволенiсть з характерним для неї егоїзмом, цинiзмом, жорстокiстю, прагненням будь-що досягти успiху, матерiального благополуччя - навiть цiною життя ближнього.
В наш час на свiдомiсть людини вже в значно меншiй мiрi впливають старi традицiї, звичаї i моральнi цiнностi. Саме тому зараз можна проаналiзувати залежнiсть мiж падiнням моральностi та ростом волi людини. Ця залежнiсть легко простежується, але якщо подивитися глибше, то можна побачити що iснує i зворотнiй зв`язок. Людина, що не має моральних цiнностей та не може розрiзнити добро i зло, дiйсно може робити все що захоче - всi свої вчинки вона буде вважати позитивними. Позитивним не з точки зору моралi, релiгiї, чи iнших людей, а позитивними в першу чергу для себе. Така людина дiйсно максимально незалежна i вiльна, але в суспiльствi, де всi ми в якiйсь мiрi залежнi одне вiд одного, вона не може спiвiснувати з iншими. Можна припустити лише один можливий розвиток подiй в ситуацiї, коли люди позбудуться моральних регуляторiв функцiонування та розвитку соцiуму - таке суспiльство порине у хаос, який може повернути навiть цивiлiзовану культуру у стан первiсної. А зворотнiй зв`язок полягає в тому, що суспiльство навiть в первiсному станi одразу ж почне будувати новi моральнi регулятори свого iснування.
Я не хочу називати сучасну людину ХХI столiття доброю чи злою. Людина в наш час так само як i у всi часи прагне розвитку суспiльства i гармонiї в ньому. Цiлком нормально, що на цьому шляху людство припускається i буде припускатися неприємних крокiв, якi будуть засуджувати вже не нашi сучасники, а фiлософи i iсторики майбутнього.
3.2 Розвиток цивiлiзацiї на шкоду людству?
З давнiх часiв людство потрясали катаклiзми - природнi, соцiальнi та й полiтичнi. Повенi, потужнi землетруси та хвороби постiйно нагадували людству про його беззахиснiсть i незахищеннiсть перед грiзними силами природи. Природнi катаклiзми зменшують i знищують матерiальнi i духовнi цiнностi та вiдбирають життя людства.
Не менше зла завдають i вiйни, катаклiзми, якi людство створює собi власноруч, - заслуга злих, жорстоких, самозакоханих правителiв. I сьогоднi то в одному, то в iншому куточку нашої планети точаться вiйни, молох вiйни перемелює тисячi i мiльйони людських життiв. Не менше зла приносить людству технiчний прогрес без виконання правил екологiчної безпеки.
Надзвичайну небезпеку для людства становить i бездумне втручання у використання природних ресурсiв, створення штучних водосховищ, мелiорацiя, варварське знищення лiсiв i т.п. Роблячи зло природi ми в першу чергу робимо зло собi - природа не бариться з вiдповiддю на дiяльнiсть суспiльства, спрямовану їй на шкоду - ми свiдки зсувiв грунту, повеней, руйнування дамб, дорiг осель, навiть цiлих населених пунктiв.
Збитки, заподiянi людиною природi, не можна вiдшкодувати, навiть направляючи величезнi коштi i людськi ресурси на вiдновлення первiсної природи в найкращому випадку можуть компенсувати 15-20% пошкоджень. Ще невiдомо, чим закiнчаться експерименти з генної iнженерiї та клонування.
Можна зробити єдиний можливий висновок - сучасна цивiлiзацiя розвивається на шкоду людству. Порушуються закони гармонiйного розвитку, а тому людству необхiдно навчитись жити у таких умовах. Наша свiдомiсть мусить долати екстремальнi, часом, здавалось би, безвихiднi ситуацiї. Людина може швидко мобiлiзувати свiй розум, iнтелект, а загалом i фiзичнi ресурси, щоб зреагувати на загрозу у будь-яких її проявах.
Розвиток культури, мистецтва, наприклад, в Українi не сприяє подоланню негативних явищ у вiдносинах мiж людьми, боротьбi зi злом у людських душах. Мистецтво у наш час все бiльше стає товаром, виробленим для продажу, розваги, задоволення амбiцiйних потреб, стимуляцiї нервiв i рiзновидiв збуджень. Воно, як i належить товару, контролюється торговцями, комерцiйними iнтересами. Замiсть того, щоб пiдноситись над рiвнем мас, будити у них свiтлi почуття, мистецтво, навпаки, породжує жорстокiсть, садизм, невпевненiсть у своїх силах. Таким чином, мистецтво опустилось до рiвня людей з викривленою свiдомiстю, до рiвня натовпу, воно стало аморальним, розпусним, антирелiгiйним i антисоцiальним, тобто пропагує Зло. Поряд з цим, переважна частина кiнофiльмiв та сайтiв в Iнтернетi демонструють насилля, зло, садизм, сексуальнi збочення.
Можна зробити єдиний можливий висновок - сучасна цивiлiзацiя розвивається на шкоду людству.
Чи не тому на рубежi третього тисячолiття ожили розмови про кiнець свiту, апокалiпсис? Вiн може наступити, якщо людство не буде готове для боротьби за добро, за гармонiйний розвиток. При цьому, хочемо ми того або нi, але змушенi жити в екстремальних умовах i готувати себе до дiї у них, як розумом, так i свiдомiстю.
Вихiд - у вiдновленнi моралi, започаткуваннi й розвитку єдностi науки, релiгiї i мистецтва, а також у вiдновленнi i розвитковi духовної, психiчної i соцiальної гармонiї. Перехiд у нове тисячолiття повинен вiдбуватись за рахунок вiдродження i пiднесення рiвня культури, мистецтва над рiвнем мас, їх унiверсалiзацiї та i в цiлому становлення суспiльства на принципах добра, справедливостi i демократiї.
Висновки
Добро i зло є людськi прояви, отже, ставлячи питання про необхiднiсть розумного пiдходу до проблеми зла, навiть у в якiйсь мiрi виправдуючи його ми захищаємо людину, тобто служимо добру.
Розвиток соцiуму здiйснюється завдяки боротьбi рiзних тенденцiй, рiзних сил, рiзних людей. Розвиток однiєї людини також складний процес внутрiшньої боротьби, боротьби рiзних протилежних почуттiв: любовi та ненавистi, доброзичливостi та мстивостi, щедростi i жадiбностi та iнших. Припинення цiєї боротьби рiвнозначно смертi суспiльного та людського органiзму. Саме ця боротьба в узагальненому вираженнi сприймається як боротьба добра i зла. Отже, якщо представити собi деяку гiпотетичну ситуацiю, в якiй одна iз сторiн повнiстю знищена, то вийде не що iнше, як кiнець iсторiї людства.
Треба розумiти, що рай, де блаженствували б усi без виключення люди, на землi неможливий. Зате на землi дуже можливе пекло, створений, як правило, власноруч людьми, що мрiють про земний рай. Земне пекло виходить тому, що знищення зла на практицi перетворюється в пошук i знищення "злих" людей. " У людей, - писав Н.А. Бердяєв, - є нездоланна потреба в "козлi вiдпущення", у ворогу, що винен у всiх негараздах i якого можна i потрiбно ненавидiти. Це можуть бути євреї, єретики, масони, iєзуiти, якобiнци, бiльшовики, буржуазiя i т.п.". Як показує опит, чим бiльш ворогiв знайдено i знищено, тим бiльш їх люди малюють собi.
Що ж може обiрвати цей нескiнченний кривавий ланцюг? Тiльки примирення з фактом iснування зла i недосконалостi свiту, тiльки проявлення терпимостi до людей.
Дiйсно, цi висновки не слiд трактувати як капiтуляцiю перед злом. Зi злом слiд боротися, але перш за все духовними зусиллями, а не грубо знищувати.
У боротьбi зi злом ми переборюємо один вид зла, а перед нами миттю з`являється його новий вид, з яким теж слiд боротися та переборювати. Так вiдбувається розвиток, прогрес суспiльства i людини. У цьому i полягає головний практичний змiст iснування зла.