***
Це, мабуть, найважче -
коли до вiйни вторгається мир,
немовби людина, яка переплутала дверi,
молодик щасливий з букетом,
який на побачення бiг
i раптом штовхнув якусь хвiртку -
портал вiдчинив,
побачив обвугленi стiни
i стелю, припалену цеглу,
якiсь дивнi написи, чорним малюнки,
загублену iграшку,
знизав плечима i далi побiг.
А тi, що всерединi, ми,
з паралельного свiту,
кого навiть вiн не помiтив -
збентежено ми споглядали його!
Того, хто навiяв нам дещо
i рiдне й далеке,
розгубленi: раптом забулась вiйна,
а пауза так розтягнулася, нiби
i справдi не буде кошмару, сирен,
нальотiв та вибухiв, гибелi, диму
та попелу, жаху, благань вiдчайдушних
до Бога, напруги у кожнiй клiтинi,
суворого вiдчаю...
Наче ми встали
на лiд, тонкий лiд!
А на iншому березi - поряд -
нормальне буття,
тiльки руш... але ж нi.
12.03.2022.