Його - ще димляча - подоба в Одесi.
Колони, наче колiна пiдкошенi,
прошитий наскрiзь алтар,
подзьобанi стiни,
блакитний розпач крiзь купол...
Кому ще досi не вистачало -
ось вам остаточна
i вичерпна правда
про "вiру" московську та "православ"я"!
Немов повертається хронiка часу,
нiма, чорно-бiла, подряпана - там, де
на нiй бузувiри всмiхаються бiля
пiдiрваних храмiв,
розграблених ризниць,
i лускає раптом беззахисний купол,
мотузками стягують з макiвки хрест,
а глибше - мигтять силуети в сторiччях;
сокири, пожежi, порожнi дзвiницi;
чинять "богоносцi" хулу та наругу,
наругу й хулу,
безкiнечно те ж саме...
Я чую монаха - поважно менi вiн торочить
з минулого про "iдеали росiйськi",
я бачу лаврського служку,
який молодусi-паломницi, що пiдiйшла
пiд благословення, мацає груди.
До мене мої наближаються друзi,
якi - знаю - досi оплутанi чимось
липким, надто хитрим, щоб швидко звiльнитись
залишивши в серцi самого Христа...
I згадую кадри з Одеси - а далi
менi особисто нiчого не треба. Хто має
очi i вуха, почув i прозрiв!
23.07.2023.