Крали щастя по крихтах,
i цього iншим не поясниш - 

як трояндовий трунок 
або поцiлунок найперший,

як ставав оксамовитовий ранок
чи день металевим,

як замрiяний свiт, що закоханий був,
мов Нарцис, у вiдбиток свiй власний, 

так зненавидiв його, що геть почорнiв,
цей портрет, 

збожеволiв та розреготався,
i вихлюпнувся, наче кит,

на спаплюжений берег,
бо дальше вже просто не змiг.

Ну а ти, ти залишився
занiмiти i знати: пояснень катма,

виправдань без любовi
немає й не буде,

лiпше в шапцi дирявiй 
блукати
по берегу моря,

вiдмовляючись вiд бiографiй,
жбурляючи мушлi назад...


14.08.2024.