Вiдсiкаючи голову українському воїну,
вiдсiкаєте ви назавжди голови Достоєвському, Пушкiну,
котяться тi, мов кочани, вздовж по Пiтерськiй,
лунають iз них високi слова,
переретворюючись на трансляцiю кумкання чи цвiрiнькання...

Вiдтинаєте ви вiд культури людської
голови Тарковського, Глiнки, Собiнова, Шостаковича,
Шаляпiна й українця Козловського -
багатьох українцiв iнших, якi нi в чому не виннi...

вiдтинаєте їх з вiдмашкою пiтекантропа,
вiдрубаєте дружбу (яка все ж була), родиннi зв"язки,
страчуєте з тим хлопцем - свої ж - непересiчнi таланти,
знову караєте, як їх знищували сторiччями, 
хвицяєте на помостi татарськiм,
що чавить князiв пiд вагою свиней...

Перелистує протяг дбайливо малюнки, свiтлини, дати та прiзвища -
енциклопедiю злочинiв ваших, 
яку ви фiнально тепер
закрiпили печатками: "Невилiковнi", "Не нашi",
"Без прощення", "Без майбуття" - 

i трiскаються та зникають таблички меморiальнi,
наповнює повiнь свинцем Лiтераторськi сходнi,
вирує посеред могил на Ваганьковському, Новодiвочому, iнших,
змiшує гнiвно святе з божевiльним на величезному просторi -

й регоче над вами князь мира сього,
якому ви так пiдiграли, генiї серед злочинцiв,
якi довели, що генiй та злодiй сумiснi в кацапi -

а регiт той, мов землетрус!
почезають у хмарах маразму
високе i жалюгiдне,

самум порепаною землею
жене вдалечiнь пе-ре-ко-ти-поле,
схоже на дрiт,
обiйнявший жмуток агиток, рукописiв i партитур...


14.04.2003.