"Увага! Увага!", тривога з небес,
Над мiстом сирена несе свiй процес.
До першого вибуху - хвилин двадцять п"ять,
Чи варто тiкати, чи просто стоять?

Може, кави зварити, поставити чай?
Стiл накрити, снiданок собi, мов у рай.
Прибрати у хатi, посуд помити,
Щоб, знаєш, встигнути всiм догодити.

Тiкати? Та нi, це вже зайве, пусте,
Вхiд в укриття давно заварили вже.
А натовп, що робить? Та й тут не новина:
Ще раз розчавлять, й не стане i слiду мене.

Кота погладжу, вiн знає, що й як,
Йому все одно, чи вибух, чи знак.
А може, в лего я пiду погратись,
Поки ще є час трохи розважатись?

А можна на рейс "Краснодар-Щекавиця"
Квиток замовляти - археологам смiху додасться.
Вилетить не встигну, та все ж не бiда,
Знайдуть мiй квиток - подумають: "Оце дивина!".

Райони поразки? Тож як воно там?
Мене це питають, а я їм все дам:
Якщо недалеко, то все досить швидко,
Ударна хвиля - i в попiл без слiду.

А якщо далi, то тут iнший сценарiй:
Мабуть, виживатимеш ще кiлька тижнiв.
Шкiра злiзе, вода стане гiркою,
Радiацiя стане життям твоїм новим.

А третя зона? Там, кажуть, болючiша смерть:
Пiд звуки сирен, у вогнянiй заметi
Ще трохи постоїш, на свiт подивишся,
Поки тебе не пiдсмажить оця вся ядерна втiха.

Пiду на вулицю, крикну з балкона:
"Гей, люди! Привiт! Де вибух, ай, шкода!"
Та може, смiятись у цей час важливо,
Якщо вже планета вмирає красиво.

А, може, молитись, богiв викликати?
Ви в рай? Ну й чудово, а я - просто спати.
Ось i гудок, здригнувся аеродром,
I вiкна летять, мов картонний мiй дом.

Вибух лунає - i все враз стихає,
Мiсто перетворилось на пил у вiках.
Чорнi ворони кружляють у вись,
А вiд мене лишився тiльки попiл i пил.