Зачаруй мене, Днiпро,
Щоб серце заграло
Щоб очi стулились
I море - 
Вiд краю до краю - 
Побачила на обрiї
На обрiї рожевiм
I кров схвилювалась.

I думка забула
Про дим i пожежу
Щоденну пожежу
На фабриках наших
I дощ смертельний
Минув Вкраїну
Мою Батькiвщину
I степ сколихався.

Побачу ще вовка
I зайця, й лисицю
Не в книзi Червонiй
А в себе, пiд мiстом
Не в землi кiсточки
А в обрiї птаха
Я вiрю: побачу тебе, росомаха.

Почуй же людина
Людськi слова
Тобi промовляють
Природи уста.
Праматiр нiма й гомiнка водночас
Вiдплатить ще нам
За рани в свiй час.

              ***

Я бачу тебе, широкий Днiпро
Могутнiй, без краю до краю
I крила синявi до неба сягають.

Та це - все у небi, у мрiях моїх
Насправдi - он де ти,
Землю потопив.

Потопив зелену, медову
Потопив й не замiтив
Не до цього йому.

Будує темницю
З бетону людина
(На радiсть людинi i їй же на зло)
I мучить криницю свою Україна...

I болiсний крик чує земля
Допомоги не має - 
Рiка не одна.

I так вже десятки, столiття
Катує країна свої володiння
I земля колись розведеться пiд нами...

...а що буде далi - вигадуйте самi

              ***

Десь прудки i садки
Бiля мого дому.
Десь є доля, краща доля
У нашої флори.
Десь далеко, не на рiднiй
Батькiвщинi
Є мiстечко
Де цвiтуть квiти.

I ось там-то
Десь далеко
Знайду квiтку.
Сколихаю
Небо гаєм
Сколисаю.

Десь далеко рiчка є
Моєї не гiрше
А чомусь-то вода в нiй
Чистiша.
Десь-колись живуть звiрi
Живуть в ладу с чоловiком,
У мирi.

Так чому ж ми не можемо
Жити разом?
Сколихати свої степи
Житом красним
Заколихати Україну - 
Батькiвщина не тiльки наша.
Не забудьмо ми тваринок
Друзiв наших.

I лiтає в небi нашiм
Весняна птаха.
Плотину, ще боброву,
Збережемо нащадкам.
I у лiсi та у степi
Гуляє косуля.
Вiльно хвостиком махає.
Це краще нiж на шубi.

Так може побачу майбутнє
В очах цуценятка.
Не будемо стрiляти
В дикого птаха.
I може настане на Землi Едем...
Мабуть не настане - людина живе.