Конюшко Денис : другие произведения.

На українськiй мовi

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
Оценка: 1.57*4  Ваша оценка:

   БОГ ГРОШЕЙ
   (дiя перша)
  
  
   Зе бегiн або просто початок.
   ( осiнь 2004 року)
  
   Свiтло було сильнiшим вiд сонця. Воно не намагалось засвiтити тобi очi чи спалити шкiру, воно не йшло з неба єдиним промiнням. Свiтло було повсюди, на стелi, на пiдлозi, в темних кутках кiмнати i не можливо було побачити звiдки воно бере свiй початок. Здавалось , що навiть всерединi, в твоїй печiнцi, в твоїх прокурених легенях i в твоєму скаженому сердцi є його вiдблиски. Неможливо було сконцентрувати погляд, очi бiгали по кiмнатi немов би божевiльнi таргани, легеням не вистачало повiтря, вони горiли зсередини як двi палаючi ньйю-йоркськi вежi, серце бажало на волю вибиваючи своїм ритмом дирку в твоїх грудях. Пролунала перша думка, що ти божевiльний. Так i повинно було статися, мозок разом з твоєю свiдомiстю не витримав напруги життя, i вiдмовився сприймати реальнiсть. Все приїхали, божевiльня, разом з наркодиспансерем чекали мене вже довгий час. Свiдоме життя закiнчилось так i по справжньому не почавшись. А потiм пролунав Голос. Вiн був схожим на свiтло, тим, що йшов з усiх сторiн, i був усюди. Його сприймали не вушнi раковини, а все скорчене та лежаче тiло. Голос вiдбивався в ногах, руках, в членi, в животi та в горлi. ГОЛОС був СВIТЛОМ.
   - Пiднiмись.
   Голос був без iнтонацiї, без, виразу взагалi без жодного звуку. ГОЛОС був СВIТЛОМ.
   Тiло саме без втручання мозку пiднялось, ноги не тримаючи тремтiли, хотiлось впасти , заховатися, затулити обличчя руками i вiдключитися. Язик не мiг поворухнутися, залишки мозку прагнули задавати питання, але пiдсвiдомiсть знала усi вiдповiдi.
   - Не бiйся.
   Проте стало ще страшнiше. В кiмнатi з'явилася дитина, звичайний хлопчик рокiв шести. Вiн чи Воно, прийшов чи пройшло, поруч мене, смiшно вилiзло на стiльчик, i почало роздивлятися кiмнату.
   - Тобi вже не так лячно ?- звичайний дитячий голос.
   Як би ж Воно знало...
   -Я знаю, заспокойся, Я буду не довго, не задавай нiяких питань, потiм взнаєш всi вiдповiдi.
   Якi питання?! Менi би язиком поворухнути щоб не задихнутися!
   - Тебе Почули, ось тримай, - дитина протягнула бiлий конверт - твоє бажання здiйснилось.
   Яке бажання?! В мене зараз воно одне чим по скорiше склеїти залишки мозку!
   - Тримай, - дитина на мить посмiхнулася. - пiдiйди до Мене.
   Лiва нога зробила щось схоже на крок, за нею невпевнено пiдтягнулася права. Так декiлька раз, i вже моя рука протягнулася за бiлим конвертом. Думка була одна, впасти i сховатися.
   - Тепер все в твоїх руках, проте пам'ятай з тебе попросять вiдповiсти.
   Все зникло
  
   Хвилини двi я дивився в стiну. Тупо не мiг вiдвести погляд. Роздивлявся зображення на шпалерах, рахував квiтки. Коли тiло перестало тремтiти, взяв в руки цигарки i пiшов, нi поповз на кухню палити, конверт перед тим кинув на пiдлогу.
   Хвилини двi я намагався пiдпалити цигарку. Клята отрута! Нарештi менi вдалося. Затягуюсь, хiмiчний дим проходить крiзь мою горлянку , потiм заходить до моїх легенiв окутуючи їх. Тiло не витримує виштовхуючи дим тоненькою струмкою через моє горло. Разом з легенями дим окутає мої мiзки, тимчасово пiдтримуючи мою свiдомiсть. Думки бiгають з швидкiстю свiтла. Я божевiльний, нi я здоровий, я щось пив сьогоднi, нi навiть краплi, конопля-так? З надiєю чекаю вiдповiдi, нi, нi кляте НI! Потiм мої думки починають крутитися навколо чогось. Я шалено намагаюсь згадати щось основне , те що я забув, те ,що має для мене величезне значення. Голова трiскає вiд болю, проте з'являється образ предмета. Конверт!!! Як я мiг забути. Я кидаю цигарку на пiдлогу своєї прибраної кухнi i стрiмголов бiжу в єдину кiмнату. Зупиняюсь на порозi бо бачу те на паркетi , що має для мене таке ж значення як остання доза для закiнченого наркомана. Бiлий конверт лежить так неначе все життя лежав там. Якби вiн мав очi, то дивився зараз на мене з долею по фiгового цинiзму, мовляв ось якi ми бiлi конверти, лежимо собi i край. Божевiлля.
   Хвилини двi я дивлюся на нього. Видно, що я сьогоднi трошки на морозi. Я як немовля обдивляюсь його зi всiх сторiн, торкаю ,мацаю, i ще трошки i буду куштувати його на смак. ЩО РОБИТИ?!
   Взагалi то я розумний, перечитавши тисячi книжок, я на диво швидко можу порахувати, i таке все iнше, проте ,що робити зараз я категорично не знаю.
   Випити зараз менi не завадить. Обережно йду знов на кухню тримаючи в руках конверт. Про себе рахую:один, два, три , чотири, навiщо я сам не знаю. Вiдкриваю шафу, беру горiлку, ставлю її на стiл. Наливаю в маленьку подарункову стопку. Грам 50 не бiльше. Випиваю i одразу вiдчуваю мерзотний смак горiлки в горлi, а потiм i в шлунку, проте зараз це менi не завадить. Не роблю зупинок наливаючи ще раз, i iсторiя з неприємним смаком повторюється. Дiстаю с холодильника порiзаний лимон i заштовхую собi до рота. Наповнюю стопку третiй раз, недовго думаючи вiдправляю її слiдом за лимоном. Дiстаю ще одну цигарку, i однiєю рукою намагаюсь пiдпалити її, а iншою налити четвертий раз. Цигарка так i не запалилася, а горiлка розлилася по столi. Я не зважаю на мокре, смердюче п'ятно на столi, сiдаю поруч на пiдлогу i з другої спроби пiдпалюю свою отруту. Що пiдлога холодна я вiдчуваю через хвилину, проте не маю нiякого бажання вставати. Закидаю руку назад на стiл i одразу потрапляю дотиком на пляшку. Беру спочатку її , а потiм таким же чином отримаю стопку. Наливаю i тим же часом затягуюсь. Дим в легенях , а горiлка налита. Вливаю в себе гидоту, ковтаючи маленькими ковтками, одразу затягуюсь. Дим майже нейтралiзує в горлi смак горiлки. В головi трошки зашумiло, стало не так важко. Магiчна дiя спирту ступила в силу над органiзмом.
  
   Конверт сам пригає у руки. Я не можу зрозумiти де вiн був весь цей час коли я намагався залитися горiлкою на кухнi, i чому вiн в мене в руках? Я ж точно пам'ятаю ,що кудись жбурляв його! Спирт дав сили, спирт забрав до себе страх. Я викидаю недопалок навiть не дивлячись куди, i вiдкриваю конверт. Спочатку нiчого не бачу, але потiм витрушую його змiст на пiдлогу... я, я, я, не розумiю... Шо???
  
  
  
  
  
  
   ОСIНЬ 2007 року
   ( вже кiнець )
  
  
   Кров стикає з мене. Я пробую затикати рану всiм: ганчiрками, власним одягом, рукою, проте нiчого не допомагає. На мою думку залишилося зовсiм небагато часу. Хвилин 20-30, не бiльше.
   Життя витикає з живота, капаючи на пiдлогу розкiшного автомобiля.
   Даремно зараз обмiрковувати своє життя, пiзно. Помирати також не страшно, вiдчай зi страхом пройшов давно, а, що лишилось, не заважає. О. звичайно, Iмперiя! Тi дикi пси розiрвуть один одному горлянку за неї, проте менi вже буде байдуже.
   Одразу стало тихо, немов би в вуха менi запхали добрий шматок вати, та це на краще. Чути лише як дзюрчить кров, чи може це бензин?
   Голова починає паморочитися, бiль дiстає навiть кiнцiвки, не вистачає повiтря. Я останнiми залишками волi зриваю краватку, i намагаюсь вдихнути на повнi груди. Через бiль повiтря все ж таки доходить до моїх легенiв, на мить стає легше. Думки трошечки прояснюються, включається давно забутий iнстинкт самозбереження, трошечки запiзно проте надiя залишається. Шукаю поглядом телефон, проте не можу його знайти. Знаходжу сигарети. Можливо стане легше? Дiстаю цигарку, вмикаю авто запальничку. Всi дiї роблю на автоматi, мозок не втручається, напевне переживаючи больовий шок. Менi сьогоднi щастить, телефон я все ж таки знайшов. Затягуюсь, проте одразу мене вириває кров'ю на пiдлогу. Все ж таки курити це була погана iдея, напевно поранений шлунок. Я вiдхаркую кров, i намагаюсь сфокусити погляд, клята бiль, я вже навiть не можу вiдкрити очi! Беру телефон, i не дивлячись набираю номер. Перший , що я згадав, її номер.
   5 гудкiв, довжиною в пiв життя, а потiм голос:
   - Я ж просила менi бiльше нiколи не дзвонити.
   - Прос..прост.., я, я..., рана .-я спльовую кров на пiдлогу, вона заважає менi говорити.
   - Я нiчого не розумiю, де ти? Що з тобою? Вiдповiдай!
   - Озерка, друг.., друге озеро. - все говорити бiльше не можу, не вистачає сил.
   Через бiль повертаю голову дивлюся на годинник. Вона в мене найрозумнiша, вона все зрозумiла, проте хвилин 40 я не протягну. Клятий жарт долi, невистачить хвилин 20. Вона в правi не приїхати зовсiм пiсля того , що я з нею вчинив, але вона приїздить, щоб врятувати мене, хоча навiщо я їй потрiбен?!
   Телефонувати бiльш не хочу нiкому, та навiть як би i хтiв не змiг би. Залишилося тiльки чекати.
   Я дiстаю горiлку. Розкорковую пляшку цiною в пiв горiлчаного цеха десь далеко в провiнцiї, починаю лити її на живiт, потiм одразу пiдношу її до горла i п'ю великими ковтками. Вона вертається разом з кров'ю проте я її заливаю знов. Живiт вже не болить , вiн просто горить. Здається ще мить i вiн дiйсно запалає. Я заплющую очi, стискаю зуби. Бiль потрошки вiдходить, проте я знаю ,що через хвилину вона повернеться з силою приплива. ТЕРПIТИ! Руки не тримають горiлку, вона падає на пiдлогу. Менi б ще випити проте я за нею не дотягнуся.
   Пiстолет ще бiля мене, потрiбно його викинути , але немає сил.
   Хто ж це? Хто це? Тiльки ж свої! От мерзота, дочекалися коли я один. Стоп! Тiльки декiлька чоловiк знали ,що я їду на озеро один. Жаль ,я добре знаю хто це, але мозок працює зараз лише на подолання смертi. Господь захоче, виживу i дiзнаюся.
   Знову через бiль повертаю голову i дивлюся на годинник. Хвилин через 30 швидка допомога з Нею повинна бути тут, але до того момента я стечу кров'ю. Чому ж вона не зупиняється?! Я зi всiєї сили притуляю руку з iншою ганчiркою до живота, незважаючи на рiзкий спазмовий бiль. ТЕРПИ. Опускаю голову в низ i бачу як ганчiрка наповнюється червоною рiдиною, це менi не надає впевненостi. Хочеться просто заснути, закрити очi i тодi й напевне бiль мене. Проте сон буде смертю, я це бачив.
   Довго не можу зрозумiти , що це за звук в автомобiлi. Чи вiн був ранiше чи вiн тiльки з'явився. Розплющую очi намагаючись поглядом шукати причину появи звуку. Погляд потрапляє на магнiтолу, стає зрозумiло, що весь цей час працює радiо. Стає легше, менi є на чому сфокусуватися. Я протягую руку, вiдчуваючи одразу нестерпний бiль в животi, однак роблю голоснiше, можливо так я не засну. Зi своїм щастям потрапляю на клятi економiчнi новини, щоб ти здох бурмочу до диктора.
   - За сьогоднi курс акцiй лише iнвестицiйної компанiї ДК Iнвест зрiз у пiвтора рази, а взагалi курс акцiї ДК Груп за останнi двi недiлi, пiднявся бiльш нiж у 1,7 разiв, такому економiчному диву сприяло...
   Щоб ти здох, бормочу ще раз. Я те економiчне диво, це я зробив цю компанiю!
   З злiстю приходить новий наплив болю, тiло рiзко зiгнулося вiд спазму, з рота потекла нова порцiя червоної рiдини, в головi зашумiло.
   Збираю залишки сил пiднiмаючи очi на годинник. Дивно, дивлячись на секунди , що не кваплячись змiнюють одна одну бiль стає меншим. Думки прояснюються, стає легше дихати.
   Я зрозумiв
   Я зрозумiв, що швидка не встигне i , що я помру тут.
   Я зрозумiв , що так i повинно було статися, я вчиняв неправильно i за це повинен вiдповiсти. Це кара, за мої дiяння, i незалежно вiд мого бажання вона буде здiйснена.
   Бiль пройшла одразу, я пiдняв голову i подивився крiзь пробите лобове скло. Спокiйне озеро, синнє-синнє небо, i знайому маленьку фiгуру, що обережно йшла до мене.
   Я посмiхнувся.
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
   ЗЕ бегiн або просто початок 2.
   (осiнь 2004 року)
   Я пiднiмаюсь з пiдлоги i йду в ванну. Голова болить i нi про, що не хочеться думати. Частинки-молекули горiлки б'ють по нервовiй системi i вона робить своє дiло. Мене нервує дана ситуацiя. Спочатку менi було страшно, дивно, навiть радiсно. Тепер залишилися тiльки нерви. Якщо це жарт, то вiн дебiльний. Якщо нi, а я навiть не хочу про це думати, то це все одно жарт. Тi вiдчуття подиву i страху якi були в мене хвилин 15-20 назад, кудись подiлись. Менi здається навiть, що нiчого не було, пiдкинули конверт, вмикнули якiсь клятi прожектори, i разом посмiялися.
   Вмикаю воду i дивлюсь на себе в дзеркало. Навпроти обличчя двадцятирiчного юнака, трошечки змiнене сьогоднiшнiми нервами та доброю порцiєю горiлки з рання. Дуже коротко пiдстрижене волосся на головi, нiс з горбинкою, карi, майже чорнi очi, тонкi губи, та непоголене пiдборiддя. В порванiй бiлiй майцi, зараз схожий на закiнченого алкоголiка, проте щось в менi є, покрайнiй мiрi так говорять. Набираю у жменi води i полощу обличчя. Вода приємно освiжає, одразу стає легше. Ставлю вже голову пiд кран з холодною водою i вмикаю її на повну потужнiсть. Тримаюсь секунд десять, доки не вiдчуваю як холодна вода пробивається крiзь череп i потрапляє на мiзки. Поспiхом забираю голову беру рушник. Думати про те , що трапилося не хочу взагалi, я знаю, що це був жарт! Витираюся рушником i згадую , що сьогоднi потрiбно i ти на змiну. Голова знов починає болiти проте я ї цi думки намагаюсь викинути з голови. Йду на кухню i вмикаю електрочайник. Сiдаю бiля нього беру цигарку, i затягуюсь. Занадто багато палю, потрiбно кидати. I одразу посмiхаюсь своїм думкам. Не кину нiяк, напевне i помру вiд них. Викидаю недопалок через вiкно, i вимикаю чайник, незрозумiло чому вiн нiколи не вимикається сам, хоча повинен. Роблю собi зелений чай i одразу розмiрковую, щоб менi поїсти. Взагалi сьогоднi нiчого не їв тай горiлка дає своє. Пiдхожу до старого холодильника, вiдкриваю дверцята i дивлюся в абсолютне нiщо. Закриваю дверцята. Беру чай i направляюсь в єдину кiмнати моєї орендованої однокiмнатної квартири в посередньому районi. По дорозi футболю конверт куди подалi, i маленькими ковтками п'ю чай. Пiдхожу до комп'ютера, ставлю чай i беру в руки гаманець. Нiчого доброго мене не чикає проте я вiдкриваю його. Нд-а. Забираю останню двадцятку, зi злiстю жбурляю її на стiл. Потрiбно побороти лiнь i вийти в магазин. Беру на пiв порожню чашку вiдношу її на кухню i по дорозi знов футболю конверт. Оглядаю кухню, i не можу згадати , що ж я забув. Сигарети! Пiдхожу до столу забираю цигарки i разом з ними останню коробку сiрникiв. Йду до кiмнати i зi всiєї сили наступаю на конверт. На губах з'являється мерзотна посмiшка. Одягаюсь за декiлька хвилин, беру з собою цигарки, сiрники, двадцятку, ключi, телефон, i нарештi виходжу з квартири.
   Знiмаю квартиру я на третьому поверсi, тож користуватися лiфтом не має потреби, та й не дуже хочеться.
   Виходжу з пiд'їзда й запалюю цигарку. В нiздрi одразу б'є неповторне столичне осiннє повiтря. Я б навiть викинув цигарку щоб на повнi груди подихати ним, проте згадую , що в мене їх ще залишилося аж двi, а грошей...
   Не кваплючись прямую до найблищого супермаркету. Йти недалеко, i провiтритися пiсля горiлки не заважало б. Про ранiшнiй iнцендент навiть не хочу згадувати, його не iснувало, i конверт тому доказ. Заходжу за будинок i хочу перейти вулицю. Повз мене пролiтають скаженi старi червонi жигулi, залишаючи пiсля себе шлейф вихлопного сморiду.
   -Iдiот.-що тут ще скажеш?
   Переходжу вулицю i одразу втуплююсь в величезну жовту будiвлю, що стоїть тут як символ успiшного капiталiзму. Автоматичнi дверi вiдчиняються манячи мене до царства їжi та багатства. Одразу крутяться думки зрiвнюючи кiлькiсть грошей в моїй кишенi з моїми гастрономiчними бажаннями. Нiчого доброго в тому не виходить.
   Заходжу в найблищий вiддiл беру картоплю, та ще овочевий дрiб'язок, далi бiльше: шматочок сої в формi ковбаси, мiнеральну воду, кефiр. Пiдходжу до каси беру ще сигарети, i розраховуюсь.
   Посмiхаюсь касиршi, забираю решту i з стратегiчними запасами прямую до дому. На вулицi хочу запалити цигарку, проте це заважає менi зробити мобiльний телефон, точнiше його набридливий дзвiнок. Ставлю пакет з провiзiєю на землю i дивлюсь на екран телефону. Менi дзвонять з абсолютно невiдомого номера. Доки я розмiрковую вiдповiсти менi чинi дзвiнок виключається. Та менi i байдуже, люди яким я потрiбен передзвонять ще. Беру пакет з їжею та намагаюсь пiдпалити цигарку, менi це знову не таланить.
   Клятий телефон! Знову невiдомий номер. Цiкаво, настирливi. Кладу пакет i все ж таки пiдкурюю сигарету. Розмiрковую чи вiдповiдати чи нi, в принципi бажання немає говорити по телефону, проте цiкавiсть бере своє. Роблю одну затяжку i пiднiмаю слухавку до вуха.
   - Ало.
   - Ало. Добрий день, Вас турбують з "Дрiм Банку" чи можете ви до нас пiд'їхати, в нас виникли деякi питання з вашими активами, чи нам прислати свого представника в ваш офiс?
   - Шо ?- це все на ,що я був спроможнiй в той момент.
   -Вибачте, тут виникла одна проблемка яку ми не можемо вирiшити без вашої присутностi, не будети ви такi ласкавi щоб якомога швидше сконтактуватися з нами?
   - Який банк, якi активи? Хто це ?-i тут я все зрозумiв - да, да, да, дуже смiшно, розвели да ? Хто там з тобою? Ладно придурок, передавай пацанам привiт, а сам iди в жопу.
   Я роздратовано вiдключаюся, беру пакет з їжею i злий як дикий собака йду до своєї багатоповерхiвки.
   Доки доходжу до пiд'їзда декiлька раз мовчки аплодую блискучому жарту, а тим же часом посилаю к бiсу авторiв розводу.
   Набираю знайомий номер.
   - Ало.
   - Здоров Дань, чого дзвониш?
   - Нормально вийшло Сань, хто видумав ?
   - Ти за шо ? Бо я щось не дуже врубаюсь.
   - За конверт за банк, i таке iнше, хто автор?
   - Ти, що зранку не похмелявся?
   - Нi я не похмелявся, я просто через вас вижрав ранком пiвпляшки горiлки.
   - А ми тут з чого? З тобою щось дiйсно не те, ми до тебе сьогоднi зайдемо там i поговоримо. Добре ?
   - Так ,звiсно заходьте, я вам там при всi морди начищу!
   Я вже зi злiстю кладу слухавку. Хоч би мудаки зразу би все розповiли, нi чекай їх ще до вечора!
   З другого разу попадаю ключем в замок, вiдчиняю дверi i жбурляю пакет на кухню. По квартирi ходжу злий як самець бабуїна в перiод спарювання, не знаючи чим би зайнятися. Пiдходжу до столика i вмикаю комп'ютер. Вмикаю музику, довго думаючи що ж саме поставити. Вмикаю вiльний вибiр i йду на кухню.
   До змiни залишилось три години, i я думаю по дорозi чим би їх зайняти.
   Ненавиджу готувати їжу, проте вмерти вiд голодної смертi бажання в мене немає. Дiстаю картоплю, розмiрковуючи, що менi з нею робити. Нових iдей немає i я розпочинаю її чистити, щоб потiм безжалiсно покласти на розпечену сковорiдку, проте...музику перериває скажений вереск:
   -Повiдомлення!!!
   Кляте електронне повiдомлення. В мене немає абсолютно нiякого бажання спiлкуватися, проте ще декiлька ось таких крикiв я не витримаю.
   Вже бiля самого комп'ютера я чую знову нервове " ПОВIДОМЛЕННЯ!!!" i лише дивом стримуюсь щоб не розмазати ноутбук по стiнцi. Нелегше б було просто змiнити звук повiдомлення?
   Вiдкриваю електронний лист... i бажання поламати комп'ютер збiльшується до непристойно рiвня.
   Проте я вiдчуваю, що щось тут не те, i уважно перечитую лист в друге:
   " Шановний ,Данило К... , вашi активи потерпiли рiзких змiн, нам потрiбна ваша згода на деякi операцiї, дуже просимо звернутися на наш основний офiс за адресою вул. Миру 2, будинок "Дрiм Банку, телефон та електрона адреса зазначенi нижче. Щиро дякуємо за спiвпрацю "
   Я сiдаю на пiдлогу i нiчого не можу зрозумiти. Потiм беру в руки телефон i набираю зазначений нижче номер.
   -"Дрiм Банк", приймальна голови правлiння "Дрiм Банку" в Українi Олександра Васильовича Гаврилюка, слухаю Вас.
   Я натискаю на вiдбiй. Обережно пiднiмаюсь i прокручую усю ситуацiю в головi. Може в мене дiйсно є якiсь активи? Помер далекий родич, i залишив такому ж далекому внучку спадок ?. Та нi повiдомили б не так. Знов жарт? А чи не завеликий вiн вийшов? Та й не знають вони нiякого "Дрiм Банку",я перший раз дiзнаюсь, що вiн iснує. Заходжу на кухню, сiдаю на пiдлогу бiля картоплi, запалюю цигарку. Забагато на сьогоднi iнформацiї, затягуюсь i одразу випускаю дим. А вiн взагалi iснує цей "Дрiм Банк"? Пiднiмаюсь з пiдлоги i з цигаркою прямую в єдину кiмнату. Дивлюсь на комп'ютер, знов затягуюсь. Виходжу на балкон який теж єдиний, i завалений непотрiбним брудом, вiдчиняю вiкно. Жбурляю недопалок вниз не дивлячись куди вiн впаде, менi байдуже, хай навiть приб'є якусь завжди надоїдливу бабусю.
   В голову б'ється одна думка, перетворюючись згодом на дiю.
   Заходжу в свiтову павутину вводжу iм'я "Дрiм Банку" в пошуку. Чекаю декiлька секунд, приходить вiдповiдь, що iнформацiю знайдено. Переглядаю кiлькiсть сайтiв, вiдшукуючи головний. Заходжу.
   Погляд блукає по непотрiбнiй iнформацiї шукаючи щось основне. Поки, що я сам не знаю, що я хочу знайти, проте уважно вдивляюсь в непотрiбнi цифри та лiтери. Проходить час, але нiчого корисного немає.
   Виходжу.
   Щось тут не те. Жарти моїх друзiв такими не бувають, я знаю точно. Знову в голову входить ранiшнiй iнцендент, настирливо повторюючи, що галюцинацiї такими не бувають також. Господи, невже я сходжу з розуму? Потихенько перетворюючись на нiкому непотрiбний овощ, гнию як риба з голови? На мить стає моторошно, так, що хочеться сховатися в маленьку-маленьку щiлину, стати краплею, нi молекулою прозорливого повiтря. Розум починає нестерпно болiти, так саме розум разом з ще iснуючою свiдомiстю.
   Стоп.
   Потрiбно взяти себе в руки. Зiбрати всi залишки втраченої мужностi, спокiйно без нервiв та страху порозмислити. А, що як все, те вiдбувалося, було дiйсно на справдi? Чому нi? Чому це не змогло би статися? Тому, що ми звикли до буденного та набридливо - звичного? А якщо трапляється щось не звичне то ми списуємо це на раню стадiю шизофренiю, або на пiзню стадiю бiлої гарячки або ж передозування наркотиками.
   Це можна перевiрити лише одним шляхом. Я одягаюсь за мить, беру телефон, сiрники, сигарети, ключi, та решту, що дали менi в магазинi i поспiхом вилiтаю з квартири. За хвилину я вже на вулицi пiдпалюю цигарку, вiдчуваючи на вустах незрозумiлу посмiшку. Прямуючи до найблищої зупинки, стараюсь нi про що не думати, просто йти i придуркувато посмiхатися.
   В магазинчику на зупинцi беру пляшку пива та жувальну гумку, чекаючи на маршрутку. Адресу я пам'ятаю, шлях прямування вiдомий.
   Вiдкорковую пиво, починаю пити маленькими ковтками, розмiрковую, що це потрiбно було зробити давно. Саме i пиво i поїздку. Шлунок нагадую про себе звичним бурчанням, проте зараз йому я нiяк не допоможу.
   Дзвiнок.
   Знову цей клятий телефон! Дивлюсь на телефон, вже наперед здогадуючись, що йому потрiбно.
   -Слухаю.
   - Данило, привiт ти де?
   - Стою на зупинцi, що тобi зараз потрiбно? Я буду через двi години.
   - Ти, що забув?
   - Що забув?
   - Сьогоднi який день, Дань?
   - П'ятниця. - до мене як завжди iнформацiя доходить швидко, сьогоднi ж робота розпочинається ранiше!- Андрiй, я напевне трошки запiзнюсь, зможеш мене прикрити?
   - Не-а, шеф тут, клiєнтiв куча, так шо дуй сюди швидше захiдного вiтра.
   - Добре, дякую, зараз буду.
   Клята робота, я взагалi забув за неї, секунду вирiшую. що менi робити, потiм переходжу вулицю i знов стаю на зупинку, тiльки їхати менi в iншу сторону. Здоровий глузд бере в верх, робота зараз головнiша за вирiшення поки що утопiчних питань. Тим бiльше, що за запiзнення шеф може звiльнити без вихiдної допомоги.
   Пiд'їжає маршрутка, я нiкого не пропускаючи пролiзаю вперед з напiвпорожньою пляшкою, настрiй не дозволяє бути ввiчливим. По старiй звичцi заходячи в салон роздивляюсь обличчя людей вiдшукуючи вiльне мiсце. Проходжу на зад, знаходжу вiльне мiсце i примощуюсь по зручнiше. Передаю за проїзд, чекаючи доки автомобiль рушить. П'ю пиво i водночас дивлюся на мiсто, що розкинулося за вiкном. Своєю величчю та водночас немовби простотою воно притягує лiпше за найбiльший магнiт. Навпроти мене сидить дiвчина, що нервово роздивляється на рiзнi боки. За її занятiстю та нервовiстю, що застигли на обличчi помiчаю її вроду, проте менi зараз на неї чомусь байдуже. Автомобiль застигає в мiських пробках i я дивлюся на годинник. Запiзнююся. Запiзнююся по розкладi вже на хвилин 20, знаю, що чекають неприємностi. Роботу втрачати менi не можна, оскiльки разом з нею я втрачу i свою фiнансову незалежнiсть вiд батькiв i свою орендовану квартиру, i буду змушений повернутися в вбитий гуртожиток. Вчитися залишилось рiвно рiк i втрачати пiд собою хоч якусь пiдтримку не хочеться, хоча й не факт, що за спецiальнiстю одразу знайду роботу. Отже з рiзних бокiв робота зараз менi потрiбна.
   Проходить хвилин 15, я вже бачу свою зупинку, i пiднiмаюсь щоб вчасно вийти. Посмiхаюсь здивованiй дiвчинi, проштовхуючись, намагаюсь вийти. Авто зупиняється, i мене неначе силою приплива виштовхує з нього. Кладу пусту пляшку бiля смiтника, запалюю чергову цигарку. Хвилин 5 ще потрiбно пройти, отже допалити я встигну. Дивлюся на годинник, i пришвидшую крок, по дорозi викидаю недопалок. Кладу в рот жувальну гумку в надiї перебити сумiш запахiв пива та тютюну. Так i жуючи заходжу на мiсце своєї роботи.
   Нiчний клуб - ресторан "Бродвей" зустрiчає мене величезною рекламною вивiскою. Успiшний та вiдомий заклад, що принiс своїм засновникам цiлий спадок, кидається в очi iмiджем американських ресторанiв 30-х рокiв. Розкiшнi меблi, та найсмачнiша кухня зробила його вiдомим на всю столицю. А менi вiн допомiг реалiзувати свою давнiшню мрiю жити окремо та незалежно. Ми допомагаємо один одному, вiдаючи по черзi свiй час та свої грошi.
   Я люблю цей заклад, а вiн любить мене як свою частку.
   Вiтаюся з Андрiєм кивком голови, та проскочую не побаченим в роздягальню. Наспiх перевдягаюсь в робочо - дурнуватий одяг, бiжу за стiйку бара, мрiючи не попастись шефу на очi. Взагалi то, вiн як мужик повнiстю нормальний, проте , що стосується роботи то перетворюється на скажену голодом вурдалаку. Хоча, я, його розумiю через таких як вiн втрачає свої грошi. Зайшовши на своє робоче мiсце роблю вигляд довбаного стахановця, що не покладаючи рук, нiг, i ще чогось працює на благу червоної Батькiвщини. Клiєнтiв сьогоднi дiйсно багато, все ж таки завтра вихiдний. Посмiхаюсь Андрiю, що замiняв мене за стiйкою весь цей час, мовляв згодом пивом розрахуюся. Вiн у вiдповiдь лише хитає головою.
   Перший клiєнт, покрайнiй мiрi для мене, виявляється симпатичною, проте вже бальзакiвського вiку жiнкою, що самотньо замовила "Мартiнi", сумно поглядаючи на зал в пошуках одинокого кавалера. Менi її трошечки жаль, проте допомогти я нiчим не зможу, тож посмiхаюсь їй однiєю iз своїх дурнуватих посмiшок. Жiнка побачивши в залi своїх знайомих, направилась туди, лишивши перед цим менi чайовi. Що ж, дуже вдячний.
   - Ти де пропадав ?- Андрiй з'явився поряд неначе з повiтря.
   - Та, були, маленькi проблемки.
   - Це вiд тебе такий перегар ?
   - Що, дуже чути ? - я намагаюсь зробити найбiдолашнiше обличчя.
   - Я, навiть там почув. - Андрiй направив погляд в бiк залу.
   - Говорю ж, були проблеми.
   - Ти, цей, заїж чимось.
   - Щось зроблю, дякую. - Андрiй направляється в зал до нових клiєнтiв.
   Обережно вiдкорковую пляшку з чи то iрландським чи то шотландським вiскi, наливаю в стакан, добавляючи мiнеральної води. Без неї цю гидоту пити взагалi нереально. Нахиляюсь за стiйку i одним ковтком вливаю сумiш собi у горлянку. Я не люблю алкоголь, точнiше його дiю на органiзм, проте день сьогоднi дiйсно важкий.
   Добре, що у нас в середенi дозволяється палити, дiстаю цигарку, й одразу пiдпалюю її, чекаючи слiдуючого клiєнта. Роблю декiлька затяжок дивлячись на прямуючих на мене двох приблизно двадцяти - п'ятирiчних дам. Вони майже такi й як я. В сенсi стадi алкогольного сп'янiння, з такими легко розмовляти.
   - Що будемо ? - задаю ритуальне питання.
   Дiвчата ( дiвчата ? ) присiдають на високi стiльцi, роблячи на обличчi щасливий вираз.
   - Шампанскоє, молодой человек, два.
   Пiдстаркуватi шльондри.
   - Я плачу, бармен. - на мене дивиться здоровенний мужик поглядом сiльського бандюгана.
   Да ради Бога, менi то, що ?
   - А может, мы сами заплатим ? - напевне головнiша з тих двох робить вигляд, такої гордої i незалежної. Як вони на вхiд назбирали ?
   - Дзевочки, - сiльсько - росiйський акцент, вы чэ ?
   Всi один одному посмiхаються, менi платять, плюс мої чаєвi, всiм добре.
   Наступнi 30 хвилин я не встигаю по курити, через скажений наплив клiєнтiв, нiбито всi разом забули, що iснують офiцiанти. Коктейлi, вiскi, мартiнi, хенесi, i остання гидота для моїх американiзованiх клiєнтiв. Знов всiм добре, менi платять, плюс чаєвi, i так далi. Мiж напливами голодними на випивку вiдвiдувачями, я все ж таки встигаю, перевернути ще одну чарчину вiскi. В головi стає шумно як у залi, на душi добре та спокiйно, проблеми вiдходять на другий план. Беру ще одну цигарку, пiдпалюю, дивлячись на шикарну жiночу стать, що зiбралась сьогоднi в "Бродвеї". Чайових не вистачить, та не тiльки чайових, а напевне рiчної заробiтної платнi. Чому б за такi думки не випити знов..., безкоштовно?
   Встигаю лише заїсти частинкою лимона як пiдходять новi вiдвiдуючи, сьогоднi дiйсно буде весело, покрайнiй мiрi менi.
   - Налий.
   - Обов'язково, що ?
   - Ось, те. - палець клiєнта показує на щось менi не зрозумiле.
   - Зрозумiв. - наливаю перше те, що попадає пiд руку, i з щасливим виразом обличчя передаю клiєнту.
   Iди куди подалi мудак, ласкаво говорю про себе.
   Музика грає дедалi гучнiше, кров починає набагато швидше розносити частки алкоголю по кровi, все бiльше збуджуючи нервову системи, давлячи на неї, намагаючи передозувати. Я вiдбиваю ритм ногою, руками наливаючи собi обережно нову порцiю вже зеленої рiдини.
  
   - Не багато п'єш ? - це питання застає мене раптову, приголомшуючи своїм змiстом. Я поглядом шукаю того, хто псує менi все свято на роботi. Знайшов. Молода людина, рокiв 22-25, що уважно спостерiгає за моїми рухами.
   - Налити щось. - я роблю вигляд, що нiчого не зрозумiв. Проте мiй голос виказує моє роздратування.
   -Я говорю, не багато п'єш, то на роботi? - тепер вiн робить вигляд, що не зрозумiв моїх слiв.
   Я мовчки наливаю горiлку, ставлю перед ним.
   - За рахунок закладу.
   - Що ?, а дякую - перевертає в себе стаканчик навiть не скривлячись. Надiюсь тепер вiдстане.
   - Так, ти не багато п'єш на роботi ?- от, мудак, що ж ти хочеш ?
   Поки немає клiєнтiв нахиляюсь до нього й питаю:
   - Що хочеш ? - з такими не потрiбно говорити. Є порода людей, що починають розумiти лише тодi, коли їхнiм лицем не попадеш у землю.
   - Дань, там до тебе прийшли, - Андрiй появився саме вчасно. - ми їх запустили сюди, зараз прийдуть.
   - Ще раз дякую, потiм розрахуємося
   - Добре, потiм.
   Нахаба легко пiднявся зi стiльця, i посмiхаючись побрiв до залу. Я поглядом шукаю шефа, надiюсь щоб вiн не потрапив йому на очi, оскiльки тут моя кар'єра i закiнчиться.
   -Дань, куди дивишся ?
   Я озирнувся якраз вчасно, тому що Саня вже витягував з пiд стiйки пляшку з абсентом.
   - Постав назад, що б, нiхто не замiтив, зараз сам нал'ю.
   Саня, Довгий та Павло як по командi забрали руки з пiд стiйки.
   Всi троє такi однаковi в середенi та такi рiзнi з зовнi, нагадуючи героїв казки про худого, товстого та довгого.
   - Ого скiльки дiвах. - Павло по старiй звичцi шукав найбiльш вдалих самок.
   - В тебе на них бабла не вистачить. - Довгий був лаконiчний i вiдвертий.
   - Знаю, знаю, проте пригостити їх за рахунок закладу ми ж зможемо сьогоднi ?
   - Навiть не надiйся, добре буде якщо вам вистачить. - розмрiявся.
   - Не будь жмотом.
   - Ну що, налиєш, чи ми так прийшли ? - Саня втрутився в розмову.
   .- Почекаєте п'ять хвилин, нiчого з вами не трапиться.
   Поки я обслуговую чергового клiєнта хлопцi встигають два рази перекурити, роблячи вигляд корiнних вiдвiдуючих дорогого закладу.
   - Тримайте. - з цими словами я передаю три склянки з зеленою речовиною.
   - Люблю, я, безкоштовний абсент. - Довгий недовго думаючи перехилив рiдину собi в горлянку.
   - Не тiльки абсент, безкоштовний. - Слiд за довгим, рiдина полилась i в шлунки iнших.
   Потiм ще двiчi абсент переливався з пляшок пiд стiйкою в їх бездоннi шлунки.
   - Тепер йдiть десь пройдiться, покрутiться по залу хвилин 30, потiм прийдете ще.
   - А пива ?
   - НА тримай, - ще три пляшки пива перекочувало в чужi руки, без грошової компенсацiї. - валiть звiдси.
   Час спливав швидко, за стiйкою де не було годинника, проте завжди був наплив клiєнтiв секунди набагато швидше перетворювалися на хвилини, а тi в свою чергу на години. Друзяки пiдходили ще два рази, i два рази їх чекала добра порцiя алкоголю. Чайовi автоматично клалися в задню кишеню штанiв, грiючи при цьому усю душу. Все йшло як i повинно було йти, крiм лише одного...
   - Ти вже собi не наливаєш, дядько ?- усмiхнене обличчя, але льодовий погляд.
   Знов повернувся, мудак. Фiгаро, ось кого вiн менi нагадує. Сам не знаю чому, проте Фiгаро мусив бути саме таким, як вiн . Завжди надоїдливим до смертi, проте швидким неначе метелик. З витонченим, по жiночому чистим обличчям, i з однаковою фiгурою. Що ж ти хочеш?
   - Що ти хочеш ?
   - Просто тебе спитав, що не можна ?
   - Ти що гей ?
   - Нi, звичайно, а ти ?
   - А я чому ?!- не витримав я. - Ти ж пристаєш до мене !
   - Я не пристаю, я просто питаю. - його спокiй, бiсив мене найбiльше.
   - Закiнчиться змiна отримаєш по обличчю. - кiлькiсть випитого допомогло менi при спiлкуваннi.
   - Не раджу. - знов цей бiсовий спокiй, проте вже в холодному голосi.
   Добре, ти хочеш по цивiлiзованому тодi, я викликаю охорону. Фiрма, що надавала свої охоронi послуги характеризувалася перш за все своїми бiйцями. Вони не боялися нiкого i нiчого, i це стало запорукою успiху маленької контори, що стала вiдома на всю столицю.
  
   - Вибачте, проте Ви заважаєте працювати персоналу, будь - ласка вiдiйдiть вiд стiйки. - Вiталiй Олександрович, менеджер з охорони, ветеран афганської вiйни, був як завжди вiчливим, але вiдмови не сприймав.
   - Хто я заважаю ? Я спiлкуюсь. - усмiшка, веселий тон, та тяжкий погляд, все одразу було засвiдчено на йог обличчi.
   - Будь - ласка, пiднiмiться i вiдiйдiть. - проте вже не так рiшуче, як ранiше, нiби щось заважало начальнику охорони говорити.
   Мiй погляд потрапив на друзiв, що стали, позаду фiгаро, готовi в будь який момент прийти на допомогу. Саня тримав в руках пляшку пива, ще б одна порцiя абсента, i той мудак би лежав на пiдлозi з розтовченим з заду черепом. Їм байдуже, роботу вони не втрачають, чому б ще не повеселитися в дорогому закладi ? Я мовчки хитаю головою, Саня розумiє це та розчаровано опускає пляшку.
   - Я ж сказав, що просто спiлкуюся. - з його обличчя зникла вся радiсть, залишився тiльки колючий погляд, та щось не зрозумiле, того, що ранiше не було на обличчi.
   Щось тут не так. Ця ситуацiя менi щось нагадує, я колись вже бачив цей погляд. На мить здалось, що головний охоронець силою виведе надокучливого ( надокучливого ?) клiєнта, проте вiн вибачився ще раз, розвернувся на мiстi та якось невпевнено поквапився в свiй кабiнет. Перший раз бачу, що вiн розвертався i тiкав до себе в кабiнет.
   Посмiшка, знов веселий погляд, тiльки голос не такий, абсолютно не такий, голос , що, породжував найбiльш страхiтливi видiння. Я не знаю чому я так подумав, дiйсно не знаю, проте, так напевне i є. Можливо сьогоднiшнi подiї так вплинули на мене, можливо сумiш рiзних видiв алкоголя, проте лише мить i голос перетворився на звичайний. Вистачить сьогоднi вже з мене. Занадто багато iнформацiї. Чого я вчепився до цього мудака ? Можливо йому дiйсно хочеться поспiлкуватися а я то охорону, то пляшкою по головi. Стрес. Стрес ?
   Незрозумiло й куди дiлись друзяки. Ще хвилину назад вони стояли поряд, чекаючи зручного моменту, а тепер взагалi пропали. По спинi пробiг холод. Неприємний момент, i навiть жодного клiєнта яким можна б було зайнятися. Лише цей.
   - Налий менi текiли. - це вже вiн до мене.
   Роблю звичнi рухи пiд стiйкою, не втручаючи мозок. На автоматi наливаю й собi. Чому ж нi, зараз менi це не завадить точно. А на нього я плювати хтiв.
   Передаю йому випивку, i одразу роблю вигляд, що зайнятий iншими над важливими справами Хвилини двi протираю i так чистий посуд, розливаю новi порцiї випивки по мiркам. Запалюю, i намагаючись щоб нiхто не замiтив ( окрiм нього) перехиляю Текiлу. На мить в ротi стає неприємно, проте нова порцiя хiмiчного диму допомагає. Так проходить ще близько години. Клiєнти вже потроху стали розходитися, але моїх хлопцiв я так i не побачив. Ситуацiя навштовхує на не зовсiм приємнi думки. Ще декiлька разiв я мовчки наливав Фiгаро текiли, вiн також мовчки розраховувався, i навiть один раз залишив менi чайовi. Щедра душа!
   Я дивлюсь на годинник. О пiв на четверту. В залi ще декiлька вiдвiдувачiв вливають в себе останнi порцiї радощiв. Незрозумiлi менi люди. Величезна кiлькiсть грошей роздiляє мене з ними. Саме вони роблять їхню свiдомiсть таку менi незрозумiлу. Ми нiби живемо в рiзних частинах свiту, хоча фактично ми поряд. Мiй набридливий гiсть нарештi пiшов. Так ще мовчки посидiв, а потiм кивнув менi i вийшов. Ще один абсолютно незрозумiлий менi iндивiд. Алкоголь полегшує думки, вивiльняє їх на волю. А особливо така кiлькiсть алкоголю... Важкий сьогоднi день, i абсолютно дивний. Ще занадто довгий. Голова вже не витримує навантаження. Сонливiсть приходить напливами, танцюючи разом зi мною пiд повiльну музику. Нерви трошки мене сьогоднi пiдвели. Не хочу в цьому собi зiзнаватися але факт. Також я не хочу нiвчому сьогоднi розбиратися. Вистачить на сьогоднi ! Залишу все на завтра, можливо голова трошки заспокоється, тай пити горiлку я ранком не буду. Все думкiв з мене на сьогоднi вистачить! Дiстаю останню цигарку, роблю собi мiцну каву, хоча терпiти її не можу. Вiдпускаю останнiх вiдвiдувачiв, пiдпалюю цигарку мрiючи про зручне лiжко. Роблю декiлька затяжок, i з надiєю дивлюся в спину надiюсь, що останнiх клiєнтiв. Виходить охоронець, повiдомляючи менi, що все, на сьогоднi баста, вистачить. З мене точно вистачить.
   Збираю чайовi, i допиваю каву. Навiть не маю сили їх рахувати.
   - Все закiнчуємо ? - говорить менi офiцiантка Оля.
   - Так, нiхто сьогоднi не приставав ? - не було ще вечора, щоб до її красивих нiг не пiдрулило якесь п'яне бидло.
   - Та тiльки одна свиня почала лапати. - Я сам би був не проти, проте Оля, шукає собi принца з обов'язковим бiлим мерседесом та квартирою в центрi.
   - На тримай твоє. - вiдаю їй частину чайових.
   - Та нi дякую, клiєнти сьогоднi напрочуд щедрi були, майже мiсячну зарплату на столах залишили.
   - Андрiю, потрiбно залишити.
   - Так, - погоджуюся я з нею. - машина вже пiд'їхала, перевдягайся їдем.
   Ще один плюс нашої роботи, що не потрiбно платити за таксi, службовий автомобiль розвозить нас по домiвках. Поки Оля перевдягається, а це буде, що найменше хвилин 20, роблю собi ще кави. Беру з пiд стiйки пачку "Парламента", точнiше не беру, а краду у власника, в свого директора. Заклад не обiднiє. Лише пiдкурюю, як пiдходить Андрiй.
   - Що тяжкий сьогоднi день був ?
   - Так, - киваю я йому, одночасно вiдраховую частину чайових. - тримай.
   - Опа, дякую, чув сьогоднi були якiсь неприємностi ? Афганець нiчого розповiдати не хоче.
   - Та, так. Як завжди. Нiчого страшного. - не хочу розпочинати розмову на неприємну для мене тему.
   - Зрозумiло, де ж, там та Олька, давно їхати вже пора.
   - Чого, ти кричиш, - долунає з роздягальнi голос офiцiантки. - зачекаєш п'ять хвилин.
   -Зараз, заглянути б до неї, так ? - Андрiй посмiхаючись киває головою кудись за мою спину.
   Мене вистачає лише на так, бiльше сил вiдповiсти в мене не має.
   Андрiй ще хвилин десять розповiдає, що i як вiн там би робив, а я лише киваю головою та роблю вигляд, що посмiхаюсь. Менi б зараз лише одне, до вух затягнути ковдру, i нi про що не думати.
   Нарештi Оля виходить з роздягальнi, її коротка спiдниця та стрункi ноги на мить затуманюють мою свiдомiсть, примушуючи думки крутитися навколо одного бажання, проте не зрозумiла сонливiсть все ж таки бере верх.
   - Все я готова, поїхали ? - в очах Андрiя я прочитав вiдповiдь на її запитання, i знайшовши таки сили посмiхнутися
   - Поїхали.
   Приємна сьогоднi нiч, хоч i п'ятниця проте щось тихо. Прохолодний вiтерець приємно почав заспокоювати почервонiвше обличчя, наповнюючи ще й груди свiжим, без домiшкiв нiкотину повiтря.
   Службова "Шкода" була вже на мiсцi, черговий водiй нервово палив бiля неї.
   - Чого ж ви так довго, давно спати пора. - це вже вiн до нас.
   Я мовчки посилаю його куди подалi, а Оля посмiхається йому своєю чарiвною посмiшкою. Водiй бiльше не гарчить, а намагається допомогти офiцiантцi сiсти в автомобiль. Я залiзаю на переднє мiсце, вiдхиляючи голову назад. Очi самi закриваються, обiцяючи шалену насолоду вiд сну. Так я з вами згоден.
   - Ну, що куди їдемо ? - Вiд голосу водiя, що водночас зробився радiсний i приємний мене починає нудити.
   Хоча питання було адресовано не менi, а Олi, я повертаю голову до водiя, повiдомляю свою адресу, додаючи в кiнцi слово "швидко". Вiн намагається щось менi сказати, проте Оля перебиває його назвою своєї вулицi. Давай, козел, їдь швидко.
   По дорозi водiй розповiдає офiцiантцi якiсь до болi нуднi анекдоти, весь час поглядаючи в дзеркало. Зрозумiвши, що вони вже всiм набридли затикається, i їде мовчки. Нарештi думаю я до себе. На задньому сидiннi, Андрiй починає щiпати Олю, а вона б'є його за це по головi, так продовжується ще хвилин 10.
   - Ось мiй будинок. - Говорю я до водiя.
   Вiн мовчки киває та припарковується акурат бiля мого пiд'їзда.
   Я кидаю "дякую", i виходжу з машини, чуючи вiд водiя з заду "бандерiвщини понаїхало" . Одразу виникає думка, що б було непогано розтовкти йому як не автомобiль так обличчя. Вiдкриваю заднi дверi i тисну руку Андрiї, потiм цiлую Олю. Бруднi думки з'являються знову. Бiс з ними. Вирiшую допалити останню, вже надiюсь, на сьогоднi цигарку i сiдаю на схiдцi, що ведуть в пiд'їзд. Дiстаю запальничку, пiдпалюю цигарку .Роблю декiлька затяжок, пiднiмаю очi i... вiд подиву ледь не вiдпускаю її з рук. Як я мiг цього ранiше не бачити ?! Його, що щойно поставили ? Нiяк не можу зрозумiти звiдки вiн взявся. Отак як i баран в приказцi сиджу i тупо на нього дивлюся, роблячи все бiльшi i бiльшi затяжки. Сонливiсть кудись пропала, думки бiгають в головi з швидкiстю свiтла. Блiн, знов нiчого не зрозумiло, це вже реально починає нервувати ! Викидаю недопалок, i одразу дiстаю слiдуючу цигарку. Думаю ще трошки поседiти, заспокоїтися. Одразу з'являється i iнша думка, ну i що ? висить так висить, скiльки їх по столицi ? Але ж саме не пiд моїм вiкном ! Можливо я щось пропустив ? Пiднiмаю очi, i знов уважно читаю: " "Дрiм Банк",банк який навпроти тебе, подзвони просто сьогоднi!!! ". Величезний банер, що закрив собою майже пiв мого вiкна, неначе посмiхався менi, переливом своїх вогнiв.
   Я зробив двi затяжки, обдумуючи думку, що потрiбно йти наскаржитися в ЖЕК, щоб цей клятий банер зняли, але це буде низько, i взагалi це дiло маразматичних бабусь. Хоч, щоб щось змiнилось дiй сам. Залишки випитого пiднялись в менi, вимагаючи вiд мене якихось дiй. Гордiсть та затронуте почуття самоповаги також не вiдставали вiд алкоголю. Подзвонити просто сьогоднi ?
   Зараз я вам мудаки подзвоню. Беру одну пусту пляшку, i очима шукаю ще великий камiнець. Пляшки для погашення моєї злостi не буде достатньо. Нарештi знайшов. Камiнець добре лi менi в руку, неначе також вимагаючи вiд мене дiй. Спочатку пляшка вирiшую я. Трошки розбiгаюся, i зi всiєї сили жбурляю мiй снаряд. Через декiлька мiлiсiкунд чую звук розбитого скла, що сипиться на асфальт. Тримай ще. Тим же шляхом, що i пляшка летить i камiнеь, банер гасне, а я миттю залiтаю в пiд'їзд. Ну, що подзвонив я прямо сьогоднi?
   По тiлу розливається насолода, з'являється настрiй, i я щось наспiвуючи прямую до домiвки по схiдцям, як не день то хоч нiч сьогоднi вдалася.
  
  
   По щойно розбитому склу дорогi черевики ступали обережно. Тонка майже дiвоча фiгура молодого чоловiка, неначе свiтилася, контури його шикарного костюма, ярко видiлялися на фонi темної ночi. Було незрозумiло, чуму саме тут, в такому одязi чоловiк проводить свiй час. Але i проводив вiн свiй час дуже дивно. Просто ходив вперед i назад по побитому склi, щось розказуючи собi пiд нiс. Його бурмотiння напевне було зрозумiло лише йому, але адресував вiн його напевне комусь зовсiм iншому.
   - Ну навiщо оце було його бити ? Робити бiльше не було чого ? Йди собi до дому спати, ти ж так хтiв! Вiдпустили тебе ж сьогоднi, дали ще один вiльний день. Нi, ж, потрiбно було шукати якiсь пляшки, камiнцi, i обов'язково бити щит. Ну, що вiн тобi зробив поганого? Незрозумiла людина, дали все, що вiн хотiв, так нi, я ще брати не хочу. Хотiв з ним сьогоднi просто поспiлкуватися, взнати, що за людина якiй дарований ШАНС, так нi, то мудаком мене обзивав то незрозумiлим фiгаро! Фiгаро, який я йому в бiса фiгаро!
   Черевики ще деякий час перетворювали колишнє скло на пiсок, але згодом почали заспокоюватися, лишу їх господар продовжував своє бурмотiння поки не зник за краєм будинку.
  
   Нарештi знайшов ключi. Де ж цей вимикач ? Вже другий рiк тут живу, а нiяк не можу до нього звикнути. А, нарештi знайшов. Кляте свiтло, засвiтило очi ! Знiмаю черевики, прямую на кухню ставити чайник. По дорозi передумую, заходжу тiльки на хвилинку до туалета. Потiм заходжу до ванної кiмнати , оглядаю своє обличчя. Запухше, з величезними чорними мiшками пiд очима. Таке враження, що за день постарiв на рiк. Вимикаю воду, йду до кiмнати, а то впаду прямо тут. Виглядаю з вiкна, милуюся тим, що колись було колишнiм рекламним щитом, i тiшуся тим, що з нього залишилося. Посмiхаюся собi, i бажаю доброї ночi.
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
   2
   ЛIТО 2006 р
  
   Спочатку я вiдкрив одне око. Свiтло через нього своїми жахливими промiнчиками потрапило до мозку, спричинюючи жахливий бiль. Ефект був такий, неначе мiй мозок живим поставили на розпечену сковорiдку. Трошечки згодом почав вiдновлювати в пам'ятi подiї вчорашнього святкування. Неначе гра в пазл. Проте всi подiї все-таки почали складатися в одне цiле. Але, i без невiдомих в грi не обiйшлося. Майже все згадав, червонiти напевне не має за що. В крайньому разi я ж бос, менi все можна. Хоча вчора я був свинею, а їй також все можна. Тепер потрiбно пiднятися з лiжка. Роблю першу спробу i одразу з диким болем в головi падаю назад. Трошечки почекаю, хай головокружiння закiнчиться. Друга спроба закiнчується перемогою, я пiднявся, i по стiнцi прямую в ванну кiмнату. Натикаюсь на величезнi вiкна, що виходять на самий центр столицi i розумiю, що потрапив не туди. Смiшно, але я ще не можу звикнути до моєї оселi. Нi не оселi, а двоповерхового палацу, що знаходиться в елiтнiй багатоповерхiвцi. Я ж тепер модний, смiюся сам до себе. Нарештi знаходжу ванну, вмикаю душ. Сама ванна кiмната розмiром з колишню найману квартирку. Господи, як це було давно. Вода приводить мене в норму. Хоч яку проте в норму. Вiд самої думки про алкоголь починає нудити, i я ледве встигаю доповзти до унiтаза. Намагаюсь почистити зуби, i нарештi менi це вдається. Кидаю двi таблетки проте похмiльного засобу. Дивлячись як вони зникають у водi, згадую подiї вчорашнього вечора. Спочатку в офiсi, а потiм в найдорожчих столичних ресторанах горiлка текла дiйсно як рiчка, майже весь персонал компанiї був запрошений на свято. Святкували напевне з найбiльшим розмахом, не жалiлись нi грошi, нi здоров'я. А святкувати було, що. За рiк своєї дiяльностi перша моя компанiя здобула таких фiнансових успiхiв, як жодна провiдна компанiя країни. Рiк закiнчився з величезним прибутком, залишивши усiх конкурентiв далеко позаду. Тепер вже потрiбно розширюватися i на метi створення... Жахливий бiль перебив усi приємнi думки. В даний момент мозок був просто не спроможний реалiзовувати свою основну функцiю.
   Рiдина потрапила в шлунок, дiючи за своїми правилами. Я сiв за звичкою на пiдлогу, чекаючи її результата. Через хвилин п'ять я зрозумiв, що чекати потрiбно довго. Обережно пiднявшись, я через всю квартиру (квартиру ?) побрiв на кухню, поставити на вогонь чайник. Кухня це величезної кiмната ярко бiлого кольору, що складається з величезної барної стiйки з рiзними видами клятого спиртного, та саме кухонного приладдя. Увiмкнувши чайник, знаходжу одиноку цигарку, i одразу пiдпалюю її. Через мить згинаюсь в гострому кашлi, проте цигарку з рук не випускаю. Нiяк не можу позбутися самовбивчої звички. Хоча потрiбно лише захотiти, i зможу бiльше не палити. Захотiв ж колись це все... Знов розпочинається головний бiль. Викидаю недопалок через гострий приступ нудоти.
   Нарештi, чай готовий, ось, що дiйсно менi зараз допоможе, а не розрекламована хiмiчна гидота. Зелений чай з четвертю лимона б'є по нiздрям своїм ароматом. Роблю перший ковток, i закриваю очi вiд задоволення. Нудота разом з головним болем вiдступають на заднiй план, що робить ранок не тяжким, а навпаки радiсним i свiтлим. А радiти дiйсно є чому, оскiльки...Нi , не буду знов починати.
   Виходжу на балкон, i одразу бачу майже всю столицю. Мої останнi два поверхи в багато поверхiвцi вважалися найдорожчими, але тiльки зараз посправжньому вiдчуваю чому. В обличчя б'є вiтер, здуваючи останнi залишки вчорашнього гуляння. По тiло пробiгає знайоме вiдчуття легкостi. Беру другу цигарку, запалюю. Навiть вона здається зараз не такою гидотною. В головi думок не має вона вiдпочиває. Таке враження, що працюють лише легенi фiльтруючи отруту з чистим повiтрям.
   Все приємне закiнчується швидко. Я згадую, що менi потрiбно сьогоднi в офiс, а навiть бiльше, потрiбно вже там бути, викидаю недопалок, i йду одягатися.
   Вдягаю костюм, що коштує набагато бiльше нiж я за весь час отримав з "Бродвея".Беру годинник, що коштує бiльше нiж мої батьки заробляли за декiлька рокiв. Дуже дивно, проте до такого життя звикаєш дуже швидко, i вже здається, що в непотрiбнiй розкошi ти був з дитинства, i якщо це все в тебе заберуть то ти просто не зможеш iснувати. Можливо це все грандiозний сон, що триває довжиною в пiв-тори року?! Але нi, не потрiбно собi брехати я вже звик до такого життя, i дiйсно без нього не зможу.
   Виходжу до лiфта, по дорозi оглядаючи себе в дзеркала, тут їх дiйсно дуже багато. Щаслива , успiшна молода людина в розкiшному чорному костюмi, ось, що я там бачу. Проте змiнився я бiльше з середини чим з зовнi, якщо не рахувати костюм, i ось цiкаве питання чи до цього я звик ?
   Дверi лiфта неквапливо вiдчинилися, я заходжу в середину i натискую потрiбну кнопку. Мене знов оточують дзеркала. Вони в цьому будинку скрiзь, напевне тому, щоб його жителi нiв якому разi не забували, що вони моднi та ексклюзивнi. Чесно кажучи, гидота.
   Лiфт своїм рухом нагадує менi про вчорашнє, на мить мене знов починає нудити, потiм вiдпускає.
   В холi будинку мене привiтливо зустрiчає консьєрж. Вiн посмiхається i вiтається зi мною. Дивно, як твої грошi роблять з людей винятково ввiчливих людей. Я роблю на обличчi вимушену посмiшку i вiтаюсь у вiдповiдь. Не знаю, що менi заважає просто проiгнорувати його. Автоматичнi дверi вiдчиняються i я виходжу на вулицю. Жалiю, що вдягнув саме чорний костюм, температура напевне сьогоднi буде височезна. По дорозi на приватну автомобiльну стоянку знiмаю пiджак, к бiсу його. Шукаю очима власний автомобiль, вiдшукуючи його серед безлiч найдорожчих iграшок. Якби їх всiх одразу продати, те маленьке мiстечко де я народився могло все безбiдно iснувати протягом багатьох рокiв, або ж врятувати десятки важко хворих дiтей. Що менi заважає це зробити з моїми грошима? Вiдповiдi я напевне не знайду. Завжди заспокоюю своє сумлiння тим, що заробляючи бiльше грошей я це зроблю ефективнiше. Чи можливо я просто не зможу жити без них ?
   Знаходжу свiй автомобiль й про себе посмiхаюся. Величезний американський "Кадiлак", дивиться на мене своїми очима - фарами. Погляд хижий, агресивний, непривiтливий. Саме такий який я шукав коли Вони з'явилися. Натискаю на кнопку автосигналiзацiї, автомобiль пiдмигує однiєю фарою. Засумував я за тобою. Вiдчиняю дверцяту i одразу опиняюся в царствi краси та розкошi. Бiлий шкiряний салон та най якiснiша музикальна система ось дiйсний iдеал оздоблення автомобiля. Заводжу двигун, й одразу чую його дикий та нестримний звук.
   По дорозi в ресторан пiдпалюю цигарку. В автомобiлi музика вiдбивається вiд шкiряного салону, дерев'яного оздоблення панелi, попадає в барабану перетинку здiйснюючи там справжнiй безлад. Навiть моя звична отрута здається набагато приємнiшою. Швидко пiдiймається настрiй разом з моєю швидкiстю. Я iгнорую усi правила й усiх зустрiчних водiїв. Моє тiло разом з мозком перебуває в такi хвилини в станi ейфорiї не реагуючи на зовнiшнi подразнення.
   - Пiшов к бiсу !!! - вiдповiдаю я на зустрiчний гудок якогось переляканого водiя.
   Музика вiдбивається й в серцi примушуючи його битися швидше.
   Поїздка закiнчується через хвилин 15. Я припарковуюся бiля елiтного ресторану, елiтно як i все моє теперiшнє життя. Бiля дверей стоїть швейцар, вiн вiтається з гордiстю i вiдчиняє дверi. В нiздрi одразу б'є приємний аромат, сумiш запахiв дорогого ресторану, й смачної їжi. Шлунок вперше пiсля вчорашнього святкування нагадує про себе. До мене пiдходить адмiнiстратор, й пiдводить до вiльного столика. Навiть в такий час тут безлiч вiдвiдувачiв. Я вiтаюсь з декiлькома знайомими за сусiднiми столиками, переважно власники середнiх компанiй, або ж їх топ - менеджери. Бачу в їх очах заздрiсть через мiй вiк, майже всi вони за мене на десять - п'ятнадцять рокiв старшi. Я у вiдповiдь ввiчливо посмiхаюся. Буде можливiсть з зї'м вашi компанiї разом з вами просто за цим столом. Замовляю фiрмовий снiданок та чекаю кiлька хвилин доки його принесуть. Тим часом роздивляюся вiдвiдувачiв, що з апетитом i без поглинають їжу, хто веде переговори, хто просто за столом зайнятий собою. Усi вони хизуються перед iншими майже вивалюючи на стiл свої гаманцi як доказ, що вони бiльше. Проте тут є частина людей, що за декiлька хвилин заключають багато мiльйонi угоди, i саме до них, а не до перших пiжонiв хочу себе зарахувати я. Майже рiк я завойовую собi репутацiю як власника провiдної компанiї вложуючи мiльйонi iнвестицiї. Вчорашнiй пiдсумок рiчних результатiв виправдав усi найсмiливiшi прогнози. Усiх цих пiдстаркуватих комерсантiв, я обiгнав по усiх пiдсумках. Я знаю, що стало причиною такого шаленого успiху, це величезна маса власної грошової суми, що була iнвестована в мою маленьку iмперiю. Вiдсотки за кредити не з'їдали прибуток, який в свою чергу знов i знов без залишку був знову iнвестований. Грошей менi на себе вистачало й так. I нарештi найуспiшнiший персонал, що був перекуплений за майже нереальнi кошти у iнших компанiй, колишнiх королiв вже Мого сектору ринку. Те, що я заклав на початку, нарештi розпочало давати плоди, що з часом перетворювалися на снiжну лавину, неймовiрно збiльшуючись у розмiрах. Проте я не збираюся зупинятися, все , що менi вiддалось буде вкладено знов. На метi створення банку, а згодом... i нарештi менi принесли снiданок, перебиваючи рух моїх трiумфi вальних думок. Настрiй збiльшився ще бiльше, з процесом поглинання смачної їжi, i плювати я хтiв на її цiну.
   Я подивився на годинник, золотi стрiлки показували той час, в який я вже повинен працювати, якщо звичайно хочу поглинути он тих iдiотiв. Пiдiзвав офiцiанта, який вже через мить стояв бiля мене з черговою посмiшкою.
   - Слухаю Вас.
   - Рахунок будь - ласка.
   - Одну хвилинку.
   Декiлька слiв, i все зрозумiло, без хамства i принижування, хоча вiн знає, що одних моїх чайових йому вистачить на декiлька днiв безбiдного життя. Я сам колись, вже здається дуже давно, був таким...
   Вже на виходi киваю своїм минулим конкурентам i теж саме отримую у вiдповiдь. Даю слово, що цiлий рiк єдиною темою їхньої розмови було те хто я такий i звiдки в мене стiльки грошей, що я реально ними перекреслюючи всi правила ринку задавив його. Я пирскаю зi смiху, коли виходжу з ресторану. Непотрiбно що тi шакали бачили, що я з них вiдверто смiюся.
   Даю купюру швейцару через потиск рук, i з посмiшкою поглядом шукаю свiй автомобiль. Величезний та розкiшний американець одразу попадає в поле зору. Всiх.
   Сiдаю, вмикаю "ЮГ", i з його бiтами виїзжаю на дорогу. Тяжко повiрити, проте ще рiк назад я не вмiв взагалi водити машину, а тепер смiливо перевищую швидкiсть на столичних дорогах.
   - Давай їдь!!
   Мiй сигнал напевне ще бiльше збиває з пантелику, водiя маленького автомобiльчика з переду, що вiн майже зупиняється. Стрiмко повертаю в право, i об'їзжаю його. Цiкавiсть повертає мою голову на безталанного водiя, i одразу я жалiю, що так швидко об'їхав маленьке авто. З мiсця водiя на мене переляканими очима дивилась чи то якась памелеандерсон, чи ще щось таке в тому родi, проте тiльке наше . Величезнi переляканi очi, яскраво бiлi коси, та дуже привабливий бюст, ось, що я змiг роздивитися за мить. Проте й цього вистачило. Жаль але потрiбно їхати в офiс, там потрiбно контролювати пiсля вчорашнього святкування працiвникiв.
   Ще одне дуже приємний аспект, тепер ось такi памелиандерсони ходять бiля мене косяками, непотрiбно навiть моїх зусиль. Життя стало добрим до мене ! "ЮГ"грає в авто, з гучнiстю стада диких слонiв, що пробiглися поряд з тобою, i саме такий ефект я залишаю пiсля себе серед пiшоходiв. Нiкого не пропускаючи на зебрi я пролiтаю ще одну вулицю, i опиняюсь в дiловому кварталi мiста, саме тут знаходиться бiльша частина столичних офiсiв. Я як по командi невiдомого Даїшника, одразу зменшую швидкiсть i роблю музику тихiше. Тут повиннi мене знати як перш за все професiонала, i короля своєї справи. В деяких випадках репутацiя грає дуже велику роль, навiть бiльшу чим самi грошi. Ось i все. Саме тут найбiльша концентрацiя найдорожчих авто, саме тут зiбралась найбiльша кiлькiсть найдорожчих костюмiв разом з абсолютно непотрiбними проте безмежно дорогими годинниками, запонками, перснями. Пiв ВВП нашої країни ходить у цьому кварталi. Егоїстична думка - я вже такий.
   Припарковуюсь на власнiй стоянцi. Вiтаюсь з охоронцем. Некваплячись прямую в офiс. Дверi автоматично вiдчиняються i я опиняюсь в своєму маленькому царствi. Тут все належить менi починаючи вiд самих дверей закiнчуючи унiтазом в туалетi.
   - Добрий день Данило Миколайович - офiс менеджер Наташа переш за все вiдрiзняється своєю вродою, а не професiйними якостями. ЇЇ спецiально пiдбирали для приємного проводження часу чекаючи клiєнтiв.
   - Здраствуй, - пiдхожу до неї -, вже всi на мiсцi ?
   - Так, звичайно, усi на робочих мiсцях.
   - Добре.
   Йду в свiй кабiнет, по дорозi вiтаюся з клерками.
   - Добрий ранок Данило Миколайович. - це вже мою власна секретарка, що саме була пiдiбрана дивлячись на її дiловi якостi.
   - Привiт, Марин, нагадай усiм, що через 30 хвилин чекаю весь керуючий склад в конферанс залi для наради.
   Заходжу в власний кабiнет, в ньому немає нiчого лишнього, лише стiл з телефонами та комп'ютером, два зручних шкiряних крiсла, декiлька картин на стiнках, i бар, що значно допомагає при переговорах. Вмощуюсь в крiсло, вмикаю комп'ютер, i думаю чим зайнятися 30 хвилин. Беру телефон i набираю номер Санi, мого колишнього однокурсника i друзяки, а нинi головного юриста нашої компанiї. Цiлий рiк вiн не виходив з офiсу, в буквальному рахунку жив тут, щоб вiдповiдати одразу пiсля унiверситету посадi спочатку юриста, а й згодом головного юриста провiдної компанiї. Ще не було випадку, щоб я пожалiв про мiй вибiр.
   - Так Дань.
   - Привiт, як справи ?
   - Та, нiчого, зараз вiдбираємо позиви, що прийшли за сьогоднi.
   - Що їх багато ?
   - Так багато, проте майже всi липовi, видно одразу.
   - Добре, а пацанiв бачив ? - хоча зараз ми шановнi люди, нiяк не можемо вiдвикнути вiд колись звичних звертань.
   - Довгий i Сєрий в себе, а Павла поки не видно, можливо десь на зустрiчi.
   - Ти про нараду знаєш ?
   - Так, прийду вчасно.
   Я вимикаюсь, i говорю секретарцi, щоб приготувала чай. Через хвилинку секретарка приносить чай, нагадуючи менi про сьогоднiшню зустрiч з керiвником "Мега Банку" . Добре, що нагадала, сьогоднi буде другий етап мого розвитку. Беру телефон i набираю давно знайомий номер. Декiлька гудкiв, а потiм вiдповiдь:
   - Слухаю.
   - Що ти такий офiцiальний ?
   - Дань ти ?
   - Нi Ребро, не я.
   - Давно тебе не чув, як ти ?
   - Нормально, дiловi газети читаєш ?
   - Я Дань i так чув про твiй успiх. Тiльки признайся, що спочатку це все були мої iдеї.
   - Ти їх подав, я їх розвинув.
   - Добре давай так, тебе ж ще зi школи не перепреш.
   - Все ти помниш, - смiюсь я, - а ти як ?
   - Та, так працюємо потихенько, нарожчуємо капiтал своїм потом, для незнайомих мажорiв.
   - Не хочеш покинути свiй банк ?
   - А, що є якiсь iншi варiанти ?
   - Давай завтра зустрiнемся, є один варiант. Я тобi ще подзвоню, добре ?
   - Добре тримайся.
   Я кладу слухавку i дивлюся на годинник, стрiлки показують, що вже потрiбно йти на нараду. Допиваю чай i пiднiмаюсь з крiсла.
   - Усiм добрий ранок. - Звертаюся я до присутнiх.
   В конферанс залi зiбралося чоловiк десять, увесь керуючий склад компанiї, саме за їх допомоги компанiя заробила першi мiльйони чистого прибутку.
   - Що ж, ще раз поздоровляю Вас з першим успiхом, проте знов прийшов час працювати.
   Всi одразу роблять вигляд, що повнiстю зi мною згоднi, уважно кивають головами, роблять на обличчi заiнтересований вигляд.
   - Наталя Олександрiвна, - звертаюся я до головного економiста, найстаршої людини з присутнiх, - будь - ласка не могли б ви ще раз пiдвести пiдсумок, за рiк.
   - Так, звичайно.- Наталя Олександрiвна Чепур пiднiмається з крiсла i пiдходить до проектора. Її рiчна заробiтня платня досягає 80000 тисяч доларiв на рiк, ми її перекупили в провiдної компанiї мобiльного зв'язку, i вона дiйсно варта тих грошей.
   Проектор вмикається виводячи на екран схеми, таблицi, цифри.
   Головний економiст поправляє окуляри, i починає вчорашню розповiдь:
   - Свою iнвестицiйну дiяльнiсть компанiя "ДК Iнвест" розпочала з iнвестування двох нiчних клубiв в столицi. В перший "Iнкуб" було iнвестовано близько 230000 доларiв. Пiд гарантiю йшло будiвля по вулицi Гагарiна 2, площою близько 2.000 кв. м. Були iнвестованi особистi кошти компанiї, що дало змогу отримати чистий прибуток, який би не вiдраховувався як вiдсотки по банкiвським кредитам. Якщо проводити звiтнiсть не по кварталам, а за рiк, то "Iнкуб" в кiнцi року дав компанiї 350000 доларiв чистого прибутку. Плюс компанiї "ДК Iнвест" належить 25 вiдсоткiв акцiй комплексу вiдпочинку "Iнкуб". - Наталя Олександрiвна поправила окуляри, i поставила наступний слайд. - В другий комплекс вiдпочинку "Ciлл Сiттi" було iнвестовано 250000 доларiв. Якщо оминати всi подробицi, то наприкiнцi звiтного року компанiя "ДК Iнвест" отримала 330000 тисяч чистого прибутку, плюс 30 вiдсоткiв акцiй комплексу вiдпочинку "Ciлл Сiттi". Це був перший етап розвитку компанiї.
   Я дiстав цигарку i запалив її. Офiс - менеджер принiс усiм присутнiм кави, а менi зеленого чаю. Автоматично ввiмкнулись кондицiонери, забираючи з кiмнати частинки табачної отрути, взамiн наповнюючи її чистим повiтрям.
   - Будь - ласка, продовжуйте. - Звернувся я до головного економiста.
   Наталя Олександрiвна на хвилинку замовчала, нiби щось згадуючи, а потiм розпочала знову.
   - Другий етап розпочався з iнвестування та повної реорганiзацiї двох заводiв на територiї Вiнницької областi. Ми фактично купили їх. - Купили ми не їх, а мiську владу, заводи обiшлись нам майже за безцiнь, проте саме це Вам головний економiст знати непотрiбно, згадав я на мить тодiшню ситуацiю. - В перший цукровий завод було iнвестовано близько 400000 доларiв, його вiсiмдесят вiдсоткiв акцiй на аукцiонi обiйшлись компанiї ще приблизно 100000 доларiв. Вiн був повнiстю реорганiзований, на ринок ми вивили нову торгову марку, завод почав працювати на експорт, 35 вiдсоткiв виробленої продукцiї йде на державне замовлення, чесно кажучи як нам вдалося вийти на державне замовлення i продавати державi по завищених цiнах продукцiї я не знаю. - Наталя Олександрiвна пiсля цих слiв уважно подивилась на мене, зробивши маленьку паузу.
   Проте, що це обiйшлось менi в 200000 знаю лише я та Павло. Чиновники всюди однаковi, як i в мiстечку у Вiнницькiй областi так i в столицi, лише суми рiзнi.
   - Не робiть на цьому аспект, продовжуйте далi. - Знов звертаюся я до головного економiста.
   - Як скажете, проте могли б i подiлитися досвiдом. Добре продовжуємо далi. Цукровий завод лише в цьому роцi принiс компанiї близько одного мiльйону прибутку, ми за рiк його повнiстю окупили. Iнший Завод спецiалiзувався на виробництвi станкiв, вiн був вiдомий на весь Радянський Союз. Його акцiї на аукцiонi ми придбали за смiшну суму, десь приблизно вiсiмдесят тисяч, i ... нi копiйки не вклали на реорганiзацiю, про це краще хай розповiсть Андрiй Миколайович.
   - Андрiй Миколайович, будь ласка. - звертаюсь я до свого фiнансового директора, теж перекупленого за величезнi кошти, за нього як за професiоналом й до сьогоднi женуться декiлька багатих компанiй, проте досi вiн залишається у нас.
   - Не було нiякої перспективи, його розвивати. Ринок i так переповнений, ми просто взяли i розпродали його по частинам. Половину розпелили по частинах на метал, величезне примiщення продали, виручили майже в десять разiв бiльше нiж iнвестували.
   - Й досi судимся з мiсцевим профсоюзом. - заговорив Саня, а нинi Олександр Олександрович головний юрист.
   - Дрiбницi, вiдкупимся, Наталя Олександрiвна продовжуєм.
   - Перед двома контрактами - гiгантами, йде iнвестування дрiбних i середнiх пiдприємств, як i в столицi так i по областям України. Нам вже належать половини декiлькох фабрик в областях, i швейна в столицi. Близько вiд десятьох дрiбних фiрм в столицi чекаєм повернення iнвестицiй.
   - I також майже з стiлькома судимося ми , або ж вони з нами. - Саня повнiстю увiйшов в роль заклопотаного юриста.
   - Там будуть якiсь проблеми ?- звертаюсь я до нього.
   - Та напевне нi, хоча з суддею ми ще не говорили.
   - Коли будеш говорити, покличеш. - посмiхаюсь до нього.
   - Й два гiганти - проекти, - настирливо перебиває нас економiст, - придбання 30 вiдсоткiв акцiй мононополiста стацiонарного зв'язку в Українi "Український телеком" майже за 150 мiльйонiв гривень, i iнвестування в його дiяльнiсть, ще приблизно вiсiмдесят мiльйонiв гривень в розвиток на його основi мобiльного зв'язку третього поколiння. Непотрiбно бути професiоналом щоб побачити, що ми придбали частину монополiста, що буде нести золотi яйця. Також потрiбно нагадати, що ми не взяли нi копiйки кредиту в банках, тобто не будемо виплачувати жодних вiдсоткiв. I ще одна таємниця нашого шановного керiвника - її погляд потрапляє на мене, одразу викликаючи посмiшку на моєму обличчi, - де наша компанiя взяла стiльки живих грошей, i чому ми не знали про це ранiше. Проте я бачу, що таємниця залишиться таємницею. - знову вона бачить посмiшку на моєму обличчi, i з зiтханням продовжує далi.
   Офiс - менеджер приносить ще всiм кави, а вiд чаю я вiдмовляюсь, запалюю лише цигарку. Приємно палити коли тобi розповiдають наскiльки ти багатий.
   - Другий гiгант - проект це купiвля 45 вiдсоткiв акцiй Марiупольського припортового заводу за 115 мiльйонiв гривень, i знову незрозумiло де ми отримали майже за недiлю без кредитiв таку суму грошей. Якщо знову пiдвести всi пiдсумки то не рахуючи купiвлi двох гiгантiв ми за рiк дiяльностi отримали близько двох мiльйонiв чистого прибутку, i немає сумнiвiв, що наступнiй пiк буде набагато прибутковiший
   Економiст закiнчив i повернувся на своє мiсце. Всi на мить знову задумались про шаленi темпи розвитку, хто палячи, а хто докiнчуючи вже третю порцiю кави. Всi присутнi отримали вiдсоток вiд прибутку, i мрiяли збiльшити прибуток компанiї, щоб на наступнiй рiк отримати ще бiльше. Рiдкi жмоти, i я такий самий.
   - Дякую Наталi Олександрiвнi за доклад про минуле, а тепер поговоримо за майбутнє. - усi уважно подивилися у мiй бiк. - Планiв є декiлька, розпочнемо спочатку.
   Перебив мене офiс - менеджер, що невчасно прийшла забрати пустий посуд.
   - Перш за все, - розпочав я, - ми ведем наступ на iнший вид ринку в столицi. Потрiбно було розпочати ранiше, проте руки дiйшли до нього лише тепер, ринок нерухомостi. Не дивлячись на безлiч будiвельних компанiй в столицi, попит на квартири шалений. Людей не стримує нiчого. Не дивлячись на низький рiвень якостi будiвлею, космiчнi цiни простi люди скуповують нерухомiсть дико, i це не тiльки слова. Ми вiрвемся на ринок нашим улюбленим прийомом, простим натиском величезної суми грошей. Цiни на квартири в нас будуть набагато нижче чим в конкурентiв, тому, що ми не беремо кредитiв, i тому, що з прибутками ми зможемо зачекати, оскiльки в нас є iншi джерела доходiв. Завойовувати ринок будемо двома методами: по перше як одна з найбiльших в столицi рiєлторска контора, будемо вигiднiшими контрактами з найменшими вiдсотками забирати собi чужi контракти, як i фiзичних так i юридичних осiб, будемо обслуговувати навiть найдрiбнiших клiєнтiв. Через рiк, два пресингом безвiдсоткових грошей маємо шанс стати монополiстами в столицi.
   - Де ми вiзьмемо стiльки грошей ви знову нам не повiдомите, так я розумiю ? - перебив мене головний економiст.
   - Нi, на цей раз ви дiзнаєтесь шановна Наталя Олександрiвна, зачекайте декiлька хвилин.
   Я дiстав цигарку, зробивши декiлька затяжок, продовжив розмову.
   - Другий метод завойовування ринку нерухомостi в столицi полягає в самому будiвництвi елiтних та звичайних багатоповерхiвок. - Одразу пiсля моїх слiв в декiлькох чоловiк в конференс залi на вустах з'явилися посмiшки, а декiлька взагалi ледь не впали з крiсел.
   - Я звичайно вибачаюсь, Данило Миколайович, проте ви знаєте скiльки проблем полягає в будiвництвi будинкiв, тут у нас в столицi. - до цього часу мовчавший, мiй замiсник, один з найкращих та наймолодших топ -менеджерiв країни, генератор багатьох генiальних iдей дивився на мене з явною посмiшкою. - Потрiбнi будуть дозволи, земля, робочi бригади, технiка, матерiали, i iнша безлiч дрiбниць. Ми iнвестицiйна компанiя, а не будiвна органiзацiя.
   Я обережно поклав недопалок у попiльничку, обдумуючи мої наступнi слова. Ось такими моментами я живу, самий початок ось, що менi найбiльше подобається. Творити, вилiплювати щось реальне з повiтря i величезної купи грошей, як скульптор з глини або цемента.
   - Вiталiй Андрiйович, мої iдеї, як i вашi мене ще не разу не пiдвели, тож прошу довiритися менi ще раз. Вiдповiдаю на ваше запитання, дозволами займуться нашi юристи на чолi з Олександром Олександровичом.
   - Прямо сьогоднi i розпочнемо. - Саня одразу почав давати якiсь вказiвки своєму помiчнику.
   - Думаю з цим суттєвих проблем не буде, якщо потрiбно давай хабарi направо i налiво. - звернувся я в куток юристiв
   - Робочi бригади. -вступив в дискусiю фiнансовий директор.
   - Мої батьки живуть в маленькому провiнцiйному мiстечку, що на захiднiй Українi, я народився там i знаю це мiсто як свої долонi. Ще в Радянськiй Iмперiї вiн був великим промисловим центром, а згодом, пiсля його розвалу, перестав iснувати як такий. Майже вiсiмдесят процентiв дорослого чоловiчого населення було змушено виїхати у Москву на будiвництво, або ж у Польшу. I до сьогоднiшнього дня майже вже все чоловiче населення їздить туди перiодично. В мас буде стiльки робiтникiв, що вiдносно дешевшi за київських, скiльки буде потрiбно. I повiрте нi крадiжок, нi завалiв з робото в нас не буде. В мене вже є й начальник будiвництва, дисциплiна у будiвельникiв буде залiзною.
   - Робiтники добре, є, а як на рахунок технiки ? Не будемо ми ж купувати будiвельнi крани, вантажiвки, тощо ! - знов виявив сумнiв мiй замiсник.
   - На цей рахунок, взагалi непотрiбно вiдволiкатися. Є лiзинговi компанiї, а якщо не має то заснуєм ! Нi то купимо всю бiсову технiку, ми на ринку нерухомостi повиннi затриматися на довго, поки не пiдберем його повнiстю пiд себе ! - звук мого голосу збiльшувався разом з напругою в кiмнатi . - Матерiали також просто, якщо не виб'єм їх по нормальнiй цiнi, купимо знов десь в провiнцiї ледь iснуючi заводи, що спецiалiзуються на будiвництвi i направимо їхню дiяльнiсть на свої потреби, все iнше продамо державi, я домовлюсь з нею . - я дозволив собi посмiхнутися, i взяти ще одну цигарку.
   В повiтрi разом з нiкотином зависло найголовнiша проблема майбутнього наступу. Земля в столицi коштує на вагу золота, i щоб її дiстати мало одних грошей.
   - Дань, - лише Павло навiть при всiх iнших називав мене саме так. - земля, де ми вiзьмемо стiльки землi на будiвництво в столицi ?
   - А ось цим, Паш, ми займемся з тобою, прямо сьогоднi. Тут є також два метода, перший це купити депутатiв мiської ради, витратити мiльйони доларiв та кучу зв'язкiв, - я зробив глибоку затяжку. - або... самими стати депутатами шановної столичної мiської ради.
   Навiть я не чикав такого ефекту. В кого з рук випала чашка з кавою, хто забув що в нього руках є сигарета, i обпiк собi пальцi. На мить в конферанс зал заглянула перелякана Наташа, але одразу втiкла, коли Павло щось до неї крикнув. Декiлька хвилин в кiмнатi було тихо, перший заговорив колишнiй однокурсник Довгий, а тепер мiй третiй замiсник Роман Євгенович.
   - Дань, - здавалось вiн на хвилинку забув як мене по батьковi, - другий раз ти нас сьогоднi дивуєш. Не рано в двадцять один йти в депутати. З тебе i так дивується пiв - столицi.
   - Головне, щоб не пiзно, - дверi вiдчинилися, i до нас приєднався останнiй мiй замiсник, i звичайно колишнiй однокурсник, ярий нацiоналiст i майбутнiй економiчний генiй, Сергiй Валентинович Бандара. - я, ж не думаю, що багато пропустив ? Данило Миколайович я з вами повнiстю з всiм згодний, а деталi, що менi не сподобалися ми потiм обговоримо.
   Я лише посмiхнувся. Й одразу з появою четвертого мого колишнього однокурсника стало видно iдеологiчний розрив мiж моїми старими друзяками, i професiоналами купленими за великi грошi. I тi i iншi намагалися принести компанiї найбiльше прибутку, щоб доказати, що саме вони краще. Якщо першi працювали на ризику то команда других на досвiдi. Кажучи чесно їхня вiйна дала змогу компанiї так успiшно закiнчити рiк. Була ще i третя команда, що дiяла в регiонi, створюючи там наш бiзнес. Вона складалась переважно з моїх ще шкiльних друзiв, та людей яких я знаю все життя. Три команди дiяли набагато ефективнiше доказуючи один одному свою перевагу. До речi прийшов час вiдвiдати регiони, але спочатку депутатство.
   - Продовжуємо. Пiсля атаки на ринок нерухомостi ми створюємо свiй банк. Вiталiй Андрiйович займеться пошуком персоналу, Роман Євгенович, - звернувся я до Довгого, - пошуком примiщень, атрибутики, рекламної кампанiї.
   - Потрiбна лiцензiя Нацiонального Банку.
   - Сань, - я на мить вiдiйшов вiд формальностей. - добре, що наповнив цим займеться твiй вiддiл.
   - Шановний Данило Миколайовичу, Ви розумiєте, що створення банку, рекламна дiяльнiсть щодо його популяризацiї, найм примiщення, рекламнi акцiї витягнуть з нашої компанiї такi кошти, що ми за декiлька, навiть таких успiшних рокiв ледь покриємо витрати ? - знову виявила свiй скептицизм Наталiя Олександрiвна.
   - За кошти розмова не йде, - рiзко перебив я головного бухгалтера. - якщо рiч йде про перемогу в столицi то нiякi грошi не стануть на шляху. Найнижчi вiдсотки по кредитам, найвигiднiшi умови спiвпрацi з клiєнтами, широкомасштабнi акцiї, все щоб залучити до себе якомога бiльше клiєнтiв. В першi роки своєї дiяльностi банк буде працювати на себе, нi копiйки з його прибуткiв, якщо вони будуть, а вони повиннi бути, пiдуть на розвиток його дiяльностi.
   - Хто буде керiвником банку ?
   - Вiталiй Андрiйович, знов ж таки, Ви пiдбираєте персонал, та топ менеджерiв, а щодо керiвника то в мене є одна кандидатура, про яку ми з вами поговоримо потiм.
   - Що дасть нам створення банку ? -нi як не мiг вгамуватися Довгий.
   - Про це вiдповiм тобi я, з дозволу Данi, - нарештi втрутився Бандара. -кошти будуть акумулюватися лише в нашiй установi, далi ми не будемо сплачувати жодної комiсiї по операцiях як i з валютними так i з нацiональними ресурсами, наш банк з нашими коштами нiколи нас не обманить, вiн не лопне як мильна бульбашка, вiд iменi банку набагато легше працювати з деякими операцiями, - Сергiй на мить посмiхнувся менi. - i нарештi прибутки, що вiн дасть, а прибуткiв з нашою агресивною полiтикою чекати довго не будемо.
   - Все правильно, на цьому нараду ми закiнчуємо, всiм по робочим мiсцям, прийшов час знову заробляти грошi. - на такiй мажорнiй нотi я вирiшив її закiнчити.
   Прийшов час до нових звершень, я це вiдчуваю, сьогоднi знову моє життя кардинально помiняє напрямок.
   Всi вийшли з зали залишився тiльки я. Пiдiйшовши до вiкна запалюю чергову цигарку. З вiкна на мене дивиться величезне мiсто чекаючи моїх наступних дiй. Вже один раз я його приголомшив, проте обiцяю собi, що це буде ще не раз. На мить в головi проминає думка, що я цього всього не вартий, а це все просто подарунок шаленої долi, i, що на моєму мiсцi мiг бути хтось iнший. Проте тiльки на мить. Я вiдганяю її як дику собаку, нi ! Якщо був обраний саме я, то на це є якесь логiчне пояснення ! Чи змiг би ти це все зробити без подарунка ? Дiйсно сам ? Розпочати все з самого низу ? Як в тому, що трапилось можна знайти хоч якесь логiчне пояснення ? Де воно ? Я глибоко затягуюсь, починає нестерпно болiти голова. А, що, що, якщо в мене це все заберуть, так само легко як i дали з початку ? Я ледве не випускаю з рук цигарку, здається, що колiна починають тремтiти лише при однiй думцi про це. Я затягуюсь знову, i тяжко глотаю, не наче мою горлянку щойно залили гарячою смолою. Нi такого не може бути, нiяк i нi де ! i все вистачить на сьогоднi! Я рiзко пiднiмаюсь, зi злiстю викидаю на пiдлогу недопалок i прямую до виходу. Сперш я захоплю тут все, думаю про себе, а потiм хай навiть вони (вiн, воно ? ) спробують в мене це все вiдiбрати, я вже не такий як того свiтлого ранку. Прийшов мiй час.
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
   Осiнь 2004 року
   ( знов лише початок)
  
   Пройшло декiлька днiв, а можливо й тижнiв пiсля мого останнього нервового зриву. Принаймi те, що тодi сталося я так i називаю, бо не хочу по iншому. Моя протаранена алкоголем психiка та незрозумiлими подiями почала потроху приходити в себе. Життя знову стало на своє божевiльне мiсце, своїми нудними та повсякденними подiями. Днем я захлинаюся вiд нестачi кисню на заняттях( прийшов i час заочника ), а вечерi i в нiч схожу з розуму вiд одноманiтної працi. Спасає лише Кохання, проте бачимся ми з нею все рiдше i рiдше. Навiть не знаю, що нам заважає. Нi брешу, знаю, моє завжди шалене бажання заробити по бiльше грошей, що сховане пiд метою щоб ми нi за, що не переживали. Благородна мета, блiн. Й друзiв почав бачити все рiдше i рiдше, всi швидко стають неймовiрно зайнятi. Пiдводимо пiдсумок, що життя стає таким ж паскудним яке i було.
   Та, нi напевне вже вистачить, бо я зараз заплачу з жалю до себе неначе домогосподарка в бiгудях сидячи бiля телевiзора. Потрiбно пiдiйматися з лiжка й тулити на зайняття, оскiльки нi чого з того не буде, не зможу сьогоднi я себе розжалувати, щоб залишитися дома, жалiтися, багато їсти i сидiти перед телевiзором. Так, аж гидко стало.
   Намагаюсь зробити зарядку, проте знову спльовую, i прямую до кухнi. Вже рокiв п'ятнадцять намагаюсь i нiчого в мене не виходить. Хрiн з нею. Ставлю чайник i заходжу в ванну кiмнату i одночасно в туалет.
   Гуркiт чайника перериває початок мого сну, я майже заснув над раковиною. Можливо варто зробити ту кляту зарядку, щоб хоч не засипати в ваннiй ? Можливо допоможе ?
   Однiєю рукою заливаю кип'ятком зелений чай, а iншою хочу перевернути яєчню. Обливаю собi лiву руку кип'ятком, жбурляю куди подалi чайник i починаю матюкатися на всю квартиру. Настрiй поститься неймовiрно. Щось бурмочачи про себе, згадуючи всi iснуючi лайки, все ж таки наливаю чай та перевертаю вже пiдпалену яєчню. Хочу її викинути куди подалi, але спер заглядаю в холодильник. Абсолютне нiщо. Напевне й астрономи в своєму космосi не бачили такої чорної дiрки, як в моєму холодильнику. Я закриваю його i посмiхаюся, що ж не вперше. З поглядом на яєчню одразу пiднiмається настрiй, стає смiшно. I вже згодом я не знаю чим я бiльше давлюся несолоною яєчнею чи смiхом.
   Нарештi запихаю в себе останнi шматки гидоти, беру сигарети, чай, як завжди шукаю сiрники i виходжу на балкон палити. Ледь я вiдчиняю дверi, як в обличчя менi попадає набридливе сонячне промiння, що ж день сьогоднi добрий.
   Спираюсь на загрозливi поручнi декiлька раз роблю великi затяжки. Голова починає приємно паморочитися. Згадую, що сьогоднi в мене пари, i кидаю недопалок в низ. Лiнь, лiнь, лiнь. Вона поїдає мене з середини неначе хробак яблуко. Вона викручує мої сустави, корчить мiй живiт в жахливих вiдчуттях, заставляючи мою голову страждати лише за те, щоб нiчого не робити. Я майже з плачем починаю вдягатися.
   Беру ключi, дрiбнi грошi ( бо великих не маю знову ), телефон, цигарки, сiрники,, блокнот на всi зайняття i виходжу з квартири. Спускаюся схiдцями, а не брудним лiфтом. На вулицi моє обличчя освiжає приємне повiтря, прямую до зупинки.
   По пам'ятi набираю номер.
   - Скiльки можна спати ?!
   - Я вже не сплю. - чую у вiдповiдь заспаний та знайомий голос.
   - Що ти робиш ?
   - А ти, що думаєш ? - вiдповiдає менi жартiвливо - роздратованим голосом.
   - Я так i думаю, ти в унiверситетi сьогоднi будеш ?
   - Так, на третiй парi, дай я спочатку проснусь.
   - Даю, я тебе пiсля третьої пари буду чекати, в кафешцi, добре ?
   - Добре, добре, тiльки зараз клади слухавку, щоб я ще доспала.
   - Цiлую. - вимикаю слухавку.
   Пiсля розмови настрiй покращується, життя вже стає не таким гидким.
   Хвили двадцять чекаю на тролейбус i тим часом встигаю викурити ще одну цигарку. Нарештi пiд'їдає ця потвора радянської iнженерiї. Я не заходжу в нього, бо мене туди заносять. Знову хочеться матюкатися через вiддавленi ноги, та через мiрне тертя об моє тiло. I як завжди непомiрне скарження лiтнiх людей. Чого вам в такiй порi дома не спиться, й ви б не скаржилися i тролейбуси були густiше. Всiм ж було набагато лiпше !
   Майже з прокльонами вiдраховую на бiлет. Нати, думаю про себе, це вам на лiки. Майже двадцять хвилин знужчаня над особистiстю i я вже на мiсцi. Нарештi. Я вискакую з тролейбуса посмiхаючись словам ( словам ? ), що летять в мою сторону вiд зачеплених мною пасажирiв. Каматозьтися в цьому катафалку i далi, а я вже на волi. По маленько йду до унiверситету, час ще в мене є. Назустрiч йде вся молодь, нагадуючи про наближенiсть навчального закладу. Я вiтаюся з деякими знайомими, дивлюся в слiд майже оголеним дiвчатам. Їм пофiг, що на дворi осiнь, i менi на них дивитися добре. Взаємодопомога. Вiд таких вражень взагалi не хочеться сидiти на нудних парах. Проходжу навчальнi корпуси, йду до свого. Ага, прийшов. Трошечки звертаю лiворуч прямую до курилки. Вже заздалегiдь бачу Довгого i Саню, вони не кваплячись палять i щось мiж собою говорять. Вiтаюсь.
   - Що нарештi на пари. - Довгий перший задає неприємне питання.
   - Так, дочекалися, - я дiстаю чергову цигарку, й одразу пiдпалюю. - Павло де ?
   - Забив вiн на цi пари, говорив, що поїде до дому. - вiдповiдає Саня.
   - Що там в тебе на роботi ?
   - Та нiби все нормально, тiльки дiстала вона мене до жаху.
   - Терпи стахановець, - Довгий спльовує на землю. - недовго ще залишилося.
   Я лише посмiхаюся на цi слова, i добиваю цигарку до кiнця.
   - Що йдемо ?
   - Куди ж ми дiнемся.
  
   Охоронець на входi уважно провiряє нашi документи, нiби це не унiверситет, а закрита територiя таємної шпигунської органiзацiї. Я бормочу щось неприємне для нього, а вiн потiм зле дивляться на мене. Мудак !Нарештi нас пропускають до середини.
   - Довгий це йому ти розбив носа в " Кабаку" ? - посмiхається Саня.
   - Так йому. - не витримує Довгий i смiється на весь величезний хол унiверситету.
   - Тодi все зрозумiло. - говорю я сам до себе, i сам починаю посмiхатися.
   Ми знаходимо розклад своїх занять на величезному стендi. Разом рахуємо одна, друга, третя, четверта.
   - Вони, що подурiли ставити одразу чотири пари, хоч би одну висидiти !- скаржиться Довгий на долю.
   Ми виходимо на другий поверх, проходимо безлiч аудиторiй шукаючи свою. По дорозi вiтаємся зi знайомими, щось кричимо вслiд симпатичним студенткам, благо їх тут повно. Iнколи я люблю тут бувати. Ага, нарештi двiстi сорок друга аудиторiя. Завалюємо досередини, шукаючи поглядом знайомi обличчя. Ми в перше на заняттях, в цьому роцi, i навiть групи своєї ще не бачили. Бачимо декiлькох знайомих, просуваємся через аудиторiю до самого кiнця, знаходимо вiльнi мiсця i сiдаємо. В аудиторiї сидить чоловiк п'ятдесят, ми вишукуємо симпатичнi жiночi обличчя, щось голосно мiж собою розповiдаючи.
   Я пропускаю повз вуха черговий жарт Довгого, i зациклююсь на одному обличчi. Не може бути... Довгий розповiдає ще щось, Саня голосно смiється а я не можу вiдвести погляд вiд однiєї знайомої людини. Вона також замiтила мене, i починає посмiхатися через всю аудиторiю. Посмiшка нагла. От виродок ! I вiн тут.
   - От виродок. - кажу напевне вже в голос оскiльки друзяки замовкають i уважно дивляться на мене.
   - Хто виродок ? - не зрозумiв Саня. - Довгий не виродок.
   Довгий штовхає Саню за вдалий жарт в плече, щось каже йому у вiдповiдь.
   А менi зараз не до жартiв, в серединi закипає ненависть, просячи виходу на зовню, затуманюючи мiзки, та наливаючи тiло не зрозумiлою силою. Мiй давнiй знайомий по нiчнiй змiнi в "Бродвеї" , це той кого злякався завжди безголовий до страху охоронець, фiгаро стоїть i ця тварина нагло посмiхається до мене.
   Я киваю, показуючи знайомий силует. Вони на мить задумуються, а потiм також впiзнають його.
   - От i будуть веселi пари. - зле посмiхається Саня, i у вiдповiдь махає Фiгаро рукою.
   Все перебиває викладач, що заходить до аудиторiї. Всi на мить пiднiмаються, а ми сидимо на мiсцi на зараз не до того. Викладач вiтається i уважно оглядає своїх майбутнiх студентiв. Потiм йде нудний вступ про предмет i його важливiсть в сучасних реалiях нашої держави. Всi дiстають конспекти i починають методично записувати маразматичнi вислови пiдстаркуватого викладача.
   - Як я хочу спати, - бурмочи Довгий, - вчора цiлу нiч був зi своєю, чесне слово висмоктала усi соки з мене.
   - Не бреши Довгий, - втручається Саня, - знаємо ми "твою".
   Я посмiхаюся, а Довгий зле дивиться на Саню.
   - Та менi i непотрiбно щоб ти вирiв, я це не для тебе розповiдаю бовдур.
   - Можливо вийдемо покутем ?
   Всi одразу схильно кивають головою, i навiть чувак за сусiднiм столом з надiєю дивиться на нас. Проте довгий показує йому на викладача мовляв слухай, а потiм нам розкажеш. Ми всi троє пiднiмаємося i прямуємо до виходу. В аудиторiї де був чутним лише голос лектора ми своєю ходьбою пiднiмаємо багато галасу. Саня ще зачiпляє чужi конспекти, вони падають роблячи багато галасу. Увага всiє аудиторiї в тому числi i викладача звернена на нас. Ми хором перед всi вибачаємося i прямуємо вже до найближчих дверей. По дорозi я натикаюся на "свого знайомого", проте вiн на мене вже не дивиться, а тiльки посмiхається здається до стелi. Дивний мудак. Вже перед самими дверима нас зупиняє голос викладача.
   - Молодi люди ви куди ?
   - Нам, потрiбно вийти. - першим говорить довгий.
   - Що одразу всiм трьом ?- пiсля слiв викладача аудиторiя починає посмiхатися.
   "Ну пожартував, пожартував, старий, молодець" - думаю про себе.
   - А, Ви , що також хочете з нами ? - Саня в боргу не залишився.
   Тепер вже аудиторiя посмiхалась з викладача чекаючи його вiдповiдi.
   - Нi вибачте, я не такий як Ви. - Тепер вже посмiхався сам викладач, а аудиторiя вже вiдкрито через цього старого з нас починала смiятися. От петросян попався.
   - Вибачте, бо навiть як би й хтiли то з нами би не вийшло. - бовкнув я з надiєю вiдновити рiвновагу, й одразу зрозумiв, що не те сказав, оскiльки з обличчя ректора зникла посмiшка , а залишилась лише величезна злоба.
   - Студенти вашi прiзвища, i щоб я вас на своїх лекцiях бiльше не бачив.
   Ми по черзi назвали свої прiзвища, i вже тихенько ретирувалися через дверi.
   - Ого, - Довгий нiби був здивований. - з першої пари ще нiколи так не попадали.
   - Не пощастило, - Саня був лаконiчно - спокiйний.
   - Пiшли на курилку. - а менi була якось байдуже, навiть сам не знаю чому.
   По дорозi зайшли в студентське кафе, взяли чаю, Довгий взяв собi щось попоїсти. Пройшли на вулицю через охоронця навiть не дивлячись в його сторону, завернули на курилку.
   - На другу пару пiдемо. - Питає Довгий затягуючись.
   - Так, потрiбно пiти. - Вiдповiдає Саня, я лише киваю головою.
   - То той дебiл, що був у "Бродвеї", тепер з нами у групi ? - переводить розмову Довгий.
   - Так, - знов киваю я. - хоча я думав вiн старший, i виглядав вiн тодi зовсiм не як студент.
   - Напевне мажорiк вирiшив довчитися на заочцi. - вирiшує Саня.
   - Так, напевне, хоча менi по барабану, - говорю я тримаю в руках цигарку. - буде рипатися получить у морду.
   - Получить. -логiчно завершує Довгий.
  
   За розмовами провели хвилин 25, дочекалися кiнця пари. Потiм пiшли на наступну.
   - Дань грубити знов будеш викладачу ?
   - Не -а, хоча б одну але вiдсидемо.
   - Ти потiм куди ?
   - З малою набився пiсля третьої пари в кафешцi.
   Заходимо в аудиторiю, на ту тварину з "Бродвея" навiть не звертаю уваги, захоче сам зверне. Сiдаємо на останнi мiсця, смiємся дурнуватим жартам Довгого, чекаючи на викладача.
   Через декiлька хвилин заходить жiнка рокiв сорока. Ми вiтаємся з нею, а довгий навiть хоче зробити поклiн.
   - Дурило нас знову вижинуть. - нагадує Саня.
   Довгий заспокоюється та сiдає на мiсце.
   - Добрий день студенти.... - i знов розпочалось як на першiй парi нудний вступ до ще нуднiшої лекцiї про її користь суспiльству, державi, та Господу Богу.
   Через хвилин 10 я розпочинаю засипати, ще через десять граюся молiльником, потiм всiм чим завгодно, Довгий та Саня не вiдстають вiд мене в корисному проводженi часу на лекцiях. Згодом декiлька голосних жартiв i викладач вже уважно починає придивляється до нас. Ми всi троє на хвилину робимо уважний та дурнувато - зосереджений погляд, довгий починає ще й кивати головою. Нарештi все закiнчується i ми з величезним полегшенням виходимо на курилку.
   - Ще одна, ще одна, ще одна.
   - Що Довгий по нервовому заїло ? - смiюся я, дiстаючи цигарку.
   - Так, пари шкодять здоров'ю, куриш занадто багато, а потiм й нерви починають здавати.
   Через декiлька хвилин викидаю недопалок, i ми знову вже в черговий раз йдемо шукати аудиторiю.
   - Ребята вы на пару ? - чуємо незнайомий голос, й одразу всi повертаємося назад.
   О - па, вiн все ж таки вирiшив перший звернути на мене увагу.
   - А, шо ? - одразу гаркає Саня.
   - Та так решил спросить. А с вами молодой человек, - його погляд разом з паршивенькою посмiшкою на гнилому обличчi потрапив на мене. - я хотел бы поговорить. - i знову гнила посмiшка. - поскорее, ну впрочем я сам вас найду.
   Пiсля цих слiв вiн рiзко повернувся, якось навiть кумедно, i швидко пiшов в перед, я навiть не встиг нiчого сказати.
   - Вiн хворий. - перший розпочав довгий.
   - Нi, але щось в ньому є. - вирвалось в мене.
   - Так, - Саня був на рiдкiсть здивований. - є, є.
   На останнiй парi його вже не було. Вона скiнчилась набагато швидше за першi. Проте чесно кажучи я навiть не заповнив обличчя викладача.
  
   - Ти куди зараз ?- звернувся я до Санi.
   Ми стояли на курилцi, докурюючи цигарки.
   - Зараз на хату, а потiм напевне до брата, хоча ще точно не знаю, можливо i якiсь плани змiняться. Ти ж до Малої ?
   - Так, i можливо сьогоднi кудись з нею пiду, хоча побачимо, добре тримайся, - я простягнув Санi руку. - я ще передзвоню.
   Попрощавшись, я набрав на телефонi знайомий номер й одразу почув голос:
   - Де ти ? - через гуркiт я ледве змiг розiбрати її слова.
   - Зараз на курилцi в себе на факультетi, йду в "Кафешку", ти там коли будеш ?
   - Через хвилин п'ять, почекай мене в серединi.
   - Добре.
   Я поклав слухавку i пiшов у намiчену сторону. "Кафешка", це майже типова студентська забiгайлiвка, проте там можна дiйсно добре поїсти i її iнтер'єр цьому лише сприяє. Одразу вiдчиняю дверi i шукаю поглядом вiльнi мiсця. Перерва вже закiнчилась i мiсць було достатньо для вибору. Я пройшов майже через весь зал i сiв за столи бiля величезного вiкна. Хвилинку почекавши, пiшов до стiйки щось замовити, офiцiантiв нажаль тут не передбачено, проте напевне i непотрiбно.
   - Два комплексних обiда, - звернувся я до касира, чи то бармена. - стакан соку, та зелений чай.
   - Через п'ять хвилин прийдеш забереш, добре ?- жiнка посмiхнулась менi, проте система обслуговування в них тут дiйсно дуже дивна.
   Я розрахувався, витаскуючи з гаманця останнi грошi, також посмiхнувся жiнцi i пiшов до свого столика. Система може i дивна, а цiни i якiсть приємнi. I ще один плюс, по дорозi до столика я взяв на столi попiльничку, i сiвши запалив сигарету. Мала завжди запiзнюється i покурити я точно вспiю. Моє обличчя за столиком якраз навпроти дверей, i випускаючи дим оглядаю вiдвiдувачiв. Проходить декiлька хвилин, я залишаю недопалок у попiльничцi, i йду до стiйки за замовленням. Ставлю на пiднiс тарiлки, дивлюся на настiйний годинник. Мала повинна була бути хвилин п'ятнадцять назад. Вона запiзнюється завжди, але вже не настiльки. Обережно викладаю посуд на стiл, ложу пустий пiднiс на сусiднiй столик. Потрiбно їй подзвонити, але чую лише, що мiй рахунок порожнiй, i , що порожнiшого не буває, i я зi злостi жбурляю його на стiл. Нарештi. Iдеальнi нiжки несуть хрупке, проте найкрасивiше тiло до мого столика. ЇЇ груди здiймаються при кожному кроцi хвилями наводячи на мене природнє, але скажене бажання. Коси розвиваються створюючи образ сонця, що завжди прямує за її спиною. Величезнi очi, що набагато бiльшi i глибшi за атлантичний океан. А на найкрасивiших губах на планетi грає зоряна посмiшка. Я на мить забуваю свiй гнiв, свої проблеми i вiдчуваю себе найщасливiшою людиною. Що менi крiм неї ще потрiбно в свiтi ?
   Я посмiхаюсь.
   Щось занадто мене торкнуло, романтика хрiнового.
   - Кохань, на годинник дивилася ?- ревнощi повертають мiй гнiв.
   Вона пiдходить, цiлує мене у щоку, сiдає i починає посмiхатися.
   - Дякую за обiд, кицька. - мене завжди нервувала ця "кицька", а потiм якось звик.
   - Будь - ласка, де була так довго ?
   - Не повiриш...
   - Звичайно не повiрю каж е де була. - на пiв жартуючи перебиваю її.
   - Слухай, - як людина може говорити з такою швидкiстю ?- так, спочатку була на парах, вiдсидiла три штуки, i нiяк не могла втiкти, оскiльки якщо в тебе не буде пропускiв то є шанс не йти на iспит, далi стояла з Наташкою на курилцi, та не дивись так на мене, не курила, я не курила, просто стояла з нею i розмовляла, ну знаєш нам потрiбно було. - нарештi зупинилась щоб перевести подих, - потiм йду до тебе сюди, а до мене вчепився якийсь придурок, проте вдягнутий вiн був досить не бiдно, але це не головне, а...
   - Не зрозумiв, що вiн хтiв. - в мене вже розпочалась закипати злоба разом з нервами.
   - Ти не перебивай i зрозумiєш, тихiше, тихiше заспокойся, отже на чому я закiнчила, а от йду я до тебе а менi в слiд той кричить, "його мрiї здiйснилися, що вам ще буде потрiбно ?" i ще щось таке "дивiться потiм не пожалiйте " чи щось подiбне. Я навiть не зрозумiла до кого вiн, але дивився вiн на мене, а можливо на когось далi, але це неважно, як ти ?
   - Cкiльки слiв за хвилину порахувала ?
   - Ха, ха , ха дуже смiшно, без пiдколок не можеш ?
   - Давай бере хавай, воно вже так давно застигло, чекаючи тебе. - я навмисно пiдкреслив останнi слова.
   На перше солянка. Якби вона не була такою холодною їсти її б було смачнiша, але й так не погано. Тим бiльше, що розправилися ми знею дуже швидко, оскiльки двоє були голоднi як вовки. Другою стравою була смажена картопля з котлетою. Ми на хвилинку зробили перерив в споживанi їжi щоб поспiлкуватися.
   - Ну а як ти сьогоднi ? Чого ти мовчиш ? Давай розповiдай, ще встигнеш поїсти !- цi слова вона видихнула на одному диханнi.
   - Сидiв сьогоднi на всiх парах, уявляєш ? - Коханя навмисно зробило здивований погляд.
   - Та ти шо !
   - Не бери прикладу з мене, так сидiли з Довгим та Саньою на всiх парах, проте з першої нас ввiчливо поперли.
   - Я би вас з усiх поперла.
   - Тобi взагалi цiкаво ?
   - Давай розказуй, що ти як баришня ? А ти як мене завжди перебиваєш ? Що ти думаєш менi приємно, тепер настала моя черга... I не дивись так на мене слова я рахую, потiм тобi скажу скiльки їх було i взагалi...
   Я лише посмiхнувся.
   - Знаєш за, що нас вигнали ?
   - За що ? - на лицi Коханi знов був уважний вигляд, i вже здавалось, що вiн справжнiй.
   - Нахамив я викладачу.
   - Ти ж нiколи їм не хамиш . Це ж робота твого Павла.
   - Я сам не знаю, що на мене найшло, настрiй щось був не той, дiстали мене всi.
   - Невже всi ?
   - Не роби таке образливий вигляд. Ти ж знаєш, що ти не всi.
   - От i правильно. - Вона нахилилася через стiл i поцiлувала мене.
   Далi пiсля розмови ми прийнялись за картоплю. Докiнчуючи її з овочевим салатом. ( одним на двоїх, не вистачило коштiв). Вiдкинучись на спинку зручного крiсла я допивав чай, Каханя навпроти мене допивало сiк.
   - Зараз є в тебе якiсь плани, Кохань ?
   - Посижу трошки з тобою тут, а потiм побiжу до Натахи робити курсову, не роби ображений вигляд, ти ж знаєш, що я її маю здати пiслязавтра, а ще куча роботи. Не хочу вiдкладати, а то сма потiм знаєш, що начнеться. А ти що ?
   - Ще поки не знаю. Якщо ти сьогоднi будеш зайнята може пiду на додаткову змiну на роботу.
   - Я знаю як загладити свою провину. - вона виразно та з посмiшкою подивилась на мене.
   - Що прямо тут при людях ?
   - Дурак. Я куплю тобi пива. I собi. Поп'єм тут. Так ?.- i не чикаючи моєї вiдповiдi, побiгла до стiйки.
   Добре бо я зараз тiльки й мрiяв про холодне пиво, а лавандоса... Я дiстав пачку цигарок, поклав її на стiл. Потiм пiдтягнув ближче до себе попiльничку i запалив цигарку. Коханя принесла пиво якраз вчасно, коли сигарета ще не перетворилася в недопалок пити хмiль набагато приємнiший.
   Коханя сидiло i посмiхалося менi, щось безперервно розповiдаючи. Її маленька пляшка пива так i залишалася повної, навпроти моїй.
   - Що в тебе з роботою ? - якось одразу вона перейшла на серйознi теми.
   - Нормально, а що ти питаєш ?
   - Та нi з цiєю роботою, а за спецiальнiстю, ти ж не забув, що вже закiнчуєш.
   Для мене ця тема була дуже болючої, неначе мою душу зараз рiзали тупим ножем. На мить я скривився.
   - Також нормально.
   Кого ж я обманюю. Самому менi роботи за спецiальнiстю знайти буде дiйсно дуже важко, батькiв знайомих таких тут немає, а йти на зарплатню з якої я навiть не зможу оплатити свою крихiтну квартирку бажання немає. Проте також i немає бажання все життя проробити барменом. Повертатися до дому, як менi говорять батьки також не хочу бо втрачу її. Важка проблемка сьогоднiшньої молодi.
   - Нормально, - знову промовив я, - батьки дзвонили i сказали, що мають знайомого, що зможе допомогти. Щось таки вийти має.
   - Кохань, - одразу перевожу розмову з неприємної теми. - ти коли до дому їдеш ?
   - Ти знаєш я навiть не знаю, хотiла на цих вихiдних, але не знаю чи вийде з парами. Я не заочник як ти. Але потрiбно б було. Побачимо. А ти ?
   Ми ще проговорили хвилин тридцять, я вже давно допив своє пиво i ще допомiг Коханi. Проте вона спiшила i ми були змушенi йти, на виходi я попрощався з касиром - барменом, подякувавши за смачну їжу.
   - Як в тебе в гуртожитку ? - спитав я на вулицi.
   - Блiн, провiряють як маленьких дiтей. Дiстав вiн вже мене до жаху. Давно вже б переїхала до тебе але сам розумiєш.
   Розумiю, нi напевне нi, батькiв завжди можна вмовити, на крайнiй випадок обманути, хоча звичайно нiколи не хочеться цього робити. З цим напевне вона права, i нам потрiбно трошки зачекати.
   Ми йшли до зупинку крiзь територiю унiверситету. Погода була сонячна, осiнь навiювала приємнi думки, особливо коли йдеш бiля Коханя. Проходячи бiля величезного корпусу математичного факультету пiдiйшли до спiльних знайомих. Декiлька нiкому непотрiбних фраз, посмiшок, жартiв, ще одна викурена мною цигарка i ми вже йдемо далi. Назустрiч нам йшли юрби студентiв, кожен зi своїми проблемами i напрямками. Хто на заняття, хто як завжди просто на пиво, не затуманюючи собi мiзки дурними проблемами.
   За декiлька хвилин ми вже були на зупинцi, стояли серед кучi народу чекаючи свого транспорту.
   - Ти чого такий сумний. Ти ж завжди радiсний коли я їду.
   - Ти сьогоднi просто колодязь з юмором, - вiдповiв я. - що знову вчора цiлу нiч КВН дивилась ?
   - Так, ти як завжди вгадав.
   - В тебе грошi на проїзд є ?
   - Перестань, звичайно є.
   - Як приїдеш до Наташки менi передзвониш ?
   - Так, як завжди.
   - Тодi добре, он твоя маршрутка.
   Ми пiдiйшли ближче до дороги, автомобiль зупинився поруч з нами. Поцiлунок на прощання, i я залишився один чекати свого транспорту.
   Через хвилин п'ятнадцять я вже їхав в напрямку моєї домiвки. Не знаючи чому настрiй в мене зменшився. Можливо тому, що я залишився сам, а можливо й тому, що сидячого мiсця менi не вистачило, i я був змушений стояти. Лiворуч вiд мене з частотою приплива мене штурхала в плече пiдстаркувата, але величезне жiночка. Праворуч пiдпирав пузатий мужичок. Що є лiпше за секс у трьох у переповненому автомобiлi. Кайф. Так ми їхали достатньо довго поки жiночцi не звiльнили мiсце, й одразу стало набагато просторнiше. Я сам хтiв пожати руку людинi, що звiльнила мiсце, або ж видати похвальну грамоту, як почесному пасажировi клятої маршрутки. Я зробив неймовiрну вправу пригнувшись вiдшукуючи знайому мiсцину. А - га, знайшов, залишилось ще не довго.
   Нi все ж таки ще було довго оскiльки ми попали на хвилин двадцять у пробку. По менi градом бiг пiт, я злобно шипiв на все життя, пасажирiв, водiя, робiтникiв та iнженерiв, що зробили таку вузьку трасу, поки не подивився праворуч на пузатого чоловiка. Цьому коришу було набагато гiрше чим менi, пiт з нього в прямому сенсi капав аж на пiдлогу, пiджак був увесь мокрий. Я припинив своє шипiння залишаючи цю справу йому. Вона йому зараз набагато потрiбнiша.
   Нарештi ми рушили далi. Але знову не надовго, оскiльки тiй дебелiй жiночцi закортiло вийти. Далi ми проїхали спокiйно, i я дав спокiй своїм нервам.
   Йду по вулицi i рахую дрiб'язок. Не звертаю уваги на людей, рахую нащо менi вистачить. Перебиває мене телефон, що як завжди невчасно дає про себе знати. Навiть не дивлюсь хто це пiднiмаю слухавку:
   - Так.
   - Я вже доїхала, сиджу в Наташки.
   - Я також, як ти ? Все нормально ?
   - Так, нормально тiльки якийсь мужик ледь не роздавив менi ногу, а потiм... - ну все думаю це на довго, але нi закiнчилось швидко хвилин через п'ять.
   - Ну тодi добре, я тобi ще передзвоню.
   - Добре передзвониш я буду чекати. - Говорю як в рекламi компанiї мобiльного зв'язку.
   - Я тебе люблю.
   - Я тебе також.
   Ложу слухавку, i розпочинаю рахувати дрiб'язок спочатку. На хлiб вистачає, далi рахуємо на кефiр ( маленький ), i ... пачка прилук. Ну що ж робити. Герої також в свiй час чимось жертвували.
   Заходжу в магазин, й висипаю дрiб'язок на прилавок. Жiнка дивиться на мене не задоволеним поглядом. Чим же я тобi рiдна допоможу ? Просто називаю, що менi потрiбно, хлiб ( бiлий), кефiр ( маленький), прилуки (синi). Через мить дякую i забираю джентльменський набiр до себе. Виходжу на вулицю, закурюю, далi йду до свого пiд'їзда вже з набагато лiпшим настроєм. Дивлюсь у слiд симпатичним дiвчатам зрiвнюючи їх форми. Так собi нiчого, о ось та вже набагато краще, нi це вже гiрше, а туди навiть дивитися не буду.
   Заходжу за рiг будинку, i одразу в очi менi кидається шикарний автомобiль, що припаркований бiля нашого пiд'їзда. Дивно я його тут бачу вперше. З таким автомобiлем квартиру в нашiй хрущiвцi собi нiхто купувати не буде, напевне приїхали до когось вирiшую я i заходжу до середини. По старiй звичцi пiднiмаюсь сходинами, а не лiфтом i вже через декiлька хвилин опиняюсь бiля власних дверей. Але вiдчинити їх менi заважає телефон. Я матюкаючись кладу на брудну пiдлогу свої речi, довго шукаю слухавку по кишенях. Ага нарештi знайшов. Дивлюся на екран та здивовано натискаю на кнопку виклику.
   - Слухаю.
   - Дань, привiт, щойно тебе бачив, термiново потрiбна допомога, можеш спуститися до мого пiд'їзда ?
   - Добре, зараз буду.
   - Дань дуже прошу термiново.
   - Вже спускаюсь.
   - Дякую.
   Телефонував давнiй друг, що мешкав в сусiдньому пiд'їзда, ми спочатку разом ходили на пари, iнколи разом пили пиво, можливо i колись горiлку, я вже навiть точно непам'ятаю коли ми останнiй раз бачились, декiлька мiсяцiв тому ? I незрозумiло чому в мене немає його номера телефону. Дивлюся на мої речi, що лежали на пiдлозi, потiм на дверi, потiм на ключi, що опинилися в моїх руках. Згадую, що потрiбно було термiново. Хай речi поки що полежать бiля дверей, маю надiю, що з ними нiчого не трапиться. Беру лише цигарки i мить спускаюсь на вулицю. Обминаю розкiшне авто, i побачивши мого знайомого з горою незрозумiлих речей прямую до нього.
  
  
   - Давай вже вiдчиняй дверi. - здавалося дивний чоловiк говорив сам до себе, оскiльки крiм нього в крихiтнiй квартирцi бiльше нiкого не було.
   - Я вже так тебе двi години сам в цiй конурi чекаю, скiльки можна ?! Можливо йому допомогти з дверми, i вiдкрити їх ? - молода людина в дорогому одязi задавала питання сама собi, i через мить вже на них i вiдповiдала, переносячи в помешкання театральну сцену з божевiльнi.
   Нi, нi, нi не можна. Вiн повинен сам здiйснити це. Проте скiльки можна !ось на тобi все на тарiлочцi, дивись тiльки по сторонам, так нi, вiн ще й цього не розумiє ! Сам ти дебiл, а не я ! Зрозумiв ?! - тихий голос ледве не перейшов у крик.
   - Нi стiй, стiй ти куди йде ?! Стiй i вiдкривай дверi, отримай свою долю, а я вже все, з мене тебе досить є ще хтось крiм тебе. Стiй я тобi сказав, чому ти знов бiжиш на вулицю, повернися ! - чоловiк ледве не накинувся на дверi.
   - А клятий телефон подзвонив, клятий прогрес. - пiсля цих слiв чоловiк вже набагато спокiйнiше зiтхнув, повернувся до дверей спиною i побрiв до кухнi.
   В кухнi на столi була розкладена їжа, i гордо поставлена пляшка конь'яка. Одного погляду на стiл вистачило щоб сказати, що пляшка була цiною в половини вантажiвки з звичайною горiлкою.
   - Розпочну без тебе, ти ж не надовго ?
  
  
  
   - Та дiйсно не надовго, зайди ж до мене я ж тобi маю вiддячити, перестань на десять хвилин.
   - Вiтька, чесно говорю, що спiшу. - Я вже не знав, як менi вiдмазатись, щоб не йти до нього, бажання квасити чесно кажучи не було нiякого.
   - Я ж тебе попросив, а ти менi допомiг, на десять хвилин, не бiльше. - Мiй знайомий Вiтьок все нiяк не хотiв мене вiдпускати, що в нього доброта миттєво проснулась ?
   - Добре давай на десять хвилин. - вiн широко посмiхнувся i з поклоном пропустив мене в перед.
   Хвилин п'ятнадцять ми возили його новi речi до квартири, добре, що хоч на лiфтi, а то з величезним телевiзором, я б точно подорозi помер.
   Вiдчиняючи дверi Вiтьок не замовкав все розказуючи менi якiсь новi iсторiї. Я майже його не слухав мiзки були зайнятi чимось другим.
   - Ти, що ремонт зробив ?
   - Так, батьки приїзджали, що подобається. - Його гордий погляд обводив трьох кiмнатну квартиру з євроремонтом.
   - Так, досить не погано, - що я йому ще скажу ? - а це ? - кивнув я на коробки з електротехнiкою. - також вони ?
   - Так, повнiстю вирiшили помiняти квартирку.
   - Що ж ти жмот гружчикiв з собою не взяв ?
   - Навiщо. -здавалось вiн навiть здивувався.
   - Мажор ти галiмий. - заключив я.
   Вiн лише посмiхнувся i нiчого не сказав. Ми пройшли в нову кухню, яка також виглядала дуже солiдно, Вiтьок вiдкрив холодильник, швидко дiстаючи з продукти та двi пляшки вина.
   - Тут ще в тебе можна палити ? - звертаюся до зайнятого Вiтька.
   - Пали на здоров'я поки я розберусь.
   - Ти там давай не дуже, бо скоро буду йти.
   Я дiстав сигарети, взяв на столi сiрники. Закурив дивлячись у вiкно. Дорогий автомобiль ще стояв бiля мого пiд'їзда. Пiднявши погляд вгору щоб було видно мiй балкон я на мить здригнувся. Я не зрозумiв, що це було, але я побачив на ньому якийсь рух. Потiм одразу заспокоївся, оскiльки це напевне сонячне промiння вiдбилось вiд мого вiкна. Все ж таки я простояв бiля вiкна ще декiлька хвилин поки не викинув недопалок поглядаючи у бiк мого балкону. Нiчого дивного я не замiтив. Гра моєї фантазiї.
   - Що так довго палиш, давай присiдай вже все готово.
   Я повернувся якраз щоб побачити радiсне обличчя Вiтька i накритий стiл. Вiтька вже розливав вино по стаканам, i менi звичайно налив бiльше.
   - Ну, що давай за ремонт. - мiй тост Вiтьку сподобався, i вiн миттю вижрав грам стоп'ятдесять вина.
   - Давай, давай, до дна . - я ледве зрозумiв мого знайомого через те, що вiн говорив зi мною з набитим їжею ротом, i навiть деякi її частки попадали на мене.
   - Не будь свинею, це ж вино, а не горiлка. - я зробив не великий ковток i поставив стакан на мiсцi.
   Хоча я й не так давно їв, проте їжа, що лежала передi мною збудили самий перший людський iнстинкт, i я по прикладу мого теперiшнього сусiда почав почав набивати нею шлунок.
   - Давай ще раз. - Вiтьок вже тримав в руках повний келих.
   - Давай. - В мене вже також келих був налитий до самiсiнького кiнця.
   Я критично подивився на Вiтку, проте вино випив все. В головi майже одразу зашумiло. Так було i втретє.
   - Не вiдкорковуй другу пляшку, я вже буду йти. - руки Вiталiка вже тягнулись до другої пляшки.
   - Та я тiльки собi налию. - Заспокоїв вiн мене.
   Звичайно ж тiльки собi, поки я вiдвернувся за сигаретами келих був в мене повнiсiчкий.
   - Як це називається ?
   - Свинство. - вiдповiв менi Вiтька виливаючи в себе вино.
   Четвертий, п'ятий раз, надiюсь вистачить. Ми виходимо на балкон покурити, хвилин на десять застрягаємо там бесiдуючи на рiзнi теми, i згадуючи спiльних знайомих. Алкоголь дає своє, в головi вiд вина приємно шумить, настрiй трошечки збiльшується. В кiмнатi Вiтька менi щось показує, чи то нову технiку, чи то євро стiни, що робили молдавани.
   - Видно, що їх робили молдавани. - говорю до нього.
   - Не зрозумiв ?
   - Якiснi такi, красивi.
   - А, ну так, скiльки ж бабла за них вiдвалили.
   Я згоджуюсь, говорячи проте, якi молдавани працьовитi, i як в них все добре получається.
   - Ну добре Вiтьок, буду я вже йти, часу вже так мало. - говорячи пiдхожу до вхiдних дверей.
   - Та не ганi, тiльки ж сiли, ще трошки посидиш i пiдеш.
   - Вiтьок спiшу до малої, я обiцяв бути в неї. - Знову починаю видумувати новi обставини.
   - Та ти спiшив в iнше мiсце ?
   - Так...- на мить зупиняюсь. - спiшу туди i зараз, а потiм до малої.
   На мене дивиться ображене обличчя, що перемiшене з часткою алкоголя.
   - Не обманюй, пiдеш перестану поважати.
   Я зiтхаю i дивлюся в молдаванську стелю. Показую йому туди пальцем i говорю:
   - Вони також робили. - вiн лише схильно киває головою. Перевести розмову на iншу тему не вийшло.
   - Будеш ти мене поважати, знаю я тебе, дiйсно спiшу, вибач.
   - Добре давай, не забувай, заходь, дзвони.
   Я вiдчинив дверi i вийшов в коридор. Пообiцявши, що буду дзвонити, заходити, писати, зачинаю дверi. В коридорi отримую добру порцiю свiжого повiтря, одразу на обличчi стає приємнiше, шум в головi зникає, проте настрiй залишається такий який i був пiсля вижраного ( не випитого ) вина. Пiдхожу до дверей лiфта, натискаю на кнопку виклику. Йти схiдцями п'ять поверхiв бажання немає. Чекаю декiлька хвилин й передi мною вiдчиняються дверi лiфта. Заходжу натискаю на перший поверх, дверi зачиняються з неприємним звуком. Оглядаю залiзну коробку i одразу виникає бажання швидко звiдси вибiгти, i втiкти вiд нього куди подалi. Нарештi дверi вiдчиняються, але лише на половину. Я протискуюсь мiж ними згадуючи руки радянських iнженерiв, що видумали це чудо нацiональної технiки.
   Нарештi виходжу з пiд'їзда, i вiдчуваю, що на вулицi ще приємнiше. Йду до власної квартири, на мить проминає думка, що можливо було б лiпше залишитися у Вiтька, гулянка сьогоднi обiцяла бути масштабною. Проте нi, лише на мить, завтра потрiбно щось їсти, а сьогоднi для цього пiти на змiну. А згадав змiна ! Беру телефон вiдшукуючи в телефонiй книжцi номер. Знайшов, натискаю на кнопку. Чекаю декiлька гудкiв, а потiм чую знайомий голос.
   - Привiт Дань.
   - Привiт, Андрiй, ти не в курсi, сьогоднi змiна потрiбна ?- однiєю рукою я тримаю слухавку, а iншою вiдчиняю дверi в пiд'їзд.
   - Зачекаєш хвилинку я подивлюсь в розкладi ?
   - Так, звичайно. - говорю своєму адмiнiстратору пiднiмаючись по схiдцям.
   - Так, тiльки сьогоднi потрiбний офiцiант, барменом сьогоднi Сашка, пiдеш ?
   Я на мить замислився, а потiм вирiшив, що їсти я все ж таки хочу бiльше.
   - Добре, пiду, в скiльки потрiбно бути на базi ? - перекладаю слухавку в iншу руку щоб було зручнiше вiдчинити дверi.
   - В десять, то тебе чекати ?
   Я вiдчиняю дверi, й заходжу до квартири..
   - Так, чикай, я буду.
  
   - А, я, так не думаю.
   Вiд здивування кидаю слухавку на пiдлогу, не можу зрозумiти хто...
   - ТИ ??!!
   Не можу зрозумiти звiдки взялась жахлива бiль у потилицi, потiм по iнерцiї з реактивною швидкiстю мене кидає вперед, в очах все блимає, пропадає зiр i слух. Лобом я натикаюсь на власну Мемель, й одразу зникає бiль, але й разом зi свiдомiстю. Мене не стало...
  
  
   Пробудження було не з легших. Нi не так. Пробудження було нереальним. З точки зору болю. Навiть найбiльше в свiтi похмiлля не зрiвнялось би з такою головною бiлю. Таке було вiдчуття, що по моїй багатостраждальнiй головi цiлий день били величезними кувалдами, а коли розбили її як кавун, добивали ще й найдрiбнiшi шматочки, щоб стерти все у пiсок. Нi, у молекули. Ну, не можна ж так моя психiка разом iз мiзками i так не зовсiм у порядку, а тут ще й таке божевiльне навантаження. Як не дивно це була перша думка пiсля приходу до тями.
   Перша пробудилась свiдомiсть. Ще не розплющивши очi я намагався згадати де я, а потiм, що зi мною трапилось. ЗВIДКИ ТАКА БIЛЬ !?
   Я вiдкрив обережно очi. Вiдчуття було таке, що неначе їх залило гарячою смолою. Я на власнiй кухнi. Це вже добре, що десь не на вулицi. Повернув голову в влiво й одразу спiймав гострий спазм болю. Отак одразу не можна зрозумiв я. В голову повернулись думки, а це вже добре, хоча вони перебували у дикому безладi, причиняючи новi напади головного бiля. Я опустив голову до низу i зрозумiв, що сиджу у власному крiслi. Хто мене туди посадив ? Точно ж я туди не влiз сам.
   Хочу пiдняти руку, проте щось менi заважає. Не можу зрозумiти, що. Намагаюсь ще раз. Й знову невдача. Я здивовано дивлюсь на свої руки. Навiть так ? Хоча ситуацiя не з приємних, я нiяк не реагую на те, що руки в мене прикутi до поручня крiсла наручниками. Дивлюсь на лiву руку, i iсторiя повторюється знову. Наручники як i на правiй, так i на лiвiй руцi. Зараз по всiй логiцi я маю битися в iстерицi, ламати поручнi, щось комусь кричати. Але пошкодження головного мозку дає своє, i я залишаюсь спокiйним. В принципi красти в мене не має чого, i в квартирi мене б не чекали, навiщо ? Взяли все, що потрiбно й пiшли собi далi. Так, пошкодження точно дає своє, оскiльки я починаю по дурнуватому посмiхатися. Але менi здається, що мушу щось згадати важливе, що саме ? Це точно дасть менi здогадатися, що зi мною трапилось, я знаю.
   Йти, менi потрiбно було кудись йти. Куди ж ? Андрiй, дiйсно Андрiй. На змiну, я мав йти на змiну, але чому...
   В жилах закипає злiсть, згадав.
   - Вже згадав ? - знайомий голос був спрямований до мене.
   От тварина, все ж таки вирiшив зi мною поговорити, але, що вiд мене йому потрiбно ? Не можу зрозумiти, чому одразу ж так жорстко.
   - Уро.. уро.
   - Чому ж я урод ? Це для твоєї ж користi. Розумiєш, це все через тебе, нам давно було потрiбно поговорити, але ж з тобою нормально поговориш ? Намагався ж.
   В моїй ситуацiї я поводився не як звичайна людина. Один факт того, що в мою оселю ввiйшли без мого дозволу, хоча це ще слабо сказано, одразу почали вiдбивати менi мiзки i прикручувати наручниками до власного ж стiльця повинно було мене хоч якось здивувати. А тут нiякого ефекту, взагалi, я лише сиджу i уважно слухаю цього iдiота.
   - Що ти хоч ? - звернувся я до свого гостя.
   - Згадай наше перше знайомство, в твоєму, як його... "Бродвеї", що я там хтiв вiд тебе ? - говорячи цi слова гiсть зручно сiв на стiлець навпроти мене, щось посьорбуючи з келиха.
   - Нарватися на неприємностi, заважаючи менi працювати.
   - НI, нi, нi я просто хтiв поговорити з тобою. - голос був в нього вже дещо втомлений. - але напевне це моя вина, непотрiбно було так бити, але як ж з тобою iнакше ?
   - Ти завжди б'єш людей з якими хочеш поговорити ?
   - В твоїй ситуацiї тiльки залишається, що iронiзувати ? - голос його одразу перейшов з втомленого в роздратований. - нi, тiльки таких як ти.
   - Ти ж хотiв поговорити ? То давай. Можеш зняти оце ? - я поглядом показав на наручники.
   - Поговорити то поговоримо, куди ж ти зараз дiнешся. - вiн посмiхнувся. - а цi, хай ще побудуть, для твоєї ж власної безпеки, добре ?
   - Куди ж я дiнусь ?
   Гiсть пiднявся з крiсла пiдiйшов до столу, щось собi налив з пляшки. Потiм взяв чисту тарiлку, наклав собi їжi, i знову зручно розсiвся на стiлець.
   - Ось бач чого ти лишився ? - звернувся вiн до мене пiсля маленької перерви. - Як би було все добре, то попили i поїли разом, поспiлкувалися про спiльних знайомих, про полiтику ,рибалку. Посидiли б як люди. Так ж нi потрiбно було тебе бити.
   - В нас не має спiльних знайомих.
   - Яка рiзниця, я ж також рибалку не люблю, а ти ?
   - Я також нi. - розмова почала вже сильно нервувати. - говори прямо чого ти хочеш, набридло вже.
   - Спокiйний будеш ? Вiдципити тебе можна ?
   - Можна, можна, давай тiльки по скорiше, руки терпнуть.
   - А голова ? Все не дивись так на мене, не дивись, пожартував я.
   - То спочатку потрiбно було жартувати, а потiм вже з заду по потилицi. - я вже майже перейшов на крик.
   - Слово даєш, що будеш спокiйним ?
   - Та задрав вже даю ! - менi б головне звiльнитися, спочатку можна з ним дiйсно поспiлкуватися, а потiм я йому вiдiмщу i за потилицю, i за руки, за все.
   Пiдiйшовши до мене вiн витяг з кишенi ключi, вiдiмкнувши спочатку одну руку поставив ключi бiля неї.
   - Другу сам вiдiмкнеш, це вже для моєї безпеки .- вiн широко посмiхнувся, пiдморгнув менi i рiзко вiдiйшов на зад.
   Я декiлька хвилин грався з замком, то запихав ключ не туди, то не так його крутив. Гiсть заважав менi то даючi непотрiбнi консультацiї, то вiдпускаючи якiсь дурнуватi жарти. Нарештi я звiльнився, але все ж таки ще сидiв в крiслi i потирав затерплi руки.
   - Тобi налити ?
   - А, що там ? - запитав я.
   - Коньяк, з провiнцiї... а все одно не зрозумiєш, можливо пiзнiше. Просто нормальне бухло. - закiнчив вiн.
   - Ну давай, не отруєш ?
   Пiсля моїх слiв вiн подивився на мене як на розумово вiдсталого i нiчого не сказавши налив два келиха.
   - Чесно кажучи ти деколи мене дуже сильно дивуєш, i останнiй курс унiверситету, i начитана людина, а розуму...Я навiть не знаю за, що тобi такий шанс подарували.
   - Ти це про що ? - не зрозумiв я.
   - Не так швидко, зачекай. Твоє здоров'я. - пiсля цих слiв вiн залив в себе рiдину, i нiчого бiльше не кажучи прийнявся за їжу.
   Я лише доторкнувся губами до келиха, i одразу вiдчув сильний головний бiль, бажання пити зникло так i не з'явившись.
   - Бери їжу.
   - Нi дякую. - я пiднявся обережно з крiсла щоб не запаморочилась голова, i пiдiйшов до вiкна.
   - Я ж для тебе старався. - в його вустах цi слова звучали принаймi смiшно.
   - Угу. -лише змiг вимовити я.
   Потiм порився в кишенях, шукаючи сигарети. Знайшовши взяв одну до рук тепер вже шукаючи сiрника.
   - Можливо тут не потрiбно, я все-таки їм, - пiсля таких його слiв тепер вже я подивився на нього як на розумово вiдсталого. - добре все ж таки твоя квартира пали на здоров'я, i моє i своє.
   Знайшовши сiрники одразу пiдкурюю, та випускаю дим у вiдкриту квартирку. В головi з'явилося дивне вiдчуття. Я розумiю, що не можу от так стояти з людиною, що недавно ( бо не можу визначити часу) в моїй же оселi напала на мене. Але нiякої злостi вже не вiдчуваю, з'явилось навiть вiдчуття, вiдчуття... цiкавостi. Бо так НОРМАЛЬНI ЛЮДИ НЕРОБЛЯТЬ. Вони не вриваються в твоє помешкання, не б'ють тебе з заду, а потiм наливають коньяк, i розмовляють з тобою про погоду. ТАКОГО В ТЕОРIЇ БУТИ НЕ МОЖЕ. Я нарештi це починаю розумiти, i чим же далi, тим менi стає цiкавiше, хоча має бути страшно, покрайнiй мiрi можливо страшно, я в такiй ситуацiї перший раз.
   - Попiл.
   - Що ? - обертаюсь я до нього i одразу розумiю, що цигарка вже палить менi пальцi, i давно потрiбно струсити попiл. Що мене так виключило на декiлька хвилин ? Пошкодження мозку дає про себе знати ?
   Я докурюю цигарку, тушу її в попiльничку, а мiй гiсть вже наливає собi знов.
   - Чого не п'єш ? - звертається до мене.
   - Голова i так болить, i ще там пив. - киваю головою на Вiтька пiд'їзд.
   - А, бачив.
   - Як ? - i одразу згадую дивний силует на моєму балконi. - ясно.
   - Ти як хочеш, а я буду. - знов пiсля слiв рiдина вливається без жодних проблем йому у шлунок.
  
   - Пора серйозно поговорити, - каже вiн без тiнi своєї вiчної посмiшки.
   - Так, пора начинай.
   - Ти лiпше сядь.
   - Нi дякую вже насидiвся. - але все ж таки пiсля його поради сiдаю в крiсло навпроти нього, беручи ще одну цигарку. Що ж ти менi розкажеш ?
   - Ти пригадуєш, про, що ти завжди мрiяв ? - розпочав вiн з дурнуватого питання.
   - Яке це має вiдношення. - не зрозумiв я.
   - Повiр бiльше, нiж ти можеш собi уявити. - пiсля дивних слiв вiн залишався повнiстю серйозним.
   - Ти хочеш поговорити про мої мрiї ? Ти, що хворий ? Ти для цього сюди увiрвався. - я рiзко пiднявся, весь сенс нашої розмови крився в мрiях ? Де тут логiка ?
   - Сядь i заспокойся. - В голосi щось було таке дивне, що не пiдкоритися я йому не мiг. Лише одними своїми словами вiн притиснув мене до крiсла не наче залiзо - бетонними шурупами . Одразу кудись пропала моя злiсть, залишаючи пiсля себе холодну рiвновагу.
   - Менi продовжувати далi, чи повторити сьогоднiшнiй метод ? - в його словах я вiдчув силу, i щось менi одразу перехотiлось його перебивати.
   Вiн пiдiйшов до столу, знову наливаючи собi коньяку.
   - Розумiєш, вiн надто дорогий, - його погляд потрапив на пляшку. - щоб просто так стояти в тебе на столi. На чому я закiнчив ? - вiн знову став самим собою разом зi своєю дурнуватою посмiшкою.
   - На мрiях, моїх.
   - А, дiйсно на мрiях, так про що ти мрiяв ?
   - Вибач, але питання дiйсно дурнувате, - цього разу вiн просто змовчав .- мрiяв як всi люди, використати себе, чогось добитися в життi, про добру сiм'ю, нарештi в космос полетiти !
   - Сiм'ю... сiм'ю, я тобi не обiцяю, а от все iнше... вибач я знову забiгаю на перед.
   Я мовчки запалив чергову цигарку.
   - Ти... пам'ятаєш Свiтло ?
   Я ледве не ковтнув свою сигарету. Серце забилося надто швидко, пiт пробив усе моє тiло. Як Його можна забути. Я просто заховав Його в найдальшi куточки своєї пам'ятi, щоб не згадувати, не думати про Нього. Але це мав бути лише чийсь жарт, при чому тут Воно ? Можливо його зовсiм не iснувало !
   - При чому тут Воно ? - голос мiй був наляканий. Напевне в ту хвилину я був сам собi огидний.
   - З нього як ти знаєш все i розпочалось... Я тобi не зможу пояснити, що Воно, можливо колись сам здогадаєшся, але воно вибрало тебе, i тут вже нiкуди не дiнешся.
   - Для чого ? Для кого вибрало ? - я не мiг нiчого зрозумiти.
   Гiсть знову пiднявся до стола щоб налити собi ще.
   - Можливо ти будеш ? - показав вiн менi на мiй келих
   Менi воно зараз точно не завадить.
   - Так, буду. - через мить в моїх тремтячих руках опинився келих. Я не замислюючись вилив в себе рiдину, й одразу вiдчув полегшення, немовби сто кiлограмову гирю зняли з мого живота, або ж з голови, або ж ... байдуже я зараз не про то.
   - Ти їсти не хочеш ?
   Одразу пiсля його слiв я вiдчув шалене бажання напхати собi шлунок. Але зараз не час, чи час ?
   - Поїсти час є завжди. - вiн не наче прочитав мої думки.
   - Ти, що думки читаєш ?
   - Нi, заспокойся, це просто видно по твоєму обличчi.
   Я лише кивнув головою, проте щось менi не вiриться. Я вiдчував вовчий голод, i лише мав на увазi їжу. Смiливо накидаючи її собi у тарiлку я не хтiв навiть думати чия вона i як опинилася в мене на завжди порожньому столi.
   - Це ти, твоє? - спитав я свого спiврозмовника.
   - Вже твоє.
   - Зрозумiло. - я далi продовжував знищувати харчi найшвидшими темпами.
   Цей процес продовжувався хвилин ще десять. Дивно як найпростiшi речi можуть так швидко допомогти. Iнстинкт людини поборов в менi усi страхи, нерви, переживання. Я повнiстю заспокоївся, сiвши на своє мiсце. А можливо це просто моя свiдомiсть не хотiла сприймати реальнiсть зараз таку яка вона є, щоб не збожеволiти остаточно. Як би там не було, я був повнiстю спокiйний, щоб слухати розповiдь далi. Я би сказав надто спокiйний. Але це мене зараз не сильно турбувала. Вiн Мог о спiврозмовника напевне також, оскiльки навпроти мене зi своєю черговою посмiшкою.
   - Ти не заперечуєш ? - сказав я показуючи йому сигарети.
   - Та, вже нi, будь ласка.
   - Дякую. - незрозумiло чому сказав я.
   Я пiдкурив тримаючи в руках вже повний келих. Ми вовчки випили, i одночасно поставили келихи на стiл.
   - Бачиш, ця пауза пiшла на користь як i тобi, так i менi. - знову перший розпочав вiн.
   Я на це нiяких заперечень не мав.
   - Свiтло. - на цей раз я зреагував спокiйнiше, тiльки... дихати почав глибше. - Воно вибрало тебе, зi всiх хто просив. Попереджую зразу не питай мене нiяких дурниць, таких як хто Воно, як Воно вибрало, для чого, i чому мене, бо я все одно не знаю, а те, що знаю все одно не скажу. - Чергова посмiшка з його сторони. - Просто вибрало i все. Ти ж читав коли не будь фантастику ?
   - Так, але це просто фантастика. Яке вiдношення вона має до реального життя ? I взагалi до мого ? - я нiяк не хтiв здаватися, оскiльки мозок вимагав справжнiх вiдповiдей.
   - Це пояснити я тобi також не зможу. - Вiн на хвилинку задумався. - Просто повiр у фантастичне, свiт величезний i в ньому дуже багато неймовiрного як не крути. Менi наприклад неймовiрно як можна зробити цей напiй, - його погляд потрапив на пляшку з коньяком, - але ж його якось роблять. А ти просто повiр у те, що ВСЕ МОЖЕ ТРАПИТИСЯ. Повiр у те, що ти називаєш неймовiрним, чи т просто фантастикою.
   Я пiднявся з стiльця i пiдiйшов до вiкна. В головi крутилось безлiч думок, що заважали нормальному мисленню. Психiка вiдмовлялась прийняти це, стверджуючи, що все це формене божевiлля, або наслiдок удару тупим предметом з заду по головi. А можливо той хто сидить зараз передi мною божевiльний ? Вiн, а не я. Знайшов собi спокiйного слухача, перед тим добре стукнувши його по мiзкам щоб був уважнiшим ? Що якщо зараз вiн розказує менi казки пiсля втечi з божевiльнi ?
   Я зробив величезну затяжку з метою заглушити бiй серця i хвилювання нервiв.
   - Я знаю про що ти зараз думаєш.
   - Чому я повинен тобi вiрити ? Можливо це просто фантазiї твоєї хворої уяви ?
   - Знаєш я чекав цього питання, i не буду ображатися за " мою хвору уяву" Звичайнiсiньке питання звичайної людини. - Здавалось пiсля своїх слiв вiн зiтхнув. - Я тобi вибач на словi не фокусник, i не буду нiчого витягати з капелюха, в мене й капелюха й немає. - Вiн розвiв руками.
   Я знову зробив величезну затяжку.
   - ДАНЬ ЦЕ ВСЕ НАБАГАТО СЕРЙОЗНIШЕ ! - його крик заставив мене рiзко озирнутися. - Перестань гратися в свої дитячi iгри. Сядь i мене послухай. Ми тут не у вiрю - не вiрю граємо ! Скоро твоє життя змiниться i змiниться на сто вiдсоткiв i тiльки вiд тебе буде залежати як воно пiде далi.
   Вiн знову став, розлив коньяк по келихам, протягуючи один менi.
   - Я готовий тебе слухати далi. - Його слова заставили мене повiрити у те, що все воно в вiдбувається в реальностi, i саме зi мною. Не знаю чому але я одразу вiдхилив усi сумнiви, я йому повiрив, бо напевне мусив. Моє життя вже помiнялося на стодвадцять вiдсоткiв, вже стало цiкаво, що буде далi, чим вiн ще зможе мене так здивувати.
   - Тепер я бачу, що ти менi вiриш, менi продовжувати ?
   - Так, але давай спочатку вип'ємо.
   Не чекаючи його я мовчки перевернув келих. Не знаю чому так швидко, але ця штука починала дiяти.
   - Отже тебе обрали. Тiльки не представляй себе як рицаря, що рятує свiт, чи як супермене, чи як Нео. Абсолютно не схоже. Я б навiть сказав, що ти був обраний не для свiту, а для себе, розумiй мої слова як хочеш, розтлумачувати тобi я їх не буду. Ти не будеш до планети мати нiякої, вибач ну майже нiякої ваги, хiба, що в тебе самого вийде, до тебе не буде нiякого втручання. Розумiєш, що я хочу сказати ?
   - Не розумiю. - тупо сказав я
   - Вибач це моя вина, непотрiбно ось так молоти всякi непотрiбнi дурницi. Але дослухай уважно мене до кiнця i може тодi все тобi стане ясно, добре ?
   - Добре. - ще бiльш тупiше.
   Вiн подивився на мене якось дивно.
   - З тобою все нормально ? - запитав у мене.
   - Нормально. - моя рука нiяк не могла дотягнутися до пляшки, що стояла на столi.
   - Перестань. - посмiхнувся вiн. - до цiєї бодяги потрiбно звикнути, навiть я ще не можу.
   - Продовжуємо далi ?
   - Продовжуємо. - все ж таки потрiбно було дiзнатися все до кiнця, в нормальному станi.
   - В тебе цигарка є ? - вiн здивував мене цим питанням
   - Ти ж не палиш ?
   - Палю, просто намагався кинути, всi ж ми живi люди. - знову посмiшка.
   Ми двоє пiдпалили, зробили декiлька затяжок i вiн розпочав знову, тепер вже бiльш спокiйнiше.
  
   - Що, що а "Капiтел Банк" ти чув точно.
   - Так, воно останiм часом мене неначе переслiдувало, якщо так можна виразитись.
   - Можна, можна, це ми так робили. Вiн був створений саме для тебе. - другий раз своїми словами мiй спiврозмовник заставив мене забути про сигарету в руках.
   - Попiл.
   - Що ? А дякую.
   Я струсив попiл, зробивши останню затяжку.
   - Так вiн був створений саме для тебе, його реклама була направлена на його єдиного клiєнта, на Тебе.
   - Не забагато честi для мене ?
   - Не забагато, якщо будеш далi уважно слухати.
   - Вибач продовжуй.
   - В ньому лежить те, що зараз належить тiльки тобi одному, i на мою думку. - вiн глянув на свiй дорогий годинник. - Воно зараз збiльшується i збiльшується.
   - Про що ти ?
   - Хвилинку май терпiння, хоча в твоїй ситуацiї я тебе розумiю, яке тут в бiса терпiння.
   - Ти як завжди маєш рацiю.
   - Будь - ласка не iронiзуй. Зараз я працюю в твоїх iнтересах.
   Тепер напевне настала його черга, вiн пiднявся з крiсла i пiдiйшов до вiкна.
   - Це твiй автомобiль у низу. - перебив я його.
   - Так мiй, але скоро... Не заважай менi, я хочу як най простiше для тебе виразитися.
   Вiн рiзко розвернувся i сiв на своє крiсло.
   - Тебе обрали як соцiальний експеримент, так буду найправильнiше для тебе виразитися, тiльки будь - ласка не ображайся на цей вислiв пiдiбрати точнiше я не змiг.
   Чесно кажучи я й не думав ображатися, цiкавiсть зараз стояла у мене на першому мiстi.
   - Тепер говорю максимально просто, По перше саме тебе визначили переможцем, наприклад як у конкурсi, по другi реалiзували в життя те, про що ти найбiльше прагнув, вiрнiше буде сказано дали тобi все, що б ти реалiзував те про що мрiяв, по третє за це тобi не потрiбно нiчого вiддавати чи щось робити, ти можеш жити як хочеш, продовжувати жити так само далi чи якось по iншому тепер це все у твоїх руках. Тобi просто дали нiчого не просячи в замiн. Можеш рахувати, - на його вустах знову на мить зя'вилась посмiшка, що тобi просто повезло. Я би мiг говорити до безкiнечностi, але це тiльки тобi зараз завадить, намагався як умога стислiше. Зрозумiв, що я хотiв сказати ?
   Чесно кажучи абсолютно нi.
   - Знаєш, щось не дуже.
   Вiн допалив цигарку i жбурнув її на пiдлогу.
   - А, вибач. - замiтив вiн мiй погляд, пiдiбрав недопалок i викинув його у смiтник.
   - Збирайся поїдемо в Банк.
   - Що прямо зараз ?
   - Прямо зараз.
   - А куди ?
   - Вибач, але це в тебе дурнi питання зараз взнаєш. - при цих словах вiн пiднявся i уважно подивився на мене, напевне чекаючи на мої дiї.
   - Одну хвилинку, зараз поїдемо. - я пiднявся з крiсла i почав шукати по квартирi якiсь вже зовсiм не потрiбнi речi, наприклад проїздний на метро, чи ще щось.
   Гiсть чекав декiлька хвилин, а потiм з нервiв майже силомiць виволiк мене з квартири.
   - Ти розумiєш, що я з тобою i так занадто багато часу втратив ? Я ж працюю.
   - Зачекай, я хоч квартиру зачиню.
   - В тебе там є, що красти ? - розумне питання. - Пiсля сьогоднi вона тобi вже не знадобиться.
   - Так там всi мої речi ! - не здавався я.
   - Поїхали. - пiсля слiв вiн майже зiштовхнув мене на схiдцi.
   - Обережнiше, що пiсля сьогоднi i моє тiло менi бiльше не знадобиться ?
   - Дуже багато розмовляєш, бiльше дiла.
   Ми майже вибiгли на вулицю, i я ненароком вдарив колiном фару його автомобiля.
   - Вибач, проте ти сам винний, навiщо було мене штовхати ?
   - Ти хоч знаєш скiльки вона коштує ? А хоча байдуже. - Вiн натиснув на кнопку авто сигналiзацiї. - сiдай в машину.
   Дверцята автомобiля автоматично вiдкрилися, i я опинився в салонi. Лише одного погляду на автомобiль з середини вистачило, щоб лише уявити його цiну. А цiна була величезна. Червона шкiра, що оздоблювала сидiння, червоне дерево на панелi приладiв, їх ярке освiтлення наштовхували на думку, що господар авто має не менше нiж тридцять дев'ять кубинських мiшкiв напакованих зеленню.
   Одразу за мною в авто з'явився мiй знайомий.
   - Нормальне авто. - все, що родилось на той момент в моїй багато страж далiй головi.
   - Та ти шо ?
   - Вистачає з мене смiятися, я такi лише на картинках бачив. Дорога вона ?
   - Для тебе дрiбницi. - чи то з iронiєю, чи то правдиво вiдповiв вiн, на той момент я не змiг розiбрати.
   Нарештi ми вирушили, навiть звук двигуна був пронизаний багатством i величчю авто. Проїжаючи повз мiй будинок я опустив вiкно, щоб свiже повiтря заходило до автомобiля, а можливо i для того щоб мене краще бачили в ньому. В кожного своє в головi.
   - Палити тут можна ?
   - Пали на здоров'я.
   Я дiстав цигарку з пачки i пiдпалив ї в авто запальничку. Дим одразу наповнив шкiряний салон, проте й одразу вмикнувся кондицiонер, засовуючи в себе всi залишки табачного диму.
   - Далеко нам їхати ?
   - Ти ж колись читав адресу, вже непам'ятаєш ?
   Я на мить замислився, так дiйсно колись читав. Що там була за вулиця. Ми.. Миру 2 ! Згадав.
   - Де вулиця Миру ? - звернувся я до водiя.
   - Згадав ? Ми вже не далеко, залишилося проїхати ще один мiст, i ми будемо на мiсцi.
   Стоп ! А звiдки вiн знає, що я читав адресу клятого банку ?
   - Звiдки ти знаєш, що я читав iнформацiю про банк, разом з його клятою адресою ?
   - Якби ти був уважний, то слухав мої слова, банк створювався лише для тебе, чуєш не потрiбно через це задирати носа, - подивився вiн на мене, - його "рекламнi акцiї " бачив лише ти, то на твою думку хто мiг ним цiкавитися ?
   - А якщо хтось випадково по пошуку вiв би його iм'я ? я зробив останню затяжку i викинув не до палок у вiкно, чим i заслужив слова подяки вiд сусiднiх водiїв.
   - Ми, ну вiрнiше не ми, провiрили IP адресi. Ти мав рацiю, на сайт банку заходили двiчi. - пiсля цих слiв вiн похмурився. - Одним iз вiдвiдувачiв був ти.
   - А iншим ? - мене вже зацiкавила ця тема.
   - Iншим, iншим... те, що вiн не був випадковим ми знаємо точно, ти давав комусь Конверт ?
   Конверт, дiйсно конверт, а я вже навiть забув про нього. Я на нього лише сам один раз подивився навiть не двiчi, кому я мав його показувати ? Психiатру в божевiльнiй ?
   -Нi, я точно знаю, що нiкому.
   - Як, завжди, точно, точно а потiм... Але це до нашої сьогоднiшньої справи вiдношення немає. - вiн замовк втупившись в дорогу.
  
   - Вже найме приїхали. - Повiдомив вiн мене через десять - дванадцять хвилин.
   - Щось я тут не бачу нiякого будинку "Капiтал банку" ? Ти не помилився випадково ?
   Його миттєвий погляд оглянув мене з нiг до голови.
   - Ти при своєму розумi ? Я сам вибирав будiвлю.
   - А де ж тут будинок "Капiтал банку" ? - знову не зрозумiв я, тикаючи пальцем в багатоповерхiвку
   - А ти хотiв, щоб спецiально для тебе тут центр всесвiтньої економiки побудували ?
   - Навiщо ж одразу центр, написано ж, що будинок.
   - Зачекай, зараз побачиш ти й будинок. Чого ти сидиш, як королева ?
   - Що ?
   - Не, що, а виходь з машини, часу в нас залишилось зовсiм мало. - його погляд потрапив на годинник.
   Одразу вийшовши з авто пiдкурюю, тепер вже вiд власних сiрникiв, чекаючи коли ж мiй знайомий натисне на кнопку авто сигналiзацiї. Її сигнал попереджує нас, що машина заблокована, i одразу ми вирушаємо у бiк багатоповерхiвки. Я перший раз в цьому "спальному" районi i по старiй звичцi уважно оглядаю його. Нiяких офiсних примiщень, чабрикiв, цехiв, лише багатоповерхiвки та величезний супермаркет. Йдемо мовчки, напевне кожний думає про своє, як я наприклад про сьогоднiшнiй божевiльний день. Йду, курю i щохвилини провiряю себе чи я не сплю. Напевне все ж таки нi. Нажаль не можна перевiрити себе на наявнiсть ознак розладу психiчного здоров'я. В моїй ситуацiї ця методика менi б не завадила.
   Проходимо ще один будинок i повертаємо в лiво.
   - Чуму сюди не можна було заїхати на авто ? - питаю лише для того, щоб перервати мовчанку.
   - Питає лише для того щоб не мовчати ? - вiн, що дiйсно читає мої думки ?
   - Нi, звичайно, просто цiкаво.
   - Просто вирiшив пройтись, ти ж не проти ? - навiть якби я був проти то, що ?
   Нарештi. Проходячи крiзь черговий будинок, я замiтив двох поверхове сучасне офiсне примiщення, з маленькою вивiскою "Капiтел Банк".
   - Ну ось ми й прийшли.
   - Дякую вже й сам бачу.
   З зовнi двохповерхове примiщення видiлялося на фонi совкових будинкiв величезною кiлькiстю скла. Воно й напевне було побудоване лише з нього, абсолютно не попадаючи своєю будовою в загальну архiтектуру. Воно не наче дикий прибулець вiдрiзнялось на фонi людської юрби. Або ж я один чорношкiрий на фонi схiнхедiв. Або ж ... Прикладiв можна навести дуже багато, але щоб зрозумiти його потрiбно було побачити.
   - Нормально. - лише змiг вимовити я.
   - Вибач, але люблю я трошки епатажу. - здавалось на мить вiн навiть засоромився.
   - Так, любиш. - сказав я поглядом оглядаючи його неймовiрно бiлий костюм.
   Ми пiдiйшли майже в притул до будiвлi, з близька вона здавалась ще бiльше неймовiрною.
   - Зачекай, ще покурю. - я зупинився бiля самiсiнького входу, майже заважаючи автоматичним дверям.
   - Потiм, все потiм.
   - П'ять хвилин нiякої ролi для тебе не зiграють. - чомусь я нiяк не хотiв туди заходити, на мить промайнула думка щоб розвернутися i побiгти в протилежну сторону звiдси.
   Вiн подивився на мене уважно, а потiм лише схильно хитнув головою.
   - Давай.
   Я дiстав останню цигарку, i жбурнув зiм'яту пачку в смiтник, потiм хвилин п'ять шукав по кишенях сiрники. Вони нiяк не хотiли знаходитися, а руки не наче навмисно весь час шукали не там.
   - Пiдкурюй. - мiй знайомий тримав в руках запальничку.
   - Дякую.
   Пiдкуривши одразу роблю декiлька великих затяжок. На душi чесно кажучи щось зовсiм не весело. Не хочу я туди йти i крапка. Але все, що має свiй початок має i свiй кiнець (Матриця третя частина) . Мала i свiй кiнець i цигарка. Я допалив ї до самого фiльтра, декiлька раз опiкаючи її вогнем свої пальцi. Потiм зi всiєї сили жбурнув її за смiтник.
   - Нарештi, ходiмо я вже думав, що помру чекаючи тебе. - його слова супроводжувала посмiшка.
   - Ти господар, ти й заходь в перед. - я не наче англiйський джентльмен намагався пропустити його в перед.
   - О нi, ти гiсть, будь - ласка в перед Ви . - вiн повторив мiй рух.
   - Якщо ви так вважаєте то дякую. - я з поклiном ввiйшов в будинок перший.
  
   Хол мене зустрiв ярким освiтленням. Повсюди були то величезнi лампи то дивнi прожектори. Здавалось в цьому будинку зi всiх сил намагались знищити навiть дрiб'язковi частинки темряви. В серединi дизайн мало чим вiдрiзнявся вiд зовнi. Той же новiтнiй стиль i куча скла. Воно i всерединi було повсюди. В кiнцi величезного хола сидiла секретарша i про щось уважно говорила по телефону. З ким цiкаво ? Я ж їх єдиний клiєнт. Ми направились до неї по склянiй пiдлозi. Весь час хотiлось стрибнути на неї щоб вона трiсла.
   Побачивши нас вона поспiшно положила слухавку зробивши на обличчi чергову посмiшку.
   - Добрий день, - звернулася вона до нас. - а ми вас вже давно чекаємо.
   Скiльки це майже мiсяць ?
   - Здраствуй, начальник в себе ? - пiсля цих слiв вiн широко посмiхнувся, найбiльше йому напевне сподобалось слово "начальник".
   - Так, - її посмiшка також стала ще бiльшою. - вiн вже теж давно вас чекає. Його попередити про ваш приїзд ?
   - Нi, дякую ми зробимо йому сюрприз.
   Пiсля його слiв ми направились до лiфта.
   - Навiщо в двохповерховому будинку лiфт ? - скорiше до себе нiж до знайомого промовив я.
   - А чому б i нi ?
   - Справдi, грошi є розуму не треба.
   - По собi судиш ?
   - В мене, що грошi є ? Стоп за розум нiчого не говори, а то знаю я вже тебе.
   - За розум не скажу, хоча вивчаючи твою поведiнку декiлька днiв, сумнiви в твоїй дiєздатностi виникають, а от за грошi, не знаю, не знаю, через хвилин п'ять побачимо...
   - Можливо ти натиснеш на кнопку, а то ми тут вже давно стоїмо ?
   Коли вiн отак на мене дивиться я вiдчуваю себе, скажемо так не зовсiм повноцiнно.
   - Ти десь бачиш тут свою "кнопку" ?
   Я озирнувся довкола, i дiйсно не побачив жодної штуковини чим можна було викликати лiфт.
   - А де вона ? Я ж говорив ходiмо схiдцями.
   - Пояснюю для... тебе. Лiфт автоматичний, коли перетинаєш фото елемент, - його палець ткнувся в гору, - лiфт сам автоматично прижає.
   - Так ми перетнули її хвилин п'ять назад, i де ж наш лiфт ?
   - Гм..., - вiн на мить замислився, - не має досконалої технiки, проте... набагато зручнiше.
   Так не потрiбно пiднiмати руку i натискати на кнопку виклику, а почекати можна !
   Нарештi дверi вiдчинилися i ми зайшли до середини.
   - Тут також все автоматичне ?
   Вiн лише мовчки натиснув на другий поверх.
   - Ось тут, тiльки пiсля тебе. - промовив я коли дверi на другому поверсi вiдчинилися.
   - Дякую. - промовив вiн не приязно пройшовши в перед.
   Другий поверх майже нiчим не вiдрiзнявся вiд першого. Величезна кiлькiсть скла i освiтлення, хол як двi мої квартири, i на мить менi здалось, що майже та сама секретарка як i на першому поверсi.
   Ми як по однiй командi направилися до стола де сидiла дiвчина.
   - Добрий день, - чергова посмiшка, - ми вас вже давно чекаємо.
   "Вони, що тут всi сестри ?"
   - Здраствуйте, ви чекали, от ми i прийшли.
   - Проходьте далi, про Вас вже повiдомили. - тут, що всi збожеволiли на цих посмiшках, бо менi аж стало гидко
   Пройшли її стiл, i опинилися бiля дверей розмiром з ворота середньовiчного замку. На мою думку архiтектор страждав на шизофренiю, або ж на гiгантоманiю, що помножена на клаустрофобiю. Або ж на те i на iнше, це найбiльш вiрогiдно.
   Постукавши зайшли у середину. Картина повторюється. Знов все те саме, тiльки секретарки немає. Замiсть неї за столом сидiв мужчина рокiв сорока, типовий представник менеджерiв у столицi. Його обличчя легко можна було переплутати i з iншими представниками його професiї. Середнього зросту, середньої повноти, середня наявнiсть волосяного покриву на головi
   Бiля його стола стояли два зручних крiсла, на якi ми в свою чергу присiли. Далi йшла черга привiтання i його вдячностi за наш приїзд, я також в свою чергу йому подякував, проте сам не знаю за, що, але було видно, що йому це сподобалось.
   - Вибачте, що ви будете ? - звернувся вiн до нас.
   "В якому сенсi, що ми будемо ?"
   - Менi будь ласка каву, а нашому юному другу, чашку зеленого чаю. З лимоном ? - звернувся вiн вже до мене.
   - Так, з лимон. - потрiбно ж хоч менi пiдтримати розмову ?
   - Одну хвилинку, зараз принесуть. - промовив вiн зв'язуючись з секретаркою.
   - Якщо ви палити, то можете тут палити. - це вже вiн звернувся до мене.
   - А- га, дякую. - знову я мастерськи пiдтримав розмову.
   Поки я шукав по кишенях цигарки разом з сiрниками, моїх два нових знайомих розмовляли на свою тему. Про, що або про кого я навiть не звернув уваги
   Знайшов i пiдкурив, попiльничка уважно була поставлена бiля мене. Здавалось на мене мої новi знайомi зовсiм не реагували, щось обговорюючи мiж собою. Нехай, менi це зараз абсолютно не завадить.
   Мої думки, i їхнi розмови перебила секретарка, заносячи до кабiнету пiднiс з гарячими напоями. Згодом обережно розтавила їх, не питаючи яке кому, i таким же методом зникла з нього. Оперативна, на всю операцiю їй знадобилось не бiльше хвилинки, можливо й двi.
   Взявши свiй чай, я одразу поставив його на мiсце опiкши долонi, разом з пальцями. Нiхто крiм мене до своїх напоїв так i не доторкнувся.
   - Ну, що розпочнемо розмову ? звернувся топ -менеджер банку.
   - Так, я думаю, що вже час. - пiдтримав його мiй сусiд по крiслу.
   А я лише продовжував палити.
   - З чого розпочати ? - менеджер точно звертався не до мене.
   - Я думаю, що з самого початку.
   Я все ще палю. Що менi говорити ? А, нi все ж таки найшовши слова я мужньо вiдповiв:
   - Та було б не погано, якщо розпочати з самого початку. - смiливi слова хороброго чоловiка !
   - Добре, спочатку, так спочатку. Банк був створений на початку цiєї осенi, разом iз цим примiщенням, - пiсля цих слiв вiн надпив свiй напiй, i розвiв долонi, - клiєнтiв в нас небагато, точнiше буде сказано вiн єдиний - це Ви.
   Я лише схильно i уважно кивнув головою.
   - Наш банк працює тiльки на Вас, - продовжував вiн. - i чесно кажучи працює ефективно. - його погляд потрапив на мого знайомого. - Проте якщо ви тут, то це означає, що ми вже анулiруємо свою дiяльнiсть. Як це не пафосно звучить проте Ваш приїзд закiнчує нашу дiяльнiсть. - його слова супроводжувало тяжке дихання з перебiльшеною iнтонацiєю суму.
   - Шановний, час. - нагадав йому мiй знайомий нервово стукаючи пальцями по столi.
   - Вибачте, дав волю почуттям, Ви орiєнтуєтеся чому Ви тут ? - вiн знову звернувся до мене.
   - Нi. - пiсля мого краснослiв'я я тупо втикнувся на нього.
   В менеджерi напевно помер генiальний актор, взявши в долонi чашку з кавою вiн знову зробив трагiчний вигляд. I в мене знову промайнула думка, що я знаходжусь не в банку, а в...
  
   - Ми не зовсiм банк. - продовжував вiн, - ми управляючi Вашими фiнансами.
   - В мене є фiнанси ?
   - Ви навiть не можете здогадатися якi саме, можу Вас завiрити.
   Я вже випив чай, i розпочав палити нову сигарету.
   - Ви мiлiардер.
   - Що ???
   - Ви мiлардер, можу Вас запевнити в цьому.
   Шок, шок, шок, шок, шок.
   Шок, шок, шок, шок, шок.
   На мене вилили три вiдра холодної води, потiм декiлька тон кип'ятка, потiм цю процедуру повторили двадцять вiсiм разiв.
   Кому говорять так просто Ви мiлiардер ? Вам говорили ?
  
   - Ви, що божевiльний ? - першi мої слова пiсля iнформацiї, що не наче лавина впала менi на голову.
   - Нi, а Ви ?
   - Що за божевiльня тут вiдбувається ?! - я не змiг стриматися, пiднявся з крiсла i почав кричати.
   - Я ж говорив тобi, що вiн трошки не володiє своїми нервами. - цей пiжон в бiлоснiжному костюмi пiд мигнув менеджеру.
   - Хто ж вибирав.
   - Ви взагалi тут про що ? - я вже заспокоївся i сiв на мiсце, проте в голосi ще звучали нотки iстерiї.
   - Менi можна далi продовжувати ?
   - Так продовжуй. - вiн, що завжди буде вирiшувати за мене ?
   - Одну хвилинку, можливо ви мене зачекаєте ?- мої руки шастали по кишенях в пошуках сигарет.
   - Он вони. - рука мого сусiда показала на пачку сигарет, що лежали на столi, передi мною.
   - Дякую, я сам бачив.
   Пiдкуривши, жбурляю сiрник у попiльничку, вiн вiдскакує i попадає на костюм менеджера.
   - Будь - ласка, продовжуйте далi. - я вже майже повнiстю керував собою.
   - Ви мiлiардер.
   Приємна новина.
   - А можу я дiзнатися звiдки в мене з'явилось стiльки грошей ?
   - Можна, чому ж нi. - менеджер стулив плечами. - вони були переведенi на Вашi рахунки вiдповiдно... з iнших рахункiв.
   - А з...
   - А з яких рахункiв я Вам сказати не можу, вибачте але це банкiвська таємниця.
   - Ви можете менi доказати, що це не жарт, i не плiд моєї хворої уяви ?
   - Ви тут i Вас ще виникають сумнiви ?
   - Чесно кажучи так.
   - Добре, одну хвилинку.
   Менеджер нахилився до комп'ютера, щось манiпулюючи з клавiатурою. Я тим часом курив. Затяжку за затяжкою, все бiльшу i бiльшу я не наче експериментував на скiльки в мене вистачить об'єму та здорового мiсця в легенях.
   Повертаючи до мене монiтор менеджер передав менi ще й запакований бiлий конверт. Ще один.
   - Розпакуйте його будь - ласка, i введiть iнформацiю.
   Розкривши конверт я дiстав бiлий листок паперу з рядами цифр та лiтер.
   - Ведiть в пустi поля iнформацiю, що знаходиться у вас на паперi. - звернувся до мене управляючий.
   Я пiдняв очi на монiтор, побачене мене знову здивувало. Я маю рахунки в Банку Австрiї ?
   Декiлька хвилин вожу iнформацiю. Обережно лiтеру за лiтерою, цифру за цифрою. Код рахунка, логiни, паролi, електронi ключi i ще бiс знає, що. Потiм ще стiльки ж саме часу перевiряю, що я вiв. Знаходжу декiлька помилок, виправляю їх.
   - Все. - звертаюсь до менеджера.
   - Натиснiть на "вхiд в систему"
   Шукаю де це. Найшов, натискаю i чекаю незрозумiло чого. Беру ще одну цигарку запалюю. Нiхто не говорить, всi чекають на вiдповiдь.
   - Вибачте, а можна менi ще чаю. - намагаюсь заповнити мовчазну мить.
   - Так, звiсно. - менеджер одразу передає побажання секретарцi.
   Комп'ютер подає сигнал, що вiдбувся вхiд в систему.
   Серце б'ється ще сильнiше вибиваючи собi прохiд в грудях, через мої легенi.
   - Ось будь - ласка можете перевiрити. - менеджер зоставався таким вже спокiйним як i був.
   Проте одразу менi це не вдалося, прибiгла секретарка поставивши передi мною чашку з гарячим напоєм.
   - Дякую. - промовив їй ховаючи очi вiд монiтору.
   - Час. - нагадав менi цей пiжон.
   Я пiдняв очi догори i ледве втримався на стiльцi. Так i не можу зрозумiти як я втримав рiвновагу. Те, що я там побачив змусило мене хитатися не наче футбольний м'яч.
   - Ви уважно бачити баланс свого рахунку ? - звернувся до мене менеджер.
   - Менi здається, що так, проте не могли б ви менi його показати, а то я мiг помилитися.
   - Будь - ласка, баланс Вашого рахунку в Банку Австрiї складає, - вiн на мить замислився. - 49 994 000 європейських євро.
   Я просто мовчав, i ще мовчки жував фiльтр вiд сигарет. В головi я почав вiдчувати мозок. В буквальному сенсi. Вiн болiв нестерпно через скажений прилив кровi до нього. А перед очима я бачив лише сто долларову купюру, хоча сам не знаю чому.
   - Не зрозумiв. - здавалося менеджер спiлкувався зараз сам з собою. - де дiлись ще шiсть тисяч ? Що це за божевiльна комiсiя в них ? - далi вiн шалено почав гуркати пальцями по клавiатурi тим часом викрикуючи образи до австрiйських банкiрiв.
   Зi сторони це мало виглядати кумедно. Але не в моєму станi.
   Чому я нi чого не можу сказати ?
   - Ти отак довго будеш мовчати ? - звернувся до мене сусiд по крiслу.
   - А що менi говорити ?
   - Можеш запитати взагалi скiльки в тебе рахункiв i грошей на них, чи ще щось.
   - А скiльки в мене рахункiв i грошей на них взагалi ? - промайнула в мене оригiнальна думка.
   Менеджер рiзко пiдняв голову.
   - Вибачте, продовжуємо далi. Тiльки я не розумiю, що за комiсiя в шiсть тисяч...
   - Про рахунки. - нагадав йому мiй знайомий.
   - Так, от... зачекайте хвилинку.
   Керуючий почав щось iнтенсивно шукати в столi. Витягнувши папку з документами вiн театрально потрусив нею в повiтрi, i почав зачитувати:
   - Рахунок в Банку Мексика :вам належить 24 999 000 євро; йдемо далi, - вiн на мить замислився, - ось знайшов, рахунок в "Експресiо Банк", що на Мальдiвах, там Вам належить 19 998 000 євро. В Нацiональному Банку Домiнiканської республiки Ваш рахунок складає близько сорока мiльйонiв євро. Карибський Банк обслуговує Вас як найбiльшого свого клiєнта, що коштує 19 997 000 євро. I завершальний етап в тихоокеанському регiонi Нацiональний Банк Гаваї нещодавно прислав нам подарунок, який розкажу вам згодом обслуговує Вашi 54 998 000 амереканських доларiв. Перший етап переведення коштiв закiнчено, починати другий ?
   Я ледве змiг ковтнути. Вiдчуття було таке, неначе менi в рот налили клею. Рука автоматично взяла чергову сигарету, проте не втримала її.
   - Вибачте. - з такими словами я полiс пiд стiл шукати втрачене щастя.
   - Менi продовжувати другий етап ?
   - Так, будь - ласка. - Я вже вилiз з пiд стола i пiдпалював свою знахiдку.
   Менеджер дiстав з стола iншу папку.
   - Був створений Ваш баланс в Банку Кiпр, i одразу на нього було переведено 49 000 000 євро. Тут комiсiї ще поки не зняли. Банк Каїра поки що розпоряджується вашим рахунком, там лежить приблизно 34 999 000 євро. Дуже добрий Банк скажу Вам я, мiнiмальна комiсiя, i можливо нормальнi вiдсотки. Банк Трiполi забезпечує Ваш вклад на 34 997 000 євро. Чесно кажучи через Вас менi знадобилось вивчати географiю знову. Банк "Аль Арабiка" в Тунiсi - Ваш рахунок 39 997 000 євро...
   Я вилив в себе чай, щоб хоч трошки вiдбити вiдчуття клею в ротi. Не допомогло.
   - Банк в Дамаску - Вашi 44 998 000. - все продовжував i продовжував керуючий Банку. - Катарський Банк оцiнює Ваш рахунок в 64 000 000. Банк "Аль Джазiре", що в Саудiвськiй Аравiї оцiнює Вас на 50 000 000 євро. Весело, так ? Банк "Незалежнiсть ", що на Критi поки, що користується вашими вкладами на суму 44 998 000 амереканських доларiв. От так, - театральним жестом менеджер витер пiт з чола . - з цим мабуть також все.
   Мене неймовiрно сушило. Волога випаровувалася з мого органiзму швидше нiж снiг у жаркiй пустелi. Поки секретарка приносила воду я пiднявся з крiсла, щоби хоч трошки розiм'яти ноги. В головi царив безлад, по сьому органiзму напевне також. Я не виграв у лотерею, я виграв у сотню найбiльших лотерей у свiтi ! Це неможливо, але це насправдi !
   Секретарка принесла воду i оставила її бiля мене. А менеджер тим часом дiставав зi стола третю папку з моїм щасливим майбутнiм. На мить за це менi захотiлося його розцiлувати. Або ж розцiлувати секретарку.
   - Переходимо на Європу. Банк В Мадридi тримає Ваш вклад в розмiрi 54 995 000 вiдповiдних євро. Iнший банк в Iспанiї, Каталонський Банк обслуговує Вашi 45 000 000 євро. Банк в Парижi "Централь" тримає у себе Ваш вклад у розмiрi 60 998 000 євро, в Тулузькому Банку на Ваше i'мя вiдкрито рахунок у розмiрi 65 998 000 тих же самих євро. - здавалося менеджеру на скучило просто перераховувати банки разом iз кiлькiстю вкладiв тому вiн начав пританцьовувати сидячи, або ж вставляти в опис свої не доробленi жарти. - Три банк на територiї Нiмеччини - це Франкфуртський, Берлiнський, та Штутгартський користуються Вашими 69 998 000, 59 994 000, 62 999 000 євро вiдповiдно.
   Я сидiв i уважно слухав, боячись пропустити хоч одне слово цього на пiв - божевiльного керуючого.
   - З Нiмеччиною закiнчили, переходимо в Швейцарiю. О, тут знаходиться Ваш клондайк. Чотири найбiльших банка в країнi тримають у себе трошечки менше нiж двiстi мiльйонiв Ваших проте європейських євро.
   Я тяжко випустив повiтря разом з хiмiчними - сигаретними сполуками.
   - У двох банках в Українi, одному у Варшавi, двох у Москвi, а саме бо Вам це буде цiкаво, в банку "АКП" в Києвi, в банку "Експресс", що також розмiщений в Києвi, У варшавському банку "Варшава", та у московських "Первый Банк Москвы ", та "Витекс", створенi Вашi рахунки на суми 11 000 000, 9 000 000, 18 000 000, 25 000 000, 29 000 000 євро вiдповiдно.
   Я шукав поглядом куди жбурнути пусту пляшку, ось чим в мене в вiдповiдальнi хвилини зайнятий головний мозок !
   - I нарештi, наш заклад тримає у себе ваших 5 000 000 євро. Можна виразитися , що ця сума Вам на дрiб'язковi розходи. - закiнчивши доповiдь вiн вiдкинувся на спинку крiсла i зробив посмiшку на все своє обличчя.
  
  
   Я мовчав довго. Приблизно хвилин десять з мене не можна було витягнути нi слова. То нервово постукуючи пальцями по столi, то палячи чергову цигарку я обмiрковував своє положення. На перший погляд я зараз найщасливiша людина на землi. А на другий... а на другий, що менi з оцим всiм робити ?
   - Як i коли я зможу забрати свої грошi ? - перше було моє питання за тривалий час.
   - Будь коли, i будь де, Ви зможете забрати свої грошi.
   - А точнiше можна ?
   - Чому ж нi ? На кожний рахунок, будь вiн чи в Мексицi чи в Києвi у Вас є спецiальний конверт з електронним ключем, паролем, логiном, та кодом на рахунок. Ви можете як i забрати все разу, хоча я вам це не раджу, оскiльки просто не можу уявити як ви забираєте декiлька мiшкiв з грошима, або ж виконувати будь - яку iншу операцiю. Все, що Вам буде завгодно.
   - А це тобi подарунок вiд мене. - мiй знайомий протягнув менi руку з пакунком. - Тут закордонi паспорти на твоє iм'я, з громадянствами тих країн в яких у тебе найбiльшi вклади.
   - Це подарунки наших закордонних колег. - добавив менеджер.
   Чому я нiколи не можу знепритомнiти за своїм бажанням ?
  
   - Через декiлька хвилин зайдете в касу, вона знаходиться у пiдвалi й заберете частину ваших грошей, я вже дав розпорядження. - менеджер закiнчив розмову по телефонi.
   - Добре тодi ми пiдемо. - сказав мiй знайомий пiднiмаючись з крiсла.
   - Було приємно з Вами працювати. - промовив менеджер потискаючи нам руки.
   Я лише добавив "що так, було приємно."
   Попрощавшись з керуючим ми направилися до виходу. До дверей лiфта йшли мовчки.
   - Що, досi не можеш повiрити ?
   - Та якось не кожний день тобi говорять, що ти мiлiардер.
   - Не можу з тобою не погодитися.
   Цього разу автоматика спрацювала на диво швидко, через мить вже вiдчинилися дверi лiфта. Заходячи до середини натиснули на кнопку пiдвалу. Через хвилинку вже були на низу.
   - Багата була фантазiя у архiтектора. - промовив я поглядом оглядаючи iдентичний пiдвал з першим та другим поверхом.
   - Ти, ще не знаєш скiльки коштували його послуги. - неначе образливо промовив мiй знайомий.
   Знов пройшовши великий освiтлений хол пiдiйшли до вiконця в стiнi. Третя сестра двох близнят - секретарш привiтливо посмiхнулась нам, i попросила зачекати хвилинку.
   Передаючи через вiконце папiрець попросила в ньому розписатися, що я й зробив.
   - Тримайте. - промовила вона, i розпочала передавати менi в руки пачки з грошима.
   - Одна, друга, третя... - продовжувала рахувати вона передаючи менi в руки стопки з стогривенними купюрами.
   Спочатку в мене затряслась голова, а згодом i руки. Перший раз в життi бачив стiльки грошей, i всi вони належили менi. Потiм нерви пройшли i я методично, як i має бути складував банкноти в банкiвський мiшечок.
   - ... дев'ять, десять. Все. Сто тисяч гривень у Вас. Доброго дня i до побачення. - промовила касирша раптово зачиняючи вiконце.
   - Тепер вже вiриш точно. - скорiше стверджуючи нiж запитуючи сказали лiворуч вiд мене.
   - Ти сьогоднi як завжди правий. - все на, що мене в той час вистачило.
   - Можна задати тобi питання ? - запитав мiй знайомий коли ми виходили з лiфта на першому поверсi.
   - Так, чому ж нi.
   - Як ти потратиш цю першу сотню ?
   - Я зараз взагалi не уявляю як їх можна потратити.
   - А все ж ?
   - Поїду кудись вiдпочити.
   - Невистачить. Потрiбно було ще зняти.
   - Сто тисяч не вистачить ? Я за них пiв населення Єгипту куплю.
   Попрощавшись з секретаркою вийшли на вулицю. Холодне повiтря приємно обдувало обличчя i тiло, а мiшечок не менш приємно грiв долонi.
   - Тобi їх навiть вже на день не вистачить.
   - Помиляєшся менi їх навiть на мiсяць вистачить з головою.
   - Приємно було б за тобою поспостерiгати, але як це не парадоксально звучить час - це грошi.
   - Чому ти такий впевнений, що менi їх точно не вистачить ? -через деякий час, коли ми вже пiдходили до його автомобiля задав запитання я.
   - Ти вже змiнився. Подивись на себе зi сторони. - неначе сумно вiдповiв вiн.
   Подивившись в дзеркало я побачив лише червонi вiд перенапруження очi, та бiлу шкiру свого обличчя.
   - Ти помилився. Я не змiнився. Вони, - я потрусив мiшечком з грошима. - нiяк не змiнюють мене. I не змiнять.
   - Господь тобi в помiч. - дуже сумно промовив вiн, посмiхнувся i почав заводити авто.
   Нiколи б не подумав, що воно не зможе завестися з першого разу. I з другого теж. Але i з четвертого разу авто не зрушило з мiсця
   Чоловiк в бiлому костюмi зле вилiз машини i тихо, не наче сам до себе промовив "пiзно вже, пiзно", очi його тим часом блукали десь по небi.
  
   - Ну, що, приїхали. - авто мого знайомого пiд - їхало до самого пiд'їзду.
   - Так, не знаю, як тобi дякувати.
   - А потрiбно ?
   - Так, ти повнiстю помiняв моє життя. - я вийшов з автомобiля, нагнувся щоб попрощатися. - я за весь цей час навiть не запитав як тебе звати ?
   - Почитаєш там... зверху. -посмiхнувся вiн i рiзко зрушив з мiсця.
   Мiцно тримаючи мiшечок я смiло увiйшов у пiд'їзд не наче у своє нове життя.
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
   ОСIНЬ 2007 року
   ( майже кiнець )
  
   Де, i як я тут опинився ? Голова нестерпно болить, що, а ж хочеться вiдiрвати її жбурнути в корзину як баскетбольний м'яч. Коктейль з наркотикiв i алкоголю, що може бути гiршим на ранок ? А, звичайно ще це. Мiй затуманений погляд дивиться на оголену жiночу фiгуру, що лежить поруч. Хто ти гурiя ?
   Пам'ять починає потроху повертатися. Пiсля важкого робочого дня поїхав вiдпочити i от, як завжди. А що це за готель ?
   Пiднiмаюсь з лiжка, i одразу втрачаю орiєнтацiю в просторi. Голову захоплює нова порцiя болю, проте я не падаю, а бiльш - менш мiцно стою на ногах. Вдалося. Тепер потрiбно найти свiй золотий мобiльний. Плювати я хотiв на його золото, менi б лише подивитися котра зараз година. Обходжу не нафарбовану красуню, i поруч знаходжу телефон. Вже удача. Намагаюсь сфокусувати погляд на екран. З першого разу не виходить, пробую ще раз. Сьогоднi мiй день, з другого разу отримаю потрiбну менi iнформацiю. О пiв на десяту, знову я запiзнився. Стоп. Що там в мене ще є ? Дев'ять пропущених викликiв. Вiдкриваю. Так i знав вiсiм вiд Коханої, яка ти менi в бiса кохана ?! Чого тобi ще вiд мене потрiбно !? Получила купу грошей, магазинiв, бутiкiв, автомобiлiв, що ти ще хочеш вiд мене ?! Дай менi те кляте розлучення!!!
   Зi всiєї сили розбиваю телефон об стiнку. Вiн розлiтається маленькими шматочками. Але менi цього мало. Наступаючи голими ногами мрiю стерти кожну деталь у пiсок. Потiм трошки заспокоююся i починаю шукати душ. Знайшов, але вiн був такий же гнилий як i увесь цей номер. "Щоб ти згорiв сволочь" - кричу сам до себе.
   З великими натугами приймаю на себе воду. Вона ще намагається змити i увесь бруд з моєї душi, але нажаль в неї це не виходить. Тай не могло би вийти як я б цього не хотiв.
   Кляте паскудство!!!
   Виходжу з душової , i почуваю себе вже трошки краще. Шукаю свiй одяг. Швидко одягаюсь. Дiстаю з кишенi пiджака таблетки, що лежать там саме на такий випадок. Розчиняю їх у водi, i швидко вливаю їх собi у горлянку. Гидкий смак, проте дiє майже одразу. Сiдаю на диван, чекаючи полегшення.
   - Ты уже уходиш ? - чую голос мегери позаду.
   - Так, грошi тобi залишу, не переживай.
   - Ты, что такое говориш ? Я не такая !
   - Всi ви не такi. Заткнись, не хочу зараз тебе слухати.
   Вона образливо розвертається в iнший бiк. Я чую вiд неї звуки слiз, прокльонiв та образ. А я лише думаю чому я не купив собi когось лiпшого ?
   Залишаю чотириста доларiв, i виходжу з кiмнати.
   - Надiюсь я вже нiколи тебе нiде не побачу. - кидаю до неї на прощання.
   - Щоб ти здох. - чую крик з заду.
   Можливо це й не проститутка ? А яка в бiсу рiзнiця.
   Не можу зрозумiти в якiй менi бiк йти. Як i злiва так i справа однi лише кiмнати. Як я мiг вчора сюди потрапити ?
   Вирiшаю йти в право й не помиляюся. Коридор круглий. Я, що у вежi ? Нарештi пам'ять повертається до мене. Вчора ж було вiдкриття цього клятого готелю. Форма точно нагадує "Пейзанську вежу". Хто придумав такий маразм ? i скiльки вiдсоткiв в ньому менi належить ?
   Знаходжу лiфт, чекаю поки його дверi вiдчиняться. Цiкаво на якому я поверсi ? Дверi нарештi вiдчиняються i я заходжу до середини. Лiфт швидко опускається i мене ледве не вивертає прямо в ньому.
   Нарештi дверi вiдчиняються i я виходжу в хол. В ньому куча народу. Новi вiдвiдувачi, персонал, дебiльнi журналiсти, що фотографують все пiдряд. Бруднi мавпи.
   Намагаюсь пройти не замiченим, але менi це не вдається. Журнал юга пiдбiгає до мене i починає задавати дурнi питання.
   Я щось спочатку намагаюсь говорити, а потiм лише проштовхуюсь i посилаю їх всiх куди подалi. Неприйнятна поведiнка для публiчної особи, але зараз менi байдуже.
   Виходжу на вулицю, i одразу отримаю добру порцiю води в обличчя. На вулицi дощ. Хоч це добре.
   Намагаюсь зорiєнтуватися де тут знаходиться стоянка. Потiм кидаю це дiло, оскiльки тут вже пам'ять починає мене зраджувати.
   Пiдхожу до швейцара даю йому ключi i дрiб'язок з гаманця щоб вiн пригнав сюди мiй автомобiль. Вiн не насмiлюється вiдмовитися, i згорбленою фiгурою прямує напевне в бiк стоянки.
   Поки чекаю авто дiстаю цигарку i починаю палити. На мить вiд нiкотину повертається вчорашнi вiдчуття. Але добре, що тiльки на мить.
   Нарештi пiд'їжає моє авто. Швейцар вiдчиняє дверцята i передає менi ключi. Я кидаю йому "дякую" i ще якiсь грошi.
   Авто як завжди заводиться з першого разу, i я одразу мiцно тисну на педаль газу. Авто гiгантськими темпами збiльшує оберти, i я ледве вписуюся в поворот.
   Якого бiса червоне свiтло ? Байдуже проскочемо, що цi мудаки не бачать, що я запiзнююся ?
   Пролiтаю через перехрестя i ледве встигаю. Авто праворуч мене рiзко тормозить, ледве не зачiпає мене.
   Iдiть всi к бiсу!!!
   Нi, тiльки не зараз. Перед собою бачу гниле авто ДАЇ, що перекрило менi дорогу. Звернути не має куди, тiльки в перед, або ж зупинитися. Можливо розбити їм машину на друзочки ? Пройду ж через них неначе танк через велосипед. Проте власного авто шкода, нiчого не поробиш прийдеться зупинитися.
   Тi клоуни повибiгали з автоматами. Двоє стали з переду прикриваючи третього, що неначе партизан пiдкрадався до мене.
   Цiкаво якi в них нерви ?
   Я зi всiєї сили натискую на гудок. Здається, що пiв - столицi чують моє привiтання. Двоє даїшникiв, що стояли позаду аж пiдскочили на мiстi. Добре, що автомати в них стояли на запобiжнику, а то би поцарапали моє броньоване скло. Третiй просто зупинився на мiсцi, не знаючи, що йому робити далi.
   - Швидше можна ? - крикнув я до нього вiдчиняючи боковi дверцята.
   Вiн спочатку не змiг зрозумiти, до кого були сказанi цi слова. Потiм все ж таки мiлiцейська освiта дала своє i вiн знову обережно почав пiдходити до мене.
   Я зачинив дверцяту, i опустив лише трошечки вiкно. Все ж таки я точно не знаю чи в нього автомат на запобiжнику, чи нi.
   Здавалось пройде година, поки вiн доповзе до мене. Ну нарештi його налякане обличчя з'явилось бiля мого вiкна. Все ж таки розумний спочатку всунув у вiкно свiй автомат, а потiм з потугою промовив.
   - Швидко вийдiть з авто.
   Зараз, розбiгся.
   - Чому ви Мене зупинили сержант ?
   - Повторюю перед тим як застосувати зброю ще раз вийдiть з автомобiля.
   - Менi також повторити ще раз чому ви мене зупинили ?
   - Ви здiйснили аварiйну ситуацiю на дорозi. Вийдiть з авто.
   - На мою думку, це ви здiйснили аварiйну ситуацiю, а не я, заберiть авто я проїду.
   - Повторюю останнiй раз, пiсля того буду змушений силою вивести вас з автомобiля.
   Я вже починав злитися.
   - Сержант, якщо хочеш робити на своєму мiсцi, забери свою колимагу я проїду.
   От тупоголовий попався, вiн рiзко зняв запобiжний i направив автомат на мене.
   - З цiєю iграшкою обережно. - показав я пальцем на автомат, хоча трошки стало неприємно. - Зачекай, для твого ж добра я позвоню.
   Взявши стацiонарний телефон, i знайшовши на ньому одразу потрiбний номер почав набирати його. Тим часом сержант почав помiтно нервуватися, проте натискати на гашетку, чи з силою викидати мене з авто не намагався.
   Декiлька гудкiв, а потiм радiсний голос:
   - Данило Миколайович, добре, що подзвонили, я Вас хтiв поздоровити з ...
   - Петро Васильович, - звернувся я до найвищого даїшного генерала, вибачте, що перебиваю, але менi тут пiд нiс вашi автомати сують, ображають.
   - Що, - натурально обурився генерал. - Вас, як можна ? А ну дайте їм слухавку.
   Я протягнув слухавку сержанту, вiн взяв її у мене трясучими руками i з бiлим, знервованим обличчям. Потiм декiлька хвилин лише мовчки хитав головою.
   - Ну як там ? - спитав я у нього коли той натиснув на вiдбiй.
   - Вибачте, - ледь промовив вiн, - i доброго Вам дня. - оце, що я хтiв почути, проте очi його дивилися на мене з твариною ненавiстю.
   - Тодi забирай свою колимагу i тiкай звiдти.
   Сержант, бiльше нiчого не кажучи розвернувся i почав пояснювати щось своїм колегам. Тi на диво миттю все зрозумiли, i швидко почали влiзати в своє авто. Вже через хвилину я був вiльним їхати далi.
   Генералу потрiбна пенсiя, а його вiдомству офiсна технiка, чи можливо вона потрiбна його новiй дачi. А цього мудака потрiбно вигнати, щоб бiльше нiколи не тикав на мене заряженою зброєю. Якщо не стане менi його шкода, пiде вiн автостоянки з собакою охороняти.
   Проте швидкiсть я все ж таки скинув. Через хвилин десять вже був бiля свого ресторану. Припаркувався на самiсiнькiй дорозi, вийшовши з авто щоб поснiдати.
   Дверi вiдчинив швейцар, привiтливо менi посмiхаючись. В одному мiсцi бачив я твою посмiшку.
   Пiдiйшовши до свого столика покликав офiцiанта. Через хвилину вiн вже приймав моє замовлення.
   Повз мого столика проходили люди наперебiй вiтаючись зi мною. Майже всiх я їх знав, i майже всi вони мене боялися i не навидiли. Хай не навидять, потрiбно щоб боялися - дiйсно золотi слова римського Калiгули.
   Офiцiант принiс моє замовлення. Знаючи мiй теперiшнiй характер обережно виставляє його на столi.
  
   Записую вартiсть у свiй рахунок виходжу з ресторану. Знову збiльшується дощ, i я миттю опиняюся у авто. Заводжу двигун, вiн вiдповiдає менi звичним звуком. Дивлюся на годинник. О - пiв на одинадцяту. Я вже на годину запiзнююся.
   Дорога до офiсу займає ще хвилин двадцять. Нарештi я на мiсцi. Вiдаю ключi охоронi, проходжу до середини.
   - Добрий день Данило Миколайович. - звертається до мене офiс - менеджер.
   - Привiт. - i проходжу далi.
   - Вибачте, Данило Миколайович, Вас чекає Сергiй... - знаю, Довгий чекає. Йому сьогоднi не пощастить.
   - Знаю, працюйте далi.
   Проходжу хол, приймальню, навiть не дивлюся на Довгого проходжу у свiй кабiнет.
   Через декiлька хвилин чую стук у дверi. Довгий. Ну, що ж, цю розмову потрiбно було ще ранiше розпочати, а я її все вiдкладу вав i вiдкладу вав.
   - Заходь
   Дверi вiдчинилися i на порозi з'явився Довгий.
   - Привiт Дань.
   - Привiт, заходь, сiдай.
   Довгий зачиняє за собою дверi та сiдає на вiльне крiсло.
   - Ти мене викликав ? - звертається вiн перший до мене.
   - Так, викликав. Не здогадуєшся на рахунок чого ?
   - Я б хотiв, щоб можливо ти менi прояснив, навiщо я тобi. - Довгий сперся на спинку крiсла.
   - Як йде ресторанний бiзнес ? - звернувся я до нього
   - Прибуткiв, поки, що високих немає, але плануємо ще двi, три акцiї, що суттєво нам допоможуть.
   - Я знаю iншу iнформацiю, на даний момент взагалi немає нiяких прибуткiв, те, що ми туди вклали назад абсолютно не хоче повертатися.
   - Воно повертається, - не здавався Довгий, - але зараз в столицi забагато конкурентiв, через, що потрiбно ще трошки почекати.
   - Я так, вже занадто довго чекаю. - пiсля цих моїх слiв Довгий занервувався.
   - Йде лише стадiя розвитку, а не стадiя отримання прибуткiв ! Потрiбно зачекати. Це ж були твої слова ?
   - Ми чекаємо вже так занадто довго. Ще жодний мiй проект не прогорiв, окрiм цього, що був доручений тобi.
   - Це нi тiльки твої проекти, а й нашi також.
   - Помиляєшся Довгий.
   - Нi Дань, це ти в останнiй час почав дуже багато помилятися, що стосується саме нас.
   - Не вчи мене жити!! - я майже кричав. - Хто пiдняв тебе i всiх iнших ?!
   - Так, ти! - Довгий теж не змiг стримувати нервiв. - Але останнiм часом своєю поведiнкою ти лише все губиш !
   - Я добре контролюю свою поведiнку, - я трошки заспокоївся. - але iмперiя живе тiльки тодi коли розвивається ! Нам неможна робити таких помилок, якi робиш ти.
   - З ресторанами це не моя помилка. Тут взагалi немає нiяких помилок, зрозумiй ти ! Нам потрiбно трошки бiльше часу, от i все. Я ж не прошу тебе про додаткове надходження коштiв ! Цей бiзнес розвивається за свiй кошт.
   - Так, проте нiчого й не дає Iмперiї !
   - Яка в бiса Iмперiя Дань. Ти просто подивись на кого ми стали схожi ?! Нам зароблених грошей вже вистачить на все наше безбiдне життя. Павло вже давав тобi iдею про продаж Iмперiї. Через неї ми губимо самi себе.
   - Я тебе для чого сюди визвав? Не путай теми ! - знову злiсть почала закипати в менi.
   - Просто давно потрiбно було про це поговорити з тобою, ти як i ми всi вже майже зруйнували своє життя. Ми служимо грошам, а не вони служать нам.
   - Довгий, ти мене запарив, ми говоримо за РЕСТОРАНИ!
   - ТА якi в бiсу ресторани ? МИ розмовляємо за нас !
   - Не читай менi моралi.
   - Нi, все ж таки давай розпочну, тобi прийдеться вигнати мене звiдси силою, iнакше будеш слухати.
   - Ну, давай. - в мене вже не вистачало слiв i терпiння сперечатися з ним.
   - Тодi, слухай. - Довгий взяв цигарку, передав одну менi. - Нам потрiбно було зупинитися ще пiсля створення нашого супер - банку, i вiдвойовування доброї долi на ринку нерухомостi. Все. Бiльше нам нiчого не потрiбно було. Ми лише ними заробили стiльки грошей, що бiльше фiзично не було потрiбно. От пiсля того в нас i вже розпочалися проблеми. Банк i нерухомiсть це вже був фiзичний лiмiт ваги, що ми змогли на себе взяти. Далi, баста. Ми просто бiльше знов ж таки фiзично не змогли. Навiть в найсильнiших атлетiв свiту є свiй лiмiт з в-а-г-о-ю ! Навiть якби ми тут сидiли не двадцять годин на добу як сидiли, а двадцять чотири ми б за всiм все одно не встигли.
   - Але це потрiбно було тодi, а не зараз говорити. - втрутився я
   Довгий зробив величезну затяжку, я прослiдував його прикладу.
   - Тобi ж Павло й намагався сказати це саме, що я зараз говорю , проте ти його слухав ?
   - Саме й тодi потрiбно було боротися !
   - Що ти говориш ? З ким боротися, ми вiдвойували свою найбiльшу долю. МИ навiть колись мрiяти про це не могли.
   - Потрiбно було бiльше працювати !
   - Про, що ти говориш ? Ми й так працювали цiлими днями, в кого з нас зараз є дiти, чи хоча б дiти ?
   - Воно б заважало !
   - Тобi заважала твоя Коханька ?
   - От сюди ти вже не лiз, це вже моє особисте! - я вiдчував як по жилам розтеклась лють.
   - Вона ж тебе й досi кохає. Ти хоч це знаєш ? Хоча це дiйсно лише твоє.
   Довгий зробив паузу, щоб по сильнiше затягнутися.
   - Ми, перейшли бар'єр, ми з зовнi розвинулись, роздулися, щоб в серединi засохнути.
   - Довгий вiдколи ти став фiлософом ?
   - Яка клята фiлософiя ! Це всi розумiють, розумiєш ВСI ! окрiм тебе одного. Нам потрiбно зупинитися що б не втратити, все, що в нас зосталося. I я не говорю про клятi ГРОШI.
   - При чому тут, грошi ? Ми працюємо самi для себе !
   - Нi, Дань ти помиляєшся. Ти працюєш саме на грошi, вiд грошей i заради них. На все iнше тобi просто наплювати.
   - Вибирай вислови !
   - Нi не буду, я говорю так, як воно i є.
   Тепер я зробив перерву, щоб трошки вiдпочити. Чи є в словах Довгого сенс чи не має чесно кажучи байдуже. Потрiбно працювати.
   - Дань, не завжди потрiбний розвиток, нам всiм потрiбна перерва, можливо вiдпочити, а можливо взагалi вiдiйти вiд справ. Ми спалили все те, що було в нас в серединi.
   - Довгий, що ти говориш ? Ти ж сам проводив кавалерiйськi атаки на конкурентiв, i танцював вiд щастя коли перемагав їх, ти , що це забув ? Чи лiнь все ж таки взяла гору в тобi ?
   - Яка лiнь ?!! Ми майже вбили себе, зрадили один одного заради грошей !
   - Хто кого зрадив, що ти говориш ? - не змiг зрозумiти я
   - Нагадай собi як ми всi, бачиш, я не кажу, що ти один втратили Павла !
   - Нiхто його не втрачав, вiн сам був винним !
   - Тим, що першим про це став говорити з тобою ?
   - Нi, вiн говорив, що нам потрiбно було ще тодi зупинитися. Ось в кого була зрада !
   - I ти просто взяв вигнав його за це, а ми тебе безуперечно пiдтримали.
   - Це було потрiбно для розвитку компанiї !
   - Так, але завадило нашому внутрiшньому розвитку.
   - Але хто ж ми будемо, без усього цього ? - я обвiв руками кабiнет. - знов бiднi студенти ?
   - Хто - зна можливо б було лiпше, - вiн на мить замислився. - а хто ми з оцим всiм!!!?
   - Ми...ми...ми робимо iсторiю, ми робимо все що захочемо !
   - Точно ? - його колючий погляд вперся в мене. - Точно все, що захочемо ? А можливо ми бiльш скутi, як до усього цього. - вiн повторив мiй рух обвiв кабiнет руками.
   - Нi я точно кажу, що нi !
   Ми промовчали декiлька хвилин, обдумуючи кожний свої думки. Перший раз за рiк в мене виникли якiсь сумнiви, що я роблю щось неправильне, але я гнав їх вiд себе кудись по далi. Докуривши цигарку, я взяв ще одну.
   - Павло не пiшов вiд нас з пустими руками. - я не наче хтiв загладити якусь свою провину.
   - Вiн забрав з собою лише те, що власноруч заробив тут. Шiсть вiдсоткiв акцiй належели йому по праву. Проте, навiть їх ти обiцяв в нього викупити в наступному аукцiонi.
   - Я тодi був злий на нього.
   - Через те, що сам власноруч вигнав його ?
   - Тодi так було потрiбно. А акцiї я в нього i не викупляв.
   - Проте ж намагався. - я почервонiв не наче першокласник,
   - Яка рiзниця ? - потiм через декiлька секунд. - Хоч раз в життi вчасно спинився. - я не вiрив своїм власним словам.
   - Бач ти ще не зовсiм загублений.
   - Вибирай вислови. - знову нагадав йому я.
   - Добре, як хочеш.
   Знову виникла пауза.
   - Добре, - Довгий промовив перший. - про, що ми мали ще поговорити. Точнiше навiщо ти мене ще викликав ?
   - Ти ще не здогадуєшся ? - до мене знову повернувся мiй настрiй, жаль i сумнiви зникли.
   - Та напевне здогадуюсь, проте хочу, щоб ти менi це розповiв. - на вустах Довгого з'явилась посмiшка.
   Що тут смiшного ?
   - Ну говори ? - Довгий нiяк не мiг зупинитися.
   Чи потрiбно менi набратися сил, щоб ще раз промовити це ? Напевне нi.
   - Довгий, тебе звiльнено з посади директора по розвитку. I переведено в iнший вiддiл.
   Пiсля моїх слiв на обличчi Довгого не з'явилось жодної iнтонацiї, нiби зараз я говорив не до нього.
   - Я чекав цього.
   - Добре, тодi взнаєш у вiддiлi кадрiв куди тебе перевили.
   - Нi, дякую я й так знаю, на пенсiю мене перевили. - вiн знову посмiхнувся.
   - Я не бачу тут нiчого смiшного.
   - А я й не смiюся, просто знав, що так вийде.
   - Так ти бiльше не будеш працювати з нами ?
   - Якби ти мене не звiльнив зi старої посади, то можливо я б ще залишився. Проте йти на пониження, нi дякую. Того, що в мене є менi вистачить надовго. Та й з моїм досвiдом роботу найду легко.
   Я взагалi не чикав такого. Довгий, той Довгий якого я знаю пiв - життя так легко здається ? Вiн повинен був боротися за випробувальний термiн, вихiдну допомогу, в крайньому раз подавати на мене у суд. Чому так просто ? Можливо я дiйсно щось роблю не те ?
   - Довгий, зачекай. Давай, можливо спокiйно обговоримо твоє майбутнє.
   - Що є тут обговорювати ? - сказав Довгий, проте все ж таки на своє крiсло сiв.
   - Можливо... попрацюєш, мiсяць чи два на нижчiй посадi, а потiм ми переведемо тебе назад. Оклад ми тобi залишимо старий.
   - Ти так i нiчого не зрозумiв з нашої розмови, - мiй колишнiй директор тяжко зiтхнув. - плювати я хотiв на оклад, менi вже його вистачить. Я думав, що можливо ти змiнешся пiсля нашої розмови, i ми розпочнемо все спочатку, а ти знов за своє..
   - Я тебе не розумiю, ти хоч працювати чи нi ?
   - З таким який ти зараз то категорично нi. Тим бiльше, якщо я, один iз засновникiв компанiї бути пiдчинятися якомусь новачку. Тодi вже лiпше пiду з пiднятою головою.
   Пiсля цих слiв вiн рiзко пiднявся з крiсла i направився до дверей.
   - Жаль, що я не можу повернути час назад. - промовив вiн вже бiля самiсiньких дверей.
   - А, я навiть якби мав таку можливiсть нiколи б так не зробив. - я лише мрiяв щоб вiн по скорiше зачинив за собою цi клятi дверi, не мозоливши менi очi.
   - Жаль, ще раз говорю тобi, що жаль.
   - Не бiйся, твої акцiї я викуповувати не буду.
   - Який ти бовдур. - промовив вiн i нарештi зачинив дверi.
  
   Вже двадцять хвилин чекаю поки задзвенить будильник. А вiн все падло нiяк не хоче на мене звертати увагу. Майже цiлiсiньку нiч отак лежу. Ще з вечора щось не давало менi заснути, а пiд ранок взагалi заставило тупо довитися в стелю. Щось їло мене з середини, а я лише хтiв мiцно - мiцно стулити очi, щоб зникли всi думки. Нiяк не виходило.
   Напевне перший раз за мiсяць не запiзнюсь в офiс. В головi обережно перекладаю всi свої зустрiчi, плани, сьогоднiшнi дiї. Шукаю причину щоб як в унiверситетi прогуляти сьогоднiшнiй день. Не знайшовши все одно вирiшую на роботi сьогоднi не з'являтися.
   Стукаючи в долонi в кiмнатi i в кiмнатi одразу вмикається свiтло. Пiднiмаюсь з лiжка, вдягаюсь i iду в душ. Вода завжди допомагала менi, не зрадила вона мене й зараз. Вийшовши з ванної кiмнати вже з маленьким полегшенням. Щось все ж таки гризе мене i я нiяк не можу здогадатися, що.
   Беру телефон i дзвонi власнiй секретарцi. Вона, як i потрiбно одразу бере слухавку.
   - Данило Миколайович добрий ранок. - чую вiд неї.
   - Привiт, Наташа, якi в мене сьогоднi зустрiчi ?
   - О десятiй на Вас будуть чекати представники "Iнвестмент Груп", а на дванадцяту урочистий прийом в мерiї. На чотирнадцяту зустрiч з головою "Лiвекс Банку". - закiнчила вона.
   - Наташа, вiдмiни всi зустрiчi будь - ласка.
   - Данило Миколайович, з Вами щось трапилось ?
   - Нi, просто трошечки захворiв, але... все гаразд. Подзвони їм i вiд мого iменi вибачся, добре ?
   - В мерiю також ?
   - I в мерiю також.
   - Добре, все зроблю, як Ви говорите.
   - Дякую, тобi, до побачення.
   - I ... Вам до побачення. - я посмiхнувся, моя секретарка вже давно не чула мене таким лагiдним.
   Поклавши слухавку, йду через усю величезну двох поверхову квартиру на кухню, хоча вже забув коли був там останнiй раз.
   Вiдчиняю холодильник, i вiн як завжди набитий їжею. Хатня робiтниця що разу викидає з нього стiльки ж саме зiпсованих продуктiв, щоб так же само викинути новi через день. Цiкаво, скiльки в мене йде на них грошей в мiсяць ?
   Беру декiлька яєць, шматочки м'яса, i кладу це все на сковорiдку.
   Шукаю слухавку, оскiльки зараз дуже мрiю почути її голос. Однiєю рукою перевертаю яйця iншою набираю номер. Чекаю десять гудкiв, вiдповiдi не має. Ложу слухавку на мiсце, i забираю з плити свiй снiданок.
   Заливаю кип'ятком чай, i набираю номер знову. Повторюється та сама iсторiя. Берусь за снiданок, i без апетита вбиваю його. Забираю зелений чай, беру цигарки та слухавку i виходжу на балкон. Балкон з розмiру як двi моїх колишнiх квартири, але це мене зараз абсолютно не радує. Вiдчиняю вiкно та запалюю першу цигарку. На вулицi знову йде дощ i я з радiстю висуваю голову на вулицю. Краплi, що сили барабанять по моїй головi. Це не бентежить мене, а навпаки дарує хоч маленьку радiсть та надiю на щось добре.
   Знову набираю номер, але знову ж таки абсолютно безрезультатно. Можливо заїхати до неї ?Нi, якщо вона мене кохає хай саме заїде. Не буду ж я їй поступатися ? Прислуховуюся до своїх думок i думаю, що я найбiльший придурок на свiтi. Вирiшив, заїду до неї.
   Митю бiжу в кiмнату одягатися. Байдуже, що зараз лише восьма година ранку, зроблю їй сюрприз. Накуплю їй квiтiв. Нi, куплю їй цiлiй квiтковий ринок, завалю ними її квартиру. Накуплю їй ще куч рiзних подарункiв !
   "Ти думаєш їй потрiбнi твої грошi ?"
   "Чому ж таки грошi ? їй одразу стане просто приємно"
   "Можливо їй стане навпаки приємно коли ти прийдеш сам i просто скажеш, що любиш її ?"
   Вже пора пiти до психiатра, оскiльки дiалоги з самим собою стали вже майже нормою.
   Вдягнувшись, беру гаманець, мобiльний i виходжу з квартири. Дверi автоматично зачинились i я вже бiля лiфта, не знаю чому, але хочу по швидше вибiгти з цього скляного будинку. Лiфт не наче читає мої думки, оскiльки приїжджає якомога швидше. Дверi зачиняються i я опиняюся в серединi.
   Раптово дзвонить мобiльний, перебиваючи усi мої думки. Я пiднiмаю слухавку i намагаюсь впiзнати голос.
   - Данило Миколайович, добрий ранок.
   Телефонує мiй новий замiсник, блискучий топ - менеджер з десятилiтнiм досвiдом роботи в найбiльших свiтових та українських компанiях.
   - Євген Володимирович, вам також добрий ранок.
   - Данило Миколайович, Ви вiдмiнили зустрiч з мерiєю ?
   - Так, в мене сьогоднi погане самопочуття, я перенесу її на завтра. - чого хоче цей мудак ?
   - Можливо не потрiбно вiдмiняти, я мiг би сам з ними зустрiтися, вивчити всi iснуючi обставини.
   - Та, нi не потрiбно, я вже перенiс її на завтра.
   - Ну, тодi добре, найшвидшого Вам вилiковування.
   - Дякую, i вам того же самого.
   Я зi злiстю поклав слухавку. От мерзотник ! Що це в нього службовий потяг зробити як найбiльше корисного для компанiї, чи просто хоче знайти власнi канал впливу виключно для себе. Потрiбно щоб за ним послiдкували зi служби безпеки.
   Нарештi перший поверх i я виходжу в хол. Зi мною вiтається конс'єрж, я лише у вiдповiдь киваю головою.
   Чекаю декiлька хвилин поки пiд'їде моє авто. Дякую паркувальнику i сiдаю до середини. Одразу вмикаю улюблену музику, i обережно виїжджаю з територiї будинку.
   Не маю нiякого бажання кудись спiшити, i їду далi повiльно. Проїжджаючи декiлька кварталiв повертаю лiворуч у бiк магазинiв. Дивлюсь на годинник, майже див'ять. Добре, вони вже вiдчиненi. Серед безлiч дорогих магазинiв з непотребом вибираю той, що менi потрiбний. Новiтнiй квартал, що я зараз в ньому знаходжуся знає не тiльки вся столиця, а й напевне вся країна. Мульти - дорогi магазини, бутiки та ще бiс знає, що виманюють шаленi кошти за звичайну вуличну гидоту. Вiдрiзняються вони вiд звичайних магазинiв лише тим, що тут купують тiльки такi самi мерзотники як i я. Вони, i я також цими магазинами не мовби стiною вiдгородилися вiд звичайних людей. Так, ми платемо набагато бiльше, але ми особливi! Бiсовi тварини!
   Заходжу в бутiк, i одразу на мене накидаються не наче на полюваннi.
   - Добрий ранок Данило Миколайович, що Вам сьогоднi потрiбно ?
   Ще одна клята перевага, вони знають всiх своїх клiєнтiв в обличчя.
   - Квiти, три лотоса. - звертаюсь я до дiвчини, що перший раз бачу її в обличчя.
   - Одну хвилинку, - посмiхається вона до мене, не наче щось здогадуючись. - не хочете присiсти i випити кави ?
   - Нi, дякую, можна трошечки швидше ?
   - Там звичайно. - вона повернулася i почала давати якiсь настанови iншiй дiвчинi.
   Поки та пiдбирала букет, я сiв на зручне крiсло i закурив цигарку. Проте не встигши її допалити, оскiльки мене вже повiдомили, що букет готовий.
   - Цей букет символiзую палку та щиру любов за схiдною мiфологiєю... - розпочала вона.
   - Добре, я зрозумiв. - перебив я її, забираючи три красивих квiтки перев'язаних не зрозумiлими стрiчками. - Скiльки з мене ?
   - Так, як Ви у нас постiйний клiєнт. - напевне завжди п'яний купляю тут своїм черговим пасiям дорогi букети. - для вас десяти вiдсоткова знижка.
   - У мене значить сьогоднi щасливий день. - промовив я пасмурно, хоча жарту вона Мого так i не зрозумiла.
   - З Вас 648 гривень. Розраховуватися будете карткою ?
   648 гривень за три квiтки, з трьома стрiчками. На мить менi захотiлося кинути ними їй в обличчя.
   - Карткою звичайно. - я лише посмiхнувся, передаючи їй кредитку.
   Десять вiдсоткiв знижки, проте десять вiдсоткiв за обслуговування, люблю я справедливiсть.
   Жбурляю букет на заднє сидiння, поглядом шукаю наступнiй магазин. Знайшовши припарковуюсь бiля нього.
   Дверi автоматично вiдчиняються i я знову опиняюсь в царствi розкошi. З однiєї сторони знаходяться елiтнi спиртнi напої, з другої ексклюзивна зброя. Якраз щоб саме тут напитися i в когось пострiляти. Немає сумнiву, що за добрi чайовi консультанти дали згоду бути б живими мiшенями.
   Спочатку пiдхожу лiворуч, на алкоголь.
   - Добрий ранок, Данило Миколайович. -i тут мене також знають.
   - Привiт. - навiть не намагаюсь прочитати його iм'я.
   - Що, Вам сьогоднi як завжди ?
   Тут i смаки мої добре знають ?
   - Так, як завжди. - цiкаво, що вони менi принесуть.
   Буквально через мить вiн з'являється знову з пляшкою елiтної, проте шалено дорогої горiлки.
   - Вам, це пiдiйде ? - питає до мене
   - Так, i ще будь - ласка пляшку вина...на ваш смак.
   - Бiлого чи червоного ?
   - Бiлого.
   Через мить вiн з'являється знову вже з пляшкою вина.
   - З провiнцiї Шампань, урожай 56 року, бiле... - далi йде нудний опис кращих сторiн цiєї пляшки.
   - Добре, беру, порахуйте.
   - Одну хвилинку, - вiн водить моє iм'я в базу даних, щось вираховує. - Ви, як наш персональний клiєнт маєте 15 вiдсоткову знижку. - це означає, що я тут буваю все ж таки бiльше нiж в квiтковому.
   Я даю йому кредитку, i через мить вiн повертає менi її назад.
   - Дякуємо. - радiсно повiдомляє вiн менi.
   Звичайно, я щойно тут залишив рiчну заробiтню платню моїх батькiв. З цiкавостi дивлюся на чек i вiдмiчаю, що справедливiсть на свiтi все ж таки є. 15 вiдсоткiв знижки i десять вiдсоткiв за обслуговування. Я нарештi виграв 5 вiдсоткiв.
   Так i з двома пляшками в руках пiдходжу до iншої частини. Зброя, завжди любив зброю. Зi мною знов вiтаються, я вiдповiдаю у вiдповiдь, розглядаючи пiстолети.
   - Вам допомогти ?
   - Так. Що то за револьвер ? -промовляю я ставлячи одну пляшку на скляну вiтрину.
   - О, це дiйсно професiйний вибiр. - менi зараз зовсiм не потрiбно твоє пiдлещування, проте вiн продовжував далi. - їх лише вчора завезли. Тiльки два на всю країну.
   Я вже дiйсно зацiкавився.
   - Один револьвер позолочений, другий майже повнiстю зроблений зi срiбла. Дати х вироблення 1874 рiк. Цi револьвери власноруч зробив перший учень майстра Кольта. Весь цей час вони були двоє, як брати близнюки, i нiколи ще не попадали в рiзнi руки.
   Цей вилупок знає як мене зацiкавити.
   - Вони ще досi бойовi ?
   - Звичайно. Наш магазин дає на них по життєву гарантiю.
   - А набої ?
   - В комплект до них входить 500 набоїв.
   Спокуса була величезна, проте й сума була однозначна цiлому спадку.
   - Скiльки днiв потрiбно на оформлення документiв на них. - спитав я у консультанта.
   - Близько тижня, проте для Вас у чотирьох денний термiн ми встигнемо.
   - Я їх купую якщо забираю прямо сьогоднi.
   - Але...але Ви знаєте правила. - на його обличчi змагалось i жаднiсть i переляк.
   - Менi байдужi Вашi правила. ви ж отримуєте вiд них комiсiю ?
   - Так. - вiн замислився. - почекаєте хвилинку. Я їх упакую.
   - Непотрiбно, я заберу їх i так. - промовив я передаючи йому кредитку.
   - Як Вам завгодно промовив вiн. Тiльки зачекаєте, Вам в авто занесуть набої.
   - Добре, тiльки швидко.
   Вiн миттю кинувся до виходу, а Я переложивши пляшки в одну руку, в iншу ж взяв два револьвера. А - ля ковбой з дикого заходу, в однiй руцi зброя, а в iншiй спиртне.
   - Коли будуть готовi документи ? - звернувся я до нього коли вiн клав набої до мого багажника.
   - Через... декiлька днiв, ми вишлемо їх Вам по почтi.
   - Добре, дякую тобi. - промовив на кiнець я сiдаючи в авто.
   Покупки яскраво збiльшили мiй настрiй. Хто ж буде говорити, що грошi не допомагають. Не зрушуючи з мiсця я оглядав два револьвери. Точно, до бiса гарнi. Нарештi поклавши їх зарядженими бiля себе, я зрушив з мiсця.
  
  
   Не доїжаючи до будинку Коханi, я звертаю праворуч. Перед зустрiччю з нею вирiшую спочатку випробувати свою нову зброю. Їду на своє улюблене мiсце, за мiсто до трьох озер. Там нiколи в такий час нiкого не має, ми полюбляли з нею там бувати, ще коли вчилися в унiверситетi. Спочатку маршруткою, а потiм хвилин п'ятнадцять пiшки i ми опинялися на своєму улюбленому мiсцi. Там, завжди було тихо i зручно Опиняючись там ми мрiяли про наше майбутнє. Я з посмiшкою та з сумом згадаю той час. Навiть здається, що саме там, ми переший раз зайнялися коханням. Напевно я їду туди, щоб все ж таки добре подумати, а нова зброя, це лише традицiйна умовнiсть перед собою.
  
   Дзвонить телефон. Я з надiєю дивлюсь на екран. Потiм роздратовано беру слухавку.
   - Так.
   - Масик, здраствуй, ето я. Мы сегодня увидемся ?
   Моя чергова гламурна блондинка. Iграшка. I я нiколи не обманював себе тим, що я їй потрiбний без грошей. Авто, дорогi прикраси, ресторани та готелi ось за, що вона мене любила, i напевне любила найбiльше за все на свiтi.
   - Нi, не побачимся.
   - А чего Мась ? Я очень заскучала.
   - За чим ти засумувала ?
   - Я что - то не поняла. За табой конечно.
   - Брешеш погань. Я бiльше нiколи не хочу тебе нi бачити нi чути. Надiюсь, що ти мене зрозумiла.
   Я вже набагато спокiйнiше поклав слухавку. Раптово серце забилося сильнiше. Те, що не давало менi спати нарештi вирвалось на волю.
   ЩО Я ЗРОБИВ З СВОЇМ ЖИТТЯМ ?!
   ЩО Я ЗРОБИВ З СВОЇМ ЖИТТЯМ ?!
   Мене кинуло у пiт. Сорочка одразу стала мокрою. Спина майже прилипла до шкiряного сидiння. Руки, ноги, i здавалось навiть член усе затряслось. Що зi мною ? Авто рiзко кинуло у бiк, я ледве вивернув кермо щоб не врiзатися в зустрiчний грузовик. Що це ? Пост - алкогольний синдром мого органiзму, чи все ж таки я нарештi з'їхав з глузду ? Все, одно в такому станi я далеко, я взагалi нiкуди не заїду.
   Зупиняюсь бiля найблищого ресторанчику. Здається я тут колись вже був. Припарковуюся бiля нього i виходжу з авто. Вiдчиняю дверi i весь мокрий ввалююсь до середини. З мене тече пiт, не наче з щойно вийшов з душа. Падаю на вiльний столик, тремтячими руками дiстаю сигарети. Пiдбiгає офiцiант, i одразу приймає замовлення : зелений чай, сто грам коньяку, i що не будь поїсти, хоча я на перед знаю, що навiть пальцем не до тронуся до їжi. Чекаючи на своє замовлення пiдпалюю цигарку. Декiлька разiв пiдряд жадно втягую в себе нiкотин в надiї, що вiн допоможе заспокоїти скажений органiзм.
   Через декiлька хвилин приносять замовлення. Перед тим я встигаю викурити ще одну цигарку. Грам нiкотину вбиває коня, а мене навiть не заспокоює!!!
   Вiдкидаю їжу як непотрiб. Не розрахувавши сил тарiлки голосно б'ються об пiдлогу. Одразу розвертаються вiдвiдувачi з сусiднiх столикiв, i прибiгає офiцiант. Я ледь стримуюсь щоб не послати куди подалi всiх цих нудних людей, проте терпiння менi ще вистачає. Разом з офiцiантом прибiгає i охоронець, але мiй дорогий одяг, i авто на якому я приїхав змушують їх говорити зi мною ввiчливо.
   - З Вами щось трапилось ? - охоронець розпочинає перший.
   - Нi. Ви вiльнi.
   - Вибачте, але в нас заклад з репутацiєю... - це вже офiцiант
   - Що ? - я пiднiмаюсь щоб вдарити його по мордi
   Але раптово пiдбiгає адмiнiстратор врятовуючи ситуацiю.
   - Будь - ласка вибачте нас, цей снiданок Вам за наш рахунок. - говорить вiн вiдганяючи вiд мого столика офiцiанта разом з охоронцем.
   - Ви, що не знаєте хто це бовдури ... ? - шипить вiн на них за моєю спиною.
   Ця ситуацiя допомагає менi справитися зi мною. Добре, що пiдбiг амiн, в той час я за себе не вiдповiдав. Глядачi також всi розвернулися за свої столики, не менш переляканi нiж офiцiант. Будете мати про, що сьогоднi у вечерi спiлкуватися.
   Наливаю у двадцяти - грамовий келих коньяку. Заїдаю його мерзенний смак лимоном та запиваю охолодженим зеленим чаєм. Потiм цю операцiю повторюю ще два разу. Рiзким рухом дiстаю сигарети, мiцно затягуюсь. Вiдчуваю реальне полегшення. Тiло вже так не трясеться, серце вже не вiдтанцювує в моїх грудях вальс Мендельсона. Наливаю ще раз. Вливаю гидкий напiй собi у горлянку, одразу лимон, зелений чай та чергову цигарку. Ще один прилив полегшення. Тепер я вже навiть можу посмiхнутися моєму сьогоднiшньому станi.
   - Щось я занадто за панiкував, тобi не здається ? - звертаюся до повiтря.
   Вiдповiдi нажаль не має.
   Допиваю останню порцiю спиртного, та чаю. Так i з цигаркою пiдхожу до адмiнiстратора.
   - Скiльки я винен за замовлення. - говорю йому та роблю чергову затяжку.
   - Нi, нi все за рахунок закладу.
   - За мiй рахунок, а не за закладу.
   Вiн намагається зi мною сперечатися.
   - Нi, що Ви. Нам була така честь, що Ви сьогоднi у нас...
   - Скiльки я винен ?
   Нарештi вiн починає розумiти, що сперечатися зараз зi мною абсолютно не варто. Розвертається i кличе офiцiанта. Той пiдходить ще бiльше перелякано киває головою.
   - Який рахунок нашого гостя ? - звертається адмiнiстратор до офiцiанта.
   Той ледве називає суму.
   - Вiзьмiть собi 50 вiдсоткiв за обслуговування. - говорю йому передаючи свою кредитку.
  
   Сiдаю в авто, розвертаю його в iнший бiк. Бажання їхати до озер зникло. Вже майже на повнiй швидкостi лечу у бiк будинку Коханi. Ще трошки i я буду на мiсцi.
   Знову дзвонить телефон. Я бачу знайомий номер i з радiстю пiднiмаю слухавку.
   - Привiт, Оль. - говорю до сестри Коханi.
   - Дань, привiт. Вона буде в нас через пiв - тори години. Ти заїдеш ? Оскiльки менi здається вам вже давно потрiбно поспiлкуватися.
   - Коли вона в вас буде ? - спочатку не зрозумiв я.
   - Приблизно через пiв - тори години. - знову повторила вона. - Ти будеш.
   Я рiзко зупинив авто. Аж через пiв - тори години.
   - Так, звичайно я буду.
   - Тодi, до зустрiчi.
   - Так, до зустрiчi.
   Я поклав слухавку. Чим менi зайняти пiв - тори години ? Вирiшив, знову розвертаю авто в протилежний напрямок i мчу до озер.
  
  
   Проїжаю остогидле мiсто. Ще декiлька кiлометрiв по трасi за мiстом i я буду на мiсцi. За кермом вiдкорковую не що давно куплено пляшку горiлки. Зупиняюсь бiля маленького магазинчика, купую пляшку мiнералки. Однiєю рукою веду авто, а за допомогою iншої роблю декiлька ковткiв отрути. Настрiй взагалi зник. Менi потрiбно її як найшвидше побачити, щоб взагалi не померти. П'ю для того щоб швидше збiг клятий час, i ще для того щоб набратись ( набратись ) смiливостi попросити в неї вибачення за все, що я їй зробив.
   Збiльшую швидкiсть майже до максимума, i вiд чого пролiтаю цю дiлянку траси за декiлька хвилин. Ритмiчно тисну на акселератор i так само ритмiчно вливаю собi до горлянки добрi порцiї мерзоти, не боячись, що перебiльшу з нормою.
   Ось вони, я вже їх бачу. Три величезних озера розкинулись не наче велетенськi кити, що тримають на собi нашу грiшну землю. Повертаю лiворуч i виїжаю на лiсну смугу. Ще декiлька хвилин i я опинюся на мiсцi.
   Одразу бiля траси об'їжаю веселу компанiю. Цi вже зiбрались тут з самого ранку. Проїжаю повз перше озеро, поглядом шукаю дорогу на друге.
   Вже через мить опиняюся на своєму улюбленому мiсцi. Тут, як завжди нiкого не має. Тiльки я, автомобiль, та декiлька дерев, що розкинули свої гiлки аж до самiсiнької води.
   Зупиняю двигун, вiдчиняю дверцята та виходжу з авто. Дощик вже майже зник, проте ще де - не - де ласкавi краплi падають i не жалiючи себе розбиваються землi на радiсть.
   Вдихаю свiже повiтря з домiшками небесної води на повнi груди. БЕЗ ЖОДНОЇ МОЛЕКУЛИ НIКОТИНУ. Чому ж я ранiше цього всього не бачив ? Зараз алкоголь так дiє на мене чи все ж таки я щось нарештi зрозумiв ?
   Сiдаю на землю бiля автомобiля. Вiдчуваю як приємно лише дихати i просто так сидiти дивлячись на завжди спокiйну воду. Вона все знає, вона дасть пораду.
   Проходить хвилин п'ять а я так i сиджу не пiднiмаючись з мiсця. Лише дихаю на повнi груди i дивлюсь в перед, розумiючи, що майже все, що я робив я робив не правильно. Менi дано грошi не для того, щоб я робив їхню кiлькiсть ще бiльшою. Добре говорив Довгий, що ще тодi потрiбно було зупинитися. Проте я не втрачаю на дiї. Пройшло зовсiм не багато часу, а залишилося в мене його ще вдосталь. Настрiй збiльшився. Лише зараз я зрозумiв, що живу, живу, живу.
   Я рiзко пiднявся з мiсця. Я знаю, що менi робити далi. Я все помiняю. В мене є можливiсть повернути час назад, ми будемо жити, i по справжньому радiти життю.
   На душi стало спокiйно, тiло бiльше не тряслось, рiвновага знову повернулася до мене.
   Пiдiйшовши до багажника вiдчинив його. Дiстав набої та двi пустих пляшки. Якось треба ж провести цей час, а потiм, потiм я все їй поясню, все буде добре.
   Вибираю мiсце куди можна було б покласти пляшки. Вiдiйшовши вiд авто на метрiв 10 ставлю їх на маленькому пагорбi. Пiдходжу до автомобiля дiстаю спочатку срiбний револьвер. Золота вистачить, ним я вже награвся.
   Вiдкриваю барабан, сiдаю навколiшки i заряджаю револьвер. Одна, друга, третя, четверта... Сiм набоїв. Взводжу гашетку i вiдхожу по далi вiд машини.
   Вiдстань до цiлi десь приблизно метрiв 15. Однiєю рукою пiднiмаю пiстолет, закриваючи одне око прицiлююсь.
   БАХ. Куля пролiтає мимо, застрягаючи неподалiк у землю. Неначе куля з пiстолета, з дерев вилiтають пташки.
   БАХ. Знову мимо.
   БАХ. Куля ледь не зачiпає пляшку.
   БАХ. Ще мiлiметр.
   Далi стрiляти менi заважає звук двигуна з заду мене. Я озираюсь i бачу, що майже на повнiй швидкостi на мене летить даїшна "десятка".
   Ховаю револьвер у кишеню брюк i спокiйно собi прямую до власного авто. Через мить даїшний автомобiль вже бiля мене. Я не звертаючи на нього уваги сiдаю у власний та хочу завести двигун. Не вийде вони перекрили менi виїзд. По кровi знову проноситься лють.
   Один даїшник виходить з свого автомобiля та обережно прямує до мене. Другий прикриває його автоматом бiля своєї машини. Повторюється знов вчорашня iсторiя.
   Я спокiйно трошечки привiдкриваю броньоване скло, чекаючи поки вiн до мене пiдiйде. Вiн обходить моє авто i стає навпроти мого вiкна.
   - Вийдiть будь - ласка з машини. - звертається до мене.
   Я ще бiльше вiдкриваю вiкно щоб лiпше було його видно.
   - Вийдiть з машини. - повторює вiн.
   - Вибачте, чого вам потрiбно. - я майже повнiстю вiдкрив його
   Вiн мовчки, рiзким рухом витягує звiдкись пiстолет, направляє на мене i одразу натискає на гашетку.
   Я бачу все. I нiчого не можу зрозумiти. Я бачу як буйок б'є по капсулi патрона, вiдбувається мiкро зрив, що посилає кулю по стволi в перед зi страшною силою.
   В головi за той довгий час приминає думка чому ? Справжнi ж даїшники одразу не стрiляють ?!
   Куля вилiтає з ствола i летить у мiй бiк. Той метр, що мiж нами вона пролiтає за мить. Проте я встигаю вiдвернутися, i замiсть мого обличчя вона потрапляє у живiт. Болi я не вiдчуваю абсолютно. Її для мене зараз напевне не iснує.
   Вiльною рукою я витягаю з кишенi револьвер i стрiляю у бiк вбивцi декiлька раз. Напевно три. Не бачив влучив чи нi оскiльки одразу падаю на пiдлогу автомобiля. I вчасно. Оскiльки другий псевдо - даїшник вiдкриває чергу пострiлiв з автомата. В мене не має бажання перевiрити чи дiйсно моє авто броньоване, i я опиняюсь на його пiдлозi обливаючи салон власною кров'ю . Згодом чую звук зрушившого з мiсця двигуна i закриваю очi.
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
   Кров стикає з мене. Я пробую затикати рану всiм: ганчiрками, власним одягом, рукою, проте нiчого не допомагає. На мою думку залишилося зовсiм небагато часу. Хвилин 20-30, не бiльше.
   Життя витикає з живота, капаючи на пiдлогу розкiшного автомобiля.
   Даремно зараз обмiрковувати своє життя, пiзно. Помирати також не страшно, вiдчай зi страхом пройшов давно, а, що лишилось, не заважає. О. звичайно, Iмперiя! Тi дикi пси розiрвуть один одному горлянку за неї, проте менi вже буде байдуже.
   Одразу стало тихо, немов би в вуха менi запхали добрий шматок вати, та це на краще. Чути лише як дзюрчить кров, чи може це бензин?
   Голова починає паморочитися, бiль дiстає навiть кiнцiвки, не вистачає повiтря. Я останнiми залишками волi зриваю краватку, i намагаюсь вдихнути на повнi груди. Через бiль повiтря все ж таки доходить до моїх легенiв, на мить стає легше. Думки трошечки прояснюються, включається давно забутий iнстинкт самозбереження, трошечки запiзно проте надiя залишається. Шукаю поглядом телефон, проте не можу його знайти. Знаходжу сигарети. Можливо стане легше? Дiстаю цигарку, вмикаю авто запальничку. Всi дiї роблю на автоматi, мозок не втручається, напевне переживаючи больовий шок. Менi сьогоднi щастить, телефон я все ж таки знайшов. Затягуюсь, проте одразу мене вириває кров'ю на пiдлогу. Все ж таки курити це була погана iдея, напевно поранений шлунок. Я вiдхаркую кров, i намагаюсь сфокусити погляд, клята бiль, я вже навiть не можу вiдкрити очi! Беру телефон, i не дивлячись набираю номер. Перший , що я згадав, її номер.
   5 гудкiв, довжиною в пiв життя, а потiм голос:
   - Я ж просила менi бiльше нiколи не дзвонити.
   - Прос..прост.., я, я..., рана .-я спльовую кров на пiдлогу, вона заважає менi говорити.
   - Я нiчого не розумiю, де ти? Що з тобою? Вiдповiдай!
   - Озерка, друг.., друге озеро. - все говорити бiльше не можу, не вистачає сил.
   Через бiль повертаю голову дивлюся на годинник. Вона в мене найрозумнiша, вона все зрозумiла, проте хвилин 40 я не протягну. Клятий жарт долi, невистачить хвилин 20. Вона в правi не приїхати зовсiм пiсля того , що я з нею вчинив, але вона приїдить, щоб врятувати мене, хоча навiщо я їй потрiбен?!
   Телефонувати бiльш не хочу нiкому, та навiть як би i хтiв не змiг би. Залишилося тiльки чекати.
   Я дiстаю горiлку. Розкорковую пляшку цiною в пiв горiлчаного цеха десь далеко в провiнцiї, починаю лити її на живiт, потiм одразу пiдношу її до горла i п'ю великими ковтками. Вона вертається разом з кров'ю проте я її заливаю знов. Живiт вже не болить , вiн просто горить. Здається ще мить i вiн дiйсно запалає. Я заплющую очi, стискаю зуби. Бiль потрошки вiдходить, проте я знаю ,що через хвилину вона повернеться з силою приплива. ТЕРПIТИ! Руки не тримають горiлку, вона падає на пiдлогу. Менi б ще випити проте я за нею не дотягнуся.
   Пiстолет ще бiля мене, потрiбно його викинути , але немає сил.
   Хто ж це? Хто це? Тiльки ж свої! От мерзота, дочекалися коли я один. Стоп! Тiльки декiлька чоловiк знали ,що я їду на озеро один. Жаль ,я добре знаю хто це, але мозок працює зараз лише на подолання смертi. Господь захоче, виживу i дiзнаюся.
   Знову через бiль повертаю голову i дивлюся на годинник. Хвилин через 30 швидка допомога з Нею повинна бути тут, але до того момента я стечу кров'ю. Чому ж вона не зупиняється?! Я зi всiєї сили притуляю руку з iншою ганчiркою до живота, незважаючи на рiзкий спазмовий бiль. ТЕРПИ. Опускаю голову в низ i бачу як ганчiрка наповнюється кров'ю, це менi не надає впевненостi. Хочеться просто заснути, закрити очi i тодi й напевне бiль мене. Проте сон буде смертю, я це бачив.
   Довго не можу зрозумiти , що це за звук в автомобiлi. Чи вiн був ранiше чи вiн тiльки з'явився. Розплющую очi намагаючись поглядом шукати причину появи звуку. Погляд потрапляє на магнiтолу, стає зрозумiло, що весь цей час працює радiо. Стає легше, менi є на чому сфокусуватися. Я протягую руку, вiдчуваючи одразу нестерпний бiль в животi, однак роблю голоснiше, можливо так я не засну. Зi своїм щастям потрапляю на клятi економiчнi новини, щоб ти здох бурмочу до диктора.
   - За сьогоднi курс акцiй лише iнвестицiйної компанiї ДК Iнвест зрiз у пiвтора рази, а взагалi курс акцiї ДК Груп за останнi двi недiлi, пiднявся бiльш нiж у 1,7 разiв, такому економiчному диву сприяло...
   Щоб ти здох, бормочу ще раз. Я те економiчне диво, це я зробив цю компанiю!
   З злiстю приходить новий наплив болю, тiло рiзко зiгнулося вiд спазму, з рота потекла нова порцiя червоної рiдини, в головi зашумiло.
   Збираю залишки сил пiднiмаючи очi на годинник. Дивно, дивлячись на секунди , що не кваплячись змiнюють одна одну бiль стає меншим. Думки прояснюються, стає легше дихати.
   Я зрозумiв
   Я зрозумiв, що швидка не встигне i , що я помру тут.
   Я зрозумiв , що так i повинно було статися, я вчиняв неправильно i за це повинен вiдповiсти. Це кара, за мої дiяння, i незалежно вiд мого бажання вона буде здiйснена.
   Бiль пройшла одразу, я пiдняв голову i подивився крiзь пробите лобове скло. Спокiйне озеро, синнє-синнє небо, i знайому маленьку фiгуру, що обережно йшла до мене.
   Я посмiхнувся.
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
   Епiлог
  
   Маленька фiгура поступову перетворилася на молодого чоловiка в блискучо - бiлому костюмi.
   Бiль моя зникла, не мовби її взагалi i не було. Тiло стало легке, навiть вага кудись зникла.
   Фiгура пiдiйшовши до автомобiля в метрi зупинилася.
   - Вийде з автомобiля.
   Як я ж поранений ?Проте який я в бiса поранений.
   Дверцята легко вiдчинилися, так саме легко я вийшов з машини. Навiть кров зупинилася, вже бiльше не виносячи життя з мого тiла.
   - Я тебе вже давно чекав. - звернувся я перший.
   - Вибач, були справи по важливiше.
   - Добре, що хоч зараз прийшов, вмирати самому якось... якось сумно.
   - Так, веселого мало. Я думав, що при зустрiчi ти захочеш набити менi обличчя.
   - За, що не зрозумiв я.
   - Багато так робило, ... за подарунок.
   - Нi, за подарунок тобi дякую вiд всього серця, я просто...просто не змiг ним скористатися.
   - Хто знає, хто знає. Можливо ти й все робив правильно.
   -Можливо, можливо, а чому ти прийшов, можу я спитати ?
   - А, що було лiпше тобi зараз одному ?
   - Та нi, але все ж таки ?
   - Ти сам мене покликав.
   - Невже ?
   - Так, просто сам цього не розумiючи.
   - Можливо...
   - Ти сьогоднi сам на себе не схожий, - вiн посмiхнувся. - навiть не суперечишся зi мною.
   - Вiриш... набридло.
   - Ну, що ходiмо зi мною ?
   - Куди ? Та в принципi яка рiзниця, ходiм
   Два дивних чоловiка, один в бiлоснiжному костюмi, а iнший весь заляпаний кров'ю разом направилися в бiк озера.
   - Можу я тебе, щось на кiнець попросити ? - розпочав перший я.
   - Я вже це зробив
   - Ти знову читає мої думки.
   - Не повiриш, - вiн засмiявся. -це просто вже написано на твоєму обличчi.
   Проходили секунди, а два дивних чоловiка так i йшли у напрямку озера.
  
  
  
  
  
  
  
  
   Будильник задзвенiв саме вчасно, хоча будильники завжди дзвонять вчасно. Вiдкривши очi я вмикнув радiо i направився у ванну кiмнату. Нiяк не мiг звикнути до своєї величезної квартири. Збiльшивши звук радiо, що був навiть у ваннiй я залiз пiд гарячу воду. Були економiчнi новини, я ненароком прислухався:
   - Сенсацiя в сферi економiки, величезна економiчна Iмперiя розпалась на радiсть конкурентiв. Майже вся вона була продана, проте майже. Як було повiдомлено прес службою всi вирученi кошти, а я нагадую, що це величезнi кошти переформувались в благодiйний фонд...
   Вода змивала сонливiсть, я стояв пiд гарячим струмом i посмiхався.
  
  
  
  
   09.02.2007 Д.К. Рiтер
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
   1
  
  
  
  
Оценка: 1.57*4  Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"