наче пiсок кристалiзованого часу
розвiює минуле нас
первиннi iстини, що iнколи доводили до сказу
вже схаменулись i нема на них образ
це добре, що за лiченi хвилини
я можу все згадати знов
але у iнший спосiб час сьогоднi плине
нас грiє надсьогоднiшня любов
так звично вiдчувати у долонi
її смiшну несамовить
i серце вiдчувати поруч сидячи на пiдвiконнi
i подих, що тремтить
життя тече у той цiкавий спосiб
коли всерединi i ззовнi
найбiльша правда промовляєтья ледь чутно пошепки,
а кривди невагомi...