Народ у церквi хвалить Бога в молитвах.
Старе й мале "Христос воскресе" промовляє.
I лиш Свирид один, забувши Божий страх 
Волiв у борону завзято запрягає. 
"Великдень кажуть всi, - бурмочить вiн пiд нiс, - 
Пуста вiдмовка щоб покинути роботу! 
Скорiше, шибеник! Куди це ти полiз!?" 
Кричить на наймита: "Хутчiш вiдкрий ворота!"
Пiшли у поле. Наймит плаче мов дитя, 
Воли насупившись ревуть немов скаженi.
У нiмини в душi не добре вiдчуття,
Свирид же сипле їм ударiв повнi жменi. 
Вже другу скибу вiдкидати почали,
Аж пiд земелю щось страшне загуркотiло.
I враз Свирид, його хлопчина та воли 
Пiшли пiд землю за своє нечисте дiло. 
Iз тих часiв на полi вирiс тiм курган,
Його зовуть усi Свиридова могила.
Ще й досi чути, як Свирид кричить волам:
"Гей, гей! Хутчiше! Щоб нечиста вас схопила!"