Стих я сочинила в электричке. Не успела закончить, как в наш вагон ударила молния и электричка остановилась. Стояли 3 часа. Все опоздали на свои поезда.
Осінь – чудова пора року. Таку гаму кольорів не побачити ніколи, як саме восени. Листя, наче серпантин, спускається у вальсі додому. А ти, зачарований цим, стоїш і не відводиш очей.
Безліч прагнень є в людини. Але все ж таки хай буде більше добрих і благочестивих, ніж злих та підлих. Прагнення говорять про те, який шлях ти обрав, до чого ідеш.
Скільки тобі відведено років на землі? Ти не знаєш. Ніхто не знає. Впевнений: життя та любов – Божі дари. Тож кожен хоче любити. Любіть самовіддано, щиро, а не примусово чи з матеріальної вигоди. То вже коханням не назвеш.
Кожен з нас вирушає в путь. І ії обирає самостійно. Путь пов’язує з вирішенням справ і завдань. І проходячи її, досягаючи того чи іншого результату. Мрія втілюється тільки в дії.